Христя Горицвіт: Вибране

Ганна Верес (Демиденко)

Вони умирали двічі

Присвячую    своєму    батькові    Ходаку    Петру    Григоровичу,
учаснику    форсування    Дніпра    у    роки    Великої    Вітчизняної    війни.


Ішов    листопад    1943р.
Наймолодших    юнаків-українців    було    мобілізовано    для    форсування    Дніпра.    Завданням    №1    стало    визволення    Києва    до    7.11    (річниці    Великої    Жовтневої    соціалістичної      революції  ).    Любою    ціною…  
 Ненавчених,    недосвідчених,    беззбройних      молодих    хлопців    кинули      на    взяття    Києва    з    протилежного    берега    Дніпра,    що    дуже    утруднювало    операцію.    Тисячі    їх    навіки    залишилися    у    льодяній    воді.    Таку    високу    ціну    заплатила    Україна    за    столицю.
 


Вони    воювали    вперше
І    з    ворогом,    і    з    водою    –
То    час    був    великих    звершень:
Вони    у    бою…    без    зброї…
На    берег    спішили,    правий,
Столицю      аби    звільнити;
Навстріч    –    вогняні    заграви,
Ті,    після    яких      не    жити.
Охоплював    дикий    відчай
Їх    в    водах,    святих,    Дніпрових…
Хто    право    дав    їх    калічить,
Ще    юних,    а    вже    героїв?
Згасали    їх    очі-свічі…
Не    бігли    у    хлопців    сльози,
Дніпро    заглядав    у    вічі  
Й    останні    слова    відносив.
А    потім    вмирали    вдруге,
Коли    свої…    підривали,
Мовляв,    то    не    є    наруга,
Бо    з    трупів    були    завали.
Й    стогнав    очерет    іржавий
Із    заростей    прибережних:
«А    ви    за    яку    державу
У    жертву    життя    принесли?»
Мовчали…    й    вода,    й    герої,
Адже    не    розкажуть    мертві,
Як    юних    їх,    під    конвоєм,
У    пащу    вкидали    смерті…
Вони    умирали    двічі,
Щоб    Київ    постав    Героєм.
 Та      він…    не    поставив    свічі,
Історію  …    перекроїв…
Вони    умирали    двічі,
Жили    щоб    і    ми,    й    столиця,
Дух    волі    щоб    дув      із    Січі,
Війни    не    було.    Й    пшениця,
Й    жита    на    полях    родили,
І    хвилі    Дніпром    гуляли,
Й    народ,    як    одна    родина,
Й    історію…    виправляли.
Вони    умирали    двічі
В    холодних    осінніх    водах.
Їх    роки…    ще      небо    лічить
І    їх    пам’ятає    вроду.
Вони    умирали    двічі,
Й    забути    їх    –    значить,    зрадить…
Для    них    не    потрібні    Віче,
Салюти,    гучні    паради      –
Лиш    тиха    розмова    з    Богом
Й    запалені    нами    свічі,
Й    ми    стали    самі    собою…
За    нас    же…    вмирали    двічі…
6.11.2013.

Ганна    Верес

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576005
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 25.04.2015