В митця
На кінчику пера є букви,
Що плавно переходять у слова.
Відточуються ранні звуки –
Ажурні, немов квітка польова.
На аркуш білого паперу
Лягають рівно прописом рядки,
Перо малює атмосферу,
Душа розміщує свої зірки.
Народжується в муках сяйво,
Щоб променем дійти до читача.
Слова викреслюються зайві.
Чекає урожай на збирача.
Збирач прийде, й торкнеться слова,
В глибини серця покладе його .
Всміхнеться скрипка смерекова
Від Бога срібне значить це перо .
Нові на кінчику знов букви,
Слова, рядочки й істини прості.
Митець в читацькі кладе руки
Свої джерела думно-золоті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532666
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 26.10.2014
Як довго уже не приходять листи.
Мовчить телефон, ніби впавши у кому.
Хоч пусто у грудях, та все ж щось кричить:
«Бо ти не потрібна нічому й нікому!»
І більше немає історій про «нас»,
Затихли полемік одвічних гармати,
Стомилися люди. Невтомний лиш час –
Йому не набридне щодня убивати.
15.09.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523690
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 26.10.2014
Карпатська феєрія
Сонце помалу хилилось до горизонту і норовило от-от пірнути за найближчу гору. До заходу залишались лічені хвилини, а я ніяк не міг дійти до запланованого місця ночівлі. Ноги нестерпно нили після цілого дня ходьби, а ще потрібно було дійти до галявинки, яка, за картою, мала б вигулькнути по правий бік хребта. Та її ніяк не було. Невже блуд вчепився?
Та от, десь неподалік, почувся шелест річки. Через хвилину я вже міг бачити її вузеньке русло. Нарешті! Я схилився над течією, зачерпнув рукою чистої води і спробував її. Вода була прохолодною і неймовірно смачною. Я зняв окуляри і вмив обличчя. Треба спускатись швидше. М`які, низенькі кущики пружинили в мене під ногами. Річечка все ширшала. Почався ліс. Не надто густий. Річку супроводжували все більші і більші камені, встелені пухнастим мохом, що надавало лісу затишку. Та це було і небезпечно, бо можна потрапити в щілину між каменями і травмуватись.
Нарешті дістався галявинки. Перш за все розклав намет. Це було не просто, бо сонце вже сховалось за горами і швидко холодніло, тому задубілі пальці не хотіли слухатись. Вогнище розкладати якось не хотілося, та і особливо не було що палити. Згадав про примус і заспокоївся: вечеря відбудеться. Я витягнув пляшку з наплічника і пішов до річки по воду.
Неподалік галявини річка утворювала мальовничий водоспад, а камені складали досить велику чашу, глибиною по пояс. Це було надзвичайно красиве місце. Кожен похід я намагався планувати так, щоб пройти поруч.
Сутінки покрили гори. Голубе небо відбивалось в неспокійній воді чаші. Та на цей раз щось змінилось. Я застиг, мов укопаний: перед водоспадом, спиною до мене, стояла дівчина. Її довге волосся мінилось від золотистого до каштанового і кінцями сягало води. Незнайомка підставляла долоні під падаючу воду і хлюпала її на себе.
В мене перехопило подих. Я переступив з ноги на ногу, тихо ,як тільки міг, підійшов до найближчої сосни і оперся на її сучок. Але зрадлива гілочка не витримала і зламалась, видавши мене своїм хрустом. Це, здавалося би, було зовсім тихо, в порівнянні з могутнім ревом водоспаду, та дівчина почула. Вона різко обернулась, і її великі зелені очі, обрамлені густими чорними віями, впилися в мене. Шкіра в неї була біла і чиста, пишне волосся прикривало плечі і груди, а тонкий стан плавно входив в воду. Що було дивним – це відсутність її відображення в воді. Несподівано дівчина посміхнулась мені. Здивований, я не зміг втриматись і усміхнувся у відповідь. Та, так само несподівано, посмішка зникла з обличчя дівчини, на ньому появився жах. Вона тепер дивилась не на мене. Я прослідкував за її поглядом і обернувся. За кілька кроків від мене стояв високий, як смерека чоловік, досить старий. Його сіро-біла довга борода зливалась з білосніжним вбранням. Мені здалось, що я щось про нього чув. І раптом думка, палюча мов блискавка, майнула мені в голові – чугайстер. Я перевів погляд на дівчину. Вона далі стояла у воді, скулившись і втупившись очима, сповненими жаху, на діда. Лісовий Чоловік ступив кілька кроків до річки. Нявка, тепер я точно це знав, присіла так, що видно було лише її голову. Чугайстер ступив ще крок.
- Ні! – вирвалось в мене.
Привітні блакитні очі подивилися на мене. Я обережно ступив крок вперед. Чоловік посміхнувся. Йому не вистачало багатьох зубів. Він щось прошипилявив мені і почав пританцьовувати. Я зрозумів, що запрошений на танець, і почав й собі танцювати. Чугайстер все швидше перебирав ногами, що не надто йому личило, зважаючи на вік, і приказував :
- Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!
Я продовжував повторювати його рухи і обережно зиркав в бік чаші, та нявки там вже не було. Дід вже не звертав на мене уваги. Він продовжував вертітися і підстрибувати, все примовляючи. Досягнувши піку танцю, він скрикнув, перекинувся вітром і шугнув поміж сосон на захід. Ледве доплентавшись до намету, я заліз в спальник і вмить заснув, стомлений танцем.
Вранці проснувся від голодних судом, які зводили шлунок. Поснідавши шоколадом, горіхами і чорничним чаєм, я пригадав дивний сон, що приснився вночі. Та мало що примариться в дорозі, тому я швидко склав намет і продовжив похід.
День минув швидко і одноманітно. Гірські краєвиди милували око і заспокоювали душу. Під вечір дійшов до другого місця ночівлі – Сідця Довбуша. Тут в скелі був витесаний трон, з якого відкривався неймовірний краєвид на Чорногору. Намет вирішив не розкладати, а заночувати в «кухні» (великий камінь, навислий над землею). Улаштувавшись, вирішив прогулятись. Раптом на сусідній галявині я помітив відблиски вогню. Підійшовши ближче, побачив, що навколо великої ватри водять хоровод дівчата і співають. Та пісня їх була незрозумілою. Щось дивне, язичницьке. Голови їх прикрашали вінки, сплетені з довгої трави. Подумавши хвилину, я згадав, що сьогодні Івана Купала. Дівчата дзвінко сміялись, перестрибували через вогонь і кружляли в танці. Вони когось мені нагадували, однак я ніяк не міг згадати кого. Ватра відкидала помаранчеві відблиски навколо, та щось здивувало мене. Раптом до мене дійшло: від дівчат не падала тінь, можна було подумати, що це просто марево, та надто чітким воно було.
Одна з нявок відволіклась на мить від веселощів і помітила мене, застиглого поміж кедрових гілок. Вона весело розреготалась і прудко підбігла до мене. Її ніжна рука торкнулась моєї щоки і я, як під гіпнозом, попрямував за нею. Прекрасні створіння обступили мене і почали кружляти навколо. Мене оповило тепле солодке відчуття. Я піддався ритму їх пісень і теж почав танцювати. Дівчата припинили танець і затягли якоїсь заворожливої пісні. Вони підходили і торкались мене, пестили волосся, гладили обличчя. Одна зняла з мене окуляри і зачудовано їх розглядала. Та раптом якась бліда постать випурхнула з лісу. Вона здивовано щось вигукнула, підбігла до нас і заговорила щось незнайомою мовою. Я придивився і впізнав в постаті свою недавню знайому – дівчину, яку врятував від чугайстра. Нявки розступились. Вона підійшла до мене, взяла за руку і повела в бік «кухні». Я й не помітив як опинився в спальнику. Чарівна постать простягнула мені моє ж металеве горня з теплою запашною рідиною. Напій виявився чудовим на смак. Після декількох ковтків я відчув неймовірне блаженство і затишок. Мене огорнув солодкий міцний сон.
Ось такий сон колись наснився мені під час одного з моїх походів. А може це був і не сон, а така собі Карпатська феєрія? Як гадаєте?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336362
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 14.08.2014