Олексій Журавленко: Вибране

дассад

ПУТІН І КЛЯТІ МОСКАЛІ.

ПУТІН  І  КЛЯТІ  МОСКАЛІ.  

   
 Знають  щирі  українці:  
 Зло  завжди  сидить  в  Кремлі!  
 Винні,  всі  і  поодинці,  
 В  цьому  кляті  москалі!  

 Українці  –  лепші  люди,  
 В  світі  майже  королі!  
 Та  ганьбить  Вкраїну  Путін  
 І  коварні  москалі.  

 Хто  оце  насцяв  в  під*їзді,  
 У  дворі  смітник  спалив?  
 Люди  знають:  Путін,  звісно,  
 І  гадючність  москалів!  

 В  пробці  я  стою  годину,  
 Водії  всі  злі  і  злі:  
 Рух  дорожній  в  Україні  
 Нам  плюндрують  москалі!  

 Кажуть,  газу  в  нас  не  буде,  
 Взимку  холод  пробере.  
 То  москаль  проклятий  Путін  
 Хоче  гроші  наперед!  

 Ми  не  сієм  і  не  орем,  
 Голяком  стоять  поля.  
 Недарма  народ  говоре:  
 Бачим  руку  москаля!  

 Генерали  тупорилі.  
 Воювати  не  хотять.  
 Їх  москалики  навчили  
 Красти,  а  не  воювать!  

 Економіка  у  жопі:  
 Розікрали,  розгребли.  
 Грошів  йде  ледь-ледь  з  Європи.  
 От  же  кляті  москалі!  

 Картку  всунув  в  банкомата  
 І  дивлюсь  –  лише  нулі!  
 Хто  затримує  зарплату?  
 Звісно,  Путін  й  москалі!  

 Є  дівча,  шикарні  груди,  
 А  характером  лайно!  
 Винуватий  в  цьому  Путін  
 І  москальськеє  кіно!  

 Нерви  майже  непохітні.  
 Та  дівча  своє  тулить:  
 -  Милий,  мабуть  я  вагітна…  
 -  Що?  От  кляті  москалі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525559
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 21.08.2019


Ірина Васильківська

Життєвий шлях

Моє  життя  –  неходжені  дороги.
Вели  стежки  крізь  луки  й  чагарі,
Були  на  них  і  сльози,  і  тривоги,
і  щастя  блиск  на  долі  вівтарі.
У  світанкові  роки  чисті  зорі
Переді  мною  падали  до  ніг.
Були  думки  і  помисли  прозорі,
туман  зневіри  ще  не  кутав  їх.
Стелився  шлях  у  росяні  долини,
В  квітучу  повінь  весняних  полів.
А  згодом,  крізь  каміння  і  купини
В  тернові  зарослі  мене  завів.
До  крові  мала  душу  роздирати:
На  гори  сходити,  спускатися  в  яри;
Здійматись  високо,  від  щастя  помирати
І  у  розпуці  падати  згори.
Шлях  невторований,  незнаний,  незбагненний
А  чи  були  ще  інші  в  нім  стежки?
Жила  –  палала,  щиро  і  натхненно,
Без  компасу,  кидалась  навпрошки.
Стежки  мої  то  сонце  зігрівало,
То  крив  їх  сніг,  то  мило  їх  дощем.
Тим  шляхом  уже  пройдено  немало.
Не  завжди  й  легко.  Але  хочу  ще!
Неутолима  спрага  –  просто  жити:
Під  небом  синім  чи  у  світі  хмар,
В  зимову  днину  чи  у  розквіт  літа,
Життєвий  шлях  –  безцінний  Божий  дар.
Я,  може,  помилялася  в  дорозі.
Ти,  Господи,  за  це  мене  прости.
Я  йду.  Я  не  спиняюся  в  знемозі.
Шкода,  до  небокраю  не  дійти.

©  Ірина  Васильківська

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568517
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 22.03.2015


Олекса Удайко

ПЛИНЕ КАЧА*



[i]  Гей,  пливе  кача  по  Тисині.                                    
 …cам  не  знаю,  де  погину.  
       (лемківьска  народна  пісня)                  
[/i]

[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]

[b][color="#db0404"]«Плине  кача  по  Тисині…»
   
Плине  човен  по  Тисині,
А  у  човні  очі  сині…
Очі  сині,  та  закриті…
Навспіл  кулею  пробиті.

«Плине  кача  по  Тисині…»

Плине  човен  по  Майдану
До  високого  кургану…
Там  знайшли  собі  спочинок
Сині  оченьки  хлопчини…  

«Плине  кача  по  Тисині…»

У  високому  кургані
Вибрав  постіль  непогану…
Та  немає  в  ній  дівчини,
Лиш  закриті  очі  сині…

«Плине  кача  по  Тисині…»

Плинуть  труни  по  Вкраїні
А  у  трунах  очі  сині…
Очі  сині,  та  закриті,  
Навспіл  круками  побиті.  

«Плине  кача  по  Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 28.02.2015


Ів Ра Марк

У полоні безнадії

А  все-таки  красиво  страшно  як,
Коли  руйнуються  всі  мрії.
Не  світить  вже  у  темряві  маяк
Вогнем  останньої  надії.

Немає  сподівань  даремних,
Не  треба  вже  шукати  сенс  буття.
Не  жаль  років  життя  буремних  –
Вони  і  так  підуть  у  забуття.

Немає  ні  печалі,  ні  жалю.
Залишились  рутинні  дії.
Лиш  тільки  про  одне  молю  –
Хоча  би  крихітку  надії.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563315
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 28.02.2015


Юлія Довбня

Руїни

На  обличчях  калюж  розсипалися  зорі,
Місяць  виклював  в  небі  цукрові  доріжки
І  смарагдові  очі  німих  світлофорів,
Оглядали  розбиті  життям  обеліски.
 
Ми  удвох  із  тобою,  в  зеленім  промінні,
Під  повіки  ховали  насіяні  сльози,
І  над  нами  війна  простелила  руїни
Та  заплутала  землі  в  червонім  волоссі.
 
А  свобода  —  надкушене  яблуко  з  Раю,
Переспіла  і  стала  непотребом  світу
Із  насіння  його  незабудки  зростають
І  сплітають  доріжки  одним  заповітом.
 
Охрестити  все  небо  під  колонами  миру,
Щоб  із  нього  дощем  обтрусилися  зорі,
Стигли  яблука,  стигла  і  віра
І  світились  смарагдом  німі  світлофори.


Автор:  Юлія  Довбня  "Руїни"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562749
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 26.02.2015