Де ті сльози в їхніх очах,
І чи плачемо ми взагалі?
У них висохла кров на рана́х,
Ми ж ту біль бачим лиш у далі.
З кожним роком втрачається слід,
І не плачуть вони як раніше.
"Пам'ятаєм!" - кричить увесь світ,
З кожним роком тихіше й тихіше.
Як забули про Першу війну,
Ми забудемо й Другу, напевно.
Як би зрушить із часу стіну,
Щоб вітати нам їх безперервно?..
Що ті "дякую вам" їм дасть?
Якщо долі вони врятували...
Їхня мрія (аби б збулась!),
Щоб не соромно ми проживали!
Ми вітаємо більше не їх,
І святкуємо не своє свято
Вони йшли крізь багно і сніг,
Ми ж паради влаштуєм завзято...
Відсвяткуємо декілька днів
І забудемо все, що казали.
Більш немає ні ду́мок ні слів,
Бо вірші вже усе сказали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663889
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 09.04.2021
Прищепився диваном від Ковіду,
Причаївсь на концерті секунд.
У затишшя бувають різновиди,
В тиші кришиться часу корунд.
З пересердя погрожує муза,
Моя лінь зажбурлила смартфон.
Вірна книжка заснула на пузі,
Справ зупинено повний вагон.
Не пищать спозаранку будильники,
Але вперто ще поки що йдуть.
Я ж ходжу лише до холодильника,
Коли хочеться трохи гульнуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906212
дата надходження 26.02.2021
дата закладки 08.04.2021
[i]Небо… еще алеет…
Зорька… не доцвела…
В божьей оранжерее
Нет ни добра, ни зла,
И лишь светло и горько
Ты говоришь со мной,
Время – вечерних окон,
Чувство – судьбы земной.[/i]
…………………..
…………
…..
Не зажигайте окна!
Вечер продлится пусть.
Не зажигайте окна!
Это рождает грусть.
В зорьке вечерней, алой,
Что-то такое есть –
Времени вздох усталый…
Чувства прощальный жест…
Не зажигайте окна!
Не говорите – нет.
Не зажигайте окна!
Не отпускайте свет.
Если цвета так блёклы,
Если неон так пуст,
Не зажигайте окна!
Не затеняйте чувств.
Чувство оно такое –
Было, и нет его.
Время оно – рекою,
Только вот, что с того,
Если оно не помнит,
Если оно спешит,
Если оно не полнит
Бездны земной души –
Не зажигайте окна! –
Что-то кричит во мне.
Не зажигайте в окнах,
То, что сойдёт на нет…
Окна сгорят, как свечи,
Как над судьбой звезда…
Время –
Не бесконечно!
Чувство –
Не навсегда!
…………………….
……………..
…..
[i]Вечер. Дома. Квартиры.
Окна… и взгляд мой – вскользь.
Я в вашем странном мире
Только случайный гость.
Вы мне зажгли окошко…
Льётся неона ртуть…
……………………..
………
….
Горько?.. – Совсем немножко…
Грустно?.. – Совсем чуть-чуть…
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825503
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 07.04.2021
Лежу я у ліжку, не можу заснути,
Одне лиш турбує - ніяк не забути,
Як там ті котлети і сир в упаковці?
Дістану я їх - грію в мікрохвильовці,
Не холодно, рідні? Скучали без мене?
В самого без них розбухли всі вени,
Печально в душі, і тривога неясна.
От встав, холодильник, котлети - прекрасно!
Не можна їх на ніч одних залишати!
От як, добрі люди, тут можна поспати?
І хтось мені скаже, ти жирний, як куля.
Але ні за що так не скаже бабуля!
Борщи́к, ніжне м'ясо, гусак чи свинина -
Мені все одно, хоч постав на коліна!
Я - куля? Абсурд! Подивися на себе!
Тобі б краще їсти насипати треба!
Хоч ріжте, паскуди, не здамся без бою,
Навічно я з ха́вкою, й ха́вка зі мною!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642383
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 14.07.2016
Лови свій час за стрілки циферблату!
Годин ... секунд закінчується біг.
Ще ніби вчора їх було́ багато,
та ось в минуле знов відходить рік...
І в міжпланетній синяві галактик
блукають душі пройдених хвилин.
Ще ніби вчора нас було́ багато,-
а завтра хтось залишиться один...
Лови свій час щомиті кожним словом
і кожним чистим порухом душі!
Секунд квапливих циферблату тво́го
збери до мушлі вічної Землі.
31.12.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632694
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 31.01.2016
Занудство был мой смертный грех:
В каких-то мелочах копаться,
И надо ж было тому статься,
Чтоб подняла себя на смех…
Ведь это, право, так смешно:
Казаться тщательной и смирной,
И проводить чертой пунктирной
Под тем, что верно, что грешно…
А был ли в том глубокий смысл?
Душа так ждала пробужденья,
От рамок всех освобожденья,
И устремленья – просто ввысь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597902
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 05.08.2015
Ты далеко. Ты решаешь вопросы.
Душная ночь, словно дым папиросы...
Скучная ночь. Мне тебя не хватает.
В вазе с мороженым скука растает
Под коньячок. И ложиться-то рано...
...постная рожа гугнявит с экрана
Новости. Правды не видно ни зги.
Тупо жара расплавляет мозги...
Стелется дымом вопрос без ответа
В тему "дожить бы теперь до рассвета",
Словно забитая чем папироса...
Смех... И печаль... И ответ без вопроса...
Все возвратится -так верится в это-
В это чумнОе по цельсию лето,
Словно кипящие чаны в аду...
Вскроется рана. Ты жди. Я приду.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115072700455
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596115
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 27.07.2015
[i]Пользователь ограничил вам доступ к своей странице.
И удалил вас из списка своих друзей.
Вы у него в ЧС- как же легко скрыться.
В мире больших возможностей и социальных сетей.
Всё виртуально - любовь, знакомства, признания...
Всё обесценено и сведено к нулю.
Встречи онлайн... Отсутствие живого общения...
Не в моде глядя в глаза говорить люблю.
Всё относительно, это проверено временем...
Можно расстаться не объясняя причин
Это удобно, просто набрать сообщение...
Или без лишних слов аккаунт свой отключить.
Мы имена смело меняем на ники,
И создаем себе образы чуждые нам...
Вместо улыбок вставляем смайлы и стики,
И сами не понимаем, как попадаем в капкан...
Ночи проводим перед застывшим экраном.
Лайки, оценки, комменты - полный абсурд.
И забываем задуматься о самом главном...
О том, что в реальности нас где-то любят и ждут.
Время бесценно, только увы быстротечно
И заблуждение в том, что всё впереди...
Как не прискорбно, но люди не могут жить вечно
И глупо, пожалуй, счастье искать в сети.
Век технологий. А мы в нём жертвы прогресса.
Имэйлы, аккаунты, профили - сотни каких-то страниц...
Жизнь превратилась в цепь бесполезных процессов.
Кто мы теперь такие? Люди без чувств и без лиц...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595624
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 26.07.2015
Будто заросли крапивЫ.
Словно нелюди, демоны.
Не из плоти и крови вы.
Вы из худшего сделаны.
С люциферова умысла
Криводушными сделались,́
И не сеяной выросла,
Не любовь в вас, а ненависть.
Пожеланием лишнего
Ваши души отравлены.
Нет в них благости к ближнему,
Только ржа, да окалина.
Только мари, да терние,
И крапИва не пОлота.
А взамен милосердия
Жажда власти и золота.
Ваши стрАстишки не новЫ,
И не вам из них вырасти.
Не явили примера вы,
Не подали вы милости,
Корабля не построили,
Не спустили со стапеля.
Только врали… да вторили.
Только крали… да грабили.
Да еще среди прочего,
Распинали распятого,
Оскверняя, порочили,
Сея семя проклятое.
Вы – колено Иудино,
Вы, по сути – нахлебники,
Вы, как будто бы люди, но
Продаете за сребреник,
Обрекая в лишения,
Слабого, да убогого.
И не будет прощения
От людей, и от Бога вам.
Не сужу я, не ратую,
День и час уже прОбиты.
Волей, вами проклЯтого,
Вы причислены к прОклятым…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585004
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 01.07.2015
Спрошу я неравнодушно: –
– Во, что ты, мой ближний, веришь?
– Что тебе в жизни нужно,
Кроме хлеба и зрелищ?
– Кроме денег и власти, –
Этих глобальных процессов?
– Кроме порочной страсти, –
Твоих условных рефлексов?
– Может быть неба толику?..
– Может капельку света?..
– Что тебе нужно?
- $000000000000000!!!!!!!!!
– СКОЛЬКО!!?..
– Нет... столько у меня нету…
…
Всё то, что было с нами,
Всё это преходяще…
Выстелешь под ногами…
Перешагнешь… а дальше?..
Что ты возьмешь с собою,
В вечную память смерти,
Если тебе чертою
Жизнь вот сейчас отчертят?..
Станет ли выбор труден?..
Будет душа ли рада?..
Что за душой там будет?..
Будет ли то, что надо?..................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585378
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 01.07.2015
(Стихотворение, написано от лица ЛГ.)
Мы виделись не часто… жили порознь...
Помалу отвыкали друг от друга...
И жизни нашей золотая осень
К зиме спешила, вниз скользя по кругу.
По кругу жизни… серою такой…
Без радости… без смысла… без надежды,
Где темный Рок, незримою рукой,
Срывал мечты - последние одежды.
И взору представала пустота...
Той жизненной иллюзии убогой,
Бессмысленная, злая нагота…
…И что-то переполнилось в душе...
Просясь наружу…
Вышло…
Покатилось…
Слезинкой твердою прозрачного драже.
Дождем осенним,
Белым зимним снегом,
Омыв, природа укрывает раны.
И времени необратимым бегом
Излечивает,
Не оставив шрамы...
Я, втОря ей, твое омою сердце,
Дождём раскаяния,
Снегом сожаленья,
И стоном звук на наивысшем герце,
Исторгну горлом
попросив прощенья.
За все…
За бедность жизни нашей.
За глупость.
Грубость вспыльчивых обид.
За те слова, что всех на свете гаже,
И от которых сердце так болит.
За эти повседневные заботы.
За локон твой, до времени, седой.
За все,
Что я был должен... и не отдал...
Склоняюсь на коленях пред тобой...
Я по-собачьи, языком шершавым,
Тебе рубцы на сердце залижу,
И пред тобой,
Как перед Богом правым,
За все грехи прощенья попрошу…
И там, в конце…
Пред роковой чертою...
Страшась, как все, небесного огня,
Хочу,
чтоб рядом ты была со мною.
Прошу,
чтоб ты…
молилась за меня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589014
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 01.07.2015
Ночь текла поземкой лунно-белой,
Как река… прозрачна и светла…
Тишиною и сверчками пела…
Грела чувства бархаткой – тепла…
...Возрождаясь, светлое мгновенье,
Из глубин, из тайников души,
Из забытых грез, из сожаленья,
Из вот этой неземной тиши,
Из всего того, что было с нами,
И чего, при жизни, не отнять,
Моё сердце, плавными толчками,
До краёв наполнило опять.
Чтобы там… где близко, и далёко…
В вечности… а, может быть, в душе,
Возвратить меня к своим истокам,
В мир любви, и детских миражей.
Где склонившись надо мной безгрешным,
Серебрянкой звёздною звеня,
Ночь… и мама…
Бережно… и нежно…
На руках баюкают меня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590172
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 30.06.2015
Оскудеть и огрубеть не дай нам,
Покажи не бездну в нас, а высь,
Женщины – украденная тайна,
Под ребро Адамово вернись.
Твой бесценный дар в себя приемлем,
Да воскреснет Бог, а не кумир.
Ведь не силой мы спасаем землю,
Женственность спасает этот мир.
Принимая жертвенную участь,
Отдавая долг свой, каждый раз
Женщина, блаженствуя и мучась,
Бесконечно возрождает нас.
И пустые сплетни отметая,
Я скажу, а ты не прекословь –
В женственности женщина – святая
И в любви безгрешна, как любовь.
Потому, желая озаренья,
Возжигая образу свечу,
Бестелесного прикосновенья
Я от этой женщины хочу.
Я молюсь, слепой художник, всуе,
И прошу прозренья светлый миг,
Словом на холсте души рисуя
Женщины обожествленный лик.
В бесконечной очереди крайний,
Всё равно храню в себе мечту, –
Прикоснуться к этой светлой тайне,
Преступить запретную черту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590583
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 30.06.2015
Питання - а чи будеш ти... моєю?
Чи може, вільно хочеш ти ходити?
Нащо ти дражниш вродою своєю?
Що мені думати про це, як жити?
Як жити лише в здогаданнях,
Як і завжди? Не хочу як завжди...
Не хочу рахувати більш зітхання,
Що чути, коли я один... зажди!
Не йди! Постій! Вернись! Ну от, пішла.
Я знов один. І буду завтра, як вчора.
Коли б ти чула думи ці... й не йшла,
І не казала, що тобі, мовляв, пора...
І що б було тоді? Хто знає?
Чи стала б ти тоді моєю?
Мовчиш... і знову починаєш
Дражнити вродою своєю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560245
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 20.03.2015
Не плач, бо сенсу тут немає,
Не плач, бо дiти виростають,
Нехай не бачать вони горя,
Не лийте слiз, iх й так вже море.
Усе найгiрше позаду,
I я колись таки пiду
Без страху по землi своiй
Не плач, не плач бо, друже мiй,
Все буде добре, як завжди,
Ти лише мить тiльки зажди,
Ти зараз тут, i ти живий,
Ти з нами, брат, лише радiй,
Радiй, прошу, не плач лишень,
Бо ти побачив новий день,
Ти покохаєш, точно знаю,
Це твоi рани залатає,
Я знаю, вiрю, Бог iх покарає
А от тобi... Я миру побажаю.
Це те, що всiм нам конче треба -
Єдина бiльш за все потреба.
Забудь вiйну, у нас тут мир,
Ти будеш жити, лиш повiр,
Почуєш запах весняний,
Вiдчуєш килим росяний,
Не буде бiльш тiєї болi,
Врятуймо честь свою, i волю,
I все життя, яке ще проживеш,
Ти ще всiм щастя принесеш,
Лише цiни усiх, хто є з тобою...
Живи ж зi славою, Герою!
Я читав цього вірша солдатам у госпіталях. Але кожний з них, потискаючи мені руку, не міг втриматись від сліз... Та не дивлячись на це, у кожного з них на вустах була усмішка. Солдати цінять нашу підтримку. І саме через нас, молодих поетів цього непростого часу, вони не опускають рук. І саме через це я впевнений, що ми переможемо. Правда переможе! Слава Україні! Героям Слава!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521494
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 17.03.2015
Чогось мені здається,
Що я про все писав.
І щось не піддається...
Я наче лінтюх став!
А хочеться писати,
Але про що, і як?
Аби ж мені не стати
Товстим, як старий хряк!
Чого би написати,
Та в користь всім людям?
Хто може підказати?
Тому конхвєту дам! :D
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562960
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 17.03.2015
Мирне небо над головою,
І пройшла ненависна війна.
Ох, не мало ж скосила косою
Мирний люд у свій час вона...
Та тепер, де бомбили, стріляли,
Там гуляють, співають, танцюють
Де, як псів, людей тримали,
Зараз там магазини будують.
Війну уже майже забуто,
В нас герої, свої ветерани!
Але бачили б ви їх смуту
В їх очах досі видно всі рани...
Їх онуки гуляють, сміються
На місцях боїв їх дідів.
Та хто ж знав, що вони підірвуться
На гранаті, що хтось загубив?
Війна все ще жива. Війна ще убиває.
Іржавий автомат, чи шабля крива -
Дитя чи солдат - вона не розбирає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567056
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 17.03.2015
У перестиглий простір літа вплітає срібло павутинь
Бліда рука. Повісив смуток, неначе глечика, на тин,
Плащем промоклим огорнув замерзлу душу і пішов
Кудись у ніч останній воїн. На рванім серці грубий шов
Не заживає. Плаче рана болючим холодом століть.
На перехресті білий камінь без жодних надписів стоїть.
Підеш наліво, то загинеш. Підеш направо, то помреш.
А прямо? Прямо – будеш жити. Але недовго проживеш.
Тебе зустріне гола осінь вагітним танцем живота.
І буде сонце ворожити: чи та це осінь, чи не та?
Але яка тобі різниця – хай пальці ловлять часу плин.
Іди собі куди захочеш. Та маску лиш повісь на тин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266425
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 11.03.2015
Чи знаєш , рідний мій ,
про що мовчать дерева ,
коли їх огортає білий сон ...
Що відчуваєш в тиші одкровення ,
з чиїм же серцем твоє в унісон
живе , відмірює синхронні ритми ,
і ділить все , що є на два ,
за кого вдячності молитви
пульсують одами життя ...
Лиш зазирни під покривало тиші ,
холодний оксамит зірви зі сну ...
Тс... .. Ти чуєш ?.. Це мовчать дерева ,
про те ... ЯК Я тебе люблю .
3.12.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541299
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 11.03.2015