У святого Миколая - весна,
Так млосно дихають наречені-акації у безкінечні вечори.
А на зелених острівцях цнотливої трави пісень виграють цвіркуни
Й ліхтарі не так сумно схиляють рудоволосі голови до землі.
У місті занедбаних мрій, привидів кораблів і спекотної тиші
З-за рогу пацани виходять в ряд. В адідасах всі як один.
І тополиний пух, ніби сніг, безмовно вкриває їхні згорблені плечі.
Повз химерну візію Адміралтейства на недалекі Слободки пливуть
Старих корабелів хмільні, міцні силуети.
А в одинокому дворі, що той загубився посеред дерев,
Молодий ще поет читає трьом кривоногим дівчиськам
Свої банальні і до нудоти наївні любовні сонети.
Невпинно-п"янкий запах бузку і дощу
Через край наливає мої натомлені груди.
Мовчить дітвора. Ці солов"ї бетонних лісів ідуть досипати
І спить сивий дід під деревом, а поряд куняють його янголи -
бездомні собаки-приблуди.
Крізь мої долоні б"є у голову теплий вітер із краю бездумних ідей,
Поступово сіріють, наче з ранку туман, мої старі кеди,
Що досхочу вже наїлись пилу міських вибоїн.
Я люблю ці маленькі будинки, ці вулиці-близнючки,
цей дивний непотріб - людей...
І мовчки прошу, щоби Господь
За все пробачив усіх нас і зберіг.
Словом, молюсь якось так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795994
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 29.01.2020
ти і це місто — один організм
в крові лине нескінченний потік людей і машин,
совєцькі будинки зі шкіри проростають,
ніби після дощу печериці, з асфальту,
платани заплутують в масному волоссі свої бігуді.
помалу згасає тепло і день.
діти, знічев’я, жбурляють каштани у тебе.
їм мами у різнокольорових плащах
обіцяють зловити й надавати по сраці.
заклопотані двірники спалюють листя каштанів
і густий дим, ніби туман,
застилає сквер на Радянській.
химерні фігурки людей тонуть у ньому:
прикривають хустками обличчя, замотуються в шарфи.
діди, що ріжуться в доміно, згадують «незлим тихим» департамент ЖКГ,
облізлі собаки шукають, чим поживитись.
і очі у них сумні.
ти лежиш навзнак з порожньою пляшкою «десни».
її води розливаються у шлунку, шукають, як пуститися берега.
аркасівські леви оберігають твій спокій і сни,
в яких ти невагомий:
летиш крізь вітрини магазинів,
заповзаєш у лоно ліхтарів,
забираєшся на верхівки будинків,
а звідти, розкинувши руки у сторони,
падаєш,
падаєш,
падаєш.
аж доки з білого, щільного диму
не з’являються янголи у синіх кашкетах.
вони підхоплюють тебе,
обережно беруть попід лікті,
і несуть до Раю —
на Декабристів, 8*
* Декабристів, 8 — Центральний відділ поліції в Миколаєві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798131
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 16.01.2020
[i]«І сказав їм Ісус: «Чого боїтеся, маловіри?
Тоді встав, погрозив вітрам і морю,
і настала велика тиша»
Матея 8, 5-26
[/i]
небо
порту нічного
простромлене кранами,
мов списом
тіло Христове,
і точиться з нього
кров і вода
і докери, щойно зі зміни,
вмиваються
ними
і плентаються на прохідну,
де добра, повнотіла
вахтерка Маня
благословить на сто грам та
дорогу додому
і сотні помаранчевих касок та майок
зелених
у тіні каштанів, акацій й платанів
затоплюють
вулички
припортові
вузенькі,
мов пілігрими
79
у черзі
за пивом, тунцем і горілкою
в місцевій обителі
«Боцман».
лише Іван зі Слободки,
той, що слабий на голову,
нікуди не йде,
сидить біля річки на причалі,
черпає каскою воду,
розглядаючи в ній
відблиск
зелено-жовтих зірок
та примовляє собі тихенько:
«прийди, Духу Святий,
наповни серця Твоїх вірних
та запали в них вогонь
Твоєї любові»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798846
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 16.01.2020