...зі сльозами до Примирення
[youtube]https://youtu.be/Gt9TS7WV3_8[/youtube]
[i][b][color="#690646"]Лютує вітер, гонить геть весну десь,
лютує вірус, косить смертний люд…
Теплу̀ земному не дає проснутись
і наша лютість, схована під спуд.
Лютує українець – брат на брата,
немає миру в світі і в душі,
а нам би все найкраще в мирі брати –
дітей родити, вабити дощі…
Так ні! Ми брата можемо послати…
(Сестру, – як матір з часом, – й поготів.)
Хай жестом ще б, а то ж – відвертим “матом”,
туди, де жоден бути б не хотів!
А нам Кобзар заповідав єднатись,
аби усі негоди побороть…
Й чуму ходячу як рашистську на̀пасть –
для того варто рвати горло й рот!
Та лють буває – мовби Божа ласка,
коли вона спонукана лихим,
коли вона, як дріжджова закваска,
хліби пече з словесної трухи!
То ж лютість наша – ворогам, не більше –
за правду нашу і за свій народ.
За цю війну уже ми стали інші –
хто вовком виє, тим затнемо рот!
...А нам – Любов!
Любов – і більш нічого!
В сім’ї, в громаді, в світі, між людьми
славімо чѝни
доброго – не злого –
й обіймемо світ білими крильми... [/color][/b]
9.05.2021[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913262
дата надходження 09.05.2021
дата закладки 19.06.2021
Р-ідну мову передай нащадкам
І цінуй цю роду Берегиню.
Д-обре слово- через річку кладка
Н-аша сила, талісман людині.
А забути її - грішна доля.
М-ова рідна українська - втішить,
О-криляє і веде до волі.
В-чить єднанню. З нею - щасливіший.
А любов до неї - то молитва.
Н-айщиріша, що іде із серця,
А душа її здобута в битвах.
Ш-лях до неї з рідного джерельця.
С-карб безцінний: дума, пісня линуть.
К-ращої немає в світі мови,
А яка ж вона барвиста нині
Р-айдугою сяє кожне слово.
Б-ережи її - наш скарб пречистий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905586
дата надходження 21.02.2021
дата закладки 21.02.2021
Зимовий день… В світлому залі ресторана, то стихав галас, то раптово гучнішим виринав. Під стелею крутилась дзеркальна диско - куля, виблискувала, переливалася магічним світлом. Велика зала поринала в веселкових кольорах, то раптово, немов потрапляла під дощові краплини золота й срібла. Інколи - на якусь мить, присутнім засліплювала очі. Місцева молодь, любить погуляти, завжди в піднесеному настрої, усміхнені, веселі. Офіціантки в основному із України. Молоді привітні, уважні жінки, в однаковій формі одягу, з скромними зачісками,на обличчі усмішки. Обслуговування клієнтів завжди на вищому рівні. Дружня команда, один одного підтримують, а якщо й треба виручають.
За барною стійкою, стрункий, молодий чорнявий чоловік – Вадим, готував коктейлі. Інколи, від блиску кулі, морщився, примружував очі, але за мить усміхався до присутніх. Зі сторони й не подумаєш, що в нього є якісь проблеми, що тривожать душу. Насправді ж, настрій такий же, як і погода за вікном. Завивав вітер, приносив пасма снігу на скло великих вікон, по яких мерехтіли розвішані різнокольорові гірлянди. Від думки про Маргариту, стискалося в грудях, як вона там? Десь через місяць має сина народити. Вкотре погляд до зали, на столах в вазах червоні троянди, на якийсь час відволікали від тривоги, втішали душу. Йому здавалося, що Маргарита десь тут, поряд, адже вона в цьому ресторані працювала дизайнером. Вона обожнює червоні троянди. Тому кожного ранку приносила великий букет, у вази розставляла квіти, прикрашала, освіжала залу, придавала чарівності та комфортності. Господар ресторана був задоволений дезайном. В основному тут тусувалась молодь, а червоні троянди - символ кохання і пристрасті. Магія квітів викликає тільки позитивні емоції.
Вадим і Маргарита – познайомилися, коли навчалися у Львівській національній академії мистецтв на факультеті «Дизайн середовища». Але з такою професією важко знайти роботу в Україні, тому й вирішили працювати за кордоном. Зупинилися в Польщі, хоч і винаймали квартиру й нелегко на роботі, бо було й по вісімнадцять годин працювали, але воно того варте. Вони одружені вже три роки і майже весь час були поряд. Від батьків допомоги не мали, а жити разом з ними в однокімнатній квартирі, чи в невеличкому будинку на околиці міста, не надихало для сімейного життя. Бажання жити окремо, мати свій улюблений куточок, придавало сили й віру, що їм вдасться це зробити.
На жаль пандемія порушила плани, навесні карантин на ковід- 19, вибив їз колії. Повернулися додому, але це не втішало, гроші попливли не за призначенням. Чекали нагоди знову повернутися на роботу. Але після карантину він мав їхати один. Адже вже чекали на дитя. За тиждень до від`їзду, все ж обоє здали тест на короновірус. Він поїхав сам, хоча тест не показав вірусу, але за дружину турбувався, ходе в лікарню, хоча б незахворіла. В другій половині вагітності в основному жінки мають кращий апетит і дитя набирає вагу й самі повніють. А вона ж дитя носила, немов приклавши кульку до себе, худенька, як берізка. Інколи він так і називав її, коли вона журилася, що схудла. Підбадьорював, що народить гарненького карапузика, а вагу набере й згодом. На столі у вазі завжди стояли червоні троянди, як і колись, він не переставав їх дарувати. А вечорами в теплих обіймах втішав, як маленьку дитину, розповідав смішні історії.
В ресторані звучала тиха, спокійна мелодія. Вадиму навіювала спогади про кохану. Він витирав келихи, час від часу відволікався до клієнтів, але перед очами бачив її. Під зоряним небом в шифоновому, святковому платті, в якому вона була після закінчення навчання. Зелені очі з блиском оксамиту, в яких готовий був утопитись. І на обличчі чарівну усмішку й привабливі уста, кольору стиглої вишні. Від поцілунків обоє п`яніли, втішалися, що залишилися сам на сам. А ті червоні троянди, що він того вечора їй подарував, нектаром збуджували обох. Пора весняна, квіти, які обожнювала, спонукали на гарячі почуття.
Минуло кілька днів… Уранці Вадиму зателефонувала мама, повідомила, що Маргариту забрала швидка допомога. Розхвилювався, адже за підрахунками, народжувати зарано. Та по телефону довго не будеш говорити, що і як…. Вирішив - треба поговорити з господарем ресторана та їхати додому. Але буквально через годину передзвонила Маргарита, запевнила,що нічого страшного не сталося, побуде під наглядом лікарів, швидше за все підхопила звичайний грип.
Три дні в напруженні, хоч і коротке спілкування з коханою та вона змогла його заспокоїти. І він домовився з господарем, що додому поїде через два тижні.
Минуло десять днів… Ранок видася сніжним, холодним. Мороз градусів десять, під ногами поскрипував сніг. Зривався вітер, здіймався мілкий сніг, потрапляв на обличчя, все тіло проймав холодом. Вадим поспішав в ресторан. На пів дорозі, його зупинив дзвінок від тещі. Плакала, просила, щоб терміново приїхав. Хоча Рита й просила її, щоб не дзвонила йому, але теща наполягла на приїзді. В цей день йому довелося відпрацювати.
На ранок, зібравши потрібні папери, він поспішав додому. На потяг квитків не було, вирішив іхати автобусом. Та з квитками на автобус теж проблема, мав виїхати тільки на наступний день. І то треба їхати з пересадкою, на прямі сполучення квитків не було. Адже добиратися майже через всю Польщу, треба немало часу. Дзвонив додому, але йшов збій зв*язку. Дружині послав СМС, що виїхав, але їде з пересадкою. На жаль відповіді не отримав. Смута, відчай, паніка охопили його.
Змарнілий, пригнічений, схиливши голову сидів в автобусі. Він майже не чув голосів, в голові гуділо, не звертав уваги на оточуючих. Весь час позирав на телефон, можливо хоч Маргарита щось напише, чи передзвонить.
За вікном - погода зовсім зіпсувалася, завивав вітер, сипав густий сніг. Підкрадались неприємні думки, на душі гірко, безпорадність ятрила серце. По дорогах затори, транспорт ледь передвигався.
Вже вечоріло… він пересів у автобус прямого сполучення. Для коханої, в руках тримав п`ять червоних троян, їх кількість означала побажання удачі, благополуччя і щастя. І дивлячись на них, відхиляв усі сумління, навішо хвилюватись, тож вона під наглядом лікарів, все має бути добре.
Автобус вирушив до кордону з Україною. За кілька хвилин, від батька отримав СМС - » Ти де синку? Коли будеш?». Ну от, хоч якась звістка й то добре. Відразу набрав його номер, але телефон був в зоні недосяжності. Йому послав СМС, передбачав на ранок бути вдома. Думки снувались павутинно - хоч СМС і то добре, мабуть таки зв`язок поганий, що не дзвонять. Поклав квіти на багажну полицю і зручно всівшись, провалився в сон.
Але проспав недовго, гучні розмови розбудили його. Їхати до кордону залишалося кілометра три, не більше.
Але попереду, один за одним, щільно стояв транспорт. Водій попередив, що снігоприбиральні машини розчищають трасу, автомобілі, автобуси погрузли в снігу.
Надворі ніч…. сніг не вщухав. Автобус немов черепаха наближався до кордону. Погода нічого доброго не віщала. Вадим навіть не хотів уявити, якщо і надалі такою буде траса, то коли ж він добереться додому?
Кажуть одна біда не ходить, двигун автобуса почав гарчати. Добре, що два водії, кажуть одна голова добре, а дві краще. Хоч і витратили близько години часу на усунення пошкодження, але пасажири все ж були задоволені, що знову безпечно вирушили в дорогу.
Світало … На кордоні простояли чотири години. Пасажири виснажені поїздкою, вже майже не спілкувалися. Більшість намагалася вгамувати своє незадоволення уві сні, або просто закривши очі.
Вадим позирав у вікно… Полегшено перевів подих, сніг втратив свою силу, як пух, пролітали поодинокі сніжинки. Позирнувши на мобілку, намагався додзвонитися до Рити, але телефон був недосяжний. Чи там світла немає, чи що? Може мобілка розрядилася? Але почувши гудки, що вже йшли до батькового телефона, заспокоївся. Він не встиг й слова сказати, як батько закричав,
- Ну нарешті, а я вже не знаю, що й думати, на кордоні застряг, чи що? Чи так завіяло, як і в нас?
- Так тату, привіт!Скрізь навіяло й по трасі бачу, ще не скрізь розчищена дорога, тож не знаю коли доберуся»
В телефоні зарипіло, зв`язок перервався. Ну, це ж треба! Від злоби стискав кулаки, адже не встиг запитати про дружину.
Раптово, автобус зупинив даїшник, попередив водія, щоб з пів години не їхав, грейдер розчищає дорогу.
- Оце так поїздка,- шепотіли пасажири,- Ну й повезло нам.
В салоні автобуса запахло апельсина. Думки роїлись, як оси- ну це ж треба, як комусь їдло лізе в рота? Чи це так нерви собі заспокоюють? Тут ні істи, ні пити немає бажання.
Втішали троянди, що лежали на полиці. Як добре, що додумався в поліетиленовий пакет покласти вологий папір. Риточко, кохана моя, може не зів`януть, поки я доїду до тебе. Зіронько моя ясна, я так шкодую, що поїхав один. Якби ти була поруч, то б все було інакше. Здається й ми ж хотіли, щоб було краще. Але ж нині, тобі дуже потрібна моя підтримка. Якби ти знала, як болить душа. Я хоча б на мить став птахом, то вже б давно був біля тебе, моя ясноока берізко.
Думки злегка зняли напругу, відчай. Він тупо зирив у вікно. Світліло небо, навіть деінде виднілись маленькі шматки блакиті. Світлий промінь надії проник до душі, здавалося небо віщало щось добре. І так поступово, ближче до полудня, в небі розступились сірі хмари й нарешті виринуло яскраве сонце. Довкола все, іскрилось, сріблилось й раз-по-раз миттєві золотисті іскринки засліплювали очі.
Попереду автобуса, вже майже не було автомобілів. Погода дала водіям зелене світло. Автобус мчав на дозволеній швидкості, за вікном, по обіч дороги, в снігових заметах, траплялися вантажівки – фури.
Вадим додзвонився до батька, перше, що запитав, то це -де зараз знаходиться його дружина? Батько заспокоїв, щоб не хвилювався, сказав, що вона в лікарні. В якій лікарні не сказав, попередив, що його зустріне на автовокзалі. Що за секрети? Можливо народила? Та, якби так, то б вже вітали. Але ж мовчать!
Він вкотре набирав телефон тещі, дружини, мами, але вони були в зоні недосяжності. Міркував- чи через погоду зв`язку немає? Де подіти, як заспокоїти муки свого сумління, як вгамувати нестерпне хвилювання?
Автобус під`їжджав до міста. Всі замитушилися, готувалися до виходу. Вадим знервовано здійнявся з місця… щосили стиснув два кулаки й тихо про себе,
-Це на удачу! Дай,Боже, щоб було все добре.
З полиці зняв букет троянд і вже за мить навіть усміхнувся. На душі потепліло, адже це для коханої.
За кілька хвилин, біля таксі помітив батька, за мить обійняв його,
- Привіт тату? Що з Ритою, з дитиною? До неї не можу додзвонитися.
- Привіт, сину. Все гаразд, в мене її телефон, впустила на підлогу, перестав працювати. Оце тільки з ремонту забрав. Досить розмов, таксі лічить гроші, поїхали.
Батько всівся біля водія. Вадим, обережно тримаючи квіти, присів на заднє сидіння. Наче вдихнув ковток свіжого повітря, коли батько сказав, що все гаразд. Це ж треба, впустила телефон! Чому на якийсь час ніхто свій не дав? Адже я так хвилювався.
Батько не став синові ятрити душу, щоб охопив його страх, коротко не скажеш, як все пережили. А довго, навіщо передавати ті хвилювання, які їм прийшлося пережити за три тижні. Адже три тижні назад, Маргарита захворіла на ковід - 19. Від нього всі і все тримали в таємниці. Дякувати Богу, це було в більш - менш легкій формі. Тому вона й попросила всіх, щоб мовчали. Але ж в такому стані, що без допомоги лікарів не обійтися. Добре, що знаходилася в окремій палаті. що не дійшло до зараження легенів, але інколи було дуже важко дихати, підключали кисень.
Батько озирався назад - до сина, полегшего переводив подихи. Добре, що приїхав, саме вчасно, сьогодні Риту мають виписати з лікарні, вдома буде не сама, тож на душі спокійніше.
Біля лікарні на них чекала теща й батьки Маргарити.
Він привітався, відразу запитав,
-То в якому відділенні вона?
- Ну, от і добре! - вперед вийшла теща,- Вже Риту виписали, одягається… Зараз вийде.
- А я вже думав, що народила.
- Та ні! Пологове відділене в іншій будівлі.
До них під`їхав Бус, за кермом сидів дядько Олександр, сусід Маргарити,
-Ну, що там? Де Рита… я готовий везти, тільки скажіть куди….
Черех хвилин двадцять Маргарита виходила з будівлі, позаду неї медсестра несла пакет з речами. Побачивши Вадима здивувалася,
-О! Ти приїхав?!
Він кинувся їй назустріч,
- Риточко, берізко моя!- Ніжно обійняв, поцілував у щоку.
- Ой, це ж тобі кохана!Такі, як ти любиш, - вручив квіти.
Ніжна усмішка, сонячний блиск в очах, відчуття радості й щастя переповнили її душу. Гучно забилося серце. Вона обійняла червоні троянди, від задоволення закрила очі. Але за мить, як в сполоханої пташки, по всіх забігали очі. Скривилася й ледь присіла, розгублено до нього,
- Ой, напевно я буду народжувати.
Від такої несподіванки, батьки запанікували, загомоніли.
Вадим не слухав їх, холодний піт покрив чоло, зблід,
-Як, прямо зараз?
- Так! Здається так,- ледь стримуючи біль видавила з себе.
Він ніс її до пологового відділення. А вона, щоб вгамувати біль, притискала до себе червоні троянди. Позаду доганяв батько,
- Рито, доню візьми ж телефон.
Минув тиждень… Біля пологового будинку на Маргариту чекала вся родина. Вадим тримав два букети червоних троянд. Один - віддав медсестрі, яка вручила йому сина. А інший букет, з солодким поцілунком, з словами подяки, подарував дружині. Вона з відчуттям задоволення, радості, з сяючими очима прийняла червоні троянди. Усмішка щастя розіллялась по обличчю,
- Дякую, коханий… Троянди – це ж мої улюблені квіти....
14.02.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904876
дата надходження 15.02.2021
дата закладки 21.02.2021
Не вирватись з його міцних обіймів.
Схопив, мов пташку, аж уся тремтить.
Шепоче мило, ніби білі вірші,
Що тануть, знову тануть з снігом вмить.
Прокинулась - немає сліду. Тиша.
На Сході досі ще війна гримить.
Засніжена в зимовій сплячці вишня.
Бійцям щоночі сняться дім і мир.
А що ж вона? Утіха - двоє діток.
Запитують про тата кожен день.
Помічники, так люблять гомоніти.
Не вистачає батька їм лишень.
Сльоза збігає по щоці гаряча.
Скаженій тій війні кінця нема.
Вже рік дев'ятий, а жінка все ж терпляча.
Надія є, хоча в душі зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902211
дата надходження 23.01.2021
дата закладки 28.01.2021
Деталі точить, ніби зранку на станку,
Штампує графоман свої вірші.
І вилітають, як з годинника "ку-ку"
Для втіхи власної пихи душі.
Немає рим - для нього зовсім не біда.
Щодня звучать одні і теж слова.
" Краси-весни" - римована тече вода.
Чекає, певне, "слава вікова".
Спиває насолоду інший графоман,
Краде рядки чужі бездумно він.
Слова вставляє, напускаючи туман.
"Поезія" абсурду, ніби тінь.
Колись давно зозулю півень розхвалив,
Зозуля сіра, звісно, півня теж.
Улесливі й тепер коментарі, мов спів,
Ті дифірамби вже не мають меж.
О графомани! Працюйте зі словами,
Хоч ритміку в порядок приведіть.
Свої "шедеври" прошепочіть губами,
Не треба плести із омани сіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902783
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021
В квартирі тихо… Лише інколи вітер, кинувши на скло вікна жмуток снігу, порушить тишу. І то так тихо, але Вона тупо дивиться на скло, хоч й час від часу чує, те тихе торкання. Для неї мов пробудження від думок.
В кімнаті, навпроти вікна, святковими стравами накритий стіл. Два кришталеві бокали, в них на дні залишилося по декілька крапель недопитого вина. Ті залишки, їй здавалися недомовленими словами, на які Вона чекала роками. Вогонь і запах пахучої свічки, часом хитався від її подиху, торкався душі, намагався втішити, зігріти. Бо ж стан душі такий, як надворі зимовий, холодний, а так хотілося тепла. Немов шукала десь розради, щоб не розплакатись. На склі вікна, купки сніжинок трималися його, деінде на лисинах стікали маленькі краплинки. Цим придали жалю, Вона тихо заплакала. Напевно від своєї недолугості, було бажання все висказати, що лежало на душі, щоби врешті почув.Та не посміла, адже в такий вечір не мала бажання сваритися. Декілька років поспіль такого не було, щоб він пішов і не всміхнувся, чи не залишивши на ній ніжний погляд, чи на якусь мить затримався в солодкого поцілунку.
В душі, спогад, мов написав книгу про її життя.Чи плач є в ньому, напевно так, коли не приходив вчасно, як обіцяв. В тій книзі викарбувані золотом слова про щасливі миті; в спокусі, в теплих обіймах. Ніжні дотики, ласкаві погляди, як нагорода за її ласку. А Вона мліла, вміла дарувати, адже кохала. І не жадала знати, що він одружений і є дитя . Та мала сподівання, що буде майбуття, нехай не зараз, а колись. Та поки кров у жилах кипить, прийде до неї, вгамує полум`я, той жар потушить, що палить її тіло. Віддасть йому частину тепла, порине в річку прохолоди, з тремтінням впаде на його мужні груди. Він так жадав її. Таким солодким було їх кохання. Не сміла відмовити і Він руками, немов птах крилами, пригортав її. І обіцяв все життя кохати. Хоча і знала, що це гріх, але погодилась його пронести через все життя. Бо Він один, як розділити на двох? Коли топилась в його зелених очах, намов ковток цілющої води шукала там для спасіння. Тож серце тріпотіло, немов у пташки, що тікала від ястуба, в обіймах знаходила захист. Він цілував її груди, стан, ховався під простирадло, відчував її бажання, виконував їх і сам з блиском в очах, від задоволення стогнав.
Сльози котились…. Деж молодість? Чому покидає? Адже не бажає з нею прощатись. Хай би, як раніше…. під лісом широке поле. Почути дзвінкоголосого солов`я, спів про кохання, збирати в букет квіти; маки, волошки, ромашки і стиглі колоски жита, пшениці. І бігати по травах, квітах, як колись, немов діти. Чи на долоню покласти декілька зерен і пригостити, вустами доторкнутись долоні. І, як вдячність - відчути поцілунок, що стрілою проникне через все тіло. Як же відмовитись від цього? Не знати. Підкралась думка - »Хіба, як сорок років, то вже все не так сприймаєш? Можливо хтось та тільки це не для нас… В такі роки здається магія притягує до того, кого по - справжньому кохаєш. Відмовитись? Де сили взяти?
Думки літали -» Ну ось,провели Старий Новий рік. Невже з ним моя молодість відлітає. Перше і останнє кохання мене покине? Що це було? Ніяких слів, лише зітхання. Між нас, як прірва в небуття. Холодний став, як айсберг в океані. На жаль не доторкнувся до мого тепла. А, як же я? А може, ще прийде? Чи може - це моя помилка в житті? Ой, від думок, аж голова стала свинцева «.
Вона встаючи з-за столу, на ходу налила в бокал вина і залпом випила до дна. Кілька раз сердито труснула головою, кліпала очима, з вій на тарілку впали останні сльози. Віддвинувши її, підійшла до люстерка, криво усміхнувшись, обома руками взялася за голову. На скронях помітила кілька сивих волосин. Так, Вона білявка, їх важко розгледіти, але ж раніше не було. В розчаруванні пригадала »- Пішов, але ключі від квартири не залишив,значить прийде! В душі мов буря бушувала, розставивши руки, повсюди роздивлялась, що справді не залишив? На мить надія, мов промінь сонця зігріла серце. Але, підійшовши до телевізора, на підвіконні балкону, на коробці цукерок помітила ключі. Схиливши голову, мов підстрелена пташка припала до холодного скла вікна, в ньому хотіла знайти розраду. П`ятнадцять років надій і сподівань забрав з собою Старий рік...
Крізь сльози шепіт,
- Так це була моя помилка.
А за вікном жбурляла заметіль, сховала всі стежини, по яких він приходив до неї. Вітер по склі, немов би в такт із сердечним частим ритмом, відбивав,- «Так,це помилка … Помилка… Помилка…
28.01.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902803
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021
Відпочити під сосною сіли зайченята. Одне каже:
- Я так хочу портфелика мати.
Друге й собі:
- І я хочу до школи ходити, та про нас, мабуть, забули,
вчаться тільки діти.
Третє трішки помовчало й спитало:
- Забули? Та ж в нас такі гарні вушка. Ми б все чисто
чули.
А четверте:
- По чотири лапки маєм, то б ми скрізь встигали.
Якщо треба, то ще й іншим всі допомагали б.
А найменше зайченятко, п’яте по-порядку, каже:
- В школі пишуть і читають, і роблять зарядку.
Залюбки читати буду й гарно рахувати, зможу я на
фізкультурі усіх обігнати. Нехай тільки нас покличуть,
всі разом підемо. Діток в школі є багато, друзів там
знайдемо.
Пролітала сова Мудра, чула ту розмову й подумала:
- Добре було б зайченятам вивчить й рідну мову.
А у сови думка – діло, ціна є у слова, то ж у лісі з’явила-
ся новісінька школа.
Тепер вчаться у тій школі малі зайченятка, їжачки і
вовченята, в смужках поросятка, борсучки і косолапе
руде ведмежатко, аж три лисоньки-сестрички й струнке
оленятко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902860
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021
День зимовий, як спалах, освітлює сутність речей…
Серце гріється миттю в ароматах духмяного чаю.
А за вікнами – сніг, і не можна відвести очей
Від кружляння небес на краєчку сріблястого раю.
Наче й я в заметілі злітаю на землю з-під хмар,
І душа переплутала сніг зі цвітінням весняного саду,
Як і цей занімілий від дива знайомий ліхтар,
Що надвечір так схожий на запалену кимось лампаду.
Напиваюсь красою і свіжістю стихлого дня,
Що у Бога спочити приліг на розкритих долонях,
А на пам’ять про себе лиш слова проросле зерня
Залишив у дарунок мені на тривале безсоння,
А ще свій особливий, насичений ніжністю шарм,
Що в полотнах Митця, в почуваннях моєї душі,
У відтінках сріблястого й білого, в сутінках чар…
Чом не привід, щоб знов зазвучали для чогось вірші?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902145
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 28.01.2021
( трохи з минулого)
Невеличке селище….. Понад хати чепурненькі, плинуть хмари волохаті… Порозкидані по небу , ледь- ледь ближче й ген – ген далі, наче відстань відміряють, одна одну доганяють.
Сонце вишкірилось в очі, розганяло їй печалі. І не тільки сонце нині, а ще й радість розпирала груди. Ну ось і все, закінчився навчальний рік, ще один рік, а потім до нових досягнень. Тоня поверталася зі школи в старенькій формі й в такому ж біленькому фартушкові, що залишились у спадок від старшої сестри. Стомлена й виснажена, напевно перенервувалася, із- зі екзаменів пів ночі не спала. Ну от нарешті все позаду. Здавалося сьогодні і сонце світило яскравіше, і вітерець лагідніший, тепліший. Ковток свіжого повітря, придавав сили. Хотілося, як семирічній дівчинці, розставити руки в різні сторони, кружляти і кричати- позаду навчальний рік! Ура!
Вона неначе на роздоріжжі між небом і землею та всі емоції намагалася приховати, тож попереду широке залізничне полотно. Набравши за щоки повітря, голова, як у пташки, верть в одну сторону, верть в іншу, який сигнал горить? Чи часом потяг не летить? Де-де, а тут не можна гав ловити. Напружена, розчервоніла, обличчя схоже на червону кульку. Вже перейшовши залізничне полотно, склавши пишненькі губи в трубочку, випустила повітря, наче тягар скинула з душі. І обережно по вузенькій стежці,що між насипним щебнем і ракушняком спустилася до посадки.
Густенько, рядочком, стрункі берізки молоді, немов дівчата в плямистих, білих з чорним, сарафанах, що задивляються у височінь. Іх підпирали пишні кущі шипшини, на них деінде майорів рожевий цвіт. Далі шеренгою до себе приваблював бузок. Темно - зелене листя, ледь колихалося від вітру, жадало сонячного поцілунку. Хоча він уже й відцвів, а листя так виблискувало на сонці, що цього просто не можна було не помітити. Тут і пишні кущі глоду й стрункі гостролисті клени, є більші й менші. Де –не – де густіше, між них, ще зовсім молоденькі. На кущах акації виграє оркестр, то бджіл гудіння. Ті жовтенькі квіточки пахучі, в них солод, інколи діти навіть їх смакували. При виході з посадки з обох сторін крислаті вузьколисті ( дикі) маслини. Вона ніколи не могла прийти мимо них, щоб не налюбуватися. Сріблясто - білі продовгуваті листочки на гілочках і купками бруньки дивують очі. День чи два бруньки розкриють жовтенькі ( медові ) пелюсточки. І на них весело загудуть бджоли. Який той п`янкий запах, коли розкриваються всі квіточки разом. А насолода буде восени, йдучи зі школи часто зупинялися і по кілька штук ягід відправляли в рот. А згодом брали кісточки і заклавши між пальці, стріляли ними. Наче на змаганні, хто вцілить далі. І линув сміх над всією посадкою, здіймався вверх й губився вдалині над залізничним полотном.
Ну ось, стежка вперлася в пагорбок, а далі через дорогу близько й додому. Та гавкіт собаки - дворняшки, кожного разу її попереджає; не підходь близько, я охоронець обійстя. Це тут, вздовж посадки, новобудови. З червоної цегли одноповерхові будинки на чотири господаря. Це житло побудували для працівників електропідстанції, яка регулює напругу на електрифікованих ділянках залізниці. Ці працівники; монтери, контактники, сигналісти, яких можно часто бачити на залізничному полотні, на дрезині з довгими драбинами.
Це так добре, що тепер до Харкова їздять електрички, багато людей там собі знайшли роботу. А то колгосп далеко, а радгосп зовсім маленький, в основному там працюють всі приїжджі, живуть в бараках. Хоч до Харкова електричкою їхати майже годину та люди з задоволенням знаходять роботу, по – перше, можна більше грошей заробити ніж в колгоспі, по –друге, змінна робота більше приваблива ніж щоденна. Про це не раз роздумувала Тоня, мріяла, закінчить школу й теж буде працювати в Харкові.
Вона, махнула рукою до пса,
-Та не гавкай ти, пора вже й запам`ятати тих хто тут часто ходить.
Вмить неподалік, біля паркану з штахет, побачила Романа. Це хлопець – кавалер, так називає його батько. Залицяється до старшої сестри. Славний, високий, коренастий, з білокурим чубом, який чомусь весь час спадає на лоб, ще більше округлює обличчя. Його балухаті блакитні очі подобалися всім дівчатам з вулиці. Вдома, під дерев`яним парканом, лежало декілька штук давно зрубаних тополів, ось там і збиралися хлопці й дівчата. Щоб веселіше було, хтось приносив приймача, на максимум включали гучність, щоб допитливі люди, похилого віку, не підслуховували розмов.
Роман, взрівши її, махнув рукою,
-Зачекай!
Він напевно був вихідний, бо одягнутий зовсім по – літньому. Яскраво зелена сорочка з коротким рукавом пасувала йому. Широко шагав в літніх сандалях, без шкарпеток під час ходьби, аж підскакував, напевно цим показував веселий стан душі. Темно - коричневі спортивні штани з закатаними штанинами, не облягали тіло, злегка надувалися вітерцем. Здалеку здавався доволі кумедним. Кілька секунд і він вже був поряд, обличчя сяяло, як сонце,
- Привіт мала, а я до вас.
-Тю… Привіт!,- й трохи задумавшись,
- А… це ж Надя вдома,- нагадала,- Це ж в неї практика.
Роман нагнувся, закатав штанину спортивних штанів, яка раптово обвисла й підморгнувши,
-Думаю сестричка не приревнує, що я йду з тобою.
Миттєво скривила губи, наче з`їла кислицю й гордовито,
-Ото нема про що поговорити,
Швидкою ходою пішла вперед. А він йшов слідом по стежці, чомусь човгав сандалями і в той же час , намагався не відставати. Зайшовши зі сторони городу й саду, вона побачила батька й до Романа тихо,
- Дивися, тато дивиться до бджіл. Бачиш, один вулик зовсім відкритий, чуєш, як бджоли гудуть, ото розліталися. Так- так, ти, як хочеш, а я тікаю в хату.
Навздогін вигукнув,
-То ти Наді скажи, що я прийшов, хай вийде!
Слова відволікли батька від бджіл. Уздрівши Романа, на голові поправив антимоскидну шляпу й вигукнув,
-О! Іванович прийшов!
Хлопець сміливо попрямував до вулика, привітався. Тоня ж затрималася, від цікавості, аж рота роздявила. Головна інтрига в тому, про що ж говоритимуть?
Батько кивнув рукою,
-То добре, що прийшов та ти краще відійди від вулика, бо бджола є бджола, це не дівчина, не цілувати буде, а кусати. Так почастує медом, що його й їсти не захочеш.
На обличчі Тоні розплевлася усмішка, от видав, ледь не сказала вголос. Береже хлопця, напевно майбутнього зятя. Бач, як до нього - з повагою ставиться. От тільки сестра, як пава ходить. І чого спитати… здається хлопець не поганий, симпатичний і до того ж привітний, веселий. Правда западенець, як мама каже, але ж перспектива, після технікуму, як молодий спеціаліст отримає квартиру.
Дівоча хитрість не має меж, вже на веранді. Біля відчиненої кватирки бджіл не було, вирішила підслухати, про що йтиме розмова.
Роман і не подумав відійти від вулика, нахилився над ним і час від часу махав рукою, відганяв бджіл. Цікавість - розпирала дівчині душу, спостерігала. Ото сміливець!
Батько щіткою струшував бджіл і уважно роздивлявся медові рамки й до нього,
--Та ти краще йди в хату, бо й справді покусають.
Він задравши голову,обома руками взявся в боки й гордовито, наче хвастався,
- Та ні, мене бджоли люблять. У нас в горах, у дідуся, теж пасіка є, десь вуликів п`ятнадцять.Частенько там був і бджоли мене кусали, але нічого страшного в цьому нема, трохи червоніло і все.
Раптово скрипнули двері, мама стала на порозі й сердито до батька,
- Що ти там хлопця тримаєш. Покусають бджоли, біди не обберешся, ще запухне чого доброго, чи алергія візьметься не дай Бог!
І за мить до Тоні,
- Ти вже є, ну, що здала екзамен?
-Здала на четвірку. Все, тепер вже відісплюся, - відразу відповіла і зникла в хаті.
Надя сиділа біля вікна й посміхалася,
- Диви і не боїться.
- То ти бачиш, що він прийшов, чого не вийдеш?
- Ой, біжу й падаю, треба помаринувати, хай знає наших. Може скажеш при всіх йому кинутися в обійми.
- Тю, чи тебе бджола вкусила,чого така сердита…..
- І чого вдень приходити, ну ввечері, ще зрозуміло.
- Та ну тебе,- сказавши,Тоня пішла в другу кімнату переодягтися.
Мама повернулася в хату заклопотана, з каструлі в банку наливала паруючий кампот,
- Ось вистигне, пригостите хлопця, а я піду в літню кухню, доварю борщ. Вже й пора пообідати.
Дівчата біля вікна - спостерігали, як Роман розмахував руками, щось розповідав. Аж раптом привернув увагу вулик, що стояв майже поруч. З нього вилетіла купа бджіл. Очі, ледь не повилазили на лоба,Тоня заверещала на всю хату,
- Ой! Тато напевно не бачить, дивися, це ж рій!
Мов темна хмара оскаженілих бджіл, з дзижчанням підійнялась над старою високою грушоу й на одній із гілок сіла. Тоня вибігла надвір та лише махнула рукою і вмить заспокоїлася. Батько вже закрив вулик і ніс драбину. Вони помітили рій. Роман відкачав штани,
-Давайте я полізу зніму бджіл.
Батько, здалеку здавався квочкою. Розмахував руками, метушився,
- Ой якби не злякати, щоб далеко не полетіли, бо ж шкода, це ж ціла сім`я. Ой, подивися, як їх багато.
А бджоли, дзижчали, як сказилися . Довкола літали і вкотре намагалися хоч когось вкусити. За кілька секунд, Надя, з біленькою хустинкою в руці, підійшла до Тоні. Вони підійняли хустку догори і розтягнули її, як парасольку, підійшли ближче до вуликів. Надя намагалася вгамувати емоції, все ж голосно сказала,
-Ну справжній цирк. Роман, ти на голову одягни татового капелюха, тож бачиш, як бджоли до обличчя.липнуть.
Йому напевно стало дуже приємно, що вона потурбувалася за нього. Повернувся до них напрочуд веселий, в очах витанцьовували іскринки. Ледь посміхаючись, підморгнув,
-Ну, я ж сказав вони мене люблять. Завтра побачиш, зі мною буде все гаразд.
Мама, почувши галас, вибігла з літньої кухні. Роман вже намірився лізти по драбині, вона за мить зірвала з себе хустину,
- Ой Боже куди ж ти лізиш! Ходи сюди зав`яжу на голову.
Він трохи зніяковів та все ж спустився. За декілька секунд, вже в хустці, в робочих рукавицях, з віником і темним полотном, що дала мама, піднявся до бджіл. Намагався віником зігнати бджіл до купи і вже накривав їх полотном. Скрутив їх разом з гілочками й декілька раз труснув. Батько подав маленьку пилку,
- Ой Іванович, ось так- так, хутко по гілочках, збери до купи і ми їх разом з гілочками в посилочний ящик відправимо. А я потім в літній кухні розберуся з ними, там пустий вулик є. І, як це я прогавив, нічого не розумію. Чи вже сліпий став.Тож пару днів назад дивився.
Десь за годину, вся ця тривожна метушня закінчилася і всі разом обідали в хаті. На апетит ніхто не скаржився, не відмовлявся від пахучого борщу з сметаною. Батько чистив часник, клопотався за рій, тішився, що не пропали бджоли. А дівчата позирали на Романа і зажимали губи, щоб не засміятися, бо розчервонівся, став схожим на червоний буряк, із насінням. Його білявий чуб, після того, як він вмився мав саме такий вигляд. Він не соромився, лише час від часу з під лоба позирав на Надю. Вона ж незадоволено поглянула на батька й надула свої пухкенькі губи, коли він запросив його на обід. Вона сиділа за столом між Тонею і мамою, показувала характер, що вона проти. А Тоня, поклавши в свою тарілку сметану,запросила хлопця,
-Чуєш Романе, бери сметанки, свіженька й корисна.
Надя в цю ж мить, дотовкнулася її руки й пронизала суровим поглядом.
Після обіду батько провів рукою по своїй напівлисій голові, кахикнув і з серванту витягнув термометр. Підійшов до Романа , підморгнув правим оком,
- Ану Іванович, поміряй температуру, щось ти розчервонівся, як варений рак. Чи то дівчат соромишся, чи нас, дякую, що допоміг, не бідкайся, ми люди прості.
Дівчата, немов домовилися, водночас стиснули губи й закатали балухаті блакитні очі догори, стримували сміх.
І що тут смішного, миттєво пролетіла думка, Роман зашарівся,
-Та все буде добре… ну, як ви так дуже хочете, то поміряю….
Пройшло декілька хвилин Надя проводжала Романа до хвіртки,
-А голова не болить?
-Та ні, за мене не переймайся. Температура ж нормальна. Що червоний, не звертай уваги, минеться. Я тобі кажу мене бджоли люблять. Пару укусів для годиться, то не біда, завтра побачиш.
День збіг до кінця… По обрію до купи зібралися сірі й білі хмари, їх наче навпіл розрізали червоні смужки. На подвір`ї ґелґотіли гуси, вкладалися спати. Надя перед сном, все ж не витримала, за ту сметану, що пропонувала Роману, сестрі прочитала мораль.Та з відповіддю не забарилася,
- Могла б і сама запропонувати, чи то така гордість,чи до неї жадібність?
І наче ховаючись від неприємностей, примруживши очі й відкопиливши нижню губу, залізла під ковдру. Але швидко заснути не вдалося, все ж тягар з душі вирішила зняти,
-Надь,ти не спиш?
Надя у відповідь повернулася до неї.Тоня продовжила,
-Ти не ображайся, що я так сказала. Але ж він тобі подобається. Як на мене, то й була б з ним лагіднішою, привітною.
- Спи вже! Ха –ха! Яйця будуть курей вчити.Чого маю ображатися? На твою балаканину, я зовсім не звертаю уваги.
Наступний день пройшов без пригод. Так, звичайні щоденні домашні клопоти. Надя з самого ранку, сидячи за столом, зводила дебіт з кредітом, тож навчалася на бухгалтера. А Тоня з задоволенням годувала своїх любимчиків, тобто гусей. Любов привита з самого дитинства, завжди з гарним настроєм спілкувалася з ними, на долоні подавала зерно. А вони милі, сірі й біленькі, мов довірливі діти, дивилися в її очі, один поперед одного ґелґотали і смакували його. Холодненькі дзьобики лоскотали долоню, дівчина примружувала очі й посміхалася до них. Гуси відчували її настрій і доброту схиляли донизу голови і знов ґелґотали, немов дякували. Навіть гусак, до неї ставився шанобливо, довірив свою сім`ю. А півень, напевно ревнував, бо знервовано закидав ноги, підскакував. Як охоронець, спостерігав за цим дійством. Кури вже давно наїлися й займалися своєю улюбленою справою, порпалися на подвір`ї, шукали черв`ячків та іншу живність. Мама на кухні рехтувала вечерю. В літній кухні батько возився з бджолами, щось гомонів про себе. Бідкався, що вже закінчується відпустка й скоро треба йти на роботу. А робота та, як поїде потягом, то може й тиждень чи два вдома не бути. Тож працював монтером на залізниці, в потягах далекого сполучення.
Вечоріло… Дівчата, як ті дівиці в казках, визирали у вікно, погляд на стежку, що проходила через сад й город. Хоча й після подій з роєм, намагалися сховати свої емоції, більше мовчали, але обох турбував Роман.
Вже й виплив уповні ясний місяць, заглядав у вікна. Розмальовував по підлозі, в`язаних килимах і стінах якісь узори. Здавалося намагався кожну з дівчат попестити в ліжку, показати свою любов до навколишнього світу, але все було навпаки, чомусь бентежив, не давав заснути.
Сонячний ранок пробудив дівчат. Через скло вікон проникали сонячні зайчики, часом попадали на очі. За мить, відчуваючи теплий дотик, очі поневолі моргали. Сон тікав… Тоня вкотре переверталася в ліжку, легкий скрип порушував тишу. Надя теж вже не спала, кліпаючи очима, раз- по- раз потягувалася,
-Хоча довго не могли заснути та здається спали непогано. Відчини вікно, ти ж ближче до нього.
Тоня - похапцем зірвалася з ліжка, швидко відчинила й висунулася з нього,
-Сьогодні теж день буде гарний. О, це ж нині субота, напевно мама на базарі.
Й відразу метнулася в ліжко, вкрилася ковдрою.
За мить, батько розмовляв з Дружком, якесь, ледь чутне торохтіння, наче по залізу. Напевно насипав йому їсти. Побачивши відчинене вікно, гукнув,
-Дівчата, досить ніжитися! Мати на базарі, годуйте гусей, курей та й для нас сніданок.
Тут заперечень не може бути. Він всіх тримав наче в їжакових рукавицях. Так в сім`ї повелося, його слово, як залізний кремінь.
Ближче до обіду, з літньої кухні батько виніс літрову банку меду й й вікно до дівчат,
-Так є свіженький. Тільки ж не накидайтеся дуже, а то животи болітимуть.
Тут і мама задоволена, посміхнулась,
-Не баріться, гайда смородини нарвіть. До меду вареничків наліпимо, на пару зготуємо.
Хоча стиглої ягоди було мало, але заради вареників, можна й терпіння набратися. Батько метушився біля вуликів. А дівчата, за одним махом, вирішили позасмагати. А чому б і ні? Погода сприяла бажанню. В коротких спідницях та майках повсідалися, на стареньку ряднину, біля кущів смородини. До вуликів й до стежки не маленька відстань, ще й розділяв їх ряд яблунь. Вони мовчки обривали ягоди і часом, як ті пташечки по кілька штук відправляли в рота. Надя ж інколи здіймалася на ноги, позирала в кінець городу й на стежку. Ну, звичайно подумки тішилася Тоня, бач не звертає уваги на мої слова, а сама хвилюється, Романа виглядає. Задоволено позирала на сестру, так - так люба, точно закохалася.
Пройшло трохи часу… Дівчата почули човгання, по стежці йшов Роман. Як партизанки, пригиналися за кущами, визирали з-за них, спостерігали, що ж буде далі. Вийти й зустріти не наважилися, адже в майках сором показатися. Він був одягнений в морську смугасту тільняшку.
- Тю, - тихо вирвалося з уст Наді,- Чого раптом в тільняшці?
Тоня вирячила оченята, прошепотіла,
--Що тут незрозумілого, напевно приховує сліди бджолиних укусів. Але ж прийшов, значить все в нормі. Мабуть тепер не буде хвастатися, що його бджоли люблять. Але ж хода яка дивна… зверни увагу, як він йде!
Роман йшов повільно, широко розставляв ноги й одночасно позирав навкруги. Коли до них повернувся обличчям, в дівчат ледь не повідпадали челюсті від того видовища. Обличчя не було червоним, але добряче запухшим.
Й пари з уст, на якусь мить язики заціпило, жодна з них й слова не змогла промовити. В очах скакали бісики, бажання розсміятися розпирало щоки. Стискаючи губи дивилися одна на одну, ледь стримували свої емоції, тож себе не можна видати.
Хлопець, не поспішаючи, підійшов до батька. Той першим подав руку, привітався і прикипів до його обличчя. Дівчатам було не до смородини, уважно придивлялися, що ж буде далі. Батько рукою, обережно торкнувся його лоба,
-Так, тут трішки підпух, а от на обличчі більше. Хоч температури не було? Ти нині трохи схожий на китайця.
Після цих слів дівчата схопилися за животи, щоб часом не засміятися.
- Та ні, міряв вчора й сьогодні. Вчора трохи морозило, але минулося, - сказавши, відійшов в сторону.
Батько помітив, як ступаючи, він широко розставляв ноги. Посміхнувся, правою рукою декілька раз підтер свого носа й хитро озираючись, запитав,
-Ти так ноги широко розставляєш, ото біда! Що там теж покусали?
Роман миттєво зніяковів, почервонів, його очі забігали, як миші, озирав все навкруги, чи часом ніхто не чує. Звичайно, хлопець не ждав такого прямого запитання. Але врешті, задер голову догори, трохи соромлячись заперечив,
-Та ні, там не покусали, то ноги трохи попухли. Сам не розумію, як вони туди залізли, штани ж наче з щільної тканини.
Батько по - дружньому поплескав його по плечу,
-Отака любов бджолина! Думаю саме страшне позаду. Добре,що прийшов,бо всі хвилювалися за тебе. То пішли в літню кухню, побачиш, як я мед качаю. А там і вареничків з смородиною скуштуєш, напевно вже дівчата наліпили.
В очах наче палахкотів вогонь, ледь стримуючи емоції, дівчата потайки проходили за сараєм, щоб непомітними прослизнути до хати.
09.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891234
дата надходження 09.10.2020
дата закладки 04.01.2021
Похмуре небо, прохолода… Осінній ранок... росянистий… Багрове листя під ногами, старенька притопчує по стежці. Чобітки старі продірявилися, в пальцях відчува вогкість, згодом холод. Їй якби тільки дійти до містечка та здати ці горішки, що набила. Мала б свіженьку копійку, то хоч низенькі чобітки б собі купила. Два тижні поспіль прибирала сухі бур`яни на городі. Добру частину землі займає горіх; високий, крислатий, хоч і не дуже старий та дуже схожий на старого дуба. Тішилася, любувалася ним, горіх вродив на славу, стерегла його. Часом скоса кидала сердитий погляд на ворон, що шастали по ньому та під ним. Розставить руки, немов метеликом стане і ледь зашпортуючись,все ж бігає під горіхом, проганяє їх. А іншим разом, налітала ціла зграя ворон . Бабця, цупко брала в руки граблі, чи мітлу з довгою ручкою, здіймала догори, махала й кричала,
- Ну гей - гей... із - за вас не куплю чоботи. Он зима, не за горами.
Як приставала, заправить сиве волосся під вилинялу хусточку на голові і бубонить під носа,
- Чи я складу з цієї мізерної пенсії на ті чобітки.
А то- цеглинами розіб`є горішки, зніме тоненьку плівочку, на долоні розімне на крихти й поклавши в рот, довго смакує на язиці. Потішиться,
- Навіть гірчинки немає, солоденькі.
Погляне до неба, помолиться до Бога й скаже,
- Забрав би ти мене, чи що , скільки іще страждатиму? Як перст одна, немає до кого голівку прикласти. Таке життя, був один синок і той інвалід. Хворів на цукровий діабет, десь взявся цей ковід, від нього й помер бідолаха. Ой, доле - доленько моя, чому ж мене, отой вірус не візьме?!
Жилисті руки, тремтять від безсилля. Біль у очах... скотиться сльоза. Руки замурзані, трусне головою, щоб впала до землі. Й декілька раз кліпне очима. В душі дає собі наказ, ні - ні, тож тільки не зараз, ще ж на смерть капці й одяг не придбала.
Попід посадку стежка пролягла. З однієї сторони зоране поле, з іншої листяні дерева. Тут вільха і акація, ясени і клени, і рідко поміж них можна побачити ліщину і старі пишні черешні. Сонце засліпило очі, старенька поневолі зупинилася, кліпнула ними декілька раз і повернула голову до дерев. Яка краса! Сонячні промені зайчиками скакали по листках. А роса по них, ніби веселка вигравала різними кольорами. Вона потягнула хустку нижче, щоб сонце не потрапляло на очі. Під ногами стежка звузилася й потонула поміж дерев. Крехтячи, старенька з плечей зняла торбу, поклала на засохлу траву. Знявши стареньку коричневу курточку та склавши її вдвоє, постелила і всілася простягнувши ноги. Із- за пазухи дістала маленьку хустинку, розвернула, в ній лежав шматок хліба,
- Ну, от тепер поснідаю. Ах, пахне олійка, аж слинка тече.
Відламувала по маленькому шматочку й клала в рот. Запавшими устами чмокала, закінчивши свій сніданок, посміхнулась,
- Ну от заправилась, як той автомобіль,тепер і сили прибавилось.
Встаючи, пожартувала сама до себе. Так часто робить,коли пристане.Завдяки сили волі й тримається на цьому світ.
Їй залишилося йти, приблизно з кілометр, якщо йти навпростець, через поле.Добре, що ще не зоране, потішилася. Хоча по всьому полю тирчали стовбури від соняхів. Це ж не по багнюці йти, якось доберуся, шморгаючи носом - роздумувала вона. Якщо ж йти далі посеред посадки, кілометрів три буде. Хай йому грець, поки дотопаю, той не буде кому здавати. Шкода, вже тиждень ,як поламався маршрутний автобус, що возив людей в містечко. Коли зремонтують не знати, ще й по селі розмови ходили, що водій захворів. Ото на людей така біда прийшла,то запалення легенів,то вмирають і не знати від чого. Раптом біля неї стрімко пробігла білочка, якесь шарудіння позаду, стара призупинилася,
-Ой, маленька, чого так злякано шмигнула і хто ж міг тебе так налякати.
Тільки проговорила, як по заду себе почула шурхотіння листя.
- Тю, хто б це мене догнав? Наче й нікого не було,- сказала вголос.
Тільки обернулася, перед нею стояли два молодих чоловіки, років тридцяти. Ой, це не цигани, якісь монголи, може з тюрми втекли - майнула думка. Обоє одягнені в чорні курточки і темно- сині джинси, коренасті, середньої статури, чорняві. Один худіший, в його чорних очах немов полум`я палахкотіло, обличчя нагадало вовка. Старенька, аж жахнулася від його погляду, зробила крок назад. Другий товстіший, схиливши чубату голову, з її рук сміливо висмикнув торбу,
- Ану показуй, що несеш?
В серце немов хто стрілу пустив, не могла зробити подиху. Затремтіла, як листок під сильним вітром. Від відчаю, злякано наставила перед собою руки,
- Діточки, це не вкрала… Не вкрала, свої горішки. Оце набила, несу в містечко, хочу здати.
- Цить!- сказав худіший, не нервуй мене, бо я злий. А злий, бо голодний.
Бабця склала докупи руки, немов до Бога й заплакала, хриплуватим голосом до них,
- Побійтесь Бога, діти! Це ж гріх. Візьміть поїсти, а останні мені віддайте.
Чоловіки гучно засміялися, здалося, від сміху, аж деяке листя злетіло з дерев.
Вона продовжила,
- Знайшли в кого забрати. Он капців не маю, зима на носі. Краще вбийте мене!
Товстіший, примруживши вузькі чорні очі, засміявся,
- Ні, ми на мокруху не підемо. Тішся стара, вважай тобі повезло.
Вона впала на коліна, гучно заридала. Вони й не звернули уваги на її прохання. Худіший витягнув з кишені курточки клітчату торбу,
- Нам таке діло підходить, а ти собі ще наб`єш, тож жива залишаєшся.
Вони пересипали горіхи в свою торбу. Другий зло подивився в її бік,
- Ти і не подумай комусь пожалітися. Хочеш жити - мовчи. Бо, як треба, то й і в селі тебе знайдемо.Ти нас не бачила, а ми тебе не знаємо.
Побіліла на обличчі, немов зробилася німа, не промовила й слова. Тіло задерев`яніло, в голові шуміло, по щоках річкою текли сльози, ледь- ледь повернувся язик,-
- А, як же чобітки…
Дві постаті швидко зникли поміж дерев. Рукою витирала сльози. Душа страждала, відчуття болі. На вустах гірко, солоно,тихо прошепотіла,
- Горішки мої… Солоденькі мої.. . Чому ж для мене, стали такими гіркими…
31.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893568
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 04.01.2021
[i][color="#f01111"][b]Дорогі друзі, в такий спосіб хочу
пртвітати вас зі святами Нового Року та
Різдва Христового! Щастя вам всім![/b][/color]
[youtube]https://youtu.be/svsnQNbOe_k[/youtube]
[b][i][color="#7c0782"]Опісля ночі, ночі скрути й безнадії
йде ранок переможний по землі,
і прокидаються і сни пророчі, й мрії –
хай збудуться в досві́тчаній імлі.
Прокиньтеся ж від сну в житті щасливими –
нехай розтануть айсбергів льоди!
Хай змиється весь бруд рясними зливами,
щоб не попасти вам яко́сь туди,
де вас не ждуть з червоними трояндами,
де похвали й захоплення не ждуть,
де не висять слова подяк гірляндами,
де не у шані звичаї спокут…
Хай хлюпають у вас гормони радості,
панує в плоті задзеркалля транс…
Хай серце тоне у любові-святості,
в душі звучать Бетховен і Сен-Санс.
А в тілі вашому нехай снують мурахи,
немов вас там, у небі ще щось жде,
і не чіпляються до вас нудьга і страхи,
й ніщо вам не загрожує ніде.
То й є та невидима теорема щастя,
довести котру вдасться краще вдвох…
Прийміть в своїй душі,
як в храмі,
те причастя –
й вам допоможе милостивий Бог.[/b][/color]
30.12.2020
_________
Прикраси на ялинку - з інтернету:
курсором клікніть на лебедя![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899782
дата надходження 30.12.2020
дата закладки 04.01.2021
(канцона)
Сіро і темно,
холодно й зимно,
лише туман
навкруги.
Якось аж млосно,
сумно і нудно,
в серці аж нотки
туги.
Мабуть, даремно
сприймати так ревно -
Думи поринули
в сни.
Їм там незатишно
Навіть, огидно -
більш не вернуться
туди.
Холодно й зимно,
сонця не видно.
Де ж ви, ті білі
сніги?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900210
дата надходження 04.01.2021
дата закладки 04.01.2021
Рік Щура тихенько зник,
Відійшов у темну ніч.
Металевий Білий Бик
Йде тихесенько навстріч.
Він з характером твердим
І упевнений в собі,
Хоч ще дуже молодий
Та рішучий в боротьбі,
Працьовитий і тому
Наведе у домі лад.
За Щурем хай йде в пітьму
Все, що було невпопад.
Ну а Бик нам неба синь
Й мир у кошику несе,
Злагоди й порозумінь,
Слово щире, та просте;
І надійність, й доброту,
Дружелюбність,чуйність всім,
В помислах лиш теплоту,
І підтримку, і успіх,
Та ще злагоди клубок,
І любові, звісна річ,
Щоб політ різник думок,
Не приносив протирічь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899922
дата надходження 01.01.2021
дата закладки 04.01.2021
З-има прощається з Щуром у грудні.
Н-азад не повернути рік цей чудний.
О-фарбив людство світлом і печаллю.
В-ажливий і шкідливий з вірусною шаллю.
И-(Й)ой, йой, для кожного із нас, хоч різний,
М-и не забудемо, бо був він грізний.
Р-ік Білого Бика спішить, то ж зустрічаймо, люди!
О-мани відійдуть, гармонія скрізь буде.
К-аданс пісень, любов і мир настане.
О-бійме ласка всіх, а сум розтане.
М-и друзів любих привітаєм щиро.
Д-о дому щастя завітає легкокриле.
Р-адіймо лиш життю, цей дар від Бога,
У-лад все вдома буде і в дорогах.
З-доров*я зичу й я усім родинам,
І рік Новий хай славить Україну!
31.12.2020р.
Дорогі друзі! Від щирого серця вітаю усіх з прийдешнім Новим роком! Бажаю домашнього затишку, чудового настрою, яскравої мрії, доброї надії, життєвого достатку, радості та вірної любові. Бажаю, щоб Новий рік приніс багато зустрічей з друзями, багато веселощів, багато подорожей, багато приємних турбот. І нехай Ваші серця переповнює щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899930
дата надходження 01.01.2021
дата закладки 04.01.2021
Щиро вітаю всіх вас, друзі, з Новим 2021роком!
Хай він буде мирним, світлим, творчим!
Сіємо на щастя та добро.
* * *
Новий рік завітав до вашої хати,
приніс радість він усім… дозвольте посівати!
*
У торбинках в нас ясні зернятка,
тепло рук у них, щирість серденька.
Мов по ниві ми зерна сіємо,
щоб збулося все, про що мріємо.
Сієм зернятка та й добірнії,
щоби дні усі були мирнії.
По всій хатоньці розсіваємо,
щоб збулося все, що бажаємо.
Золоті у нас всі зерняточка,
щоб веселою була хаточка.
Сієм зернятка, де віконечко,
щоб ясніло в нім ясне сонечко.
Сієм зернятка від поріженька,
щоб легка була та й доріженька.
Хай вас радують ваші діточки,
мов веснянії ранні квіточки.
Сієм, сіємо, посіваємо,
з Новим роком вас всіх вітаємо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899920
дата надходження 01.01.2021
дата закладки 04.01.2021
Місяць зіроньку питав:
- Де була, ходила?
Місяць зіроньку питав:
- Для кого світила?
- Я була, мій місяце,
в вертепі, де хати.
Народитись там дав Бог
малому дитяті.
Біля нього матінка
й Янголи співають.
І маленькі пастушки
дитину вітають.
Освітила я ще шлях…
йшли ж царі вельможні.
Принесли свої дари
у вертеп сьогодні.
Місяць зіроньку питав:
- Де була, ходила?
Місяць зіроньку питав:
- Для кого світила?
Я світила, Місяце,
в вертеп, де телятко.
Колисала матінка
там своє дитятко.
Я зіткала з променів
ясненьку сорочку.
Дарувала, місяце,
Божому синочку.
Ой раділа ж матінка,
царі й пастушатко,
як всміхнулося до всіх
маленьке дитятко.
Місяць зіроньку питав:
- Де була, ходила?
Місяць зіроньку питав:
- Для кого світила?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900199
дата надходження 04.01.2021
дата закладки 04.01.2021
Вже так давно немає сонячних днів
Та світла думка, мов має два крила
Зірок не бачу і кольорових снів
Все ж ніч таємна стежку освітила
Кудись поділась білосніжна зима
Сором*язлива в сповитку туманнім
Легенький іній пригортає земля
Бачить мережки, стрічки в царстві соннім.
Свій край згадаю, зими волохаті
Всюди іскрилось, у очах зірниці
Під дах засіє, не зайдеш до хати
Всі приклонялись зимонці - цариці.
Веселим гуртом, всміхнені, щасливі
На санях мчали, в небо котився сміх
З дерев злітали бурульки вразливі
З дахів сріблястих розвіювався сніг.
Серед дерев, попав нібито в казку
Легенький вітер, мов посохом змахне
Зима покаже, вміло свою ласку
Так несподівано,вмить стрімко жахне
Накине білу, пухову рядюжку
Неначе струм, миттєво тіло пройме
Ото зима! Думки - сніжні крижинки
Як сніг вже тануть, адже плюс надворі
З рідного краю привели стежинки
Ховався спогад в піднебеснім морі.
26.12.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899393
дата надходження 27.12.2020
дата закладки 28.12.2020
Зацвіла старенька грушка в безліч квіточок,
Кожна гілка, як маївка, а над нею Бог.
Над верхівкою кружляють сині небеса,
Наймиліша, найрідніша - грушка, мама й я.
Перстач* нюхаю, мов бджілка. Ось, ромашок цвіт!
Розпашілося пелюстя, не столочу віт.
Збоку в’язіль конюшинка, у сéрдечка листки,
Я малесенька Галинка, слухаю пташки.
Пролетіло безліч весен, скільки збігло літ,
Не одні вітри торкались цих біленьких квіт.
Підростала я з роками, грушам Медункам,
Малювала осінь промінь сонячним бокам.
Разом з вирієм пташиним обирала шлях,
Полетіла в світ незнаний, де чужа земля.
Поверталась в рідні весни, в незабутній рай,
Бо любила, до нестями - свій батьківський край.
Мати цвітом забілілась, в коси заплела,
А де була біла грушка, виросла мала.
В’ється стежка споришами, назирком біжу,
За собою в сад матусин внученьку веду.
Розкажи мені, бабусю, що це за квітки?
Ось лягай в траву, Іринко, і дивись сюди:
Це – ромашки! Ось, кульбабка, щавель, лобода,
Де росте маленька грушка, була там стара.
А над нею, бачиш, хмарки, мов овечий пух.
Онде, світла і кошлата одягла кожух.
Глянь, хуткіше! - Божі птахи, звати - ластівки.
Тут це місце є казкове, все угледіш ти.
Світ такий, як біла грушка, а над нею – Бог!
Все минає в цьому світі, тільки не любов.
Україна – найдорожча, за усі світи!
Ти сюди, мала Іринко, часто приходи.
[i]Перстач* - гусячі лапки[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791767
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 27.12.2020
[i]- Вам пакет надо?
- Ні, мені б українську…
- Какая разница? Я живу в свободной стране!
- Якщо Вам однаково, то обслуговуйте рідною.
- Я с мужем рагаваріваю па-руски…
- Ну, якщо Вам чоловік дорожчий, можете
сидіти вдома… Але ж бо... на роботі го…
- Праваливайте…
(із розмови в супермаркеті, на касі)[/i]
[youtube]https://youtu.be/-2N9W6TL804[/youtube]
[i][b][color="#6b0563"]"Яка ріниця" то і є Ніякість –
неначе в Україні й не живеш…
Є люди в нас: господарі і всякі,
як у бокала, вищерблена креш.
Нехай би так… Та перекотиполе -
воно, немов би є, та… неживе,
лиш з вітром в дружбі. Бігає по колу,
без кореня ж бо! Кругле… і криве.
Тож, як нагрянуть гицелі свободи,
не буде захищати рідний край –
відчинить браму, рястом встеле сходи
і хлібом-сіллю стріне “руській май”!
Цар повелить – залізе людям в душу,
ніякість щоб посіяти в душі…
І що сказати людям тим я мушу –
супроти слів Тараса не гріши?..
Чиє ж то поле, що так рясно родить
сухих, бездомних виродків-заброд?
І чому люд, не відаючи броду,
упоринає в каламуття вод?
У нас свої, усталені чесноти –
козацький дух, і мова, і звича́й:
якщо несеш у хату нечистоти –
мітлою геть із хати вимітай!
А знехтуєш порадами Тараса -
покличем характерника Сірка:
він знає, як твоя проляже траса...
Козацька вдача,
бачите, така![/color][/b]
27.12.2020
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899415
дата надходження 27.12.2020
дата закладки 27.12.2020
Белая крыса у окошка,
Жаль осталось, совсем немножко,
Мне встретиться, придётся с быком,
Пускай, не вспомнил бы о былом…
Когда то, пригрелась на спине,
Но место, сердитый.. уступил мне,
Свинья всем, преподнесла навоз,
Вот я, уж тянула этот воз..
Победить ковид не су мела,
Честно сознаюсь… постарела,
Быку, может сделать удастся,
Найти, не глупого мудреца.
Чтобы он, сумел снять корону,
Да вручить, в руки гегемону,
Пускай этот, разрешит вопрос,
С меня думаю, не большой спрос.
Каким был год - уж люди скажут,
По стенке может, не размажут,
Добро,. ведь так делать хотела,
Простите, просто не успела.
10.12.2020г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897747
дата надходження 10.12.2020
дата закладки 26.12.2020
Дихаю тобою у грудневі ночі,
Дихаю любов*ю світлою, мов сніг.
Іноді будує щось морозний зодчий,
А мені все рівно - маю оберіг.
Оберіг родинний - вогнище кохання,
Щирість і повага, ніжність почуттів.
Дихаю тобою в золотім світанку,
Взимку сад любові навіть не спустів.
День у день з тобою ділимо ми радість,
Ділимо печалі, біль і щастя, й сум.
Дихаю тобою: знов даєш пораду,
Ти єдиний в серці, - втіха ясних дум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898972
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 26.12.2020
Безкрає поле в злаках соковитих,
Здається, у високе небо кличе,
І пір’ям падають хмарки посеред жита
І віртуозно так, і таємниче.
Й старезна груша в середині ниви
Кружляє, мов самотня парасоля,
Де між віків під сонячною зливою
Життя лунає неповторне соло.
А там, де жито сходить у блакить,
Там диво… там білявеньке хлоп’ятко
Цілує літо й відпускає вмить
Чи літуна у вись, чи пташенятко,
Чи, може, першу й найсвітлішу мрію…
Так, ні про що... а просто про цей день
В ромашках і парфумах деревію,
Щоб він світився і світив лишень…
Щоб сонечко в руці і паперовий змій,
І кольори у житі волошкові,
І повні жмені щастя, повні мрій,
І мить, по вінця сповнена любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886118
дата надходження 16.08.2020
дата закладки 26.12.2020
Рахує час літа, немов сніжинки,
Які летять і падають, і тануть.
Минає не один в житті світанок,
Крадеться осінь, кличе на обжинки.
Зозулине "ку-ку" рахує роки.
Фортуни усмішка, чи є проблеми.
У справах грузне, у нових дилемах.
Життя проходить швидко, крок за кроком.
Людина, ніби дерево, старіє.
Не завжди думає, яке коріння.
Чи залишає пагони й уміння,
Чи зберігає кришталеві мрії.
Відчує згодом, як літа морозять.
І цінуватиме свій час, хвилини.
В молитві кожна мить тепер полине,
Як старість прийде - мудрість на порозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899069
дата надходження 24.12.2020
дата закладки 26.12.2020
Ясна зіронька засвітилася,
де дитиночка народилася.
Біля Сину Божа мати,
буде ніжно колихати.
Лю-лі, люлечки.
Лю-лі, люлечки.
Божий Син прийшов
та й у кожен дім,
щоб у радості жити нам усім.
Біля Сина Божа мати,
буде ніжно колихати.
Лю-лі, люлечки.
Лю-лі, люлечки.
І співатимуть аж до раночку
Святі Анголи колисаночку.
Біля Сина Божа мати,
буде ніжно колихати.
Лю-лі, люлечки.
Лю-лі, люлечки.
Ясна зіронька засвітилася,
де дитиночка народилася.
Біля Сина Божа мати,
буде ніжно колихати.
Лю-лі, люлечки.
Лю-лі, люлечки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899144
дата надходження 25.12.2020
дата закладки 26.12.2020
Думки твої, мов зорі таємничі
Блищать гірляндою у небесах.
І зіткані зі згоди й протиріччя,
Пливуть у просторі на парусах.
Твоє мовчання - прохолода ночі,
Кришталь морозний, заметіль снігів.
Вдивляюся у рідні сині очі,
Щоб розгадати ребуси зі снів.
Слова твої пахучі, мов троянди,
Як шелест ніжний шовку пелюстків.
Світанку ласка і санскриту мантра,
Сплетіння розуму і почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898786
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 21.12.2020
Хтось радіє, що знов обманув і щось добре із того він має…
Чи не знає, як в інших забрав, що не в них – у себе забирає?
Та невже ж він не знає того, що душа його марно радіє?
Джерело, що живе у душі, скільки взяв – на стільки й зміліє.
А як висохне – йти тій душі через хащі колючого терна.
Бо душа та його, мов сухар, що стверділа від ситості… черства.
Якщо ви поділилися чи у біді подать руку охочі,
розцвітає добро у душі, щастям сяють тоді в таких очі.
Вибирати приходиться всім із того, що щодня нам дається.
Якщо світло у наших очах, щастям в інших воно озоветься.
Те добро, що живе у душі, якщо дав ти – утричі зміцніє.
Та ще множитись вміє воно… знай, таке джерело не міліє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898545
дата надходження 18.12.2020
дата закладки 20.12.2020
Посадила я калину біля хати,
хоч зима, на ній є ґронечка рясні.
Казав милий, що мене буде кохати,
що сватів пришле до мене навесні.
А зима мете, мете снігами…
ой, які є довгі вечори.
Я Петра-сусіда позву в хату,
вже в віконце стукав він мені.
Посадила я калину біля хати,
а на віти рясні сіли снігурі.
Роздзвенілись,
розспівались… їх багато.
Стало весело у нашому дворі.
А зима мете, мете снігами…
на калині гарні снігурі.
Запрошу Петра на чашку чаю,
легше дочекатися весни.
Посадила я калину біля хати,
хоч зима, на ній є ґронечка рясні.
Казав милий, що мене буде кохати,
що сватів пришле до мене навесні.
А зима мете, мете снігами…
вже свати у нашому дворі.
Не схотів весни чекати милий,
винуваті, мабуть, снігурі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898714
дата надходження 20.12.2020
дата закладки 20.12.2020
Зорі сяють для тих, хто їх любить,
хто дитиночку ніжно голубить,
у чиїх грудях добре серденько,
хто вставати любить раненько.
Зорі сяють для тих, хто кохає,
хто в молитвах щоднини чекає,
захищати хто вміє сміливо,
у чиїх руках спориться діло.
Це для тих, хто цінує родину,
любить рідну свою Батьківщину,
підкоряє хвилю у морі…
світять в небі щодня ясні зорі.
Хто нещастя навкруг себе сіє,
про наживу легку тільки й мріє,
для них зорі нічого не значать…
бо такі просто зір тих не бачать.
Зорі сяють для тих, хто їх любить,
хто дитиночку ніжно голубить,
у чиїх грудях добре серденько…
ще співає для них й соловейко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897941
дата надходження 12.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Сніжинки ніжні небо розсипало щедро:
Дрібні білясто-чисті філігранні.
Мушнею осідали на ялинки, кедри,
Вбирали в сукні клени, липи рв*яно.
Це перший сніг, що освіжав зими повітря.
Він тихо дихав, йшов, хоча безплотний.
Старанно повівав грудневий вільний вітер,
Грайливо дмухав, мов оса зальотна.
Густішав полохливий срібний сніг щоразу,
Біліли вулиці, дахи будинків.
І стало на душі моїй так любо зранку
Зірками падали легкі сніжинки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897940
дата надходження 12.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Ви бачили, як плаче сильна жінка?
Її сльоза – пекуча кислота…
Її чуття – палітра із відтінків,
В судомі болю скривлені вуста.
І лінії між брів її понурих
Глибокі, мов обірвані рови…
Така сльоза, як повінь, точить мури,
З лиця землі змиває острови…
Ви бачили, як плаче сильне серце?
Емоція його – суцільний нерв!..
Як пробує в собі тримати все це,
Коли терпіння вичерпавсь резерв?
І як зрадливо сіпаються плечі,
Стискаються до крові кулаки!..
В очах її – безодня порожнечі,
Та й досі погляд – впертий і різкий.
Вона, немовби вулканічний кратер, –
Перегоріла, спалена ущент,
Душа втомилась вічно воювати,
Проте, поразка – ще не аргумент.
І вкотре перегорнута сторінка
Додасть їй віри в себе і у всіх…
Трапляється, що плаче сильна жінка…
Нехай собі, бо слабкість – то не гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 12.12.2020
Душевна втіха: він на світі є.
Шар на деревах знову наростає.
(І дивувались, певно б, давні таври)
Холоне чай, пригіркло монпасьє.
Безглузда втіха: ми ж як дві гори,
І не зустрінемось, хоча й хотіли б.
Журба тепер розлилася чорнилом.
Самотні крають вечір вечори.
Фальшива втіха - віртуальний світ.
Літала ж безтурботно, як метелик.
Його ж торкнуло слово, мов чепелик.
Болить реально, досі ще болить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897743
дата надходження 10.12.2020
дата закладки 10.12.2020
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.
Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.
І в неї зародилася печаль.
Бо світ його під сімома замками,
Не підібрать ніколи їй ключі.
І незворушний давить суму камінь,
Скотилася сльоза гірка свічі.
Вражала делікатність і галантність,
До нього б доторкнутись хоч на мить.
Ніколи не зустріне з ним світанок
Самітник зачинив у клітці світ.
Дізналася причину однолюб він.
Коханої нема - таке буття.
І став тому самітником відлюдник.
Чекало дівчину нове життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896366
дата надходження 27.11.2020
дата закладки 08.12.2020
Сіло сонце за горою, за високою,
я зустрінуся з тобою, кароокою.
В твої очі задивлюся, терна зернятко...
ой, як хороше з тобою, моє серденько.
То ж чекаю у діброві, задивлюсь на чорні брови.
А ще буду цілувати я твої вуста медові.
Ми по травах, по шовкових будемо гулять,
тебе ясною зорею стану називать.
Розцвіла, моя дівчино, ти мов квіточка,
а в волоссі золотому ясна стрічечка.
То ж чекаю у діброві, задивлюсь на чорні брови.
А ще буду цілувати я твої вуста медові.
Тут потоками дзвінкими річка виграє,
ти ж хвилюєш, дівчинонько, серденько моє.
Буде чарами своїми й ніченька сіять…
ну, а ясний місяченько - срібло розсипать.
То ж чекаю у діброві, задивлюсь на чорні брови.
А ще буду цілувати я твої вуста медові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897544
дата надходження 08.12.2020
дата закладки 08.12.2020
Осінній день… Небо затягнула сіра пелена. Здалеку, наче за білою ширмою, проглядало сонце, наближалося до обрію. По парку хазяйнував прохолодний вітер. То набирав розгін, то на якусь мить вщухав, ховався у купу опалого листя. Незабаром, немов просинався, з новою силою підіймав декілька листочків і крутив ними й крутив. Деяке листя припадало до асфальту, а деяке, ще на якісь секунди танцювало в повільному танці. Інколи вітер так війне, що листя немов один одного доганяє. Згодом задріботить в танці під музику «Лебединого озера». Згодом, мов у змові, маленькими купками припадало до землі.
Роза вкотре задивлялася на листя і відчувала на душі тривову. Мабуть й з нами так станеться, ти підеш в одну сторону, я в іншу. Як немає порозуміння, який може бути вихід? За три дні вирішиться наша доля. О,Павле … Павле… Зробити важко, щоб в такому віці розлучатись. Але ж, скільки печалі налив у душу, скільки недоспаних ночей. Та мабуть досить… Вкотре журилася, пригадувала своє життя.
У селі гучне весілля… Хтось за спинами шепотів - »Ой, не буде щаслива, от точно, побачите». Їй, всупереч тим словам так хотілося крикнути, що вони кохають один одного, будуть щасливі. Навіть неповірила тим словам, що сказала бабуся,
-У них в сім`ї всі випивають. Боюся, щоб і тобі Павло не споганив життя. Хочеш бути щаслива, перш за все не втрать свою гідність, люби себе, щоб він не посмів витерти об тебе ноги.
Рожеві окуляри і світла мрія. Намагалася, щоб все було, як у людей. Її батьки розміняли трикімнатну квартиру. Звичайно ж , заради доньки на все готові, собі однокімнатну квартиру, для молодих двокімнатну. Ще й інколи допомагали грішми.
Павло працював на ЖВРз, у плановому відділі. Вона ж касиром на пошті. Перші два роки, як лагідний погляд сонця, то тепер, як сон. Все було добре, злагода й повага, поцілунки, кохання. З надією, що життя й надалі буде, мов навесні квітучий сад. Роза народили двох хлопчиків блезнюків. Поки перебувала в дикретній відпустці, все було добре. Справлялася майже сама, рідко Павло мав настрій на свіжому повітрі погуляти з дітьми.Хоча ж було дуже важко їх двоє, а вона одна. Все рідше приходив з роботи вчасно, бідкався, що на роботі завал. Та час спливав. Коли ж діти пішли в садочок, життя змінилося. Павло став часто приходити на підпитку. - Причини які?- іншим разом запитувала його.
Очі наче в тумані,
- Та ми по маленькій чарчині.
Інколи змовчувала, а інколи з ним діти сварилися, говорили, щоб не соромив їх своєю поведінкою. Та з нього, як з гусака вода. Коли діти навчалися в старших класах, часто проводили з ним бесіди, але на жаль, це не допомагало.
В Державі криза, невчасна виплата зарплати, скорочення штату. Все це пережили. Хоча він все ж знаходив гроші і час, щоб вкотре прийти на підпитку.Терпіла, як з`являвся в мокрих штанах, не приходив, а майже прилазив накарячки. Ще важче стало, коли синів визвали в військкомат. Згодом, обоє проходити строкову службу в морфлоті. Молила Бога, щоб у них все було добре.За себе, що не може дати ради з чоловіком, мовчала. Материнське серце ховало все в собі. Навіщо дітям про таке писати.Жила надією, що Павло таки остепениться і змінить життя. Але він наче, як на зло їй, частіше приходив на підпитку. Намагалася напоумити; коли невчасно дають зарплату, від відчаю не треба свою душу заливати горілкою. Просто, як всі набратися терпіння. Але не так сталося, як гадалося, він не прислухався до її порад. Одну надію плекала у душі, приїдуть сини, проведуть з ним бесіду і він нарешті зрозуміє, що пити, це не вихід.
Як сонця чекала кожного ранку так і синів виглядала у вікно, з дня на день мали приїхати.
Тепла зустріч, обійми поцілунки. Й Павло протримався три дні, вчасно приходив з роботи. Але намагався якнайшвидше зникнути з очей. Роза ж не хотіла відразу розповідати їм про батька. Аж тут така звістка, сини повідомили, що за тиждень їдуть в Одесу. Вже домовилися працевлаштуватися на роботу в Одеську судноплавну компанію. На наступний день Павло прийшов на підпитку. Тепер сини і побачили, який батько приходить з роботи. Роза коротко повідала синам, як вони живуть останнім часом. Наступного дня, не світ не зоря, сини розбудили Павла. Роза збиралася на роботу, чула крики, погрози.Але втручатися не наважилася, сини вже дорослі, може трохи поправлять татові мізки.
Сини поїхали, а проблема залишилася. Їй дивувалися на роботі, що терпелива.Вона вже й сивіти почала від думок, як бути далі? Та втішала себе, але ж руки не підіймає. І вкотре прощала. Прийшовши з роботи та приготувавши вечерю, йшла гуляти в парк. Щоб не бачити його запухлого обличчя. Крутилися думки, як ще не вигнали з роботи? Були прогули, але він весь час викручувався. Чи то напевно того, бо ж на заводі був непоганим спеціалістом.
Кажуть дальше в ліс, більше дров… Павло вже й замав друзів безхатченків, інколи у вихідні дні, коли Роза була на роботі, приводив їх до себе додому, пиячили.. Це вже й було напевно не раз, помічала, що все зникало з холодильника. На кухні пусті пляшки з під горілки та сміття.
Пройшло три роки, сини були в гостях лише три дні, запросили в Одесу на весілля. Вони в один і той же день брали шлюб. Роза плакала і раділа, може хоч діти не будуть пиячити, а житимуть щасливо. Як було не поїхати, але Павло категорично відмовився, тож благословляти поїхала одна.Три дні поспіль гостювала,то в одного сина, то в другого і вже на вокзалі прощалися. Невісточки,теж близнючки, славні дівчата. Дивилася на них і тішилася, не з бідної сім`ї, вже в обох є двокімнатні квартири, тож, як кажуть, жити і радіти життю.
Уже, сідаючи у вагон, майже на ходу, син подав пакет,
- Мамо це тобі, ти подивися там, тільки відразу, все зрозумієш.
Потяг набирав швидкість, вона подивилася в пакет, подумала, що продукти. Але там лежала невеличка коробка з під турецьких солодощів. Вирішила не витягувати, прямо в пакеті зазирнула в неї. Від несподіванки затрусилися руки, в ній лежали долари. О Господи, що це і навіщо?! У валізі ж везу подарунки від невісток, а це ж до чого? З думками добираля додому, хоча б Павло не побачив.
Ввечері … вже вдома.У квартирі сморід і пусті пляшки. Сміття і безлад, розкиданий одяг, наче хтось рився у шафах. Павло в ліжку спав одягнений. Від нього дуже неприємно пахло.Як горошини,по щоках стікали сльози.. Але ж тривожно на душі, для чого ці гроші? Хвилюючись, ще й знайшла лист.
«Мамо, так, як ти живеш, цього більше не можна допустити. Ці гроші від нас тобі на квартиру. Придбай собі і ми приїдемо на новосілля. На днях маємо відбувати в рейс, будемо через пів року. Цілуємо.
І підписи синів. Зачинилася в своїй кімнаті, дуже плакала. Їй би порадіти, але так щеміло під серцем, здавалося воно зараз розірветься на шматки.
Кілька днів поспіль, носила ці гроші з собою. Адже прибираючи той безлад в квартирі, зрозуміла, хтось шастав по всіх закутках, напевно шукав гроші, чи коштовності. Ранком намагалася з Павлом поговорити, але він з кімнати прошмигнув в душ. На пропозицію,-
»Давай поговоримо», махнув рукою,- »Зараз не до тебе.»
На ходу натягував светра, в руці тримав жакет, пулею вилетів з квартири. Поглянула на годинник, мабуть на заводі летучка.
Цього дня він повернувся з роботи дуже пізно. Але знову встиг добряче набратися. Видно десь падав, бо одяг був у багнюці.
Нарешті Роза дочекалася неділі. Боляче дивитися на того, кого колись кохала. На кого став схожий! Хоча кожного ранку приймав душ, в чистому одязі йшов на роботу, але приходив звідти, смердючий, як безхатько. Весь одяг пропитаний горілкою, кефаліями, де він був, не розуміла і коли встигав так набратися,теж не розуміла.Але йти до нього на роботу не посміла, вважала, це занадто низько, навіть для себе. Завжди намагалася з ним говорити спокійно, але він без галасу не міг, починав кричати, що зовсім мало випив, немає чого чіплятися.
Так було й цього разу тільки почала просити, щоб перестав пити, він відразу знервовано перед нею замахав руками, обличчя почервоніло, очі, аж іскрилися від злоби,
-Замовкни! Замовкни, я сказав! Я що не маю права запросити друзів, чи пригостити?!
Вона не очікувала такої реакції, блідла і біліла. У відповідь, схиливши голову сказала,
-Не лякай мене, грозишся кулаками, чи вже так низько впав, що зможеш на мене руку підняти.
Лише мить, він вдарив її по голові, вона втратила свідомість.
Прийшла до тями…З вікна, їй прямо в очі, світило сонце. Поворухнувшись зрозуміла, що весь одяг, що на ній змоклий. В хаті тихо. Біля столу її сумка,з якою вона ходить на роботу. Крізь сльози посміхнулася, як добре, що вчора на роботі долари залишила у сейфі. На голові намацала гулю, знову заплакала…
Павло з`явився ввечері… Побачивши її, тільки й сказав,
- Відглегала…. Ха, хотіла мене налякати…
Це були останні слова для неї,вона відчувала, обірвалася остання нитка, яка ще поєднувала їх. Скільки до нього було любові, які останні надії мала, все пропало.
Наступного дня, Роза на роботі порадилася з своєю керівницею і її відпустили за адресами, подивитися, а можливо й вибрати квартиру. Остаточно вирішила, адже іншого виходу немає.
За три дні вже була в новій квартирі. І знову плакала,чи від біди, чи від радості, що в неї такі розумні діти. Що характером вдалися до неї, а не до Павла.
Вона складала свої речі у сумку і потай, по дорозі на роботу, заносила речі в свою нову квартиру. Павло все продовжував приходити на підпитку, але добре хоч не ліз, як п`яниця. Ховалася в своїй кімнаті, він лише помітивши її, посміхався, грав у мовчанку.
Їй знадобився лише один тиждень, щоб все обдумати. В п`ятницю вона зустріла його з роботи. На заводській прохідній когось чекали два чоловіки, спілкувалися, розмахували руками. Один з них топтався на місці, іноді ним похитувало. Видно вже заправилися - подумала Роза - точно його чекають. Павло здивувався, коли побачив її, але відразу кивнув рукою до них, ледь прихилившись.
Озираючись,чоловіки відразу поспішили до виходу.
Вже підійшов до неї,- Чого тут? Щось сталося?
Тільки й вимовила, - Пішли додому.
Їй би скинути тягар з душі, викричатися. Але вгамовуючи хвилювання, завела розмову.
Сідало сонце…. Роза забирала валізу,
-Не знаю чи зрозумів ти мене, чи ні, але я тобі даю три дні на роздуми. Буду чекати в парку на нашій лавці.
Похабно посміхнувся, трохи здивовано запитав,
-Що верзеш? Ну і куди ти подінешся?
-Ти не хвилюйся за мене, я без тебе не пропаду. А от ти без мене зовсім зіп`єшся.
Павло навіть не встав з стільця, коли вона направилася до дверей. Колотилося серце, але вона не показала сліз, спускалася по сходах. За мить гучно зачинилися двері.
Очі дивилися в нікуди, рукою витерала непрохані сльози. В цю мить підлетіла зграйка горобців, її відволікла від думок. Вони скакали один поперед одного, крутили голівками, цвірінькали, позирали на неї.Уже й посміхнулася й тихо,
- Мої маленькі…Подумали, що вам щось кидаю…
І тут же, пригадавши, з сумочки дістала печиво. Розкришила і кинула до горобців. Це відволікання від думок, як віддушина для неї. Озиралася, придивлялася вдалину, чекала, але він так і не прийшов. Можливо й на краще, досить калічити мені життя.
З центральної алеї повернула на стежку, а там недалеко вже й її нова квартира. Вітерець пестив обличчя, в душі надія і віра, що все що відбувається, це на краще. Йшла навпростець, вітер підносив листя, вертів ним, воно припадало до землі, немов шукало захисту, збиралося до купки.
30.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896737
дата надходження 30.11.2020
дата закладки 08.12.2020
Туманне небо прихилилось до землі
І їй нашіптує ранкову мантру.
Безсніжний грудень розпустив сльозу в імлі.
Зима, мабуть, пустилася у мандри.
Морозним стразам - зась! У мряці овид десь,
Не видно. Сиза мжичка бовваніє.
В туманнім морі парк ще напівсонний ввесь.
Здається, тріпотять грудневі вії.
І попри світ туманний, смуток і ковід,
Зима прястиме знову білі рядна,
Морозно-сніжний засіяє краєвид.
Тримаймося за нитку Аріадни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897442
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 07.12.2020
Розкажу я усім, якщо хочете знати,
те, що я відчуваю, можна щастям назвати.
Щастя – бачити зранку новий день в позолоті,
ясним сонцем зігрітий, кличе всіх до роботи.
І плід праці своєї, немов бджілка збирати,
бути людям потрібним – можна щастям назвати.
Щастя - чути веселий сміх дитячий у хаті,
мамі й тату радіти - можна щастям назвати.
Мати друзів багато, їх щодня зустрічати,
тим, що маєш, ділитись – можна щастям назвати.
Розкажу я усім, якщо хочете знати,
в когось радість у тому, щоб у інших забрати.
То ж немає їм діла, як чиєсь взять й прогнати,
як піде чуже щастя десь по світі блукати.
Треба думати всім... міркувати самому,
як же щастя тоді повернути додому?
А буває, що щастя захищати ще треба...
з тими щастя назавжди, як дарунок із неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897345
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 07.12.2020
Ой горіла ж Земля… і знову горить.
А чи ж мало вогонь спопелив?
Ой змовкали вуста… і знов хтось мовчить.
Хто, скажіть, цього знов захотів?
Ой боліли ж серця… і знову болять.
Та не всі, бо ж є ще й кам’яні.
Ой горіла ж Земля… і знову горить.
Не згорає зло у вогні?
Хіба думали ті, хто життя захищав,
що комусь замала є ціна?
Знову платять життям комусь наші сини,
сіє мороком люта війна..
А було ж, а було... плакав Київ і Брест,
на Неві йшли машини під лід…
Там ми разом були, тільки миром й жили.
Скільки ж треба пройти нам ще бід?
Земля в Всесвіті, знай, горошинка мала,
це є світлий, єдиний наш дім.
Треба дбати усім, щоб жило тут Добро,
лиш з Добром по Землі ходить Мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897422
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 07.12.2020
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Гойдалося плісе ромашкових спідничок.
А ось і став у захисті вербовім,
Води прозорої блищало плесо вранці,
Лиш дикі гуси ґелґотіли щось казкове,
З "Івасика- Телесика", мабуть, послАнці.
І світ здавався добрим і цнотливим,
Така краса у душах тихо проростала.
Міцніли з кожним роком юні крила.
На жаль, дитинства мого казка нетривала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896941
дата надходження 02.12.2020
дата закладки 03.12.2020
Яка краса!!! Політ душі!…
Політ душі в єднанні з тілом!…
Чи словом зможу у вірші
Ту мить впіймати, що летіла?!...
Летить листочком від землі…
А він під ноги – їй на радість…
І чуб вихристий на чолі,
І дзвінко з вуст хлюпоче радість…
І щастя є!… Воно таке!…
Проміння сипле понад світом…
До сонця рветься гомінке…
Дитина ця - є цьому свідком.
Яка краса!!! Політ душі!…
Політ душі в єднанні з тілом!…
Замало рим в моїм вірші…
Хай мить таку не вкриє пилом.
А радість сиплеться, втіша…
Із рук, що Всесвіт обіймають.
Лети, лети, свята душа!…
В майбутнє крила хай зростають.
30.11.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896763
дата надходження 30.11.2020
дата закладки 01.12.2020
«I sing what was lost and dread what was won,
I walk in a battle fought over again…»
(William Butler Yeats)
Моє серце не спить:
У темну годину поторочі
Очікує Сонця золотої заграви.
Моє серце не спить:
У годину мертвої тиші
Стугонить литаврами віри:
Віри в прийдешню музику.
Не старіє серце моє:
Серце ірландця сивого:
Танцю у клітці ребер
Як танцювали ірландці
Перед звитяжною битвою,
Вистукуючи черевиками
Ритм віковічної битви –
Музику Волі й Звитяги.
Моє серце – форель срібляста:
Пливе в океан майбутнього
З ріки нашого сьогодення.
Моє серце – то квітка вересу
Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
А в душах людей зневіра.
Моє серце – то свічка:
Світить у тьмі
І згасає в заграві світанку.
Серце моє невгамовне:
Будь провісником ранку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886719
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 29.11.2020
Я бачила маму сьогодні у сні
Й матусині руки наснились мені.
Вони подавали і хліб, й молоко
Маленькій дитині – мені за столом.
Я пінку молочну спивала до дна
І бігла надвір – забалятись пора.
Матуся в цей час прибирала стола
Й до вечора зранку в турботах була.
Поморщені руки - в моєму житті,
Я вас пам’ятаю, мої дорогі.
Натруджені руки, від втоми важкі,
І теплі, і ніжні - найкращі мені.
Мене ви підтримать змогли у той час,
Коли я боялась іти в перший клас,
А ще щовесни доглядали квітник,
Мені вишивали весільний рушник.
Зросли й помужніли малі дітлахи
І в світ у далекий стежками пішли.
В дорогу тоді ви пекли пиріжки
Й онуків своїх виглядали завжди.
Я хочу вернутися зараз в той час
Й до рук притулитися хоч би ще раз.
Вклонитися мамі за ласку її,
За руки поморщені - рідні такі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895133
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Тиша... Чую як вона промовляє твоїм голосом,
Голосом серця і душі. І зникають думки лихі.
Думаю про вічне і прекрасне.
А чи щасливе, чи нещасне життя те дочасне?
Переплетене із радості і смутку.
Ах! Скільки його у твоїх очах.
Сумуємо... Та радість чекає на нас,
Лише б терпіння не забракло.
Хто витерпить - спасеться той.
Ой! Загубилася тиша і я у ній.
Зумій і ти почути голос мій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894627
дата надходження 11.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Архистратиже Михаїле, ти поборник правди і добра,
захисти наші душі від тління і занепаду. Ти зробив революцію
на небі. скинувши збунтованого проти Бога Люцифера, того,
що загордів у своїх знаннях, прирівнявши себе до нього. І тепер
він тут, на цій грішній і святій землі. І воює за наші душі, вселяючи
у них гординю, зарозумілість, вседозволеність...
І відкинула людина Бога, вибираючи славу, владу,
багатство... і свій розум віддала на службу Люциферу. І волю
свою йому віддає. І тоді серце холоне, черствіє і зникає те почуття,
що називається милосердям і любов"ю.
О! Душа благає порятунку та розум бере верх, кажучи,
що любов - то безвихідь, бо веде на хрест. А от Я - розум обіцяю
тобі панування на цій землі і славу. Так, Люцифер має нині владу.
Він і віру має та любові - нема. І вірить він, що Син Божий Христос
має більшу від нього силу і тремтить. Та поки його час він зваблює
душі.
Боротьба йде за кожну душу і я тебе, Михаїле, прошу -
поможи у боротьбі за світлі почуття, невинні душі рятуй.
Почуй нас, Архистратиже, почуй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895668
дата надходження 21.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Небо сьогодні ой як синіє…
любить нас Бог і завжди розуміє.
Часто стаємо ми з ним на розмову,
а чи розумієм Святу Божу мову?
Говорить вогнем Бог, говорить водою,
до нас промовляє тишею святою.
Звучить Боже слово у ранках іскристих,
у росах прозорих, веселках барвистих.
Говорить до нас Бог простими словами,
пора розуміти цю мову нам з вами.
Її ти почуєш... а може й побачиш
у чистій сльозі тих, кому ти пробачиш.
Її зрозуміти, повір, завжди зможеш
у щирих словах тих, кому допоможеш.
Про все нам розкаже Святе Боже слово.
Дозволь розуміти тебе, Божа мово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896205
дата надходження 26.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Береже пташенят кожна пташка в гнізді.
Чому ж гинуть сини у пекельній війні?
Сонце сяє з небес… та хіба ж не для всіх?
У серцях тих зима, що забрали наш сміх.
То ж не вірмо, що з них кудись зникнуть льоди.
Лиш з добра на Землі розцвітають плоди.
Бо ж відомо давно: щастя не збудувать,
якщо в інших його просто взять і забрать.
То ж непросто це. Так. Вкоренилося зло,
що забрало – назад не поверне само.
Якщо будемо спати, а чи просто дрімать,
то не знаю чи й варто нам щастя чекать.
Що робити?.. Над цим міркували давно.
Орать ниву з добром й висівати зерно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896338
дата надходження 27.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Демонам...
[youtube]https://youtu.be/l7XEGctmI18[/youtube]
[i][b]Невтішні ще на осінь цю прогнози –
ще дмуть вітри керунками норд, ост…
Як оживити нам вітро̀ву розу?
Як зупинити сущий Голокост?..
Примарний мир – в холодному Донбасі,
ракетний смерч – у теплому Криму,
рашистські яструби – у Карабасі,
Європа вся – у «руському» диму!
Весь світ в омані повертає в зиму,
чекаючи зі сходу перемін…
А він готує ядерну корзину
і тисячі дипломатичних мін.
…Світ сонця гепнувся у летаргію –
коронний демон пожирає світ…
Чекає людність Божого месію
як з'яву в небі, як молитви плід...
Не спить одначе вірний українець –
і у тилу, і на передовій!
Не йде ж бо з України геть ординець:
йому нашіптує про посаг вій.
Циклоп він з виду, дохлий і негідний,
в чолі якого вже немало міт…
Та замір підлий у тієї гідри –
вільготно вм'яти незалежний світ!
Ти, певно, хочеш, гаспиде поганий,
щоб впав у прі останній мій онук?..
...Іще ятря́ть в мого народу рани,
ще дмуть норд-ости горя і розпук.[/b][/i]
[i]23.11.2020
© Олекса Удайко[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895895
дата надходження 23.11.2020
дата закладки 27.11.2020
В кутку мольберт, палітра дощова,
Похмурий ранок в сірім капюшоні.
Між нами айсберг, брила льодова,
Чекаєм поїзда обоє на пероні.
Фальшива усмішка і речення пусті,
Втрачаєм час, минуле не вернути.
Три слова у побляклому листі,
Як не крути, та разом вже не бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895710
дата надходження 21.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Листопадило на душі, листопадило,
Бо осінній повіяв вітер.
Де та юність моя - білоквіття із саду?
Не вернути цвіту на віття.
Листопадило на душі, листопадило.
Де ж широка юності стежка?
Листя золотом, золотом сипало й падало,
Оживала згадка-мережка.
Листопадило на душі, листопадило,
Замрячили хмари дощами.
Лиш на рідній стежині знайду я розраду,
Що відчинить осінню браму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894941
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 14.11.2020
Мовні барви соковиті,
Слів яскравість, аромат.
Милозвучність ваговита.
Мова наша, мов дукат.
Українська, рідна, славна
Сяє нам, немов зоря.
Лиш одна для нас державна,
Мова Лесі й Кобзаря.
Бережіть батьків надбання,
Дорогий душі дукат.
Не плямуйте калькуванням,
Бо ж це вам не сурогат.
Нівелює суржик мову -
Очищайте від сміття.
Золоте вкраїнське слово -
Із скарбниці - для життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894441
дата надходження 09.11.2020
дата закладки 13.11.2020
Загадкова розкіш жовтих хризантем.
На осінній бал, мабуть, зібрались.
Їм не треба лоску, сяйва діадем,
Прикрашає й пестить свіжість ранку.
Розпустили в строк пишні сукні квіти.
Сонце-опікун лагідне до них.
Теплі й восени поцілунки вітру,
В чарах хризантем знов пустун затих.
Заглядає неба синь на цих красунь,
Жовті плаття серцю до вподоби.
В лоні саду ніжність серед буйних рун -
Хризантемна жовта розкіш вроди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894737
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 13.11.2020
Є у житті і солодко, й гірко.
Кожного долі світиться зірка.
Всіх нас любов, свята, зігріває.
Той є щасливим, хто любов має.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне.
Є у житті і ясно, і хмарно.
Знайте, прийшли ми в світ цей немарно.
Всі, хто любов у серденьку має,
сам він, як сонце, всіх зігріває.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне
Є у житті і солодко, й гірко.
Кожного долі світиться зірка.
Всіх нас любов, свята, зігріває.
Той є щасливим, хто любов має.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894798
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 13.11.2020
В цій кругове́рті ми як те ли́стячко
Цикли пройде́мо природні усі,
І з різнобарвним осіннім присмаком,
Кожен в своїй неповторній красі…
Осінь сьогоднішня так символічна,
У карантині блідне краса,
Та переможе правда одвічна,
Все це марище здолає вона.
Правда життя переможе всю втому,
Несправедливість здолає вона,
Все дуже просто, суть її в тому,
Що МИР дає силу, а не війна.
Й доки це дехто не зрозуміє,
Буде накази вбивчі давать,
Певно гулятиме зла пандемія,
Молимо Бога їм розуму дать.
Ві́йни сьогодні – просто безглуздя,
В час катастроф, катаклізм, ніби нам
Оголосило війну всьому людству
Наше довкілля, вся наша земля.
Невже пандемія не заспокоїть
Тих що ще мріють щось захопить,
Скільки ще здатні горя накоїть,
Щоб життя правду їм зрозуміть…
13.11.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894877
дата надходження 13.11.2020
дата закладки 13.11.2020
[b] Tth[/b]
[youtube]https://youtu.be/K0Y-x1f1-50[/youtube]
[i][b][color="#8c0a61"]
Дивні манери в осені – порі,
що нам несе нечувані сюрпризи:
то сонечко пригріє угорі,
то мжичка висне у сутані-ризі...
Рай-дерево* стоїть, немов у сні,
згасаючи... Але в цвіту – троянда.
Такий сюжет – упоминки ясні:
розлучення, стрічання і – ананда**.
Сума́х* у парку густо червонів,
немов троянди юної стидався:
він нею довгими ночами снив,
чекаючи лоскітного страждання.
Вона ж ще юна! В ній – сама весна,
а в осені – вже зрілість і... перейми.
Колізії земні – не дивина:
вони прийнятні на Дніпрі й на Рейні.
Та в тому й зиск природи, що не страх
весні і осені, за руки взявшись,
стояти твердо на семи вітрах
й стрічати зиму,
що приходить завше.[/color][/b]
5.11.2020
_________
*Сумах пухнастий, оцтове або рай-дерево –
декоративна, лікарська та пряна рослина родом
з Північної Америки – прикрса садів і парків.
**Блаженство, радість, реальність як субстанція
всего сущого, Брахмана (із лексикону йоги).
Світлина-композиція – із палісадника автора.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894043
дата надходження 05.11.2020
дата закладки 13.11.2020
У зеленім гаї, гаї зелененькім,
стояв під дубочком хлопець молоденький.
А через гай в’ється вузенька стежина,
по тій стежці в гаї гуляла дівчина.
Хлопець той високий, мов дубок міцненький,
хлопець той веселий та ще й молоденький.
А в дівчини очі, як в темної нічки,
гарні довгі коси, в них рожеві стрічки.
Освітив доріжку ясний місяченько,
став козак просити дівчину гарненьку:
- Ой постій, дівчино, під дубком зі мною,
будемо, як місяць з зіркою ясною.
- Подивись, козаче, зіронька вже сяє,
матінка додому вже мене чекає.
І місяць по небу ходить ген ясненький,
тебе зачекався батенько рідненький.
- Матінка, дівчино, зятя виглядає,
батечко невістку до хати чекає.
А ми пожартуєм з тобою любенько,
проведу додому я тебе раненько.
- Ці солодкі речі мені до серденька,
залишусь з тобою, як відпустить ненька.
Якщо під дубочком будеш жартувати,
а під калиною ніжно цілувати.
У зеленім гаї, гаї зелененькім,
стояв під дубочком хлопець молоденький.
Світив місяченько й зіронька сіяла,
з козаком до ранку дівчина стояла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894151
дата надходження 06.11.2020
дата закладки 11.11.2020
[i]Весна і мрії...
Під чарівну музику
Поля Моріа.
[кликніть - замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло… Каравели чорних хмар
пливли спроквола за рожевий обрій…
Пас світла з неба – ранку аватар –
упав на землю... Впевнено, хоробро.
Та в м'язах ваших ще панує ніч,
і – млість, і - баглаї* передранко̀ві...
Й хотілось вам усе послати пріч,
щоб збувся сон – як щастя у підкові.
Та щось нараз заглянуло в вікно –
і тут... любов’ю засіяли лиця.
То черевишні квітнуче руно
ласкала ніжно квапна дощовиця.
І все живе у вас уже цвіте:
заходите усмак в завітні зони
й ні хвилечки не мислите про те,
що в світі святці є і забобони.
В красі й любові оживає все:
кохання, пристрасть,
плем’я, рід, родина.
І хто у серці ту красу несе –
освятить мрії роду й України.
[i] Ὠ Ὠ Ὠ[b][/b][/i]
...Світає. Каравели сонних хмар
в ясі світанку попливли за обрій.
І промінь сонця – ранку аватар –
вітає Землю світлом.
Теплим,
добрим. [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у розумінні лінощів ("баглаї бити"), "розслабону".
На світлині автора - квітуюча, вже оспівана мною
черевишня. Світлина з сьогодняшнього холодного
вечірнього вікна оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 04.11.2020
Жонглює вітер листям восени,
Змішались кольори у вирі.
Крилатки ще танцюють в ясенів,
Хоча плоди давно дозріли.
Яскравий клен у жовтому вбранні,
Сумах багряно- золотистий.
Калинові горять тепер вогні.
Мозаїка листків барвиста.
Бо в осені сузір*я кольорів,
І кожен лист, як поцілунок
Уперемішку з вітром майорить -
Осінній щедрий подарунок.
І кольорова стежка всіх веде
На дивний карнавал осінній,
А вітер гривою іще пряде,
Покірно листя гне коліна.
(Крилатки - плоди ясена. Сумах - декоративне дерево. На світлині я під ним.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893131
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
По підвіконню великого вікна мерехтіння сонячних променів. Вони майже без перешкод пробивалися в клас. Біла, тоненька шовкова тюль, для них лише ледь помітне розсіювання. По склі вікон деінде, ще трималися маленькі краплини, на сонці переливалися веселкою.
Ну, ось - подумав Олег - добре що за вікном минувся дощик і знову сонячно й на душі краще. Замріяно дивився вдалину та шкільний дзвінок порушив думки. Відразу заметушилися учні, захлопали кришками парт, збирали речі. Щоб привернути до себе увагу, в кахикнув. Прямий погляд поверх окулярів, на якусь мить призупинив метушню, тихі розмови.
- Так закінчили твір, час вийшов. Мені на стіл кладіть зошити і ви вільні. До побачення.
П`ятикласники у відповідь загуділи, як бджоли,- До побачення! Зривалися з місць й на ходу, виходячи з класу, на столі залишали зошити. Дивлячись на немаленьку купу зошитів, промайнула думка - буде чим зайняти себе ввечері.
Знявши окуляри, прямував в учительську кімнату, раптовий телефонний дзвінок відзразу нагадав про маму. Так, це вона дзвонила, за мить відповів,
- Я чую мамо,чую! Ні, не забув, вже йду.
Ось так майже щодня він виконує її прохання. І в педінститут навчатися пішов за її бажанням. Тепер продовжує вчительську династію. Батько викладач фізики, а йому доля - пішов по материнських стопах, викладає українську мову та літературу.
Не звик до швидкої ходи, але нині поспішав додому, з мамою має йти в лікарню. Вона два рази на рік проходить курс лікування, часто підвищується цукор в крові. Вперше це сталося п`ять років назад, після смерті батька, напевно стрес подіяв. Шкода, не такий і старий, а вже пішов в інший світ. Часто жалівся на болі в області серця. Приймав пігулки, які виписав лікар, але одного осіннього вечора його серце зупинилося. Ще й був старшим за маму на дев`ять років. Важко перенесли втрату, але життя продовжується.
Оце й від сьогодні, треба п`ять днів поспіль мамі прийняти крапельниці. Раніше тільки проводжав її, сам йшов по справах, а через три години забирав.
Інколи заходив в парк, який знаходився за парканом лікарні. Ковток свіжого повітря придавав сили, краса дерев в осінньому вбранні, відволікала від смутку, який заповнював душу. Йшовши по алеї, любувався столітніми дубами, пишними ялинами, соснами. Чарували берези… від вітру гойдалися віти, шелестіли, немов віталися з ним. В очі кидався строкатий клен, а біля нього кущ шипшини, вже злегка притрушений листям. Часом відволікали полохливі горобці, які зграйкою перелітали з одного місця на інше, шукаючи поміж травою й опалим листям якесь насіння та комах. Він поневолі посміхався, чомусь нагадували дітей в його класі, дружні, веселенькі.
Тепер уже прийдеться посидіти в коридорі, почекати маму. Вона піддалася останнім часом, почувала себе недобре, а син для неї єдина опора. Все розумів, вже ж не парубок, а за плечима тридцять два роки. Й коли вони пролетіли?
Навчання дітей – клопітка, відповідальна робота, скільки хвилювань, недоспаних ночей. Прийшовши в колектив, де в основному одні жінки, причин почувати себе, як не у своїй тарілці - було чимало. Інколи відчував незручність, соромився, червонів. Це на ньому відразу відображалося, мав світлу шкіру, ще й біляве волосся. Але згодом звик до жіночої уваги, хвилювання зникало, обличчя приймало звичайний вигляд. Його карі очі, інколи уважний погляд, виводили жінок з рівноваги, у відповідь більшість вчителів щиро і по- доброму посміхалися.
Воно вже й роки сім`ю мати, але не було такої нагоди, щоб зустріти ту, яка до серця. От коли навчався в інституті, не одна задивлялася в його сторону. Одного разу навідь взяв гріх на душу.В гуртожитку другові святкували день народження, спокусила одна дівиця. То була її короткотривала інтрижка, для чого він так і не зрозумів, бо більше й не бачилися. Хлопці з кімнати дивувалися, що не бігав на побачення, як вони. В першу чергу його бажання – вивчитися. Час спливав, згодом змирився, вбив собі в голову, мабуть одружуся пізно, як батько. В інтернеті не наважився познайомитися з ким небуть. А в школі всі заміжні, одна Євгенія - розвідниця, славна, але має шестирічного сина. Матері тільки про неї заїкнувся, відразу, категорично заперечила,
- А, це та … Ні! Ніяких з дітьми…ти не розумієш, як це мати поруч чужу дитину. Це така відповідальність! Своїх замаєте, ще встигнеш одружитися.
Вона сподобалася йому, тиха, розумна, струнка, як берізка,теж білявка, тільки з блакитними очима. Майже рік маму вмовляв, пропонував запросити її на вечерю, але вона стояла на своєму. І з другого під`їзду, їхнього ж п`ятиповерхового будинку, теж сподобалася дівчина, правда на вигляд зовсім молоденька, але видно вже десь працювала. Ненасмілився підійти познайомитися, навіть її ім`я не знав. Якось стояв на балконі, побачивши її, гукнув,
- Мамо подивися, он пішла дівчина з сусіднього під`їзду, симпатична. Вона відразу різко обірвала,
- Тобі не пара, ти набагато старший за неї. Я знаю її батьків, буде так, як ми з татом. Зле залишатися одній, хіба ти не бачиш. В цей момент треба думати не тільки про свої почуття, а й про те, як ти з нею маєш прожити, ну приблизно з півстоліття.
Йому ж залишалося тільки зі сторони спостерігати за цими красунями. За одною на роботі і зітхати. Євгенія помічала ці ніжні погляди, мило посміхалася. А часом і підморгувала, здавалося чекала, що він її запросить на побачення. За іншою ж спостерігав з балкону, як вона йде по алеї, інколи озирнеться, наче відчуває, що на неї хтось дивиться. Скільки раз задавав собі запитання, як умовити маму? Вона ж холодна, як айсберг в океані, ото характер!
А ввечері дивлячись на зірниці, шукав, яка з них світить ясніше. І змирившись, лише посміхнеться, мабуть, ще не прийшов мій час знайти шлях до однієї з них.
З дому до лікарні недалеко… Триповерхова будівля, вже доволі стара, незручні кабінети, але іншої в містечку немає, тож треба змиритися з тим, що є.
Пахло хлоркою…Сонячні промені пробивалися через невеликі вікна, мерехтіли, ще по мокрій підлозі. Олег підтримував маму, коли вони підіймалася по сходах. Звичайно зайва вага діяла на ноги й серце. Вона запихавшись, присіла на стілець біля вивіски -
» Відділення денного стаціонару». За мить в дверях з`явилася молода медсестра, від несподіванки, закліпав очима. З під її білої шапочки виглядало темно-каштанове волосся. З цікавістю роздивлявся, увагу привернули пишні груди, з лівої сторони бейджик, великими буквами ім`я - Ольга і меншими призвіще та по – батькові. Але він не встиг прочитати. На мить зазирнув в красиві великі блакитні очі й зупинив погляд на її губах, вони наче були покриті вишневим варенням. Серце так заколотилося, здавалося ось - ось вискочить, до обличчя відчув прилив крові.. Мати помітила, що син миттєво почервонів, їй стало моторошно, забігала очима й різко торкнулася його руки,
- Синку,чуєш - допоможи піднятися!
- А ви до нас?- запитала медсестра й продовжила, - Пішли в палату, давайте свою картку й ліки.
Взявши її під руку, звернулась до Олега,
- А ви можете йти!
- Ні- ні, хай мене тут зачекає, можливо щось треба буде, -
- заперечила й незадоволено зміряла дівчину з голови до ніг.
Медсестра уважно скоса зиркнула на Олега й ледь піднявши брови, посміхнулась, на згоду кивнула головою.
Зачинились двері, Олег відчув полегшення, хустинкою витирав спітніле обличчя. І що це зі мною, чи гормони діють. Я десь ці очі бачив, а може колись уві сні? Уговтавшись, з пакета витягнув книгу »Кобзар», намагався в неї зануритися, читати, але перед очима її очі і та мила усмішка. Не зміг довго всидіти, уже спускався по сходах,мав намір вийти надвір. Виникло бажання запалити цигарку, але ж вже років п`ять, як не палить. Хололи, а згодом потіли долоні. Ой ні мамо, душа палає, в жилах кипить кров, тебе треба умовити, мені вже треба одружитися. Чого чекати, одна краще другої, всі милі, привітні, пізнати б їх краще.Та, як тебе, рідненьку, умовити? Чому така вперта, чи роки діють,чи що?
Після лікарні йшли мовчки. Вона помітила, якийсь відтінок на обличчі сина, незадоволеність. Порушити мовчанку ненасмілилася.
На другий день, її записали на чотирнадцяту годину, щоб в сина закінчилися уроки. Їх знову зустріла Ольга. Заклопотано привіталася й взявши її під руку запитала,
- Ну, як ви?
У відповідь пробурчала,
- Як – як, жива бачиш. Добре колиш, синців на руці немає, тож претензій до тебе ніяких.
Й відразу до сина,
- Олеже, ти мабуть підійди через години дві, чого тут нудьгуватимеш….
Він задоволено кивнув головою, за мить спускався сходами.
Свіже повітря вдарило в обличчя. Як вільно дихається тут, що зі мною коїться? І вчора довго не міг заснути, і сьогодні, здається б гори звернув. А вона… Вона ж така славна…Ольга… Ти перевершила всіх .Ти, як княгиня Ольга. Пригадав слова, які про неї писали - » Як денниця перед сонцем, як зоря перед світанком. Сяяла, як місяць в ночі, так і світилася серед язичників, як перли в бруді». Як відволіктися від думок про неї?
Ноги самі повели в парк. Але не втішали ні дерева, ні навіть ті полохливі горобчики, що цвірінькали й раз- по-раз скакали перед ним. Раптом зупинився і здивовано звів брови, от телепень, вони мабуть голодні, просять допомоги. Ой, а хто ж мені допоможе? Ой, мамо - мамо кепсько на душі, важко з тобою, де доброта твоя, чому така холодна? Саме в цей час, крізь гілки дерев пробилося сонячне проміння, засліпило очі. Чи від нього, чи від думки, посміхнувся, -мамо, але ж і айсберги згодом тануть.
Повертаючись в лікарню, зустрів однокурсника, Вадима, з доволі молодою дівчиною, здивувався. Здається ж він одружився з Аллою з протилежної групи. Як старі знайомі обійнялися, поплескали один одного по плечах. Чорнява дівчина в короткій червоній курточці і в чорних джинсах, крутнула головою, наче ховала обличчя. Й прямуючи вперед , голосно до Вадима,
- Ти поговори, не поспішай, я до лавки піду, погодую горобців.
Про Вадима в групі говорили -»Жо дної спідниці не пропустить». Живий, енергійний хлопець, жартівник, умів згуртувати групу, дівчата його надихали, захоплювалися ним.
Вадим перший запитав,
- А ти, що все холостякуєш?
В цей момент Олег трохи зніяковів, але все ж поцікавився,
- А ти що не з Аллою?
Зморщивши носа, посміхаючись, тихо відповів,
- З Аллою звичайно і сина маю, вже чотори роки парубку.
Олег намірився дещо запитати та Вадим продовжив,
- Твоє щастя старина, що ти не народився в рік півня. Ну, думаю ти зрозумів мене. Вони всі такі гарні, ну це між нами звичайно. Та я поспішаю вибач, заходь до мене на сторінку в Фейсбуці, поговоримо.
Й торкнувши рукою плеча,
- Бувай!
У відповідь, Олег розвів руками й трохи розчаровано,
- Бувай!
В голові мов блискавка, промайнула думка,- яким був таким і залишився. Ні, я свою дружину зраджувати не стану, це гидко і низько. Й похапцем глянув на годинник, поспішив до лікарні.
Наступного дня мати записалася на шістнадцяту годину, її мав оглянути лікар. Олег надіявся побачити Ольгу, час очікування був напруженим. Та коли двері відчинила повна, років п`ятидесяти медсестра ( на бейжику прочитав Марина), здивувався, але й полегшено перевів подих. Не знав, чи мати спеціально на цю годину домовилася чи ні, але помітив - в її очах світилася єхидна посмішка.
Медсестра запитала басовитим голосом,
- Це ви до лікаря на шістнадцяту?
- Так- так! - різко підійняла з стільця мати й продовжила,
- Пішли! І крапельницю треба поставити, ліки при мені.
В Олега затіпалось праве око, що вона задумала? Різко розвернувшись поспішив надвір.
Він часто дивися на годинник й вкотре по алеї рахував кроки. Це чекання здалося вічністю. Хоча й прохолодний вітер зривав листя й підносив його догори та часом куйовдив йому волосся, він наче й не помічав і не відчував цього.
Сутиніло… Вони вийшли з лікарні, мати відразу обурено пробурчала,
- Наче й з досвідом медсестра, але ледве вену знайшла, видно синяк буде.
Ці слова, як шанс для розмови. Взявши її під руку, тихо запитав,
- Мамо, а що Оля краще уколи робить?
- Краще - краще, а воно тобі нащо? Ти ж наче не хворий, дякувати Богу.
Заговорив голосніше, швидко, мов чогось боявся,
- Хворий мамо, хворий. Душа болить, побачив Олю, вона ж, як ясна зірка. Хіба ти не помітила, привітна і славна. Ти пам`ятаєш портрет княгині Ольги? Мені здається вони схожі. Зверни увагу на її красиві очі…
Й миттєво стиснувши губи замовчав. Чекав, хоч якусь реакцію на його слова, але вона мовчала. Поправила свого капелюха і задумливо дивилася просто вперед.
Чомусь запершило у горлі, він тричі кахикнув тихо і продовжив,
- Ти забуваєш, що мені пішов четвертий десяток. Досить холостякувати, напевно завтра її запрошу в кафе.
Мати миттєво звільнилася від його руки, різко розвела двома руками,
- Ага! Ти з своєю зарплатою… Вона з мізерною зарплатою, заживете - закачайся! А задивився на неї, щось знайшов красиве?! Сину, я скажу – красива! Але ж з личка не п`ють молочка. Однак не варто думати, що світ зійшовся клином саме на ній. Чи ти вже моїх порад непотребуєш?
- Мамо!,-Він знову взяв її під руку,
- Матусю, я вдячний тобі за коханнячко, за піклування. Ти ж мене викохала, як утя на воді, та людям – не собі.
Вона перебила його,
- Ну, досить, досить, знаю начитаний!
Олег знервовано ,
- Я вже дорослий, он в під`їзді, мене діти дядьком називають. Ну не будь така холодна, як айсберг! Ти ж добра душа, чи в твоєму серці не залищило тепла?
І вже засміявшись, тихо,
- Чуєш мамо, пригадав казку « Сніжна королева ». Не думаю, що ти такою стала.
Запала тиша… Мати задумано подивилася на нього змовчала.
Вони підходили до свого будинку, на мить призупинила його,
- Ну от, ти кажеш дорослий, а розмови дитячі. Ну і знайшов з чим та з ким мене порівняти, то я айсберг, то сніжна королева.
Довго сперечатися з мамою ненасмілився, не таке виховання має.. Ніжно взяв її за плечі,
- Добре мамо, тільки не нервуйся, на цю тему більше ніяких розмов.
Новий день, як ковток свіжого повітря. Олег після роботи, в надії, що поговорить з Ольгою, з мамою йшов в лікарню. По стежці, з дерев попід ноги облітало листя. З ним загравав вітер, то підносив вверх, то вертів й воно декілька раз перекрутившись, прилягало до землі. На небо наче хтось накинув сіру хустину - все затягнуте хмарами. Почав накрати дощ, Олег відразу з пакета витягнув парасолю,
- Ось так краще мамо!
За Олю більше ні слова, ні вона, ні він. Адже вчора ввечері бачив, як вона довго не могла заснути, все охала й охала, пила ліки.
Біля самого входу в будівлю лікарні, пустився сильний дощ. Мати трохи незадоволено,
- Ого дощ , як злива! Ще й вітер зривається, похолодало, тобі прийдеться мене тут почекати.
Під дверима відділення стояла чорнява жінка похилого віку, коли вони наблизилися, емоційно запитала,
- Ви теж до лікарки?
- Ні ми на крапельницю,-- віразу відповів Олег.
За дверима лунали жіночі голоси, різко відчинилися двері.
Він вперше побачив Олю без головного убору, каштанове волосся ледь торкалося плечей. Світло - коричнева курточка їй дуже пасувала. Коричневі брюки підчеркували струнку, витончену фігуру. Зніяковіло закліпав очима, за мить, обличчя розпливлося в усмішці. Звівши тоненькі брови, машинально повела очами і ледь посміхнувшись привіталася. І відразу ж звернулася до Марини,
- Все що треба, я списала , тож я пішла. До побачення!
Олег задоволено потер руки. Мати теж задоволено поглянула на дівчину. В думках вміщалася - йди - йди, менше мелькатимеш перед очима, менше розмов буде про тебе. Й поспіхом прослизнула у відділення, швидко зачинила за собою двері.
Олег полегшено перевів подих. З сяючими очима, як хлопчисько, наче перелітав через дві сходинки, догнав її,
- Олю там дощ, а ви без парасольки,
Вона мило посміхнулася,
- Та в мене ж курточка з капішоном, чи не бачите.
Злегка почервонівший, сміливо взяв її під руку,
- Думаю так краще, чи ви проти?
Дівчина все ж накинула капішон,
- Та ні…. вдвох веселіше, а ви що тут недалечко живите ?
- П`ятнадцять хвилин ходу, якщо йти швидко. Але тут така справа, я хочу вас запросити до кав`ярні. В таку осінню погоду незавадило б зігрітися. Чи ви попішаєте?
У відповідь, тихо,
- Ні, вдома нікого.... Мама й тато на роботі, вони на залізниці в ПЧ працюють. Мама позмінно, а тато нині на виїзді з бригадою.
О, скільки відразу інформації - мелькнула думка - значить сьогодні мій день.
В кав`ярні людно, в кутку єдиний вільний столик на двох був їхнім. Вони захоплено смакували каву з морозивом, спілкувалися близько двох годин. При розмові Оля слухала його доволі уважно, не перебивала. В голосі відчувала хвилювання і чомусь сама,час від часу, хвилювалася. А він вкотре ловив її погляд, в очах шукав зірницю. Час швидко пролетів... Вона наполягла, щоб не проводжав
додому, а йшов в лікарню за мамою. Обмінялися номерами телефонів, ото радість, віііід щастя, він був на сьомому небі.
Сьогодні останній день, як Олег йшов з мамою до лікарні. Й словом не нагадував їй про Олю. Вона ж тішилася; ну от і добре, здається минулося захоплення. Та не знала, що вчора, лише сказав їй, що пішов до бібліотеки в читальний зал, насправді ж, поспішав на побачення.
Вони зустрілися біля кав`ярні…
В цей вечір, він про неї дізнався все. Їй минуло двадцять шість років, два роки назад був сільський хлопець, мали одружитися, але поїхав до Москви. Й відтоді, » Так і з кінцями», як висловилася вона.Та все нічого- майнула думка- я теж не без гріха.
Пройшов час… Олег два рази на тиждень, потай від матері, зустрічався з Олею. Вже й познайомився з її батьками, інколи ввечері разом чаювали.
Та все таємне колись стає явним... Одного вечора мати помітила, як він в прихожій кімнаті затримався біля дзеркала, посміхався, кропився парфумами. Підійшла до нього,
- Синку, а чи часом не на побачення ти йдеш? Хто вона?
Його очі засяяли щастям,
- Йду мамо, побачення з Ольгою. Хочеш ти цього, чи не хочеш, але мій вибір маєш прийняти. Думаю, ти ж не в захваті будеш, якщо залишися сама в трикімнатній квартирі. Я ж маю право на особисте життя. Чи в неї будемо жити, чи знімемо квартиру на визначений термін.
Вона ледь зблідла,
- Не поспішай, зваж всі за і проти, це життя.
- Я закохався мамо і вже все зважив. Познайомився з її батьками, працьовиті, щирі, добрі люди, мене тепло приняли. На Новий рік хотів до нас Олю запросити, в надії отримати від тебе благословення.
Вона повільно присіла на крісло,
- Ти поспішаєш сину, ще…
Не дав їй договорити,
- Ми з тобою не один раз розмовляли на цю тему. Подумай добре мамо. Невже твого тепла в цій квартирі не стане для нас з нею?!
Й різко розвернувшись,
- Я пішов, прийду пізно.
Минали дні… Не спиться матері і не лежиться. Її думка жахалася дальшої перспективи його життя. Щодня в магазинах все дорожчає, як можна змиритися, жити з такою малою зарплатою. Ну навіть, як він і займеться репетиторством, що ті копійки.
Олег з Ольгою, все частіше разом, проводили вільний час. Прогулянки по сніжному парку, поцілунки під місячним сяйвом, розмови про майбуття, вселяли надію, що будуть разом.
Уже вдома, в ліжку часто згадував її очі. Фантазував про спокусливу ніч, в думках цілував і засинав.
Напевно, давно б запропонував разом жити, але ж це приклад для інших. У вчителя велика місія на землі, він має бути взірцем, для наслідування з боку дітей.
За тиждень до Нового року, Олег таки придбав каблучку для заручин, хоча брав сумнів, що без серйозної розмови з мамою не обійдеться. Але в новорічну ніч хотів їй освідчитися, запропонувати руку й серце.
Під вечір пустився невеличкий сніг… Вони заходили в парк, немов потрапили в зимову казку. У царство кучугур, сонних дерев, припудрених пишних ялинок, на центральну алею з оригінальними ліхтарями. Їх світло розсівалося навкруги, все виблискувало, іскрилося, переливалося сріблом.
Олег обережно підтримував Олю під руку, щоб часом не підслизнулася, не втратила рівновагу. Вона, посміхаючись, задерала голову догори, намагалася розгледіти новорічну ялинку. Пишна, прекрашена ігрушками, під сніжинками, немов у шовковій білій вуалі, крутилася, сяяла, переливалася від різнокольорових гірлянд. Сніг іскрився, сліпив очі, вона закривала їх і тулилася до нього, зваблювала до поцілунку. Її ніжні обійми, відчуття щирості й тепла вселяли надію - вони кохають один одного.
Провівши її додому повертався, розмірковував. Це ж треба, яка доля.... піти з мамою в лікарню і там зустріти своє кохання. Мабуть не завжди від людини все зележить, але хто знає.
До нового року залишалося два дні. Олег вже одягнений, з пакунком куплених ялинкових іграшок, збирався до Олі, гукнув,
- Мамо! Я йду, напевно прийду пізно, адже наряджатимемо ялинку. Вона поспішила до нього й роставивши руки перед ним, голосно,
- Ти присядь на хвилинку.
Здивувався, але слухняний, як ягня, присів на стілець, побачивши, що дуже розхвилювалася, запропонував,
-Ти теж присядь, не поспішай мамо, я маю час….
Округлені очі, ніби дивилася в нікуди, мати продовжила,
- Я тут довго думала про твоє майбутнє.Ти назвав мене айсбергом. Нехай і так… Але в мене ж є душа, материнська любов і мрія. Відчуваю, що вже зрушилася з місця й мабуть скоро зовсім розтану. Та поки ж живу, пливтиму, як по океану та вже за твоєю течією. Ти ж моя надія і опора.
На очах забриніли сльози, повільно покотилися по щоках,
-Синку, я прийму твій вибір. На Новий рік запроси Олю до нас. Моя мрія бачити тебе здоровим, життєрадісним і щасливим.
25.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892801
дата надходження 25.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Вона берегом йшла... їй раділа ріка,
по смарагду нечутно ступала.
"Ти найкраща між всіх!" - тихо вечір шептав.
Усміхалася. Не помічала?..
А він слідом ішов... Не спинилась й на мить.
Ну, промовила хоч би словечко.
Сіяв вечір навколо яскраві вогні,
бо любити уміло сердечко.
Місяць срібла сипнув, їй доріжку прослав,
де ясніла ріка, ніби стрічка.
В ній купалися зорі, сріблилась вода.
Так на зустріч із ранком йшла нічка.
Розливалися співом ясним солов'ї,
а, помітивши нічку, стихали.
В її косах горіли яскраві вогні,
що при зустрічі з ранком - згасали.
Бо яснішим від нічки був раночок той.
А стрункий же який... Кучерявий.
У волоссі яснів промінець золотий.
Погляд - неба блакить. Величавий.
Вона берегом йшла... їй раділа ріка,
по смарагду нечутно ступала.
"Я люблю тебе!" - ніжно їй ранок шептав.
Усміхалася... і цілувала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893141
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
[i][b]Tth[/b][/i]
* * *
[i][b][color="#8a078f"]Люблю я дощові осінні ранки,
як краплі в дах вистукують той ритм,
що з тіла лінь жене як ночі бранку
і будить в нас природний колорит.
Люблю я дощові осінні ранки,
коли земля прийме останній душ,
щоб в ніжнім ліжку взимку спозаранку
здійснити мрії ненаситних душ.
Люблю я дощові осінні ранки
й розмову з ними – грішну і святу,
коли душа лікує в серці рани
й вертає вкотре втрачену цноту̀...
Люблю я дощові осінні ранки,
коли мені вже... явно не до сну,
й коли не сплять таємні забаганки –
до себе кличу
приспану весну.
Люблю я дощові осінні ранки...[/color][/b]
19.10.2020
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892160
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 24.10.2020
Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він... О, скільки мав!
Золотий листок впав мені до ніг,
бо хотів, мабуть, щоб я підняв…
Позолота ця… ой, яка ясна,
думаю, її він заслужив.
Зеленів листок, радував наш зір,
веселив, для нас усіх тут жив.
То ж дано йому золотистим стать,
від краси очей не відвести.
Так, життя цвіте… Ти, людино, знай:
ясним сріблом заяснієш ти.
Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він… а про те,
мабуть, він хотів нагадати всім,
що срібло красить серце золоте.
Золотий листок впав мені до ніг,
скільки бачив він... О, скільки мав!
Золотий листок впав мені до ніг,
бо хотів, мабуть, щоб я це знав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892708
дата надходження 24.10.2020
дата закладки 24.10.2020
У зеленім гаї милого зустріла,
і ніхто не знає, що з ним говорила.
І ніхто не знає, що сказав миленький,
чули тільки зорі й місяць молоденький.
У стрімких потоках мили свої ніжки,
дня було нам мало і не стало й нічки.
Дня було нам мало і не стало й нічки,
дарував миленький мені гарні стрічки.
Говорив миленький, що в нього єдина,
де хилилась низько ґронечком калина.
Говорив найкраща я для нього в світі,
буде він, як місяць зіроньці, ясніти.
У зеленім гаї милого зустріла,
І ніхто не знає, як його любила.
І ніхто не знає, як любив миленький.
бачила лиш нічка й раночок ясненький.
У зеленім гаї милого зустріла,
для нас нічка ясна зорями світила.
І ніхто не знає, як любив миленький.
бачила лиш нічка й раночок ясненький.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892709
дата надходження 24.10.2020
дата закладки 24.10.2020
[i]До Дня захисника України:
переспів широко відомої пісні...[/i]
[youtube]https://youtu.be/KI_hDS4WiP8 [/youtube]
[i]“[b][color="#a807a3"]Розпрягайте, хлопці, коней
та й лягайте спочивать,
я* ж піду у сад “зелёний”
хопту** з коренем корчувать…
У саду і на городі
дика нечисть завелась –
цвіття племені і роду
топче "челядь" ница в грязь.”
ПРИСПІВ:
Лиш Маруся, її доля,
нас з’єднає вельми в жмут:
хто – за що, вона ж – за волю…
Що посіють, те й пожнуть!
Нені відданість гаряча -
українцям до лиця:
войовничість, сміла вдача –
жінка-характерниця!
У полку її й Федина –
совість нації – не гірш.
Думка їхня тут єдина:
продають народ за гріш
ПРИСПІВ.
Вояки – в спідниці – діють,
та не видно шаровар…
Хлопці, чи недужі тілом,
чи не той для вас товар?
Діставайте ша́блі з піхов
й заходітеся кувать
перемогу над тим лихом –
хватить вам вже спочиватть!
ПРИСПІВ.[/b]
14.10.2020
_________[/color]
*тут слово Марусі Звіробій;
**бур'ян.
[youtube]https://youtu.be/6VBSowOA6uQ[/youtube][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891701
дата надходження 14.10.2020
дата закладки 20.10.2020
Ой у полі, у широкім, жито-жито,
колоситься, веселиться, щоби жити.
Стали, стали чорні круки тут кружляти,
жито в полі захотіли поклювати.
Гляньте, їдуть козаченьки битим шляхом.
Кожен з батьком, а чи з сином, а чи з братом.
Не пускають чорних круків, не пускають,
Україну, рідну неньку, захищають.
Захищають Україну соколята,
бо у кожного із них тут рідна хата.
Гей ви, хлопці-українці, ви – соколи,
на своїй землі нам жити в щасті-долі.
Ой у полі, у широкім, жито-жито.
Колоситься, веселиться, щоби жити.
Ой нема чого Україні та й журити,
Вміють край свій козаченьки боронити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886808
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 18.10.2020
Ходить осінь золотиста
і фарбує квіти й листя,
трави в лузі, річку й небо.
Все прикрасити їй треба.
Має перли-самоцвіти…
ось сапфір розцвів у квітах
( Є багато кольорів! ).
В чорнобривцях і в жоржинах,
в ніжних айстрах заяснів.
Аметист прикрасив сад,
бо дозрів тут виноград.
Полум’ям горить бурштин,
позолоту несе він.
Ходить осінь, сонцем сяє
і корали розсипає…
У рясні розкішні ґрона
горобина їх збирає.
А гранатові, іскристі,
у калиновім намисті.
Сад від цього заяснів,
кольорами весь розцвів.
Й річка наша, і озерце
звеселили наше серце.
Хвиля хвилю доганяє,
бірюза й агат в них сяє.
Тут опал є і топаз,
колір змінюють весь час.
І радіє осінь: « Знак.
Помалюю ще я так!"
Лазуритом синить небо,
малахіт ще сипле в ліс.
Тому весело по лісі
бурштиновий біжить лис.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891424
дата надходження 11.10.2020
дата закладки 14.10.2020
[i]Не же́́брав - брав!
Бо слово - зброя...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1THwbLedRoI[/youtube]
[b][color="#03656e"][color="#034657"][i]
В житті своєму
не жебракував,
хіба що колос
взяв в колгоспнім полі –
по волі
Божій предок мій кував
козацький дух в мені,
несхитність волі.
Й за словом у кишеню
теж не ліз,
не жебрав
любомудрого я слова –
мого прароду
праведний реліз
вчив зерня відділяти
від полови.
І з цим у світі
грішному живу,
дарую всім,
хто поряд,
щире слово,
напнуту родом
пружну тятиву
тримаю міцно.
Лук – напоготові!
І хай хоч хто
зобидить славний рід,
мою кохану
неньку Україну –
тим словом вцілю
в саме серце.
Слід
залишиться назавше,
до загину.
А ще молюсь...
щоб слово проросло
й дало у душах
правди буйні сходи,
щоб в нас притомних
множилось число
задля звитяг
козацького
народу.[/color][/color][/b]
20.09.2020, © Олекса Удайко
Світлина демонструє оту притомність на акції "Ні - капітуляції",
що відбулась 14 жовтня 2019-го року в Києві у День Покрови,ЗСУ
і Українського козацтва. В центрі з прапором України - автор.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889280
дата надходження 20.09.2020
дата закладки 22.09.2020
Ясний сонячний день… Блакитно – синє небо…. деінде по ньому пливуть пухкі білі хмаринки. Траса, мов чорне полотно, залишалась позаду. Вздовж посадки, на невеликій швидкості по ґрунтовій дорозі їхав автомобіль. Блиск дерев приваблював погляд, торкавсь душі, придавав радості. По іншу сторону дороги хлібне поле, вже доволі налиті, ледь – ледь, ще зеленаві колоски. Від вітру, вони гойдались наче морські хвилі.
Роман задивлявся вдалину… Яка ж краса! Ото б зупинитись, насолодитись цією красою…та він поспішав.. Спогади гріли серце, хоча часом чомусь навіювали печаль. Добре, що на сьогодні і на два дні поспіль, дощів не передбачалось. Чийсь потаємний голос звав туди, де зріс. Де дід і бабця, і рибалка. І річка з тихою течією, що переливається перламутром. Й вражаючі півметрові соми та швидкі, спритні карасики, карпи, плотва. Де вздовж річки очерет, як охоронець з пахучим зіллям, а між ним на одній нозі дрімаючий чорногуз. А попід самий берег, веселі балухаті жаби каламутять воду. До чого ж сміливі й непосидючи. Інколи, випускаючи бульки з води, дивним звуком порушують тишу. Та лише хтось з`явиться на березі, за мить, в воді наче їх і не було. А пізні вечори пахучі свіжістю, нектаром квітів, трав, то насолода, немов дурман охоплював,сповивав душу й тіло. Приваблювало дивне явище земної краси, коли ясноокий місяць купається в річці. Чи й втримаєш бажання, вже там, з ним наче за компанію, плескався, насолоджувався ніжними дотиками води.
Ну ось нарешті…. побачив старі, покинуті хати, садки з напівсухими деревами. Хоча пройшли роки та все ж неподалік від річки, ще є лелече гніздо на стовпі. Як в ті часи…. ось, хто не зраджує рідного краю.Та де ж поділась та широка річка? Геть перехопив подих від напруги,чи й вже висохла? Аж серце йокнуло… зміліла, звузилась, стрічкою сховалась серед високої трави.
Ледь видніється, в густому спориші дорога. По обіч вклоняються красуні – рожі. Стежка, де та стежка до цвинтаря? Чи може заросла? Розгледівши, ні –ні, при вході все ж викошена трава та вже й помітно суха. Що то літо, зранку сонце з вітерцем попрацювало, а можливо тут дощик меншим був. Відстань сто кілометрів, здається й недалеко.
Чомусь несміливо, з хвилюванням, відкрив двері автомобіля і зробив перший крок на рідну, батьківську землю. Стара… сіро - попельнаста з коричневими прожилками, напізгнила огорожа потопала в травах й в високих ромашках і синіх сокирках.
Окинувши поглядом навколо, скотилася сльоза…. Згадав, як колись, неподалік, крав в полі кукурудзу, ще зовсім молоденьку. Було зубами здавиш молоді зерна, а там молоко… таке дивне на смак. Бабуся сварилася, нащо так зарано наламав качанів та бажання перевершило всі сумніви, хотілося посмакувати якнайшвидше. А дідусь хитро водив веселими очима й підморгнувши шепотів,
-Хай покричить… нічого, таку вже можна зварити, збити охоту.
Добрячий був, але ввечері повчав, що красти не годиться. Розповідав,що колись і він мав такий гріх та тож все голодні, сім`ї великі. Було й таке, що за качан кукурудзи запроторювали за грати. А об`їждчики навіть стріляли по людях. А зараз… де ті хазяї? Хто, що хоче й тягне собі, все мало й мало, хоча й живуть не в такій бідності, як раніше.
Лише де –не –де видно вцілілі хрести, а то все більше травою заросші горбики. Якби не цвинтар, то й не подумав, що то могилки. Ледве знайшов два хрести з портретами бабці й діда. Невстояти перед тими добрими поглядами з фото. Низько – низько схиливши голову, припав на одне коліно до землі. Привітався, за якусь мить скам`яніле обличчя. Тиснуло у грудях… погляд в нікуди, вголос прочитав молитву і кілька раз перехрестився.
Думки – птахи здіймалися в дитинство… стікали сльози по щоках. А руки, свою справу робили, поспіхом зривали бур`яни. Здалось вже й посвітліло навкруги, то наче з неба бабця посміхалась.Ті ніжні, теплі руки, що пахли хлібом, немов торкнулися його. А поряд сивенький дідусь, в руці тримає ложку з медом. Та чомусь гірко на душі, стискало в горлі, все ж тихо пролунали слова,
- Простіть…простіть, що рідко приїжджаю….Рідненькі… я вас пам`ятаю…
Думки роїлись…. спогади, як кіно з екрану. Та наче, хто на рану насипав сіль. Чому так сплинув час? Здається і не жив…
До заходу хилилось сонце… підказувало - час повертатись. На сході темні хмари збивались в справжні гори… чи грозі бути? Тож не мало бути опадів. Подумки з вітром розмовляв, ну от вже бачиш, я таки дістався села. А то скілька років тільки й думки, що треба з`їздити, провідати старих.
Іти по стежці, якої майже не видно, важко та все ж дістався до свого авто. Це вже три роки, як залишився сам, давно нема батьків й пішла дружина в інший світ. А діти… діти, що? В Європі, в наймах, вже й мають дозвіл на постійне проживання. А чи хто й думав, що таке з Україною може статися? Що виїжджатимуть діти, покидатимуть рідну землю, батьків, родину. А чи й знайдуть вони ту стежку, де буду спочивати я. Шкода, що рідня похована не на одному цвинтарі… розкидала доля.
Чомусь не заводилась автівка. Вкотре мотор гарчав, як тигр та все марно. З пакету дістав пляшку води, умився, долонею хлюпнув собі за шию. Так- так, чого рознервувався, втішав себе, ще підніметься тиск. Провозився з нею майже дві години…. Нарешті доїхав до села… накрапав дощ і вдалині , раз - по - раз блискала блискавиця. Та грім доходив до вух не зразу, тому й гріла душу світла надія - все буде добре. Ще декілька хат і він виїде на трасу. А блискавиця розгулялась… ой,що ж ти, вгамуйся громова сестрице! Чом не даєш безпечно виїхати мені? Чого доброго поцілиш в автівку, тож поруч ні дерева, ні кущів. Гей, куди ж тікати? Поспіхом покинув авто, з парасолею у руці, прямував до хат. Вже майже зовсім темно, в хатах не видно світла. Не може бути, щоб нікого не залишилося в селі. Поміж дерев, в одній із хат, в вікні побачив випромінювання, мигтіння світла. Полегшено перевів подих, напевно телевізор працює. Пройшло хвилини дві – три, стукав у вікно. Раптово, де й взялося, під ногами, заскавуліло маленьке цуценя й тут же сховалося в свою комірку. Дзвінкий жіночий голос топився в гуркоті грому,
- Хто там?
- Це я,- за мить стояв перед нею.
Обоє придивлялися, не могли повірити очам. Наталя злегка посміхнулась і запросила в хату,
- Заходь… Якщо не помиляюсь,ти Романе?
Й веселим голосом до чоловіка,
- Чуєш, Григорію, однокласник мій прийшов…Це ж треба в таку пору…. Добре,що не змок.
Сільська хатина пахла м’ятою і чебрецем. І, як в старі часи, самовар на столі і кілька бубликів в закусочній тарілці.
За мить на електричній пічці, на пательні смажилось, шкварчало пахуче сало з цибулею. Напевнно свіжина, бо в роті, аж накопичувалась слина, вже так хотілося посмакувати. Господар чемно запрошував до столу й ледь примружував до дружини очі. На обличчі усмішка,
-Ти подивися, як моя дружина засяяла, напевно згадала молоді роки.
Жінка зашарілась, поправиле сиве волосся. Ай справді, в душі на якусь мить відчула себе зовсім молодою. Розчервонілась,чи то від пательні, на якій вже смажились яйця, чи від несподіваної зустрічі.
Та ніч, наче солов`їна, скрізь блискало і гуркотіло. Вже й ніхто на погоду не звертав уваги. Щасливий, бо немов потрапив на стежку дитинства. Веселі, теплі спогади зігріли серце й душу. Час від часу по кімнаті лунав сміх, ніби зустрілися в білий день. Лягти поспати і думки не було. Після чарчини домашнього вина та смачної закуски, приємний запах чаю спонукав до довгої розмови.
Ледь - ледь сіріло… Вщухла громовиця… За вікном вишневий світанок… Роман вкотре підійшов до вікна,
-Таку красу й не пам`ятаю коли вже бачив… Ви тут на батьківщині, вам добре. Та я не заздрю, бо напевно теж проблем багато.
Шмат сала й запеченого м`яса Наталя клала в пакет, задумуючись підтримала розмову,
- А це тобі від нас гостинець. Знаєш, кажуть, добре там, де нас немає. Тож доживатимемо тут, хоч по селі сім хат залишилось, де хтось зимує. Є й замість дач тримають, шкода, все більше просто покидають. Ніхто з молоді не хоче важко працювати. Все шукають легшого хліба та чи воно того варте. Хто знає, хто вигадає, хто прогадає…
Вологе повітря пестило обличчя. На якусь мить відчув себе щасливим птахом, що побував на волі, злітав в дитинство. Окидав поглядом рідне село і тішився його красі.
Ширі усмішки, теплі погляди, найкращі побажання при прощанні. Роман відчував чітке серцебиття. На світі все ж є миті щастя такі непередбачувані, як ці. Біля автівки дякував… стискання рук, обійми. Наталя намагалася сховати сльозу, що раптово, повільно котилася по щоці,
-Ти приїжджай Романе! Ми в своїй оселі завжди радо зустрічаємо гостей. Не забувай дорогу до дитинства.
Після цих слів, примружив очі з налитими сльозами. На якусь мить заколотилось серце, мов виривалося з грудей. Не поспішаючи присів за кермо, зробивши глибокий вдих, намагався вгамувати хвилювання, що вирувало з душі наче вулкан.
Наталя побачила в очах сльози, смуток, закрила двері автівки. І, як в молоді роки, дзвінким голосом сказала,
-Щасливої дороги, Романе! Не забувай рідне село і нас!
У відповідь усмішка на обличчі, підморгнув правим оком й махнув рукою,
-Бувайте здорові!
Автівка зрушила з місця… колеса злегка ковзали по мокрій траві. Лише декілька хвилин, виїхав на трасу. З піднесеним настроєм, час від часу позирав у вікно, любувався рідними просторами. В душі розлилося тепло, відчуття вдячності долі. Вдалась поїздка… Знову і знову мимо волі зринали спогади про бабусю й дідуся, про дитинство й друзів. …
10.07.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888797
дата надходження 15.09.2020
дата закладки 21.09.2020
[i]Літу. Зорепаду.
Звершенню мрій.
[/i]
[youtube]https://youtu.be/0Lc7P8FPl4g
[/youtube]
[b][color="#7a017a"][i]із чотирьох пір року
найбільш впадає в око
пора сподівана, фінальна,
що має мрій здобутки –
комор і хат набутки,
і, рідкісна красою,
незламною рукою
своє кермо тримає й далі,
і наші літні зваби
у са̀єт* і єдваби**
одягне владно, щедро
(ні полину, ні цедри
не явить нам осінніий сад)
з велінь природи-карми
в осінні квітні барви
акорд заключний лі́та –
на щастя заповіти –
отой Серпневий зорепад***…
знать, сповняться всі мрії,
живі й святі надії [/color][/b]
31.08.2020
_________
*Ґатунок оксамиту;
**вид коштовної шовкової тканини;
***йдеться про рясний метеоритний потік, спричинений
в атмосфері Землі кометою Свіфта-Таттла в кінці літа.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887485
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 01.09.2020
Скинув лист золотий клен високий, стрункий…
усміхнулася школа.
Довго діток чекав. Той листочок упав,
де цвіла запашна матіола.
Чорнобривці ясні шепотіли йому:
"Знай! Злетів ти не марно.
Сяють ясно в тобі золоті промінці.
Світло так… хоч здавалося хмарно.
Ми розправим й свої брівці, щоб веселіш,
щоб могли всі радіти.
Перший раз в перший клас поспішають, дивись,
козаків славних славнії діти.»
Першокласник підняв той дарунок ясний...
йде до школи синочок!
Між блакитних квіток тріпотить у руці
той веселий кленовий листочок…
Українонько! Це долі щедрої знак,
що складеться все добре.
Глянь, букетичок той із листочком ясним
наш синочок до серденька горне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887612
дата надходження 01.09.2020
дата закладки 01.09.2020
Ідемо в невідомість.
Змінюємо свідомість.
І вже свідомі ми того,
Що життя у нас одно.
Щоб не загинула душа -
Відкрий її ти для Христа.
Він душу від погибелі рятує.
Любові його нам бракує.
Через браму смерті
Вона душу провадить
У Царство Вічної Любові.
Та не всі серця любов
Прийняти ту готові.
О! Як спраглі ми води живої.
Її дає нам Божий Син,
Син Бога живого.
Він чекає серця твого.
" Кожен, хто п"є цю воду, знову захоче пити. Той же хто
нап"ється води, якої дам йому я, не матиме спраги повік"
( Ів. 4.14)
Прийди до нього.
Він загоїть рани серця твого.
" Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас..."
( Мт. 11. 28-30),
Поки дається нам спасіння час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887450
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 01.09.2020
ПРОЩАЙ ,ЛІТО МІЙ РАЮ!!!
Сонце згортає золоті пелюстки
Відходить на інший берег океану.
Прохолодні ранки і вечори
Серпень,розливає туман із збану.
Втомлене сонце за обрій сідає
Небо,тримає жменю днів у руці.
Пташка журно у вікно заглядає
Збирається,удаль в чужі краї.
Скотилось,сонце на верховітті
Як спіле ябко впало у трави.
На вагу золота день у літі
Золотіє, серпень...пахнуть отави.
Вже на порозі стоїть рання осінь
Розстеливсь,туман над рікою.
Вітерець розплітає вербі коси
Листя,за листям пливе за водою.
Засмагле літо зорить до води
Милується,як тече водограй.
Лунають,діамантові голоси
І жайвір,оспівує зелений гай.
Зародило літо всякого добра
Золоті гори стиглої пшениці.
Ще солодкий мед збирає бджола
Впавше зернятко визбирує птиця.
Сонечко ,цілує літо у щічку
І всміхається,з синіх небес.
А місяць,осяює зоряну нічку
Плюскоче море з зоряних плес.
Прощай,літо мій раю ,мій світе!!!
Вклоняюсь,тобі за ласку ,тепло.
За пахощі земні ніжні квіти
Рожеві мрії лебедине крило.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886550
дата надходження 21.08.2020
дата закладки 24.08.2020
[i] ...до Дня Прапора і
Незалежності
України...[/i]
[youtube]https://youtu.be/Sw8V92gH71w[/youtube]
[i][b][color="#8f0a8b"]Над Києвом розквітнула веселка
(Хоч молимо у Бога ще дощу.) –
знак на погоду у містах і селах
подекуди сумних, а то й веселих.
Зі святом добрим словом пригощу!
Хрещатиком крокують ветерани
нової, Вітчизняної війни,
несуть в серцях ледь-ледь зашерхлі рани –
сліди з твоєї, іроде, вини.
Крокують влад, зоріючи в майбутнє,
ось тільки б не докуччя аскарид!
Сказати б більше, з притиском на кутні –
й своїх, домашніх ще б поменше гнид…
Ще в атмосфері маячить двоглавий,
що ранив наший волелюбний край,
що на борню підняв козацькі лави,
бо терени вкраїнської держави
підступно так, як злодій з лісу, вкрав.
Сьогодні ж зирить скоса на сусідів,
там волю вже виборюють сябри:
Здригнувся там передостанній ідол –
лупають цитадель каменярі.
Кащій двоглавий вже не є безсмертний,
а "голий Бармалей" без бороди.
Твій дух давно вже випущено – мертвий,
та душу українську не кради!
Бо духу в оборонців вже не вкрасти:
душа борця за волю – це не гріш!
Тремтіть і ви, ОРДЛОвські федерасти –
ми вичавим на здравім тілі прищ!
У Києві вітає нас веселка –
наш стяг, де тіла й духу кольори*,
знамено днини у містах і селах,
ознака дум і помислів веселих.
…Слова подяки воям говори![/color][/b]
23.08.2020
_________
*Гігантський прапор України на 90-метровій щоглі
замайорів учора на Печерських пагорбах неподалік
від «Родіни-матері»... Опустимо на мить можливу
критику (за черговий гігантизм) організаторів і вико-
навців цього нового "чуда", віддавши належну шану
платникам податків та мерові м. Києва. Залишимо до
кращих часів і мрію про приведення у відповідність суб-
ординації духу (блакить) і тіла (золотавість), зображе-
них на Прапорі. Війна ж, бачте! Прийдуть до влади
притомні українці - розберуться, що й до чого...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886764
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Ой у полі, у широкім, жито-жито,
колоситься, веселиться, щоби жити.
Стали, стали чорні круки тут кружляти,
жито в полі захотіли поклювати.
Гляньте, їдуть козаченьки битим шляхом.
Кожен з батьком, а чи з сином, а чи з братом.
Не пускають чорних круків, не пускають,
Україну, рідну неньку, захищають.
Захищають Україну соколята,
бо у кожного із них тут рідна хата.
Гей ви, хлопці-українці, ви – соколи,
на своїй землі нам жити в щасті-долі.
Ой у полі, у широкім, жито-жито.
Колоситься, веселиться, щоби жити.
Ой нема чого Україні та й журити,
Вміють край свій козаченьки боронити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886808
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Одягну сорочку … а вона барвиста.
Ґронечко калини тут є поміж листя.
Нитка золотиста ніби сонце сяє,
вітер в хлібнім полі колосками грає.
Ниточка блакитна, як те небо синє,
мов весела річка, що далеко плине.
На моїй сорочці є барвисті квіти,
щоб думки крилаті, щоб життю радіти.
Одягну сорочку я свою святкову,
бо люблю свій край я, свою рідну мову.
Бо люблю свій край я і свою родину,
свою рідну землю, свою Україну.
Одягну сорочку... хай радіють люди,
усмішки веселі квітнуть хай повсюди.
Бо моя сорочка… ой яка ж барвиста!
Вплетена любов тут між квіток та листя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886799
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Гуртуймося, люди, бо ми – українці
І Маршем Свободи Майданом пройдім.
Хай знають загарбники, зайди, чужинці,
Що зможемо відсіч ми дати усім.
Ми гідні Свободи і Честі, і Слави –
За неї боролися в битвах не раз.
За Волю, за Мову, і нашу державу
Життям ми платили і кров`ю щораз.
Та нас не зламали і нас не схилили,
Ми віддані діти своєї землі.
І вистачить в нас ще козацької сили,
Ми зможем, знайдемо дорогу в імлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886789
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020
Лише сьогодні а к ц і я ! Роздається дружба. Беріть задарма.
Беріть і користайте з неї. Вірна і щира дружба - неоцінене надбання.
А сьогодні вона дається нам як дарунок неба. Це ж треба!
Треба! Треба! О! Як треба нам дружити, щоб цікаво було
жити і життя мало наповнення і зміст.
А найбільший наш друг - сам Господь. У ньому вся повнота
життя. Він і нас хоче зробити своїми друзями. " Ви - мої друзі, коли
робите все, що я вам заповідаю. Я вже більше не буду рабами вас
звати... а вас назвав друзями я" ( Ів. 15.13-15).
Друзі, бережімо той дорогоцінний скарб - дружбу Христа.
Вона і є " тією дорогоцінною перлиною" ( Мт.13.46) нашого життя.
Цінуймо дружбу, що надає смаку життю, бережімо друзів
вірних і безкорисливих. А де таких відшукати? Хочеш спитати?
Шукаєм там, де Слово Боже бережуть, ним живуть і по
життю із ним ідуть. Дружба - спільність думок, інтересів, захоплень,
прагнень...
Дякую за дружбу усім, хто у вірі Христовій зростають і
Любов Божу між собою мають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884438
дата надходження 30.07.2020
дата закладки 13.08.2020
В смерекові віти
Заховався вітер,
Щоб передрімати
Й полетіти знов,
А навколо гори,
Буки й осокори,
І старенька мати,
І її любов.
Очі, як озерця,
Й добре миле серце
Сину дарувала
Та й на все життя.
А як виріс легінь,
Пив кохання легіт:
Серце схвилювала
Дівчина проста.
Мало не щоночі,
Снились її очі,
Що не розкривали
Чорноти душі.
Зрозуміла ненька:
Вже він не маленький,
Та не врятувати:
З сином, мов чужі.
Сперечались гори
Про безмежне горе
Матері, що сину
Серце віддала.
А вона згасала,
Губоньки кусала,
Бога все просила,
Помочі в ділах.
Застогнали гори,
Коли сталось горе:
То летить до раю
Матері душа.
Мчить синок до хати,
Де страждала мати
І ховала рани.
Мовчки поспіша…
В смерекові віти
Заховався вітер,
Щоб передрімати
Й полетіти знов,
А навколо гори,
Буки й осокори.
Відійшла там мати
І її любов.
18.01.2013
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883165
дата надходження 18.07.2020
дата закладки 10.08.2020
Пахне працею хліб
І пролитим людиною потом
На зернятка малі,
Що в колосся важке склались потім.
Пахне хліб вітерцем –
Той колосся хвилює і гладить,
Пахне теплим дощем –
Він напоїть коріння й підправить.
Пахне вільним вогнем,
Що в душі хлібороба іскриться,
Пахне сонцем іще,
Бо будило його до пшениці.
Пахне радістю хліб,
Коли двоє поєднують долі,
Й короваї смачні
Зацвітуть у весільному домі.
Щастям пахне ще хліб,
Коли з'явиться перше внучатко.
В його честь на столі
Хліб запахне, як свідок початку.
Пахне й пекарем хліб, –
Мов чаклун, він над хлібом ворожить,
Щоб здоров'ям міцнів –
Свої статки зумів теж примножить.
Пахне й гордістю ще
За країну й її хлібороба,
Хай душі його щем
Надасть хлібу найвищої проби.
09.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880414
дата надходження 21.06.2020
дата закладки 10.08.2020
Тікають сни, коли постука день
У заспане, ледь зрошене віконце,
Його за руку кожен раз веде
Велике кругле яснооке сонце.
Найпершою роса його стріча
На травах, на деревах, на пісочку,
Воно ж приготувало для плеча
В ранкових росах випрану сорочку.
І заясніє, аж замліє цвіт
Теплу його і, мов дитя, зрадіє,
Адже без сонця зник би білий світ –
Воно ж для нього, мов жива надія!
8.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885381
дата надходження 08.08.2020
дата закладки 10.08.2020
Батьківська любов… вона як час,
неушкоджена пройде крізь грози.
Не зупинить її спека на путі,
перешкодою не стануть їй морози.
Батьківська любов додає сил
і підтримать вміє, хто спіткнувся.
Порадіє щиро за того,
кому успіх у житті його всміхнувся.
Ця любов лиш вміє дарувать,
кожному в житті вона потрібна.
Всі шляхи її до щастя лиш ведуть.
в світі Батьківська любов завжди є вільна.
Батьківська любов додає сил
і підтримать вміє, хто спіткнувся.
Порадіє щиро за того,
кому успіх у житті його всміхнувся.
Батьківська любов всесильна є,
у дітей від неї ростуть крила.
О, які ж завжди щасливі в світі ті,
кого батьківська свята любов зігріла.
Батьківська любов додає сил
і підтримать вміє, хто спіткнувся.
Порадіє щиро за того,
кому успіх у житті його всміхнувся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885524
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 10.08.2020
Ой пливла хмарина, де льон у долині.
Дарувало поле їй волошки сині.
А як пропливала, де жита шуміли,
в віночок зібрала там ромашки білі.
Ой пливла хмарина там, де наша хата,
у вінку з’явилась ще й духмяна м’ята,
червоні троянди й чорнобривці пишні.
«Яка ж ти красива!» - сміялися вишні.
Дощиком пролилась тут, де наш садочок,
ґронечко калина їй вплела в віночок.
У зелених травах в лузі, біля річки,
Цвіту назбирала на барвисті стрічки.
Ой пливла хмарина в небі теплим літом,
радувала світ весь кольоровим цвітом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885525
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 10.08.2020
[i] Преамбула – в недавніх новинах
та їхніх коментарях у масмедіа...
(Див. ВІДЕО)[/i]
[youtube]https://youtu.be/pFlbhJkueOw[/youtube]
[i][b]О, цей примарний "мир", “конфлікт” Донбасу,
брак слів "верховних", часу владний плин…
На полі бою, не діждавшись спасу,
вмирав за правду України син.
Масмедіа купаються у фактах,
дивуючи трагічністю новин.
На тлі терору й недолугих акцій
вмирав за неньку України син.
Лиш клаптик неба був його, як в шлюзі…
Війна за землю рідну – це не кпин:
від втрати крові юної (в калюжі)
вмирав за всіх нас України син.
...А людність хапко дивиться “вистави”,
як "сва́тів" серіал чи детектив*
(адреналін тут за̀дар, “на халяву”),
що Автор** Режисеру** присвятив…
Й сам Режисер в найголовнішій ролі
хрипким баском – в сум’ятті, певно, – грав…
А в час мовчання… одиноко в полі
Вкраїни син… як пасинок вмирав.
[/b]
27.07.2020
_________
*йдеться про "теракт", що мав місце в Луцьку нещодавно:
**імена обох "хероїв" назагал відомі, відтак - з Великої Літери...
©Олекса Удайко[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884139
дата надходження 27.07.2020
дата закладки 10.08.2020
[i]Весна і мрії...
Під чарівну музику
Поля Моріа.
[кликніть - замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло… Каравели чорних хмар
пливли спроквола за рожевий обрій…
Пас світла з неба – ранку аватар –
упав на землю... Впевнено, хоробро.
Та в м'язах ваших ще панує ніч,
і – млість, і - баглаї* передранко̀ві...
Й хотілось вам усе послати пріч,
щоб збувся сон – як щастя у підкові.
Та щось нараз заглянуло в вікно –
і тут... любов’ю засіяли лиця.
То черевишні квітнуче руно
ласкала ніжно квапна дощовиця.
І все живе у вас уже цвіте:
заходите усмак в завітні зони
й ні хвилечки не мислите про те,
що в світі святці є і забобони.
В красі й любові оживає все:
кохання, пристрасть,
плем’я, рід, родина.
І хто у серці ту красу несе –
освятить мрії роду й України.
[i] Ὠ Ὠ Ὠ[b][/b][/i]
...Світає. Каравели сонних хмар
в ясі світанку попливли за обрій.
І промінь сонця – ранку аватар –
вітає Землю світлом.
Теплим,
добрим. [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у розумінні лінощів ("баглаї бити"), "розслабону".
На світлині автора - квітуюча, вже оспівана мною
черевишня. Світлина з сьогодняшнього холодного
вечірнього вікна оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 01.05.2020
Церковний ставок… Небо падає в тінь верховіть…
Лист, мов човник, вода, потемніла від часу, гойдає.
Очеретами пам’яті день зникає у тиші століть,
Плеще хвилька під вітром: « Минає усе… Все минає…»
Там, де церква була, час давно заліковує рани.
Хіба дуб трьохсотлітній уві сні прошумить сам собі,
Як він був молодий, як зростав недалеко від храму
У саду яблуневім на зеленім від весен горбі.
Ще здається, що чуєш звучання старої молитви,
Мов з небес, озивається хор словом давніх пісень.
Край чужого городу – покриті байдужістю плити
Понад тими, хто тут зустрічав колись з радістю день
І до храму спішив, щоб душею в надії молитись…
В перехресті доріг так самотньо хлюпочеться став.
Сумно стогнуть вітри, де зруйнована стогне святиня,
Там, де вкотре колись розіп’яли безжально Христа.
Із церковного дуба для збіжжя складалися стіни,
Обважніле зерно ковтав новоспечений склад.
Іще довго комусь увижались сполохані тіні
Там, де купа каміння й обрубки скалічених лат.
Вже століття нове, невідоме дивує ходою.
І амбар, як непотріб, хтось, як завжди, комусь продає.
…Враз спинився юнак із новою прудкою пилою
І закляк: Матір Божа являла обличчя своє.
На одній із дошок, де стара штукатурка обпала,
Там, де фарби ясніли, наче вчора з-під пензля митця,
Він ті очі впізнав… і дістав з-під дощатих завалів
Образ світлий... Святий... Хтось підходив… Тепліли серця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856908
дата надходження 04.12.2019
дата закладки 04.04.2020
Плаче Незабудка. Холодно в кімнаті.
Важко Незабудці, бо не може спати.
Зірвана жорстоко, крики не почуті.
Це якась помилка! Так не може бути!
Зв’язана преміцно, стогне у неволі.
Скільки ще помилок їй допустить доля?
Шлях до твого серця їй знайти не вдасться.
З двох вона єдина, хто бажає щастя.
Що була наївна – не її провина.
Серцю піддається людства Половина.
Серцю піддавалась, розуму не чула.
Як тебе кохала, то про все забула.
Що про все забула, ти не звинувачуй,
Бо тоді раділа, але зараз плаче.
Ти не розумієш: не кохав Рослини.
Відпусти з неволі, а як ні – загине.
Випусти з полону, а як ні – зів’яне.
Плаче Незабудка, проситься до мами.
Сумно Незабудці, проситься додому.
Цінні подарунки кинув ти додолу.
Цінні подарунки кинув ти під ноги.
Скільки ще Рослинок в’яне край дороги?
Тисячі? Мільйони? Їх, мабуть, багато.
Квітнуть Незабудки: нічого страждати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870653
дата надходження 04.04.2020
дата закладки 04.04.2020
О, світе ясний... Божий цвіт!
Сплету вінок з квітучих віт.
Візьму барвінок запашний і рути-м'яти,
бо найдорожчі у житті матуся й тато.
Додам ромашок білий цвіт, ясніє в них дитинства світ.
Ще золотистих нагідок вплету я в свій ясний вінок.
Тих нагідок ясні вогні, то друзі вірні всі мої.
Ще я візьму троянд красу, бо по житті любов несу.
В барвистому моїм вінку дзвіночки з луків,
бо вдячна Богу за дітей і за онуків.
Ще жменьку колосків візьму, вплету між віток.
Ой, скільки ж їх шкільних років, веселих діток...
Вплету я ще у свій вінок ґроно калини,
живе в душі моїй любов до Батьківщини.
Сплету вінок з своїх думок... є їх багато.
Дзвінкі, веселі, гомінкі... про будні й свято.
І вишиванку одягну я кольорову,
бо рідний край я свій люблю і рідну мову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868804
дата надходження 21.03.2020
дата закладки 24.03.2020
А ми йдемо
Крізь вітер непорозумінь
І дощ незгод,
Крізь щоденні тривоги
І безсонні ночі.
Я так шукаю твої очі.
А ми йдемо
Крізь зиму протистоянь,
Крізь час протиріч,
Розчарування і зневіри.
А я тобі вірю.
А ми йдемо.
І страхи з тобою долаєм,
Бо любов в серцях своїх
Ми маєм.
Кинемо об землю
Лихом-бідою,
І проросте з нього
Щастя весною.
А ми йдемо
У нашу з тобою
Весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865916
дата надходження 24.02.2020
дата закладки 25.02.2020
(Слова до пісні)
Ти вранішнє сонце лови у долоні,
Пройди по доріжках знайомих скоріш.
Просторів безмежних розкриється лоно,
Там маки, пшениця й зелений спориш.
Нічим не заміниш блакить ріднокраю,
Нічим не заміниш квітучі сади,
Колосся дозріле, гаї у розмаї,
Любов до землі збережи назавжди.
Дерев білоквіття в селі біля хати
І мальв розмаїття навколо цвіте.
Тут жили всі рідні: і батько, і мати.
Вдихни це повітря прадавнє святе.
Нічим не заміниш блакить ріднокраю,
Нічим не заміниш квітучі сади,
Колосся дозріле, гаї у розмаї,
Любов до землі збережи назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865781
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 25.02.2020
Ярошівська земля…Ти земля моїх предків далеких
І найближчих також, адже мами моєї там слід.
Якже часто і я, ніби сивий од віку лелека,
Повертаюсь в думках у дитинства і юності світ.
Оглядаю з висот сірі хатки в занедбаних Буртах**
Й лебеділа в кущах причепурена хатка рідні…
Не було там красот, та ніколи цього й не забути,
І ту грушу в дворі, й блиск води у криниці на дні.
Поміж квіту бузку колисались людські сірі долі,
Й кожна з них, мов щербате і чорне від сажі горня,
А у хаті в кутку поселилися злидні, геть голі.
День і ніч тут жили, не виходили і на півдня.
Ярошівська земля! У тобі й мого роду коріння.
Ти і свідок страждань незагойних, і свідок звитяг.
Як стогнала тоді ти, як чула вдови голосіння,
І ридала за тим, хто у вічне зібрався життя!
Дала прихисток ти і улюбленцям власної долі,
Й тим, хто верст не лічив під ногою чи слідом коліс,
Хто ішов по росі, сонця схід зустрічаючи в полі,–
Для усіх вистачає тепла твого, земле, і сліз!
8.02.2020.
* – в "Літописі Руському" згадується, що у тодішньому містечку Ярошев (тепер с. Українське) влітку 1149 року зустрічалися князі Юрій та Святослав Ольговичі, котрі воювали проти кочівників. Ярошев (пізніше Ярошівка) існувало до 1963р. В 1964р. воно перейменоване на Українське.
** – маленька вуличка з кількох хат у Ярошівці.
[b]На фото музей села під відкритим небом.
[/b]
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864160
дата надходження 08.02.2020
дата закладки 19.02.2020
[i][color="#00d5ff"] …[color="#0a647d"]отака чудасія щойно
мала місце в Кельні,
де зима – не зима,
а літечко – як квіточка...
Отака знакова "плутанка"
в День Соборності нашої. [/color][/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/O06wNpYip7E[/youtube]
[i][b][color="#8b05a6"]Зима щадить зухвалих і сміливих:
їм не страшні ні хуги, ні мороз,
ні суховії, ні липневі зливи–
ніщо до них не тулиться всерйоз!
...Дві ягідки красуються на сонці,
несуть в життя несхитний позитив –
вони законів вічних охоронці,
ченці начал – Небес прерогатив.
Ті посланці вросли надійно в землю,
підправивши буттям своїм дизайн,
аби краса вражала нас приємно,
аби вдалась розгадка сущих тайн…
І дай нам, Боже, ту красу примножить:
ростити сад, леліяти дітей,
щоб роль свою відчути міг би кожен
у втіленні Всевишнього ідей!
Дві ягідки – підтекст одної суті:
чуже й своє – немовби два крила.
Нехай до них увага в нас прикута –
дуальність ту природа нам дала.
Дві ягідки – одне... єдине... ціле,
як ненька рідна і один народ,
одні турботи і єдині цілі,
земля єдина –
як один Господь![/color][/b]
21.01.2020, Kln, BRD
На світлині автора ота чудасія: райські
яблучка серед зими і як прототип єдності,
неперервності поколінь – внучка Ханна,
одіта в тон Едему... У дворі будинку.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862221
дата надходження 22.01.2020
дата закладки 19.02.2020
Як матінка рідне дитятко купала,
То клала у купель любисток.
Щоб бу́ла побла́жлива, долю благала,
Життя для кровинки барвисте.
Маленьке пташатко голубила ніжно
Й горнула до себе завжди,
Йому колиско́ву співала утішну,
Хотіла від бід вберегти.
Готова синочку весь світ прихилити,
Віддати за нього життя,
Від всіх негара́здів спасти, захистити,
Подбать про його майбуття.
Бажала щасливої сину дороги,
Щоб Бог його всюди беріг,
Щоб син оминав усі біди й тривоги,
Як ступить за рідній поріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865241
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 19.02.2020
Летить в вікно проміння обігріте
(Небесний поцілунок міжсезоння).
Лягає найніжнішим сонце-світом
На біле, ще холодне підвіконня.
Зникає сум і так стає погідно,
Лоскоче душу первоцвіт надій.
Крокуючи тихенько і безслідно
Знімає лютий зморщений сувій.
А паростки весни, поки-що сонні
Розгойдує легенький вітер мрій.
Струмки біжать веселі, невгомонні
Затіявши з зимою свій двобій.
Рясніє серце новим брунько-листям
У цім казковім проблиску щедрот,
Що в шибку сипле сонячне намисто
І рве зсірілу паморозь дрімот.
О, як на серці радісно безсніжно!
Так пахне щастя квіткою нестям.
Розлігся день барвисто і маніжно
Образ минулих наших забуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865157
дата надходження 17.02.2020
дата закладки 19.02.2020
Пили кохання, мов свіжості смузі
І берегли таємничості мить.
Грішниці хміль у душі досі грузне,
Тяга думок мигдалево гірчить.
Хмари повисли вгорі ламбрекеном,
Крапельний розпис - гризайлем на склі.
День учорашній пройшовся із треном,
Слід залишивши в туманній імлі.
Сум огортає - сльозини горохом,
Світ розіп*ятий - фортуни печаль.
Шлях в паралелях оброслий вже мохом,
Що покриває іржавістю даль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865206
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 19.02.2020
Буває у житті ой як же скрутно... Не знаєш,
що робити. Хто є ти?
Не зупиняйся, а вперед іди!
Нехай пече, проймає лютий холод, й холодний
вітер тебе збиває з ніг... Іди вперед! Не зупиняй-
ся. Бо хтось у світі цім зробити це вже зміг.
Зможеш і ти, бо є в тебе підтримка.Господь дасть
сили й мудрості в путі. Десь заночуєш. Ген світи-
ться хатинка. Ой які світлі і ясні у ній вогні!
Хтось добрий нагодує й обігріє. Додасться сили.
Вже нема й біди.
Буває у житті ой як же скрутно... Ти вір, на-
дійся і вперед іди.
Якщо любов живе в твоїм серденьку, своєї завжди
досягнеш мети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865009
дата надходження 16.02.2020
дата закладки 18.02.2020
Заснула пташка у гніздечку... притих і вітер.
Причаївся.
А сад шептав: "Поспи, пташино..." І пташці сон солод-
кий снився.
Над полем зраночку літала із жайвором у небі
синім. Та сил, як він, злетіть не стало. Бо жайвір
той такий вже сильний!
А він злетів... і його пісня з блакиті синьої лунала.
Була вона дзвінка і ніжна, на землю перлами спадала.
Він так співав... Вона чекала, де мальви квітнуть
під віконцем. А потім знов у двох кружляли, де соняхи
світились сонцем.
Там, де волошки між житами, було так весело і вільно.
Там, де ромашки розцвітали, на неї він дивився пильно.
Проснулась пташка.... Знову сонце на землю день
новий послало. Сьогодні знов літати будуть.
Від щастя серденько співало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865010
дата надходження 16.02.2020
дата закладки 18.02.2020
[i]… До стрітення.Фантазії…
(сприймється під музику
Максима Березовського -–
відомого українського
композитора 18-го ст..)[/i]
[youtube]https://youtu.be/iHgrtyPx0_U[/youtube]
[i][color="#3706a1"][b]Унимливо протягуючи руку,
нащупала і ласку, і тепло:
уже набридла їй самотня мука.
А як життя ще в пам’яті цвіло!
І на душі враз в неї потепліло,
розтанув в ній, як віковічний, лід –
й незвідана вже міць в живому тілі,
та все ж хотілось глибше ковдру під…
Й палахкотіли неоглядно далі,
і розступився щедро небокрай,
та все було покрито ще вуаллю:
“Підкинь мені ще світла! Дай! –
я задихаюсь, аж до асфіксії,
це мій останній життєдайний вдих...
…На троні вже пробудження месія,
а я – лиш тінь від діл моїх худих!
О, весно, весно, чом прийшла так рано
і знищуєш мене, іще живу?” –
Зима останню випустила прану,
весна ж гукнула: “Я живу,живу-у-у!”
…Так і в житті буває неземному:
нове рождається, коли все ветхе мре,
і хай нове, зачаття все ж – в старому .
Такий закон! Така причинна Re-*[/b][/color]…
15.02-2020
*Префікс слова "реінкарнація" - як основи
неперервності світу, повторення людських
сутностей і доль...
На світлині автора: Володимирський собор
у Києві - основний храм ПЦУ. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864994
дата надходження 16.02.2020
дата закладки 18.02.2020
Хмарочоси поезій зростають все вище.
Чи здолаєш оту висоту?
Вітер шквальний, розпатлавши мрії, там свище.
Не впади в глухоту й сліпоту.
Хмарочоси поезій вдивляються в небо.
Ти в молитвах постій на землі.
І не втрать лиш натхнення - крилату потребу.
Світло, певно, проб*ється в імлі.
Слухай серце: від Господа лагідність звуку.
Від душі до душі все твори.
І тоді не покине Муза ліру із рук,
І засяють вгорі кольори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864348
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 18.02.2020
Як можна не любити Україну?
Цю благодатну землю і народ.
Невже настав період темний нині
Манкуртів диких, зрадників, заброд?
Як можна не любити Україну?
Цю рідну матір, мовне джерело,
З якого ллється пісня солов*їна.
Невже вам душі снігом занесло?
Як можна не любити Україну?
Забуть Небесну Сотню і Майдан,
Захисників, які воюють нині? -
Невже так мало стало громадян?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864565
дата надходження 12.02.2020
дата закладки 17.02.2020
Ой, росла собі калина коло ставу,
Напилась води і сонця, гарна стала.
Закохався соловейко в ту калину,
І щовечора від ставу пісня лине.
А на березі на другім цього ставу
Дівчинонька, як калина, виростала.
Закохався козаченько в ту дівчину,
Тай по осені швиденько заручились.
Застеляли вони столи та й дубові,
А дуби ті виростали у діброві,
Відгуляли всі селом гучне весілля,
Поки сонечко за гору та й не сіло.
Ой, росте калина й досі коло ставу,
Іще краща, мов царівна, вона стала.
Соловейко до калини прилітає,
Козака, дітей і жінку розважає.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864621
дата надходження 12.02.2020
дата закладки 17.02.2020
Котилось небом
Яскраве диво
Навколо тебе
Весь день ходило.
Рухалось небом,
Не присідало.
- Виспатись треба, -
Врешті згадало.
За ліс сховалось,
Закрило очі.
Сутінки впали.
Початок ночі.
Що це?
22.08.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864721
дата надходження 13.02.2020
дата закладки 17.02.2020
Стара кринице, ти іще жива!
Тебе впізнати й не впізнати мало.
Пожухла від вітрів суха трава
До ніг твоїх за мене замість впала.
А десь ще літо… Мама молода
Водичку свіжу в відра набирає,
І хлюпає так весело вода
У квіти на самім краєчку раю.
А квітів тих… рожево… жовто… біло
І незабутньо, і бентежно трохи.
І я лечу, і за плечима крила,
І стежечка між трав, немов до Бога.
І падаю, неначе м’яч згори,
В обійми до духмяної копиці…
…Вже сонечко на заході горить
Й ніхто не топче стежку до криниці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863925
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 17.02.2020
(Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
В очах твоїх цвітуть надії.
Цілую ніжно рук зап*ястя,
І почуття нам душі гріють.
Береш із рук ці білі квіти,
В пелюстках - сонячні краплини.
Ти найдорожча в цьому світі,
Моя жадана і єдина.
В очах твоїх я бачу щастя,
В очах твоїх цвітуть надії.
Цілую ніжно рук зап*ястя,
І почуття нам душі гріють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863650
дата надходження 04.02.2020
дата закладки 04.02.2020
Там, де несе свої хвилі Дніпро повноводий,
Чітко карбуючи кожен історії крок,
Часто мене він на думку тривожну наводить:
Скільки ж згоріло у небі завчасно зірок!
Кожна із них – особлива то доля героя,
Мов з покоління дочасно обірваний цвіт,
І хоч упав, не дозволив землі перекроїть,
Гідно тримаючи кров’ю написаний звіт.
Котиться, котиться біль по землі Українській
І обпікає кожнісіньку душу вогнем…
Стогне земля під грозою російського війська,
Та вже народу мого ця війна не зігне.
Кров’ю синівською кожна просякнута миля –
Почерк історії то у святій боротьбі.
Ми ж за свободу боротися ще не втомились,
Адже муруєм нову Україну в собі!
4.02.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863696
дата надходження 04.02.2020
дата закладки 04.02.2020
Чарівно усміхнулась, мов весна,
Азарту наганяє, як у покер.
А то мов осінь сива, - враз сумна,
Чи, може, вже потрібен з фірми брокер?
Думки її не розгадати нам.
Зима-пустуха незвичайна нині.
Щоденних ребусів осів туман.
І чи розкриє таємничу скриню?
Січневий ранок зиркає в вікно,
І сонце простягає знову руку,
А карти розкладає в казино
Зима-круп*є без білої перуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862644
дата надходження 26.01.2020
дата закладки 29.01.2020
Що шукаєм, люди?
І чого чекаєм?
І куди поділося? Нема.
Було літо й осінь,
квітло ж так весною.
Куди заховалося?
Зима...
Білим снігом вкрила,
все запорошила.
Знову все примовкло, бачить сни.
Та нехай спочине,
покривало біле
ніжно зігріває до весни.
Хай посплять дерева
і землиця-мати.
Натомились, дали урожай.
Розбуди нас, Боже!
Нам не личить спати,
бо в біді гіркій наш рідний край.
Що шукаєм, люди?
І чого чекаєм?
І куди поділося? Нема.
Та є Україна,
в нас вона єдина,
рідна наша батьківська земля.
Прокидатись треба,
хоч зима. Морозно.
Бо не маєм права ми мовчать.
Просинаймось, люди!
хоч зима панує,
своє слово маємо сказать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860152
дата надходження 03.01.2020
дата закладки 04.01.2020
Закоханість котилась сонячним світилом,
Не зазираючи в хмаринну суть.
Від хвилювань сердечко листям затремтіло,
І спалахнув вогнем яскравим трут.
З натхненням розсівалися пучки проміння.
Аж до землі згори співзвуччям круч.
І від нейронності смакуючи сплетінням,
Скріпляв бажань невидимий обруч.
Закоханість сліпила...Як вона сліпила!
Тут хмар густа завіса надійшла.
І де ж кохання крила, де ті ділись крила?
На виднокрузі вечорова мла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857296
дата надходження 08.12.2019
дата закладки 29.12.2019
Як пишно розквітатиме весна в вінку,
Протягне сонячний світанок руки.
Поклич мене, зіллємось разом у танку,
Звучатимуть в серцях любові звуки.
Як прийде білий день у радості й журбі,
Із ласкою від лагідного літа,
Поклич мене скоріш, я вийду із юрби,
Мов райдуга засяю розмаїттям.
Як завітає вечір в сірому плащі,
Стихатиме потроху денний гомін,
І повні вражень, почуттів палких ковші,
Поклич мене в осінній щастя пломінь.
Як приблукає таємничо-стигла ніч,
І темінню прикриє всі принади.
Мене тихенько в зиму споминів поклич,
Збиратимем сніжинок міріади.
До тебе прибіжу, скоріш мене поклич...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858664
дата надходження 21.12.2019
дата закладки 28.12.2019
Обгорнула туга попелясте небо.
Забаривсь Михайло. Де ж той білий кінь?
І земля сумує: сніг її потреба,
І благає погляд, сповнений стремлінь.
Неба купол сірий сталлю над землею.
Меркантильні справи зашморгом беруть.
А слова розлиті дзбанками єлею,
Хоч насправді, люди, це гримуча ртуть.
Поділ, продаж, війни...Настраждалась, земле.
Забаривсь Михайло. Де ж той білий кінь?
Кволість духу, злидні і сердець мізерність.
Ще благає погляд, сповнений молінь.
(Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над злом, боротьбу за правду і справедливість. Усіх одноклубників вітаю зі святом святого архистратига Михайла. Молімося за нашу землю, добра Вам, здоров*я і любові. З повагою, Світлана Михайлівна.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855412
дата надходження 21.11.2019
дата закладки 21.11.2019
Веселий місяць знов зійшов над нашим гаєм.
З тобою вдвох ми тут щодня разом гуляєм.
Мені ти ніжні прошептав слова й красиві.
Взяла ріка твої слова на хвилі сині.
Біжить ріка... стрімка ріка. Весела річка.
Примовкла ген на бережку струнка смерічка.
Бо і вона, знаю я,
хоче почуть твої слова.
Вже місяць в хмару заховавсь, лиш поглядає.
Що скажеш знову ті слова, він певно знає.
Стихла калинонька рясна біля вербички.
А ми удвох, а ми удвох тут біля річки.
Біжить ріка... стрімка ріка. Весела річка.
Примовкла ген на бережку струнка смерічка.
Й рясна калина, знаю я,
хоче почуть твої слова.
І місяченько той рясний, і зорі ясні.
Почути хочуть ті слова твої прекрасні.
Будь ласка, знову повтори слова ті милі.
Бо ж не повернуть більше нам їх хвилі сині.
Біжить ріка... стрімка ріка. Весела річка.
Примовкла ген на бережку струнка смерічка.
Бо і вона, знаю я,
хоче почуть твої слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854858
дата надходження 16.11.2019
дата закладки 21.11.2019
слова до пісні
Земля промерзлая, листва осипалась,
Чому ти, доленько, гіркая випала?
Чом не солодкая, хоч би підсолена
Чому гірчиш, чому, роками зболена?
Приспів:
А нічка темная,
Нічка не зоряна
Чом же, ти доленько,
Прісно заорана?
Прісно заорана,
Вітром розвіяна,
Зерном любові чом
Тай не засіяна?
Чому ходжу один, хоч і кохалося?
Росте у мене син, чому не склалося?
Уже пташина й та у гніздах виросла,
Свого не звив гнізда… на серці пустота...
Приспів:
А нічка темная,
Нічка не зоряна
Чом же, ти доленько,
Прісно заорана?
Прісно заорана,
Вітром розвіяна,
Зерном любові чом
Тай не засіяна?
В.Ф. – 08.10.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851482
дата надходження 15.10.2019
дата закладки 05.11.2019
Сьогодні вночі мене розбудило тихе зітхання... Очі ще не встигли розплющитися, а мій напівсонний мозок уже малював мені монстрів одного страшнішого за іншого... Потім, таки прокинувшись зовсім, я подумала, що якщо це і страшко якесь, то нещасне, бо зітхає дуже вже сумно...
Обережно відкривши очі, я роздивилася навколо... Хм...нікого... І тут знову почулося зітхання.. . Зовсім поруч... Раптом, на долоні у місячного променя, який майже щоночі приходив мене цілувати надобраніч, я побачила звичайного нічного метелика... Подумки записавши себе на прийом до психіатра, я пошепки (щоб не злякати тендітне створіння) запитала :
-У Вас щось трапилося?
І уявіть мій подив, коли (знову зітхнувши), метелик відповів (його голос був схожий на шепіт квіткових пелюсток) :
- Я сьогодні почув надзвичайно сумну історію...
У кімнаті запанувала тиша.... Навіть годинник затамував подих, щоб почути метеликову оповідку (а що вона буде не сумнівався навіть скептичний павук Вася, який жив за бильцем мого ліжка і уперто відновлював свою павутину, після того, як я щоранку її прибирала)... Ми не помилилися.
- Я сьогодні був на ближньому полі - там живе мій брат (а сам я тутешній)... Ну...ми інколи літаємо один до одного на гостину... Так от... (сумне зітхання перервало розповідь) Прилітаю я, значить, до брата, а він... плаче... (знову зітхання...) Я вперше бачив , щоб він плакав...
Тепер уже притих вітер за відчиненим вікном (я завжди підозрювала, що він не просто так гойдається на гілці абрикоси....) Метелик, ще раз зітхнувши, вів далі :
- Знаєте, що він мені розповів? - і не чекаючи моєї відповіді, продовжив : Що вчора втратив кохану...
У світлі місяця я побачила, як щось блискуче (схоже на пилинки у сонячному промені) розлетілося довкола.... "Сльози метелика!" - майнуло у моїй голові... А вголос запитала :
- Метелики уміють кохати? (краще б я прикусила язика...)
Мій нічний гість махнув крильцями і злетів....
- Вибачте! - голосно сказала я: поверніться, будь ласка!...
Метелик зробив коло кімнатою і знов сів поруч мене... Кілька миттєвостей ми просто дивилися один на одного...
- Вибачте - вже шепотіла я: Я не хотіла Вас образити. Просто це все так дивно... Я розмовляю з метеликом про кохання... Та дивно, що я взагалі розмовляю з метеликом!
Мій співрозмовник підійшов до мене ближче :
- Добре, я розумію, що Вам не віриться... Скажи я своїм, що розмовляв з людиною - мені теж не повірять... Та я зараз не про те... Розумієте, коли мій брат утратив кохану, я зрозумів, що все у цім світі тримається на тоненькій павутинці, тоншій, ніж у Василька... І тому вирішив сказати своїй коханій, що люблю її. Більше за життя люблю!...
- То скажіть! - прохопилося у мене...
-Так я і говорю... - метелик перелетів на мою руку : я Вас уже давно кохаю... Щоночі я залітаю у відчинене вікно, щоб доторкнутися до Вашої щоки поцілунком...
- А я думала, що то місячний промінь....
-Щоночі я шепотів Вам казкові сни...
-А я вважала, що то вітер бавиться....
- Щоночі я залишав відбиток свого крила на Вашому телефоні..
-А я щоранку протирала екран і не могла зрозуміти, де він міг забруднитися...
Ми замовкли... У кімнату знову вповзла тиша... Вітрові стало нудно і він жбурнув абрикосиною у підвіконня. Цей звук стрепенув нас і ми знову почали розмову.
- Дякую Вам - прошепотіла я, підносячи метелика до свого обличчя : дякую за Ваше кохання! Воно відкрило мені двері у інший вимір...
- Ви впевнені? - пильно дивлячись у мої очі, запитав метелик.
-ТАК! Я ще ніколи і ні в чому не була так впевнена!
Метелик злетів наді мною і затріпотів крильцями. На мене посипався якийсь золотавий пилок і я відчула дивну легкість у тілі.... Руки самі собою змахнули і...я злетіла.... Маленьким нічним метеликом випорхнула у відчинене вікно, розкуйовдила кучері вітру, востаннє озирнулася на порожню кімнату, в якій спочивав холодний місячний промінь, а павучок гойдав тишу на павутинці і...
Я стала щасливою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594553
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 02.11.2019
.[i]..слухаючи музику, краще
сприймаєш написане;
таку музику можна
слухати вічно. Адже
вона є дух, вібрації
Божої Любові...[/i]
[youtube]https://youtu.be/HVesltqTloA[/youtube]
[i][b][color="#437004"]Твої вуста миліші в цілім світі,
бо пломеніють чарами без слів.
Слова ж твої – що в давньому санскриті,
я в пісню їх про тебе радо вплів.
Люблю твої заломи й пуповину,
твою жертовність, відданість посту.
І дихання, твій клич в лиху годину
я чую, люба, в леті за версту.
Милують око марева й картини,
що пропонуєш ти мені щодня.
У пахмурну чи сонячну хвилину
ловлю їх серцем, як лелеченя:
з любов’ю, свято, як своє причастя,
щедротну манну, Божу світло-тінь...
З тобою бути – неймовірне щастя,
одне з найпотаємніших хотінь.
До серця дай своїм торкнутись словом,
що найдорожчим є посеред слів,
гармонією неземних мелодій
в угоду Небу і його послів.
Торкнусь, о Земле, – хай і без одвіту! –
набутком дум у спільнім леті літ…
Бо вірю, рідна, в істинну орбіту,
йму віру заки в праведний політ!
[/color][/b]
30.10.2019
_________
*Світлина: доторк до води Білого озера (із ФБ). [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853226
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 31.10.2019
Вже ніч розкинула руно,
Впритул завісила фіранки,
Її мелодія давно
В полон затримала до ранку.
Для зірки місяць присягавсь.
Сузір’я сон благословили.
Ліхтар на розі посміхавсь,
А десь машини засурмили.
В осіннім блюзі скрипалів
Кохання ритм свій задавало,
Лавину ніжних диво-слів
Серця навзаєм прошептали.
На дні мовчання – глибина.
Відверте й чесне одкровення.
Як вже сповідана вина
В любові – радість і спасення.
Здіймались в небо повсякчас,
Жага в сплетінні рук звучала.
Ця ніч з фіранками для нас
Кохання в щастя заплітала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852927
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 31.10.2019
Люблю туман... сорочка в нього біла.
Калина її бісером розшила.
Мережки золоті берізки гаптували.
Вербички оксамитом вишивали.
Люблю туман... ще з вечора приходить.
Він по діброві й над рікою бродить.
Здається увесь світ наш обійняти хоче.
Ходили з ним і в гори ми охоче.
Дерева перед нами розступались.
Стежини бігли, стрімко піднімались.
Не дав спинитись нам туман той й на хвилину.
Залишив нас... спустився знов в долину.
Люблю туман... сорочка в нього біла.
Калина її бісером розшила.
Мережки золоті берізки гаптували.
Вербички оксамитом вишивали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852955
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 31.10.2019
[i]Природа — храм живий, де зронюють колони,
бентежні стогони і неясні слова.
Там символів ліси густі, немов трава,
крізь них людина йде і в них людина тоне.
[b]Шарль Бодлер[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/bI16RXnawj4[/youtube]
[i][b][color="#62066e"]Світ наш підпирають дві колони,
з них одна – любові і добра…
В котрій з них опинишся в полоні –
суть дороги, котру ти обрав…
…Дві колони простягнулись в небо,
дві колони древок прапорів...
Й кожна починається із тебе,
Ґаздо жовто-синіх кольорів.
Перша – танець, соло, мускус, Прана*–
переспів пеану... і красот,
в іншій – від шабе́ль глибокі шрами
й таїна незвіданих гризот…
Вчинок твій карбовано в скрижалі,
крок-у-крок упевнений в ході…
Хай в потомків не постане жалю –
буцімто були ще молоді!
В камінь вже повержена Пальміра,
вщент розбитий древній Карфаген...
Та нацупив зоряну порфіру
мудрий, непорушний Діоген…
…В ум збрели мені ці алегорії
у колоні “stop”-захисників…**
На параді – мов у морі я
стягів з битв…
і траурних вінків.
Ті соко́ли ще розправлять крила
і покажуть – хто
тут
хазяї!
Що б у нас про них не говорили,
Їхнє тут майбутнє... і раї!
[/color][/b]
24.09.2019
_________
*Прана - особливий вид життєвої сили, енергії,
який за уявленнями індуїзму пронизує Всесвіт.
**Йдеться про альтернативний парад "Захисників
Вітчизни" 24.08.2019 року в Києві.
На світлині - ТА колона,
а ще "вої"-трухляки...
Та розпрямлять плечі в лоні -
і дивись, вже козаки!
Праворуч - автор, ліворуч - рідний брат
Василь, з українським щиром серцем на
конт-параді "Захисників Вітчизни".[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849245
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 31.10.2019
Небо сіє туманною мрякою, а наче світає…
Жовто-багряною ясністю ліс мене зустрічає.
Невпізнанно-знайомі до щему кольори декорацій,
Де дубки обнялися зі світінням притихлих акацій,
Де між трав загубились, наче перли, сліди листопаду,
А чистина спустіла мов запалена кимось лампада…
Лиш падінням нечутним дощу ледь розбавлена тиша
На вітрилах пожовклих беріз день осінній колише.
Десь зникає небес далина акварельно розмита
І так любиш цей світ в позолоті жовтневої миті…
П’ ять хвилин… Затамований подих…Осені диво…
І так мало потрібно раптом, щоби бути щасливим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852784
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 28.10.2019
- Я хочу буть з тобою...-
для тебе ці слова.
- Я хочу буть з тобою,
зірко чарівна.
Освітиш нам дорогу,
якою будем йти.
Найкраща, найрідніша
для мене в світі ти.
- Я хочу буть з тобою... -
у відповідь скажу.
Ти знаєш сам, як ніжно,
мій рідний, я люблю.
Бо захистиш, розрадиш,
підтримать вмієш ти.
То ж, я іду до тебе,
а ти до мене йди.
- Я хочу буть з тобою... -
є покликом душі.
Скажи їх, не соромся,
єдиній тій скажи.
Бо в світі цім казковім
щасливі є лиш ті,
хто вміє це відчути,
йде в парі по житті.
- Я хочу буть з тобою... -
приємно для обох.
Здавалося б, звичайні,
ведуть у рай для двох.
У рай отой солодкий,
де ласка зігріва.
Там почуття закоханим
замінюють слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852782
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 28.10.2019
Зажурений перон, неначе пустка,
Хоч гамірно навкруг і шумно.
Ще кілька діб тому, мов сонця згусток,
Радів. Чому ж тепер так сумно?
Не врівноважити тривогу бумом.
Ця благодать лиш тілу, звісно.
А для душі б тепла живлющий струмінь.
Любові сяйво й більше б кисню.
Зажурений перон і паралелі...
Ніхто про це тоді не відав.
Злиняло все, мов фарби акварелі,
Але ж вона ще досі вірить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852733
дата надходження 26.10.2019
дата закладки 26.10.2019
«Побачило зимових сутінок просторість –
Заснуло серце…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Моє серце горнулось
До білих зимових метеликів
Які прилітали
На червону відмітину
Серед білої порожнечі,
Яких приносив до теплого поштовху
Холодний грудневий вітер.
Моє серце шукало
Хоч трохи тепла серед холоду
Серед квітів морозу
І подихів сивих хмар.
Моє серце безхатьком-собакою
Блукало манівцями міста чужого
Кам’яного – з вікнами-більмами
І бачило сни: такі ж кольорові,
Такі ж теплі і вітряні
(Легкий бриз океану)
Як острів загублений в порожнечі
Порожнечі нашого світу:
Моє серце бачило сни.
Серед безодні самотності,
Серед Ніщо майбутнього,
Серед ночі вічної й нетутешньої
Моє серце бачило сни:
Наповнених світлом сумного Сонця,
Наповнених квітами дивними,
Наповнених синявою –
Бачило сни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852109
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 25.10.2019
Матово-сірі обійми туману
Міцно взяли у тужливий полон.
Ніби з дійниці краплинна омана
Мрячно тягнула суцільний порон.
В темряві зіркості хочеться світла.
Час вже розвіять туманності сон.
Доки висітиме мороку титул?
Мислення штамп і банальний шаблон.
Є ж Аріаднина нитка в хаосі,
Щоб подолати химерний туман.
Зараз потрібний прозорості простір,
Щоб не попасти в підступний капкан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852508
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 25.10.2019
До тебе пригорнуся...
відчую рук твоїх тепло.
До тебе пригорнуся -
й розлук тих ніби не було.
Не стане смутку у душі,
тривоги зникне слід.
Бо дотик ніжних твоїх рук
розтопить лід.
До тебе пригорнуся...
ти обійми міцніш мене.
Не треба слів, не треба,
все скаже серденько твоє.
Бо щастям озоветься знов
в мені його биття.
Як добре, що ти в світі є,
й з тобою - я.
До тебе пригорнуся...
відчую рук твоїх тепло.
До тебе пригорнуся -
й розлук тих ніби не було.
Там, де любов, ясними є
навіть похмурі дні.
З тобою поряд легко так
завжди й мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852447
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 25.10.2019
Вже життя до кінця наближається,
Та змиритись не хочеться з цим...
Ще нам доля бува усміхається,
І у мріях вогонь, не лиш дим...
Хоч слабкі ми, та не заморожені,
Ще долаємо жовті стежки,
І думками своїми охоплені,
Та вперед усе ж йдемо таки...
Вже пора наша тьмою наповнена,
Не рахуємо дні золоті...
Листям й снігом душа запорошена,
Й дуже важко бува в самоті...
Все пригадуєм ми з задоволенням,
Свої кроки й роки золоті...
Про стежки ми ще мрієм несхожені,
Мрії наші й тепер, як тоді...
Хоч бува у путі спотикаємось,
Та спинятись не хочемо ми...
І за справи невдалі ми каємось,
Живемо як завжди між людьми...
Хоч буває у мріях блукаємо,
Наші нерви складають життя...
Ще бува й кулаки ми стискаємо,
Не впадаєм у самобиття...
Дітей, внуків і друзів ми маємо,
Й розуміємо ритми нові...
Допомоги й порад не чекаємо,
Слава Богу, що ми ще живі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852290
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019
Вже життя до кінця наближається,
Та змиритись не хочеться з цим...
Ще нам доля бува усміхається,
І у мріях вогонь, не лиш дим...
Хоч слабкі ми, та не заморожені,
Ще долаємо жовті стежки,
І думками своїми охоплені,
Та вперед усе ж йдемо таки...
Вже пора наша тьмою наповнена,
Не рахуємо дні золоті...
Листям й снігом душа запорошена,
Й дуже важко бува в самоті...
Все пригадуєм ми з задоволенням,
Свої кроки й роки золоті...
Про стежки ми ще мрієм несхожені,
Мрії наші й тепер, як тоді...
Хоч бува у путі спотикаємось,
Та спинятись не хочемо ми...
І за справи невдалі ми каємось,
Живемо як завжди між людьми...
Хоч буває у мріях блукаємо,
Наші нерви складають життя...
Ще бува й кулаки ми стискаємо,
Не впадаєм у самобиття...
Дітей, внуків і друзів ми маємо,
Й розуміємо ритми нові...
Допомоги й порад не чекаємо,
Слава Богу, що ми ще живі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852290
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Які ж ми різні, ми з тобою різні.
Не напишу про тебе мемуари,
Хоч ще у шпарку заглядає пам*ять.
Чатує простір - слів добірна марка.
Лиш доля пише, ніби грає гами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852280
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019
Ой казала мені мама не ходити до Степана.
А я все ходила.
Ой казала мені мама :"Не люби, доню, Степана!"
А я все любила.
Ой казала мені мама. Ой казала.
Я ж ходила, бо не знала:
"Яка хата, такий тин.
Який батько, такий син!"(2р.)
Під калиною стояла, його часто обнімала.
Часто обнімала.
Де вербичка кучерява, я Степана цілувала.
Ніжно цілувала.
Ой казала мені мама. Ой казала.
Цілувала, бо не знала:
"Яка хата, такий тин.
Який батько, такий син!"(2р.)
Тепер виплакала очі, до дівчат Степан охочий.
До дівчат охочий.
До Наталки, до Варвари, до Іванки теж ласкавий.
Дуже він ласкавий.
Ой казала мені мама. Ой казала.
Видно, мама добре знала:
"Яка хата, такий тин.
Який батько, такий син!"(2р.)
Ой казала мені мама не ходити до Степана.
А я все ходила.
Ой казала мені мама :"Не люби, доню, Степана!"
А я все любила.
Ой казала мені мама. Ой казала.
Я ж ходила, бо не знала:
"Яка хата, такий тин.
Який батько, такий син!"(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852236
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 23.10.2019
Осіння пантоміма за вікном,
Неначе посміхнулась хризантемно.
А листя розфарбоване в сезон
Тремтить від вітру, кланяється чемно.
Осіння пантоміма міражів...
І думка ностальгійно-кашемірна.
То ж скільки ще чекати довгих днів,
Адже ця осінь зовсім не покірна.
Осіння пантоміма на шляхах,
Краплини дощові спадають тихо.
І восени злітає вільний птах.
Чи не завадить крилам буйний вихор?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851836
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 22.10.2019
Тускніє свіжо вдягнена корона,
Огидні ті місця, що куплені для трону.
Сухе, ламке гілля такої крони,
І недолугість слова тліє, тліє в броні.
Не треба діадем, корон таланту.
Не спопелить вогнем і не розвіять вітром.
І не потрібні зовнішні атланти,
Бо дерево міцне росте з розлогим віттям.
І визнання простих людей цінніше,
Бо справжній він митець без всякого піару.
Бездарності корона буде в ніші,
Хоч скільки б не співали б дифірамбо-арій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852063
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 21.10.2019
[i]Слово, народжене
факельним вогнем
Покрови 14.10.19-го…
[/i]
[youtube]https://youtu.be/hgwhyjVMOzE[/youtube]
[i][b][color="#044970"]Вогню, повірте, так потрібен кисень –
в задусі серце воя не горить!
Та атмосфера ще азотом тисне,
прискоює блаженну згину мить…
Життя ж бо є сердець святе горіння,
що ближнім віддає своє тепло…
Що з того, що згниє пусте коріння?
Воно псує життю одвічне тло.
В наш час цінується лиш та рослина,
що родить людям життєдайний плід…
Його вогонь зігріє дім родинний
й розтопить у довкіллі вічний лід.
Нехай в добрі народжуються діти,
які не знають диких ворожнеч.
Від тих плодів розпустяться ще квіти,
впаде в безсиллі з рук злодіїв меч![/color]
[/b]
15.10.2019
На світлина автора: у підніжжі постаменту
поверженого ідола (із сімейної хроніки:
брат Василь в День Пкрови та Української
героїки (УПА, Козцтва, Захисника України).[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851594
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Небесна органза висить вгорі,
Ескортом листя падає з дерев.
Пройшов чимало звивистих доріг,
А так хотілося йому перерв.
І осені Шопенівський ноктюрн
Звучав в роздягнутій сумній душі.
Парад дерев - цнотливістю скульптур,
Плоди життя вже зібрані в коші.
І вічний той неміряний цейтнот,
І силует жіночий вдалині.
То ж не було фальшивих в серці нот,
І дотепер блищать очей вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851298
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 16.10.2019
Ой ти, осене, чому журишся?
Стихли пісні солов'я?
Ой ти, осене, чому хмуришся?
Під калиною з милим я.
В тебе, осене, золота коса.
Не сумуй... прошу тебе.
Зачаровує всіх твоя краса.
Любить миленький і мене.
Золотиночко, тиха осене,
та краса зваблива. Знай.
Вже впустив мене мій милесенький
в свого серденька ніжний рай.
Ой ти, осене, не журись... прошу.
Ще теплом на нас сипни.
Розплететься вже і моя коса,
бо ж приходить миленький в сни..
Ой ти, осене, чому журишся?
Стихли пісні солов'я?
Ой ти, осене, чому хмуришся?
Під калиною з милим я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851316
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 16.10.2019
Ой ти, осене, чому журишся?
Стихли пісні солов'я?
Ой ти, осене, чому хмуришся?
Під калиною з милим я.
В тебе, осене, золота коса.
Не сумуй... прошу тебе.
Зачаровує всіх твоя краса.
Любить миленький і мене.
Золотиночко, тиха осене,
та краса зваблива. Знай.
Вже впустив мене мій милесенький
в свого серденька ніжний рай.
Ой ти, осене, не журись... прошу.
Ще теплом на нас сипни.
Розплететься вже і моя коса,
бо ж приходить миленький в сни..
Ой ти, осене, чому журишся?
Стихли пісні солов'я?
Ой ти, осене, чому хмуришся?
Під калиною з милим я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851316
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 16.10.2019
[youtube]https://youtu.be/7WZ7Csh7Aec[/youtube]
[i][b][color="#620587"]В ендшпіль року м’яко
впала з неба осінь
і позолотила спомини в душі –
в ній тепер коралі
й неймовірна просинь,
хоч ріллю цяцькують бісером дощі…
На краєчку долі –
сонце в видноколі,
і безхмарне небо – в долі на межі.
Стелиться низенько
рястом шлях у полі,
й жайвором вже впала пісня в комиші.
А з-за горизонту
чути голос зову –
до великих звершень, до нових висот,
світлі дні осінні,
їхня тиха мова
ваблять нас до чину і мирських чеснот.
...Бути на цім світі –
щонайвище щастя,
креатура Божа й рукотворний рай!
Сонми барв одвічних
кличуть до причастя,
в край любові й братства,
в благоденства край…[/color]
[/b]
05.10.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850626
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 12.10.2019
Своїх не забувайте вчителів
Ніколи у житті, ніколи!
І скільки б не було вам, люди, літ,
Прийдіть, вклоніться рідній школі.
Бо саме там добру навчали вас,
І знань відкрили світ широкий.
Хоч змінює потреби й пам*ять час,
Зробіть назустріч школі кроки.
Учитель - світоч правди у бутті,
Його любов у ваших душах.
Хоч промайнули дні шкільні оті,
Що формували мову й думку.
Своїх не забувайте вчителів
Ніколи у житті, ніколи!
І скільки б не було вам, люди, літ,
Прийдіть, вклоніться рідній школі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850601
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 09.10.2019
Я слухала осінній дощ краплистий,
Що несміливо крок робив за кроком.
А згодом, мов розірване намисто
Частіше сипав шумовитий докір.
Як наче невдоволений був світом,
Який припав гріховним сірим пилом.
Старанно очищав розлоге віття,
І жадібно земля ту воду пила.
Засуха душ і дощ контрастно-щедрий
Змивав байдужості тюки, зневіру.
Живильного дощу хотілось цебро,
Відчути смак добра в бурхливім вирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850107
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 05.10.2019
Променисті ниті доторкались грона,
Ніби теплі губи насолоду пили.
Шепотіла осінь пристрасть цицеронно,
Обіймала ніжно соковитість тіла.
Вересень достиглий підійшов до краю,
Заховалась сонця айстра золотиста.
Вже рілля ребриста слід зітерла вправно,
І самотньо стало і доволі прісно.
Хаотичність вітру навівала думу,
Із мовчазно-сірих хмар сувій послання.
Осінь забриніла дощовитим сумом,
Листя розлетілось, мов птахів прощання.
Не впадай ніколи у сльозливий розпач,
Ці метаморфози тимчасові, звісно.
У майбутнє зробиш знову крок за кроком,
Дні наповнить осінь іншим, мудрим змістом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850394
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 05.10.2019
Осінній дощ... немов з відра.
Ми так його чекали!
Бо ж сіять житечко пора,
весь урожай зібрали.
А він чомусь не поспішав.
Може з дороги збився?
Тепер шумів він між гілля.
Ой, як розгомонівся...
А як він весело співав!
Я чув його спросоння.
Веселі нотки розсипав
по всіх-всіх підвіконнях.
Я чув його... і розумів
ту тиху, дзвінку мову.
Здавалося, співав мені
він ніжну колискову.
Ой, як він весело шумів!
А світ весь прислухався,
як легким дзвоном ноток тих
навколо розсипався.
По зелен-листу, й золотім,
стрибали нотки чисті.
На мить стихали лиш в ряснім
калиновім намисті.
А ще він весело стрибав,
бо ж розгулявсь на волі.
В житах озимих проростав
у нашім ріднім полі.
Садки й городи поливав,
щоб напилися вволю.
Щоб все весною зацвіло -
благословляв він долю!
Осінній дощ... немов з відра.
Ми так його чекали!
Посієм житечко. Пора.
Що прийде час цей... знали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850373
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 05.10.2019
Я тягнулась до тебе душею,
Ніби бризом легеньким торкалась.
Та хіба в шумі чути мій шепіт,
Коли людськості, мабуть, замало.
Я ковтнула твоєї печалі,
І скотилась сльозина у море.
Самота пролягла на причалі,
Десь у темряві жевріли зорі.
Після ночі наступить світанок,
Чайки крила розправлять в польоті,
А журби незагоєна рана
У морському залишиться лоні.
- Море, море, ти волі безкрайність,
Розчиняєш водою журливість,
І виспівуєш сонячну дайну.
Я, мов чайка, крилато полину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849156
дата надходження 23.09.2019
дата закладки 23.09.2019
Вечірня Вінниця… Сяючі ліхтарі…. Щасливі обличчя перехожих.Ось вже й настав останній літній день. Краса довкола, фонтани співають
пісень… У цьому парку людей, як комах, аж мерехтять в очах. Озирнулась старенька й звідки вирвалися всі? Їх так багато, аж бере страх! І майже всі одинаки, поспішають. Погляд вперед і по окрузі, наче когось виглядають. Та дехто йде тихою ходою, он там далеченько, навіть з палкою, ледь - ледь тупцює дідусь з бородою. Й чого несе сюди їх, думала старенька. Хоча погода, правда ж і гарненька. Так скоро втихомиряться напевно, турботи будуть, не марнуватимуть часу даремно.
Вона сиділа на дерев`яній лавці, прихилилась, де вже й не була сьогодні, притомилась. Приїхала на місто подивитись, де не гляділа, не забувала перехреститись. Думки туманом оповиті, то лише на мить. Здається люди несуть в собі радість, ситі, напевно в місті добре жить…
Та раптом кілька голубів порушили думки, злегка присіли до землі, всміхнулась й залюбки,
- Ото пташина і все по парах, яка краса. Здається й людей не бояться, ну чудеса.
Пиріжок, той, що привезла з собою, накришила в жменю - горою. І посміхаючись жбурнула цим сміливцям. Помітила, відразу людей усмішка на лицях. Добре, теж не шкодують - світла думка промайнула. А може хто подумає, -от бабця утнула! Та хай там, чого шкодувати, хто ж цих беззахисних має підгодувати…
На лавці, що поруч, молодята присіли, на ній лиш вдвох, напевно пораділи. Вона гарненька, сама світленька, сонячно всміхалась, ото дівчисько, думка – оса - мабуть закохалась. Й старенька молодість згадала на хвильку; Ой, ти ж тепер на небі мій Васильку. А ми ж з тобою не по парках гуляли, а біля ставу корів випасали. І в теплі ночі зоряні, нам щебетали солов`ї. Ой, як би ж ти любий знав, як сумно без тебе мені…
Хлопець русявий, видний, привернув увагу, в пакеті копошився, напевно має спрагу. За мить до неї нахилився, щось шепотів й щоразу позирав навкруги, вона ж у майці, ніжно рукою притискав їй пишненькі груди. «Отак при людях, Боже - Боже та чи, то так робити гоже!» І з пересердя голубів прогнала.» Де ж сором й гордість, чи ж то я кохання не знала?!» І спідтишка вирячила очі,
- « Нехай би краще дочекались ночі». За мить хлопчина розгорнув цукерку і пхав подрузі прямо в рота. Старенька різко з лавки піднялась, «Ото гидота ! «
Суворий погляд до молодих, вони вже цілувались. Ледь - ледь тихенько перевела подих, а їм прохожі тільки посміхались.
» От дожилися»,- шепотіла про себе старенька, -» Геть світ змінився, а Вінниця гарненька!»
Й попленталась до автостанції, думки про старість. «А біс в ребро! Літа – літа….» …В душі ховала заздрість….
1.08.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848562
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 21.09.2019
«Вечір одягнувся холодом
Щоб не втратити шлях…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Я зачиняю двері –
Важкі тисові двері
Ковані кімерійським залізом –
Металом довгих мечів.
Я зачиняю двері
Будинку вічної темряви,
Де живуть кам’яні потвори
Вигадані галицьким Квазімодо,
Горбатим львівським Гобсеком,
Кульгавим доктором Фаустом
З Пекарської –
Недбалого передмістя,
Вулиці охайних мулярів –
Отих, що вільні.
Всюди, навіть у Вільно Вітовта.
Я зачиняю двері
Вдягнувши залізні пальчатки
Давно померлого лицаря,
Якого чомусь називали катом,
Може за сірі очі,
Може за хриплий голос,
Може за те, що писав сонети
І багато вигадував
Історій про свого меча дворучного
Якого називали Трояном –
Чому – невідомо.
Я зачиняю двері
В будинок, де в кожній кімнаті
Портрети сліпих володарів
Снять про минуле –
Таке ж страшне як кульбабове поле
З чумними могильниками.
Я зачиняю двері
Коли гасне все світло:
І там – на Небі,
І тут – у вікнах,
Бо лойові свічки Ігнатія Лойоли
Перетворюються на клепсидри,
Які ковтають час наче сови
Поглинають волохатих пискляток.
Я малюю на вогких стінах
Будинку з химерами
Знаки ночі і темряви
І пишу ґотичними літерами:
«Eterna noctis».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848824
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 21.09.2019
[i][b]Tth[/b][/i]
[i] трохи ртероспективно,
але... не без наді́ї...[/i]
[youtube]https://youtu.be/906OBxZcy8o[/youtube]
[i][b][color="#065063"]преді мною розбурхане море,
де буяння невгавних стихій,
де ілюзії й темрява спорять
у розхристаній долі моїй…
кванти сонця у хвилі пірнають,
з глибини суть життя дістають…
уявити ж не можу я навіть,
потаємну Ра променя суть!
тут молюски, дельфіни і риби
консервують розмов олів’є…
почуттів резюмую я глибу, –
поетичним є слово моє
мені б долю в подобі амфібій –
Іхтіандром*, напевно б, я став!
жаль, не ті Посейдонові фібри,
не той фейс і заломи постав…
та в душі – наче вічності хвилі:
ком енергій... катарсис**... підйом.
мої думи – незвідані милі
між поверхнею моря і дном
спогад стигми кохання полоще,
побережна шепочеться рінь…
тіло – мов пілігрімови мощі:
ворухнутись бік-набік вже лінь
дух мій – в трансі, в глибокім астралі***…
смак нірвани... блаженний потік…
пруг жаги... амазонки і кралі…
й посмик нерва зрадливого –
тік…[/color]
[/b]
25.08.2019
____________
*Персонаж з відомого фільу "Человек-амфмбия".
**Очищення, сцілення.
***Енергетичний, тонкий світ в езотериці, аура…
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846152
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 20.09.2019
[i]Ні
про
що... [/i]
[youtube]https://youtu.be/2zjct3nsJYg[/youtube]
[i][b][color="#2b0480"]Прийшла Вона ранковим плаєм тайним,
розливши синьку схилами яруг,
вповзла у душі привидом одчайним
і в дивосвіт впустила вірних слуг…
Взяла зі скринь мольберти і палітри,
гуаші, масло, вохру й акварель…
Та не забула ноти і пюпітри,
щоб розбудить птахів спочилу трель…
І – ну давай ескізити мережки,
що впишутся в природний гобелен,
та майструвати колорити стежки,
де ваблять різнобарв’ям липа й клен…
Малює так, як метри ренесансу,
А то – як справжній імпресіоніст:
контрастами доводить всіх до трансу,́
й пастелями гаптує древній ліс…
Красоти неба з’єднує з земними
і щедро ллє в картин оригінал…
Не подивує творами такими
байдужий до мистецтва маргінал.
Шедеври віддзеркалють мистецьки
і відблиск сонця, й вправність метра рук,
як дім химер, що зліплен Городецьким...
Майстриня вбралась в кращу із перук!
…Пишу етюд. Що начебто вже осінь…
А в серці – сонм непрожитих життів:
коней баских, не бирок-мериносів…
…О, як би я прожити всі хотів![/color][/b]
9.09.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848340
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 20.09.2019
І злетів журавель... ввись, розправивши крила.
Ой, багата ж земля своя й дуже красива.
Став кружлять журавель над гніздечком, круг хати.
Не хотілось йому ще свій край залишати.
Пильнували за ним заворожено діти.
Легкий смуток гойднув під віконечком квіти.
Заблищала сльоза в шибках рідної хати.
Нехай легкий політ... Будуть всі тут чекати.
Ось діброва, і гай... сонцем лист загорівся.
Край дороги кленок золотий заяснівся.
І калиновий кущ в ґрона пишні прибрався.
У далекі краї лиш журавлик зібрався.
Вже кружляв журавель тут над озером синім.
Тепле літо йому все ж добавило сили.
Цей політ будуть в снах бачить верби крислаті,
і калина, і клен, і гніздечко на хаті.
- Повертайся, малий! - журавля кличуть діти.
Принеси нам весну. Будем разом радіти.
І махнув їм крилом наш журавлик привітно.
Хоч журлива пора, та на серці так світло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848635
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Вздовж дороги, за вікном мелькали дерева покриті снігом, а деякі голі, аж сизі від морозу. Поміж них зелені, пишні ялини й
сосни, на голках льодові намистини, срібляться, переливаються на сонці. Іскриться сніг, то сріблом, а то й златом….
За два тижні настане березень , помітно сонце яскравіше,тепліші промені, хоча й мороз вночі був мінус п`ятнадцять градусів та все ж ближче до полудня, не більше мінус сім.
Автобус їхав не дуже швидко, додога ледь - ледь розчищена,, видно вночі славно погуляла хурделиця. Під лісом пагорби снігу, кущів зовсім не видно, а дерева з усіх сторін в облозі, по пояс потонули в кучугурах, наче одяглися в білі пишні спідниці.
Михайло дивився у вікно і часом поневолі прикривав очі від різкого блиску снігу, на душі спокій і відчуття благодаті. Як добре, вперше за п`ять років, пішов у відпустку. І тут така нагода, ще й путівку запропонували в санаторій, в Слав`яногірськ. Можливо б і не їхав та дружина наполягла, каже - їдь любий, я тобі довіряю. Знаю, хоч живемо з тобою п`ятнадцять років і всього у нас було , окрім зради звичайно, тож гадаю й цього разу не вскочиш в гречку. Звичайно- думав - де там скакати, двоє дітей вдома, їх треба на ноги ставити, як кажуть люди.
За мить ледь помарнів, наче сіра тінь лягла на обличчя. А чи кохав? Й не снилося тоді, просто допоміг встати на ноги, коли вона упала з велосипеду і зламала тазостегновий суглоб. Добре,що телефонна будка неподалік, визвав швидку, лікар йому запропонував поїхати з нею, дати покази, як це трапилося. Там наче й не було причини впасти, чи вона на когось задивилася, чи, щось інше. Саме в той час він поспішав на автобус, мав їхати на роботу, до зупинки залишалося метрів десять, як таке сталося з дівчиною. Як міг не помітити, коли падала, то пролунав скрегіт і відразу гуркіт, і так скрикнула голосом гучним, як було не почути, хоча рух машин не зупинявся.
Її чорні очі, благаючі про допомогу. А згодом декілька раз провідав в лікарні. Коли лишалися на одинці, брала за руку, такий ніжний погляд і запитання, коли прийдеш? Не міг відмовити, не байдужий до чужої біди.
Йому тоді йшов лише двадцять другий рік, він і гадки не мав, щоб так рано одружитися. Та прийшов одного разу до неї додому, цього разу вона сама відчинила двері, радісно повідомила, що батьків вдома не буде, поїхали на дачу. Ох та молодість, палкі поцілунки і обійми, а потім ніч. Чи хотів, щоб сталось те, чого не виправиш? Мабуть ні! Але її ніжність тіла, шепіт на вухо,
-» Лицар моєї мрії, мій Геракл».
Не втримався, закипіла в жилах кров, шалена пристрасть спокусила на гріх. То було лише один раз та за місяць новина - буде дитя. Ось таке кохання, чи то кохання? І часом так важко на душі, коли згадує ту ніч і все немов хтось переслідує його, хочеться озирнутися назад, здається, що щось загубив, щось в житті пропустив.
Та час летів і вже радів, як син і донька, між ними рік різниця, збирали для обох волошки в житі. Здавалося й щасливий, чого, ще треба. Ось так і склалося сімейне життя. Більш – менш у злагоді і в достатку - можна сказати. Вона вчителька української мови, а він найкращий слюсар на заводі, квартиру від заводу отримав, тож живи та й тішся, як іноді казав йому батько,
- «Я в твої роки цього не мав».
Путівка…. Думки, як рій бджіл в голові, легке хвилювання. А цікаво, як там є танці, чи немає? З дитинства любив танцювати, у школі ним тішилися, найкращий танцюрист. На жаль в дружини не було такого великого бажання навчитися так танцювати, як він. Але дітей, хоч, ще й не дорослі, все ж навчив їх і вальс танцювати, і фокстрот..
Автобус під` їхав до приймального відділення санаторію.
За пів години Михайло зайшов в кімнату, де за столом сиділо двоє молодиків. Хлопці відразу встали, один з них , високий на зріст, подав руку,
- О! До нашого полку прибуло. Я Павло, а це Денис, будемо знайомі. Він представився хлопцям, оцінюючи, позирав на кожного, мабуть по років двадцять п`ять, не більше, зробив висновки. І роз’дягаючись, весело,
- То я для вас, напевно, як дядько.Не дуже підійду до компанії, мабуть захочете жінок приводити.
Хлопці переглянулися, обоє, примруживши очі, засміялися.
- Та ні, ми не по цій часті, так розважитися можна буде, потанцювати,а щоб дружинам зраджувати, то ні, приїхали відпочити, - весело сказав Павло .
- Та і це ж небезпечно, - підтримав розмову Денис.
- Ага, то ви одружені, це вже добре, а за фахом хто? І звідки, як то кажуть родом ?
- Ми з Донецька, обоє шахтарі, - поспішив сказати Павло, - А ви звідки?
- Я харків`янин… На ХТЗ слюсарем працюю. Значить всі трударі, тож будемо відпочивати. А, що до танців, я б теж туди з задоволенням пішов та боюся мені пари не буде, туди напевно одна молодь ходить. Так, тільки давайте на «ти» звертатися, що хіба такий старий?!
У перші дні відпочинку, після масажів, хвойних ванн, які назначив лікар, у кімнаті всі відсипалися. Іноді хлопці веселили Михайла, розповідали про свої походеньки, а часом згадували про роботу. Дивився на них й думав - невже я таким був десять років назад. Дивувався їх безтурботності, часто в кімнаті лунав сміх, розповідали анекдоти, жартували один над одним. Ввечері, сидячи за столом, грали в доміно, до пізнього вечора чаювали. Лежачи в ліжку Михайло любувався видом за вікном. Іскрився сніг від світла, що падало з вікна, а далі наче вхід в дивовижну зимову казку, заворожували ялини вкриті пухнастим, білим снігом. Поневолі Михайло згадував дитинство, як ходив з батьком в ліс по ялинку, по пояс провалювався в сніг. І ледве витягував ноги з валянками, в яких вже було повно снігу. А згодом, вже вдома батько знімав їх і сміявся, ти як той »Мужичок - сноготок» в Некрасова. Діставшись додому, батько натирав ноги горілкою, вважав, це перші ліки в такому випадку, мама готувала пахучий чай з м`ятою й калиною.
Одного вечора …. Михайло дрімав в ліжку, насолоджувався безтурботністю, вже й відіспався за всі роки - хоча минув лише тиждень. Під подушкою чергова, за ці дні прочитана книга., вже б погуляти по стежках, можливо якось помандрувати по окрузі, чи до лісу пройтися, планував собі. І тут різко відчинилися двері, обтрушуючи з себе сніг, ввалилися хлопці. Розчервонілі обличчя осяяні щастям, радісний сміх. Михайло сів на ліжко, звісивши ноги до підлоги,
-Бачу такі веселі, ви, що може в сніжки грали, як ті діти?
Хлопці роздягалися, хитро позирали на нього. Павло зморщивши носа , задоволено показував всі свої тридцять два зуби й до Дениса,
-Що повідаємо цьому самітнику де ми ходили, що робили?
Денис,швидше роздягнувся, впав на ліжко,
-А чому й не розповісти, думаю не вкраде наших партнерок. Тут такі танці, закачатись, правда клуб не видний, а в середині так комфортно, просторо і людей на любий смак, від вісімнадцяти років й до сімдесяти, це точно….
-Мені сподобалися танці. До речі, там є такі, що чомусь не танцюють, а тільки зирять на кожного, напевно оцінюють, - підтримав розмову Павло.
Він дивився на хлопців і дивувався - такі веселі! Напевно подруг собі знайшли, запитав,
-Ви навкруги не ходіть, зізнавайтеся, що познайомилися з дівчатами, чи з молодицями?
Павло пригладив чорнявого чуба, в його очах грали бісики,
-Та ні, не подумай, щось такого, куди, чесно кажучи, може потягнути, але ми просто познайомилися з двома дівчатами. До речі, кажуть не заміжні, хоча на вид по років двадцять три - двадцять п`ять, думаю не більше. Доволі симпатичні, стрункі, з красивим бюстом, обидві русяві, вони з Харкова - твої землячки.
-Правда хто за фахом, ще не дізналися, але приємні і веселі дівчата, здається подружки й танцюють гарно, - добавив Денис.
Вони ще з годину гомоніли, розповідали про ведучого, що проводив деякі конкурси. Уже коли вкладалися спати, Павло запитав Михайла,
-Ну, що тобі не надоїло книги читати та валятися на ліжку, може завтра з нами підеш, казав, що любиш танцювати. Ми тобі там підберемо молодичку, вибір є, яку захочеш.
Денис, перевертаючись в ліжку пробурмотів,
-- Ага, худі є і є, як жердини високі. Є низенькі і кругленькі бочечки….
Всі засміялися та він продовжив,
-Ні серйозно кажу, є красиві, гарні, як булочки пухкі, так би й вщипнув котрусь, чи поцілував.
В кімнаті знову сміх… А за вікном наче біла ніч, місячно, на ялинках іскрився сніг, що виднілися неподалік.
Наступного дня, після сніданку, Михайло вирішив пройтися до залізничної станції. Дорога проходила вздовж лісосмуги. День видався сонячним, не дуже морозним. Під ногами поскрипував сніг, йшов по проїжджій частині, бо хто б там зробив стежку, як снігу лежало по коліна. Чарівні сосни й ялини виблискували на сонці, деінде осипався сніг, чи то від сонячних променів, чи від ваги, тихо спадав донизу. Раптово з`явилася білка, наче зустрічала його, полохливо вертіла головою в різні сторони, зупинилася навпроти нього, здавалося й не думала тікати. Посміхаючись зупинився, яка ж краса, оцю б красу дітям побачити. Намацав в кишені пряник, який давали до чаю й присівши, поклав на сніг. Довго чекати не довелося, білка за мить схопила пряник й зникла серед дерев. Тихо засміявся,
-Яка ж проворна. Шкода горіхів не маю, а от цукерки тобі напевно не можна…
Непомітно дійшов до станції, вирішив взяти квиток додому, хоча, ще й залишалося багато днів до від`їзду та все ж, чого чекати, коли вже тут.
Вечір…. У кімнаті хлопці кропили парфуми, всі троє збиралися на танці.
Можливо б і не пішов та хлопці так наполягали, так хвалили, сказали, що не пошкодує та й скільки вже можна одному сидіти..
В залі людей багатенько… І справді здивувався, коли побачив чоловіків й жінок різного віку. Хтось сидів на стільцях, а дехто компанією збирались в коло, час від часу линув сміх, який губився в ритмі музики. Павло з Денисом привели своїх вишуканих дівчат; скромні, обидві русяві і обидві чорноокі. Одягнені в гарненькі в`язані сукні, які підкреслювали красивий стан. Павло взявши партнершу за руку,
-Ось це наш дядько Михайло…
Відразу всі засміялися. Потім він продовжив,
- Знайомтеся, це Таня, а це Люба….
У дівчат рум`янці на щоках, веселики в зіницях..
Таня відразу почервоніла, часто кліпала очима, защебетала пташечкою,
-Ви не подумайте нічого, ми вашим хлопцям просто партнерші, більше нічого. Вони так танцюють! Так танцюють! Так гарно, що нам підходять …
І зажавши нижню губу, моргнула до Дениса. Всі знову засміялися.
В цей час з магнітофона линула розслаблююча музика, за якусь мить вгамувала легке хвилювання. Раптово, щось заскрипіло, зазвучав вальс, хлопці одночасно взяли своїх подруг під руки і сміливо попрямували в середину залу.
На душі війнуло молодістю, той вальс збудив спогади про школу. Михайло задивлявся на пари і мов сам з ними злітав й кружляв, від задоволення час від часу закривав очі. Майже не було пауз, музика змінювалася на пісні. Немов полинний напій попав у душу,чому дружина так ніколи не любить танцювати? Адже це так чудово, хоча б на якусь мить себе відчути птахом!
У залі повеселіли присутні, жваво витанцьовували від пісню - «Тиха вода». В нього від стояння, аж ноги заніміли, переминався з ноги на ногу, роздивлявся присутніх. Під пісню «Лада» в центр залу вийшли дві молоді особи, розпочали танець. Одна дівчина з каштановим волоссям, що прилягало на плечі, в синій сукні в мілкий горошок так танцювала легко, піднесемо, що цього не можна було не помітити. Вона відчувала кожну ноту, вишукано виконувала рухи, дарувала усмішку присутнім. Дивно, але вона заінтригувала його своєю поведінкою. Його очі шукали її серед танцюючих пар. Тепло сповило серце, на душі так радісно й легко - легко стало. Яка краса, не кожна може так танцювати - думав він. По закінченню танцю, задоволені хлопці з дівчатами підійшли до нього. Розчервонілі, веселі, позирали один на одного. Таня переводячи подих, співучо, мов під музику, яка щойно розпочалася, сказала,
-То ви хоч присядьте. Чого не танцюєте? Он скільки файних жіночок, дівчат, молодиць, як квіточок в житі, яку хочеш вибирай, є і худенькі й пишні…
Від компанії по залу рознісся гучний сміх, привернув увагу відпочиваючих. А Михайла, як облили окропом, за мить почервонів, втягнув голову в плечі , наче хотів сховатися. Та відразу ж опанував себе після її слів, з під лоба позирав в сторону, де стояла дівчина в синій сукні в горошок.
Павло торкнув його рукою,
-Ну, що йдеш,? Якусь запросиш, чи будеш нудьгувати?
Своїх п`ять копійок відразу вставив Денис, протяжно й неголосно,
-О! Я помітив на яку він поглядав, помітив…
Михайло, перебив його, махнувши рукою,
-Ні, я піду, на сьогодні досить розваг!
Швидкою ходою попрямував до виходу. Йому й самому здавалося, що він тікає від неї. А чого й не знати, боявся озирнутися. Вийшовши на вулицю, полегшено перевів подих, відчув, як шалено билося серце, але намагався йти швидко, наче його хтось мав догнати. Так, завтра піду на переговорний пункт, передзвоню, дізнаюся, що там вдома, як діти, що нового - копошилися думки.Згодом заспокоївся, йшов тихіше, прислухався до скрипіння снігу. Неподалік біля ліхтаря цілувалася пара, відчув короткий спалах обличчя та тож від думки, яка миттєво врізалася в мозку, а які в неї губи, відчути б той поцілунок, заглянути б в її очі. Різко підхопив жменю снігу і вмив обличчя, ох, що це в голову лізе, а перед очима її стан в синій сукні в горошок…
Було доволі пізно, коли Михайло почув, що прийшли хлопці, довго вертівся в ліжку, ніяк не міг заснути. Але закрив очі, щоб не спілкуватися, хотілося забитися в куток й позбавитися думок, які переслідували, не давали спокою.
Минуло три дні … Після переговорів з родиною Михайло в гарному настрої, прямував в їдальню - на обід.На сходах стояла вона, він відразу її пізнав, по зачісці, адже без головного убору. Біленька шуба з пухнастим білим шарфиком їй пасувала до обличчя. Відразу думка, чи когось виглядає і зупинився, вдав, що на когось чекає. До неї підійшла жінка, років п`ятидесяти, усміхнувшись щось сказала до неї і вони разом зайшли в їдальню. Цікаво, сама, без пари до цієї пори, можна вже й було знайти собі партнера, як кажуть хлопці. Підкралась злоба на самого себе, чого думки за неї, швидше б вже додому…
Цього вечора хлопці звали його на танці, але він вирішив залишитися в кімнаті. Тримаючи в руці чергову книжку з бібліотеки, намагався читати. Букви скакали перед очима, наче й читав та осмислити, сприйняти прочитане не вдавалося. Пройшло більше години, з пересердя запхав книгу під подушку, намагався заснути. На мить прикрив очі, перед ним вона в тій шубці і така гарна, а очі красивої форми, зелені, чаруючі . Пригадав, що колись читав, що такі очі у давні часи асоціювалися з відьмами і чаклунками. Ну, от заспокоїв себе, нарешті розібрався чого мене так тягне до неї. Але ж хотілося взяти її під руку і повести в чарівну музику вальсу, покружляти, забути про все на світі. Чи спав, чи ні, на якусь хвилину наснився сон, вона в синій сукні в горошок, серед квітучих соняхів. Усміхнена, губи колір спілої вишні, в очах сонячний відблиск,здавалося наближався до неї, а вона намагалася йти в поле поміж соняхи і раз - по - раз озиралася до нього. Уві сні бачив себе, розчервонілого, в блакитній сорочці, руками розсовував соняхи, йшов за нею, але не міг наздогнати…
Гучний сміх….відкрив очі. Хлопці руками прикрили роти, Павло лукаво зіщулився,
-Ой, вибач Михайле розбудили…
Не мав наміру, щось сказати, чи запитати, тільки витирав спітнілий лоб, пригадав сон, трохи сердито кивнув рукою,
-Йдіть до біса, такий сон перебили… Не могли пізніше повернутися!
Денис присів біля нього на край ліжка,
А я знаю, як її звати…
-Кого її ? - немов не розуміючи про кого мова, запитав Михайло.
Тут Павло, ледь всміхаючись і потираючи руками,
-Ну та, в синій сукні в горошок… Думаєш не помітили, як ти дивився на неї, як кіт на сметану. До речі, я її сьогодні запросив на танець, гарно кружляє, легенька, як перлинка, до того ж така симпатична, приємна паняночка.
Михайло зіскочив з ліжка, як обпечений, відійшов до вікна,
-Хлопці не будіть в мені звіра, щоб я пару слів гарячих вам не сказав, вже кажіть, яке ім`я і звідки вона? Гадаю все розізнали.
Роздягнений Павло вкладався в ліжко,
-Потяг ту – ту….Змарнував ти час, вона не з нашого заїзду, нам, ще тут два тижні відпочивати, а вона за тиждень повертається в свої Суми. Сказала, що не заміжня, але подробиць не знаю, а звати Маргарита. Не дарма таке ім.`я, схожа на квіточку.
Михайло повернувся в ліжко, простирадлом вкривав голову і незадоволено до хлопців,
-Можна було й не взнавати! Досить, хай хоч завтра їде…
Й різко повернувся до стіни…
Шкода, кепська новина, в душу підкралося розчарування . Закриваючи очі, вмовляв себе заснути, її обличчя і ті зелені очі ввижалися, немов звали до себе.
Чи ніч була для сну,чи ніч для спогадів… Шалено билося серце. Суми, це ж він там в армії служив. Ходив у звільнення, навіть бігав в самоволку, за морозивом для всіх. І чому її не зустрівї? Не заміжня - лізло в голову. За вікном чулися чиїсь голоси, вже світало, лише тепер його здолав сон.
Наступного дня він був не в гуморі, безпорадний погляд дивував хлопців. Йому не хотілося згадувати службу, вважав, що це не цікаво і нікому не потрібно. Хлопці ж вирішили не чіпати чоловіка, навіщо підкидати дрова в той вогонь, що палає..
Після вечері хлопці з дівчатами поспішили до клубу на фільм; » За двома зайцями». Пропонували й йому піти з ними, але він зі скривленим обличчям лише махнув рукою й пішов прогулятися по стежці. Сніг поскрипував під ногами, іскрився від ліхтарів. Ні, не визивав задоволення, не зігрівав білизною, а дратував. Як хлопчисько намагався його зачепити носком черевика і відфутболити, як подалі. Зробивши кілька кругів по території санаторію, ноги привели до клубу. З одної сторони будівлі з вікон проникали голоси, ага, ще йде фільм, зробив висновки і попрямував до другої сторони, до парадного входу, де вхід на танці. Здвигнувши плечима, навіть усміхнувся і сам до себе,
- Ага, хлопці в кінозалі, піду відірвуся по повній, щоб не засуджували.
Звучала легка танцювальна музика. Заворожував темп, лився тихим струмком води, а то повільно підносився, кликав в політ. Він відразу очима знайшов її і рішуче, через весь, ще незаповнений танцюючими зал, попрямував до неї.
Гарячий прилив до обличчя, запросив на танець. Вона наче чекала на нього, мило усміхнулася, на згоду кивнула головою. І де та сміливість в мене взялася - здивувався собі. Приємне відчуття при дотику її руки і стану, яка ж легенька, ну справжня пір`їнка. А парфуми… На якусь мить сп`янів, хотів впіймати її погляд. І ось її зелені очі, ледь - ледь втримався на ногах. Ні - ні , він ніколи в житті не знав такого відчуття, втопитись би в її очах, потрапити у теплі обійми, відчути смак поцілунку….
Кружляли в залі немов зовсім одні, ні на кого не звертали уваги. Її волосся розвівалося при танці, вона здавалася, ще гарнішою, привабливішою. Але на жаль, закінчилась щаслива мить, вона забрала руку. Чи й чув ту музику, чи ні та зрозумів, що танець закінчився і вона направилася йти в сторону.
-О, ні! Будь ласка, ще один танець, прошу вас.
Мила усмішка лягла на обличчя, вона тихо сказала,
-Я - Маргарита, будемо знайомі.
Подала руку.… Хвилини щастя, відчуття злету в танці, згадалися рухи молодості і вони піддалися спокусі танцю, закружляли у вальсі. Йому здавалося, що він чув її серцебиття. О, де ж та молодість. Невже я знайшов те, що не давало спокою, що часто переслідувало мене те - що загубив.
Але танець закінчився, він провів її до місця, де вона стояла раніше й відразу помітив своїх хлопців. Чемно подякував, попрощався з нею, чомусь так і не сказавши їй своє ім`я. Не озираючись, шмигнув до роздягальні, поспіхом накинув пальто, як хлопчисько вискочив надвір.
Холод миттєво проник за комір, зморозило вологу спину, легкий озноб проймав все тіло. Немов тікав, тікав від самого себе, гріховні думки переслідували його. Та ні - ні, умовляв себе, не посмію.
Хлопці пізно повернулися. Михайло мило, мов дитя сопів в ліжку…
-От боягуз, чого від нас було тікати, - гучно помітив Павло.
Денис кивнув рукою,
-Та, хай спить, не чіпай, не всі так можуть, як ми, потанцювати й розійтися друзями. Можливо чоловік гарячий, для нього це катівня, брати в обійми і стримувати свої гріховні бажання.
-Твоя правда, - підтвердив Денис й тихіше продовжив,
- Можливо вдома не наситився коханням, а зрадити не хоче, не наважиться. Кажуть в житті так буває, ми всі різні.
Наступного дня хлопці не зачіпали теми про танці, наче там його й не бачили.
Три дні поспіль Михайло мовчки лежав в ліжку, перегортав сторінки книжки. Дав хлопцям зрозуміти, що нікуди не піде.
Пройшло, ще два дні.Після обіду, Павло трохи затримавшись, наздогнав Михайла надворі, не зміг змовчати,
- Мені все одно, але хочу, щоб ти знав - вона завтра після обіду від`уїжджає. Це бабське радіо передало. Ти хоч поспілкувався з нею коли танцював?
В Михайла немов перекрило подих, кашлянув, а потім трохи хвилюючись, ледь примруживши очі,
-Та це мої справи хлопці. Іноді ми відчуваємо, що колись не знайшли свого щастя, але тепер той час вже не повернеш. А те, що маю в житті, буду цінити. Не завжди зорі в небі лягають так, щоб поєднати, на жаль іноді буває інакше.
Різко розвернувся, попрямував по стежці, що вела до виходу санаторію.
Наступного дня, після обіду, Михайло поспішаючи вийшов з їдальні. Неподалік стояв автобус,до нього поспішали люди з валізами. Він відійшов в сторону, за ялинку, спостерігав, як Маргарита, з невеличкою валізою, йшла до автобуса. Поруч з нею, ледь поспішаючи, йшла та сама жінка, що чекала на неї біля їдальні. Вона їй, щось розповідала, час від часу розмахувала рукою. Та він помітив, що Маргарита декілька раз озиралася назад і зупиняючись вертіла головою, немов когось шукала.
Минав останній день відпочинку, Михайло вирішив раніше поїхати додому. Чого, ще тут ніч кукувати? Відколи поїхала Маргарита, сон тікав від нього. Стискалося серце, чому доля так вирішує, чому інколи не ті дороги з`являються на шляху?
Він їхав в автобусі до залізничної станції, задивлявся на сніг, на ялини й сосни, а йому ввижалася вона та симпатична панночка в синій сукні….
1986 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848047
дата надходження 13.09.2019
дата закладки 15.09.2019
Щедра осінь йде. Усміхається.
Позолотою розсипається.
Золота вона... Золотесенька.
Тиха-тиха... і гарнесенька.
Сіє, сіється золотиночка...
До намистечка - намистиночка,
до травиночки - ще травиночка.
Яка ж сонячна золотиночка!
Сіє дощиком, та й дрібнесеньким,
в полі зернятком золотесеньким.
Золотиночка із сріблинкою,
бо оздоблена павутинкою.
Шиє золотом ще й мережечки,
листом-золотом витче стежечки.
Носять листячко звірі в лапочках,
буде затишно в їхніх хаточках.
В горобинових ніжних ґронечках
залишаються краплі сонечка.
І в калинові намистиночки
повпліталися золотиночки.
То ж не бійтеся зими грізної
і осінньої пори пізньої.
Бо те золото її світлеє
зігріватиме серце ніжнеє.
Щедра осінь йде... Усміхається.
Позолотою розсипається.
Золота вона... Золотесенька.
Тиха-тиха... і гарнесенька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848046
дата надходження 13.09.2019
дата закладки 13.09.2019
[i]Фінішує літня пора...
Її ознакою є здобуки
природи і людини...
Про це, і не тільки,
тут... в супроводі
"космічної" музики
Ді Дюлі.[/i]
[youtube]https://youtu.be/wMNdIl0E49k[/youtube]
[i][color="#055063"][b]назбирай мені, мавко, у лісі чорниці
й приготуй лікувальний для неба настій
напою я тим зіллям небесні зірниці,
щоб в душі засіяли свічада святі
назбирай мені зір в чистім полі досвітнім
й макоцвітним вітрилом прилинь у мій дім
я встелю ними ложе бажань заповітних –
в край дитинства і юності спрагло ходім
назбирай мені дум - дивовиж ясночолих
і встели ними густо до мрій славних шлях,
щоб забути стежки й недоладні ґринджоли,
що блукали без цілі в толочних полях
назбирай мені чар розкошлачено-вічних
і вели їх чар-зіллям вплітатись ув яв
я тебе покохаю в тих чарах стоїчних,
як ніхто і ніколи
іще не кохав[/b]
[/color]
3.08.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844030
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 01.09.2019
Ти все зможеш - не здавайся,
Дівчинонько мила!
Кинь сушити свою душу
І не складай крила.
Розправ спину, витри сльози
І вперед – до бою!
Збери силу – дивись в небо
Не дружи з журбою.
Подивись – високо в небі,
Як парить пташина,
А ти – сильна українка,
Ти ж бо є людина!
Досить сльози проливати,
Опускати руки,
Гарне личенько зів’яне -
Не впадай в розпуку.
Відчай і сльози гони геть,
Нам вони не друзі !
Вмийся ранньою росою,
Мов калина в лузі,
Хай розквітне твоє личко,
Як ромашки в полі!
Буде радість, щастя буде
У твоїй ще долі!
В.Ф. – 23.07.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846391
дата надходження 28.08.2019
дата закладки 01.09.2019
«Птахи співають, плаче соловей,
Але долини вкриті ще туманом…»
(Франческо Петрарка)
Відлітають ластівки –
Чорно-білі знаки апокрифів,
У синьому Небі стає порожньо
У цьому високому Небі Конфуція –
Жебрака нещасного царства У.
Стає в блакиті так пусто й незатишно,
Наче на другий день творіння,
Коли Бог бадьорий
Створив Ніщо.
Покидають нас ластівки
І хто зна чи повернуться,
Лишаються круки –
Свідки вічного тліну
На кронах дерев скорботи,
На землі, що не зорана
Плугом святого оновлення
(Нехай і осіннього) –
Залізним зубом змін.
Полишають нас ластівки
Одних в країні зажуреній,
Сиротами під деревами смутку.
Лишаються з нами
Окрім граків-філософів:
Дітей старого Сократа
Горобці буденної сірості
Веселитись своїм цвірінь,
Коли хоч в петлю, хоч з мосту в вир,
Коли в цій елегії поля –
Спаленої ниви майбутнього –
Холодної і сухої: соломою спогадів
Застелено долівку дому,
Нашого – де ми чужі,
Хати, де нас нема,
Бо ми журавлі
Країни, де немає озер.
Відлітають ластівки –
Чорні крапки
Книги Високого Неба,
Маленькі постскриптуми
До згорнутих рукописів Шляху,
Що так просякли олією часу –
Важкого, як тосканське олово.
Відлітають ластівки,
А в мене в долоні
Рожевий журавель з торбою:
Чорною, наче ніч Фоми-апостола,
Що лишив нам Євангеліє,
Що досі за сьома печатками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846312
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 01.09.2019
Позбивала ноги у кров,
Бо щодення – справа нелегка.
Серце ж лине у тишу дібров,
Як додому летить лелека.
Нехай царство лісів ізнов
Загорне, як колись, в обійми.
Наче рідну, під свій покров,
Заблукалу дитину прийме.
Щоб з листочків силу щодня
Із росою в єство вливала.
Всі турботи, проблеми дня
В прохолоді дубів лишала.
Аромат сосновий хмелив,
Розкривалась душа півгола.
Пеленалась в спокій віків,
В тихий шелест і скрип довкола.
Щоб барвінок рушник стелив
На стежину рідного краю.
Стоголосим відлунням летів
Ніжний шепіт: - Все пам’ятаю…
,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843550
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8dsF5v8g-KY[/youtube]
Посадила мати вишні край городу,
Щоб вони для діточок росли.
Поки підростала гордість її роду,
То для неї втіхою були.
Приспів:
Вишні доглядала моя рідна мама
На своїм подвір’ї край села.
Розбрелися діти різними світами,
Їх із дому стежка повела.
Поливала мати вишні на світанку -
Шелестіли листям ті в отвіт.
А як спочивала, сидячи на ґанку,
Тішив око білих вишень цвіт.
Приспів:
Вишні доглядала моя рідна мама
На своїм подвір’ї край села.
Розбрелися діти різними світами,
Їх із дому стежка повела.
Розквітають вишні ранньою весною..
Та кого вже радує їх цвіт?!
Пустка поселилась.. Сумно за тобою..
Лиш шпаки розносять з вишень плід.
Приспів:
Вишні доглядала моя рідна мама
На своїм подвір’ї край села.
Розбрелися діти різними світами,
Їх із дому стежка повела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843122
дата надходження 26.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Хатки, хатки … Вистроїлись в ряд
А поміж них квітучі вишні
Корови йдуть - наче на парад
Де квіти в полі й трави пишні…
Ґелґочуть гуси в загорожі
Попід сараєм півень співав
Біленька хата, квітнуть рожі
Яскравий ранок, справжні дива.
Рідне село Кармелюково…
Ти там блукала босонога
Квіти стрічали веселково
Твоє дитинство, але ж дорога
Здавалась, занадто колюча,
Сім`я велика, все нестатки
Як білка в роботі матуся,
Надіялась привить задатки.
Хтось їсть, цукерки - слина тече
Мабуть смачненькі, рубля б хто дав
Пішла б й купила. Жага пече
Нехай би хто, хоч пообіцяв…
Нікому й діла, й часу нема,
Звернуть уваги все не хочуть
Образа давить, немов німа…
В кутку сховалась, сльозу зніма.
Без тата сумно, вітчим мовчить
Дідусь й бабця часто сварливі
Чи хто обійме? Рве душу, гнітить
Й матуся занадто журливі.
Як літо, є де розгулятись
В поле побіжить, на долину
Загралась, поміж трав і квітів
Чи й… шукатимуть цю дитину
Всміхалась бджілкам у суцвітті.
А осінь якщо, ще й плаксива
Так зовсім кепсько - де подітись?
До того ж й часто хвороблива
Тож має й цим усім змиритись.
За вікном хуга…. У хатині
Любується, як сніг літає
Чобітків немає дитині
Катма грошей, бабця вмовляє.
На піч залізе, мов кошеня
В руках картопля, ще тепленька
Ледь - ледь зігрілась, довга зима
Здола сон і йому раденька.
Дорога в школу… У містечко…
Мов промінь сонця, є надія
О, як же добре й недалечко!
Село покинуть… жила мрія!
Ті сірі стіни в інтернаті…
Стискали горло, десь би втекти
Нехай в тітки б, в маленькій хаті
Там би- думка - прихисток знайти!
Осінь… за вікном крижаний дощ
У рваних чобітках в калюжу
Ой,вже вступила, поможе хто?
Зігріє тіло, серце й душу?
Дитя ж, ще зовсім, шкода тітці
Знайомі двері, чай пахучий
Раділа ковдрі, сухій хустці
Прогнала холод, той, пекучий.
Час, мов рікою, спливав швидко
Ось вже і школа, за плечима
Квітка розквітла ясноока
Сестри в селі і одна мама
Ні - ні, є плани, йти навчатись
А що - то доля? Може підкаже?
Із злиднів треба вибиратись
Зробити, як все? Та й заплаче…
Бур`ян по стежці… таке життя..
І небо в хмарах, де розрада?
Іти сміливо у майбуття
Наважилась… роботі рада!
В друкарні важко, довгі ночі
Злипались очі, нема втіхи
В село дорога, коли й в тітки
Тож треба відпочити трішки…
Весна принесла всім кохання
Неоминула й її доля
Плекала в душі сподівання
На все мабуть, є Божа воля.
Повела доля в казковий край
Вечірні зорі , спів пташиний
Солодкі уста - попала в рай
Нектар той пила, чудодійний.
Місяць вповні… зорі в небесах
Мов ворожили… ясні очі
Й п `янка пристрасть - політ на крилах
Про їх кохання знали ночі.
А час летів… Родилась доня
Радість в сім`ї…. але ж затісно
Й грошей катма, важке щодення
Свій… би куток мати завчасно.
Клали копійку до копійки
Економили на чому можна
Було й здавали пусті пляшки
Як би ж жить краще - не жебраки ж….
Ті дев`яності не забути
Пусті прилавки, розчарування
Десь би ковбаски шмат добути
Хоча б для доні… сподівання
Важкі часи- відійдуть в небуття
Плека надію на краще життя.
Не той характер - руки скласти
Не впаде з неба манна каша
Зусиль потрібно всіх докласти
Де вихід знайти - не йти ж красти!
Вдалось зібратись, план на далі
ОкрІм роботи, на Польщу путь
Розділить хто, з нею печалі?
І рветься серце, надії мруть.
Чоловік теж, не із багатих
Батьки старенькі, живуть в селі
Забагато думок крилатих…
В душі так кепсько, бракує слів.
Керує доля … Росте доня...
Їй колискову співав тато
Вона ж у Польщі, того варте
Заробить гроші, буде свято!
Дав Бог терпІння, склали гроші
Частину хАти вдалось купить
Допомогли люди хороші
Позику дАли… щаслива мить.
Сидіть не стала, спішить треба.
І кинулась по всіх базарах
Йшла в спекулянтки, брала злоба
Та вихід є ! Хоч в очах і страх!
Свята Різдвяні, холод пройма…
Поруч донька, трохи замерзли
Вдвох веселіше, то все дарма
Яблука на продаж привезли.
Напівголодні… Київ… Москва…
Коли б вдалось побачить світу?
Повіддавати ж борги треба
І це зробили, мали втіху.
Радо, як птаха, гніздечко в`є
Новенькі меблі, газ у домі
Вмить, розчарування розів`є
Знов ясні мрії, вдячність долі.
Весна – красна… Радісно в домі,
Синочок на руках у неї
Щасливий батько, сяють очі…
Подарував їй орхідеї.
Та чи довгеньким щастя було?
Зростали діти… таїла тінь
В душі страждання, не до сміху.
До чоловіка прив`язла лінь.
А часом, поряд і чарчина…
Як зупинити оцей безлад
Бідкались діти й вся родина
Для всіх який, він подасть приклад?
Мов куштувала гірке вино
Терпіла, бідкалась на долю
Як місяць загляне у вікно
Сльозам вкотре давала волю.
На ранок сонце яснооке
Торкнеться промінь до обличчя
Сумління зніме гірке й липке
Вже й усміхнулась молодиця.
Любити вміла і кохати…
Адже так вірила у щастя
Цінити здатна і прощати
Біль побороти, знала вдасться.
Вже й діточки попідростали
Доня чарівна, смілий хлопчик
Помічники для неї стали
Милі, мов сонячний промінчик!
Води скільки… стекло у річці
Прийшлось всього мати по житті
Порадниця рідній сестричці…
Нема кому, помогти в скруті.
Сама ж має знову навчатись
Йде працювати на залізницю
Прийшлось досвіду набиратись
Тож керувати - не дрібниці!
Вирішувала всі питання
Тягар важкий, але справлялась
І на роботі все зарання
Й простого люду не цуралась.
У коси сивину вплітала
Здавалося й краще жилося
Дітей на рушнику вітала
Хоча й не завжди все моглося.
В селі хатина похилилась
Пішла матуся у інший світ
Напевно й трохи притомилась
До всього, ще й хворий чоловік….
Похмурний ранок, пташка на вікні
Біда підкралась, біль незваний
У грудях тисне … темнії дні
Одна нині, пішов коханий…
Серед зими теж дощ буває
На склі лишає він краплини
Журба і сум серденько крає
І зітре по щоках сльозини
І часто сяде, біля вікна
Згадає ждав, смажив картоплю
Чекає від діточок дзвінка
Поскаржиться… вкотре на долю….
Життя прожити, не завжди легко
Часом сама себе вмовляла
Полинні сльози на жаль часто,
Доля терпка - таку й сприймала.
Час не спинить… вже білі коси…
Ледь сховає, ніжно всміхнеться
Ранком стріча сріблясті роси.. .
Й яскраве сонце, ось так й живеться…
По хаті галас, діти зібрались….
На душі радість, мов б`є джерельце
То онучата у жмурки грались…
Тепло й щАстя відчула на серці!
20.07.2019р.
Фото з із інтернета
Село Кармелюкове
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843251
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Сл. та муз. Н. Башинської
Казала мені мама, що Ангели літають.
Що дуже вони гарні, красиві крила мають.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене ... Літати.
З тобою завжди легко, бо вмієш ти радіти.
І ласкою своєю без слів ти можеш гріти.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене... Літати.
Ти доторкнувсь до мене, і я - затріпотіла.
Здається, що й у мене також з'явились крила.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене... Літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843537
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Небо зоряне, небо зоряне...
Доля, ніби нива, поорана.
Місяць-підвісок - світиться скибка,
Тонко виводить жалібна скрипка.
Хлопці не сплять, в окопах на варті.
Що ця війна покаже їм завтра?
Снайперські кулі цілять підступно,
Ворог сховався онде за куп'ям.
Схід у кривавих корчиться ранах,
Молодість гине, де ж той світанок?
Боже, на тебе тільки надія,
Щоб не були скалічені мрії.
Небо зоряне, небо зоряне...
Доля, ніби нива, поорана.
Місяць-підвісок - світиться скибка,
Тонко виводить жалібна скрипка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843517
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Повертаються додому журавлі,
В рідний край, на Батьківщину.
Полетіти з ними хочеться й мені,
Я в думках давно до неї лину.
Ви журавлики, журавки, журавлі...
Візьміть любов мою на свої дужі крила.
Розсійте там, де небо голубе.
Хай в ріднім краї вона щастям розцвіте.
Повертаються додому журавлі,
Де моя дорога в'ється.
Там батьки мої,і друзі там мої.
Як без мене їм тепер живеться?
Ви, журавлики, журавки, журавлі...
Візьміть любов мою на свої дужі крила.
Розсійте там, де небо голубе.
Хай в ріднім краї вона щастям розцвіте.
Не віддам я свою тугу журавлям,
Краще полечу додому.
Відшукаю я доріжку рідну там,
що без мене заросла травою...
Ви журавлики, журавки, журавлі...
Візьміть любов мою на свої дужі крила.
Розсійте там, де небо голубе.
Хай в ріднім краї вона щастям розцвіте.
Повертаються додому журавлі,
В рідний край, на Батьківщину.
Полетіти з ними хочеться й мені,
Я в думках давно до неї лину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843338
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 30.07.2019
А тиша била скло і руйнувала стіни...
Слова терпіли в летаргічнім сні.
Так сталось, що німі гуляють досі тіні,
Не в змозі вигнати минуле, ні.
Нав*язливо сплітались застарілі ночі,
Безсонням рухали сліпі думки.
Ці тіні смутку знову розкривали очі,
В яких мигтіли втомлені роки.
Хоч в зоряній вуалі темінь ночі неба,
І місяць свічку запалив сповна.
Чи проберемося через глибоку дебру,
Коли глухі всі клаптики вікна.
А тиша била скло і руйнувала стіни...
Твоє мовчання гупало в мені.
Надовго затаїлась ця душевна міна,
Що часом вибухала без вини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843055
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 26.07.2019
[i] [b] Tth[/b]
до Свята сім'ї -
пісня-дарунок
(незалежно
від статі, віку
і с и с т е м и
координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/xQ4F35woKII[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи мене в рай,
де б зоря багряніла в екстазі,
і щоб щастя – навік, не наразі…
Там мій рідний засмучений край.
- Поведи мене в край,
де чуття фахкотять пурпурово,
де пернаті вирують в діброві,
подаруй мені пестощів рай…
- Поведи мене в сон,
де кохання і в снах не дрімає.
Та веде в апогеї до раю
і голубить, як легіт-мусон.
– Як прийду у твій рай,
й запалають там ранки багряні,
почуття враз наструнчаться ранні,
мов удосвіта синявий плай.
- Я прилину в твій край,
бо твій острів моєї любові
мій навіки... Всякчас, та не в слові…
Я злелечу приборканий рай.
- І являтимусь в сни,
так, зненацька, як ласка дівоча…
Сновидіння ж хай будуть пророчі.
Я не зраджу твоєї весни,
що цвіте на осонні,
як у ніч – час безсоння,
у солодкім полоні кохання:
душ розіпнутих спів
(шурхіт крил голубів)
з вечорової тиші...
до рання![/b][/color]
9.07.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 26.07.2019
В житті лабіринтами Доля водила,
Жбурляла каміння, стелила шипи…
Купала в любистку, під хмари носила
Казала: «Ти щастя своє не проспи…»
Вона малювала, чекала у мріях
Коханого образ, уявний, святий.
Шукала палац у небесних сузір’ях
Бо там вечорами чекав її ти.
А ро́ки минали, летіли птахами,
Мереживом мрії сплітались в вінку.
Втомилась ромашка вражать чудесами,
Все нижче схилялись дерева в садку.
Та якось у тиші, в задумі осінній,
Всім серцем відчула, що щастя десь тут…
Як марево в квітах, духмяних та пізніх
Додолу плив шлейф із цнотливих спокут.
У радості то́нуть, як хвилі у морі
Нектар на вустах, і в душі благодать…
Сіяй яскравіше тепер їхня зоре,
Вони «не проспали»,… бо вміли чекать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838243
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 18.06.2019
Періщить дощ безжально батогами.
По склу ще й град гатить горохом.
Безладний шум, пташиний чути гамір,
Втопились ніжні бідні рожі.
І від напруги горбляться дерева,
Пеньки залилися сльозою.
Колись мені здавався дощ рожевим,
Тепер - з пекучою грозою.
Бо все із часом набуває сенсу.
Сприймаю глибше сказ природи.
Погода, мов людина, в стані стресу.
Не знищуйте ніколи вроду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837712
дата надходження 05.06.2019
дата закладки 10.06.2019
[youtube]https://youtu.be/gvpoBPFCU8Q[/youtube]
[i][b][color="#045457"]Збирав думки
сирітські,
безпритульні,
немов у лісі жо́луді збирав…
Такі міцні,
звабливі і "манту́льні"
на фоні ночі й вранішніх заграв.
Збирав думки, розсипані віками,
в некошених лугах і в бур’яні,
і обрамляв благенькими віршами,
та серце чо́мусь твердило мені:
джерела слова?
Йди не манівцями –
ось... повні відра...
Й не вони одні,
розхлюпані на тлі вологих цямрин...
Словесний рай – в колодязі на дні.
Напевно, слід відчути гостру спрагу,
щоб всякнуть глиб стражденної землі,
як бурлаку, як вікінгу, варягу,
й відчути звук…
в колодязній імлі.
І пити ту, “глибинкову”, водицю,
що накопив віками рідний край –
думок,
припнутих
зрубом
у криниці:
підспудний, щедрий, невичерпний рай. [/color]
[/b]
3.06.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837520
дата надходження 03.06.2019
дата закладки 09.06.2019
В житті лабіринтами Доля водила,
Жбурляла каміння, стелила шипи…
Купала в любистку, під хмари носила
Казала: «Ти щастя своє не проспи…»
Вона малювала, чекала у мріях
Коханого образ, уявний, святий.
Шукала палац у небесних сузір’ях
Бо там вечорами чекав її ти.
А ро́ки минали, летіли птахами,
Мереживом мрії сплітались в вінку.
Втомилась ромашка вражать чудесами,
Все нижче схилялись дерева в садку.
Та якось у тиші, в задумі осінній,
Всім серцем відчула, що щастя десь тут…
Як марево в квітах, духмяних та пізніх
Додолу плив шлейф із цнотливих спокут.
У радості то́нуть, як хвилі у морі
Нектар на вустах, і в душі благодать…
Сіяй яскравіше тепер їхня зоре,
Вони «не проспали»,… бо вміли чекать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838243
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019
[youtube]https://youtu.be/38SojIdVeLQ[/youtube]
[i][b][color="#074259"]
Живемо всі в одній святій сім’ї
у шані й дружбі, як в роду годиться…
Жуємо хліб – як чаяння свої,
й водицю п’ємо з спільної криниці.
Буває, хтось схибнеться… Та пусте:
здається, на верству – одна дрібниця.
Тат* всякий на путі своїй росте,
щоб більшого, ніж є, в житті добиться.
А хто сильніший – руку вам подасть,
щоб більш на пні тому вже не спіткнутись…
Такі резонні звичаї і… масть
в спільнот, де дружба між людьми і участь.
То ж знехтувати добрим – смертний гріх,
як одягти на святість злу личину…
Ділити слід на всіх один пиріг,
якою б не була його рощина**.
Напевно, це стосується і нас,
майстрів пера і ювелірів слова.
У мови суть – усталений баланс –
Красиве й Вічне.
Інше все – полова.[/color]
[/b]
6.06.2019
________
*синонім слова "адже";**запара, розчина.
На світлині з нету - один із випадків́ з життя "пирожника"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837918
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 09.06.2019
[youtube]https://youtu.be/38SojIdVeLQ[/youtube]
[i][b][color="#074259"]
Живемо всі в одній святій сім’ї
у шані й дружбі, як в роду годиться…
Жуємо хліб – як чаяння свої,
й водицю п’ємо з спільної криниці.
Буває, хтось схибнеться… Та пусте:
здається, на верству – одна дрібниця.
Тат* всякий на путі своїй росте,
щоб більшого, ніж є, в житті добиться.
А хто сильніший – руку вам подасть,
щоб більш на пні тому вже не спіткнутись…
Такі резонні звичаї і… масть
в спільнот, де дружба між людьми і участь.
То ж знехтувати добрим – смертний гріх,
як одягти на святість злу личину…
Ділити слід на всіх один пиріг,
якою б не була його рощина**.
Напевно, це стосується і нас,
майстрів пера і ювелірів слова.
У мови суть – усталений баланс –
Красиве й Вічне.
Інше все – полова.[/color]
[/b]
6.06.2019
________
*синонім слова "адже";**запара, розчина.
На світлині з нету - один із випадків́ з життя "пирожника"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837918
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 09.06.2019
Було літо
І море з моєю рукою.
Протягнула.., не взяв.
Стали очі сльозою.
Солонисті, як море
Пливли, мов покинуті квіти.
Я бродила по хвилях
Твій погляд між сотень вловити.
Залишала сліди на піску,
Сиротливі і босі.
В незнайомі обличчя
Здається вдивляюся я ще і досі…
Цвіло літо…
Я ж прагнула сонце це стерти.
Кавуни полосаті,
руками роздерти.
Море бавило ноги
Від цього хотілось ридати,
І вустами надії
Одне лиш ім’я прокричати.
Від усенького світу сховатись,
(На море оскома).
Наших зустрічей крапка…
А мала стояти би кома.
ЛГ, нічого особистого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837499
дата надходження 03.06.2019
дата закладки 09.06.2019
[i]Без
акцентів...
І
приміток…[/i]
[youtube]https://youtu.be/nr26O1h1LE8[/youtube]
[b][color="#54089c"]Стоїть на Банковій примарний дім,
за що, не знаю, проклятий творцями*,
й візують там листи вербальних дій,
уквітчаних барвисто прапорцями**.
Там видиво невидимих пілястр,
“звитяжних” спрутів і богинь на стелі,
там руж картинні копії і айстр,
утілених у масло і пастелі…
Скульптури там русалок і косуль,
колони в стилі неоренесансу…
Й слова послів із сонмами “посул”
від урядів державного альянсу.
Немарно ж дім той репнув пополам –
вагу олжі не витримав фундамент…***
Й закрався у підґрунтя сумнів, злам,
й зотлів ущент жалюгідний пергамент…
…Химерний дім нещастя омина…
Та не минула доля України –
як необачно понесла вона
пройдисвіта і шибеника сина!!!
І не біда – що в домі тім халдей,
що тіні там – чорніше антрациту,
питання в тім, що втілив нам … [i]плебей[/i].
Кому потрібні
буфи–[i]
–плебі–[/i]
–сцити?![/color][/b]
[i]5.05.2019
________
*Існує легенда, що архітектор В. Городецький,
який збудував (1901-1903 рр) дім з химерами
на крутому схилі (ул. Банкова 10, у м. Київ) на
спір зі своїм колегою О.Кобелєвим як особисте
житло, сам же і прокляв своє дітище, як втратив
його в 1913 р. через борги Д.Балаховському.
**будівля використовується… ДАП для прийому
іноземних делегацій, вручення вірчих грамот тощо.
***напрередодні свого 100-річного ювілею просів
фундамент будинку і той розколовся навпіл. Ремонт
обійшовся молодій державі у 160 млн грн, тобто
майже $100 млн (2003 р). Що ж далі? Питання до
нео-ДАП!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834635
дата надходження 06.05.2019
дата закладки 07.05.2019
[i]До дня поезії
та Щастя...
Казала Настя:
"як удасться"...[/i]
[b] Tth[/b]
[youtube]https://youtu.be/8S7F9P29ZGA[/youtube]
[i][b][color="#ba07bd"]Я долю-ружу посаджу на підвіконня
і сонечко в кватирку запрошу… –
Нехай несуть її до зір небесні коні
наперекір
дощу…
Нехай у ній бушує неугавний Гелій –
і сонячну енергію віддасть…
До тебе ж, добрий-кароокий-щедрий геній,
всім духам чорним
зась!
Краплини вічності моєї – все для тебе:
тобі ввіллю свій древній архітип
і зорепадом уквітчаю наше небо –
сип зорі щастя,
сип![/color][/b]
20.03.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829842
дата надходження 21.03.2019
дата закладки 07.05.2019
У кожній душі є свої мінотаври,
Свої лабіринти і пошук шляхів,
І біла голубка із гілкою лавру,
І сни неосяжні про велич віків.
У кожній душі є свої межі світу,
Своя черепаха і трійко слонів,
І плечі атлантів, і сонце в зеніті,
І писані глечики повні вітрів.
У кожній душі є у шафах скелети
І скринька Пандори, і попіл листів,
Синці від падінь і окрилені злети,
І безліч затінених «п‘ятих кутів».
У кожній душі є свій молот, горнило,
І вибір тернових вінків і хрестів...
І тільки поет бузиновим чорнилом
Усе це складає у руни зі слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832797
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 16.04.2019
В заході сонця шукаю правду:
-Де вона? Йде на покій?
Чому не можу знайти розраду?
Лиш заздрість, брехня… - Час лихий,
Говорять люди у виправдання,
Наче раніше легше жилось
Коли у чергах стояли до рання.
Усе дефіцит, купити б хоч щось.
Коли мішок макаронів розплати
За місяць праці несли у дім.
-Немає грошей, нема зарплати.
Та всі людьми залишались при цім.
По-доброму, тепло світилися очі.
Ватра майбутнього гріла всякчас…
Не додивились, що нечисть волочить
Наші душі під чорний обчас.
Світло і правду ховають гроші.
На вагу золота щирий сміх.
Не домінують справи хороші,
А відрізнятися вже наче гріх.
Зовні все гарно: будинки великі,
В крамницях, кіосках повний запас.
Та тільки люди, ніби безликі
Ходять, мов тіні, сірий окрас.
-Де взяти гроші?, кожен гадає.
Хто в заробітки десь за кордон.
Лиш в їхніх діток серце волає,
Обняти матусю – це лише сон.
Отак й живемо: на бабцях діти.
Пиво, горілка, до всього лінь…
Невже ніхто не хоче прозріти?
Душі від сонця закрила тінь.
Може пора всім відкрити очі?
Земля ридає від наших справ.
Живемо «сьогодні», «завтра» - як хоче.
Лукавий радіє, бо совість забрав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830568
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 01.04.2019
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум*яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Долати разом довгі нині тори.
І щоб оте багаття не згасити,
Додала б легкі ніжності іскринки,
Вогнем наповнила б кохання силу, -
Так мріяла жіноча половинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830661
дата надходження 27.03.2019
дата закладки 01.04.2019
Поезія – це голос сьогодення
Й відлуння сивоооких поколінь,
Це шал вітрів, північних і південних,
Безсмертя голос з неба і землі.
Поезія – акорди дивні серця,
Мелодія глибокої душі,
Співзвуччя невідомих людям терцій.
Без неї світ зачах би й зубожів.
Поезія – краса і сила слова,
Де дум рясних і вись, і глибина.
Це з Богом незакінчена розмова –
Молитва, пошук істин, сивина…
28.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817707
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 20.03.2019
Зима кокетливо жонглює сніжним пилом,
Форсить, тримає білизни фасон.
Немов підносить янгол нас на білих крилах,
І сниться дивний, загадковий сон.
В якому веснонька розкрила щастя двері,
Розтанули сувої снігові.
І сонячного пригубили ми лікеру,
Кохання закружляв медовий вир.
У сні мрійливому весняні поцілунки,
Бо це тепло душі із глибини.
І хоч зима іще жонглює досить лунко,
Любити хочеться тобі й мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826671
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 08.03.2019
Вдихаю еліксир чарівної весни,
Бо час прийшов екстравагантної панянки.
Мені повітряні і легкі сняться сни,
І мариться зеленоока німфа-нявка,
Яка цілує ніжно гілочки дерев,
Пташиним диригує вміло щебетанням,
І знов стрибає сонця золотавий лев,
В серцях зароджуються паростки кохання.
Щезають миттю і проблеми, й суєта,
Мелодію весни, мов хіт не зупинити.
Злилися спраглі в поцілунку двох уста,
Підморгують їм вії сині первоцвітів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827977
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 08.03.2019
А ти приніс мені нову весну
І а-капельний жаворона спів.
Та пісня ллється звуком голосним
І розбудила широчінь степів.
А ти приніс мені весну бажань,
Що у промінні сонця мерехтить.
І розгоряється натхнення жар.
Небесна посміхається блакить.
А ти приніс кохання навесні.
Душа, мов крокус ніжний, розцвіла.
Тривогам впевнено кажу я :"Ні!"
Бо в серце лине жмуток твій тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828110
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Як промінчик із неба , як веселочка ясна ,
То жінка і мати чарівна й прекрасна,
Любов у очах її сонечком сяє,
Материнське тепло увесь світ зігріває.
Іде по дорозі- любується кожний ,
Так впевнено йти не кожний спроможний,
Горда , щаслива , любов"ю крилата ,
Жінка найкраща і любляча мати!
Ота , що в дитинстві нам пальчик цілує,
Дитинка на грудях їй дуже пасує.
А як діти зросли і пішли у дорогу ,
Матуся за них щиро молиться Богу.
Та доля до неї - не завжди прихильна,
Надиво була витривала і сильна,
Подалась з роками голубка сивенька,
Та в світі найкраща - матуся рідненька !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827992
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Я все скажу без слів... Так розмовляти вмію.
Як поглядом своїм в тобі я заяснію.
А дотик рук моїх тебе зігріть зуміє.
Кохає ніжно той, хто говорить так вміє.
Цвіте для нас весна, квітує тепле літо.
Є осінь золота, зима дарує квіти.
Я все скажу без слів... Зникає в них потреба.
Бо поцілунок мій розкаже все, що треба.
І ти мовчиш?.. Нехай. Сама я прочитаю.
В твоїх очах ясних помітила:"Кохаю!"
Цвіте для нас весна, квітує тепле літо.
Є осінь золота, зима дарує квіти.
Я дякую словам. Люблю їх... вони знають.
Сильніші почуття від них, коли кохають.
Я все скажу без слів... Так розмовляти вмію.
Як поглядом своїм в тобі я заяснію.
Цвіте для нас весна, квітує тепле літо.
Є осінь золота, зима дарує квіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827583
дата надходження 03.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 08.03.2019
[i]...провісники весни - птахи
чи люди? Роздуми
[b]не[/b]-орнітолога...[/i]
[youtube]https://youtu.be/MW8EvPzsuJ8 [/youtube]
[i][color="#640696"][b]не ластівка, не соловей і не зозуля,
а жайвір в Небі є віщун весни,
бо в що думки зимові ви не взули б,
оголить їх, струсивши тяглі сни…[/b]
…він піднімається ранками ввись, щоб поперед інших
відчути теплий подих вітру, побачити сонце й те,
як парує земля, як зеленіє трава та гніздяться
в ній лякливі куріпки... як дихає вся планета,
рідіючи весні…
[b]в ту мить він на своїх недужих крилах
приносить нам розбурхану блакить,
і що б тут плазуни не говорили –
прийде жадана і... шалена мить [/b]
…той, хто уміє літати, як той жайвір, має право на свої
проповіді, на оповіщення про події і вчинки, на творення
настрою і музики, розсіювання чорних хмар-сумнівів,
на панування в дусі (не в брюсі), на втіху, на радість…
бо має крила…
[b]сказати нам, що сперш робити треба,
лиш тільки жайвір може з висоти…
злетівши на зорі до нього в Небо,
збагнеш: вже не спочити – йти...
[/b]…і що б не чули ми тут, на землі, воно, не є вагомим…
бо тільки в Небі можна відчути вагу і сенс Слова.
Тільки слухаючи того, хто значно вище за тебе,
хто досягнув Неба, став провісником весни –
і має голос!
[b]Радіймо ж весні, хто
має крила і... голос! [/b][/color]
06.03.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827926
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Якщо хочеш, спитай... чом земля родить рясно?
Якщо хочеш, спитай... чом зоря сяє ясно?
Має зірка ясна досить чистого срібла.
Ти ясніша від неї, знай, моя рідна!
У зими поцікавсь, чому стелиться сніжно?
У весни ти дізнайсь, чому квітне так ніжно?
Солов'ями дзвенить тут година досвітня.
Ти ніжніша від неї, знай, моя рідна!
Якщо хочеш, спитай... чом шумить явір в полі?
Якщо хочеш, спитай... чом зустрілися долі?
Гріє душу мою твоє кожне словечко.
"Ти найкраща у світі!" - скаже сердечко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822871
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 31.01.2019
[i] Все едины, всё едино,
Мы ль, они ли... смерть - одна.
И работает машина,
И жует, жует война...
[b]Зина Гиппиус[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/_A-f8idpJdU[/youtube]
[i][b][color="#de0437"]Джевелінги, cтугни, гради…
Людський молох з-під копит…
Лиш одна – з косою – рада,
Велилюд війною сит.
І кому те все потрібне?..
Лиш дияволу вовік:
Золоте гайне і срібне –
Щезне жінка й чоловік…
І не родяться в нас діти,
Згасне в корені рідня…
Нам же ніде правди діти:
Без смертей, утрат – ні дня!
Нуртуватиме природа,
І шумітиме трава…
Віншуватиме ся врода,
Але мертва – не жива.
Філософія безплідна:
Чим уславлена вона –
Поразко́ва, безпобідна?..
Божевілля! Мор! Війна![/color][/b][/i]
17.01.2018
Kӧln, BRD
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823394
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 31.01.2019
Туман на землю влажно лёг,
Знать, к вечеру опять быть дождику.
И сквозь житьё-бытьё своё
Я в юность пробиваю просеку.
Туда, где живы все еще,
Где молодостью дружно хвастаем…
От лямки не болит плечо
И далеко с косой зубастая…
Дружок в кепчонке набекрень
И я с дешевой папиросою.
Контрастом резким свет и тень
Разрисовали нас полосками.
А мы стоим, как мужики,
Дымим, как трубы пароходные –
Тогда курить, писать стихи
И пить казалось очень модным нам.
И были ветры, дождь и снег,
И жизнь не раз была нам мачехой.
Мы думали – умнее всех,
А были просто только мальчики.
Зашло то солнце вдалеке,
И пожелтела фотокарточка…
В жизнь уходили налегке,
Как мужики, но только мальчики
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823384
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 31.01.2019
Зима свої фортеці збудувала,
Симфонія звучить в її душі.
А ось моїй - чогось забракло, мало,
І не складаються нові вірші.
Від кришталю думок дрібні лиш друзки
Розсипались за мить. Хіба збереш?
І щось тріщить, мов зламана галузка.
Не вичавиш із льоду свіжий фреш.
Зими симфонія лунає дзвінко,
Немов бринять перкалеві сніги.
Перегортаю списану сторінку,
І Муза додає мені снаги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823509
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019
Суцільним льодом паморозь осіла,
І гілочки дерев оздобила красою.
Долина вбралась в одяг сніжно-білий,
І срібний ранок розбудив те царство сонне.
Чарівність... А яка ж вона холодна!
І хочеться під час зими тепла, відлиги.
Душевність не замінить сила лоску,
Мереживо морозу і словесна крига.
Хай щезне швидше паморозь-заброда,
Чекає ж будь-яка людина змін на краще.
І не введе в оману жодна ода,
Бо ще болить промерзла льодом давня рана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823396
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019
Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати виглядала сина.
Водиця по шибці із вікна стікала.
Звідки виглядати, то вона не знала.
- Не вій, вітре, в полі і не гни берізку,
Принеси від сина хоча б якусь звістку.
Роки неспокійні: скрізь війна, розруха..
Вітер все гуляє, стареньку не слуха,
Бо не знає бідний, як те говорити -
Краще вже старенькій надію лишити.
В широкій долині, де станція Крути,
Рідний син загинув – вже не повернути.
Хлопці молоденькі: учні, гімназисти
В бій ступили сміло, клятих б’ють чекістів.
Вийшли боронити молоду державу
І, хоча ще діти, билися на славу.
За Вкраїну-Неньку і свою Свободу,
За Дух український вільного народу.
Хоч сили нерівні (десь разів у десять),
Билися відважно у страшну негоду.
П’ять годин стріляли по них безупинно -
Не один в долині там боєць загинув.
Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати все чекала сина..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823317
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 30.01.2019
[i] У стратосфері… чомусь на ум
спали події останніх місяців року,
що минув – сумні події, коли підряд
два Су-27 зазнали авіатрощі… Як
реквієм пілотам – ці рядки
поеми-балади… їм.[/i]
[youtube]https://youtu.be/cQ154ivVRkw[/youtube]
[i][b][color="#600be0"]Су-27…Сім тисяч… Ранок…
А під крилом – сира земля…
Кохана вийшла враз на ґанок,
як вчула гул турбін здаля…
І подумки у стратосферу
дівчи́на миттю подалась:
дум про пілота-офіцера
невідворотна сила. Власть…
І ось вони вже поряд, разом,
мов яструба – “Су” – два крила,
і не підвладна зустріч часу,
що доля в небі їм дала.
Він: “ти мені даруєш крила –
глянь, за бортом яка весна!”
“Ні, це не я тобі дарила,
це ти” – промовила вона…
І враз в любові обнялися…
Розквітли, мов жасмин в саду,
а думи їх цвіли у висі:
“До тебе я не раз прийду”…
Та зайве тут багатонослів’я:
якщо кохання – то не жарт!..
Не чув ні разу солов’ їв я
таких, що чути нам би варт!
Таке проникнення у ду́ші
буває, певно, не щораз…
Відтак все пригадати мушу,
не жаль мені тут жодних фраз…
Ось пестощі… немов звичайні,
та так націлені углиб,
що розбудити явні й тайні,
бажання дівчини могли б!
А злет той (хай і в стратосфері)
найдальших зір немов досяг…
Шукає нові й нові сфери –
як задоволення – поса́г…
Коли буває серце в висі,
усе здається – як нове:
не так, як “борщ”, що “в іншій мисці“ –
торкає глибу… за живе.
І навертає раптом сльози,
немов купаєшся в росі,
коли усі метаморфози
в давно небаченій красі…
Немов сніги і талі води –
в промінні сонця купки хмар…
пісень і танців хороводи –
веде їх чародій-мольфар.
…А там десь – геть за горизонтом
нові світи і вимір їх,
там – одинокий Робінзон ти
й ортодоксадьні амазонки,
що мають за людей своїх...
Незрозумілі нам закони,
й кохання там зовсім не те,
димить доль ілюзорних комин,
і однобоко сніг мете…
А тут життя і щастя з кварти –
наповнюй келих й радо пий!
Це зовсім не змагання в карти:
молися доленьці своїй!
Дається ж бо таке нечасто,
коли багато… й все – на двох
в скаку коне́й баских… гривастих –
захмарний править скоморох.
Та й ним, буває, грає доля...
Хай щастя вщерть – на всі літа;
врожай, все збіжжя у стодолі,
дітей, достатків… все… доволі!
По вінця – чара меду!.. Та –
Су-27… Сім сорок… Ранок…
Здригнулася сира земля…
Прошепотів з вікна фіранок:
“жона”, “вдовиця”, “немовля”...
Мов стогін линуло здаля.
Нехай покоїться те тіло,
що прагнуло в порив, увись…
його душа ж бо не зотліла –
іще повернеться колись…
А ми, земні, запам'ятаєм
і ваші лиця, і діла...
Й слова про вас міцніші сталі:
Хвала вам, воїни, хвала![color="#0091ff"][/color][/b]
22.01.2019
Kӧln, BRD
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822419
дата надходження 23.01.2019
дата закладки 30.01.2019
Орхідейно-білий ранок снігом пахнув,
Біла орхідея розцвіла в кімнаті.
Глянцеві бурульки, як мовчання пазли,
Ще вночі застигли у скляному насті.
А тепер звисали, мов сліпучість сонця.
Хвилювали серце новизною часу,
Діставали ніжно і чуттєво донця.
У зіницях любий виринав анфасом.
Орхідейно-білий ранок таємничий.
Орхідея біла розцвіла любові.
Імпульсом до дії - біла мальовничість.
Крізь мовчання криги пробивалось слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821105
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Як трепетно-щемно з доріг повертати
На стежку,що в полі, мов стрічечка, в’ється,
Єством відчувати й тулити до серця,
Й нести ту любов, що дала тобі мати.
Зворушливий спогад прожити, мов свято,
Що сонцем вливається в безміри жита,
І знати, що сенси всі в тому, щоб жити,
Бо море любові дала тобі мати.
Й так любиш цей день, на щедроти багатий,
Й нанизуєш миті, мов крапельки світла,
І просто всміхаєшся білому світу…
То радість любові дала тобі мати.
Болі й негоди навчають прощати,
Зцілювать душу в окриленім слові,
І відкривати, як істину, знову:
Мудрість любові дала тобі мати.
Вертаєш додому, щоб сили набратись,
І небом напитись, й сидіти до ранку
На сходах стареньких знайомого ганку…
Багатство любові дала тобі мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822093
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 22.01.2019
[color="#7700ff"][i]/ ремейк на твір Олекси Удайка
"Не підсолюймо рани" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821409 /
***
[b]Полюби,друже,Весну- це бурління життя.
Полюби перевесла і душі каяття…
Полюби красне літо ,жовту осінь без меж,
Різнобарв'я у квітів -миловидний кортеж…
Доторкнімось до щастя,воно поруч живе.
Хай в житті все удасться й корабель хай пливе…
Полюби і невдачі –то життєві шторми…
Не давай слабким здачі й дай тваринам корми…
Дбай про власну оселю- то все понад усе.
І завжди будь веселий,бо кістки сум твій ссе.
І неси усім світло ,доброту і любов…
Сльози матері витри ,чемним будь знов і знов…
Дай знання своїм дітям- вони квіти життя.
Намалюй роду віття й передай всі знання.
Дбай про щастя онуків,бо це ти в них ростеш
І ЛЮБОВ ТВОЯ ЩИРА ХАЙ НЕ ЗНАТИМЕ МЕЖ!!!
20.01.2019р.
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822021
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Дитинства мого світлі дні вишневі,
Бо то ж весняні аромати світу.
Коли щасливою тонула в мреві,
Серед дерев у сніжно-білім квіті.
А згодом - юності широкі крила,
І зав*язь вишеньок - кохання перше.
І поцілунки ніжності рясніли
Промінням сонячного диво-пензля.
І плинув час, і дозрівали вишні.
Плодів червоних - соковите щастя,
Що подароване самим Всевишнім,
Із саду батьківського тепла ласка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822190
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Нуртує-б’є в гарячих жилах кров,
І зупинить її вже неможливо;
Гранати, кулі і нічний покров
Зберуть достойне історичне жниво.
І водомети ту не спинять кров,
Морози, острах мозок не остудять,
Бо нами рухає лише свята любов –
Ми, українці, вільні, чесні люди!
Щаслива я і горда саме тим,
Належу що до вільного народу:
Не залякати й не перемогти,
І на коліна він не стане зроду.
За всю історію вже стільки натерпівсь,
Що розгубив останні краплі страху,
Тож на Водохреща наш Київ закипів
І цим урятував народ від плахи.
В цю ніч і світ, і мій народ не спав –
Своє він право боронив уміло,
Державу від свавілля рятував
Молитвою, коктейлем і камінням.
Безмежно горда я й щаслива саме тим,
Належу що до вільного народу:
Не залякать його і не перемогти,
І на коліна він не стане зроду.
20.01.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821857
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 22.01.2019
[i] Під ранок 21 січня, вся Європа, а також територія
Африки й Америки “забарвиться” у кровавий колір
через рідкісний феномен – місячне затемнення, під
час якого наш супутник сховається в “розсіяну” тінь,
бо надто наблизиться до своїї неньки – Землі…
Полюбуймося своїм супутником на зорі![/i]
[youtube]https://youtu.be/_hIqD13ThMQ[/youtube]
[i][b][color="#ed0c6e"][color="#cc1414"]Як часто ми буваємо криваві?
Чи ми підвладні іншим кольорам?..
Цей колір дарував нам, Отче Авве,
з народженням… Й щасливим вечорам.
Червоний імпонує росним ранкам,
що пророкують людям світлий день,
підходить він коханцям і коханкам:
червоне – то любов: лунає із пісень.
Багряним теж буває колір крові,
пролитої у братовбивчій прі...
Навіщо нам декрети паперові?!
Що думаєш, о Боже, там, вгорі ?
Чи не за те роамзплачуємось кров’ю,
що народилися на світ в крові?
Кривавцю наш, повідай нам паролі,
щоб увійти у виміри нові![/color][/color][/b]
20.01.2019,
Kӧln, BRD[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822091
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019
Проснулася Ворона рано... Пізно щодня вона вставала,
а тут прокинулась. Не спала.
В саду якраз в цей час дзвеніла весела пісня солов'їна.
Прислухалась... А й справді гарно. І дзвінко, й весело.
Так славно!
Й подумала: "Мені б отак. Ото жилося б гарно як!
Усі б мене навкруг хвалили. Усі б мене одну любили."
Умилася і причесалась, у нову сукню гарну вбралась.
"Я краща Солов'я!" - сказала. Сіла на вітку й заспівала.
"Кар..р..р!", "Кар..р..р!"- лунало увесь день. Таке воно
те "Кар..р..р!" й тепер.
Ніхто перечить не посміє: співає кожен так, як вміє.
Все ж пам'ятай, що ти Людина! Тобі підкориться вершина.
Своє ти зважуй кожне слово. Виконуй все, що обіцяв.
Злетіти зможеш вище хмар!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822104
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019
Слова блукають у сухій пустелі,
Шукаючи цілющої оази,
Пронизані ліричною пастеллю,
З передчуттям незвіданої фази.
Лише пісок із вітром на заваді,
Що розсипають суміш без потреби.
Як хочеться тієї волі-зваби.
І шансу того, що дарує Небо.
Вологою наповню я пустелю,
Щоб ожило коріння соком сили.
Нелегко підкорять словесну скелю,
Щоби літать, літать, мов птах стокрилий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821830
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 20.01.2019
Кружляла віхола… і сніг
Немов би вирвався на волю
І не чиюсь, а власну долю
Жбурляв, востаннє мов, до ніг.
Забілював садові крони,
Як маляр, аж до видноколу,
Назавжди щоб і вже ніколи
Не стерлись фарби...До утоми
Кружляв в потоках вітру й світла,
Просився в дім, у шибку стукав,
Немов хотів цю радість-муку
Розсіяти посеред світу.
Злітав з дахів морозно-стигло,
Бешкетував, хлоп'я немов.
І день згасав...І вечір знов...
Так чисто скрізь і зимно. Стихло...
Втомивсь грудневий сніговій,
Приліг на світле покривало,
І небо тихо витирало
Краплинки з-під холодних вій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820942
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 19.01.2019
Радіймо дню, який несе життя. Радіймо дню, який несе прозріння.
Багато днів похмурих і ясних треба рослині, щоб дала насіння.
А те насіння силу має вже, у себе міць воно тих днів ввібрало. Та знаєм
ми, що й холоди гули, його не тільки сонце зігрівало.
То ж гнулося від бур і від вітрів, хилилось долі часто... та вижило.
Насіння сходи дасть! Заплодоносить рясно.
Варто приймати й нам, що Бог дає. Зміцніють сили. Здолаєм перешкоди.
О! Як нелегко все в житті пройти... Та все ж іди! Іди... Не зупиняйся.
Будуть перемоги. Для тебе є рожевий цвіт весни, далекі і близькі дороги.
Усе, що в долі є... Приймай. Твоє. Твій час. Твоя пора. Твоє прозріння.
Іди вперед і розсівай! Хай сходить і росте твоє насіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821834
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 19.01.2019
[i] [b]Tth [/b] [/i]
[youtube]https://youtu.be/egBINuJ2o2Y[/youtube]
[i][b][color="#560975"]кажуть, пізня любов – це не свято
лиш уява, лиш розуму гра…
та її ж не закинеш... за/грати (!..)
як заснула душа
загора_
ється в жінки
раптово
при слові
що вона є жадана комусь
хто вподобав її за любові…
і засвітиться очі…
І ус_
мішка враз на обличчі заграє
у погадці про зустріч із тим
хто ще й досі так ніжно кохає
і вважає кохання святим…
забагато того не буває,
що любов’ю своєю назвеш
і її своєчасною – теж…
воно вічне – оте любування,
бо воно не окреслює меж…
у любові – одвічне кохання
[/color][/b]
9.01.2019,
Kln, BRD
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820784
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 19.01.2019
[i]Буває, слово – втіха,
але буває й біль...
Сумуймо... краще тихо:
слова для рани – сіль.[/i]
[youtube]https://youtu.be/ztGkoYgfHRQ[/youtube]
[i][b][color="#05457d"]Не прискорюймо ранок,
що ранкує в путі,
не освячуймо рани –
вони й так вже святі.
Не такі в горя сльози… і cлова там не ті:
там безмовність мімози – як стожар в темноті́.
Не освітлюймо днину,
вона й так веселить,
не ламаймо калину –
то підступності сить...
Впадемо на коліна у мовчазну ту мить,
як хоронимо сина... Він поліг, щоб нам жить.
Не освітлюймо вечір –
то блаженна пора,
для натомлених – втеча,
світла-темряви гра…
Не підсолюймо рани... Вони й так вже болять:
не зашторюймо рами в матерів, що не сплять![/color][/b]
14.01.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821409
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 19.01.2019
Які слова мені сказати, щоб всю любов ту передати,
мій дорогий і рідний краю, яку до тебе відчуваю?
Твої ліси, діброви, ріки... поля, росою зранку вмиті, хви-
люють душу, тішать зір. Я так люблю тебе! Повір.
А кущ калини, де джерельце, мов теплоти сипнув у
серце. Своєю він зігрів красою.
Ген сходить сонце за горою... Проміння щедро розсипає
на все, що бачить. Воно знає - чекають всі його тепла.
Моя ти доленько ясна! Дав Бог в такій красі нам жити,
де жайвір в небі, зріє жито. Чебрець квітує, пахне літом.
Ромашки тут цвітуть, сестрички. В'ються стежини в світ,
мов стрічки, через поля у світ широкий... та повертають
через роки.
Їх скільки б не було багато, всі кличуть нас вони до хати,
де мама й тато. Зріють вишні. Які ж рясні вони й розкішні!
Там медом яблука налиті й дитинства дні найкращі в світі!
Які слова мені сказати, щоб всю любов ту передати,
мій дорогий і рідний краю, яку до тебе відчуваю?
Твої ліси, діброви, ріки... поля, росою зранку вмиті, хви-
люють душу, тішать зір. Я так люблю тебе... Повір!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820477
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 12.01.2019
З НОВИМ РОКОМ! ЛЮБІ МОЇ ДРУЗІ!
ЗИЧУ ЩАСТЯ ВСІМ У НОВОМУ 2019 РОЦІ!
ХАЙ МИР ПРИНЕСЕ ВІН НА НАШУ СВЯТУ ЗЕМЛЮ!
Сніг летить, летить... лапатий. Новий рік іде до хати.
У міста іде і в села, а з ним доленька весела.
Світлий мир, всі вірим нині,
подарує Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Новий рік веселим буде, то ж радіймо йому, люди!
Про здоров'я будем дбати, і в труді усі зростати.
Світлий мир, всі вірим нині,
запанує в Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Щоб калина під віконцем, наливалось жито сонцем.
З чебрецю та рути-м'яти бігла стежечка до хати.
Світлий мир, всі вірим нині,
запанує в Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Сніг летить, летить... лапатий. Новий рік іде до хати.
Поспішає в місто й села, а з ним доленька весела.
Світлий мир, всі вірим нині,
подарує Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819722
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 03.01.2019
З НОВИМ РОКОМ! ЛЮБІ МОЇ ДРУЗІ!
ЗИЧУ ЩАСТЯ ВСІМ У НОВОМУ 2019 РОЦІ!
ХАЙ МИР ПРИНЕСЕ ВІН НА НАШУ СВЯТУ ЗЕМЛЮ!
Сніг летить, летить... лапатий. Новий рік іде до хати.
У міста іде і в села, а з ним доленька весела.
Світлий мир, всі вірим нині,
подарує Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Новий рік веселим буде, то ж радіймо йому, люди!
Про здоров'я будем дбати, і в труді усі зростати.
Світлий мир, всі вірим нині,
запанує в Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Щоб калина під віконцем, наливалось жито сонцем.
З чебрецю та рути-м'яти бігла стежечка до хати.
Світлий мир, всі вірим нині,
запанує в Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
Сніг летить, летить... лапатий. Новий рік іде до хати.
Поспішає в місто й села, а з ним доленька весела.
Світлий мир, всі вірим нині,
подарує Україні.
Щастя-долю будем мати,
радість - будні, радість - свято!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819722
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 03.01.2019
Все просив чоловік: - Дай, Боже, сили!
Все просив чоловік, щоб простили. А прощати за що?
Видно, знає. За плечима мішок важкий має. Там малі є
гріхи, є й великі. І дрібнесенькі жить не дають чоловіку.
Чув Господь й запитав: - Чому просиш? Назбирав
повен міх. Сам не носиш. Я з тобою! Ми вдвох міх несемо.
Бачиш, прірва? Туди упадемо.
- А навіщо тобі?!. - той змолився. - Це ж мої всі гріхи...
Та в воді опинився.
І несла та ріка його стрімко. Плакав той чоловік.
Було гірко!
Та не зчувсь, як на березі він опинився. Там багаття.
Димок вгору вився. Був порожнім мішок. Стало легко.
Тепер міг чоловік йти далеко.
І згадав він тоді свої роки. Там солодкі були гріхів кроки.
Зрозумів: цукру ніс мішок повний! Здався теплим тепер
день холодний...
Нам би всім ці слова зрозуміти, щоб гіркі не прийшлось
сльози лити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819861
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 03.01.2019
Коли сьогодні сядете за стіл,
Щоб Новий рік з родиною стрічати,
Спочатку ви скажіть слова прості,
Слова подяки кожному солдату.
Згадайте доблесних захисників,
Що в час війни знаходяться на сході:
Всіх воїнів відважних, всіх бійців,
Що мир несуть для нашого народу.
І посилайте їм земний уклін,
За їх здоров’я помоліться Богу.
Живими хай залишаться усі.
Підтримуйте їх, шліть їм допомогу.
Бійців поранених хай Бог зцілить
І вилікує їх душевні рани.
Бажання наше спільне – в мирі жить,
Молімося разо́м за це прочани.
Ви вірте, що настане скоро мир
Й припиниться війна проклята.
Усе погане враз поглине вир
І усміхнеться сонцю кожна хата.
А рік новий засіє нас добром,
Захисники повернуься додому,
Зустрінемося з ними за столом
Й подякуємо Господу святому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819661
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Ой у полі, у широкім, гарно жито родить.
Там здоров'я із Васильком та й за плугом ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Ой у полі, у широкім, де пшениця родить.
Там достаток із Васильком та й за плугом ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Ой у полі, у широкім, гречка й просо родить.
Там за плугом із Васильком світла радість ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Будем сіять в вашій хаті зернятко добірне.
Ходить щастя разом з нами, там де слово рідне.
Золоте зернятко... та й добірне.
Любить щастя, як дзвенить слово рідне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819401
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Йшов батько з сином на базар чоботи купувати.
Радів синок, бо вперше він їх буде вибирати.
Та ось спинились відпочить там, де було джерельце.
Поглянув батько... Лишенько! В когось лихеє серце.
Дивився син і теж мовчав. Та що ж було казати?
Джерельця срібного тепер нікому не впізнати.
- Хтось кинув камінь, - сказав син. То джерело й за-
билось. В'яне калина і дубок. Аж серце засмутилось.
Давай розчистимо мерщій це джерело. Швиденько!
І задзвенить знову струмок, співатиме гарненько.
- То швидко камінь кинув хтось. Було йому неважко.
А сили дати джерелу - тепер вже буде тяжко, - про-
мовив батько. - Що ж робить? Час й вміння треба мати.
Нелегко це, та спробуєм удвох попрацювати.
Взялись за діло батько й син... й навколо заясніло!
І зашуміло джерело і тихо задзвеніло.
Ішли додому без чобіт. Пішло вже сонце спати.
І батьком, й сином, знай, таким пишатись буде мати!
Скільки ж джерел у світі цім каміння перекрило...
Хтось кинув камінь. А комусь... нема до того діла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818559
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 23.12.2018
Руйнувати легше,ніж творити,-
Ця відома істина давно.
Нині жити стало дуже складно,
Не легкий нам шлях пройти дано.
Критикувать легше, ніж робити,
На добро лаштуймося усі...
Лиш в єднанні легше буде жити,
В поклонінні мудрості й красі...
Як хочеш щоб чинили з тобою,
Так чини і ближньому завжди...
Заповіді не забудь Господні,
І нужденним завше поможи...
Розбрат і розділення церковні,
Допоміг Господь перемогти,
Будьмо ж всі розважливі сьогодні,
Єдність цю навічно зберегти...
Ждуть нас випробовування й праця,
Гідно все ми зможемо пройти,
Якщо будем крокувати разом,
З Богом і собою в єдності іти...
Допоможе Бог нам і молитви
І налаштування кожної душі,
Не перетворитись на драконів,
Жити лише в єдності усім!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818416
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 23.12.2018
Сріблом ясним сіється, заміта слідочки.
Там, де були кущики - біленькі грибочки.
Сріблом ясним сіється, де росли сунички.
У ялин зелененьких - біленькі спіднички.
У берізок - платтячка, шапочка - в дубочка.
Біла-біла хаточка з малого пеньочка.
Калинові гілочки вдягли рукавички.
На долоньках-гілочках цвіріньчать синички.
Срібло те яснесеньке на сонці іскриться.
Бо є дуже щедрою зима-чарівниця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817468
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 14.12.2018
[i] Буває, квиток на щастя - в кишені,
та ключик від шастя - в руці у
Бога... [/i]
[youtube]https://youtu.be/tBz-FW3hPcw
[/youtube]
[i][b][color="#48077a"]Хотілося б напитися води?..
Джерельної... Холодної... До зливу…
Хутчій – у ліс, до явора ходи:
ручай з-під нього в’ється боязливо…
Свої козацькі вуса оброси
і пий упохват, шебсько, до одухи –
нехай спаде з душі жага роси:
питущого не відтягнуть за вуха!
А спрагу загасив – свою данину дай
тому, хто змайстрував оту криницю,
хто показав тобі отой ручай,
де ти напивсь джерельної водиці.
...У всьому головою є вода,
та не усе змивається водою:
коли тебе зневажать – не біда,
біда – коли зневажиш сам собою.
І той природний дар не оскверни –
не гань святинь, де душам є волого:
хоч благодать приходить в райські сни,
ключі від Раю – у самого Бога.[/color][/b][/i]
14.12.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817545
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 14.12.2018
Волонтеру АТО
Лідії Іванівні Сівак присвячую:
Дороги, дороги, дороги..
В АТО: і туди і назад..
На серці постійно тривоги,
Жене їх удаль листопад.
Чекають на сході там хлопці -
Скоріш оминути б пости..
Смаколики пахнуть в коробці,
Листівки поклала туди.
Там бронежилети потрібні
І ліки, і вата, і спирт.
Везе запчастини ім дрібні,
В аптечці для ранених бинт.
Стріляють попереду з градів –
Ці звуки вже чути здаля,
Та тільки рідненьких не зрадить,
Вмивається кров'ю земля.
Бійцям знов сьогодні прийдеться
На себе прийняти удар.
Чиєсь знов життя обірветься –
Залишиться в серці тягар.
Бо кожна матуся ростила
Синочка не для війни.
З тривогою в серці пустила,
Щоб нас захищали вони.
Ще в кожного дома родина:
І мати, і дочка і син.
Чекає на них Україна..
Ми встоїмо - вистачить сил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816797
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 14.12.2018
Вже давно в потаємних куточках душі
Не плекаю на зустріч із кращим надії.
Вечорами тихесенько пишу вірші,
Викладаю у них свої думи і мрії.
Я злітаю із ними в небесні світи
І ховаюсь за хмарами в синьому небі.
В цих словах все, що втратила, хочу знайти,
Але падаю вниз, як поранений лебідь.
Я зализую рани і знову встаю
І повзу по-пластунськи крізь темінь і хащі.
Подивлюся ізбоку – себе не взнаю
Я тоді, коли бачу химерні ці пащі.
Вони лізуть на мене із різних щілин,
Заганяють назад у засиджену клітку.
І сльозами зривають ці краплі перлин,
Що сховались під сніг в заморожену квітку.
Я хапаю ці перли й до серця тулю,
Віддаю все тепло, щоби їх відігріти.
А ті тануть в руках, як я їх не прошу,
Бо не можуть розтанувші перли світити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816951
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 12.12.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б.Попова
Знов летить пухнастий сніг,
всім нам падає до ніг.
Дуже раді ми зимі.
Є в нас лижі й ковзани.
Віхола співає... Землю замітає.(2р.)
Йшла зима через поля,
веселилася земля.
В білій ковдрі пуховій,
буде добре спати їй.
Віхола співає... Землю замітає.(2р.)
Йшла зима через лісок,
розсипала там сніжок.
Всі ялиночки й дубки
мають шапочки легкі.
Віхола співає... Землю замітає.(2р.)
Вже під льодом річка й став,
бо сніжок і тут кружляв.
Будуть спати до весни
і солодкі бачить сни.
Віхола співає... Землю замітає.(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817101
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 12.12.2018
А ми зустрілись
невипадково,
І наша зустріч
була знакова –
Усім здалося,
і перехожим,
Що ми з тобою
аж надто схожі…
Усім здалося,
що ми є пара,
Але я щастя
своє проспала…
А як настала
пора осіння,
І залунали
пісні весільні,
Ти для почину
пішов до війська…
А я ж… нічия
була невістка.
У серці в мене
щось обірвалось.
Коханням першим
те щось назвалось.
Чеканням вбита,
листів не мала,
І що робити –
сама не знала.
Вже пролетіла
і друга осінь,
А я чекала
на тебе й досі.
Та раптом рідним –
таємна звістка,
Щоб вони стріли
сина й… невістку…
Ой доле, доле,
чому мовчала?
Може не так
я його стрічала?..
Адже не тільки
були ми друзі,
Коли ще квіти
рвали у лузі.
І все ж кохати
не перестану,
Лише для нього
зорею стану…
5.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817241
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018
[i]Всім, хто хочуть мати
та мають діточок,
внуків, правнуків...[/i]
[youtube]https://youtu.be/WoCBHKlotiI[/youtube]
[i][b][color="#073e78"]Недарма квіточками звуть дітей,
Бо зерня прокидається із квітки.
Коли нема їх – темно без ночей,
Кохання у житті вінчають дітки.
І хай ти батько, мати чи дідусь,
Чекаєш зерня як свою кровинку.
Не вірте в те, що сказане комусь:
«В житті не чаю на свою дитинку».
Приспів:
Любітеся, кохані, за життя –
На світі тім не матимете права!
І хай в вас буде не одне дитя –
Радітимете ви і дід, і прадід…
На дітках бо плететься родовід,
На них, жаданих, квітне вся держава.
І усміхнеться в вуса бравий дід,
І відгукнеться квіткою купава.
І грішно тим, хто дитинча вбива,
Нехай в утробі, в батькові чи в сині:
В землі убитій не росте трава,
Лелеки не кружляють в небі синім.
Тримаймо пальці о́хрест на зорі,
Щоб день явився сонячним і тихим.
Бо діти родяться, коли в борні
Візьмемо мир, і в нас немає лиха.[/color][/b]
[/b]
14.01.2018,
Кельн, ФРН[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771769
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 12.12.2018
Гуляв лісом Колобок,
Усе собі скік та скок,
Обманув і Зайця й Вовка
Та Ведмедя також ловко.
Думав, що найрозумніший,
Хизувався тим у лісі.
Але Лисоньку-куму
Обдурити Колобку
Спроба так і не вдалася,
З"їла Колобка кумася.
Висновок сам напросився:
Не хизуйся й не хвалися,
Що хитріший ти за всіх,
Хтось колись тебе та й з"їсть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815981
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 08.12.2018
Де лани неозорі
І збентежені зорі,
Де озер срібноооких
І річок водограй,
Це моя Україна,
Сторона солов’їна,
Там життя мого кроки
Неповторний мій рай.
Приспів:
Це моя Україна,
Неповторно-чарівна,
Серцю мила і рідна –
Мій улюблений край.
Де стежина від хати
Поміж трав волохатих,
А по ній гуля воля
В чебрецевім вінку,
Там я чайкою плину.
Це моя Україна.
В нас одна з нею доля –
Не знайти більш таку.
Приспів.
Де народ, мов родина,
Там квітує калина,
Це моя Україна,
Мій весняний розмай.
Шепіт житечка в полі
І найвищі тополі
Мене вщерть напоїли
І земний дивограй!
Приспів.
3.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816685
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 08.12.2018
Вже над нами пролетіла віхола,
грюкала дверима й ворітьми...
Знову без запрошення приїхала,
смуток поселила між людьми...
Затягнула небо злими хмарами,
ніби йдосі сонце не зійшло...
Між кущами плуталась й деревами,-
так що аж моторошно було...
Густо затрусила все білилами,
падало усе живе із ніг...
Вправно керувала диво-крилами,
не минала і лісів, й доріг...
І на біле полотно вже злилася,
й на увесь навколишній цей світ...
То притихла, то знов спохватилася,
ніби малювала новий звіт...
Лиш під вечір трохи втихомирилась,
оглядала стан своїх робіт...
А можливо все ж таки стомилася,
запальний свій стримала політ...
Витратила сили ця художниця,
білої зимової пори...
Заховатись певне захотілося,
відпочить до нової зими...
Будемо ми всі тепер надіятись,-
схаменеться віхола від зла...
Сподіватись, мріяти і вірити,
що й зима хорошою бува...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816416
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 08.12.2018
Тихою ходою осінь-чарівничка
йшла через місточок.
Там на бережечку тихо шумів листом
молодий кленочок.
А в того кленочка вишита сорочка.
Осінь гаптувала.
А тому кленочку вишиту сорочку
осінь дарувала.
Гаптувала зранку осінь вишиванку,
в очі задивлялась.
У того кленочка золотиста осінь
ніжно закохалась.
Ой стояла з кленом осінь золотиста,
де були покоси.
Їй вплітала нічка зіроньки сріблисті
в золотії коси.
Йшла до клена осінь, осінь-чарівничка,
через наш садочок.
Де вона ступала - залишавсь за нею
золотий слідочок.
Тихою ходою осінь-чарівничка
йшла через місточок.
Там на бережечку тихо шумів листом
молодий кленочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816567
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 08.12.2018
Блукає сива правда по землі,
З надією у душі заглядає,
Для кожної із них вона свята є,
Та нею нехтують частенько королі.
Чому ж в пошані правда не у всіх,
Важлива для малого і старого?
Хто зупиня її біля порогу,
Той творить чорний непростимий гріх.
2.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816450
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 08.12.2018
[i]Зима,
вона і є
ЗИМА...
Як даність...
Але ж......... [/i]
[youtube]https://youtu.be/CPBxYLaJOrs[/youtube]
[i][b][color="#06646e"]Зима скувала чаяння і думи,
і вибору нема у човганні віків:
понабивали люттю свої суми
ті товстосуми від чоловіків…
Адмінресурс свій шле пора негожа
у вибір судеб, ходини планет…
А де ж твоє святе свавілля, Боже,
щоб дати світу інший
– правий –
лет?
Усе живе, усе – по горизонти –
скував наразі невловимий лід…
Шаблюку нам би вітрюгана-гонти,
залізти щоб габу льодову під!..
Та Божим словом Лід свої ракети
«освячує», що мають не весну
за ціль – тримають парапети
зими всесвітньої…
І на кону –
отой в природі Гай-світопорядок,
що душі наші змерзлі холодить…
Дай сили нам, о Боже, щоб із Аду
звільнить весну...
А з нею –
й квітну мить.[/color]
[/b]
1.12. 2018
Світлина автора, а Шопен – ні, але...
звучить в суголоссі з мелодикою вірша[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815895
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 01.12.2018
Лунає «кру» журливе з піднебесся –
То залишають край свій журавлі,
Вони на крилах літечко понесли
Туди, де найтепліше на землі.
Під ними річки голуба підкова,
Лісів моря багряні і поля,
І гори, мов казкові терикони,
Їм велетнів нагадують здаля.
Вода дзеркалить, казкою упившись,
У ній пливуть журавлики й хмарки,
І хвилькою автограф вітер пише –
Такий є витвір Божої руки.
8.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815833
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 01.12.2018
[i]Сокровенне...
стривожене,
та не стриножене...
[i][/i][/i]
[youtube]https://youtu.be/cVGSjxoolCA[/youtube]
[i][b][color="#cf0808"]блукаєм, блукальці,
та все – манівцями:
намотуєм п’яльці –
живем до нестями
блукаємо вирвами
і виєм вовками –
ні в що вже не віримо
свято... роками
було б не так страшно,
аби йшли по колу
а то по спіралі –
не прийдем ніко́ли:
бредем по дорозі,
до рвоти обридлій,
в кошари на розі,
вготовані бидлу
шляхи наші хибні
прямують в нікуди,
та проби потрібні –
довкола ж бо люди!
ватаг* – явний покруч,
глава – що капуста,
а ті, хто... упоруч –
що ґерґелі тлусті**
о квапний блукарю,
не квапся до згуби,
теліжась в отарі,
твоя ж бо рахуба***:
мужі звіроликі –
мізка́ми задублі –
опудала дикі,
собою загублі...
[/color][/b]
18.11.2018
_________
* провідник, вождь..
** жирні та нечуйні до потреб громади.
*** тут причина, привід.
[b]Примітка[/b]: Дієприкметник «загублений» автор
вживає тут у активній формі, подібно до «загиблий»,
підкреслюючи цим можливість «самозагублення»,
надавши слову нового семантичного значення.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814321
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 29.11.2018
А тиша, виявляється дзвенить
Якимось невимовним стоголоссям.
І неповторна кожна її мить,
Немов промінчик, вплетений в волосся.
А тиша виявляється – жива!
Народжує мелодії і звуки.
Вона диктує пошепки слова,
Буває, що цілує навіть руки.
А тиша чимось схожа на святу,
Її мовчання – чаша без гріха.
Собі збираю мудрість золоту,
Я помовчу й вона мовчить нехай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807162
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 29.11.2018
[i]"[color="#f04d0c"]Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон
не має сили і перебуває під чиєюсь владою....
Там же, де закон – владика над правителями,
а вони – його раби, я вбачаю порятунок держави
і всіх благ, які можуть дарувати нам тільки боги[/color]".
[b]Платон[/b]
[youtube]https://youtu.be/0ZolbAzV_TY[/youtube]
[i][b][color="#14b2c7"][color="#087b8a"]В стагнаціях кровить вся Україна,
І мається печалями народ…
Чи ждав хоч хтось такої ось руїни?
Чи вартий він таких ось “нагород”?!
Та все ж не скаже жоден з президентів,
Що був він нікудишній президент…
На ску́зу* ж, мов, – «не мали прецедентів»
Лиш має право... двієчник-студент.
Один – продав за безцінь наше «Бласко»
Й створив такий, як «маємо ми», Крим,
Між крапельок, як по дорозі ласка,
Шмигнув в кущі безславно, невреди́м…
А той – раз-президентський строк учився
І ва́йкав** ще: «що строїть – підкажіть!»,
А люд чекав рішучості і чину…
Натомість – торг: з сусідами як жить...
Бідак-бджоляр – мав гендерні проблеми –
У боротьбі із «леді Ю» застряг…
Хоч не було там жодної дилеми:
ЄеС-НАТО́ – не тонучий «Варяг»!
Йому Майдан вручив гетьма́н-клейноди
Й важку гетьма́нську кормчу булаву….
Та вийшов, певно, скоро в нього з моди
Козацький дух! – Ослабив тятиву.
Й рецидивісту-зеку на поталу,
Що коїв як хозарський резидент,
Віддав казну, і військо… Промотали...
Кому такий потрібен президент?!
А цей, що фе́йково стрибнув в бульдозер,
Що Україну нищить квапно вщент?..
Брехні й прожектів лиш підносить дози...
Десь
забаривсь
народний
президент!
Та чи знайдеться «свій» в країні хлопець?!
Де Голя, Піночетенка найнять?
А то "ввійде" якийсь заморський OPEZ***,
А з ним на та́нку (в гості) й «…-она мать»![/color]
[/color][/b]
07.11.2018
_________
*Оправдання.
**Нарікав.
***Образ, що втілює інтервента: автор ще
пам’ятає з війни німецького коменданта селища
Дігтярі, що на Чернігівщині, під цим іменем.
Загинув від партизанської кулі і похоронений
ма місцевому ринку під вербою. Пам’ятник, звісно,
відсутній…Печально, та повчально...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813036
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Ясніє неба просинь... Золотокоса осінь
не плакала дощами. Трудилась разом з нами.
Похмурі дні й ясні хоч осінь наша мала.
У зошитах в косу теж літери писала.
Найкраще слово "мир", найперше слово "мама".
Всі літери вона з нами в разок збирала.
Тут: тато і дідусь, бабуся, брат, сестричка.
Виводила з дітьми: "Красива наша річка!"
Любити рідний край з нею навчались діти.
І ні за який скарб не можна це купити!
Не варті ж ні гроша рахунки ті багаті,
Із-за яких сльоза, біда у нашій хаті.
Нехай ростуть в труді маленькі наші діти
І знають, що любов нікому не купити.
І мрію ту ясну, що в дітях заясніла,
як доленьку святу, плекає вся Вкраїна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814778
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Проснувся якось Тигр... Був сильний, молодий.
Себе в ріці побачив й подумав: "Он який! Мені б
царем тут бути, щоб кланялись усі. То не мочив би
лапи у мокрій цій росі."
Ото ж пішов по лісу. "Цар звірів я!" - казав
усім, кого він бачив, кого там зустрічав.
А ж тут назустріч Лев... здалека чути рик.
Та молодий наш Тигр вже перейшов на крик.
"Давай, - сказав, - змагатись! Хто перший добіжить
на кручу ту найвищу, де річка ця шумить".
Він навіть не послухав, що Лев сказать хотів, а
миттю розвернувся й стрілою полетів. Ламав кущі
й дерева, бо ж дуже поспішав. Він багатьох пора-
нив, багато затоптав. Коли прибіг до кручі - там Лев
уже стояв!
Отак провчив нахабу могутній, мудрий Лев.
Не сам... усі признали його своїм царем.
Бо знав той Лев дорогу, якою треба йти, щоб швидко
і успішно добратись до мети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815189
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Завітала, до нас фея красуня зима,
Насіяла, білого білого снігу на поріг,
від щастя радіють дорослі дітвора
Миколай, складає подарунки у міх.
З далеких країв спішить крізь сніги
подарувати,солодку радість ,і щастя,
Тихенько входить, щоб не бачив ти,
Чудотворець , веде у новорічну казку.
Запрягає, у сани білогривого коня,
Поскладав,різні іграшки повний віз.
Книжки,зошити, цукерки одяг і взуття.
Їде ,колядує колядку, що аж шумить ліс.
Як зійде ,Місяць до зір край неба...
І заколише ,увесь світ у казковім сні-
Тоді Миколай ,заходить у дім до тебе...
Під подушку ,покладе подарунки золоті .
А з ним ,твій Янгол заходить до хати,
Виконує, всі бажання, які загадав ти...
Поцілує, у щічку... приголубить ,як мати-
І запалює ,на ялинці ясну зірку з висоти.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815139
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018
А. Пушкин.
* * *
Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадёт ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.
Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придёт желанная пора:
Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.
Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут – и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.
Переклад
* * *
У глибині сибірських руд
Тримайте з гордістю терпіння,
Не згине ваш скорботний труд
І дум високе усремління.
Нещастю віддана сестра,
Надія в хмурім підземеллі
Пробудить гордість і веселля,
Прийде омріяна пора:
Любов і приязність до вас
Дійдуть крізь замкнені затвори,
Як в ваші каторжнії нори
Доходить вам мій вільний глас.
Кайдани тяжкі упадуть,
Темниці згинуть – і свобода
Вас прийме радісно зі входу,
І браття меч вам віддадуть.
Благодарю поэта Е.М. за оказанную помощь при переводе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813440
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Чи можна вибачати владі біль,
Через який народ вела століття,
І мучила, ще гірше, ніж рабів,
І нищила в голодні лихоліття?
Скільки з корінням вирвано життів!
А скільки ненароджених і досі!
Чом не судив і Нюрнберг тих катів,
Хоч вісімдесят п’ята уже осінь?
Горять свічки у вікнах і в серцях,
Нагадуючи нам про чорнодення,
Як нищили господаря-борця
І множилося військо безідейних!
24.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815112
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.11.2018
[i]Нашій...
Рідненькій!... [/i]
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]
[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська мова – не лише для кухні,
Вона – у серці… і глибинах знань
О, скільки ворогів її оглухло!
О,скільки в душах мук, розчарувань!
Вона усотана дитям від мами
Разом з грудним, цілющим молоком…
Вона – як материнське оригамі:
Її з душі не виб’єш… й молотком!
Вкраїнська і санскрит – немов близнята –
Родились враз… І не в багні боліт…
З вершечків вітровію зняті,
Щоб в майбуття втокмити свій політ!
Санскрит як закарваш* для індуїзму
Втонув у фіміамній млі церков,
Вкраїнська ж – войовнича, як залізна –
Звільнялась від кайданок і оков!
Козацький дух підтримувався мовно
Із уст Нечая і Залізняка,
Як ворогів – «братів» своїх некрових –
Із Рошу** гнали... Мова ось така!
За неї йшли в атаку бандері́вці,
Вмирали Йвани в Другу світову…
В історії, на траунійій доріжці
Тлумила біль й вощила тятиву!
Не вмерла мова в карцерах “гестапо”,
Як помирав за неї гордий Стус.
Борців за правду гнали по етапу –
Та зради мові не було спокус…
В часи нові за матернім*** інстинктом
Ділили нас на рідних і чужих,
Щоб досягти покори в “сиротинці”,
У душах мас плекали мовний “жмих”. .
Та не вдалося їм… Уже й не вдасться
Із мовних чвар влаштовувать жнива!
Всім нечестивцям, котрі прагнуть власті:
“Та мова є!
Відроджена!
Жива!”
Й державна вже – далеко не на кухні,
Вона – в прицілі лінгвістичних знань.
О, скільки ворогів рідненької потухло!
О, скільки гріховин!
І –
покаянь!.. [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг, чохол, кобура.
**Русь в окремих джерелах часів Середньовіччя.
***Тут в значенні "матерня", рідна мова.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 24.11.2018
БЛАГОСЛОВЕН НА ЗЕМЛІ КОЖЕН КРОК
Благословен, на землі кожен крок...
у світи, куди мене доля водила,
із життя, я пізнала -життєвий урок-
і Ангел ,дав мені птаха крила.
На крилах, мрій я лечу і лечу...
у блакитті голубі на сьоме небо
із небесного джерела п'ю водицю живу
зорі на щастя сію мій друже для тебе.
Крилом Ангела обнімаю планету земля,
вимірюють тернистий шлях мої ноги...
живу ,мрію, творю і зростаю як мале дитя,
і дякую, за своє життя Всевишньому Богу.
Біжу, за сонцем не можу наздогнати...
в казкових снах шукаю мрії зорецвіт,
крізь печаль навчилась усміхатись...
і в земному раю залишаю свій слід.
Від сну, будить щебет пташок у вікні,
зранку, слухаю шепет трав у росах...
іду, у осінь і минають літа молоді-
вітерець ,здіймає листя на верболозах.
У чужих світах невідомість дні у журбі...
і віра не зламала мене,я встала на ноги,
доля ,подарувала вірного друга мені
коханого чоловіка із ним йти у дорогу.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788676
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 24.04.2018
СВІТЛО У ВІКНІ
Яке це щастя бачити світло у вікні?
увінчане сонце в золотій короні
ногою ступати у трави запашні
і зривати первоцвіт у свої долоні.
Розпахнути двері у весняний сад...
де у білосніжній фаті красуня весна,
вдихати ,у ліловий бузок п'янкий аромат
і дивитись, як цвіте, буяє божа краса.
Душа , радіє променю сонечку весни...
як маленька ластівка в'є гніздечко у стрісі,
де над річкою заквітчані барвінком береги
від тепла заряснілись сині фіалки у лісі.
Весняний дощ вмиває коси на верболозах...
а сонечко пестить кожний листочок на вітті,
розсвітає день леліє пелюстки квіту у росах..
блакитнє небо випромінює красу у зорецвіті.
Замріяна весна ніжним дотиком руки
встеляє зелений килим у безкраї поля,
у піднебессі, чути лебединні голоси...
крилом птаха обнімають маки у житах.
Яке це щастя бачити світло у вікні?
Прокидатись, від сну від співу солов'я ,
райдужною веселкою сяяти на землі
і слухати, як біжить ручай із джерела.
Яке це щастя бачити світло у вікні?
із небес ,прийняти благодать божу...
Божий перст цілувати цілунком душі-
щоб сіяти зерно любові у серце кожне.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787320
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018
Де ти ходиш, в яких світах?
Об каміння сколола ноги.
Був по-різному битий шлях –
І вузькі, і широкі дороги...
Скільки було в житті жалю́!,
Все невічне і лихо дочасне.
Світ з ілюзій, грошей, кришталю́ –
Розбивається, губиться, гасне...
Заблудилася... лячно... як лань…
Б’ється серце сумне, самотинне.
День із тисячі різних питань,
Все гладкé, не моє, чужоплинне...
Люди... долі... із хмар – кораблі...
Всі спішать, бо усім чогось треба:
Лотереї, призи, граблі...
Я шукаю в людині – Неба!
Люба жінко, – почулося враз –
Я дарую тобі найбільше:
Із любові, немов алмаз,
Ти писатимеш людям ві́рші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785149
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 12.04.2018
[i] Якось, граючись "кнопками-окціями" на своїй сторінці, я випадково
заблокував одну із своїх робіт, та так, що й через "google" знайти
не зміг,хоча анонс на неї значиться там. Якби то була звичайна ро-
бота, то закинув би затію та переключився на інші! А то така, що
не втратила своєї актуальності і понині, позаяк багато авторів сайту
все більше пишуть іноземною, ризикуючи стати "класиками" російської
літератури та "бути визволеними" з "бандерівського" рабства Месією.
Я прошу вибачення у тих, хто прокоментував мою роботу раніше, чиї
коменти я видалив, але не менше прошу тих, хто цю роботу не читав,
прокоментувати її (не смайликами, а живим словом), бо це надасть
мені наснагу і натхнення працювати у цьому напрямку і далі...[/i]
[youtube]https://youtu.be/cv1JhQJcCGg[/youtube]
[b][i][color="#085680"]Ти був для нас всіх великий й могутній, –
Російський радянський всесильний «язик»…
А зараз – нікчемний! Скажу – вже на кутні:
Тургенєвський красень кудись таки зник…
Що чуємо ми на стражденнім Донбасі,
Що прагне нових нездійсненних угод?..*
«Калякати» суржиком лисі і ласі –
Втрачають обличчя і Васі, і Тасі…
А мова зникає, то щезне й народ!**
Та що то за мова в болоті з’явилась?
Які в неї корені?.. Хто їх заклав?..
Та мова, як кажуть, на вивіз і винос:
У мов праслов’янських –
чужинський анклав.
В болоті ви кумкали... Шлюбні хорали
Із жабами, мосхи***, і досі б вели,
Якби той «язик» у народів не вкрали****!
То де б ви, москіти, сьогодні були?..
Нічого й нікого ви ним би не «взули»,
Бодай не шіпавий, гнилий монархізм!
То ж ним ви зігнали рої в один вулик,
Й назвали олжу ту бридку – комунізм…
…А в нас була «Правда»*****, а ще були віче,
Хоч правили людом гетьмани й князі…
Для чого нам мову державну калічить,
Для чого звертати з святої стезі?..
Та вам наша мова постала як вража:
Беззубому мерину – кріпкий урюк…
І «руськоязикі» пустились у ражу,
Здоровому глузду сказали: «Каюк!»
І тут, як у казочці, трапилась меря******…
І ну – мериносів своїx визволять,
По їxнім «понятиям»… «публику меря»,
Під огласи: «бля.., ПНХ, …ёна мать»!..
Покаятись, вбивці, могли б ви раз триста!
Наразі ви маєте ще один шанс…
Та ваша й вождів канібалова пристрасть
Утопить в крові калинові намиста
Чужиx вам,
– довіку не здійснениx,
– щасть…[/color][/b]
5.02.2016
________
*Київський письменник Олександр Горобець ініціював у
Київраді законопроект про визнання російської мови [b]окупаційною.[/b]
Зокрема він сказав: "Якщо ти не можеш брати автомат і стати
на захист своєї Вітчизни в бою, викинь на смітник свій «язык»,
заговори українською!*
http://www.uapost.us/news/u-kembrydzhi-zamistj-rosiysjkoyi-movy-bezkoshtovno-vyvchatymutj-ukrayinsjku/
** У Кембриджському університеті (Великобританія) в програмі
додаткових безкоштовних курсів російську мову замінили україн-
ською
***Одна із назв московитів або москалів…
****На всі 30% російська мова складається із українських слів,
а ще на 1/3 (завдяки німцю-лігнвісту Далю) – з німецьких
*****Йдеться про «Руську правду» – кодекс законів, впровад-
жений Ярославом Мудрим у Київській Русі
******Одне із угро-фінських племен, що лягло в основу сучасної,
але… конаючої Імперії Зла – Росії
Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 19.02.2016 > Тема "Резонанс"
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784377
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 12.04.2018
Сіяють радісні обличчя,
Скрізь благодать, мов сонця сплеск.
І вторять дзвони всім з величчям:
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Віщують писанка і паска -
Найперше чудо із чудес.
На світі стала Божа ласка -
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Горить в серцях Господня свічка
І кожен з нас проніс свій хрест,
Щороку чутимуть й довічно -
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Тримаймось, браття-українці!
Молімсь щоб був війні кінець,
Щоб відійшли від нас чужинці
Й ГОСПОДЬ ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786524
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 12.04.2018
Чую знов щебетання малечі,
Наче знов поміж неї й сама…
Шаллю теплою кутає плечі
На шкільному подвір’ї зима.
І торкається невипадково
Серця лагідність теплих думок,
Коли йду поміж кленами знову
Там, де кличе знайомий дзвінок,
Де помешкання спогадів давнє,
Де уроків моїх голоси
І те щось несподівано-справжнє,
Що підносить на хвилю сльози…
Не впізнати алею кленову,
Сиві сосни торкаються хмар…
Нескінченність життя в обновах
Все нотує старенький ліхтар.
Часу плин не здивує нікого,
Та чому ж тоді серце щемить,
Як іду до шкільного порогу
Проживати вже пройдену мить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772268
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 01.04.2018
/життєва історія/
Дід Іван у своїх нирках
Довго камені носив.
Часом, навіть плакав гірко,
Як той виходу просив.
Щезли сон із апетитом,
Дід не знає: далі як?
У лікарню – із візитом:
"Скальпель" ходить, маніяк.
Дід – мерщій в село, до баби.
Їй самій уже болить.
Лікарям попала в лаби,
У районі десь лежить.
Раптом «Евріка!» – у діда.
"Брага! Пий і нє хачу!»
До сніданку, до обіду
Й до всілякого харчу.
Пив, аж в носі закрутило,
Смачно й користь ще й яка!
Нирки так воно помило,
Камінці йшли з козака.
Став дідусь рожевощокий,
Вже не корчиться: «Болить!»
Не тримається за боки,
Може й "Скальпеля" навчить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785548
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018
МУЗА ДОМІНУЄ ПОЕТИЧНЕ ВІЧЕ
Виглянуло, із за хмар сонце із високості...
налився ароматом новонароджений квіт-
прийшов місяць березень до землі у гості
і рання весна відчинила вікно у божий світ.
На вітті ясеня затремтіло вельбучно листя...
іде стежками щаслива красуня Беатрічче,
усміхнулась світанкова зоря сяйвом ніжно
тануть сніги, Муза домінує поетичне віче.
У білосніжну вуалль увінчалась весна -Діва...
в її очах іскриться променем діамант душі,
виграє віолончель дзвенить на струнах ліра
із вишневих вуст линуть милозвучні пісні.
Погляд загадковий, висока струнка постава...
Данте березень, дарує на свято золотаві мімози,
на землі, зашелестіла трава радіє жарптиця пава
і щастям сяє сизокрилий птах поміж верболозів.
І стоголоссям защебетала пташка в зеленгаю
весна відкрила браму до небесного престолу
хочеться жити любити творити в земному раю
причащатись пахучим єлеєм у пісні у слові.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784614
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 30.03.2018
[i] Вкотре беру тайм-аут…
Бо так мені треба –
стомилося небо,
не я… [/i]
[youtube]https://youtu.be/8IFAxfHISwM[/youtube]
[i][b][color="#025385"]Буває так, що треба відпочити
Хай від нагальних, та посильних справ,
Щоб нові плани і задачі снити,
Яких твій розум
ще не розібрав…
Відтак й шукаєш лісову хатинку,
Де, окрім тебе, лиш мишиний писк...
Бо ж хто не любить творчу самотинку,
Де свій, тобі лиш
притаманний, зиск?
Ні, не стомився я…. І, слава Богу,
Запал життєвий в серці не погас…
Та хочеться пройти нову дорогу,
Духовних сил
розвідати запас.
А ще – оглянуть нові горизонти,
Щоб не скотитись раз на манівці:
Чи починав з нуля новий сезон ти,
Щоб гідно оцінить
хвилини ці?
Подуги смак відчуєш, коли вгору
Піднімеш врожаю незрушний віз
Й коли в осінню, непогожу пору
Не явиш люду власних,
прикрих сліз.
Ні, не стомився тілом я – нівроку!
Не бракне ще мені й духовних сил,
Та щось таке впадає в спрагле око,
Що розриває душу так жорстоко,
А в мозку виють
зголоднілі пси.[/color][/b]
27.03.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784621
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 30.03.2018
Щиро вітаю усіх моїх друзів-поетів з
Днем Поезії.
Я знаю, як Ви закохані у слово.
Нехай ця любов
буде взаємною.
Я просто тобою живу,
Собі не збираючи лаврів.
Цю долю обрала нову
Під звуки словесних литаврів.
Ти – хліб для моєї душі,
Ти – крапля водиці в пустелі.
Ти – справжні до щастя ключі,
Ти – сонце у моїй оселі.
Тебе не прошу ні про що.
Ти просто приходь. Я чекаю.
Мені навіть раптом здалось,
Що ти – це промінчик із раю.
За щастя до тебе торкнутись,
Із вуст твоїх пити меди
Минутися і не минутись,
Ступаючи в Музи сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783635
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Не перший сніг і не останній
Запорошив мої думки.
Знов гарний кінь у добрій стайні
Бере смаколики з руки.
Лискучий, в яблука, парує,
Ніяк не бідний на любов.
Аж грива світиться, гарцює
І щастя сиплеться з підков.
Життя галопом пролетіло,
От би мені іще одне!
Взяла вуздечку я несміло,
Гривастий мчить у даль мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784368
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Споконвіку рушник у пошані...
Вишивають світанки їх ранні.
До схід сонця встає й моя ненька,
Вишиває на щастя... Дрібненько.
Чорнобривці, любисток та м'ята
Зігрівають, мов батьківська хата.
Вишиває матуся... їх цвіт.
А у нім - кольоровий весь світ!
Золотиста тут нитка й блакитна.
Нехай доленька буде привітна!
Цим веселим матусиним цвітом
тішить душу рушник взимку й літом.
Чорнобривці, любисток та м'ята
Зігрівають, мов батьківська хата.
Вишиває матуся... їх цвіт.
А у нім - кольоровий весь світ!
Ясні, сонячні дні в рушникові.
Скільки радості, ласки й любові!
Всього роду є сила у ньому,
Захистить і поверне додому.
Чорнобривці, любисток та м'ята
Зігрівають, мов батьківська хата.
Вишиває матуся... їх цвіт.
А у нім - кольоровий весь світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784298
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Пташко моя сизокрила,
Грудка в коричневий пух,
Крильця, як два вітрила,
Змахом легеньким - пурх.
Очка - зернятонька льону,
Боязні скільки й тривог...
Ти не хвилюйся, в чужому
Серденьку також є Бог.
Ніжки, мов гілочки з вишні,
Хвостиком - круть та верть.
Горлечко рветься від пісні,
Дзьобик - олівчика чверть.
Ти не тривожся, як листячко
Впаде в багряну в траву,
Поки ще гріє літечко,
Пісню неси дзвінку.
Лащиться сонечко в затінку,
Квітне черемха п’янка,
Місяць колише ніченьку
В трелях гучних солов’я.
Краю нема наймилішого,
Як соловейко співа.
Зіроньки світять над стріхою -
Це Україна моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781107
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 26.03.2018
Тануть сніги у солоних сльозах зими,
Люди зрадливо уже виглядають на весну.
Вчора зимі поклонялись без страху й вини,
Щось умирає – нове щоб зуміло воскреснуть.
Жаль мені, жаль… крижаних онімілих снігів –
В них нерозкаяна і заколихана туга.
Вчора ще небом торкались земних берегів -
Нині ж їх губить п'янкої омани недуга.
Винних немає – усі ми в дорозі Життя,
Хочем скупатися в променях світла і сонця.
Чом же той біль не розтане, мов сніг, в забуття?
Чом тої радості лише весняне віконце?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783875
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 26.03.2018
[i]Якось так... Про себе.
І мені подібних...
Маю думку –
ділюсь.
[b][color="#074275"]Ми пишемо вірші, буває, вміло –
і рими, і метафори, і ритм…
Сльозу, буває, чавим відболілу,
й Пегаса нею по́їмо з корит.
Та від тих слів – ні холодно, ні жарко:
читач куняє, жде свого дзвінка,
сумує тоскно Тріумфальна арка,
і Лувр пустіє – доля в них така.
Скучають Ермітажеві атланти,
закляк в граніті грізний Каменяр,
не мітять час Біг-Бенові куранти,
й закутався в туман Холодний яр.
Пустеля постить* – не святая пустинь...
Конає правда в праведних отців –
своїх пророків в нас тепер не густо,
лиш гам самозакоханих "митців"…
Відтак вірші нічого вже й не варті…
І не тверді, як лісовий горіх,
Не стоїмо ж бо в правдоньки на варті,
а чинимо пред нею смертний гріх.[/color][/b]
10. 03.2018[/i]
__________
*Тиражує, в сучасному розумінні слова.
Карикатура "Графоман". Руслан Долженець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783296
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 24.03.2018
[i]Певно, кожен із нас відчуває голод по свіжому
літературному слову... Особливо, коли виникає
"криза жанру" чи зникає розуміння сучасних
роблем суспільства і людини в наш нелегкий
час. Це стосується і нас, клубівців. Розібратись
у наших проблемах допоможе стаття лідера су-
часної української літератури Юрія Андруховича.
Модернізм і постмодернізм... Митець і сусіпіпь-
ство. Всі ці і не тільки в пропонованій статті
Юрія. Прочитав - цікаво і корисно... Пропоную
й вам, дорогі друзі...[/i]
"Яка є ціль існування поезії, який її глузд? Навіщо її пишуть?
Богдан-Ігор Антонич
[b]1.[/b]
Уперше знайомлячись зі статтею мого співавтора і приятеля Володимира Єшкілєва, яка відкриває цей наш із ним спільний проект, я неодноразово ловив себе на тому, що в багатьох своїх аспектах вона викликає мій спротив. Більше того – мені було страшенно прикро, що упродовж багатьох місяців достатньо копіткої праці над проектом я врешті виявився причетним до оприлюднення концепції, якої не тільки не поділяю, але й яка, вважаю, значною мірою перекреслює зроблене мною. Цьому дивному явищу можна було б шукати всі можливі ірраціоналістичні, включно з фройдистськими, пояснення. Проте для остаточного з’ясування причин своєї незгоди я вирішив іще раз коротко і якомога ясніше сформулювати сукупність тих ідей, на яких тримається “Повернення деміургів”, що мало своїм наслідком написання цієї статті, яку я, скориставшися правом редактора проекту і упорядника “Хрестоматійного додатка” до нього, наважуюся тепер пропонувати читацькій увазі.
Спробую ж передусім виокремити ті ідеї, що на них побудував свою концепцію мій колеґа. Якщо не помиляюсь, їх загалом не менш як шість.
1. Ситуація постмодернізму, в яку нині забрела (запала) література в головних своїх тенденціях, є ситуацією занепаду, “паразитування”, суцільного цитування і творчого безсилля.
2. Потенціал творення “нового” в літературі у цій ситуації прямує до нуля – “чим далі, тим гірше”.
3. Але творення “нового” є для мистецтва іманентно-сутнісним, ergo, ситуація постмодернізму звістує кінець мистецтва, смерть, глухий кут, безвихідь. Що далі?
4. Вихід у “продовження мистецтва” і відродження наративу варто шукати в якихось альтернативних (і навіть опозиційних) постмодернізмові практиках – як наприклад, літературний жанр “фентезі” з його супернаративом.
5. “Сучасна українська література” (назва, за Єшкілєвим, умовна), досить непереконливо, на рівні “спортивно-пізнавальної вправи”, вситуювалась у б......ій ситуації постмодернізму, чого аж ніяк недостатньо для її майбутнього. (Де українське “фентезі”, хочу спитати я вас).
6. Проте цілковита “невідбутість” цієї літератури внаслідок певного метаісторичного парадоксу може обернутися спалахом “якісно нового”, і в цю Богом та людьми забуту країну таки “повернуться деміурги”.
Ось такий, з дозволу сказати, ланцюг. Тепер я спробую – наскільки зможу – не стільки його заперечити, скільки запропонувати власну версію щодо бодай кількох, означених паном Єшкілєвим, “вузлів сполучень”.
[b]2.[/b]
Настав нарешті той час, коли постмодернізму в нас не критикує тільки лінивий або мертвий. За всім цим стоїть достатньо анахронічне уявлення, сформоване, вочевидь, іще в роки “грицевої шкільної науки”, про те, що в літературі є стилі, напрями й течії, і що їхні назви, як правило, закінчуються на “-ізм”. Таким чином, постмодернізм мислиться перш усього як напрям чи ширше – як конвенція. Нібито певна група авторів домовилась: “Ми будемо постмодерністами, бо так пишуть на Заході, а ми любимо все, що є на Заході, тому будемо це наслідувати”. А щоб успішно (як на нашу “сільську місцевість”) наслідувати, треба знати, чим, власне, цей “істинний” постмодернізм характерний. А характерний він тим, що:
– перейнятий майже виключно цитуванням, колажує, монтажує, паразитує на текстах попередників;
– абсолютизує гру заради гри (за Єшкілєвим, “ситу гру”), виключивши поза дискурс живу автентику оповіді (наративу), переживань і настроїв;
– підриває віру в Призначення Літератури (хто би і що би під цим призначенням не розумів);
– іронізує з приводу всього на світі, в т.ч. й самої іронії, відкидаючи будь-які етичні системи і дидактичні настанови;
– комбінує параіндивідуальне авторське “я” з уламків інших авторських світів, убиває автора як творця власного індивідуального авторського світу;
– “карнавальною” (бо насправді всього тільки посткарнавальною) маскою відмежовується від будь-якої відповідальності перед Навколишністю і за Навколишність;
– тупо експериментує з мовою (-ами);
– рабськи плазує перед віртуалом, мультимедіальними безоднями й бестіями, прагне підпорядкувати мистецтво електронним імперіям та навіки поховати його дух в їхній інтерпавутині;
– заграє з масовою культурою, демонструючи несмак, вульгарність, “секс, садизм і насильство”;
– руйнує ієрархію, підмінює поняття, позбавляє сенсу, розмиває межі, бере слова в лапки, хаотизує й без того хаотичне буття.
Таким чином, про постмодернізм залишається сказати, що він агностичний, амбівалентний, американський, анемічно-немічний, антологічний, “безмежно відкритий глухий кут”, безплідний, бі (і більше)- сексуальний, варіативний, вторинний, вульґаризаторський, гермафродитичний, гетеросемантичний, гомоеротичний, ґвалтовно-претензійний, дискурсивно дефекаційний, еґалітарний, ентропійний, “елліністичний”, еклектичний, епігономний, євнухоморфний, жартоцентричний, закомплексовано-збоченський, зомбінативний, імітативно-плаґіативний, імпотентний, інтертекстуальний, інцестуальний, кліповий, колажний, колаптичний, комбінаторно-компілятивний, компіляторно-комп’ютерний, конформістський, консумптивний, лоботомічний, манірний, маньєристичний, мертвотний, млявий, надлишковий, неонекрофілійний, новоневротичний, нудний, онтологічно марґінальний, палімпсестичний, паразитарний, патовий, патологічно пересичений, перверзійний, рекреаційний, ремінісцентний, розхристаний, ситий, ситуативний, структуроцитний, трансвестичний, уранічний, фейлетонний, фемінізований, феллінізований, фраґментний, фукоїдний, фуфлоїдний, хвороботворний, химеризуючий, центонічний, цинічний, часопідсумковий, шаманічний, ще раз іронічний, юнґівсько-юнґерівський, яловий.
Крім того, його характеризують як “постколоніальний” і “посттоталітарний”.
Крім того, він “ніякий”.
Проте щось подібне, кажуть, уже бувало: александрійська епоха, осінь середньовіччя, fin-de-siecl’івський декаданс. Дехто схильний пов’язувати це із завершенням певного проміжного часового відліку або наближенням якоїсь фатальної дати (“хронологічна параноя”, вона ж “химера літочислення”).
Олександр Ірванець запропонував цілком протилежну цим твердженням дефініцію: “Постмодернізм – це те, чого ще не було раніше, перед тим, як воно виникло”.
Я додав би до неї тезу про відсутність будь-якої сутності як єдину присутню сутність.
[b]3.[/b]
І все ж – якось нам треба стосовно цього постмодернізму домовитись, інакше забредемо у ще густіші софістичні хащі. Ми не можемо дефініювати того, всередині чого перебуваємо. Адже, на мій погляд, постмодернізм є не що інше, як певний стан, певна кондиція – передусім у культурі, хоч і не тільки в культурі. Цей стан (цю кондицію) або (вітання недавно спочилому Ліотарові!) цю ситуацію було спричинено – даруйте банальність – усім попереднім розвитком людства. Але найвідчутніше модернізмом.
Свого часу я запропонував розглядати модернізм як завершене в часі явище, тобто розташувати його в дуже конкретних часових межах. Спираючись на ці межі, я спробував означити модернізм як “рух у філософії, мистецтві та суспільній думці останніх десятиліть ХIХ – першої половини ХХ сторіч, який, попри різноманітність і взаємну суперечливість своїх напрямів (броунівський рух!), характеризується тією чи іншою формою неприйняття позитивістської (реальної) дійсності і через невпинне оновлення ідей, образів, засобів прагне творити (або віднаходити) іншу, паралельну (ірреальну) дійсність”. Серед історично зумовлених особливостей модернізму я називав глобальний катастрофізм як світовідчуття, досвід відносності будь-яких наукових знань та проникнення в найтаємніші глибини людської психіки, а також програмове заперечення суспільно узвичаєних норм і конвенцій.
Модернізм об’єктивно завершився саме через втрату цієї останньої, спроектованої на соціум, особливості. Його заключний період (40-ві – 60-ті рр. ХХ ст.) – це період суспільної “класицизації” чи навіть “канонізації”. Захопивши найпрестижніші видавництва, музеї, палаци та університети Заходу, здобувши загальносуспільне визнання у формі численних Нобелівських – і не тільки – премій з літератури, остаточно і цілковито позбувшися бунтарського асоціального пафосу, модернізм вичерпав себе як живе динамічне явище. Подякуймо йому за те, що він був, і окиньмо поглядом креативні обрії після нього.
Головним креативним підсумком модернізму мені видається доведення до абсурду критерію “новизни” як найцінніснішого критерію. Революційність – чи краще сказати катастрофічність модернізму полягала в тому, що, мабуть, уперше за всі часи існування мистецького дискурсу критерій “новизни” (“такого ще не бувало!”) був поставлений вище за інші критерії, як наприклад, “майстерності”, і навіть загалом прирівняний до критерію “мистецькості”, “художньої вартісності” як такої. Це мало своїм наслідком з одного боку аберації аванґарду, з іншого – тотальне розчарування “новизною”, сумніви у справжній “критерійності” цього критерію. Причому я зараз маю на увазі не обов’язково “новизну” у вужчому, формальному сенсі “make it new!”, а “новизну” засадничу – ту, що згідно з Єшкілєвим є “якісною”.
Постмодернізм як стан, спричинений таким розчаруванням і такими сумнівами, передбачає вже не серйозне (бо програмове й дефінітивне) шукання “нового”, а хіба що пародійне. Постмодернізм – це усвідомлення неважливості “нового”. Чи, точніше сказати, важливості “нового” поряд із будь-яким іншим критерієм. Тобто постмодернізм – це стан відмови від пріоритетності “нового”. Звідси, можливо, й походить переконаність В. Єшкілєва у “деміургійному зубожінні” і креативній безвиході постмодернізму. Постмодернізм, однак, передбачає плинність правил і цінностей, рівною мірою приймаючи як істинні цілком протилежні твердження (“Метою мистецтва є досягнення новизни” і “Метою мистецтва не є досягнення новизни”) і зазвичай заперечує будь-який ієрархічний диктат, у т.ч. й запропоновану Єшкілєвим ґрадацію “нового” на “просте” і “якісне”.
Зрештою, постмодернізм – це ще й усвідомлення остаточної, онтологічно зумовленої безвиході будь-якої з практик. Історія мистецтва на рівні історії його рухів, стилів, напрямів і течій – це перш усього історія поразок і безвиходей. У постмодернізмі, спричиненому передусім відбутістю Великої Модерністської Ілюзії, акумульовано пам’ять про ці поразки й безвиході і звідси, припускаю, його іронічність, до якої ще повернемось.
На щастя, це печальне постмодерністське усвідомлення, здається, маємо чим врівноважити.
[b]4.[/b]
Найзавзятіші критики постмодернізму, вочевидь, не усвідомлюючи того, що й самі є “постмодерністами” в силу свого розташування в теперішньому часі й тутешньому просторі, досить часто характеризують постмодернізм як “руйнівний”, причому вкладають у цю характеристику виразно неґативний зміст. Тут варто зацитувати з пам’яті Сократа (а його, власне, в силу відомих обставин, по-іншому, як із пам’яті, й не зацитуєш), який казав афінським консерваторам, що вони дуже слушно чинять, оберігаючи певні цінності від руйнування, – от тільки чи ті цінності, які заслуговують бути збереженими? реформаторам натомість казав, що вони дуже слушно певні цінності руйнують – от тільки чи ті, які цього руйнування заслуговують?
Поставлю і я запитання без відповіді: що вважати руйнівним у літературі? Замах на етос? На “вічні категорії добра і зла”? Але ми вже ніби й домовилися (згідно з Єшкілєвим) розглядати креативність “поза гуманістичною рефлексією”. Хоча, з іншого боку, фінальна цитата з Ніцше сиґналізує про “майбутнє людини”. Тож – нарешті! – перейдімо до “людини”, до людських особистостей, а будь-які розмови про “яловість” хай залишаться комусь яловішому.
Чи роль у літературі Бродського, Борхеса, Павича, Еко, Фаулза, Кортасара, Фуентеса, Маркеса, Кундери, Рашді справді є руйнівною? Чи ці імена, що з ними, власне, й пов’язуємо літературний комплекс постмодернізму, справді звістують поразку й безвихідь? Мабуть, так. Можливо, ні.
Постмодернізм і справді може вважатися хворобою. Але що в літературі (крім соцреалізму) вважати “здоров’ям”? Класичну норму? Пригадую, як Генрі Міллер, розмірковуючи на тему “здорового” мистецтва, визнавав, що в житті не читав нічого патологічнішого від “Іліади” з її ріками крові, смакуванням насильства, вивертанням назовні паруючих нутрощів. Рідна література знає не менш “здоровий” приклад із “Drang nach Osten” Ігоревих білявих бестій з метою – не в останню чергу – ґвалтування “красних жен половецьких”.
То як усе ж бути з “руйнуванням” і чи в постмодернізмі справа? Можливо, йдеться про те, що література минулих епох пропонувала (а точніше нав’язувала) певну цілісну картину світу, перейняту вірою і до-вірою. Постмодернізм же пропонує хаос і фраґментарність, уламки колишньої цілісності, руїни (отож він швидше “руїнний”, аніж “руйнівний”) колишньої єдності, ним же висміяної, – і все це перейняте виключно іронічною настановою, бо нічого більше не залишається.
Але в мені озивається читач із деяким досвідом переживання чужих текстів і він протестує проти розуміння іронії як “апріорного чинника постмодернізму”. Бо я не читав нічого іронічнішого, ніж, наприклад, “Гамлет”. Можливо, героя цієї трагедії слід вважати постмодерністом? Він і справді “яловий”, на кожному кроці грається словами, холодно рефлексує, цитує попередників й іронізує навіть над коханням, – та що там? – над смертю! От тільки смерть у нього “справжня”, хоч і надміру театральна, що наштовхує на підозру автора в пародійності. Зрештою, якщо справді віднести іронію до “апріорних чинників”, то змушені будемо приєднати до постмодерністського комплексу також і Рабле, і Сервантеса, і Свіфта, а там і – добряка Діккенса і ще три чверті решти Світової Літератури, яку, до речі, все одно вигадав Ґьоте.
То де ж усе-таки проходить поділ? Як відрізнити врешті постмодернізм від не-постмодернізму? Можливо, скористатися критерієм “ідеального читача”? Читача-постмодерніста Єшкілєв бачить “іронічним інтелектуалом, стомленим інформативним перевантаженням, що прагне гри та текстової атракції без будь-яких зазіхань на свою світоглядну свободу”. Читача-антипостмодерніста – “більше подібним на сектанта або книжника-кабаліста, який заглиблюється у нетрі пропонованого йому світу-тексту”. Щиро кажучи, особисто мені достатньо несимпатичні як перший, так і другий. Як “стомлений інтелектуал”, додаток до комп’ютера, так і “книжник-сектант” з недвозначною схильністю до шизофренії. Гадаю, насправді ідеальний читач Набокова або Еко той самий, що й ідеальний читач Данте або Флобера. Йдеться-бо перш усього про потребу в співрозмовникові, про духовну й душевну комунікацію, про подих книги, її дихання, її розгортання, про необхідність розуміння і зближення, про співпереживання і взаємне проникнення. Не в останню чергу також – про насолоду від тексту. Йдеться, як завжди, про людське в людині, наприклад, про любов.
Щойно прийдеш до цього – починаєш бачити “постмодернізм” усього тільки елеґантною інтелектуальною фікцією.
[b]5.[/b]
Оскільки все ж цей кабалістичний читач-сектант уже і в мене виринув на Світ Божий зі своїх нічних віртуальних метапорожнеч, то хочеться зробити бодай кілька зауваг стосовно так ентузіастично окресленого моїм співавтором жанру “фентезі”. Одним із чинників “деміургійної повноти” в цьому жанрі В. Єшкілєву видається наявність “внутрішньої енциклопедії”. Причому ця енциклопедія мусить бути втілена у вигаданій країні (планеті?) з її назвами, ландшафтами, до нюансів продуманими й не обов’язково прописаними, але в той же час відчутно приявними у тексті зв’язками між об’єктами, іншими словами – це має бути світ, замкнутий у собі й самодостатній. Щоправда, виходячи з цього критерію, мусимо зарахувати до найвершинніших здобутків жанру не тільки любих моєму колезі Толкієна, Перумова чи Олді, але й, скажімо, Гріна чи добрих три чверті усіляких знаних і менш знаних фантастів, а там і, чого доброго, Свіфта або Сирано де Бержерака. У той же час найбездоганніші “внутрішні романні енциклопедії” мені як читачеві траплялися саме в “постмодерністських” Милорада Павича або Умберто Еко. Деконструкція історично віддалених світів відбулася в них настільки переконливо, що в кожному з випадків маємо справу вже з окремим (коли завгодно – “персональним”) авторським світом, у якому все, що зображене або просто назване – від сухої травинки між сторінок інкунабули й до диявольської супермашини насильства – живе, дихає, взаємодіє, співіснує і, власне кажучи, здобуває своє подальше автентичне буття навіть поза авторською волею. Коли не помиляюся, в такому сотворінні світу й полягає “деміургія”.
Дозволю собі ще принагідний апендикс відносно “фентезі”. На мій погляд, цей різновид чтива являє собою вельми показове кічувато-маскультівське відгалуження всередині ситуації постмодернізму. Увесь корпус літератури “фентезі” можна не без підстав розглядати як форсоване цитування ґотичної, окультно-містичної чи казково-міфологічної спадщини з безумовною ігровою домінантою (попри всю серйозність оповіді не забуваймо про особливу притягальність “фентезі” для підліткового читача), з безконечним комбінуванням одних і тих самих наративних елементів, від якого і від яких урешті – скористаюся ще одним критерієм мого співавтора – “просто стає нецікаво”.
Тому аж ніяк не дивно, що характеризуючи нинішній стан книгочитання в Україні, оглядач московської “Независимой газеты” зауважує: “Українські російськомовні белетристи – фантасти і “фентезійники” (...) нічим не гірші за московських колеґ або пітерського Ніка Перумова – всі вони якоюсь мірою епігони, якоюсь – духовні діти Стругацьких, Єфремова, Лема, Толкієна і один одного. Проблем з російською мовою в них не виникає, в літературі такого штибу вона є напрочуд одноманітною й безбарвною, це, фігурально висловлюючись, мова для бідних. (...) Автор цієї літератури давно помер (а, можливо, й ніколи не народжувався), він виступає не як Творець-Деміург, а як інженер – комбінатор сюжетних мотивів, схем, штампів, як ретранслятор сучасної урбаністичної міфології. Чим менше в тій або іншій книзі авторського первня, тим більшими літерами пишеться на обкладинці авторове ім’я. Втім, “Олді”, “Нік. Перумов”, “Олександра Марініна”, “Фрідріх Незнанський” – це аж ніяк не імена письменників, а торговельні марки...” (Окара А. Запах мертвого слова. Русскоязычная литература на Украине // Книжное обозрение. “Ex libris Независимой Газеты”, 26.02.98)
Тож покиньмо ці вільно конвертовані, щоправда, тільки в межах есенґе, “марки” разом з їхніми блискучими комерційними успіхами – вони здатні потурбуватися про себе самі. Звернімося нарешті до інших імен – тих, які знаменують нині актуальну українську літературу, поняття настільки ж химерне, наскільки й реальне.
[b]6.[/b]
Автор як індивідуальність, явлена у тексті, – ось і все, що можна протиставити цим плачам навколо “постмодернізму” та його імпотентності. Саме це й спонукало мене взятися до впорядкування вміщеного під цією ж обкладинкою “Хрестоматійного додатка”. Хоч за великим рахунком я нічого не намагався довести. Мені йшлося перш усього про задоволення – задоволення від перечитування, відбору, взаємного розташування, а іноді й власноручного переписування текстів, які поставали в нашій літературі упродовж приблизно останньої чверті століття (а зважаючи на “хронологічну параною” – й фіналу тисячоліття) і які є для мене улюбленими або принаймні дуже мені подобаються. Я хотів, аби презентований мною “Додаток” став своєрідним парадом індивідуальностей. Можливо, навіть засвідчив стан нашої найновішої літератури як “близький до розквіту” чи принаймні реанімований (межа між першим і другим видається мені не надто категоричною). Я наважився б назвати цю часову смугу “поверненням літератури”. Однак не буду заперечувати й проти єшкілєвського розуміння найновіших зусиль українського письменства як “спортивно-пізнавальної вправи”. У такому разі потрактуймо пропонований мною “Додаток” і як змагання.
З іншого боку, я не міг відкинути соціалізаційних факторів – поколіннєвих, середовищних, групових. Ми не можемо іґнорувати того, що очевидне: літературу роблять особистості, але особистості формуються в середовищах (деякі з них також формують середовища). При цьому мусив я зіткнутися з маразмом класифікації, свого часу дотепно означеним В. Єшкілєвим як “енциклопедична тупість”. Аби не повторювати помилок старої китайської бюрократії, я не став ділити представлених у “Додатку” авторів на, скажімо, тих, які пишуть без розділових знаків, тих, які не читають своїх колеґ, і тих, які зранку воліють пиво. Запропонований мною поділ, безумовно, досконалим не є – в ньому я скористався частково темпоральними (загальноприйнятий поділ на покоління за десятиліттями), частково реґіонально-локальними (на зразок не включеної сюди, але вельми мною шанованої “Київської школи”), частково семантичними і стилістичними критеріями (вперше наважуюся пропонувати такі сеґменти, як “Київська міська іроніка” чи “Проза “соціальної клініки”). Усередині “блоків” іноді трапляється поділ на угруповання – тут мені не доводилося нічого вигадувати, позаяк практично всі з них уже стали історико-літературознавчими термінами.
Підозрюю, що переважна більшість колеґ, маючи змогу спостерігати за здійсненням мого проекту, наполягала б на включенні їх до “Одинаків і самітників” – бути самотнім-бо завжди престижніше і “крутіше”, аніж рухатися “свинею”. Проте включені мною до цього розділу автори не повинні мати особливих підстав для зверхності: їхнє перебування “у самоті” пояснюється не стільки надмірною “деміургійністю”, скільки неможливістю приєднати їх до будь-якого іншого розділу.
Я свідомий деякої умовності здійсненої в “Додатку” класифікації. Мені залишається сподіватися чиїхось альтернативних, не настільки еклектичних, а значно цілісніших і строгіших версій – якщо “цілісність” і “строгість” справді мають які-небудь шанси у нашій хаотизованій ситуації.
Мені також залишається з усією щирістю подякувати всім презентованим авторам за ще одну чудову нагоду порозуміння. Хочу подякувати й тим, для кого на цих сторінках з різних причин не знайшлося місця, – готуючи “Додаток”, я тримав у полі зору понад сотню імен та творів. На жаль, презентований проект є всього тільки малою енциклопедією. Сподіваймося більшої.
Моя особлива вдячність належить Володимиру Єшкілєву, з яким я, вочевидь, безуспішно намагався полемізувати у цій статті і який був – без реверансів – вирішальною рушійною силою для здійснення цього, на перший погляд майже нереального проекту.
На прощання хочу пообіцяти всім читачам цілком уже недалекий початок нового тисячоліття, а з ним і тимчасове завершення “хронологічної параної”. А це означає – до зустрічі в наступній енциклопедії!
[b]*Примітка. [/b][i]Дякую Юрію за лікнеп, а моїх друзів за те, що
дочитали до кінця... Набираймось досвіду і розуміння назрілих
проблем...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784081
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.03.2018
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу.
Яскравіше заясніють зорі,
ніжно-ніжно в небі зазоріють.
І розквітнуть ще пишніше квіти,
у зелених травах зарясніють.
І... ще швидше побіжать дороги
в світ широкий, весело та дзвінко.
І поля заколосяться житом,
і ріка понесе води стрімко.
Ще про тебе я шепну калині,
що шумить тихенько під віконцем,
й кучерявій вишенці маленькій...
як заглянуть у вікно із сонцем.
А почує яблунька в садочку,
зелен-листом ніжно затріпоче,
немов добре, любляче сердечко...
щось своє сказати тобі схоче.
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780186
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Примружив місяць хитрі очі
та й аж припух від здивувань,
розгадуючи тайни ночі,
тремтливість зоряних бажань.
Гарем рахуючи мільярдний,
він збився з ліку в сотий раз:
зірки – мов кулі у більярді
влітають в лузу – сяйвом страз
йому всміхаючись, востаннє
небесний простір перетнуть,
і ця феєрія прощання –
у небуття яскрава путь.
... Лечу думками до Астрея*,
у царство зоряних еліт...
Ех, спалахнути б!.. – і зорею
колись заве́ршити політ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 04.03.2018
***
Майдану дух живе в серцях, в умі,
хоч віддаляємося з кожним днем на крок.
Ще раз він дав усім гіркий урок:
що маємо – обрали ми самі.
***
Вже вкотре шарлатанська влада –
народний відчай, бо дурман,
грабіж, хаос, брехня і зрада
злили́сь в хижацький "деребан".
***
Хтось ліс ростить – хтось краде до безтями.
Тут кожен дбає, але... хто про що.
Немає, браття, єдності між нами –
то й в Україні буде казна-що.
***
Чому ж отак щораз не без ганьби
закінчуються всі благі пориви?
Чи то дурні, чи безхребетні ми,
щоб вичавити не́чисті нариви?
***
Не буде крони без коріння.
Не вродить поле без насіння.
Слабкий вожак зведе* породу.
Без єдності нема народу.
*зведе – в розумінні зведе нанівець, до могили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779133
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 04.03.2018
Гамір вулиць... Йду, в тенетах дійсності.
– Обережно! Під ногами лід, –
лине голос із моєї юності,
пронизавши пласт в десятки літ.
Радість і розгубленість. Спинилися,
поглядами схрещені на мить.
Світе милий, як же ми змінилися!
Не впізнати. Аж душа щемить.
Доторк рук... – Як?! Ти – й не відсахнулася? –
обійняти стримує порив.
– Ти ще й досі жартівник, – всміхнулася.
– Ні, я трагік. Вже "відгуморив".
Як в пінг-понг, побавились розмовами,
півжиття не втиснеш в п'ять хвилин,
не торкнувши тему, що за сховами, –
юність не стирає часоплин.
Спогади кружляли завірюхою,
світлі й чисті, наче свіжий сніг,
де піймати погляд було мукою,
червоніли від очей до ніг.
Аж помолоділи, так сміялися.
Все згадав, нічого не забув.
– Чи щасливий ти? Як в тебе склалося?
– Щастям я твоїм щасливий був.
І таким поглянув ніжним поглядом,
аж сльоза по серцю потекла...
Як це – жити з невтоленним голодом,
з прагненням взаємності, тепла?
Що тобі сказати, милий друже мій?
Як Сізіф тягну свою вину.
Через мене ти, неощасливлений,
випив стільки болю й полину.
Раптом:
– В серці ти одна зосталася...
– Чом же так?!
– Шукав... та не знайшов...
Щоб сльоза зрадлива не зірвалася,
рвучко розвернувся і пішов.
Вклякла... Стільки літ душа томилася,
а мій спокій рушить не хотів...
Мимоволі голова схилилася
перед висотою почуттів.
Озирнулася. Курив, зажурений,
сумно мені дивлячись услід...
бо любові, замкненій за мурами,
не судилось вирватись в політ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779484
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 04.03.2018
- Хто ти? Тебе уздрів я, легку, як тінь…
Ближче! О, ближче! Справді, тепер згадалось:
Ми із тобою дивні – ми Янь та Інь.
Сутності дві – в одному, життя начало.
- Хто я? Я нині жінка – дочка земна,
Спрагла коханка вічна, дитя любові…
З розуму зводить плотська краса моя ,
Демон інстинктів, голос гіркої крові…
Хто я? Я мати: діток зродила в світ –
Ніжно плекаю: часу – ані хвилинки,
Роду свого сплітаю прадавній міт,
Кажуть, я Берегиня – звичайна жінка.
Ти хто?
- Я твій коханець одвічний - Ян,
Геній любові, еросу і жадання,
Спраглих надій жіночих зрадливий пан...
В парі з тобою зродим життя -єднання.
Ми із тобою дивні – ми Янь та Інь,
В схожім – відмінні: тайну життя пізнали.
Літо – й зимовий холод, проміння й тінь -
Сутності дві в одному, начал начало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777482
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 04.03.2018
[i] Як продовження «котячої» тематики,
на прохання окремого «літературного»
бомонду, примушу свого ЛГ говорити.
Рефлексами, а при необхідності
й співати людським
голосом… [/i]
[youtube]https://youtu.be/fhI19sy8jEU[/youtube]
[i][b][color="#29058a"]Як вже було сказано іншим віршем*,
мій Кіт – титулований, вчений…
І хоч допоміг він при пошуку тем,
зі мною не був завше
чемним…
Така вже, напевне, природа в Кота:
то лежнем лежить – куль соломи,
то злість випадкову на вус свій мота,
немов буревій той
«Палома»**…
Чудує подеколи, мов скоморох,
працює під блазня, паяца…
Й тоді не підходь – хоч один чи удвох:
відкусить язик, а то й…
яйця!
Бува, накидається він на слова –
знічев’я, дарма... Але рясно...
То, певно, у Нього болить голова
і рецидивує па-яц-
ність…
Та в захист від нього є декілька слів,
якщо не послуха – ломака.
Бо розуму в Нього – на кілька ослів,
хоч зовні – маленький...
Макака.
Такі ось бувають учені коти
підступні, хоч зовні – послушні…
І ними дивуються в псарні хорти
і всі віслюки у...
конюшні![/color][/b]
25.02.2018
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777175
**Ураган , що пронісся в Атлантичному океані і над
Островом свободи у 2008 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779227
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 04.03.2018
[i]Буває, якась картинка чи рисочка в ній
навіває роздуми... щодо сенсу життя,
його корисності чи марності. Ото ж
і мій кіт Лука надихнув на такі
філософські роздуми, ба, більше -
серію віршів, що будуть...
Тут лише концепт.
[/i] [youtube]https://youtu.be/o0Gf5VRYx9U
[/youtube]
[i][b][color="#0878a1"]Навіщо той кіт, що не ловить мишей?..
Що – іншого в нас не буває?
У хаті жирує – канючить грошей,
А випустиш в двір,
то – співає…
Неначе надворі ще й не березіль,
Та голос в кота вже настирний:
Шукає пригод – його чути звідтіль,
Де кублиться
бісове тирло.
Не краще було б доручити коту
Якусь респектабельну справу –
Нехай би впорядив словесну сльоту
Й думок безугавність
сльотаву…
Служив би в письменника секретарем,
Чи то архіваріусом, чи юристом
Не був би удома пустим тягарем,
Здавався б принаймні...
корисним.
Мені ж, графоману, підходило б те,
Щоб кіт, титулований, вчений,
Чинив самопоміч при пошуку тем…
Та був з прототипами
чемним!
І щоби всю ніч в "золотому ланці"
Клепав рими і ритміки ланки…
А ми вже б із Музою при каганці
Мачулили б
тексти
і гранки…
[/color][/b]
14.02.2018,
Кельн, ФРН
Примітка: картинка - не з інтернету, то ї є
основний Персонаж моєї "заколдобини"...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777175
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 04.03.2018
З-під снігу пробивається життя
Із назвою простенькою – підсніжник.
То – первісток весни, її дитя.
Сльоза зими, надія, справжня ніжність.
Його я навіть вирвати боюсь.
І боляче боюсь йому зробити.
Тримаюся подалі від спокус
Й:"Весна"-, усім я хочу сповістити.
Такі землі прикраси – до лиця.
Життя провісник на тоненькій ніжці
Аж проситься на кінчик олівця
В нарядній, помереженій маніжці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779940
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Тут, серед книг, знаходжу спокій,
Гортаю тисячі думок.
Тут час не робить собі копій,
А я роблю у вічність крок.
Я – у оточенні великих,
Мені – задарма їх труди.
Вже бачу їх прекрасні лики
І приміряю їх сліди.
Від слів захоплює мій подих.
Ця велич – у моїх руках!
Творити так – то справжній подвиг,
Щоб потім жити у віках!
Усім відвідувачам сайту - мої вітання
з приводу Всесвітнього Дня Письменника!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779987
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Зловісна смертельна хмара
Спустилась на Київ весь –
Стріляв… у людей Макаров,
Ще й свій – не якийсь «СС».
Стріляв прямо в серце, в юне,
Студента, артиста… і…
Життя замовкали струни
Й хололи тіла в крові.
Вони добивались волі,
Їй знаючи всю ціну,
Але… заблукала доля
І втрапила у війну.
Стояли вони за правду,
Хоч плата за це – життя.
Правдиві – не завжди праві –
Це істина теж буття.
Багато є бід на світі,
З них кожна гірчить, болить,
Але, коли гинуть діти,
То є найстрашніша мить.
І серце тоді тріпоче,
Й душа матерів кричить:
«Та краще би я, синочку,» –
Ридає, сльозу п’ючи.
А він: «Ти не плач за мною,
Вклоняюсь тобі до ніг
З любов’ю, вже не земною,
По-іншому я не міг.
Нас, мамо, тут більше сотні,
В нас інший Майдан тепер,
Де є почуття високі,
Любив і люблю тебе.
Усіх ми вас стерегтимем,
Приходитимем у сни,
Вкраїнська ж земля зростила,
І ми є її сини.
Тепер ми з Великим Богом
З небесної висоти
Великою теж любов’ю
Вас будемо берегти.
Хай хліб у вас колоситься,
Цвітуть хай сади рясні –
Ми ж слухатимем молитви
Й вкраїнські про нас пісні».
21.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778143
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 04.03.2018
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу.
Яскравіше заясніють зорі,
ніжно-ніжно в небі зазоріють.
І розквітнуть ще пишніше квіти,
у зелених травах зарясніють.
І... ще швидше побіжать дороги
в світ широкий, весело та дзвінко.
І поля заколосяться житом,
і ріка понесе води стрімко.
Ще про тебе я шепну калині,
що шумить тихенько під віконцем,
й кучерявій вишенці маленькій...
як заглянуть у вікно із сонцем.
А почує яблунька в садочку,
зелен-листом ніжно затріпоче,
немов добре, любляче сердечко...
щось своє сказати тобі схоче.
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780186
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
У ТУ війну, у Другу Світову,
Сама земля волала допомоги.
Мета народ спаяла у сім'ю:
- Усе для фронту! Все для перемоги!
Війна й сьогодні, люди, стугонить,
Їй байдуже: чи "наша", чи "не наша":
Червона кров Вкраїни цебенить,
І піниться від ненависті "Раша".
Які хто плани цього будував,
Запізно зрозуміли ми, напевно.
Якби ж народ вкраїнський не дрімав,
Не дав би так ганьбити Матір кревну.
А ми, як мудрі кажуть, хто куди:
Хто в лісі, ну, а хто - в сусідській стрісі:
Бо хтось в окопах гибіє в журбі,
Хтось ситий зад свій гріє - в "рай" вознісся.
Бо ми ж такі: набити б швидше рот,
"Баблом" успішно-хитро запастися...
Перемогти ж зуміє той народ,
Що зможе у один кулак зростися!
І щоб усі - чи "бос" ти, чи батрак -
Іде ж війна: працюймо до знемоги.
Злодюг - у тюрми! Кличе рідний стяг:
- Усе для фронту! Все для Перемоги!
І годі скиглить: - Устаєм з колін...
Так, до Свободи - тернами дорога.
Ти українець? - В тебе клич один:
- Усе для фронту! Все для Перемоги!
Ця Перемога - двері у життя,
Й коли у світі запанує тиша,
Зітхнуть спокійно мати і дитя,
І райдуга заграє найясніша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778741
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Мне больше нечего сказать.
Мне кажется, я все сказала.
Мне больше некого прощать.
Мне кажется, я всех прощала.
Мне больше некого корить.
Сама себя за все корила.
Мне больше некого любить.
Я одного лишь Вас любила.
Мне больше нечего сказать.
Мне кажется, я все сказала.
Мне больше некого прощать.
Возьму и все начну сначала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778836
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 25.02.2018
[i]…І вірю я, що якось навесні
внизу на ґанку заскриплять поруччя…
це ти, крилатий, принесеш мені
аж два крила... Новісінькі і зручні!
[b]Ол. Удайко[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275&pg=2
[/i][youtube]https://youtu.be/kkHMxXsnE5k[/youtube]
[i][b][color="#0b94b3"]Живим дано і повзати, й літати,
У леті видно, що і як лежить...
Той лет мордують й кидають за ґрати,
Бо заважає
гідрі вільно жить.
…Окрилює нас музика і слово,
Жіночна стать, статечний чоловік…
І з крилами живеться лазурово –
Пливеш, як
лебідь в морі, ввесь свій вік.
Але хутчіше надихає дія:
Як впевнишся, що недарма живеш,
То й про нові вже алгоритми мрієш
В доланні стеж
до щонайвищих веж;
Й коли відчуєш – не пропало зерня,
Потрапило у благодатний ґрунт,
Нові здолаєш, непролазні, терни –
Й діла твої
ніколи не помруть!
Та над усе окрилюють нас діти –
Прожив для рідних ревно – й недарма:
Дитячі очі в те́мні навіть світять –
Вже не страшна
для світлих мрій тюрма.
Тож окриляйтесь – і любіть, і множтесь –
Й отримуєте свій найцінніший дар:
В житті – на небі й на землі – всеможний
Крилатий –
не повзучий –
во-ло-да́р!
[/color][/b]03.02.2018,
Кельн, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
[i] Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту...[/i]
[youtube]https://youtu.be/qb4b0ERq19M[/youtube]
[i][b][color="#074a61"]Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне переддать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
Щоб все, що коренем проникло в душу,
у новій гілочці, як даність, проросло...
Які слова знайти ще маю й мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий раптом не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла гапевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що виглядати
вийшла за село...
...А ще... Щоб в нас нащадджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
і варті всі родинних свят.
[/color][/b]
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774664
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 02.02.2018
Вже відспівали солов’ї,
А серце жде і тихо плаче.
Стою одна… Роса в траві…
А ноги, кам’яні неначе…
Дивився місяць із-за хмар,
Зі мною теж чекав весь вечір,
Цей нерозгаданий ліхтар –
Дружок закоханих, до речі.
Та на побачення прийти
Так і не зміг ти у леваду,
Давно вітрець уже притих.
Що ж тобі стало на заваді?
Тоді любов подарував,
Тепер – тяжке розчарування.
Здалось, заплакала трава,
Адже тремтить-вмира кохання.
Хай не голосять солов’ї,
Зозуля на вербі не плаче.
Прозріння, те що в голові,
Хотілось серцю би призначить.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771199
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Незаметно подкралось зимовье…
Серебром разлилось на висках,
И прошедшее… с болью, с тоскою,
На бумагу ложится в стихах.
Не вернуть, неуёмных желаний,
Не забыть перечёркнутых дней,
Ожиданье страстей и страданий,
Во глубокой печали моей.
Помню, жадно желал окунуться
В передряги морской суеты –
За штурвалом судьбе улыбнуться –
Всё мелькало…причалы, порты.
Всё прошло, нет нужды торопиться,
И потерь непознанных, не жаль,
Предназначенным…. в море влюбиться –
Возлюбите тоску и печаль!
Сколько лет промелькнуло напрасно
Средь друзей поражённых мечтой,
Среди волн и погоды, ужасной,
Упивался стихией морской…
И не думал, не верил, не снилось,
Что способен опять воздыхать,
Снизошёл… к капитану, на милость,
Выдал крылья, чтоб смог полетать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770307
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Розсипалося... Розлетілось...
щось ніби в ньому загубилось.
Це й справді так! Мій погляд заблукав.
Згубився. На мить якусь він залишився
в твоїм волоссі... Гарно ж як!
Здається, сонце в ньому грає,
мов хвилю ніжну зігріває прозорої води,
гірської. Не бачив гарної такої!
О, мого щастя ніжні миті... Дав Бог
мені тебе зустріти. Постій! На хвилю
зупинись. Ми зустрічалися колись?..
Можливо й так. Бо ж таке рідне,
це іскристе, твоє волосся золотисте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770646
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Гірка сльоза... Чому гірчить?
То душа плаче, їй болить.
Хто душу може зрозуміти?
Хто може біль отой спинити?
Хіба приспати його сном
й гірким розсипать полином?
О, скільки ж того полину
по всьому світу... Розіллю
з солодкої я краще чаші
всі свої вірші... Хочте... й ваші?
Тут є ромашки і дзвіночки,
дівчата з них зів'ють віночки.
А у отавах - чисті роси,
зберуть їх хлопці у покоси.
Є ранки сонячні, ясні,
усмішками всі квітнуть дні.
Тут гнізда в'ють бузьки крилаті,
і ластів'ята біля хати.
Цвітуть троянди в садку нашім.
З солодкої берімо чаші!..
Пишу про це я неспроста,
хочу, щоб зникла гіркота...
То ж, як життя ясну краплину,
свою любімо Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770482
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 14.01.2018
[i]Мудрий той, хто має знання та робить
вигляд, що не знає. Дурень той, хто
не має знань, та робить вигляд,
що знає
[b] Лао Цзи[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/HKSrCR-ZGGo[/youtube]
[i][b][color="#002fff"]Коли мовчиш ти більше, ніж говориш,
й абиде не пасеш своїх думок,
коли діла свої належно твориш,
закривши рота міцно на замок;
коли достоту відаєш дорогу
і знаєш, як опону обійти,
і ділишся думками лише з Богом,
як досягаєш трібної мети;
коли лаштунки в тебе під рукою
для найважливіших життєвих справ,
і знаєш наперед, що маєш скоїть,
щоб вирішальну битву не програв;
коли у змозі розпізнать знамення,
що враз тобі спустилося з небес,
й не валиш справи на чужі рамення,
а маєш власний досвід і прогрес;
коли сміття не винесеш із хати
й не подаси, як завітає гість,
а будеш плюси у речах шукати
і мінус оцінити маєш хист,
Ти – мудрий!!!
Й маєш безумовне право
судити ницих, блазнів і лихих…
Та не питаєш і не кривдиш прямо,
не б’єш за думку візаві своїх.
Бо істина й тебе колись поправить!
Й не апелюй до більшості... Колись –
голосуванням не вінчають правду –
в покорі їй колінно поклонись![/color]
[/b]05.01.2018,
Кельно, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769711
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 14.01.2018
[i]У християн східного обряду Рідв’вяні свята прийнято
зустрічати 12-ма їствами на столі за числом учнів
Ісуса Христа. Одним із страв є деруни або терті
(переважно картопляні) [b]пляцки*…[/b] Про них
(і не тільки) в цьому коротенькому рев’ю з
площі Neumarkt міста Кельну, куди забрів,
мов ненароком, за 10 діб до Цього року
автор.
[/i][youtube]https://youtu.be/uAcmi5WM_wE[/youtube]
[i][b][color="#063773"]Ось і знов у Кельні я,
де живе моя сім’я –
донька й внучка –
дві колючки,
внук Максим та ще й зятьок –
славний польський козачок.
Їли пляцки та й гадали –
що то за холера? –
як би видать свою дану
заміж мільйонеру…
Ми жили б тоді, як пави,
горя та й не знали…
Ну а ще на думку спало –
(нам прости, мій Боже!)
коби ми ся враз так стало,
нам було би гоже…
На когось там ся молити,
йти кудись в Європу? –
Най вона до нас, облитих
миро, здійме попу…
Щоби не жувати латекс**
й не постить Хануку***,
ліпше буде їсти пляцки
й пестити онуків…
Недарма ж із України
вранці сходить сонце…
І живуть тут жовто-сині –
славні оборонці.[/color]
[/b]8.01.2018,
Кельн, ФРН
________
*Назва дерунів, характерна для більшості
слов’янських країн Центральної Європи.
**Деруни у єврейській кухні, що супроводять
святкуванні єврейського свята Хануки***.
На світлині: автор з внучкою Ханною
на brench в одному із ресторайій Кельну...[i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770339
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 14.01.2018
[b][i][color="#ea00ff"]А тиша мені до душі,
Я гублюся з нею у часі.
І пишуться гарні вірші,
Я наче лечу на Пегасі...
А мрії,солодка їх мить
Тихенько і тепло у хаті.
Десь ніч за віконечком спить,
І друзі мої всі пернаті...
Вже б варто лягти і мені,
Бо вже недалеко до ранку.
Зірки в золотому вбранні,
Ясніють у небі серпанком...
07 01 2018 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770638
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 14.01.2018
***
О, вийміть цю шкалку
з мізильного пальця,
бо вже досягає
до серця, либонь.
Довкола розставлено
сильця та п'яльця,
приставлено стражу
до слова і скронь.
А крапелька муки -
їдюча-їдюча,
а цяточка віри -
й не вбачиш, ти ба.
Злікуйте цей біль -
хай не мучить, не мучить...
І волю урешт
відв'яжіть від стовпа.
Хай лине за вітром,
хай плине за Богом!
Хай бані розкуплені
десь унизу
лишають лиш тінь
за холодним порогом,
і може, як пам'ять -
гарячу сльозу.
І шрамик на пальці,
як мітку неволі,
лише б не кровило
й не било у дзвін...
У білому плетиві ніжних
магнолій
змагаюся день
підоймити з колін...
26.05.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735104
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Подрузі
За якою межею, за яким небосхилом і де
Зупинились твої, не запалені сонцем світанки?
Тільки час невблаганний монотонно-байдуже іде
Крізь химерність надій, доль людських непрості витинанки.
Десь в куточках душі пам’ять сміхом-дзвіночком лунає,
Твоїм голосом вітер зронить спогад у серце моє
З ілюзорністю віри, що розлук на землі не буває,
І прихильності світлом, що між давніми друзями є.
Буду грітися ще в твоїй посмішці й щирім вітанні
І невчасності докір відчувати, як втрати сумні,
І молитися тихо в земному без тебе світанні
З почуттями подяки, що ти стрілась в дорозі мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735313
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Йду до тебе щаслива, розквітла,
Ніби першого проліска цвіт.
Мов кульбабка, наповнена світлом,
Що летить у незвіданий світ.
Мої ноги біжать в диволеті
І вискакує серце хмільне.
Ой, тримайте мене на планеті,
Щоб не впало дівчисько одне!
І метеликом серце тріпоче,
Очі раді зеленій траві.
Це, здається, кохання дівоче
Переповнює світ у канві.
Вся залюблена, серцю признання.
Закохалася! Боже, люблю!
Перші зустрічі, ніжне зітхання,
Мов нектар дорогий, пригублю.
А душа, як розмаєна квітка.
Ти для мене — вселесенький світ!
Я до тебе горнусь, мов лелітка,
Як весна, закосичена в цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735372
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Програла знов… Душа - мов рване небо.
Крізь зливу жертв рятую лиш одну.
Мов той жебрак, що кинуту монету
Не проміняв на гордості струну.
Не в моді нині помисли крилаті,
Щедроти серця, жертви потайні.
А ти слова викохуєш зірчаті
І кожним світ цей грієш у борні.
А ти ще віриш в вічне і красиве,
Довершене, людське… і ловиш мить,
Аби в буденній прозі нещасливим
В серцях мистецтво «жити» запалить.
Хоч сам згоряєш, спопеляєш душу,
І словом зцілюєшся, й волієш знов
Комусь розсипать зорі у калюжу,
Аби на дотик відчувать любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735285
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Доброго ранку, «Наше слово»!
Хай починається все із того,
Як обіймає проміння землю,
Будить у серці музу таємну…
З доброго слова, ясної думки,
Щирого погляду, а не розлуки.
Хай починається з кави смачної,
Хліба скоринки та дяки святої.
Теплих долонь, краси поцілунку,
Ніжно коли на плече вам руку,
В світлім бажанні - дня золотого,
Успіхом стелить з хати дорогу.
Я вам бажаю – світлої долі,
Будьте щасливі: завтра, сьогодні.
Кожному – квітку, яку забажає,
Легкої праці най день посилає.
Коли вже схилить сонце голівку,
Хай повертає кожен в домівку.
В рідному домі хай вас чекають,
Й люблячі люди смутку не знають.
Нехай натхнення всякчас окриляє
І «Наше слово» лише процвітає!
Хай подарує вам світлий Пегас
Слова любові, ще Рими і Час!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728560
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 28.05.2017
Сверкает луч Звезды небесной,
Грядёт цветущая пора:
Горит весной огонь чудесный,
Сияет ночью до утра.
Она – любимая Планета…
Чарует глаз далёкий Мир,
Душе моей, сей лучик света:
Бальзам, вино и эликсир.
Встречаю ночью, днём тоскую –
Несётся кругом голова…
В её стихах: любовь хмельную
Питают нежные слова.
Бывает, тучами закроют –
Не наблюдаю её стать.
Блаженный… верую, ревную...
Молюсь… о, Божья благодать!
Гори…гори…Звезда Востока!
Буди прекрасные мечты!
Не пропадут, с зеницы ока,
Твои красивые черты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735231
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Падає, падає цвіт
З яблунь рожевих додолу.
Скільки вже весен і літ
Ми поспішали додому...
Падає, падає цвіт,
Сльози скупалися в росах.
Стежечка ця нам болить,
Нас пам’ятає ще босих.
Падає, падає цвіт,
Вікна вдивляються в даль,
Щось причаїлось між віт -
Там заховалась печаль.
Падає, падає цвіт,
Думає сад: ми - маленькі,
Порожньо біля воріт,
В рай вже покликали неньку.
Падає, падає цвіт,
Хата з очима сумними,
Нам - наче білий магніт,
В ній ще живуть херувими.
Падає, падає цвіт,
Тягнеться ниточка роду,
Нам на життя заповіт
Дали батьки в нагороду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735396
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Там, де народжуються хмари…
Туди так хочу полетіти
І щоб не сталось як в Ікара,
Ще хочу вітром відбриніти.
Ще хочу хмарою блукати
По нескінченності небесній
І одягнути зір дукати
У таємничості цій хресній.
Ще хочу Янголів зустріти,
Узнати правду в них про вічність
І знов на Землю прилетіти
Щоб виправляти свою грішність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735397
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Я чувствую прикосновение,
Твой голос слышу по весне,
Не для утех, не в утешение
Тобой любуюсь я во сне.
Люблю тебя - моё видение,
Хоть жизнь с тобою не грешна,
И в это сладкое мгновение
Моя судьба предрешена.
Мне кажется, что твои руки
Меня ласкают, как трава.
Из уст чарующие звуки –
Ты шепчешь страстные слова
А губки, в тёплое дыхание,
Целуют сонные глаза,
Ужасен миг, под утро раннее,
Твоя дрожащая слеза.
Мой разум стонет - догони,
Возьми её, она твоя,
Но ты - лишь сон, что ж, извини:
Чужая… неуловимая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730702
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 28.04.2017
Така ти бідна, Україно,
Щодня якісь печальні дати:
Гірка Чорнобиля руїна
І знов загинули солдати.
Вже на екран така образа,
А в серці стільки того болю,
Убивча майже кожна фраза
Й не те засіяне по полю.
Пече так в серці, мов в багатті,
Я плачу й згоди не даю,
Щоб нові Янголи крилаті
Зайняли місце у раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730825
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 28.04.2017
Біда завила хижим звіром,
Своє поставила тавро,
Чорнобиль мертвим "сувеніром"
Таїть уранове нутро.
І від статистики рентгенів
Тих доль та душ, що вже нема,
І від поламаності генів
Нема весни – лише зима.
В забутих долею домівках
Сум досі грається в ляльки,
А фото – просто на долівках,
Між полинами – васильки.
Таке не в змозі відболіти
Через часи, через віки...
Здає Чорнобиль досі "звіти"
На хвилях Прип'яті-ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730625
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 28.04.2017
[i] Музика – це жінка…
[b] Ріхард Ваґнер *[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/xXEctB2oTRE[/youtube]
[i][b][color="#035766"]«Шерше ля фам» - сказав би нам француз.
І з ним навряд чи варто сперечатись:
Від катаклізмів і сімейних уз
У Неї – тайни. І до них – печаті.
Погоді бути – ключ трима Вона,
Прогніваєш – січнева завірюха:
До серця прислухається весна –
Вона у ньому Божу ласку слуха.
Від Неї ми залежимо відтак,
Бо ж недарма наймення їй жіноче…
Й не можемо ми жити вже онак:
Вона творить із нами все, що хоче!
І кажуть, що в весни багато примх,
Що сьогоріч – не бути урожаю…
Ми при весні, як в музиці! Ми при…
Вона ж творить усе, що забажає!
Й сказав би Ваґнер: «Музика – весна»…
Комусь – весна, комусь – примхлива осінь:
В житті буває музика сумна,
Хоч музики весни ми в Неї просим.
Либонь, не заслужили ми кантат,
Не варті ми й одарених симфоній:
Довкола душ витає атентат
Й сумбур
пустих,
безкарних
какофоній.[/color][/b]
23.04.2017
________
*Відомий не лише гарною музикою,
але й ніжним ставленням до жінок.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730527
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 27.04.2017
ХРИСТОС ВОСКРЕС! Лунає світом –
Найбільше диво із чудес,
Сіяють свічі Божим світлом.
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Віщують дзвони Великодні,
Співають Ангели з небес
І воскресає світ сьогодні.
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Співають писанки велично,
Відлунням всіх святих словес
І так звучатиме довічно:
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728986
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Я вчора бачила цих три Сонечка
Абрикосовий вітер пробігся швиденько,
Великодня субота запалює свічі,
Три бабусі,як сонечка, Божі серденька,
Мов на троні, присіли на сірім граніті.
Метушаться газдині – побільше би в кошик,
Щоб у домі - достаток і гнулись столи,
А бабусі - щасливі, забули про грошик,
Сонця світло давали усім на розлив.
Пес довірливо влігся стареньким до ніг,
А ще два задивились бабусям у очі,
Від їх поглядів, навіть розтанув би сніг,
Було б видно без світла і темної ночі.
Голуби позлітались з всієї округи -
Мали бабці гостинці для Божих творінь,
А самі залишили удома недуги,
Тільки повні кишені набрали молінь.
Капелюшки потерті, із “Секонда” пальта,
Їм здається для щастя нічого й не треба,
Ця краса їх душі за скарби більше варта,
З них світлину зробив білий Янгол із неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729033
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Як модно казати : “бомж”
Лежить на зупинці, пусто.
А скільки на нього - бомб!
Зібрались проїжджі густо.
Тут осуду - цілий віз:
Узутий в один кросівок,
Немає при нім валіз
І схоже не мав автівок.
Він справді - давно на межі,
Чужим йому став цілий світ.
І люди, і влада чужі,
Лиш очі - волошок цвіт.
Чи може хтось правду знати,
Яким він колись був: ДО?
В дипломах його – відзнаки,
Пристойне було житло.
І він народився іншим,
І з роду не був жебрак,
Сердечнішим і добрішим
За всіх колись був юнак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729149
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[i]Миколі Годунку в День народження
П Р И С В Я Ч У Є Т Ь С Я[/i]
[youtube]https://youtu.be/8vqs_CcE1eE[/youtube]
[i][b][color="#4f0866"]У нашій славній Україні
Була козаччини доба…
Й сьогодні козаки при чині,
Бо ще на часі боротьба
Супроти всякої босоти,
Нехай чужі то чи свої…
Не зайняли ще ті висоти,
Що нищать вражі кураї…
У козаків були завжди –
В походах переможних знані –
Сиводобродії -діди,
Діди у почестях і шані…
То ж запорожські аксакали,
Щоб не понести зайвих втрат,
Знання отаманам давали:
Що, де, коли… їм треба знать!
І курінні сприймали слово –
Мотали сенс собі на вус…
Й лилася праведна розмова,
Бо мудре слово – не полова …
Й не був фатальним змій укус.
Отож, й сьогодні нам дає
Свій вкрай потрібний ґедзуно́к*
(Хай грубувато, та своє –
Така вже вдача в нього є!)
Дідо́ Микола Годуно́к![/b][/color]
_______
*Мистецтво, досвід.
08.04.2017
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727758
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Зачерствіло серце у хаосі бруду,
Скам'яніло слово в белькотінні рим
І в кривавий морок каркає огуду...
І чіпує душі у безликий грим.
Ну, а світ жирує у бедламі свята,
Феєрверить п'яно під гучний салют...
А землиця стогне, горем розіп'ята,
У ярмі конає зубожілий люд...
Та відколи, Боже, кров людська - водиця?
Упились до краю небо і земля!..
Чи ж повік стражденна доля-удовиця
Сповила під серцем байстрючат кремля?..
І ніхто не бачить... І ніхто не чує...
Оніміли душі на розпутті зла...
Тільки ворон кряче... Та кому віщує?..
Сиротинна пам'ять терням поросла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717083
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 24.03.2017
[i] Поезіє, красо моя, окрасо,
я перед тебе чи до тебе жив?
Василь Стус[/i]
Тобою я надихатись не можу,
Щодня спиваю, мов святий нектар.
Живу тобою, плачу і тривожусь,
І бережу, мов сокровенний дар.
З тобою я прекрасний світ відкрила,
Потік душі барвистий водограй,
Що живить дух – спинить його несила,
Мов карму щастя, код у дивокрай…
Ти крик жертовний, пісня легкокрила,
Відлуння болю й радості умить.
Ти мрій моїх одвічнії вітрила,
Тобою серце молиться й щемить.
О слів красо! О музико нетлінна!
Безмежна воле сокровенних дум…
Поезія – молитва неоцінна!
Гірка любов й найрадісніший сум.
Тобою я напитися не можу…
Тобою охрещуся знов і знов.
На тебе я, поезіє, так схожа...
Візьми мене під вічний свій покров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724843
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Затронули сердце,затронули душу -
Созвучия терций, объявшие сушу...
Вчера и сегодня,вкусившим полыни,
В созвездии Млечном,навеки - отныне
Меняют на берцы - пуанты из шёлка,
Прозрачную пачку - на тогу из волка!
Не вырвите сердце,не трогайте душу,
Созвучия терций, объявшие сушу!..
Жестокое слово - как горечь полыни...
Вчера и сегодня...Навеки - отныне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725192
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Тих поезій тепло у куточках душі зберігаю,
Чи як спомин для себе,а чи, може, як сповідь комусь.
Тільки знаю, що в них я не просто живу, а літаю,
Обіймаючи небо, всім єством своїм світло молюсь.
Мов листи, що чомусь не дісталися до адресата,
Не пробились до сонця сон-травою з глибоких долин,
Ті слова до душі притулилися, мов голуб’ята,
Що збирались у небо, а в прогірклий упали полин.
Та печаль не печаль, як згори є ще світла безодня,
Й ті вірші мов дарунок, що вітри моїй долі несуть.
І нехай в забуття опадає минулим сьогодні,
Мене тішить у схронах пісні вічної зібрана суть.
Й чи важливо тепер, що чиїсь розійшлися дороги.
Пелюстково-зболіло, мов сади навесні, відцвіло…
До думок прислухаюсь ледь окресленого епілогу:
Не журюсь за минулим - усміхаюсь тому, що було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725040
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Чим березень мене потішив,
які дарунки принесла весна?
Про це вже написали інші -
не знаю, чи знайду нові слова…
Молочна хмара білопінна
пливе поважно в синій вишині,
і ніч весняна, безгомінна
розсипала рубінові вогні…
Вже вкотре я не сплю, римую,
моє безсоння тишу стереже,
і знов на самоті сумую -
мене тривожить ніч за вітражем…
Попри сюрпризи й забаганки,
які чекають вранці нас щодня,
з’явилися смішні веснянки
на зблідлих взимку, змучених щоках…
Сумні новини - на екранах,
життя і смерть висять на терезах,
і люди, і земля - у ранах,
не розберу, де сльози, де роса…
Та знаю, сонце життєдайне
розтопить лід у зболених серцях,
то ж прокидаймося негайно,
і хай засяє сонце на вустах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725325
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
[b][i][color="#f200ff"]Зацвіла акація,
Фея - всіх доріг...
В ній краса та грація,
Біла наче сніг...
В кетягах всі вітоньки,
Щедрий урожай.
Запашнії квітоньки,
Весноньки розмай...
Гріє душу сонечко,
Чути гул роя...
Сипле цвіт в віконечко,
Тішусь дивом я!
18 03 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724200
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 24.03.2017
[b][i][color="#ff00e1"]Я - буду вашими глазами...
Я - буду парой нежных рук...
Я - ваша роза! Нет! Розарий!
Я - неизменный сердца стук.
Я - буду вашими стихами.
Вы - лучик света и тепла
Под голубыми облаками,
Я Вас всю жизнь свою ждала...
Я - буду вашими годами
Моя любовь из сотни доз...
В мороз согрею Вас губами,
И напою, Вас чаем с роз!
20 03 2017 г
Виктория Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724642
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 24.03.2017
[b][i][color="#5100ff"]Скоріше вертайтесь у рідне село,
До отчого дому, до тата...
Згадайте, як добре в дитинстві було,
Як Ви готувались до свята.
Як Вас зустрічала матуся щораз,
Плекала для Вас щастя й долю...
Згадайте долину з лози перелаз,
Під школою пишну тополю...
Скоріше вертайтесь у рідне село,
Пускає росточки вже м'ята...
Хай, батечко, знову відчує тепло,
І буде веселою хата...
23 03 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725333
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
На дальнем рейде горизонта,
Где волны лижут облака,
Ревущая ветром Планета
Зовёт на танец моряка.
Зовёт и манит даль немая
Друзей поверженных мечтой,
И ты прости, прости родная,
Что я сегодня не с тобой.
Что наши страсти врознь ночуют,
Как разум - с пьяным мужиком…
Прости, что утром не целую
Тебя ласкающим стихом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725111
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Ой біда у діда Власа... Не дає бабуся м'яса!
Розболілась голова, день болить вона і два.
Дід розсердивсь. Що ж робити?
Хоче бабцю залишити!
Дід бабусі: — Залишу!
А бабуся: — Не прощу!
Розболівся уже й зуб. Дід не хоче їсти суп!
— Пам'ятаєш, — каже дід, — цілував тебе, де біб?
— А згадай, як цвіла гречка, ти які казав словечка?!
— Там, де щавлик підростав, соловейко нам співав.
— А у лузі, де калина, говорив, що я єдина!
— Де розкішний розцвів мак, цілував тебе я як?
— А у лісі коло дуба я гладила твого чуба!
— Біля річки, там де міст, читав вірші, мов артист.
— Під вербою, там де став, що мені ти обіцяв?!
— А як виріс пастернак, носив тебе на руках.
— Як у полі розцвів мак... що було там? То є як?!
— То хороше було діло... ти й сама того хотіла...
—І кого ж я шанувала?! Пиріжечки випікала!
— Їв тоді я, аж хрумтіло... І тепер щось закортіло.
Залишився один зуб. Ото ж треба їсти суп! —
посміхнувся дід у вуса.
— Не прощу!— йому бабуся. Біля нього грізно стала,
та м'ясця чомусь підклала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725188
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
В Носорога вже сім років працював в кафе Жираф.
Чесно скажем, він старався... Носорогу все не так!
Стільки блюд смачних... Що хочеш? Що бажаєш?
Вибирай! Заглядали сюди Мавпи, Бегемоти і Удав.
І Ведмеді, Тигри, Леви... завітав і Сніжний Барс.
Гість поважний і відомий, рідко так буває в нас.
Підійшов Жираф тихенько... що хотів той, все приніс.
Задививсь Барс на Жирафа, бо сподобавсь його хист!
Як дізнався, що готує й страви ті ще сам Жираф,
Із кафе не хоче йти вже отой Сніжний Барс ніяк!
Ой який же працьовитий! — він промовив до Слона.
— Справді так, — Слон посміхнувся, — тут здібнішого нема.
— В ресторан мені б зірковий! Це талант! Він просто клас!
Вміють людей цінувати... Тільки, правда, не у нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725268
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Ой як гарно біля річки! Молоді ростуть смерічки,
є калина і верба... та завелася тут біда!
То карасик десь піде, краснопірка пропаде.
То лини кудись поділись... От біда яка з'явилась!
Всі зібралися на раду. Каже щука: " Скраю сяду!
То не з'явиться... я знаю... бо ж я гострі зуби маю."
Всі повірили, бо й справді щука служить всім по-правді.
Усю ніченьку пильнує, що де є—все знає й чує!
Правда, вдень лягає спати... Треба ж їй відпочивати.
То ж ніякого гріха не помітили пока.
—Просинайтесь, рибенята! Бо пустіє ваша хата!
Проженіть гірку ту муку і всіх, хто схожий на ту щуку.
Не пускайте більше в хату хижу щуку ту зубату!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725269
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Передрікати долі не берусь,
Росія жить як буде, Білорусь,
Європа, Африка чи навіть цілий світ,
Своїй землі лишаю заповіт:
Єднайтесь, люди, проженіть розбрат,
Лікуйте рани, де панує «блат».
І працю, милу серцю, полюбіть,
Тоді лиш кращу доленьку собі
Здобудете і рідним діточкам,
Й щасливі будуть син ваш і дочка,
І рід служитиме лиш праведній землі,
Й своїм нащадкам жити так звеліть.
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725326
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Україна з горя посивіла:
Топче ворог землю її знов,
Та жива, жива душа і віра,
І надія, і свята любов.
Кличе сурма кожного в дорогу,
Хто зберіг ці щирі почуття,
Дорожить хто батьківським порогом
Й не шкодує власного життя.
Бо ж війна шматує землі наші,
Хоче знов накинути петлю.
Не роки – віки воює Раша,
Долі всім ламає без жалю.
Кличе сурма і мене до бою,
Щоби боронити отчий край,
Тяжко розлучатись нам з тобою,
Залишати наш сімейний рай.
Потемніло небо у Донбасі,
П'є земля синівську свіжу кров.
«Помолись, кохана, ти до Спаса,
Щоб москаль Вкраїну не зборов!»
Чернігів. 9.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725167
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Спішу-несу до тебе я любов,
Мій Борисфене, повноводий, сивий,
З часів, коли створив тебе Дажбог,
І до сьогодні твій потік красивий.
Широка й вільна в тебе течія,
Що береги навіки поєднала;
І правда теж – одна на всіх – своя,
Топталась ворогами – не сконала.
Одне в нас сонце і одна земля,
Твої ми діти, мати Україно,
Нехай нам душі горді звеселя
Ця водяна глибока серцевина.
18.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725329
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Журавель сказав до Чаплі:
— Ой стрункі ж у тебе лапки! Хвостик пишний,
гострий дзьобик. Можеш сісти на мій возик.
Я ж туди, куди і ти, ото ж можу підвезти.
Чапля мудрою була. Сіла... Віжечки взяла
та й... погнала до села!
Журавель із воза зліз. Думав він, що їде в ліс...
Ото ж ти запам'ятай! Жінці віжки не давай.
Якщо править станеш сам,
куди схочеш -- будеш там!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723936
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Ходив по парку Лев, й Левиця там гуляла.
Так граціозно йшла... вверх носик піднімала.
Дивився Лев, мов зачарований... Дивився.
Відчув, мов з джерела водиченьки напився!
А ніжний погляд той помітила Левиця,
то ж спинку вигнула... Справжнісінька цариця!
Подумав Лев: "Яке-то щастя є для мене,
Нарешті дочекавсь, зустрів оту, що треба!
А на Левиці тій така гарненька шубка!
На те ж вона і є Левиця, а не Мурка.
Найкрасивішу ще помаду підібрала,
і брівки підвела, ще й чубчик начесала.
Здалося Левові вона теж позирає.
Такої гадки хоч насправді та й не має.
— Ой Леве, Левоньку! Ой красене мій сильний.
У цьому виборі і ти, скажу, невільний!
Ходив по парку Лев, й Левиця там гуляла.
Так граціозно йшла... вверх носик піднімала.
Дивився Лев, мов зачарований... Дивився.
Відчув, мов з джерела водиченьки напився...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723934
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Осінній ранок…. Перші сонячні промені потрапляли на багрове листя. Легенький, ще трохи теплий вітерець підбадьорював листочки, вони ледь- ледь просохли після вчорашнього дощу. Невеликі хмари підтягувалися з заходу, здалеку здавалося темно - синя вуаль накривала всю землю. Невеличке містечко районного значення восени потопало в різнокольорових деревах, пишних хризантемах та астрах.
Напевно знову буде дощ,- думав Іван. З закритою парасолькою в руці поспішав на зупинку автобуса. Цього разу повезло, майже на ходу, але встиг заскочити в автобус.
Сьогодні вийшов трохи раніше, тому й небагато людей, навіть вільні місця є. Це добре, бо ж знову не виспався, присівши на місце, можна закрити очі розслабитися. Після всього, що йому прийшлося пережити, зовсім погано спиться та мабуть і не кожен може спати спокійно. Йому лише двадцять три роки, а вже довелося побачити жахи війни. Ще, як розпочалися протести на Майдані, не міг залишитися осторонь, вирішив їхати, відстоювати право на краще життя. Видно доля така, побачити те, що не передати словами.
Батьки знали, що збирався їхати в Київ, на жаль, їм не вдалося його зупинити. Ірина, старша сестра, теж там була, на щастя залишилася живою. Їй дісталося від беркутів, як собаки кидалися на людей, на щастя вдалося втекти. Ще два тижні з друзями знаходилася в Києві, згодом Іван наполіг, щоб поїхала додому. А сам, за покликом серця, пішов добровольцем захищати Україну.
Це сталося під Донецьком, вже мав їхати додому, затримали, бо не прийшла заміна. Останній день на передовій видався жарким, отримав поранення в стегно. Майже місяць провалявся в лікарні та дякувати Богу, нога вціліла, тільки трохи шкутильгав.
Він мешкав з батьками в приватному секторі. А сестра з чоловіком, згодом виїхала в Київ на постійне місце проживання.
Іван - через Військкомат, слюсарем працевлаштувався на завод.
Автобус зменшив швидкость, під`їжджали до наступної зупинки. В салон, з маленькою дівчинкою на руках, зайшла молода жінка.
Навпроти Івана було вільне місце.Присівши, вона щось шепотіла малій на вушко. Та здивовано, з цікавістю позирала блакитними оченятками на пасажирів. Іван звернув увагу, що дівчинка дуже схожа на жінку. Мала, як шило вертілася на руках, роздивлялася на всі сторони, дарувала усмішку.
Підстерегла думка -» Куди можна так рано везти дитину? Адже по маршруту, ні садочка, ні лікарні. Він крадькома поглядав на молоду маму, брови смужкою підкреслювали виразні очі, довгі вії придавали краси. Дівчинка почала гойдати ніжкою, зачепила його штани, -
-Ой вибачте! Настю, не вертися, вгамуйся я сказала.
Дехто звернув увагу, він усміхнувся,
-Та нічого, то пусте, капчики чисті, не хвилюйтеся.
Маленька хитро зазирала в очі,усміхалася, вертіла головою. Напевно надоїло вертітися, зосередилася на ньому. Двома ручками ховала своє обличчя, за мить забирала їх і хіхікала. Раптова посмішка не зникала з його обличчя, ледве стримував себе, щоб не засміятися.
Біля заводу - це остання зупинка, пасажири один за одним виходили з автобуса. Йому хотілося взяти дівчинку на руки, допомогти жінці та не наважився. Така ж гарненька, думав, як квіточка, світленька , як мама.
Він бачив цю жінку не вперше, як їхав на роботу. Вона заходила в автобус в основному на задні двері, зранку людей завжди багато. Влітку, не раз бачив, як сідала в автобус з коляскою.
Минув тиждень… Кожного разу він звертав увагу,чи сідає та жінка з дівчинкою. Вже кілька днів не бачив їх, в душі запала тривога, може та крихітка захворіла?
В п`ятницю, після роботи, вирішив прогулятися по вулиці, неподалік від заводу. Надіявся зустріти їх. В голові крутилося; а може якраз зустріну? А можливо має чоловіка?А, як ні, чи захоче з ним познайомитися, адже трохи шкутильгав на ліву ногу. Засмучений повернувся додому. Мати помітила настрій сина, понурений, майже нічого не їсть,
- Ти часом не захворів, чи щось не так на роботі?
- На роботі все нормально. Знаєш мені подобається одна дівчина, ну, як сказати молодичка. Майже щодня автобусом їде з дівчинкою, напевно чоловіка не має, чи розлучена, ні разу не бачив, щоб доньку ніс хтось інший.. Дівчинка така гарненька, дуже схожа на маму, така потішна, ніколи в автобусі не капризує, всім усміхається.
Мати сіла навпроти сина, від хвилювання стиснула правою рукою ліву, уважно дивилася,
-Ну й, що, як з дитиною? Життя синку складне, багато зараз молоді розбігається, здається зараз так кажуть. Життя прожити, не поле перейти, а зараз тим паче, стільки безробітних, недостатки, а терпіння в молоді немає. А може її чоловік на заробітках?
За вікном стемніло… Іван валявся в ліжку, дивився телевізор, спати вкладався пізно, пішов у відпустку,завтра можна й відіспатися. До третьої години ночі спав міцно та проснувшись сон втік. Місяць уповні збуджував його, думки про життя, перед очима та жінка з дівчинкою.
Надворі такий мороз, що аж дух перехоплює… падав перший сніг. Іван іхав у автобусі, позирав у вікно, але думав про неї. Як же вона з дитиною при такому морозі? На зупинці заспокоївся, вона заходила в автобус, він відразу уступив місце. Пройшовши по салону, став неподалік, від них не міг відірвати погляду. Дівчинка, як завжди крутилася, щось говорила, усміхалася, задерала голову, роздивляла довкола, немов когось шукала. Іван здивувався, помітивши його, мала всміхалася, кліпала оченятами, водила ними, примружувала їх і знову кліпала.
З автобуса він виходив останнім, вирішив прослідкувати за ними. Вони тільки повернули в вулицю, назустріч йшла літня жінка,
- Що так довго, запізнишся на роботу, батько вже пішов, а тебе все нема й нема..
Присіла біля дитини,
-Оксаночко, моє сонечко, як справи? Бабуся вже зачекалася вас, сумувала за тобою.
- Та встигну, не хвилюйся, я швидко.
Жінка з дівчинкою пройшли кілька метрів, зникли на одному з обійстів. Іван вдав, що на когось чекає, весь час задирав рукав курточки, щоб поглянути на годинник. Розвернувся в сторону заводу , побачив, як вона пішла на прохідну. О! То вона в нас працює, значить є шанс познайомитися.
Мати в синові помітила несподівану переміну, став довше спати, краще їсти, але розпитувати не квапилася.
Справжня зима не забарилася, багато насипало снігу. Було біля чого накидатися снігу. За розміром, в них хата не маленька, на два входи. Ще коли були живі дід з бабцею, побудували цей будинок Друга половина хати вже п`ять років пустує, зробили ремонт. Інколи батько казав,
- Вже одружись,чи що? Нащо пустує? Треба, щоб опалювалась, щоб відчувала живий дух.Чого доброго сирість ляже по стінах. Хлопав сина по плечі,
-Довго не гуляй, життя коротке. Треба продовжити рід, щоб було кому жити на цій землі, захищати нашу Україну.
Батько Івана працював на заводі електриком, а мама в лікарні медсестрою. Жили більш - менш в достатку, правда в сім`ї дуже часто розмовляли про політику, адже війна тривала. І були дуже розчаровані діями влади, яка прийшла після подій на Майдані.
Автобус ледве їхав по дорозі, оминаючи гулі льоду, які з`явилися після ожеледиці. Людей дуже багато, Іван не покидали думки-« Як сьогодні, з дитиною на руках, вона добереться на роботу. Обличчя враз посвітліло , коли побачив, як вона ледве всунулася в автобус, він очутився поруч з нею. Дівчинка вся розчервоніла, напевно довго чекали автобуса, вирішив він. Мала прямим поглядом дивилася на нього, промовила,
-Тато. Бачиш, тато! Я хочу до нього, ти мене дуже тиснеш.
Вона штурхала її в плече. Жінка , що стояла поруч здивувалася,,
-Тож важко тримати, чого це ви мучитесь, що чоловікові не довіряєте, чи так шануєте його?
Їй стало не по собі, дуже почервоніла, малій щось шепотіла на вушко. Іван не стримався,
- То ходи до мене. Давайте я потримаю, буде легше й зручніше , я ж вищий за вас.
Один чоловік підтримав його,
- Жінку треба шанувати, донька вже нелегенька.
Після почутого, їй стало не по собі, опустивши голову, віддала йому доньку. Та радо рученятами торкнулася його шапки,
- Чого до мене довго не йдеш? Мені без тебе сумно.
Він притулив її до себе, не знав, що відповісти цій крихітці. Дівчинка намагалася дивися йому в очі, немов просила допомоги від тисняви. Нарешті кінцева зупинка… Немов мішок розв`ячався, люди виходили з автобуса.
Жінка поправивши комір пальто,
-Давайте її мені.. Дякую вам, ви на неї не звертайте уваги, вона така вигадниця, завжди щось викине.
Він привітно подивився на неї,
-Я проведу вас до бабусі. Тут же недалеко, вам же важко та й незручно, он чобітки на підборах. Снігу багато насипало, не хвилюйтеся, на роботу встигнемо.
Здивовано зирнула, аж призупинилася,
-Ви , що десь тут живите.?
Промовчав. Вона тільки звернула з стежки до обісця, назустріч поспішила її мати,
- Доню, ти не сама ..
Брала онучку на руки,
-Оксаночко, хто це з вами?
Мала рукою торкнулася його щоки, защебетала,
-Тато, тато. Я там… у автобусі знайшла. Він хороший, бачиш! Жінка нічого не встигла сказати, з хати вийшов чоловік. Вона звернулася до доньки,
- То вже познайом нас, чи що?
Він не розгубився, сказав своє ім.`я. Батько протягнув руку, привітався,
-О наш герой! Таню, а ти звідки його знаєш?
Вона миттєво почервоніла. Її голос трохи тремтів,
- Та це…. в автобусі.
- Ну, пішли молодь, нам пора. Хай бабця сама справляється з онучкою, а то запізнимося , - потурбувався батько.
Іван тепер знав, як звати цю славну молодицю. Запропонував свою допомогу, щоб часом не підсковзнулася, взяв під руку.
-Ну, я пішов, доганяйте! Ото взуються в незнати що, підбори високі, а потім падають. Йде, мов та корова на льоду, - поспішаючи, бурчав батько, пішов вперед.
-Я вам дякую, що допомогли, мені не зручно. Мала таке видала, не звертайте уваги. Напевно переплутала вас з моїм колишнім чоловіком, - немов виправдовувалася.
-Таню, нічого тут страшного не сталося, зараз не маємо часу поговорити, давайте після роботи зустрінемося. Вона здивовано крутнула головою,
- Може не варто, в мене дитина.
Кивнув рукою, побіг до роздягальні.
. Тетяна працювала в механічному цеху, комірником. Часу вдосталь подумати про нього і про своє життя. Пройшов місяць, як приїжджав Олег, колишній чоловік , він ввечері з`явився зненацька. Приїжджав до батьків, вирішив провідати доньку. Пів року, як розлучилися, поїхав на заробітки в Москву, там і залишився, вже мав нову сім`ю. Вона знала, що вороття не буде.
Взимку зарання темніє… Під ліхтарем, біля прохідної, Іван чекав на неї.
Вона йшла вперед, за неї поспішав батько,
-Ну, що може на вечерю, Іване, що скажеш.?
Татяна хотіла заперечити, та він зненацька взяв її за руку, трохи притиснув. Збентежено, здивовано подивилася на нього, промовчала. Батько обох взяв під руки, став жартувати, згадувати про молодість, як в лікарні познайомився зі своєю дружиною. Коли вона, тільки після училища, перші дні працювала в приймальному відділенні. Як його немічного привезла швидка допомога з отруєнням. Скільки прийшлося тоді їй набігатися біля нього.
- Побачивши те молоде дівчисько, я закохався по вуха, - біля хвіртки батько закінчив розповідь.
Зайшовши до хати, Іван дістав із-зі пазухи коробку цукерок, поклав на стіл. Оксанка вискочила із другої кімнати,
- Тату… Тату, я тебе чекала.
Він не очікував такого повороту, усміхаючись поцілував в чоло.
Це було так несподівано… Всі стояли і дивилися на таку теплу зустріч.
Цього року, погода влітку досить мінлива… Та в цей липневий день, ласкаво світило сонце, легенький вітерець загравав з листочками на деревах.
В центрі міста завжди жваво. Біля палацу одруження стояло кілька прикрашених автівок. По сходах, у весільному вбранні, спускалася пара , між ними, в білій пишній сукні йшла маленька фея. Вона в руках тримала букет червоних троянд, очі сяяли щастям, весь час усміхалася.
О5.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721699
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Туманом важким прокидається ранок,
Лягає на віття ще сонних дерев.
Оця, сизувато-посріблена брама
Й мене обережно за плечі бере...
І вже відчуваю важкий і холодний,
Такий ненав'язливо-приторний щем...
Весна ж, а не осінь... невже і сьогодні
Уранішнє небо проллється дощем...
О, ні, це весна - в ній усе швидкоплинне
І сонечко скоро тумани проб'є...
Я, наче земля, що збирає краплини,
Туман обнімаю, мов щастя своє...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723860
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Небо тёмно-серым цветом накрывает с головой.
Серебристым что-то пишут нити молнии кривой.
Пролетают мимо кони - кучевые облака.
Кто накормит их с ладони?.. - Только Господа рука!..
Столько горьких слёз пролито,сколько выпито с горой...
В тёмно-сером неба свита дышит в унисон со мной...
Для чего все эти строки?..Воскрешения пора?..
Или просто бродят соки синей веной без конца?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723834
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Навіяне віршем Ліни Ланської "Ой, не треба"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717938
[youtube]https://youtu.be/kLkMwgRoa7w[/youtube]
[b][i][color="#085757"]
Закувала зозуленька... Ой, як закувала!
Чи ж, пташинонько співуча, вік мій рахувала?
Не рахуй, пташино люба, роки́ молодії,
Жити хочу і любити проз думи лихії.
Увінчаю рушниками я кохання - долю.
Вхоплю щастя у долоні, не впущу на волю.
Берегтиму своє щастя - доленьку-серденько.
Не рахуй же, зозулечко, ні вдень, ні раненько.
А накуй мені, пташино, діточок багато!
І любові до смеркання, і щоднини - свято![/i][/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719091
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 17.03.2017
Бороздил я по просторам -
Мамонта носил.
Оказался у забора:
Нету больше сил.
Вижу, баба молодая,
Не согретая совсем.
Вот судьбинушка какая…
Не расскажешь всем.
Развелось их по Рассеи,
Как в собаке блох.
Хоть не мачо…гладиатор –
Не совсем уж лох.
Нас дедулечек... не много…
Не пройти…зовут!
Хоть кривого, хоть слепого
Бабы подметут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723632
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 17.03.2017
В букеті тюльпанів мені дарував ти весну,
Яка із бутонів, мов сонце, мені усміхалась.
У жовтих тюльпанах колишеться ніжність зі сну,
В червоних – та ніжність в моїх поцілунках буяла.
Ах, як мені личить вбрання із квіткових обнов!
Квіткові парфуми… мене надихає їх свіжість.
В червоних тюльпанах твоя пломеніє любов.
Їй в жовтих пелюстках моя усміхається ніжність.
Горнуся, тулюся в пелюстки – а ті багряніють,
Й луною озвалось вітання моєї весни:
«Ці квіти прекрасні, та поряд з тобою тьмяніють,
Вони лиш найменша частинка твоєї краси…»
08.03.17р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722913
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 17.03.2017
[i]Повір мені, я не слабка, я - просто жінка.
Ганна Дущак[/i]
«Повір мені, я не слабка, я - просто жінка»,
Я по-весняному живу – тендітна гілка.
І в час, коли біда захмарить твоє небо,
Я світлим променем проб'юсь й прийду до тебе.
Повір мені, я не слабка, я - просто ніжна.
В моїй душі розквітла квітка дивовижна.
Вона любов'ю променить, теплом сповита.
Торкнись її, спивай мою безмежність літа.
Повір мені, я не слабка, хоч трішки дивна.
Тебе творю, ліплю, звеличу без сумління.
В твоїх думках я розчинюсь в блакитні мрії,
Несу весну, а в ній любов - тобі під вії.
Повір: тривоги, слава, молодість минеться.
На схилі літ моя любов в тобі озветься.
І скажеш ти: Я ж сильним був, вона лиш гілка…
Не докорю, бо я люблю – я просто жінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722307
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Літепло, літо, ой, літечко гріло пшеницю
Й раптом упало на поле в зчорнілу стерню –
То понад ним зацвіли вогняні зоряниці.
Ворог криваву почав у Донбасі війну.
То не колоссячком, чорним, устелене поле –
Зламані, зболені, змучені людські життя,
То покалічені, з горем повінчані долі
Кожного, хто Україні є рідним дитям.
Хай і обпалена, але не зламана воля
Кличе до бою, щоб землю свою врятувать.
Світе, невже ти іще не стомився від воєн,
Що дозволяєш невинних людей убивать?
20.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724095
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
http://www.playcast.ru/view/1504657/153363381fb0d26076b014d07f92dc9a47dff155pl
Розступіться сніги, заспокойтесь хурделиці й заметілі,
Весна- Діва йде, ступає тихенько й величаво мов панна,
Гарне личко, мов пролісок ніжно-біле і чорнії вії,
Як янгола ночі крила і сама вся така, бездоганна.
Смарагдові очі, шовкове волосся за нею стелеться,
По полям, по узліссям і берегам шлейфом із трав плететься,
А, оксамитові вуста! З них метелики жваво випорха,
На сукню із веселки й барвистих квітів сіда, як у Босха.
І сонечка-кульбабки, вітаючись, голівками нам кива,
Звільнившись з просоння, ніжаться, мов каченята на осонні,
Де пройшли весни сліди, там квітнуть сади і солов"ї співа,
Свої завітні трелі виводя , і ночі стали безсонні.
Бо хочеться слухати й слухати, й насолоджуватись життям,
Споглядать народження світу й не забувати про каяття,
Як пташки гніздечка в"ють, а хрущі над вишнями жваво гудуть,
До душі весна мені, зцілює прана її. Любов зву в путь.
П"ють бджоли й оси з пелюсток запашних, медово-терпкі роси ,
Аромат бузку, конвалій, абрикос, троянд лине духмяний,
Верби роспустили з лози коси, милуються ними й досі,
А берізки, сережкам зраділи сповна. Настав день весняний.
********
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRC-_25IVBj86KPcJbAPh0dRI0aCwTm4Y17XCIO8tfhfAU7chq9yXq-xg[/img]
*Ієронімус Босх
Живописець
Ієронімус Антоніссун ван Акен, більше відомий як Ієро́німус Босх, Єронім, Єру́н — нідерландський живописець, один з найвідоміших майстрів Північного Відродження ХV cт.Вікіпедія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723884
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Війна прийшла по зрадницьких стежках,
Але їй стрілись душі небайдужі,
Й хоч доля України затяжка,
Ворожу рать вони таки задушать.
Війна у нас за волю і Донбас,
В ній поряд донеччанин і львів’янин.
Їх смерті, врешті, об’єднають нас
І пам’ять про обох їх не зів’яне.
Війна пройшлась не тільки по землі,
Вона пройшлась по душах і родинах.
Жагу до волі хто в собі зберіг,
Той знає, чим вона є для людини.
Прибралась Україна у… хрести,
У смуті чорній і Дніпро, і люди.
О Боже, милий, мій народ прости!
Не зможе він війну оцю забути.
3.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724086
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
«Що ти зробив для України? –
Собі дозволю я спитать, –
Коли твоя країна гине?
Як на могилах танцювать
Отих, хто впав на полі брані
За мене й тебе, і дітей,
Отримавши смертельні рани?
Не маєш права ти на те.
Коли ти справжній українець
Й байдужістю не захворів,
Змітаймо кодло все зміїне –
Землі своєї ворогів.
Важка-тяжка борні дорога,
Якщо не хочемо сконать,
Тоді здобудем перемогу,
Як навчимося зло карать.
Устаньмо ж всі за раттю рать!»
15.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723828
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Рядки тяглись чумацькими возами,
Разками бурштинового намиста,
Якісь не мали ні ваги, ні змісту,
А деякі вітрисько геть розхристав.
Одні вплітали чебреці і м’яту,
А інші розцвітали яблунь квітом,
Просвічували зорями між віттям
І жебоніли, мов струмок за містом.
І ранили зболіле бідне серце,
Мов полум’ям лизали білі руки,
Народжувались, як дитя, у муках
І не складались в голові до купи.
Зібрати б їх, згребти, і підпалити,
Мов те пожухле листопадне листя,
Та вітер душу все-таки розхристав
Й слова розсипав, мов разки намиста.
Думки тягнулися з душі рядками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722674
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[youtube]https://youtu.be/nVlVUmUjp2g[/youtube]
[i][b][color="#0b5987"]Маї́ла* б я слова сердечні
у кожен порух вуст своїх
і довго б гомоніла й ґречно
про серця шал, що прагне втіх.
Ні, не співатиму я в одах
оті палкі, тремкі слова.
"Не йди... - молитиме мій подих, -
я ж завдяки тобі жива".[/b][/i][/color]
маЇти - заквітчувати, діал.
http://www.rozum.org.ua/index.php?a=term&d=21&t=157402
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719538
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 16.03.2017
[i]Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано...[/i]
Оксана Забужко
[youtube]https://youtu.be/A5Y7WjjrxN0[/youtube]
[b]
[i][color="#5e0470"]Я - та, що дав у нагороду Бог
тобі, щоб бути буднями і святом,
світитись сонцем, та – одна за двох
тримаю стелю злагоди у хаті.
Я - та, що усміхаюся усім,
а хочеться від розпачу кричати,
бо говорити не свобідна, втім,
пишу вірші... Як у віршах змовчати?
Я - та, що діток народила - трьох!
У мене є ще витримка і сила,
щоб не зламатись і таки удвох
гніздо родинне вити... Є ще крила!
Я - талісман? О, так! Була я та,
що стежку до звитяг тобі стелила...
Чому ж тепер одна, мов самота
собі торую шлях, а де вітрила?
Я - та... я - та... Невже? Невже, я - та?
Ти вмієш гарно мовити - красиво.
І все ж надіюся, що золота
Любов зійде ще...
В Богові та сила![/b]
[/i][/color]
09.03.2017
* Відповідь на вірш О. Удайка "HOMO FEMINIS" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
Образ літературної героїні є збірним образом багатьох сучасниць нашого сьогодення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723101
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[i] Ти проший мене всю
Білим спомином недопечалі...
О. Вишневська[/i]
Обійми мене всю теплим спомином недолюбові,
Бо весни́ не впускають до саду мого злі вітри.
І гойдаються квіти на вітах – все ті ж паперові,
А я й досі ще вірю – живими ще будуть цвісти.
Бо крізь листя торішнє ростуть моїх мрій акварелі,
Що сама прирекла воскресати на сонячнім тлі.
Понад все хочу я віднайти почуттів справжніх трелі,
І розмаєм впиватись, допоки той рай не зотлів.
Та в саду нерозквітлім ні стріч, ні чекань, ні побачень.
Пелюстки паперові спадають у вічні сніги.
Лиш вітри не-весни заколихують мрії тремтячі…
Хтось же має сплатити за гріх нелюбові борги.
Обійми мене всю ніжним спогадом недопечалі,
Хай пробачить нам сад хоч одне із прадавніх прощань.
В міжсезоння дощів він ще виплаче всі наші жалі,
Розцвітуть живі квіти в безодні моїх сподівань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723311
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[b][i][color="#ff00ee"]Я не строю воздушные замки,
Но мечтаю, как все порой...
Иногда выхожу за рамки,
Свою жизнь не считаю игрой.
Верю в Бога, душой и телом
Этот мир для меня есть - Он...
Доверяю ему всецело,
Почитаю весь Божий закон.
Как ребёнок я верю в сказки-
И во тьме вижу ясный свет...
Вновь разбавила жизни краски,
И рисую весенний рассвет.
15 03 2017 г
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723743
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[i]Так сталося, що жінка стала чи не найціннішим
скарбом безумного і суєтного сьогодення. Бо хто
ж як не вона може повернути йому риси розумності
та красу буття у всіх його проявах? Тут вже йшлося
про це у моїх віршах і творах моїх колег*. Звертаючись
до вічної теми сутності людського існування на Землі,
автор пропонує друзям і читачам сайту новий доробок
як "закваску" до нових диспутів на цій сторінці...
Доброго вечора та... плідної, щасливої ночі!
В супроводі невмирущої музики Щопена... [/i]
[youtube]https://youtu.be/3Exl_gGMzpE[/youtube]
[i][b][color="#a80395"]Вона – та,
що як треба коня на скаку угамує,
Вона в хату палаючу ввійде, як хата горить.
Вона – та,
що ніколи дарма у житті не сумує,
Коли розпачі рана її окупує на мить.
Вона – та,
що уміє і може у млості кричати,
Коли він у пещоті зірве невгамовний той крик,
Їй не треба
покої у злоті і білі палати –
Їй дорожчий його задовільно-впокорений рик.
Вона – та,
що народить як треба дітей – хоч і десять,
Лиш би він їх трудом своїм відданим прогодував…
Вона – та,
що квітчає у ряст його приспані весни,
Аби він повирішував тисячі рідкісних справ.
Вона – та,
що підніме йому до висот кундаліні**,
Аби він перестрибнув нараз двометровий паркан.
Й не закрадеться в нього
ні крапельки підлої ліні,
Як сплішити прийдеться любові підступний капкан.
Вона – та,
що узимку веселі хори хороводить,
Й ніпочому їм люті завії й морозна зима.
Вона піде
за ним, коли треба, в вогонь і у воду,
Коли іншого шляху в подружньої пари нема.
…Так і шествує
в світі той люд погамований парами,
Немов нитка і голка, що все надміцне протика.
Та чомусь одне
одного й долю нерідко ми сваримо…
Видно, суть у безбожного люду гріховна така.[/color]
[/b]
15.03.2017
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
**Згідно з індуїстським вченням, латентна сила, що
покоїться в куприку людини, звернута в спіраль. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723670
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017
— Чому це в тебе довга шия? — Жираф Жирафу запитав.
А сам? Погляньте ви на нього... Найвищу гілку діставав!
— У мене шия величенька. Для мене добре це. Повір.
Така висока я, стрункенька. А де ще є такий от звір?
Всі закохались Бегемоти, і Носороги ходять тут.
Та жаль, нема мені тут пари. Я думала, що ти... Мабуть...
на цей раз знову помилилась, — забідкалась Жирафа та.
Хоч плач, скажу тобі відверто, бери та йди хоч за Крота!
Ген, бачиш, ходить Лев поважний? І позирає в наш бік Слон.
Ще залицяється до мене навіть малий Хамелеон.
А я шукаю собі пару, щоб в нього шия, як моя.
Пішла б я з радістю за нього. Повір, не хочу й за Слона!
Пошкодував не раз Жираф той, що він дурниць наговорив.
Якби були слова привітні, не йшли б Жирафи за Слонів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723233
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 16.03.2017
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/4e9016305cffe74e77fec4409d4e4bc7-full.jpg[/img]
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/8ee755b9c1f9a19b74f32093612f82d3-full.jpg[/img]
Зупинися, безжальна людино!
Не зрізай, не зрізай деревину!
Душу рве бензинова пила,
Аж вчувається - плаче сосна.
Плаче дуб і карпатська ліщина,
Скиглить бук та мала ясенина.
Що ж ви робити, іроди кляті,
Ви встромили ножа у Карпати!
Під горою росте яворина,
Щось із світом вона говорила...
Майте, люди, не камінь у серці!
По якій ж то ціні мірка честі?
Бо лиш тільки безжальна рука
Ріже все до останнього пня.
Бо лиш тільки за гроші бариги -
Рідну матір продати змогли би.
Знайте, ліс - то є наше повітря!
Ліс - карпатська краса й довголіття!
Ліс спиняє у зливу потоки,
Тут гуцулів коріння глибоке.
Ліс - народне і спільне багатство!
У Карпати з країн їдуть часто.
Ліс - лікує душевні рани,
Ліс - здоров'я дає віками!
Тут зимою краса незбагненна!
Тут Говерла торкає неба!
Знайте, тут є мольфари й відьми,
Також звірі і птахи різні.
Ви спитались, пихаті біси,
А чи маєте право до лісу?
Українців спиталися ви,
Чи пиляти під зруби ліси?
Не зрізайте, Мамони й Пилати!
Серце лісу не треба пиляти!
Бо до сьомого роду коліна -
Не простять ані ліс, ні Вкраїна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721464
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Весна, о Боже! Знову ця пора
Метеликом майнула над привіллям,
Де котиків пухнастих дітвора
Обсіла густо верболозу гілля.
Там, де зими останній штрих зітерто,
Вже тягнеться до сонця первоцвіт,
Крізь товщу листя ніжно і відверто
Цілує небо й тішить білий світ.
Проснулась брунька й щастям налилась,
Життям наповнилась по вінця, по краї.
Лиш перша бджілка з вітром обнялась,
А вже гудуть над вишнями рої.
В теплі пташа купається і небо,
І все живе пробуджується знов.
Як же душі пори цієї треба,
Мов подиху, і сенсу, і обнов.
І серце закохалося в цей день
Так сонячно й нестримано-крилато.
І круговерть відновлених натхнень
Дарує весняний ковточок свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723543
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Гладив кицю Пес кудлатий... А у нього м'які лапи.
Гладив, гладив, скавучав, ще й легесенько гарчав.
— Ой ти моя Мурочка, сіресенька шкурочка!
Ой ви мої лапочки, білесенькі цяточки!
Та на сонці спинку гріла, не мовчала... Муркотіла.
— Ой ти мій гарнесенький, пухкий, солодесенький...
Сонце гріє, пригріває... Пес так лагідно співає!
Гладить Киці вушка, лапки і на спинці білі цятки.
Та примовкла, розімліла... До Барбоса ближче сіла.
Добре так біля Барбоса, облизав він киці носа.
Ще хотів... Не встиг... Бо Кіт тут з'явивсь біля воріт!
Хоч малий, та діло знає! Та ще ж гострі кігті має...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723234
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 14.03.2017
МОЯ ПОЕМА (фото)
ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Містична ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667321
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 13.03.2017
[u]Пам'яті Т. Г. Шевченка присвячую[/u]
Черкащина… Той край, де зріс Тарас,
Що за селом колись ягняток пас…
Важка його сирітська доля, нерадива…
І став за правду він Борцем усім на диво.
Навіть у сні, той шлях страшний для нас –
Становлення й заслання дикий час –
Зламати не змогли цього Титана волю.
Ані приниження, ні муштри, ні сваволя,
Яку чинив над Генієм царат,
В історії ніколи не згорять.
Зневіра і самотність – не його це риси,
Хоча на цілих десять років забарився
Тарас тоді в казахських тих степах,
Та вітер з України йому пах
І рятував його гостинну й щиру душу,
Хоча фізично наш Шевченко й занедужав.
Вернувсь додому в особливий час –
Проти кріпацтва спущено Указ.
Зустріти встиг поет і для народу волю,
Та його серце вже не витримало болю…
Пішов поет у вічність, та життям,
Своїм синівським справжнім почуттям
Він був і є взірцем для нашого народу:
Поет народний – то найвища нагорода.
Його й сьогодні злободенний вірш,
Й звучить, мабуть, сильніше, ніж раніш…
Пливе старий Дніпро, зорить Тарас на хвилі
Й не має спокою він, навіть, і в могилі:
Чому народ і досі так живе –
Вже й покоління, й мислення нове?
Чи ж буде жить воно «у сім'ї вольній, новій»?
Чи збудеться його пророче й мудре слово?!..
2013
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722454
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 12.03.2017
[b]Всіх жінок сайту з прекрасним весняним СВЯТОМ ЖІНКИ!
Хай здоровиться, пишеться й щастить![/b]
Я хочу викарбувать слово,
Для всіх і рідне, і близьке.
Звичайно, це про маму мова…
Дорожче нього є яке?
У кожного своя є мама,
Ота єдина, мов зоря,
Що від народження над нами
Зоріє й з нами теж згоря.
Найбільше в світі серце – мами,
Всьому там місця вистача.
Воно хвилюється за нами,
Бо любить нас. Горить свіча…
То – пам’ять є про рід, минуле,
Й твоє запалить залюбки,
Лиш їй властиве – «мій синуля»,
«Моя ти доця» – до дочки.
Літа приводять нас у старість –
Мудріші трохи стаємо:
Людська родина ж розросталась
Від жінки, мамою яку звемо.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722228
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Ти мене не проси... ці слова я сказать тобі мушу.
Хочу, щоб зрозумів, щоб вони не тривожили душу.
Ти мене не проси, не вернуся у зиму я сніжну.
Вірю, швидко мине, відчуваю весну я вже ніжну.
Ти мене не чекай... розійшлися давно вже дороги.
В нас не склалось чомусь... Хай залишать обох нас
тривоги.
Знову сонячний день, в вікно стукає гілка вишнева.
Легкий щем у душі... Не твоя я, а ти не для мене.
Ти мене не шукай... буду тут, де весна розцвітає.
Сонце в росах встає, бо з любов'ю для всіх воно сяє.
Буду тут, де живе на добро свята світла надія.
І вини в тім нема, видно тут загубилася мрія...
Ти мене не проси... ці слова я сказать тобі мушу.
Хочу, щоб зрозумів, щоб вони не тривожили душу.
Ти мене не проси, не вернуся у зиму я сніжну.
Вірю швидко мине, то ж чекаю весну я вже ніжну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723014
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017
[img]https://pp.userapi.com/c636627/v636627008/58efc/sEXCKNVclBY.jpg[/img]
Такий холодний вечір
І руки крижані.
Хтось дихає у плечі
У закутку в тіні.
То хитра і ворожа
Нічна морозна тьма
Вривається безбожно
У серце, як чума.
Колотить несвідомо,
Руками в груди б’є
Що мучать аж судоми.
(Ну хто така ти є?).
Так холодно сьогодні,
Що ноги ледве йдуть.
Мов пси напівголодні
Вчепились і гризуть.
Немає для рятунку
Ні сил ні каяття,
І ніби за лаштунки
Іде тепер життя...
Тремтить душа надвечір,
Коліна заодно.
Вже в сотий раз про втечу
Ти мрієш все одно.
Про Африку, Європу,
І може інший світ,
Але й туди галопом
Ця тьма тобі услід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721386
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Зачем Вы душу приоткрыли,
Впустив, погреться у огня,
Давно остывшего, согрели -
Надеждой дразните меня.
Теперь, душа любви желает:
Страдать и мучиться в огне,
Как снег весною вера тает,
Что Вы нуждаетесь во мне.
Уже пленён мой разум пылкий,
Прикрытый тайной нежных чувств,
А вид потерянный и жалкий,
Как ветром обнесённый куст.
В чужой стране, средь гор высоких,
Мне не построить к сердцу мост,
И голосок приятный, звонкий,
Уж не услышать с ваших уст.
Вас греет солнышко Востока
И Палестинская Звезда,
А я – заброшенный далёко,
Страданьям отдан навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720080
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 06.03.2017
Ти прочитав і... зсунувся з лиця,
Мов хто ножа на відстані - у спину,
Бо зрозумів, що сповідь моя ця
Мені дорожча за мішки бурштину...
Не зглянулась, упевнено-легка
/Це вперше за пусті десятки років
Не втримає мене твоя рука/ -
Таких ще вільних я не знала кроків...
Гукав, гукав, а потім - довго біг
І, жадібно хапаючи повітря,
Ти розумів: ніколи не беріг...
Ніколи... А сьогодні - я не вірю...
Закреслила, розправилась, пішла
Так легко, мов у весни свої сині,
Бо досі точно я перебрела
Затоптані давно стежки полинні...
Хоч і просив: "Давай фатальний вірш -
В останню збірку, мов останню крапку,
Почнем спочатку... зможу я... повір..." -
Холодний дощ скотив останню краплю...
А я... купила гострий олівець
І чистий зошит у густу клітину...
Не йди за мною, не проси, кінець -
Без мене пий терпку свою провину...
Мелодія пливе - стрічай весну,
Нову, живу, нехай не буде гірша...
Та не чекай, бо я не повернусь,
І не впущу тебе до свого вірша...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Самотній листочок у пошуках щастя
Поплив кришталевим струмком,
Ще мить: він із кленом назавжди прощався,
Могутній обнявсь з малюком.
І вже насолода – прозорою гладдю,
Дзеркальний цілунок в щоку,
Піддався він водам, стрімкому всевладдю
І мчить у велику ріку.
Безстрашний листочок свободою марив,
У снах бачив дивні краї,
Його не злякали насуплені хмари,
Дощів несолодкі чаї.
Минув очерети, кущі і коріння,
І щастям маленький світився від мандрів,
Прийняла ріка його чисті стремління
І навіть кораблик листочку позаздрив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721640
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Щось веснить не по-весняному...
Особливо тим, хто зимову мляву
влаштував... Та природі видніше,
що робити. Бо вона - Бог!
[youtube]https://youtu.be/ShTJXwB16EA
[/youtube]
[i][b][color="#056aa1"]Весна благі зимові колорити
Ретельно з пам’яті навік стирає,
Весняних стріл міцні дереворити
У душі змерзлі влучно посилає.
Вона нове все кидає на плаху,
Старизну зим в душі нещадно палить.
Лиш хижі круки – ненаситні птахи –
До весен наших неповагу хвалять.
Бездонна сонячна небесна вежа
Вірян своїх з весною привітає
Й пошле свого страшного громовержця
Усім, хто віри у весну не має!
На тих, в весну хто ще не має віри,
Напевно, зглянеться весняна проща,
А тим, хто ж віру рушив нам допіру,
Гряде нещадна, та вже певна троща!
То ж думайте, пихаті можновладці,
Що краще мати вам на владну попу –
Чи табірні банани й "дикіі танці",
Чи вовчий квит в омріяну Европу![/color]
[/b]
05.03.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721873
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/3924a4dbb25e0a8da930890e54881429-full.jpg[/img]
Ми не граємось в панібрата,
Не жартуємо у війну!
Ми втрачаємо сина, брата...
Витираєм кров і сльозу.
Тут не "гральні машини" в барі,
Автомати тут не ті.
БеТееРи і танки справжні,
АКаеМи в нас на плечі.
Тут не зорі падають з неба,
Через поле - вогні, вогні...
Відстояти! - кричу - нам треба,
Кожен клаптик Лелі-землі.
Тут не пляж під сонцем на морі,
Звідусіль тут шкіриться тать.
Брату брат подає набої
І спекотно під сорок п'ять.
Та життя вартніше за гроші
І за злото на всій землі,
Ми тут, наче ангели Божі,
Бережемо святі рубежі.
Всі тут рідні - один за одного,
Як брати і не треба слів!
Присягалися перед Богом -
Україна єдина всім!
Ми не граємось в панібрата,
Пекельний АТО рубікон.
Пише кров'ю війна проклята,
Зневажаючи Божий закон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721479
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 06.03.2017
А очі, мов вуглики чорні з під вій до весни,
До неба блакитного, що зачекалось лелек.
Вже вкотре летять над землею вогнів валуни,
Земля пошматована від смертоносних пащек.
А він усміхався, як день ще не спитий, новий!
Радів мов дитя і стискав до грудей автомат.
Ще вірив у світле майбутнє такий молодий,
Що стало по звичці в бою не боятись гармат.
Ще трохи - і вщухне. Ці гради - від демона зиск -
Шматують зело, що здається немає кінця...
Упав біля нього від вибуху попелом лист,
Гамселить неспокій траву та коротить життя.
А він уявляв – в Україні жаданий мир,
Молився до Бога і землю, як хліб цілував.
Хлопчина у грудях серде́нько гаряче носив
І вірив як Данко, як перший до бою вступав.
А десь там далеко у рідній хатині свіча
горить і молитви до Бога вишіптує мама:
О, світе єдиний, моя ти кровинко жива
Спаси і помилуй над нами, над нами, над нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721625
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Вже весна у сурми грає,
Перший пролісок розцвів.
Над моїм просторим краєм
Клин лелечий засивів.
Заблукав туман в долину,
Мов овечок сивих пас .
Кущ торішньої калини
Ягідок мав про запас.
Води морем розлилися,
Доповзли і до куща,
Хоч стоїть він і без листя,
Рада весноньці душа.
Прогляда крізь води стежка,
Мов мечі з них, – осока.
Стежка, схожа на мережку,
Мимо кущика тіка.
А як вишиє корали
Сонце в сонних споришах,
На сопілочці заграє
Дивна весноньки душа.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
До мене Місяць завітав у гості,
Так тупцював під вікнами вночі.
І з нерішучості він просто
До мене підбирав ключі.
До мене Місяць завітав у гості
І на подушку ліг перепочить,
У сяєві втонула біла постіль,
Самотність розчинилася умить.
До мене Місяць завітав у гості,
Без слів, без квітів, подарунків,
У сяєві втонула біла постіль,
Я ожила від місячних цілунків.
...Тумани розбудили юні ранки,
А Місяць щез безслідно з подушок.
І – в ролі я забутої коханки,
Бо Місяць повернувся до Зірок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720184
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
До цих неймовірних його дивовиж!
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Повірте, бувати в Парижі – престиж!
“Скажи, ти вже там побувати зуміла?” -
Невесело в відповідь я шепотіла, -
“Я просто бувати …разів сто хотіла”.
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Буває, що в сні в літаку вже летиш.
Я хочу вздовж Сени вночі прогулятись,
Я Ейфелем хочу з висот милуватись,
От, лише б мені туди якось дістатись!
Я хочу в Дісней, як дитина мала,
Бо жодного разу ще там не була.
А ще там – Шанель і Діор, Лакруа...
Я хочу в Париж!
Знову хочу в Париж!
Насниться ж таке, ніби там вже зориш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720193
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 26.02.2017
Йду вулицями міста Незвичайного... куди захочу, туди й поверну.
Широкі вулиці тут є, дзвінкі й веселі. Такі я вулиці люблю!
Йду вулицями міста Незвичайного... воно усім відоме, є для всіх.
Тут на широких вулицях просторих завжди дзвенить веселий сміх!
Люблю ходити я, де Працьовитість, а поряд з нею завжди Доброта.
Живе тут з ними Чесність по сусідству... Я думаю — усе це неспроста!
А ось, поглянь, скільки всього зібралось! Тут Ніжність, Честь, і Ласка,
й Щедрість є. То ж можеш придивлятись, прислухатись, що до душі... твоє!
А на сусідній вулиці я бачу ще й Радості, і Вірності сліди, тут Милосердя є,
і Успіх, і Удача... То ж вибирай мерщій, куди і з ким іти!
На вулицю Дитинства захотіли? Ой, як же весело і затишно на ній!
А діток... діток, як же тут багато! Тут не один їх є бджолиний рій!
Це вулиці Майбутнього... Розкішні! Збуваються тут Мрії. От дива!
Разом ходім по вулицях цих світлих, для всіх тут вистачить і Світла, і Добра!
Тут Справедливість всюди й Добродушність, бо Мудрості й Любові прийшов час.
Це ми створили їх, ми тут живемо... усе у місті Незвичайному — для нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720170
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 26.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2017
Світ метушні, де скажено все в «завтра» біжить,
Як смакувати життям, що від нас за півкроку?
Дивна людино, ти так й не навчилася жить…
Губиш себе щогодини, щодня і щороку.
Маски-обличчя, медове лукавство в очах,
Погляд порожній підкреслять опущені крила…
Бідна людино, ти вже не літаєш у снах?
Чом же завчасу душі порожнеча скорила?
Хто смів стоптати у серці жагу до життя?
Хто загасив у очах твоїх вогники щастя?
Чом не тріпоче пташам твоє серцебиття?
Добра людино, тобі б у весну… на причастя.
Душу охрещуй цілющим травневим дощем,
Мрії шукай між зірок і складай їм офіру.
Мила людино, навчися любить ще, іще…
Вірити важко, та все ж - відроди в серці віру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720287
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 26.02.2017
[b]
[i][color="#0015ff"]Мої приховані бажання...
Мої пекельні муки...
Я мрію про кохання,
Про ніжні твої руки.
Зоріє...Ніч розмаю...
Думки дедалі гірші.
Ти чуєш? Я кохаю!
Мій спокій - лиш у віршах.
Розвіє день тривогу -
І я піду шукати
Промінчика живого,
Щоб душу лікувати.
20 02 2017 р
Вікторія р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719554
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Ця магія ночі писала таємні слова,
Їх місяць по зорях читав й багрянів у смерканні.
Поміж полюсів народилася Пісня нова
Про вічне, як небо, і гірке до болю кохання.
Ця пісня летіла з чужих непізнаних світів
І місячним променем впала мені у руки…
Хіба я просила? Хіба ти її хотів?
Я лише торкнулася неба – й полинули звуки.
Лунала печаллю, розсипалась болем ущент,
І падали зорі – одна серед них всесильна.
Розбилося серце – розсипалось срібним дощем,
Зберу усі ноти і ввись полечу. Боже...вільна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718635
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 24.02.2017
[i]Зимові свічі
Тануть й краплями сонця
Стікають долу.
[b] Катерина Лука[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/Yul8Ryd5iSE[/youtube]
[i]
[b]
[b][color="#25099e"]1.Свічі-перевертні
Свічі-перевертні плачуть від сонця,
ллють крокодилові сльози ганьби…
Не через них відчайдухи ті – хлопці –
ризикували роками судьби.
Тануть й сльозами зволожують землю
їхні надії на інше життя.
Бо на свій лад набуття перемелють –
му́ки героїв в муку́ забуття!
Світ, що підступно тїй владі дістався,
міряє те... на свій власний полад.
Плачуть відтак у саду Гетсиманськім,
хлопці, що склали їй цей потентат.
В небі вартують наш сон охоронці –
чути їх звуки і подих мольби…
Свічі-перевертні... плачуть від сонця,
ллють крокодилові сльози ганьби.
2.Свічі пам’яті
Київ…Хрещатик…
Майдан Незалежності
Бруки… Свічки… І знайомі слова:
«Слава Героям»...
І – звуки безмежності:
«житиме», «буде»...
Бо пам’ять жива
про молоді думи тих,
що попадали в брук зледенілий
в лютневий мороз.
Долі тих воїв...
злодійськи украдено
Темними силами…
Та не курйоз –
в камені гріються
світлими свічами,
хлопці-молодці –
отерплі серця…
Сотня сміливців
сказала вже світові,
Як українці стоять. –
До кінця!
Свічі досвітні палають
в віконницях
в кожному місті....
громаді.....
селі...
Їхнє тепло запалало... як сонечко –
тануть... сльозами
бурулі
землі...[/color][/b][/b]
21.02.2017
© Copyright: Олекса Удайко, 2017
Свидетельство о публикации №117022302658
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719588
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Село моє не плаче – умирає,
Останній стогін губиться в ріллі.
За що ж ти, доле, трударів караєш?
Надії шмат убити хто звелів?
Мовчить земля, доглянута, багата,
Таких раніш не знала врожаїв,
Радіти б їй, з вітрами б заспівати –
Вона – в зажурі через буржуїв.
Усе, що дбала для людей щоденно, –
Не тим, хто вчасно і води не пив,
А тим, хто обкрада селян у –енне,
І це держави нашої стовпи?!
Без сорому з мільйонами – в офшори,
Турбуються про власний «чорний день»?
Та скоро вже народ зірве ті штори,
Хоч не одне й село вже пропаде.
26.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719838
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Давно вже лист осипався з калини,
Зачервоніли ягоди, мов кров,
Пісні, пташині, теж давно не линуть,
Нарешті холод осінь поборов.
Сніги лягли. Тепер мороз-морока
Мережив гілля пензлем, чарівним,
Скрипіли ранком мелодійно кроки,
І хвильки в річці він також спинив.
Мости поставив синьокришталеві,
У їх узорах – вічна таїна,
Вони дешевші є від металевих –
Така буває взимку дивина.
9.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719986
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
ДЛЯ КОГО ДОЩ?
Для кого дощ? Для огірків.
Для кого дощ? Для кавунів.
Для кого дощ? Для кабачків.
Для кого дощ? Для бурячків!
Ще просить пити редька, петрушка, бараболя.
Горох, часник, цибуля і помідори, й соя.
Для соняха й квасолі ще крапель є багато.
Для всіх, хто є у світі і любить працювати.
Летять, летять із неба краплиночки маленькі
Для братика Іванка і для сестри Оленки.
Й для мене залишилось краплинок тих доволі,
Бо щедрий і веселий рясненький дощ йде в полі!
А ще візьму в долоньку прозору я краплинку
Й поллю свою найпершу, найкращу в світі сливку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719639
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 24.02.2017
ДЛЯ КОГО ДОЩ?
Для кого дощ? Для огірків.
Для кого дощ? Для кавунів.
Для кого дощ? Для кабачків.
Для кого дощ? Для бурячків!
Ще просить пити редька, петрушка, бараболя.
Горох, часник, цибуля і помідори, й соя.
Для соняха й квасолі ще крапель є багато.
Для всіх, хто є у світі і любить працювати.
Летять, летять із неба краплиночки маленькі
Для братика Іванка і для сестри Оленки.
Й для мене залишилось краплинок тих доволі,
Бо щедрий і веселий рясненький дощ йде в полі!
А ще візьму в долоньку прозору я краплинку
Й поллю свою найпершу, найкращу в світі сливку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719639
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Годинник все ходить на місці,
Не може ступити і кроку,
Із часом в ладу літописці,
Везуть на собі цю мороку.
Так стрілки ідуть точно в такт,
Є схожість з сердечним ритмом,
/Буває й у них десь інфаркт/.
Крокують – за алгоритмом.
Невидимий крутить їх хтось,
Рахує для світу всі миті,
А як же Адаму жилось,
Коли не був час в дефіциті?
Давно вже забуті творці,
Майстри механічного дива,
Ідуть еталонно взірці
І мить пробігає бурхлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719833
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Лиш тільки-тільки двері зачинились,
Іще горить цілунок на щоці,
Та сльози знов я втримати не в силі,
На цілий рік ти їдеш вдалечінь.
І знов почнуть тягнутися роками
Такі холодні, спорожнілі дні,
Неначе бездна відстань поміж нами.
Я тут не вдома. Ти там в чужині.
Вже стільки літ, а звикнути не можу
До тих розлук, до відстані й доріг,
Хіба ж вартують всі на світі гроші
Тих слів, що ти б мені сказати міг?
Тих дотиків, тих снів в твоїх обіймах?
Наповнених радінням вечорів?
Ось, місяць пролетів, ти знов у "прийми",
А вдома ще і місця не зігрів.
І так летить життя: минають рòки,
А всіх грошей ніяк не заробить.
Одне хотілось знати б тільки- доки
Чужі країни працею міцнить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720004
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
( Щиро дякую прекрасній поетесі Людмилі Шостацькій
за те, що її вірш "Щастя своїми руками"надихнув мене
на написання даного твору)
Свята Любов і вільна, й легкокрила.
Життя завжди плекає й береже.
І навіть там, де ворога є сила,
Любові світло душі стереже!
Ставлю заслін я ворогу... Любов'ю.
— Моя Любове! Мужні там сини!
Із ними стій і ти на варті миру,
щоб до дітей прийшли солодкі сни!
Прошу тебе... Дай силоньки ще більше
Хоробрим й мужнім всім захисникам!
Щоб ми відважно край свій боронили,
Тебе, Святу, нам Бог подарував!
А там, де ти, наша Свята і Світла,
В серцях, мов сонце, сяє кожна мить.
Ставмо заслін своєю ми Любов'ю,
Бо їй під силу всіх нас захистить!
Щоранку день ясний до нас приходить,
Проміння ніжне сонце ясне ллє.
Та лиш любов дає нам вільні крила,
Бо лиш в Любові вільні крила є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720104
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Над Бугом запахло весною.
Так крига упала з лиця.
Враз стала зима затісною
І ритми змінили серця.
Дерева ще сірі і голі -
Малюють вже сукнів фасони
І дні всі дописують ролі,
Світлини нові - у альбоми.
А небо привітнішим стало,
Над Бугом розбавило фарби,
Вже так залишилося мало
Щоб лютого витерти карби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720005
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Вечірній сум заслав собою небо,
Стомився вітер – крила опустив.
Зима, таки, нагадує про себе,
Хоча й спустився морок, ледь густий.
А коли ранок нічку переборе,
І день опустить очі у сніги,
Побачить у мереживі обори,
Мов королівство біле навкруги.
І знову хмари сірими стежками,
Пливтимуть понад снігом до весни,
Трястимуть чарівними рукавами…
Кому із нас пейзаж такий не снивсь?!..
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719283
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Вже три роки пече цей лютий
Диким болем в серцях розбитих,
У льоди, мов душа закутий
І байдужістю усіх ситих.
Може є у них щось сказати,
Подивитися людям в вічі,
Чи болять їм так само дати,
Чи хтось бачив в їх душах свічі?
Все минає колись в цім світі,
Тільки точно – не без сліда,
Будуть, будуть всі ті в одвіті,
Бо ж від них уся ця біда.
Перемеле історія їх
І нащадкам на суд віддасть,
Просто так не минає гріх,
Як відлуння усіх нещасть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719271
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Навіяне поетичним марафоном...
Якось я одного разу,
підхопив якусь заразу,
тіло так мене свербіло,
все пекло та ще й боліло.
до жінок пропала тяга,
ну які тут вже розваги?
Та пораду дав сусід:
перевіритись на снід.
До лікарні поспішив
всі аналізи зробив:
на вітрянку, і краснуху,
гонорею, золотуху,
коклюш, авітаміноз,
сифіліс, хламідіоз...
Аж три ночі я не спав,
результати все чекав.
А тим часом не здавався,
самостійно лікувався:
парив ноги, пив піґулки
і палити кинув люльку,
(нікотин коня вбиває,
я здоров'я менше маю),
вкрився тепло на дивані,
і спиртного ані-ані...
я не брав три дні до рота,
ось така була гризота.
Та спішу вам розказати-
негативні результати.)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718756
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Без мови немає народу,
Немає без кореня саду.
Чому запускаємо в моду
Чужу й віддаємо їй владу?
Вона в нас стріляє і гнобить,
І каже, що ми низькосортні,
Хіба ж ми настільки убогі,
Щоб це їй терпіти сьогодні?
А наша - квітуча і щира,
Це – мова Карпат і Дніпра,
Це – мова любові і миру,
І віри святої й добра.
Хто квітку плекає цю зроду
І живить коріння її,
Той матиме й волю, й свободу
На рідній прадавній землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719486
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
[i] З приводу недавніх подій навколо
ЕСП - "Еволюції Сайту Поезії"
[b][color="#077280"] Більш як півроку тому було
запроваджено дискусію поетів навколо наче б
то важливої теми щодо Еволюції Сайту Поезії,
розпочатої за ініціативи організаторів сайту та
окремих поетів. Ідея непогана. Дійсно покращу-
вати роботу сайту можна і треба. В цій дискусії
я брав участь, намагаючись внести свою лепту
в боротьбу з засиллям антиукраїнських елементів
на сайті. Це можна було б зробити і досить легко,
якби до того прагнули пани-організатори сайту!
Та хура з місця не рухалась. Натомість виявилось,
що сторінка перетворилась на баталії далеко не
літературного характеру. Причиною таких чварів
могло між іншим послужити прагнення організаторів
затії запровадити серед членів сайту дещо подібне
до совкового «соціалістичного змагання». Мета
такого заходу принаймні мені не зрозуміла. Перш за
все тому, що ними (організаторами) не подаються
критерії, за якими малось оцінювати твори аматорів.
А судді - хто?.. Адже для того, щоб оцінити той чи
інший поетичний твір, треба, меншою мірою, знати
елементи поетики, особливості художнього творчості
тощо. Хто з нас, аматорів, може об’єктивно оцінити
такі елементи, як: характер, ідею, сюжет, композицію
твору, його римо-ритміку та й тип жанру (елегія, поема,
сонет тощо)… Багато хто з нас не володіє достатньо
художніми прийомами вираження фабули, ідеї та сюжету
твору. Далеко не всі ще володіють граматикою та
елементарними правилами написання художніх творів.
Між тим невеличка групка "товаришів" сайту
разом з його натхненником паном Юхницею наполегливо
провадять крамольну, на мій погляд, думку про проведенні
так званих літературних конкурсів. Ці намагання нічого,
окрім пустого потрясання повітря, побудови авантюрних
прожектів та сіяння ворожнечі між членами нашого здорового
дружнього колективу, на моє глибоке переконання, не несуть.
Вистачить уже нам конфліктів, які стаються між вельми
«великоповажними» поетами у процесі очних зустрічей чи
після них. Слабкості загальної культури та емоціональні
сплески необґрунтованих амбіцій призводить до того, що
«закадичні» друзі стають ворогами і цілком пристойні твори
"шанованих" раніше друзів брутально ігноруються. Натомість
розвивається корпоративні, далекі від доброзичливості,
творчого зростання та взаємодопомоги стосунки.
Особисто мені хотілось би, аби пропоноване нашою
колегою «голосування списком» було відмінено, а список,
в який чомусь і кимось включено і моє ім’я, за висловом
одного з «достойників» сайту представника «чорних сил»,
було ліквідовано. А якась дискусія щодо «чорної каси»,
не підтвердженої документально, окремих членів сайту
просто обурлива!
Давайте займемось, якщо ми люди, більш корисними,
конкретними справами. Наприклад, матеріально та фізично
допоможемо обмеженому у своїх можливостях інваліду
Петру Пашковському (псевдонім «довгий»), видати першу
збірочку його прекрасних віршів. Для цього не треба творення
якихось кас чи рахунків у стилі "а ля Стасюк". Достатньо дати
певні доручення окремим активістам в організації публікації за
телефоном, а потім особисто і прозоро компенсувати кошти,
потрачені на виготовлення даної книжки.
Важлива, на мою думку, також публікація на сайті віршів наших
друзів, які відійшли у вічність.
Та ще скільки добрих справ можна зробити громадою
розумних, цілком здорових (духом і тілом) людей!
Об’єднуймось, шануймося!
З нами Бог[/color]![/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718823
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Хто б не був: співак, а чи актор, лікар, викладач, поет, конструктор,
Кожному талан Всевишній Бог вдарував з народженням у руки.
Він його носив поміж людей, віддавав їм радість, ум, здоров'я,
І нічого не просив взамін, тільки жити, щоб творити нòве.
Але люди, користали дар, як з криниці воду в літню днину,
І без особливих слів подяк знов просили помочі в людини.
Милувались голосом дзвінким; запускали в небеса ракети;
Лікувались; вчились; і жили віршами "одного із...." поетів.
І ось раптом той талан помер. Відійшов далеко в піднебесся,
Тут і втямив люд, що відтепèр щось велике відійшло від серця.
І згадали всі, який то був добрий лікар, чи музика справний,
Або те, що першим у житті він їм розповів про океани,
Чи колись вернув їх до життя і не взяв за те ані копійки,
(Бо не звик він брати хабара, він талан не продавав вовіки.)
І почали славу возносить: Яка мудра то була людина!
А йому ще б жити і творить! Рано так прийшла його година!
Ой, які то гарні ті пісні; чи: який то був хірург від Бога;
Але вже не має вороття. Бо за обрій йде його дорога.
Вже тепер не треба каяття ні похвал. Усе давно віджито.
Визнавати треба за життя. Після смерті тільки лиш молитись!
Н.Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717956
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Тріщить мороз, штовхаючи паркани
В замети, обважнілі від снігів,
Де сосни в білосніжних кардиганах
Вартують день з небесних берегів.
І олівці бурульок водяних
Малюють світло сонця, що не гріє,
І безмір, мов прозорий льодяник,
Морозно-сніжно крізь віки світліє.
Та час торкається землі крильми.
Збирає лютий в дужості зусилля.
І в цих останніх проявах зими
Вже чується її крихке безсилля.
В теплі осінніх ковдр із падолистів
Про відзимки вже мріє первоцвіт.
Якби не ця зима холодно-чиста,
Чи знав би ціну веснам білий світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717208
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 20.02.2017
В колисковій давній оживало слово,
Не відоме досі, дивувало свіжістю
І теплом лилося сонячно-квітково,
Огортало серденько маминою ніжністю.
Звуками пестливими о порі запізній
Зупиняло вітер посеред пітьми,
Умовляло пташку не співати пісні,
Доки сон до люлечки схилиться крильми.
Слово проливалось в плескоті любові,
Гулечки летіли в хату з давнини.
І навчала мати немовлятко мови,
Чарували казкою колискові сни.
Все добріло щиро над дитям маленьким,
Рухалось навшпиньки в диві теплім тім.
Мовилась душею та молитва неньки
На дитяче щастя в світі непростім.
Оберегом стала з вічності співанка,
Мов джерельце, чиста і легка, як мить.
Пісенька барвиста, наче вишиванка,
Голосом матусі в сни чиїсь летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718353
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Віршує знову ніч війною й болем…
Молю, аби закутала у сни
Із небом, синім, понад житнім полем,
Чи пролісками, першими, весни.
«Чому, – питаю, – нічко-чарівнице,
Ти не даруєш спогадів мені,
Про смак води у батьковій криниці?
Думки чому купаєш у війні?»
Й прислала ніч слова в тремтяче серце:
«Забудь сьогодні про спокійні сни,
Коли сини за землю, рідну, в герці,
Коли над ними дощ із куль, рясний,
І капле кров, жива, а не водиця,
І гаснуть рано молоді життя,
Й востаннє тіло обійма вдовиця
Того, із ким плекала майбуття.»
Я, присоромлена, беру перо у руки…
І… вже з бійцями… на передовій:
В окопах, бліндажах, терплю їх муки…
Молюсь, аби не зник наш родовід.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713140
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 20.02.2017
У зеленому лісочку, під дубочком на пеньочку
сидів Заєць та й журився:
– І чому я народився отаким у білий світ?
Всіх боюся, утікаю... Сам нікого ж не чіпаю.
Не поспати, не присісти... можуть тут мене ще й з'їсти!
Аж тут Білка пробігала, здивувалась... Запитала:
– Чом розсівся? Не весілля. А у мене новосілля!
Всі зібралися давно. Тебе ж куди занесло?!..
Вже замучилась сама, доки тут тебе знайшла!
— Я боюсь іти до тебе. Там є Вовк і два Ведмеді,
та ще й Лисонька-кума. З'їдять просто... Задарма!
– Що ти? Що ти?– каже Білка. Вже прийшла і Перепілка.
Теж журилася даремно. Не чіпають! Так приємно...
В її бік і не дивились, бо ж наїлись і напились!
— Твоя правда, — на те Заєць. То чого ж боятись?
Доки твої гості ситі буду пригощатись!
Отак часто у житті. Ситі не чіпають.
А як трохи зголодніють — від них утікають!
То коли ж скажіте, люди, стане легше жити?
Ми ж не Вовки, і не Зайці... Чом маємо тремтіти?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719072
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 20.02.2017
—Ой чого ти, вербонько, та й схилилася?
Ой чого ти, рідная зажурилася?
— Як же мені, вербоньці, не хилитися?
Як же мені, вербоньці, не журитися?
Вітри шумлять сильнії... Потішаються.
Громи гримлять грізнії... всі лякаються!
—Віти твої, вербонько, нахиляються.
Вітри-громи, рідная, хай втішаються.
Зійде сонце яснеє... нижче схилишся,
З трав росою чистою та й умиєшся.
Віти твої, вербонько, мають силоньку.
Любить-береже Бог Україноньку.
Бо хто гнеться, вербонько, нахиляється,
Від землиці силоньки набирається.
Хоч громи розкотисті, та не біймося.
В них немає силоньки. Звеселімося!
...Зійшло, зійшло сонечко! Засвітилося.
Над рікою вербонька нахилилася.
Те проміння яснеє розсипається...
У ріці вербиченька умивається!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719108
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 20.02.2017
[img]http://s19.radikal.ru/i192/1702/5e/276551e55baf.jpg[/img]
Коли запалає зірка і крутяться лугом сни,
Співає цвіркун лунко, колише ріка береги.
Дурманить чебрець квітками, хилиться в травах лоза.
Під нею, немов царівна, цвіте материнка рясна.
Так тихо і щемко в лузі – ні шелесту, ані пісень.
На гілці терпкого глоду спочили пташки за день.
Під небом вечірньо-синім і хмарами, що пливуть,
Хлюпочуть невтомно хвилі, збігає у далеч Прут.
Виблискує місячна стежка – така вже нічна світлотінь!
Розходяться кола водою, як риба плисне́ в глибочінь.
Ось так прохолодою ніжно обкутує ніч село,
Срібляться роси до ранку, як видиво на зело.
Дрімає у пахощах літо й мого дитинства роки...
Розбуджують ранішню тишу з села до ріки пастухи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718868
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Читаймо всі мудрості книги,
Гортаймо віків сторінки,
Розкриймо секрети й інтриги,
Збираймо знання і думки.
Мандруймо по книжних просторах,
Долаймо глибини і далі,
Воздвигнім на трони й престоли
І тих, що їх серцем писали.
Читаймо всіх мудрих творіння,
Святі одкровення отців,
Хай сходить по світу насіння
Та пам’ять живе про митців.
Черпаймо, вивчаймо, уміймо,
Збираймо плоди їх трудів,
Святині словесні леліймо,
Карбуймо в них пам'ять родів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718771
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Здавалось: прийде весна -
Сестра тій жаданній волі,
Поклали свої імена
Сини на святім престолі.
З вкраїнською групою крові
У жилах - пульсом свобода,
Майданами йшли до волі -
Мільйонам була нагода.
Мабуть і в убивць була
Така ж сама група крові,
Від злочинів - вже смола,
Немає довіри псові...
В нас вибору, брате, нема!
Нам далі – дорога до волі!
Скінчиться колись зима -
Написано нам на долі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718774
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 20.02.2017
На Майдані я стільки знайшов!
Сам згубив там усі враз страхи.
На всі рани – із кетгуту шов,
З ворогів позлітали дахи.
Та дурна, із свинцю, кружляла,
Все хотіла зробити дірку,
Уберіг Бог від цього жала.
Я шукав Україні зірку
Між димами і водометами,
Під бруківкою і щитами,
Поміж втомленими наметами,
Поміж ворогом і братами.
Бачив качі пливли рікою,
Бачив небо упало в Дніпро,
Надто була сльоза їдкою,
На долоні - усіх цих нутро.
Я хіба хоч чогось ще боюсь?
Все минає колись в цім світі!
Пану я аж ніяк не вклонюсь,
Як душа його у лахмітті.
Як нестерпно брехнею там тхне,
Як він боляче робить чеснішим,
Він - такий і сам скоро мине.
Я ж з Майдану прийшов ще сильнішим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719115
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 20.02.2017
Дорога стелиться снігами –
Цупка стерильна пелена.
І кінострічка панорами
Біжить у рамочці вікна.
Таке німе красиве ретро
У ґлянці білої зими!
Летять у безвість кілометри,
Мережить гума килими.
Дерев ондатрове убрання
У стружці інею ряхтить…
Це тимчасове обмирання,
Ця перестуджена блакить,
В якій ні поруху, ні звуку,
Хіба що пирсне горобець.
Мороз пропхав колючу руку
Мені за теплий комірець,
І так пощипує зухвало, –
Мовляв, попалася, ага!
І за́шпорів пекучі жала
Пульсують спазмами в ногах.
А я хапаюся вустами
За пару дихання твого,
Мов літо те́плиться між нами,
І лід розплавлює вогонь!..
Летить захекана автівка
Крізь охололу плазму дня…
І ми удвох, і ця мандрівка
В сідлі залізного коня.
[img]http://i1.r24.me/AROFgOEAj6Lp-c800x600.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717621
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 19.02.2017
Задивився в її очі, а вони, мов зорі.
Задивився в її очі, а в них хвилі в морі.
У очах її тих синіх океан плескався.
Задивився в очі сині, у них закохався.
Привабили, зчарували, мов зоряні ночі
Оті її, сині-сині, волошкові очі.
Я мов вітер, що у полі грається колоссям.
Задивляюсь в очі сині й тішуся волоссям.
Те волосся золотисте... кучері на скронях.
Ой, яка ж та ніжна ласка у її долонях!
Є таким солодким завжди милої словечко...
Подарую я з любов'ю їй своє сердечко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718248
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 15.02.2017
[i]Зустрілися зима з весною,
Обидві сильні-мов жінки,
Уперті, гарні і красою
затьмарять в небі всі зірки.
Та тільки ролі їхні різні:
Одна холодна-наче лід
А інша,сповнена надії,
Дарує нам тепло і цвіт.
Споконвіків зимі на зміну,
Приходить сонячна весна,
Назвали СТРІТЕННЯМ цю днину,
Зі святом всіх вітаю я.
Н. Хаммоуда.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718314
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Явища природи... Як вони нам нагадують
наше життя! Хочемо ми того чи ні...
[youtube]https://youtu.be/9sEWBZZWmco[/youtube]
[i][b][color="#0b5987"]Зимова млява… Хоч тріщать морози,
І кубляться у стужі снігурі,
В природі щем, в душі панує проза –
Зимових хуг невтішні попурі…
Як відгук злих минулих лютнів,
Що калиново впали на сніги,
Гуркоче гнів, співає тоскно лютня,
Додаючи статечності снаги….
І вже в очах – немов ті добробати,
Що на амвон доладність принесуть…
Стихає біль… І хочеться подбати
Про нашу свіжу, вистраждану суть.
Хоч в кабінетах жарко – не Канари ж! –
Й надворі тал – як змучений народ,
Сконають дні – мов здирники і скнари:
Весна не пошкодує нагород...
«Зимова млява» зміниться весною,
Заснуть морози, стишаться сніги…
За страдників оступляться горою
Ті теплі дні, що нам не вороги.
І зникне враз тупа контраверсійність*
В історії природи і держав,
Бо аватар** – не схимник, а месія –
Ланцюг скує для міжсезонних мляв![/color][/b]
15.02.2017
*Те, що неоднозначно трактується.
**Боголюдина. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718323
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
И где ты, Слово, бродишь по ночам,
Привычные оставив словари,
А я тебя готова повстречать,
Да, где угодно - только говори...
Не затеряйся в переливе гроз,
Не утони во глубине реки -
Воспринимай желания всерьёз,
Коварному безумству вопреки...
И лодку подарю я, и причал,
А хочешь - яхту, но не исчезай!
Ты знаешь, Слово, как горит свеча,
Ты видело, как плакали глаза...
И точно помнишь, как среди зимы,
Оставив где-то голос и тебя,
Так обречённо расставались мы,
Холодное пространство теребя...
Молчишь. Я знаю, это - не впервой.
Но даже там, где проще закричать,
Ты, Слово, вновь играешься со мной,
И кто тебя так научил молчать...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716797
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Зачерствіло серце у хаосі бруду,
Скам'яніло слово в белькотінні рим
І в кривавий морок каркає огуду...
І чіпує душі у безликий грим.
Ну, а світ жирує у бедламі свята,
Феєрверить п'яно під гучний салют...
А землиця стогне, горем розіп'ята,
У ярмі конає зубожілий люд...
Та відколи, Боже, кров людська - водиця?
Упились до краю небо і земля!..
Чи ж повік стражденна доля-удовиця
Сповила під серцем байстрючат кремля?..
І ніхто не бачить... І ніхто не чує...
Оніміли душі на розпутті зла...
Тільки ворон кряче... Та кому віщує?..
Сиротинна пам'ять терням поросла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717083
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В холодних заметілях гнаних вітром,
Тоді, коли зривається над світом,
І вдаль летить незміряна печаль.
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В туманах, і калùновім намисті,
В сльозах дощів, барвистім падолисті,
В ріллі дорідній променем заграй.
Люби мене, прошу тебе, люби,
В цвітінні літа, в ароматі липи,
В житах рясних і в росах золотистих,
У миті щастя, у сльозі' журби.
Люби мене, прошу тебе, люби,
У журавлях, що з вирію вертають,
В підсніжниках, що розцвіли у гаї,
У кульчиках* зеленої верби.
Ох, знало б ти, а як кохаю я,
Тебе, моє ласкàве, ніжне, крàсне!
У почуттях, що часу непідвласні
Освідчувалась Сонцеві Земля.
Кульчики*-сережки.
Н.Хаммоуда
07/02/2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717220
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Надламана гілка кропить соками трави,
Ніби відплакує свòю останню осінь.
Спілі ранети із віт до землі роками,
Діти дорослі - просивінь* у волоссі.
Листям із яблунь додолу літа останні,
Миті щасливі в вирій за журавлями,
Зустріч - прощання. Для когось це тільки грані,
Сльози пекучі в серці дощем -туманом.
Квіти весняні - то знову надія й віра,
Лепет дитячий - музикою у серці,
Гнів і прощення знають тепер вже міру,
Легше сприймати факт, що усі ми смертні.
Тріснута гілка у трави стікає соком,
Хтось вже на захід, хтось тільки ще на сході.
Може цей подих зіллється з останнім кроком,
Або, супрòти, наступне життя народить.
Тільки ніщо вже не буде, як було досі,
Доля секунди вирішить все для тебе.
Гілка засохла. Була то остання осінь...
Долі усім нам давно написало небо.
Просивінь*-сивина.
11/02/2017
Н.Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717560
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Повилася стежечка полями,
колос наливають тут жита.
В них волошки і ромашки квітнуть,
маків цвіт дарують їм літа.
І спориш росте тут край дороги,
наші він слідочки рахував.
Разом з нами він збігав до річки,
ніжним білим цвітом розцвітав.
А та річка, гомінка й весела,
хвилями хлюпочеться... Стрімка.
Ой, яка ж ти, річечко, грайлива!
Ой, яка ж ти, річечко, дзвінка!
Й досі там під лісом, на галяві,
Невеличка яблунька росте.
Яблука великі та рум'яні
наливає сонце золоте.
Запашні вони та соковиті
з пишних віт просилися до нас.
Пахли м'ятою і теплим літом
залишився в них дитинства час.
Я піду... піду по тій стежині,
колосяться, як тоді, жита.
В них волошки і ромашки квітнуть,
маків цвіт дарують знов літа.
Тут моє дитинство залишилось,
відшукати б поміж трав сліди.
Допоможуть яблука рум'яні
споришеву стежечку знайти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717483
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Коли любові дивний сад
Зненацька квітом забуяє,
Коли твоя п’янка краса
Мене не тільки забавляє –
Стає казковим тим човном,
В якім пливу життям, мов раєм,
Й радіють очі і чоло,
А серце вальс кохання грає,
Тоді тобі моє болить,
Тоді мене твоє хвилює,
Це й є ота щаслива мить,
Заради неї жить вартує.
Тоді і я, і ти – це ми –
Це наша формула кохання,
Доводить, що ми є людьми,
І це фундамент для єднання
9.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717423
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Дніпре сивий, вільний, сильний!
Дніпре повноводий!
Здавна батько ти русинам –
Батько мого роду.
Ти віки пливеш по землях,
Широких, багатих,
Обіч ліси та озера,
Сади білі й хати.
Напилися тої волі
І ми, Дніпре, – люди,
Та чомусь не маєм долі –
Ніяк не здобудем.
Топчуть, палять землю цюю
Вороги-заброди,
На душі у нас гарцюють,
Цвіт зривають роду.
Та нема такої сили,
Щоб тебе спинити,
І хоч нас віки косили, –
Лиш міцніють ниті
Мого змученого роду –
Гордий він, живучий.
Буде вільним він народом,
Як і ти, Ревучий!
10.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717544
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Юний хлопчина з вогником в серці,
Мрій, як без меж океан!
В нього на долю випало в герці
Стати навстріч - ворогам.
В тебе ще стільки всього непочато,
Юність, кохання - тримай!
Вибір у мене, - сказав він завзято -
Це боронити мій Край!
Знов в Україні московська навала.
Дивно - сімнадцятий рік!
Вік електронний, космічний, - що правда,
В світі абстрактності збіг.
Знаю, що роду - нема переводу, -
Він замість тих, хто поліг!
Юний хлопчина вірність народу
В серці своєму зберіг.
В нього ще будуть забави й кохання,
Тихі в гаю вечори.
Тихо шептала лиш мати до рання:
Боже, його вбережи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717723
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Боролася троянда за життя
В саду серед красивих дуже квітів,
Подвійні в неї надто почуття.
/Розгадку запитаєм в ерудитів/.
Красуня до самотності вона,
Колючою їй стати довелося,
Не в тому навіть є її вина,
Кричало невгамовне стоголосся.
Казали, що не гарна, що будяк,
Що пелюстки її не з оксамиту
І правда їх була лиш на мідяк,
Не раді так були її візиту.
На тих красу від неї впала тінь,
Для чого конкурентка тут така?
Не чули її жалісних молінь,
Вже із ножем тягнулася рука.
Мовчав ірис задуманий в саду,
Та все ж терпець йому таки урвався,
Мечами він відвів всю ту біду,
Ще й схоже у троянду закохався.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717784
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Голосить Вкраїна, заламує руки:
О, Господи, доки? Біді де кінець?
Злетілися хижі, без розуму круки,
Взялися клювати мільйони сердець.
Упали синочки, розтерзані дико,
У них - в тім вина, що боронять своє.
О, зглянься над нами всіх долей, Владико,
Я знаю, у тебе для тих також є...
Співають печальну вітри понад степом,
Сльозу витирає моя Україна,
Дай, Боже, назад їм - із вовчим білетом...
Із храмів тих душ попеліє руїна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717811
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
О, світе мій! Як я тебе люблю...
В шумі вітрів, у гомоні діброви.
А ті слова... що він сказав мені,
Які ж солодкі! О, які медові!
О, світе мій! Як я тебе люблю...
В потоках рік, в вершинах гір до неба.
А ті слова, що він сказав... ясні!
Та ж щастя більшого невже ще треба?
А погляд тих, мов ніч, його очей,
У моїм серці ніжністю розлився.
О, світе мій! Як я тебе люблю.
Зі мною він назавжди залишився!
Своїх я почуттів теж не втаю,
То ж світлою хай буде кожна днина.
О, світе мій! Як я тебе люблю...
Пізнати щастя може лиш людина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717874
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
[i][b]В[/b] алентин – по-грецьки сила,
[b]А[/b] тланти – наші мужики!
[b]Л[/b] еліяти усе ж просили
[b]Є[/b] лейну святість нам жінки.
[b]Н[/b] ам же без святості не жити:
[b]Т[/b] ака планида, кров така!
[b]І [/b] святість ту несе по світу
[b]Н[/b] адійна жінчина рука…
[b]А[/b] нам, мужчинам, треба знати –
[b]М[/b] инать не слід своєї хати! [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/m_-sz5ZBNoc[/youtube]
[i][b][color="#ad11a3"]Рожевий ранок… Доторк сонцем плоті –
глибокий вдих цнотливої краси…
О ранку! Видих молитов і млості,
свій колорит у дійство принеси!
Вдихни у жінку непотайну силу,
щоб та відчула розкоші пещот,
які б вона замала, не просила,
щоб правили за трави-приворот.
Нехай квітують манії-прилюди
благословенної Всевишнім гри,
флюїдо-мироточної остуди.
Та все гірке й солоне прибери!
І хай в жатті́ не приндяться обжинки –
в любові Вічній не шукай кінця:
між кольорів – найкращий колір жінки,
той, що веде із темні до вінця…
Шануймо ж те, що любомудрим Богом
дано нам, грішним, разом й на віки,
щоб привселюдно йти – не перелогом –
нехай дорогу вказують жінки!
Вони ж бо є в небесному велінні,
у Вічнім плеску чистої води.
Бо в нас нема дивнішого створіння,
як жінки мироточної сліди*![/color][/b]
______
*Тут – як наслідок, унаочнення.
10.02.2017[/i]
Всяк, кого цікавлять секрети чоловічого довголіття,
дослухайтесь до секретів китайської медицини ТУТ:
[youtube]https://youtu.be/wxLNFK2hNL0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717408
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 12.02.2017
Жахіття з війни...мати наполягла, щоб труна з тілом сина була відкритою...на це нестерпно дивитись...бо це ж уся наша Україна сьогодні знівечена, зболена, мов суцільна рана...
Понівечене тіло у труні...
Немає рук, ноги і вуха.
Які ж він муки пережив страшні...
Розповідай про нього, мати слуха.
Яким хоробрим був в бою
І завжди був надійним другом.
А на війні був першим у строю...
Тепер... все шкереберть, все кругом.
Лишився біль...і він на все життя,
Не забинтуєш серця кровотечу.
У небі одинокий птах кружля,
Ніхто від смерті не впровадить втечу.
А мати тужить... як це пережити?
Своє дитятко рідне в небо відпустити.
Волосся рве...вже й голосу немає,
І все в душі холодний лід скресає.
- Синочку мій, візьми мене з собою,
Я колискової співатиму з журбою.
Я буду вогником тобі, дитя, світити,
Разом з тобою буду в небі жити.
Нема вже сили слухати і бачить,
Як Україна вся і стогне, й плаче.
Молюся, Господи, допоможи,
Від смерті всіх і Україну бережи!
Бо кров синів уже тече річками,
А злість у серці житиме роками.
І вже той кат ніколи нам не буде братом,
Нехай прокляття їх накриє градом.
Зоя Журавка(Іванова).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717278
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Настоянка думок сердечних...
Щодня потроху її п’ю,
Я в неї – у числі залежних,
Обов’язково в чашу ллю.
Підсиплю трішки аромату
Із слів і нот ледь-ледь хмільних,
Душі росинку непочату
І жменьку зернят чарівних.
Її розбавлю сонцем й квітом,
Дзвінкою піснею пташини,
Небес блакитним оксамитом
І сяйвом кольору цитрини.
Така настоянка-живинка,
Забула з нею смак полину,
У мене є й для Вас краплинка,
Прошу, заходьте на гостину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716764
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Поміж рядком себе шукаю,
Думкам дала всім вільну волю,
Я знаю, що себе не знаю
І, що загралася із роллю.
У розсипі із вічних слів
Збираю перли на намисто
І славлю всіх учителів
З років минулих падолистом.
Слова мені – за справжній скарб,
А перед мовою – провина,
Чужих в ній забагато фарб...
Р́осте в ній істини зернина!
́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716789
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Ми з тобою у різних світах,
Я, мов лань, ти - розкрилений птах,
Я - до осені, ти - до весни,
Тож благаю: мене зупини...
Доки я не втопилася ще
В позолоті з осіннім дощем.
Я ранкову цілющу росу
У долонях тобі донесу...
Тут мене не покинь, не зникай,
Це ж безглуздя - у дикий розмай!
Там і небо не нам голубе,
Там ніхто не чекає тебе...
Краще літо мені без грози
У світанках своїх принеси
І зуміємо все, що було,
Відігріти осіннім теплом...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717018
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Багряний жовтень загляда в озерця,
Теплом останнім душу зігріва…
Хай вдячністю пригорнуться до серця
Ця осінь, свято це і ці слова.
Вам діти вклоняться до ніг низенько,
І найтепліші знайдуться пісні,
Бо хто ж не зна, що вчителька – це ненька,
Яка про діток дбає і вві сні.
Вам біль дитячий гірко серце крає,
А сміх і радість піснею дзвенить.
І кожне слово аж до небокраю
У серці вашому зболілому болить.
Торкнеться осінь вашого волосся,
Заляжуть в зморшках біди і жалі.
Хай йде життя, хай відцвіта колосся,
А вчитель вічно буде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641940
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 08.02.2017
Ажурне плетиво морозу на вікні,
Від подиху проталинка степліла
І віття яблуні у срібно-білім сні,
Що в шибку загляда обледенілу.
Нічний ліхтар у шапці сніговій,
Здивований, укляк серед заметів,
Допоки сонце з-під довгезних вій
На землю зиркне в радості відвертій.
Поскрипують сніжинки під ногами,
І простір сяє в чистій білизні...
Я цю картину бачила віками,
Та кожний раз дивуюсь новизні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636353
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 08.02.2017
Взявсь питать холодний Лютий:
Хто і як сьогодні взутий?
В кого теплий кожушок?
В його планах є сніжок.
Хоче висипати норму,
Дасть команду свому шторму.
Хоче в танець завірюха,
Поспіває щось на вуха.
Морозенко носик, щічки
І в дитини, і в синички
Покусає й помалює,
Ще й бурульками жонглює.
Пише вітер текст до пісні,
Всі рядки уже затісні.
Так танцюють його ноти
Від холодної роботи.
Став і чухає чуприну,
Як Весні він здасть провину?
- Без пояснень утече,
Коли сонце припече!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716976
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
У дитячім голосочку і у житнім колосочку,
І у чистому джерельці, і любов'ю в моїм серці
Дзвени, наша мово! Ти нам дана Богом.
У волошках синьооких, у річках стрімких глибоких,
В материнській колисковій, в калиновім ніжнім ґроні
Співай, наша мово! Ти нам дана Богом.
Лийсь дощем рясним із неба, ті слова візьму, що треба...
Дарували щоб надію і будили світлу мрію!
Світи, наша мово! Ти нам дана Богом.
Де земля козацька славна, дзвени, мово наша гарна!
Звеселяй тут кожне серце, мово – чистеє джерельце.
Дзвени, рідна, кожним словом...
Нам усім дана ти Богом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716984
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Замело навкруги, замело
І покрилися снігом поля.
Та дорога, що кличе в село,
Пролягла навпростець, навмання.
По дорозі додому іду
І ступаю на рідний поріг,
На добро, а чи знов на біду,
Я вернулась з далеких доріг.
Ось і хата моя у садку
І наметено снігу кругом.
Пам'ятаю себе не таку…
Й всю сім’ю за святковим столом.
Все минулося, все відцвіло,
І хатина погрузла в снігах,
Та за мить все життя пропливло,
Лиш сльозинка застигла в очах.
Зустрічай мене, рідній поріг,
Я спішила до тебе щодня
І чому ж ти батьків не вберіг,
Де поділася наша сім'я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716595
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 08.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2017
З прадавніх посивілих літ
У муках корчилося слово,
Крізь глибину страшних століть
Пробилась і зміцніла мова.
Її слова – найбільший скарб
Для єдності мого народу.
Їх сила дужча у стократ –
Від Бога справжня нагорода.
Її слова – найбільший сніп,
Що зріс під сонцем полуденним,
Отой святий насущний хліб,
Який вживаємо щоденно.
Її слова – дитячий сміх,
Молитва матері до Бога,
І найцінніші від усіх
Слова ті щирої любові.
Її слова – тривога й біль –
Вони в житті цім місце мали.
І дітям накажи, й собі,
Щоб мову рідну зберігали!
9.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716755
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Хоч би натяк маленький з весни,
Хоч маленьку б від неї пігулку...
Я чекаю її в свої сни,
Так душа десь шукає притулку.
Як втомили зими вернісажі!
Це - безбарв’я в вікні і на серці,
Ці завмерлі холодні пейзажі,
Крижані хризантеми в люстерці.
Так радію: упав промінець
І сховався швиденько у душу,
Може, це - він весни посланець,
Може кригу нарешті вже зрушить?
Ця зима - надзвичайно зимова,
Наламала вона всюди дров,
Не виходить в нас з нею розмова,
Жодних шансів нема на любов.
Сподіваюсь: весна таки буде!
Увірветься ходою стрімкою,
Веселково дихне на всі груди,
Доторкнеться надії щокою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716563
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Де падають зорі –
в туманах там долі пливуть,
У синіх долинах купаються зоряні плеса.
Отам поміж них
чиясь доля зібралася в путь,
Пливе у човні (та куди ж…)
загубилися весла.
Гойдається човен,
штовхає самотність його
В пітьму незворушну,
пірнає углиб порожнечі.
Яке це вже коло?
Бо вистачило б й одного…
Їй човен покинути б
й сісти на крила лелечі.
Їй впасти б у трави,
з туманів смарагди струсить,
Й світанки змережити з зір
і вінками у коси,
Їй весни стрічати б…
весною і жити, і снить…
Гойдається човен,
мов вранці не струшені роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716710
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Я шлю листи, а там нема поштамта...
Я знаю: не дійдуть і далі шлю.
Шукаю в вічнім небі емігранта,
Хоч спроби ці прирівнені нулю.
Там стільки зір: шукати – марна справа,
Шукали там до мене – і дарма...
Така знайома, може, та жовтава?
На жаль: здалося, бачу – не вона.
Йдемо по колу в цьому світі вічнім,
Своє шукаєм завжди в ньому щось
І сторінки гортаєм ностальгічні,
Коли життя чиєсь вже відбулось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716568
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
[i]Спонтанно... про сокровенне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/aEE8IM3ukC8?list=RDaEE8IM3ukC8[/youtube]
[i][b][color="#004970"]Геть не піду я, гримнувши дверима,
З образою на всіх я не піду!
Мені життя реальне, як і сниме,
Не утворило хиби і біду.
Був, як усі, при участі, при ділі,
Виконував немало важних справ…
Хоч мозолі вже – на мізка́х і тілі,
Ніколи від роботи не стогнав.
А ви, ображені на світ і Всесвіт,
Ідіть всі геть з-перед моїх очей!
Що ви зробили, щоб наш світ воскреснув –
Чи світло запалили між ночей?
Жалітись хоч на щось – усі ми ладні,
Оправдуючи цим свою немі́ч…
Чи засвітили темню, бісу владну,
Чи запалили жар небесних свіч?
Прокльони слати – то останнє діло,
Жалітися на когось – марна річ!
Що ви зробили, щоб серця горіли,
Щоб темність щезла, ранкові навстріч?
То ж не жалійтесь ниці ґалаґани*,
Не злобуйте, пусті балакуни!
Погляньте, як боролися титани –
Вкраїнської минувшини сини!
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…[/color][/b]
________
*Поплавці на риболовецьких снастях.
**Великий камінь, піщаник.
31.01.2017.
Світлина: не із інтернету – зі школи життя...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716505
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 06.02.2017
[i]В заключних двох частинах поданої поеми
зображена друга, більш плодотворна поло-
вина життя героя, наповнена несподіваними
колізіями, що характеризують його як мужню
людину, яка не боялась бути спаленим на вогні
"більшовицької інквізиції". Не будучи членом
партії, він був у гущі подій передвоєнного та
післявоєнного періоду існування СРСР, не раз
ризикуючи своєю свободою, а то й життям. Але
вийшов неушкодженим, певно, "родився у сорочці"...
Та, певно, ще тому, що все життя творив людям
добро і "безсмертя"... [/i]
[youtube]https://youtu.be/MlAuHoRXLes[/youtube]
[i][color="#08658a"]IV.[b]МИСЛИВЦІ ЗА МІКРОБАМИ
1.
Є три царства у природі.
Розпізнать неважко –
Як за ясної погоди
Сполохнути пташку…
То тварини різнорідні –
Фавна* любе стадо
Й Флори** особини плідні –
Порадій, о Ладо***!
Серед них є і такі, що
З обома у дружбі …
А як дощ, буває, хвища –
У людей на службі.
Хто не ласував грибів,
Добрий мій козаче,
Що ростуть серед дубів,
Той не жив неначе…
В цьому царстві є й такі,
Що не видно оком:
Їхні гіфи****, мов нитки,
Лиш під мікроскопом
Можна бачити… Та враз
Явиться їх дія,
Як з поживою матрац*****[/b]
_____
*Бог тварин у грецькій міфології
**Богиня рослинного царства, там же.
***Богиня плодоріддя у древніх слов’ян
****Клітини у мікроскопічних грибів.
*****Лабораторний посуд з поживним середовищем.
[b]Спорами засіять…
А серед одноклітинних
Є ще дроб’янко́ві…
Їхні вади вельми дивні
Знать – обов’язково…
З неклітинних царство Vira
Добре всім відоме…
Бо штовхнути смерті в прірву
Може, коли вдома
Появ грипу, як заброди,
Переколошматить.
Й не розгудять його шкоди
Й батько ані мати.
Є й такі серед мікробів,
Що всім царствам шкодять.
В них підступна є утроба
Й підлі сайти коду…
Отакі то є звірюки,
Їхні зримі вади…
Як до них докласти руки –
Не дістануть влади.
А відтак «ловці мікробів»
Конче нам потрібні.
Тут знання їх, хист і спроби
Стануть принагідні.
2.
В науці відомі нам різні путі…
В яку із них рушить, якою іти?
Не раз, мабуть, Віктор собі задавав
Питання важливе… Й одвіту не мав.
Бо йшов у науку він сам – корчувато,
Не маючи титулів, звань ані хати…
Лише за плечима практичний багаж,
Бо в земській лікарні – дванадцять літ стаж!
А вік свій і досвід життєвий – під сорок…
Хоч вік і статечний, попереду ж – морок.
Одне лише доктор упевнено знав:
Знайти для мікробів побільше управ…
Для тих, що корисні – хай люду послужать,
Фатальні ж мікроби не мучать хай дуже:
Не буде в житті невигубних хвороб –
Загине від ліків лукавий мікроб!
Бо відав: і хист його, й досвід в пригоді
Ще стануть йому на новій вже роботі…
Та про нагороди він й гадки не мав,
Думки про свій успіх він в серці тримав.
Лише б не завадили побуту мшиця
Й адміністративного нахилу лиця…
3.
В Києві – пітьма мужів,
Що Мінерві* служать,
Та один лиш з них уздрів
В героєві мужа,
Як той в Харкові лікбез
З сангік’у** наладив…
І у Санбакінститут
Вченого принадив***
______
[b]*Богиня науки і мистецтв
в Римській міфології.
**Санітарія та гігієна – стала
абревіатура в побуті та медицині.
***Йдеться про проф.М.П. Нещадименка,
директора Санітарно-бактеріологічного
інституту в Києві, який запросив молодого
вченого на роботу в свій інститут.[/b]
Тож здійснилась давня мрія,
Мрія заповітна –
Втілити усе, що вмієш,
У вогні досвітні
Темряви, що панувала
В царстві дроб’янко́вих.
…Між мікробів є немало
Тих, що чинять шкоду.
Коклюш, грип і малярія,
Лихоманка, бруцельоз,
Сказ, правець, дизентерія,
Тиф, чума, туберкульоз…
Ці хвороби впали в очі
Мага від науки…
Хоч й до іншого охочий –
Не дійшли ще руки.
Серед інших до дрібниці
Вивчив він склерому*,
Що попала до скарбниці
«Не бажай нікому»…
Головне, що людям стало
З вченим ліпше жити,
Бо здобутими знаннями
Й лікарів став вчити**.
…Ще б багато що нового
Вчений взнав в Санбаку***,
Та його, немолодого,
Ждали вже бурлаки…
Бо родився під Стрільцем
Вчений-непосида…
Слідкувати ж за сільцем
Може лиш сновида.[/b]
_______
*Хвороба дихальних шляхів у людей.
**Поряд з основною роботою в Санбакінституті
В.Г.Дроботько читав лекції в Інстиуті вдоскона-
лення лікарів (м.Київ).
***«Побутове» скорочення назви Санітарно-
бактеріологічного інституту.
[b] 4.
…Ось уже він в Заболотнім
Мікроінституті*
Розгорнув свою роботу
Вже як ledare** тута.
Тут проблеми й організми
Не лише медичні,
Погляд через іншу призму –
Вкрай біологічну.
Й наточив «стрілець» тут стріли,
Взяв у руки лука
І давай – по «вражим цілям» –
Влучно й вправно стукать…
Перш ніж в ворога стріляти,
Та не промахнутись,
Треба в нього добре знати
Місце зле і вутле,
Як він служить, з ким він дружить,
Всі його унади…
А інак – зведеш наругу
Й не даси їй ради.[/b]
_____
*Інститут мікробіології та епідеміології
ім..Д.К.Заболотного ВУАН.
**Як керівник відділу медичної мікробіології
у цьому інституті.
[b]То ж мисливець перш на звіра
Розставляє сіті,
Та такі надійні й вірні,
Що немає в світі…
«Снасті» ті в руках Дроботька –
Методи й ідеї,
Сам створив в своїй роботі
Й по мікробах «вклеїв».
Конкуренти вітамінів,
Похідні азолу,
Різнорідні сульфаміди –
Все піддалось зову
Вченого за кличем долі,
Лікаря – за фахом…
Обезболені ним болі –
Йшли хвороби прахом!
Так, червоний стрептоцид
Й бактеріофаги
В Другу світову – у хід
Всім смертям у змагу!
Та то вже було пізніш,
Інша ж пря наразі –
Коні – як у спину ніж –
Від «НЗ» заразні…
5.
Фатальні мікроби нас мучили всюди…
Не менше ж нас мучать фантоми війни.
Війни, що була, і що є, і що буде,
Не Бога то воля! То – від сатани.
Ота Світова в тридцять восьмому році
Для вченого вже почалася тому,
Що «ворог підступний» – на кожному кроці,
І кожен мав змогу попасти в тюрму…
Принаймні, так думали в НКВС,
Бо коней падіж вже почався процес…
І щоб розв’язати таку ось проблему,
Покликали вчених… Очолив Дроботько
Як шеф фахівців. Та були і дилеми…
Й бригада поринула мужньо в роботу.
Робота тяжка, копітка далебі…
Було вже досліджено тисячі проб,
Й коли перевірили все на собі,
То знайдений був винуватець-мікроб.
І назва йому – Stаchybótrys altérnans,
Звичайний, жалюгідний, миршавий гриб.
Й вина там не в ньому – в колгоспній системі,
Що рушила силу споріднення триб*.
Бо люди окремо від їхніх продуктів,
Продукти окремо від праці людей…
Що можна чекати від хибних дедуктів
Та від утопічних, злочинних ідей?!
Та праця учених внесла свою лепту
Не лише в науку – в безпеку людей:
Саджати не стали, принаймні, за «это» –
Мікробу не вчепиш «крамольних» статей![/b]
______
*Проміжна одиниця між родинами та родами
в систематиці і таксономії живих організмів.
[b] 6.
Як не дивно, фахівцям,
Що впіймали «звіра»,
Якщо вірить папірцям,
Надана довіра…
А ще згодом у столиці
Ордени й медалі
Високодержавні лиця
Їм за подвиг да́ли…
…Та така вже вчених доля –
Ні́коли їм спати:
Повернувся з бою поля –
Готуй нові лати!
Бо в мікробів резистентність
До найкращих ліків
Виникає повсякденно,
Чи зима чи літо…
Та Дроботько передбачив
Оту домовину
Для лікзасобів. Й означив
Новеньку стежину.
Вкупі з Токіним Борисом*
Мали вони види
Не на тебе, дідьку лисий,
Ні, на фітонциди**!
І рослин зручна «аптека»
Враз їм піддалася.
Як у древнього ацтека –
Томагавк і ласо! [/b]
_____
*Першовідкривач **фітонцидів –
антибіотичних речовин із рослин –
ленінградець Б.П.Токін, білорус
за походженням.
[b]І один, що в воїн в полі –
Не антибіотик –
Фітонцид, що мав прополіс,
Лікував сухоти.
А в рослинах звіробою –
Жахи страховинні –
Іще ті, незламні вої!
Не лише причини,
А й послід хвороб жорстоких,
Як косою, клали…
І знання про них глибокі –
Незвідані далі –
Вилились в незнані досі
Нові препарати.
Їх в аптеці, що на розі,
Просять хворим дати.
Отакі то в нас мисливці:
За здоров’я встали,
І розумні, і сміливці,
І – міцніші сталі!
7.
Було б дуже дивно, якби зупинився
Учений у царстві грибів і дроб’янок…
Бо мозок його все шукав нові ніші
В багатій природі… То був лише ранок!
Бо кликало серце у ці́сарство Vira,
Де сфінкси таємні – на кожному кроці,
Й істоти мізерні, страшніші за звіра,
Щоб знати в лице і творити пророцтва.
Він спершу знайомився з групою фагів,
Які пожирали бактерій клітини…
І в віруснім царстві став істинним магом,
Бо фагів зневолив на службу людині:
Терпіли від них і бацили, і коки,
Як від фітонцидів – із місця ні кроку!
Та мікобактерії й паличка Коха
Іще завдавали багато мороки…
…Цікавили вченого землі ще орні,
На котрих буяли і жито й пшениця.
Та віруси дуже були вже проворні!
То треба б тим вірусам глянуть у лиця…
Й пізнати їх тайни учений поклявся.
Маестро інтриг і властитель наук
Інтимами вірусів сильно пройнявся
І він працював, не жаліючи рук…
…А втім, йому рук якурат… не хватало.
Бо мав вже немало цікавих ідей,
На той час вже група як школи зачало
Була із обізнаних й гарних людей.
А втім, як директор Дроботько наладив
Робочі взаємини із Московцем*,
І з ним Інститут й Україну прославив,
Бо вірусології став він Отцем.
8.
Лікарю понад усе –
Клятва Гіпократа:
Яку користь принесеш,
Так тобі й заплатять…
А ще шкоди не чини,
Передай свій досвід,
Будь які були б чини,
Правду знати – досить…
Знайся свій лише з своїм,
Очі не викльовуй,
Як було б не гірко їм,
Поступай з любов’ю…
…Треба б ще немало знать
Лікарських повадок,
Та ніхто із нас не свят.
Не даси, то вкрадуть…
І тому був наш герой
Вкрай не таємничим:
Лікувати ж – «геморой» –
Хворих було нічим.
А відтак свої знання
Вчений сіяв всюди,
Щоб були – не маячня –
Здоровіші люди.
І навчав він то студентів,
То гомеопатів,
Хоч не мав ні дивідендів,
Ні чіпкої плати.
Ескулапів поважав,
Хто б де не учився…
І в народну медицину
Начисто влюбився.
І його в країні знали
В ранзі альтруїста,
Що писав свої анали
Із знанням і хистом.
…Та не все в житті так гладко
І не все так просто:
Поміж нас є людці «гадкі»
Та ще й безголосі…
Якщо й мав хтось свою думку –
Відстоять боявся:
Від тюрми, а ще від сумки,
Мов, не зарікайся.
9.
Йому вже не вадила побуту мшиця,
Бо мав і достаток, і сан, і хвалу,
Та консервативного ухилу лиця
Звели на Дроботька блюзнірську хулу…
Та вчений не схибив… Даремні нападки
Він аргументовано всі відхилив,
Бо впевнений був, що теорій нащадки
Оцінять його у майбутнє прорив…
І так воно й сталось: наук дилетанти
Спливли з небосхилу, як тала вода,
Відтак наукових канонів атланти
Сказали правдивості поглядів – «Да»!
Як вчений відкритий любив диспутантів
І зла на нападників він не таїв,
Але не терпів як тупих дилетантів,
Так і пілігримів з дрімучих гаїв.
Слова його точні, розумні, правдиві
Вростали в науку, як правда в граніт,
Постали в житті і діла його дивні,
А з ними – обряснений правдою світ.
Безпо́мильні істини, тверді на дотик,
Служили як жезл для невірних, конвой…
Поповнився святістю щедрий кіотик,
А вченого праці знайшли аналой.
10.
…Була вже осінь, та рання осінь,
Коли зібрали вже картоплі́…
А в небі світло – блакитна просинь,
Хоч серце жити так щиро просить,
Та з неба впали суми́ й жалі.
Бо добрий лікар, що знав Карпинську,
Пішов до неї в цей світлий день…*
Спустилось небо – і стало низько,
Та до актриси було так близько,
Аби послухать її пісень…
Уже так склалось, що лихо сталось
В осінню пору для них обох…
В життя обох їх помилка вкралась,
Та на останок долі з’єднались,
Хотів так, певно, Всевишній Бог.
Тепер літають два голубочки
У небі синім, мов дві зорі,
А на землі їх сини і дочки
Ростять старанно плоди й листочки,
Плодів же праці – не владарі…
Удень – робота, та думи – ніччю:
Кому потрібна робота ця:
Гниє держава – в суспільстві відчай…
Життя коротке – наука вічна,
Хай вічна слава її жрецям![/b]
______
*Г.П.Затиркевич-Карпинську і В.Г. Дробтька хоронили
в один день – 12 вересня, але з різницею в часі 45 років.
Аспірант 1-го року, ваш покірний слуга "со товарищі", ніс
труну покійного.
[b] V. ЕПІЛОГ
Мені – до цуґи слово «добродбай»…
Але чи можна дбати лиш про суми
Грошей, майна й всього, що – через край?
А що вартують в кожного з нас думи?..
І як тоді із тим, що не в ціні,
Й ніколи цін в житті своїм не мало?..
Чим виміряти вічне те мені,
Що річчю здавна бути перестало?
…Було немало вже людських погонь,
Й згоріло в них уже немало судеб…
Задля кого сміливці йшли в огонь
І йти у нього ще довіку будуть?..
Герой наш думав перш за все про тих,
В кому жила якась тяжка недуга,
Й коли не мав він вирішень простих,
Його хапала невблаганна туга…
І він шукав, шукав, шукав, шукав…
Шукав і думав він і дні, і ночі,
Кидаючи для інших сонми справ,
Хто про кар’єру дбати був охочий.
Його займала думка лиш про те,
Життя як для людей зробити кращим,
Їм зілля дати – вірне і просте,
Щоб люд не кинути напризволяще…
Йому ідея не давала спати:
Як люду стати в світі цім безсмертним.
І на вівтар усе поклав, щоб знати,
Що є найкращим у борні зі смертю…
То ж різні «добродбаї» є в житті…
І як їх можна між собою сплутать?!
Одні жирують, інші – в каятті…
Хіба відмін не видно в їхній суті?..
Та знаєм певно: в ланці пражних днів,
Що квітнуть по рясній землі, ми – гості…
Суть в тім, яким вогнем ти тут горів
І що добавив до свого погосту*.
А наш герой шукав свій еліксир
Від старості, недуг-хвороб і смерті,
Не ждав, як та лисиця, легкий сир,
В умо́вій праці вчив канони тве́рді!
Відтак міцним нам мислиться закон:
Лиш на землі воздвигнуті опертя,
Що вистоять в доланні перепон,
Людині чинять і її безсмертя…[/b]
________
*Тут – товариство, громада, спільнота [/color]
На світлині: В.Г.Дроботько у студентські роки
(приблизно, 1910-13 року); "молодий" герой
символізує оте безсмертя, про яке він дбав все
своє життя. Музикальний супровід - реквієм
Вольфгана Амадея Мроцарта.
2003-2017 рр..[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715766
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Обнялись берізки на морозі,
Тихий парк, лишень синичок зграйка,
Білочка - в акробатичній позі,
І сорока скрикнула, шахрайка.
Шлях молочний, ще ніким не битий,
Лавочка самотня марить літом,
Вітер щось наспівує, сердитий
І ялина простягнула віти.
Сонечко насмілилось крізь хмари
Усміхнутись матінці-землі,
Ця краса мені – за справжні чари:
Промінець вмостився на чолі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715878
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Світлий ангеле мій! Найдорожча за всіх,
моя мила і лагідна Нене!
З невідомих світів рідний голос і сміх
крізь роки долинають до мене.
О відхід незворотний! Чом так назавжди
йдуть матусі в незвідані далі,
залишивши нам в серці скорботні сліди –
шрами болю, сирітства, печалі?!
День народження твій... Сніг скрипучий, мороз.
Сиротливо біліють могили...
– Здрастуй, рідна!.. –
Лягають букети мімоз,
і вклоняємось матінці милій.
... А яким веселковим був день цей колись!
Що морози й лихі хуртовини?!
Всі злітались додому – ми так поклялись –
на матусеньчині іменини.
Море радості й сміху, обіймів тепла,
бо збиратись родиною – звичка.
Шум застілля... До ранку розмова текла...
Всіх любов'ю грів дім-рукавичка...
Сльози серця течуть, давня туга ятрить,
і слова тиснуть горло в судомі.
Недомовлена вдячність, мов опік, горить... –
запізнились зізна́ння вагомі...
– Мамо, знаю, ти й звідти, з далеких світів
нас борониш від лиха й недолі.
Мабуть Там молитви твої чують святі,
бо поменшало горя і болю.
Ми за все тобі вдячні!.. –
. І світла печаль...
Став терпким аромат від букета...
Плаче свічка... і ми... Смуток втрати і жаль
біля твого, Матусю, портрета...
31.01.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715494
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Дякую Віктору Ох(у)
за натхнення.
Ваша величносте - Всесвіте,
Що ви сховали в рукав?
Що там в долонях пестите?
Нам недосяжне в роках.
Як недосяжне й у вимірах,
В нашім короткім житті.
Та неодмінно ми вирвемось
З ті́сних оков і страхів.
Зорі нам будуть каміннячком,
В буйнім шумилі Світів.
Світлі надії ще здійсняться,
Прагнення - і поготів.
..........................................
Ваша величносте, Всесвіте,
Що ви сховали в рукав?..
........................................
Сьогодні Ваша похресниця
Серед Галактик блука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715734
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
"Доброго вам ранку!"— я теж усім скажу.
Швидко біжить річечка і не зупиняється.
І лунає весело та пісня голосна.
Тепла, ясна, сонячна,
працьовита, старанна.
Світла і весела прийшла до нас весна!
І біжить, радіючи, річечка малесенька,
Манять трави квітами , тут на бережку.
Щоб було всім хороше, щоб було всім радісно,
Весело виспівує річечка в ліску!
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
— Доброго вам ранку!— я теж усім скажу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714518
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Місто гасить вогні. Відмолили намаз мінарети*,
В темне небо вечірнє гукнувши останнє "...Акбар",
Білі чайки над морем, неначе хвостаті комети
Розганяють отари кудлатих розгнузданих хмар.
Ніч над містом пливе. Засинає, колишеться море
Тихим плесом гойдаючи білі човни на воді,
Тільки чується із далини, а здається, мов поруч-
Розриваючи тишу ридає сова в самоті.
Вдарить хвиля легка, розлетиться шумою довкола
Розстеливши блискучі шовки на загату* із глиб,
У верхів'ї хару'би* зустрілись два лèготи* кволі,
Й розлітались, метляючи ставні понурих осель.
Місто спить, і така благодать наокру'г несказанна:
Чути шелест трави, богомолів пісні голосні,
До світання лише, бо почувши "Кор-ану" читання,
Знов прокинеться місто вдягнувши намиста- вогні.
Мінарет*- верхня частина мечеті, із якої лунає заклик до молитви.
Загата*-гатка, гребля, тощо.
Харуба*- плодове дерево родини акацієвих.
Легіт*-несильний вітер.
31/01/017
Н.Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715558
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Зимовий ранок, візерунок на вікні.
Вдивляюсь у малюнки ті розмиті,
І знову в пам'яті з'являються мені
Дитинства незабутні світлі миті.
У кожному сплетінні серебра
Я впізнаю щось дуже особливе
І забуваю все, чого нема,
Й до болю пам'ятаю все щасливе.
Ось постають фігури крижані
Тих, кого поряд вже давно немає.
Здається, що усе це уві сні
І в серці тепла музика лунає.
Дзвенить тихенько срібна павутинка,
Що з'єднує минуле й майбуття.
А на вікні виблискують сніжинки
І раз у раз бентежать почуття.
Сьогодні рівно чотири роки, як я у Клубі Поезії.
Саме цей ( написаний дуже давно, один із перших моїх творінь ) вірш був дебютантом на цьому сайті. З часом я його видалила, а от зараз вирішила все-таки виставити на суд. Ностальгія так би мовити....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715172
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Знов малює душа акварелями спогадів літо,
Кольорами блакиті хлюпочеться в руслі ріки,
Де в прозорій воді, полуденним промінням зігрітій,
Зайчик сонячний п’є прохолоду з моєї руки.
Так щасливо бреду мілиною далеко-далеко
І збираю, мов скарб, черепашок гладкі камінці,
За батькову руку, що засмагла від літньої спеки,
Надійно тримаюсь, як за сонце ясні промінці.
Бурштином яскравіє пісок під моїми ногами,
Ледь гойдається хвилька в прозоро-тремтливому сні…
Я дівчатком малим між своєї ріки берегами
Пропливу, як тоді, на легкому, мов пісня, човні.
Голубі незабудки притулились, де явір шепоче,
На краю берегів, звідки в небо всього лише крок…
Проживаю ту мить, що забутись ніколи не хоче,
Теплим сплеском води найчистішої із річок.
У краях тих співається серцю і просто, і легко,
Незабутністю дихає кожне промовлене слово.
Й знову я, наче стомлений шляхом лелека,
Повертаюсь туди небесами моєї любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665724
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 01.02.2017
[i]Відкривайте мене в моїх посмішках сонцем цілованих.
Світлана Костюк.[/i]
Я відкриюся вам не сьогодні, не завтра, а з часом.
Напишу сто віршів, а чи вистачило б й одного.
Осідлаю коня і у парі з крилатим Пегасом
Віднайду отой край незбагненного світу мого.
Ви мене упізнаєте дивною, злою, красивою,
Відшукаєте в осені – де багровітиме клен.
Усміхнуся ромашкою, зваблю калиною стиглою,
Із мережаних рим вам всміхнеться одна із Олен.
Пізнавайте в віршах, бо насправді лишуся загадкою.
Монограма життя – незбагненне сплетіння душі.
Для когось «хто така», а для вас стану світлою згадкою,
В небайдужих серцях сокровенні посію вірші.
У весняних садах зацвіту білосніжною вишнею,
І зажурено з вами проводжатиму в небі птахи.
Понад все хочу я залишитися вічною піснею,
Що полегшить пройти повсякденні життєві шляхи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715155
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Вже цвіркуни й останні відспівали,
І закотилось літо в полини,
Деревію долоні дозрівали –
Чекало все закінчення війни.
Щоранку топче стежку до могили
Матуся з раннім сріблом у косі…
Синочок її літом цим загинув,
Тож ноги й очі матері в росі.
Сьогодні також цвинтар тоне в квітах…
Землі горбочок – материнський біль…
І хрест… Його помітила ще звідти,
Звідки ішла, та крок її слабів…
Вологий хрест матуся довго гладить
(Вчорашній дощ устиг його скропить),
Цілує… Плаче: «Знов не ті при владі,
Народне горе теж їм не болить.
І ці грабують, сину, Україну,
Боргів надбали і для правнучат…
Чекав народ, щоб відбулися зміни –
З телеекранів лиш байки звучать.
З багатих так ніхто й не поплатився.
Жирують, синку, й на твоїй крові.
Знов хабарі. А дехто навіть спився,
Забув, як важко матері, вдові.
Усе тобі по правді розказала,
Та ти і сам те бачиш із небес.
Думки мене і сю ніч колисали:
За що ж у жертву принесли тебе?»
Дивилися на неї темні очі
З портрета сина на його хресті…
«Поплатяться усі, мамо, за злочин, –
Почулось їй. Чи вітер шелестів, –
Коли земля вогнем важким палає
І патріоти падають кістьми,
Вона ніколи тих не забуває.
А небо спустить вистражданий мир.»
28.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715485
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Я втікала сама від себе,
Спакувала думки в валізу,
Так просила погоди в неба,
Витирала іржу з заліза.
Манівцями блукала вічність,
Все ділила святе і грішне,
Обминала усю трагічність,
Не трималася за розкішне.
Я така як усі, я справжня.
Тільки я ще себе шукаю,
Вийшла з вересня, йду до травня,
Як умію – усім прощаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715527
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Лютує мороз, божеволіють “гради”.
Європо, зроби щось, уже не мовчи.
Не гріють сьогодні твої нас поради.
Якщо ти щось варта - на весь світ кричи!
Ти може забула, що нам обіцяла?
Де жирним поставила підпис колись?
Твоя бездіяльність вже нам вартувала...
А ми пам’ятаєм, як ви всі клялись.
Що варті слова всі, як хлопців немає?
Як мами без внуків бабусями стали?
Збуди те, що в тобі і досі дрімає,
А то ЦІ прибудуть й на твої вокзали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715540
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017
Народе, встань! Замрімо у мовчанні!
Зніміть кашкети, всі чоловіки!..
П’ять ангелів знялись… Коли б останні!..
Це ж наші українські вояки!..
Вони пливуть, туди де вічний спокій,
Снаряди не свистять і мовкне «Град».
До Бога їх ведуть і спереду, і збоку
Теж ангели – небесний то парад.
А на землі – тіла… лежать ледь теплі,
Трояндово під ними сніг розквіт,
Й бійців серця, навіки вже отерплі,
Які хотіли цей змінити світ.
Країно, станьмо ще раз на коліна,
Велить так звичай нам тіла стрічать.
Твої герої це, розп’ята Україно…
Й сльозою капле поряд них свіча…
30.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715294
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Птахом ніч синя присіла,
Небо – з мереживом зір.
Я вже тобою горіла...
Доля ж зробила відбір.
Зараз з тобою ми в місті,
В місті, якого нема...
Ніч свої звуки солісті -
Тихо для нас...жартома.
Може з відлунням небесним...
Стогін надірваних струн...
Словом, бодай безсловесним,
Щось напророчить віщун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714950
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Молюсь за тебе, Україно!
За всіх дорослих і дітей.
За сонце ясне, небо синє.
За світлий і щасливий день.
Вклоняюсь Богові, рідненька!
За твої ріки і моря.
За ключ у небі журавлиний.
Ти є у мене лиш одна!
Молюсь за житечко у полі,
І за калину край струмка.
Я знаю– є в житті хвилина
Дуже солодка... є й гірка.
Прошу за тебе, Україно!
Хай день ясний розвіє тьму.
Щоб звеселилась вся родина.
Знай! Тебе, рідна, я люблю!
То ж за синів молюсь відважних,
Що на сторожі миру є.
Бо ж люблять тебе, ненько світла!
І вірять в завтрашнє твоє.
Всі віримо, що час настане.
Щасливий день до всіх прийде.
Бо ж сонце й небо в нас єдині.
Під ними правда розцвіте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715254
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
– Навіщо Бог придумав старість?.. Та то ж так гарно молодим прожить!
– Із старістю дає Бог мудрість, що подаровано, щоб зміг ти оцінить.
Щоб знали, що в житті є свято й будні, і прагнули до світла йти.
І молодим давав поради мудрі, щоб вибір правильний робили у житті.
Для того Бог придумав старість, щоб легше молодим іти в життя.
На жаль, часто її не помічаєм і навіть безсоромно топчемо літа.
А Бог же дав людині старість, щоб мудрість всі побачили в житті!
Розставили не ті пріорітети, і вчать нас, видно, вчителі не ті.
Отак і ходимо... все ходимо по кругу, спливають непомітно так літа.
А де ж та мудрість? Де її шукати? Лиш старість бідна в очі загляда...
А чому бідна?.. Бо не там шукали! На що розтрачено ті молоді літа?
О люди, люди... Схаменімось! Навіщо ж старість нам дана свята?..
А старість нам дана, щоб шанували і вчились мудрості у тих, у кого є.
Тоді б із року в рік по кругу не ходили, шукали б вміло щастя ми своє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715268
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
[i]Герой цього твору був великим патріотом своє малої
батьківщини. Та понад усе, певно, любив риболовлю.
А риби у той час в Удаї було багато. Відтак він зі своїм
приятелем Фішером (Fischer - з німецької - рибалка),
німцем за національністю, пропадали на річці, коли
Віктор приїздив на відпочинок у рідне село. А ще був
закоханий він у... народну медицину. Про це та про
інше у третій, короткій частині твору...[/i]
[youtube]https://youtu.be/GGkkp5ewXCw[/youtube]
1.
[color="#0a84a3"][b][i]Все було… Та в нагороду
Чи то Господу в угоду
Віктор з рідними в столиці,*
В клініці – у «робітниці»**…
Він своїм робітникам
Та Гігеї*** вірно служить…
А не тим більшовикам –
З ними він давно не дружить…
Та недовго то було,
Лиш дрібок малий від миті –
Потягнуло у село,
Де пупи родин зариті…
Отаке-то… intermezzo
Сталося в житті Дроботька,
Бо для нього то – як Мекка:
Серцю мед – про всіх турбота.
Як додому повертався
В рідний край! Він ним хворів,
В ньому він, як син кохався,
Хлопець вірний… з Дігтярів. [/b]
[b]Не один вже переліг
З другом Фішером зорали…
(Він без Удаю не міг!)
Й пісню з ним таку співали:
«Я живу уже у сонячній столиці,
Квартиру маю, дачу і сім'ю.
Бракує лиш із Удаю водиці –
Терпку сльозу мого дитинства п'ю.
О Боже мій! Візьми усе до себе
Й мою гірку, немов полин, печаль!
Мені в житті нічого більш не треба –
Дай Удай мій, де тиха, рідна даль...»
І співали без заспіву –
Мали вже такі смаки,
Не любили лестить криво…
А заспів там був такий:
« Мій Удаю, твої густі заплави
І в солов'їнім щебеті гаї!
До вас я лину знов. Не для забави –
Синівська кров свіжить чуття мої.
2.
Пристрасть друзів – риболовля…
Бо таких ось (!) карасів
Ні Чортків, ні Теребовля,
Ні Красилів, ні Борщів
Не ловили і не їли –
Заявляю я це сміло –
Ну, хіба що ще Сула,
Що для Удаю була
Як для сина – мати рідна
Та йому – по рибі – гідна…
Ще була в Дроботька пристрасть –
Росянисті трави,
Що росли в полях імлистих,
В Удаю заплавах…
Лікарським недремним оком
Він корисні впізнавав
Та цілющим їхнім соком
Хворих вправно лікував.
Про найбільш цілюще зілля
Він робив нотатки,
Щоб прихильникам довкілля
Створювало… свято.
Бо немало у рослині
«Корисних копалин»,
Що потрібні для людини –
Фітонциди**** мали…
Та про це, читачу милий,
Далі в творі йдеться.
Вистачить здоров’я й сили –
Скінчим intermezzo…[/b]
______
*На той час столицею України був Харків.
**4-та робітнича поліклініка м.Харкова, в
якій В. Дроботько працював у 1925 році.
***Богиня медицини в грецькій міфології.
****Антибіотичні речовини вищих рослин.[/color]
Прмітки. *Початок поеми тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714672
На світлині: хата, в котрій пройшло дитинство
акад.В.Г.Дроботька, 2008 р., фото автора[/i].[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715214
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Одинока вовчиця. На місяць не вию.
Я від зграї відбилась із власної волі,
Бо кісток вже давненько нікому не мию
І у вузлик зв’язала задавнені болі.
Не скажу, що – біда, не скажу, що утрата.
Посилає ще небо фонтани думок,
Відкриває мені таємничості врата,
Без ключа відмикаю пізнання замок.
Не блукаю, де зграя вишукує здобич,
Я не маю потреби гострити ножі
Та й тамбовський мені - і ні друг, і ні родич,
Геть усі хижаки – невимовно чужі.
Одинока вовчиця. Обрала мовчання.
Не чорниця, не бранка з-за мурів фортець,
На слова я постійно веду полювання,
На такі, щоб зм’якшити жорстокіть сердець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715322
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Старий горіх на тин поліг,
Зігнувсь до брами,
Для нас він був як оберіг,
У серці з нами
З тих пір, коли у вирій ми
Знялùсь птахами,
Чекав горіх, чекали нас
і тато, й мама.
Але минали дні, рокù-
Ми не вертали.
Не дочекавшись нас батьки
Пішли за хмари.
Осіла хата, похилилась
Чорна стріха,
Спорùш повився від хатини
До горіха,
Все застеливши, наче килимом
Довкола,
Минає час, униз несе
Шаленим колом:
Зима, і осніь, і весна,
Життя- на захід,
А на горісі в'є гніздо
Самотня птаха.
Засох горіх, на тин повис,
Схиливсь до хати,
Нема куди, нема до кого
Вже вертати...
30/0/2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715368
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017
ВІДОМІ ІСТИНИ
***
Неважко відрізнити дійсно мудрих,
від того, хто лише нам "мізки пудрить".
***
Чим більше мудрість світу осягаєш,
тим менше коло щирих друзів маєш.
***
Як нас занапастити, – доля знає:
вона тверезий розум відіймає.
***
Покірно стерпівши образу,
наступну викличеш одразу.
***
Солодшим те здається,
що важче дістається.
***
Чомусь чуже для нас миліше,
нехай і гірше, аби інше.
***
У статі сильної побільшало декору...
Все менше лицарів без стра́ху і доко́ру.
***
Як легко співчуваємо нещастю!
Та мало хто радіє друга щастю...
14.01 2017 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712137
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 26.01.2017
Минула осінь золота,
і листопадова сльота
вповила білий світ журбою.
Забрали радість журавлі,
віднесли в безвість на крилі́,
в далекий вирій за собою.
Не замітає сніг сліди
печалі нашої й біди
в серцях, обпалених війною.
Горить розтерзаний Донбас,
де більше року ти без нас,
а ми – у тузі за тобою
ждемо дзвінка... ждемо новин...
Вже впізнає маленький син
свого татуся на світлині,
малює донечка портрет,
ти ж – гордість і авторитет,
герой і захисник наш нині.
Нема твоєї в тім вини,
що вкрались пасма сивини –
тривоги випила по вінця.
Без тебе свят у нас нема,
і дітки, бачу, крадькома
стають в молитві на колінця.
Цілую я тебе у снах,
а сльози виллю у листах,
які тобі не відправляю...
Без скарги витерплю біду.
Ти ж – на війні!.. Я вірно жду
й тебе молитвами спасаю.
За нами серденька не край,
лиш захисти наш рідний край,
не дай спали́ть свого гніздечка!
І бережи життя своє,
ти – найдорожче, що в нас є!
– Твої
кохані
три
сердечка.
9.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 26.01.2017
[b][i][color="#6600ff"]Хоча вже старість шкребе за п'яти
Та у зморшках тепер все чоло...
Буду завжди село пам'ятати
І надійне родинне крило.
Поле, річку, вузенькі дороги
Та долину в кульбабі рясній,
Де ступали мої босі ноги
І звучали матусі пісні...
Ясні зорі, над ставом вербичка,
Наче вчора усе це було...
На травичці срібляста росичка.
Дороге мені, рідне село!
22 01 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714066
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 25.01.2017
[b][i][color="#000dff"]
Так серце болить, коли бачу сиріт
Та їхні засмучені очі...
В лахмітті якомусь вони без чобіт,
А ручки малі та робочі...
Голодні, холодні і так під хати,
Самі собі батько і мати...
Ідуть до людей ці малі наймити,
За хліба кусок працювати...
У наймах ці діти усі неспроста,
Немає у них дня і ночі...
Від вітру й морозу криваві вуста,
Родини свої вони хочуть...
Бо доленька їхня украй непроста
І важко на них так дивитись...
Благаю рятунку, в Ісуса Христа,
І буду за всіх них молитись...
24 01 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714221
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Присвячую мужній
Поетесі-патріотці
ГАННІ ВЕРЕС
Найкращі вітання до Дня
Народження!
Яке ж то серце, може навіть два?
Щомиті за Вкраїну вболівають.
Ніколи не жила так, як трава,
Не так як інші – лиш за себе дбають.
І день і ніч – на тій страшній війні,
Всю силу віддала, щоб зупинити,
Стандарти ці давно уже двійні,
Та провела сама всі аудити.
Давно вже знає ціну: що і як?
Собою закриває Україну,
Як же обрид їй той уже будяк!
А як свою шанує солов’їну!
Вже кілометри слів кричать за мир
І матерям усім втирає сльози,
Ця мужня жінка – всім орієнтир,
Поезія війни посеред прози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714335
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017
Гримить на сході день і ніч війна,
Калічить землю і людей, і душі,
Й здригається небесна далина –
Навіть вона до цього не байдужа,
Коли стрічає плем’я молоде…
А скільки ж душ туди вже піднялося!
Поглянь, як небо, зоряно цвіте,
Ті зорі сріблом падають в волосся…
Тим, хто умів їх віддано любить,
І хто без них тепер осиротіли
Вони готові все-усе зробить,
Аби душа вернулася до тіла!..
Та вись глуха є до людських страждань
І німо зустрічає вбивцю й жертву,
Хто за любов життя своє віддав,
А це герой. Такий не може вмерти!..
Живі герої в помислах, ділах,
Вони землі своєї патріоти,
Покликані ворожу рать здолать.
Їм жити й жити в пам’яті, народній!..
24.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714189
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Вечір плив над садами білявими зоряно-світло,
Зазираючи в залу, що принишкла в єдинім чеканні,
Де на сцену знайому, святково й весняно розквітлу,
Перша вчителька йшла зі своїм щиросердним вітанням.
Мила посмішка вуст і бентежністю сповнені очі,
Бо ж учительська доля – то поклик на ціле життя,
Де уроки мов сходи і роками недоспані ночі…
А що діти дорослі – так неждано нове відкриття…
Кіноплівку доріг прокрутила, не схибивши, пам’ять:
Перша вивчена буква і тепло задушевних розмов,
І молитва у храмі, і світи, що незвіданим манять,
Й філософія щастя між щоденних простих настанов.
Мовить ніжно душа у святій материнській любові…
Тільки голос сьогодні так невчасно й зрадливо тремтить.
І злітає добро разом з сумом в відпущенім слові,
Й це єднання сердець вже не сила нікому спинить.
Проростуть добрі зерна, що чесно і щедро посіяні,
Зійдуть в мирі любов’ю на моїй українській землі,
Якщо юнь підросла й відлітає у далі омріяні,
Якщо в серці живуть незабутні для нас вчителі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671276
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 24.01.2017
Ой летить із неба сніг...
З хати вибіг сірий кіт.
Сміхота! Сміхота!
Сніг летить і на кота.
Я сказав сніжку: "Біленький!
Ти легесенький. Гарненький.
І летиш до нас із неба.
Вкрити землю тобі треба!
Прикрась села і міста."
Сміхота! Сміхота!
Та сніг летить і на кота!
"Кааррр!— почув ворони крик.
Білий котик кудись зник!"
Це уже не сміхота...
Де шукать мені кота?
Десь подівся котик сірий.
Біля мене білий-білий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713964
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 24.01.2017
( Нащадкам присвячено)
Коли я відійду, коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що булà,
Я мрію із небес крізь решето туманів,
Вертатися до Вас промінчиком тепла.
Торкатись Ваших мрій- нехай усе здійсниться,
Стелити трав шовки на всі земні путі,
Лишати світла тінь на кожному обличчі,
Хто у хвилину ту зневірився в житті.
Леліяти в садах весняні диво-квіти,
Рясним-рясним дощем пролитися в жита,
І з усіма із Вас сміятись і радіти,
І поряд з Вами йти через усі літа.
Коли я вже піду... Коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що була,
Із висоти небес, з поміж густих туманів
Вам упаду до ніг промінчиком тепла.
27 грудня 2016.
©Н. Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713897
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Опускається вечір додолу,
Поглинаючи неба блакить,
Ти давно не приходиш додому,
Ти давно вже не знаєш - болить...
Появляєшся тихо щоночі,
Заглядаєш у шибку, мовчиш...
Як мені не дивитися в очі,
Як мені не дивитись, навчи...
Всепрощаюча ніч за фіранку
Заховала сполохані сни,
Хоч вночі, я ж просила ще зранку,
Хоч вночі ти мене не мини...
Не витримую - знову і знову
Виглядаю в холодне вікно,
Зігріваючи темінь зимову,
Зігріваю... тобі все одно...
Ні... Не вмію, не вмію без тебе
І - назустріч, ламаючи скло...
Лише рама... яка в ній потреба,
Лише рама, а скла й не було...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713865
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Минув рік мого перебування в " Клубі поезії"... Дякую!
Рік, мов спалах сяйний, видноколом далеким погас,
Нанизавши для пам’яті миті в строкате намисто.
Загадковий, як вічність, неспинно-невидимий час
Замітає минуле снігами небачено-чисто.
Лиш яскраві моменти лишає на спогад мені,
Незабутні хвилини чудес, і добра, і любові,
Вболівання за світ, крихти істин поміж метушні,
І шукання душі у світах поетичних крізь слово…
«Клуб поезії» став місцем творення у всемережжі
Тим, хто вірує в слово, його силу, і мудрість, й красу.
Полюбила і я вечори ці рожево-бентежні,
Де подвоєно щастя і щезає розділений сум.
Незнайомі мені, та такі довгождані знайомці
Теплим словом підтримки запалили свічу спілкувань.
І смайлик веселий, що ромашки тримає в долоньці,
Наче сонячний промінь на дорозі моїх існувань.
Цілий рік пролетів, на сторінці ладнаючи вірші…
Вдячність тим, хто зібрав в Клубі цім новачків і майстрів.
Щирим друзям моїм ці слова, що за весни світліші,
І ця жменька тепла крізь негоду зимових вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712359
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Ще в сніги природа не вдяглась
І не дошкуляють нам морози,
Планів теж Росія не зреклась:
Посилає військо і погрози.
Зруйнувавши повністю Донбас,
Запиває лихо наше кров’ю.
Та не залякає вона нас,
Адже ми озброєні любов’ю.
Споконвіку наша це земля,
Пращурів, далеких, тут могили,
Боронити волю нам велять.
Будемо стояти до загину.
Хай малюють плани вороги,
Духу міць нікому не здолати.
У руках надійних корогви,
Пам’ятайте, москалі, прокляті!
Чернігів. 11.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713555
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Знов морок, сірий, плечі розправляє
І застеляє знов увесь Донбас,
По наших дітях ворог знов ціляє,
І будить біль у серці ця стрільба.
Тріщить хребет моєї України,
Але ж не здасться, вірю я, вона.
Жало російське вирве те, зміїне,
Й потухне скоро ця брудна війна.
Луганськ і Львів ще будуть панувати
В одній державі, на одній землі…
Й вдихне, нарешті, спокій кожна мати,
Під мирним небом спатимуть малі.
30.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713744
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Їх «кіборгами» чомусь назовуть,
Та хто пояснить, в чому слова суть,
Адже воно чужим, незвичним є для нас
І народилось у війни тривожний час?
Як по мені, то смертники вони,
Котрі летовище із перших днів війни
Боронять у Донецьку, не здають,
В Кремлі їх «украми», бандерівцями звуть.
А це – сини, звичайні, України.
Й наказ у них – стояти до загину,
Але бійці не хочуть умирать,
І кожен тут для кожного є брат.
І ненька теж одна в них – їх земля.
Не зрозуміть цього поплічникам Кремля!
13.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713753
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
МІЙ ШЛЯХ
Я не люблю іти чужим шляхòм,
Не копіюю я чиєїсь долі.
І хай не зàвжди з медом. З полином
Долаю, часом, я життєве поле.
Буває, колю ноги на стерні,
Буває, десь надовго застряваю,
Але усе, що суджено мені
У цім житті, від краю і до краю,
Несу, і вірю в те, що мій тягар
Не є найважчим з тих, що випав іншим,
Молюсь, щоб не погас у серці жар,
І Віра у душі щоб була більша.
Н.Хаммоуда.
22/01/2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713752
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Це – вірші, може одкровення?
Струмок цілющий дум моїх,
Це – божий знак благословення,
Комплект придуманих утіх.
Слова нестримним караваном
Проходять дюни всіх пустель,
Надійним кетгутом - по ранах
На присмак – східна карамель.
Мов зірка іменна в долоні,
Чи квітка у саду думок,
Як перша паморозь на скроні
Та школи зрілості урок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713374
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 22.01.2017
А які над окопами зорі?
Із наляканими очима,
У небесній своїй коморі,
Хоч у Бога десь за плечима.
Їм вже вибухи ці набридли,
І огидний цей колір війни,
Її вірус, її бацили
І стривожені вибухом сни...
Над окопами мріють зорі
Щоб на нашій Землі жили
Її діти в такій ось змові:
Щоб Людьми всі бути змогли!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713538
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
/ Пам’яті СЕРГІЯ НІГОЯНА/
Вполював кавказького орла,
Заодно підстрелив і Шевченка,
На Вкраїну випала імла,
Почорніла сонячна вірменка.
Їх війна вже раз "поцілувала",
На губах - її гіркий ще смак...
До зубів озброєна навала:
Скілька срібних – і упав юнак.
Світлий лик так схожий на ікону,
Світ здригнувся, біль його обпік,
Хто стріляв – нехай йому до скону
Цей орел літа неподалік.
Два народи вмилися сльозами
І вогнем пекло у дні морозні,
Наридались й незнайомі мами,
Пам’ять про орла застигла в бронзі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713734
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
/ Пам’яті МИХАЙЛА ЖИЗНЕВСЬКОГО/
“Герой України”-, співають вітри
Йому білоруською мовою,
Де хмари вдягнулися в теплі светри,
Пішов він дорогою новою.
Пішов назавжди, під берізкою дім
І фото усміхнене, з щирістю,
У нього не буде гарячих вже зим,
Лиш пісня вітрів із журливістю.
ЙОГО ОБРАВ САМ БОГ
/Пам’яті ЮРІЯ ВЕРБИЦЬКОГО/
Долав маршрути, підкоряв висоти,
Шукав у Бога правди для Землі,
Хотів неправду правдою збороти,
Та біле загубилось у смолі.
Такого землетрусу не було ще,
Не знала Україна стільки балів
Багатим видавсь січень на кричуще,
Рекордним на криваві “фестивалі”.
Йому цю долю написало небо:
Героєм стати у буремні дні,
А міг би йти зненацька там хто-небудь...
Здолав мороз його в самотині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713737
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Я хочу запитати Боже небо,
Що рухає людьми, коли вони,
Пройшовши через біль, жахи війни,
Туди ж вертають? Що це є? Потреба?
Бажання землю, рідну боронить?!..
А хіба може дружба та не вразить,
Поміж бійцями, вірна, бойова,
Коли тебе друг тілом закрива,
І ти з ним тут, щоб знищити заразу,
Яка дощами смерті полива?
І хто на себе міряв ту тривогу,
Чи зна, як тліє другова душа,
Коли ось поряд бачив ще живого,
А вже душа у небо поспіша
Після страшного бою, чергового?
А сльози бачив ти чоловіків,
Як побратимів вийдуть проводжати
В останню путь? Й як можна не зважати
На вдів і сиріт, змучених батьків,
Котрих із горем мусять залишати?
О небо! Ти єдине у цім світі,
Що здатне океани поєднать ,
Адже осипалось вже стільки цвіту,
Зроби, щоб стала нація міцна,
Й залиш це Україні заповітом!!!
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713146
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 22.01.2017
[i] Злука, як і подуга – предковічні
українські слова, які набувають
сьогодні особливого звучання… [/i]
[youtube]https://youtu.be/o9WXm-WeAUw[/youtube]
[i][b][color="#540996"]Не слід трудити очі нам на мапах,
Щоб встановити наші рубежі….
Лиш серцем слід відчути нашу матір,
Відкинувши всілякі міражі….
Відчути серцем Єдність і Соборність
Людей й Земель від Сяну і по Дон…
Це українці – нація незборна,
В якої інший, ніж тепер, кордон…
Та не про ті тут мовиться кордони,
Не той піано співаний мінор…
Є більш важливі в світі перепони,
Що вадять нам зректись своїх комор…
Я не кажу, щоб… зовсім «хата скраю»,
Та в українця вже такенна суть:
Ми зовні ворога свого шукаєм,
А нам би зір свій в себе повернуть!
Та недарма ж змістовне слово "ЗЛУКА"
Собі узяв у вжиток мій народ!
Він подолає хо́дини по муках
Без трат лихих, та й зайвих нагород!
І буде ще у нас ота ПОДУГА,
Що так бояться наші вороги…
Підстав плече, що так потрібне другу, –
І це доточить нації снаги![/color]
[/b]
21.01.2017
[b]Постскриптум не ігноруємо:[/b]
[/i]
[youtube]https://youtu.be/M7t2TjAYoRU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713568
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
А мені тепло й легко на душі...
Хоч вже зима постукала в віконце.
В сніжинок-квітів ніжні пелюстки,
В них барвами цвіте, ясніє сонце!
На всіх деревах, на усіх кущах
Розвісила сріблясті покривала.
На білі шубки, білі сорочки...
Ой, скільки ж полотна зима наткала!
Та гілка вишні стукає в вікно,
Не холодом її зима злякала...
Щоб дарували ми сердець тепло–
Про це вона усім нам нагадала!
Не бійтесь, люди! Холод не страшний.
Хоч вже зима постукала в віконце.
В сніжинок-квітів ніжні пелюстки,
Хай барвами цвіте і в серці сонце!
Душі не замерзає джерело,
Бо в чистих водах Божий Син омився.
Щоб ми усі жили у Чистоті –
Для цього Він в Йордані освятився!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713102
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Просим всі: Дай миру нам, наш Боже!
Гарно так у цьому світі жить.
Просим щастя: Дай, будь ласка, Боже!
Хай щаслива буде кожна мить!
Хай любов живе у кожній хаті.
І лунає скрізь дитячий сміх.
Щоб раділи завжди батько й мати.
Щастя в Тебе просимо для всіх!
Щоб всміхатись завжди дню ясному,
Шлях добра любов'ю освяти.
Ласку нам зішли свою, наш Боже.
Це зробити зможеш тільки Ти!
Хай любов живе у кожній хаті.
І лунає скрізь дитячий сміх.
Щоб раділи завжди батько й мати.
Щастя в Тебе просимо для всіх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713463
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Ласкою зігрію, коли буде зимно,
коли буде зимно на душі.
Ніжністю розважу, коли буде світло,
коли буде світло уночі.
Коли буде темно, запалю Я зорі.
Кожна з них для тебе. Пам'ятай!
Ласкою зігрію. Ніжністю розважу.
Все для тебе в цьому світі. Знай!
Зими, весни й літо... Осінь золотава.
Все для тебе! — повторю Я знов.
Та найбільше з того, що зумів Я дати,
це — подарував тобі ЛЮБОВ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713586
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Наварила вареничків та й на лаві сіла.
Ходить хлопець мимо хати, я не запросила!
Ходить хлопець мимо хати, я не запросила.
А у того ж парубочка матіночка мила!
А у того парубочка дуже милий тато.
Візьму того парубочка запрошу до хати!
А я тому парубочку покажу, де сісти.
Будем разом з парубочком варенички їсти!
Наварила вареничків, хлопця запросила.
Доки він дививсь на мене, я сама їх з' їла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713587
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Немов пташиним зраненим крилом,
Листа тримаю. Вирвалось зітхання…
Перебираю в пам’яті: «Було!?
А може, тінь то від мого кохання?»
Вдивляюсь я у літер рівний ряд,
Та очі слів не бачать, не читають,
Адже надії, почуття горять.
Терпке розчарування лиш ковтаю.
І ранить, і бентежить серце щем,
Та не звільнюсь від дум важких, чекання…
А може, все не втрачено іще
Й воскресне, оживе наше кохання?
25.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710943
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Ой котилась коляда по лісочку,
там під деревом знайшла меду бочку!
Ой котилась коляда та й по полю,
там зустріла коляда щедру долю!
Веселилась коляда там, де річка,
тут до неї ще прибігла козичка!
А та кізонька хитренька з рогами,
пригощайте нас усіх пирогами!
А коза ця привела ще й Маланку,
танцюватимемо всі тут до ранку!
Пиріжечків захотів ще й Василько,
щоб всім солодко було, а не гірко!
Вам здоров'ячка, і доні, й синочку!
Залишаємо у вас меду бочку!
Сієм, сієм житечком, як по полю.
Закликаємо до вас світлу долю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712079
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Щоранку сходить сонце, для всіх воно... Єдине.
Його проміння ясне завжди усіх зігріє.
Хто б ти не був, який ти, які в тебе бажання –
Тебе теплом зігріє, коли прийде світання.
Для сонця звір і птиця, і озеро, й криниця,
І соняшник у полі, і пташка, що на волі.
Для сонця кущ калини, і ґрона горобини,
І річка, що вдаль плине, і небо синє-синє!
Ти чув, щоб обіцяло? Немає обіцянок...
Та всіх воно розбудить, коли проснеться ранок!
І ти... і ти, людино, світи в своє віконце.
Не обіцяй, а краще – всіх зігрівай, як сонце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712643
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Шепотіли збоку — богомільна...
Відрікатись — то не вірити в Христа.
Жінка повернулася повільно,
Посміхнулась на чужі слова.
Хтось сказав: вона люби́ть не вміє,
Скільки літ, а досі ще сама.
А у ній — весняні заметілі,
А у ній — заквітчана зима...
Співчували нишком — нещаслива.
Певно, доля випала за гріх?..
Вíрші із душі вона творила,
Їй здавався милим Божий світ.
Хтось казав, хтось говорив і мислив —
Різні ду́мки (писані й на слух).
Жінка, — наче небо променисте,
Доброти — повнісінький ланту́х...
Вся вона — залюблена й багата,
Мов осінній сад серед снігів,
А в душі вона була крилата,
Та ніхто збагнути не зумів.
Йшла собі велично світокраєм
І не раз верталася у юнь,
Де любов палала сонцеграєм,
Доброта — мільйонами відлунь.
Все на світі можна говорити...
Різні погляди у мудрих вчителів.
Жінка роздавала всім привіти
І людей любила на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712219
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 17.01.2017
А ніч ворожила на картах Таро,
Сховавшись у закутку зболених снів,
І нам випадало усе на добро,
На щастя, на долю, аж світ онімів...
І сонце сміялось, і ружі цвіли,
Притих вітерець, щоби нас не злякать...
І травень /укотре/ мерщій забілив
Кущі верболозу побіля ставка...
А протверезілі дорослі роки
Таро повернули в колоду нову -
Кричать, що здали не з тієї руки...
Та я в це не вірю... і далі живу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712313
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 17.01.2017
І сипалось небо –
трусило у душу снігами.
Етюдно майнуло
й стікало в долонях, як мить.
Це вперше так близько
стою на краю між світами.
Хай вибір сміється –
в один бік дорога біжить.
В небесній лагуні
мене віднайде сива птаха,
І сни кольорові
у пелену зсипле з крила.
Це буде пізніше...
а поки без смутку і страху,
Увись підіймаюсь
і чую, як тужить земля.
Спинитись не хочу,
тут стільки уламків від неба...
І вітер приборканий
сьому показує вись.
Уже неземна -
та мене рятувати не треба!
Зберу кольори для землі
й повернуся .. колись.
Сніги упадуть
й розцвітуть кольорами на стеблах,
І визріють сонцем,
що скотиться тут між орбіт.
А поки в долонях моїх
лише крапельки неба...
А поки зима
розмальовує білим цей світ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712599
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Якого виміру цей день?
Тут майже вічність – за мішень.
Ще мить тут друг за брата був,
Злий дух від ворога війнув,
Війна призначила урок,
Натиснув ворог на курок...
Упав хлопчина щироокий,
Душа летить у світ широкий,
Над ним ще день стоїть, голосить,
А мама десь не знає, просить,
Благає Господа й святих,
Її ж Герой навік затих...
Донбаський край співа журливу,
Попав юнак під “градів“ зливу,
Його часів спинився хід,
Фашист прийшов, казав - сусід.
Змісив усе: святе і грішне,
Буття – нерадісне, невтішне.
Він обезглавив, навіть, хати,
Йому на всіх тепер начхати.
Давно до зла лихий цей звик:
Не різнить мова де язик.
Потужний край – зробив руїну,
Нема катюзі поки спину.
Зробив пустелю, поле мінне,
Настане день і неодмінно
Упаде ворог, складе крила
І буде пам’ять на могилах
Всіх тих, хто вищим був за нас,
Вина тут є твоя, Донбас.
Ти не любив свою Вітчизну,
Зелене світло дав рашизму,
А він зірвав в нас стільки цвіту...
А скільки ликів вже з граніту...
Без ліку доль розбитих вщент:
Керує чорний диригент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712269
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Біля бака вляглося ялин
Десь з десяток, усі абияк.
Лиш скелети - з красивих рослин,
Від такого лише переляк.
Є образа у них на людей,
Ці - зрадливі такі і невдячні.
Вже красуні позбулись ролей
І дивитись на них стало лячно.
Їм би жити і жити в лісах,
Підпирати здивовані хмари,
Але доля по всіх адресах
Розвезла на веселі базари.
Примірялись, у очі дивились,
Одягали в наряди нові
І шампанського бризки іскрились.
І дарма, що гуляв вітровій
Дарували ялини всім щастя,
Подарунки, салюти, ура!..
Їм Карпати в очах, Закарпаття
На повіках присіла жура.
Не побачити лісу ніколи,
Не почути вже співу вітрів,
На морозі зіщулились кволі,
Вже немає для них лікарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712519
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Не кинь мене, Боже, будь ласка -
Я падати стала частіше,
Забулась вже юності казка,
Дорослими стали всі вірші,
Болючіші стали і рани,
І більше –“ чому? ” аніж “знаю”,
Десь – зайве, а десь – бумеранги:
Дорогою - до пеклораю.
Чим далі, тим шлях став складнішим,
Все більше на нім роздоріж ,
І плід заборони гіркішим,
Найбільшим скарбам ціна – гріш.
Не кинь мене, Боже, будь ласка,
Дитя своє свято-грішне,
Якщо твоя буде ця ласка:
То дай мені слово розкішне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711713
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Не щезайте надовго із Клубу,
Милі друзі, поети, митці!
Я за Вас хвилюватися буду,
Факт: зажура на моїм лиці.
Все шукаю фамилии й прізвища,
Чи бува не з’явилися Ви?
Жодних шансів - можливим всім прикрощам,
Посилаю за Вас молитви.
Так радію як Ви засвітились,
Засвітилася з Вами і я,
Через Слово ми всі поріднились -
І тепер – Поетична Сім’я.
Не щезайте надовго із Клубу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711716
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Дрімає місто. Вечір за вікном.
Поміж дерев останній скаче промінь,
Ані «шу-шу», затих довкола гомін.
Тоненький місяць золотим серпом
Вчепивсь легенько за високий дах
І розмовляє з горлицями в стрісі.
Така вже ніч, що зорями — у вічі...
Аж видалось, на диво, що я — птах.
Як пригадаю... небо та й тебе...
Мені б гайнути, скільки того світу!
Бо ти сказав: «Любитиму довіку!»
І відшукав на відстані мене.
Вже безліч літ рахує доля час,
Вже відцвіло і відшуміло літо.
Дивлюсь на зорі — спогадів відбиток,
Які щоночі радували нас.
Життя прожито, як минулий день,
Горять у вікнах вогники ще досі,
А моє серце в ритмі й стоголоссі —
Ще серед недоспіваних пісень!
Щаслива й тим. Вдивляючись в зірки,
Стою між світом — тут і там, колись...
А десь далеко ти, немов зблудивсь.
Коханий, шлях до мене — навпрямки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711727
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Є час для родинного затишку, світла й тепла,
Вітального слова, обіймів і рідного кола,
Коли закосичена хата, мов біла сова,
Кошлатим крилом пригортає і кличе до столу.
І простору робиться більше, і згустки вогнів
Крізь матову шибку сочаться назовні медами.
Несуть благодать ці святочні усміхнені дні,
Як східні царі, що приходять в оселю з дарами.
І ось тобі золото, ладан і мирт запашний,
І пригорщі білого снігу, як вовна, густого…
Від першого слова розписаний шлях твій земний:
Із глини – у попіл, із попелу – в небо, до Бога.
А поки – радієш, хапаєш кожнісіньку мить,
У колі тісному тобі, як у космосі, вільно!..
І щось ностальгійними нотками в серці щемить,
Коли ти прокручуєш пам’ять, мов кадри із фільму.
А в ній стільки світла, тепла й лімітованих див!
Тому і чекаєш між буднів родинного свята,
Допоки у Вічності час тебе не розщепив,
Як атом.
[img]http://s02.yapfiles.ru/files/1029484/_derevnya.gif[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711219
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Наймиліше нічого немає
За Вітчизну найкращу мою.
Україна - зову, називаю
І за тебе я Богу молю.
Я молюся, щоб була єдина
Ця багата й родюча земля,
І моя українська родина
Відстояла себе у Кремля.
Щоб у мирному небі над нами
Пасажирські гули літаки,
Щоб ми завжди пишались синами -
Вони - воїни, захисники.
Вони досі стоять на сторожі,
Захищають кордони свої,
Проганяють злі сили ворожі,
Щоб був мир в українській землі.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vkVWqoio6Ko[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711201
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Минула осінь золота,
і листопадова сльота
вповила білий світ журбою.
Забрали радість журавлі,
віднесли в безвість на крилі́,
в далекий вирій за собою.
Не замітає сніг сліди
печалі нашої й біди
в серцях, обпалених війною.
Горить розтерзаний Донбас,
де більше року ти без нас,
а ми – у тузі за тобою
ждемо дзвінка... ждемо новин...
Вже впізнає маленький син
свого татуся на світлині,
малює донечка портрет,
ти ж – гордість і авторитет,
герой і захисник наш нині.
Нема твоєї в тім вини,
що вкрались пасма сивини –
тривоги випила по вінця.
Без тебе свят у нас нема,
і дітки, бачу, крадькома
стають в молитві на колінця.
Цілую я тебе у снах,
а сльози виллю у листах,
які тобі не відправляю...
Без скарги витерплю біду.
Ти ж – на війні!.. Я вірно жду
й тебе молитвами спасаю.
За нами серденька не край,
лиш захисти наш рідний край,
не дай спали́ть свого гніздечка!
І бережи життя своє,
ти – найдорожче, що в нас є!
– Твої
кохані
три
сердечка.
9.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
А сьогодні Варка
Знов вчинила сварку.
Тепер вже на ринку,
Де купляла шинку.
Продавцю дала урок,
Що не той подав шматок.
Продавець дививсь, мовчав
Й шинку ту назад поклав...
Варка аж присіла,
Й мало не зомліла,
Вперше очманіла,
Й ніби оніміла.
Зайшла у крамницю,
Напилась водиці,
Навкруг озирнулась,
Криво усміхнулась,
Попросила самовар,
Іще деякий товар.
Продавчиня подала,
Варка шум знов підняла:
Не такий був самовар,
І не так лежав товар,
Нема того, що хотіла,
Ще й якісь скажені ціни,
Не минулося без сварки,
Всім дісталося від Варки:
Продавчині й покупцям,
Що скуплялися теж там,
Вийшов справжній тарарам!
В магазин зайшов дідок,
Щоб ковтнуть води ковток.
Варка знову аж присіла,
Тож дісталося і діду,
І у "хвіст", як кажуть, й "гриву"!
Все це чуло і хлоп"я,
Й запитало: "Ви змія?.."
Пролунав в крамниці сміх,-
Від усіх, усіх, усіх!!!
Затряслось у Варки тіло,
І у горлі засвербіло.
Не сказала ні словечка,
Вийшла тихо, як овечка.
Йшла додому і мовчала,
В хату якось причвалала,
Не сказала більш ні слова,
Відібрало ніби мову.
І з тих пір мовчить вже Варка,
Як живеться їй без сварки,-
Невідомо це мені,
І сусідам, і сім"ї...
Та на жаль серед людей,-
Таких Варок є багато,
Що і без всяких геть причин,-
Сварки уміють учиняти!
Варка мовчить і я мовчу,
Писать новеньке щось почну!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711480
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[b][i][color="#8c00ff"]Сенс життя в дитині,
У рідні своїй...
Сила в Батьківщині,
І пошана їй!
Сенс життя в матусі,
У її добрі...
Коли вірні друзі,-
Завше у дворі...
Сенс життя в природі,
Думка ця моя...
Сенс життя в свободі,
Так живу і я...
08 01 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711081
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[b][i]
[color="#ff00ee"]Він любив кольорову палітру весни,
І поля в золотому колоссі...
Він приходив до неї у ранішні сни,
І ромашки вплітав у волосся...
Він любив, коли сонце сідає за гай,-
Коли вітер шукає пристанку...
Як червоними пасмами весь виднокрай,
І, як нічка стрічається з ранком...
Він любив тепле літо й сріблясту росу,
І хмарини імлисті та сині...
Він любив її ніжну, тендітну красу,-
Її носик з густим ластовинням...
Він любив, як воркують в гнізді голуби,
Як гримить і збирається злива...
Він її так любив! Як ніхто не любив,-
Поряд з нею, був дуже щасливий!
10 01 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
https://m.youtube.com/watch?v=HAJTsVU-Qh4&feature=share
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711388
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Літа у сиву паморозь вдяглись,
У коси білу кинули мережку.
Високі мрії хоч не всі збулись,
Та не дарма життя топтала стежку,
Оглянусь: лан, засіяний добром,
Дітей і внуків оцінили люди,
Закохана в святу красу дібров
І друзі в мене - щирі, не зануди.
Життя, земне, виходить, удалось,
Подякувати зорям є потреба,
І хоч не все, сплановане, збулось,
Про це ніколи шкодувать не треба. 13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711305
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
1.Доле моя, незрадлива,
Подруго вірна моя,
В світ повела, ніби в диво,
Стежку барвінок встеляв.
Там непорочна і мила
Рідна моя сторона
Піснею в серці зродилась,
Ніжно заграла струна.
Приспів:
Там мої будні і свята,
Там мій початок путі,
Там стала я на крилята,
Вперше кохала в житті.
Стежкою слалася доля,
Зелень стрічалась ,густа,
Та найтепліше удома,
Де довелось виростать.
2.Пісне моя, посивіла,
Ти найдорожча мені,
Звідти і спогади віють,
Мріють, мов сон, вдалині.
І оживає там хата
Й рідне до болю село,
Дякувать буду й зітхати,
Бо ж не усе відбулосоь…
Приспів.
Доле моя, незрадлива,
В тиші розвій мені сум,
Спогади ніжно-вразливі
Вип’ю, мов чисту росу,
Й знову подякую долі,
Й спогади буду гортать,
Про найтепліше удома,
Де довелось виростать.
Приспів.
14.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711309
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Тільки сонце в житті не плаче –
Не буває у нього сліз.
Скільки горя людського бачить!
Лиш теплом відповість на злість.
От би в нього усім повчитись,
Чи позичить собі тепла,
Від ненависті відпочити,
Закінчилась би враз війна!
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711427
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Ти загадай бажання,
хай буде в нім світання.
І зустрічі цікаві,
і посмішки ласкаві.
Ти загадай багато
ще радості у долі.
Щоб щедро наливались
жита у нашім полі.
Щоб ясний день весняний
нас радував дощами.
Сади щоб рясно квітли
і пахло вечорами.
Ти загадай бажання,
щоб друзів вірних мати.
Щоб квітли гарно вишні
біля твоєї хати.
Ти загадай бажання,
хай буде в нім кохання.
І пісня солов'їна,
і вірність лебедина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711148
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Не спить поет, все думка не дає.
Усе блукає світом без кордонів.
Поет із віршем і лягає, і встає,
Нема поету писаних законів.
Все ніби-то давно уже сказали,
Все геніальне сказане до нього,
Проте у нього лиш свої вокзали
І скаже так – не сказано ні в кого.
В його лиш серці цей кипить вулкан,
Його струмок біжить у цьому руслі,
Таких думок лиш цей поет – гурман,
Напій такий лише у його кухлі.
Слова збирає, наче в небі зорі,
Думки сідлає, не відпустить крила
І буде в нього безліч ще історій -
Із думки в слові виростає сила.
Поет не спить, епоха б’є в набат,
Невинні гинуть і тіла, і душі,
Поет сьогодні й лікар, й адвокат,
Нема часу хворіти на байдужість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711049
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Вже згасла Зірка, слід іще болить,
Її слова, думки і безліч планів...
У Всесвіті скінчилась її мить,
Завмерла враз у голосі органів.
Народжувались з болю її твори,
У неї світ її уроки брав,
Вона писала, це –її офшори
З набором вічним непідробних прав.
Вже згасла Зірка...щоб світити знов
В серцях усіх і пам’яті архівах,
Щоб з нелюбові виросла любов
На цих стражденних українських нивах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711097
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Казкові шати одягла зима.
Як гарно все прикрасила вона!
Зібрала віхолу немовби під вінець.
Не замести їй лиш слідів до двох сердець.
Мов Ангел залетів до хати світлий.
Назавжди ти до мене прийшов, рідний!
Нехай співає за вікном зима.
Як добре, що тепер я не одна!
Усі дороги замела зима.
Твої сліди шукала, та дарма.
У шибку стукала вона до нас всю ніч.
Та лише вранці зрозуміла в чому річ.
Мов Ангел залетів до хати світлий.
Назавжди ти до мене прийшов, рідний!
Нехай співає за вікном зима.
Як добре, що тепер я не одна!
Казкові шати одягла зима.
Як гарно все прикрасила вона!
Зібрала й віхолу, немовби під вінець.
Не замести ж бо їй слідів до двох сердець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711149
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Ты - мой глубокий вдох,
Ты - мой растущий долг,
Нирвана из нирван
И боль открытых ран...
Ты - мой красивый сон,
Ты - мой прощальный звон -
Ушёл, чтоб не уйти,
Меня-то... отпусти...
Ты - мой ночной каприз,
Ты - мой, зовущий вниз,
Но холодно душе
На этом вираже....
Ты - мой вчерашний плач,
Ты - мой немой палач,
Запутанная нить,
Что так мешает жить...
Ты - мой прозрачный лёд,
Ты - мой дурман и мёд
И проклятый обет
На сто ближайших лет...
Ты - мой короткий день,
Ты - мой, дающий тень, -
Сплошная канитель,
Нелепый наш апрель...
Ты - мой и звук, и свет,
Ты - мой озноб и бред,
Мой воздух и вода,
И радость, и беда...
Ты - мой слепой мираж,
Ты - мой и вор, и страж,
Забравший навсегда,
Унёсший в никуда...
Ты - мой вчерашний бриз,
Ты - мой крутой карниз,
Где я давно стою
На самом на краю...
Ты - мой горячий воск,
Ты - мой родной... ты вот...
Увы, моя свеча
Сгорела... сгоряча...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711328
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Пташина гірко плакала
Про зраду і любов,
Сльозина рясно капала
В кущах серед дібров.
Гніздечко без господаря,
Без сильного плеча,
У лісі, у володаря
Шукала втікача.
Сама тедітна, з дітками,
Тягар їй цей нести,
Так важко із сирітками,
Шле жалісні листи.
Ліс мудрий був старійшина
І щедрий дідуган,
Прийняв важливе рішення:
Гульвісі – ураган.
Пташині заклопотаній
Ліс шле свої листи,
Із радісними нотами
Долає всі вітри.
Лилось струмочком літечко,
Малята підросли,
Співає стигле житечко,
Вже й дітки в світ пішли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711332
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Тримайсь, вкраїнцю, завжди будь!
Тримайсь за землю і за дім,
Свою родину не забудь,
Тримайся, рідний, в світі цім.
Тримайсь за мову солов’їну,
За вишиванки ніжний цвіт,
Тримай за руку Україну,
І за Шевченків “ Заповіт “.
Тримайсь за небо, за повітря,
За вітер, сонце і Дніпро,
Тримайсь за корені і віття,
Вітчизни нашої ядро!
Тримайсь як можеш, не здавайся,
Нехай ворожий рухне план,
Ніколи свого не цурайся,
Ти тут – хазяїн, ти і – пан!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711334
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
«Покрилася грань
Попелом. А хатку надійно
Засипало снігом.»
(Йоса Бусон)
Чотири роки тому, коли зима була в розпалі, я завітав до свого хорошого знайомого хайдзіна, що взяв собі поетичне ім’я Цуметай Юкі. У ті дні все засипало глибоким снігом, і його хатинку і його старий сад. Після кількох днів і ночей снігопаду небо очистилось і визирнув Місяць оповні – блідий і яскравий. Було вже доволі пізно, ми пішли в сад і довго милувалися снігом і Місяцем. У променях зимового Місяця засипаний снігом сад видавався маревом. Потім ми довго – до глибокої ночі сиділи біля старої печі і слухали, як тріщать дрова, говорили про поезію Йоса Бусона і ту журбу самотності, яка звучить в його хайку. Потім мій приятель розповів про свого рудого кота. Якось цей кіт, коли на дворі падав лапатий сніг постукав лапою в вікно. Він пустив його до кімнати і довго читав йому свої хокку, а кіт уважно слухав. На ранок хайдзін виявив на столі рукопис – кілька листків паперу, на яких були написані хайку нерівним почерком. Прочитавши їх, мій знайомий зрозумів, що ці хайку були написані котом. Я не повірив цій історії. Потім Цуметай Юкі попросив взяти мені на зберігання його рукопис – збірник хокку «Сліди на снігу». Я відмовився, мотивуючи тим, що моє життя хаотичне і непередбачуване. Він тільки усміхнувся у відповідь. Потім ми віршували, взявши тему «місяць і сніг». Пройшов час. Мій знайомий пішов на війну зі східними варварами і не повернувся. Його рудий кіт помер, а рукопис десь пропав – канув у небуття. Нині знову випали глибокі сніги і знову світив яскравий місяць – як тої ночі. Я пригадав оте віршування і записав по пам’яті деякі хокку які ми тоді складали:
* * *
Лапаті сніги
Падають серед тиші.
Холонуть руки.
* * *
Імено Будди
Серед снігів лунає.
Місяць оповні.
* * *
Глибокі сніги
Вкрили сліди на землі
Людей-блукальців.
* * *
Пірнає в сніги
Навіть Місяць-прочанин.
Йдемо навмання.
* * *
Уривки віршів
Серед пустелі снігу.
Блимає ліхтар.
* * *
Обличчя Будди
Вітер малює снігом
На склі вікна.
* * *
Навіть кіт пише
Вірші сумного снігу
Цієї зими.
* * *
Глибокі сніги.
Порожнеча мовчання
Там – серед міста.
* * *
Шарудять миші
На горищі зимівника.
Глибокі сніги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711509
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[i] Про сокровенне…[/i]
[youtube]https://youtu.be/YyS4hXDAlC8 [/youtube]
[i][b][color="#870b87"]Одне життя… Та хочеться прожити
його, неначе – сім, а не одне.
О, як тоді бажання помирити,
коли одне поперед іншим жне
не «трин-траву», а спілу всмак пшеницю,
що так щедротно стелить щастя шлях,
коли кругом – прості та милі лиця?..
Й твого кохання зіронька зійшла…
Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель.
А можна ж – разом, слід-у-слід до гробу,
одне життя: ти – лада, а я – лель!
І процвітає поміж нас безлюб’я,
й не знаємо – для чого живемо…
А треба б так, як вміють це голуб’я:
лебедість на могилу кладемо…
Виною, певно, є недосконалість,
з якою ми у мирі повсякчас…
А треба б тут... нам потрудитись малість:
любов не терпить ледаря гримас!
Любити – значить повсякчас трудитись:
навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло,
й розквітне справжній рай![/color][/b]
09.01.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Ось знов засвітилась, яскрава-яскрава,
у небі вечірня зоря.
Задумаймось, люди, для чого ми в світі?
Для кого ця зірка ясна?
Вона сповістила про радість велику,
що мудрість зуміє відкрити.
Син Божий прийшов у світ, як людина,
щоб нас всіх навчити радіти.
Цінуй батька й матір, бо є твої рідні,
і кожного ти поважай.
Послав до нас Бог єдиного Сина,
щоб ми відшукали свій рай.
Ми ж часто для себе... ще й мало, все мало,
а Він навчав іншим ясніти.
Ось знов засвітилась, яскрава-яскрава,
та зірка, що вчить нас любити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710593
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Заховався місяченько за темнії хмари...
Зажурився козаченько: ні долі, ні пари...
Тяжко-важко на цім світі бідній сиротині,
Ні з ким серце звеселити при гіркій годині...
Хто пригорне-пожаліє?.. Без дому, без роду...
Чи ж хто вірно покохає козацькую вроду?
Хто зласкавить щирим словом серденько козаче,
Зацілує, приголубить, у парі поплаче?..
Не ховайся, місяченьку, виглянь із-за хмари!
Не журися, козаченьку, не будеш без пари!
Підростає твоя доля - карі оченята,
Виглядає господаря біленькая хата.
За покірне твоє серце, за щиру молитву,
За сльозу гірку сирітську, у нужді пролиту,
Зготував Господь для тебе доленьку щасливу -
Засівай добром, козаче, і правдою ниву!
Не журіться, українці, що немає долі,
Тільки серце не топіте в заздрості-неволі!..
Напувайте його щедро миром-добротою -
І Господь вас обдарує милістю святою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710238
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Забула де я, думала – в Диканьці.
Це - репетиція, напевно, до Різдва,
Така зима у своїй забаганці
Разом добро і зло сипнула з рукава.
Кипіло небо сніговим вулканом,
Струсило зорі, мов доспілі груші,
Накрило землю крижаним жупаном,
Розгублені блукали всюди душі.
А на мітлі таки хтось небом пролетів
І в коминах якось було не звично,
Здригався дико світ від блискавки дротів
І було страшно, а не феєрично.
Зустрілися Вакули із Оксанами,
Забули за цариці черевички,
У Пацюків – вареники з сметанами,
Я ж згадую по черзі небилички.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710676
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Думки під серцем всі складаю,
Колись зберуся й погортаю.
Всі розділю за кольорами,
Переберу їх вечорами.
Якусь – в смітник, якусь – в архів,
Якусь вплету в вінок до слів,
Цю відпущу десь політати,
В скарбничку можна цю сховати.
Ще розділю усіх за віком
Оці – маленькі, ці - великі.
Цій ще потрібно підрости,
А ця вже може йти в світи.
Ще поділю за ароматом
Оцих красунь усіх крилатих.
Оця – із запахом весни,
Із співом дуже голосним,
У цій - всі аромати літа:
Духмяні трави, сонце, квіти...
А ця – строката (осінь наче),
Дощем сумним невпинно плаче.
А ця – кусюча, з морозцем,
З якимсь ображеним лицем...
Думки складаю у букет,
Черпаю з них новий сюжет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710713
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Сніг замітає всі сліди,
Сліди розлук, сліди печалі,
Щорічну радість коляди
Та імена на п’єдесталі.
Мете свою горизонталь,
Ліг небокрай на білій ковдрі,
Дерев вдягає вертикаль
Коли надміру, часом в нормі.
На землю в гості із небес
Сніжить у вирі танцювальнім
І не уточнює адрес
Класичний вальс, буває й бальний.
Своєю білою рукою
Міняє вектори і плани
Від буревію до спокою
Диктують настрої органи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710357
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Сумна мелодія зими – кружляє сніг.
Іде дорогою хлоп'я… Згубило сміх.
Взуття на виріст… А в очах – старече тло:
Тягар сирітських хуртовин воно несло.
І поспішало те хлоп'я в дорослий світ,
Хоча й не знало ще дитячих, юних літ.
Його ніхто не виглядав і не чекав,
Куди сирітка та ішла – ніхто не знав.
Холодні руки ... У кишені - ні гроша…
В старенький шарф ховалась скривджена душа.
З очей сльозилася печаль навстріч вітрам,
Він рукавом той сум з обличчя витирав.
Свята надія (йшло Різдво) жила в очах,
І світлі мрії бачив янгол із плеча.
Та біль у серці про батьків не полишав,
І лише сніг... лиш білий сніг хлоп'я втішав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710453
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
Довго дрімає сонце в схованці…. За вікном золота осінь...
В багровий колір одяглись дерева й куші. Густий туман скупчився, по обрію висів сірою пеленою. Перші сонячні промені ледь-ледь пробиваються і навкруги окраса… ніжно мерехтить в тому сяйві.
Ох осінь, сидячи в електричці, думала Тоня . Вона робила перші кроки в нове життя, а осінь вже завдавала шкоди, для неї ставала не привітною, тривожною. Ще зовсім рано, лише шість тридцять, а вона їде на роботу. Електричка наче повзе, цілу годину іде до Харкова, як кажуть, під кожним стовпом зупиняється.
То все нічого, вранці багато людей, в електричці , як у вулику, якісь розмови. Та хтось і дрімає, а хтось читає газети чи книги.
А от ввечері, коли їде з другої зміни,то зовсім інакша картина, людей мало, йти додому самій страшно. Літом добре, день був довгим та прийшла мінлива, сердита осінь, з кожним днем сутінки приходили раніше, ставало все темніше.
Все частіше задумувалась, коли сама йшла з другої зміни, одна однісінька по стежці, через занадто густу посадку. Ті тридцять метрів її жахали, між собою переплетені дерева і куші, ще бузок і шипшина, часом зачіпає одяг, як у темряві не побачиш, стає моторошно. Електричка часом запізнюється,стоїть на якомусь пункті на запасній колії, перепускає швидкісний потяг, то приїжджає майже опівночі. Спускається з залізничного полотна,
метрів шість донизу. По шлакові і щебеню, ще йти можна, бо з стовпів видно відблиск ліхтарів, а як до низу, то немов у пастці.
Їй здається летить пулею від страху та після дощу по багнюці, дуже не побіжиш, а серце після того, як у зайця, аж вискакує. А що було робити, такі зміни на роботі, що вдієш.
Тоня дуже відповідальна по відношенню до роботи. Старалася, намагалася викласти всі зусилля, щоб якомога швидше навчитися працювати по інструкції, одночасно мала від цього задоволення.
Їй не було, ще шістнадцяти, як закінчила вісім класів. Вирішила йти на шестимісячні курси телефоністок, які проводилися при МТС в місті Харкові, щоб по закінченню там і працювати.
Відколи почула запрошення на курси по радіо, марила цією професією. Батьки хотіли, щоб пішла вчитися на кухаря та вона просто сама поїхала до Харкова, знайшла МТС, працевлаштувалася. Вони коли дізналися сварилися та Тоня запевнила, що для неї це краще, що швидше буде заробляти самостійно гроші. Їй надоїло ці злидні і сварки вдома, що завжди не має грошей на саме необхідне..
Тато працював на залізниці, отримував шістдесят дев`ять карбованців, а мама була домогосподаркою, справлялася з дітьми та на городі. Сім`я велика, хоч четверо сестер вийшли заміж та вдома, ще було троє. Брат влітку прийшов з армії, мав наречену, хотів одружитися і поїхати в Кременчук працювати, бо там краще було з роботою, щоб одержати швидше квартиру. А старша сестра Оля вчилася в Харкові, в технікумі на бухгалтера.
Тоня не раз бачила, як мама сестрі давала двадцять п`ять копійок на цілий день, це було на проїзд і на пиріжки, а та плакала, що мало, що треба на зошити та ручку. Де було взяти більше? Все грошей недостатньо. Батьки допомагали двом заміжнім сестрам на будівництво будинків, вони жили неподалік. Ще дві сестри після училища поїхали на практику в Росію і там вийшли заміж, Батьки їм посилали посилки з продуктами, бо весь час жалілися, що там дуже скрутно жити. Мама весь час казала, та якось воно буде, а насправді жили впроголодь.
Краще було літом, в садку було чим посмакувати та кури краще неслися, що можна було з`їсти яйце. Взимку майже не перепадало, треба було батькові в дорогу дати ,а то часом мама продавала на базарі, щоб купити якийсь одяг.
Тоні дуже подобалась робота, вона завжди з заохоченням їхала на зміну. На курсах, перші два місяці, вивчали теорію, а потім сідали за коммутатор. Спочатку під наглядом старшої телефоністки, а, як зауважень не було, працювали самостійно. Кожного місяця Тоня одержувала сорок п`ять карбованців, була дуже задоволена.
Та одне турбувало, страшно добиратися додому після другої зміни. Зміна закінчувалась о двадцять другій годині, тож додому приїжджала вже майже опівночі..
Батьки не переймалися цим, бо знали, що майже всі працюють в Харкові, вважали, що людей завжди багато їде з роботи.
Дівчина тішилася коли часом дядько Сашко йшов додому після зміни, він жив через дві хати від них. Для неї він був дядьком, бо мав двох синів, десяти і сими років. Сам був славний чоловік, привітний, високий, кремезної статури. Розповідали, що колись в школі займав призові місця по боротьбі. Він працював помічником машиніста в електропоїздах, під кінець маршруту проходив всі вагони, коли бачив її, завжди посміхався, говорив,
- Мала, ти ж не спіши, підемо разом .
Одного разу, був вихідний день, в електричці людей зовсім мало, зазвичай в будень хоч трохи більше, в вагоні сиділо лише сім чоловік. Вона порахувала, дивилася може хто є з знайомих.
На собі піймала прискіпливий погляд одного чоловіка, напевно років сорока, жахнулася, цього чоловіка вже три дні поспіль бачила, та ні разу не бачила, щоб він виходив.
На передостанній зупинці в вагоні залишилась одна Тоня і він. Тільки рушила електричка він встав і підійшов до неї , сів навпроти і посміхався.Дівчина затремтіла, в думках благала Бога, щоб хто - небудь зайшов в вагон. Один його вид лякав її, непоголений, погляд голодного вовка, від ньогоі дуже несло спиртним.
- А ,що квіточко може познайомимося, кілька раз тебе бачу,така гарненька… І не боїшся сама ночами їздити?!
Від його слів, аж мороз по шкірі, здалося захолола кров в жилах. Закололо під серцем, збентежена швидко піднялася і хотіла вийти з цього купе та він поставив ногу на сидіння, перегородив їй дорогу.
- -Дядьку, що ви?
Лише встигла промовити , як відчинилися двері, в вагон і зайшов без верхнього одягу молодий хлопець з в`язкою ключів у руці. Чоловік забрав ногу з сидіння, Тоня пулею вискочила, тремтячими руками відкривала двері з вагону, через тамбур перейшла в інший вагон. Тут присіла, в вагоні цілувалась молода парочка. Їй було трохи незручно, що завадила їм та опустивши голову пересіла подалі. Не знала, що робити далі. Від думок на дві частини розвалювалась голова, обличчя горіло полум`ям.
Адже вона зрозуміла, то пішов помічник машиніста, значить дядька Сашка немає та попросити молоду парочку, щоб провели через посадку не наважилась. Хоча обличчя були знайомі та в яку сторону вони мали йти не знала. Все ж надіялася, може з інших вагонів хто - небудь буде йти в її сторону.
Електричка під`їхала до станції, але ж від неї йти добрий кілометр по залізниці, а вже потім переходити посадку.
Вона вийшла на перон, свіже, сире повітря трохи остудило її обличчя, що ж робити далі? Оглядалася, дивилася по різні сторони, а може хтось хоч до пів дороги буде йти?
На жаль, двоє чоловіків йшли швидко вперед, а трохи далі від перону було темно, майже нічого не видно. Ще й погода капризна, пройшов дощ, небо темними плямами, місяця не видно, лише де – не - де світліше поміж хмар.
По краю залізничного полотна на стовпах горіли лампи, тут і проходила стежка між запасною колією та з колією, яка вела до тупика. Дівчина спішила, декілька чоловік йшли позаду та по дорозі губилися, кожен пішов в своєму напрямку.
Спереді нікого, сполохана тим чоловіком, ніяк не могла відійти від події. На душі неспокійно, вже переходила через колії, щоб потрапити на свою сторону до стежки. Ну нарешті , подумала, оглянулася на всі сторони, прислухалася, було тихо, лише здалеку, від станції чути, як гуділа електричка. Тихо вголос прочитала молитву, перехрестилася, йшла донизу. Після дощу капці трохи ковзали, спускалася не поспішаючи. Раптом почула в посадці тріск, відразу все тіло пройняло холодом, так прислухалася, що здалося вона не дихає. Вже внизу кілька секунд стояла, намагалася впіймати, ще якийсь звук. Тихо, вирішила йти вперед, зайшла на стежку.
Серце гупало, стукало в скронях, думка одна, швидше вийти з посадки. А темно ж занадто, під ногами взагалі нічого не видно,тільки в кінці посадки ледь,ледь світліше, а дерев по боках майже не видно, здається, як у тунелі.
Пройшла кілька метрів, хтось торкнувся плеча потім миттєво схватив за плечі і з силою повернув її в бік, судорога пронизала ноги.
-Ой,- скрикнула.
В пітьмі наблизилося обличчя, перед нею стояв той самий чоловік з електрички,
-Куди так спішиш, маленька?! Я тебе проведу, не бійся.
В горлі стиснуло,, перехопило дух, але тремтячим голосом, немов викрикуючи проговорила,
-Дядечко, не треба, я сама.
Раптом ззаду засвітився здалеку ліхтар, пролунала черга матюків. Коли світло дістало Тоні він відразу забрав руки і відступив в сторону, підсковзнувся та все ж втримався на ногах, бо схопився за гілки, виекти не встиг. Дядько Сашко міцно схватив його за руку, викрутив її.
-А ти що тут робиш?! Що завести до міліції?Кричав на нього і крив матюками.
- Тоню, йди , я зараз дожену,- сказав голосно їй.
-Я тебе попереджав, здам в міліцію,то по електричках шастаєш, просишся переночувати, а тепер вже дітей лякати. Зовсім з глузду з`їхав, вона ж тобі за дитину. Твоє щастя, що тебе догнав я, а не хто інший, якби тебе не впізнав, то був би вже на тому світі,- сердито тормошив його, кинув до землі.
Тоня вийшла з посадки, стояла вся тремтіла, вирішила почекати, вагалася, може на допомогу звати та чула, що той просився, щоб відпустив, просив вибачення.
.Дядько вийшов з посадки ,поклав руку на Тоню,
-Ну не трусися, все обійшлось цього разу, добре, що я надійшов. Ти сходи до свого начальства, поговори, щоб так допізна не працювала, поясни, що немає кому зустрічати. Та батькам гадаю краще не розповідати, вони ж в тебе не такі молоді, знаю, що були проти, щоб ти йшла на роботу.
-Цього мужика трохи знаю, вже майже два роки, як жінка вигнала, а подітись нема куди, ось і тиняється, зимою проситься переночувати в електричці. Він більше в нашому напрямку не їздитиме, пообіцяв мені, тож не хвилюйся та попробуй поговорити на роботі про зміни, для тебе ж краще,- продовжував дядько Сашко.
Дівчина йшла мовчки, тільки слухала, по щоках котилися сльози, не хотіла, щоб він їх помітив, не витирала, а, вони стікали по бороді на плащик. Перед хвірткою подякувала, попрямувала до хати… Йшла і в душі дякувала Богу, що він направив їй допомогу, страх і відчай рвали її душу, страшно навіть подумати, що могло трапитися.
Скрипнули двері з хати, погукала мати,
-Це ти Тоню? Що електричка запізнилася? Чи може з ким йшла?
-Так, трохи З дядьком Сашком йшла,- намагалася сказати,як можна веселішим голосом.
В кухні нікого не було, підійшла до рукомийника, вмивалась і позирала в дзеркало, добре, що мама пішла в спальню, якби побачила її запухлі очі напевно б спитала, що сталося.
-Мамо,я завтра на першу,тож заведу будильника.
Довго не могла заснути на годиннику було вже на пів першу. Все думала, як вона розпочне розмову з старшою телефоністкою, бо такі речі вирішувала вона. Тоня мала надію, що їй підуть назустріч, бо від першого дня практики мала тільки похвалу за культурне спілкування з клієнтами та за швидкість обслуговування. Коли ж була на роздачі заказів по направленням то їй вдавалося зробити це дуже швидко, навіть прозвали метеликом Трохи заспокоїлася, з думками на краще провалилася в сон….
Харків 1968р . Міліція- зараз поліція
05.01.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710318
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Хоч давно це було, У далекі ті дні
Та ніщо не забулось. Рушники вишивали.
Все живе, як жило, І веселі й сумні,-
Й знов мені усміхнулось. Вдвох пісні ми співали.
Вишивати мене
Мама змалку навчала.
І донині живе,
Те що мама співала.
Хоч невміло ще я Хоч бувало й сумні
Рушники вишивала. Рушники вишивались
Та матуся моя Та в години ті й дні,-
Мене вміло навчала. Ми добром наповнялись.
На розшитім крилі,-
Вишивалися долі,
І любов до землі,-
У калинових гронах.
Хоч печальна була,- Я від тих рушників,-
Мами доля вдовина, Наповнялась любов"ю.
Нам сміялась весна, І теплом віяв спів,-
І верба, і калина. Додавав нам здоров"я.
Пролетіли роки,
Вишиванки зі мною.
І пісні, й рушники,-
Вже в дітей моїх долі.
Хоч вже мами нема, Передам рушники
Їй земля уже пухом. Своїм дітям й онукам.
В рушниках вистача,- Хай на вічні віки,-
Українського духу. Світять світлим майбутнім.
Рушники, рушники,-
В вас Свобода і Воля.
На роки, на віки,
України в вас доля!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710051
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Ця реальна історія сталася у моєму селі, незадовго по війні, про неї знали не лише дорослі, а й ми, дітлахи. Чоловіків повернулося з війни мало, і вдови заздрили Мотрі, що її Федот живий. Хоча й без руки, а господарював справно і дома, і в колгоспі працював їздовим: і воду, і фураж підвозив на ферми, і коників своїх доглядав з любов"ю. На той час люди дуже бідували, і чоловіки, які повернулися з війни намагалися допомогти вдовам у їх нелегкому житті. Жили люди дружно, і працювали, і веселилися. На свята збиралися в якоїсь вдови, варили картопельку в "мундирах", а ще солоні огірочки, капуста, от і закуска. А випивки багато не було: пляшка, чи дві самогону, то вже й гульки. І поспівають, і поплачуть, згадуючи своїх благовірних,і пожартують, і потанцюють. Та й розійдуться по домівках, бо вдома діти, і господарство сяке-таке, а руки ж робочі одні. Мотря з Федотом теж гуляли у компанії вдів.
Того разу на Різдво зібралися у Мотрі. Федота дома не було. Котрась і пожартувала:
"А де ж Федот? Чи може ти його продала?" "Та хто його такого недолугого купить?"-відказала Мотря. "Я куплю,- обізвалась Ганна.-Що тобі за нього?" "Літру самогону і кілограм тюльки"- сміючись відповіла Мотря. Жінки посміялися і стали лаштувати стіл, а Ганна десь зникла. Коли всілися за стіл, прийшов Федот, а згодом і Ганна. Вечірка була веселою, а під кінець Ганна вийшла на хвильку у сіни, внесла літрову сулію самогону і кілограм тюльки. Гуляння продовжилося, а коли перед світанком розходилися, Ганна забрала Федота.
День-два Мотря була спокійна. По-перше вона молодша за Ганну, а по-друге, розуміла, що кожній жінці по господарству потрібна підмога, адже всьому дати лад жіночі руки не завжди в змозі. Та коли чоловік не повернувся ні на 4-ий, ні на 5-ий день, Мотря захвилювалася і сама пішла до Ганни. На подвір"ї її зустрів Федот і до неї: "Ти ж мене продала, а мені й тут непогано!" Довелося жінці напередодні старого Нового року йти до Ганни з подвійним могоричем і викупом. Зібралися, звісно, всі вдови. Знову були жарти і сміх. Так і зустріли старий Новий рік і таки забрала Мотря Федота. Більше вона на цю тему не жартувала, хоча іноді та чи інша вдова закидала: "Мотре, скільки дати за Федота?" "Мені він самій потрібний",- відгукувалася жінка.
І жінки, і чоловіки,
І дівчата, й парубки,-
Люблять дуже жартувати,
І старі, і дітлахи.
Та жартуйте на здоров"я,
Хай вам Бог допомага.
Не подумавши на вітер
Лиш не кидайте слова.
Бо як кинеш часом слово,
Кип"ятком ніби облєш,
Хоч не скажеш більш нічого,
Бува вихід не знайдеш.
Звісно жартувать цікаво,
Тільки міру треба знать.
Не образить щоб нікого,
І самому не програть.
Жарти, жарти...З ними легше
Негаразди подолать.
Про людей треба найперше
І у жартах пам"ятать!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710237
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Ну ось, діждалися ми січня, Можливо він додасть нам сили,
І Новий рік прийшов до нас. Бо ж сам міцний він, ніби дуб.
Що принесе нам символ Півня, Можливо виростуть і крила,
Вже скоро всім покаже час. Й достатку буде повен куб.
Кугут, хоч Півень й гоноровий,
Та до співань він має хист.
І не образить він нікого,
Талановитий він артист.
І сам він гарний, й гарне любить, В добрих стосунках він з Драконом,
Й ніколи не марнує час. Та ще до всього він - мрійник.
Отож в мистецтві і в науці, З Тільцем і Мавпою, й з Змією,-
Буде і в нас високий клас! Стосунки в нього просто шик!
Буває він і агресивний,
Мислитель, любить фільтрувать,
Відвертий, впертий, креативний,-
Зможе когось й розчарувать.
Досяга успіхів і втіхи, Будем надіятись і вірить,
Здоров"я в нього повен ріг. Що буде в нас усе гаразд.
Можливо й нам накукуріка,- Розумне й добре будем сіять,
Щасливу долю, хоч на рік! Сьогодні, завтра й повсякчас!
Задобрим Півника красою,
Гарні умови піднесем,-
Зимою, літом і весною,
А восени врожай зберем!
А як врожай зберем чудовий, Якщо ж діждемося ми Миру,
І Правду будем шанувать, Той світ весь зможем здивувать.
Тоді і Півнику чудному,- І знову Півника ігриво,-
Зможем найкраще побажать! 12 років будем ждать!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710377
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
[i]Що граєш, хлопче? Звуків течія,
як шепіт кроків, тихо йде по саду...
Райнер Марія Рільке[/i]
[youtube]https://youtu.be/fpXtOboGE1w[/youtube]
[i][b][color="#1297c7"][color="#0e5c70"] Він просто грав... Акордеон старався
Також зіграти музику чуттів.
А музикант ніскільки не встидався,
Що пальці зшерхлі. Звуки... теж не ті.
Він просто грав... І серце усміхалось,
Торкала вміло клавіші рука.
А музика так тремко проливалась...
Втішала слух мелодія дзвінка.
...І десь подівся біль із-підребер'я,
Спинився час. Завмерло маяття.
Грав - Музикант! Світилося сузір'я...
- Я зможу грати! - втілене в життя.[/b]
[/i]
[/color][/color]
Фото автора
Літературний герой сам вивчив нотну грамоту уже в літньому віці і самостійно тренувався грі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710221
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
І знов життя – на до і після...
Затихло слово, згасла пісня.
У інший світ пішла матуся,
Здається знову я гублюся.
Куди, чому і далі як?
Якийсь туманний зодіак.
Не вибираю роздоріж,
Так ніби поряд десь рубіж...
Та знову мамі я потрібна!
Цінніша золота і срібла
Молитва повнить душі наші,
Господь збирає в свої чаші.
Моя матуся варта неба,
Прошу святих: така потреба.
А Богу кланяюся низько,
Що мала маму я з колиски:
Красуню, мудрості скарбницю,
Мою невтомну рятівницю
Аж до посріблених років
Я чула ласку її слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710030
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Іще один упав на полі бою
І закотивсь для нього сонця диск,
Окрилений високою любов’ю
Він край свій боронити заходивсь.
Йому зозуля мало накувала
Й роки добігли швидко до кінця.
Грудьми в Донбасі він зустрів навалу
Уже на третій день після вінця.
Він знав війну, жорстоку, у обличчя
І з автоматом був лише на «ти».
«Сороковий» була у нього кличка,
Навіть її боялися кати.
Для нього ж кличка ця була святою –
Від прадіда прийшла, від козака,
Допомагала воювать з ордою,
Й не одного поклав бойовика.
Тепер от смерть навідалась до нього,
Хоч чесно відслужив своїй землі,
Скінчились дні життя його земного,
І Бог до себе йти йому звелів.
Й душа його не знатиме спокою,
Допоки не закінчиться війна.
Кремлівським зайдам тут не буть ніколи –
Належить Україна тільки нам.
Чернігів. 13.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709941
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 05.01.2017
[i]Осінній день березами почавсь.
Ліна Костенко[/i]
Зимовий день сніжинками почавсь,
В вікно відчинене пушинками влетіли,
На віях ніжно щастям тріпотіли…
Й розтанули, щоб ранок умивавсь.
Я не порушу неповторну мить,
Вберу у спраглу душу прохолоду,
З морозом п*ю ранкову насолоду,
Вмиваю погляд, дивлячись в блакить.
З блакиті сонцем починаю день,
А може день цей мною розпочався,
Сніжинками зі мною цілувався...
В мені до вечора шукатиме натхнень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709967
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Добрій людині, бібліотекарю і
книголюбу Марії Юхимівні Чередніченко
Дивні стоси скарбів на полицях читацького царства…
На столі пелюстки подарованих Вам хризантем…
Чиста посмішка ця, неудавана і без лукавства,
Робить друзями нас у цім хаосі вічних проблем.
Книги Ви берете, несучи на руках, мов дитину,
І не «Книжка», а «Книжечка» промовляєте вслух, як любов…
Вкотре сниться мені, що то Ваша книжкова родина
В моїм серці лишила перлини душевних розмов.
В тій щасливій порі відчували Ви їх, наче душі,
Паперовим бинтом лікували обкладинки книг.
І були серед них помарнілі й нечувано дужі,
І зачитані нами, й незабутні були поміж них.
Так ясніли і Ви тихим світлом для нас у дорозі,
І незібраним, може, і не пізнаним до глибини.
«Прочитайте, будь ласка, цю книжечку…», - чую і досі
Чи зі схованок пам’ яті, чи з небесної далини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710267
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Ми збирали роки у кошик,
Пакували тісненько в боки.
У кишенях – всього лиш грошик
І принишкли тихенько кроки.
Пам’ятаєш? Колись з тобою
Ми у травах збирали зорі,
Час стелився до ніг канвою,
У небесній писали конторі
Нашу долю. Курсивом пункти
Обіцяли нам гавань тиху.
Ми тоді ще “зелені фрукти”
Відпускали на волю примху.
Світ тримали в своїх долонях
І було по коліна море…
Вже срібляться сніги на скронях,
Ми ж - зі стажем уже “актори”.
Навіть часом здаємось зайві,
Соціальних депресій слід…
Мрії стліли в колишнім сяйві,
Впав на голови дикий схід.
Перезріли з роками “фрукти”,
Шахи сплутали всі ходи,
Божевільні злетілись круки,
Наробили усім біди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710147
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Сніг падав синичкам на вії,
Мов зоряні атоми з неба,
Кружляв у своїй ейфорії,
Шепталися з хмарами верби.
Кінця не було цьому танцю,
Зима не скупилась на диво
І падав білявий по глянцю,
І знов перелистував чтиво.
Казкові рядочки клубочком
Мотала зима вечорами,
Зв’язала думки поясочком,
Писала собі панорами.
Надмухала гір парашути,
Стелила незайманий шлях,
Міняла вже звичні маршрути,
Шукала поради у днях.
Здавалось: сніги нескінченні
Із шлейфом розкішним фати,
Та було у цьому знаменні
З-за обрію видно мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710149
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Білий сніг летить... Мете.
Яблуневий сад цвіте!
Яблуні цвітуть, хоч сніжно.
Ніжно-ніжно, ніжно-ніжно!
І такі вони красиві!
Білі-білі, білі-білі!
Снігурі на них червоні,
ніби яблука в долоні.
Яблуні цвітуть так рясно...
А навколо ясно-ясно.
Білі квіти засвітились,
ніби зорі опустились.
І розсипались над світом,
срібно-білим, ніжним цвітом.
Яблуні цвітуть, хоч сніжно.
Біло-біло, ніжно-ніжно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710250
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Малює вечір зими картину
в моїм вікні,
Штрихи останні хурделить вітер
на полотні.
Аж слів немає, втопились очі
у цій красі,
Полонить душу, торкаюсь серцем
в межичассі.
Усе заснуло. Померкли зорі.
Згасає ніч.
Малює ранок зими картину
для моїх віч.
Це не безсоння, бентежить душу
картина ця –
Я домалюю на склі гарячім
палкі серця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709209
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Свою бистру ходу рік завершує знову,
Нелегким був, тривожним для кожного з нас.
Бо триває війна ще на Сході так довго,
Болю й втрат принесла ой, багато вона.
Але були у ньому і радісні миті,
Сильну армію маємо нині свою,
Яка зможе Вітчизну тепер захистити,
Перемогу здобути в нелегкім бою.
Хай рік Півня, який вже прийде незабаром,
Миру накукурікає нам, перш за все,
Щоби діти малі уночі не здригались,
А чарівні казки їм хай сон принесе.
Своїм співом нехай Півник збудить світанки,
Привітає і ранки хай сонце ясним,
Прожене десь далеко ворожії танки,
Землю вмиють не кулі, а дощик рясний.
І у полі збирали ми хліб, а не міни,
Квітували сади та лунали пісні.
А іще попросити ми хочемо Півня,
Погасив щоби він всі гарматні вогні.
Щоб братів помирив із Донецька та Львова,
Не поводились сестри, як ті вороги,
А потиснути руки й обнятись готові,
Проживати у злагоді всі ми могли.
То ж зробім перший крок і забудьмо образи,
Гордовитість покиньмо, у дружбі живім.
Нас ніхто не здолає, як будемо разом.
З Новим роком, Вкраїно!
Щастить хай усім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709090
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Хай Півня рік несе нам радість з вами,
з синицями видзвонює в гаю.
З курми сокоче, дружить з баранцями,
щоб добре... мов в Едемівським саду.
Нехай тріпоче крильцями... в садочку,
й рікою повноводною пливе.
Вітаючись щораночку із сонцем,
усмішками на лицях розцвіте.
І весело біжить, сміється днями,
щоб мирними усі вони були.
І до роботи зве, тішить її плодами...
з півнями хай співають й солов'ї.
Нехай для всіх рік Півня буде добрим,
Дорослі хай радіють й дітвора.
А півня зозулястого, чужого,
він прожене із нашого двора!
Із святом один одного вітаймо,
бо ж рік Новий виспівує для всіх!
Зміцнить він нашу віру і для щастя
в дорозі буде – вірний оберіг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709659
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 01.01.2017
Зболена, а живу.
Зраджена, а літаю,
В сонця беру тятиву,
З променя виростаю!
Втому я перейдý,
Перепливу до краю,
Загравою розцвіту,
З дниною оживаю!
Палахкотію, горю,
У вогняному ґерці,
А, заховавшись, творю́
Ві́рші, що каже серце.
Слово, як гострий ніж,
Жестом — у мої очі.
Мудрість — набута річ.
Скільки таких охочих?
Відроджуюсь у зерні,
Що кинуте в чорну лунку.
Розчулюсь, зросту навесні —
З сонячного цілунку.
Зміцнію, як ста́ре вино.
А жінка ціни не має!
Я — вільна! І більш ніхто
Волю мою не зламає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708362
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Через казкову пелену снігів
Сосновий бір здається незнайомцем:
Печальний погляд з -під кошлатих брів
Проймає зимно під холодним сонцем.
На жаль, не підеш лісом навмання -
Усі стежки заплутала негода.
Все ж личить соснам біле це вбрання
З оздобою незірваного глоду,
Разком намиста, що з горобини
Ясніє спогадом сумним про осінь,
Де піднебесся сяйвом з далини
Так живописно день фарбує в просинь.
Глибокий слід самотньої лижні
В замет пірнає посеред завії.
І знають лиш дерева мовчазні,
Хто розгубив у сухоцвітах мрії.
У затишку приваб змовкає світ,
Очікуючи вкотре й знову дива…
В зимовім лісі через гомін літ
Під танець снігу мовить вічність сива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708777
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Ой сіємо, сіємо... Щастя зазиваємо,
Вашу хату світлую зерням посіваємо.
Сіємо, сіємо... Щастя зазиваємо,
Вашу хату світлую зерням посіваємо!
Ой сіємо, сіємо... Весело співаємо,
Віншуєм господарів і добра бажаємо.
Сіємо, сіємо... Весело співаємо,
Віншуєм господарів і добра бажаємо!
Ой сіємо, сіємо... Сієм, де віконечко,
Щоб у хаті діточки ясніли, мов сонечко.
Сіємо, сіємо... Сієм, де віконечко,
Щоб у хаті діточки ясніли, мов сонечко!
Ой сіємо, сіємо... Сієм від поріженька,
Щоб стелилася у світ весела доріженька.
Сіємо, сіємо... Сієм від поріженька,
Щоб стелилася у світ весела доріженька!
Ой сіємо, сіємо... Зернами добірними,
Щоб всі дні були у вас веселими, світлими.
Сіємо, сіємо... Сієм, посіваємо,
З Новим роком вас усіх ми щиро вітаємо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709135
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Думками лину в майбуття,
малюю все в рожевім цвіті.
Там чути пісню солов'я,
і весело сміються діти.
Сади там гнуться від плодів,
і тішить поле короваєм.
Життя усмішками цвіте,
бо ходить щастя рідним краєм.
Думками лину в майбуття,
а там весна в рожевім цвіті.
Цвіте, цвіте наша земля,
вона у нас одна у світі.
Там ранки сонячні, ясні,
збуваються завітні мрії.
Летіть, летіть, слова мої,
сповнені радості й надії !
Думками лину в майбуття,
за гіркоту я тут пробачу.
Із нею залишу сльозу...
в майбутньому лиш щастя бачу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709347
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Людина – вже ворог планеті,
Нещадний, жорстокий, найперший...
Земля - в руйнівних тенетах
І гинуть брати наші менші.
І губиться численна флора,
Найгірше: вбиває брат брата.
О, Боже, яке ж у нас горе:
Творіння твоє варте ката.
І корчиться Всесвіт від болю,
І небо ридає так гірко,
Бо людство шукало вік волю,
Знайшло замість розвитку клітку.
Спинися, людино, ти можеш:
Кохати, творити, вершити,
Стань другом і ти допоможеш
Планеті своїй вічно жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708227
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 29.12.2016
[i] …в незайманій тиші по вікнах малює світанок
рожеву заграву – де сонце встає в таїні.
[b]Олена Жежжжук [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/gZT8A1s5134[/youtube]
[i][b][color="#0783a6"]День похилився
в гулаво-диявольськім танку –
Вечір, мов мавр, все живе на землі переміг…
Ніч віддала свої чари і сни до останку,
нив’я зоравши –
солодких таїн
переліг…
Хай скаженіє
в полях снігова королева,
в тебе ж у ліжку – на дотик – теплесенький Кай...
Й не треба тобі вже
ні Півня,
ні Тигра,
ні Лева…
Грайся, дударику,
ніччю і римами….
Грайсь!
Фуги, кантати,
симфонії й щебет сопілки –
музика щастя й породжене нею життя
сло́ва із барв, що назбирані працею пчілки,
вірша нового –
мов матері
любе дитя …
З ними поети щасливі
в весну повертають…
(Ранок рожевий й мене на зорі зустріча!..)
Ранку рожевий, я заздрю тепленькому Каю –
гасне у променях сонця
блаженна
свіча…[/color][/b]
28.12.2016
[/i]
_________
*Спроба довершити думку, означену автором у вірші:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477
[u]Фото автора[/u]: зимовий ранок із вікна власної квартири.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709011
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Моя Батьківщина десь там за селом
Початок бере зі світанків,
Де грають поля золотистим стеблом
І хатки дорожчі від замків.
Моя Батьківщина з букетом в руках
З ромашок, волошок і маків
З красунь-трудівниць у барвистих хустках,
Їз вдячності щирих нащадків.
Моя Батьківщина духмяним хлібцем -
Святиня на стіл для родини,
Єднає молитва її із Творцем
Та іменем гордим Людини.
Моя Батьківщина – це пам’ять родів,
Шляхи, підперезані честю,
Це – шепіт чарівних весняних садів
Й вкраїнський вишиваний хрестик.
Моя Батьківщина – матусі тепло,
Надія з любов’ю і вірою,
Нестримне народу мого джерело
Й Герої в небесному вирії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707932
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 23.12.2016
Тримаєш моє серце у руці,
Нізащо не даєш мені летіти,
Збираєш у долоні промінці,
Примружуюсь: засліплюють софіти.
Пусти мене на волю – хай лечу,
Мене так манить простір неозорий,
Я випорхну із рук твоїх, втечу,
Давно вже зачекались мене зорі.
До сонця пригорнусь – не обпече,
У небі загублюсь, мов в океані.
Невпинно час біжить, кудись тече,
А ми з тобою – досі на вулкані.
Іди собі, нехай щастить тобі!
Віддай мені моє, своє візьми.
Один:один завершимо двобій
Із шансом залишитися людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706145
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 19.12.2016
---Матусю, матінко, дивись,
Із неба зірочка униз
Скотилась, впала, їй болить...
Як зірку знову запалить ?
--- Украли в зірочки колись
ЇЇ маленьке ліжечко,
Тепер сердешна спати мусить
У місяця на рІжечку...
Гойда сестричку місяць вніч,
Щоб та солодше спала,
А зіронька ,спросоння вся,
Скотилась ... і упала...
Ось так і спить мале зірча,
Воно щомиті може впасти...
--- Скажи, матусечко моя :
Хіба в маленьких можна красти ?
--- Ані в дорослих, ні в малих
Не можна відбирати,
Бо каже Бозя, що то гріх,
І будеш вік страждати...
--- Дивись, матусю, в мене тут -
Таке тепленьке ліжечко...
Нащо тій зіронці висіти
У місяця на рІжечку ?
Я поділюсь перинкою,
Зіб"ю м"якіш подушечку,
Щоб не боліла в зірочки
Ні спинка, ані вушечко...
--- Назавтра , квіточко моя,
Як кажеш, так і буде,
А зараз... спатимеш, дитя,
Солодким сон хай буде.
НАДОБРАНІЧ !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707128
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
[u]Кожного 11грудня після 2013року у Києві дзвони Михайлівського собору нагадують Україні, як тодішня влада хотіла зачистити Євромайдан, кинувши тисячі силовиків. Але народ вистояв. Собор став тоді прихистком для сотень поранених.
До цього собор мовчав майже 8століть (з часу нападу монголів у 1240році).
[/u]
Собор Михайлівський вже третій рік підряд
Своїми дзвонами у день, грудневий, тужить,
І хоча шини на Майдані не горять,
Російські танки наш Донбас «утюжать».
Укотре він нагадує всім нам,
Щоби народна пам’ять не старіла,
Не вірили ніколи щоб панам,
Уміло щоб чужі стрічали стріли.
Коли я чую той тривожний дзвін,
Знов риюсь в історичному лахмітті,
Й спливає, як народ покликав він
Орду зустріти у крові по лікті.
І пророста надія, хай хитка:
Монголи щезли – щезне і Росія,
Бо доля завойовника така.
А землю, мирну, житом ще засієм!
12.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707089
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Чи є народ, щоби такі страждання
Зміг пронести крізь темряву століть:
Пожежі, війни, голод і повстання?
Він… вижив! Не судилось околіть!
Чи є пісні такі ще на планеті,
Щоб з болю народилися й журби?
Це з ними йшов народ наш на багнети,
Таких пісень не відають раби.
А чи земля, багатша, є у світі
Із долею, тяжкою, орача,
З мереживом зими, весни і літа
Й духмяним запахом хлібини-калача?
Це ми її своїми мозолями
Леліяли завжди, немов живу,
То кров’ю поливали, то сльозами,
Втрачали й здобували булаву.
Ми карту, чорну, вивчили Росії:
Печора в ній, Норильськ* і Воркута.*
Дух волі й там народ наш рясно сіяв,
Але земля під ним була не та.
Зна наші муки і тайга, сибірська,
Пив нашу кров «Горлаг*», Екібастуз,*
Енкавеесу непростимі звірства –
Скрутити ж нас не вистачило уз.
Вкидали нас у війни, у криваві,
Стогнали де В’єтнам і Гондурас,
І правду про Афган не відкривали
Так само, як сьогодні про Донбас.
Здавалося, що випив чашу горя
І відновився-відродивсь народ,
Росія ж, мов чума, у Чорнім морі,
Й катує тих в Криму, хто патріот.
Це наш народ пройшов крізь ці страждання
На протязі кількох важких століть:
Пожежі, війни, зради, постмайданні…
Він… вижив! Незборимий він! Не зліть!..
15.12.2016.
* Міста і табори в Росії, де відбувалися повстання політв’язнів, засуджених за ст..58 на 10-15років, основна кількість яких були українці. Саме вони були організаторами тих повстань, борцями проти стукачів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707090
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 18.12.2016
(Після прочитання однойменної статті у фейсбуці).
[u]На початку грудня в 1930 роках(точно рік указати важко, бо довго ця інформація була засекречена) біля ст.. Козача Лопань було розстріляно 337 кобзарів-лірників, котрих звезли до Харкова (тодішньої столиці України) буцімто на з’їзд.
[/u]
Сліпі Гомери неньки України
У Харків** звозилися на важливий з’їзд.
Співці не знали, що відтак загинуть…
Та не згубивсь в історії їх слід.
Тік день, грудневий, вітряний,холодний…
При кожному сліпому кобзарі
Був поводир – дрібне хлоп’я, голодне.
Торбина на плечі для сухарів.
А в кобзаря – його незмінна кобза,
Вона йому – дружина і сім’я.
Життя його – гірка суцільна проза.
Ще й доля з ним. І в кожного – своя.
Про волю їх пісні і думи, й мова.
Гортали й історичні сторінки
У спеку й дощ, і в пору, у зимову
Їх слухали і діти, і жінки.
І зморшками лоби перекривало
Чоловікам, ба, напівкріпакам,
Як кобзарі співали про навалу,
Про запорожців, Байду-козака.
Тоді чоловіки, мов підростали,
Охоплені незвіданим чуттям,
А в душі наливалось тверді-сталі,
З покори виривалося життя.
Співців, їх думи влада не любила.
Їх скликавши на форум, непростий,
Більше трьохсот у ешелон набили,
В Москву, мовляв, збирались відвезти.
Й не бачили сліпі, де зупинився
Той ешелон, що віз їх в нікуди,
І як рельєф навколо них змінився,
Як яр дорогу перегородив.
Очей також не бачили дитячих,
Лиш… трепет чули рук поводирів…
І тільки Лопань пам’ята Козача,
Дітей як… розстріляли й кобзарів…
Як на снігу цвіло вогнем багаття:
Горіли кобзи – їх не загасить…
Палило їх в погонах дике гаддя –
Системи то покірні, вірні пси.
Примовкла пісня-дума в Україні,
Та пам’ять не вмира про кобзарів,
Потроху виправля народ коліна...
Озвуться й думи із могил, старі!..
18.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
*Гомер – давньогрецький сліпий поет-співець.
**Харків – столиця Радянської України до 1934року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707206
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Примружив очі тихий вечір.
Прийди, розвій моє: сама.
І шаль з любові кинь на плечі,
(Промінням стане бахрома)...
Прийди, скажи хоч тепле слово,
Моїх смарагдів випий мед,
Прийди, прошу, не помилково
І не шукай ніде прикмет.
З моїх долонь візьми надію,
Зігрій, замерзла,ця зима...
Зміни любов’ю амнезію,
Бо кращих ліків ще нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706278
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Лягає сум в скорботний день
Журбою над хатами.
У вікнах вогники з осель,
Стікає віск свічками.
Хлібина житня, мов з-за хмар
Великий місяць дише.
Це я сьогодні на вівтар
Поставлю з болем вірші.
Схилившись, тихо помолюсь
Цілуючи хлібину.
Колись від мору гинув люд,
Скорили Україну.
Пізнали голод, кривду, страх
Невинно-убієнні.
Благали Небо на вітрах:
По-дай-те хліб ди-ти-ні!!!
Село вмирало... Геноцид...
В очах – ще віра з болем.
Гори, моя свіча, гори!
Розвійся, туго, полем.
Молився батько за життя
Під тином непорушній.
Ось цю хлібину, прошу я
Подай йому, Всевишній!
Подай, благаю, хто просив,
Хоч скибочку дитині!
Вслухаюся у голоси...
Страждальній Україні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706251
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Морозна гілка стукала в вікно,
Просилася до хати на гостину.
Їй так хотілося давним-давно
Вдягнути з затишку м’яку хустину.
Скував мороз тендітні руки їй,
Засипав сніг, як цвіт колись травневий,
Хитав безжально хижий буревій,
Чіпляв прикраси гострі кришталеві.
Цей вітер наскрізь прочесав село
І сипав сніг давно діагоналлю.
Як гілочка благала про тепло!
Мороз так міцно взяв в обійми кралю.
Їй марилась весна у всій красі,
Згадався повний див квітучий край,
Про гілочку забули в хаті всі,
З її дарів духмяний пили чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706934
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Багато віршів, музики немає.
Для них ще не знайшовся нотний майстер.
А серденько моє давно співає
Про мальви, чорнобривці і про айстри.
Про те як дощик квіти цілував
І як веселка воду з річки пила,
А як світанок око милував!
Стара верба у річці косу мила.
Як пестив вітер в полі колоски
І бігла стежка у село додому,
Як десь дзвеніли милі голоски
В березових й калинових хоромах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706935
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016
[youtube]https://youtu.be/7Kd0mqWUDno[/youtube]
[i][b][color="#650ac7"]З тобою, Слово, затишно і в студінь,
нам не страшні ні хляка, ні мороз –
упораємо шал життєвих проз
і люту темню остогидлих буднів…
Жадаючи оновлення підспудно,
долаємо щодень стомильний крос
у пошуках удач і щастя… Та курйоз –
вони у сні принишкли безпробуднім.
Але ж кортить… реальністю пожити –
ілюзій та елегій не творити,
бо чим за інших некопитних гірш?
О Логосе, відкрий скарбниці, крипти –
наповни змістом... ще в утробі вірш...
А заодно й Пегасове корито![/color][/b]
5.12. 2015
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626203
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 17.12.2016
Розквітла вишня у саду, до тебе знову я прийду,
як ясна зірка угорі на небі зійде.
Розквітла вишня у саду, до тебе знову я прийду,
як ясний місяць угорі на небо вийде.
І хай летить вишневий цвіт,
нам щедро стелиться до ніг,
немов у танку сніжнім заметілі.
Тебе я знову обійму, де квітне вишня у саду,
бо манять мене твої очі, сині-сині!
А в тих очах побачу я, як ясно світиться зоря,
й сказати хоче щось мені та ніжна вишня.
Гілками стукає давно, в твоє відчинене вікно,
бо видно хоче, щоб до мене швидше вийшла.
І хай летить вишневий цвіт,
нам щедро стелиться до ніг,
немов у танку сніжнім заметілі.
Тебе я знову обійму, де квітне вишня у саду,
бо манять мене твої очі, сині-сині!
Розквітла вишня у саду, знає вона, що я люблю,
ясного місяця ріжок вийшов з-за гаю.
Розквітла вишня у саду, до тебе знову я іду,
бо тебе, вишенько моя, ніжно кохаю.
І хай летить вишневий цвіт,
нам щедро стелиться до ніг,
немов у танку сніжнім заметілі.
Тебе я знову обійму, де квітне вишня у саду,
бо манять мене твої очі, сині-сині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706831
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Коли тікають сни посеред ночі,
То запрягаю я свої думки
І про життя, дитяче і дівоче,
І про заміжні непрості роки.
Все пережите проживаю в -енне,
Змінити щось не дозволяє час;
І непросте, і заразом буденне,
Але життя лише одне у нас.
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706903
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Де в лабіринтах кольорові сни,
Себе шукала втомлено-щасливу,
Благала небо: ще нам поверни
Важкокраплинну, життєдайну зливу.
І дощ ішов, і полоскав поля,
Мелодія води, неначе пісня,
Раділа щиро зрошена земля,
Все оживало навкруги... А після
Веселка вигиналася крильми,
Бриніла громовиця відголоссям,
Холодні роси струшували ми
Із теплих трав... чи то мені здалося...
Прокинулась, а за вікном зима,
Ще сонна ніч, та десь уже сіріє,
Там сонце сходить, а тебе нема -
Ти заблукав у снах, у диво-мріях...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706540
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2016
Может быть, затерялись в пути
Мы с тобой, как осенние листья.
Или я поспешила уйти -
До утра почему-то не спится...
Так легко мы играли судьбой,
Ожидая, что всё повторится,
Утонули в надежде пустой -
И опять до утра мне не спится...
Моют окна косые дожди,
Искажая знакомые лица,
Подожди, не спеши уходить -
Неспроста до утра мне не спится...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706099
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
Йшов батько з сином іздалека. В зеніті сонце. Стоїть спека...
Присіли під кущем спочити. Гудуть тут бджоли, пахнуть квіти.
А в небі синім птах крилатий, довгенькі ніжки, ще й дзьобатий.
Все в'ється, в'ється беззупину, мов підбадьорує дитину.
– Ой гарно ж як!– це батько сину.
А син ніби й забув про втому:
– Він, татку, повернувсь додому!
– Так, мій рідненький, прилетів. Жить на чужині не схотів.
Своя найкраща є земля, то ж повернувся він здаля.
Син натомився, ледве йшов. І де він силоньку знайшов?
Сказав він батькові:
– Ходім... Бо нас чекає рідний дім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705361
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Ой ти мово калинова, ти мій дивний цвіте!
Тут є сніжні заметілі... гріє тепле літо.
Линуть весни журавлями, бо життя розквітло.
Кожне слово сонцем сяє, весело й привітно.
Море... й полечко безкрає, і Карпат потоки.
Ой ти мово моя рідна, в тобі часу кроки.
Дарував нам Бог на втіху, щоб вели розмову.
Бережімо, ніжну й світлу, материнську мову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
...якось так упало
на відпочинку...
в місті Трус-кав-ці...
[youtube]https://youtu.be/eJI2X_Oyne8[/youtube]
[i][color="#5108c7"][b]Я вдруге вже узяв собі тайм-аут,
аби щедрот помножити набір:
водицю п"ю й солодку втіху маю,
вдихаючи красу Карпатських гір...
Ще й не зима, хоч Новий рік на носі,
кришталь полів й смарагд струнких смерек
милують око... Хоч надворі осінь,
життя вирує вздовж і впоперек!
Жінки ховають личка у хустини,
й хода у них задумлива, м"яка...
Зустрічний люд вітає їх гостинно,
й до серця вдячно тягнеться рука.
Та враз розквітне усміх веселковий,
як блисне погляд жінки крізь вуаль.
...У світле одягаються раптово
прихована самотність і печаль...[/b][/color]
7.12.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705195
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Вітанню вітру радо усміхнусь,
Що так неждано стрівся у дорозі…
І хоч зима вже сива на порозі,
Почується знайоме: «Повернусь…
Я повернусь..."
Хоча уже останнім листям з віття
Старого клена сипле листопад,
Все ж мариться серпневий зорепад
Із юних мрій минулого століття.
Мій зорепад...
Вже замітає снігом ту стежину,
Де бродить сум нічогонечекань,
І наспівом забуто-спрагло лине
Той вітерець, що посеред мовчань,
Серед мовчань...
І знову вірю тим словам без меж,
Мов радістю наслухатися маю.
Усе найкраще, що в житті буває,
Тоді приходить, коли ти не ждеш…
Коли не ждеш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703855
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 09.12.2016
Пішла мама на роботу...
Ой, що робили її боти! Чистились, вмивалися,
весело сміялися.
Блузки ляльок одягали, потім з ними танцювали.
Три матусині спіднички приміряли рукавички.
Ой, йо, йой... Мамин берет залетів аж на буфет!
Ще ж стрічками заквітчався. Був... й нема!
Як заховався!.. Борсучка, що біля грубки,
зігрівають аж дві шубки!
Чемним був лише піджак. Він сидів тихенько.Так!
Пив компот і посміхався.
А диван наш розкричався.
– Я люблю, щоб був порядок! Не чіпайте шоколадок!
Повертайтеся у шкаф! Бо йде мама. Швидше! Ах...
Прийшла мама із роботи. Лиш купались в ванні боти.
І берет не встиг... Ой!.. Ах!.. То ж буфет увесь в стрічках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705137
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Кому складаємо вірші:
Для народу, чи естетам,
Чиєї торкнеться душі
Перо загострене поетом?
Кого поранить сила дум,
Що пролилася словом,
Неначе електричний струм
Проб’є чоло, свідомо.
Немало зламано мечів
Серед письменної кориди,
Одні, вітають солов’їв,
Хоч в філософії по груди,
Інші, зваблювати люблять,
Тай б’ються за свої думки,
І шедеври часто гублять,
Прийнявши дар за копійки.
Хто спроможеться творінням –
Думками, щоб вмістити в слові:
Пророчить, розуму ведінням,
Світитись новизною в мові.
Чи маєм право, в даний час,
Ламати душі і свідомість
Ще зовсім не готових мас
Призвати: проявити совість.
Навіщо пишемо вірші,
Як складеться їхня доля,
Чиї зростатимуть кущі
Одиноко серед поля?
Які залишаться сліди
На скам’янілих скелях,
Чи згинуть в глибині води –
Дніпра жорстоких хвилях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704880
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 06.12.2016
А час все вперед... крок за кроком.
А час йде вперед... рік за роком.
З'явився зернятком-синочком,
а згодом, глянь, вдався росточком!
А час все вперед... крок за кроком.
А час йде вперед... рік за роком.
Гілля вже густе розрослося,
і пишне у чуба волосся.
З'явилися квіти на гіллі,
гуляли ж бо як... на весіллі!
А час все вперед... крок за кроком.
А час йде вперед... рік за роком.
Одяг вишивану сорочку,
співав колискову синочку.
Уже й внученята зростають,
славетний свій рід прославляють.
А час все вперед...
крок за кроком.
А час йде вперед...
рік за роком.
Несе в собі днину привітну,
цінуй кожну мить його світлу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705136
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016
Вчора ураїнськї заробітчани в італійському місті Болонья знайомилися з творчістю нашої подруги по перу - Наталі Данилюк (на сайті - kulbabka)
Віхола пречудових віршів заполонила серця заробітчан,так спраглих рідного слова . І якого слова ! Слова,яке дивувало,бентежило,молило,благословляло!
Дивотканне мереживо Наталиної поезії вабило до себе ніжністю,щирістю,дивосвітом.Горнуло виграненим словом , грацією ,вишуканістю. Були і сльози , і оплески , і безмірна вдячність в серцях присутніх . А очі ? Їхні очі світилися таким живим вогнем ! Я давно уже не бачила моїх подруг такими щасливими . Дякуємо, Наталочко , за чудо цього перетворення ! У цей нестерпно-важкий для нас , емігрантів, як і для всієї України, час, твої поезії війнули в серце таким до болю знайомим і далеким медовим подихом рідної землі ... подарували кожному з нас краплинку цілющого нектару спогадів,дали змогу торкнутися чогось дивовижного і незрівнянно - високого - твого СЛОВА , Наталю !
Хай винагородить тебе Господь не за нашими людськими-мізерними і недосконалими мірками, а за своїми - Господніми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561983
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 29.11.2016
Слова доброго суть, таємниця і трепет звучання
У вервицях думок, у полоні барвистих чуттів…
Проживаєш слова через злагоду їх поєднання
У мелодіях серця під наспіви сивих віків…
Мов краплини роси, що ясне віддзеркалюють небо,
У глибинах своїх напиваються сили й снаги.
І, віднайдені десь, світлячками ясніють й для тебе,
Немов зводять далекі, скелясті такі береги.
Гріють душу слова, що так легко ростуть із любові,
Теплотою відлунь гоять рани притомлених крил
І намистом рясним розквітають у щирій розмові,
Манять летом своїм на краєчку небесних вітрил.
Повні віри в добро, попри тіні і хиб, і зневір’ я,
Надихають на щастя і дружньої потиск руки,
Несучи між людей теплий вогник палкого довір’я,
Світло те, що не меркне, не гасне і через роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703635
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Я для сина молила долю,
А Бог зіслав мені доню ,
Що на диво липневою дниною
Розцвіла під вікном калиною.
Я для сина просила щастя,
А ти з неба зійшла Причастям.
Розстелилась барвінком,м"ятою
Я в любові тебе купатиму .
Я у Бога благала ласки ,
І чекала з Небес підказки
І зійшло благословення оце!
А у нього твоє лице .
Я Всевишньому дяку складаю,
Що зіслав веселочку в маю:
закосичив мій світ перлиною-
Доброю,люблячою дитиною .
Хай тобі ,доню,з роси і води,
Йди вперед,не бійся , іди ,
Бо мережить Бог долю з чудес
Тій , що зійшла із Небес .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680802
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.11.2016
Жив колись Їжак спокійно, оселедцем пишний чуб.
Звів хатину невеличку у лісочку, там де дуб.
Дуб шумів собі гілками, часто жолуді скидав.
І Їжак, в своїй хатині, теж спокійно проживав.
Та одного разу мимо Лис проходив... Подививсь
на хатину Їжакову та чомусь взяв й засмутивсь.
То ж тепер Їжак колючий, подивись, лишився сна.
Все пильнує, бо Лис ходить круг хатини недарма...
Перестань ходити, Лисе! Знаєм хитрощі твої.
В тебе ж є своя хатина... А на нашу – зась тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703513
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Не кидай камінь в того, хто дав хліба.
Не плюй в криницю – завтра схочеш пити.
Сам без корони і не маєш німба,
Не змушуй інших золотом платити.
Не смій комусь порвати струни в серці,
Зламати квітку у чиїсь душі,
Комусь у світ закрити щільно дверці,
За труд важкий призначити гроші.
Не смій, не смій, не смій! Не маєш права!
А то дивись терпець урветься Богу
І будеш не Жар-птиця, а лиш гава
Й платитимеш рахунки свого боргу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702758
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Трясе Росія знову білий світ
То «градами», то бомбами, то страхом,
Бо кнопка небезпечна у Москві
В руках неадекватного є птаха.
Цей двоголовий з кігтями хижак,
Пронизаний імперською іржею,
Ненавчений нікого поважать:
Ні свій народ, ні тих, що за межею.
А коли жертвою його стає народ,
Той кігтями безжально розриває,
Ковтає тих, землі хто патріот,
І кров’ю, ненаситний, запиває.
Чи ж довго ще терпітиме це світ,
Чи все ж приборкає огидну, дику птаху?
Скільком ще доведеться посивіть,
Поки кінець прийде орлу і страху?
3.02.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702764
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Давно забута стежечка до хати,
Нема давно у ній живих людей,
Були ж у ній і діти, й батько, й мати…
Туди нас пам’ять крізь роки веде…
Хрестом пробилась… Крик – до неба й досі,
Бентежить розум голоду чума,
Людські життя складались у покоси
Таке забути права в нас нема!..
Мільйони їх лягло тоді, в тридцяті,
Знесилених, знекровлено-блідих,
За ними не було кому ридати,
Подати напівмертвому води.
Мільйони тіл, розтерзаних, у полі,
А хтось знаходив цвинтар край доріг,
І плакала над ними власна доля,
Згубивши у Москві свій оберіг.
Від голоду, здалось, умерла й віра,
Закутавши серця у лід-сніги,
Нам листопад вінок журби приміряв,
Свічу прозріння подали боги.
Мороз по тілу і клубок у горлі,
І трепетом в очах – гірка сльоза…
Нам важко говорить про це й сьогодні,
Та треба світу правду розказать,
Щоби піднять державу із руїни
Й нову вже будувать не на брехні.
Це вистраждала право Україна
У голоді, у холоді й війні!..
25.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702958
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Ой зі сходу чорна хмара прилетіла.
А ту чорну проганяє хмара біла.
Ой та чорна-чорна хмара ще й велика.
Наробила, гляньте люди, скільки лиха!
Хмара чорна блискавиці розсипає.
Білу хмару, білу хмароньку лякає!
Не боїться біла хмара блискавиці,
Бо бере воду із рідної криниці.
Не боїться біла хмара того грому,
Бо літає недалеко коло дому.
Бо літає недалеко коло хати,
Де сестриця, брат рідненький,
батько й мати.
Розправляй же свої крила лебедині,
Неси, рідная, ти славу Україні!
Бо земля батьківська наша дуже давня.
Має бути в неї доля дуже гарна!
Ой зі сходу чорна хмара прилетіла,
А ту чорну біла хмара зупинила!
А ту чорну біла хмара зупинила,
Бо любов у світі є – найбільша сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703496
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Найважча робота – це бути людиною,
Здолати усе із рівненькою спиною,
Не бути гнилим і не гнутись зрадливо
Щоб біля корита триматись грайливо.
І маски міняти при кожнім режимі,
Зовсім не важливо – червоні,чи сині.
І гладити руку комусь волохату,
Ще й щоки по черзі комусь підставляти
Та крихти збирати із панського столу,
Ті, що пан змітає із нього додолу.
Найважча робота – людиною бути,
Ніколи не мати у собі отрути,
Не рватись до блага любою ціною,
Любити / і різних/, хто поряд з тобою.
Важливо, як ситий з маленької скибки,
Буть голосом чесним сердечної скрипки,
Та ще не кричать завжди: мало і мало!
А щоб, як в Ісуса усім вистачало.
Найбільші скарби вже не варті гроша,
Якщо у людини нелюдська душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700933
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Зайди на вогник, просто помовчати,
Загнати тіні в непривітний кут,
Під аромат божественної м’яти
Думок похмурих відпустити жмут.
Напій знайомий з назвою “ Сама“,
Тебе таким не буду пригощати.
Ескіз виводить на вікні зима,
Я запросила сонечко до хати.
Тобі – бальзам із кращих почуттів,
Тобі – і пряник, мов душі шматочок,
Бо скільки ж має бути тих життів?
Лиш не принось із спогадів клубочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700930
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Час, здається, мов людина... має свою долю.
Є звеличений, поважний, славу має й волю.
Є пригноблений, голодний, дощовитий, сірий.
Є веселий і радісний... такий час щасливий.
Він є сонячним, безхмарним, росами умитий.
А буває час жорстокий, сльозами политий.
А насправді час є світлим, гіркоти не знає.
Просто кожен свій час творить й долю вибирає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702016
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Збирав гриби... Майже пусто...Та натрапив
на оте дивне дерево. І з а а л е г о р и л о...
[youtube]https://youtu.be/vmhF8QAiZjQ[/youtube]
[i][b][color="#610c96"]Картинка раз привиділась пекуча:
Стояло дерево, а в ньому – біль,
А в ньому двох життів шалена буча…
І в очі враз сльози упала сіль.
Росло собі… природно і привільно.
Та в лісі пролітав поганий гнус,
І маючи натуру – злу, свавільну,–
Заразно-хижий виконав укус…
І стала наростати там тканина,
Чужа, та все ж… рідненька з виду мов, –
Маскована злоякісна пухлина,
Що зіпсувала в організмі кров…
А від пухлини вадкі метастази
По всьому тілу жаско розлились,
Немов черв’як, немов сліди прокази,
Споганили красу і тіла, й глиць.
___
...Я тільки два шляхи у тому бачу,
Як зупинить пухлинний метастаз:
Державне тіло так переіначить,
Щоб не було в країні злих проказ.
Про інший шлях додуматись не тяжко –
Під ніж усе! Та чи резонний він?
Що ми залишимо нащадкам нашим?..
Пустих жалів
печальний передзвін.
[/color] [/b]
10.11.2016
Світлина автора.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699657
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 23.11.2016
«Рівниною ріка малює візерунки.
Скажи, Сократе, що ти зміг
Побачити в потоці, що до смерті плине?»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Сократ з автоматом – у бліндажі сирому,
Коли осінь дощава року оцього Божого,
Чотирнадцятого, року неба розколотого,
Місяця падолиста – також розхристаного
Як ми.
Гай, гай, Сократе, де твої запитання,
Що стиглими плодами з дерева висли:
Дерева пізнання. Гай, гай, Сократе…
Для Сократа дві кулі – в когось в обоймі,
В когось по той бік життя і липкої смерті,
В когось по той бік лінії вимірів простору,
По той бік людяності, по той бік Всесвіту,
Де нас нема.
Гай, гай, Сократе, нащо замість хламиди
Одяг плямистий на плечі старечі,
Нащо замість сандалів на ноги берци,
Чи то в Елладі захолодно, чи то просто Скіфія,
Там, де ми.
Для Сократа два уламки важкі залізні,
Два дзьоби крука смерті, що поки що сплять,
Там – в обіймах ящика дерев’яного,
В зелене фарбованого, там, за межею добра,
Де нас нема.
Гай, гай, Сократе, тут забагато цикути,
Тут чаша інакша, тут для кожного,
Тут не втекти, тут цикута всюди, для всіх,
Гай, гай, Сократе…
А ти хотів мислити про людину,
Не про мішень, не про час, що плине,
А про людину саме і душу її нетлінну,
Нині стріляєш в простір – туди,
Де нас нема, де людей нема…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702075
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016
Істина – це особливий вид правди, яка не піддається сумніву, слово, що означає найвищий ступінь правди, яка виходить лише від Господа – Творця, це відкриття Бога про Себе, про Всесвіт, про все Ним створене. Істина не залежить ні від людини, ні від людства, способу мислення і рівня його освіченості, організації суспільства і виробництва; вона не залежить ні від культури, ні від релігії: вірувань, способів поклоніння, звичаїв, традицій, вчень, трактувань і не може бути ні об’єктивною, ні суб’єктивною, ні відносною, ні релігійною, ні філософською. Істина не поділяється на види, не змінюється в просторі і часі. Істина – непорушна, не підлягає філософському тлумаченню. Істина лише у Господа Бога. Людина не може говорити істину, а може лише слідувати істині. Ніхто не може до неї щось додати, чи відняти, щоб зробити її більш правдивою чи більш істинною. Істині потрібно вірити і просити відкриття у Господа, і пізнавати її, тоді вона відкривається.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633523 ; http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627500
Кожне Слово Творця являється істиною, незмінним абсолютом. Про Себе Він говорить: Єв. від Івана 4:24 «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та в правді вклонятися» і не інакше, а лише так, як бажає Він у Своїй прописній істині, в Біблії.
В істині Творця, на противагу філософії, поняття: може бути, а може і ні, – нема. «…В Нього нема переміни і тіні відміни». Господь Бог свідчить людству так: «Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» - Ісаї 55:11. Матвія 5:18: «Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все». Кожне слово Царя – Закон. «Не відступай ні вправо, ні вліво, від повелінь Господніх, а роби так, як велено, щоб тобі було добре».
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700354
Кожна пересічна людина бачить істину, відчуває її на смак, запах, на дотик, бо все, що нас оточує, то є істина Творця, який явив людині Себе у Своєму твориві. Вона являється Його особливим творінням, яке наділене розумом. Творець наділяє її знаннями і уміннями, посилаючи, посильні для її розуміння, порції істини. Наприклад: Д.І. Менделєєву Господь Бог послав у ві сні Періодичну систему хімічних елементів, яка працює до сьогодні. Різними способами посилається істина мужам науки, які смиренні перед Творцем і здатні її пізнавати на користь людині. Таким чином іде прогрес, розвиток науки і виробництва. Основна маса людства захоплена філософськими «істинами", що привело її до духовного блуду – багатобожжя і релігії, у суспільстві – до аморальності, у виробництві – до марнотратства ресурсів, світової кризи. Чим вищий рівень розвитку суспільства і виробництва, тим ближчий кінець людського суспільства. Марнотратство Божого творива людиною досягло небаченого рівня. Вона нищить все бездумно з шаленою швидкістю.
Господь звелів Даніїлу (606 р. до Хр.) «Заховай ці слова, і запечатай книгу аж до часу кінця. Багато-хто дослідять її, і так розмножиться знання». Науково-технічний вибух кінця ХХ ст. свідчить про пізнання певної, достатньо великої кількості істини і кінець цієї цивілізації, яка, відступивши від істини Творця, сама знищить себе своєю «істиною». Наприклад: У Творця – безвідходне виробництво: з ґрунту рослина бере воду, азот і інші неорганічні речовини, використовуючи енергію сонця, в результаті фотосинтезу, виробляє чисту продукцію без відходів, поглинаючи двоокис вуглецю, а натомість виділяє кисень і дає всьому живому повітря, їжу, всі необхідні вітаміни, акумульовану в плодах, в листі, в стеблі чи стовбурі енергію, яка може бути використаною через міліони років (вугілля). Істина Творця – в дії, в доказі її підтвердження. Ісаї 43-46 «Так говорить Господь, твій Викупитель, та Той, що тебе вформував від утроби: Я – Господь, Хто чинить усе: Розтягнув Я Сам небо та землю втвердив, – хто при тім був зо Мною? Хто ознаки ламає брехливим, і робить безглуздими чарівників, Хто з нічим мудреців відсилає, і їхні знання обертає в нерозум, Хто стверджує слово Свого раба, і виконує раду Своїх посланців?...»
«Я перший, і Я останній, і Бога нема окрім Мене! І хто зветься, як Я? Хай повість про те Мені з того часу, коли Я заклав у давнині народ, і хай нам повість майбутнє й прийдешнє»; « Я – Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене, що звіщаю кінець від початку і наперед – що не сталося ще, і говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню», …Я, що світло формую та темність творю, чиню мир та недолю творю, Я – Господь, що робить це все!...»; «Говорить отак Господь Бог, що створив небеса і їх розтягнув, що землю створив та міцно поставив її; не як порожнечу її створив, – на проживання на ній Він її вформував, і простяг все те, що з неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і Духа всім тим, хто ходить по ній».
Людина своїм непослухом істині привела планету до екологічної катастрофи, і сама стала її жертвою. «Зверніться до Мене й спасетесь, всі кінці землі, бо Я – Бог, і нема більше іншого Бога!» Так і істини ні в кого нема, окрім Господа Бога – Одного і Істинного, Творця.
Поняття Істина запозичене філософами із Біблії.
«В діалозі «Кратилус» Платона, де Гермоген дає ствердну відповідь на питання Сократа: «У такому випадку той, хто говорить про речі відповідно до того, які вони є, правду говорить, той же, хто говорить про них інакше, бреше?» – «Так.»». Істина Творця була і буде істиною завжди. «Бо Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, – проходить воно аж до поділу душі і духа , суглобів і мозків, спосібне судити думки та наміри серця. І нема створіння, щоб сховалося перед Ним, але все наге, та відкрите перед очима Його, – Йому дамо звіт». Свій звіт перед Господом дала перша цивілізація.
Людина, впевнившись у собі, в своїй мудрості і величі, в центр свого буття поставила себе, свої легенди, міфи, звичаї, своїх богів і свою «істину», зневаживши Божу. Буття 6:5 «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця (розуму) її – тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив був на землі. І засмутився Він у серці Своїм. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, – від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що Я їх вчинив». Творець підтвердив, що Його слово – то істина! Прийшов Потоп, і перша цивілізація загинула тому, що було знівечено ім’я Господнє, і потоптана Божа істина. Він вчинив суд Божий над світом. Хто може перешкодити Йому, і свою «істину» - релігійну поставити вище Божої, або розкласти її на абсолютну, суб’єктивну, об’єктивну і відносну?
Сучасні філософи губляться в гіпотезах про походження гігантів, скелети яких знаходять на землі, і міст похованих під великим шаром ґрунту чи на дні морському, про яких нема спогадів в історії людства. Божа істина відповіла на це питання шість тисяч років тому – Буття 6:4 «За тих днів (до Потопу) на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували – то були силачі, що славні від віку». То вони жили в тих містах і залишили нам свідчення про своє відступництво від істини і Істинного Бога, піднімаючи Слово Його на сміх, як робиться і тепер. І Він сказав: «Не буде Мій Дух перемагатись в людині навіки, – блудить вона. Вона тіло і дні її будуть сто і двадцять літ». Господь дав цю істину, а людина нехай візьме вірою 120 і, навіть, вічність, але тоді потрібно залишити віру філософським тлумаченням і тисячі богам, а повірити істині Бога Одного Живого і Істинного – і, чим швидше, тим краще, бо гряде суд Господній на всю землю і вона, разом із мешканцями її зберігається на їжу вогню. «Земля і всі діла на ній згорять!»
Людство замінило істину звичаями, традиціями, обрядами, святами, походами, магією, тлумаченнями, релігією – тисячею богів, що не Бог – всім тим, за що були знищені перша цивілізація, і Содом, і Гоморра. Брехня одягає елегантний одяг, напускає на себе поважний вигляд, щоб довірлива людина не перевірила її по Біблії. Відступництво, тлумачення ніколи не постають оголеними, щоб їх можна було вчасно розгледіти й розкрити, щоб простодушна людина вірила, що вона заслуговує великого довір’я – більшого, ніж сама істина.
Арістотель зі своєю школою розробив вчення про трьох богів в одному: Бог – Отець, Бог – Син, Бог – Дух Святий. Так Господь Бог, Вседержитель, Один і Істинний став Триєдиним, а Тертуліан дофілософствував: Бог Один в трьох іпостасях. Так Божа істина кинута людиною під ноги.
Монотеїстами, були іудеї – лише вони вірили в Єдиного Бога, Творця Всесвіту, Владику, Вседержителя – в Бога, Який все і у всьому, в усіх і через усіх. В Нього вірили і перші християни.
В ІІ столітті Тертуліан був першим, хто замість слова «тріада» (трактування грецьких філософів) став вживати «трійця». Він вважав, що попереднє поняття виражає «три різних», тобто підкреслює різницю. А нове – «трійця» - це «совокупність трьох», де головна роль належить Єдиному (Отцю). (А.В. Зінов’єв, «Магія апокаліпсиса, ст. 33)
В другій половині ІІ століття в Олександрії була створена школа християнського богослов’я. В школі навчали філософії для розробки основних положень богослов’я Святої Трійці тобто для її філософського обґрунтування і новоствореного християнства, яке абсолютно відрізнялось від першого. Так на початку ІІІ століття філософська «тріада» стає богословською «трійцею», а Єдиний Господь Бог «стає власником» декількох особистостей (іпостасей), дякуючи мудруванню частіше всього філософів. За 1000 р. наперед Господь прорік про це через Пророка Ісаю 59:14-15 «І правосуддя назад відступилося, а справедливість здалека стоїть, бо на майдані приткнулася істина, правда ж не може прийти, – і істина зникла…», бо на майданах філософи прорікали і прорікають свою «істину», знівечивши істину Творця.
Галина Яхневич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701321
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Остановись, прохожий,
Прохожий, остановись;
Поклонись могилам,
Могилам поклонись.
Почитай ушедших,
Ушедших почитай;
Не придай забвенью,
Забвенью не придай.
Им только не завидуй,
Не завидуй им:
Не живой умЕрший,
УмЕрший - не живой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700568
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Гартована сталлю, уражена атомом,
Не раз була ворогом взята в полон.
Та створена Богом, його святим задумом,
Так мужньо звільнялася з-під заборон.
Ще пращури славні збирались до війська
Аби добре ім’я твоє боронить,
Бо ти – наше сонце, життя українське
І в’яжуть нащадки твою міцну нить.
Плекаєм тебе у сердечній колисці
І слово твоє бережем, мов ікону,
Тебе прославляють в віках віршописці,
До неба підняли твою пишну крону.
Єдина Матусю! О, Мово, велична
Допоки ти є, то ми маємо рід!
По стернях йдемо із тобою одвічно,
У слові плекаємо свій родовід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699503
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Наче й гарна біла-біла,
А сама оскаженіла,
Била спокій весь на друзки,
Вила з віт скляні мотузки,
На дорогах і шляхах
Накрутила – просто жах!
Пташенята змерзли в крила,
Дме і дме свої вітрила,
В хаток видно лише очки,
Сипле з неба,наче, з бочки,
Виє хижо так аж - в хату,
Хто писав таку сонату?
Не романс, не колискова,
Не різниш в цій пісні й слова.
День зіщулився морозний,
Подає сигнал тривожний.
Ніс кусає, навіть вуха,
Поза комір – завірюха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700734
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Як різні пори я жду зиму,
А ця – ну точно божевільна:
Листопад в пояс завалила,
Без світла, онімів мобільний.
Село завіяне завмерло,
Лиш де-не-де пташина змерзла,
Із коминів – димок химерний
І ніч без міри довжелезна.
Вже тричі сніг вожу на собі,
А він все новий прибуває,
Як ніби дна нема у торбі,
А небо сипле і не знає.
Зима лютує, не спинити,
Куди не глянь - надула гори,
Хто ж міг її так розізлити,
З ким були в неї якісь спори?
Немає сліду на стежині,
Колеса в стані безробітних,
З усіх сторін б’ють по людині
Такі прогнози непривітні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700736
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Візьму папір. Дістану фарби білі
І намалюю перший в місті сніг.
Комусь у ліжко вкину білих лілій,
А у двори - дитячий білий сміх.
Хай біла в небі райдуга іскриться
І сипле в світлі душі білі дні.
Хай в білий сміх потонуть білі лиця,
І побіліють помисли брудні.
... Біліють срібним інеєм дороги,
Іде по них старенький білий дід.
Попереду літа біжать до Бога,
Дід в білий вус сміється їм услід.
Дивлюся на картину білу-білу
І бачу цінність більшу у стократ.
І, може, ми колись вже посивілі
Відбілимо... й Малевича «квадрат».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699747
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під калиною рясною я повірила.
Під дубочком кучерявим... Перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Обіцяв же, присягався.
Говорив, що закохався.
Говорив, що закохався!
Під вербою біля ставу я повірила.
В пишних травах кучерявих... перевірила!
Бігла стежка та й згубилась.
Я з тобою залишилась.
Я з тобою залишилась.
Бо й тобі сама призналась,
Що у тебе закохалась.
Що у тебе закохалась.
На місточку біля річки я повірила.
Поміж жита золотого... Перевірила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699806
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Батьківська хата дихає теплом...
Тепер і нам важко її впізнати.
Розвіяв вітер тут запах полину.
Його й на смак вже встигли скуштувати.
Закрита хвіртка... на дверях замок.
Заросла стежка бур'яном до хати.
В криниці плаває лиш золотий листок ...
Кому ж із джерела ту воду брати?
Яка ж гірка ця полинова гіркота!
Чого тепер нам від життя чекати?..
Тин похилився... на нім чорний крук.
Пора вже крука чорного прогнати!
Відкриймо хвіртку, бур'яни зірвім,
Пшениці-житечка у полечку насіймо!
Батьківська хата дихає теплом...
Живімо дружно в ній, життю радіймо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700038
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Так холодно і плечі б’є мандраж.
Завис на хмарі місяць бумерангом.
Пронісся протяг за вікном мустангом –
торкнув в польоті гривою вітраж.
Під кахлем спить давно глухий камін.
Була колись хороша в ньому тяга,
та без уваги захолов трудяга.
Накинув пилу сірий балдахін.
Стоїть в печалі мій старенький дім.
Лиш хазяйнує мишка за диваном.
В серванті скло заволокло туманом,
шпалери впали й скорчились на нім.
Так холодно… Блискучий слід сльози
Лишив доріжку в дзеркалі овальнім.
Про плед згадала, що в дитячій спальні.
Завжди чекає в кріслі із лози…
(На фото картина Галини Єдельман)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698784
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 08.11.2016
[i]Хотілось щось миролюбиве, тихе,
Та знову – вітер, буря! Чи не тому,
що надворі – хуга? Та Бахові фуги,
певен, вгамують ті хуги...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/DquxPwY91MI[/youtube]
[i][b][color="#b900d6"][color="#5702ab"]Збуди в мені вітер,
щоб лінощі витер,
щоб в степ вільним вихором я полетів,
щоб всі сухостої –
старезні устої –
ущент поламати… Й гілля – поготів.
Збуди в мені бурю –
прийдешнього гуру....
сміття щоб дощенту навіки змести –
в нерівнім двобої
з рутинним собою
стежки торувати мені до мети…
Збуди розум світлий –
нема того цвіту,
щоб глянуть на землю з величних висот,
не кожну смітину,
бодай хоч стеблину,
укмітить на мапі небесних щедрот…
Буди!.. Та не збурюй
у серці зажуру,
що ниці пороки не може простить...
Злостивців огріхи
віддам не для втіхи –
щоб не поверталась та пакісна мить.
Збуди в мені вітер!
Збуди в мені бурю!
Збуди в мені святість!
Збуди, та – не збурюй…
Збуди
добре в серці –
мене розбуди…[/color][/color][/b]
23.10.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696309
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 08.11.2016
Хазяйнує осінь скрізь, куди не глянеш.
Вбрала пишно золотом сади.
Над ставком притихли верби кучеряві.
Опустили віти до води.
Опустили личка золоті вербички,
і калина пишна та рясна.
Золотисте листя й кетяги червоні
знову відзеркалює вода.
Та вода, як небо, чиста та прозора,
хвилями хлюпоче, вдаль біжить.
Ой, осене мила, наша чарівнице!
Не забудь кущі позолотить!
Осінь не забула... Ще щедріш сипнула
на дерева, трави, на кущі...
Нехай золотіє, нехай золотиться,
бо обтрусить вітер, як пройдуть дощі.
Знає про це осінь... Всеодно малює.
Золота прийшла її пора.
Після неї срібним пензликом гарненьким
малюватиме для всіх зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699270
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Душа шукала прихистку й тепла,
Бо змерзла від байдужості людської,
Але чомусь його так й не знайшла,
Не мала вона затишку й спокою.
Куди не кинеться, усюди тільки зло
І замість хліба камінцем хтось кине.
Чи це на світі завжди так було?
Бідна не знала вже й куди полинуть.
Залишила сердешна білий світ
Та й подалася в Небо, аж до Бога,
А Він їй мудрий дав такий отвіт:
-Ой, правильно ж зробила ти, небого,
Що ти до Мене на поклін прийшла,
Тебе я поселю в Небеснім Царстві.
І спокій тільки там вона знайшла,
Хоч на землі і не зазнала щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699081
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Кудись подівся сон... Тікає від мене?
А може він заснув? Його немає...
Не стану я будити, якщо так.
Он зірка для мене у небі ясна сяє.
Я тебе бачу, зіронько моя!
То, мабуть, ти мій сон заколисала?
Ніч зоряна всміхнулася мені.
Чому не сплю я? Вона добре знала.
Спить сон мій. Спить... Від мене не тікав.
Він кішкою в моїх ногах муркоче.
А я про зірку думаю земну.
Нехай присниться їй... те, що сама захоче.
О, як би радо я прийшов у її сни...
Та краще наяву, з букетом квітів.
У мене зірка є, що сяє на землі.
Найкраща. Наймиліша у всім світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699271
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Я стукаю до вас в сердечні двері,
Пустіть до себе, я без вас замерзла,
Хоч ніби-то жива я і воскресла,
В тумані розчинилися химери.
А я таки без вас якась ... ніхто,
Самотній мій вогонь не має сили,
Прошу вас так, як ви усіх просили:
Давайте ми разом ще так літ сто.
Давайте не втрачати більш людей,
Щоб потім не збирати їх, мов зорі
І не блукати в темнім коридорі,
Шукати десь прихильності дверей.
Давайте всіх любити так, як є,
Не міряти усіх одним лекалом,
Зустріньмо друзів щирості бокалом,
Нехай удосталь щастя кожен п’є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699202
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Не питай мене сьогодні про дощі,
Бо і, справді, я не знаю, що сказати -
Моя осінь у старенькому плащі
Замітає мокре листя біля хати...
Не нагадуй мені більше про літа -
Я сама вже заблудилася у часі.
Не запитуй - моя відповідь проста:
Розгубила давні мрії всі, зірчасті...
Не блукай в моїй душі, в моєму сні
І не вгадуй, як минуле прожилося -
Все одно, те, що наснилося мені,
Не озветься в твоїм серці відголоссям...
Не приховуй за лаштунками зі зла
Хитромудрі і нав'язливі повчання,
Бо так легко в свою осінь я зайшла,
Добровільно, своєчасно, без вагання...
Не чаклункою з'явилась у світи,
А жебрачкою... в очікуванні дива...
І до Господа звертаюся: "прости"...
Знову дощ пішов... О, ні - цілюща злива...
Не питай мене сьогодні про дощі...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699185
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Зіщулився ранок осінній від холоду
І півні стривожили тишу цнотливу,
Тумани розвісили сріблену бороду,
Листопад наспівує нові мотиви.
Вже осінь мольберти розставила всюди,
Змінивши палітру усіх кольорів,
Малює чарівні природні етюди,
Щодня додає щось потроху із див.
Дерева соромляться так - напівголі,
Зоріють красою ще квіти останні,
Уміло вжилася красуня у ролі
І – нові сюжети щодня на екрані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699372
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Я запізнилась в дорозі на вічність...
Просто недбалість, а може кармічність?
Я заблукала у світі безмежності...
З закономірності? З необережності?
Я на шляху до його нескінченності
В пошуках істин у світі буденності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699367
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Намалюй мені ніч,
Неспокійну і хтиву,
Синьооку, як я, намалюй …
Зачаруй нею зорі,
Щоб не танули в небі
І довіку сіяли вгорі …
Щоб у лісі струмочок
Побіг за тобою
Чистеньким невинним дитям …
Щоб джерельце у горах
Торкнулося Сонця
І промінчик в краплинах заграв…
Щоб простором лунало
Щасливе «Кохаю!»,
Як нічної луни відгомін…
Зачаруй моє серце,
Щоб у твоїм озвалось,
А мені лише в очі поглянь …
Намалюй мені ніч,
Непідвладну й шалену,
Непокірну, як я, намалюй …
Намалюй, я прошу…
Яку хочеш мінливу,
Лиш, благаю тебе, намалюй…
7.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699211
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Повечір'я тече, мов пустелею, тихим провулком.
Захід сонця пролився понад пругом рожевим вином.
Для душі тиша ця видається жаданим притулком
На щоденних дорогах поміж зорями і полином.
І думки вже летять над прожитими мною літами,
Озиваються в серці сум і втіха нехитрих шукань…
Скільки доль крізь віки промайнуло земними світами
І яскравим вогнем, і жаринкою згаслих бажань.
Просіває пісок і мій слід у вечірніх туманах…
Пізній осені вже не насняться принади обнов.
Лиш зоріє крізь ніч і осіннього вітру омани
Дивне сяйво тепла на одвічне імення Любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698442
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 07.11.2016
На нитках павутин, що розвісила осінь між віти,
Грає дощ, як на струнах, перестуком холодних краплин.
Час, заслухавшись грою, у мінорному диханні вітру
Просіває хвилини через сито далеких хмарин.
Край стрімких ручаїв легіт листя збирає у жмені,
Підіймаючи з трав горобини багряну вуаль.
Гасить вечір вогні у лампадах запалених кленів
Там, де з осінню знов обнялась невимовна печаль.
Увібрали й мій сум ці прощальні осінні етюди…
Що привиділось в снах, відпускаю у безмір усе,
Залишивши собі вогник той, що зі мною повсюди,
І той подих небес, що мою парасольку несе.
Ці померклі світи вже пливуть дощовою водою,
Ледь тамуючи голос свого тихого серцебиття.
Відлетять, щоби знов відродитись дзвінкою весною
У цвітінні садів, у буянні нового життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694589
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 07.11.2016
Ой куплю я черевики та й нові озую.
Піду з милим на гулянку, там в них потанцюю.
Піду з милим я гуляти, де грають музики.
Нехай дивляться усі на нові черевики!
Ух! Ух! Ух! Ух! Добре гуляти.
У новеньких черевичках легко танцювати!
Ой куплю я черевики, щоб були червоні.
Мене милий проведе додому сьогодні.
Я ж дівчина працьовита й у таночку славна.
А у нових черевиках я ще дуже гарна!
Ух! Ух! Ух! Ух! Добре гуляти.
У новеньких черевичках легко танцювати!
Ой дивилися усі та й на черевички,
Бо ж сам милий вибирав, малі-невеличкі.
Бо ж сам милий вибирав, малі-невеличкі,
Щоб дивились всі на них, а він - на моє личко!
Ух! Ух! Ух! Ух! Добре гуляти.
У новеньких черевичках легко танцювати!
Відео: https://youtu.be/ab-ghBCew_0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699021
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 07.11.2016
Не сильний той, хто високо злетів,
А хто упавши, зміг на ноги встати,
Не той, хто сипле рясно градом слів,
А той, хто мовчки може все сказати.
Багач не той, у кого є без міри,
А той, кому те вистачить, що є,
Багач не той, що біситься із жиру,
Той, що убогим завше подає.
Не ситий той, хто з’їв цебер і - мало,
А хто окраєць навпіл поділив,
Не той любив, як серце заспівало,
А той, що вдвох полин із чаші пив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698740
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 06.11.2016
Я хочу до себе прийти,
Та щільно зачинені двері
І спалені,майже,мости,
І спогади надто не щедрі.
А я їх усіх обійду!
В ріку кину камінь образи,
Солодким задобрю біду,
Згублю всі надломлені фрази.
Я птахів страху відпущу,
У полум’я кривди всі кину,
Віддам на суди їх дощу,
Собі ж візьму щастя краплину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698905
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016
Не дивись, не пронизуй всю наскрізь своїми очима,
Бо у них, як у дзеркалі, бачу забутий свій сон.
Бо у нетрях нестерпності визріла думка незрима,
І вагання з дрімучих тенет перетнуть свій кордон.
Бо твій погляд – то вимір, в якому я жриця й богиня,
А в зіницях давно вже чатує отруйна стріла.
Цілься прямо у серце – сьогодні твоя я рабиня,
Упокор німу спраглість напоєм свого джерела.
Блискавиці з-під вій, опускаю свої арбалети,
Лиш півкроку назад - далі скеля з покірних думок.
Ще задовго до нас змалював наші хтось силуети,
І росинку на скроні й жагучий повітря ковток.
Хай клубочаться зорі в наметі ранкового світу,
Та не смій лише погляд від мене кудись відвести.
Озовуся квилінням чи шепотом ввись за орбіту,
Та в зіницях моїх в нагороду залишишся ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698213
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 06.11.2016
Блок знав, що бідна ти, Росіє,
Тепер чомусь ти ще й глуха,
Коли в Донбасі смертю сієш,
«Вантаж двохсотий» не ляка?!
На клоччя рвала Україну,
Топтала землю, мову, честь,
Історію – через коліно…
Забула, кров чия тече
І у твоїх людей у жилах?
Чи амнезія винна в цім?
З тобою ми колись дружили,
Жили «в раю»… при каганці.
Ми тричі нагло вимирали,
Віддаючи останній хліб –
Не каялась ти, відцуралась
Від тих невимірних гріхів.
Не є для нас ти зверхдержава,
Набридла рабська доля нам,
Тоді ти Криму забажала,
Тепер в Донбасі ось війна.
Прислухайся, Росіє, краще,
Твої там танки б’ють і «Смерч»,
Там люди умирають наші,
Й твої також стрічають смерть.
А мо’, ти відчуття згубила,
Чи вникнути не хочеш в суть?
Себе у світі як зганьбила!
Нащадки ж кару понесуть!
Знав Блок, що бідна ти, Росіє,
Але не встиг застерегти,
Що коли брату смерть посієш,
То ще бідніша станеш ти!
13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692970
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 01.11.2016
Сходить сонце вранці-рано, ясно сяє.
Солов' їним співом день свій зустрічає.
Тут земля батьківська наша і родина.
Тут єдина в світі ненька-Україна.
Гей! Гей...
Гей ви, браття-козаченьки, ми на волі.
Посміхнімося привітно своїй долі!
Квітне-квітне , розцвітає Україна.
Є вона, під сонцем ясним, у нас єдина!
Береже нас всіх Господь, він завжди з нами.
Колоситись тобі, земле, скрізь хлібами!
На добро завжди і щедрість ми багаті.
Щастя-радість хай панує в нашій хаті!
Гей! Гей...
Гей ви, браття-козаченьки, ми на волі.
Посміхнімося привітно своїй долі!
Квітне-квітне , розцвітає Україна.
Є вона, під сонцем ясним, у нас єдина!
Ой ви браття-козаченьки, дружно встаньмо.
Україну, свою неньку, величаймо!
Бо у радості великій всі ми - сила.
Хай пишається синами Україна!
Гей! Гей...
Гей ви, браття-козаченьки, ми на волі.
Посміхнімося привітно своїй долі!
Квітне-квітне , розцвітає Україна.
Є вона, під сонцем ясним, у нас єдина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697959
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016
Світлій памяті Віри Іванівни Литовченко (Проценко), присвячую
То був знак. Зі стелі тоненькою цівкою несподівано полилася вода: прямісінько на середину столу, за яким Віра вимальовувала хрестиками на аркуші з зошита в клітинку візерунок для вишивки омріяної сорочки. Здивована дівчина підняла голову і вгледіла на стелі невеличку мокру пляму. Дах, звичайно, протікати міг, бо чоловічих рук в хаті – ой, як не вистачало. Але ж і дощу все літо не було ні краплі. Спека стояла нестерпною.
Батько Віри десь запропастився ще задовго до війни. Змолоду був падким на різні пригоди та авантюри. Спочатку подався в загін Марусі-отаманші, гасав степами України у гурті більшовиків-анархістів. Пізніше воював у лавах Симона Петлюри, був весельчаком, гультяєм та душею будь-якої компанії. Як могла потрапити в його поле зору, а потім і в дружини, така сумирна та набожна дівка, якою була Вірина мати, для неї лишилося загадкою. Запитувати неньку про батька не наважувалася, бо вона нічого й чути не хотіла про чоловіка. Він так і залишився у пам’яті Віри молодим високим красенем, таким, якого вона знала в дитинстві. Чи живий ще її татусь на цьому світі – дівчина й уяви не мала. На вроду вона пішла в батька, на вдачу теж.
Віра вийшла з хати, підставила до причілкової стіни драбину і забралася на горище. Темне піддашшя де-не-де світилося тоненькими сонячними промінчиками, що сочилися крізь дірки в руберойді. Відчинені дверцята трохи додали в приміщення світла і між двома бантинами товстими струнами вималювалися ряди мідних дротів, на яких залишилося кілька сухих риб’ячих голів: на початку літа Віра з сусідськими хлопчаками ловила в Верхній Біленькій карасів. Вимащена глиною долівка горища було припорошена шаром піщаного та вугільного пилу. Скрізь було сухо, без будь-яких слідів вологи.
На подвір’я увійшла мати. Вона працювала санітаркою в міській лікарні. Підходящої роботи в своєму селищі, віддаленому від центра міста, не знайшлося, то ж добиралася додому через горби та ярки стомленою, тримаючи в руці вузлик з харчами, купленими по дорозі. Піклуватися про дочку окрім неї було нікому.
З початком війни Віра в школу не ходила. Займалася хатніми справами та невеличким городом. Мати помітила приставлену до стіни драбину і занепокоїлася.
- А чого це ти на горище лазила? Чи ховалася від когось?
І, зітхнувши, додала:
- Минулої ночі мені наснилося, що ти упала в колодязь. Я ухопила тебе за коси і намагаюся витягти, але знизу наче хтось за ноги тримає. Гукала-гукала сусідів на допомогу, та марно. Рука заніміла і пальці розімкнулися… Ой, поганий сон.
Додавати матері смутку Вірі не хотілося і про воду зі стелі вона промовчала. Доволі їй того сновидіння – он яка пригнічена.
- Надіялася знайти старі зошити, щоб несписаними аркушами розжитися.
- Де ж їх знайдеш? На розпал давно всі пішли, а чисті аркуші ти ж сама з них і повитягувала.
Наступного ранку у вікно постукав посильний поліцай і наказав Вірі за дві години з документами та необхідними речами прибути у двір комендатури. Нову партію молоді з залізничної станції відправлятимуть у Німеччину. Мати заголосила, але ховатися чи кудись тікати було марним: піймають, та ще й калікою дівчину зроблять. А то і заб’ють до смерті.
* * *
Скільки часу була в дорозі, Віра не усвідомлювала. Отямилася уже у дворі концентраційного табору в якомусь німецькому містечку. Перед довгою шеренгою прибулих повільно походжав офіцер з привабливою фрау років сорокá. Жінка зупинилася навпроти Віри, уважно її роздивилася і запитала:
- Шпрехен зі дойч?
- Ні, ні! Не шпрехен! – поквапилася з відповіддю дівчина.
Фрау засміялася і кивнула головою. Німець жестом наказав Вірі вийти зі строю. Чомусь доля прибулих почала вирішуватися саме з неї. Німкеня прискіпливо оглядала дівчат, наче вибирала товар на базарі. Хлопці її не цікавили. Це занепокоїло Віру: на лихо чи на добро? Та на яке можна сподіватися добро у фашистському лігві! Дівчина вже ненавиділа цю сухоребру незнайомку, яка взяла на себе право розпоряджатися чужим життям.
Врешті з шеренги зробила крок ще одна полонянка і німкеня тим задовольнилася. Забрала дівчат і повела їх з подвір’я табору на ошатну вуличку з невисокими парканами та покритими черепицею цегляними будинками. Чиста бруківка, квіти упродовж вузького тротуару та і все, що чекало на дівчат попереду, було чужим, незвичним, якимось урочисто-холодним, зовсім не схожим на запилені вулиці рідного Донбасу з акацієвим затишком та чебрецевим запахом українського степу.
Як виявилося, фрау Ґерта тримала відомий у місті ресторан. Дівчат вона вибрала в помічниці для своїх кухарок.
З Ніною, другою остарбайтеркою, Вірі доводилося зустрічатися в своєму містечку на піонерських зльотах, пізніше – в райкомі комсомолу. Вона мешкала десь в районі содового заводу і, як і Віра, гарно навчалася в школі – інакше до активу дівчата не потрапили б. Як розпізнала німкеня в привабливих дівчатах ще й більш-менш освічених осіб – хтозна… З німецької мови в школі Віра мала відмінно, то ж дещо розуміла зі слів фрау, а про дещо сказане – здогадувалася.
Нижній поверх двоповерхової будівлі займав ресторан, на другому – були апартаменти хазяйки. Дівчата отримали з її рук по шматку пахучого мила та рушники з білизною. Прохолодний душ освіжив і тіло, і мозок. Чисте волосся розсипалося по плечах, грудей приємно торкалася тонка батистова сорочка з шовковою гладдю білої вишивки. В маленькій кімнаті, відведеній для Віри, стояло металеве ліжко з високими бильцями, вузька шафа та туалетний столик з дзеркалом, на якому виблискували синьо-білим фарфором широка миска та глек. Віра задивилася на красивий посуд і фрау пояснила, що то набір для умивання. На вікні з відхиленою тюлевою гардиною поряд з горщиком з геранню лежав свіжий номер газети «Русское слово». «Прогнутись вирішила, чи що?» - майнуло в голові Віри, але друга зрадницька думка вискочила наперекір першій: «Оце б побачила матуся, в яке рабство потрапила її доня!». У себе вдома окремого кутка Віра не мала. Перша кімната була і кухнею, і передпокоєм, а в другій на широкому ліжку вона з дитинства спала разом з ненькою.
Фрау Ґерта наказала до обіду відпочивати і Віра з насолодою лягла в чисту постіль. Сон здолав її в одну мить. Нічого не снилося – провалилася, як у прірву і так само швидко з неї вискочила перед самим обідом. На спинці стільця поряд з ліжком дівчина помітила квітчасту сатинову сукню з білим комірцем та вишневий жакет. З-під глибоких складок тканини висунули носи білі парусинові балетки. Одяг був не з крамниці, а скоріш за все з гардеробу хазяйки або її дочок, проте чистий та гарно випрасуваний. Такого у Віри зроду не було, бо лише встигли з матінкою оговтатися після тяжкого голодомору, як прийшло на їх землю інше, не менш страшне лихо – війна.
Дівчина прибрала постіль, одягла плаття і зашнурувала на ногах балетки. Заплела коси та вміло виклала їх на потилиці кошиком. Зазирнула в дзеркало і побачила в ньому зовсім іншу Віру. Чужий одяг надав їй незнайомого вигляду, білий вузенький комірець освіжив обличчя та стомлений після виснажливої дороги і неспокійного сну на табірних нарах погляд. «О-о, у себе на посьолку була б першою дівкою!» – усміхнулася своєму відображенню Віра.
В кімнаті навпроти теж копошилася Ніна і, відхиливши фільончасті двері, висунула голову в коридор. Віра вже стояла на порозі своєї кімнати. Ніна вставилася поглядом в подругу і розтягуючи слова тихенько промовила:
- Ту-ди – роз-ту-ди…
Потім низько нахилилася, розглядаючи і свій одяг. Схоже, що зі сну вона й не звернула уваги, що на себе одягала. Підвела здивовані очі і, розгублено посміхаючись, запитала:
- Куди це ми потрапили?
Дівчата вагалися: чи спускатися вниз, чи чекати, коли їх покличуть. Які правила та порядки панують в цьому чужому домі їм не відомо. На сходах почулися кроки і якась молодичка в білому фартушку та ковпаку на голові покликала їх до обіду.
- Ходімо на кухню, дівчата! – звернулася звичною для них мовою.
Звали її Ґандзею, родом вона була із Карпат, а у фрау Ґерти працювала вже другий рік.
В просторій ресторанній кухні на великій плиті сяяли металевим блиском каструлі та чайники, варилися, смажилися та запікалися в духовці страви. Запахи їжі вѝкликали жвавість у Віриному шлунку, бо після двох ложок ранкової баланди (а більше проковтнути не змогла) не мала в роті ні крихти. Обідній стіл був сервірований пласким блюдом з тоненькими шматочками чорного та білого хліба, з’єднаними між собою вершковим маслом, та красивими тарілками, в яких парував суп-пюре зі шматочками бекону. За стіл ніхто не сідав, чекали на Ґерту: вона обідала разом з підлеглими. Тим часом Ґандзя знайомила дівчат з їх обов’язками. Для Віри робота була звичною, вона змалку допомагала матері куховарити.
Після обіду дівчата приєдналися до кухарок. Крім їх наставниці-землячки в ресторані працювали місцеві жінки. Фрау Ґерта деякий час спостерігала, як справляються з роботою Ніна з Вірою, та впевнившись, що дівчата старанні, передала їх повністю під опіку Ґандзі.
Наступного ранку Віра прокинулася від важкого монотонного човгання за вікном. Відхилила фіранку і побачила довгий темний натовп, що просувався вулицею міста в бік цегельного заводу. Колону охороняли озброєні солдати з вівчарками. Це йшли на роботу мешканці табору. Десь серед них була й Маруся – троюрідна сестра Віри. Перед від’їздом сестри зустрілися на Переїзній станції, звідки їх відправляли в Німеччину, але під час пересування потрапили в різні вагони і загубилися. Впізнати Марусю в цій величезній колоні було неможливим. Віра тільки тепер згадала про сестру, бо напередодні була, немов у якомусь забутті. Від того їй стало ніяково, відчувала за собою провину, що не відмовила фрау Ґерті і не залишилася разом з усіма в таборі. Певне, спрацював інстинкт самозбереження, чи підсвідомо пустила своє життя на самоплив: як буде, так вже і буде.
Перед обідом поділилася своїм хвилюванням з Ґандзею.
- А чим ти їй допоможеш? Хіба що рукою з вікна помахаєш… Спитаю у Геника, він іноді привозить з ферми молоко Ґерті…
І пояснила:
- Кілька моїх земляків працюють у передмісті в одного фермера, а його син служить в таборі. Геник каже, що людина він надійна, думаю, що не відмовиться передати твоїй Марусі кілька слів.
- То нехай скаже, де я знаходжусь, може сестра хоч знак якийсь подасть, коли буде йти повз ресторану.
- Дивись, не нашкодь собі та не підведи під монастир Ґерту. Жінка вона хороша, але проти своїх не піде. Якщо запідозрить порушення порядку, то без всякого сумніву відправить назад до табору. Від цього твоїй Марусі, а тобі і тим паче, краще не стане.
Віра зібралася мити посуд та, помітивши в емальованій мисці овочевий сік з олією та оцтом, що залишилися після розкладання салату на порційні тарілки, взялася вимочувати його шматочком хліба.
- Ти цим не дуже захоплюйся, бо шлунок кислотою зіпсуєш, – застерегла Ґандзя.
- Та щось після вранішньої кави та булочки з повидлом, не дуже весело. А тут добро пропадає.
Віра згадала свій город та садочок, де влітку то морквину висмикнеш із землі, то огірочка з огудиння дістанеш, то ягідку в рот кинеш, чи яблуко зірвеш з гілки.
- Звикай, такий у німців сніданок. В обід трохи добереш калорій.
Віра слухняно поставила миску під кран в раковині. Знову згадала Марусю і засумувала. Ґандзя зрозуміла її стан.
- Вони там сильно бідують, бо харчі – сама встигла побачити які. Ті, що недавно потрапили до табору, ще з місяць матимуть людський вигляд, а потім лише шкіра та кістки залишаться і ще синці під очима, – ненавмисне додала Вірі жалю.
* * *
Через кілька тижнів, і справді, з вулиці перед дверима кухні вималювався велосипед з приладнаним до багажника металевим бідоном. Поряд з ним стояв дебелий чорнявий хлопець.
- Нічого собі Геник… – присхнула Віра в плече Ґандзі. – Такому б кулемети в партизанському загоні таскати, а не молоко німцям возити. А чому його батьки не Кіндратом назвали? Це ім’я йому більш пасує.
- Тобі теж набої подавати б, а не картоплю оббирати для тих самих німців. Не прискіпуйся до юнака, не встиг він за зброю взятися, молодий зовсім. То як, передавати твоє прохання щодо сестри?
Ґандзя вийшла за поріг і хутенько перемовилася з хлопцем. Той з цікавістю зазирнув у приміщення і чемно вклонився Вірі. У відповідь дівчина з довірою подивилася в очі Генику. Не так багато тепер в її оточенні людей, з якими можна бути відвертою. Та за мить закрався сумнів: хто цей парубок, вона знала лише зі слів нової подруги-наставниці. Але чи залишився він вірним батьківській землі? Чи не змінилося щось в його свідомості за рік перебування в Німеччині? Та вибору нема, Геник – поки що єдиний, хто може їй допомогти. Але ж він – західняк! А там, кажуть, всі – бандерівці… Але ж і німець, син фермера, має бути задіяним до розшуків Марусі – і саме він та людина, що повинна знайти в таборі її сестру… Віра завагалася в правильності своїх дій, та робити крок назад вже було запізно.
Кухарка Тересія, наче прочитала Вірині думки і підозріло перевела погляд з каструлі на дівчину. Нещиро засміялася та помахала пальцем, киваючи головою в бік Геника.
Увечері після роботи дівчата сиділи у дворі з дочками-близнючками фрау Ґерти. Худі, високі, як і їх матуся, рудоволосі сестри були ровесницями Вірі з Ніною і, не зважаючи на чуже походження материних робітниць, з перших днів зацікавилися дівчатами та взялися за навчання русинок німецької. Ті не мали нічого проти ворожої мови, бо в школі ж її для чогось викладали та й спілкуватися, як-не-як, але потрібно в новому середовищі. Одна справа вчитися по підручнику, зовсім інша – ось так запросто практикувати з живими аборигенами. Тепер Вірі, навіть і позаочі, вже незручно було називати їх «німцями». Раніш це слово ототожнювалося з іншим – «фашисти», та і Ґерта, і її руде потомство ніяк не вписувалося в зміст цього слова.
Дівчата теревенили на лавці у дворі під пишною зеленню кущів жасмину, вдихаючи вечірні запахи левкой та декоративного тютюну. З вулиці у двір зиркнув ліхтар – насувалися сутінки і у місті ввімкнули освітлення. З сусідньої садиби крізь відкрите настіж вікно розносилися звуки акордеону – то розучував нову мелодію сусід, дрібний хлопчак Ганс з гострими, як тремпелі, плечами.
- А ви на яких інструментах вмієте грати? – зацікавилася чи то Паула, чи то Ізольда. Віра їх розрізняти ще не навчилася.
- На арфі, - збрехала дівчина не моргнувши оком, – а Ніна – на цимбалах.
Ніна не стрималася і залилася сміхом. Сестри перезирнулися, не знаючи, як реагувати на відповідь та істеричний сміх.
- Заграти – не заграю, бо нема на чому, а заспівати можу, але тихенько. А то хтось зацікавлений почує, та ще забере собі в кабаре. Зостанетеся тоді без Віри при своїх бубнових інтересах.
Про бубнові інтереси німкені нічого не зрозуміли, але гарний гумор дівчини відмітили.
Віра майже пошепки почала «Ой не світи місяченьку». Відкинулася на високу спинку лавки і здійняла догори очі, неначе співала не для Ізольди з Паулою, а зверталася до худого молодика-місяця, що з’явився на небі. Голос у неї був тихий і плавний, як плин течії рідного Сіверського Дінця, як літній подих вітру з вечірнього степу. Нараз стрепенулася і замовкла… З вулиці наростав гул – то, важко човгаючи грубими черевиками, в табір поверталися військовополонені та остарбайтери. Робоча зміна на цегельному заводі закінчилася, але про пісні виснажені тяжкою роботою земляки, певно, давно вже забули.
У вікні виникла худенька постать Ганса. «Мій батько – «тельманівець»…» - згадала Віра фразу, сказану хлопцем якось надто довірливо в день їх знайомства через невисокий паркан між двома садибами. Хто такий Тельман їй було відомо.
- Продовжуй, ти гарно співаєш…
Це котрась із сестер вивела Віру зі ступору. До звуків з вулиці вони вже звикли, тому не звернули на них уваги і здивовано дивилися на несподівано принишклу Віру.
- Та все одно ж нічого не розумієте, - роздратовано відповіла дівчина і встала з лавки.
Ніна попрощалася з хазяйськими доньками і слідом за подругою пішла в бік вхідних дверей.
- Будь ввічливішою з ними, бо ще матері поскаржаться.
- Та нехай скаржаться, мені – байдуже.
Дівчата розійшлися по своїх кімнатах. Віра налила на дно миски води із глека, змочила долоні і бризнула ними в обличчя.
За вікном походжали пари: чоловіки в цивільному та військовому одязі бік-о-бік з панянками в гарних сукнях та легких костюмах. Деякі жінки – простоволосі з вигадливими зачісками, деякі в химерних капелюшках. Ще якісь півгодини тому вулиця була заповнена сірим людським потоком. Його, немов зграю злочинців супроводжували такі ж офіцери з собаками, які рвалися з поводків на стомлених людей.
Віра взяла свіжий номер газети «Русское слово». Її акуратно приносив щотижня старий листоноша: Ґерта передплатила газету спеціально для дівчат. «Подивимося, про що там брешуть фашисти» – Віра зиркнула на передові шпальти.
* * *
Прокинулася вдосвіта. Попоралася в кімнаті, застелила постіль, переклала залишену звечора на стільці газету на підвіконня і задивилася на вулицю. Порівняла знайомі пейзажі з поезій Пушкіна, прочитаних в останньому номері «Русского слова» з ранковим баварським довкіллям, але не знайшла нічого спільного. Навкруги – все чуже…
З хвилини на хвилину з табору вийде колона. Віра щоранку проводжала її очима до кінця вулиці, але нічого не змінилося. Люди в своїй більшості йшли, дивлячись у потилиці тих, що попереду. Зрідка хтось байдуже кидав погляди на будинки, але Марусі в натовпі Віра не помічала. З’явилася надія, що і родичку хтось забрав собі в помічниці. Геника теж щось давно не було видно. Молоко привозив фермер особисто, напевне, в нього були у місті й інші справи.
Віра за звичкою відхилила фіранку. Чекала на появу співвітчизників, та й не тільки їх, бо серед табірного люду були і поляки, і угорці, і румуни… Десь серед них загубилася і її сестра.
«Де ж ти, Марусю-Марусю?» Початок колони вже порівнявся з вікном. Віра уважно стежила з другого поверху за поведінкою людей, та потік сунувся, як завжди, одноманітною сірою лавиною. Але, ні! Онде, жінка друга з краю підвела очі. Це була Маруся! Віра з розмаху відкинула назовні стулки вікна, щоб привернути увагу сестри, і ледь помітно помахала рукою. Конвой саме пройшов вперед, але й Маруся байдуже перевела погляд на інші вікна і не подала ніякого знаку ні очима, ні жестом. Чи може не впізнала? Невже так змінилася Віра за ці кілька місяців? Вона ж угледіла сестру, нехай змарнілу та схудлу вкрай.
Ранкову каву Віра пила без завиванця з повидлом. Завернула в серветку, та заховала в кишеню фартуха – сказала, що з’їсть потім. До обіду кілька разів непомітно для інших вимочувала шматочком хліба соус з салатів, що залишався у великій мисці. Боялася, що може викликати підозру у Ґандзі, бо прислýхалася до її поради не захоплюватися гострим соусом і давно цього не робила. Але, якби ж то тільки у неї. Тересія іноді поводиться, як справжня нишпорка, хоча й намагається бути такою, як усі. Не виключено, що й справді слідкує за ними за дорученням табірного керівництва. Не могло ж воно залишити без уваги своїх підопічних. «От, лярва!» – схоже Віра її розкусила.
Молоко в цей день привіз Геник. Над вигнутим кермом велосипеда стирчав букет осінніх польових квітів. Тересія вказала пальцем на кишеню з випічкою і задоволено засміялася. «А от і не вгадала!» – Віра зраділа, що з’явилася нагода перехитрити наглядачку. Що саме цю роль вона виконує, вже сумніву не було. Хлопець витягнув з керма квіти і покликав Віру вийти на хвилинку. Дівчина підійшла до дверей і непомітно переклала вміст кишені під манжету широкого рукава. Геник зашарівся, протягуючи Вірі букет, і тихо промовив:
- Маруся в таборі, про тебе вже все знає…
- Дякую тобі… і за квіти теж.
Вона прийняла з рук хлопця букет з блідо-рожевих шорстких квіточок безсмертника та жовтих, ще яскравих суцвіть пижми. Понюхала і усміхаючись, спитала:
- Для чого це?
- Просто так, красиві ж … – опустив очі Геник.
Віра прихопила слоїк і з квітами в руках піднялася сходами у свою кімнату. Помахала Генику з вікна рукою, заховала під подушку серветку з завиванцем та повернулася назад до роботи.
Задоволення від зустрічі з хлопцем виказували очі. Ґандзя посміхнулася, але не промовила ні слова. Тересія набундючила обличчя, намагаючись зобразити міміку Геника, та нічого з того не вийшло. Засміялася і жестом показала, що хлопець і їй до вподоби.
До обіднього столу фрау Ґерта підійшла з пакунком в руках, розгорнула цупкий папір і поставила на підлогу перед Вірою коричневі осінні черевички-румунки на невисоких підборах. Черевики були начищені та натерті до блиску. Незначні потертості, щоправда, трохи продивлялися крізь гуталін, та дівчина їх зовсім не помічала. Ніяково кліпала очима і не знала, як реагувати на цей несподіваний знак уваги фрау. Лише коли жінка легенько посмикала свою розгублену робітницю за вухо, Віра згадала, що так і мати робила в день її народження. Подарунків не дарувала, бо нічого було дарувати, хіба що пиріжки з яблуками випікала. Віра почервоніла і винувато зиркала на присутніх. Хазяйка з Тересією заплескали в долоні, Ніна з Ґандзею міцненько потѝскали подругу, розглядаючи обновку до її осіннього гардеробу, після чого всі разом сіли за стіл.
І обід, і робочий день загалом, пройшов звично, та настрій у Віри був святковий. Це ж треба: і Геник, наче відчував, що їй сімнадцять стукнуло – квітів по дорозі з ферми нарвав, і Ґерта сюрпризом порадувала. Та головне, що звістку про Марусю хлопець привіз, вірніш – підтвердив, що родичка саме її вікно шукала очима. Яким чином фермерський син знайшов сестру, не переймалася – більше хвилювало, чи зможе вона хоч якось розрадити її скрутне становище та, що робитиме з тим кренделем під подушкою. Ввечері Маруся буде з іншого боку колони, то ж чи вгледить вона її з вікна – впевненою не була. А до наступного ранку потрібно придумати, як пригостити сестру. Хоча варіантів тут не було: кине непомітно для конвоїра загорнуту в газету здобу, коли Маруся порівняється з її вікном. Від цієї думки стало боляче – бо ж вона людина насамперед, а не якесь там дворове кошеня, щоб на льоту ловити їжу… Як Маруся прийме таку подачку? Чи не образиться?
У себе в місті дівчата не так, щоб надто тепло родичалися, але іноді навідувалися зі своїми матерями одна до одної на гостину. Вірине занепокоєння та хвилювання передалося і Марусі. Наступного дня вона помінялася місцем в колоні з табірною приятелькою і опинилася крайньою в шерензі – зовсім поряд з вузьким тротуаром під вікном Віриної кімнати. Маленький згорток піймала згори прямо в долоні. Головне – солдати-конвоїри того не бачили, бо це було б катастрофою. Не для неї, Марусі, а для її троюрідної сестри. Маруся вмить розірвала папір, розломила навпіл завиванець, одну половинку сунула в рот, іншу – в руку сусідки, такої ж схудлої, як і сама, співвітчизниці. На ходу поковтали рум’яні шматочки здоби з солодким повидлом і лише потім Маруся озирнулася на відчинене вікно над рестораном. Віра розчулено закивала головою і сéстри без слів зрозуміли одна одну. Ніякої образи на родичку Маруся не тримала, бо усвідомлювала, що ніщо в цьому світі від них не залежить і, як складеться їх подальша доля знає лише сам Господь.
За роботою Віра ненароком випустила з рук варену «в кожушку» картоплину. Не роздумуючи, автоматично відкинула її ногою під кухонну шафку. Ніхто того не помітив, то ж друга картоплина вискочила з її рук вже не випадково. Знову буцнула нею, немов м’ячиком і відіслала в схованку за тією ж адресою. В кінці дня взялася мити в кухні підлогу, щоб дістати шваброю приховані бульби.
Вона не замислювалася, чи варто так ризикувати із-за тих шматочків пиріжків та булочок, морквин та картоплин, що з того дня почали падати щоранку в руки Марусі з вікна на другому поверсі помешкання фрау Ґерти. Перед очима постійно стояла виснажена непосильною працею та голодом сестра. Якось угледіла, що і з сусіднього вікна щось полетіло вниз – Ніна теж виявилася небайдужою та співчутливою дівчиною. Тепер у подруг була своя таємниця в цьому чужому ворожому оточенні. Які могли бути наслідки, якщо про те дізналася б хазяйка або помітили солдати з конвою, дівчат не хвилювало. Навпаки, ранковий сплеск адреналіну додавав спритності та кмітливості на протязі всього дня.
* * *
Ґандзя мала рацію: надмірне захоплення гострим соком з овочевих салатів виявилось згубним. Якось Віру занудило, дівчина зблідла, скорчилась та мало не знепритомніла. Подруги всадовили її на ослінчик, а Тересія порадила Ґерті відвести хвору в табір до фельдшера. Ґерта заперечила, мовляв, нічого страшного в тім не бачить, але потайки запросила ввечері до своєї оселі приватного лікаря. Той оглянув Віру, дав поради господині та залишив пакетики з якимись порошками. Наступного ранку замість кави дівчині налили склянку теплого молока. Тересія криво посміхнулася.
Допоки в полях цвіли осінні квіти, Геник, якщо випадала нагода відвезти в місто молоко, не забував дарувати їх Вірі. Пізніше їх змінили гілочки з червоними ягодами горобини та стебла сухих колосків трав. Ґандзя, немов ненароком, починала розповідати, яка хороша та привітна у хлопця мати – тітонька Оришка і що такій невістці, як Віра, вона була б рада.
Віра згадувала матір, трохи сувору, але таку рідну неньку, яка вже майже півроку не має ніякої звістки від неї, певне не спить ночами, гадаючи, де і як живе, якщо ще жива, її дитина. Ізольда з Паулою пропонували дівчатам написати листи своїм матерям, не розуміючи, що ті послання до них не потрапили б. Вірі самій так кортіло заспокоїти матусю, щоб та не хвилювалася, бо все в неї добре, чого, на жаль, не можна сказати про сестру.
Одного дня Геник передав від неї коротеньку записку – фермерський син знову ризикнув виконати роль кур’єра. Всього в кількох словах, написаних олівцем на шматочку паперу, Маруся знайшла місце і для якогось друга француза Рене. Нехай, хоч якусь відраду має сестра в тому страшному пеклі… Віра і справді зраділа Марусиному натяку.
Хазяйські доньки були задоволені своїми педагогічними здібностями. Материні робітниці вже майже вільно теревенили з ними німецькою, та й самі вони додали до свого лексикону кілька слів з невідомої далекої батьківщини Віри та Ніни. Дрібний хлопчак Ганс теж перемовлявся вечорами з дівчатами через низенький парканчик і, як і Геник, дарував Вірі квіти, але не польові, а з клумби у своєму дворі. Дівчата кепкували, що немає відбою у неї від тих залицяльників.
Паула (дівчата вже навчилися розрізняти близнючок) іноді виносила на подвір’я невеличкий мольберт, малювала то квіти, то гілочку сливи чи яблуні, то лавочку в осінньому саду. Віра інколи брала з її рук олівець або пензлик і додавала свої штрихи в зображення на папері. Рудоволоса художниця погоджувалася, що так і справді краще, і врешті решт подарувала Вірі олівці та стосик цупкого паперу. Холодними осінніми вечорами дівчина тепер мала чим займатися на дозвіллі. А відпочити нагода траплялася, фрау Ґерта надмірно не загружала дівчат роботою і сама, як мати, жаліла їх, хоча й не подавала вигляду. Згодом Віра показала подругам портрет Геника і ті охнули від несподіванки. Хлопець теж розчулився, коли отримав подарунок, бо давно був закоханий у дівчину і підозрював, що й вона до нього не байдужа. Заховав портрет на груди під сорочку і вдячно погладив теплу Вірину руку.
- Не чекав, чесно кажучи, – промовив тихо. – Ти мені подобаєшся, можливо навіть більше… Я боюся уявити, що колись війна скінчиться і ми роз’їдемося в різні сторони: я на свій Захід, а ти на Схід.
- Скінчиться, звичайно ж скінчиться нашою перемогою і ми повернемося у свої домівки.
- Я приїду за тобою…
Геник говорив зворушливо, заглядаючи в блакитні очі дівчини, а вона зашарілася і не знала, що на те відповісти.
Хоч, як чекали вони на перемогу, але прийшла ця радість несподівано. Якоїсь інформації з фронту не було, скоріш за все вона до них просто не доходила. Не могли ж місцеві працівниці, або ж фрау Ґерта повідомляти дівчатам, що гітлерівська армія терпить крах і з дня на день в місто можуть увійти радянські війська та війська союзників. Газета «Русское слово» теж мовчала. Єдиний з їх оточення, хто зрадів би цьому, був сусід – син комуніста-тельманівця Ганс. Та чи зрадів?.. Того, що сталося з хлопцем, Віра не знала, бо в той час їх вже зібрали в таборі для відправки на батьківщину. Сп’янілий від перемоги та німецького шнапсу радянський солдат поставив хлопця серед вулиці на коліна і навів на нього дуло.
- Мій батько – тельманівець, – плакав Ганс, надіючись, що солдат знає ім’я німецького комуніста.
- А я так само, як фашисти мою сестру…
Стримати тверду руку ніхто з присутніх поблизу воїнів не наважився (хоча й розуміли, що хлопчина ні в чому не винен), бо тим, хто б став рятівником «фашистського виродка», відразу ж зацікавилися б відповідні військові органи. Далеко не всі визволителі були схожими на відомого радянського солдата, що потрапив на постамент з німецькою дівчинкою на руках в берлінському Трептов-парку.
Забігаючи наперед, скажу, що Маруся в Україну не повернеться. Вона поїде у передмістя Парижу зі своїм коханим Рене. Лише через багато років наважилася приїхати в гості до батьків з чоловіком та двома синами.
Через рік після визволення Геник забере Віру до себе в Карпати, але щось у них не складеться. Молода жінка ніяк не могла завагітніти і в хаті все частіше почав гуляти холодок. Свекруха вже зовсім втратила надію дочекатися онуків і не приховувала свого розчарування невісткою. Жінка прийняла рішення повернутися до матері у місто над Дінцем.
А за кілька років до того… Віра майже бігла з Переїзної станції під гору, на якій стояла її домівка. П’яніла від запахів квітучих акацій та донецького степу, здіймала ногами куряву навкруг себе і зовсім не переймалася запорошеними туфельками, подарованими фрау Ґертою незадовго до від’їзду з Німеччини. До квітчастої сукні чіплялися свіжі зелені реп’яшки, а вона сміючись на бігу зривала їх з пілок, бо ні на мить не могла зупинитися. Вона – дома, жива й здорова, дякуючи долі та фрау Ґерті, дякуючи своїм мріям та надії, яка не полишала її на протязі двох років.
Ключ лежав під камінцем на звичному місці. На ослоні під старенькою куфайкою ще тримав тепло чавунний банячок з вареною картоплею. Для кого мати готувала обід? Вона ж не знала про її повернення… Виявляється – знала. Вночі до неї прийшов той самий сон, який бачила напередодні Віриного від’їзду: дочка упала в колодязь… Але на цей раз сон був щасливим: матері вдалося витягти її за волосся на світ Божий.
18.09.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689552
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 01.11.2016
Что ж влачишь ты меня по дороге,
В виражах не кричишь: «Придержись!»
Так внезапно срываешь на ноги,
С каждым днём уменьшая мне жизнь.
Так бесследно, бесславно роняла
В тупике мою юную плоть:
Она с детства стихами мечтала
Свой народ и Волынь воспевать.
Повела, по широким просторам,
Будьто лава, сметала следы,
Безмятежная жизнь, как по створам
Пронеслась мимо детской мечты.
Укрощал я: Днепра перекаты,
Колымы полудикую гладь…
Средь морей, восхищали закаты
И с восходом встречал благодать.
Среди волн, тосковал за любимой,
А с любимой - скучал по волнам,
Эта связь, как болезнь, не лечима,
Кем то свыше дарована нам.
Вот и жизни венец, прозябанье
Наполняет тревогою мысль:
Где закончатся наши страданья,
В чём расплата была, был ли смысл?
Тридцать лет не писались сонеты,
Отдыхала морская душа;
Собирались в блокнотик куплеты
И на суд попросились, спешат.
Не даёт мне покоя ограда –
Ожидает последний причал,
Среди предков крестового сада
Догорит капитана свеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694513
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 01.11.2016
Скільки ще терпіти,
Допоки мовчати?..
За що гинуть діти,
Терплять онучата?
Вже достатньо крові,
Сліз-ридань доволі!
Хай шляхи тернові
І надії кволі -
Ми ж бо сильні духом
І відважні серцем,
Маєм гостре вухо
І характер з перцем!
Розійдіться, хмари,
Розступіться, гори -
Знищимо примари
Рабської покори!
Об'єднаймось, браття,
У міцну родину,
Хай кує завзяття
Істину єдину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694758
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Мені більше нічого не треба,
Тільки б спокою-миру у хаті,
Де молитви прядуться до неба
І всі щирі, душею багаті!
Мені більше не треба нічого,
Лиш добра би для кожного дому,
Краплю щастя і хлібця святого
Й залатати весь біль і утому!
Мені більше нічого не треба...
Щось хотілося - дещо збулося...
Тільки б усмішку мирного неба
І тепло золотого колосся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695204
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Для України шанс останній,
Щоб відхреститись від чуми,
До цього довго йшли-зростали,
Та чи мудріші стали ми?
Й питання гостре виникає,
Чи варто дітьми їй платить,
Як це робилося віками?
Ні, не оцінять це кати.
Жалю нема в такому серці:
Одне тлумачення – орда,
Підступна й хитра вона в герці,
Й мов гідра, що не вкинь, з’їда.
Єднаймося ж супроти неї,
Бо знову землі заметуть,
Із апетитами гієни
Ціль мають дуже непросту:
Накинуть зашморга на шию
Й у власній хаті задавить.
За що ж сини тоді спочили,
Подумаймо і я, і Ви,
Бо шанс у нас це історичний.
Устаньмо ж всі: старе й мале –
Й ординську погань, нам не звичну,
Відправимо у мавзолей.
А дух наш з волею, святою,
З’єднаймо заради дітей
І в битві з дикою ордою
Нову країну віднайдем.
12.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697007
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Шепотіли з тобою всю ніч.
За дверима хтось думав: “О, Боже!”
Не було в нас запалених свіч
І вогонь не палав у нас, може.
Ми з тобою по черзі удвох
Витягали із серця скалки.
Ти і я, і між нами був Бог,
Нам давав свою милість з руки.
Не кипіла у градусах плоть
І думки не були на межі,
Хоч завмерли у нас бризки нот
Й такі погляди рідно-чужі.
Шелестіли сторінки життя,
Із двох книг виривалися болі
І принишкло маленьке дитя,
Не розкритої досі любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697148
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Жінко, ти йому простила?
Багатьох словесно ображав,
Говорив про тебе, що безсила
І словам спокою не давав?
Ображав... я чула... В світі можна –
Воля всім... Слівце, як горобець,
(Хоч на серці боляче й тривожно),
Не спіймає в небі і ловець.
Одинока жінка... Я це зважила:
Різні долі, в кожного – свій шлях.
Може б, я йому і не пробачила,
Та «пробач», почувся голос враз.
Довго-довго мучила знемога,
Наче в рані загострився біль.
Не носи цю ношу, ради Бога!
Відпусти! – лунало звідусіль.
Хтось сміявся збоку (мудрий, звісно).
Були й в байці хитрі горобці.
Не неси цю ношу, люба жінко,
(В закапелках – сірі камінці).
Не несу. Сьогодні відпустила...
Перед Богом – чисті почуття.
Відтепер носити буду крила…
А його... хай Бог простить... не я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694645
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Ой посію зернятко золоте.
Нехай моє зернятко проросте
Зеленою м'ятою, у садку за хатою!
Ой посію зернятко золоте.
Нехай моє зернятко розцвіте
Квітами, як сонечко, де моє віконечко!
Проростай, зерняточко! Проростай!
Веселитись буде весь рідний край.
Бо любити вміємо й добротою сіємо!
Ой посію зернятко золоте.
Нехай моє зернятко проросте
Зеленою м'ятою, у садку за хатою!
Квітами, як сонечко, де моє віконечко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697442
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Ця осінь прощалась. Та тлів ще придуманий світ,
Туливсь до бруківок червоно-багряним лататтям.
Оголений клен сиротів біля наших воріт,
Мов жертва нещадного вітру у час розіп’яття.
Отам поміж віт позостались образа і біль.
Яким ще богам знадобилась обідрана жертва?
В придуманім світі лишилась лиш
слів твоїх сіль…
Й довірлива пам’ять дощами ніяк не зітерта.
У місячнім сяйві, мов в докорі, зчулиться клен.
Як той пересмішник, пограється вітер з гілками.
Придумаю світ, де відлунить у сто раз рефрен:
«Тебе там не буде...» –
шукатимеш мене роками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696920
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Це - про дівчинку з Броварів,
учасницю
“ГОЛОС ДІТИ”
На білій хмарці в янгольськім убранні
( Матусі завжди буде двадцять п’ять)
Любимі очі в слізному чеканні,
Їй недоспівані пісні в раю звучать.
Любові пісня – для матусі з неба
Лилась рікою із дівочих уст,
Присвята це не просто яка небудь -
Привіт у Всесвіт від усіх, хто тут.
Зросли в кровинці материнські нотки,
Єднає пісня маму і дитя
І молить мама щастячка для дочки
Щоб в ній своє продовжити життя.
Співала доня для своєї МАМИ,
Співала так, що чули небеса,
На хмарці МАМА вмилася сльозами,
Всі на Землі подумали: роса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697488
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Кущем калиновим ти рясно розцвіла.
Високою тополею є в полі.
І кучерявою вербою край ставка...
О, скільки всього є у твоїй долі!
Наша Вкраїнонько...Калинонько моя.
Яка ж у білім цвіті ти красива!
Та калинові ягідки гірчать,
Хоч б'ється серденько в них добре й щире.
Гнучка верба... й гнучка верба в журбі
Схилилась над ставком... і біля річки.
Бо сліз немало пролито гірких,
й розбіглися по світу всі доріжки.
Й тополею у полечку стоїш.
Є радощі в тебе, і є тривоги.
О, як же часто виглядала ти
Синочків-соколів з далекої дороги!
Додому повертаються й тепер
Твої сини-герої, соколята.
Їх мужності дивується весь світ...
Яка ж щаслива ти, Вкраїно, наша мати!
Люблю тебе, ріднесенька моя.
Єдина ти... в нас кращої немає!
Вербиченько, тополенько, калинонько рясна,
У твоїх барвах ясне сонце сяє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693750
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 12.10.2016
Не хочу нікого образити,
Хочу щастя нашій Україні!
Мене засмутили щасливі обличчя...
Такого від себе сама не чекала.
Судити мене зачекайте, облиште -
Із Секонда вийшла весела навала.
Хтось більшу, хтось меншу- торбину із “щастям“
( Пошарпані капці і речі з душком),
Не знаєш яким за це дякувать “браттям”
І як іще довго їм буть боржником.
Спасибі, Європо, “за милість безмірну”.
Не дуже болить: на нас ворог напав,
“Вклоняюсь” тобі за тарифи-комірне,
На пенсію вже після смерті відправ.
Я знаю, як врода тебе наша тішить,
До серця тобі наша праця і честь,
Усе тобі дай, що в нас є золотіше,
Тримаєш нас міцно в руках перехресть.
За що воювали діди наші славні?
( Їх рани боліли до самого скону).
За що ми вмирали в зимі на Майдані?
- Щоб ти нам писала жебрацькі закони?
Не хочу я тих, що і зліва, і справа,
Бо кожен, як може – до себе гребе.
Я бачити хочу могутню Державу!
Матусю моя Україно, тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693923
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 12.10.2016
Давно помічено людьми:
Життя – то дивний вид спіралі,
Коли частенько… навіть ми
Подібних фактів назбирали.
Та випадок один мені
Тривожить серденько і досі,
Як я малим дівчам тоді
Побачила їх на дорозі.
Він молодий і статний був,
Густе й хвилясте мав волосся…
Світились очі… Все забув…
Дивилося німе колосся
З полів, що обступили їх
І справа, й зліва від дороги.
Немов русалка із полів,
Вона прибігла… Хоч на трохи…
Не чути мови їхніх вуст,
Лише – рука в руці… І очі…
До пасма чорного торкнувсь,
Поцілувати вітер хоче.
З плечей, немов рука, коса
Важким звисала перевеслом…
Її нев’януча краса,
Й через багато літ воскресла,
Коли зустріла їх я знов
На тім же місці, на дорозі.
Все, як тоді… Яка любов!
Десятки літ жила в тривозі.
Ті ж очі, руки і… поля,
Те ж сонце над полями світить,
Те ж почуття, що окриля
Людей і править нашим світом.
Легенько вітер доторкнувсь
До… посивілого волосся,
Його й її… Й мов стрепенувсь:
– Чому ж зійтись не довелося?
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693824
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 12.10.2016
Зірки сміються обраним поетам,
Той путь їх часто серце холодить,
І це не є ні дивом, ні секретом,
Що Геній взявся світом їх водить..
Карав, топив… Та знову випливали…
Їх пульс, немов епохи метроном,
Тому і на уми вони впливали,
Що не в руках – у слові їх стерно.
В житті вони підвладні тільки Богу,
Незламний дух виношують в собі.
Буття їх возвеличене любов’ю,
Без їхніх слів і світ би загрубів.
Хай небагато їх, значних, великих,
Їх доля незавидна на землі:
У кожного – своя є правда й лихо,
Для інших Бог служити їм звелів!..
2.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693640
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 12.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2016
Веселиться річка... як же не радіти?
Веселиться річка, в ній купались діти!
Веселились діти, дзвінко так сміялись.
Ой раділи діти, з рибками плескались!
Промінці ласкаві хвилі зігрівали.
Підростали рибки й діти підростали!
Підросли за літо, гарно загоріли.
Промінці ласкаві їх позолотили!
То ж пора до школи, треба всім навчатись.
Рибенятам в річці можна ще плескатись!
Веселиться річка... як же не радіти?
Веселиться річка, в ній купались діти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692446
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016
Ось і стала чужа, в свою осінь мене не впустив.
Залишив лиш на згадку шматочок вчорашнього літа.
На моїх берегах буйним вітром чи сном погостив,
Пригорнув мої трави, й забрав в мене майже півсвіту.
Я у осінь наосліп із червоними маками йду,
Бо на тих берегах бродять привиди мертвого щастя.
І ті маки горну, не згублю пелюстки на ходу -
Так прочанин несе свою душу на перше причастя.
Знову ніч застаю в безнадійнім полоні думок,
Ранок жовтнем самотнім безглуздо мене зустрічає.
Налетів буйний вітер – кружляв з пелюстками танок.
Я віднині одна. В мене й мого півсвіту немає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692262
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 04.10.2016
Торішнє листя не зігріє літом.
Покійно крижанить схолола кров.
Яка у нього сповідь перед світом,
Коли смерть в очі заглядає знов?
Чи є у тім його гірка провина,
Що боляче дивитися до сліз,
Як вітер розпинає тополину
Й сміється з мук нагих беріз.
Тужавість осені у небі чистім
Шлях перетне несказаним словам,
Впаде у сон червлене міддю листя,
Щоб прорости напровесні життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690871
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 30.09.2016
[i]Музика Ольги Пенюк-Водоніс[/i]
Подарую вам щастя краплинку,
Просто щастя: людського й земного,
Свого серця віддам половинку -
Хай не лишиться смутку ні в кого!
Приспів:
Нехай щастя літає по світу
І гостює у кожному серці!
Хай у душу, любов'ю зігріту,
Відчиняє добро диво-дверці!
Щоб серця ваші, впоєні щастям,
Умлівали від хмелю-любові;
Хай святе молитовне причастя
Запанує у думці і слові!
Приспів:
Подарую вам щастя краплинку,
Що злеліяла серцем пестливим,
Нехай кожен із вас на хвилинку
Хоч на крапельку стане щасливим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691124
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Чи мав Мазепа право на любов,
Коли у щедрій сивині вже скроні,
Коли забув про Україну Бог,
А її доля у руках у нього?
Чи міг Мазепа жити, як усі,
Коли гетьманська булава у нього,
А поряд – Мотря в молодій красі?
Відмовитись від щастя як земного?
Чи мав Мазепа право забувать
Про те, що у ярмі його держава,
Що в москалів оманливі слова,
Що у Петра* душа була іржава?
Чи міг Мазепа вірити в добро
Тоді, коли навколо ворог клятий:
Один** – із заходу намітив по Дніпро,
Другий*** – зі сходу міг забрать без плати.
Він трьох любив однаково в житті:
Святого Бога, Мотрю й Україну –
Без них не мислив іншого в путі,
За них судилось гетьману загинуть!
26.09.2016.
*Петро Перший.
**Польський король Сигізмунд.
***Російський цар Петро Перший.
Ганна Верес Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691291
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Дуже гарно на городі... Там така краса... що й годі!
Кукурудза й гарбузинка у жовтесеньких хустинках.
В шароварах помідори, в довгих платтячках квасоля.
Бурячки та огірочки мають вишиті сорочки.
Цибулиночки маленькі у спідничках зелененьких.
В сарафанчику морквинка, зеленіє капустинка,
бо зелена в неї стрічка. Баклажани, ніби річка.
О! Ці сині баклажани розляглись, мов на дивані.
Запишався ген горох... Ой смішний який він! Ох...
Чую, чую, чую... сміх! Розсмішив нас кріп усіх!
Взяв за руку він петрушку і спитав: "Ти хочеш в юшку?"
Та сказала: "Хочу в борщик!" І полив рясний їх дощик!
Дуже гарно на городі... Там така краса... що й годі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691163
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Давно на службі в Космосу Земля –
Й живе вона, як він того захоче:
То квітом, сонцем радо застеля,
То ураганом раптом загуркоче.
Та це в природі – не серед людей –
Для них планета стала тіснувата:
То тут, то там нова війна іде,
Немов без неї не проіснувати.
І розділився раптом навпіл світ
На тих, котрі купаються в любові,
І тих, які вбивають кращий цвіт,
Не визнають і знать не хочуть Бога.
Чому ж так довго істина в путі
Про те, що у любові тільки сила,
Що найцінніше – діти у житті
І небо над Землею, мирне, синє!
19.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690472
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 25.09.2016
Я сьогодні німа, в безголоссі…
Десь поділись слова всі і звуки.
Тш-ш… тихенько . Малюю я осінь,
Дивний пензель беру в свої руки.
Ось мазок зажеврів, ворухнувся,
І листочком злетів у долоні.
Потім другий… десятий всміхнувся –
Лину з ними я в простір безодні.
Закружляв мене вальс в неба просинь,
Раптом чую: «Тихіше.. Олена».
І збагнула - не я її… Осінь
Змалювала мене біля клена))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689918
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 24.09.2016
Цей світ належить і мені й тобі,
Ця зірка впала тому, хто підніме
І лише так засяє без підміни,
І лише так світитиме тоді.
У цього сонця – стільки промінців,
Для всіх, хто був, хто є і хто ще буде...
І будуть завжди поклонятись люди
Йому за щедре золото вінців.
У цього неба стільки є любові,
На цілий Всесвіт вистачить її.
Невпинно крутять часу рушії
Прадавній світ в чаруючій основі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689149
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
Як тінь в роздумі стою в березі відчаю,
Дві породи є хохлів, нині розрізняю.
Одна в будочці скавчить і нужду справляє,
Друга ж в жи.а на цепу, за шершня й кусає.
З того й боляче мені, що однаке бидло,
Те підножне жре їдло - холуй жре повидло.
Перше мекає в хліві, була би солома,
Юдка ж має на столі й доплата вагома.
Моя Вкраїна мовчить, тихо засинає…
Ж.д розув її, роздіг на сук розпинає.
Гей русини де ви є, де ви українці?
Розікрали розтягли, все у пень чужинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689152
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
[i]Олексі Удайко[/i]
Старі дуби у сивому тумані
Бентежать, певно, душу не одну.
Про що їх думи, тихі і незнані?
І скільки літ стрічають так весну?
Дуби, мов люди. З кожним днем сильніші
Й вільніші… Я про тих людей,
Які душею, серцем красивіші
І не зреклися твердості ідей.
Вони цінують понад все свободу.
У пишних кронах мудрість і краса,
І сила й міць слов’янського народу,
Яка повік в потомках не згаса.
І часом у годину свого смутку
Так хочеться з дубами помовчать…
З всього свого життєвого набутку
Обрати волю! Й з нею все почать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688975
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 16.09.2016
Твої очі, як смарагд,
Губи – терпкі вишні.
Хто із чудом стане вряд?
Що створив Всевишній.
Приспів:
Твою стежку простелю,
Через… водопади.
І тебе не розлюблю
За твої… принади.
2
Ти струнка неначе лань...
Як пливеш над лугом.
Чоловічих мрій… зітхань,
Зіронька над пругом.
3
Твої плечі наче жар,
А ще… тугі коси.
Умокнусь й душі пожар,
Тушать, як ті роси.
4
В грудях лишенько моє,
Листячком тріпоче.
Притулюся й закує,
Серденько дівоче.
5
Білі груди - диво плід…
Ой, нап’юсь цикути.
Захмелію від ягід…
Щоби в рай пірнути.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687499
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 05.09.2016
Огонь... Огонь... Огонь и ты!
Огонь... Огонь... Огонь... цветы.
Глаза в глаза, глаза в глаза.
В твоих глазах вижу себя.
И твои цветы, букет красивых роз,
что для меня с любовью ты принёс.
Давно... Давно... Давно ждала.
Тебя... Тебя... Тебя... Тебя!
Что любишь ты, я поняла.
Сказали мне твои глаза.
И твои цветы, букет красивых роз,
что для меня с любовью ты принёс!
Откуда он? Откуда он?
Огонь... Огонь... Огонь... Огонь!
Здесь только я. Здесь только ты.
Твои цветы... Твои цветы!
И твои цветы, букет красивых роз,
что для меня с любовью ты принёс!
Огонь... Огонь... Огонь... и ты...
Огонь... Огонь... Огонь...цветы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687562
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 04.09.2016
Доби нової щипані марали,
Зміїне… ще не знищене гніздо.
Сьогодні знов, як вчора мордувало,
Героїв … - добровольців із АТО.
Орда собача – навол.ч третейська,
За гроші гнома, викормлені злом…
В погонах бидло суче із Донєцка,
Вояк найкращих кидають в Сізо.
В якій державі одоробло сранне,
Вошивий мент, що сєпаром воня.
Таке творити люди добрі стане,
Аргумен сучий … в нас бо не війна.
Під зоркім оком Тов... ЧП «Дракона»,
Війну наявну в нас не визнають…
Юнона Матіос, Аброскін… Покемона,
Кайдани знову й знову нам кують.
Шоб ви і.ди й прокляті собаки,
Подохли г.до - звірі від судом.
Щоб вашим діткам снилися ознаки…
Коли війна не признана судом.
Продажні зайди, б.дло в прокурорах
В ментовках… владі… в Зраді і судах.
Щоби за вами стежечка схолола…
Щоб ви згоріли… - нав.лоч чужа.
Хамлять нам тупо і плюють в Закони,
Крадуть… грабують… бють захисників.
Нігде не ділись «Беркути», Омони…
Знов… розпустили крила й плавники.
Звіріють вщент Авакова … п.длюки,
Ненависть їх безмежна і злоба.
На фронт шуруйте ви… - гієннос.ки,
Не нам ви звірі служите - жид.м.
У змові ницій Дяка й Фараона,
Пігмея… що з московського кубла.
Вся Україна буде скоро… - Зона,
Ми ж мовчимо, як висохла вобла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687449
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 04.09.2016
Твої очі, як смарагд,
Губи – терпкі вишні.
Хто із чудом стане вряд?
Що створив Всевишній.
Приспів:
Твою стежку простелю,
Через… водопади.
І тебе не розлюблю
За твої… принади.
2
Ти струнка неначе лань...
Як пливеш над лугом.
Чоловічих мрій… зітхань,
Зіронька над пругом.
3
Твої плечі наче жар,
А ще… тугі коси.
Умокнусь й душі пожар,
Тушать, як ті роси.
4
В грудях лишенько моє,
Листячком тріпоче.
Притулюся й закує,
Серденько дівоче.
5
Білі груди - диво плід…
Ой, нап’юсь цикути.
Захмелію від ягід…
Щоби в рай пірнути.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687499
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 04.09.2016
Колись тут дівчина стояла…
Стояла й слухала весну:
Народу мудрість сповивала -
Співала пісню чарівну.
Заворожила своїм словом,
Мов те джерельце із землі
Пробилось зернятком,і долом
Засіялось по всій ріллі.
Ростки сподобались народу –
Такі проникливі вірші,
Що не відняти іі зроду
Від Української душі.
З коріння роду виростала –
Волинська зацвіла краса,
Рідненьким розумом співала
Її зворушлива душа
Волинь – колиска наших предків…
Кувалась мова в боротьбі,
І розливалась з осередків -
Завжди пеклась в чужій злобІ.
Загартувалось добре слово,
В неперевершений булат,
Сьогодні солов*їна Мова –
Найкращий ратник і солдат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686483
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Приголуб мене, любий, без ласки твоєї так зимно.
Заховай аж під серце – клубочком вмощусь у кутку.
Десь по білому білим кохання писалось невпинно,
І у вічність віночком плелося по срібнім витку.
Поцілуй мене, любий, хай спиниться час на хвилину,
І від Всесвіту ключ покладе до твоєї руки.
Сумнів осуду лишу і в небесну лагуну полину…
Хай напоєне щастя відчинить від неба замки.
Не порань мене, любий – я просто тендітна, мов гілка.
Моя сила в красі, і у блиску чарівних очей...
Я, повір, не слабка - лише просто закохана жінка,
Що шука своє щастя в прихистку надійних плечей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685627
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 31.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.08.2016
Ангелом стати хочу...
Я до тебе полетіла б серед ночі.
На твоїм порозі опустилась,
я б у твої очі задивилась.
Ангелом стати хочу...
Я до тебе полетіла б серед ночі.
Розправила б свої ніжні крила,
якби спав - тебе б ними прикрила.
Ангелом стати хочу...
Я до тебе полетіла б серед ночі.
Якби проснувся - я б зраділа,
до твоїх свої я б простягнула крила...
Ангелом стати хочу...
Я до тебе полетіла б серед ночі.
На твоїм порозі опустилась,
я б у твої очі задивилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686661
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Шкільний дзвінок співає малиново,
За парти кличе хлопців та дівчат.
Та не для мене він лунає знову,
А для моїх улюблених внучат.
Вже майже пів століття промайнуло,
Коли для мене він тоді дзвенів.
Ті роки безтурботні не забула
І дорогих мені учителів.
Коли його я чую - чомусь плачу,
І серце в грудях б"ється, мов пташа,
Наче свою далеку юність бачу,
Яка в життя доросле поспіша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686749
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Ми не маємо права забути,
Ілловайський прокляті котел.
Ми не можем його проковтнути,
Біль той комом… росте і росте.
Воювати пішли за Вкраїну...
Ми не прагнули крові й війни.
Ви ж нам гади поклали на спину,
Свої… виродки ноші чуми.
В нетрях диких незгойної зради,
Як павук там тенета плели.
Своїх статків, багатства заради
На Голгофу нас юди вели.
Тепер судите нас ви за зраду?
Зрада ви… - й ваші сучі чини.
Чи ж не з вашого змії підкладу?
Полягли наші дітки й сини.
То ж не тіштеся виплодки кляті,
Не забудемо те, що було.
Парад буде… - на нашому святі,
З хати виметем ваше кубло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686353
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Той хто любить чужинців й заброд,
Той не буде господарем в хаті.
Й не досягне ніколи свобод,
Бо вже визначив смерть свою… в даті.
Поважають у світі народ…
Котрий вірний своїй… рідній владі.
Але той хто здає її сам… ід.от
Той є б.длом чужої печаті.
Є для нації той патріот
Хто любов’ю до неї багатий.
В мою націю вкладений код…
Змії ж будуть Всевишнім прокляті.
Ще отримаєм... з Божих щедрот,
Відпадуть кровососи лупаті.
Ще досягне народ мій висот,
Буде свято… на нашім параді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686785
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Мої дзвінки давно вже відлунали,
Моєї школи заросли стежки,
Учителі у вирій відлітали...
І вже не ті читаю я книжки.
Багато Бог забрав вже друзів
У пору їх квітучих сил…
Життєві школи замість вузів
Тримають міццю із горнил.
Та все ж бува ще сині сни
Вкривають пам’яттю дитинства,
Торкають юної струни
В обіймах щирих побратимства.
Найбільшим скарбом із скарбів -
Це закосичене дитинство
І без посад, і титулів -
Країна мрій і материнства.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686745
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Стали враз дорослі ластів’ята,
Їх польоти - дивної краси,
Задивилась збоку на них хата,
Вже сплили для ластівок часи.
Затіснії стали їм гніздечка
( Наче чаші виліпив гончар).
І чарівні пісеньки-сердечка
Осені гортають календар.
В вирій їх сплановані польоти,
Так як діти залишають дім,
Вже чекають інші десь широти,
Вистелені шовком голубим.
Долетіти їм туди непросто,
В ці світи за тридев’ять земель,
Подолати нездоланний простір,
Де екватор креслить паралель.
Буде снитись їм біленька хатка
І убраний сад в рожеве вбрання,
Повернеться в квітні емігрантка,
Нам розв'яже вузлики чекання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686630
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Не шукайте мені Окуліста…
Зневажаю, як Прадід ж.дів.
Бо ніколи не був комуністом
І в Прєзідіях їх… не сидів.
Хоча мав це можливість зробити.
До них міг на поклон, я піти.
Та не міг я такого вчинити.
Мої внуки не були б людьми.
Мої предки тримали державу…
Поважати їх мають за честь.
Не забули… по світу їх славу,
Записав … У віках Олівець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685667
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 26.08.2016
Гортає час сторінку за сторінкою,
І це є сторінки всього Буття.
Може, тому й народжена я жінкою,
Бо без жінок зупиниться життя.
Сьогодні журить світ страшна трагедія,
В Донбасі розгулялась що торік:
Росія хоче нашого переділу,
Щоб Україні вкоротити вік.
Ридають матері, дітей втрачаючи…
Не заживе ця рана й за життя…
А мить для матері, коли, труну стрічаючи,
Сама готова йти у Небуття?
Стоїть Донбас, холодний і задимлений,
У ранах, у глибоких, і в крові,
Й пишається в Кремлі тиран гординею,
А хтось синка в останню путь повів…
Гортає час сторінку за сторінкою,
Де вписані жорстокість і любов,
Ні, той тиран народжений не жінкою,
Тому й не знає про любов, либонь…
15.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685705
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Лист до авторів.
Далеко вже не новина, що цей, я наголошую, український патріотичний, поетичний сайт: ( www.Poetryclub. com.ua ), на якому так багато чудової, мелодичної, яскравої, як і професійної так і новаторської поезії, але нашої української, нехай написані вірші обома мовами, хоча тішюся, що української стало більше, так от, цей гарний і добрий український творчий ресурс став на превеликий жаль прихистом для справжніх українофобів, маргінальних елементів і справжнісіньких «сепарів», які сіють брехню і розбрат. Це справжні язви на ще, доки здоровому тілі української творчої думки. Своїми недолугими віршиками, ці римоплети паплюжать Україну і українців, державу, мову, прапор, наших патріотів, воїнів, керівництво, тощо. Вони діють приховано, нахабно, зневажливо, безкарно. Можливо хтось з вас зауважить, про толерантність, чи про право на альтернативну точку зору, чи просто, думка, мовляв, а навіщо їх взагалі чіпати, бо народна мудрість, - не чіпати лихо поки сидить воно тихо, гадаю не на часі, така моя позиція, бо я вважаю «лихо» ніколи тихо не сиділо, це «лихо» діяло впевнено і нахабно, всі останні роки, щоби словом і ділом розколоти наше товариство, країну, посіяти ворожнечу і хаос. Результат такої багаторічної «праці» ми вже знаємо з вами, це втрата тисяч життів наших громадян, воїнів, загублені на багато років території, спаплюжена репутація держави, українства, брехливою московською пропагандою, яка тут рясніє пишним цвітом. Злочинно для модераторів сайту закривати очі, як їм можливо здається, на безневинні «твори» українофобів і відвертих зрадників, але справжні сини і доньки, патріоти, України неньки, не змиряться, і викажуть рішучий протест і спротив на словоблудну, брехливу і агресивну лайку так званих «поетів».
Громадяни українці, які є авторами на цьому сайті, зазвичай всі люди дуже виховані, інтелігентні, і освітчані, які знають правду, які і є правдоборці і патріоти, їх важко переконати і збити з пантелику доважками брехні, повірити у всю нісенітницю і маячню, якою намагаються нагодувати, так звані «поети», неокріплі душі українських дівчат і хлопців, які зазвичай заходять на цей сайт збагатитися духовно, і що станеться з ними, коли вони натраплять на «віршики» таких собі, як вони себе називають, - «патріоти чи «новоросії», чи «малоросії», не важливо, що станеться? Цілі і прагнення таких лихварів і авантюристів, дуже зрозумілі, це сіяти ворожнечу, розбрат і брехню, як можна більше і якісніше, і повірте, вони це вміють. Я знаю, що кажу. Пам’ятаєте, істину, - «По ділам їх, впізнаєте їх». Терпець уривається!!! Люди!!! Будьте небайдужими до викликів сьогодення, до страждань і сліз тих наших співвітчизників, які стали безневинними жертвами знахабнілих маргіналів-українофобів, вони своїм «словом» у прямому сенсі вбивають і отруюють душі. Не треба забувати, про біблейський початок Творіння Великого і Неосяжного Бога: - « Спочатку було Слово і Слово було у БОГА». Господь дарував нам, людині, як Дар, здатність вимовляти слова, але горе всім тим, хто застосує ці слова задля своєї зловтіхи, буде покараний, рано чи пізно, не інакше, і також не варто забувати про сенс чи енергетику, які вкладені у ті чи інші слова. Слово не горобець, вилетить не впіймаєш, чи не так? Нехай, навіть і віртуальна боротьба, супроти тутешніх ворогів українства, стане для них нищівною поразкою, зведення до мінімуму їх зусиль посіяти ворожнечу і сумніви у нашій суспільній важливій справі розбудови Нової України: справді вільної, правової і багатої.
Тому, дорогі поети і поетеси, наші дорогі українці «Боріться і поборете», так заповів нам наш неперевершений отець, великий поет всіх часів і народів, наш пророк Т. Г. Шевченко. Цей сайт поле нашої української свідомості, нашої боротьби, поле нашої битви за Україну; Незалежну, Неподільну, Унітарну Державу, без цензури, але з нетерпінням і з нищівним спротивом до ворогів і зрадників, перевертнів, які можливо живуть поруч з вами, говорять одне а роблять геть інше. Не бійтеся їх, засуджуйте, вступайте з ними у суперечку, доводьте свою точку зору, аргументуйте, зачипайте за живе, навіть якщо потрібно погрожуйте. Ще раз наголошую, проявіть свою громадянську позицію, - !!! НІ БРЕХЛИВИМ ЗРАДНИКАМ УКРАЇНОФОБАМ НА САЙТАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ !!! Імена і псевдо відомі, я не раз з ними стикався, нажаль, їх багато, деякі діячи такої субкультури, можливо, перебувають на непідконтрольних територіях, але не факт, деякі мігрували до мого чорного списку, але це не зупинить їх, бо вони відчувають свою безкарність і користуються нашою незбагненною українською толерантністю. Що робити? Підскажіть? Залишити їх у спокої не вихід, спокій розв’язує їм руки.
Твори наших українських поетів – це наше безцінне надбання, тому треба вберегти, зберегти це, і рішуче боротися супроти явних і прихованих ворогів, які не дрімають, а діють.
Ще раз вітаю всіх нас з ювілеєм нашої Незалежності. Бажаю мира, щастя і добра.
Дякую за увагу і розуміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685756
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Гримить війна і небо розривається
Стрілою вогняною знов навпіл,
А на землі дівчатко надривається,
На ніжки стаючи свої слабі.
Підняти неньку хоче, закривавлену,
Мале дитя не може ще збагнуть,
Чому в його матусі раптом «вава» є,
Що до життя її не повернуть…
Плачем дитячим тиша, приголомшена,
Дивилася згори на чорний дим,
На дерево, що стало, ніби локшина,
І на стіну, розсипану в ряди.
Це тільки штрих того, що відбувається,
А скільки охопив би об’єктив,
І зрозуміти дав, як кров’ю упивається
Земля, в якій міг опинитись ти?!
15.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685707
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
(Поетичний переспів відомого анекдота)
Народного депутата
Скаржилась дружина,
Що живеться їй погано,
Яка ж вона бідна.
Невтямки було сусідам,
Близьким та знайомим
Чому вона така бідна,
Має ж "купу" грошей
І квартиру, і машину
Та дачу за містом,
А ще - власні магазини,
Є що пити, їсти.
Вона ж каже, що нещасна,
Бо вдома ніколи
Чоловіка не буває,
(Це її Миколи.)
-Він усе там засідає
У Верховній Раді,
Що великий він начальник
Я уже й не рада.
Раз в пів року приїздить,
Я тішуся, звісно,
Використаю цю мить
І...до нього в ліжко.
Він повернеться спиною,
Хропе, усіх будить,
Я ж візьму його рукою
Та собі на груди.
Натискає, як на кнопку
З усієї сили.
-Чоловіче, бійся Бога,
Ти ж біля дружини.
-Опозиція..., - белькоче,
Крізь сон промовляє.
-Позиція не підходить?
Давай поміняєм.
-Слід перерву вже зробити
На хвилин 15.
-Стій, засідання, мій милий
Ще ж не починалось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685680
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Ви не чули про Збори Народні?
В Українському Домі були.
Наче десь вони там …у безодні,
А не в нас Україні пройшли.
Наче й назва: «Конгрес українців»,
Охорона… із «Вільних людей».
Відробляла на вході червінці…
Пропускала … по списку «свиней».
Щоб на ХВОРУМ де єст «українці»
Не прорвались агєнти Маскви.
Наче ми… в своїй хаті злочинці…
Ой… далеко зайшли ж ви Клопи.
По 0 - 2 приїзджала паліція…
«Учинили» вкраїнці шкандаль.
Та… плювала на них Коаліція,
Їх …давно положили… в сандаль.
Як колись… усьо склалось при Сталіну,
Патрьонатом… зайнявся… прімьєр.
Вани в парі работають з Каїном.
Всі вапроси рєшив! … - Люцифер.
Суче плем’я собачого виводку,
Знов накрило нас мокрим рядном.
Ой, пора дзяблоносому виродку,
Єшафот встановить… під вікном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685657
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Заплакав росою ранок,
Як сина її убили…
Тяжка, незагойна рана
В душі у матусі нила:
Чому розтоптали право
Її мать живого сина?
За що була ця розправа,
За колір, за жовто-синій?
Син так любив Україну
Від Заходу і до Сходу,
За що ж він тоді загинув –
Продовжувач свого роду?
І тихо сльоза стікала,
І кров’ю волало серце,
А з ними – і дні тікали…
Життя вже не мало сенсу…
Та є материнська сила,
Свята і непереможна,
Устане вона й за сина,
Загляне у серце кожне
Й поділить загальне лихо
На всіх – по дрібній частині –
Такий заповіт великий
Дістала вона від сина.
І плакав росою ранок,
Щоб сили ті відновити,
Й народу глибокі рани
В росі назавжди втопити.
18.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685489
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
На Майдані гімн лунає,
Вийшли українці,
І ніхто їх не здолає
У своїй сторінці.
Не за гречку, не гроші
Вийшли патріоти -
За життя нове, хороше
Стоятимуть доти,
Поки правда запанує,
За свою свободу,
Поки влада не почує
Голос від народу.
"Банду геть! Героям слава!" -
Над Майданом лине,
Наша доля, наше право,
Слава Україні!
Нас усіх не розстріляти,
Нас усіх не вбити...
Йшли під кулі і гранати
І батьки і діти...
Кулі їх не зупинили,
Цих людей з народу,
Душу й тіло положили
За нашу свободу.
Ще не вмерла Україна,
Буде рідна жити,
Бо вона у нас єдина,
А ми її діти.
Нам не треба війн і зброї,
Бо ми мирні люди,
Імена своїх героїв,
Повік не забудем!
Хто стояв за нашу долю,
Хто в бою загинув...
Ми не зрадимо ніколи
Рідну Україну!!!
( з твору "Майдан і антимайдан")
Листопад 2013 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685468
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Яскравість дня – у посмішці дитини,
В довірливому погляді очей,
В зусиллях залишатися людиною –
В потоці днів і суєти речей.
Яскравість дня – у створеній картині,
У новім вірші, списанім з душі,
В червоних яблуках на білій скатертині,
У свіжій музиці бешкетників-дощів.
Яскравість дня в однім буває слові,
Значимішім від всіх земних пісень.
Яскравість - у присутності любові,
В новій надії на прийдешній день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636356
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 24.08.2016
Ти міцніла в віках, гартували тебе довгі роки,
Та до щастя ти йшла, і до світла були твої кроки.
Ти міцніла в віках, йшла вперед... Не спиняла.
То ж , як сонце ясне, сама ясною стала!
Велич і слава твоя назавжди, Україно!
Дух козацький, святий - наша сила.
Всі ми любим тебе, ти для нас є, як мати.
Ми разом назавжди, нас тепер не здолати!
Наш могутній Дніпро все несе уперед свої води,
Миру й радості всім ми бажаємо завжди... і згоди.
І в молитві святій всі схиляємось долі
За жита золоті, що у нашому полі!
Велич і слава твоя назавжди, Україно!
Дух козацький, святий - наша сила.
Всі ми любим тебе, ти для нас є, як мати.
Ми разом назавжди, нас тепер не здолати!
Хоч вітри знов гудуть, та ніхто не посміє спинити,
Бо по-справжньому ми научились тебе всі любити.
Щоб щасливу, ясну... й світлу мала ти долю,
Бережемо всі мир і цінуємо волю!
Велич і слава твоя назавжди, Україно!
Дух козацький, святий - наша сила.
Всі ми любим тебе, ти для нас є, як мати.
Ми разом назавжди, нас тепер не здолати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685566
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Вартуєш, Матусю, найкращого слова,
А надто – в твої ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ !
За щастя твоє я нап’юся любові
Щоб ти позбулася розп’ять.
Немає таких ні на Заході й Сході,
Одна ти така – на весь світ,
Дивуються зорі твоїй красній вроді:
Накращий з усіх, самоцвіт.
На світ народилась уже в вишиванці,
Заквітчана в диво-вінку,
Світліша-ясніша ти сонечка вранці,
То ж як не любити таку?..
Нап’юся любові за щастя Вкраїни,
У Бога їй вимолю долю,
Довіку їй буть НЕЗАЛЕЖНІЙ, ЄДИНІЙ
І жить їй у МИРІ І ВОЛІ !
Вітаю усіх з Днем Незалежності нашої Батьківщини !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685470
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Я - лиш зернинка у твоєму короваї,
Я - лиш піщинка на твоїй землі,
Одна краплинка у ручаї,
Пір’їнка на твоїм крилі.
На вишиванці – лише хрестик,
У твоїй мові – лише слово,
Ще не поет – лише поетик,
Маленька зірка вечорова.
Один листочок з твого саду,
Твоєї пісні – лише нотка,
Одна сріблинка з водопаду,
Але твоя я вірна дочка.
Для мене ти – це цілий світ,
Найкраща, рідна і єдина,
Святий Господній заповіт,
Моя чарівна Україно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685472
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Я піду… там де сині гори,
Полониною… в дикі звори.
Там де наші з тобою зорі,
Світять ночами у дозорі.
В розмаїття братків - віоли,
Таїною лежать узори.
Повернуся навкруг… - фіорі,
Жайвір грає на скрипці в хорі.
Приспів:
А роки мої вдаль вже з громами,
Піднялися увись з журавлями.
Ох та юність… так щедра думками,
Слідом ходить, як доля за нами.
Квіти ж дивні горять вогнями…
Не прийду ж я… ніяк до тями.
Ой ти доленько доле...
Моя память жива.
Понад краєм піду я плаєм,
Хай серденько моє співає.
Як ходили колись згадаю…
Знову радощі всі спиваю.
Котить сонечко світло раю,
Розливається круг розмаю.
Тут любов ми пили губами,
Тут кохалися до нестями.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685436
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Знов квітне вишня наша на подвір' ї,
Розкішне плаття дарувала їй весна.
А посадила її мама в день весілля,
Щоб вишня ця їй щастя принесла.
А поряд клен шумить веселий,
що захищає вишню від вітрів.
Щоб затишно завжди було в оселі,
татусь мій біля вишні посадив.
І шумить ніжно вишенька гарненька,
Надійний, сильний захищає її клен.
А поряд з нею побіліла й наша ненька,
Бо пестять внуків вже батьки тепер.
А поряд клен шумить веселий,
що захищає вишню від вітрів.
Щоб затишно завжди було в оселі,
татусь мій біля вишні посадив.
Знов квітне вишня наша на подвір' ї,
Розкішне плаття дарувала їй весна.
А посадила її мама в день весілля,
Щоб вишня ця їй щастя принесла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685288
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Кубки тюльпанів палають вогнями,
Погляд до них прикипів заворожено,
Вихідці горді із світу султанів
Їх конкурентів в саду насторожили.
Принци квіткові - на конкурс краси
Із гіацинтами, поряд з нарцисами
Вищі красоти на трон вознесли,
На терезах, навіть, врода з актрисами.
...Та особливі тепер є тюльпани,
Нового виду, а, може, і сорту...
Зрошені кров’ю святою бійцями,
Тих, із Донецького аеропорту.
Там, де бетону болючі руїни,
Докази смерті на кожному кроці,
В небо найкращі сини України
Сумно злетіли високо до сонця.
Тільки з весною палають тюльпани
Полум’ям з “градів” і полум'ям з “буків”,
Квітнуть болючою кров’ю із рани
Символом втрати і сиволом смутків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685271
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Достиглі врожаї збирає осінь
В полях душі, в садах моєї долі.
Хоч манить світлом ще небесна просинь,
Осіння заметіль на видноколі…
Ще айстри квітнуть в затишку садів,
Ще ранок кличе у погожу днину…
Я так не хочу сивих холодів,
Бо просить серце ще тепла дитинно.
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
Ледь чути весен невгамовний сміх,
Що губиться у тиші падолисту.
І тішить день краса пісень твоїх,
Де крізь багрянець світ стає барвистим.
У безміри століть злітає час,
Пожовклим листям опадають миті…
І цей сумний осінній тихий вальс
Знов нагадає про роки прожиті…
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684606
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Казала мені мама, що Ангели літають.
Що дуже вони гарні, красиві крила мають.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене ... Літати.
З тобою завжди легко, бо вмієш ти радіти.
І ласкою своєю без слів ти можеш гріти.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене... Літати.
Ти доторкнувсь до мене, і я - затріпотіла.
Здається, що й у мене також з'явились крила.
Мій Ангеле! Мій Ангеле! Мій Ангеле крилатий!
Навчи мене, навчи мене... Літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685112
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Поет не співає,
Поет говорить.
Поет засіває,
Коли він творить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684870
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Доля моя, ніби птаха,
Птаха – з одним крилом,
Доля моя, сіромаха,
В вічній борні зі злом.
Доля – нектар із ядом,
В чистій воді неспокій,
З вітром буває, з градом:
Не до лиця ясноокій.
Доля моя, замріяна,
Зіткана з смутків й чекання.
Скільки мені відміряла,
Зоре вечірньо-рання?
Доля моя - вишиванка
У веселкових відтінках,
Доле моя – забаганко,
Квітни в рядках і сторінках!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684951
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Всегда бывают "после"и "до" тебя,мой друг,
И непрерывен этот извечной жизни круг.
И до тебя был кто-то,и после,уж поверь,
Чтобы спасать однажды от горестных потерь.
Но это будет после,ну а пока,пока,-
Ещё с тобой не вместе,ещё я не твоя...
И до меня,-другая...и до тебя,-другой...
Но мир вдруг озарился радугой-дугой!
Ведь вот она,та встреча,что после,- никого...
И в самый худший вечер ты вспомнишь лишь его!
Но это будет после,ну а пока,пока
Ещё так крепко держит тебя его рука
И даже если после тебя уже другой
На лаврах почивает,не торопись,постой...
Ведь может так случиться,что даже сквозь года
Никем уж не затмится та встреча никогда.
И пусть ты не узнаешь об этих вечных"после",
Важнее знать как сердце тревожится под осень...
Борясь опять и снова,гоняя в жилах кровь,
И ты поймёшь однажды,-была таки любовь.
А жизнь не зря вращает извечно колесо
И только она знает :кто"после",а кто"до"...
И только та одна к нам не приходит дважды
И это понимаешь с годами лишь однажды.
Та первая-препервая,не знающая нег,
Любовь всепоглащающая как первый белый снег;
И это означает одно лишь только то,
Что только раз бывает,что до тебя,-никто...
31.07.16г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684300
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Армія розвалена… - Мрія наша спалена.
Реформи завалені… - безнадійно віддалені.
Плин вперед зупинено… - тихий рекет вчинено.
Все, що можна з’єдено… - до ручки доведено.
Толерантість спльовано… - бо Любов зґвалтовано.
Совість вщент загублена… - бо жи2ами скуплена.
Гідність нашу знищено… - її ж не захищено.
А ще Честь знеславлено… - влади ж нас позбавлено.
Украйна розкрадена… - боргами обкладена.
Майбуття поховано… - в кайдани заковано.
Надії оскоплено… - все ю2вою схоплено.
Та Віру не знищено… - бо в віках захищено!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685039
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Огорнèна, обрòсла, обвита оманами-осами,
Оберемком облесних освідчень, острот-одкровень.
Одоспіли останні ожини-орнаменти осені.
Одгоріли огні. Охололи ощèпи осель.
Одбуяла, одпрагла, одквітнула, одплодоносила,
(Одголоссям орли одзивають обабіч отав,)
Отворися, одумайся! Освободись от обòжества*!
Очі, очі, одплачте останок обривних октав.
Обдивись, оживи. Од облест-обіцянок оговтайся,
(Ох, одвічні окови - окòла отрут і образ),
Одпочинь од озлоб. Одречися обійм одиночества,
Одхрестись од обиди. Осеґи* очисть одночас.
Освободитись від обòжества *-звільнитися від того, кого боготворила даремно.
Осеґи*-остяки, колючки, калки. В даному творі - вийняти із серця остяки обрàз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685137
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Як мало ми цінуємо себе,
Як мало ми цінуємо, хто поряд.
Лише тоді, коли вже ... відійде,
Як докір із портрета бачим погляд.
А й справді, в ньому – стільки теплоти,
Не знайдеш, навіть, в натовпі мільйоннім
І не згасає чаша доброти
В мелодіях неписаних симфоній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684948
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016
[u]Часто закидають людям, що залишили Україну, неоднозначні звинувачення в тім, що вони не патріоти своєї землі. Багато з наших колег теж змушені покищо жити поза межами нашої держави. У мене на це свій погляд.
[/u]
Давно життя їм виткало умови:
Землі чужої долю вибирать,
Забути про свою співучу мову,
А прийде мить – у чужині вмирать.
Та долю нашу ділять вони з нами
І в радісний, і в чорний день біди,
Смак чужини й розлук також пізнали,
Та українцями були і є завжди.
Коли ж весна розбудить водограї
І сонце срібло стане пить з води,
Серця щоразу кличуть їх до краю,
Котрий колись в любові народив.
І в сни приходять гори й полонини,
Такі далекі й серцю дорогі,
На крилах спогадів тоді додому линуть,
Адже земля в облозі ворогів.
14.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684253
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 17.08.2016
Когда ты улыбаешься, мне нравится.
Когда в глаза посмотришь... Хорошо.
Побудь со мною хоть минутку.
Побудь минуточку ещё.
Минуточка, минуточка, минутка.
Весёлая, игровая, как шутка.
Минуточка, минуточка - одна...
А были ведь с тобой мы до утра!
Когда ты улыбаешься,мне нравится.
Когда ты прикоснёшься... Хорошо.
Побудь со мною хоть минутку.
Побудь минуточку ещё.
Минуточка, минуточка, минутка.
Весёлая, игривая, как шутка.
Минуточка, минуточка - одна...
А были ведь с тобой мы до утра!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684255
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 17.08.2016
Криваво спалахнула кров,
Чадна,уже навіки хвора.
І розлетілася на грона
У небі,темному від змов.
Весільним розлилась вином,
У хмелі потопила клени.
Палали очі у Марени,
Його-лякали полином.
А осінь віддалась вітрам,
Ридала ридма,зизоока.
Кривавилися наші кроки.
Попереду горів вівтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684126
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 17.08.2016
Летять літа, неначе сиві птахи,
Й назвали шлях той коротко: життя –
Твоє воно, чи звіра, чи комахи,
Та кожне потрапляє в небуття.
Ти теж береш початок з лона мами,
Пройдеш, поки останній зробиш крок,
Засієш Землю дочками й синами,
Добавиш небу декілька зірок.
І стежку після себе ту залишиш,
Дзвенітиме де пам’ятна струна,
А в душах внуків-правнуків запишеш
Слова, серед яких нема – «війна».
І хай пливуть літа, мов за водою,
Де кожен рік – то помах є весла,
Не раз іще зустрінешся з бідою,
Молись, щоб доля вчасно пронесла.
23.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684029
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Спинити мить, щоб нею вволю дихать,
Щоб так тремтливо чути серця спів,
За ручку крихітну дитя узяти тихо
І повести його поміж світів...
У дотику малесенького серця,
У погляді довірливім очей
Таку відчути радість, що здається,
Розвіється і темрява ночей...
І мріяти про те, щоб у любові
Зігрілися і мати, і дитя,
І ніжність нести у простому слові,
Що до нового звернене життя,
Й молитися за мир щодня і знову,
За всіх дітей, як за своїх немов,
І вірити: все почалось з любові,
І сподіватись: змінить світ любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682573
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 14.08.2016
твір було написано 10 років тому,
а присвячено тепер знаменитій спеції,
щоб була здорова та весела.
каже: "ви мені ще жодної поеми не присвятили"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669879
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 14.08.2016
Пішов.
Байдужий і розхристаний.
У дикій каламуті,як вогонь.
І плакав дощ сльозами чистими,
Дитинно хлипав в буйнощі долонь.
Тікав.
Відчужений і втомлений.
Мій погляд не зумів його спинить.
В риданні дощ займався зболено,
Він прагнув світ до серця прихилить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683529
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Сорока живе в перелісках і в полі,
Відвідує парки частенько доволі,
А ще полюбляє бувати в садах
І участь приймає у різних дивах.
Кругом має вставить свої “п’ять копійок,“
Знаток вона сварок усіх, навіть, бійок,
Мистецтвом польоту вона володіє,
Знайти щось поїсти – це завжди уміє.
На вроду насправді вона – екзотична,
А ось поведінка якась - хаотична:
Буває нестерпна вона і зухвала,
Хоча інтелекту в сороки немало.
Руйнує ще гнізда співочих пташок,
В самої – не дуже такий голосок.
Ще любить до жаху всілякі блистюльки -
Від різних дзеркал – аж до срібної кульки.
Буває, що людям із нею морока,
Така хуліганка оця білобока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683674
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Забреду я у трави високі,
Де ранковий розлігся туман,
Росяний буду пити там спокій
Із принадами із усіма.
Конюшини там горді голівки
До моїх заглядають очей,
Сонце не підняло ще повіки,
А вже радість у груди тече,
Повнить запахом ніжним, казковим,
Котрий випурхнув птахом із трав,
Сонце виплило тихо, споквола,
І не стало на сході заграв.
Розлилось його світло навколо,
Деревій білі зонти розкрив.
Не стрічала в житті я такого,
Ранок серце моє підкорив.
1.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683686
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Цілована сонцем і піснею вмита,
Чому до хреста ти катами прибита ?
Не хочуть ні пісні твоєї, ні волі,
Не хочуть ні щастя , ні світлої долі...
Прокиньтеся, діти, вже предки здригнулись,
Їм лемент і стогін Вкраїни почулись...
Прокиньтеся люди, це наша держава
І волі чужої немає тут права !
Прокиньтесь, вкраїнці, нам гени вривають,
Нас б"ють поодинці, нам в спини стріляють,
В холодні кидають, рвуть жили юнацькі,
Зухвало плюють на клейноди козацькі !
Не спіть, прокидайтесь, Вкраїна в вогні,
Я ширмою стану для вас у борні,
Як серце потрібне, - прийміть цю офіру,
Лиш тільки відкиньмо байдужість - зневіру !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680601
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016
Шукайте Бога, шукайте всюди,
Шукайте в собі, шукайте в людях,
В серцях шукайте, шукайте в душах,
Безбожних бійтесь / сказати мушу/.
Шукайте Бога усі завзято,
Шукайте в будні, шукайте в свято,
Шукайте в Храмі, шукайте в домі,
Шукайте всюди ви без утоми,
Шукайте влітку і в люту зиму,
Шукайте Бога ви без упину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680518
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016
Сипле час подіями сумними:
Кожноденні жертви шле нам Схід,
Спека і побиті градом ниви,
А в додачу ще і Хресний хід.
Скільки ж зразу горя навалилось,
І не видно зовсім ще кінця!
Україна хоч і притомилась,
Та ганьба їй теж не до лиця.
І хоча подій у нас багато,
Справимось! Себе захистимо,
І простору українську хату
Розвалить Росії не дамо.
22.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680405
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
Всім по скрипочці роздАли.
Геній лірою святив,
Прими грали – зорі ткали,
Мій дутар скрипів один.
Як ти – Боже,наш єдиний
Знаєш: що,кому, куди?
Розмаїття всюди лине,
На всі сторони лади!
Може, дякувати треба,
Що дісталось дві струни?
Паганіні - однією в небо,
Вицвітав мелодії весни.
Тай сиджу,собі, в куточку,
Трішки порчу дивний світ,
і вшиваю свою стрічку:
В різнобарв'я,в диво – цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669042
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 27.07.2016
Не дай, мій Боже, таких стріч,
Тих, що холодять льодом душу,
Такі – із шквалом протиріч:
Одні стежки топтати мушу?
Так хочу зустрічей з тепла,
Так хочу зустрічей із сонця,
Із життєдайного стебла -
Шматочок щастя у долонці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675854
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 27.07.2016
Летить вітер зі сходу, несе теплу погоду,
і ромашок букетик на легкому крилі.
- Передай Україні, що сини її сильні,
і відважно боронять її ночі і дні.
Передай Україні, що сини її - вільні,
її волю боронять, її мрії ясні.
Летить вітер зі сходу, несе легку погоду,
і надію, і віру на крилі несе знов.
- Передай Україні, на сторожі ми нині,
береже нас молитва й материнська любов.
Слово батькове - сильне, і коханої - ніжне,
і усмішка дитини, мов той вітер легка...
Летить вітер зі сходу, несе мир всім і згоду,
і слова ті, що пише міцна сина рука!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680401
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
Моє життя суціль двобій…
В брехні не можна розчинити.
Воно, як в полі буревій…
Котрий не можна зупинити.
Моє життя постійний біль…
О, Боже, як у ньому жити?
Та в цьому світі божевіль…
Не дамся осквернитись.
Ворони крячуть звідусіль…
Знов не дають спочити.
На рани сиплють перець - сіль,
Аби скоріш згубити.
Життя моє постійний бій…
Тож ніколи спочити.
Та вам паскуде лицедій…
Вогонь мій не згасити.
Воно ж, як є достаток мій,
Ну як же не любити.
Хоч жиєм в дійсності кривій…
Та вмію, я цінити.
Я на вершині моїх мрій…
Щоб в гідності прожити.
І Ангел в мене - Сонцегрій…
Не дасть мене згубити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680295
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
Я не люблю надмірних і пихатих.
Які собі не виберуть ціни.
Тож маю честь «особим» вам сказати.
Що ви від юд фальшиві цвіркуни.
Я також можу часом помилятись.
Не прочитати сірості в словах.
Але навчився зірко роздивлятись.
Тож розрізняю швидко посіпак.
Тож знов кажу, до мене не заходьте.
Ви ж особливі й без моїх рулад.
Тож «обрані - святі»… мені не шкодьте.
Не зупинити мій вам водопад.
Я єсмь Овен, я не терплю лукавих.
І там де слід ніколи не змовчав.
Тож не стерплю обласканно ласкавих.
Бо сам в житті ніколи не збрехав.
Ідіть собі облизані… - в канаві,
Я переймусь хвилиною на мить.
Ви вже для мене стали нецікаві,
Від вас юде зневагою ранить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680309
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
По цій землі мій прадід йшов за плугом,
В його сліди ступа моя нога.
Він вів коня сріблясторосим лугом,
Смак різнотрав’я на віки вдихав.
У цім садку збиралася родина,
Тут пісню мамину душею я ловлю.
Проллюся ніжністю своєю в кожну днину,
Бо, мов життя, я землю цю люблю.
В столітнім лісі стежку розпізнаю,
Схилюся до конвалії в гаю…
У цю красу щоденно поринаю
Й до болю в серці край свій я люблю.
Переплелась з надією тривога,
Та лиш любов і гріє, й окриля…
Прошу в молитві, посланій до Бога,
Щоб в мирі й щасті квітла ця земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637760
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 26.07.2016
Ой дорого, дорого... Подаруй!
Можна дарувати.
Ой весело, весело... Не сумуй!
Досить сумувати.
Ой дорого-дорого, ой дорого-дорого!
Можна дарувати.
Ой весело-весело, ой весело-весело!
Досить сумувати.
Ой глибоко-глибоко... Перейду!
Не треба боятись.
Ой гірко, ой гірко так... Усміхнись!
Можна посміхатись.
Ой глибоко-глибоко, ой глибоко-глибоко!
Не треба боятись.
Ой гірко, ой гірко так. Ой гірко, ой гірко так!
Можна посміхатись.
Ой світло, ой світло так... Подивись!
Можна порадіти.
Ой солодко-солодко... Справді так!
Рідний край любити.
Ой світло, ой світло так. Ой світло, ой світло так!
Можна порадіти.
Ой солодко, солодко. Ой солодко, солодко!
Рідний край любити.
Ой дорого, дорого... Подаруй!
Можна дарувати.
Ой весело, весело... Не сумуй...
Досить сумувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680146
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 26.07.2016
Перші краплі дощу на мене, на траву -
Я стою і ловлю їх в долоні.
Ще хвилину, ще мить - й від землі відірвусь,
У земному не буду полоні.
Не мої ці поля, не моя ця земля –
Мокрі крила у простір здіймаю.
Полечу до небес, бо сама звідтіля,
Від земного безкрилля вмираю.
Сильний дощ розігнав всіх по теплих домах,
Хай дивують: «Яка дивна птаха?!
Їй би дощ переждать, не літать в небесах,
Ще від грому помре бідолаха…»
Де їм знати, що дощ - це одне із блаженств,
Що від грому свій рай не заземлиш.
Кожна крапля дощу, як запрошення-жест,
Політаєш й на землю повернеш.
Знову краплі дощу вже останні ловлю
Між пір’їнками крил - у долоні.
Благодать цю з небес в часі розподілю,
Щоби жити в земному полоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680116
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 26.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.07.2016
Фурия.
Не трогай Фурию, не трогай,
Пока зловеще Ада спит.
Иди, дружок, своей дорогой,
И не помысли разбудить.
Она всегда на перекрёстках
Манит шатающий народ,
Беда тому, кто верит блесткам -
Сойдётся с нею в хоровод.
И всё завертится метелью,
Что не поймёшь и, что, к чему?
Друзья окажутся за дверью –
Не будет входа никому.
Заворожится вальсом бремя,
И так вскружится голова,
Что позабудешь своё племя
И порастёт домой трава.
Каргою маму будешь славить,
Отца – бандитом с под моста…
Иконою свой лик поставит
Во всех углах, вместо Христа.
И будешь день и ночь молиться,
Свою Судьбу благодарить:
И, что позволила влюбиться,
И, что осмелился любить.
Завьётся злобною любовью
В душе жужжащая оса,
Не отмахнёшься – жалит болью,
И не помогут небеса.
В святой Собор к попу притянет…
Она – твой вечный оберег.
Поверишь, что в Аду достанет –
Отрежет мысли на побег.
Её растили в бочке с ядом,
Вся кутерьма вязалась злом,
И счастье не гуляло рядом –
Крутилась ведьма с помелом.
И нет конца твоим мучениям…
Что дыба? СадоМазоДром!
Сплошные стоны…Утешенья –
Печалью славится твой дом.
Её уста не умолкают,
И всем, про всех, греховно врёт:
Себя тобою истязает,
Тебя - на части разорвёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679871
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 25.07.2016
Давно відквітувало наше літо,
А весни... відкурличуть журавлі...
Лиш осінь ще сльозить тужливим цвітом,
Мов шле останні пелюстки-привіти -
Журливо губить росяні жалі...
А скільки перебуто-пережито,
Вже й не злічити чорно-білих смуг!..
Усі рубці просіюю крізь сито -
А може, проростуть добірним житом
Чи зарясніють барвами довкруг?!.
Не відболіло! Ще не відболіло!..
І, мабуть, вже повік не відболить...
Шматує-розпинає душу й тіло,
А кожен спомин б'ється під прицілом,
І часовідлік - мовби часомить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675920
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 25.07.2016
[i][b]На музику Андрія Андрущенка[/b][/i]
Не питай, чому ховаю погляд в роси,
Ще тремтить сльозою зболена душа!..
І нехай щоліта серце волі просить -
Щовесни на прощу поспіша...
Поросли стежини наші полинами,
Де п'янило літо, там сніжить зима...
Світить, та не гріє, сонечко над нами,
І слідів до юності нема...
Знов буяє літо і квітують весни,
І комусь співає соловей в саду...
Ти для мене першим проліском воскресни,
Я для тебе дощиком впаду...
........
Не питай, чому ховаю погляд в роси,
Ще тремтить сльозою зболена душа!..
І нехай щоліта серце волі просить -
Щовесни на прощу поспіша...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679349
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 25.07.2016
Памяті Сонцеслава,
остання робота, якого: загибель двоглавого Орла від українського Сокола.
Професор НАУ. Митець. Науковий працівник.Український волхв.
Нема війни васал чужинський,
Гугнявить нехристь, як молитву знов.
Чергова жертва - Віктор Крижанівський.
Немає й дня… щоб хтось не відійшов.
Земляк , художник, знаменитість,
Який життя жертовно положив.
В краю повстанськім на Волині виріс,
Майбуття ради для Вкраїни жив.
Професор, доктор, волхв і академік,
Що ніс кресало світлу і вогню.
Від праху пращурів замріяний ендемік
Уже почив… у Божому саду.
Здається наші жертви ритуальні,
Вже Лимич, Штонда Павло Шеремет.
Нас зачищають виродки безжальні,
Глибинно бачу друзі, як поет.
Щоб не могли ми думати і жити,
Нитки сурові з нас паскуди в’ють.
Та неможливо нас усіх убити.
Бо всю Украйну гади не уб’ють.
І не помруть ідеї й поривання
Вони ж лишили… крапельки крові.
А ми подовжим їхні сподівання,
Зелом зростуть у вицвілій траві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679914
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 25.07.2016
Край соснових лісів і ромашок в смарагдових луках,
Де озера хлюпочуть у обрамленні верб і калин,
У світанні новім, що в ранкових відтвориться звуках,
Моє рідне село мов перлина з найкращих перлин.
Навіть небо над ним заворожує синьо високістю,
Немов чути з глибин давніх предків моїх голоси.
Сивий дуб, наче велет, у своїй віковій одинокості
Поля Дикого пісню ще шумить понад краєм грози.
В’ється річка Мирська через гай та у зрошені трави,
Щоби з миром стрічати всіх гостей у своїй стороні
І в мирській метушні не забути яскраві заграви,
Що над полем до лісу, де зустрілося сонце мені.
Припадаю душею до садів, що розквітли весною,
Цвіт кульбаби і смолки, наче диво, змалюю навік,
Щоб зігрітись, як осінь розфарбовує клени рукою
Й сипле листям, мов щастям, на буття мого перший поріг.
І якими б світами не водила мене моя доля,
Дивовижні красоти не зігріли б і очі, й чуття,
Моє серце злітає на краю волошкового поля,
В самім центрі світів, в незабутній колисці життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679677
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Тихі сни колисала ніч,
Зорі в небі порозсипала.
Відбувалась межа сторіч,
Як Росія на нас напала.
І жахнулися зірочки,
Коли Крим тоді відрубали,
Планувалося ж це роки
Й не для того, щоби рибалить –
В морі Чорному бази мать,
Світ тримати щоб під прицілом,
І Донбас під крило забрать,
Мов чекали, як це оцінять.
Закричав відчайдушно світ
Про кордони і меморандум,
Й жертви падали все нові,
У сльозах навіть Нідерланди.
І мільйони важких проклять
Стали падати на Росію.
В нас же кращі з кращих горять
У вогні – «Гради» смертю сіють.
Ніч давно розгубила сни:
Україна ще в небезпеці.
Нам би вистоять до весни
У нерівнім важкому герці.
А як бризне вона теплом
Й оживе навкруги природа,
То відбудеться перелом.
Не здолати мого народу!
13.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679703
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Пам’яті Павла Шеремета
Є люди, прийшли у цей світ для безсмертя.
І, навіть, якщо їх нема серед нас -
Ніколи, нікому їх образ не стерти,
Яким би не був цей безжалісний час.
Про них нагадає їх пісня, чи слово
І житиме подвиг священний в віках,
За кожну краплину пролитої крові
Довіку ми будемо в них в боржниках.
Святі, що спалахують в небі, мов зорі,
А, може, і зорями справді стають
Й тримають наш спокій в небеснім дозорі,
Навіки приймаючи янгольську суть.
Ми з вдячністю маємо їх пам’ятати:
Обірвану пісню, розстріляне слово,
Їх ясність очей і обличчя, і дати...
Їх справу – продовжити обов’язково!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679477
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Віє вітер з - за Дніпра
Й за вікном берізка
Каже спатки вже пора,
Бігом дітки в ліжко.
Спить ведмедик,
зайчик спить,
Тихшком на ослоні.
Мила казочка їм снить,
Гріє на осонні.
Отож ви також біжіть,
Швиденько лягайте.
Своїх друзів не збудіть,
В добру ніч.
Бувайте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679593
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Лиш бризне ранок росами в траву,
Наділить сонце кольорами чакри,
Іду на луг, цілюще зілля рву
Й легкі зриваю павутинні шатра.
Петрів батіг синіє вже в руці,
Безсмертник жовті зонти підставляє,
І пахнуть дивовижно чебреці,
Перцева м’ята низ кругом встеляє.
Оранжево киває звіробій,
І ніжно мальви дикі розовіють,
Щавіль ось кінський, білий деревій,
І конюшини голови видніють.
А сонце радо небо підкоря,
Зібравши це, кажу собі: «Доволі,
Адже жарка стоїть уже пора».
Й повільно йду стежиною кривою.
17.02.13
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679457
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Низько нахилились до нас колосочки.
Схотіли почути наші голосочки?
Ой, житечко-жито, жито золотеньке!
Підслухать схотіло, як б'ється серденько?
Колоски вусаті низько посхилялись.
Побачить схотіли, як ми цілувались?
Низько нахилились, підслухать схотіли,
Що мені на вушко тихо шептав милий?
Ой, житечко-жито, швидко дозріваєш!
Та що ж тобі слухать? Ти й так усе знаєш.
Низько нахилились до нас колосочки.
Притихли у житі наші голосочки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679685
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Вкраїнки вже діток не родять
Від голоду пухнуть і мруть.
Щодня похоронки приходять,
Якщо не помреш то уб’ють…
Дістала вже шушваль зміїна,
На Бога і Право плюють.
Поставили всіх на коліна
І кров нашу виродки п'ють.
Моя Україно, - проснися…
Прокинься нарешті зі сну.
На сторони всі оглянися,
Твій пращур Сірко не забудь.
Меча свого вийми зі стріхи
Від пилу його обітри.
Прибуде, врагам на горіхи
І Каїну в груди встроми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679588
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Я мав успіх завжди у дівок,
Мене завше найкращі кохали.
Я відбою не мав від жінок,
Що любові від мене чекали.
За що кару цю Боже ти дав,
Важко Господи з нею ходити.
Поділив би хай - другим роздав,
Хіба можу, я всіх полюбити?
Лише глянуть і серце стає,
Як у спрагу знов хочеться пити.
Гірко крається серце моє,
Як у омут той знов не ступити.
Скільки ж Боже, я їх перебрав
І від мене стежок розійшлося.
Чого ж Боже мене не скарав…
Чи у тебе різок не знайшлося?
Мені жалько дружину мою,
За розмови різкі поза очі.
ЇЇ місце напевне в раю…
За нелегкую долю жіночу.
Яж все каявся знову і знов,
Цілував її в сплакані очі.
Та кипіла не встояна кров
В темних зарослях похоті ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679237
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
[i][b][color="#e81212"]Вже вкотре я беру собі тайм-аут…
Та цей раз, знаю, зовсім не будь-як!
Чи витримаю той в КП локаут?..
Здружився з вами, милі, позаяк.
Але сурма́ до інших справ вже кличе –
Вже доля їм окреслила той строк,
Що відступати козаку не личить –
Оплачено зумовлений оброк!
У мене аж дві славні батьківщини.
Одній із них вже майже відслужив,
Та є ще та – мала, сільська, родинна,
Котрій в житті немало завинив…
Пора прийшла сказати своє слово
Про рідний край і знакових людей.
Душа ж моя ридає калиново –
Нездійснена одна з моїх ідей.
І ось пишу, клепаю, тру – лелію.
А треба буде – знов перепишу...
Ні дня, ні ночі їй я не жалію,
Та домислами інколи грішу...
Про виконання буду звітувати
Пред вами, друзі, через певний час.
…Жде рідний край, своя родинна хата…
Й заправлений любов’ю тарантас![/color][/b]
21.07.2016
На світлині родинна хата; на передньому плані –
син (ліворуч) з друзями (фото автора).
[/i][b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679328
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Підпадьомкає перепілочка,
Хоч малесенька ж отака...
Під ногами хруснула гілочка
Із минулого, бо крихка...
А я травами м"якобокими,
Що зарошують досхочу
Вже із ранами неглибокими,
Мов периною, покочусь...
Все забулося, бо минулося,
Розлетілося - не зловить...
А сьогоднішнє пригорнулося
І цілує солодку мить...
Підпадьомкає перепілочка,
Хоч малесенька ж отака...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679268
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
[u]Вірш-порада молодим поетам-початківцям[/u]
Пиши вірші лиш мовою тією,
Яку всотав з матусі молоком,
Тоді поезія засвітиться зорею –
Неписаний природи це закон,
Бо кожен вірш – то серця твого пісня,
А в ній – краплинки мудрості й душі,
І житимуть твої вірші і після
Твого відходу, адже не чужі.
Поезій розвелось у нас багато,
Та справжня та, що фальші не терпить,
Коли ж живеш у українській хаті,
То й українське слово краще пить.
13.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679312
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
На смерть Павла Шеремета
[youtube]https://youtu.be/ssmyQKVjWk0[/youtube]
[i][b][color="#4aa3c9"][color="#201399"]Білі,
білі,
білі.
білі,
птахи
Високо у небо здійнялись,
Із собою правду, мов на плаху
Всю любов до скону – не до краху,
Піднесли в захмарно-білу вись…
А внизу зостались чорні круки –
Шкаріддю ж були бо зайняті:
Що їм біле?.. Їхні чорні руки
Рвали все – і терени, і бруки…
Словом, круки то були ще ті!
Ну а білим зверху було видно,
Й круків стали ті усовіщать…
Крукам же ні гич було не стидно –
Для них білі – то було лиш бидло.
В білих крукам краще б пострілять!
…Не стріляй у птаха, чорний круче,
Не ламай калину на зело…
В силі колективній і рішучій
Наша лють незламна і кипуча
Подолає й ваше, круки, зло![[/color][/b]
20.07.2016
______
*За фільм "Дике полювання" і серію репортажів, присвячених
білоруській опозиції та зниклим опонентам білоруської влади
знаний тележурналіст і ведучий Павло Шеремет був номінантом
премії "ТЕФІ" Академії російського телебачення як кращий репортер
(1998г.) і фіналістом "ТЕФІ-2001" у номінації "Журналістське розслідування"( 1999 р.),
а в 2002 р. – лауреатом премії ОБСЄ.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679120
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016
У всіх на устах Донбас,
Гарячий, залитий кров’ю.
Кричить та земля до нас:
«Залишилися ж без крову
Ті, хто будував Донбас,
Зів’яли тепер їх плечі;
В очах – гіркота й журба,
І страх за свою малечу.»
Димить на весь світ Донбас
Стовпами із териконів,
Палає іконостас –
Не бачив давно такого.
У всіх на устах Донбас:
У пресі й телеканалах,
В вечірній і денний час –
Реально і досконало.
Й частіше працює пульс,
І довші безсонні ночі…
«Я вибухів теж боюсь,» –
Благають дитячі очі.
І в попелі плаче… хліб,
Господарем тут забутий,
Росія «мочить хохлів»…
Та все ж Україні – бути!
23.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678857
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 19.07.2016
Зірвався Вітер й полетів. Літав собі там, де хотів.
Він грався листям Горобини. Шептав якісь слова
Калині. Ніхто тих слів не розібрав. Калина гнулась -
він кружляв...
А потім полетів до ставу. Які там Верби кучеряві!
Він присипляв їх? Так, чи ні?
Можливо - ні. Можливо - так. Вітер на витівки мастак.
Вже й Кукурудзу гне у полі, і Жито нахиляє долі.
Ромашки білі у траві схилили личка до землі.
Здається, щось я зрозуміла... У Вітра є велика сила?!
Бач, перед ним всі низько гнуться? Та зачекай!
Чомусь сміються...
Та справа в тім, що скрізь літав. Усе шумів...
Про щось шептав. А мимо лісу пролітав - об Дуба
крила обламав. Бо стояв міцно сильний Дуб. У нього
гляньте, який чуб! Такий не стане Вітрам гнуться.
Ото ж із Вітра всі сміються.
Отак буває... Пам' ятай! Як Дуб міцним , ти виростай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678432
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Полюбляла одна Лиска та й вередувати.
Якось Курочку спіймала - стала розглядати.
Дзьоб у Курки якийсь довгий, дуже довгі лапи.
І сказала:
- Як могла я отаке от взяти?Хвіст якийсь
зовсім негарний, дуже коротенький.
Та ще й пір'я має сіре... Чому не біленьке?
Стала Лиска Курку скубти:
- Та ти ще й незграбна!
- Так. Це правда, - каже Курка. Є у буді - файна!
Ніжки гарні, дзьоб маленький, біла та периста.
Кажуть, що вона найкраща. Та ще й голосиста!
Лиска курку відпустила.
- Біжи геть, невдахо! Побіжу, візьму я іншу,
гарнесеньку птаху.
Та й побігла... А той, що в буді - хап... її за лапу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678517
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Народе мій,
Ти всі тисячоліття
Орав і сіяв, край, себе беріг,
Не раз витримував злий почерк лихоліття,
Боровся і спокутував свій гріх.
Народе мій,
Весь – в історичних ранах:
Монголи, турки, шляхта і фашизм…
Земля твоя – безмежне й вічне поле брані –
Тепер смакує кров твою рашизм.
Народе мій,
Твій дух, святий і гордий,
Від давньої-прадавньої сохи
Піднявся до висот аж надто благородних,
Хоч пройдені і не прості шляхи.
Народе мій,
Тяжкі випробування
На долю випадали і не раз,
Та не втрачав ти віри- сподівання,
І це не звук високих вічних фраз.
Народе мій,
Борець за честь і волю,
Ти переможцем був завжди в бою,
Та знов нове ярмо вдягав тобі на долю
Той, хто підступність проявляв свою.
Народе мій,
Ти незборима сила –
Про це рече й історія повстань,
Тебе три голоди косили й не скосили,
Бо син, достойний батька, виростав.
Народе мій,
Я справді вірю в тебе,
Ти той, яких так мало на Землі,
Тобі ще посміхнеться мирне небо,
Й оцінять міць у світі і в… Кремлі!. 11.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678735
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
[i]Літо... Жара і спека... Прохолода і дощ...
Громи і блискавиці... Сум... і радість...
В житті - як у природі... Все є...[/i]
[youtube]https://youtu.be/w6zRgSmY2-8[/youtube]
[b][i][color="#6a00ff"]Тихо колишуться віти,
На парапеті стою…
Вітер доносить привіти –
Запах святого вогню…
Сонце багряно палає,
Небо пеан виграє.
Літо Донецького краю
Сина в мені визнає.
Тихо гойдаються віти,
Метіж клекоче в мені…
В серці сліди свої мітять
Сотні Святої вогні…
Вої Небесної сотні
З докором дивляться вниз:
Чом ми такі незворотні –
Низько зліпили карниз…
Низько спустили ми планку,
Що підняли вони в вись,
Що волокли до останку –
Подих згасав, не гнучись.
Вже догоряє та ватра,
Що запалили вони…
Все ж не того вони варті –
Не за кермом пацани!
Вже там розгнуздані коні,
Й хлопці вже замертво сплять…
Думи в кошах на припоні,
Трухла і в'яла їх рать…
____
[b]Тихо колишуться віти...
В жалі глибокім стою:
Пам'яттю дихають квіти
Й жертви чужого вогню…[/color][/i]
[/b]
[i]18.07.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678692
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Накувала птаха долю,
Але мало літ...
Десь обірветься у полі,
Сину, твій політ...
Накувала птаха долю
І талант від Бога,
Та чомусь така коротка,
Тернами дорога...
Що ж ти , птахо, зупинилась ?
Куй , зозуле сива,
Не зважай, що хмару зверху
Ось розродить злива...
Не шкодуй , мала пташино,
Років тих лічити...
Треба , сива зозуленько,
Край наш боронити...
Куй , пташино сивокрила,
Не шкодуй тих літ...
Хай ніщо не обриває
Їх стрімкий політ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678591
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Присіла Муза ранком на подушку
І приторкнулась трепетним крилом,
Шептати стала в сонне моє вушко,
Яким життя колись у нас було.
І попливли сумні, як біль, картини
Життя моїх далеких прадідів,
Як Русь в Дніпрі-ріці колись святили,
Як вірні й горді гинули тоді,
Як землю нашу рвали й шматували.
Згорілі хати… Стоптані поля…
Усе терпіла й ворогів навали
Й стогнала важко з попелу земля,
Бо долю мала, сіру, удовину.
І Борисфен від того посивів,
Як мучили дітей її безвинних,
Він теж тоді від розпачу ревів:
«О земле рідна, скільки мук і болю
Тобі приносив південь, захід, схід!
Готова не завжди була до бою,
Та вийшла незалежною у світ.
І хай будує ворог дикі плани,
Вже українців – не перемогти!
Не хочеш жити під російським паном,
На захист України стань і ти!»
24.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678370
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Я – не учасник різних шоу,
Не до душі двійний формат,
Це, ніби, в дзеркалі кривому
Фігури виставлені в ряд.
Фальшиві, скорчені гримаси,
Такі далекі від мети,
Таке сьогодні – не на часі,
Вже по прямій пора іти.
Ми й так загрались вже у шоу,
Нам ні до чого маскарад,
Знімаєм маски і окови,
Нам правда й істина – формат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677833
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
Я не хочу Майданів, щоб гинули люди,
Я не хочу кайданів щоб впали на груди!
Хочу жити по образу божому я,
Хочу вільною бути: моя це земля!
З діда-прадіда мріяв про волю мій рід,
Не корився загарбникам мужній нарід,
Він віками орав, сіяв в полі і жав
І ніколи мій предок чужого не брав!
Завжди з поту чоло його не просихало,
Сліз солоні струмки ясні очі вмивали,
Українці від роду були з мозолями,
Не давали режими їм буть хазяями.
Їх неволили, нищили, важко карали,
Все святе розтрощили нещадні вандали.
Хочу слово керманичам нашим сказати:
Є підстави усі нам життя гідне дати.
Ви ще будете нами на весь світ гордитись,
Ваш народ не нероба, він вміє трудитись.
Наша врода відома на цілу планету
І культура чарівна, це вже не секрети.
Через ворога клятого світ нас пізнав,
Полюбив вишиванки, Гімн наш заспівав.
І не требе нам віз за моря й океани,
На землі нашій мир хай скоріше настане!
Уввійдіть же в історію як патріоти,
І ганьба нехай буде всім тим ідіотам,
Хто плюндрує нам землю, неволить святу,
Українськими бути візьміть за мету!
Я не хочу Майданів, щоб гинули люди,
Я не хочу кайданів, щоб впали на груди!
Я на рідній землі хочу бути людиною
Правда з нами, вона – з Україною!
І нехай розквітає й міцніє Держава!
Хай живе Україна! Їй шана і слава!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677330
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Вони – сивочолі й юні,
Своєї землі сини,
Слов’яни – не дикі гунни.*
Таких нічим не спинить:
Ні градом, ані бронею –
Їх зброя – любов і дух,
Що справляться із брехнею,
Без страху на смерть підуть.
Пароль їх – то Воля й Правда,
І проти вони війни,
Такі не прощають зради,
Бо з принципами вони.
Для них рідна Україна –
То велич, краса і честь,
Святим їх зелом поїла.
Приниження їх пече.
З них кожен здобуде право
Життя своє будувать
По Біблії чи Корану,
Тай двом смертям не бувать.
Вони – сивочолі й юні –
Батьки тут і їх сини:
Слов’яни – не дикі гунни –
Й нікому їх не спинить!
*Гунни – дикуни-варвари, що знищ. культ. цінності.
21.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676798
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016
Плине в небесах
журавлиний клин,
А душа моя
п’є гіркий полин:
Журавлине «кру»
прокотилося,
Я і річечка
зажурилися:
– Ой вербиченько,
закосичена,
Що твоя краса
не позичена…
Що твоя коса –
густе листячко
Ще й жива роса,
мов намистечко.
Ой вербиченько,
тонкорукая,
Чом же ти живеш
із розлукою?
Підійди-заглянь
у водиченьку,
Помилуйся на
зелен-личенько.
Вітер гіллячко
стиха колиса,
Сіре пір’ячко
ловлять небеса…
Журавлі летять
понад річкою,
Я уже в літах
під вербичкою.
9.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676655
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 07.07.2016
Ви кажете, Зло розгулялося, бо ...
Правда кудись зникла? А де ж вона?
А я міркую так... Є Правда в світі.
На Сонце подивіться, світить як!..
Якою воно сяє чистотою.
А скільки в ньому ласки й теплоти!
В очах батьків тепло те відчуваєш.
І сам добро даруєш людям ти.
У добрім слові Правда, в добрих справах.
В усмішці ніжній, крапельці дощу.
- Я не прощу! Я не прощу... Ти чуєш?
Це Зло шепоче люте. А чому?
Чому те Зло лютує? Чому злиться?
Чому навколо сіє гіркоту?!
Тому що Правда між людей розквітла.
Прислухайсь. Чуєш?.. Я прощу. Прощу...
І хай буває Правда непомітна.
Бо не цінують часто. Знаєш ти.
Та краще служи Правді! Служи Правді.
І, як вона, проси... Прости. Прости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676251
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Ой, на Івана, та ще й на Купала
Мати синочку та й долю шукала.
В полі збирала і трави, і квіти,
Тільки надвечір верталася звідти.
З них вона склала чарівний віночок
(Знайде нехай наречену синочок).
Варить напій вона з дикого зілля
(Чи ж доживе її син до весілля?)
З річки води принесла для дитини,
Адже не дійде він, навіть, до тину.
Скропить-помиє все синове тіло
(Щира молитва в небо летіла
Аж до Пророка Святого Івана.)
- Хай оздоровить ця купіль, так звана,
Тіло і дух мого рідного сина, -
Мати Купала ще й Бога просила,
Щоб врятував від страшної недуги
Сина її і найкращого друга.
Потім напій подала із меліси
Та й подалась через луки до лісу.
Йшла понад річкою – молодь гуляла,
Через високе багаття стрибала.
Дехто старавсь, очищався водою,
Щоб розминутись в цім році з бідою.
Звичаї ці в Україні прадавні,
Житимуть з молоддю, мабуть, і далі.
Сміх, гамір, пісня лунали навколо –
В серці у матері аж закололо:
- Он, на вінках, вже ворожать дівчата.
Їй теж невістку пора зустрічати,
Та не ходячий синочок, о, люди!
В парі ніколи він, мабуть, не буде.
Темно було, лиш віночки світились.
В матері ноги за день притомились,
Та не звертала уваги на втому,
Відпочивать вона буде удома.
Зараз їй папороть слід відшукати,
Сина на ноги повинна підняти.
Йшла вона лісом: ні страху, ні сили.
Перед очима майбутнє лиш сина.
Так, лиш сьогодні та ніч, на Купала,
Скільки на неї вона вже чекала!
Щоби зірвати чарівну ту квітку,
Мати прибігла сюди хтозна звідки.
Кажуть, що папороть оберігають
Сили нечисті.
- Мене не злякають,
Адже, я мати…
І раптом, як блисне!
- Квітка!..
Рука потяглась і обвисла…
Мати розкрила згорьовані очі –
Це ж вона спала, мабуть, до півночі…
Син повернувся з гуляння додому,
Світло включив.
Де й поділася втома!
Мати зраділа, підводиться з ліжка,
Сон розказала, ходила де пішки.
Син посміхався:
- Я з сном розберуся:
В жовтні вже сватати буду Марусю!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676360
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Я зростала з тобою, Хмельницький,
Тільки ти молодів, а я так...
Приросла я до тебе навічно
І без тебе тепер вже ніяк.
Я милуюсь твоєю красою,
Сяють зорі над Бугом й мені.
Виростають до неба будови,
Світять обрії твої ясні.
Ліхтарі заворожують парки,
Добавляють тобі ще красот,
Може інші вони аніж празькі,
Безперечно, тобі – це джек –пот.
Зачаровують свічі каштанів
І в смарагдах красуєшся ти,
Линуть гості до твоїх вокзалів
Іх гостинно стрічають мости.
Потопаєш у зелені й квітах,
Рідне місто, красуйсь й розквітай,
Ти у серці моєму навічно,
Веселково замріяний край.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676391
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Міське вікно відкрию зранку
І погляд на квітник впаде,
Тут міні-рай, його Наталка
Руками творить. Як ніде...
Підіть, погляньте, у окрузі
Таку красу Вам не знайти,
Та захотілося злодюзі
Свої залишити сліди.
Найкращі квіти із корінням
Повиривало усі вряд,
Таке злодійське вже створіння
Жаху принесло в милий сад.
Троянди зі страху трусились,
Іриси взялись за мечі,
А маки як свічки іскрились
Злодюзі грізно уночі.
Ну як, скажіть рука триклята,
Піднялась на труди чужі?
Була красі вона за ката,
Аж відчай був вже на межі.
Та все ж любов перемагає
І милий сад квітує знов,
Непереможну силу має
Палка Наталчина любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675152
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Розсердилась хмара та й на нас сварилась.
Розсердилась хмара... Сльозами пролилась.
А я придивлялась, як плакало небо.
Краплі... краплі... краплі... О, скільки ж їх треба?
Краплі... краплі... краплі... Їх є так багато!
Це зовсім не сльози. Більш схоже на свято.
Бо ті краплі, гляньте, падають рясненько.
Ох, розтанцювались... весело... гарненько!
Танцюють, танцюють... Хмара поглядає.
Хмара- господиня землю поливає!
Напуває сквери, поле і лісочок.
Щедро сипле краплі вона в наш садочок.
А чому, спитаєш, грізно так гриміло?
Щоб бачили й чули, й брались ми за діло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674972
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Розтоплю твоє серце-крижину
Поцілунком п'янким, гярячим,
Відшукаю струну дитинну,
Що радіє, болить і плаче.
Спеленаю добром і сміхом
Зачерствілу і згірклу душу,
Поселю в ній краплину втіхи
І палати-квітнути змушу!
Оживе зачароване серце,
Заіскряться зорями очі -
І відчиняться райські дверці
В щастям вінчані дні і ночі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674933
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Добрехалися... і нарешті приїхали ті, що хотіли обдурити не сусіда, не громаду чи місто, але цілий народ. Гм... які ж вони наївні та мізерні у своїх загребущих очах. Дивилися на світ широкими очима, а взяли на себе не величезні гроші, а гріх. Не одягнули себе у ризу правди, хоча себе називали праведними... Вели людей собачими стежками, як звірина, щоб народ не догадався їхніх хитрих замислів. Але чи втаїш перед великим народом правду? Хіба ж усьому народу закриєш очі? А якщо і закриєш, то чи змагатимешся з Богом? Це те саме, що боротимешся з вітром біля великих млинів. Закрутять вітрила... заберуть всі сили... і нарешті видохне вся міць людини. Бо хто вона перед Богом?
“...і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”, - молився кожен хто став малим перед Богом. Я бачила ті очі, що просили не золота, а хліба. Одні подалися на заробітки, інші працювали зранку до вечора, викохуючи землю, бо вона давала їм життя. Реально прожити в такій Державі було не можливо... бо витрати були більші, ніж заробіток. Хто не втримувався, виживав вкраденим чи заробленим не по-Божому. Але то було таких мало... бо бідні знали більше, ніж ті, що купалися в розкошах. Але й такого збагачення не ставало на все життя. Корупційна система з'їдала все на своєму шляху — добре і світле, облесливе і хитре. З роками стало звичкою жити в такому колесі. Давали взятки майже всі. Одні прагнули слави, а інші волі. Кажуть, між вовками потрібно стати вовком. Від нестатку люди злились, не знаючи головного винуватця. Крутилися, як у млині жорна, а мрії поїдала чорна невидима сила.
Ох, і така наша доля, - хтось говорив, а інший кивав головою. В той час мені згадувались мудрі слова нашого пророка Тараса Шевченко:
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
День минав і не одна ніч була оплакана... Як дальше жити?! Не було більше сил та терпіння слухати новини та бачити глумство над простим народом. Колись і брехні приходить кінець. Слава, слава...та для кого ж вона потрібна? Добігалися, добрехалися... перші, хто був хитріший, мудріший, проплачений... Якби могли, Бога би взяли за ноги.
А ті люди, що їм байдужість опанувала розум і тіло, стали перекотиполем. Чекали, що завтра ворона сир скине і будуть жити щасливо. “Моя хата з краю, я нічого не знаю”... Винуватили всіх довкола, тільки не себе. Історія України проходила майже у кожному із нас. Одні шліфувались, тобто формувались в особу, якою повинні бути. Кажуть, і на камені ростуть квіти. Тими квітами стали наші діти. Бо вони не бажали більше жити в такій Державі. Дякую тим батькам, що вміли на протязі скількох років привити любов до України. Вони стали джерелом правди і чистоти.
Перші сльози, перша невинна кров, перша впевненість у перемогу... Зразу було страшно, а потім звідкісь взялася шалена сила стояти за Україну! Наче за своїх дітей, яких ще ненародили, чи стояти спиною за рідну маму. Вирувала сила вистояти і не здатися.
Яка ж вона — свобода? Впізнали не ту, що у книжках читали, а смак і біль самого ядра, що рухав вперед. Зі смаком солених сліз і кровавого поту. В такому протистоянні відкривалося третє дихання і опускалися ангели Правди. Вони стали всі сестрами і братами, як писалося у Святому Письмі. Не всі його читали, а як читали, то не всі розуміли. Тому опинилися по обидві сторони барикад. Одні пропускали повз вуха, а для інших був не допустимий розум того пояснення. Важкий шлях до Перемоги... Втрачаємо синів і оплакуємо долю. Стихія вітру перекинулася дальше і вирувала по всій країні. Я ж кажу: хіба у всіх очі закриєш? Бачать те, що бачать, а не те, що їм кажуть. Добрехалися... і нарешті приїхали ті, що в душах посіяли лукавство. Закрутилося з вітром і вже не було цьому рятунку, бо піднявся Божий Палець над землею. Страшне слово, яке так бояться вимовити “сильні” - війна.
Не думала, що торкнеться нещастя України. Гадки не мала, що ростимо синів для війни. Не для нападу проти інших країн, а для захисту рідної матінки землі. Яка ж бо ласа і цінна наша землиця і люди там працьовиті. А те, що маємо розбрат, то не є виною всіх, бо століттями прагнули злодії та безбожники затуматити людей. В пустинних українських селах, після голодомору тридцятих років, завезли чужинних людей, в яких не було корінних традицій та й самої любові до України. Навіть історія писалася на свій лад і Бога не було ні на словах, ні в писанні. То було інше життя, яке вже створювалося і жило на свій лад та користь. Я дивилась на них, ніби на людей іншого світу. І так двадцять років незалежності. Хтось скаже, що нічого час не навчив українців? Так, - одних навчив, а іншим затупив розум. Одні пішли в ту брудну течію і неслися першими, а інші... інші “...і не введи нас у спокусу...” Бог дав людині волю самій обирати свій шлях. Тому обирали різні по-різному.
Гинули перші, які були надаровані тим розумом, що мав цінність і боязкість для існуючої системи. Наче павутиння обсотало кожне село, місто, столицю. Найбільше було проблем там, де менше було місця для Бога. Влада має належати народу, а не народ владі. Ось і той штабель перехитнувся, став на другу сторону. Хто був біля брудного корита, вже не хотів втрачати легкого хліба. Руки не були в мозолях, а їхні облесливі “Юдині голови” в зло-ненажерливому павутинні. Модно і престижно було називати тих “пожираючих щупальців” - бізнесменами, депутатами. Навіть ухитрилися поставити Президента з брудним минулим. Все мінялося, переписувалося і вдосконалювалося. Так з'явився “вор в законе”, - запозичене модне із сусідньої “братськой страны”. За те він — красивий, статний, обіцяє... А те, що дурницю інколи сплете не по темі, сміялися певно не з нього. Я той сміх бачила, що належав їм, як недостаток розуму відрізнити праведне від грішного.
Такими хотіли нас бачити всіх — необтесаних і смиренних. Не всіх вивезли в Сибір, не закатували енкавидисти, не згноїли в таборах, в Соловках. З маленького українського коріння відроджувалася роками нова українська нація. З уст в уста передавалася минула історія роду, де і мала свою ціну і продовження. Кращі віддавали життя за Україну, а тепер кращі — в перших рядах за волю Батьківщини. Це наша діти, яких ми ростили і вчили правди. Проливається кров невинної молоді, народу. Україну обгорнув сум і сила протистояти. Бо ті — красномовні комуністи, бізнесмени, мужновладці знахабніли над простими людьми і в кінці кінців терпець урвався. Час не стоїть на місці, історія продовжує своє рукописне дежавю. Тепер вже не хитрістю, а новою зброєю, яка забирає тисячу людей. Велика сила в лукавого, але кому дав Бог владу над пеклом? Змагаються — зло і правда. В протистоянні між ними така сила, що тріскає та горить земля. Ми опинилися між двома світами, тому повинні показати, хто ми є насправді.
Вирує світ своїм життям. У кожної держави є свої проблеми, радощі. А українців доля розпорошила по всій земній кулі. Але ми не порох, який так легко розвіяти. Ми народ, бо живе у нас любов до рідного Краю і грудочку землі, що привезли з дому, бережемо, як найдорожчу цінність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674947
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Їх місце зустрічі – Майдан,
Вогненний, історичний…
Це там Він руку їй подав…
Вона ж… свою… незвично…
І їхні в унісон серця
Забилися обоє…
Чи послана їм зустріч ця
З небес Великим Богом?..
Святий вінчання ритуал
Здійснили, як годиться,
Та Путін на шляху ставав,
З війною заходився.
Не міг дивитись чоловік,
Як кровію стікає
Країна, де прожив Він вік.
Тепер все нищить Каїн.
Безсонні ночі, сірі дні
Терзали-рвали душу,
Думки у голові одні:
На схід я їхать мушу…
Так недалеко й до біди –
Вже ворог не відстане…
Кохану в клініку зводив:
Матусею та стане…
Нехитрі речі в торбу склав,
Поцілував дружину,
В словах тепла батькам послав…
Вела в Донбас стежина…
В бою Він був, мов дикий лев,
Як вояку й належить,
Не знав тоді, що око, зле,
За ним давно вже стежить.
Жорстокий бій… І раптом… біль…
Пронизане все тіло.
Аж тут… дзвінок… Його мобіл…
Слова, мов струм, летіли:
– Вітаю, любий!.. Батько ти!..
Ми ж донечку вже маєм…
– Я вас люблю, але… прости…
Війна мене тримає…
А тіло повнилось свинцем…
Чужими стали руки…
Бліде, усміхнене лице
Долало болю муки…
І повз мобільний з рук униз,
У нім – жіночий голос…
Сторінка ще одна війни:
Скосила куля колос…
1.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674751
дата надходження 27.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Озеро закоханих. Царство лебедине.
Тут - краса і щастя. Є щось неземне.
Ріжуть води крила, крила янголині,
Є тут і казкове й по-людськи щемне.
Все коханням дише: небеса і води,
Трави тут шепочуть на ліричний лад.
Озеро любові – озеро свободи,
Лебедина пісня, почуттів каскад.
Білосніжне щастя – на щасливих хвилях,
Падають у води зорі золоті
І пливе краса ця, наче, на вітрилах,
Чисті, непорочні, з вирію святі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674260
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 25.06.2016
Самотній тролейбус блукає по місту,
Неначе самотній якийсь подорожній,
А вікна запалюють кожне по свічці,
Блукає по місту тролейбус порожній.
По колу маршрут йде у ніч непривітну,
Втікає від зір, а чи їде до них?
У вікнах мигає нахмурене світло...
І раптом в тролейбус вривається сміх.
То молодість смуток розбила на друзки,
Вона не рахує ніяк часоплин,
До ночі вона записалась в подружки,
Для неї ця ніч, наче кілька хвилин.
По струнах гітарних ударила молодість
І сміхом розлявся великий салон,
А ніч засвітила чарівна бузковість,
Поїхав в світанок веселий вагон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674264
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 25.06.2016
Ну як це можна чути,
що хтось загинув знов?
Ти ж можеш відвернути ...
і зупинити кров.
Мій Боже, мій єдиний,
ще скільки буде кач
Плисти по Україні
й дурітиме палач?
Тримає під прицілом
і наш, і свій народ,
Кружля над світом цілим,
цей автор всіх скорбот.
О, Боже, милий праведний!
Дай відсіч сатані,
Роззброй його урядників,
кінець склади війні.
Вже досить з нас цих бід,
не треба нам війни!
Хай квітне сад і родить хліб
й живі будуть сини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673797
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 23.06.2016
До тебе доторкнутися не смію...
Банальне "здрастуй" на просте "привіт"...
І заганяю в клітку птахомрію,
І замикаю знов свій власний світ...
До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
До тебе доторкнутися не смію...
Очима обіймаю - от і все...
Мою слабку розтоптану надію
Північний вітер в зиму віднесе...
До тебе доторкнутися б губами...
Щоб поцілунок - довжиною в сон...
Щоб знов і знов здаватись вечорами
У твій солодкий ніжності полон...
До тебе доторкнутися так хочу...
Та знову "здрастуй" на просте "привіт"...
І тільки мрія крильцями тріпоче
У клітці, де зачинено мій світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 23.06.2016
У бабусі на хазяйстві
голубки два прилітали,
Голуб сизий у краватці
і голубка в білій шалі.
Дуже впевнено й поважно,
хоч запрошень не було,
З апетитом їли смачно
пташки золото-зерно.
Після курочок до миски
прилітали вдвох у гості,
Поїдять, поп’ють водички,
не соромлячись,а просто.
Голубок кричить: “ Голубко”,
голубок “Люблю” кричить.
Почуття міцніють хутко,
якщо гарно в світі жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674085
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Весняний світ мій ти не полюбив...
Ти інший, з сірої планети,
Яку старалась прикрасити з усіх сил,
Чому боявсь попасти в ці тенета?
А я по сірому зеленим, голубим…
Розмалювала всі твої дороги.
І навіть злий сусіда подобрів -
Творять дива мальовані пороги.
І сутінки в вікні твоїм зітру
На вічно незгасаючий світанок,
І місяцем вмощусь до твоїх рук,
І в кольоровім сні зустрінеш ранок.
А я у сні так веселково усміхнусь,
І сірість райдугою буде стята
Скінчились фарби… хоч би не проснувсь
У сірі дні, і в свої сірі свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673921
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Маленький шматочок великого світу
Завжди з нетерпінням чекає мене,
Дарує мені свою посмішку світлу
І кличе до себе у царство земне.
Йому віддаю і не можу віддати
Борги за дарований шанс на Землі,
До неї прийти і людиною стати,
Збирати в словах чарівні кришталі.
І славити Землю за небо і сонце,
За рід, що рахує століттями вік,
Що стала мені назавжди охоронцем
І силу дає, мов могутній потік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673700
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 22.06.2016
Задимлене поле,
Золою укрите,
Людей, мов живе, благає:
«Впиваюся болем,
Бо правда зарита,
Занесений меч над краєм.»
Задимлене небо
Не дні – уже роки
Крізь сльози людей питає:
«Скількох іще треба?
Які ще уроки?
Цвіт нації ж опадає!..»
І глухо луною
Озвалася Вічність:
«За все у одвіті люди…
Не можна війною
Коверкати дійсність –
Нікому добра не буде!..»
10.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673668
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 22.06.2016
Я часто думала, що зло живе не тут,
А десь далеко, у казках, геть сивих,
В краю, де навіть квіти не цвітуть,
Де ані дій, ні почуттів красивих.
Та помилялась я – тепер це визнаю:
Воно є там, ізвідки не чекаєш;
І зло тоді так схоже на змію,
Під власними грудьми що зігріваєш.
І переконуюсь я в цьому знов і знов,
Ковтаючи і зраду, і зневагу.
Скільки життів заплачено за зло,
Бо ж у Росії зараз перевага!
Та переможцем зло не стане, ні!
В цім переконує багатий досвід людства,
Кінець настане і війні, й брехні,
Поки що ж лиш надією зцілюся.
28.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672869
дата надходження 17.06.2016
дата закладки 17.06.2016
Кричи гучніш, допоки ще кричиться,
Допоки ще душа твоя, мов криця,
А серце молоде ще і гаряче:
Болить - сміється, а радіє - плаче!
Кохай, бо вдруге юності не буде,
Нехай це щастя розпирає груди,
У рай солодкий серденько возносить,
Допоки осінь не простогне: "Досить!.."
Лети, злітай, нехай міцніють крила -
Вода йорданська щедро їх скропила!
Підкорюй всі висоти і широти -
Себе в собі наважся побороти!
Світи, осяй зорею чиїсь ночі!..
Кричи, кохай, лети, світи щомочі!
Лови цю мить життя: вона - єдина,
Як неповторна на Землі людина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661773
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 17.06.2016
Мені нарешті трапилося літо…
Я з ним плела ромашковий вінок,
Привітністю і сонечком зігріта,
Збирала мед з веселкових квіток.
Воно ж співало в житі над колоссям
І мальвами ясніло край воріт,
Уплівши цвіт в смарагдове волосся,
Сміялось дзвінко, кинувши: «Привіт!»
У спалахах світань звіщало бути,
У променистій сонячності днів…
І так хотілось літо пригорнути,
Всміхнувшись світу без усяких слів…
Землею милуватись в шалі неба
І грітися душею в цій красі…
Можливо, людям дуже того треба –
Зустріти літо серед трав в росі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671760
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 14.06.2016
А я,не хотячи, вступила в осінь,
Із літом розлучатись не збиравшись,
На босу ногу, не заплівши коси,
В коханні літу так і не признавшись
А я ,не боячись осіннініх чварів,
У вальсі золота,занурившись у нім,
Розкидала багрянцю дивних чарів
На крила листопадових вітрів
Купалась в золотій заграві листу ,
В обіймах променів останніх досхочу
І в лебединій пісні падолисту,
Я до тепер, не зупиняючись, лечу.
Зігрій мене, чаклунко жовтокоса,
У лють снігів холодних не пускай.
Я ж бо прийшла до тебе босим - боса,
Тож погостюю в тебе, трохи зачекай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671289
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Давно відцвіла абрикоса ,
Цілуються з сонцем плоди…
З мережкою білою в косах
Приходить матуся сюди,
Щоби доторкнутись рукою
До стовбура, темних гілок:
«Колись же була не такою,
Садив ще школярик – синок…
Удвох росли разом, на славу,
Синок вже й столиці дістав.
Приїхав – його не впізнала,
Хоч очі ті ж самі й вуста.»
Тепер абрикоса сумує:
Синочка забрала війна,
А в матінки в серці зимує
Важка непомірна вина,
Що сина туди відпустила,
Тепер і вона – сирота…
Щоку й абрикосу зросила
Сльоза материнська, свята…
3.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671713
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Ще ранок сонний за віконцем не сірів,
Коли у сни війна ввірвалась тихі,
Краєчок серця в матері згорів:
Молилась Богу й проклинала лихо.
Прийшла сюди чужа, важка нога,
Щоб розтоптати спокій їй і сину,
І смута чорна землю обняла,
Й сльоза щоку матусину зросила.
Й здригається від вибухів земля,
І ллється кров невинного народу
Із-за поплічників з далекого Кремля,
Й нема в нас бід чи Заходу, чи Сходу,
А є одна на всіх – страшна війна,
Вона життя ковтає дні і ночі,
Й велика в цім Росії є вина…
Й невтішні в горі материнські очі…
1.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670607
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 06.06.2016
Гойда весну на китицях бузок
Під ніжну солов'їну колискову.
Попід шатром із шовку і зірок
Вітри згубили місячну підкову.
Старий горіх іще смакує сни
Про зиму, про сніги і холоднечу,
Та у бруньках ефірних і ясних
Леліє твердобоку вже малечу.
Десь "ойка" сичик серед ясенів.
Під вербами, в ставку, регочуть жаби :
Напевно, розсмішити їх зумів
Блискучоперий селезень-незграба.
Муркоче кіт, куйовдить спориші
Обабіч стежки до моєї хати...
Так хороше і легко на душі,
Що хочеться й собі замуркотати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667405
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 05.06.2016
Гойда весну на китицях бузок
Під ніжну солов'їну колискову.
Попід шатром із шовку і зірок
Вітри згубили місячну підкову.
Старий горіх іще смакує сни
Про зиму, про сніги і холоднечу,
Та у бруньках ефірних і ясних
Леліє твердобоку вже малечу.
Десь "ойка" сичик серед ясенів.
Під вербами, в ставку, регочуть жаби :
Напевно, розсмішити їх зумів
Блискучоперий селезень-незграба.
Муркоче кіт, куйовдить спориші
Обабіч стежки до моєї хати...
Так хороше і легко на душі,
Що хочеться й собі замуркотати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667405
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 05.06.2016
[youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]
[i][b][color="#084e80"]Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
[/color][/b]
03.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 05.06.2016
Ще дим стояв рідкий понад Майданом,
За вбитими ще сумно дзвін ридав,
Як України південь загойдало, –
То Кремль кордони сумніву піддав.
«Чому це Крим належить Україні,
Адже колись російським ніби був,
Та й бази в морі стали вже своїми,
І маяки, – волали із трибун, –
І мова руська панівною стала,
Та й дармовий у Чорнім морі газ,
Нахімов – на високім п’єдесталі,
І берег топче руська теж нога.»
Потрапив і Донбас в ворожі плани,
Бо ж апетит прийшов під їжі час,
Ще й підпряглися олігархів клани –
І… запалав війною наш Донбас.
Я друга мав, країни патріота,
Якого шлях, мов нитка, обірвавсь:
Залишивши сім’ю свою, роботу,
В котлі згорів під містом Іловайськ.
А інший друг був юний, луганчанин,
Теж край свій самовіддано любив,
Як нацгвардійців кулями стрічали,
Його, як ворога, хтось у бою убив.
Їх поховали… поряд (двох героїв)
В ту землю, за яку з них кожен воював…
Хто бачення цим людям перекроїв?
Чи зрозумів з них хто, за що життя віддав?!..
29.12.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670167
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 05.06.2016
Я хочу знов своє життя
Все по зернинці перебрати
І зрозуміти до пуття,
Чому потрапила «за грати».
Чому не вибрала політ,
Щоб сіру залишить буденність?
А може, винен в цьому світ,
В якім жила, чи зайва чемність?
А може, батько не навчив
Чини високі шанувати,
І поміж ними живучи,
Схотіла правду цінувати?
Давно вже давить тіснота –
Не ті роки, вже мліють крила,
З народу я, тож біднота,
Тому ж і горло перекрили?
І все ж, не зможу я мовчать,
Навіть із клітки обізвуся:
Чому усі терплять, мовчать,
Солідні, сиві і безвусі?.
Допоки житимемо так:
Глухі й німі? Ми ж – не ікони…
Чи запанує в нас свята
Народна правда і закони?
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670337
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016
Життя...
Коли Вона була вагітна п'ятим,
Про Неї говорило все село:
"О, їм би тільки діточок "клепати"",
"Навіщо того п'ятого було?"
"Пора б і стрим собі вже дати. Годі.
На що біднòту плодити на світ?"
Сусідка, перестрівши на городі,
Також навчала, як то жити слід:
Зроби аборт. Що зможеш ти їм дати?
Ось в мене тільки донечка одна,
А кожен день такі великі трати...
А в тебе купа, і грошей катма.
Від чоловіка твòго толку мало,
Ось інші десь шукають легший хліб.
Зроби аборт, лишай дітей на маму,
Якщо не він, то ти збирайся, їдь.
Але Вона не слухала нікого,
(Таких порадниць було півсела),
Чекала на народження малого,
І попри все раділа і цвіла.
Їй те дитя мов додавало сили,
Багатство й бідність -все в житті мине.
Вона щодня молилась, і просила,
Лише здоров'я. Pешта-наживнè.
Роки минали. Діти підростали.
Усякого побачити прийшлось...
Додому, наче до гнізда злітались,
І стільки в хаті радості було...
А ось сусідська дівчинка не їде,
Десь за кордоном вже багато літ.
Допомагають матері сусіди,
Без доньки їй не милий білий світ.
Зайшла до Неї саме в час обіду,
Обличчя сіре, голос аж тремтить:
Я у притулок для самотніх їду,
До вас я попрощатися, на мить.
04/06/2016
Н.Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670194
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 05.06.2016
Не тривожте душі моєї -
Не приходьте до мене в сни.
Я - не згусток тепла-єлею,
Просто день на краю весни,
Просто квітка безпелюсткова
(лиш осердя лишилась міць),
Журавлиночка паперова,
Що не може у вись злетіть...
Не тривожте. Вона заснула,
Заклубочилась кошеням...
Відлітають слова в минуле -
Залишається біль-стерня.
Косовиця була завчасно -
Не достигли іще жита...
Вчора зірка на небі згасла...
А я вкотре пишу листа...
Не тривожте душі моєї,
Світлим спогадом не будіть -
Сльози сплять під крилом у неї
І закрито тривогу в кліть...
Павутинно снується думка
Поміж подихів голосних :
Я для себе сама - брехунка...
Ви...приходьте до мене в сни.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669512
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 03.06.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 03.06.2016
Ви бачили колись, як плаче сильна жінка?
Не бачили? Отож! На те вона й така.
Сміється мов ручай, так весело і дзвінко,
А що у неї там таїться у думках?
На людях завжди все “по вищому розряду”:
Одежа, макіяж, робота і сім'я,
Вона нікого з нас не просить про поради,
А як і треба-все вирішує сама.
Та тільки стихне шум, огорне хату нічка,
В дитячу зазирне-все тихо, діти сплять,
Залізо сили в ній розтопиться мов свічка,
І хочеться в обіймах ніжних потопать.
Присяде край вікна в старім пухнастім пледі,
Лиш поглядом пустим уткнеться в чорну даль-
Вона тепер слабка. Вона тепер не Леді,
І вирветься з грудей назовні вся печаль.
А зранку підведе свої красиві брови,
До школи дітвору, до офісу сама,
Й до вечора усе піде по колу знову,
І знатиме лиш ніч, що плакала вона.
Н.Хаммоуда
04/01/2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633474
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 01.06.2016
[i]Людина смертна, і єдина можливість їй
стати безсмертною – залишити після себе
безсмертні діла свої…
У. Фолкнер
[b][color="#d90f0f"]Мені хватає власних нагород,
Щоб до кінця доплентатись безбідно,
Але чи досить дав я у народ,
Щоб за життя своє було не стидно?..
Я – як отой державницький гарант:
Чи не занадто чернь свою принизив?
Й останній у пресподницю мій ґрант –
Чи вистачить вогневі... (з мене) хмизу?
Довкола – глум і торжество негод!
Такі наразі в моді феєрверки…
Чи витрима той іспит мій народ?..
Чи стане сил, припосланих ізверху?
А що я задля то́го учинив,
Щоб мій народ заматерів побідно?..
З тяжких, надлю́дських його жнив
Не хочеться у тлін піти безслідно.
…Мені твердим ввижається закон:
Лиш на землі залишені опертя,
Що не помруть в доланні перепон,
На небі зна́йдуть і своє безсмертя…[/color] [/b]
[/i]
[i]28.05.2016[/i]
[i]Ілюстрація - безсмертя (із інтернету)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669440
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Ви бачили, як плаче сильна жінка?
Її сльоза – пекуча кислота…
Її чуття – палітра із відтінків,
В судомі болю скривлені вуста.
І лінії між брів її понурих
Глибокі, мов обірвані рови…
Така сльоза, як повінь, точить мури,
З лиця землі змиває острови…
Ви бачили, як плаче сильне серце?
Емоція його – суцільний нерв!..
Як пробує в собі тримати все це,
Коли терпіння вичерпавсь резерв?
І як зрадливо сіпаються плечі,
Стискаються до крові кулаки!..
В очах її – безодня порожнечі,
Та й досі погляд – впертий і різкий.
Вона, немовби вулканічний кратер, –
Перегоріла, спалена ущент,
Душа втомилась вічно воювати,
Проте, поразка – ще не аргумент.
І вкотре перегорнута сторінка
Додасть їй віри в себе і у всіх…
Трапляється, що плаче сильна жінка…
Нехай собі, бо слабкість – то не гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 30.05.2016
Була на межі між землею і небом,
Та віра і мужність з тобою були
І праведний світ весь молився за тебе,
З Надією в серці усі ми жили.
Ти, птахо небесна, попала у клітку,
Не мала ти волі в ворожих краях
І билась матуся, мов сива лебідка,
А стіни – глухі...не пробитись ніяк.
Ти нам показала як треба любити
Свою Україну, колиску добра.
Не можна любов у тюрмі ув’язнити,
Бо це – незгасима у серці іскра.
Нарешті.., нарешті, на рідній землі,
Вернулась пташина до отчого дому.
Написано, Надю, на твоїм чолі:
Вкраїну тепер не образить – нікому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668526
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Була на межі між землею і небом,
Та віра і мужність з тобою були
І праведний світ весь молився за тебе,
З Надією в серці усі ми жили.
Ти, птахо небесна, попала у клітку,
Не мала ти волі в ворожих краях
І билась матуся, мов сива лебідка,
А стіни – глухі...не пробитись ніяк.
Ти нам показала як треба любити
Свою Україну, колиску добра.
Не можна любов у тюрмі ув’язнити,
Бо це – незгасима у серці іскра.
Нарешті.., нарешті, на рідній землі,
Вернулась пташина до отчого дому.
Написано, Надю, на твоїм чолі:
Вкраїну тепер не образить – нікому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668526
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Збираю всі до купи сторінки
Життя мого і неньки України –
Той шлях не був ніколи в нас легкий,
Та ми ішли, підводились з руїни.
На тім шляху – тавро біди й звитяг,
Війни вогонь, згорали де найкращі,
Жалю були хвилини й каяття,
Та повернутися назад – нізащо.
А час летить і будить знов думки:
Хай завтра буде краще, ніж сьогодні,
З тобою, Україно, ми, таки,
Збудуємо нове життя народне.
22.02.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668977
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
(...из старой тетради...)
Слова бывают разными,
Похожими на сон,
Но мы всё ждём несказанных
И чтоб сказал их ОН.
Слова бывают гадкими,
Но те не в бровь, а в глаз,
Они кричат загадками
Кому-то не про нас.
Слова бывают жгучими,
Что ночью не уснуть,
Иной раз так замучают,
Опустят камень в грудь.
Слова бывают нежными,
Желанными вдвойне.
Приятно-неизбежными,
Но сказаны не мне.
Слова бывают краткими,
Но всё понятно в них.
Пусть сказаны украдкою
И только для двоих.
Слова бывают взглядами
Без лишней суеты,
Но эти схожи с кладами
Их говоришь не ты.
Слова бывают первыми,
Зовущими дружить -
Напрасно в них не верили -
Они хотели жить.
Слова бывают громкими,
В сердцах, до хрипоты.
Они всё так искомкают,
Что не понять кто ты.
Бывают очень тёплыми,
Как в мае первый дождь
И гаснет свет за стёклами,
И знаю, что придёшь.
Слова бывают вещими
Средь мира суеты,
Но эти станут песнями -
Придумал их не ты.
Слова бывают многими,
А нужно ведь одно,
Чтобы тебе дорогою
Поверить всё равно.
Бывают и холодными
Слова, чего уж тут,
Такими, нынче, модными,
Но их нигде не ждут.
Слова бывают подлыми -
Им больше не дано -
Но, как бы их ни холили,
Погибнут всё равно.
А могут быть и верными,
Не схожими на фарс.
В такие вот поверю я,
Но это не про нас.
Слова бывают болями,
Как чистые листы,
И я, конечно, вольная -
Есть рядом. Но не ты.
Слова сгорают спичкою,
Хоть суетись, жалей,
Коль пошутила с птичкою,
То в рот воды налей.
Слова бывают пошлыми,
Но только не у всех -
Они остались прошлыми
И вызывают смех.
Слова бывают резкими,
Как срублены с плеча.
Такие быстро режутся,
А все кругом молчат.
Бывают неизбежными
Промолвлены слова,
Хоть и остались прежними,
Но разнеслась молва.
Слова, бывает, падают,
Как на голову снег -
Не часто они радуют
Такие. И не всех.
Бывают уязвимыми
Наивные слова.
А сказаны любимыми -
Для нас не трын-трава.
Слова те, что обидными
Бывают нам до слёз
Казались очевидными,
Теперь не разберёшь.
Слова бывают связными
И это не спроста,
Но слишком поздно сказаны -
Энергия не та.
Слова бывают точными,
Жаль, только не всегда,
С эпитетами сочными,
А, в основном, вода.
И часто не досказаны,
Казалось бы, просты,
Слова пустыми кажутся
И прячутся в кусты.
Слова и паразитами
Нередко проскользнут,
Колючками завитые
Цепляются, живут.
А те, что долго ищутся,
Бывают наверху -
Внезапно так запишутся
Слова, как на духу.
Слова, что вечно маются,
Как белые стихи,
Частенько отмываются
С обычной шелухи.
Бывают неуместные,
Не выждавшие срок,
Так неприятно-лестные,
Как гости на порог.
Бывают и хорошими,
Не пыльными слова,
Как на голову брошены...
Ещё, когда права...
И часто опоздавшие
Они вдруг закричат -
Слова перестрадавшие
Подолгу не молчат!
Слова идут колоннами,
Попробуй - догони,
Роятся миллионами
И прячутся они.
Мои слова-избранники,
Милейшие слова,
Зачем же вы так раните,
Мне душу изорвав...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668658
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 29.05.2016
[u](До відкриття пам’ятника у Полтаві)[/u]
Її пісня іще недоспівана,
Ніби в полі жита недосіяні.
Не всміхнеться їх колос до сонечка–
Україна утратила донечку…
Вона співала в хаті і у полі,
Співала людям і швидким вітрам.
– Переспіваєш, дочко, й свою долю, –
Казала мати. А з очей – сльота.
Її давно «артистка» називали,
Пророчили столицю гомінку,
А інші заздрили й позаочі кивали,
Коли на сцені бачили в вінку.
А в її пісні виростали крила
І понесли в великий дивний світ:
То, може, доля в ній талант відкрила,
Що раптом світлим сонечком розквіт.
Тепер співає вже не в хаті й полі –
Душа і голос – вже на небесах…
Крило зламалось, хоч було на волі,
Тепер Господь ту пісню слуха сам.
23.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668413
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 28.05.2016
Буденність знімаючи з одягом,
Змиваючи з тіла наліт,
Легеньким невидимим протягом
У ніч відлітає Ліліт...
Як птаха - ніким не впокорена,
Сягає до сяйва зірок.
Вона була іншою створена!
Вона ж бо - найперша з жінок!
Удень, заховавшись за маскою,
Сіреньким живе мишеням -
З каструлею, шваброю, праскою
Офіру несе трудодням...
Та тільки-но ніч зблисне зорями,
Вона починає політ -
Вогненна, п'янка, невпокорена,
Зваблива цариця Ліліт...
***
Ліліт, в єврейському фольклорі жіночий демон ночі. Вважалося, що вона насилає еротичні сновидіння. Згідно з повір'ям, Ліліт прагне навести псування на немовля і його матір або зовсім їх вбити, особливо в перший тиждень після пологів. У раввіністічній літературі слово «Ліліт» пов'язувалося етимологічно з єврейським словом «лайла» («ніч»). Проте ймовірніше, що це гебреїзована форма імені Ліліту, духу бурі Дворіччя .
За повір'ями, саме Ліліт була першою жінкою на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661102
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 28.05.2016
В.Д.
Це ти мене привів в цю тиху осінь:
В листках опалих ніжилось тепло,
Таким легким багрянцем зайнялося
Дзвінкого жовтня лагідне крило.
Це ти мене привів, моя любове,
Коли вмлівали в золоті сади,
Ясний світанок, ніжно-пурпуровий,
Торкав свічадо срібної води.
Пливли хмарин розніжені лебідки,
Легкий серпанок сіяли згори...
Ну, звідки ти приніс мені, ну звідки
Жовтневих днів барвисті кольори?
Іскристих рос коштовну діадему,
Гірських струмків осяяний кришталь?
На теплі барви нашого Едему
Впустило небо сонячну вуаль.
Купались душі в диво-мерехтінні
Навкір усім незгодам і журбі...
В цей світлий день, трояндово-осінній,
За все на світі дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.05.2016
Квітникарю, прошу́, загорніть мені жмуток весни
В шурхотливу газету! Візьму оберемок духмяний,
Пробіжусь під дощем аличево-шовково-хмільним
І нитками його позатягую давнішні рани.
Квітникарю, прошу́, загорніть мені кращий – он той…
Я сьогодні від щастя така неприборкано-п’яна,
Ніби взяла і виграла сонця обійми в лото!..
І дорога моя мерехтить, мов гладка порцеляна!
І сліди, мов уламки розбитих на друзки свічад,
Віддзеркалюють клаптики свіжо-бузкового неба!
Розтинаю повітря, а пульс торохтить невпопад,
І судини мої стугонять, мов напоєні стебла…
І душа – обважніле від цвіту живе деревце,
Що радіє отій життєдайній намоленій зливі!
Квітникарю, прошу́, загорніть мені щастя оце –
Не зада́рма, а так –
за усмі́шку,
за очі красиві!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576425
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 27.05.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
[u](Присвячую поверненню Наді Савченко з російського полону).[/u]
Сьогодні в нас чудова новина:
Летить в Бориспіль славна героїня,
І хоч в Донбасі ще гримить війна,
Це перша перемога України.
Сьогодні в Україні світлий день:
Надія Савченко вернулася додому,
Якраз калина запашна цвіте,
Мов розділити бранки хоче втому.
Не день, не два, а сотні уже днів
Чекала Надя зустрічі з землею,
І дякуючи Богові й весні,
Таки пройшлася боса вона нею.
Сьогодні в Україні свято з свят:
Народ скандує: «Надя! Перемога!»
І особливо очі всіх горять
У зрячого, сліпого і німого.
Сьогодні Україна має шанс
В міцну сім’ю народ весь об’єднати,
Щоб кожна щира, праведна душа
Пізнала радість, особливо мати…
О, скільки ж ненька виплакала сліз,
Поки дочка трималася в полоні!
Торкнулися сьогодні доньки кіс
Її тремтячі і шорсткі долоні.
Сьогодні справді історичний день,
Коли від щастя плачуть і радіють,
А значить, воля наша не впаде –
Мільйони маємо таких, як і Надія!
25.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668417
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Прошу вас, прошу вас, любіть Україну,
Як пращури наші любили колись,
За неї життями своїми платили
І ворогу вільний народ не скоривсь.
Вмирали за мову, за землю, за віру,
Нащадкам своїм Боже світло несли
І квітку душі так леліяли щиро
Любові і волі великі посли.
Прошу вас, прошу вас, любіть свою мову,
Вивчайте чуже, та шануйте своє,
Ви славте її, як держави основу
І щиро радійте: вона у вас є!
Забудьте вже думать на мові ординській,
Згадайте ви Лесю, Івана, Тараса...
Купайтесь, чаруйтесь в своїй українській,
Вона - справжній скарб, найдорожча окраса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668481
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Ранок нічку кохає, він давно закохався.
Часто з нічкою він у гаю зустрічався.
На місточку сиділи, ніжки звісивши в воду.
Задивлявся тоді на її ніжну вроду.
Ранок нічку кохає, він давно закохався.
Де калина у лузі, з нею дзвінко сміявся.
І букет первоцвіту дарував їй рясного.
А вона... а вона поспішає до нього.
Первоцвіт ніжний той
з - під землі лиш з 'явився.
Він у небі нічному в ясних зорях розлився.
То ж цвіте на землі , і у небі він сяє.
Знає кожен тепер -
ранок нічку кохає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668354
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Він дві війни пройшов лише за рік
І повернувсь живий, здоровий, цілий.
Він син і батько, внук і чоловік,
Що під ворожим був не раз прицілом.
Він бачив ворога в самісіньке лице
Й дивився сміло навіть смерті в очі,
Не просто був солдатом – був борцем,
Що рятував країну дні і ночі.
Спочатку Київський зустрів його Майдан,
Де воював за право, волю, гідність.
Три місяці життя свого віддав,
Щоби тирана вигнати і бідність.
А потім доля повела в Донбас –
Затриматись там довше довелося –
Вважати треба рік за два той час:
Сивіло навіть в молодих волосся,
Коли по них пройшовся руський «Град»,
Змішавши землю із вогнем і кров’ю.
Була у цій війні така пора.
Вони ж озброєні лише любов’ю…
Безсилий перед нею чорний «Смерч»,
Тож вийшов із війни солдат героєм.
Він бачив пекло, друга наглу смерть –
Це теж його трагедія і зброя.
Він вистояв у війнах цих обох,
І хоч у снах ще буде воювати,
Життя йому урятував сам Бог,
Щоб Україну зміг відбудувати!
25.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668025
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 25.05.2016
Я бачила весілля журавлів
У веснянім його коловороті
І погляд зачарованих полів
Їх зігрівав в вінчальному польоті.
Крильми торкались до пухнастих хмар,
Що вкрили неба сині оксамити,
Народженням нових сімейних пар
Із піснею пташиною над світом.
Я бачила закоханих в гнізді:
Коханням притулилися в обіймах,
Такі чарівні, справжні молоді...
І їх курли в квітневих зимах.
Так ніжно обнялися журавлі,
Новим життям дають вони початок
І будуть люди знову на землі
Від журавлів чекати на маляток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668099
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Мамина півонія зацвіла за хатою
І рожевим світлом душу зігріва.
Прокладу я стежку росяною м'ятою,
Щоб почути в шелесті мамині слова.
Пахне стежка сонцем, вранішньою свіжістю,
А квіткове диво в юність поверта.
Обнялися разом всі печалі з ніжністю…
Я не плачу, мамо… Це літа, літа…
Вітерець на хвилях весняних симфоній
Наспіває тихо про любові суть…
Пелюстки рожеві маминих півоній
В світанкові роси рясно упадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638758
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 24.05.2016
Жила-була душа на світі,
Днів в неї було мало в світлі,
Тягар несла не в свою міру,
Та не втрачала в добро віру.
Сама була на свічку схожа
І десь горіла надто, може.
Сльозами без жалю котила,
Та не згасала, а світила.
Світила всім й тепла не жаль,
Та тільки ось така печаль...
На вогник той, сказати мушу,
Злітались дуже різні душі.
Було погрітись, поділитись,
Були й такі щоб поживитись.
А ще було в нелегкий час
Хтось мріяв вогник щоб погас,
В її житті яскраве світло
І щоб ніколи не розквітла
Душі цієї благодать...
Та тільки цьому не бувать!
У ній вогню було достатньо
Щоб світло нести благодатнє.
Ішла душа між протиріч,
Дійшла душа до роздоріж.
Не стала думати-гадати,
Не продалась: як вибирати?
Жила нелегко, не помітно,
Але ж вона - ЖОВТО - БЛАКИТНА.
Пішла туди, де правда ходить,
Добра, де зерна сіють-родять.
Хай бур’янів там ще багато,
Там з діда-прадіда їй хата.
Лиш там –любов її єдина,
Чекає рідна Україна.
Їй рани гоїти душа
Біжить, летить і поспіша.
Одягне рідну в вишиванку
Й пов’язку вишиту – на ранку,
Ще й заквітчає у вінок
Святих божественних думок.
Нехай земля квітує садом,
Буде душа щасливо рада,
Що рідна матінка розквітла,
Бо ж ця душа – ЖОВТО-БЛАКИТНА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667174
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Простелю рушниками літа,
Кожен з них я життям вишивала,
Може, й пам’ять сьогодні не та,
Та нічого вона не сховала:
Як росла я в поліськім краю,
Там, де хвилі гуляли житами,
Де пташки почувались в раю,
Де росу смакувала устами.
Там цнотлива барвінку краса,
Посміхалась весні і хмаринці,
Там безкраї вгорі небеса,
Й вітерець задрімав на травинці.
В лузі пісню співала коса,
І лягала покірно травиця,
А волошок нетлінна краса
Чарувала собою пшеницю.
Там у мареві білім сади
Вечір слухали й спів солов’їний…
Кличе мрія мене знов сюди,
Хоча скроні прибралися в іній.
Простелю рушниками літа,
Кожен з них я життям вишивала,
Може, й пам’ять сьогодні не та,
Та нічого вона не сховала.
Простелю рушниками літа,
Їх життєвим зв’яжу перевеслом,
Кажуть, пам’ять під осінь не та,
Та живі в ній закохані весни,
Й тепла сонячна літа пора,
Коли я на землі утверждалась,
Галаслива росла дітвора,
І літа в білий іній прибрались.
15.02.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667356
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Заростає травами батьківське подвір’я.
Звужчала самотня стежечка в саду…
Мов до мами й тата, в сиве надвечір’ я
З далечин додому знову я іду.
Молоденька вишня тулиться під хатою.
Від старої сливи діти в світ пішли.
Лиш так само пахне на подвір’ї м’ятою
Й прихисток півонії назавжди знайшли.
Сумно, як ніколи, хата поглядає,
Скошена віконниця про той сум рипить,
Мов батьків з дороги денно виглядає,
Наче їй самотність, як мені, болить.
Вже достиглі яблука нахилили гілку,
На знайомій стежці – осені сліди…
Смак мого дитинства, рідної домівки
Збережу я в серці спраглім назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637364
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 23.05.2016
Земля і мова – два одвічні коди –
Це не високі пафосні слова:
Без них нема майбутнього в народу
І нація без них не є жива!
Земля і мова – не слова красиві –
Це вільні є підвалини ідей:
Саме вони тебе таким зростили
І стануть кодом для твоїх дітей!
2.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667358
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 23.05.2016
(До дня народження Надії Савченко, що незаконно засуджена у Росії).
Сьогодні в неї свято на лиці…
Сьогодні в Наді ювілейна дата…
Навколо – варта, ні, скоріш, мерці,
Їм почуття свободи не пізнати.
А їй сьогодні тільки тридцять п’ять,
Хоча життя велике вже прожите,
Бо чула, кулі як в бою свистять,
І як росою пахне ранком жито.
Для неї травень – вихор пелюсток,
Рожевих, білих, що встеляють землю,
Й калини свіжо вимитий листок,
Й пшениці колос, де воскові зерна.
Для неї Україна – то святе…
Вона дочка великого народу.
Просити Бога буду я про те,
Щоб волю дав їй – кращу нагороду.
11.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665410
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Вслухаюся в елегію дощу
Затамувавши подих... Насолода!..
І навіть вітер крила склав - ущух.
Є тільки дощ...і небо...і свобода...
Є тільки крапель мельхіорний спів
І відзвуки громів, немов кантата,
І шепіт набубнявілих садів,
Де літнє сонце бджолами зачато.
І більш нічого... Тільки я і дощ...
Сповза з душі утома і скорбота...
Є тільки музика всесвітніх прощ,
І кожна мить у ній бринить, як нота...
Я день пройдешній в Лету відпущу -
Нехай пливе кульбабовим віночком...
Вслухаючись в елегію дощу,
Стаю маленьким весняним струмочком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 11.05.2016
Захожу в незнакомый автобус
И тихонько сажусь у двери,
Закрываю глаза - словно глобус
Кто-то бешено крутит: смотри!
Различаю моря, океаны
И цепляюсь я за острова.
Вот - кривая реки, что по пьяни,
Разливаясь, плетёт кружева
Плесо-русла, чтоб в море, не споря,
Залететь, где шторма и волна
Разобьют злые айсберги горя,
И расплатятся с речкой сполна...
Наш автобус качает устало,
Но маршрут изменить нам нельзя...
Остановки... Их было немало...
Там, на них, выходили друзья...
За окном пролетают неспешно
Указатели и города,
Автостанции, где безутешно
Расстаются... Так было всегда...
Боже, как не хочу выходить я
И глаза открывать не хочу!
На конечной уставший водитель
Просит встать... Может, я доплачу?..
Ну, а где же бурлящая речка?
И где он - мировой океан?..
Потихонечку плавится свечка...
Всё - обман... И поездка - обман...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Убегать от себя бесполезно -
Всё прозрачно... И как ни крути:
На конечной - и это железно!
Не найти середины пути...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664978
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Слова твої пахнуть лавандою -
Як спокій...як місяць...як ніч,
Де я між сузір'їв розгадую
Тайнопис твоїх протиріч...
Думки твої пахнуть поли'ново-
Як вітер спекотного дня,
Де кисло - солодко - ожиново
Нам сонячні струни бринять...
Мовчання твоє пахне холодом -
Як сни-візерунки на склі...
Сміється Мороз в сиву бороду
І сипле снігів кришталі...
І пахнуть цілунки цукатами...
Гіпотез кружляють рої :
Якими п'янять ароматами
Мене теплі очі твої?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663727
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 09.05.2016
Не моляться до сонця пшениці,
Лиш маки бовваніють, наче рани,
На тілі незасіяного лану,
Де Янгол зі свічею у руці
Ллє сльози по Вкраїнському талану...
Цьогоріч вродять знов одні хрести -
У Смерті дуже щедра косовиця.
Втомилася стинать її правиця
Ті долі, що могли б ще розцвісти,
Та душить їх нещадно повитиця...
Зрікаються крилаток ясени...
Бентежний дощ мигичить над полями,
Як посивіла колискова мами
Чиї у муках зроджені сини
У вічність відлітають журавлями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Буває й так: скажеш, невпопад...
Шкодуєш... Та пізно... Відлетіло...
[i][b][color="#8508c4"]Злетіло слово... Й раптом сіло
На гілці вишні, що цвіте…
А в мозку – думка посивіла,
Бо в думці певно щось не те.
Злетіло слово, й не догнати –
Є незворотнім той процес…
Коли в тобі ума палата –
Лікуй словесності абсцес!
Щоб думка й слово були разом,
В тандемі, в злагоді жили,
Ні сили не шкодуй, ні часу –
Розвідай логіки тили!
А ще в процес принаджуй дію –
У трійці суть і сила є!
Хай слово йде разом із ділом –
І не марнуй життя своє!
Бо кожен з нас хотів би мати
Неперевершений кінець…
Щоб замість себе в гріб запхати
До суєслів’я свій терпець.[/color]
[/b]
05.05.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664210
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Что - то во мне много всего,
есть радость и грусть.
Смелость, уверенность рядом идут. Пусть!
Вера во мне ещё живёт, нежность, надежда.
Что - то на мне много всего. Одежда...
Ею прикрыта моя нагота. Я без неё - одна простота.
Просто... та?
Кто же я? Кто же? Каждый день одно и то же?
Серые дни - будни мои?
Да не совсем...
Яркими красками озарены в неделю дней семь!
Что - то во мне много всего. Радости много и счастья.
Да просто на мне... Да просто на мне новые платья!
Удивлялась душа... До чего ж хороша!
Душа, как и человек, имеет надежду.
Душа, как человек , любит одежду.
Добрые дела - для души награда.
Такой одежде она всегда рада!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664129
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Вона, обнявшись з горем, спала,
В господі все сама вела,
З війни вдовою раптом стала,
Як і багато із села.
Сама косила і в’язала,
І ціпом молотила хліб,
Дітей до школи споряджала
І підпирала ветхий хлів.
Висока, статна молодиця,
У грубім чоботі – нога,
На ній – незмінна і спідниця,
Що стегна круглі обляга.
А вже як пісню заспіває,
Їй рівних, ні, нема в селі,
І сльози вміло заховає
Десь у найглибшій глибині.
Така вона, радянська жінка,
Жила що в повоєнний час.
Згадаю, й так стає вже гірко.
Хай це не вернеться до нас.
25.10.2012.
Ганна верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663751
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Ох, і важкі дороги ці!
Та хто те знає…
І не одна вже на лиці
тім борозна є…
Але живе ж той чоловік
і ні, не скаржиться,
Та його долю повторить
ніхто не зважиться...
Згадати днів отих далеких прозу
Мені нелегко… Сядьмо на порозі,
Бо правди у ногах у нас нема,
Та й я старий, – кисета сам вийма.
Тремтячі руки і тютюн дістали,
Ледь справились з газетними листами,
І відриваючи пожовклий тертий лист,
Скрутив цигарку. Руки аж тряслись…
Він закурив: Затягся димом сивим:
«Можна й почать про те, що ви просили.»
Цікавить вас, як стільки я прожив?
Ніколи у житті я не тужив…
На фронт мене забрали з військкомату.
Перед війною збудували хату.
Тієї ж таки ранньої весни
І сина-первістка до хати унесли.
О, як любили ми його, раділи,
Але війна знайшла нам інше діло:
Створити перед Києвом заслон,
Там я, поранений, потрапив у полон.
Не хочу зайвий раз про те згадати,
Радів, коли прийшли наші солдати,
Та не родини вдома ждали нас –
Назвав нас дезертирами той час.
Серйозні допити були і трибунали…
І люди, і простінки теж стогнали
Від болю і образ, несправедливих слів:
«Ти зрадник. У полон посмів?! ..»
А потім і статтю мені прилаштували
Й відправили аж на лісоповали,
А там… – і про тютюн забув наш неборак,
– Свої ж, а гірш фашистських посіпак.
На сьомий рік ноги я там позбувся.
В село в п’ятдесят другому вернувся.
Усе змінилось. Люди й хати вже не ті,
Й випробування теж нові в житті.
Моя дружина, воювала в партизанах,
На ворога вчинила вона замах…
Життям сплатила. Сина ж – в інтернат…
Не стало й хати… Кажуть, від гранат…
Таку війна поставила печатку.
Й почав я знов своє життя спочатку:
Шив сідла коням, хату збудував,
Але про сина – ні, не забував.
Писав, шукав усюди й тільки згодом
Узнав: є підліток, і ніби родом
З Чернігівських і неблизьких країв.
Як я тій вісточці, синочку як радів!!!
Щоб повернути підлітка додому,
Шукав слова і забував про втому.
І сина виростив! Він згодом одруживсь.
А я радів, що, все-таки, дожив…
На пенсії вже син мій і невістка,
Онуків четверо. А це отримав звістку,
Що народилося у мене правнуча
Та ще й не хто-небудь – малесеньке дівча.
Й так хочеться радіти дітям, небу.
Для цього пережити стільки треба!
Для щастя ж маю я рецепт один:
Ніколи не тужіть, не розгубіть родин!»
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663609
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 04.05.2016
[i]Завтра Великдень... Мільйони сімей в Україні сядуть за святкові
столи, щоб відзначити свято Воскресіння Христового... Та не всі -
багато сімей ще розпорошені клятою "мігрантщиною"... Новий
2002-й рік автор цих рядків зустрічав у Гайвікомі, що неподалік
Лондона. Був свідком подій радісних... і не дуже... В Лондоні,
де осіло багато емігрантів-вояків Галичини СС та "остарбайтерів"
з фашистської Німеччини, автору прийшлось бути присутнім на
зібраннях української діаспори і ритуальних подіях...Хоронили,
як правило, під звуки пісні-реквіуму "Чуєш, брате мій" Богдана
та Льва Лепких... Сум огортав всю громаду, у томі числі і тих,
хто (як і автор) потрапили в Британь по своїй волі – у пошуках
кращої долі... І полились слова, які актуальними є і сьогодні...*
[youtube]https://youtu.be/q4zBpK4vXww[/youtube]
[b][color="#270091"]Я нині за морем – вершу свої мрії,
Щоб вдома руками відвести біду...
Та безперестанку плекаю Надію,
Коли до землі я чолом припаду.
Під стягом Вітчизни впаду на коліна
Прощення просити, що був в чужині...
Зрадіє, пригорне, пробачить родина,
Та рідна земля чи простить це мені?
[u]Приспів:[/u]
Вкраїно моя, моя ненько єдина,
Моє ти сумління, моя ти провина,
В тобі моє листя, і віти, й коріння,
Бо я є клітина, кровинка твоя.
Вітчизно, з покутою жди свого сина!
До тебе я серцем і думами лину,
Моя Батьківщино, моя Україно,
Любове єдина і Віро моя!
Наразі нам тяжко, бо злі яничари
І зайди московські зганьбили наш край,
Поміж Українців посіяли чвари,
Продажних державців – лиш вийми та дай!
Та є ще в нас слава, і сила, і воля –
Здолаємо наших й чужих ворогів!..
Вже віщий лелека на нашій стодолі
Гніздо, мов фортецю, для діточок звив.[/color][/b]
[u]Приспів[/u]
29.12.2001, Лондон
_____________
* Слова лягли в основу пісні на музику маестро В.П. Старикова.
Пісня опублікована в збірці "Долі клич" (2005) та в альманасі
"Думаймо і живімо українно", виданого нещодавно (2016). [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663086
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 30.04.2016
А вона в них була одна –
Ніч кохання, єдина, світла,
Коли двоє їх: він, вона, –
І любов, як весна, розквітла.
Ніч була в них одна на двох,
Їх п’янила і роздягала,
А над ними – лиш зорі й Бог,
А під ними – трава лягала…
А вона лиш одна була,
Та, яку не повторять ночі,
Що із розуму їх звела,
Ніч кохання і мить пророча,
Коли вечір косу розплів,
Духмянів дикий квіт на вітах…
Вітер спав посеред полів,
Лиш не спало кохання в квітах…
14.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660825
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
[i]Окрім 33-го ще був і голодомор 47-го…
[b]Не зажмурюйте очі на дійсність.
Ви тоді ще, мабуть, й не жили,
а у нас мозолі від тих істин
ще печуть, немов краплі смоли.
Може, ви у болоті ховались,
коли ваші горіли хати́,
а чинянки* під клунею рвались,
й не було куди дітям втекти?..
Знали ви, як жаду́ ми плекали
про хлібці із муки жолудів,
як бруньки, мов цукати, зривали
із дерев рученята худі?
Може, чули, як діти у сте́рнях
видлубали з землі колоски,
а на них чатувала вже че́рва**,
щоб здобутки додати до скирт?
А чи знали, що двісті лиш грамів
важив в полі тяжкий трудодень,
як хотілося їсти ночами,
бо без хліба, бувало, – весь день?!
Може, вам, добрі люди, відомо,
що батьки не уникли тюрми
за мішок бур’яну для худоби,
щоб не пухнули з голоду ми?..
Чи чекали ви з тепетом вісті
із копалень брудних Воркути?
Як дитячі котилися слі́зки
на батькІв довгождані листи?..
Як цього ви в житті не пізнали,
й через душу оте не пройшло,
і серця, як вогонь, не палали,
ви не знаєте, що таке – ЗЛО…[/b]
25.11.2014
_________
*Бомби [/i]
**Об'їзчиками звали тих сторожів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539334
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 18.04.2016
Ці роздуми навіяні твором Олекси Удайка "О мово вража"
й коментарями до нього, вміщеними на цьому сайті.
...Та що то за мова в болоті з'явилась?
Які в неї корені? Хто їх заклав?..
Олекса Удайко
"Скільки падлюк розмовляють чистою українською
мовою
і ходять в вишиванках ... і скільки воїнів розмовляють
російською. Не мова має значення, а людина та вчинки."
Леонід Жмурко
Вони віки нас бидлом уважали,
"Хохлами", "когутами",-як там ще?
А ми їх "старшим братом" ніжно звали,
Молились на імперське їх лице.
В "ясні часи" тотального застою(роздраю)
Імперія котилась в "комунізм",
І партквиток - "перепустку до раю"-
Всім дарував марксизмо-ленінізм.
Росло мурло чинуші-партократа:
Є влада й гроші - то ж нема проблем,
Й корупція - сестра його заклята -
"Рішала" кожну із нагальних тем.
Багато з вас тоді "Ура!" кричали,
Молились на Союз й КПСС,
Ще й рідною московську мову звали,
Хоч в Україні рід проріс увесь.
Чом ви тоді її ворожою не звали,
Хоча русифікація цвіла?
А вчителі вкраїнської навчали,
Аби народ зберіг своє ім'я.
Як прагнули нас русифікувати,
Та "не буває худа без добра":
Російську всіх примусили вивчати -
І відкривалась істина ота:
Що крім чинуш імперських, духом ницих,
Тих суслових і берій злобних тих,
Був Лермонтов і Гоголь, Солженіцин...
І цвів отой, "тургенєвський язик".
Духовних істин золоті начала,
Глибинні сутності Добра і Зла
Із їхніх книг ми також пізнавали,
Там демократія початок свій знайшла.
Від книг отих мудріли наші мислі:
Пізнали ми, що між земних істот
Є деспоти - й герої, духом чисті,
Що є імперія - і є народ.
І як, скажіть, нам нині заперечить,
Бо факт є фактом, - пам'ятаймо все ж,-
Ми маєм знати - знати всім належить:
Російською писав Шевченко теж.
Той, хто прокляв Московії тиранів,
Хто за Украйну гноблену повстав,
Не лизоблюдив, честі не споганив,-
Він мову ту як зброю обирав.
А нині у кривавій круговерті,
Рятуючи Державу від біди,
Ідуть й російськомовні в жерло смерті -
За Україну - дочки і сини.
Ми знаємо: нема прощення тому,
Хто цю війну цинічну розв'язав,
Хто смерть приніс до батьківського дому,
Вже КАЇНА народ увесь прокляв.
Нема й перевертням Господнього прощення,
Що Україна їм життя дала:
Іуди привид - вічне їх знамення,
Прокляття й гріх - брехня їх і хула.
ЙОГО ж сама історія засудить:
Рашистську кліку виростив свою.
Та ми ще люди, пам'ятаймо, люди,
Не відштовхнімо тих, хто йде в строю...
В однім строю - плече в плече із нами,
Для кого Україна - над усе...
Вивчаймо мови, зміцнюймо Державу.
Хай нас Господь благословить на це.
Є в Україні надскладні проблеми:
Політиків безчесних - в оборот.
Нам вистояти як Державі треба.
І знаймо: Путін - це не весь народ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660238
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Плине долі ріка
По життєвім неоранім полю,
То сльозою стіка,
Коли стрінеться камінь в путі,
То бідою ляка,
То рятує від кривди і болю…
Плине долі ріка,
І я нею пливу по житті…
Плине долі ріка
То вузьким ручаєм, то потоком,
Хоч мінлива така.
Та вона – лиш одна, лиш моя…
Так було й є в віках,
І так буде у світі, допоки
Чаруватиме світ і манитиме світлом зоря.
Плине долі ріка,
І той плин – ні змінить, ні спинити,
І думкам не звикать
Вистеляти шляхи сподівань,
Щоби долі ріку,
Мов м’які спориші, підкорити,
Й мати волю таку,
Щоб змінити життя без вагань!..
Плине долі ріка
Від народженя і до сьогодні,
Не росою стіка,
А водою гіркою від зрад,
І до болю звика,
Й берегів своїх сіро-холодних,
Але це не ляка,
І здобутків є більше, ніж втрат…
6.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659681
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 16.04.2016
У звуках вечора, що загубився в часі,
Впізнаю голос твій крізь тишу сподівань…
З полону пам’яті й омріяних бажань
Зринає слово в незабутній фразі.
Шукаючи тональність, наче подих,
Степліє серце в наспівах вітрів,
Озветься радістю, бо в безмірі світів
Лише любов і свято є, і подив.
Згасають в шепоті заграви плутанин,
Нерозумінь, і сумнівів, й втрачання…
Почую розкіш в цім однім звучанні,
Як вічність, зіткану з заслуханих хвилин.
На мить освітить закутки душі
Той відгук, що в мелодіях розради.
В туманах гаснуть тихі зорепади
Там, де стрічались в неба на межі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658000
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 09.04.2016
Люблю тебе, моя Вкраїно, серцем,
Те серце плаче, кровию бринить
І сльози щемом закривають очі,
Болить нутро усе... Ох, знала б ,як болить...
І як болять ті очі твої сині,
І рветься знов глибоко десь струна,
Коли пливе те " Кача по Тисині ",
Не знаючи, що це пливе душа...
Люблю тебе, моя страждальна мати,
І хрест твій поможу тобі нести,-
Дивись, ось тут моє плече, не падай...
Ти маєш йти ! Чи чуєш, маєш йти !
Люблю тебе, як і мільйони дочок,
Які, як треба, то життя дадуть
На твій престол всіх вишитих сорочок,
Аби ти стала на щасливу путь !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658208
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 09.04.2016
Два статуси в жінки: рабиня й царівна –
Тому їй пасує з калини вінок,
Духмяно-красивий, під осінь – чарівний,
З гіркими плодами, мов доля в жінок.
О доле, жіноча, складна й загадкова,
Де пам’ять, мов свідок, толочить думки:
Чому ж часто губиться щастя підкова
І часто марнуються кращі роки?
Крізь них проростають посіяні зерна,
Де мрії й надії – єдиний букет,
Й крокують коханого очі-озера,
Й кохання саме, і далеке, й близьке…
7.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658295
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016
Живу із жалем, наче боса ступаю,
На стерні колючі, кривлюся від болю
За болі землі, болі рідного краю,
Не можу домовитись вкотре з собою.
Болить мене дуже, пече гірким болем,
Що доля твоя, Україно, гірка
І йдеш ти до волі безкраїм цим полем,
А шлях твій – тернистий не має кінця.
Хороша й вродлива, найкраща у світі,
Трудяща і чуйна, бо щира душа,
А щастя не маєш, живеш в лихолітті,
Хоч руки – в мозолях, не маєш й гроша.
Тебе на хресті розпинають невірні
І доля твоя їм байдужа, мабуть,
Без сорому клятви дають, лицемірні...
І знов без вагання тебе продають.
Та все ж, рідна, вірю,що скинеш кайдани
І рани глибокі колись заживуть,
Ти будеш гордитись своїми синами:
За тебе життя без вагань віддають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657704
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
Йшли на обрій кохання тумани,
Йшла на обрій кохання ніч,
У зірках мерехтіло "коханий" - "кохана"
В ейфорії ескізів безсонних віч...
Може, ті розійдуться тумани
На орбітах людських бажань
І у яв попливуть каравани
Арганзою одвічних вагань...
Може,щастя забуло дорогу...
То нехай не боїться... а втім...
Я покинула вже засторогу
У однім з паралельних світів.
Легким дотиком подиху мрії
Дмухну шлейф із вагань, хай летить...
І в безсонні лягає на вії,
Наче літа торішнього нить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656203
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 06.04.2016
Поезія – магічне диво слова,
Що струменіє в променях душі,
І сповіддю вливається розмова
Між мною й світом в створені вірші.
Та сповідь про волошку в житнім полі,
Про світлу радість від її краси,
І рідної землі стражденну долю,
Й жадане сонце в спалахах грози,
Про щастя жити в мирі і коханні,
Про весни, скупані у співах солов’їв…
Усе в поезії: чуття і міркування,
Й гармонія - бентежить дні мої,
Душі моєї сумніви лікує
Своєю сутністю у розчерку пера.
Поезія для того ж і вікує,
Щоб більш навколо нас було добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643380
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 05.04.2016
Гриміло... Страшно так було! Боялась дуже.
Сердилась земля. Сварилось небо.
А що ж зробила такого я, чого робить було не треба?
А дощ все лив і лив, мов із відра. То ж злива не спинялась.
Здригалась хата, бо й вона, мабуть, боялась.
І стріли - блискавиці весь час між хмар шугали.
Хотіли, щоб боялись всі? Лякали?
А коли стихло... Лишенько яке! Оббило груші, яблука
та сливки. А у вишеньки ще молодої, глянь, зламало гілку!
І квилить пташка біля неї, бач? Гніздечко збило.
- Чому, татусю, - запитала я,- йшов такий сильний - сильний дощ
і сильно так гриміло?
Татусь помовчав якусь мить й сказав:
- Не знаю, доню! Є Вища Сила, чомусь вона навчити нас хотіла.
Не зрозуміла я тоді тих слів. Що за наука?!
Та й досі бачу, як пташат взяв бережно татусь у руки. Підняв
кубельце. Прикріпив. Пташат у нього посадив і сказав весело:
- Не журись, пташко! Те, що зробить не можеш ти, мені зробить
зовсім неважко.
І щебетала пташка та. Була вона така щаслива! В кубельці
колисала пташенят вже наша сильна слива.
А вишеньку татусь перев'язав, погладив ніжно їй він гілку - руку.
Я й досі пам'ятаю ту грозу і вдячна Богові за ту життя - науку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657214
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Повз бите скло сягає темна тінь,
І хащі пам’ яті густішають щоночі.
В потрісканих бинтах осілих стін
Пусті хатини погасили очі.
Стара фіранка вибилась з вікна
Та й полетіла птахом із господи
Туди, де ще жива шумить трава
Й цвіте калина, не зронивши вроди.
Ніхто не топче до дверей стежин,
Хіба що в снах додому повертає.
І похилився набік старий тин,
Таку ж вербу стареньку підпирає.
Лиш сни звисають віттям на поріг,
Розгойдуючи час в сумній дрімоті,
Ледь чути ще, здається, шурхіт ніг
І як востаннє скрипнули ворота.
Тужлива пустка кинутих осель,
Що не позначені на мапі і незнані.
…І сходить сум незораних земель
Аж до небес в холодному тумані…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648737
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 02.04.2016
Я мала так всього багато,
Коли живим ще був мій тато,
Коли казав, що я - дитина,
А я літала десь, спішила...
А він тулився, пригортав,
Казав, що довго так чекав:
"Куди летиш ти , та посидь..."
Як же душа моя болить !
Не рвіться , діти, не спішіть,
Поки живі ще - говоріть
З батьками- птахами своїми,
Поки ще тут, не відлетіли !
Птахи ж бо з вирію вертають
І болю дикого не знають
душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656427
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 02.04.2016
Так несподівано, так задушевно-світло,
Що аж в саду примружилась весна,
Ви дарували проліски розквітлі
На згадку про добро…Мов дивина,
Зворушливо-тремтливо грілись квіти
В теплі моїх долонь, а більш – очей…
Й здавалося, що ми дорослі діти,
Зніяковілі в чистоті речей,
Таких знайомих, згублених де-небудь,
Як у степу далекі голоси…
І грілись душі неозорим небом
У проблисках незваної сльози…
Пучечок пишний свіжої блакиті
Те приспане у серці розбудив.
І поки люди є, допоки будуть й миті,
Зігріті теплотою добрих див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655580
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 02.04.2016
[i]...Лиш мить мізерна до хули,
Лиш крок короткий до покари...
[b]Олекса Удайко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/Nd0DN7Eckwc[/youtube]
[i][b][color="#e110e8"]Себе й усіх вітаю я Олекс
Із Днем, що йде до нас весняним степом!
Не терпить, знаю, він примички «екс-»,
Бо недарма ж мандрує з словом "теплий".
Теплом своїх нескорених сердець
Зігріємо нараз ми всю планету…
Їй не гряде принизливий кінець –
Пощо б жили на ній такі поети?!
То ж прославляймо милість і красу –
Вже годі все своє навкруг ганьбити!
Я й свій камінчик в шаньці припасу
І покладу в селитву**, щоб бутити…
Ще випустим із вулика бджолу,
Щоб мед з полів у наший дім носила…
Залишимо за вуликом хулу,
Бо в рої однодумців – наша сила!
Й які б дебати в гурті не були –
Не ставте во главу життя почвари!
«Як мить мізерна до експрес-хули,
Так крок короткий до її покари»…[/color][/b]
30.03.2016
________
*Принагідно дякую всім друзям, хто поздоровив
(і не поздоровив) мене з Днем народження. Попри
все я люблю вас і обіцяю тішити й надалі своїм словом
і ділом, хай навіть інколи перцюватим… Бо такі ми,
Олекси-овни, є – занудні правдолюбці! Але – теплі…
**Фундамент.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655727
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Залізайте, пусті душі
Під дах чи під стріху...
Нам сьогодні не до вас -
День сьогодні сміху
Смійтесь вволю, молоді,
Усміхайтесь, люди...
Життя другого у нас,
Кажуть , вже не буде !
Посміємось дружно всі
Із сусіда, влади...
Щоби зло перемогти,-
Сміх додасть розради.
Хай той сміх , вкраїнці вам
Додає наснаги,
Щоб ми в радості, не в смутку
Мали переваги !
Світло, газ, життя, вода -
Шалені доляри !
Сміймось нині досхочу.
Забудьмо про чвари !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655925
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Все відбулось віртуально...
Закохалась машинально...
Чи то добре щось, чи ні,
Чи вгадаєш в тім вікні ?!
Спільна пісня і кіно ,
Не йде грати в "Казино",
Віра - спільна, церкви - різні,
Спати любим -" сови" пізні ...
"Львівська хвиля " і " Танок .."
Однолюб, не до жінок...
Дзідзьо, Вакарчук, Кузьма,
Літо - краще, як зима .
У їді - захцянки є...
Любить дуже "Олів"є"...
У всім іншім - не барон ,-
Їсть усе , крім макарон...
Все, побігла купувати ,
Ледь діждалася зарплати...
Босоніжки, сумку, плаття...
В серці -пісня і... багаття.
...Він прийшов... Зефір і квіти...
А галантний ... Милий світе !
Мій ! ... Моє ! - кричало серце...
Але ... кава була з перцем...
Він замовив... Стали пити :
" То б не зле - підсолодити...
Те "Expresso" - гіркувате...
Там ... у сумці , маєш мати...
Солоденьке - це каприз... "
Тож дістала мій сюрприз...
Зоставалось два чи три,
Я сказала - " Забери ,
Не ласунка я- по тому,
Забери собі додому..."
Подзвонила коліжанці,
Та гуляла на гулянці...
Йду до тебе, на гулянку,
Зроби кави філіжанку !
Скільки часу на офіру...
Більш не хочу вже зефіру !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653109
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 22.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2016
Закричав сердито рак :
-Буде так! Хай буде так!
Так, як всі, рак не хотів,
довго злився і пихтів,
й так розсердився на всіх,
що тепер із рака сміх!
Всі вперед, а він - навспак.
Ну то й що?
Хай буде так!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651634
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 15.03.2016
"Я не визнаю ні вини, ні вироку, ні російського суду...Росія - це країна третього світу з тоталітарним режимом і диктатором-самодуром, тут плюють на права людини і міжнародне право. ...Росія все одно поверне мене в Україну - живою чи мертвою! Але поверне..."(із останнього слова Надії Савченко, яке не дали їй проголосити).
Справедливість - оце вона?
Найдостойнішого - за ґрати?
Суд-судилище і тюрма?
Найсвітлішого - розпинати?
Це в історії вже було - ще за Ірода і Пілата:
Під терновим вінком - чоло,рев юрби:-Розіп'ять!Розп'яти!
Бо юрба - то і є юрба, а пілати - вони ж безсмертні...
Мертва тінь Абсолюту Зла укриває кремлівські терми...
І вихлюпується, сичить
Сука-ненависть по"Расєї":
Не скорити і не зломить
Україночки оцієї...
Ця тендітна,але стальна,
Наша гідність-вона несхитна,
Україна- оце вона,
Її гордість і силу видно.
Бійтесь:Мати уже не та,
Не Хохляндія - наше ім'я,
Бо охмарила тінь Христа
Наді Савченко покоління.
Затужавіла і зросла
Наша ненависть і потуга,
І розточить підмурки Зла
Кров,пролита в боях "за други".
Твоє ймення - в людських вустах
Хвилю бунту по світу сіє...
На плакатах - і у серцях
Ми благаєм:-Живи, Надіє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649946
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 11.03.2016
[b]Богу Господу молюся.
Я читаю «Катерину»
І тихенько плачу.
Свою милу Україну
В Катерині бачу.
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями.
Бо москалі – чужі люди
Роблять лихо з вами» (Т.Г.Шевченко)
Не слухала чорнобрива,
Москаля любила,
І на горе своє й лихо,
Байстрят народила.
І не люблять тебе, ненько,
«Задовбана» кличуть.
Свого тата – волоцюгу
«Спаситель» - величать.
Град залізний возить вправно
І їх пригощає:
Не соромиться, а явно,
Байстрят поливає.
Наче в «кайфі» кокаїну,
Москаля кохають.
Неньку рідну, – Україну,
На ножах тримають.
Що ви, діти-байстрючата,
Плюєте на матір?
Та «задовбана» Вкраїна
Буде вас приймати.
Вона – мати з добрим серцем.
Байстрюки – теж діти.
Москаль кинув, насміявся.
Хто ж буде глядіти?
І хто ж буде підіймати
Байстрюків на ноги?
То вона – Вкраїна-мати,
Як вийде з облоги.
Вийду, стану, подивлюся
На Чернечу гору,
Й Богу Господу молюся:
- Стань нам за опору.
Ворог хоче утопити
У Дніпрі, у крові. -
- Україна буде жити
В радості й любові! -
Будь же ти благословенна,
Рідна, Україно,
І від Господа спасенна.
Ти – Його дитина.[/b]
Галина Яхневич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650348
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016
[i] Воїнам АТО п р и с п я ч у є т ь с я
[youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]
[b][color="#950ec2"]Любов, настояна на часі, –
Терпіння чин, кришталь розлук.
Любов, настояна на часі, –
Від невгамовності розпук…
Любов, настояна на часі,
Працює ввік – рілля чи брук!
У переважній своїй масі
Живе – допоки серця стук!
Та як негода обсіч гряне,
І дім – трапляється – в огні,
Така любов – яса багряна –
Постане воєм у борні…
Така любов не вміє ждати,
Коли в негоді рідний край, –
На прю ідуть її солдати.
Вона звелить: перемагай!
В такій любові навіть вмерти
Буває, віриться, не жаль –
Не та печаль, не тії жертви
Злітають жалем в чорну шаль!..
...Любов, настояна на часі!
Щоб неймовірності творить,
Наречено їй бути в часі –
Тоді мине і смертна мить…[/color][/b]
09.03.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650146
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016
Присвячую журналістові
Гії Гонгадзе та його матері
14.08.2011
Приснилось матері, що син
На полі бою сам, один…
Він на коні летить в атаку,
І це на острові Ітака.
Ось ворогів кругом ряди…
- Як він потрапив сам сюди?
Які там справи в сина є,
І що війна йому дає? –
Турбує матір одиноку.
Ось вже заходить ворог збоку,
А син басує на коні.
- Не дай йому померти, ні!
Своє життя даю за нього,
Іще такого молодого! –
Благає мати уві сні.
І сльози капають рясні.
Ось вороги його стягають,
Гуртом на нього насідають,
І серце матері щемить:
- Невже прийде остання мить?..
Ой!.. Полетіла голова,
Враз обагрилася трава.
А мати дивиться і … плаче
І стала нежива неначе.
- Невже ж це сталося із ним,
Єдиним сином? Як вони
Посміли вбити її сина?
Бо на їх боці зараз сила?
Ці рідні очі, темні вії…
Невже головка мого Гії?
Вона вдивлялась раз по раз,
І блиск очей його погас…
Запричитала раптом мама:
- Він з ручкою, а ви з штиками,
В нерівний бій вступив, синок,
Тому так рано і замовк!..
Вона і в сні перехрестилась
Ось на коліна опустилась:
- Спаси його і сохрани,
Хай будуть всі живі сини!..
Та ось проснулась, рада мати:
Синка не довелось ховати,
Не знала, бідна, ще тоді,
Що справа буде ця в суді,
Що вбивці будуть при погонах,
А не такі, як в тих загонах,
Що сонний мозок малював.
- Куди ж він голову сховав?
Не зна ніхто, а чи не хоче?
- Допоможи згадати, Отче, -
Вже вкотре просить мати Бога:
- Не посаджу я вже нікого,
Лиш хочу знати: як? коли
Голівку сину відтяли?
Я хочу, щоби тіло сина,
Якого рано смерть скосила,
Було передано землі,
Допоможи, Боже, мені!..
Страшний той сон, страшне життя,
А чи наступить каяття
Для тих, хто викрав в мами сина.
Як, земле, ти таких носила?
Чому залишила сиріт?..
Мовчить земля, немов граніт.
…
Пройшли роки… Біль не вщухає,
Ніхто вже правди не шукає,
Лиш фото дивиться на нас,
Мов каже: «Прийде судний час!..»
Я ж вірю, мати сон згадає,
І всі, хто винен, посідає,
Бо правду не втопить в брехні,
І не згорить вона в вогні!!!
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649858
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016
Взял домой бутылку «Бу́ля...», а жена – в отказ, в отрез:
Я с тобой - на море еду! Или уезжаю - без...
На Мори́се ...вкус папаи, ма́стерка́рточных туристов -
Лучше, уж поверь, и пива, и дружба́нных пофигистов.
...Я – не пробовал туристов, уж тем более – мужчин.
Потому – не стал и спорить. Здесь-то – жёнушке – видней...
А по пиву, тут , позвольте – возражу уж, от души:
Лучше их, пивных, по сердцу, растекаек – нет! по мне...
...О приятелях, кентя́рах, всё...не помню, потому -
Я бутылку друга «Бул́и – с закады́ками сглотну:
И – потом скажу – права ты? Или наглоталась мух?
Так, а где моя зарплата? На путёвку – вся?... Ну...ну...
P.S.
Вновь прошу у корефанов, до получки, по гроша́м.
А жена, по скайпу с моря, еще – хает их, ... ханжа.
...На Морисе - вкус папаи, и банановых коктейлей,
Соки манговых нектаров, и чуть влажные постели
От морского бриза ночью, днем и утром, поцелуев -
Ветра с кос поющих волн, и заплывов - "аж до буя"...
02.03.16 г. («Из женских контратак...»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648628
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
...Весна ерошит чёлочку игриво,
В глаза мне смотрит неба синевой,
Тихонько шепчет: "Как тебе красиво
Гулять на шпильках, да по мостовой..."
Без устали сигналят мне клаксоны,
Их звуки заливают белый свет.
И даже филин, очень-очень сонный
Увидел день, проснувшись до обед...
Меня целует солнышко, как мама,
Играет ветер юбкой до колен...
И в этот миг я верю так упрямо,
Что не пройдёт румяно-сладкий плен...
...Проснулась я в своей ночной рубашке,
(Широкая, удобная для сна...),
От шёпота настырного: "Наташка,
Ну где моя футболка? Где она?.."
...Не знает муж, что я иду молодкой -
И нету дела до его одежд...
Заинтригована моей походкой,
Весна звенит охапками надежд...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648068
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
Чоло високе. І розумні очі.
Я в них ловлю жадобу до життя.
Читаю в них, що ти свободи хочеш,
Народних дум читаю відбиття.
Блакить очей твоїх – весняно-синя.
В ній теплота до всіх злиденних рук.
Ділам народу – вірність лебедина,
Непримиренність до народних мук.
«Ні! Я жива, я вічно буду жити!» -
Співала ти й розгонила пітьму.
Щоб так уміть життя й людей любити,
Собі тебе для прикладу візьму.
Твоє ім'я недарма – Українка.
Ти – пролісок, що сонце слав з руїн,
Боєць за правду і не просто жінка –
Поет життя. Низький тобі уклін.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646758
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 28.02.2016
(за мотивами)
Чи п’ємо чай духмяний на світанні,
А чи до моря йдемо навпростець,
Між нами перешкоди - нездоланні,
Порозуміння сходить нанівець…
Хоча любов цвіте бузком ліловим,
І почуття міцніші, ніж вино,
Та недовіра муром мармуровим
Між нами вже збудована давно...
Невже замало, бачиш - я з тобою!
Чому тобі, кохана, так болить,
Що маю мрію голубу про Волю,
З рожевою живу й лечу в блакить?
І як тепер нам в цьому світі жити,
Для чого обіцяння й каяття?
Я мушу дещо в серці умертвити,
Щоб повернути вірші до життя...
(оригінал)
«Так возникают стихи»
Игорь Северянин
За утренним сидим мы чаем,
Идем ли к морю на песок,
Друг друга часто огорчаем
И горько серебрим висок.
Хотя любовь цветет сиренью
И крепче выдержанных вин,
Ты предаешься подозренью,
В моих поступках ищешь вин...
Напрасно! Если я с тобою,
Не все ли, друг, тебе равно.
Исполнен ли я Голубою
Иль с Розовой живу давно?..
К чему же вечно уверенья?
Но грустно мне, что, может быть,
Чтоб жизнь вдохнуть в стихотворенье,
Я должен что-то умертвить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647476
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Після прочитання вірша Наталі Баклай
"БАЛАДА ПРО СИЛУ СЛОВА"
Обожнюю творчість цієї мудрої жінки!!!
Тихий стук цей до нас вдосвіта,
Чоловік мені: "Відчиняю..."
"Вибачайте, а тут живе?.. " "Так,
То проходьте... А, може. чаю?..
Ви до нас о такій порі
Що привело? Я Вас не знаю...
Може, сплутали чийсь поріг?"
"Та ні, вибачте..." "Вибачаю..."
Чоловік посміхнувся криво -
Я зраділа, бо вже ревнує...
Не повірив у таке диво:
"Мабуть, вийду... Я поруч... Чуєш?.."
Подорожній пом'явсь похмуро,
Роздягнувся, присів скраєчку:
"Я не буду зчиняти бурю,
Бо по Ваше прийшов сердечко...
Попрочитував Ваші вірші
Й пожалів Вашу бідну долю
І приїхав... Не буде гірше,
Коли Вас заберу з собою...
Та не смійтесь. Я закохався,
Хоч не бачив. Тепер - тим більше...
Ось погоджуйтесь, я примчався
І кажу: Вам не буде гірше...
Вже наплакались, нажурились
І нічого чомусь не вийшло,
То ходімо, мені Ви снились...
І у мене стара є вишня..."
"Зачекайте!.." "А що чекати -
Я по Вас! Я серйозно! Згода?.."
"Дайте ж слово мені сказати,
Заспокойтесь, заради Бога!
Не сама я. Ото в кімнаті
Чоловік мій - усе нормально!..
Ми давно живемо в цій хаті
З Вами ж їхати - нереально!!!"
"От халепа! А я і справді...
Так написано ж... Душу рвали...
А я думав: нарешті! Мабуть,
Ви на мене життя чекали...
Та не грайтеся словом більше,
Бо мене аж температурить...
Я так думав: не буде ж гірше
І ніхто вже Вас не обдурить...
Вже ніхто не заставить плакать.
Я - любитиму Вас довіку
І куплю Вам шовкове плаття...
Може, кинете чоловіка?..
А який же я був щасливий,
Коли думав про Вас щоночі,
Затуляв від лихої зливи,
Мріяв глянути Вам у очі...
Що скажу я собі самому,
Чим надію свою утішу,
Що зроблю, як вернусь додому,
Буду знову читати вірші?.."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
"Може, досить вже примовляти
Ти, мов свататися примчався -
Чоловік виглядає з хати -
Залишайся. Посидь. Отямся...
Може, чаю чи щось пекуче?
Пиріжки є і борщ, і каша,
Бо надворі мороз тріскучий
Та, облиш... Це моя Наташа.
А її не віддам я, друже,
Хоч до нас ти аж в хату втрапив,
Бо й не знав, що люблю так дуже...
Аж злякався, що можу втратить...
А тобі, подорожній, справді,
Буду вдячний, бо, мов прозрів я
І не думав, що можуть вкрасти...
...Хоч сідай і пиши прислів'я!.."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Я сміюся з тії розмови:
На душі так приємно-щемно...
І швиденько фіксую словом,
Що віршую я недаремно...
- - -
БАЛАДА ПРО СИЛУ СЛОВА
Написала вірша болючого
Про ту жінку, що вік сама,
Написала та ще й озвучила,
А у вірші такі слова:
"Я ота самота-самітниця,
Що забула уже й пісень,
Не цілована я під місяцем,
Не голублена я удень.
Незаміжня я і нелюблена,
А життя все мина й мина,
Де ж ти, доле, в світах загублена,
Де, судьба, ти моя одна?!"
Всі слова від мойого імені,
Що тут думати читачу?!
Хто не знає мене - повірили,
І журбі моїй, і плачу.
І посипалися листи мені.
Та аби ж то одні листи!
...Стукіт в двері, хтось зве по імені,
Просить дозволу, щоб зайти.
...Відчиняю. Ні зять, ні сват який,
А говорить: "Я прочитав
І приїхав, щоб Вас забрать-таки
До села свого, до отав"
І мене уже не питається,
В хату йде (хоч впади, хоч стій)
З чоловіком моїм вітається,
Каже: "Брат?.. Буде родич мій!"
...За столом говорю-розказую,
Що то вірш лише і усе...
Наше фото йому показую,
Наче справжнє своє лице.
Чоловік мій кива приречено,
Тільки гість (хоч ти сядь і плач),
Ну не вірить у жодне речення,
І не чує моє "Пробач..."
Агітує і зве: "Поїхали,
Я з такою - не пропаду,
Хай надворі сонця чи віхоли -
Подолаєм удвох біду,
А не хочеш - я тут зостануся!"
...Боже праведний! Що робить?
Чоловік мені: "Дописалася?
То збирайся тепер і їдь!"
...А надворі весна регочеться,
Аж від сміху трава росте,
І мені від'їжджать не хочеться,
І цей гість мені - гість, і все.
...Проводжаю його на вулицю,
Перепрошую і говорю:
"Ще за Вами якась зажуриться,
Ще зустрінете Ту, свою..."
А весна мені аж підспівує,
Притулилася до плеча:
"Головне - ти сама повірила,
Що то - слово! Для читача!"
Наталя Баклай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647199
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
- Чом схилилась над рікою, молода вербичко?
Довгі коси вже скупала, умиваєш личко?
Ти куди? - питає річка. До кого зібралась?
Хоч давно вже помітила, що та закохалась.
Закохалася вербичка в клена молодого.
На побачення зібралась, звичайно, до нього.
У сорочці - вишиванці він до неї прийде,
Коли ясний місяченько знов на небо вийде.
Задивляється на неї місяць величавий.
Та один їй лиш до пари - кленок кучерявий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647354
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Віджила вже зима на Майдані,
Посміхається сумно весна,
В когось свіжі болючі ще рани,
А когось вже й на світі нема.
Не погладить ніколи, ніколи
По голівці онуку дідусь,
Хтось не скаже ніколи нікому
Своє перше:” кохаю”, “люблю.”
І не зможе художник картини
Дарувати на радість усім.
Може й був би в нас свій Паганіні,
Та, на жаль...Та, на жаль, не дожив.
Будуть дітки зростати без батька,
Тільки знають, що був він Герой.
Цього горя безмежно багато,
Пролилась Україною кров...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644836
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 26.02.2016
Тоді, у таборі, і ми, дев,ятикласники...
Вона завжди скидала руку: «Жень, не треба..."
І я, покірний, (...от капу́тець недотепний!)
...Терпів, І щічки доторка́вся вустомасником.
Обіймні ноченьки дубового узлісся
Чомусь ...пришвидшували танучий світанок.
...Вертав ...під ручку трошки ...засердиту панну.
І ...тішивсь знайденому ...ніби – компромісу...
09.02.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642388
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 26.02.2016
[i]До Дня Стрітення Господнього…[/i]
[i][b][color="#11868c"]Дві горлиці – від Матері Марії…
Дві горлиці – пожертва за Xриcта*,
А в нас – канун Великого поста,
Гіркота втрат й Голгофа безнадії…
Дві горлиці – дарунок Симеону**,
Дві горлиці – пророцтво для людей…
А в нас торгівля Основним Законом,
І забуття… Ісусових ідей!
Та ми запалим лампу Аладдина –
Громична запалахкотить свіча***,
Й народиться щасливою людина!
У Лету кане сьогодення час…
Дві горлиці – як символ християнства,
Дві горлиці! В дзьобах у їхніх – мир
І вість Xриста до злагоди і братства –
Пижі стальні для «Градів» і мортир.
Свою ще відсвяткуємо Громицю –
Зустрінемо весну серед дібров,
Освятимо й утвердимо границі,
Де житимуть братерство і любов…
Дві горлиці – два миру голубочки;
Давно їх матері, як Бога, ждуть…
Коли з війни повернуться синочки
І Стрітенням очистять правді путь…[/color][/b]
15.02.2016
_________
* Пречиста Діва Марія на обряді очищення (40 днів після Різдва)
приносить у жертву дві горлиці, виконуючи припис існуючого Закону
** Симеон чекав зустрічі з Господом вже багато років.
Він міг повмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа
Перед смертю Симеон сповістив, що Немовля, яке йому
судилося побачити, вийде «на служіння спасінню людей».
*** Громичну свічу запалювали на Стрітення (Громицю) та
Заносили в оселю як оберіг від багатьох напастей:
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644090
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 24.02.2016
Болючий присмак полинУ і гіркоти,
І сніг чомусь не білий а червоний,
Злетіли душі хлопців у світи,
Тіла зостались у земному лоні.
Де багряніє на бруківці квітом кров,
Не змиють грози, не змете вітрами,
І "Пливе кача" в смутку знов і знов,
У блиску свіч, обвіянім сльозами.
Там хвилею пливе людська ріка,
Там щирі очі дивляться з портрету,
В долонях побратима- моряка,
Та вічна тінь твойого силуету.
Там віддає Майдан усім поклін,
І запах шин залишений навічно,
В Михайлівськім звучить прощальний дзвін,
Обірване життя ось так трагічно.
Коханій не сказав- тебе люблю,
Матусі не сказав- пробач рідненька,
А десь залишив ти свою сім'ю,
По тобі плаче Україна- ненька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645076
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 24.02.2016
Зошит знайдений серед руїн
(Замість передмови)
Один мій хороший знайомий журналіст був на передовій з метою писання репортажів про те, що ще вчора здавалось неможливим - про війну на нашій землі. Він побував на руїнах одного селища в Донецькому краї, що було перетворено в згарище обстрілами російських окупантів. Там серед руїн він знайшов напівзасипаний цегляними крихтами офіцерський планшет. У ньому був, крім карт Донецької та Луганської областей, кількох ручок та олівців, товстий саморобний зошит сторінок на триста дрібно списаний нотатками, що виявились чи то щоденником, чи то новелами написаними з натури по «гарячих слідах». Якщо зошит перевернути догори ногами і розгорнути з кінця, то там біли написані вірші - теж певно «під враженням». Коли я спробував це все набрати і викласти послідовно - вийшла свого роду повість, що складалася з окремих уривків життя на війні, як складається з уривків, зрештою все - бо все дискретне, все квантове. Нотатки не датовані, але очевидно, що автор нотаток писав їх з липня 2014 року по серпень 2015 року - в найгарячіший і найкривавіший період цієї війни, що досі триває і хто зна, як там буде далі. Автор, безумовно, бачив і пережив не найстрашніше, що було і є на цій війні. Він не здійснив ніяких особливих подвигів, він просто виконав свій обов’язок - пішов добровольцем в армію, коли на його Батьківщину напав ворог. Що сталося далі з автором цих нотаток - я не знаю. Вони уриваються якось нелогічно, хоча з певним підсумком. Автор або загинув, або звільнився в запас, загубивши під час останнього бою свій щоденник. Якщо автор вижив, то живе зараз в тилу, то навряд чи він може повірити, що все, що відбулося з ним, відбулося насправді. Більш імовірно, що він вважаю, що це все йому приснилось. Він вивчає філософію буддизму і блукає самітником горами. Якщо ж він загинув, то нехай ця публікація буде моїм пам’ятником тим, хто поліг за Вітчизну, хто не повернувся з тої війни...
Частина І. Книга пилу
«… Знаю діла твої,
і труд твій,
і терпеливість твою…»
(Апокаліпсис. 2.2)
Це писалося у потріпаний записник у темному і сирому бліндажі, коли стихали вибухи і постріли. Або у солдатському наметі – або в мокрому і холодному або в душному – знову ж таки в короткі хвилини відпочинку, яких було на війні мало. Якби це я писав зараз (хоча я і досі на війні) я писав би все це зовсім інакше. Хоча пройшло зовсім мало часу – але на війні час вимірюється інакше – хвилини об’ємніші, вагоміші, іноді просто довжелезні. Забагато всього було пережито за ці місяці. Але ці нотатки мені дорогі саме тими миттєвими переживаннями і відчуттями, які я намагався схопити і втілити в слова і літери. Я ніколи не сподівався, що мені вдасться опублікувати це – я гадав, що ці слова кануть у небуття, як кануло багато чого і багато хто. Якщо ви читаєте це – значить мені це вдалося… Це етюди. Це просто етюди з натури.
Під крислатими старими соснами танки. Повітря сповнене гуркотом та запахом гіркого диму. На мені одяг кольору трави, бруду та глини. Люди втомленими очима дивляться в небо – на хмари, що принесли жадану прохолоду. А я на піску накреслив багнетом ієрогліф «Дао». І все згадується Конфуцій: «Все кінчено! Я не зустрів ще людину, що може засудити себе подумки, коли бачить, що помилився.» А якщо не подумки? Якщо засудити себе залізною штукою, що плюється металевими сливами? Але ні! Я мушу спочатку засудити ворогів. Оцим же шматком заліза. А мене судити буде один бородатий дід – після завершення мого «Дао» - мого шляху.
На війні страшно тільки в перші дні – відчуття того, що ми всі завтра помремо викликає відчуття жаху. Потім стає байдуже. Потім думка, що ми всі завтра помремо викликає відчуття ейфорії: «Ура! Ми всі завтра помремо!» А потім уже хочеться, щоб мене вбили. І це бажання стає нестерпним. Стримує це бажання померти тільки погляд на людей – на людей, що змушені виконувати мою волю – втілювати у вчинки мої слова. Думка: «Я мушу цих людей завтра повести на смерть!» - стає нестерпною, спалює розум, знищує волю. Дивлюсь на цих людей: кожен з них просто впевнений, що смерть стосується когось іншого – тільки не його. І ніхто з них не вірить, що життя – це тільки ілюзія, короткий спалах, мить. Саме мить. А смерть – лише хиткий місток між двома існуваннями. Ніхто не вірить…
Питаю солдат: «Коли народився Сітхартха Шак’ямуні Гаутама якого називають Буддою?» Всі тільки пожимають плечима – мовляв, не знаю. Один солдат з мого взводу на це сказав: «Будда народився дох…я років тому!» Зрештою, він правий, цей солдат… Ще один солдат додав, що треба спочатку знищити сепаратистів, а потім згадувати, коли народився Будда. Зрештою, він теж правий…
Як мало людині треба для щастя (нехай короткого) – тиша, не стріляють, ковток чистої холодної води (а день спекотний), листок паперу і можливість просто подумати і щось написати… Тільки на війні розумієш важливість правильних слів. Як це важливо, щоб хтось сказав тобі правильні – прості, банальні, але такі потрібні і такі правильні…
…А хмари як завжди красиві. Навіть тоді, коли повітря пахне трупами. Не знаю, як можна звикнути до мерців. Як може це не викликати відчуття жаху. Навіть якщо це трупи доконаних негідників – сепарів…
Часто згадуються слова Конфуція: «Як важко бути разом цілий день і захоплено філософствувати, не заводячи мову про справедливість.» Особливо, коли в короткі хвилини відпочинку є хороший співбесідник і бажання пофілософствувати...
Природа тут просто чарівна – байраки, діброви у глибоких оксамитових балках, висока трава, квіти звіробою та деревію (нам ними пурхають хвостаті метелики-синявці). Небо високе і вигоріле – як і належить бути серпневому небу. Трава пухнаста і запашна. У видолинку кілька розбитих танків – хтось тут серйозно «мочив сепарів». Здалеку доноситься мінометна канонада – не ясно хто по кому стріляє – чи то наші по сепарам, чи навпаки. Риємо бліндажі, шанці і «щілини». Ех, мені б ще пару крупнокаліберних кулеметів… Під час відпочинку читав по пам’яті вірші Р. Кіплінга – «Холерний табір». Солдати сказали, що я неймовірний оптиміст. Потім я прочитав їм військові епітафії того ж Кіплінга і кілька руба ятів Омара Хайяма. Солдати відповіли, що я ще більший оптиміст, ніж вони собі уявляли. Приємно мати солдатів з вищою освітою. Як завжди у нас неймовірна армія – «армія, що народжується раз на тисячоліття». І як завжди ця армія гине… Коли закинули наш взвод у цей безлюдний район, де тільки степ і байраки і якісь руїни, я попросив тільки одне – карту… Почув у відповідь: «Для чого тобі карта, лейтенанте? Тебе все одно завтра вб’ють!» Так настрій зразу покращав… Я зауважив: «Старший лейтенант!» Зловив дивний погляд на прощання: «Качай шини, старлєй! І вчи гімн України…» Ну, що ж… Як судилось, так і буде. Очікуємо. Найгірше на війні це не страх смерті – він іноді минає і переходить в ейфорію. Найгірше на війні – це очікування. Невідомо чого. Отож чекаємо… Вночі я споглядав повний місяць, що викотився і зазирав сумними очима меланхоліка у простір між байраками. У траві помітив змію – вона повзає, плазує по цій землі. Ми не плазуємо – ми зариваємось у цю землю, щоб втримати її і вибити звідси ворога…
Часто читаю Біблію. Особливо Апокаліпсис. Все більше думаю, про те, що нинішня доба - це доба Апокаліпсису. Часто згадуються саме оці слова: «… Полиши свій серп гострий і збирай китиці винограду землі, бо дозрілі грона його…» (Апокаліпсис. 14.18)
Прочісували ліс. Той самий, з якого цілий тиждень стріляли по нас з мінометів. Над лісовою дорогою бачив чорного лелеку. Рідкісний птах. Подумалось: «Але не нині. Тепер у Донецькому краї всі лелеки стануть чорними. Це білі лелеки приносять душі дітей у цей світ. А чорні лелеки відносять душі вбитих людей у потойбічний світ…» Це просто я зрозумів ще одну маленьку істину…
Ось і скінчилася війна в лісі (а я так люблю ліс), ось і довершився степ (а як він пахне влітку!). Закинули до якихось руїн: розбиті будинки, понівечені вагони на колії, залишки якихось споруд незрозумілого походження і призначення. Наказали захопити залишки якоїсь будівлі і утримувати їх. Докучливий дрібний дощ, мокрий одяг, морі слизькі бетеери і беемпе – «бехи». Тіло не хоче слухатись і мозок не хоче керувати неслухняним тілом. Навколо бруд, багнюка, уламки цегли, якісь іржаві залізяки. У повітрі висить сморід – тхне чимось огидним. Така вона – війна. Руїни виявились порожніми: тільки гільзи дзвеніли під ногами. І знову очікування біля порожніх вікон-бійниць. Несподівано згадав, що років десять тому мені часто снився саме цей будинок зі сходами, що ведуть у нікуди і з дірками в стінах… Все, що відбувається зараз зі мною мені колись снилося: що я в армії, що йде війна, і саме ось ці будинки – у найменших деталях саме ця картина мені снилася…
У взводі з 30 чоловік лишилося 19 – взвод тане як крига на весні. Сьогодні загинув ще один солдат. А в іншого солдата сьогодні був День народження. Як співпало – в одного день смерті, а в іншого – день народження. І спробуй зрозуміти, що святкувати – яке свято важливіше. Солдати чомусь у перерві між боями святкували день народження. Було скромно, але щиро і радісно. Подарували імениннику стріляну гільзу (а ними тут все всіяне). Сказали прості, але потрібні слова: побажали повернутися додому живим і здоровим. Мені як командиру і просто найстаршому за віком у взводі теж треба було щось сказати. Я процитував Омара Хайяма:
«Про завтра не гадай – воно ще не настало,
Про вчора не гадай – воно навік зів’яло,
Минуле й прийдешнє – опора ненадійна,
Живи хвилинами, бо їх у тебе мало…»
Про вино і жінок я, звісно, не говорив. Нині цим людям не до вина, і не до жінок…
Сьогодні День Незалежності. Зі стріляних гільз від гармат 2-42 з БМП («бехи») ми виклали на землі напис: «З Днем Народження, Україно!» Мусить же бути і в нас свято…Замість салюту стріляли по «сепарам», що засіли в «зеленці»…
Я тепер знаю, як пахне війна. Запах війни – це їдкий запах – суміш запаху солярки та згорілого пороху. Цим запахом просякнуто все – повітря, руки, одяг, їжа. Навіть цей нотатник теж…
Ця війна відрізняється від інших тим, що можна прямо з війни подзвонити додому. Якщо науковий прогрес і далі буде йти вперед таким темпом, то незабаром можна буде подзвонити вбитому солдату з того світу. От і я інколи дзвоню різним знайомим і в їх тихе життя вривається війна звуками пострілів та вибухів. У кожного із знайомих свої справи – буденні і важливі (безсумнівно). Тільки в мене лишилася всього одна справа, яка називається смерть.
Вчора приблудив у наш бліндаж якийсь хлопець. Сказав, що він хоче бути добровольцем і воювати за Україну. Ми дали йому однострій вбитого солдата і автомат. Тест «свій-чужий» здійснили подивившись йому в очі. Так тепер розрізняють своїх: дивляться людині в очі. Це вже третій воїн в нашому взводі з Донецького краю (зі мною включно). Один з них врятував все, коли я сів на місце вбитого стрільця в БМП, а той солдат з Донеччини зарядив гармату, яку я самостійно просто би тоді зарядити не зміг…
Погода видалась паскудна – з самого ранку лив дощ (нудний, дрібний, майже осінній). Передчувалася осінь. Холод і сирість пробирали наскрізь. Ще й поруч хтось «повісив» димову завісу. І так туманно, а тут ще цей дим війни… Почали стріляти – і вони і ми, звісно. А я вже думав, що сьогодні буде спокійно. Можна було б відкласти стрілянину хоч би до більш-менш нормальної погоди. Стало тоскно. Але чим інтенсивніша ставала перестрілка, тим більше ми «розігрівалися» і негоду перестали відчувати. Один із солдатів сказав мені: «Професоре!» (Солдати іноді називали мене фамільярно – не «товариш старший лейтенанте», а «професоре». Хоча я в тому житті зовсім не професор, а доцент). Отже солдат запитав: «Професоре! А Вам не доводилось стріляти з мокрого і слизького танку?» «Ні, не доводилось!» «А доведеться!» Я подумав, що справді доведеться. Коли командир взводу змушений стріляти – значить, зовсім погано. Але нині саме так. Саме це. Крім того у взводі я стріляв краще за будь-кого. І всі це знали. Тут почалась просто катавасія зі стріляниною. Я просто відчув нутром і шкірою – зараз полізуть. Заскочив в БМП на місце стрільця в стані якоїсь ейфорії. Почалось! Справді, із-за лісочку і кущів виповз БТР сепарів. Це я вже бачив через приціл. Руки якось самостійно від мозку смикнулись і навели на ціль за якісь частки секунди. Постріл! (Чергою з автоматичної гармати). Влучив! В далині пожежа і дим – удача зі мною! Придyрки, навіщо було бортом до мене повертатись? Біля підбитого БТРа з’явилися людські фігури – чи то з машини повискакували, чи то вони бігли слідом. Тут вже просто з кулемета – я ще ніколи не відчував такої радості скосивши довгою чергою двоногих істот, що нагадували людей. На війні є один важливий момент – його не можна пропускати і потрібно сказати собі: «Стоп!!!» Це коли відчуваєш, що вороги – це не люди, а істоти, лише схожі на людей. І вбивати їх радісно і приємно. Це приносить задоволенні. І хочеться вбивати ще і ще. Тут важливо зупинитися і сказати собі, що війна це не нормальний стан людини. Це вимушено, це тимчасово. Потім треба повернутися у нормальний світ, де люди є людьми, а не мішенями. Але коли настане оце «потім»? Ну, от і все – бій відгримів. Все тривало якісь лічені хвилини. Затихає. Все. І світ, і люди, і машини. Знову нудьга у сірих і холодних бліндажах. Потім чистити гармати і кулемети на «бехах». Потім знову очікування. Вислуховування розмов солдатів – все тих же і ті ж розмови. Один солдат з Одеси постійно розповідає мені про свою сестру, яка служить в армії Ізраїлю. «… От закінчиться війна і поїду я в Італію…» А коли вона закінчиться? Ще один солдат (москаль з Криму, але воює за нас – бо Україна – це наша спільна Батьківщина і він вірний присязі) сказав, що йому тяжко залазити в БМП – клаустрофобія, мовляв. Особливо тяжко йому витягувати з БМП «крабів» та гільзи. Я йому відповів, що в індійській армії «краби» з БМП витягують спеціально видресирувані для цього мавпочки. Він чомусь не повірив…
З нашого взводу з 30 чоловік в строю лишилося тільки троє. Але ми втримали висоту, яку нам наказали обороняти будь-що. Те, що я лишився живий – випадковість. Я не ховався від москальських куль за солдатські спини. А солдати мого взводу полягли – православні і католики, греко-католики і протестанти, юдеї і мусульмани – за свою Батьківщину і за свободу людини. Згадуйте інколи про нас – ми чесно гинули і гинемо за Україну.
серпень 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522007
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 19.02.2016
«Містер Джінкс пішов у самого себе,
бо це було єдине місце,
куди він міг би піти...»
(Чарльз Дікенс)
Над степом – спека. Серед опаленої сонцем і пожовклої трави і вже брунатної нетреби зацвів петрів батіг, цмин та деревій – значить літо вже в апогеї, в апофеозі. Намагаюсь пригадати, як у цих же місцях мордував мене півроку тому мороз і зимовий вітер. Намагаюсь і не можу – не вірю, що це було: спека вимордовує не менше морозу. Людині, загалі, властиво «не пригадувати». Колись я буду не пригадувати війну, не вірити, що це все було. І не десь там в Африці, а саме зі мною. Пробував читати вірші Варлаама Шаламова (в офіцерській сумці була в мене тоненька книжечка «З колимських зошитів») – уява працює важко – край вічного холоду ніяк не вповзає в свідомість серед цього гарячого степу.
Два бліндажі з’єднані шанцями – в них (крім мене – дивака з гарячковою свідомістю) двоє солдатів – моїх супутників на цей довжелезний день: один селянин з Черкащини, а інший – типовий люмпен-пролетарій (ще того зразку, НЕПівського) із Запоріжжя. Десь далеко – канонада. Чужа. Докучлива. Глухий удар в землю (недалеко): «Бум!». Потім огидний звук: «Фур-фур-фур-фур-фур...» і «Бах!» - високо в небі, тільки чорна куляста хмарка. І потім металевий дощ на землю.
- Сепари з «Гвоздики» пальнули. Від землі зрикошетило. «Підривник фугасний. – (це моя репліка у цій римській гладіаторській виставі.)
- Точно. Сто двадцять два міліметри.
- Турбуючий вогонь. Провокують на «відповідку». Така «балалайка» судячи по всьому буде до самого вечора!
- В натурє?
- У натурі не буває обстрілу фугасами. Він буває тільки в тільки в техногенному світі спотвореному урбаністичною постіндустріальною цивілізацією.
Люмпен-пролетарій подивився на мене таким поглядом, яким дивляться хіба що з-за високого кам’яного муру чи в задзеркалля. Десь, виявляється, існує інший, небачений йому світ... Знову бабахнуло – на цей раз ближче, і фугас вибухнув у землі, здійнявши хмару куряви.
- Знову не влучили. Це кажу світові я – людина-мішень. Ви чомусь виглядаєте сьогодні дуже сумним.
- ???
- У Вас меланхолійно-зажурений вираз обличчя.
- Ви помиляєтесь, капітане. Це ілюзія.
Далі мовчання. Слухаємо музику вибухів. А потім розмова знову виринає з нічого, з тої порожнечі між словами.
- А я на своїх сотках пшениченьку посіяв. Земельки в мене всього нічого, але зібрав п’ять центнерів. Бо я пшеничку підживлював і на сніг, і на корню.
- Не розумію, чому втіленням англійської поезії вважається Кітс. Це ніяка не англійська поезія, і навіть не британська. Це академізм в чистому вигляді. У цій поезії повністю відсутній колорит! Може тому, що Британія занадто рано стала світовою імперією, а йомени (ці носії англо-саксонського духу і традицій) зникли з культурного світу Англії теж надто рано. У слов’ян і різних там італійців селяни – ось вони. А в Англії – орендарі, наймані робітники на землі. Ось і почали творити культуру клерки та відірвані від реальності аристократи. Теж мені джентльмени знайшлися!
- В натурє!
- А я коли взяв пшениченьку до рук, одразу сказав – вологість тут вісімнадцять відсотків. Треба покласти на брезент і сушити. Інакше пропаде.
- Якщо ви хочете знайти справжню британську поезію, шукайте її серед кельтів. Англомовних кельтів, звісно. Після смерті Турлафа О'Каролана безглуздо говорити про кельтомовну поезію. Роберт Бернс, Томас Мур, Єйтс, Стівенсон – шукайте там. Британські острови – це кельтський світ. Англо-сакси потрапили в нього і загубились там. Не змогли створити власної окремішньої культури на цих островах-уламках старої Європи. Тільки синтез, тільки трансформація - і кельтських елементів, і германських. І можливо, ще взагалі якихось невідомих нам до індоєвропейських. Тільки не кажіть мені, що кельти там теж зайди. Не треба.
- А один мій знайомий привіз з Харкова насіння соняшника. Отаке велике і з металевим блиском. Соняхи виросли такі як колеса від возу. І горобці їх не дзьобали. Але через пару років стали звичайнісінькі – сорт зіпсувався. та я соняхи і не вирощую. Після них земелька виснажується і не родить.
«Ба-бах!» - знову землю струсонуло – ще ближче до нас. Явно стріляли навмання по нашим позиціям – без будь-якої конкретної цілі. Аби стріляти.
- Йо-майо! Фіга сє вєсєлуха!
- Я раніше не знав, що Конан-Дойл ірландець. Пізно довідався. Раніше просто не розумів, чому його твори набувають такої виразності, такого поетичного щему тільки тоді, коли торкаються кельтського ґрунту: чи то Шотландії, чи то кельтських слідів в Корнуолі, чи то ірландців, які тиняються світами. Ірландська література мала величезний вплив на європейську цивілізацію взагалі. тільки не кажіть мені, що ірландська література це міф, що Джонатан Свіфт – це тільки пересмішник і фантазер, що Бернард Шоу дивак, що Вільям Батлер Єтс – містик, Томас Мур – католицький теолог, Оскар Вальд – неправильний страждалець, Шеймус Гіні – банальний реаліст. Це неправда.
- А шахта N-ська самая нова з усіх, але там, як на зоні! Бєспрєдєл. Кеп, щщщас у нас болванка попаде, я хочу сказати важне: ірландці – це самий хароший народ!
Земля струсонулась від чергового вибуху. Не влучили. Нам пощастило в черговий раз.
...Я раптом подумав, що все на світі перетворюється у суцільний абсурд. Троє зовсім різних людей сидять в одній ямі і розмовляють. Кожен по суті пішов у себе і розмовляє не з товаришем по війні, а з уявним співбесідником, тільки інколи вириваючись в реальність. Що поєднує нас – цю химерну трійцю? Війна, Вітчизна, вир життя і смерті, що затягує, поглинає, знищує твоє «я».
...Пригадалося раптом: кілька тижнів тому я приймав присягу у щойно мобілізованих. Люди різного віку: і молоді хлопці і сиві діди стояли на майданчику біля техніки, підходили до столу, брали зброю і клялися померти за Вітчизну. У голосах метал і жадання до бою. Почався дощ. Краплі падали і на зброю, і на листок з присягою, і на список з підписами, і на обличчя людей, що ставали на очах солдатами. Небо, певно, знало щось, багато з цих людей загине, і плакало за ними. Солдати бадьоро вигукували слова – вони рвалися в бій. Кожному з них я тис руку і говорив схожі прості фрази. Але найважливіше було в погляді, в оцьому обміні поглядами. Кожен погляд говорив своє, але переважно: «Я знаю, на що йду, але так треба. Це неминуче. Я інакше не можу.» Підійшов до столу солдат з ім’ям Махмуд Саворай-Озоді. Я все боявся, що він не зможе прочитати текст українською мовою. Хоч йому перед тим і пояснили, як вимовляються українські літери. Але він прочитав майже без акценту. Певно, громадянином України він став не вчора. Я потис руку і ми теж обмінялися поглядами: «Ти йдеш помирати за мою Вітчизну? Чи ця земля стала і твоєю Вітчизно?» «Я йду вмирати за свободу. Твоєї і моєї Вітчизни. Моя земля теж поневолена. Визволю твою землю, а значить потім визволю і свою.»
Я не планував і не очікував, що я повернусь додому живим, а не в дерев’яному макінтоші. Але виглядає так, що я таки повернуся живим. Невже я все забуду? І обличчя цих солдат, і шматки людських тіл на землі? Невже я хоч щось комусь пробачу? Невже я забуду солдата, що кинувши мені фразу: «Це не війна, а м’ясорубка!», застрелився в мене на очах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597237
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 19.02.2016
(Присвячується одній скромній медсестричці)
У поліклініці було ще дуже рано.
Старий на лікаря стривожено чекав.
«Ви не могли би зняти шви із рани» -
Він з хвилюванням медсестричку запитав.
Ця юна дівчина велике серце мала,
Із співчуттям до чоловіка підійшла.
Рукою легкою ті шви порозрізала –
Та рана гарно вже до того зажила.
Був вдячний щиро і сказав, що поспішає,
В лікарню до дружини на сніданок.
Вона Альцгеймера хворобу має
І він її годує кожен ранок…
Спитала медсестричка співчутливо:
«Хвилюється напевно де Ви є?»
Він відповів їй сумно й неквапливо:
«Вона мене давно не впізнає…»
«І ви до неї ходите щоранку?
Невже вона ні разу не згадала?» –
Звучали ці питання на світанку
Від дівчини, що рану обробляла.
Він посміхнувся щиро й відповів:
«Вона мене вже може й не впізнає…
Але її люблю, як і любив –
Важливо тільки, що її я знаю!»
З’явились сльози в медсестрички на очах.
Старий пішов. Лиш залишив надію.
Мурахи бігали по тілу і руках.
Зітхнула: «Про таку любов я мрію…»
© S.Nemo
18.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645016
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
/Пам’яті Назарія Войтовича із с.Травневе на Тернопіллі,
17-річного юнака із Небесної сотні, наймолодшого із загиблих/
Перша в мене весна без тебе…
Ще вчувається голос твій…
Ти ж став ангелом в синім небі
І росинкою на траві.
А як місяць засіє небо
Диво-зорями, я дивлюсь,
Як сумують і плачуть верби,
І я плачу, а ще… молюсь…
На портрет твій, під образами,
В чорній стрічці – моя печаль,
Слово к слову в’яжу-низаю:
Як без тебе життя почать?
Літо прийде – поспіють вишні –
Не твоїй роздам дітворі,
Ти з небес разом із Всевишнім
Те побачиш в моїм дворі.
І як золотом бризне осінь,
Я без тебе зберу врожай,
Перший сніг упаде у коси,
Журавлів стану виряджать…
Й знов шукатимуть тебе очі
І чекатимуть… до кінця…
«Шлях чому твій так покоротшав? –
Запитаю я в мудреця.
«Він є сином свого НАРОДУ
І ЗЕМЛИЦІ вже потім ТВІЙ –
Для всіх трьох він є нагорода,
Й доль у нього НЕ ТРИ й НЕ ДВІ,
А ОДНА – бути поряд з Богом
І добро на землі творить,
Жити праведно, не убого –
Не спинить таких, не скорить!»
5.04.2014.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644871
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Пам’яті юного Героя
Майдану Устима Голоднюка
Юний хлопець із татом разом
У вогні був пекельнім тім,
Бачив світ голубий цей шолом,
А ім’я цього хлопця – Устим.
Вже від роду обрала доля
З волелюбним таким ім’ям,
Не сиділось йому в теплім домі,
Він боротись пішов на Майдан.
“Зрозуміють” – подумав хлопець,-
“Я без зброї і я не – убивця.»
Із ознаками миротворця
Вранці в небо сумне задивився.
А тим часом бачив катюга
У приціл цю юну дитину:
Перший постріл, постріл другий...
І бруківку вже кров’ю залило.
Тато бився, мов птах підстрілений,
Все шукав десь свого Устима,
А душа – на весь світ : «Не вберіг його”,
А під ковдрами вряд ... – побратими.
Зазирав кожній смерті ввічі,
Все шукав, де його дитина?
Та не було чужих – усі рідні,
Побратими його Устима.
Ще так мало всього побачили,
Може, хтось не кохав ніколи,
І не буде вже сина мати,
Не збудує собі свого дому.
Не посадить великого саду
Із зефірно-рожевими барвами,
І батьків не потішать радо,
І не будуть уже коханими...
Будуть славити їх на землі
За їх подвиг і їх відвагу,
Тільки клястимуть всі беркутні
За життя,що навік обірвали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644837
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Вона була, як лань, легка. Весела і грайлива.
Вона не відала гріха. Була вона щаслива!
А на лиці її - краса, теж святістю світилась.
Тендітна, ніжна таїна... Такою залишилась.
Адам... Адам... А де він є? Звичайно ж , біля Єви!
Дарує квіти їй щодня і відкриває двері.
І, заробляючи на хліб, в труді щодня, бо знає:
Найкращу жінку на Землі, єдину в світі, має!
А рай? А рай? А рай? Він де?!... В промінні сонця яснім.
А рай навколо нас цвіте у кожнім дні прекраснім!
О, милі Єви... Дав нам БОГ із щедрих рук багато!
Щоб кожен день свого життя перетворили в свято.
Свято душі і свято тіл, такі грайливо - ніжні...
То ж бережімо ми свій Дім.
То ж бережімо, рідні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643766
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
Спустилась хмара до землі,
попити захотіла.
А як напилася досхочу ,
знялась - і полетіла!
Дощем просіялась рясним
над гаєм, і над садом.
Полила полечко святе
з солодким виноградом.
А коли гарно полила,
сама замилувалась.
Розкішні коси заплела,
стрічками заквітчалась.
Червоний мак, блакитний льон,
ромашки білі - білі,
Волошок ніжних пелюстки
в віночку заясніли.
Барвінку й жменьку нагідок
їй дарував садочок.
Ще й чорнобривців - сонця цвіт,
вплела вона в віночок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640498
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Весна, як жінка.Жінка, як весна:
Буває ніжна, а бува примхлива,
То зазвучить грайливо, як струна,
А то раптово вибухне, мов злива!..
Весна і жінка.Жінка і весна:
У них обох свої земні турботи
Своя морська бездонна глибина,
Свої космічні зоряні висоти.
І не спізнаєш істину сповна,
Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях...
Весна-це жінка.Жінка-це весна:
Чиясь розрада і чиєсь безсоння...
Аранжування і запис В. Сірий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642946
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Твій усміх -загадка,
В душі - тепла згадка,
Що ніжить мене і пестить
Такий був солодкий,
А вечір - короткий...
Спомин той серцю лестить
Ямки на щічках ,
Руки - в порічках...
Стиглі смарагди зривали...
Пальці - у соці,
Сік - на сорочці...
Руки між гілок торкались...
А потім гриміло ,
Серце млоїло...
Той грім серед ясного неба...
Вітер подув -
Ти пригорнув ,
А я опиралась : " Не треба... "
Той усміх - загадка,
Про дотик твій - згадка,
Про перший в житті поцілунок...
Диво предивне -
Гаряче і зимне...
То був незбагненний дарунок .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642851
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016
Хоч до лісу, хоч в поле ромашкою,
Та куди вже захочеш - поклич.
Знову стану твоєю Наташкою
І забудеш мільйони облич.
Не дощами, снігами і зливами
Проклинай недолугі світи,
А солодкими стиглими сливами
Ти мене, як тоді, пригости.
Те, що нас розлучило, мов прірвою,
На хвилини, роки - на віки,
Ми сьогодні шаленою вірою,
Хоч і пізно, та зв'яжем таки...
Заплітай же волосся з ромашкою,
А до ніг - прихили всю траву.
І я буду грайливою пташкою,
Бо тобою і досі живу...
У ситцях я купаюсь - панянкою,
А шовки - розливаю вітрам.
Я твоєю лишаюся бранкою
Назавжди... І тебе не віддам...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642141
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Велика й справді наша Україна,
Що сколихнула раптом цілий світ,
Душа народу, геть давно зболіла,
Тепер вже інший викохала квіт.
Він добре знає власні свої цілі,
Де правда й гідність – не лише слова,
А якості народу то безцінні,
З якими б він міцнішим лиш ставав.
І плем’я те є молоде й завзяте,
Вже не спинить його й не залякать.
Воно стоїть. Стоїть – не за посади.
Ту силу духу владі не зламать.
Щаслива й горда я сьогодні з того,
Що гідна зміна, чиста, підросла,
Яка шанує розум і святого,
Громадянина міста і села.
Велика наша славна Україна –
Тепер про неї знає цілий світ,
Коли її вбивали і гноїли,
Та врятував Шевченків заповіт.
Те слово Кобзаря було пророче,
Завжди воно в народу на устах,
З сліпих воно робило зрячі очі,
Збороть допомагало дикий страх.
А значить, буде іншою країна,
Де на кону постануть право й честь,
Й народ, великий, гордий, України
Жити по-іншому у світі цім почне.
Й засяє ще яскравою зорею
Держава наша аж на цілий світ,
А дні, зимові, й ноч і ці, буремні,
На перспективи виведуть нові!
7.02.2014.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641413
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2016
я пісок, тільки теплий пісок під твоїми ногами,
тихий свідок забав на прозорому лоні лагун,
загортаю тебе в свій сипучий та щільний пергамент,
зберігаю перелікк твоїх непотоплених шхун
захищаю тебе я собою, немов золотим оберегом,
шифри й шрифти твої не поглине підступний прибій,
а із крапель води, що стікають по спині та стегнах,
дистилюю парфум до нестями впізнаваний - твій
я твоє полотно і приймаю до серця всі твої узори,
і ще вчуся любить навіть ті, найхимерніші з них,
я до болю блідий, але текст твій - незламна опора,
без священних писань на руїни розпався б і зник
ми вже разом давно, вже й за обрієм часу корсари,
і зотліли кістки і пророків, і див, й мудреців,
що є вічність хтозна ? але час ми долаєм у парі,
і прозорість лагун в нас єднається з співом пісків
26.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638886
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 02.02.2016
Заглянув хитро. І воскрес
У нашій хаті той прогрес:
Лишили діти ноутбук
І я відбилася від рук.
Уже ні статус мій, ні вік,
Дорослі діти, чоловік
Не можуть стримати мене:
Тільки пильнують: ось гайне,
Закриє двері у свій світ -
І не тривожте до-обід!
Бо вже зварила і спекла,
І на роботі побула!
Отож, піду собі, включу -
У серці вогник засвічу.
Там і наплачусь, насміюсь
І геть нічого не боюсь!
Бо крила є - душа співа,
Немов косарка у жнива,
Коли обтрушено вже цвіт
І достигає щедрий плід...
...Я там обламую бузки!
І з неба струшую зірки!
Та ви мені хоч що пишіть
Усе прощаю. Й ви простіть.
Позавертаю всі вітри -
(Хай хто б там що не говорив!) -
Перебреду моря убрід,
А в серці вашім лишу слід!
Хлюпну ось дощику. І вам
Його по крапельці роздам
Отій, що з сонячним теплом,
Якого мало так було!!!
Нехай сторицею зросте
Для вас те слово золоте,
Бо простір цей - і вам, і нам -
Не ділиться напополам...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пора й вечерю готувать,
Нехай уже лягають спать...
А я тут ще втопчу стежки,
Щоб мліли всі чоловіки!!!
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640334
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
[color="#065769"][color="#03758f"][/color][/color]
Т[i]анок цей сріблястий Кружляє… -
Спинися - молю!…
Цілункам холодним твоїм
я коритися мушу…
[b] Гостя
[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[color="#755c5c"][color="#660e99"]Сріблястість, мов ранок,
стрічає земля…
Спинися,
молю я,
стихіє!
А то – захлинуся в конвульсіях я
від того,
що в серці
жеврі́є.
Сріблястість
довкола...
Усе холодить
і віти квітчає у бісер,
гаптує пухнасту постіль
не на мить,
мурує палаци у лісі.
Мете і
хурделить
холодна зима,
чуття ж мої кутає в ніжність –
й мене на цім світі вже, певно, нема:
неволить,
в полон бере
сніжність.
Холоне в душі моїй поділ клітин,
звело вже від холоду зуби…
Бреду у бархани, спираюсь на тин –
зима вже
доводить
до згуби…
…Та що за халепа?
Пірнаю в буття!
І чим холодніше, тим глибше.
Ще буде й у мене різдвяна кутя,
надіюсь,
не тільки,
не лише!
О, де вже той холод?..
Лиш поклику гук:
пірнаю
срібляно...
під ковдру.
...І в лісі десь
тріснув
знеможений сук,
і впав затрухля́вілий стовбур...
…А високо в небі, як завше, веснить
І сріблом
сріблить
срібні душі...
О, Боже, спини
оту срібність
на мить,
Весну ж бо ми любимо дуже![/color][/color]
[/b]
12.12. 2014
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640106
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 01.02.2016
Рід Березюків - давній гуцульський рід. У давні часи володів землями біля нинішніх сіл Баня Березів, Вижній Березів, Нижній Березів, Сережній Березів, Акрешори, Рунгури та біля гір Рожет, Рокита Мала, Чемеговська. На сьогодні рід Березюків не має визнаного Радою гуцульських ватажків та Судом Ведмедя ватажка, тому згідно гуцульських законів цього роду ніби не існує. Такі роди в Карпатах ще називають «родами пастухів». З давніх часів у роді Березюків посада ватажка роду була спадковою. Основна лінія ватажка роду урвалася у 1946 році і з того часу рід не має ватажка. На посаду ватажка претендують люди з двох бічних гілок роду - Березюки Акрешорські та Березюки Рунгурські, але Суд Ведмедя відхилив обидві кандидатури і досі посада ватажка роду Березюків лишається вакантною. Гасло роду Березюків: «Моя надія тільки на пана Бога!» Основні кольори вишиванок - зелений і чорний. Символ роду - гілка берези. Резиденція ватажка роду спочатку була розташована на горі Рожет, що в давні часи називалася Золота. Після того як дерев’яний замок на горі Золота був спалений, Березюки збудували укріплене обійстя на горі Ротундуль. Коли і від нього лишився лиш попіл під час чергової війни, резиденція ватажка роду була в селі Вижний Березів. Крім цих дерев’яних замків рід Березюків мав ще замки на горах Чемеговська, Рокита Мала та в урочищі Куратул. У цих замках були свої каштеляни та варта з родів Потяків та Рибчуків. Замки були дерев’яні і нині від них не лишилося і сліду. Товариство «Стара Гуцульщина» з села Чорні Ослави планувало відновити замок на горі Рожет, що колись, у свій час, був одним з найпотужніших замків в Карпатах і називався Замок Чорного Ведмедя, але справа так і лишилася в проекті. Крім того не збереглося ніяких креслень чи малюнків цього замку, навіть приблизних описів, тому відновлення цього замку буде фантазією будівничих, а не відтворенням історії.
Про походження роду Березюків збереглося чимало легенд. Хоч історики і не ймуть віри цим легендам, вважають їх вигадкою, але всі погоджуються з тим, що рід Березюків походить від давніх автохтонів Східних Карпат. Кожен гуцульський рід має про засновника свого роду якусь красиву легенду. Засновник роду обов’язково або герой, або мудрець, або чарівник, що знався з потойбічними силами. Так і рід Березюків розповідає, що засновником роду був якийсь Береза, що жив в часи князя Білих Хорватів Добромисла І Чорна Одежа (366 - 372). У той час, згідно легенди, жителям села Рунгури докучав величезний вовк, що нападав на худобу та людей. Береза вистежив того вовка і вбив його на горі Варатик. Потім він заснував Село Березів, від якого потім виникли села Вижній, Нижній, Середній, та Баня Березів. Нібито він мав чотирьох синів - Вихора, Ґреґота, Космача та Вершника, що і заснували ці чотири села і дали початок чотирьом основним гілкам роду Березюків, а потім у ІХ столітті від Березюків Ґреґотських відокремилась ще гілка Березюків Акрешорських, а від гілки Березюків Вершників відокремилась гілка Березюків Рунгурських. Всі вони вважаються молодшими гілками і ніколи, аж до нинішніх часів не претендували на посаду ватажка роду Березюків.
Рід Березюків зберіг ще таку легенду. В часи правління князя білих хорватів Всевида VI Світла Голова (532 - 561) у 558 році напали на Карпати обри (авари). Гуцульські загони і загони білих хорватів зустріли великий загін нападників біля села Шешори, де і відбулась Шешорська битва, під час якої авари були розбиті, а ватажок роду Березюків - Кметь Береза вбив командира загону аварів у поєдинку. І нібито, князь білих хорватів Всевид VI Світла Голова підійшов до Кметя, що стояв над вбитим ворогом, занурив три пальці в кров аварського хана і провів по щиту Кметя Берези. І сказав: «Ти тепер будеш стояти на сторожі Карпат на горі Золотій!» І дарував роду Березюків землі на горі, що нині зветься Рожет. З того часу Березюки - де б вони не жили, малюють на воротах три червоні смуги в знак тої давньої перемоги.
Історики скептично ставляться до цієї легенди і дружно це все заперечують, включно з історичність Шешорської битви, вважають цю битву легендою. Це вони аргументують тим, що авари вперше здійнили набіг на Європу в 565 році, а перший набіг на Карпати здійснили в 598 році в часи князя білих хорватів Горислава ІІІ Хороброго (587 - 612). Але, можливо, тоді напад зробили не обри, а якісь племена гунів - кутригури або утригури, які все ще жили в степах Причономор’я і робили набіги на слов’ян, а з часом перекази заплутались і всіх кочівників того часу почали називати «обри».
В історичність Шешорської битви вірив священник села Шешори отець Климентій (в миру - Іван Березюк) (1732 - 1802). Він у 1784 році робив розкопки біля села Шешори і за його словами знайшов іржаві мечі, потрощені шоломи, наконечники стріл та списів, залишки кінської збруї. Але ці розкопки він вів зовсім не професійно. Крім того, знайдені предмети після смерті отця Климентія десь пропали, тому встановити час коли ці речі потрапили в землю немає ніякої можливості.
Так чи інакше, але саме про цю подію співається у старовинній гуцульській пісні «Три смуги»:
«Ой, три смуги, та й три черлені,
Та й на тисових воротах мальовані,
Три черлені, три криваві, три знаки,
А в Берези були штири сини, та не однакі...»
Замок на горі Рожет рід Березюків збудував у часи правління князя білих хорватів Любомира І Сива Борода (612 - 615). Потім замок був суттєво перебудований у 839 році в часи правління князя білих хорватів Світозара ІІІ Срібний Перстень (830 - 848). Тоді замок перетворився з простого укріплення в справжню неприступну фортецю з подвійними стінами та високими вежами, ровом та валом. Перебудову замку приписують XVII ватажку роду Березюків - Березі Чорноокому. Замок витримав не одну війну і не один набіг на Карпати кочівників, але був спалений вщент під час ворожнечі родів Березюків та Стефлюків, що перетворилась у справжню війну. Стефлюки спалили Золотий замок спекотного і сухого літа 1167 року під час несподіваного нічного нападу, коли в замку був дуже малий загін охорони. Кажуть, заграва від пожежі була видна далеко і старі люди казали: «Це не Золотий замок горить, це горить гуцульська слава!»
У XIV столітті почалась ворожнеча між родами Березюків та Ведмедчуків, що тривала майже 500 років і коштувала цим родам дорого. Невідомо з чого почалась та ворожнеча - чи то із-за землі, чи то із-за худоби. Розповідають, що у 1381 році, коли ворожнеча була вже в розпалі троє парубків з роду Ведмедчуків викрали худобу - 5 корів і 1 бичка з полонини Яворова зі стада Березюків і погнали їх до полонини Під Гордем. Але люди з роду Березюків наздогнали їх на баских конях і вбили. І того часу почалась кровна помста. У відкриту війну поста переросла у 1531 році. Тоді ватажка роду Ведмедчуків - Андрія Ведмедчука, що жив в Микуличині викликали на суд в Коломию по якихось земельних справах. Оскільки він їхав на суд, то поїхав без зброї і взяв з собою тільки п’ятьох хлопців охорони. По дорозі він заїхав до свого родича - Петра Василюка, що жив укріпленому обійсті на горі Хега біля потоку Чемеговський, що тоді називався Чорний Звір. Кажуть, що у змові проти ватажка роду Ведмедчуків брали участь жінки. Жінка Петра Василюка - Марічка була з роду Березюків. З цього ж роду була і наймичка - Настя. Як тільки гості виїхали з двору і почали спускатися до потоку, жінки повісили на воротах білу хустку, яку було видно здалеку. Це був знак для змовників, які влаштували засідку біля потоку. І як тільки вершники доїхали до мосту, Андрія Ведмедчука застрелили з пістоля, а решту порубали бартками. Від несподіванки ті навіть не змогли вчинити гідний опір. З того часу потік Чорний Звір став називатися Потоком Вдів, а назву потік Чемеговський він отримав тільки в ХІХ столітті. Рід Ведмедчуків у відповідь того ж року застрелив з рушниці ватажка роду Березюків Василя Березюка просто біля воріт його хати, а його молодшого сина Миколу зарізали на полонині Поле Куртукул, коли він спав втомлений в колибі. Після того ще багато пролилось крові, чимало Березюків і Медведчуків були заарештовані і засуджені королівським судом до шибениці, але все марно - ворожнеча тривала. Все можливе для примирення двох ворогуючих родів зробив отець Степан (в миру Микола Дудар) (1645 - 1717) з церкви святого Варфоломія, що була в селі Верхній Вербіж. Його зусилля не були марними. У 1695 році ватажки родів Березюків та Ведмедчуків зустрілись біля потоку Чемеговський на тому самому мості і потиснули один одному руки в знак примирення. Проте ворожнеча ще тліла. Остаточно вона згасла у 1798 році, коли ватажок роду Березюків Іван Березюк одружився з дочкою ватажка роду Ведмедчуків Василиною. Два давніх гуцульських роди поєдналися. Кажуть, що це було найбучніше весілля в Карпатах за всю їх історію. Весілля відбувалося в селі Вижний Березів.
Серед Березюків були і відомі опришки. Так Богдан Березюк був соратником відомого опришка Степана Іванійчука, що здійснював рейди мало не по всіх Карпатах у 1709 - 1721 роках. Ватажок опришків загинув в результаті зради. Побратимів схопили урядові жовніри коли вони спали в хаті в селі Білі Ослави. Богдан Березюк зійшов разом зі Степаном Іванчуком на ешафот на ринковій площі в Коломиї і наклав головою за вільні Карпати.
Серед Березюків були і релігійні діячі. Серед монахів Манявського скиту відомі Дмитро Прочанин (в миру Євстахій Березюк) (1403 - 1461), Лев Чорноризець (в миру Роман Березюк (1498 - 1573). Останній відомий своїми теологічними творами «Про Дух Святий і благодать», «Син Божий в пустелі», «Подолання гріха і скверни молитвою».
У XVIII столітті був відомий Мусій Березюк (1748 - 1799), що присвятив життя впровадженню в життя гуцулів пити каву. Він вважав шинки, де чоловіки Гуцульщини зловживали алкогольними напоями злом і мало не в кожному селі будував кав’ярні. Старі люди ще пам’ятають, як одну з кав’ярень у Жєб’є і ще в 1939 році називали «кав’ярнею Березюка».
Не оминула рід березюків і Перша світова війна. У Січових Стрільцях був Іван Березюк, що пішов у Січові Стрільці, ледве йому минуло вісімнадцять. Поліг він від московської кулі на горі Маківка.
Серед повстанців був Михайло Березюк, що воював під проводом Станіслава Бучі (псевдо «Стрілець»). Боївка діяла з 1943 року в Карпатах і мала криївку в районі гори Лисина Космацька. У 1947 році після важких боїв з карателями вони за наказом проводу здійснили рейд через всі Карпати, Татри і Судети в Австрію на територію, що була під контролем союзників. Помер він у 1981 році в Канаді, в провінції Саскачеван, де, до речі, живе багато Березюків - нащадків емігрантів 1902 - 1910 років.
Останній ватажок роду Березюків - Іван Березюк вчителював в селі Шепіт. У нього на подвір’ї росла калина і хтось із «визволителів» написав на нього донос, що він «засаділ весь огород націоналістіческім кустарніком». Його заарештували і дали за кущик калини десять років таборів. Десь по Сибірах по ньому пропав і слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639209
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
...і так буває, коли день засинає...
[youtube]https://youtu.be/nh5fHp1yjxs[/youtube]
[i][b][color="#877f7f"][color="#007bff"]В білі одежі убралась природа,
В ковдру сріблясту сховались поля –
Бісер ошатний в зими нині в моді,
Свято стрічає стражденна земля…
Рік, що прийшов, свою юність в кожуха
Сором’язливо надовго сховав,
Та не горює, бо Господа слуха –
Білі одежі на свято придбав.
Вже снігурі у крутих вишиванках
З ваз горобинових спогади п’ють …
В посвіт планети крокує не бранка –
Біло-криштальна божественна суть…
Білі одежі сповідують люди,
Та не для кожного Бог їx дає –
За чорноту лиходіїв осудить:
Має для всіх повеління своє…
Біла пора гряде нашій планеті –
Амфору в руки вже взяв Водолій!
Білі одежі лаштують поети
На новорічно-різвяний покрій.[/color][/color]
[/b]
26.01.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638881
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Стужилося листя в осіннім тумані,
Міняє землиця шати свої
І ген , в небесах, чути голос прощальний...
У вирій летять журавлі
А там, на високих тополях - їх гнізда,
Побачили світ вперше діти їх там
Тужливо поскрипує гілля безлисте:
"Щасливо, щасливо хай буде вам там
Приспів
Журавлі, журавлі, журавлята,
Для вас рідна земля мами й тата,
Летите ви далеко за море,
Щоб вернутися в рідні простори
Журавлі, журавлі, дивні птиці,
Я крізь вас буду небо дивиться,
Я вертатиму з вами додому,
Щоб гоїти свій біль , свою втому
2
Усе так не буде, повернеться сонце,
Всміхнеться веселка високо вгорі,
Розкаже тополя мені у віконце,
Що там, в верховітті - малі журавлі
Вони тут з"явились, під сонцем Вкраїни,
Вони тут піднімуться в перший політ...
Хоч в птаха відсутнє поняття родини,
Летить він у роду свого дивосвіт
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638840
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
[i] 23 травня в переддень перепоховання праху Тараса
Григоровича Шевченка думалось про минуще і... вічне.
Бо вічна Йому пам'ять в українського народу, якому він
служив, будучи митцем, мислителем, пророком...
Вічне і пам'ять! Ми піщинки у сьому світі, елементарні
часточки цілого – Універсуму, космосу. Роздумам про
окреме і ціле присвячено цей вірш. Читання твору
супроводжується космічною музикою, виконуваною
на терменвоксі – оригінальному електроінструменті,
винайденому Львом Терменом у 1919 році. Читаючи,
слухайте... Враження неймовірне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1eaycUWoHzo[/youtube]
[i][color="#00bfff"][color="#6f00ff"]
Я смертю лиш живу… Та не таю –
Щасливий я в моїй нещасній долі;
А хто боїться смерті і неволі –
Ввійди в вогонь той, котрим я горю.
Микельанджело
[b]
Тече пісок, як вічність, поміж пальців –
пливуть хвилини нашого буття…
Ще на землі, а вже космічні п’яльці
волочать нас на край – до забуття.
Хоч нам принадно мить ту зупинити,
щоб побродити в звабах стромовин,
вбираючи красу… Та годі й снити –
безбожник ти чи вірний християнин!
Та все – так брижко, ламко… І відносить
життя по крихтах, мов драгва боліт,
безпечність днів. І знов приходить осінь
непогамовних й неповторних літ.
Мить осяйна... Ні з чим її не сплутать!
Чарівний світ – усе у ньому є…
Чи знайдемо відгадку його суті?..
Про все це тут колядництво моє.
Одно лиш знаєм: на землі ми – гости
вервечкою біжучих пражних днів…
Питання в тім, що впорав для погосту*,
яким вогнем…
для нього
ти згорів.
______
*Тут громада, спільнота.
[/color][/color][/b]
23.05. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583050
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 26.01.2016
Я ждала, постоянно ждала.
Всё надеялась, вдруг позовёшь.
Слишком я молодою была,
Чтоб понять: больше ты не придёшь.
Не одна в том обмане жила
И ко мне ты пришёл, уходя,
Чтобы я, просыпаясь, была,
Словно радуга после дождя.
Не одну ты меня обнимал.
Многим ты обещал: "Не уйду".
И не только меня оставлял,
За собой рассыпая беду...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ты по жизни идёшь, как тайфун,
По сердцам - снеговыми порошами.
До сих пор, как во сне я живу.
Почему ты не помнишь хорошего?
Только знай, я и дня без тебя
Не жила, не любила, не верила.
Всё ждала, никого не любя,
Закрывала все окна и двери я.
Но, с годами, смирилась уже
Насмотрелась. Теперь понимаю я:
Ты созрел на другом вираже
Только знать бы об этом заранее...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638150
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 26.01.2016
[i]Щось холодно стало... на сайті. Чи то сніг...
очі запорошив? Чи льоди... в серцях? Про
це тут... І не тільки...[/i]
[youtube]https://youtu.be/vKVqWCoIMLo[/youtube]
[i][b][color="#280da3"]Льоди,
льоди,
округ
льоди...
І в серці... І в природі:
там – не сиди,
туди – не йди…
Неcпокій –
в насолоді…
Та під льодами спить...
вода:
покоїться стиxія –
несе
неспокій
тим льодам,
Серця зашерxлі гріє...
І прийде час –
льоди спливуть,
Мов сил життя вигнанці:
Така вона, небесна суть, –
Живі
про-ту-бе-ран-ці…
Як запорука –
та з планет,
що світить спозаранку*,
Її супутник і корнет**...
трима підкову
в ранці!!!
В зими
ламка
льодова
креш –
впадеш...
нехай до строку!
Ти ж, Україно, не помреш –
У Всесвіт –
вірні –
кроки.[/color]
[/b]
23.01.2016
_________
*Йдеться про планету Сонячної системи –
Юпітер – загадку та берегиню нашого життя...
**Супутик Юпітра - Європа, відкритий Галілеєм,
містить багато води, яка замерзає, але під товщею
льоду хлюпоче. В ній, ймовірно, існує життя. Є думка,
що ця планета дала початок всьому живому на Землі.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637998
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Духмяна липа двір заполонила,
Акація парфумить в унісон,
Півонія вуста свої відкрила,
Дощу краплини п’є її бутон.
Росою густо вкрились буйні трави,
Купається в тумані сонний луг,
Проміння сонця, неба сині барви,
Прикрасили довкілля все навкруг.
На озері прокинулось латаття,
А в очереті - жаб хоральний спів,
Горить далекий обрій, як багаття,
А зорі й місяць - у полоні снів.
Перисті хмари, ніби павутина,
Ранкову тишу жайвір розбудив,
Блукає привид, судно-бригантина -
Це срібний лайнер в небі заблудив.
За мир і спокій моляться в соборах,
Свята молитва лине в небеса,
Надія й Віра – для людей опора,
Любов до Бога творить чудеса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502477
дата надходження 31.05.2014
дата закладки 23.01.2016
Палітра осені у дзеркалі озер -
Усі відтінки кольорів яскравих,
Пейзаж осінній величаво, як позер,
Сидить на троні з поглядом лукавим…
Багряна мантія вкриває ніжно стан,
А золота корона - в діамантах,
Осіннє небо – сіро-голубий екран,
Танцюють хмари-лебеді в пуантах…
* * * * *
Палитра осени на зеркале озер -
Играет солнце яркими цветами,
Пейзаж осенний величаво, как позер,
на троне улыбается глазами…
Струится мантия торжественно к ногам,
А небеса поют высоким альтом,
И так похоже небо на цветной экран,
Где облака, как лебеди в пуантах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368333
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 23.01.2016
Капали сльози кохання
На наш з тобою душі престол
Тоді весна весніла рання,
Коли від мене ти пішов
Капали сльози кохання
На той грайливий весни поріг
Мабуть, доклали ми старання
Абож обставин такий збіг...
Капали сльози кохання,
Прощаючи все назавжди.
Більше не буде гри в мовчання
Поплачся тихо й відпусти
Капали сльози кохання
За ту любов, що зміряв час
За що воно- те покарання
На тебе... На мене... На нас?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634125
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 16.01.2016
Старий ірландський божевільний сад
Коріннями вростає в порожнечу,
Глухим дольменом нависає над
Минулим та майбутнім, і малечу
Журливо кличе на грушкИ і виноград.
Ти не втомився? Відпочинь хоча б,
Послухай вітру стогін, осені журбу,
Торкнись долонею холодного каміння
Ти знав лише поразки й боротьбу,
Чув моря шум і чайок голосіння,
Тепер спочинь – ще встигнеш випити води,
Піти болотами нечутною ходою,
Розтанути у гіркоті нічної мли,
Лягти під вересом чи під вербою молодою,
Землею стати чи пірнути в глибину
Старого пагорбу, де тихо сплять
Прозорі привиди синів Богині Дану
Чекаючи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366551
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 16.01.2016
Моя золота, ні на кого не схожа.
Вдягнулись у срібло літа немалі.
Така ти привітна, як днина погожа,
А я розгубив всі слова чарівні.
Роки відбирали потроху у мене
Сонети і оди, що були тобі.
Здавалось, здавалось ще трохи й буденне
Закриє уже моїх спогадів слід.
Минає, пливе, все далеко позаду,
Лиш ти поряд, юносте світла моя,
Із Всесвітом я чарівну серенаду
Для тебе візьму в пісняра-солов’я.
Верни мене, час, у пору світанкову,
Заради кохання всіх див не жалій
І я не віддам свою милу нікому,
Закохану пісню із сонячних мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635915
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 16.01.2016
Болю смак й самоти-
захисти..
Я довірилась в руки твої-
не іди...
Смак солоний сльози
обітри
Тих образ і жалю
не роби
На губах- гіркий смак
полину
Не кидай мене в світі
одну
Смак образ й пустоти-
відпусти
Ти не мій, ти не мій -
тож іди ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634441
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.01.2016
[color="#cf5e08"][i]І н с т у м е н т а л ь н а п е р е г р а...[/i]
[b][b][i]Чи вниз течія, чи до нових висот –
Куди пливемо, вкраїнці? –
За нашу свободу, за рідний народ –
Пліч-о-пліч – в ряди, вкраїнці...[/i][/b][/b]
[i]П р и с п і в:[/i]
[b][i]Хто розхитує човна – то наші чужинці...
У них дому немає, та є ще... тюрма!
То ж любіть свою неньку, брати-українці,
Бо найкраща у світі, й другої нема... [/i][/b]
[i]І н с т у м е н т а л ь н а п е р е г р а...[/i]
[b][i]І Північ, і Центр, і Захід, і Схід!
Нема чого нам ділити:
То Богом було нам створено світ –
Єдину для нас колиску.[/i][/b]
[i]П р и с п і в:[/i]
[b][i]Хто розхитує чо́вна – то наші чужинці...
У них дому немає, та є ще... тюрма!
То ж любіть свою неньку, брати-українці,
Бо найкраща у світі, й другої нема... [/i] [/b]
[i]І н с т у м е н т а л ь н а п е р е г р а...[/i]
[b][i]Ми кажемо вам: наш народ не діліть,
І се́пари, і федера[color="#0091ff"]с[/color]ти!
Вкраїну очистимо: нечисті вмить
Не буде ні нігтика в хаті! [/i]
[/b]
[i]П р и с п і в:[/i]
[b][i]Хто розхитує чо́вна – то наші чужинці...
У них дому немає, та є ще... тюрма!
То ж любіть свою неньку, брати-українці,
Бо найкраща у світі, й другої нема... [/i][/b]
[i]1.10.2015 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610810
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 10.01.2016
За уверенность сладкую: мы - не одни!!!
Есть кому в Новый год ...нас – обнять, нас - ...припомнить –
Это счастье к нам спрыгнуло на подоконник.
Налетавшимся вволю в «приветках» флюидкам -
Подвернувшиеся - шоколадные плитки.
...Кто б не встретился, рядом бы не оказался,
Я – всем, по новогоднему, радуюсь: «здравствуй!»
Без людей человек, он, ( поэтом - рублю):
В компе, мощном, возможно, ...невключенном – глюк.
...Вас, родные, друзья, незнакомцы – люблю,
И общенье в подарок под ёлочку – шлю,
И жаркое пахучее, с тёплой картошечкой,
В каждый-каждый салатик - по новенькой ложечке,
Смех, звоночки, бокал, новогодние дни,
И ...уверенность сладкую: мы – не одни!
31.12.15 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632642
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 31.12.2015
[youtube]https://youtu.be/0Chru3ccqII[/youtube]
[i] …а він возносився над смертними рабами
і вірив, що повернеться колись.
[b]Ол-др Печора [/b]
14-го січня за церковним календарем – День Василя…
Два великих співвітчизника народилися напередодні свята…
Два велети Духу, котрі віддали своє життя за Україну, яку
ми наразі маємо і якою, напевне, не задовольнилися б борці
за правду і гуманізм. Та сталося лихо – їх життя забрала
репресивна машина КДБ… Це – Василь Симоненко та
Василь Стус, “пам’ятні дати” яких припали на рік 2015-й:
80-річчя від дня народження – першого і 30-річчя від cмерті –
другого… Про них і мова… [/i]
[i][b][color="#ff2f00"]У нас в житті зі всіх професій
В найбільшій шані ковалі…
Бо не попи [i]еМПе[/i] конфесій
Кували щастя – Василі…
Майбуть кували для Вкраїни,
Кували волю, як могли…
Та компартійні “бедуїни”
Є не синами, а …-огли*
Кували волю… Та сатрапи
Лишили волі їх самих…
І мали за мету покрапать**,
Щоб з каменю отримать “жмих”.
* * *
Один Василь сконав в Черкасах,
Ще й не відчувши часу плин,
Хоч славним був в “народних масах”
Й не їв його червивий сплін***.
Боровсь зі смертю він щосили,
Як з “компартійністю” боровсь …
Содуха**** все ж його скосила –
Звізда упала в шерхлу Рось…
* * *
…А ти, Василю?.. Як ти міг спіткнутись,
Коли попав в копальні ВОРКУТИ?
Які поніс провини і спокути,
Чим завинив перед прогресом ти?..
...І обернувся посохом твій карцер –
Геройське серце наскрізь пронизав!
Вce наболіле, що сказати мався,
Своїй ти Ненці вповні не сказав…
_____
…Та зойк ваш у тумані не розтанув,
Безслідно в Універсумі***** не зник –
На Сонці ожили реакції й вулкани
І донесли Ваш відчайдушний крик…
І крик Ваш в голу пустоту не канув –
Луна пішла по світу з Ваших слів!
І не було б у нас отих майданів,
Не будь таких героїв – Василів!..
Які б Ви нам, живим, дали уроки,
Яку оцінку виставили б нам?..
Вказали шлях єдиний... У Європу!
Хоч плата за рішучість є війна...
Країна не піде вже манівцями –
З дороги нас і віри не звернуть,
Бо Захід й Схід – від Дону і до Сяну –
Торують Вами вистраждану путь.
І xай куються шпаги і ефеси
Для мушкетерів – нових Василів…
З усіх відомих на землі професій –
Найбільш за все нам бракне ковалів…[/color][/b]
31.12. 2015
_________
*що означає (арб.) – син.
**Вода і камінь точить…
***Меланхолія.
****Смерть. Василь Симоненко, як гадають, помер
від хвороби нирок після побиття в КПЗ м.Сміла в 1963 р.
*****Всесвіт.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632596
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 31.12.2015
Основано на реальних подіях, дякую, що не моїх)))
Араба я по “скайпу” полюбила,
Он был так элегантен и красив,
От слов его я обо всём забыла.
Ах, что он только мне не говорил.
Он ровно в восемь назначал свиданья,
Он ждал меня при галстуке в очках,
И до утра лились его признанья,
И только “НОВВY”* было на устах.
Он возводил меня на пьедесталы,
Красавицей, Эмирой* называл,
Я в комплиментах этих утопала,
А он к нему приехать приглашал.
Он замуж звал, и с матерью знакомил,
Хором своих мне фото высылал.
А где то через месяц в электронку,
Мне адрес свой тунисский написал.
Сказал, что будет ждать меня он вечно,
Что только я одна ему нужна,
Ну , нервы то мои не бесконечны,
Поездка мне в Тунис предрешена!
Меня радушно всей семьёй встречали,
Был и жених, и свёкор, и свекровь,
“Наташа”на табличке написали,
А главное-что никаких цветов.
В такси мужчины первыми залезли,
Внимания не обратив на дам,
Меня сажали на переднем месте,
А на коленки дали чемодан.
До дома мы недолго добирались,
Я думала с дороги отдохну,
А там меня сюрпризы поджидали,
Уж точно до утра я не усну.
Соседи, дядьки, тётки, деды, бабы,
Целуют, обнимают все меня,
Ох уж, любвеобильные арабы,
Не быть мне без внимания ни дня.
И ночью отдохнуть не получилось,
Ни с суженым моим поговорить,
Чтоб “ничего такого” не случилось,
Свекровь осталась нашу часть хранить.
Позавтракав, я думала, ну точно,
Теперь уже поговорим о нас,
Но милый убежал в "кафешку" срочно
В носках и пляжных сланцах “ABIBAS”.
До вечера его не наблюдала,
Смотрела дом, готовила еду,
Хотела удивить их всем, что знала,
Гадала:подойду? Не подойду?
На ужин всё семейство было в сборе,
Мужчины вместе, женщины-где кто.
А мне остались лишь посуды горы.
“Спасибо” не сказал из них никто.
Отрыжка- кто погромче. Чай, арахис,
Ах как приятно в обществе таком.
Кальян курили, громко возмущались,
Казалось, что попала я в дурдом.
Любимый предложил прогулку к морю,
А я хотела город посмотреть,
Но он сказал: ”Зачем нам этот город?
Тут галереи и музея нет,
Что шаг –то деньги,а зачем их тратить?
Их можно в дело выгодно вложить,
Купить осла, машину или трактор,
Ведь это может прибыль приносить.”
Хотела я коробку шоколада
Купить и принести его родне,
Но он сказал:” их баловать не надо”.
Он семечек купил себе и мне.
Сказал, что я должна быть экономной,
Если хочу свекрови угодить,
Должна в одежде и еде быть скромной,
по пустякам деньгами не сорить.
Так пролетела длинная неделя,
Я всё сидела дома у окна,
Или на кухне я посуду мыла,
Еду варила тоже я одна.
Я не гуляла городом ни разу,
Не видела Турцентров и Медин,
Я на арабском слушала рассказы-
Как сильно повезло и мне и им:
О том, какую свадьбу нам сыграют,
О том, как будем счастливо мы жить,
О том, что надо к годовщине свадьбы
Наследника любимому родить.
От планов этих в голове шумело,
Вся жизнь была расписана по дням,
Я даже слова вставить не сумела,
Семейство все решило за меня.
Дней через десять с ними я прощалась,
Вернуться обещала я с семьёй.
На Родину к себе я возвращалась,
“С эмоциями полною душой”.
Потом в дороге вспоминала долго,
Как вымотала нервы мне родня,
Нет, нет, не надо счастья мне такого,
Вы больше не увидите меня.
Не буду больше в мире интернета ,
Искать я счастья и пытать судьбу.
А если есть мой ПРЫНЦ на свете где-то-
В реальном мире я его найду.
Hobby*- с арабского – любовь.
Эмира*- с арабского-царица
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631643
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Попрала баба рушники в цебрі*,
Вона завжди знімала їх до свята,
Чистесенькі сушились у дворі,
Буде весела до неділі хата.
А потім прасувала як колись,
Качалась магільниця* по бамбетлі*,
Не ті вже роки, але що ж робить?
І руки від роботи так потерпли...
Над образами, наче білий птах,
Розкинувся рушник-ворота раю.
Спинились сльози в баби на очах:
-На світі Ти один мене тримаєш.
Дивилась баба на Небесний лик,
І дякуючи Богу за прожите,
На інший образ вішала рушник-
На нім цвіла весна й волошки в житі...
(С) Н.Хаммоуда
18/05/2015
Цебер*-дерев'яна ємкість для прання, напівпобка з ручками.
Магільниця*-стародавня дерев'яна праска.
Бамбетель*-дерев'яний диван.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582121
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 24.12.2015
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
І кожен раз, як бачу вишиванку,
Оте лляне стареньке полотно,
На нім стежина, що лягла в світанку,
І руки мамині, що виткали рядно.
У візерунки зодягали долю-
Лляний рушник, неначе оберіг
Сьогодні розгортали руки кволі,
Роки життя стелили на поріг.
Оте життя- матусине і моє,
Як одне ціле, наче маків цвіт,
Лиш спогад у кольорах багряніє,
Прожита відстань наших,мамо, літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630210
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 21.12.2015
[i] Ірині Лівобережній і Сергію Сокольнику
в Д е н ь н а р о д ж е н н я[/i]
[youtube]https://youtu.be/zMW_eblnIMc[/youtube]
[i][b][color="#0db1bd"]Це ж треба так – у один день
Знайшлось поетів зразу двоє!..
Й побільшало у нас пісень –
Не вдвічі, а, напевно, втроє.
Бо ваш удачливий тандем
Нараз одяг єдину тогу,
Пегасові, що в ногу йде,
Помноживши богеми змогу…
Відтак я зичу вам обом
Трай* пестити… многа́я літа!
Перемагає хай любов
І талану Господня міта![/color]
[/b]
19.12. 2015
______
*Успіх
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630002
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 20.12.2015
Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329405
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 14.12.2015
[i][b]tth[/b][/i][youtube]https://youtu.be/lm8KBjN5KvQ?list=PLT5ZUSr6gV9MSo491mweM9dg-4gIdlpty[/youtube]
[i][b][color="#ff0044"]Красивого ранку,
кохана моя –
Скажу я тобі це ще стуленим ротом…
…І вмиємось о́ба свіжісіньким потом,
що ти й не второпаєш –
дощ то чи я...
А потім торкнуся
щасливих повік...
А ще... вмиротворено-млосного серця...
А якщо й глибше, – кохана, не сердься:
торкатимусь так я,
напевне, повік…
А потім... торкнуся
Тебе своїм словом….
Повір мені… Точно… Я тут вже не збре́шу –
Слова моя дяка не каже, а креше!..
До того пеану мого
будь готова…
А після... впущу вже я
вранішнє сонце…
Й тебе, моя мила, – хоч цілому світу!
Бо він зачекався вже тво́го привіту…
Нехай уже сходить…
Кохана!
Не cон це![/color]
[/b]
1.05.15[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578296
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 13.12.2015
[b][i]tth[/i][/b]
[i]Волинь... с. Веснянка. Погоже літо...
Озеро неподалік від Луцька...
Чайки над озером... І... мрії! Мрії
про майбутнє. Бо сьогодення сумне.
Та життя бере своє... Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То не сонцева тінь в голубих небесах
В плесі озера вкіс відбивається…
То на бе́резі трав жадібка́ бірюза
Корінцями углиб розвивається…
То не чайка над озером в’ється, літа́,
Спрагло долю у вирі шукає…
То твої молоді та щасливі літа
Серед літ запізнілих блукають...
То не жайвір у небі відчайно співа,
Немов щастя нам щедро віщує…
То твої в позолоті, коштовні слова
В моїм серці... щоночі ночують.
...Кличе неба і трав нехибка бірюза,
Літо гладить фіранки в віконці…
То не сонцева тінь в голубих небесах…
То моє несподіване сонце.[/color][/b]
10.08. 2015, с. Озеро, Волинь[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 13.12.2015
[i][b]Ой не пишуться рядочки, музика не грає.
На картині ні мазочка світлих фарб немає.
Десь поділося натхнення, муза не літає.
Куди ж вона подалася, кого надихає ?
Ой не чути голосочка, Кобзар не співає.
Одні тільки політики славу здобувають.
Та невже ж та муза грішна, невже продалася.
Лицемірів піарити й вона узялася ?
Ой навіщо безтілесній кривавії гроші ?
Їй потрібні музиканти й поети хороші.
Понад сходом України муза пролітала,
Серед крові та руїн таланти шукала.
Ой тепер вже не літає, крилоньки спалила,
А лаврового віночка чорна хустка вкрила.
Там ходила вона боса по мінному полю,
Надивилася смертей, набралася болю.
Ой ховалася в окопах від градів удару,
А там воїн молоденький обійняв гітару.
І заплакала струна , полилася пісня
про матусю, про дівчину, про рідне Полісся.
Ой знайшла у бліндажі блокнотик сіренький,
Там поважний вже шахтар писав помаленьку.
Все про рідний степ донецький, про свою родину.
Не закінчив вірш, загинув у лиху годину.
Ой у госпіталі муза бачила ті муки,
Як художнику з Лубнів відсікали руки.
Марив, як стискає пензля, аж пальці німіли.
Він до рук, а там лишень рукава пустіли.
Ой ходила муза довго битими шляхами.
Україну всю пройшла стертими ногами .
Надивилась на майстрів, на їхні роботи,
Які ж є пристосуванці, псевдопатріоти!
Ой, а з іншими митцями вона залишилась
Заридало їх серденько, душа засмутилась.
Невеселе принесла талантам натхнення,
Щоб правдиво описали наше сьогодення.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574469
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 12.12.2015
[i] Вчора, 9 грудня ми, науковці, медики й освітяни стояли
перед Кабміном, буцімто захищаючи… мізки держави!
Та виглядало так, що ми прийшли просити хліба - не видив!
Бо до нас ніхто не вийшов – було засідання КМ! І голодній
кумі приснився… хліб. Ось він! Ділюся з одноклубниками.[/i]
[youtube]https://youtu.be/l95w9yU2oO4[/youtube]
[i][b][color="#d60404"]Снився серед ночі полонез,
Той що в вигнанні створив Огінський:
Танцювали ми круг щемних тез –
Як спасти Державу українську…
Топчуться по нас злі вороги:
Домочадці… й вишкрябки Росії –
Брак у нас для вольностей снаги?
Не зродили власного месію?..
Жаль для справи, бачте , власних хат –
Серцю ближча нам своя сорочка…
А на полі лине руський мат,
В Раді-зраді – сло́весотороча!
Норовлять… упо́рувати нас:
Ми – немов вигнанці в своїм домі.
Та попереду ще Водолія час!
То ж тремтіть і карлики, і гноми…
І народ ще зробить своє ПА –
Вcтавить... свої ритми в полонези –
Погаданка в нього не сліпа,
Він не зверне з обраної сте́зі!
Вслухуйся ж, чужинцю, в полонез –
Не оглухла ж, вража ти личино!
Коли “єще Польска не згіне́...”,
Не помре і наша Україна.[/color]
[/b]
10.12. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627753
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 12.12.2015
"Не втікти, а – до кінця?"
1.
Увірвалися крізь двері в зашмаро́ваних бушлатах.
Три на три: сім,я, дитина й троє з чимось, що стріляє.
Черги в ноги, сип дитини, знерухомлені мам й тато.
Й голос: - Не вбивати! В,яжем! Де ж хірург той?.. Запізняє.
-Скільки «зелені» запросим? Нирки ж у дитини кращі,
Ніж звичай перетреновані пошматлені вояки?
-Такса тут: п.ятсот з живого! Тут квартир – на тиждень вдячний.
Та закрий їм пельку, смертним, рушники візьми, набряклі.
Ось, і лікар. Зразу в ванну. У приречених підлога,
Стіни, крани м,ясорізкою вижчали в скронях-грудях.
Стіл нашвидко спіртувався, мотузки не мали Бога,
Лампи, наче ті сокири наближались вперті, люті.
-Лід давай. Й зіниці – в «мерзник»... Цих – в пакети, й десь під бомби.
За кермо, й в лікарні вилася, й без перешкод автівка.
Території війн вільних, де все спишеться на шобли,
Поставляли регулярно «порятунки» -десь калікам.
На "лугдонах" небо сіре, кров у ямах на встигає
Хмари - зплямити в червоне, а столи обробні – в чорне.
В гільзах - селяться забиті, згадками – світи гукають:
Щоб ...чи їх ще - врятувати, чи знайти – дракономордних...
2.
--Ось він, ось хелікоптерчик. Так: їм - термоси, нам – евро.
--Ти, Солдате – з нами?
--Де там. Кадровий я. Як потрібен –
Знак в мережах подавайте. Взяв - «третину» у конверті,
Й зник у лісі, в дефіляді(1), яй його й не бу́ло ніби.
-Лікарю, а ти?
-Спочатку, я – в кафе десь, в інтернетне,
Маю казку дописати, й передати у «Пізнайко»
--Що?..
--Рейд кожний – мов криниця, б,є натхнення – кулеметом,
Сам їдь, дідько-програмісте, до столиченьки, бувайко!
3.
Тільки-но на «Комбінаті»(2) перетнув Атошків наших,
Вийняв з «піддувала(3) «ру́бас»(4), як дзвінок – моє серде́нько!
--Чу́ня безвідповідальний! В п.ятницю, я – мов ...монашка,
Без коханого, самотня...
--Рибця, що ти...ну, маленька...
--Ти забувсь, що іменини, у сестрички мо́ї, вчора...
Я, як вижбурена флешка, що «за раз» скопіювали.
Батько, мати, друзі, гості, всі - питають...Я ж - бадьоро...
Що??? Що сталося???? Ти – хворий? Де ж ти зник? Цю ніч – не спала...
--Ластівко моя, так сталось. Праця. Так. Відповідальна.
Мав – мовчати. Післязавтра буду в Харкові, у тебе.
Привезу – всього!
--Так, досить! З.обіцявся калатально....
Вже ненавижу чомусь я - цей ...зникаючий твій ...щебіт.
4.
-У четверг, в обідню пору, в «Мерседесі» окулярнім
Він - під офіс її, стрімко - вийшов, обійняв тремтяче.
...Як роз,єднані війною, в зустрічі довгочекальній -
І не знали де покласти руки, поцілунки браччі.
--Очь, дивись, в машині – по́вно: і дарунки, й трошки гро́шей.
Все – тобі!
--Не тре! Не хочу. Був би – поруч, без зника́нок...
А ...до речі....де взяв гроші? Чи – десь вкрав? Мій, ...мій хороший.
--Та, одному діловару ...написав складну програмку,
Не береш – то...їдем, їдем., - і до церкви її, збожну,
Й всім – злиде́нцям – роздає: що - привіз, й три тищі гривень.
---Ось, тримайте, й бога славте! Рідні люди – найдорожче!
І вона:
--Мій милий...Згодна, я зійтись, як з хмари злива!
5.
Десь за тиждень – знак замовлень. Програміст – зірвавсь. Зустрівся.
--Так: чотири пари нирок. І все – інше. За мільончик,
В мене жінка, чуєш, хвора. Це й для неї! Чуєш, писник?
--Знаєте...За – два. Бо складно. Й все дорожчає. І - очі...
Взяв завдаток – триста тисяч, перевів з них десять – в гривні.
Лікарю, Солдату – символ, у фейсбук, в «стіну» загальну.
...Але...Кров. Ніч. Вповз - в «Атошку», бе́лькнув: дівчину-стеблинку
Їздив забирати вчора, із Макєєвки, та – марно.
6.
Подзвонив - тим:
--Хлопці – вбиті. Не розрахував...пручались.
Де аванс? Пішов на справу. Як – віддати? Я ж – не маю.
...Віддзвонились:
- Дуй-на Харків. В нас - твоя кохана-святість...
--Що?..
Летів блю-тузом... Хата. Термос. Й ...нирки ...мо́ї заї...
Розв,язали...
--Спокійні́ше...Так, збереш нову́ команду!
Можеш навіть – до поліцій...в тебе ж – є що розповісти...
...Сів у потяг. Неможливо чум-думки звести до ладу.
--Мо́я, крихітко, люба́нця, що ж нако́їв я, зловісний.
7.
У купе – панянка славна. Незаміжня. Розпоча́ла
Сама вільную розмову. Каже
--В то́бі - світ глибинний.
Я – їй:
--Самогубства – про́шу. Чув – як реброньки стирчали.
І як різалась у бризках ще жива кричача слина.
А сопілонька лікує:
---Вчителька я, в старшій школі.
Знаю: не довести справи – соромно, не до лиця.
А з життя...втікти? Ви ж – гарний, програміст, не алкоголік.
-Ой, панянко...Щоб Ви знали...
--Хрест несіть свій - до кінця!
14.02.2015 - 29.11.2015р.
Від авт: 1. Дефілядіа – прогулянка
2. Комбінат –автівка «Москвич-комбі»
3. піддувало – автівочний повітрязабірник
4.ру́бас – гроші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624974
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 10.12.2015
«Зайдём к соседке, пусть – и нам поинтуичит...
А то морозятся вокруг: и власть, и пресса», -
Жена взмолилась к мужу, - сходим, интересно:
Кого объявят несчастливыми и дичью?
Шепча́ – на маятник гадает, круглым жестом.»
...В квартире с гаджетами и столом-трансформером
Мужик ...задумался: «Что остаётся нам?
К Бабе-Яге за новостями, как к Богам.
А чё...спрошу – кого - «возьмут», одарят орденом?
И за курс доллара бы не забыть, особенно...»
P.S.
Он терпеливо на крылечке ждал, и ждал,
Пока жена - всё о любви расспросит, близкой.
Себя корил: «Как я учёный, пал так низко
Что - к шарлатанке, как - на городской вокзал
Шёл за билетами к свободе, как - за виски...»
10.12.15 г. ( «Времена»)
От авт. Шепча́ - гадалка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627556
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 10.12.2015
У причинені вікна вривається вогкість туманів,
Закрадається сонце з хмаринами напереріз.
Між зимою і осінню ще не розкреслено грані,
Ще птахи метушаться у кронах безликих беріз.
Перший сніг обійнявся з дощем і розтанули разом,
Упірнувши в ріллю, мов у ковдру пухову мягку,
А за ніч охолола земля, і узялась морозом,
Змерзли квіти осінні, засклилась вода у ставку.
Та на ранок з-за хмар знову сонце із сірості блисне
Тільки вчора був сніг а сьогодні й слідочку нема,
У природі немов у житті. Ну чому як навмисне-
Тільки осінь зігрілась у серці а поруч зима?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623201
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 10.12.2015
[b][i]NNnn[/i][/b]
[i]Бо знаю я, у те я твердо вірю:
Як ми земний звікуємо свій вік,
Полину я в ясне сузір’я Ліри,
А ти помчиш у протилежний бік.[/i]
[b][i]Дмитро Паламарчук
Згоріло... Все.... Вже сум бентежить груди.
І серце ячить... І клекоче біль...
«Тебе нема, і, певно, вже не буде» –
Луна жорстока правда із відтіль,
Де квітне спокій, тиша кришталева...
Там ми земний завершуємо біг:
Свій шлях закінчу я в сузір'ї Лева,
А ти помчиш у Овеновий бік.
І саме там, в космічному осонні, –
Не в віковічно-цвинтарній імлі, –
Знайду тебе живу... святу... іконну,
Яку кохав і пестив на землі.[/i][/b]
[i]25.09.08 - 25.07.14[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513463
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 09.12.2015
скошені трави під вікнами
п'яти лоскочуть сухістю
кроки вповільнені почасти
втоптують мертвих бджіл
скільки ж бо того літа -
більше колишніх спогадів,
резервуарів-стоків
для проливних дощів
надяться в руки пагони,
звично ключиць торкаються
скільки ж бо в наших ігрищах
правди і самоти
діти вмивають руки тільки
коли награються
діти мовчать
недовго
діти ідуть в світи
трави вростають в стелі
листя обмотують рами
рано чи пізно
вдома
гамір сердець і тіл
трави первинно теплі
переростають в рани
почасти без загоєнь
почасти
назавжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489838
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 08.12.2015
[b][i]Осені...[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]
[b][i][color="#800fd6"]Осінній дощ –
не літня злива:
Мрячить помалу, плаче мов.
І ніч глуха, сумна й зрадлива
наводить смуток
знов і знов.
Ялиць і верб
вологі віти
Звисають в тузі до землі...
Ще осінь пестить пізні квіти,
та дні стоять
сумні й малі.
Сумують в парках
лави грішні,
і никне мокра сон-трава,
підводять підсумки невтішні
Ппжовклим листям
дерева́...
Колише вітер
в соннім вітті
затишшя гомінких дібров,
і сняться їм весна і літо,
немов мені
твоя любов.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 06.12.2015
Бездоганно складені всі речі,
Вишукані страви та салати
Чоловічі погляди на плечі
Так, Алісу більше не впізнати
Замість шарму маячні Чешира
Дорогі авто та діаманти
Серіальні долі – справжнє мило
Схоже ти програлася у фанти
Втрачені безглузді чаювання
Березневий заєць й дивна миша,
Герцогиня та її прохання
Все назавжди приховала тиша
Всі гриби однаково смакують,
Наслідки лише від алкоголю,
Гусениці більше не дивують
А в душі мереживо із болю
Так, Алісу більше не впізнати
Двадцять п’ята осінь на рахунку
Більше не спроможна дивувати
І не має до казок стосунку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625583
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 06.12.2015
В міському сквері ні душі.
Забутий Богом і людьми,
Розлігся на окраїні містечка-
Його і сквером не назви.
Старі дерева похилились
Від важкості думок, а, може, віку,
Вони, неначе, засмутились,
А, може, просто, від лихого вітру.
Фонтан, понівечений і розбитий,
Давно забув про ті чарівні дні,
Коли любого міг він полонити
Води дзюрчанням. Як у сні,
Воно народжувало пісню,
Але, для кожного то було різне.
Комусь -сумна, комусь- барвиста й ніжна,
Комусь -бурхлива, пристрасна, стрімка,
Для когось- дуже ностальгічна
І, навпаки, - нечувана, зовсім нова.
Немає значення. Минуло.
Мертва тиша, мов павутиння охопила все.
І тільки ехо : "було, було ..."
Що було? -Тиша. Хіба важливо це?
Мені захтілось розірвати павутиння,
Що панувало тут. А, може, у душі?
Якесь безглузде непорозуміння.
Навіщо я прийшла сюди?
Хм, - усміхаюсь я до себе:
"Ти ж хтіла спокою, самотності - то йди".
Я йду. Навколо тиша, зверху небо,
Під ноги листя падає. У сквері ні душі.
Я падаю в обійми тиші,
Неначе з скелі в прірву я лечу
І все втрачає зміст, все лишнє,
Стрімкий політ у безвість ... і я бачу-
Душа- оголена, без маски,
Вразлива, сильна і слабка
Благає в мене дозволу і ласки
Сховати біль, який тримає у руках.
Мій біль.
Ні, я не дам сховати!
Хай б'ється, рветься, плаче і кричить,
Хай спопеляє душу. Думаю, що хватить
Вогню і сили спопелить ...
І, раптом, на щоці краплини.
Що? Плачу? Жаль стало себе?
Чого, як та мала дитина?
Що, думала так швидко перейде?
Та ось я розумію, це не сльози.
Якось, зненацька, різко і красиво,
Дощ впав на здичавілі рози,
І тишу розірвала злива.
Я чую: раз, два, три ...
мелодія знайома.
Я прислухаюсь: раз, два, три ...
Так, так, знайома.
Я впевнена, що я вже чула
Цю музику. Коли ж це було?
Авжеж, це дощ в моїй уяві
Награв старенький, добрий вальс
і цю мелодію він грає
Лише для мене, лише раз.
І я, усміхнена, щаслива,
виходжу танцювати під дощем.
Під цю мелодію чарівну
Вальсую в сквері. Мокра вщент
І, взагалі, неначе божевільна
Кружляю, щоб аж в вухах загуло.
Душа кричить: "Я- вільна, вільна!",
А Ехо їй у відповідь: Було, було...".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625791
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 03.12.2015
І знову осінь, та глибока осінь
Падуть дощі та снігом заміта,
А я любов'ю пещу наші роси
Де наша юність- пам'ять золота.
Дивлюсь старенькі фото чорно-білі,
В них: всі слова, усе наше життя,
У них роки, мов птахи відлетілі
У наших мріях- наше забуття.
Стежки лягли тернисті чи погожі
В них доля наша, вся наша любов,
Де ми з тобою, чимось дуже схожі,
Та повернути час не в силі знов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622757
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 03.12.2015
Де ти згубилась, ну скажи?
Чого не ходиш поміж люди?
Мов гнана, правдо,не біжи
Тебе шукаю я повсюди.
Згубилась,наче і не було
Закована в кайдани,мури.
Та зло в тюрму тебе замкнуло
А би не жила,чом забули?
Забули Бога та молитву
Не рай а пекло вподобили.
І творять справу брудну,скритну
Де, правдо ти- ростуть могили.
А зло панує, наче грози
У землю душі заганяє.
Війна і злидні,біль та сльози
Де люд весь долю проклинає.
А ти далеко,правдо Божа
Де йти, а би тебе зшукати?
Де знов настане днина гожа
Вернись у душі,знищи грати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616056
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 02.12.2015
[i]На долині туман,
На долині туман упав…
[b]Василь Діденко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/5UrtLt5d7y8[/youtube]
[i][b][color="#9406b8"]Вже осінь заповзла…Туманна й сіра…
І небо схлипує… і рюмсає дощем.
Під ним немає жаданого миру –
Земля болить і ремствує… Той щем –
Як перегук із безліччю колізій,
Які спливають час від часу тут.
Доконує живих туманом сизим...
А ще які “подарря” нам грядуть?..
Небачені давно протистояння
Святого неба й грішної землі
Несуть у світ – природи сповідання…
Й жалі землян… жагучі ті жалі.
А ще… туман той бляклий, темно-сірий
Пускаємо по тверді берко ми…
І вже немає праведної віри,
І паща вже... зяяє із пітьми.
…Та прийде час – й туман бузковий
Укутає всіх нас!.. Від пелени
Духмяності вже не спастись нікому –
Потонемо у повені весни….[/color][/b]
21.11.2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622932
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 28.11.2015
Тобі, мій Боже, вдячна за життя
За друзів, що сьогодні маю,
Усі ми разом, як одна сім'я
Вітання шлю,усіх вас поважаю.
Ми- Україна, ми її життя
Сини та дочки, що барвінок в гаю
Одні в рідні, в своїй землі
А інші- у чужому краю.
Шануймось браття, бережім
Святую віру і надію
Та один одного любім,
Як Господа- свого Месію.
Хай благословить нас усіх
Ми Українці- щирі люди,
Хай прийде мир у кожен дім
Хай ворожнечі в нас не буде.
Хай буде з вами Мати Божа
І ласку шле вашим родинам,
Вітає сонце, днина гожа
Та ясні зорі на хмаринах.
Хай буревії обминають
Життя тернистим щоб не було,
Серця завжди нехай кохають
Та щоб нащадки не забули...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622440
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015
Далекі думи.
Десь дуже далеко, Дніпро, і Дністер, і Джурин*,
Дзюркочуть джерела, дерезами день догорає.
Доноситься дух деревію, дубових долин,
Дзвіночки дурманять, діброва дощів дожидає,
Дорвались джмелі до дворядника*-дивні дива!
Додовбує дятел дупло в довгожителі-древі,
Димок долітає, дрігоче дрімливо душа,
Доспати, доснити, добачити думи у дневі.
Давно добираюсь, долаю доробки-роки,
Доволі! Достаток добув, доблукав, доробився.
Добратись до дня. Дотулитись. Дожити, дійти б
Далеку дорогу додому, до друзів дитинства.
Дворядник*-квітка.
Світлина мого села Кошилівців і річка Джурин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617437
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 20.11.2015
[i] подрузі Оксані Пронюк "Світанок"[/i]
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
Ясним світелком, щирим дотиком,
На канапі, що грієш котика.
Свіжим запахом понад хатою,
То травичкою кострубатою,
Зелень-брунькою ледь розкішною,
То хмаринкою білосніжною.
Ой, Світаночку, ладна дниночко,
Втішне сонечко, як дитиночка.
Крає серденько, перша пташечка,
Пробудились дрібні ромашечки.
Потяглися синенькі квіточки,
Мов грайливий струмочок річечки.
За фіалками й первоцвітами,
За мімозами жовто-срібними,
Ранок зорі збирає у травах,
У діамантових диво-залах.
Ген, між соснами плай освічує,
Вітер яворці шепче віршами.
Це – Світаночок, втіха досвіта:
Із молитвою тихо мовлена,
І словечками та з усмішкою,
І ще з кавою пінно-білою.
З медом-пряником присолоджена,
Поцілунками приворожена.
Приголублена і потішена,
Біла днинонька – щира дівчина.
Ясна маківка, цвіт калиноньки,
Біла лілія, квіт шипшиноньки.
Яблуневого цвіту доволі,
Щастя й радості у твоїй долі!
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
В сонну хатоньку, в кожну душечку,
В тепле ліжечко і подушечку.
Добрий ранок! – усім добрим людям
Це наш Світанок земельку будить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411095
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 20.11.2015
Ми розійшлись,розсіялись по світу,
Мов горошини в зорану ріллю.
Коріння проросло Вкраїни квіту,
У чужині,мов роси на гіллю!
Врослось коріння та гілля під сонцем,
Під синім небом рідної землі.
В садах вишневих,квітах під віконцем,
В молитві ранній,у нічній зорі!
В молитві,рідний краю наш,за тебе
Твої онуки,дочки та сини.
Ти не цурайся,а горни до себе,
Нема в розлуці нашої вини!
Хіба лишає мати свої діти,
Що вернуться колись на свій поріг...
Любов'ю,рідна,щоб тебе зігріти!
Ти-наш святий родинний оберіг!
Ми розійшлись-повіяв буйний вітер,
Не розірвав любові у серцях.
Посіяв твої зерна в чужім світі,
Та духу Українця не зламав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604486
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 20.11.2015
[i][b]tth
[b]Мій лист останній… Майже за О'Генрі...[/b]
І не тільки...
[youtube]https://youtu.be/AEjqBVYcF-M[/youtube]
[color="#940bcf"]На лист останній мій… метелик сів –
чи не моя розігрується доля?
Вже сіячу пора б покинуть поле –
зерна підзимн.й зроблено засів…
То постулат… Не треба зайвих слів –
колись замкнутися повинно коло…
Наситився той лист життям уволю,
бо жив на білім світі – як хотів…
Одне лиш точить думку сіяча –
чи не рубав діброву він з плеча,
чи тим зерном поля свої засіяв?
Мотиль і лист вберуться в зимній стиль,
засів пшеничний вкутає завія,
та май замайорить
знов мревом
піль!..[/b]
16.11.2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621904
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 19.11.2015
«Дивно,
все, що було застиглим, літаючим бачити
в просторі.»
(Р. М. Рільке)
* * *
Коли пишеш про цю війну – зриваєшся: починаєш усвідомлювати, що пишеш про війну взагалі. Хочеш написати якщо не про епоху сірого попелу, то про подію в історії – репортаж. Але знову і знову пишеш про те, яке то паскудне і жахливе явище – війна. Може тому, що всі війни так чи інакше однакові: на кожній війні є герої і негідники, але всі герої на одне лице і всі негідники на одну морду. Приходить нова війна, а люди все ті ж. Мародер – він завжди мародер: що в часи Юлія Цезаря, що в часи Авраама Лінкольна. І в армії Річарда левове Серце, і в армії генерала Чан Кай Ші були свої герої, що йшли вперед, бо так треба, бо іншим треба жити, і свої боягузи, що думали тільки про свою шкіру. Просто в різних арміях відсоток тих і інших був різний…
* * *
Під кулями приходять до голови несподівані думки. Під кулями думки не бувають сподіваними: вони або відсутні, або приходять невідомо звідки. Думалось: неправда, що християнські і буддистські монастирі подібні і по формі, і по суті. У буддистських монастирях шукають істину без особливої надії її знайти, а в християнських істина дана початково, треба лише прикласти зусилля, щоб не віддалитись від неї, лишитися у її казковому лоні…
* * *
Я ніколи не напишу про те, що бачив на війні. Про це написати неможливо. Люди не повинні знати і відчути все, що бачив ти на війні – це не повинна бачити нормальна людина. І ці жахи описати неможливо.
Саме перо протестує і відмовляється писати. Як описати те, що люди – мислячі істоти, що відчувають, думають, пізнають світ, створені по образу і подобію Божому за якусь мить перетворюються на криваве місиво з кісток, ганчірок і м’яса? «Я ходжу серед людей, а бачу уламки людей.» Ніцше писав про це як про метафору: писав про духовні уламки людей. А як описати це не як метафору, а як реальність – уламки людей на землі після обстрілу? Про шматки людських тіл, які лежать серед руїн села після вогню москальських «градів»? Як описати відчуття людини, що побачила яр заповнений людськими тілами? (Сепаратисти там розстрілювали людей, яких вони підозрювали у нелояльності, а потім скидали туди ж тіла і власних вбитих бойовиків.) Як описати поле, всіяне вбитими солдатами, яких ніхто не ховає, які так і лежать під байдужим небом? (Ми забираємо тіла тільки своїх вбитих солдатів і то після того, як вщухне перестрілка, і сапери перевірять і відтягнуть тіло – сепаратисти заміновують тіла наших вбитих солдатів. А тіла сепаратистів чи москальських солдатів – кому ж хочеться ризикувати життям, щоб їх поховати? Так і лежать…)
Бабуся щось несе мимо блок-посту.
- Що несете?
- Ноги.
Показує – справді несе людські ноги. Пояснює:
- Лежали біля хати, треба поховати, негарно якось…
Звільнили з полону наших полонених солдат. Один солдат був без рук. Сепаратисти відрубали йому руки. Як описати все це???
* * *
Я довго думав (колись): для чого я живу на світі? Який сенс життя? Мого, зокрема. Але я все зрозумів, коли в Луганській області люди вітали нас як визволителів. І плакали, коли ми змушені відступати… Для цього я зараз і живу щоб захистити наших людей від тих озвірілих виродків, що по той бік фронту.
Не всі, звичайно, сприймали нас як визволителів і захисників. Один місцевий виродок показав нам середній палець руки, коли ми їхали броні. Тільки він не врахував, що в мене патрон був у патроннику, а коли я бачу сепаратиста, то руки автоматично скидують зброю догори і сепаратист опиняється в прицілі. Я навіть не встигаю подумати. Реакція в нього теж була нівроку – кинувся тікати. Але куля літає швидше, ніж він бігав – він таки отримав два набої між лопатками. Більше середній палець він не буде показувати нікому. На війні як на війні…
* * *
Солдати з’їли БТРа. Шкода. Біля річки ми зловили здоровенну черепаху (на ній не було давніх ієрогліфів, інакше це був би китайський міф, а не сучасна війна). Я намалював на панцирі дві білі смуги. Назвали черепаху БТРом. Вона дуже кумедно повзала біля табору. Але хтось сказав солдатам, що юшка з черепахи дуже смачна. А їм так набридла одноманітна армійська їжа (якої до того ж бракувало). І з тої черепахи зварили юшку. Казали, що вийшло смачно. Я, щоправда, так і не куштував – мені було шкода нашого БТРа…
* * *
Це війна. Ернест Гемінгвей був правий: чим ближче до передової, тим більше трапляється прекрасних людей. Негідники ховаються в тилу. Або по той бік фронту – серед мародерів і тих, хто катує наших полонених. Це віна. Тут – біля себе – я бачу різних людей – але більшість з них чисті і прекрасні. Але ці прекрасні люди гинуть. Війна знищує найкращих. І плодить негідників. Колись Діоген, почувши фразу, що віна буцім то, знищує бідняків. Сказав: «Навпаки! Вона плодить їх у неймовірній кількості!» Ця війна крім бідняків плодить ще й негідників.
* * *
Біля нас постійно крутився кумедний песик. Ми любили його і годували. Війна породжує у солдат жорстокість, але одночасно і протилежне – сентиментальність. Солдати на війні особливо жаліють тварин. Того песика ми назвали Чебурашкою – за клаповухість. Він завжди був біля нас, навіть коли ми стріляли – не боявся. Але за день до того, як наш взвод жорстоко обстріляли «градом», песик втік. Вони теж здатні передбачати майбутнє – песики…
* * *
Солдати сусіднього взводу поміняли полоненого сепаратиста на тушонку – на банки «п’ятачка в бронежилеті» (бо голодні). Чомусь мене це зачепило: до чого дійшло – людину міняють на продукти. У душі росло темним безлистим деревом якесь обурення і відраза до всього (о, не сприймайте мене як мізантропа!). Потім я раптом зрозумів: моє крислате обурення викликане не натуральним обміном (на війні натуральним обмін популярний як в епоху раннього середньовіччя – бо кожна війна це раннє середньовіччя – повернення темних віків, тільки в людську свідомість, а не на сторінки підручника) з участю людини (работоргівля), а самим фактом, що сепаратиста взяли в полон. Я сепаратистів ніколи в полон не брав і солдати мого взводу теж... Нічого так не принижує людину як полон – це найогидніше, що буває на війні. Краще вже подарувати ворожому солдату смерть. Тим паче, якщо він сепаратист...
* * *
Солдатські розмови інколи докучають: замість того щоб зосередитись на чищенні гармат і кулеметів, вони починають точити ляси (а що на війні не надокучає?) Розмова починається з однієї фрази, яку хтось кидає у простір:
- А Рільке теж служив в армії.
- Але його естетика не те що не армійська, вона антимілітарна: такий світогляд не сумісний з армією та війною.
- Не кажи. А ти читав його «Кам’яних черепах»?
- Це виняток. Рільке сентиментальний. Його містицизм відірваний не тільки від життя, але і від буття. Війна повертає до реальності. Навіть до критичного реалізму Антона Чехова. Хто зумів писати вірші про армію, так це Кіплінг. А прозу – Гемінгвей.
- Ернест суперечливий дивак по суті – початково суперечливий. Він роздирався між пацифізмом і грубою реальністю життя, що знаходить своє найбільш відверте на війні, яка по суті і сформувала його як письменника. Не був би він на фронті в Італії в Першу світову – не було б ніякого письменника Гемінгвея. Може був би хороший рибалка і мисливець з відповідними нарисами... У його творчості немає цілісності. Все розірвано. І фрази і свідомість. Немає концептуальності якщо хочеш... Може тому він і застрелився. Людина повинна розуміти для чого вона пише. Не можна писати «Прощавай, зброє» і водночас ладувати карабін для сафарі. Або – або...
- Але так чи інакше, його реалізм ближчий воїну, ніж безнадійність Барбюса з його «Вогнем» чи приреченість, що звучить в романі Еріха Ремарка «На західному фронті без змін». Правдиво, так. Але після такого роману хочеться застрелитись. Проза Гемінгвея – це слова сильної людини, що лишається чоловіком в нелюдських умовах, витримує випробування і перемагає... Тут треба розуміти, що «Прощавай, зброє» і «По кому подзвін» писали два різних автори – два різних Гемінгвея, бо це були різні війни, а значить і людина ставала інакшою. Це все одно, що порівнювати армію Гарібальді з армією найманців Борджіа...
- Цікаво, чому саме Борджіа вважають чи не найгіршим Папою в історії: певно, за те, що він носив тіару напередодні реформації – справді найбільшого з можливих великого розколу християнства – духовного розколу. І його бачать причиною цього розколу.
- Зовсім не тому. Борджіа ввів ratio в церковне життя, ставши найбільшим прагматиком, а значить найбільш світським Папою на святому престолі (антипап я не враховую). Ось вона – вершина ренесансу: на папський престол всадився Арістотель-матеріаліст.
- Цікаво, якби Папою в той час став Джироламо Савонарола: сама історія повернула би в інший бік. Реформація стала б ренесансом релігійної свідомості.
- Вона і так була ренесансом релігійної свідомості. Без перебільшень. Ренесанс був епохою перетворення релігії в античне філософствування і естетизм. Лютер спробував повернути релігії її початковий зміст. А заодно перетворити світські установи в церкву, або хоча б у частину церкви. Щоправда, вийшло навпаки – церква стала світською установою – новою... Недарма Кальвін вирішив стати світським Папою – релігія губила свій сенс, якщо все наперед визначено: якийсь апофеоз фаталізму. Майже, як в сучасній війні – все буде. як тому судилось бути...
І це говорили люди, які кілька хвилин тому були під обстрілом, а потім гатили з «Акації» у відповідь – так, що земля двигтіла... Світ остаточно перетворився на п’єсу-абсурд. Семюель Беккет відпочиває. Точніше він був пророком. Всі ми тепер чекаємо на Ґодо... А сонце поволі сходило, туман танув, я чомусь думав про протопопа Аввакума та його слова про «корабель вогняний» - ці уривки містичної метафізики: «Перш ніж народитись, був у Граді Сонячному, Небесному Єрусалимі: бачив сонце, розчахнуте як колодязь... Був я неначе вугілля розпечене, і раптом згас, і чорним став, і попелом власним одягнувшись, був скинутий у місиво весняне...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530994
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 16.11.2015
«При власних далечах на чати
постав мене, вчувати дай
самотній камінь...»
(Райнер Рільке)
Ранок був просто чудовий – відчувалась весна, пахло соснами і торішньою травою. Тихо – канонада замовкла. Майор А. цілий ранок філософствував про те, що сепаратистам довіряти не можна і, що наші дограються, відводячи озброєння від лінії фронту. Він ходив по табору з телефоном піднявши руку догори, намагаючись знайти точку де є стабільний зв’язок. Чомусь йому конче хотілось почитати новини з мережі. Нарешті зв'язок з’явився і він почав вголос читати новини. Одразу видно, що замполіт. Вчора він півночі до хрипоти сперечався з іншим замполітом – з сусідньої батареї. Все про теж: про слов’янство, слов’янську писемність, «Велесову книгу» та про сепаратистів. Суперечки мені їхні слухати набридло – довелось тоді піти на кілька годин до іншого намету.
Від нудьги і вимушеної бездіяльності хотілося вити. Мій настрій зауважив все той же майор А., і сказав сакраментальну фразу: «Чого переймаєшся? Ти військовий. Чекай наказу, відпочивай, відсипайся. Читай, зрештою!» І тицьнув пальцем в томик Рільке німецькою мовою, який я тримав в руках. Я йому читав за день до того вірші Рільке мовою оригіналу:
«Wie einer, der auf fremden Meeren fuhr,
so bin ich bei den ewig Einheimischen;
die vollen Tage stehn auf ihren Tischen,
mir aber ist die Ferne voll Figur.»
Послухавши, він відповів, що це, звісно, красиво, але його слов’янське єство протестує. І вимагає віршів однією з слов’янських мов. Уникнути слухання порції новин з мережі мені не вдалося. Послухавши репліки майора А., я поцікавився, який зараз курс монгольського тугрика по відношенню до японської єни. Лейтенант Н. тут же зауважив, що це дуже важливо дізнатися, без цього ми просто не проживемо. Я стурбовано зауважив:
- Впав курс тайванського юаня – це тривожна новина, хоч його ще називають тайванським доларом, але для мене він сінь-тай-бі. О! Я ще пам’ятаю часи, коли в Ірландії був ірландський фунт, а не євро. І малювали на купюрах королеву Медб!
- Кого-кого малювали? - перепитав майор А.
Довелось мені коротко тезово подати «Введення в кельтську міфологію». Майор А. якось сумно подивився на мене і запитав:
- Спілкуючись з тобою, я, здається, починаю розуміти, що таке гумор. Але куди ти це намилився?
- Наказали «Піони» перегнати на іншу позицію!
- Співчуваю.
Після епопеї переганяння «Піонів» з гуркотом, тряскою, смородом вихлопів, я знову опинився в тому ж таборі в компанії того ж замполіта А. Від нудьги я читав йому свої вірші. (Він звідкись довідався, що я пишу.) Знаючи його слов’янофільські погляди, вибрав вірші на тему середньовіччя з пацифістичним підтекстом. Йому сподобалось. Я запитав – звідки він знає, що я пишу? Він відповів:
- Я знаю все, що мені потрібно знати. Я все таки замполіт.
- А знаєте, чим замполіти відрізняються від особістів? Замполіт знає, що йому потрібно знати, а особіст знає, що йому не потрібно знати.
Замполіт А. гумор оцінив і навіть не образився. Ще й додав, що терпіти не може замполітів, що він вчився на артилериста.
Під час подальших розмов з замполітом А., я довідався, що він походить від старообрядців (колись тікали вони з Московського царства на Волинь від переслідувань), і крім всього іншого свою участь у війні він пояснює боротьбою за істинну віру. У його свідомості крім мішанини новітніх міфів про давнину слов’ян ще й купа всіляких «теорій змови». Мова в нього насичена колоритними виразами типу «їжачки носаті». Дивні діла твої, Господи! Кого тільки не зустрінеш на дорогах війни. Я бачив цього ж дивакуватого майора раніше – в січні, в бою і не в ролі замполіта. Це справжній офіцер – майстер своєї справи. Потім я бачив як він ремонтував з солдатами самохідну гармату і ще раз переконався – це майстер. Як в одній людині все це поєднується – зрозуміти не можу. Я раніше взагалі вважав його зразком офіцера, мало не ідеальним воїном, доки не зазирнув йому в душу: а там хаос. Якось ввечері настрій у майора А. став сентиментальний – його понесло на спогади. Крім всього іншого розповів він про такий епізод свого життя. В молодості він зустрічався одночасно з двома дівчатами, які йому обидві дуже подобались. Кінчилось тим, що він запросив їх обох в гості, подарував їм квіти і сказав: «Я вас обох дуже люблю, станьте моїми дружинами!» Дівчата спочатку дуже здивувалися, але потім погодились. І подальше особисте життя майбутнього майора А. склалося досить гармонійно. Ну як це все може існувати в одній голові: давнє слов’янство, вчення протопопа Аввакума, теорія змови, полігамія – не розумію! Хоча, яке мені діло, що у нього в голові? Сепаратистів він валить зі страшною силою, солдатами командує як належить, техніку і зброю ремонтує... Все інше зараз не важливо.
Вночі снилася смерть. Завжди вона являлась мені вдень, в образі хоча і блідої, але молодої і красивої жінки. Зараз приснилась в образі потворної істоти з довжелезними пальцями, які нагадували кінцівки павука. У сні ця істота схопила солдата і сказала мені: «Я помилилась. Насправді я приходила за тобою!»
Пригадалася раптом цитата з Чеслава Мілоша: «Люди старанно пишуть щоденники, аби розповісти, як воно було насправді.» Оце от бажання і спонукає багатьох людей (у тому числі талановитих письменників) братися за перо – відобразити епоху, людей, події, зберегти це від перекручень і брехні.
Сьогодні побачив біля табору мурашник і мурах, які прокинулись і ремонтували свій мурашник. Значить таки весна. Значить я таки дожив до весни – не дивлячись ні на що. Але стало якось сумно і тоскно: а коли ми почнемо ремонтувати свій мурашник? Коли ми нарешті завершимо цю війну? Напевно, ніколи. Занадто страшний, жорстокий і затятий хижак руйнує наш мурашник. Повернення додому виглядає як нездійснена фантазія.
Дивлюся на солдатів і думаю: як вони можуть спокійно ось так жартувати, сміятися, їсти консерви після всього пережитого? Ніби нічого з ними і не трапилось. Я пережив менше і бачив менше жахливого, але змінився докорінно. А вони – ніби ніякої війни і не було. Але я то знаю, що вони пережили – кожен з них. Наприклад ось цей солдат. Їх взвод потрапив під несподіваний і дуже жорстокий обстріл. Взвод кинувся в бліндаж, але тут згадали, що зброя та бронежилети лишилися в машині. Цей солдат тут же – я зараз принесу! І почав таскати автомати і бронежилети з машини. Тут вибухи навколо, осколки літають, а йому байдуже. У цей же час водій лежав під машиною – перед обстрілом він ремонтував, там же перелякано і закляк. Після обстрілу його витягли з-під машини – цілий і неушкоджений, але очі розширені і наповнені жахом, в руках затиснений карбюратор, який ніяк не могли в нього забрати. Відійшов водій від цього стану тільки через кілька годин. І то це був не єдиний обстріл у службі ось цього солдата – у його війні. Але він ставиться до того всього зневажливо-жартома, як до чогось не вартого уваги.
Або ще один солдат. Він був поруч біля свого офіцера, коли офіцеру знесло снарядом голову під час обстрілу. При цьому снаряд не розірвався, а зарився в землю. Не встигло обезголовлене тіло впасти, як в нього влучив ще один снаряд, розірвавши тіло на шмаття і знову снаряд не розірвався, а зарився в землю. З точки зору статистики і теорії ймовірності цього просто не може бути, щоб в одну людину майже одночасно влучили два снаряди і при цьому не розірвались, а поруч були люди, яких навіть не зачепило. Але в нашому світі найнеймовірніші події трапляються. І все це бачив ось цей солдат. І це абсолютно не травмувало його психіку, він не збожеволів, не став містиком, лишився таким же безтурботним.
Невже після всього цього жахіття, яке ми всі пережили за останні півтора року ми лишимося такими самими? Невже нічого не зрозуміємо, не змінимось, не станемо інакше сприймати світ?
Ще одна ніч у військовому таборі – одна з багатьох незчисленних. Приснився сон. Нібито мені треба терміново подзвонити, а мобільні телефони всі одночасно припинили своє існування. Підхожу я до телефона-автомата, що стоїть над самою прірвою, прибитий до дерев’яного стовпа. Телефон старий – ще той, з дисковим циферблатом. Набираю номер, а в трубці голос: «Сьогодні понеділок, важкий день. У зв’язку з цим телефони не працюють. Приносимо вибачення за незручності.» Я вішаю трубку і озираюсь – а за мною стоїть ціла черга до цього ж телефону. І всі стоять над прірвою. Поруч моя стара знайома Ш., яка впізнавши мене каже: «Тобі треба негайно повернутись на фронт, на передову і загинути за Батьківщину!»
На ранок прощався з майором А. – його відправляли з солдатами кудись на якесь завдання. Потиснувши мені руку він сказав: «Мусимо якось зустрітися після війни і поговорити про сенс життя, поезію та Бога, про королів і капусту. Бо говорити про це на війні, це все одно, що говорити на нетверезу голову.» Я погодився з ним. Дожити б нам усім до оцього «після війни»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565152
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 16.11.2015
Прохач -дитя з іконкою в руках
Брудне, обірване, худеньке, як билина,
І біль, мов птах, притих в його очах,
Холодний погляд, хоч іще дитина.
Мов кошеня, з*їжачилось воно,
Образи гострі звідусіль приймає...
Яке життя його до цього привело,
Ніхто про це дитину не спитає.
Вже не лилися й сльози із очей,
Скляні вони, у смуткові застигли,
У спеку, в дощ, чи як мороз пече
Стоїть дитя, уже не просить - скиглить.
Колінця збиті босих ноженят
Асфальт гарячий топчуть і холодний...
За що хлопчині доля із проклять?
Чому він босий і чому голодний?
У тій країні, де біснує жир,
Добро де боки \"босам\" розпирає,
Благають діти лиш про хліб і мир,
А влада, бач, цього не помічає.
Нема вже сили все це споглядати,
Струна душі натягнута до болю...
Допоки буде ще таке тривати ,
Що буде ,мій народе ,із тобою !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618096
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 16.11.2015
Прощальний дощ осіння ніч розлила,
В календарі від завтра вже зима,
А я іду, від щастя захмеліла,
Це ж треба... Закохалася дурна!
Мені назустріч сунуть сірі люди,
А в мене парасолька-маків цвіт...
Такого щастя двічі вже не буде
Бо закохалась я, у сорок літ.
Я не ридаю, що усе минеться,
Не розповім ні людям, ні вітрам.
Тебе далеко заховаю в серці.
Навіщо знати іншим, що ти там?
Нехай міркують: "Що це сталось з нею?"
А я, згадавши слів твоїх тепло,
Всміхнусь від щастя, бо назвав своєю.
Я ж думала- життя уже пройшло,
А це була всього лиш рання осінь,
Ще й скроні не посрІблились як слід,
І знову юність серце в гості просить,
Бо я кохаю... Хай і в сорок літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620929
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 15.11.2015
Не з мерехтливих гейзерів сліпучих,
А із джерел цілющих Гіпокрена
Черпає, п’є поет натхнення,
Коли побіжно,а коли й щоденно.
Гаптує візерунки строф,катренів,
Вкладає душу,ніби менестрель,
І не квапливо , а розмірено,повагом
Дошукується істини,бентежить дух,увагу.
Невпинно,вперто, з дня у день,
Нанизує,мов перла,значущі слова
І множить почуття дбайливо,
Розбурхує уяву,творить диво.
Крокує по житті,страждає,знемагає,
Бо впевнений щомиті,повсякчас,
Що вірш найкращий ще не складено
І не настав його визнання час…
Ще мусить підійматися по крутозламу,
Завзято і настирно схил долати
Та ще покласти на вівтар доволі сил,
Аби напевне пік завоювати.
Леліє помисли і мріє,марить
Непереборні перешкоди подолати,
Бо він воліє,дослухаючись до мудреців,
Аристократом духу стати.
Аж вже Пегаса осідлавши,
Підніметься ефірно на Парнас,
Щоб зіркою засяяти в пітьмі,
А відблиском тієї зоряниці
Епоху возвеличити і час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411140
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 14.11.2015
Ти зіп'єш мене любий, як сонце спиває росу
Ти змалюєш сонливий світанок в осінньому саді.
Я любов'ю зігрію, крізь наше життя пронесу
Нашу вірність,кохання,усі почуття у розраді.
Сивиною вкривається наше з тобою життя,
У душі защемить,промайне тихо думка тривоги.
Ми з тобою два птахи,яким вже нема вороття
Де зійшлися до купи дві наші з тобою дороги.
Дві дороги життя,що сплелися своїми стежками
Де співуча весна дарувала квіткову надію.
Де холодна зима не лягла у заваді між нами
Літні дні залишають нам спогади світлі та мрію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613862
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 12.11.2015
Пахне літо,пекуче літо,
Малиновим смаком зігріто,
На вустах серпанкове диво,
У думках божевільне мливо...
Сині очі-зірок відбиток,
Білі кучері-золота злиток,
Присмак хмелю у поцілунках,
Рай словесний-вітру дарунках!
Дощова божевільна зграя,
Віднесе нас обох до раю,
У польоті за небокраєм,
Вальс одвічності відіграєм...
У пташинім польоті-міцність,
У коханні людському-вірність,
У житті помилки та страх,
Присмак болю в моїх очах...
У душі назавжди відбиток,
Де кохання й розлука-злиток,
Повертаються в наші сади,
Дві дороги-це я і ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598969
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 14.08.2015
...а потім... Наскучавшись вволю...
Вони стрічалися в шалених снах...
Щоб надивитись, до (в зіницях) болю..
У вічі... на ромашкових ланах...
Цілуючись, сміялися, мов діти,
І пили з вуст трояндове вино...
Сплітали руки... ноги... наче віти...
Стелили замість постелі руно...
І кадрували... до найменшої деталі
Кохані риски - в пам'яті архів...
А з їх імен писалися скрижалі
У піднебессі крилами птахів...
А на світанку ніжно-захмелівші
Себе знайшовши у загублених рунах,
... Він тихо зникне... їй косу розплівши...
Щоб знов колись зустрітися у снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596779
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 30.07.2015
[i][b][color="#ff0000"]Віддай мені хоч крихітку тепла!..
Я відігріюсь в нім, та не зомлію
І не згорю, як ніч моя, дотла,
Лиш засвічусь від іскорки надії.
Віддай негоди і похмурі дні…
А ще панянку-ніжність у додачу...
Й прокинешся – як у казковім сні:
Я всім життям своїм тобі віддячу!
Віддай любов, та вірність не поруш!
Тобі змурую я гранітну пристань
І вирощу стокільканадцять руж...
Й відкрию ще в тобі жагучу пристрасть.
Та ряст топтати, мила, не спіши:
Піти у вічність, назавжди́... поспієш.
Віддай кришталі серця і душі!
Віддай любов!.. І ти не пожалієш.[/color][/b]
29.06. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590303
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 12.07.2015
Під горою хата,
У горах Карпатах,
Де шумить одвіку смерековий ліс.
Де добро із малу,
Серце набирало,
Те добро що крізь життя з собою ніс.
Під горою хата,
Вікнами до річки,
Яблука доспілі з яблуньки падуть.
А біля доріжки,
Кущиком порічки,
Що з дитинства твого до тепер ростуть.
Під горою хата,
Білена до свята,
Біла скатертина в хаті на столі.
Затягнули пісню,
Весело дівчата,
В білих вишиванках люди у селі.
Встану нині зранку,
Вдіну вишиванку,
Тихою ходою обійду село.
Щоб душа згадала,
Де колись гуляла,
Щоб душа згадала що давно було.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589216
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2015
Тоді поет, коли своїм пером, керуєш в серці з мудрістю в двобою,
Словами правди пута розірвеш, в змаганні залишаєшся собою.
Коли здається вже немає сил і хтось тобі фальшує про знемогу,
Повір! Поміж безсилля і зневір - добро дарує сильним перемогу.
Словами можна вбити, розсікти, слова сильніші від гармат і кулі
Лиш той поет, хто зоряні мости стожильно в тілі гаслом пророкує.
Не піддається на облесливі слова, добро і зло - супротиставить,
Бо гріш ціна поетам, як душа кумира-ідола викохує і славить.
Навіщо слави і вінків лаврових?! Тоді поет, як непохитне слово
серед каміння силоміць цвіте. Великий той, хто в Бога за малого.
Тоді поет, коли життя і смерть - альтернатива правди і любові
Сліпим поетам - пропасть. Ну, а зрячим – поезія в небеснім ореолі.
Живи поете і твори добро! Яка велика сила народитись.
Поезія – це ти, твоє єство. Не смій, серед негідних загубитись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468378
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 08.05.2015
Смотрю, надоело тебе всё, не варишь чай, кофе,
Обмануто смотришь в раскрытое настежь окно.
Я демонстративно берусь жарить, утром, картофель...
...Всё –зря, ноль реакции, пепел мы, всё – сожжено?
Ты мнёшь кардиган, болеро́ - в дьюти-фришный кулёчек...
Я галстук поднёс: «Какой выбрать сегодня?» Молчишь.
Стучу эс-эм-эсами мысленно в тысячу строчек:
Спроси, как обычно, ...спроси: «Так, кому ты пости́шь?..»
Пора на работу мне. Ты – ждёшь, как будто, ухода.
Топчу у двери пауком нежеланным фокстрот.
Раз - горный поток, ...обязательны водовороты.
Река поспокойней – и жизнь без эмоций пройдёт.
04.05.15 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578999
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 05.05.2015
И не жена
и не вдова.
В ломбард
заложены слова.
А он???
...давно не Аполлон...
В прямолинейности
смешон.
Но возраст,
беспощадный страж...
Не улучшает нас,
наш стаж.
И я рАБА
его Огня...
за то...
кААк
лЮЮбит
ОН
МЕНЯ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547480
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 01.05.2015
Кохати вас - тонути в неба далі,
Вдихати вітряну морозну сніжність,
І воскрешати пелюстки зів"ялі,
Лиш подихом народжувати ніжність...
Кохати Вас... У зорях велеможних...
Та місяцем біля вікОн блукати,
Щоб зорепадом почуттів тотожних
Розсипатись, й цілунками збирати...
Кохати Вас... до зубожіння рими,
а часом шедеврального потоку.
Днем малювати сни і жити ними,
До спалаху лишивши десь півкроку.
Кохати... Вашу близькість відчувати,
Для мене це, як таїнство причастя
І в серці Ваше Ім"я карбувати...
Кохати Вас... яке безмежне ЩАСТЯ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386392
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 01.05.2015
Свой мозг на атомы разбить
Не чувствовать,не знать,не быть
И разлетаясь на нейтроны
Пытаться снова возродить
Но только то, чем дорожил
Отсеяв всякий бред и хлам
Забыв каким порою был
Из пепла возвратится к ВАМ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326887
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.05.2015
Взял ...отпустил тут подкатившее такси -
...Её заметил: шла в наушниках аллеей.
Догнал:
- Чего грустны? Пресолнечным апрелем?
- Я не хочу смеяться. Отойди. мерси.
Вслед семенил зачем-то ей:
- С работ? С учёб?
- С работы, -
Вырвала наушники чуть нервно.
- Так почему грустны? Что рядом –я, наверно?
- Я не хочу трепаться больше ни о чём!
...У мамы – рак, моей! Достаточно? Для грусти?
- Какая стадия? а где? Лежит? Болит?
-Зачем всё это - вам? Так, хватит! Отвали!
Ты...ты смеяться продолжаешь шагом хрустким.
- Да подождите, я спросил ведь ...потому,
Что на работе многих, с «раком», отстояли. –
Она всё шла быстрей, казалась – да́ле, да́ле.
Одна шла, в мамину под-солнечную тьму.
P.S.
Я постоял. Опять - к такси. «Ловил» - час...странность...
Казалось: должен, раз кареты нет – идти к ней.
Аллея длинных, «Политеха», встречных линий -
Другим, шагающим народом, наполнялась,
И догонявшими со встречными - сливалась.
29.04.15 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577780
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 29.04.2015
Ви з тих жінок, яких не забувають,
Яким писать не стомлюються од,
Ви – з оберегів батьківського краю,
Усіх родин, під іменем – народ.
Пливуть віки, і покоління,й дати,
Планета крутить вічну карусель…
Незмінно жінка – і кохана, й мати
На плечах світ розхристаний несе.
І проростає сув’язь родоводу-
Весняний квіт у спогади плодів.
Із вами сонце – й те на пару ходить –
Споконвіків, і нині, і завжди.
Бо в вас із ним і наміри єдині –
Безмірно дарувать своє тепло,
Щоб у сім’ї і в рідній Україні
Завжди привітно й радісно було!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567777
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 21.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2015
ВІЧНИЙ ВСЕСВІТ
Напевно Всесвіт не жорстокий,
Скоріше він лише складний.
І в нім життя вирує і клекоче –
Земля як приклад – рідний дім.
Людина – творива вершина,
Повинна б жити без кінця.
Хоч зорі гаснуть, вигорають,
Живем ми Розумом Творця!
Бог вічність в розум вклав людини.
І намір Свій не відмінив.
Син Божий всю брехню розвіяв,
Про Царство Боже сповістив.
Не буде безладу в майбутнім.
Сам Бог порядок береже.
«Лиш праведні вспадкують землю»
Хто сміє відмінити це?
Об’явлення 21:3,4,8 «Тоді я почув
з престолу гучний голос: «Ось намет Бога
з людьми; і Бог мешкатиме з ними,а вони
будуть його народами. Бог сам перебуватиме
з ними. І він витре кожнусльозу з їхніх очей .
І вже не буде ані смерті, ані жалоби, ані
голосіння, ані болю. Колишнє минуло».
Що ж до боягузів і тих, хто не має віри,
мерзенних через свою нечистоту, вбивць,
блудників, тих, хто займається спіритизмом,
ідолопоклонників та всіх обманщиків, то їхня
частка — озеро, що палає вогнем і сіркою.
Це означає другу смерть».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547983
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 21.04.2015
Як я люблю, ці хризантеми білі!
Ці сонечка, що пахнуть уночі.
Здається тихим раєм день осінній,
Що навіть і не падають дощі.
Як я люблю цей спокій, що панує
В квітках поміж долоньок пелюстків.
Вмивають роси і на них ночують
Сріблясті дива — кульки водяні.
Погідний ранок сонно спочиває,
Що навіть спокій обгорнув плече.
В мізерну крихту не любов згорає,
А білим цвітом повниться земне.
Як я люблю ці диво-самоцвіти,
Маленькі сонечка до спраглої душі.
Чого ж від долі можна ще хотіти?
Хіба що жити, жити на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 21.04.2015
[i][color="#0066ff"]
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до самих воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер на видиво багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541881
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 21.04.2015