Андрій Зимовий: Вибране

Darine Dragomanova

Давай, скажи їй щось

[quote]Доведеться  змиритися  з  тим,
що  все  мине.
Доведеться  не  говорити
про  важливе  та  головне,
доведеться  боятись  свободи,
триматися  меж.
Щастя  не  оминеш.
щастя  не  оминеш.
С.Ж.[/quote]




А  кого  окрім  тебе  вона  ще  буде  слухати?
Та  і  хто  ж  окрім  неї  почує  тебе?
То  лише  її  янголи  у  твої  двері  стукають.
То  лише  її  демони  вірять  в  серце  слабке.

Зупини  її,  прокляту,  зупини  і  спини  її.
Бо  вона  ще  не  зна,  що  мости  вже  розведені.
Бо  вона  ще  не  вміє  ховати  стежки  свої.
І  вона  все  ще  кличе  тебе  у  молебені.

Їй  бо  треба  слова  твої,  ті  вірші  твої  писані,
Їй  бо  треба  почути  твоє  "все  буде  добре".
І  нехай  то  вже  стало  потребою-звичкою,
Та  без  тебе  вона  не  знайде,  мабуть,  обрій.

Зупини  її  зараз  же  та  утримай  до  березня,
Бо  як  буде  весна  -  вона  зразу  піде.
Віднайде  вона  сил  дійти  іншого  берега,
Але  поки  що  стримай  її,  всім  на  зле.

Най  вона  божеволює,  най  звертає  до  Демона,
Все  пройде  й  заспокоються  ті  північні  вітри.
І  настане  та  ніч,  запитаєшся:  "Де  вона?",
А  вона  не  тікала,  бо  вона  то  є  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570957
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Darine Dragomanova

Я не знаю, коли ми стали поетами

[quote]Хочеш,  розповім,  як  ти  почуватимешся  між  живими
тоді,  як  надійде  час  товаришувати  з  мертвими?
Сергій  Жадан[/quote]



Я  не  знаю,  коли  ми  стали  поетами...
Та  якби  я  знав,  я  б  заповів  вказати  цю  дату  на  моїй  могилі.
Бо  таким  датам  місце  лише  на  цвинтарі.  
Або  в  поезії.  
Як  поет  я  являю  собою  найживішого  з  усіх  померлих.
Або  навпаки.  
Це  все  не  має  сенсу  поки  ми  всі  ще  живі.
Або  вже  мертві.  
Бо  я  і  ти  -  такі  самі  "я  і  ти"  як  і  ми  з  тобою.
Допоки  нас  двоє.  
І  ти  читаєш  мої  вірші.
А  я  їх  пишу  може  і  не  тобі.
Може  і  не  пишу.  І  не  хочу  писати.
А  ти  їх  таки  читаєш  і  знаходиш  в  них  себе.
Та  в  них  нема  тебе.
Так  само  як  і  мене.
Так  само  як  і  сенсу,  який  ти  там  знаходиш.

Я  не  знаю,  коли  ми  стали  поетами...
Та  якби  я  знав,  я  б  заповів  вказати  цю  дату  на  моїй  могилі.
Бо  та  цвинтарна  тиша  так  личить  моїй  поезії.
Або  навпаки.
Напевно,  мої  вірші  читатимуть  на  цвинтарях.
По  чорних  ночах.
Моїми  віршами  блюватиме,  ховатиме  сльози  на  очах
Якийсь  там  монах.
Ось  вона  слава.
Ось  воно  щастя.  
Танцюй  на  кістках!
А  я  зачекаю...  
Поки  ми  всі  станемо  поетами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570968
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015


333

Минуле

Усі  хочуть  щось  забути,
Зітерти  минуле  з  життя.
І  потім  знову  теж  саме  відчути,
Немов  у  них  вперше  подія  оця.
Немов  вперше  поцілунок,
І  кругом  голова.
Та  перший  подарунок,
Та  перші  слова.
І  вперше  ти  ідеш  у  школу,
І  схвильований  перший  урок.
Коли  ти  вперше  по  приколу,
До  неї  перший  зробив  ти  крок.
Як  вперше  усміхнулись  тобі  діти,
І  в  перше  щиро  обняли.
І  байдуже  що  вони  малі  «бандити»,
Порозкрашували  столи.

Та  все  ж  бувають  ті  моменти,  
Що  тебе  розривають  на  шматки.
Порозкидають  тебе  всі  фрагменти,
По  вітру,  немов  книжки  сторінки.
 І  намагається  час  їх  зібрати,
Та  листків  деяких  так  і  нема.
В  житті  є  моменти  які  потрібно  пам’ятати,
Та  й  минуле  –  суворе  як  зима.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570973
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015


anna zakohana

Моя клітка

Тиснуть  стіни,
Бруд  сирої  землі.
І  навколо  бліде  листя,
Потопає  у  німій  імлі.
Стогнуть  сни,
Страждають  тихо.
Загубились  ми  -
Нам  нема  чим  дихати..
Я  хочу  асфальту
І  по  шию  светр.
Загорнута  в  шпальти,
А  навколо  вітер..
Пусто  або  вільно,
Де  у  тім  різниця?
Дихаю  повільно,
Та  туман  ще  сниться.
Повернуся  в  клітку,
І  звідти  не  вийду.
Пледом  обгорнуся,
Поки  ти  не  прийдеш..
Тиснуть  стіни,
Вже  мені  тепліше.
Я  вдихну  повітря  -
Стане  веселіше.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567840
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 19.03.2015


Олена Соляник

ЗАЖДИ, Я ТУТ! (зі збірки "Я-вітер")

ЗАЖДИ,  Я    ТУТ!

Зажди,  я  тут!  
Ти  знаєш,
Що  тебе  чекаю?
Всю  весну,  літо,
Осінь  вже  настала.
І  все  одно…
Тебе  завжди  чекаю.
Чекаю  в  будень  я,
І  в  вихідний.
В  свята  чекаю,
І  в  ві  сні  згадаю.
Чекаю  в  полудень,
І  вранці,  і  вночі.
Коли  йде  дощ,
Коли  холодний  вітер.
Чи  спека  жарить,
І  так  хочеться  води.
Тебе  чекаю  я…
Так  швидко  час  іде,
З  тобою  вмить  проходить.
А  хочеться  його,-
 призупинить,
Сказати:-Стій!
 Не  треба-зупинись!
Дай  ще  хвилинку  нам  побути  разом.
Не  зупинивсь…
І  знову,  як  завжди,
Чекаю  я…тебе…  чекаю…
А  потім  ввечері    я  відчуваю,
Що  ти  вже  тут,
Уже  відкрились  двері.
Твоя  усмішка  знов  говорить:
Все,доволі,  не  треба  виглядати,
Приїхав  я,  тобі  вже  не  чекати.
Тепер  я  зможу  все  тепло  віддати,
І  серця  часточку,  й  душі.
Не  треба  плакати,  ти  підійди.
Зі  мною  в  тебе  інші  вже  часи,
Де  біль  і  сум  сховалися  в  пітьмі.
Де  радість  сходить  так,
Як  місяць  у  горі..
Я  тут…ти  чуєш….Я  з  тобою!
2012


©  Copyright:  Елена  Соляник,  2013
Свидетельство  о  публикации  №113101410860  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556922
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 14.03.2015