Час заокруглений в вічність,
час врешті-решт безперервний,
часом лиш пам’ять циклічно
проходить канатом нервів
пам’ять шукає входу
у брами давно іржаві
спогад вертає по воду
живу у померлій державі
а там вже нічого немає
навколо модерні стіни
говорить вивіска з краю:
«увага! відбулися зміни»
а біль все ж на диво справжній
навіть коли фантомний
минуле чимало важить,
тягне минуле додолу
в кожному «я» сучаснім
релікти епох колишніх
помилок чорна сажа,
портрети далеких ближніх
пам'ять - розіграні ролі,
шрам на запалих грудях,
різних мільйон історій,
з яких і складаються люди
пам'ять - із тіні спільник,
суддя твій і ворог хижий,
вчитуйся в знаки пильно,
бо пам'ять - найліпша книжка
прийняти - це не забути,
навчитись - це не відкинуть,
пам'ять - протиотрута
від дежа вю невпинних
врешті тобі вибирати,
врешті тобі з цим жити,
буть до вподоби катом
собі чи ти власний вчитель
ти, як і час безперервний,
минуле на твоїй шкірі,
відчинюй для пам'яті двері,
поки ж втікаєш – невільник
пам'ять - у скриньці досвід,
спогад коханий, дитячий,
теплий домашній посвіт,
носи її в собі вдячно
13.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659376
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 15.04.2016
Якщо вслід за сонцем ти підеш, зроби це так,
Як осінь: без марних надій /а вітри відтужать/.
(Оленка Зелена, "Ця осінь в мені")
Рясні дощі обступають тісним півколом,
Все менше сонця, і довше полон ночей.
Так холодно, що, здається, і ти схолола,
І десь подівся вогник твоїх очей.
Вважаєш, що схибив я, і тепер ми квити?
Що трохи розлуки на користь піде мені?
Та час не завжди лікар - він може вбити,
Якщо знайде шпариночку у броні.
Ілюзія смерті: в холодне осіннє місто
Сезонно вповзають химери з важкого сну...
Коли листопад повідносить останнє листя,
Я також піду. З надією на весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624041
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Втерши носи сікорським та магелланам,
що стерновими стихій палко марили стати,
линуть, величні і крихітні, маги лану
ввись на шовкових мереживних аеростатах.
Всі пілігрими, подих затамувавши,
вклякли на місці – понурі, німі дилетанти.
Розчленувати на часточки атом не важко –
важче лиш мрійникам, власне, до мрій долітати.
В небо летять пілоти осінніх прерій.
Вітер свобод обдуває серця павучі.
Що їм щоденних марнот і дрібниць перелік?
Як описати безкрай тим, хто звик до «повужче»?
Линуть до хмар павутинні летючі голландці,
хоч і народжені повзати в листі сирому.
Втім, і павук може бути у небі галантним.
Божим створінням літати дано безсоромно.
Воля – стара кочівниця в руках товстосумів:
де відірве полохлива юрба – де наліпить.
Боги земні за месіями згорблено сунуть.
Як і раніше,
замріяно
степом кружляє
лиш "бабине літо"...
© Cаша Обрій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618395
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 26.11.2015
[b]М[/b]оя ти зоре вечорова!
[b]О[/b], як люблю твою красу!
[b]В[/b]інок сплету тобі лавровий.
[b]А[/b] ти вдягни його, прошу.
[b]У[/b]мий лице, всміхнися мило,
[b]К[/b]алину в коси заплети.
[b]Р[/b]озкрили дух, вдягнися в силу,
[b]А[/b]дже ти варта висоти.
[b]Ї[/b]дою щирою щоднини
[b]Н[/b]асити нас, потреба є.
[b]Сь[/b]огодні в тебе іменини.
[b]К[/b]ровавлять ще твої судини…,
[b]А[/b]ле ж як палко серце б’є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619618
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Пограй зі мною у шахи, чи обійми й потанцюй.
Додай в багаття жару. Полюй на мене, полюй.
Я ж не буду далеко тікати,й ховатись немає причин.
Я відкриваю для тебе всі карти. Ти і я - один на один.
Я повільно заплющу очі, відчувати б на дотик, на смак.
Забавляйся зі мною як хочеш, я підіграю тобі у такт.
Я так прагну до твого полону, і твій подих уже на щоці.
Теплий вітер пробігся по лону, від поцілунку твого на плечі.
Від тебе бракує повітря, від тебе божевільні думки,
Так легко забути про місце, так легко відчинити замки.
Ми у двох. І вночі все відверто, і думки без "трьох крапок",
На плечах вже немає бретельок. Ми в пошуках власних зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615462
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
З мене, мамо, росте трава...
З мене, мамо, росте трава
і гойдаються вранішні роси.
І йде обертом голова -
повертає Земля на осінь.
По мені ходить тільки дощ
і коли-не-коли ворона
закричить навіжено, бо ж
коло мене когось хоронять.
Здичавіло мені вночі,
бо шугає нестримний вітер
і скрегоче старий горіх,
пересушений від літа.
А ще боляче, мам, мені,
коли хтось обтирає ноги.
Я ж не просто малий спориш,
що росте біля дороги...
Я буваю таким м'яким.
Навесні. Особливо, в свята.
Розцвітають в мені голубі
малюки, мам, крокусята.
І буває, що горобці
перешіптують мої рани,
виполощують в молоці,
коли стеляться тумани.
Я так хочу, щоб ти прийшла
і сльозою мене зігріла...
Поросла по мені трава.
Поросла по мені могила...
aвтор: Ліна Біла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615176
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 22.10.2015
Як би не було, я тобі не ворог,
Як би не було, я тобі не друг.
Я – те, що ти собі із мене твориш,
Без сил від сподівань нелегких мук,
Від мук душі, й ті муки досконалі,
Вони не ріжуть вен, не лиють кров,
Та й я давно себе вже не питаю
Всіх значень слів «кохання» і «любов».
Вони безглузді, бо немає віри,
Бо ти десь є, і десь існую я.
А що є ми, сказати ж бо не смію.
Не мій; хоч і з тобою, не твоя.
І не горю, і іскор не кидаю
Із серця в прірву, повну небуття.
Хто ти для мене, я таки не знаю,
Нестримний вітер у моїх життях.
© Жанна Білавич, 20.11.2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614871
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015
Я – це дощ, що шукає земної домівки,
Мені спокій набрид атмосферних садів,
Тепер хочу упасти на груди бруківки
І в підземного серця вслухатися спів.
Прагну втрапить у рідного поля долоні,
І зросити дітей, мо’ якраз підростуть,
І зірвати з дерев кілька вишень червоних,
Хай притлумить їх смак цю гірку каламуть.
Та найбільше багнеться навшпиньках
По карнизу пройтись до забутих вікон
І дивитись прості та домашні картинки,
Замість квітів лишивши коханій озон
Але я - тільки дощ, я - міжсвітній бурлака,
Я колись був живим, та війни круговерть,
Відняла мою суть, коли вітер заплакав,
І вода прийняла новознайдену смерть
За межею крові я бездонно-прозорий,
Хоча спогад цей мій десь тріпоче іще,
Мила, глянь своїм люблячим зором,
Може, ти за дощем і побачиш мене.
23.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611370
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Голова зберігає пам'ять, моменти,
А могила – тіло.
Фотографії містять так багато емоцій,
Коли ми щасливі.
А моя голова десь блукає в безодні,
У ночі..
Десь шукає тебе, милий діду,
Ну досить…
Пам’ятаю ці миті,
Коли поряд з тобою сиділа.
Білі голови, небо, тюльпани –
Щаслива.
Твоє слово і мій «кулачок» вже по столу.
А сьогодні по іншій причині я поряд з тобою.
Знаєш, а не все я так щиро цінила.
Твій гребінчик в кишені, волошка із поля –
Вже диво.
Розумію, що світ не зупиниться,
Ти не вернешся до хати.
Але знай, я з тобою, я буду чекати.
Хоч і знаю, що ти вже не сядеш до столу.
Не розкажеш, той жарт,
Що ми вчили з тобою про Вову.
І не будеш ти рифми шукати
Для приз віща кривдника-брата.
Але буду з тобою,
Я буду хоч й вічність –
Чекати…
07.05.15.
Мій дід(
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602220
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015
Прапорець огорнув посиніле зап’ястя,
І звучала сумна поховальна симфонія...
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя –
Ось така наджорстока життєва іронія.
Білий голуб зронив над труною пір’їну,
У людей у серцях мов поколото го́лками –
Він тримав у душі лише рідну Вкраїну,
Коли тіло його зрешетилось осколками.
Він був тим, хто іде і ніколи не здасться,
Його очі цвіли, мов весняні півонії,
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя –
Ось така наджорстока життєва іронія.
Він пішов на війну, бо не міг залишити
Рідну землю свою у біді..., під загрозою...
Він такий молодий! Йому б жити і жити,
А він рано отак став журливою прозою...
Який біль, який жах, яке чорне нещастя!
Та коли вже скінчиться доба „Беззако́нія”?!
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя...
Ось така наджорстока життєва іронія.
07.12.14 А. І. Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588040
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015
Кожна душа – то чийсь особистий острів,
Б’ються об нього зради, образи й лють.
Знаєш, бувають люди, як стріли, гострі:
Вразять тебе у серце і просто вб’ють!..
Що тобі хтось, далекий і невловимий?
Що вас єднає в морі мільйонів душ?
Просто живи, вплітаючи дні у рими –
Так, як раніше, зболеного не руш!
Буде тобі пекти і колоти груди,
Будуть жалі дурманити, мов абсент…
Знаєш, бувають справді огненні люди:
Іскру черкне́ш – і вигорить все ущент!
Попіл собі залишиш, вогнем налитий,
Буде тобі ятрити старі рубці…
Боже, хіба життя не навчає жити?
Вкотре з дороги сходжу на манівці.
Знову тривожу давні забуті рани,
Лихо мені показує свій оскал…
Знаєш, бувають люди, мов океани:
Кинь камінець – і збуриш дев’ятий вал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587606
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015
Світла удар. Скрежет коліс.
Руки здавили кермо.
Різко вправо. Пологий укіс.
Спереду стовб, як більмо.
Стрічні авто роєм в пітьму...
Наче скажені джмелі.
Фари плетуть кольорову тасьму…
Тягнуть її по землі.
Болі немає, не відчуваю.
Пульсу, здається, теж.
Знаю, що незамінних немає.
Добре знаю, та все ж…
Діти? А діти майже дорослі.
Важко без мами, але…
Їм не потрібно жити наосліп,
Татко в життя проведе.
А чоловік? Він трудоголік,
Працюючи, переживе.
Ще не старий, не алкоголік
Кращу собі наживе.
Звикнеться брат, забудуть колеги,
Друзі вип`ють сто грам.
Їхні турботи- власні ковчеги…
Як же тобі? Як тобі, ....МАМ?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585132
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Сплетіння рук на вітровому склі,
Несе потік - нова травнева злива,
Тоненька пара у тугій імлі,
Що омиває місто норовливе.
Виття грози бушує за вікном.
За ким ти плачеш, сірий смутку - Леве?
Іде старе заглушене кіно.
І де актори, режисери? Деви?
Сопрано надірве найвище "соль",
І соло те закінчиться раптово,
У пам`ять серед тисячі неволь
На щастя десь підвішена підкова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584042
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 28.05.2015
За горою тихе сільце.
(А тутешні всі кажуть – хутір).
В повоєнних роках забуте.
В саморобні бурки узуте
Сушить козам дике сінце.
Вислизають із рук граблі
Дерев’яні, теж саморобні.
Хоч трава легка, ніби вовна,
Але старість невиліковна
Жарти з пальцями робить злі.
Обіперлося на держак
І всміхнулося, аж на кутні.
Задивилося у майбутнє.
Чи в минуле. У незабутнє.
Не діждалось нічого путнього.
А було ж, здається, не трутнем…
Як же далі борсатись? Як?!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582218
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 26.05.2015
Випускникам 1965
Ти снишся мені усе рідше, і рідше, і рідше…
Вже зграї вітрів утомились тебе замітать –
Цей спогад прадавній, оце незабутнє колишнє,
Яке не судилося більше ніколи гортать.
Дитинство моє, первопуток врожайного поля,
Ти десь заблукало у хащах житейських зав’юг.
Та знову нас кличе гостить нестаріюча школа,
Й завжди однокласник найліпший товариш і друг.
І вже до наставників наших приходим на цвинтар,
І квіти зав’януть, зовсім не торкнувшися рук.
І що це за правда тобою придумана,світе,
Що й наші ровесники вже відлітають за пруг?
І все ж нам ніколи, ніяк забувати не варто
І витівки давні, й рясні переливи дзвінка,
І першу учительку, й густо обписану парту –
Як вік золотий, що крізь серце у Лету втіка.
Тож будем дружити, допоки снаги і натхнення.
Нам, врешті, не треба нікуди уже поспішать…
І молодість наша із нами така ж дерзновенна.
Хай спогад старіє, аби не старіла душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583177
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 26.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2015
...тільки в тої чорнявої
отрути напився.
(нар. пісня)
Майбутнє стало нецікаве,
Минуле мучить незабутим...
В майбутньому не вип'єш кави,
В минулому напивсь отрути...
Поміж минулим і майбутнім,
Мов жайвір в небі зависаю.
Я там і там в цей час відсутній,
Але лякає близькість раю...
Про пекло геть немає мови -
Спекотно там і надто круто.
І будь моя,як кажуть, воля,
То краще б ще попив отрути.
Ходив би з хлопцями в атаку,
В активній обороні бився...
Ще погуляв би гайдамака,
Ще пригодився б де вродився.
І на засніженім пероні
Зустрівся б з нею випадково,
Зігріли б душі і долоні...
Життя,життя,мов сон казковий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556666
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 05.05.2015
Щойно прочитав одного вірша... Одного із сотень( а, може й тисяч?) надрукованих сьогодні... Звичайний вірш, один із тисяч написаних сьогодні, один із десятка прочитаних мною.
Цей вірш ( а, може, і без того збудженому мозку, допомогла енна чашка кави?) став останньою краплею. Думаю, авторка не сильно образиться, якщо я дозволю собі зацитувати його.
SERA.fima ::
До вас, кляті брати-сепаратисти.Ми ходили до однієї школи, ви мешкаєте по сусідству, ми дихаємо одним повітрям, саме тому я не можу збагнути – чому?
Я не вмію складати строфи,
За освітою (сміх) бухгалтер.
За хвилину до катастрофи
Кожне слово чогось, та варте.
Ви послухайте, браття, сестри,
Рідні, зведені – неважливо.
Як ви смієте хаос нести,
Заважати всім жити щасливо?!
Вас, мов з ложечки, годували,
Просвіщали, давали ліки,
А ви матір свою продали
І заради чужої втіхи.
Обміняли ліси та річки
На рублі, паспорти, горілку;
Пов’язали бездумно стрічки
І зламали навпіл сопілку.
Ваша пісня - то крик предсмертний,
України мелодія – вічна.
В нас на кобзі грає безсмертний,
А у вас є лиш лялька сценічна.
Не збираюся вас благати,
Попередити тільки мушу:
Ви для тіла звели вже грати,
Та врятуйте хоча би душу!
Я не знайомий з авторкою, знаю лише, що вона харків'янка, пише гарні вірші і , напевно, гарна Людина...
Але мене дістало... Все дістало. Наша імпотентна влада... Та біс із нею, з владою. Всяка влада є або імпотентною, або маразматичною, або ( як висловився один політик) ліберастичною. Розібрались якось би з владою.
Мене дістали колишні владні, тепер незрозуміло які політики. Оте бидло з "рускай хвамилией" і навічно приклеєною нахабно - ідіотською посмішкою, чола якого явно торкнулася рідкісна хвороба "кретинізм". (Уявляєте, справді є така, нехай пробачить мене Бог за образу хворих людей). Воно віщує з різноманітних ток - шоу про "другую точку зрєнія". Яка в біса другая точка?! Яка може бути другая точка, коли йдеться про цілісність держави?
Мене дістали уповаючі на Бога ( та Європу) людинолюбці, готові "возлюбити ворога свого"... от тільки чи ворог відповість взаємністю. Ви уповали три місяці. Тепер ми оплакуємо жертви того "уповання". А Європа... Європа закликає нас до толерантності. Будьте толерантними до гвалтівників. Продажна дівка Європа, тіло якої роз'їдають сифілітичні виразки. Вона зваблювала нас висохлими зморщеними грудьми старої куртизанки, видаючи їх за ніжні перса цнотливої дівчини. Демократичні цінності - це міф. Для тієї старої почвари існує одна цінність - грубі гроші. Ми повірили в той міф, ми почали матеріалізувати його, ми мостили дорогу до нього своїми трупами. І що Європа? Європа злякалась... Ми занадто високо підняли планку, вона не в змозі дати нам того, чого ми бажаємо. Старече тіло не замінить юної дівчини. Це, ніби, коли ти хочеш кохання, чистого і щирого, а тобі пропонують задоволення похоті. Людинолюбці боялися ( і бояться) відповідати силою на силу,бо Європа, бач, не зрозуміє. Зрозуміє, повірте. І буде дивитися крізь пальці, як дивилася крізь пальці, коли рвали на шматки Каддафі (хоч помер, як офіцер- зі зброєю в руках, а не втікав, як злодій і не розповідав потім казок на кшталт " в мєня стрИлялі" ). Та не в Європі, зрештою, справа. Ми будемо там, повірте, будемо, як би пафосно це не звучало. Тільки, не як жебраки з простягнутою рукою, а як переможці. Та хтива бабуся стагнує. Як би дико не звучало сьогодні, але події в Україні - це початок кінця імперій. Як Східної, так і Західної... І стануть колись пліч о пліч, ніби в давній легенді, три брати: Рус, Лех і Чех...(коли кажу Рус, то маю на увазі не самозвану фіно-угорську моксель). Але то буде КОЛИСЬ, а сьогодні мене дістало.
Я завжди був терпимим до мов,релігій, інших точок зору... Я стомився. Стомився розмовляти з тими, хто не хоче чути, доводити тим, хто не бажає чути доводів. Стомився бути терпимим...
Мене дістала жменька маргіналів, які віщують від імені міфічного " народа Юго-Востока". Дійсно, чому?! Чому я маю дихати з ними одним повітрям??? Чому мої діти мають вчити мову чужої батьківщини лише тому, що хтось вважає мою рідну "телячою" і не бажає нею володіти. Чому я, на своїй рідній землі, у розмові зі співгромадянином маю переходити на російську,щоб він мене зрозумів? Так я виявляю повагу до нього? А чому він не виявить поваги до мене?! Їм не подобається влада, мова, прапор, держава?! ЧЕМОДАН - ВОКЗАЛ - РАСЕЯ!
Знаю, що мій опус мало хто прочитає, тому що виставляю його в нечитабельний і нерейтинговий час. Але я не політик, не великий літератор і мені байдуже до рейтингів. Я сказав те, що мав сказати, бо в мене накипіло і мені болить.
P.S. Можливо, образив чиїсь почуття, але мені остогидло, коли ображають мої. Я стомився терпіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491266
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 05.05.2015
[i]Am[/i]
Пішов я з хати у намет,
[i]A[/i]
узяв у руки кулемет,
[i]Dm[/i]
і посилаю їх на три:
[i]Am[/i]
Ах раз, два, три… Ах раз, два, три!
Не людний парк тут, не проспект,
а мінне поле, дикий степ
і хош – не хош, а все на три:
Ах раз, два, три… Ух раз, два, три!
Цим я собі уже не рад,
та не вмовкає вражий ГРаД,
і кулемет мій сам на три:
Ух раз, два, три… Ух раз, два, три!
Де лізуть орки напролом
мій кулемет їм кулі в лоб;
рахунок наш тут теж на три:
Гей раз, два, три… Ех раз, два, три!
Одна відрада, коли сплю,
і бачу путіна в гробу,
та й цвях за цвяхом: раз, два, три…
І раз, два, три… І раз, два, три!
А поки що, ось цей намет,
І вірний друг мій – кулемет,
А решта все, геть все на три:
Ах раз, два, три… Ах раз, два, три…
Ах раз, два, три… Ух раз, два, три…
Гей раз, два, три… Ех раз, два, три!
І… Разом: Раз... два... три!!!
[i]Створено 8 - 25 квітня 2015 року, м. Львів[/i]
Опубліковано: З Україною в серці... (Літературний альманах). –
Хмельницький, Вид. Стасюк Л.С, 2018. 216 с. – С. 119.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578092
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 30.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2015
Насвари́ли мене за вимову:
"Фу, як це у вас по-сільському,
діалектами сипле розмова -
підбирайте, будь ласка, слова!"
Що поробиш, в нас тут по-простому
і не місце лише діловому,
бо не вмістиш у "правильну" мову
як живуть поруч з нами слова:
як малюк мій струмочком джеркоче,
жебонить і лепече про все;
як сусідка триндить і стрекоче
про важливе, цікаве, нове;
як із друзями ми теревеним
і бесідуєм в колі колег;
із подружками мило гутарим
і глаголимо мудрістю тег;
не напише словник найповніший
як витьохкує серце в коханні;
як трелює своїй наймилішій
і туркоче, й карбує зізнання;
і як цідить, видушує злість,
як цокоче, гугнявить, рече;
чи як мимрить непроханий гість....
..та ж не втиснеш в "розмову" це все!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576253
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015
Відпускаю усіх журавлів, бо вони вільні птахи.
І не краще синиця в руках - бо, мовляв, не моя.
А чуже забирають лише лицеміри й невдахи
І, буває, вони ще стріляють по журавлях.
От стає холодніше. Журавлі відлітають на південь.
Зрозуміло усім, що зима - це достоту як я:
З нею складно і холодно. А журавель - не півень.
Я його відпускаю. А синиця, усе ж - не моя.
Я лиш поглядом вдаль проводжаю ключі журавлині.
У руках не тримаю рогатки, не ставлю тенет.
Просто хочу, щоб чесно. Не хочу шукати винних.
Просто вірю у Долю. У Диво. У щось неземне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562470
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 20.04.2015
Я нервуюся. Мозок - колючий дріт.
Пробиває тривога струмом.
І отруйні жала таврують світ,
І слова пропікають сумом.
Я хвилююся. Думи - уламки снів,
Мур із спогадів як порушу?
І холодні зорі чужих вогнів
Не зігріють самотню душу.
Я - у розпачі. Білий чорніє день.
Починається люта злива.
І шука образа свою мішень.
І не буде для мене дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441696
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 20.04.2015
За картиною Я.Йерки "Наука ходіння"
http://yerka.org.ru/pages/nauka_chodzenia.html
Було колись… не вмів ходити час:
Ще ні пружин, ні пасток, ні прискорень.
Ще пил дрімав на роздоріжжі трас –
Не поспішав, наляканий, між зорі.
Та раптом хтось немов пожартував,
Скрутивши коло у спіраль галактик, –
І часу скам’янілий динозавр
Негучно цокнув, звівшися на лапи.
І хижа лють збудилася у нім –
Тривожно завертілася планета,
Клубами пари піт її скипів –
І стік у грозах, утворивши Лету.
У хвилях розлетівшись на крапки,
Засіяв простір птАхою секунди,
Процокотівши коротко: «Лети
Й неси на крилах клопоти у будні!»
І натягнув тенетами годин,
Мов шахівницю, павутиносіті:
Він полював будильниками дні,
Мов перепілок у достиглім житі.
Його, бувало, мріяли спинить,
Зловити, піддурити, навіть вбити –
А він же дикий! Спробуй приручить!
(Одним укусом може отруїти!)
Та хитрість є: коли пружиносвіт
У леті зможе розпрямИти спину,
Той динозавр приляже біля ніг –
І стерегтиме вічності глибини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562657
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 20.04.2015
"Ти, Чешире, один при собі,
я ж хворобу в крові відчуваю…
Сплять дерева в безумній журбі:
Сняться їм журавлині печалі"… –
"Ні, Алісо, ти мариш, адже
я лиш кіт, а сміюся паяцом.
Божевілля усюди… Уже
не врятує чар-зілля. Абзаци
диво-казки скінчились давно,
вже прочитана автором книжка"… –
"Я не вірю Вам, коте, або…
Я набридла, як фрак і манішка?" –
"Ні, Алісо, весь безмір шляхів –
лиш омана. Посмійся зі мною.
Тут немає давно королів,
і кричить самота за стіною.
Тут весь світ – не реальність, а сон,
ліс фантазій, ілюзій, омани…
Заєць – промінь від сонця, а Сонь –
тільки спогад забутої справи…
Синя Гусінь – примара отрут,
Капелюшник – невпевненість мрії,
а Шалам – вертутій. Всі ми тут"… –
"Ні, Чешире, тобі я не вірю.
Ось торкнися мойого чола.
Жар потроху із нього спадає…
Може, думав, що я нежива?
Ні, я є, я усе пам'ятаю!!!
Там – доріжка до саду квіток,
тут, на полі крокету чудного,
був їжак, що не мав колючок,
ми з фламінго сміялися з нього"… –
"Стій, Алісо, не треба про це!
Моя пам'ять жива, ще іскриться…
Просто очі заплющ – і усе.
І подумай, що це тобі сниться…
Ти прокинешся зараз сама…
І мурчатиме Діна під боком…
Уві сні ще бувають дива…
Ти забудеш про мене потроху"… –
"Я гортаю записані сни…
Хтось… аркушик… із пам'яті… вирвав…
А на ньому – адреси весни
І усмІшка на згадку… Чешира"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544889
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 20.04.2015
Я ховаю від себе пам'ять
За дверцятами божевілля:
Кожен спогад болюче ранить,
І прозріння – немов похмілля.
Мірки, форми і штучні квіти –
Все закинуте й непотрібне…
В Неї… вже виростають діти…
А у мене?!.. Чайку налити?
Січень був… а Вона… всміхалась!...
Капелюшок у колір чаю…
Шарф смугастий… Все!.. Увірвалось!...
Знову п'Ята?! Що ж, допиваю…
І підступна прокинулась пам'ять…
Вас, Алісо, коли побачив…
А Вона все від мене чекала…
Я ж… Вам чаю, леді, пробачте?
Ось у чашці років гублюся…
Чом не зважився їй сказати?...
Стигне серце, мов чай на блюдці,
І свідомість – мов справжні ґрати…
Що? Чудним, недолугим здаюся?
Тож даруйте мені, Алісо…
З Вами? ЩО вже… я тут лишуся…
В божевільнім від чаю лісі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544464
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 20.04.2015
Я Заєць-паж, лакей, що мчить по колу,
Я розгубив весь розум по світах.
Нора кроляча – дивний шлях в Нікого…
Доки летиш, із хати зносить дах…
Ось просурмлю про зустріч Королеви –
Й по всьому… Крапка. Досить марноти!
Мені б попити чаю із варенням,
Додому б добрих друзів провести…
Та де вони?! Розбив я глека з Часом,
А Капелюшник в пошуках себе…
Шалам верткий… Чешир із вихилясом…
Хто рівновагу в друзях віднайде?
І так живу… Прийду вночі додому –
Розбиті лапки, вусики тремтять…
Я фрак свій не знімаю не з утоми:
Без нього в дзеркалі
себе не упізнать…
І все боюся… все тремчу зі страху…
Гублюсь у шалі безпорадних днів…
Я – заяча душа і бідолаха,
Що стать собою так і не зумів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543976
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 20.04.2015
Вона була манірна й вередлива –
ЧЕРВонна (бо душа її ЧЕРВива)!
Її сточили сумніви, й турботи,
І непридатність пані до роботи…
І день, і ніч вона на всіх кричала
(так пані від реальності тіклала!)…
І в особистім вельми не щастило –
ЧЕРВонна ж (бо душа її ЧЕРВива)!
Її король із шісток (хоч козирних) –
Прислужливих, невдалих і покірних.
Дружину, наче пекла, він боявся:
Корився, в суперечках піддавався…
Вона ж зітхала, посміхалась криво:
"ЧЕРВонна, ох, душа моя, ЧЕРВива!"
Терпіли всі: кущі, фламінго-птАхи
(Шкода ж бо отакої бідолахи!)…
В крокет їй програвала Герцогиня,
Бо мала гріх: кохалася у свинях…
Та Королева все ж була нещасна:
ЧЕРВива – то зіпсута, а не крАсна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540174
дата надходження 29.11.2014
дата закладки 20.04.2015
Агов! Я тут! Зустріну хоч когось?
Суха трава, мов привиди, з-під снігу.
Раз шахівницею ступати довелось,
То, може, вдруге вийде все? Чи схиблю?
Агов! Лицарю! Де ти, друже мій?
Вкажи мерщій мої координати.
Чекають, може, в гості Королі,
А я загрузла тут, у білих шатах.
Невже колишня Казка не жива?
Невже і справді все мені наснилось?
Тоді куди ж оце я забрела?
Той самий ліс, та щось у нім змінилось…
Що ж, "Jingle bells!" Зі святом Вас, дуби!
Щасти Вам, Пудингу, в новім кухоннім році!
Салонний Сайцю? Та невже це Ви?
Чому ж сховались за кущем в півкроці?
Гей, Кеп-Ель-Юшнику! Я прошу Вас за стіл!
Що? Чай скінчився? Пробуйте нового!
Чому ж злякалися? Годинник одурив?
То помиріться – буде щастя знову!
Гукніть Сонька, Чешира й близнюків
І Королеву привезіть з палацу!
За Світ Казок! За вічне сяйво мрій!
Вмикайте "Джиґу"! Прошу всіх до танцю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535544
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 20.04.2015
В Країні Див запалено свічки,
Кіт із Чешира відлетів у вирій.
Шалам-Балам дрімає на стіні,
А Круть із Вертем тихі й неквапливі.
Алісі сумно. Осінь за вікном
Чарівний сад зробила полохливим.
Ідуть дощі. І Гусінь вже давно
Кальян на парасольку замінила.
Шалений Заєць зовсім втратив сон:
Годинник втік вперед на десять років
І гучно калатає за вікном
Підборами хвилин у ритмі кроків.
А Капелюшник п'є холодний чай,
В несвіжих чашках розглядає гущу:
Там ліс, і таємниця, і печаль,
І спогади про Час та їхню дружбу.
Сонько попискує та інколи тремтить
(Сиропом густо змащені повіки).
Колода карт…Фламінго, як півні…
І давні дні, у бурштині застиглі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535335
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 20.04.2015
Уже не буду молодим.
Своїх років не обманути.
А ти згадай мене таким,
яким я може й міг би бути.
А ти мене таким згадай,
яким тобі я був би рідний.
А ти мене не забувай,
якщо душі твоєї гідний.
Частіше згадуємо тих,
що серце полонене ранять.
Роки минулого не манять.
Я спам’ятався і притих.
А ти все ближче до святих,
яких оберігає пам’ять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564771
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 16.04.2015
Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
сідає купкою золи,
і як захмарні акварелі
кочуючої ковили
летять палітрою пастелі
у ніч за обрії імли, –
так і останні дні веселі
минають, наче й не були.
Як у калейдоскопі скельця
дорогоцінністю блищать,
і як найвеселіше скерцо
озвучує смичок маестро,
і як тумани між латать
очеретами шелестять,
як житіє на лоні смерті, –
так і на рівні чаші серця
світи невидимі горять.
Душа душі розповідає,
як ріжуть серце без ножа,
як сум за радістю минає
і уривається яса.
І як сіяє та краса,
яка приписується раю.
Душа дарує чудеса, –
коли свіча її згорає,
сильніше світять небеса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496141
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 16.04.2015
Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не доведе.
Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
якщо не інженери, то поети
цінуються у бучі й суєті.
Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.
У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?
Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні.
Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.
Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.
[i]* – красномовна обмовка президента[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574806
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 16.04.2015
Сновиди приходили в ночі, приносили в кошиках диво
Розтріскане скло у зіницях ховалось на стелі правдиво
Примруживши віко від світла, вдивляючись зором у небо
Сновиди з’їдали пів кошика й казали що завше так треба
Ні з ким не ділитися дивом й ховати його за зубами
Щоб інші сомнамбули ночі не вкрали його із кінцями…
А диво самотньо тускніло на дні потаємної ночі
Чому я таке надважливе? Чом всі так на мене охочі?...
27.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569857
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 16.04.2015
Думаєш, все могло би піти інакше,
Якби не вона - не жінка Лота?
Його нащадки не мали б кари
На "n" колін?
Фатальна плата за людський сумнів
(А, що - за спротив?)....
Та й Лот побожний
Не кинувся їй навздогін...
Палали, як стожари, Содом і Гомора,
В печері Си׳гора
Праведник сховок знайшов
В обіймах дочок....
А десь
Самотньо у горах
Стовпом
Навік заклякла його Любов...
Солодкий присмак зради,
Солений - зневіри,
Проклав між ними траєкторію біль.
Хитка відносність еталонної міри
Життя раптово може стерти на сіль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566126
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 10.04.2015
Знаєш, я все ще чекаю -
Блимне віконце чату -
"Нове повідомлення".
Так важко почати...
Знаєш, я ще надіюсь
Бути з тобою крізь тексти,
Тільки слова зависли,
Як ожелести....
Знаєш, я вже писала,
Потім стирала й знову
Набирала по пам'яті
Нерозпочату розмову....
Знаєш, я ж не відважусь...
Бісові "рубікони"!....
На монітор молитимусь,
Як на ікону....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558666
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 10.04.2015