У мене від твоїх невимовлених слів напади епілепсії.
І всупереч всім законам психології й перцепції,
я відчуваю тебе думками і антикварними поглядами,
опівнічними, безнадійними мареннями й спогадами.
Мої принципи тверді та крізь роки промерзлі
Ламаються в твоєму янгольсько гордому мовчанні.
Каяття бувають спізнілими- мої молитви Каїна.
Це прокляття терпітиму вічно, з мужністю воїна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569926
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 28.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2015
Я досі вірю в те, чого нема...
Все намагаюсь осягнути вічність...
Ховає свої щупальця пітьма
У місяцем розчинену північність...
Стаю потроху "річчю -у-собі "
(Пробачте, Канте, за таку зухвалість )...
На крила почорнілих голубів
Наклеюю думок недосконалість...
Під абажуром заховались сни -
Червоні маки посеред ромашок...
Напередодні балу у весни
Малюю сніг мазочками "гуашок "...
У музиці нестало півтонів -
Бемоль з дієзом зрадили палітру...
І попелом легесеньким злетів
Останній вірш, написаний для Вітру...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562078
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 20.03.2015
Атеїсти читають Біблію зранку
Перед сніданком і після сніданку.
Рештки вчорашньої кави у дзбаник,
Часом подертий на ліжку Паланік.
Я пропоную змиритися й жити.
Постмодерністи плетуть піраміди
Перед обідом і після обіду.
Шахи на стіл і нуар на екрани,
Хтось – харе крішна, комусь – харе рама.
Я пропоную змиритися й жити.
Нам відчиняють двері генделі
Ближче до вечора, замість вечері.
Два каганці на велику кімнату.
Час іти спати, немає з ким спати!
Я пропоную змиритися й жити.
Хтось уночі цитував К’єркегора,
Гайдеггер спав, а Дельоз вліз в комору.
Ще цинамону в мою філіжанку,
Без архетипів прокинемось зранку?
Важко змиритися. Соромно жити.
16 жовтня 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533045
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 09.01.2015
Тяжкі часи…прощай же, Ренесансе!
Поглинув все жорстокий модернізм…
Які фальшиві нині всі романси!
Який ж незламний в серці атеїзм!
Тепер руїни стали нашим світом...
Кому потрібні війни, вороги?
І хто ж оті художники, що літо
Заковують у холоди , в сніги?
Сучасність ця – пора оксиморонів...
І музика навколо вже не та.
Немає нот і співу саксофонів -
Натомість лиш електрика пуста…
Таблетки, кажуть, вже лікують душі -
Не треба більш кохання , ані мрій !
І джентльмени вже давно байдужі...
Чи бідність то, чи жадібності рій …
Куди ти йдеш, о Земле, мати наша?
Спинись, згадай історію свою…
Чому не зберегла священну чашу,
З якою ми не згинули в бою?
Святий Ґрааль в серцях давно розбитий..
В театрі вже не вишуканий текст...
У кого крила…й ті уже підбиті…
Сучасність ця – для нас чавунний хрест.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365728
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 09.01.2015