Людмила Яблонська: Вибране

Протоієрей Роман

Шукайте свого милого в дорозі…

Шукайте  свого  милого  в  дорозі,
Шукайте  крізь  сніги,  крізь  зливи  грізні.
Ви  з  ним  будете,  певно,  дуже  схожі,
Хоча,  на  перший  погляд  –  дуже  різні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780435
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 04.06.2018


Анна Берлинг

Я кохаю тебе до нестями

Я  кохаю  тебе  до  нестями
Тим  коханням,  що  в’ється  в  казках,
І  поради  не  слухаю  мами,
Всі  ми  мудрі  на  старість  в  словах.

А  я  юна,  для  тебе  цнотлива,
Від  дитинства  лелію    красу,
І  любов  –  нашу  часточку  дива  –
Я  до  ночі  тобі  пронесу.

Вже  зоря  увібралась  серпанком,
Позіхає  ліниво  земля,
І  скуйовдженим,  заспаним  ранком
Я  твоє  промовляю  ім’я.  

Перед  дзеркалом  русую  косу
Моя  доля  зі  смутком  плете,
А  із-ззаду  ,  неначе  наосліп,
Я  щораз  відчуваю  тебе.

А  по  дню  все  кручуся  в  госпОді,
Ніби  праця  рятує  від  дум,
І  голівка  волошки  в  городі
Мій  брунатний  вибілює  сум.

Чому  щастя  тікає  від  долі?
Вона  грішна,  без  нього  пуста.
Я  у  посмішці  маку  у  полі
Твої  повні  впізнала  вуста.

Ти  і  з  соняха  дивишся  ніжно,
Все  підмигуєш    золотом  вій,
І  лоскочеш  мене  білосніжно
На  скатерці  ромашкових  мрій.

Ти  смієшся  до  мене  з  криниці,
Аж  вода  розколихує  щем,
І  у  лоні  рудої  пшениці
Ти  шепочеш  до  мене  дощем.

І  над  річкою  плачеш  вербою,
Вітер  сльози  на  берег  прибив.
І  я  також  поплачу  з  тобою,
Бо  люблю,  як  ніхто  не  любив.

Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Як  кохають  крізь  тло  сивих  літ,
І  удень,  і  як  чорнії  брами
Опускає  вже  вечір  на  світ.

Ти  явися,  прийди  по  ночі,
Я  не  стисну  солодкі  вуста,
І  до  рання  мене  пролоскоче  
Той  метелик  внизу  живота.

Я  щоразу  ночами  і  днями
Свої  очі  услід  прикую,
Бо  кохаю  тебе  до  нестями,
Навіть  більше,  здається,  люблю.

…Не  прийшов,  не  сказав  і  знову
Сподівання  наповняться  днем,
І  я  тиху  почну  розмову
Із  волошками,  маком,  дощем.

І  я  знову  почну  в  криниці
Через  товщу  зимових  криг
Впізнавати  твої  зіниці,
Їх  байдужий  і  тихий  сміх.

Я  спитаю  пшеничний  колос,
Яку  пісню  коханий  вів,  
Та  не  чути  знайомий  голос,
Та  не  чути  знайомих  слів.

А  у  відповідь  підло  грози,
Вже  роздмухує    осінь-журба,
Я  тоді  назбираю  сльози,
Що  твоя  загубила  верба.

Я  тоді  підберу  одиноку
Насінину  з  опалих  кіс,
Щоби  сонях  золотоокий  
Знову  маревом  вій  проріс,

Щоби  знову  палив  вогнями,
Виколихував  зерна  пусті.
Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Так    кохають  лиш  раз  у  житті.

І  хоч  різні  у  нас  дороги,
І  нас  час  на  майбутнє  стік,
Та  я  вірю:  любов  від  бога,
Невід’ємна,  одна  по  вік.

Ти  з’явися  до  мене  з  серпанку,  
Цвітом  меду  на  божий  спас,
Стань  понуро  на  збитім  ганку,
Я  сама  все  скажу  за  нас.

Посміхнися  до  мене  з  маку,
Чи  джмелем  з  пелюсток  злети,
Бо  життя  –  як  кисляк  без  смАку,
Перекисло  від  гіркоти.

І  ми  підем  удвох  полями
Назбирати  букет  із  мрій.
Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Дуже  сильно,  бажаний  мій!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488812
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 17.07.2016


Радченко

Епізод із маминого щоденника

Не  впізнавай  мене,  коли
Ми  стрінемося  ненароком.
Лишаючи  сліди,  роки
Йдуть  швидше  й  важче  ,  крок  за  кроком.
Я  стала  старшою  на  сорок  літ,
На  сорок  зим  і  сорок  весен,
Я  майже  завершила  свій  політ  -
В  розсохлім  човні  пара  весел,
Якими  вже  мені  не  веслувать  -
На  березі  живеться  спокійніше.
Я  кожну  мить  навчилась  цінувать,
А  пам"ять  збереже  все  найцініше.
Вже  не  впізнати  дівчинку  в  мені,
Яка  колись  тебе  не  зрозуміла.
Можливо,  нагада  про  себе  в  сні
Й  розкаже  про  кохання  запізніле?
Не  буде  смутку  у  її  очах,
Бо  спогадами  вже  перехворіла.
Не  впізнавай  при  зустрічі...  хоча...
Чи  взнала  б  я  тебе,  коли  б  зустріла?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611778
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 07.10.2015