Свою весільну сукню білосніжну
Я тільки раз, для тебе, одягла.
Під поглядом захопленим і ніжним
Тобі навік я серце віддала.
Я вірила: хрещатий і квітчастий
Рушник, що нам тоді під ноги ліг,
Стелив нам довгий шлях добра і щастя,
Як незрадливий долі оберіг.
З тобою ми пройшли усі дороги.
Ділили порівну і хліб, і сіль.
Дітей обох давно звели на ноги.
Тож звідки впав цей невимовний біль?
Як сталося, що почуттів лавина
В душі твоїй вся висохла, як став?
Колись казав, що я твоя єдина,
А нині вже чужим для мене став.
…Вона була усміхнена й привітна.
В її очах – ані краплини зла.
Так, ніби ненароком, непомітно,
В довіру, як гадюка, заповзла.
І ось тепер – вона твоя кохана.
А я – мов після обуху грози.
Я ж не чекала зради і обману!
Ну, а в тобі – ні болю, ні сльози.
Слова, мов ціп, – безжальні і розкуті.
Вже б краще ти мене відразу вбив,
Аніж сказав спокійно і без люті:
«А я тебе ніколи й не любив».
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639646
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 10.03.2016
Я захолола, як вода у ставі.
Я зупинилась, як остання мить.
Застуденіли сутінки сльотаві.
Жарина серця більше не горить.
Чому стиха мелодія жадання?
Куди зникає срібний передзвін?
Не вибухає щебетом світання.
А замість цвіту – попелястий тлін.
Дощу краплини мокнуть на обличчі.
Неначе сльози, стигнуть на щоках.
Усе минає, котиться у вічність,
Лишаючись у пам’яті й думках.
Мій дух ослаб. І тіло утомилось.
Немає сил ні бігти, ані йти.
Зі шляху збилась я і опинилась
У льодяних тенетах пустоти.
Жарино серця! Спалахни, мов пломінь.
Врятуй теплом від сутіні й сльоти!
Гори й живи! Тоді весняна повінь
Сама знесе тенета пустоти.
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629088
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 10.03.2016
З небес ячать мільйони душ невинних,
У прірву голоду зіштовхнутих колись.
Минає час, нестриманий,, невпинний.
На нім пекельні муки запеклись.
Я бачу ті невиліковні садна.
Задля майбутнього затято їх лічу.
На помин всіх, замучених нещадно,
Вогнисту свічку з воску засвічу.
Гори, свіче, палкіше, гарячіше!
Розбуркуй пам'ять, болем обпікай,
Щоби той біль нам серця не полишив,
Гучним набатом бив: «Не забувай!»
Ятрить хай душу літ отіх трагічність
Заради всіх, хто прийде у життя,
Щоб зло, котре вже кануло у вічність,
Повторення не мало й вороття.
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624507
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 10.03.2016
Прикутий до ганебного стовпа,
Я кров’ю сходив під рукою ката.
А площу хижий натовп обступав.
І сипались прокльони біснувато.
Серед немилосердя і біди
З’явилась ти, мов промінь із туману.
І подала мені ковток води –
Сміливий виклик підлості й обману.
Тонка стеблинка поміж грубих пнів,
Ти співчуттям полегшила страждання.
І тужну кригу безрозсадних днів
Ти розтопила щирим пориванням.
Хоч ланцюгів сталевих не могла
Ти зняти із поглумленого тіла,
Та краплею добра в потоці зла
Неначе сонцем, душу обігріла.
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608533
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 10.03.2016
М’якою хустинкою сну огорнуся
І вії натомлені млосно зімкну.
В солодку безодню м’ячем покочуся.
У млявій знемозі безжурно засну.
Не знаю, як тіло, а мозок полине
(Лишивши реальності відгук лиш свій)
В магічно-незвідану дальню країну
Надій і бентеги, й нездійснених мрій.
Блукатиме довго в долинах незнаних,
Злітатиме птахом до самих зірок,
Сукатиме прядиво щемно-неждане
Принишклих у схованці грішних думок.
Чи сплю, а чи марю? Чи то спочиваю?
Згадати не можу побачених див.
Розплющую очі – видіння зникає.
А в серці – уламки розгублених снів.
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558881
дата надходження 11.02.2015
дата закладки 11.02.2015
Втечімо вдвох у тишу заміську,
Де ще квітує літо без упину,
Бджола бринить, не замовка цвіркун,
Та вже червоно зблискує калина.
Ще розімліло дихають луги,
А вітер квітам ніжності шепоче…
Тож, поки осінь криє береги,
В шаленстві літа заховатись хочу.
Де млосно пахне медом і теплом,
Не затихають наспіви пташині!
Нехай огорне літо нас крилом,
Під ноги кинувши тумани сині.
Занурмося в духмяний спокій трав –
Я хочу літо в серце увібрати,
Щоб казку цю, що липень розказав,
В осінній дощ, як пісню, пригадати.
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545320
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 16.01.2015
Будеш вітром – стану я хмариною,
У твоєму подиху полину я.
Морем будеш, я – твоїм припливом,
Що здіймає хвилю гомінливу.
Попливеш над озером туманом –
У тобі росинкою розтану.
Затріпочеш листом – стану гілкою,
А у полі буду перепілкою.
Як засяєш сонячним промінням –
Я до тебе притулюся тінню.
Хочу до останньої хвилини
Із тобою бути, мій єдиний!
© Ірина Васильківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551431
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 16.01.2015