Dixi: Вибране

Циганова Наталія

…хай це лиш тимчасово…

Допоки  навколо  поволі  збирали  трофеї,
я  мовчки  і  звично  несла  на  найближчий  смітник
чергові  вітання  с  черговим    напів’ювілеєм,
підписані  коротко–чітко:  «З  любов‘ю.  Гаплик.»
До  біса  літак  (я  так  думала),  є  електричка...
і  поруч  ще  троє  сиділо…  одна  з  них  –  нудьга…
такий  трудоголік  собі  (п’ятирічка  по  тричі)…
все  їздить  і  їздить…  кінцями  зімкнулась  дуга.
Така  однакова,  нав’язлива,  цілодобова,
постійно  зимова…
злякаю  останні  з  чеснот:
цю  синю  панчоху  візьму  –    і  (хай  лиш  тимчасово)
заріжу  вночі…
а  тоді  –  поховаю…  
в  блокнот…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669780
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 05.06.2016


Циганова Наталія

…я готова отдать…

Заштрихован  водой  этот,  в  общем,  не  нужный  мне  город,
разделённый  на  серость  –  и  вязь  разноцветных  зонтов.
Просто  где–то  во  мне  умирает  не  найденный  повод
променять  этот  карцер  на  цепи  других  берегов,
где  зарёй  (как  и  тут,  но  поздней)  догорают  надежды…
дождь,  осипший  до  мороси,  трётся  о  зелень  весны…
где,  проснувшись,  восток  разрывается  радугой  между
ароматами  ночи  и  полусырой  новизны.
Там,  возможно,  не  лучше,  чем  где–то...
но  вера  –  не  верит…  
И  во  имя  неё,  и  во  имя  далёкой  весны
я  готова  отдать  все  права  на  навязанный  берег,
где  надежды  –  заплаканы  маем…  
и  болью  тесны…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666022
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 19.05.2016


natali.voly

С У К А

За  містом  звалище  сміття.
Тут  хазяйнує  дика  зграя
голодних  псів.  Тяжке  життя
у  тих,  хто  прихистку  не  має.
П'ятьох  щенят  тут  навесні
кульгава  ***  народила,
але  пішли  дощі  рясні
і  повінь  всіх  їх  потопила.

Якби  ви  бачили  оті
без  сліз  сумні  собачі  очі...
Один  за  одним  дні  –  пусті...
На  місяць  вила  проти  ночі.
Лизала  тепле  молоко,
що  із  сосків  її  зболілих
ще  й  досі  іноді  текло.
На  інше  не  було  вже  сили.

Коли  сенс  втрачено  –  життя
поволі  з  кожним  днем  згасає.
Тут  навкруги  лише  сміття.
Ніщо  в  цім  світі  не  тримає...
...В  цей  день  о  вранішній  зорі
на  смерть  чекала  ***  тихо,
коли  ж  опівдні  сміттярі
поїхали  –  відчула  лихо.

Повітря  носом  потягла...
Не  знала  де,  і  що  шукати,
але  холодний  подих  зла
не  дав  їй  смерті  дожидати.
Зіп'ялася.  Пішла  туди,
де  зграя  вся  бенкетувала,
де  був  відчутний  центр  біди,
такої  ж  що  щенят  забрала.

Пришкутильгала.  Зграя  тут
харчі  шукає  вправно,  жваво.
Що  не  доїв  зажертий  люд,
на  те  вже  інший  має  право.
Й  вона  собі  пакунки  рве.
Аж  раптом...  Тягне...  Пуповина!
Щось  випало  м'яке,  живе  –    
новонароджена  дитина?!

Не  вірила  своїм  очам.  
Людське  створіння...  Хто  ж  та  мати,
яка  пакунок  зі  сміттям
приготувала  немовляті?!
Ось,  ворухнулося...  Диви  –
таке  маленьке,  кволе,  синє.
Лизнула  в  ніс  його:  "Живи!
Тебе  ця  ***  не  покине."

А  псяча  зграя  тут-як-тут,
вже  скаженіє,  оточила.
Як  вловиш  ґаву  –  розірвуть
голодні  пси.  Заходять  з  тилу...
Але  ж,  і  ***  наче  вовк,
ошкірилась,  гарчить,  лякає.
Її  характер,  то  не  шовк,
про  це  вже  кожний  пам'ятає.

Тепер  заради  малюка
вона  готова  бій  прийняти.
Ще  вдосталь  в  неї  молока.
У  нього  буде  справжня  мати!
Так,  проти  всіх  вона  одна,
аж  захлинається  від  сказу:
"Хто  перший?!  Це  моє  щеня!
Торкнеться  хто  –  порву  одразу!"

Весь  відчай,  біль  останніх  днів
свого  пустого  існування
і    дійсний  материнський  гнів
старалась  вкласти  у  гарчання.
Тій  "суці",  що  дала  життя,
таке  й  не  снилося  –  як  мати  
своє  беззахисне  дитя
від  всіх  повинна  захищати.

Якщо  потрібно  –  йти  у  бій,
зубами  рвати  горло,  жили
до  смерті  в  вихорі  подій
допоки  будуть  дужі  сили.
Звіряча  зграя  не  пішла
у  наступ.  Хай  собі  дикунка
залишить  харч  який  знайшла
сьогодні  й  випав  із  пакунку.

Не  мало  статися  біді
в  цей  день,  все  склалося  на  краще.
Пси  розбрелися  хто  куди.
Дісталось  суці  тій  найважче  –  
з  землі  підняти  немовля,
заледве  дихаюче,  кволе.
Відсунула  сухе  гілля.
Взяла  у  пащу  зовсім  голе.

Своїм  гарячим  язиком
послухала  живе  створіння,
як  б'ється  серце  під  кликом,
пульсує  радо:  "Є  спасіння!"
Мов  скарб  здобутий  те  дитя  –      
міцний  горішок  –  буде  жити!
Соски  у  ***  це  –  життя,
вони  ще  молоком  налиті.

Пішла  вона  не  навмання,
обрала  шлях  безлюдний,  тихий.
Несла  у  щелепах  щеня,
яке  відібране  у  лиха.
Подалі  звідси,  від  біди,
у  зеленліс,  де  водограї,
від  сміттєзвалища,  води,
звірячої  й  людської  зграї...

...Можливо,  так  й  було  б  воно  –    
десь  ріс  би  Мауглі  у  лісі,
але  життя,  це  не  кіно,
закони  інші  в  божій  висі.
Сімейна  пара  іздаля,
що  на  машині  проїжджала,
побачила  оте  маля
і  суку,  що  його  тримала.

Тож,  зупинились,  підійшли
і  простягнули  руку  звіру.
Мабуть,  це  янголи  були,
що  викликають  наддовіру.
Страшна  картина  для  сердець,
але  вони  обох  забрали,
і  це  щасливий  був  кінець.
Я  не  скажу,  що  буде  далі.

Бо  ніц  не  знаю  я  того,
атож  вигадувать  не  буду.
Але  від  серденька  свого
суджу  бездушну  ту  паскуду.
На  це  я  маю  право?  Так!
Не  визнаю  я  за  людину
ту  "суку",  що  в  сміттєвий  бак
укинула  ЖИВУ  дитину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654856
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016


natali.voly

Ч А Ш К А (не НОУМЕН)

Я  ЧАШКА,  по-вашему,  или  бокал?
Вы  пьете  вино  из  меня  ежедневно.
Не  трогайте  ушко  моё!  Вот  нахал!
Сейчас  оболью  Вас  остатками  гневно.

Зачем  сбили  пепел  на  блюдечко,  хам?
Окурков  вокруг  уже  целая  куча.
Налейте  скорей  "валерьянки"  сто  грамм!..
О,  как  тяжела  эта  горькая  участь!

А  было  ведь  время...  Я  помню  семью...
На  скатерти  белой,  по  центру,  папашу  –
пузатый  заварник  и  маму  свою  –
красивую  с  сахаром  полную  чашу.

Я  помню  года,  что  похожи  на  сон,
Они  пахнут  липой,  мелиссой  и  мятой,
наш  чайный  сервиз  на  двенадцать  персон...
Теперь  я  поблёкла  и  стала  щербатой.

Осталась  одна...  и  пошла  "по  рукам".
Теперь  многих  нет,  а  иные  далече...
Увы,  я  уже  не  служу  господам
и  кроме  вина  угостить  просто  нечем.

Попала  к  пропойце  со  свалки  давно,
домой  притащил,  (всё  же  я  из  фарфора),
и  пьет  из  меня  постоянно  вино.
На  вкус  этот  яд,  как  шмурдяк  с  мухомором.

Ну,  что  Вы  уставились,  мой  "господин"?
Вам  чудится  голос?  Я  ЧАШКА  –  не  "белка",
и  с  Вами  беседу  один-на-один
веду,  вот  свидетели  –  нож  и  тарелка.

Не  нужно  скандалить!  Предъява  моя
совсем  не  на  месте  пустом,  если  честно.
Ну,  сколько  же  можно,  обиду  тая,
молчать  мне?  Я  скоро  от  этого  тресну!

Не  мыта  давно,  прилипаю  к  столу,
и  чёрные  мысли  роятся,  как  мухи...
Ах,  жизнь  моя,  су...  Бац!  Лежу  на  полу...
В  осколках  эпоха  и  мрак  бытовухи...

(Не  НОУМЕН,  потому  что  (бац!)  "умертвила"  ЧАШКУ...)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644233
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 08.03.2016


Світлана Моренець

ОЙ ПРОПАЛА ДЕСЬ ЗИМА! (усмішка)

Ніц  порядку  вже  нема,  
все  догори  дриґом!
Геть  відмовилась  Зима
порошити  снігом.

Йде  Різдво,  а  за  вікном
ще  панує  Осінь.
Що  ж  це  діється  кругом?
Де  хазяйку  носить?

Де    хурделична  пора
з  крижаним  прогнозом?..
Ой  пропала  десь  Зима
разом  із  Морозом...

Ні!  Ти,  Грудень,  –  не  мужик!
Загубив  коханку!
Січень  свисне  –  прибіжить,
затремтить  на  ґанку.

Місяць  згаявши,  вона
хутко  схаменеться,
відіграється  сповна!
Тяжко  нам  прийдеться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631152
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 25.12.2015


Ганна Верес (Демиденко)

До Покрови

Покрово,    матінко    Покрово,
Накрий    не    листям    нас    –    добром,
Адже    пролито    стільки    крові
В    багатих    землях    над    Дніпром!

Покрово,    матінко    козацька,
Врятуй    народ    наш    від    війни,
А    п’яна    наволоч    кацапська
Нічим    не    змила    щоб    вини.

Покрово,    давня    рятівнице,
До    тебе    материнський    глас:
Допоможи    війні    спиниться    –
Хай    мир    повернеться    до    нас!
14.10.2015.

Ганна    Верес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613262
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 21.12.2015


посполитий

НЕ ПЛАЧ… НЕ ТРЕБА…

Не  плач...  Не  треба,  ти  ж  бо  знаєш,
Я  не  люблю  жіночих  сліз.
Не  вгвинчуй  в  серце,  я  благаю,
Печалі  й  смутку  саморіз...

Так,  знаю...  Знаю...  Добре  знаю-
"  В  нас  не  війна,  у  нас  АТО..."
Й  не  відповім  на  запитАння
Твої  німі:  "  Крім  тебе...  Хто?!?!",  

"  Чом  не  сусід?!  Чи  ти  -  найгірший?",
"  За  що?!  Скажи  мені,  за  що?!?!"
"  Чом  не  комусь  замінить  ліжко
Настил  з  неструганих  дощОк?"

А  що  казати???  Що  сусіди
Давно  вже  в  Польщі  чи  в  Москві?
Чи  й  просто...  УзялИсь  хворіти...
А  я...  Що  я  скажу  тобі???

...  Ні...  Не  найгірший,  не  найліпший.
Звичайний:  дім,  сім'я,  донька...
Усе  це,  кажеш,  важливІше???
Та  так....  Родина  -    не  АК*...

Не  зміг  би  я  інакше,  люба...
Бо,  як  не  я,  то  й  справді,  ХТО???
Комусь  чиїсь  ловити  губи
Комусь  -  у  берцях  у  АТО...

Там  все  не  так...  Усе  інакше.
Там  "  сірі  зони"...  "Лугандон"..
Там  всю  інфу  "  зливає"  Раші
З  генштабу  "  штопаний  г...ндон".

Там  п'ють  горілку,  а  не  "  К'янті",
Там  "  п'Ятки"**  смалять,  не  кальян.
Там  не  ведуть  багаті  франти
Своїх  "  підстИлок"  в  ресторан.

Там  кров  і  бруд,  стріляють  "  Гради",
Там  контрабанда  й  шоколад...
А  на  проспекті  у  "  Донбабве"
Йде  з  полоненими  парад...

Усе  це  правда...  Й,  навіть,  гірше...
Там  сморід  крОві  та  лайна...
Пробач...  Не  зможу  стати  іншим,
Бо  Батьківщина,  бач,  одна...

Одна...її  не  вибирають...
Банальність...  Пафос...  Я  такий...
Це  -  щось,що  в  гени  закладають
Діди  та  прадіди...  Й  батьки...

Не  плач...  Не  треба...  Ти  ж  бо  знаєш,
Я  не  люблю  жіночих  сліз...
Не  вгвинчуй  в  серце,  я  благаю,
Печалі  й  смутку  саморіз...


*  АК  -  автомат  Калашникова;
**  "  п'ятка"  -  цигарка  з  "травкою".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603301
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 31.08.2015


natali.voly

П е р е к у р

Трёхчасовой  бой.  Перекур...
У  нас  опять  дурные  вести  –
погиб  наш  побратим  Заур.
Уйдёт  отсюда  "грузом  двести".
Чернявый  укро-армянин,
был  духовитым  и  надёжным.
Пуд  соли  съели  вместе  с  ним,
а  сколько  песен  спето...  Тошно...
От  тишины  в  ушах  звенит
до  боли...  Это  всё  привычно.
Но  сука-снайпер  где-то  "бдит",
в  прицеле  видит  нас  отлично.
Вчера  он,  ***  чётко  снял
двух  зазевавшихся  мальчишек.
Я  их  просил,  предупреждал  –
забыть  теорию  из  книжек.
Здесь  запах  смерти  –  кровь  и  пот,
мозги  навылет  –  всё  в  реале.
Курсантики...  пошли  в  расход.
Неделя...  Всё...  Отвоевали...
Здесь  каждый  день  такая  хрень!
Неужто,  где-то  всё  иначе?..
Весна...  Любовь...  Цветёт  сирень...
Мы  вновь  в  основе  передачи,
где  Лысенко  дает  отчёт
на  брифинге  корреспондентам.
И,  как  всегда,  полкан  соврёт
о  жертвах,  сухо,  без  акцентов,
о  обстановке  на  местах,
о  Марьинке,  Песках  и  Счастье,
(где  мы  находим  во  дворах
людей  разорванных  на  части).
Мол,  операция  идёт
по  плану,  всё  там  под  контролем,
а  то,  что  кто-то  нас  сдаёт,
он  не  обмолвится  ни  словом.
Какое  на  хрен,  бля,  АТО,
когда  нас  "Градами"  утюжат?..
Давно  созрел  вопрос:  "А  кто
сливает  нас?  Кому  он  служит?"
Но,  кто-то  будет  отвечать
за  все  приказы,  преступленья!
Когда  закончим  воевать,
то  к  ним  не  будет  снисхожденья.
Мы  в  бой  идём,  прошу  учесть,
не  по  приказам  генералов,
мы,  господа,  имеем  честь  
начистить  "сепарам"...  забрало!
За  всех  погибших  пацанов,
за  кровь  и  слёзы  Украины
здесь  каждый  до  конца  готов
стоять,  поскольку  мы  мужчины!
...Подъём.  Закончен  перекур.
Пора  опять  идти  в  разведку.
Прощай,  наш  побратим  Заур,
мы  за  тебя  дадим  "ответку"!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598495
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2015


natali.voly

Звернення потомка отамана Сірка до москалів

Агов,  прокиньтеся,  кацапи!
Чи  в  цім  болоті  є  живий?
Прийшов  вам  дещо  нагадати.
Хто  я?  Отаман  кошовий!

Чи,  може,  є  тут  мужні  люди  
хто  гавкне  проти  козака?
То,  я  скажу  вам,  сини  Юди,
потомок  славного  Сірка.

Не  віддамо  своєї  слави,
красу  вкраїнської  землі,
жовто-блакитний  стяг  Держави
вам  на  поталу,  москалі!

Чого  ви  лізете,  сусіди,
віками  п'єте  нашу  кров?!
Від  вас  ми  мали  тільки  біди.
Хіба  ж  це  братняя  любов?

Одвіку  не  були  братами,  
і  нині  ви  для  нас  чужі.
Ви  –  голота́,  що  рушить  храми
святі  Господні  у  душі.

Обійми  ваші  душать  шиї,
нема  чим  дихати  –  ярмо!
Болотним  духом  тхне  з  Росії,
що  тягне  цілий  світ  в  багно.

Смердить  аж  очі  виїдає,
у  всіх  тьмяніє  розум,  зір,
якимось  падлом.  Біс  вас  знає,
чи  це  так  пахне  "Руцкій  мір"?

Пішли  за  вами  зомбомаси,
манкурти,  зрадники  дурні,
заколотили  на  Донбасі
війну  разо́м  із  вами.  Ні?

Авжеж,  чи  визнає  провину
перед  батьками  хижий  звір,
що,  мов  ягня,  малу  дитину
вбивав  на  вівтарі  офір.

Господь  –  наш  свідок,  не  минуться  
вам  сльози  вдів  і  матерів,
на  ваші  голови  проллються
у  судний  день,  як  Божий  гнів!

Повстали  проти  вас  мольфари,
спалять  Московію  ущент.
Хіба  дарма́  у  вас  пожари?
То  я  скажу  –  це  є  the  end!

Бо  дуже  скоро  запалає  
вся  кацапетівська  земля.
То  раджу,  хто  ще  розум  має,
нехай  втікає  звідтіля.

Всі  характерники  на  стражі
і    Б  о  г    на  нашій  стороні.
Отож  страшіться,  зайди  вражі,
наш  рід  готовий  до  борні!

Піднімемо  міста  і  села,
підемо  в  наступ,  як  колись,
коли  і    С  і  ч    була  весела,
а  в  поміч  –  шабля,  кінь  і  спис.

Й  від  Бога    С  л  о  в  о    у  дорогу.
Війна  –  це  добрий  прецедент,  
щоб  дати  всім  вам  пам'ятного,
хто  тут  є  крайній,  хто  тут  –  центр!

Ще  є  в  країні  отамани
з  душею,  серцем  козака.
Один  із  них  Я,  перед  вами  –
потомок  славного    С  і  р  к  а!

01.  06.  2015  г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594293
дата надходження 17.07.2015
дата закладки 18.07.2015


Циганова Наталія

Осталось лишь принять…

Мечтать  предельно  просто.  
На  пределе
я  растворилась  в  мире  скоростей.
Ты  слышишь?  –  гулко  капают  недели
по  крыше  года  четырёх  мастей.
Сегодня  мой  июль  по  грязным  лужам
рябит  ознобом  в  ломке  по  теплу,
как  ты…  на  сквозняках  вины  простужен,
как  я…  сев  на  молчания  иглу.
Мой  прожитый  дневник,  чихая  прошлым,
пылится  рядом  с  «Этикой  семьи»,
исписанный  мечтами  о  хорошем
из  ста  страниц  примерно  до  семи.
Звонишь.  Молчишь.  И  я  молчу  ответно.
Не  спрашивать  же  «Как  ты?»  тишину…
и  маленький  июль…  осколок  лета…
того…  из  недопрожитых  минут,
которые  на  паузе  зависли
заезженной  мечты?...
Вновь  моросит.
Мы  оба  знаем  –  не  любить  нет  смысла…
Принять  осталось,  что  любить  –  нет  сил…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593968
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015


Андрій Тофан

Тримайся, матусю, тримайсь, Україно…

[color="#260d0d"]Тримайся,  матусю,  тримайсь,  Україно,
Зітри  із  обличчя  скривавлений  піт,
Бо  більш  не  поставить  тебе  на  коліна
Підступно  жорстокий  північний  сусід!
Пробач  нам,  рідненька,  пробач,  Батьківщино,
Що  в  руки  бандитів  тебе  віддали,
За  те,  що  покрали  гранітні  цегли́ни,
Які  міцним  муром  для  тебе  були.
Я  вірю  у  краще  –  почуй  мене,  мила,
Єднай  свою  силу  з  обох  берегів,
Бо  ми  ще  насадим  на  ковані  вила
Усіх  окупантів  і  всіх  ворогів!
А  тих,  хто  боронить  Вітчизну  і  мову,  
Хай  Бог  милосердний  завжди  береже,
Хай  діти  почують  твою́  колискову,
Хай  діти  не  вчаться  любити  чуже.
В  нас  буде  майбутнє  –  повір,  Україно,
Ти  ж  волі  шукала,  як  дикі  птахи́,  –  
Діди  наші  славні  позводили  стіни,
А  ми  нині  разом  будуєм  дахи́.
Нелегко  тобі  все  давалося,  мамо,
Але  не  здалась,  не  скорилася  ти.
Страждання  минають  –  іди  тепер  прямо,  
Тобі  ж  бо,  кохана,  судилось  цвісти.
І  доки  живе  ще  нескорена  слава,
І  пісня  лунає  нестримна  твоя,
Ти  будеш  щаслива,  могутня  державо,
Єдина  і  рідна  Вітчизно  моя!

11.06.2014                                                                А.  І.  Тофан[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588843
дата надходження 21.06.2015
дата закладки 21.06.2015


Циганова Наталія

Твоя душа дощить…

Твоя  душа  дощить
                       весняно  -  в  перехресний  листопад.
Осінньо–сіра  мить  
                       вчепилася  калюжами  за  небо.
Туману  колорит
                       фарбує  без  художницьких  принад
Серцевий  синій  ритм
                       олівчика  в  руці  моїй  під  себе.

Ти  так  радів,  коли
                       твоє  згадала  дихання  вві  сні…
Чи  в  неба  ти  молив
                       прозорість  дати  пам’яті...  на  подих?...
О,  як  мені  болить…
                       колючо–гострим  льодом  навесні…
В  передостанню  мить…
                       прощення  –  на  прощання  переходах…

Пусти  мене…  пусти…
                       віддам  очима  небу  весь  свій  жаль...
Цілунок  перестиг
                       там…  зліва  нижче…  нижче  за  плечима…
Вагання  пелюстки
                       пожухли  врешті…  і  пустий  Грааль
Я  оберну  в  хустки…
                       яскраво–чорні…  від  своєї  рими…





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587478
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 17.06.2015


Юхниця Євген

Чого більше в дитині твоїй має бути?

Не  та  матуся,  що  родила
А  та,  що  понад  все  тебе  любила.

автор:  Dixi



Я  дивлю́ся  на  рій  телебаченних  звичок,
І  на  вишкіл  людей  у  військово-полонному  рабстві,
І  на  агрус,  який  садівник  виробнично  -
Генним  модифікатором  робить  ряснішим,  кислястим.

...Чого  більше  в  дитині  твоїй  має  бути:
Рис  –  порядних,  чуттєвіших,  хитрих,  сильніших?
Генів  батька  і  мами,  одних,  самобутніх?
Чи  тому,  що  дитина  навчиться  від  інших?

11.06.15  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586754
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 11.06.2015


Saturnius

І знову про москалів

Москалі  думають,  що  українці  -  це  різновид  москалів.  "Да  ви  же  русскіє",  кажуть  вони.  Для  них  ми  -  південна  провінція,  як-от  наприклад  Татарстан  чи  Карелія,  щоправда  тимчасово  незалежна,  але  все  одно  нікуди  не  дінеться.  Але  й  у  українців  схожа  проблема.  Ми  думаємо,  що  москалі  -  такі  самі  як  ми.  Пам'ятаєте,  як  ми  чекали  "русскава  майдана"?  Ми  чекали,  що  москалі  наслідуватимуть  наш  приклад  і  страшенно  здивувалися,  коли  русскіє  братья  почали  скаженіти  у  істериці;  для  нас  було  сюрпризом,  що  москалі,  навіть  найкращі  з  них,  не  зрозуміли  і  не  прийняли  Майдан.  От  поляки,  з  якими  ми  люто  скублися  майже  усю  свою  історію  -  вони  одразу  зрозуміли,  що  у  нас  відбувається;  а  москалі  -  ні.  І  досі  не  розуміють.  
Наївність  -  це  наш  національний  недолік.  Ми  мрійники  ,  пацифісти  та  ідеалісти;  ми  хочемо  всіх  любити.  І  у  цих  недоліках  ми  дійшли  крайнього  ідіотизму,  повіривши,  що  й  москалі  такі  ж  самі.  Коли  Путяра  відхапав  Крим,  ми  ошелешено  спостерігали,  з  яким  радісним  ентузіазмом  сприйняли  це  москалі.  Ми  б  такого  ніколи  не  зробили.  Ми  чекали  -  а  дехто  й  досі  чекає  -  коли  харошиє  русскіє  скинуть  тирана  Путяру,  бо  ми  б  самі  давно  б  його  вже  скинули.  Зараз  ми  чекаємо,  коли  харошиє  в  глубінє  души  русскіє  отямляться  -  бо  ми  б  давно  вже  отямилися.  
У  мене  є  погана  новина  для  вас,  мрійники  та  пацифісти.  Вони  не  отямляться.  Хочете  ще  трохи  правди?  Москалі  звісно  ненавидять  нас;  вони  завжди  когось  ненавидять.  Ненависть  -  це  суть  їхньої  ментальності;  позбувшись  шовінізму,  росіянин  втрачає  російськість.  Але  правда  в  тому,  що  москалям  плювати  на  українців.  Вони  не  відчувають  до  нас  жодних  почуттів;  їм  до  нас  байдуже.  Вони  вбиватимуть  вас,  милі  та  наївні  ідеалісти,  що  все  ще  намагаються  достукатися  до  русскіх  сєрдєц,  вони  зводитимуть  на  вас  наклеп,  вони  принижуватимуть  вас  і  зраджуватимуть,  вони  йтимуть  по  ваших  головах  бо  ви  для  них  -  те  ж  саме,  що  молоденький  зек,  якого  беруть,  тікаючи  з  табору  просмалені  урки;  ви  для  них  -  просто  м'ясо.  Україна  займає  місце  у  їхній  міфології  -  тому  вони  від  нас  не  відчепляться,  бо  їм  потрібна  ця  міфологія.  Україна  має  бути  доказом  їхньої  могутності,  вічним  трофеєм  у  тріумфальному  параді.  Ми  для  них  -  засіб  у  нескінченній  суперечці  з  ненависним  Заходом  і  москалям  глибоко  насрати  на  усі  ваші  проповіді,  дорогенькі  гуманісти.  Вони  -  інші,  не  такі,  як  ми,  хоча  й  ми  стали  поверхово  схожими  на  них.  Зараз  ця  схожість  починає  облазити,  як  лак  зі  старої  дошки  і  москалі  нам  цього  не  пробачать.  Тому  готуйтесь  до  війни  -  довгої,  затяжної  війни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580961
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 13.05.2015


посполитий

Чому, кобзарю?. .

-Ой,кобзарю,кобзарчику,
убогий  жебраче,
Та  чом  твоя  бандуронька
так  квилить  і  плаче?

Чом  спокою  не  знаходить,
 чому  серце  крає?
В  душі  моїй  тонкі  струни  
навпіл  розриває?


-Як  же  їй  не  заплакати,
як  не  застогнати?
Заповзялись  рідні  діти  
матір  гвалтувати.

Один  руки  заламує,
а  другий  гвалтує,
Третій  плаче  і  голОсить
та  не  порятує.

А  четвертий  відвернувся-
вдає,що  не  бачить,
П'ятий  так  зайшовся  сміхом,
що  мало  не  плаче...

Нема  кому  зупинити  
глум  лихий  над  тілом.
Не  синів  бідна  вдовиця-
покручів  вродила...

-А  хто  ж  тая,кобзарчику,
вбога  сиротина,
Дітьми  лежить  збезчещена?

-Матір-Україна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447063
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 10.05.2015


посполитий

А З МЕНЕ Б ВИЙШОВ ГАЙДАМАКА

А  з  мене  б  вийшов  гайдамака,
Я  був  би  ще  отой  харциз.
Та  ,бач,не  в  моді  зарізяки:
Людинолюбство,гуманізм...

Б'ють  по  щоках,плюють  у  душу,
Дітей  гвалтують  і  дружин.
Та  суть  людську  саму  паплюжать...
А  ти  люби,а  ти-  люби!

Чекай  до  Другого  Пришестя,
Бо  "Бог  терпів  і  нам  велів".
І  честь  ,  і  гідність  перекреслюй...
А  гордість?  Гордість  й  поготів!

Де  ті  часи,  далекі  й  темні?
Де  Гонта,батько  Залізняк?!
Нема...Нема  ножів  свячених
Та  зашморгів  поміж  гілляк...

А  з  мене  б  вийшов  гайдамака,
Я  був  би  ще  отой  харциз.
Та  ,бач,  не  в  моді  зарізяки:
Людинолюбство?  Гуманізм?

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447830
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 10.05.2015


natali.voly

История великой славы

История  великой  славы
страны,  которой  больше  нет...
Мы  в  школе  изучали  главы
её  свершений  и  побед.

Но  гриф  «секретно»  был  наложен
на  подноготную  страны.
СССР  был  уничтожен
молниеносно  без  войны.

Шуршат  истории  страницы...
Но,  что  известно  нам  о  ней?
Мелькают  дни  и  чьи-то  лица
в  далёких  отблесках  огней.

В  архивах  прахом  тайн  покрыты
дела,  и  жертв  и  палачей,
лежат  все  "белой  ниткой  шиты"
подальше  от  людских  очей.

Как  мало  тех,  кто  правду  знает,
и  с  каждым  годом  меньше  тех,
кто  не  забыл  какой  бывает
высокой  плата  за  успех.

Их  раны  время  затянуло,
но  до  сих  пор  приходят  в  снах
война  и  вражеское  дуло
с  курком  взведённым,  боль  и  страх.

Но  больше,  чем  СС,  боялись
слов:  трибунал,  расстрел,  Гулаг.
Носили  те,  кто  в  плен  сдавались
клеймо:  слабак,  предатель,  враг!  

Тех,  кто  попали  в  окруженье,
на  произвол  судьбы  страна
оставила  без  сожаленья.
Так  в  чём,  скажите,  их  вина?

Ломались  судьбы,  чьи-то  жизни.
Вели  комбаты  в  бой  солдат
за  Сталина  и  за  Отчизну,
а  впереди  всех  шёл  «штрафбат».

Чтобы  без  паники  встречали
град  пуль,  огонь,  осколки  мин,
солдатам  в  водку  добавляли
"Сироп  Героя"  –  «фенамин».

Не  за  медали  шли  на  бойню,
а  что  бы  смертью  искупить
вину  свою,  и  только  кровью
могли  клеймо  позора  смыть.

А  судьи,  кто?  Те,  кто  кричали:
«Раз  враг  народа  –  умирай!»
«Враги»  шли  в  пекло,  погибали,
и  попадали  прямо  в  Рай!

И  с  высоты  необозримой
всем  нам  живущим  шлют  привет,
простив  вину  непостижимой
страны,  которой  больше  нет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580017
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.05.2015


Любомир Винник

Геній

Я  далекий  від  геніальності.
Всі  мажорні  твої  тональності
перетворюю  у  мінор.

І  ще  більше  у  тім  трагічності,
що  в  мені  надто  мало  вічності...
Рими  фальші  -  на  монітор.

Ти  складаєш  свої  історії.
Теоретик.  Мої  теорії
безнадійно  від  тебе  зречені.

Тобі  треба  ще  більше  практики,
бо  за  правилами  граматики
я  -  помилка  в  твоєму  реченні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576811
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 02.05.2015


Ірина Лівобережна

Три Музы Мастера

[i]Иллюстрация  -  Павла  Оринянского[/i]

Она  прошлась  по  жизни  Мастера
Как  будто  ангела  крылом.
Он  воскресал  для  жизни  –  с  Тасею,
Не  раз  он  ею  был  спасён,
Её  душой  самоотверженной.
Терпела,  грела,  берегла.
Но  вспоминал  о  ней  всё  реже  он,
Когда  другая  позвалА.

Такая  яркая,  красивая,
Ещё  бы!  Имя  ей  –  Любовь!
Жизнь  увлекательная,  дивная
Манила,  звала  за  собой!
Пред  нею  юношей,  повесою
Себя  он  чувствовал  порой.
Она  ж  вела  себя  –  принцессою,
О,  как  ей  шла  такая  роль!
Когда  ж  в  сердцах  однажды  бросил  ей:
«Я  занят.  Право,  не  шуми!»
Его  душа  была  исхлёстана:
«Не  Достоевский  ты,  пойми!»

Бог,  или  дьявол  свёл  их  с  Леною?...
Безумно  хороша  собой!
Самоотверженна,  как  первая,
И  так  же  страстна,  как  Любовь.
Достаток,  мужа  –  всё  оставила,
По  зову  страстному  пошла.
Не  побоялась  гнева  Сталина,
Держала,  грела,  берегла,
Его  печаль  и  радость  впитывая,
Познала  тяготы  до  дна,
И  стала  верной  Маргаритою
Его  последняя  жена.

Когда  ж  диагноз  был  так  ясен,
Так  мало  оставалось  жить,
Он  захотел  увидеть  Тасю,
Чтобы  прощенья  попросить…

Мы  все  мечтаем  о  спасенье.
Но  -  получаем  ли  прощенье?

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=54lb2o5xvDI[/youtube]



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577382
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 27.04.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2015


Кіндрат Корінь

Як брата звіра не приймай!


       
Ведмідь    на    пасіку    прокрався!
Нажертись    на  дурняк    схотів!
Брехав    він    бджолам,    слізно    клявся:
Я    з    друзів    ваших!    Із    братів!

А    тут    ще    й    трутні      нагодились:
Ура!    Ведмідь    -    наш    захисник!
В    істериці    від    щастя      бились  –
Прийшов      цар-батько    рятівник!

І    бджоли    вуха    розпустили,
Їм,    трударям,    не    до    інтриг!
І    клишоногого      впустили,
Щоб    вулик    захищати    зміг!?

Та      лиш    ударив    шторм    з    грозою  –
Ведмідь    враз    вулик    розтрощив!
Знущань      завдав    бджолинім    рою!
Поїв    весь    мед,    рамки    побив!  

А    потім    ще    й      ревів    сердито:
Чого    кусаєтесь?    За    що?
Не    я    це!    Громом    все    розбито!
Де    совість      ваша?    Казна-що!

Та    рій    брехні    більш    не    піддався!
Разом    на    ворога    напав!
І    тисяч    жал    злодій    злякався!
Дав    драпу!    Шкуру    врятував!

Мораль    -    усім    пересторога:
Як    брата    звіра    не    приймай!
Жени      бандита      ще    з    порога!
Свій    дім!    Вітчизну    захищай!

Слава    нації!    Смерть    ворогам!      Кіндрат  &  Корінь.        02.05.2014р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563553
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 01.03.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.01.2015


Сергій Бабінчук

*Боже ! Врятуй Україну!* (Побажання)

           
Брати  знову  над  тобою  наругу  вчинили  .
Невже  ми  ось  тут  ізгої  ,  де  батьків  могили  ?
Україно  ,  ненько  мила  ,  то  чиї  ми  діти  ?
Ти  ж  нас  пестила  ,  ростила  ?  Як  нам  далі  жити  ?
Коли  мову  колискову  не  можна  вживати  ?
А  за  своє  рідне  слово  -    нас  же  і  карати    ?!
В  усі  рупори  волають  за  права  меншини  .
Хоча  дуже  добре    знають  ,  що  нема  причини  .
Ніхто  їх  права  не  рушить  .  Все  згідно  закону  .
Не  беріть  гріха  на  душу  .  Це  ми  із  полону  
Вирватись  бажання  маєм  ,та    з  колін  повстати  .
Це  над  нашим  милим    краєм  двоголові  кати  
Триста  років  панували  та  кров  нашу  пили  .
Чи  не  досить  з  нас  потали  ?  Чого  наші  жили  
Рвете    без  жалю  жорстоко  ?  Це  ж  все  надприродно  ?
Ми  бажаєм  мати  спокій    по  волі  Господній  .
В  своїй  хаті  газдувати    лиш  на  власний  розсуд    
Відчепіться  пани-брати  ,  не  битимем  посуд  !..
Власне  звичка  –  це  натура  ,  але  не  найкраща  .
Так  Росія  ,  баба  –дура  роззявляє  пащу  
Все    ковтнути  зараз  хоче  енергозалежних  
Марить  вдень  і  марить  вночі  ,  з  кремлівської  вежі  
Доносяться  знов  погрози  .  Це  не  випадково  .
Коршуном  за  нами  стежить  .Досить  з  нас  ,  панове  !

Сергій  Бабінчук  .        Червень    2008  рік  .  
 



 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554236
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 24.01.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2014


Олена Іськова-Миклащук

Я говорила з тишею і Богом…

Я  говорила  з  тишею  і  Богом
На  грані,  де  кінчається  свідомість.
Змивали  гіркі  сльози  на  підлогу
Усі  гріхи,  що  лиш  мені  відомі.

І  суєта  лишалась  за  порогом,
Подарувавши  в  душу  невагомість.

Спинився  час  у  мареві  безсоння.
Відплакали  і  мовчки  згасли  свічі.
І,  падаючи  в  мороку  бездоння,
Молитви  з  уст  зривалися  одвічні.

Сів  ангел  промінцем  на  підвіконня,
Новий  світанок  заглядав  у  вічі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543672
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 14.12.2014


Руденко Олекса

В нас українців убивали

Кати  кремлівські  убивали  
В  нас  українців  всі  віки,
Як  тільки  нас  не  катували
Орда,  царі,  більшовики.
Архіви  всі  переписали*  –
З  правління  київських  князів,
Легенди  пращурів  зникали
По  волі  клятих  москалів.
Де  Нестора**  оригінали,
Де  ті  літописи  святі?
Чому  їх  з  наших  Храмів  вкрали,
Чому  спалили  їх  кати?
Вписали  Невського  в  герої,  
Яких  не  бачив  давній  Рим!
А  князь  не  брав  у  руки  зброї
І  не  тому,  що  був  малим.
Він  був  у  хана  аманатом***,
Жив  безтурботно  у  Орді,
Сартаку  став  він  кровним  братом,
Щоб  був  заступник  у  біді.
Він  битви  Чудської  не  бачив,
Про  шведів,  може  щось  і  чув,
Князь  на  Орду  весь  вік  батрачив,
Батию  зятем  князь  той  був.
Не    забілили  ретушери
Тих  сивих  Київських  часів,
Зникають  липові  химери,
Підступні  байки  москалів.
Зникає  в  вибухах  Донбасу
Братерство,  віра  та  любов,
Тепер  для  нас  ви  тільки  раша  –
Яка  пила  та  п’є  з  нас  кров.

*Катерина  ІІ  особисто  складала  і  редагувала  «Історію  Росії»,  правлячи  при  цьому  історичні  документи,  даючи  розпорядження  по  знищенню  деяких  документів  і  по  написанню  фальшивок.  Оригінали  Нестора  літописця  безслідно  зникли  саме  за  Катерини  ІІ.  
**Нестор  літописець.  Народився  1056  року  в  Києві,  перший  вітчизняний  історик,  видатний  письменник,  мислитель,  вчений,  чернець  Києво-Печерського  монастиря.  
***аманат  –  заручник.  В  1238р  –  1249р  дитиною  Олександр  Невський  був  забраний  ханом  Батиєм  аманатом  в  Орду,  а  його  батько  Ярослав  Всеволодович  отримав  за  це  від  хана  великокняжий  стіл.  Живучи  у  хана  в  Орді  він  став  кровним  братом  сина  Батия  Сартака  і  одружився  на  донці  Батия.  Після  того,  як  він  зрадив  свого  брата  Андрія  в  1252р.,  Олександр  Невський  став  великим  князем  Володимирським.  Так  сталося,  що  саме  він  став  родоначальником  московських  князів,  напевно  тому  йому  знайшли  великі  “перемоги”  яких  не  було…  в  Іпатіївському  літопису  про  6750  рік  не  записано  ні  поразок,  ні  перемог  біля  Новгорода,  а  це  був  саме  1242  рік,  рік  величезної  перемоги  над  німецькими  лицарями  на  Чудському  озері.  У  1242  р.  була  сутичка,  а  не  побоїще  на  Чудському  озері.  За  даними  Ордена,  Чудська  сутичка  була.  Втрати    Ордену  були  такі    20  рицарів  убитих  і  6  рицарів  полонених…  ось  так  переписувалася  історія.

7-9.12.2014р.

Більше  про  сфальсифіковану  історію  Київської  Русі    та    раши    можна  дізнатися  на  сайтах:
http://ukrlife.org/main/evshan/moxel_11.htm      Країна  Моксель
http://patent.net.ua/intellectus/facts/1875/ua.html    СФАЛЬСИФІКОВАНА  ІСТОРІЯ  РОСІЇ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542817
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014


Дід Петро

ПОВІЙ ВІТРЕ

Повій  вітре  хлопцям  в  спину,
Щоб  отямились  таки:
Захищати  Україну
Нам  потрібно  -  козаки!

Підіймайтесь  козачата,
Бо  страшна  біда  прийшла,
Бо  війна  вже  розпочата
Біля  вашого  села.

Бо  зухвалий  ворог  лізе:
З  "Граду"  бє,  з  ПЗРКа,
Від  російського  заліза
Вся  Луганщина  в  дірках.

І  Донеччина  страждає,
Де  ж  герої  -  дончаки?
Ворог  суне,  наступає,
Ви  до  Львова  навтьоки.

А  кордон  свій  боронити
Не  бажаєте  чому?
Звісно,  краще  пиво  пити
І  водити  десь  чуму.

Патріоти  хай  воюють,
Проливається  їх  кров,
Хай  життям  там  ризикують
За  святу  до  них  любов.

То  не  справжні  українці,
Що  ховаються  в  тіні,
Коли  пруть  до  нас  чужинці
Й  гинуть  люди  на  війні.

Повій  вітре  хлопцям  в  спину
Зрозуміли  щоб  таки:
Захищати  Україну
Першими  йдуть  КОЗАКИ!!!

18.08.2014.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537151
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 15.11.2014


Микола Паламарчук

Козацькому роду нема переводу

Козацькому  роду  нема  переводу

Я  надіну  вишиванку
І  пшеничного  бриля,
Стану  першим  на  фільварку,
Вдавить  жаба  москаля.

Начепив  косоворотку,
На  пеньок  натяг  картуз,
Тяпнув  зрання  браги  сотку  –
Й  ходить  мов  козирний  туз…

Відвертаються  дівчата
І  коцюбляться  баби,  
Гомонять  він  не  початий,
Шепчуть  ще  й  на  той  слабий.

Намащусь  одеколоном,
Розставляйте  кралі  ніс,
Стану  вмить  Ален  Делоном,
Візьму  приступом  Париж.

Нащо  мені  ті  Рязані,
Псков,  Ростов  чи  Вологда́,
Де  москальки  ходять  п’яні,
Пахне  брагою  муда.

Лишусь  ліпше  на  фільварку,
Вивернусь  на  черені,
Мов  циркачка,  моя  Галька  
Поскакає  на  мені.

Не  дівчина  –  громовиця,
Має  блискавку-станок,
Кавуни  тверді,  мов  криця,
А  моторна,  мов  в’юнок.

Нароблю  дітей  багато,
Слава  Богу  маю  чим,
Я  по  цьому  пішов  в  тата,
Тато  носить  відра  ним.

Часто  гарні  молодиці,
Його  кличуть  ладить  лаз,
Чи  повісити  полицю…
Все  чин-чином  кожний  раз.

Якось  їхав  до  столиці,
До  міністра  бить  чолом,
Хвилювались  молодиці,
Виряджали  всім  селом…

Так-що  я  кругом  у  тата,
Ну,  не  брешуть  же  жінки,
А  у  нас  жінок  багато,
Та  й  красиві,  мов  квітки.

31  жовтня  2014  року

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533753
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 01.11.2014


Елена Черкашина

Що ти знаєш, москаль

Що  ти  знаєш,  москаль,  про  мою  Україну
(не  образити  хочу,  питання    болить),
чом  лишаєш  по  собі  криваві  руїни,
чом  бажаєш  в  крові  нашу  землю  втопить?
Що  ти  знаєш,  москаль,  про  лани  і  діброви,
де  співа  соловей  із  долоней  Христа,
 і  про  гори  високі,    і  про  чорнії  брови,
і  про  пісню  душі,  і  про  пекло  повстань...
Що  ти  знаєш,  москаль,  про  свободу  країни,
ти,  народжений  після  кривавих  розправ?
Ти  не  любиш  людей  -  сіль  землі  України,
поважаючи  тих,  хто  її  обікрав!
Що  ж  ти  знаєш,  москаль,  оповитий  брехнею,
про  нескорений  шлях  патріотів-дідів?
В  штучнім  світі  своїм    по-під  склом  мавзолею,
ти  поменшав,  москаль,  значно  ти  порідів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533035
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 28.10.2014


Вікторія

Стою в строю, стрічаю ворогів.

Стою  в  строю,  стрічаю  ворогів.
Вони  ідуть  сюди  нерівним  строєм.
В  повітрі  пахне  осінню  і  болем
Поранених  снарядами  степів.

А  ніч  тремтить  на  відблисках  набоїв.
Незвані  гості  гірше  від  навали,
Напевно,  знову  трішки  "заблукали",
Та  наш  свинець  їх  швидко  заспокоїв.

Стою  в  строю,  стрічаю  ворогів,
Дорогу  вишивають  наші  міни.
Бо  в  Україні  вибухнули  зміни,
І  горе  тим,  хто  це  не  зрозумів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532135
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 24.10.2014


віталій чепіжний

Меланхолійне

осіння  пора  нагадала  майже  юнацький  опус  с  шалено  далеких  70-х


А  я  уже  давным-давно
Не  брал  пера,а  все  равно
Писать  охота.И  слова
Как  непокорная  трава,
Не  признающая  оград,
Плывут  как  первый  листопад.
Воюю  с  ними  -  на  строку
Укладываю,как  могу.
И  получаются  стихи
О  том,как  вечера  тихИ,
О  том,как  ночи  холодны,
О  чем  придумывает  сны
Детишкам  осень.Про  листы
Уже  увядшей  красоты,
Что  ветер  носит  по  дворам.
И  что  немножко  грустно  нам
Что  лето  кончилось...  Пускай
Оно  вернется  в  этот  край
И  жизнь  не  кончилась,а  все  ж  -
Вздохнешь,подумаешь,взгрустнешь  -
Что  это  все  напрасный  труд  -
Стихи  такие  не  пройдут.
Не  напечатает  никто
Стихи  про  это  и  про  то.
Бумагу  прочь!  Пора  уснуть!
А  завтра  вновь  обычный  путь  -
С  утра  будильники  орут:
Подъем!  Работа!Институт!
Вершится  жизни  вечный  круг
И  со  стихами  недосуг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529884
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 14.10.2014


Наталя Данилюк

Осіння історія

Поважний  жовтню,  пане  мій  ласкавий,
Як  личить  вам  оливковий  наряд!
Ну,  запросіть  на  філіжанку  кави
Самотню  пані  біля  ліхтаря...

Вона  така  розгублена  і  мила,
В  руках  потерті  рукавички  мне,
Тріпоче,  мов  метеликові  крила,
На  вітрі  теракотове  кашне.

Погомоніть  про  те,  про  се,  мій  пане,
Під  шурхіт  падолисту  і  газет,
Під  брязкання  металу  й  порцеляни
Послухайте  розчулений  кларнет.

Хай  ваша  пані  теплими  вустами
Пригубить  кави  терпкість  запашну
І  загориться  іскорка  між  вами,
І  затеплі́є  погляд  пані...  Ну!..

Побудьте  трішки  звабником  принадним,
Даруйте  компліменти  і  вірші,
Хай  подих  тютюново-шоколадний
Здіймає  ураган  в  її  душі!..

Летять  думок  розірвані  конверти...
Та  хто  там  знає,  може  й  неспроста
Чомусь  вам  личить  стриманість  уперта,
А  вашій  пані  -  скромна  простота...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527235
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 01.10.2014


Ірина Лівобережна

Миф о «старшем брате»

     [i]"Неужели  ложь  еще  с  пелёнок  
     Стали  вам  насильно  прививать?  
     Украина  -  маленький  ребенок  -  
     Вы  её  к  фашистам  причислять..."
         Микола  Серпень    [/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522165

Украина  –  маленький  ребёнок…
Так  наивна,  ласкова,  чиста…
Вы  её  –  рабой,  ещё  с  пелёнок!
Чести  нет,  и  нет  на  вас  креста!

Что  же  вы  за  люди,  что  за  «братья»,
Если  –  на  колени  –  вы  сестру?
Разве  можно  –  с  дружеских  объятий  –
С  «градами»  -  под  окна  –  поутру?

Эту  мудрость  почерпнуть  из  книжек
Русских  вы  поэтов  –  не  могли.
Если  не  сломать,  то  значит,  выжечь?
Вот  вы  как  –  с  любовью?  –  до  земли.

А  она  –  и  жала,  и  косила,
В  ласковых  объятьях  берегла,
Баловала  и  растила  –  сына,
Что  война  так  горько  забралА…

А  она  –  одна  –  встречать  рассветы!
А  её  –  сковали  блокпосты…
Кто  же  будет  отвечать  за  это?
«Старший  брат»,  сестрёнку  –  отпусти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522322
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 09.09.2014


Наталі Рибальська

Дай строчку -совсем задыхаюсь…

Муза,
дай  строчку  -совсем  задыхаюсь
Я  не  сплю  и  не  ем,  просто  где-то  скитаюсь
Среди  старых  стихов,  среди  боли  поэтов
Не  хватает  любви,  все  тоска  без  просвета
И  кажусь  я  себе  хрупкой  девочкой  в  пачке
На  пуантах  стою,  но  от  боли  не  плачу…
И  звучит  минует,
но  струна  оборвалась
И  сломалась  мечта
И  надежда  сломалась…
Но  осенним  теплом  я  наполню  ладони
Приложу  их  к  мечте…
В  светло-синем  вагоне
За  пустой  горизонт,  там  ,  где  радуги  арка,
Я  умчусь  сквозь  сентябрь-
В  полдень  ...
Будет  подарком
Мне  счастливый  билет…
Непременно  счастливый…
Поезд  тронулся  в  путь,
Я  пишу  торопливо
На  билете  своем  чуть  неровные  строчки-
«Завтра  буду  с  тобой,  жди  меня  очень  ,  очень…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521019
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 02.09.2014