До Дня Незалежності України
Занадто написано й сказано
Величних і пафосних слів,
Твій образ в картинах зображено
У золоті житніх полів,
Блакиттю небесної спілості
Устелений шлях здобуття
Крізь суть віковічної зрілості...
Чому ж таке бідне життя?
Чому побираєшся босою?
Багатства здаєш за дарма?
Коли вже Ти станеш дорослою
Й все будеш робити сама?
Бо братства нема у злиденності
І другом не є кредитор,
У власній духовній блаженності
Ти мусиш здолати терор!
Терор, що сусідами зрошений,
Терор своїх власних думок,
Ганьбою царів припорошений,
Скриваючи шлях до зірок...
Совковий терор меншуватості
У рясах церковних потвор
Найвищого ступеня святості -
Підступний свідомий терор!..
Тобі 25-ть?! Це достатній
Новітній період життя,
Щоб вголос сказати: - Я здатна
На праведний шлях відкриття!
І впевнено кроки робити
До втілення мрій Кобзаря, -
«Вставайте, кайдани порвіте»!
Зійшла Твого щастя зоря!..
Гони ненаситних правителів,
Що втратили міру щедрот,
Їх статки у пеклі горітимуть,
Надія лише на народ
І справжніх солдатів-героїв,
Під крила їх душі візьми,
Вони у щоденнім двобої
За Тебе лягають кістьми...
Я вірю - все буде добре,
Ти справишся!..
Сяйвом зорі
Палають серця їх хоробрі
І хвилями плинуть в Дніпрі...
24.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685449
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Я - лиш зернинка у твоєму короваї,
Я - лиш піщинка на твоїй землі,
Одна краплинка у ручаї,
Пір’їнка на твоїм крилі.
На вишиванці – лише хрестик,
У твоїй мові – лише слово,
Ще не поет – лише поетик,
Маленька зірка вечорова.
Один листочок з твого саду,
Твоєї пісні – лише нотка,
Одна сріблинка з водопаду,
Але твоя я вірна дочка.
Для мене ти – це цілий світ,
Найкраща, рідна і єдина,
Святий Господній заповіт,
Моя чарівна Україно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685472
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2014
Прилинь…
Коли ридатимуть дощем
Над перевалом ці осінні хмари…
Сховай мене
Під зоряним плащем
Під звуки веселкової гітари…
Вплетись
В моє волосся золоте…
Нестримано… розхристано… стосило…
Лісами хай летить волосся те…
Так неповторно…
Зоряно-красиво…
Прийди…
Коли накотяться з долин…
Оті звабливі… ті грибні тумани…
Я із твоїх складатиму перлин
Собі пов’язки
На відкриті рани…
Напийся
Помаранчевих долин…
Що досі ти не смів навіть торкатись…
Адже вітри з весняних полонин
Не можуть
В косах осені кохатись…
Вплетися
У скуйовджене гілля…
Щоб я кричала…
Щоб благала… Досить!!!...
Зривай……………
аж до останнього листка…………..
--------------------------------------------
30 жовтня Неповторна Осінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529490
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 13.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2014
Сьогодні свято,школи в вишиванках,
Повсюди око радує блакить.
У Перший клас біжить дівча із ранцем,
Віночок на голівці майорить.
Так все яскраво,але хочеться спитати,
Всіх українців ,де же ми жили?
Що, коли кров почали проливати,
Згадали синьо - жовті кольори?
Згадали ,що нам шили вишиванки
Старенькі прабабусі й вчили нас.
А ми хотіли буть екстравагантні,
Не піддавалися на їхній майстер – клас.
А рушники неначе доля, шиті
І квіти – символи в косах у дівчат?
Ну як могли ми все це не любити,
Шукаючи заморських все прикрас?
Гірка ціна ,але вкраїнська врода
Вже воскресає серед молодих,
І вишиванки нашого народу,
І синьо - жовтий стяг - це оберіг!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521084
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 03.09.2014
День народження Свій зустрічаєш
У сльозах, у крові́ ,у вогні,
І «салют» смертельний розриває
Твоє тіло у нерівній боротьбі.
Хоч і юна,але Ти безстрашна,
Не зважаючи на молодість свою.
І ридання ,й горе, бідолашна,
Не зламали воленьку Твою.
Україно – очі повні смутку,
Від сердець розбитих в матерів.
І до свята траурні здобутки …
Найстрашніший День з усіх тих днів.
Юна пташко , Ти злетиш над світом,
Крила неодмінно заживуть.
Тільки пам'ять днів , вогнем сповитих,
До кінця життя нічим не струть.
Моя юнко, з цвітом калиновим
В косах золотих, немов руно,
Хочу ,щоб цвіли Твої діброви
І війни не знав уже ніхто!!!
Хай цей День із болем зустрічаєш,
Та настане мир і розцвітеш.
Ворог згине і добро засяє.
Дім свій вишиванкою вбереш!!!
22.08.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518984
дата надходження 22.08.2014
дата закладки 23.08.2014
Голубить сонечко теплом
і променем істкристим.
Квітують квіти, мов панно,
розсипані намистом.
Пташиний щебет вдалині
змагається з вітриськом.
Немов не гинуть на війні,
звитяжці українські.
За землю б'ються козаки,
за волю й незалежність.
За мирне небо назавжди
злітають у безмежність.
З останнім подихом боєць
шепоче без упину:
– "Матусенько, мене пробач,
прости мої провини."
– "Прощай, кохана і не плач.
Для мене ти - єдина.
Постану Ангелом для вас,
для тебе і для сина.
У сни незримо прилечу.
До губ твоїх прилину!
Іти в житті допоможу,
підставивши вітрила."
Курличуть журно журавлі,
летять у небо клином.
Скорботні дзвони на землі
лунають щохвилини.
Хай пухом стелиться земля
для воїнів сміливих,
що віддали своє життя
за вільну Україну!
10. 08. 2014 Л. А. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516756
дата надходження 10.08.2014
дата закладки 13.08.2014
Пропаганда це брехня!
Правда сплила зверху,
Вже роздулась порохня ,
Руский став відвертий!
То ж читайте як було<
Які були плани<
Матюками як гуло,
Москалі в дурмані!
Петербуржець про те, що вбив Путін: А як пафосно все починалося ДАЙДЖЕСТ
20.07.2014 19:48
Кремль відібрав Крим і в України, і в нас(російською).
А так все пафосно начиналось! Стерх даже слезу пустил на вызвышенном экстазе. Молол что-то про "новороссию", какие-то исторические задачи, как всегда, прошелся по Западу, который нас поит, кормит и одевает. На какую только хрень не способно больное воображение, когда голова слетает.
Но сначала о Крыме. Путин заявил россиянам, что он дал им Крым. Так ли это? Крым у нас был, был у меня и миллионов других русских, и это не зависело от Путина. Мы с удовольствием ездили в Крым, Киев, Одессу и не чувствовали себя там чужими. Мы там были свои среди своих. Что произошло теперь? Теперь нам очень затруднительно и неловко поехать в Киев и Одессу. Путин лишил нас этой возможности, сделав нас там не своими. И никакими крымами это не компенсировалось и не могло компенсироваться. Крым до этого был наш, а теперь стал и не украинским и не нашим, он стал бандокремлевским. Кремль отобрал Крым и у Украины, и у нас.
Теперь о фашистах. Это слово совсем потеряло истинный смысл в российской пропаганде. Оно стало даже не ругательным, а кремлевско-политическим, то есть, вообще без смысла. Это слово стало некой пропагандистской смолой, чтобы подменить неуловимые ассоциации сакрального объектами крамольного. Крамольного для российской бандитской влсти.
Когда то, еще в СССР, я впервые посетил Тирасполь. Боже, какие это были впечатления! Водитель возил меня по дорогам, вдоль которых тянулись бесконечные ряды виноградников и фруктовых деревьев. После российского пейзажа все это казалось молочными реками с кисельными берегами, как в той полузабытой детской сказке. Водитель, увидев мой восторг, подливал в него масла, убеждая меня, что здесь такая земля, что если воткнуть в нее в любом месте палку, она распустится. И в конце рассказал такую народную легенду: "Когда бог раздавал людям землю, то раздав все, выяснил, что опоздавшему на раздачу молдаванину ничего не осталось. Бог почесал озадаченно затылок - земли-то не осталось. Покряхтел и выделил молдаванину кусочек от рая".
Я был полностью согласен с моим гидом-водителем, что мы проезжаем по раю. Спросил у него - молдаванин ли он. Водитель ответил, что он родом из Сибири.
Прошло всего несколько лет, и я увидел, как из рая сделали некую зону. Нет у меня никакого желания теперь ехать туда. Приднестровье отторгнули от Молдавии, но отторгнули и от нас.
Очень много сейчас имеется мест, которые мы с теплом вспоминаем и куда нам теперь путь заказан. Молдавия, Абхазия, Сванетия, Львов, Одесса, Крым, Дагестан, Тбилиси...
Теперь об интересах России. Не об интересах Кремля, а об интересах именно России и русских. В интересах России не воевать с Украиной, а оберегать ее, помогать ей, защищать ее от любой внешней агрессии. Защищать, уважая ее. То есть уважая ее территорию, самобытность, язык и ее устремления. Украина никогда не была нам врагом на протяжении всей истории. Это были если не мы, то наша альтернатива, наш второй вариант самосознания.
Другими словами, мы жили рядом как один народ, но в двух вариантах - мы, которые похуеватее и они, которые похитроватее. Хитроватость украинцев заключалась в том, что они меньше подвержены пропаганде. А хуеватость наша заключалась в том, что напившись, мы гордо и смело носили на хуях всех, кроме власти. Власть мы чтили даже будучи в стельку пьяными. Особенно вождей. Особенно кровавых.
Мы простили долги черт знает кому - КНДР, Кубе, Африке, Латинской Америке и многим другим, а вот Украине не то что не простили ни копейки, но еще и посадили на такой дорогой газовый тариф, которого не знает ни один газовый потребитель в мире. А газ-то не кремлевский, а тюменский, то есть Ханты-Мансийский. В советское время эти месторождения разрабатывали множество украинцев, семьями. Концентрация этнических украинцев была такова, что Ханты-Мансийский округ в шутку называли тогда Хохло-Мансийским. Экономика СССР вообще построена руками татар и украинцев. Это были самые мобильные и предприимчивые национальности в СССР.
То, как сейчас поступает Россия по отношению к Украине, нельзя назвать ничем иным, как подлостью. Еще несколько лет назад, когда Россия напала на Грузию и грузин вылавливали по всей Москве, под восторженное улюлюканье ватников, я призывал включить совесть и рассудок. Я тогда говорил, что бесстыдно бросаться как сторожевой собаке по команде из Кремля на своих вчерашних соотечественников. На кого вы будете бросаться завтра, я тогда говорил - на украинцев, на белоруссов, на жителей Ивановской области или сибиряков? Украинцев я тогда подсознательно поставил первыми, как наименее возможное, как наиболее весомый риторический аргумент. И вот как оно оказалось.
С каждым своим шагом Кремль все больше обкрадывает нас. Нас - это Россию и ее население. Кремль обкрадывает нашу культуру, историю, наше будущее и будущее наших детей. Кремль рассорил нас со всем миром и нашими ближайшими родствениками и друзьями. Кремль бездарно упустил и растратил возможности, которые нам послала судьба в виде высоких цен на нефть и благожелательного отношения и симпатий мирового сообщества. Все это было растрачено даром и пущено Кремлю под хвост. Кредит исчерпан. Что нас ждет? Гадать не стоит. Ничего хорошего нас не ждет. Заслужили мы это? Несомненно.
Заслужили потому, что не научились определять, что такое хорошо и что такое плохо. Заслужили потому, что трусливы, а собственную трусость прячем за заносчивостью. Заслужили потому, что не хотели напрягаться и считали, что все должны нам. Заслужили потому, что не умели и не хотели жить вместе со всеми, а хотели жить над всеми.
Мы ведь до сих пор считаем себя невиноватыми за сталинизм. Потому он и процветает, прорастает во второй раз. Чувствует благодатную почву.
Когда бог видит глупого человека, он лечит его тем, что создает ему проблемы. Иначе человека не вылечить. Нам всем предстоит лечиться и в очень запущенной стадии. Или вылечимся или...
Блог пользователя Марк
Санкт-Петербург
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515594
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
Українську бульбу, молоко та сир,
Крупи та цукерки, м'ясо та кефір
Їсти росіянам кремль заборонив.
Ось такий дарунок путін всім зробив…
А російські банки – що забули в нас?
Шлють бандитам гроші, нищать наш Донбас!
Окуляри владі хтось вдягне чи ні?
Діяти рішуче треба на війні!
Бездіяльність влади – не пробачать вам,
Чи народ повинен все робити сам?
Де реформи, владо? досить красних* слів
Там вбивають кращих із твоїх синів!
Нищать Україну, там катують нас!
Там руїни, владо, там горить Донбас!
Хто за це заплатить путлєр чи стрілок?
Чи ти здатна, владо, на сміливий крок?
Ми тепер без газу, хлопці – без води,
Так нехай ахметов буде без руди!
Заберіть мандати в тих хто зрадив нас –
Там палає, владо, знищений Донбас!
Там кричать руїни на весь білий світ:
Миротворець путлєр за всім цим стоїть!
Патріотам зброю ви дасте чи ні?
Перемога треба нам у цій війні!
*красивих
1.08.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515270
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Хто така українська є жінка?..
Це - невичерпна ніжність і ласка,
Це - невивчена досі сторінка,
Хоч відверта вона і без маски.
Темперамент у неї - ДАЙ БОЖЕ!!!
Попади під гарячу їй руку...
Сам Господь вже тобі не поможе
(Діоксину й пластиду сполука)!!!
Та, якщо вона добра, нівроку,
Теж не кожен тут вижити зможе,
Бо ступити не дасть тобі кроку
Без цілунків, але... НА СТОРОЖІ!!!
Не дай Бог тобі скочити в гречку,
Чи сусідку в розмові згадати...
Вмить Горгона стає із овечки,
Утікай (якщо встигнеш) із хати.
І доглянутий будеш, і ситий,
І костюм тут тобі, і краватка...
Та за це, лиш її ти любити
Зобов'язаний, брате, і КРАПКА!!!
02.08.2014
Мій УЛЮБЛЕНИЙ ПАРОДИСТ написав відгук
на це моє творіння, як на мене,
НАБАГАТО КРАЩИЙ, аніж сам вірш...
Читайте, мої любі, і насолоджуйтеся.
Іван Гентош - Орхідейний
Як би взнати, яка нині буде?
Дав би Бог, щоб не злюча як кобра.
Бо від страху аж тисне під груди.
Раз в півроку буває і добра.
Стільки літ ту сторінку вивчаю –
Прикидався у ліжку Альберто,
“Доробився” сухарика з чаєм,
Хоч без маски… скажу вам відверто….
І сусідку покликавши “Кицю”,
Вскочив в гречку в недобру годину,
Менделєєва вивчив таблицю
Бо чекаю тепер діоксину.
І ходжу, як по мінному полю,
Називаю “кохана” і “мила” –
А чого нарікати на долю –
Вже знайшов, де пластид заложила.
Хоч давно приготовлені клунки –
Не втікаю, наляканий тапком.
Бо в Горгони такі поцілунки,
Що без них вже не зможу. І крапка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515086
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи,дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515018
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014
Нависли сутінки над нашим рідним краєм.
Згасають дні холодні, мов струмки.
Господь людей тихесенько карає;
За вчинки злі і за лихі думки.
І я вже Боже навіть і не знаю;
За що така лиха всім доля нам
О, Матір Божа, я Тебе благаю,
Дай розуму, хоч трішки ворогам.
А нам усім дай сил це пережити;
Поллята бруківка кров'ю страйкарів
Скажіть мені як можна далі жити,
Коли ховають матері синів.
Зруйновані оселі, мов надія.
Підірвані як віра всі мости.
І вже здалось, помалу гасне мрія;
По хуторах нові звели хрести.
Триває ніч, холодна і кривава.
Війна по селам і містам мете.
Героям України, - «Слава, слава, слава!!!»
Співають люди і Майдан гуде.
Душі і тілу завдали тяжкої рани.
Орда зі Сходу суне наче ніч.
Вбивають нас безбожні бусурмани,
Повстаньте люди і гайда на СІЧ!!!
«Край боронить, стискайте міцно зброю!!!»,
- Нам заповів наш батько Святослав.
«ІДУ НА ВИ» з московською ордою.
Каган Хазарський був, і занепав…
А ми живем і будем жити люди!
В краю моїм співатимуть пісні.
І буде мир і злагода в нас буде,
І щастя на Українській землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514240
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014
І знову сини України моєї померли,
сини матерів, що в сльозах доживатимуть віку…
Їхні слова, як і подих у грудях завмерли,
від «Граду», життя обірвалось без болю і крику…
Я знаю, в моїх патріотів ще вистачить сили,
ще вистачить віри у серці, аби подолати
виродків тих, що вмирають за «братню» Росію,
вмирайте, недолюдки, не буде ніхто шкодувати…
Тримайтесь…, тримайтесь, мої українські солдати,
Вас нищать, та ми на рідній Богом даній землі…,
і всі ті, хто прийшли проти нас воювати,
помиратимуть довго в пекельнім, пекучім вогні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510741
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Вы простите, что так получилось, ребята,
Вам бы всем еще только ведь жить бы, да жить,
А вы, молча, уходите снова куда-то
По дороге меж этой нескошенной ржи…
По дороге горящей, ногами босыми,
Без грехов… без забот… без морщинок у глаз,
не любив… не узнав… не дожив… молодыми,
Вы ушли… и зачем-то оставили нас…
Вы за все нас ПРОСТИТЕ!…ПРОСТИТЕ!...ПРОСТИТЕ!...
За молчанье… за трусость… за подлость и ложь
И за то, что в последнюю вашу обитель
Постелили вам под ноги колкую рожь…
Вас навеки земля черным пухом укрыла
У кого же теперь нам прощенья просить?
Не прощенные вами… на ваши могилы
Будем… молча… стыдливо… цветы приносить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513716
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Біль різкий полонив усе тіло,
Сил немає, темніє в очах,
І тепер вже стає зрозуміло....
"Невже так обірветься мій шлях??"
Біль нестерпний, терпіти не сила,
Крик не стримати "Мамо, прости",
"Ти ж мене попід серцем носила,
Мамо, знай, мене вбили кати...."
"Мамо, вибач, що йду так невчасно,
За Вкраїну життя віддаю.
Моя доля - життя тут покласти.
Щоб ти жила у вільнім краю.
Вже страждання підходять до краю,
Смерть до мене впритул підійшла,
Тіло тлінне, воно помирає,
Але житиме вічно душа....
Погляд смерті пронизує наскрізь,
Боже мій!! Ну за що?? І чому??
Яка долі людської вартість??
І чи має вона ціну....
Катерина Макарук
(bard_of_pain)
28. 02. 2014p.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513604
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Боже, гріхів без ліку: виявилась слабкою,
Стільки дурниць робила я за своє життя...
Але дозволь, Всевишній, погомоніть з Тобою,
Вислухай, дуже прошу, грішниці каяття.
Щиро шкодую, знаю: важко усе простити
І розумію, Боже, — я не одна така.
Стільки щодня проходить через дрібненьке сито,
Стільки прохань щоднини — в грішного жебрака...
Я не для себе прошу, Господи милосердний,
Скільки мені там треба, вдячна за те, що є.
Хай у народу мого віра у себе твердне,
Хай Україна в мирі долю свою снує.
Хай не летять ракети, сіючи смерть і розпач,
У хворобливий мозок верне, нарешті, глузд.
Хай ворогів із Краю хлопці женуть урозтіч
І поцілунок смерті більш не торкне їх вуст...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513603
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Мамо, не плачте, прошу...
Сльози мені печуть.
Буде нехай хорошим
Мій з побратимом путь.
Це вже не гра, не жарти,
Мамо, все це - війна.
Плакати Вам не варто,
Не на віки ж вона.
Як Україну кинем
Ворогові до ніг?..
Благословіть же сина,
Щоб повернутись зміг...
Мамо, не плачте, вірю,
Буде усе як слід.
Ми подолаєм звіра,
В полі розвієм слід.
Ви лиш чекайте, мамо,
Бога моліть за нас,
Свічку поставте в храмі...
Мамо, мені вже час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512774
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 22.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2014
Бракує слів... Просто бракує слів...
Не висказати... Тільки закричати...
Струмки течуть щоками бідних вдів...
І на могилі сина гірко плаче мати...
І на могилі сина гірко плаче мати...
А чиїсь діти там... серед пустих полів...
Подались землю рідну захищати...
Де град... де лютий оскал злих вовків...
І скільки сліз... Пролитих марних сліз...
Кому схотілося погратись у війну?
Хто нам накреслив цей страшний ескіз?
За волю платимо таку смутну ціну?
За волю платимо таку смутну ціну...
Було ще мало мертвих? То тепер "на біс"...
Хто радий цьому всьому?.. Не збагну...
Сміється, дивлячись на все із-за куліс...
Хто сіє страх?.. Хто сіє нам цей страх?...
Чи знає він: відлунням все озветься?
Що кров пектиме вічно на руках?
Що біль невинних потім відгукнеться?
Що біль невинних потім відгукнеться...
Бо час всі війни перетворює на прах...
І Бог до кожного померлого торкнеться...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
Когось чекають в пеклі... А когось - на небесах...
16.07.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511701
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Над церквою грішник лукавий,
на троні ординське щеня.
Орел двоголовий кривавий
нутро їхнє підла брехня.
Чого тобі племя цапине,
чого тобі , гнидо крива.
Не каєшся жидомордвине,
копаєш могилу в жнива.
Не знищиш козацькую славу
бо слава правдива жива.
Відслужить вам вічну відправу
не Русь ти паршивок, Моква.
Ми завше жили з вами різно
тож скінчиться «русска весна».
Розплата ж приходить залізно,
горбатого править труна.
Ніщо не зникає без сліду
не тіштесь примурки дарма.
Відправлять й без нас панахиду,
зустріне вас вічність німа.
Й не будемо плакати слізно,
не справити нам дикуна.
Майбуть вже вам каятись пізно
бо батьком у вас Сатана!
Чого тобі горенько пізнє,
з обори облізле теля.
Мо хватить хворіти рашизмом,
Допоки ще терпить земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511444
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
-Мамо, здрастуй! Я знову сьогодні на вахті,
Де мятою пахне заляканий вечір
І злипаються очі. А з неба смарагди
Спадають в гніздо сиротіле лелече.
Вчора вдень ці лелеки від нас полетіли,
Вчора вдень, коли грім кононад не вжухав.
Я дивився їм вслід - моє серце тремтіло
Тож душею за ними у небо злітав.
- Здрастуй, мамо! Так хочеться знову додому,
Так домашнього хочу смачного борщу,
Та на вахті, нічну пересиливши втому,
Пса чужого своїм сухпайком пригощу.
Моя рідна, тут ніч така тиха кубельцем
Знов заснула у цій фронтовій полосі.-
Вдалині, за тоненьким зеленим стебельцем
Раптом блиснув вогонь у ранковій росі.
Я побіг - бо закашляли хрипло гармати
Плюючи вдалечінь смертоносний метал,
Що уп’ється у стіни ще теплої хати,
Та впаде на очах у людей наповал.
Так не хочу я тиснуть курок автомата
Та у проклятій цій - братовбивчій війні,
Я все ж мушу стріляти, бо поруч розплата-
Влучить в спину мою або ж в серце мені.
…Бій затих… Є нагода хоч трішки спочити-
На стіжку вже старої соломи приліг.
А ввісні бачив брата – просив закурити
Та до мене ішов не жаліючи ніг.
…А я цілився в нього на цім полі бою,
Терпли руки і жаром пашів автомат:
- Та стріляй! : - хтось кричав за моєю спиною
Я не зміг , бо в прицілі, бездушнім, мій брат.
Знов вдивляюсь в приціл. Ось розвалена хата,
Дим з лікарні і груша схилилась у рів
Тут обклала війна даниною солдатів
І збирає всі сльози своїх матерів.
Повернемось, надіюсь, до рідної хати
Ми із братом коли вже не буде війни
А поки прощавай, хоч зарані прощатись,
Бо так хочеться жить.
«Твої любі Сини».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511430
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
(Колезі вічна пам'ять )
Сьогодні свічка ще горіла
І ясно сяяв день липневий.
Та доля вже вогонь гасила
І коротала шлях життєвий.
Розради нікому вже дати ,
Злорадна смерть розкрила пащу.
Життя обірвана кантата….
Час зупинився так ледащо…
А серце вирватись хотіло
З грудей на волю знову жити,
І стиглим колосом жевріли
Роки ,що встигли Ви прожити.
Не охолоне пам'ять наша,
Душа хай знайде свій притулок,
Молитва, в вічності найкраща,
Буде для Вас як порятунок.
09.07.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510318
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Я стала вдруг бояться тишины...
Я к выстрелам, о ужас, привыкаю...
Молилась: "Господи, не допусти войны."
Теперь под звук войны я засыпаю.
Мне сводки не нужны - всё за окном.
Мой город стал нейтральной полосою.
Стреляют все, гремит со всех сторон -
Я выстрелы не спутаю с грозою.
Так страшно мне бояться за детей,
Не знаю я, как маму успокоить.
Как много "мэров", "лидеров", "вождей" -
Всем надо Украину перестроить!
Была и есть единая страна,
Но в "Бога" ПУ решило поиграться.
Мне Новороссия и даром не нужна,
Хохлушка - я ! Чего же мне стесняться?
Я сало и вареники люблю,
Я борщ варю - так пальчики оближешь!
"Донбасс - мой дом !" - я гордо говорю!
А Украина - родина ! ПУ, слышишь?
Прапрадед, прадед, дед мой и отец,
Я здесь живу, я здесь детей рожала,
Мои прабабки шли здесь под венец...
И вдруг всё Новороссиею стало?
Мой город - не ничейная земля!
Луганщина - світанок України!
Я - українка й тим пишаюсь я!
Дай, Господи, нам мудрості та сили.
Дай силы мудрым, сильным мудрость дай,
А уж терпеть мы, Боже, научились.
Держись, Донбасс! Держись, родной мой край!
Ведь Бог дает лишь то, что нам по силе.
А стаю псов, сорвавшихся с цепи,
Мы победим - за нами Бог и правда.
И нежные степные ковыли
Колючей проволокой свяжут оккупанта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510328
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Повертались з чоловіком якось із весілля.
Він бурчить: " Не випив й чарки за усе застілля.
Треба тебе в автошколу на курси віддати.
Буду пити я коньяк, ти - шоферувати".
Подивилась я на нього, стиснула плечима:
" Якщо хочеш - піду вчитись, ти в домі мужчина. "
Через тиждень між жінками стою в черзі я
З гордістю записуюсь на курси водія.
Лютий місяць на дворі, сніг лежить довкола...
Кожен день біжу по кризі я у автошколу.
Там послухаю науку, потім покатаюсь,
Як побачу когось з друзів, - з вікна висуваюсь,
Помахаю ручкою, потім посигналю,
І на другій передачі лиш бензин попалю.
А інструктор все кричить, весь розчервонівся.
Їде авто в кожну яму... і руль задимівся...
Ми усі в міні-спідницях, підмалюєм губи,
Треба гарно виглядати, а там... якось буде.
А авто відремонтують, така його доля.
То заглохне в центрі міста, то поблизу поля...
Ось уже й початок літа, екзамени здала
Горда, радісна й щаслива я права забрала
Похвалилась чоловіку, випили вина
Каже він: " Щоб добре їхать, - пий усе до дна "
Забажалось незабаром поїхати в гості
Чоловік такий веселий, ані сліду злості.
Біля милого за руль впевнено сідаю,
Нетерпляче озираюсь, і з місця рушаю
А машина: др-др-др... а машина - ні в яку...
А йому уже не смішно: " Жінко, ти "на ручніку!""
Відпустила я ручнік, та й на педаль газу!
А машина, мов шалена, вилетить одразу!
Я - по гальмах. І заглохла. Рушити не можу.
Ще й сусід кричить єхидно: " Я їй допоможу...
Треба жінку - за колінко, бо вона нівроку! "
Сам сховався за ворота, звідти ані кроку.
Якось рушила із місця, там яма на ямі
Чоловік уже нервує: " Ви їздили п'яні?!
Маневруй рулем, благаю, бо шкода авто
Хто вас вчив по ямах мчати? Скажи мені, хто?! "
" Та ніхто... - вже стало страшно, - а чому усі
мчать на зустріч, ще й сигналять, ще й по нашій полосі? "
" Боже любий! " миттю зблід мій кремезний чоловік
" Це не наша полоса... ти з'їжджай на бік! ..."
Повернула руль у право, а милий - мені:
" Я такого ще не бачив у страшному сні.
Краще буду я тверезий, і не буду пити,
Бо, ти знаєш, я не проти трішки ще пожити "
Вигнав мене із машини. Сіла біля нього.
У самої тремтять руки, ледве служать ноги...
" Треба гальма поміняти, милий, на нові "
" Безкоштовно. Їх багато... в тебе в голові..."
Вже пройшло чимало часу, він трішки розм'як
Пристібнеться, похреститься, - без цього ніяк
Мовить грізно: " Я навчу тебе водити за любу ціну "
Сили волі і терпіння бажаєм йому!
Час від часу їздим разом, він мене повчає:
" Гальма тут... Тут педаль газу. Не плутай, благаю..."
Ближні фари... дальні фари... а яка різниця?
Головне, щоб пасували туфлі до спідниці
Тут багато правди є, і трішки брехні
Жінка за рулем неначе сліпий на коні
Є, звичайно, винятки, я не сперечаюсь
Коли когось образила, щиро вибачаюсь.
30. 01. 14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476099
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 07.07.2014
Не нарушу договор, не скажу "скучаю",
всюду темный коридор, оттого дичаю.
Напишу тебе слова, расскажу о главном,
как чужая булава, все крушит здесь, "плавно".
Как деревья и мосты превращают в щепки,
как приезжие скоты и страшны и цепки.
Не нарушу договор, не скажу "любимый",
мы живые до сих пор, и непогрешимы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508983
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 03.07.2014
Як гарні сни, що не змело
життя вітрами і снігами,
ці згадки – їдемо в село,
додому, в спогади, до мами.
Шляхи дитинства... Ліс, поля,
де волошки синіють в житі,
де зелен-сад – уся земля,
де зріють яблука налиті,
і ждуть тебе гриби в лісах,
під лісом гречки лан біліє,
в спекотних синіх небесах
під власну пісню жайвір мліє...
Село стрічає, мов рідня,
святково прибрано в хатинці,
веселий гамір, метушня –
це йдуть сусіди по гостинці
і глянути на "гороцьких",
узнати першими новини
й оповістити всіх сільських,
ще й прибрехати половину...
У всіх – аврал. Городи ждуть!
Робота ломить руки й спину.
Сусіди на підмогу йдуть,
хто – на півдня, хто – на годину.
Глянь – бульба в погребі лежить,
два дні – і на городі голо,
бадилля у вогонь летить,
старих й малих збирає в коло.
В диму блукає запах груш...
Кружком, на ряднах із коноплі
вмостилося сімнадцять душ
навкруг печеної картоплі.
По килиму із споришу,
пропахла стравами п'янкими,
до мами в погрібок спішу
за огірочками хрумкими.
Вже несемо вино, гриби
і всі можливі різносоли –
віддячуємо за труди,
за допомогу хлібосолим...
Давно заснув гамі́рний день,
та ми, під зорями, півночі
усе співаємо пісень,
розходитись ніхто не хоче...
Ці спогади: до дому путь,
тепло домівки – відсвіт раю.
Вони у душах наших тчуть
прив'язаність, любов до краю.
Тут пісня й мова пестять слух,
в них йде із роду і до роду
від наших предків рідний дух
аж з кореня мого народу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508793
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014
Крізь шум гармат і біль у грудях
Я рідний згадую поріг,
Й хоча не розбираюсь в людях,
Для мене мама – оберіг.
У сні я бачу карооку,
І чую голос: «Не вмирай».
Згадаю стежечку широку
І мальвами сповитий край.
З кишені витягну хустину,
Що ненька мені дала в путь,
Зітру з обличчя згусток пилу,
Який ворожі дні несуть.
Лягти в бою не жаль за маму,
Яка сидить біля вікна,
І молиться за кожну рану,
Яку поставила війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508768
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014