Андрій Тофан: Вибране

Гай-Нижник Павло

Сенс

                       [b]СЕНС[/b]

У  вічних  пошуках  краси,
До  світла  щирої  любові,
Йдучи́  крізь  себе  і  часи
У  життєрадісній  діброві,
Ти  чуєш  тихі  голоси
І  гуркіт  зкам’янілий  крові?

То  з  пекла  брязкають  списи
І  стогнуть  батоги  шовкові
У  темних  сховах.  Чорні  пси
Роздерти  рвуться  веселко́ві
Чекання  мрій.  З  краплин  роси
Чи  спрагнуть  вени  джерело́ві,

Щоб  не  зотліти  й  до  весни
Пробігти  осінь?  Не  в  півслові
Себе  вшкребти  в  літопис  й  сни,
В  життєві  зорі  світанко́ві.
Взнай  сенс  таємний  й  затисни
В  дум  зойки  серця  колискові.

                                             [b][i]Павло  Гай-Нижник[/i][/b]
                                                     [i]12  січня  2018  р.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770945
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 16.02.2018


Юля Фінковська

Моїй Маргарет



[img]http://www.stihi.ru/pics/2009/11/06/1739.jpg[/img]

Знаєш,  Маргарет,  Ти  приходиш  вже  п’яту  ніч,
І  троянди  Тобі  осипаються  з  передпліч.  
Пахне  м’ята,  чебрець,  кропива  та  спориш,
І  здається,  Ти  –  тут.  Біля  мене.  Спиш.  

І  немов  у  кімнату  вливаються  тонни  води,
Розмиваючи  стіни,  лишаючи  Твої  сліди.
І  симфонію  Брамса  наспівує  гобелен,
А  в  тій  музиці  –  сотні  тисяч  Твоїх  імен.

Твої  речі,  що  пахнуть  парфумами  від  «Шанель»,
Бережуть  мене,  ніби  затишна  цитадель.
Я  не  можу  їх  випрати,  втратити  Твій  аромат,
Цю  останню  з  Твоїх  запахових  сонат.  

З  нас  би,  Маргарет,  вийшла  рекламна  пара,
Ми  б  купили  будинок  і  завели  сенбернара.
Народили  дітей.  Двох.  А,  може,  більше.  
Я  ліпив  би  горнятка,  Ти  писала  би  вірші.  

Наші  доні  програвали  б  синам  у  шахи,
На  даху  в  нас  мостили  би  гнізда  птахи.
А  коли  у  кімнатах  було  б  надто  парко,
Я  б  Тобі  на  терасі  читав  Петрарку.  

Ти  сварила  б  мене  за  не  вимиті  чашки,
Ми  збирали  б  на  пляжах  дрібні  черепашки.
Знаєш,  Маргарет,  стали  б  спокійні  та  сиві,
Але  разом.  І  невиліковно  щасливі.  
///

І  якби  не  той  снайпер  і  куля  у  Твій  живіт,
Щовесни  рвав  Тобі  б  я  бузковий  цвіт.  
А  тепер  Ти  просто  приходиш  вже  п’яту  ніч,
І  троянди  Тобі  осипаються  з  передпліч.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580747
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 14.05.2016