Мар’я Гафінець: Вибране

Серафима Пант

Знаю

Знаю,  що  сонця  в  тобі
Більше,  ніж  льоду  й    жури
В  серці  моєму.
Крига  –  не  камінь,    вода,
Тільки  у  тому  біда:
Надто  у  різних  світах
Живемо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876583
дата надходження 20.05.2020
дата закладки 27.05.2020


Серафима Пант

коли

зринає  апатія  в  центрі  зіниць
відлучує  Всесвіт
від  таємниць
Шляху  Молочного
і  горілиць
вкладає
ой  люлі
коле  стернею
зелена  трава
боляче  ріже  думок  тятива
ціляться  в  небо
ревінням
слова
з  швидкістю  кулі
в  люстрі  небесній
відбиток  пожеж
кислої  магми
у  дзеркалі  треш
блискавок  в  травах
із  попелу  веж
не  відродити
палить  образа
дощів  муліне
прозріння  вплітає
в  життя  гобелен
крізь  товщу  граніту
Любов
проросте...
шшшшшшш
блиском  
в  зіницях
кристалу
солі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860232
дата надходження 04.01.2020
дата закладки 03.05.2020


Серафима Пант

Двоє божевільних на спільному карнизі

Хто  ті  двоє,
Що  сяянням  зваблюють  ніч,
Що  гортають    паланням    листи  книги  долі,
Що  вкривають  цілунками  клин  протиріч  
І  поєднують  душі    нитками  любові?

Хто  ті  двоє,
Що  кличуть  себе  на  ім’я
Незбагненне,  незнане,  нечутне,  недишне:
- Безумовностейтвій!  
- Безумовнотвоя!
Те  ім’я,  що  послав    їм  на  щастя  Всевишній?

Хто  ті  двоє,
Що  прагнуть    летіти  увись,
Обірвавши  себе,  як  гардини  з  карнизу,
І  вітрилами  стати,  аби  здійнялись
Кораблі,  що  очікують  пристрасті  бризу?


Хто  ті  двоє,
Чиї    спраглі  ласки    тіла  
Один  одного  тягнуть  назустріч  магнітом
Аби  вкотре  без  хмизу  кохати  дотла  –
Й  світлом  звабити  ніч  на  продовження  світу?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828271
дата надходження 08.03.2019
дата закладки 08.03.2019


Серафима Пант

Трафарет

знання  та  мрії
погляд
ідеал
виразний  контур
леза  гострі  часу
вивчають  в  русі
стик
напівовал
душевних  прагнень
форма
розмір
пазли
шаблон  потреби
пошук  співпадінь
заповнення  чекає  вільний  простір
хвилює  контур  
дії  світлотінь
статичний  кадр
неточність
промах  
досить
плете  байдужість  ширму  з  павутин
ні  виходу  із  серця
ані  входу
без  ідеалу
точних  співпадінь
картина  в  ранах
шкода  
дуже  шкода
душа
неспинність
ритмів
мрій
танок
окружність  трафарету
точка  мертва
життя  рухоме
внутрішній  зв’язок
відчує  той
хто  грані  в  силах  стерти

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753802
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 05.10.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.07.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2017


Ліна Ланська

СОКОЛИНЕ ПОЛЮВАННЯ

Ріжок  гукає  плем"я  соколине,
Куріпку  вполювати  саме  час,
Зламати  крила,  наче  бадилину,
А  потім  іншій  завтра  ще  й  не  раз...

Здригнеться  сокіл  зверхньо  та  нервово,
Бо  серденьку  кортить  у  небеса,
Тремтить  шалено  від  притоку  крові.
Вже  сходить  сонце,  бризкає  роса.

Йому  не  видно,  на  очах  пов"язка,
Лише  ріжок  повітря  знову  рве.
Політ  та  здобич  -  волі  дивна  казка,
Хай  мить,  хай  дві...заради  них  живем.

Колосяться  хліба,  шумить  отава,
Прибігла  птаха  привітати  день,
Знайшла  зерно,  зацокотіла  жваво,
Зібралась  сонцю  щебетать  пісень...

Страшенна  хмара  раптом  світ  закрила,
Завмерло  серце,  та  невже  кінець?
Летять  ворожі  нездоланні  крила,
Надії  крихти  гасне  каганець.

Припала  до  землі,  щоб  провалиться,
І  погляд  несміливо  підняла
Очей  чужих  холодних,  наче  криця,
Торкнулась...і  глибин  не  осягла.

Завмерло  все,  лиш  зло  осатаніло
Шипіло:  "Бий,  зламай  та  й  у  сідло!"
А  в  тих  очах  мелодія  дзвеніла...
Не  вірите?..  не  вірте  та  було...

Вересень  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605652
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 11.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2017


Серафима Пант

Хвиля якась там - збилась з рахунку

***
Гнів  -  це  сталактит  на  шляху  до  мети.  Не  тупцяйте  гучно,  як  щось  не  виходить.

***
Якщо  у  вас  жбурляють  камінням  -  ухиляйтеся!  Встеляйте  бруківкою  шлях  свій  життєвий,  багнюку  лишаючи  цілячим.

***
Якщо  калюжі  темні  теплом  лоскочуть  ноги  -  водиці  з  них  не  пийте:  
чекають,  що  замекаєте.

***
Пускаючи  у  вічі  пил  -  самі  вдихаєте  отруту.
Невже  легенів  не  шкода?

***
Якщо  ви  постійно  набиваєте  гудзя  на  одному  й  тому  ж  самому  місці  -  будьте  обережніші.  Єдинороги,  звичайно,-  красиві  створіння,  та  життя  -  далеко  не  казка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732708
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017


Серафима Пант

У нас нічого не вийде

Не  повернуся  я,  коханий.  Важко.  Вперше
Прошу  пробачення  з  таким  у  серці  болем.
Страшніших  слів  нема  для  мрії,  як  "ніколи".
Ми  лиш  заручники  життєвих  долі  звершень
Кволі.
Солоно  стеляться  слова  на  аркуш  білий,
Вмостились  поруч  обійнявшись  шепіт  з  криком,
Лишилось  серце  неприрученим  і  диким,
Хоч  сила  волі  так  приборкати  хотіла,
Та  не  зуміли
Сумління,  принципи,  обов`язки  і  совість
Здолати  внутрішніх  невидимих  магнітів.
Ти  будеш  завжди  тут,  ліворуч,  пломеніти  –
Невипадкова  найдрібніша  випадковість,
Мій  світе.
Прошу    тебе  я,    це  багато,  а  чи  мало,
Ні  зір  із  неба,  ані  променів  ранкових
Опісля  ночі,  ані  довгої  розмови,  –
Єдине  слово  –  щоб  у  вічність  проростала
Ця  мить  любові.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732624
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 09.05.2017


Серафима Пант

Світлоносцям

Ллє  мелодії  зоряний  дощ  –  
Красою  б  мені    милуватися,
Первозданною,  світлою,  чистою,
А  я  чую,  як  схлипують  янголи  –
Пил  наснаги,  що  зрісся  із  пір’ячком,
З  крил  могутніх  старанно  обтрушують.
Срібло  сиплеться,  сиплеться  й  сиплеться  –
Пух  натхненням  міжзоряним  світиться…
Їм  болить,  але  десь  більш  приземлені,
Ловлять  поглядом    музику  неба.
Дощ  натхненності  –  
Боляче.
Треба,
Щоб  і  інші  навчились  літать.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720594
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 28.02.2017


Серго Сокольник

ТИ ПРОСТИ МЕНІ, НІЧ…

Ти  прости  мені,  Ніч,
Що  волію  кохання  бажати...
Щиросердно  прости,
Бо  бажання-  у  звичці  людській.

Звичайнісінька  річ-
Все  говорячи,  щось  приховати,
Як  ховає  мотив
Сутність  пісні  на  мові  чужій.

Зоресяйна,  пробач,
Що  в  долонях  не  втримаю  зорі,
Ті,  які  ти  мені
Зорепадом  жаги  пролила.

Ти  зірками  не  плач,
Не  губи  їх  даремно...  I'm  sorry...
Саме  час  по  одній...
За  любов...  Із  твого  джерела...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022613536  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 28.02.2017


Олекса Удайко

МАЮ ДУМКУ

       [i]  З  приводу  недавніх  подій  навколо
         ЕСП  -  "Еволюції  Сайту  Поезії"

[b][color="#077280"]                                    Більш  як  півроку  тому  було  
запроваджено  дискусію  поетів  навколо  наче  б  
то  важливої  теми  щодо  Еволюції  Сайту  Поезії,  
розпочатої  за  ініціативи  організаторів  сайту  та  
окремих  поетів.  Ідея  непогана.  Дійсно  покращу-
вати  роботу  сайту  можна  і  треба.  В  цій  дискусії  
я  брав  участь,  намагаючись  внести  свою  лепту  
в  боротьбу  з  засиллям  антиукраїнських  елементів  
на  сайті.  Це  можна  було  б  зробити  і  досить  легко,  
якби  до  того  прагнули  пани-організатори  сайту!  
Та  хура  з  місця  не  рухалась.  Натомість  виявилось,  
що  сторінка  перетворилась  на  баталії  далеко  не  
літературного  характеру.  Причиною  таких  чварів  
могло  між  іншим  послужити  прагнення  організаторів  
затії  запровадити  серед  членів  сайту  дещо  подібне  
до  совкового  «соціалістичного  змагання».  Мета  
такого  заходу  принаймні  мені  не  зрозуміла.  Перш  за  
все  тому,  що  ними  (організаторами)  не  подаються  
критерії,  за  якими  малось  оцінювати  твори  аматорів.  
А  судді  -  хто?..  Адже  для  того,  щоб  оцінити  той  чи  
інший  поетичний  твір,  треба,  меншою  мірою,    знати  
елементи  поетики,  особливості  художнього  творчості  
тощо.  Хто  з  нас,  аматорів,  може  об’єктивно  оцінити  
такі  елементи,  як:  характер,  ідею,  сюжет,  композицію  
твору,  його  римо-ритміку  та  й  тип  жанру  (елегія,  поема,  
сонет  тощо)…  Багато  хто  з  нас  не  володіє  достатньо  
художніми  прийомами  вираження  фабули,  ідеї  та  сюжету  
твору.    Далеко  не  всі  ще  володіють  граматикою  та  
елементарними  правилами  написання  художніх  творів.  

             Між  тим  невеличка  групка  "товаришів"  сайту  
разом  з  його  натхненником  паном  Юхницею  наполегливо  
провадять  крамольну,  на  мій  погляд,  думку  про  проведенні  
так  званих  літературних  конкурсів.  Ці  намагання  нічого,  
окрім  пустого  потрясання  повітря,  побудови  авантюрних  
прожектів  та  сіяння  ворожнечі  між  членами  нашого  здорового
дружнього  колективу,  на  моє  глибоке  переконання,  не  несуть.  
Вистачить  уже  нам  конфліктів,  які  стаються  між  вельми  
«великоповажними»  поетами  у  процесі  очних  зустрічей  чи  
після  них.  Слабкості  загальної  культури  та  емоціональні  
сплески  необґрунтованих  амбіцій  призводить  до  того,  що  
«закадичні»  друзі  стають  ворогами  і  цілком  пристойні  твори  
"шанованих"  раніше  друзів  брутально  ігноруються.  Натомість  
розвивається  корпоративні,  далекі  від  доброзичливості,
творчого  зростання  та  взаємодопомоги    стосунки.  

             Особисто  мені  хотілось  би,  аби  пропоноване  нашою  
колегою  «голосування  списком»  було  відмінено,  а  список,    
в  який  чомусь  і  кимось  включено  і  моє  ім’я,  за  висловом  
одного  з  «достойників»  сайту    представника  «чорних  сил»,  
було  ліквідовано.  А    якась  дискусія  щодо  «чорної  каси»,  
не  підтвердженої  документально,  окремих  членів  сайту  
просто  обурлива!
             
             Давайте  займемось,  якщо  ми  люди,  більш  корисними,  
конкретними  справами.  Наприклад,  матеріально  та  фізично
допоможемо  обмеженому  у  своїх  можливостях  інваліду
Петру  Пашковському  (псевдонім  «довгий»),  видати  першу  
збірочку  його  прекрасних  віршів.  Для  цього  не  треба  творення  
якихось  кас  чи  рахунків  у  стилі  "а  ля  Стасюк".  Достатньо  дати
певні  доручення  окремим  активістам  в  організації  публікації  за
телефоном,  а  потім  особисто  і  прозоро  компенсувати  кошти,  
потрачені  на  виготовлення  даної  книжки.  

Важлива,  на  мою  думку,  також  публікація  на  сайті  віршів  наших  
друзів,  які  відійшли  у  вічність.  

             Та  ще  скільки  добрих  справ  можна  зробити  громадою  
розумних,  цілком  здорових  (духом  і  тілом)  людей!

Об’єднуймось,  шануймося!  

З  нами  Бог[/color]![/b]
 [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718823
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 18.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2017


Серафима Пант

№6, якщо не помиляюсь

Життя  -  це  естафета  почуттів,  які  передають  одне  одному  не  дерев`яну  паличку,  а  серце.  Незграбні  -  що  ж  від  нього  до  фінішу  залишиться.


Жінка  без  загадки  -  кросворд  з  вписаними  відповідями:  пізнавально,  але  нецікаво.


Клітка,  якою  б  просторою  вона  не  була,  не  наповниться  веселим  співом,  якщо  у  ній  живе  дух  свободи.  Любов  до  волі  -  не  хвилястий  папужка.


Виправдовування  -  не  визнання  власної  провини,  а  спосіб  її  перекладання  на  чужі  плечі.


Іноді  той,  хто  тримає  золотий  ключик  у  руках,  не  знає  його  таємниці,  тому  лущить  ним  горіхи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717031
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017


Касьян Благоєв

Арабески, 42

         Синові  –  у  повноліття

165*  навчишся  цій  істині  –  будеш  в  коханні  щасливим

Знай:  двоє  в  сім’ї  мають  бути  як  руки  і  очі:
Лиш  очі  заплачуть  –  а  руки  сльозу  витирають,
Втішаючи  ласкою;  тії  ж  сльозинки  жіночі
Тобі  зцілять  руки  від  ран  –  і  твій  шлюб  стане  раєм!

 
166*  а  сонце  не  світить  з  метою,  щоб  обраних  гріти

Добро  не  існує  для  добрих  у  світі  людей.  
Для  нього  немає  ні  зиску,  ні  обраних  долі.
Тож  тонеш  в  гріхах,  а  чи  в  прірві  спокус  і  страстей,  –    
Лиш  зла  ти  зречися  –  і  пий  із  джерел  його  вволю!
   

167*  не  торгуй  співчуттям  і  на  люди  біди  не  винось  

Навчали  й  мене  перед  тим,  як  у  світ  я  піду:
Добру  поклоняйся  й  любові  –  ця  мудрість  відома,
А  горе  й  нещастя  свої,  всякий  клопіт-біду,
Як  рвану  і  зношену  одіж,  лиши  краще  дома.  


168*  осанна  лозі  виноградній  

Нагадаю  тобі  –  мудрість  Сходу  говорить  одна:
«Той  хто  п’є,  той  не  знає  про  шкоду  й  оману  вина,
Хто  не  п’є  –  він  не  відає,  скільки  в  вині  благодаті,  –  
Все  вмістити  зумів  Сотворитель  в  плодах  цих  сповна!»
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716899
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017


8 КороЛев

Поділишся зі мною сонцем, хлопче?. .

Поділишся  зі  мною  сонцем,  хлопче?..
     Бо  ти  ж,  насправді,  диво  світле...
Пірнути  б  із  розгону  у  ті  очі,  
     Що  ваблять,  наче  бджілку  -  квіти!..
     Та  тільки  сором  -  де  подіти?..

           Я  ж  одне  із  облич  у  твоєї  зневіри,
           Я  ж  у  грудях  твоїх  -  всі  ті  шрами  та  діри,
                 Я  ж  -  Лета,  в  тобі  що  клекоче  і  стогне!..
           Більш  болючих  за  мене  не  так  вже  й  багато:
           Я  занозою  в  серці  влягаюся  спати..
                 Я  -  кардіорічки,  твоєї,  пороги...
                 Постійно,  вві  сні,  ворушитимусь  трохи.

Поділишся  із  сонцем...  Мною,  хлопче?..
     Мене  ж  бо  вистачить  й  на  нього!
Мені  твій  голос  все  єство  лоскоче;
     Та  ти  мовчиш...  За  віщо,  боги?!.
     Мовчання  те  м'якіше  моху.

           Ти  ж  -  ті  вірші,  що  я  постирала  ретельно,
           Ти  ж  у  пеклі  моєму  -  гаряча  пательня;
                 Солодкого  соку  мого  ти  є  дріжджі!..
           І  я  граю,  п'янію,  ненавиджу  тебе...
           Хочу  сонця  твого!..  Його  конче  тут  треба.

                 Для  тебе,  одягнута  я  лиш  у  тишу,
                 І,  якнайболючіше,  знов  тебе  ріжу...


ПоділИся  зі  мною  ти  сонечком,  хлопче!..
Я  на  друзки  його  розіб'ю,  проти  ночі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716516
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 06.02.2017


Серафима Пант

Ні там - ні тут

Ні  тут  -  ні  там.

Застуда  в  гострій  формі  
душі  моєї  -  
нащо  ж  босоного
снігами  долі
ходиш  в  зиму  люту,
чому  ж  в  теплі  спокійно  не  сидиться,
кошам  маленьким  затишно  згорнувшись.
Імунітет  
до  вірусу  печалі
(в  повітрі  горя  більше  ніж  азоту)
жорстокість  світу
ще  не  спромоглася  -
хоча  життя  так  любить  цю  вакцину,
підняти  аж  до  позначки  "байдужість".

Ні  там  -  ні  тут.
Спинилась  нерухомо
ріка  життєва.
Вирваний  злим  вітром
Кульбаби  зонтик
в  вільному  падінні
між  двох  світів
безхатченком  самотнім
усе  блукає,
прагнучи  покою.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716031
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017


Сволочь

Не жди

В  небе  плывут  рыбы,  смотри,  там
Море  из  белых  туч,    голубых  звезд  
У  моря  рыбак,  под  грудью  -  косой  шрам  
У  ног  его  кошка  играет,    грызет  хвост.  


Мимо    плывут  небесные  корабли  
у  каждого  семь  палуб  и  семь  мачт
Глядят  на  тебя  небесные  короли  
Tолько  не  плачь,  девочка,  не  плачь  
 

Сразу  за  морем  в  небе  шумит  лес
Вместе  пойдем  поищем  его  край  
Там  на  краю  пара    святых  мест...  
Ты  засыпай,  девочка,  засыпай.


Сразу  за  краем  -  видишь  -  стоит  мост.  
Скоро  светает,  пора  уходить  -    иди.  
Завтра  во  сне  я  принесу  звезд.  
Только  не  жди,  девочка,  не  жди  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715535
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017


Сволочь

Символ веры

Ни  о  чем  не  молился  я  так  пронзительно,
надрываясь  сутками  напролет...
Бог  конечно  слышит,  и  он  спаситель  но  -
я  оставил    надежду,  что  Он  поймет.

То  ли  сломлен  происками  Нечистого,
то  ли  слишком  предан  другим  делам,    
но  молюсь  я  так  горячо  и  истово  -  
что  в  конце  концов  своего  создам.

И  пускай    недоношенного  и  лишнего,  
не  способного  мертвого  оживить...  
Это  будет  стыд  и  позор    Всевышнего  -  
одинокий  беспомощный  бог  любви.

Это  бог  не  монахов  и  не  священников,  
и  не  тех,  кого  греет  родной  очаг  -  
это  бог  отчаявшихся  отшельников
с  непосильной  ношею  на  плечах.

Это  бог  не  преда́вших  после  предательства,
не  умеющих  злиться    и  жечь  мосты...  
Это  бог  последовательного  доказательства
что  никто  не  будет  любить  как  ты

Ничего  не  слышащих  и  не  знающих  
до  конца  цепляющихся  за  жизнь,
до  последнего  выдоха  повторяющих  
Символ  веры:  Почувствуй.  Пойми.  Вернись

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715689
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017


команданте Че

спів чуття

за  тими  очима  немає  нікого  хто  мав  би
зігріти
і  майже  зів’яли  від  доторків  квіти
у  твоїм  волоссі  
зазвичай  ті  очі-планети  не  сходять
з  орбіти
та  в  наших  це  навіть  без  зайвого  руху
вдалося

із  наступом  ночі  росте  концентрація
звичної  тиші
я  вчусь  тихий  шепіт  думок  не  сприймати
як  викрик
та  поки  не  надто  виходить  бо  ж  гучність
у  них  значно  вища
я  вчусь  не  любити  у  тиші
тебе
що  є  сили

бо  все  що  раніше  цвіло
тепер  втратило  колір
і  світло  в’їдається  серцем  удень
як  отрута
десь  там  на  орбіті  зірки  все  ще  ходять
по  колу
десь  тут  я  не  можу  ніяк  запах  квітів
у  твоїм  волоссі

забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698962
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 31.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2017


Серго Сокольник

ВСЕ САМЕ ТАК…

Все  саме  так,  як  і  було
В  часи,  що  вже  були  минули,
Коли  пройшов  буреполом
Поверхнею  земної  кулі...

Згорілий  сад...  Зими  нема...
І  чорним  болем  відізветься
Цей  кров"ю  скраплений  туман,
Мов  настрій  згарища  у  серці,

Яке  затиснуто    в  війни
Лещата  з  броневої  сталі...
І  пада  чорний  сніг  рясний...
Реагувати  перестали

На  те,  що  світ  осліп,  оглух
До  наших  стогонів  і  криків...
І  коло  замкнене  навкруг.
Воно  й  було  таким  одвіку.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117012901125  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715186
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017


8 КороЛев

Quos deus vult perdere…

Тимчасово,  до  Пришестя*,  
     Сфінксів  -  суто  проти  шерсті!..
АсфіксІя  чи  обійми?..
     Кріль  у  кільцях  вже  не  блима;
Лиш  уважно  споглядає,  
     І,  беззвучно:  -"Дивна  кралє!.."
Лагідно  луска  лоскоче  -
     Шийку,  черевце  і  очі...  
От,  на  вухо,  двокінцевим,
     Шепеляво  пестить  нерви...
Втім,  це  все  -  буденна  сірість,
     Котрій  фарби  тільки  снились.
Иртан  Инс  іт  рИс  аз  шІклім
     Очі  поки  що  не  звикли?..
Не  хвилюймося,  все  добре!..
     Бо  ті  очі,  окрім  вроди,
Крім  зіниць  вздовж  вертикалі,
     Мають  прірву...й  витривалі.
Алілуя!..пам'ять  вічна  -
     Тим,  хоча  б  хто  по  дотичній,
Бозна-як,  до  них...й  шубовснув;
     Все  ж,  насправді,  вельми  просто!..
І  нема  кінця  в  цім  вІрші;
     Тільки  очі  ті  -  все  ближче...
...
...
...ближче,  ближче  все...відтак,
     хтось,  комусь-таки,  вже  й  раб!


*-  до  другого  пришестя  Христа,  мається  на  увазі,  
тобто  все  життя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713688
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Сволочь

Может…

Может  быть  нужно  уснуть  на  год  и,  как  проснусь,  пройдет?
Может  быть  нужно  трястись  в  бреду,  чтоб  отвести  беду?
Может  быть  нужно  сойти  с  ума  чтобы  прошла  зима?

Может  быть  нужно  уйти  под  лед  чтобы  нащупать  брод?
Может  быть  нужно  сгореть  на  треть  чтобы  тебя  согреть?
Может  быть  нужно    набить  судьбе  злобный  немой  оскал?

Чтобы  потом  прошептать  тебе  -  как  я  тебя  искал!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714180
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 28.01.2017


Сволочь

Поздно

Можно  нести  в  народ,  только  кто  поймет
Можно  кормить  зверей  да  на  серебре
Можно  ломать  краюху,  делиться  всем
Но  зачем?

Поздно  пугать  ворон  после  похорон
Поздно  вставать  за  звездами  на  заре
Поздно  искать  покоя  в  монастыре
На  костре.

Можно  не  быть  скотом,  только  что  потом?
Поздно  трясти  копилку,  когда  пуста
Поздно  просить  прощения  у  креста
Если  так.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713572
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 23.01.2017


Ірина Лівобережна

На хвилях Далі

[i]Три  автори,  три  бачення,  три  відгуки  на  картини  майстра.
Написано  в  співавторстві  з  поетами  Гостя  та  Серго  Сокольник[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=80P9LJU8GWU[/youtube]

Що  то  за  спогад?  Тепла,  м’яка  напівтінь,
Хвиля  бентежна.  Нерозшифроване  хоку.
Хто  ти,  химеро  з  найтонших  моїх  сновидінь?
Сплав  первородних  бажань  десь  на  відстані  кроку?

Ця  ідеальна  константа  хороших  манер
В  переплетінні  із  реготом  дикого  лісу.
Хочеш  відчути  рельєфи  пустельних  печер,
Запах  вітрів  у  суцвіттях  п’янкого  анісу?

Де  на  гарячих  пісках  розгубились  сліди,
Відгомін  арфи  по  всьому  периметру  раю.
В  глибах  базальту  застигло:  «Благаю,  не  йди!»
В  жерлі  вулкану  палає:  «Зникай!  бо  згоряю…»

На  пустирищах  всамітнена  зграя  ворон.
На  пустирищах  ні  оплесків  вже,  ані  слави.
Бо  вже  давно  відпустив  перевізник  Харон
Майстра,  що  нас  відшукав  і  у  вічність  розплавив.
************
А  ліс  –  підсвічує  сліди,
Що  кинув  ти  –  в  пісках  палати…
Там  листя  зЕлено:  «Не  йди!»
Там  спека  –  опіком  розплати.

В  глибинах  карстових  печер
Очей  озерця  –  дотлівають…
Скажи,  чому  з  усіх  химер
В  мені  найгірші  оживають?

Там  арфи  музика  тонка
У  водах  Нілу  спогад  топить…
Як  шкіра  білого  бика,
Що  звабив  ніжністю  Європу,

Блищить  вгорі  Чумацький  шлях…
Я  тих  коралів  –  не  збираю…
ЦвітУ  –  ромашками  в  полях,
Вогненним  маком  –  догораю…

Мені  услід:  «Куди  ти?  Де?...»
Слова,  приглушені  пісками
Пустельний  демон  відведе
У  тріщини  з  солончаками

Губ,  що  забули  пристрасть  змін,
Що  пересохли  без  торкання…
Пустеля.  Смерть.  Вона  і  Він.
Шматочки  пазлів  від  кохання.
******
Орфей?  Чи  гли-
няний  Колос?
В  бажанні  кволім
В  заміс  піску
Перелилось
Тремтіння  болю,

Ці  нервів  Стру-
ни,  що  Далі
"розмалюлюрив",  
І  пеклотрі-
щини  землі,
Мов  кракелюри,

Пройдуть  спі-
Ралями  Бруно
Крізь  наші  душі.
Ми  кров,  немов
П’янке  вино,
Зберемо  в  мушлю,

З  якої  так
Необере-
жно  мали  вийти,
Щоб  долі  під  
Акорд  баре
Отруту  випить.
***
Про  МУЛЬТИК:
Работа  над  фильмом  [b]Destino[/b]  началась  в  1945  году  с  творческого  сотрудничества  между  американским  мультипликатором  Уолтом  Диснеем  и  испанским  художником  Сальвадором  Дали.
Раскадровку  к  Destino  («Судьба»  —  на  итальянском,  испанском  и  португальском)  рисовали  в  течение  восьми  месяцев  (в  конце  1945  —  начале  1946)  художник  Джон  Хенч  (из  студии  Диснея)  и  Сальвадор  Дали,  однако  проект  был  закрыт  Диснеем  из-за  финансовых  проблем,  связанных  со  Второй  мировой  войной.  Хенч  предоставил  Диснею  18-секундный  анимационный  тест  в  надежде  снова  вызвать  у  Диснея  интерес  к  проекту,  но  Destino  всё  же  посчитали  невыгодным  и  отложили  на  неопределённый  срок.
В  1999  племянник  Диснея  Рой  Эдвард  Дисней,  который  работал  в  то  время  над  «Фантазией  2000»,  решил  вернуть  к  жизни  забытый  проект.  Для  этого  решили  задействовать  небольшой  филиал  Диснея  в  Париже.  Продюсером  мультфильма  стал  Бейкер  Бладуорт,  а  режиссёром  —  французский  мультипликатор  Доминик  Монфэри,  впервые  выступивший  в  этом  качестве.  Воспользовавшись  помощью  самого  Хенча,  а  также  дневниками  супруги  Дали  —  Галы  Дали,  группа  из  двадцати  пяти  аниматоров  «расшифровала»  замысловатые  рисунки  Дали  и  Хенча  и  воплотила  проект  в  жизнь.
Результатом  является  мультфильм,  сотворённый  в  технике  традиционной  (рисованной)  анимации  с  использованием  компьютерной  графики.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713644
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017


norma Ardeko

( ( жаххх) )

Та  ніч  навіжена  мене  тортувала  вві  сні,
бо  що  то  за  ночі,  де  чтиво  прозоре  -  тьмяніє?
ВогнИще  і  пси  прескажені  наснились  мені,
та  кат  -  височенний,  на  голову  вищий  покрівель…

І  тіні  од  нього  -  з  дівочих  тілес,  чарівні,-  
то  жертв  були  обриси,  руни,  малюнки,  повтори…
Я  теж  на  кострі,  і  палає  вже  плахта  в  огні.
А  кат  посміхається  -  красень  він,  а  не  потвора.

Вогонь  запалав,  а  мені  замовляють  пісні,
і  серце  моє  -  як  вуглинка,  та  все  ще  тремтіло.
Кат  з  тіла  рвонув  моє  серце…вві  сні…
і  хижо  всміхався,  на  стражде  взираючи  тіло.  

Крізь  лахи  цей  сором  страждань  споглядала  юрба...
...аж  раптом  -  промінчик  прилЕтів  в  лице  з  підвіконня...
….клубочок  котило  до  ніг  ще  дурне  кошеня…
Не  хочу  тих  снів  …  
                                             ...буду  краще  в  прозорім  безсонні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693687
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 19.01.2017


Ліна Ланська

ГУКАЙ

Гукай,  коли  давно  весь  світ  -  зима,
Коли  сніжинки  у  душі  не  тануть.
Гукай!..  серед  засніженого  лану,
Твого  буття,  я  озовусь    сама.

Сама  і  в  тісняві  міських  алей,
Занедбаних...і  в  натовпі  не  чути
Моїх  думок,  як  вічної  спокути,
Моїх  вагань,  -  безжалісних  АЛЕ...

Але,  гукай!  У  дзвони  бий,  у  ніч  
Кричи,  пиши,  в  прозорі  стіни  стукай.
Відкриються  едеми,  а  розлука
Розіб"ється  в  уламки,  цьогоріч.

Уламками  крихкими  стане  лід.
Гукай,  як  не  гукав  і  Джельсоміно.
Впадуть  віки  і  непомітні    зміни,
Як  тінь  твоя,  потягнуться  услід.

Услід,  неначе  полохливий  щур,
Або  змія,  закохана  в  факіра.
Душа,  від  болю  майже  темно-сіра,
Позбавиться  зневіри  і  зажур.

Гукай,  коли  давно  весь  світ  заснув,
А  на  душі  шкребе  щось  і  голосить.
Гукай,  і  Він  на  зморені  покоси,
Твоєї  долі,  розіллє  весну.

[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/10/110/624/110624476_vesna_1.jpg[/img]
18.01.17.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712894
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017


Серго Сокольник

БАТЬКІВСЬКЕ. Майже молитва

Струни  нервів  дзвенять  налякано-
Чуєш?  Ні?
Знов  дитятко  мале  заплакало
Уві  сні...

Знову  ніч  проведеш  невесело...
Херувим...
Ти  невдягнена  і  нечесана
Понад  ним...

Я  на  відстані...  Я  на  відстані...
Полем  дим...
Не  знайду  собі  нині  місця  я-
Ти  прийди

У  думки  мої,  заколисане
Як  засне,
Берегинею  ти  записана
В  долі  нерв...

Бережи  дитя...  І  люби  його,
Мов  мене-
І  моє  життя  куля  і  вогонь
Омине.

Зігріватиме  вас  з  малютиком
Світлий  Бог.
Хоч  душею  би  доторкнутися
Вас  обох...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011101161  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711410
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 18.01.2017


Сволочь

Без души

Рассказать  тебе  сказку  про  волны  твоих  волос?
Что  давно  уже  острижены  наголо.  
Расчертить  твои  скулы  полосами  из  слёз?
Обжигающих  как  расплавленное  стекло.

Рассказать  тебе  сказку  про  девочку  без  души?  
И  про  душу  без  девочки  тоже,  само  собой.
Без  души  это  весело  -  вечером  -  пой-пляши,
а  под  утро  грызи  подушку  да  волком  вой.

А  душа  всё  искала  дом  -  да  осела  в  Нём.  
А  ему  без  разницы  сколько  -  ну  две,  так  две...
Заходи  и  живи,  подкидыш  -  постель  найдём.
Да  и  места  вполне  достаточно  в  голове.
 
И  пока  две  души  беседуют  о  своём.
(Им  нечасто  хватало  духу  поговорить).
Он  кругами  ходит  по  улицам  ночь  за  днём.
Бормоча  и  натыкаясь  на  фонари.

Выбирает  монетки,  вплетает  слова  в  туман...
Отмечает  словами-монетками  путь  домой.
Накрывает  стол.  Открывает  дверь.  Составляет  план.  
Потому  что  она  придёт.  Без  гроша.  За  душой.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711327
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Серафима Пант

Погляд

ПОГЛЯД
Втомлений,  звабливий
Питає,  відповідає,  бере  в  полон,
Він  всесильний  й  водночас  безсилий
ФОН.

ПОГЛЯД
Блаженний,  гордовитий
Створює,  руйнує,  розкрива
Простір  для  думок,  що  був  закритий.
ЦЕ  СЛОВА.

ПОГЛЯД
Мудрий,  таємничий
Заколисує,  пробуджує,  п'янить,
Важко  його  суть  ураз  зловити  -  
МИТЬ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525445
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 09.01.2017


Серафима Пант

***

Політ  пташиний,
Вільний  від  умовностей  -  
Душі  безсмертя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709417
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 09.01.2017


Серго Сокольник

ЛИС І МІСЯЦЬ. Маленька поема-діалог

Поема  створена  в  співавторстві  з  поетесою  Надією  Капінос

Мов  темна  безодня  замерзлі  діброви...
І  Місяць  у  небі  фатально  завис...
І  промінь  загляне  навряд  світанковий
У  нору...  Старий  помираючий  Лис,

Думками  спливаючи,  Місяцю  скаже
Про  час  той  далекий,  коли  лисеням
Тулився  до  мами...  Змужнілий,  уважно
Чекав,  готувався  до  дивного  дня

Коли,  сонцесяйно-вогненна  цариця,
Мов  осені  барви,  до  нього  прийшла
Шукаючи  щастя,  тендітна  Лисиця...
Та  кляті  мисливці...  Густіє  імла,

І  сльози,  останнього  подиху  сльози,
По  тій,  до  якої  тобі  не  дійти,
Хоча  би  собаки  всі  збились  в  облозі...
Хоча  всі  капкани  б  тобі  обійти...

Його  лисенята  до  іншого  лісу
Шукати  удачі  давно  подались...
Кому  розказати?..  Кому  пожалітись?..
Лиш  Місяць  у  небі  уважно  завис...

Він  Місяцю  скаже,  як  хоче  туманом
По  місячній  стежці  до  неба  зійти...
Та  тіло  ще  важить...  Ще  рано...  Ще  рано...
А  Місяць  так  дивно...  Так  тепло  світив...
...............................................
...ховає  ніч  і  обриси,  і  риси,
І  срібло  ллє  на  дно  гірських  криниць.
І  чутно...  Чутно...  Б"ється  серце  Лиса
Під  вічним  сяйвом  зоряних  лисиць,

Які  одвіку  мчать  кудись  по  колу
Стежками  неба...  Та  сріблястих  спин
Не  бачить  Лис  -  поСИвілий  і  кволий...
...Я  -  Місяць.  І  самотній,  як  і  він.

Я-  Місяць.  І  гойдатиму  до  ранку
Чи  сон...чи  спогад?  -  те  серцебиття...
Рудий  малюк...  Гайда  впіймати  мамку
За  довгий  хвіст!..  Нора,  весна,  життя,

Нора,  весна,  життя,  кохання,  постріл,
Нора,  весна,  життя,  весна,  життя...
А  потім...  потім...  потім...  потім...  потім...
Самотній  Лис.  Як  я...  Без  вороття...

...Все  відбулось:  і  мрії,  і  кохання.
Він  -сивий...  Срібний  -  я...  Немов  брати...
І  ця  зима  йому  -  мабуть  остання:
Вже  йдуть  по  сліду  Вічності  Хорти

На  білосніжнім  Божім  полюванні-
Від  нього  смертним  годі  утекти.
А  за  межею  -  та,  мов  зірка  рання,
Руда  і  сонцесяйна...  як  і  ти,

Мій  дивний  Лисе...  Справді,  зачекалась
Тебе  десь  там  -  де  ні  рушниць,  ні  сліз.
Та  поки  поряд  пострілу  не  сталось-
Я  -  срібний  Місяць.  Ти  -  мій  Сивий  Лис.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122510902  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708671
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 27.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.12.2016


Серафима Пант

Скажи мені

Скажи  мені  навіщо,  звідки,  хто  ти  -
Бажань  потічок;  річка  надстрімка?
Сильніше  часу  прагнення  польоту;
Ламати  кригу  -  справа  нелегка,
А  я  слабка.
О  вітер  мрій,  чому  могутні  крила,
Що  знають  смак  заобрійних  висот  
В  рутині  днів  ховаються  безсило.
Приземленість  -  натхнення  ешафот,
Мовчання  нот.
Промов,  прошу,  хоч  слово,  хоч  півслова,
Вогонь  збуди  -  хай  випалить  дотла
Вагання  всі  -    наснага  в  них  схолола;
У  витоці  ж  гарячою  була
Тягучість  скла.
Скажи  мені  навіщо,  звідки,  хто  ти?
Уже  ріка  -  де  било  джерело;
Змінили  стан  замерзлості  й  пустоти,
Потоком  сил  -  у  сховане  крило
Вдихни  тепло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707125
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 20.12.2016


Владимир Зозуля

In vino veritas…

Грешную  душу  обвил
Запах  мир'о  и  вина…
Истина  Божьей  любви
Соком  пьянящим  полна.

Мир  поменял  полюса...
В  сердце  слепое  прозрев  –
Вечность  раскрыла  глаза,
Время  закрыло  свой  зев...

Всюду  –  снаружи  –  внутри,
Нежно  распяв  на  кресте,
Истина  бога  творит,
Истина  божья  везде.

И  без  обеден  и  месс,
Пота,  кров'и  и  слез'ы,
В  небо  возносится  крест  
Прямо  из  винной  лозы…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701641
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 20.12.2016


Серго Сокольник

Ми листя

Злий  вітер  лютує.
Це  осінь  багряно-барвиста
Данину  із  листя  виплачує  літу...
Почуйте  наш  клич!

Ніхто  нас  не  чує.  
Ми  листя.  Ми  зірване  листя.
І  вітер  недолі  нас  носить  по  світу.
Ми  вже  відійшли.

На  дереві  гарно
Висіти,  вчепившись  у  віти,
Та  нам  не  судилось  у  спокої  жити,
Бо  стовбур  гнилий.

Триматися  марно.
І  нам  на  багаттях  горіти.
Ми  ляжем,  собою  встеляючи  плити
Загиблих  надій.

Що  ж,  дерево-мати,
Ти  підеш  також  на  багаття,
Та  й  нікому  буде  вже  цим  перейматись.
І  тільки  колись,

Неначе  відплата
За  наше  тобою  прокляття,
Дитина,  можливо,  підійме  погратись
Загублений  лист...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102501030  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696724
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 19.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2016


Серафима Пант

Рем-їжачок (дитячий)

-  Ох-ох!  Ех!  Ах!
Ремчик  весь  у  реп`яшках  -
Справжній  песик-їжачок.
Де  ж  набрався  колючок?
-  Ох-ох!  Ех!  Ах!
Я  дрімав  собі  в  кущах,
Та  метелик  прилетів  -
Сів  на  носик,  розбудив.
Ох-ох!  Ех!  Ах!
Я  також    кружляв  у  снах!
Захотілось  і  мені
Політати  не  вві  сні.
Ох-ох!  Ех!  Ах!
Чом  я  цуцик,  а  не  птах.
Вмить  на  дерево  заліз:
Вверх  стрибнув  -  звалився  вниз.
Ох-ох!  Ех!  Ах!
Та  спіймав  мене  реп`ях,
Покотився  враз  бочком  -
Став  колючим  їжачком.
-  Ох-ох!  Ех!  Ах!
Не  хвилюйся,  бідний,  так:
Познімаєм  колючки,  -
Утішають  малюки.
Ох-ох!  Ех!  Ах!
Рем  на  гойдалці  -  не  в  снах:
Вгору-вниз.  Немов  птахи
З  ним  літають  дітлахи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706503
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016


Серафима Пант

Голос дудука

Голос  дудука  пронизує  трепетом  тіло  -  
Птахою  білою  спогад  усівсь  на  плече:
Серця  торкнувся  -  залишив.  Усе.  Оніміло.
Чом  же  у  грудях  і  досі  нестерпно  пече.

Лінії  меблів  руками  читаю  повільно  -  
Дотик  сховали  коханих  і  ніжних  долонь.
Стрілки  жорстокі.  Скажи,  о  цілитель  всесильний,
Пил  заколише?  погасить  душевний  вогонь?

Клавіші  тіла  ще  солод  тримають  мелодій;
Зморшки  на  стелі  всміхались,  а  нині  -  кричать.  
Чути  не  хочу,  що  все,  все  у  світі  проходить,
Й  голос  дудука  лишає  причали  плеча.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706282
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016


8 КороЛев

Самодостатність - тягар і тортура…

Коментар  до  твору:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698367  


Самодостатність  -  тягар  і  тортура.
Шепіт  мордує  з  невпинністю  тура:
-"Богоподібний!.."**  (Стара  партитура,
Дрязкіт  і  дзенькіт  розтрощених  арф...)

Там,  за  дверима,  терпляче  і  чемно,
Свита  чекає  його  королеву.
Ковдру  на  спину:  "Мій  любий,  так  треба!.."
Лиш  по  схід  сонця  відпущенний  кайф.

                 Йде.  Та  повернеться,  певно,  ізнову;
                 Слово  її  -  не  пуста  обіця[*s*]нка!
                 (Справа  лиш  в  то[*s*]му,  щоб  вивчити  мову)
                 Тільки  із  нею  кохається  палко.

"Жінки  своєї"  він  пахне...лиш  тінню;
Скільки  було  їх?..тече  безупинно  -
Цілий  потік,  тих  -  "своїх"  і  "нічийних"...
Пив  без  останку,  до  са[*s*]мого  дна!

Янгольські  очі,  смак  ву[*s*]аєри[*s*]зму...
Темінь  -  розпалась!...***  ([b]тотем[/b]  -  наче  призма)
Радість,  у  домі,  гірляндою  висне.
Щастя  його  -  то  тварина  нічна!

                 Диво,  не  [b]ніч![/b]..  (та  чи  він  її  гідний?)
                 З  ни[*s*]м,  як  ні  з  ки[*s*]м  ще,  вона  таємнича;
                 Мовби  Медузу,  він  -  серцем-  [b]ніч  vídi[/b]...
                 Жінка  же...  [b]véni[/b]  й  без  поспіху  [b]víci[/b].


**-  чоловік,  створений  за  подобою  Божою,  тобто,  
безальтернативно,  самотнім
***-  так  саме,  як  призма  розкладає  промінь  світла  
на  гаму  кольорів,  так  само  і  даний  [b]тотем[/b]  розкладає  темінь  на  гаму  радості

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705489
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 13.12.2016


Серафима Пант

Ла-ла-лей

Війна  -  не  війна  без  людей.
Сокири.  Мечі.  Автомати.
Ніхто  не  навчив  убивати.
Ми  ж  люди!
Ми  ж  люди?
Хоп-хей!

Колодка  -  і  дзьоб  на  землі;
Тупі,  без  емоцій,  створіння!
Прицілом  -  на  прямоходіння
Пернатих.  Стріляти!
Хоп  -  Плі!

Це  просто.  Колодка.  Дзьоб-лоб.
Чи  нелюди,  чи  недолюди?
Пра-Господа?  чи  пра-Іуди?
Ла-ла-ла-ла-ла-ла
Хей-хоп...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701060
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Нея

Гуси. Не сумуй

Не  сумуй  моя  доню,  не  треба.
Я  по  смерті  (повір,  пам’ятай)
Гусенят  білокрилих  у  небо
Довгим  дубчиком  гнатиму  в  рай.

Заґелкочуть  улітку  громами,
Пух  гуси  ний  до  ніг  упаде.
Уяви:  то  є  промисел  мами
У  далекій  країні  Ніде.

По  рум’янкових  закутках  раю,
На  подушку,  дитино,  тобі
Щонайменшу  пір'їну  збираю,
Щоб  пом'якшити  сон  у  журбі.

Щоб  не  муляла  каменем  втрата,
Не  було  порожнечі  в  душі.
Знай,  маленька:  пасу  гусенята,
Десь  у  бога  складаю  вірші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699208
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 08.11.2016


уляна задарма

*


 
...ничего  не  поделаешь  -  ген  выживаемости  неубиваем,  
сколько  бы  в  голову  не  лилось  грусти,  хмельной  пустоты,  
песен  Нирваны,  Соломоновых  песен  и  никотина...  

Как  бесполезны  красивых  иллюзий  нагие  спины,  
Так  безусловно  честны  лучи  ярко-желтого  света...  

(  Солнце  со  мною  на  "ты"...)  

Солнце  -  усталый  старик,  наблюдавший  творение  мира,  
видевший  города,  города  хоронивший.  
Я  для  него  -  миллионная  дура,  надоевшая  до  тошноты  
однообразная  песня  эфира,  
Но  ОН  -  поди  -  привык  
гладить  по  головам  детей,  голубей,  
и  персонажей  женского  пола  с  напитком  Beer...  

Пальцы  Его  -  ласковы,  осторожны...  И  невозможно  
им  не  поддаться,  какие-бы  волки  внутри  не  выли...  
Вилами  
писаное  по  воде  (  все,что  красиво,  но  -  ложно)  
он  не  спеша  превращает  в  пепел,  в  пустыню...  

в  огромную  тишину  
и  полустертое  временем  "...  Я  любила"
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698577
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Серафима Пант

Прокидаюсь

Прокидаюсь  від  думки,  що  "ні",  тобто  "так"  -  я  не  спала,
Я  чекала  світанку,  шукала  земного  тепла,
Я,  напевно,  тебе  ще  до  тебе  в  собі  написала,
Перенесла  бажання  з  вібрацій  на  кінчик  пера.

В  серці  небо  тулилось,  безкрайнє,  благало  простору,
В  несезон,  не  весною,  крізь  погляд  блакиттю  лилось,
Я  тебе  малювала,  в  уяві,  як  фреску  собору,
Шлях  у  неба  до  тебе  -  крізь  сльози,  вогонь  і  мороз.

Я  тебе  наспівала,  мелодіє  мого  натхнення,
Я  тебе  відшукала,  відчула  на  дотик  "не  сон".
Розгорнулося  небо  -  намолено  серцем  прощення,
Що  у  храмі  любові  відчуло  солодкий  полон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698313
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 05.11.2016


Серафима Пант

Примруж очі

Відступись  тихим  кроком  назад  -
Я  дозволю  два  інших  вперед;
Серце  з  розумом  мріють  у  такт,
Вимальовують  вальсом  сюжет.

Не  вивчай  послідовність  мазків,
Заховай  в  позолоті  пенсне;
Бути  маревом  ти  заповів  -
Некартинне  воно,  неземне.

Не  у  чіткості  ліній  печаль,
Не  у  кольорі  солод  і  сміх.
Почуття  -  кришталева  скрижаль,
А  прозорість  -  її  оберіг.

Не  помітять  байдужі  того,
Як  чуттєві  іскряться  вогні,
Як  під  сонцем  виблискує  скло,
Що  прозоро  живе  у  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698019
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 04.11.2016


Серго Сокольник

Поки кохаю…

Скінчилось  кохання...  Буває...
Чому  ж-бо  сумую?..  Пустіть!-
Я  римами  порозкидаю
Слова  непотрібно-пусті.

Я  зважую  (ні,  не  зважаю...)
Цю  важкість  у  серці.  Пройшло...
В  майбутнє  своє  від"їжджаю
З  кохання  всім  бідам  назло...

І  спомин-  мені  допомога
(Доїдеш-  за  опис  засядь!..)
...Містично  обабіч  дороги
Фантоми  бігбордів  висять,

І  кличуть  мерщій  завітати
В  секс-шопи  нових  почуттів
Коханням  пограти...  Та  ґрати
Мене  не  пускають  оті-

Картини  під  назвою  "Спомин
Того,  що  уже  відійшло"...
І  оmen,  майбутнього  оmеn
Неначе  минулого  клон,

У  дзеркалі  заднього  виду
Тебе  намалює  нову.
Оце  загальмую  і  вийду...
Бо  поки  кохаю-  живу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116101705579  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695069
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 18.10.2016


гостя

…розсипатись



Отак  зірки  
Розходяться  по  швах…
Отак  підошви  терпнуть  від  магнітів
Двох  полюсів,    що  прагнуть  по  ночах
Тебе  роздерти
     на  кавалки  світу.

Отак  пече
На  ранах  деревій,
Притулений  запізно  та  невчасно.
А  хтось  притрусить  на  порозі  сіль,
І  ти  вмикаєш
     коридори  щастя.

І  плутаєш  одежі,
Імена...
І  відпускаєш  те,  що  не  повинна.
Отак  чекають  сонця  племена
Опівнічних  широт…  
   наливка  винна

Лікує  твою  паморозь…
А  втім,
Це  плавний  перехід  до  стану  миші.
…  розсипатись  на  атоми…  потім
Кохатись,  як  вітри,
     в  сакральній  тиші



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694712
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 16.10.2016


Серафима Пант

Коли - але

Коли:

коли  стрінуться  мрія  зі  спогадом  
на  одній  у  думках  площині  
обпече  незворотності  холодом
адже  щастя  було  у  мені

Але:

не  буває  неба
сьомого  без  кола
брак  дороговказів
темний  лабіринт
бачить  той  дорогу
хто  в  собі  ніколи
не  втрачає  світла
й  не  ховає  щит

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694697
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 16.10.2016


Сокольник

Гарна колискова коханій

Тривога  лоскоче,
Мов  протягом  душу  січе,
І  темрява  ночі,
Немов  закапелки  печер...

Кохана,  не  бійся
Без  мене  прожити  цю  ніч.
Хай  казяться  біси.
Ти  спомини  в  серце  поклич.

Нехай  ми  не  разом
І  я  у  чужій  стороні,
Солодким  екстазом
Для  тебе  наповниться  ніч.

Бо  я,  характерник,
Багаття  із  трав  запалю,
І  в  серця  майстерні
Свій  захист  для  тебе  зроблю.

Хоч  вітер  скажений
Надворі  зусім  знавіснів,
Хай  річка  блаженна
Впадатиме  в  озеро  снів.

Почуй  на  світанні
Пташок,  що  дзвенять  у  раю,
Хай  очі  кохані
Задивляться  в  душу  твою

Тим  поглядом  світла,
Яким  я  леліяв  тебе.
Троянда  розквітла
Впаде  у  долоні  з  небес

Дарунком  надії,
Що  в  смутку  підтримує  нас.
Це  віра  в  подію-
В  шаленої  зустрічі  час.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116082700900  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686162
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016


Ірина Лівобережна

Подаруй мені, волхве

[i]"Заворожи  мені,  волхве,
Друже  сивоусий..."
Т.Г.  Шевченко[/i]

Заворожи  мені,  волхве.  Пустий  смереко́вий  ліс
Вже  паліччям  стоїть,  висихаючи  до  верхів’я.
Розкажи  мені  долю  із  лютим  дощем  навскіс,
Що  словами  січе,  та  зламати  не  може  пір’я
Білих  крил,  білих  крил…  
                                                                                 В  височінь  поклич
Де  лиш  вільному  птаху  місце  –  і  нам  з  тобою.
Дивне  сяйво  збери,  збережи  –  дорогих  облич,
Щоб  я  вбрана  була  у  щастя  святкові  строї.
Не  від  брил.  Не  від  брили  –  
                                                                                   від  серця  іде  тепло.
А  кривава  роса  на  верхів’ях  до  ранку  щезне.
Подаруй  мені,  волхве,  зелене  нове  стебло,
Що  з  цілющим  промінням  у  грудях,  як  біль,  воскресне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686011
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016


Ірина Лівобережна

Вітання - учасницям та переможницям фесту

***
[b]Улянці  Задарма  та  Богданочці,  чудовим  жінкам,  матерям,  дружинам  і  прекрасним  поетесам.[/b]
***
Дві  зірочки,  дві  мрії,  дві  ріки
Одна  руда,  як  вугіль  чорна  інша
Як  дві  Франківська  Бистриці-ріки
Хвилюються,  даруючи  нам  вірші

[b]Улянці  Задарма[/b]
***
Підвладні  їй  і  равлики,  й  дракони,
Казки,  вірші  ліричні  -  все  від  Бога.
Віват,  Надюшо!  Дайте  їй  корону!
Святкуй,  Принцесо,  першу  перемогу!

***
[b]ЛІНІ  ЛАНСЬКІЙ[/b]
Вона  одна  така.  Ніяких  збігів!
В  її  віршіх  -  кохання  владний  сміх.
Ще  заспіва  колись  старий  Чернігів
Нові  пісні  зі  слів  твоїх.

***

[b]ПРО    ЕЛЮ  (Дорофеевську)[/b]
В  нашу  подорож  незбагнену
Доля  щедро  дала  Єлену,
Що  приїхала  швидкоплинно,
Щебетала  нам  безупинно,
Обіймала,  вкривала  леготом,
Оберегом  була  і  реготом,
Наша  Ліра  та  наша  Муза,
Наше  сонечко,  шар  із  лузи,
Щебетушка  та  веселушка!
Ти  –  найкраща  моя  подружка!  

***
[b]МАР’ЯНЦІ  ТИСЯК[/b]
Вона  іде  –  і  сонце  сяє.  
Горянці  рівної  нема.  
Хоч  гордо  голову  тримає,  
Вона  як  сонечко  сама.
Навіщо  нам  чужі  та  інші?
Як  чисті  води  рік  гірських
Із  вуст  її  стікають  вірші
А  в  них  –  кохання  кожен  штрих.
***

[b]ГОСТІ[/b]
***
Тепла  усмІшка.  Тільки  в  очах  давно  
Трошечки  суму.  Крапля  його  -  на  денці.  
Грація  кішки.  Віршів  п’янить  вино,  
І  розливає  хміль  полум"яний  в  серці.
 
Мавко  манлива,  чистий  землі  смарагд,  
Щедрість  її  людей,  мелодійність  пісні!  
Будь  же  щаслива,  хай  обійде  жура,  
Доля  всякчас  дарує  сюрпризи  різні!

[b]Тетяні  Лавинюковій[/b]
***
Аж  домашнім  теплом  повіяло,
Здобним  тістом  від  пирогів,
Щедрих  рук  розкидала  віяло,
Не  шкодуючи  теплих  слів.

З  містом  мрії  усіх  знайомила,
Годувала  та  берегла.
Освітила  дорогу  променем,
Серця  часточку  віддала.
***
Від  усіх  подружок-гостей  Івано-Франківська  тобі,  Таню,  велика  дяка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685658
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Серго Сокольник

Воєнне

Полем  стелеться  дим...
Догоряють  опалені  квіти...
Para  bellum.  Іди
По  дорозі  воєнного  літа.

Пил  доріг  припаде,
Наче  висохла  кров,  на  минуле.
Біль  розлуки  пройде,
Мов  бажання,  що  ніби  поснули.

Смак  полину  гіркий,
І  не  гоїть  запалені  рани
Ця  земля,  на  якій
Визріватимуть  чорні  тюльпани,

Що  в  краї  полетять
Материнського  сповнені  плачу.
І  не  треба  питать-
Вже  Тисиною  плаває  кача.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116071000829  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677124
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 25.08.2016


Серго Сокольник

Мы в распитии зла ( 16+ )

Месяц  в  небе  взошел.
Ночь  на  травы  легла.
Я-  осиновый  кол.
Мы-  в  распитии  зла.

Тел  бела  нагота.
Ты  немного  в  поту...
Мною  вся  принята...
Терпкость  страсти  во  рту...

Этот  квазиэкстаз
Не  ленив...  И  не  быстр...
Пей,  звезда-  Волчий  глаз
Руны  таинства  смысл!

Силу  става  позна
ю  любви.  Ибо  юн,
Испивая  до  дна
Чашу  таинства  рун.

Покатилась  звезда
На  нагое  плечо.
Мне  познания  дай
Хоть  немного  еще.

Эта  сладкая  боль
Заполняет  пробел.
Да  испивши  любовь
Покоришься  судьбе,

Мне  покорно  отдав
шись,  хмельная  раба.
Ты  же  ВЕДАЕШЬ  СТАВ,
Неземная  судьба.

Стон-  струною  на  лад,
Как  болотная  выпь...
Да...  В  распитии  зла  
Мы  немного  ВОЛХВЫ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116071200955  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677524
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 25.08.2016


Серго Сокольник

Воєнне кохання

...Сонце  з  кров"ю  встає,
Очі  ранком  гірчить...
Ще  волосся  твоє
На  моєму  плечі...

Згідно  змісту  речей,
Десь  кривавить  Донбас...
Знов  безсоння  ночей
Пролилося  на  нас.

Матері  малюків
Сни  нічні  стережуть...
Може,  з  ложа  в  віки
Нас  сумні  рознесуть

На  одвічно-воєн-
Ні  фронти  поїзди
Рятувати  своє.
Час  іти.  Назавжди.

Безнадійно-  надій-
Ні  пісні  солов"їв...
Притискайся  в  обій-
Ми  міцніше  мої,

Бо  сприяє  похміль-
Не  кохання  журбі.
Ми  сприймаємо  біль
Розставання  в  собі.

Час  ще  маєм.  Жадан-
Ня  без  тями...  Гаразд?..
і  зіллємось  востан-
Нє  тілами  ще  раз...

...Сонце  з  кров”ю  встає...
Ранок  очі  пече...
Тіло  дотиком  б”є,
Наче  трасери  черг...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116081505390  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683839
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Серго Сокольник

Парадигма історії

Парадигма  істо-
Рії.  Замкнене  коло.
Роздивися  навкруг
І  відчуєш  спроквола,

Як  зманіжені  рим-
Ляни  час  рахували,
В  безнадію  заглиб-
Лені  смерті  чекали,

Як  в  ОСТАННІ  ЧАСИ
Ллєтьсь  пійло  фужерів...
-Пий  до,  дна,  сучий  син,
До  життя  ненажера!..

Цих  часів  оксами-
Това  м  "якість  Нірвани...
-Хай  одвічності  ми-
Ті  насняться  коханим!..

А  спитати  себе
(Хоч  спитати  непросто)-
Як  ламали  хребет
Долі  у  "дев"яностих",

І  останніх  часів
Відлік  розпочинали,
Наче  смерті  засів...
А  вони...  Не  настали...

А  тепер  (що  тепер?)-
Вже  нема  територій,
Ніби  й  ворог  припер,
Чара,  сповнена  горя,

Ще  й  не  вірить  ніхто
У  кінцеву  мету...
Парадигма  істо-
Рії  каже-  Я  ТУТ...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116081800912  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684404
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Серго Сокольник

Ну и пусть…

Дело  к  осени.  Мы
Через  это  проходим  однажды.
В  мир,  теряющий  смысл,
Отплывает  кораблик  бумажный.

Я  у  кромки  воды-
Пассажир  на  корабль  безбилетный.
Дождь  смывает  следы
Этой  связи,  возможно,  последней.
 
Опускается  лист,
Обреченно  кружась  над  водою...
Вот  и  все.  Разошлись.
Мы  не  встретимся  больше  с  тобою.

Будет  медленно  век
Перемалывать,  чем  дорожили,
И  опустится  стек
На  былое,  что  прежде  сложили,

Словно  домик  из  карт,
Лишь  колода  была  шулерская...
Пусть  любовный  азарт,
Словно  карта  в  воде,  уплывает

Тайной  вязью  дорог,
Не  отмеченных  картою  этой...
...И  упавший  листок
Уплывает  корабликом  в  Лету.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116082400882  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685649
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Ірина Лівобережна

Серпневої ночі

Засвітись  мені  –  літом,  чутливим  торканням  струн…
Стиглим  смаком  грушевим,  що  жадібно  п’ю  ковтками…
На  серпневому  небі  сузір’я  –  слідами  рун
Малювали  нам  зустріч.  Цілуй  же  мене,  коханий!

Зорепадами  слів  замилуй,  зачаруй,  поклич
Ніжних  пальців  смичками  заграй  у  таких  місцинах,
Щоб  бажання  зоріло,  сіяло  вогнями  віч,
Щоб  в  чеканні  єднання  нестерпно  гула  пружина,

Щоб  вмирати  в  обіймах,  цвісти,  задихатись  знов,
До  злиття  учепитись  у  спину,  не  відпускати!
Доле,  доле  моя,  не  руш,  не  руйнуй  любов!
Дивний  трунок  солодкої,  темної  літньої  страти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683940
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 16.08.2016


Касьян Благоєв

К. , 32. Емігрантці


125*  цю  хворобу  ні  ти,  ані  ліки,  ні  час  не  лікує…

Твої  очі  й  вуста  знов  і  знову  питають  мене:
«Чим  наповнюєш  дні?  З  [i]нею[/i]  радість  їх  п’єш?  Ти  –  щасливий?
Не  хворієш  на  сум?»  –  Втішиш  давнім:  «Що  біль?  –  він  мине!»
Відповім:  «Я  до  тебе  любов’ю  хворію,  зрадлива!»


126*  чому:  і  любиш  ти  -  і  раниш  ти,  у  серце?..

«Ви  поводитесь  дивно,  синьйор,  та  чи  є  в  тому  сенс?»
–  А  я  знаю,  як  втішити  жінку,  засмучену  іншим,
Та  не  знаю  лише,  як  розрадити  вас  (що  найгірше!),
Котру  сам  засмутив,  оспівавши  як  той  Джо  Дассен.


127*  кристалам  двом  безцінним  синьйорити!

А  богині  що  співати  міг  одвічний  менестрель?  –  
Що  без  тебе  стільки  літ  я  не  прожив  би,  не  зумів  би
Без  вогню,  що  в  серці,  рук  цих,  губ,  очей.  –  О  ні,  не  зміг  би
Без  очей  бездонно-звабних  темних  –  кольору  шпінель!*
-----
*шпінель  –  кристал,  дорогоцінний  камінь,  після  огранки  
прирівнюється  до  алмазів


128*  прикметникове.  (смуглявою  втішений…)

Зачарований,  щасливий,  зацілований
До  нестями,  нічко-звабнице,  закоханий
Тою  пристрасно-покірною,  хмільною,
Ой,  ще  квіткою  розпусниці  медовою!..
…    …
(ні,  не  рими  нічка  дарувала,  
в  прірву  щастя  зваблюючи  нас!..)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683807
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016


гостя

Дарма…



Мовчи.  
Твоє  мовчання  у  пітьмі
Спалахує,  немов  космічні  глиби.
Мовчи,  коли  так  боляче  мені!
Іде  вертеп  до  нас.  
   Танцюють  риби.

Скидають  
Свою  одіж  на  дахи…
Уперше  постають  такі  відверті…
Мої  давно  приручені  птахи
Фарбують  пір’я,  
   йдуть  до  інтровертів.

Кричу  їм  вслід  –  
Лиш  не  до  них!  О,ні!
Ловлю  останню.  Завмираю  з  жаху.
Безплатний  цирк  давно  обрид  мені.
Спиняю  риб.
     Прощаю  білу  птаху.

Лиш  ти  
Так    і  не  зважишся  ввійти
В  цю  п’яну  ніч,  що  край  мого  подвір’я.
Дарма...  мені    -  нічим  не  помогти!
Луску  згрібаю…  
   вимітаю  пір’я…





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683757
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2016


Серго Сокольник

НАШЕ

Стою  один  у  зеркала  слепого.
Что  совершилось,  повторится  снова?..
Внезапной  встречи  купленность  билета...
Ведь  это  было...  Я  запомнил  это...

...Я  увидал  лицо  в  зеркальной  раме,
И  свет  струился  песней  в  Божьем  храме...
Ты,  подойдя,  рукою  дотянулась
Под  шум  дождя,  в  окно  влетевший  с  улиц,

Лица  к  стеклу  прижатого,  как  лика...
Ко  мне  рвалась  сквозь  ламповые  блики,
Как  птица,  утомленная  полетом,
Предостеречь  пытаясь  от  чего-то...

...Но  грань  миров  очерчена  не  нами,
Хоть  с  Навью  Явь  гуляет  временами,
За  руки  парой  взявшись,  словно  дети...
Как  холодно...  Как  холодно  на  свете...

Спустился  сокол,  грешен,  нераскаян,
Со  скользких  стекол  в  бездну  увлекая,
И  наш  аншлюсс  неведомая  сила
В  свои  миры  обратно  разводила.

И  мы  расстались  в  ожиданьи  встречи...
Реальный  мир  накинул  я  на  плечи,
Обогреваясь  бытом,  бытом,  бытом
В  миру,  где  идеалы  все  разбиты.

Мы  разошлись.  И  новой  встречи  ждали...
И  нервы  рвали...  Как  же  мы  устали...
Иду  в  отрыв...    Меня  не  упрекните....
...А  кто-то  жив?  Вы  у  живых  спросите.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116081400969  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683570
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016


stawitscky

Ваші теплі слова - благодатна волога

Ваші  теплі  слова  –  благодатна  волога  на  лан.
Скам’яніла  земля  ожила  і  розквітла  дочасно,
І  до  божого  світла  тендітний  пагінчик  потягся,
І  надія  його  від  лукавих  очей  берегла.

Так  буває,  як  будні  застелять  увесь  горизонт.
Забунтує  душа  і  натисне  на  клавішу  «контра»,
І  найменша  увага  іскрить  переливами  злота,
І  в  блаженство  її  поринаєш,  як  в  ніжний  полон.

Я  Вас  сонцем  намислив  у  небі  натхнення  свого,
Як  воно  –  і  єдиним,  й  навіки-віків  недосяжним.
Хай  простить  мені  світ  за  безумно-безвинну  покражу,
Бо  тоді  запосяг  на  жахкий  прометеїв  вогонь.

Не  було  поміж  нами  побачень,  обіймів,  зітхань,
Тільки  вірші  були  –  цей  місточок  хисткий  між  серцями,
Звідки  ж  раптом  стіна,  що  постала  нещадно  і  прямо,
Звідки  холоду  біль,  що  і  досі  ніяк  не  стиха?

…Ви  зреклись  свого  сану-й  були,  безумовно,  правІ.
Інтуїція  Ваша  –  радару  незмірно  чуткіша.
Як  забути  поета,  в  його  закохавшися  вірші?
Вами  обраний  крок  відчайдушно  на  це  відповів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683520
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016


Педро Гомес

ДАЖЕ…ЕСЛИ…

Только  в  сказке  глухой  полночью
Превращается  в  шёлк  ситец
Может,  ты  и  была  Золушкой,
Да  не  стал  я  твоим  принцем.

Даже.  если  бы  был  Одиссеем,
Ты  не  стала  бы  Пенелопой…
Может,  было  б  сподручней  с  Психеей,
Так  меня  не  сочтёшь  ЭрОтом…

Только  в  сказке  глухой  полночью
Превращается  в  шёлк  ситец…
Я  остался,  как  был,  Гомесом.
И  не  стану…  никак...  принцем…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607504
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 12.08.2016


Педро Гомес

КАП… КАП… КАП…

Кап…  Кап…Кап…  Ти  чуєш?  Крапле  дощ?
Осінь  вибирається  на  прощу?
Мокрими  ганчірками  холош
Додаючи  блиску  у  калоші?

Кап…  Кап…Кап…  Реванш  бере  весна?
У  двобої  з  кригою  та  снігом?
Свіжовбрана,  вимита,  ясна
Увірвалась  карколомним  бігом?

Ні,  не  осінь,  липень  за  вікном,
Квітне  під  парканом  гладіолус.
А  весна…  Давно  спочила  сном.
-Не  весна…  -  шепоче  тихий  голос.

Кап…  Кап…Кап…  То  сльози  на  папір?
Чи  краплини  крові  по  паркету?
Хто  малює  відчаю  узір???
Так  стомився…  Гратися  в  поета.

Кап…  Кап…Кап…  Незримий  пише  перст?
Чи  сама  краплинка  розпливлася
В  РОршахів  такий…  Кумедний  тест  -
Юна  танцівниця…  Девадасі…

Вигинає  стегна  у  танку,
Чудернацько  поєднавши  пальці.
Хто  її  створив,  таку  стрімку?
На  чиїх  це  вишивалось  п’яльцях?

Так  стомило  мерехтіння  слів,
Не  до  мене  звернених,  дражливих.
Страшно…  Серед  тисячі  світів
Загубити  свій…  Такий  важливий.

Кап…  Кап…Кап…  То  воскова  свіча
Обтікає,  виливає  сльози?
Гасне  гніт  у  свіччиних  очах,
Віск  блідий  застиг…  Напівдорозі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679938
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 12.08.2016


Процак Наталя

Іржаве щастя…

Ніколи  не  ігноруй  людину,  яка  турбується  про  тебе  більше  за  все.
Тому,  що  в  один  чудовий  день,  ти  можеш  прокинутись  і  зрозуміти,
що  втратив  Місяць,  рахуючи  зірки...
                                           Антуан  де  Сент-Екзюпері...


Ти  називав  мене  своїм  життям
І  я  жила  тобою  -  променіла
Та  доля  наша  кришталево-біла
Іржавим  прогнивала  почуттям...

Так  пусто  в  домі  нашому  тепер
Бур'яном  стежка  поросла  на  ганок
Де  ми  з  тобою  зустрічали  ранок
Під  пісню  солов'я  з  лісних  шпалер...

Без  тебе  тут  усе  уже  не  так
Порожні  стіни  наганяють  тугу
І  вітер  за  вікном  свою  наругу
Лукаво  завиває  мов  хижак...

Пилиться  у  кутку  старий  рояль
Ми  так  любили  вдвох  на  ньому  грати
І  у  вікно  на  небо  споглядати
В  бездонну  вись  чистішу  за  кришталь...

На  столику  лежать  твої  листи
Я  сотню  раз  читала  їх  по  колу
І  мою  душу  з  болю  охололу
Вбивали  недопалені  мости...

Пройдуся  боса  по  нічній  росі
У  твій  светр  загорнуся  помилково
І  аромат  ударить  так  раптово
Знайомий  запах  загірчить  в  сльозі...

Мені  здається,  що  я  просто  сплю
Тільки  реальність  завиває  сумом
І  в  мене  ударяє  наче  струмом
Твоє  далеке  й  зболене    "люблю..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682040
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Владимир Зозуля

И пишутся в раскаянье стихи

                             "И  пишутся  в  раскаянье  стихи..."
                                                           Валентин  Гафт.
                                                           ....


Странная  грезь  -  будто  машет  навстречу  
Веткой  березка  мне.  Ветрено.  Пусть,
Пусть  это  ветер,  а  я  ей  отвечу,
И  подойдя,  этой  ветки  коснусь…

Странная,  смурная  выпала  доля,
Может  быть,  случай…  иль  жребий  не  тот,
Только  такая  ж  березка,  не  в  поле,
А  на  далеком  погосте  растёт.
Грустно  стоит  над  родною  могилой,
Светлую  мамину  душу  храня...

Мамочка,  милая,  сердце  заныло,
Плачет  жалейка  в  груди  у  меня.
Катятся,  падают  светлые  слёзы,
Звуки  сплетаясь  о  чём  то  скорбят...
Мамочка,  милая,  в  этой  березе,
Грустной,  осенней,  я  вижу  тебя...

Знаю,  что  грешен…  давно  я  там  не  был…
Время  так  быстро  уносится  прочь.
Кажется  мне,  будто  падает  небо.
(Или  то  вниз  опускается  ночь?)
Кажется  мне,  что  истрачены  слёзы.
Кажется,  будто  не  знаю  пути.
Кажется,  что  этой  грустной  березы,
Мне  не  найти,  не  найти...  не  найти...

Милая…  милая…  сердце  устало,
Больше  не  хочет  ни  зла,  ни  добра.
Что  ж  та  березка  в  передничке  алом?
Где  ж  он,  погост  тот,  открытый  ветрам?

Плачу  я,  мама…  мне  больно  и  странно.
Летом  ли,  осенью,  в  солнце  ли,  в  дождь,
Чувства  и  памяти  гость  долгожданный,
Как  же  случайно  и  редко  я  вхож.
Плачу…  словами  свой  грех  искупая,
Не  потому  ли,  что  мама  простит...
Не  оттого  ли,  что  там,  вот  такая,
В  дальнем  погосте,  березка  грустит...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682967
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016


ptaha

Тільки, будь ласка, залиш…

[youtube]https://youtu.be/z865dOJIxX4[/youtube]


А  що  ти  шукаєш  у  віршах  моїх?
До  коліна
Там  висохло  море.  І  вимерли  всі  кити.
На  березі  сухо.  
Лишилася  тільки  піна
Тієї,  колишньої,  синьої  висоти.

Спекотно.  Пустеля.
Тут  навіть  бажання  пити
Уже  пересохло.
Згортай  свої  міражі.
Остання  зупинка.    Корито  лежить  розбите.
Колишня  землянка.
І  хворий  час  на  межі.

Іди  собі,  чуєш.  
Ти  тут  недоречний,  чудаче.
Твій  світ  за  барханом.
Неоновий  світ  Зеро.
А  я  рятуватиму
Море.  Своє.  Незряче.
Залиш  мені  тільки,  будь  ласка,
Моє  перо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680594
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 12.08.2016


ptaha

Оскомина

[img]http://dachadecor.ru/images/3er5t6y789o0o9i87654r.jpg[/img]


Відлітають  у  вирій  останні  серпневі  зірки.
На  пергаменті  неба  жовтіють  кленові  підпалини.
Залишилось  півмилі  до  осені.  Просто  терпи,
Вибирай  із  багаття  картоплі  корисні  копалини.

Все  уже  відбулось.  Все  відбудеться  знову  колись.
В  павутинні  думок  обірвалася  ниточка  крапкою.
Тепла  ніжність  долонь.  Так  приємно  лежать  горілиць,
Наслухаючи  музику,  зіграну  коника  лапками.

Випростовує  тінями  спину  спрацьований  сад.
Важко  гупають  яблука,  пахнучи  сонячним  променем.
Все  давно  відбулось  –  сто  мільйонів  життів  назад,
Залишивши  антонівки  райської  кислу  оскомину…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682372
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Касьян Благоєв

ГІРКЕ слово моє до БЕРЕГИНІ


(відгук  на  вірш-поклик  Матері,  Жінки,  української  Берегині,
написаний  любов"ю  серця  її  до  подій  на  сході  України)

Нестерпно  чути  з  вуст  Твоїх,  
Жоно  предвічна,  Берегине:
«Коли  закінчиться  цей  біг
у  прірву  смерті,  до  загину
синам  моїм,  що  для  життя
я  народила  тут,  під  сонцем?!.
Коли  відчую  у  долоньці
твою,  дитя  мого  дитя?!.

Мені  б  ростити  тут  синів,
мені  б  співати  колискові
онукам,  –  квіт  плекати  новий!
…  а  серед  проклятих  цих  днів
я  чайкою  приймаю  муки,
над  домовинами  мій  плач!..
О  хто  ти,  долей  заклинач,
ти  ріки  сліз  моїх  побач,
послухай:  смерть  віщують  круки!..»

Що  маю  тут  сказати  я?  –  
я,  чоловік,  і  син,  і  тато:
що  ворогів  у  нас  багато?
(хоч  зло  не  сіяли  в  полях!);
що  мир  наш,  дім  наш  –  як  більмо
сусіду  з  півночі  на  оці?
О  Звіре!  –  Каїна  тавро
прийняв  коли?!  в  якому  році,

московський  Звір,  скажи  мені,
продав  ти  душу  Сатані,
щоб  наших  пожирать  синів?!.  
...
««»»
(на  сором  свій  зізнаюся,  не  запам"ятав  ні  назву,  ні  ім"я  авторки,
а  вірш  той  запав  у  душу  темою,  настроєм,
і  ось  таким  словом  зійшов  з  мого  серця)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576145
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 12.08.2016


Серафима Пант

А що насправді?

Любов  –  це  храм  шпилястого  бароко:
Округлість  форм  і  тонкість  почуттів,  –
Контрасту  світ.  Заглиблено-високо
Подорожують  в  єдності  світів.

Любов  –  не  страх,  ні  жалість,  ні  повинність,
Любов  –  не  гріх,  не  муки  каяття,
Це  вісь  життя,  основа  і  первинність,
Прозріння  це  до  самозабуття.

Шовковість  слів,  промовистість  мовчання,
Цілунків  слід  на  скорених  місцях,
Солодка  мить  –  як  перша,  як  остання,
З  бажань  земних  міжзоряності  шлях.

Цунамі-пульс  –    до  болю  у  зап’ясті,
Печаль  розлук    –  до  ковдромерзлоти,
Питання  суть:  "А  що    насправді    щастя?"  –
І  відповідь:  "Це  ти,  любове!  ТИ!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683223
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016


stawitscky

Ви усмішці своїй не знаєте ціни

Ви  усмішці  своїй  не  знаєте  ціни:
Такі  скарби  еквівалентні  злоту!
Вам  варто  дарувати  своє  фото
Як  амулет  від  всякої  чуми.

І  я  на  нього  перший  претендент  –
Хай  буде  оберегом  персональним.
Що  може  уже  бути  поміж  нами?
Лише  такий-от  сонячний  момент

Коли  наллється  радістю  душа,
Що  Вашою  привітністю  зігріта.
Уже  від  того,  що  Ви  є  на  світі  –
Великий  гріх  цю  Землю  полишать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683245
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 2.


5*  про  душу  поета  
     (не  торкайся  душі  –  доля  ткала  там  з  болю  й  любові…)  

Що  душа  у  поета?  –  Мереживо  слів  і  любові,
І  ті  ж  самі  нитки  із  надій,  сподівань  і  печалей,
Лише  тонші  вони,  лише  більше  заплетено  болю,
Більше  ран  і  страждань,  а  їх  ліки  –  за  далями  далей!


6*  про  туман,  і  обман,  і  любов…

А  щоб  розвіяти  туман  –  лиш  сонця  треба.
А  серця  болісний  обман?  –  лише  любов!
Лише  крило  потрібне  нам  злітати  в  небо,
Лише  одне  чиєсь  до  нашого  крило.


7*  про  досвід

не  питай  –  і  тебе  не  обмануть  ніколи.
не  люби  –  і  ніколи  не  зрадять.
не  впадеш  із  вершин,  якщо  ходиш  по  колу.
хочеш  сварки?  –  давай  всім  поради.


8*  про  незмінність:  згадуючи  Голгофу
   «…  а  все  же  жаль  распятого  Христа»  (В.В-й.)  

Там,  за  пропащий,  за  грішний  цей  світ,
За  світ  недостойний  Стражденний  помер  –  
А  гніт  залишився,  і  давить  цей  гніт:  
Гріхом.  Нелюбов’ю.  І  Злом.  –  Дотепер...
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683020
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Серафима Пант

Нехай небо заздрить

Взавтра  буде  взавтра,  а  сьогодні  літо,
Несуттєвих  вчора  випита  роса,
У  серпневий  вечір,  стиглістю  зігріті,
Почуття  взаємні  бавлять  небеса.

Упаде  додолу  зоряне  намисто,
Прихорошить  сяйвом  села  і  міста,
Заздрить  вічний  простір  –  серцю  в  грудях  тісно,
Бо  зійшовся  всесвіт  на  твоїх  вустах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682930
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Серафима Пант

Чистота - на зуб вовкам?

-  Хрю!
-  Хрю!
-  Хрю!
-  Хрю!
-  Хрю!
-  Хрю!
-  Рох!
Топчем  світ,  немов  горох  –  
Бачить  Всюдисущий  Бог
Грішних.
Корить  розум  ниций  страх
Опинитись  в  слабаках,
І  танцюєм  на  кістках
Інших.
Чистота  –  на  зуб  вовкам.
-  У  меню  не  бути  нам!
Уникаєм  мелодрам  
Вміло,
Заховавши  душу  в  бруд  –  
Хай  минає  боком  люд,
На  страшний  чекаєм  суд
З  милом.
Той,    що  серцем  у  багні,
Уподібнений  свині,
Зрозуміє,  що  на  дні,
Пізно,
Бо  безмильно  (довгий  час)
Бруд  –  в  душевний  псоріаз,
Кам’яніє  серця  м’яз  –  
Слізно.
Зло  не  ходить  навпростець,
Точить  хитро  олівець
І  готує  на  овець  
Ласо.
Не  захрюкати  б  самій,
Записавшись  на  постій
У  багнюку  й  перегній,
З  часом.
Не  врятує  каяття
Свинством  сповнене  життя,
На  сортоване  сміття
Схоже.
Дай  нам  ширший  кругозір,
Сяйво  в  очі  чистих  зір,
І  в  свою  отару  вір,
Боже.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682859
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 12.08.2016


Ірина Лівобережна

Мар'янці Тисяк в День народження

Вона  іде  –  і  сонце  сяє.
Горянці  рівної  нема.
Хоч  гордо  голову  тримає,
Вона  як  сонечко  сама.
Ледь  усміхнеться  нам  Мар’яна  –
До  ніг  схиляються  квітки.
Сором’язливо  всі  троянди
Свої  згортають  пелюстки.
На  плечі  пада  чорна  злива
Із  кіс  хвилястих,  як  вода.
Кохана  будь,  і  будь  щаслива,
І  вічно  –  серцем  молода.
*****
З  Днем  народження,  наше  сонечко!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682766
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Серго Сокольник

Дуже сумне

Дерева,  ще  літньозелені,
Розміреність  сонячну  п"ють,
І  наче  актори  зі  сцени
Вдивляються  в  душу  твою,

Бо  драми  осінньої  відчай
Прем"єри  наблизився  час,
І  сум  заглядає  у  вічі,
І  дивиться  темрява  в  нас,

Неначе  одвічності  міра,
Що  часу  чекає  свого...
А  ти  у  майбутнє  не  віриш...
У  те,  що  не  буде  його.

А  ти  відступати  не  хочеш
З  безглуздо-  життєвих  боїв,
Та  Морок  вже  дивиться  в  очі,
В  засмучені  очі  твої...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116080301012  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681577
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 04.08.2016


Ірина Лівобережна

Ми малюєм хрести

[i]Картина  Октавіо  Окампо  «Дон  Кіхот»
[/i]
Ми  малюєм  хрести.
Вишиваємо  «хрестиком»  долю,
Ніжним  дотиком  пальців,
Хрещатим  барвінком  узбіч.
Із  яруг  самоти
Полотно  розгортаєм  поволі.
Гаптування  на  п’яльцях
Червоне,  чи  чорне,  як  ніч.

Витинаєм  хрести,
Наче  щогла,  що  впала  на  сушу.
Візерунком  вогнЯним
Виводим  волання:  «Поклич!»
Щоб  нам  поряд  іти,
Ми    кохання  вплітаємо  в  душу.
Хай  цвіте  полум’яно
В  глибинах  закоханих  віч.  

В  запорталлі  хрести  –
Як  війною  закреслені  вікна.
Там,  у  сірій  оселі
Зі  слів,  як  погашених  свіч,
Ви  для  рідних  –  кати,
Хоч  живете  із  ними  довіку.
Навісні  режисери
Похмурих  від  втоми  облич.

На  шляху  –  вітряки
Розгорнули  долоні  хрестами.
В  комірчині,  на  денці
Сховали  празорі  сторіч.
Хай  складають  казки,
Хай  сміливці  рушають  –  за  нами!
Ми  ніщо  велетенське
Прогнали  у  зарості  пріч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681517
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 04.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2016


гостя

Марк Аврелій 161


Невдалий  день…  
Зірветься  із  гачка
Невдячна  риба.  Прохолода  келій  
Не  грітиме.  Ти  купиш  хом”ячка
(такий  собі  
   джунгарик  Марк  Аврелій)

Невдалий  день
Іще  штормить,  а  втім,
Усе  змінилось  від  цієї  дати  -
У  темряві  осінніх  вечорів  
Тобі  він  
   диктуватиме  цитати.

Запалить  люльку,  
І  солодкий  дим
Здійматиметься  венами  і…  “власне,
Не  переймайся,  панночко,  отим…
Усе  мине…  мине!
       Життя  -  прекрасне!”

Життя  прекрасне…
Милий  Купідон
Не  влучив    знову…  лиш  яскравий  зайчик
Танцює  на  шпалерах,  де  твій  сон
Тебе  поглине  і…
     “спасибі!!!    Марчик  ”



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680920
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 01.08.2016


уляна задарма

You

Ні,  не  шукаю.  Не  вдарю  об  палець  -  палець.
Слів  на  піску  не  читатиму,  що  писав.
ЛІТО  -  невдячний  хлопчик...  Злодюжка...  Заєць...
Що  у  траві  мого  серця  згубив  окраєць,
селфі  зробив  на  прощання  і...  П'ятами  накивав.

Ніч  наливає  по  вінця  сливову  тьму.
Ні,  не  сумую.

Як  я  за  ним  суму...

You...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681157
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016


stawitscky

Я спиваю красу

Я  спиваю  красу,  як  поживно-цілющий  нектар
Із  живих  килимів  припсільської  моєї  природи,
Мов  усмішка  дитяча,  від  дива  душа  розквіта,
Щоб  небавом  озватись  до  світу  віночком  мелодій.

Наче  вперше,  пожадно  вдихаю  густий  аромат,
Піднімаюсь  у  небо  на  крилах  дзвінкої  сюїти…
Отакого  привілля  шукать  по  чужинах  дарма,
Хоч  би  десять  життів  довелося  для  цього  прожити.

Я  навалу  проблем  зустрічати  ізвик  сам  на  сам,
І  не  буду  ніколи  Всевишнього  згадувать  всує,
Та  упевнений  твердо,  що  нас  порятує  краса,
Якщо  ми  її  самі  від  варварів  диких  врятуєм!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681006
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 01.08.2016


Владимир Зозуля

Звук дождя

Звук  дождя…  
Душа  желает  пить.
Капли  времени  срываются  с  ладони.
Ускользают.  
И  никто  их  не  догонит.
И  ничто  не  может  миг  остановить.  
Звук  дождя…  
Судьба  звенит,  как  медный  грош,
На  тарелке  -  чувств  -  вселенского  размена,
Оставляя  неразменным  во  вселенной
Только  чувство  жизни  
Звонкое  как  дождь.
Звук  дождя…
...
...  и  капли  времени  летят
На  гудящий,  чаши  вечности,  гранит.
Пей,  душа,  
И  с  благодарностью  звони
Богу  жизни  –  в  гулкий  колокол  дождя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676404
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 01.08.2016


Владимир Зозуля

Прикосновение ночи

Какая  томность  в  темном  взгляде  ночи...
Как  черные  крыла́  её  легки…
То  демон  –  мыслей  голову  морочит…
То  ангел  –  чувств  касается  руки…
…..
О,  тех  незримых  крыл  прикосновенье!
И  демона  проснувшегося  взгляд…
О,  чувственная  сладость  наважденья!
И  мысли  отравлённой  горький  яд…  
Когда  философ  долгие  раздумья,
Вдруг,  став  поэтом,  стиснет  в  пару  фраз
В  его  стихах  есть  тот  налёт  безумья,
Немыслимости  чувственный  окрас,
Который  называется  искусством
И  потому,  наверно,    не  горит,
Что  полнится  глубоким  влажным  чувством
И  запахом  полу́ночной  зари…  
Да  это  то,  что  остается  вечным,
Как  смерти  явь,  или  как  жизни  сон,
Реально-абстрагирующим  нечто,
Вне  досягаемости,  словно  горизонт…
Вот  так,  должно  быть,  громкую  осанну
Полу́ночной  тиши  поёт  сверчок.
Поёт  так  вдохновенно,  так  желанно,
Что  хочется  воскликнуть  –  бис!..  Еще!..
Трели́,  сверчок,  благословляя  кущи!
Твори  искусство!  Музыку  твори!..
И,  как  и  я,  бессмысленно  живущий,
За  жизни  темный  миг  благодари.
За  этот  сумрак...  Вспышку  папиросы...
За  мотылька,  летящего  на  свет...
За  то,  что  мыслью  властвует  философ,
Но  чувству  подчиняется  поэт.
……
Какая  томность  в  темном  взгляде  ночи...
Как  черные  крыла́  её  легки…
То  демон  –  мыслей  голову  морочит…
То  ангел  –  чувств  касается  руки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680837
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 01.08.2016


Ірина Лівобережна

Мої вірші, що не увійшли на конкурс

[i]Я  надсилала  мої  вірші  на  конкурс,  що  проводився  в  рамках  фестивалю  «Мовою  серця».  З  незрозумілих  мені  причин  мене  навіть  ПОЗА  КОНКУРСОМ  виступити  -  не  запросили[/i]

[b][u]  номінація:  АВТОРСЬКА  ЛЮБОВНО-ЕРОТИЧНА  ПОЕЗІЯ[/u][/b]

І  ТИША…
І  тиша.  У  цілім  світі  лишилося  двоє  нас…
В  кімнаті,  як  на  орбіті,  завмер  у  чеканні  час.
Бо  руки  твої  –  притулок,  а  губи  –  жаданий  мак,
Я  жадібно  п'ю  цілунок,  здіймаються  груди  в  такт,
Бажання  моє  безкрає  на  хвилі  чуттєвих  нот,
Мелодія  враз  злітає,  здіймаючи  до  висот!...

Назустріч  тобі  розкрита,  о  небо  моє  хмільне!
Два  тіла  несамовито  зливаються  тут  -  в  одне,
Вирує  солодка  зваба,  не  чую  ні  губ,  ні  рук,
Неначе  зірвало  дамбу  у  морі  солодких  мук,
Прилинуло  що  є  сили,  чуттєві  містки  знайшло,
Собою  заполонило,  бар'єри  у  вир  знесло.

НА  ІВАНА  КУПАЛА
Диво-цвіт  я  знайду,  і  тебе  зворожу,  зачарую,
Літнім  медом  спою,  і  солодким  нектаром  присплю…
В  темнім  лісі  принади  свої  покажу,  і  дивá  подарую,
Ніжно-пінним  волоссям  весь  світ  від  очей  затулю!

Будуть  сови  кричати  у  хащах  протяжно,  надривно,
Будуть  очі,  і  губи,  і  руки,  і  тіло  –  твоє!  –  забери!
Ми  кохатимемось  до  нестями  –  так  палко,  так  дивно!
І  лиш  місяць  нам  буде  світити  промінням  згори….

Ти  забудеш  усе  –  своє  Ім`я,  і  дім,  і  родину,
Будеш  тільки  хотіти,  тремтіти,  кохати  мене!
І  жага  та  багаттям  вночі  розгориться  невпинно,
Ти  забудеш  усіх!  Будеш  бачити  тільки  мене!

…  Так  не  буде…  Багаття  згашу.  Закопаю  чар-зілля.
А  тебе  приведу  до  людей.  У  цей  світ  поверну.
Ти  не  хочеш  мене…  І  не  буде,  не  буде  весілля…
Буде  присмак  гіркий  на  губах  від  твого  полину́…


СЕРЦЯ  ДВОХ
В  самотності  -  тебе  я  не  залишу.
В  край  відчаю,  журби  -  не  відпущу.
Давай  пірнемо  в  вечорову  тишу,
Або  на  ґанку  -  в  музику  дощу,

Що  небо  сіре  поєднала  з  морем,
Чи  в  лісі  зазвучала,  -  все  одно.
Коли  до  себе  ти  мене  пригорнеш,
І  тіла  жар  твого,  немов  вино,

В  моїй  клітині  кожній  розіллється  -
Не  зможуть  хмар  похмурих  табуни
Згасити  шал  закоханого  серця,
Тремтіння  переможної  струни.

ПОБАЧЕННЯ
Як  перли  диво-чистої  роси,
Твої  торкання  квітнуть  полум’яно...
У  шал  своїх  обіймів  -  запроси!!!
На  зустріч,  що  омріяна,  коханий!

Пірну  в  волосся...  лагідно  чола
І  вуст  твоїх  я  спрагло  доторкнуся...
Цілуй,  цілуй!  Без  тебе  -  не  була!
Твоя  -  у  кожнім  подиху,  і  ру́сі!

Вогонь  по  тілу  -  від  твоїх  долонь.
Від  поцілунків  тих,  що  пестять  тіло…
В  душі  -  вогонь!  У  серденьку  -  вогонь!
І  я  уже  всесильна,  і  стокрила!!!

Злітаю  в  небо!  Віддаюсь  тобі,
Цілую  п’янко,  шаленію  знову!
Твої  осяйні  очі  голубі
Без  слів  -  
     коханням  
                 струменять  казково!

Та  час  -  спливає.  Вже  тобі  пора...
Гірчать  хвилини  щастя  полинáми...
Та  теплий  пломінь  в  серці  -  не  згора!
Не  обертайся!  Зорі  -  поміж  нами...
*************
[b][u]номінація:  АВТОРСЬКА  ПОЕЗІЯ  ПРО  КОХАННЯ[/u][/b]

ЗИМОВА  ЛЕБІДКА
Чому  лебідка  на  замерзлім  плесі  
У  крижаному  царстві,  і  одна?
Надію  має,  що  весна  воскресне?
Чи  манить  безнадія-глибина?  

О,  де  ж  її  коханий  –  білий  лебідь?
Чому  немає  поряд  білих  крил?
…Моя  душа  летітиме  до  тебе
Хоч  ти  усі  дороги  перекрив!

Спалив  мости,  і  зруйнував  пороми,
Хотів,  щоб  я  заснула  в  забутті…
…Далеко  ти.  Я  лиш  з  тобою  –  вдома.
І  ти  –  не  будеш  ти  на  самоті!

Я  буду  теплим  подихом  зимою,
В  осінню  мряку  золотом  затчу
Твої  сліди.  А  ранньою  весною
Лебідкою  на  плесо  прилечу.

ВЕСНЯНИЙ  САД
Весна  в  очах  заграла  переливами
І  квіткою  розквітла  у  душі!
Я  знов  легка,  як  марево  над  сливами,
Коли  у  сад  злітаються  хрущі…

Так  пахне  все  звабли́во,  любо,  солодко,
Так  на  деревах  пелюстки  тремтять,
Як  крильця  бабок,  витканих  із  золота,  
Що  в  синє  небо  піснею  летять!

Отак  би  йти  -  куди  іще  не  знаю,
Збирати  цвіт  отой,  легкий,  мов  дим…
Забути  все  лихе.  Торкнутись  раю.
І  сад  назвати  іменем  твоїм...


ТОБІ,  НЕЖДАНИЙ.  Диптих
1  **************
П`янкість  літнього  саду,
Яблук  дух  захмелілий...
Наші  весни  -  позаду,
Та  ти  тим  мені  милий,
Що,  мов  соком  налите,
Стигле,  зріле  бажання,
Пристрасть  теплого  літа  -
Наше  пізнє  кохання...

Ароматом  дурманить,
Манить  світлом  рожевим,
І  загоює  рани,  
Викликає  пожежу,
У  душі  і  у  серці
Б`ється  птаха  мрійлива...
Кружить,  ніжиться,  в`ється!
І  така  я  щаслива!
2  **************
Без  доріг  і  стежинок
Я  піду  за  тобою...
Лугом,  полем,  травою,
Там,  де  квіти  по  пояс.

Різнотрав`ям  безмежним,
Полином,  лободою
Огортай  обережно  -
Мої  рани  загоюй...

Будуть  ніжні  торкання,
Не  цілуй,  не  примушуй!
Як  розбудиш  кохання  -
То  віддам  тобі  душу...
**************

ГАСНЕ  СВІТЛО
Гасне  світло  на  обрії  неба.
Десь  у  кронах  грай-вітер  затих.
Не  тривож  мою  душу,  не  треба!
Дай  побути  в  обіймах  твоїх...

Не  торкайся  словами,  як  криця,
Про  буденні  діла  промовчи.
Те,  що  може  тобі  -  дрібниці,
То  для  мене  глибин  ключі,

Що  з  забутого  дна,  таємно,
З-під  намулу  байдужих  фраз,
Повертають  на  рідну  землю
Двох  несхожих,  далеких    -  нас.

Я  із  трепету,  із  мовчання,
Коли  мову  ведуть  тілá,
Знов  намрію  собі  кохання,
Так,  як  я  лиш  колись  могла...

Загорнуся  у  тебе,  як  в  долю,
Ще  хвилину  вберу  тепло...
...Відступають  примари  болю...

Добре,  годі.  І  сонце  зайшло...


КОХАННЯ  НА  БАРИКАДАХ
Перекроївши      невблаганний  час,
До  скелі  притуливши  хвилі  моря,
Безлика  доля  поєднала  нас.
З  якого  дива?  Чи  з  якого  горя?

Де  чорний  попіл  на  сивини  ліг,
Де  полум’яно  очі  виїдало,
І  кров  червона  окропила  сніг  –
Не  там  нам  доля  зустріч  дарувала…

Не  ті  були  поєднані  світи,
Твій  –  щоб  майбутнє  наше  відстояти,
А  мій  –  кущем  калини  прорости
На  згарищі.      Берізкою  на  ґратах…

Троянди  квітом  -  холод  барикад
І  споришем  –  стежки́  твої  стелити…
Підтримувати  світло  у  лампад.
Щити  та  каски  вірою  зміцнити.

Тобі  –  вперед!      У  мене  крик  –  не  йди!
Ти  –  серцем  там,  я  ангелом  –  з  тобою.
Коли  ж  із  ніжністю  вертаєш  ти
Тобі  здаюся  віддано,  без  бою…

…Навіщо  доля  кужіль  заплела?
Зіткнула  тут  такі  світи  незбо́рні?...

Щоб  я  об  скелю  битися  могла?
Чи  скеля  щоб  схилялася      до  моря?




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680283
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 27.07.2016


Процак Наталя

МАГІЯ НОЧІ…

У  тиші  міській  заспіває  хрипучий  рояль
За  ноти  візьме  приглушені  відгуки  вітру
І  небо  опустить  на  вії  сонливу  вуаль
Замінить  на  темінь  сонце-блакитну  палітру

Дрімає  старенька  кав'ярня  -  моргає  ліхтар
Туманно-яскравим  віченьком  місяць  пихатий
Блукає  у  морі  незлічених  зірко-отар
Лишаючи  слід  за  собою  срібно-строкатий

Прокрадеться  сон  через  дах  і  шмигне  у  вікно
Нав'язливо  буде  проситись  в  нашу  кімнату
А  нічка  постелить  на  плечі  магічне  сукно
Ступаючи  впевнено  по  тонкому  канату

Гойдає  фіранку  ласкаво  нічний  вітерець
Жбурляє  в  обличчя  димок  від  теплого  чаю
Ти  нишком  ховаєш  від  мене  блідий  папірець
Котрий  я  уперто  поглядом  своїм  шукаю

Прошу,  начитай  мені  ніжно-тремтливі  вірші!
Хоч  трішечки  з  нічкою  в  такт  почаруй,  коханий
Торкнися  своєю  душею  моєї  душі
Бо  кожен  твій  вірш(як  завжди!)  для  мене  бажаний

Я  буду  вслухатися  серденьком  -  магії  шик...
В  уяві  зачиню  себе  у    чарівних  стінах
А  в  тиші  міській  затихає  приглушений  крик
...  я  засинаю  тихенько  на  твоїх  колінах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673521
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 21.07.2016


Процак Наталя

Мене лікує тиша й твої очі …

Блакитне  покривало  над  землею
По  ньому  димом  стеляться  хмарини
І  сонце  тліє  денною  зорею...
Лоскоче  ніс  дурманний  цвіт  малини..  

Муркоче  ліс,  розгойдує  вітрила...
Ляклива  зелень  блимає    вогнями...
Леліє  вітер  у  польоті  крила,
Що  в  вишині  здаються  кораблями...

А  ти  впади  зі  мною  в  дикі  трави...
І  просто  помовчи...нехай  цей  спокій
Тебе  всього  наситить,  мов  заграви
Незайманих  і  згублених  утопій...

Нам  небо  захлюпоче  океаном
Тривожно  мерехтливо  безкінечно...
Мене  прикриєш  теплим  кардиганом
В  обіймах  заховаєш...так  доречно!

Спинився  час  -  відгомони  співочі
Принишкли  як  і  все  в  лісному  лоні
Мене  лікує  тиша  й  твої  очі...
І  теплі  на  щоках,  ніжні  долоні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667702
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 21.07.2016


Процак Наталя

Душевне графіті…

Холодне  літо  з  вітрових  афіш
Малює  бляклістю  сірі  графіті
Іржаве  сонце  на  твердім  граніті
Штовхає  душу  у  підніжжя  ніш
...того  що  було...
в  нас...

Мені  би  пригорщу  синіх  дощів
Я  ними  вмиюсь  -  утоплю  утрати
Твого  кохання  вмілі  дублікати
Нічого  не  лишили  крім  слідів
...котрих  не  зцілить...
час...

Перед  очима  знову  терези
Мого  сумління  коливання  хтиві
Я  без  вагання  піддаюся  зливі
І  розумію:"не  минеш  грози!"
...коли  у  ній
вся  ти...

Горять  від  холоду  як  ліхтарі
Фальшиві  кольори  не  мого  літа
А  я  тобою  досі  не  зігріта
Замерзла  зовсім  при  душній  жарі
...себе  не
вберегти...

Виводжу  знову  у  душі  тавром
Щоб  пам'ятати  -  лиш  хочу  забути!
Ти  без  гріха  не  матимеш  покути
І  не  напишеш  зламаним  пером...
                 ...сіріють  в  серці  болем  вітражі...
                 ...коли  з  тобою  стали  ми  чужі?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678079
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 21.07.2016


Олена Вишневська

повсюди твої знамена

втікала,  втікала…    від  тебе  ніяк  не  втекти:
розвіював    вітер  повсюди  твої  знамена.
здавалося,  що  невгамовна    любов  мине.  на
розі  за  спробою  втечі  чекав  мене  ти.

зійшов  мені  сонцем,  як  сходять  в  житті  тільки  раз.
ця  магія  світла  акордом  струнких    мелодій
розквітла  на  серці.  і  хто  ти:  чи  друг,  чи  злодій
мені  не  важливо,  допоки  під  шкірою  –  джаз.

допоки  з  годинника  в  вічність  не  вибіжить  час
піщаним  струмком  на  спустошене  тло  пустелі,
допоки  в  мені  ти  пробуджуєш  акварелі,
святим  оберегом  нам  стане  відвертість  причасть.

і  навіть,  коли  всі  шляхи  повернуться  навспак,
розгубиться  день  у  нав’язливих  путах  ночі,
ти  будь  мені  сонцем.  не  бути  –  невже  не  злочин?
світи  мені,  любий!  і  я  тобі  стану  відтак…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676059
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 18.07.2016


Олена Вишневська

відтінок зливи (16+)

Видихнув  поглядом  в  очі  густий  туман.
Пальцями  нишком  від  пліч    і  по  формі  ліній
Легко  ковзнув  аж  до  стегон…  Я  –  нотний  стан.
Нотами  дотиків  (грають  не  тільки  білі)
Пишеш  мелодію.  Зцілюєш  рваність  ран.

Клавіші  тягнуться  стежкою  вздовж  колін.
Ти  партитуру  змішав  з  сигаретним  димом,
Джином  і    блюзом…  та,  врешті,  не  ти  один…
(Ми  без  хвилини  знайомі  лише  годину.)
Але  не  зараз…  Ще  прийде  наш  час  провин.

Локони  кольору  міді.  Чіткий  портрет.
Не  розглядай  надто  довго  –  то  шлях  до  згуби,
Просто  люби.  Тут.  В  цю  мить.  Затісний  корсет
Сковує  подих.  Печуть  передпліччя  губи
Грішним  тавром.  І  на  шпальтах  нічних  газет

Ми  в  об’єктиві  спокуси.  За  кадром  світ.
Тут,  мов  лавина,  обійми  з  відтінком  зливи,
Хрипкість  обірваних  фраз,  спека  й  знову  лід.
Сукня  до  ніг  і    сорочка  під  колір  сливи.
Ось,  де  ми  є..  Тільки  зараз.  
...Твоя  Ліліт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674820
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 18.07.2016


Олена Вишневська

де-факто

коли  прокидаються  тіні  забутих  утрат,
і    сонце  свій  хід  повертає  до  пекла  ...  в  долоні...
стискається  серце  від  болю  в  обіймах  лещат
гіркої  покути.  ми  здали  свої  бастіони

за  безцінь.  так,  наче  ніколи  нікому  ніхто
нічого  не  винен  -  звичайна  стилістика  ночі.
де-юре,  мов  птахи.  де-факто,  розбите  авто.
і  луснула    тиша  -  у  спину  беззвучно    регоче.  

чого  тобі?  колами  знову  ідеш  по  мені,
немов  по  воді,  доки  світ  мій  не  схопиться  криком.
нікому  ніхто...  то  чому  ж  так  гойдає  в  човні,
відколи  цей  спомин  про  нас  у  минуле  покликав?  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671877
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 18.07.2016


Богданочка

Напівфантазія

Заплющу  очі,  й  полечу  туди
де  з  рук  твоїх  кільце  мене  чекає.
І  все  довкола  начебто  зникає..,
Й  мої,  по  хмарах  топтані,  сліди.

А  ти  у  напівтемряві  один,
лиш  місяць  у  вікно  тихцем  крадеться.
Приляжу  ніжно    біля  твого  серця,
й  зупиниться  раптово  часоплин.

Цілуючи  твої  палкі    вуста,
забуду  я,  що  це  лиш  сон,  напевно...
У  душах  світло,  хоч  у  спальні  темно,  -
це  пристрасті  імла  стоїть  густа.

Тримай  мене,  допоки  день  ще  спить.
Бо  ця  напівфантазія  чудова.
Тихенько,  не  зрони  намарно  слова,
не  сполохни  таку  прекрасну  мить.

                                                                                     17.07.16.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678605
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 18.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.07.2016


Серго Сокольник

Згаяне

Заблукала  бджола-
На  віконну  потрапила  сітку.
Ніч  Купала  пройшла,
Та  чарівну  не  знайдено  квітку.

Лиш  отруйним  дощем
Пролилася  і  в  серці  зосталась
Не  написана  ще
Теорема    про  недосконалість

Сього  світу,  де  ми
І  зустрілись,  та  не  зустрічались,
Де  в  покрові  пітьми
Всі  палаци  з  піску  будувались,

Де  прогаяний  час
Перелився  з  любові  в  байдужість,
Мов  у  двір  перелаз.
Невисокий.  Та  сили  не  здужать.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116071700854  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678634
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016


stawitscky

Зустрінь. Усміхнися.

Зустрінь.  Усміхнися.Щасливих  доріг  побажай.
Здається    дрібниця  –  всього  лише  декілька  жестів.
Як  їх  нестачає  в  епоху  зневіри  й  безчестя,
Коли  правлять  світом  невситна  нажива  й  ложа.

Заковуєм  нині  себе  у  надійну  броню.
І  навіть  на  щирість  уже  установлено  квоти.
І  добрі  слова  залишаєм  на  завтрашнє  потім,
І  гасим  у  серці  вогонь  співчуття  і  жалю.

І  ждем  одкровення  із  замкнутих  нами  небес,
А  руку  підтримки  ніяк  не  збагнем  простягнути.
Нестерпно  повільно  ідем  до  глибинної  суті  –
У  власній  самотності  варто  винити  себе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678661
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016


Олекса Удайко

БУЛО КОХАННЯ

       [i]Умирає  любов  від  утоми,  а  ховає  її  забуття.  
                                                                   [b]Жан  Лабрюєр[/b]
 [youtube]https://youtu.be/CceD7HzX8ks[/youtube]                                                                                                    
[i][b][color="#7a0976"]Коли  ти  стрів  той  юний  погляд  кароокий  
й  потупив  очі  соромливо  вниз,
а  там  –  трава,  а  там  –  незнаний  світ  широкий…
Й  неспалений  вогнем  притулок  одинокий,
без  котрого  тобі  не  обійтись;

коли  удруге  погляд  стрів  на  випускному,
і  обгорнув  крилом  обох  той  білий  вальс,  
а  серце  билось,  мов  чмелений  метроном.  І...  
несила  відвести  убік  очей,  до  втоми,
й  лоскітним  вам  примарився  аванс;  

коли  її  нема,  а  думка  жаско  млоїть,
і  там,  де  серце,  –  вакуум,  діра;
коли  все  інше  вас  уже  не  непокоїть.
й  не  мариться  ганебне  щось  в  житті  укоїть,
та  слово  від  одухи  завмира;

коли  до  тебе  хіть  опівночі  заскочить,  
й  майне,    як  тінь,    уявна  насолода,
(вона  –  мов  сонця  промінь  серед  ночі!)  
й  згадаються  у  білім  вальсі  чари-очі  –
за  пам’ять  ту  велика  нагорода;

а  ще  –  коли  на  ум  не  йде  в  часи  негоди
ніч-ч-чого,  лиш  отой  єдиний  шанс,
а  вам  –  про  інше  щось  і  думати  вже  годі,  
нехай  у  світлу  днину  чи  у  непогоду  –
згадався  той  
                                         останній  
                                                                         білий    
                                                                                                     вальс;  

коли  в  якісь  тяжкі  для  вас  обох  хвилини    
скотилась  по  щоці  поли́нова  сльоза,
а  думка  та,  немов  з  глибини  вод  перлина,
до    ваших  світлих  днів  все  
                                                                                 лине…  лине…  лине,
                                           
                                                     БУЛО  КОХАННЯ!  

Й  не  проросте  на  ньому  д  и  к  а      д  е  р  е  з  а!

                                                       _______

…Усім  нам  личило  б  таке  Кохання  –
Злетіло  враз  –  
                                               й  до  самого  
                                                                                         заклання…[/color]  [/b]

19.06.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673205
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 18.07.2016


Серго Сокольник

БІМБА! Хто правий???

Ей,  чужинцю,  з  яких  ти  мандруєш  країв?
Я  думки  розказати  бажаю  свої.
Ти  письменний,  калам  бачу  я  при  тобі.
Хочу  чемно  тебе  запросить  на  обід.

По  Знання  ти  прийшов,  чи  по  Віру?
Зараз  здогад  я  свій  перевірю...
Ти  хоч  трохи  філософ,  мій  друже?
Я  твою  рівновагу  порушу.

Філософію  сЕю  ти  трохи  сприйняв,
Як  Ісус  Фарисеїв  думками  довбав?
Хто  правий?  Пошкреби  по  дурній  голові.
Бо  Ісус  тут-  правий.  Фарисеї-  праві.

Ща  злабаю  ноктюрн  чи  ессе  я-
Так  жили  споконвік  Фарисеї.
В  "шоколаді"  від  вигуків  "браво!"
І  вважали-  дано  їм  по  праву.

А  Ісус  не  вважав.  Бо  Закони  Нові
Вже  роїлись  в  шаленій  його  голові.
Світло  меркне  в  Пітьмі.  Світло  краще  пітьми.
Храм  зі  Світла  збудуєш  з  оцими  людьми?

А  народу  це  дійство  веселе
До  душі.  Що  жаліть  фарисеїв?
Та  тенденція  є.  Кепкували
І  тоді,  як  Христа  розпинали.

Не  второпав?  Чи  вибір  зробив?  То  іди.
Не  туди.  У  пустелі  немає  води.
До  оази-  он  бачиш,  висить  вказівник?
А  чому  запросив?  Ти  з"явився  і  зник.

А  місцевим  не  треба  казати.
Бо  місцеві  ще  ті  тут  хлоп"ята.

Всі  письменні.  Тому-  стукачі.
Прислухаються  вже...  Йди  мерщій!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116070500763  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676164
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Наталя Данилюк

Вона пахне…

Вона  пахне  
морською  свіжістю
і  J’adore,
і  волосся  її  
вилискує,  
ніби  глянець…
В  час,  коли  
надвечір’я  змінює  
свій  декор
і  ховає  
за  обрій  сонця  
палкий  рум’янець,
вона  входить  
у  літню  спеку,  
як  гострий  ніж,
розтинає  
нагрітий  прострір,  
пульсує  нервом…
І  багряно  кровить  
небес  
ножовий  поріз
на  густий  і  зелений  
морок  
старого  дерева.
У  відчинені  вікна  
протяги  
хрипло  дмуть,
і  полощуть  
солоні  бризи  
вуаль  фіранок…
Вона  пахне  J’adore  
і  сниться  
вночі  йому:
на  безлюдному  пляжі  
кутається  в  серпанок…
Мов  простромлена  
списом  сонця  
на  тлі  піску,
бронзовіє  
і  манить  сяйвом  
густа  засмага…
І  спиває  до  дна  
поставу  
її  тонку
шоколадних  
його  очей  
ненаситна  спрага.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676129
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Серго Сокольник

Морская тема

Берег  моря...  Закат...  
Совершенно  один,
Как  "Челюскин",  зажатый
Громадами  льдин,
В  эроманию  тел
Я  гляжу,  как  маньяк,
Где  маячит  пробел-
Твоей  майки  маяк,
Что  не  даст  кораблю
В  бурю  сбиться  с  пути,
Где  любовь  ты  мою  
Обещала  спасти.
Только  жаль,  на  "Челюскин"
Не  "тянет"  мой  челн,
Увлекаемый  бурей
Эротики  волн,
И  в  пучину  страстей
Увлекает  волна...
Связь  разорвана...
Майка  твоя  не  видна.
Я  купаться  пойду,
Озираясь  вокруг,
Но,  вернувшись  обратно,
Почувствую  вдруг,
Что  прожить  без  тебя
Все  равно  не  смогу...
Как  ребенок...  Один...
На  морском  берегу...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116070300734  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675779
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 03.07.2016


Серафима Пант

Кожна секунда прожита із користю

Кожна  секунда,  прожита  із  користю,
Тісячі  вічностей  марних  вартує  -  
Шлях  без  любові,  добра  так  безколірно
Тижні  і  роки  в  секунди  сумує.

В  колі  життєвому  позначок  вартісних  -  
Світлих  миттєвостей,  гідних  безсмертя,
Слід  запорошує  баченням  вдалості,
Слави  й  успішності  прагнучи  вперто.

Кожну  секунду  любові  іскристої,
Щастя  спонтанного  силу  первинну
Наша  планета  на  кола  нанизує  -  
Вісь  життєдайна  тримає  годинник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672404
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016


Анатолій В.

Три години без тебе

Три  години  без  тебе  —
Це  як  шлях  від  землі  і  до  неба!
Три  години  мовчання  -
Це  як  навпіл  розірваний  світ...
Телефон  і  вагання  -
Це  у  темінь  пірнання,
Всепланетне  з`їзджання  з  орбіт!

Три  години  без  тебе!..
Їх  стерпіти,  прожити  ще  треба
У  цім  світі  холоднім,
Безнадійно-пропащо-пустім...
Сонце  зникло  сьогодні,
Я  втону  у  безодні
Часопростору  нудно-густім.

Три  години  без  тебе  —
Це  в  терпінні  нагальна  потреба,
Спокій  тяжко  дається,
А  у  нервів  існує  кордон...
Кожна  мить  -  як  стук  серця:
В  нім  тривогою  б`ється
Апатично-німий  телефон...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663821
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 15.06.2016


Анатолій В.

Мені тепер байдуже

Мені  тепер  байдуже,  чуєш,  вже  байдуже  все!
В  душі,  як  в  безкрайому  полі,  пронизливий  вітер
Всі  спогади  за  горизонт  назавжди  віднесе  -
Туди,  де  у  квітах  сховалося  сонячне  літо...

Мені  вже  не  холодно,  чуєш,  бо  гріє  весна!
Душі  монохром  розфарбує  вона  веселково,
І  пісня  пташина  сонатово  в  серці  луна,
І  місяць  дарує  на  щастячко  жовту  підкову...

Позаду  лишилась  колюча  холодна  зима,
Що  шпичкою  криги  у  серце  гаряче  шпигнула.
Мені  тепер  байдуже,  бо  вже  нічого  нема...
Жалі  запакую  в  конверт,  адресую:  "В  минуле"!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667780
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 15.06.2016


ptaha

Жила собі жінка…

Пам'яті  колеги

Жила  собі  жінка,  що  знала  таємні  слова,  -  
І  пічка  варила,  і  сяяла  глянцем  підлога.
Та  якось,  втомившись,  лишила  роботу  й  пішла
За  обрій,  де  сходяться  в  крапку  життєві  дороги.

І  вечір  був  вечором,  зовсім  не  схожим  на  день;
Хтось  зорі  запалював,  як  перед  Богом  лампадку;
Хтось  мріяв  про  диво  в  маршрутці  під  голос  пісень;
А  хтось  поливав  під  тюльпани  відведену  грядку...

А  дім  сумував:  господиня  лишила  ключі,
І  пічка  холодна,  і  вкрилася  сумом  підлога...
А  жінка  по  хмарах  гуляла  собі  сміючись
(Не  знала:  із  крапки  назад  не  буває  дороги)...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672253
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016


Серго Сокольник

Сон надходить ( 16+ )

Ти  мене  відпускати  не  хочеш
Із  обіймів,  хоч  я  догорів...
Наші  ночі!..  розпусниці-  ночі!..
Цей  бажання  одвічний  порив...

...ніч  хвилинами  міряє  кроки
До  ведично-морфінових  снів,
І  дрімоти  вороняче  око
Вглиб  душі  заглядає  мені.

Ось  уже  підхопила  на  крила,
Хоч  свідомості  промінь  не  згас...
Відбулося-  не  значить  здійснилось...
Задоволення-  ще  не  екстаз...

Голос  пам"яті  серце  лоскоче
Мов  босоніж  ідеш  по  траві,
І,  можливо,  подивишся  в  очі
Тим,  кого  не  побачиш  повік,

А  можливо,  і  тій,  без  якої
Вже  не  матиме  сенсу  життя...
Сон  наповнює  душу  спокоєм.
Я  його  пригублю,  мов  пиття,

Що  зціляє,  відновлює  сили
Для  кохання  тобі  і  мені...
Вже  світає...  Прокинулась,  мила?
Що  наснилось  тобі  уві  сні?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116061101151  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671691
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016


гостя

Джин втрачає контроль…



Ще  доля  секунди  -
й  оновиться  твій  циферблат…
Хвилина  мовчання  -  і  світло  проллється  зі  стель.
Ти  випустиш  джина  з  його  найтемніших  палат,
щоб  вкрити  морями  
   піски  усіх  спраглих  пустель…

І  там  закричиш  –
так  протяжно…  так  глибоко  й  дико...
Маленька  принцесо,  яку  віддала  йому  роль?
Чудес  не  буває.  У  світі,  де  око  –  за  око,
зітри  усі  файли  новин  -
   джин  втрачає  контроль

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671624
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016


Богданочка

В плині днів…

Ці  краплинки  дощу
діамантами  б'ються  у  скло.
Дикий  вітер  ущух,
мов  ніколи  його  й  не  було.

І  манірна  печаль
у  минуле  відносить  думки.
Де  кохання  вуаль
вкрила  серце  моє  на  роки.

Ну  і  де  ти  тепер
мій  красивий  і  лагідний  Брут?
Що  мені  між  ребер
вилив  суміш  пекучих  отрут.

Що  любити  умів
лиш  словами,  і  більше  нічим.
А  слова,  в  плині  днів,
перевтілились  в  спогадів  дим.

Чи  забув,  а  чи  ні...
чорнооке  наївне  дівча?
Що  в  легкому  вбранні
пригорталось  до  твого  плеча.

Там  шукала  тепла,
де  ніколи  не  було  вогню.
Тільки  сіра  зола,
що  накрила  собою  брехню.

Але  час-рятівник
поскладав  все  на  власні  місця.
Ти,  як  вітер,  десь  зник...
й  наша  казка  не  мала  кінця.

Дощ  гримить  у  вікно,
наче  шибку  вмиває  слізьми.
Це  було  так  давно...
Була  я.  І  був  ти.  Та  не  "ми"...

                                                             11.06.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671620
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 12.06.2016


Серафима Пант

Мама - це затишок

Це  після
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669835

Так  ніжно,
Так  щиро,
Так  мудро,
Так  легко
Ніхто  не  зуміє,  як  мама
Голубити,
Вірити,
Вчити,  
Прощати  –  
Закладена  в  серці  програма
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
У  вмінні  пишатись,
У  кожній  догані,
У  кожнім-кожнісінькім  слові,
В  цілунках  у  скроню,
В  полічених  зорях,
В  турботі,
В  тремтінні  душею:
Молитва  матусі  з  найглибшого  моря
Врятує  любов’ю  своєю.
Опікою  нені  веселим  ягнятком
Стрибає  у  грудях  наснага,
Бо  поки  голубка  крильми  обіймає  –  
Подвійна  над  злом  перевага.
На  рівні  інстинкту,  без  слів,  без  вагання
В  свій  затишок  біль  забирає,
Бо  серце  під  серцем  крізь  роки  й  дороги
Рідненька  в  собі  відчуває.
Любов  найчистіша,    любов  підсвідома,
Любов  –  у  продовження  світу:
Так  ніжно,
Так  щиро,  
Так  мудро,
Так  легко,
Так...може  лиш  мама  любити.

Зателефонуйте  мамі,    доки…туди  ще  рушають  пароплави

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670367
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 12.06.2016


Сокольник

Уеду…

Этот  мрачный  вокзал...
Объявление  вороном  с  крыши...
Все  тебе  я  сказал.
Но  ведь  я,  как  всегда,  не  услышан.

Что  я  слышу  в  укор?
Я  неверен  в  разлуке.  И  значит
Оглашен  приговор.
Но  мужчина  не  может  иначе.

Без  возможности  встреч
Он  замену  находит  порою,
И  возможность  увлечь
Как  котомку  несет  за  спиною.

Тема  Судного  дня
Для  любовно-дорожных  романов.
Ты  лишила  меня
Строить  счастья  возможности  планы...

Через  мрачные  сны
Унеси  меня,  поезд,  подальше
От  минувшей  весны,
Безнадежно-бездарно  пропавшей.

Я  в  вагоне  пойму
Тайный  смысл  логотипа  билета,
И  сквозь  зыбкую  тьму
В  это  лето  уеду.  И  в  Лету...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116060600912  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670712
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 07.06.2016


Серго Сокольник

Таємне

*зміни  ритму.код*

Є  добрі  пОдруги...  Та  є  доволі  злі...
Оті-  НЕ  ТІ,  питомі  надрами  землі...
.....................................
Ти  присядь  на  ослін,
І  послухай,  як  гупає  хвіртка-
Це  у  спокій  душі
Заповзає  пітьма  НЕДОБРА.

У  прихованім  злі
Зачинити  не  в  змозі  кватирку,
Ти  душею  спіши
До  посвячених  СИЛИ  ЗІБРАТЬ.

До  недобрих.  До  них.
Тих,  жіночі  що  звідали  муки,
Тих,  на  зморшках  чиїх
Недобра  втаємничений  хід.

Ти  до  них  простягни
Як  на  месі,  до  прОщення,  руки,
І  отримай  від  них
Допомоги  таємної  світ.
......................................
Чорний  птах  сів  на  дах.
Білий  птах  знищив  страх.
Синій  птах-  зцілив  біль.
Птах  червоний-  тобі.

Не  дивися  назад.
Це-  таємний  квадрат.
Перехрестя  стежин.
Лютий  ворогу  згин.
......................................
День  настав.  Світлий  день.
Час  співати  пісень,
Бо  розвіяла  все
ТА,  ЩО  СИЛУ  НЕСЕ.
......................................
Коли  на  тебе  наповза  пітьма,
Не  спокушайся  міражем  оман,
І  вір  своїй  зорі,  немов  Макбет,
Бо  та,  НЕДОБРА,  виручить  тебе.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116060401066  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670308
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016


Серафима Пант

Щобудеякщодощбудеабудинебуде або…

В  країні  кривих  дзеркал
І  форма  і  розмір  втрачають  всі  ролі
Сприймається  чітко  на  дотик  лиш  колір
Сердечних  зв’язків  портал
Це  фокус  кривих  дзеркал

Так  важко  втопити  зір
Зображень  тональність  малюємо  марно
Цей  світ  загадковий  питально-примарний
У  всесвіті  муз  і  лір
Лиш  серцю  своєму  вір

В  країну  сердечних  нот
Де  в  піжмурки  грають  реальність  і  казка
Хто  бачить  душею  тим  завжди  будь  ласка
Безвізово  без  банкнот
Де  лінія  серця    фронт


…  Для  тих,  хто  не  боїться  промокнути

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667769
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 05.06.2016


Серафима Пант

Ніч-чаклунка

ЇЇ  губи  –  спокуса,
А  очі  –  печаль,
Смолянисто  на  плечі  спадає  волосся,
У  судинах  таємних  бажань  магістраль,
Що  із  заходом  сонця  форсажності  просить.

ЇЇ  кроки    наземні  -
Звучання  струни:
Віртуозно  тремтіння  запалює  серце,
У  відлунні  чуттєвім  купаються  сни  -
Осяйного  натхнення  мелодія  ллється.

У  обіймах  шовкових
Роззброєний  час
Зазирнути  у  вічність  дозволить  спонтанно,
Доки  вогник  небесний  іще  не  погас,
Ніч-чаклунка  душі  пеленає  світанок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668005
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 05.06.2016


ptaha

Він… кряче…

Вони  несправжні!
Ти  чуєш?  Дзвони  не  справжні!
І  ворон,  крила  сховавши,  -  той  самий  крук.
Смакує  просто  гурманом  шматочки  фальші
Прегострим  дзьобом,  аби  не  бруднити  рук.

Він  чорноротий.
Він  кряче  підступно  в  спину.
Його  прокляття  –  для  схиблених  молитви.
Літає  демон,  якому  немає  впину,
І  ляльководом  натягує  душ  нитки.

Маріонетки…  
Ну  як  йому  не  коритись?
Розкривши  крила,  лунає  триклятий  дзвін.
Прокиньтесь,  гей,  паперові!  Кажу:  прокиньтесь!
Він  кряче  круком!  Він  бреше,  цей  ворон!  Він…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666777
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 03.06.2016


Владимир Зозуля

Немея…

Жизнь  стала  ни  белой,  ни  черной,
Утратив  объём  и  рельеф
Всё  стало  неслышным,  нечетким
Дурной  тишиной  онемев…

Желанья  писать,  не  имея,
Тебя  наполняет  тоска…
Немеет,  немеет,  немеет
Холодною  болью  рука…

Уже  её  пальцы  не  чертят
Словесный  узор  колдовства.
И,  где-то  на  уровне  смерти,
Забыты  земные  слова…

………

Поэт,    преклони  же  колени
В  немой  необычной  мольбе.
Пусть,  выйдя  неслышно  из  тени,
Твой  ангел  поможет  тебе...
Клинок  полоснёт  без  замаха
И  в  пене,  как  розовый  дым,  
Волна  закипевшего  праха
Проклятия  смоет  следы.
Потоком  солёным  прогорклым
В  той  раны  широкий  просвет
Хрипи  перерезанным  горлом,
Кричи,  онемевший  поэт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665625
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 03.06.2016


Владимир Зозуля

Ольховые сны.

Жизнь  не  беда,  началом  не  лиха,
Но  с  нею  рядом  смерть,  рука  к  руке...

Пришла  весна…
Опять  звенит  ольха
Серьгами  в  голубом  березняке.
Быть  может,  жизнь  и  смерть  всего  лишь  сон,
А  я  лишь  грежу  в  этом  странном  сне
И  катится  с  ветвей  ольховый  звон,
Случайным  ветром,  под  ноги  ко  мне.
Пришла  весна…
Открыла  жизни  счет,
Но  кто  считает,  если  платит  жизнь?..
Живая  ветвь  ольхи  уже  цветет
И  зеленея,  обнимает  высь…
Но  сломанная  веточка  ольхи
Касается  холодного  песка…
А  сломанная  веточка  ольхи
Свисает…  будто  мертвая  рука…
Пришла  весна…  
И  снова  жизни  верь,
Забыв  про  несуразности  её.
Пришла  весна…
Вся  в  белом…  словно  смерть…
Ведь  жизнь  и  смерть  они  всегда  вдвоём.
Пришла  весна…
Так  ветрено  легка,
И  став  еще  одной  весной  взрослей
Обнялась  с  ветром  юная  ольха,
Сережка  покатилась  по  земле.
Звени,  серьга,  и  под  ноги  катись
Сквозь  жизнь  и  смерть,  
Сквозь  тишину  и  шум.
Я  подберу  тебя…  на  смерть…  на  жизнь…
Я  на  ладонь  с  тобою  положу
И  жизнь!  И  смерть!..
...
О,  грёзы  наяву,
Вы  мой  ольховый  звон…  вас  нет,  вас  нет.
Я  слышу,  умираю  и  живу
Во  сне,  во  сне,  во  сне,  во  сне…  во  сне…
..........


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666788
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 03.06.2016


Серго Сокольник

Це щем

Обіймає  траву  молоду
Сонце  світлом  весняних  надій...
Чи  на  щастя,  а  чи  на  біду
Відбулась  наша  зустріч.  Тоді

По  вологій  блукали  траві,
Доки  вечір  зорею  не  згас,
І  кульбаби,  мов  очі  повій,
Хтивим  поглядом  міряли  нас...

Ми  ходили  асфальтом  доріг,
Омовенні  весняним  дощем,
Щоб  ступить  на  кохання  поріг.
...звідки  в  серце  надходить  цей  щем?

Мов  зерно  у  торішній  стерні    
З  поцілунком  травневим  весни
Він  стеблом  проростає  в  мені...
Дощ  змиває  минулого  сни.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116060210410  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669954
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 03.06.2016


Лина Лу

ТУФЕЛЬКА ВЕДЬМОЧКИ

Искренне  признательна  за  помощь  моим  собратьям  по  перу.

Темный  пОлог  и  тусклый  фонарь,
Разукрашены  стены  тенями.
Разлилась  из  души  киноварь  -
Болью  вырвано  сердце  с  корнями.

Рыжей  гривы  крутой  завиток
Белоснежные  плечи  укутав,
Загляделся  на  Лунный  Мосток,
Темным  силам  видения  спутав.

Стройной  ножки  изящный  подъем
Красной  Туфельке  оды  слагает,
Но  зловеще  влечет  Водоём,
Злится  Ведьмочка,  чар  избегая.

[img]http://anqellika.narod.ru/ang.jpg[/img]

Переписывать  тексты  грешно
На  любовь,  в  серебре  заговоры.
Лишь  дневник,  как  немое  кино,
Просит  помощи  молча  у  Моры.

Нанесла  имя  краской  на  грудь  -
Ближе  к  сердцу  и  вся  встрепенулась:
"Небо,  сглянься  и  не  обессудь"...
Но  печально  Луна  улыбнулась:

"Заклинаньем  не  приворожить,  -
Солнце  ночью,  увы,  не  отыщешь.
Тебя  Пламени  в  вальсе  кружить"...
А  наутро    дымит  пепелище.

[img]http://newlit.ru/images/articles/3034.jpg[/img]

01.06
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669899
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 03.06.2016


Олекса Удайко

БЕЗСМЕРТЯ- ©©

             [i]Людина  смертна,  і  єдина  можливість  їй
             стати  безсмертною  –  залишити  після  себе  
             безсмертні  діла  свої…
                                                                                               У.  Фолкнер    

[b][color="#d90f0f"]Мені  хватає  власних  нагород,
Щоб  до  кінця  доплентатись  безбідно,
Але  чи  досить  дав  я  у  народ,
Щоб  за  життя  своє  було  не  стидно?..

Я  –  як  отой  державницький  гарант:
Чи  не  занадто  чернь  свою  принизив?
Й  останній  у  пресподницю  мій  ґрант  –
Чи  вистачить  вогневі...  (з  мене)  хмизу?

Довкола  –  глум  і  торжество  негод!
Такі  наразі  в  моді  феєрверки…
Чи  витрима  той  іспит  мій  народ?..
Чи  стане  сил,  припосланих  ізверху?  

А  що  я  задля  то́го  учинив,
Щоб  мій  народ  заматерів  побідно?..
З  тяжких,  надлю́дських  його  жнив
Не  хочеться  у  тлін  піти  безслідно.

…Мені  твердим  ввижається  закон:  
Лиш  на  землі  залишені  опертя,
Що  не  помруть  в  доланні  перепон,
На  небі  зна́йдуть  і  своє  безсмертя…[/color]  [/b]
[/i]
[i]28.05.2016[/i]

[i]Ілюстрація  -  безсмертя  (із  інтернету)
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669440
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 03.06.2016


Серго Сокольник

Просветление

Луч  света  солнечный  глаза  во  мраке  выел-
Во  тьме  живущий  ощущением  живет.
Опять  взошла  над  белым  светом  эйфория...
Уже  которая  по  номеру.  Зайдет.

Для  осознания  поэзия  поэту
Нужна,  как  сбритая  к  фуршету  борода.
Луч  света  ярок.  Но  ведь  он  всего  луч  света.
Сверкнул  и  нету.  Будто  не  был  никогда.

А  тьма  останется.  Ведь  царствует  незримо
Над  этим  миром  с  сотворения  времен.
И  лес  идет  на  Дунсенан  неотвратимо,
Как  "para  bellum"  тем,  "кто  женщиной  рожден".

Пустой  надежды  конвульсивные  азарты
Сойдут  на  нет.  Я  это  знаю  наперед.
Все,  что  случится-  предначертано.  И  карты
Никто  не  в  силах  обнаружить  тайный  ход.
..........................................
Забыл  сказать...  Я,  видно,  более  не  буду
Искать  ответы  на  вопрос  "кто  виноват".
Хотите  чуда?  Верьте,  верящие  в  чудо.
Писать  не  брошу,  но  слегка  сменю  формат.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116052603542  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668604
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016


Сокольник

Ми утрьох ( 16+ )

Хто  з  вас  краща,  скажіть  мені,
Дівчата?
Ми  утрьох  і  сьогоднішня  ніч-
Початок  
Поринання  у  світ  бажань
Незнаних,
Поглинання  таємних  знань
Нірвани.

Захміліла  моя  голова-
О  Боже!..
Спрага  тіла...  Лямур-де-труа
Поможе.
То  зачинимося  для  всіх-
У  колі.
Поринаєм  в  безодню  втіх.
І  голі

Наші  душі  й  тіла  нараз
Зіллються,
Одкровення,  що  звуть  екстаз
Уп"ються,
Ті,  що  рвуть,  мов  гниле  рядно,
Кордони
Ті,  сповідують  що  давно  
Закони,

Понаписані  ще  з  часів
Купала.
Це  неначе  чумацька  сіль,
Що  впала
Зорепадом  бажань  на  ті-
Ло  голе,
Бо  без  драйву  життя  мов  хліб
Без  солі.

Справді  хочеться  досягти
Нірвани...
Свіжість  ночі,  нас  приведи
До  ванни,
Де  бажання  з”єднавши,  раз
За  разом
Охолодим  сп"янілу  кров
Екcтазу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116052506587  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668281
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 26.05.2016


уляна задарма

Чудова ніч

Трамваї  порозвозили  блондинок,
відсаксофонив  вечір  саксофон.
Чудова  ніч...  Мене  на  поєдинок  
не  викличе  ні  вірш,  ні  лист,  ні  сон,

ні  вчасно  "відфутболений"  ромео,
ні  звично  відкоркована  печаль.

Травненва  ніч.  Порожнє  місто  левове.
Не  я...  Не  ти...  Не  ми...  Не  тут...  
А  жаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668415
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016


Микита Баян

Тихо

тихо  ходить  сірим  підвіконням,
квіти  давить,  вікна  все  шкребе.
б'є  в  шибки,  немов  підкови  коням,
й  знову  гучно  згадує  тебе...

сум

10.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665098
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 18.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2016


ptaha

Ти стрінеш…

Ти  стрінеш  на  розі,  де  світло  розлив  ліхтар,
Залюблену  в  зорі  (у  неї  їх  повна  скриня).
Вона  трохи  дивна  і  зовсім  не  господиня,
І  ходить,  немов  літає  по  сходах  хмар.

Ти  стрінеш  при  сонці  (для  неї  воно  -  млинець)
Моторну  й  веселу,  хазяйку  і  чепуруху.
У  неї  в  руках  навіть  посуд  співає  (слухай!).
Висять  рушники  (мовляв,  веди  під  вінець).

А  третю  зустрінеш  –  та  поглядом  обпече.
І  ти  зрозумієш:  без  неї  несила  жити…
А  я  буду  потай  на  щастя  тобі  ворожити
По  зорях,  допоки  сонце  мені  млинцем…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666588
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Сокольник

Ніч без тебе

І  знову  ніч...  Вже  котра  ніч  без  тебе.
Змією  смуток  заповза  в  нічне  вікно...
Тебе  нема.  І  милосердне  небо
Мене  самотнім  знову  обдарує  сном.

Насняться  дні,  безмежні,  наче  пам"ять...
Ми  знов  щасливо  проживемо  разом  їх,
І  жити  снами,  неодмінно  снами
В  часи  розлуки  то  є  втіха  серед  втіх.

Холодний  морок    затискає  душу
В  лещата  відчаю,  і  холодно  душі.
...я  спокій  сну,  немов  перлину  з  мушлі,
Дістав  зі  схованки  й  перелив  у  вірші,

Що  Духом  Снів  казкового  сюжету
Були  записані  у  час,  коли  я  сплю
І  збереглись  на  ранок  у  планшеті.
Ти  їх  отримай...  Як  же  я  тебе  люблю...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116051800911  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666677
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Ірина Лівобережна

Повоєнне село

Бузкове,  білоквітне  відцвіло,
А  липово-медове  ще  не  грало...
Дощами  вмите,  тягнеться  зело
Де  міни  землю  щедру  проорали.
Де  від  пожеж  все  вигоріло  вщерть  -
Нова  трава  на  чорнім  проростає,
Та  не  забулось  людям  слово  "смерть",
Бо  пусткою:  хати,  хати,  сараї...
Ще  бухкає  часом,  вряди-годи,
І  тут,  і  біля  ближнього  блок-посту.
Не  скоро  сміх  повернеться  сюди,
Де  бур"яни  стоять  -  людського  зросту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666642
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Любов Ігнатова

Чай з імбиром

Я  до  чаю  додам  теплий  відзвук  імбирної  ноти  
І  корицевий  шлейф,  ніби  сонячний  промінь,  густий...  
Щось  приваблює  погляд  у  гладі  люстерка  напроти...  
Тінь  якась  невиразна...та  я  майже  впевнена  -    ти...  

Не  відводжу  очей,    бо  боюся  укотре  згубити  
Павутинку  тонку,  що  тебе  у  мій  сон  приведе...  
А  за  вікнами  вечір,  п'янким  абрикоссям  налитий,  
Із  зірницею  вдвох  витанцьовують  свій  па-де-де...  

Попід  стелею  сплять  врівноважені  штучні  світила,
І  годинник  стіка,  як  з  полотнища  пензля  Далі,
Чай  схолонув  давно,  а  мені  відірватись  несила  
Від  химерної  точки  на  сріблом  покритому  склі...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666604
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016


гостя

Лише…бунтівниця…



Лягаю  у  трави…  
Опівночі…  й  знову  ти
Танцюєш  для  мене  в  озерах  химерних  лілій…
Долина    безсоння…  до  ранку  в  мені  цвіти,
Попри  бездоганність
 і  сум  паралельних  ліній…

Безодня  безсоння…
І  я  -  розчиняюсь  в  ній…
Лише  бунтівниця…  ні  імені…  ані  дому…
Я  знаю  цей  біль  непідвладних    мені  стихій…
Я  знаю  цей  біль…
     і  не  зичу  його  нікому…

У  келихах  чорних  
Кипить  перестиглий  мед…
Цей  опіум  чистий…  вогонь  переспілого  маку…
І  ллються  вогні  невідомих  іще  планет
…………в    мій  знак  зодіаку…………………..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666104
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016


Серго Сокольник

Дощ змиває кохання

Ми  сьогодні  удвох
Вже  не  ті,  що  були  легкокрилі.
Наших  споминів  блог
Дощовою  завісою  вкрило.

Розірвалась  вона,
Мов  завіса  тендітна  у  Храмі,
І  розриву  стіна
Постає  непохитно  між  нами.

Мелодрама  дощів-
Наче  постать  Евтерпи  лірична,
Від  якої  спочить
Часу  вдосталь.  Попереду-  вічність.

Руку  дай  і  пройди
По  застиглій  долоні  прощання.
Дощ  змиває  сліди
Що  лишило  на  спомин  кохання...

У  альтанці  удвох,
Мов  на  острові  у  океані.
Екзальтація...  Крок
До  надії-  можливо,  останній,

І  прощальні  слова,
Наче  щирість  раптового  блуду...
Дощ  кохання  змива.
Все  скінчилось.  Нічого  не  буде.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116051600814  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666201
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016


stawitscky

Моїх бажань ріка без берегів

Моїх  бажань  ріка  без  берегів,
Весняних  мрій  жагучі  блискавиці  –
Де  берете  ви  буйства  і  снаги,
Щоби  зі  мною  щедро  поділиться?

Чи  в  келихах  цілющої  роси,
Які  підносять  сонячні  світанки,
Чи  в  чарах  неймовірної  краси,
Що  душу  перетворюють  на  бранку?

Чи  в  ніжності  закоханих  очей,
Які  ніколи  зраджувать  не  вміли,
Чи  в  друга  перевірене  плече,
Яким  мої  подвоюються  сили?

І  я  –  володар  неземних  скарбів
Спішу  із  вами  ними  поділиться,
Щоб  вам  бажалось  теж  без  берегів
І  мріялось  жагою  блискавиці!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665038
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 11.05.2016


уляна задарма

?

...Чи  стане  знов  обвуглена  трава
ПШЕНИЧНИМ  полем,  а  не  полем  БОЮ?
Слова...  Слова...  Безпомічні  слова...

Мурашко,  ти  залишилась  жива
в  долоні  юнака,  що  в  ці  "жнива"
упав  в  траву  в  солдатськім  однострої?

А  скільки  їх  ще  в  землю  упаде?
Гамселять  війни  у  кривавий  бубон.
Мечі...  "Катюші"  ..."Гради"...  Чи  зійде

мурашкове  -  нечутне  і  просте:

-Коли  ви  вже  награєтеся,  Люди?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664960
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2016


гостя

Але…

[i]
[b]І  ти,  моя  дівчинко,[/i][/b]
Та,  що  стоїш  за  плечима…
І  просиш    мене  зупинитися,  й  далі  не  йти…
І  дивишся  в  північ  мою  золотими  очима…
(В  таке  Заполяр”є
   не  пустить  ніхто  поїзди…)

…але.  Кладеш  руки  
На  плечі,  і  жодної  міри…
Не  знайдеться  міри,  якої  достатньо  юрбі…
Оту    незбагненність,  роздвоєність  й  часточку  віри
Тримай,  моя  сестро,  
   допоки  належу  тобі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664904
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 10.05.2016


Серафима Пант

****

О  люди!  
Чом  печаль  свою
ховаєте  в  душевні  ранці,
Як  упокорені  повстанці
слова,  що  прагнуть  врожаю.
Мовчання,  втримавши  сльозу,
поцілить  криком  прямо  в  серце:
Врятує  сила  -  лиш  здається,
що  мушля  втримає  грозу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664723
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 09.05.2016


гостя

Вона… пішла…



Ти  знову  
Збудував  її  зі  скла…  
Свою  мечеть…  ти  обіцяв  Ікару  –  
Не  відпускати…та  вона  –  пішла…  
Вона  пішла  
   пісками  Занзібару…

Ледь  чутно  
Доторкаючись  води,
В  якій  би  –  розчинитися,  пропасти…
Вона  пробіглась  хвилями,  аби
Поміж  тропічних  риб
   на  рифи  впасти…

Без  подиху,  
Без  спомину,  без  сил…
Забутись…  і  прокинутись  -  в  Панамі…
Де  обгорілі  рештки  її  крил
Накриє  
   несподіване  цунамі…..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664687
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016


Любов Ігнатова

Не моляться до сонця пшениці

Не  моляться  до  сонця  пшениці,  
Лиш  маки  бовваніють,  наче  рани,  
На  тілі  незасіяного  лану,  
Де  Янгол  зі  свічею  у  руці  
Ллє  сльози  по  Вкраїнському  талану...  

Цьогоріч  вродять  знов  одні  хрести  -  
У  Смерті  дуже  щедра  косовиця.  
Втомилася  стинать  її  правиця  
Ті  долі,  що  могли  б  ще  розцвісти,  
Та  душить  їх  нещадно  повитиця...  

Зрікаються  крилаток  ясени...  
Бентежний  дощ  мигичить  над  полями,  
Як  посивіла  колискова  мами  
Чиї  у  муках  зроджені  сини  
У  вічність  відлітають  журавлями...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 08.05.2016


Серафима Пант

Попкорнові квіти

Зі  мною  вітаються  хмари,
І  кожен  листочок  гукає:  "Привіт!"  –  
Розквітли  у  серці  Стожари.
Попкорновим  цвітом  замріяно  світ.
Запрошують  бджоли  до  рою,
Щоб  пахощі  дивні  відчути  на  смак,  
Думками  я  стану  легкою  –  
Збиратиму  сонце  у  ніжних  квітках.
Присяду  під  деревом  тихо  –  
Так  солодко  кличе  в  обійми  трава,
Під  сонценетанучим  снігом
Весняне  натхнення  в  душі  ожива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664197
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Олекса Удайко

ЗЛЕТІЛО СЛОВО- ©©

       Буває  й  так:  скажеш,  невпопад...
       Шкодуєш...  Та  пізно...  Відлетіло...  

[i][b][color="#8508c4"]Злетіло  слово...  Й  раптом  сіло
На  гілці  вишні,  що  цвіте…
А  в  мозку  –  думка  посивіла,
Бо  в  думці  певно  щось  не  те.

Злетіло  слово,  й  не  догнати  –
Є  незворотнім  той  процес…
Коли  в  тобі  ума  палата  –
Лікуй  словесності  абсцес!

Щоб  думка  й  слово  були  разом,
В  тандемі,  в  злагоді  жили,
Ні  сили  не  шкодуй,  ні  часу  –
Розвідай  логіки  тили!

А  ще  в  процес  принаджуй  дію  –
У  трійці  суть  і  сила  є!
Хай  слово  йде  разом  із  ділом  –
І  не  марнуй  життя  своє!

Бо  кожен  з  нас  хотів  би  мати
Неперевершений  кінець…
Щоб  замість  себе  в  гріб  запхати
До  суєслів’я  свій  терпець.[/color]
[/b]
05.05.2016
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664210
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


гостя

Це місто… як місто…



Це  місто,  як  місто…  
Безладдя…  і  шум…  і  дим…
Його  магістралі  –  відверті  живі  судини…
Коли  воно  стало  для  мене  таким  чужим?
На  вікнах  моїх  -
     усе  ті  ж  золоті    гардини…

Усе  ще  –  яскраві…
Та  завтра  вберу  новим,
Чіткішим,  темнішим  контуром    вихід  в  небо…
А  хочеш  дізнатись,  що  станеться  завтра  з  ним?
А  хочеш  дізнатись?...  
   –  Не  треба,  пташино...  не  треба…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664298
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Серафима Пант

Следи за собой! Будь осторожен!

Следи  за  собой!  
Будь  осторожен!
Есть  те,  что  легко  меняют  цвет  кожи  –
Оттенки  порою  уж  больно  похожи.
Будь  осторожен!

Будь  осторожен!
Следи  за  собой!
Война  –  не  всегда  честный  праведный  бой.
Злых  демонов  страсти  в  себе  успокой!
Следи  за  собой!

Следи  за  собой!
Будь  осторожен!
Делить  на  крупицы  –  себе  ведь  дороже;
У  каждого  довода  корень  заложен.
Будь  осторожен!

Будь  осторожен!  
Следи  за  собой!
Надгробные  плиты,  собак  диких  вой
Всю  землю  укроют  –  подумай!  Постой!
Следи  за  собой!

Следи  за  собой!
Будь  осторожен!
Ведь  смерть  с  каждым  годом    и  так  все  моложе,
Любовь  унывает,  величие  гложет.
Будь  осторожен!

Будь  осторожен!  
Следи  за  собой!
Спасение  ждет  тех,  кто  светел  душой.
Голодных  и  сытых  ведут  на  убой.
Следи  за  собой!

Следи  за  собой!  Будь  осторожен!
Свободные  птицы  –  не  ангелы,  все  же  
Будь  выше  всего,  что  со  злобою  схоже!
Следи  за  собой!  Будь  осторожен!

Джерело  натхнення  тут:
https://youtu.be/2CFhpiSHYfM?list=RD2CFhpiSHYfM

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664025
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Сокольник

АПОКАЛІПТИЧНЕ

Десь  у  тиші  лісів  відцвітає  весна,
Cмуток  в"ялих  конвалій,  похований  літом...
Гіркотою  полину  принишкла  війна,
У  дібровах  містичним  туманом  сповита.

Промінь  сонця  світанком  розпалює  гніт.
Все  завмерло...  Лиш  Мати  в  тривозі  за  Сина,
Бо  в  лещата  сталеві  затиснуто  світ,
І  стискається  десь  металева  пружина,

Та,  що  зірветься  вмить  у  незвіданий  шлях,  
Що,  немов  Архімедова  точка  опори,
Дочекалась  нарешті  свого  важеля
Перекинути  землю...  Злітає  угору

Щемна  туга  за  тим,  що  змінилось  усе...
Цей  солодко-гіркий  дивний  смуток  у  грудях
За  минулим,  що  в  споминів  ліг  несесер,
Бо  того,  що  було,  вже  довіку  не  буде.

Сонце  зблиском  трагічним  кида  смолоскип
На  хати,  хмарочоси,  вігвами,  дували,
І  відходять  у  вічність  про  щастя  думки,
У  нікчемність  безсило-  зів"ялих  конвалій.

Ніж  свячений  (як  звуть  Його?)  патрає  це
Догниваюче  тіло  пожухлого  світу.
Сходить  сонце,  майбутнього  прото-яйце,
І  в  одвічності  відчай  виписує  літер*.

*проізний  документ

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116050600763  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664167
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016


Лина Лу

НЕ СТОЙ ЗА СПИНОЮ

Не  стой  за  спиною,  я  слышу,
Виниловый  шорох  пластинки
И  старой  иголки  жужанье
Извне.

Долбит  дождь  по-прежнему,  крышу,
Сосульки  и  робкие  льдинки
Смывает,  отдав  на  закланье
Весне.

Ползешь  по  руке,  умирая
От  страха  дрожу  или  неги?
Тебя  ненавижу  и  жажду
Огня.

Безумия  грани  стирая,
Прозренья  немые  побеги
Не  раз  уже,  даже  не  дважды,
Кляня.

Не  стой  за  спиною,  я  слышу
Виниловый  шорох  пластинки
И  шепот  осипший  от  дыма:
"Молю..."

Упавшие  крылья  все  выше,
Касаясь  коленей,  ложбинки
Глазами,  губами  судима  -
Люблю.
01.04.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656309
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 02.05.2016


Любов Ігнатова

Доторкнутися до тебе

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Банальне  "здрастуй"    на  просте    "привіт"...  
І  заганяю  в  клітку  птахомрію,  
І  замикаю  знов  свій  власний  світ...  

До  тебе  доторкнутись  -    як  до  неба  -  
Напевно,  тільки  обраним  дано...  
Я  бачу  сни  про  крила  і  про  тебе,  
Спиваючи  бажання,  як  вино...  

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Очима  обіймаю  -    от  і  все...  
Мою  слабку  розтоптану  надію  
Північний  вітер  в  зиму  віднесе...  

До  тебе  доторкнутися  б  губами...  
Щоб  поцілунок  -  довжиною  в  сон...  
Щоб  знов  і  знов  здаватись  вечорами  
У  твій  солодкий  ніжності  полон...  

До  тебе  доторкнутися  так  хочу...  
Та  знову    "здрастуй"    на  просте  "привіт"...  
І  тільки  мрія  крильцями  тріпоче  
У  клітці,    де  зачинено  мій  світ...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 02.05.2016


Сокольник

Лампа

Лампа  у  коридорі-
Мляво-безсонний  світ...
Лампочці,  як  на  горе,
Більше  півсотні  літ.

Більше  півсотні...  Бачиш,
Як  у  безсмертя  грать
Довше  усіх  одначе
Нинішніх  люстр  і  бра?

...Скільки  людей  у  справах
Цей  коридор  пройшло-
Світло  живило  навіть
Трохи  в  душі  тепло...

...Скільки  дівчат  до  ванни
Йшли  у  костюмах  ню-
Ніжились  у  бажанні
Світлом  твого  вогню...

...Здрастуй,  Ремонтокаїн!
Зміни  набув  сюжет,
Бо  відійшов  хазяїн
Богу  на  сповідь  вже.

Разом  із  ним  поснули
Риси  десятиліть.
Спомини  про  минуле-
Слідом  за  ними  йдіть!

Євроремонту  дійсність-
Правди  не  діть  ніде.
Нащо  кому  надійність,
Без  мішури  ,,модерн,,?

Як  із  плафоном  рвали
Лампу,  проводку,  гніт...
...Може,  ти  пам"ятала
Пальці  оті  міцні,

Бо  молодий  і  стильний,
Мов  прометей  з  небес,
Бережно  та  повільно
Вкручував  він  тебе,

І  полилось  прозоре,
Наче  зоря  в  вікні,
В  темряву  коридорів
Світло  майбутніх  днів...

Замість  розстрільних  списків
В  світлі  нічнім  тюрзак
Ритми  життя  записуй!..
Жити  хотілося  як...

Мрія  дістати  зорі
Шалом  розпалить  гніт.
Діти  у  коридорі...
Виведе  світло  в  світ.

Тіні,  немов  би  руни,
Склали  орнамент  стін.
Спомини  вічно-юні...
Долі  Останній  Стіл...

...Вічність  надійде  кволо.
Нею  усе  живе.
Час  замикає  коло.
Світло  завжди  нове.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116042311532  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661607
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 02.05.2016


ptaha

Кораблі

За  картиною  Р.Гонсалвеса  "Alpine  Navigation"  

[img]http://relaxic.net/wp-content/uploads/2010/05/illusion-images-done-by-rob-gonsalves39.jpg[/img]

А  хто,  як  не  ти,  підлатає  мої  кораблі  –  
Розбиті  об  рифи  камінної  дійсності  мрії?
Ці  вічні  шторми!  Ці  пробоїни  в  днищі  надії!
І  згаслий  маяк…  І  ярмом  ланцюги  якорів…

Рятуй  мої  крила!  Вітрилам  не  можна  без  них!
Не  бійся,  що  рани  пектиме  від  солі  морської  –  
Болітиме  дужче  від  штилю  в  калюжі  спокою.
Смоли  по  живому  розхитані  нервом  борти!

Тримаєш  за  руку?  Лишитися  краще?  Дарма!
Вже  човен  зривається  з  якоря,  пінячи  хвилі!
 -  Бувай!  -  відпускаю  воскреслу  останню  надію  -  
і  чую  фатальне:  -  Вітрильник  не  має  стерна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663299
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 02.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.05.2016


Любов Ігнатова

Чорний біль

І  упала  зоря  Полин  
Чорним  болем  на  наші  долі...  
І  міста  неживі,  схололі,  
Не  турбує  вже  часоплин...  

У  квітневий  гопак  садів  
Увірвався  уламок  Сонця,  
І  зростив  "дуже  мирний"    стронцій  
Найпекельніший  із  грибів...  

І  весняна  гірчить  ваніль  -  
Бо  не  скоро  ще  в  Лету  кане  
Ця  на  тілі  планети  рана  
І  цей  чорний  пекучий  біль...  



http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662338

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662428
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 28.04.2016


stawitscky

Паралельних світів невтолима печаль

Паралельних  світів  невтолима  печаль.
Навіть  Всесвіт  не  може  розраять…
Ви  зізнайтесь  мені,  як  тепер  величать,
Як  до  Вас  озиватись  –  не  знаю.

Нас  із  Вами  єднає  вже  тисяча  літ
Чи  знайомства,  чи  дружби.  Скажіте
Що  такого  змінилось  на  грішній  землі,
Окрім,  певно,  черговості  літер.

Алфавіт  –  таки  дуже  приваблива  річ,
Як  на  клавішах  можна  зіграти,
Легко  літеру  знять,  що  на  самій  горі,
А  найнижчу  –  на  гребінь  підняти.

І  сягнути  таких  неймовірних  висот,
Із  яких  давні  друзі  –  мурахи.
Може,  це  лиш  фантом.  Та  відвертий  бойкот
Моє  серце  підводить  до  плахи.

І  ми  знаєм  –  не  буде  прохань  і  молитв.
Не  осиплеться  листя  зелене.
Та  чомусь  защеміло,  і  досі  болить,
Як  Ваш  погляд  ковзнув  мимо  мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662414
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 28.04.2016


Серго Сокольник

НІЧ ВЕСНЯНОЇ ВІДЬМИ

13  Ніч.  І  бажання  солодкі  відчули  весну.
13  Щойно  десь  квітка  болотна  позбулася  сну.
13  Папороть  сил  набирає,  бо  поки  нема.
13  Серце  твоє  відпускає  прийдешня  зима.

13  Ніч.  На  містичні  узлісся  летять  солов"ї.
13  З  неба  спадають  зірниці  в  долоні  твої.
13  Час  наближається  Першотравневих  Подій.
13  Відьмо!  Лети  і  омийся  в  весняній  воді.

13  Ніч.  Голе  тіло  холодне  торкає  пітьма.
13  Ти  насолоду  свободи  відчуєш  сама.
13  Сили  Пітьми  набери-  Вальпургієва  Ніч
13  Сил  чималих  забирає...  То  Сили  поклич.

13  Ніч.  В  піднебессі  замріяний  Місяць  постав.
13  В  озера  плесі  відбився  Закоханий  Став.
13  Тіла  красою  порадуєш  Сили  Нічні.
13  Будеш  нічною  принадою...  Може,  мені...

13  Ніч  нам  до  зустрічі  килим  постелить  із  трав.
13  Виливом  пестощів,  пустощів  буде  ця  гра,
13  В  ній  поєднаємо  душі  свої  і  тіла,
13  В  ній  Двоєднання  порушимо  Блага  і  Зла.

13  Ніч.  Це  не  вітер,  це  спів  твоїм  серцем  луна.
13  Вся  опромінена  світлом  нічного  вікна...
13  Пісню  весни  і  надії  співа  Гамаюн...
13  ...Не  розкривай  до  Подій  таємницю  свою!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116041700291  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661408
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 22.04.2016


гостя

Метеликом…на плечі…


Вона  торкнулась  
Відчаю,  а  ти
Не  міг  вловити  частоту  вібрацій…
На  ній  горіли  плаття…  а  мости  
Зникали
     у  вогнях  анігіляцій…

Вона  не  знала  
Кольору  образ…
Вони  текли  по  ній,  як  мокра  преса…
Вона  іще  повернеться  не  раз,
Не  в  сни  твої,  
   на  смутку  твого  плеса…

Вона  із  тих
Спустошливих  багать…
Із  чистих  вин,  настояних,  ігристих…
Їй  літ,  мабуть,  усі  сто  п”ятдесят,
З  яких  ти  знав  її
     десь  близько  триста…

Вона  –  з  озер,
Що  сплять  в  твоїх  очах…
Із  тих  фортець,  з    яких  немає  втечі…
Злітав  під  хмари,  ніби  хижий  птах,
Щоб  впасти  їй
     метеликом  на  плечі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661386
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 22.04.2016


Віталій Стецула

ледь сіріє, кохана, ти всміхнена лагідно спиш

ледь  сіріє,  кохана,  ти  всміхнена  лагідно  спиш,
а  розквітлі  дерева  за  вікнами  ходять  навшпиньки,
сонне  сонце  крокує  доріжкою  першої  з  тиш,
новий  ранок  несе,  наче  писанку,  в  легкій  торбинці

я  вкриваю  тихенько  твоє  привідкрите  плече,
а  рельєф  наших  тіл  в  серцевидний  складається  кратер,
ти  під  крихкістю  снів  магматичним  біжиш  ручаєм,
о  нестерпна  солодкість  об  тебе  себе  обпікати!

що  ми  разом  ось  тут  -  найвеличніше  диво  із  див,
давньоруських  волхвів  всемогутнє  якесь  чародійство,
і  здається  мені,  що  тебе  споконвіку  любив,
що  ми  зріли  разом  танці  вогнищ  поселень  трипільських

ми  й  самі  потанцюємо,  ранку  ніяк  не  діждусь,
але  ти  ще  поспи,  вільна  птахо  моя  вогнекрила,
і  здається  мені,  що  це  сонце  й  дерева  в  саду,
що  цей  ранок,  мене  й  моє  щастя  сама  ти  створила!

21.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661150
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016


Любов Ігнатова

Ліліт

Буденність  знімаючи  з  одягом,  
Змиваючи  з  тіла  наліт,  
Легеньким  невидимим  протягом  
У  ніч  відлітає  Ліліт...  

Як  птаха  -  ніким  не  впокорена,  
Сягає  до  сяйва  зірок.  
Вона  була  іншою  створена!  
Вона  ж  бо  -    найперша  з  жінок!  

Удень,  заховавшись  за  маскою,  
Сіреньким  живе  мишеням  -  
З  каструлею,  шваброю,  праскою  
Офіру  несе  трудодням...  

Та  тільки-но  ніч  зблисне  зорями,  
Вона  починає  політ  -  
Вогненна,  п'янка,  невпокорена,  
Зваблива  цариця  Ліліт...  



***
Ліліт,  в  єврейському  фольклорі  жіночий  демон  ночі.  Вважалося,  що  вона  насилає  еротичні  сновидіння.  Згідно  з  повір'ям,  Ліліт  прагне  навести  псування  на  немовля  і  його  матір  або  зовсім  їх  вбити,  особливо  в  перший  тиждень  після  пологів.  У  раввіністічній  літературі  слово  «Ліліт»  пов'язувалося  етимологічно  з  єврейським  словом  «лайла»  («ніч»).  Проте  ймовірніше,  що  це  гебреїзована  форма  імені  Ліліту,  духу  бурі  Дворіччя  .
За  повір'ями,  саме  Ліліт  була  першою  жінкою  на  Землі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661102
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016


stawitscky

Я до тебе піснею прилину

Я  до  тебе  піснею  прилину,
Теплим  вітром  у  квітучий  сад.
Зустрічай  мене,  моя  дівчино,
Як  і  сорок  літ  тому  назад.

Хай  пороша  ніжним  первоцвітом
Скроні  щедро  замела  мої  –
Проминаю  осінь,  зиму,  літо
І  вертаю  в  сонячні  гаї.

Ось  вони  –  ці  очі  найрідніші,
Я  із  ними  знову  сам  на  сам.
Чому  ж  на  пастелі  моїх  віршів
Як  роса,  лягла  твоя  сльоза?

А  дорога  тане  за  плечами,
Гіркне  від  розпуки  горизонт…
Та  уже  ні  віршем,  ні  сльозами
Не  повернеш  наш  казковий  сон.

За  які  гріхи  несу  розплату?
Як  поставить  долі  відступне?
Я  до  тебе  буду  прилітати,
Доки  й  моє  серце  не  засне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661067
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2016


Серафима Пант

***

Моя  пристрасть  зависла  
Десь  в  районі  земель  Ушуайя,
Моя  пристрасть  прокисла  в  єднанні  тепла  з  молоком.
Я  на  поклик    вогненний,  
Що  так  рідко  буває,  злітаю,
Риба-сонце  пірнає  –    врізаюся  в  скелю  крилом.

Мою  пристрасть  столисту
Захопила  падіннями  осінь,
Моя  пристрасть    –  це  швидкість    сягання    запалу  зіниць.
Стоп-контроль  на  потрібність
Чимдуж  серце  проходити  просить,
Але  розум  холодний  вкладає  на  сніг  горілиць.

Моя  пристрасть  –  це  пісня:
Тихим  ехом  звучить    океану,
Моя  пристрасть  –  Каліпсо:  чекає  штормів,  корабля.
Я  стихії  із  мушлі
Маріанського  днища  дістану,
І  нехай  запалає    холодна    Вогненна  Земля.


Ушуайя  -  найпівденніше  місто  у  світі  (Аргентина),  столиця  провінції  Вогняна  Земля.  Середня  річна  температура    +5  градусів.

https://www.youtube.com/watch?v=ulH4h2h-IcY

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660924
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 21.04.2016


Наталя Данилюк

Іще одна весна в букеті літ…

Іще  одна  весна  в  букеті  літ  –
У  пишному  п’янкому  оберемку…
Бринить  душа,  залюблена  у  світ,
І  так  їй  нині  радісно  і  щемко!

І  стільки  цвіту  вітром  намело
В  її  таємні  ветхі  закапелки…
На  світле  незахмарене  чоло
Лягла  цитринна  смужечка  веселки.

І  начебто,  простий  весняний  день,
І,  схоже,  що  таких  позаду  –  сотні!..
А  квітень  взяв  за  руку  і  веде,
Мережать  стежку  кроки  безтурботні.

І  щедро  відкриваються  очам
Ціловані  світанком  панорами.
А  ти  ідеш,  осяяна  свіча,
Мов  не  землі  торкаєшся  ногами,

А  вовни  хмар  і  неба  пелени…
Підсвічена  діодами  сузір’їв,
Розніжена  обіймами  весни
В  життєвому  своєму  надвечір’ї.

Як  мало  треба  щастю  –  висоти
І  простору!  Все  інше  –  і  не  конче…
Між  велелюддя,  темпу  й  суєти,
Людино,  зупинися  і  світи,
Ти  –  сонце!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 21.04.2016


Тарас Яресько

ЕПІГРАФ

Привиддя  перелякано  вищали,
по  швах  тріщали  білі  черепи,-
історія  скрадалася  в  аннали
задкуючи  розпуттями  тропи.

У  ніч,  яка  забула  алфавіти,
де  очі  потьмяніли  до  вуглин,
запалюють  слова  хіба  поети,
по  темних  тишах  кольором  калин.

Аби  у  час,  коли  гуртом  мовчали,
шорсткий  і  без`язикий,  як  осот,
нас  всіх  ретельно  не  переписали
новітні  Карамзін  і  Геродот.

Поморщаться  їм  жовті  маніфести,
їм  вислизнуть  кривописи  із  рук  –
бо  йдуть  у  шалі  творчого  інцесту,
як  під  вінець,  поет  і  муза,  в  друк.
                                                                                                                                                                                                             

                                                                 21.02.16      


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649733
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 19.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016


Владимир Зозуля

Иное

                           ........
Какое  тяжелое  чувство
Бредовости  и  полусна…
Под  шторой-ресницей  так  пусто,
Темнеет  глазница  окна.
И  кажется,  что  с  небосвода
Взирает  ночная  звезда,  
На  что-то  угасшее…  что-то…
Утраченное  навсегда…
                             ....……
Казалось  бы,  что  тут  такого?
Обычная  штора…  окно…
Всё  выглядит  так  пустяково,
Обычная  полночь…  темно…
Реальности  сущность  простая,
Прикрытая  шторкой  в  окне.
Но…  шторка  скользнет,  опадая,
И  что-то  откроется  вне…
Как  будто  в  реальности  этой,
Окажется,  где-то  промеж,
Вселенскою  тьмою  и  светом,
Открытой  оконная  брешь.
И  ты  любопытствовать  станешь
(тебе,  дураку,  не  грешно).
Ты  так  легкомысленно  глянешь
В  открытое  это  окно…
И  ужасом  темным  охвачен,
Как  парой  невидимых  рук,
Конвульсией,  будто  падучей,
Забьешься  в  агонии,  вдруг…
                               ...……..
…я  умер?..  звук  чувства  летальный…
Он  так  безнадежен  и  густ,
Как  реквием…  как  поминально
Заказанный  сорокоуст…
Я,  будто,  меж  тьмою  и  светом…
Того  и  другого  лишён…
Тоскою  холодной,  одетый
В  тяжелый  змеящийся  шёлк.
Один…  средь  бесчисленно  многих,
Заблудших,  потерянных  душ,
Страдающих,  темных,  убогих,
И  Богом  забытых,  к  тому  ж.
Я  вижу…  я  чувствую  это…
Я,  молча,  стою  среди  них,
В  том  мире  –  без  Бога  и  света,
Где    вечностью  кажется  миг.
И  неба  тяжелые  своды
Черны,  будто,  стены  тюрьмы  –
Без  выхода…  нет…  БЕЗ  ИСХОДА…
О,  если  бы  видели  вы
Оттенки  той  черной  эмали,
Разбавленной  кровью  земли!
Ах,  если  бы  вы  понимали!
И  если  б  постигнуть  могли,
То  место,  что  проклято  всеми.
Тот  мир,  что  отверженным  дан.
Где  агонизирует  время,
Как  раненный  левиафан.
Где  с  черных  высот  небосвода,
Ослепшая  смотрит  звезда
На  что-то  угасшее…  что-то,
Утраченное  навсегда…
                               ...……..
Нет,  правда,  я  видел,  поверьте…
Не  выдумка  это  моя…
Поверьте!..  Бывает  бессмертье,
УЖАСНЕЕ  небытия!
Я  знаю…  я  чувствовал  это…
И  понял,  откуда  возник
Тот  мир  –  без  Надежды  и  Света,
Тот  ужаса  прожитый  миг…
То  было  всего  лишь  мгновенье  –
Без  Бога,  без  света…  без  сил…
Но  страшную  участь  забвенья,
Уже  я,  как  дара,  просил…
Холодная,  темная  вечность
Смотрела  из  черной  дыры…
Так  слепо…  и  так  бессердечно…
И  не  было  Божьей  Искры…
                           …………
И  понял  я…  внешнее  ложно…
А  истинное  внутри.
И  то,  что  в  безверье,  в  безбожье  –
Не  жертвуя,  не  сотворим.
И  принял  условие  жизни:  
Что  свет  –  это  жертва  всегда,
Осмыслив  –  тьма  это  не  Извне,
Тьма  –  это  внутри  пустота.
И  если  молиться  я  вправе?  
Персты  воздеваю  свои  –  
О,  Господи!..  Вспомни!  Избави
От  тьмы  и  проклятья  Змеи.
Не  прячь  больше  взгляд  Свой,  не  надо,
Светло  в  этот  мир  посмотри,
Избавь  нас  от  темного  яда,
Сжигающего  изнутри.
                                 …………
Что  это  было?..  Сон?..
Я  был  не  мертвым?..  Спящим?..
Просто  бредовый  сон.
Темный  и  проходящий.
Я  снова  на  земле…
Потный,  дрожащий,  голый.
Чей-то  звучит  во  мгле,
Ясный  и  светлый  голос.
 –  Я  не  забыл  вас,  нет.
 Вы  же,  кто  тьмою  о'бнят,
Помните  ль  обо  Мне?..
...
–  Господи!  Помним…  
...
Помним?..


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660705
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016


Віталій Стецула

Я натикаюся на себе, як на лезо

Я  натикаюся  на  себе,  як  на  лезо,
на  самосумніву  заточені  ножі,
за  гостроперими  птахами  стежу,
не  знаючи:  вони  думки  мої

А  день  ніяк  не  переходить  в  вечір,
і  я  розкиданий  на  тисячу  дрібниць,
мов  пазл  чудний,  і  зачинились  речі
від  мене  в  тисячі  своїх  в’язниць

Але  здіймаючи  фатальний  спротив,
між  порожнечі  справжню  і  живу
тебе  відшукую,  осліплений,  на  дотик,
немов  заховану  у  тріщинах  траву

І  все  одно,  що  навкруги  пустеля,
що  відчай  все  заковтує  в  пісок,
лоскочеш  пальцями  вуста  мої,  морелі,
і  залишаєш  родимковий  ланцюжок

За  ним  я  йду  губами  в  інший  вимір,
де  новий  ключник,  новий  я  вже  жде,
і  речі  туркотом  стрічають  голубиним,
і  суперечності  стискаються  в  одне

З  тобою  я,  мов  за  дверима  Бога,
і  лезо  стрічкою  розплавлене  пливе,  
бо  вже  тепер  не  маю  більше  змоги
себе  поранити,  бо  згадую  тебе

19.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660659
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016


Лина Лу

СЛИЯНЬЕ

Коснись  ладошкою  шершавой,
Безумных  слез  не  утаить.
Слиянье  меда  и  отравы  -
Глаза  бездонные  твои.

Щека  и  родинка  -  опасен!
Их  в  поцелуях  утоплю.
Притворный  гнев  слегка  ужасен,
Когда  шепчу  тебе:"  ...люблю..."

Смущения  одни  ошмётки,
Истлели,  в  пепел  превратясь.
Услышав  нетерпенья  нотки,
Я  отдаюсь  тебе  во  власть.
19.04



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660652
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016


уляна задарма

і моє

...ми  з  Тобою  -  вигнанці  з  раю.
Перед  нами  -  чужа  земля...
Десь  у  хмарах,  мов  сон,  зникає
шлях  у  райські  святі  поля...  

Так  беззахисно  кличе  небо
ця  приреченість  кволих  тіл...
І  на  плечі  спішать  до  тебе  
мої  руки  -  без  сліз,  без  сил...

Зупинись  і  відчуй  космічність
нових  вимірів...  Кораблю  -
океани...  Не  відчай  -  вічність...
Перший  День.  І  моє  "люблю"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660554
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016


stawitscky

Без щита і забрала

Моє  серце  –  без  щита  й  забрала  –
Для  амурів  найвірніша  ціль.
Але  ж  прагне,  капосне,  немало  –
Потримати  журавля  в  руці.

А  точніше  –  юну  журавлиху
З  трепетом  невистужених  крил,
І  блаженну  упізнати  втіху,
Запаливши  ватру  від  іскри.

Хай  торнадо  жбуроне  до  хмари,
Щоби  потім  в  тартар  –  і  усе…
Лиш  позбутись  нездійсненних  марень,
Коли  вже  й  до  пристані  несе

Вже    прозорі  пізнано  глибини,
Неба  неозору  далечінь.
І  ціна  осягнута  хвилини.
Коли  навіть  янгол  на  плечі,

А  підняти  обважнілі  крила,
Полетіти!  Але  де  вже  там…
А  амури  безпардонні  цілять
Бо  ж  позбувсь  забрала  і  щита

У  надії  на  тепло  і  спокій,
На  тендітний  затишок  осонь…
А  вони  позабігали  –  роки.
І  душа  викрешує  вогонь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660432
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 19.04.2016


уляна задарма

* *

...А...  може...  нумо  -  партію  у  шахи?
...І,  знаєш...  В  мене  є  Вино  і  Хліб...
Змивай  свій  грим,  що  наганяє  страху...
..а  я  зніму  -  намуляв  трохи  -  німб...

Ти  -  чорними?  Як  завше?  Не  набридло
завжди  лишатись  Абсолютним  Злом?

-  Без  Темряви  -  не  буде  видно  Світла.
Добро  без  Тіні  -  буде  чи  Добром?

-  Та  досить  філософій,  краще  ділом
творити  ВОЛЮ  Світла...  Диво  з  Див!
Я  нині  сотню  душ  наповнив  -  ВІРОЮ!..

-  Я  нині  сотню  душ  -  занапастив...

...Пекельний...  Чи  колись  інакше  зможеш?..
Нехай  -  хоч  в  шахи!  -  а  здолаю  -  знай!

-  Були  ті  душі  крихітні  й  порожні,
убогі  і  жорстокі  через  край...
За  що  їм  -  Світло?  І  за  що  їм  -  рай?

...І  відповідь  втекла  у  Небо  -  птахом,
байдужа  до  поразок  й  перемог,
де  в  білій  залі  двоє  грали  в  шахи...
Один  з  них  був  -  диявол.
Другий  -  Бог.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660343
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016


Олекса Удайко

ЗЧИСТИМО ІРЖУ ІЗ ЛЕМЕШІВ - ©©

       [i]Після  війни  та  після  отримання  Божею  волею    
       Незалежності  була  розхожою  така  фраза:
       "Перекуємо  мечі  на  орала"…  Перкували,  та  чи  
       орали?  А  орала  вже  й  поржавіли…    А  мечі?..  
[youtube]https://youtu.be/BjmGPTf6-4w[/youtube]
[b][color="#d90909"]Весна…Парує  пар…  Скиба́  за  ски́бою
Цілинний  лан  шматують  лемеші…
На  цей  раз  вже  ми  в  оранці  не  схибимо  –
Не  та  рілля  у  серця  на  межі!

Бо  нам  потрібна  надглибока  оранка,
Яка  дощенту  виполе  бур’ян…
Вже  із  гнізда  готові  зняться  орлики,
Бодай  добром  засіяти  свій  лан…

Та  все  ще  нам  нагальне  те  знаряддя
З’їдає,  точить  в’їдлива  іржа,
А  ще  ота  нетесана  парадність
Мішає  нам  –  зловісна  і  чужа!

Перекуєм  байдужість  на  орала,
Іржу  ми  зчистимо  із  лемешів!
Та,  щоби  пильність  наша  не  дрімала,
Відточимо  ще  й  леза  у  мечів!

…Весна  і  Пар  –  орач  стальною  дибою  
Злостиве  лабузиння  загорта…
І  скоро  вже  над  рідною  садибою
Феєрію  влаштує  доброта![/color]  
[/b]
17.04.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660260
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016


ptaha

Про Котигорошка

Жив-був  собі  колись  Котигорошко
(знайшовся  під  гороховим  листком).
Він  сіяв  хліб  і  був  музика  трошки,
А  взагалі,  добряк  був  добряком.
Мав  руки  золоті  від  батька,  кажуть,
До  нього  йшло  чи  не  усе  село:
Кому  до  воза  колесо  приладить,
Кому  шибки  уставить  у  вікно.
Доріс  давно  до  стелі  він  у  хаті,
І  вуса  мав,  як  личить  козаку,
На  осінь  (сподівалась  дуже  мати)
Привів  дружину  б,  гарну  та  метку.
Але,  як  те  буває  в  казці  часто,
Прийшло  нещастя  із-за  Синіх  гір:
Горинич  Змій  людей  по  селах  красти
Наважився,  тим  зруйнувавши  мир.

Узяв  тоді  коня  Котигорошко,
Вклонився  на  чотири  сторони,
Присів,  як  і  годиться,  на  дорожку,
Й  поїхав  рідну  землю  боронить.

Життя  вода  тече,  неначе  річка.
В  селі  минули  осінь  і  зима.
Уже  в  намисто  вбралися  порічки,
Ну,  а  Котигорошка  все  нема.

Зітхає  батько.  Б'є    поклони  мати.
Не  шиє  наречена  рушники:
Він,  може,  десь  уже  давно  в  палатах
В  царівни  просить  серця  та  руки?

Невже  то  правда?  Полетімо  птахом
Дізнатися,  що  з  нашим  козаком.

Він  у  степу  із  Вернидубом-братом
Чатує  за  Калиновим  мостом.
Там  день  і  ніч  кишить  зміїне  військо.
В  очах  чорніє  часом  від  боїв.
А  Змій  не  йде,  бо  дуже  вже  боїться
(шаблюки  гострі  в  наших  козаків).
Та  ось  полки  ворожі  поріділи,
Сьогодні  має  прилетіти  сам
(Вернигора  та  Крутивус  ходили
У  розвідку,  коли  лягла  роса).

В  Смородині-ріці  вода  червона
(готуйтеся  до  бою,  козаки).
Закаркала  провісниця-ворона,
Аж  затремтіли  на  кущах  гілки.
І  тільки  Змій  ступив  на  міст  ногою,
Його  скрутили  разом  молодці,
Скропили  молодильною  водою  –  
І  Змій  жовтком  зробився  у  яйці.

Його,  до  каменюки  прив'язавши,
Шубовсть  у  воду  –  й  колами  сліди.
А  друзі,  один  з  одним  попрощавшись,
Додому  перемогу  понесли.

Було  і  сліз,  і  радощів  чимало.
Котигорошко  старостів  заслав.
А  восени  й  весілля  відгуляли
(був  Крутивус  боярином  на  славу,
А  Вернидуб  у  Скайпі  привітав).

Синів  Котигорошко  гарних  має
(вони  у  батька  –  руки  золоті).

А  зло  як  схоче  погуляти  краєм,  
Нехай  місток  Калиновий  згадає
І  те  яйце,  яке  лежить  на  дні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660223
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016


Процак Наталя

Мій вчорашній ТИ…

Вчорашній  дощ  залишив  на  згадку  затерті  сліди
Розмішавши  в  долонях  палітру  асфальтно-піщану
Цілий  світ  розчинив  мимоволі  в  краплині  води
Роз'ятривши  у  серці  моєму  від  спогадів  рану...

Всі  думки,  що  учора  здавалися(справді!...)  -"нічим"
Вже  сьогодні  мені  повернули  терпку  ностальгію
Ти  не  думай!До  того  я  зовсім  не  марила  цим
Але  й  бути  байдужою...просто,  як  ти!  -  не  умію...

У  розлуки  так  як  і  в  печалі  -  обличчя  одне...
Воно  сповнене  смутком(самотність  для  нього  у  звичку)
Я  крізь  сльози  завжди  говорила  собі:"Все  мине!..."
Тільки,  що  там  слова?  -  коли  з  серця  не  вийняти  шпички

Не  втекти  в  небуття,  коли  вихід  один  то  обман
(Розтікається  біллю,  застигне  у  жилах  смолою...)
Жоден  час  не  спроможний  зцілити  всіх  зболених  ран
Бо  та  більшість  із  них,  вони  просто  зовуться  -  "тобою!"
............................................          ...
Прибиває  пилюку  асфальтну,  розсіяний  дощ
Як  приблуда  в  мені,  оббиває  знайомі  пороги
А  мені  залишається  бути,  одній  -  серед  площ
Де  вчорашній  мій  ти,  переплутав  до  мене  дороги...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660162
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016


Сокольник

Абонент недоступний

Відімкнулась.  Не  буде  
Від  тебе  дзвінка.
Ти-  минуле.  Розірвана  
Нитка  тонка,

Що  тяглась  через  простір  
До  серця  твого,
Та,  що  несла,  мов  постер,  
Священний  вогонь.

Розлітається  вовну  
З'їдаюча  міль,
І  стихає  у  серці
З  гірчинкою  біль,

Що  між  ребрами  коле,
Мов  кара  небес-
Жах,  що  більше  ніколи
Не  чути  тебе.

Він  повернеться.  Є  
У  минуле  мости.
Звідти  будуть  ще  довго
Надходить  листи,

Мов  пташки  потойбічні,  
Що  в  Вирій  летять,
Мов  думки  про  одвічне,  
Що  треба  пізнать,

І  з  кінцями  розірвані
Звести  кінці,
І  безтямно  стискати
Айфон  у  руці

У  бажанні  почути
Знайоме  "Алло"...
..."Абонент  недоступний".
Минуле  пішло.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116041700229  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660189
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016


уляна задарма

стрибок з вікна

Як  ти  пестиш  мої  пелюстки,
безжальна  панно!...
Вже  вуста,мов  гарячі  згустки,
повзуть  униз...
Ти  -  із  тих  орхідей,що  лишають
незгойні  рани,
а  на  персах  солодких  -
перлини  раптових  сліз...

І  фортеці  мої  ти  так  легко
здолаєш  -знаю...
Твої  пальчики  білі  торкнуться
самого  дна,
а  стебло  язика-раптом  стане  
ключем  від  раю,
де  мене  на  світанку  чекає-
стрибок  з  вікна


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660118
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2016


Серго Сокольник

РУЇНА. ДІВОЧІ МРІЇ. Маленька поема ( 16+ )

Руїна.  Дівочі  мрії.  Маленька  поема

Що  в  світі  за  оклик  тужливий  луна?
За  вітром  розноситься  слово-  війна...
Палають  подвір"я  козацькі...  Палають...
Це  Каїна  братство.  Вбивають...  Вбивають...
.........................................
...Ти  дівчина  юна.  В  лихії  віки
Які  женихання  та  чоловіки?
Горілка  та  грубість.
Та  тіло  немите.
Загублена  юність,
Мов  мрія  убита...

І  ти  вибігаєш  подалі  з  оселі,
І  дива  чекаєш  в  часи  невеселі...
Бо  чула  про  Сходу  краї  чарівні
(не  бути  там  зроду  тобі  чи  мені...)

От  тільки...  Шлях  куриться-
То  незабаром
Можливо  не  хутір
Наїдуть  татари...

Дівочі  романи...
В  полон  заберуть...
І  може,  Султану
В  гарем  продадуть...
...........................................
Буде  звать  муедзин
З  мінарету  возславить  Аллаха.
Ти  зречешся  Христа,
Хоч  залишиться  плач  у  душі.
За  минулим  уклін...
Та  його  ти  забудеш  без  страху.
Бо  удруге  життя
Подарунок    Всевишній  лишив.

Східна  мудрість  зійде,
Ніби  Сури  Святого  Корану,
І  рядки  Нізамі
Ти  вдихатимеш,  наче  кальян.
Буде  вчить  Валіде
(Може  навіть  сама  Роксолана!..)
Як  вестися  тобі,
Щоб,  нарешті,  помітив  Султан...

Ти  чекатимеш  там,
У  гаремі,  своєї  нагоди.
Там  наїдки  тонкі...
Мов  в  Едемі,  дзвенять  солов"ї...
І,  можливо,  Султан,
Повернувшись  із  дальніх  походів,
Омовінням  ріки
Прийме  спраглі  обійми  твої...
........................................
Кохатися  хочеш...  І  хочеться  жить...
.........................................
...Посічене  тіло  дівоче  лежить.
Всю  ніч  гвалтували.  Весь  ранок  вбивали.
Бо  крові  все  Віку  Кривавому  мало.

Бо  Каїну  брата  любити  не  треба...
Життя  марнотрати...  І  Пекло-  не  Небо...
Які  ще  татари?..  Це  Морок  нічний
Роздмухує  жар  братовбивчий  війни...

І  знов  кровоточить  роз"ятрена  рана.
І  доля  дівоча  блукає  в  туманах.
І  брат  йде  на  брата.  І  батько  на  сина.
І-  з  краю  все  хата...  Руїна...  Руїна...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116041610587  Ру

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660069
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 16.04.2016


ptaha

В нас проростає весна…

Прислухайся:  в  нас  проростає  весна,
Нуртує  березовим  соком  по  венах.
Пульсує  годинника  стрілка  зелена.
Ще  мить  –  і  шафранно  розквітне  доба.

Симфонія…  Чуєш?  Дощу  до-мі-соль!
Вливаються  в  серце  умиті  октави,
Лоскочуть  і  в  нас  проростають,  мов  трави,
Дірявлячи  скарги  нудних  парасоль.

І  ми  вже  не  ми,  а  зими  палімпсест*:
Весна  вимальовує  тексти  зелені  –  
Сезонне  тату  -  і  нуртує  по  венах,
П'яніючи,  соком  веселих  берез…

________________________
Палімпсест    —  пергамент,  на  якому  стерли  первісний  текст,  а  поверх  нього  написали  новий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656601
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 16.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2016


Любов Ігнатова

Знов по колу буття

Знов  по  колу  буття  -    знов  зустрілися  Авель  і  Каїн,  
А  це  значить  -  попереду  Ноїв  Ковчег  і  потоп.  
Та  не  буде  Розп'яття,  бо  двічі  його  не  буває.  
І  життя  -    не  чернетка  із  безліччю  справлень  і  спроб.  

Відбудуються  знову  зруйновані  мури  і  храми,  
Над  невірством  волхвів  пролуна  єрихонська  труба.  
Десь  у  Всесвіті  плаче  наш  Янгол,  напевно,  над  нами  -  
Зорепадами  в  землю  його  опадає  мольба...  

Завтра  буде  світанок...    Та  ми  не  повернемось  завтра  -  
Нам  дано  час  до  півночі...    Й  знову  за  вітром  злетить  
На  чужих  помилках  розікладена  заново  ватра...  
Знов  по  колу  буття,  де  з  нас  кожен  -  розвітрена  мить...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659849
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 16.04.2016


Анатолій В.

Весна дощем вмиває світ

Весна  дощем  вмиває  світ
Сьогодні  спозарання,
В  калюжах  тоне  білий  цвіт,
Як  зірване  кохання.

Біленькі  пелюстки  лежать
На  стоптаній  доріжці,
Сльозами  на  очах  бринять
Краплиночки  на  гілці.

І  у  душі  пекучий  щем
Терпіть  немає  змоги!
Мою  любов  змива  дощем,
Цвіт  кидає  під  ноги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659792
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 16.04.2016


Любов Ігнатова

Весняний сніг

Безжальний  весняний  сніг  
Підкрався  вночі,  як  злодій,  
І  в  дивному  хороводі  
Лягає  мені  до  ніг,  

І  в  пролісків  синій  сон
Вдирається  невблаганно...  
І  сиплеться  сіль  на  рани  
Вітриськові  в  унісон...  

Пташиний  лунає  спів  
В  сніжинковій  витинанці.  
Цей  Березень  в  лихоманці    -  
Напевно  він  захворів...  

Цей  Березень...  Як  він  міг  
Пустити  собі  у  душу  
Нахабність  Зими  байдужу  
І  цей  знавіснілий  сніг?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659310
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 70. Сліди загублених ілюзій


*  із  печалей  –  радості,  з  радостей  -  печалі

Не  думай,  що  в  світі  мінливому  радість  –  постійна.
Чи  там,  де  печаль  –  там  розквітнути  щастю  не  в  силі.
Тож  долі  вино  не  розводь  надаремне  й  сумнівно:
Терпке  і  солодке  на  тризні  воно  й  на  весіллі.


*  час  –  не  лікар:  серце  пам'ять  має…

Виглядав  прикмети-знаки  нашої  любові,
А  знаходив:  серце  в  ранах,  квіт  зів’ялий  ранній  –  
Ой,  шляхи  до  щастя-зради,  в  кропиві,  тернові!  –    
Не  лікує  шрами  долі  
                                                             час  в  душі  коханням.


*  на  вітрах  вчорашніх,  без  тебе,  без  Музи  

Ні  троп  нових,  ні  образів-метафор  для  окраси
Рядків  скуйовджених  моїх;  на  небо  нарікав
Та  у  вчорашніх  днях  від  щастя  смак  шукав  –  
Шукав  сліди  загубленого  часу…


*  як  же  швидко  пропливають  межі  днів  і  слів!

Відгоріла  молодість  первоцвітом  березня,
Відцвіли  слова-дива,  мов  сади  у  квітні,
Вже  й  гульвіси  голова  –  степ  дозрілий,  літній
Ковиловим  сріблом  світить  на  дороги  вересня…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659475
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 14.04.2016


РОЯ

Ти просто будь!

Ти  просто  будь!  Благаю:  просто  будь,
Нехай  чужий...  коханий...  і  щасливий!..
Байдуже,  що  у  серці  каламуть,
А  душу  без  кінця  полощуть  зливи...

Ти  будь  собі!  Хай  знаю,  що  ти  є  -
Десь  там,  далеко,  в  безвісті  орлиній,
Що  Божий  день  для  тебе  настає,
І  соловей  щебече  на  калині!..

О,  будь!  І  хай  спалив  усе!  Нехай
Розвіяв  часоплин  мій  образ  юний!..
Лиш  сокровенне...  те...  не  занехай
І  не  порви  найтонші  долеструни!

Ти  просто  будь!  І  більше  не  зникай!
Хай  оминуть  тебе  ці  кляті  війни!
Потроху...  до  буденності  звикай...
А  рани  зцілять  молитви́-обійми!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659188
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 13.04.2016


Касьян Благоєв

БОРЖНИК

                                                       (прочитавши  вірш  І.Б.  «Соняхом  цвісти»…)

На  хвильку  спинися,  заглянь  мені  в  очі,  послухай:  
як  був  я  далеко  від  рук  твоїх,  вуст  і  очей  –  
холодну,  міжзоряну  там  відчував  порожнечу,  –  
і  Всесвіт  в  руках  моїх  весь,  коли  ти  у  обіймах!

І  знай  ще:  допоки  ти  поряд,  так  близько,  що  я
твій  погляд,  твій  подих  коханням  своїм  відчуваю    –
в  високих  небес  вже  нічого  просити  не  стану,
бо  маю  тебе,  –  а  це  більше  всіх  милостей  неба;

Лише  у  Того  попрошу,  кого  серце  зве  богом:
«Дай  змогу,  дай  час,  щоб  зробити  щасливою  Жінку!»,  
бо  я  вже  щасливий  –  любов’ю,  що  в  серце  вселилась,
і  тим,  що  мої  полинові  стежки  зігріває.

Стою  перед  Жінкою-щастям  і  цим  зізнаюся:
Я  –  долі  боржник  і  тих  днів,  що  звели  нас  під  небом.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Мирослава Жар

У морі життя

Як  море  згладжує  камінці,
Життя  обкатує  людей,
Стирає
Гострі  неповторні  грані  дитинного  сприйняття,
Згладжує
Кострубатий  юнацький  максималізм.

Людина  гладшає,
Обростаючи  жиром  життєвого  досвіду,
Стає  підсліпуватою  й  глухуватою
Й  поступово  вростає  в  дно.

І  лиш  деяким
Вдається  зберегти
Свою  неповторність,
Дитячу  безпосередність,
Юнацький  запал.

 Їм  вдається  спалювати  зайву  вагу  життєвого  досвду
Постійним  рухом
Думок,  почуттів,  прагнень.

Зроблені  з  надміцного  -
Неземного,  можливо,  сплаву,
Щодня  вступають  у  битву
З  хвилями  житейського  моря,
Що  намагається  зробити  їх
Схожими  на  інших  -
Гладенькими,  приємними.

Вони,  нешліфовані,  неприборкані,
Уламки  брил  людства  -
Прикрашають  світ
Своїми  неповторними  формами,
Дивують  його,  вражають,
Спонукать  опиратися  хвилям,
Щоб  не  стати  всім  
Круглими  й  однаковими,
Не  дати  себе  легко  проковтнути
Безмежній  прірві
Житейського  дна.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659131
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


уляна задарма

надо же…

...будь  спокоен  и  светел,  Господи.
Как-то  поздно  меня  спасать.
Ты  такую  придумал  пропасть  мне,
что  мне  вечность  в  нее  сползать

упираясь  то  лбом,  то  пятками,
грустью,  содранной  до  кости...
И  "уйти"  рифмовать  -  несладко  так  -
с  неуклюжейшими  "Прости..."

Ты  ж,  кормя  своих  райских  курочек,
глянув  мельком  с  небес  в  просвет,
молви  :-  Надо  же...    В  этой  дурочке
был  какой-то  намек  на  Свет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658739
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Бойчук Роман

ЗАХОВАЙ НЯ…

Заховай  ня  у  ночі  глибоких  зіниць
І  свого  волосся  –  
Від  злих  поглядів,  наче  холодних  в‘язниць,
Заки  твій  ще  досі...

Як  набридну  ті,  просто  ми  скажеш  про  це.
Не  лукав,  не  жєлуй!..
Бо  я  гуцул  на  пів,  у  руці  з  топірцем:
Не  боюсь  жіливи.

Просто  люблю  тя  ніжно,  травнева  моя
Бойківчанко!  Чуєш  –  
Між  душевних  тривог  чутно  спів  солов‘я?
Коли  ти  цілуєш...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658823
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Серафима Пант

Так, але…

Перейшли  продуктивні  дискусії
На  розмову  німого  з  глухим,
В  риторичність  питання  приглушуєм
І  пускаємо  пафосний  дим.
Монолог  не  звітує  годиною,
Діалогу  відведено  час,
Що  шепочуть,  цікаво,  за  спиною,
Хоча  істина  світить  анфас.
"Так,  але..."  -  конструктивність  у  пошуці,
-  Нащо  нам    ця  надумана  гра?
Не  шукаємо  відповідь  в  логіці:
-  Нехай  бавиться  в  це  дітвора.
Все  у  полі  паролі-полеміка,
Діалог  -  пережиток  слабких,
Перегонів  накрила  істерика:
Зловить  той,  хто  підкинути  встиг.
Наусебіч  розмашисто  сіємо
Аксіоми  своєї  жаги,
І  шкода,  що  глухі  й  не  прозріємо,
Бо  для  нас  наша  істина  -  ми.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659153
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Віталій Стецула

В твоїх очах - походи смолоскипні

В  твоїх  очах  -  походи  смолоскипні  
під  купол  ночі,  в  візію  летку,  
де  босоніж  безжурний  хлопчик  Липень  
зигзагом  йде  по  срібному  піску.  

Там  повнобокий  місяць-дирижабль  
причалює  до  ще  незайманих  портів,  
і  тане  літо,  як  скоринка  вафель,  
та  все  ж  в  запасі  безліч  теплих  днів.  

Цілує  тьма  гладенькі  пляжу  плечі,  
пінисту  ковдру  море  застеля,  
там  наша  юність  справжня  і  доречна  
проводить  романтичний  фестиваль.  

Там  світломузика  закоханого  міста  
п'є  відображення  свого  шампан,  
далекі  кораблі  -  русалчине  намисто  
вогнів  -  чарує  водяник-шаман.  

Там  пестить  мрію  бриз  простоволосу,  
її  спідницю-парасольку  до  колін,  
і  зорі  падають,  як  стиглі  абрикоси,  
це  щирість  почуттів  дарує  врожаї.  

Я,знаєш,  там  хотів  би  залишитись,  
бо  темрява,  пісок  і  море  -  Ти,
їх  ні  не  вимірять,  ні  полічити,  
лиш  відчувати,  тільки  жити  цим.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657486
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 12.04.2016


Віталій Стецула

Я - ключ з ключів і мапа з мап

Я  -  ключ  з  ключів  і  мапа  з  мап,
я  -  героїчне  божевілля  Дон  Кіхота,
симфонії  артилерійський  залп,
співучих  слів  чорнильная  піхота

Я  -  світломиля,  час  і  позачас,
я  -  крізь  світи  наскрізна  анфілада,
земні  правителі,  я  переграю  вас,
бо  врешті  ви  не  маєте  тут  влади

Я  -  зміна,  хаос,  вибух,  катаклізм,
дивіться:  кришиться  поверхня  під  ногами,
не  ваша  логіка,  а  мій  сюрреалізм
пройде  суворий  іспит  над  віками

Я  вашого  багатства  не  візьму,
мої  скарби  сторожать  серафими,
та  вашу  відкидаю  я  тюрму,
мур  тягне  в  вниз,  а  я  ж  бо  невловиме

Я  з  тим,  хто  вивчив  тисячі  доріг,
хто  в  атмосфері  духу  небожитель,
хто  вже  від  вас  давно  би  втік,
якби  ще  не  бажав  і  вас  благословити

Я  тут  не  ради  гніву,  болю,  мсти,
я  рву  ненависті  порочні  кола,
хотіло  б  вас  від  вас  же  вберегти
і  пломінь  викресать  в  безодні  похололій

Держу  я  перед  Богом  знамено,
в  сльозах  моїх  -  всесвітнє  покаяння
"Добром  ти  покарай  усіх  за  зло,
бо  милосердя  вартий  навіть  Каїн"

А  я,  Мистецтво,  вернусь  із-за  хмар,
мені  впідмогу  акварельні  цепелини,
і  землю  росять  мегатонни  фарб,
і  моя  гвардія  зроста  невпинно

11.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658851
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2016


Анатолій В.

Прощання

Я  втрати  боюся,  боюся  зачинених  брам,
І  жити  лиш  згадкою,  тішити  думкою  мрію...
Боюся  відкритись  назустріч  буремним  вітрам,
Боюся  прощань,  бо  змиритися  з  ними  не  вмію.

Прощання  -  це  як  відпускати  частину  себе:
На  волю,  назавжди,  у  небо,  у  ніч  горобину...
Та  ніч  усе  небо  закриє,  колись  голубе!..
Так  важко  дивитися  мріям  і  спогадам  в  спину!

Усе  відійде,  все  забудеться,  стане  нічим,
Допоки  зі  сховку  не  з`явиться  привидом  спогад  -
Тоді  оживе  згустком  болю  у  плетиві  рим
Цей  вірш,  невловимий,  як  натяк,  як  подих,  як  здогад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657186
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Анатолій В.

Ангел

До  шибки  горнеться  холодна  темна  ніч
І  в  душу  загляда  мені  незримо...
Щось  тисне  каменем  печалі  поміж  пліч  -
То  ангел  споминів  вмостився  за  плечима!

І  серце  крилами  своїми  обійняв,
І  міцно  стиснув  так,  що  аж  до  крику!
-  Усе  мине,  -  мене  він  тихо  запевняв,
А  серце  плакало  і  голосило  дико...

Коли  не  стало  вже  ні  сил,  ні  сліз,  ні  слів,
І  пустка  серце  оплела  лозою  —
Здійнявся  в  небо  чорне,  мовчки  відлетів,
І  все  у  ніч  пішло  холодною  сльозою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654937
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 11.04.2016


Любов Ігнатова

Тримай

Візьми  мене  до  рук  своїх  -  
Не  відпускай!..  
Допоки  вітер,  поки  сніг  
Мете  за  край,  
Допоки  вишні  сплять  в  саду  
І  сонце  снять,  
Не  відпускай,  бо  я  впаду  
У  жар  багать...  

Тримай  мене  за  крила  снів,  
За  сяйво  рим,  
За  сіру  тугу  журавлів,  
За  сльози  ринв.  
Тримай  міцніше  -  не  пусти  
Моїх  долонь,  
Бо  лиже  язиком  мости  
Страху  вогонь...  

Ти  знаєш,  не  боюсь  падінь  -  
Боюся  втрат...  
Дзвенить  тривожно  височінь,  
Немов  набат,  
Бо  Звір  Страшний  на  волі  знов,  
Що  душі  п'є...  
І  ставить  на  зеро  любов  
Старий  Круп'є...  

Тримай  мене  -    не  відпусти  
В  буремний  час  -  
Хисткі  руйнуються  світи  
Довкола  нас.
Холоне  сонце  у  бруньках  -  
Мете  зима.
І  тільки  ниточка  тонка  
Мене  трима...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658794
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Процак Наталя

Безсоромний Шекспір (п'єса не про Нас)

Простирадлом  шовковим  і  чорним  спускалася  ніч
Наче  кішка  тихенько  на  лапках  входила  у  місто
Зачепила  верхівки  дерев  -  доторкаючись  пліч
Зовсім  сонного  світу...  -  робила  це  так  урочисто!

Заблистить  водоспад  недосяжно-незайманих  зір
Проливаючи  сяйво  з  вікон,  відіб'ється  на  стелі
І  без  стуку  і  шуму  (крізь  скло)  Безсоромний  Шекспір
Свої  погляди  срібні  залишить  у  нас  на  постелі.

Ми  від  нього  тихенько  і  швидко  заб'ємось  в  куток
Утонувши  в  мовчанні  -  очима  торкаючись  неба
Якби  знав  круглолиций,  що  нас  розділяє  лиш  крок
То  б  не  думав  тоді  -  тільки  б  діяв  і  мав  те  що  треба!

По  долонях  твоїх  мої  пальчики  зводять  мости
Теплим  вітром  цілунки  грайливо  гуляють  по  шиї
Ми  у  ніжних  обіймах  відкриємо  дальні  світи
Ті  що  вчора  іще  для  нас  звалися  просто  -  "нічиї"

Тиха  ніч  за  вікном  з  блиском  зір-ліхтарів  в  унісон
Мерехтить,  мов  дрібні  діаманти  в  руках  ювеліра
Ми  обоє  настирливо  й  вперто  долаємо  сон
І  так  само  уперто  минаємо  очі  Шекспіра!

Заховай  погляд  -  стій!(не  шукай!)  свою  п'єсу  нову
Не  про  нас  ти  напишеш!Забудь!  Я  і  він  -  ніпричому!
Тільки  Місяць  не  хоче  сприймати  розмову  мою
І  продовжує  мовчки  чекати  у  небі  нічному...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658928
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016


Яна Бім

Веселый стих

[i]Веселый  стих  
в  углу  притих…
И  хоть  зову  –
он  не  гу-гу.
Навеселе
не  вредно  мне,
побыть  часок,
словить  стишок.
Конверт  сложу,
Стишок  вложу…
Привет  дружок!
Ну  как  стишок?
Не  улыбнул?
Ногою  пнул?!
А-а-а?  –  он  играл  :)
время  украл?
Защекотал!
Куда  попал?!
Опять  в  углу?
И  ни  гу-гу…
Веселый  стих,
Смешок  затих…
Но  грусть  ушла!
Так  –  всё  не  зря!  [/i]30.  09.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653197
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 11.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2016


Яна Бім

Зухвала

Надихнули  на  публікацію  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647322  

Хапайте  мене!  і  на  плаху...
Давайте...  чи  киньте  в  вогонь!
По-вашому  –  я  десь  дала  маху,
І  гнів  добирається  скронь...  

Хапайте,  катуйте  зневагою,
Бо  жаль  –  не  для  ваших  сердець...
Бо  ж  кожен,  хто  вам  підтакує,
У  ваших  очах  молодець.  

А  я...  я  завжди  ледь  причесана,
Із  власним  розумом  і  міркуванням...
Зухвала,  з  дахом  трохи  знесеним...
Тікайте  обабіч  із  своїм  вихованням.  02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648510
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 11.04.2016


Богданочка

Кальян

Що  тобі  мій  кальян?..  муляє  очі?
Граюся  просто  так...  Зі  своїм  життям.
Ти  не  жив  як  я,  не  знав  мої  ночі.
Всі  ми  грішні  й  смертні.  Це  собі  затям.

Я  прийшла  сюди,  щоб  забути  відчай.
І  байдуже  вже  -  де  оті  чесноти.
У  душі  давно  б'ються  протиріччя,
Білий  янгол  знов  чорного  супроти.

Бачиш,  ось  цей  дим  -  він  кружля  високо.
Та  йому  ніколи  не  сягнути  неба.
То  і  ми  такі  ж.  Нас  вітрів  потоком
Занесе  туди,  куди  нам  й  не    треба.

Я  така,  як  є.  Іншою  не  буду.
На  вустах  солодкий  присмак  від  вина.
Скинь  мене  з  очей,  наче  ту  облуду,
Коли  ж  ні,  то  пий...  Пий  усю  до  дна.

                                                                                   10.04.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658475
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2016


Олекса Удайко

Я ЛИСТ ОПАЛИЙ

                 Сьогодні  гребли  та  палили  торішній  лист.
                 Обкопували  дерева…    Для  годиться…
                 І  не  більше!  Та  думка  не  вщухала…
[youtube]https://youtu.be/-Q0cUXeJ_q0[/youtube]
[i][b][color="#6f0f9c"]Я  –  лист  опалий…  
Лежу  в  саду…
Для  чого  палиш?  
Я  знов  прийду!
Уже  зеленим  –  
через  гниття  –
вербою,  кленом…  
Таке  життя!

Одно  стліває,  
а  інше  мре,
та  йде  вже  плаєм
сакральний  бренд:  
не  руш  природу,  
землі  не  руш  –
у  неї  в  моді  
не  Мулен  Руж!

Красу  топтати  
о  цій  порі  –
пощо  лопата  
у  Божій  грі?..
Не  ріж  живого  –  
там  свій  канон:
чиїсь  знемоги,  
твій  вічний  сон...

Шануй  природу  –  
і  світлий  день
твоєму  роду  
як  дар  прийде.
У  нагороду,
та  ще  й  не  раз,  
мов  ненароком.  
Хай  без  прикрас!..[/color][/b]

10.04.2016
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658653
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016


Лина Лу

СКИТАЛЕЦ

Идешь  сквозь  время,  сны,  кошмар    разлуки,
В  песках  и  льдах,  забыв  ориентир.
Утраченному  под  ноги,  от  скуки
Бросаешь  кем-то  опаленный,  мир

Идешь,  скиталец  в  облаках  исчезнув,
Мгновения  грозой  перечеркнув,
Стенать  и  звать,  конечно  бесполезно,
Скользишь  во  времени,  душой  рискнув.

Как  ветер  в  трубах,  провод,  ток  струящий,
Невидим,  но  опаснее  змеи.
Клинком  и  словом  так  легко    разящий,
И  что  тут  скажешь:  судьи  кто?..  и  чьи?..

Идешь  сквозь  время,  что  тебе  столетий
Забывчивость  и  вековая  пыль?
Мишень...колчан  и  стрелы,  в  арбалете
Затем  полет,  затишья  чумный  штиль...

Сбиваешь  ноги  в  кровь,  меняешь  лики,
Но  любящему  сердцу  нипочем,
Пусть  странник,  или  кто-нибудь...великий,
Не  приходи,  прошу  тебя,  с  мечом...
18.08.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612539
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 10.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2016


Патара

Та у "ребра" уже… є серце

Луною  жінка  відізветься
Що  там  би  ти  їй  не  казав,
Ти  за  ребро  жадаєш  прав?..
Та  у  "ребра"  уже...  є  серце.
Твій  кожен  подих,  кожен  жест
Вона  умить  інтерпретує.
Її  щось  заставляти  всує,
Нарвешся  на  жорсткий  протест.
І  наче  часточка  від  тебе,
Та  норовлива,  вперта  -  жах!
Причині  сліз  в  її  очах,
Не  допоможе  навіть  Небо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658456
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016


гостя

Ридай…


Лягають  легко  
ноти  на  поля.
Сьогодні  –  все…  на  завтра  -  що  зоставиш?
Імпресія  двох  струн.  Двох  струн…  а  я  –
лише  одна  
   з  твоїх  фатальних  клавіш.

Сонато  світла…
Місячне  ессе…
Мелодіє,  моя  найглибша  сповідь.
Хрест  найсолодший…  ти  –  мій  хрест…  і  все,
все  сталось,  
   коли  нас  накрила  повінь.

Бентежно.
Так  приречено.Нехай.
Палають  маки.  Снить  на  струнах  іній.
Світ  біля  ніг  твоїх…  ридай…  Ридай!
Ридай,  
   магічна  скрипко  Паганіні


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655902
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 09.04.2016


гостя

Oh, baby…

           

           “Oh,  baby,  baby,  it’s  a  wild  world”

-А  чи  любив?...  
Коли  усе  мина…
-Оh,  baby…  я  кохав  тебе  так  світло…
-То  й  полишив…  дарма…  усе  -  мина…
Кричали  сови…
     дурман-зілля  квітло…

І  ми  -  цвіли!
Як  ми  цвіли  в  той  час…
Як  степ  горів  десь  поміж  наших  кроків…
-Ті  трави  досі  пам”ятають  нас,
Хоч  травам  тим  
     вже  понад  сотні  років…

-Волосся  повінь…
Ягоди  в  руці…
Нам  залишалось  перейти  екватор…
-І  –  потонули  б…  -там,  на  тій  ріці
Нас  видалив  
   невмілий  модератор…

-То  був  лиш  вихор…
Чуєш,  Лелю,  Лель…
Тіла  порозкидав  поміж  ялини…
Той  смерч…  тепер  ти  мавка  диких  скель…
-Ти  так  і  не  пізнав
     смаку  малини…

…І  найсолодший
Запах  синіх  трав.
…І  стиглий  сум,  що  птахом  став  у  небі.
-Не  я  покинув…  світ  мене  впіймав…
То  світ  мене  забрав  
     у  тебе….....  baby  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657459
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 09.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016


Олег М.

КАЛИНА В ПОЛІ

Якось  так  в  нас  з  тобою  вийшло
Що  для  мене  ти  стала  інша
Я  кохання  зберу  в  долоні
Й  розтрушу  у  ранковім    полі....

Приспів:

Білим  цвітом  цвіте  калина
Де  ти  ходиш  моя  дівчина?
На  покоси  вже  впали  роси
Чом  любистком  не  пахнуть  коси?

Память  серця  не  все  стирає
Те  кохання  в  душі  збираю
По  стежині  іду  я  в  полі
В  ньому  крихти  моєї  долі......

Приспів:

Вже  на  небі  померкли  зорі
Лиш  один  я  бреду  у  полі
Одиноко  стоїть  калина
Може  ніжна  моя  дівчина?

Приспів:

Повертаюсь  додому  зранку
Незрадливо    спада  сльоза
Одиноко  стоїть  не  калина
Одиноко  стою  там    я.........

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655461
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 09.04.2016


Серго Сокольник

Ням-ням мандрівника. Дитяча гумореска

Сиджу  за  столом,  наче  кіт  на  осонні...
І  мама  навпроти...  І  їжа  холоне...
Як  виросту,  мамо,  то  маю  сказати
Тобі,  що  бажаю  піти  мандрувати
По  різних  країнах,  екзотики  повних,
По  горах,  степах,  по  пустелях  безмовних!..
А  сили  щоб  мати,  поснідати  слід...
То  ж  матінко,  маю  вловить  на  обід
У  морі  медузу,  в  пустелі  варана,
У  джунглях  тропічних  вловлю  ігуану,
А  ще  павука...  Чи  змію...  Чи  кота...
(Кота  відпускаю,  хоч  теж-  смакота!)
А  хочеш,  то  підем  удвох  із  тобою?..
Що  ж  з  ложкою,  мамо,  стоїш  наді  мною?
На  вулицю  хочу!  Пусти  мене  з  миром!
Не  хочу  я  їсти  вареники  з  сиром!
Галушки  у  тропіках-  зроду  не  чув!
Не  хочу,  не  хочу,  не  хочу  борщу!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116040900479  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658256
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016


Патара

Не варто…

Немає  довіри,  не  треба  нічого,
Не  варто  триматися  далі  удвох.
Дійшла  роздоріжжя  раптово  дорога,
("Чого  хоче  жінка,  того  хоче  Бог"*).
Для  чого  терпіти,  кому  це  потрібно,
Щоб  тріпати  нерви,  як  рваний  хідник**?..
Щезають,  це  в  даному  випадку  -  гідно,
Якщо  розуміння  і  слід  навіть  зник.


"Чого  хоче  жінка,  того  хоче  Бог"*  -  французька  приказка
Хідник**-  килимова  доріжка  на  підлозі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658121
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016


Процак Наталя

Мої вуста смакують, як ВЕСНА…

Мої  вуста  смакують  ,  як  Весна...
Терпко-холодним  вранішнім  вином
Незримо-диким  невловимим  сном
І  вітерцем  сп'янілим  від  дощу...

Тебе  я  ними  вміло  пригощу...
Окроплю  тіло  життєдайним  трунком
Усю  себе  віддам  я  з  поцілунком
До  спазмового  болю  у  губах...

Без  страху  утону  в  твоїх  руках...
Так  самолюбно,  хтиво  і  покірно
Нехай  і  надлишково  чи  манірно?...
Та  все  ж  усю  себе  тобі  віддам...

А  ти  мене  кохай!  -  як  прагнеш  сам
Без  зайвих  слів,  без  протиріч,  вагань
Без  сумнівів,  обмежень  і  питань
Наче  востаннє,  а  можливо  вперше?

Мене  ти  почуттями  всю  довершиш...
По  ниточці  збереш  -  вплетеш  у  вени
Дзвінко-тонку  мелодію  сирени
Не  боячись  невідворотних  згуб...

Відчуй  мене  усю  в  торканні  губ
І  ризикни  усім  -  постав  на  "  карту"
Без  страху  починай,  знову  зі  старту
Пізнай  Весну  по  вінця  -  спокусись..
........  ......  ......
 ...відчуй  серденьком  неба  світлу  вись...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655318
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 08.04.2016


Процак Наталя

ЕЙФОРІЯ!!!

Гарячий  чай...і  тістечко  до  чаю...
Така  собі  -  ранкова  ейфорія!!!
В  твоїх  очах  -  очей  моїх  стихія!
В  тобі  одному  всю  себе  вбачаю...

Обійми  на  сніданок!  -  поцілунок
Такий,  що  скаже:  "Я  тебе  кохаю!"
І  ще  таких  цілунків  цілу  зграю
Тих  диких  птиць  невіданий  ґатунок...

А  далі  все  доправимо  любов'ю
Де  дрібка  зваби,  ложечка  спокуси
І  сміху  безперервні  землетруси
Тебе  розбавлю  повністю  собою...

Опісля  -  безсловесне  спілкування!
За  нас  все  скажуть  очі  -  їх  розмова
І  ми  їх  розуміємо  з  півслова
Хіба  є  щось  смачніше  від  кохання?

Рецептик  для  обох  -  гарант  на  щастя!
Кохання,  як  в  Ромео  і  Джульєтти
Ти  скажеш:  "  До  вечірньої  дієти!"
Губами  доторкаючись  зап'ястя...

Я  проведу  усмішкою  за  двері
І  на  щоці  залишу  поцілунок
Мій  шепіт  лиш  доповнить,  подарунок
"Чекай  на  частування  в  тій  ж  манері!..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647788
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 08.04.2016


Владимир Зозуля

Фея грёз

                         ------

На  зеленеющей  полянке,
Где  сели  черные  грачи,
Вода  по  камешкам,  из  ямки,
Поющим  ручейком  звучит.
И  можно  корочку  батонью
Неспешно  насухо  жуя,
Легонько  зачерпнув  ладонью,
Запить  мелодией  ручья.
И  обновленным,  (Боже  правый,
Что  за  года,  в  конце  концов?)
На  зеленеющие  травы,
Раскинув  руки  лечь  лицом…
Или  не  лечь…  упасть  в  них  –  оппа!
Да  так,  чтоб  захватило  дух…
…и  слушать  их  влюбленный  шепот
Почти  не  напрягая  слух…
…лежать  и  слушать…  понимая…
От  слов  и  звуков  ошалев.
Лежать  и  слушать…  обнимая…
Жизнь  в  пробудившейся  земле.
Жаль,  холодна  и  плоскогруда
Подруга  после  зимних  снов,
Но  чувства  пьяную  минуту
Я  с  нею  праздновать  готов.
И  пусть  мои  года  под  осень,
Но  отзывается  во  мне
Чудесное  многоголосье
Навстречу  солнцу  и  весне…
                         
                       ------

Бегут  чернявые  юнцы,
Девицы  русокосые
И  травы  в  серебре  росы
Сминают  ноги  босые.
Их  ждёт  весна,    зовёт  апрель.
Люби,  душа  –  Снегурочка!
Ты  слышишь?  Чувства  –  юный  Лель
Запел…  играет  дудочка.
                       
                       ------

Своё  рождественское  чудо
Весна  язычница  чудИт.
Оно  везде,  оно  повсюду,
В  садах,  на  улицах,  в  груди.
Как  будто,  над  зимою,  тешась
Весна  одела  мир  вокруг
В  апреля  –  розовую  снежность,
В  цветенья  –  белоснежный  звук.      
                       
                         ------

Ах,  моя  яблонька-ранетка,
Ты  словно  фея  вешних  снов,
Твоя  раскидистая  ветка,
Стучится  розовым  в  окно…
Стучится  –  чувств  от  сердца  хочет.
Стучится  так,  что  в  стеклах  хруст.
И  ведь  срубить,  не  станет  мочи…
И  так  любить,  не  хватит  чувств…
                       
                         ------

Забыта  черно-белость  гаммы
Холодной  графики  зимы.
Раскрыт  проём  оконной  рамы.
Печали  глаз  упразднены.
Ушло  деревьев  чернобылье,
Они,  как  стаи  светлых  птиц,
Их  ветви  белые,  как  крылья,
Взмахнув,  роняют  перья  вниз.
О,  это  чувствонаважденье!  
И  бродит  кровь,  как  тёплый  эль.
Пора  любви,  пора  цветенья,
Весна,  я  Ваш  влюбленный  эльф.  
Вы  мне  назначили  свиданье,
Под  веткой  яблони  в  саду
И  я,  придя  сюда  заранее,
Уже  стою,  надеюсь,  жду…
Я  знаю,  встреча  неизбежна.
Я  помню  нежность  губ  и  глаз.
О,  эта  розовая  нежность!
О,  фея  грёз,  я  верю  в  Вас!
                     ------  
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655770
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 08.04.2016


Лина Лу

О НАС НЕБЕСА НЕ ВСПОМНЯТ

СТИХИ:  Олаф  Халди.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643993

[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00643993.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657924
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 08.04.2016


Любов Ігнатова

Не хвилюйся за мене

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  просто  виплакую  зиму,  
Це  дощами  виходить  із  рани  пекучої  сіль.  
Я  ще  трішки  поплачу  -  і  сонце  у  грудях  нестиму,
Заспіваю  веснянку,  щоб  став  у  танок  березіль...  

Ще  хвилинку,  будь  ласка...я  хочу  побути  слабкою,  
Пригорнутись  до  неба  і  душу  у  нім  віднайти...  
І  я  знову  зречуся  престолу  у  Храмі  Покою...  
І  я  знов  відбудую  попалені  вкотре  мости...  

Це  весна,  розумієш,  -    весна  всі  сніги  розтопила,  
Журавлями  лоскоче  ще  сонний  і  зморений  світ...  
Щось  свербить  на  спині    -    то  мої  прорізаються  крила...  
Щось  тривожить  мене...  Мабуть,  просто  вже  час  у  політ...  

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  сни  непобачені  плачу.  
Ще  хвилинку,  будь  ласка,  -    я  знову  себе  віднайду...  
Розумієш,  весна  -  це  час  прощі,  спокут  і  пробачень...  
Дай  хвилинку  мені  у  моїм  Гетсиманськім  саду...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016


Ірина Лівобережна

Поговорімо, милий…

Поговорімо,  милий,  про  любов,
Про  те,  що  душу  гріє  так  шалено,
А  зустріч  витіка  крізь  пальці  знов...
Лиш  сутінки  -  в  очах  твоїх  зелених,
В  моїх  -  графіт  темніє  в  глибині,
Бо  не  приймають  в  себе  частку  неба...

Наснися  ніжним  доторком  мені,
Бо  лину  кожним  спогадом  -  до  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657559
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 07.04.2016


Серго Сокольник

ИНЕТ- роман поэта

Занятие  лучшее  для  идиота-
Работа,  работа,  работа,  работа...
Давно  бы  приехал,  да  все  вот  пашу,
И  стЕхи  из  нета  тебе  я  пишу...
........................................
Письмо.  Интернет.
Исцелит.  Искалечит.
Бывают  и  встречи.
Нечастые  встречи.
Бывало.  Но  мало.
Вогнал  Ахриман
Во  мрак  виртуала
Реальный  роман.
Экран  полутемный...
И  в  тело  вошли
Письма  электронного
Нервы  земли...
.....................................
Я  не  стану  ловить
Слов  любви.  Ибо  знаю  им  цену.
Этот  словообман-
Словно  звезды,
Что  тают  во  мгле.
Виртуальность  любви.
Выступает  на  голую  сцену
Наш  случайный  роман,
Слишком  звездный
На  грешной  земле.
Нет.  Не  стану  ловить
Сны  любви.  Я-то  знаю  им  цену.
Я  не  стану...  Не  стану...
И  верю-  вернемся  в  реал.
Ожерелье  любви
На  тебя  я  сегодня  надену
Лайкосмайлами  писем,
Хотя  я  от  них  и  устал.
................................
Ты  вышла  из  нета,
Мне  сделав  больней,
И  нет  у  поэта
Иных  ахиней,
Как  стЕхами  НЕТ  
Загружать  до  утра.
...Не  спится,  поэт?
На  работу  пора!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116040600988  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657552
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 07.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2016


Серго Сокольник

Депрессивно- оптимистическое

Снова  сменится  год,
Об  утратах  былых  не  жалея,  
И  ненужность  сметет
Прошлогодней  листвы  на  аллеях.

Предначертанный  путь
Время  каждому  жизни  отмерит,
Не  жалея  ничуть
О  бессмысленно-  глупых  потерях.

Унесут  поезда
Вникуда  наших  дней  бандероли.
Навсегда,  навсегда
Будут  нами  доиграны  роли.

"Навьих  чар"  соловьи
Нам  подарят  последнюю  шалость,
Ведь  подарков  любви
Нам  на  долю  немало  досталось.

И  в  последний  трамвай
Я  к  тебе,  словно  в  душу,  залезу.
Доиграй,  доиграй
Нашей  страсти  прощальную  пьесу!

Эту  тему  беречь
Нам  дано,  словно  родины  знамя.
Наших  солнечных  встреч
Будет  пьеса  доиграна  нами.

Пусть  людская  молва
Пышит  злом-  ей  спасибо  за  это,
И  ложится  трава
Нам  ковром  под  тела  до  рассвета...

...Покатилась  звезда
Листопадом  ушедшего  в  Лету.
Никогда,  никогда
Мы  назад  не  получим  билета...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116032801001  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655447
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 04.04.2016


Любов Ігнатова

Квітень

Достигає  у  пролісках  квітень,  
Нетерплячку  сховавши  в  бруньках,  
В  насінинах  майбутнього  літа  
Почина  нуртувати  життя.  

Пшениці  виграють  росянисто,  
І  ясніють  калюжниць  зірки,  
І  бджолине  збира  товариство  
Аромати  весни  в  стільники.  

Вже  бузьки  розхапали  білети  -  
Анонсовано  жаб'ячий  хор,
Пише  вітер  у  вербах  памфлети,  
І  дощі  перейшли  в  до-мажор.  

Журавлями  видзвонює  небо,  
Розливаючи  щедро  блакить...  
І  душа  відчуває  потребу  
Хоч  у  мріях  до  сонця  злетіть...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657148
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 04.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2016


Сокольник

Містична зустріч ( 16+ )

Містична  зустріч

...В  темній  залі  ізнов
Ми  удвох.  
Ти  мій  спомин  ожилий.
І  розбурхана  кров,
Мов  відгомін,
Буяє  у  жилах.

Часу  плин,  часу  плин
Із  годинника  
Стрілок  спливає.
Ми  один  на  один.
Неймовірно...  
Бо  так  не  буває...

Прохолодна  пітьма...
Поцілунку  
Вологого  відчай...
Все  знайомо.  Дарма
Ти  своє
Прикриваєш  обличчя.

На  волосся  бурштин
Діадемою  
Світла  стікає...
Відбулося.  І  ти
ТУ,  ЯКОЇ  НЕМАЄ,
Впускаєш.

Лона  пряний  шербет...*
Терпкий  запах
Знайомого  тіла...
Ти  сьогодні  в  себе
ТУ,  ЯКОЇ  НЕМАЄ,
Впустила.

Крик  совиний  луна...
Образ  ІНШОЇ
В  мороці  згинув...
Чи  це-  ТИ?  Чи-  ВОНА?
Хто  ти  зараз,
Людинобогине?

Зустріч,  наче  полин,
Знов  абсентові
Марення  збудить,
Що  НІЗВІДКИ  прийшли,
Що  повернуться
Скоро  ВНІКУДИ...

Прохолода  пітьми,
Що  життя
Випива  наостанок...
Схлип  прощання  німий...
Зачекай!..
...Та  зоріє  світанок...

*шербет-  стародавній  східний  напій


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116040400581  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657040
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 04.04.2016


Олекса Удайко

СВЯТО ТЕПЛОГО ОЛЕКСИ*

                         [i]...Лиш  мить  мізерна  до  хули,
                         Лиш  крок  короткий  до  покари...                            
                                                                   [b]Олекса  Удайко[/b][/i]

[youtube]https://youtu.be/Nd0DN7Eckwc[/youtube]

                         
[i][b][color="#e110e8"]Себе  й  усіх  вітаю  я  Олекс
Із  Днем,  що  йде  до  нас  весняним  степом!  
Не  терпить,  знаю,  він  примички  «екс-»,
Бо  недарма  ж  мандрує  з  словом  "теплий".

Теплом    своїх  нескорених  сердець
Зігріємо  нараз  ми  всю  планету…
Їй  не  гряде  принизливий  кінець  –  
Пощо  б  жили  на  ній  такі  поети?!

То  ж  прославляймо  милість  і  красу  –
Вже  годі  все  своє  навкруг  ганьбити!
Я  й  свій  камінчик  в  шаньці  припасу
І  покладу  в  селитву**,  щоб  бутити…  

Ще  випустим  із  вулика  бджолу,
Щоб  мед  з  полів  у  наший  дім  носила…
Залишимо  за  вуликом  хулу,
Бо  в  рої  однодумців  –  наша  сила!  

Й  які  б  дебати  в  гурті  не  були    –  
Не  ставте  во  главу  життя  почвари!

«Як  мить  мізерна  до  експрес-хули,
Так  крок  короткий  до  її  покари»…[/color][/b]

30.03.2016  
________
*Принагідно  дякую  всім  друзям,  хто  поздоровив
(і  не  поздоровив)  мене  з  Днем  народження.  Попри  
все  я  люблю  вас  і  обіцяю  тішити  й  надалі  своїм  словом
і  ділом,  хай  навіть  інколи  перцюватим…    Бо  такі  ми,    
Олекси-овни,  є  –  занудні  правдолюбці!    Але  –  теплі…
**Фундамент.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655727
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 01.04.2016


Касьян Благоєв

ВТРАЧЕНЕ…

**    
       (спогад,  якого  не  було…    у  травень  першого  весілля…)

*
І  допивав  тумани  вечір.
Лише  ілюзії  зі  снами  
Жили  до  ранку  в  суперечці:
Кому  дзвеніли  щастя  гами?

Ми  ж  так  фальшиво  грали  ролі,
Як  ми  вели  любов  до  страти!..
І  ангел  марно  чатувати
Ставав  до  немовляти-долі;  

А  ми  –  щоб  вірити  йому?!  –      
Свої  слова  кидали  згірклі,  
Ми  запалили  промінь  зірки,
Що  нам  окреслила  пітьму;

А  він  –  не  я!  –  шептав  тобі,  
Що  треба,  треба  в  долю  вірить!..
Та  пісня  плоті,  снів  офіра
Була  провісницею  бід…

Так,  правда  –  не  свята  брехня,
Якою  ми  себе  вкривали
Ще  вчора,  –  правду  вдвох  ми  знали,
Та  сліпо  йшли  до  цього  дня,

Що  ніч  взяла…  –  Вінчальний  день!  
Він  край  поклав  любовній  фальші:
Там  лиш  тіла  –  не  душі  наші  –  
Співали  Еросу  пісень.

Опав  той  час  у  пустоцвіт,
Все  огорнув  омани  присмак.    
Донині  із  минулих  літ
Гірка  печаль  над  серцем  висне…

Як  повінь  –  розтрачені  дні…  І  щемом  –  надії  зі  снами:
Ввійдеш  берегинею  в  дім  з  безсмертям  –  моїми  синами…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654782
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016


Серго Сокольник

Чекання

В  синьому  мареві  сонячний  гасне  ліхтар...
Ніч  розправляє  потроху  воронячі  крила...
Звістки  від  любої  серця  чекає  радар...
Звістки  немає  весь  день...  Що  ж-бо  трапилось,  мила?

Може,  забувшись,  блукаєш  у  соннім  гаю,
Тішачись  співом  пташок,  що  вертаються  з  раю,
Вдома,  мов  смуток,  лишивши  "мобілку"  свою,
І  у  легені  весняне  повітря  вдихаєш?..

В  темному  небі,  немов  на  написаний  твір,
Смуток  тривоги  розлив  з  авторучки  чорнило.
Віти  дерев,  мов  антени,  торкають  ефір,
Ловлячи  звістку  від  тебе...  Що  трапилось,  мила?

День,  що  скінчився  без  тебе-  скінчився,  чи  ні?
Як  до  мовчання  одвічності  важко  звикати...
Щось  відбулося.  Чи  трапилось.  Ти  подзвони.
Вечір.  І  ніч  ще  попереду.  Буду  чекати...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116032601262  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654629
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016


Серафима Пант

Пропоную гру

 Пропоную  авторам  сайту  в  коментарі  до  цього  твору  писати  його  продовження  -  це  всього  два  рядочка,  але  вони  повинні  бути  особистим  баченням  "інакше"

Щоб  надія  й  віра,
а  не  туга  сіра!

Щоб  любов  і  дружба,
а  не  секс  і  служба!

Праця  щоб  -  в  достаток,
а  не  горб  у  спадок!

Віжки  щоб  -  у  руки,  
а  не  стадні  муки!

Двір  -  дитячим  сміхом,
Стоп  онлайн  потіхам!

Як  слова,  то  щирі,
а  не  мед  на  милі!
...
             Сергій  Пікарось

Люди,  до  рефлексу!
Ніякого  сексу!!!

             Мар'яна  Тисяк
 
Щоб  не  в  п\"ятки  серце,
але  легінь  -  з  перцем!
 
Щоб  не  хліб  без  сала,
а  смакот  вся  зала!
 
Щоб  не  гірко  й  \"ох!\",
а  солодке  вдвох.

             Спеція

Щоб  не  глум  ядучий  -  
сміх  веселий,  звучний!

Щоб  не  зло-підлота,
А  добра  щедроти.

Щоби  не  знущання,  
А  любов,  кохання!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654566
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


ptaha

Я - жінка (авторське виконання)




[youtube]https://youtu.be/QsLoFXR8nHo[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654531
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


stawitscky

З реалій


Яка  це  мужність  –  просто  говорить
Коли  уста  затискує  образа:
Зродити  звук  чи  вимовити  фразу  –
Здолати  шпиль  найвищої  гори!

Яка  це  мудрість  –  зводити  мости,
Цілющим  словом  поєднати  душі,
Щоб  гору  цю  нерозуміння  зрушить
Одним-єдиним  видихом  –  «прости».

Яке  це  щастя  –  спілкуватись  так,
Коли  і  річ,  і  оправдання  зайві,
Коли  збагнем,  відболимо,  пізнаєм,
Що  наші  спільні  долі  і  літа  –

Віднайдений  у  Всесвіті  Клондайк
Без  репетицій,  дублів  і  повторень.
Давай,  кохана,  просто  поговорим
І  назавжди  довірі  скажем  –  «так!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654401
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


Єлена Дорофієвська

Прохожий (По самому краю души…)

По  самой  кромке,
По  самому  краю  души
Невесомым  туманом,
В  зеркале  не  отражаясь,
Ко  мне
Спешил.

Почти  не  касаясь  тела,
Вздымая  на  коже  тонкие  волоски,
Ласковым  шепотом
В  мыслях  моих  отзывался,
А  иногда  -  даже  жил..

Холодил:
Я  -  только  прохожий!
Я  -  суть  всего
И  обман...
Почти  океан.
Встревоженный
Зеркалом  великан...

Кромку  души  обжигая,
Оставляя  прокуренные  места,
Зачем  ты  меня  спасаешь?
Я  ведь  ДО  
Спасена  была!

А  значит  -  беги  обратно,
В  кулаке  зеркало  раскрошив.
Той  же  дорогой  -
По  самой  кромке,
По  краю
Души...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654353
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


ptaha

Папір - не совість

Папір  –  не  совість.  
Він  не  червоніє,
Він  спить  собі  спокійно  уночі.
Намисто  букв
Йому  не  ріже  шию,
Неправдою  не  може  задушить.
А  в  разі  чого  –  
Спалять.  Знову  добре,
Бо  попіл  –  то  корисно  для  рослин.
Верба  ж,  напившись
Мінеральних  добрив,
Кричатиме  від  гіркоти́  брехні.
Та  хто  збагне?
Хіба  що  птах  підхопить  –  
і…  каменем  (нести  не  стане  крил).
А  в  тиші  неба  плакатиме  совість.
Вона  безсмертна.  
Совість  –  не  папір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654269
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 25.03.2016


РОЯ

Вельми пізно міняти кінець…

Не  вичерпуй  мене  аж  до  дна,
Залиши  хоч  краплинку  солону!
Може,  крапелька-згадка  одна
Звільнить  серце  моє  із  полону

І  розвіє  оману-туман,
Що  засіяв  ти  в  серце  дівоче...
Але  звабно-солодкий  дурман
Виселятись  із  серця  не  хоче.

Він  пригрівся  на  денці,  мов  вуж,
І  висмоктує  краплі  останні...
-  Ні,  не  пий  мене  більше,  не  руш!  -
Квилить  серце  в  німому  благанні.

Відболіло  минуле  давно,
Відшуміло  дощем,  відстраждало...
А  життя  -  чорно-біле  кіно...
Ти  щасливий!..  Хіба  тобі  мало?!.

Іди  геть!  Мого  серця  не  край,
Воно  має  для  кого  зоріти!
Не  для  тебе  мій  зболений  рай
І  умиті  слізьми  мрії-квіти!..

Вельми  пізно  міняти  кінець  -
Наш  початок  знесли  бистрі  ріки.
Сльози-перли  вплету  у  вінець
І  пущу  за  водою  навіки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654161
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 25.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2016


stawitscky

Грішний!

Така  непогамовна  ця  весна
В  єдиній  мірі  –  пішим  і  комонним!
Кого  ще  вчора  гнула  сивина  –
Заводять  нині  пристрасті  гормони.

І  спини  випростовуються  враз,
І  погляди  –  відверті  і  пряміші.
І  в  потайних  кишеньках  про  запас
Інтимне  щось.  Клянуся,  що  не  вірші!

Й  мене  оця  завихрила  краса!
Конкретніше?  Та  прошу  вас  –  тихіше!
Бо  я  тут  теж,  зізнаюся,  не  сам…
…Грішний!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654075
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016


Касьян Благоєв

Арабески, 32. (Євангеліє від єретика)

       (лиш  за  брамою  смерті  пізнаємо  істини  всі)  

125*  обітниці  і  жінка:  «и  будет  вожделение  к  нему»  (буття,  Св.П.)

Святоша:  «Істину  шукай!  Пізнай  науку  бога,
Туди,  де  ангели  і  рай  –  шукай  туди  дорогу».
А  я  шукав  лиш  губ  твоїх  пізнати  смак  і…  зраду  –  
І  що  той  рай  і  Книг  Святих  обітниці-розради!  


126*  обітниці  і  бажання:  «…  вони  бога  побачать!»  (Б.  Вість)

Ходив  я  по  нивах  життя  
                                                                       із  розпачем:  «Дав  лише  зрячим!».
То  холод  страхів  огортав,  то  сни  полонили  гарячі.
Та  жінки  очей  жар  і  блиск  посіяв  бажання  житейські:
«Блаженний  закоханий  серцем  –  у  Жінці  він  бога  побачить!»


127*  насолоджуйся  світом  –  краса  його  швидко  минає!  
         (від  Гомера  до  Соломона)

«Зречися  земного  і  бога  шукай!»  –  цій  химері
Вже  тисячі  літ,  а  до  неї  одні  лише  двері,
Що  смерть  нам  відкриє;  тож  дурнем  потрібно  явитись,
Щоб  Чорну  чекати;  повіримо  краще  Гомеру*!
----
*«Все  прекрасне  недовговічне!»  –  слова  Гомера


128*  обітниці  і  гами  любові:  «пусть  пьянят  тебя  груди  ее!»  (Св.  П.)

Відкину  Книг  усіх  печать:  «Блаженны  те,  кто  в  бозе!»  –
Хто  тіло  жінки  встиг  пізнать,  зречеться  на  порозі
Воріт  до  раю  вічних  благ,  обіцяних  богами,
За  ніч  хмільну,  за  ніч  одну,  за  ті  кохання  гами!..
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653929
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2016


гостя

Бездоганний… орнамент…


Ні  стежок…  ні  доріг…
Я  малюю  на  склі  латаття.
А  за  вікнами  знову    шалені  такі  дощі.
Ніч  закреслить  усе…  ось  останнє  у  шафі  плаття…
Ось  балонові,  власне,  
   від  тих  же  дощів  плащі…

Ніч  закреслить  усе…  
Тільки  ранок  буде  байдужим.
Він  заварює  каву.  Свій  звичний  знаходить  ритм.
Я  стікаю  дощами  в  холодні,  слизькі  калюжі,
щоб  знайти  там  свій  перший,  
   свій  власний  метеорит.

Що  за  сила  в  тобі?!
Із  яких  закапелків  світу?
Я  торкаюсь  тебе,  і    безмежність  мене  несе!
Небезпечний  орнамент  –  дощі  плюс  ескізні  квіти…
 Бездоганний  ескіз...
     ніч  закреслить  усе...

       ……………….    усе…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653029
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


ptaha

Світло

Бодлере,  а  ти  мав  рацію:
У  темряві  світло  дорожче
За  золото  й  облігації,
За  будь-які,  зрештою,  гроші.

Промінчик  тоненький  істини
Ховаєш  собі  за  пазуху  –  
І  морок  тихенько  тріскає,
Впускаючи  в  душу  райдугу.

І  ти  –  вже  не  ти,  осонцений!
По  скалках  заграло  світло  –  і…
Бодлере,    а  зла  віконниці
Таки  вкриваються  квітами!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653008
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


ptaha

Провінція

У  куточку  душі  тихо-мирно  існує  провінція.
Там  ще  коні  крилаті  й  кентаври  жують  спориші,
і  дитинство  замурзано-босе,  і  шлях  за  криницею
у  гостину  до  сонця,  і  срібні  від  щастя  ключі.

Тільки  часом  останнім,  набравши  космічної  швидкості,
по  зелених  отавах  нестуться  метро  і  таксі  -  
і  повітря  вмирає  від  чаду  байдужої  ницості,
гублять  коники  крила,  і  мову  втрачають  ліси.

Кам'яніє  душа,  задихається  тихо  під  панцирем.
І  у  Книзі  Червоній  затісно  від  вимерлих  див.
Як  останній  підсніжник  -  росток  калинової  нації.

У  м'яких  споришах  лиш  відлуння  пегасових  крил...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652988
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


Ірина Лівобережна

Прогнати сплін

Сніг.  Випав  сніг.  І  кудись  подалась  весна...
І  так  зимно  довкруг,  наче  крига  накрила  світ...
Тільки  тихо  в  душі  іще  грає  одна  струна,
І  ще  проситься  серце  з  тобою  -  в  один  політ!

Не  тривожся,  коханий!  Я  наш  розпалю  камін,
Я  поставлю  на  стіл  кришталь,  запалю  свічки...
Хай  іскристе  вино  прожене  холоди  та  сплін*,
Запалають  в  очах  любі  блискітки-світлячки.

Ми  забудем  удвох,  що  зима,  що  війна,  що  сніг,
Ми  на  килимі  білім  станцюєм  прихід  весни
Дивним  вигином  тіл...  Розіллється  сріблястий  сміх...
Ти  -  найкращий,  коханий!  В  обіймах  моїх  -  засни...

*Сплін  —  це  застаріле  слово,  калька  з  англійської  spleen  
—  «нудьга,  смуток,  пригніченість,  депресія;  меланхолія»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652952
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016


Олекса Удайко

БІЛИЙ СНІГ 21 БЕРЕЗНЯ

         [i][color="#009dff"]Так  склалося,  що  вірш-пісня,  що  народися  17  
         років  тому,став  актуальним  саме  сьогодні,  коли  
         неждано  випав  сніг!    Може,  то  знамення  чогось  
         нового,  хорошого?..  Я́к  би  то  не  було,  радіймо,  
         друзі!!!  [/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/hB7RHsDA1CQ[/youtube]

[i][b][color="#b700ff"]Білий    сніг    21-го    березня
Так    привітно    під    лижу    ляга.
Білий    сніг    21-го    березня    –
І    з    ходою    пружніє    нога.
Білий    сніг    21-го    березня    –    
Наче    цвіт    яблуневий    торік.
Пізній    сніг    21-го    березня
Мою    тугу    в    весну    відволік.

                 Приспів:    

                 Білий    сніг    –    мов    сльоза,    притаманна
                 Тій    порі,    що    збудилась    від    сну.
                 Пізній    сніг    –    то    солодка    омана:
                 Повернути  б  жадану    весну!
                 Білий    сніг    –    наче    річка    чекання,
                 Що    зимою    неждано    скреса.
                 Пізній    сніг    –    то    вчорашнє    кохання...
                 Чи    повернеться    давня    краса?..

Білий    сніг    21-го    березня
Пригортається    радо    до    лиж.
Білий    сніг    21-го    березня    –
На    повторність    надію    облиш.
Що    було,    вже    ніколи    не    вернеться    –
Відцвіла    едельвейсів    пора!
Білий    сніг    21-го    березня    –
Вже    збиратись    в    дорогу    пора.[/color][/b]

21.12.1999[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652672
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Серго Сокольник

Сила книги

Як  нелегко  прийдеться
Шляхом  долі  іти,
То  приєднуйся  серцем
До  Одвічних  Святинь.

В  мандрівних  піруетах
Крізь  шляхи  і  роки
Ти  до  серця  планшета
Завантажуй  книжки,

Бо  звірятимеш  долю
По  героїв  ділах,
І  побачиш  навколо
Втаємничено,  як

Вже  твої  розгорнули
Прапори  перемог,
Як  свистітимуть  кулі
На  розламах  епох,

Таємниці  відкриті
Неозорих  небес,
І  твоя  Маргарита
Розшукає  тебе.

Як  єством  відчуваєш
Що  надходить  пора,
Бо  до  прощі  чекає
Вже  Чернеча  гора,

Де  земля,  наче  мама,
Вбереже  від  біди,
До  якої,  прочанин,
Ти,  нарешті  прийди...

...Сонця  силу  сприймає
Виноградна  лоза...
...Серце  співом  стікає,
На  Шевченків  "Кобзар...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116031701162  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652163
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Касьян Благоєв

Тікаючи від рими, 4


*  не  для  мене  світили  щасливі  зірки  в  отчім  небі…

Шлях  мій  –  чужинця  полин,  скалок-тернин  килими,  
Зорі  холодні,  байдужі…  дні  із  тривог…  міражі:
Край,  де  народжений  був,  де  я  зробив  перші  кроки…
–  Земле  чужа,  прийняла  мене  втраченим  сином  своїм.


*  відкриття  гіркоти  пізнання…

З’являємось  в  світ.  І  від  долі  обітниць  медових
чекаємо  в  вірі  й  надії,  що  раєм  постануть  всі  дні;  
і  світ  пізнаємо,  й  приходить
                                                                                   наука  печалі  житейська:
гірчить  і  любов,  і  надії,  а  дні  з  жалом  болю.  Життя…


*  причастя  пам'яттю…  

Торкаюся  слова  –  мов  дівчини,  
                                                                                             юним,  колишнім,  щасливим,
і  світяться  свічами  спогади,  входжу  в  їх  Храм,  мов  на  суд;
Як  же  ти  швидко  минуло  все:  перша  закоханість,  молодість,
Час,  де  причастям  любові  я  перший  цілунок  прийняв!..


*  в’язень  слова,  спогадів  і  ночі…

Вірного  слова  ув’язнений,  подих  шукаю  коханої  
Я  у  сакральних  метафорах,  часові  душу  заклавши:    
Ранок  з  юначою  пристрастю  землю,  вагітну  надіями,  
Пестить  словами…    –  метафори…  подих…  прощання…  ти…  біль…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652579
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Серафима Пант

Для синочка

В  небі  сонечко  гуляє,
По  дорозі  всіх  вітає:
-  Добрий  день,  хмаринки  білі,
Любо,  гарно  на  подвір'ї,
Кучеряві,  як  ягнята,
Гайда  весну  зустрічати!
-  Добрий  день,  весела  пташко,
Заспівай,  якщо  не  важко,
Щоб  почули  сонні  квіти  -
Час  уже  теплу  радіти.
-  Добрий  день,  весняний  дощик,
Землю  ти  легенько  змочиш  -
Забуяє  все  довкола.
-  Здрастуй,  Весно  веселкова!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652540
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 19.03.2016


Сокольник

ПОРАНЕНИЙ САМУРАЙ. Маленька поема

Як  же  рана  болить...
Мов  пульсуючий  вир  вогняний...
Від  життя  відпочить
Сон  завісу  наклав,  чарівник.
......................................
...Пахне  сакури  цвіт
Насолоди  кохання  весною.
Вабить  найманця  світ
Димом,  крові  бажанням,  війною.
Пошук  ночі  удень,  
Наче  голки  у  сіні  свідомий.
І  дорога  веде
Просто  в  марева  сині  від  дому.
......................................
На  оксамиті  ночі
Мов  зорі,  твої  очі...
Цей  мерехтливий  спомин
Теплом  повіє  з  дому...
......................................
Поки  ще  не  закляк,
Стисни  волю  в  кулак,  самураю.
Бо  тернистий  твій  шлях-
Це  навряд  чи  дорога  до  раю.
Ще  живий,  а  чи  ні-
Цикл  народження  й  смерті  замкнеться...
Спомин  вічності  снів
Просто  в  серце  із  неба  проллється.
......................................
У  лісі  крик  совиний,
Неначе  плач  дитини...
Наважся  пригадати,
Як  колисала  мати...
......................................
Отже,  скоро  терпець
Стрічки  долі  нараз  увірветься.
Може,  завтра  кінець
Битви  з  тінню,  що  фатумом  зветься.
Що  здобув  у  бою,
Заховай  в  темну  ніч  при  дорозі.
...І  на  рану  твою
Сипле  сакура  квіти  в  знемозі...
......................................
По  дорозі  підуть
Ті,  що  можуть  іти  навпростець.
І  на  ранок  знайдуть.
Тільки  це  вже  запізно...  Кінець.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116031401175  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651611
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Олекса Удайко

ЛЮБОВ, НАСТОЯНА НА ЧАСІ

       [i]  Воїнам  АТО      п  р  и  с  п  я  ч  у  є  т  ь  с  я    
                   [youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]    
[b][color="#950ec2"]Любов,  настояна  на  часі,  –  
Терпіння  чин,  кришталь  розлук.
Любов,  настояна  на  часі,  –  
Від  невгамовності    розпук…

Любов,  настояна  на  часі,  
Працює  ввік  –  рілля  чи  брук!  
У    переважній  своїй  масі
Живе  –  допоки  серця  стук!    

Та  як  негода  обсіч  гряне,
І  дім  –  трапляється  –  в  огні,
Така  любов  –  яса  багряна  –
Постане  воєм  у  борні…

Така  любов    не  вміє  ждати,
Коли  в  негоді  рідний  край,  –
На  прю  ідуть  її  солдати.
Вона  звелить:  перемагай!

В  такій  любові  навіть  вмерти
Буває,  віриться,  не  жаль  –
Не  та  печаль,  не  тії  жертви
Злітають  жалем  в  чорну  шаль!..
                                     
...Любов,  настояна  на  часі!
Щоб  неймовірності  творить,
Наречено  їй  бути  в  часі  –
Тоді  мине  і  смертна  мить…[/color][/b]

09.03.2016
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650146
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 14.03.2016


stawitscky

Почуймо!

Не  річ  лилась  –  вогонь  палахкотів,
Потужний  струмінь  праведного  гніву,
Здавалось  –  крок  управо  а  чи  вліво  –
Він  стане  найостаннім  у  житті.

Таке  цунамі  віри  і  ідей
Змиває  із  душі  останній  сумнів,
Пришпорює  нещадно  в’ялу  думку,
На  чорно-біле  поділивши  день.

І  істина  –  холодна  і  гірка
Вже  ставить  дух  на  неослабні  чати,
Бо  зрозумієш  –  що  тоді  втрачати
Коли  Вітчизну  збудуть  з  молотка?

Коли  горять  над  урвищем  мости  –
Як  затишно  ховатися  у  мушлі!
Але  якщо  із  тебе  виймуть  душу,
То  ким  ти  станеш,  Господи  прости?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650777
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 13.03.2016


гостя

Ми станемо… іншими…


Час  блакитних  троянд…  
Безголосся…  й  нічого  не  треба  нам.
Більш  нічого  не  треба  у  тиші  сполошеній…  страйк
оголосиш  собі,  серцем  небо  гортаючи  злякано,
і  впускаючи  в  душу
     свій  перший  великий  клондайк…

Будуть  гості    у  тебе  
опівдні    такими  відвертими…
Розпиватимуть  каву  і  литимуть  в  неї  жалі.
Тільки  ніч  оголосить  нам  вирок.  Із  карт  земних  стертими
ми  прокинемось  вранці  
   на  скошеній  спілій  траві.

На  вселенських  покосах…  
І  враз  заговоримо  віршами,
розливаючи  в  келихи  спалахи  зраджених  зір.
Просто  завтра  ми  станемо  стиглими…  спраглими…  іншими…
...ми  станемо  справжніми
     в  синіх  долонях  гір

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650998
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Серго Сокольник

ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема

Поема  перемогла  на  конкурсі  “І  мене  в  сім”ї  великій...”  Спілки  літераторів  Славутич,  перше  місце,  березень  2016  р.

Тюльпани  Афгану...  Мов  кров...  Дивина...
Весна  в  чужім  краї...  Я  хворий...  Весна...  
Торкаючи  ранню  свою  сивину
Я  марю  в  пітьмі  хворобливого  сну...  
.........................................................
Ось  книжка,  що  мов  дорогий  експонат...
Не  наша  країна...  Не  наша  війна...
Її  в  госпітальній  книгарні  узяв-
Шевченків  "Кобзар"...  Цілий  день  я  читав...
Схилився  над  постіллю  хтось  уночі...
Невже  санітар...  Ні...  хтось  інший...  Мовчить...
...Посвячених  маса,    як  гинув  Амін...
І...  голос  Тараса  я  чую  в  пітьмі-
-  Що  брате  солдате?  Нелегко  тобі?
Народ,  що  затятий  в  своїй  боротьбі
За  землю,  за  волю,  за  віру  свою,
Довіку  ніхто  не  здолає  в  бою.
Невільні  Імперії  Воїни  Ночі...
Ми  в  інші  часи  помандруємо,    хочеш?
Дай,  руку,  солдате!  Ми  підемо  нині
Туди,  де  димиться  земля  України,
Де  буде  Імперії  "Чорний  квадрат"
Також  зазіхати  на  ласий  цей  шмат,
Як-  ось  зазіхає...  Як-  он  зазіхав...
Як  ти,  у  казахських  степах  я  страждав,
І  думка  єдина...  І  мара  єдина...
Чи  знову  побачу  тебе,  Україно?
Нещасна  Вкраїна...  Загони  рабів
Вже  скільки  раз    нищили    волю  тобі...
І  зовнішні  чари...  І  внутрішні  чвари...
-То  сядемо  й  чаю  міцного  заварим,
І  будем  зі  смутком  співати  сумні
Ми  ще  Коліївщини  давні  пісні,
І  в  серці  твоїм  обірветься  струна...
Сльозою  проллється  вже  котра  весна,
Бо  десь  покриває  туман  а  чи  дим
Священного  краю  покинутий  Дім...
Бо  десь-таки  знову  приховану  Волю
Лукавий  Микола  пускає  по  колу...
-Бо  досі  немає  вас  там,  Гайдамаки,
Де  любу  Вітчизну  терзають  собаки...
Отямся  з  відчАю!  Бо-  БУДЕМО  ЖИТЬ!
Дай  чаю!  Та  руки  мені  розв"яжи,
Що  зв"язані  в  мене  з  одвічних  часів,
Бо  дуже  ненависть  шалена  до  псів,
Що  тільки  жирують,  і  крАдуть,  і  п"ють,
І  землю,  що  РАЄМ  я  звав,  продають...
Шо?  Зв"язані  руки  у  тебе  й  у  мене?
Цей  шал...  Шаленіти...  Шаленство...  Шалене...
Шиплю...  Чи  то  дихання  в  мене  звело?..
Тарасе!  Можливо  тебе  й  не  було
Отут,  біля  мене,  в  останній  мій  час...
Та  жити  шалено  жадаю,  Тарас!..
Бо  я  повернусь  із  печального  краю
Додому.  До  неньки-  Вкраїни.  До  Раю!
Щоб  Дім  цей  потрохи  хоч  Раєм  ставав...
........................................................
...Я  вижив.  Бо  я  тобі  клятву  давав.

29.  02.  2016.  Ніч...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116030809783  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Серго Сокольник

БУДУ МІЛЬЙОНЕРОМ! Дитяче

БУДУ  МІЛЬЙОНЕРОМ  Дитяче

Я  весь  час  один  ходжу  з  ранку  і  до  ночі,
Бо  дружить  зі  мною  щось  у  дворі  не  хочуть.
Не  жадюга,  не  скупий-  можете  спитати!
Це  у  мене  "мрія  мрій"-  мільйонером  стати.

Та  ніхто  не  скаже,  як  ним  ото  ставати...
Може,  волю  я  свою  стану  тренувати?
Я  морозиво  не  з"їм-  краще  хай  розтане,
Та  ділитися  я  ним  ні  за  що  не  стану.

І  не  буду  щось  дарма  я  робить  хороше.
Задарма-  дурних  нема!  Є  для  цього  гроші.
Дай  цукерку,  не  жадій.  Чи  солодку  вату.
Я,  як  виросту,  тоді  буду  продавати.

От  ми  виростемо,  вас-  льотчиків,  танкістів,
З  ким  учився-  весь  свій  клас,  навіть  програмістів,
Як  Рокфелер,  я  усіх  запрошу  на  каву!
...І  чому  зі  мною  всім  грати  нецікаво?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116022900751  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647724
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 13.03.2016


Серго Сокольник

Ми- п"яні ( 16+ )

Я  сьогодні  удосталь  уп"юся  вина
Із  тобою  у  постілі...  От  дивина-
Ми  поєднано-голі  сприймаєм  цей  час
Наче  коло.  І  в  колі  проходять  крізь  нас

Темні  струмені  струму.  Вітри  вітряні.
Думу  з  думкою  думати  важко  мені
В  час,  коли  ми  у  колі...  -До  мене  іди!
Ми  на  волі  доволі  міцної  води

Напилися  нараз,  поєднавши  тіла...
-Не  втомив?  Все  гаразд?  Відпочинем?  Дала
Ти  планшета  мені  -Як  ти  пишеш  вірші?
Покажи.  І  про  мене  хоч  щось  напиши...

Я  пишу,  мов  у  герці,  як  пахне  весна,
Тільки  в  серці  надірвана  жила-  струна
Душу  тягне  в  "реалу"  подразливі  сни...
Ні,  не  хочу  сьогодні  весни...  і  війни...

-Що  ми  будем  дивитись?  Калігулу?  Так...
-Щоб  довчасно  не  впитись...  Бо  маємо  смак...
-Чи  Нерона?  Впізнати  себе  не  змогла
На  арені?  Бо  ти  там  РАНІШЕ  БУЛА.

Розумієш?  Бо  на  ПОПЕРЕДНІЙ  виставі
Розтерзали  тебе.  І  тебе  вже  не  стало.
І  ти  дивишся  хтиво  і  трохи  шалено
На  бенкет  хижих  звірів  на  римській  арені...

-А  вгадаєш,  питаю,  приховану  суть?
Так  поети  поетів,  буває,  жеруть.
А  бува,  й  НЕПОЕТИ  поетів...  Піди
Краще  он  до  клозету...  та  вип"єм...  води...

А  тоді  поєднаємось  знов  у  коханні,
І  в  тілеснім  сплетінні  поснем  до  світання...
І  насниться  Тичина  чи  то  Модільяні...  
Не  сваріть  без  причини.  Спочиньте.  Ми-  п"яні.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116022601138  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646963
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 13.03.2016


Касьян Благоєв

ЖІНЦІ

     
 (невірності  вірна  одній,  Ти  сотні  імен  в  собі  носиш!)

     Кохання  пізнавши  безмірність,  я  гру  твою  знову  приймаю,
не  знаючи  Імені;  ось  я  –  
хмільний,  молодий  і  щасливий  –  
питаю  у  ночі:  «То  мама
Чарівну  «Ти  –  Щастя!»  назвала?»

     Просив  ще:  «О  місяцю-дуже,  зізнайся,  якими  словами  
Красу  величаєш  Розквітлу,
що  ранами  зради  лікує?!.»
«А  тим,  що  карала  коханням,
сама  наспівала  «Я  –  вітер!»?»  –
до  хмар  посилав  я  тривогу.    

     Зимових  вітрів  розпашілих  від  доторку  вуст  її  спраглих
випитував:  «Гралася  з  вами  
Небесна,  таїну  сховавши
в  ім’я  Нерозгадана?».  Знаю:  
любові  вогонь  вкрала  з  неба,
богиню  Істар  обманувши!».
     У  весен  її:  «Словом-квітом
манили  у  травень,  –  зізнайтесь,
як  вимовить  серцем  це  слово?!»
     
     В  травневого  саду:  «На  поклик  
«Медова!»  приходила  мавка
і  смак  полину  залишала  
на  цвіті,  коли  цілувала?..»
     Благав  у  дощів:  «Нарекли  як  
Солодку,  вмиваючи  тіло,  
яке  вона  вам  віддавала,
Невинна,  цнотливо-розпусна?!»  

     «Чи  знаєте  ви  Легковажну,  що  бавиться  відданим  серцем?»  –  
шептав  я  до  трав,  що  пізнали  
оголені  стегна  і  лоно;
звертався  до  саду:  «Троянди  
якої  красу  і  колючість
у  Гордій  цій  сонце  зростило?».

     «Ви  пестили  перса  прекрасні,  –  скажіть:  відізвалась  Чарівна,
ім’я  Недоторка  почувши?»  –  
у  хвиль,  котрі  тішились  нею,
у  відчаї  серце  благало!  
   
     «Торкались  небесної  Плоті,
земної  Любові  торкались!»  –  
дражнились  так  води  і  трави,  
і  вітер,  і  місяць,  і  зорі!

І  хором  лунало  про  Жінку:  
«Найкраща,  Кохана,  Жадана!».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651239
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016


Касьян Благоєв

МИ і СТАРІСТЬ

"знай,  нема  у  ній  зла.  лиш  би  жити!"  
(товаришу  по  перу  S.)

                                                         передмова:
                                                                             душа  немає  віку.  та  всіх  лякає  час.
                                                                             що  ж…  хай  років  –  без  ліку,  в  душі  вогонь  не  згас?
*
     Минатимуть  роки…  І  хай  не  обмине
Тебе  той  день,  коли  попроситься  в  твій  дім
Ота,  яку  ти  зріть  так  не  бажав  у  нім,
Та  відкупитися  не  зможеш;  тож  мене
Послухай  і  прийми  цю  мудрість  вікову:
Живи,  як  личить  всім  (і  я  так  теж  живу),
Хто  з  гідністю  прийняв  років  своїх  потік
І  знає:  час  стрімкий  з  днів  юності  вже  втік!

     Тож  сивину  свою  ти  не  фарбуй  на  сміх;
І  зморшки  не  ховай;  щоку  рум’янить  –  гріх;
В  дні  старості  шануй  печать  своїх  років,
Якщо  помічені  вони  добром-любов’ю,  звісно,  –    
Поете,  молодим  лиши  кохання  пісню,
І  пристрасть,  і  вино,  і  втіхи  юних  дів.
*
P.S.
Та  боже  борони  тебе  зректися  слова  –
Зі  спогадів  складай  гімн  Жінці  і  Любові!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650055
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 10.03.2016


stawitscky

Заблукав між спогадів

Заблукав  між  спогадів,  заблукав
Де  ще  біль  розлучення  не  спіткав,
Де  пташам  беззахисним  у  гнізді
Небові  безхмарному  я  радів.

Заблукав  між  спогадів,  заблукав
Де  гойдало  мріями  юнака,
Де  душа  закохана  –  два  крила,
Де  усе  ділилося  пополам.

Заблукав  між  спогадів,  заблукав
Де  вже  світ  притримував  за  рукав,
Де  нітились  стишено  кольори,
Де  із  мрій  осипався  давній  грим.

Вже  несе  до  пристані  течія,
Все  прожите  –  піснею  у  гаях,
Уже  більше  спогадів,  ніж  надій,
Та  душі  наказую:  «  Молодій!»

І  вторю  я  спогадам:  «Тихо  спіть!»
Бо  тепер  ціную  я  кожну  мить,
Бо  ще  справ  незлічено  на  кону,
Лиш  би  стало  силоньки  й  талану!

За  науку  дякую  щиро  вам,
Та  доріг  без  терніїв  не  бува.
То  ж  беруть  дорожнього  на  приціл
І  набутки  новії,  і  синці.

Витканий  неспокоєм  мій  мотив  –
Доки  буду  дихати  –  буду  йти!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649220
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 08.03.2016


уляна задарма

снег

...Столько  серых  оттенков,что  хочется  брызнуть  кровью.
Столько  белого  снега,что  впору  -  сойти  с  ума...
и  глупей  не  придумаешь  -  "кровь"  рифмовать  с  "любовью":)  
(...есть  достаточно  вариантов...допустим  -  с  "ролью\
канифолью\морковью\метелью\  фольгой\фасолью\
тихо  в  шубе  толстеющей  молью\фантомной  болью\
карамелью\постелью\пастелью"  )...  рассвет...Зима...

В  моем  Городе  -  Снег.
Обнимаю.
Конец  письма.

...Столько  солнечных  бликов  на  дне  черепной  коробки...
среди  черных  чертенков,чертящих  чужой  чертеж.
и  глупей  не  придумаешь  -  глупо...глупее  пробки:)-
так  отчаянно\влажно\отважно\напрасно\робко
до  отвертки  в  мозгах,до  сгоревшей  во  тьме  проводки,
понимая  обратное,ждать  -  что  Ты  тоже  -  ждешь...

В  моем  Городе  -  Снег.
И  не  скоро  -Весна.
и  -  Дождь

что  мою  тишину  продырявит  волшебным  звуком...
А  пока  -  только  снег  ...только  снег...только  снег  опять.

(...мне  ,наверно,  придется  по  горло  отрезать  руки,
чтоб  Тебе  -  менябольшенеждущему  -  не  писать.)

...просто  закрила  російськомовну  сторінку.  Вірш  -  звідтіля.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649044
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016


гостя

Сі… до… ре…

   
 
                                     (…лише  одна  октава  
                                       і  трохи  вище)

А  ти  мені  –      
аж  до  рамен  вода…
По  плечі  –  біль…  чи  по  коліна  море.
Кипить  в  долонях,  плавиться  слюда.
Тече  слюда…
   Палає  скрипка…  до…ре…

Мі…фа…  
Й  усі  забудем  імена
із  тих  часів,  в  яких  іще  Ассоль  я...
Де  ми  –  одна  напружена  струна
до  точки  неповернення…  
   фа…  соль…  ля…

Сі…  до…
Й  проллється  чаша  через  край.
У  першу  повню  нас  поглинуть  гори.
Як  вмієш  грати,  до  схід  сонця    грай!
мольфарська  скрипко…
     плачеш?!...  плач!...  сі…  до…ре…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648727
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2016


stawitscky

Діалог (жарт)

В  мене  вчора  поселився  недруг.
(  Я  не  п’яний,  і  до  сну  молюсь).
Він  забравсь  в  душі  моєї  нетрі  –  
Сват  міністру,  родич  королю.

Він  мені  нашіптує  лукаво:
«  Не  журись,  які  твої  літа?
На  любов  ти  точно  маєш  право,
Хоч  би  що  не  говорили  там!»

Я  йому:  «  Вона  весняно-ніжна,
Я  ж  на  себе  в  дзеркало  плюю!»
А  вражина  знай  своєї  ріже:
«  Йди  і  прямо  зізнавайсь  –  Люблю!»

«  Щоб  сказала  –  цей  нетяга-дядько
З  головою  перестав  дружить?»
«  Не  хвилюйся,  буде  все  в  порядку,
Як  розумна  –  то  не  забіжить

Ти  ж  таки  положення,  машина,
Та  й  кишеня  завжди  не  пуста.
А  вона  –  яке  багатство  нині?
Чорні  брови  та  звабливий  стан?»

Я  йому  про  лірику,  кохання…
Він  мені:  «  Ти  ж  начебто  поет?
Не  дотумкав,  що  у  цім  змаганні
Будеш  аж  на  корпус  уперед?»

Я  розсердивсь:  «  Ти  чого  бушуєш?
В  мене  діти  і  онуки  вже!»
А  нахаба  мов  зовсім  не  чує,
Ненастанно  про  своє  струже.

Прокидаюсь…  В  небі  зорі  світять…
Як  його  до  себе  допустив?!
І  насниться  ж  отаке  страхіття!
Чи  не  снилось?  Господи,  прости!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640585
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 18.02.2016


Серго Сокольник

Офисный сон. Сюр. Маленькая поэма

Дремлет  офисных  суток
Антракт.  Тишина.
И  сиеста...  С  минутой  
Обеднего  сна...
................................
...Догорает  огонь.
Улетает  зола
В  неба  томную    вонь...
...Память  мне  помогла
Удержать  на  плаву  
Этот  странный  сюжет...
...Я  на  остров  плыву,
Где  тебя  уже  нет...
...Он  ужат  и  отмыт,
Этот  взрослости  мир,
Словно  мысли,  
Забитые  в  темный  сортир,
И  когда-то  сольется  
Вода  в  туалет,
Подтверждая,  что  НЕТ.  
Ничего  больше  нет...
....................................
...Да,  "вернемся  к  баранам"...
...Плыву  я  к  тебе,
Будто  вдаль  утром  ранним  
Навстречу  судьбе...
-Помнишь  залитый  светом
Песочек  у  скал?..
...Из  окна  кабинета
До  детства  рука
Протянулась...  И  снова
К  тебе  я  плыву.
Это  жизни  основа...
-Тебя  как  зовут?
Валя?  Таня?  Аленка?
Надежда?  Скажи,
И  разливисто-звонко  
Дружить  предложи...
Ты  откуда  такая?
Ага,  из  Москвы.
Здесь  семьей  отдыхая,
Бываете  вы...
Ну,  а  я  киевлянин,
И  это  совсем
В  дружбе  нам  не  доставит
Недетских  проблем...
...Эти  важные  тетки-
Гранд-  офис-  прокат,
Словно  в  бочке  селедки
Лоснятся  бока...
...Да...  Ты  вышла  на  берег,
В  трусишках  ХэБэ.
Я  еще  не  умею
Сознаться  тебе,
Что  тобою  любуюсь...  
Наверно,  люблю...
Я  еще  не  целуюсь,
Но-  на!  Подарю
С  уваженьем  глубоким
Роскошный  улов-
Банку  сока  (без  сока,
Но  с  рыбой-иглой,
Что  я  выловил  в  море)
Подарок  прими!
...Все  изменится  вскоре...
-Меня  обними!..
...Резкий  цокот  от  шпилек
Врывается  в  сон...
-Вот  тебя  бы  пришпилить,
Да  вымести  вон!..
...Наши  ноги  босые...
Морская  вода...
Украина...  Россия...
Куда  вы?  Куда?..
Это  иглами  в  сердце
Понятье-  война...
Словно  детство,
Ветра  унесли  времена...
........................................
Сон  прошел.  Неуклонным
Пробужденьем  объят
Деловито-  районный
Офис...  Военкомат.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116021800523  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644800
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016


гостя

На цьому ж… роздоріжжі….



Нащо  він  їй,  
Останній  день  зими?
І  що  вона,  мелодія  осіння?
І  меркнуть  придорожні  бур”яни
На  запізнілій
     хвилі  потепління…

Ще  тільки  день…
Єдиний  день…  і  –  що  ж?!
Оті  слова  –  крихкі,  відверті,  ніжні?...
І  знову  лиє  цей  блаженний  дощ
На  цьому  ж…  
   саме  цьому  ж………  роздоріжжі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644763
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016


Олекса Удайко

ДВІ ГОРЛИЦІ- ©©

           [i]До  Дня  Стрітення  Господнього…[/i]

[i][b][color="#11868c"]Дві  горлиці  –  від  Матері  Марії…
Дві  горлиці  –  пожертва  за  Xриcта*,
А  в  нас  –  канун  Великого  поста,
Гіркота  втрат  й  Голгофа  безнадії…

Дві  горлиці  –  дарунок  Симеону**,  
Дві  горлиці  –  пророцтво  для  людей…
А  в  нас  торгівля  Основним  Законом,
І  забуття…  Ісусових  ідей!

Та  ми  запалим  лампу  Аладдина  –    
Громична  запалахкотить  свіча***,
Й  народиться  щасливою  людина!
У  Лету  кане  сьогодення  час…

Дві  горлиці  –  як  символ    християнства,
Дві  горлиці!  В  дзьобах  у  їхніх  –  мир
І  вість  Xриста  до  злагоди  і  братства  –
Пижі  стальні  для  «Градів»  і  мортир.

Свою  ще  відсвяткуємо  Громицю  –  
Зустрінемо  весну  серед  дібров,
Освятимо  й  утвердимо  границі,
Де  житимуть  братерство  і  любов…

Дві  горлиці  –  два  миру  голубочки;
Давно  їх  матері,  як  Бога,  ждуть…
Коли  з  війни  повернуться  синочки
І  Стрітенням  очистять  правді  путь…[/color][/b]

15.02.2016
_________
*  Пречиста  Діва  Марія  на  обряді  очищення  (40  днів  після  Різдва)
приносить  у  жертву  дві  горлиці,  виконуючи  припис  існуючого  Закону  
**  Симеон  чекав  зустрічі  з  Господом  вже  багато  років.
Він  міг  повмерти  лише  тоді,  як  побачить  Ісуса  Христа
Перед  смертю  Симеон  сповістив,  що  Немовля,  яке  йому  
судилося  побачити,  вийде  «на  служіння  спасінню  людей».
***  Громичну  свічу  запалювали  на  Стрітення  (Громицю)  та  
Заносили  в  оселю  як  оберіг  від  багатьох  напастей:
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644090
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 16.02.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2016


Любов Ігнатова

Я плакала крізь сон…

Я  плакала  крізь  сон...  Не  пам'ятаю, 
Чи  снився  ти...чи,  може,  навпаки  - 
Тебе  шукала  десь  за  небокраєм, 
І  не  знайшла...  І  падали  зірки... 
       
Вогонь  горів...але  якийсь  холодний... 
І  мерзла  я  крізь  товщу  сновидінь... 
І  дикий  страх  -  незнаний,  первородний  - 
Тягнув  мене  в  якусь  крилату  тінь... 
       
Я  кликала  тебе  на  допомогу  - 
І  навіть  камінь  виронив  сльозу  ... 
Та  оминули  всі  твої  дороги 
Маленький  світ  і  гори  поблизу... 

Я  плакала  вві  сні  ...  І  навіть  після... 
Тихцем  ковтала  сіль  колишніх  втрат... 
Спав  грудень  за  вікном...  І  тільки  місяць 
Збирав  сльозини  для  своїх  сонат... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 16.02.2016


Любов Ігнатова

Спинилась ніч…

Спинилась  ніч...  Куди  їй  поспішати? 
Їй  добре  й  тут,  у  стомленій  душі... 
Сама  собі  -  фортечні  мури  й  ґрати... 
Сама  собі  -  сумА  і  бариші... 
       
З  чортополоху  й  перекотиполя, 
З  дощів  морОсних,  вичавлених  з  хмар, 
Змостила  лігво  в  павутинні  болю, 
Покликала  сторожових  примар...
       
Спинилась  ніч...  Не  цокає  годинник... 
Півні  мовчать  -  не  проженуть  мару... 
І  стогне  вітром,  плаче  безупинно,
Ховаючи  обличчя  у  чадру... 

Душа  мовчить...  Вже  ні  жива,  ні  мертва...
Застигла  у  граніті  чорна  мить... 
Спинилась  ніч...  Собі  і  кат,  і  жертва...
Спинилась  ніч...  Їй  нікуди  спішить... 
       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629472
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 16.02.2016


Богданочка

ЛЮБОВ

Пані  Любов,  у  Вас  свято  сьогодні,  неначе...
Ви  в  пурпуровому  платті,  з  букетом  в  руці.
Голос  дзвінкий  і  веселий,  аж  ллється...  одначе
Бачу,  з  під  маски,  сльозинка  тече  по  щоці.

Скиньте  ж  її,  щоб  ми  бачили  Вашу  подобу!
Справжнє  обличчя,  не  те,  що  малюють  в  книжках.
Всі  діаманти  відкиньте,  туманну  оздобу,
Що  в  Вашім  погляді?  Радість,  і  смуток,  і  страх.

Ви  ж  бо  з'являєтесь  в  сяйві,  мов  янгол  із  неба.
Крила    то  білі,  то  чорні  -  у  Вас  на  спині.
В  людях  до  пристрасті  вічна  життєва  потреба.
Пристрасть  гартується,  знаєм,  лишень  на  війні.

Протистояння  двох  статей...  і  магія  миті.
Сльози  й  веселість,  прощання  й  прощення  -  ЛЮБОВ.
Чаші  з  коханням...  як  прикро...  та  нами  ж  надбиті:
Ми,  як  вампіри,  з  коханих  висмоктуєм  кров.

Просим  пробачення,  потім  -  в  ту  ж  воду  пірнаєм.
Скільки  столітть  не  минає,  а  все,  як  було:
В  темряві  ночі  цілунків  гарячих  жадаєм;
В  холоді  світу  вишукуєм  вперто  тепло.

Пані  Любов,  я  вклонюся  Вам.  Ви  -  це  відрада.
Наше  спасіння,  хоч  часом  здається  й  не  так.
Сяйте  для  нас,  як  одвічна  прекрасна  лампада.
На  океанах  життя  -    мов  спасенний  маяк.

                                                                 14.02.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643818
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 16.02.2016


Процак Наталя

Ти-моє ВСЕ!!!

                 .....ЛЮБОВ,  то  биття  в  твоїх  грудях
                 ДВОХ  СЕРДЕЦЬ  у  ритмі  одного...


Ти-  сіль  в  моєму  прісному  житті,
Ти-  ліки  на  усі  мої  хвороби,
Краплинка  щастя  поміж  болю  й  злоби,
Причастя  у  сумліннім  каятті...

Ти-  моє  Все!!!Мій  цілий  дивний  світ,
Жива  вода  в  моїй  душі-пустелі,
Ти-зорі,  що  спустились  прямо  з  стелі,
Мій  справжній  незакінчений  політ...

Ти-  голод  мій,і  ситість  вся  в  тобі,
Мішечок  згуб,  спокута  за  провину,
Гаряче  сонце  у  холодну  днину,
Щаслива  мить  у  втраченій  добі...

Ти-  янгол  мій  і  біс  в  одній  особі,
Ти-  злість  моя  і  найщиріший  сміх,
Моя  спокуса  мій  звабливий  гріх,
Ти-  совість,  що  не  піддається  пробі...
                                                           ...............................
І  байдуже!!!....хай  вітер  занесе
Мене  бозна-куди!!!  -  це  неважливо!
Для  мого  серця  все  в  житті  можливо
Тебе  знайду!...  бо  ти-  для  мене  ВСЕ!!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643809
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 15.02.2016


Серго Сокольник

БІБІ- акт ( 16+ )

ж.  Дніпро,  березень  2016

Світ  автотуристів-  тебе  і  мене.
І  ми  поза  містом.  Скінчилось  пальне.
До  болю  на  це  не  зважаєш,
І  плаття  поволі  знімаєш...

Наліво  видніє  заправка  "Лукойл"...
...Як  тіло  біліє  твоє  молоком!..
Ти  диво  у  цій  іпостасі!..
Бензин  зачекає  на  трасі...

А  ми  біля  траси,  дарма  що  удень,
Чи  "джаги",  чи  "джасу"  вогонь  розведем)))
Гальмуєм  край  лісу  шалено-
Мерщій  притулися  до  мене!

У  мріях  я  поглядом  трішки  би  з"їв
Ці  хтиво  розведені  ніжки  твої...)))
Під  запах  парфумово-шинний
Цей  "акт  вандалізму"  в  машині...

Сидіння  без  діла  чорніє...  -Чорній!
Ось  вигини  тіла  біліють  на  нім.
І  світ,  чорно-білий,  мов  траса,
Машини  обмежила  маса...

Цей  "вилив"  у  небо...  Пальне  на  межі...
Скінчили...  То  шмаття  вдягнемо?  Держи!...
І  кави!  Богемної  кави!..-
"Лукойл"  недаремно  чекає...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116021500502  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644135
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016


Владимир Зозуля

Ты и я (прикосновение)

"Я  и  ты…  больше  никого…"


Ты  спросила,  о  чём  молчу?..
Я  отвечу  тебе  едва  ли…

Ты  спросила,  о  чём  молчу,
Но  ответа  глаза  не  ждали…

Ночью  вижу  твоё  лицо  
По-другому.  Как  то  иначе,
Темный  локон  наискосок
Лёг,  морщинку  тонкую  пряча.

Еще  резче  брови  излом…
Шире  кажется  лоб  над  нею…
Носа  трепетнее  крыло…
И  как  будто  глаза  темнее…  

Не  отвечу…  не  знаю  сам,
Может,  это  предубежденье,
Только  ночью  в  твоих  глазах
Что-то  жалобное…  оленье.

В  них  с  испугом  глядит  вовне
То,  что  трогать  в  душе  –  Не  смейте!..
То,  что  снова  напомнит  мне
О  проклятии  жизни  и  смерти…

И  я  вспомню,  что  это  сон…
Странный  сон  –  ирреальность  чуда.
Как  забудет  воду  песок,
Так  и  я  этот  сон  забуду…

Утро  вколет  это  –  «забудь»
Мне  подкожно  и  внутривенно,
Подливая  черную  муть  –  
Одиночества  во  вселенной.

И,  как  эта  ночная  грезь,
На  прощанье,  взглянув  печально,  
Я  уйду  и  оставлю  здесь
Нашей  встречи  с  тобой  случайность.

В  небе  утренняя  звезда
Расставаньями  мир  окрестит.
Я  уйду,  и  уже  никогда
Мы  с  тобою  не  будем  вместе…

НИКОГДА…  и  ни  слов,  ни  чувств…
Только  холод  волной  по  коже…

…ты  спросила,  о  чём  молчу?..

О  тебе…  о  себе,  быть  может…

И  еще  о  том,  что  в  окне
Ночь  снимает  темное  платье…

Так  иди  же  скорей  ко  мне,
Моё  счастье,  моё  проклятье.

Раствори  меня  без  следа,
Своевластно,    нечеловечно,
На  восторг,  на  боль,  навсегда,
На  короткий  миг  быстротечный.

Пусть  горит  поцелуя  след,
Алым  блеском  губной  эмали…

Ничего  в  этом  мире  нет,
Мы  напрасно  с  тобой  искали.

Ничего…  только  Ты  и  Я…
И  всего  лишь  одно  мгновенье
В  многогранности  бытия
Эта  грань  –  соприкосновенья.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643719
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016


Касьян Благоєв

СЕХМЕТ…


Не  попрощалася.  Пішла  у  ніч,  в  туман,  
Дім  залишала  мій  –  наш  дім!  –  і  наші  спогади,  
А  хвиля  розстаней  мене  в  ріку  Обман          
Несла,  а  в  серці  так  пекли  гіркі  ці  проводи!  

Не  обернулася…  Забула  миті  всі,      
Якими  дім  наповнила  для  мене  –        
Ми  ж  вдвох  у  нім  були!  Тут  наших  голосів
Ще  музика  лунала!  –  Незбагненна,        

Незвідана  ще  і  
                                             невипита  до  дна          
Від  мене  йшла  у  ніч,  у  біль,  в  минуле!  
Палила  всі  мости  між  нами,  всі,  дотла!  
І  в  морі  Забуття  любов  тонула…            

Зрікалась  ти  всього,  вважаючи  гріхом      
На  мене  подивитися  востаннє  –            
Я  ж  був  невільником,  Сехмет*,  твоїм  рабом,  
Твого  зрадливого  –  солодкого  кохання!    
-----
*Сехмет  –  богиня  помсти

(спогад,  в  ніч  на  14-те…)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643620
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 14.02.2016


Сокольник

Наче дитяче

Плач  дитини,  мов  кров,  що  стікає  на  ніж...
Без  упину...  І  знову...  Дитинко,  облиш!
Що  ти  плачеш?  Цей  спокій,  що  вилився  в  жах...  
Що  ж  ти  бачиш  в  квітчасто-  мультфільмових  снах?
Ах...
Руки-  гойдалки?  Силу  й  завзяття  батьків?
Ляльки-  мотанки  в  тіло  ввіп"яті  голки?
Це  ніхто  не  побачить  довіку,  повір!..
В  підсвідомості  плаче  прихований  звір...
Вір...
Тихо  дзенькнуть  в  пітьмі    обереги  небес...
Мій  маленький,  ніхто  не  образить  тебе!
Те,  що  буде    під  ковдру  покладено  німб,
Ти  забудеш...  А  поки-  мовчи  уві  сні...
Ні...
Ранок  просто  по  зросту  розставить  усе,
І  дорослості  постер  тобі  принесе,
І,  прикрасивши  ним  сублімовану  хіть,
Ти  пізнаєш,  що  це  не  дитячі  страхи...
Хі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116021401167  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643668
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016


Серго Сокольник

Сумнів ( 16+ )

Я  сьогодні  не  той...
Не  закохують  квіти  духмяні...
Мов  програвшись  в  лото,  
Я  замішую  бурю  в  стакані...

Наче  жменя  монет,
На  долівку  кохання  упало...
Ти  ще  любиш  мене?
Пригадай,  як  раніше  бувало-

Ці  польоти  в    пітьму,
У  виснажливо-  зоряне  небо...
То  не  можу  чому
Вимагати  любові  від  тебе?

О,  My  Love,  підійди,
Ці  монети  збери,  мов  намисто.
Хто  сказав,  що  ТУДИ
Не  літають  удруге  навмисно?

Зорепадом  бажань
Уп"ємося,  мов  квіти  дощами!..
...Недовір"я  кажан
Наче  привид,  літає  за  нами...

Бо  любов-  Божий  Дар,
І  страждання,  І  втома,  І  кара,
Мов  живильна  вода
Хай  для  нас  залишається  Даром.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116020100057  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641032
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 05.02.2016


Сокольник

Дитяча лічилочка про планети

Раз-два-три-чотири-п"ять!
Що  про  космос  треба  знать,  
Щоб  туди  злітати,
Вірний  курс  тримати?
Тайни  Всесвіту  відкрито-
Он  планети  по  орбітах
В  космосі  кружляють,
Сонце  огинають.
А  до  того,  як  злітати
Треба  їх  порахувати
Бо  ще  заблукаєш,
Як  усіх  не  знаєш.
Ось  Меркурій,  Ось  Венера  
За  Землею  Марса  сфера,
За  Юпітером-  Сатурн,
А  тоді-  Уран,  Нептун,
З  курсу  щоб  не  збитись,
Пам"ятай-  їх  вісім!
Відпусти  їх  політати,
Доки  будеш  підростати,
Бо  земля  і  небо
Створені  для  тебе!.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116020501286  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641350
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016


гостя

Сезон… дощів…


Сезон  дощів  
Спини  в  моїх  очах,
Бо  він  ще  й  досі  не  знаходить  цвіту,
Самотній  птах…  мій  перелітний  птах…
Коли  в  очах
     моря  усього  світу…

Лише  моря…
Туман  дурман  -  трави
Сполошить  душу  без  жалю  і  міри…
Пливуть  мої  дикунські  острови
В  термальних  водах
     повної  зневіри…

Прийми  такою…
Й  зупини  без  слів,
Не  відчиняй  світів  найвищу  браму…
Бо  вже  змиває  цей  сезон  дощів
Блаженні  фрески  
   Сонячного  храму…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641501
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016


гостя

Торкнувся… моєї повені…



Здригнулася  тиша…
І  раптом  пролилась  яскравою-
хвилююча  хвиля…  і  звуки  -  легкі,  невпокорені…
І  він  –  прилетів!  (я  відсунула  чашку  із  кавою)
Бо  він  –  прилетів…
     і  –  торкнувся  моєї  повені…

І  стишився    шторм…  
Поглинаючи  води  безмежного
болю  вчорашнього,  болю  такого  гострого…
І  місто  завмерло  від  кроку  його  обережного…
Бо  він  –  прилетів.
     І  ввірвався  до  мого  простору.

Й  згорнулись  часи
під  мелодію  тиху,  улюблену…
Спинились  часи,  бо  він  просто  стояв  під  ялинкою.
Він  мовчки  стояв…  і  дивився  на  мене,  розгублену…
Тримаючи  ту  неймовірну…  
   зелену…  оливкову…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635332
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 02.02.2016


гостя

Між вітрами… і віршами…



Ти  її  зупини,
Коли  йтиме  в  сади  до  опівночі…
Подивися,  які  здійнялися  шалені  вітри…
Ті  стежки  –  небезпечні  занадто…  занадто  опівнічні…
Вислизатимуть  трави  –  
   сліди  її  з  серця  зітри…

А  потім  -  заблудись…
І  цілуйся  до  ранку  із  іншими,
Доки  сплять  у  нічній  прохолоді  зрадливі  гаї…
Щоби  десь  на  межі  одкровень  між  вітрами  і  віршами
Ти  у  кожній  наступній  
   впізнав  і  пробачив  її…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636122
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 02.02.2016


Серго Сокольник

Осіння ніч

Срібні  стебла  верби
Хтиво  тягнуться  
З  ночі  до  мене.
Клич  лелечий  луна
Над  містичною  гладдю  води.

Осінь  править  розбіг
Своїх  коней
Барвисто-шалених,
І  минула  весна
Через  літо  летить  в  холоди.

По  вітрах  шарудить
Очерет,
І  вдивляються  в  тебе
Зорі  неба  рясні-
Цей  Богів  споконвічний  шатер,

І  летить,  і  летить  
Через  ніч,
Закликаючи  в  небо,
Клин  лелек  в  вишині,
Наче  душі  померлих  дітей.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116020208637  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640671
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016


Олекса Удайко

ЛЬОДИ СПЛИВУТЬ*****…

   [i]Щось  холодно  стало...  на  сайті.  Чи  то  сніг...  
   очі  запорошив?  Чи  льоди...  в  серцях?  Про
   це  тут...  І  не  тільки...[/i]
[youtube]https://youtu.be/vKVqWCoIMLo[/youtube]

[i][b][color="#280da3"]Льоди,  
                   льоди,  
                                       округ    
                                                             льоди...
І  в  серці...  І  в  природі:  
там  –  не  сиди,  
туди  –  не    йди…
Неcпокій  –  
                                   в  насолоді…  

Та  під  льодами  спить...  
                                                               вода:  
покоїться  стиxія  –
несе  
               неспокій  
                                           тим  льодам,
Серця  зашерxлі  гріє...

І  прийде  час  –  
льоди  спливуть,
Мов  сил  життя  вигнанці:
Така  вона,  небесна  суть,  –
Живі  
                 про-ту-бе-ран-ці…

Як  запорука  –  
та  з  планет,
що  світить  спозаранку*,
Її  супутник  і  корнет**...  
трима  підкову  
                               в  ранці!!!

В  зими  
                   ламка  
                                       льодова  
                                                                   креш  –
впадеш...  
нехай  до  строку!  
Ти  ж,  Україно,  не  помреш  –
У  Всесвіт  –
                                     вірні  –
                                                               кроки.[/color]
[/b]
23.01.2016
_________
*Йдеться  про  планету  Сонячної  системи  –  
Юпітер  –  загадку  та  берегиню  нашого  життя...
**Супутик  Юпітра  -  Європа,  відкритий  Галілеєм,  
містить  багато  води,  яка  замерзає,  але  під  товщею  
льоду  хлюпоче.  В  ній,  ймовірно,  існує  життя.  Є  думка,
що  ця  планета  дала  початок  всьому  живому  на  Землі.  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637998
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Серго Сокольник

Київська зима

На  Дніпрових  пагорбах  зима
Кволо  навпіл  розтинає  час,
Що  шляхом  надії  до  оман
Сотні  літ  по  колу  водить  нас.

Гори  сплять  у  брилах  льодяних,
Мов  царівни  з  кришталевих  трун
У  чеканні  збуджено-палких
Поцілунків,  що  надасть  Перун

В  час  весняно-  перших  блискавиць,
Року  починаючи  забіг...
...Ще  криваві  сполохи  зірниць
На  підталі  схили  ляжуть  їх,

Що  цілунком  Хорс  у  сонцестій
Наостан,  мов  зранений  рекрут
Подарує  дівчині  своїй...
...і  в  могилі  сплять  Герої  Крут...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116013001547  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639738
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Анатолій В.

Дорогою додому…

Словом  колючим    день  наїжачився,
В  пазусі  кожен  трима  камінця...
На  усіх  справах  настрій  позначився;
День  догорає,  збігає  кінця...

Білих  стежинок  сніжне  мереживо,
Пусто  і  голо,  нікого  нема...
Все  продається...  Дорого?  Дешево?
Снігом  за  комір,  як  в  душу  зима!

Витрушу  з  себе  холоду  залишок,
Крига  розтане,  і  біль  промине.
Кава  гаряча  вдома  і  затишок...
Вдома  чекають  -  і  це  головне!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640042
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Серго Сокольник

Сон под стук колес ( 16+ )

В  ночи  тьму,  в  ночи  тьму
Снова  рельс  протянулась  рука.
-Ты  к  кому?  -Ты  к  кому?
Стук  колес  под  постель  "напрокат"...

И  опять...  И  опять
Эти  рваные,  странные  сны
Все  летят,  все  летят
За  окно-  от  сосны  до  сосны

Вновь  и  вновь...  Вновь  и  вновь...
Вдоль  пути-  зачарованный  лес...
В  жилах  кровь,  в  жилах  кровь
Разогреет  тоскующий  бес.

-Подготовь,  подготовь
Ложе...  Встреча  часами  пробьет...
Вновь  и  вновь...  Вновь  и  вновь
Буду  тело  я  мучить  твое...

За  окном,  за  окном
Звезд  мерцающих  царственный  свод.
Полусном,  полусном  
Укрывает,  как  пледом...    И  вот

Метроном,  метроном
Стыков  рельс  я  душою  ловлю,
И  о  том,  и  о  том
Вижу  сон,  как  тебя  я  люблю.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116013101493  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640075
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


ptaha

Рушники

Простеливши  сніги  непочатих  іще  рушників,
Мати  піде  на  прощу  молитися  Богу  за  сина.
І  колотиме  голка  слідами  в  заметах  стібки,
І  хреститимуть  руки  канву  із  майбутнім  дитини  -  

І  на  попіл  зотліє  біда,  залишаючи  шрам,
Перевитий  червоною  ниткою  пам'яті  роду.
Мати  просить  за  сина  –  і  повниться  піснею  храм
Як  молитвою  Богу  за  світле  майбутнє  народу.

Візерунки  магічні  лягли  рушникам  на  крило,
Увібравши  і  ніжність,  і  міць  материнського  слова.
А  на  Сході  –  степів  полинове  таке  полотно…
Шиє  мати  рушник  день  при  дні  молитвами  до  Бога…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639878
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Серго Сокольник

БУДИНОК. Маленька поема

На  узбіччі  стоїть
Років  сто,  а  можливо  і  більше,
Цей  будинок  сумний,
Хоч  з  вікна  проливається  сміх...

Зупинися  на  мить.
Придивись  до  фасаду  пильніше.
Жаху  тінь  віджени-
Він  по  черзі  ковтає  усіх.
.............................
В  будинку  життя  вирувало,
Хоч  деколи  все  ж  виривала
Якась  нерозгадана  сила
Від  дому  когось  до  могили...

Колись-  канотьє  і  рейтузи,
По  моді  підібрані  шузи...
Візник  з  бородою  суворий,
Бо  хтось  від"їжджає  до  моря...

Он  похорон  перший...  Загине
Чиясь  від  хвороби  дитина...
Дитині  з  квартири  навпроти
Цікаво...  Усміхнений  ротик...

Хто  знав-  бо  уявлення  ж  куце-
Який  він-  вогонь  революцій?
Вночі  на  арешт  чатували...
Усіх,  врешті-решт,  розстріляли...
............................
-Ось  ордер.  Заселитесь  на...
...По  World"у  гуляє  війна.
Як  пахне  згоріла  трава!...
Вже  друга  війна...  Світова...

І  ті,  що  вже  наче  й  жили,
Один  за  одним  відійшли...
Хтось  згинув  в  нерівних  боях...
Розстріляний  хто  у  ярах...
.........................
...Коли  по  відгомоні  воєн
Вони  оселились  обоє,
У  сонці  кохання  зігріті,
У  них  народилися  діти...

Як  зелень  у  травні  буяє...
Згадаю.  От  зараз  згадаю-
Дитинство,  що  впало  додолу...
-Щось  серце  болить...  -Корвалолу!..

...Під  "йожик"  несиве  волосся,
І  ноги  в  сандалях,  мов  босі,
В  калюжах  розплескують  сонце...
І  мама...  І  квіти  в  віконці...

І  дівчинка  поряд  знайома...
Далеко,  далеко  від  дому
В  майбутнє  прямує  дорога...
В  далекі  краї  від  порогу...
..........................
В  країнах  чужинських  блукав,
І  зміст  наодинці  шукав
З  собою  самим,  наче  з  Богом,
До  чого  найкраща  дорога.

І  відповідь  вічнознайома-
Найкраща  дорога-  додому.
І,  дивлячись  в  зоряне  небо,
Я  прагнув,  будинок,  до  тебе.
..............................
...І  я  повернувся.  І  наче
Усе,  як  було.  Та  одначе
Якась  невловима  тривога
Запала,  мов  вістка  від  Бога...

І  тих,  хто  терпляче  чекає,
Немає...  Немає...  Немає...
Немов  пароплави  за  обрій
Відходять...  Відходять...  Шлях  добрий!..

Мов  мрії  малої  дитини
Змахнули  крилом  лебединим...
Країна,  що  курсу  не  має,
Немов  корабель  потопає...

...Та  знову  сміється  дитина...
...І  люди  нові  у  будинок
В"їжджають,  купивши  квартири.
До  раю...  Чи  може-  у  вирій?...
................................
Важко  ухає  сич.
Ніч  без  просвіту  встала  навколо.
Все  повториться  знов.
Що  загадане,  те  не  мине.

Не  змінились  часи.
Не  змінилась  майбутнього  доля.
Хто  б  сюди  не  зайшов-
Він  надалі  усіх  проковтне.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116012000744  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637146
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 23.01.2016


Серго Сокольник

Влітку ( 16+ )

Сніг  полями  мете,
Замітаючи  шлях  у  минуле,
В  літом  пещені  дні,
Де  нам  килим  стелила  трава,

Де  я,  мов  Прометей,
Розіп"ятий  тобою...  І  снула
Ти  лежиш  на  мені
Вся  безсила...  Жива?...  Не  жива?...

Річка  хвилею  б"є,
І  розкиданий  берегом  одяг,
Мов  непотріб,  що  ми
Поскидали  в  бажанні  утіх.

Ніжне  тіло  твоє...
Цей  взаємно-нестриманий    потяг
Впасти  в  трави  умить,
Що  ніхто  й  опиратись  не  встиг...

Шалу-  час!  Шаленій!
Мов  сорочка,  мережений  килим
Із  в"юнку,  блекоти-
Ми  на  ньому  немов  у  раю...

І  контрастом  на  ній
"Заморочка"-  ці  трусики  білі,
Що  мов  "фєнєчку"  ти
Накрутила  на  литку  свою.

...Ми  заходим  удвох
У  ведично-замріяну  воду,
Змити  втому...  Пливе
Над  водою  розливистий  сміх...

...Непогоди  Молох
З  Завірюхою  співи  заводить...
Снів  відгомін  живе.
Ми  обоє  живемо  у  них.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011801135  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636649
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016


stawitscky

Зимовий мотив

Коли  зима  взялася  по-крутому:
І  сніг,  і  дощ  з-попід  небесних  плес  –
Я  сам  собі  і  ЖЕК,  і  самопоміч,
І  навіть  героїчне  МНС.

Хто  може  нині  скімлить  і  здаватись?
Вступаю  твердо  у  нерівний  бій.
І  зброя  найнадійніша  –  лопата
Рятує  у  запеклій  боротьбі.

У  цих  заметах  –  лабіринти,  ходи.
Згадавсь  чомусь  блокадний  Ленінград.
І  я  плюю  затято  на  погоду,
Мені  вже  до  душі  азартна  гра.

Скаженний  вітер  –  аж  із  ніг  збиває.
Осилимо  –  нема  альтернатив!
Сьогодні  це  –  стежина  до  сараю,
А  завтра  це  –  дорога  до  мети.

І  хай  негода  налітає  круком  –
Мені  до  серця  хуртовина  ця.
Спасибі  тобі,  зимо,  за  науку,
Що  будить  в  посполитому  бійця!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635659
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 14.01.2016


Серафима Пант

Я пишаюся тим, що я українка

Я  пишаюся  тим,  що  живу  в  Україні:
У  звучанні  її  споконвічна  любов,
За  край  неба  світанків  мелодія  лине,
Заворожує  серце  звучання  дібров.

Я  пишаюся  тим,  що  в  руках  працьовитих
Позолотою  влітку  сміється  земля,
І,  наповнена  солодко  неба  блакиттю,
Волошково-джерельно    до  нас  промовля.

Я  пишаюся  тим,  що  єднання  й  братерство
Ще  не  змила  байдужість  з  душевних  долонь.
У  гостинності  й  щирості  –  ціле  мистецтво  –
Розгубити  усе  це  нам,  Боже,  боронь.

Я  пишаюся  вмільцями  і  фахівцями,
Я  пишаюся  тими,  що  йдуть  до  мети.
У  традиціях  наших  –  до  доні  від  мами
І  до  сина  від  батька  –  духовні    мости.

Я  пишаюся  тим,  що  в  сучасному  світі
Ми  зуміли  обличчя  своє  зберегти.
Хай  країні  неблизько  іще  до  зеніту,
Та  важливо  у  напрямку  вірному  йти!

Я  пишаюся  тим,  що  я  українка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633305
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 14.01.2016


Серафима Пант

При надії

Натхненням  став  твір  Фіни  Ярінець    "Початок"

[url=""]http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635189[/url]

У    дітях  –    наше  відродження:  
З  коханням  в  цей  світ  проникає,
Приємно  ніжно-тривожною
Любов’ю  під  серцем  зростає.

В  рожевий  фарбуються  фантики
Із  тижнів,  із  днів,  що  минають.
У  тілі  майбутньої    матінки
Два  серця  й  душі  дві  співають.

У  мріях    бантики,  ролики  …
Долоня    по  колу  –  турбота,
Промова  ніжності  дотику,
Коли  мама  гладить  животик.

Цілунком      тато  торкається  –  
Чи  щічки,  чи  ручки,  чи  ніжки,
І  радість  рухом  звертається:
-Чекайте,  рідненькі,  –  ще  трішки.

У  дітях  –  наше  відродження,
Що    щастям  приходить  великим,
Коли    "цікаве  положення"
Вінчається    радісно  криком.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635462
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 14.01.2016


Серго Сокольник

Морок. Романс

 Композитор  О.  Рожак
 Виконує  Ю.  Гадзецький

 В    темных    плесах    озер    отразились    огни...
 Это    мир    зазеркалья.    В    него    загляни,
 И    увидишь    как    вспять    время    тихо    плывет.
 Все    реально,    как    в    жизни.    Но    наоборот.

 В    этом    мире    отрада    для    тех,    кто    мечтал
 Возвратиться    к    истокам    начало-начал,
 И    для    падших,    вперед    не    осиливших    путь,
 Кто    мечтает    в    былое    весь    мир    развернуть.

 Этот    мир    на    виду.    Он    реален.    Почти.
 Он    таится    в    пруду,    как    написанный    стих,
 Что    до    лучших    времен    пропылится    в    столе.
 Это    МОРОК,    следящий    за    всем    на    земле.    

Примечание.    Морок    в    арийской    (древнеславянской)    мифологии-    личное    имя    Божества


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2015
 Свидетельство    о    публикации    №115031911593

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621406
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 13.01.2016


Серго Сокольник

Спомин

Той  же  спомин...  Еscape
У  минуле...  Як  лист  у  конверті...
Там  повітря  таке-
Не  надихатись...  Мов  перед  смертю...

Там  відлуння  штормів
Доліта  до  алей  опустілих
Неповторністю  днів
Наших  зустрічей,  що  відлетіли...

Там  думки  наші  сплять,
І  залишена  в  поспіх  тривога,
Мов  забуте  маля,
Притулитись  бажає  до  когось...

Там  тремтливі  тіла
У  кохання  багатті  палали,
І  згоріла  зола,
Мов  молитва,  у  небо  злітала...

Там  кінчається  час...
І  обійми  твої  на  пероні,
Мов  останнє  прощай
З  тихим  схлипом  під  крекіт  ворони...

...В  потойбічні  світи
До  тебе  простяглася  дорога...
Я  і  ти...  Я  і  ти...
Все  скінчилось...  Не  буде  нічого.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011212372  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635345
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Богданочка

Вітер

Вже  нічого  не  буде  так  само,  як  було  раніше,
Що  би  ми  не  робили,  які  б  не  казали  слова.
Вітер  в  грудях  моїх  завиває  усе  жалібніше,
І  емоцій  натягнута  вкрай  у  душі  тятива.

Що  сплило  по  воді,  те  шукати  вже  сенсу  немає.
Що  горіло  в  огні,  те  не  стане  ніколи  цілим.
Моїм  внутрішнім  криком  мене  на  шматки  розриває...
Розчиняюсь  у  хмарах  сріблястих,  мов  скурений  дим.

...і  лечу,  і  кружляю...  над  світом  змарніла  примара.
Та  співаю  пісні  про  спаплюжену  Квітку-Любов.
Доглядала  її...  А  вона  -  це  спасіння?  Чи  кара?
Що,  коханий  мій,  ти  у  пелюстках  її  віднайшов?

Я  знайшла  стільки  щастя...  і  стільки  ж  пізнала  печалі.
Все  плекалась  в  долонях...  і  їх  же  вмивала  слізьми.
Я  так  хочу  минуле  прогнати  від  себе  подалі...
Шкода,  більше  не  будем  такими,  як  в  юності,  ми.

                                                                                 12.01.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635303
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Яна Бім

Де ж ти, зимонько, забарилася? (дитяча пісенька) )

Вітер  нині  лютував:  
листя  з  дуба  рвав,  метав,  –  
Для  зими  стелив  дороги,
Щоб  вона  не  змерзла  в  ноги,
А  зими  не  видно  і  сніжок  не  йде,
Як  її  докликатись,  де  це  вона,  де?
Де  ж  ти,  зимонько,  забарилася?
Чи  на  вересень  задивилася?
Де  ж  ти,  зимонько?  Де  сніжиночки?!
Принеси  їх  нам  до  ялиночки!

Я  сьогодні  на  базарі  
чобіток  купив  дві  пари
щоб  рипіти  по  сніжку,
Й  зранку  вийшов  в  кожушку...
А  зими  не  видно  і  сніжок  не  йде,
Як  її  докликатись,  де  це  вона,  де?
Де  ж  ти  зимонько,  де  гарнесенька?
Одягай  вже  шубку  білесеньку!
Де  ж  ти,  зимонько?  Де  сніжиночки?!
Принеси  їх  нам  до  ялиночки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621882
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 12.01.2016


Серго Сокольник

Шлях

Ліхтарне  світло  в  заметіль  сліпу-
Немов  маяк  крізь  крижані  тумани
Розклав  волосся  надчутливих  пут...
Я  променів  звіряюсь  неостанно,

Йдучи  туди,  де  зорепад  тепла
Мене  огорне,  лиш  відчиниш  двері,
Де  серцем  відчуваєш,  як  на  лад
Неспокій  дум  в  душі  твоїй  навЕрне.

Одвічний  хліб  і  склянка  молока,
І  затишок,  мов  у  склепінні  храму...
...І  молодість  блукає  по  роках,
Бо  є  цей  шлях,  що  нас  веде...  До  Мами...

p.s.  З  даним  віршем  вводжу  в  українську  літературу  зовсім  непогане  слово  НЕОСТАННО,  про  що  офіційно  повідомляю)

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011201423  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635145
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Анатолій В.

Мелодія ночі.

Місячним  променем  я  доторкнуся  до  шибки,
Тихо  підкрадусь  до  тебе  у  вимірі  снів,
Ніжно  зіграю  на  струнах  чарівної  скрипки...
Вранці  розтану  туманом  в  рутинності  днів...

Ніжна  мелодія  буде  звучати  настирно!
Звідки  взялася  й  чому  так  чарівно  звучить?
Ти  запитаєш  себе:  от  чому  безупинно
Нею  вібрує  душа  і  співа,  аж  дзвенить?

Знаю  про  це  лише  я  і  натомлений  вітер...
Знає  ще  місяць,  а  також,  можливо,  цей  вірш...
Ти  цю  мелодію  серед  римованих  літер
Чуєш?  Скажи  мені,  чуєш?  Чому  ти  мовчиш?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634717
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 10.01.2016


РОЯ

Не смій дивитись так на мене!

Не  смій  дивитись  так  на  мене,
Палити  поглядом  не  смій  -
Його  тепло  таке…  студене,
Аж  креше  холодом  з-під  вій.

Мене  виниш?  Хіба  ж  я  винна,
Що  долі  наші  не  сплелись?..
О,  знаєш  сам,  чия...  провина
Розбила  щастя  нам  колись…

Любов-ненависть  завжди  поряд…
І  ми  так:  з  полум’я  -  у  лід!..
У  серці  -  осінь…  А  твій  погляд
Все  шле  від  літечка  привіт…

У  нім  життя  -  як  на  долоні,
Тож  нас  обох  не  спопеляй:
Давно  караємось  в  полоні...
В  очах  -  загублений  наш  рай…

Не  муч  ти  доленьку,  не  треба,
Вже  досить  зіграних  октав!
Моя  любов  ще  прагне  неба,
Свою  ж  ти...  в  землю  утоптав...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634645
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2016


Касьян Благоєв

Катрени, 60


*  о  нікчемність  мого  марнославства!

Довелось  по  світах  походити  мені,  довелось
Мудро  вчитись  мовчать  і  розумно  перечити  юності.
«О,  поважні  слова!  гідні  вашого  віку  і  мудрості!»  –  
І  настане  той  день,  і  в  просвітленні  вимовить  хтось!


*  осінь  днів  моїх  –  перед  юністю:  
 «я  вже  знаю,  що  там  втратив.    що  ти  маєш  –  ще  не  знаєш!»

Чому,  мила  юносте,  прагнеш  так  тлінних  скарбів?  –  
Не  знаєш  ти,  чим  володієш  безцінним  насправді!
(А  мої  вітри  вже  сполохані  осінню  днів,
І  серце  ятрить,  і  просвітленню  років  не  раде…)


*  «любити  весь  світ?  –  та  будь  ласка!»

О,  просто,  і  легко,  і  дешево  світ  весь  любить
І  примхи  його  разом  з  людством  –  бо  що  це  нам  значить?  
Та  знаю,  як  гірко  і  слізно  ти,  серце,  заплачеш,
Як  раптом  полюбиш  людину  –  одну!  –  хоч  на  мить!


*  і  з  невір’я  –  вигода:  чи  Він  не  Милосердний?  (трішки  іронії)

Не  один  тільки  я  із  невір’я  мого  виграЮ
(Хай  ми  як  не  живім  –  не  применшимо  неба  могутність?):
Бо  якщо  помилюсь  я,  не  вірячи  в  божу  присутність,  
То  на  користь  мою  це  єдиним  постане  в  раю.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634059
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 10.01.2016


Серго Сокольник

Баллада о любви

Неба  серый  тоннель
Божьей  карой  разверзнут  во  мгле...
.........................................
Не  споет  менестрель
Песнь  Любви  о  Священной  земле,

Чей  несчастный    удел-
В  безвременьи  века  коротать.
Где  талант  не  у  дел,
А  народу-  скорбеть  и  роптать.

Ах,  оставьте.  Каков
Управитель-  таков  и  народ.
Это  мир  дураков-
Хлеба...  Зрелищ...  Наполненный  рот...

Кухня...  Церковь...  Постель
С  накопленьем  измен...  Се  ля  ви...
Лучше  спой,  менестрель,
Песню  Песен  о  Вечной  Любви!
...........................................
Королева  и  трон-
Как  изящны  по  форме  рога...
У  Эвиты  Перрон-  
Словно  самый  покорный  слуга.

В  одиночество  впасть-
Смерть  сурово  сжимает  лассо.
Нет  Эвиты,  и  власть
Истекает  водою  в  песок...

У  дворца  Мальмезон
Замедляется  времени  ход.
Страстный  Наполеон
Жозефине  в  объятья  падет.

Запылает  Москва-
Нрав  Империи  жЕсток  и  крут.  
Жозефина  мертва,
И  Еленою  остров  зовут...

Ах,  Елена...  Забыл-
Это  имя  реально...  Она
Для  Булгакова-  быль...
Как  реальны  любви  имена...

Это  словно  в  раю-
Мир  любви  вдохновенье  несет.
Гвиневеру  свою
Прославляет  в  боях  Ланселот...
.........................................
Ну  а  Мы,  как  же  Мы
Из  слияния  эро-стихий,
Из  разорванной  тьмы
Извлекаем  с  тобою  стихи?

Небо  падает  в  ночь,
Где  Эрато  нам  стелит  постель.
Ты  мне  можешь  помочь
Наносить  на  рисунок  пастель,

Словно  сладкую  боль
В  недрах  тела  собой  изловив...
Мы  напишем  с  тобой
Повесть  светлую  нашей  любви...

Мы  с  тобою  взойдем
Как  на  трон,  на  Голгофу.  Взойдем.
Мы  отстроим  наш  дом,
Так  построенный  плохо.  Наш  дом.
...........................................
А  страна...  Что  страна?..
Бесноватый-  беснуется  пусть.
Правит  бал  Сатана,
Этот  мир  изучив  наизусть.

Пусть  Святая  метель
Заметает  изгнивший  фасад!..
...........................................
Песню  пой,  менестрель,
Наполняя  любовью  сердца.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010901548  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634454
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.01.2016


Анатолій В.

Чому ж тоді у серці так болить?. .

Згорнусь  в  клубок  маленьким  кошенятком,
Сховаю  мрії  між  своїх  долонь,
І  вихором  в  моїй  душі  до  ранку,
У  серці  танцюватиме  вогонь!

І  звідки  ті  емоції  взялися?..
Тут  є  усе:  і  ревнощі,  і  злість...
І  хоч  ти  плач,  кричи,  тікай,  молися,
Перевіряють  психіку  на  міць.

Із  нетерпінням  вже  чекаю  ранку...
Цей  шал  емоцій  розганяє  сни,
Як  в  маренні...  У  сірому  світанку
Усе  ж  засну,  та  чи  заснуть  вони?..

Ну  ось  і  ранок...  Світло...  Чашка  кави
Покращить  настрій,  трохи  збадьорить...
Вже  наче  весь  той  шал  -  то  плід  уяви...
Чому  ж  тоді  у  серці  так  болить?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633163
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Анатолій В.

Друзі зникають…

Друзі  зникають  повільно  і  тихо,
В  пам`яті  й  серці  лишають  сліди,
І  не  побачиш,  коли  прийде  лихо,
Враз  не  відчуєш  тієї  біди...

Мовчки,  без  слів  і  без  наміру  злого,  
Просто  минулим  стають  назавжди...
Мить  —  і  за  спиною  більше  нікого,
І  вже  запізно  сказати:  "Не  йди!"

Друзі  зникають...  Це  завжди  так  гірко!  
Без  варіантів:  іти  чи  не  йти...
Спалахом  скотиться  із  неба  зірка,  
Скальпелем  навпіл  розділить  світи!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631085
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 05.01.2016


Анатолій В.

Посміхнися мені, моє сонце!

Посміхнися  мені,  моє  сонце!
Ти  серйозна  тепер  і  далека!..
Новий  рік  загляда  у  віконце,  
У  снігу  стоять  білі  смереки...

Ранній  вечір,  і  сіре  небо,
І  мороз  затуманює  шибку...
А  мені  вже  нічого  не  треба,
Лише  посмішки  щиру  краплинку!

Розкажи  мені,  як  твої  справи?
Ні,  не  треба  казати  багато...
Знаю:  зморена...  Чаю  чи  кави?
А  у  чай,  може,  вкинути  м`яти?

Пару  слів  розкажи,  як  живеш  ти?
Хоч  словечко,  мій  ангелочку!
Бо  душа,  наче  стоптані  мешти,
Непотрібно  стоїть  у  куточку...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630086
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 05.01.2016


Олекса Удайко

HОВОРІЧHИЙ ВІНЕГРЕТ*

         [i]В  кого  як!..  Та  в  мене  -  так!
         Бо  і  досі    ще  сушняк...
                                   [b]Олекса  Удайко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/Ij5e49egsRE[/youtube]
[i][color="#00f7ff"][color="#0c26a8"][b]Грудень…  Сухо…  Скучно,  день…  
В  серці  тихо  –  ні  телень…
Та  турботи…  Все  –  нівроку
(Xоч  хазяїну  –  морока):
Ціни,  гроші,  магазини,
Сік,  вино,  хрін,  апельсини,
Торт,  цукерки,    вінегрет,
“Йолка”,  цяцьки,  табурет…
Ковбаса,  ‘селедці,    сало  –
Все,  що  в  інших…І  немало…
…Те́пло,  мило,  сонця  –  дзень:  
Скоро  в  нас  святковий  день!

                                 *  *  *  
Ніч…  Остання  в  старім  році!
Вже  кінець  отій  мороці:
Всі  спокуси  на  столі,
Та  й  турботи  ж…  немалі…
Сніг  та  іній…  У  морозі
Новий  рік  уже  в  дорозі:
Xвилювання,  часу  клич  –
Новорічний  наш  куліч!
Подарунки  ще  в  коморі,
Та  дванадцять  вже  надворі…
“Дзень”  –    в  ворота!    Коні,  гості…
Стіл,  вино,  закуски,  тости…
Хміль,  цілунки  та  –  гай-гай!  –
Неосяжно-збудний  рай…
…Та  утома  необорна  
(Господиня  –  нічка  чорна):
“Кльов”    носами  –  прямо  в  торт…
А  в  очах?..  Ну,  сутий  чорт!..

                               *  *  *
Вже  позаду    нічка-бранка  –
Тук  –  у  шибу…    Сірість  ранку…
Хіть…  Хитання…  Табурет…
Щітка…  Паста…  Туалет…  
Мати,  ліжко,  “йодлі”-храпи  –
Все  “до  фєні”,    все  до…  мапи:
Ік-,    жага,    розсіл  –  сушняк…
Алкоголь  –  мани́  ман’як!
…  І  до  світла  –  царство  сонне,
Хоч  яса  –  у  скло    віконне…
І  на  ранок  –  знову  крила,
А  під  боком  –  жінка  мила!
Оп-опа́!..  І  –  щастя  в  крик!
Радість  в  хату  –  Новий  рік…[/b][/color]
[/color]
3.01.2о16[/i]
________
*Спроба  уникнути  не  лишу  дієслівни  рим,  
але  й  самих  дієслів...  Судити  -  читачам!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633178
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Олекса Удайко

ВАСИЛІ (Поема) - ©©

                                             [youtube]https://youtu.be/0Chru3ccqII[/youtube]      
                                             [i]  …а  він  возносився  над  смертними  рабами  
                                                     і  вірив,  що  повернеться  колись.
                                                                                                                                       [b]Ол-др  Печора  [/b]
                         
             14-го  січня  за  церковним  календарем      –    День  Василя…  
             Два  великих  співвітчизника  народилися  напередодні  свята…  
             Два  велети  Духу,  котрі  віддали  своє  життя  за  Україну,  яку  
             ми  наразі  маємо  і  якою,  напевне,  не  задовольнилися  б  борці  
             за  правду  і  гуманізм.  Та  сталося  лихо  –  їх  життя    забрала  
             репресивна  машина  КДБ…    Це  –  Василь  Симоненко  та  
             Василь  Стус,  “пам’ятні  дати”  яких  припали  на  рік  2015-й:  
             80-річчя  від  дня  народження  –  першого  і  30-річчя  від  cмерті  –  
             другого…  Про  них  і  мова…          [/i]

[i][b][color="#ff2f00"]У  нас  в  житті  зі  всіх  професій  
В  найбільшій  шані  ковалі…
Бо  не  попи  [i]еМПе[/i]  конфесій    
Кували  щастя  –  Василі…  

Майбуть  кували  для  Вкраїни,
Кували  волю,  як  могли…
Та  компартійні  “бедуїни”
Є  не  синами,  а  …-огли*

Кували  волю…  Та  сатрапи
Лишили  волі  їх  самих…
І  мали  за  мету  покрапать**,  
Щоб  з  каменю  отримать  “жмих”.

                                           *  *  *    
Один  Василь  сконав  в  Черкасах,
Ще  й  не  відчувши  часу  плин,
Хоч    славним  був  в  “народних  масах”
Й  не  їв  його  червивий  сплін***.

Боровсь  зі  смертю  він  щосили,
Як  з  “компартійністю”  боровсь  …  
Содуха****  все  ж  його  скосила  –
Звізда  упала  в  шерхлу  Рось…

                                             *  *  *
…А  ти,  Василю?..  Як  ти  міг  спіткнутись,
Коли  попав  в  копальні  ВОРКУТИ?
Які  поніс  провини  і  спокути,
Чим  завинив  перед  прогресом  ти?..

...І  обернувся  посохом  твій  карцер  –  
Геройське  серце  наскрізь  пронизав!
Вce  наболіле,  що  сказати  мався,
Своїй  ти  Ненці  вповні  не  сказав…
                                             _____        
…Та  зойк  ваш  у  тумані  не  розтанув,
Безслідно  в  Універсумі*****  не  зник  –
На  Сонці  ожили  реакції  й  вулкани
І  донесли  Ваш  відчайдушний  крик…
 
І  крик  Ваш  в  голу  пустоту  не  канув  –
Луна  пішла  по  світу  з  Ваших  слів!    
І  не  було  б  у  нас  отих  майданів,
Не  будь  таких  героїв  –  Василів!..

Які  б  Ви  нам,  живим,  дали    уроки,
Яку    оцінку  виставили  б  нам?..
Вказали  шлях  єдиний...  У  Європу!  
Хоч  плата  за  рішучість  є  війна...  

Країна  не  піде  вже  манівцями  –
З  дороги  нас  і  віри  не  звернуть,
Бо  Захід  й  Схід  –  від  Дону  і  до  Сяну  –
Торують  Вами  вистраждану  путь.  

І  xай  куються    шпаги  і  ефеси
Для  мушкетерів  –  нових  Василів…  
З  усіх  відомих  на  землі  професій  –  
Найбільш  за  все  нам  бракне  ковалів…[/color][/b]

31.12.  2015
_________
*що  означає  (арб.)  –  син.
**Вода  і  камінь  точить…
***Меланхолія.
****Смерть.  Василь  Симоненко,  як  гадають,  помер  
від  хвороби  нирок  після  побиття  в  КПЗ  м.Сміла  в  1963  р.  
*****Всесвіт.  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632596
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 05.01.2016


Владимир Зозуля

Отболевшее

Расслоившись  на  черное  с  белым,
(Но  по  чувствам,  а  не  по  цветам)
Что-то  в  сердце  опять  отболело
Разделенное  напополам.

Так  простудно  прошло…  между  прочим,
Без  треморов-дрожаний  руки,
Без  хронично-больных    многоточий    
Надоедливо  лезших  в  стихи.

Отболело  до  времени,  спехом,
Высыпаясь  из  рук  на  бегу.
Отболело  калиновым  эхом
Раскатившись  в  январском  снегу.

Отболело,  как  целое  в  частном,
Как  ненужное  в  общей  судьбе.
Отболело,  похоже,  напрасно,
(Неужели  напрасно?..)  к  тебе…

Отболело  далёко,  да  с  гаком,
Из  усталой  души  уходя,
О  былом  не  взгрустнув,  не  заплакав,
Не  рассыпавшись  каплей  дождя.

Отболело,  как  светлое  ночью,
В  темноте  не  оставив  следа,
Так  недолго  для  жизни…  а  впрочем,
Для  любви  навсегда…  навсегда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631138
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 05.01.2016


ptaha

Сніжинка… на згадку…

Щедрує  сонце  золотом  церквам.
Співає  сніг  "Осанна!"  благодаттю.
З  руїн  душі    відновлюється  храм,
Позначений  Всевишнього  печаттю.

І  навіть  галки  нині  на  гіллі
На  янголів,  злетілих  з  неба,  схожі.
Розкривши  крила,  трусять  молитви
Різдвяно  на  замерзлих  перехожих.

Зоря,  яка  крізь  ніч  вела  волхвів,
Сніжинкою  лягає  на  долоню
На  згадку  про  майбутнє  на  хресті.
А  світ  було  збудовано  з  Любові…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633438
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Сокольник

Ми коханці ( 16+ )

Мешкаєш,  мешкаєш,
Там,  де  іти
Стежкою,  стежкою
Під  три  чорти.
Побутом,  побутом
Плющить  нудьга...
Чоботом,  чоботом
Дай  їй...  Ага!

А  ти  мене  чекаєш?
А  приводу  шукаєш,
Як  відірватись  від  сім"ї
В  обійми  впасти  щоб  мої?

Зустрічі,  зустрічі
Час  настає.
Згустками,  згустками
Сніг  розтає..
Рейками,  рейками
Поїзд,  рушай
Рейсами,  рейсами!
Ти  зачекай.

А  ти  уже  готова
В  мої  обійми  знову
Мов  в  колисанку?..  Дні  на  три...
Чи-  п"ять...  Все  від  життя  бери!

Шустовський,  шустовський
Ллється  коньяк.
Вустоньки,  вустоньки,
П"єте?  Ну  як?
Тереном,  тереном
Шлях  до  мети.
Березнем,  березнем  
Виють  коти...

...а  ми  не  будем  вити
І  від  нудоти  скніти.
-Яка  ж  ти  гарна  вранці...
-На  те  ми  і  коханці)))


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010501670  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633674
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016


Серго Сокольник

…а пока…

Сердце  острой  иглою
О  прошедшем  кольнет.
Это  было  со  мною.  
Что  мое-  не  уйдет...

Тайн  сокрыты  ответы-
Ведь  неведомо,  где
Нас  кровавым  рассветом
Встретит  завтрашний  день.

Сладок  пороха  запах...
Мир,  развеян  во  прах...
Во  фронтальных  атаках?
В  баррикадных  боях?..

До  исхода  отложим
Эту  тему  из  тем.
Мы  из  прошлого  можем
Вынуть  главный  тотем.

Как  нас  звезды  качали
В  колыбели  любви...
Мы  ведь  в  самом  начале-
Эту  тему  лови!

В  винной  спелости  вишни
Сок  познаний  налИт.
Жаждой  тела  Всевышний
Нас  с  тобой  одарит.

Как  прозрачны  весенне
Дни  свиданий,  когда
От  разлук  во  спасенье
Подадут    поезда

На  вокзалы,  где  встречам
Предначертано  быть.
Мы  не  станем  перечить
Искушеньям  судьбы.

Мир  крепится  любовью.
Все  дороги  ведут...
Мы  оставим  с  тобою
Наше  прошлое  тут.

Этот  выход  из  платий
В  обнажения  свет-
Словно  встреча  на  пати
Тел  небесных  комет.

Ты  усталость  оспоришь
Нежной  просьбой-  "Еще"!
Локон  с  запахом  моря
Упадет  на  плечо...  

...Скроем  вглубь  за  фасадом  
Раритеты  наград!..
Их  достанут  когда-то
На  последний  парад.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010306600  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633199
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 04.01.2016


stawitscky

Незабутнє


Крізь  товщу  літ,  тумани  і  світи
Я  пробиваюсь  до  свого  світанку,
Де  ти  уже  не  хочеш  утекти,
Чи  не  зустріти  радісно  на  ганку.

Де  моїх  слів  такий  нестримний  рій,
Мов  всі  рої  мелодій  фіалкових
Злетілись  до  ранкової  зорі,
Щоби  явити  найніжніше  Слово.

Воно  десь  там  лишилось  між  бузків,
Самотньо  ходить  по  пустих  алеях…
Осиротіли  всі  мої  роки
Без  сонячної  усмішки  твоєї.

Ця  казка  юності  і  гріє,  і  болить.
Вона  моя  –  до  самого  останку.
І  рвуся  в  сни,  до  золотих  хвилин,
Де  ти  стрічаєш  радісно  на  ганку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633484
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 04.01.2016


stawitscky

Цей мороз - пустун великий


Цей  мороз  –  пустун  великий
З  роду  молодців:
Хутко  всі  ставки  і  ріки
Узяв  на  приціл

І  смарагдовим  привіллям
Заіскривсь  овид…
Отака  могутня  сила!
Ну  який  це  дід?!

В  зоосад  при  зірці  ранній
Нищечком  заліз,
Мавпенятко  полум’яне
Нам  у  дар  приніс.

Тихо  став  побіля  хати,
Зазирнув  в  вікно,
Де  дівчатка  і  хлоп’ята  
Вже  мандрують  сном.

Дочекається  на  чатах
Доки  сплять  вони…
А  назавтра  –  на  санчата,
Лижі,  ковзани

Всіх  поставить,  мов  солдатів
У  веселий  стрій,
Щоб  було  про  що  згадати
Літньої  пори.

Жартівник  не  утомився,
Не  опустить  рук…
Мабуть  це  не  дід  явився,
А  його  онук!

Та  не  варто  нам  ламати  
Голови  над  цим,
Бо  вже  стрілки  циферблата
Тормошать  гінців.

Ми  їх  пустимо  до  хати.
Правда,  не  усіх,
Бо  зневіру  шанувати  –  
То  великий  гріх.

І  подібним  троглодитам
Дружно  скажем  –  ні!
Уже  краще  согрішити
В  пристрасті  вогні.

Тож  беремося  за  руки  –
І  в  новий  похід!
А  діди  такі  й  онуки  –
Наш  козацький  рід!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632930
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 03.01.2016


Серго Сокольник

Не збулось

У  плині  часу  йде  в  минуле  день,
Який,  здавалося,  ніколи  й  не  настане,
Туди,  до  світу  ненароджених  ідей,
Немов  туманами  затьмарений  світанок.  
І  я  за  ним  стежками  пам"яті  блукаю,
І  сам  не  відаю,  чого  іще  чекаю
Від  дня,  що  стік  водою  крізь  долоні.
Від  дня,  що  не  відчувсь  в  твоєму  лоні.
Від  мрії,  що  не  стала  нашою.
А  без  події  мрія  нАщо  нам?
Сніг  поляже...  
Душу  зв"яже
Мотузок.
Мара-зустріч...
Ще  попустить.
Вийшов  строк.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010201253  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632908
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016


Серго Сокольник

Закляття ( 16+ )

Срібний  місяць  в  жазі  до  спокут
Похилився  на  віти  безлисті.
Небо  впало  в  калюжу  бридку,
Розчинившись  у  твані  багнистій.  

Розчепірені  віти  осик
Спрагло  тягнуться  в  морок  примарний.
Час  Закляття  робити.  Проси,
Відьмо,  сили  на  Темнії  Чари.

Ти  пройшла  крізь  бажання  вогонь
По  життях,  що,  мов  попіл,  розвіяв
Час  стражденно-простертих  долонь,
До  одвічно-жаданої  мрії

Всім  припонам  напрочуд  кохать.
Віддаватись  уся  до  останку.
І-  страждать...  (бо  жіночно-  страждать)
Тіло  хоче...  Із  ночі  до  ранку...

Час  незмінний.  Змінились-  часи.
Що  змінитися  мало-  змінила.
То  проси.  Неодмінно  проси
На  Туман  Приворотної  Сили,

Щоб  в  коханім  кохання  збудить.
Щоб  відчув,  скільки  часу  він  згаяв,
І  з  коханкою  іншою  вмить
Зрозумів,  як  ТЕБЕ  він  бажає.

Ти  суперниці  вдієш  назло
(Зло  з  добром-  наче  пані  із  паном...
Наче  з  холодом  поряд  тепло...)
Хай  їй  коси  затягне  туманом,

Щоб  у  дзеркалі  схлип-  переляк
Віддзеркалив,  що  врода  зникає,
І  навіки  в  туманних  полях
Хай  кохання  її  заблукає.

Їй,  як  тільки  почне  засинать,
Щось  жахливо-прийдешнє  насниться...
...І  тремтять.  Мов  від  жаху,  тремтять
Руки-  віти  на  змерзлій  осиці...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122811693  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632134
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2015


гостя

Як сутінки… впадуть…



Розчавлено…
Розплавлено…  вода…
Не  змалювалось…  крик  очей  і  рук…  не
У  тому  біль…  і  не  у  тім  біда,
За  сорок  днів,
   ти  знаєш,  злива  вщухне…

Безлюддя  міст…
І  безголосся  площ
В  постапокаліптичному  світанку…
Прийми  мене,  бо  я  –  твій  перший  дощ…
Твоїм  дощем
     залишусь  до  останку…

Бо  вартові
Моря  твої  зітруть…
Відпустять  хвилі  стрілки  циферблату…
Впізнай  мене,  як  сутінки  впадуть
На  сонячні
   вершини  Арарату…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631855
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Сокольник

Плов ( 16+ )

Милый  дэвушька  мой!  
Я  сэгодня  нэмножька  узбэк.
Прихады  мнэ  дамой.
Я  любить  тебя  буду  навэк.

И  нэ  надо  никак
Гаварить  пра  любовь  мине  слов.
Я  все  знаю  и  так.
Для  тибя  пригатовлю  пальов.

Я  вазьму  баран-бэ,
Лук  с  марковь,  черный  пэрец-  ништяк!
И  с  любовью  к  тибе
Делать  буду  сначала  зирвак,

А  патом  круглый  рис
Заложу,  как  основу  основ...
Ты  сэгодня  влюбись
Как  в  меня,  в  это  блюдо  богов!

Нежный  девичий  стан
На  персидских  белеет  коврах.
Я  сегодня  султан.
Ты-  наложница,  я-  падишах.

Ты  мне  шепчешь-  Бери!..
И  без  устали  брать  я  готов
От  зари  до  зари...
Это  чудо,  конечно-  пальов...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122501257  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631258
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015


stawitscky

Світе мій


Напосівся  яструбом  туман,
Огорнув  пітьмою  ясновиди.
Світе  мій  ілюзій  і  оман  –
Не  силкуйсь  мене  переробити.

Чи  не  ти  ранкової  зорі,
Де  «Буквар»  -    ще  грамота  китайська,
Простилав  мені  сотні  доріг
Із  завітом  вселюдського  братства?

Ми  пішли  між  промені  й  дощі
Розбивати  голови  і  душі.
Але  твій  завіт,  неначе  щит
Зберігали  свято  й  непорушно.

А  тепер,  коли  у  моді  біг
По  кістках,  по  головах,  по  плечах,
Ми  ще  дужче  віримо  тобі,
Що  єднання  –  успіху  предтеча.

Лиш  воно  достойне  візаві
Там,  де  ненасит  людинозвірів,
Де  гординя  й  злото  –  чолові
Без  закону,  совісті  і  міри.

Ми  ж  стоїм  на  тому  обома,
Що  добро  –  ось  скарб  неоціненний.
Світе  мій  ілюзій  і  оман,
Чи  тобі  ця  правда  по  кишені?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630385
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Владимир Зозуля

Всё меньше

Звук,  возникнув,  теряется  дымкой  в  межрядии  клавиш,
В  пустоте  тишины  наступившей  всё  больше  ценИм…
Что-то  в  жизни  своей  ты  вот  также  теряешь…  теряешь…  
То,  что  было  твоё…  или  только  казалось  твоим…
У  тебя  остается  все  меньше…  и  меньше…  и  меньше…
Меньше  чувств,  меньше  слов,  меньше  следствий  и  меньше  причин.
(  У  мужчины  всё  меньше  и  меньше  надежды…  и  женщин,
А  у  женщины  меньше  любви…  и  всё  больше  мужчин…)
Что-то  в  жизни  твоей  понемногу  уходит…  уходит…
Между  дней,  как  меж  пальцев  уходит…  и  не  удержать…
Поселяется  в  окнах  соседнего  дома  напротив,
Чтобы  юностью  чьей-то  там  снова  любить  и  дышать.
А  с  тобой  его  встречи  теперь  так  случайны…  так  редки…
Так  легко  снисходительны…  а  порой,  бесполезно  нежны…
Как  девичья  улыбка  соседки  по  лестничной  клетке…
Как  чужое  «люблю»  красной  краской  на  сердце  стены.
………….
Этот  договор  с  жизнью  подписан  тобой,  не  читая.
Он  был  на  руки  выдан  судьбы  экземпляром  одним.
И  теперь  ты  зачем-то  его  запоздало  листаешь,
Будто  ищешь  последней  надежды  с  пометкою  –  прим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630064
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Владимир Зозуля

Ночное наваждение

Бьется  жилка  у  лунного  блика…
Но  за  тучей  уже  не  видны,  –
Узкий  глаз  этой  юной  луны
И  овал  азиатского  лика…

Темнота  опускается  рядом
Одинокие  окна  гася…
И  мне  спрятаться  больше  нельзя
За  случайность  усталого  взгляда…

Ни  страстей…  ни  любви…  ни  огня…
Как  игуменья  полночь  сурова…
Но  обет  целомудрия  слова
Не  дождется  она  от  меня…

Четки  мыслей  стучат  –  чет…  не  чёт…
Чувства  тУпы…  бесчувствие  Остро…
Но  в  суровый  монашеский  постриг
Еще  слово,  Господь  не  влечёт…

Только  вот,  на  душе  как-то  пусто…
Никого…  ничего…  лишь  стихи…
Бог,  скажи…  Ты  прощаешь  грехи
За  монашеский  подвиг  в  искусстве?..

Он  молчит.  Его  тёмны  черты…
Иногда  с  Ним  такое  бывает.
Он  молчит…  и  молчанье  пугает…
И  тогда  я  боюсь  темноты…

В  ней  рождаются  черные  тени,
Прикасаются…  душу  полнЯт…
Не  смотри!..  Не  смотри  на  меня,
Темный  глаз,  моего  наважденья…

Чёт-не  чёт…  чёт-не  чёт…(вот  же  черт)
И  спастись  от  проклятия  нечем,
Кто  же  водкой  бессонницу  лечит?
Ей  она,  как  вода,  нипочем…  

Я  живой…  я  живой…  я  живой  –  
Это  сердце  уставшее  бьется.
Пусть  лучом  восходящего  солнца
Запылает  рассвет  надо  мной.

Я  зову  новый  день,  что  есть  мочи  –  
Пробуждайся,  желаньем  гори!
И  вонзи  в  эту  девственность  ночи
Окровавленный  пенис  зари.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627066
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Серго Сокольник

Ефект доміно ( 16+ )

Ніч  жбурляє  в  вікно
Зорепадом  бажання  любові.
Цей  ефект  доміно
Нас  штовхає  на  килим...  Обоє,

Наче  скошених  трав
Дві  безсило-  пониклі  стеблини...
Ми  безумство  уяв
На  підлозі  збираємо  нині.

Сипле  зорями  ніч.
Як  дарунки  збери  їх  у  руки!
Шовк  оголених  пліч...
Дотик  ніжно-солодкої  муки...

Доторкнись  до  основ,
Що  постануть,  мов  в  горах  смереки!
Знов  і  знов...  знов  і  знов...
Мов  світанок...  Близький...  І  далекий...

...Зараз  знову  візьму
Твій  дівочий  тріпочучий  вигин...
Стогін  ллється  в  пітьму
Пеклом  лави  металу  у  тигель...

Світом  темряви  плуг
Поле  хіті  дівочої  оре.
...По  підлозі  навкруг,
Мов  перлини,  розкидані  зорі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122311251  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630964
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Серго Сокольник

Зеркал полуразрушенный чертог…

Стихотворение  написано  в  соавторстве  с  поэтессой  Ириной  Левобережной

Зеркал  полуразрушенный  чертог.
Мы  только  здесь  встречаемся  отныне.
Миров  потусторонних  полубог.
Живущих  мира  я  –  полубогиня.
Скажи  -  зачем  проведена  черта
Меж  тем,  где  не  живу  сейчас,  чем  грежу?
Твоя  мне  недоступна  высота.
Ты  не  заденешь  даже  край  одежды…
Мне  не  прижаться.  Не  коснуться  лба,
Из  губ  нектар  не  пить,  опять  пьянея…
Желания  единого  раба,
От  «невозможно»  -  снова  цепенею…
Войди  в  меня.  Пронзи  насквозь.  Возьми,
Законы,  и  преграды  все  разрушив.
Пускай  меня  не  будет  –  меж  людьми.
За  миг  с  тобою  –  я  отдам  всю  душу!..
...Пришел  ответ.  Ведь  ОН  не  смог-  смолчать.
Ответ  ответов.  Как  крушенье  мира
На  этой  встрече,  где  нельзя  ВСТРЕЧАТЬ.
Где  выход  в  явь-  не  выход  из  квартиры.
Он  ПРОСТО  БЫЛ.  Лишен  душевных  мук,
И  ранив  тем,  что  сам  давно  был  ранен-
Исхода  нет.  И  лишь  касанью  рук
Дано  осуществиться  нам  "на  грани".
Пусть  образ  прежний  разлетится  в  прах.
Твоя  отрада-  новой  встречи  радость.
Ты  не  ищи  отрады-  в  зеркалах.
Они  все  лгут.  В  них  нет  ни  капли  правды.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122201525  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630490
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015


Серго Сокольник

Прозріння

Глянь  в  глибини  своєї  душі.
Що  у  них  твоє  серце  питає?  
Квіти  там,  чи  лише  спориші?
Є  ми  там,  чи  таки  вже  немає?

Чи  ще  квітне,  чи  вже  відцвіло
Те  яскраве,  що  нам  дарувало
Сонцесяйне  натхнення  тепло?..
...Мов  вино  молоде  відіграло

В  тих  діжках  яснозорих  ночей,
Де  в  часи  поєднались  лихії,
Наче  всупереч  змісту  речей,
Наші  душі  й  тіла,  мов  стихії,

Що  наповнили  сенсом  життя-
Цим  казковим  кохання  бродінням...
Що  ж  ти  бачиш?  Нема  вороття?
Стан  душі  має  назву-  Прозріння.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122201250  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630489
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015


Тарас Яресько

ВУСТА І ПАЛЕЦЬ

Вуста  і  палець  –  примусовий  жест
останнє  «тсс»  на  видосі  щербате.
Вуста  і  палець  утворили  хрест,
незмовчане  одразу  розпинати.

А  як  тебе  умовчати,  ну  як
не  вишептати  вголос  над  водою?
Твоїх  найпотаємніших  ознак
торкаюся  словами  як  рукою.

Два  НЛО  очей  немов  маяк,
в  закутаних  у  біле  чорних  зимах.
Ім’ям  твоїм  не  вимолитись  як?
в  оцих  забутих  богом  пантомімах.

Де  викосили  ліс  –  там  полігон,
та  стебла  вже  вростають  в  полігони,
вуста  і  палець  –  це  лише  прокльон,
він  тимчасовий,  як  і  всі  прокльони.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629646
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 21.12.2015


Тарас Яресько

"Завій – білосніжний або чорнокнижний…"

Завій  –  білосніжний  або  чорнокнижний
розріджену  душу  виповнює  днесь?
Зима  прицвяховує  перстом  вельможним
до  тверді  земної  а  чи  піднебесь?

Нечиста?  Пречиста?  Пряде  у  гірлянду
вузлами  нервовими  ночі  і  дні.
В  кохання  твоє  як  античну  ротонду
попасти  б.  Припасти.  Пропасти  у  нім,

як  миро  до  рани  –  прикласти.  Посмію
в  торосі  століття  нам  вигріти  мить.
Нашестя?  Пришестя?  Пронизливо  віє,
аж  око  оте,  всевидюще,  сльозить.  



                                                                                               13.12.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630409
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 21.12.2015


гостя

Коли… прийду…



Коли  своїх
залишусь  берегів,
в  туманах  білих  розчинюсь  майстерно,
де  ти  в  мені  горів,  та  не  згорів…
Де  світ  
   у  хижих  лапах  постмодерну…

Коли  торкнеш  
моїх  холодних  скронь  -
не  віддавай  світам  найвищу  плату!
Шумерські  знаки  із    моїх  долонь  -
твій  дощ  
   в  долинах  Тигру  і  Євфрату…

Не  відречись.
Бо  важчі  за    цемент  -
лише  слова…  (та,  зрештою  –  полова…)
Коли  прийду,  спустошена  ущент,
я  знаю,  
   зрозумієш  із  півслова………………….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626935
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 21.12.2015


Олекса Удайко

ПОЛОНЕЗ - ©©

       [i]  Вчора,  9  грудня  ми,  науковці,  медики  й  освітяни  стояли
         перед  Кабміном,  буцімто  захищаючи…    мізки  держави!
         Та  виглядало  так,  що  ми  прийшли  просити  хліба  -  не  видив!
         Бо  до  нас  ніхто  не  вийшов  –  було  засідання  КМ!  І  голодній
         кумі  приснився…  хліб.    Ось  він!  Ділюся  з  одноклубниками.[/i]    
[youtube]https://youtu.be/l95w9yU2oO4[/youtube]
[i][b][color="#d60404"]Снився  серед  ночі  полонез,
Той  що  в  вигнанні  створив  Огінський:
Танцювали  ми  круг  щемних  тез  –
Як  спасти  Державу  українську…

Топчуться  по  нас  злі  вороги:  
Домочадці…    й  вишкрябки  Росії  –
Брак  у  нас  для  вольностей  снаги?
Не  зродили  власного  месію?..

Жаль  для  справи,  бачте  ,  власних  хат  –  
Серцю  ближча  нам  своя  сорочка…
А  на  полі  лине  руський  мат,
В  Раді-зраді  –  сло́весотороча!

Норовлять…  упо́рувати  нас:
Ми  –  немов    вигнанці  в  своїм  домі.
Та  попереду    ще  Водолія  час!
То  ж  тремтіть  і  карлики,  і  гноми…

І    народ  ще  зробить  своє  ПА  –
Вcтавить...  свої  ритми  в  полонези  –
Погаданка  в  нього  не  сліпа,
Він    не  зверне  з  обраної  сте́зі!  

Вслухуйся  ж,  чужинцю,  в  полонез  –
Не  оглухла  ж,    вража  ти  личино!    
Коли  “єще  Польска  не  згіне́...”,
Не  помре  і  наша  Україна.[/color]
[/b]
10.12.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627753
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 21.12.2015


гостя

Лебеді… по воді…

-О  Гердо…  
-Не  треба…не  варто,  ранковий  дощ
не  змиє  із  вікон  твої  ідеальні  квіти.
То  просто  ілюзія  літа…  розмитість  площ...
і  ми-безнадійно  дорослі...
       сріблясті  віти

Торкаються  неба…  
Відверто…  ти  міг  би,  міг
розбитись  на  порох    на  схилах  того    узвишшя.
Імпресія  смутку…  безмір'я…  безвір  'я…  сніг
лягає  так  рівно…
     зникає  твоє  обличчя

В  уламках  дзеркал...
Як  сказати  тепер  тобі,
чудес  не  існує,ти  ж  вірив  у  них  так  твердо.
Прозорим  мереживом  лебеді  по  воді
(-То  тільки  ілюзія…
   знаю,  я  знаю,  Гердо…)
 


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630068
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 21.12.2015


Любов Ігнатова

Віщий сон (дитяче, новорічне)

Незабаром  Новий  рік  зазирне  до  хати...  
Подарунки  зароблять  треба  починати!  

Я  спочатку  приберу  всі  свої  машинки...  
Ні!  Напевно,  із  паперу  виріжу  сніжинки.  ..  

Ні!  Найперше  -  треба,  мабуть,  олівці  зібрати...
Ой,  згадав  :ще  помиритись  треба  мені  з  братом...  

Чи  протерти  пил  з  полиці?..  Чи  помити  посуд?..
Як  же  важко  вибирати  щось  на  власний  розсуд...  

Вже  сиджу  я  три  години  у  тяжкій  зажурі...  
Може,  спершу  їсти  дати  любій  киці  Мурі?..  

-Милий  синку,  поможи!  -  кличе  мене  мама  ;
Тільки  ніколи  мені  за  цими  думками.  

Так  і  день  минув...  Вже  ліжко  кличе  мене  спати,
На  подушці  он  сидить  світлий  сон  крилатий...  

І  наснилося  мені,  що  попід  ялинку  
Дід  Мороз  приніс  мені  лиш  одну  крижинку...  

І  написано  на  ній  :"Любий  мій  Вітюшо!  
Я  не  знаю,  що  тобі  дарувати  мушу  :

Чи  машинку,  чи  бінокль,  може,  якусь  книжку,  
Чи  конструктор,  чи  папугу,  чи  біленьку  мишку?...  

Довго  -  довго  я  сидів,  обирав  і  думав  
І  для  тебе  подарунок  у  мішок  не  всунув...  "

Ну  і  сон...    Та  розгадав  я  його  уміло!  
Чесне  слово,  я  сьогодні  вже  візьмусь  за  діло!  

Помагатиму  матусі,  слухатимусь  чемно,  
Щоби  потім  подарунок  не  шукать  даремно!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628851
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 20.12.2015


stawitscky

Вічний поклик

Цей  вічний  поклик  рідної  землі,
Це  найсвітліше  із  завітних  прагнень…
Комусь  воно  –  жарина  у  золі,
Що  із  роками  безнадійно  чахне.

А  іншим  серце  так  заполонить,
Що  вже  й  не  хочеш  вирватись  з  полону,
Наблизити  б  скоріш  блаженну  мить,
Зневаживши  всі  докори  й  закони.

Тоді  в  омані  очманілих  міст,
Де  своє  «я»  втрачаєш  в  многолюдді
Обізветься  дитинства  звабний  хист,
І  щемно  забунтується  у  грудях,

Покличе  у  найкраще  це  село,
Де  первозданність  гомону  і  тиші,
Де  все  без  маски  –  і  добро,  і  зло,
Де  обрії  –  і  ближчі,  і  тепліші.

Пускаєш  корінь  міцно,  як  зело,
І  соки  п’єш,  немов  нектар  цілющий…
І  голубі  серпанки  понад  Пслом  –  
Твоєї  долі  штрих  непроминущий.

І  вже  натхнення  на  тугім  крилі,
Любов  нуртує,  мов  гаряча  магма,
І  душі  в  унісон  –  твоя  й  землі  –  
Як  здійснення  щонайсвітліших  прагнень.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629885
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


stawitscky

За мене, певно, янгол помолився


За  мене,  певно,  янгол  помолився,
Чи  маю  Богоматері  покров,
Що  так  затято  у  тобі  збулися
Мої  надія,  віра  і  любов.

Сльозами  ревно  скапують  хвилини,
Біда  і  радість  обнялися  знов.
Снагу  перебрести  цей  світ  полинний
Дають  надія,  віра  і  любов.

Для  внуків  наших  ненастанно  линуть
Грядущі  весни  сонячних  обнов.
Давайте  разом  множити  неспинно
Для  них  надію,  віру  і  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629888
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Сокольник

Впечатление

От  картины  И.  Крамского  "Незнакомка"

Эта  девушка  вовсе  тобой  не  больна.
Эта  девушка  смотрит  во  все  времена

Свысока...  Чуть  отбросив  покров  паланкина...
Из  портшеза...  Кареты...  Вагона...  Машины...

С  интересом...  Но  вовсе  она  не  больна.
Ты  ее  не  зови...  Выпей  лучше  вина!

Сразу  истины  голос  услышишь  в  вине.
Просто-  разность  сословий...  По  чьей-то  вине...

По  вине...  И-  в  вине...  И  цитируя  Блока,
Увести  б  в  кабинет  этот  вьющийся  локон...

Этот  взгляд...  Это  тело...  К  несчастию,  нету
Ни  кареты,  ни  денег...  И  нет  кабинета.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115121111880  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627982
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Сокольник

Котися, яйце!

Сонячний  день  впав
В  темно-бридку  ніч.
Боже  б  мене  збав
Вірити  в  цю  річ-

Вірити  в  те,  що
Здогад  нічних  снів-
Програний  джек-пот-
Ти  не  моя.  Ні?

Що  ж,  не  нове  це.
Бачив  таке  світ.
Виїте  яйце
Котиться  хай  під

Стіл,  що  з  ерзац-  плит
(Це  не  міцний  дуб)
До...  а  звідсіль-  від...
Йдеш?..  Ну  і  я...  Йду.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115120901181  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627263
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 19.12.2015


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

ЛЯПНУЛА гумор


Дзвонить  подруга  дружини  ввечір  до  Михайла:
-  Я  вітаю!  Щиро,  щиро!  Тільки-но  дізналась!
Ви  поповнення  вже  ждете!  Дуже  -  дуже  треба!
Це  чудово!    Просто  супер!    Шкода,  не  від    тебе…
В  хлопа  вмить  на  лоба  очі.  Впала  враз  щелепа.
В  горлі  ніби  кістка  встала.  Жах!  Ото  халепа!
В  серці  коле.  Мозок  стисло.  «Не  січе»  нічого.
Щось  белькоче  тихо  в  шоці:    -  Ясно.  А  від  кого?
Та  замовкла  раптом  в  трубці.  Дуситься,  регоче.
-  От  і  будь,  Івасю,  мудрим.  Хочеш  чи  не  хочеш.
Чесне  слово.  Сміх  і  сльози.  Пояснити  треба:
Шкода,  що  новину  цю  я  ЧУЮ  НЕ  ВІД  ТЕБЕ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626729
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Анатолій В.

Білий сон!

Й  через  тисячі  літ  між  мільйонів  тебе  упізнаю,
Хоч  шляхи  розійшлись,  загубилися  в  тисняві  днів...  
І  не  може  по-іншому  бути,  не  може,  я  знаю!
Та  я  просто  романтик...  І  бути  потрібним  хотів!..

А  іще  фантазер,  все  літаю  у  мріях,  у  хмарах,  
Все  шукаю  і  кличу  до  себе  свого  журавля!..  
І  уява  яскраві  дрібниці  малює  в  деталях...  
Не  моя  в  тім  вина,  що  душа  усе  так  уявля!

Так  буває  в  житті...  Не  сумуй  і  не  плач  -  все  проходить,  
Хоч  колюча  зима  замітає  засніжений  рай...  
Лише  вітер  співає,  і  сніг  за  вікном  хороводить...  
А  так  хочеться  чути:  "Тримай  мене,  не  відпускай!"

Сніжна  пустка  в  душі,  навіть  сльози  замерзли  солоні...
Лише  вітер  колючий,  замети,  як  білі  стоги...  
Білий  сон!..  Вже  не  квіти  —  сніжинки  лежать  на  долоні!
Там,  де  був  первоцвіт,  —  біла  велич,  холодні  сніги...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629298
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Процак Наталя

Мене болить…

Мені  болять  твої  вірші!
Ними  душа  моя  прикута
І  кожне  слово,  мов  отрута
Як  сліпо-точені  ножі.

У  них  пекуча  заметіль
І  хвороблива  невідомість
Там  замовкає  підсвідомість
Лиш  чути  біль,  колючий  біль...

Мені  болить  ота  межа!
Що  наче  прірва  поміж  нами
Ми  заблукали  між  світами
В  яких  для  тебе  я,  чужа!

А  там  холодні  вітражі
Там  помирає  щирий  сміх
І  за  який  терплю  я  гріх?!
Щоб  там  блукати,  без  душі!

Мені  болить  твоє  мовчання!
Воно  лютіше  від  зими
Як  кат,  караєш  без  вини
Без  молитов  і  покаяння...
...........  ...........
Тобою  згублені  надії
Тобою  спалені  мости...
Мене  болить...
                       ...мій  біль  це,  ти!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629712
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Серафима Пант

Сніжить

Відчинені  двері  сердечні  у  лютий  мороз…
Всі  навстіж  відкрию  для  чогось  утеплені  вікна…
Так  холодно  й  сніжно  …  До  протягів  досі  не  звикла…
Пояснень  забракло…  Доречних  слів  анабіоз.

Замерзни,    горіння!    Гіпсуй  же  всі  вигини,  тінь!
Ця  сірість  твоя  хай  потрапить  у  вени  наркозом  -
Прямими  прокинуться  мрій  моїх  зоряні  лози…
Відтінки  асфальту  скалюжать    політ    сновидінь…

СпокІйніше  стане  без  гейзеру  з  центру  душі…
Заковані  в  магму  застиглу  бажання  титани…
Я  спокоєм    зовнішньо  сплячого  буду  вулкану…
Сніжить  щось  сьогодні…Сьогодні  на  серці  сніжить…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629184
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Серафима Пант

Допоки віримо в дива:

В  душі  казкар  живе  і  мрії  пише,
Веселкою  малюючи  сюжет,
(дитячими  очима  видно  більше),
Життя  в  відтінках  радості  цвіте.

Допоки  в  диво  віримо  ми  щиро,
Казкарство  не  ховаючи  своє,
В  очікуванні  будемо  щасливі,
А    шанс  на  диво  в  кожного  з  нас  є.



         Дорослі  забувають  дивуватись,
         І  думають,  що  знають  геть  усе,
         Від  взавтра  не  чекають  зовсім  свята,
         Тому  їм  свята  доля  не  несе.

ВІРТЕ  В  ДИВА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629860
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


ptaha

Про Миколу й Касяна (міфи й легенди - дітям)

Те  діялось  у  давнішні  часи.
Микола  із  Касяном  лісом  йшли
До  Бога  аж  –  про  вчинки  звітувати.
Одягнуті  були  у  пишні  шати.
Стежина,  що  на  небо  їх  вела,
Через  болото,  кажуть,  пролягла.

І  сталася  пригода,  як  на  гріх:
Потрапив  у  багнюку  чоловік.
- Допоможіть,  панове,  майте  ласку!
Я  вам  за  те  віддячу,  їй-Бо',  красно.

Касян,  швидкий  у  справі  та  думках,
Зметикував,  що  забрудниться  так,
І  рідна  матір  (де  там  Богу!)  не  впізнає,
Та  й  одійшов  убік,  лишився  [i]скраю[/i].
Микола  ж  не  роздумував  про  те,
Яким  на  очі  Богу  попаде,  -  
Мерщій  в  болото  поміч  надавати.
Багнюка  чорна  забруднила  шати,
Але  на  те  Микола  не  зважає,
Він  чоловіка  врятувати  має,
Вже  у  бідахи  сил  не  стало  зовсім,
Лише  очима  порятунку  просить.

Поборсавшись  в  болоті  ще  хвилину,
Все  ж  вибралися  на  суху  місцину.

Касян  в  душі  сміється:  
- От  дивак!  
Тепер  до  Бога  він  потрапить  як?
Весь  чорний,  ну  чистісінька  Мара!
Мені  дістанеться  від  Бога  похвала.

А  що  ж  Микола?  Наче  так  і  треба,
Пішов  бадьоро  на  саміське  небо.

А  Бог  про  те  давно  уже  все  знав,
Між  хмари  подорожніх  виглядав.
Нарешті  –  рип!  –  і  перед  ним  постали
Ті  двоє,  що  по  лісу  мандрували.
Вклонилися,  присіли  на  ослоні.
- Скажи,  Миколо,  -  Бог  тоді  промовив,
Хіба  мене  ти  не  шануєш  зовсім,
Коли  такий  брудний  прийшов  у  гості?
- Пробач  мені,  те  сталось  випадково:
Мав  рятувать  людину  –  не  обнови.
- А  ти,  Касяне,  чом  не  забруднився,
Невже  в  цій  справі  осторонь  лишився?
- Йдучи  у  гості,  мав  бруднити  руки?
- Не  осягнув  моєї  ти  науки…
Лишились  руки  чисті  та  одежа  –  
Закону  Божого  порушилися  межі:
Своя  сорочка,  справді,  завжди  ближча,
Але  вона  ж  колись  тебе  і  знищить…

Тому  такою  буде  моя  воля:
Вшанують  люди  двічі  хай  Миколу  –  
Узимку  й  навесні.  Тебе  ж,  Касяне,
Раз  на  чотири  роки  хай  спом'януть.

Болото  з  рук  відмити  завжди  можна,
А  совісті  бруднити  нам  не  гоже…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628411
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 19.12.2015


ptaha

Навздогін ні про що не шкодуйте ніколи…

Переспів  поезії  А.Дементьєва

Навздогін  ні  за  чим  не  шкодуйте  ніко́ли,
Якщо  марно  чекати  сподіваних  змін.
Мов  нотатки  сумні,  все  минуле  –  до  коми!  -  
Підпаліть    -  хай  за  вітром  розвіється  дим.

Не  жалкуйте  про  те,  що  уже  відбулося,
Чи  про  те,  що  ніко́ли  не  станеться  вже,
Тільки  б  серце  болотом  липким  не  взялося  –  
Хай  надія,  мов  янгол,  його  береже.

Співчуття  й  доброти  не  шкодуйте  ніко́ли,
Навіть  хай  через    це  з  Вас  глузують  усі.
Хтось  у  генії  вибився,  хтось  –  в  прокурори,
Не  шкодуйте,  бо  в  кожного  біди  свої.

Не  жалкуйте  ніко́ли,  затямте:  ніко́ли  –  
Чи  кудись  Ви  не  встигли,  чи  рано  пішли.
Хтось,  можливо,  на  флейті  зіграє  чудово,
Але  пісню  із  Вашої  візьме  душі.

Не  шкодуйте  ніко́ли,  затямте:  ніко́ли  –  
Ні  змарнованих  днів,  ні  кохання  золи.
Так,  зіграв  хтось  на  флейті  чудово,
Але  ще  геніальніше  слухали  ви!

Оригінал  твору

А.Дементьев

Никогда  ни  о  чем  не  жалейте  вдогонку,
Если  то,  что  случилось,  нельзя  изменить.
Как  записку  из  прошлого,  грусть  свою  скомкав,
С  этим  прошлым  порвите  непрочную  нить.

Никогда  не  жалейте  о  том,  что  случилось.
Иль  о  том,  что  случиться  не  может  уже.
Лишь  бы  озеро  вашей  души  не  мутилось
Да  надежды,  как  птицы,  парили  в  душе.

Не  жалейте  своей  доброты  и  участья.
Если  даже  за  все  вам  —  усмешка  в  ответ.
Кто-то  в  гении  выбился,  кто-то  в  начальство…
Не  жалейте,  что  вам  не  досталось  их  бед.

Никогда,  никогда  ни  о  чем  не  жалейте  —
Поздно  начали  вы  или  рано  ушли.
Кто-то  пусть  гениально  играет  на  флейте.
Но  ведь  песни  берет  он  из  вашей  души.

Никогда,  никогда  ни  о  чем  не  жалейте  —
Ни  потерянных  дней,  ни  сгоревшей  любви.
Пусть  другой  гениально  играет  на  флейте,
Но  еще  гениальнее  слушали  вы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629904
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015


Серго Сокольник

ЦЕ- ТЕМА. Маленька поема

Видатного  покрою
Театру  куліси.
Їх  на  сцені  лиш  двоє.
Упала  завіса...
-Ти  пощо,  Катіліно?..
Терпець  увірвався...
Цезар  мертвий.  Та  стимул
Величний  зостався...
Нерозвинутий  логос
Сховай-но  подалі-
Гордо  напнута  тога,
Античні  сандалі...
Тібр  міліє  на  літо...
І  рідні  пенати
Вже  з  провінції  їде
Нерон  рятувати.
.............................
І-  жіночі  інтриги
Із  присмаком  тліну...
Театральність  віршів,
Що  читав  на  колінах...
...ти  не  думав  ніколи,
Як  кане  у  Лєту
Тих  віршів  однакових  
Папір  з  туалету,
"Мурмоталок"  незграбних
Кричуща  банальність,
Що  на  блюді  підноситься,
Мов  геніальність,
Наче  в  піку  тому,
Хто  проходив  крізь  ночі,
Хто  в  холуйську  тюрму
Заповзати  не  схоче,
В  кого  вірші  пориву  
І  спокою  різні,
Вітрогонно-стрімкі,
Гостролезо-залізні,
Мов  отримана  в  битві
Зі  стогоном  рана?..
Що  ти  бачив  в  житті,
Туголобий  баране,
Що  "під  Цезаря"  шився
Жіноцтво  любити?  
Ти  у  нього  повчився  б,
Що  з  ними  робити.
Їх  порив  шаленіти...
Ті  оргії  ночі...  
Після  битв...  Ти  кульбіти  
Робити  не  хочеш,
Бо  тобі  до  душі
Театральні  інтрижки,
Безталанність  віршів-
"Свіжоспечена"  книжка,
Безкінечно-нудна
Писанини  дурнЯ...
Цезар  глянув  би...
Плюнув...  Сказав-
РОЗМАЗНЯ.
Та  й  усе.  -До  клоаки
Закиньте  сувій
"Писознаків"!..  Та  він,
Як  нараз,  неживий.
"Братство"  Брутів-
З  скляними  очами  ворони
З  каламуті  каламус
Дарують  Нерону.
Їм  до  смерті  
Осанну  лабать  і  лабать.
............................
Щоб  померти,
Просить  доведеться  раба.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115121211894  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628212
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 18.12.2015


Серго Сокольник

Добрих снів!

 Добрих  снів!..  Твою  ж  мать!
 За  стіною...  "Замовити"  банду,
 Щоб  довіку  не  чуть,
 Як  на  скрипці  лаба  Шнеєрзон?!...
 Де  б  це  палицю  взять-
 Позбивав  би  голівки  трояндам,
 Що  шипів  не  стрижуть!..
 ...Та  неначе  ж  на  них  не  сезон...
 Віки  злипаються-  бай!
 Плюнь,  і  скоріш  засинай.
 Та  не  нервуй...  Це  пусте...
 Сонце  зійде  золоте...
 І  ти  побачиш,  як  змінився  світ...
 І  вже  нема  війни  з  десяток  літ,
 І  нас  турботливо  питають  депутати-
 Ми  не  набридли?  Може,  вас  обрати?
 І  ти  у  відповідь  всміхаєшся  мрійливо-
 Та  ну,  я  краще  відпочину  на  Мальдівах.
 Усе  населення  заможне  та  багате-
 Грошей  і  так  нема  куди  складати...
 У  двері  стук...
 -Тук-тук!..
 -Не  відмикається?  Ну-ну...
 Тобі,  доречі,  на  війну.
 Прокинувся,  солдате?
 Повістка  з  військомату!
 -Та  щоб  ви...  он...
 Здорові  всі  були!
 Останній  сон
 Доспати  не  дали...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115121101071

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627771
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 18.12.2015


Касьян Благоєв

ОСІННЯ ЛІЧБА


                                                                         А  кожна    осінь    –    віха    до      мети…
                                                                         А  на  землі  –  усе  таке  не  вічне!        (Л.  Кльосов)
*
       Ще  не  засвітилися  ранки  росами  та  прохолодою,  
ще  не  вкрила  першим  доторком  фарб  
майстриня  осінь  смарагдового  вбрання  літа,  
а  у  снах,  у  передчуттях  ваших  –  
бентежно-дивна  ця  пора…

       І  зринають  сполохані  думки  птахами  перелітними,
і  тривожать  серця  бажання  пізнати:  
           «Якою  ж  ти  будеш,  невідворотньо-неминуча,  
           перша  осене  поліття  мого?..  
           скільки  наміряєш,  
           що  від  щедрот  своїх  подаруєш?..»

       І  стане  лячно...  –  та  ви  захочете  взнати  про  неї,  
заглянути  у  наміри  її,
споконвіку  легковажної  і  мінливої  у  настроях  своїх
блудниці-повії,  вередливої,  бажано-незваної  –  
невблаганної  розпусниці  вашого  передзим’я...

       Я  заспіваю  вам  вітрами  її,
огорну  спокусами-туманами,
сльозами-дощами  буднів  щемних,
сонцем,  що  впокорилося  її  примхам,  
оманою  останнього  доторку  тепла.
І  передам  з  душі    відлуння  печалей  ваших
смаком  першого  поцілунку  її  
вересневому  ранку  і  вашому  сподіванню…

     А  вона  явиться  непрохано,  холодною  і  нахабною,
буде  примхливою  і  одноманітно  сірою,
в  самотності  смутку  ночей  
тривожитиме  снами-видіннями,
і  злякає  чорнотою  їх,  
і  передвістям  холоду  зими,
і  –  остання  –  буде  тривати  вже
до  кінця  днів,  долею  вписаних,
наміряних,  відпущених,  перелічених…
*                                          
           –  Не  дозволь  їй  такою  прийти  до  себе!  
           Не  впусти  таку  у  свій  час  і  душу,  
           сотвори  собі  ту,  якою  сам  захочеш  бачити  і  відчути,  
           у  багатстві  кольорів  і  фарб  її,  
           відчуттів,  настроїв  і  надій,  –
бо  це  ти  в  житті,  бо  це  твій  ще  час,    
бо  це  –  твоя  Осінь!
**  

(ранок  19-го  вересня.  по  двох  місяцях  забуття…)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627959
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 13.12.2015


Касьян Благоєв

Катрени, 59


*  вранішнє:  «богам?  –  за  що?!  все  поклоніння  –  Жінці!»

І  відчути  –  «Живу!»  –  в  її  погляді,  в  слові,  в  зітханні,
Кожен  доторк  кохання  прийняти,  як  долі  печать.
І  святим  небесам  за  любов,  за  чуттів  благодать
Заспівати  осанну  –  і  Їй  поклонитися  зрання!


*  на  весіллі  чужому:  «наречена  його,  ще  послухай…»

За  посвячення  долі,  Всевишній,  мене  не  картай:
Я  кохаю  цю  жінку  –  карай!!  –  але  я  зізнаюся:
«Я  любові  солодким  повітрям  від  неї  нап’юся  –  
І  скажу  перед  небом,  що  мав  тут  і  щастя,  і  рай!»


**  словам  і  понеділкам  твоїм…  (коханки  обіцянка)

«Дарувати  тобі  кожен  день-понеділок  я  буду,
Станеш  пестить  вуста  поцілунками,  лоно,  і  груди,
І  жадатиму  я  твою  плоть,  і  з’єднаюся  тілом!..».  
Обіцяла…  І  вірив  (наївний!):  ти  цього  хотіла!


**  і  це  її:  «з  чого  печаль?  –  нам  так  любилось  легко!»      

–  О,  не  питай  мене,  бо  що  я  відповім?!.    
Ми  до  байдужості  дійшли  в  сердечних  справах,
З’єднавши  хіть,  вогонь  кохання  і  забаву,  –  
А  я…  –  не  хочу  бути  спогадом  твоїм!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628279
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015


Черный Человек

Алісу більше не впізнати…

Бездоганно  складені  всі  речі,
Вишукані  страви  та  салати
Чоловічі  погляди  на  плечі
Так,  Алісу  більше  не  впізнати

Замість  шарму  маячні  Чешира
Дорогі  авто  та  діаманти
Серіальні  долі  –  справжнє  мило
Схоже  ти  програлася  у  фанти

Втрачені  безглузді  чаювання
Березневий  заєць  й  дивна  миша,
Герцогиня  та  її  прохання
Все  назавжди  приховала  тиша

Всі  гриби  однаково  смакують,
Наслідки  лише  від  алкоголю,
Гусениці  більше  не  дивують
А  в  душі  мереживо  із  болю

Так,  Алісу  більше  не  впізнати
Двадцять  п’ята  осінь  на  рахунку
Більше  не  спроможна  дивувати
І  не  має  до  казок  стосунку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625583
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 04.12.2015


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

АЛЕРГІЯ гумореска


Стрілись  нині  біля  ринку  Галя  і  Наталя:
-  Ти  чогось,  мені  здається,  враз  повніти  стала.
Певно,  все  ж,  їсиш  багато.  Трохи  більше  норми.
Щось  роби.  Бо  будеш  мати  досить  круглі  форми.
Та  їй  каже:  -  Знаю,  знаю.  Втім  про  це  лиш  мрію.
Не  повіриш!  Я  на  їжу  маю  алергію!
Все  хімічне.  Їсти  страшно.  Хоч  не  йди  на  кухню!
Я  від  їжі  не  повнію.  Я  від  неї  пухну.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608137
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 04.12.2015


Сокольник

Бажання

Чай  з  абсентом.  Не  спиться.  Це  мій  оберіг.
В  небі  трендом  зірниці  злітають  у  сніг,
І  гойдаючись  в  вічності  сплін-  корабель
Зазиває-  приплинь  до  незнаних  земель!..

Всім  дано  по  потребі.  Жалітись  не  слід.
Пролітає  у  небі  космічний  болід...
Загадаю  на  відблиск  його  у  вікні-
Хай  тебе,  мов  епіграф,  дарує  мені!..

Хай  він  стане  початком  роману  зірок.
Ми  його  для  нащадків  напишем  удвох,
Наших  зустрічей  таїн  розкритих  рядків,
Що  класичними  стануть  довіку-  віків.

Заметіль  колобродить-  паперу  сувій...
Ми  напишемо  повість  кохання  на  ній!
І  не  спиться...  Ця  ніч  не  скінчиться  ніяк...
Все  здійсниться.  Я  вірю,  зірнице  моя.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115120401214  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625979
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015


ptaha

Коляда пече калиту

Коляда  пече  калиту.
Жаром  бризкає  зорі  пічка,
І  парує  Місяцем  нічка  –  
Пахне  святками  за  версту.

Коляда  пече  калиту  –  
Божич-Сонцю  ворожить  долю
І,  замріявшись,  ронить  промінь
У  небес  холодну  пітьму.

Коляда  пече  калиту,
А  в  жупані  овечім  Велес
Шлях  на  Землю  промінням  стелить
(Чуєш  пружну  його  ходу?)

Коляда  пече  калиту:
Буде  свято!  Радійте,  люди!
Подарунки  розносить  людям
Велес,  граючи  у  дуду:

"Коляда  пече  калиту!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625903
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 04.12.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2015


Агидель

Сойду в твой сад



Уйду    легко…
Уйду  в  рассвет…  и  пусть…
По  комнатам  ты  мечешься  устало…
Но  я  к  тебе  из  ста  миров  вернусь…
Сойду  в  твой  сад  из  сотни  пьедесталов…

Приду,  когда  
Пресытишься  сполна
Игрой  миров…  и  святостью  Мадонны…
Увидишь,  как  исчезнет  вдруг    стена…
Почувствуешь,  как  рушатся  колонны…

Не  надо  -  ждать…
Не  надо  меня    звать…  
Пусть  ночь  черна…  и    все  осточертело…
Ты  только  -  приходи  в  тот  старый  сад…
Где  целовал  меня…  еще…  несмело…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586660
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 03.12.2015


Серго Сокольник

Притча про Правду. До сну

 Що,  не  спиться?  А  наче  ж  великі  такі...
 Розказати  вам  притчі  якісь  чи  байки?
 .................................................
 Кожній  хаті-  по  Правді  (а  Правда  ж-  Свята...)
 Тільки  Світ  у  Той  Світ  шкереберть  відліта
 Від  отруєних  слів,  мов  отруйних  комах,
 Що  розсілись  по  рИмах...  (чи  то  по  римАх?)))

 Від...  Та  далі  змовчу.  Бо  перелік  робить-
 Це  як  вірш,  що  писавсь,  аби  всім  догодить.
 Наче  й  розмір...  І  рими...  Й  метафори  є...
 Тільки  от-  нецікавий.  Пусте.  Нічиє...

 Ти  хоч  правду  колись  відрізняв  від  брехні?
 Чи  тобі  нецікаво?  Сказати  чи  ні?
 Правда  поряд  з  Брехнею  інакша.  Вона
 НЕ  ЯВЛЯЄТЬСЯ  НЕЮ.  Така  дивина...
 ..................................................
 Не  утнули?  Ну  що  ж...  Розкажу  ще  одну...
 З  нею  ввечері  краще  відходить  до  сну...
 ..................................................
 Пломеніє  від  свічки  вогонь  вдалині...
 Три  метелики  в  мороці  якось  нічнім
 Правду  всю  про  вогонь  забажали  пізнать,
 І  гайда  по  спіралі  навколо  кружлять!..

 Перший  мовив-  вогонь...  Він  сліпить...  Я  осліп!
 Другий  каже-  либонь,  він  пече!  Дайте  лід!
 Ну  а  третій  нічого  їм  не  відповів-
 Він  влетів  у  вогонь  і  миттєво  згорів.

 І  хотів  би  сказати,  та  вже  не  сказав,
 Бо  всю  правду  про  сутність  вогню  він  пізнав.
 Правди  хочеш-  за  прикладом  третього  дій.
 (не  до  ночі-  подалі  від  неї  радій...)
 ..................................................
 Щось  злипаються  очі...
 Все.  Спокійної  ночі!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115120301048

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625708
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 03.12.2015


Віталій Стецула

голубіюча хустина

голубіюча  хустина  
крила  на  плечах
ти  всеперша  всеєдина
Жінка-Птах

ходиш  плаєм  чиста  боса
вільна  як  огень
і  шовковиться  колосся
від  пісень

розливаєшя  мов  повінь
через  тіла  край
і  твойого  чару  повен
захмілілий  гай

калинових  снів  пестунка
кров  на  молоці
жереб  кидаєш  чаклунко
шлях  чи  манівці

невловима  невмістима
знаю  це  лиш  ти
все  що  істинне  незриме
дар  тебе  знайти

тож  шоб  диво  не  розвіять
я  не  доторкнусь
перелітна  моя  мріє
Діва-Чорногуз

голубіюча  хустина  
лиш  змахнеш  крилом
і  летять  видіння  сині
за  вікном

02.12.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625654
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 03.12.2015


Сокольник

Мираж

 Поля  засыпают  снега
 Колючими  звездами  света...
 Бредет  по  полям  наугад
 Мираж  отошедшего  лета,

 В  котором  ты  тайной  была...
 В  котором  надеждой  осталась...
 Иллюзией  нежной  тепла...
 Мечтою,  что  не  состоялась...

 Суровые  вьюги  идут,
 Мечты  покрывая  ознобом,
 И  я  по  колени  бреду,
 Увязнув  в  утраты  сугробах.

 Казалось,  что  счастье-  навек...
 Мираж  оказался  обманом.
 И  падает,  падает  снег,
 Бинтуя  душевную  рану.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115120101281

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625204
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 01.12.2015


Серго Сокольник

ЛЕГЕНДА ПРО ДОВБУША. Поема

Поема  написана  у  співавторстві  з  поетесою  Іриною  Лівобережною

 ПРОЛОГ
 Що  за  постать  стоїть
 Вдалині  від  людської  оселі,
 Наче  хвиля  тремтить,
 І  зникає  у  темряві  скелі?
 Це  фантазії  плід?
 Чи  відлуння  гірської  природи?
 Чи  одвічний  політ
 До  свободи  -  у  скруті  народу?
 Хто  ти,  Довбуше,  -  хлоп
 Чи  розбійник,  хоча  й  благородний?
 Доля  випала,  щоб
 Жив  ти  вічно,  Герою  народний.
 ..................................
 У  ПОШУКАХ  МОЛЬФАРА
 Не  флояри  приглушений  спів.
 Не  вітрів  завивання  і  чари…
 В  глибині  непролазних  лісів
 Віднайду  я  криївку  Мольфара.
 Стежка  вгору  крута  і  слизька.
 Над  потічком  місток,  наче  стрічка
 Ненадійна,  легка  та  хитка,
 Та  нема  що  втрачати  Марічці…
 Бо  коханий  пішов  в  небуття…
 Помирав  він  у  муках  пекельних.
 То  навіщо  –  без  нього  життя?
 Полонини  ридають  і  скелі.
 Вже  темніє…  Невже  не  дійду?
 Доведеться  ховатись  до  ранку,
 Колисати  болючу  біду,
 Та  ятрити  негоєні  рани  -
 Біль  душі…  Ай!  Провалля!  Усе!...
 Хто  це?  Звіром,  немов  блискавицею,
 Хто  мене,  безпорадну,  несе
 Очі  –  владною  сірою  крицею?…
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха*  примара?
 Із  глухих  часів  прадавніх
 Ти  живеш  і  нині
 Десь  в  Бескидах,  в  кожній  дАні
 Лісу  й  полонині.
 .................................
 *Багато  хто  споріднює  мольфарів
 зі  старослов’янськими  волхвами.
 Слов’янські  волхви  –  це,  можливо,
 карпатська  жрецько-шаманська  група
 кельтів  –  волохи  (галл.  Volcae),
 пов'язана  з  тотемом  вовка.
 .................................
 ЗУСТРІЧ  З  МОЛЬФАРОМ
 Він  дивився  на  мене.
 Здригалася  кожна  клітинка...
 Чорні  прядки  волосся  його
 Тріпотіли  під  вітром  Карпат,
 Ніби  кублище  змій…

 Він  дивився  крізь  мене…
 І  голос  пронизливий:  «Дзвінка?...
 Ти  прийшла  до  обійстя  мого
 Після  жаху  від  страт,
 По  отруту.  Брехати  не  смій!...»

 -Я  бажала,  бажала  шалено
 Коханою  зватися  жінкою.
 Я  позбулася  всього,
 Бо  стікали  і  доли,  і  гори
 Сльозами  журби…

 Ось  намисто  черлене
 І  талярів  срібних  торбинка.
 Проведи  мене  шляхом  –  до  нього…
 Дай  мені  забуття  мандрагори,
 Чарівник-ворожбит!
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха  примара?
 В  громовицях  і  стрімнинах
 Дримбу  твою  чути.
 Та  чи  можеш  ти  людину
 З  небуття  вернути?
 .................................
 СПОГАД  МОЛЬФАРА
 Як  пізнали  круті  гори,  наші  полонини
 Де  опришки  –  діти  лісу  -  стежками  ходили.
 Два  пістолі  за  чересом,  топірці  та  кріси,
 Танцювали  арканА  –  аж  луна  над  лісом!

 Ватажок  Олекса  Довбуш  знав  таємні  чари,
 Бо  колись  зустрів  хлопчина  чаклуна-мольфара.
 Величезні  каменюки  підіймав  він  легко.
 Із  корінням  вирвав  якось  молоду  смереку.

 Заговорений  був  легінь  дивними  словами:
 «Не  пролий  ти  кров  невинну.  Не  живи  з  жінками.
 Три  зернини  я  вкладаю  у  твою  правицю.
 Третє  слово  -  не  виказуй  нашу  таємницю»
 .................................
 КАРТИНИ  З  МИНУЛОГО:
 .................................
 ОЛЕКСА  ДО  МАРІЧКИ
 Стан  твій  гнучкий,  як  у  ласки,
 Коси  –  як  звивиста  річка.
 Вийди,  кохана  любаска,
 Вийди  до  мене,  Марічко!
 Стала  ти  сяйвом  зірниці,
 Прихистком  дикому  звіру…
 Знаєш  мою  таємницю,
 Та  як  собі  –  тобі  вірю.
 .................................
 НАОДИНЦІ
 Ах,  Марічко!  Які
 В  тебе  ніжки  стрункі...
 Як  купалась  ти  щойно
 У  вирі  ріки,
 Я  від  хіті  завмер,
 Все  тебе  виглядав...
 Йди  до  мене!
 І  ніжку  на  мене  постав!..
 Ох,  ці  ніжки...
 Вони  ж  чи  туди  завели?...
 Наче  ліжко,
 Нам  вранішні  трави  були...
 Чи  на  щастя
 Ми  разом,  а  чи  на  біду...
 Своєчасно
 У  хату  до  тебе  прийду!..
 ...........................
 СТЕФАН  ДЗВІНКА
 Ой,  Олексо,  дні  минулі,
 З  любкою  не  бути!
 Вже  скували  тобі  кулю
 На  загибель  люту.
 Тре  12  служб  над  нею
 В  церквах  відслужити,
 Щоб  з  наступною  зорею
 Вже  тобі  не  жити.
 Кулю  ту  налаштували
 Зерна,  і  пір’їни.
 Підла  зрада  підкладала
 Чорну  волосину
 Із  твого  чола,  опришку,
 Наймитовий  сину!
 Я  звільнюсь  від  тебе  в  ліжку,
 Від  ярма  й  данини!
 .................................
 ...Сиплеться  порох  по  люфі...
 ...Серце  п"яніє  від  люті...
 -Ти  за  Дверима,  Олексо?
 Скоро  відійдеш  далеко...

 Сивий  від  пороху  дим...
 Будеш  повік  молодим...
 Хочеш  Марічки?  Тримай
 Кулю!  У  вічність  рушай!!!...
 .................................
 ОСТАННЯ  ЗУСТРІЧ
 -Тебе  я  кликала,  коханий  мій,
 Бо  бачу  снів  тривожний  плин:
 Стікаєш  ти  страшною  раною,
 Під  деревом,  де  сам-один,

 Без  зброї…  гавкіт  наближається
 Собачий…  Стефан  –  на  чолі…
 -Дурниці  щось  тобі  ввижаються!
 Немає  зброї  на  землі,

 Такої,  щоб  завдати  шкоди  нам!
 Хай  навіть  дідьк-о  на  чолі!..
 Отак  життям,  мов  лезом  ходимо...
 Усе  блукаємо  в  імлі...
 ......................................
 ...Давно  несу  я  смерть  панам,
 Не  проливаю  кров  невинну,
 Та  тільки  ти  –  моя  провина…
 Чи  ж  ця  любов  зашкодить  нам?
 Повір  мені,  моя  єдина…
 .................................
 НІЧНИЙ  ВІЗИТ  ДОВБУША
 -Ти  за  дверима,  чи  любка?
 Най  поговорим,  як  люди?
 Ходять  чутки  у  громаді:
 Стефан  –  причетний  до  зради?
 .................................
 Не  врятує  дивний  звір,
 Що  сидить  у  грудях…
 Гей,  Олексо,  сину  гір,
 Кара  тобі  буде!

 Бо  багатства  не  беріг,
 Щедрий  будь  до  кого,
 А  кохання,  як  на  гріх,
 Зажадав  чужого...
 ................................
 ОСТАННІ  ХВИЛИНИ
 ...Куля  пробила  плече.
 Кров  безупинно  тече.
 Сутінки  стали  густими…
 Де  ж  ви,  мої  побратими?

 Бартка  з  пістолями  –  вам!
 Ніц  не  віддам  ворогам.
 Куля  –  відплата  за  хіть…
 В  гори  мене  віднесіть!..
 .................................
 Буде  зі  мною    розп’яття
 В  ніч,  коли  знято  закляття…
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха  примара?
 Бачиш  вглиб  і  бачиш  ввись
 Ти  завжди  далеко…
 То  чому  ж  не  зупинивсь
 У  той  день  Олекса?
 .................................
 МОЛЬФАР  ТА  ДЗВІНКА
 -Що  ж...  -  задумливо  мовив  Мольфар  -
 Дивно  склалось...  А  може  -  не  склалось
 У  Олекси  життя...  Щедрий  дар,
 Бачу  дав  я  даремно.  Так  сталось,

 Що  не  зміг  попередити  я
 Вашу  зустріч,  що  долею  стала.
 Дзвоном  стало  останнім  ім’я,
 Що  дзвенить...  Що  у  серце  запало.

 Як  я  врізав  йому  три  зерна
 У  долоню,  поставивши  захист,
 Знав,  що  згуба  для  нього  одна  -
 Буть  коханням  охопленим  навхрест...

 Не  по  тебе  прийшов  він  у  світ.
 Не  для  пестощів  згуби  хмільної.
 Він  змарнілий  людський  родовід
 Мав  полити  живою  водою,

 Чи-то  кров’ю  зажерливих  псів,
 Що  народ  наш  щоденно  терзали,
 Наших  гір,  і  річок,  і  лісів
 Хазяями  облудливо  стали!

 Він  надію  народу  надав!..
 А  загинув,  мов  зрізаний  колос...
 ...і  здригнувся,  неначе  упав,
 у  Мольфара  від  розпачу  голос.

 Хочеш,  Дзвінко,  отрути?  Бери.
 Мандрагора  сльозою  стікає.
 Це  останні  Мольфара  дари.
 Йди  до  Нього.  Мерщій!  Він  чекає!..

 ...і  як  Дзвінка  отруту  взяла
 Що  зведе  її  вмить  в  домовину,
 Був  Мольфаром  задуманий  план...
 Знов  у  нього  в  руках  три  зернини...
 .................................
 ...Десь  простує  Дзвінка  боса...
 Там  трава  м"яка...
 Ноги  змочені  у  росах...
 І  в  руці  рука...
 І  голівку  похилила
 На  ЙОГО  плече...
 ..Не  віднайдена  могила,
 Де  ріка  тече,
 Де  смереки  над  водою,
 Наче  вояки,
 Налаштовані  до  бою,
 Стали  край  ріки...
 Сірий  камінь  під  горою,
 Вкритий  тліном  чар,
 І  неспішною  ходою
 Йде  туди  Мольфар...
 Три  зернини...  Поцілунок,
 Міць,  гаряча  кров...
 Так  освячений  дарунок
 Оживає  знов.
 .................................
 ЕПІЛОГ
 Рвуться  в  серці  кайдани  -  дивись!
 Пломеніють  майдани  -  дивись!
 Революція  дзвонами  б’є!
 За  свободу!  За  щастя  своє!

 Задум  втілив  карпатський  Мольфар.
 Три  зернини  -  опришкові  дар  -
 Повернув.  І  вживив  у  серця...
 ...Як  тобі  боротьба  до  лиця,

 Український  народе-герою!
 Ти  за  Волю  готовий  до  бою.
 Зріє  часточка  Довбуша  в  нас,
 Бо  порив  до  Свободи  -  не  згас.

 Ми  йдемо.  Бо  майбутнє  нас  кличе!..
 .................................
 ...А  у  Довбуша  мужнє  обличчя...
 ...А  в  Марічки  постава  струнка...
 Поміж  гір  протікає  ріка,

 Понад  нею  місток  чарівний
 Де,  як  цвіт  розквітає  нічний,
 Душі  поряд  Олекси  й  Марічки…
 Та  далеко...  У  вічності  річка…  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115112811204

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624640
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 29.11.2015


гостя

Допоки пливуть… тумани…



А  краще  мовчи…
Не  розказуй  усім  світам…
Тихіше…в  пів-звуку…  а  краще-ніде  й  нізащо…
Опівніч…  торнадо…  спустошливий  смерч…  Сезам…
Вуста  привідкриті…  
   дочка  непролазних  хащів

Сміялась  до  тебе…
І  очі  відтінків  весни
Зливались  з  твоїми  всіма,  що  не  є  кольорами…
Лише  не  кажи,  що  ти  завжди  боявся  пітьми…
Лише  не  кажи,  
   то  єдина  хвилина  між  вами…

Бо  зникне  у  росах…
До  сонця  розчиниться  мить…
Бо  очі  наврочать…  чар-зілля  її  -  отрава…
Не  треба  боятись  –  до  ранку  усе  відболить…
Благаю,  мовчи…
     хай  говорять  за  тебе  трави…

Де  зоряні  плеса…  
Черемха  світанками  снить…
Піддайся  спокусі  –  хай  водить  тебе  світами,
Хай  квітка  дурману  сьогодні  тебе  спопелить…
Допоки  –  опівніч…
     допоки  –  пливуть...  тумани.......

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624649
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 29.11.2015


Циганова Наталія

…до после – от прежде…

Я  от  Бога  росла,  прорывая  собой  плоть  земли.
Я  ползла  вертикалью  по  мёртвому  древу  осины.
Я  глотала  свет  солнца,  как  в  порт  горизонт  –  корабли.
Я  жила  вдохновением  первого  в  мире  мужчины.
Я  не  чахла  в  безводие  и  дозревала  под  ложь.
Я  полопалась,  соком  кровавым  асфальт  орошая.
Я  раздво…  я  разтроилась  тем,  кому  так  невтерпёж
наблюдать,  купажировать  вдох  одного  урожая.
Я  легка  и  жестока.
Я  былью  бродила  на  дне.
Я  никем  не  изведанная…  
от  глотка  –  до  надежды.
Я  всегда  нахожусь  в  мной  рождённом  достойном  вине…
в  непроцеженном  тёмном  осадке…
до  после  –
от  прежде…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624679
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015


Любов Ігнатова

Застуджена осінь

Небо  залите  оловом... 
Хмар  поминальне  коливо *
Вітер  несе  розхристаний 
В  далеч  опалолистяну... 
       
День  розговівся  мОросом... 
Півнячим  рветься  голосом 
Вранішня  тиша  ватяна, 
Зночі  дощами  латана... 
       
Сніда  пташА  калиною... 
Замість  плаща  -  рядниною 
Плечі  покриті  Осені, 
Сіротуманноросяні;

Всі  черевички  зношено  - 
В  зиму  шкребе  калошами, 
Хлюпа  тихцем  калюжами 
Стомлена  і  застуджена... 


*  Ко'ливо  -    поминальна  обрядова  страва,
 готується  із  поламаного  печива,  залитого  узваром  
чи  солодкою  водою.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621971
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Черный Человек

Перворожденной снежинке…

Остановите  время,  дайте  насладиться
Безупречностью  перворожденной  снежинки
Холодной,  как  взгляды  капризной  девицы
Шикарным  шедевром  небесного  рынка

Такой  незаконной,  в  тотальную  осень
Почти  не  похожей  на  самоубийцу
Родной  для  таежного  царства  из  сосен
Заморской  диковинкой  для  аравийца

Бессмысленной  жертвой  зимнего  чуда
И  первым  желаньем  из  Нового  Года
Она,  как  любовь,  взялась  ниоткуда
Родилась,  сбылась  и  вышла  из  моды…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624585
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Наталя Данилюк

Мати гойдає колиску…

[img]http://stud.udpu.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/foto2.jpg[/img]

Мати  гойдає  колиску,
Наче  безмовну  труну…
Місяць  в  надщерблену  миску
Глипа  крізь  шибку  мутну.

Голос  тремтить  від  утоми  –
Боже,  як  тягнеться  час!..
В  чорний  застуджений  комин
Протяг  хрипить  парастас.

В  хаті  нетопленій,  наче  
В  темному  по́гребі,  тхне.
“Бач,  і  дитина  не  плаче,
Схоже,  заснуло,  чудне!..

Добре,  бо  їсти  не  просить…”  –
Скривилась,  квола,  страшна…
Жалять  морози,  мов  оси,
Пружну  мембрану  вікна.

Боже,  як  тягнеться  спокій  –
Зв’я́зки  тріщать,  мов  нитки…
Блимають  зорі  високі,
Як  поминальні  свічки.

Не  пережити  все  лихо,
Не  осягнути  сповна!..
В  хаті  поскрипує  стиха
Хворим  суглобом  труна…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624441
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Віталій Стецула

Буддених слів пилюка брудно-чорна

і  вугіль  з  наших  тіл  цвістиме  чорним  квіттям,  
задзвонять  в  моє  серце  джагани  в  копальні.
Б.-І.  Антонич

Буддених  слів  пилюка  брудно-чорна
Йому  щодень  горлянку  хижо  рве,
Щоб  привідкрити  тайну  непідробну
Поету  треба  стати  шахтарем.

І  день,  і  ніч  співучий  камінь  коле,
Попід  склепінням  котиться  луна,
Його  знаряддя  з  криком  болю
Палючі  іскри  в  безмір  виверга.

І  каже  хтось:  "Замкнутися  у  штольні
Абсурд,  то  ж  саморобная  труна"
Але  сонм  прагнень  завше  невпокорних
У  скелю  серце  дужче  ще  вганя.

Пробити  б  цей  благенький  підмурівок,
Щоби  дістатись  Всесвіту  нутра,
Немає  в  ньому  зачину  й  кінцівок,
Матерії  лиш  первородна  глибина.

Вже  прорізи  в  породі  рівчаками,
Не  янголом,  а  вороном  став  сам,
Та  не  відступить,  буде  бить  й  дзьобами,
Хоч  би  й  у  серці  плавився  вольфрам.

Аж  ось  скришалася  міцна  завіса,
І  хаос  вирививається  ключем,
Усе  в  нім  змішане,  як  рай  із  бісом,
Тріумф  із  розпачем,  любов  з  мечем

Враз  спалахне,  застигне  в  камінь  вутлий,
І  часопростору  зашиється  діра,
Так  згине  він,  та  віршем  -  куснем  вуглю-
Нащадок  буде  мрії  зігрівать

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624157
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Любов Ігнатова

Чом ти знов не спиш, моя тривого…

Чом  ти  знов  не  спиш,  моя  тривого? 
Чом  шкребеш  на  серці  пазурами?.. 
Розійшлись  із  осінню  дороги, 
Встелені  промоклими  вітрами... 
       
Хтось  у  небі  розтрощив  клепсидру  - 
Час  водою  котрий  день  стікає... 
І  мугиче  пісеньку  нехитру 
Ліс  безлистий  -  сторож  виднокраю... 
       
Чи  зима  тривожить  мою  душу? 
Чи  туман-  обманщик  і  нероба? 
Чи  то  знов  піщаний  замок  рушить 
Недовіри  здавнена  хвороба? 
       
Чом  же  ти  не  спиш,  моя  тривого? 
Чом  на  серце  каменем  лягаєш,  
Сиплешся  думками  на  підлогу,
Котишся  по  снах  моїх  курАєм?..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623730
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.11.2015


Серго Сокольник

Остров Мертвых. Маленькая поэма

...Я  подумал  с  тоской-  что  случилось  со  мной?..
 Я  был  ранен...  А  может,  и  просто  больной...
 Словно  плесом,  сознанием  стлался  туман...
 Я  увидел!..  Разбился  со  звоном  стакан!!!..

 ...Остров  Мертвых-  здесь  время  повернуто  вспять...
 Остров  Мертвых-  доплыть?  Долететь?  Дошагать?
 Из  обломков  фантазий  восстал  наяву,
 И  к  нему  я  на  утлой  лодчонке  плыву...
 ..............................................
 ...И  плесо  широкой  безбрежной  реки...
 И  посох  того,  чьей  коснешься  руки,
 Когда  он  поможет  на  землю  сойти...
 Окончен  твой  путь.  Дальше  нету  пути.
 ..............................................
 ...Он  смотрит  пустыми  глазницами  окон,
 Как  в  душу  глаза...  Словно  бабочка  в  кокон
 Желает  вернуться,  избегнув  полета.
 Как  будто  тебе  потаенное  -КТО  ТЫ?-

 Желает  задать  наводящий  вопрос
 С  ухмылкой...  Да  только  все  это  всерьез-
 Таинственность  входа  с  подобием  свеч...
 А  может  быть-  выхода?..  Места  для  встреч?..

 И  мучить  не  будут  фантомные  боли
 По  тем,  кто  ветрами  развеяны  в  поле...
 Чьи  души  касаются  вечером  сизым...
 Склоняясь,  дрожат  на  ветру  кипарисы...

 Да  нет  же!..  Собрать  свою  волю  в  кулак!..
 Смыкаются  вежды...  Здесь  что-то  не  так!..
 Проснуться  скорей  от  кошмарного  сна!..
 Да  только  я  стал  забывать  имена,

 Которые  в  памяти  ПЕРВОЙ  ВЕСНЫ...
 Верните  мне  память!..  Верните  мне  сны!..
 Как  ХОЛОД  ТЕПЛОМ  разлилсЯ  по  душе...
 Я  дома.  Скорей  бы  согреться  уже...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115112400961

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623473
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 25.11.2015


Серго Сокольник

Космічна мандрівка. Дитяче

Вірш  створений  у  співавторстві  з  поетесою  Уляною  Задарма  (Надією  Капінос)

...я  бував  в  Антарктиді...  Я  у  джунглях  бував...
На  диванній  подушці  я  Гольфстрім  пропливав...
Переходив  я  Альпи...  Еверест  підкоряв...
В  водоспад  Ніагарський  з  табурету  стрибав...
Всі  здолав  я  маршрути...  Під  столом...  На  стіні...
Хай  нарешті  підкориться  й  космос  мені!
.................................................................
А  у  космосі  страшно...  А  у  космосі  темно...
В  кораблі  я  космічнім  лечу  недаремно...
Як  не  Місяць,  то-  Марс...  Долечу  й  до  Урана...
На  посадку  команду  давати  ще  рано...
Мабуть-  сів...  У  щілину  повітря  вдихаю...
Пахне  милом  чомусь...  Хочу  пить...  -Мамо,  чаю!
Марсіанин  рудий  заглядає  у  очі...
Я  для  нього  прибулець...  Дружити  не  хочеш?
Очі  в  нього  зелені  горять...  Чую-  НЯВ!!!
Чи  на  запах  варення  прийшло  кошеня?
Ой!  Обличчя  знайоме!  І  в  ілюмінаторі
Бачу  руку  із  чайною  чашкою  матері.
-Синку,  треба  давно  мені  пральна  машина!
Долетів?  То  вилазь.  Обережніше,  сину,
Бо  стрічають  тебе  незнайомі  світи-
Де,пробач,  прочухана  отримаєш  ти.
Бо  в  інструкції  сказано  -  чемно  і  гречно-
Що  у  пральній  машині  не  зовсім  безпечно
Вирушати  у  мандри  з  земної  орбіти...
Що?...  Застрягла  нога?  Обережніше!..  Квіти!..
Випий  чаю,  і  гратись  іди  з  кошеням!
Ох!  Скафандри  перу  чи  не  кожного  дня!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115112411110  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623700
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 25.11.2015


Серафима Пант

Не шукай ти, душа моя, істину

Не  шукай  ти,  душа  моя,  істину,
Не  торуй  собі  болісний  шлях:
Ця  стежина  є  надто  тернистою  –
Голоплеча,    до  болю  де  страх?
Обморозиш  байдужістю  рученьки,
Личко  біле  закоптить  брехня,
Буде  спрага  пізнань  тебе  мучити,
Крізь  туман  побредеш  навмання.
Будеш  стукати  в  двері  зачинені  :
«Голодранка!»-  з-за  муру  назвуть.
Від  добра  ти  прийшла  в  світ  цей  імені  –  
На  добро  часто  зверхньо  плюють.
Залишайся  в  теплі  повсякденності  –
Час  приспить  неприборкані  сни.
Ступінь  звички,  повторений  в  ен-ності,
Заблокує  тремтіння  струни.
Не  шукай  ти,  душа  моя,  істину…,
Та  не  я  твій,  а  ти  –  голос  мій.
За  тобою  іду,  променистою  –
Тільки  плечі  у  тернах  прикрий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623144
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


ptaha

Графіті

Я  беру  вуглинку  й  малюю  тінь
Від  будинку  (більше  його  нема),
Силуети-контури    поколінь
Біля  неіснуючого  вікна.

Хоче  сніг  присипати  вуглеслід,
Та  тепла  лякається  ще  зима.
Я  малюю  вигин  колишніх  віт,
Хоч  садка  вишневого  вже  нема.

Стерлися,  мов  гумкою,  всі  стежки.
Навесні  білітиме  ковила.
Підпишу  малюнок:  "Мої  степи,
Де  в  о  н  а  проходила"…  
Чи  пішла?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623060
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Серго Сокольник

Трістан і Ізольда. Повернення ( 16+ )

Ні,  Ізольдо.
Не  всьому  призначено  строк.
Неприкольно,
Коли  до  ненависті  крок
Від  любові
Без  пані  робитиме  пан.
Скинь  покрови!-
Вернувся  до  тебе  Трістан.

Він  блукав
Довгий  час  у  чужій  стороні,
По  містах,
Що  на  мапах  не  знайдені,  ні.
Ночував
У  байдужо-холодних  хатах,
Тамував
І  бажання,  і  втому,  і  страх.

Ми,  Ізольдо,
Удвох  крок  назад  відійдем
По  стежинах,
Що  з  ночі  стікають  у  день,
Мов  волосся
До  п"ят  із  оголених  пліч...
Ми  вернЕмось  
Назад,  в  ТУ,  омріяну  ніч,

Де  у  небі
Кричала  тужливо  сова,
Де  я  тебе
Жагою  на  згин  напував,
Де  ти  тіло
Мені  дарувала  своє,
Що  горіло
Від  шалу.  І  це  навзаєм...

Це  єднання
Ми  зараз  повернем  собі,
Бо  кохання,
Цей  з  присмаком  солоду  біль,
Не  проходить.
Крізь  попіл  палає  вогонь...
То  ж,  Ізольдо,
Торкнися  губами  долонь

Ти  Трістана,
Що  з  мандрів  до  тебе  прийшов...
Наостанок...
А  далі-  все  знову  і  знов...
Скинь  покрови!..
Розпалим  вогонь,  що  не  згас...
Від  любові  
В  ненависть  іти  нам  не  час.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115112100197  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622680
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


уляна задарма

Дитячий детектив


Вірш    створено    у    співавторстві    з    поетом  Серго  Сокольником

...Неймовірно...нереально!..    несподівано!..    і    -факт!
Загубив    СЛОНА    у    спальні    мій    забудькуватий    брат...

Це    жахливо!    Неможливо!    Загубився    -    ну    хоч    плач!-
Це    ж    не    кісточка    від    сливи...    Гудзик...    Пензлик...    Жуйка...    Мяч...

Цвяшок...корок...    чи    монета...    Зник    безслідно,наче    сон
Не    батончик...не    котлета...    не    дрібничка    -    сірий    СЛОН!

Ось    чому    з    самого    ранку    ми    із    братом    -    я    та    Гриць-
В    славнозвісні    слонознавці    -    детективи    подались...

Гриць    шукав    на    підвіконні...    На    полиці...    На    столі...
На    балконі...    У    вазоні...    Та    під    ліжком    на    землі...

Може    СЛОН    заліз    у    тумбу?    За    диван    в    щілину    впав?
Повзав    Гриць...    Жував    я    гумку...    Міркував    і    керував...

Тут    прийшла    сестричка    Настя:    Я    -    майбутній    детектив!
Я    зніму    відбитки    пальців    у    того,    хто    це    зробив.

Ще    й    пройдете    тест    розумний    на    детекторі    брехні!
(Щось    від    цього    трохи    сумно    стало    й    брату,    і    мені...)

Детективів    забагато,    а    злодюжка-    чи    не    ти?
Хтось    же    мав    слона    з    кімнати...    хоч    у    штанях    пронести?

Нумо-    виверніть    кишені!    Все    складаєм    на    столі!
Гляньте,    що    це???    Величезна...    сіра    грудка...    пластилін!..

Ось    де    зник    ваш    слон,    \"забудьки\"!    Розчавили?    Та    дарма...
Виліпіть    нового    хутко!    Складу    злочину    нема.

А    у    мене,    детектива,    ще    багато    нині    справ-
Там    на    кухні    хтось    сметану    і    кота    Степана    вкрав...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622763
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Серго Сокольник

Жребий

Что  ты  скроешь,  
Закрыв  свою  дверь  на  засов?
Черный  поезд
Сорвалсяя  давно  с  тормозов,
И  летит  под  откос
Сквозь  осеннюю  тьму...
...Наводящий  вопрос-
На  Дамаск?..  На  Бахмут?..

Адским  ликом
Зияющий  фронт  или  тыл.
Детский  крик
В  материнской  утробе  застыл.
Ведьмин  глаз,
По  наклонной  катящийся  в  Ад...
Пробил  час,  
И  ничто  не  вернется  назад.

Всуе  млея,
Материю  ночи  виня,
Будь  смелее
В  преддверии  Судного  Дня.
Мира  мрак-
Он  сейчас  рассыпается  в  прах.
Это-  страх.
Медный  привкус  его  на  губах.

Чет  иль  нЕчет.
На  жребий  смелее  смотри.
Дверь  навстречу
Летящей  судьбе  отвори.
Это  строго-  судьба.
Сделай  шаг  за  порог.
За  порогом-  "Бабай"
Под  названием  РОК.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115111800680  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621932
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 18.11.2015


Наталя Данилюк

Бувають дні…

Бувають  дні  –  важкі,  німі  і  сірі,
Коли  душа  не  видасть  і  рядка,
І  стільки  бруду  затхлого  в  ефірі,
Що  мимовільно  тягнеться  рука
Повимикати  все  і  всіх  до  біса!..
І,  застрибнувши  у  старий  трамвай,
Пливти  собі  артеріями  міста,
Сигнал  зими  ловити  на  wi-fi.
І  думати,  що  все  мине,  що  грудень
М’яким  котом  на  лапах  підповзе
І  все  оте  роз’ятрене  остудить…
Що  в  кучугури,  як  в  легке  безе,
Позагортає  враз  буденні  драми,
Густим  вапном  забілить  сіре  тло…
І  ти,  мороз  хапаючи  вустами,
В  повітря  видихатимеш  тепло…
І  зупинившись  десь,  біля  кав’ярні,
Заливши  у  гортань  бразильську  ніч,
Збереш  у  жмуток  мрії  всі  примарні,
Новому  дню  поквапишся  навстріч.
Відчуєш,  як  за  кліткою  грудною
Надія  ворухнулася  –  жива!
Як  тихо,  невідчутною  ходою,
Крадеться  дух  пресвітлого  Різдва...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Серго Сокольник

Мы расстались

Горы  с  плеч.  Мы  расстались  с  тобою.
Так  устроена  жизнь.  Позади
Радость  встреч  на  вокзале,  и  ноет
Память  сердца  тоскою  в  груди...

Боль  разлуки  осенние  ливни
Смоют  в  будней    устроенный  лад,
Но  без  муки  прошедшей  счастливей
Наша  жизнь  никогда  не  была  б...

Без  зашторенных  тайны  покровом
Наших  нежных  свиданий  и  встреч...
Дай  же  слово,  прощальное  слово
В  сердце  таинство  встречи  беречь.

Это  НАШЕ  дано  лишь  немногим.
И  ведут,  исповедуя  грусть,
Вдаль  дороги,  дороги,  дороги...
Я  вернусь...  Непременно  вернусь.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115111512351

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621370
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Анатолій В.

Вірш без відповіді…

Як  дійдеш  до  межі  за  якою  лише  невідомість,
І  втрачаєш  контроль  між  реальністю,  мріями  й  сном,
Що  підкаже  тобі  твоє  серце,  твоя  підсвідомість?
Заховатись,  чи  зникнути  -  наче  туман  за  вікном?

Коли  втрати  боїшся  —  її  підсвідомо  чекаєш!
І  той  страх  то,  мабуть,  що  початок...  Початок    кінця?..
Із  цим  жити  ще  важче,  як  все  розумієш  і  знаєш,
А  позбутися  страху    не  можеш...Де  вихід  з  кільця?

Я  дійшов  до  межі  за  якою  немає  законів,
За  якою  ховається  вибір,  а  він  не  простий,
І  думки  не  встигають  за  розумом  —  загнані  коні...  
І  ніхто  не  розкаже  мені    де    той  вихід  знайти!    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621160
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


гостя

Ой… лелечку…



Ціна  сходинки  –
Перейти  межу…
На  терезах  моїх  –  дві  шальки  болю…
Два  відчаї…  і  я  в  поля  біжу,
Де  почуття  
   ще  ловить  мережу…
(…  пливуть  вінки,  ой  леле,  за  водою…)

І  ти  стоїш  –
Дві  часточки  вини…
Два  келихи  в  руках  напівпорожні…
Горять,  неначе  дикі  бур”яни,
Серця,  що  покохати
       неспроможні…
(…  ой  леле!..    ніби  трави  придорожні…)


Ціна  сходинки  –
Сонячний  притон…
І  на  плечі  моїм  гніздиться  сокіл…
Той,  що  завжди  приходить  у  мій  сон,
Як  серце  ловить
   ночі  камертон…
(    …ой,  лелечку!!!....  спустошене  -  на  попіл…)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616737
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 14.11.2015


гостя

Горить свіча…

Торкнешся  вуст…
У  чому  тут    печаль?
Коли  дощі  ідуть  не  погодинно…
Коли  дощі…  зніми  скоріш  вуаль
із  вуст  моїх…
   гірчитиме  полинно

Сполохана  
оголеність  плеча…
(які    вітри  знялись  на  кладовищі…
Які  вітри!…)  в  мені  горить  свіча…
Лише  -  свіча…  
   рука  ковзнула  нижче…

В  сади  ліан.
В  суцвіття  орхідей.
В  безодню  вод,    якої  не  напитись.
П'  янке  вино  пролилось  між  грудей…
Дощі…  дощі…
 чи  зможеш  зупинитись?

Ще  біль  –  не  наш…  
Ще  тиша  -  нічия…
Ще  не  знайшли…  не  розіп'  яли  люди…
Іще  не  час…  не  час!  горить  свіча.
Горить  свіча…
   і  плавиться    на  груди…………….



 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617456
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 14.11.2015


гостя

А ти… ще ніхто…

А  ти  ще  –  ніхто…  
Ти  –  ніде    і  ніяк…  ще  гостро
вчувається  запах  знайомий  сосни  і  кедра…
Та  хвиля  виносить  тебе  вже  на  дикий  острів…
Ти  просто  лежиш…  
   проростає  пісок  крізь  ребра.

Це  знову  –  твій  шлях…
Лиш  спіралі  виток…  і  кості
твої  хтось  збере  на  уламках  розбитої  шхуни…
Ти  просто  лежиш…  і  впускаєш  у  серце  острів...
І  бриз  океанський…
     і  вітер  його…  і  дюни…

І  дихає  в  шию  
тобі  цей  чужинський  простір...
У  тебе  -  ні  дому,  ні  імені,  ані  одежі…
А  завтра  –  міста  змуруєш  до  свого  зросту.
Відпустиш  у  небо
     свої  вавілонські  вежі…………………




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620546
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Владимир Зозуля

Старые… странные вещи

Мир  зазеркалья  души…
Блики…  неясные  тени…
В  мутных  стекляшках  дрожит
Множественность  отражений…

Что-то  среди  миражей
Встало  из  памяти  давней
И  предлагает  душе
То,  что  разбросано  –  камни…

Вынут  из  чрева  трюмо
Круглый  рассохшийся  ящик.
Символ?..  а  может  само
Прошлое…  здесь  в  настоящем?..

На  полировке  стола
Мамины  старые  вещи…
Все,  что  она  нажила…
Грудкой…  темнеет…  и  блещет…

Дар  для  душевно-скупых!..
Щедро…  и  без  сожаленья…
Жест  одинокой  судьбы
Из  темноты  и  забвенья.

То,  что  (и  недруг  и  друг…
Все…)  не  приемля,  забыли,
Распространяет  вокруг
Запах  лаванды…  и  пыли.

Грубый  цыганский  платок…
Туфель  неношеных  пара…
(Всё  и  не  так…  и  не  то…
Отдал  бы,  кажется,  даром)

Ленточки…  пуговки…  нить…
Фото  в  железной  оправе…
(Как  я  могу  их  любить?
Разве  забыть  я  не  вправе

То,  что  любить  я  не  мог?)
Старости  странные  вкусы  –  
Красную  пару  серег…
Яркие  желтые  бусы…

Я  не  могу…  не  хочу…
Больно…  не  надо…  не  надо…
Пудра  в  коробке…  чуть-  чуть…
Тюбик  засохшей  помады,

И  в  довершенье  всему
Брошка  –  стекляшечный  камень…
Но…  почему?..  Почему...
Я  их  целую  руками?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618543
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 13.11.2015


Владимир Зозуля

Так бывает

Так  бывает…(может  это  странно?),
Что  душа,  как  будто,  не  такая…  
Клонится  надорванным  тюльпаном
Лепестки  всё  ниже  опуская.
Так  бывает  муторно…  безлико…
Что  от  вечности  и  до  мгновенья,
От  хрипящей  немоты  до  крика
Наполняет  душу  черной  тенью.
Так  бывает…  и  ничто…  и  нечто…
Ты  мудрец...  и  будто  сумасшедший...
Говоришь  так  коротко  о  вечном
Путая  грядущее  с  прошедшим,
Не  сдержав  в  себе  обет  молчанья,
Ведь  молчать  уже  такая  мука,
Говоришь  всё  тише  и  печальней,
В  пустоту  протягивая  руку...
...
Да…  бывает…  черное  на  белом…
А  бывает  белое  на  черном.
Мальчик  на  асфальте  пишет  мелом
Первое  признание  девчонке.
Сверху,  улыбаясь,  смотрят  люди,
Чувства  мелом  сыплются  с  ладони…
Мальчик  подрастет…  и  все  забудет.
Девочка?..  Нет…  и  она  не  вспомнит.
Так  бывает…  что  же  тут  поделать?
Люди  отвернувшись,  спрячут  лица.
Все  пройдет…  кому,  какое  дело,  
Что  оно  уже  не  повторится?..
Что  в  пути  от  капища  до  Храма
Пустота…  вне  рая…  и  вне  ада.
Что  внутри  все  спалено  до  грамма.
Так  бывает…  так  бывает  надо,
Чтобы  было  на  душе  не  вдосталь,
Поровну  не  разделивши  с  вами,
И  чтоб  так  мучительно-непросто
Это  было  выразить  словами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619303
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2015


Віталій Стецула

Я не маю вже стелі, не маю й цеглини в стіні

Я  не  маю  вже  стелі,  не  маю  й  цеглини  в  стіні,  
Та  й  навіщо  мені  ця  людська  перехняблена  мушля  
Я  віддав  світу  все,  що  було  за  душею  мені,  
Щоби  викупить  в  нього  напівзамуровану  душу  

Я  віддав  йому  все,  тож  в  кишені  лиш  трохи  насіння,  
Десь  напорівну  в  ній  полину,  ячменю  й  ковили,  
Важко  дише  земля  попід  кроками  духів  осінніх,  
З  переляку  іржуть  постриножених  днів  табуни.

А  я  ж  сію  зерно  там,  де  хтось  повипалював  степ,  
Накриваю  собою  –  грунти  треба  ж  теж  удобрити,  
І  я  снитиму,  як  те  насіння  крізь  мене  росте,  
Як  коріння  його  із  моїми  судинами  злите.

А  прокинувшись  вмить  я  відчую  незвідану  легкість,  
Не  тягнутиме  вниз  напівстерта  ця  людськість  мене,  
І  вдихатиму  я  своїх  діток  весняную  терпкість,  
Із  джерельних  небес  буду  пити  я  сонце  хмільне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617730
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 07.11.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2015


Віталій Стецула

Домівка

Ці  світанки  -  коти,  що  стрибають  тобі  на  руки,  
Ці  полудні  -  птахи,  що  співають  попри  утому,  
Вечори  -  добрі  пси,  що  стрічають  тебе  на  луках,  
Як  інакшає  світ,  коли  знаєш:  чекають  вдома.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619164
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015


Олекса Удайко

НЕ ЗАПЕКТИСЯ НА КРОВІ - ©©

 [i]Борт  літака...  Ота  межа  між  твердю  і    космосом,    
   напевне,  загострює  думки  про  життя  і...  смерть.  
   Переосмислюється  прожите  і...  перспективи.Так  
   було  і  з  автором  сих  роздумів...
[youtube]https://youtu.be/FkcjawHgiJY[/youtube]
[color="#a80ca5"][b][color="#ad15ad"]Не  переймаймось,  що  не  склалось,
Тому́  радіймо,  що  було.
Не  все  бува,  що  бути  малось,
Не  все  упало  на  чоло…

Приємніше  тому  радіти,
Що  живучи  устиг  зробить…
Що  ж  не  поспів  –  дороблять  діти,
Хай    повнить  ділом  кожна  мить…

Бо  багатьом...  і  народитись  
Не  пощастило…  Чи  в  житті
В  них  не  було  такої  миті,
Щоб  захотілося  летіть…

Так  і  закінчать  хробаками,
Що  точать  тлінність  надарма:
Чого  не  встиг  зробить  руками,
Того  не  буде…  Бо    нема.

Радіймо  тим,  що  хоч  і  тлінні
Діла  маленькі  –  та  живі,
Що  вчинки  наші  ті  невинні
Не  запеклися    на  крові…[/color][/b][/color]

1.11.2015,
борт  Боїнга  777,  рейс  
W  7308  Кельн  -  Київ
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618003
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 07.11.2015


Процак Наталя

ДИВОКІНО…де в ролях - ти і я!

Впаде  листок...обличчям  об  асфальт
Багряний  клаптик...осені  відбиток
Червона  пляма  з  пожовтілих  ниток
Шматочок  сонця  вмитого  дощем...
.....я  підніму....
....................а  в  серці  ніжний  щем...
В  твоїх  руках  тремтять  мої  долоні
Тепло  очей...на  пожовтілім  фоні
Плакуче  небо  у  осінній  день...

Лист  за  листом...танцює  падолист
Вальсує  вітер  з  листопадом  в  парі
І  ми  станцюєм  вдвох  на  тротуарі
Мелодію  зіграє,  вітру  свист...

На  лоні  неба...сиві  кораблі...
Пливуть  поспішно,  гублячи  вітрила
Нам  Осінь  подарує  свої  крила
З  під  ніг  забравши  відчуття  землі...

Між  листям...непокірні  промінці
Мазками,  розфарбують  сірі  далі
Із  павутиння  зіткані  вуалі
Блищать,як  кришталеві  камінці...

Дивокіно...де  в  ролях  -  ти  і  я
Повінчані  солодким  поцілунком
Ця  Осінь  стане  нашим  подарунком
Яскравим  кадром  спільного  життя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616654
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 07.11.2015


Сокольник

Мне нужна эта ночь

Ты  должна  мне  помочь-
Я  не  верю  в  любовь,  не  любя.
Мне  нужна  эта  ночь...
Эта  ночь  мне  подарит  Тебя.

Высшим  таинством  нас
Вновь  накроет,  как  будто  плащом,
Словно  все  в  первый  раз,
Мы  постигнем,  познаем,  поймем.

Мы  пройдем  по  мосту,
Что  миры  наши  соединит.  
Будет  новый  статут,
И  меж  нами  протянется  нить,

Что  связует  миры,  
Пролегая  сквозь  наши  сердца...
Эту  рану,  надрыв,
Теребящую  боль  без  конца

Должен  я  залечить.
И  рецепт  лишь  один-  это  Ты.
Вновь  учиться  любить-
Как  с  уставом  в  чужой  монастырь...

Ты  монаший  наряд,
Плавно  сняв,  оставляй  позади.
В  Сад  Терзаний,  в  мой  Сад
По  ночному  мосту  приходи.

Я  навстречу  пройду
Сквозь  ворота  ночной  пустоты.
В  Тайну  Таин  войду,
Где  цветут  бергамота  цветы,

И  сквозь  сладкую  боль
Единение  тел  впереди...
И  воскреснет  любовь...
Ты  нужна  мне.  Нужна.  Приходи.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115110401276  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618249
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 04.11.2015


Серго Сокольник

Напередодні. А поки що… (16+)

Ти  вся  гола.  Вся  моя.  Мені
Обхопивши  голову  руками,
Ти  палаєш,  наче  у  вогні...
Наче  світ,  напередодні  драми...

Ніжний  дотик  нижче  живота...
І  здригання,  наче  імпульс  току...
Це-  початок.  А  кінець-  екстаз.
У  Європі  біженців  потоки...

Тіла  оксамитовий  дурман...
Вигинаєш  еротично  спину...
А  на  сході  спокою  нема...
А  міста  сирійські  у  руїнах...

Дія  in  на  зміну  дії  off...
Тіла  шал.  Чуттєво  та  волого...
Світ  напередодні  катастроф.
ВСЕ  ще  перетвориться  в  НІЧОГО.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115110201184  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617777
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 04.11.2015


Владимир Зозуля

Не знаю сам

Уныл  приморский  парк…  дорожки  опустели.
Покрылись  клумбы  желтизной  тоски.
Умолкли  отголоски  птичьей  трели.
В  фонтанах  мраморные  вазочки  сухи.

С  деревьев  пестроту  и  яркость  кича
Срывает  ветер,  становясь  наглей…
А  одинокий  силуэт  девичий
Потеряно  плывёт  среди  аллей…

Бреду  за  ней...  как  месяц  за  неделей
В  листвы  осенней  аутодафе.
Безвольно,  без  намерений,  без  цели,
(Слегка  от  рюмки  водки  подшофе)

Попутчицы  моей  простоволосье
Таким  желанным  кажется  сейчас,
Когда  ноябрь  дышит  стылым  в  осень,
В  остывший  воздух…  в  этот  парк…  и  в  нас…

Когда  тебе  ни  хорошо,  ни  плохо,
А  просто  осень  давит  на  виски,
И  хочется  по  капелькам…  по  крохам…
Собрать  ее  тепло  в  ладонь  руки…

Когда  еще  ты  ищешь  день  вчерашний
И  до  конца  не  ясно  самому,
Что  колокол  в  больших  часах  на  башне
Звонит  холодной  медью  по  нему…


P.S.


...Греет,  обняв  меня,  желтая  мгла...
(что  ж  ты  так  ласкова  осень?..
как  же  ладонь  твоя  странно  тепла
гладя  волос  моих  проседь...)
Это  лишь  сон...  Или  все-таки  явь?..
С  кем    так  случайно  мы  вместе?..
Осень  и  женщина…  осень  и  я…
Осень  -  предтеча...  предвестье...
…Вспомнил…
Прогулка  в  приморском  саду…
Девушка-женщина…  вечер…
Я  почему-то  за  нею  иду,
Зябко  ссутуливши  плечи…  
В  мыслях  и  чувствах  осенний  синдром,
В  возрасте  чувственный  ступор…
Кудри  седые…  а  бес  под  ребро
(Кто-то  подметил  не  глупо)
Глупо,  что  сзади  я  к  ней  подошел…
Сжал  ее  пальцы  ладонью…
Тронул  волос  этих  крашеный  шелк,
Что-то  сказал  ей…  (не  помню)…
Взгляд…  удивленье…  морщинок  излом…
Господи,  знаю,  что  грешен…
Так  ведь  и  Ты  воздаешь  злом  за  зло,
(ей  же  полтинник…  не  меньше…)
В  простоволосице  белую  прядь
Я  в  полутьме  не  увидел…
Осень,  ты  лживая  желтая  ****ь
(молча,  ругнулся  в  обиде)
Что  ж  теперь  делать?..  Она  ведь  ждала…
Время  тянулось  рутинно…
(совесть  мужская,  как  сажа  бела)
Я  улыбнулся  (скотина).
И  предложил…  хоть  ответ  уже  знал
(и  без  кивка  его  понял)  
Может  поэтому  пальцы  ей  сжал,
Зло  так,  в  холодной  ладони.
Боли  гримаска  скривила  лицо,
Вслух  ни  словечка…  ни  звука…
Поздно  увидел  на  пальце  кольцо…
(жизнь,  ну,  какая  ж  ты  сука…)
Дальше  все  просто…  кафе  на  углу…
Двое  у  стойки…  их  тени…
Хмурый  мужчина  в  остывшем  пылу…
Водка…  селедка…  пельмени…
(…теплая  осень  в  этом  году…
может  деревьям  полегче?..
может  одетыми  в  зиму  войдут?
листья  прикроют  им  плечи…
осень  тепла,  но  уже  на  меже...
тают  в  ней  соки…  и  силы…
осень  тепла…  только  холод  в  душе
осень  слезами  пролила…)
…Водка  шибает  на  полном  ходу
(Легче,  проклятая…  легче)
Я  не  зову,  не  надеюсь,  не  жду,
В  осени  увековечен.
Кружит  в  душе  моей  желтая  смерть,
Жизнь  в  листопаде  хоронит,
И  не  понятно,  как  сердце  согреть
В  чувства  остывшей  ладони…
Узел  молчанья  за  нашим  столом
Стянут  всё  крепче…  всё  туже…
Разное  в  осени  ищут  тепло
Наши  озябшие  души.
Что  ты  так  смотришь,  моя  визави,
Пьяно,  тревожно…  и  нежно?..
Знаю…  тебе  не  хватает  любви…
Мне…  не  хватает  надежды…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617368
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Богданочка

Сильною будь!

 Ти  не  впадеш,  не  впадеш...  Не  хились  до  низу.
 Я  не  повірю  ніколи,  що  ти  -  слабка.
 Холодно  -  ти  відшукаєш  для  себе  хмизу,
 Доля  несе?...  Ти  не  вір,  ти  сама  -  ріка.

 Сильною  будь,  і  незламною,  наче  скеля.
 Вір  в  свої  сили,  а  решта  усе  -  пусте.
 Хтось  нам  казав,  що  наше  життя  -  це  пустеля?
 Ні,  це  як  ліс:  і  дощить  там,  і  ще  й  мете.

 Люди  -  жорстокі.  Лютіші  за  звірів  люди.
 Їх  язики  колючі,  немов  багнети.
 В  душу,  бува,  наплюють,  як  оті  верблюди,
 Хоч  у  самих  у  шафах  -  одні  скелети.

 Кожен  життя  проживає  своє,  не  інше
 Завжди  в  своїй,  і  ніколи  -в  чужій  шкірі.
 Прикро,  лебідко,  та  люди...  вони  всі  грішні,
 Думай  про  рідних.  Ті,  що  кусають  -  звірі.

 Ти  ж  така  сильна...  Бо  ти  українка,  знаєш.
 Щастя  виборювать  -  в  нашій  уже  кровІ.
 Все  ти  зумієш,  і  труднощі  подолаєш,
 В  себе  повір,  -  й  підкориш  вершини  нові.

                                                                                                                     10.10.15.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612378
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Серго Сокольник

Поденки

День  осенний.  Пронзительно-звонкий.
В  синем  небе  кружит  листопад,
И  парят  над  водою  поденки,
Словно  лето  вернулось  назад...

Словно  время  сместилось  незримо,
Очертив  повторения  круг,
Возвратив  все  прошедшее    мимо,
Сделав  все,  что  в  былом  недосуг.

В  солнцерадостном  свете  струится
Божья  милость,  зовущая  вдаль-
Долюбить,  долетать,  докружиться,
Сознавая,  что  ждут  холода,

Что  смененный  свинцовою  мглою,
Этот  день  вникуда  отойдет...
И  поденки  творят  над  водою
Свой  последний  предсмертный  полет.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102901014  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616827
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Владимир Зозуля

Нино

Когда-то  там…  давным-давно,
(Куда  года  ушли)
Меня  ждала  моя  Нино,
У  краешка  земли.
Там  не  было  холодных  зим
(во  сне…  иль  наяву?..)
И  зрел  на  ветке  апельсин,
Не  падая  в  траву.
Под  жарким  солнцем  виноград,
Стелясь,  дождя  просил,
Но  я  был  пьяно  солнцу  рад,
И  полон  светлых  сил.
Вся  эта  чудная  страна
(утерянная  мной)
Была  божественно  полна
Любовью  и  весной.
И  я,  срывая  цвет  с  чинар,
И  поднеся  к  лицу,
Вдыхая,  сладкий  пил  нектар,
И  рассыпал  пыльцу.
Горячая  бродила  кровь,
Как  красное  вино,
И  по  ночам  свою  любовь
Дарила  мне  Нино.
Та  жизнь  была  чудесным  сном,
Волшебным,  неземным.
Смеялась  юная  Нино…
И  я  был  молодым…
Я  почему-то  вижу  сад…
Не  знаю,  почему?..
Всё  было  много  лет  назад…
Так  много  лет  тому…
На  перекрестке  трех  дорог*
Всё…  всё  предрешено…
Сегодня  знает  только  Бог,
Где  ты  теперь,  Нино.
Пусть  будут  там  тепло  и  свет…

…А  у  меня,  Нино,  
Устало  винограда  ветвь
Провисла  под  окном…
Ее  не  вызревшая  гронь  –
Печали  кислой  бред,
А  лист,  как  желтая  ладонь,
Простертая  в  мольбе.
Но,  как  надежда,  как  призыв,
Как  плач  моей  души,
Живая  капелька  росы
На  листике  дрожит…


*прошлое,  настоящее,  будущее.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613704
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Тарас Яресько

"немов би висока вода всіх оплаканих днів…"

                                                   
немов  би  висока  вода  всіх  оплаканих  днів
наринула  осінь  –  гербарієм  віршів  опалих
я  чув  про  цю  повінь    з  легенд  і  підглянутих  снів
здіймалася  вже  віковим  неприкаяним  жалом


неначе  бинти  розмотались  алеї  ведуть
із  повени  в  повінь  алеї  перони  вокзали
і  мох  на  камінні  на  північ  і  може  біду
із  повени  в  повінь  це  доля  невдах  і  зухвалих


хтось  спогади  палить  як  листя  –  клубочиться  дим
так  дражниться  осінь  яка  ще  ніколи  нікого
забутися  прагну  десь  поміж  непроханих  рим
бо  як  повелося  до  рими  ведуть  всі  дороги


та  погляд  спиняє  мене  за  пів  кроку  від  зим
де  постать  жіноча  прослала  нічліг  за  пів  кроку
чи  ранком  [i]згадаю  усе[/i]  як  знамення  крізь  дим:
і  нас  і  хитливий  ковчег  і  цю  воду  високу



                                                                                                                   11.10.2015  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613576
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Тарас Яресько

"чернетки дощу закалюжені сірі асфальти…"

чернетки  дощу  закалюжені  сірі  асфальти
стократ  переписаний  осінню  кавер  на  сум
поезія  сходить  на  жовті  таблоїдні  шпальти
нарешті  на  неї  читацький  чекатиме  бум

у  роті  гірчить  металеве  угноєння  степу
бо  Аннушка  там  розлила  не  олію  а  ртуть
в  собор  западає  і  тулиться  вимокле  небо
бо  рибу  небесну  снаряди  і  глушать  і  рвуть

захристуй  над  серцем  усупереч  глянцевій  моді
чи  винесе  нас  проти  течії  примха  століть
на  берег  забутий,  де  слід  ще  не  стерся  Господній
де  досі  з  незірваним  яблуком  хилиться  віть



                                                                                                                                     17.10.15


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616998
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 30.10.2015


ptaha

Тс-с-с…

Осінній  промінь  тихо  грає  Паулса
На  клавішах  замислених  беріз.
Остання  нота  мов  останній  лист  –  
І…
Пауза.

Ще  можна  в  літо  бабине  побавиться,
Де  для  душі  курортом  дальній  ліс.
Тепло  останнє,  як  останній  лист,  –  
І…
Пауза.

І  перший  іній  ще  росою  плавиться
І  по  щоці  доріжкою  від  сліз
Тече  так  зимно,  що  останній  лист…
Тс-с-с…
Пауза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617224
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Серго Сокольник

Звільнись! Маленька поема

-Як  чарівно  кохати!..  
Так...  -Найвищої  миті
Сенс  бажаєш  пізнати?
То  навчись-  розлюбити.
.....................................
Навчись-  розлюбити,
І  з  того  почни
Науки  життя
Свій  перелік  сумний.
Як  солодко  серцю
В  горілці  гіркій,
То  випий  відерце,
А  далі  помрій...
................................
Раніше  жилося  погано...  І  нині...
За  що  ж-бо  нещастя  таке  Україні?
Щоб  рабство  ганебне
Забуть  назавжди,
Мойсей  сорок  років
Євреїв  водив
Кружними  стежками  пустелі...
Та  справи  у  нас  невеселі-
Блукаєм  віки...  Переслідує  жах-
Як  знищить  пустелю  у  наших  серцях?
Своє  ж  обираєм.  Свідомо  самі
Віками  блукаємо  в  рабства  пітьмі,
З  часів  від  потопа...
Дай  боже-
"Європа  усім  допоможе")))
............................................
Та  це  вже-  глобально...  Мов  свинка,
Від  сексу  попискує  жінка...
Та-  зрада!  Що  маєш  робити?
Любити?..  Забути?..  Убити?..
Не  треба  вбивати,
Нехай  їй-  живе.
Такого-  багато,
І  це-  не  нове.
Навчись-  розлюбляти.  Відчуєш  
Новеньке,  неначе  смакуєш
Не  хріну  без  солі-
Смачного  торта.
Прихована  воля
Твоя  іще  та-
Відставку  коханій  надати!..
Навчайся  хутчій  розлюбляти!
..................................................
А  далі-  розлюбиш  і  тих,  хто  тобі
Був  другом,  та  в  чомусь-то  й  шлях  перебіг.
А  далі  -там  далі  багато)))-
Начальників  і  депутатів,
Та  ще-  вчителів,  що  нічому  не  вчать,
Душі  лікарів,  що  призвикли  брехать,
Ділків,  генералів,  доцентів,
Міністрів,  панів,  президентів-
Нехай  їх  чума  покосила  б!-
Всесвітня  Анархії  сила!..
.....................................
І  от-  через  річку  ти  дивну  пливеш.
І  диво-життя  починаєш  нове.
Легкий-  на  терезах  не  зважиш.
І  сам  ти  уже  не  завадиш
Тутешнього  світу  ні  злу,  ні  добру
(як  хочеш-  з  собою  тебе  заберу)...
Один.  Ти  прямуєш-  до  Бога.
Звільняйся  мерщій  -від  усього!
.......................................
Як  кохання  вищить,
Бо  в  хвилину  оцю
Я  знімаю  з  душі
Непід"ємний  ланцюг!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102501130  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616049
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Олекса Удайко

Manneken Pis або дзюрити не гріх

             [i]          [b]З  циклу  "Брюссельська  капуста"
[/b]
               У  кожного  міста  є  свої  символи,  наприклад,  
               Фонтанчики  Уоллеса  –  в  Парижі,  Біг-Бен    –
               у  Лондоні,      каштани  –    листя  або  квіточки  –  
               у  Києві…  Здавалося,    Брюсселю  личило  б…
               суцвіття  капусти  на  фоні  капустяного  листа…
               Ба,  ні…      Манекен  Піс*,  давно  встановлений  
               та  й  не  раз  відреставрований.  Що  то  звички!
               Що  то  –  глиби́ни  історії!..

[b][color="#f20e0e"]…Те  все  було  в  середньовіччя…
в  Брюссель  полізли  вороги…  
та  захищать  було  вже  нічим…
спасла  ж  фортеця…  І  –  боги…

…Осада…  штурм    –  ніщо  не    чинне…
вже  діжки  з  порохом  –  круг  стін…
і  вороги,  немов  причинні,
життя  поставили  на  кін…

Вогонь  і…  вибух  –  очі  згаснуть…
а  хто  живий  –  умить  скорись:
судьба  невільників  нещасна…
…та  став  в  пригоді  Хлопчик  Піс**…

і  враз  відсирів  вражий  порох…  
бо  з  хлопцем  був  Всевишній  Бог,
і  відступив  від  бельгів  ворог:
таких  не  знали  Перемог!

Відтак  кладуть  фонтану  почесть!
а  той  –  люд  чесний  веселить…
і  кельтський  дух,  що  має  очі,
розчулює  і…  бадьорить…

І  хлопця  Піс  вони  вже  двічі***
вдягли  у  нашенське  вбрання,  
шануючи  козацтво  Січі
й  Руси  історію.****  Та  я

Його  вже  бачу  в  камуфляжі
укропа,  що  хистить  Донбас,
та  не  тебе,  рашистський  паже,  –      
свиней  з  тобою  він  не  пас!

І  хай  на  Путлера  Піс…  дзюрить,
чим  світовий  підсилить  сміх…
(ще  б  в  руки  Пісу  дать  бандуру!)
бо  що  є  правда  –  то  не  гріх.[/color]
[/b]
26.10.2015,  
Kln,  BRD  
__________
*  Ма́некен  Піс  (хлопчик,  що  пісяє;  хлопчик-дзюркунчик)  –    
мініатюрна  бронзова  статуя-фонтан  у  вигляді  хлопчика,  що  
справляє  малу  нужду  в  басейн  –  чашу  фонтана  –  в  центрі  
Брюсселя  (1388  р.).  Ся  пам'ятка  –  символ  міста,  з  котрим  
пов'язана  низка  цікавих    бельгійських  традицій.
**  Про  появу  пам'ятки  існують  численні  перекази.  Згідно  з  
найпопулярнішим,  у  добу  Середньовіччя  Брюссель  був  обложений  
ворожими  військами.  Городяни  не  побажали  здаватися  на  милість
ворогам,  і  тоді  ті  заклали  під  міські  мури  вибухівку.  Та  малюк-
брюсселець  біля  муру  справив  малу  нужду,  і  саме  його  сеча,  
замочивши  порох,  нібито,  зруйнувала  всі  плани  ворога.    
***  У  День  незалежності  України  в  2007  році  в  Манекен  Піс  
вбирався  в  український  національний  костюм,  а  у  2011  році  –    
в  княжий  одяг  Ярослава  Мудрого.
***  Дочки  Ярослава  Мудрого  були  віддані  заміж  за  королів  
Франції,  та  Данії  з  метою  зміцнення  зв’язків  Руси  з  Європою.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616237
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Олекса Удайко

БРЮССЕЛІАДА

[b][u]Із  циклу  "Брюссельська  капуста"[/u][/b]

[i]      Як  і  обіцяв,    продовжую  публікацію  віршів    даного  циклу,    
створениx  на  основі  вражень  від  відвідування  столиці  ЄС  9-10  
жовтня  ц.р.  Публікації  не  претендують  на  документальність,  а  
є  лише  рефлексіями,  роздумами  автора  з  приводу  побаченого.  
Відтак  даруйте  йому  історичні  та  географічні  неточності...[/i]
     [youtube]https://youtu.be/xEJFlYgwazI[/youtube]

[i][b][color="#089436"]Чудове  місто  те  –  Брюссель,
якиx  в  Європі  дуже  мало,  
неда́рма  ж  тут  зросла  не  Єль*–
ялинка  на  Гранд-Плас**  постала…

Мене  врятує  символізм,
як  зображатиму  Брюссель  я…
Бо  символи  тут  майже  скрізь  –
надворі,  в  парку  чи  оселі.

Ось  гляньте:  виборний  собор***  –
На  ньому  майже  вся  Європа:
Орга́н,  скульптура,  Knabenkhor****.
Азійського    ж    не  чути!  Ж**а…

А  міні-парк,  де  всі  краї  
зібралися  в  одну  родину*****?!
Все  ж  не  шумлять  ще  там  гаї
моєї  неньки  України…

Та  на  узвишші  (вище  всіx!)
я  придивися  вже  місцину,
де,  знаю,  нарядить  не  гріx
мою  стражденну  Батьківщину…

Зніму  я  шапку  пред  людьми,
що  мешкають  в  Євростолиці…
Повірте,  всі  вони  –  як  ми:
усміхнені,  відкриті  лиця…

Тож    недарма́  тут  люблять  нас  –
на  те  вагомі…  є  причини…
Вже  в  наше  одягли  не  раз
свого  любимого  xлопчину.******

Спочиньмо  ж,    друзі,  перед  тим,
як  йти  додому…  у    Європу,
підйом  бо  ж  буде    надкрутим…
З  диванів  –  нумо,  браття,  попи![/color][/b]

15.10.  2015
 _________  
*Мова  –  про  горезвісну  “Ёлку”,яку  монтували  напередодні  
Революції    гідності  на  Майдані  і  яка  слугувала    приводом  
до  розгону  демонстрації  студентів,що  встали  за  Євровибір;  
**  Гранд-Плас  –  головна  пам’ятка    Брюсселя  -  улюблене  
місце  туристів.  На  площі  знаходяться  дві  виборні  будови  
готичного  стилю  -  Хлібний  дім  і  Ратуша.  Площа  занесена  
до  переліку  Всесвітньої  спадщини;  щодворічно  на  площі  
проводиться  фестиваль  квітів;  
***католицький  кафедральний  собор  в  Брюсселі  (видео)  –  
одна  з  найкращих  пам'яток  готичної  арх.-ри  і  мистецтва;
****(  нім.)  xор  xлопчиків;
*****Міні-Європа  –  парк  у  Брюсселі,  розташований  коло  
підніжжя  Атоміуму.    Тут  зібрані  макети    відомих  пам'яток  
та  архітектурних  споруд  західноєвропейських  столиць;
******йдеться  про  скульптуру  Маннекен  Піс  (Хлопчик,  
що  дзюрить),  яку  одягнули  в  український  національний
(та  Київської  Русі)  одяг  вже  двічі  (2007  та  2011  рр.).  

Ілюстрації  до  вірша  авторські.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613638
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Серго Сокольник

Долг

Полночь  отдых  несет,
Как  цыганский  бивак  у  дороги.
Битвы  близок  исход-
Видно,  мне  не  дождаться  подмоги.
Выпью  чашу  до  дна.
Хоть  за  то,  чтоб  из  Рая  изгнали.
Не  звенят  ордена
Тем,  кто  битву  свою  проиграли.
Им  метели  поют,
Стебли  высохших  трав  беспокоя.
Их  последний  приют-
Край  дорог,  словно  выход  из  строя.
Тех  дорог  на  войне,
По  которым  вслепую  блуждали...
Спой,  цыганочка,  мне
Задушевную  песню  печали!..
Я  тебе  подпою-
С  песней  часто  вливаются  силы.
Что  мне  место  в  Раю?
Долг  исполнен-  на  том  и  спасибо.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102400330  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615584
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015


Серго Сокольник

БІмба! От воно яке, кохання нелегке. Маленька поема 16+

Так  добре  все...  Немає  щастю  меж...
До  кави  ранок...  Чи...  до  ранку  кава...
Ти  сон  його  цнотливо  бережеш...
Така  ласкава...  кава...  НЕЦІКАВО?
......................................
Ця  хиткість  невблаганна...
Де  ДОБРЕ-  там  ПОГАНО!!!
І  уві  сні  ти  напівспиш,
Так...  Упівока...  І  не  диш-
Бо  зрада  тихо  підійде...
Бо  шлях  до  ревнощів  веде...
Не  відкриття  Америки-
Від  шалу  до  істерики
Згорів  місток  на  попіл...
...-Тримай  ляща  по  попі,
Моя  коханко  чарівна,
Моя  омріяна  весна,
Бо  наші  ночі-  то  не  сон...
Тіла  зіллються  в  унісон,
Як  я  тебе,  коханко,
Терзатиму  до  ранку,
І  гратимусь  суворо  я,
Немов  "Содом  з  Гоморою"
(так  дід  один  мені  казав,
усіх  він  тонкощів  не  знав,
І  думав  так  довіку-
Це  жінка  з  чоловіком))),
Бо  цього  прагне  тіло,
Бо  ти  сама  схотіла-
Ночей,  наповнених  вогню,
І  фотографій  в  стилі  НЮ,
І  хрестного  розп"яття,
І  страти  на  багатті
(чи-  через  вогнище  стрибків...
Купальська  ніч...  Ти  залюбки,
Милуючись  собою,  
Насолодишся  мною)
Бо  ми-  єдине.  Ми-  такі.
Ми-  хулігани.  Ми-  ділки.
І  в  нас  горить  вогонь  небес.
І  ти  уже  не  зможеш  без
Цього  усього  жити...
А  зрада  сторожити
Нас  буде  в  темних  закутках,
І  ревнощі...  Тримай  в  руках
Характер  свій!..  Бо  далі...
Ну  все!..  Скидай  сандалі
І  плаття  на  підлогу!..
Вся  гола  й  босонога
Іди  до  мене  в  ночі  шал...
І  хай  здригається  душа
Всередині  лілеї-
Дістану  і  до  неї!..
...................................
А  десь  напівсонна  хазяйка  ворушиться  біля  плити...
І  труться  об  ноги  у  капцях  огрядні  домашні  коти...
І,  наче  до  кави  канапка,  чалапає  твій  чоловік,
Гладенько-ніякий,  мов...  Крапка.  Цього  не  позбутись  повік.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102200595  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615099
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 22.10.2015


Сокольник

Ночной вызов

Электронными  нервами-  вызов  в  ночи,
Словно  выпь  полуночным  ребенком  кричит,
И  в  эфирный  полет  устремилась  душа,
И  оплата  за  встречу-  два  медных  гроша...

Это  наш  виртуал,  что  в  реал  перейдет
В  срок  сроков...  А  пока  в  виртуальный  полет
Улетает  душа...  И  во  мраке  ночном
В  полуночных  огнях  города  под  крылом...

Только  вот-  связи  нервы  разорваны  вдруг,
И  на  новый  душа  устремляется  круг,
Где  в  побеге  к  тебе  страх  таится  во  мгле,
Где  давно  мы  отпеты  для  всех  на  земле.

Что  там-  тайная  база  подводных  пловцов?..
Или  сладкая  хаза  отпетых  воров?..
Иль  в  трясину  заманит  предательский  гид?..
Крылья  сломаны-  что  ж...  Если  можешь-  беги!..

И  срывая  одежду  к  тебе  я  бегу
Сквозь  березы,  что  скоро  увязнут  в  снегу,
Сквозь  вечерние  сини,  что  меркнут  во  тьме,
Сквозь  разорванность  линий,  что  вязнут  в  уме,

В  это  счастье,  где  двое  сольются  в  одно,
Меж  сдирающих  мясо  спиралей  Бруно,  
И  навстречу  "алло"  переливом  звенит-
Связь  налажена-  "Здравствуй!  Устал?..  Отдохни..."


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102008943  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614767
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Ірина Лівобережна

Залиш мені

Залиш  мені!
Хоч  спогади  -  залиш
На  тих  стежках,
Де  ми  удвох  ходили...
Не  заплете
Слідів  твоїх  -  спориш.
Я  знов,  і  знову  
Там  блукаю,  милий...

О,  ні,  не  я!  
Від  мене  лиш  марА
Лиш  тінь  гінка,
Сновида  одинока...
В  очах  -  
Застигли  мука  та  жура.
А  в  серці  -
Давня  музика
Висока.

Мелодія,
Що  їй  нема  кінця
Буденний  світ
Підсвічує  спроквола...
Та  їй  несила
Зрощувать  серця...
Уламками  надій
Броджу  по  колу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614770
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Олег М.

А МАТИ СИНА ЖДЕ

Чекають  синів  матері,  
І  моляться  тихо  ночами
Забилась  душа  ніби  сон
Молитвою  рідної  мами
Пішов  білочубий  мій  син
У  безвість  тяжкими    стежками
Вже  більш  не  прийде  на  поріг
Й  не  скаже:  вернувся  я  мамо....

Приспів:

А  мати  сина  жде,  одна  на  цілім  світі
А  син  не  йде  ,  не  йде
Як  серце  їй  зігріти?
Шлях  долю  простила
Барвінком  і  любистком,
Пішов  в  АТО  солдат,  вернувся  обеліском....

Змахнув  молодими  крильми
Бо  кличе  дорога  до  Раю
Вернися  соколику  мій
Молитвою  мами  благаю
Журавликом  в  небо  злетів
Кричав,  щось  пташиним  тим  співом
Душею---  у  небо  злетів,  
На  землю  впав  зраненим  тілом.....

Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614112
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Серго Сокольник

Камін ( 16+ )

Тріскіт  дрів  заколисує  в  сон,
Як  відлуння  на  шал  нещодавній,  
І  пульсує  в  каміні  вогонь,
Розпалившись,  мов  пристрасть  в    коханні.

Теплим  дотиком  ніжний  порив
По  оголеній  ковзає  шкірі,
Насолодою  втоми  покрив,  
І  свідомість  спливає  у  вирій...

То  до  часу...  Тепло  огорне,
Мов  би  зустрічі  час  в  мелодрамі...
Цей  сюжет-  про  кохання  земне...
Знов  зіллються  тіла  у  нестямі,

Хоч  неначе  вже  все  віддала,
А  я  взяв,  витрачаючи  сили...
Чи  це  дрівця,  чи  наші  тіла
Знов  бажання  вогонь  розпалили?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115102000757  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614589
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 20.10.2015


ptaha

До лісу…

До  лісу  –  на  прощу.
(Чи  прийме  свою  Магдаліну?
Таж  ідоли  міста
Мене  спокушали  не  раз…)
Пробач,  мій  правічний!
Без  сумніву,  винна  я,  винна…
Тому  й  не  шукаю
Для  виправдань  завчених  фраз…
Як  хочеш  –  скарай,
Я  й  каміння  сама  назбираю…
Та  ти  не  такий  –  
І  від  того  ще  дужче  пече…
Ні,  то  не  калина,
То  серце  моє  догоряє,
Благає  морозу  
(не  зникла  гіркота  іще)…
Очищену  снігом
Чи  візьмеш  тоді  за  дружину?
Берези  пошиють
Нехитрий  весільний  наряд…

Просвітлений  ліс.
І  спокійно-сумна  Магдаліна…
Ледь  видна  стежина.
Ворота  зими.  Листопад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614510
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Тарас Яресько

ТРОЯНДА І ШИП

[img]http://s017.radikal.ru/i405/1510/a5/370c9b997ee2.jpg[/img]

В  гербі  геральдичнім  тієї  епохи
Троянда  і  шип  –нерозлучний  тандем
У  танець  містичний  під  гру  скоморохів
Пускалися  ми  в  світлі  зорь-діадем


Ми  там  розминулись  на  крок…і  відтоді
Я  криками  рву  павутину  століть
Та  вік  слизькодухий  тримає  на  споді
Гойда  як  осінню  оголену  віть


Вуста  б  притулити  до  неба  склепіння
Окрадені  без  поцілунків  твоїх
Це  небо  -  занизько,  як  гріхопадіння
А  ти  є  висока,  як  праведний  гріх


Розвішана  спідня  білизна  на  вітах  –
Віват,  постмодерне  безумство  гірлянд!
Конають  епохи  в  прокрустових  ложах
Не  спиться  й  мені  :  на  шипах  від  троянд



                                                                                                             14.10.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614493
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 20.10.2015


Серго Сокольник

Она

В  соавторстве  с  поэтессой  Ульяной  Задарма  (Надеждой  Капинос)

Кто  влажных  губ  ее
Коснется  на  рассвете?..
И  с  кем  она
Глотками  будет  пить
Минуты  эти?...  
Бокал  вина
Прольется,  словно  
Время  убегая,
Да  на  подол...
Тот,  кто  коснется-
Пей,  не  проливая!-
Твой  час  пришел!
Ты  влажных  губ  ее  
Коснешься  на  рассвете...
С  тобой  -  ОНА...
И  будет  миг  так  
Сладостен  и  светел...
Тобой  пьяна
Она  напомнит  
Дней  забытых  трепет...
А  в  них  -  ВЕСНА...
...и  скажет  Грусть
Мне  очень  тихо  :
Детка,
Не  ты...
...  ОНА...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115101400881  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613185
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 19.10.2015


Владимир Зозуля

Человек

             ...и  бесконечен  путь  от  "я"  до  "мы",
                   сквозь  череду  утрат  и  обретений,
                   в  податливую  мягкость  светотени
                   из  резкого  контраста  светотьмы...
   
             ...  ...

Наитие  души…  шестое  чувство…
Звучанье  сфер…  движение  ума.
Наука  и  религия...  Искусство.
На  три  дороги  лишь  одна  сума.
Вы  шли…  из  поколенья  в  поколенье:
Художники…  мыслители…  умы,
В  духовный  ренессанс  и  возрожденье,
Из  неподвижности  средневековой  тьмы.
В  извечный  поиск…  в  трудности  свершений…
В  прозренье  истины,  из  заблуждений  лжи,
Через  случайность  взлетов  и  падений,
И  самопостижение  души…
Предназначенье  высшее  вершилось,
Не  проклиная  или  же  любя,
Не  через  божий  гнев,  иль  божью  милость,
А  через  обретение  себя,
В  земном  уме  –  определенном,  грубом,  
И  в  запредельности  души.  За  шагом  шаг,
Вы  шли,  и  шли  в  поту,  в  крови,  по  трупам,
Духовно  освящая  и  греша.
До  сей  поры  и  от  начала  века,
Под  зов  судьбы…    наперекор  судьбе,
Определялась  сущность  Человека
В  исканиях,  смятении,  борьбе.
Не  для  стяжанья  ада  или  рая,
И  не  спасая  или  же  губя,
А  в  жизни…  в  смерти…  преодолевая
И  жизнь,  и  смерть…  и  самое  себя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614409
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 19.10.2015


гостя

Налий мені… Осене…


Під  кронами  темно…
Під  кронами  –  знову  осінь…
І,  власне,  я  тут  опиняюсь  з  отих  причин,
Які  невідомі  ні  вітру,  ні  хмарам…  досить
Збивати  горіхи…  
   (хай  падають  з  диких  ліщин!)

Шукати  стежок…
Бо  могутня  і  сильна  клешня
Мене  зупиняє…  в  свої  повертає  міста…
Смереки  сміються  скептично  –  ти  нетутешня!
Твій  шанс  залишитись  
   у  зграї  –  єдиний  зі  ста.

Я  знаю…  та  знову
Фарбую  в  червоне  коси…
(у  неї  відтінків  –  безліч!  безмежно  -  облич…)
Зливаюся  з  нею…    впускаю  у  себе  осінь,
Лишаючи  їй  тільки  дим
     від  своїх  попелищ…

Де  серце  вібрує
Десь  пОміж  зірками  й  трансом…
Налий  мені,  Осене!  чаша  моя  –  пуста…
...і  я  залишаюсь,  сп”яніла    єдиним  шансом…
Бо  гори  –  палають!
     і  тільки  за  ними  –  міста………….



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611469
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 14.10.2015


Владимир Зозуля

В начале

Было  слово  в  начале…  "и  Слово  то  было  Бог…"
Было  там  же  в  начале…  молчание  небытия…
Было  слово  короткой  дорогой  из  двух  дорог.
А  молчание  длинной  дорогой…  и  нем  был  я.

Было  мне  тяжело  тяготение  двух  планид.
Их  единство  и  разность…  и    боль  этих  двух  начал.
Ведь  одно  исконИ  побуждало  меня  –  говори!!!  
А  другое  извечно  хотело,  чтоб  я  молчал…

Вновь  земная  дорога…  тупик…  и  движение  вспять.
Я  –  наследник…  я  перворожденный…  и  я  –  изгой.
Я  стал  жертвою  слова…  позволил  себя  распять…
Нет,  не  стал…  испугался…  безмолвствовал…  я  –  другой…

Просто  жил…  просто  брел  кривизною  прямых  дорог.
В  бессловесности  лжи…  в  ее  черном  густом  дыму.
Заблудился…  отчаялся…  оголодал…  продрог…
И  устал  от  молчанья…  но  что  мне  сказать  Ему?..

Где  то  светлое  слово  молитвы  моей  земной?
Где  он,  мной  не  построенный,  тот  поднебесный  храм,
Где  душою  и  телом  сольешься  из  двух  в  одно,
А  излившись  уже  не  разделишь  напополам?..

Ненавижу  себя…  для  Него  не  живу,  любя…
Закрываю  себе…  и  к  Нему  не  ищу  пути…
Что  за  глупое  Мужество  –  в  жертву  отдать  себя?..
Что  за  странная  Женственность  –  жертву  в  себе  нести?..
…………………
Он  спросил  меня…  –  что  молчишь?..  Что  ты  ждешь,  Адам?..
Почему  ты  в  себе  не  отделишь  от  света  тьму?..
В  Его  слове  извечно-промолвленном…  что  мне  там?..
В  моем  слове  не  вечном...  не  сказаном…  что  Ему?..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610156
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 12.10.2015


Владимир Зозуля

Только очертания

Тяжело  затосковало  небо  и  упало  каплей  на  крыло.
Что-то  птичье,  оглянувшись  слепо,  в  эту  высь  холодную  ушло.
Снова  осень…  снова  чувство  тише...  золото  берёзы  в  серебре.
Желтизной  опять  октябрь  пишет  в  жизни  отрывном  календаре.

Изменив  цвета  и  очертанья,  и  не  объясняя  почему,
Чувственного  просит  осознанья  Что-то  неподвластное  уму.
Взмахом  крыльев  –  в  перелётной  птице,  следом  ветра  –  в  лиственной  золе,
Пробует  в  земное  воплотиться  Не-принадлежащее  Земле…

Это  осень.  И  осенне  каясь,  я  пишу  не  так  и  не  о  том,
Потому  что  снова  кружит  аист,  улетая,  над  пустым  гнездом.
Потому  что  встречи  всё  случайней  с  тем,  что  в  этой  жизни  суждено.
Потому  что  машет  на  прощанье  мама,  сквозь  открытое  окно…

Не  собрать  упавшее  горстями.  Не  остановить  осенних  гроз.
Никакими  длинными  дождями  седину  не  смыть  уже  с  волос.
Потому  что  вновь  на  сердце  тиснет  что-то  непонятное  уму.
Потому  что  в  этой  странной  жизни  никогда  не  знаешь  почему…

Может,  потому,  что  только  осень  дарит  чувств  холодные  лучи.
Или  оттого,  что  сердце  просит,  то,  чего  не  может  получить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611013
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 12.10.2015


Серго Сокольник

Благость осенняя

Дождь  желанный  прохладу  принес,
Словно  Божью  великую  милость.
Приутихшее  таинство  слез
На  промокших  ветвях  затаилось.

Птичьи  песни  умолкли.  В  леса
Дождь  осенний  вступает  по  праву,
И  блестит  голубая  роса
На  скорбящих  по  осени    травах.

И  уже  не  окончатся  без
Снегопадов  осенние  битвы,
И    дожди,  словно  руки  с  небес
Нам  навстречу  простерты  в  молитве,

И  на  сникший  седой  небосвод
Мы  взираем,  надеждой  согреты,
И  приемлем  осенний  приход,
Сознавая,  что  кончилось  лето.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115101001059  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612324
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 12.10.2015


Ірина Лівобережна

Ты уходишь

Отзвучат  -  все  слова.
Отзвенят  -  все  гитарные  струны.
И  погибнет  любовь,  
Что  успела  родиться  -  едва.
Я  -  прощаюсь  с  тобой.
Ты  уходишь.  С  пронзительно-юной.
Ты  уходишь.  
Качается  вслед  луговая  трава.
Вы  так  смотритесь  с  ней  -
Два  -  прозрачного  мира  -  скитальца.
Я  пытаюсь  позвать.
Но  уже  не  могу...  не  могу...
Мой  немеет  язык.  
Леденеют  замёрзшие  пальцы...
Я  остаться  хочу
Навсегда  
На  проклятом  лугу.
Ты  уходишь.
Надежда  пропала.
Рыдаю  напрасно.
Через  пару  шагов  
Ты  меня  даже  вспомнишь  -  с  трудом.
Погружаюсь  в  покров,
У  вселенского  горя  во  власти,
Застывая  
Холодным  кристаллом
В  столбе  соляном.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612637
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 12.10.2015


Серго Сокольник

Питання

От  скажи-  може  плюнути  на?..
Бо  розсипано  бісер  для  кого?..  Ну?
Це  ж  стіна...
І  замовкне  в  безодні  луна
Непотрібно-почутого  стогону.  
Ти  ж-бо  на-
солодитися  тілом  моїм
Сотню  раз
Мала  час.
То  чи  варто  у  долі
Просити
Стонадцятий  раз?
Та  й  не  бісер
Це  зовсім  скотився  з  долоні.
Це  скінчилось  кохання,
І  сльози  солоні
Покотились  по  стежці  життя-  
В  забуття...
...вимітаєм  сміття?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115100500821  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611326
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 07.10.2015


Сокольник

Еротичний політ ( 16+ )

Вже  ліси  золоті-
Дорогі  декорації  драми...
..............................
Нам  з  тобою  летіть
На  вітрах  над  нічними  ярами,

В  наш  осінній  політ...
І  такого  в  тебе  вже  не  буде...
І  бажання  тремтить,
Мов  живіт  в  екзальтації  блуду...

Ми-  пілоти  удвох-
Терпим  креш  у  останнім  польоті...
Пить  жадання  дівок-
Це  тобі  не"  зашорені"  тьоті-

Запалися  жаги
Розіп"ято-дівочого  тіла,
Від  цнотливих  огид
До  солодкого  слова    "грішила"!..

Ми  в  польоті  одні
Всі  відтінки  кохання  пізнАєм.
Я  тобі,  ти  мені
Зміни  всіх  відчуттів  докладаєм,

Про  заплющеність  віч,
Про  здригання  оголене  тіла,
Як  смарагдова  ніч
В  центрифузі  екстазу  крутила,

Мов  летіла  душа
Макрокосмом  по  тілу  до  низу...
Як  звільнялась  від  шат
Ти,  в  себе  відкриваючи  візу

Для  польоту  мого
У  світи,  де  мистецьки  сприймала
Мій  Небесний  Фагот...
Чималий...  Та  тобі  усе  мало...
...............................
Час  невпинно  тече,
Нас  штовхаючи  в  прірву  ласкаво...
Ранок  очі  пече,
Мов  долоні  заварена  кава.

Ми  з  випробувань  тих
На  глісаду  виходим  додому...
По  стежках  золотих...
Потаємного...  Аеродрому...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115100600996  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611543
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 07.10.2015


Віталій Стецула

Щодень ізходь на вежу полум’яну

Щодень  ізходь  на  вежу  полум’яну,
Волосся  розпустивши,  наче  стяг.
Бо  хто  іще  про  мене  тут  пом’яне,  
Де  кожен  день  –  на  вістрі  шпаг.

А  кожна  ніч  –  то  вервиця  смутних,
Блукань  під  місяцем  скорботи,
Коли  пісень  заводить  жалісних
Сирін,  що  гніздиться  навпроти.

Коли  лукавих  мешканців  болотних,
Очиці,  мов  примарні  світляки,
Як  темні  чари  їхні  побороти
Мені  у  снах,  Далека,  розкажи.

Коли  і  тінь  моя  фальшивить  ноти,
І  горло  здавлює  земна  імла.
Відкрий  на  небі  зоряні  ворота
Хай  птиця  туги  в  Ірій  відліта.

Сходи  на  мури,  наче  Ярославна,
Хоч  темне  сонце,  у  крові  роса,
Як  щезники  тривожать  сонні  плавні,
Хай  майорить  на  заході  коса.

Я  упізнаю  знак  отой  священний,
Пилюку  струшу  з  пам'яті  плащів,
І  вежу  твого  згаданого  ймення
Знайду  між  безміру  земних  шляхів.

29.04.  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611588
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 07.10.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2015


гостя

Мій поза - Простір…



Як  почуттів  невипита  слюда
Впаде  в  узгір”ях    дикого  Парнасу…
В  мені  тектимеш  легко,  як  вода…
   я  –  поза  Часом……………..

Як  візерунки  дивних  відчуттів
Мене  вестимуть  незнайомим  містом…
Ти  не  сплетеш  мені  віночки  слів…
   я  –  поза  Змістом………………

Коли  стандартні  й  монотонні  дні
Втискатимуть  мене  у  рамки  ГОСТів…
Як  же  (  до  ран!)  –  болітимеш  в  мені,
Мій  Камелот…  одвічний
   поза  -  Простір………………

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611066
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 04.10.2015


гостя

Портал…



Але  ж  я  повернусь…  
Прихилюсь  до  знайомої  хвіртки.
Знаєш,  краще  не  спи,  коли  я  повернусь  уночі.
Ти  чекаєш  мене  за  холодним  стареньким  одвірком.
Ти  чекаєш  мене…  
   ти  на  стіл  покладеш  калачі…

А  до  тебе  –  лиш  крок…  
Як  тепер  я  себе  переможу?!
І  в  тобі  не  впізнаю  тебе  в  сяйві  місячних  кіл?
Ти  чекаєш  мене…  я  ж  і  кроку  ступити  не  можу.
Скатертину  ти  стелиш  
   даремно  на  тисовий  стіл.

То  присядь  на  стілець.
І  налий  собі  кварту  горілки
(які  зорі  тут  тихі  між  кронами  наших  беріз)
Та  лише  не  виходь…  не  виходь  зустрічати  до  хвіртки.
Бо  закритий  портал…
     і  я  більше  не  стримую    сліз

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609771
дата надходження 27.09.2015
дата закладки 04.10.2015


Тарас Яресько

"Ти морем бігло, а воно…"

Ти  морем  бігла,  а  воно
Й  мене  манило  до  пробігу
Та  знаю  –  скулений  у  кригу
Я  водномить  піду  на  дно


Тому  на  березі  стояв
Втрачав  тебе  на  видноколі
Хто  шле  мені  такої  долі
Щоби  і  терпнув,  і  чекав  ?


А  може  умисел  тонкий
Збагнути  смертному  незмога
І  біль  в  душі  –це  просто  кригу
Вже  трощить  паросток  гінкий  ?

   
 
                                                                         26.09.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610889
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 04.10.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2015


Олекса Удайко

МІСЯЦЬ-“СУПЕРМЕН”. Версія А

             [i]  Вечером  синим,  вечером  лунным
               Был  я  когда-то  красивым  и  юным.  
               Неудержимо,  неповторимо
               Все  пролетело...  далече...  мимо...
               Сердце  остыло,  и  выцвели  очи...
               Синее  счастье!  Лунные  ночи!

                                                                     [b]  Cергей  Есенин
[youtube]https://youtu.be/K_43TpDbmjQ[/youtube]
[color="#210778"]Супермісяць,  Супермісяць*  –
Позолочені  всі  вісі  –
Полюси,  а  ще  й  екватор  –
Ніжно-владний  алігатор!

…Таке  явище  давно
Не  дивилися  й  в  кіно…
Нам  би  таких  супері́в,
Щоб,  кохаючи,  упрів:
В  перигеях,  в  апогеях
(Хай  не  мостяться  тут  геї!)
Многократно,    та  не  раз,
Просто  так  і  –  в  зміні  фаз…

І  щоб  те  нічне  світило
Володіло,  як  Гатило,
Завойовувало  світ  –
Без  кордонів,  віх  і  меж…
Хай  буяє  буйний  квіт
В  небі  яснім…  й  тверді  теж!

Тож  засіємо  тим  квітом
Зиму,  Осінь,  Весну  й  Літо!
Й  не  в  обіді  буде  Бог,  
Адже  радив  жити  вдвох,
Як  Адам  і  скромна  Єва  –
Хай  король  чи  королева,
А  чи  миша,  чи  то  –  воша,  
Щур,  горобчик,  чи  то  ***  
А  чи  то  бабка  Степанида…
Аби  кров  була  хороша!  
Здай  аналізи  на  СНІД
І  готуй…    смачний  обід!

Головне,  щоб  все  –  в  законі:
Запрягли  щоб…  свої  коні
І  щоб  –  знову,  знов  і  знов…
Не  згасала  в  нас  любов!..
А  як  згасне  –  не  поможе  
(А  на  те  все  більше  схоже  –
Уряд  взяв  туди  вже  крен!)
Вам  і  місяць-“супермен”…[/color][/b]

27.09.2015
_________
 *В  честь  днів  вересня,  коли  наш  супутник
   наблизився  до  Землі,  що  якось  допомогти  
   своїй  сусідці  й    матері  (по  орбіті  -  в  
   перигеї).  Одну  із  версій  такої  допомоги  
   озвучує  автор.    Важливо,    що    одночасно  
   відбувається  і  його  затемнення.  Та  то  
   вже  інша  історія  (версія  Б).  Читаємо...
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609787
дата надходження 27.09.2015
дата закладки 04.10.2015


Олекса Удайко

МІСЯЦЬ-“СУПЕРМЕН”. Версія Б

       [i]Маю  честь  виконати  свою  обіцяку  -  Весія  Б  
       вірша...  Критику  прийму  як  належне,  бо  як  і  
       Версія  А  –  то  експеримент...  Чекаю  такої  ж  
       "нищівної"  критики  і  буду  вдячний.  То–полив  
       і  живлення  ростка,  утлого  і  недоколиханого,
       посіяного  затемненням  Місяця,  що  відбулося
       28.09.2015[/i]

[youtube]https://youtu.be/oSZRSOPPowM?list=RD2FUhzda10Jc[/youtube]

[i][b][color="#2372d9"]Мене,  мій  блукарю,    віками    бентежиш…
хоч  лик  свій  ти  кажеш  –  не  повний,  а  пів…*
моря  й  океани  уводиш  у  нежить,
від  чого  й  екватор  мій  оторопів…

Де  гори,  долини?..  глибини,  мілини?..  
ріка…  чи  твердиня?..  кора  моя  де?
в  панамці  від  спеки  одні  лиш  щілини  –
зима  в  мої  вічні  простори  гряде…

Відвернеш  лице  своє  в  ницому  соромі  –  
боїшся  і  помсти,  й  із-зовні  наруг…
в  нічному  контейнері  будемо  скоро  ми  –
“порочний”  замкнеться  історії  круг.

Немов  попередження  шлю  я  затемнення**…
І…  знай,  що  у  небі  немало  світил,
що  висвітять,  взна́ють  тебе  й  твої  темники***,
освітять  лице  твоє  –  фронт  твій  і  тил!  

Бришка́тий  мій  легіню,  ти  –  не  всесильний,  
бо  поперед  Сонця  буваю  ще  й  я  –  
хоч  страдна,  замучена,  дещо  знесилена,
та  все  ж  унікальна  планета  –  Земля!  

…Прискіпливо-ну́дний  мій  вірний  читачу,  
пробач  мені  цей  неповидний  сюжет  ,
його  б  я,  напевне,    і    пе-
                                                                                   ре-
                                                                                                   і-
                                                                                                           нак-
                                                                                                                           шив,  
та  доля  людини    –  у  мові  планет…[/color][/b]

29.09.2015
_________
*Мова  про  зворотний,    невидимий  бік  супутника.  
**Йдеться  про  останнє  затемнення  Місяця.
***Відоме  втручання  супутника  в  клімат  Землі.[/i]



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610437
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 04.10.2015


Олекса Удайко

ХТО РОЗХИТУЄ ЧОВНА (муз. В. Охріменка)

[color="#cf5e08"][i]І  н  с  т  у  м  е  н  т  а  л  ь  н  а      п  е  р  е  г  р  а...[/i]

[b][b][i]Чи  вниз  течія,  чи  до  нових  висот  –  
Куди  пливемо,  вкраїнці?  –  
За  нашу  свободу,  за  рідний  народ  –  
Пліч-о-пліч  –  в  ряди,  вкраїнці...[/i][/b][/b]

[i]П  р  и  с  п  і  в:[/i]

[b][i]Хто  розхитує  човна  –  то  наші  чужинці...
У  них  дому  немає,  та  є  ще...  тюрма!
То  ж  любіть  свою  неньку,  брати-українці,
Бо  найкраща  у  світі,  й  другої  нема...  [/i][/b]
                         
[i]І  н  с  т  у  м  е  н  т  а  л  ь  н  а      п  е  р  е  г  р  а...[/i]

[b][i]І  Північ,  і  Центр,  і  Захід,  і  Схід!
Нема  чого  нам  ділити:
То  Богом  було  нам  створено  світ  –    
Єдину  для  нас  колиску.[/i][/b]

[i]П  р  и  с  п  і  в:[/i]

[b][i]Хто  розхитує  чо́вна  –  то  наші  чужинці...
У  них  дому  немає,  та  є  ще...  тюрма!
То  ж  любіть  свою  неньку,  брати-українці,
Бо  найкраща  у  світі,  й  другої  нема...  [/i]  [/b]
                     
[i]І  н  с  т  у  м  е  н  т  а  л  ь  н  а      п  е  р  е  г  р  а...[/i]

[b][i]Ми  кажемо  вам:  наш  народ  не  діліть,  
І  се́пари,  і  федера[color="#0091ff"]с[/color]ти!  
Вкраїну  очистимо:  нечисті  вмить
Не  буде  ні  нігтика  в  хаті!  [/i]
[/b]
[i]П  р  и  с  п  і  в:[/i]

[b][i]Хто  розхитує  чо́вна  –  то  наші  чужинці...
У  них  дому  немає,  та  є  ще...  тюрма!
То  ж  любіть  свою  неньку,  брати-українці,
Бо  найкраща  у  світі,  й  другої  нема...  [/i][/b]                          

[i]1.10.2015              [/i]                              

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610810
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 04.10.2015


Віталій Стецула

Засинай, моя леле, моя снігова королево

Засинай,  моя  леле,  моя  снігова  королево,
Хай  гойдають  тебе  теплих  течій  чарівні  птахи,
Хай  в  краї  крижані  фантастичного  мева
Донесуть  у  кишенях  циклони  всі  мої  листи.

Дорога  моя,  вічність  без  тебе  проходить  намарне,
Біле  сонце  тамтамом  тривожно  і  гірко  звучить.
Мені  сниться  давно  твоє  сяйво  тендітно-полярне
І  васалів  твоїх  айсбергово-прозора  блакить.

Мені  сняться  льодів  потривожені  духами  дзвони,
І  кристалів  в  палацах  твоїх  зимний,  рівний  огонь,
А  під  шаром  імли  не  хребти,  а  замшілі  дракони
Ждуть  торкання  твого  до  потомлених  скронь.

Я  також  цього  жду,  як  далеко  же  твої  широти!
Я  в  обіймах  холодних  твоїх  лиш  зігрітися  б  зміг.
Проплива  день  за  днем,  а  на  північ  пливуть  кашалоти,
Моя  думка  із  ними  впродовж  тисяч  зболених  ліг.

Спи,  хороша  моя,  загорнувшись  в  пітьми  покривала,
Коли  скінчиться  ніч,  пароплавний  почуєш  гудок.
Я  до  тебе  прийду,  як  би  доля  моя  не  блукала,
Я  у  серце  твоє  впущу  сотні  кохань-ластівок!

8.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608740
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 27.09.2015


Віталій Стецула

Мольфарові розмисли

Я  заверну  ціпком  схарапуджені  хмари,
Зажену  їх  в  широку  кошару  грози,
Хай  гудуть  в  ній  громи  -  сироварять,
І  тече  молоко  в  синю  миску  низин.

Думков  спиню  кудлаті  і  зимні  лавини,
Хай  валують  хорти  невгамовних  стихій,
Я  си  ватру  створю  із  куща  журавлини
І  прикрашу  вербов  милий  закуток  свій.

І  хіба  над  тобов,  над  тобов,  моя  любко,
Я  не  маю  ні  сил,  ні  талану,  ні  слов.
Жінка  то  є  привільна  і  мудра  голубка,
Що  за  порухом  серця  впізнає  Свого.

21.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608957
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 27.09.2015


Віталій Стецула

Підводна королева

Я  занурююсь  вглиб,  у  планктоном  заквітчану  воду,
Що  голубить  мене  і  годує  грудьми,  як  дитя,
І  лоскоче  мене  донний  струмінь  пестливо-холодний,
А  на  денці  скарби,  що  сіяють  ясніше  від  дня.

І  травніє  смарагд,  і  червніють  серцями  гранати,
А  зимніють  між  них  океаном  промиті  кістки,
То  спустився  згори  парубоцький  запал  ночувати,
Та  уже  не  верне,  бо  не  знає  навіщо  й  куди

Я  беру,  наче  риб,  у  долоні  барвисті  кружальця,
Роздивляюся  їх,  одягаю  на  шию  квітучі  разки.
Сиплю  їх,  мов  пісок,  крізь  свої  вічноюнії  пальці,
І  на  вухо  мені  вони  мовлять  печальні  казки.

Про  старі  кораблі,  про  монету  дзвінку  і  про  зраду
Про  загиблих  в  штормах  чи  убитих  в  черговій  війні
Я  чудуюсь  від  них  на  алеях  підводного  саду,
А  за  хвилю  я  тчу  з  тих  історій  тужливі  пісні.

Залишайтеся  тут,  ви  безмовні,  потомлені  гості,
Хоч  спочиньте  тепер  в  материнській  утробі  води,
Хай  обступлять  же  вас,  як  рідня,  ці  мої  водорості,
Як  дерева  й  трава  заговорять  корал-острови.

Я  б  за  вами  також,  якби  вміла,  протяжно  ридала,
Та  в  морях  вже  й  тепер  засолоно  від  кров  і  сліз,
Я  легенько  торкнусь  ваших  лиць  без  забрала,
Замаю  ваші  сни  я  у  вінки  зі  заморських  беріз.

Я  скарби  запалю  завпокійним  кострищем,
І  примарним  вогнем  підійметься  воно  із  глибин.
Запорхає  їх  блиск  над  морським  гробовищем
У  спасенні  знаки  перетворені  Ельмом  старим.

31.08.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609416
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 27.09.2015


Віталій Стецула

(За) Буття

Я  зав'яжу  очі  хусткою  туману,
І  обступить  память  -  жалива  трава,
Як  же  мене  важко  милий  одурманив,
Що  сповнились  злоби  серце  й  голова

Як  гірчить  прокляте  яблуко  Адама,
Я  не  знаю  зовсім,  де  добро,  де  зло,
Він  -  моя  стигмата,  незагойна  рана,
Що  уже  й  до  Нави  горе  підвело.

Я  вуста  зашию  ниткою  прокльону
Обплітай  мерщій  же,  сестро-омело
Підіймайся,  гніве,  покриком  воронним
І  затьмар  моєму  любому  чоло.

Хай  його  сопілка  обернеться  змієм,
І  мій  відчай  влиє  під  саме  ребро.
Як  мене  кохати  більше  він  не  вміє,
То  моє  відьмацтво  -  вірне  ремесло.

Мій  тепер  володар  -  місяць  вовкулаки
І  отрута  в  жилах  чорна  закипа,
Хай  гадюки-трави  зітруть  мої  знаки,
Хай  піде  любов,  прийде  ворожба!

20.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609422
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 27.09.2015


ptaha

Накинь мені шалик…

Накинь  мені    осені  шалик  на  плечі  худенькі,
Бо  зимно  надворі  й  дерева  зронили  печаль:
Мене  виглядає  давно  вже  родина  опеньків,
І  глід  розпашілий  із  ягід  заварює  чай.

Я  входжу  до  лісу  –  у  золото  прибрана  гостя  –  
- Сороко,  добридень!  Потиснути  дайте  крило!
Ви  хочете  шалик?  У  тренді,  говорите,  осінь?
То  я  подарую  Вам  з  легкістю,  пані,  його!

А  я?  До  весни  недалечко,  шість  місяців  ходу!
А  Вас,  як  убралися  пишно,  тепер  не  впізнать!
…Злетіла  жар-птахом  колись  чорно-біла  сорока  –  
І  ліс  запалила…  промінням  останніх  багать…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606441
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 27.09.2015


ptaha

Вона…

Вона  приходила  до  нього  на  світанку,
Набравши  яблук  у  старенький  кошик.
Сумна  завжди  була,  мов  полонянка,
Що  повернутись  в  рідний  край  не  може.

Вона  у  нього  в  головах  сідала
Й  мовчала  довго,  дивлячись  у  небо,
Немов  чекала  звістки  від  Адама,
Старенька  жінка  –  сивокоса  Єва.

А  потім  поверталася  додому,
Варила  чай,  солодкий  до  нестями,
Щоб  не  гірчило  в  серці  від  утоми  –  
На  цій  землі  лишатись  без  Адама.

Не  нарікала,  знаючи:  так  треба,  --  
Пила  неспокій  невигойна  рана:
Вона  спокусі  піддалася,  Єва,  --  
На  глину  ж  перетворено  Адама…

Вона  давно  вже  не  любила  осінь,
Її  сварила  разом  з  журавлями  –  
Самотня  жінка  –  Єва  сивокоса.
Несла  на  Спаса  яблука  Адаму…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604454
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 27.09.2015


ptaha

Бувай, мій князю…

За  картиною  М.  Врубеля  "Царівна  Лебідь"

[img]http://ru.static.z-dn.net/files/d69/f4c6a7c97438395fa01568b86d8116ef.jpg[/img]

Бувай,  мій  князю.  Йду  за  небокрай.
За  мить  до  смерті  сонця  нишкнуть  хвилі.
Нехай  кохання  нашого  розмай,
Набряклі  сумом,  не  бентежить  крила.

Набряклим  сіллю  пінної  води,
Їм  до  небес  мене  вже  не  носити.
А  ти  за  мною,  князю,  не  ходи:
З  ріки  Смородини  там  забуття  розлите.

З  ріки  я  вийду  іншою.  Поглянь:
Малює  вічність  вензель  свій  на  пір'ї.
Тебе  тримає  острів  твій  –  Буян,
А  я  назавжди  успадкую  Вирій.

А  я  із  болю  вирощу  пісні
Про  почуття,  розгублені  у  вирі…
Бувай,  мій  князю.  Виглядай  вві  сні
Сумну  та  совооку  птаху…  Сирін…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609504
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 27.09.2015


Процак Наталя

…Ех Вітре, чуєш Вітре!…

Повіє  срібний  вітер  і  холодом  по  тілу
Ударить  наче  струмом,  зачепить  нерв  душІ
Притупить  тьмяний  вогник,  мене  усю  зітлілу
Напише  він  словами  в  забутому  віршІ...

Ех  вітре,  друже  хтивий,  не  рви  мені  ти  душу
З  тобою  ми  не  пара...та  й  різні  в  нас  шляхи
Твій  свист  у  верховіттях  я  слухати  не  мушу
Не  смій  мене  судити  за  здійснені  гріхи...

Колючим  терням  серце  обмотане,  кривавить
Я  погляд  свій  не  смію  піднести  у  блакить
Чим  більше  я  пручаюсь  тим  більше  мене  ранить
І  ріже  в  скронях  болем  невідворотна  мить...

Ще  б  почекати  трохи  до  вечора,  світанку
Щоб  вимолити  в  неба  для  себе  чистий  лист
Джерельною  водою  все  б  змити  до  останку
Приглушуючи  вітру  пронизуючий  свист...

А  душу  все  кидає  по  стоптаній  дорозі
І  там  на  роздоріжжі  знов  вибір  не  з  легких
Розп'ятим  птахом  б'юся  у  совісній  облозі
У  світі  душ  подібних,  загублених,  крихких

Ех  вітре,  чуєш  вітре!Мій  друже  срібнокрилий
Прийди  мені  на  поміч,  завий,  збуди,  дістань!
Зніми  з  очей  оману  і  погляд  мій  незримий
Розвій  у  верховіттях  як  без  вартІсну  дань...

Ех  вітре  чуєш  вітре!Ти  совісно-тверезий...
Почуй  мене  мій  вітре!...не  полишай  мене...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608832
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 27.09.2015


гостя

…твоя… перламутрова Осінь…


А  хочеш,  вернусь
Із  далеких  зелених  доріг,
На  теплі    пороги  розсиплю  оливкові  коси…
А  хочеш,  вкладу  у    конверт    помаранчевий  сніг…
Зворотня  адреса  –  
     твоя  перламутрова  Осінь…

А  хочеш,  прийду…  
Як  у  гості  не  ходить  ніхто…
І  чаю  тобі  заварю  із  терпкої  меліси…
Та  краще  –  не  пий!…  бо  забудешся,  де  ти…  і  хто…
Відчуєш  мій  запах  –  
   самотності…  неба…  і  лісу…

Бо  в  сутінки  –  вечір…  
На  трави  любисткові  –  сніг…
А  завтра,я  знаю,  в  хурделиці  зникнеш  зовсІм  ти…
А  хочеш,  обвиюся  мохом  навкруг  твоїх  ніг,
Прощальним  цілунком  
   карпатської  дикої  німфи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608656
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 26.09.2015


гостя

Прелюдія ночі…


Стихає  прелюдія  ночі…
Маленька  панно…
Ти  спати  не  хочеш.  Ти  просто  ідеш  у  ніч.
Зливаєшся  з  нею,  бо  завтра  отак  тюльпанно,
малиново,  сонячно,  трепетно,  просто  органно
світанки  зніматимуть  втому  
   з  тендітних  пліч…

Бо  завтра  розчинишся  знову
десь  посеред    люду…
Мелодію  ночі  забудеш…  забудеш!…  і    все…
В  чиїх  же  руках  опинилась  твоя  лялька  Вуду
ти  знати  не  знаєш…  
   тебе  течія  несе

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607895
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 26.09.2015


гостя

Хвилина за північ…



Хвилина  за  північ…  
Ти  вже  не  рахуєш  дати…
Він  просто  прийшов…  бо  давно  вже  хотів  прийти…
...і  раптом  спинились  знайомі  всі  циферблати.
...і  раптом  згоріли  
       без  винятку  всі  світи.

І  ти  вже  –  не  ти…
Бо  у  тебе  імен  –  безмежно!
Де  смуток  й  бажання  станцюють  якийсь  вертеп.
А  півні  співатимуть  вранці…  і  так    бентежно…
Ти  також  із  них,  
   героїня  чужих  вендет

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607734
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 26.09.2015


Серго Сокольник

Розлучення

Розірвались  корали.  Намистини
Покотились  долівкою  з  сумом...
Ти  бажаєш  зрікатися  Істини?
Це  мені  не  потрібно.  Подумай,

Що  ти  можеш  залагодить  зреченням?
Не  збереш  у  долоні  кохання.
Все  кінчається.  Всі  ми  приречені
Пити  чару,  неначе  востаннє...

А  розірвана  Істина  Правдами
По  приватних  кишенях  розходиться.
Не  по  правилах,  ой,  не  по  правилах
"Догравати"  кохання  доводиться...

Тож  омийся  сльозами  розлучними,
Як-то  водиться  в  царстві  жіночому!..
Не  зрікайся.  Вже  краще  відмучитись.
Так  буває.  Хоч  ми  і  не  хочемо...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115092510404  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609343
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 26.09.2015


команданте Че

разбуди меня в декабре

будто  серебро  твоих  волос
просыпается  сквозь  мои  пальцы
безмолвно  падая  на  плечи  зимы
бесцеремонно  проникающей
во  вневременные  покои  молодой  осени
я  просыпаюсь
под  глубокий  холодный  вдох  ноября
вместе  с  ней
чтобы  остаться  остывать
в  свежеопустевшей  постели  тишины
выдыхая  еще  какое-то  время
назад
вместе  с  ней
уже  не  укрывающий  ее  плечи
покрывалом  из  серебра
и  поцелуями

легким  ветром
ты  делала  выбор  вместе  со  мной
а  теперь  бесконечной  ночью
ты
делаешь  его  вместо  меня
сложным

на  этот  раз  кому-то  придется  согреваться
вместо  согревать
оставаться  любимой  вместо  любить
предвижу  застывшие  во  льдах
дни
этой  весной
если  только  ты  не  останешься
вместо  зимы

разбуди  меня  в  декабре
поцелуем.




*фоновая  композиция  –
Savannah  Pryor  «She  Wolf»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608900
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 25.09.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2015


Ірина Лівобережна

Над озером туман

Білий  туман  над  озером.
Сонце  –  в  клубочку  хмар.
Квітка  латаття  росяна
Волею  срібних  чар

Ніжиться  жовтим  човником…
Ніби  спинився  час…
Верби  –  легеньким  дотиком
Грають  на  хвилях  вальс…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608893
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 25.09.2015


Ірина Лівобережна

Про поезію

[i]«Поэзия  —  та  же  добыча  радия.
В  грамм  добыча,  в  годы  труды.
Изводишь  единого  слова  ради
Тысячи  тонн  словесной  руды».
В.Маяковский[/i]

***
Вбиваю  заступ  в  сказані  слова,
Бо  лагідні  торкання  тут  –  безсилі.
Хай  мова  розсипається  жива
Та  вільна  –  в  цій  неораній  місцині.

Старанно  кожну  грудку  -  розпушу.
З  глибин  душі  джерельцями  заб’ється
Струмок,  яким  натхнення  воскрешу,
Що  тягнеться  прямісінько  від  серця.

Та  життєдайна  сила  пробіжить
Корінням,  стовбуром,  охопить  строфи-віти,
Мелодія  симфоній  забринить,
Розкриють  пелюстки  чудесні  квіти,

Яким  чи  день,  чи  в  вічності  –  цвісти,
Красу  нести,  проміння  дарувати.
Якщо  сади  зростити  хочеш  ти,
То  починай  –  із  плуга,  чи  з  лопати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608657
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 25.09.2015


Олекса Удайко

НЕ КРИЧИ

[youtube]https://youtu.be/m5zSB6Km4ns[/youtube]

[b][i]Нема  
чого  
сказати  
доброго  –  
мовчи!
                   
В  мовчанні  
зло  
само  
себе  
дощенту  
спалить.

На  ум  
приходить  
діло  
добре  –  
не  кричи!
                           
Добро  
не  любить  
галасу  
й  себе  
не  хвалить[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608970
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 25.09.2015


Богданочка

…кілька століть…

Скажи  мені,  милий,  ну  де  я?  
Скажи  мені,  де?
Тут  стіни  високі  і  темні  ,  
не  видно  їм  краю.
І  небо,  що  над  головою,  
незвично  бліде,
Мов  янгол  безкрилий....  
до  нього  я  більш  не  літаю.

Я  десь  в  лабіринті.  
Загублена  поміж  планет.
Упала  додолу,  
звестися  на  ноги  несила.
Попереду  бачу  в  тумані  
я  твій  силует.
І  я  полечу!  Тільки  хай...  
відростуть  мої  крила.

І  рани  мої...  
Хай  лікує  їх  мудрістю  час.
А  ти  почекай...  
всього  кілька  століть...
як  кохаєш.
Є  світло  в  імлі.  
Ніжний  промінь  любові  не  згас.
І  я  пригорнусь...  
якщо  кілька  століть...  
зачекаєш.

                                                                         11.09.15.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606050
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 25.09.2015


Серго Сокольник

Горы экстаза ( 16+ )

Вечер  на  горы  упал,
Вторя  беспутью  пути.
Я  перейду  перевал
Засветло.  В  ночь  не  пройти.

Этот  скользящий  карниз
В  гору.  И  вниз  не  гляди.
Тему  с  названием  ЖИЗНЬ
Ты  осторожно  веди.

Телом  в  изменчивый  мир
Я  перейду,  как  шальной.
Смело,  как  жертву  вампир,
Выпью.  Ты  выпей  со  мной

Этот  любовный  шербет.
Рухнет  туманов  парча.
Я  припадаю  к  тебе...
Как  ты  сейчас  горяча!..

Струи  прозрачной  воды
Не  охлаждают  накал.
Сыпятся  камни  с  гряды...
Ты  глубока...  Глубока...

Зова  природы  наказ
Соединяет  тела...
Горы  экстаза  для  нас
Создал  Всевышний  Аллах.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115092300635  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608700
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 24.09.2015


Серго Сокольник

Веточка

Ветка  с  еще  не  опавшим  листом
Так  обреченно  дрожит  под  дождем...
Веточка,  милая,  полная  силы,
Столько  листочков  весной  породила,
Тонкий  изыск  изумрудного  цвета...
С  ними  ждала  приближения  лета...
И  не  уйдет,  как  казалось,  весна,
Вечною  сказкою  будет  она...
Осень  уносит  опавшие  листья...
Веточка,  скоро  ты  с  ним  разлучишься...
Вновь  в  ожидании  будешь  одна
Мерзнуть  во  льду...  Но  наступит  весна,
Листики  новые  зазеленеют,
Веточку-маму  любовью  согреют...
...только  лишь  ты,  прошлогодний  листочек,
Вырванный  ветром  у  мамы  сыночек,
Зимнею  вьюгой  простужен...
Веточке-маме  не  нужен...
Ты  за  нее  до  конца  подержись...
Жесткая  штука  с  названием  ЖИЗНЬ...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115092100768  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608222
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 21.09.2015


Віталій Стецула

Подай мені претихий, теплий знак

Подай  мені  претихий,  теплий  знак,
І  хай  звершиться  те,  що  неминуче.
Крилата  тьма  з  дерев  плакучих
На  груди  ляже,  і  впаду  навзнак.

Клади,  клади  Свою  печать,
І  хай  задуха  обпіка  мої  легені,
І  над  безсиллям,  зібраним  у  жмені,
Гінці  похмурі  холоду  стоять.

Просвічуй  жили  світляками,
В  мені  кипи  живицею  Своєю,
І  застигай  пахучим  глеєм,
Замішуй  тісто  із  грунтами.

З  фіналу  -  на  початок  драми:
Ліпи  для  нового  служіння,
Назви  мене  на  мові  безгоміння,
Поклич  пошерхливи  вустами.

Мене  пропалюй,  як  лиш  Ти  умієш,
Терновим  наскрізним  вогнем,
Відзнач  Себе  гарячим  сургучем,
Щоб  дар  оцей  згадав,  Леліє!

Коли  я  вперше  знов  вдихну
Розмай  оновлений  квітневий,
Побачу  всміхнені  дерева
Й  Тобою  ледь  притоптану  траву.

19.08.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608257
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 21.09.2015


Віталій Стецула

Де місяць обронив свою корону

Де  місяць  обронив  свою  корону
Там,  де  бриніло  водне  шкло
Купались  ми,  кохались  безборонно,
Легенд  старих  освоївши  житло

Текли  краплини  по  вогкім  волоссю
І  сови  зносили  калинові  перстені
Озерних  духів  дальне  відголосся
Вітало  нас,  неначе  наречених

Ми  бавились  на  травяному  ложі
Спянілі  від  медових,  диких  груш
І  піднімалися  любовнії  розкоші
На  екстатичний  і  містичний  Гіндукуш

Я  стан  твій  обвивав  снагою  Нілу
Ти  пахла  нардом,  димом,  молоком
Я  цілував  тебе,  богиню  розімлілу,
Амброзію  вбирав  у  смертну  кров

Тулились  міцно,  аж  клітина  до  клітини
І  зміннострумний  виникав  зв'язок
Полого  кучері  із  вигнутої  спини
Зривалися  у  водоспад  зірок

І  я  прохав  тебе,  моя  Сивілло,  
Так  добре  бути  нам,  кохана,  вдвох
Поставмо  же  намети  білі-білі
Бо  нам  являється  сьогодні  Бог

Тоді  в  знемозі  ти  в  траву  упала
Злетів  цілунок  –  багровий  листок
Це  було  в  ніч  магічну  на  Купала
Тоді  ж  бо  кожен  з  нас  пророк

Далеко  десь  стриміли  Карфагени
Стояв  поранений,  хоч  вічний  Колізей
А  нам  вже  інші  раяли  знамена
З  історії  про  ощасливлених  людей

27.08.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607975
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 20.09.2015


Серго Сокольник

Винил

Ночь  нехолодная  нежно  коснулась.
Я  у  окна...  Ты  к  окну  потянулась
С  ТОЙ  стороны...  Из  запретного  мира...
Залой  для  танцев  нам  станет  квартира,

Где  мы  с  тобой  танцевали  нагие...
Платье-  не  то...  И  колготы-  другие...
Так  одевают  вас  в  мире  ином?
Платье-  на  стул...  Мы  друг  друга  поймем

Легче  без  этих  издержек  текстиля.
Диско?  Хард-рок?  Пертурбация  стиля
В  сборниках  старых  "пластов"  из  винила...
Ставлю  вот  эту...  Ее  ты  любила...

Ты  далека...  Да  ТУДА  и  не  близко...
Музыка  льется  со  старого  диска...
Перст  указующий  с  дрожью  застыл
"стрел"  индикатора...  "Точим"  винил.

Тьма  вездесущая  пала  на  плечи
Тел  обнаженных  в  соитии  встречи.
То  распалясь...  То  касаясь  едва...
Все,  как  ТОГДА...  Только  ты  не  жива.

Кончилось.  Ты  удалилась.  Светает.
Стрелка  часов  рубикон  пробегает
Встречи  миров...  Наш  последний  изыск.
Замерли  "стрелы"...  Окончился  диск.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115092000924  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607959
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 20.09.2015


Віталій Стецула

Щось пише місто в книзі опівніччя

Щось  пише  місто  в  книзі  опівніччя
Готичним  шрифтом  кажанів.
Собору  тінь  примарно-потойбічна
Тобі  відлунює  органом  снів.

Хиткії  обриси  викривлює  Селена,
Театр  дерев  спинився  на  антракт.
На  бруку  площі  юродиві  наречені
Наспівують  з  годинником  у  такт.

Минає  ніч  в  казкових  епізодах,
Її  пронизує  твій  гострий  зір.
Ти  знаєш:  скоро  на  висотах
Запарить  Муза  дивний  травозбір.

Розкладе  денні  враження  на  ноти,
В  барочну  візію  химери  заплете.
Нічної  дрібку  вкине  прохолоди
У  ілюзорне  вариво  густе.

Оживить  пензель  напій  алхімічний,
Пропустить  током  нитки  барв.
А  полотно  –  товариш  твій  магічний-
У  собі  знайде  опівнічний  шарм.

І  контур,  перспектива,  світлотіні,
Вмить  зложаться  у  досконалий  сплав.
І  місто,  взявши  золоту  пір’їну,
Художнику  присвятить  кілька  глав.

13.08.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607878
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 19.09.2015


Віталій Стецула

Із сапфірових снів Окіяну

Із  сапфірових  снів  Окіяну
В  лазуровім  серпанку  морів
Чистим  кроком  приходиш,  Дано,
Під  склепіння  зелених  мостів.

З  льону  рік  ти  прядеш  одежу
Для  куявських  пасовищ,  гаів.
А  кольчуга  озерна  стереже
Шкаралупки  горіхів-човнів.

Із  криничного  свіжого  віка
Простягаєш  джерельне  гілля,
Що  вростає  у  кров  чоловіка
Молодильним,  оновним  зіллям

В  глибину  ластівочих  обіймів
Я  занурююсь  вранці-рано,
І  лебедиком  вільним,  білим
З  твоїх  вод  повертаюсь,  Дано.

Куявія  —  ранньофеодальне  державне  утворення  східних  слов\'ян  у  7-9  століттях.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607835
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 19.09.2015


Серго Сокольник

Аутодафе ( 16+ )

Як  ти  ішла...  Немов  приречена  на  страту...
Мов  власяницю,  вітер  плаття  овівав...
І  не  відводила  очей  від  нього...  Ката,
Який  всю  ніч  тебе  нещадно  розпинав.

Ви  на  прогулянці  удвох  (бо  день  великий...)
Вже  промайнула  ніч...  І  знову  буде  НІЧ...
І  тіло  поклику  віддатися  довіку
Смиренно  слідує...  Поклич  її,  поклич!..

Бо  ти  вся  змучена-  терпіти  вже  несила
Тремтіння  тіла,  що  належить  не  тобі...
Ти  ж  так  сама  себе  замучити  просила...
А  Жертва  з  Катом  це-  тандем?..  Аншлюсс?..  Двобій?..

А  поки-  бесіда,  приємна...  Без  турботи
За  страти  ніч    разом  ви  вип"єте  в  кафе.
В  вогні  кохання  вам  палать  на  ешафоті
Удвох  із  Катом...  Отаке  аутодафе...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115091900544  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607756
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 19.09.2015


гостя

Кривавий блюз


…  бо  знову  –  Осінь…
Красуня  з  червоним  бантом.
Криваво  –  владна,  в  усьому,  аж  до  дрібниць.
Яким  безмежним,  пустельно  -  скляним  гігантом
відлунює  сіре  небо
     її  дзвіниць.

Прощайся,  сонце!
Прощайся…  палають  клени.
Вітри  осінні  розвіють    мої  жалі.
(не  бійся,  сонце,  не  бійся  тепер  за  мене...
Цілуй  же…  трава  травою,  
   земля  землі…)

То  владна  панна…
Усе  –  за  її  наказом.
Зотліє  листя,  впаде  до  холодних  ніг.
Я  знаю,  сонце,  ми  зможемо  бути    разом,
за  тим  порогом,
     де  зникне  вчорашній  сніг.

За  тим  порогом…  
Відверто,  відкрито…  де  ми?!
До  тебе  півкроку…  півсвіту  (лиш  мінус  -  плюс)
Усе  за  її  наказом...  палають  клени!
Танцюй  же,  сонце,
   (  востаннє!  )  кривавий  блюз

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605512
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 17.09.2015


Ірина Лівобережна

Ожидание встречи

Ты  придёшь.
Моих  сфер  коснёшься
Плотно  замкнутых  -  тонкой  тростью.

Что  в  незримом  огне  -  горела,
Что  к  мольфарам  ходила  в  гости,
По  неведомым  горным  тропам.

Из  забвений  налёт  -  снимала.
Зажигала  на  пнях  замшелых
Краски  яркого  карнавала,

Зазывая  с  собой  в  трясину
Огоньков  неземных,  дурмана,
И  такую  давала  силу,  
Что  нам  воздуха  было  мало!!!

Озари  же  -  прикосновеньем,
Без  свечения  жить  -  не  в  силах...
Лишь  ускорь  ты  -  моё  спасенье.
Отвори  мою  душу,  милый!
05.09.2015





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605285
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 17.09.2015


Сокольник

Порцелянова лялька

Всі  ми  діти  в  душі...  Всі-  діти...
(серце  щось  почина  щеміти...)
Ти-  "солідний".  Грошей  багато
Добре  знаєш,  на  що  страчати,
Бо  в  дорослі  ти  іграшки  граєш.
...та  такої  от  лялі  не  маєш,
Що  сидить  на  моїх  колінах,
І  цілує  мене  без  упину...
І  від  дотиків  я  наче  п"яний
Ляльки  дивної...  з  порцеляни...
Порцеляни-  чому?-
Бо  щомиті  
Б"ються  долі,  
Об  щось  та  розбиті,
На  деревах
Ламаються  віти,
Бо  у  світі  вирує  вітер,
І  розіб"ється  (не  питання)
Порцелянове  це  кохання,
Порцелянова  наша  мрія,
Перекинута  буревієм...
Ну  то  й  що?  Ми  ж  були?  Були.
Ми  на  струнах  грали  страждання.
Див  цю  музику  перелив
До  жертовної  чари  кохання.
БілизнИ  твОго  тіла-  ніч
Не  затьмарить  своїм  крилом-
Вигин  цей,  що  стікає  з  пліч
Вниз...  до  лона.  (Це  лоно  з  лон...)
А,  "солідний",  тобі  навіє
Вітер  все-  ресторан,  повію,
Гроші,  офісну  нудь  страшенну...
...-Порцелянова,  йди  до  мЕне!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115091700018  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607273
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 17.09.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2015


Олекса Удайко

ЧОМУСЬ ТАК ТЯЖКО ПИШУТЬСЯ ВІРШІ

 [b][i]tth[/i][/b]
           
           Буває  такий  стан.  коли  нема  про  що...  
           писати...  Здається,  винна  в  тому  Муза...  
           Та  Музу  кожен  обирає    собі  сам.  Так  що    
           нічого  жалкуватися  на  дзеркало,  коли  
           рожа    не  склалася...
 
[youtube]https://youtu.be/rk0XgOpmMu0[/youtube]
[i]  
[b][color="#ff7700"][color="#ff0000"]Чомусь  так  тяжко  пишуться  вірші…
А  в  серці  –  камінь,  чи  якась…  колючка…  
О  Музо  зла,  прошу  тебе  –  пиши!..
Шепни  бодай…  пів-речення  на  вушко.

Шепни  тоді,  коли  ясніє  даль,
Коли  ще  в  тілі  так  ліниво  й  млосно…
І  щезне  та  невимовна  печаль,
Де  чудо-змієм  коверзує  осінь…

І  далями,  що  являться  тобі,
Зруйнуй  затори,  проклади  доріжки
До  світлих  днів  –  як  щілин  у  журбі…
Я  ж  утоплю  в  цілунках  твої  ніжки!

Вони  мені  дарунки  принесуть.
І  в  небі  щезнуть  одинокі  хмарки,  
Бо  в  тому  є  якась  знаменна  суть  –
Появиться  в  житті  моєму…  Дарко*.  

…Ось  так  ми  з  Музою  і  живемо́  –    
Від  осені…  і  до  весни  нової,
Долаю  я  журби  осінній  смог,
Вона  ж  прасує  для  весни  сувої.[/color][/color]
[/b]
8.09.2015
_______
*Тут  прообраз  аватара  –  бого-людини,
   яку  давно  чекає  весь  світ...    Я    теж!
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605793
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 16.09.2015


Олекса Удайко

ОСІННІЙ ДОЩ (Муз. Валентина Філоніка)

[b][i]Осені...[/i][/b]

[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]

[b][i][color="#800fd6"]Осінній  дощ  –  
не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
наводить  смуток  
знов  і  знов.

Ялиць  і  верб  
вологі  віти
Звисають  в  тузі  до  землі...
Ще  осінь  пестить  пізні  квіти,
та  дні  стоять  
сумні  й  малі.

Сумують  в  парках  
лави  грішні,
і  никне  мокра  сон-трава,
підводять  підсумки  невтішні
Ппжовклим  листям  
дерева́...

Колише  вітер  
в  соннім  вітті
затишшя  гомінких  дібров,
і  сняться  їм  весна  і  літо,
немов  мені  
твоя  любов.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 16.09.2015


Серго Сокольник

Аламут ( 16+ )

 Що,  діво,  прекрасна,  мов  зірка  ясна?
 Проходить  без  щастя  остання  весна?
 Чи  хлопець,  чи  навіть  вінчання  продукт-
 НаснАги  та  й  щастя  тобі  не  дадуть?..
 Слиньки...  Хробаки.
 То  ж-  в  путь,
 Що  шлЯхом  кружнИм  приведе  до  мети...
 ...хоч  ноги,  прочанко,  оголені,  ти
 Стернею  й  камінням  до  крові  травмуєш...
 Шкодуєш?..
 ...а  стежка  веде...  все  веде  до  Гори...
 ...а  в  гОрах  шалені  вирують  вітрИ...
 Душа  вже  із  тілом  розсталась  не  раз...
 Останнім  бажанням  сон  серця  не  згас...
 І  скеля  там  дивна...  І  сущого-  суть...
 Фортеця  гірська  постає-  Аламут...
 Там  править  таємний  Хасан  ібн  Саббах...
 Та  серце  прочанки  не  звідає  жах
 НастрОмити  тіло  на  свЯчений  ніж...
 Тремтіти  облиш!..
 ...і  нарисом  долі  з  посвячених  літер
 Дарунком  під  ноги  ти  Ізмаїліту
 В  тремтінні  колін  на  підлогу  впадеш,
 І  гола  себе  перед  ним  укладеш
 На  смерть...  На  життя...  Це  судить  не  тобі.
 (та  ще  й  не  завадить  жіночого  БІ,
 Бо,  діво...  Прочанка  ж  ти  є  не  одна)))
 ...як  серце  тремтить,  надягаючись  на...)
 І-  ВІРНОЮ,  Гуріє  в  райськім  в  саду,
 Чекай  на  колінах.  Я  сам  надійду.
 Приречено-  гола,  торкнися  мене.
   (усе,  що  У  КОЛІ,  тебе  не  мине)
 І,  знявши  сандалі  у  мЕне  із  ніг,
 Навік
 Служить,  мов  рабиня,  мені  присягнеш,
 І-  жить...  Хоч  у  тіло  стилета  ввіткнеш
 Усім,  хто  не  любить  твого  Ібн  Саббаха.
 Та  й  згинеш  без  стрАху...
 .........................................
 Розтринькана  хутко,  мов  жменя  монет!  -
 Сідай  у  маршрутку!  Маршрут-  до  менЕ.
 Ти  втрачене  все  за  межею  без  меж
 Збереш.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115091410182

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606753
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 15.09.2015


Дід Миколай

Тануть чоколядки

Рік  старий  тікає
Кізонька  ступає.
Із  доріг  у  хату,
Прямо  на  поріг.
Згляньтесь  мої  дітки,
Прихистіть  сирітку,
Втомлена  з  дороги,
Збилася  із  ніг.

Взуйте  із  полички  
В  білі  черевички.
В  білому  халаті,
Світла  наче  сніг.
Кізочка  -  лебідка,
Вам  віддячить  влітку.
Влітку    її  личко,
Висохне  від  сліз.

Зимонька  крупою
Всіялаcь  густою.
Мяла  з  конопельок,
Сріблений  кужіль.
Разом  з  Колядою,
Виткала  сувою.
Он  який  розкішний,
Пледовий  текстиль…

Забирайте  кізку,
Нехай  витре  слізку.
Пора  вже  гулятки,
Висох  в  неї  ніс.
Вділи  рукавички?
Застебніть  гудзИчки.
На  дворі  й  синички,
Поховались  в  ліс.

В  хижці  годівнички,
Всипте  їм  пшенички.
Досить  вже  ховатись,
Кличте  на  узвіз.
З  дому  на  левадки,  
Йдіть  колядуватки.
Тануть  чоколядки,
Кізоньки  сюрприз.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549573
дата надходження 07.01.2015
дата закладки 06.09.2015


Дід Миколай

Один я, слухаю весну…

   Стояла  слухала  весну.  
Леся  Українка

Стою  в  гаю,  не  шелесну…
Пішла  у  світ  тривога.
Один  я,  слухаю  весну…  
Неначе  десь,  у  Бога.

                   Приспів:

Стою  і  слухаю  весну,
Вона  ж  співа,  співа,  співає.
З  глибин  мойого  напівсну,
Роки  у  даль  гортає.


Лунає  краєм  переспів,
Звучить,  як  у  соборі.
Душевні  ноти  соловїв,
Немов  перлини  в  хорі.

Принишкли  клени  і  дуби,
Замріялись  тополі
Святої  музики  раби,
Як  дітвора  у  школі.

У  перехресті  молитов,
Моя  душа  радіє.
Весна  співає  про  любов,
Про  роки  молодії!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598073
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.09.2015


гостя

За лінію смутку



А  сонце  ішло  у  пекло…
І  далі…  далі…
За  лінію  смутку…  за  межі  усіх  бажань…
Ти  чуєш,  сідає  сонце…  зніми  сандалі…
Сандалі  завжди  знімають  
       у  час  смеркань.

Цілуй  же…  сідає  сонце…  
Воно  –  зелене.
Цілуй  же!..  у  синіх  травах  земних  стежок.
А  завтра…  знаю,  ти  легко  пройдеш  крізь  мене…
Просієш  мене  крізь  пальці…  
                       ………бо  я  …………пісок…………….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604672
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 06.09.2015


Олекса Удайко

СПИНИ МЕНЕ, ЛІТО!

[i][b]tth  [/b]

       На  краєчку  літа...  примостилась  осінь.
                                                                                     НАДЕЖДА  М.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/r0-B-sJq6jc  [/youtube]

 [i][b][color="#f7310a"]–    Спини,  мене,  літо!  Не  хочу  у  осінь…
 –    Мене  ж  гонить    вітер…  Й  отаву  вже  косять.
 –    В  душі  моїй  світло    –  вона  не  дощить  …
 –    Кінчаються  миті?..  Затримайся,  мить!

І  ось  вже  вогонь…  шампури  і  димок…                          
Ідилія…  Сон…    і  сонливість  думок…
Та  осінь  вже  о́н  –  лише  длань  простягни:
Відомий  канон…  із  сивин  давнини…

 –    Ми  вдвох...  і  нам  тепло!..    Для  чого  нам  осінь!
Спини  нас,  літе́пло,  –  дуетом  вже  просим…
Дай  впитись    вертепом,  снаги  дай  ковток!
…Жене  вітер  степом…  поновний    виток…

 –    Не  встиг...  докохати  –  іще  повтори́…  
 –    Змайструю  будівлю  для  вашої  гри,
Себе  ж  на  зимівлю  сховаю  під  спудом    
Й  назву  те  свавілля    Осіріса*  чудом…  

...Та  час  невмолимий,  жорстокі  моралі…
Убралась  калина  в  коштовні  коралі…

Здавались  малими  ті  дні,  куці  –  ночі,
Та  плинули  ними  години  пророчі…

Той  літа  краєчок,  –  не  край  всій  землі,
Де  дихати  є  чим...  й  серця́  немалі,  –  
Не  край  мені  вечір,  що  зве  у  ніку́ди  
Жаль-квилем  лелечим.  Я  тут  ще  побуду!..  

                                                           *
Замри  в  мені,  оcінь…  Я    верес  збираю…  
На  кінчику  літа,
На  кінчику
Раю…[/color][/b]

5.09.2015
________
*Бог  загробного  царства  (єгип.міфол.).
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604407
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 06.09.2015


Серго Сокольник

Сакральне

 Щось  виблискує  в  ніч  на  воді  у  лататті...
 Що  то-  місячний  диск?  Світ  від  свічки?  Ні?
 Ми  з  тобою  прийшли  у  чаклунськім  завзятті
 З  потаємних  цих  місць  Чару  пить.  В  ніч.
 Роздягнись,  і  чутливістю  срібного  тіла
 Напої  мою  хтивість,  мов  Чару  налий  до  країв.
 І  від  Чари
 Відпий.  
 Чаро-  дій!
 А  тоді...
                       Що  ти  бачиш  у  темній  безодні  води?
 Йди
                       По  слідах,  що  проклав  по  воді,  як  ходив
 Див.
                       Так,  це  диво  із  див.  Відірвись.  Бо  ще  стогнеш...
 Ти
                       Легка,  мов  пір"їна.  Водою  підЕш-  не  потонеш.
 Гониш
                       Вітерцем  по  воді  ти  ці  хвилі  легкі....
 Припади,  мов  прочанка,  й  торкнися  моєї  руки.
 І  сама  проведи  вздовж  по  тілу  із  верху-  униз.
 Місяць  сріблом  на  тілі  твоєму  змалює  Альгіз.
 І  Беркани  ти  руну  вкладеш  унизу  живота.
 І  останній  твій  стогін  бажання  впаде,  мов  сльота,
 На  замшіле  рядно  берегів,  на  тумани,  що  в  Хель
 Нас  в  прадавнє  стежками  ведуть  до  таємних  земель.
 Легкість  ВІдання  Знань-
                           Глянь...
 Ось  Перунів  Наказ-
                           Раз.
 Ще  й  Одвічні  Слова-
                           Два.
 Що  даю-  то  бери-
                           Три.                    


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115090400207

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604049
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 04.09.2015


Серго Сокольник

Время свидания

 Вот  опять  запаздывает  время...
 Время,  что  даровано  судьбой...
 Мы  его  и  ценим,  и  не  ценим
 В  миг,  когда  встречаюсь  я  с  тобой.

 У  стены,  отмеченной  часами,
 Словно  у  позорного  столба,
 Я  прикован  временем...  Мы  сами
 Муку  встреч  избрали  для  себя.

 Этот  миг  свиданья  предрешенный
 Маревом  над  стрелками  повис,
 Как  утес  над  пропастью  бездонной...
 Как  рука  по  струнам...  Сверху-вниз...

 Вот  и  ты!..  В  помады  метке  алой,
 С  поцелуем  павшей  на  чело...
 Время  в  руки    яблоком  упало...
 Сорвалось...  И  понеслось  в  галоп.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115090300697

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603834
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 03.09.2015


Олег М.

ТУГА ЗА ЛІТОМ, , , , ,

Відзеленіли  барви  літа
Вже  серпень  в  вічність  відійшов
Жовтогарячим  снів  привітом
Осінній  вересень  прийшов
Хоч    у  журби  немає  сліду
Та  літо  бабине  уже
Літає  білим  пірям  снігу
Немов  любов  ще  стереже........

Приспів:

Не  спіши  відлітати  в  минуле  ти  літечко  -  літо
Не  спіши  ,  в  невідомість  не  йди
З  чаші  ніжності    наше  вино  не  допито
Не  опали  з  кохання  ще  слів  пелюстки.....

Скине  шатра  любові  замріяне  бабине  літо
Пролетять  сірим  клином  у  небі  твої  журавлі
Відлітають  роки  з  першим  сонячним  світом
Й  не  звертають  із  русла  любові  ріки......

Приспів:

Ось  і  вересень  ніжно  постукав  у  двері
Як  не  хочеться  йти  до  важких  холодів
Не    давати  ніколи  дорогу  розлукам
Торувати  дорогу  коханню  без  слів.....

Приспів:

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603485
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 02.09.2015


stawitscky

Усе тимчасове…


Усе  тимчасове.  Насправді,  усе  тимчасове  –
Посади,  і  ранги,  і  ранок  оцей  золотий…
А  радість  незрадна  –  у  щирому,  доброму  слові,
Та  ще  у  дорозі,  яку  ти  намріяв  пройти.

А  ще  –  у  насназі  від  миті  малої  спочинку,
Де  друзі  по  вірі,  і  порівну  –  іскри  багать.
А  ще  –  коли  світ  таки  сходиться  клином
І  душі  єднає  не  стлумлена  віком  жага.

Тоді  все  під  силу  –  і  задум  завітний,  і  слово,
У  множенні  Світла  життя  осягається  суть.
І  навіть  сентенція,  та,  що  усе  –  тимчасове  –
Насправді  дрібниця,  не  варта  печалі  й  часу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603500
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 02.09.2015


Серго Сокольник

Темучін і Джамуха. Історичне

 Темучін  відійшов  до  ріки...
 Доля  зрадила...  Військо  тікає...
 Ти,  Джамухо-  слабкий.  Ти-  слабкий.
 Нині  смерть  ти  свою  відпускаєш.

 Він  повернеться  з  помстою,  злий.
 Знов  розбиті  з"єднаються  в  зграю.
 Побратима  ти  кров  не  пролив-
 Та  у  владі  братерства  немає.

 Ти,  Джамухо,  у  юрті  сидиш,
 І  з  кумисом  вливаєш  у  в  жили
 Переможні  пісні...  Ти  облиш...
 Слабкодухість-  це  крок  до  могили.

 Ще  коханки-рабині-  твої.
 Їхні  перса-  бальзамом  на  рани...
 Чи  баранини  ти  переїв?
 Скоро  станеш  жертовним  бараном.

 Це-  війна  за  Світи.  У  війні
 Звичні  речі-  удари  у  спину.
 Подивись-  вже  твої  курені
 Відійшли  до  руки  Темучіна.

 Не  кумис...  Це  ти  доленьки  п"єш
 Схлип  останній,  віднесений  вітром.
 Ти,  Джамухо,  в  ніщо  відійдеш.
 Темучін-  у  Володарі  Світу.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115090100651

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603390
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 02.09.2015


Серго Сокольник

Дзеркала

Дзеркала...  Дзеркала...  Дзеркала...
Вічний  спомин,  що  канув  в  минуле...
Що  ми  бачимо  в  вас,  дзеркала?
Мовчите?  Чи,  можливо-  поснули?

Пробудіться!  Проходжу  крізь  вас-
В  міждзеркаллі  нам  зустріч  вготована.
Я-  з  життя.  Ти-  зі  смерті.  Ми  час,
Що  спинився,  у  ВІЧНОСТІ-  вловимо.

Ти  холодна.  Я  теплий  іще.
Це  приємно  обом.  Це  приємно...
Жар  пустелі  покрився  дощем
Не  даремно...  Ой,  ні...  Не  даремно...

Що  це-  Лімб*?  Ми  сюди  надійшли
Як  на  страту...  Останнє  побачення...
Поцілунок  гірчить,  мов  полин...
І  все  інше  не  матиме  значення

В  час  без  часу,  в  буття  без  буття...
В  тлін  без  цвілі  пожухлих  лілей
Ти  прийшла,  і  холодне  тертя
Об  щоку...  Мов  на  рану  єлей

Протіка  з  дорогої  руки,
За  життя  що  була  зацілована...
Ще  не  час...  Зупинись,  допокИ
Дзеркалами  нам  зустріч  дарована...

*Лімб-  Чистилище


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115083100174  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603159
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 31.08.2015


Владимир Зозуля

Предрассветное

Вновь  принимает  раннего  младенца,
Светлея  взглядом,  повитуха  ночь…
И  никуда  от  этого  не  деться…
Закрыв  глаза,  рассвет  не  превозмочь…

КорОток  миг,  ничейный  предрассветный,
Где  время  исчезает  без  следа…
Где  вспыхивает  искра  сигареты,
И  гаснет  потускневшая  звезда…

Где  за  окном,  бледнея,  тает  морок,
Измазав  стекла  в  грязно-серый  цвет…
Где  сонно  всё  еще…  но  очень  скоро
Заря  разбудит  отдохнувший  свет,

И  солнечно-оранжевый  зайчонок,
Улыбку,  пряча  в  рыжие  усы,
И  потянувшись  сладостно  спросонок,
Светло  соскочит  с  зеркала  росы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598234
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 30.08.2015


Владимир Зозуля

Уходит лето

Август  помахал,  да  и  был  таков,
А  ведь  был  хороший  малый…
Из  моих  стихов…  из  надежд  и  снов,
Что-то  с  этим  августом  сбежало…
Что-то  отжилО...  больше  не  зови,
Не  вернешь…  не  встретишь  где-то…
Из  моей  судьбы,  из  моей  любви
С  августом  сбежало  лето…
Легкое  тепло  с  сердца  ввысь  ушло,
И  его  теперь  не  сыщешь,
Будто  чайки  той  светлое  крыло,
С  каждым  днём  всё  выше…  выше...

...Плакала  душа,  в  осень  уходя,
Лето,  проводив  влюбленно.
И  слепой  слезой  –  капельки  дождя
Падали  на  листья  кленов.
В  желтую  хандру…  в  бежевую  марь
Верилось  легко  и  слепо…
А  над  головой  поднимал  сентябрь
Серый  флаг  пустого  неба.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602161
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 30.08.2015


Сокольник

Поїздка

 Вокзал...  Цей  устрій
 Транзитолюду...
 Вже  наша  зустріч
 Невдовзі  буде.

 Вказівки-  "пошта"...
 "до  туалету"...
 В  руці  тріпоче
 Папір  білету...

 Вже  поїзд  їде...
 І  у  віконці
 Думки,  мов  діти,  
 Біжать  за  сонцем

 У  незабуте...
 ...а  на  пероні
 Забутий  смуток
 Склюють  ворони.

 Шляхи,  мов  руки,
 Злились  у  герці...
 Колісний  стукіт
 Відлунням  в  серці...

 Вночі  в  вагоні
 Думки  поснулі
 Летять,  мов  коні,
 В  твоє  минуле...

 А  у  минулім
 Кохання  квіти
 В"юнком  поснулим
 Лягли  на  віти,

 Пророслі  в  ранок
 Дороговтіхи...
 Привіт,  кохана!..
 Я  вже  приїхав...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115082900947

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602774
дата надходження 29.08.2015
дата закладки 29.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2015


Наталя Данилюк

Прощання з літом

[img]http://s24.postimg.org/6opm0zuud/NQt_Se_Sw8t_Ao.jpg[/img]

Серпневі  дощі  відзвучали  сонатою  Баха,
У  повені  неба  вчувається  тужне  “курли”…
І  серце  моє  –  перетинчастокрила  комаха  –
Засне  до  весни  у  янтарному  згустку  смоли.

Бадилля  сухе  шурхотить,  мов  лушпиння  цибулі,
На  одрі  жертовному  сонцю  віддавши  всю  кров…
Скінчили  свій  лік  і  раптово  замовкли  зозулі,
Втопилось  відлуння  в  гущавині  темних  дібров.

Тремтять  і  срібляться  на  стеблах  тугі  павутини  –
Химерні  ловці-амулети  призахідних  снів,
Упіймане  листя  гойдається  пір’ям  совиним
І  серпень  закурює  люльку,  усівшись  на  пні.

Світанки  стають  холоднішими  в  горах  на  градус,
Тонка  горловина  клепсидри  висмоктує  час,
На  теплому  фоні  пастельно  розмитого  саду
Вже  осінь  у  хутрі  рудому  позує  в  анфас.

В  її  теракотових  пасмах  сюркочуть  цикади,
Горять  самоцвітами  палко  живі  кольори!..
Я  з  літом  іще  не  прощаюся,  чуєш,  мій  саде?
Хоча  і  завдячно  приймаю  осінні  дари.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602321
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 28.08.2015


Серго Сокольник

Во имя жизни. Героико-эротико-юмористическая поэма

Поэма  написана  в  соавторстве  с  поэтессой  Ульяной  Задарма

 Пакет!!!  Иль  это  не  сюжет?..
 Не  генеральский...  Но...  Пакет...
 В  нем  не  было  военных  планов...
 Сюжет,  достойный  графоманов...
 ......            ......          .....            ......            ......
 Пакет  был  полон  сладких  груш...
 Таких  медовых...  Очень  сочных...
 Что  две  осы  -  желая  срочно
 Вкусить  их  сладость-  громко  жужжж-
 жужж..жжж-ж-ж-жжжжа  кружились  над  пакетом...
 То  каждый-  соло,  то  дуэтом-
 Во  всю  козявочную  прыть,
 И  золотую  полосатость,
 И  шестилапость,  и  крылатость  -
 Чтоб  вожделенный  плод  вкусить...
 Что  так  манил...  взывал  из  плена
 Не  стен,  а  полиэтилена...
 А  впрочем,  был  прочнее  стен  -
 Прозрачный  полэлителен,
 Где  сладкий  сок  блистал  на  стенках...
 И-  дрожь  в  букашечьих  коленках!..
 О  груши!!!    Груши!...    Не  унять...
 ...и  снова...  Снова...  Нет-  опять
 Въедались  жадно  в  эту  плоть...
 ...хоть
 Глядят  глаза  из  закутков
 Любвеобильных  пауков...
 И  мумии  иссохших  мух...
 О,  этот...  Этот  сладкий  дух
 Сиропом  грушевым  взлелеян!..
 Хоть  лапки  склей!..
 Он  крылья  склеил
 Друг  дружке  осам...  И  тела...
 А  Ос  бы  ВЗЯЛ...  Оса  б  ДАЛА...
 ...и  бились  в  сладостной  истоме
 Два  полосатых  сердца...  В  коме
 Висела  муха  в  уголке...
 Бурлила  зависть  в  пауке...
 ...а  в  сей  неотвратимый  миг
 Ртом  алчно  к  рюмочке  приник
 Для  них  незрим...  Неузнаваем...
 Его  Величество  Хазяин
 Сих  пошло-сладких  палестин.
 Грызя  подгнивший  апельсин,
 Таки  не  мальчик...  Явно-  муж...
 Решил  вкусить  запретных  груш.
 ...он  подошел  издалека,
 И  за  мечтой  его  рука  
 Так  вожделенно  потянулась...
 Но-  чу!  ...осою  обернулась...
 Как  тать  в  ночи!!!
 Как  сердца  стон!!!
 Тогда    за  мухобойку  он
 Своей  истерзанной  рукой-  ОЙ!!!
 А  совесть  говорит-  "постой-ой-ой..."
 Они  виновны...  Но  невинны...
 И  можно  ль  в  испареньи  винном
 Любовь  чужую  погубить?...
 Быть  иль  не  быть?..
 Убить...  Бить...  
 БИТЬ!!!
 ...здесь  вывод  -    сладкое  любить
 Бывает  иногда  опасно...
 Так  страстно...
 ...жжжужжжать...жжжжелать..?
 ...о  как  ужжжжасно
 Взметнулась  к  небу
 Мухобойка!!!!...
 Постой-ка!
 И,  превращаясь
 В  ОСОбойку,
 Вдруг
 Опустилась  на  пакет...
 Да...  В  мире  совершенства  нет...
 И-  счастья-  нет...
 ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ!!!
 НЕТ!!!
 И  меркнет...  Меркнет  Божий  свет
 Для  двух  изысканных  созданий...
 Здесь  обойтись  без  назиданий
 Не  в  силах  больше  я,  друзья!
 О,  ханжество!  Взываю  я-
 Ты  сколько  погубило  душ,
 Запретных  не  вкусивших  груш
 От  сотворенья  мирозданий?..
 ...и  вот  -  финал...  Вино  в  стакане...
 Ночь  за  окном...
 ...  и  на  диване
 В  ошметках  рваного  пакета
 Два  тельца  липкие    лежат...
 И-  не  жжживут...
 И-  не  жжжжжужжжжжат...
 Средь  изуродованных  груш,
 Меж  сладких  пятен,
 Мокрых  луж,
 Два  полосатых  слиплись  чуйства...
 Сплетенье  крыл
 И  лапок  буйство...
 ...плодов  чужих
 Медовых  медь...
 Жжжжжжжжуть...  
 Мухобойка...
 Клочья...
 Смерть...  
 .....          .....          .....          .....
 Но  песнь  опять  поем  мы  храбрым!
 Пора  узнать.  Познать  пора  бы-
 А  там-  не  страшно  и  пропасть-
 Осино-жжжжжжалящую  страсть...
 ...они  в  преддверии  печали
 Последней  мукою  познали
 Сиропа  страсти  сладкий  клей
 Во  имя  жизни  на  земле.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115082700818

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602374
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 28.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2015


Ірина Лівобережна

Такий спекотний день…

[i]Картина:  Брахинский  Артур  «Стихия  огня»
[/i]
Застигла  тиша  пОвагом  пливе.
У  спеку  вітер  гІлля  не  колише.
Розлуки  сонце  палить  все  живе,
А  змушене  мовчання  –  греблю  рве,
Де  ти  мене  безжалісно  залишив.

Хоч  вистачає  неба  навкруги,
Хмаринок  тіні  іноді  цілують
Без  слів  твоїх  –  обпечені  думки…
Обіймів  любих  аромат  п’янкий
І  губ  дурман  –  душа  моя  малює…

Якщо  в  тобі  мій  поклик  –  не  здригнеться,
Згорю  одна,  земні  залишу  мЕжі…
Нехай  же  голос  твій  з  небес  проллється,
Бо  спалить  сонце  ту  частину  серця
Що  лиш  тобі,  коханий  мій,  належить…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601858
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 24.08.2015


команданте Че

холодному сердцу

холодному  сердцу  не  дышится
|легче|
горячее  сердце  не  греет
|себя|
не  лучше  ли  быть  для  тебя
|бессердечным|
быть  тем  по  ком  вряд  ли  другие
|скорбят|

я  точно  из  тех  кто  тебя
|ненавидел|
когда  полюбил
но  не  стал  бы  менять
|внутри  ничего|
мы  без  чувств  инвалиды
и  те  кого  в  чувствах
|заочно|
винят

вблизи  от  людей
с  их  тенями  сближаться
но  лишь  отдаляться  от  тени
|себя|
любить  это  жить
|средь  цветных  декораций|
любить  это  ждать
пока  тени

сгорят.




*фоновая  композиция  –
Lycia  «Autumn  Moon»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601863
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 24.08.2015


гостя

…Світає…


За  ніччю  день…
За  смутком  –  ніч…  моє…
Усе  –моє!...  тому  –  нехай  смеркає!..
Червоний  диск  над  містом  вже  встає…
Я  балансую  –    
   на  межі  у  зграї…

За  смутком  –  ніч…
Вдоволений  круп'  є
тасує  карти…  гратимеш  –  не  бійся!..
Червоний  диск  із  річок  воду  п'є.
Бери…  тримай…  лови!  -
     то  повний  місяць.

До  ніг  вино  
розлиється    хмільне…
Сьогодні  я  азартна  і  свавільна!
Червоний  диск  на  груди  світло  ллє…
Ти  думаєш,
     я  справді  божевільна?

За  ніччю  -  день...  
За  смутком  ніч...  пора...
Ти  чуєш  кроки  ночі    ідеальні?…
І  поміж  нами  -  лиш  єдина  гра...
І  поміж  нас  –  
   лише  столи    ігральні…

І  поміж  нас-  
в  усіх  відтінках  беж
вже  новий  день  приречено  палає…
Куди  –  ведеш?    куди  мене  –  ведеш?!
Усе  –  моє…  усе!..  
   ………..пече………  світає……………






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601448
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 22.08.2015


Серго Сокольник

Осіннє кохання ( 16+ )

 Вже  осінь...  Коротшають  дні...
 Он,  листячко  плине  водою...
 Давай  проведем  вихідні
 Удвох  на  природі  з  тобою?

 Разом  на  човні  попливем
 На  острів  вночі,  до  світання.
 Хай  нам  усміхнеться  з  давЕн
 Слов"янська  Богиня  кохання.

 Вдихнемо  трав  запах  гіркий,
 У  руки  ловитимем  зорі...
 У  води  пірнемо  ріки
 Ведично-  таємно-  прозорі...

 ВвійдЕмо  у  воду  удвох,
 Мов  новонароджені  голі,
 І  паростком  чортополох
 Нам  ноги  торкне  мимоволі...

 Зірки,  що  відкрив  Галілей,
 Впадуть,  мов  Дари,  у  долоні...
 І  сплячі  голівки  лілей
 Твоє  лоскотатимуть  лоно...

 Поринемо  без  вороття
 У  всесвіт  чуттєвості  таїн,
 І  в  шалі  тантричнім  злиття
 Єднання  зі  світом  пізнаєм...

 Опівночі  місячний  диск
 Тіла  наші  сріблом  покриє...
 -Ідем  до  нічної  води!
 Себе  чистотою  омиєм!...

 Як  серце  співає  пісні
 У  час  зорепаду  пророчий!..
 ...і  дивляться  квіти  нічні
 В  від  шалу  розширені  очі...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115082200210

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601277
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 22.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.08.2015


команданте Че

прошу тишину

мы  так  сильно  зависим  от  слов
что  совсем  говорить  не  можем
беспробудно  молчим
лет  сто
и  все  сто  об  одном
и  том  же

ты  в  бокале
бокал  с  вином
наполняюсь  ничем
как  будда
не  задумавшись
ни
о
чём
я  стараюсь  прожить
минуту

я  устало  кричу
сквозь  стих
подливая  в  уста
из  устья
и  молю  сам  себя
уйти
чтобы  молча  в  тебя
вернуться

я  прошу  тишину
молчи
а  тебя  оставаться
в  мыслях
быть  единственной
из
причин
почему  мы  еще

при  жизни.





*фоновая  композиция  –
Crooked  Necks
«New  Dawn  Fades»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598326
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 21.08.2015


Лина Лу

Я БІЛЬШЕ НЕ ШУКАТИМУ

Я  більше  не  шукатиму  стежки,
Нехай  вони    травою  заростають,
Під  зливами  холодними  зникають,
Піду  до  сходу  сонця  навпрошки.

Я  більше  не  збиратиму  сльозу,
Щоби  напитись  вщерть  вином  солоним,
У  каятті  і  день,  і  ніч  до  скону,
Молитвою  вмовляючи  грозу.

Я  більше  вишиванку  не  вдягну,
Що  вишита  лиш  чорними  нитками,
Хіба  червоно-синім,  ту  що  мама,
Носила  в  вісімнадцяту  весну...

Я  більше  не  казатиму:  "Прощай",
Якщо  не  бачу,  бо  у  серці  крига.
Але  життя  така  відкрита  книга,
У  ньому  є  і  "здрастуй"і  "чекай"...
20.08.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600973
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 20.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2015


Лина Лу

ПРИВІТ, НЕЗНАЙОМЦЮ!


Привіт,  незнайомцю!
Наснилась  чомусь  наша  зустріч,
На  зламі  часів,  на  зворотньому  боці  життя.
Збиваючись,  вкотре
збираючи  сонце  у  люстро,
Долаємо  ночі  і  дні,  перебігши  буття.

Привіт,  незнайомцю,
якими  блукаєш  стежками?
В  холодному  небі  не  гріють  далекі  свічки.
Птахи  тут  безкрилі,
безликії,  як  оригамі.
В  горах  сталактити,  неначе  колишні  річки.

Привіт,  незнайомцю,
чом    погляд    підводиш  зухвало?
А  що  там  на  серці,чи  є  воно  в  тебе,чи  ні?
Здаєшся  знайомим...
Тобі  я  колись  віщувала?
Але  то  було  мабуть  зовсім  у  іншому  сні.


Привіт,незнайомцю!
Скажи,  а  чому  одинокий?
Здавалось  все  добре,  он  ліра  чарівна  в  руках.
Мелодія  плаче,
Вливається  в  вічність  неспокій,
Злітаєш?  Назавжди?  Та  тільки  ти  зовсім  не  птах...
18.08.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600651
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 19.08.2015


Серго Сокольник

Строфы

Стихотворение  написано  в  соавторстве  с  поэтессой  Ульяной  Задарма


 Как  таинственен  глас
 Колокольного  звона...
 Это  плачет  о  нас
 В  духе  буквы  закона
 Предначертанность  дней,
 Предназначенность  связей...
 И  от  Рая  ключей,
 Даже  падая  наземь,
 У  Петра  не  спросить,
 Книгу  судеб  листая.
 Он  не  будет  спешить
 С  презентацией  Рая.
 Нам  еще  визави
 Созерцать  катастрофы,
 И  писать  на  крови
 Разведенные  строфы...
 Но-  пустынен  собор,
 Не  достроенный  Светом...
 И  печаль,  словно  Вор,
 Словно  Ночь  пред  рассветом,
 Заползает,  сломав
 Все  замки  и  преграды...
 За  ненужностью  слов  -
 Обреченностью  правды
 В  этот  призрачный  сад,
 Напоенный  дурманом...
 В  этот  Раистый  Ад
 Со  включенным  экраном,
 Где  за  миг  до  любви
 И  за  шаг  до  Голгофы
 Запоют    на  крови
 Разведенные  строфы.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115081800670

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600420
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2015


гостя

Так хотіла піти і… пішла…

Я  прийду  у  цей  дім.
На  планету  під  назвою  Осінь…
Так  вертається  з  вирію  спекою  втомлений  птах.
Та  мовчатиме  дім...  і  хвилину  мовчання  попросить.
Там  жив  сонячний  принц
     із  трояндою  й  лисом  в  руках.

Я  сандалі  зніму…
Нехай  ноги  торкаються  босі
(бо  ні  сонця,  ні  вітру,  ні  смутку  в  мені…  ані    сил…)
Чи  впізнає  мій  дім  (ця  планета  під  назвою  Осінь)
ту,  яку  він  колись  
   необачно  отак  приручив?

І  хто  скаже  тепер,
чи  були  оті  зими  і  весни?!
(він  так  міцно  тримав!..  та  усе  ж  –  відпустив  до  людей,
ту,  яка  так  хотіла  піти!..  і  –  пішла!).  Крига  скресне,
бо  він  просто  стояв
     і  виймав  моє  серце  з  грудей.

Фіолетове  небо  
так  низько!  так  близько!..  і  синь  ця
в  мої  очі  лилась  поміж  крон  виноградних  гірлянд.
...я  усюди  шукала...  немає  ніякого  принца...
А  тим  більш  королів,  
   пацюків  й  балакучих  троянд

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600340
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 17.08.2015


Анатолій В.

Звичка

Не  хочу  до  тебе  звикати!
Ця  звичка,  як  вбивчий  наркотик!
І  як  в  темноті  відшукати
Той  вихід  від  тебе?  На  дотик?

Чим  відстань  вимірюють  люди
Між  душами?  Холодом?  Жаром?
Дистанція,  звісно,  остудить...
Чи  краще  згоріти  пожаром?

Змінити  всю  світобудову?..
Без  тебе  б  і  світ  обезлюднів...
Не  дай  опуститися  знову
До  сірості  знидівших  буднів!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600158
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 17.08.2015


Сокольник

Кохана, спи!. .

 У  долоню  розкриту  руки
 Впали  сни...
 Ти  хоч  трохи  поспи,  допокИ
 День  ясний

 Не  почне  випивати  з  душі
 Сили  знов...
 Я  тобі  розповім  у  віршІ
 Про  любов,

 Що  мене  зігріва  повсякчас
 В  холоди...
 Що  кохання  торкнулося  нас
 Назавжди...

 Сон  в  розкриту  долоню  впаде-
 Не  мине...
 Хай  на  мить,  та  у  ньому  знайдеш
 Ти  мене...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115032412337

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569160
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 16.08.2015


Серго Сокольник

Ночной звонок

 Дождь  просочился,  как  в  пустыне  родник,
 Сквозь  злой  песок  температурного  сна.
 Жары  подобной  обжигающий  лик
 Глядит  из  прошлого,  где  скрыта  война.

 Я  вспоминаю,  как  плескалась  вода
 Под  крышкой  фляги,  что  свисала  с  ремня...
 Вновь  память  юности  вернулась  туда...
 Вновь  сны  из  прошлого  тревожат  меня...

 Хотя,  возможно,  это  вещие  сны
 Большой  войны,  что  обивает  порог,
 Костров  забвения,  дымов  пелены,
 Безводной  скудности  военных  дорог...

 Так  кровоточит  память-сон...  И  пока
 В  бреду  я  слышал,  как  поет  Гамаюн,
 Из  зноя  ночи  протянулась  рука,
 Достав  истерзанную  душу  мою.

 И  переливами  душа  напилась...
 И  я  к  источнику,  как  путник,  приник...
 Звонок-  из  прошлого?  Грядущего  связь?
 И  ты-  на  связи,  как  журчащий  родник...

 И  этой  ночью  нам  жара-  не  жара.
 И  этой  ночью  нам  беда-  не  беда.
 Вся  наша  жизнь-  преодоленье  преград,
 И  ты  желанна  мне,  как  в  жажду  вода.

 Сотрется  с  темени  испарины  зной.
 Лишь  будь  на  связи.  И  звенит  аппарат...
 И  в  скором  времени  ты  будешь  со  мной...
 Кто  вышел  В  ЗАВТРА,  тот  ушел  ИЗ  ВЧЕРА.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115081501062

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599772
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 15.08.2015


Олекса Удайко

ТО НЕ СОНЦЕВА ТІНЬ

[b][i]tth[/i][/b]
         [i]Волинь...  с.  Веснянка.  Погоже  літо...
         Озеро    неподалік    від      Луцька...  
         Чайки  над  озером...  І...  мрії!  Мрії  
         про  майбутнє.  Бо  сьогодення  сумне.
         Та  життя  бере  своє...  Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах
В  плесі  озера  вкіс  відбивається…
То  на  бе́резі  трав  жадібка́  бірюза  
Корінцями  углиб  розвивається…

То  не  чайка  над  озером  в’ється,  літа́,
Спрагло  долю  у  вирі  шукає…
То  твої  молоді  та  щасливі  літа
Серед  літ  запізнілих  блукають...
 
То  не  жайвір  у  небі  відчайно  співа,  
Немов  щастя  нам  щедро  віщує…
То  твої  в  позолоті,  коштовні  слова
В  моїм  серці...  щоночі  ночують.

...Кличе  неба  і  трав  нехибка  бірюза,
Літо  гладить  фіранки  в  віконці…
То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах…
То  моє  несподіване  сонце.[/color][/b]

10.08.  2015,  с.  Озеро,  Волинь[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 15.08.2015


Сокольник

Жертве аборта ( 16+ )

Красивая  женщина  в  сладкой  истоме
Любви  предавалась  судьбы  на  изломе.
Змеей  извиваясь,  в  изыске  маня-  
Ты  любишь?  Ты  любишь?  Ты  любишь  меня?

Зачатое  в    брызжущей  неге,  шутя,
Под  сердцем  теплом  согревалось  дитя.
Резвясь,  ожидало  урочного  дня-
Вы  ждете?  Вы  ждете?  Вы  ждете  меня?

Холодных  ланцетов  чеканная  сталь.
Вопрос  без  ответа.  Былого  не  жаль.
Холодное  сердце.  Душа,  как  броня...
Спасите!  Спасите!  Спасите  меня!...

Горячего  тела  кровавый  комок
В  эмалевый  таз  у  ее  стройных  ног
Был  выброшен,  жизни  тепла  не  храня.
За  что  вы?  За  что  вы?  За  что  вы  меня?..

В  поту  просыпаюсь  в  ночи  и  хриплю-
Люблю  я  тебя?  Нет...  Уже  не  люблю...
И  сердце  горит,  как  свеча  от  огня-
Простите.  Простите.  Простите  меня...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466110
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 15.08.2015


stawitscky

Ровесникам




Розсипаються  пазли.  Руйнуються  ретро-картини.
Зирить  вічність  байдужа  на  крах  сподівань  і  надій.
Все  частіше  на  спогаді  час  зупиняється  клином
І  вертає  до  світу,  де  ми  ще  такі  молоді.

Там  у  іншій  воді  наші  душі  хрестили  й  купали,
Там  молилися  також  –  нехай  не  небесним  богам,
Там  не  зводили  храмів  –  частіше  таки  руйнували,
Щоб  прийняти  до  серця  земний  побудований  храм.

Каже  нам  неофіт  –  вас  колонами  гнали  до  раю,
Ви  не  мали  ніколи  ніяких  приватних  свобод,
Ваші  долі  недарма  печальне  фіаско  вінчає,
Вашу  віру  безвірну  іздавна  чекав  ешафот.

Я  похитую  згідно  –  замучили  кляті  совіти,
Бо  було  не  життя,  а  як  нині  говорять  –  облом,
Заставляли  нас,  нелюди,  вчитись  і  чесно  трудитись,
Щоб  щодень  розквітали  і  місто,  й  найменше  село.

Я  підтверджую  –  так,  знахабніли  до  крайньої  міри,
Бо  не  жебрали  грошей,  а  било  своє  джерело,
Прирікали  насильно  отримать  державну  квартиру,
Чи  новенький  будинок,  якщо  до  землі  повело.

Це  ж  придумати  треба  –  таке  із  народом  творити!
Натякни-но  сьогодні  –  який  забушує  фурор!
Від  держави  усе  –  дармові  медицина  й  освіта.
І  профспілка  туди  ж    -  «на  халяву»  пошле  на  курорт.

Позбавляли  нас  прав  –  безробіття,  наркотиків,  злиднів.
І  тотальна  зневіра,  як  черв,  не  точила  грудей.
Це  сьогодні  ми  панству  –  живий  біогумус  –  набридли,
А  тоді  Батьківщиною  звалась  планета  людей.

Не  буває  святих,  де  у  нетрях  шукають  дорогу,
Де  трудяща  людина  судьбу  піднімає  з  колін,
Де  затято  нове  виривається  з  кігтів  старого  –  
Там  нерідко  звучить  поминальний  і  жалібний  дзвін.

Хай  кострища  палають  під  регіт  причинний  пігмеїв  –
Вже  галери  на  рейді  чекають  новітніх  рабів.
Та  допоки  життя  –  нас  до  Світла  ведуть  Прометеї
І  дорога  до  щастя  –  лише  у  святій  боротьбі.

І  не  скаже  ніхто,  чи  воскресне  колись  Атлантида,
Чи  залишиться  спогадом  в  книзі  минулих  віків,
Тільки  наша  стезя,  наша  ера  величним  болідом:
І  легенда,  і  міф,  і  одвічно  палкі  маяки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599673
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 15.08.2015


уляна задарма

Дім

Ні  подиху,  ні  вітру,  ані  грому.
Був  день  жарким,як  лава.  Дім  мовчав.

Ти  так  давно  втекла  із  цього  дому,
що  дім  тебе  тепер  не  впізнавав.
Звикав.

Вдивлявся  в  Тебе  знічено  й  тривожно
(...а  втім,налив,як  гостеві,вина...)
І  шепотіли  стіни  заворожено:
-  Невже  ВОНА?
Невже  -  ОТА,  що  марила  світами
вершинами,  дорогами,  людьми,
двобоями  -  як  Дон  Кіхот  млинами  -
якій  такі  тісненькі  БУли  -  ми?

І  плямкали  старечими  губами,
і  дихали  стречими  грудьми

пригадуючи  те  "не  повернуся!"
й  з  картону  крила...    До  зірок-лети!

Лиш  Батько  із  портрета  посміхнувся:
-  Нарешті  -  ТИ...
.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599601
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 14.08.2015


Сокольник

Кокур

 Офіціанте!  Кокур  є?
 Що,  не  буває?
 То  принеси  вже  щось  "своє"...
 Я  пригадаю...
 ...як  ти  дивилась  вслід  мені
 Очима  повними  печалі...
 Мов  кошеня
 Забуте...  Буть  тобі  одній...
 І  смуток  голову  квітчає
 Щодня...  щодня...
 А  як  ми  йшли...  Мов  сон...
 Окраєм  моря...  Босоніж...  Удвох...
 Курортне  місто...  Не  сезон...
 Одні  лиш  ми...  Одні  лиш  ми...  Та  Бог...
 І  в  приготувану  хазяйкою  постіль,
 Мов  в  прибережне  розмаїття  хвиль,
 Пірнали...
 І  наші  ночі,  мов  Масандри  хміль...
 І  сяють  очі...  І  солодкий  біль...
 Бувало...
 І  ранки,  ранки!  Ці  хмільні  від  страсті  ранки!
 Смак  Кокура,  мов  поцілунок  на  світанку...
 І  шепіт  щастя  
 у  твоє  чутливе  вухо-
 Мов  кошеня,
 Мене,  животиком  торкаючись,
 Послухай!...
 ...ні...  маячня...
 І  скільки  раз...  А  от-  неначе  все  востаннє...
 Востаннє  й  вишло...  Ти  тепер,  моє  кохання,
 З  ким  не  була  б,  а  все  ж  довіку  ти  одна.
 Наш  вийшов  час.
 Хоча  й  не  наша  в  тім  вина...
 Вина!..  Вина...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115080300369

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597426
дата надходження 03.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Сокольник

Ніч у готелі ( 16+ )

Ми  танемо  в  томному  мороці.
Ми  злилися  двоє  в  одне.
В  скуйовджених  локонів  порослі
Обличчям  покрила  мене

Ти,  в  вигині  ніжного,  спраглого,
Чарівного  тіла  лежиш,
І  в  місячну  повінь  одягнута,
Уся  від  бажання  тремтиш.

Чарівно,  і  солодко,  солодко
Я  тіло  твоє  обійму,
І,  в  шалі  від  доторку  голого,
Беззахисно-палко  візьму.

Яка  ж  ти  красива,  коханочко!..
Венерою  на  полотні
Ти  сяєш  від  ночі  до  раночку,
Коли  віддаєшся  мені...

На  справі  кохання  ми  знаємось,
І  в  подиху  коко  шанель
Так  лагідно  нам  усміхається
Старий  таємничий  готель...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485587
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 13.08.2015


ptaha

Не було…

                                   Але  змій  був  хитріший  над  усю  польову  звірину,  
                                    яку  Господь  Бог  учинив.  І  сказав  він  до  жінки:  
                                       Чи  Бог  наказав:  Не  їжте  з  усякого  дерева  раю?
                                                                                                                                                   (Буття  3:1)

Не  було
спокуси  нія́кої.
Стояла
звичайна  осінь.
На  землю
падали  яблука,
а  ми,
незнайомі  досі,
себе
уявивши  гігантами,
хапали
в  руки  планети
з  комахами-космонавтами  –  
і  перестиглі  ранети,
мов  кубки,
від  соку  іскрилися
і  нам  обпікали  
пальці...
промінням-
поглядом-
стрілами
схрестились  протуберанці…
Бували  
потому  ще  осені,
як  перша  колись,
звичайні,
але  зорепади  із  космосу
вже  мали
присмак
печалі….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599406
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2015


Серго Сокольник

В очі

             В  очі!  В  очі  дивись!
 Як  дивилась  у  перше  побачення.
 Знову  погляди  наші  злились,
 І  все  інше  не  матиме  значення
             Для  тебе  і  мене.
             Ти  очей  не  відводь.
 Не  вдавися  сльозами  солоними.
 Що  відходить-  скоріше  відходь.
 Ми  помалу  коханням  холонемо...
             Хай  минуле-  мине.
             Де  той  присмак  ночей,
 Що  пили,  мов  масандрівські  вина?
 Присмак  зради  в  гортані  пече.
 Що  ж  мовчиш?  Відчуваєш  провину?
             То  скоріше  винись.
             Очі  в  очі!  І  пий
 Напій  смутку,  можливо  востаннє.
 Ти  осліпла.  І  я  мов  сліпий.
 Сльози  залишки  змили  кохання.
             Ще  не  пізно.  Спинись.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115081300972

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599404
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Анатолій В.

Далека гроза.

Вечірню  спеку  рве  на  шмаття  вітер,
Ховаючи  за  хмарами  зірки,
І  я  відкритий  вітрові  і  світу  —
В  душі  рояться  римами  думки...

А  десь  далеко  пахло  вже  дощем,
Кудлате  небо  падало  все  нижче,
І  разом  з  ним  тривожно-ніжний  щем
Вповзав  тихенько  в  душу  ближче  й  ближче...

Громи  клубком  котили  хмари  в  ніч...
Як  фотоспалах,  блискавиці  світло...
І  тіні  розбігались  врізнобіч,
А  цвіркуни  відспівували  літо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598920
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 13.08.2015


ptaha

Приніс її в долонях…

Птахо,  Ваша  черга  випестити  її  (ніжність)  до  деревця.
Тарас  Яресько

Приніс  її  в  долонях:  "Ось,  рости."
А  сам  пішов-поплив  у  море  степу,
Де  ні  річок,  ні  тиші,  ні  мостів,
Але  у  всьому  тому  є  потреба.

А  я…  Що  я?  Земля  мені  чужа…
Як  розпізнати  –  листя  то  чи  крила?
То  й  запевняла:  обрій  –  не  межа,
І  зорі  на  вечерю  їй  кришила.

На  осінь  закурликала:  "Пусти!
Я  хочу  в  небо!"  –  "Ти  ж  іще  зелена!"  –  
"Таж  він  сказав  тобі  [i]"ЇЇ  рости!"[/i],
А  не  [i]"Тримай"[/i],  немов  ручного  клена"…

А  я…  Що  я?  Сама  її  таку
Плекала…  То  чи  маю  зупиняти?
Лети  ж  у  степ.  І  передай  йому:
Зростила  Ніжність  синьокрилим  птахом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598460
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Серго Сокольник

Стон времени

 Кто-то  петь  полюбил
 (связки  побереги),
 Иль  в  капкан  угодил,
 Что  поставлен  другим...
 Не  подашь  ни  гроша,
 Тем,  кто  плохо  поют.
 А  теперь-  тихо!  Ша!
 Слушай  песню  мою...
 ....              ....            .....        ....
 Придорожный  туман
 Лик  небесный  покрыл.
 Язвы  вскрывшихся  ран
 Стон  протяжный  излил.
 У  креста  помолюсь.
 Вскрою  сердца  засов.
 Это  Матушка  Русь
 Страждет  в  бое  часов...
 Это  времени  стон.
 Брат  для  брата  не  брат.
 Братский  круг  отменен.
 Каин...  Авель...  И  Ад...
 Не  колосья.  А  гарь
 Придорожной  травы.
 Прежних  лет  календарь
 Переброшен,  увы.
 Овцы,  пастыри-  врозь.
 Ваших  ныне  паси!..
 Как  страдать  довелось
 Украине-  Руси...
 .....        .....        .....      .....
 Во  преемственном  имени
 Перечеркнута  связь.
 ...у  коровы  из  вымени  
 Кровь  пролилась...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115080700330

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598188
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Яна Бім

Привіт) ) (відкритий лист до Відочки)


Привіт!  
Сміху  тобі,  торбу  сонячних  зайчиків,
Хай  підпільно  ритуально  викликають  дощі.
Зичу  усмішок  щирих,  і  сім  смайло-м’ячиків  
Відправляю  бешкетно  в  електроннім  листі.

Скоро  осінь,  звичайно  –  ти  будеш  радіти,
Я  ж    протестно  бурчатиму  –  «сонця  нема».
Ми  з  тобою  часом  зовсім  –  як  малі  діти...
Діставай-но  зайчат  –  вже  та  спека...  спекла!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599320
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015


Сокольник

Відьма. Спокута. Поміж часів.

Ти  ходила  нічними  ярами
В  Чарі  Дійства  прогоркло-солоній,
І  нічні  наполохані  трави
Лоскотали  оголене  лоно...

Ти  літала    нічними  містами
І  кропила  їх  кров"ю  сердець,
Щоб  в  пожежних  вогнях  вихорАми
Легковірність  звести  нанівець...

І  у  шалі  пізнань  ексцентричних
Ніч,    торкнувши  тебе,  тріпотіла,
Наче  подруга  зваб  еротичних,
Обійнявши  оголене  тіло...

Ці  знання,  що  від  Темряви  Ночі,
Від  закритої  іншому  Брами,
Жаром  вогнища  жалять  охоче...
Закрутились  на  тілі  цепами...

Час  не  той...  І  не  та  нині  Ера,
Щоб  у  клубах  гламурно  "світитись"...
Середвіччя  примхлива  Химера-
Доведеться  за  все  розплатитись...

І  "бомонду"  образи  відчуєш...
І  плебейське  шипіння  незгодних...
І  Епоха  Майбутня  парує.
І  "зіркове"  те  вогнище  модне.

Тільки  раз.  За  долоню  узявшись,
Ту,  що  нею  ти  Коло  обводиш,
Мов  на  подіум  стрімко  піднявшись,
Ти,  як  Зірка,  на  вогнище  сходиш.

Ти  вся  гола  стоїш  перед  ними...
Вже  вогонь  доторкнувся  до  тіла...
Тільки  раз  у  житті  є  хвилини...
Це-твоє.  Ти  сама  так  схотіла.

Лине  крик  твій  останній,  мов  пісня...
У  Майбутнє  Рука  волохата
Душу  тягне,  в  Минулім  завислу...
Жменя  попелу.  Стомленість  ката...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525681
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 13.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2015


гостя

Зови - Людьми…



Палала  зірка…
І  раптово  згас
Останній  промінь  у  безмір”ї  ночі……
Складався  втроє  мій  відносний  час…
-То  що  ж  –мені?!  -    В  одну  із  червоточин

Ввійдеш…  
(Вони  розплавились,  як  мед…
Ці  почуття…  )  -Насправді  –  не  даремні…
Бо  ти  торкнешся    -  кращої  з  планет…
(…в  глибинах    ночі  я  шукаю  –  Землю!..)

В  глибинах  ночі…
В  нетрях  пустоти,
Здавалася  пустельна  й  непривітна…
-Дозволь  мені…  не  хочу  туди  йти!
 –Не  бійся,  дочко,  бо  настане  –  Світло!..

(Яких  мені  
Відміряє  щедрот?
Яким  мірилом  -  я  їй  відчерпаю?!)
-Коли  торкнешся  ти  її    красот…
-Оту…  що  була  перша  –  забуваю…

За  тим  порталом  –
Всі  мої  жалі…
Розсипані  в  міжзоряні  октави…
(Забудь!......)  -назвешся  дочкою  Землі…
Забудь  усе!!!...(впаду  у  стиглі  трави)…

До  мого  серця  –
Біль    її  ікон…
Своїм  чуттям  я  не  знаходжу  краю!…
От  тільки…  зграя  чорних  цих  ворон?
-Твоя  найкраща!..  найрідніша  зграя…

Знервовано
Розмахують  крильми…
Здивовано...(  -між  нами  –  біла?..  Біла!!!...)
-Як  звати  їх...  Скажи?  –  Зови  -  людьми!..
…Лежу  у  синіх  травах  …….розімліла……..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599188
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 13.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2015


Серафима Пант

Коли небо в серці стоголоссям

Для  очей  –  гіпноз  небес    блакить,
Для  думок  –  окриленості  простір:
В  мрії    світ  душа  птахОм    летить,
Коли  небо  в  серці  стоголоссям.
Хочеться  вдягнути  пектораль
З  ніжності  захмарного  натхнення;  
Від  думок  обвітрених  розваль
Відштовхнути  б  важкість  повсякдення,
Розчинитись  в  кольорі  надій,
Заблукати  в  вічності  над  нами,
Стримати  курантів  долі  бій
І  відчути  хмари  під  ногами.

Для  очей  –  гіпноз  небес  блакить,
Для  думок  –  окриленості  простір.
Ціла  вічність,  вкладена  у  мить,
Коли  небо  в  серці  стоголоссям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598994
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 12.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2015


stawitscky

Спалитись бажанням

Спалитись  бажанням  на  вежі  оцій  надвисокій,
Вернутись  до  тями  на  крилах  мільйонів  спокут,
І  знову  забути,  де  ходять  розважність  і  спокій  –
Єдина  утіха  на  нашім  короткім  віку.

І  треба  спішити  пізнати  незвідані  траси,
Бо  де,  підкажи,  мене  подих  отой  стереже,
Де  ми  іще  разом  –  і  де  ми  навіки  не  разом,
І  все,  що  любив  –  непотрібним  уже  багажем.

І  хтось  дорікатиме  –  світ  же  зіходився  клином.
А  він  манівцями  –  на  битий  зійти  не  посмів.
Видряпуюсь  люто  –  і  нижчає  вперта  вершина  –
Достойна  обитель  усіх  блискавиць  і  громів.

На  неї  забратись  –  і  вже  ні  про  що  не  жаліти.
Зітхнути  утішено  –  ось  він,  омріяний  дах!
І  раптом  прозріти,  пронизливо  й  гостро  прозріти:
Найвище  блаженство  –  залюблена  в  мрію  хода!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599065
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Ірина Лівобережна

Прелюдия к поцелую

[quote][i]Единственное,  что  надо  делать  с  женщиной,  —  это  любить  её,  ну  да,  любить..  
Люби  её,  найди  в  себе  нежность,  и  желание,    и  мужество  -  её  любить.  
Никаких  «потом»,  никаких  «вчера».
Если  её  глаза  грустнеют,  дай  ей  больше  любви.
Если  они  всё  ещё  печальны,  дай  ей  еще  больше  любви.
Ты  не  представляешь,  каким  сокровищем  ты  будешь  обладать,  если  у  тебя  всё  получится.[/i][/quote]
В  этой  схватке
                             я  теряю  веру…
Мой  несладкий,    сделай  что-то,  сделай!
Помани  –  любовною  игрою,
Если  осень  холодом  накроет,
Если  лето  пересушит  зноем,
Если  песня  –  бесконечным  воем,
А  звезда  заветная  –  лампадой,
Будь  моей  пленительной  отрадой!

На  плечо  твоё  –  позволь  спуститься
Без  надежды  прозябавшей  птице,
На  груди  –  согрей,  накрой  полою
Подними  –  над  грешною  землёю,
Окружи  –  участьем  и  заботой,
Протяни  –  ладони  для  полёта,
Но,  внезапно,  резко  передумав,
Жестом  властным,  жарким  и  безумным

Притяни  к  себе,  коснись  губами,
Разорви  преграды  все  меж  нами,
Обещая,  страстно  проникая,
Отступая,  и  в  себя  впуская,
Чтоб  волна  пошла  по  телу  дрожью,
Сладкой  сказкой  и  желанной  ложью…

То,  что  ты  нечаянно  разбудишь,
Всё  равно  –  спасёт,  или  погубит,
Болью  отзовётся,  иль  блаженством.
На  костёр  взойду  -  готовой  к  жертве.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598879
дата надходження 10.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Серго Сокольник

Зорі сій!. . ( 16+ )

 Нічка  впала.  Вже  небо  
 Вмикає  вогні.
 Що  ж  так  мало  без  тебе  
 Натхнення  мені?
 Роздягнись,
 І  мітлу,  як  коня  осідлай-
 ПРИЛІТАЙ!
 Сипле  ніч  зорі  в  кошик-
 Збери  їх,  збери!
 Зорепадом  відношень
 Мене  підкори!
 Серпень  жне.  І  серпом
 Зір  стебло  перетне...
 ТИ-  МЕНЕ
 Так  жадати  умієш,  
 Мов  втіхи  оті...
 І  віддатися  мрієш,
 Немов  на  хресті...
 І  з  жагою  серпом  
 Зорі  в  небі  ти  жнеш.
 І  НЕСЕШ
 Зорепадом  бажання  
 Натхнення  мені.
 І  горіть  до  світання
 Обом  у  вогні,
 Тім,  що  зветься  коханням
 З  прадавніх  часів...
 ЗОРІ  СІЙ!..

 Примітка.  Малюнок  Надії  Капінос  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115081100190

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598910
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015


гостя

…Спалах……



На  вицвілих  фото  –  
Така  безнадійно  щаслива…
На  сонячних  фото…(  ромашки  у  косах…це  -  ти?!)
Воно  ж  промайнуло,  як  вітер…  можливо,  як  злива…
(……не  варто  пускати
     в  керунки  усі  поїзди!!!..)

Хай  трави  там  квітнуть…
Стежини    купаються  в  листі…
Ні  жесту…  ні  звуку…ні  шелесту!..  (відчаєм  -  птах!…)
Лиш  зорі  Молочного  Шляху  –  далекі  і  чисті,
В  твоїх  магнетично  -  зелених,  
   жагучих  очах…

Шалено  красива…
Розсипані  квіти  на  шпалах…
Розкидані…  Анно!...  невже  –  відрікаєшся  ти?!
Воно  ж  промайнуло,  як  вихор…  можливо,  як  спалах?…
Це  все-таки  –  спалах!…
     і  саме  –  за  крок  до  мети…………

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598132
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2015


уляна задарма

Груша

Потяги-станції-рейки  -  у  крадене  літо.
В  щастя  печальне.  Тривалістю  -  сорок  годин.
В  сонця  -  підозра  на  осінь.  І  танець  святого  Вітта
в  мокрих  дерев...  А  на  груші  медовій  син

цями  на  тілі  -  жовті  сліди  падіння.
Грушопадіння...  Дощопадіння...  Грім...
Пахнуть  вокзали  розлуками  -  так  осінньо.
Синьо  -  печаллю.  І  грушами  ще  окрім.

Гріхопадіння.
Крадене  літо.

Грушу  солодку  їм...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597293
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 06.08.2015


Серго Сокольник

Ховайся!!!

Вірш  створений  разом  з  поетесою  Уляною  Задарма

 Наче  сонячний  день...
 Що  ж  на  серце  насунули  хмари?..
 Я  присяду  в  тіньку.
 Тінь-  це  добре.  І  з  неї  видніш...

 Напівсон  надійде...
 А  у  нім  поетичні  примари
 За  совочок  в  піску
 Чублять  патли...  Щось  бачив  дурніш?

 Щось  не  в  руку  той  сон.
 Хтось  плісняву  цукерку  оближе...
 Ці  цукерки  гіркі,
 Бо  дурнею  гірчить  блекота.

 Краще  буду...  Та  он-
 Напишу-  хто  так  пише?-  ПРО  ЇЖУ!
 Як  на  цвинтарі  в  ніч
 Відьми  зілля  варили...  з  кота.
 ..........            ..........          ..........
 ...додавали  чабрець,  куркуму
 І  часник  з  майонезом...
 Напівсвіжий  кажан...
 Ще  сухенькі  якісь  спориші...

 (...тільки  як  не  цукруй,
 Не  вимішуй  старанно  протезом,
 Якщо  ти  -  графоман,
 Щось  НЕ  ДУЖЕ  виходять  вірші...)

 О!  З  чого  б  це-  вірші?...
 Може,  звариться  з  зілля  котлета...
 Чи  якесь  дюпоне...
 Колобка  "зафугуєм"  у  піч...

 Краще-  дмухай  мерщій!
 Бо-  гаряче!  Згубити  Поета
 Тим  своїм  "праліне"
 Позбиралися  Відьми  у  ніч.

 Запах  вару  міцний...
 Щось  одразу  натхнення  пропало...
 Чи  то  битися,  чи
 Танцювати  Лезгінку  й  Тустеп?..

 І  по...  плитах...  вони
 Мов  скажені  півночі  гасали.
 Про  Поета  забули,
 Й  пішло  все  "не  в  той  трохи  степ"...

 Раптом  сторож  прибіг
 На  цей  гвалт.  По-єсенінськи  п"яний.
 Відьом  віником  всіх,
 Брудно  лаючись,  порозганяв  (няв-няв!!!)

 Залишився  лиш  чан...
 А  у  ньому  чарівная  страва...
 Сторож  чарочку-  сьорб!...  
 І  заїсти  до  чану  припав...

 Закусив...Витер  вуса...
 Навіщось  поправив  чуприну...
 Раптом  щоки  щось  зблідли...
 Прискорився  зляканий  пульс...

 І  полізли  із  вух
 Дієслівні  (  та  іншії  )  рими...
 І  до  ранку  ввижалися
 ГОленькі  литочки  муз...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115080600804

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598011
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.08.2015


stawitscky

Руйнація храму


Краса,  і  тільки  трішечки  краси  –
Душі  нічого  більше  не  потрібно…

                                                                                                     Л.  Костенко





Мій  неповторний  і  прекрасний  світ,
Іскристий  ранок,  скупаний  у  росах…
Як  важко  бути  чесним  візаві,
Коли  душа  роздягнута  і  боса!

Коли  навколо  –  колючки  і  бруд,
І  знаєш,  що  цього  не  оминути.
Шукаєм  храм,  в  якому  не  плюють,
Де  Божа  благодать  замість  отрути.

Поезія  –  мій  храм  і  оберіг,
Моя  наснага  й  прихисток  надії  –  
Уже  й  тебе  заполоняє  гріх
Із  присмаком  конюшен  від  Авгія.

Чи  нестачає  вміння  і  чуття,
Чи  заблудились  душі  на  пропажу,
Але  потуги  цих  горе-нетяг,
Як  неприглядні  шати  епатажу.

Де  смороду  густого  пустодзвін,
Злослів’я  й  мат  –  найвживаніші  тропи,
Де  Дух  не  піднімався  із  колін,
Або  ще  й  не  родився  із  утроби.

Нові  –  волають  –  віяння  й  часи!
Кажу  –  це  ми  розмінюємось  дрібно!
Краса  –  і  лише  трішечки  краси  –  
Душі  нічого  більше  не  потрібно!

Я  знову  із  сумлінням  не  в  ладу.
З  безвиході  аж  збунтувались  чакри:
Чи  освятити  храми  наших  душ,
А  чи  шукати  нового  Геракла?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597903
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 05.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2015


гостя

Де ніжність - пропаща сестра…



                                               Оленка,  дякую  за  натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596964      

Мелодія  смутку,  
занадто  байдужа  й  черства,
наповнила  келих…  гірчила  (стократ!)  полинами…
Де  ніжність  (сліпого  кохання  пропаща  сестра)
в  прощальному  танці  
   рікою  стояла  між  нами.

Ці  води  свавільні  –  
до  всіх  океанів  текли!
Ці  води  жагучі,    з'  являлись  в  яких  іпостасях?!..
Вигнанкою    ніжність  (приречену)  ми  нарекли…
Дари  їй  носили…  
   складали  їх  на  парастасах…

Де  в  сонячних  росах  
чиясь  невідома  рука
писала  нам  вирок  (детально  -  шляхи  незворотні).
Де  ніжність  моя  –  повноводна  глибинна  ріка!  -
вмирала  (востаннє!)  
   сліпим  кошеням  в  підворотні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597179
дата надходження 01.08.2015
дата закладки 05.08.2015


stawitscky

Я долі вдячний


Я  долі  вдячний  за  твою  любов.
Мені  цей  подарунок  не  по  чину.
Та  світ  –  він  на  тобі  зійшовся  клином:
Не  судять  люди,  не  жалкує  Бог…

Живу  по  вірі,  тій,  що  із  аскез,
Та  дорікать  нікому  не  збираюсь.
Тебе  за  скарб  неоціненний  маю!
Я  –  найбагатший  в  ойкумені  крез!

Усе  в  тобі  від  мудрості  і  сил:
Вогонь  чуттів  у  оболонці  цноти
Суворість  й  непоступливість  чеснот
Із  звабою  душевної  краси.

Життя  щемкого  кольорову  суть
Гойдають  вічні  хвилі  часоплину…
Хай    подарунок  нині  не  по  чину  –
Я  чин  свій  неодмінно  піднесу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596727
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 04.08.2015


stawitscky

Чи то літа такі настали


Чи  то  літа  такі  для  нас  настали,
Що  кожна  зустріч  –  наче  вже  остання,
Чи  час  такий  облудно-безнадійний,
Де  верховодять  ненасит  і  війни?

І  не  надійсь,  що  я  тебе  забуду,
Бо  наша  дружба  –  щиро-неосудна,
Бо  поміж  нами  –  ні  вершин,  ні  урвищ,
Лиш  подих  помарнілої  зажури.

І  певно  десь,  у  відчаю  на  грані,
Нас  спогади  збентежують  і  ранять.
Оті  –  дорожчі  всякої  валюти.
Могло  би  бути.  Та  не  може  бути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596726
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 04.08.2015


Сокольник

В ванне. На краю ( 16+ )

Проходят  годы.  Вспоминаю,
Как  на  краю  седой  зимы,
Минуты  счастья  прожигая,
С  тобой  сидели  в  ванне  мы.
От  алкоголя  или  дыма
Мозг  поволокой  оповит...
И  чудилось-  мы  в  Древнем  Риме,
И  я-  философ-нигилист...
Казалось-  ты,  моя  рабыня,
Надета  телом  на  меня,
И  в  нем  дрожит  неуловимо
Лампадный  свет  любви  огня...
И  я,  в  экстазе,  отрешенно
Тебя  касаясь,предложил-
Давай  мы  оба,  вскрывши  вены,
Переселимся  в  лучший  мир,
С  достоинством  аристократа,
С  тобой,  наложницей  моею...
Ты  посмотрела  виновато,
И,  изогнув  изящно  шею,
Вся  подалась  навстречу  телом,
И  бритвы  сталь  в  руке  зажглась...
Затем  так  странно  посмотрела...
И  прошептала-  Не  сейчас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487967
дата надходження 24.03.2014
дата закладки 04.08.2015


ptaha

Лета… коло самих ніг…

Лічу  розриви:  другий…  третій…  п’ятий…
І  раптом  Лета...  коло  са́мих  ніг.
Ось-ось  вода  лизне  мене  за  п’яти  –  
І  стане  легко,  наче  уві  сні.

Русалкою  явлюся  Мінотавру
З  намистом  інкрустованих  гріхів,
Він  порахує  родинки  як  тавра  –  
І  пропуск  дасть  у  котреєсь  із  кіл…

Я  ладна  сто  віків  кружляти  колом,
Аби  по  ГРАДах  не  гадати  знов:
Життя  поставить  крапку  або  кому?
Знімає  Лета  мірки  з  підошо́в...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596816
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 31.07.2015


Лина Лу

ЛЮБИ ЕГО

Люби  его,  люби  его,  прошу...
Как  не  терзают  ожиданий  страхи
И  ревность  распинает  пуще  плахи,
Не  уступи  сомнений  палашу.

И  слабостью  своею  не  кори,
Когда  усталость  на  колени  ставит,
Когда  уже  не  склеить,  не  исправить,
Проступки  все  из  памяти  сотри.

Люби  его...следы  смывает  дождь,
И  за  окном  рассвет  наступит  новый,
А  в  красках  нежных  розово-лиловых,
Искус    всегда  надеется  -  придешь...

Теплее  там  и  мягкая  постель,
И  бедам,  кажется,  закрыты  двери,
А  у  него,  по-прежнему,  потери,
И  на  душе  в  июльский  зной  -  метель...

Люби  его,    обид  не  замечай,
Чтобы  от  ветра  чувствам  не  угаснуть.
Встречай  улыбкой,  ласковое  "здравствуй",
Пусть  вытеснит  унылое  "прощай"...

Люби  его  и  завтра  и  потом,
Когда  тускнеет  взгляд,  морщинит  кожа...
Миг  завтрашний  все  так  же  безнадежен,
И  может  обернуться  палачом.

И  если  мир  вокруг  кричит:"Не  смей!
Забудь,  зачем?  Оно  ему  не  надо!"
Люби  его  и  будь  ему  отрадой,
Назло  всему,    Вселенной  даже  всей...
30.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596801
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 31.07.2015


Серго Сокольник

У вагоні

Знову  міряє  час  вагон...
Вже  он
Повз  вікно  пливуть  ліхтарі...
Зітри
Ти  в  минуле  відпливший  час
Нараз.
В  такт  коліс  дзвенить  голова...
Бува...
 
І  в  майбутнє  шляхи  ведуть
У  путь...
Ти  з  відкритої  пляшки  хміль
Мов  біль
По  краплині  у  себе  влий,
Малий.
Це  розлука  твоя  гірка
Така.

А  за  поїздом  сліз  ріка
Стіка,
Бо  не  вернеться  зорепад
Назад.
Бо  не  впали  зірки  до  рук...
Тук-тук...
А  колеса  по  стикам  в  такт-
Так-так...

І  в  безсонні  нічнім  ти  сам
На  сам
Із  думками,  що  надійшли  
Зі  мли,
Що  затьмарився  небокрай-
Прощай!..
Розлучилися  назавжди...
Не  йди!..

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115073100923

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596892
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 31.07.2015


Лина Лу

ЧТО - ТО…

Я  разрываю  на  части  вчерашнее  завтра,
Падают  в  руки  обрывки  случайных    картинок...
В  ленту  сложились  смешные  и  грустные  кадры  -
Осень  вручает  сверкание  тающих  льдинок...

Я  разрываю  на  части  следы  паутины,
Липкими  стали  казаться  ладони  невольно.
Слишком  высокими  стали  однажды  вершины,
Сердце  стучит  невпопад,  кличет  звон  колокольный.

Я  разрываю  на  части  шаги  и  усталость,
Гонит  за  ветром  их  будто  опавшие  листья,
Эти  мгновения  вместе  -  бесценная  малость,
В  ярких  мазках    серый  холст  -  обожание  кисти.

Я  разрываю  на  части  вчерашнее  было,
Смехом  утешусь,  хоть  болью  унизаны  стрелы...
Что-то  ушло,  что-то  в  памяти  льдами  застыло,
Что-то  глубокое    от  суеты  обмелело...
27.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596616
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Ірина Лівобережна

Белая река

Белая  река*.
Носит  облака,
И  хранит  она
В  золотых  песках
Там,  на  глубине  –
Свет  души  –  на  дне…
Нежность  этих  струй
Будто  поцелуй
Ластится  к  ногам…
Скачет  по  камням
Пенная  волна,
Искрами  полна,
Как  мечта  –  вольна!
Тысячами  брызг  
Утверждая  жизнь,
Побеждая  риск,
Благозвучьем  лир
Наполняя  мир.
Подойди  к  реке
Вольно,  налегке.
Золотую  гладь
С  нежностью  –  погладь.
Смело  наклонись,
Подержи  в  горстИ.
Песню,  что  поёт,
Ты  в  себя  –  впусти.
Просто  отрешись.
Просто  разреши
Понести  себя,
Не  сказав  пути.
Милый  пилигрим!
Выйдешь  ты  –  другим.
Всю  печаль  и  боль
Унесёт  с  собой
Белая  река.
Спрячет  в  облаках.

И  тебя  –  вернёт,
Подтолкнув  слегка…


*  Белая  река  (Агидель)–  левый,  самый  крупный  приток  реки  Камы.  
От  города  Уфа  и  до  устья  река  судоходна.
     Течет  по  территории  республики  Башкортостан.  
Река  очень  длинная  –  1430  километров.  Площадь  бассейна  –  142  тысячи  кв.  км.  
На  реке  Белой  стоят  многие  крупные  города  Башкирии:  
Белорецк,  Мелеуз,  Салават,  Ишимбай,  Стерлитамак,  Уфа,  Бирск,  Дюртюли,  Агидель.  
Этой  реке  посвящена  одна  из  известных  песен  группы  ДДТ  «Белая  река».

У  этой  реки  два  распространенных  названия  –  Белая  и  Агидель.  
Башкиры  называют  ее  Агидель  («белая  река»,  «белая  Волга»).  
По  одной  версии  река  получила  название  от  того,  что  течет  с  юга,  
от  солнца,  поэтому  «светлая»,  «белая».  
По  другой  версии  ее  так  назвали  из-за  белесого  цвета  воды  
из-за  высокого  содержания  в  ней  растворенной  извести.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596670
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Сволочь

Знаю.

Знаю  тебя  одну.  
Сотню  твоих  имен.
Если  опять  усну.
Каждое  имя  —  сон.

Помню  твои  слова.
Вот  бы  понять  язык...
Знаю  что  ты  права...
Спорю?  Я  так  привык.

Кто  ты?  И  сколько  лет  
Будет  тебе  и  мне...  
Надо  идти  след  в  след.
В  небе.  В  земле.  На  дне.  

Надо  —  без  дураков.
Если  бы...  Но  увы.  
Хватит  условных  слов.
Точка.  Иду  на  Вы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378704
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 29.07.2015


Сволочь

Если

Никому  не  верь  -  и  своим  не  надо
Про  своих,  как  правило,  знаешь  -  точно.
Если  входишь  в  дверь  -  а  тебе  не  рады,
Не  ночуй  -  придут  и  удавят  ночью.

Не  пиши  постскриптум,  сказал  -  и  точка.
Если  не  судьба  -  напиши  другую.
Заметай  следы.  Уходи  по  кочкам.  
И  заткни  все  щели  откуда  дует.

Будь  и  там  и  тут,  будь  красив  и  страшен,
Не  играй  с  собаками  в  кошки-мышки.  
Если  в  гроб  кладут  и  играют  марши  -  
Шли  их  на  хер  -  пой  и  танцуй  на  крышке!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390958
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 29.07.2015


Наталя Данилюк

Відеопоезія

Ще  одна  прониклива  відеоробота  проекту  Сила  слова
на  мій  вірш  "Падаю  в  небо..."!

https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story

Людське  життя,  направду,  занадто  коротке  задля  дурниць  
і  достатньо  довге  для  великих  речей.
У  смерті,  як  і  в  будь-чого,  є  кілька  іпостасей.  Одна  з  них  –  
це  звільнення.  
Звільнення  від  тіла,  від  проблем  і  турбот  світу  
земного.  Проте  сьогодні  в  цьому  звільненні  є  ще  один  відтінок.  
Це  темна  тінь  війни,  присмак  попелу  і  крові.  Сьогодні  смерть  –  
це  ще  й  смерть  в  ім’я  звільнення.  Звільнення  тих,  хто  мимоволі  
опинився  в  самому  пеклі  бойових  дій  і  тих,  хто  не  хоче  туди  потрапити.  Звільнення  своєї  країни.  
Герої  не  вмирають  –  їх  кличуть  тримати  мирне  
небо  над  нашими  головами.

[i]Вірш:  Наталя  Данилюк

Читають:  Лила  Перегуда  и  Запрот  Вокрыс,  Євгеній  Ковирзанов.  
Наталия  Владимирова,  Olga  Evlanova,  Anastasiya  Pankovetskaya,
Андрій  Мартиненко.
Майстрували:  сергій  пишун,  Marina  Statkevich,  Ptashka  Kateryna,  
Halanzha  Dmytro[/i]

[youtube]https://youtu.be/ld2uypLVF1s[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596625
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2015


stawitscky

Я сумнівів позбавив права голосу


Я  сумнівам  відмовив  в  праві  голосу  –
Доволі  вже  давити  на  сльозу!
Є  у  війни  два  протилежні  полюси.
Все  інше  –  хвилі  зловорожий  зумр.

Коли  якийсь  безхатченко  зачумлений
Присвоїв  право  за  народ  рішать,
Які  тут  в  біса  можуть  бути  сумніви  –
Давити  треба  запродажну  гадь!

Промиймо,  браття,  мізки  до  стерильного
Кому  наш  край  до  болю  дорогий:
Орел  двоглавий  тужавіє  крилами,
Щоб  вибить  українство  до  ноги.

Щоб  нива  наливалась  стиглим  колосом,
Щоб  Схід  і  Захід  –  наче  з  братом  брат  –
Я  сумнівам  відмовив  в  праві  голосу.
Без  них  скоріше  запанує  лад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596605
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Анатолій В.

Я буду поряд!

Я  буду  поряд!  Чуєш?  Буду  поряд!
У  моторошній  тиші  мертвих  днів
Ти  згадуй  мій  далекий  ніжний  погляд,
Мене  шукай  серед  химерних  снів.

Я  буду  поряд,  завжди  і  незримо,
Як  віддана  собака  біля  ніг!
Це  все  болить,  палає  незгасимо!!!
Пробач,  але  по-іншому  не  зміг...

Мене  вбиває,  невимовно  давить
Мовчання,  серце  ріже  без  ножа...
Амурів,  бачу,  зовсім  не  цікавить
Що  я  чужий,  і  ти  мені  чужа...

Ми  просто  друзі!  Чуєш?  Просто  друзі!
Як  мантру,  ми  повторюємо  знов...
Квилить,  тихенько  плаче  у  нарузі
З  душі  і  серця  вирвана  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596453
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 29.07.2015


Серго Сокольник

Летний дым

 Ты  далеко.  Ты  решаешь  вопросы.
 Душная  ночь,    словно  дым  папиросы...
 Скучная  ночь.  Мне  тебя  не  хватает.
 В  вазе  с  мороженым  скука  растает
 Под  коньячок.  И  ложиться-то  рано...
 ...постная  рожа  гугнявит  с  экрана
 Новости.  Правды  не  видно  ни  зги.
 Тупо  жара  расплавляет  мозги...
 Стелется  дымом  вопрос  без  ответа
 В  тему  "дожить  бы  теперь  до  рассвета",
 Словно  забитая  чем  папироса...
 Смех...  И  печаль...  И  ответ  без  вопроса...  
 Все  возвратится  -так  верится  в  это-
 В  это  чумнОе  по  цельсию  лето,
 Словно  кипящие  чаны  в  аду...
 Вскроется  рана.  Ты  жди.  Я  приду.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072700455

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596115
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 27.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2015


гостя

Дивись у вічі… Грай!. .


                                     Дякую  за  натхнення!
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595692
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595812
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595843
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595872

В  усьому  -  винна!!!  
Ніч  стояла  темна…
На  перехрестях  зоряних    розлук…
Котилося  і  падало  на  землю
Те  яблуко  злощасне  –  
   з  перших  рук...

Котилося!..  
І,  власне,  несуттєво,
В  якому  ще  горітиму  вогні…
Ти  ж  не  сказав  мені  –  Спинися!...Єво!…
Пригадуєш?..  Скрипалю,  
     може,  ні?..

А  знаєш,  грай!..
Налий  ще  трішки  віскі,
Допоки  я  схмеліла  од  вина…
Сміються  мені  в  очі  одаліски
Твої,  скрипалю!  
   Теж  –  моя  вина?!

Мовчатимеш...  
Надвоє  серце  краєш…
Уламки  вже  летять  за  небокрай!
Дивись  мені  у  вічі,  коли  граєш!
Дивись  у  вічі!..
 …………  вже  не  хочеш?..  Грай!!!.....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596040
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015


ptaha

Немає ради…

Вірш-відлуння  поезії  Фіни  Ярінець  "Гра"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596012

Та  ради  немає!  На  жаль!
З  коментаря  Олекси  Удайка

У  душах  декаданс.  На  це  немає  ради.
І  куля  з  кришталю  новий  являє  день,
В  якім  перед  ведуть  то  чаклуни,  то  маги,
Що  розчиняють  все  –  від  злата  до  ідей.

На  клумбах  [i]квіти  зла[/i],  посаджені  Бодлером,
А  бідний  [i]альбатрос[/i]  (провина  в  чім  його?)
Польоти  роздає  безкрилим  у  етері,
А  [i]Генрі[/i]  (він  же  лорд!)  обпоює  того

Вином  гордині,  що  втолить  не  може  спраги
(Від  цього  вже  помер  в  минулім  [i]Доріан[/i]).
«Життя  –  лише  момент,»  -  шепоче  [i]Шехрезада[/i]…
Знесилений  [i]Сізіф[/i]…  і  камінь…  і  гора…

___________________________________
Курсивом  позначено  персонажі  та  образи,  згадувані
у  творах  письменників-декадентів  Ш.  Бодлера,
О.  Вайльда,  В.Винниченка,  А.Камю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596036
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015


Олекса Удайко

МЛЯВА

     [i]Всесвітній  сум...  Коли  отам  -  під  серцем  
     щось  тисне...  Душить!  Рве  і  так  щемить...
                                                                                 [b]  Фіна  Ярінець[/b]
[/i]
[i][b][color="#e80c0c"]О,  як  пече  та  млява  неймовірна!
Мізки  –  немов  із  тіста  калачі…
Пече  і…  смажить!  Праведна  і  вірна,
Бо  що  ж  іще  віддати  нам  печі?..

Нема  нічого:  ні  душі,  ні  серця  –  
Згоріло  все  –    і  будь-що-будь!  –  в  вогні…
Ні  совісті  нема  уже,  ні  терцій*…
Та  совість  та  пече  чомусь  мені!

Младі  життя  кладуть,  немов  нізащо,
Сумлінні,  самовіддані  бійці...
А  те…  згодоване  у  ситощах  ледащо
Купається…  в  вині  і  молоці!

...Весь  світ  уже,  немов  бички  –  на  киці,
Зійшов,  як  тінь  –  на  манівці,  убік:  
Мізки  його  масні  і  маслянисті
В  ніку́ди  вже  завершують  свій  біг…

І  залишились  страдні  наодинці
Із  млявою,  що  так  мізки  пече...
Та  певен  я  –  ті  бісові  ординці
Живим  від  кари  жоден  не  втече![/color]
[/b]  
26.07.2015
_______
*Тут  –  одиниця  часу:  1/60  доля  секунди.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596027
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015


гостя

Цей блюз… вогню…



Сідало  сонце
Зранене  в  саду…
Якби  уміла,  я  б  його  зіграла-
Цей  блюз  вогню…  чекай!..  тебе  знайду
Сріблястим  барсом  
   на  тібетських  скалах…

Не  знала  нот…  
Не  вчилася  –  і  край!
(О  скрипко,  плач  в  агонії  смеркання!)
Сідало  сонце…  все  ж  –  мене  чекай
На  скелях  
   неймовірного  бажання…

Прошу  тебе,
Не  відкривай  світам
Моїх  стежок  заплутаних  і  ймення…
Бо  знаю,  нам  з  тобою  зустріч  там-
На  сонячних  вершинах
     одкровення…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595880
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015


Наталя Данилюк

Вертатись додому

[img]http://cs628222.vk.me/v628222845/c331/SylcwVAjzHQ.jpg[/img]

Боже,  як  добре  під  вечір  вертатись  додому,
Гріти  підошви  об  теплий  м’який  тротуар
І  відчувати  в  ногах  підсолоджену  втому,
Ніби  пробіглась  зефірною  м’якоттю  хмар!

Дим  з  вихлопних,  мов  запалені  липнем  кальяни,
В  пудрі  пилюки  мутніє  дворів  акварель,
Флюгерний  півень    у  променях,  наче  льодяник,  ─
Злизує  хмара  повільно  тверду  карамель.

Світло  тебе  відбиває  у  плазмі  вітрини,
Поглядом  ніжним  комусь  надсилаєш  привіт,
І    завмирає  під  скельцем  невтомний  годинник,
Поки  бубнявіє  в  Музи  кругленький  живіт…

Знову  народиться  вірш  по  дорозі  додому,
Стрілки,  як  завше,  почнуть  свій  наступний  пробіг…
Боже,  як  добре    пройтись  і  забути  про  втому,
Гріючи  серце  і  ноги  в  долонях  доріг!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595911
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015


Янош Бусел

Зачем?. .

                                   [i]  [b]  [color="#c71212"]  Крым  -  Ваш!..[/color][/b][/i]

[i][b][color="#1428db"]Зачем  ты  трогал  мои  плечи,
Зачем  мне  груди  целовал!?.
Те  поцелуи,  как  картечи,-
Ты  знал  об  этом!.  Явно  знал

Что  устоять  я  не  сумею,
Ведь  помню  я  наш  Кара  Даг!..
Флаг  красный  над  тобою  реял,-
А  надо  мною,-  белый  флаг!!.

Все  было,-  нежность,  звездопады,
Безлюдье...Пляжи..Стон  и  крик..
Теперь  не  будет!..  Ты  мне  гадок,-
Не  вериш?..  Вырви  мне  язык!!.
[/color][/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595948
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015


Лина Лу

ПРИХОДИ В МОИ СНЫ


Приходи  в  мои  сны  на  рассвете,
Прикоснись  легким  облаком  зная,
Что    безумие  ночи  растает,
Если  нега  набросила  сети...

Приходи,  сладким  маревом  мая,
Закружи  в  грустном  отзвуке    вальса,
Брось  в  кипящие  омуты  сальсы,  
Пока    грезы  в  букет  собираю...

Приходи,  утомленный  истомой,
Перепутав  мираж  и  реальность,
Отражением  неба  зеркальным,
Стоном  страждущим  и  невесомым...

Приходи  в  мои  сны  на  рассвете,
Когда  тьма  разбудив,  отступает,
Когда  сердце  соблазн  увлекает,
Ароматы  вдыхая  соцветий...
11.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595854
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015


ptaha

У тумані…

За  мотивами  казки  С.Козлова  "Їжачок  у  тумані"

[youtube]https://youtu.be/_Rugwd8ZNHY[/youtube]

Вже  осінь.
Розливши  туманом  парне  молоко,
Небесні  корови  летять  на  покоси  у  Вирій.
Пірнаю,  мов  риба,  у  білі  розгойдані  хвилі  –  
І  чую,  як  осінь  намацує  покрадьки  дно.

Відчую:
Блукає  в  тумані  їжак  колобком
І  гірко  зітхає,  бо  кінь  загубився  в  долині…
І  капає  листя  (це  ж  осінь!),  і  падає  злива  –  
І  сум  розливає  холодним  бурхливим  струмком.

Покличу:
- Егей!  Забирайся  на  спину  мені  –  
Я  ж  риба  в  туманнім  коктейлі  молочного  ранку.
І  вже,  мов  мурашки,  холодні  натомлені  лапки
Пробігли  по  шкірі  й  затихли  луною  на  дні.

Жаринка
[i]спасибі[/i]  потоне  в  холонучій  млі…
Запахнуть  малиною  теплі  кружальця  від  ча́шок…
Туманові  бризки  злетять,  діамантові  майже,
А  в  них  відіб’ється  їжак  на  молочнім  коні…

Вже  осінь...  тікає  у  Вирій…  відчую…  вві  сні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595845
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 25.07.2015


Серафима Пант

Велика місія малої краплини

Тихо…  Безвітряно…  Дощ  моросить…
Дорогу  краплина  долає  за  мить,
Єднаючи  неба  й  землі  полюси,
Та  скільки  в  польоті  збирає  краси.

Безмежність  простору  –  реальність  зі  сну,
Вода  пізнає  висоти  глибину,
Як  дзеркало  світу  у  себе  вбира
Невидимі  й  видимі  оку  дива.

Тремтінням  притягує  зелень  внизу,
Що  інші  краплини  з    собою  несуть.
В  падінні  небесної  родички  сліз
Аморфність  і  твердь  між  собою  злились.

Безкрайність  частину  себе  віддала,
Щоб  пісня  простору  в  землі  ожила,
Щоб  в  спільному  танці  у  ритмі  дощу
Найменший  листочок  свободу  відчув.

Ввібравши  у  себе  всю  велич  небес,
В  траві  і  деревах  дух  волі  воскрес  -
Все  тягнеться  вгору  з  бажанням  одним:
Безмежність  простору  відчути  самим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595786
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 25.07.2015


уляна задарма

Здрастуй

Що  ж...

Ось  атрибути  Літа  Моєї  Печалі:
ніч  за  вікном.  І  кружка  з  холодним  чаєм.
Повна  відсутність  "вхідних".  Острови.  І  липи.
Здрастуй.  Ну  здрастуй,  Печалі  Моєї  Літо.

Де

кількість  трикрапок  росте  аномально  швидко.
Втім,  як  і  кількість  словес  -  мабуть  зайвих.  Чітко  -
лінія  вуст,  вже  торкнутись  яких  -  не  сміти.
Здрастуй.  Ну  здрастуй,  Печалі  Моєї  Літо.
 
Бо...

Це  незворотньо  -  закінчення  Всіх  Історій.
Тихо  в  мій  сон  на  прощання  вповзає  -  море...
Море  цілує  -  і  сіль  вже  з  цих  вуст  не  змити.
Здрастуй.  Ну  здрастуй,  Печалі  Моєї  Літо

(  Тихо  сказати  "  не  йди  "

і  затим  -
 
відпустити  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589881
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 25.07.2015


Лина Лу

НЕ РАЗРУШАЙ

Не  разрушай  забытый  сад,
Пусть  без  дождя  цветы  завяли,
Иссушит  землю  огненный  поток.
Что  сохранилось  -  выбил  град,
Сорт  редких  роз  мы  опоздали
Укрыть...хотя  бы  уронив  платок.  

Не  разрушай,  не  жги,  прошу,
Хоть  оторопь  взяла  в  осаду.
Уже  не  видно  в  темноте  ни  зги...
То,  чего  я  и  так  лишусь,  
Не  разрушай  прошу,  не  надо,
Но  снова  по  воде    идут    круги...  

Не  разрушай  души  приют,
Мы  все  в  долгу  у  вдохновенья,
На  пепелище  -  новые  ростки
Назавтра  верю,  прорастут,
Пробьются  умиротвореньем.
Не  разрушай...печалью  иссеки...
22.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595615
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 25.07.2015


Серго Сокольник

Мазурка

Бал.  Варшава,  наполеонівський  період,  тільзитський  мир...

 Станьмо,  панове!
 Ставайте,  панянки!
 Станьте  у  пари,  
 Та  нумо  до  танку!
 Всі  наші  справи  
 Залишим  сьогодні.
 Як  же  постави
 У  вас  благородні!

 Пари...  Ще  пари...
 Пройдемо  по  залі!
 Поки  бажання  
 Сховаєм  подалі!
 В  вирізі  плаття
 Так  дихають  груди!..
 -Поки  танцюй!
 -Я  тебе  не  забуду!

 Дами  у  платтях
 Цвітуть,  наче  рожі,
 І  кавалери  
 З  жоржинами  схожі.
 Воїни  світла...
 Митці  і  таланти...
 Стильно  спадають  
 З  плечей  аксельбанти.

 Весело  в  залі.
 Оркестр  шаленіє.
 Ночі  кохання  
 У  танці  омрієм!
 Сотні  свічок
 Залили  залу  світлом.
 Дивляться  очі
 Ласкаво-привітно.

 Сонце  із  Місяцем
 В  залі  зійдеться,
 Як  з  Імператором
 Пані  Валевська...
 Десь  шпигунам
 В  Петербурзі  не  спиться...
 Десь  на  кордоні
 Злий  ворог  чаїться...

 -З  ранком-  на  ложе!..
 -Тебе  я  жадаю!..
 Воском  зі  свічки
 Час  мирний  спливає...
 Може,  з  наказом
 Нам  завтра  до  бою.
 Може,  востаннє
 Танцюєм  з  тобою...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072500718

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595749
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 25.07.2015


Сокольник

ПЛАТТЯ ДОЛІ. Поема



Історична  поема  епохи  Великої  Французької  революції
Поема  створена  в  співавторстві  з  поетесою  Богданою  Пілецькою

ВСТУП
Глянь-  падіння  зірок
Із  небес  в  придорожню  канаву...
Що  могло-  не  збулось...
А  неначе  відбутись  могло...
Всім  відведено  строк-
Цей  світів  таємничий  орнамент.
Б"ються  Демон  і  Бог
За  терновий  вінець  на  чоло.

***
Та  відомо  усім:  не  завжди
Чого  хочемо-  нам  того  треба.
Бо  лиш  крок  -  від  землі  і  до  неба,
Як  від  щастя  лиш  крок  -  до  біди...

РОЗДІЛ  1
СЛУГА.
Він  був  слугою  не  від  Бога.
Читав  Руссо.  Писав  вірші.
Давно  від  отчого  порога
Служить  до  пана  поспішив.
Найнявшись  в  слуги,  вчивсь  завзято.
У  пана  розум  переймав.
Дух  комільфо  аристократа
Близьким  по  вдачі  йому  став.
Навчився  в  карти  грати,  в  кості,
Красивий  одяг,  юний  шал,
На  театральному  підмості
Мав  Бомарше  за  ідеал,
І  не  одна  модистка  юна
До  згуби  зведена  була,
Його  цілунку  звідав  трунок.
І  тіло  й  серце  віддала...
Такий  от  він-  романтик,  лицар,
Кохання  пізнавець  глибин,
Він  грецьким  іменем-  Нарцисом
Себе  назвав...  ПростолюдИн...

РОЗДІЛ  2
ХАЗЯЇН
По  вітрах  він  розтринькав  життя  молоде...
Недарма  Лакруа  має  "префіксом"-  Де...
Так  бажання  й  душа  розійшлись  по  шляхах...
Так  майбутнє  розтринькав  своє  у  боргах...
Невезучий  картяр.  Ловеласів  оскал.
Сам  собі  коментар.  Суму  радість  взамін.
Від  недОпитих  вин  на  підлозі  бокал.
І  нікчема,  і  цар.  Лакруа.  Дворянин.
З  Лафайєтом  в  грозу  за  моря  відпливав,
Він  за  волю  чужу  від  нудьги  воював,
І,  обридлий  собі,  на  балах  нудьгував...
Карти  он  на  столі...  На  заклад  би  зіграв...

РОЗДІЛ  3
ГРА
Що  краще,  (Alma  mater  !),
Мов  кіт  із  мишеням
З  слугою  в  карти  грати
На  скін  нудного  дня?
Он  сонечко  сідає
Рожево-золоте...
-Ми  ж  картярі,  зіграєм?
Грошей  нема?  Пусте!..
-Сьогодні  бал  в  Версалі...
Обридли  як  бали...
-Вже  б  санкюлоти  мали
Бастілію  звалить!..
Об  келих  б”ється  келих...
Мов  рівні,  гомонять...
Коли  “зірвЕться  стеля”,
То  можна  все  програть...
-в  житті  все  другорядне...
Шовковий  Смерті  Сум...
До  балу  маскарадний...
Зіграєм  на  костюм!
-Не  назавжди.  На  термін.
От  Дідьк-о!  Знов  програв!
То  й  добре.  Замість  мене
Поїдеш  ти  на  бал!..

РОЗДІЛ  4
У  ДОМІ  ШАРЛОТТИ  ЖЕРМЕН
Ах,  як  людно  у  домі  Шарлотти  Жермен,
Скільки  знаті  в  цієї  кравчині!
У  повітрі  луною  -  з  десяток  імен,
Гамір,  шум...  Десь  взялись  нові  скрині.
-  Хто  привіз?  Звідкіля?  -  слуг  гукає  мадам.  -
Все  потрібно  оглянуть  гарненько!
Щось  залишу  собі,  щось  в  Ліон  передам...
Де  Абель?  Йди  до  мене!  Швиденько!
І  у  хаосі  цьому  з'явилась  вона
Й  щиросердно  біжить  до  роботи.
А  в  душі...  А  в  душі,  Боже,  рветься  струна...
Та  не  бачить  цього  ні  Шарлотта,
Ані  жоден  з  присутніх  у  домі  вельмож.
Чи  є  діло  комусь  до  служниці?
Та  й  оте,  що  горить,  краще  ти  не  тривож,
Бо  ще  більше  воно  розгориться...
Як  набридло  Абель  це  марудне  життя.
Від  утоми  вже  зболені  руки.
Це  подай...  забери...  прибери  тут  сміття...
Всюди  голки,  костюми,  перуки...
І  ім"я  її  наче  "пастушка"звучить,
(так  уже  нарекла  її  мати)...
І-  покинула...  Це,  як  отрута,  гірчить.
Від  сторонніх  чого  ж-бо  чекати?
Гарне  личко,  волосся,  і  очі,  як  ніч.
Тільки  дивляться  вслід.  Більш  нічого.
Затягнути  б  в  обійми  її,  звісна  річ...
Хтось  троянду  подасть  їй  убогу.
І  за  гроші  хотіли  купити.  Було.
Що  краса?  Як  немає  везіння.
Але  раптом  -  від  серця  її  відлягло,
і  Абель  мов  накрило  прозріння!
Плаття  дивне  самотньо  лежало  в  кутку.
Залишила  його  баронеса.
Мала  розум  ясний,  але  долю  -  хистку:
Повдовіла,  нажаль  ,  поетеса.
Не  приїхала.  Мабуть,  набридло  це  їй.
Маскаради,  костюми  та  маски...
Для  Абель  же  цей  бал  -  джерело  юних  мрій,
Їй  хоч  раз  би  потрапити  в  казку!
Ну  а  плаття  -  не  плаття,  а  диво  із  див:
Мов  для  Янгола  зшите  із  шовку.
І  запрошення  хтось  випадково  згубив,
А  "  пастушка"  сховала  у  сховку.
Не  буває  нічого  в  житті  просто  так,
Для  усього  свої  є  причини.
Та  як  знати:  сумний,  чи  хороший  це  знак?
Чи  впадеш?  Чи  досягнеш  вершини?

РОЗДІЛ  5
ПРИЇЗД  НА  БАЛ
Присідають  ресори.
Ніч  лягла  неозоро.
Під”їжджають  карети...
Таємничі  алеї...
І  в  лівреях  лакеї...
Під”їжджають  карети...
Реверанс  королеві...
Міністерські  портфелі
Хай  лежать  в  кабінетах...
Ось  маркізи  і  графи...
А  скелети  у  шафах
Хай  сидять  в  кабінетах...
А  божествені  пані...
Це  казково...  Осанна!!!
ПростолЮдине,  де  ти???...
Як  вестися-  не  знаєш...
Як  звернутись-  не  знаєш...
ПростолЮдине,  де  ти???

РОЗДІЛ  6
У  ПАРКУ.  ЗУСТРІЧ
Цей  сад  нічний-  мов  напуваний  райських  таїн...
Доріжка  в  ніч  біжить  між  мармурових  лав...
Нарцис  в  костюмі  Смерті  "здав  екзамен"!
На  лаву  втомлений  присів...  Чи  ні...  Упав!
Проміж  кружляння  диво-пар  аристократів,
Проміж  інтриг  кровоточиво-гострих  жал...
В  страхУ  від  того,  що  могли  його  впізнати,
Впіймати,  вигнати...  Втомився.  Так.  Упав.
Упав.  Приліг.  Напівзаплющив  очі.
Самотність.  Так.  Вже  наче  втома  відійшла...
І  в  напівсні  неначе  хто  його  зурочив...
Чиясь  рука  нараз  торкнулася  чола...
Вона  була...  Чи  це  можливо  передати?..
Цей  присмак  мускусно-гіркий  парфумів...  Він  
За  руку  взяв  її...  Панянку  в  дивних  шатах...
На  світло  вивів...  Напівсвітло...  Дзвін
У  скронях,  вухах  від  вина  і  шалу  крові...
Аристократка...  Диво...  Перша  у  житті...
Нарцис  застиг...  Нарцис  заплутався  у  слові...
У  куртуазності  і  фраз  і  почуттів...
Вона,  мабуть,  його  самотність  пожаліла,
Ця  Діва  світла,  що  нізвідки  узялась...
Нарцис  злякавсь,  хоч  завше  хтивим  був  до  тіла-
Простолюдину  дворянинку  мати  зась.
І  він  мовчав.  Лиш  руку  взяв  її  у  руку.
Він  так  бажав  її...  Бажав...  І  не  бажав...
І  у  мовчанні  тамував  сердечну  муку...
Хотів  пізнати...  Та  ніколи  б  не  пізнав...
Не  розумів  Нарцис,  чому  вона  мовчала.
Мабуть,  помітила,  що  щось  із  ним  не  так.
Поволі  встали...  І  тоді  поцілувала
Його  у  губи...  Еротичний  диво-смак,
Що  може  буть  лише  в  аристократки,
Він  смакував,  неначе  зоряний  напій...
Пішла...  Думки  лишивши  в  безпорядку
Від  нездійсненності  народжених  надій...
І  потім,  вдома,  повертаючи  костюма,
За  диво-знахідкою  гірко  сумував
Чи  не  тому,  що  у  костюмі  Смерті,  думав
Є  щось  містичне.  Не  його.  Тому-  віддав...

РОЗДІЛ  7
АБЕЛЬ  У  САДУ
Тільки  місяць  між  хмар  споглядав,  як  красуня  Абель,
Мов  налякана  лань  від  мисливців,  тікала  від  знаті.
Було  темно,  та  чутно  услід,  як  чудово  співав  menestrier...
Й  непорушно  у  далеч  дивились  химери  крилаті.
"Що  голубка  забула  у  зграї  із  хижих  ворон?"-
Запитання  німе  у  очах  кам'яних  прочитала.
Розуміла  вона  -  це  реальність,  це  зовсім  не  сон.
Заклюють,  як  впізнають...  Тривога  усе  наростала.
Заховалась  в  саду.  Тихо-тихо,  у  тіні  дерев.
Між  кущами  троянд.  Затремтіла  від  холоду  ночі.
Не  шукай  собі  смерті,  бо  радо  тебе  забере...
Й  не  повірила  дівчина  в  те,  що  побачили  очі.
В  чоловічій  подобі  повз  неї  пройшла  сама  Смерть.
Та  якщо  Смерть  така,  то  до  неї  в  обійми  -  хоч  зараз.
Враз  земля  під  ногами  неначе  пішла  шкереберть...
Він  настільки  красивий...  У  грудях  усе  оберталось.
Він  на  лаву  присів,  розглядаючи  небо  нічне.
Що  він  думав  в  цю  мить,  таємничий  і  гордий  вельможа?
Бо  обличчя  було  благородно-спокійне  й...  сумне.
Що  сказати?...  Спитати?...  Змовчати?...  О,  Господи  Боже...
"  Після  щастя  -  хоч  в  пекло  ".  Інакше  вона  не  могла.
"  Пригорнуся  до  нього.  Хай  вперше  в  житті...  І  востаннє".
І  Абель  доторкнулась  рукою  йому  до  чола.
А  в  душі  розцвіло  почуття  з  ароматом  кохання.
Не  питала  нічого  вона,  та  і  він  не  питав.
По  вимові  не  важко  впізнати  якого  ти  роду.
Усміхалась  вона,  а  він  ніжно  її  споглядав,
Своїм  поглядом  пив  її  юність,  тендітність  і  вроду.
Але  час  невблаганний.  І  знала  Абель  -  треба  йти.
На  прощання  йому...  чи  собі...  піднесла  подарунок.
Щоби  завтра,  в  полоні  буденності  і  самоти,
Пам'ятати  могла  про  єдиний  із  ним  поцілунок.

РОЗДІЛ  8
ЧЕРЕЗ  РОКИ.  ПОВЕРНЕННЯ
Він  по  вулиці  йшов...  Як  змінилось
За  три  роки  буття  сприйняття...
Він  дійшов  до  основ...  Люто  бились
На  фронтах  за  щасливе  життя.
За  щасливе...  За  рівність,  братерство,
Що  Республіка  людям  несла.
Він  в  Столиці...  Хвилюється  серце...
Смуток  вражень  торкнувся  чола...

РОЗДІЛ  9
ВРАЖЕННЯ
Де  красуні  дівчата,
В  оксамитових  шатах?
Зникли  з  вулиць  холодних...
До  гвардійців  вразливі,
До  цілунків  сміливі?
Зникли  з  вулиць  холодних.
Санкюлоти  на  чатах.
Ловлять  аристократів
По  манерах  їх  модних.
Санкюлоти  на  чатах.
Чують  аристократок
По  тілах  благородних.
Ловлять.  Все  їм  замало.
Віддадуть  Трибуналу-
Там  присудять  до  згину.
І  голів  ще  багато
Блазням-аристократам
Ніж  зітне  гільотини.
РОЗДІЛ  10
НА  ГІЛЬОТИНІ.  ПАН
Він  піднявся  по  сходах,  хоч  мало  не  впав,
І  потилицю  вітер  йому  лоскотав,
Бо  зістригли  волосся  мерзенні  кати.
-ви  кати.  Я  філософ.  Куди  підійти?
-зачекаю.  Он  гляну  ще  раз  на  юрбу.
(-а  в  минулого  пам"яті  я  вже  тут  був!..)
Поряд  дівчина  юна...  Шкода  щось  її...
-ти  дала  б  зараз  згоду-  в  обійми  мої?..
-хоч  словами  зігрію  дівча  молоде...
Лакруа  це  зуміє...  На  те  він  і  Де...
-поцілунок  в  корзині  відтятих  голів-
Це  цікаво...  Диви-но...  І  майже  зімлів-
Він  у  натовпі  свОго  побачив  слугу,
З  ким  за  картами  довго  відводив  нудьгу,
І  кому  Смерті  Плаття  на  вечір  програв...
Повернулось...  До  страти  судив  Трибунал.
Страта.  Доля  як  доля.  І  для  королів...
Нещодавно  Людовік  тут  світ  залишив.
-то  міцніше  до  мЕне  горнися,  мала!
-очі...  Диво-зелені...  Життя  б  віддала...

РОЗДІЛ  11
БАРОНЕСА  ПЕРЕД  СТРАТОЮ
Баронесу  схопили  раптово,  як  в  домі  була...
Та  за  що?...  Зрозуміти  вона  все  ніяк  не  могла.
За  гріхи  чоловіка,  що  декілька  літ  у  землі?
Платять  всі  санклюлотам.  Ба  навіть  самі  королі.
В  пеньюарі  ведуть,  як  налякану  білу  примару.
Гільйотині  дадуть  ніжне  тіло  її  на  поталу.
І  шалена  юрба,  мов  виставу,  це  все  споглядає.
-  Багачі  остогидлі!...  -  з  відразою  хтось  обзиває.
Вже  хотіла  упасти...  відчула  -  торкнувся  плечем.
-  Не  сумуй,  моя  люба,  ми  звідси  іще  утечем.
Із  забутої  Богом,  розп'ятої  нами  ж  землі...
Ти  б  дала  зараз  згоду...  -  промовив,  -  в  обійми  мої?
Подивилась  на  нього...  і  сльози  застигли  в  очах.
Зникли  з  серця  тривоги,  і  болі  душевні,  і  страх.
-  Жаль,  що  доля  разом  нас...  так  пізно...  так  пізно  звела...
-  Очі...  диво-зелені...  -  всміхнулась  -  Життя  б  віддала...

РОЗДІЛ  12
СТРАТА.  СЛУГА
На  площі  радісне  завзяття,
І  "СА  IRA!"  веселий  спів.
Голів  рубать  аристократам!
Все  буде  добре!  Ще  голів!
Тут  кожен  день  проводять  страти.
Видовищ  інших  треба?  Он,
Білизну  як  перуть  дівчата
В  воді  по  пояс...  голяком?
В  душі  до  натовпу  зневага...
І,  як  поранений  солдат,
Що  має  право  на  увагу,
Нарцис  у  перший  вперся  ряд.
Стоїть,  і  дивиться  із  сумом-
Смертей  цих  бачив  на  війні!..
Та  ось  повіяло  парфумом...
Він  повернувся...  І  змарнів...
Вона...  Вона...  Північна  мрія...
Та  ніч  із  присмаком  вина...
Аристократка?..  Чи  повія?..
Вона?..  Чи  може-  не  вона?..
Спитати?  Тільки  не  питати!
Бо  повно  шпигунів  в  юрбі,
Впильнують  як  аристократа,
То  непереливки  тобі!
Одразу  скрутять.  "Куди  треба"-
До  Трибуналу  відведуть.
А  звідти  шлях-  лише  на  небо.
Крізь  гільйотину.  "Світла  путь"...
Стоїть  Нарцис...  Як  серце  б"ється!..
У  очі  дивиться  її.
І  кров,  що  з  ешафоту  ллється,
Стіка,  мов  в  Лєту  ручаї...
Скінчилось.  Вир  людей  розносить
На  сто  доріг.  На  сто  уяв...
І  на  скуйовджене  волосся
Сніг  перший  сивини  упав.

РОЗДІЛ  13
ДРУГА  ЗУСТРІЧ
Жалкувала  Абель,  що  на  страти  дивитись  прийшла.
Від  жалю  стало  зле...  Та  юрба  не  відпустить  назад.
Баронесса  тепер  лиш  зі  світу  цього  відійшла,
Що  колись  не  взяла  своє  плаття...  Де  ВІН  був,  і  сад.
Вже  роки  пролетіли,  й  усе  непоправно  змінилось.
"  Вищий  світ  "не  Версаль  прикрашає,  уже  -  ешафот.
Королю,  його  підданим,  врешті  дізнатись  судилось,
Кожне  рішення,  слово,  чи  вчинок  -  все  має  зворот.
І  Абель  зрозуміла,  що  заздрила  їм  колись  марно.
Вона  тут  ось.  Жива...  Відвернулась  зі  смутком  у  бік.
Не  бажала  сьогодні  багатства  чи  слави,  й  задарма...
І  завмерла  на  мить...  Там...  навпроти  стояв  чоловік
Його  погляд...  Ті  очі,  що  дивляться  в  душу  саму...
Боже...Він?...  Чи  не  він?...  Це  його  у  ту  ніч  цілувала?
Він  живий!Ще  живий...  Але  страшно,  напевне,  йому.
Що  він  робить  ось  тут?  З  болем  в  серці  Абель  міркувала.
Підійти?  Запитати?...  Та  можуть  помітити  це.
Тоді  смерть  їм  обом.  Краще  просто  дивитись  й  мовчати.
Зблідло,  мов  полотно,  у  красуні-пастушки  лице...
Як  же  долю  змінили  для  неї  ті  янгольські  шати.
Іще  мить...От  і  все.  Почали  вже  розходитись  люди.
Зник  і  він  у  юрбі.  Відчувала  Абель  -  назавжди.
Як  було  у  житті  її,  так  все  надалі  і  буде.
Повернулась  Абель...  Повернулась  Абель...  в  нікуди.

ЕПІЛОГ
Не  збулось.
Раз  у  раз  не  збуваються  мрії.
І  у  сірості  днів
Добігають  бажання  кінця.
Вкрились  злом,
Наче  ковдрою,  квіти  надії.
Спить  кохання
В  терновій  жалобі  вінця.

***

Тільки  світ
Незворушний  до  наших  тривог.
Наші  війни  для  нього  -
Повік  не  забуті  уроки.
В  плині  літ
Над  землею  зажурений  Бог
Все  питає  у  людства...
Питає  у  людства  -  допоки?

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115052300519

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583046
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 24.07.2015


Серго Сокольник

ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК. Маленька поема

 Я  в  квартирі  сьогодні  своїй.
 Не  у  домі.  Він  є.  Та  не  мій.
 Як  же  гарно,  що  можу  відвідати
 Цей  уламок  дитинства  малий...

 Тут  сховались  минулого  сни,
 Наче  плач  по  дитинству  рясний...
 Сколихнулась  портьєра,  і  поряд
 Наче  я...Тільки  образ  не  мій...

 Трісне  пострілом  дзеркала  скло-
 Це  послання  мені  надійшло.
 Протяглася  рука  із  минулого...
 Як  же  довго  тебе  не  було!

 Ось  відмірює  кроки  паркет...
 Ти  підходиш...  Звучить  менует...
 Ти  стоїш  у  мене  за  плечима,
 І  шепочеш  у  вухо  сонет.

 Ось  і  ти,  Чорний  мій  Чоловік.
 Ти  за  мною  з  дитинства?  Я  звик
 Просто  в  очі  стрічать  небезпеку.
 От  і  зараз...  Звикаю...  Вже  звик...

 Ти  приходиш  провісником  бід?
 ...тіло  з  розумом  мов  в  боротьбі....
 -Стій  за  мною.  Кажи,  чого  треба.
 В  очі  я  не  загляну  тобі.

 -В  руку  руку!  Ідемо  у  ніч,
 Де  совиний  вчувається  клич,
 Де  на  вітах  спочиє  примарою
 Величезний  сивіючий  сич.

 Де  не  чутно  людських  голосів.
 Де  для  всіх  вже  померли  усі.
 Краєм  ями,  що  зветься  калюжею,
 До  останніх,  ОСТАННІХ  ЧАСІВ...
 .....              .....                .....                .....
 Підійдемо,  мій  Чорний,  туди
 Де  мені  (чи  тобі)  яма  вирита.
 Йде  біда.  Як  провісник  біди,  
 Ти  мені  це  сказати  вирішив.

 Що  хотів  ти  сказать  візавіі?
 Про  табун  азіатських  коней?
 Чи  про  бій,  у  якому  в  крові
 Переможець  так  само  потоне?

 Чи  про  те,  що  прискорився  час,
 І  роками  життя  вже  не  міряти?
 Що  Архангела  трубного  глас
 Чують  ті,  хто  не  хоче  в  це  вірити?
 .....                .....                  .....              .....
 Чорне  небо...  І  яма...  І  дуже  
 В  ній  огидна  багниста  калюжа.
 Я  над  нею.  Один.  Де  ж  ти  зник?  
 Мій  двійник-  Чорний  мій  Чоловік?

 Тихий  вечір.  Зоря  догорає.
 Їдуть  містом  останні  трамваї...
 Ціле  дзеркало...  Тиша...  Я  знаю-
 Ти  десь  поряд...  І  яма  чекає.

ps  Зміна  ритму  в  трьох  частинах  зроблена  мною  навмисне.  Моя  річ-  що  хочу,  те  роблю)))

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072401173

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595576
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 24.07.2015


Ниро Вульф

Скарби любові (експромт для Фіни Ярінець)

Скарби  взаємної  любові,
самі  дорожчі  в  світі,
кипіння  почуттів,  долоні,
що  тягнуться  до  тебе,  миті
єднання  душ  й  розуму  та  тіл
то  певна,  справжня  є  любов,
коли  ти  наче  все  навпіл
розділєш  з  радістю  й  знов
розтанеш  у  своєму  ти  коханні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595408
дата надходження 23.07.2015
дата закладки 23.07.2015


Наталя Данилюк

Відеоролик

Чудова  робота  проекту  Сила  слова  на  мій  вірш  "Безхатько-пес".  Дякую  всім  учасникам  відеоролика!

https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story

«Ми  відповідаємо  за  тих,  кого  приручили…»
Світ  створювався  з  хаосу  і  завжди  прагнув  до  гармонії  
всього  живого.  Людина  від  початку  отримала  свої  переваги,  
які,  вочевидь,  були  дані  їй  не  для  того,  щоб  нищити  і  руйнувати,  
ображати  і  вбивати  менших  і  слабкіших.  
Ми  хочемо  гідно  виховувати  власних  дітей,  але  часом  не  в  змозі  
впоратися  з  домашніми  тваринами.  
Ми  визнаємо  проблемою  дитячу  безпритульність,  але  проходимо  
повз  змерзле  голодне  кошеня  на  вулиці.
В  очах  кожного  пса-безхатька  можна  прочитати  сумну  історію  нереалізованої  дружби  й  відданості  і  віру,  
віру,  що  знайдеться  
хтось,  хто  згадає  своє  справжнє  покликання  –  бути  людиною.

[youtube]https://youtu.be/06DJA1Z7mO8[/youtube]

[i]Тетяна  Белз,  Дмитро  Богданов,  Алла  Задніпровська,  Тетяна  Спіріна-Сметана,  Олександр  Пархоменко,  Інга  Кирилюк
Майстрували:  Дмитро  Галанжа,  Марина  Статкевич,  Пишун  Сергій,  Катерина  Пташка.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595351
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 23.07.2015


Іванюк Ірина

І що та пристрасть - тільки клаптик ночі (Містеру-Гарномунастрою)

                                                               Милому  Містеру-  Гарномунастою  ....

Сьогодні  ти  щасливий!
Ти  -  не  той...
І  що  та  пристрасть  -
тільки  клаптик  ночі!
Ти  відродився  феніксом,  як  очі...
зустрів,  відчув  тепло  Її  долонь...

І  окрім  них    нічого  вже  не  треба...
Безсила  звабниць  гра  і  марні  їхні  чари...
Чужі  ,-  безликих  тіней  ,-  колуари...
Той  світ  минулий  -  пам'яті  не  вартий!
(сам  Бог  тобі,  мабуть,  нарешті    сплутав  карти...)

Тобі  тепер  дожити  б  лиш  до  ранку,
щоби  заглянути  коханій  знову  в  очі,
знайти  себе  так  треба  в  їх  просторах,
і  зрозуміти  -  сон  твій  був    пророчим!

І  захотіти    все,  що  є    віддати...
роки...  відпустки...  найдорожче  -  душу.
Свобода  ?.......Ні!  Тепер  вона  лиш    душить!
Безвихідь  -  жертва  їй...  Самотність  -  вирок...
(Самотніх  чаша  -  то  папір    і  ...  ручка)

Не  так!...  Не  так  тепер  захочеш  жити!
Ти  мусиш  бачити  Її  відбиток  в  внуках,
і  суєта  щоденна    більш  не  мука,
а  радість,  що  дарується  коханій...  
Єдиній  ...  рідній  ...  назавжди    жаданій.



20.07.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595006
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Владимир Зозуля

Чувства

"о,  чувства,  чувства...чувства!.."

За  осень  чувств  прощения  ищу…
За  серость  звуков  позднего  дождя…
За  хриплость  ветра…  листьев  желтый  шум…
За  то,  что  Вас  тревожил  приходя…  
За  то,  что  рядом  был…  но  был  не  тем…
Не  так  глядел…  не  те  цветы  Вам  нес…
За  то,  что  среди  желтых  хризантем
Так  мало  оказалось  алых  роз...
У  Ваших  ног  строками  положив
Охапку  слов  и  облетевших  чувств,
У  Ваших  глаз  –  и  близких…  и  чужих…
Я  попросить  прощения  хочу…
За  долгий  грех  душевной  немоты
Меня  уже  Вам  поздно  извинять,
Но  за  слезу  –  несбывшейся  мечты,
Простите,  если  сможете,  меня…
Я  не-прощенья  Вашего  боюсь…
Оно  навек  оставит,  нам  двоим,
Под  сердцем,  этот  вязкий  горький  вкус
Рябиновой  не  вызревшей  любви...
Я  всепрощенья  Вашего  боюсь.
Оно  навек  позволит  мне  забыть
Звучащих  чувств  моих  осенний  блюз,
И  этот  свет,  что  излучали  Вы.
Такой  потерей  мир  невосполним,
И  в  этой  недосказанности  фраз
Позвольте  мне  оставить,  как  в  тени,
Все  ласки  Ваших  рук  и  Ваших  глаз.
Позвольте  мне  уйти  себя  виня.
И  обрывая  нашей  связи  нить,
Простите,  если  сможете,  меня
За  то,  что  я  не  дал  себя  простить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595251
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Касьян Благоєв

А МИ – «ПОЕТИ»!


(собі,  –  і  тим,  хто  душею  вмер  у  2014  році...)

                                                                                 «Ні,  про  любов  писати  ще  не  час.
                                                                                 Допоки  ворон  чорний  понад  нами
                                                                                 І  змахує  пекельними  крилами  –  
                                                                                 Ні,  про  любов  писати  ще  не  час…»
                                                                                           С.  Сокольник,  «Смуток.  Роздум»,
                                                                                 (збірка  «Сонячні  руни  поезії»,  ст.  172)
*
Про  квіточки,  любов  писати  прийде  час.
–  Але  не  зараз,  ні,  коли  вбивають  нас!
*
[b]А  ти,  «поете»(!)  –  як  лукаво  кожним  віршем
Маскуєшся  в  байдужого,  сліпого  –  
У  циніка!  –  чи  то  
В  каліку-птаха  того,
Що  і  не  птах!  –  та  вміє  нас  незгірше
Ховати  голову  в  пісок  від  страху  свого.

Війна  іде!  
А  ми  
Так  дружненько  і  чемно
(Хамелеони-віршомази!),  як  один
Про  поціілуночки,  про  перса,  очі,  згин
Її  стегна,  про  пози-рози  –  ревно,
Без  сорому,  без  відчуття  провин!
Про  «ахи-охи»,  лона  звабу  –  
Як  один!

А  йде  війна.  У  нас  під  вікнами.  
Вже  рік.
І  дань  свою  бере:  калічить,  нищить,
Дітей  вбиває  наших.
–  За  найвищу
Ціну  купуємо  свій  спокій!!!  
Ти  прорік
«Не  ввічливо,  не  час!»  –  а  ми  так  пишно

Все  про  любов,  спокуси,  містику,  друїдів,  –  
[i]Що,  душі  з’їла  плісняви  байдужість?!
Серця  струхнявіли  лукаві?!  –  ждемо:  мужність
Синів  чужих  зупинить  людоїдів,
Що  йдуть  вбивати  в  ДІМ  НАШ?!  –  

[/i]Маєш  слушність:

Не  час  –  та  й  не  таким!  –    писати  про  любов,
Про  істинну  Любов  душі  Людини,
Котра  свій  вік  земний  щоденно,  щогодини
Тремтить  над  тим,  що  суттю  всіх  основ:
Батьківський  дім,  земля  дідів,  життя  дитини!  –  
[/b]
Ти  святість  неба  мирного  прорік!

О,  вічний  смутку,  не  розвіяний  повік:
Одним  –  болять  чужі  гріхи  й  провини…
А  твій  тут  спів    –  фальшивих  слів  потік.
***


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595213
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Юлія Сніжна

Закрий очі…Читай душею…

Сама  в  кімнаті.  Свічка  на  столі.
Горить  вогонь.  На  стінах  тіні.
Такі  смішні  й  такі  невинні.  Тіні.

Думки  летять  в  примарний  світ,
де  тепло  так  і  так  спокійно,
так  весело  і  так  надійно.  Вільно.

Спіймала  мить  в'юнку,  хитку.
Вона  вогнем  горить,  пече.
Стисну  в  долоні,  залишу  іще.  І  не  втече.

Струна  крізь  тіло,  з  долу  й  до  небес.
Та  не  чіпай!!    Нехай  дзвенить,  
сміється,  плаче  чи  кричить.  Звучить.

Легенький  подих,  тихий  вітерець.
Вогонь  здригнувсь.  Відкрила  очі.
Уже  я  не  в  полоні  ночі.  А  хочу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594728
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Юлія Сніжна

Фантазії стомленої жінки (з посмішкою та самоіронією)

 Любі  Чоловіки!!!
 Оберігайте  нас,  Жінок,  від  буденності  та  перевтоми.
 І  тоді  наші  фантазії  стануть  вашою  реальністю.

******

Відьма,  демон,  королева,
в  сексуальному  вбранні,
на  підборах,  горделива.
Так  подобаюсь  тобі?
Може  краще  киця  мила?
Вушка,  хвостик,  ніжне  "мяу",
плавний  рух,  прогнута  спина...
Час  почався  для  забав.
А  може  буду  я  русалка?
Хай  вода  біжить  по  тілу.
Цілуватимеш  ти  палко,
де  б  я  тільки  захотіла.
Ні,  краще  буду  я  г'аздиня,
в  фартушку  й  маленькій  сукні.
Я  смачне  зварю  варення
й  ми  зачинемось  на  кухні.
Буду  наче  янгол  ніжний,
з  крилами  і  без  помади.
Ним  ти  будеш  милуватись
(їх  не    можна  зачіпати).
Знаю!  Буду  я  левиця!
Розірву  твою  сорочку!
Будеш  злякано  дивитись
і  проситимеш  відстрочку.
Тааак,  багато  варіантів,
вже  й  втомилась  обирати.
Позіхнула,  потягнулась,  
повернулась.  Будем  спати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595198
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Сокольник

Откровение

 Лето  без  лета...  Жара  без  жары...
 Словно  утерянный  где-то  порыв
 Ветра  поэзии,  стихшего  в  прозе,
 Пойманный  цепко  ветвями  березы...

 Радость  без  радости...  Дрема  без  сна...
 В  осень  без  лета  втекает  весна.
 Ночи  дождей  и  туманов  близки...
 Падают  звезды  в  озера  тоски.

 Кто  вы  такие?..  Откуда  пришли?..
 В  сердце  пульсируют  нервы  земли...
 Смотрят  на  нас  пустотою  глазниц
 Вечные  стражи  этрусских  гробниц...

 Скорого  мрака  грядут  времена.
 В  сонных  полях  затерялась  война.
 Вторит  природе  Архангела  зов...
 Сорвано  время  со  стрелок  часов.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072200887

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595209
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Ірина Лівобережна

Про Шар и Куб

[i](по  мотивам  картины  П.Пикассо  "Девочка  на  шаре")[/i]

По  жизни  нам  идти  порой  завещано
Путём  замысловатым,  не  прямым.
От  нежной,  гибкой  по  природе  женщины
Мы  познаём:  «О,  как  прекрасен  мир!»

Мужчина  ж  отличается  ментальностью.
Надёжен,  верен,  прочен,  как  гранит.
Основою  всего,  фундаментальностью  -
На  двух  ногах  -  так  прочно  он  стоИт.

Когда  ж  однажды  эти  двое  сходятся,
И  чувства  зажигают  в  них  пожар,
Шар  -  только  в  центре  Куба  успокоится.
Не  пробуй  ты  пристроить  Куб  на  Шар!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595166
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Любов Ігнатова

Захворіло Сонечко…

Захворіло  Сонечко  -  
Ліки    п'є  ;
І  хова  в  долонечки  
Личенько  своє...  
Вкрилася  периною  
Неба  вись,
І  блука  хмариною  
Дощик  -  он,  дивись!  
Заберу  малесеньке  
З-під  дощу,  
Дам  рушник  м'якесенький,  
Чаєм  пригощу;
Запрошу  я  Сонечко  
До  душі,  
Дам  йому  в  долонечки  
Казку  і  віршІ  ...
Завтра  розпогодяться  
Небеса  -  
Бо  з  любові  рОдяться  
Справжні  Чудеса!  




















: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595142
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Ірина Лівобережна

Полёт к Плутону. Отражение

[i]По  мотивам  поэмы  Серго  Сокольника:[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594743

Вселенная  до  каждого  фотона
Враждебна,  холодна  и  далека…
Я  на  орбите  древнего  Харона
Сломала  Модуль.  Смерть  моя  близка…

Плутон  холодным  боком  тускло  светит.
Земля  вдали  как  блюдечко  видна…
Я  без  тебя  –  одна  на  целом  свете.
Неверия  кольцом  окружена…

Лети  ко  мне,  любимый!  Силы  тают
Без  рук  твоих,  без  губ  твоих,  без  глаз…
Отчаянье  сквозь  Космос  прорастает,
Что  равнодушно  обтекает  нас…

Я  мысленно  взываю…  Я  не  плачу…
На  плач,  на  крик  мне  не  хватает  сил…
Меня  найдёшь  ты,  верю…  А  иначе…
Последний  обогрев…  И  он  застыл…

Решаюсь  я.  Ресурсы  собираю
В  один  пучок.  И  из  последних  сил
Я  на  Плутоне  –  сердце*  высекаю.
Чтоб  нашу  встречу  ты  не  пропустил.

http://kp.ua/life/505664-nasa-pokazaly-chto-na-plutone-est-narysovannoe-serdtse
*  На  своем  официальном  сайте  НАСА  опубликовали  новые,  более  детальные  фотографии  самой  большой  карликовой  планеты  Солнечной  системы  Плутон.  Они  были  сделаны  7  июля.

Снимки  сделал  космический  аппарат  New  Horizons.  На  них  видно,  что  на  поверхности  планеты  есть  участок  в  форме  нарисованного  сердца.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594944
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 21.07.2015


Серго Сокольник

Спроба познайомитись

 Парк  вечірній.  Мрійливий  липень
 Теплим  вітром  цілує  липи...  
 Дивна  пані  із  поглядом  лані
 На  скамійці,  мов  на  дивані...
 Задивився...  Спинивсь  подалі...
 (Камінець  дістаю  із  сандалі...)
 Мила  пані,
 Дозвольте  спитати?
 Я  дивлюсь,  Ви  така  одинока.
 Я  бажав  би  вас  поцілувати...
 (Щось  нескромно...  Впадає  у  око...)
 -Як  Вас  звуть?
 -Чи-  не  звуть?..  Ви  самі
 Обираєте  з  ким  розмовляти?...
 -Пані!  Руку!
 Ідем,  мон  амі!..
 Я  в  дорозі  Вас  буду  питати...
 ...про  те,  як  політичний  Вам  вертеп?..
 ...про  те,  що  на  вечерю  ви  п"єте?..
 ...чи  до  вподоби  Вам  живопис  НЮ?..-
 Коротше,  Вам  "наботаю  фігню",
 Що  каже  кожен,  хто  бажає  познайомиться...
 І-  фіфті-фіфті...  Воля  Божа...  Мо"й  "обломиться"...  
 О  моветон!..  НАЙН!  НІХТ!  Я  ТАК  СТРАЖДАЛЬ!..
 -скажіть,  Ви  часом  не  паризька  етуаль?..
 Отак...  Немає  часу...
 Вже  йдете...
 Пусте...
 НЕ  ТЕ.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072010095

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594962
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 21.07.2015


ptaha

У вулику серця*…

У  вулику  серця  
живе  невсипуща  бджола
і  мрії  частує  цілющим  закоханим  медом,
і  в’яже  в  букети,  мов  квіти  конвалій,  слова,
і  пише  картини  з  банально-щасливим  сюжетом.

І  крильця  співають
Мелодію  сонячних  струн.
Від  протягів  тільки  щільніше  б  закутати  серце:
Його  лихоманить  від  холоду,  кидає  в  сум,
І  часом  від  того  гармонія  сяєва  рветься…

Та  жало  врятує
Уколом  отруєну  кров  –  
Від  болю  прозріння  повернеться  спокій  у  вулик,
Допоки  співати  світанкам  не  спробує  знов
Бджола,  що  закоханий  мед  наливає  у  трунок…

______________________________
*Бджола  в  давніх  українців  -  емблема  кохання,  що  поєднувала  в  собі,  за  повір'ям,  "солод  меду  й  гіркоту  жала"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594871
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 20.07.2015


Серго Сокольник

Полет к Плутону. Маленькая поэма

 Холодной  тьмы  зловещие  сюжеты.
 Сигнал  о  встрече  принял  борт  ракеты.
 И  вызов  связи  словно  плач  иль  стон.
 И  впереди-  Плутон.
 Его  снега  завьюжили  равнины.
 Вдали  остались  теплые  купины
 Ванн  солнечных...  Да  Черт  их  побери-
 Связь  включена...  Смотри...
 И  на  экране  монитора
 Вовек  не  тающие  горы-
 А  ведь  мечтать  увидеть  их
 Никто  из  жителей  земных
 Не  мог  от  Сотворенья  Мира...
 (не  сотвори  себе  Кумира
 Из  мрака  космоса  пришедшего,
 И  на  земле  тебя  нашедшего
 В  посыле  света  монитора
 На  гОре...)
 А  на  земле  Бескидский  перевал
 Наемников  отряд  атаковал...
 И  ради  нефти  все  Иран  простили...
 Заложников  опять  не  отпустили...
 И  нерв  земли  пульсирует  на  связи.
 И  результат  пока  еще  не  ясен.
 И  отворилась  бездна,  звезд  полна,
 И  звездам  несть  числа,  и  бездне-  дна...
 А  между  нами-  километров  сотни...
 И  трасс  ночных  мельканье  полотна...
 И  встречным  нет  числа,  и  нету  сна...
 И  в  сердца  синусоиде-  весна...
 И  телефона  вызов  так  тревожит-
 Вдруг  что-нибудь  изменится,  быть  может...
 Ты  мой  Плутон...  И  я  к  тебе  лечу.
 Я  так  с  тобою  встретиться  хочу!
 Холмов  твоих  дотронуться  рукой
 (я,  право,  потерял  от  них  покой...)
 Войти  в  твой  мир...  В  тебя...  Соединиться...
 Что  суждено-  тому  дано  случиться...
 Хочу  познать  в  багровый  час  рассвета
 Я  таинство  незыблемое  это
 Слиянья  тел  космических.  Гляди!
 Неведомо,  что  ждет  нас  впереди,
 Но  я  лечу.  Я  долечу.  И  это-
 Исполнится.
 Я  вылетел.  
 Ты  жди.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115072000241

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594743
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 20.07.2015


Анатолій В.

Чому не сплю…

Вбираю  в  себе  спрагло,  як  росу,
Живі  слова  і  рими...  Як  причастя,
Я  їх  до  серця  ніжно  пронесу
І  по  краплині  вип`ю  віршощастя!

Я  розчинюся  в  світлих  хвилях  рим,
Маленьким  квантом  віршослова  стану,
Слізно  від  щему  плакатиму  з  ним
Чи  у  коханні  ніжності  розтану.

Згорю,  зітлію  в  попіл  без  останку
В  віршах  хмільних...  Куди  тому  вину?!
В  дурмані  слова  лише  на  світанку
В  угарі  віршоп`яному  засну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594526
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 19.07.2015


Любов Ігнатова

Метелик

   Сьогодні  вночі  мене  розбудило  тихе  зітхання...  Очі  ще  не  встигли  розплющитися,  а  мій  напівсонний  мозок  уже  малював  мені  монстрів  одного  страшнішого  за  іншого...  Потім,  таки  прокинувшись  зовсім,  я  подумала,  що  якщо  це  і  страшко  якесь,  то    нещасне,  бо  зітхає  дуже  вже  сумно...  
   Обережно  відкривши  очі,  я  роздивилася  навколо...  Хм...нікого...  І  тут  знову  почулося    зітхання..  .  Зовсім  поруч...    Раптом,  на  долоні  у  місячного  променя,  який  майже  щоночі  приходив  мене  цілувати  надобраніч,  я  побачила  звичайного  нічного  метелика...  Подумки  записавши  себе  на  прийом  до  психіатра,  я  пошепки  (щоб  не  злякати  тендітне  створіння)  запитала  :
-У  Вас  щось  трапилося?  
І  уявіть  мій  подив,  коли  (знову  зітхнувши),  метелик  відповів  (його  голос  був  схожий  на  шепіт  квіткових  пелюсток)  :
-  Я  сьогодні  почув  надзвичайно  сумну  історію...  
   У  кімнаті  запанувала  тиша....  Навіть  годинник  затамував  подих,  щоб  почути  метеликову  оповідку  (а  що  вона  буде  не  сумнівався  навіть  скептичний  павук  Вася,  який  жив  за  бильцем  мого  ліжка  і  уперто  відновлював  свою  павутину,  після  того,  як  я  щоранку  її  прибирала)...  Ми  не  помилилися.  
-  Я  сьогодні  був  на  ближньому  полі  -  там  живе  мій  брат  (а  сам  я  тутешній)...  Ну...ми  інколи  літаємо  один  до  одного  на  гостину...  Так  от...  (сумне  зітхання  перервало  розповідь)  Прилітаю  я,  значить,  до  брата,  а  він...  плаче...  (знову  зітхання...)  Я  вперше  бачив  ,  щоб  він  плакав...  
   Тепер  уже  притих  вітер  за  відчиненим  вікном  (я  завжди  підозрювала,  що  він  не  просто  так  гойдається  на  гілці  абрикоси....)  Метелик,  ще  раз  зітхнувши,  вів  далі  :
-  Знаєте,  що  він  мені  розповів?  -  і  не  чекаючи  моєї  відповіді,  продовжив  :  Що  вчора  втратив  кохану...    
   У  світлі  місяця  я  побачила,  як  щось  блискуче  (схоже  на  пилинки  у  сонячному  промені)  розлетілося  довкола....  "Сльози  метелика!"  -    майнуло  у  моїй  голові...  А  вголос  запитала  :
-  Метелики  уміють  кохати?  (краще  б  я  прикусила  язика...)  
 Мій  нічний  гість  махнув  крильцями  і  злетів....  
-  Вибачте!  -  голосно  сказала  я:    поверніться,  будь  ласка!...  
 Метелик  зробив  коло  кімнатою  і  знов  сів  поруч  мене...  Кілька  миттєвостей  ми  просто  дивилися  один  на  одного...  
-  Вибачте  -  вже  шепотіла  я:  Я  не  хотіла  Вас  образити.  Просто  це  все  так  дивно...  Я  розмовляю  з  метеликом  про  кохання...  Та  дивно,  що  я  взагалі  розмовляю  з  метеликом!  
   Мій  співрозмовник  підійшов  до  мене  ближче  :
-  Добре,  я  розумію,  що  Вам  не  віриться...  Скажи  я  своїм,  що  розмовляв  з  людиною  -  мені  теж  не  повірять...  Та  я  зараз  не  про  те...  Розумієте,  коли  мій  брат  утратив  кохану,  я  зрозумів,  що  все  у  цім  світі  тримається  на  тоненькій  павутинці,  тоншій,  ніж  у  Василька...  І  тому  вирішив  сказати  своїй  коханій,  що  люблю  її.  Більше  за  життя  люблю!...  
-  То  скажіть!  -  прохопилося  у  мене...  
-Так  я  і  говорю...  -  метелик  перелетів  на  мою  руку  :  я  Вас  уже  давно  кохаю...  Щоночі  я  залітаю  у  відчинене  вікно,  щоб  доторкнутися  до  Вашої  щоки  поцілунком...  
-  А  я  думала,  що  то  місячний  промінь....  
-Щоночі  я  шепотів  Вам  казкові  сни...  
-А  я  вважала,  що  то  вітер  бавиться....  
-  Щоночі  я  залишав  відбиток  свого  крила  на  Вашому  телефоні..  
-А  я  щоранку  протирала  екран  і  не  могла  зрозуміти,  де  він  міг  забруднитися...  
 Ми  замовкли...  У  кімнату  знову  вповзла  тиша...  Вітрові  стало  нудно  і  він  жбурнув  абрикосиною  у  підвіконня.  Цей  звук  стрепенув  нас  і  ми  знову  почали  розмову.  
-  Дякую  Вам  -  прошепотіла  я,  підносячи  метелика  до  свого  обличчя  :  дякую  за  Ваше  кохання!  Воно  відкрило  мені  двері  у  інший  вимір...  
-  Ви  впевнені?  -    пильно  дивлячись  у  мої  очі,  запитав  метелик.  
-ТАК!  Я  ще  ніколи  і  ні  в  чому  не  була  так  впевнена!  
   Метелик  злетів  наді  мною  і  затріпотів  крильцями.  На  мене  посипався  якийсь  золотавий  пилок  і  я  відчула  дивну  легкість  у  тілі....  Руки  самі  собою  змахнули  і...я  злетіла....  Маленьким  нічним  метеликом  випорхнула  у  відчинене  вікно,  розкуйовдила  кучері  вітру,  востаннє  озирнулася  на  порожню  кімнату,  в  якій  спочивав  холодний  місячний  промінь,  а  павучок  гойдав  тишу  на  павутинці  і...  
Я  стала  щасливою!  






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594553
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 19.07.2015


ptaha

Богині Долі (міфи - дітям)

Коли  скресає  крига  навесні,
Перун  зими  розлущує  горішки:
З  одного  випускає  в  світ  річки,
А  другий  повнить  світ  вогненним  зблиском.
А  грім  сміється,  знову  молодий,
Гримить  цеберком,  миючи  підлогу.
А  десь  у  небі  вічно,  день  при  дні
Богині  Вили  душам  в’ють  дорогу:
Кому  завтовшки  майже  із  канат,
Кому  тонку,  неначе  павутинка.
Самі  стрункі,  із  косами  до  п’ят,
В  одежах  білих,  очі-намистинки,
Вони  й  танок  до  ладу  поведуть,
І  заспівають,  пічку  підмалюють,
Води  Живої  хворому  дадуть
І  рани  зіллям  воям  полікують.
Народжені  від  Сонця  і  Води
Звичайні  українські  Афродіти…
Летять  вітри,  розвіюють  віки,
А  Вили  все  дарують  душі  дітям…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594521
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 19.07.2015


Сокольник

Купівля рабині. Спомин у метро. ( 16+ )

Ти  стоїш  у  метро  за  півметра.
Погляд  твій-  мов  ікона  жива...
Від  здогадки  стискається  серце-
Може  я  тебе  вже...  купував?

Вже  яке  ми  життя  проживаєм?
Пам"ять  серця,  хоч  час  уже  сплив...
Де  ж  я  бачив  тебе?..  На  базарі,  
Де  колись  я  тебе  там  купив...

Дивний  ринок  прадавнього  сходу...
Ти  соромишся  серед  дівчат...
Покривало  відтінює  вроду...
То  за  скільки  ж  тебе  вторгувать?

Ти  стояла,  оголеність  тіла
Продавець  зі  знанням  вихваляв...
І  відчув  я,  як  ти  захотіла
Щоб  тебе  саме  я  вторгував.

Торгувались...  Питав  безсоромно,
Що  з  тобою  можливо  робить.
Не  тебе.  Продавця.  Як  невтомно
Ти  хазяїна  зможеш  любить.

Твого  лона  торкався  руками.
Шал  по  тілу...  І  пружність  грудей
Відчував...  Це  не  зовсім  те  саме,
Як  тримав  би  я  вільну  тебе...

Хоч  здригалась  від  сорому  й  хіті,
Та  відмовити  ти  не  могла
В  відчутті  доленосної  миті.
Врешті-решт  ти  рабиня  була.

Ціну  збив.  Розплатився.  Так  треба.
Це  базар,  тут  багато  рабинь.
І  була  ти  на  сьомому  небі,
Як  тебе  я  за  руку  повів

До  своєї  оселі,  де  мала
Ти  мені  підкоритись  уся.
Ти  чекала...  Здригалась,  бо  знала-
Насолоді  не  буде  кінця...

Відчиняються  двері  вагону...
Я  з  тобою  свій  погляд  схрестив...
Я  виходжу,  відчувши  навздОгін,
Як  ти  хочеш...  аби  я...  купив...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493691
дата надходження 20.04.2014
дата закладки 18.07.2015


Mik (галицька миша)

Вiдверте звернення мишi

ЗМI  пишуть  про  кризу  i  про  негаразди,
Падiння  життєвого  рiвню  людей...
А  хто  про  створiннячок  згадав  пухнастих,
Людських  "спiвмешканцiв"  -  про  [b]сiрих  мишей[/b]?!
...Дорожчає  сало,  i  сир,  i  тiстечки
I  люди  ретельно  приховують  їх,
У  кожному  селищi,  мiстi,  мiстечку
Втомилися  мишi  вiд  думок  сумних.
Аби  ми  не  згризли  яку-небудь  частку
(А  це  -  невiд'ємнi  мишачi  права!),
Жорстока  людина  встановлює  пастки,
У  яких,  бува,  навiть  гине  мишва.
Людина  заради  свого  добробуту
(А  з  погляду  мишi  -  для  зла,  навпаки)
Для  нас  у  кутках  залишає  отруту  
(На  щастя,  ми  все  ж  обережнi  звiрки.).
Жадiбнi  ґаздинi  котiв  не  годують.
Не  можна  так  -  не  годувати  котiв!
Бо,  внаслiдок  голоду,  кицьки  полюють
На  сiрих,  пухнастих  невинних  звiркiв!
Пробачте  мене  за  розмову  вiдверту,
Най  тема  моя  не  пiде  в  забуття!
Насправдi,  стає  поступово  нестерпним
Для  вас  непомiтне  мишаче  життя!    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594023
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 18.07.2015


гостя

Допоки… Сонце…



Мій  сонячний  зайчику,  
Прошу,  танцюй    на  шпалах…
А  хочеш,  на  шпальтах…  благаю,  лише  –  не  спи!
Ти  ж  бачиш,  холоне  легко  вчорашня  кава…
Ти  ж  чуєш,
     летять  у  прірву  усі  мости…

Допоки  інший,  
Достойний  і  сильний  Майстер
Не  знищить  межі  доступних  тобі  світів…
Допоки  -  Сонце!...  Благаю,  танцюй  же,  зайцю!..
На  чистих  шибках…  
   на  струнах  семи  вітрів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594498
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 18.07.2015


ptaha

Луч, або Промінчик (Диптих)

Російський  варіант  поезії  народився
ще  в  далекі  студентські  роки.  Зараз,
прочитавши  вірш  Гості  про  сонячного
зайчика,  вирішила  до  російського
варіанту  додати  український  і  запропонувати
їх  обидва  для  прочитання.

[b]Дякую  Гості  за  можливість  повернутися
в  майже  дитинство[/b]

Последний  луч  земли  коснулся,
Последний  луч:
Он  задремал  –  потом  проснулся
В  подушке  туч,
Спросонья  робко  потянулся
За  край  небес,
Кому-то  ярко  улыбнулся  –  
И  вдруг…  исчез.
А  через  миг  уже  алели  
Все  небеса  –  
Луч  яркой  краски  акварели
Плеснул  слегка.
Он,  озорник,  писал  свободно,
Во  весь  размах  –  
И  синий  воздух  небосвода
Теплом  пропах…

**************************

Останній  промінь  ліг  на  землю
(А  може,  впав?).
Серйозним  бути  надаремно
Він  намагавсь:
Яскравощиро  посміхнувся
Комусь  з  небес,
Аж  до  крайнеба  дотягнувшись,
Він  раптом…  щез.
А  за  хвилину  червоніли
Полотна  хмар  –  
Промінчик  мрій  своїх  вітрила
Розфарбував.
Писав  невимушено  й  легко,
Мов  чарівник  –  
Теплом  пропахло  синє  небо
Від  чарів  тих…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594504
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 18.07.2015


Серго Сокольник

Зорепад кохання

 Впали  краплі  вогню,
 Наче  кара  небесна  із  неба,
 Просто  на  сухостій,
 І  траву  поглинає  вогонь...

 Кластер  нашого  НЮ-
 Споконвічної  хіті  потреба,
 Цей  аншлюс,  твій  і  мій,
 Опікаючих  тіло  долонь.

 Присмак  наших  ночей-
 Як  кориця  на  сотах  із  медом,
 Мов  малиновий  сік,
 Що  під  сонцем  бродити  почав...

 Я  тобі  казначей,
 Що  коханням  заплатить  як  треба
 За  шаленство  утіх,
 У  яких  незбагненне  вивчав.

 Опритомній  на  мить!
 Подивись-  з  неба  падають  зорі,
 І  вогонь  їх  летить
 Просто  в  руки-  лови  їх,  лови!..

 Нам  кохати  й  горіть
 В  лаві  ночі  сріблясто-прозорій...
 Просто  бути  в  цю  мить
 Оберемком  сухої  трави.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115071800435

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594388
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 18.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2015


ptaha

Про корову-хмаринку (міфи - дітям)

Маленька  Оринка  із  братом  Андрійком
Вели  випасати  на  луки  корівку  –  
Велику,  сумирну,  з  очима  сумними.
- Хмаринка  на  нитці,  -  сказала  Орина.

Андрійко  всміхнувся:
- Корова  у  небі!  
Таке  ще  розкажеш!  Це  ж  вигадать  треба!
Почула  розмову  бабуся  Палажка
І  каже  Андрійку:
- Було  це  чи  казка,
Але  ще  прабабця  моя  говорила
Про  те,  що  корова  –  насправді  хмарина.

[i]Колись  Чорнобог,  ошукавши  Перуна,
Його  полонив  і  сховав  в  підземеллі.
На  пошуки  вирушив  Тур-бог  із  Чуром.
А  спека  палила  без  дощику  Землю.
Неслися  обтяжені  хмари  по  колу,
Але  без  Перунових  стріл  і  краплині
Не  можна  було  навіть  впасти  додолу.
Річки  повсихали,  і  гинули  звірі.
Летіли  у  Вирій  благання,  мов  чайки,
Почув  їх  Дажбог  і,  зібравши  хмарини,
На  землю  спустив  їх.  І  ось  не  звичайні  –  
Молочні!  –  річки  полились  по  країні,
Що  їх  дарували  священні  корови.[/i]

- Хто  п’є  молоко,  завжди  буде  здоровим!  –  
Сказала  бабуся.

- Дивіться  у  небо!  –  гукнула  Оринка.
- Корова!  Це  ж  треба!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594129
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 17.07.2015


Владимир Зозуля

Опять любовь.

Ах,  ты,  любовь,  ах  ты,  плутовка,
Ах,  жизни  летняя  мечта!
Как  неожиданно,  как  ловко,
Твоя  поймала  красота!
А  ведь  вчера  еще  серело,
И  горизонт  был  черно-бел…
И  я  так  грустно,  так  несмело,
Чего-то  ждал...  молчал…  глядел...
В  июля  липовую  спелость…
В  небес  прозрачные  черты…
И  мне  хотелось…  лишь  хотелось…
Твоей  словесной  красоты…
И  потихонечку…  не  сразу…
Не  попросту…  не  налегке…
Не  только  мысль,  ни  столько  разум,
А  сердце  повлекло  к  строке.
И  слог  его  тяжелым  не  был,
Он  был  немного  синь  и  бел,
Не  зря  же  я  так  долго  в  небо
С  немой  надеждою  смотрел…  

Я  снова  синь  пишу  глазами,
И,  как  экстерном,  напрямик,
Земной  любви  сдаю  экзамен
Строкой,  пронизывая  миг.
И,  перед  ней,  теряя  смелость,
(Краснею  и  дрожит  рука)
Смущаюсь...  словно  захотелось
Раздеться,  в  чувствах,  донага.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594040
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015


Ірина Лівобережна

В разгар июля

Листва  пожухла  на  сухих  покосах,
Уже  зарделись  ягоды  рябины.
В  разгар  июля  мы  попали  в  осень
Иль  лето  нам  почудилось,  любимый?

К  тебе  -  душа  немая  без  утайки
Прильнула  с  воркованьем  голубиным...
Та  проседь  облаков  над  нами  стайкой
Ненастье  или  свет  несёт,  любимый?

Но  ты,  мои  сомненья  все  отбросив,
Приметы,  и  наветы  все  отринув,
Целуешь  так,  что  отступает  осень.
Меж  нами  -  лето  буйствует,  любимый!
14.07.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594011
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015


Сволочь

По течению

Теплой  рекою  под  старыми  ивами  
Медленно  медленно  вниз  по  течению
Тенью  деревьев,  воды  переливами
Я  напишу  тебе  стихотворение

Первое  слово  по  золоту  золотом  
Сзади  по  шее  дрожащими  строчками  
Ритм  в  висках  оглушительным  молотом
Рифмы  ―  в  глазах  разноцветными  точками.

Слово  за  словом  ―  плечами,  ключицами  
По  позвоночнику  между  лопатками  
Каждым  изгибом,  твоими  границами  
Шепотом  нежным,  касаньями  сладкими.

Мягкими  лапами,  теплыми,  сонными  
Словно  котенок  играет  проснувшийся...
Ты  отвечаешь  слезами  и  стонами...
Кажется  стены  от  этого  рушатся...  

Счастье  по  небу  дрожащими  бликами.
Мир  растворяется  в  хриплом  дыхании.
Только  волнами...  пьянящими  …  дикими...  
Рвется  из  нас  золотое  сияние...

04.07.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393209
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 16.07.2015


Сокольник

Зустріч

 Кохана!  Не  падай  в  знемозі,
 І  втому  сховай  в  кабінет.
 Збирайся!  Я  вже  у  дорозі.
 Вже  потяг  гойдає  мене.

 Взувай  візантійські  сандалі,
 І  плаття  вдягай  від  Кутюр!..
 На  час  ми  закинем  подалі
 Нудьгу  повсякденних  гравюр,

 Бо  десь  за  бурштиновим  тином
 Волого-нічної  імли
 Вже  мариться  дивний  будинок,
 Що  в  ньому  щасливі  були.

 Для  чого  існують  вокзали?
 Для  того  й  існують...  Чи  ні?..
 В  нічній  таємничості  зали,
 Де  ти  позувала  мені

 В  шаленстві  дівочого  тіла,
 Немов  танцюристка  Дункан,
 Писали,  ваяли,  ліпили
 Наш  зоряний  диво-роман

 Одні...  Між  колон...  Чи  не  диво?
 А  потім...  По  сходах...  Туди,
 Де  місячний  зблиск  вередливо
 Оголеність  тіл  дослідив,

 Пролившись,  мов  дощ  у  долоні,
 Крізь  темну  безмежність  вікна...
 О,  спогади  терпко-солоні!..
 За  зустріч,  кохана!  Вина!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115060600857

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585666
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 15.07.2015


Сокольник

Моей…

Перемен  неизменно  нам  приходится  ждать...
Интересная  тема-  за  тобой  наблюдать.
Ты  со  мной  улетаешь  в  очарованный  рай...
Ты  в  разлуке  считаешь  дни  до  встречи...  Растай

На  ладонях  ледышкой  и  капелью  стеки
Мне  на  ноги...  Неслышно  за  собой  увлеки
На  цветущее  ложе,  и  на  нем  расцвети
Для  меня,  чтоб  я  тоже  для  тебя  мог  цвести.

Пусть  грядут  перемены,  дуют  ветры...  Да  пусть!
Ты  моя  неизменно.  И  к  тебе  я  вернусь
Сто  походов,  сто  странствий,  сто  страданий  пройдя
Ритму  сердца  согласно,  вешней  каплей  дождя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518220
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 15.07.2015


Ірина Лівобережна

Містам України

Конкурс  акровіршів  «Українські  міста»  від  журналу  "Пізнайко"

[b]ІВАНО-ФРАНКІВСЬК[/b]

[b]І[/b]*  Польшу  знало  древнє  місто
[b]В[/b]*пліталась  –  Австрії  хода…
[b]А[/b]*ле  –  зелене,  променисте,
[b]Н[/b]*есеться  БИстриці  вода,
[b]О[/b]*бабіч  –  травами  повита…
[b]–[/b]  ***(і  озеро  чарівне  є).
[b]Ф[/b]*ранківськ  –  привітний,  та  відкритий.
[b]Р[/b]*аптово  дощик  настає,
[b]А[/b]*  потім  знову  –  сонце  в  небі.
[b]Н[/b]*а  небі  –  сонце,  й  на  землі!
[b]К[/b]*ували  шати  променеві
[b]І[/b]*  встановили  -  ковалі
[b]В[/b]*  день  міста,  в  скверах,  і  у  парках
[b]С[/b]*кульптури-сонечка  малі  -  
[b]Ь[/b]*  (дерева,  птахи,  місяць,  арки)
[b]К[/b]*азкові  мрії  ковалів.

[b]ЯРЕМЧЕ[/b]

[b]Я[/b]*к  пінний  регіт,  Прут  клекоче
[b]Р[/b]*еве,  Пробій  перекида!
[b]Е[/b]*гей!  Тримайсь!  Підкрастись  хоче
[b]М[/b]*іж  гір  впольована  вода!!!
[b]Ч[/b]*ерез  місток  дорога  йде.
[b]Е[/b]*тап  –  в  Яремче  приведе.

[b]ВЕЧІРНІЙ  КИЇВ[/b]

[b]В[/b]*огні  горять  рядами  –  ліхтарів,
[b]Е[/b]*фірним  світлом  мІчені  фонтани...
[b]Ч[/b]*асУ  хвилини  лічать  дзиґарі
[b]І[/b]*  губляться  у  сутінках  каштани…
[b]Р[/b]*ізкіше  пробивається  з  вітрин
[b]Н[/b]*еонове  мигтіння  від  реклами  -
[b]І[/b]*люзій  світла  незбагнений  плин…
[b]Й[/b](І)*ди  зі  мною,  сину,  до  Майдану.

[b]К[/b]*олись  Герої,  із  простих  родин
[b]И[/b](І)*шли  на  бій  тут,  волю  захищали.  
[b]Ї[/b]*х    душі  повертаються  сюди,
[b]В[/b]*дивляючись  у  вічності  свічадо…

27.06.2015
*******************
(на  літературний  конкурс  "Українські  легенди"  від  журналу  Пізнайко)

[b]ЛЕГЕНДА    ПРО    УКРАЇНУ[/b]*
Колись-то  Бог,  в  прадавні  ті  часи
Багатства  різні  роздавав  народам.
Комусь  дав  –  пляшку  пива  й  ковбаси,
Комусь  –  родючі  землі,  сині  води,

Тим  –  гори,  тим  –  безмежнії  поля,
А  тим    -  ліси,  іще  глухі,  первісні…
А  Україні  –  що?  Моя  земля
Спізнилась.  Та  у  дар  дістала  –  ПІСНЮ!

С  тих  пір  –  співає  трепетно  душа,
Та  ллється  пісня  –  попід  хмари  лине!
Шанують  у  Європі,  навіть  в  США  –
Усюди  -  нашу  мову  солов’їну.

*  Існує  легенда  про  те,  як  одного  разу  Бог  між  країнами  ділив  різні  багатства.  Всім  дісталися  якісь  скарби.  І  раптом  Бог  помітив,  як  якось  невеличка  на  зріст  дівчина  в  бідному  одязі  плаче  у  куточку.  Їй  нічого  не  залишалося.
Довго  Бог  розмірковував,  чим  допомогти  сердешній,  що  подарувати?  І  ось  нарешті  сказав:
—  Я  знаю,  тобі  подарую  те,  що  в  мене  залишилося  найдорожчого  —  пісню!
І  пішла  дівчина,  усміхнена  і  щаслива,  крізь  віки  із  цим  скарбом.  А  була  це  наша  славетна  Україна,  яку  знають  у  світі  як  країну,  сповнену  найніжніших,  наймелодійніших,  найрізноманітніших  пісень.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593787
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015


Бойчук Роман

Без тебе… Навіки…

Зірками  і  місяцем  ніч  зазирає  в  думки,
Котрі  все  ніяк  не  дозволять  зімкнутись  повікам.
Я  бачу  тебе  і,  неначе  торкаюсь  руки...
Ілюзія;  спомин...  Ти  -  там...  Я  без  тебе  -  навіки.

А  тиша  дзвенить,  мов  говорить.  Бо  тиша  -  це  ти.
А  я  -  лиш  самотності  тінь  чоловічого  роду.
Тебе  відпустити  не  можу,  кохана,  прости.
Сміялась-прощалась  і,  наче  дивилась  у  воду.

З  собою  забрала  любові  обидва  крила.
І  нині  ти  -  янгол  у  райськім  саду  серед  квітів...
Намарне  послання,  як  пущена  в  небо  стріла...
Лиш  пам"ять  про  себе  мені  залишила  в  цім  світі.

Зірками  і  місяцем  ніч  зазирає  у  сни  -
Єдині  місця,  де  за  руки  тримаючись  разом,
Ми  пишемо  вірші  своєї  любові-весни,
На  ранок  з  яких  -  лиш  обірвані  в  пам"яті  фрази.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593743
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 15.07.2015


Наталя Данилюк

Допоки ти спиш…

Допоки  ти  спиш  у  м'якому  сидінні  маршрутки,
Вколисана  кадрами  літа  в  мутному  вікні,
І  сняться  тобі  у  волоссі  трави́  незабудки,
Чорничні  кущі  і  гриби  на  трухлявому  пні…

Гірські  перевали,  розгойдані  трелями  рі́чки,
Пташиним  сопрано,  дзюрчанням  дрібного  струмка,
Призахідне  сонце  –  м’яке,  наче  полум’я  свічки,
Духмяної  хвої  і  диму  гірчинка  терпка…

Самотні  човни  на  поверхні  блискучого  плеса,
Немов  заговорені  мантрою  бога  вітрів…
Допоки  ти  спиш  і  шиплять  монотонно  колеса,  
Комусь  ненаситна  війна  ставить  мітку  між  брів…

І  цілиться  чітко,  а  потім  –  контрольний  у  скроню
(для  більшої  певності),  жаль-бо  не  личить  війні.
А  ти,  влаштувавши  за  мріями  ласу  погоню,
Так  прагнеш  себе  вберегти  від  суєтності  днів…

І  серце  вразливе  сховати  од  відчаю  й  болю
За  ширмою  власних  ілюзій  і  світу  казок,
Немов  боячись  розбудити  примхливицю-долю,
Зламати  на  дверях  реалій  іржавий  замок…

Та  що  воно  змінить?  Війну  не  під  силу  збороти,
Фарбуючи  дійсність  обвуглену  в  лагідний  тон…
Допоки  ти  спиш,  десь  у  іншому  світі  –  навпроти,
Є  ті,  що  під  кулями  ревно  пильнують  твій  сон…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593691
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 15.07.2015


webber

Незламна… (текст до пісні)

Два  берега  життя.  
Між  ними  океан.
Один  це  майбуття.
А  другий  то  обман.
Пливу  я  у  човні.
Свій  вибираю  шлях.
Та  лиш  бачу  вогні.  
На  інших  кораблях.

Незламна  ,  нескорена.  
Війною  лиш  зморена.
На  долю  гадаю.  
Свій  шлях  обираю.

Та  ті  вогні  чужі.
Наводять  смуток  мрій.
І  важко  на  душі.  
Та  я  приймаю  бій.
На  смерть  або  життя.
За  сонце  на    землі.
За  наше  майбуття.  
В  своєму  кораблі....
(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593677
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015


Ірина Лівобережна

ЛІЧИЛОЧКА ДО 12-ТИ

Раз  і  два,  раз  і  два!  
В  нас  лічилочка  нова!  
Дві  ноги  за  кроком  крок:  
Починається  урок!  
Раз  і  два,  раз  і  два!  
Та  -  одна  в  нас  голова!

Раз,  два,  три!  Раз,  два,  три!  
Є  у  казці  три  сестри!  
Три  ведмеді,  поросятка,  
Ще  три  брата,  три  курчатка!  
Що  ти  любиш?  Обери!  
Раз,  два,  три!  Та  -  раз,  два,  три!

Раз,  два,  три,  чотири!  
Роззирнемось  по  квартирі?!  
У  стола  –  чотири  ніжки,  
В  табуретки,  і  у  ліжка,  
Та  чотири  в  нас  кутка!  
Ось  лічилочка  легка!  
Раз,  два,  три,  чотири!  
Так  багато  –  у  квартирі!

Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять!  
Пальці  нумо  рахувать!  
У  Оленки,  у  Андрійка,  
У  Оксанки  та  Надійки,  
Ще  й  Миколку  наздогнать  –  
Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять!

Шість  –  лежать  в  тарілці  вишень!  
Сім  –  звичайно,  днів  у  тижні!  
Вісім  –  скоро  мами  свято,  
Дев’ять  –  книжок  є  у  брата,  
Десять  –  в  мене  у  руці  
Кольорових  олівців!  

Ще  в  коробці  кільканадцять  –  
Одинадцять,  і  дванадцять!  
Раз,  два,  три,  чотири,  п’ять,  
Шість,  сім,  вісім  –  ось  лежать!  
Дев’ять,  десять,  одинадцять,  
І  червоний  –  це  дванадцять!

Рахувати  –  так  цікаво  
Олівці  мої  яскраві!  
Ну-мо  разом  олівці  
Рахувати  у  руці!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593631
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015


stawitscky

Йому, безцінному…


Ти  тільки  мій.  Нікого  не  впущу.
Закрию  світ  надійними  замками.
Собі  самому  навіть  не  прощу,
Коли  жбурну  у  чисте  плесо  камінь.

Мій  найцінніший,  найвірніший  скарб,
Одна-єдина  власність  без  оброку.
Твоя  принада  згубна  і  п’янка,
Але  без  неї  не  ступити  й  кроку.

Тебе  я  спрагло  рвуся  зустрічать.
Душа  тремтить  в  обіймах  апогею.
Молюсь  на  тебе,  найсвятіший  час  –
Час  спілкування  з  Музою  своєю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593589
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015


Олекса Удайко

ДОЛІ ОБЕРІГ

       [i]  І  час  спливає  нотами  сумними...[/i]
                                                 Дід  Михайлич

[b][i]Мені  відоме  пекло  це,  мій  друже,
А  ще  -  коли  час  краплями  тече...
Та  небо  враз  побачу  я  в  калюжі,
Як  промайне  оголене  плече...

І  хочу  жить,  елегії  творити,
Пізнати  в  небі  смуток  дальніх  зір,
Аби  його  інтимні  колорити
Вбирав  мій  спрагло-зголоднілий  зір.

І  враз  життя  наповнюється  смислом,
І  доля  радо  ластиться  до  ніг...
Я  резюмую  світ  прийдешній  стисло:
Ти  –  мій...
                                 лелечий...  
                                                                         долі  оберіг[/i]![/b]

[i]3.04.2014
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489953
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 14.07.2015


Олекса Удайко

ХАЙ РИМУЄ ВЕСНА

[b][i]Невже  надворі  ті  ж  неправі  роки,
Коли  стріляли  за  благі  думки,
коли  робилися  лиш  перші  кроки
до  гідності  бурхливої  ріки?..

Невже  сатрапи  ще  не  мали  строків,
щоб  захлинулась  кров'ю  їхня  суть?..
"Царі"  новітні  і  нові  «пророки»
косу  як  стяг  у  майбуття  несуть!..

Невже  їм  мало  –  тим  псарям  –  страховищ:    
майданівських…  зі  зброєю…  жахіть?!
Вони  жадають  ще  нової  крові  –  
вже  експортованих  кровопролить?..

…На  Кримському  півострові  весна.
Рожево  мріють  приспані  мигдалі,
не  в  душах,  а  на  вулицях  –  війна…
…І  чорноморські  сухопутні  швалі.

Ще  не  говорять  –  дивно  –  автомати,
Мовчить    –  не  дивно  –  самозванець-цар,
Хоч  в  на́дриві  –  вкраїнські  –  дипломати,
Хоч  світовий  –  в  майбутньому  –  пожар!

Та  молить    Україна  не  стріляти…
Вже  так  стомився  від  стрільби  народ!
Так  хоче    у  Вітчизні  кожна  мати.
Не  хочемо  литавр  і  нагород.

…На  Кримському  півострові  весна.
Квітують    мрійно    цитруси,  мигдалі...
Весною  хай  римує  не  війна  –
весна!..  І  світлі,  веселкові  далі…    

2.03.2014[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482949
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 14.07.2015


v1n

У вічній п’єсі двох сердець (експромт)

В  старім  вертепі  днів,  думок,  чуттів  і  весен
Чекаєм  вперто  ми  своєї  миті  й  ролі.
Любов  не  раз  умре  і  дивом  з  див  воскресне.
Такий  спектакль  життя,  бо  в  нім  сценарій  долі.

Вчимось  любити  щемно.  Щиро,  як  в  молитві.
Тату  зірок  носити  в  собі  таємниче.
Хоч  втрат  і  ран,  звитяг  і  сліз  в  кохання  битві
Немало  є.  Та  ми  пройдем.  Бо  небо  кличе.

Любити  над  усе!  Рости  в  своїй  любові.
У  вічній  п’єсі  двох  сердець.  Де  я  і  мила.
Бо  сотня  сонць  в  єстві  пече.  Та  ми  готові.
Ікари  душ  сплітають  в  сонці  щастя  крила.

P.S.  трохи  сире  ще.  бо  експромт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592111
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 13.07.2015


v1n

Любов ( настроєве )

Під  льодом  шкіри  ледь  пульсує  сонця  карлик.
Блукають  струми  щастя  й  суму  в  серця  гирлі.
Бунтує  лиш  любов.  Зорить  її  кришталик
В  тісних  тунелях  вен.  Десь  там,  в  душі  міжхвиллі.

Любов,  як  знак,  відбиток  світлий  сонця  в  мені,
Нуртує  вкрик,  вулканить,  кличе,  будить  жити!
Немов  джерел  глибинна  сила  й  щедрість  в  жмені  
Кохати  ніжно,  щемно  зве.  Тебе  любити.      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593517
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Олекса Удайко

Ще й не осінь = ©©

                           [i][b]  Надії  в  День  її  народження…[/b]

[youtube]https://youtu.be/oSGCr1hGwsw[/youtube]
             
               Вже  літо  добігає  середини,
               Та  подиху  ще  осені  не  чуть.
                                                                           [b]НАДЕЖДА  М.*

[color="#ff0000"]Як  добре,  що  у  серці  нашім  квіти
Усе  життя  замріяно  цвітуть.
Про  зрілість  нашу  нагадають  діти,
Що  в  день  родин  ті  квіти  принесуть…  

Й  запроменіє  День  яскравим  світлом,  
Ущухнуть  вмент  докучливі  дощі...  
Й  майнуть  роки  незвіданим  ще  світом
Й  повернуться  вервечкою  віршів.

І  прокладуть  на  сайтах,  в  книгах  стежку  
До  молодих,  прийдешніх  поколінь…  
А  ті  життя  віршами  помережать
Як  нитками  поетових  нетлінь.

І  буде  в  нас  багато  вірних  друзів  
Серед  минулих  і  майбутніх  тем.  
Й  не  буде  вже  потуг  у  чорногузів:  
Колиску  для  віршів  самі  сплетем.

Пройдуть  роки,  і  зацвіте  веселка  
Сьома  з  найбільш  відомих  кольорів  –  
Поетові  труди,  визнання…    І  новелка…
Над  чим  поет…  усе  життя  пропрів![/color][/b]

13.07.2015
_________
*Джерело:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593354[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593512
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


ptaha

Перерва на каву

За  картиною  Р.Величка  "Кава-брейк"

[img]http://img-4.artonline.ru/paintings/ROMERA/max_kofebrejk.jpg[/img]

Бадьорий  ранок.  Теплі  ноти  кави.
Твоїх  очей  глибоке  темне  дно.
Тривожний  присмак  нотами  металу.
Прозорих  чашок  тріснуте  крило.

Гірка  розлука  –  піною  туманів.
Намиста  розсип  по  зернятках  днів.
І  дух  терпкий  розмеленої  кави
Годинником  пісковим…  до  хвилин…

Безсоння  склянка  (друга…  третя…  п’ята…)
І  ночі  скло  світанком  –  на  друзки…
І  раптом  очі…  в  колір  аромату
Міцної  кави  й…  почуття  вершки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593468
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Касьян Благоєв

Друга октава

*  життя  не  пробують  на  смак  –  життям  живуть!

Твій  час  незупинний,  –  а  долю  свою  не  пізнав  ти;  
тож  годі  мочити  лиш  ноги  –  пора  в  життя  річку  пірнати!


*  перед  небом:  якщо  й  згрішив  –  то  лиш  в  любові  до  життя

І  постану  –  як  всі  перед  Ним,  хто  не  вбив  і  не  зрадив  ні  разу:
докоряй  за  бажання  мої!  –  всі  земні,  чисті  всі,  мов  алмази.


*  у  моря  навчуся  любові  до  тебе  

Море  ніг  оксамит  обціловує,  гладить  і  пестить,
як  умілий  коханець,  –  навчає  мене  тобі  лестить!


*  суперники  –  море  і  я:  ой,  за  зраду  –  кара!

Роздяглась  перед  ним,  віддавалася  хвилям,  перлино!  –  
тож  спокутуй  цілунками,  зраднице,  свою  провину!
---    ---


*  не  мав  я  сорому  за  помисли  і  справи

За  вчинки,  за  думки  свої  –  коли  ховав  я  очі?  –  
ні,  ницих  пристрастей  не  знав  –  і  знати  їх  не  хочу.


*    по  совісті?

Зла  не  чини,  старість  шануй,  кривдить  не  смій  сироту,
серце  вдовине  не  обмани.  Душу  вдягни  в  наготу.


*  ціна:  колишньому  другові,  –  по  ту  сторону  кордону

Забув  за  честь  мій  друг,  від  совісти  пішов  –  
тепер  душа  його  брудніш  від  підошов.


*  крок:  від  честі  до  лакейства,  –  по  ту  сторону  кордону

Гидка  й  потворна  суть  того,    хто  лестить  владним  фейсам  –  
поете,  вільним  будь  співцем,    не  падай  псом  в  лакейство.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593418
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


stawitscky

На роздоріжжі


Скільки  раз  тебе    прохав  –  змінися!,
Стань  на  землю  босими  ногами!
Мудрим,  що  від  тебе  відреклися
Вже  відкрились  найміцніші  брами.

А  у  тебе  –  принципи  й  чесноти,
Світ  через  рожеві  окуляри.
Ти  живи,  звичайно,  я  не  проти,
Та  відшукуй  іншого  для  пари.

Сколена,  подряпана,  побита
Жалібно  всміхаєшся  крізь  сльози.
Що  мені  лишається  робити?
Знов  за  грати  відправляти  розум?

Може,  краще  все-таки  зректися,
Занести  до  склепу  мавзолею?
- Відбуваю,  як  довічний  присуд
Нескінченний  дискус  із  душею…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593398
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Любов Ігнатова

Липень

Якийсь  не  літній  липень  цей...  Здається  :
Ось-ось  затужать  в  небі  журавлі,  
І  перші  ноти  листопадних  терцій  
Долонями  торкнуться  до  землі...  

Шепоче  дощ  вже  котрий  день  сюїту,  
Наносячи  на  шибку  вітражі  ;
І  розбивають  гострокриллям  вітер  
У  піднебессі  ватянім  стрижі...  

Покоси  пахнуть  холодом  туманів,  
Босоніж  ходить  ранок  по  стерні  ;
З  упертістю  затятих  кавоманів,  
Спивають  ночі  по  краплині  дні...  

Якийсь  не  літній  липень  цей...  Одначе  
У  тихому  мінорі  дощоднів  
Він  -  той,  єдиний,  хто  зі  мною  плаче  
На  перехресті  зоряних  шляхів...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Лина Лу

ЭТА ДЛИННАЯ НОЧЬ


Эта  длинная  ночь  -  
                           бесконечности  миг,
Застывают  и  пялятся  тени.
Ухмыляясь,  
                           заводят  в  конечный  тупик,
Без  раздумий  и
                     без  угрызений.

Эта  длинная  ночь,  
                                   что-то  больно  в  груди,
Не  спасают  ни  кофе,  ни  виски...
И  не  спросишь,  не  выгонишь...
                                                   прочь  уходи!..
Незаметно  уйди,
                   по-английски...

Эта  длинная  ночь  -  
                                     пересуды  и  крах...
Утомленному  сердцу  -  закаты.
Бессердечности  пыль  
                                     в  затемнённых  углах,  
Пустоты    беспредельной  -  легато...

Эта  длинная  ночь...
                                       так  горька  и  смешна,
Тает  в  воздухе  призрачный  замок...
Заунывная  музыка
                         где-то  слышна,
Будто  ветер,  
                     играющий  гаммы.

Эта  длинная  ночь...  
                                     и  чудес  не  сыскать...
Обернулась  внезапно  улыбкой.
Снова  новые  двери
                     иду  открывать,
Заплатив  за  чужие  ошибки...
Эта  длинная  ночь...
13.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593352
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015


Сволочь

Дотла.

Сгореть  дотла.
Стать  мягкой  сталью,  раскалиться  добела.
Жечь  до  кости.
Того  кто  рядом.  Тебе  больно?  Ну  прости.
Нажить  врага.
Но  только  честного,  чтоб  зубы  и  рога.
И  за  порог,
Не  чуя  ног,  от  тех,  кто  скажет  что  ты  бог.
Умерить  прыть.
Остановиться,  умереть,  и  дальше  жить.
Гореть.  Дотла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396694
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 12.07.2015


гостя

… Дихай…



І…….  губи  сміються  в  такт
Коливанням  літа…
Пахнуть  смолою  рештки  моїх  сандаль…
Впали  джмелі  у  трави…  затихли…  квіти
Зникнуть  із  нами  
   десь  на  світанку…  жаль,

В  танці  вертепному  
Знову  не  наші  ролі…
Зрештою,  байдуже…  я  вже  не  знаю  слів…
Впали  джмелі  у  трави…  гудуть…  паролі
Хто  і  навіщо  
 змінив  від  моїх  світів?!

І………звуки  зникають
В  сонячних    плесах…тихо…
Пахне  смолою…  у  грудях  чомусь    пече…
Маки  танцюють  з    житом…  палають…  Дихай!
Дихай  мені  у  спину  –
     я  хочу  ще!

Знову  джмелі
У  травах  сміються…  луки
Липнуть  солодким  медом…  на  дні  ріки
Бавиться  сонце…  не  віриш?..  послухай…  Руки
Впали  на  груди  
   поміж  золоті  ланцюжки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593270
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Лина Лу

СЕРДЦЕ, КОТОРОГО НЕТ

 
В  сумраке  прячутся  тени  и  свет,
Под  небосводом  туманного  мира
Прячутся  мысли  в  холодной  квартире,
В  сердце,  которого  нет...

Боли  непознанной  тысячи  лет.
Ищем  друг  друга,  в  веках  заблудившись,
И  от  любви,  замирая,  укрывшись
В  сердце,  которого  нет...

Сине  -  зелёный  -    безумия  цвет,
Сладостным  бликом  по  венам  -    истома...
Слышишь,  я  здесь!..  отзовись,  незнакомый,
Сердцем,  которого  нет...

Горестным  облаком  -  счастья  запрет,
Не  дотянуться,  губами  касаясь...
Только  тебя  все  равно  я  узнаю,
Сердцем,  которого  нет...
12.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593255
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


stawitscky

Твій жереб


Ці  нарікання  після  бою,
Ці  кволі  потиски  руки,
Оця  розмова  із  собою,
Бездарно  втрачені  роки,
Оці  кивки  на  злу  недолю,
Що  відібрала,  не  дала,
Оця  вода  зі  смаком  солі,
Оцей  душі  надривний  злам,
Коли  навколо  –  тільки  ладан,
Не  буревій,  не  посвист  куль:
Це  не  поразка  –  просто  зрада,
Найбільша  зрада  на  віку.
Коли  усі  довкола  грішні,
А  ти  –  нещасний  і  святий,
Тоді  –  до  чого  тут  Всевишній?
Ти  сам  накликав  жереб  свій!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593251
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


ptaha

До пам'яті

О  пам’яте,  одвічний  вартовий!
По  кнопках  мозку  клацаєш  невпинно.
В  твоїх  шухлядах,  певно,  сто  томів
Уже  лежить  із  написом  «Нетлінно».

Навіщо  стоси?  Бог  не  бюрократ.
Йому  не  треба  графіки  та  цифри.
Він  –  на  ваги  прогірклий  біль  утрат
І  надбане  –  крізь  найдрібніше  сито.

А  ти  шкребеш  щоночі  та  щодня
І  точиш  серце  мишею  під  полом:
«А  він…»,  «А  ми…»,  «А  ти…»,  «А  я…  (чом  я?)»
І  трусишся  лихваркою…  До  коми…

Та  вже  й  тобі  дається  труд  взнаки:
Чорнильні  плями  під’їдають  аркуш,
Частіше  креслиш,  пишеш  від  руки
Ще  й  через  слово  –  і  того  не  правиш…

Вже  виглядаєш  мить,  де  знаком  «Стоп»,
Недописавши  букви,  вмістиш  крапку.
Зітхнеш  полегшено.  І  днів  коловорот
Здаси  в  архів,  поставивши  печатку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593246
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Леся Утриско

Зкуйовджене кохання!

Виблискує  душа,як  та  гроза,
І  сльози,мов  дощі  в  моїй  долоні,
Гарячі  губи  тулять  твої  скроні,
Зкуйовджене  кохання-мов  лоза!

І  знов  забувши  холод,доторк  спеки,
Огорне  ніч  серцевий  ніжний  щем,
Танцюєм  танго  під  рясним  дощем,
Злітаєм,наче  внебо  дві  лелеки!

Кохання  слід  лишали  нам  дощі,
Літні  дощі-мов  вічності  пророки,
В  житті  відміряли  любовні  кроки,
Де  сльози,нам  залишать  на  щоці!





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585776
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 12.07.2015


Леся Утриско

Діва! експромт ХУГО-Ти приготовила коктель!

В  мої  тенета  ласки  ти  попав,
У  павутиння  мої  ніжності,
Коктель  принцеси  тіло  чарував,
Забувшись,ти  віддався  пристрасті!

Усе  збагнеш,та  вже  приручений,
Солодко  чарами,немов  квітками,
Пропала  сила-п*янко  змучений,
У  ласці  моїй,що  горить  очами!

Я  прийму  ласку  всю  твою  з  облич,
Ідемо  в  ній  обоє  під  вінець,
Я  Фея  і  любов,а  ти  мій  Принц,
Не  буде  казці  цій  повік  кінець...

......................................................

Ти  красивішого  не  бачив  тіла,
Її  очей  добріших  не  згадаєш,
Твоя  жагуча,ніжна,люба  діва,
У  її  ласках  палко  потопаєш!

У  ніжності  вся  вибрана  педантно,
Де  крапля  в  краплі,наче  б  то  стихія,
У  літа  подих  забрано  галантно,
Твоя  я  доля,ти  ж  моя  надія!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593245
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Анатолій В.

Хай так ніколи не буде.

Півсвіту  зникло,  наче  й  не  було,
Як  півдуші,  безслідно  зовсім  зникло!
Надворі  літо,  сонячне  тепло,
І  я  без  тебе  знову  жити  звикну...

Я  сильний  духом,  я  усе  стерплю,
Хоча  я  ні  на  що  й  не  сподівався...
Ну,  а  про  те,  чому  вночі  не  сплю,
Собі  самому  так  і  не  зізнався.

Пече  і  коле  в  руки  телефон...
Страх  їжаком  колючим  в  руки  вп`явся...
Слів  звичний  безкінечний  марафон
Замовк,  затих,  підленько  заховався.

Та  що  слова...  Не  вернуться  назад
Нічні  розмови  про  усе  на  світі!..
З  душі  назавжди  зникне  зорепад...
Один  стою  у  сонячному  літі...


                         Що  буде  далі?..  Просто  будем  жити
                         Своїм  життям...  Все  буде,  як  раніш...
                         Дерева  віттям  будуть  нам  шуміти
                         Про  те,  чого  в  душі  не  утаїш...

                         Що  буде  далі??.  Зміни  не  настануть,
                         З  тобою  розминулись  назавжди!
                         Та  й  спогади  тихесенько  розтануть
                         У  крапельках  солоної  води.

                         Лиш  іноді  в  холодні  темні  ночі,
                         Як  сум  вогнем  горітиме  в  мені,
                         Мені  думки  щось  дивне  напророчать
                         У  місячному  світлі  на  стіні...

                         І  спогадом  усі  наші  розмови  -
                         Картинками  із  іншого  життя...
                         Моя  душа,  як  і  раніше,  знову
                         У  розпачі  заплаче,  як  дитя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593169
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Серго Сокольник

Дом

 В  этом  доме  бессмысленно  дверь  запирать.
 В  этом  доме  давно  уже  нечего  брать.
 Эти  окна...  В  них  мрака  зияющий  храм.
 Этот  дом  открывает  глазницы  ветрам.

 Двери  настежь,  но  дому  не  встретить  гостей.
 Никогда  не  услышать  здесь  смеха  детей.
 Скрипа  стон,  словно  вой  одичалых  собак.
 Этот  дом  навсегда  погрузился  во  мрак.

 На  четыре  от  дома  ведут  стороны
 Вдаль  дороги.  И  эти  дороги  войны
 Для  себя  так  беспечно  избрали  жильцы.
 И  окончилась  вечность.  И  в  воду  концы.

 Круг  замкнулся.  Есть  вход.  Только  выхода  нет.
 Мраку  ночи  безрадостно  видеть  рассвет.
 И  в  несбывшемся  сне  уплывает  во  тьму
 Этот  дом,  нежеланный  уже  никому.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115071201117

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593141
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Сволочь

Мы с тобой.

Мы  с  тобой  внебрачные  дети  бога.  
Только  это  очень  большая  тайна.  
Нас  таких  осталось  совсем  немного.  
Да  и  те  остались  считай  случайно.  

А  у  бога  много  детей  законных.  
Дети  церкви.  Дети  его  морали.  
Но  среди  обрезанных  и  крещенных  
Мы  с  тоски  как  правило  вымирали.  

Они  знают  -  только  то  что  им  можно.  
Они  любят  -  только  так  как  их  учат.  
Они  нашу  правду  считают  ложью.  
Не  проверив.  Просто  на  всякий  случай.  

Они  смутно  чувствуют  -  мы  -  другие.  
Но  понять  не  могут  что  их  тревожит.  
А  причины,  знаешь,  совсем  простые.  
Не  они  но  мы  на  него  похожи.

2007г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439219
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 12.07.2015


РОЯ

Місячна мелодія

[b]Автор  музики  -  Віктор  Ох
[url=""][/url][/b]
Тиха  ніч…  Ясний  місяць  із  неба
У  моє  заглядає  вікно…
–  Не  світи  загадково,  не  треба,
Бо  не  вернеться  те,  що  було…

А  згадай  лиш,  мій  місяцю-друже,
Ті  щасливії  ночі  і  дні,
Коли  ти  нам  світив  не  байдуже  
І  сміялися  зорі  вгорі…

Я  не  знаю  сама,  хто  затьмарив
Тоді  розум  і  серце  мені…
Ми  щасливі  були  із  коханим,
Та  чомусь  всі  погасли  вогні…

Знову  ніч…  Ясний  місяць  із  неба
У  моє  заглядає  вікно…
Він  згадає  –  й  полине  до  тебе,
Щоб  вернути  все  те,  що  було!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593069
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 12.07.2015


Сволочь

Рядом - не рядом

Все  очень  хреново,  девочка,  так  хреново,
что  солнце  погасни  завтра  -  пусть,  ерунда.
Я  честно  пытался  быть  мелочным  и  пиковым,
да  только  не  выйдет,  видимо,  никогда.

Я  сразу  в  тебя  врастаю,  сплетаю  нервы
с  твоими  сосудами.  Слышишь,  вскипает  кровь?
И  ты  отвечаешь.  Первый.  Ты  помнишь.  Первый.
Теряешь  рассудок,  выходишь  из  берегов.

Мы  море  -  смываем  границы  и  рушим  скалы!
Мы  землетрясение,  Мы  идеальный  шторм!
Нам  мало  -  мы  бесконечность  -  и  снова  мало...  
Мы  -  Всё.  Ничего.  Не  важно.  Молчи.  
Потом
ты  надеваешь  кожу,  одежду,  маску,  
неуловимо  меняешься  и  опять  -
между  тобой  и  мной  -      голубые  каски
с  четким  приказом  -  вот  этого  -  не  пускать.

Снова  твой  город  и  снова  -  моя  дорога.
Рядом  -  не  рядом.  Чужие  -  плечом  к  плечу.
Я  улыбаюсь  глазами.  Ты  смотришь  строго.
И  ждешь  моих  писем.  Долго.  А  я  молчу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593086
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 11.07.2015


Касьян Благоєв

МІЙ дім без ТЕБЕ


...  І  мій  дім  затих,  за  тобою  у  тузі  і  смутку.
Твій  голос…    –    він  тут  ще  лунає,  як  долі  печать,
І  речі  тепло  пам’ятають  твоє.  Як  в  покуту
Дивлюсь  у  ці  очі  на  фото…    –  а  очі  мовчать.

Бентежить  рояль  спогад  рук…  сум  розгойдує  штори
І  в  відблиск  сльози  знов  ховається  там,  на  вікні.
І  щемом  дзвенітимуть  ноти…  останні  акорди…
Твій  плач…  І  на  біль  так  заходиться  знову  мені.

І  –  ніч...  до  світанку  ворожить,  чаклує  над  ложем…
Твій  запах  над  ним,  а  на  ньому  –  залишена  шаль.
Чекають  вони…    і  я  знаю:  у  дім  цей  не  зможу
Я  іншу  привести.  І  що  забере  цю  печаль?

           А  він  ще  живе:  снами,  пристрастю  сліз  і  обіймів,
           Шаленством  і  ніжністю  губ  і  єднанням  –  прощальним!  –
           Нестриманих  і  безсоромних,  закоханих,  вільних
           Від  світу  печалей,  образ  і…  обручок  вінчальних!

Та  гасне  свіча  на  каміні  і  тане  тепло
З  любові  жарин,  що  рубінами  світять  востаннє.      
Не  сядеш  оголена  ти  за  рояль.  –  Обпекло:
Тут  все  за  тобою  сумує!  –  за  нашим  коханням.

Мій  дім  у  печалі  завмер,  
Вже  не  гріє  його  подих  щастя.
***

(минуле  не  розчиняється  у  вчорашньому...  воно  живе,  
воно  наздоганяє  нас,  воно  стає  нами,  живить  дні  наші  теперішні,
 воно  може  робити  нас  щасливими.  
     лише  не  зрікаймося  його  -  того,  що  було  з  нами...)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593017
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 11.07.2015


Касьян Благоєв

З голосу душі чужої…


–  Хто  ти,  де  так  змерзла?  Що  ж,  заходь,
Я  давно  один,  –  то  не  завада?
Поїси,  зігрієш  дух  і  плоть,
Самоту  розмовою  розрадиш.

У  світлиці  розпалю  камін,
Розгоню  теплом  печалі  вражі,
Ти  ж  мені  під  чашок  тихий  дзвін
Про  своє  життя  в  світах  розкажеш.

І  якою  з  тисячі  доріг
Ти,  жоно,  прийшла  до  мого  дому,
Теплий  свій  залишивши  поріг,
Чим  сплатила  небесам  при  цьому  –  

Скільки  митарств,  зрад  і  скільки  бід
У  світах  зазнала?  Ось  тривоги
Ще  не  згасли  у  очах  твоїх,
Втому  бачу,  в  ранах  збиті  ноги  –  

То  любов  по  днях  тебе  вела
Крізь  вітри,  спокуси  і  негоди,
Стільки  часу  берегла  від  зла?
Не  просила  плати-нагороди?

Доля,  віра?  чи  печаль  твоя  –  
Що  вело  роки,  роки,  о  нене?!
Що  для  тебе,  спрагла,  значу  я,
І  чому  так  дивишся  на  мене?

Втомлена,  всміхнешся  –  квіту  краща!  –  
В  очі  глянеш,  скажеш:  «Що,  чужа?..
Як  же  ти  без  мене  жив,  пропащий?
Не  впізнав…  –  душа  твоя,  душа…».
***

(переспів.    вільні  вправи,  М.Л.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593016
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 11.07.2015


Сволочь

Искать свое.

Просто  такие  как  мы  не  нужны  в  раю
Там  и  без  нас,  по-моему,  хорошо
Все  непременно  счастливы...  аж  поют...
Можешь  ответить  -  зачем  ты  сюда  пришел?

Просто  мы  не  умеем  себя  вести
Станем  заглядывать  ангелам  между  ног
Или  (в  раю  нельзя  же)  начнем  грустить
Или  у  бога  спросим  -  ну,  кто  тут  бог?

Нас  непременно  выгонят  -  вот  те  крест
Скажут  -  достали  гады  идите  в  ад!
Только  в  аду  не  примут  -  не  хватит  мест...
Там  и  похуже  -  в  очереди  стоят...

Так  что  давай  -  вздохнули,  рука  в  руке...
Тут,  в  промежутке,  пусто...  зато  -  вдвоем.
Видишь  -  неважно  где  ты.  А  важно  -  с  кем.
Лучше  пошли  отсюда.  Искать  свое.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422468
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 10.07.2015


Сволочь

Отпечатки

Я  не  пишу  два  года  -  мне  просто  нечем.
Пальцы  роняют  ручку  и  мысли  скачут
рыжим  бесплодным  полем,  иссохшей  речкой.
Я  не  могу  -  как  раньше  не  мог  иначе.

Раньше  твои  ладони  сжигали  кожу  
и  оставляли  знаки  -  из  этих  знаков,
если  полить  чернилами  осторожно,
сами  росли  стихи  -  разновидность  злаков.

Время  прошло  и  знаки  впитались  в  тело
Перемешались  и  растворились  в  венах.
Переварились.  стали  обычным  делом.
Скучно,  бессмысленно,  стыдно,  обыкновенно.

Я  закрываю  глаза  и  иду  навстречу.
Ты  подошла  вплотную,  сняла  перчатки.
Время  не  лечит.  Живое  -  точно  не  лечит.  
Видишь  -    опять  проросли  твои  отпечатки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592630
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 10.07.2015


Наталя Данилюк

Щербата гора

Щербата  гора  викашлює  дим
Крізь  густу  смерекову  бороду…
Як  добре  прокинутися  молодим
В  обіймах  ранкового  холоду!

В  поношених  кедах  ступити  на  мох,
Думками  торкнутися  вічності…
У  цих  володіннях  безмежних  ти  –  бог,
Який  не  бажає  публічності.

Напнувши  вітрило,  палатку  свою
Відпускаєш  в  зелені  повені:
Щасливого  плавання  кораблю!
І  трюми  травою  наповнені.

Як  тільки  нависне  туман  густий
Із  люльки  гори  щербатої,
Тобі  залишається  тільки  йти
І  мох  лоскотати  п’ятами.

В  наплічнику  в  тебе  лиш  попіл  пожеж,
Бо  світу  скарби  вже  розтрачено…
Дорога  триває,  допоки  ти  йдеш,  
А  відстань?  Не  має  вже  значення.

І  в  час,  коли  обраний  вірний  шлях
Приведе  до  межі  над  прірвою,
Згадай,  що  тобі  невідомий  страх,
Допоки  у  серці  віра  є.

По  хмарах  іди,  як  Петро  по  воді,
Розвій  свої  сумніви  повністю,
Бо  вільним  по-справжньому  станеш  тоді,
Коли  відречешся  умовностей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015


Олекса Удайко

КРАСУНЕ, ЖІНКО ТИ МОЯ!

       [i]Вірш  "Кохаю  серцем"  був  випадково
       видалений.  Той  же,  але  доповнений    
       змінами,    я  подаю  під  новою  назвою.  
       Музикальний  супровід  -  на  вибір...[/i]

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HC22yuTd_Wo[/youtube]

                                                         
[i][b]                                                                              MD

Красуне,  жінко,  ти  –  моя!
Тебе  доторкуюсь  устами...
Й  леліять  вирію  не  стану
До  спину  подиху...  Бо  я

Живу,  кохана,  лиш  тобою...
Бо  в  кожному  твоєму  кроці    
Пізнàю  ввіч,  що  ти  на  боці
Моєму...  Ти  –  моя  до  болю.

Бо  мрії  всі  –  твоєї  масті...
Купаюсь  я  в  твоєму  щасті,
Життя  мого  моя  ти  просинь!..

Красуне,  жінко  ти  моя  –      
Моя  примхлива,  ніжна  осінь!
Люблю  тебе  безтямно  
Я…[/b]

 20,10.  2014[/i]
[youtube]http://youtu.be/AGIBa4HwNoI[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531358
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 10.07.2015


Янна

ДУША в ЛОМБАРДЕ

И  не  жена  
и  не  вдова.

В  ломбард  
заложены  слова.

А  он???
...давно  не  Аполлон...

В  прямолинейности
смешон.

Но  возраст,
беспощадный  страж...

Не  улучшает  нас,
наш  стаж.

И  я    рАБА
его  Огня...

за  то...
кААк  
лЮЮбит

ОН
МЕНЯ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547480
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 10.07.2015


Олекса Удайко

ЛИШ СОН – НЕ ЯВ

[i][color="#ff0000"][b]Лиш  сон…    Не  яв…  Та  все  так  зримо:
Зустрілись  поглядом…  І  що  ж  –
Вже  полоснули  серце  рими,
А  в  тілі  –  млість…  пещота...  дрож...

І  ти  стоїш,  немов  билина…
В  промоклому,  як  хлющ,  плащі…
А  я  до  тебе  серцем  лину  –
З  лиця  я  п’ю  твої  плачі…  

І  вперше  ось  за  сотні  років
Промовив  щиро:  “Будь  моя!”
І  в  серце  враз  вселився  спокій,
Немов  потрапив  в  лоно  я

Давно  омріяного  раю,
Де  квіти,  діти,  я  і  ти,
Де  враз  нетлінно  я  згораю…
І  вже  не  маю  сил  іти.

…Та  в  яві  –  мить:    ми  –  на  платформі…
Зібрав  нехитрий  твій  багаж  ,  
Уже  заповнені  всі  форми,
Ще  мить  –  й  ти  за  кордоном  аж!

Я  ж  тут,  удома!  Залишаюсь,
Аби  плекати  новий  рай…
Уже  без  тебе!  Милий  краю,
Мене,  мій  біль    в  мені  розрай![/b]*[/color]

9.07.2015
________
*Нехай  пощезне  та  держава,
Котра  гарантії  не  дасть,
Щоб  я  не  плакав…  Гірко…  Ржаво…
…Нехай  палає  болем    власть!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592729
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Касьян Благоєв

НА РАССТАВАНЬЕ…


Тебя  опять  любить,  как  прежде,
Прошу,  меня  не  принуждай!
Не  дай  же  умереть  надежде,
Как  в  тот  далекий  месяц  май:

Тогда  судьба    нам  посылала
От  счастья  –  каждому  свое,
А  ты  меня  не  отпускала  –  
Мы  шли  в  несчастии  вдвоем,

Мы  вместе  прожили  –  чужие!  –  
Так  много  лет,  так  много  бед…
О,  дай,  прошу  тебя,  обет:
«Я  отпускаю,  милый,  ныне!»

Слетают  листья  огневые.
И  осень  –  на  пороге  лет…
««  »»


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592564
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2015


Серго Сокольник

Дзвін

 Звільнити  тих,
 Хто  розпочав,
 Та  не  зробив.
 Тим  більше-  тих,
 Хто  й  не  почав,
 А  дух  убив.
 Калинмалинових  віршів
 Солодку  патоку  з  душі
 Зніміть,  зніміть.
 Пошитим  в  дурні  (індпошив.
 Хто  не  страждав,  той  і  не  жив)-
 Не  зрозуміть-
 Уже  ловець  розкинув  сіть.
 Він  має  право  так  робить.
 Бо  зміна  світу  почалась.
 Ще  маєте.  Проте  вже  зась-
 Бо  вже  дзвенить
 Дзвонар,  повставши  із  колін.
 І  цей  невідворотній  дзвін
 По  вас...  По  вас...
     


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115070701148

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592166
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Серго Сокольник

Пером по паперу

 Пись-пись,  пером  та  по  паперу
 (Ой,  як  солодко  пишуть  пера...)  Вірші
 Про  те,  на  що  наразі  попит,
 Немов  псалом  читає  попик,  пиши.

 Колись  про  комсомол-  банальне.
 І  про  квітчасто-  ідеальне.  Пись-пись.
 Дивись  у  зліт  фантасмагорій!
 І  літ  за  двадцять,  як  на  горе  кудись

 Тече  прилизано-  комічна,
 Гламурна  та  метафорична...  Глевка.
 Пече  пісок,  де  протікає
 (Глянь,  наче  є,  а  от  немає)  ріка...

 Одне  зливає  зсередини
 Нещасну  Неньку-  Україну...  Кору...
 Мене  давно  від  цього  нудить.  
 Зберу  в  кулак...  І  далі  буде...  Зберу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115070200548

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591159
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Лина Лу

БОЯЗНО


Боязно  -  тонкий  лед  и  скольжение
Поверху  -  вниз...
Времени  больше  нет,  к  сожалению,  -
Узкий  карниз...

Денежным  деревом  переломленным,
Чья-то  судьба.
Мечешься,  небом  некоронованный,
Но  для  тебя

Стоном...с  руками,    в  изнеможении,
Не  оторви.    
Болью  останься  и  предвкушением  -
Плод-то  -  червив...

Боли  отмерь  и  мне  полной  чашею,
Да  не  скупись...
Повесть  взошла  звездою    упавшею,  -
Поторопись...

Просит  душа  крылья  поверженной
Не  опускать.
Хочешь  бери,  только  подержанный,
Лучше  не  брать...
08.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592484
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Наталя Данилюк

Незабутнє літо

[img]http://pp.vk.me/c614917/v614917069/196b0/fi25-myCr3M.jpg[/img]

Є  в  кожного  з  нас  незабутнє  шалене  літо,
Із  льодом  у  склянці,  з  теплом  золотого  піску,
З  терпкою  гірчинкою  пива,  а  ще  —  мохіто,
Із  пристрастю  кави-арабіки  і  коньяку…

У  кожного  з  нас  є  літо  на  ретро-мопеді,
Ганяє  провулками  людних  улюблених  міст…
І  вітер-спокусник  гукає  услід:  “Гей,  леді,
Прошу,  пригальмуйте  й  дозвольте  упасти  на  хвіст!..

Майнемо  удвох  в  обгін  приміського  трамваю
Туди,  де  до  неба  сягає  шовкова  трава…”.
Літо  ж  йому  відповість,  усміхнувшись:  “Не  знаю…
Бо  вже  обіцялася  липневі…  Їду,  бувай!”

Розчиниться  за  горизонтом,  в  імлі  розлитій,
І  зблиснуть  колеса,  мов  скручені  сірі  вужі…  
Є  в  кожного  з  нас  незабутні  шалені  миті  —
У  папці  смартфону,  у  лівій  кишені  душі!..

Святкові  й  такі  божевільні,  як  фарби  холі,*  —
Аж  хочеться  дива  такого  вділити  усім!..
Відтак  мандрувати  протезами  сонних  колій,
І  спогади-слайди  гортати,  вертаючись  в  дім.


[i]Холі  —  традиційне  щорічне  індійське  свято    весни  і  яскравих  фарб,  на  якому  відбуваються  масові  гуляння,  обсипання    
фарбами  із  трав  і  натуральних  барвників  (гулал),  а  також  —  обливання    водою.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592467
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Олекса Удайко

КОЛИ СЛОВА І СЕРЦЮ В МАСТЬ

[i]Навіяне:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
                               
                               Нехай  слова  ці  скучні  і  бездарні,
                               Та  як  мені  не  написати  їх...  [/i]
                                                                 
                                                                           [b][i]Василь  Симоненко[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/cpuwBhLKFLc[/youtube]

[color="#0080ff"][b][i]Слова  кохання…  мають  силу,[/i]
[i]Як  будь-які  гучні  слова,
Чуттями  кинуті  красиво…[/color]
[color="#ff0000"]Від  
             них  
                               шаліє  
голова!    [/color][/color]

[color="#0080ff"]А  серце  спить…  Воно  розумне.
Бо  в  ньому  ка́рби  Бога    є.
Коли  мовчить  –  воно  щось  дума,
На  кшталт  того,  чи  то  –  твоє…  

Відтак  не  в  слові  вся  причина  –
В  чуттях,  що  пишуть  коди…  щасть.
Перш  ніж  наважитись  до  чину,[/color]
[color="#ff0000"]Укміть,  
                                 чи  
                                                 слово    
серцю  в  масть![/b][/color][/color]

8.07.2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 08.07.2015


Касьян Благоєв

ЖЕНЩИНА ПАДШАЯ…

       «на  пороге  моей  юности:      
любовь  моя    за  четверть  часа…»  

**
Где  веры  и  надежд  угар,
У  храма  (там  грехи  за  деньги
Отпустят)  –  женщина  «алтарь
Любви»  свела  –  желаний  жар
Гасила,  оголив  коленки…

Здесь  много  лет  –  ее  дорога:
Готова  жаждущим  «подать
За  скудный  франк    любовь  в  кровать»,
На  разный  вкус,  на  спрос  любой
Клиента  тешила  собой,  –  
За  что  благодарила  бога.
*
В  пылу  наивном  юных  сил
К  семи  часам,  на  преклоненье
К  Христу  невинность  я  водил  –  
Искал  для  совести  удил,
И  жаждал  веры  да  спасенья.
*
В  тот  день  французского  урок
Я  пропустил.  И  к  алтарю
Я  нес  на  покаянье  душу
Язвленную,  –  такой  порок
Несчастную  ее  иссушит!

Но,  юный,  шел  я  к  богу  смело.
А  девы?  –    я  не  грешен  снами:
Нет,  не  являлись  мне  ночами  –  
Не  грезилось  и  не  хотелось
Их  грудей,  губ,  истомы  тела.

Вдруг  зов:  «Mon  sher  ami,  пойдем,
Потешь  мадам,  мой  птенчик  юный!»  –  
Я  «пойман»  был:  в  тот  вечер  лунный  
Я  был  единственным  «птенцом».

Миг  истины:  она,  любовь!  –  
Под  сенью  веры  притаилась?!
Судьбы  превратности?..  иль  милость?..
…  Крови  и  плоти  вечный  зов  –
И  что  мой  «труд»  всех  юных  лет!      
Ведь  та  любовь  за  четверть  часа
Была  сильней  учений  наших,
А  не  грехов  преддверьем,  бед  –  

И,  юн,  наивен  и  несмел,
Отдавшись  женщине  без  чести
Постиг  я  суть  небесной  вести  –    
Молитву  падшего  пропел!

Ах  женщина!..  –  Взяла  она
Наследство  юности  беспечной:  
Невинность  не  бывает  вечной!  
Познаний  вечны  времена:

Осталось  детство  в  той  прихожей,
Где  занавески  без  цветов,
Без  чести  женщина…  Похоже,
Я  к  встрече  с  нею  был  готов,  –  

Хотя  и  мог  мечтать:  «В  День  Тот
Поля  все  –  в  ландышах!..  закаты!..
И  –  миг  тот  чистый!..»  –  не  на  мятой
Постели…    куртизанки  пот…

Но  миру  что  любви  презренье
За  занавеской  без  цветка?!.
«Как  сладок  миг  ее  греха!»
И  –  неожиданным  прозреньем:
«Что  –  грех?!  –  И  можно  ль  без  греха?»
*
О,  святость  юности  мгновений,
Мечты,  молитвы,  жизни  вести,
И  песни  –  Женщине  без  чести!..
–  Любовь,  не  бойся  неба  мести,
Она  –  всей  жизни  вдохновенье!
**

 (из  Джо  Дассена,  «Женщина  без  чести»,  вольные  упражнения)
***
La  demoiselle  de  d;shonneur

Elle  faisait  le  trottoir  le  long  de  l';glise:  
Y'a  bien  des  cur;s  qui  prient  dans  la  rue...  
Elle  avait  vingt  ans  de  loyaux  services,  
Vingt  ans  de  grande  vie  et  de  petites  vertus.  
Moi  en  ce  temps-l;,  j'allais  ;  confesse  
Tous  les  mercredis  ;  sept  heures  et  quart.  
J';tais  le  dernier  ;  parler  de  fesses,  
Et  si  j'y  pensais,  c';tait  par  hasard.  

Ce  mercredi-l;  j';tais  en  avance:  
J'avais  d;sert;  le  cours  de  fran;ais.  
Et  j'allais  me  refaire  une  bonne  conscience,  
Quand  j'ai  entendu:  "Tu  viens,  mon  biquet?"  
Un  coup  d';il  devant,  un  coup  d';il  derri;re  -  
J';tais  le  seul  biquet  ;  cent  lieues  autour.  
Alors  j'ai  suivi  en  faisant  ma  pri;re,  
Je  voulais  faire  l'ap;tre...  et  j'ai  fait  l'amour.  


Et  c'est  l;,  b;tement,  dans  cette  chambre  obscure,  
Dans  cette  chambre  sans  joie,  sans  fleur  aux  rideaux,  
C'est  l;  que  j'ai  re;u  la  premi;re  blessure,  
Laiss;  mon  enfance  au  porte-manteau.  
On  peut  r;ver  mieux  pour  sa  grande  premi;re:  
De  couchers  de  soleil  ou  de  champs  de  muguets...  
Moi  je  n'ai  r;colt;  que  trois  "N;tre-P;re",  
Deux  minutes  de  remords,  un  z;ro  en  fran;ais.  

Ma  demoiselle  de  d;shonneur,  
Mon  premier  amour  d'un  quart  d'heure...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592369
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 08.07.2015


ptaha

Прокинулась рано…

О,  не  журися  за  тіло...
Леся  Українка


Прокинулась  рано.  Зима  ще  збирала  валізи.
Та  соки…  ті  соки  уже  нуртували  в  мені…
На  кінчиках  пальців  сіреньким  пухнастим  сюрпризом
Чомусь  примостились  погрітись  комочки-бруньки…

Прокинулась  рано.  Вкривали  ще  землю  тумани…
А  голос…  той  голос…  та  чий  він?..  так  сумно  бринить…
Здається,  хтось  грає…  так  солодко  тануть  октави…
Але  відчуваю,  що  серденько…  крає…  мені…

Прокинулась  рано.  А  сонце  ще  заспане  й  кволе…
І  перше  проміння…  всю  пам’ять  рентгеном…  до  дна…
То  правда,  виходить…  звичайний…  я  ж  думала:  доля…
А  очі  холодні  кололи…То  хто  ж  я?..  верба?!..

Прокинулась  рано.  Дочасно.  Ломило  все  тіло,
Узяте  корою  –  а  я  ж…  я  прозора…  як  тінь…
Гей,  люди!..  чекайте!  Я  вам  подарую…  сопілку!..
Заграйте,  благаю,  на  серці…  щоб  по  вітру…  хміль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592263
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015


Касьян Благоєв

Поговорімо…

(...  на  далекі  розстані  юності  і  мрій…)    

**
Поговорім,  кохана,  про  любов.
Горить  свіча,  ворожка-ніч  не  згасла
І  так  кришталями  вкриває  небо  рясно,  –  
Поговорімо  ж  тихо  про  любов;

Про  квіти,  що  з  весною  відцвіли,
Про  звабу-літо,  що  зігріло  душу,
Про  те,  що  ми  закохані!..  були…  –  
Що  пам’ятать  за  нас  обох  я  мушу...

Поговорімо,  люба,  про  життя  –  
О,  як  ще  вабить  під  серпневим  небом!
Про  милість  долі,  ту  снагу  й  потребу:
Шляхів  єднання,  душ  і  тіл  злиття…

       Поки  ми  є,  поки  не  згасло  літо,
       І  пам'яттю  вона  в  серцях  зігріта  –  

       Поговорімо,  мила,  про  любов…        

**                                                                                                                                                
Коли  ми  вийшли  в  світ,  лише  вона
Шляхи  стелила  під  травневим  небом,  –  
Вона  серця,  що  прагнули  сповна
Життя  відпити,  кликала  до  себе  –

Наївних,  юних  нас!  Як  прагнули  її,
Коханню  вже  ростили  дужі  крила,
Шляхи  святили,  почуття  свої
І  дням  любові  вірою  сурмили!

Вона  співала  нам  своїх  пісень,
Кохання  святість  мріям  дарувала  –
Жага  життя  на  крила  піднімала,
Несла  в  вінчальний,  заповітний  день!..

       …  Куди  ж,  куди  поділася  вона?..
       –  Який  солодкий  хміль  її  вина,  –  

       Його  нам  спити,  Доле,  дай  до  дна!

**
Та  хміль  її  –  не  вічний…    –  Лине  час
І  юність  днів…  Але  душа  –  нетлінна!
Нетлінне  й  почуття  єднало  нас  –  
Тож  марний  сум:  у  нових  поколіннях

Відродиться,  постане  ця  любов,
Позве  до  щастя,  у  світи  покличе  –  
Повториться  твоє  й  моє  обличчя,
І  мрії  заповітні,  –  знов  і  знов  

Все  відізветься,  нами  пережите
У  найдорожчому:  у  дітях,  наших  внуках!  
–  О,  дай  відчуть,  як  зігрівають  руки!  –  
 
   Хай  не  зуміли  чашу  долі  спити
       Разом,  сповна  щоб  наше  відлюбити,  –  

       Поговорімо  ж  тихо  про  любов...      
                             ***      *      ***

(з  голосу  серпня.  "Терції  самотнього  часу")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591281
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 07.07.2015


stawitscky

Не вір мені


Не  вір  мені,  що  я  тебе  забув.
Чого  лише  з  розпуки  не  напишеш!
Нас  поєднало  чарівне  колишнє.
Воно  зовсім  не  визнає  табу.

Не  вір  мені,  що  я  тебе  люблю.
Уже  давно  усе  перегоріло…
Але  якби  де  продавались  крила  –
Не  рахувавсь  би  з  вартістю  валют

Щоб  облетіть  куточки  наші  всі
І  кожному  поглянути  у  очі,
І  стріти  погляд  лагідний  дівочий,
Й  вернутись  знов  до  зоряних  часів.

Де  я  на  тебе  пристрасно  молюсь.
Де  зачинилась  поміж  нами  брама…
Наша  любов,  огранена  роками  –
Як  діамант  у  крапельці  жалю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592190
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015


Богданочка

Допоки остання зоря в небокраї не згасне…

О,  зоряне  небо!  Ти  так  невимовно  прекрасне...
І  кожна  зірниця  нас  вабить  в  саму  височінь.
Допоки  остання  зоря  в  небокраї  не  згасне
На  нашій  планеті  шукатиме  ЯН  свою  ІНЬ.

Блукаючи  поміж  людьми  неприкаяним  духом,
Стомившися  від  недоцільності  свого  буття,
Себе  підштовхнувши  невидимим  внутрішнім  рухом
Шукає  ЇЇ,  щоб  вернутися  знов  до  життя.

Споріднену  душу,  єдину  у  цілому  світі,
Таку  неповторну,  таку...  яких  більше  нема.
Щоб  ІНЬ  прохолодне  зігріти  у  теплому  літі,
Й  самотності  врешті  позбутись  важкого  клейма.

Як  спраглому  крапля  води  -  прийде  щастя  миттєвість,
Торкнеться  рука  до  руки...  Цей  омріяний  час.
Народиться  у  прохолоді  нестримна  чуттєвість,
І  сотні  зірок  від  любові  засвітяться  враз!

Це  дві  протилежності  доля  в  одне  поєднає,
Заповнити  сяйвом  серця,  проганяючи  тінь.
Допоки  остання  зоря  в  небокраї  палає
На  нашій  планеті  шукатиме  ЯН  свою  ІНЬ.

                                                                                   06.07.15.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592123
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 07.07.2015


webber

Для музы

.............  Ты  все  реже  приходишь  ко  мне.  Принося  свои  странные  рифмы......  Только  ночью  или  во  сне.  В  образе  юной  небесной  нимфы.........И  любить  тебя  не  перестаю.  И  ловлю  каждый  взгляд  и  движение........И  лишь  утром  когда  устаю.  Засыпаю,  теряя  терпение........(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592119
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 07.07.2015


Ірина Лівобережна

Поєднані в Купальську ніч

Любові  квітку  –  не  знайти,
В  магічну  ніч  –  не  відшукати,
Там,  де  танцюють  Потерчата
Під  темні  відблиски  води…

Вінкам  –  до  берега  плисти,
Де  Перелесникові  шати
Водяник  з  полум’я  розплати
У  Долю  може  заплести,

А  може  –  різні  два  світи
Навік,  назавжди  -  роз’єднати…
Не  нам  –  над  вогнищем  стрибати,
Рука  в  руці  –  не  нам  іти…

Та  будем  знову  –  я  і  ти  –
Ламати  пристрастю  загати,
І  як  в  останню  мить  –  кохати
В  промінні  гаснучих  світил…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592115
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 07.07.2015


гостя

Танцюйте!…химери…


І  світло  -  від  світла…
І  сонце  -  від  сонця…  і  тінь
Шукатиме  місця…  для  себе  не  знайде  притулку…
І  сяйво  -  від  сяйва…  і  пам'ять  усіх  поколінь
Сьогодні  мені  відболить  
   по  найвищім  ґатунку…

І  серце  -  від  серця…
І  смуток  -  від  смутку…  і  біль
Від  чистого  неба  -  до  самого  темного    серця!..
Танцюють  химери  майстерно  мені  водевіль…
Танцюйте!  химери…
   Цей  танець  життям  моїм  зветься…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592101
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 07.07.2015


Анатолій В.

Ти наче так далеко - і так близько…

Ти  наче  так  далеко  -  і  так  близько...
Чужа?..  Я  наче  знав  тебе  завжди!..
Не  знаю,  що  тобі  відповісти,
А  небо  прихилив  би  низько-низько...

Для  мене  ти,  як  недосяжна  зірка...
На  всі  твої  питання  промовчу
І  мрії  птахом  в  небо  відпущу!
А  на  душі  і  солодко,  і  гірко...

Для  мене  ти  ранковий  промінь  сонця,
Що  гріє...  Все  ж  боюся  обпектись,
А  як  побачу,  що  не  вберегтись,  —
Візьму  й  розтану  снігом  на  долоньці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592058
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


stawitscky

Найвірнішій


А  ми  з  тобою  нерозлий-вода.
Такого  не  бувало  і  в  сімнадцять!
Коли  у  мене  раптом  «зносить  дах»  -
Ти  краща  від  усіх  реанімацій.

Моєї  думки  неземний  політ
Ти  відчуваєш  на  снагу  і  дотик.
Як  міг  без  тебе  жити  стільки  літ,
Потрачених  на  суєту  й  марноти?

Ти  поділяєш  радість  і  печаль,
І  наші  душі  –  назавжди  співзвучні.
Прошу  Тебе,  Всевишній,  дай  нам  час  –
Ми  вип’єм  його  спрагло  і  жагуче.

Ми  сірі  будні  спалимо  на  прах
І  світ  оцей  освятимо  колючий.
Таку  би  вірність  бачити  в  жінках,
Яка  у  тебе,  люба  авторучко!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591972
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


stawitscky

Капітуляція



Я  навіть  всміхнутись  до  тебе  собі  не  дозволю,
Хоч  вроди  такої  не  бачив,  відколи  живу,
І  хай  моя  пристрасть-  стокато  вистукує  соло  –
Затято  і  міцно  тримаюся  ще  на  плаву.

Не  смій  так  дивитись  на  мене  заклично  і  ніжно,
Бо  вже  моя  воля  бринить  на  останній  межі.
Який  антидот  мені  вжити,  допоки  не  пізно,
Допоки  без  тебе  вдається  ще  дихати  й  жить?

Та  ось  уже  повінь  ламає  останні  кордони
І  зносить  осколки  усіх  засторог-заборон,
І  вже  без  наказу  в  атаку  пішли  легіони  –
Чи  то  наступати,  скоріше  –  здаватись  в  полон…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591971
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Касьян Благоєв

Скажи, Небо вічне…

 

Скажи,  Небо  вічне,  для  чого  в  покуті  
Біжить  до  фіналу  зима  в  стільки  граней?
І  вже  не  виходить,  щоб  жить  і  не  чути,
І  болем  стікає  час  рваної  рани;

Самітником-вовком  ще  грітиму  шкіру,
Щоб  викупить  сірість  з  отих  категорій,
Де  згірклі  слова,  днів  і  вчинків  пунктири  –  
Межа:  менше  драйву  і  всім  більше  горя;

Де  вранішній  допінг  із  молотих  істин
Всі  залишки  глузду  здорового  нищить  –  
І  віриш:  це  Небо  все  Зло  не  помістить.
І  Смерть  постає,  як  та  догма  найвища…
***
(  Абсент,  переспів;  вільні  вправи.  з  Її  думок  пророчих...)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591967
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Касьян Благоєв

Терція 6


[b]16.  Фіна.  Я.;  до  в.  «Сон…»
[/b]      (дієсловом  –  про  вогонь    серця  Галатеї!)

прИйдеш  –  всміхаєшся,  тішишся,  граєшся,
бавишся,  мучиш  –  не  бачиш,  не  каєшся!
маниш,  шепочеш,  полониш  і  зваблюєш  –    
танеш,  зникаєш,  в  обман  обертаєшся!..

…  в  якому  чар-зіллі  купалася  ти,  Галатея?  –  
і  зваби,  й  чеснот  в  цій  красі,  і  чарівності  феї!  


[b]17.  kulbabka;  до  в.  «Щаслива…»
[/b]
а  знаєте,  –  здорово  так  ось  заглянути  в  душу,
а  там  –  з  найчистіших  джерелець  живильний  напій
чуттєвості  серця,  слів-чарів  –  медового  мусу,
із  юних  бажань,  із  жіночої  стиглості  мрій!..
---
невтолЕнності  ніч  вам  стелила  ці  росяні  трави...
–  є  солодший  напій,  чим  кохання  неспита  отрава?!.  


[b]18.  Ірина  Л.;  до  в.  «Ностальгія  по  осені…»
[/b]
а  ми  не  граємось  в  любов,  ні,  ми  не  граєм!
а  щастя  зірка  світить  нам  над  небокраєм,  
і  впасти  в  ніч  з  небес  високих  їй  так  рано  –  
живе  любов!  і  водить  нас  шляхами  раю!
---
ви  довіртеся,  серцю  і  долі  віддайте  управу  –  
і  покажуть  вони  заповітну  в  той  рай  переправу!  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591965
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


v1n

Життя…

Дні  у  хрестик-  нолик.  Буднів  креслю  сірість.
В  чорно-біле  настрій.  Час  –  рядком  без  крапки.
Тільки  коми  смутку.  Ніби  карб  на  шкірі.
Доля,    ніби  клітка.  Ставить  в  певні  рамки.

Рвеш  себе  на  дзуськи.  Жити.  Треба  жити.
Все  єство,  як  рана.  Знов  бунтує  вперте.
Хочеш  чи  не  хочеш.  Стертись  вщент  чи  тліти?
Сум  корчує  тяжко.  З  кров’ю  з  мене  серце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590815
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 05.07.2015


команданте Че

выцветы

я  дарю  тебе  эти  цветы
прямо  с  корнем
живыми
в  земле
и  деревья
смотрящие  в  небо
их  листья-глаза
я  дарю  это  небо
поскольку  в  нем  тоже  есть
ты
всё  что  к  нам  прикоснулось
и  всё
что  могло  б  заболеть
моим  сердцем
и  больше  наверно  не  сможет
сказать

я  дарил  тебе  нас
потому  что  в  нас  больше
всего
стало  очень  родным
и  становится
частью
одной
из  вселенных  где  |в|  сердце
и  заключена
бесконечность
теперь  для  меня
одного
мне  не  нужно  всё  это
и  точно  не  этой
ценой

я  дарю  тебе  мир
с  тишиной
одиночеством
ночью
тут  растут  лишь  цветы
и  деревья  внутри
ледников
я  любовь  подарил  бы
но  думаю  ты  не  захочешь
оставаться
во  мне
среди  слишком  холодных
для  теплого  сердца

миров.




*фоновая  композиция  –
Andrarakh
«Wolkenpoesie»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587967
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 05.07.2015


команданте Че

когда окнами бьются птицы

когда  кольца  теряют  пальцы
когда  окнами  бьются  птицы
когда  сузившись  до  квадрата
помещается  мир
в  тебе
и  становится  чем-то  влажным
необъятный  твой  дом
бумажный
окруженный  рекой
утраты
мир  пустеющих
сердцем
бездн

одиночество  есть  награда
если  ты  заслужил
и  адом
если  думаешь  чтобы  кто-то
разделил  бы  тебя
с  тобой
но  никто  не  приходит
после
никого  не  осталось  вовсе
там  где  вместо  людей
пусто́ты
и  доносится  тихий
вой

остаешься  лишь  ты
и  время
в  безгранично  твоей  системе
из  разбитых  планет  и  окон
в  мокром  пепле  стихов
и  птиц
тишина  это  небо
бездны
где  однажды  ты  сам
исчезнешь
а  пока  исчезают  строки
в  свете  солнца
твоих

глазниц.




*фоновая  композиция  –
Sun  of  the  Sleepless
«Tausend  kalte  winter»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591636
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 05.07.2015


Лина Лу

СОВЕСТЬ

 После  прочитанного  Сonscientia  Олафа  Халди.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591724

Cлишком  долго  тяжелой  поступью,
По  следам  за  тобою  маялась
Пока  душу  задев,  раскаялась,
И  к  ногам  твоим  пала  россыпью...

Кто  ее  подрядил  на  темное,
Угрожаемое  внушаемо,
За  проступки  не  совершаемы,
Чтобы  стала  душа  бездомною?

Хоть  молись,  хоть  проси  прощения,
Услыхав,    даже  не  откликнутся,
Не  оглянутся,  не  проникнутся,
Равнодушие  -  то  же    мщение...

Головешками    -  сад  невиданный...
Просыпаясь    рассветом  сумрачным,
Только  слезы    похмелья  рюмочны,
Мелковаты  и  неожиданны...

К  берегам  ночью  плыть  невесело,
Даже  летом  у  тихой  заводи,
Наклонись,  средь  обломков  памяти,
Что  же  все-таки  перевесило?

Ороси  пепелище  влагою,
Прорастет  из  земли  по  зернышку,
Хоть    травинкой...тебе  на  перышко,
Индульгенцией,  к  свету  тягою...
05.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591763
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015


ptaha

Шанс

Чорно-білий  дорослий  світ
Із  будинками  без  душі
Пише  тушшю  скелети  віт
І  не  любить  живих  дощів.

Він  хворіє  на  першість  місць,
Він  зомбований  власним  «я»,
Розуміє  він  тільки  міць
Купи  гро́шей  чи  кулака.

А  йому  б  пройти  босоні́ж
По  траві,  замість  вийти  в  чат,
А  йому  б  загубить  ключі,
Від  шухляд,  де  цифри  лежать,

І  веселку  на  списах  вій,
Доки  шанси  є  на  сльозу,
І  у  груди  мотори  мрій,
І  закоханість  у  грозу…

Акварель  і  дитячий  сміх…
Трішки  дива  і  стільки  ж  гри…
Зверху  щирості,  щоб  на  всіх…
Друге  дихання…  ну!..  живи!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591802
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015


команданте Че

мир без нас

я  ненавижу  койки  в  поездах
страдающие  от  моих  бессонниц
когда  на  их  распластанных  телах
мир  проникает  сквозь
внутриоконье

я  ненавижу  запахи  цветов
в  агонии  от  резаных  ранений
дарящих  холод  тлеющих  шелков
мертвея  от  любых
прикосновений

я  ненавижу  воздух  и  дожди
особенно  вдвоем  объединенных
особенно  теперь
когда  один
вдыхаю  город
сердцем  загрязненный

я  ненавижу  вены  всех  дорог
исколотые  нашими  ногами
и  улицу  где  я  тогда  продрог
но  был  согрет
|тобой|
ее  углами

я  ненавижу  утром  засыпать
а  по  ночам  стараться  чтоб  не  раньше
чем  вспомнится  весь  памятный  запас  
засунутый  тобой
куда  подальше

я  ненавижу  нас  произносить
под  каждыми  названиями  песен
в  них  очевидно  не  осталось  сил
а  мир  без  нас  стал  слишком  много

весить.



*фоновая  композиция  –
Hamnskifte  «Wäsende»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591798
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015


Серго Сокольник

Шибки

 Тепле  літо...  Що  ж  зимно  мені
 На  сідаюче  сонце  дивитись?
 У  будинках  шибки,  як  в  вогні...
 Відблиск  пурпуру-  сонячний  вихід

 У  краї,  де  на  літо  чекать
 Непотрібно-  воно  із  тобою...
 Де  останнє  горіння  багать
 Не  пов"язує  думку  з  журбою...

 Де  мов  діти,  удвох,  ти  і  я,
 Поєднались  душею  і  тілом...
 Де  розквітле  єднання  уяв,
 Що  давно  в  потойбіч  відлетіли...

 Надійшли  і  торкнули  чоло
 Крізь  шибки,  що  минулим  палають,  
 Серця  спомини  в  літнє  тепло,
 І  повільно,  мов  зорі,  згасають.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115070500641

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591741
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 05.07.2015


Яна Бім

Рване прощання

–  Ти  мені  не  віриш...

–  Так,  тобі  не  вірю,
Я  просив  -  забути,  не  пішла.

 –  Будиш  в  мені  звіра.

 –  Сам  давно  звірію,
як  ти  так,  паскуднице,  змогла...

–  В  мене  рвана  рана...

–  Тут  вже  я  не  винен  –
вибирала  зброю  ти  для  нас  сама.

–  Знаєш,  не  жалію...

–  Що  ж  я,  дивна,  вдію  –
Ти,  на  цьому  світі,  тужиш  не  одна...  

[i]Ти  мені  не  віриш...
Будиш  в  мені  звіра.
В  мене  рвана  рана...
Знай  –  я  не  люблю.  [/i]

–  Ти  мені  не  віриш)?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591718
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 05.07.2015


гостя

Жити… варто…


Шукаю    притулку    у  хвилях  замріяних  трав…
(із  записів  Мавки)...    (Лізо…  Маріє…  Марто…
Я  вас  колись…  я  усіх  вас  колись    кохав…
Я  вас  кохав…  
   а  тому,  мабуть,  жити    варто…)

Шукаю    притулку…  на  сьому  свою  висоту…
Все    уже  сталось…  й  нічого  не  може  статись.
(Я    вас...  Маріє...  Лізо…  і  навіть  ту,
що  просто  йшла,
     щоб  ніколи  не  повертатись…)

І  знову  пірнаю  на  сьому  свою  висоту…
Море  –  безмежне!…  усі  ілюзорні  звуки…
(Я  вас…  Маріє…  Марто…  і  навіть    ту…)
“Тату,  візьми  мене,
     як  колись,  на  руки!…"

Де  мої  трави,  роси…  просто  скажи  –  де  я?!
Море  –  безмежне!  небо  моє  так  низько!
Чуєш,  колише  Всесвіт  нове    ім’я…
Чуєш,    гойдає  вітер  
       чиюсь  колиску…

Боже!..  колише  вітер  знову  колиску  ту…
Світ  збожеволів,  бачиш?...    світ  пакував  валізи…
Світе,  скажи,чи  мав  ти  хоч  якусь  мету?!!
………………………………………………………………………
(…..…я  вас  –  безмежно  ніжно…..
……………………….Марто…  Маріє…  Лізо…….)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591707
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 05.07.2015


Лина Лу

КАЛИНОВЕ ВИНО

То  лише  вірші  можуть  все,    
І  біль  гіркий  солодким  стане.
Бо  не  дістане,  не  дістане
Глибин  душі    -  комфорт  осель.

Чужих  думок  ворожих,  чверть
Вже  бачить  те,  чого  й  не  снилось.
В  гостях  десь  літо  засиділось,
Вино  з  калини  ллється  вщерть...

П"янке,  солодке...  вінця  -  в  край,
Розкидані  червоні  грона.
Тумани  позіхають  сонно,
Закоханому  серцю  -  Рай...

А  заздрощів  відлуння  знов,
Його  штовхає  прямо  в  прірву,
На  клаптики  той  сон  розірве,
Вино  з  калини  -  краплі...кров.

То  лише  вірші  можуть  все,    
Жовтневий  килим  -  листя  з  клену,
Та  придивись,  воно  ж  зелене...
Хоч  завтра  й  снігом  занесе...

То  лише  вірші  можуть  все...
01.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591577
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015


ptaha

Про відмінність однакових справ (міфи - дітям)

Йшов  Микита  повз  газони  і  знічев’я  рвав  квітки.
Перехожий-незнайомець  зауваження  зробив.
Спантеличений  хлопчина  вдома  батьку  розказав
Про  пригоду,  що  лучилась,  і  такеє  запитав:
- Пам’ятаєш,  вчора,  тату,  ми  букет  ходили  рвати
У  садок  до  тітки  Ніни,  бо  ж  у  мами  іменини.
Квітам  так  вона  зраділа,  нас  з  тобою  похвалила.
Чом  мене  той  чоловік  насварив?  Я  раків  пік…
- Розумієш,  синку,  справи  начебто  були  ті  самі,
У  меті  лише  різниця,  а  іще,  мій  сину,  в  місці.
Ростять  квіти  на  газонах,  щоб  цвіли  вони  для  всіх.
Ти  ж  зірвав  їх  незаконно.  Тож  таке  робить  не  слід.
Мамі  квіти  ми  збирали  –  в  тітки  дозволу  дістали.
- Чи  давно  таке  ведеться?
- Та  як  світ  стоїть,  здається…

[i]Сокіл  Род  сидів  на  Дубі  та  глибоку  думу  думав.
Врешті  два  яйця  він  зніс  –  чорне  й  біле.  А  із  них
Лебеді  два  уродились,  ледь  до  смерті  не  побились.
Род  ту  бійку  зупинив,  поруч  стати  їм  велів.
Обернулися  птахи  на  двох  велетів  тоді.
З’їли  яблук  молодильних,  щоб  безсмертним  бути  й  сильним.
Сокіл  Род  таке  прорік:  «Разом  будете  повік!
Білий  буде  Білобогом,  Світу  Білому  володар.
Чорний  житиме  в  Пітьмі,  Чорнобогом  буде  в  ній.
Ви  Добро  і  Зло  у  парі,  Правда  й  Кривда  у  житті.
Будете  лиш  разом  знані  у  майбутньому  людьми,
Бо  інакше  не  навчити  їх  у  цьому  світі  жити».[/i]

- Тож,  перш  справу  починати,  що  й  для  чого  треба  знати,
Передбачить  результат.
- Добре,  тату:  буде  так!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591661
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015


Процак Наталя

НІЖНО-НІЖНО…

Ніжно-ніжно  по  твоїх  вустах
Дотик  пальців  по  краєчку  губ
Через  призму  протиріч  і  згуб
На  одинці  в  паралельних  снах
Я  торкатимусь  цілунком  рук
Завмираючи  під  серця  стук....

Ніжно-ніжно  повністю  твоя
Ніжно-ніжно  так  кохаю  я...

Ніжно-ніжно  по  моїх  плечах
Дотики  долонь  на  границі  мрій
Наші  душі  сплетені,  як  змій
Забороною  в  чужих  світах.
Ми  поринемо  за  небокрай
В  подарований  небесами  рай...

Ніжно-ніжно  будеш  берегти
Ніжно-ніжно  так  кохаєш  ти...

Ніжно-ніжно  в  прірві  каяття
Кораблем  тону  у  твоїх  очах
У  душі  своїй  переборю  страх
Щоб  розбурхати  в  серці  почуття
Ми  нап'ємося  щастя  з  джерела
Де  лились  для  нас  сльози  ангела...

Ніжно-ніжно  стали  крилами
Ніжно-ніжно  покохали  ми...

Ніжно-ніжно  на  межі  буття
Ми  поєднані  вітром  й  бурями
Наче  два  вогні  поміж  зорями
Заблукаємо  вже  без  вороття
Ми  як  пил  від  зір...Були!  Та  нема..
І  лиш  відстані  між  нами  двома....

Ніжно-ніжно  на  краю  землі
Ми  без  пристаней...ми  як  кораблі....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591627
дата надходження 04.07.2015
дата закладки 04.07.2015


Яна Бім

Висохла волошка

[quote]–  Я  помираю…  Так  …  я  не  хочу  йти.  
Але  Час  невблаганний.  І  він  мене  
забирає…  –  прошепотіла  Волошка.[/quote]
"Волошкове  поле"  (Галина  Максимів)

То  не  волошка,  то  уже  гербарій,
Забутий  між  сторінок  книги,  
                                       з  часом,  побілівший  цвіт.
Таких  не  відберуть  у  топіарій...
Куди  ж  їх  злежаних,  
                                             потрапивших  під  гніт.

Вже  не  милує  око,  лиш  смуток  викликає,
І  до  душі...  чомусь  усе  ще  
                                           запашна,  і  до  душі...
Немов  всі  таємниці  рідного  поля  знає...
І  вірність  зберігає  небу  й  
                                           недоказані  йому  вірші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591476
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 04.07.2015


гостя

Мене відпускала… Земля…


Та  звідки  ця  ніч?!..  
Хто  б  її  розпізнати  хотів?
Хто  придумав  цей  морок?..  хто  в  неба  вимолював  звуки?
Хто  –  пройшов  через  це?!  із  чужих  марсіанських  світів
Пролилося  світло
   і  впало  до  мене  у  руки…

Світилась  безодня.  
Палала  далека  зоря.
Хто  братиме  там,  за  межею,  найвищі  октави?!
І  так  ілюзорно  -  мене  відпускала  Земля…
Забуду  ім”я…  
   упаду  в  оці  зоряні  трави…

Не  знатиму,  хто  я,
Як,  власне,    не  знаю,  хто  ти  -
Мій  Всесвіт  безмежний!..(  ця  степінь  найвищої  муки)
Лиш  серце  своє  –  відпускаю…  не  бійся…  лети!
(бо  лилося  світло,
     мої  обпікаючи  руки…)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591521
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Богданочка

Ілюзія

Ти  тільки  не  слухай  слова,  бо  вони  -  лиш  броня,  
А  я  із  тобою  ,буває,  немов  на  війні.
Та  мудрих  книжок  не  потрібно  читати  щодня,
Щоб  "ТАК"  відшукати  за  впевненим,  начебто,  "НІ".

Ти  тільки  у  очі  поглянь,  там  написано  все.
У  темних  глибинах  також  місце  є  для  вогню.
Ти  маєш  ту  зброю,  що  просто  ущент  рознесе
Таку  найміцнішу,  здавалось  би,  тіла  броню...

Хіба  я  втечу,  коли  шепіт  хмільний,  як  вино?
Мене  напуваєш  підступно  ним  знову  і  знов...
Вуста  твої  ваблять  жагою,  ти  знаєш,  давно,
Лиш  декілька  бажаних  слів  ніжно  ними  промов.

Хіба  відштовхну,  коли  руки  дарують  тепло?
Повірю  у  щирість,  хоч  знаю  -  усе  це  обман.
Не  так  кровоточить  порізане  кимось  стебло,
Як  ліки  прикласти  на  хвильку  до  зболених  ран.  

Не  вір  у  байдужість.  Від  холоду  я  не  тремчу.
У  пристрасті  свій  неповторний,  привабливий  смак.
Ілюзій  у  нашому  світі,  повір,  досхочу...
Ілюзія  "НІ",  а  можливо,  ілюзія  -  "ТАК"...

                                                                                         03.07.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591513
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Яна Бім

Обрізала схвильоване волосся

[quote]Все  одно  я  люблю  твої  очі.  
І  волосся  твоє  сумне[/quote]  Василь  Симоненко

Я  обрізала  своє  схвильоване  волосся  –
Більш  не  вплетеш  мені  похмільних  дум...
Наче  грім,  біль  стихає.  Все,  ну...  не  збулося...
Зате,  кажуть,  в  мене  красивий  сум.

Кажуть,  маю  пронизливо  печальні  очі,
Словом,    красунечка  з  мене  -  ще  та)))))!
Та  я  вірю,  що  якось  серед  дня  чи  ночі,
Зацікавить  Когось  моя  світла  душа.14.05.2015

[img]https://pp.vk.me/c621628/v621628604/2ad54/r5g492HNtBg.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584673
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 03.07.2015


Серго Сокольник

Эта ночь

 Эфемерное  время  стекает  со  стрелок  часов...
 Затерявшись  в  июле,  весенний  поет  соловей...
 Подойди  и  открой  свою  дверь,  отодвинув  засов,
 Тот  засов,  что  закрыла,  играя  любовью  моей.

 Этот  ночи  огонь-  воплощение  грез  наяву.
 Уходя  вникуда,  никуда  не  уйдешь  от  себя.
 Протяни  мне  ладонь!-  я  еще  раз  тебя  позову...
 Ты  играешь  любовью,  но  трудно  прожить,  не  любя.

 Эта  летняя  ночь,  как  солдатская  жизнь,  коротка.
 В  наступающем  дне  не  останется  места  для  нас.
 Наш  последний  рассвет  так  похож  на  багровый  закат...
 Время  временно,  милая.  Если  сейчас-  то  сейчас.

 И  внезапно  по  телу  как  будто  холодный  озноб...
 Треснет  мутное  зеркало,  наши  впуская  черты.
 Ты  под  влажные  струи  подставишь  пылающий  лоб,
 И  утонешь  в  росе  истекающих  слез  наготы...

 На  ковре  из  фиалок  ночных  белизна  наших  тел,
 Как  на  бархатном  стенде  старинный  китайский  фарфор...
 Соловей  поутих,  как  таинственный  ночи  предел,
 Вход  в  весну  затворив,  и  окончен  любви  разговор.

 Ну  а  завтра-  сегодня  (уж  утро  пробили  часы),
 Через  зыбкое  "нет"  преступив  заповедный  порог,
 Сквозь  штормящее  море  -обычный  людской  недосЫп-
 Уплывем,  как  во  сне,  и  исчезнем  в  развилках  дорог.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115070300870

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591383
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 03.07.2015


Касьян Благоєв

Перша октава


*  слід  на  землі.

Ні,  не  тішу  себе,  що  свій  слід  на  землі  повторю  я  –  
Та  за  час,  що  відпущений  тут,  заспіваю  Тобі  «Алилуйя!»  

*  вчення  про  смерть  і  вічність

Мав  би  у  запасі  так  життів  із  сім  -  
Сам  би  перейняв  би  й  дарував  усім!

*  вічний  рай?  вічне  пекло?..

А  жаль:  не  дали  небеса  вибирати  між  раєм  і  пеклом
Це  третє:  життя  на  землі  –  аж  допоки  і  сонце  не  смеркне!

*  кожному  –  своє

Ну  ось  тут  і  гадай:  це  до  сльози?  до  сміху?  –  
У  незнанні  небес  знайшов  земну  я  втіху.
---  ---

*  гідний  –  достойний  перед  будь-яким  богом

Хто  душею  благородний,  честю  і  знаннями  –  
Не  порушить  заборон  він  Ра,  Аллаха,  Рами…

*  правдивим  –  у  всьому

Ти  дурня  назви  пустим,  а  достойного  гідним  –  
Бо  брата  не  звуть  чужаком,  а  ворога  –  рідним.

*  житя  в  сіті  –  не  спіймається

Прагнеш  чогось  від  життя?  –  чекаєш,  саме  воно  прИйде  в  сіть?  –
Дарма  не  надійся,  не  жди,  що  корова  сама  себе  видоїть.  

*  для  добра  й  любові  нема  в  світі  зради

Як  зрадила  слово!  –  це  світ  і  в  очах  твоїх    бачить,
А  я  все  ще  люблю,  засліплений,  вірний,  незрячий!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591015
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015


Нея

… І Ліста чути

Дозвольте  думати  про  Вас  –
Чужий  далекий  пане.
Щоб  римувати  серцем  вальс,
Збудити  пал  заспаний.
І  Ліста  чути  на  собі
У  нотах  досконалих.
Дозвольте,  пристрасті  рабі,
Думок  і  дій  зухвалих.
Забути  статуси,  роки,
Роботу  і  принуки  .
Хай,  поцілунками  легкі,
Змітають  втому  руки.
Й  знесилля  нове  принесуть
У  пестощах  жагучих,
Щоб  отруїла  тіло  ртуть
І  не  було  ведучих.
Бо  тільки  порівно  звучить
Щемлива  насолода.
Дозвольте  пережити  мить,
Пізнати  вир  свободи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589749
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 01.07.2015


Любов Ігнатова

Я іноді тобі снитимусь…

А,  знаєш,  про  що  мені  мріється?  
А,  знаєш,  чого  мені  хочеться?..
У  ніч  повновидого  місяця  
Знайти  ту  єдину  пророчицю,  

Що  Книгу  читає  Зоряну  
І  знає,  ЩО  в  ній  написано  
Від  сАмого  Літостворення  -  
До  звершення  Літочислення...  

І  стати  її  ученицею,  
Обітницю  дати  Усесвіту,  
У  нім  розчинитись  корицею,  
Дружиною  ставши  для  Леготу...  

І  стати  ,  як  він  -  крилатою,  
Утративши  тіла  видимість,  
ЗАвжди  тебе  цілуватиму...  
Я  іноді  тобі  снитимусь...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590986
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015


webber

Когда препятствия на жизненном пути….

......  Когда  препятствия  на  жизненном  пути.  Не  стоить  нам  бежать  стремя  голов.......Его  ведь  можно  просто  обойти.  Хватило  бы  на  это  нам  мозгов......(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590920
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Лина Лу

БЕЗУМИЕ


Безумия  глубинные  черты,
Как  вспышка,  осенив,  дотла  сжигают.
И  бьются  зеркала  на  части...ты
Меня  не  знаешь,  ты,  пока...не  знаешь...

Неверная,  дорожки  лунной,  нить
Сменила  ярость  солнечного  полдня...
Успев  к  утру,  во  сне    соединить,
В  зеленых  вспышках  бирюзовых  молний,

Рассвет  с  закатом  сшив...  Явилась  ночь,
Веснушки  Млечному  Пути  рисуя.
Витраж  манит,  гоню    сомненья    прочь,
В  безумном  вихре  утонуть,  рискуя...
28.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590838
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Наталя Данилюк

Жінка, в котрої коси з відтінком жита…

Як  непомітно  збігла  третина  літа,
Відлопотіла  хвищею  між  суниць…
Жінка,  в  котрої  коси  з  відтінком  жита,
Впала  у  трави-то́роки  горілиць.

Серце  її  легким  паперовим  змієм
Вгору  лопоче,  нитка  туга  тремтить…
Жінка  думки  таємні  в  душі  леліє
І  випускає  мріями  у  блакить.

Руки  її  до  сонця  лягли  снопами,
Пальці  тонкі  ворушаться,  шурхотять…
Згущує  вітер  хмари  і  спеку  спамить,
Маків  палких  розгойдує  вишиття…

Знову  дощем  почнеться  третина  літа,
Клапоть  хмаринний  так  обважнів,  навис…
Жінку,  в  котрої  коси  з  відтінком  жита,
Сонце  назавтра  вип’є,  підніме  ввись.

І  поторочить  вкотре  на  теплий  дощик…
Поки  ж  вона  дрімає  в  густій  траві,
В  купелі  квітів  пальці  її  полощуть
Духи  землі  й  полу́дниці*  польові.


[i]*Полудниця  –  польовий  дух,  одна  з  русалок.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590812
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Ірина Лівобережна

Застывшее

Переплелись…
Терзая  и  играя
Две  линии  –  как  ленточки  в  косе…
Порою  высь
Совсем  не  выбираем…
Давно  стоим  на  взлётной  полосе.

И  в  глазах  укор,
И  заглох  мотор,
У  другой  тебя
Я  краду,  как  вор,
Не  вступая  в  спор,
Не  снося  забор,
Не  произнося
Этот  разговор
Вслух…

Мириады  мух…
Неприятный  дух…
Там,  где  след  протух…
И  костёр  потух…
Зола…

Не  твоя  была…
Не  твоя  ветла
По  лицу  секла
Прутиками  зла…
Могла…

А  ведь  я  –  МОГЛА!
Могла,
Лаская,  и  играя,
Весь  мир,  весь  цвет  весны  –  к  ногам  сложить!
Порою  высь
Совсем  не  выбираем…
В  застывшем  мире  -  продолжаем  жить

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590681
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Володимир Шевчук

Усе тече



Усе  тече,  ганяється  кудись…  
Хіба  стрімке  життя  –  це  наша  школа?  
Постій-же,  літо,  досить,  зупинись,
Чекай  секунду.  
Роздивись  навколо:  
Поглянь,  який  світанок  золотий!  
Які  яскраві  аромати  раю  
І  як  старі  дерева  і  сади
Біля  квіток  ніскільки  не  вмирають!
А  як  всю  ніч  закохані  стоять!  
Яка  любов  їх  ніжна,  
щира,  
рання,  
Як  тепла  річка,  гори  чи  поля  
Нагадують  про  вічне,  
Про  кохання.  
Ця  тиха  хвилька  вічністю  несе.    
Стривай  же,  літо!  
 Чи,  скажи,  куди  ти?  
…Бо  так  злетить  життя,  любов  і  все,  
Якщо  не  зупинятись,  щоб  
дивитись.  

25.06.2015  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589821
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 29.06.2015


Владимир Зозуля

Женственность

Оскудеть  и  огрубеть  не  дай  нам,
Покажи  не  бездну  в  нас,  а  высь,
Женщины  –  украденная  тайна,
Под  ребро  Адамово  вернись.
Твой  бесценный  дар  в  себя  приемлем,
Да  воскреснет  Бог,  а  не  кумир.
Ведь  не  силой  мы  спасаем  землю,
Женственность  спасает  этот  мир.
Принимая  жертвенную  участь,
Отдавая  долг  свой,  каждый  раз
Женщина,  блаженствуя  и  мучась,
Бесконечно  возрождает  нас.
И  пустые  сплетни  отметая,
Я  скажу,  а  ты  не  прекословь  –  
В  женственности  женщина  –  святая
И  в  любви  безгрешна,  как  любовь.
Потому,  желая  озаренья,
Возжигая  образу  свечу,
Бестелесного  прикосновенья
Я  от  этой  женщины  хочу.
Я  молюсь,  слепой  художник,  всуе,
И  прошу  прозренья  светлый  миг,
Словом  на  холсте  души  рисуя
Женщины  обожествленный  лик.
В  бесконечной  очереди  крайний,
Всё  равно  храню  в  себе  мечту,  –  
Прикоснуться  к  этой  светлой  тайне,
Преступить  запретную  черту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590583
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015


stawitscky

Вас не хвилює


Вас  не  хвилює  смак  моїх  бажань.
Мої  чуття  –  не  Ваш,  звичайно,  клопіт.
І  хоч  мені  пора  волати  «пробі!»
Я  бачу  –  це  далеко  не  межа.

І  розумію,  що  навалу  справ
Ніякий  хвилеріз  не  погамує.
Чому  ж  тоді  душа  моя  бунтує,
Аж  підганяє  –  діяти  пора!

Але  не  каже  –  що,  і  де,  й  коли,
Чого  їй  ще  заспрагло  й  забаглося.
Одне  я  знаю  –  ніжності  не  просять,
І  нею  не  торгують  з-під  поли.

Вона  на  поклик  надчутких  антен
Сама  озветься  в  хвилях  мікросвіту.
І  як  тобі,  єдина,  пояснити,
Що  каша  й  борщ  –  не  те,  не  те,  не  те…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590531
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015


гостя

То осінь - кричала в мені!. .



А  що  моя  осінь  –  
Супроти  твоєї  весни?
Цих  барв  запізнілих  усе  ще  вогняна  палітра…
І  хто  я  насправді?  можливо,  лиш  пісня  сосни,
Відкрита  дощам  божевільним…
     і  віддана  –  вітру…

І  все  ж  -  малювала…  
Криваво  –  червона  палітра
Зникала  -  із  серця…  вливалась  у  сяйво  лісів…
Зривала  свій  одяг  весняний  мелодія  світла…
То  осінь  –  кричала  в  мені!  –
   на  мільйон  голосів…

А  далі  –  тихіше…
Мінорно…  скорися!..  засни…
І  ніжність  котилась  іще  невідомим  маршрутом…
Бо  що  моя  осінь  –  супроти  твоєї  весни?..
Безглуздість  ілюзій…  
     І  сині  тумани…  над  Прутом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590413
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015


ptaha

Черговий день

Він  починався  зошитом  новим,
Чекаючи:  хто  лишить  в  нім  натхнення?
І  не  хотілось  бути  «черговим»  -  
Як  решта  сірих,  навіть  без  імення.

І  мріялось  про  геніїв  чудних…
А  хтось  писав  уже  із  помилками,
Години  рвав,  і  сторінки  бруднив,
І  кидав  тінь,  і  грав  фальшиво  гами…

Обкладинкою  вечір  дотлівав,
І  день  старий  не  мав  тепер  ілюзій…
Останній  промінь  віри  у  дива
Ліг  зморшкою  на  темнім  виднокрузі…

...А  десь  хлоп’я  зеленого  жука,
Погладивши,  у  трави  відпустило…
А  хтось  налив  щеняті  молока…  -  
Того  не  бачив  –  лив  у  ніч  чорнило...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590396
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015


webber

Бой с тенью (текст к песне)

........При  виде  тебя,  обо  всем  забываю.  Безумный  к  тебе  я  лечу.  Педаль  я  сильней,  все  сильней  нажимаю.  Догнать  свою  тень  я  хочу....Приделать  бы  крылья,  и  я  бы  взлетел.  Но  вот  неудача  опять.  До  края  ущелья,  не  долетел.  Сначала  все  нужно  начать......Который  уж  день,  на  машине  гоняю.  Но  тень  не  сдается,  ни  как  Поближе  я  к  солнцу,  ее  направляю  И  тут  умирает  мой  враг...  Я  солнце  рукою,  могу  уж  достать.  И  тень  уже  позади.  Машина  горит,  но  мне  наплевать...Смотрите!  Я  впереди!........(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590345
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2015


Олекса Удайко

ВІДДАЙ ЛЮБОВ (Муз. В. Охріменка)

[i][b][color="#ff0000"]Віддай  мені  хоч  крихітку  тепла!..                        
Я  відігріюсь  в  нім,  та  не  зомлію
І  не  згорю,  як  ніч  моя,  дотла,
Лиш  засвічусь  від  іскорки  надії.

Віддай  негоди  і  похмурі  дні…  
А  ще  панянку-ніжність  у  додачу...
Й  прокинешся  –  як  у  казковім  сні:
Я  всім  життям  своїм  тобі  віддячу!

Віддай  любов,  та  вірність  не  поруш!  
Тобі  змурую  я  гранітну  пристань
І  вирощу  стокільканадцять  руж...
Й  відкрию  ще  в  тобі  жагучу  пристрасть.

Та  ряст  топтати,  мила,  не  спіши:  
Піти  у  вічність,  назавжди́...  поспієш.    
Віддай  кришталі  серця  і  душі!
Віддай  любов!..  І  ти  не  пожалієш.[/color][/b]

 29.06.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590303
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015


Любов Ігнатова

Колючки

Дякую    Касьяну  Благоєву  
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123


Живу,  дарую  своє  серце,
Таке,  як  є,  без  солі  з  перцем...
Натомість  маю  звідусіль
Біль...
***
Які  ж  то  вірші  пишуть  нам  мужчини  :
Букет  троянд,  загорнутий  у  рими....
В  житті  ж  :  сумки,  ганчірка,  посуд...
Осуд...
***
Коли  ти  друзям  віддаєш  останнє,
Коли  на  все  готовий  для  кохання,
Спочатку  окуляри  витри  гарно-
Аби  не  марно!
***
Коли  тобі  хтось  крила  подарує  -
Радій,  літай  -  не  втрать  те  диво  всує...
Тільки  дивись,  щоб  та  ж  людина  крила
Не  спалила....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590239
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015


Микола Карпець))

«Свои грехи – переведи в стихи»

[b]«Художник,  нарисуй  мои  грехи...»[/b]
или
[b]«Свои  грехи  –  переведи  в  стихи»[/b]
 
[color="#0016db"][b][i]Художник,  нарисуй  мои  грехи...
Такая  просьба  прозвучала  от  поэта
Свои  грехи  –  переведи  в  стихи
Тебе  видней,  что  натворил  ты  где-то

А  люди,  прочитав  твою  строфу,
Решат  и  сами  -  кто  чего  достоин
Кто  лжец,  кто  трус,  а  кто  по  жизни  воин
А  кто  скелеты  прячет  все  в  шкафу
 
Им  и  решать  по  поводу  грехов
Им  и  ценить  всё  творчество  поэта
Мелодию  строки,  мелодию  куплета
И  рифм  звучание,  и  целостность  букета
И  наговоры  злобных  языков
Кому  лишь  в  осень,  а  кому  и  Лета*
Лета*  -  река  забвения
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*27.06.15*  ID:  №  590108

[/i][/b]
 [/color]

Лета*  -  река  забвения  (  Ле́та  (греч.  Λήθη,  «забвение»)  —  в  древнегреческой  мифологии  источник  и  одна  из  пяти  рек  (вместе  со  Стиксом,  Ахероном,  Кокитосом  и  Флегетоном),  протекающих  в  подземном  царстве  Аида,  река  забвения)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590108
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 24


**  может,  это  начертано  небом?

 Почему  ты,  душа,  избегаешь  всех  истин,  а  правде
Вновь  и  вновь  предпочтешь  обольщенье  обманом  и  ложью?
Что  в  тебе  от  извечных  соблазнов  заложено  небом,
Что  влечешь  в  мир  страстей,  забывая  о  бренности  жизни?..


**  чего  от  мира  жаждете  –  то  и  дарите  сами!

Если  вы  захотите  оставить  свой  след  на  земле,
То  наполните  ваши  сердца  добротой  и  любовью,  
Не  засейте  пути  свои  завистью  злою  и  болью,
А  цветами  покройте  вы  их,  изумрудом  полей.


**  о  Женщине:  все  для  нее  и  все  ради  нее!

Я  Женщину  пою,  любви  Ее  внимая,
В  Ней  жизни  смысл  сокрыт,  Она  –  врата  до  рая!
–  Мужчина,  –  все,  чем  жил,  что  создал  ты,  чем  грезил,  
Все  Ей  –  от  первых  дней  до  самого  до  края!


**  ниспослало  нам  небо  одно  божество:  это  Женщина

Как  ночь  Определений*  Ты  прекрасна,
Желанна,  удивительна!  И  ясно
Твоих  достоинств  всех  предназначенье:
Мужское  сердце  в  преклоненьи  ежечасно!
----
*сура  97,  из  Корана
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015


Сокольник

ТОМКА ( оповідання 16+ )

...Дівчину  звали  Томкою.  Як  я  довідався  при  знайомстві,  вона  з  подругою  на  кілька  днів  приїхала  до  цього  невеличкого  кримського    містечка  на  відпочинок...  
Ми  зі  знайомим  хлопцем  хотіли  "зняти"  цих  дівчат  на  дискотеці  нічного  бару.  Якось  воно  не  дуже-то  у  нас  і  виходило-  дівчата  хотіли  спершу  танцювати,  а  ми  ні-  хлопець  назавтра  від"їжджав  додому  і  мав  клопіт  збирати  речі  (ми  з  ним  випадково  познайомились  в  місцевій  "розливайці").  
Загальні  інтереси  швидко  об"єднують.  Трохи  випити  і  поговорити,  щоб  було  не  сумно,  познайомитись  з  дівчатами,  що  звичайно  приїздять  на  відпочинок  парами...    Я  ж  зоставався,  часу  в  мене  було  вдосталь,  і  тому  я  не  надто  аж  переймався  швидкими  випадковими  зустрічами.
"Перемоги"  в  нас  вже  були,  тому  бесіда  наша  з  дівчатами  була  доволі  спокійною.  Ми  дізнались,  що  дівчата  досить  інтелігентні,  з  освітою.  Томка,  худенька  струнка  дівчина,  була  непоганою,  єдине,  що  в  ній  мені  не  дуже  подобалось,  то  це  аж  надто  "гордий"  профіль  її  носа,  а  також  якась  прохолода  в  бесіді.  Подруга  була  більш  жіночною,  миловидною,  у  нас  обох  були  на  неї  "западання",  але  саме  через  це  ми  не  могли  дійти  згоди,  котра  дівчина  кому  дістанеться  на  цю  ніч,  а  на  якісь  збочення  зі  сторони  цих  інтеллігентних  дівчат  годі  було  взагалі  сподіватись.
Врешті  вийшло  так,  що  дівчата  зажадали  танцювати,  нам  це  набридло,  і  ми,  як  справжні  пересичені  "мачо"  сказали  їм  щось  на  кшталт  "до  зустрічі  під  столом"  і  пішли.
На  другий  вечір  я  прийшов  до  бару  один,  з  досить  гидким  настроєм.  Знайомий  поїхав,  як  завжди  в  такому  випадку,  було  сумно,  я  присів  за  столика  і  заказав  випивку.  Сутеніло.  Десь  неподалік  за  красивим  старим  парком  шуміло  море,  тривожно  тріскотіли  цикади,  вечірня  прохолода  заспокоювала  думки,  хотілось  просто  провести  вечір  у  солодкому  напівзабутті  відпочинку...
Раптом  чийсь  знайомий  жіночий  голос  мене  окликнув.  Я  підняв  очі,  переді  мною  стояла  Томка  в  тонкій  білій  сукні,  яка  підкреслювала  стрункість  її  тіла  і  легких  сандалях  на  красивої  форми  ногах.    Я  привітався  без  особливого  ентузіазму  і  спитав,  де  її  подруга.  Ї  почув  доволі  дивне...
Подруга,  виявляється,  "знялась"  вчора  з  якимсь  хлопцем  і  фактично  кинула  бідолашну  Томку  саму.    До  житла  їй  довелося  йти  одній-однісінькій,  і  які  катування  самотності  пережила  бідолашна  дівчина  за  цю  ніч,  один  Бог  відає...  Та  ще  гірше-  "подруга",  якщо  її  можна  взагалі  такою  назвати,  вже  перебралася  до  житла  свого  "бойфренда",  навіть  речі  своі  туди  перетягла,  і  в  гордовитій  самотній  злобі  Томка  вирішила  поїхати  з  цього  місця  свого  смутку  якнайшвидше...
"А  сьогодні  що  робитимеш?"-  спитав  я,  ще  не  дуже  розуміючи,  чи  потрібне  саме  зараз  мені  це  питання...
"Може,  давай  потанцюємо..."-  невпевнено  і  "не  в  тему"  сказала  Томка,  якось  соромливо  відводячи  очі.  Мабуть,  учорашнє  її  "намбер  ту"  в  нашому  загальному  невиконаному  дуеті  не  додавало  їй  ні    драйву,  ні  упевненості.  Сам  не  знаю  чому,  але    якийсь  беззахисний  вигляд  її  визвав  у  мені  приплив  тепла  до  цієї  дівчини...  І-  впевненості  в  собі...
"Слухайте,  Томко!-  це  був  єдиний  раз,  коли  я  назвав  її  на  "ви"-  Томка  одразу  перевела  все  на  "брудершафтне"  "ти"-  навіщо  нам  ці  "дикі  танці"?  Якщо  Ви  з  горя  вирішили  залікувати  свої  рани,  когось  "підчепивши",  то  ось  я  до  Ваших  послуг.  Тільки  не  заставляйте  мене  гасати  по  цьому  бару,  як  скажену  мавпу.  Візьмемо  випити  з  собою,  та  ходімо  до  моря.  Любите  купатись  оголеною?"-  видав  я  на  єдиному  дусі  досить  нахабну  пропозицію.
"Тільки  я  плавати  не  вмію..."-якимось  дивним  голосом  сказала  Томка,  і  в  її  виконанні  це  прозвучало,  як  однозначне  "так"...
...Ми  йшли  темною  романтичною  алеєю  парку,  я  поклав  руку  на  тонку  талію  дівчини  і  всю  дорогу  відчував  легке  здригання  худенького  тіла...  Томка  йшла,  тиха  і  мрійлива,  як  сама  покірність...
...Ми  спускалися  до  моря  по  крутій  каменистій  стежині,  допомагаючи  одне  одному,  як  давні  друзі  в  скруті  і  торкаючись  при  цьому  одне  одного.  Мені  пасувало,  як  довірливо  Томка    дозволяла  брати  її  і  за  талію,  і  за  руки,  коли  вона  мало  не  летіла  шкереберть  з  узгір"я..
"Слухай,  а  ти  в  цій  темряві  не  боїшся  мене?  Все  ж  ми  сам-на-сам,  що  хочу,  те  з  тобою  ї  зроблю"-  трохи  грайливо  спитав  я  їїї.  Звичайно,  нічого  подібного  мені  і  в  голову  не  могло  прийти  зробити  насправді  при  моїй  повазі  до  жіночоі  статі,  та  в  цей  момент  чомусь  захотілося  додати  "драйву"  з  легким  елементом  жіночого  переляку.
Вона  якось  дивно  зупинилась  і,  ставши  рівненько,  глянула  на  мене  знизу  вверх  блискучими  очима.  "Роби  що  хочеш.  Якщо  хочеш,  то  просто  зараз..."-  і  потяглася  рукою  до  гудзика  на  комірці  плаття...
Я,  хоч  і  був  ще  той  "боєць",  чомусь  трохи  зніяковів.-  "Часу  в  нас  досить.  Ідемо,  спершу  скупаємось"-  сказав  я,  якомога    спокійніше,  тамуючи  своє  хвилювання.    Хоч  я  і  готувався  до  не  надто  довгого  "розвитку  сюжету",  та  все  ж  не  чекав,  що  все  станеться  настільки  швидко.
"Як  скажеш.  Я  вся    твоя"-  покірно  сказала  Томка,  і  ми  спустились  до  води.  Ми  йшли  краєм  урвища  до  великих  каменів,  що  сіріли  вдалині.  несучи  в  руках  сандалі  та  пакунок  з  випивкою,  і  тепле  літнє  море  приємно  лоскотало  наші  босі  ноги.
На  великому  пласкому  камені  ми  роздяглися  догола,  я  пірнув,  виринув  ї  дивився  з  води.  як  обережно,  тримаючись  руками  за  камінь,  сходить  у  воду  Томка.  Вона  й  справді  не  уміла  плавати.  Я  підплив  і  грайливо,  узявни  її  за  талію,  потяг  на  глибину.
Бідолашна  Томка  ухопилася  руками  за  камінь,  і  хоча  не  опиралася  моїм  рукам,  тремтіла  так,  що  я  вирішив  не  дуже  "напирати"  в  забавках  з  нею  саме  на  купання.    "Я  боюся"-  мало  не  схлипуючи,  з  благанням  у  голосі  сказала  вона  мені,  і  я  покинув  її  хлюпатись  по  пояс  у  воді  на  мілкоті,  а  сам,  вже  впевнений  у  майбутній  перемозі,  в  мажорному  настрої  поплив  до  глибини  серед  спалахуючих  в  нічній  воді  зірок  планктону...
До  чого  ж  приємно  купатись  у  морі  повністю    голому,  коли  всим  тілом  відчуваєш,  як  вода  охоплює  і  пестить  тебе,  мов  ніжна  коханка!..  Нічне  море  чарівне  ї  дивне,  воно  вабить  і  затягує,  як  нічні  лісові  вогники  ваблять    заблукалого  мандрівника  все  далі  і  далі...  Тихий  плескіт  набігаючих  хвиль  заспокоює  нерви,  хочеться  лягти  у  воді,  розкинувши  руки  і  ноги,  і  заснути,  як  на  коврі  з  духм"яних  трав...  Я  накупався  і  повернувся  до  каменю.  
Томка  сиділа  на  ньому  гола,  обхопивши  руками  коліна.  Вона  пахла  морем...  Чи  то-  море  пахло  нею...Я  піднявся  на  камінь,  присів  біля  неї,  обхопив  одною  рукою  плечі,  а  іншою  ковзнув  уздовж  її  тіла  від  невеликих  грудей  і  тремтячого  животика  до  самого  поголеного  вологого  лона...  "Роби  зі  мною,  що  хочеш..."-  прошепотіла  дівчина  і  ніжно  обняла  тонкими  руками  мою  шию...  Я  поклав  її  на  камінь  і  повільно  увійшов  у  неї...
"Хочеш  роздивитись,  ЩО  ти  взяв?"-  раптом  спитала  Томка,  дивлячись  на  мене  розширеними  від  пристрасті  очима.  Не  чекаючи  відповіді  вона  піднялась  і  легко  скочила  переді  мною  на  сусідній  камінь.  У  відблисках  прикордонних  вогнів  у  морській  хвилі  точена  фігурка  дівчини  здалась  не  просто  привабливою,  ні...  Мабуть,  коли  древні  греки  уперше  бачили  вироби  своїх  скульпторів  у  храмах,  античні  статуї  викликали  у  них  не  більше  захоплення,  ніж  у  мене  в  ту  мить  до  цієї  загадкової  дівчини,  яка  ще  вчора  здавалась  мені  досить  таки  посередньою...  Де  ж  тоді  були  мої  очі?..
Я  не  зміг  дочекатись,  доки  Томка  намилується  сама  собою,  піднявся,  взяв  її  тремтяче,  прохолодне,  гладеньке,  наскрізь  чутливе  тіло  і  поклав  на  теплий  камінь...  Вона  лягла,  відкинувши  голову  назад  і  покірно  розкинувши  руки...  Біла  на  темному...  Це  відчуття...  Мабуть,  щось  подібне  відчували  прадавні  Волхви-друїди,  коли  клали  на  заклання  на  священний  камінь  оголених  дівчат,  приносячи  їх  у  повний  місяць  у  жертву  богам  лісу  і  плодоріддя...  
Що  це  було?  Шал?  Пізнання  досконалості?  Потік  найвитонченіших  безумств?  До  того  ж  все  було  так  ніжно-пластично,  наче  коли  дитина  виліплює  з  пластиліну  якусь  фігурку  раз  за  разом,  доки,  задовольнивши  дитячий  естетизм,  не  триматиме  в  руках  жадану  ляльку  або  метелика...
Ми  пили  вино.  Ми  курили  сигарети,  повільно  затягуючись,  одну  на  двох,  насолоджуючись  саме  цим  дійством  передачі  її  від  вуст  до  вуст...  І-  знову  зливались  одне  з  одним  в  палкій  нестямі...  Потім  поснули  просто  на  теплому  ще  від  днівного  сонця  і  зігрітому  нашими  тілами  камені...Так  ми  й  зустріли  світанок.
  Потім  ми  стомлені  йшли  назад,  перед  крутим  підйомом  Томка  взулася  сама,  і  вставши  на  коліна,  взула  мене,  поцілувавши  мені  ноги...  Ми  йшли  по  вранішньому  містечку,  зустрічаючи  по  дорозі  перших  заспаних  курортників,  і  не  було  в  цьому  світі  людей,  щасливіших  за  нас  двох...
...Вона,  звичайно,  нікуди  не  поїхала.  Ми  оселилися  удвох,  зрозумівши,  що  насправді  наш  відпочинок  лише  почався  з  тої  миті,  коли  я  довідався,  що  дівчину  звали  Томкою...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470767
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 27.06.2015


Сокольник

Настрій

 Сірим  осіннім  дощем
 Смуток  торкнувся  душі.
 Мрії  розірвані  вщент.
 Ти  їх  позбутись  спіши.
 Ніжність  оголених  пліч,
 Наче  бажання  твоє...
 З  дзеркала  вилетить  ніч.
 Північ  годинник  проб"є.
 Так  помирають  вірші,
 Що  не  лягли  в  записник.
 Так  холодіє  в  душі,
 Наче  зустрівся  двійник.
 Мов  перелитий  в  бокал
 Кавовий  тік  густини,
 Ночі  останньої  шал
 Спомин  мені  поверни.
 Спомин  про  ночі  вогню.
 Ти  пам"ятаєш,  чи  ні,
 Нашого  дивного  НЮ
 Той  силует  на  стіні?
 Тінню  від  крил  кажана
 Стрілка  опівніч  лягла.
 Мороку  щемна  стіна...
 Смуток  торкнувся  чола.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115062609542

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590075
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 27.06.2015


Лина Лу

ЦЕ НЕ МЕНІ…

Це  не  мені,  блукань  буття  щоденне
Вливається  у  вени  болем.
У  гіркої  гостити  долі,
Лишитись  листопадом  днів  злиденних?..

Це  не  мені...  похмарилось  і  впало,
Дощить  на  серці  відчайдушно,
Це  не  мені  зітхати  скрушно,  -
Усе,  що  сталось,  до  смішного...мало!..
 
Це  не  мені    -  небесна  засторога,
Запізно...каяття  доволі!
Сміюсь,  не  вийшовши  із  ролі,
Диявольське  -  то,мабуть  теж...від  Бога!

Це  не  мені  -  розлуки  і  печалі  -
Стрімка  ріка  змиває  сльози.
Ще  шелестять  у  серці  грози,
Вуста  гарячі,  спраглі,  як  коралі...

Віднесені  слова  твої  за  вітром  -
Це  не  мені  -  образи  соло  -
Суцільне  не  розірвеш  коло.
Це  не  мені  -  затьмарення  палітра...

Це  не  мені,  допоки  павутиння
Не  сплутало  думки...  одвічне  -
Услід...безжалісно  -  кармічне  -
Збираю  нерозкидане  каміння...
26.06.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589918
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.06.2015


посполитий

КРИЛА+ АУДІОВЕРСІЯ

Якось  так...слухайте...будь  ласка...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590028
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.06.2015


Сокольник

ЛЕТНИЙ ОТПУСК ( НЕБОЛЬШАЯ ПОЭМА 16+ )

На  юг,  любимая,  вперед!
Пришла  пора  любимой
Понежить  спинку  и  живот
Под  южным  солнцем  Крыма!

Приедем  в  тихий  городок,
Уютный  снимем  домик.
В  чудесный  солнечный  денек
Идем  на  пляж.  Ты  томик

Стихов  любимых  для  души
Несешь  в  руке..  Мы  шорты
И  майки,  точно  малыши,
Одели  на  курорте.

Долой  забот  тяжелый  груз!
Ни  слова  о  заботах
Не  говорим,  едим  арбуз,
Смеемся  до  икоты...

Подходим  к  морю.  Не  туда,
Где  люди,  точно  свинки,
На  полотенцах  в  три  ряда
Поджаривают  спинки,

Идем  на  камни  под  скалой
Мы  на  любимый  наш
Нудистский,  голый,  молодой,
Веселый,  добрый  пляж.

Здесь  изумительный  настрой,
Здесь  каждый  друг  и  брат.
Куда  ты  камень  за  душой
Запрячешь?  В  голый  зад?

Расположимся  на  камнях,
Вдвоем  пакет  вина
Меж  поцелуев  и  в  стихах
Мы  разопьем  до  дна.

А  рядом  парочки  сидят,
Любуются  на  нас.
К  себе  на  ужин  пригласят,
Смеются  всякий  раз,

Как  ты  стеснительно  идешь
Купаться,  прикрываясь...
Как  в  воду  плавно  ты  нырнешь,
Стыдливо  улыбаясь.

А  я  вослед  тебе  нырну
Решительно  и  смело,
И  под  водою  обниму  
Твое  нагое  тело.

Ты  отдалась  морской  волне,
А  я  тебя  ласкаю...
Лишь  рыбки  видят  в  глубине
Как  я  тобой  играю...

Заходит  солнце...  На  воде
Лишь  лунная  дорожка...
Я  на  тебе...  И  я  в  тебе...
И  под  тобой-  немножко...

Ты  восхитительна.  Нежна.
Пьяна.  Ты  морем  пахнешь...
Самозабвенно  влюблена
В  меня.  Желанья  наши,  

Безумства  наши  мы  с  тобой
осуществим  на  пляже,
И  утомленные,  домой
Уносим  счастье  наше.

И  настроения  полет
Летит,  не  прерываясь!
А  завтра  новый  день  придет
Навстречу,  улыбаясь.

Пусть  месяц  смотрит  к  нам  в  окно,
Как  ласковый    хазяин.
Тебе  нас  видно-  все  равно!
Смотри-  МЫ  ОТДЫХАЕМ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476100
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 26.06.2015


v1n

Чорнильним сумом перепалить серце ніч

Чорнильним  сумом  перепалить  серце  ніч,  -
В  снігах  твоїх  мовчань  втопилось  небо.
Трикрапки  слів  порожніх  так  болять  мені.
Прострілені  дірки  зірок.  Без  тебе.

Комусь  із  нас  кортить  пограти  в  нелюбов.
І  ждати  щастя  знов  століття  болю.
Сльозами  рвати  тіло  після  молитов.
Чи  битись  вперто.  Чи  зійтись  без  бою.

Розчинить  нас  безжально  і  бездумно  час
У  веснах  тих,  де  ми  в  любові  квітли,
В  гіркій  холодній  каві  днів,  думок,  образ…
В  змілілих  душах  враз  змаліло  світла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587030
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 26.06.2015


гостя

То наповнилась… чаша…



Та  хіба  ж  ми  пили?..
Не  вино!  -  розливалось  по  венах…
Не  вино  -  спопеляло…  і    легко  торкалася    п”ят
Оксамитова  хвиля…  то    листя  п’янило  зелене...
То  наповнилась    чаша  
   магічна  на  схилах  Карпат…

Бо  –  не  діти  Парижу,
Не  статуї  сірі  Уельсу…
На  узбіччях    доріг,що  вестимуть  (як  правило)  –  в  Рим…
Нам  зриватись  зі  скель  на  стежках  до  квіток  едельвейсу
Стало  так  необхідно,
   де  кожен  із  нас  –  пілігрим…

Та  хіба  ж  ми  пили,
Коли  пити  ще  зовсім  не  вміли?
Ми  розгублені  –  в  осінь…  ми    –  зниклі  між  весен  і  зим…
Що  насправді  могли?..  безборонні…  зухвало  –  несмілі…
Ми,  прикуті  хрестами  
   до  цвяхів  своїх  полонин…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589845
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 24


93*  ненароком.  –  невзначай…

А  що  ми  знаємо  про  інших?  За  ́  що  судим?..
І  споглядаємо,  сторонні,  просто  –  люди,
Без  співчуття;  байдужі,  щоб  
                                                                                     заглянуть  в  душу,  –  
Бо  біль  з  чужих  життів  і  доль  –  боліть  нам  буде…
*
А  что  мы  знаем  о  других?  и  что  мы  судим?!
Мы  –  наблюдатель  посторонний,  просто  –  люди.
Боимся  в  душу  заглянуть  (ведь  боль  нам  в  тягость?)  –    
Чужая  боль,  чужая  жизнь…  чужие  судьбы.


94*  добром  і  любов’ю  скупий  –  а  собі  вимагаєш  

Молодим  вимагав  я  від  світу:  «Дай  мені  і  всього,  і  багато»,
Щоб  дороги  у  шовки  стелив,  дарував  і  рубіни,  й  агати  –  
Та  скупим  був  і  світ,  і  мій  день;  шулер-вітер  із  небом  шептався:
«Хоче  все!  –  Із  душі  свою  жадібність  треба  найперше  прогнати».


95*  …  тим,  що  ти  засієш!

Вижени  геть  ти  із  серця  свого  зло  й  лукавство,
І  чорноту  із  думок,  і  бажання  багатства,
І  не  чекай  –  хоч  би  день!!  –  ти  від  світу  нічого  –  
Щедрим  постане  він,  добрим,  без  зла  і  нахабства.


96*  водою  з  моря  спрагу  не  вгамуєш

Хто  пробував,  спраглий,  напитись  водою  із  моря?              
Цілунками  хто  жар  любові  гасив?!  –  Серце  хворе
Коханням  ще  більше  палало  –  і  тільки  сильніше
В  полон  забирало  це  море  бажань  неозоре!  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589824
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015


Касьян Благоєв

Катрени, 56. Про…

про  все  потроху

**  про  душу  того,  хто  слугою  Любові  і  Слову

А  всі  виразки  світу  тобі  лікувати,  поете,
Ще  й  зневагу  терпіть,  не  чекать  за  свій  труд  ні  гроша.
І  коли  у  поета  ранима  душа  –  чи  поет  він?
А  якщо  не  ранима,  байдужа  вона  –  чи  душа?!.


**  про  дні  твої,  друже…  (поету  Леоніду  Кльосову)

Ти  любов’ю  міряв  землю  рідну,  
Праведністю  –  душу,  серце  –  словом
Повновісним,  добрим,  щедрим,  плідним    
Засівав  –  щоб  розквітала  мова.


**  про  людяності,  совісті  витоки:  звідки?..

Ось  приходимо  в  світ.  –  А  невинні,  а  чисті  душею,
Від  любові  й  добра  з  перших  днів  наше  серце  тут  п’є!    
Звідки  ж  звірство  у  нас?!  Що  й  коли  у  душі  постає
Те,  що  потім  людське  все  розділить  безчестя  межею?..


**  про  несхожість  і  щастя:  «ми  –  різні!  як  можемо  разом?..»

У  сімейнім  житті  не  бува,  щоб  і  файно  все,  й  гладко.
До  фатального  рішення  ви  вже  готуєте  душі.    
А  важливо  для  щастя  буть  схожими?  –  краще:  «Я  мушу
Навчитись  долати  розбіжності,  люблячи  вади».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589810
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015


Наталя Данилюк

заговори…

[img]http://data4.gallery.ru/albums/gallery/99772-65043-33754212-m750x740.jpg[/img]  [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00509839.jpg[/img]  [img]http://mayasakura.ru/wp-content/uploads/2012/02/S_ekretyi-krasotyi.jpg[/img]

заговори…
мов  літеплом,  все  тіло
своїм  чуттєвим  тембром  
оповий…
як  плід  граната,  
серце  переспіло
і  тріснуло,  
в  туманну  ніч  кровить…
збери  у  жмені  
зе́рнята  багряні,
на  спомин  
у  шкатулку  заховай.
Купальська  ніч  
гойдає  роси  п’яні,
пахтить  у  небо  
стеблами  трава.
цей  дикий  танець,
пристрасно-тваринний,
цей  поєдинок  
вітру  і  вогню!..
мов  у  свічках,
у  ватрах  полонини…
і  розсікає  темряви  броню
огненний  бог
своїм  пекучим  лезом,
із  лона  іскри  
сиплються  дрібні!..
не  личить  бути
в  ніч  таку  тверезим,
тож  пий  мене  по  крапельці,
п’яній!..
заговори,  зашепоти,
вколисуй!
коли  ж  ущухне  хміль  у  голові,
майнемо  вдвох
у  храм  густого  лісу
шукати  квітки-папороті
цвіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589774
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015


Любов Ігнатова

Я - просто так….

Я  -  просто  подих  вітру  на  губах...  
І  більш  нічого...  Чуєш  :  більш  нічого...  
Моє  життя  -  Чумацький  Зорешлях  :
Удень  його  нема  -  є  тільки  спогад...  

Я  -  просто  павутинка  під  дощем  :
Промокла,  та  все  та  ж  -  дзвінкоголоса...  
Отруйним  упивається  плющем  
У  зранену  ментальність  хижа  осінь...  

Я  -  просто  птаха,  вигнана  з  небес...
За  що  -  не  знаю  -  відібрали  крила...
Мій  світовимір...він  кудись  пощез...  
Чи  я  його  собі  сама  наснила?..  

Я-крихітна  росинка  на  листку  :
Безслідно  зникну,  як  пригріє  сонце...  
Лиш  Всесвіт  на  Калиновім  Містку  
Тримає  мою  душу  на  долоньці  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589750
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015


Ірина Лівобережна

Дружній спільноті «Об'єднані словом»

[i][b]МІСТУ  ІВАНО-ФРАНКІВСЬК,
його  неповторним  площам  і  вулицям,  
його  дружній  спільноті  «Об'єднані  словом»,
що  20червня  святкувала  свій  3-річний  ювілей[/b][/i]

Зустрічав  дощем,  проводжав  –  дощем
У  двох  Би́стриць-річок  лоні…
Та  тримають  нас  водограї  тем,
У  твоєму,  Франківськ,  полоні!

Ти  відкрив  мені  всю  красу  облич,
Дружніх  усмішок,  слів  привітних.
Повернусь  сюди  –  тільки  знов  поклич!
У  спільноту-гурток  –  світлий!

Осередок  щастя  –  Галичина  –
У  тобі,  у  мені  озветься!
Хлюпа  за  вікном,  та  бринить  весна
У  вірша́х,  і  у  кожнім  серці!

Іменинний  торт,  та  на  серці  –  щем,
Лиш  надія  на  зустріч  –  но́ву!
Зустрічав  –  дощем,  проводжав  –  дощем,
Тож    поклич  нас  усіх  –  знову!!!
****************

ПОЕТИЧНА  ЧАША

Ця  чаша  -  переповнена  теплом
Поезії.    Як  сяєвом  -  перлина.
Одна  родина  дружня  -  за  столом.
Ця  -  душами  поєднана  -  родина.

І  усмішки  довкіл  -  з  усіх  облич,
Бажання  теплі,  та  слова  пророчі!
Спілкуємося  в  колі,  віч-на-віч,
І  сяють-променять  щасливі  очі!

Нехай  натхнення  хвиля  -  вирина,
Примножуються  віра,  та  чесноти,
В  поетів  душах  -  не  згаса  весна
В  цій  дружній,  теплій,  сонячній  спільноті!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589623
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


РОЯ

Хочеш?. .

Хочеш?
Заполони  мої  дні  і  ночі  -
Нехай  серде́нько  співа-тріпоче,
Ясніють  очі!

Чуєш?
Навіщо  знову  мене  чаруєш?
Ти  у  думках  вже  давно  пануєш,
В  душі  пульсуєш!

Знала,
Що  твоє  серце  вогнем  палало!..
А  я  у  мріях  усе  літала,
В  пітьмі́  блукала...

Доля...
Солодкий  гріх  чи...  полон-неволя?..
Та  ми  -  дві  ягідки  з  того  поля,
Де  серцю  -  воля!

Диво:
Минула  врешті  сердечна  злива,
І  перед  нами  -  життєва  нива,
Для  двох  щаслива!

Серце
Моє  у  рай  відчинило  дверці  -
І  возз'єдналися  долі-скерцо
В  святім  джерельці!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589613
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Владимир Зозуля

Каюсь

(Стихотворение,    написано  от  лица  ЛГ.)



Мы  виделись  не  часто…  жили  порознь...
Помалу    отвыкали  друг    от  друга...
И  жизни  нашей  золотая  осень
К  зиме  спешила,  вниз  скользя  по  кругу.

По  кругу  жизни…  серою  такой…
Без  радости…  без  смысла…  без  надежды,
Где  темный  Рок,  незримою  рукой,
Срывал  мечты  -  последние  одежды.

И  взору  представала  пустота...
Той  жизненной  иллюзии  убогой,    
                     Бессмысленная,  злая  нагота…  
…И  что-то  переполнилось  в  душе...
Просясь  наружу…
                           Вышло…    
                                         Покатилось…
Слезинкой  твердою  прозрачного  драже.

Дождем  осенним,  
       Белым  зимним  снегом,
Омыв,  природа  укрывает  раны.
И  времени  необратимым  бегом
               Излечивает,  
   Не  оставив  шрамы...
Я,  втОря  ей,  твое  омою  сердце,
Дождём  раскаяния,  
                               Снегом  сожаленья,
И  стоном  звук  на  наивысшем  герце,
Исторгну  горлом    
                               попросив  прощенья.
                           За  все…  
За  бедность  жизни  нашей.
За  глупость.  
             Грубость  вспыльчивых  обид.
За  те  слова,  что  всех  на  свете  гаже,
И  от  которых  сердце  так  болит.

За  эти  повседневные  заботы.
         За  локон  твой,  до  времени,  седой.
За  все,  
   Что  я  был    должен...  и  не  отдал...
Склоняюсь  на  коленях  пред  тобой...

Я  по-собачьи,  языком  шершавым,
Тебе  рубцы  на  сердце  залижу,
И  пред  тобой,
   Как  перед  Богом  правым,
За  все  грехи  прощенья  попрошу…

И  там,  в  конце…  
     Пред  роковой  чертою...
Страшась,  как  все,  небесного  огня,
 Хочу,
       чтоб  рядом  ты  была  со  мною.
Прошу,  
             чтоб  ты…  
                             молилась  за  меня…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589014
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 24.06.2015


команданте Че

цветение тишины

стихи  это  написание  музыки
словами
поэзия  это  симфония
мысли
а  твои  руки
симфонический  оркестр

красивые  словоточивые  руки
трогают  пустоту
вкладывая  смысл
в  одиночествующие  ячейки
темноты
светом
придают  вес

красивые  словоточивые  руки
касаются  тишины
создавая  музыку  неозвученному
неозвученными
словами
и  каждая  секунда  превращается
в  симфонию  будущего
воспоминания

красивые  словоточивые  руки
ласкают  дуновением
словно  ветер  целует
холодными  губами
генерируя  внутри  цветение
мысли

красивые  словоточивые  руки
проявляют  твою  любовь
во  мне
сквозь  нежность  слёз
и  молчание
наполняющие  собой
пустующую  одиночеством
комнату
застывших  внутри  темноты
неисчезающих  мгновений
отсутствия

и  ты  мой  свет
в  ней.




*фоновая  композиция  –
Rhinocervs  «Untitled»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589608
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Касьян Благоєв

Катрени, 55. Магія числа і слоова…

   поверненню  твоєму  посвята    

217*  не  повітрям  я  дихав  –  тобою!  –  та  що  ж  буде  вічно?!.

«Я  кохатиму  вічно,  тебе,  зачарую  мереживом  слів,
І  життям  твоїм  стану,  безсмертям,  ти  ж  цього  хотів?»  –  
Твоїм  голосом  дихав,  ним  жив,  –  бо  навіщо  повітря?!  –  
А  вуста  допивали:  «Твоя!  І  до  краю  віків!»…  


218*  запахом  щастя  повернешся  –  вірю  й  чекаю

Ти  прийдеш  у  дім  смутку  й  минуле  розбудиш  –  так  буде!  
Я  старий  патефон  заведу  і  поставлю  тобі
Полонез,    де  Огінський  розкраює  серце  журбі
Тим  Прощанням!..    А  ти  цим  вертанням  мій  сум  приголубиш!


219*  кольорів  твоїх  сонячних  й  голосу  треба  для  щастя

Повертайся,  вже  час,  в  дім,  що  став  забувати…  та  жде  –  
Бо  без  тебе  німі  
                                               стіни,  пам’ять,  думки,  серце  й  звуки!
І  життя  нам  вдихнуть  твої  очі  бентежні  і  руки,  
І  кохання  вогонь  знов  розпалить  волосся  руде.


220*  …  я  проведу  лиш  печалі  за  перехрестя  шляхів

У  золотаво-рудих  хвилях  я  викупав  мрію,
Там  і  надію  сповив  –  в  скарбі  твоєї  коси.
Більше  не  грай!  –  не  благай  волі  собі,  не  проси:  
Шлюб  я  з  тобою  візьму,  а  відпущу  ностальгію!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589572
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


ptaha

Мишеня… тиші…

А  я  мовчу.  І  ти  мовчиш.  Між  нами
Живе,  напевне,  сіре  мишеня,
Що  проїдає  створене  роками  –  
Одне  на  двох  (на  чотирьох)  життя.

Підточує  зсередини,  ліворуч,
І  дірку  не  латає  корвалмент.
І  врешті-решт  виходить  бублик-покруч,
А  не  єднання  душ.  Їдкий  «Момент»

Подразнює  у  носі  оболонку  –  
Чуття  себе  (простіше  -  егоїзм)…
А  скільки  солі  сипано  в  солонку?!
Пудів  багато…  досить  вже…  не  їж…

На  плівку  тиші  пишуться  обра́зи…
Вона  кричить,  немов  у  мікрофон…
І  стигне  кров  від  кожної  не-фрази…
І  все  щільніший  той  тишекордон…

Так  можна  в  ній  оглухнути  назавжди!
Словами  б  перервати  монолог…
(Чи  не  мовчати  –  означає  зрадить?
Тоді  чого  отут  ми  сидимо?)

Ні,  стримаюсь  і  не  порушу  тиші.
Ось  аркуш.  Ось  червоний  олівець.
А  ось  і  серце,  наше  і  без  миші…
І  солі  пуд…  І  склеєний  терпець…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589561
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


ptaha

Мій аватар

Приходжу  додому.  У  шафу  –  свого  [i]аватара[/i].
І  знову  людина  звичайна  в  мені  ожива,
Якій  би,  мов  чайнику,  випустить  з  носика  пару
І  книгу  в  обгортці  цукеркою,  щоб    смакувать.

А  ще  б  запросить  на  побачення  бравого  клена,
Який  кавалером  долоню  мені  на  плече…
І  очі  ув  очі  –  смарагдові  в  темно-зелені…
У  вальсі  натхненно…  під  оплески  вітру.  А  ще

На  гойдалці  легко-дитинно  злітати  у  хмари,
І  вірити:  крила  не  тільки  в  сумних  журавлів…

А  десь  за  кущами  майбутнього  вже  [i]аватари[/i]
Готують  пастки  ,  щоб  ловить  парашутики  мрій…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589539
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Лина Лу

КАКОВ ОН - РАЙ?


Каков  он  -    Рай?  
                           В  сиянии  свечей
Горит  алтарь  во  славу...
                                             поруганье
Не  выключить,  восторгами  сознанье
Не  вычеркнуть  в  бездомности  ночей...

Каков  он  -  Рай?  
                             За  помыслами  свет,
Рождающийся  тенью  укоризны,
Сверкающий,не  гаснущий  до  тризны,
Души  твоей  на  склоне  юных  лет...

Каков  он  -  Рай?  
                                     Источник  и  тоска
За  прошлыми  забытыми?..
                                             не  вспомнишь,
Стигматами  пигментными  в  ладони  -  
Когтистая...  
             ей  не  достать...
                                         рука...

Каков  он    -  Рай?..
                                 Строка  тепло  струит,
И  омывает  вновь  больную  душу.
Он  рядом    мысленно,  великодушен,
И  его  лире  вновь  созвучен  ритм...
22.06.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589521
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


webber

Сон

.......Нас  с  тобой  накрыла  ночь.  Виден  только  лунный  свет.  Но  не  в  силах  он  помочь.  Для  тебя  найти  ответ........И  в  безмолвной  тишине.  Слышен  только  голос  твой.  И  не  знаю  как  же  мне.  Обсудить  свой  сон  с  тобой..........Когда  солнце  ляжет  спать.  Ночь  заглянет  в  каждый  дом.  Ты  приснишься  мне  опять.  Вот  и  снова  мы  вдвоём.......А  когда  придёт  рассвет.  Солнца  луч  разбудит  нас.  И  развеяв  сонный  бред.  Сон  исчезнет  в  тот  же  час.......  В  мыслях  целый  день  с  тобой.  Сердце  гложет  мне  любовь.  И  бегу  к  себе  домой.  Чтоб  увидеть  тебя  вновь.  Жду  я  ночь  теперь  опять.И  что  ты  придёшь  во  сне.  Я  хочу  тебя  обнять.  В  этой  лунной  тишине.........(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589497
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015


Лавинюкова Тетяна

В НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА

[b]В  НІЧ  НА  ІВАНА  КУПАЛА[/b]  (З  "Пісень  для  подруг  і  про  них")

В  ніч  на  Івана  Купала,
В  ніч  чарівну,  золоту
Зірку,  що  з  неба  упала,
Я  у  вінок  заплету.
І  мій  вінок  за  водою
Вдаль  понесе  течія.
Де  я  зустрінусь  з  тобою,
Вірна  любове  моя?

[i]Ватри  горять  на  берегах,
Дивляться  очі  в  очі,
Папороть-цвіт  в  темних  лісах
Квітне  цієї  ночі.
[/i]
В  чарах  магічної  ночі
Світять  купальські  вогні.
Де  ж  він  пливе,  мій  віночок,
Долю  шукає  мені?
За  голубим  перевалом
Хто  його  візьме  з  води?
Зірка,  що  з  неба  упала,
Вкаже  дорогу  сюди...


[i]Ватри  горять  на  берегах,
Дивляться  очі  в  очі,
Папороть-цвіт  в  темних  лісах
Квітне  цієї  ночі.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509545
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 24.06.2015


команданте Че

чорно-біле вино

якщо  б  квіти  згадали  своє  цвітіння
ми  могли  бути  разом
з  ними
якби  пригадали  своє
тоді  обплітаючи  серце  одним  лиш  поглядом
ніби  цупким  корінням
палко  б  всотували  соки  один  одного
і  навіть  земля  відчувала
непереборну  спрагу
здригаючись  од  того  з  якою  жагою  ми
п’єм

коли  дерева  знову  навчаться  дихати
теплим  вітром  який  більше  не  буде  таким
частим  гостем
по-справжньому  оголених
обіймів
тоді  можливо  я  пристосуюсь  до  життя
в  тобі
але  без  тебе
у  світі  якому  нічим  дихати
бо  надто  тісно
хоча  в  ньому  завжди  існувала  лише
ти
а  тепер  ще  й  досить  прохолодно
незважаючи  на  майже  літо
та  разом  із  тим
саме  тут  інколи  квіти  пригадують
своє  цвітіння
і  краплями  вологої  насолоди
від  свіжих  та  теплих  думок
насичують  землю  життям
тож  вона  на  якийсь  час  стає  для  всіх
небом

якби  ж  ми  згадали
своє.




*фоновая  композиция  –
Katatonia  «Sold  Heart»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569560
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 23.06.2015


команданте Че

ти дата моєї смерті

читаю  твої  повідомлення  на  ніч
як  вірші
а  твої  вірші  як  повідомлення
що  адресовані  лише  мені
дякую  тобі

дякую  кожного  разу
коли  вдається  заснути
із  твоїм  мовчанням
на  язику
бо  воно  відчувається  на  смак
паперовим  попелом
і  завжди  невеликою  відстанню
у  грудях

стало  трохи  легше
переносити  ночі
всередині
себе

але  твої  фотографії  старішають
раніше  за  тебе
і  чим  частіше  я  на  них  дивлюсь
тим  швидше  вони  втрачають
колір
тож  зараз  ти  чорно-біла
навіть  в  моїй  пам’яті

хоча  здається
що  все  було  вчора
сьогодні
кожної  ночі
|здається..|

та  від  того  чіткість  зображень
не  зникає
а  лише  посилюється
тому  я  мрію
|я  молюсь
я  благаю|
отримати  можливість  втратити
свій  внутрішній  зір
аби  знищити  всі  архіви
|твоєї  досконалості|
уявним  сліпим  вогнем
ненависті
та  гніву

разом  із  моєю  слабкістю
через  яку  колись  не  зміг  відмовитись
а  тепер  зарадити
саме  через  неї
|здається|
 
щоб  врешті  решт  здобути  здатність
втратити  тебе
один  раз
аби  більше  не  втрачати
|безкінечно|

бо  в  мені  нічого  не  лишилось
окрім  цілковитої  темряви
яка  трансформує  мене
і  з  часом  знищить
вона  цілком  створена  із  тебе
вона  отруює  думки  назавжди
і  поглинає  мене  кожної  секунди  дня
і  ночі
як  колись  це  робила
ти

ти  дата  моєї  смерті
але  в  цей  раз  я  сподіваюсь
покінчити  з  усім

раніше..






*фоновая  композиция  –
Ossadogva  «Prophesy»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427668
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 23.06.2015


команданте Че

аромат слов

мы  те  кто  не  оставляет  после  себя  ничего
кроме  слов  и  молчания
и  земля  белеет
и  вода  чернеет
когда  их  касается
мысль

достаточно  ли  крепка  круглосуточная  защита
от  этого  мира
задумываемся  ли  мы  над  тем
куда  ступить
если  позади  черная  пропасть
прошлого
а  впереди  такая  же  пропасть  будущего
прочны  ли  слова
стоящие  пред  тобой?

стоит  ли  думать  над  тем
куда  ступить
если  со  временем  тебя  всё  равно  поглотит
та  или  иная  пропасть
рано  или  поздно
и  абсолютно  нет  разницы
какая
и  не  важно  ступишь  ты
или  нет

наше  сердце  это  бомба  замедленного  действия
в  таком  случае  нужно  ли  имитировать
сердечную  активность
тем  самым  ускоряя  неизбежность
внутреннего  взрыва
с  одной  стороны  стимулирующего
к  созданию  новых  планет
вселенных
и  даже  параллельных  реальностей
с  другой  провоцирующего
уничтожение
столь  долго  с  усилием  и  трепетом
воссоздаваемого
действующего  микрокосма
в  основе  которого  лежат  руины
и  без  того  разрушенных
элементов  атмосферы
внутреннего

если  задуматься  над  большой  вероятностью
конца  света
становится  на  один  день  больше
а  это  целая  вечность
впереди
любое  же  ожидание  смерти
рождает  бесконечность
мыслей
о  скором  начале  конца
и  новой  страницы
на  которой  пишутся  слова
твоим  мелким  почерком
молчания
ведь  любая  смерть  созидает
вечность  во  тьме
вселенных
ибо  в  процессе  повторяющегося
взрыва
не  свет  рождает  тьму
а  тьма
свет


и  если  ты  не  ощутил  еще  настоящий  аромат
смерти
любви
и  слёз
значит  твои  слова  пока

не  расцвели.




*фоновая  композиция  –
Ulver  «Mother  of  mercy»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585155
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 23.06.2015


команданте Че

серцева недостатність

слухай  моє  мовчання  у  зворотному  напрямку
надто  чутно  як  хтось  умовляє  лишитись
хоча  б  до  весни
так  дерева  благають  не  йти
знов  і  знов
лишень  листя  вже  звикле  до  тих  умовлянь
ще  й  не  певен  ніхто  цього  разу
чи  прийде  весна  та
чи  зникла
а  як  дійде  чи  лишить  живими  по  собі
цього  разу  їм  сумно  як  нам
мабуть  щось  таки  знають

перестиглий  світанок  не  дивиться  в  очі  будинкам
ранок  не  розпочався  як  завше
із  сумом
ритуальним  прощанням
із  ніччю
замість  того  кінчається  день
закороткий  життям
заслабкий
і  сліпий  від  народження
замість  того
хто  вже  розпочав  безкінечний  процес
воскресінь
і  повернень  убивчих
думок
до  життя
врешті  решт  не  віднайдуть  спасіння
їм  світла  замало
щоб  разом  з  весною
прийти

тож  якщо  хтось  благає  тебе  повернутись
пам’ятай
як  вітер  мовчить
у  зворотному  напрямку
він  той  самий
або  ж  навіть  дужчий

ти  не  повертайся
кохана

|бо  я  вже  почав|
.




*фоновая  композиция  –
Linnés  Helvete  «Vittra»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584141
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 23.06.2015


stawitscky

Ховаєм у спогад

Ховаєм  у  спогад  життям  пошматовані  душі,
Шукаєм  розради,  якої  давно  там  нема,
І  знову  нас  манить  усмішкою  феї  грядуще  –
Оця  найчарівніша  і  найдавніша  з  оман.

І  все  ж    -  я  їй  гАряче  так  аплодую  –
Зневіра  давно  б  нам  до  неба  закрила  путі,
А  так  сподіваємось  –  раптом  і  рай  побудуєм,
І  прагнемо  щиро  і  неосудно  в  святі.

І  знову  незнане  нас  вабить  нестримно  до  себе
Й  снага  уливається  у  стужавіння  крила…
Як  нині  недоля  овид  занавісила  крепом!
А  ми  ще  затятіше  вірим  в  приреченість  зла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589326
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 23


89*  о  мудрости:  будь  же  счастлив.  и  –  живи!

Умный  –  всякий,  даже  тот,
Кто  за  дурака  слывет.
Ты  же,  мудрый,  стань  счастливым  –  
И  за  шейхом  смерть  придет!


90*  о  бессмертии:  твое  –  в  сыновьях

Раз  уж  ты  появился  на  свет  под  луной,
Посади  деревцо,  дом  для  счастья  построй.
Но  коль  хочешь  бессмертие  приобрести  –  
Ты  роди  сыновей,  чтоб  гордились  тобой.


91*  о  наследстве:  то  дорого,  что  создано  тобою

Жизнь  нас  учит  всему:  если  мудр  ты  умом,
Дом  сумеешь  купить,  иль  построить  свой  дом.  
Но  наследнику  будет  дороже,  что  создал
Отчим  сердцем,  любовью,  руками  ты  в  нем.


92*  о  мёде  ваших  слов:  глаголы-рифмы  вещие

А  вы  такими  для  меня  стихи  писали
Словами,  –  ангелы  слова  лишь  эти  знали!
Как,  их  читая,  хочется  влюбиться!
–  О  небеса,  ее  вы  мне  послали?!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589328
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015


Касьян Благоєв

Арабески, 22. Пророк кохання


85*  химерне  все.  і  лише  час  –  то  скарб  наш!

Такий  наш  світ  з  Начал,  такий  і  буде  він
До  тих  часів,  поки  все  не  перейде  в  тлін:
Ось  вознесе  тебе  на  трон  кохання  й  слави  –  
І  тут  же  відбере  під  похоронний  дзвін.


86*  дарувало  небо.  –  ні  собі,  ні  людям…

Як  хотів  я  бути  доль  і  щасть  пророком,
І  майбутнє  бачить  так,  як  небо  –  оком,
Подругам  і  друзям  дарувати  щастя  –  
Я,  пророк  кохання,  не  зробив  й  півкроку!


87*  найсолодша  із  таїн  ти.  чари  –  вуста  твої  й  очі!

Серед  друзів  магнітом  я  радості  був,
Серед  подруг  –  пророком  кохання  я  був,  
А  з’явилася  ти  –  всі  дари  розгубив  я,
Всі  премудрості  світу  у  мить  я  забув!


88*  цілував  твою  руку  –  і  бранцем  ставав  твого  серця!

А  росинка,  що  я  зцілував  із  руки  –  то  Земзема
Чудодійна  краплинка,  цінніша  отого  дирхема,
Що  мені  ти  дала,  заплативши  за  квіти  осінні,  –  
Ти  купила  не  квіти,  а  серце  розбите  Рустема*!
----
*  юний  герой  із  поеми  Фірдоусі  «Шахнаме»
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589325
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015


Бойчук Роман

ЗАРАЗ…

Заховалися  сни  десь  у  закутках  сонного  "вчора".
І  "сьогодні"  невзмозі  ніяк  їх  усіх  пригадати.
Прийде  ніч  і  воно  буде  знову  у  снах  тих  літати,
І  відійде  в  минулого  темну  й  холодну  комору.      

Наконечники  вій  все  нанизують    втому,  щоб  спати.
Не  тому,  що  «ніколи»  вривається  в  душу  думками,
А  тому,  щоби  вирію  тиші  торкнути  руками,
І,  немовби  «назавжди»,  покинути  стіни  кімнати.

Ну,  а  «завтра»  хто  зна  чи  зустріне  мене?  Чи  хто-небудь?..
То  насправді  –  пусте.  Ну  а  «зараз»  десь  там,  де  і  "вчора"...!
Оболонка  людська  надто  чиста  й  занадто  прозора,
Щоб  коли  захотіти  –  ходити,  літати  по  небу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589278
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015


Олекса Удайко

Я по́няв…

«Ти  по́няв?»  –    сантехнік  понуро  моргнув  
У  бік    ожило́го    сортиру:
Утричі  підняв  за  роботу  ціну́,
Неначе  на  газ  чи  квартиру…

«Ти  по́няв...»  –    промовив  старий  санітар
Й  підставив  кишеню…  «для  чаю»  
Та  скільки  ж  платні  тої  в  нього?..  Кошмар!
Цьому  я,  мабуть,  вибачаю…
 
«Ти  по́няв...»  –  так  нагло  бубнить  бюрократ
І  лізе  в  кишеню  клієнту…
А  той  заробляє,  мо’,  й  менше  в  стократ    –
Чиновник  не  впустить  моменту!
   
Але  як  хірург  вимага  кілька  «штук»,
Хоч  знає,  що  вмре  вже  бабуся,
Я  «по́няв»:  моєму  народу…  каюк!
Піду  і  натхненно…  нап'юся...  

15.05.2014

___________
*О,  цей  суржик!  Якби  ж  тільки  на  язиці  –  в  душі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499299
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 23.06.2015


гостя

Ну що тобі?…сестро?


А  що  тобі,  дівчинко?
Знову  чомусь  ти  сумна…
Зі  стін  Колізею  зухвало  сміються  химери…
Чому  дозволяєш?..  налила  б  тобі  я  вина...
Не  питимеш,  знаю,  
   із  грішного  мого  фужера…

Тому  –  відпусти…  
Хай  тужливо  заграє  Маестро…
Не  хочеш  вина,  то  візьми  оцих  стиглих  ожин
Із  наших  лісів…  пам’ятаєш?..  Ну  що  тобі?  Сестро?!...
До  тебе  я  -  росами…  
   травами…  диких  стежин…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589130
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015


Лина Лу

Я ЗАСТЫВАЮ


Я  застываю  холодом  зимнего  лета,
Снегом  на  листьях  зелени  изумрудной,
Плачет  прощальный  колокол...  безрассудный
Гомон  умолкнет,  памятью  тихо  воспетый.

Я  застываю  прошлым  безудержным  "здравствуй".
Видишь  сгорают,  не  зажженные  свечи...
Талой  водой  умоюсь,  будто  бы  легче,
Кто  она?..что  разделила,  сладостным  "властвуй..."

Я  застываю    каплей  кристаллов  хрустальных,
Чтобы  сверкая,  боли  не  дать  пролиться.
Осени  маем  не  стать,  не  возвратиться,
И  ни  к  чему  сожалений  звон  поминальный...
22.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589027
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015


Наталя Данилюк

Уяви…

[img]http://www.perticonespedizioni.com/sites/default/files/storia.png[/img]

Уяви:  шоста  ранку,  старий  допотопний  автобус,
Затягнувшись,  викашлює  дим,  торохтить  двигуном…
На  сидінні  потертому  ти,  ухопившись  за  спробу
Повернути  в  дитинство,  сидиш…  І  тобі  все  одно,
Що  позаду  лишається  червень,  міста  і  вокзали,
Недопита  і  вистигла  кава,  запилений  стіл,
І,  розсипані  стосами  крил,  перепрілі  журнали,
Між  якими  пожовклі  від  часу  конверти  листів…
Хай  воно  залишається  там,  під  печаткою  “завтра”  –
Ці  буденні  турботи,  ці  втрати  себе  в  суєті…
Із  рипучих  колонок  свідомість  загойдує  мантра  –
Призабутих  улюблених  треків  мотиви  прості…
У  закурених  вікнах  проскакують  слайди  пейзажів
І  засвідчує  небо  погожий  і  сонячний  день!
Так  комфортно  тобі  наодинці,  між  цих  антуражів,
Шурхотить,  мов  льодяники,  пам’ять  у  сховках  кишень…  
Перламутрові  трави  блищать,  наливаючись  сонцем,
Мандариновим  сяйвом  запалює  ранок  зеніт…
Не  повіриш,  та  всі  ми,  дорослі,  плекаємо  схрон  цей,
У  якому  захований  чистий  незайманий  світ.
В  кріогенній  посудині,  в  ампулі,  ніби  чар-зілля,
Має  кожен  галактику  власну.  І  в  обраний  час,
Коли  хвилею  теплою,  наче  хмільне  божевілля,
Ностальгія  накриє,  втікаємо  далі  від  мас…
І,  впіймавши  автобус,  тримаємо  курс  у  минуле,
Де  у  кожного  стільки  щасливих  простих  таємниць!
І  руйнуються  відстані,  з  гуркотом  падають  мури,
Коли  Вічність  вливається  в  ґудзики  наших  зіниць…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589075
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 15


57*  о  вечных  вопросах  и  юдоли  нашей
   (ты  поставил  ответ  –  и  поныне  в  вопросы  бодаемся…  по  стиху  В.В-го)

А  мы,  "поставив  каверзный  ответ",  
В  стихах  находим  "нужные  вопросы"    –  
И  игнорируем,  что  доля  смотрит  косо,
Да  что  в  руках  ее  играет  плеть...


58*  холодно  от  слов  твоих,  холодно…

Что-то  стало  стеной,  что-то  делит  бесстрастно...  
Между  мной  и  тобой  исчезает  тепло.  
И  я  чувствую  всем  существом:  там  опасность,
Там  над  пропастью  лжи  легкий  наст  намело…


59*  твоим  глазам  в  том  старом  доме

Когда  вернешься  ты  в  больной  мой  дом,
Где  немы  сердце,  мысли,  стены,  звуки,  
Вдруг  волшебство  любви  проснется  в  нем  –  
И  жизнь  вдохнут  глаза  твои  и  руки!


60*  R.  –  не  суди,  не  молчи,  не  наказывай!
     ("не  бывает  счастья  в  клетке  золотой…")

Я  побоюсь  открыть  глаза,  я  так  боюсь          
Увидеть  вновь  в  твоих  зрачках  немую  грусть,
Понять,  что  в  клетке  золотой  не  счастья  птицу  –  
Держу  я  сердце  той,  которой  не  добиться…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588938
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 14

(очі  в  очі...)

**  грала  скрипка,  щастя  обіцяла…
     

Я  побоюся  глянуть  в  очі…  Ах,  як  жаль:
Вже  вкотре  бачу  смутку  ніч,  німу  печаль
В  твоїх  очах!  Я  обіцяв  їм  дні  казкові
І  як  щасливими  зроблю.  –  Журби  скрипаль!..


**  сенсу  нема  у  вертаннях.  –  а  серцю  все  мариться  свято!

Даремно  так  легко  тебе  відпускав  я  на  волю.
Дарма  розбивали  ту  чашу  кохання,  дарма!  –  
Нема  вороття!  І  шляхів  у  вчорашнє  нема.
І  відблиск  кохання  останній  –  в  очах  мого  болю…


**  після  зради  моєї…

Росою  щастя  забринить  сльоза,
Така  гірка,  від  каяття  німого,        
Коли    приймеш  таїну  вчинку  мого
І  скажеш:  «Так!  Не  пам’ятаю  зла…»
*
Росою  счастья  упадет  слеза,
Твоя  слеза,  горчившая  так  долго,
Когда  ты  приподнимешь  тайны  полог,
Обняв,  шепнешь:  «Да!  Я  не  помню  зла…»


**  дарувало  житя  –  й  забирало:  то  втіху,  то  сльози…
       (зі  сповідей-зінань  її...)

«Що  ж,  нехай  я  обманута  долею,  навчена  зрадою  –  
Так  написано  тим  в  книгах  доль,  хто  шукав  щастя  в  ствіті  й  кохав  –    
Я  спокійна,  Всевишній,  щаслива  –  мені  Ти  розрадою
Дав  дітей  і  онуків  тепло,  і  як  втіху  –  кохання  послав».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588921
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


ptaha

Людина-глечик

Людина-глечик  рідко  знає  міру:
Якщо  ув  омут  –  до  самого  дна,
У  суперечках  –  щоби  з  рота  піна,
А  море  до  колін  –  не  глибина.

Забув  Господь  позначити  екватор,
Аби  не  запливала  за  буйки  –  
Людина-глечик,  загубивши  лаги*,
Летить  у  безвість.  Часто  –  на  друзки.

_______________________
*Лаг  -  прилад,  призначений  для  вимірювання  швидкості  судна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588856
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


Процак Наталя

В полоні літньої краси…

Духмяним  цвітом  встелена  стежина
До  батьківського  саду  в  літню  пору
В  повітрі  пахне  терпкістю  ожина
А  небо  манить  очі  вгору...вгору...

Малює  літо  сонячно,  барвисто
Пастеллю  краєвиди  і  простори
І  засмакує  вишнями  дитинство
Відновлюючи  в  пам'яті  узори.

Високі  трави  розцілують  ноги
По  них  я  побреду,  мов  оп'яніла
І  поглядом  шукатиму  пороги
В  котрих  ми  ще  малечею  буйніли.

Там  вітер  старим  віттям  захитає
Приспить  на  каруселі  дике  птаство
За  хмарами  десь  нічка  позіхає
Ховаючи  від  всіх  столике  царство

Знов  хмільно  засмакує  тихий  вечір
Розчиниться    душею  в  краплях,  лячно
Туманом  розлягаючись  на  плечі
Засне  усе  так  легко    й  необачно

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588872
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


stawitscky

Я втікаю від неї


Я  втікаю  від  неї  у  затишну  мушлю  свою
Я  її  оминаю,  дібравшись  до  крайньої  хати,
Я  її  потішаю  –  куди  вже  тому  солов’ю,
Я  благаю  святих  геть  подалі  її  заховати.

А  вона  невідступно,  прицільно  за  мною  іде,
А  за  нею  надії,  мов  квіти  ізрізані  сохнуть
Ця  безумна  й  оманна  планета  нелюдо-людей
Ця  космічно-розхристана  й  оскаженіла  епоха.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588793
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


stawitscky

Злива цілунків

Злива  цілунків  у  ніч  горобину
Диво-вогнем
Пульсу  шаленому  годі  зупину
Все  навзаєм
Хвилі  гойдають  у  дикому  танці
Море  без  дна
Час  зупинився  над  ложем  коханців
Заздрити  нам.

Хай  лебедіють  медові  світанки
І  вечори
Випить  жагу  твою  всю  до  останку
Й  благословить
Кожну  хвилину  твойого  полону
Серця  єлей
Наших  цілунків  визрілі  грона,
І  апогей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588792
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


Богданочка

Заходь у гості!

Заходь  у  гості!  -  
сонцю  я  гукну,
відкинувши  мереживо  
фіранки.
Немов  дитя,  -  
замріяно  зітхну,
утіливши  в  реальність  
забаганки.

Духмяна  кава,-
звабою  хмільною,
мене  у  піднебесся  
підійме...
Грайливо  чашку
розмалює  хною,
і  спокоєм  дбайливо
обійме.

Допоки  фарфор
грітиме  долоні  -
заплющу  очі,
слухаючи  тишу.
І  думи  відпущу:
гіркі,  солоні...
Медові  лиш,  -
у  мить  ось  цю,  -  залишу.

Собі  дозволю  -
щастячком  барвистим
убратись  зранку
з  голови  до  ніг.
А  сонечко,  -
клубочком  золотистим,  -
вже  прикотилось  
прямо  на  поріг!

                                                                               16.02.15.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560188
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 21.06.2015


Сокольник

Ще кохай!. .

Ще  кохай  мене!  Ще  кохай,
Поки  небо  покрили  зорі!
Не  віддай  мене!  Не  віддай
На  перчено-  самотнє  горе.

Поки  час  іще,  поки  час
Наш  не  вийшов-  цілуй,  кохана!..
Поміж  нас  уже,  поміж  нас
Причаїлась  розлуки  рана...

Забери  мене,  забери!..
Зацілуй,  закохай  до  ранку!
До  зорі  кохай,  до  зорі,
До  світання,  як  до  останку.

Тож  візьми  мене,  тож  візьми,
Закохай  у  шаленстві  ночі!..
Що  в  коханні  не  вічні  ми-
Серце  вірити  все  не  хоче...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505442
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 21.06.2015


Микола Карпець))

«Качели»

Увидел  вот  эту  картинку...душа  ушла  в  пятки)))  Решил  отреагировать  вот  такими  строчками)))
[b]  «Качели»[/b]
[color="#0a07d9"][b][i]Мы  качались  на  качелях
Выше  нас  –  лишь  только  тучи
Под  ногами  –  земля  в  елях
В  лета,  солнца  акварелях
И  кузнечиков  свирелях
Не  найдёте  нигде  лучше

Ты  летишь  ракетой  к  солнцу
Душа  в  пятках,  хоть  и  в  теле
Неужели  в  самом  деле
Прикоснешься  к  его  донцу

Вниз  скользишь  ты,  парашютом
И  обратно,  ввысь  ты,  к  свету
По  изведанным  маршрутам
В  волосах  гуляет  ветер

На  щеках  застыл  румянец
В  волосах  гуляет  ветер
Исполняя  странный  танец
Так  с  утра,  по  самый  вечер
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*20.06.15*  ID:  №  588741

[/i]
 [/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588741
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2015


webber

Призрак любви

...Призрак  любви  бесследно  исчез.  Изранив  и  так  ранимую  душу.  Оставив  мираж  и  на  сердце  порез...Разбудив  холодную  стужу........(webber)
03.12.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588722
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015


Касьян Благоєв

Катрени, 53. Іронія віку…


**  у  весни  і  в  осені  знак  один:  кохання!

Так  хотілося  мені  весняної  дівчини,
Молодої,  чарівної,  ніжної!..  Засвідчити
Мушу,  друзі,  перед  вами,  майте  лиш  терпіння:
І  зустрів  –  і  зізнаюся:  покохав…  осінню!  


**  думаєш:  від  розуму!  а  то  примхи  років…  

Гей  ви,  час,  і  роки,  о  премудрість  розквітла!..
І  ти  в  дзеркалі  бачиш:  іде
Вище  й  вище  чоло  твоє  розумом  світле!
(Ні,  то  лисина  наступ  веде…)


**  а  між  нами  роки,  а  ці  очі  заманюють  в  прірву...

Хай  же  сум  цих  років  нас  обох  омине.
Доле,  дай  ще  з  кохання  криниці  напитись:
       Двох  чарівних  вуглинок  темниця
       Кличе-манить  в  неволю  мене!


**  два  рази  в  річку  не  ввійти?..

О  пристрасті  вогонь:  як,  мила,  в  унісон
Було  кохатись  –  як  співать  устам…
–  Давай  ілюзію  ще  подаруєм  душам*:    
Повернемось  у  той  солодкий  сон!
----
*  для  ревних  прихильників  ритміки  і  "правильності"  наголосів:  
то  не  помилка,  то  задумка  автора.  (а  він  –  стовідсотковий  графоман,  
стилістики  мови  не  знає,  а  таким  самовпевненим  бовдурам  
все  дозволено!).  та  й  кажуть,  прийом  поетичний  такий  існує
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588624
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 12


**  на  порозі  осені,  в  подиху  вітрів…

Я  вірив:  ти  повернешся  із  вітром
В  мій  дім,  коли  останній  подих  літа
Ще  буде  двір  цей,  дім  і  серце  гріти,
А  осінь  барви  підбирати  для  палітри.


**  почуємо  музику  ночі?..

...  і  сподіваннями  втішав  наївне  серце:
Ти  доторкнешся  до  цих  днів  шаленства  вітром,
Щоку  неголену  попестиш,  щастя  світлом
Осяєш  долю  нам,  зіграєш  ночі  скерцо!


**  я  і  серце...  і  та,  що  любила

Як  же  це  трапилось:  серед  подій,  серед  літ,
Серед  людей  я  сліди  відшукав  твої  знову:  
Не  обривався  ніяк  літ  фатальних  політ  –  
Час,  ворог-друг,  затівав  проти  нас  нову  змову…


*  заглядає  місяць  в  очі  спогадом  про  тебе…

Ніч  із  самотністю  –  знову  мої  співрозмовники.
Дім,  де  тобою  ще  дихає  все,  жде  і  світиться,
Постіль  пом’ята…  зігріта  коханням  любовників…    
Пристрасть  лукава  тебе  не  замінить,  мій  місяцю!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588610
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 20.06.2015


Любов Ігнатова

Не відпусти

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти,  
Бо  я  впаду  під  ноги  людостаду...  
Попереду  у  нас  -  місток  хисткий,  
Та  спалені  дороги  -  вже  позаду...  

Не  відпусти...  Не  рви  тоненьку  нить  -  
Вона  з  клубочка  діви  -  Аріадни...  
Відчуй  всім  серцем  цю  тендітну  мить  :
Початок  -  це  і  просто,  й  дуже  складно...  

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти,  
Не  дай  згубити  відчуття  надії...  
Кидає  осінь  звОхрені  листи,  
Де  я  писала  сни  -  дівочі  мрії...  

Не  відпусти...  Тримай  мене  міцніш  -  
Бо  кожен  крок  -  Русалоччина  мука...  
Та  поцілунок  зболений  -  п'янкіш,  
А  шепіт  ніжний  -  наймиліші  звуки...  

Тримай  мене  за  руку  -  не  пусти!  
Вона  в  твоїй  долоні  пташенятком  
Потроху  забува  свої  хрести  
І  починає  вірити...  спочатку...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588451
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


Олекса Удайко

ПОЛУНИЧНЕ ЕСЕ

   [b]  [i]tth  [/i]      [/b]

               [i]Полуницею  пахне  сполоханий    
               щебетом  ранок…
                                                                     [b]Ірина  Кохан

[youtube]https://youtu.be/0_UdH4m3YoA[/youtube]
[color="#ff0000"]Шаріються  че́́рвнем  
                                                         в  саду  полуниці,
Іскриться    на  сонці  багряне  руно,
Привітно  блищить,    
                                                       мов  вода    у  криниці,
Цнотою  і  свіжістю  вабить  воно…


Над  ними  схилися...  
                                                           сонно  орхідні:
Каланти,  ванілі,  пурпурність  лілей…
Вони  розімліли...  
                                                     в  жазі  необхідній  –  
Барша́ном  пелюсток  вітають  людей…


Та  ось  господиня  
                                                       вже  рве  полуниці…
Й  до  хати  піднесено-гордо  несе,
Хлюпочеться  сік,  
                                                   мов  вода  у  криниці,  
І  пестує  зір…  полуничне  есе.


Та  ягода  рання...  
                                                   уяву  марудить,
Ніщо  не  хвилює  нас  так  із  уяв!
Фантазії  в  нас  і  розбурхує,    
                                                                               й  будить…
Не  згаку*    ж  в  природі  є  Нав…    
Та  ще  й  Яв.  


І  певно  –  період  масний,      
                                                                           полуничний  
У  пам’ять  згрубілу  у  нас  запада
Й  тече  поміж  пальців,  як  казка...    
Як  вічність,

Як    
           свіжа  
                                 кринична
                                                                 студена  
                                                                                             вода…[/color]
[/b]
18.06.  2015
_________
*Не  дарма  (рідко  вживане).
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588148
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


stawitscky

Я на кордонах власних почуттів

Я  на  кордонах  власних  почуттів
Поставив  вежі.
За  ними  завше,  нині  -    й  поготів
Так  важко  встежить!

Здавалось  би  –  чому  уже  палать?  –
Весняні  лишки…
Вони  ж  про  це  не  хочуть  навіть  знать,
Не  просять  знижки.

І  рвуть  вуздечки  коні  вороні,
З  розгону  –  в  безвість.
Немовби  що  пороблено  мені,
Мов  нетверезий.

Тому  прошу-благаю  вартових,
Отих  –  на  вежах:
Вартуйте  пильно,  поки  я  живий  –
Боюсь  пожежі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588213
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 19.06.2015


stawitscky

І прийде час…


І  прийде  час.  Тривоги  і  жалі
Нашу  снагу  до  дна  самого  вип’ють.
І  ми  із  вами  мимоволі  звикнем,
Що  все  навколо  –  метушня  і  тлін.

Що  жити  треба  нині  і  отут,
І  що  своя  сорочка,  безумовно,  ближче,
Що  в  еннім  місці  персональний  прищик
Дорожчий  всіх  заявлених  валют.

А  потім  ревно  порати  грядки
І  лаяти  всуціль  чергову  владу,
Виборювать  на  кухні  вкотре  правду,
Не  трясучись  нутром  ні  перед  ким.

А  їм  і  треба  –  нашим  чоловим,
Що  звикли  совість  на  кишені  мірять:
Залити  сала  трударям  за  шкіру
І  –  щоб  не  піднімали  голови.

Ідем,  сопем  –  на  бійню  череда…
А  що  дітей  чекає  і  онуків?
Чи  маєм  право  опускати  руки
В  надії  на  сакральне:  «Аз  воздам!»

Нам  би  громаду  вічем  об’єднать,
Здійняти  дух  і  випростати  спину!
А  ні  –  забудьмо,  що  то  –  Україна,
І  –  нумо  знов  світами  бомжувать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588401
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015


webber

Между строк

..........Чтоб  насладиться  истинною  глубиной  стиха.  Не  надо  вчитываться  строчка  в  строчку.....  Ведь  стих,  как  наша  жизнь,  не  без  греха.  Весь  из  ухабов  и  комочков.  Нет...  Я  не  учу  вас,о  помилуй  Бог.  И  не  преподаю  для  вас  урок.....Читайте  стих,  за  слогом  слог.  Но  также  и  читайте  между  строк............(webber)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587906
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Олекса Удайко

ЧУТТЯ ВІКУ НЕ МАЮТЬ

                                                               [i]  NNnn[/i]
[youtube]https://youtu.be/xviP-AinkgA[/youtube]
[b][i][color="#750202"]Ти  питаєшся,  скільки  мені?
Не  питай,  бо  я  й  сам  не  знаю.
Пробудись  у  моєму  вогні,
Доторкнись  до  раю!

Станеш  танути  –  тихо  скажи:
Поведу  у  едем  пещо́ти.
На  краєчку  тієї  межі
Що  робитимеш?..  що  ти?

Від  розбурхань  твоїх  у  мені
Стане  серце  нараз  слухняним,
Й  колорит  мій,  неначе  у  сні,
І  міцним,  і  духмяним…

Й  злетимо  ми  розкрилено  ввись
У  нові  –  на  кону  –  висоти:
Ти  дозволь…  допусти…  й  подивись,
Своїм  серцем  усотуй!

Чи  спитаєшся,  скільки  мені,
Коли  звідаєш  раю?  –
На  баскому  –  не  вечір!  –  коні
Чуття  віку  не  мають…[/color][/i][/b]

[i]1.04.2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571321
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 16.06.2015


Олекса Удайко

СОЛОВЕЙ – СПОКУСНИК

       [b]  [i]tth[/i][/b]
[i]          Сміються,  плачуть  солов'ї  
         І  б'ють  піснями  в  груди:  
         Цілуй,  цілуй,  цілуй  її,  -  
         Знов  молодість  не  буде!
         
         ***
         Солов'єва    пісня    ллється,    
         Розливається    в    низах,    
         Соловей    лящить,    сміється…    
         Наче…    тоне    у    сльозах.    
                                       Олександр  Олесь
[youtube]https://youtu.be/Q0Mgn1vgceo[/youtube]
[b][color="#5100ff"]Ось  ліс…  Галявина…  Удвох…
Милуються  довкіллям…
Ялина…  Явір…  Стовбур    всох,
Як  розум  –  на  дозвіллі…

Плече-в-плече,  рука-в-руці…
І  вдих,  і  видих  –  разом…
Чому  ж  серця  в  мовчанні  ці  –  
Не  гомонять  наразі?..

Про  се,  про  те…  Не  про  любов…
Так...  Обмін  відчуттями…
Бо  від  земних  отих  турбот,
Ще  не  прийшли  до  тями,

Що  в  світі  тут  вони  одні,
Що  вколо  все  буяє…
Що  почуття  оті  на  дні
Шамо́тять  їм  уяву…  

…Та  ось  у  вітах  перший  “тьох”,
Мов  юності  відлуння…
І  тут  серця  збудились  –  “ох”…
І  рухнула,  мов  клуня

Стара,  гарба  земних  негод…
І  радість  “ох”  сказала
І  завела  у  них  той  код,
Де  юність  не  зів’яла…

…Та  так  вторили  солов’ю,
Що  той  уже  й  стомився…

…Кохані  впали  в  дежавю,
А  “тьох”…  в  сльозах  втопився.[/color]
[/b]
07.05.15
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579602
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 16.06.2015


Лина Лу

ЛУННЫЕ СЛЕЗЫ

Мне  б  упиться  не  зноем,  а  жажду  слезою  залить,
Задыхаясь,  не  видеть,  полночного  неба  корветы.
Миражи  ухмыляясь,  сиянием  полуодеты,
Бередят  темной  ночью,  бросая  лишь  лунную  нить...

Мне  б  упиться  не  гарью,  -  прохладой  весеннего  дня,
Но  в  июле,  за  дымной  завесой,  клубятся    пожары.
А  в  душе  темной  тучей,  взрываются  гневом  кошмары,
Созерцая  не  свет,  только  трепетный  отблеск  огня...

Мне  б  упиться  не  мраком,  а    свежестью  летнего  сна,
Чтобы  плакали  птицы  от  счастья,    рассветы  встречая.
Ароматы  лесные  вдыхать,  а  цветы  иван-чая,
Мне  б  в  охапки  собрать,  чтоб  зарю  провожать  у  окна.

Мне  б  упиться  не  болью,    улыбкою  теплой  такой,
Не  дрожать  в  безысходности,  странное  слово  услышав...
Только  ночь,  насмехаясь,  танцует  лезгинку  на  крыше,
Когда    лунные  слезы  Селена  роняет  порой...
15.06.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587789
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015


Анатолій В.

Змінити світ…

Під  тягарем  гріхів  людських
Убік  схилилася  земля,
Втонула  серед  душ  слизьких
І  хоче  все  почать  з  нуля.
Уже  хитається  й  скрипить
Іржава  стомленая  вісь,
І  не  вперед  земля  летить,
А  швидко  котиться  униз.
І  відлік  часу  вже  назад,
І  шлях  вже  добіга  кінця,
А  в  наших  душах  маскарад  -
Одні  лиш  маски  без  лиця:
Всі  повні  чванства  і  пихи,
Сховались  в  коконах  брехні
І  дивляться  на  всі  гріхи
Крізь  окуляри  захисні.
Я  сам,  скажу,  не  без  гріха
(Хто  не  грішив  із  нас  хоч  раз?),
Та  в  моїм  серці  є  жага
На  світ  поглянуть  без  прикрас!
Пізнати  істину  просту,
Просту,  але  таку  вагому:
Нести  між  люди  доброту,
Та  перш  змінитися  самому!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587767
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015


Наталя Данилюк

Бувають люди…

Кожна  душа  –  то  чийсь  особистий  острів,
Б’ються  об  нього  зради,  образи  й  лють.
Знаєш,  бувають  люди,  як  стріли,  гострі:
Вразять  тебе  у  серце  і  просто  вб’ють!..

Що  тобі  хтось,  далекий  і  невловимий?
Що  вас  єднає  в  морі  мільйонів  душ?
Просто  живи,  вплітаючи  дні  у  рими  –
Так,  як  раніше,  зболеного  не  руш!

Буде  тобі  пекти  і  колоти  груди,
Будуть  жалі  дурманити,  мов  абсент…
Знаєш,  бувають  справді  огненні  люди:
Іскру  черкне́ш  –  і  вигорить  все  ущент!

Попіл  собі  залишиш,  вогнем  налитий,
Буде  тобі  ятрити  старі  рубці…
Боже,  хіба  життя  не  навчає  жити?
Вкотре  з  дороги  сходжу  на  манівці.

Знову  тривожу  давні  забуті  рани,
Лихо  мені  показує  свій  оскал…
Знаєш,  бувають  люди,  мов  океани:
Кинь  камінець  –  і  збуриш  дев’ятий  вал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587606
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015


Андрій Тофан

Є вірші — крила

[color="#262bd1"]
                                                               Є  вірші  –  квіти.  
                                                               Вірші  –  дуби.  
                                                               Є  іграшки  –  вірші.  
                                                               Є  рани.  
                                                               Є  повелителі  і  раби.  
                                                               І  вірші  є  –  каторжани.
                                                               Крізь  мури  в'язниць,
                                                               по  тернях  лихоліть  –
                                                               ідуть,  ідуть  по  етапу  століть...
             
                                                                 Ліна  Василівна  Костенко[/color]
                 [color="#19731e"]                
                     ***

Є  ві́рші  —  крила,
Й  ві́рші  —  громовиці,
І  є  такі,  що  зні́жують  вуста…
Та  по́ки  людям  не  даси  по  пиці
Для  них  уся  поезія  —  пуста.
Замало  ж  просто  знати  алфавіти.
Вірші  —  плоди  без  соку  й  м'якуша́,
Вони  живі,  їх  треба  розуміти,
Бо  між  рядків  ховається  душа…
Вони  уміють  і  насупить  брови,
І  вмитися  холодними  слізьми…
Є  вірші  —  гімни,  й  вірші  —  пустослови,
Усе  так  само,  як  і  між  людьми.

11.07.2014  р.                                А.  І.  Тофан
[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587514
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015


Касьян Благоєв

Катрени, 52. Між життям – небуття


**  знай:  колись  перестанеш  тут  бути…

В  час,  коли  ти  у  світ  увійшов  –  і  твій  світ  народився.
Був  розстелений  шовк  оцих  трав,  і  з’явилися  зорі  й  туман,
І  засіялись  квіти  тобі,  і  стежки  твої  в  зелень  вдяглися,
Народилося  щастя.  І  смерть.  –  Та  що  все  перетворить  в  обман.


**  …  і  будуть  закриті  здивовані  очі  поета

Чого  б  не  досяг  у  житті,  у  кар’єрі,  у  слові,
На  день  твій  останній  це  все  аргументом  не  буде  –  
Лише  твої  діти,  яких  народив  від  любові,
Та  крихти  добра,  щиро  роздані  дням,  світу,  людям.


**  хай  очі  в  колір  неба  повняться  любов’ю  

Смерть  за  кожним  прийде  –  не  відкупишся,  не  вмилостивиш.
Та  допоки  ти  тут  –  кожну  мить  оціни  й  полюби,
І  красу  на  обличчях,  і  квітку  просту  –  і  предивну!
І  листочок  кленовий,  і  погляд  очей  голубих!


**  не  ставай  на  змагання  із  Часом  –  бо  всі  вже  програли

Не  марнуй  час  життя  –  бо  тобі  під  цим  небом  не  вічно
Споглядати  безхмарно  за  щастям,  хто  поруч  з  тобою.  
Не  зупиниш  ти  Час,  і  спливе  так  весна  за  весною  –  
Ранки  юності  швидко  замінить  він  смутком  і  ніччю…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587506
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015


Олекса Удайко

ТИХИЙ ХУТІР

                                         [i]Куди  йдемо,  братове?..
                                         Благовіщення...[/i]

[b][i][color="#ff5900"]О,  як  обрид  скрипучий  галас  вулиць,
Свавілля  рейок  –  гільйоти́н  метро!..
До  тиші  з  болем  мрійно  я  приту́люсь:
Шукаю  спокій  і  сюжети  про

Сільську  ідилію,  де  солов’ї  і  жаби
Хорали  в  ніч  на  всі  лади  ведуть...
Там  заспівав  натхненно  з  ними  й  я  би,
Аби  той  спів  проклав  до  раю  путь…

Аби  в  гармонії  народжувались  діти,
Аби  лилася  солодкість  пісень…
Аби  було  де  душам  грішним  дітись,
Аби  був  мед  в  житті  –  і  ніч,  і  день!

Відтак  і  мрію…  щось  про  тихий  хутір,
Де  –  бджілки  лиш  та  вільні  козаки́…
Де  б  не  чували,  що  воно  є  “путін”,
Де  б  все  було  стеменно...  навпаки.

А  ще...  щоб  нас  турботливо  коза́чки
Чекали  з  поля  у  вечірній  млі…
Щоб  у  душі  росли  святі  заначки
Про  рід  людський,  квітучий  рай  Землі.

І  вірю  я,  що  там,  де  тихий  хутір,
Козачка  Та...  чекає  вже  й  мене…
Нехай  звучить  пророцтво  надто  круто,
Та  доля  та  поета  не  мине.

Бо  знаю  певно,  що  комусь  в  пригоді
Я  стану  ще,  хоча  уже  –  роки́…
Неда́рма  ж  бо  козацької  породи
Й  родився  в  плавнях  Удаю-ріки![/color][/b]

07.04.2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572552
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 14.06.2015


ptaha

Одетта

За  картиною  К.Роландо

[img]https://cs7061.vk.me/c7008/v7008652/d609/Da8vjhjLNgc.jpg[/img]

[youtube]https://youtu.be/1NHKbfeZ-Xk?t=1167[/youtube]

Ти  знову  тут  наглядачем  з  небес.
А  я  щоніч  своє  втрачаю  пір’я
Між  лебедів  на  озері  чудес,
Що  бас-ключами  вигинають  шиї.

Сигара  ночі.  Попелу  зірки.
Але  даремно  ти  чекаєш  згоди…
В  мені  живі  живуть  іще  струмки,
І  весь  мій  біль  –  на  дно,  мов  камінь  в  воду…

Несила  стане  –  я  відкрию  шлюз
І  випущу  по  хвилях  із  полону
Душі  своєї  лебединий  блюз,
Який  співають  крила  саксофону.

І  ти  розтанеш,  змучено-блідий,
Сигара-ніч  ясний  запалить  ранок…
Лишу  росою  блюзові  сліди
У  ритмі  шаффл.  Впізнай  мене,  коханий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587165
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 13.06.2015


Любов Ігнатова

Холодне літо

У  кошиках  ромашок  стигне  літо...  
Чому  ж  тоді  так  холодно  мені,  
І  дощосльози  залишає  вітер  
На  підвіконні,  на  моїм  вікні?  

У  полуницях  рум'яніє  ранок,  
Мережать  ластівкИ  примхливу  даль...  
Чому  ж  мені  дістались  на  сніданок  
Солоні  краплі  і  гірка  печаль?..  

Поля  лоскочуть  небо  колосками,  
Лелеки  цибатІють  у  гнізді...  
А  я  кариатидою,  руками,  
Тримаю  Всесвіт  в  лихоманці  днів...  

Летить  над  світом  літечко,  співає,  
Леліє  -  пестить  вишнями  сади...  
А  в  мене  пересохшим  водограєм  
Лишились  рим  потріскані  сліди...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586656
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 13.06.2015


Любов Ігнатова

За місяцем….

Отак  іти  за  місяцем  у  безвість,  
Сховавши  душу  за  тугий  замок,  
Вростаючи  свідомістю  в  безмежність,  
Де  сліз  нема,  ні  болю,  ні  думок...  

Вінок  із  будяків  з  чола  здійнявши,  
У  плащаницю  загорнувши  сміх,  
Сузір'ям  стати  (хоч  дрібним)  назавше...  
Та  тягне  в  баговиння  Єви  гріх...  

І  засихає  вкотре  сіль  на  віях...  
Чи  є  мета  в  розлуки  -  вища  суть?  
Я  алгоритм  життя  не  розумію  -  
Та  чи  дано  комусь  його  збагнуть?..

...Ця  ніч  на  двох  -  в  ній  тільки  я  і  місяць  ...  
Отак  би  йти  за  ним  у  небуття..    
Мій  поводирю  світлий,  ти  не  смійся  -  
Я  нерозумне  і  сліпе  дитя...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 13.06.2015


посполитий

О, ЯНГОЛЕ…

Щиро  вдячний  Залюбленій  у  світ,  яка  своєю  поезією  "Безкрила"  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586710
підштовхнула  мене  до  написання    твору
Цей  твір  -  поетична  варіація  за  мотивами  новели  "  КРИЛА"  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583975

Дуже  дорогій  мені  людині  присвячую




О,  янголе,  чому  ти  засміявся,
Коли  мене  побачив  на  колінах?
Чи  думав,  я  покаятись  збирався
У  дійсних  та  придуманих  провинах?

Ні,  янголе,  я  каятись  не  буду…  
Те  каяття…  чи  так  воно  потрібне???
Словами  здерти  рУбище  із  бруду  ???
Це,  херувиме,  виглядає  дрібно…

Я  на  колінах…  скорчений  від  болю…
Мої  долоні  –  то  кривава  вата…
А  спину  вигнуло  загрозливо  дугою…
Там  скоро  будуть…крила  проростАти…

Ні,  янголе,  вони  не  ті,  що  в  тебе,
Сліпучо  –  білі,  з  ніжним  ореолом…
А  інші…  мов  шматки  нічного  неба,
Моєї  крові  зрошені  розсолом…

Ті  крила  проросли  собі  з  любові,
В’їдались  в  мозок,  проростАли  в  серце…
Стискали  душу,  мов  гілки  тернові…
Мене  вбивали  божевільним  скерцо…

То  й  що  з  того,  що  чорні?  Що  вбивають?
Коли  любив  –  не  страшно  помирати…
Банально,  правда???    Крил  не  вибирають,
Які  на  колір…  Бо  хотять  літати…

Тобі  цікаво,  янголе,  що  далі?
Як  моє  тіло  пошматують  крила
Побачити?  Та  зникнути  в  астралі…
А  потім…  потім  заздрити  безсило…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586877
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 12.06.2015


Любомир Гардецький

ЖИТА ЖИТТЯ

ЖИТА    ЖИТТЯ

Я  б  так  хотів,  щоб  хтось  скуйовдив  
                                                 вже  моє  волосся
Ми  в  полі.  Лише  вдвох.  Жита.
                                   Довкола  лиш  колосся
Жита…  Ми  серед  житa…  Та  життя
                                                                               минає
Але  тебе,  єдиної  моєї,  все  немає…    
…………………………………  ………............
Поєднання  життів…  Жита  колосся
І  на  плечі  моїм  твоє  розпущене  
                                                                         волосся
Ти  поруч…  Теж  розпущена  до
                                                                             краю…
Тебе  любив.  Кохаю.  І,  нарешті,  
                                                                                 маю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586760
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 11.06.2015


Процак Наталя

СЕРЦЕбиття….

Я  подарую  тобі  мить  кохання
Тонку  стеблину  сильних  відчуттів
Жадану  мить  солодких  відкриттів
Нестримне  для  обох,  сердець  єднання...

Звабливо-ніжний  аромат  двох  тіл
Розбавить  ніч  відтінком  прохолоди
Ми  піддамось  спокусі  насолоди
І  почуття  візьме  нас  під  приціл...

Торкання  уст...гарячий  подих  в  скроні
Легке  тремтіння  хвилями  по  шкірі
Покірливо  в  мовчанні  і  довірі
Себе  я  віддаю  в  твої  долоні...

Сплетіння  душ  у  неповторнім  танці
Коли  усі  слова  -  пустії    звуки
Коли  у  крила  проростають  руки
Коли  ми  за  бажанням  -  ночі  бранці...

Дурманні  і    солоні  відчуття
Під  місяцем  повінчані  весною
Ми  згоримо  запалені  іскрою
Під  ритм  єдиного...  серцебиття...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586651
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 10.06.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 20


77*  о  Творец,  нам  отомсти  тою  же  монетою!

Муэдзин  вновь  пропел  с  минарета  –  а  я  пропустил!
Пел  вечерний  азан*  он  поэту    –  и  тот  «пропустил»…  –
уж  не  первый  кувшин  из  вином  молодым  и  игристым!
–  Чтобы  Ты,  бог,  в  день  смерти  вот  так  наш  черед  пропустил!
----
*    азан  –  призыв  на  молитву  (намаз)


78*  чем  меня  упрекнешь?  –  Сотворивший  меня  человеком

Жизни  пройденный  путь  на  сандалиях  пыль  мне  оставил.
Я  поэт,  странник  нищий,  не  предал  ни  йоты  из  правил:
Не  желать  ни  дворцов  и  ни  почестей,  лести  и  власти  –  
Настяжал  я  сокровищ  любви,  верной  дружбы,  ума,  –  слышишь,  Авве!


79*  не  познать  тому  вкус  дружбы  и  любви,
           кто  весь  мир  на  вкус  богатства  променял

Что  так  смотришь  уныло  на  жизнь,  тот  кто  БРАЛ  и  ВЛАДЕЛ?  –  
ты  урвал  свой  кусок,  ходишь  в  золоте,  в  шелке  одежд,
сам  в  начале  пути  выбирал  этот  горький  удел:
не  друзья  и  любовь,  а  вертеп  средь  таких  же  невежд.


80*  будешь  ты  иудей,  иль  араб,  или  христианин…

Пылью  –  пройденный  путь  на  ногах.  На  висках  светит  блеском  седин
След  от  лун,  под  которыми  здесь,  дервиш  нищий,  но  вольный!  –  один
Исповедовал  я:  не  желай  –  ни  дворцов,  и  ни  власти,  ни  злата,  
Ведь  в  конце  всех  дорог  ляжет  в  прах  
                                                                                                                   тот  же  шейх,  и  монах,  и  раввин…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586639
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 10.06.2015


ptaha

Лист у вічність

Лишитись  нащадкам
Коротким  листом  у  вічність,
Аби  в  круговерті  двадцятих  –  тридцятих  століть
Від  доторку  їхнього
В  мороці  ночі  зігрітись
І  далі  –  по  колах,  за  Данте,  смиренно  ходить.

Душа  завмирає,
Коли  на  табличках  із  глини
Думок  оживає  красиво  змальована  в’язь.
Крізь  тисячоліття
Лунають  звичайні  новини:
«мій  друг  оженився»,  «калина  у  нас  розрослась».

І  тьохкають  в  грудях
Відлунням  по  чертах  і  ризах
Написані  пращуром  давнім  премудрі  слова
В  дарованій  випадком
Дивній  Веле́совій  книзі:
«Були  українці  на  схилах  Славути-Дніпра».

То  ми  не  чужинці,
Не  зайди  у  власному  краї!
І,  може,  ромашку  звичайну  побіля  воріт
Колись  прабабусі,
Ще  дівчини,  руки  плекали,
Співаючи  пісню  під  цокання  кінських  копит...

Листом  для  нащадків
Лишитись  у  часоефірі,
Аби  родоводу  співуча  сталева  струна
Мовчанням  не  лопнула,
Змусивши  змовкнути  ліру,
Яка  від  Дажбога  своє  існування  вела…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586630
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 10.06.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 19


73*  із  прожитого

Друже  мій  юний,  наука  тобі  на  життя:
Будеш  розсудливим  на  невідомих  дорогах  –
Знай,  що  брехня  твоя,  жадібність  і  глупота
В  вир  приведуть  бід  і  сліз,  а  нужду  –  до  порогу.


74*  на  бенкеті  житя  все  віддав  би  для  тих,  кого  люблю!

Ну  чому  ж  я  не  мудрий  Лукман*?  –  
Я  б  за  щедрий  життя  дастархан
Посадив  їх  –  і  подруг,  і  друзів  –  
Хай  не  висохне  щастя  фонтан!
----
*  Лукман  –  в  східному  епосі  –  щедрий  душею  мудрець  і  лікар,  що  прожив  
більше  4000  тисяч  років,  розгадавши  секрети  трав  


75*  у  тобі  я  знайшов  свій  Грааль

І  навіщо  мені  хадж  робити  у  Мекку  далеку?  –  
Твоє  серце  –  священний  грааль,  де  любові  і  пристрасті  спека,
Блиск  очей  твоїх  –  місячне  сяйво,  вуста  –  то  Земзем*  благодатний,
Ти  –  блаженство  очам  моїм,  серцю  і  мріям  ти  Мекка!
----
*  Земзем  –  колодязь  в  Мецці,  вода  з  якого  вважається  
мусульманами  святою  і  володіє  чудодійною  силою


76*  хай  невмілі  слова  вуст  моїх  –  ними  тебе  оспіваю!

Не  ходив  з  караванами  в  Перські  краї  по  ясу,
Де  на  східних  базарах  торгують  шербет,  і  красу
В  аравійських  оазисах  я  не  шукав,  не  співав  їй  –  
Ні!  –    весь  світ,  що  в  коханих  очах,  до  небес  вознесу!  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586549
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 10.06.2015


Відочка Вансель

І знов самотність квилить у вікна

І  знов  самотність  квилить  у  вікна.    
Душа  пуста  як  стара  філіжанка,
Що  впала  і  розбилась...  Як  вона
Колись  все  чепурилась  як  панянка  !  

Прийшла  самотність  з  пусткою  і  спить.  
Саменька  моє    ліженько  стелила.  
Хотіла  я  поскаржитись:болить
Моя  душа...  Сьогодні  аж  кровила...  

Я  думала-розрадить  і  піде.  
Валізи  розкладає,сукні  ткані
Мереживом  із  золота.  Ніде
Тепер  мої  повісити,  що  рвані.

І  хазяйнує  у  кімнатці  тій,  
Що  завтра  нічим  навіть  оплатити.  
Взяла  за  руку.  Мовила:
-Не  смій...  
-А  нам  з  тобою  поряд  довго  жити!  

Всі  вірші  відібрала,  щоб  спалить.  
-Тобі  це  душу  Відо  відігріє...  
Але  душа  від  попелу  болить.  
А  плакати...  Й  зізнатися...  Не  сміє...  






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586466
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015


ptaha

Хворий зуб

За  картиною  К.Роландо  "Спуск-2"

[img]https://cs7056.vk.me/c7008/v7008652/d4da/ohB6IDNu9Wo.jpg[/img]

Сиджу  у  пащі  неприємностей,
Неначе  долі  хворий  зуб.
В  оскалі  хижої  миттєвості
Шукаю  вихід  –  життєсуть.

Уже  палає  паща  полум’ям,
Надії  злизані  мости.
О  доле,  дай  мені  хоч  голуба
Цю  темряву  переповзти

Повітрям  страху  в  край  до  витоків  –  
Першоджерел  добра  і  зла,
Де  ти  була  гладкою  ниткою,
Не  мала  в  пам’яті  й  вузла.

А  як  не  можна  шлях  мій  наново,
Нехай  лютує  землетрус:
По  кратерах,  кардіограмами
Маленьким  м’ячиком  прорвусь…

Сиджу  у  пащі  неприємностей.
Надії  злизані  мости
Гірким  льодяником  буденності.
Прошу:  мене  не  проковтни!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586413
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015


Касьян Благоєв

АБСЕНТ на двоих

/  девушке  с  улицы  Оле  /
видения  в  полнолуние:  ночной  блюз
*

Ты  вошла  в  мою  комнату  
Знойная,  полуодета,
И  наполнился  дом
Жаждой  тел  и  блудливого  лета,
И  истома  дыхания  
Нас  в  небеса  подымала!..  
Ты  манила,  влекла,
Ты  блаженства  любви  обещала!
...
И  сливались  тела
В  похотливом  любовном  союзе!..
Ночь  нас  к  звездам  вела
И  дурманила  ритмами  блюза,
И  над  ложем  любви
Вновь  играла  нам  страстные  ноты,
И  кипело  в  крови:
«Ты  явилась  откуда?  и  кто  ты?!.»
*
У  камина  сидела,  
Уютно  устроившись  в  кресле,
И  не  друг,  не  жена,
Не  знакомая  и  не  невеста.
То  ль  подарок  судьбы,  
Этой  ночи  или  алкоголя...

Злую  шутку  со  мной,
Шутишь,  девушка  с  улицы
Оля…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586234
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 09.06.2015


посполитий

БАЙКИ СТАРОЇ ПИВНИЦІ (КРИЛА2)

Для  зручності  і  розуміння  всіх  нюансів  твору  радив  би  спочатку  прочитати  новелу  "КРИЛА"  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583975
 Дякую.

                                                                                           ЧУДЕСА  БУВАЮТЬ,  ТІЛЬКИ  ВІД  НИХ  ДУЖЕ  БОЛЯЧЕ...НЕ  ВСІ  ПРО  ЦЕ  ЗНАЮТЬ  І  НЕ  ВСІ  МОЖУТЬ    ВИТРИМАТИ...
                                                                                                                                                 посполитий


…  -  Кажуть,  він  ходить  по  пивницях  і  вишуковує  заблукалі  душі…  -  гомеричний  сміх  шматував  тісне  і  набите  під  зав’язку  відвідувачами  приміщення  «Болота»…
«Болото"  було  досить  пристойною  пивничкою  в  металево  –  контейнерних  нетрях  центрального  ринку  і  офіційно  мало  зовсім  іншу  назву…  Так…  Колись,  давно,  ще  за  царя  Тимка,  тут  була  совкова  «ригайлівка»  із  вічно  черствими  чебуреками,  смаженими  на  прогірклій  олії  та  прокислим,  розбавленим  пивом.  Подейкували,  що  буфетниця  тьотя  Рая,  яку  чомусь  усі  називали  Тещею,  додає  до  пива  прального  порошку  «Лотос»,  щоб  краще  пінилось…  І  в  ті  незапам’ятні  часи  пивниця  називалася  офіційно  чи  то  «Колос»,  чи  то  «Раки»…  Але  базарний  і  навколобазарний  люд  вперто  йменував  її  «Болотом»…  Можливо,  тому,  що  дійсно,  затягувала  пивниця  в  себе  відвідувачів  із  смАчним    -  Ч-в-в-в-а-к!!!  ,  немов  би  справжня  трясовина…  Та,  швидш  за  все,  через  постійний  заміс  багнюки  перед  входом,  густо  замішаний  на  дощових  водах  та  сечі  відвідувачів…  Роки  минули…  Канули  в  Лету  тьотя  Рая  зі  своїм  пральним  порошком,  старе  приміщення,  яке  знесли,  а  на  його  місці  збудували  нове…  А  назва  залишилась…Хоч  давно  уже  не  було  багнюки  перед  входом…
-  Кажуть,  він  ходить  по  пивницях  і  вишуковує  заблукалі  душі…-  награно-театрально  прошепотів  Сем.  Двоє  інших  молодиків  за  столиком  вибухнули  сміхом…  Сем,  радий  з  того,  що  домігся  потрібного  ефекту,  широко  посміхався,  посьорбуючи  «Стеллу»…  Вони  майже  щодня  після  пар  приходили  сюди  пити  пиво…  Старий  університетський  міф  -  для  студента  найкраще  пиво  на  «Болоті»…  Чомусь  усі  казали  саме  так:  «на  Болоті»,  а  не  «в  Болоті»…
Коли  сміх  трохи  притих,  Ромчик,  пригубивши  з  кухля,  нервово  підхихикуючи  запитав
- І  хто  ж  його  бачив,  як  він  виглядає???
- А  тобі  на  що???
- Та  так…  Фігня  це  все…
Беха,  який  до  цього  мовчав,  раптово  переставши  хихикати,  вліпив,  мов  кулю  з  СВД*
- А  той  чувак  на  Спартаку  теж  фігня?
- Та  який,  бля,  чувак?  –  аж  підскочив  Сем  –  Хто?!  Хто  його  бачив  того  чувака?!      
Беха,  чомусь  потупивши  погляд,  буркнув
- Люди  бачили…  кажуть,  йому  спину  геть  порвало,  ніби  граната  всередині  вибухнула…
- Та  які  люди?  Які  нафіг  люди?  Де,  бля?  Покажи  мені  тих  людей!!!-  все  не  гамувався  Сем.
- Я  чув  тітки  біля  під’їзду  розказували…  І…Кажуть…  В  нього  справді  крила  були…Ну,  з  тих  ран  виросли…  
-  І  де  він,  де  той  чувак???
- Та  не  знаю  я!!!  Чого  ти,  блін,  присікався?!  СБУшники,  чи  ще  хтось  приїхали  і  забрали…
Ромчик  слухав  суперечку  друзів  в  піввуха…  Вони  часто  сперечалися.  Обидвоє  любили  міські  легенди,  але  ставилися  до  них  по  різному.  Сем  із  саркастичним  скептицизмом…  А  от  Беха  схильний  був  вірити…  Такі  різні  погляди  на  міський  фольклор  не  могли  зашкодити  дружбі…  Ромчик  майже  не  слухав…  Його  мало  цікавили  легенди  цього  чужого  міста…  
З  цими  хлопцями  Ромчик  зійшовся  якось  випадково…  Разом  подавали  документи  на  вступ  до  універу…  Розговорилися…  Слово  за  слово…  Кухоль  за  кухлем  …    А  друзі  в  чужому  місті…це,  знаєте…
То  в  Тернополі  Ромчик  був  племінником  Боді  ЗАхура…  А  тут,  у  Вінниці…  І  чому  мати  вирядила  його  саме  сюди  на  навчання???  Батько  там  вчився…  Батько…  Спогади  про  батька,  та  про  його  брата,  дядька  Богдана  навіяли  на  хлопця  смуток…  І  що  з  того,  що  Бодя  був  його  дядьком???  Вони  всеодно  не  спілкувалися…  мати  казала,  що  батька  застрелили  через  Бодю…  Ромчикові  тоді  було  два  роки…  Мати  дуже  мутно  розповідала  про  батькову  смерть…Так…  Казала,  що  через  брата…  Бодю…  Та  всі  знали,  що  батька  вбили  на  бандитській  стрілці…  
- І  де.  Де  вони  зустрілися???  Ще  скажи,  що  тут,  на  «Болоті»!
- Я  не  знаю,  де…  Кажуть,  того  чувака  з  якимсь  типом  на  Калічі  частенько  бачили…  Вони  в  «Польоті»  зависали…
- В  «Польоті»???  Чуваче!  Ти  себе  чуєш?  Ти  хоч  раз  був  у  тому  гадюшнику???  Нормальні  люди  туди  не  ходять…
- Та  ходять  туди  всякі  …  ти  сам  то  хоч  був  там?
Ромчик  знову  відвів  погляд  від  друзів.  Суперечка  плавно  перетікала  в  нове,  не  менш  небезпечне  русло…  І  він  перетікав  думками  в  нове  русло…  Марічка…  Знову  згадався  дядько  Богдан…І  батько  через  нього  загинув,  і…  Ромчик  згадав,  як  маріччин  батько  кричав,  що  його  єдина  донька  ніколи  не  пов’яже  свою  долю  з  вар’ятом…  А  все  через  те,  що  Ромчиків  дядько  –  Бодя…  От  би…  вкрасти  Марічку  та  гайнути  кудись…  Куди???  
- Ну,  що?  Розбігаємось?  –  Сем  уже  стояв  із  рюкзаком  за  плечима.
- Так,  до  завтра…
Маршрутка  підійшла  на  диво  швидко.  Правда,  не  зовсім  той  маршрут,  доведеться  пішки  через  прохідні  двори…  Хлопець  вмостився  у  напівпорожньому  салоні.  Дрімота  нав’язливо  намагалася  заклеїти  очі…  Та  ось  і  потрібна  зупинка.  Перебігти  три  двори  і  він  майже  вдома…  Вдома…  Вдома  –  це  в  Тернополі,  а  тут…  все  чуже…все  чуже…  Он  навіть  той  бомж  у  сірому  трико  з  видутими  колінами  та  заяложеному  тільнику…  Що  це  він  там  робить?  О,  господи,  тільки  цього  не  вистачало,  твою  мать…
Бомж  ізсутулившись  тримав  в  руках  свої  геніталії…
- Бляха-муха…  Збоченець…-промайнула  бридлива  думка,-  як  би  це  обійти???
Ніби  відчувши,  що  про  нього  думають,  бомж  різко  підсмикнув  трико  і  подивився  на  Ромчика…  Обличчя…  ніби  звичайне,  але  водночас  якесь…відразливе…  Вузьке,  трішки  видовжене…  Близько  і  глибоко  посаджені  метушливі  очі…  Руда  триденна  щетина…Загострене  підборіддя…
Він  чи  то  посміхнувся,  чи  просто  відкопилив  губу  ,  прикус  був  неправильним  –  нижня  щелепа  сильно  видавалася  вперед  і  зуби  заходили  за  передні  різці  верхньої  щелепи…  Хлопцем  пересмикнуло  від  відрази…
- Скільки  йому  років?  -  майнула  недоречна  і  непотрібна  думка.  Щось  в  тому  бомжеві  було  таке  незвичне  і  неприроднє,  а  Ромчик  все  не  міг  зрозуміти,  ЩО  САМЕ?!  Наче  все  нормально…Голова.  Дві  руки…  Руки?  РУКИ!!!  Так,  в  нього  були  неприродньо  довгі  руки,  що  сягали  набагато  нижче  колін…  І  пальці  такі…  Гачкуваті…
І  знову,  ніби  прочитавши  думки,  бомж  простяг  до  хлопця  правицю  і  замогильним  баритоном  прогудів
- І-д-и-и  до  ме-е-ене…
І  одразу  ж  перейшов  на  вереск  переляканої  мавпочки
- Іди  до  мене!  Іди  до  мене!!!
Ромчик  оторопіло  почав  відступати  назад…  Раптом  бомж…Бомж???  впершись    довжелезними  руками  в  землю  зробив  карколомний  стрибок  в  сторону  хлопця,  той  невдало  сіпнувся,  перечепився…  Земля  з  космічною  швидкістю  почала  ставати  дубала  і  боляче  вдарила  в  скроню…Ромчик  скрикнув…

- Страшне  приснилося,  синку?  Бабуся,  що  сиділа  поруч,  співчутливо  дивилася  у  вічі.
На  лівій  скроні  набігала  гуля.  Мабуть  маршруткою  підкинуло  на  вибої…
- Кінцева!!!  Виходимо!!!-  водій  з  нетерпінням  чекав  звільнення  салону…
Вечірня  прохолода  легкою  тривогою  залазила  під  светра,  розтікаючись  по  тілу,  і,  тиснучи  на  грудну  клітку…
Це  просто  сон,  просто  дурний  сон…-  повторював,  мов  заклинання  Ромчик…Але  йти  дворами  всеодно  не  хотілося…
Кругом???  Трохи  задовго,  але  хоч  людна  вулиця…  Так,  краще  кругом…
- Вам  куди,  молодий  чоловіче?  –  запитував  приємний  чоловічий  голос…біля  Ромчика  пригальмувало  авто…        
- Район  педучилища…-  як  на  автопілоті  відповів  хлопець.
- Сідайте…
Невідомо,  чому,  але  Ромчик  сів…  Деякий  час  їхали  мовчки.  Аж  поки  водій  не  простяг  руку  для  знайомства
- Ней!
- Маршал  Ней?-  якось  саме  напросилося.
- Ні…Просто  Ней.
Ромчик  вперше  звів  погляд  на  водія…Той  був  схожий  на  латиноса.  
- Наркобарон…Колумбійський  наркобарон…-  чомусь  подумав  хлопець.
Чомусь  знову  згадалася  Марічка…  
- Треба  спробувати,-  подумав  Ромчик,  не  усвідомлюючи  ще,  що  він  має  пробувати…  

*СВД  -  снайперська  гвинтівка  Драгунова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585066
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 08.06.2015


РОЯ

Село моє рідне!

Село  моє  рідне,  карпатський  мій  краю,
За  тебе  милішого  в  світі  немає!
Тут  ба́тьківська  хата,  моя  тут  сім'я,
Тут  пращурів  славних  святая  земля!

Роди,  покоління  росли-виростали...
А  скільки  тухля́н  знаменитими  стали!..
І  множаться  сім'ї,  в  добрі  процвітають,
Про  велич,  добробут  села  вони  дбають!

Міцне  і  здорове  коріння  врослося,
Буяє-рясніє  добротним  колоссям:
У  рідне  гніздечко  вертають  пташата  -
До  першої  стежки,  до  отчої  хати!

Село  моє  рідне,  колиско  любові,
Купайся  у  щасті,  у  доброму  слові!..
Хай  славне  минуле  твоє  не  згасає  -
У  душах  нащадків  горить-воскресає!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586037
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 08.06.2015


Микола Карпець))

«Не подобрать мне те слова»

[b]«Не  подобрать  мне  те  слова...»[/b]
[color="#041ade"][b][i]Совсем  один  -  как  Насреддин))
Сижу  пишу/читаю  строчки
Но  вместо  слов,  лишь  только  точки
Не  подобрать  мне  те  слова
О  том,  как  кружится  листва
И  солнца  луч  в  последний  раз
Ласкает  нежно  нынче  нас
А  завтра?  Завтра  только  дождь
Ты  далеко,  ты  не  придешь
Потом  наступят  холода
А  с  неба  льёт  и  льёт  вода
Как  будто  небо  прорвало
Ушло  последнее  тепло
И  кто-то  нам,  двоим,  назло
Сказал,  что  больше  до  весны
Не  видеть  вам  о  лете  сны
..............................................
Цените  каждый  день  и  миг
Цените  чаек  летний  крик
Цените  то,  что  вам  дано
В  душе  пусть  теплится  оно)
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*07.06.15*  ID:  №586016
[/i][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586016
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 08.06.2015


посполитий

КРИЛА

Він  не  думав,  що  буде  так  боляче…Він  ніфіга  не  думав  про  це…  перші  поштовхи  під  лопатками  віддавали  різким  болем  у  скронях  та  перпехоплювали  і  без  того  фрагментарне  дихання…  А  це  ж  лише  початок…  Блін...  Що  ж  буде  далі???  Ну,  бля…засада…  Може,  якось  обійдеться?  Ней  ніфіга  не  казав  про  те,  що  буде  так  боляче…
***

Тиждень  тому  Він  стояв  за  стійкою  в  замизганій  пивничці  на  Калічі  із  такою  ж  замизганою  назвою  «Політ»…Замизганою  та  заяложеною,  як  все  у  цьому  кінці  міста…І  пивниці,  і  будинки…Та,  навіть,  люди…  Все  тут  було  таким…  Пиво,  проте,  як  не  дивно,  було  більш  –  менш…  Пиво  і  доволі  смачні  біляші…  В  біляшах  дійсно  було  м’ясо,  як  і  має  бути…І  доволі  багато,  як  на  біляші  із  пивниці.
-  Може,  з  кота,  чи  псини  якої?-майнула  думка…Нехай…Смачно…І  пиво  нічого  так…Холодне  і  свіже…
Думки  кволо  та  повільно  повзали  по  поверхні  мозку,  ніби  лінива  жирна  муха…  Може,  взяти  рибки,  сто  п’ятдесят  і  підсісти  он  до  тієї  компанії?  Познайомитись…Замовити  ще…Потім  ще…Поки  не  «вирубить»…  Чи  он  з  тим  штрихом  «накваситись»???  Яка  різниця,  з  ким  пити?  Напитись  і  виливати  душу…  Всеодно  на  ранок  ніхто  нічого  не  згадає…  А  так…Може,  легше  стане,  може  забудеться,  може  не  думатиметься,  може  не  рватиме  на  частини  мозок,  не  тягнутиме  вени?  НЕ!  НЕ!  НЕ!!!  Не  буде  привиджатись  Вона…  Близька  і  далека…  Матеріальна  і,  водночас,  примарна…  Своя,  рідна  і…Чужа…
ЧУЖА!  Чужа,  блін…Чужа!  Чужа!  Чужа!  Від  безсилої  люті  ніздрі  роздулися  і  легені  запрацювали,  мов  потужні  ковальські  міхи…
- Вільно  біля  Вас?  –  навпроти  Нього  стояв  незнайомець  із  двома  кухлями  пива  і  тарелем  варених  раків  у  руках…
- То  вільно?  Дозволите?  
Мова  незнайомця  та  його  зовнішність  так  різко  контрастували  із  зашморганим  самою  Долею  приміщенням  забігайлівки,  що  цей  контраст  викликав  …  принаймні,  подив.
Темне  до  плечей  волосся,  забране  назад  та  підібране  у  тугий  акуратний  «хвостик»,  тонкі  ниточки  вусів,  акуратна  борідка  –  еспаньолка…  Глибоко  посаджені  чорні  очі…  Не  карі,  ні-ні,  а  саме  чорні…  Зовнішність,  мов  у  «латиноса»…
-  Наркобарон…-  подумки  посміхнувся  Він…-Колумбійський  наркобарон.  Одягнутий  незнайомець  був  у  простору  білосніжну  футболку  та  легкі  бавовняні  штани.  На  шиї  на  тонкому  срібному???  ланцюжку  теліпався  медальйон  у  формі  півмісяця  із  опущеними  донизу  рогами…
- Та  будь  –  ласка,  ставайте…Я  всеодно  сам…
- Ней,-  коротко  представився  незнайомець.
Він  колись  навчався  на  істфаці.  А  тому  коротко  зіронізував
- Маршал  Ней?
- Ні.  Просто  –  Ней…А…Може,  чогось  міцнішого?  За  знайомство?  Я  пригощаю.
Двічі  повторювати  було  не  потрібно…життя,  здається,  налагоджувалося…
Вони  пили,  Він  сповідався…Ней  слухав,  посміхаючись  і  не  перебиваючи…просто  слухав…Не  давав  порад  так,  як  інші  до  нього…  Не  клявся  у  вічній  дружбі…А  просто  мовчки  слухав…Після  другої  пляшки  забігайлівка  закрилася  і  вони  продовжили  при  місячному  світлі  у  парку  біля  альтанки…  Вони  пиячили  разом  цілий  тиждень...
***
Після  чергової  чарки,  Ней,  задумливо  дивлячись  десь  у  даль  цілковито  тверезим  голосом  повільно,  чітко  промовляючи  слова,  якось  так  просто  і  звично  сказав
- А  знаєш…Я  можу  тобі  допомогти,  якщо  хочеш…
- Ти?!  Мені?!  Не  сміши…Бо  мені,  знаєш…Не  до  сміху  мені  якось…
- Я  серйозно…Ти…Ти  тільки  послухай  уважно  і  …І  просто  повір…Ти…Ти  ж  освічена  людина…І  ти  таки  романтик…Ти  зможеш  повірити…Я  сподіваюсь…А  ні  –  то  забудь,  просто  забудь  про  цю…  пропозицію…
- Та  ну,  кажи  вже…рятівник…
- Я  не  рятівник,  я…  Неважливо…  розумієш…Цей  світ,  він  не  єдиний…Існують  інші…Едем,  Нірвана,  Геєнна…Люди  по  різному  називають…Та  їх,  взагалі,  безліч  тих  світів…
- Це,  звичайно,  цікаво…Всеодно,  як  передача  по  ВВС  …
- Не  перебивай…Я  казав…Вірити  чи  не  вірити  –  твоя  справа  і  твоє  право…Просто  слухай…Ти  можеш  бути  з  Нею  там,  в  іншому  світі…В  якому  захочеш…Тільки…
- Що?!  Що  тільки?!
- Тільки  тобі  потрібно  буде  дещо…Для  Переходу…
- Що?  Що  мені  потрібно?!
- Крила.  Так-так…Не  смійся.  Тобі  потрібні  будуть  крила…
- І  де  ж  я  їх  візьму?  Ти,  мабуть,  Дедал?  Зробиш  мені  крила,  Дедале???-  Він  зайшовся  гомеричним  сміхом.
- Ні.  Я  –  Ней.  Просто  Ней.  В  тебе  будуть  крила.  Якщо  ти  просто  даси  на  це  згоду…
- Ти  янгол?-сміх  не  вщухав.
- Ні…Не  зовсім…Тобто,  зовсім…-Ней  теж  ледь  –  ледь,  самими  куточками  вуст  посміхнувся…-Це  неважливо…  Ті,  кого  ти  називаєш  янголами…Вони  ніколи  б  не  дали  тобі  крил…Вони…Вони  вважають  людей  недостойними  крил…  
- То  ти  демон?  –  Його  тіло  продовжували  стрясати  конвульсії  сміху.
- Та  називай,  як  хочеш!-  різко  обірвав  Ней-  Суть  справи  зовсім  не  у  цьому.  То  ти  згоден?
- А  де  мені  розписатися  кров’ю,  де  договір?  Де  та  заставна  на  мою  безсмертну  душу?-  сміх  ставав  більше  схожим  на  істеричне  підхихикування.
Ней  дратівливо  зморщив  носа
- Ти  занадто  багато  голівудських  фільмів  дивишся…Нікому  твоя  душа  не  потрібна…Ти  і  так…Та…Забудь…то  що,згоден?
- А  якщо  так?
- Тоді  завтра...о  п’ятій  ранку…Приходь…Ну,  скажемо,  на  Спартак…Знаєш?
- Звичайно,  я  ж  поруч  живу…
- Тоді  все…мене  там  не  буде…І  нікого  не  буде…Та  ти  не  дивуйся…На  місці  все  зрозумієш…а  тепер  бувай…радий  знайомству,-  Ней  рвучко  підвівся  і,  не  подаючи  на  прощання  руки,  швидко  –  швидко  покрокував  по  алеї,  поступово  розчиняючись  у  в’язкому  киселі  літньої  ночі…  
***
Будильник  задзвонив  тоді,  коли  й  мав  задзвонити…У  той  час,  на  який  його  навели…  о  четвертій  ранку.  Вставати  не  хотілося…Голову  нещадно  трощило  похмілля…А  в  роті  було  таке  відчуття,  ніби  там  справив  малу(  а,  може,  й  велику)  нужду  кіт…  У  мозку  чомусь  пульсувало:  Спартак…Чому  Спартак?  Нафіга  Спартак?  Бля-а-а-а…  Це  ж  Він  і  будильник  на  четверту  навів,  щоб  до  п’ятої  на  Спартак  встигнути…  Що  там  вчора  той  шизик…Як  його?  Ней…Що  він  там  плів?  Паралельні  світи…Крила…Перехід…Ти  будеш  з  Нею…  А,  може…  Може,  і  справді  спробувати?  Сміятися  було  важко…  В  голові  ніби  бовтався  кисіль…Що?  Що  спробувати?!  Не  сміши  сам  себе  і  свої  капці,  чоловіче!  Хоча…Голова  тріщить,  пива  немає…А  на  Спартаку  гарний  пляж…Може,  хоч  скупнутися…  Треба  піти…Там  і  йти  хвилин  десять…

***
На  п’ятому  (  чи  таки  сьомому?)  поштовху  шкіра  на  спині  під  лопатками  репнула  із  звуком  шматованої  дужими  руками  парусини…
- А-а-а-а!!!  Боляче,блін!  Як  боляче-е-е-е!  –  Його  руки  вже  були  розбиті  в  кров…Він  стояв  на  колінах,  притискаючи  до  них  тими  скривавленими  руками  голову…  Із  глибоких  рваних  ран  під  лопатками  проглядали  чорні  пухнасті  пір’їни…Він  вже  не  кричав,  а  тільки  тихенько  підвивав,  погойдуючись,  як  китайська  іграшка…
Знову  пролунав  тріск…Але  вже  такий,  ніби  ламали  в’ялене  гілля…Ламали…Крутили…І  не  могли  зламати…  Це  тріщали  Його  ребра…Дикий  рев  заглушав  хряпання  і  тріск…  Під  його  акомпанемент  із  розверзтих  ран  пружно  витиналися  чорні  лискучі...  КРИЛА…
- Ва-а-а-а-а-а!!!  Ней!!!  Сука!!!  Ней,  сука,  де  ти-и-и-и!!!  Чому  ти  не  сказав,  що  так  болітиме-е-е-е?!!!  Бля-а-а-а!!!  Де  ти?!  Нею-у-у-у!!!
Чорні  лискучі  крила  з  яскравими  краплинами  крові  пружними,  але  все  слабшими  та  слабшими  ударами  намагалися  відштовхнутися  від  повітря…та…марно…  Сили  покидали  Його…  Він  хотів  щось  крикнути,  але  з  Його  порваних  легень  виривалося  лише  криваве  булькання...  та  і  те  рожевою  піною  застигало  на  вустах…  Через  кілька  хвилин  він  уже  лежав  на  гальці,  на  яку  стікала  Його  густа,  як  сироп  кров…  Серед  слабкого  булькання  можна  було  розібрати  окремі  слова
- Пробач…не…тів…  п..гано    …з  тобою…бути…  з  тобою…
Крила  лише  посмикувались…

***
Над  розпростертим  тілом  оголеного  чоловіка,  що  лежав,  закинувши  голову,  ніби  розіп’ятий  на  великих  чорних  крилах,  стояв  схожий  на  колумбійського  наркобарона  незнайомець…
- Що  ж…Принаймні  він  спробував…
Незнайомець  рвучко  розвернувся  на  каблуках  і  швидкими  кроками  попрямував  від  річки,  через  кілька  секунд  розчинившись  у  вранішньому  тумані.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583975
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 07.06.2015


посполитий

ТАК, УСЕ У НАС БУДЕ…

Відповідь  затятого  реаліста  на  твір  Залюбленої  у  світ  "Буду  чекати..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584712
 продовження  спільної  серії  "Будуть  тисячі  днів..."  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584698      "Ти  сиділа  на  ліжку,  обійнявши  коліна..."    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583196,    "Все  у  нас  буде"    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584258  


Так…  Усе  у  нас  буде,  кохана,
                   я  знаю…
Я  ловив  твої  губи
                   й  гарячий  язик…
А  сльозинки,
                   мов  краплі  гірського  криштАлю,
Так  зрадливо  втікали
                     з-під  мОїх  повік…

Ти  тягнулась  назустріч…
                     хапала  за  плечі…
Розчиняла  в  собІ
                       чоловіче  єство…
І  слова…
                       так,  слова  вже  були  недоречні…
Ми  впивались  любові
                       гріховним  питвом.

Знаю,  люба…    
                       я  знаю,  що  будеш  чекати…
Тих  скупих  СМС,
                         телефонних  дзвінків…
Просто…  знай  …  
                         та,  мабуть  що,  не  варто  й  казати???
Що  люблю...
                         і  до  цього…сто  років  любив…

Все  в  нас  буде,  кохана…
                         і  львівські  кав’ярні…
І  Потьомкінські  сходи…
                         і  трійко  дітей...
Чуєш!?  Буде!!!
                         Все  буде  щаслИво  й  безхмарно…
Сотні!!!  Тисячі  днів!!!
                         І  мільйони  ночей…

І  не  треба,  кохана,  благаю,
                         жалоби
Через  той  недолугий
                         казенний  папір…
В  нім  напишуть,  що  я…
                         «Був  убитий  при  спробі…»
Прочитай…  і  порви…
                           А  ще  краще  –  не  вір…  

Все  в  нас  буде,  кохана…
                           і  львівські  кав’ярні…
І  Потьомкінські  сходи,
                           і  сміх  малюків…
Буде!!!  Буде…
                           Луною  котилось  за  хмари
Все  в  нас  буде  …
                           Лише...  не  у  цьому  житті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585629
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 07.06.2015


посполитий

БУДУТЬ ТИСЯЧІ ДНІВ…

Такесобі  продовження  твору  "Ти  сиділа  на  ліжку,  обійнявши  коліна..."  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583196
Та  одночасно  така  собі  відповідь  на  твір  Залюбленої  у  світ  "Все  у  нас  буде"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584258


Будуть  тисячі  днів…
                                       днів  самотності  й  туги…
Будуть  ночі  губитись
                                       в  недопалках  снів…
Два  самотніх  сузір’я  
                                       на  небесному  крузі,
Дві  самотніх  печалі
                                       у  піснях  солов’їв…


Ти  готова  чекати???
                                       У  гулі  вокзалів
ВиглядАти  мене
                                       під  перЕстук  коліс???
Сотні  днів  та  ночей???
                                       Може  бути,  що  й  марно???
ВиглядАти  та…
                                       плакати…  мовчки,  без  сліз???


Лиш  заради  години
                                       швидких  поцілунків
В  накрохмаленій  цноті
                                       хрустких  простирадл…
Щоб  упитися  долі  
                                       гірким  подарунком…
Та  в  самотність  чекання
                                       вернутись  назад…


Ти  сиділа  на  ліжку,
                                       обійнявши  коліна…
Я  жарИв  поцілунками
                                       плечі  твої…
Тихо  цокав  годинник…
                                       спливала  хвилина…
І  любов  розчинялась
                                       в  вечірній  імлі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584698
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 07.06.2015


посполитий

ТИ СИДІЛА НА ЛІЖКУ, ОБІЙНЯВШИ КОЛІНА

Ти  сиділа  на  ліжку,  
                                                       обійнявши  коліна…
Простирадло  недбало
                                                       сповзало  з  плечей…
Я  ж  –  палив  у  вікно,
                                                       відпускаючи  з  димом
Свою  мрію
                                                       та  пристрасть  безсонних  ночей…
ти  про  щось  щебетала,
                                                       я  слухав  в  піввуха…
Щось  про  львівські  кав’ярні…
                                                       І,  мов  уві  сні,
Місяць  з  хмарного  фетру
                                                     робив  капелюхи…
А  зірки  
                                                       божевільні  співали  пісні…

Запитав:  –  Це  кінець?-
                                                     Ти  замовкла  з  півслова…
Завела  щось  про  спогад,
                                                       приємний  на  смак…
Ще  якусь  підсипала
                                                       словесну  полову…
Я  стояв  і  мовчав…
                                                       Бо  це  тупо  –  ось  так…

Я-  живий…Я-  не  спогад…
                                                       Я  -дійсний…  Я-  справжній…
Я  -не  хочу…
                                                       Терпким  і  приємним  на  смак…
Не  від  мене  –  від  себе  
                                                         сховалась  в  отім  антуражі…
Це  кінець  і  початок?
                                                         А  інакше…ніяк?  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583196
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 07.06.2015


ptaha

Сонячне (Диптих)

І

Мені  налийте  сонця  у  бокал,
Настояного  на  хмільній  блакиті,
Щоб  стало  раптом  весело  словам
У  їх  польотно-неповторній  миті,

Щоб  сумнівів  лихий  туберкульоз
Прогрівсь  антибіотиком  проміння
І  зупинився  почуттів  некроз,
Ковток  зробивши  сонцепросвітління.

Аби  тепло  по  венах  розтеклось  
Акордами,  даруючи  нірвану,
Налийте  сонця  пробудити  брость
У  серці,  що  запліднено  словами…

ІІ

Зайти  б  у  схід,  як  в  море,  по  коліна,
Вмочить  долоні  в  сонячне  тепло,
Надпити  б  трохи  із  нової  днини,
Аби  по  венах  радість  понесло.

Лишивши  колір  сонця  у  відтінках
Засмаги  шкіри,  в  кучерях  витких,
Вітрилами  підставить  вітру  спину,
Аби  напнув  до  болю  мрії  крил.

Злетіти  в  небо  ув  останнім  танці,
Щоб  легко  опуститись  на  плече
Твоє  хвостом  отих  протуберанців,
Що  їх  прещедро  клен  гілками  тче  –  

Листком  осіннім.  Так,  без  післяплати,
Зігріти  зліва  подихом  легким  –  
І  йти  стрічати  запізнілий  захід,
Тебе  урятувавши  від  зими.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585754
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 07.06.2015


Анатолій В.

Я став краплиночкою сонячного літа.

Медово-полуничні,  ясні  дні...
Акація  втонула  в  білім  цвіті,
І  соловей  закохані  пісні
Витьохкує  у  сонячному  літі.

А  я  втону  у  вечоровій  тиші,
Вдихну  п`янкий  квітковий  аромат
І  наче  на  хвилинку  світ  залишу...
Розплющу  очі  -  повернусь  назад.

Заплющу  й  розчинюся  у  розмаї,
У  центрі  виру  зелені  й  краси...
Мене  на  цьому  світі  вже  немає  -
Я  серед  квітів  крапелька  роси.

Я  ластівка  у  небі  вечоровім,
Де  сонячна  жарина  догоря...
Хмаринка  в  небі  теплокольоровім,
Вечірня  біля  місяця  зоря...

Частиночка  замріяного  неба,
Єдине  ціле  із  безмежним  світом...
Мені  нічого  більшого  не  треба,
Я  став  краплиночкою  сонячного  літа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585700
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 07.06.2015


Наталя Данилюк

Слухати б дощ…

[img]http://amg12.narod.ru/olderfiles/1/854248168.gif[/img]

                                                       [i]"Лицем  до  сонця..."[/i]

                                                                     [i]В.  Савелюк[/i]

Слухати  б  дощ,  але  вікна  зашиті  у  пластик,
По́встю  тугою  затягнута  вмита  блакить…
Хочеться  вийти  і,  в  небо  стрибнувши,  упасти
І  прокричати  на  Всесвіт  “Мені  не  болить!”.

І  полоскати  долоні  у  зливі  червневій,
В  пахощах  мокрих  ірисів,  бузку  й  полуниць!
Взяти  й  пірнути  у  трави  м’які  перкалеві,
Слухати  небо  й  лежати  собі  горілиць…

І  відмахнути  думки  непривітні  й  понурі,
Мов  комашню  надокучливу…  Гнати  в  обхід!..
Навіть  у  час  найчорнішої  грізної  бурі
Треба  обличчя  своє  повертати  на  схід.

Звідти  і  сонце  народжує  кожен  світанок,
Звідти  й  веселку  прядуть  сивогриві  дощі!..
Вибіжиш  босою  в  час  післягроззя  на  ґанок  –
Літо  полоще  в  калюжах  тремкі  промінці!

Глянеш  довкола  –  які  ж  бо  разючі  контрасти:
Скільки  життя  у  природі  і  штучності  в  нас…
Поки  небесна  блакить  не  зашита  у  пластик,
Слухаю  дощ…  І  спиняють  годинники  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585490
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 05.06.2015


Олекса Удайко

ГЕЙ, ЗАЧЕКАЙ НА МЕНЕ, ЛІТО!

     [i]Гей,  зачекай  на  мене,  стрімкість  літа:  
     Схоплю  ще  тільки  мрію  в  “тормозок”,  
     (вже  там  натхнення  і  пригод  ковток),  
     біжу-лечу  знов  навперейми  світу!
                                                               [b]  Фіна  Ярінець

[youtube]https://youtu.be/gP2-FOyyEDA?list=RDgP2-FOyyEDA[/youtube]


[color="#00b3ff"][color="#002fff"]Карпати,  світу  невловимість...
Біжімо  їм  навперейми́:
Така  вже  вдача...  й  літа  милість!
Такими  станемо  і  ми!

Бо  запалили  Фіни*  вірші
І  авторки  темпераме́нт!
Та  ми  від  них  ніяк  не  гірші,
Ловімо  кожен  свій  момент!

Кому  -  степи,  кому  -  Карпати,
Мені  ж  ще  й  море...  поготів!
Та  ще  б  попутницю  злапати,
Щоб  мати  все,  чого  хотів!

Нехай  у  нас  буяє  радість  –
Нам  не  потрібні…  ум  і  сум:
Вже  суне  літа  безпорадність,
Лишає  нас  всіляких  дум!

А  відпочивши  всі  на  славу,
З  думками  тими  зберемось,
Як  відновити  нам  державу,
Щоб  не  диміти…    на  “авось”.

А  ще  займемось    Каганатом
Щоб  підсобить  своїм  "братам"
Імперії  спиляти  грати  –  
В  Кремлі  зробити  та-ра-рам...

Бо  нам  не  гоже  вже  терпіти
Під  боком  той  "гітлер’юге́нд"  –
Спалити  маєм  чорта  сіті...  
Й  прискорить  рашинський  the  end**
[/color][/color]
[/b]
05.06.15[/i]
_______
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585478
**Пісець  (англ.,  але  на  нашому,  "майданутому"  жаргоні)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585484
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 05.06.2015


stawitscky

Ще про поезію


Холодний  розум?  Не  смішіть  мене!
Що  ви  холодне  бачили  в  поета?
Коли  чуття  з  уявою  в  дуеті,
То  розмисел  –  зовсім  не  головне.

Не  путайте  з  прозаїком  його,
Де  лінії,  сюжет,  архітектура…
Два  полюси  єдиної  фактури
Які  навпроти  –  крига  і  вогонь!

Поезія  –  це  казка  із  казок,
Це  пристрасть  від  вершини  до  бездоння,
Це  квітка  на  січневому  осонні,
І  в  задзеркалля  безоглядний  крок.

Це  добровільна  здача  у  полон
На  грані  одкровення  і  молитви.
Так,  можна  без  поезії  прожити,
Якщо  до  смаку  летаргічний  сон!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585364
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 05.06.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 18


69*  что  ищу,  когда  давно  
       душа  и  сердце  заблудились?..

Разум  лишь  к  рассудку  призывает:
«Оглянись,  Искатель,  годы  тают.
Что  достиг  ты?  След  какой  оставил?  –  
А  давно  ушел  с  чертогов  мая!..»


70*  во  что  ни  веруй  –  смерть  всему  ответом

Пора  тебе,  пора  задуматься  о  боге.
Средь  тысяч  вер  свои  определи  дороги:  
В  сей  краткий  жизни  миг  взываешь  к  небесам,
Иль  радуешься  дням,  все  позабыв  тревоги?!


71*  молва  и  реальность:  «о  женщине,  женитьбе  и  жене»
         (ироничное...)

Учили  нас  мудрые:  «Женщина  –  это  загадка;
Женись  –  и  ты  с  вечною  тайной  обнимешься  сладкой,
Веселой,  красивой,  ревнивой,  неверной,  сварливой,
Недоброй,  завистливой,  злющею,  жадною,  гадкой...»


72*  N.:  счастья  сокровища  здесь  небеса  утаили!

Кожа  плеч  словно  бархат,  слепит  белизной.
От  шафрановых  губ  –  разгорается  зной;
Эти  груди  –  холмы,  истомленные  жаждой,
Обнажают  вселенную  передо  мной!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585294
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 04.06.2015


Rekha

Согласно лето!

Тропинка  в  сад,  открытое  окно,
и  даже...  уголок  моей  подушки,
залиты  солнцем...  Это  лето  вновь
со  мной  согласно...  Что...  ты  -  самый  лучший!
И  этот  солнца  луч,  что  на  щеке...
И  каждая  ромашка,  все  ирисы...
И  неба  синь!  И  город,  что  никем
не  узнан  до  конца...  Всё  в  этой  жизни
прекрасно  и  волшебно,  если...  да,
когда  живёт  внутри  такая  нежность,
что  просто...  невозможно  передать!
Что  просто...  бесконечно  о  тебе  же.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585278
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 04.06.2015


Анатолій В.

Тиша…

Дякую  за  натхнення  автору    Роя
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585034





А  тиша  -  це  як  ліки  для  душі,
Щоб  з  нами  примирилася  душа;
У  тиші  добре  пишуться  вірші,
Ну,  а  буває,  ріже  без  ножа...

Вона  відкриє  в  серці  зорепад,
Здола  страхи...  Чи,  може,  дасть  нові?..
Крок  уперед  чи,  може,  два  назад?..
Майбутнє  в  тиші  ...  й  тайни  вікові.

Вона  наш  поводир  до  нас  самих,
Стирає  те,  що  хочемо  забути...
В  душі  схололій,  закутках  німих
Допомагає  віру  знов  здобути.

У  тиші  є  мелодія  чарівна,
Та  часто  в  унісон  з  прощанням
Вона  звучить  надривно  і  незмінно...
Не  переплутай  тишу  із  мовчанням!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585141
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015


She said: gray...

Сон про літо

Хай  плаче  дощ.  
І  тихо  стогне  осінь.  
Я  не  прокинусь  рано,  
як  завжди.
Хочу  у  сні  з  тобою  –  
там,  де  роси,  
де  літня  рань  -  
спускатись  до  води...  

Ввійти  у  річку  
щирими,  мов  діти,  
що  бавляться  у  гру  
ранкових  хвиль.  
Щоб  випадковим  
дотикам  радіти
і  спілкуватись  легко,  
без  зусиль.  

Тебе  смішну  і  мокру  
я  виносив  
на  берег  для  кохання  
знов  і  знов.
Нам  тихо  так  
дзвеніли  літні  роси,
для  нас  лиш  квітла  
сонячна  любов...  

2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305378
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 02.06.2015


Dema

Сто лет одиночества


Манекены
 (встреча  первая\\знакомство)
   Гуляя  и  видя,  вокруг  магазины
 Стеклом  нам  маячат  витрины,  витрины,
 А  там  за  стеклом  стоят  манекены
 Пластмассовы  души,  пластмассовы  вены

 Безликий  овал,  протянуты  руки
 Одеты  в  одежды,  скучаются  скукой
 Ведь  им  невдомек,  что  есть  и  другое
 Горячее  сердце?  Что  это  такое?

 Им  всем  не  понять,  проблемы,  невзгоды
 Вот  так  вот  стоят,  от  года  до  года
 Проблемы  все  мимо,  ведь  мы  манекены
 Пластмассовы  души,  пластмассовы  вены


 Вот  так  вот  и    люди  решают  проблемы
 Снаружи...  как  люди…  внутри  манекены


 Сто  лет  одиночества
 (встреча  вторая)

 Мы  странные  стражи  чужих  магазинов
 Ты  снова  пришел,  а  мы  за  стеклом
 Мы  снова  собой  украшаем  витрины,
 Одеты  в  одежды,…душа  нагишом.

 Мы  прежние.  Время  идет,  а  мы  не  менялись
 Меняется  мода,  а  мы  постарались…
 Пластмассовы  вены…
                                       Пластмассой  остались.

 Вы,  там,  за  стеклом…у  Вас  суета
 Меняете  мир,  а  Ваша  душа  
 Как  прежде  осталась,  разбитой  на  части
 Хотели  сменять,  но  нет  Вашей  власти.

 У  нас  все  стабильно,  бездушно…безмолвно
 Все  пусто  внутри,  но  и  …бескровно
 И  нам  неизвестны  страсти…пророчества
 Мы  пленники  века,  сто  лет…одиночества.

 Никто  не  напишет  и  мы,  не  ответим.
 Ухмылка  на  лицах  в  зеркальном  привете.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584918
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015


Лина Лу

НА БЕДУ

После  прочитанного...Экспромт.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584642

На  беду  распинаются  ветры,
И  тоска  рассекает  память...
Серой  лентою  -  те  километры,
Что  петлей  одинокой,  так  ведь?
Не  кружи,  воронье,  не  каркай,
Распушились  еловые  ветки,
А  душа  -  бесконечности  арка,
Оставляет  кровавые  метки...
Оставляет  забытые  тени,
Среди  ночи  сплетаясь,  кличут.
На  беду    -  Радость  этих  мгновений
И  печаль...но  виток  цикличен.
На  беду,  упиваясь  болью,
Вновь  ответы  ищу,  а  разум,
Все  зудит  и  зудит...ДОВОЛЬНО!
На  корню  -  все  сейчас  и  сразу...
На  беду,  только  разве  слышим,
Прорицания  предписанье?
Еще  раз...хоть  один...и  выше  -
Заклинание  -  песнь  ликованья...
01.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584828
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 01.06.2015


Льорд

Ніч

Коли  все  поринає  у  сон
І  над  містом  панує  вже  тиша,
Ніч  бере  саксафон,
Ніч  бере  саксафон,
Ніч
     симфонію  пише.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452953
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 01.06.2015


ptaha

Здійснення мрій

За  натхнення  дякую  Цигановій  Наталії

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584499

Я  вийняла  із  себе  на  папір  
її  по  краплях  літер,  як  по  нотах.
Вона  пручалась  і  просила  крил
не  від  кутюр,  а  так,  щоб  для  польоту.

Вже  на  папері  сплутались  слова,
їх  ручкою  паровано  намарно,
але  вона  жива,  іще  жива,
хоч  кровоточить  римами  і  марить…

Я  зважуюсь  на  спробу:  мов  хірург,
згинаю  аркуш  по  діагоналі,
уздовж  і  впоперек  –  душа  у  небо  пурх!..
журавликом…  зі  складок  орігамі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584577
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 31.05.2015


Анатолій В.

Не знав, що можна закохатись у вірші́.

Не  знав,  що  можна  закохатись  у  вірші́  -
Чужі,  але,  як  дивно,  наче  вже  свої,
Бо  так  лягають  до  душі,
Що  аж  пече!..  І  замовкають  солов`ї,
Зникає  світ,  немає  поряд  вже  нікого,
Лише  слова  і  почуття...
Я  в  них  тонув,  п`янів  ,  як  від  вина  хмільного...
Я  проживав,  я  випивав  чуже  життя
По  краплі  суму,  радості  і  горя...
Я  розчинився,  зник,  про  все  забув...
У  хвилях  почуттів,  що  глибше  моря,
Я  серед  рим  купався!..  Я  втонув...

Чи  можна  закохатись  у  вірш́і?
Ні,  не  свої,  чужі.
Чужі?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565860
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 30.05.2015


Наталя Данилюк

Квітникарю, прошу, загорніть мені жмуток весни…

Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  жмуток  весни
В  шурхотливу  газету!  Візьму  оберемок  духмяний,
Пробіжусь  під  дощем  аличево-шовково-хмільним
І  нитками  його  позатягую  давнішні  рани.

Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  кращий  –  он  той…
Я  сьогодні  від  щастя  така  неприборкано-п’яна,
Ніби  взяла  і  виграла  сонця  обійми  в  лото!..
І  дорога  моя  мерехтить,  мов  гладка  порцеляна!  

І  сліди,  мов  уламки  розбитих  на  друзки  свічад,
Віддзеркалюють  клаптики  свіжо-бузкового  неба!
Розтинаю  повітря,  а  пульс  торохтить  невпопад,
І  судини  мої  стугонять,  мов  напоєні  стебла…

І  душа  –  обважніле  від  цвіту  живе  деревце,
Що  радіє  отій  життєдайній  намоленій  зливі!
Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  щастя  оце  –
Не  зада́рма,  а  так  –  
за  усмі́шку,  
за  очі  красиві!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576425
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 29.05.2015


Касьян Благоєв

Абсент и восточные напевы

сказки  майской  ночи.  после  дождя

*
Это  сон?  –    
Входишь  в  дом  –  
Полуявь,  
Грёзы  ночи  поэта  –
И  насытится  он  
Вкусом  счастья  и  знойного  лета,
И  дожди  за  окном  
Отойдут  в  тридевятое  царство,  
А  душа  об  одном:
«Пьешь  из  чаши  Морфея  коварство!»

Опахала  ночи
Навевали  мне  сны  Шахразады  –  
И  что  голос  души?!
–  Мне  так  тела  ее,  тела  надо!..
До  истомы  его  
Доводить,  
Наслаждаясь  
Любовью!..
*
Тает  ночь…  Алкоголя
Дурман…  
Явью  тень  в  изголовье:
Ты  –  была!..  
Это  мне
Сказки  пели  уста  
Дивной  пери!..

И  душа  в  тишине:
«Затвори  же  пред  нею  ты  двери!»
****
(из  фантазий  "Не  упусти!",  в  предчувствии  лета)
*
/Фрейд  прав:  все  в  нас  определяет  основной  инстинкт?../

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584322
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 29.05.2015


Лина Лу

ПЕЩЕРА СОЛНЕЧНОГО БОГА

Есть  в  уголке  Вселенной  ниша,
Там,  разобрав  на  звенья  цепи,
И  тьму  жемчужинами  вышив,
Ра      канителью    кольца  крепит.

Там,  уповая  на  удачу,
Воспев    молитвы      восхожденье  -  
Слёз    сталактиты...не  иначе,
Боль  соблазнила  вдохновенье.

И  на  крестах  венки  завяли,
Плеск  чудится  весла  Харона.
Золота  ветви  зазывали,
Взамен,  не  требуя    навлоны.

Меч  и  цепочка  изначально,
Дев  и  мужчин  благословили,
На  грех  бездумный  и  нахальный
И  меркнет  Солнце...свет  бессилен?

В  пещере  солнечные  кроссы,
Укрыты  старою  хламидой,
Богиня    света    глаз  раскосых,
Внимала  песням  Нереиды.

Струилась  ночь...заря-весталка
Обманом  чары  развенчала,
Запела  золотая    прялка,  -  
Богиня  новый  день  встречала...
29.05.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584293
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 29.05.2015


Анно Доміні

Любий даймоне мій…

Любий  да́ймоне  мій,  чи  ти  є  наді  мною,  чи  ні?
В  серце  часом  –  мов  голка,  і  світло  –  в  чужому  вікні.
За  земними  містами  –  далекий,  новий  небокрай,
Тож  мій  даймоне,  друже,  -  чувай  наді  мною,  чувай!

2015-05-09

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584017
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 29.05.2015


Микола Карпець))

«Мы за Родину, а они за что???»

[b]«Мы  за  Родину,  а  они  за  что???»[/b]
[color="#041be3"][b][i]Спой  мне  месяц,  безмолвием  света
Над  чернеющим,  проклятым  городом
Автомата  лишь,  выстрелы  где-то...
В  полудрёме,  спиной  до  лафета
Не  уснуть  мне  уже  до  рассвета
На  поляне,  зали́тою  золотом

На  поляне,  зали́тою  светом
Нереальность  возводит  в  квадрат
Черно-желтым  окутано  цветом
И  ищу,  не  найдя  я  ответов
Штабелями  валяться  в  кюветах
За  что  Путин  отправил  солдат?
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*27.05.15*  ID:  №583866[/i][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583866
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 29.05.2015


ptaha

У мандрівку…

Шкільний  календар  розсипає  аркушики  днів
Малих  літачків  парашутами.  Стукає  літо
У  класне  вікно,  де  за  партами  все  іще  діти  –  
Їх  [b][i]завтра[/i][/b]  покличе  усіх  за  штурвал  кораблів.

І  буде  обличчя  так  часто  від  солі  пекти,
Й  бліді  маяки  не  даватимуть  світла  в  тумані,
І  карта  блукатиме  хвилями  ув  океані,
Усе  віддаляючи  шлях  від  мети  до  мети.

Хай  компаси  серця  не  зіб’ються  на  манівці,
Нехай  мілина  не  торкнеться  душі  ні  на  хвильку!  
Сім  футів  під  кілем!  В  життя  вирушайте  мандрівку!
Шкільний  календар  заповітом  в  дитячій  руці…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583757
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 27.05.2015


Нея

Ляля

Поцілую  в  носик,  моя  кіточко,
Польцями  по  шерстці  поведу.
Настає  тепло  –  блаженне  літечко,
Стане  заміксовано  в  саду.
Підросте  травиця  попід  сливами,
Тістечками  клумби  зацвітуть.
Вирушу  пополудні  із  вилами,
Із  граблями,  ряднами  у  путь.  
Побіжу  дитиною  у  споминку,
Татові  обідати  несу.
Поки  їсть,  відшукую  соломинку,
Підчепити  хочеться  осу.
—  Не  чіпай,  —  буркоче,  —  покусає.
Слухаюся  пізно,  є  контакт.
Косовиці  й  таточка  немає.
Відбулися  дії  –  новий  акт.
Пожаліюсь,  кицю,  адже  нікому.
Хай  гадають  люди  сильна  я.
Стань  мені  подругою  і  ліками,
Моя  кицю,  радосте  моя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581974
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 27.05.2015


Лина Лу

НЕСТРИМНА ЛЮТЬ

Нестримна  лють,  чи  спалах  нетерпіння.
Невже  над  силу,  побороти  хіть?..
Не  вирване  до  потягу  коріння,
Зустрілись  очі...просто...мимохіть...

І  запалало...стугонить,  ламає,
Викручує  та  трощить  розум  вщент,
Душа  до  страти  рветься  та  волає,
Гримить  щосили,  падає    дощем...

Заборонити?..  спробуй...за  відвагу  -  
В  святі  одразу?..в  дурні  вже  пошивсь.
До  ніг  твоїх    -  душі  моєї  стяги,
Не  візьмеш...але  ж  хочеш?..то  ж  лишись...

Нестримна  лють?..  палаючи  багаттям,
Неначе  смолоскипи  -  ніч,  як  день,
Хвала  -  луною,  чи  гучне  прокляття?
Бажаюча  та  бажана...мішень...
23.05.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583564
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Олекса Удайко

ТЕЧЕ ПІСОК- ©©

[i]  23  травня  в  переддень  перепоховання  праху  Тараса    
Григоровича  Шевченка  думалось  про  минуще  і...  вічне.  
Бо  вічна  Йому  пам'ять  в  українського  народу,  якому  він  
служив,  будучи  митцем,  мислителем,  пророком...  
         Вічне  і  пам'ять!  Ми  піщинки  у  сьому  світі,  елементарні
часточки  цілого  –  Універсуму,  космосу.  Роздумам  про  
окреме  і  ціле  присвячено  цей  вірш.  Читання  твору  
супроводжується  космічною  музикою,  виконуваною
на  терменвоксі  –  оригінальному  електроінструменті,
винайденому  Львом  Терменом  у  1919  році.  Читаючи,
слухайте...  Враження  неймовірне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1eaycUWoHzo[/youtube]
[i][color="#00bfff"][color="#6f00ff"]  

             Я  смертю  лиш  живу…  Та  не  таю  –  
             Щасливий  я  в  моїй  нещасній  долі;    
             А  хто  боїться  смерті  і  неволі  –  
             Ввійди  в  вогонь  той,    котрим  я  горю.
                                                               Микельанджело    
       [b]      
Тече  пісок,  як  вічність,  поміж  пальців  –
пливуть  хвилини  нашого  буття…
Ще  на  землі,  а  вже  космічні  п’яльці
волочать  нас  на  край  –  до  забуття.

Хоч  нам  принадно  мить  ту  зупинити,
щоб  побродити  в  звабах  стромовин,
вбираючи  красу…  Та  годі  й  снити  –
безбожник  ти  чи  вірний  християнин!

Та  все  –  так  брижко,  ламко…  І  відносить
життя  по  крихтах,  мов  драгва  боліт,
безпечність  днів.  І  знов  приходить  осінь
непогамовних  й  неповторних  літ.

Мить  осяйна...  Ні  з  чим  її  не  сплутать!
Чарівний  світ  –  усе  у  ньому  є…
Чи  знайдемо  відгадку  його  суті?..
Про  все  це  тут  колядництво  моє.

Одно  лиш  знаєм:  на  землі  ми  –  гости
вервечкою  біжучих  пражних  днів…
Питання  в  тім,  що  впорав  для  погосту*,
яким  вогнем…  
                                                     для  нього  
                                                                                                 ти    згорів.

______
*Тут  громада,  спільнота.                                                      


[/color][/color][/b]

23.05.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583050
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015


Касьян Благоєв

ОСІННІ ТАНЦІ


 (із  циклу  «Ностальгія  по  осені»)

 терція.        Осінь,  Ти  і  танець  ваш  під  небом...

1*.    до  Осені:  
                                         і  благають  очі:  «будьте,  довше!..»,
                                         і  чарують  ваші  танці  безсоромні!  

То  в  цей  рік  ти  не  розпусниця?!
Не  мінлива,  не  заплакана?  –  
Всі  гріхи  тобі  відпустяться,
Бо  відкупишся  дукатами,
У  котрі  осики  вбрала  ти
І  берізки,  де  багатими
Твій  танок-стриптиз  оплачує
Незліченними  каратами
Вітер-звабник,  
Та  й  розмахує
Сосен  вітами  крилатими  –  
Сутенер  той,  звідник  блудниці:

–  Ви,  розпусниці-спокусниці,
Хоч  прикрийтесь  цими  шатами!..
*
   (вже  й  оголені  обоє!  –  хто  ж  у  кого  вчиться?!.)


2*.    до  Тебе:  
«перед  Вітром  Осінь  роздягається,
і  Тобі  не  стриматися  теж!»

Ось  ти  знову  дразниш  мої  очі!
–  Чи  суперницю  
побачила  у  ній?
І  чого  це  тіло  прагне-хоче,
звабне,  юне  тіло  
Із  осінніх  мрій?!.  
*
   (все,  що  сховано  в  тобі,  проситься  на  волю!..)


3*.    і  Твоє  мені:  «замани  у  світ  любові!»

Спрагла!..  і  чуттєва,  і  невтоленна,
А  душа  –  до  неба!  одяг  –  вниз!..
Ти  зізнайся:  пристрастю  оголена?
Чи  то  осінь  вабить  у  стриптиз?!
*
   (я  любив  ще  з  юності  чарівницю-Осінь,
     а  тепер  закоханий  в  обох!)  

**
   Хай  чарують  весни!  хай  ще  манить  осінь!
   –  До  наступних  танців…  безсоромних!  

(11/11-2013  -  незабутньому...)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582515
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015


Касьян Благоєв

ОБІЦЯЛО ЛІТО…

(в  передчутті  гріха:  
у  тобі  –  любові  смак,  літа  і  ожини!..)

*
Ще  не  знав,  чи  ти  в  світі  десь  є,  
Відчуттям  було  серце  п’яне
І  молило:  «Як  щастя  моє,
Ти  з’явись  в  моїх  днях,  кохана»!

Сталось!..  Серце  сповив  щастя  дим,
І  були  найсолодшими  ранки!
...  Та  верталася  ти  в  його  дім,  
Незрівнянна,  чарівна  коханка!

Щастя  присмак  ожиновий  був
Від  зцілованих  губ…  твого  лона...  –  
Трунок  згуби,  гріха...  зваби  грони!  –  
Всіх  спокус  райських  смак  твоїх  губ!

Його  квіт  зберігала  мені,
Сокровенне  мені  дарувала,  -  
Розкіш  тіла!..  –  і  зняті  забрала
З  почуттів  потаємних  твоїх!..

Перестиглі,  терпкі,  запашні  
Дар  від  літа  –  плоди  ожини…  
Хто  тепер  ти  йому,  не  мені,  –  
Хто:  кохана?..  коханка?..  дружина?...
***

(спогади  ночей  осінніх:  
навіяне...  пережите...  відчуте...  загублене...  )
з  N.,  Волинь.  стигле  літо  ...  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582385
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015


Лина Лу

В ОЧІКУВАННІ

В  очікуванні  -  засторога  ночі,
Страх  невимовний  душу  сповиває,
Що  неймовірну  пристрасть  напророчу  -  
Полин  -  травою  прикрощі  змиваю...

У  шепіт  вітру  вслухаюсь  поволі,
Затамувавши  подих  від  образи,
Не  вийшла,  з  вищевказаної  ролі,
Чужі  завчивши  неминуче,  фрази...

Десь  там  репризи  шле  суфлер  небесний,
Забувши  тексти...невиразний  гомін...
Чи  громовиця,  чи  ж  бо  Зевс  -  улесник,
Шукає  звабить  -    поцілунків  стогін...

Зберу  в  долоні  місячного  сяйва,
Напитись  вдосталь  срібного  зітхання...
Душі  сльозами  умиватись    -  зайве,
Зійде  з  росою  те  гірке  кохання....
19.05.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582165
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 19.05.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 14


53*    знову  душу  мою  зачаровує  молодість  років…

Заворожує  стан  твій,  і  вигин  стегна,  і  коса,
І  алмазом  іскристим  на  босих  ногах  ця  роса,
Повна  чар  прохолода  від  шовку  одежі,  а  очі,  –  
Очі  рай  обіцяють  мені!    –  О  святі  небеса!..


54*  до  Жінки  далекого  травня:
     не  минає  та  зваба,  що  з  юних  років  чарувала!..

Зрілість  жінки  в  тобі  –  разом  з  пристрастю  юної  згуби!
Знають  втіхам  ціну  –  й  посилають  обітницю  губи,
Маниш  в  ніч,  де  ще  є  твоя  юнь,  і  вогонь,  і  бажання!..  –  
Тож  співайте  "Осанна!"  коханню  всі  ангельські  труби!


55*  …  і  буде  той  голос  солодше  за  ангельські  співи!

А  коли  доведеться  покинути  світ  цей  –  в  той  день
Не  захочу  я  чути  ні  голосу  неба  й  пісень,
Що  мені  заспівають  всі  ангели  Світла  у  небі,  –  
Дай  почути  коханої  голос,  о  небо  знамень!


56*  сам  щасливим  ти  був,  коли  краденим  щастям  втішався?..

І  позаздрить  хай  світ:  я  пізнав  смак  шафрану  досвідчених  губ,  
Я  коханцем    їй  був,  володів,  а  не  той,  хто  був  муж,  та  не  люб!  
Та  із  клітки-фортеці  його  не  зумів  я  солодку  забрати  –  
Він  багатством  її  полонив,  
                                                                             прикувавши  до  стін  словом  «шлюб».
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581533
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 16.05.2015


Лина Лу

ТИ ЩОСЬ ШУКАЄШ

Ти  щось  шукаєш  серед  тисячі  століть,
Мене?..  її?..  Його,  чи  злам  часу?
Свіча  спалахує,  себе,  щоб  спопелить,
Упавши  воском,  втілившись  в  сльозу.

У  котре  вчитуюсь  у  рунні  письмена,
Може  відповідей  тіні  промайнуть?
Та  лиш  всміхається  та  брила  кам‘яна,
Яка  сховала    справжню  твою  суть.

Давно  забуті  нами  зоряні  сліди.
Обпікшись,  я  серед  жарин  іду,
Хоча  б  одну,  єдину  пригорщу  води,
Полити  спрагу  ,  де  ж  її  знайду?

Криваве  марево  лякає  знову  ніч.
Вогненна  куля,  ніби  жбан  вина,
Осушить  землю,  непомітно,  віч  -  на  -  віч.
Віддасть  дощем  -  стихія  водяна.

Ти  щось  шукаєш?..  понад  прірвою,  мости,
Чи  срібний  промінь  Місяця  до  ніг  ?
Мої  розхристані  думки  -    мої  ж  хрести,
Прозрінням  впали  вже    на  твій  поріг.
14.05.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581399
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 15.05.2015


stawitscky

Чаклує серце магія паперу


               Поезії



Чаклує  серце  магія  паперу.
Я  сам  собі  –  і  цензор,  і  суддя.
Невільник  менш  прикутий  до  галери,
Аніж  до  тебе,  чародійко,  я  .

І  пензлик  налаштовано  сумлінно,
І  фарби  –  щонайтонших  почуттів.
Але  на  Слові  світ  зійшовся  клином,
І  образи  усе  не  ті,  не  ті…

Яким  бальзамом  напоїти  мову,
Який  вселити  життєсяйний  дар,
Щоб  вабив  вірш,  як  вабить  Казанову  –
Що  у  літах  –  коханка  молода?

І  вже  для  мене  не  існують  будні,
І  я  уже  належу  не  собі…
Нехай  шторми  чатують  і  Бермуди  –
Мій  курс  лежить  до  острова  скарбІв.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581300
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 15.05.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 11


41*  розкрийте  ви  очі  незрячому  серцем!

Так  близько  від  мене!..  –  туманами  дихають  груди,
А  я  –  мов  просвітлений  із  послідовників  Будди,
Чекаю  нірвани,  щоб  щастя  в  астралі  пізнати,    
А  поряд  -  вона  вся  в  вогні!..  –  Чи  не  дурень  я,  люди?!.


42*  знов  земне  –  і  гріховне,  й  солодке!..

Подихом  щастя  ввійшла  моя  осінь  в  життя,
Вкравши  і  спокій,  і  розум  –  і  без  каяття
Кинула  в  вир  найсолодших  гріхів  і  жаданих.  
–  Небо,  дай  щастя!    А  потім  прийму  й  побиття…


43*  небом  обіцяне  тут  –  найсолодше  для  мене!

Із  дарів,  що  мені  обіцяли  пророк  і  Аллах,
Я  прийняв  лиш  роздолля  та  квіт  цей  небесний  в  полях,
День  і  ніч,  і  весну,  літні  зорі,  тумани  осінні  –  
І  молю  небеса:  «Не  спішіть  все  сховати  в  снігах!».


44*  образ  божий  в  собі  не  ганьбив  я  ні  словом,  ні  ділом

Тож  в  молитвах  свій  час,  що  відведений  небом,  не  трачу:  
Не  вбивав  і  не  крав,  не  ганьбив  –  тільки  світ  цей  незрячий
Ні  любові  моєї  ні  серця  багатств  не  питався  –  
Це  від  мене  краде  він  мій  день,  і  мій  хліб,  і  удачу.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580609
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 12.05.2015


stawitscky

Магія погляду

Осягнути  цей  погляд,  напевне,  не  дано  нікому.
В  нім  зачаєна  зваба  й  таїна  мільйонів  предтеч.
Я  розбився  на  друзки  ,    але  –  ані  титли,  ні  коми,
Лиш  оскома    пізнання,  як  хвиля  цунамі,  росте.

Я  сахаюсь  полону  –  нащо  заспіль  пожмакані  ночі,
Де  на  мене  чатують  страждання  новітніх  Голгоф.
Але  погляд  цей  дивний    мене  вже  доконче  зурочив.
І  отут  не  поможуть  змуровані  прихистки  строф.

Я  прошу  Вас,  прошу  –  погасіть  буйноніжне  проміння
Вам  же  порух  один  зачарованих  вій  і  повік.
І,  можливо  тоді,  і  наступить  моє  воскресіння.
А  до  того,  повірте,  навіки  пропав  чоловік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580376
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 12.05.2015


Лина Лу

ПРИВИД

На  перехресті  трьох  доріг,
Притулок  свій  знайде.
Неначебто...
Закотить  сонце  за  поріг,
І  тіні  відведе,
Небачені.

В  кутку  засушена  трава,
Гіркий  -гіркий  полин,
Приховано.
Збирала,  як  була  жива,
Знайшла  на  тлі  долин,
Схвильовано.

Блищали  шибки,  вітер  грав,
Вінки  плела  весна,
Замріяно.
Минуле  спалахом  заграв,
Повернеться...    у    снах,
Розвіяне...
11.05.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580434
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 11.05.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 34


133*голосу  из  пришлого:  как  быстро  проходит  весна!..

Запахом  дивным  жасминовым  благоухает  апрель,
Манит-дурманит  меня:  «Помнишь  ли  чары  весны,
Тело  ее  молодое!..  ночь…  соловьиную  трель?»
–  Сказки  из  тысяч  ночей!..  Быль,  или  небыль...  иль  сны?


134*  волшебству  твоего  возвращения

Когда  вернешься  в  мой  угрюмый  дом,  
Где  немы  сердце,  мысли,  стены,  звуки,  
Вдруг  волшебство  любви  проснется  в  нем,
И  жизнь  вдохнут  глаза  твои  и  руки!


135*  я  услышал  «нет»  –  и  спрятал  
       гречь  за  словами…

А  под  чадру  надежд  –  души  шербет  я  спрячу,
Под  смех  да  под  сарказм  –  ранимость  нежных  слов.
Ты  скажешь  «нет»  свое  –  себе  совру:  «удача!».
…  Как  будто  снова  век  любви  я  ждать  готов!


136*  обещал  я  вернуться  –  и  как  я  судьбу  обманул!

И  как  повезло  тому,  кто  синих  дождался  очей  –  
Завидую  вновь  ему,  ревнуя,  страдая:  «Он  с  ней!..»  
Ведь,  счастливый,  год  -  как  миг!  –  с  очами  в  цвет  неба  я  плыл!
...  Взлетела  ты  к  счастью  с  ним,  а  я…  –  как  летать,  забыл.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580387
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 11.05.2015


Касьян Благоєв

Гелтахт* мені не покорився

 
(адептам  «руського  мору»,  що  живуть  в  Україні,  
але  ні  російської,  ні  мови  України  так  і  не  вивчили  як  слід)

«"Гелтахт*  мені  не  покорився,  
І  ідіш**  теж  «не  по  плечу».
О  мамо,  так  чому  ж  я  вчився?!
Дарма  на  Маклеха  бурчу:

Ось  він,  Шон  древній,  мудрий,  сивий,
Зумів  вкраїнську  осягнуть.
А  я  репрезентую  Київ  –  
А  мій  «язик  –  то  руська  муть»,

Де  я  ослом,  –  а  ні  бельмеса:
Правопис,  синтаксис  мені  –  
То  темний  ліс,  з  якого  ніс  я
Лиш  «”мать…!”,  “чьо!”,  “блін!..”,
 “Налєй,  Анісья!”,
“казли  всє!”,  “путін  –  всьо!”»  –  так  «ріс»  я!..  –  
Син  з  мумби-юмби…  з  племені,
Що  диким  посеред  народів
постало  в  злобі  і  брехні…»
*
Згоріти  б  в  сорому  в  вогні!"
-----

*Гелтахт  –  мова  старої  Ірландії,  така  ж  обвітрена  і  давня,  
як  її  верескові  пагорби…  (так  стверджує  Старий  Шон  Маклех  –  
і  я  вірю  йому)
**  ідіш  -  мова,  що  розвинулася  серед  габреїв  (в  останню  
тисячу  років),  які  населяли  простори  східної  Європи;  
нині  її  ще  називають  мовою  руських  габреїв  (є  така  точка  зору)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580172
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 10.05.2015


Касьян Благоєв

Дивацтва душі

1.ЗАЗДРІСТЬ

*  Н.К.  (в  осінь  дивну,  в  дивну  днину…  –  яка  ж  Ви!  яка  Ви!..)

Як  над  Вами  розкриває  осінь  шати  пишні!
На  вустах  –  чарівний  усміх,  вабить  кожну  мить.
І  кружляє  вітерець  із  барвистим  листом,
і  лоскоче,  безсоромний,  ніжок  оксамит!..

Я  намріюсь  –  досхочу!  –  
озирнусь,  позаздрю:
«Ой,  щасливий  той,  хто  ввів,  
як  дружину,  в  дім  свій,
хто  пізнав,  
кого  зігріла,  
розпаливши  ватру
з  того  жару,  що  в  розкішнім  
тілі,  у  душі  цій!..»

Яку  ціну  заплатити?!  –  
(хоч  прийму  і  Даром!)  –
щоб  зігріти  дім  і  душу  
Оберегом-жаром!  

/осінь  –  раннім  падолистом.  а  Ви  –  вогнем  літа!  /  
(7.10.  -  чужій  дружині,  красуні  і  розумниці,  
яка  в  шлюбі  так  і  не  пізнала  щастя  кохання...)


2.  НОСТАЛЬГІЯ  ПО  ОСЕНІ...
*
Знов  пророчить  подих  осені  розлуку.
Знову  вітер  гонить  літо  –  душу  рве.
Знову  осінь  після  блуду  –  в  небо  руки,
мов  Марія  Магдалина,  бога  зве,  –

Що  моління?  каяття  що?!  –  Ти  –  не  літо,
що  цнотливо  одягало  віти  лип,
ти  вбираєшся,  щоб  звабить,  спокусити,
і  фліртуєш  з  вітром  :  «Золото  розсип!»  –  

Бо  не  ти  його  надбала,  не  тобою
збережЕна  перша  таїна  душі:
під  цим  віттям  давніх  лип  любились  двоє…
–  І  змивають  щем  кохання  злі  дощі…

*
Так  розкрилася  ця  таїна  єднань…
Терпкість  ́рОзстаней́  ти  стелиш  за  собою,  –  
Осінь-діва,  що  ж  ти  в  серце  із  журбою?!.  
За  що  гасиш  на  вітрах  вогонь  бажань?

-  Роздягтися  –  і  згубитись  до  пори
У  туманах,  серед  часу,  дум  і  неба  –  
Це  ти  вмієш,  тут  повчитись  в  тебе  треба,
Як  зманити  серце  
На  чужі  дари
Тлінним  золотом
Спокусливої  феї  –  
І  сховатись  під  фату  зими-Ледеї*.
--------
*Ледея  –  наймення  богині  зими-студениці  у  древніх  русичів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579828
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 8


29*  чи  щастя  то  було,  чи  то  печаль  твоя?..

В  ніч  пізнав  ти  оту,  що  заманює  в  сіті  лукаві,
А  в  ній  тисяча  радостей,  мрій,  в  ній  медові  забави;
І  губами  торкаєшся  губ,  прагнеш  миті  блаженства…  –  
День    розмив  береги!..  До  любові    нема  переправи!


30*  від  Неї  всі  радості  наші,  і  щастя,  і  муки

Закоханій  жінці  не  бути  лукавою?!  –  Небо!  –  
Та  їй  це  як  дихати,  як  фарбуватися  треба,
Як  грати  у  пристрасть,  і  плакати,  і  ревнувати,
Штовхать  нас  у  прірву  кохання  –  в  найбільшу  халепу!


31*  нашим  хвилям  життя  –  до  припливу  нового  не  згаснуть

Сліди  на  землі  помережимо  серця  любов’ю,  
І,  зітканий  з  неї,  не  вкриється  шлях  наш  журбою;
В  надій  кольори  розфарбуємо  мрії  нащадкам  –      
Хай  кличе  їх  щастя  тих  днів,  де  були  ми  з  тобою!


32*  ще  крок  один  до  фінішу  мого…

День  проминув  без  тебе  
                                                                         у  суєті  і  печалі.
Сутінки…  вечора  сум…  Знову  самотності  жало
Буде  ятрити  думками,  спокій  забравши:  «Намарне
Серця  скарби  розгубив  
                                                                     і  намисто  років  –  так  бездарно!»
***



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579747
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015


ptaha

Олівець

Майбутнє  склало  речі  –  і…  пішло,
Не  залишивши  й  лінії  на  згадку.
Пашить  долонь  збентежене  чоло:
на  річці  часу  зруйнували  кладку.

Червоним  світлофором  день  новий:
Мостів  у  «завтра»  не  будують  нині.
Стоїть  «сьогодні»  -  дурень-вартовий  –  
малює  хрестик-мітку  всім  на  спині,

що  вже  жили,  в  минулім  і  тепер,
що  можна  ставить  в  їхній  долі  крапку
і  що  життя  –  найбільша  із  химер,
яка  не  варта  навіть  і  початку…

Я  олівець  поцуплю  (хоч  і  гріх!)
і  домалюю  на  своїх  долонях
картину-мапу  –  плетиво  доріг,
які  ведуть  до  сивини  на  скронях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579587
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 07.05.2015


Касьян Благоєв

Розсипи, 4. Моменти життя


(про  нас,  про  життя,  про  любов…    замальовки  словом,  
поглядом  і  серцем;    ескізи  до  думок  із  пам'яті  й  чуттів)

**  …  \  вже  п’ята  ранку.    вітер  із  дощем  
нашіптують  ще  світу  колискову…
не  спалося…  і  ти…  і  ніч  остання…  \  

…  І  ту  спрагу  чуттів  –  
із  твоїх  незцілованих  губ  –  
і  жадання  тих  пестощів,  
ті  насолоди  від  тіла  
не  спіши  віддавать…  -  
я  ніколи  уже  не  вернусь  –  
хай  ще  трішки  в  цей  ранок  
з  тобою  побудуть…  твоїми…
Усміхнися:  «Було!..»,  
і  у  ліжку  сховайсь  від  негоди,
і  у  цім  міражі  
так  не  схочеться  знов  просинатись:
ще  послухай  свій  сон,  
доторк  мрій  і  бажань  насолоду  –  
Він  вже  вийшов,  щасливий,  
в  дорогу,  
тебе  зустрічати!

/мені  ці  видіння  тепер…  а  йому,  лиш  йому!  –  
твої  сни,  тепла  постіль,  і  любощі…  тіло…  і  ранки!../
***

**  ...  «не  бентежся,  я  сама…  я  доросла  тітонька!..»
(чари  зрілого  літа,  щедрість  юної  осені…)

Пам’ятаєш,  як  все  сталось?..  –  з  плину  літа!..
А  якою  після  літа  прийшла  осінь?!
Не  весна,  –  то  лада-осінь  кращі  квіти
розсипає  нам  і  в  щастя  кличе-просить!

/  …–  надіялась  осінь,  сподівалась  
на  кохання  щедрість,  на  любов...  /  
***

**  Л.М.    …і  від  чого  впали  бастіони!

чарував  я  піснею,  чарував  я  серцем,
і  які  приносив  квіти  до  прекрасних  ніг!
а  прийшов  суперник  мій
 і…  без  квіту  й  герцю
одним  порухом  брови  полонити  зміг!

/то  й  навіщо  в  герці  лицарські  забави?!
не  поможуть  чари,  якщо  –  не  твоє…  /
***

**    (сексапільній  Пані,  котра  ніц  не  хоче!)

«Всі  ви  –  одинакові!  Вам  одне  лиш  в  думці!..»
Ви  сказали  –  відрубали!  Але  я  примітив:
таїну  бажань,  лукавий  
і  призивний  усміх,
невтоленність,  цей  клич  плоті!..  
–  тої  спраги  миті!..

/я  із  жартом  –  Ви  у  жарт?/
***

1.**  Т.  "...  якщо  прийде,  постукає  –  не  переч  йому!"

«Я  була  за  крок  від  поцілунку…»  
І  від  щастя  –  ледь  його  торкалась!  
Чому  ж  не  судилось,  не  збулося?  –
Довго  ти  і  серце  сперечались…

2.**    "чи  не  нам  воно  судилось?  чи  ми  так  хотіли…"

Таким  щедрим  на  кохання  було  Небо,
і  та  Осінь  обіцяла:  «Все  нам  вдасться!».
Як  офіру  –  бог  зіслав  Любов  до  тебе.
Тільки  я  не  зміг  її  
вдягнути  в  Щастя…
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579364
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 07.05.2015


Серафима Пант

Мелодія ніжності

Ніжності  нота  
   Отримала  звучання  квоту,
         Ввібравши  пристрасть  і  турботу,
             Не  пририваючи  польоту,
Дощем  проллється...
   Весняно  музикою  в  серце.
       Мелодія  крізь  шкіру  рветься,
             Слідом  глибоким    відіб’ється  
У  поцілунку…
   Потонуть  губи  в  візерунках  -
       Нашкірних  на  тобі  малюнках
             Шумом  дощу  по  тілу  лунко
Вони  лягають…
   Мов  кола  на  воді  пускають  –
       До  серця  хвилі  добігають,
             І  вже  у  ньому  осідають
Мелодією  ніжності.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579286
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015


Касьян Благоєв

КАТРЕНИ, 4


13*  ...  і  вже  на  дорозі  до  щастя  той,  
     хто  стверджує:  "Буду  щасливий!"

Як  формулу  вічної  юності  –  формулу  щастя
Шукає  тут  кожен,  в  цім  світі  удач  і  напастей.
І  ви,  поки  є  на  землі,  мої  подруги  милі,
Кажіть,  як  молитву:  «Сьогодні  я  буду  щаслива!»


14*  Н.:  «а  зелені  оченята  –  мов  люстерки  щастя!»

Твої  очі  кольору  капризу,  
а  у  серці…  –  стільки  в  серці  злого!  
Прагну…  злого!  –  і  лечу,  донизу,
в  цю  бентежну  прірву  серця  твого!


15*  …так  і  впали  ангели.  а  я?  –  я  ж  із  глини!

І  душу  заставлю,  втону  у  цій  згубі…  з  тобою,
і  раю  зречуся,  а  в  свідки  я  ангела  визву,
і  він  поклянеться  і  богом,  і  світом,  й  любов’ю,
що  душу  віддав  би  –  за  очі  у  колір  капризу!


16*  кому  іронія,  кому  полин...

Як  часто  в  жартах  ми  безпечні,  необачні,
Забувши  істину:  за  жартом  бродить  дурість.
І  грань  тонка  їх  розділяє;  й  «пізня  мудрість»
Уже  ніщо  у  безкінечності  пробачень.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579136
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 05.05.2015


Процак Наталя

ПІЗНАЙ МЕНЕ НА СМАК…

Губами  доторкнусь  твоїх  повік
І  на  очах  залишуться  теплі  сліди  цілунків
Я  сп'ю  тебе  до  дна,  втону  в  руках  твоїх
Не  хочу  я  від  цього  порятунку...  

Серце  заб'ється  з  диханням  у  такт...
Рука  в  руці  як  я  в  тобі  і  стерті  грані...
До  смерті  зацілуй...пізнай  на  смак...
Одна  душа  на  двох  згорить  з  бажання...

Візьму  тебе  в  полон  я  без  прохання
Без  бою-  мій...а  я  по  капельці  в  тобі  стікаю...
Шепочуть  ніжно  губи  в  тишину,  зізнання
Лише  твоя...ти  мій...тебе  не  відпускаю...

Тремтять  зіниці  в  них  відлуння  неба  відіб'ється
І  попелом  впаде  душа  моя  в  твої  долоні...
Серцебиття  наше  з  ритму  зіб'ється...
Затліє  вогник  мій  в  твоєму  лоні...

Скусала  губи...сцілувала  до  пів  тями...
Розсипалась  в  тобі  несучою  стіною...
Влилась  у  горло  чистими  сльозами...
Заволоділа  повністю  тобою...

Невстояв...здався...сам  хотів...
Лише  моя...ти  шепотів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576840
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 05.05.2015


Касьян Благоєв

Не стала долею…

 (із  Рапсодій  забутого  ранку)

*
О,  як  ти  душу  розтинати  вмієш
Отим  бентежно-гострим  «Прощавай!..»  –  
Не  відбирай,  благаю  я,  надію,
Але  й  кохання  вже  не  обіцяй!

Лиш...  подаруй  ще  зустріч,  ненароком,
Слів  легковажних  золоту  вуаль,
І  надвечірній  сквер  відлунням  кроків  
Мою  розвіє  по  тобі  печаль:

Розмова  тиха,  мить  лише,  хвилину!..  –  
І  рве  струну  надій  зло-вісник  сич…
Невже  мені  любов  цвіла?  манила
В  надію  серце:  «Я  ж  твоя!..  поклич!..»?!

Ні…  Вже  погасли  на  каміні  свічі.
І  жар  його  не  гріє  спомин  днів,
В  які  –  о,  небо!  –  не  ввійти  нам  двічі…
І  марно  кличу  я  в  оману  снів,

Щоб  долюбить,  доцілувати  губи,
Теплом  долонь  зігріти  щастя  мить,
Простить!..  А  ніч  останні  зорі  губить,
І  щем  у  серці…  І  болить,  болить  
Оте  «Прощай!..»  

Я  зустрічаю  день
Тим  злодієм,  що  вкрав  в  себе  самого:
–  Як,  зрячий,  заповітне  із  знамень  –  
Тебе,  кохання  не  побачив  твого?!.
*
Згаса  вогонь  в  каміні.  Я  один,  
І  незавершеним  романом  –  спогад  ночі,
У  відблиску  печалі  –  рідні  очі..
А  на  губах  –  слід  від  твоїх  сльозин...
Ще  запах  Nina  Ricci…  шелест  шовку…  

Розлук  одвічний  смак  –  гіркий  полин,
Там  ніч  «Прощай!..»  твоє  останнєє  шепоче
У  смуток  днів,  де  я  –  самотнім  вовком…

І  догорає  сніп  моїх  провин…  
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576370
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 02.05.2015


Касьян Благоєв

АРАБЕСКИ, 2

 
5*  мы  оставили  след  на  земле,  потому  что  любили

Вспомни  юность:  разве  были  дни  в  печали?!
Вспомни  тех,  кого  любили-целовали!  
Пусть  проходит  жизнь,  пусть  все  умчится  в  небыль  –  
мы  на  празднике  мечты  попировали!


6*  …  и  рая  вкус  познал  я  с  губ  твоих!

Не  поцелуи  были  –  нет!  –  а  упоенье,
восточных  сладостей  медовей  и  желанней!
Ах,  пил  я  губ  твоих  шербет,  и  провиденье
дарило  сердцу  райской  неги  обладанье!


7*  откровение…

Ты  цветок  ароматов  любви,  –  неземная,  нагая!
Я  касаюсь  груди,  губ  твоих  –  наслажденье  без  края!
Ты  к  вершинам  любви  повела,  –  о  богиня,  воскрес  я!  
И  тогда  мне  открылись  заветы  сладчайшие  рая!..


8*  снова  губы  вспомнятся,  ночь,  и  поцелуи…

Были  дни  у  меня  из  разлук  и  потерь  –  не  взлететь!
И  казалось,  уже  никогда  мне  не  спеть  «Аллилуйя!»
Но  коль  время  придет  лебединую  песню  пропеть  –  
Губы  вспомню,  и  ночь!..  и  спою  о  ее  поцелуях!..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578206
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 01.05.2015


Лина Лу

БАНАЛЬНІСТЬ


Банальних  слів  відлуння,  трепет  мрій,
Високому  -  поклони...  сум"яття?..
Ніщо  не  вічне,  лише  мить  -    життя,
Записане  у  Біблії  старій...

Там  "невмируща"  пам"ять  спочива...
Банальних  слів,  чорнилами  -  рядки.
Може,  віршовані,  плела  вінки,
Колись  давно,  як  ще  була  жива...

Рука  тремтіла,  падала  гроза,
Слова  не  всі  -    надірваний  листок..
Хтось  кинув  старий  зошит  у  куток,
Банально...  тільки  котиться  сльоза...
22.04.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576355
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 23.04.2015


РОЯ

Хочу стати вкрай необхідною!

Хочу  в  небо  полинути  пташкою,
Прорости  у  садочку  ромашкою…
Чи  струмочком  в  гаю  хлюпотіти,
А  чи  вогником  палахкотіти…
Хочу  дощиком  рясно  пролитись
Чи  барвінком  зеленим  встелитись…
Чи  повіяти  леготом  ніжно…
Зацвісти  у  душі  білосніжно…
Чи  ж  бо  зіркою  квітнути  в  серці,
Чи  любов'ю  коритись  у  герці…
Хочу  бути  дитячою  казкою...
Огорнути  когось  щастям-ласкою...
Чи  скотитись  гіркою  сльозиною,
Чи  пишатись  у  лузі  калиною…
Хочу  піснею  дзвінко  лунати,
Зло-неправду  добром  пеленати!
Чи  мечем  стати,  гострою  бритвою,
Чи  леліяти  диво-молитвою…
Хай  росою  дрібною,  зерниною
Чи  повітрям,  землею,  краплиною…
Чи  чужою  для  когось,  чи  рідною  –
Тільки  стати  б  украй  необхідною!
Не  здрібніти  б  лише  у  полові,
А  бриніти  у  думці  і  слові!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575099
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 19.04.2015


гостя

Море хвилюється… Раз…


Я  чую...  я  знаю...
Спотворені  межі  хвилин.
Розкручує  Всесвіт    зворотнього  відліку  час…
Віддаш  мені,  Море,  скарби  твоїх  чорних  глибин?
І…  Море  -  хвилюється  –  
                                                           ………….    Раз………..

Чи  зможу?    чи  встою?
З  тобою  тепер  наодинці…
На  гребені  хвилі…  невже  я  дістануся  дна?!
Які  в  тебе  плани  сьогодні  стосовно  чужинців?
І…  Море  –  хвилюється  -
                                                                 ………….Два………..

Штормить…  безпричинно…  
Безжально…безмежно…  і  я  
Хворію  тобою…  й  мене  розіп’яли  вітри
На  скелях  твоїх…  так  яке  ж  твоє  справжнє  ім”я?!
І…  Море  –  хвилюється  -
                                                                 …………..Три………..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575413
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 19.04.2015


Ніжність - Віталія Савченко

Казка про невидиму пані

         Десь  далеко-далеко,  навіть  мені  не  відомо  де  саме,  є  країна  Фантазія.  У  цій  країні  все  довкола  настільки  неймовірне,  що  часто  здається,  ніби  бути  такого  не  може,  бо  не  може  такого  бути.  Але,  направду,  таки  є.  Отож,  у  країні  Фантазії  є  багато  дивовижних  міст  і  сіл,  та  розповім  я  сьогодні  про  місто  Мрій.
         У  цьому  місті,  як  і  в  багатьох  інших,  є  своя  правителька.  Правда,  ніхто  й  ніколи  її  ще  не  бачив,  бо  для  всіх  вона  невидима.  Саме  тому  й  називають  її  –  пані  Невидима.  Скажу  відверто,  це  ім’я  їй  дуже  не  подобається.  З  цієї  причини,  пані  правителька  геть  замучила  вже  всіх  своїх  підданих,  і  вони  вважають  її  страшною  вередою.  Стільки  імен  вже  навигадували  й  запропонували,  але  жодне  їй  не  подобається.  Бідні  жителі  міста  вже  й  не  знали,  як  їм  звертатися  до  тої  пані.  Зажурилися  містяни.  Якщо  правителька  незадоволена,  то  ніколи  їм  спокою  і  гармонії  в  містечку  та  й  власних  домівках  не  бачити.
         Та  якось  одного  дня  завітав  у  місто  чоловік,  що  називався  Володарем  Снів.  Були  у  нього  тут  якісь  свої  справи,  котрі  він  швидко  залагодив  і  вирішив  перед  обідом  прогулятися  містом.  Вийшов  Володар  Снів  на  головну  площу  й  став  розпитувати  перехожих,  що  цікавого  можна  побачити  в  їхньому  місті,  про  саме  місто  питав,  та  хто  тут  правитель.  Люди  й  відповідати  не  хотіли,  були  понурі,  роздратовані  та  непривітні.  Аж  ось  на  зустріч  Володарю  Снів  йде  бабуся  старенька,  й  несе  кошик  з  червонобокими  яблуками.  Посміхнулася  приязно,  запропонувала  придбати  яблучко.  Володар  Снів  подякував,  купив  яблуко  та  питає:
         –  Скажіть,  мила  пані,  чого  люди  у  вашому  місті  такі  похмурі  й  непривітні?
         –  То,  синку,  все  через  нашу  пані  правительку.  Вона  вже  всім  так  допекла,  що  далі  нікуди,  –  прошамкотіла  бабуся.
         –  А  що  ж  та  пані  від  вас  хоче?  –  здивувався  чоловік.
         –  Розумієте,  паночку,  наша  пані  геть  невидима.  Колись  давно  був  у  нас  правителем  її  дідусь.  Добрий  був  правитель,  люди  його  любили  й  поважали.  Мав  двох  синів,  гарних  та  шляхетних.  Сталося  так,  що  старший  син  поїхав  здобувати  освіту  в  іншу  країну,  оженився  там  та  й  залишився  жити.  А  молодший  син  знайшов  собі  дружину  тут.  Краси  була  –  неймовірної.  Вона  також  мала  старшу  сестру,  котра  заздрила  молодшій  дуже.  Як  посватався  син  правителя  до  молодшої,  то  старша  зненавиділа  рідну  сестру  і  прокляла,  бо  хотіла  цього  жениха  собі.  Ніхто  не  знав,  яке  прокляття  вона  наслала  на  свою  молодшу  сестру,  бо  за  тим  вона  зникла  з  нашого  міста,  і  більше  тут  не  показувалася.  Молодята  жили  в  мирі  й  злагоді,  а  згодом  стали  правити  нашим  містом.  Коли  настав  час  молодій  пані  народжувати,  сталося  щось  дуже  нехороше.  Їх  будинок  три  дні  й  три  ночі  чорні  хмари  тримали  в  обіймах,  ще  й  блискавиці  били.  А  після  того  де  й  ділися,  ніби  їх  і  не  було.  Та  пані  народила  дитятко-дівчинку,  але  ніхто  її  ніколи  ще  не  бачив.  Мабуть,  то  тітчине  прокляття  таке.  Отож,  ми  навіть  не  знаємо,  яка  вона.  Вродлива  чи  потворна,  якого  кольору  очі  та  волосся.  Тільки  голос  знаємо.  Як  правителька,  вона  добре  дбає  про  наших  жителів,  нікого  не  ображає  нічим.  Та  життя  нема  від  неї,  бо  завжди  роздратована.  Та  воно  й  не  дивно,  мабуть,  не  легко  жити  без  імені.  Жодного  з  імен,  що  люди  їй  пропонували  та  придумували,  вона  не  прийняла  –  не  подобається.  Так  і  живе  досі  без  імені.  А  люди  вже  не  можуть  нових  імен  вигадувати.
         –  А  чому  ж,  скажіть,  люба  пані,  батьки  не  дали  імені  дочці?
         –  Цього,  паночку,  не  скажу,  бо  не  знаю.  Та  й  спитати  вже  нема  в  кого,  бо  нема  їх  вже  на  світі  давно.
         –  Дивна  пані…  –  промовив  замислено  чоловік.  –  А  знаєте,  я  спробую  вам  допомогти.  Підкажіть-но,  будь  ласка,  де  живе  ваша  правителька.
         –  Он  там,  –  махнула  рукою  бабуся,  –  за  фонтаном,  побачите  тінистий  парк.  По  головній  алеї  підете,  й  відразу  побачите  охайний  будиночок.  У  ньому  наша  правителька  й  живе,  –  сказала  старенька.
         –  Спасибі  Вам  велике,  –  промовив  чоловік,  і  пішов  до  невидимої  пані.
         Минувши  фонтан,  Володар  Снів  ступив  на  гарно  вимощену  гладкою  бруківкою  алею,  що  вела  до  чепурненького  будиночку.  На  порозі  сиділи  пухнаста  кицька  і  невеликий  симпатичний  песик,  улюбленці  господині  дому.
       –  Привіт,  товариство!  –  Посміхаючись,  промовив  чоловік.
       –  Няв.  –  Обізвалася  кицька.
       –  Гав!  –  Відповів  песик.
       –  Чи  можна  до  вашої  господині?  –  спитав  їх.  Кицька  й  песик  чемно  дали  дорогу  гостеві,  перемістившись  на  нижні  сходинки  порога,  а  чоловік  натиснув  на  ґудзичок  дзвінка  на  дверях.  За  якусь  мить  двері  розчинилися  і  назустріч  вийшов  сивочолий  пан  дворецький.
         –  Доброго  дня  вам!  –  Привітався  Володар  Снів.
         –  Добрий  день  і  вам.
         –  Чи  дома  пані  правителька?
         –  Так,  дома.  Ви  у  якій  справі?
         –  Гадаю,  можу  допомогти  з  вибором  імені.  –  посміхнувся  Володар  Снів.
         –  Заходьте,  присідайте,  –  запропонував  дворецький.
         Зайшовши  до  будинку,  Володар  Снів  роззирнувся,  помітивши  високе  крісло,  зручно  в  ньому  вмостився  та  почав  розглядати  картину  на  стіні.  Не  минуло  й  п’яти  хвилин,  як  двері  відчинилися,  і  наче  війнуло  легким  вітерцем.  По  кімнаті  розлився  приємний  квітковий  аромат.  А  за  ним  пролунав  милий  голос:
         –  Вітаю  вас,  пане…
         –  Мене  звати  Володарем  Снів,  –  підвівшись  з  крісла  відрекомендувався  чоловік.
         –  Володар  Снів?  Як  цікаво.  Мені  доповіли,  що  ви  прийшли  у  справі  вибору  імені.
         –  Саме  так.  Чув  я,  що  ви  давно  вже  підшуковуєте  ім’я  для  себе.  Бачив  також  ваших  містян,  котрі  вкрай  знервовані,  бо  вже  геть  зневірились  у  відчаї  й  безнадії  віднайти  його  для  вас.
         –  Так-так,  –  зітхнула  правителька.  –  Я  сама  вже  зневірилась  і  дуже  засмучена.  Розумію,  що  люди  потерпають  від  мого  поганого  настрою.  Але  ж  і  мене  зрозумійте,  дуже  не  легко  жити  мені  безіменній.  Будь-яке  я  не  хочу,  а  такого,  щоб  сподобалося  –  немає.  Чимало  імен  приміряла  я  до  себе,  та  вони  всі  якісь  недоладні,  не  пасують  мені…  –  Розповідала  тремтячим  голосом  невидима  пані.
         –  Я  спробую  зарадити  вашій  біді,  –  мовив  чоловік.
         –  Буду  дуже  вдячна  навіть  за  спробу,  –  сумно  додала  правителька.
Володар  Снів  трохи  подумав,  а  тоді  мовив:
         –  Ваше  місто  має  чудову  назву  «Місто  Мрій».  Сподіваюся,  що  вам  дуже  личитиме  ім’я  –  Мрія.
         Враз  все  довкола  засяяло  так,  ніби  сонечко  зайшло  до  кімнати.  А  в  цьому  сяйві  чоловік  побачив  дуже  вродливу  молоду  панянку  з  волошковими  великими  очима,  що  світилися  щастям.
         –  О!  Яке  гарне  ім’я  –  Мрія.  Таке  ніжне,  тендітне,  тепле  й  сонячне!  А  незвичайне  ж  яке,  і  ще  чомусь  дуже  солодке…  Я  з  вдячністю  приймаю  від  вас,  Володарю  Снів,  цей  великий  та  приємний  для  мене  дарунок  –  ім’я  Мрія.  Від  нині  я  називатимусь  Мрією!  –  Щасливо  засміялася  пані  правителька,  і  голос  її  кришталевим  дзвіночком  полинув  кімнатою,  а  далі  й  містом.  
           Прокляття  злої  тітки  розтануло  мов  дим.  У  небі  розкинулася  рушничком  барвиста  веселка,  а  пташки,  вхопивши  дзьобиками  промені  сонця,  сплели  їх  віночком  довкола  міста,  яке  сповнилося  радістю,  світлом  і  гарним  настроєм.                      
         З  того  часу  містяни  часто  бачили  свою  правительку  Мрію.  Відомо,  що  мрії  у  всіх  людей  різні,  тож  і  правителька  Мрія  для  кожного  виглядала  по  іншому.  А  ще  розповіла  мені  бабуся,  котра  продає  рум’яні  яблука,  що  з  того  самого  часу,  як  подарував  Володар  Снів  правительці  міста  ім’я,  він  ще  й  став  володарем  серця  пані  Мрії.  Кажуть,  незабаром  у  місті  Мрій  буде  весілля.  Містяни  не  натішаться,  бо  тепер  у  них  є  заповітні  мрії  подаровані  правителькою  Мрією,  та  ще  й  щасливі  сни,  подаровані  Володарем  Снів.  Чого  й  вам  усім  щиро  зичу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557257
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 18.04.2015


Tom d`Cat

Край неба ледь жеврів…

Автор    [url="http://ritminme.ru/files/krayneba.mp3"]музики[/url]  -  Віктор  Ох

Край  неба  ледь  жеврів,  туман  поміж  верб  лився  косами...
Я  слідом  за  батьком  пірнув  у  росяву  імлу.
Йшли  полем  і  лугом  до  берега,  вкритого  лозами,
Щоб  разом  з  птахами  зустріти  ранкову  зорю.

Минулися  зорі,  сточилось  століття,  не  вичешеш
Злий  пух  тополиний  з  чуприни  —  хоч  плач,  хоч  не  плач!
І  хай  вечорами  ще  пісню  веселу  мугикаєш,
Та  в  цьому  театрі  все  менше  актор,  ніж  глядач.

Частіше,  ніж  хочеться,  згадують  сиві  однолітки
Про  стежку  отую,  з  якої  нема  вороття...
—  Чом  скисли?  —  питаю.  —  Чи  ви  переїли  антонівки?
Погляньте  довкола  —  ця  осінь  така  золота!

Хай  схід  намурмосився…  Дощ  восени  —  ви  не  звикли  ще?
І  краще,  і  гірше,  з  водою,  і  з  квасом  було...
Раніш,  ніж  належить,  нам  літо  ніхто  тут  не  висвище.
Чом  зморшки  даремно  взялись  наганять  на  чоло?

Наш  став  обійма  сніговій  лебединими  крилами,
Чи  вихор  гне  верби,  чи  громи  шматують  блакить  —
Негода  минеться,  розквітне  бузок  понад  схилами,
І  місяць  зіпнеться  на  небо,  ночей  ворожбит.

Край  неба  зажевріє,  трави  укриються  росами...
Хтось  інший  пірне  у  весняну  досвітню  імлу,
Пройде  ті  стежки,  де  в  дитинстві  ходили  ми  босими,
Щоб  разом  з  птахами  зустріти  ранкову  зорю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564826
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 18.04.2015


Хлопан Володимир (slon)

Уста твої цілую… (К. Вєжиньські)

Уста  твої  кОвзають,  уста  твої  водять,
Як  два  птахи  рожеві,  по  мені  легко  ходять,
Як  два  натхнених  світла,  до  очей  торкають,
Уста  мене  забрали,  уста  мене  ті  мають

Як  зізнаннЯ  стидливі,  шепоти  шалені,
В  устах  твоїх  повторюю  вуста  незліченні,
Від  усміху  в  краєчках  до  смаку  язика  -  
Уста  твої  цілую  і  цілий  світ  зника.

***********************************
Usta    twoje    się    snują,    usta    twe    się    wodzą,    
Jak    dwa    ptaki    różowe,    po    mnie    lekko    chodzą,    
Jak    dwa    światła    natchnione,    oczu    dotykają,    
Usta    twe    mnie    zabrały,    usta    twe    mnie    mają.    

Jak    wyznania    wstydliwe,    jak    szepty    szalone,    
Powtarzam    w    ustach    twoje    usta    niezliczone,    
Od    uśmiechu    w    kącikach    do    smaku    języka    –
Usta    twoje    całują    i    świat    cały    znika.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399284
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 18.04.2015


Серафима Пант

Внутрішні ритми

Внутрішні  ритми  ведуть  сприйняття,
Статичні  об'єкти  бачимо  різно.
Струм  як  у  тілі  і  очі  горять  -  
Світле  –  у  сяйво,  а  чорне  –  у  тризну.
Внутрішні  ритми  малюють  портрет
Швидко  мазками  чи  тонкоетапно.
Часом  «на  місці»  -  це  теж  рух  вперед,
Як  ритми  власні  одягнені  ватно.
Внутрішні  ритми  –  це  настрою  сіль  –  
Не  варто  корити    впливу  із  зовні.
Зламані  нутрощі  –  зовнішній  біль:
Пульсації  в  серці  чужо-сторонні.

Внутрішні  ж  ритми,  що  змінюють  стрій
Внаслідок  музики,  що  їх  торкає,
Не  ігноруйте!  Не  рвіться  у  бій  -
Силу  в  собі  це  поєднання  має:
         В  серці  гармонія  слід  залишає
         І  проектує  сюжет  Ваших  дій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575143
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 18.04.2015


Роман Селіверстов

Не завжди мудрість приходить з віком

В  буденності  своїй  спливають  дні  без  ліку,
Безглуздості  життя  вирує  океан.
Не  завжди  мудрість  приходить  з  віком  -
Останній  інколи  приходить  сам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422755
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 16.04.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2015


Микола Карпець))

«Три слова тільки ти мені…»

[u][b]«Любов  –  життя  екстракт»[/b][/u]
[color="#071cde"][b][i]Три  слова  тільки  ти  мені
Скажи  у  лузі,  на  стерні
Біля  копни  духмяних  трав
Ти  вся  горіла,  я  палав
І  стільки  в  нас  було  тепла
Що  ніч  короткою  була

Ніч  пролетіла,  як  та  мить
І  неба  синього  блакить
Позолотило  сонце  вранці
А  ми  кохання  вічні  бранці
І  колом  йде  ще  голова
І  не  потрібні  нам  слова

Але  співають  вже  півні
Заторохтіло  на  млині
І  вже  проснулося  село
До  сонця  тягнеться  стебло
І  в  лузі  чути  косарів
Ще  рано  в  ранці,  на  зорі

Десь  зашуміла  дітвора
І  нам  прощатися  пора

І  буде  новий  вечір,  ніч
І  жар  палаючих  облич
І  шквал  цілунків  і  обійм
І  пристрасті  одвічний  бій
Коли  зливаються  тіла
Коли  кімната  вам  мала
Коли  серця  –  лиш  тільки  в  такт
Ну  а  любов  –  життя  екстракт
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*16.04.15*  ID:  №  574722
[/i][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574722
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 16.04.2015


ПВО

Муки творчества.

[i][color="#b50707"]Может  показаться,  что  это  я  даю  поучительные  советы  читателям.  Уверяю  Вас:  просто  делюсь  тем,  что  слышу  сам  в  свой  адрес  от  Моего  Наставника.[/i]
[/color]
Когда  твори́шь  –  не  торопи́сь,
И  мысль  возде́рживай  от  взры́ва.
А  сам  за  му́зой  не  гони́сь,
И  обуздай  души  поры́вы.

Не  позволяй  душе  «бузи́ть»,
А  му́за  –  пусть  себе  гуля́ет:
Твоё  задание  –  твори́ть  
Всё,  что  Творе́ц  повелева́ет.

А  Он  дикту́ет  в  тишине́,
В  чуть  слы́шном  дунове́ньи  ветра.
Не  доверя́й  взрывно́й  волне́:
В  ней  тво́рчества  –  ни  миллиме́тра.

Оставь  эмоции,  осты́нь!
И  пло́ду  ду́ха  дай  свобо́ду  –
И  он  добу́дет  из  твердынь
Любви  живительную  во́ду.

Терпенье  –  в  кро́тость  облачи́,
А  послуша́ние  –  в  смире́нье,
К  труду  приле́жность  подключи́,
Усе́рдие  же  -  к  обуче́нью.

Лишь  только  та́к  шеде́вр  созда́шь,
Способный  Господа  просла́вить,
А  безответственный  кура́ж  -
Для  детских  лучше  и́гр  оста́вить.
15.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574758
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 16.04.2015


OlgaSydoruk

Не говори мне ничего

Не  говори  мне  ничего...Без  слов  тебя  прекрасно  понимаю  ...
Один  лишь  взгляд  глаза  в  глаза...
Немой  вопрос...немой  ответ...и  так  кружится  голова...
Глазами  я  спросила,  и  глазами  -  отвечаешь...
Не  надо  слов,..давай  поговорим...
Я  все  пойму  по  пульсу  и  по  блеску  глаз,..по  трепету    ресниц...
И  жарко  станет  от    холодных  рук...
Губами  подтвердишь  мне  то,..что  знаю...
Слова  внезапные,  как  гром,..и  руки  молнией  ко  мне...
Ты  раньше  грома  тишину  нарушил...
И  хлынули  слова  дождем...не  капельками  по  чуть-чуть,
А  непроглядным  ливнем,  что    сплошной  стеной...
А  утром...  тишина,..и  не  нужны  для  нас    слова...
Я  понимаю  и  без  слов,..и  ты    меня  прекрасно  понимаешь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503776
дата надходження 07.06.2014
дата закладки 15.04.2015


Олаф Халді

*******

Світанок  проганяє  тихі  ночі
і  губить  спокій  -  
Мене  ж  занапастять  ці  темні  очі
Твої  глибокі...

Пустельна  тиша.  
Рану  залікують  слова  останні
Мене  погублять,  і  мене  врятують
ці  очі  карі...

2009?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563058
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 15.04.2015


Олаф Халді

Вже майже ранок

*  *  *
Вже  майже  ранок.  Плачуть  сови,
Ще  по-нічному  –  сумно  так,
Я  зрозумів,  що  без  любові,
Я  наче  немічний  жебрак,
І  запалає  темне  небо,  
Прокинувшись  від  свого  сну,
Я  не  прошу,  мені  не  треба,
Щоб  долю  ти  несла  мою,
Я  не  прошу  ділити  смуток
Зі  мною  порівну  –  навпіл,
Чи,  щоб  пав  твій  поцілунок,
Чи,  щоб  струною  він  дзвенів,

Лиш  погляд  твій,  такий  розкутий,
І  кроків  невмолимий  такт,
Мені  відкриє  рай  забутий...

А  доти  я  лише  жебрак.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559399
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 15.04.2015


ptaha

Подолавши тяжіння в собі…

Подолати  б  тяжіння  в  собі  –  
І  рвонути  за  межі  галактики,
Розриваючи  звички  на  клаптики
І  на  роки  –  хвилини  в  добі.

І  на  роки  –  хвилини  в  добі,
На  космічній  долаючи  швидкості
Заборони  у  їх  прозаїчності,
Наче  виклик  незрячій  юрбі.

Наче  виклик  незрячій  юрбі,
З  оболонки  прорватися  крилами  –  
І  злетіть  життєдайними  зливами,
Подолавши  тяжіння  в  собі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574381
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015


гостя

Лише… асистентка…

                                               (  за  мотивами  фільму  «  Персонаж»)

Не  пишуться  вірші…  
Як,  власне,  і  проза…  облава…
У  чому  насправді  комічність  такого    моменту?
Відкрила  вікно…  і  у  зоряну  ніч  прокричала
–  Благаю!..  хто-небудь…  надайте  мені  –  асистентку!..

Задумалась  ніч…  
Неймовірна…  така  мовчазна…
Та,  мабуть,  благання  почув  таки  зоряний  купол…
Красива  і  ніжна  на  кухню  до  мене  зайшла…
Відкинула  пасмо…  –  Пробачте,  у  вас  –  творчий  ступор?..

Відсунула  штори…
Дивилася  в  зоряну  ніч…
Аж  надто  чуттєво  погладила  «коврик»  і  «мишку»…
Потім  –  обережно  моїх  доторкнулася  пліч…
–  Я  вам  необхідна,  аби  ви  закінчили  книжку…

Була  у  якомусь,  
Пробачте,  рожевім  плащі…
Ступала  граційно,  немов  професійна  спортсменка…
–  Шпіонка?!!  –  це  вирвалось  якось  мені  від  душі…
Присіла  красиво…  –  Даруйте,  лише  –  асистентка…

У  міру  привітною…
Милою  –  була  вона…
Запитую  –  ви  коли-небудь  блукали  в  пустелі?..
Лише  артистично  зробила  ковточок  вина…
Здавалось...  вона  рахувала  точкОві  на  стелі…

Запитую  –  може,
За  вами  горіли  мости?
Оті,  що  прислали,  мабуть,  дали  справжнього  маху…
Та  чим  же  мені  може  Муза  ця  –  допомогти?
Їй  жодного  разу  -  не  мріялось  скочити  з  даху…

Чомусь  захотілось  
Підлити  їй  трохи  вина…
–  У  вас  орхідея  (вже  вкотре),  я  бачу,  зів’яла…
Якою  ж  страшною,  здавалась    моя  їй    вина…
Розгублена  Муза  –  на  кухні  у  мене  стояла!..

–  Невже  ви  самі!  
-  оце  все  необачно  скурили?
Все  тицькала  в  очі  красиву  мою  попільничку…  
–  Ну…  хоч  би…  метеликів  ви  на  Суматрі  -  ловили?!
Та,  власне,  останню,  тушила  я  вже  -  у  сільничку…

Усе  белькотіла  –  
Про  рими…  неправильні  ямби…
Я  ж  –  слухала  звуки…  мелодії  всіх  перевулків…
Я  їй    -  усміхаюсь    (  з  гостинністю  чорної  мамби)
-Та  ні…  не  хвилюйтесь!..  це  я…  накупила  -  «окурків»…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571740
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Лина Лу

УПАСТЬ В ЗАБВЕНЬЕ…

Упасть  в  забвенье    шорохом  листвы,
Уплыть,  однажды,  забывая  имя...
Еще  вчера    исписаны  листы,
Еще  вчера,  мы  сами  были  ими...

Упасть...  а,  как  потом  видений  сонм,
Догонит  нас  и  призраком  пугая,
Кошмаром    станет,  или  вещим  сном?
Другой  уже...а  может,  и  другая...

Упасть  в  забвенье...  разве  не  смешно,
Гореть  свечой,  и  воском  расплавляясь...
Цветенье  сакур...строки  и  окно...
Запомню.Вопреки.Не  извиняясь...
13.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574085
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Микола Карпець))

И вечер будет длиться вечно

[b]И  вечер  будет  длиться  вечно[/b]
[color="#180bd4"][b][i]Я  словно  бабочка  лечу  
Туда,  где  свет  и  перемены
Вот  только  б  не  было  измены
И  нам  тогда  всё  по  плечу

И  нам  тогда  лохматый  снег
Красиво  падает  на  плечи
Касаясь  губ  твоих  и  век
И  вечер  будет  длиться  вечно

А  если  летний  теплый  дождь
Целует  всё  лицо  и  руки
То  под  любимой  песни  звуки
ты  вся  паришь,  а  не  идешь

И  в  лужах  видим  мы  тогда
Как  с  неба  падает  звезда
[/i][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574036
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Лина Лу

НЕСТРОЙНЫЕ РИТМЫ

Ночи  стена  разделяет  на  части  миры...
Падает  дождь  где-то,  огненный  метеоритный.
Даже  на  донышке...Черной-пречерной  дыры,
Слышу  далекого  сердца,  нестройные  ритмы...

Будто  по  клавишам,  пальцы  дрожащей  руки,
Имя  печатая,  пишут  и,  тут  же,  стирают.
Темные  волны  забвенья,  холодной  реки,
Все  угрожают,  без  устали,  все  угрожают...

Стук,  перебои...и  вновь  в  позывных    -  тишина...
Может,  отчаянье  и  безнадежность  зависли?..
Кажется  глупостью,  нежного  сердца  струна,
И  прогоняет  ненужные,будто  бы,  мысли?..

Странные  звуки...мне  душу  опять  бередят,
Падают  в  облаке  чистым  и  светлым  сияньем.
Пусть  и  нестройные...каждый  так  сладок  и  свят,
В  точку  сжимаются  мили  земных  расстояний...
12.04.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574023
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2015


Юрий Ловкий

На відстані розлуки і страждання (вінок сонетів)

(вінок  сонетів)

[i]Звернення  до  музи
Це  ти  мене  вогнем  нагородила,
О  муза  ніжних  мук,  прибулиця  із  снів?
Чи  не  твої  в  мені  кипіли  сили
Коли  я  кволі  крила  волочив?
О  скільки  б  не  зустрів  я  в  світі  див,
Клянусь  життям  і  прахом  у  могилі
Заради  слави,  щастя  і  гордині
Не  зраджу  я  дарів  твоїх,  Богине.[/i]
1.
Кохання  знов  подібне  до  біди,
Знов  серце  біль  стискає,  мов  лещата;
Я  на  дорозі  хочу  цілувати
Від  ніг  твоїх  залишені  сліди.

Як  довго  це  триватиме?    -  Завжди!!!
Як  так,  то  рай  cприйматиму,  як  страту,
Як  горя,  буду  щастя  уникати
Наосліп  йти,  не  знаючи  куди.

Крізь  вітер,  крізь  хурделицю  зимову
Пройшов  заради  тебе  я  і  знову
Готовий  подолати  сотні  миль,  

Бо  знаю  я,  що  в  світі  не  буває,
Кохання,  що  не  родить  ніжний  біль  —
Душа  ним  знову  сповнилась  до  краю.
2.
Душа  ним  знову  сповнилась  до  краю  —
Тим  болем,  що  палає  кожну  мить...
Ні,  то  не  грім  за  обрієм  гримить  —
То  серце  так  у  грудях    калатає.

То  не  вулкан  пекельний  вибухає  —
То  кров  моя  в  артеріях  кипить.
О  скільки  днів,  років  й  десятиліть  
Твоє  обличчя  в  натовпі  шукаю.

Але  тебе  не  можу  я  знайти
В  пустелях  міста  серед  суєти,
Серед  машин,  автобусів,  трамваїв,

Або  серед  сільської  глухоти...
Та  де  б  не  був  я,  всюди  без  мети
У  серці  ніжна  музика  лунає.
3.
У  серці  ніжна  музика  лунає
Й  луною  віддає  у  пустоті...
Вона  неначе  світло  в  темноті,  
Як  у  плітках  найбільша  серед  таїн,

Це  наче  солов"ї  в  січневім  гаї,
Співають  у  небесній  висоті,
Це  наче  сонця  промені  густі
Теплом  своїм  все  тіло  зігрівають.

Усе  втрачає  свій  здоровий  глузд;
Нестямне  щось  зривається  із  вуст;
Не  дихаєш,  не  спиш,  не  можеш  їсти;

Стають  ясними  дні  усі  бліді;
Життя  новим  наповнюється  змістом;
Гірких  бажань  солодшають  меди.

4.
Гірких  бажань  солодшають  меди...
Життя  —  це  річ  коротка  і  мінлива:
В  душі  пройшла  страждань  невтішних  злива
Й  зимових  днів  минули  холоди

Знов  юних  мрій  розквітнули  сади
Й  плодами  розродилися  бурхливо.
І  грають  арфи  —  знов  я  вірю  в  диво
Й  вогонь  у  себе  в  серці  розбудив.

Я  хочу  в  цьому  полум’ї  згоріти,
І,  попри  всі  скрижалі  й  заповіти,
Я  безоглядно  кидаюсь  туди.

 Відрікся  я  від  віри  Авраама  –  
Ікони  і  хрести  стають  дровами,
Втрачають  сенс  божественні  труди.
5.
Втрачають  сенс  божественні  труди
В  абсурді  Богом  створеного  світу:  
Я  на  Землі  зумів  тебе  зустріти,  
Щоб  потім  загубити  назавжди.

Мене  на  Схід  умчали  поїзди,  
Від  холоду  в  садах  зав’януть  квіти,  
Я  над  твоїм  портретом  буду  скніти,
Як  люди  у  пустелі  без  води.

Мене  чекає  кара  в  потойбіччі,
Бо  з  небом  я  вступив  у  протиріччя
Й  веду  із  ним  нерівну  боротьбу,

Заздалегідь  я  знаю,  що  програю,
Та  Небу  не  віддам  свою  журбу,
Заради  мук  я  знов  зрікаюсь  раю.

6.
Заради  мук  я  знов  зрікаюсь  раю,
Не  дам  я  щастю  в  серці  прорости...
Якщо  межі  нема  у  самоти,
Якщо  немає  берега  в  одчаї,

І  небо  найдорожче  відбирає,
Навіщо  всі  скрижалі  і  хрести?
Навіщо  квітам  веснами  цвісти,
Якщо  їх  зими  бурями  вбивають?

Якщо  для  правди  створений  Едем,
Це  місце  лицемірів  і  нікчем,
То  час  не  витрачатиму  дарма  я

Й  дарів  його  ганебних  не  прийму.
Я  хочу  звідси  вирватись  –  тому    
З  дерев  в  Едемі  яблука  зриваю.
7.
З  дерев  в  Едемі  яблука  зриваю,  
Бо  псевдосвітло  гірше,  ніж  пітьма.
Якщо  тепло  фальшиве,  то  дарма
Чекатиму  я  справжнього  розмаю.

Я  через  слово  думаю  "Кохаю",
Хоч  віри  і  надії  вже  нема...
В  душі  —  мертвотна  крига  і  зима
І  з  півдня  не  летять  пташині  зграї.

Та  холод  не  погасить  цю  іскру,  
З  твоїм  ім"ям  живу  я  і  помру.
Впустив  собі  у  душу  голос  змія  –  

Спокусливо  шепоче  він  "Вкради,  
 З  дерев,  які  у  березні  дозріють,  
Кохання  заборонені  плоди»

8.
Кохання  заборонені  плоди  —
Це  смак,  який  не  зможу  я  забути:
Солодкий  мед  із  гіркістю  отрути;
Спасіння  путь  і  шлях  унікуд[i]и́[/i].  

Старий,  як  світ,  і  вічно  молодий,
Це  пекла  дар  й  божественна  покута;
Хто  раз  хоча  б  цей  солод  зміг  відчути,
Той  спраги  не  уникне  і  нужди.

Хто  вражений  був  стрілами  Амура,
Болючі  відчуватиме  тортури
І  бачитиме  квітень  навкруги...

Так,  я  в  полон  твоїх  потрапив  чарів  -
Божественна  й  диявольська  це  кара...
Мене  карають  пекло  і  боги.
9.
Мене  карають  пекло  і  боги
(Прокляття  їх  я  чую  звідусюди),
Погрожуючи  днем  Страшного  Суду,
Де  люди  ставлять  совість  на  ваги.  

Та  з  чортом  не  вступатиму  в  торги,  
На  небі  я  не  житиму  в  облуді,
І  рукотворним  ідолам  не  буду
Вклонятися  з  покірністю  слуги.

Тому  своє  нікчемне  існування
Без  марного  несу  я  сподівання,
Без  віри,  без  надії,  без  снаги.

Наближується  старість  щохвилини,  
А  далі  –  тільки  смерть  і  домовина...  
Не  дихаю,  вмираю  від  жаги.
10.
Не  дихаю,  вмираю  від  жаги,
Від  почуттів  не  маю  більше  сили...
Любов  мою  свідомість  отруїла,
Мій  розум  закувавши  в  ланцюги.

Моя  печаль  втрачає  береги,  
Від  розпачу  ламаються  вітрила,
Мені  стражданням  серце  затопило,  
І  душу  заштормило  від  нудьги.

Це  схоже  на  прокляття,  на  хворобу
До  болю  божевільного  в  суглобах,
До  хрусту  у  поламаних  кістках.

Любов  —  це  газ  отруйний  у  легенях,
Це  опіум  у  зважених  думках,
Та  тільки  в  цім  знаходжу  я  натхнення.
11.
Та  тільки  в  цім  знаходжу  я  натхнення,
Бо  в  цьому  всі  початки  і  кінці.
(Цим  почуттям  поети  і  митці
Насичували  сіре  повсякдення)...

В  моєму  серці  в  ритмі  навіженім
Криваві  не  загояться  рубці.
Не  висохнуть  цілунки  на  щоці,
І  очі  не  забудуться  зелені.

Із  пам"яті  не  витіснять  роки
Про  тебе  світлі  мрії  і  думки,
Вітри  зимові  подихом  холодним  

У  серці  не  остудять  почуття...
Я  Пекла  не  боюся  і  безодні  –
В  полон  кохання  йду  без  вороття.

12.
В  полон  кохання  йду  без  вороття
Дорогою  тернистою  й  тяжкою,
Щоб  поглядом  зустрітися  з  тобою
В  долині  вічних  мук  і  небуття.

З  роками  не  зіб’юсь  я  із  пуття,  
Бо  час  у  серці  рани  не  загоїть,
І  Лета  швидкоплинною  водою
Душі  не  подарує  забуття.

Не  змусять  ідеали  ілюзорні  
Забути  риси  ніжні,  неповторні  
І  віршами  звеличити  сміття.  

Нестямне,  божевільне,  безпорадне,
Моє  кохання  смерті  не  підвладне  —
Ним  сповнене  усе  моє  життя.

13.
Ним  сповнене  усе  моє  життя...
Воно  в  мені  щомісяця,  щороку  
І  житиме  всередині,  допоки
У  грудях  серце  здійснює  биття.

Все  тіло  животворне  відчуття
Пронизує  своїм  живлющим  соком,
І  зміст  вкладає  чистий  і  глибокий
В  абсурдом  переповнене  буття.

Я  перед  цими  чарами  безсильний  
В  земнім  житті  і  в  світі  замогильнім  —
В  чистилищі,  у  пеклі  і  в  раю.

Едем  без  нього  схожий  на  Геєну.
Воно  реальність  сповнює  мою  —  
Минуле  майбуття  і  сьогодення.
14.
Минуле,  майбуття  і  сьогодення  —
Кохання  увесь  час  в  мені  жило,
Едему  і  дияволу  на  зло  
Догмати  зневажаючи  священні.

Всередині  звучить  мов  одкровення
Поезії  безмежне  джерело,
Яке  від  сну  мертвотного  змогло
Мене  збудити  подихом  вогненним.

Я  цей  вогонь  всередині  нестиму,
Що  прозу  перетворює  на  риму,
Який  теплом  розтоплює  льоди,

І  марним  обдаровує  чеканням…
На  відстані  розлуки  і  страждання  
Кохання  знов  подібне  до  біди.

[b]МАГІСТРАЛ[/b]

Кохання  знов  подібне  до  біди  —
Душа  ним  знову  сповнилась  до  краю...
У  серці  ніжна  музика  лунає,
Гірких  бажань  солодшають  меди.

Втрачають  сенс  божественні  труди,
Я  знов  заради  мук  зрікаюсь  раю,
З  дерев  в  Едемі  яблука  зриваю  —
Кохання  заборонені  плоди.

Мене  карають  пекло  і  боги...
Не  дихаю,  вмираю  від  жаги,
Та  тільки  в  цім  знаходжу  я  натхнення

В  полон  кохання  йду  без  вороття
Ним  сповнене  усе  моє  життя  —
Минуле,  майбуття  і  сьогодення.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546932
дата надходження 27.12.2014
дата закладки 11.04.2015


Bodo

ХАЙЯМ

Как  уйду  на  тот  свет  безутешный.
Похоронных  «пиров»  мне  не  надо.
Лишь  заройте  прах  мой  телесный
Под  цветущей  лозой  винограда.

И  я  стану  терпким  на  вкус,
И  дарить  снова  буду  веселье.
Только  не  рубаями  из  уст,
А  прекрасным  божественным  зельем.

В  нем  заложена  мудрость  и  грех.
Как  и  в  жизни  моей  не  тоскливой.
Виночерпий,  разлей  же  на  всех,
Кто  скучает  по  мне  терпеливо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113106
дата надходження 23.01.2009
дата закладки 09.04.2015


Янна

ИЗМЕНА

Я  накажу  тебя
Как  нас  учил  Христос
Своим  Прощеньем
После  Покаянья
И  не  спрошу
И  не  задам  вопрос
Не  выкажу  лицом
Своё  страданье

Прощенье  эффективнее  кнута
Сильней  проклятья
И  мудрее
смерти
Оно  с  тобой
Как  тень
ТОГО  Греха
Излечит
и  Исправит
на  две  трети

И  что  с  того  ,  что  сердце  пополам
Душа  распята
Гордость  в  тёмной  яме
Я  сохраню
И  никому  
Не  дам
Разрушить  мир
Взлелеянный
годами

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443205
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 09.04.2015


ptaha

У серці серця

Десь  глибоко,  в  самому  серці  серця,
Воно  росте,  як  проліска  цибулька,
Зазеленівши,  почуттями  б’ється
Нерівного,  але  живого  пульсу.

Буває,  що  скрипить  зубами  звуків
Або  кричить  акустикою  болю,
І  простягає  променями  руки,
І  просить  заспівати  колискову.

І  в  мить  урочу,  квіткою  дозрівши,
З  пера  спадає  краплепелюстково,
Аби  розлити  почуттями  вірші,
У  серці  серця  вирощене…  слово…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569818
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 08.04.2015


ptaha

Зелений вірш

Сезонний  тренд  –  зелені  кольори.
Весна  фарбує  сонним  травам  вії
Смарагдовою  щіткою  вітрів.
Зеленим  шумом  виростають  крила

Струнких  дерев,  що  прагнуть  висоти
І  голубами  п’ють  небес  калюжі.
Гілками  рук  сплітаються  мости,
Де  гніздами  замкИ  пташиній  дружбі.

Дощем  промиті  пензлі  весняні  –  
І  на  асфальті  плямами  палітра…
А  перехожих  чоботи  смішні
Лишають  слід,  що  зустріччю  розквітне…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570310
дата надходження 29.03.2015
дата закладки 08.04.2015


ptaha

Відцвітають дня тонкі пелЮстки…

Відцвітають  дня  тонкі  пелЮстки,
Пролітають  зорями  крізь  ніч  –  
І  згорають  сонячно,  із  хрустом,
Щебетом  пташиним  зусібіч.

Папороттю  котиться  по  небу
Диво-квітки  куля  вогняна,
Пахне  трав’яним  настоєм  степу,
Де  вітрів  розноситься  луна…

А  під  вечір  ніжнокольорово
Згасне  день  –  і  знову  пелюстки
Затанцюють  Всесвітом  зірково
Понад  Шляхом,  ніби  світляки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570569
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 30.03.2015


stawitscky

Вітаю з днем поезії!


Вони  цінніші  золота  й  валют  –
Хвилини  ці  божественної  тиші,
Коли  з  веління  сил  –  земних  і  вишніх
Я  осягаю,  як  цей  світ  люблю.

Коли  встають  навшпиньки  почуття,
Щоби  проникнуть  вглиб  таїн  і  істин,
І  одкровення  відкрива  врочисто
Всі  зваби  і  незвіданність  життя.

Коли  з  небес  спливає  тихо  ритм,
І  оживають  враз  слова  і  звуки,
І  рвуться  ручка  і  папір  у  руки,
Щоб  магією  душу  підкорить.

І  зачепилась  за  безсмертя  мить,
Лицем  похожа  на  святу  молитву.
І  доти  й  сам  не  смієш  говорити,
Допоки  тиша  ця  казками  снить…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568224
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015