Я прочитав ту розповідь бійця,
То стлів душою, щей зійшов з лиця.
Розповідав не зовсім рядовий, скоріще - командир,
Бо те, про що почув було суттєвим, без прогалин й дир.
Про те він розповів, що підари заходять з флангів з тилу й фронту,
І тут ти згадуєш усе життя без пафосу і понту.
У цей же час надутий генерал,
Який солдат в Статуті по малюнку десь пізнав,
В штабах отих, що всі від фронту геть далеко,
Він наказав тримати оборону, бо це важливо й легко .
А ми вже місяців зо три,
Тут захищаєм ці рови.
Ви ж тільки кількість показали,
Бійців живих там геть не мали.
Позначили що є присутні,
Та їх нема, вони вже вбиті, полонені чи то відсутні ..
До нас доріг, залишилась рокада,
І та під обстрілом тремтить .
Нас оточили, то блокада.
А зміни геть немає, не спішить,
Тим більш в окопи зовсім не біжить.
В ефірі хтось кричить, я тут,
Безпечний ніби то маршрут.
Там хлопець з кісткою розбитою гомілки,
Від болю плаче, знімає турнікет,.
Бо біль від турнікету - страшніше рани наче.
А в нас немає обезбола…
Тож хлопець ворот відкрутив,
Тай кров на землю відпустив .
З окопу "Дід" кричить, я помираю,
Ключі із сумки заберіть,
То хоч автівку збережіть .
Десь за спиною рузькі бродять,
Але від арти смерть таки знаходять .
А підари ще газ жбурляють.
Хто з наших вийде, дрони їх чекають.
Хтось в бліндажі реве від болю й наче,
Чи кашляє, а може й гірко плаче.
Від газу в нас болять легені і палають груди,
Ще й степ горить, палає всюди.
Ми вийшли. Міни так летять собі ліниво,
Що пролетіли зовсім поруч, але мимо.
А ви, пишіть про сонце, про весну і квіти,
Ви про біду таку не знаєте, та і не чули, звідки?
Злий Дід Валєра.
Квітень 2024.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011234
дата надходження 17.04.2024
дата закладки 17.04.2024
Полтава. Антологія "Калинове гроно" т.3
Анатолій Гальченко
Зникать не хочу, жити не дають
Холодні війни, розбрат, чвари, статки.
Мої брати на компроміс ідуть,
А я іду безкомпромісно задки.
Аби не бачить, що мене чека:
Чи не втоплюсь приречено в горілці,
Чи не зурочу душу, що зника,
Чи не повішусь на грушевій гілці?
Але я дав недолі відкоша:
Не затягла у чорторий горілка,
З лихого тіла не пішла душа,
Тому мене не витримала гілка…
Валерій Голуб
А насправді було так:
Настало літо – жити не дають
Не так ті війни, як сусідські груші.
Палке жадання їх мацнуть, куснуть
Зурочило мою стражденну душу.
Ця хіть непояснима, і така,
Що мимоволі йду до саду – задки,
Аби не бачить, що мене чека –
Пащека пса, чи сіллю з двохзарядки.
Заліз! Аж на вершечок! Ось вони!
Такі смачні, добріші, ніж горілка!
Наклав кишені, пазуху, штани…
Тому мене не витримала гілка.
========================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009833
дата надходження 29.03.2024
дата закладки 30.03.2024
А дощ все йшов, все землю мив і мив,
Не рятувала справи парасоля...
Вода лилась то сильно, то поволі,
Розмила стіни й вікна, й нас самих...
Здавалось, хтось у хмарах душ ввімкнув
Щоб всю ту скверну людотворну змити
Із нашого буття коротких митей...
Ненависть утопити і вину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009071
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 23.03.2024
панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Іван Андрусяк
Панночко з блакитними очима,
Панночко з блакитними сльозами,
Ви - мара прозора, невловима.
Був я з Вами чи не був із Вами?
От хильнув з друзяками чарчину.
І опівдні, в літа на краєчку
В осоружну я, в лиху годину
Скочив враз або не скочив в гречку.
Ув очах двоїлось чи в люстерці?
Все довкруж звивалося димами.
Перший я тікав, немов од смерті.
Інший я леліявся із Вами.
Не згадаю, де мене носило.
Весь брудний, потворний, пелехатий
Лиш під ранок причвалав насилу
До своєї й не своєї хати.
В голові липуча стигне каша.
Як рядок нескінченого вірша,
На сорочці - туш блакитна Ваша,
За небесний безмір голубіша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008734
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 19.03.2024
панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Іван Андрусяк
Панночко з блакитними очима,
Панночко з блакитними сльозами,
Ви - мара прозора, невловима.
Був я з Вами чи не був із Вами?
От хильнув з друзяками чарчину.
І опівдні, в літа на краєчку
В осоружну я, в лиху годину
Скочив враз або не скочив в гречку.
Ув очах двоїлось чи в люстерці?
Все довкруж звивалося димами.
Перший я тікав, немов од смерті.
Інший я леліявся із Вами.
Не згадаю, де мене носило.
Весь брудний, потворний, пелехатий
Лиш під ранок причвалав насилу
До своєї й не своєї хати.
В голові липуча стигне каша.
Як рядок нескінченого вірша,
На сорочці - туш блакитна Ваша,
За небесний безмір голубіша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008734
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 18.03.2024
Дійові особи: Едуард Мане, Клод Моне, загадкова жіночка Мона
Час дії – початок ХХ століття
Діалог, звісно, повністю вигаданий, але якби Едуард також дожив до похилого віку, вони з Клодом могли б частенько обмінюватись подібними дружніми шпильками. :)
_______________
«Усе мине», – сказав Мане Моне.
«Й не зиркайте, мусье, на мене скоса!
Чи ж винен я, що навіть у пенсне
не бачите ви далі свого носа?»
«Що світ? Сукупність вражень нестійких.
Усе розмите, оповите димом.
Ви хочете схопити міцно їх,
вони, слизькі падлюкі, сунуть мимо».
«Чи, може, в нас закінчилась мана?
То мусимо поповнити запаси!
Бо ще ж, мусье, повнісенька хана,
які тепер в нас репані каркаси».
«А моджо ваше як, питаю вас.
Колись, я чув, було вельми солідне.
Чи теж його зіжмакав мстивий час,
чи іноді працює більш-менш плідно?»
«Мане, вмагуйтесь», – відказав Моне.
«І вшийтесь звідси, бо чекаю Мону.
З’ясуймо потім, що куди мине,
а зараз щезніть, бо турну з балкону!»
03.03.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008589
дата надходження 16.03.2024
дата закладки 16.03.2024
Оригінал твору О.Ратинської https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797537
Милий, відкинь сумніви про осінь
В листі тім кохання бережу
Хай у головах гуляє просідь
Срібними думками за межу
Кроком, по дитячому, всміхнися
В посмішці твоїй шістнадцять літ
Хвильку ще на мене, подивися
Обійми крилом міцним й в політ
До зірок нестримно через вахту
Крізь шпалери зранених подій
Золотом камінням чорним з шахти
Рухами перейдемо до дій..
Спонукаю, віями лоскочу
В сон твій зазираю немовлям
Пригорнутись не бажаю, хочу
Визволити душі наші з драм
Назавжди..
Милий, відкинь сумніви про осінь..
Влітку тре любитися у хлам..
***********
Літературна пародія за мотивами твору
О.Ратинської "Влітку тре любитися у хлам"
Влітку "тре" любитися у хлам,
Бо ж чекати довго дуже осінь,
В листі я кохання грію крам,
Де тебе чорти так довго носять?
Усміхнися "кроком" чи плечем,
Не гальмуй вже "зранені події",
Нам з тобою "в хлам" упитись "тре"-
Перейдімо рухами - до дії
Зваблюю у листі, спонукаю,
Віями за вухом лоскочу,
Бо горю жагою і бажаю:
Перейдімо швидше, - я прошу.
Я, поетка, так скажу тобі:
Хоч у голові "гуляє просідь",
Вдарим секс-дуетом по журбі
І відкинем "сумніви про осінь".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008629
дата надходження 16.03.2024
дата закладки 16.03.2024
Ми з тобою згаснем молодими:
Може, влітку, може, навесні,
Переживши всі несправжні зими
І такі сумні осінні дні.
Сергій Дзюба
Ми з тобою згаснем молодими
Без артрозів, лисин і сивин.
Чарівними, гарними, стрункими,
Ніби часу зупинився плин.
І не буде зморщок падолисту,
Плям пігментних і набухлих вен.
Імплантуєм усмішку іскристу,
Жир відсмокчем, вколем колаген.
Тож спасибі любій хірургії
За новенькі вуха та носи.
Наростили нам чуби і вії,
Накачали губи для краси.
Нас нітрохи не лякають зими,
Сколіоз, подагра, целюліт.
Ми з тобою згаснем молодими
В дев'яносто повнокровних літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008269
дата надходження 13.03.2024
дата закладки 13.03.2024
* * *
Перейменуймо березень на котень,
А квітень хай залишиться, як є!
Сергій Пантюк
Місяць котень настав. І до ранку Маркіза
З Мурзабеєм сусідьким концерти дають.
У сметані Васькова смугаста мармиза,
Бо підлотна і капосна котнева суть.
Місяць котень прийшов і надзюрив у капці,
Вкрав зі столу тараньку і пиво розлив.
Де шпалери були - лиш пожмакані клапті.
Тож цензурних забракло поетові слів.
Місяць котень. За ним будуть тещень, скандалень,
До-чортів-посилатень і психень, мабуть.
Опісля - бараболю-в-городі-саджалень,
Втамувавши образу і праведну лють.
Місяць котень дере скло гілляками вишень,
Розбиває на друззя світ звичних речей.
Може, ми його той... перехрестим на віршень,
Ну а котні хай ловлять в коморі мишей?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008155
дата надходження 11.03.2024
дата закладки 11.03.2024
Русалка в озері купалась,
луска блищала золота.
І перед лісом роздягалась
від зачіски і до хвоста...
Петро Антоненко
Зітхала спантеличена русалка,
Шарілася до кінчиків луски.
Звідкіль узявся тут чудний рибалка?
Тривожить тиш, роз'ятрює піски.
Ну, хай би вже, як інші вудкорукі,
Ловив дурних лискучих карасів.
Так ні, довів сердечну до розпуки —
Ув очеретах в засідку засів.
Хильне, бува, півкварти бурячанки —
Й відразу смикне посивілий біс
Співати гучно жабам колисанки,
Чекати вперто на нічний стриптиз.
Вже й водяник йому роз'юшив пику,
І потерча лякало під мостом.
Але ж запраглось знати чоловіку,
Що там в русалки під пругким хвостом.
І лоскіт тут безсилий, і погрози.
Укляк, мов пень, і зрушити дарма.
Одна надія: як дихнуть морози,
Запал похмільний вистудить зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008050
дата надходження 10.03.2024
дата закладки 10.03.2024
(пародія)
[i]Був би це красі твоїй притулок –
Сам собі цю правду я скажу –
Мріяв я, аби ти одягнула,
Наче східна жінка, паранджу.
Як іранський шейх, я був би, наче –
Охорона, дім, все є в раю!
Щоби хтиві погляди собачі
Вродоньку не шарпали твою.
Тільки в Україні – інший звичай –
Деспотів не люблять тут віки,
Й не приховують своє обличчя
Діви найпрекрасніші й жінки.
І зчавлю погорду я оцюю,
У суспільстві інша правда є.
Інші хай з тобою потанцюють
І цілують личенько твоє.
Ярослав Чорногуз, поезія «Мрії і звичаї»[/i]
Хтось купляє дамам серця шуби,
Що там шуби – норкові манто!
Я ж тобі купив, моя ти люба,
Паранджу. Бо як не я, то хто?
Заховаєм вроду – та подалі,
Хтивець наш – він, як настирний джміль.
Ніжки взуєм в брендові сандалі –
Чобітки не йдуть до паранджі.
Як тобі там, зіронько? Не кепсько?
Паранджа – розшита, золота!
Не подумай, люба, я – не деспот.
Ще станцюєш танець живота.
І нехай весь світ позаздрить навіть –
Я і світу дулю піднесу!
Хай же знають, хай же, вражі, знають,
Як поети бережуть красу!
© Надія Бойко
Малюнок Віталія Грінченка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008080
дата надходження 10.03.2024
дата закладки 10.03.2024
Уже не тільки губи терпнуть –
Язик геть зовсім занімів,
Адже поміг я трохи серпню
Звільнити сад наш від плодів.
Посмакував дарів од пуза
І обважнів вмить, як на гріх,
Бо оминає ситих муза
Та не летить Пегас до них...
Віктор Кучерук
Пегас — ще та, скажу, скотина,
(Хоч крила підіймуть й слона),
Добре наїджену людину
Не підвезе — болить спина.
І не бере він до уваги,
Що чолов'яга сад звільнив...
Пегас засмучує і ваги
В гарячу пору літніх жнив.
Тож до жаданого Парнасу
Поета жде тернистий шлях,
(Ще й мешти тиснуть — нема спасу,
Всі пальці ніг у мозолях!).
І Муза любить дистрофічних,
Вже не приходить третій день...
Він написав би добре, вічне,
Та від натхнення — ні телень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007191
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 03.03.2024
Оригінал твору "Мухи в твоїй голові" , автор - Feniks, Клуб Поезії
*******
Раз-по-раз у вiдкрите вiкно
Крiзь прочиненi навстiж дверi,
Набиваються мухи, ïм все одно,
Що ти, не скiнчив вечерi!
Мухи - думки у твоïй головi
Лiтають, де ïм заманеться,
Кружляють, лазять собi по столi,
Дзищать, нiко́тра не схаменеться.
Та в куточках душi вiдчуття-павучки
Знову вмiло плетуть павутину
Як тендiтно дрiбочуть ïх каблучки́,
Щоб впiймати ïдючу скотину!
Не загля́дай отож, не в своï кутки
I не мружся в чужiï руки,
Бо у кожного: чи то я, чи ти,
В головi ε своï бляха-мухи!!
*****
Літературна пародія
Знаєм: в кожного в мозку свої "таргани",
Та поета уважно послухай:
Це новітні знання:"чи то я, чи то ти" -
"В голові є свої бляха-мухи".
Гидко повзають там, в голові, "по столі"
І "кружляють, де їм заманеться",
Крізь "віконце" в макітру набились вони,
В кого "мухи" - той бардом зоветься.
"Бляха-мухи" - новітня порода думок,
Вони гидять і сіють розруху,
Хихотять, дріботять і заводять танок
Поетичні оці "бляха-мухи".
То про секс надзижчить рій шалений думок,
То про те, що коханням зоветься,
Про погоду, політику, рок, блок чи шок...
Це дзижчання - поезія зветься!!!
Та полюють на них "відчуття-павучки",
Ловлять "мух" у липку павутину,
Апокаліпсис -смерть "бляха-мухам" оцим,
Умертвить їх, "їдючу скотину"!!!
Начиталася я про галімих "блях-мух"
І повірила - без обманухи:
Автор славного твору - сам Володар "блях-мух",
Аплодують йому "бляха-мухи".
Як без них? Ну, та що ви, шановний поет?
Що залишите вбогим читати?
Ви, Володар "блях-мух", безумовно, естет.
Поспішайте Пегаса сідлати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007274
дата надходження 02.03.2024
дата закладки 02.03.2024
Дім, дорога, школа, час,
коридори, двері, клас,
Кнопка пуск, паролі, хром
Всі уроки за компом.
Дзвін перерви, друк, папір,
Дітлахи біжать на двір,
Перезмінка, кабінет,
Заліпаєм в інтернет.
Документи, клік миші,
Звук колонок у тиші.
Фото, відео монтаж,
Кібер досвід, кіберстаж.
День, учитель, монітор,
Інформатики дозор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006252
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 20.02.2024
«В спір, тамуючи відразу,
тут вступаю з опонентом.
Називаю Вас одразу
рагулем та імпотентом!
Мої вірші – чоткі й стильні.
То душі моєї перли!..
Нащо в коменті дебільнім
Ви на них ото поперли
й привселюдно написали,
явно мріючи про сварку,
що вони Вам нагадали
про якусь там Ф.Петрарку?!
Про Петрарку Вашу кляту
я й не чула, слава Богу,
тож ні граму плагіату
не було із мого боку!
Ви, патякало скажене,
перейшли всі межі й норми:
рими, бач, слабкі у мене,
та проте «цікаві форми»!
Ич, підїхав, красний витязь!..
Заберіть-но хтиві лапи –
мої форми Вам не світять,
безсоромний ласий цапе.
Геть, опудало розпусне,
йдіть варнякайте дружині –
най качулкою Вам лусне
по рогатій Вашій дині!
Та у безумі зухвалім
не спинити Вас, макаку:
«Ваш рефрен, – вели Ви далі, –
нагадав мені… [i]Кікаку[/i].»
Ви об’їлися квасолі,
га?.. Падлюко Ви остання!..
Не навчили, трясця, в школі
Вас культури спілкування?!
Щур, горила голомоза,
тхір вонючий, кнур, собака!
Тичу дулю Вам під носа
і показую Вам ф@ка.
Ваше місце – серпентарій!
Я б Вас кинула за ґрати!
На сусідньому гектарі
я б не сіла з Вами !
Не сподобались Вам, чорте,
мої рими дієслівні?!
Значить серце Ваше чорне
і думки у Вас противні.
Щоб Вас мухи обліпили,
щоб Ви вклякли, щоб Ви всохли,
язика щоб прикусили,
отруїлися і здохли!!!
Із повагою (якої
Ви не варті, шкуро ница) –
підпис власною рукою:
[i]Сонцесяйна Ангеліца[/i]».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001548
дата надходження 24.12.2023
дата закладки 26.12.2023
[img][/img]Дивись, он сонце котиться під ноги,
Лишаючи у морі диво-слід.
Враз завмирає Всесвіт від знемоги:
Й він зблід!
Мовчи. Тепер не треба щось казати.
Хай море ще у серці побринить.
Так легко нам словами зіпсувати
Щасливу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991824
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 11.12.2023
[img][/img]Дивись, он сонце котиться під ноги,
Лишаючи у морі диво-слід.
Враз завмирає Всесвіт від знемоги:
Й він зблід!
Мовчи. Тепер не треба щось казати.
Хай море ще у серці побринить.
Так легко нам словами зіпсувати
Щасливу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991824
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 11.12.2023
Оця зима вже сотні літ
Стоїть, мов срібна молитовня.
Неначе повня, білий світ.
І наче світ цей – дивна повня.
Снігів по вінця, снів катма.
Спинися, віхоло, тихіше!
Нехай замріяна зима
На склі застигне білим віршем.
Оця розхристана юдоль –
Моя покута й нагорода.
І поки ми шукаєм доль,
Вони самі по нас приходять.
А ти про добре говори,
Про щось невічне і нестримне.
Сніги, насіяні згори,
Назавтра щедро зродять скипнем.
І заворожені ліси –
Такі пророчі, як предтечі.
І добрі з неба голоси
Про теплий щем в крилі лелечім.
Лиш не гріши, що юги злі,
Густі сніги, як білі руна.
Оцій зимі вже сотні літ,
А ти душею й досі юна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933182
дата надходження 07.12.2021
дата закладки 16.06.2023
Прокидаюсь в своєму відсутньому ліжку,
Умиваюсь водою, яку відключили.
Знов гортаю свою не написану книжку,
На не втілені так позираю картини.
І іду на роботу, з якої звільнився,
Я своїм призабутим і втраченим містом,
І пишу на вітринах трояндами вірші,
І захоплююсь їх неіснуючим змістом.
А коли повертаюсь кудись - не додому,
Там чекає родина, якої немає.
І беру я гітару, давно вже пропащу,
Ненаписану пісню у сутінках граю.
І пишу повідомлення татові й мамі,
Що полинули в небо в обіймах, як пара.
І виходжу я в сад, що утратив навіки.
І в потилицю дивиться дому примара.
(присвячую мамі, а також всім вигнанцям, що їх чомусь звуть переселенцями, чи ВПО)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983312
дата надходження 15.05.2023
дата закладки 15.05.2023
Я був і в пеклі, і в полоні:
В полоні - зліший сатана.
Лежиш, холодний, на бетоні,
Дрижить відлуннями стіна.
Когось - на допит у катівню,
Когось - у карцер без води.
Худі солдати бродять тінню,
Не залишаючи сліди.
Ворожий гімн на смак, як вата -
Комком у горлі застряє.
Засохла кров на ржавих гратах,
В кутку нога чиясь гниє.
Я був і вдома, і на фронті:
На фронті замість батька Бог,
І він при будь-якій погоді
Говорить: "Ти не сам - ми вдвох".
Комусь в окопи прилітає,
Комусь в атаку завтра йти.
Там хлопців лікар залатає,
Не залишаючи сліди.
Там небо з полем, наче прапор.
Життя - натягнута струна.
Єдиний дім - військовий табір,
А замість матері - війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983235
дата надходження 14.05.2023
дата закладки 15.05.2023
Світ догора до підвалин, до крихт, до клаптів,
Світ догора до істин, які ти знав,
Війни лиш множать біди, вони до краплі,
До волосинки показують сутність справ.
Війни випалюють все і знімають накип.
Люди вишкірюють зуби криваво-злі.
Небо засіюють зорі, а, може, знаки
Тих, хто пішов, хто піде, хто на землі.
Люди вишкірюють зуби — ти схожий наче,
В тебе є білі ікла і чорна шерсть...
Ти закриваєш очі і бачиш, бачиш:
Так м'яколапо ходить чиясь тут смерть.
Так м'яколапо... Шерсть то поганий захист,
От би броню пластронів, і сталь луски.
Зорі впадуть і сонцем загравить захід —
Лапи легкі. Глибокі і вічні сни.
Війни не творять, все це було і буде.
Скрите в чужих зіницях, в твоїх руках…
Війни минуться — люди собі забудуть
Те що гірчить отрутою на губах,
Те що гірчить, шепоче нечутно в вухо...
Люди оскал сховають у масках слів.
Тільки ти ж бачив, тільки ти ж чув і слухав,
Тільки ти знав, та вірити не хотів.
Горе гірчить і палить, чуже і дивне.
Ти ж бо такий самий, то чому пече?
Небо таке скорботне і сіро-димне
Сяде, як сиза горлиця, на плече.
Небу не страшно ікла і чорна шкура,
Небу не страшно, що не знаходиш слів.
Знаєш, буває дивна така натура —
Ікла і шкіра тонше усіх шовків.
Знаєш, буває іноді легше вмерти,
Легше зламатись, здатись, спинити біг...
Та живемо ще. Лиш легколапі смерті
Ластяться, ніби кішки, тобі до ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978541
дата надходження 29.03.2023
дата закладки 29.03.2023
Немов троянди пелюстки молочно-білі
На тлі холодних сніжно-зоряних ночей.
Застигнуть краплями гарячими на тілі
Уявні дотики, до шиї і плечей.
Застигне час, у поцілунках і тремтінні,
Від вітру, чи палких хвилин, яких хотів.
Буває затишно гойдатись в павутинні,
Що ніби сплетене із теплих ніжних слів.
Не стука тихо колисанкою на вухо
Живий годинник, що відмірює життя,
Коли в словах мороз, коли далеко й сухо,
Тоді лише сильніш палають почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965690
дата надходження 15.11.2022
дата закладки 15.11.2022
З неба зірвалася з шумом,
серце наповнила сумом,
світ напоїла печаллю.
Ртуттю виблискує! Сталлю!
Грива сріблястого лева –
злива!.. Скляна! Кришталева!
Грізно шипить і шепоче.
Голос її – пророчий.
Наче сивіла сива
плаче-віщує злива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961306
дата надходження 29.09.2022
дата закладки 30.09.2022
Я ненавиджу тебе, осене.
Із твоїми депресіями і відсутністю
Яблук на моєму столі.
Із твоїми слизькими каштанами,
Із старими безхатьками й п'яними,
Що стоять серед холоду босими.
Я ненавиджу тебе, осене,
Гірка й терпка, як захолола жовч.
Із твоїми пахучими соснами,
Що стоять як фігури воскові,
Пам'ять ріжуть-тривожать косами.
Із твоїми людьми
Холодними,
Із твоїми шарфами модними,
Із твоєю гіркою кавою,
Ти бо - смерть для всього яскравого.
Із твоїми дощами
Теплими,
Із похмурими днями
Темними,
Коли хочеться плакати голосно.
Як тебе пережити, осене?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961388
дата надходження 30.09.2022
дата закладки 30.09.2022
Відшукайте мене серед сніжних доріг,
Майже мертвого, з поглядом втомленим,
Серед цінних хвилин, тих, що я не зберіг,
Серед мрій, так нахабно розгромлених.
А душа ще живе в зрозумілих віршах
І завжди залишається щирою
Там, де списом в добро, а серця - на ножах,
Там, де підлість махає сокирою.
Ви зустріньте мене в глибині літніх трав!
В сьогодення, огидно-жорстокого,
Дуже спрощений зміст. Я його прочитав -
Все дрібне. І нічого глибокого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958064
дата надходження 30.08.2022
дата закладки 14.09.2022
В землянці тихо, як у Храмі,
в горнятку захололий чай
Маріє, Діво Пресвятая,
його тримай.
Дзвінок від мами: як ти, синку?
"Мамусю, в мене добре все"...
Маріє, Діво Пресвятая,
хай він живе.
Одним одна зоря сіяє
намокли берці від роси
Маріє, Діво Пресвятая,
його спаси.
І група крові на зап'ясті,
і знов по комусь плаче дзвін.
Маріє, Діво Пресвятая,
хай буде він.
Йому б ще жити і любити
синів ростить, садити сад
Маріє, Діво Пресвятая
хай стихне град
Нехай над ним синіє небо,
не мін, а пташок будить хор
Від бід сховай його, Пречиста,
під омофор.
14 жовтня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928239
дата надходження 17.10.2021
дата закладки 17.10.2021
Вже срібний місяць вмикає зорі…
На крилах ночі літають сни…
Тихо підкрався смуток прозорий,
Ніжно торкнувшись серця струни…
Смуток за тим, що колись не здійснилось?..
За юності за́палом, чи почуттям?..
В спогадах теплих усе поселилось…
Інші картини малює життя!..
Музика ночі, немов колискова,
Віру вселяє у кращі часи…
Сум кришталевий скотився сльозою…
І розчинився у краплях роси…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922178
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 14.08.2021
Донбаський туризм.
НеЛох сьогодні в котрий раз,
Для чогось зʼїздив на Донбас.
Всім сам сказав, я не стратег,
Хоча при цьому Главковерх.
Якщо ти не стратег, ще й знаєш,
Навіщо “ногу підставляєш”?
Коли Коней бува кують,
Таких як ти туди не звуть.
Кого й чому ти там навчиш,
Ти ж без суфлера й тут мовчиш.
Або таке почнеш “віщати”,
Що краще, краще - щось жувати.
Чого поїхав, хто не знає,
То він війну так зупиняє.
Мабуть уміє він “камлати”.
Чи знов накаже не стріляти.
Чи новий здійсне він відхід,
Бо має свій “крутий” підхід.
Та щоб створить собі піар,
Цей був влаштований базар.
Навіщо ти туди поїхав?
Якщо зі страху з глузду зʼїхав.
В броню убравсь з чола до ніг,
Що ледве шевелитись зміг.
Свій повар був і дегустатор,
Для ядів, повний “дешифратор”.
Кортеджу було дві колони,
Боявся зради, чи то змови.
Броньовиків, не просто так,
Охороняв колону танк.
Сказав, хто зараз є при владі,
Повинні бути дуже раді,
Його поїздці на Донбас,
Бійцям то сили нашим дасть.
З Бійцями там вакцинувався,
Для “понту”, ну кому ти здався..
Військову доповідь приймає,
В кишені руку він тримає.
Як цар, приїхав подивиться,
Видовищем насолодиться.
Відвідав пост, заліз в окоп,
Щось запитав, очима хлоп.
Вручив Державні Нагороди,
Та й геть назад, пригодам годі.
Ну хто при розумі, той скаже,
А мудрий - правильно підскаже..
Туризм цей дорого виходить.
Невже Народ таке обходить???
©В. Небайдужий. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922176
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 14.08.2021
Дві зірки із різних сузір’їв торкаються світлом.
А може не тільки? А може між ними є музика?
Така собі музика ніжності лине над світом.
Любов — диригент — музикант — партитура — акустика.
Дві зірки із різних сузір’їв — невже не зустрінуться?
Невже всі закони незмінні, шляхи-траєкторії?...
Ви бачили? Падають в небо замріяні китиці,
коли навесні розквітають каштани й магнолії.
І лине мелодія вічності... вічності... вічності!
Гойдаються нотки на низочках сонячних променів.
Тонкі балеринки з кульбаб у своїй білосніжності
кружляють, весняною ласкою вкотре оновлені.
О, Духи землі, Духи неба — гіганти могутності,
ви в вічному русі, зборонці вселенської істини.
Як нам вас почути, збагнути, зрости у свідомості,
до перших джерел повернутися душами чистими?
Торкаємось світлом, як зорі, коханням, пошаною,
аби не стихала, творилася вічна мелодія,
ставала для кожного і рятівною, й жаданою...
Любов — диригент, партитура — космічна гармонія.
Таня СВІТЛА
06.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916838
дата надходження 14.06.2021
дата закладки 14.06.2021
Жовті нарциси –
Сонця ковток,
Прагнення висі,
Світлих думок.
Іскри емоцій –
Бризками з вуст.
Літо невдовзі.
Зимно чомусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913790
дата надходження 14.05.2021
дата закладки 14.05.2021
- Ти куди? Та зажди.
- Ні, бувай. В теплий край.
- Де ж то він? Можна в клин? Може, й ми - від зими?
А у відповідь – тиша,
Клени музику пишуть,
Жовтим листям, багряним,
Прямо в серці туману.
В`яне лист,облітає.
Був же клин? Вже немає.
Вечоріють світи,
Ні летіти, ні йти.
Тільки погляд пустити,
В світ, туманом залитий.
Ні крила журавля,
Лиш волога земля.
За стіною годин,
Знову сам. Де ж ти, клин?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895811
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 27.11.2020
М К
дощ, парасоля й сумка у руці...
а я чекаю меседжу від тебе,
його нема... і кришать горобці
в калюжі перманентний відблиск неба
а дощ все йде... чекаю смс,
дзвінка, чогось, мелодії у чаті,
вже й місяць вмер, сховався й не воскрес
і зорі, як занедбані курчата...
вже й ранок плавно натиснув курок,
будують хмари чудернацькі вежі...
годинник цокає - цо-цок... цо-цок...
ось ти яка... самотність у мережі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854669
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 23.11.2020
Слова, слова, слова, слова...
Кілкі слова — чужої мрії,
а пам'ять досі ще жива
в полоні терпкої надії.
Посохла скошена трава,
у вихорі кружляє листя...
Багряних фарб німа краса
збирає кольори в намисто.
Журба, журба, журба, журба...
Під тином цинії мокріють...
Осінньої пори жнива
бурштиновим відтінком мліють.
Думки шматують мов чужі,
панує тиша в надвечір'я,
сіріє мряка у вікні —
прийшла печаль в моє подвір'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894068
дата надходження 05.11.2020
дата закладки 15.11.2020
Акро
О сінь – пора одцвітання,
С онячнобарвна чаклунка,
І ностальгійне прощання,
Н іжність ясних візерунків…
П адає сумом тим – листом,
О сінь – поезія й проза,
Р онить сльозини пречисті –
А аквамаринові сльози.
О сінь – пора достигання,
Д ійство природи, дарунок,
Ц віту рясного згасання,
В трати і мудрості трунок…
І, непідвладна людині,
Т ане минущая врода,
А йстрами зОрить сумними,
Н икне прощально природа…
Н іжна проглянула просинь –
Я сно всміхнулася осінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891953
дата надходження 17.10.2020
дата закладки 18.10.2020
повіваючи, вили вітри; дощі хлюпотіли й хлипали.
всі ці ночі ми грали в дорогоцінні ігри.
недорогий готель в містечку біля моря –
ми замкнулися там на зиму, щоб реготати пошепки.
хвилі, мов цуцики на облитому місяцем морі,
напіврозлючено хапали нас за п'яти;
все це ти знаєш не гірше за мене
і навіть краще: це – не кохання.
ні, не кохання.
рекламні листівки ганяє, мов жовте листя,
вітер по вулиці. на листівках – картинки літа,
обляпаного сонцем, заляпані грязюкою.
ті буржуазно-солодкі дні променадів минули –
чи треба нам вчити строгу, стриману пісню жовтня?
на мисі я бачив дерево, скалічене вітром – так само
гну свою шию, бажаючи бачити, що там у тебе
в думках. чи ти знаєш? ти знаєш це краще за мене:
ні, це – не кохання.
ген на південь шлейфи рудих димів
покладають межу цій реальності. ну, що ж ми тут бачимо?
похмурі потоки темряви з багатоквартирних вікон
течуть, мовби фарш з бетонної м'ясорубки;
ті потоки несуть побутове сміття
та клапті розірваних сторінок життя –
і хвилі, мов цуцики моря,
знов заклопотано хапають нас за п'яти.
я не знаю, що вони хочуть сказати,
та я знаю так само, як ти:
це не було коханням
this is not love, jethro tull
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892024
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 18.10.2020
Розгулявся по воді
Срібнолиций місяць
Де русалки молоді
Сни з туману місять.
Де з нічної висоти
Впала втома днини,
Аж мости, як ті коти,
Повгинали спини
Де у сутінках доби
Зріють світлі сили,
А філософи дуби
Вітру наловили.
Де зухвалі окунці
Вчать напам'ять волю,
Й на листку, як на руці,
Креслить промінь долю.
Де нікого не пече
Ні одна потреба.
Де опертись на плече
Можна навіть неба.
Хай сновидою між трав
Бродить змій казковий,
Бог цю ніч намалював
З власної любови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892001
дата надходження 17.10.2020
дата закладки 18.10.2020
Не рвіть волошок, люди, при дорозі –
Залиште їх поету для натхнення,
Стоять вони блакитноокі в росах,
Як свіжий подих неба в сіроденні…
Нехай несуть цю радість всім тендітні –
В серцях байдужих хай заголубіє.
Теплом озветься подарунок літній,
Волошка в серці – це розквітла мрія.
Щодня красою будуть милувати,
А так - за день зів'януть у вазоні.
Стоять вони в поезії на варті -
В душі натхнення бережуть кордони...
Блакиттю неба квіти землю вкрили,
Ліричне поле дасть натхненню поштовх…
Душею ллється незабутня сила –
Прошу Вас дуже –
не губіть волошок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879256
дата надходження 10.06.2020
дата закладки 10.06.2020