mereine: Вибране

Гарде

Радикальный трамвай

Без  конца  мы  куда-нибудь  лезем,
то  в  стихи,  то  –  совсем  –  на  рожон:
к  сожаленью,  упрямством  железным
всяк  вошедший  сюда  –  заражён.

Может,  хватит?  Пора  измениться
всем  нутром  –  от  души  до  мозгов  –
там,  где  скрыли  угрюмые  лица
злые  морды  богов  и  быков.

Пусть  ещё  одну  связь  разрываю,
постепенно  разгладится  шерсть,
хоть  всю  жизнь  говорю  я  словами
никому  неизвестных  божеств.

Мой  трамвай!  Сторонитесь!  Я  тоже
буду  место  искать  по  себе:
я  такой  же  по  вере  и  коже,
я  такой  же  подвержен  судьбе.

Застолблю  прямо  здесь  –  у  окошка,
коим  вытерла  спину  зима…
Супротив,  то  ли  женщина-кошка,
то  ли  –  кошка  гуляет  сама.

-  Как  вас  звать-то?  Мы  едем.  Мы  выйдем.
Мы  пройдемся.  Давайте  на  «мы»?
Мой  заплечный  рюкзак  с  динамитом
подождёт.  Не  до  жертв.  Не  до  тьмы.

Выйдем  прямо  у  яркого  света,
где  вольна  беспредельная  стыдь,
где  дорога  закончится  эта
и  настанет  пора  выходить.

А  меж  делом  я  с  правдой  столкнулся:
снова  лезу  куда-то,  кляня
проявление  дцатого  чувства,
что  опять  охватило  меня.

До  свидания,  женщина-кошка!
пригрози  коготками  судьбе,
ведь  должны  мы  расстаться  немножко,
так  что  –  просто  гуляй  по  себе!

По  другим  я  уже  прогулялся,
не  ища  радикальных  идей,
и  зачем,  если  в  тесном  пространстве
оказалось  так  много  людей?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732367
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017


Інфант

Самогубству - НІ

Хтось  мріє  виграти  чемпіонат,
А  хтось  на  ньому  просто  побувати,
Хтось  хоче  вийти  назавжди  з  палат,
А  хтось  наразі  падає  від  яду...

Хтось  любить  ліс,  хтось  небо,  хтось  моря,
Хтось  любить  свою  рідну  Батьківщину,
Хтось  любить  партію  з  таким  самИм  ім'ям,
Хтось  норовить  потрапить  в  домовину...

Хтось  бачить  рай  на  цій  простій  Землі,
Хтось  пекло  бачить,  хтось  і  те,  і  інше,
Пливи  спокійно  на  своєму  кораблі,
Лиш  прОшу:  кількість  самогубств  не  збільшуй!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487981
дата надходження 25.03.2014
дата закладки 28.06.2014


Вітрова Доця

Ми так відчайдушно хотіли змінити цей світ

Ми  так  відчайдушно  хотіли  змінити  цей  світ...
Щоразу  підводились,  втому  свою  проганяли,
Ми  просто  робили  своє,  не  заради  медалей...
Робили  своє  ми  заради  майбутніх  століть.

Ми  так  відчайдушно  хотіли  змінити  цей  світ...
І  правду  гірку  ми  несли  крізь  залізні  лещата,
На  щепки  розносили  всі  надокучливі  ґрати...
Невпинно  боролись,  допоки  лишались  живі.

Ми  так  відчайдушно  хотіли  змінити  це  світ...
Підніжки  і  зради  болючі  без  крику  терпіли,
Щоразу  тримались,  втрачаючи  зброю  і  крила...
Стояли  до  смерті  за  сонце  й  калиновий  цвіт.

Ми  так  відчайдушно  хотіли  змінити  цей  світ...
Щоразу  знаходили  вірну  єдину  дорогу,
Свого  добивались,  обходячи  всі  застороги...
На  друзки  трощили  у  душі  вкарбований  лід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507960
дата надходження 28.06.2014
дата закладки 28.06.2014


Ніна Багата

Циніки

Ми  різні.  Ми  –  холерики,  сангвініки.
Ми  також  меланхоліки,  флегматики.
Так  ділимось.  Але  ця  систематика
З  якогось  дива  обминула  циніків.
Несправедливо!  Можуть  і  образитись,
Здається,  їх  порода  –  найврожайніша.
У  них  отруйність  погляду  –  вражаюча,
Лінивий  голос  може  тільки  мазати.
Чи  дьогтем,  чи  багном  –  для  них  однаково.
Кого  й  за  що?  Це  теж  не  має  значення.
Якби  був  привід.  Хоч  на  зерня  макове.
Напакостять  в  душі  і…  до  побачення.
Зневага,  злість,  як  змії  переплутані.
Ворушаться  безсонно  в  душах  циніків.
Там  павутина,  пил  та  вічні  сутінки…
Відкрити  б  вікна  та  пройтися  віником!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504148
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 11.06.2014


Кьяра

Мандрівник

Мандруючи  по  незбагненним  далям,
Уже  і  не  рахуючи  світи,
Щораз  міняв  дороги,  магістралі,
Безжально  -  не  спиняючи  ходи.

Забувши  всі  надії  й  сподівання,
Відкинувши  весь  накип  щирих  слів,
Прощав  людей  за  їх  глухі  благання,
Мирився,  довго  терплячи  їх  гнів.

Він  добре  знав  за  що  його  любили,
І  добре  знав:  ненавидять  -  за  те  ж.
Але  в  руках  його  не  було  сили,
Тримати  те,  що  вже  не  має  меж.

Він  ніс  з  собою  всі  свої  страждання,  
Котрі  ні  з  ким  ділити  не  хотів,
Він  знав  -  вони  не  перші  й  не  останні,
І  все  ж  він  якось  дивно  їх  любив.

Життєві  шрами  -  то  брати  по  духу,
Потертий  одяг  -  не  ознака  бід,
І  все  його  яство  жадає  руку,
Яка  могла  би,  та,  на  жаль,  не  топить  лід.

То  скільки  уже  пройдено  реалій?
Ніхто  б  йому,  напевно,  не  сказав,
А  щось  всередині  жене  все  далі  й  далі,
І  ця  глава  -  початок  нових  глав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503250
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 04.06.2014


Таня Кириленко

Не ти

Дивитись,  як  руйнуються  світи:
Усе  на  друзки,  стрімко,  до  основи.
Не  мовити  на  захист  навіть  слова,
Безсило  споглядати,  та  не  йти...

І  втратити  опору  із-під  ніг
Лише  на  мить,  але  й  цього  доволі.
Удари  серця  стомлені  і  кволі,
Та  жодних  докорів  за  те,  що  не  зберіг.

Життя  все  розставляє  по  місцях:
У  нього  свій  прихований  порядок.
Дає  печаль,  за  тим:  дає  відраду.
А  ми  по  суті  тут  лише  в  гостях.

Дивитись,  як  руйнуються  світи  -  
В  минулому  віджите  залишати.
Попереду  ще  всього  так  багато,
Та  поруч  крокуватимеш  не  ти...

04.06.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503272
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 04.06.2014