Ниро Вульф: Вибране

Любов Вишневецька

Картинки.

В  моей  памяти  только  картинки...
Иллюстрации  жизни  моей.
И  еще...  там  звучит  грампластинка...
Звуки  прошлого...  всех  мне  милей!

Слышу  часто  ее  я  под  вечер...
Вспоминаю  мечты  у  костра...
Помню...  милый  согрел  мои  плечи...
Целовал  под  Луной  до  утра...

Те  мгновения  были  всех  лучше!..
Нас  окутал  созвездий  туман.
Благодать  звезды  сыпали  в  души...
Сильных  чувств  закружил  ураган.

Соловьи  заливались  в  потемках!..
Милый  сладко  шептал  о  любви...
Связал  души  нам  крепкой  тесемкой...
Только  Ангел  не  благословил...

Потерялись  под  небом...  Лишь  снится,
как  дуэтом  могли  с  милым  петь...
Сердце  бьется  как  будто  бы  птица...
что  попала  в  могучую  клеть.

В  полусне  прокручу  грампластинку...
Звуки  прошлого...  всех  мне  милей!
В  моей  памяти...  счастья  картинки...
Иллюстрации  жизни  моей.


                                                                                                                                 14.05.2019  г.

Фото  из  инета.

В  полусне  прокручу  грампластинку...
,,Снег  кружится,,...  всех  песен  милей!..........)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835524
дата надходження 14.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Любов Вишневецька

В сердце прошлое.

Вальс  играет  под  Луной...
Грустная  поэма.
Шумно...  Вечер  выпускной...
Расставаний  время...

Ненаглядный  в  уголке...
Ей  терзал  сердечко.
Сам  же...  платьем  в  темноте
любовался  б  вечно!..

Юность...  скромность...  гордость  их
помешала  счастью...
-  Чувство  яркое  двоих
Зорька  рвет  на  части...

Первый  лучик...  так  жесток!
Объясниться  поздно.
Их  любви  такой  итог...
Счастье...  невозможно.

В  платье  белом  девушку
увезли  на  море...
Чтоб  оплакать  долюшку...
и  рассеять  горечь...

В  общем  прошлом...  жжется  боль...
Поселилась  прочно.
-  Память  часто  ранит  вскользь...
Язва  кровоточит...

                                                                             19.04.2019  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833272
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 19.04.2019


Любов Вишневецька

Дым.

Письма  скучно  писать  без  ответа...
Давно  выбывший  мой  адресат.
Прикоснулось  крылом  своим  Лето...
А  Весна...  не  вернется  назад.

-  Утону  я  в  колосьях  пшеницы!
Что  обняться  со  мной  норовят...
Ненаглядный  мой...  снова  приснится...
Хоть  во  сне...  пусть  полюбит  меня!

-  Только  там  задыхаюсь  от  счастья!
Золотистую  пью  синеву...
Просыпаясь...  рву  душу  на  части...
И  до  самого  неба  реву...

-  Милый  мой...  ты  больнее  занозы!..
Когда  сделал  сердечко  чужим...
В  не  отправленных  письмах...  лишь  слезы...
Да  от  яркого  пламени...  дым.

Письма  скучно  писать  без  ответа...
Без  любви  мой  родной  адресат...
Прикоснулось  крылом  своим  Лето...
А  Весна...  не  вернется  назад.

                               15.04.2019  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832843
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 15.04.2019


Любов Вишневецька

Письмо доченьке.

-  Привет...  хорошая  моя!..
Скучаю  я...  Тебе  -  не  надо!!!
Ты  не  волнуйся,  Котик,  зря...
Судьбу  свою...  улыбкой  радуй!..

Пусть  важные  твои  дела
Переплетаются  с  мечтою!..
Пусть  сыплет  звездочки  Луна
В  твои  открытые  ладони!

Во  сне...  в  одном  из  вечеров...
Покажет  Бог  твои  все  шрамы...
-  Ты  будешь  в  шоке  от  того,  
Как  же  тебя...  любила  мама!!!

Все  мысли  о  тебе  молчком...
Печаль  мое  сердечко  точит...
-  Лишь  позвони  мне  вечерком...
Чтоб  пожелать...  спокойной  ночи...

Взлететь  птенец  мой  был  не  прочь...
Вперед  рвалась  всегда  упрямо.
Так  вот,  моя  родная  дочь...
-  Звони!...  Целую  нежно...  Мама.

                               21.03.2015  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830628
дата надходження 27.03.2019
дата закладки 28.03.2019


Георгий Данко

21 Переделанные пословицы, поговорки

 ЭЮ  ЭНЦИКЛОПЕДИЯ  ЮМОРА

Когда-то,  в  начале  2000-х  г.г.  захотелось  мне  создать  "Энциклопедию  юмора".

Это  -  выжимки  из  прочитанных  книг,  интернетовских  сайтов  (Перлы),  личные  наблюдения  и  разработки,  -  разбитые  по  темам  и  алфавиту.

Выложенное  собрание  -  образец  такого  "творчества"

Прошу  не  путать  с  чужими  высказываниями  мои  личные  -  обозначены  значком  (*).

ЭЮ  21  ПЕРЕДЕЛАННЫЕ  ПОСЛОВИЦЫ


А  ведь  бараны  смотрят  не  на  ворота,  а  на  табличку:  “Вход  воспрещён!”
                                                                                             (Владимир  Колечицкий).
Баба  в  поле  –  мужику  на  возе  легче!
Баба  с  воза  –  кони  в  курсе.  
Без  бухла  не  вытащишь  и  дятла  из  дупла!
Без  греха  не  выловишь  и  рыбку  из  пруда!
Без  пруда  не  вынешь  рыбку  из  него…
Береги  честь  смолоду,  коли  рожа  крива.
Бережённого  Бог  бережёт,  а  меня  –  моя  милиция.
Братва  слезам  не  верит.
Будешь  много  знать  -  не  дадим  состариться!  (  Коза  Ностра).
Буря  мглою  небо  кроет,  вперемешку  с  русским  матом...  
Быстро  только  раки  зимуют.
Вам  помочь  или  не  мешать?
Вам  правду  резать  или  кусочком?    
Варвара  краса  –  длинна  и  коса.
Вашими  бы  устами  –  да  ложку  дёгтя!
Везде  хорошо,  где  нас  нет.  
Везде  хорошо,  пока  нас  нет.
Век  жеви  -  век  учис!
Вещи,  которые  лучше  всего  забыть,  мы  лучше  всего  помним.
В  жизни  бывает  всё,  но  не  каждому  достаётся.
В  жизни  всегда  есть  место  отдыху.
В  жизни  всегда  есть  место  поводу.
В  жизни  всегда  есть  место  подвигу.  Надо  только  быть  от  этого  места  подальше!
Видит  око,  да  зубы  на  полке...  
В  каждой  шутке  есть  доля  дозы.
Вокруг  столько  врагов,  что  приходится  не  ужинать  годами.    
Вокруг  столько  свиней  –  бисер  дорожает…
Волков  бояться  –  бабушек  съедят.  Красная  Шапочка.
Волков  бояться  -  волков  кормить.
Волков  бояться  –  на  маскарад  не  ходить.
Врать  –  плохо.  А  говорить  художественную  правду  –  хорошо?
Всё  когда-нибудь  заканчивается,  только  хорошее  кончается  быстрее,  чем  плохое.  
Всё  плохо,  что  хорошо  и  кончается.
Всё,  что  не  делается  –  сделано  не  будет!
Всё,  что  ни  делается,  всё  -  к  лучшему,  которое,  как  известно,  враг  хорошего.
Всё,  что  ни  делается,  всё  -  к  лучшему,  но  худшим  из  способов.
Встречают  по  одёжке,  а  провожают  как  Муму.
Встречают  по  одёжке,  а  провожают  шибко  грамотных.
Встречают  по  одёжке,  а  провожают  пинками  под  зад.
Выбросить  бы  всё  из  головы,  да  жалко  окружающую  среду.
Выше  головы  не  прыгнешь,  пока  не  сядешь  кому-нибудь  на  шею.
Где  наша  не  пропадала!  Везде  пропадала…
Где  наша  не  пропадала?  Наша  пропадала  везде!
Героями  не  рождаются.  Героями  умирают...
Героями  не  рождаются,  ими  хоронят.
Голод  –  не  тётка,  да  и  ожирение  –  не  дядька.
Голодному  коню  в  зубы  не  смотрят.
Голь  на  выпивку  хитра!
Горбатого  Шарапов  исправит.
Граната  не  воробей,  вылетит  –  не  поймаешь!
Да  пошли  вы  все!  И  они  пошли.  Все...  
Делать  из  мухи  слона  нерентабельно:  слишком  много  отходов.    
Деньги  не  пахнут,  потому,  что  их  нет.
Дети  -  цветы  жизни!  (Правда,  кто-то  добавил:  "На  могилах  своих  родителей".)
Добро  всегда  побеждает  зло.  Так  и  не  понятно:  кто  кого  побеждает?!  ...
Добро  всегда  побеждает  зло.  Значит,  кто  победил,  -  тот  и  добрый.
Добродетель  всегда  вознаграждается,  а  порок  и  сам  по  себе  приятен.
Добро  обязательно  победит  зло.  Поставит  на  колени.  И  зверски  убьёт...  
Дома  и  стоны  помогают.
До  чужого  счастья  –  рукой  подать,  до  своего  –  ноги  протянуть.
Если  бы  не  труд  –  был  бы  рыбки  полон  пруд.
Если  падаешь  духом,  учитывай,  с  какой  стороны  ты  намазан  маслом.
Если  хотите  остаться  при  своём  мнении,  держите  его  при  себе.
Желаю  счастья  в  личной  жизни!  Варианты:  часто,  части,  траста,  масти,  места,  мести,  мчаться,  чувства,  денег…
Забудем  старые  обиды!  Ведь  у  нас  уже  есть  новые.
Из  двух  зол  мы  выбираем  три.
Имейте  совесть  на  случай  угрызений!
И  на  старуху  бывает  в  Киеве  дядька!    
Интеллигентный  человек,  сказав  “а”,  удержится  от  того,  чтобы  сказать  “б…”.
“Искра  божия  не  знает  ни  заботы,  ни  труда…”  
Каждая  свинья  должна  построить  хлев,  вырастить  поросенка  и  посадить  дуб.
Каждая  мышь  мечтает  быть  летучей,  как,  впрочем,  и  каждый  голландец.
Каждый  человек  –  кузнец  своего  счастья  и  наковальня  чужого.
Как  аукнется,  так  и  агакнется.
Как  всё-таки  мучительно  больно,  что  бесцельно  прожитые  годы  так  быстро  прошли!
Какой  смысл  говорить  человеку  всю  правду  в  глаза,  если  он  не  помнит  зла?
Как  трудно  убить  в  себе  зверя,  не  попортив  шкуры…
Кашу  маслом  не  испортишь.  Пока  масла  меньше,  чем  каши.
Клонированная  овца  всё  стадо  портит.
Когда  ищешь  огонь  -  находишь  его  вместе  с  дымом  (пословица  -  Япония)  -
                 Нет  дыма  без  огня  (Россия).
Когда  нечего  терять,  есть  что  вспомнить.
Кому  что,  а  верблюду  нравятся  горбатые.
Красиво  врать  не  запретишь.
Красота  спасет  мир  от  засилья  интеллекта.
Краткость  –  не  только  сестра  таланта,  но  и  близкая  знакомая  дурака.
Краткость  –  сестра  таланта…  Краткость,  в  отсутствие  брата  –  полная  сирота.
Кругом  враги…  Где  же  взять  такое  количество  ужинов?
«Крыша»  есть  -  ума  не  надо.  
Кто  два  раза  старое  помянет,  тому  очки  не  нужны.
Кто  к  нам  со  своими  граблями  придёт,  тот  ещё  и  на  наши  наступит.
Кто  не  курит  и  не  пьёт,  тот  здоровым  и  помрёт!
Кто  с  мячом  к  нам  придёт  –  с  тем  в  футбол  и  поиграем.
Кто  с  чем  к  нам  зачем,  тот  от  того  и  –  того.  
Куда  ни  кинь  –  везде  клином  вышибают!
Куда  ни  плюнь  –  везде  знакомые  лица.
Лебедь  без  воды  –  просто  гусь.  
Лежачего  не  бьют  –  его  добивают.    
Лес  рубят  –  белки  летят.
Либо  се  ля  ви,  либо  се  ля  вас.
Лучше  быть  здоровым  и  богатым,  чем  бедным  и  больным.
Лучше  журавель  в  небе,  чем  утка  под  кроватью.
Лучше  поздно,  чём  посмертно.
Лучше  синица  в  руках,  чем  дятел  в  жо…
Любите  соседей  -  источник  знаний.  
Люди!  Будьте  взаимно  вежливы  до  последней  капли  крови!
Людям  доверяй,  а  верблюда  привязывай!
Мало  иметь  голову  на  плечах,  надо  ещё  уметь  ею  пользоваться.
Мало  кто  знает,  как  много  нужно  знать  для  того,  чтобы  знать,  как  мало  мы  знаем  
                                                                                                                   (Восточная  пословица).  
Милости  прошу  к  нашему  шабашу.
Мой  адрес  не  дом  и  не  улица,  мой  адрес  –  Центральный  вокзал…
Молодым  везде  у  нас  туда  им  и  дорога...
Мы  за  дело  мира  не  оставим  камня  на  камне.
На  дальней  станции  сойду,  и  всё  по  пояс…  
Надежда  умирает  последней,  но  начинает  первой.

Надежда  кидает  последней.  Наконец-то  определён  половой  признак  голода:  
                 голод  –  не  тётка!
Наступил  на  грабли  сам,  позови  товарища.
Не  всё  то  лучшее,  что  враг  хорошего.
Нежданный  гвоздь  хуже  татарина.
Нежданный  гость  лучше  татарина.
Нельзя  победить  раз  и  навсегда  –  побеждать  надо  ежедневно.
Не  нашедшие  братьев  по  разуму  ищут  братьев  по  крови.
Не  оставляй  на  завтра  то,  что  можно  выкинуть  сегодня!
Не  плюй  в  колодец  -  сам  туда  попадешь!
Не  плюй  против  мэтра!
Не  рой  яму  другому  сам.
Не  стоит  вязать  концы  с  концами  гордиевым  узлом.
Не  так  страшен  чёрт,  как  его  кулички.
Не  то  плохо,  что  плюют  в  душу,  а  то,  что  увернуться  тяжело.
Не  удобно  брюки  через  голову  одевать,  а  снимать  –  тем  более.
Неча  на  зеркальце  пенять,  коли  рыльце  в  пушку.
Ни  в  сказке  сказать,  ни  вслух  произнести…
Ничего,  что  корова  сдохла,  плохо,  что  у  соседа  жива…
Ничто  человеческое  нам  не  по  карману.
Обеспечим  вопиющих  пустынями!
Обжегшись  на  молоке,  дуют  и  на  корову.
Об  именинниках:  или  хорошо,  или  ничего!
Обходи  трамвай  спереди,  козла  –  сзади,  а  женщину  –  со  всех  сторон.
Общение  –  роскошь,  потому  что  молчание  –  золото.
О  вкусах  не  спорят  –  за  них  бьют  морду.  
Один  в  поле  не  понял
Один  за  всех,  и  все  –  на  одного.
Одна  голова  –  хорошо,  а  две  –  лучше.  Для  Кунсткамеры.
Одна  голова  –  хорошо,  две  –  лучше,  а  три  –  уже  повод  выпить.
Они  жили  душа  в  душу  и  повесились  на  одном  проводе.
Осторожность  –  мать  удачи.  Враки!  Была  бы  осторожна,  не  стала  бы  матерью.
От  каждого  по  уму,  каждому  по  шапке.
От  любви  до  ненависти  и  обратно  –  один  шаг.  Причём,  в  любую  сторону.
От  семьи  и  от  тюрьмы  не  зарекайся!
Официант!  Я  звучу  гордо…
Ох,  нелёгкая  это  работа  –  в  болоте  топить  бегемота!  
Ошибаться  свойственно  людям,  прощать  –  Богам.
Пиво  есть  –  ума  не  надо!    
Платон  мне  друг,  но  истина  все  дороже  и  дороже.
Платон  мне  друг,  но  предоплата  лучше!
"Плачьте  с  нами,    плачьте    как    мы,    плачьте    лучше  нас".
Повторение  –  мать  заикания.
Подвиг  твой  неизвестен,  имя  твое  бессмертно.  
Под  чужими  ногами  соринку  видим,  а  под  своими  –  грабель  не  замечаем.
Пока  выслушаешь  женщину,  уже  не  успеешь  сделать  наоборот.
Пока  красота  спасет  мир,  уроды  его  погубят.
Понарыли  колодцев  -  плюнуть  некуда!    негде!
Попытка  вырыть  яму  окончилась  провалом…
Пора,  товарищи,  брать  коня  за  рога!  (Пора  брать  быка  за  рога!)
Порой  в  темноте  проходят  самые  светлые  минуты  жизни.
После  демографического  взрыва  яблоку  от  яблони  упасть  негде.          
Построил  дачу  из  камней,  брошенных  в  его  огород.  
Правда  всё  равно  всплывёт,  но  это  не  значит,  что  её  надо  топить.
Пришёл,  увидел...  отойди  -  дай  другим  посмотреть.
Пришёл,  увидел...  успел  уйти  вовремя.  
Провожают  по  уму,  да  и  одёжке  достаётся.
Прошу  любить  и  не  жаловаться!
Путь  к  сердцу  мужчины  лежит  через  желудок.
Путь  к  сердцу  мужчины  лежит  через  рёбра.
Работа  -  не  волк,  а  намного  хуже…
Работа  -  не  волк,  зато  начальник  –  зверь!
Разбилась  тарелка  –  к  счастью,  не  моя.  
Рожденный  ползать  везде  пролезет.  
Родители  хотели,  чтобы  из  сына  вышел  толк.  Толк  вышел,  бестолочь  осталась.  
Русские  матом  не  ругаются  -  русские  матом  разговаривают.
Само  плывет  в  руки  только  то,  что  не  тонет.
Сапёры  на  своих  ошибках  никогда  не  учатся.
Свет  мой,  зеркальце,  заткнись!  Я  причесаться  подошла!  
Семеро  одного?  Да  запросто!
Семь  раз  отмерь  (обмерь),  один  раз  обвесь.
Семь  раз  прикинь  –  один  раз  кинь.
Скажи  мне  кто  твой  друг,  и  я  скажу  ему,  кто  ты!
Скажи  мне  кто  твой  друг,  и  я  скажу,  как  ему  не  повезло.
Сказав  “а”,  не  говори  “б”  -  у  нас  не  любят  матершинников!(*)
Сколько  волка  ни  корми,  а  имей  сто  рублей.  
Сколько  волка  ни  корми,  а  он  всё  равно  волком  смотрит.
Сколько  волка  ни  корми  -  он  всё  равно  сдохнет…
Сколько  ворону  сыром  не  корми,  лиса  всё  равно  сытнее  будет.
Скорей  бы  это  не  кончалось!
Скупой  платит  дважды,  а  умный  –  трижды,  но  меньше!
Скупой  платит  дважды,  а  щедрый  –  трижды.
Слово  -  не  воробей.  Да  и  свинье  тоже  не  товарищ!
Слово  -  не  воробей,  но  гадит  метко…
Солите  разумное,  доброе,  вечное!
Сотворить  себе  кумира  просто…  достаточно  подойти  к  зеркалу.
С  пищалью  я  смотрю  на  наше  поколение…
Старый  друг  -  лучше  двух  подруг.
Старый  кабель  траншею  не  портит.  
Сытый  голодному  не  товарищ,  не  друг  и  не  брат.
Типун  вам  на  ваш  великий  и  могучий  русский  язык!
Тиха  украинская  ночь,  но  сало  надо  перепрятать.
Товарищи!  Навестите  своих  в  тамбовских  лесах!  Скучают  ведь!
У  короткого  ума  длинный  язык.
Умный  в  гору  не  пойдёт.  Поэтому  очень  часто  на  вершине  оказываются  дураки.
У  семерых  козлов  и  волк  без  глазу.
Устами  стариков,  впавших  в  детство,  глаголет  истина.
Утро  -  вечером  мудренее.
Ученье  –  свет,  а  свет  мешает  спать!
Хаму  на  Руси  жить  хорошо.
Хорошему  человеку  всегда  есть  в  кого  выстрелить.  
Чистота  –  залог  здоровья!  Варианты:  частота…
Человек  человеку  –  волк,  товарищ  и  брат!
Челюсть  не  воробей  –  вылетит  –  не  поймаешь!
Чем  бы  Сальери  не  тешился,  лишь  бы  Моцарта  не  травил!  
Чем  дальше  в  лес,  тем  злее  дятлы.
Чем  смотреть  правде  в  глаза,  лучше  дать  неправде  в  ухо.
Что  не  делается,  всё  -  к  лучшему!  А  что  делается  –  к  худшему!
Честность  -  когда  хочешь  сказать  одно,  а  говоришь  правду.
Что  делать,  если  никто  не  виноват  в  том,  что  кому-то  жить  хорошо?
Что  не  делится  –  то  не  растёт!
Что  хромает  –  то  идет!    
Чужая  душа  –  потёмкинская  деревня.
Шило  в  мешке  ногам  покоя  не  даёт.
Шпион  -  находка  для  болтуна.  
Язык  мой  –  враг  твой!
Яйца  от  курицы  недалеко  падают.
Я  мыслю  и  на  это  я  существую.
Я  не  трус,  но  я  боюсь.
Я  русский  бы  выучил  только  за  то,  что  им  материться  весьма  хорошо.
Я  те  покажу,  где  Кузькина  мать  зимует!
Я  –  человек,  и  ничто  человеческое  мне  не  нужно!




ПЕРЕДЕЛАННЫЕ  ПОГОВОРКИ




Барон  Байрон  –  баран,  баран  барон  Байрон.
Джугашвили,  джугашвили-  джугашвили,  да  так  и  не  выджугашвили.
Карл  у  Клары  украл  доллары.
Красавица  списанная.
На  дворе  –  дрова,  на  дровах  –  братва,  у  братвы  –  трава.
Невзначай  зачали  чадо  до  бракосочетания.
Работники  предприятие  приватизировали-  приватизировали,  да  не  выприватизировали.
Саша  –  само  совершенство,  а  ещё  самосовершенствуется!
Токарь  Раппопорт  пропил  пропуск,  рашпиль  и  суппорт.



Продолжение  см.  Оглавление  ЭЮ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788576

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807613
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 24.09.2018


Любов Вишневецька

Осень кружевная…

Тают  изумруды...
Солнце  сыплет  охру.
Осени  причуды...
Мила  суматоха.

Радуга  упала
Россыпью  на  листья...
Краски  расплескала...
-  Мир  цветной  до  выси!

Все  благоухает...
У  судьбы  художник  
Осень  кружевная...
-  Только...  часто  дождик.

Что  ж  на  сердце  хмуро?!
Грусть  цветет  букетом...
Вышивки...  ажуры...
-  Пока  милый  где-то...

Жди,  судьба,  подарки,
Коль  родной  приедет...
Зелень  вспыхнет  ярко!
Захлестнут  беседы...

Под  волшебной  кистью
Сменит  грусть  окраску.
-  Счастье...  словно  листья,
Превратит  мир  в  сказку.

                                               16.09.2018  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806843
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 17.09.2018


kostyanika

В этой осени что-то безбрежное…

В  этой  осени  что-то  безбрежное...
Позолоченный  неба  сапфир...
Солнце  катится  теплое,  нежное,
Водной  глади  наносит  пунктир...
И  в  душе  настает  безмятежное,
(Сердца  стук  прорывает  эфир),
Сладострастное,  чуточку  грешное
Чувство  счастья,  обнявшее  мир...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806800
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 17.09.2018


*Svetlaya*

миг дарованный соткан календульной вязью…

Уходящее  лето,  взмахнув  изумрудным  крылом,
Разбросало  по  травам  харизму  улыбчивых  яблок...
И  не  важно  что  было...  что  будет...  тогда...  и  потом...
Миг  дарованный  соткан  календульной  вязью...
И  целуя    измученной  кожей  застенчевый  дождь
Воспарить...  и  приблизиться  к  новому  ладному  слогу...
Полюбить...  пасть...  простить...  полюбить...
Собираясь  в  дорогу...  к  зачарованной  осени...  жить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803932
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 22.08.2018


Георгий Данко

17 О психологии

    ЭЮ-17    О  психологии



                                                                                     [color="#ff0000"]          [b]    17    О  ПСИХОЛОГИИ
[/b][color="#ff0000"][/color][/color]
ЭЮ  ЭНЦИКЛОПЕДИЯ  ЮМОРА  

Когда-то,  в  начале  2000-х  г.г.  захотелось  мне  создать  "Энциклопедию  юмора".  Это  -  выжимки  из  прочитанных  книг,  интернетовских  сайтов  (Перлы),  личные  наблюдения  и  разработки,  -  разбитые  по  темам  и  алфавиту.  Выложенное  собрание  -  образец  такого  "творчества"  Прошу  не  путать  с  чужими  высказываниями  мои  личные  -  обозначены  значком  (*).

А  человеку  свойственно  вдобавок  исходить,  скорее  всего,  подсознательно,  из  наиболее
                         желательного,  а  не  более  вероятного  развития  событий...
Верный  способ  замалчивания  –  забалтывание.                                                                                                      
Все  люди  такие  разные,  только  я  один  такой  одинаковый!
97%  людей,  которым  предложат  новую  ручку,  первым  делом  напишут  своё  имя.
Добрым      словом    и    револьвером    вы    можете    добиться    гораздо  большего,  чем  одним
                 только  добрым  словом.                                              Аль  Капоне
Если  в  начале  пьесы  на  сцене  висит  труп,  значит,  в  конце  выяснится  –  почему.
Если  меня  долго  уговаривать,  меня  и  уговорить  недолго…
Если  надо  потянуться:  -  мужчины  раскидывают  или  поднимают  руки;
                         женщины  сгибают  руки      в  локтях,  прижимая  к  бокам.
Если  честолюбивая  мечта  не  заставляет  вас  страдать,  значит,  ее  у  вас  нет.    К.  Норрис
Заводи  друзей,  пока  они  тебе  не  нужны.
Интеллигентам  свойственна  повышенная  истеричность…
Как  отвратительно  неискренни  люди  –  им  соврёшь,  а  они  делают  вид,  что  поверили.
Категоричность  есть  признак  недалёкого  мышления.
Когда    люди    вольны  поступать  как  угодно,  они  обычно  подражают  друг  другу.  Э.  Хоффер
Коли  все  думают  одинаково,  значит,  никто  особенно  и  не  думает.      У.  Липпман
Меня  терзают  смутные  самомнения…
Мой  способ  шутить-  это  говорить  правду.  На  свете  нет  ничего  смешнее.Джордж  Бернард  Шоу
Мы  всё  отлично  понимаем,  но  это  нам  нисколечко  не  мешает!                                                          Нашедшего  выход  затаптывают  первым.
Не  видно  выхода?  А  вы  в  нём  стоите!
Не  всем  нравится  моё  великолепное  отсутствие  чувства  юмора.
Неестественное  поведение  –  вот  главное  отличие  человека  от  животного.
Не  нужно  расстраиваться!  Нужно  раздваиваться!
Ощущение  -  это  чувство,  которое  мы  ощущаем,  когда  чувствуем.
Половина  моих  желаний  сбылась,  теперь  их  –  в  два  раза  больше.
По  поводу  моего  оптимизма  я  настроен  пессимистически.
Привычка  –  не  жена,  ей  не  изменишь.
При  желании  можно  хлопнуть  дверью  даже  в  чистом  поле…  
Различия  по  образу  мышления:
                       Военный:  говорит  “да”  –  значит  да,  “нет”  –  значит  нет,  “может  быть”  –
                                         значит  он  не  военный.
                       Дипломат:  “да”  –  значит  да,  “может  быть”  -  значит  нет,  “нет”  –  не  
                                         дипломат.
                       Девушка:  “нет”  –  нет,  “может  быть”  –  да,  “да”  –  она  не  девушка.
                       Синоптик:  “да”  –  нет,  “нет”  –  да,  “может  быть”  –  значит,  он  не  синоптик.  
Раз  мы  ненавидим  что-то,  значит,  принимаем  близко  к  сердцу.
Сила  рекламы  –  в  знании  человеческих  слабостей.
Слепой  к  любой  цели  идёт  прямо.
"С    нами    такого    случиться  не  может"  -  это  фраза  номер  один  в  списке  знаменитых
                 последних  слов.                                                                        Дэвид  Кросби                                  
Тонут  в  первую  очередь  те,  кто  мелко  плавает.
Трудно  ползти  с  гордо  поднятой  головой.                                                                                                                
У  строителей  воздушных  замков  всегда  хватает  материала.
Ушел  в  себя  и  не  вернулся.
Уголовников  тоже  влечёт  к  добру,  но,  к  сожалению,  к  чужому!
Хочешь,  чтобы  с  тобой  все  соглашались,  -  всегда  себя  ругай!
Чаще  всего  выход  там,  где  был  вход.
Чаще  всего  мы  не  согласны  с  тем,  о  чём  нас  спрашивают.
Человек,  который  говорит  неправду,  чаще  зевает,  пожимает  плечами,  приглаживает  
                 волосы  и  почёсывает  затылок.
Чем  меньше  о  тебе  знают,  тем  крепче  ты  спишь.  
Червяк  предполагает,  а  человек  откусывает.    
Четвёртый  сон  Веры  Павловны  –  это  не  для  Фрейда…
Это  ничего,  что  у  тебя  слуха  нет  –  зато  голос  противный!  
Эту  мысль  надо  выжить  из  ума.
Я  не  обидчивый,  я  просто  чертовски  злопамятный!



Продолжение  см.  Оглавление  ЭЮ  

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788576

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801371
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 31.07.2018


Артура Преварская

Под небом снов – прадавние леса…

Под  небом  снов  –  прадавние  леса,
Их  не  оставили  былые  боги.
Застывший  свет  –  янтарная  слеза,
И  духи  ветра  шепчут  у  дороги.

Не  разобрать…  Пришел  тот  древний  зверь
Вести  сквозь  ночь,  не  подпуская  к  бездне.
И  глубины  опасней  только  мель,
Границы  скоро  насовсем  исчезнут.

Был  каждый  камень  прежде  исполин,
И  облака  всё  тянутся  к  закату.
Танцуют  призраки  на  капищах  руин,
Но  и  на  них  взрастут  цветы  когда-то.

А  в  сердце  тьмы  мерцанием  зовет
Другое  сердце,  из  корней  сплетенных,
Лесного  бога.  И  рассвет  встает
Над  храмом  гор,  оберегая  сон  их.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801095
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 28.07.2018


Любов Вишневецька

Навечно.

Небо  дарит  свободу  дождю.
Солнце  позже  согреет  нам  души.
-  Знай,  любимый,  что  больше  не  жду!..
Не  ищу...  отговорки  лишь  слушать.

Я  запуталась...  Сладкий  дурман
легкой  дымкой  травил  наши  судьбы...
Сердце  чувствует  множество  ран.
Не  вздохну  теперь  полною  грудью...

Подарить  я  хотела  стихи...
Не  смогла...  -  Там  признание,  милый!
Спрячу  мысли  в  домашний  архив.
Такой  скрытный...  Такой  молчаливый...

Счастье  в  спешке  прошло  стороной.
Различаются  наши  маршруты...  
Все  закончилось  грустной  главой...
Но  душа  хранит  наши  минуты...

Пусть  одна  буду  в  звездах  парить!..
Пусть  печальную  встретит  Путь  Млечный.
-  Не  смогла  я  тебя  разлюбить!
Чувство  в  сердце,  любимый...  навечно.

                                                                                       22.07.2018  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800309
дата надходження 22.07.2018
дата закладки 24.07.2018


Ol Udayko

СМЕРКАННЯ

                       Тобі,  кохання...

[youtube]https://youtu.be/1DHecFcDhbw[/youtube]                                                                                    
[i][b][color="#066875"][color="#074254"]За  синім  лісом  догорає  день,  
Майбутній  сум  ховаючи  за  обрій...
А  ми  співали  кращу  із  пісень,
Що  злинула,  
                                     немов  орлан  хоробрий,

У  круговерті  пражнього  життя,
Коли  веселки  райдужили  мрії
Й  не  лаштували  шлях  до  забуття  –
В  зеніті  сонце  
                       пестило  надії.

…Вечірній  промінь  ліг  на  ковилу,  
Цілуючи  усмак  вечірні  роси…  
Здолати  б  нам  ту  відстань  немалу,
Кінець  її  
                       сховавши  у  покоси!

Та,  певно,  так  хотілося  богам,
Щоб  лук  веселки  впився  в  неба  просинь...
Стихає  лісу  літній  шум  і  гам  -
За  обрій  кличе  
                       невгамовна  осінь...

 Й  до  чого  тут  намолені  слова?..  
Мовчання  –  красномовніше  від  ночі:  
Вже  іншим  пахне  скошена  трава,
Смеркання  
                       застеляє  сни  пророчі.[/color][/color][/b]

19.08.2017
__________
*Картинка  власного  виробництва.  
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746983
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 20.08.2017


Андрей Кривцун

По листьям

Я  по  листьям  гадал,
Сколько  нам  суждено
Быть  с  тобою  вдвоем,
Моя  фея  осенняя.
Каждый  лист  мне  соврал,
Обещая  одно  –  
Бесконечный  полёт,
Губ  и  рук  единение.

Я  по  листьям  читал
Наши  тропки-пути,
Сколько  будет  детей
У  нас,
Фея  осенняя.
Каждый  лист  мне  соврал,
Каждый  лист  зародил
Столько  ложных  идей
И  надежд  привидения.


Я  на  листьях  писал
Невидимки-стихи
И  тебе  отправлял,
Моя  фея  осенняя.
Каждый  лист  мне  соврал,
Говоря,  что  летит,
Ну,  а  сам  приникал
К  мать-Земли  притяжению.

Я  на  лиственный  бал
Заглянул  на  часок,
А  остался  на  жизнь,
Моя  фея  осенняя.
Каждый  лист  мне  соврал,
Но  осенний  тот  сон
Мне  дороже  души,
Что  туманом  развеяна,
Мне  дороже  души,
Что  на  листья  развеяна.

12  августа,  2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745786
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 13.08.2017


Віталій Назарук

НІЧ КОХАННЯ

Все  почалося    із  кохання…
Закриті  очі  в  поцілунку…
Не  заважала    зірка  рання,
Пізнати  смак  п’янкого  трунку.

Роси  світились  кольорово,
Співали  зранку  треті  півні.
Ми  забували,  що  є  слово,
Лиш  погляди  були  чарівні.

Неначе  п’яні  йшли  додому,
На  сході  прокидався  ранок,
Ми  відчували  легку  втому,
Нас  від  очей  ховав  серпанок…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741991
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 14.07.2017


Евгений Познанский

ЛУЧ И КОРАЛЛ

(Восточная  баллада)
Девушке  в  платье  цвета  коралла  

В  чаше  морской,  что  под  ветром  валы  поднимала,
Солнце  однажды  увидело  ветви  коралла.

Яркий  луч    солнца  воскликнул:  «сокровище  моря!
Цвет  твой  прекрасней  зари  самой  нежной  и  алой!»

Ты  не  сестра  ль  мне,  рождённая  солнцем  когда-то,  
Ты  не  невеста  ль,  что  в  море  меня  ожидала?»

Я  обниму  тебя!  чтоб    наш  огонь  вспыхнул  вместе!
Чтоб  моя  нежность  твою  красоту    согревала!»

Но  торопливо  надвинулись  волны  морские,
Прежде  чем  слово  луча  на  кораллы  упало.

Мрачно  волна  бурлит:  «Многого  хочешь,  сын  солнца,
Разве  возможно,  чтоб  я  мой  коралл  потеряла.

Свет  твой  ему  передам,  только  не  луч  весь  а  блик,
Этим  доволен  ты  будь,    это  ведь    тоже  немало».

Луч  не  согласен,    и  жжёт    и  бросается  в  волны,
Хочет  касаться  он  сам  губ  несравненных  коралла.


Стихотворение  написано  в  популярной  в  классической  поэзии  Востока  форме  Газели

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740559
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 06.07.2017


Серго Сокольник

Щось сумно…

Щось  сумно...  Щось  сумно,  кохана...
Кохана...  Якої  нема.
Бинтуй-но  запалену  рану
Новий  еротичний  роман,

В  якому  коханню  на  зміну
Новим  подарунком  Небес
Зцілю  я  свій  сум  неодмінно!..
В  якому  не  буде  тебе...

Там  стомлені  будуть  світанки
На  зміну  ночам  вогняним,
І  рана  в  малесеньку  ранку
Затягнеться...  Разом  із  ним

Я  спробую  час  швидкоплинний
У  келих  вина  перелить...
Та  рана...  І  присмак  полину...
Як  пам"ять  про  тебе  гірчить!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117070100849

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740045
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 01.07.2017


Андрей Кривцун

«От тебя мне осталась лишь тень ненаписанных мной стихов»

Окна  плакали  изнутри,
Словно  дождь  прямо  в  комнатах  шёл.
И  метался  по  дому  крик  –  
Только  выхода  не  нашёл.
И  от  слёз  был  солёным  чай.
И  так  холоден  был  камин…
И  развешивала  печаль
Паутину  вместо  гардин.

Цветозапах  твоих  духов
Отражается  в  зеркалах…
Всё  могло  бы  быть  по-другому.
Всё  могло  быть  совсем  не  так.
Но  закрыта  дверь  навсегда,
Замурован  её  проём…
И  снимает  со  стен  беда
Те  картины,  где  мы  вдвоём.

Не  родились  дочка  и  сын…
Стал  безмерно  пустым  дом…
Остановленные  часы…
Всё  покрыто  пеплом  и  льдом…
И  дышать  становится  лень
(Я  давно  не  дышать  готов).
От  тебя  мне  осталась  лишь  тень
Ненаписанных  мной  стихов.

27  июня  2017  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739605
дата надходження 27.06.2017
дата закладки 28.06.2017


Вітер Ночі

Ты придёшь…

Ты  придёшь  в  затуманенном  платье,-
Перламутровый  блеск  на  губах.
Улыбнёшься  и  скажешь  некстати
Об  осенних  тоскливых  дождях.

А  ещё,  по  мелованным  стенам
Паутинку  на  палец  собрав,
Бросишь  взгляд  удивлённый  и  пенный
Вдоль  проёма  простуженных  рам.

И,  паркет  засоряя  вещами,
Заметая  следы  за  собой,
Будешь  плакать  в  подушку  ночами,
Прикрываясь  чужою  рукой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734527
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 22.05.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2017


Віталій Назарук

НІЧНІ ХОРИ І ЗОРІ

Співала  ніч  пташиним  стоголоссям,
В  небесних  далях  падали  зірки.
І  пахло  між  вишень  твоє  волосся,
Немов  вода  із  чистої  ріки.

Ось  соловей  -  всі  решту  замовкали
І  зорі  не  летіли  вдалину.
Вони  у  хмарах  наче  позникали,
Розносив  вітер    запах  полину.

Ми  були  вдвох  і    з  нами  наша  липа,
А  поруч  то  хори,  то  солов’ї…
Місять  ховався,  а  то  знову  глипав,
Беріг    в  міжхмар’ї  пари  на  землі.

А  пари  все  ховались,  як  ті  зорі,
Неначе  грали  з  Місяцем  жмурки…
І  заливались,  заливались  хори,
І  падали  удалину  зірки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733268
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 14.05.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2017


Шон Маклех

Довершено: Місто Далеке

                                                           «…Я  хотів  би  поїхати  в  місто  далеке
                                                                   І  там  жити  собі  Може  чиїсь  рядки
                                                                   Мені  б  навіяли  образ  міста  вічної  ночі…»
                                                                                                                                                         (Гійом  Аполлінер)

Всі  міста  далекі,  а  поруч  лише  Порожнеча,
Місто,  в  яке  приводить  Шлях
Чомусь  виявляється  містом  Вічної  Ночі  –  
Містом  в  якому  ніколи  не  сходить  Сонце,
Містом,  в  якому  живуть  сновиди  
І  щоночі  блукають  у  срібному  світлі  Місяця  –  
Бога  котів  і  злодіїв,  свідка  містерій  та  оргій,
Блідого  поета  жорстоких  казок
І  поем  про  Ніщо.  І  пророка  тьми,
В  якій  заблукала  Істина  –  дівчина  хвора
З  очима  червоними  від  отрути  зірок  –  
Гірких,  наче  крихти  опію,  солоних,  як  кров,
Бо  хіба  може  бути  хоч  щось  солодке
У  місті  Вічної  Ночі,  де  поснулі  кондитери
Кидають  у  печиво  сіль  замість  цукру,
А  на  ратуші  ворон  –  чорніший  самої  тьми
Кричить:  «Часи  проминули,  
Нічого  відбутись  не  може  у  місті  Вічної  Ночі
Спаліть  свої  літописи,  
                                                         припиніть  друкувати  газети,
Замалюйте  петрогліфи  на  стінах  холодних,
Віддайте  рукописи  хронік  волохатому  дему  мишей!»
А  я  тим  часом  пакую  валізи,
Складаю  туди  хронометри  і  прозорі  клепсидри,
Поїду  у  Місто  Далеке  на  конику  з  довгою  гривою,
Сумними  очима  і  підковами  срібними,
У  місто,  яке  відшукати  не  зможе  ніхто,
Навіть  пан  у  крислатому  капелюсі,
Що  ховає  його  сірі  очі  
В  тінь.
Навіть  він.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728646
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 14.04.2017


Віталій Назарук

БАРВІНКОВА СТЕЖИНА

Мавки  з  любові  зіткали  Волинь
Райдужного  кольору  нитками…
Тут  зелений  ліс  –  озерна  синь,
Горне  нас,  немов  дитя  до  мами.

Приспів:
Краю  наш  поліський,  дорогий,
Де  озера  Шацькі  ловлять  зорі,
Де  дуби,  як  парубки,  міцні,
Твориш  в  наших  душах  свят–узори.

В  небі  загоряються  ковші,
І  кохання  розправляє  крила.
Мавки  зустрічають  Лукашів,
У  яких  бурлить  поліська  сила.

Приспів.

По  ночах  співають  солов’ї,
Над  болотом  теплий  вітер  віє,
Мавка  посміхнулася  в  душі
І  в  воді  озерній  коси  миє.

Приспів.

Пізно  сонце  йде  у  нас  до  сну,
Тут  синіє  небо,  як  ожина.
І  співає  пісню  голосну,
Сплетена  барвінками  стежина.

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728431
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 12.04.2017


Радченко

И не каялась

Ошибалась  любовь  и  не  каялась
И  пила  ветер  страсти  хмельной.
До  крови  о  молвы  нож  изранилась,
Но  беспечной  была  и  шальной.
И  стояла  всё  время  на  краешке
Бездны  боли,  разлуки,  тоски,
Разбросала  она  свои  камешки,
А  собрать  было  ей  не  с  руки.
Улыбалась,  чтоб  вдруг  не  расплакаться
И  смеялась  над  болью  людской.
И  не  знала:  однажды  расплатится
Безоглядной,  холодной  тоской,
Одиночеством  злым  и  бессонницей,
Пустотой  в  изболевшей  душе
Потому,  что  была  лишь  любовницей...
Ей  любимой  бы  быть  в  шалаше.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728227
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Радченко

Запах груш

Який  солодкий,  ароматний  запах  груш!
Їх  на  шматочки  дрібно-дрібно  ріже  мама.
Троянд  червоних  на  подвір'ї  квітне  кущ
Й  розмова  нескінченно  ллється  поміж  нами.
Ось  мама  усміхнулася  й  навкіл  очей  
Зібралися  густі  морщинки  павутинням,
А  очі  голубі  з  відтіночком  ночей
Недоспаних,  сумних  й  важких,  немов  каміння.
Вдивляюсь  з  ніжністю  в  обличчя  дороге,
Так  хочеться  на  ньому  сум  осінній  стерти
Й  шкодую,  що  не  сказано  щось  головне.
А  пам'ять  свідок  невблаганний  й  дуже  впертий,
Веде  крізь  сни  у  рідний  дім  і  аромат
Грушевий  знов  знайомо  й  легко  огортає...
А  на  душі  ще  важче,  чим  було,  в  стократ
І  сон,  де  мама  ріже  груші,  геть  тікає.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712951
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 11.04.2017


Серго Сокольник

ПРИПИС. сюр

Я...  Боєць  у  окопі...  Чи  п"яний  таксист...
Маю  клопіт...  Від  жаху  завмер  парадиз,
Бо  у  зіграній  ролі  читаю  сумній
В  книзі  долі  прописаний  припис  мені...
...на  світанку  зоря  запалає  вогнем,
Та,  можливо,  до  ранку  не  стане  мене,
І,  відходячи,  встигну  вловити  услід
Парадигму,  де  заходом  може  є  схід,
Ілюструючи  думи  холодні  тумани,
Посивілі  від  суму,  мов  локони  мами...
...у  кружлянні  хурделиць  злітаючи  вниз,
У  душі  закапелок  мерщій  загляни,
У  якому  тримають  незроблені  справи,
Що  згорять  у  останнього  сходу  заграві,
І  дівчИна,  тобою  не  створена  мати,
Та,  не  встигнеш  якої  вже  доцілувати,
Гляне  з  дОкором,  хіттю  і  сумом  услід...
...та  палає,  палає  нисходження  схід,
Де  летіти  увись  чи  донизу  далеко,
І  з  собою  не  братимеш  навіть  молекул...
...аксіома  застиглості  кави  глясе
Сенсу  коми  невігластва  втому  несе.
В  світлі  звільнення  думи  і  чистих  ідей
Увійду  в  безкінечної  істини  день.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117041001097  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728121
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Леся Утриско

Я світ прихилю вірністю тобі.

Я  у  снігах  знов  виплету  тебе,
Купатиму  в  стрімких  весняних  ріках,
Як  ясен  місяць,  що  химерою  зійде,
Тебе  вколишу  в  літніх  ніжних  втіхах...
Я  у  снігах  знов  виплету  тебе.  

Я  у  любові  зачарую  знов  тебе,  
Квіт  папороті  вистелю  на  ложі,
В  любистку,  що  для  тебе  лиш  зійде,
В  веселках,  що  на  тебе  дуже  схожі...
Я  у  любові  зачарую  знов  тебе.  

Ця  неповторна  лебедина  ніжність,
Цей  промінець  досвітньої  зорі,
Ця  грація  -  Господня  стигла  плідність,
І  ця  краса-  блаженства  вікові...
Я  світ  прихилю  вірністю  тобі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727476
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 06.04.2017


Семён Кацыв

Чем пахнет детство ? (посвящается всем родителям)

Чем  пахнет  детство  ?  Детство  пахнет  хлебом  -
Его  горбушкой,  что  натёрта  чесноком...
Пахнет  летним  -  полужарким  небом
И  пломбиром,  что  продовали  за  углом...
Детство  пахнет  книжкой  и  тетрадкой  в  клетку,
Яблоками  пахнет  и  дождём
И  вишнею  усыпанною  веткой
И  заветным  -    тем  единственным  рублём
Что  дарил  нам  запах  кинотеатра
С  запахом  киношек  про  войну...
И  фиалкой  ,  что  цветёт  лишь  в  марте
Пахнет  маркой  ,  что  приклеена  к  письму...
И  шнурованным  мечом  -  что  мы  гоняли
Пахнет  детство  –  как  пахнет  лишь  футбол
Пахнет  и  ремнём  ,  что  нам  «давали»
Если  на  уроке  зарабатывали  «кол»...
Снегом  детство  пахнет  и  коньками
Пахнет    треском  от  мороза  или  дров
Пахнет  неразлучными  друзьями
Из  подъездов  всех  и  всех  дворов...
Но  главный  запах  –  запах  Папы  с  Мамой
Этот  запах  часто  в  де'жавю...
Он  каким-то  чудом  очень  странным
Всегда  со  мной...  и  я  его  люблю  !!!

©  Семён  Кацыв.      19.10.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695506
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 06.04.2017


Олекса Удайко

ВІДПОВІДЬ ДРУЗЯМ

         [i]День  народження...  Хтось  пам’ятає,  а
         хтось  –  ні,  хтось  відмічає,  а  хтось  –  ні,
         хтось  вітає,  а  хтось  –  ні.  Той  день  випав  і  мені...
         Ці  слова  я  щиро  дарую  всім,  хто  був  і  є  по  різні
         боки  того  «сакраментального»  словосполучення.
         Адже  всі  ви  –  мої  друзі...  зі  своїми  настроями  і
         уподобаннями.  Та  особливо  вдячний  тим,  хто  
         не  пошкодував  для  мене  свого  літературного  
         слова.    Адже  слово    –  ідея,  думка…    Думаймо
         і  діймо  разом,  друзі![/i]
 [youtube]https://youtu.be/O3cDi-qi0Ew  [/youtube]

[i][b][color="#b30b9a"]Черговий  рік  у  Лету  рухнув  –  
Чогось  нема,  чогось  шкода…
Та  не  живеться  в  півнапруги  –  
Душа,  як  завше,  молода.

Нехай  попереду  –  лиш  морок,  
І  тяжко  здійснить  зайвий  крок,
Коли  тобі  уже  не  сорок,
І  ти  далеко  не  пророк,

Там,  в  далині  іще  маячить  
Твоєї  зірки  дальній  світ...
Нехай  роки  у  вирій  крячуть  -
Не  гасне  в  серці  їй  одвіт!

Допоки  зірка  в  небі  світить,
Й  струмує  в  жилах  тепла  кров,
Твій  шлях  у  темряві  відмітять
Надія,  Віра  і  Любов.[/color][/b]

29.03.2017
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726259
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 05.04.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2017


Олекса Удайко

ВОНА

   [i]Так  сталося,  що  жінка  стала  чи  не  найціннішим  
   скарбом  безумного  і  суєтного  сьогодення.  Бо  хто  
   ж  як  не  вона  може  повернути  йому  риси  розумності  
   та  красу  буття  у  всіх  його  проявах?  Тут  вже  йшлося  
   про  це  у  моїх  віршах  і  творах  моїх  колег*.  Звертаючись  
   до  вічної  теми  сутності  людського  існування  на  Землі,  
   автор  пропонує  друзям  і  читачам  сайту  новий  доробок  
   як  "закваску"  до  нових  диспутів  на  цій  сторінці...  
   
   Доброго  вечора  та...  плідної,  щасливої  ночі!  
   В  супроводі  невмирущої  музики  Щопена...    [/i]
[youtube]https://youtu.be/3Exl_gGMzpE[/youtube]
[i][b][color="#a80395"]Вона  –  та,  
                           що  як  треба  коня  на  скаку  угамує,
Вона  в  хату  палаючу  ввійде,  як  хата  горить.
Вона  –  та,  
                           що  ніколи  дарма  у  житті  не  сумує,
Коли  розпачі  рана  її  окупує  на  мить.

Вона  –  та,  
                           що  уміє  і  може  у  млості  кричати,
Коли  він  у  пещоті  зірве  невгамовний  той  крик,
Їй  не  треба  
                           покої  у  злоті  і  білі  палати  –
Їй  дорожчий  його  задовільно-впокорений  рик.

Вона  –  та,  
                           що  народить  як  треба  дітей  –  хоч  і  десять,
Лиш  би  він  їх  трудом  своїм  відданим  прогодував…
Вона  –  та,  
                           що  квітчає  у  ряст  його  приспані  весни,  
Аби  він  повирішував  тисячі  рідкісних  справ.

Вона  –  та,  
                           що  підніме  йому  до  висот  кундаліні**,
Аби  він  перестрибнув  нараз  двометровий  паркан.
Й  не  закрадеться  в  нього  
                                                                       ні  крапельки  підлої  ліні  –
Він  ділами  наповнить  накреслений  милою  план.

Вона  –  та,  
                           що  узимку  веселі  хори  хороводить,
Й  ніпочому  їм  люті  завії  й-морозна  зима.
Вона  піде  
                           за  ним,  коли  треба,  в  вогонь  і  у  воду,
Коли    іншого  шляху  в  подружньої  пари  нема.  

…Так  і  шествує  
                           в  світі  той  люд  погамований  парами,
Немов  нитка  і  голка,  що  все  надміцне  протика.
Та  чомусь  одне  
                           одного  й  долю  нерідко  ми  сваримо…

Видно,  суть  у  безбожного  люду  гріховна  така.[/color]
[/b]
15.03.2017
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
**Згідно  з  індуїстським  вченням,  латентна  сила,  що  
     покоїться  в  куприку  людини,  звернута  в  спіраль.      [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723670
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2017


Відочка Вансель

Так мерзла ніч

Так  мерзла  ніч.  У  муфті  руки  гріла.  
Розвів  багаття  дощ  і  вкинув  хмиз.  
А  вітер  ледь  торкнувся  її  тіла,  
Маленький  Янгол  міряв  дні  із  риз.  

Ти  йшов  кудись.  За  комір  закотився  
Патлатий  дощ  і  душу  лоскотав.  
Ти  до  сп'яніння  споминів  напився,  
В  калюжі  сльози  Янгола  втоптав.  

А  потім  потоптав  у  черевиках  
Маленьку  душу.  Нібочки  побив.  
Я  знаю:світ  тісний...  А  Бог-великий...  
І  дощ  як  цуценятонько    завив.  

Зігрілась  ніч.  І  ризи  роздивлялась.  
Погаптувала  ниточки  -  слова  
В  слово  "любов"  і  довго  милувАлась.  
А  дощ  все  хмиз  в  багаття  підкладав.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720017
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 25.02.2017


kostyanika

Они прощались, может, навсегда…

Они  прощались,  может,  навсегда,  
Не  отрывая  взгляда  друг  от  друга,
Куда-то  отправлялись  поезда,
Колесами  выстукивая  фуги.

Ее  рука  сплелась  с  его  рукой,
И  так  застыли  в  суете  вокзала,
"Не  уезжай!  Останься!  Здесь,  со  мной!"
Сказать  хотела,  только  не  сказала.

Один,  последний,  жаркий  поцелуй,
Они  дрожали,  словно  от  испуга,
Не  замечая  шум  и  суету,  
Прощались  здесь  влюбленные  друг  с  другом.

Вокруг  бурлила  шумная  толпа,
И  плакал  дождь  холодными  слезами,
Пусть  расстаются,  может,  навсегда,
Но  чувства  будут  греть  еще  годами...

P.S.  Стих  по  картинке

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719892
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017


ТАИСИЯ

Мороз - галантный кавалер



Зима  –  монаршая    особа.
Неограниченная  власть.
Морозу    -    тайная    зазноба.
Он  к  ней  испытывает  страсть.

В  азарте  -    бурю  приглашает,
Порой  -    обильный  снегопад.
Несётся  тройка,    как  шальная.
За  ней  –  весёлый  маскарад.

Мороз  ухаживал  красиво.
Живые  розы  в  витражах.
Его  объятья  –    страстной  силы.
Пылал  румянец  на  щеках.

Зима  кокетливо  флиртует.
Влечёт  галантный  кавалер.
Её    внезапно    поцелует  –
Как  сладок  съеденный  эклер.

Влюбился  он  вполне  серьёзно.
Не  жди,  что  вдруг  придёт  весна.
И  в  марте  может  быть  морозно.
«Влюблённым  стало  не  до  сна».

14.  02.  2017.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718204
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 15.02.2017


Серго Сокольник

До дня Виводу військ з Афганістану

Твір-переможець  Шевченківського  конкурсу  літ.  спілки  "Славутич"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718313
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017


Серго Сокольник

ПОДАРОК КО ДНЮ ВЛЮБЛЕННЫХ

Баллада  о  любви

Неба    серый    тоннель
Божьей    карой    разверзнут    во    мгле...
.........................................
Не    споет    менестрель
Песнь    Любви    о    Священной    земле,

Чей    несчастный        удел-
В    безвременьи    века    коротать.
Где    талант    не    у    дел,
А    народу-    скорбеть    и    роптать.

Ах,    оставьте.    Каков
Управитель-    таков    и    народ.
Это    мир    дураков-
Хлеба...    Зрелищ...    Наполненный    рот...

Кухня...    Церковь...    Постель
С    накопленьем    измен...    Се    ля    ви...
Лучше    спой,    менестрель,
Песню    Песен    о    Вечной    Любви!
...........................................
Королева    и    трон-
Как    изящны    по    форме    рога...
У    Эвиты    Перрон-    
Словно    самый    покорный    слуга.

В    одиночество    впасть-
Смерть    сурово    сжимает    лассо.
Нет    Эвиты,    и    власть
Истекает    водою    в    песок...

У    дворца    Мальмезон
Замедляется    времени    ход.
Страстный    Наполеон
Жозефине    в    объятья    падет.

Запылает    Москва-
Нрав    Империи    жЕсток    и    крут.    
Жозефина    мертва,
И    Еленою    остров    зовут...

Ах,    Елена...    Забыл-
Это    имя    реально...    Она
Для    Булгакова-    быль...
Как    реальны    любви    имена...

Это    словно    в    раю-
Мир    любви    вдохновенье    несет.
Гвиневеру    свою
Прославляет    в    боях    Ланселот...
.........................................
Ну    а    Мы,    как    же    Мы
Из    слияния    эро-стихий,
Из    разорванной    тьмы
Извлекаем    с    тобою    стихи?

Небо    падает    в    ночь,
Где    Эрато    нам    стелит    постель.
Ты    мне    можешь    помочь
Наносить    на    рисунок    пастель,

Словно    сладкую    боль
В    недрах    тела    собой    изловив...
Мы    напишем    с    тобой
Повесть    светлую    нашей    любви...

Мы    с    тобою    взойдем
Как    на    трон,    на    Голгофу.    Взойдем.
Мы    отстроим    наш    дом,
Так    построенный    плохо.    Наш    дом.
...........................................
А    страна...    Что    страна?..
Бесноватый-    беснуется    пусть.
Правит    бал    Сатана,
Этот    мир    изучив    наизусть.

Пусть    Святая    метель
Заметает    изгнивший    фасад!..
...........................................
Песню    пой,    менестрель,
Наполняя    любовью    сердца.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016
Свидетельство    о    публикации    №116010901548    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718143
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Олекса Удайко

КОЛОРИТИ МИРОТОЧНОЇ ЖІНКИ

             [i][b]В[/b]  алентин  –  по-грецьки  сила,
             [b]А[/b]  тланти  –  наші  мужики!
             [b]Л[/b]  еліяти  усе  ж  просили
             [b]Є[/b]  лейну  святість  нам  жінки.
             [b]Н[/b]  ам  же  без  святості  не  жити:
             [b]Т[/b]  ака  планида,  кров  така!
             [b]І  [/b]  святість  ту  несе  по  світу
             [b]Н[/b]  адійна  жінчина  рука…
             [b]А[/b]  нам,  мужчинам,  треба  знати  –
             [b]М[/b]  инать  не  слід  своєї  хати!  [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/m_-sz5ZBNoc[/youtube]
[i][b][color="#ad11a3"]Рожевий  Ранок…  Доторк  сонцем  плоті,  
Глибокий  вдих  цнотливої  краси…
О  ранку!  Видих  молитов  і  млості,
Свій  колорит  у  дійство  запроси…

Вдихни  у  жінку  непотайну  силу,
Щоб  та  відчула  розкоші  пещот,
Які  б  вона  замала,  не  просила,
Які  б  були  –  любовний  приворот…

Нехай  квітують  манії-прилюди  
Благословенної  Всевишнім  гри  
Флюїдо-мироточної  остуди…
Та  все  гірке  й  солоне  прибери!

І  хай  в  жатті  не  приндяться  обжинки  –
В  Любові  вічній  не  бува  кінця…
Між  кольорів  –  найкращий  колір  жінки
Той,  що  веде  із  темні  до  вінця…

Шануймо  ж  те,  що  любомудрим  Богом
Дано  нам,  грішним,  прісно  й  на  віки...
Щоб  привселюдно  йти  –  не  перелогом,
Дорогу  ту  хай  вкажуть  маяки…

Вони  усі  в  небесному  велінні,
В  грайливім  плеску  чистої  води…  
Бо  в  нас  нема  дивнішого  створіння,
Як  жінки  мироточної  сліди!*[/color][/b]

______
*Тут  –  як  наслідок,  унаочнення.  

10.02.2017[/i]

Всяк,  кого  цікавлять  секрети  чоловічого  довголіття,
дослухайтесь  до  секретів  китайської  медицини  ТУТ:

[youtube]https://youtu.be/wxLNFK2hNL0[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717408
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 12.02.2017


Сокольник

ЗАМЕТІЛЬ, ЗАМЕТІЛЬ…

***пісенно***

Заметіль,  заметіль
Розливається  холодом  світу.
І  не  видно  довкіль,
В  закамарках  промерзлого  сіті,

Тих  слідів,  що  вели
До  твого  нещодавно  порогу.
Часу  плин...  Часу  плин...
І  прохання  злітає  до  Бога-

Віднайти,  віднайти
Ті  шляхи,  запорошені  снігом,
Донести,  донести
До  порогу  спеленану  ніжність,

Що  неначе  дитя
Буде  бавитись,  серцем  зігріта...
Та  нема  вороття...
Тільки  сніг...  Тільки  туга...  І  вітер...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117020901870  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717475
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2017


Евгений Познанский

"КОШКИН ДОМ"

Из  коробки  от  какой  то  штуки,
От  какой    -  не  помню,  ерунда.
Сделал  папа  –  золотые  руки,
Настоящий  домик  для  кота.

Домик  -  прелесть,  крыша  на  два  ската,
Два  окошка  дружно  ловят  свет,
В  этом  доме  наши  все  котята  
Продремали  много    Теплых  лет.

Незаметно  годы  пролетали,
Три  десятка  их  с  тех  пор  прошло.
Двух  котов  уже    мы  потеряли
И  хозяин    болен  тяжело

От  холодных,  грустных,  взрослых  будней,
Спрятаться  б  в  такой  вот  кошкин  дом.
Где  все  просто,  мило  и  нетрудно
С  добрым  все  умеющим  отцом.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680210
дата надходження 26.07.2016
дата закладки 28.10.2016


Світлана Моренець

ОСІННІЙ ВАЛЬС

Позолочене  осінню  місто
остудив  крижаний  аквілон*,
і  чарівна  краса  падолисту
у  зимовий  попала  полон.
Замело  береги  й  тротуари,
сніг  кружляє,  немов  пелюстки,
і  на  білім,  до  болю,  муарі
вистеляють  орнамент  листки.

Приспів.

Осене,  ти  не  журися,  не  плач,
зиму-суперницю  щиро  пробач,
з  жовтнем  іще  натанцюєшся  сальс,
ще  закружляє  у  вихорі  вальс.

Так  в  житті,  мій  коханий,  буває  –
це  простий  рівноваги  закон  –
після  розквіту  щастя,  розмаю,
враз  повіє  різкий  аквілон.
І  стискає  у  відчаї  серце,
що  кохання  пішло  назавжди...
Жар  і  холод  –  в  одвічному  герці,
в  наших  душах  лишають  сліди.

Пр.

Ти  не  журися,  коханий,  не  плач
і  за  весь  смуток  прости  і  пробач...
Ще  не  затихли  оркестри  для  нас,
ще,  наче  крила,  нестиме  нас  вальс.

                                         *аквілон  –  назва  північно-східного  (північного)
                                             холодного  вітру  в  древній  міфології.
                                                             
                                                             27.10.2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697050
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 28.10.2016


Марфа муф

Квіти для мами

       Подаровані  квіти  для  мами
       Виглядають  інакше  чомусь.
       В  них  є  радість,  любов  і  подяка,
       Вони  інші,  хоч  зірвані  тут.

       Кожну  квітку  зриваючи,  мислиш,
       Про  все  те,  що  давала  тобі.
       Про  знання,  про  уміння,  про  силу,
       Все  що  є-  це  заслуга  її.

       Як  навчила  вона  цінувати
       Кожну  мить,  кожен  подих,  рідню,
       Як  зуміла  навчити  кохати,
       Хоч  коли  ти  і  робиш  біду...

       Моя  рідна,  любов  наша  вічна,
       Відчуваю  її  я  завжди.
       Хоча  це  не  любов,  це  щось  більше,
       Бо  для  мами  замало  її.

       Ти  мене  народила,  зростила,
       В  світ  великий  за  руку  вела.
       Більш  нікого  немає  рідніше,
       Лише  ненька  у  світі  одна!

       Хоч  які  б  я  слова  не  сказала,
       Та  не  зможу  всього  передать.
       Лиш  в  очах  моїх  світлих  побачиш,
       Усе  те,  що  хотіла  б  сказать.

       Подаровані  квіти  для  мами.
       Виглядають  інакше  завжди.
       Бо  вони  дарувались  для  неньки,
       Для  найкращої  мами  землі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692979
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Георгий Данко

На похоронах любви

[i][color="#ff0000"]Люби,  пока  мы  живы  ![/color][/i][i]
[/i]
ЛЮБОВЬ  имеет  свойство:  возвращаться
Через  года  разлуки,  через  жизнь…
Вдруг  на  пределе  лет  и  ты  внезапно
Свою  ЛЮБОВЬ  шальную  ощутишь.


Ты  потревожишь  ветер.  Он  ответит,
Что  это  было  много  лет  назад…
И  что  теперь  –  ты  лишь  один  на  свете.
И  что  ЛЮБОВЬ  осталась  лишь  твоя.


Ты  будешь  мучиться,  не  спать  ночами,
Не  веря,  что  её  уж  нет  в  живых…
И  что  кресты  на  кладбище  молчали,
Когда  о  ней  ты  спрашивал  у  них.


Тебя  закружит  в  этой  круговерти,
Пока  не  встретишь  где-то  на  земле:
«ЗДЕСЬ  ПОХОРОНЕНА…»  -  и  холод  смерти
По  молодости  проскрипит  твоей.

Из  архивов,  1972  г.

Фото:  Mario  Dondero  "Одиночество"  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244308
дата надходження 01.03.2011
дата закладки 05.10.2016


Олаф Халді

Глотком вобрав…


Глотком  вобрав  печаль  седых  небес
 Листва  горит,  терновник  зреет.  
Любовь  смеясь  во  тьму  уносит  бес,  
Виновных  нет  –  душа  немеет.  

И  пред  рассветом  в  окнах  сырость.  Свет
Глумясь  блестит,  покой  изводит,  
И  на  тебе  судьбы  лежит  запрет,  
Виновных  нет,  мечта  уходит.    

Не  твой  ли  замер  вздох,  стеной  молчит  
Глуша  глотком  рассветный  ливень?  
И  взгляд  укором  на  стекле  разлит,  
Что  я  один  во  всем  повинен?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692492
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 05.10.2016


Евгений Познанский

ОСЕННЕЕ СОЛНЦЕ

Пропусти  к  нам    осень,  солнце,    все  устали  от  жары,
Только  ты  никак  не  можешь  прекратить  своей  игры,

Вопреки    годам  минувшим  ты,  назло  календарю,
Золотых  лучей  оградой  путь  закрыло  сентябрю.

Мы  все  родом  северяне,  веришь    слову  моему,
Бесконечное  же  лето  нам,  конечно,  ни  к  чему.  

«Не  спеши»    вздохнуло  солнце,  «натоскуетесь  за  мной,
Вон  уже    покрыты  кроны  золоченой  скорлупой.

Посмотри      –    за  горизонта      ярко  красную  межу,
Каждый  день,  ты  присмотрись  лишь,  я  все  раньше  ухожу.
 
Мира  древние    законы    даже  мне  не  обойти.
За  плечом  твоим  сентябрь  сам,  и  октябрь  уже  в  пути».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688474
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 05.10.2016


Світлана Моренець

ОСІННІЙ СМУТОК


Мов  сльози,  листя  сиплячи  додолу,
сумує  липка,  хилячись  до  сну,
що  доля  змусить  голу  й  захололу,
в  замерзлих  снах  чекати  на  весну.
Я  пригорнулася  до  неї  тихо,
її  жура  –  це  мій  таємний  біль:
–  Втрачаєш  ти  красу  –  хіба  то  лихо?
Це  ж  ненадовго,  бо  весняний  хміль
заграє  в  соці,  розбудивши  вітки,
ти  забуяєш  краще,  ніж  була.
Моя  ж  краса  розтанула  навіки,
зів'яла,  відспівала,  відцвіла.
І  з  кожною  весною  ми  нарі́зно
чекатимемо  неминучих  змін:
до  мене  –  старість  підступає  грізно,
тебе  ж  ще  довго  не  торкнеться  тлін.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691448
дата надходження 29.09.2016
дата закладки 30.09.2016


Олекса Удайко

БУЛО КОХАННЯ

       [i]Умирає  любов  від  утоми,  а  ховає  її  забуття.  
                                                                   [b]Жан  Лабрюєр[/b]
 [youtube]https://youtu.be/CceD7HzX8ks[/youtube]                                                                                                    
[i][b][color="#0b8fd1"][color="#1473a6"]Коли  ти  стрів  той  юний  погляд  кароокий  
й  потупив  очі  соромливо  вниз,
а  там  –  трава,  а  там  –  незнаний  світ  широкий…
й  неспалений  вогнем  притулок  одинокий,
без  чого...  вже  тобі  не  обійтись;

коли  удруге  погляд  стрів  на  випускному,
й  крилом  на  вас  майнув  той  білий  вальс,  
а  серце  билось,  мов  чмелений  метроном.  І...  
очей  несила  відвести  убік  до  втоми,
й  лоскітним  вам  примарився  аванс;  

коли  її  нема,  а  думка  жаско  млоїть,
і  там,  де  серце,  –  в  а  к  у  у  м,  діра;
коли  все  інше  вас  уже  не  непокоїть.
і  хочеться  велике  щось  в  житті  укоїть,
та  слово  від  розлуки  завмира;

коли  до  тебе  хіть  опівночі  заскочить,  
й  майне,    як  тінь,    уявна  насолода,
(Вона  –  мов  сонця  промінь  серед  ночі!)  
й  згадаються...  у  білім  вальсі  дивні  очі  –
немов  за  пам’ять  вчасна  нагорода;

а  ще  –  коли  на  ум  не  йде  в  її  негоді
ніч-ч-чого...  лиш  її  єдиний  шанс,
а  вам  –  про  інше  щось  і  думати  вже  годі,  
нехай  у  світлу  днину  чи  у  непогоду  –
згадався  той  
                                     останній  
                                                                   білий    
                                                                                         вальс;  

коли  у  ці  важкі  для  вас  обох  хвилини    
зволожила  щоку  гірка  сльоза,
а  думка  та,  немов  з  глибин  життя  перлина,
до    ваших  світлих  днів  все  
                                                                                 лине…  лине…  лине,
                                           
                                                     БУЛО  КОХАННЯ!  
Й  не  проросте  на  ньому  д  и  к  а      д  е  р  е  з  а!

                                                       _______

…Усім  нам  личило  б  таке  Кохання  –
Злетіло  враз  –  
                                               й  до  самого  
                                                                                         заклання…    [/color][/color][/b]

19.06.2016[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673205
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 10.07.2016


Любов Вишневецька

Десять маленьких ушей…

Бывалый  охотник  собрался  в  дорогу…
Почистил  ружье…  Приготовил  мешок.
И  сердце  спокойное…  Нет  в  нем  тревоги.
Душа  не  заметит  свой  новый  грешок.

А  в  поле  раздольном  под  старой  корягой
Зайчиха  кормила  своих  малышей…
Четыре  дочурки  и  сын…  радость  мамы…
Прильнувших  к  теплу  ее…  десять  ушей.

Им  в  норке  родимой  так  было  уютно!
И  с  мамой  не  страшно…  И  вдоволь  еды…
Счастливое  детство  плыло  беззаботно…
И  не  предвещало  тем  детям  беды.

Вдруг  выстрелом  страшным…  совсем  недалеко…
На  счастье  надежда  разбита  была!..
Охотник…  бездушный  да  с  сердцем  жестоким…
Закрыл  собой  небо…  Он  будто  скала!

Как  птица…  взлетела  зайчиха  с  испугу!..
Чтоб  в  сторону  взгляд  человек  тот  отвел…
Чтоб  детки  от  смерти  смогли  по  округе
Бежать  врассыпную…  -  Есть  горю  предел?!  

Прижались  зайчата  друг  к  другу…  Бедняги…
От  страха  забыли…  что  нужно  бежать!
Огромный  сапог  наступил  на  корягу…
Детей  не  заметил…  Увидел  лишь  мать.

Он  пулю  вдогонку  послал  за  зайчихой!..
Конечно  попал!..  Хотя…  мог  не  попасть…
И  с  раной  кровавою…  мать  еще  лихо…
Пыталась  бежать…  чтобы  дальше  упасть!

-  Большая  добыча!  –  с  восторгом  охотник
Несчастную  мать  запихнул  в  свой  мешок…
Он  не  был  голодным…  Он  просто…  разбойник!..
Желавший  убить  хоть  кого-то…  стрелок...

Под  небом  огромным…  вдруг  ставшим  холодным…
Где  звезд  больше  нет…  Только  слезы  детей…
С  глубокою  раной…  объятые  горем…
Дрожали  в  норе  десять  малых  ушей.

--------------------------------------------------------------

Кто  ползет,  бежит,  летает…
Вы  запомните  навек  –  
Рядом  с  Вами  обитает
Зверь…  Зовется  –  ЧЕ-ЛО-ВЕК.

                                                                                                                                     08.06.2016  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671059
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 10.06.2016


Променистий менестрель

Я на том берегу вальс

           

Я  шагаю  весной,  
Там  где  буйствует  зелень,
И  как  будто  зимой  
Белый  пух  по  аллее.

               В  этом  дивном  снегу
               Время  прежнее  снится,
               Я  на  том  берегу,
               От  него  не  укрыться…

Снова  клены  и  дом
За  сиреневым  дымом,
Как  хмельное  вино
Растревожило  зримо.

               В  том  чудесном  краю
               На  душе  было  сладко,
               Оттого  и  пою,
               Утираясь  украдкой.  

Пусть  восторг  лунных  дней
Незабвенного  детства,
Будит  чувства  сильней
С  Мудрым  Светом  в  соседстве.

29.05.2003г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671025
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 09.06.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2016


Олекса Удайко

СРІБЛЯСТА СНІЖНІСТЬ

[color="#065769"][color="#03758f"][/color][/color]                                                        
     Т[i]анок  цей  сріблястий  Кружляє…  -  
     Спинися  -  молю!…  
     Цілункам  холодним  твоїм  
     я  коритися  мушу…
                                           [b]  Гостя
[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[color="#755c5c"][color="#660e99"]Сріблястість,  мов  ранок,    
                                                                               стрічає  земля…
Спинися,  
                                     молю  я,  
                                                                       стихіє!
А  то  –  захлинуся    в  конвульсіях  я
від  того,  
                                   що  в  серці...  
                                                                                   жевріє...

Сріблястість...  
                                             довкола...
                                                                                   усе  холодить
і  віти  квітчає  у  бісер…  
Гаптує  пухнасту  постіль…  
                                                                               не  на  мить,  
мурує  палаци  у  лісі…

Мете  і...  
                             хурделить...  
                                                                       холодна  зима,
чуття  мої  кутає  в  ніжність…
Й  мене  на  цім  світі  вже,  мабуть,  нема:
неволить...
                                     в  полон  бере...
                                                                                         Сніжність…

Холоне  в  душі  моїй  поділ  клітин…  
Вже  змерзли  від  холоду  зуби…
Бреду  у  бархани,  спираюсь  на  тин:
зима  вже...  
                                         доводить...  
                                                                                 до  згуби…

…Та  що  за  халепа?..  
                                                                       Пірнаю  в  буття!..
І    чим  холодніше,  тим  глибше…
Ще  буде  й  у  мене  різдвяна  кутя!
Надіюсь,  
                                     не  тільки,  
                                                                             не  лише…

О,    де  вже  той  холод?..    
                                                                         Лиш  поклику  гук:  
пірнаю...  
                                 срібляно...  
                                                                         під  ковдру…

...І  в  лісі  десь...  
                                                 тріснув...      
                                                                               знеможений    сук
і  впав  потрухля́вілий  стовбур.

                                           _____
…А    глибоко  в  небі,  як  завше,  веснить!
І  сріблом  
                                   сріблить  
                                                                       срібні  душі...

О,  Боже,  спини  
                                                         оту  срібність    
                                                                                                       на  мить!..
Життя  ж  бо  ми  любимо  дуже![/color][/color]
[/b]
12.12.  2014
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640106
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 28.05.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2016


Відочка Вансель

Я пішла від тебе

Я  пішла  від  тебе  геть...  Назавжди...  
Так  боялась  боляче  зробити.  
Як  намисто  смуток  нанизавши
Вчилася  хоч  краплю  розлюбити.  

Думала,  що  будеш  ти  гукати,  
Навіть  двері  трішки  відчинила.  
Я  могла  як  світ  тебе  кохати,  
А  взаємність...  Літечком  згубила.  

Як  боялась,  що  будеш  кричати,  
Не  навчишся  спатоньки  ночами.  
Як  тебе  хотіла...  Цілувати...  
До  завжди...  Так  довго!..До  нестями!..

Рік  за  роком...  Очі  продивила.  
А  тебе  немає  і  немає.  
Навіть  звістка  болю  не  зглушила  :
-Він  забув...  Гадала...  Що  шукає...  

От  і  все...  Кохання  помирало,  
Я  його  водою  напувала.  
А  воно  на  землю  розливало...  
Ну...  І  що...  Є  хрест,  що  я  зрубала...  

І  не  треба  вдвох  його  ховати,  
І  псалми  читати  на  могилі...  
Як  тебе...  Я  хочу  обнімати!..
Та  сьогодні...  Ти...  Мені...  Не  милий...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667848
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016


Леся Утриско

Присвята всім друзям за вітання до дня народин.

Я  сьогодні  прихилю  весь  світ,
подарую  Вам  віру  й  надію,
я  у  Господа  вимолю  літ,
моїм  друзям,  з  якими  зумію
поділити  життя  і  любов,
дні  святкові,  а  також  буденні,
примхи  осені,  весноньку  знов,
люту  зиму,  всі  свята  блаженні.
Хай  серця  щирим  літом  палають,
вірні  душі  лиш  радість  несуть
і  домівки  хай  горя  не  знають-
всі  домівки,  де  друзі  живуть.
Ви  родиною  стали  для  мене,
хоч  ніколи  не  бачились  ми,
хай  Вам  щастя  вкладається  в  жмені,
діти  Ваші  живуть  без  війни.
Хай  Вкраїнонька  наша  воскресне,
хай  любов  запанує  між  нас,
біль  і  зависть  із  душ  наших  щезне,
помолюся  до  Бога  за  Вас.
За  чудові  святкові  вітання,
що  принесли  в  дарунок  мені:
за  вірші,  за  пісні,  за  бажання,
многих  літ  Вам  також  на  землі.
Я  налию  вина  повну  чару,
засолоджу  медами  землі,
хай  ніколи  не  буде  в  нас  чварів,
хай  співають  в  садах  солов'ї.
Все  негоже  хай  згине  з  землі,
а  все  гоже  хай  стане  на  варті,
Шануймося,  друзі  мої!
Шануймось,  бо  ми  того  варті!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666833
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 19.05.2016


Мар’я Гафінець

Химера.

Любов  -  це  химера.
Крізь  пальці  тече  пісок...
Натягнуті  нерви
І  в  тебе  в  руках  моток.
Напнуті  пружини
Сердечного  раю
Та  відчай  дитинний  -  
Втонути  до  краю.
Та  розпач  дорослий  -
Згубити  твій  погляд...
Вплітай  сум  у  коси,  
Лиш  будь,  милий,  поряд!

Тебе  викрадає
Життєва  рутина.
Мій  погляд  блукає...
Вся,  наче  причинна.
І  знов  метушнею
День  скрутить  у  вузлик...
Стисни  мене  в  жменю!
..Мов  згублений  гудзик...
У  новій  красуні
Світ  твій  -  одкровенням.
А  я?...  У  зажурі
Залишусь  натхненням.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666731
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016


Леся Утриско

Десь падали зорі.

Десь  падали  зорі  у  трави,
Шалено,  неначе  думки,
Всміхались  ранкові  заграви,
Цілунком  торкали  ставки.

Лелечі  розправлені  крила,
Тягнулись  до  сонця-  увись,
Молитву  матуся  молила,
Щоб  діти  її  збереглись.

Здається  вчорашня  заграва,
Теплом  огортала  життя,
Сьогодні  уже  проводжала,
В  далеку  дорогу  дитя.

Незаймано  час  покотився,
За  обрій  старечих  світів,
Де  день  в  сивині  загубився,
Де  вічність  розгадує  снів.

І  знову  десь  падають  зорі,
У  спогади  мої  й  думки,
Неначе  кораблики  в  морі,
Шукають  свої  береги.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666125
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016


Серго Сокольник

Дощ змиває кохання

Ми  сьогодні  удвох
Вже  не  ті,  що  були  легкокрилі.
Наших  споминів  блог
Дощовою  завісою  вкрило.

Розірвалась  вона,
Мов  завіса  тендітна  у  Храмі,
І  розриву  стіна
Постає  непохитно  між  нами.

Мелодрама  дощів-
Наче  постать  Евтерпи  лірична,
Від  якої  спочить
Часу  вдосталь.  Попереду-  вічність.

Руку  дай  і  пройди
По  застиглій  долоні  прощання.
Дощ  змиває  сліди
Що  лишило  на  спомин  кохання...

У  альтанці  удвох,
Мов  на  острові  у  океані.
Екзальтація...  Крок
До  надії-  можливо,  останній,

І  прощальні  слова,
Наче  щирість  раптового  блуду...
Дощ  кохання  змива.
Все  скінчилось.  Нічого  не  буде.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116051600814  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666201
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016


OlgaSydoruk

В лаванде (синей) мотыльки …

В  лаванде(синей)мотыльки  пыльцою  очертили  тени...
До  первых  проблесков  зари  садились  на  одни  колени...
То  вверх  поднимались,то  -  вниз...Сужая  окружность  запрета...
Томление  -  в  порыве(на  бис),..прелюдия  -  до  ответа...
Прохладный  сочился  бриз,прозрачным  казался  корсетом...
Затих  легендарный  солист,укрывшись  за  занавес  где-то...
Оплыла  на  блюдце  свеча  и...каплей,застывшей  на  вене,
Касалась  крыла  мотылька,..сетей  неожиданной  лени...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662818
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016


Любов Ігнатова

Доторкнутися до тебе

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Банальне  "здрастуй"    на  просте    "привіт"...  
І  заганяю  в  клітку  птахомрію,  
І  замикаю  знов  свій  власний  світ...  

До  тебе  доторкнутись  -    як  до  неба  -  
Напевно,  тільки  обраним  дано...  
Я  бачу  сни  про  крила  і  про  тебе,  
Спиваючи  бажання,  як  вино...  

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Очима  обіймаю  -    от  і  все...  
Мою  слабку  розтоптану  надію  
Північний  вітер  в  зиму  віднесе...  

До  тебе  доторкнутися  б  губами...  
Щоб  поцілунок  -  довжиною  в  сон...  
Щоб  знов  і  знов  здаватись  вечорами  
У  твій  солодкий  ніжності  полон...  

До  тебе  доторкнутися  так  хочу...  
Та  знову    "здрастуй"    на  просте  "привіт"...  
І  тільки  мрія  крильцями  тріпоче  
У  клітці,    де  зачинено  мій  світ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 26.04.2016


Любов Ігнатова

Доторкнутися до тебе

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Банальне  "здрастуй"    на  просте    "привіт"...  
І  заганяю  в  клітку  птахомрію,  
І  замикаю  знов  свій  власний  світ...  

До  тебе  доторкнутись  -    як  до  неба  -  
Напевно,  тільки  обраним  дано...  
Я  бачу  сни  про  крила  і  про  тебе,  
Спиваючи  бажання,  як  вино...  

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Очима  обіймаю  -    от  і  все...  
Мою  слабку  розтоптану  надію  
Північний  вітер  в  зиму  віднесе...  

До  тебе  доторкнутися  б  губами...  
Щоб  поцілунок  -  довжиною  в  сон...  
Щоб  знов  і  знов  здаватись  вечорами  
У  твій  солодкий  ніжності  полон...  

До  тебе  доторкнутися  так  хочу...  
Та  знову    "здрастуй"    на  просте  "привіт"...  
І  тільки  мрія  крильцями  тріпоче  
У  клітці,    де  зачинено  мій  світ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016


Сергей Дунев

Печаль твоя и радость

[i]муз.  и  исп.  [b]Евгения  Никитина[/b]  (Екатеринбург)
[/i]


Две  скрипки  на  стене  –  
Печаль  твоя  и  радость.  
Две  скрипки  –  две  любви,  
Два  трепетных  крыла.  
Две  трудных  ноты  «боль»  
Семейного  разлада,  
Которые  судьба  
Из  сердце  извлекла.  


Две  скрипки  на  стене.  
На  выцветших  обоях,  
Петлёю  –  за  колки,  
Две  крохотных  души,  
Рождённые  одной  
Великою  любовью,  
Что  век  не  разменял  
На  славу  и  гроши.  

___________________________

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661951
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016


Олекса Удайко

ТИ ЛЕЛІЄШ, ЛОГОС

[youtube]https://youtu.be/QVEHXJ_u3pw[/youtube]
[i][b][color="#c60cc9"]Ти  лелієш,  Логос,
                                                         в  інший  час,
в  інший  світ  –  збиваєш  з  пантелику…
Чом  я  мушу  мовою  мовчать,
як  у  думці  су́тнієш  без  ліку?..

В  цебер  світу,  наче  у  діжу,
ллєш  себе,  мов  невичерпне  сонце…
Я  на  посвіт  твій  не  йду  –  біжу:
З  хаосу  не  зліпиш  охронця!

Час,  що  йде  по  Божій  волі,  враз
з’єднуєш  у  ціле  –  воєдино:
сьогодення  і  прийдешній  час…
А  минуле  –  застеляєш  димом.

Ввечері  рожеві  пелюстки
щедро  розсипаєш    супокою!
В  ніч  таку  пірнув  би  залюбки,
щоб  розцвісти,  Логосе,  тобою…  

У  тобі  –  два  дивних  джерела,
дві  генези  –  людності  і  світу;  
притаманні  лиш  тобі  діла:
маточки  й  тичинки  –
                                                             єдність  квіту!  
                                   
Формулу  суцвіття  розгадав,
Як  пізнав  тебе  я,  тайний  Логос!
Ти  вдихнув  всі  розкоші  октав  
в  сутність  неба,  
                                                 всеохопний  
                                                                                         Лотос!  

І  тепер  я  з  вами  вік  живу,
шпорю  коней  вперто  ятаганом,
напнуту  тримаю  тятиву!

...Хоч  хулю  –
                                         прощаю…      
                                                                         Та  не  ганю.  [/color][/b]


21.04.2016
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661182
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 23.04.2016


Мар’я Гафінець

Карпатська відьма.

Блукала  горами.
Дурманом  трав
Вдихала  Весну....
Я  просто  Ніч.
Стелилась  долами.
Впадала  в  став
І  перевеслом
Гойдала  клич,

Що  Місяць  нишком
Губив  у  сни:
[i]"Прилинь  же,  Вітре,
розвій  зажуру!
Її  із  лишком
Здмухнула  з  Тьми
Ця  Вічність"..[/i].  Зітре
Ніч  біль  похмуру.

Рясніла  снами.
Вдихала  світ
В  прожилках  хвої...
Текла  смолою.
Бурштином  -  в  трави,
Як  Сонця  цвіт.
Як  смак  Живої...
Я  ллюсь  Водою,

Що  тишком  Місяць
З  струмків  спивав:
[i]"Дай  срібла,  сили!
Так  безпорадно
Мене  на  місці
той  Час  гойдав...
Стрімкої  б  зливи!"[/i]
Дощить.  Відрадно.

Райштоком  вилась.
Прагла  у  даль.
Губила  стежку...
Йшла  за  потоком.
В  джерелах  вмилась  -  
Стирала  жаль.
В  краплину-бризку
Топила  вроки.

Веду  сьогодні  я  в  гори.  Знай,
Самотній  друже  ти  срібноокий.
Як  будеш  вповні,  ми  зловим  край,
Де  сотні  дужих  терпкі  п"ють  соки

Карпатських  зір  і  зелених  трав
Та  віри  в  світ  цей,  і  в  нас  з  тобою...
Я  -  Тінь  лиш  Гір!  Ти  веди  на  став,  
З  моїх  очей  хай  черпне  ще  Волі.
..........................
*  Райшток  -  це  мисливська  стежка  або  військова  дорога  в  горах,  особливістю  якої  є  невеликий  кут  підйому;  прокладена  серпантином,  завдяки  чому  можна  здолати  найстрімкішу  гору  без  крутих  підйомів)))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661332
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 23.04.2016


Серго Сокольник

НІЧ ВЕСНЯНОЇ ВІДЬМИ

13  Ніч.  І  бажання  солодкі  відчули  весну.
13  Щойно  десь  квітка  болотна  позбулася  сну.
13  Папороть  сил  набирає,  бо  поки  нема.
13  Серце  твоє  відпускає  прийдешня  зима.

13  Ніч.  На  містичні  узлісся  летять  солов"ї.
13  З  неба  спадають  зірниці  в  долоні  твої.
13  Час  наближається  Першотравневих  Подій.
13  Відьмо!  Лети  і  омийся  в  весняній  воді.

13  Ніч.  Голе  тіло  холодне  торкає  пітьма.
13  Ти  насолоду  свободи  відчуєш  сама.
13  Сили  Пітьми  набери-  Вальпургієва  Ніч
13  Сил  чималих  забирає...  То  Сили  поклич.

13  Ніч.  В  піднебессі  замріяний  Місяць  постав.
13  В  озера  плесі  відбився  Закоханий  Став.
13  Тіла  красою  порадуєш  Сили  Нічні.
13  Будеш  нічною  принадою...  Може,  мені...

13  Ніч  нам  до  зустрічі  килим  постелить  із  трав.
13  Виливом  пестощів,  пустощів  буде  ця  гра,
13  В  ній  поєднаємо  душі  свої  і  тіла,
13  В  ній  Двоєднання  порушимо  Блага  і  Зла.

13  Ніч.  Це  не  вітер,  це  спів  твоїм  серцем  луна.
13  Вся  опромінена  світлом  нічного  вікна...
13  Пісню  весни  і  надії  співа  Гамаюн...
13  ...Не  розкривай  до  Подій  таємницю  свою!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116041700291  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661408
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 23.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2016


Мар’я Гафінець

Дари…

Втонути  в  ніжності  твоїй!
Згубитись  в  шалі  поцілунків...
Не  треба  більших  ще  трафунків
від  долі.  Тільки  візерунків
неспішних  пальців  на  своїй  
щоці.
                 В  руці
твою  долоню  відчувати.
Присутністю  впиватись  спрагло.
Розлукою  вмирати  нагло!
Бо  все,  до  чого  серце  прагло  -  
тебе  в  любові  пестувати
мрійно.  
                     Вільно
літай  світами,  мов  той  вітер.
Щоб  не  спіткало  -  холод,  грози  -  
усе  мої  впитають  сльози.
Втопи  життя  в  коханні  прозу!
В  душі  ж  цвіте  для  тебе  літо...
Бери
                 Дари!...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659531
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 15.04.2016


Леся Утриско

Мадрид. Метро. Співає саксофон.

Мадрид.  Метро.  Співає  саксофон,
Та  так  співає,  що  душа  здригнеться,
Проходять  люди,  наче  в  унісон,
І  кожного  з  них  музика  торкнеться.

В  ній  музикант  всю  душу  вилива,
Де  танго  й  вальс,  неначе  одне  ціле,
Фламенко  хмаркою  чарівності  вита-
Червоне  й  чорне,  ну  а  може  біле.

Щоденно  так  звучать  хмельні  акорди,
Із  саксофону,  що  обніме  музикант,
У  них  і  леді  і  розкішні  лорди,
Сеньйори,  сеньйоріти-  людський  клан.

І  я  між  них,  між  ними  в  однім  руслі-
Іду  туди,  де  музика  звучить,
Мій  саксофон  думок  відкине  гущі,
А  десь  зі  мною  тихо  помовчить.

Мадрид.  Метро.  Співає  саксофон,
Мені  у  слід  вся  музика  озветься,
Із  нею  я  сплетуся  в  унісон-
Мойого  серця  люб'яче  торкнеться.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659368
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016


Ірина Лівобережна

Прелюдия

Возьми,  согрей  в  руках  мою  ладонь.
Так  холодна  она,  так  одинока…
Веди  меня  неспешно  за  собой,
Не  отпускай  безвременно,  до  срока,

Уверенно  и  бережно  держи,
Ласкай  незримо  переливом  пальцев…
«Ты  мне  нужна»  –  единожды  скажи,
Прервав  разъединение  скитальцев

Лишь  этою  причудливой  игрой,
Что  возбуждает,  греет  обещает…
Не  знаешь  ты,  как  больно  мне  порой
Когда  тебя  со  мною  –  не  бывает…

Нежнейшими  губами  на  груди
Даруй  мне  теплоту  прикосновений…
Горячим  поцелуем  уведи
В  порывы  нежно-трепетных  мгновений,

Рождающих  во  мне  волну,  и  страсть,
Безвольность,  и  безумное  томленье…
На  руки  подхватив,  не  дай  упасть
На  гребне  неземного  наслажденья.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659403
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016


Мар’я Гафінець

Закохана у вітер…

Муч  мене!  Край...  Лиш  не  відпусти!
Випий  бажань  моїх  злу  сваволю.
Хочеш,  дай  змогу  межею  йти,  
тільки  не  цю  безкінечну  волю.

Нащо  мені  вибір  мрій  і  снів?
Вервечка  днів  так  причинно-рівна...
Світ  почеплю  на  твій  вигин  брів,  
зникну  в  очах...  Все  до  чого  здібна.

Та  як  вустами  торкнеш  чола,  
як  у  обіймах  роздушиш  холод  -
пульс  відіб"є  ритм:  "Жива.  Жива!"
Свій  лиш  тобою  вгамую  голод...

Відстань.  Утома.  Самотність.  Страх  -
все  один  дотик  зітре  мій  вітер!
В  нього  в  руках  я  -  крилатий  птах.
Поза  -  лиш  відблиск  бездомний  літа...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658183
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 09.04.2016


Леся Утриско

В очах моїх згубилися тумани.

В  очах  моїх  згубилися  тумани-
Тумани,  що  лягли  між  нас  обох,
Ятрять  в  душі  гіркі  твої  обмани-
Обмани,  які  бачить  тільки  Бог.

Чом  розтоптав,  скажи,  любов  між  нами?
Чом  роз'єднав  лиш  зведені  мости?
Нашу  любов  леліяла  роками,
Тепер  розлуку  мушу  я  нести.

В  очах  моїх  зосталися  тумани-
Тумани,  що  так  хилять  до  зими,
Та  я  загою  ті  болючі  рани
І  почуття  розквітнуть  у  весни.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654846
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 27.03.2016


Леся Утриско

В душі лиш вітер свище.

Стоїш  одна,  в  душі  лиш  вітер  свище,
Все  ждеш  лелек,  котрих  давно  нема,
Зима  у  серці  виє  вище  й  вище,
А  ти  стоїш  розхристана  й  сумна.

Старенькі  вишні  хиляться  в  поклоні,
Де  зранку  сонце  стопить  білий  сніг,
Впадуть  краплини  на  обдерті  скроні,
Уст  доторкнуться  й  ляжуть  на  поріг.

На  той  поріг-  лиш  не  забутий  Богом,
Колись  лунав  дзвінкий  дитячий  сміх,
Життя  прожите  все  покрило  мохом,
Там  виріс  дерен-  дерен,  наче  гріх.

Глибока  старість  сіла  на  криниці,
Заворожила,  зчарувала  журавля,
Не  в  силі  вже  напитися  водиці,
З  пропаленого  вітром  відерця.

Лиш  спогади  гойдаються  на  вікнах,
Їх  сонечко  розбудить,  як  примар,
Сніги  колючі  в  морозливих  віхолах,
Вже  не  почують  ні  молитв,  ні  чвар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640269
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016


Відочка Вансель

Я зрадила тобі

Я  зрадила  тобі  сьогодні.  Що  ж.
Покинеш  чи  чекатимеш  пробачень?  
Десь  поміж  січень  плентається  дощ
В  короні  півдумок,  півзвинувачень.  

Я  зрадила  тобі.  А  чи  собі?  
Нахабно  так.  І  совість  собі  спала.  
Десь  вешталися  дні  такі  сліпі,  
Що  я  їх  з  самим  вечором  топтала.  

Я  зрадила  тобі.  А  ти  й  не  знав.  
Не  запитав,  де  нічку  ночувала.  
Ти  не  кохав.  Ти...  Певно...  Не  кохав...  
А  я  тебе...  І  в  зраді  цілувала...  

Я  зрадила  тобі.Чия  ж  вина?  
Моя...  Моя...  Якби  ж  тебе  зустріла
У  цім  житті!  Десь  плакала  війна.  
А  я  тебе...  І  бачити  не  сміла.  

Зустрінь  мене!  Прийди  і  обійми!  
Я  зрадила?  Але  ж  тебе  немає...  
Заходь...  Спочатку...  Тільки  в  мої  сни!  
Бо  Віда  так  тебе!..  Тебе...  Кохає!..  

Я  поки  почекаю...  Допишу
Тобі  листа  і  колискову  Богу.  
І  Янголят  своїх  заколишу.  
Зірками  освічу  тобі  дорогу.  

Збрехала.  Зовсім  трішечки.  Пробач.  
Я  знаю,  що  брехать  тобі  не  можна.  
Я  завжди  буду  поряд...  Ти  поплач.  
А  шлях  до  мене  вкаже  тобі  кожний.  

Я  дочекаюсь.  Тільки  ти  прийди...  
А  що  тепер  робити?  Я  допишу
Для  Бога  колискову.  Віднайди  
Маленьку  Віду,  що  гойдає    тишу...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640190
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Олекса Удайко

СРІБЛЯСТА СНІЖНІСТЬ

[color="#065769"][color="#03758f"][/color][/color]                                                        
     Т[i]анок  цей  сріблястий  Кружляє…  -  
     Спинися  -  молю!…  
     Цілункам  холодним  твоїм  
     я  коритися  мушу…
                                           [b]  Гостя
[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[color="#755c5c"][color="#660e99"]Сріблястість,  мов  ранок,    
                                                                               стрічає  земля…
Спинися,  
                                     молю  я,  
                                                                       стихіє!
А  то  –  захлинуся    в  конвульсіях  я
від  того,  
                                   що  в  серці...  
                                                                                   жевріє...

Сріблястість...  
                                             довкола...
                                                                                   усе  холодить
і  віти  квітчає  у  бісер…  
Гаптує  пухнасту  постіль…  
                                                                               не  на  мить,  
мурує  палаци  у  лісі…

Мете  і...  
                             хурделить...  
                                                                       холодна  зима,
чуття  мої  кутає  в  ніжність…
Й  мене  на  цім  світі  вже,  мабуть,  нема:
неволить...
                                     в  полон  бере...
                                                                                         Сніжність…

Холоне  в  душі  моїй  поділ  клітин…  
Вже  змерзли  від  холоду  зуби…
Бреду  у  бархани,  спираюсь  на  тин:
зима  вже...  
                                         доводить...  
                                                                                 до  згуби…

…Та  що  за  халепа?..  
                                                                       Пірнаю  в  буття!..
І    чим  холодніше,  тим  глибше…
Ще  буде  й  у  мене  різдвяна  кутя!
Надіюсь,  
                                     не  тільки,  
                                                                             не  лише…

О,    де  вже  той  холод?..    
                                                                         Лиш  поклику  гук:  
пірнаю...  
                                 срібляно...  
                                                                         під  ковдру…

...І  в  лісі  десь...  
                                                 тріснув...      
                                                                               знеможений    сук
і  впав  потрухля́вілий  стовбур.

                                           _____
…А    глибоко  в  небі,  як  завше,  веснить!
І  сріблом  
                                   сріблить  
                                                                       срібні  душі...

О,  Боже,  спини  
                                                         оту  срібність    
                                                                                                       на  мить!..
Життя  ж  бо  ми  любимо  дуже![/color][/color]
[/b]
12.12.  2014
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640106
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Шон Маклех

Сніг зі смаком вина

(або  спроба  сказати  слово  про  векторність  ірландської  міфології)

                             «Віднесла  буря  їх  далеко  на  захід  від  Ірландії,
                               де  втомлені,  опинились  вони  на  морських  хвилях.
                               -  Це  вітер  друїдів.  -  сказав  тоді  Донн  мак  Міль.»
                                                                                                   (З  «Книги  завоювань  Ірландії»)

Є  одна  давня  ірландська  легенда:  в  часи  верховного  короля  Ірландії  Еліма  Фінахта*  випав  в  Ірландії  сніг,  який  був  на  смак  як  вино  і  п’янив  людей,  які  його  куштували.  Мені  давні  ірландські  легенди  завжди  нагадують  саме  отой  сніг,  про  який  так  довго  пам’ятають  (а  про  що  в  Ірландії  не  пам’ятають?  Хоча  один  дуже  шанований  поет  порівняв  довгу  пам'ять  з  поганою  хворобою,  але  це  не  хвороба  -  це  звичка  -  не  знаю  погана  чи  хороша,  але  в  Ірландії  пам’ятають  все).  Важко  знайти  на  світі  білому  ще  одну  таку  саму  хвору  на  довгу  пам'ять  країну  в  якої  була  б  така  величезна  кількість  літописів,  історичних  переказів,  легенд  про  якісь  події  минувшини,  де  б  люди  могли  назвати  своїх  предків  до  сорок  шостого  покоління,  а  іноді  й  глибше.  Така  довга  пам'ять  грає  з  нами  -  ірландцями  злий  жарт.  Я  іноді  заздрю  народам  і  людям,  які  вміють  забувати.  Ми  ірландці  забувати  не  вміємо.  «А  от  у  1072  році  вождя  нашого  клану  О’Хеннселаг  Діармайта  мак  Майла  на  м-Бо  вбив  вождь  вашого  клану  О’Мелсехалінн  Конхобар.  І  з  того  часу  ворожнеча  між  нашими  кланами  не  припиниться,  допоки  дме  вітер  і  гріє  сонце!»  Отак  і  воюємо  одне  з  одним  тисячоліттями...  

Я  часто  думав  -  навіщо  у  нас  в  Ірландії  про  кожен  камінь  і  про  кожен  пагорб  складали  купу  легенд?  Добре  хоч  не  віримо  в  них.  Або  намагаємось  не  вірити.  Я  колись  завів  розмову  з  одним  своїм  хорошим  знайомим  і  запитав  його:  «В  одній  монографії  одного  англійського  історика  я  прочитав,  що  король  Ірландії  Конн  Ста  Битв  це  вигадка.  Що  такого  короля  не  було.  Його  придумали,  як  придумують  казку.  А  ти  віриш  у  його  існування?»  На  цей  мій  хороший  знайомий  (який  досить  непогано  розбирався  в  історії,  особливо  в  історії  свого  клану)  відповів:  «А  яка  різниця  був  цей  король  насправді,  чи  його  не  було?  Ми  читаємо  про  нього  прекрасні  легенди,  вірші  і  пісні.  І  саме  це  прекрасно.  А  що  воно  таке  оте  «насправді»  не  знає  ніхто.  Якщо  цей  король  був  хоча  б  у  моїй  свідомості  значить  він  був.»  Атак  то  ми  і  мислимо.  Добре  хоч  ця  розмова  була  в  пабі,  за  келихом  доброго  ірландського  пива.  

Може  тому  багато  істориків  (особливо  англійських)  патологічно  не  довіряють  ірландським  літописам.  Вважають,  що  це  все  суцільна  вигадка.  (Придумана,  звісно  ж,  за  келихом  доброго  пива.)  Звичайно,  все  що  писав  Беда  Преподобний  (673  -  735)  це  істина  і  цінні  свідчення  історії.  А  все  що  писали  в  цей  же  час  ірландські  монахи  Клонмакнойса  та  Йони  -  вигадка.  Ах,  я  забув  -  це  ж  писали  ірландці.  А  вони  фантазери,  вигадники  і,  взагалі,  схиблені.  Пам’ятати  своїх  предків  до  сорок  шостого  коліна  можуть  тільки  хворі  на  голову.  Тут  цікава  простежується  закономірність.  Ніхто  з  істориків,  хто  пише  на  цю  тему  не  може  поставити  межу  -  де  закінчується  казка  і  вигадка,  і  дек  починається  історія.  Щоб  якось  виплутатись  з  цієї  ситуації  англійські  історики  розбили  всіх  королів  Ірландії,  що  згадуються  в  літописах,  не  на  дві,  а  на  три  групи:  легендарні,  історичні  та  «легендарно-історичні»  -  вони  мовляв  нібито  історичні,  але  ірландським  джерелам  ми  не  віримо,  тому  вони  легендарні.  Звісно,  в  ірландських  літописах  та  скелах  багато  епізодів,  що  є  красивою  казкою.  Але  в  яких  давніх  хроніках  немає  легенд  та  вигадок?  У  Геродота  їх  більш  ніж  достатньо.  Але  Геродот  -  це  «батько  історії»  і  це  безперечно.  А  король  Туатал  Техтмар**  це,  звісно,  вигадка.  Хоч  про  історію  його  правління  та  війн  написано  в  скелах  сухо,  без  жодного  казкового  епізоду.  

Не  так  давно  я  прочитав  досить  цікаву  монографію  Томаса  Роллестона  (Thomas  William  Rolleston)  «Кельтські  міфи  і  легенди»  (Celtic  myths  and  legend).  Там  він  прямо  пише,  що  Тара  (Темра)  -  давня  столиця  Ірландії  -  це  не  більше  ніж  вигадка,  міф,  що  втілив  давню  мрію  ірландців  про  незалежність  і  свою  державу.  (І  це  не  дивлячись  на  те,  що  археологи  давно  розкопали  руїни  Тари!)  Ще  там  є  кілька  словесних  шедеврів,  про  які  я  просто  не  можу  не  згадати.  Зокрема,  він  пише,  що  «кельтська  цивілізація  -  багато  в  чому  приваблива  і  багатообіцяюча,  несла  в  собі  певну  ваду,  недолік,  внаслідок  чого  кельти  ...  не  змогли  стримати  натиск  грубої  юної  сили  германських  племен...»  Або  ще  одна  репліка:  «...кельти  вважають,  що  істинним  цвітом  життя  є  духовна  реальність  і  забуття  цієї  істини  у  механічному  чреві  матеріальної  цивілізації  не  приносить  нічого,  крім  пекучої  болі  і  відчуття  втрати».  Так  написати  міг  тільки  англо-сакс.  Ні,  таки  германські  і  кельтські  народи  -  це  два  різні  світи.  Схоже  вони  ніколи  один  одного  не  зрозуміють.  Ми  для  них  або  руді  диваки,  що  говорять  нісенітниці  і  співають  чудернацьких  пісень,  або  «брудні  ірландські  покидьки»  (Чарльз  Дікенс).  Вони  ж  для  нас  «заброди  сасенех»  і  «виродки  Кромвеля»,  бо  як  кажуть  ірландці  здавна:  «Трьох  речей  треба  боятися  -  копита  коня,  лопати  трунаря  та  посмішки  англійця».

Я  часто  думаю:  чому  нас  саме  так  сприймають  іноземці?  Може  тому,  що  наша  історія  -  це  суцільне  безглуздя.  Сукупність  нелогічних  вчинків  і  подій.  І  навіть  ті  іноземці,  що  потрапляють  у  нашу  чудернацьку  країну  втягуються  у  цю  безглузду  гру.  Колись  в  Ірландії  за  часів  англійської  окупації  був  суддя  лорд  Норбері.  Якось  на  суді  від  виніс  виправдувальний  вирок  вбивці,  вина  якого  була  всім  очевидною.  На  загальне  обурення  лорд  Норбері  відповів:  «Вчора  я  засудив  до  шибениці  шістьох  невинних  людей,  треба  ж  це  якось  компенсувати...»  Коли  лорд  Норбері  помер,  то  гробарі  викопали  йому  могили  глибоку  як  колодязь.  Коли  їх  запитали  навіщо  вони  це  зробили,  то  вони  відповіли:  «Та  ми  б  ще  глибшу  могилу  викопали,  але  мотузки  не  вистачило...»  Ну  в  якого  ще  народу  була  така  безглузда  історія?  Хто  так  сміявся  з  власної  смерті  і  власного  знищення?

Колись  король  Великобританії  Ґеорґ  ІІІ  відвідував  з  урочистим  візитом  Ірландію.    Звісно,  вся  ірландська  аристократія  зібралась  його  вітати,  тут  король  виходить,  показує  рукою  на  О’Коннелла  і  щось  каже  герцогу  Норфолкському.    О’Коннелл,  звісно,  тут  же  до  короля,  реверанси,  ручку  цьом  і  таке  інше  в  пориві  вірно  підданства.  А  потім  запитав  герцога:  «А  що  про  мене  говорив  король?»  Герцог  відповів:  «Король  сказав,  що  це  той  самий  О’Коннелл  -  той  самий  негідник!»  

І  подібних  історій  можна  розповісти  безліч.  І  всі  вони  -  реальні  події,  а  не  чиїсь  вигадки.  Ну,  скажіть,  буває  така  історія  насправді?  Це  ж  плід  божевільної  фантазії  якогось  хворого  на  голову  казкаря!  А  ви  кажете:  «Ірландія...»    Ми  самі  вигадали  свій  божевільний  світ  і  живемо  в  ньому!

Що  мене  найбільше  зачаровує  в  ірландських  міфах,  так  це  те,  що  історія  там  розповідається  як  міф.  (І  тут  не  треба  занурюватись  у  далекі  напівзабуті  часи.  26  липня  1813  року  на  ярмарку  відбулась  бійка  між  католиками  та  протестантами.  Все  б  закінчилось  просто  мордобоєм,  але  хтось  вистрілив  з  рушниці  і  всі  перелякано  розбіглися.  Але  барди  Ірландії  співають  балади  про  «Битву  під  Ґарвахом».  І  це  цілий  епос!  Просто  «Іліада»  протестантів!)  І  міфи  розповідаються  як  історія.  Чи  може  це  насправді  одне  і  теж...  У  нас  -  в  Ірландії...

Чим  зачаровують  ірландські  міфи  -  так  це  своєю  недосказанністю.  Щось  ховається  між  словами,  в  оцих  розповідях  про  звичайні  події,  щось  лишається  поза  текстом,  поза  вербальним  способом  повідомлення,  щось  містичне  є  в  цій  буденності,  в  цих  звичайних  подіях.  Якесь  відчуття  таємного  вини  киї,  коли  читаєш  про  дівчину,  що  набирає  воду  з  краю  потоку  і  наливає  в  один  глек,  потім  бере  воду  з  середини  потоку  і  наливає  в  інший  глек.  Чи  ці  образи  жінки,  що  миє  закривавлений  одяг  в  річці,  коли  до  броду  підходять  воїни  і  на  запитання:  «Чий  одяг  ти  переш,  жінко?»  Відповідає:  «Твій,  воїне!»

Я  не  зустрічав  жодного  міфу  в  якихось  інших  народів,  де  герої  переміщувались  би  не  тільки  в  просторі,  але  і  в  часі,  де  події  «одночасно»  (це  слово  тут  звучить  парадоксом!)  відбуваються  і  в  далекому  минулому  і  в  сучасності  оповідача.  І  герої  мандрують  один  до  одного,  ворогують  і  дружать,  викрадають  один  в  одного  жінок...  

Ірландські  міфи  векторні.  Там  людина  варто  чогось  тільки  тоді,  коли  вона  здатна  вчинок,  подію.  Її  діяння  направлене  кудись  -  в  часі  або  в  просторі.  Вихідною  точкою  є  свій  клан  -  маленький  світ,  без  якого  існування  втрачає  сенс.  А  діяння  направлене  назовні  клану  -  подорож  до  далеких  неіснуючих  островів,  чи  вперте  намагання  перемогти  в  бою  інший  клан  (для  чого?  з  якою  метою?  Чи  перемога  як  самодостатня  подія?),  чи  пошук  сокровенної  мудрості,  чи  творіння  нової  пісні  -  це  завжди  вектор  назовні.  Але  завжди  повернення  -  назад,  додому,  чи  то  в  Ірландію,  чи  то  до  свого  клану,  чи  то  в  свій  дім,  який  завжди  є  шматочком  Ірландії,  на  якому  б  дикому  і  скелястому  острові  не  доводилось  би  його  будувати...  

В  ірландських  міфах  потойбічний  світ  існує  тут  -  поруч.  В  оцих  зелених  пагорбах.  І  він  є  дзеркальним  відображенням  нашого  світу  -  там  теж  є  королі  і  герої,  коханці  і  зрадники,  смерть  і  хоробрість,  друїди  і  воїни.  Тільки  жителі  цих  пагорбів  мудріші  за  нас  -  бо  пішли  в  їх  глибини,  коли  зрозуміли,  що  їх  нас  на  землі  завершився,  настав  час  інших.  Це  велика  мудрість  -  вчасно  піти.  Цієї  мудрості  завжди  бракувало  королям  і  диктаторам.  Що  я  ціную  в  ірландцях  -  так  це  вміння  зневажати  короля  -  як  чужого  так  і  свого,  зневажати  будь-яку  владу  над  собою.  Вміння  бути  вільними  -  навіть  під  шибеницею.  Але  це  не  тільки  наш  гонор  -  але  і  наша  біда.  Ми  не  змогли  створити  вчасно  створити  свою  державу,  своє  королівство,  але  воювали  між  собою,  зводячи  давні  рахунки  між  кланами.  Так,  наша  історія  -  безглуздя.  Але  що  в  цьому  світі  не  безглузде?***  Просто  ми  -  ірландці  в  своїх  міфах  і  піснях  підкреслили  це.  Чи  навіть  посміялись  над  цим.  І  заодно  над  собою.  Напевно,  тільки  в  Ірландії  «всі  війни  веселі,  всі  пісні  сумні».  Хоча  це  теж  неправда  -  історія  Ірландії  суцільна  трагедія.  

Не  хочеться  закінчувати  сумним.  Завершу  но,  я  ці  роздуми  словами  надії  -  цитатою  зі  скели  «Пісні  дому  Бухета»  (ірл.  -  Esnada  tige  Buchet):  «Тоді  пішов  Бухет  геть  від  всіх  цих  країв  і  йшов  всю  ніч  до  ранку,  доки  не  опинився  в  Кеннанас  на  Ріг»****.

Примітки:  

*  -  Елім  Фінахта  (ірл.  -  Elim  Fínnachta)  -  верховний  король  Ірландії.  Згідно  «Історії  Ірландії»  Джефрі  Кітінга  правив  Ірландією  в  913  —  895  рр.  до  н.е.

**  -  Туатал  Техтмар  (ірл.  -  Túathal  Techtmar)  -  верховний  король  Ірландії  Згідно  «Історії  Ірландії»  Джефрі  Кітінга  правив  Ірландією  в  80  -  100  роках.

***  -  все  в  цьому  світі  безглузде.  Це  я  давно  зрозумів.  Але  краще  не  вірте  мені.  Спробуйте  знайти  щось  прекрасне  в  цьому  світі,  хоч  якийсь  сенс...  Я  ж  ірландець,  та  ще  й  старий  як  світ,  а  вам  ще  творити  і  творити.

****  -  я  там  бував  в  молодості  -  красиве  місце.  Не  тільки  для  будівництва  ірландської  кам’яної  хатки...  

                                                                                                                                                                                                                           Дублін,  Ірландія
                                                                                                                                                                                                                           1988

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638663
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016


Ірина Лівобережна

Музыка из шкатулки

[i]Шкатулка  «Городок  в  табакерке»[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=28mo-ZTkwgk[/youtube]
Когда    тоска  приводит  к  закоулку,
Где  серо,  тускло,  холодно,  темно,
Я  достаю  старинную  шкатулку,
Завешиваю  шторами  окно,
И  бережно  прокручиваю  ключик,
Что  дверцу  открывает  в  мир  иной…

Надежды  светлой  вспыхивает  лучик,
Подсвечивая  яркое  панно
Из  башенок  старинных,  с  звёздным  небом,
Там  колокольца  дивные  слышны,
И  с  каждым  звуком  оживает  небыль,
Творя  в  душе  оркестр  из  тишины

И  волшебства,  неведомых  стремлений,
Мелодии,  зовущей  в  облака…
Цветёт  улыбка,  отступают  тени,
А  комната  –  качается  слегка,
Подмигивает  свет  из  всех  окошек,
Вот  гаснет  всё…  Зашла  луна…  Темно…

Но  –  розовеет  среди  звёздных  мошек,
В  предчувствии  рассвета…  Вот  оно!
Улыбчивое  солнышко  –  на  красном  –
Опять  взойдёт,  чтоб  душу  осветить.
Смотрите,  люди,  я  дарю  вам  праздник!
Вот  ключик,  чтобы  чудо  приоткрыть…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636849
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 19.01.2016


Ірина Лівобережна

Музыка из шкатулки

[i]Шкатулка  «Городок  в  табакерке»[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=28mo-ZTkwgk[/youtube]
Когда    тоска  приводит  к  закоулку,
Где  серо,  тускло,  холодно,  темно,
Я  достаю  старинную  шкатулку,
Завешиваю  шторами  окно,
И  бережно  прокручиваю  ключик,
Что  дверцу  открывает  в  мир  иной…

Надежды  светлой  вспыхивает  лучик,
Подсвечивая  яркое  панно
Из  башенок  старинных,  с  звёздным  небом,
Там  колокольца  дивные  слышны,
И  с  каждым  звуком  оживает  небыль,
Творя  в  душе  оркестр  из  тишины

И  волшебства,  неведомых  стремлений,
Мелодии,  зовущей  в  облака…
Цветёт  улыбка,  отступают  тени,
А  комната  –  качается  слегка,
Подмигивает  свет  из  всех  окошек,
Вот  гаснет  всё…  Зашла  луна…  Темно…

Но  –  розовеет  среди  звёздных  мошек,
В  предчувствии  рассвета…  Вот  оно!
Улыбчивое  солнышко  –  на  красном  –
Опять  взойдёт,  чтоб  душу  осветить.
Смотрите,  люди,  я  дарю  вам  праздник!
Вот  ключик,  чтобы  чудо  приоткрыть…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636849
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 19.01.2016


Серго Сокольник

Влітку ( 16+ )

Сніг  полями  мете,
Замітаючи  шлях  у  минуле,
В  літом  пещені  дні,
Де  нам  килим  стелила  трава,

Де  я,  мов  Прометей,
Розіп"ятий  тобою...  І  снула
Ти  лежиш  на  мені
Вся  безсила...  Жива?...  Не  жива?...

Річка  хвилею  б"є,
І  розкиданий  берегом  одяг,
Мов  непотріб,  що  ми
Поскидали  в  бажанні  утіх.

Ніжне  тіло  твоє...
Цей  взаємно-нестриманий    потяг
Впасти  в  трави  умить,
Що  ніхто  й  опиратись  не  встиг...

Шалу-  час!  Шаленій!
Мов  сорочка,  мережений  килим
Із  в"юнку,  блекоти-
Ми  на  ньому  немов  у  раю...

І  контрастом  на  ній
"Заморочка"-  ці  трусики  білі,
Що  мов  "фєнєчку"  ти
Накрутила  на  литку  свою.

...Ми  заходим  удвох
У  ведично-замріяну  воду,
Змити  втому...  Пливе
Над  водою  розливистий  сміх...

...Непогоди  Молох
З  Завірюхою  співи  заводить...
Снів  відгомін  живе.
Ми  обоє  живемо  у  них.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011801135  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636649
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016


Серго Сокольник

Баллада о любви

Неба  серый  тоннель
Божьей  карой  разверзнут  во  мгле...
.........................................
Не  споет  менестрель
Песнь  Любви  о  Священной  земле,

Чей  несчастный    удел-
В  безвременьи  века  коротать.
Где  талант  не  у  дел,
А  народу-  скорбеть  и  роптать.

Ах,  оставьте.  Каков
Управитель-  таков  и  народ.
Это  мир  дураков-
Хлеба...  Зрелищ...  Наполненный  рот...

Кухня...  Церковь...  Постель
С  накопленьем  измен...  Се  ля  ви...
Лучше  спой,  менестрель,
Песню  Песен  о  Вечной  Любви!
...........................................
Королева  и  трон-
Как  изящны  по  форме  рога...
У  Эвиты  Перрон-  
Словно  самый  покорный  слуга.

В  одиночество  впасть-
Смерть  сурово  сжимает  лассо.
Нет  Эвиты,  и  власть
Истекает  водою  в  песок...

У  дворца  Мальмезон
Замедляется  времени  ход.
Страстный  Наполеон
Жозефине  в  объятья  падет.

Запылает  Москва-
Нрав  Империи  жЕсток  и  крут.  
Жозефина  мертва,
И  Еленою  остров  зовут...

Ах,  Елена...  Забыл-
Это  имя  реально...  Она
Для  Булгакова-  быль...
Как  реальны  любви  имена...

Это  словно  в  раю-
Мир  любви  вдохновенье  несет.
Гвиневеру  свою
Прославляет  в  боях  Ланселот...
.........................................
Ну  а  Мы,  как  же  Мы
Из  слияния  эро-стихий,
Из  разорванной  тьмы
Извлекаем  с  тобою  стихи?

Небо  падает  в  ночь,
Где  Эрато  нам  стелит  постель.
Ты  мне  можешь  помочь
Наносить  на  рисунок  пастель,

Словно  сладкую  боль
В  недрах  тела  собой  изловив...
Мы  напишем  с  тобой
Повесть  светлую  нашей  любви...

Мы  с  тобою  взойдем
Как  на  трон,  на  Голгофу.  Взойдем.
Мы  отстроим  наш  дом,
Так  построенный  плохо.  Наш  дом.
...........................................
А  страна...  Что  страна?..
Бесноватый-  беснуется  пусть.
Правит  бал  Сатана,
Этот  мир  изучив  наизусть.

Пусть  Святая  метель
Заметает  изгнивший  фасад!..
...........................................
Песню  пой,  менестрель,
Наполняя  любовью  сердца.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010901548  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634454
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.01.2016


Серго Сокольник

…а пока…

Сердце  острой  иглою
О  прошедшем  кольнет.
Это  было  со  мною.  
Что  мое-  не  уйдет...

Тайн  сокрыты  ответы-
Ведь  неведомо,  где
Нас  кровавым  рассветом
Встретит  завтрашний  день.

Сладок  пороха  запах...
Мир,  развеян  во  прах...
Во  фронтальных  атаках?
В  баррикадных  боях?..

До  исхода  отложим
Эту  тему  из  тем.
Мы  из  прошлого  можем
Вынуть  главный  тотем.

Как  нас  звезды  качали
В  колыбели  любви...
Мы  ведь  в  самом  начале-
Эту  тему  лови!

В  винной  спелости  вишни
Сок  познаний  налИт.
Жаждой  тела  Всевышний
Нас  с  тобой  одарит.

Как  прозрачны  весенне
Дни  свиданий,  когда
От  разлук  во  спасенье
Подадут    поезда

На  вокзалы,  где  встречам
Предначертано  быть.
Мы  не  станем  перечить
Искушеньям  судьбы.

Мир  крепится  любовью.
Все  дороги  ведут...
Мы  оставим  с  тобою
Наше  прошлое  тут.

Этот  выход  из  платий
В  обнажения  свет-
Словно  встреча  на  пати
Тел  небесных  комет.

Ты  усталость  оспоришь
Нежной  просьбой-  "Еще"!
Локон  с  запахом  моря
Упадет  на  плечо...  

...Скроем  вглубь  за  фасадом  
Раритеты  наград!..
Их  достанут  когда-то
На  последний  парад.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116010306600  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633199
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016


Олекса Удайко

УТОМЛЮ Я ГІРКОТИ І БОЛІ

[b][i]tth[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/WAzTM2P9vCU?list=PLNlECEYbcvvrxPKuddnIUqfuwFo8xUo03[/youtube]

[i][b][color="#e00d0d"]Утомлю    я  гіркоти  і  болі,
Як  торкнуся  твоїх  глибин…
Розтривожу  думки  твої  кволі  –
Я  ж  у  тебе  –  один...  один...

Ми  пізнаємо  чари  глибинні,
Міріади  земних  спокус,
Коли  думка  і  дія  –  єдині,
Коли  мре  надокучливий  гнус…  

Ми  влаштуємо  з  бід  святовини,
З  безпросвітної  ночі  –  день…
Та  забудемо  наші  провини,
Й  прибере́мо  з  дороги  пень…

Утомлю    я    гіркоти  і  болі,  
Вийму  темню  з  твоїх  очей,
Розчиню  в  поцілунках  солі  –  
Рай  збудую  з  твоїх  ночей…[/color]
[/b]
27.12.2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631747
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 28.12.2015


Серго Сокольник

Ефект доміно ( 16+ )

Ніч  жбурляє  в  вікно
Зорепадом  бажання  любові.
Цей  ефект  доміно
Нас  штовхає  на  килим...  Обоє,

Наче  скошених  трав
Дві  безсило-  пониклі  стеблини...
Ми  безумство  уяв
На  підлозі  збираємо  нині.

Сипле  зорями  ніч.
Як  дарунки  збери  їх  у  руки!
Шовк  оголених  пліч...
Дотик  ніжно-солодкої  муки...

Доторкнись  до  основ,
Що  постануть,  мов  в  горах  смереки!
Знов  і  знов...  знов  і  знов...
Мов  світанок...  Близький...  І  далекий...

...Зараз  знову  візьму
Твій  дівочий  тріпочучий  вигин...
Стогін  ллється  в  пітьму
Пеклом  лави  металу  у  тигель...

Світом  темряви  плуг
Поле  хіті  дівочої  оре.
...По  підлозі  навкруг,
Мов  перлини,  розкидані  зорі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122311251  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630964
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Серго Сокольник

Ефект доміно ( 16+ )

Ніч  жбурляє  в  вікно
Зорепадом  бажання  любові.
Цей  ефект  доміно
Нас  штовхає  на  килим...  Обоє,

Наче  скошених  трав
Дві  безсило-  пониклі  стеблини...
Ми  безумство  уяв
На  підлозі  збираємо  нині.

Сипле  зорями  ніч.
Як  дарунки  збери  їх  у  руки!
Шовк  оголених  пліч...
Дотик  ніжно-солодкої  муки...

Доторкнись  до  основ,
Що  постануть,  мов  в  горах  смереки!
Знов  і  знов...  знов  і  знов...
Мов  світанок...  Близький...  І  далекий...

...Зараз  знову  візьму
Твій  дівочий  тріпочучий  вигин...
Стогін  ллється  в  пітьму
Пеклом  лави  металу  у  тигель...

Світом  темряви  плуг
Поле  хіті  дівочої  оре.
...По  підлозі  навкруг,
Мов  перлини,  розкидані  зорі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115122311251  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630964
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Олекса Удайко

ПОЛОНЕЗ - ©©

       [i]  Вчора,  9  грудня  ми,  науковці,  медики  й  освітяни  стояли
         перед  Кабміном,  буцімто  захищаючи…    мізки  держави!
         Та  виглядало  так,  що  ми  прийшли  просити  хліба  -  не  видив!
         Бо  до  нас  ніхто  не  вийшов  –  було  засідання  КМ!  І  голодній
         кумі  приснився…  хліб.    Ось  він!  Ділюся  з  одноклубниками.[/i]    
[youtube]https://youtu.be/l95w9yU2oO4[/youtube]
[i][b][color="#d60404"]Снився  серед  ночі  полонез,
Той  що  в  вигнанні  створив  Огінський:
Танцювали  ми  круг  щемних  тез  –
Як  спасти  Державу  українську…

Топчуться  по  нас  злі  вороги:  
Домочадці…    й  вишкрябки  Росії  –
Брак  у  нас  для  вольностей  снаги?
Не  зродили  власного  месію?..

Жаль  для  справи,  бачте  ,  власних  хат  –  
Серцю  ближча  нам  своя  сорочка…
А  на  полі  лине  руський  мат,
В  Раді-зраді  –  сло́весотороча!

Норовлять…  упо́рувати  нас:
Ми  –  немов    вигнанці  в  своїм  домі.
Та  попереду    ще  Водолія  час!
То  ж  тремтіть  і  карлики,  і  гноми…

І    народ  ще  зробить  своє  ПА  –
Вcтавить...  свої  ритми  в  полонези  –
Погаданка  в  нього  не  сліпа,
Він    не  зверне  з  обраної  сте́зі!  

Вслухуйся  ж,  чужинцю,  в  полонез  –
Не  оглухла  ж,    вража  ти  личино!    
Коли  “єще  Польска  не  згіне́...”,
Не  помре  і  наша  Україна.[/color]
[/b]
10.12.  2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627753
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 15.12.2015


Олекса Удайко

НА ЛИСТ ОСТАННІЙ*

[i][b]tth
                   
[b]Мій  лист  останній…  Майже  за  О'Генрі...[/b]
І  не  тільки...
[youtube]https://youtu.be/AEjqBVYcF-M[/youtube]

[color="#940bcf"]На  лист  останній  мій…  метелик  сів  –
чи  не  моя  розігрується  доля?    
Вже  сівачу  пора  б  покинуть  поле  –
зерна  підзимній  зроблено  засів…

То  постулат…  Не  треба  зайвих  слів  –  
колись  замкнутися  повинно  коло…
Наситився  той  лист  життям  уволю,
бо  жив    на  білім  світі  –  як  хотів…

Одне  лиш  точить  думку  сівача  –  
чи  не  рубав  дуброву  він  з  плеча,  
чи  тим  зерном  поля  свої  засіяв?

Мотиль  і  лист  вберуться  в  зимній  стиль,
засів  пшеничний  вкутає  завія,  
та  май  замайорить  
знов  мревом  
піль!..[/b]

16.11.2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621904
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 18.11.2015


Відочка Вансель

А ти мені…

А  ти  комусь  чужіший  всіх  чужих,  
Комусь  -  ніхто,  а  хтось  тебе  й  не  знає.  
Нема  тебе-очей  сумніш  моїх
На  цілим  божім  світечку  немає.  

А  ти  мені  -  і  небо,  ніч,  і  день,  
А  ти  мені  і  сонечко,  і  місяць.  
Я  чародійка.Влізеш  до  кишень?  
Колібрі  розмір.  Досить  тобі  місця?  

Погодишся?  Без  тебе...  Що  за  мить...  
Комусь-ніхто...  Мені-весь  світ  і  більше.  
Та  поцілуй,  Бо  так  душа  болить!  
Та  обніми...  Бо  всі  для  тебе  вірші...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621619
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 17.11.2015


Ліна Ланська

ВПІЗНАЮ

Я  впізнаю  тебе,  де  б  не  був...
Хай  зозулі  мовчать,  не  пророчать.
Вкриє  сірий  туман  ворожбу
Заховавши,  щоб  нас  не  морочить.

Десь  в  душі  проростає  бур"ян
Вкорінився,  у  праведне  й  грішне.
Павутиння  патин  порцелян
Розсівається  в  попіл  неспішно.

От  і  блиск  потьмянів,  чистиш  німб?
Та  мені  і  очей  не  потрібно  -
Аромат  запашніший  за  хліб,
Твоя  шкіра...навіщо  те  "видно"?..

Чи  опоєна,    чи  забуттям
Розірвались  у  пам"яті  крила?
Доки  серця  тривожить  биття,
Я  збираю  розкидані  стріли.

Спалахну...де  узявся  сірник?
Щоб    цілунком  вогненним,  нестримну
Блискавицю  хтось  кинув  і  зник,
Струсонув  і  безжалісно  гримнув.

Подих  твій,  твоє  тихе  "привіт".
Не  зомліла,  хоч  серденько  й  терпне
Може  ти  і  не  весь  білий    світ,
Та  без  тебе  чомусь    все  нестерпне...
25.10.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616123
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 26.10.2015


Серго Сокольник

Благость осенняя

Дождь  желанный  прохладу  принес,
Словно  Божью  великую  милость.
Приутихшее  таинство  слез
На  промокших  ветвях  затаилось.

Птичьи  песни  умолкли.  В  леса
Дождь  осенний  вступает  по  праву,
И  блестит  голубая  роса
На  скорбящих  по  осени    травах.

И  уже  не  окончатся  без
Снегопадов  осенние  битвы,
И    дожди,  словно  руки  с  небес
Нам  навстречу  простерты  в  молитве,

И  на  сникший  седой  небосвод
Мы  взираем,  надеждой  согреты,
И  приемлем  осенний  приход,
Сознавая,  что  кончилось  лето.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115101001059  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612324
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 10.10.2015


Променистий менестрель

120-летию со дня рождения Сергея Есенина


"Потому  так  и  днями  недавними  
Уж  не  юные  веют  года...  
Низкий  дом  с  голубыми  ставнями,  
Не  забыть  мне  тебя  никогда."
Низкий  дом
Сергей  Есенин

         Отчий  дом
                 песня

Вот,  стоит  весь  в  берёзах  твой  дом
Под  осенним  печальным  дождём,
Помнит  детство  и  юность  твою,
Вечно  ждущую  сына  семью...
Где  ты  не  был,  где  не  колесил?
Русь  всем  сердцем  безмерно  любил.
О,  касатушка,  жизни  река  –                /
Как  нежна  ты...  и  как  глубока.  /          2  раза

Твои  годы,  твои  голубки
В  тени  чувств  стихотворной  строки  –
Вы  отныне  свободны  до  слёз,
Отзовитесь  в  роптанье  берёз,
Что  стоят  и  не  могут  уйти
За  тобою,  на  буйном  пути...
О,  касатушка,  жизни  река  –                  /
Как  ты  люба...  и  как  широка...  /            2  раза

В  сыновья  мне  б  годился  теперь.
Рано,  рано  захлопнулась  дверь.
Золотистые  кудри  твои,  
Где  в  берёзах  поют  соловьи...
Ты  в  сердцах  наших  гнёздышко  свил,
На  холмах  тебя  помнит  ковыль...
О,  касатушка,  жизни  река  –              /
Как  ты  памятна,...  как  далека...    /            2раза

3  октября  1895г.  -
3  октября  2015г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610368
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 30.09.2015


Олаф Халді

Обмана аметистовый закат

Обманом  аметистовый  закат,
Рассыплет  бегло  огненную  друзу.
Кляни  меня,  свой  грех,  свою  обузу,
Клейми,  за  то,  что  радостно  объят
Обманом  аметистовый  закат.

Сентябрь  морозный.  Млеющий  фонарь.
Зелёный  дьявол  греет  мою  душу,
Стыда  прибоем  брошен  я  на  сушу…
Прибоем  жизни  брошен  на  алтарь.

Зеленый  дьявол  греет  мою  душу.

Последним  словом  мреющая  даль.
Постыдна  ветра  грезящая  жалость,
Когда  на  дыбу  вздёрнутую  радость
Сломить  дождём  пытается  печаль,
Постыдна  ветра  грезящая  жалость,
Когда  на  дыбу  вздёрнет  гордость  радость.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609866
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 29.09.2015


Олекса Удайко

ОСІННІЙ ДОЩ (Муз. Вал/ Філоніка)

[b][i]Осені...[/i][/b]

[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]

[b][i][color="#800fd6"]Осінній  дощ  –  
не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
Наводить  смуток  
знов  і  знов.

Ялиць  і  верб  
вологі  віти
Звисають  в  тузі  до  землі...
Ще  осінь  пестить  пізні  квіти,
Та  дні  стоять  
журні  й  малі.

Сумують  в  парках  
лави  грішні,
І  никне  мокра  сон-трава,
Підводять  підсумки  невтішні
Пожовклим  листям  
дерева́...

Колише  вітер  
в  соннім  вітті
Затишшя  гомінких  дібров,
І  сняться  їм  весна  і  літо,
Немов  мені  
Твоя  Любов.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015


kostyanika

Теплый день осенний…

Осенний  день  –  мысли  без  спешки,  тишина  с  легкой  печалью,  но  без  тоски.  Большая  часть  чего-то  уже  пройдена,  но  еще  есть  куда  смотреть  вперед.

Теплый  день  осенний,
Тишина  с  печалью,
Под  ветвистой  сенью
Мир  блестит  сусалью.
Мысли  все  без  спешки,
На  душе  спокойно,
Только  пересмешник
Нам  поет  нестройно.
Пройдена  по  сути
Долгая  дорога,
Сядем  на  распутье
Отдохнуть  немного.
Впереди  же  осень  -  
Кружит  златовласка,
Сколько  зим  и  весен
Нам  дарили  сказку!
Каждый  год  природа
Ходит  все  по  кругу,
Водит  хороводы
Так  и  жизнь-подруга.
Но  дорога  жизни
Дальше  все  струится,
Хоть  судьба  капризна,
Есть,  куда  стремиться.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606327
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015


Rekha

Конечно, осень…

Конечно,  осень...  Вдоль  аллей  зелёных,
с  прожилками  огня,  идёт  рассвет,
и  просто...  улыбается  он  клёнам,
берёзам  улыбается...  И  мне!
Вливается  мне  осень  в  сердце...  песней,
янтарной  с  переливами,  о  том,
какой  же  ты,  любимый  мой,  чудесный!
И  утренних  лучей  такой  поток
уносит  мысли  прочь  и  от  работы,
и  от  холодных  вдохов  сентября.
И  сердце  повторяет  -  где-то  в  сотый  
за  утро  это  -  я  люблю  тебя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605859
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 11.09.2015


Олекса Удайко

ЧОМУСЬ ТАК ТЯЖКО ПИШУТЬСЯ ВІРШІ

 [b][i]tth[/i][/b]
           
           Буває  такий  стан.  коли  нема  про  що...  
           писати...  Здається,  винна  в  тому  Муза...  
           Та  Музу  кожен  обирає    собі  сам.  Так  що    
           нічого  жалкуватися  на  дзеркало,  коли  
           рожа    не  склалася...
 
[youtube]https://youtu.be/rk0XgOpmMu0[/youtube]
[i]  
[b][color="#ff7700"][color="#ff0000"]Чомусь  так  тяжко  пишуться  вірші…
А  в  серці  –  камінь,  чи  якась…  колючка…  
О  Музо  зла,  прошу  тебе  –  пиши!..
Шепни  бодай…  пів-речення  на  вушко.

Шепни  тоді,  коли  ясніє  даль,
Коли  ще  в  тілі  так  ліниво  й  млосно…
І  щезне  та  невимовна  печаль,
Де  чудо-змієм  коверзує  осінь…

І  далями,  що  являться  тобі,
Зруйнуй  затори,  проклади  доріжки
До  світлих  днів  –  як  щілин  у  журбі…
Я  ж  утоплю  в  цілунках  твої  ніжки!

Вони  мені  дарунки  принесуть.
І  в  небі  щезнуть  одинокі  хмарки,  
Бо  в  тому  є  якась  знаменна  суть  –
Появиться  в  житті  моєму…  Дарко*.  

…Ось  так  ми  з  Музою  і  живемо́  –    
Від  осені…  і  до  весни  нової,
Долаю  я  журби  осінній  смог,
Вона  ж  прасує  для  весни  сувої.[/color][/color]
[/b]
8.09.2015
_______
*Тут  прообраз  аватара  –  бого-людини,
   яку  давно  чекає  весь  світ...    Я    теж!
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605793
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 11.09.2015


Шон Маклех

Небажання

                                                           «in  geschlossenem  licht
                                                               trieb  ich  dem  abschied  entgegen
                                                               die  ruder  bereitgelegt
                                                               sie  zurückzugeben»
                                                                                                                 (Hannes  Vyoral)*

Місто  клаптиків  неба  –  
Місто  якого  ніколи  не  існувало,
Ніде  і  ніколи
Крім  хіба  що  темних  куточків
Уривків  пам’яті  скрипаля-блукальця,
Що  грає  між  дахами  і  вікнами
У  світ  нездійсненого
Все  ті  ж  мелодії  дощу.
Коли  я  чую  його  музику:
Рапсодії  жовтого  листя,  
Зникає  докучливе  бажання  –  
Тікати  з  міста  холодного  дихання,
Де  світло  зачиняють  у  комірчинах,
У  скриньках  з  вирізаним  ножем  візерунком,
Де  світло  замикається  в  коло  –  
Зачароване,  замкнуте  і  нескінченне.
Місто  розтинає  ріка  
У  мінливому  світлі  сутінків:
Там  злагодив  я  човник,
Щоб  плисти  назустріч  прощанню.
І  вкотре,
Вкотре  торкались  весла
Води  цієї  холодної  річки  часу
Але  завжди
Я  повертався  назад  –  
В  місто  холодного  дихання
Каменів  кольору  вічних  сутінків,
Бо  мушу  я  слухати
Голос  кроків  втомлених  ніг
Взутих  в  шкіряні  черевики
На  вулицях  мовчання.


Примітки:  

*  -  «у  замкненому  світлі
             плив  я  назустріч  прощанню
             весла  приготувавши
             щоб  повернутись  назад»
                                                           (Ганнес  Віораль)  (нім.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605278
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 09.09.2015


Олекса Удайко

СПИНИ МЕНЕ, ЛІТО!

[i][b]tth  [/b]

       На  краєчку  літа...  примостилась  осінь.
                                                                                     НАДЕЖДА  М.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/r0-B-sJq6jc  [/youtube]

 [i][b][color="#f7310a"]–    Спини,  мене,  літо!  Не  хочу  у  осінь…
 –    Мене  ж  гонить    вітер…  Й  отаву  вже  косять.
 –    В  душі  моїй  світло    –  вона  не  дощить  …
 –    Кінчаються  миті?..  Затримайся,  мить!

І  ось  вже  вогонь…  шампури  і  димок…                          
Ідилія…  Сон…    і  сонливість  думок…
Та  осінь  вже  о́н  –  лише  длань  простягни:
Відомий  канон…  із  сивин  давнини…

 –    Ми  вдвох...  і  нам  тепло!..    Для  чого  нам  осінь!
Спини  нас,  літе́пло,  –  дуетом  вже  просим…
Дай  впитись    вертепом,  снаги  дай  ковток!
…Жене  вітер  степом…  поновний    виток…

 –    Не  встиг...  докохати  –  іще  повтори́…  
 –    Змайструю  будівлю  для  вашої  гри,
Себе  ж  на  зимівлю  сховаю  під  спудом    
Й  назву  те  свавілля    Осіріса*  чудом…  

...Та  час  невмолимий,  жорстокі  моралі…
Убралась  калина  в  коштовні  коралі…

Здавались  малими  ті  дні,  куці  –  ночі,
Та  плинули  ними  години  пророчі…

Той  літа  краєчок,  –  не  край  всій  землі,
Де  дихати  є  чим...  й  серця́  немалі,  –  
Не  край  мені  вечір,  що  зве  у  ніку́ди  
Жаль-квилем  лелечим.  Я  тут  ще  побуду!..  

                                                           *
Замри  в  мені,  оcінь…  Я    верес  збираю…  
На  кінчику  літа,
На  кінчику
Раю…[/color][/b]

5.09.2015
________
*Бог  загробного  царства  (єгип.міфол.).
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604407
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015


Серго Сокольник

Сакральне

 Щось  виблискує  в  ніч  на  воді  у  лататті...
 Що  то-  місячний  диск?  Світ  від  свічки?  Ні?
 Ми  з  тобою  прийшли  у  чаклунськім  завзятті
 З  потаємних  цих  місць  Чару  пить.  В  ніч.
 Роздягнись,  і  чутливістю  срібного  тіла
 Напої  мою  хтивість,  мов  Чару  налий  до  країв.
 І  від  Чари
 Відпий.  
 Чаро-  дій!
 А  тоді...
                       Що  ти  бачиш  у  темній  безодні  води?
 Йди
                       По  слідах,  що  проклав  по  воді,  як  ходив
 Див.
                       Так,  це  диво  із  див.  Відірвись.  Бо  ще  стогнеш...
 Ти
                       Легка,  мов  пір"їна.  Водою  підЕш-  не  потонеш.
 Гониш
                       Вітерцем  по  воді  ти  ці  хвилі  легкі....
 Припади,  мов  прочанка,  й  торкнися  моєї  руки.
 І  сама  проведи  вздовж  по  тілу  із  верху-  униз.
 Місяць  сріблом  на  тілі  твоєму  змалює  Альгіз.
 І  Беркани  ти  руну  вкладеш  унизу  живота.
 І  останній  твій  стогін  бажання  впаде,  мов  сльота,
 На  замшіле  рядно  берегів,  на  тумани,  що  в  Хель
 Нас  в  прадавнє  стежками  ведуть  до  таємних  земель.
 Легкість  ВІдання  Знань-
                           Глянь...
 Ось  Перунів  Наказ-
                           Раз.
 Ще  й  Одвічні  Слова-
                           Два.
 Що  даю-  то  бери-
                           Три.                    


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115090400207

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604049
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 04.09.2015


Леся Утриско

А ти розлуку забирай у осінь!

Згадаю  все,що  було  поміж  нас,
Забуду  все,що  в  нас  було  з  тобою,
Чомусь  вогонь  немов  свіча,погас,
Притих  мов  вітер,що  перед  грозою!

Чому  забув-так  легко  ти  пішов?
Чому  зхолола  кров  у  твоїх  жилах?
Чому  її  так  просто  віднайшов?
Оту  розлуку,що  так  серцю  мила!

Я  віднайду  ту  силу  в  собі  знов,
Ту  силу  серця,що  тебе  любила,
Не  оглядайся,коли  вже  пішов,
В  розлуку,мов  обрізанії  крила!

Прошу,не  оглядайся  ти  назад,
Без  вороття-молю  тебе  та  й  прошу!
Сльозиться  наш  осінній  листопад,
Де  спогади  свої  дощами  рошу!

Не  оглядайся,я  тебе  прошу,
Де  стежку  нашу  снігом  запорошить,
Кохання  я  у  літі  збережу,
А  ти  розлуку  забирай  у  осінь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603931
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 04.09.2015


OlgaSydoruk

Осень ночью рядилась невестою…

Экспромт

Осень  ночью  рядилась  невестою...
Всю  закрасила  в  рыжий  она  седину...
И  казалась  такою,такою  прелестною  в  переспело-унылом  сливовом  саду...
Меж  деревьев  бродила(меж  ихними  душами)...
И  листочки  срывая,рыдала  дождём...
Эту  Осень  пугала  Зима  неизвестная...
Она  прятала  душу  под  жёлтым  плащом...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603854
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 04.09.2015


Жужа Марципанчик

Дайте вдихнути свободу!

Дайте  вдихнути  свободу!
Сонця  вкусити  крайок,
З  хмар  повичавлювать  воду,
Крекер  спекти  із  зірок…

Місяць  втопити  б  у  каві,
Хай  він  зефіром  пливе…
А  на  весе́лковім  ралі
Мрія  мене  дожене.

Хочеш  разо́м  поганяєм?
Хочеш,  я  знаю,  гайда!
Шлях  серпантинить  над  гаєм…
Вечір  спливає…  шкода…

Завтра  чекатиму  знову,
В  небі  влаштуєм  пікнік.
Ли́шим  буденність  сувору
Миттю…  в  один  лише  клік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603859
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 04.09.2015


Андрей Кривцун

Однажды я тебе письмо отправлю

Однажды,  а  когда,  не  так  уж  важно,
Прочтёшь  ты  это  самое  письмо...
Быть  может,  ты  меня  не  вспомнишь  даже,
Ведь  прошлое  снегами  занесло.

А  я  тебе,  далёкая,  напомню,
Как  близко  мы  с  тобою  подошли
К  тому,  что  называется  любовью,
К  тому,  что  отрывает  от  земли.

Как  мы  с  тобой  на  краешке  сидели
Той  пропасти,  которая  -  полёт.
Но  всё  таки  в  неё  не  полетели,
Но  всё  таки  не  рухнули  в  неё...

И  нас,  остановившихся  на  грани,
Безжалостное  время  развело.
И  мы  с  другими  падали-летали...
Но  только  я  летал  с  одним  крылом.

Прости,  что  боязливо  отступился,
Прости,  что  это  всё  сейчас  пишу,
Прости,  что  пригубил,  а  не  упился...
Прости,  что  до  сих  пор  тобой  дышу.

За  то,  что  всё  так  вышло  по  дурацки...
За  недоразглядение  души.
За  все  недослучившиеся  ласки.
За  грёбаную  эту  недожизнь!

...  Однажды  я  тебе  письмо  отправлю  -  
С  попутным  ветром,  прям  в  твоё  окно,
Тобою,  моя  сладкая,  отравленный
Давным-давно...

Август,  2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602909
дата надходження 29.08.2015
дата закладки 30.08.2015


Леся Утриско

Роздуми!

Мій  дощ  стікає  по  щоці,
Мов  сльози  у  моєму  літі,
Тримаю  час  я  у  руці,
Мій  час,що  заспіває  в  цвіті!

Вслухаюсь  з  ніжністю  у  такт,
У  такт,що  змінює  годину,
Життя  заповнює  антракт,
Та  час  летить,не  знає  спину!

У  сонну  ніч-ранковий  день,
У  думку,що  лишень  хвилину,
З  дощем  співатиме  пісень,
Пісень  життя,на  половину!

Свій  дощ  тримаю  у  руці,
Малюю  в  нім  життя  картину,
Де  часу  спогад  на  лиці,
Залишив  на  щоці  краплину!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602216
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015


OlgaSydoruk

А я уже совсем не та…

А  я  уже  совсем  не  та...
Я  незаметно  повзрослела...
В  "пастеле"  нравятся  цвета...
Нежнее  -  прикасания  тела...
А  я  уже  совсем  не  та!..
В  горохи  платье  удлинила...
И  по  законам  бытия
Свой  норов  днями  укротила...
Мне  всё  позволено  с  утра:
И  каблуки,и  круассаны!..
А  я  мечтаю,как  тогда,
Когда  луна  -  в  туманной  грани...
А  я  ...летаю(где  хочу)!..
И  параллели  выбираю!..
К  меридианам  не  спешу,
Как  струны  арф  перебираю...
А  я  не  плачу(на  лету)...
А  на  лету...  я  воскресаю!..
И  осень  рыжую  (свою)
На  майский  ландыш  не  сменяю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602047
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 26.08.2015


Леся Утриско

Закралась осінь у моє життя.

Закралась  осінь  в  мій  душевний  сад,
Збирає  серця  пелюстки,  мов  роси,
Вже  дихає  холодний  листопад,
Та  трохи  смутку  заплітає  в  коси.

Всі  спогади,  де  пройдено  життя,
Біжать  у  даль,  де  відліта  лелека,
Де  сивина-подруга  забуття,
На  роздоріжжі  жде  мене  здалека.

Ще  хочу  Боже  бачити  весну,
Цвісти  бузком,купати  душу  в  росах,
Зустріти  ще  лелеку  не  одну,
Та  цілувати  землю  в  росах  босих.

Криничної    впиватися  води,
Що  зачерпну  коло  старої  хати,
Згубитись,  замести  свої  сліди,
Із  сходом  сонця  лиш  пісень  співати.

Та  осінь  перекреслює  думки,
Де  сивина  виблисує  на  скронях,
Не  вернуться  із  вирію  роки,
Лиш  спогади  лелію  у  долонях.







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602156
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015


леся квіт

**********

Вечір    землю    цілує    у    спрагнені    губи,
Надягає    намисто    із    зір    золотих,
Ти    мене    приведи    в    сни  свої,о    мій    любий,
Найяснішу    зорю    у    душі    засвіти.

Ти      не  бійся,що  я    спопелю    твої    крила,
Не    торкайся    мене  ,а    лише      пригуби,
І    розправимо    разом    рожеві    вітрила.
Поведемо    ковчег    у    кохання    світи.

А    коли    вечір    зникне,  так    спритно,як    злодій,
І    лиш    дотиком    лишиться    в      пам’яті      час,
Заховаю    у  серці    віночок      мелодій,
І    любов,що    зуміла    воскреснути    в    нас.
25.08.15р.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601975
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 25.08.2015


OlgaSydoruk

В старинной церкви ( в захолустье) …

Венчала  Полночь  Осень  с  Грустью...
Вела  её  под  образА...
В  старинной  церкви(  в  захолустье)
Свеча  горела  не  одна...
Тянулась  шлейфом  паутинка...
Она  фатой  была  на  ночь...
Цикады  пели  под  сурдинку,..
Стремясь  прогнать  сомнения  прочь...
Чего  то  плакала,стеная...
И  воск  разлился,как  река...
Запахло  яблоком  из  рая...
Звенели    капельки  дождя...
Всё  будет  так,как  было  прежде!..
При  ярком  -  ярком  свете  дня!..
Когда  проснётся  чья  то    нежность...
И  приобнимет  доброта...
Повенчанная  Осень  с  Грустью...
Такой  смиренною  была...
"Всё  возвратится,  дорогая"...
Когда  то(только  без  тебя)...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601144
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 21.08.2015


Мар’я Гафінець

Покритка (16+)

 
Не  докоряй  мені,  не  сип  прокльони!
Й  не  затуляй  хустиною  очей.
Його  любила....    нащо  заборона?!
Жага  палких,  як  мить  одна,  ночей!
З"являвся  в  снах...  Приходив,  як  господар.
Слабкий  мій  опір  тільки  спонукав.
Неволив  погляд..  Дотик,  як  володар
моє  єство  мережив,  світлом  ткав.  
Він  баламутив!  Розривав  свідомість.
Одним  цілунком  рай  пообіцяв!
А  я  -  свій  світ…  беззбройно!  В  невагомість…
Нестримність  мрії-яв  подарував.

Не  плач  за  мною!  Гіркість  сліз  неволить.
Матусю,  вільна!  ..серця  ж  бо  -  нема..
Я  честь  згубила.    Більше    світ  не  зловить,
бо  оберу  кохання  вже  сама!
Не  заплету  косу  я...  Чинну  мову
не  поведу,    а    стану  осторОнь.
В  обіймах  стріну  зірку  світанкову!
Зігріє  сум  чужий  жаркий  вогонь!
І  хай  тоді  здригаються  матрони..*
Хай  дні  і  ночі  мучить  сумнів  їх…
Не  вразять  ці  безсилості  прокльони:
пізнала  рай  -  вже  не  збентежить  сміх!

////////////////////////////////////////
[i]*в  українському  селі  дівчина,  що  втратила  честь  поза  шлюбом  і  одна  виховує  дитину  розглядалась  за  мовчазною  згодою  громади,  як  потенційна  коханка  для  чоловіків..  що  викликало  тиху  злобу  та  неприязнь  до  неї  у  заміжніх  жінок))[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600752
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 20.08.2015


Леся Утриско

Яблуневий Спас!

Ось  і  Спас-яблуневий  Спас,
У  вікно  заглядає  вже  осінь,
Знов  дощами  окропить  нас,
Доторкне  листопадна  босінь!

Літо  вяло  зраховує  дні,
У  вітрах,що  женуть  хмарини,
Чом  так  сумно  в  душі  мені?
Бо  короткі  вже  літні  днини!

Стара  груша  прихилить  гілля,
Соковито-медові  цілунки,
Запах  яблуні,в  полі  рілля,
Серпень  щиро  несе  нам  дарунки!

Виноградна  лоза,наче  соти,
Липким  медом  шукає  броду,
Рум*яниться  під  сонечком  доти,
Доки  питимуть  бджоли  воду!

Слива  очі  підвела  мливо,
Сонце  тулить  густі  рум*яни,
Тепле  літечко-щире  диво,
Заколишеться,наче  п*яне!

Мати-осінь  збере  всю  вроду,
Листопадом,листковим  чаєм,
Тай  вітрами  знесе  у  воду,
Тим  осіннім,одвічним  раєм!





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600767
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 20.08.2015


Олаф Халді

Пастелью сужденность рисуя

Моя  любовь  к  тебе  -  рондель.
И.  Рукавишников


Пастелью  сужденность  рисуя
Иссопом  дороги  омою,
Хрустально  дрожащей  рукою
Тебя  прикасаясь,  целуя.

Иль  звоном  октябрьским  тоскуя
Грозу  призывая  завою,
Постелью  сужденность  рисуя
Иссопом  дороги  омою.

Над  болью  победой  ликуя
Тебя  заслоняя  собою,
Судьбы  взвеселяясь  слезою
Твой  трепет  в  себе  понесу  я
Постелью  сужденность  рисуя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600778
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 20.08.2015


Ірина Лівобережна

Прелюдия к поцелую

[quote][i]Единственное,  что  надо  делать  с  женщиной,  —  это  любить  её,  ну  да,  любить..  
Люби  её,  найди  в  себе  нежность,  и  желание,    и  мужество  -  её  любить.  
Никаких  «потом»,  никаких  «вчера».
Если  её  глаза  грустнеют,  дай  ей  больше  любви.
Если  они  всё  ещё  печальны,  дай  ей  еще  больше  любви.
Ты  не  представляешь,  каким  сокровищем  ты  будешь  обладать,  если  у  тебя  всё  получится.[/i][/quote]
В  этой  схватке
                             я  теряю  веру…
Мой  несладкий,    сделай  что-то,  сделай!
Помани  –  любовною  игрою,
Если  осень  холодом  накроет,
Если  лето  пересушит  зноем,
Если  песня  –  бесконечным  воем,
А  звезда  заветная  –  лампадой,
Будь  моей  пленительной  отрадой!

На  плечо  твоё  –  позволь  спуститься
Без  надежды  прозябавшей  птице,
На  груди  –  согрей,  накрой  полою
Подними  –  над  грешною  землёю,
Окружи  –  участьем  и  заботой,
Протяни  –  ладони  для  полёта,
Но,  внезапно,  резко  передумав,
Жестом  властным,  жарким  и  безумным

Притяни  к  себе,  коснись  губами,
Разорви  преграды  все  меж  нами,
Обещая,  страстно  проникая,
Отступая,  и  в  себя  впуская,
Чтоб  волна  пошла  по  телу  дрожью,
Сладкой  сказкой  и  желанной  ложью…

То,  что  ты  нечаянно  разбудишь,
Всё  равно  –  спасёт,  или  погубит,
Болью  отзовётся,  иль  блаженством.
На  костёр  взойду  -  готовой  к  жертве.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598879
дата надходження 10.08.2015
дата закладки 11.08.2015


Серго Сокольник

У вагоні

Знову  міряє  час  вагон...
Вже  он
Повз  вікно  пливуть  ліхтарі...
Зітри
Ти  в  минуле  відпливший  час
Нараз.
В  такт  коліс  дзвенить  голова...
Бува...
 
І  в  майбутнє  шляхи  ведуть
У  путь...
Ти  з  відкритої  пляшки  хміль
Мов  біль
По  краплині  у  себе  влий,
Малий.
Це  розлука  твоя  гірка
Така.

А  за  поїздом  сліз  ріка
Стіка,
Бо  не  вернеться  зорепад
Назад.
Бо  не  впали  зірки  до  рук...
Тук-тук...
А  колеса  по  стикам  в  такт-
Так-так...

І  в  безсонні  нічнім  ти  сам
На  сам
Із  думками,  що  надійшли  
Зі  мли,
Що  затьмарився  небокрай-
Прощай!..
Розлучилися  назавжди...
Не  йди!..

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115073100923

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596892
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 31.07.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2015


OlgaSydoruk

И не глумился в ту весну…

Экспромт

Цеплялся  ветер  за  берёзу...
Цеплялся  ветер  за  ольху...
Сдирая  с  них  серёжки  с  кожей...
И  превращая  в  шелуху...
Он  был  когда  то  чуть  моложе...
И  прикрывая  наготу,
В  мороз,пургу  он  был  так  нежен!..
И  не  глумился  в  ту  весну...
Он  волком  выл(мороз  по  коже)...
Забыл    про  стоны  и  про  боль...
За  что  карал  не  осторожный?..
Не  пожалел  за  красоту...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596064
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 27.07.2015


Олекса Удайко

ЛЮБОВИ СЛАДОСТЬ

     [i]Все  новое  -  это  хорошо  забытое  старое...
     Но  любовь  -  вечна  и  всегда  молода...
     Не  верите?..  Я  тоже...  не  верил...  Но![/i]
[youtube]https://youtu.be/MMZwk4PveIE[/youtube]

[i][b][color="#ff00d9"]Во  все  века  любови  сладость,
Как  страсть  к  соитию  –  о  стыд,
В  мгновенье  ока  разбивалась
О  горечь  мелочных  обид.

Придирки,  брань,  косые  взгляды
И  колкость  лживых,  грубых  слов  –
Что  вам  еще,  злодеи,  надо,
Чтоб  сжечь  невинную  любовь?..

Что  ж,  наслаждайтеся  злословьем,
Кичитесь  жесткостью  гримас!..
Они  ваш  образ  –  безусловно!  –
И  лик  людской  погубят  в  вас.

Слова  обидные  все  рушат,
И  злость  любовь  испепелит!..
О  пепелище!  Спрячь  получше
Следы  безумства  и  обид!

На  диком  месте,  на  опале
Взойдут  цветы  и  травы  вновь,
И  как  Исток  –  всему  начало  
Воспрянет  Вечная  Любовь![/color]
[/b]
7.08.2001,
Табачное  (Крым)
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595689
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 25.07.2015


Сокольник

Невинна. Літ. пародія

Невинний

Невинна    ніч.    Невинний    день.    Невинний    сніг.
 Невинні    очі,    руки    і    долоні...
 Невинна    гра.    І    твій    невинний    сміх...
 Невинна    мить.    І    я    в    твоїм    полоні...
 Невинна    хвиля    шквалу    почуттів,
 Невинним        вітром    тіні    укриває,
 Невинним    полум`ям    ти    ніжності    зігрів,
 Яке    невинно    до    світанку    вистигає...
 Невинність    березень    під    снігом    приховав,
 Невинно    вкрився    ще    на    день    зимою,
 Невинним    танцем    з    нею    він    кружляв,
 В    обіймах    щастя,    як    і    ми    з    тобою.

 24.03.13

адрес:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595692
рубрика:  Лірика  кохання
дата  поступления  24.07.2015
автор:  Svetlana  Rachynska

НЕВИННА

Невинно  винний  происмак  у  невинності.
Вино  не  винувате  в  своїй  винності.
А  ти  уся  така  невинно  винна...
Хоча  і  винна,  та  вини  не  видно.
І  чим  ти  винувато  завинила?
У  винних  винах  ти  вину  згубила...
Твою  вину  судити  я  не  в  змозі.
Подай  вина!  Он  келих...на  підлозі!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595812
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 25.07.2015


Мар’я Гафінець

Зізнання скрипки…

[color="#001aff"]За  неперевершеною  поезією  Оленки  Зеленої  "Дисонанс"[/color]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595030  

[quote]То  ж  не  підбурюй  даремно  дев’ятий  вал.
Добре  дивися,  чи  вдасться  тобі  дограти.
Завчені  партії  –  надто  гучний  провал!
Краще  тримай  інтервал...  як  не  зміг  кохати…
                                                 О.Зелена  Дисонанс  [/quote]

Завчені  партії...  
                                         Не  завібрують  відлунням!
Струни  зачеплять
                                           і  кинуть  без  нот  в  напівсні...
В  серці  мелодія
                                           рвучко  штовха  коливанням
відзвуки  ніжні
                                       чуттів,  що  вгадала  в  тобі!
Тож  ти  виводь
                                       до  останнього  звуку  бажання!
Трепет  лови
                                   із  чаруючих  світлих  тонів...
Або  ж  -  не  смій
                                       знов  будити  сумне  хвилювання
пісні,  яка  
                           не  побачить  вже  наших  світів.

Завчені  партії...
                                       Пальці  ковзнуть  і  безвільно
струни  залишать
                                           в  тремтінні  ловити  свій  біль..
Бо  лише  так
                                   звук  народжують  трепетно-сильний,
як  у  пориві
                               Маестро  їх  рве  мимовіль!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595346
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 23.07.2015


Мар’я Гафінець

Ми.

[color="#0040ff"]  (за  поезією  Залюбленої  у  світ  "Він...Вона...")  Спасибі  за  натхнення))[/color]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594870  

Щоби  дім  став  своїм  -
                                                     скориш  Всесвіт!
...на  мізинці  твоїм
                                                 створю  наш  світ...

А  твій  погляд  завжди
                                                             все  вперед  лиш!
Я  ж  вдивляюсь  туди,
                                                         де  гориш  ти...
В  невагомій  сльозі,  
                                                     в  краплі  мрії  -  
мить  до  миті,  в  тузі  
                                                       і  в  надії  -
я  будую  нам  Космос
                                                           з  Любові....
...Поки  ловиш  свій  Логос
                                                                     бездомний...

...щоби  дім  став  твоїм  -  
                                                             збореш  Всесвіт...
На  мізинці  однім
                                               творю  наш  світ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595113
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Малиновская Марина

< Наша Любовь лишь зародилась, но не родилась… >


Наша  Любовь  лишь  зародилась,  но  не  родилась,
Как  в  наступивший  час  рождается  ребёнок…
Любовь  лишь  снилась  нам,  но  не  сбылась,
От  нас  с  тобою  убежала,  как  котёнок…

Любовь  осталась  нежным  облаком  из  снов…
Как  солнце  светит  нам,  но  очень  далека…
Наверное,  мы  не  смогли  постичь  её  основ,
И  не  в  твоей  моя  свободная  и  без  кольца  рука…

Но  Душу  бередит  несостоявшийся  роман,
Всё  то,  что  быть  могло  бы  между  нами…
Неужто  встреча  наших  судеб  лишь  обман,
И  нас  не  захлестнёт  с  тобой  Любви  цунами?!...

Наша  Любовь  лишь  зародилась,  но  не  родилась,
Не  распустилась,  как  цветок  прекрасный…
Была  мечтой  красивой,  -  так  и  не  сбылась…
Но  Сердце  всё  ещё  надеется  и  верит  ежечасно…

/  11.03.2015г.  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595090
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 22.07.2015


Пантелій Любченко

Омар Хайям . Рубаї.

В  саду  щасливих  днів    вростають  вічним      сни,  
І  вік  земний  тобі      як    той    халат  тісний.
Бо  тіло,  мов  шатро,  на  чотирьох  кілочках,
Що  долею  на  тлінь    приречені  вони.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544214
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 21.07.2015


Мар’я Гафінець

У затишку мовчання…

Туманом  біля  ніг
клубочиться  жура...
Самотність  розганяється  словами!
Із  сотень  всіх  доріг
шукає  ту,  де  я
затято  відбиваюся  віршами.

Із  тисяч  всіх  світів
затиснутих  в  мені
украплює  сльозами  той  -  для  тебе...
На  стику  всіх  вітрів
тепло  несла  тобі....
Холодний  простір  знову  вибрав  неба...

Чекатиму  ось  тут:
на  гребені  дощів!
На  гострій  висоті  твого  бажання!...
...Як  втома  від  натуг
торкнеться  відкриттів  -  
спочинь  у  затишку  мого  мовчання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594683
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 20.07.2015


Мар’я Гафінець

Прощання….

В  обіймах  вечора
                                               ми  вдвох...
Так  ніжно  пестить  
                                                 наші  плечі...
Ховає  шал    
                             в  глибокий  вдих,
тамує  страх  
                                     швидкої  втечі.

Остання  мить...
                                         Рука  в  руці...
Ще  впізнаю  я
                                       відблиск  мрії
в  очах  тамованій....
                                                         тузі́,
свій  жар  -  в  твоїй
                                                 марні́й  надії...

Уже  прощань....
                                         терпкі  слова....
Ще  тягнуться
                                       в  своїй  зневірі
до  тебе  спрагло
                                               так  вуста!
...В  цілунках  томно
                                                         розімлілі...

І  ловлять  подих...
                                               лиш  "Прощай!"...
Як  опік!  ...як
                                         тавро  розлуки...
Та  цей  нестерпний
                                                     голод,  знай  -  
мені  цінніш
                               споко́ю  духу!

Тобою  я  
                           боліти
                                             хочу!
Згорати..  Битись
                                             у  ознобі!...
Щоб,  як  прийде́ш  -
                                                 розлити  простір
в  нестримній
                                   пристрасній
                                                                     жадобі....

                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594067
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 17.07.2015


OlgaSydoruk

Винтажный сон накрыл Париж…

Луна    -  в  созвездии  у  Рака...
Винтажный  сон  накрыл  Париж...
Гламур  опять  наденет  фраки-
У  Мулен  Руж  -  аншлаг  афиш...
Чуть  растревоженная  ночью
Раздразнишь  шлейфом  от  Шанель...
И  самым  красным  -  слишком  сочным...
Уйдёшь...Не  закрывая  дверь...
Те  нити    -  обрываю  с  болью...
Чтоб  от  кутюр  остался  след...
Опять  на  раны  столько  соли...  -
Звучит  банально  (не  обед)...
А  ты,..как  мартовский  сквозняк!..
Я  не  был  осторожен...
Я  так  тебя  боготворил...  -
До  дрожи  ...  Странной  дрожи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594041
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015


OlgaSydoruk

Рояль…Рахманинов…Летает стриж…

Экспромт

Так  тихо  -тихо...Лето...Вечер...
Рояль...Рахманинов...Летает  стриж...
Ты  слышишь:"ЛОН  -ДОН,..ЛОН  -ДОН,..ЛОН  -ДОН?"..
То  колокол  настойчиво  звонИт...
Так  жаль:  не  вспоминает  про  Париж...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593861
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015


Ірина Лівобережна

Містам України

Конкурс  акровіршів  «Українські  міста»  від  журналу  "Пізнайко"

[b]ІВАНО-ФРАНКІВСЬК[/b]

[b]І[/b]*  Польшу  знало  древнє  місто
[b]В[/b]*пліталась  –  Австрії  хода…
[b]А[/b]*ле  –  зелене,  променисте,
[b]Н[/b]*есеться  БИстриці  вода,
[b]О[/b]*бабіч  –  травами  повита…
[b]–[/b]  ***(і  озеро  чарівне  є).
[b]Ф[/b]*ранківськ  –  привітний,  та  відкритий.
[b]Р[/b]*аптово  дощик  настає,
[b]А[/b]*  потім  знову  –  сонце  в  небі.
[b]Н[/b]*а  небі  –  сонце,  й  на  землі!
[b]К[/b]*ували  шати  променеві
[b]І[/b]*  встановили  -  ковалі
[b]В[/b]*  день  міста,  в  скверах,  і  у  парках
[b]С[/b]*кульптури-сонечка  малі  -  
[b]Ь[/b]*  (дерева,  птахи,  місяць,  арки)
[b]К[/b]*азкові  мрії  ковалів.

[b]ЯРЕМЧЕ[/b]

[b]Я[/b]*к  пінний  регіт,  Прут  клекоче
[b]Р[/b]*еве,  Пробій  перекида!
[b]Е[/b]*гей!  Тримайсь!  Підкрастись  хоче
[b]М[/b]*іж  гір  впольована  вода!!!
[b]Ч[/b]*ерез  місток  дорога  йде.
[b]Е[/b]*тап  –  в  Яремче  приведе.

[b]ВЕЧІРНІЙ  КИЇВ[/b]

[b]В[/b]*огні  горять  рядами  –  ліхтарів,
[b]Е[/b]*фірним  світлом  мІчені  фонтани...
[b]Ч[/b]*асУ  хвилини  лічать  дзиґарі
[b]І[/b]*  губляться  у  сутінках  каштани…
[b]Р[/b]*ізкіше  пробивається  з  вітрин
[b]Н[/b]*еонове  мигтіння  від  реклами  -
[b]І[/b]*люзій  світла  незбагнений  плин…
[b]Й[/b](І)*ди  зі  мною,  сину,  до  Майдану.

[b]К[/b]*олись  Герої,  із  простих  родин
[b]И[/b](І)*шли  на  бій  тут,  волю  захищали.  
[b]Ї[/b]*х    душі  повертаються  сюди,
[b]В[/b]*дивляючись  у  вічності  свічадо…

27.06.2015
*******************
(на  літературний  конкурс  "Українські  легенди"  від  журналу  Пізнайко)

[b]ЛЕГЕНДА    ПРО    УКРАЇНУ[/b]*
Колись-то  Бог,  в  прадавні  ті  часи
Багатства  різні  роздавав  народам.
Комусь  дав  –  пляшку  пива  й  ковбаси,
Комусь  –  родючі  землі,  сині  води,

Тим  –  гори,  тим  –  безмежнії  поля,
А  тим    -  ліси,  іще  глухі,  первісні…
А  Україні  –  що?  Моя  земля
Спізнилась.  Та  у  дар  дістала  –  ПІСНЮ!

С  тих  пір  –  співає  трепетно  душа,
Та  ллється  пісня  –  попід  хмари  лине!
Шанують  у  Європі,  навіть  в  США  –
Усюди  -  нашу  мову  солов’їну.

*  Існує  легенда  про  те,  як  одного  разу  Бог  між  країнами  ділив  різні  багатства.  Всім  дісталися  якісь  скарби.  І  раптом  Бог  помітив,  як  якось  невеличка  на  зріст  дівчина  в  бідному  одязі  плаче  у  куточку.  Їй  нічого  не  залишалося.
Довго  Бог  розмірковував,  чим  допомогти  сердешній,  що  подарувати?  І  ось  нарешті  сказав:
—  Я  знаю,  тобі  подарую  те,  що  в  мене  залишилося  найдорожчого  —  пісню!
І  пішла  дівчина,  усміхнена  і  щаслива,  крізь  віки  із  цим  скарбом.  А  була  це  наша  славетна  Україна,  яку  знають  у  світі  як  країну,  сповнену  найніжніших,  наймелодійніших,  найрізноманітніших  пісень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593787
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015


Олаф Халді

Несносный город

Несносный  город  пу́стошью  на  дне,
Все  ближе  наклоняясь,  шепчет  мне
Виски́  сжимая:  «Здесь  останься»,

Унылость  ви́ски  в  томной  желтизне
Кошмаром  одарит  меня  во  сне
Тебя  являя  в  вихре  вальса.

Я  не  смогу  отнять  его  руки
Глядя́  в  расширенные  льдом  зрачки
Груз  памяти  испепеляя,

На  дне,  в  кроме́шно-спелой  тишине
И  так  же  в  бирюзовой  вышине
Ждет  демон,  ликами  вихляя.

Я  не  хочу  вести  его  к  тебе
Но  рдеет  небо  розовым  в  борьбе
Весь  пепел,  весь  предвечный  холод
Развеяв  летней  клятвой  на  крови́  -  
Зови  меня,  зови  меня,  зови  -  
Я  брошу  свой  несносный  город.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593753
дата надходження 15.07.2015
дата закладки 15.07.2015


OlgaSydoruk

Меня покинул Ангел страсти…

Экспромт

Меня  покинул  Ангел  страсти...
Остался  -    Ангел  красоты...
А  с  ним  -  мольберты,кисти,краски...
На  пыльной  полочке  души...
Но  рисовать  я  не  умела...
Не  знала,что  сказать  в  стихах...
Моей  рукой  водил  несмело...
Считал  на  пальчиках    шаги...
И  замерял  отрезок  славы...
И  розы  иногда  дарил...
И  ночку  с  нею  на  вершине
Один  разочек  разрешил!..
Там  воздух  -  чистый  и  прозрачный!..
Там  закружилась  голова...
Там  милый  Ангел  так  бесстрашно
Открыл  на  красоту  глаза...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592832
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015


Олекса Удайко

ЛИШ СОН – НЕ ЯВ

[i][color="#ff0000"][b]Лиш  сон…    Не  яв…  Та  все  так  зримо:
Зустрілись  поглядом…  І  що  ж  –
Вже  полоснули  серце  рими,
А  в  тілі  –  млість…  пещота...  дрож...

І  ти  стоїш,  немов  билина…
В  промоклому,  як  хлющ,  плащі…
А  я  до  тебе  серцем  лину  –
З  лиця  я  п’ю  твої  плачі…  

І  вперше  ось  за  сотні  років
Промовив  щиро:  “Будь  моя!”
І  в  серце  враз  вселився  спокій,
Немов  потрапив  в  лоно  я

Давно  омріяного  раю,
Де  квіти,  діти,  я  і  ти,
Де  враз  нетлінно  я  згораю…
І  вже  не  маю  сил  іти.

…Та  в  яві  –  мить:    ми  –  на  платформі…
Зібрав  нехитрий  твій  багаж  ,  
Уже  заповнені  всі  форми,
Ще  мить  –  й  ти  за  кордоном  аж!

Я  ж  тут,  удома!  Залишаюсь,
Аби  плекати  новий  рай…
Уже  без  тебе!  Милий  краю,
Мене,  мій  біль    в  мені  розрай![/b]*[/color]

9.07.2015
________
*Нехай  пощезне  та  держава,
Котра  гарантії  не  дасть,
Щоб  я  не  плакав…  Гірко…  Ржаво…
…Нехай  палає  болем    власть!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592729
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015


OlgaSydoruk

В четверг слоистый пал туман …

В  четверг  слоистый  пал  туман  и  был  он  в  жёлтом  цвете...
Ты  на  руках  в  него  унёс,как  листик  смятый,ветер...
В  тумане  только  целовал,..сбегало  сердце  в  пятки...
И  бегали  туда-сюда  мурашки  без  оглядки...
Такого  цвета  был  туман  и    позапрошлым  летом...
И  липы  сладкий  аромат...Горели  в  доме  свечи...
Луна  (из  меди)высоко(на  маленьком  крючочке)...
И  филин  ухал  далеко  до  половины  ночки...
Кружилась  голова  от  фраз,..поскрипывали  двери...
Мелодия  любви  лилась,..в  кустах  цикады  пели...
Сбегали    строки  из  души  по  серебру  дорожки...
Про  сон  Морфея  на  лугу  в  дряхлеющей  сторожке...
Про  нежность  из  моей  души...Истому,всхлипы,стоны...
Про  океаны  и  моря,..про  всё,что  ей  знакомо...
Там  есть  глава  и  про  тебя,..про  милого  повесу...
Про  наш  роман  и  про  туман(на  середине)пьесы...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592515
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 09.07.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2015


Леся Утриско

Поезія!

Я  віднайшла  себе  в  тобі,
Моя  поезія  чудова,
Де  співом  линуть  солов'ї
І  квітне  мова  калинова!

Весною  топляться  сніги,
А  літо  квітом  напророчить,
Стежки,що  додають  снаги,
Слова,що  муза  серпом  косить.

Що  вижинає  із  душі,
Усе  найкраще,що  прожито,
Летить  у  далеч,мов  дощі,
У  буйне,ще  не  стигле  жито.

Любов'ю  ляжеш  на  папір,
А  в  ній  рідненька  Україна,
Старенька  хата,рідний  двір,
Де  я  стою,немов  дитина!

Стою,вдивляюсь  в  небокрай,
На  захід  сонця  задивляюсь,
Мій  рідний  дім,неначе  рай,
Йому  з  любов'ю  поклоняюсь!

І  душу  в  тобі  виливаю
З  відра  криничної  води,
Де  п'янко  хмелем  напуваю,
Та  обороню  від  біди.

Іди  в  широкий  світ  незнаний,
В  гніздо  лелекою  вернись,
Хай  день  твій  буде  не  останній,
В  моїх  думках  не  зупинись...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592534
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Мар’я Гафінець

Голос 16+………. .

Кохатись,  мов  перші  коханці.
З  надривом,  розпачливо,  грішно;
невинно  так,  свято  і  вічно.
…загублений  в  простинях  волос…
Із  раю  –  в  Любов  ми  вигнанці!  
…шепоче  жаги  повен  голос…

Тамований  нерв  розпашілий:
вітатись,  немов  незнайомці.
Холодних  умовностей  бранці.
…в  обійми  б,  як  скошений  колос…
Налитий  теплом,  отяжілий!
…крізь  відстань  до  тебе  мій  голос…

Крізь  час,  крізь  роки  і  тривоги,
як  вперше,  в  цілунку  стрічатись.
І,  мов  назавжди  все,  прощатись.
…міняти  щось  болісно  й  пізно…
Крізь  довгі,  далекі  дороги
…голубить  тебе  голос  ніжно…
........................................

[b]Голос  16-  (переспів)[u][/u][/b]

Всміхатись  до  тебе  уранці.
Крізь  сон  так  мрійливо  і  ніжно,
забувши,  що  вже  ми  нарізно
зустрінемо  свій  новий  день….
…А  сонце  із  вітром  –  коханці  –
грайливих  заводять  пісень!

Затихне  мій  спогад  щемливо.
Той  сум  утоплю  в  сотнях  справ.
Удасть  Час,  що  НАС  він  не  знав!
…Старатимусь  бути  без  себе
собою  все  ж,  навіть,  щасливо...
…безболісно  б  мить  хоч  без  тебе…

Крізь  вічність,  повз  час  і  тривоги
мій  голос  крізь  сни:  все  -  до  тебе!
Із  вітром,  і  з  сонцем,  під  небом,
в  мелодії,  зітканій  з  мрій,
без  напряму,  карти  й  дороги:
…світ  пестить  так…  (слухай!)  ..знов  твій…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592543
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015


Мар’я Гафінець

Чутко….

Як  зморена  ніжністю  любо
впаду  насторожена  в  сон,
чекають  все  ж  трепетно  губи
готові  у  темряві,  всюди
прийня́ти  цілунку  полон.

Так  ввечері  стомлена  квітка
від  пестощ  спекотного  дня
довірливо  хилить  голівку,
так  чутко  до  сну  горне  гілку,
щоб  Сонце  відчути  здаля.

І  лиш  зажевріє  крайнебо,
відкриє  назустріч  свій  цвіт,
всі  пахощі  вмиті  від  себе
п"янкі  і  солодкі  до  Тебе
відпустить  замріяно  вслід.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592299
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 08.07.2015


ptaha

Прокинулась рано…

О,  не  журися  за  тіло...
Леся  Українка


Прокинулась  рано.  Зима  ще  збирала  валізи.
Та  соки…  ті  соки  уже  нуртували  в  мені…
На  кінчиках  пальців  сіреньким  пухнастим  сюрпризом
Чомусь  примостились  погрітись  комочки-бруньки…

Прокинулась  рано.  Вкривали  ще  землю  тумани…
А  голос…  той  голос…  та  чий  він?..  так  сумно  бринить…
Здається,  хтось  грає…  так  солодко  тануть  октави…
Але  відчуваю,  що  серденько…  крає…  мені…

Прокинулась  рано.  А  сонце  ще  заспане  й  кволе…
І  перше  проміння…  всю  пам’ять  рентгеном…  до  дна…
То  правда,  виходить…  звичайний…  я  ж  думала:  доля…
А  очі  холодні  кололи…То  хто  ж  я?..  верба?!..

Прокинулась  рано.  Дочасно.  Ломило  все  тіло,
Узяте  корою  –  а  я  ж…  я  прозора…  як  тінь…
Гей,  люди!..  чекайте!  Я  вам  подарую…  сопілку!..
Заграйте,  благаю,  на  серці…  щоб  по  вітру…  хміль…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592263
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 08.07.2015


stawitscky

Не вір мені


Не  вір  мені,  що  я  тебе  забув.
Чого  лише  з  розпуки  не  напишеш!
Нас  поєднало  чарівне  колишнє.
Воно  зовсім  не  визнає  табу.

Не  вір  мені,  що  я  тебе  люблю.
Уже  давно  усе  перегоріло…
Але  якби  де  продавались  крила  –
Не  рахувавсь  би  з  вартістю  валют

Щоб  облетіть  куточки  наші  всі
І  кожному  поглянути  у  очі,
І  стріти  погляд  лагідний  дівочий,
Й  вернутись  знов  до  зоряних  часів.

Де  я  на  тебе  пристрасно  молюсь.
Де  зачинилась  поміж  нами  брама…
Наша  любов,  огранена  роками  –
Як  діамант  у  крапельці  жалю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592190
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2015


Серго Сокольник

Перша ніч кохання

 Ночі    першої    маристе    марево...
 За    вікном    сніг    в    кружлянні    зими...
 Ми    ще    юні,    нічого    не    знаємо...
 Боже    мій!    Як    же    щАсливі    ми!..

 Ніч    холодна    жбурляє    сніжинками
 У    вікно,    місяць    в    небі    завис...
 Вигин    тіла    блищить    намистинками,
 В    світлі    місяця    весь    оголивсь...

 Я    тебе    прикрашаю    намистами...
 Я    в    тобі    відчуваю    себе...
 Ми    у    пошуку    хтивості    істини...
 Перша    ніч...    Подарунок    небес...

 Вже    ніколи    таке    не    повториться,
 Хоч    відтвориться    тисячі    раз-
 Ніч    кохання    у    томному    мороці...
 Спомин    серця    у    кожного    з    нас...

27.04.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591953
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Мар’я Гафінець

Сон……. .

Я  сум  збирала....  Сонце  так  привітно
твоїм  теплом  торкнуло  серця....
Любов  здмухнула  десь  із    денця....
Гримас  байдужих  не  злякаюсь  світу,

Ти-є!

Рай  забувала...  З  розпачем  минуле....
все  з  днів  ловила  трепетно  пустих...
З  цілунків  вітру  знов  отих  палких
легенько  уст  твої́х  смако́м  війнуло....

Моє...

Стирало  щастя  контур  в  сірих  буднях....
безсило  билось  об  повинність....
В  тобі  свою  знайшла  невинність....
...Засни!...  І  той  політ  в  п"янких  безоднях...

...твоє....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591774
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Серго Сокольник

Эта ночь

 Эфемерное  время  стекает  со  стрелок  часов...
 Затерявшись  в  июле,  весенний  поет  соловей...
 Подойди  и  открой  свою  дверь,  отодвинув  засов,
 Тот  засов,  что  закрыла,  играя  любовью  моей.

 Этот  ночи  огонь-  воплощение  грез  наяву.
 Уходя  вникуда,  никуда  не  уйдешь  от  себя.
 Протяни  мне  ладонь!-  я  еще  раз  тебя  позову...
 Ты  играешь  любовью,  но  трудно  прожить,  не  любя.

 Эта  летняя  ночь,  как  солдатская  жизнь,  коротка.
 В  наступающем  дне  не  останется  места  для  нас.
 Наш  последний  рассвет  так  похож  на  багровый  закат...
 Время  временно,  милая.  Если  сейчас-  то  сейчас.

 И  внезапно  по  телу  как  будто  холодный  озноб...
 Треснет  мутное  зеркало,  наши  впуская  черты.
 Ты  под  влажные  струи  подставишь  пылающий  лоб,
 И  утонешь  в  росе  истекающих  слез  наготы...

 На  ковре  из  фиалок  ночных  белизна  наших  тел,
 Как  на  бархатном  стенде  старинный  китайский  фарфор...
 Соловей  поутих,  как  таинственный  ночи  предел,
 Вход  в  весну  затворив,  и  окончен  любви  разговор.

 Ну  а  завтра-  сегодня  (уж  утро  пробили  часы),
 Через  зыбкое  "нет"  преступив  заповедный  порог,
 Сквозь  штормящее  море  -обычный  людской  недосЫп-
 Уплывем,  как  во  сне,  и  исчезнем  в  развилках  дорог.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115070300870

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591383
дата надходження 03.07.2015
дата закладки 06.07.2015


Ірина Лівобережна

ПЕРШЕ ЛИПНЯ

Вже  відцвіли  духм"яні  липи,
Іду  розпеченим  асфальтом...
І  відчуваю  -  наше  літо,
(Промінням  вписане  у  шпальти
Легких  хмаринок,  хвиль  річко́вих),-
Смара́гдовим  мигтінням  листя
Вчепилось  в  спомин  веселко́вий,
Де  наші  сте́жки  -  розійшлися...

Трави́  заквітчана  колиска!
Нас,  зрілих,  кликати  -  не  варто...
Колись  -  лиш  сонячна  завіса,
Тепер  -  твоїх  мовчанок  варта
Розпечених,  не  світанко́вих,
Звиває  спомини  -  з  намиста
Кущів  троянди  пурпурових,
Що  в  душу  -  тернами  вп"ялися...

Ні  наздогнати,  ні  спинити
В  любистку  ску́паного  -  літа...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591073
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015


Олекса Удайко

МАЛИНО́ВЕ СОЛО

               [i]  Це  не  мені    –  обра́зи  соло…
                                                                               Lu57            
                                                                                   [youtube]https://youtu.be/BTSsWBc66cI[/youtube]    
[b][color="#f009d1"]Минулися  в  саду  вже  полуниці,
Суничне  поле  вибило  дощем,    
Та  літо  креше,  мов  об  крицю  криця,
І  промінь  сонця  кре́мсає  ножем…

Он  там,  в  кущах  зоріє  вже  малина
І  малино́во  манить  солод  ваб…
Веде  свій  хор  задумливо,  билинно,
І    барвами  виблискує…  єдваб.  

І  вже  чарівність  та  солодка  в  роті…
Уяву  збуджує...  Як  пташечка,  ячить...
І  пристрасть  ту  уже  не  побороти,
Xоч  на  межі  реальності...  гірчить.

Та  гіркота  чуттями  невловима  –
Дурманить  мозок  літа  смакота!
Уява  наша  ж  бо  неопалима,
Коли  спіліє  ягода  ота!

Коли  природа    зріє  на  пригріві,  
Коли  в  душі  чуттів  нестримний  герць…
І  ущухають  пристрасті  і  гніви,
Стихає  якіт  охижілих  серць.

Бува,  у  літа  ягідників  коло
Впаде…  Й  стихає  їх  співучий  хор…
Та  ось  неквапно…  править  своє  соло
Малинового  смаку  хромофор.    

Малинове  життя  куйовдить  заздрість
Злостивців,    неумільців  і  невдах,
Бо  всі  принади  малино́ві  вадять
Тому,  хто…  із  собою  не  в  ладах![/color]  [/b]

25.06.  2015[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589929
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.06.2015


Серго Сокольник

Вірність

 Коли    я    в    дальній    стороні,
 Крізь    морок    ночі
 Я    чую-    серце    по    мені
 Твоє    тріпоче.

 Як    крізь    вітри    шляхом    своїм
 Пройти    зумію,
 Кохання    полум"ям    твоїм
 Себе    зігрію.

 Не    вразить    сумніву    змія
 Сердечну    гідність.
 Понад    усе    ціную    я
 Жіночу        вірність.

18.01.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589987
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.06.2015


Олекса Удайко

ПОЛУНИЧНЕ ЕСЕ

   [b]  [i]tth  [/i]      [/b]

               [i]Полуницею  пахне  сполоханий    
               щебетом  ранок…
                                                                     [b]Ірина  Кохан

[youtube]https://youtu.be/0_UdH4m3YoA[/youtube]
[color="#ff0000"]Шаріються  че́́рвнем  
                                                         в  саду  полуниці,
Іскриться    на  сонці  багряне  руно,
Привітно  блищить,    
                                                       мов  вода    у  криниці,
Цнотою  і  свіжістю  вабить  воно…


Над  ними  схилися...  
                                                           сонно  орхідні:
Каланти,  ванілі,  пурпурність  лілей…
Вони  розімліли...  
                                                     в  жазі  необхідній  –  
Барша́ном  пелюсток  вітають  людей…


Та  ось  господиня  
                                                       вже  рве  полуниці…
Й  до  хати  піднесено-гордо  несе,
Хлюпочеться  сік,  
                                                   мов  вода  у  криниці,  
І  пестує  зір…  полуничне  есе.


Та  ягода  рання...  
                                                   уяву  марудить,
Ніщо  не  хвилює  нас  так  із  уяв!
Фантазії  в  нас  і  розбурхує,    
                                                                               й  будить…
Не  згаку*    ж  в  природі  є  Нав…    
Та  ще  й  Яв.  


І  певно  –  період  масний,      
                                                                           полуничний  
У  пам’ять  згрубілу  у  нас  запада
Й  тече  поміж  пальців,  як  казка...    
Як  вічність,

Як    
           свіжа  
                                 кринична
                                                                 студена  
                                                                                             вода…[/color]
[/b]
18.06.  2015
_________
*Не  дарма  (рідко  вживане).
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588148
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 18.06.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2015


Леся Утриско

Не судилося!

Ти  був  для  мене  небом  синім,синім,
Я  птахою  літала  в  висоті,
Хотіла  із  тобою  вись  обняти,
Та  не  судилося,чомусь,  мені!

Ти  був  хмариною  у  яснім  небі,
Я  проливалася  рясним  дощем,
Тебе,коханий,досягнула  інша,
В  душі  лишився  лиш  пекучий  щем!

Ти  розсипав,немов  алмази,зорі,
Я  насолоду  в  снах  тобі  несла,
У  тих  зірках  мої  пролиті  сльози,
Розбиті  мрії-човен  без  весла!

Ти  був  для  мене  небом  синім,синім,
Я  птахою  літала  в  висоті,
Хотіла  із  тобою  вись  обняти,
Та  не  судилося,чомусь,  мені!





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587695
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015


ptaha

Катарсис

За  картиною  К.Роландо  "Катарсис"

[img]http://orig06.deviantart.net/291d/f/2014/060/2/9/katharsis_by_aquasixio-d78h3po.jpg[/img]

Чекають  рифи  з  піною  у  рота
Штормів  і  бур  із  посвистом  образ.
Моїм  вітрам  не  в  радість  та  гризота,
Тому  й  тікають  за  очі  щораз.

Їм  навздогін  кигичуть  гнівно  чайки,
Аж  гублять  пір’я  скаргами  листів.
А  в  мене  вже  кипить  гостинно  чайник…
І  печиво  гамує  крикунів…

Не  дочекавшись  сварки,  сплять  пороги…
Човнами  мрій  веслує  в  [i]завтра  [/i]штиль…
Нарешті  спокій  килимом  під  ноги
Нічних  годин…  До  ранку  кілька  миль…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587599
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 16.06.2015


Мар’я Гафінець

Напій гурмана.

Буду  щастям  ділитись!
А  сум  збережу....
Посмакую  я  ним  наодинці,
коли  ти  вгамувавши  пекучу  жагу
пі́деш,  но́ві  шукати  криниці........

Коли  в  серці  на  мить  
знов  заб"є  джерело,
то  приходь  -  щедро  виллю  всю  радість!
...Як  від  пристрасті  (спите)  засохне  воно,
тихий  смуток  візьму  я,  мов  данність.

І,  сховавшись  від  світу,
як  справжній  гурман,
у  думках  розгойдаю  біль-спогад....
Весь  по  стінках  стече  ненаситний  дурман....
Гіркота  на  дно  ляже,  мов  осад....

А  коли  вже  торкнеться
до  згадки  душа,
то  ковтне  теплу  легкість  напою....
Відбродив,  відшумів  і  тепер  вже  до  дна
я  минулою...  ніжусь.....  любов"ю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587279
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 16.06.2015


Олаф Халді

Я хочу пустоты - без конца и начала.

Тяжелеющим  небом  кипящая  страсть
Разлилась  дождевым  тре́петом  перламу́тра,
И  тоска  и  любовь  в  этом  небе  зажглась
Беспреде́льной  бессвязностью  первого  утра.
Застелила  постель  пряной  свежестью  мха,
Напоила  пролитые  строки  полынью  -  
Нераздельно  тверда́,  весела́  и  лиха́,
Колдовала  промокшего  города  былью.

Если  правда,  что  ты  на  пороге  легла  -  
Не  тесни  эти  тонкие  стены  тенями,
Если  правда,  что  служит  тебе  свет  и  мгла  -  
Не  терзай  беловатую  полночь  слезами  -  
Унеси  мое  горе,  кипящая  страсть,
Если  правда,  что  ты  все  пустыни  узнала,
Я  желаю  обрывистым  звуком  кимвала
Задыхаясь  в  объятья  обрыва  упасть  -  

Я  хочу  пустоты  -  без  конца  и  начала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587457
дата надходження 15.06.2015
дата закладки 15.06.2015


Олекса Удайко

ТИ ЗАПАЛИВ МЕНЕ

 [i]  [b]tth
[youtube]https://youtu.be/EMkYeO0ThiU[/youtube]                                                              
                                                                                                 
[color="#ff0000"]Ти  запалив  мене...  
і  душу  засвітив…
Тепер,  неначе  свічка  воскова,  згораю.
Для  чого  ж  загорілась  я  вогнем  отим?..
Вже  вечір  золотить  
верхів’я  плаю.

Іду  по  вулиці...  
і  нищечком  свічусь  –
зустрічні...  усмішкою  приязно    вітають…
Ще  й  озираються  услід  мені  чомусь,
немов  я  книгу  їхнього    
життя  гортаю.

Та  я  у  відповідь...  
сполохано  мовчу.
Аби  не  розплескать  своє  раптове  щастя…
Захочеш  –  я  здіймусь  і  в  небо  полечу…
Молитиму  твого  і...
Божого  причастя.[/color]
[/b]
14.06.2015
_________
Приміточка:  читати  бажано  в  супроводі  музики.
Враження  неймовірне!  Архиповський  вміє  
торкнутися  глибин  душі...
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587267
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 15.06.2015


OlgaSydoruk

В сердечной сумке ( под ребром) у слабой половинки…

В  сердечной  сумке(  под  ребром)  у  слабой  половинки
Хранится  камертон  любви  и  нежности  сурдинка,..
И  оголённых  проводов  тугой  комочек  нитей,..
И  струн,оборванных,  аккорд...
И  сон  полузабытый...
Блокнот  истерзанных  стихов  про  встречи,расставания,..
И  фотографии  клочок  с  последнего  свидания,..
И  опьяняющий  озон(закатанный  под  крышку)...
Три  алых  розы(без  шипов),..батистовая  фишка...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586952
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 12.06.2015


Леся Утриско

Поставлено крапку… На вірш Женьшень-Спогад.

Забирай,якщо  хочеш,усе,
Не  віднімеш  у  мене  лиш  спогад,
Спогад  мій,мов  човен,що  пливе,
У  життя,де  залишився  холод!

Снігопади  засипали  цвіт,
Не  зігріє  весною  кохання,
Відпускаю-іди-крикну  в  слід,
І  прошу,припини,ті,  страждання!

Все  було  мов  у  сні-тому  сні,
Поцілунки-  висоти  бажання,
Спогад  мій,ти,залишив  мені,
У  якому  лиш  вічне  кохання!

Забирай!Я  віддам,тобі,все,
Лиш  залишаться  мрії  на  згадку,
Серця  спогад-кохання  палке,
У  якому  поставлено  крапку...








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586664
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 11.06.2015


Сокольник

Сон

 Это  сон  ли?
 Не  спящий  во  сне,
 Я  все  помню...  И  чудится  мне
 Потаенное  место  для  радостных  встреч,
 Где  былое  возможно  навеки  сберечь.
 Это  явь  ли?
 В  строении  сна
 Ты  реальна...  Как  наша  весна,
 Та,  где  мы  преступили  запретный  порог,
 Что  растаяла  в  прошлом  в  разлуках  дорог...
 Я  не  знаю-
 Ты  здесь  или  нет.
 Попадаю  в  затерянный  след,
 Что  ведет  в  память  прошлого  наши  сердца,
 Что  терзает,  как  раны  от  терна  венца...
 Но  светает.
 И  порвана  нить.  
 Обретает  явь  желание  быть.
 Попытаюсь  запомнить  свой  сон  наизусть,
 И  в  потливой  истоме  навеки...  проснусь.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115061100494

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586702
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 11.06.2015


Леся Утриско

Нас обох насолода уп*є!

Ти  приходь,щоб  мені  розказати...
Як  у  морі  купається  сонце,
Щоб  у  променях  час  наздогнати,
Те  життя,наче  вітер  в  віконце!

Як  душа,мов  та  вільная  птаха,
Що  так  легко  злітає    увись,
Будем  слухати  музику  щастя,
У  мовчанні  гадати,як  жить!

Ти  приходь,щоб  мені  почитати...
Тую  правду-всю  правду  думок!
В  наших  снах-віщих  снах  чарувати,
Що  сплела  у  життєвий  вінок,

Ти  приходь,щоб  помріяти  знов...
Із  вікна  подивитись  на  зорі,
Де  пройдемо  з  тобою,удвох,
Ту,  щасливу  дорогу  любові,

Ти  приходь  просто  так,я  прошу...
Сонця  світло  засвітить  в  дорозі,  
Знов  зрадію,бо  мрію  збуджу,
Зникне  смуток  думок  у  тривозі!

Без  дзвінків  і  усіх  упереджень,
Ти  приходь,щоб  мені  розказати...
Про  чарівний  весняний  вечір,
Знов  серця  назавжди  поєднати!

Не  побачиш,як  станемо  ближче,
Тінню  вкрию,я,  серце  твоє,  
І  проситимусь  з  ніжністю-тихше!
Нас  обох  насолода  уп*є  !



 


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586278
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015


ptaha

Хворий зуб

За  картиною  К.Роландо  "Спуск-2"

[img]https://cs7056.vk.me/c7008/v7008652/d4da/ohB6IDNu9Wo.jpg[/img]

Сиджу  у  пащі  неприємностей,
Неначе  долі  хворий  зуб.
В  оскалі  хижої  миттєвості
Шукаю  вихід  –  життєсуть.

Уже  палає  паща  полум’ям,
Надії  злизані  мости.
О  доле,  дай  мені  хоч  голуба
Цю  темряву  переповзти

Повітрям  страху  в  край  до  витоків  –  
Першоджерел  добра  і  зла,
Де  ти  була  гладкою  ниткою,
Не  мала  в  пам’яті  й  вузла.

А  як  не  можна  шлях  мій  наново,
Нехай  лютує  землетрус:
По  кратерах,  кардіограмами
Маленьким  м’ячиком  прорвусь…

Сиджу  у  пащі  неприємностей.
Надії  злизані  мости
Гірким  льодяником  буденності.
Прошу:  мене  не  проковтни!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586413
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015


Сокольник

Ніч кохання ( 16+ )

 Ніч...  Дзвінкий  перелив
 У  долоні  стікає  твої.
 Мов  би  янгольський  спів-
 То  в  садочку  дзвенять  солов"ї...

 А  надвір,  крізь  вікно
 Наче  стежка  зіркова  лягла...
 Отже,  пройдемо  знов
 До  крутих  берегів  джерела.

 Випий  склянку  води,
 Наче  хтивість  налий  до  країв!..
 Підійди!  Підійди!
 І  віддайся  в  обійми  мої.

 Тільки  зараз.  Тепер...
 І  тіла  поєднались  нараз...
 Темні  очі  Химер
 Хижо  дивляться  з  ночі  на  нас...

 Цю  стежину  пройдем
 Ми  сьогодні  удвох  у  Раю...
 Мов  казковий  Едем,
 Ніч  нам  постіль  дарує  свою.

 Розпались,  шаленій
 Під  сопілковий  спів  солов"їв!
 Ці  казкові  пісні-
 Мов  цілунки  твої  і  мої...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115060900216

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586286
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015


Любов Вишневецька

В омуте.

-  Мне,  как  Солнца,    тебя  не  хватает!..
В  белой  дымке  безжалостных  вьюг
Не  от  холода  я  умираю…
Мой  любимый  единственный  друг.

-  Без  тебя  не  милы  мне  рассветы…
И  закаты  не  тронут  души.
-  Где  найти  на  вопросы  ответы?!
Что  гремят…  Но  лишь  сердцу  слышны.

Взгляд  в  бессилии  тянется  в  небо.
Кто-то  ставит  зарубки  для  ран.
-  Я  боль  вытерплю!  Пусть  только…    мне  бы…
Встретить  счастье…  хоть  миг  будет  дан!

Ясным  днем  пелена  пред  глазами…
-  Ищу  в  прошлом  тебя,  милый  друг!
Мы  ошибок  наделали  сами,
Бросив  в  омуте  пальчики  рук.


                                                                                           04.06.2015  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585384
дата надходження 04.06.2015
дата закладки 04.06.2015


Олекса Удайко

ДНІПРИК*

             [i]  В  єднанні  з  природою  –  наше  єднання:
               бережімо  ж  її  від  своїх  і...  чужих!  
                                                                                                   [i][b]Олекса  Удайко[/b][/i]

   [b][color="#1a00ff"]Зозулин  спів…    Ще  й  іволги  свистання…
Шматує  шпарко  душу  соловей…
То  Дніприкове    трепетне  вітання  –
струмка,  що  йде  з  любов’ю  до  людей!

Найменший  брат  Дніпра  –  маленька  річка  –  
ручай,  що  чудом  від  конання    уцілів,
доплив**  Дніпра,  неначе    Божа  тичка  –
любов  моя,    і  музика,  і  спів…

Тут  віддихаю  я  душею  й  тілом,
молюся  пташкам  і  город  саджу...    
Поезія  –  пошлюблена  із  ділом:
за  болем  пліч  про  неї  я  суджу.

Ось  тут  буряк…  петрушечка  вже  сходить,
а  там  зозуля  –  долю  нам  кує…
Хай  ремесло  те,  може,  вже  й  не  в  моді,
та  то  вже  так…  захоплення  моє.

Ще  доглядаю…    дикі  орхідеї,
що  втрапили  в  червоний  фоліант…
Вони  мені  нашіптують  ідеї,
як  мусить  жить  scientifical    pedant***!

Вже  так  судилось:    запізнілі  діти  –
ми  з  Дніприком,  останні  з  могікан.
Несе  він  води,  хоч  не  зна    де  діти****,
а  я  пишу...  закоханиним  пеан.

Я  славлю  труд,  прихильність  до  природи,
засів  пашниці,  зілля  на  добро.
Ми  не  ждемо  від  Бога  нагороди  –  
то  вже  такий  химерний  тил  і  фронт.

А  там,  на  Сході  –  інші  каруселі
та  інший  вимір...  Інші  мир  і  смерть…
Міста  і  села  зовсім  невеселі,
сльозами    ріки  виповнені  вщерть…[/b]
                                               
[color="#0011ff"][b]Та  прийде  час  –  і  дикі  орхідеї
ручними  стануть  й  буйно  зацвітуть
в  садах  Донецька  й  Криму…  Бо  халдеї  
явили  нам  свою  звірину  суть![/b][/color]

8.05.2015
________
*Витоки  струмка  Дніприк    (смт    Чабани,  передміcтя  Києва)  –  
   територія  природно-заповідного  фонду,    оголошена  ботанічною  
   пам’яткою  природи  місцевого  значення  Київською  облрадою  для  
   збереження  популяції  рідкісної  орхідеї,  занесеної  до  ЧК  України.  
**Притока  (  діал.).
***Науковий  “чистоплюй”    або  той,  що  займається  науковою  роботою.
****Дніприк,  наповнивши  два  ставки  в  Чабанах,  натрапляє
             на  Одеську  трасу,  і  як  3000  українських  малих  річок,
             вмирає,  занурюючись  у  підґрунтя  та  заболочуючи  поля,
             чим  наносить  непоправну  шкоду  їм  та  екології  регіону.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584156
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 29.05.2015


Сокольник

ПЛАТТЯ ДОЛІ. Поема



Історична  поема  епохи  Великої  Французької  революції
Поема  створена  в  співавторстві  з  поетесою  Богданою  Пілецькою

ВСТУП
Глянь-  падіння  зірок
Із  небес  в  придорожню  канаву...
Що  могло-  не  збулось...
А  неначе  відбутись  могло...
Всім  відведено  строк-
Цей  світів  таємничий  орнамент.
Б"ються  Демон  і  Бог
За  терновий  вінець  на  чоло.

***
Та  відомо  усім:  не  завжди
Чого  хочемо-  нам  того  треба.
Бо  лиш  крок  -  від  землі  і  до  неба,
Як  від  щастя  лиш  крок  -  до  біди...

РОЗДІЛ  1
СЛУГА.
Він  був  слугою  не  від  Бога.
Читав  Руссо.  Писав  вірші.
Давно  від  отчого  порога
Служить  до  пана  поспішив.
Найнявшись  в  слуги,  вчивсь  завзято.
У  пана  розум  переймав.
Дух  комільфо  аристократа
Близьким  по  вдачі  йому  став.
Навчився  в  карти  грати,  в  кості,
Красивий  одяг,  юний  шал,
На  театральному  підмості
Мав  Бомарше  за  ідеал,
І  не  одна  модистка  юна
До  згуби  зведена  була,
Його  цілунку  звідав  трунок.
І  тіло  й  серце  віддала...
Такий  от  він-  романтик,  лицар,
Кохання  пізнавець  глибин,
Він  грецьким  іменем-  Нарцисом
Себе  назвав...  ПростолюдИн...

РОЗДІЛ  2
ХАЗЯЇН
По  вітрах  він  розтринькав  життя  молоде...
Недарма  Лакруа  має  "префіксом"-  Де...
Так  бажання  й  душа  розійшлись  по  шляхах...
Так  майбутнє  розтринькав  своє  у  боргах...
Невезучий  картяр.  Ловеласів  оскал.
Сам  собі  коментар.  Суму  радість  взамін.
Від  недОпитих  вин  на  підлозі  бокал.
І  нікчема,  і  цар.  Лакруа.  Дворянин.
З  Лафайєтом  в  грозу  за  моря  відпливав,
Він  за  волю  чужу  від  нудьги  воював,
І,  обридлий  собі,  на  балах  нудьгував...
Карти  он  на  столі...  На  заклад  би  зіграв...

РОЗДІЛ  3
ГРА
Що  краще,  (Alma  mater  !),
Мов  кіт  із  мишеням
З  слугою  в  карти  грати
На  скін  нудного  дня?
Он  сонечко  сідає
Рожево-золоте...
-Ми  ж  картярі,  зіграєм?
Грошей  нема?  Пусте!..
-Сьогодні  бал  в  Версалі...
Обридли  як  бали...
-Вже  б  санкюлоти  мали
Бастілію  звалить!..
Об  келих  б”ється  келих...
Мов  рівні,  гомонять...
Коли  “зірвЕться  стеля”,
То  можна  все  програть...
-в  житті  все  другорядне...
Шовковий  Смерті  Сум...
До  балу  маскарадний...
Зіграєм  на  костюм!
-Не  назавжди.  На  термін.
От  Дідьк-о!  Знов  програв!
То  й  добре.  Замість  мене
Поїдеш  ти  на  бал!..

РОЗДІЛ  4
У  ДОМІ  ШАРЛОТТИ  ЖЕРМЕН
Ах,  як  людно  у  домі  Шарлотти  Жермен,
Скільки  знаті  в  цієї  кравчині!
У  повітрі  луною  -  з  десяток  імен,
Гамір,  шум...  Десь  взялись  нові  скрині.
-  Хто  привіз?  Звідкіля?  -  слуг  гукає  мадам.  -
Все  потрібно  оглянуть  гарненько!
Щось  залишу  собі,  щось  в  Ліон  передам...
Де  Абель?  Йди  до  мене!  Швиденько!
І  у  хаосі  цьому  з'явилась  вона
Й  щиросердно  біжить  до  роботи.
А  в  душі...  А  в  душі,  Боже,  рветься  струна...
Та  не  бачить  цього  ні  Шарлотта,
Ані  жоден  з  присутніх  у  домі  вельмож.
Чи  є  діло  комусь  до  служниці?
Та  й  оте,  що  горить,  краще  ти  не  тривож,
Бо  ще  більше  воно  розгориться...
Як  набридло  Абель  це  марудне  життя.
Від  утоми  вже  зболені  руки.
Це  подай...  забери...  прибери  тут  сміття...
Всюди  голки,  костюми,  перуки...
І  ім"я  її  наче  "пастушка"звучить,
(так  уже  нарекла  її  мати)...
І-  покинула...  Це,  як  отрута,  гірчить.
Від  сторонніх  чого  ж-бо  чекати?
Гарне  личко,  волосся,  і  очі,  як  ніч.
Тільки  дивляться  вслід.  Більш  нічого.
Затягнути  б  в  обійми  її,  звісна  річ...
Хтось  троянду  подасть  їй  убогу.
І  за  гроші  хотіли  купити.  Було.
Що  краса?  Як  немає  везіння.
Але  раптом  -  від  серця  її  відлягло,
і  Абель  мов  накрило  прозріння!
Плаття  дивне  самотньо  лежало  в  кутку.
Залишила  його  баронеса.
Мала  розум  ясний,  але  долю  -  хистку:
Повдовіла,  нажаль  ,  поетеса.
Не  приїхала.  Мабуть,  набридло  це  їй.
Маскаради,  костюми  та  маски...
Для  Абель  же  цей  бал  -  джерело  юних  мрій,
Їй  хоч  раз  би  потрапити  в  казку!
Ну  а  плаття  -  не  плаття,  а  диво  із  див:
Мов  для  Янгола  зшите  із  шовку.
І  запрошення  хтось  випадково  згубив,
А  "  пастушка"  сховала  у  сховку.
Не  буває  нічого  в  житті  просто  так,
Для  усього  свої  є  причини.
Та  як  знати:  сумний,  чи  хороший  це  знак?
Чи  впадеш?  Чи  досягнеш  вершини?

РОЗДІЛ  5
ПРИЇЗД  НА  БАЛ
Присідають  ресори.
Ніч  лягла  неозоро.
Під”їжджають  карети...
Таємничі  алеї...
І  в  лівреях  лакеї...
Під”їжджають  карети...
Реверанс  королеві...
Міністерські  портфелі
Хай  лежать  в  кабінетах...
Ось  маркізи  і  графи...
А  скелети  у  шафах
Хай  сидять  в  кабінетах...
А  божествені  пані...
Це  казково...  Осанна!!!
ПростолЮдине,  де  ти???...
Як  вестися-  не  знаєш...
Як  звернутись-  не  знаєш...
ПростолЮдине,  де  ти???

РОЗДІЛ  6
У  ПАРКУ.  ЗУСТРІЧ
Цей  сад  нічний-  мов  напуваний  райських  таїн...
Доріжка  в  ніч  біжить  між  мармурових  лав...
Нарцис  в  костюмі  Смерті  "здав  екзамен"!
На  лаву  втомлений  присів...  Чи  ні...  Упав!
Проміж  кружляння  диво-пар  аристократів,
Проміж  інтриг  кровоточиво-гострих  жал...
В  страхУ  від  того,  що  могли  його  впізнати,
Впіймати,  вигнати...  Втомився.  Так.  Упав.
Упав.  Приліг.  Напівзаплющив  очі.
Самотність.  Так.  Вже  наче  втома  відійшла...
І  в  напівсні  неначе  хто  його  зурочив...
Чиясь  рука  нараз  торкнулася  чола...
Вона  була...  Чи  це  можливо  передати?..
Цей  присмак  мускусно-гіркий  парфумів...  Він  
За  руку  взяв  її...  Панянку  в  дивних  шатах...
На  світло  вивів...  Напівсвітло...  Дзвін
У  скронях,  вухах  від  вина  і  шалу  крові...
Аристократка...  Диво...  Перша  у  житті...
Нарцис  застиг...  Нарцис  заплутався  у  слові...
У  куртуазності  і  фраз  і  почуттів...
Вона,  мабуть,  його  самотність  пожаліла,
Ця  Діва  світла,  що  нізвідки  узялась...
Нарцис  злякавсь,  хоч  завше  хтивим  був  до  тіла-
Простолюдину  дворянинку  мати  зась.
І  він  мовчав.  Лиш  руку  взяв  її  у  руку.
Він  так  бажав  її...  Бажав...  І  не  бажав...
І  у  мовчанні  тамував  сердечну  муку...
Хотів  пізнати...  Та  ніколи  б  не  пізнав...
Не  розумів  Нарцис,  чому  вона  мовчала.
Мабуть,  помітила,  що  щось  із  ним  не  так.
Поволі  встали...  І  тоді  поцілувала
Його  у  губи...  Еротичний  диво-смак,
Що  може  буть  лише  в  аристократки,
Він  смакував,  неначе  зоряний  напій...
Пішла...  Думки  лишивши  в  безпорядку
Від  нездійсненності  народжених  надій...
І  потім,  вдома,  повертаючи  костюма,
За  диво-знахідкою  гірко  сумував
Чи  не  тому,  що  у  костюмі  Смерті,  думав
Є  щось  містичне.  Не  його.  Тому-  віддав...

РОЗДІЛ  7
АБЕЛЬ  У  САДУ
Тільки  місяць  між  хмар  споглядав,  як  красуня  Абель,
Мов  налякана  лань  від  мисливців,  тікала  від  знаті.
Було  темно,  та  чутно  услід,  як  чудово  співав  menestrier...
Й  непорушно  у  далеч  дивились  химери  крилаті.
"Що  голубка  забула  у  зграї  із  хижих  ворон?"-
Запитання  німе  у  очах  кам'яних  прочитала.
Розуміла  вона  -  це  реальність,  це  зовсім  не  сон.
Заклюють,  як  впізнають...  Тривога  усе  наростала.
Заховалась  в  саду.  Тихо-тихо,  у  тіні  дерев.
Між  кущами  троянд.  Затремтіла  від  холоду  ночі.
Не  шукай  собі  смерті,  бо  радо  тебе  забере...
Й  не  повірила  дівчина  в  те,  що  побачили  очі.
В  чоловічій  подобі  повз  неї  пройшла  сама  Смерть.
Та  якщо  Смерть  така,  то  до  неї  в  обійми  -  хоч  зараз.
Враз  земля  під  ногами  неначе  пішла  шкереберть...
Він  настільки  красивий...  У  грудях  усе  оберталось.
Він  на  лаву  присів,  розглядаючи  небо  нічне.
Що  він  думав  в  цю  мить,  таємничий  і  гордий  вельможа?
Бо  обличчя  було  благородно-спокійне  й...  сумне.
Що  сказати?...  Спитати?...  Змовчати?...  О,  Господи  Боже...
"  Після  щастя  -  хоч  в  пекло  ".  Інакше  вона  не  могла.
"  Пригорнуся  до  нього.  Хай  вперше  в  житті...  І  востаннє".
І  Абель  доторкнулась  рукою  йому  до  чола.
А  в  душі  розцвіло  почуття  з  ароматом  кохання.
Не  питала  нічого  вона,  та  і  він  не  питав.
По  вимові  не  важко  впізнати  якого  ти  роду.
Усміхалась  вона,  а  він  ніжно  її  споглядав,
Своїм  поглядом  пив  її  юність,  тендітність  і  вроду.
Але  час  невблаганний.  І  знала  Абель  -  треба  йти.
На  прощання  йому...  чи  собі...  піднесла  подарунок.
Щоби  завтра,  в  полоні  буденності  і  самоти,
Пам'ятати  могла  про  єдиний  із  ним  поцілунок.

РОЗДІЛ  8
ЧЕРЕЗ  РОКИ.  ПОВЕРНЕННЯ
Він  по  вулиці  йшов...  Як  змінилось
За  три  роки  буття  сприйняття...
Він  дійшов  до  основ...  Люто  бились
На  фронтах  за  щасливе  життя.
За  щасливе...  За  рівність,  братерство,
Що  Республіка  людям  несла.
Він  в  Столиці...  Хвилюється  серце...
Смуток  вражень  торкнувся  чола...

РОЗДІЛ  9
ВРАЖЕННЯ
Де  красуні  дівчата,
В  оксамитових  шатах?
Зникли  з  вулиць  холодних...
До  гвардійців  вразливі,
До  цілунків  сміливі?
Зникли  з  вулиць  холодних.
Санкюлоти  на  чатах.
Ловлять  аристократів
По  манерах  їх  модних.
Санкюлоти  на  чатах.
Чують  аристократок
По  тілах  благородних.
Ловлять.  Все  їм  замало.
Віддадуть  Трибуналу-
Там  присудять  до  згину.
І  голів  ще  багато
Блазням-аристократам
Ніж  зітне  гільотини.
РОЗДІЛ  10
НА  ГІЛЬОТИНІ.  ПАН
Він  піднявся  по  сходах,  хоч  мало  не  впав,
І  потилицю  вітер  йому  лоскотав,
Бо  зістригли  волосся  мерзенні  кати.
-ви  кати.  Я  філософ.  Куди  підійти?
-зачекаю.  Он  гляну  ще  раз  на  юрбу.
(-а  в  минулого  пам"яті  я  вже  тут  був!..)
Поряд  дівчина  юна...  Шкода  щось  її...
-ти  дала  б  зараз  згоду-  в  обійми  мої?..
-хоч  словами  зігрію  дівча  молоде...
Лакруа  це  зуміє...  На  те  він  і  Де...
-поцілунок  в  корзині  відтятих  голів-
Це  цікаво...  Диви-но...  І  майже  зімлів-
Він  у  натовпі  свОго  побачив  слугу,
З  ким  за  картами  довго  відводив  нудьгу,
І  кому  Смерті  Плаття  на  вечір  програв...
Повернулось...  До  страти  судив  Трибунал.
Страта.  Доля  як  доля.  І  для  королів...
Нещодавно  Людовік  тут  світ  залишив.
-то  міцніше  до  мЕне  горнися,  мала!
-очі...  Диво-зелені...  Життя  б  віддала...

РОЗДІЛ  11
БАРОНЕСА  ПЕРЕД  СТРАТОЮ
Баронесу  схопили  раптово,  як  в  домі  була...
Та  за  що?...  Зрозуміти  вона  все  ніяк  не  могла.
За  гріхи  чоловіка,  що  декілька  літ  у  землі?
Платять  всі  санклюлотам.  Ба  навіть  самі  королі.
В  пеньюарі  ведуть,  як  налякану  білу  примару.
Гільйотині  дадуть  ніжне  тіло  її  на  поталу.
І  шалена  юрба,  мов  виставу,  це  все  споглядає.
-  Багачі  остогидлі!...  -  з  відразою  хтось  обзиває.
Вже  хотіла  упасти...  відчула  -  торкнувся  плечем.
-  Не  сумуй,  моя  люба,  ми  звідси  іще  утечем.
Із  забутої  Богом,  розп'ятої  нами  ж  землі...
Ти  б  дала  зараз  згоду...  -  промовив,  -  в  обійми  мої?
Подивилась  на  нього...  і  сльози  застигли  в  очах.
Зникли  з  серця  тривоги,  і  болі  душевні,  і  страх.
-  Жаль,  що  доля  разом  нас...  так  пізно...  так  пізно  звела...
-  Очі...  диво-зелені...  -  всміхнулась  -  Життя  б  віддала...

РОЗДІЛ  12
СТРАТА.  СЛУГА
На  площі  радісне  завзяття,
І  "СА  IRA!"  веселий  спів.
Голів  рубать  аристократам!
Все  буде  добре!  Ще  голів!
Тут  кожен  день  проводять  страти.
Видовищ  інших  треба?  Он,
Білизну  як  перуть  дівчата
В  воді  по  пояс...  голяком?
В  душі  до  натовпу  зневага...
І,  як  поранений  солдат,
Що  має  право  на  увагу,
Нарцис  у  перший  вперся  ряд.
Стоїть,  і  дивиться  із  сумом-
Смертей  цих  бачив  на  війні!..
Та  ось  повіяло  парфумом...
Він  повернувся...  І  змарнів...
Вона...  Вона...  Північна  мрія...
Та  ніч  із  присмаком  вина...
Аристократка?..  Чи  повія?..
Вона?..  Чи  може-  не  вона?..
Спитати?  Тільки  не  питати!
Бо  повно  шпигунів  в  юрбі,
Впильнують  як  аристократа,
То  непереливки  тобі!
Одразу  скрутять.  "Куди  треба"-
До  Трибуналу  відведуть.
А  звідти  шлях-  лише  на  небо.
Крізь  гільйотину.  "Світла  путь"...
Стоїть  Нарцис...  Як  серце  б"ється!..
У  очі  дивиться  її.
І  кров,  що  з  ешафоту  ллється,
Стіка,  мов  в  Лєту  ручаї...
Скінчилось.  Вир  людей  розносить
На  сто  доріг.  На  сто  уяв...
І  на  скуйовджене  волосся
Сніг  перший  сивини  упав.

РОЗДІЛ  13
ДРУГА  ЗУСТРІЧ
Жалкувала  Абель,  що  на  страти  дивитись  прийшла.
Від  жалю  стало  зле...  Та  юрба  не  відпустить  назад.
Баронесса  тепер  лиш  зі  світу  цього  відійшла,
Що  колись  не  взяла  своє  плаття...  Де  ВІН  був,  і  сад.
Вже  роки  пролетіли,  й  усе  непоправно  змінилось.
"  Вищий  світ  "не  Версаль  прикрашає,  уже  -  ешафот.
Королю,  його  підданим,  врешті  дізнатись  судилось,
Кожне  рішення,  слово,  чи  вчинок  -  все  має  зворот.
І  Абель  зрозуміла,  що  заздрила  їм  колись  марно.
Вона  тут  ось.  Жива...  Відвернулась  зі  смутком  у  бік.
Не  бажала  сьогодні  багатства  чи  слави,  й  задарма...
І  завмерла  на  мить...  Там...  навпроти  стояв  чоловік
Його  погляд...  Ті  очі,  що  дивляться  в  душу  саму...
Боже...Він?...  Чи  не  він?...  Це  його  у  ту  ніч  цілувала?
Він  живий!Ще  живий...  Але  страшно,  напевне,  йому.
Що  він  робить  ось  тут?  З  болем  в  серці  Абель  міркувала.
Підійти?  Запитати?...  Та  можуть  помітити  це.
Тоді  смерть  їм  обом.  Краще  просто  дивитись  й  мовчати.
Зблідло,  мов  полотно,  у  красуні-пастушки  лице...
Як  же  долю  змінили  для  неї  ті  янгольські  шати.
Іще  мить...От  і  все.  Почали  вже  розходитись  люди.
Зник  і  він  у  юрбі.  Відчувала  Абель  -  назавжди.
Як  було  у  житті  її,  так  все  надалі  і  буде.
Повернулась  Абель...  Повернулась  Абель...  в  нікуди.

ЕПІЛОГ
Не  збулось.
Раз  у  раз  не  збуваються  мрії.
І  у  сірості  днів
Добігають  бажання  кінця.
Вкрились  злом,
Наче  ковдрою,  квіти  надії.
Спить  кохання
В  терновій  жалобі  вінця.

***

Тільки  світ
Незворушний  до  наших  тривог.
Наші  війни  для  нього  -
Повік  не  забуті  уроки.
В  плині  літ
Над  землею  зажурений  Бог
Все  питає  у  людства...
Питає  у  людства  -  допоки?

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115052300519

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583046
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 27.05.2015


OlgaSydoruk

Приходит вечер в тёмно -сером…

Приходит  вечер  в  тёмно-сером...
И  смотрит  пристально  в  глаза...
Приносит  запахи  полыни...
От  них  кружится  голова...
А  мне  бы  ягодку  малины...
Что  на  губах  твоих  была...
А  мне  бы  мяты  -  кисло-сладкой...
А  мне  так  плохо  без  тебя...
Мне  бы  один  погожий  вечер...
И  только...  горсточку  любви...
И  руки  сильные  на  плечи...
И  до  рассвета  -  мы  одни...
Мне  бы    услышать  только  слово...
Чудесней  слово  всех  чудес...
Я  буду  ждать  его  хоть  вечность...
Я  буду  слушать  зов  небес!..
Приходит  вечер  в  тёмно-сером...
И  прячется  за  облака...
Я  в  платье    белом-белом-белом...
И  светятся  мои  глаза...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583527
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.05.2015


Андрей Кривцун

Что-то о войне, мире, душ`е и Украине-2

Февраль:  кровавый  урок


Этот  месяц  похоронил  власть,  которая  оказалась  не  способна  сохранить  мир.  Её  не  спасли  ни  силовики,  ни  наскоро  сколоченный  губернатором  Харьковщины  \"Украинский  фронт\",  ни  награбленные  миллиарды.

Ситуация  на  улицах  Киева  вырвалась  из-под  власти  политиков.  Всех!  Там  перестреляли  и  сожгли  (трупы  обнаружили  в  сгоревшем  Доме  профсоюзов)  под  сто  человек.  Украинцы  убивали  украинцев.  Хотя,  когда  всплывёт  ВСЯ  ПРАВДА  (если  всплывёт),  вполне  возможно,  что  кровавый  след  будет  тянуться  за  границу.  Ближнюю…  Или  дальнюю…

Перетрусивший  гарант  пытался  выторговать  себе  гарантии  неприкосновенности.  Он  подписал  фактическую  капитуляцию,  согласившись  на  досрочные  президентские  выборы,  возвращение  к  Конституции  2004-го  года  с  перераспределением  полномочий  в  сторону  парламентской  республики,  формирование  правительства  национального  доверия.  Но  Януковича  это  не  спасло.  От  сбежавшего  президента  отреклась  даже  Партия  регионов.  И  ей,  и  Донбассу  (если  он  выстоит)  предстоит  ещё  долго  отмываться  от  того  позора,  который  \"привёз\"  нам  Виктор  Фёдорович.  Человек,  имевший  всё.  И  рухнувший  с  таким  треском...

Конечно,  не  он  один  виноват.  Свою  лепту  внесли  и  Семья,  на  которую  сейчас  пытаются  повесть  все  грехи,  и  Партия  регионов,  не  сумевшая  остановить  зарвавшегося  лидера,  и  юго-восток,  молчавший,  когда  его  избранники  дерибанили  всю  страну,  и  вся  Украина,  так  долго  сносившая  всё  это.  Власти  следовало  не  играться  в  демократию,  а  жить  по  её  законам,  прислушиваясь  к  оппонентам  и  народу,  бороться  с  коррупцией  не  словами,  а  делами.  Дай  Бог,  чтобы  урок,  замешанный  на  крови,  пошёл  впрок  всем  тем,  кто  будет  впредь  управлять  страной.  


***

20  февраля,  после  второго  массового  расстрела  на  улицах  Киева,  я  написал  вот  это  -  от  части,  мать  его  пророческое!  -  стихотворение:

Той  страны,  что  когда-то  мы  знали,  не  вернуть…
(О  настоящем  и  будущем)

Нас  сначала,  стыдясь,  распинали,
А  потом,  войдя  в  раж,  -  без  стыда.
Той  страны,  что  когда-то  мы  знали,
Не  вернуть…
Никогда.
Никогда!

Лютым  вышел  февраль.  Людожёрным.
И  надежда  рвалась,  как  струна.
То  не  Киев  от  гари  стал  чёрным,
То  чернела  от  боли  страна.

Дорулились  слепцы-рулевые,
Обосрались,  отбросив  штурвал,
Как  увидели,  ЧТО  натворили…
А  корабль  в  кров`и  утопал.

И  бежало,  смеясь  до  икоты,
Косорукое  трио  к  нему:
«Мы-то  знаем,  как  выйти  из  жопы!
Мы  спасём  нашу  неньку-страну!»

И  «спасали»:
Рубили  на  части
Измождённое  тело  её.
И  делили  команду  и  снасти,
Даже  тех,  папередних,  бельё.

И  под  сладкие  речи  о  мире
Реи,
Будто  игрушками  ель,
Поувесили  теми,  другими,
Кто  не  их  оказался  идей.

Ну,  сначала,  стыдясь,  убивали,
А  потом,  войдя  в  раж,  -  без  стыда.
Той  страны,  что  когда-то  мы  знали,
Не  вернуть…
Никогда.
Никогда!

Или  всё  же  вернём?  Сбросим  за  борт
Всех,  кто  в  нас  раздраконил  зверей…
И  таки  перестанем  быть  стадом
И  идти  на  убой  за  тех  гадов,
Кто  в  аду  будет  вечно  гореть…

Или  всё  же  вернём?  Подав  руку
И  простив  то,  что  можно  простить,
Тем,  кто  в  эту  кровавую  вьюгу,
Нам  с  чужой  баррикады  грозил.

Братья,  сёстры,  мы  все  -  украинцы!
Мира  нам!  Похороним  войну!
…Та  страна  уже  не  возвратится,
Так  давайте  же  вместе  трудиться,
Чтобы  лучше  построить  страну!


***


Но  кровавая  вьюга,  увы,  не  унялась…  Библейское  изречение  \"посеешь  ветер  -  пожнёшь  бурю\"  как  нельзя  точно  отображало  то,  что  стало  твориться  в  Украине  после  изгнания  Януковича.  Вот  только  расхлёбывать  варево  \"народовластия\",  благодаря  которому  вчерашние  оппозиционеры  заняли  мягкие  кресла,  пришлось  всем.  И  если  уход  коррумпированных  правителей  -  это,  безусловно,  плюс,  то  выпущенный  из  бутылки  джин  анархии  -  ещё  тот  минус.  А  ведь  останови  в  своё  время  Яценюк,  Кличко  и  Тягнибок  погромы  облгосадминистраций,  издевательства  над  оппонентами,  не  начни  форсированно  наступать  на  русский  язык  и  тасовать  кадры,  всё  могло  бы  быть  по-другому...  Но  в  итоге  отпал  Крым  (конечно,  не  без  помощи  Кремля),  вся  страна  превратилась  в  один  озлобленный  Майдан  (в  том  числе  науськиваемый  извне),  а  принцип  \"око  за  око\"  возобладал  над  всеми  прочими.


В  стране,  которую  я  люблю,  идёт  охота  на  ведьм

Ну,  вот  вы  у  власти...  
И  что  теперь?
Где  он  -  
Вашу  мать!  -  
Закон?
Анархией  вскормленный,
Бродит  зверь
Да  с  пламенем-языком.

И  лица,  и  окна  в  экстазе  бьют  -  
Всему  бы  огнём  гореть!
…В  стране,  которую  я  люблю,
Идёт  охота  на  ведьм.

Вино  победители  жадно  пьют
Из  черепов  тех,
Кому  подложил  большую  свинью
Когда-то  большой  человек.

И  ведь  никому  не  балдеть  в  раю  -  
Лишь  ад  сумеет  пригреть.
…В  стране,  которую  я  люблю,
Идёт  охота  на  ведьм.

Сшивать  бы  её,  лечить  её,
Латать  бы  её,
Но
Калифы  на  час,  как  шакальё,
Рвут,  бедную,  на  шматьё.

Глаза  наших  душ  застилает  лють,
Всё  чаще  свистит  плеть.
…  В  стране,  которую  я  люблю,
Идёт  охота  на  ведьм.

Был  белым  рушник,  теперь  -  в  крови.
Будь  проклят  такой  «узор»!
Одним  с  баррикад  -  на  могилы  вид,
Другим  -  на  власти  кусок.

Но  даже  когда  -  на  самом  краю,
Распятый  под  хохот-вой,
Уверен  -  
В  стране,  что  я  люблю,
Наступят  мир  и  покой.

26  февраля  2014  г.


Политически  выгодный  кошмар


Нам  всем  очень  хотелось  верить  в  лучшее.  В  том,  что  и  Запад,  и  РФ  желают  нам  добра.  В  то,  что  всё  теперь  образуется.  Что  мы,  наконец,  заживём  по-человечески,  а  не  «как  получится».

Певица  Татьяна  Недельская,  жена  знаменитого  аккордеониста-виртуоза,  политика  и  шоумена  Яна  Табачника,  сказала  мне  в  марте:  «Я  бы  очень  хотела,  чтобы  у  нас  воцарились  мир  и  покой,  чтобы  не  пришлось  уезжать  из  страны,  где  родилась  сама,  родила  своих  детей  (хоть  у  меня  имелась  возможность  сделать  это  за  рубежом),  которую  я  очень  люблю.  Но  для  этого  нужно  перестать  унижать,  клеймить  и  казнить  друг  друга.  Это  -  путь  к  полному  развалу  Украины.  Что  нужно  делать  в  глобальном  смысле  я  не  знаю  -  для  этого  есть  политики,  экономисты,  учёные.  Но  уверена:  если  каждый  украинец  в  это  смутное  время  будет  поступать  как  Крошка  Енот  из  знаменитого  мультфильма  -  не  корчить  жуткие  рожи  «тому,  кто  сидит  в  пруду»,  а  улыбаться  -  мир  станет  ближе.  И  светлее.  Всё,  получаемое  нами  от  жизни,  является  отражением  наших  мыслей  и  поступков.  Пусть  же  эти  мысли  и  поступки  будут  добрыми!»

Обычные  НОРМАЛЬНЫЕ  граждане  пытались  показать  политикам,  КАК  нужно  объединять  Украину.  Львов  заговорил  на  русском,  Донецк  -  на  украинском.  Лидер  \"Океана  Ельзи\"  Святослав  Вакарчук  заявил:  \"Я  вырос  во  Львове.  Мой  родной  язык  украинский.  Но  сегодня  я  буду  разговаривать  по-русски.  Искренне.  Восток  и  Запад  -  одно  целое.  И  ещё:  я  был  категорически  против  недавней  отмены  закона  о  языках.  Неуместно,  непродуманно,  непродуктивно.  Я  готов  ехать  в  каждый  уголок  Востока  и  Юга  Украины  и  слушать,  слушать,  слушать...  Общаться,  и  вместе,  объединёнными  усилиями  идти  вперёд».

Почему  политики  не  общались  с  нами?  Почему  они  дали  разразиться  т.н.  «гибридной  войне»,  которую  ведут  с  нами  сейчас?  Наверное,  потому  что  такая  Украина  -  разорванная,  измордованная,  слабая  -  выгодна  им  всем.  И  тем,  кто  рвался  в  президенты  (как  же  они  паразитировали  на  теме  мира  и  войны!),  и  Кремлю  (давить  на  раздутые  в  немалой  степени  им  же  наши  «горячие  точки»  -  похоже,  новая  забава  российского  руководства),  и  Западу,  который  понятия  не  имеет,  что  делать  с  Украиной  (бросить  -  вроде  как  недемократично,  а  спасать  -  себе  дороже).


...И  разрывает  она  себя  (Украина.  Март-2014)


Холодные  мёртвые  руки  войны
Шею  сжимают  всё  явственней.
Над  телом  моей  измождённой  страны  -  
Стервятники  в  виде  ястребов.

Лежит  она  горькая,  как  слеза,  -  
Аист  смертельно  раненный.
Политики  вырвали  ей  глаза,  
Разум  ей  задурманили.

И  разрывает  она  себя,
Щёки  царапит  спелые.
Волосы  вырванные  летят  -  
От  седины  белые.

Соком  калины  льётся  кровь,
Жутко  узоря  подснежники.
Господи,  Господи,  где  же  любовь?
Господи,  Господи,  где  же  ты?

Марта,  2014

***

В  конце  марта  я  написал  «Комментарий  недели»  (есть  в  «Донбассе»  такая  рубрика,  в  которой  стараемся  аккумулировать  события  и  пропускать  их  через  душу).  Как  мне  кажется,  он  объяснял  многое,  что  творила  с  собой  Украина.  И  что  творили  с  нами.


Об  умении  уходить

На  первый  взгляд,  в  этом  нет  ничего  особенного.  Ну,  что  такого  в  том,  чтобы  уйти?

Можно  хлопнуть  дверью  или  аккуратно  приотворить  её,  бросить  какую-либо  фразу  или  удалиться  молча,  устроить  долгую  сцену  прощания  или  исчезнуть  по-английски.  Забрав  с  собой  чьё-то  сердце  или  навсегда  оставив  своё.  Но  это  -  если  речь  о  двух  людях,  которые  когда-то  были  одним  целым  (если  были).  О  любви  (или  о  том,  что  за  неё  принимали).

Уйти  с  работы  -  окончательно  -  тоже  можно  по-разному:  закатить  шикарный  банкет,  дать  в  морду  тем,  на  кого  давно  чесались  кулаки,  шагнуть  в  распахнутое  окно  бог  весть  какого  этажа.  Действия  зависят  от  причины,  по  которой  уходите.  И  от  стержня  внутри  вас.

Всё  это  -  вещи  частные,  хоть  и  \"цепляющие\"  по  ходу  дела  близких  вам  людей,  бьющие  по  душе  или  карману.  А  есть  более  глобальные  уходы,  сотрясающие  тысячи,  миллионы  судеб.  Но  и  для  частных,  и  для  глобальных  случаев  актуальна  мудрость:  \"Уходить  надо  вовремя.  Чтобы  после  твоего  ухода  вздохнули  не  с  облегчением,  а  с  сожалением\".

Увы,  в  случае  с  Украиной  в  последнее  время  -  сплошные  сожаления  именно  из-за  неумения  вовремя  уйти.  

Всё  началось  с  Януковича,  позорные  дела  которого  (вкупе  с  ближайшим  окружением)  продолжает  вскрывать  не  пользующаяся  любовью  в  Донбассе,  но  -  какая-никакая  новая  центральная  власть.  Виктору  Фёдоровичу  нужно  было  уходить  сразу  после  того,  как  в  улицах  Киева  стали  десятками  гибнуть  люди.  Самому,  без  бесполезных  соглашений,  написанных  под  чужую  диктовку,  объявлять  досрочные  президентские  выборы,  а  то  и  полную  перезагрузку  власти.  Мы  бы,  скорее  всего,  не  узнали  многого  из  того,  что  знаем  теперь  (и  после  чего  в  возвращение  Януковича  на  белом  коне  верят  только  те,  кто  не  понимает,  что  вернуться  он  может  только  на  танке  чужой  армии),  но  не  потеряли  бы  Крым  и  хотя  бы  видимость  стабильности.  А  он  не  потерял  бы  лицо.  

\"Президент  должен  быть  со  своим  народом,  как  бы  ни  было  тяжело.  Даже  если  в  тебя  завтра  будут  стрелять  и  тебя  убьют  -  твоя  судьба  такая.  Ты,  значит,  должен  принести  себя  в  жертву.  А  как  же?  В  резиденции  сидеть,  упиваться  своей  властью,  а  когда  трудно,  тогда  сбежать?  Нет,  я  этого  не  признаю,  -  так  прокомментировал  белорусский  правитель  Александр  Лукашенко  действия  Януковича.  -  Президенты  не  должны  так  поступать.  Если  не  с  кем  воевать,  бери  ружьё,  иди  один.  Убьют...  Мы  все  будем  там  рано  или  поздно.  Но  ни  твоим  друзьям,  ни  твоим  родственникам,  ни  твоим  сыновьям  за  тебя  стыдно  потом  не  будет\".

И  сколько  бы  пресс-конференций  беглый  украинский  президент  ни  проводил,  какие  бы  красивые  речи,  писанные  кремлёвскими  спич-райтерами,  ни  говорил,  веры  ему  нет.  Есть  лишь  презрение,  в  том  числе  от  бывших  соратников…

Ещё  один  запоздалый  уход  касается  Крыма.  То,  как  нелепо,  непрофессионально,  не  по-мужски  действовали  окопавшиеся  в  Киеве  военачальники,  не  сумевшие  вовремя  дать  отмашку  на  организованное  отступление  с  полуострова,  который  сделал  свой,  не  принимаемый  многими,  но  всё  же  -  выбор,  просто  поражает.  Одни  из  них  уверяли,  что  приказывали  обороняться,  другие  -  что,  напротив,  такого  приказа  не  давали,  дабы  не  провоцировать  Россию  на  захват  прочих  украинских  территорий.  Некоторые  отечественные  «геройские  стратеги»  вообще  заявили,  что  предотвратили  Третью  мировую  войну.  А  на  самом  деле  элементарно  запаниковали,  пустили  ситуацию  на  самотёк,  дав  «зелёным  человечкам»,  прилетевшим  с  планеты  РФ,  взять  с  потрохами  все  наши  части,  почти  все  корабли  и  притчу  во  языцех  -  подлодку  «Запорожье».  Вместо  отхода  с  полной  амуницией  мы  получили  переход  под  триколор  практически  50%  служивших  в  Крыму  солдат  и  офицеров,  пленение  и  унижение  некоторых  военнослужащих,  затяжные  переговоры  о  возвращении  переполовиненных  войск  и  вооружения.  

Вполне  логично,  что  и.о.  министра  обороны  Игорь  Тенюх  ушёл  в  отставку.  Вот  только  не  запоздал  ли  с  ней?  Уж  слишком  дорого  -  и  в  материальном,  и  в  моральном  плане  -  обошлась  Украине  его  неторопливость  в  принятии  решений.  

А  вот  координатора  \"Правого  сектора\"  Александра  Музычко  (он  же  -  Саша  Белый),  откровенный  бандитизм  которого  некоторые  путали  с  борьбой  за  свободу,  «ушли»  как  раз  вовремя.  «Ликвидация  Саши  Белого  -  это  свидетельство  тому,  что  революция  переходит  в  более  законную  легальную  плоскость,  -  размышлял  политолог  Вадим  Карасёв.  -  Если  революция  длится  долго,  она  перерастает  либо  в  гражданскую  войну,  либо  в  контрреволюцию  и,  как  правило,  мародёрство.  Этого  допускать  нельзя».  Распоясавшихся  радикалов,  действительно,  пора  урезонить.  Спецназовцы  из  \"Сокола\"  уверяли,  что  Белый,  из  которого  его  побратимы  лепят  героя,  сам  всадил  в  себя  роковые  пули  во  время  попытки  его  задержать.  «Правосекторовцы»  не  верили.  Настолько,  что  требовали  голову  министра  МВД  Арсена  Авакова  (фигурально,  конечно,  в  смысле  его  отставки)  и  готовились  учинить  новую  революцию.  Даже  парламент  пытались  громить.  И  тут  очень  важно  -  кто  уйдёт  первым.  Либо  уличные  бандюки,  уверенные,  что  теперь  любые  вопросы  можно  решать  с  помощью  силы.  Либо  новая  власть,  во  многом  обязанная  своему  нынешнему  положению  тем  самым  радикалам,  которые  сейчас  ей  кричат  «Ганьба!»  И  как  бы  нас  не  воротило  от  этой  новой  власти,  бандюки  всё  же  -  не  вариант…

Сможет  ли  вовремя  уйти  и  даже  не  столько  уйти,  сколько  остановиться,  РФ  -  вопрос.  То,  как  на  наших  границах  бряцает  оружием  армия  соседней  державы  (якобы  исключительно  из  любви  и  заботы  к  русскоязычному  населению  Украины),  -  раздражает.  Видит  бог,  я  очень  люблю  Россию,  у  меня  там  родня,  я  пишу  и  мыслю  на  русском.  Но  Кремль  -  не  Россия.  И  то,  как  по-хамски  ведёт  себя  по  отношению  к  нам  Путин  и  его  «любі  друзі»,  разрывает  мне  сердце.  Как,  уверен,  многим  из  вас…

Я  не  хочу  войны  с  Россией!  А  как  только  её  солдаты  перейдут  наши  границы  -  это  будет  уже  война.  Не  «операция  по  спасению  Донбасса  (Одесщины.  Херсонщины  и  т.д.)  от  лютых  бандеровцев»  -  а  тупо  оккупация.

А  вот  чего  я  хочу,  так  это  чтобы  война,  объявленная  копанкам  новым  губернатором  Донетчины,  стала  не  очередным  пустозвонством  властей  области  (ранее  с  нелегальными  шахтами  «воевали»  предшественники  Сергея  Таруты  -  Анатолий  Близнюк,  Андрей  Шишацкий,  но  это  больше  напоминало  игру  поддавки),  а  РЕАЛЬНЫМ,  доведённым  до  победного  конца  делом.

Чтобы  коррупционеры  всех  уровней  получали  РЕАЛЬНЫЕ  сроки.

Чтобы  у  нас  была  РЕАЛЬНАЯ  демократия,  РЕАЛЬНО  заботящиеся  о  народе  избранники,  а  также  зарплаты  с  пенсиями,  на  которые  можно  РЕАЛЬНО  жить.

Чтобы  из  этой  страны  не  хотелось  уйти…  Ни  хлопая  дверью,  ни  аккуратно  её  притворяя.


«В  пасти  дракона»  или  же  у  «наших»


Увы,  но  вскоре  даже  такой  большой  оптимист,  как  я,  понял,  что  всё  только  начинается.  Пожар  \"народовластия\"  очень  быстро  охватил  юго-восток.

Сценарий  практически  везде  был  одинаков,  что  давало  повод  говорить  о  скоординированности.  И  ниточки,  по  мнению  большинства  экспертов,  тянутся  к  \"руке  Кремля\".  Пророссийские  требования,  флаги  РФ,  захваты  админзданий,  ультиматумы  о  снятии  губернаторов,  фамилий  которых  митингующие  порой  даже  не  знали,  агрессия  против  журналистов,  успевающих  порой  заснять,  как  многим  \"правдоборцам\"  раздают  деньги  -  из  всех  этих  пазликов  складывалась  неприглядная  для  северной  соседки  картина.  Впрочем,  тех,  кто  стоял  \"не  за  деньги,  а  за  идею\",  тоже  хватало.  Ведь  новая  власть  оторвалась  от  народа  (всего,  а  не  той  части,  что  её  поддержала)  ещё  быстрее,  чем  старая…  

По  этому  поводу  у  меня  появился  такой  «Комментарий  недели»:

ЗАХВАТывающее  время

В  нашей  квартире  царит  сепаратизм.  Дочь-подросток  отделилась  -  вместе  со  своей  комнатой,  на  двери  которой  повесила  табличку:  \"Не  влезай  -  убьёт!\".  Для  особо  непонятливых  -  ещё  и  рисунок  черепа  с  костями.  Жена  захватила  пульт  от  телевизора  и  собирается  произвести  люстрацию  каналов,  зачистив  все  спортивные  как  \"разлагающие  наш  мирный  быт\".  А  малыш-сын  устроил  настоящий  террор  семьи,  заняв  туалет  и  не  желая  выходить  оттуда,  пока  не  будут  выполнены  его  требования  (а  список  там  -  Деду  Морозу  и  не  снилось).  Учитывая,  что  с  собой  прихватил  кулёк  печенья,  пакет  сока  и  планшет  -  оборону  может  держать  долго...  Мне  ничего  не  оставалось,  как  попросить  соседнее  государство  (соседа  Михаила)  ввести  войска  в  виде  него,  ещё  двух  собутыльников  и,  собственно,  тяжёлой  артиллерии  -  ящика  водки.

Это,  как  вы  понимаете,  лишь  фантазия  на  тему  того,  что  творится  у  нас  в  стране.  Не  имеющая  ничего  общего  с  реальностью  моей  семейной  жизни.  Реальность  же  теперешней  Украины  очень  точно  характеризуют  строки  из  песни  Виктора  Цоя:

И  я  не  знаю,  каков  процент

Сумасшедших  на  данный  час,

Но  если  верить  глазам  и  ушам  –  

Больше  в  несколько  раз.

Женщины,  прогуливающиеся  с  колясками  на  фоне  Донецкой  облгосадминистрации,  окружённой  баррикадами  и  захваченной  вооружёнными  людьми,  уверяющими,  что  радеют  за  благо  народа  -  эти  сюрреалистические  картинки  ещё  недавно  показались  бы  бредом  сумасшедшего.  Однако  именно  в  такой  Украине  мы  сейчас  живём  -  гротескной,  безумной,  охваченной  лихорадкой  перемен.  Захватывающее  время  -  и  потому,  что  дух  захватывает  от  калейдоскопа  событий  (в  течение  полутора  месяцев  полностью  сменилась  власть,  мы  потеряли  Крым,  оказались  на  грани  войны  с  Россией  и  развала  страны),  и  потому,  что  захваты  стали  чуть  ли  не  единственным  способом  \"достучаться\"  до  тех,  кто  оккупировал  высшие  государственные  посты.

Захватами  давили  на  Януковича  и  К°  сторонники  Майдана,  занимая  площади,  улицы,  административные  здания  в  Киеве,  ОГА  на  западе  страны.  Захватами  же  охвачен  нынче  юго-восток.  Смешно,  конечно,  когда  самопровозглашённые  власти  так  называемой  \"Донецкой  народной  республики\"  отправляют  в  отставку  губернатора  и  руководителей  облуправлений  МВД,  СБУ,  а  также  прокуратуры,  назначенных  Киевом.  Понятно,  когда  они  требуют  вторым  государственным  русский  и  расширение  прав  региона.  Странно,  когда  звучат  призывы  к  России  ввести  войска.  И  страшно,  когда  читаешь  рассуждения  невменяемой  \"свободовки\"  Ирины  Фарион  о  том,  что  участников  захватов  в  восточных  регионах  страны  следует  расстреливать.  Или  обещания  боевиков  \"Правого  сектора\"  приехать  к  нам  наводить  свой  порядок.  Что  они  знают  о  Донбассе?  Что  знают  о  нём  те,  кто  приватизировал  сейчас  (пусть  и  на  время)  министерские  портфели?  Что,  в  конце  концов,  знает  о  нас  Россия,  которая  вдруг  стала  так  переживать  за  права  русскоязычного  населения?

А  что  знаем  о  себе  мы  сами?

Что  мы  -  работящий  промышленный  край,  где,  несмотря  на  кошмарную  экологию  (по  данным  облстата,  на  каждого  жителя  Донетчины  приходится  332  кг  загрязняющих  веществ  в  год  -  в  3,5  раза  больше,  чем  в  среднем  по  стране),  есть  удивительные  леса,  озёра,  степи  и  даже  море.  Что  мы  славимся  не  только  териконными  горами  и  пресловутыми  копанками  -  норами  в  земле,  куда  загнали  прошлые  (свои!)  правители  измученных  безнадёгой  земляков,  но  и  -  культурой,  спортом,  наукой...  Что  мы  -  удивительно  терпеливы,  но  если  уж  выйдем  из  себя,  то  войдём  не  скоро,  а  потому  лучше  нас  не  выводить...  Что  мы  -  разные,  но  одинаково  уставшие  от  беспредела  прошлой  власти,  беспомощности  нынешней  и  лжи,  которой  нас  пичкали  раньше  и  продолжают  сейчас.

О  каком  обещанном  официальным  Киевом  \"законе  для  всех\"  можно  говорить,  если  офис  КПУ  в  центре  столицы  с  февраля  оккупировали  Люстрационный  комитет  и  Канцелярская  сотня  Майдана,  а  когда  на  этой  неделе  по  решению  суда  их  оттуда  попросили,  они,  уходя,  всё  подожгли?  7  апреля  активисты  Майдана  гоняли  по  зданию  Верховного  суда  продажных  по  их  мнению  служителей  Фемиды,  8-го  во  Львове  боевики  «Правого  сектора»  так  рвались  на  приём  к  новому  прокурору  региона,  который  им  не  мил,  что  сняли  с  петель  дверь  облпрокуратуры.  9-го  те  же  \"правосекторовцы\",  перебравшись  в  Николаев,  оскорбляли,  били  и  забрасывали  яйцами  кандидата  в  президенты  Олега  Царёва  (исключённого,  между  прочим,  из  Партии  регионов  за  то,  что  решил  идти  на  выборы  без  её  разрешения).  Правда,  в  тот  же  день  \"под  раздачу\"  уже  пророссийских  активистов  попал  одобренный  ПР  кандидат  в  президенты  Михаил  Добкин,  пытавшийся  уговорить  их  покинуть  захваченное  здание  облуправления  СБУ  в  Луганске...

\"Мир  всегда  приходит  в  норму.  Важно  лишь,  чья  она\",  -  сказал  однажды  польский  поэт,  философ,  писатель-сатирик  и  афорист  XX  века  Ежи  Лец.  Очень  хочется,  чтобы  всё  пришло  в  норму  и  у  нас.  И  чтобы  это  была  такая  норма,  при  которой  будут  процветать  не  отдельно  взятые  элементы,  а  вся  страна.

Когда  власть  (если  она  действительно  власть,  а  не  \"английская  королева\",  лишённая  полномочий)  научится  не  обдирать,  а  одинаково  слышать  ВСЕ  регионы;  наполнять  казну  не  путём  накручивания  тарифов  и  заимствований,  а  с  помощью  разумной  экономической  политики;  дружить  не  против  РФ  или  ЕС,  а  со  всеми;  демонстрировать  (и  требовать  того  же  от  других)  неукоснительное  соблюдения  законов  -  \"захватнические\"  порывы  сойдут  на  \"нет\".  И  мы  -  далеко  не  сразу,  и  не  без  шишек  -  станем  жить  так,  что  некоторым  захочется,  чтобы  уже  мы  их  присоединили  к  себе.

***

Вот  такой  был  «комет».  Ох  и  наивняк  в  отдельных  местах,  да?  Ну,  дык  не  я  один  такой,  если  разобраться…  Кто  ж  знал,  что  очень  скоро  война  власти  с  памятниками  и  политпротивниками  померкнет  по  сравнению  с  тем  кошмаром,  который  развернулся  в  Одессе  (2  мая  во  время  столкновений  там  погибли  48  человек,  большинство  -  в  странном  пожаре  в  Доме  профсоюзов)  и  в  Донбассе.  

Впрочем,  когда  6  апреля  здание  Донецкой  областного  госадминистрации  было  захвачено  представителями  Донецкой  народной  республики  (ДНР),  развернувшими  активную  кампанию  по  подготовке  к  референдуму  о  самоопределении,  мне,  как  и  многим,  казалось,  это  всё  -  шуточки.  Туда-сюда  и  уйдут  ребята  (Ахметовские?  Кремлёвские?  Самовсплывшие?),  выторговав  у  Киева  больше  прав  для  региона.  Или  вынесут  их  силовики.  Ан  нет…  Чёрно-сине-красные  флаги  ДНР  удивительно  быстро  затрепетали  практически  по  всей  Донетчине,  на  раз-два  вытеснив  государственные.  Официальный  Киев  называл  захватчиков  админзданий  на  востоке  страны  сепаратистами  и  террористами,  они  же  считали  себя  истинными  патриотами,  которые  борются  с  \"неофашизмом\"  и  готовы  стоять  до  конца.  22  апреля  я  побывал  в  захваченном  здании  ОГА,  где  пообщался  с  сопредседателем  так  называемого  временного  коалиционного  правительства  ДНР  Денисом  Пушилиным  и  обычными  гражданами,  уверенными,  что  впереди  у  Донбасса  -  светлое  самостоятельное  будущее.

«О  нас  рассказывает  всякие  сказки.  И  что  собираем  дань  с  предпринимателей,  и  что  обязываем  евреев  пройти  платную  регистрацию.  И  прочую  чушь.  На  самом  деле  всё,  чего  мы  хотим  -  это  самостоятельности!  -  уверял  тогда  меня  Пушилин.  -  А  власти  всё  время  запаздывают  с  пониманием  ситуации.  Когда  мы  говорили  о  децентрализации,  они  не  хотели  нас  слышать.  Мы  подняли  вопрос  федерации,  они  согласились  на  децентрализацию.  Сейчас  же  мы  добиваемся  уже  полного  суверенитета.  И  именно  этот  вопрос  -  о  суверенитете  ДНР  -  будем  выносить  на  референдум,  который  намечен  на  11  мая…  Когда  мы  получим  суверенность,  сможем  вступить  в  федеративные  или  конфедеративные  отношения  с  любой  из  стран.  Это  может  быть  Россия,  Украина,  другие  государства.  Прекрасный  пример  -  республика  Бавария,  которая  уже  многие  годы  остаётся  в  составе  Германии...  Если  Украина  не  наделает  глупостей  -  будем  с  ней.  А  если  продолжатся  атаки  (как  в  Краматорске,  Славянске,  где  полегли  наши  ребята)  -  ни  у  кого  язык  не  повернётся  говорить  о  том,  чтобы  мы  поддерживали  отношения  с  ТАКОЙ  страны.  Если  же  большинство  граждан  нашего  края  проголосуют  против  его  суверенности  мы,  конечно,  с  этим  смиримся…  Когда  мы  пошли  на  захват  здания,  готовы  были  умереть.  Мы  рисковали  всем,  и  продолжаем  -  каждый  из  нас  фактически  приговорён  Киевом  к  пожизненным  срокам.  В  любой  момент  нас  могут  украсть  представители  СБУ,  как  сделали  с  десятком  наших  ребят…  Во  время  очередных  объявлений  об  операции  против  нас,  мы  писали  родным  SMS,  прощаясь  с  ними.  Чем-то  купить  нас  или  запугать  нельзя.  Как  я  смогу  потом  смотреть  в  глаза  родным  тех,  кто  уже  полёг  за  это  дело,  кто  находится  в  заключении?  Два  моих  деда  воевали  в  Великую  Отечественную.  Что  я  скажу  своей  бабушке?  Ведь  фашизм,  медленно,  но  верно,  начал  расползаться  по  Украине.  И  мы  пытаемся  его  остановить».

Признаюсь,  идя  в  ОГА  («в  пасть  к  дракону»  -  по  мнению  одних,  «к  нашим»  -  по  мнению  других),  я  не  думал,  что  столкнусь  с  подобными  аргументами,  подкупающими  своей  искренностью.  «Лишь  после  провозглашения  ДНР  я  в  полной  мере  прочувствовал,  что  такое  патриотизм.  Пожалуй,  впервые  за  все  годы  независимости  Украины.  За  свой  край  я  готов  умереть.  Но  не  за  тех,  кто  сейчас  думает,  что  руководит  страной»,  -  подчёркивал  Пушилин.  И  уверял,  что  после  легитимизации  ДНР  посредством  референдума  он  со  товарищи  займутся  республиканскими  выборами,  построением  своей  Конституции,  экономическими  векторами  развития.  

Потрясли  и  люди,  с  которыми  я  пообщался  в  ОГА.  60-летняя  макеевская  пенсионерка  Тамара  Петровна  принимала  продукты,  распределяла  их,  накрывала  стоящие  в  холе  первого  этажа  столы  (завтрак,  обед  и  ужин  -  по  расписанию,  пищу-питьё  разносили  и  по  баррикадам,  охватившим  здание  со  всех  сторон),  руководила  добровольными  помощницами.  «Хочу  быть  нужной  людям,  которые  добиваются  того,  чего,  уверена,  хотят  все  в  нашем  крае  -  да  то  ли  ленятся,  то  ли  боятся  прикладывать  для  этого  усилия,  -  призналась  она.  -  Пусть  все  слышат  и  знают  -  мы  просто  хотим  быть  счастливы  на  своей  земле!  Очень  люблю  Украину,  но  то,  что  в  ней  творится  в  последнее  время,  меня  угнетает.  Я  живу  в  своём  доме,  но  с  недавних  пор  не  могу  купить  ни  угля,  ни  дров.  Кто  бы  ни  сидел  в  Киеве  -  меня  обкрадывают!  А  теперь  ещё  удумали  тянуть  в  Европу,  ссорить  с  Россией,  обрубать  каналы  и  пугать  «Правым  сектором»  и  армией.  Почему  я  сепаратистка?  Потому  что  хочу  демократию  не  на  словах,  а  на  деле?  Потому  что  хочу  жить,  а  не  выживать?  Я  здесь  по  собственной  воле,  мне  не  платят  ни  копейки.  И  я  не  знаю  никого,  кто  находится  здесь  за  мзду,  как  «поют»  некоторые  СМИ».  По  словам  Тамары  Петровны,  дончане  постоянно  несли  в  ОГА  съестное.  Солений,  дескать,  -  целая  батарея,  кухня  в  подвальном  помещении  пыхтит  без  перерыва.  

Между  столиками,  за  которые  то  и  дело  присаживались  мужчины  всех  возрастов  (практически  все  -  местные,  чеченцы  появились  недели  через  две-три)  прохаживалась  в  костюме  Деда  Мороза  с  наклейкой  «ДНР»  на  спине  пенсионерка  Людмила,  которая  некогда  была  директором  ДК  в  Оренбургской  области.  «Развлекаю  народ,  чтобы  не  закисли,  -  поясняла  она.  -  Сперва  просто  разносила  чай,  борщ,  бутеры.  Потом  отыскала  в  одной  из  комнат  ОГА  этот  костюм.  И  «конфисковала».  Приношу  теперь  не  только  еду-питьё,  но  и  улыбки...  Сейчас  уже  расслабились  немного.  А  первые  дни  было,  конечно,  страшновато.  Всё  время  ждали  штурма».

Коренной  дончанин  Сергей  уверял,  что  десять  лет  работал  на  шахтах  края,  служил  на  Балтийском  флоте,  потом  в  силовых  структурах  (последним  местом  работы  якобы  был  «Беркут»).  Кандидат  в  мастера  спорта  по  боксу,  призёр  по  стрельбе  из  мелкокалиберного  пистолета.  «После  того,  как  с  пика  Рады  сняли  звезду,  я  вышел  на  площадь  Ленина,  -  делился  он.  -  Понял,  что  если  так  называемая  новая  власть  начала  с  ТАКОГО,  да  потом  ещё  и  на  русский  язык  замахнулась,  «не  замечает»  погромов,  прокатившихся  по  Киеву  и  западу  страны,  до  возрождения  фашизма  осталось  всего  ничего.  В  ОГА  я  со  дня  захвата,  одним  из  участников  которого  являюсь.  Чем  и  горжусь.  Меня  тут  кличут  Комбатом,  так  что  я  для  многих  вроде  как  батяня.  Люди  знающие  помнят  такие  мои  позывные  как  Шаман  и  Пересвет».  

Именно  Шаман  познакомил  меня  с  иеромонахом  Афанасием,  известным  по  телесюжетам  и  записям  в  YouTube,  показывающим,  как  он  читает  молитвы  на  баррикадах  у  ОГА.  Бывший  афганец,  он  с  начала  90-х  связал  свою  жизнь  с  церковью,  принял  монашество  в  95-м.  «Я  рукополагался  в  Мордовии,  прослужил  там  около  десяти  лет,  потом  перебрался  в  родной  Красноармейск.  Но  стал  в  своих  проповедях  делать  такие  акценты  (в  том  числе  патриотические),  которые  пришлись  не  по  нраву  митрополиту  Иллариону.  И  он  запретил  мне  служить,  -  признался  батюшка.  -  Так  что  я  не  имею  право  провести  литургию,  таинство.  Но  благословить  пищу,  прочитать  молебен  -  могу.  Потому  на  Пасху  читал  утреннюю  прямо  на  баррикадах…  Когда  я  узнал  о  захвате  здания  облгосадминистрации,  решил  приехать  посмотреть,  что  за  люди  пошли  на  такое.  Интересовала  их  идеология,  дальнейшие  планы.  В  штабе  встретился  с  руководством,  походил  по  этажам.  И  понял,  что  здесь  собрались  православные  патриоты,  идеи  которых  созвучны  мне.  Так  что,  когда  попросили  остаться  и  поддержать  молитвами,  я,  конечно,  согласился.  Потом  сын  мой  подъехал,  помощницы  с  иконами.  К  нам  приходят  с  покаянием,  за  советом…  Мы  ходим  по  баррикадам,  ездим  по  блокпостам.  Стараюсь  объяснить  всем,  что  жить  нужно  по  совести,  по  божьим  заповедям,  стойко  выдерживая  любые  испытания.  Уверен,  что  молитвой,  идущей  от  чистого  сердца,  можно  погасить  пламя  ненависти,  которым  сейчас,  к  сожалению,  охвачена  Украина».

На  первом  этаже  располагалась  общая  аптечка  с  различными  препаратами,  перевязочными  материалами,  медицинскими  масками,  которые  в  последнее  время  популярны  не  менее  балаклав.  Был  в  здании  и  свой  медпункт,  где  врачи-волонтёры  оказывали  различную  помощь  (накладывали  швы,  делали  перевязки).  Если  травмы  или  ранения  оказывались  серьёзными  -  отправляли  в  медучреждения  города  -  уже  с  первичным  диагнозом.

Интересно,  что  в  тот  день,  когда  состоялся  мой  первый  поход  в  здание  захваченной  ОГА,  попасть  на  11  этаж,  где  заседают  руководители  ДНР  (и  где  я  вновь  оказался  2  июня  -  при  не  самых  приятных  обстоятельствах,  о  которых  -  ниже),  было  не  просто  даже  этим  самым  руководителям,  не  говоря  уже  о  представителях  СМИ.  Позже  по  этому  поводу  дал  разъяснение  руководитель  \"Оплота\"  Александр  Захарченко:  «В  Интернете  прошла  информация,  что  силами  \"Оплота\"  была  освобождена  ОГА.  Узнав  об  этом,  я  поднял  подразделение.  В  течение  25  минут  мы  освободили  здание  от  тех  элементов,  которые,  заблокировав  вход  (по  некоторым  данным,  они  имеют  отношение  к  Партии  регионов),  перестали  пускать  журналистов  и  депутатов  донецкой  республики.  Сейчас  на  всех  этажах  здания  стоят  мои  люди.  Наша  организация  выступает  за  проведение  референдума  по  самоопределению  края  и  будет  всячески  помогать  руководителям  ДНР  заниматься  подготовкой  к  нему».

Официальный  Киев,  раскрутивший  маховик  АТО  на  севере  региона,  будто  не  замечал,  что  творится.  Не  видел  слёз  людей,  вынужденных  жить  под  пулями  и  бомбами  в  городах,  фактически  оккупированных  бандитами,  уверяющими,  что  они  «за  народ».  Не  замечал  призрак  войны,  маячащий  всё  явственнее.  Дырявую  границу  с  северной  соседкой,  сквозь  которую  сюда  лезли  защитники  непризнанных  республик.  Как  и  в  случае  с  Крымом,  «временное  правительство»  вкупе  с  и.о.  президента,  Верховным  Главнокомандующим  проср…ли  всё,  что  только  можно.  И  Донбасс,  и  жизни  тех  солдатиков,  которых  здесь  встречали  не  просто  «ополченцы»,  а  прошедшие  не  одну  войну  боевики.


В  ожидании  зова  Путина


После  жуткой  бойни  в  Одессе,  агитка  «фашизм  наступает!»  стала  ещё  более  выжигаться  в  умах  и  душах  очумевших  от  безумия  последних  месяцев  донбассовцев.  Пропагандистскую  войну  Киев  проиграл  Кремлю  и  «республиканцам»  так  же  легко,  как  битву  за  Крым…  Состояние  нашего  перекормленного  потоком  информации  населения  можно  сравнить  с  этой  цитатой  из  сказки  Софьи  Прокофьевой  «Астрель  и  Хранитель  леса»:  «Наверное,  чересчур  много  новостей,  -  решила  наконец  птичка  Чересчур.  -  И  они  просто  дерутся,  ссорятся  у  меня  в  голове».

Уверенные,  что  на  нас  движется  армия  «бандеровцев»  (вариант  -  «правосеки»,  злобные  украинские  солдаты),  донбассовцы  шли  на  референдум,  который  таки  состоялся  11  мая,  как  на  праздник.  Конечно,  цифра  Центризбиркома  ДНР  о  том,  что  явка  составила  74,87  процента,  89,07%  из  которых  поддержали  «акт  государственной  самостоятельности  Донецкой  народной  республики»,  мягко  говоря,  не  внушает  доверия.  Равно  как  данные  Луганской  народной  республики  (явка  -  75%,  за  самостоятельность  -  96,2%).  Но  людей  было,  действительно  много.  И  они  готовы  были  голосовать  хоть  на  туалетной  бумаге  -  лишь  бы  высказать  своё  «тьфу  на  вас!»  киевским  правителям.

Всю  следующую  неделю  прилипшие  к  экранам  земляки,  рьяно  голосовавшие  за  самостоятельность  края,  ждали,  когда  же  нас  позовёт  к  себе  Путин.  Как  позвал  Крым.  А  он  не  звал.  И  не  позовёт.  Мы  ему  и  нафик  не  нужны  -  с  требующей  кардинальной  модернизации  промышленностью,  жутким  экологическим  состоянием,  непризнанной  никем  «автономией»  и  перспективами  жесточайших  санкций  (как  в  отношении  Донбасса,  так  и  применительно  к  РФ,  и  без  того  обложенной  ими,  как  волки  на  охоте  -  красными  флажками).  Допетрили  до  этого  многие  лишь  сейчас…

Глава  Центра  прикладных  политических  исследований  «Пента»  Владимир  Фесенко,  комментируя  по  моей  просьбе  итоги  и  последствия  референдума,  подчеркнул:  «Назвать  происшедшее  референдумом  очень  сложно.  Скорее  это  -  консультативное  голосование…  Оптимальный  вариант  развития  событий  -  переговоры  и  поиск  компромисса  -  осложняется  тем,  что  на  территории  Донбасса  сейчас  нет  единой  власти.  Мы  имеем  фактически  три  центра  влияния  на  регион.  Первый  -  самопровозглашённые  власти,  опирающиеся  не  столько  на  поддержку  большинства  жителей,  сколько  на  право  силы  (посмотрите,  сколько  вокруг  них  вооружённых  людей!),  у  которых  имеется  своё  видение  будущего.  Второй  -  органы  местного  самоуправления,  местные  элиты  (собственники  крупных  предприятий),  влияние  которых  значительно  снизилось  в  последнее  время,  но  всё  ещё  есть.  И  третий  -  центральные  власти  и  её  представители  в  Донбассе  (как  показывают  события,  в  том  числе  развитие  Антитеррористической  операции,  они  также  не  контролируют  ситуацию).  Можно  упомянуть  ещё  и  РФ,  которая  значительно  влияла  на  ситуацию  в  начальной  стадии  конфликта  (тот  же  захват  админзданий  вряд  ли  обошёлся  без  российских  спецслужб),  но  сейчас,  похоже,  тоже  осталась  в  стороне…  Если  не  искать  точек  соприкосновения,  путей  примирения,  имеется  опасность  превращения  Донбасс  не  только  в  Приднестровье,  но  и  в  вариант  Чечни  90-х.  Речь  не  только  о  громадных  экономических  проблемах  (Европа  отвернётся,  а  России  донбасский  уголь  и  металл  не  нужны  -  своего  хватает).  Похищения  людей  за  выкуп,  бандитские  нападения  на  магазины,  расстрелы  машин  и  мирных  граждан  -  вот  во  что  уже  начал  погружаться  ещё  недавно  мирный  край.  И  если  не  остановить  этот  -  худший  сценарий  -  он  рано  или  поздно  приведёт  к  полномасштабным  военным  действиям».  

Директор  Киевского  центра  политических  исследований  и  конфликтологии  Михаил  Погребинский  уверял:  «Всё,  что  происходит  в  последние  полгода  в  Украине,  находится  вне  правового  поля.  В  том  числе,  конечно,  и  референдум  в  Донбассе.  Ну,  нет  у  нас  закона  о  местном  референдуме!  Так  его  и  не  будет  никогда,  т.к.  любая  киевская  власть  заинтересована  в  монополии  на  принятие  политических  решений  для  всей  страны  и  для  каждого  региона  -  в  отдельности,  а  Верховная  Рада  устроена  так,  что  представляет  интересы  киевской  бюрократии  и  олигархии…  Референдум  в  Донбассе  не  ЛЕГАЛЕН,  так  же  как  НЕ  ЛЕГАЛЬНА  киевская  власть.  Но,  в  отличие  от  киевской  власти,  он  ЛЕГИТИМЕН,  т.к.  за  него  проголосовало  почти  3,5  миллиона  граждан  (более  половины  жителей  регионов,  имеющих  право  голоса)».  

Игнорировать  такое  было  нельзя.  Но  Киев  ответил  лишь  очередной  переброской  бойцов  для  проведения  АТО,  которое  проклинали  все:  родственники  погибших  с  обеих  сторон,  мирные  жители  (как  за  то,  что  «лезут  к  нам»,  так  и  за  то,  что  «тянут  резину,  до  сих  пор  не  разогнав  этих  бандюков»),  солдатики,  вынужденные  лезть  в  пекло,  а  также  те,  кто  попадал  под  их  пули.

По  Донбассу  пошла  гулять  мама-анархия.  Ополченцы  дробились  на  отряды  и  сражались  друг  с  другом,  а  также  с  раздробленными  отрядами  сил  АТО  и  бойцов  вновьсозданных  подразделений  типа  батальон  «Донбасс».  Мародёрство  и  террор  расцвели  буйным  цветом.  В  первой  половине  мая  мне  черкнулось:

Украина…  Намаялось

Сквозь  растопыренные  пальцы
Тех,  кто  шёл  по  трупам  к  власти,
Вслед  за  Крымом
Убегает-утекает
И  Донбасс.
Вы  могли  бы  сделать  лучше,
Если  бы,
Сложив  оружие,
Вы  не  местью  исстрадались,
А  учились  слышать  НАС.

Нет  ни  ангелов,  ни  бесов  -  
Просто  люди  и  процессы:
Переделы,  пересуды,
Перегибы,  перелом.
И  -  клокочущая  ярость,
И  -  вселенская  усталость.
Перемолотые  судьбы,
Судьбоносный  бурелом.

-  Кто  здесь  главный?
-  Кто  сильнее!
Кто  на  ванты,  кто  на  реи,
Кто  -  с  удавкою  на  шее,
Да  -  в  последний  дикий  пляс.
И  плывёт  корабль  к  чёрту…
Но  зато,  блин-нафик,  -  гордо!
-  Что  за  флаг  над  нами  реет?
-  Это  -  пламя…  Правда  -  класс?

Как  и  многим  жителям  региона,  мне  казалось,  что  Киев  виновен  во  многом,  что  творится  у  нас.  Но  чем  дальше,  тем  больше,  я  убеждался,  что  если  столица  в  чём  и  виновата  -  то  это  как  раз  таки  в  нерасторопности.  Или  откровенной  трусости.  Или  предательстве.  Потому  что  отдать  весьма  неоднородный  Донбасс  на  растерзание  множеству  банд  -  это  именно  предательство.  Всё  ждали  переговоров.  Всё  хотели  «малой  кровью».  Ну  и  дождались…

Ниже  -  мой  майский  «Комментарий  недели»,  который  был  написан  накануне  выборов  президента  Украины,  прошедших  25  мая.  Практически  весь  Донбасс  волею  его  новых  правителей  оказался  вне  «волеизъявления».


Право  на  право  выбора


Израненная  своими  и  чужими  руками,  не  единожды  обманутая  внешними  как  бы  друзьями  и  отечественными  политиками,  потерявшая  за  короткий  срок  часть  территории,  значительный  процент  иллюзий  и  покой,  Украина  в  воскресенье  будет  выбирать  пятого  президента.  Среди  претендентов  на  этот  пост  нет  того,  кто  пользовался  бы  поддержкой  Донбасса.  Но  это  не  значит,  что  нас  нужно  лишать  права  выбора.  

Пусть  каждый  попытается  вспомнить,  почему  он  голосовал  за  Януковича  (а  ведь  подавляющее  количество  жителей  Донецкого  региона  отдали  свои  голоса  земляку,  благодаря  чему  он  на  3,48%  обошёл  во  втором  туре  выборов  президента  главного  конкурента  -  Юлию  Тимошенко,  став  в  феврале  2010-го  у  руля  страны).  Ведь  не  столько  потому  что  он  был  свой,  сколько  из-за  того,  что  «вона»  -  чужая.  Практически  все  теперь  раскаиваются  в  том,  что  отдали  булаву  в  руки  вору  и  бандиту,  которого  лишь  Россия  упорно  продолжает  считать  легитимным  главой  нашего  государства,  периодически  выставляя  на  потеху  миру  то  самого  Виктора  Фёдоровича,  то  его  нелепые  заявления.  Но  -  то  был  наш  выбор.  И  хлебнули  мы  за  него  (да  и  продолжаем,  ведь  многое  из  того  беспредела,  который  сейчас  творится  в  Донбассе,  спонсировано  «семьёй»  Януковича)  -  по  полной…  

Когда  Киев  майданил  (и  ведь,  как  оказалось,  во  многом  -  по  делу),  у  каждого  было  право  выбора  -  идти  в  ряды  протестующих,  которых  жёстко  прессовали,  или  наблюдать  за  всем  со  стороны.  Одни,  лёжа  на  диване,  поругивали  власть  за  то,  что  никак  не  разгонит  «этих  бездельников».  Другие  шли  на  антимайданы.  Третьи  (в  том  числе  жители  нашего  края)  примыкали  к  тем,  кого  достало  «покращення  вже  сьогодні».  

Янукович  бежал  из  страны,  запятнанный  кровью  и  тех,  кто  пошёл  против  него,  и  тех,  кто  пытался  его  защитить.  И  это  был  его  выбор  -  и  Бог  ему  за  это  судья  (хоть  очень  хочется,  чтобы  сперва  свершился  суд  людской).

Политики,  взявшие  потом  власть  в  свои  руки,  тоже  могли  выбирать:  сшивать  страну  или  раздирать  её  дальше  явными  и  мнимыми  противоречиями.  Увы,  но  они  сделали  ставку  на  последнее,  доказав,  что  не  многим  лучше  того,  с  кем  так  яростно  боролись.

Далее  свой  выбор  (не  без  помощи  \"зелёных  человечков\")  сделал  Крым.  И  как  бы  ни  неприятно  кое  для  кого  это  звучало  -  он  имел  такое  право,  являясь  автономией,  да  ещё  и  с  глубокими  российскими  корнями.  И  подавляющее  количество  людей  там  счастливы  и  готовы  переживать  любые  трудности,  но  -  в  составе  РФ.

Донбасс  всё  это  время  колебался.  Размышлял.  Переваривал.  Работал  (это  у  нас  получается  куда  лучше,  чем  митинговать  и  заниматься  политикой).  А  потом  появились  те,  кто  сделал  выбор  за  нас…  «Народный  губернатор»  Губарев  (ещё  пару  лет  назад  дед-морозил  в  эвент-агентстве),  председатель  президиума  Верховного  совета  Донецкой  народной  республики  Пушилин,  (за  плечами  факультет  «экономика  предприятия»  Донбасской  национальной  академии  строительства  и  архитектуры,  работа  в  торговой  фирме  «Солодке  життя»  и  в  движении  «МММ»),  премьер-министр  ДНР  Бородай  (российский  политтехнолог),  «народный  мэр»  Славянска  Пономарёв  (бывший  руководитель  швейной  фабрики  и  мыловаренного  завода).  Кто  хотя  бы  полгода  назад  знал  этих  людей?  А  теперь  они  «управляют»  Донецкой  областью.  Чей  это  выбор?  

Вы  можете  сказать,  что  «время  такое»,  что  «к  власти  пришли  настоящие  патриоты  края»,  что  они  «спасли  нас  от  озверевших  националистов».  Но  вы  не  станете  отрицать,  что  сами  этих  людей  не  выбирали  (даром,  что  им  так  нравится  величать  себя  «народными»),  а  «бандеровских  орд»  у  нас  до  того,  как  началась  свистопляска  с  захватом  власти  не  пойми  кем  (дабы  защитить  нас  от  этих  самых  «орд»)  -  не  наблюдалось.  Равно  как  не  наблюдается  их  и  теперь.  Потому  как  военные  действия  против  «ополченцев»  ведут  армия,  Нацгвардия  и  СБУ.  «Немножко  по  дебильному»  (вот  уж  подарил  в  своё  время  перл  Михаил  Добкин!)  ведут.  Круша  дома  мирных  жителей  и  предприятия  на  севере  нашей  области.  Убивая  порой  гражданских.  И  расплачиваясь  десятками  своих  жизней.  Но  в  любой  другой  стране  (особенно  в  России,  которая,  несмотря  на  призывы  самопровозглашённых  республик,  проведших  референдумы,  так  и  не  раскрыла  Донбассу  объятия)  при  подобных  обстоятельствах  «зачистку»  делали  бы  куда  жёстче.  Чтобы  прочим  неповадно  было…

И  что  теперь?  «Республиканцы»,  отвергнутые  Россией,  начали  грызться  между  собой,  мародёрство  и  бандитизм  тех,  кто  -  то  ли  взаправду  действует  от  их  имени,  то  ли  прикрывается  им  -  достигли  небывалых  размеров.  Предприятия  останавливаются,  с  зарплатами-пенсиями  начались  перебои,  инакомыслящих  избивают,  убиваю  или  крадут,  чтобы  получить  выкуп  или  обменять  на  пленённых  «своих».  Родные  люди  вдрызг  ругаются,  не  понимая,  как  до  него  (неё)  не  доходит,  что  с  (Украиной,  ДНР,  РФ  -  нужное  подчеркнуть)  нам  -  копец!  А  по  улицам  Донетчины  бродит  страх.

Неужели  таков  был  ваш  выбор,  когда  ставили  галочку  за  автономию  края?  Неужели  вам  приятно,  что  национальный  флаг  за  считанные  недели  вдруг  стал  у  нас  «вне  закона»,  что  за  участие  в  митинге  за  единую  Украину  можно  получить  битой  по  голове,  что  на  ваши  предприятия  приходит  люди  в  балаклавах  и  требуют  их  остановки  или  уплаты  налога  в  казну  ДНР  (привет  рэкету  90-х  и  «крышеванию»  с  «откатами»  нового  века)?  Что  вас  лишили  права  выбора  президента,  пусть  даже  кандидатский  расклад  в  этот  раз  -  аховый?  Неужели  вам  нужен  призыв  Рината  Ахметова  (\"Я  убежден,  что  ДНР  обманывает  людей.  Они  обманывают  народ  Донбасса.  Это  -  проходимцы,  они  взяли  в  заложники  весь  Донбасс  и  терроризируют  его.  Кто  они?  Что  это  за  люди?  Откуда  взялись  эти  \"гении\"?  Кто  они  были  вчера?  Они  не  создали  ни  одного  рабочего  места\"),  слёзы  уставших  от  стрельбы  славянских  и  краматорских  женщин,  шахтёрский  бунт  (вот  уж  у  кого  при  республике  перспектив  -  ноль),  чтобы  понять  -  нас  ведут  в  никуда.

Когда  я  попросил  одного  из  видных  экономистов  области  прокомментировать  перспективы  Донбасса  в  случае  отделения,  он  процитировал  древнекитайского  философа  Лао-Цзы:  \"Если  зрячий  идёт  к  пропасти,  останавливающий  его  подобен  слепцу!\"  Но  ведь  ещё  не  поздно  остановиться  и  подумать!

Кстати,  некоторые  специалисты  призывают  центральные  власти  оставить  Донбасс  в  покое.  Убрать  войска,  дать  возможность  «народным»  губернаторам,  мэрам  и  правительствам  доказать,  что  они  могут  обеспечить  безбедное  существование  регионов,  липовый  суверенитет  которых,  скорее  всего,  не  будет  признан  ни  кем.  Мол,  столкнувшись  с  массой  экономических  (и  не  только)  проблем,  Луганщина  и  Донетчина  сами  будут  проситься  назад  в  единую  Украину.  И  тогда  уже  официальный  Киев  сможет  диктовать  им  свои  условия.  Вот  только  стоит  ли  до  этого  доводить?

Выбор  -  за  вами…


Майский  гром


Громом  среди  ясного  неба  стала  для  многих  победа  Петра  Порошенко  уже  в  первом  туре.  Но  то  был  добрый  гром  -  предвестник  очищения,  знамение  того,  что  Украина  устала  от  войн,  хочет  поскорее  получить  легитимную  власть.  Сильную,  мудрую  и  справедливую.  Из  тех,  кто  рвался  за  булавой,  эти  качества  голосующие  рассмотрели  в  Порошенко.  Правильный  ли  выбор  сделали  -  покажет  время.  Донецк  же  на  следующий  после  выборов  день  сотрясли  взрывы  -  шёл  страшный  бой  в  аэропорту.  Небо  рассекали  сверхзвуковые  самолёты,  бахало  так,  что  звенели  стёкла  в  нашей  редакции,  расположенной  неподалёку  от  района,  где  проходила  очередная  «активная  стадия  АТО»,  количество  жертв  которой  исчислялось  десятками.

Меня  в  тот  день  в  очередной  раз  поразили  наши  «донбассовские»  дамы...  Спокойно  так,  без  паники,  шли  по  коридору.  К  нам  в  открытую  дверь  долетел  обрывок  фразы:  \"Пойдём  на  улицу,  войну  посмотрим...\"

«Порошенко  произнёс  очень  правильные  слова  (я,  кстати,  об  этом  говорил  ещё  месяц  назад),  что  надо  провести  ЧЕСТНЫЕ  выборы  на  Донбассе,  чтобы  определить,  кто  будет  представлять  интересы  региона.  Но  уже  в  понедельник,  когда  стало  ясно,  что  именно  он  -  следующий  президент,  противостояние  на  Востоке  развернулось  с  новой  силой.  Гибли  мирные  люди.  Не  естественнее  ли  было  объявить  перемирие?  -  размышлял  директор  Киевского  центра  политических  исследований  и  конфликтологии  Михаил  Погребинский.  -  Если  пятый  президент  хочет  сохранить  себя  в  этом  кресле  на  максимально  длительный  срок,  ему  нужно  стабилизировать  ситуацию,  двигаться  от  войны,  а  не  к  войне.  Ведь  Порошенко  должен  понимать,  что  Донбасс,  чётко  высказавшийся  за  автономию,  не  удастся  поставить  на  колени.  Да,  можно  зачистить  ополченцев,  но  тогда  развернётся  партизанская  война…  Мне  кажется,  пока  он  не  управляет  ситуацией  и  не  действует  в  соответствии  с  собственными  интересами».  

«Донбасс,  который,  как  и  Крым,  был  отдан  Киевом  на  растерзание  кланов,  нельзя  ЗАСТАВИТЬ  почувствовать  себя  частью  Украины.  Но  убеждать  его,  говорить  с  ним,  слышать,  идти  на  уступки  (в  разумных  пределах)  -  можно  и  нужно,  -  уверял  президент  \"Центра  политического  прогнозирования\"  Сергей  Влащенко.  -  Порошенко  каждый  день  придётся  оправдывать  доверие,  оказанное  более  50%  украинцев,  а  также  бороться  с  недоверием  Востока,  который  по  известным  причинам  практически  остался  в  этот  раз  вне  выборов.  Будем  надеяться,  что  Петру  Алексеевичу  удастся».

Донецк,  обложенный  блокпостами,  очень  плохо  спит  в  последнее  время.  Как  специально  над  городом  то  и  дело  бушует  гроза.  А  кажется  -  идёт  пальба  из  всех  орудий.  


Опустел  после  пальбы  город

Ты  прости,  Донецк,  своих  -  глупых…
Ты  прости,  родной,  чужих  -  подлых.
Как  же  страшно-то  -  считать  трупы,
На  бездетные  смотреть  школы.

Как  же  страшно-то  дышать  гарью
(Кто  там  следующий  за  «Дружбой»*?).
Не  натешились  ещё,  твари?
Не  набряцались  (чтоб  вас!)  оружием?

Дети  -  смелые.  Почти  не  хнычут…
А  у  взрослых  вот  -  мороз  по  коже.
Выбивание  ковров  нынче
Бесит  люто  -  
На  пальбу  ж  похоже…

Реактивные  вновь  рвут  небо,
А  по  ходу  на  куски  -  души…
Сколько  ж  нас  переживёт  лето,
До  которого  дожить  нужно?

Взведены  все,  как  курки...  
Ночью
Грохотал  мусоровоз  как-то  -  
Подорвались  враз  жена  с  дочкой,
К  окнам  бросились  -  
А  вдруг  танки?

На  работу  -  как  на  фронт…  
-  Здрасьте!  Что,  ещё  один  блокпост?
Паршиво…
Я-то  местный,  ну  а  вы?
-  Клацни  пастью!
Документы  покажи…  Живо!

И  с  коллегами,  и  дома  -  рубка!
Все  со  всеми  разошлись  во  взглядах.
Ох,  Донбасс,  понять  тебя  трудно…
Только  всё-таки  понять  надо.

И  желательно  понять  шибче,
Потому  что  с  каждым  днём,  часом  -  
Мы  к  беде  очередной  ближе…

Видел  сон  я.
Был  тот  сон  ужасным:

Опустел  после  пальбы  город,
Тут  и  там  -  граффити  из  крови,
Победители  идут  гордо,
Проигравшие  -  червей  кормят,

И  стыдятся  щебетать  птицы,
Вечный  пьяница  сидит  трезвым,
Дворник  медленно  метёт  гильзы
И  насвистывает
«Марсельезу».

28  мая,  2014  г.

*  Дворец  спорта  «Дружба»  (он  же  -  ледовая  Арена  «Дружба»,  где  играл  ХК  «Донбасс»)  -  был  сожжён  некими  подонками  в  ночь  на  27  мая  2014  года.


Донецкие  выпускники-2014  (А  нам  так  хотелось  встретить  рассвет…)


А  нам  так  хотелось  встретить  рассвет
Без  перестрелок  и  без  ракет,
Без  комендантских  ч`асов  -  
Этот  рассвет  над  Донбассом.

Ночь  -  словно  уголь.  Темна,  но  блестит.
Солнце  расплавленной  сталью  горит.
Разве  мы  много  желали?
Просто  чтоб  не  стреляли…

Просто  в  фонтанах  петь-танцевать,
Просто  счастливой  жизни  желать.
Просто  взасос  целоваться
И  перестать  бояться,

Не  по  указке  чьей-то  идти  -  
Самим  выбирать  дороги-пути,
Не  прогибаться  и  верить,
Что  не  узнают  дети  -  

Наши  дети  
Войны…

31  мая,  2014


Проснуться  не  получается


По  данным  генпрокуратуры,  на  начало  лето  счёт  трупов  в  объявивших  себя  республиками  Донетчине  и  Луганщине  уже  перевалил  за  180  (59  из  них  -  военнослужащие),  около  300  человек  получили  ранения.  На  самом  деле  жертв,  безусловно,  больше.  Точное  число  погибших  ополченцев,  в  рядах  которых  уже  открыто  воюют  представители  кавказских  народностей,  мы,  скорее  всего,  не  узнаем  никогда.  Равно  как  то,  у  скольких  людей  не  выдержало  сердце  от  новостей  по  ТВ  или  жутких  известий  о  том,  что  их  родные  или  близкие  были  убиты,  ранены,  избиты  или  захвачены  в  плен.

На  линии  огня  оказались  журналисты.  Сейчас  в  Донбассе  закрыты  практически  все  издания,  которые  рассказывали  не  то,  что  НАДО,  а  то,  что  ЕСТЬ.  2  июня  попал  под  удар  и  наш  «Донбасс»,  выходивший  с  1917-го  и  остановивший  выпуск  лишь  в  41-43  гг.  -  на  время  немецко-фашистской  оккупации.

Ранним  утром  второго  дня  лета  я  написал  в  Фейсбуке:  «Если  Киев  \"положил\"  на  Донбасс  -  пусть  так  и  скажет  и  отпустит  в  плавание  а-ля  \"Титаник\".  Если  же  он  всё  ещё  считает  нас  частью  Украину,  пусть,  мать  его,  что-то  делает!  Потому  что  каждый  день  -  это  новые  смерти,  новые  блокпосты  и  новые  чужие  люди,  пришедшие  защищать  нас  непоймиоткого.  И  новые  зёрна  ненависти  -  ко  всем».

И  сделал  ссылку  на  это  своё  стихотворение:

Я  стал  терять  веру  в  людей

Я  стал  ненавидеть  грозу,
Как  все,  кто  бывал  под  обстрелом.
Плевать  мне  на  молний  красу,
До  грома  -  какое  мне  дело,
Когда  это  всё  напоминает,
Как  миномёт  и  зенитка  шмаляют.


Я  стал  не  любить  Новый  год
С  петард  и  хлопушек  чечёткой  -  
Ведь  так  же  стрелял  тот  урод
По  парню  с  красивой  девчонкой
За  то,  что  они  сказали  ему:
«Оставь,  гад,  в  покое  нашу  страну!»

Я  стал  терять  веру  в  людей,
Ведь  многие  очень  в  последнее  время
Легко  превратились  в  зверей,
И  кровь  на  клыках  ярче  маков  алеет.
Несёмся  мы  в  прошлое,  души  теряя:
Средневековье,
Пещеры,
Пустая  -  
Страшно  пустая  Земля…

1  июня,  2014

А  около  одиннадцати  в  редакцию  пришли  вооружённые  люди,  прихватили  главреда  и  поволокли  в  ОГА  -  \"на  переговоры\".  Я  дёрнул  за  ним  (после  апрельского  общения  с  руководством  ДНР  у  меня  остались  кое-какие  контакты:  решил,  что  смогу  сгладить  обстановку  -  по  мере  возможности  -  сглаживал).  Так  что  в  автобус  с  ополченцами  вошёл  этаким  добровольцем.  Там  уже  сидели  и  наш  главный  -  Александр  Бриж,  и  руководитель  «Вечернего  Донецка»  -  Леонид  Лапа.  Учитывая,  что  оба  -  люди  в  возрасте,  держались  молодцами.  И  когда  «ополченцы»  передёргивали  затворы.  И  когда  характерным  движением  проводили  большим  пальцем  по  горлу.

На  11  этаже  ОГА  с  нами  проводили  «политинформацию».  Учили,  как  надо  писАть.  Страшненько  было  местами,  особенно,  когда  начиналась  игра  \"добрый  и  злой  полицейский\".  И  на  подвалы  здания  СБУ  непрозрачно  намекали  (там,  по  слухам,  \"республиканцы\"  держат  \"предателей\")  и  казнью  на  площади  Ленина  стращали  (пока  таких  ещё  не  было,  но  такими  темпами  -  туда-сюда  начнут).  Ну,  короче,  подводили  к  мысли,  что  нужно  описывать  события  не  совсем  в  том  ключе,  как  делали  \"Донбасс\"  и  \"Вечёрка...\"  ранее.

Выпустили...  Без  побоев.  Не  считая  моральных.  Я  даже  прошёл  аккредитацию,  был  готов  к  интервью  с  лидерами  республики.  Вопросов-то  накопилось  -  ойки!

Но  вечером  главный  принял  решение  закрыть  газету  до  лучших  времён...  Чтобы  не  рисковать  коллективом.  Так  то...

Свинчивая  винты  с  компов  и  собирая  кой-какие  шмотки  (вернуться  то  можем  на  пепелище),  мы  пили  с  «донбассовцами»  -  лучшими  ребятами  и  девчатами  на  свете  -  за  мир.  И  все  сошлись  во  мнении,  что  всё  происходящее  кажется  страшным  сном.  Но  проснуться  не  получается...

***

Событиям,  которые  происходят  сейчас  в  Украине,  дадут  оценку  историки.  Мы  же  можем  лишь  констатировать:  нам  выпало  трудное,  страшное  время.  Постараемся  пережить  его  достойно,  действуя  так,  чтобы  не  было  стыдно  перед  потомками.

Заместитель  ответственного  редактора  
прекратившей  выход  кошмарным  летом-2014-го,  но  возродившейся  осенью  на  свободной  от  ДНР  территории  Донетчины
газеты  «Донбасс»  и  сайта  donbass.ua
Андрей  КРИВЦУН.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582759
дата надходження 21.05.2015
дата закладки 22.05.2015


Сокольник

Встреча. Маленькая поэма

 Эта  дама  давно  уже  немолода...
 Все  сбылось...  И  замужество...  Взрослый  сынок...
 Только  сердце  болит  от  тоски  иногда...
 И  любовью  вовек  не  насытишься  впрок...

 И  однажды  она  позвонила  ему,
 Криком  душу  излив  в  эту  зимнюю  ночь...
 Словно  птицей  ночной  улетая  во  тьму...
 Он  услышал...  Узнал...  И  пришел  ей  помочь.

 Дом  пустой.  Для  визита  избрала  она
 День,  когда  никого...  Чтобы  так...  Визави...
 Он  пришел.  Полный  стол.  Захмелев  от  вина,
 Вспоминали  о  первой...  Той,  первой  любви.

 Вспоминали  ту,  первую,  душную  ночь,
 Пятна  белой  одежды,  упавшей  на  пол...
 Как  невинность  беречь  было  сладко-  невмочь...
 И  как  больно  в  нее  он  впервые  вошел...

 И  стекал  кружевной  полумрак  с  потолка...
 Или...  Это  кружилась  ее  голова...
 Вспоминали...  И  вдруг  потянулась  рука
 К  краю  платья...  Упало...  Она,  чуть  жива,

 Вся  нагая,  дрожа,  приближалась  к  нему.
 Он  смотрел...  Да  она  ведь  еще  хороша...
 И  слияния  стон  уносился  во  тьму...
 И  в  просторы  любви  улетала  душа...

 Этот  памятный...  Памятный  запах  перин...
 Тех  перин,  на  которых  сейчас...  Как  тогда...
 Ты  бери  ее  смело  сегодня,  бери!..
 Да  смелее!..  Она  ведь...  Еще...  Молода...
 ..........                      ..........                        ...........                    ...........
 Ранним  утром  ушел...  После  кофе  в  постель.
 И  в  сердцах  у  обоих  сирени  цвели...
 За  окном  целый  день  заметала  метель
 Те  следы,  что  в  ушедшую  юность  вели.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2014
 Свидетельство  о  публикации  №114112600935

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539677
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 20.05.2015


Віталій Назарук

НАША ВАТРА

Згораю  я  у  полум’ї  твоїм,
Розбещена  цілунками  й  словами,
Тебе  я  п’ю,  а  от  очима  їм,
І  птахою  лечу  під  небесами.
Коли  мене  торкається  рука,
Коли  до  вуха  подих  долинає,
Блаженна  мить  мій  розум  розпіка,
А  жага  серце  млосно  напуває.


Приспів:
Наша  ватра  горить  і  удень,  і  вночі,
Ми  згораємо  разом  щасливі,
Від  сердець  розшукали  свої  ми  ключі,
Обміняємось  ними,  мій  милий…
Наша  ватра  горить  і  бере  у  полон,
І  возносить  високо  у  небо,
І  здається  мені,  що  це  є  тільки  сон,
Проте  більшого  щастя  не  треба…

Не  залишай  тепер  мене  одну,
На  самоті  я  вже  не  зможу  жити,
Не  розірви  натягнуту  струну,
Як  маєш  розірвати  -  краще  вбити…
Жаринка  я  у  полум’ї  твоїм
І  прагну  в  парі  розділяти  долю,
Я  блискавка  -  ти  гуркотливий  грім,
До  тебе  згідна  я  піти  в  неволю.

Приспів.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581907
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 18.05.2015


Віталій Назарук

ХТО НЕ ЦІЛУВАВ ЖІНОЧИХ ВУСТ

Хто  не  цілував  жіночих  вуст,
Не  дививсь  у  глибину  очей,
Не  горнув  до  серця  ніжно  бюст
І  не  знав  зцілований  ночей…

Той  не  знає  радості  життя,
В  його  жилах  ще  не  грала  кров
І  не  виникало  почуття,
Що  зоветься  лагідно  -  любов.

Лиш  коли  злетиш  у  небеса,
Коли  в  жилах  заспіває  кров,
Не  життя  стає  –  одна  краса,
Знай,  що  це  нагрянула  любов…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581906
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 18.05.2015


Ірина Лівобережна

Пригода в лісі

Розгублена,  –  у  лісі  заблукала.
Вела  мене  стежина  –  до  води,
А  очі  –  буйноквіттями  галявин
Зворожені  –  позвали  не  туди...

Яскрава  птаха  тонко  голосила,
Майнула  бабки  дивної  стріла.
А  я  шукала  квітку  Дивосила*,
Пізнати  прагла  таїнство  зела.

Дерева  тут,  кущі,  і  навіть  трави
Грозять  корінням  в  душу  прорости...
О,  Лісовик,  Володарю  лукавий,
Мене  до  Нього,  в  місто  відпусти!

Дарунки:  із  конвалії  намисто,
Ясні  браслети  з  крапельок  дощу  –
Залиш  для  мавок.  Відпусти  у  місто!
Я  піснею  дзвінкою  відплачу,

Чи  прокажу  молитви-обереги.
Мене  ж  примарним  колом  не  води:
Лишитись,  –  манить  твій  зелений  легіт!  –
Та  спрагле  серце  тягнеться  туди,

Де,  втомлений,  чека  мене  коханий;
Я  дивну  квітку  заплету  в  косу,
І  чари  лісу,  ті,  що  гоять  рани,
Йому  в  очах  зелених  принесу!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581621
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 17.05.2015


Леся Утриско

Віддам любов!

Лиш  відізвись  у  сутінку  нічнім,
Дивлюсь  у  небо,наче  в  твої  очі,
Любов  застигла  в  подиху  німім,
В  заграві  сонця,що  зове  до  ночі!

Моя  душа  зірветься  наче  буря,
Здійметься  в  розпалі  моїх  думок,
А  там  притихне  срібна  хвиля  моря,
Тай  понесе  кохання  до  зірок!

Чаклунка  ніч  огорне  ніжно  серце,
Нестримно  запульсує  в  жилах  кров,
Наповнить  ніжно,мов  вода  відерце,
Верни  кохання-я  віддам  любов!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581256
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 15.05.2015


Леся Утриско

Калино біла!

Цвіте  калина  білим  цвітом  навесні,
А  я  вертаюсь  на  свої  пороги,
Вклонюся  матінці  рідненькій  до  землі,
У  травах,де  ходили  босі  ноги!

Ти  своїм  дітям  віддала  своє  тепло,
Усю  любов  й  тривогу  материнську,
Життя  своє  стелила  і  добро,
В  дарунку  роки-як  роса,краплинку!

Калино  біла  не  торкай  мою  матусю,
Не  замальовуй  коси  в  сивину,
До  неї  ніжністю  й  любов*ю  притулюся,
Щоб  не  одну  зустрінути  весну!




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580553
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 12.05.2015


Леся Утриско

Розлука!/надихнув вірш Женьшень-Неба блакить. /

Ти  тільки  в  мріях  моїх  завжди  поруч,
В  реальності  давно  тебе  нема,
У  далечі  вітрів,я  чую  рідний  голос,
Розлука  любий,мов  стіна  німа!

Безмежність  неба  прихилити  хочу,
З  тобою  щоб  забутися  на  мить,
Усю  блакить  й  хмаринку  білу,білу,
В  коханні,любий,  хай  душа  щемить!

В  очах  моїх  виблискує  гроза,
І  сльози,мов  дощі,впадуть  в  долоні,
Хоч  раз  іще  той  жар  відчути  в  лоні,
В  думках  пульсують  мої  скроні!




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580636
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 12.05.2015


Олекса Удайко

СОЛОВЕЙ – СПОКУСНИК

       [b]  [i]tth[/i][/b]
[i]          Сміються,  плачуть  солов'ї  
         І  б'ють  піснями  в  груди:  
         Цілуй,  цілуй,  цілуй  її,  -  
         Знов  молодість  не  буде!
         
         ***
         Солов'єва    пісня    ллється,    
         Розливається    в    низах,    
         Соловей    лящить,    сміється…    
         Наче…    тоне    у    сльозах.    
                                       Олександр  Олесь
[youtube]https://youtu.be/Q0Mgn1vgceo[/youtube]
[b][color="#5100ff"]Ось  ліс…  Галявина…  Удвох…
Милуються  довкіллям…
Ялина…  Явір…  Стовбур    всох,
Як  розум  –  на  дозвіллі…

Плече-в-плече,  рука-в-руці…
І  вдих,  і  видих  –  разом…
Чому  ж  серця  в  мовчанні  ці  –  
Не  гомонять  наразі?..

Про  се,  про  те…  Не  про  любов…
Так...  Обмін  відчуттями…
Бо  від  земних  отих  турбот,
Ще  не  прийшли  до  тями,

Що  в  світі  тут  вони  одні,
Що  вколо  все  буяє…
Що  почуття  оті  на  дні
Шамо́тять  їм  уяву…  

…Та  ось  у  вітах  перший  “тьох”,
Мов  юності  відлуння…
І  тут  серця  збудились  –  “ох”…
І  рухнула,  мов  клуня

Стара,  гарба  земних  негод…
І  радість  “ох”  сказала
І  завела  у  них  той  код,
Де  юність  не  зів’яла…

…Та  так  вторили  солов’ю,
Що  той  уже  й  стомився…

…Кохані  впали  в  дежавю,
А  “тьох”…  в  сльозах  втопився.[/color]
[/b]
07.05.15
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579602
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 09.05.2015


Шон Маклех

Сторож пустки

                           «А  ви  хіба  не  знали,
                             Що  життя  людське  –  це  пустка,
                             А  Місяць  –  сторож  його?»
                                                                 (Шеймус  О’Коннор)

Він  теж  старий  –  оцей  блідий  дивак,
Він  свідок  і  жебрак,  та  не  сліпий,  однак,
Цей  сивий  сторож  тьми  нічного  неба  –  
Осінній  місяць,  привид  і  остання  треба
Цих  божевільних  непотрібних  днів,
Цієї  пустки  мовчазної,  непотрібних  слів.
Він  теж  як  нагороду  носить  шрами
Років  і  космосу,  глядач  людської  драми,
Він  мислить  вічністю  і  словом  «бути»,
Він  в  дУші  виливає  келихи  отрути,
І  волоцюгою  плететься  у  скорботні  сни,
І  каже  на  людей  зневажливо:  «Вони»,
І  листя  клена  бачить  сторінками
Старої  книги,  що  пошерхлими  руками
Гортає  жінка  –  сива  і  самотня,  і  сумна,
І  теж  (як  ти)  сади  минає,  як  трава
Стає  високою,  вночі,  як  птахи  сплять
І  навіть  сови  й  ті  мовчать,
Ти  все  спілкуєшся  із  світлом  божевільних,
І  з  другом  меланхоліків  і  диваків  свавільних,
І  ти  йому  повідав  таємницю  таємниць,
Бо  ви  обидва  повелителі  дурниць,
Обидва  сивочолі  диваки,
І  зазирнувши  у  свічадо
Таки  побачили  віки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579309
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 07.05.2015


Леся Утриско

Конвалії!

Де  день  замріяно  торкає  висі
Там  сонечко,немов  дитя  в  колисці,
Проміння  через  хмарки  пробива,
Немов  сорочечку  свіженьку  одяга,
Таке  сонливе-позіхає!
Нахмурилося  небо,ніби  зле,
Ось,ось  рясненький  дощ  проллє,
Мов  сльози  !
Трави  зашепочуть-торкнися,
Торкнись  так  лагідно  мене-
Конвалія-красуня  мов  благає!
І  завмирає  дотиком  краплин,
Що  омивають,мов  любовний  плин,
Пелюстки!
Здригаються,немов  кохають.
В  житті  новому  оживають,
Цвітуть  красою  неземною,
Чарівним  подихом-неначе  пеленою
Торкають,мов  п*янкий  дурман,
Де  повиває  їх  густий  туман-
Весняний  морок!Мов  пухкий  рушник,
Огорне  й  захистить  від  злих,ще  тих
Пронизливих  вітрів,хай  не  дратують,
Й  не  лютують,а  лагідно  цілують,
Мов  губи,-солодко-медові,
Конвалії-  так  ніжно-веснянкові!







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579200
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015


Сокольник

Скінчилось кохання

 Подивись  в  порожнечу  душі,
 І  відчуй,  як  кохання  відходить.
 Смуток  серця  жени  узаший.
 А  коханки  завжди  були  в  моді.

 Ці  містки-  ефімерні  містки-
 З  двох  світів  перекинуті  нами,
 Ти  зруйнуєш  тепер  залюбки.
 Бо  нема  вже  зв"язку  між  світами.

 Ти  зів"ялі  букети  спали,
 Хоч  розвіять  їх  попіл  не  в  змозі...
 Наче  вишні  краплини  смоли,
 Рани  гоять  приховані  сльози...

 Завтра  сірий  ранковий  туман
 Наші  долі-шляхи  роз"єднає.
 Пий  коньяк.  І  дай  волю  сльозам.
 Все.  Минуло.  Кохання  немає.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115050400829

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578762
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 04.05.2015


Янош Бусел

Вишня…

                               [i]  [b]  [color="#c71616"]    Весна...Весна…[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0e960e"]Довгобуд…  Та  на  диво
Сюди  вишня    зайшла…
Прижилась  косо  –  криво,  
Підросла  й…..  зацвіла.

Не  в  садку  біля  хати
За  парканом  буя,-
Тут  снігів  перекати,
Спека,  люди,  чия

Добра  воля,-  чи  жити,
Чи  недобрий  злама…
Тут  кленок  зеленіти
Був  почав,-  і  нема!..

Тож  фата  її  біла,-
Мов  небесна  купіль  …
Бджілок  рать  загуділа,
А  закоханий  джміль

Строїть  пестощів  плани,
Заглядає  в  лице,-  
Звідки  щастя  неждане
Сніжно  –  біле  оце!..

Кожну  квітку  цілує,
Припада,  обніма,
Всім  весна  диригує,-  
Відгуляла  зима…
[/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577701
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 29.04.2015


Ірина Лівобережна

Вишнева віхола

І  знову  вишні  опадає  цвіт…
Ти  кликати  –  в  весну  –  мене  не  хочеш…
Мій  чорно-білий,  мій  буденний  світ
Все  хлюпає  туманами  –  у  очі…

З  безмежної  байдужості  облич
Твоє  –  мені  давно  не  виринає…
Коханий  мій!  Прошу  –  мене  поклич
Туди,  де  сонце  сили  набирає.

Я  не  порушу  у  твоїм  саду
Ні  шелестом,  ні  поглядом,  ні  словом
Твою  самотність…  Леготом  пройду,
Торкнусь  чола  метеликом  казковим

Прозорим,  як  минулорічні  сни.
Твого  життя  тепло  вберу  у  душу  …
І  знов  чекати  буду  –  до  весни.
Твого  тепла  не  знати  –  не  примушуй…
*****************
О,  нет,  я  не  нарушу  твой  покой!
В  твоём  саду  я  выпаду  туманом.
Прозрачной,  чистой,  яркою  росой
Лишь  солнца  луч  меня  коснётся,  стану,

И  на  ладони  –  каплей  упаду  –  
Слезы?  Она  –  души  твоей  не  тронет.
Опять  вишнёвой  вьюгою  в  саду
Мою  любовь  к  ногам  твоим  уронит

Весна,  не  зазвучавшая  судьбой.
Не  разольётся  песней  соловьиной
Струна,  не  пробуждённая  тобой.
Ты  не  позвал  опять  меня,  любимый…

Зелёный  май  с  сиренью  опоздал?
Скворцы  из  дальних  странствий  не  вернулись?
Мир  черно-белый  снова  рисовал
Чужие  лица  в  полумраке  улиц,

В  глазах  их  –  равнодушия  обман…
Но  ты…  Но  ты…  Позволь  мне  оглянуться!
Я  –  дотянусь  –  сквозь  сумрачный  туман
Хоть  лепестком  -  души  твоей  коснуться…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577526
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 28.04.2015


Патара

Прохладным ветерком коснусь ресниц…

На  цыпочках  я  проберусь  в  твой  сон,  
Ведь  наяву,  увы,  с  тобой  не  буду,
В  судьбу  мою  попал  невесть  откуда
Прогнать  тебя,  теперь,  не  в  силах  вон.
Прохладным  ветерком  коснусь  ресниц,  
Укрою  губы  сладким  поцелуем,
От  пыла  их  сгореть  сейчас  рискую
И  падаю  без  чувств  я  рядом  ниц.
Но  поднимаюсь,  стряхивая  пепел,
Дотла  сгоревших,  призрачных  надежд
С,  недавно  белоснежных,  тех  одежд
И...  снова  горизонт  мой  чист  и  светел.    

27.04.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577496
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 28.04.2015


Леся Утриско

Мої рясні дощі!

А  знаєш  любий,я  люблю  дощі,
У  ріках,що  вирують  без  зупинку,
Мов  стали  перешкодою  в  житті,
В  покосах  трав-любовному  обжинку!
Ти  обіцяв  мені  прийти  в  світанку,
У  сад-де  сонний  місяць  спозаранку,
Збирає  зорі  у  струмки,немов  квітки-
Й  розсипле-мов  ромашки  пелюстки,
У  спогадах  твоєї  полонянки,
В  піснях  коханої  веснянки!
Де  йдуть  дощі-мої  рясні  дощі,
Невже  завадою  стають  в  дорозі,
А  я  думки  сплітаю  у  тривозі,
Чи  ти  повернешся  в  любов  свою,
Чи  ні!Бо  в  ті  мої  рясні  дощі,
Вертаються  й  приходять  тільки  вірні...











 








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577117
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 26.04.2015


Rekha

На сотни жизней хватит

Мой  город  зажигает  фонари...
И  вечер  занавешен  тёплой  дымкой...
Весна  рождает  звуки  новых  рифм,
но...  прежних  бесконечно,  мой  любимый.
О  том...  Что  я...  Что  каждый  солнца  луч
целует  вдохи  все  твои,  улыбки...
И  это  объяснимо!  Я...  люблю.
Тебя  люблю!  И  каждый  день  счастливый...
В  котором  -  только  искренность  мечты,
и  нежности...  на  сотни  жизней  хватит,
и...  радуют  дороги  и  цветы,
заботы,  небо,  даже  поздний  завтрак,
и  ветерок  прохладный,  и  ещё...
что  день  -  с  тобою  в  сердце,  неизменно.
А  вечер...  прикасается,  как  шёлк
к  моей  щеке,  и  я  представить  смею,
что...  просто  круглосуточно  -  вот  так
тебя  же  солнце  гладит,  и  сейчас  вот...
Чтоб  чувствовал  моё  тепло  всегда!
Которого  на  сотни  жизней  хватит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576843
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 25.04.2015


Сокольник

Звонок

 Поздний  вечер.  
 Весенний  закат  догорел.
 Вновь  на  плечи
 Упал  холод  черного  неба.
 И  предтечей
 На  завтра  отложенных  дел,
 Нервы  НЕТ  
 Раздражал,  как  скрипучая  мебель...
 Только  вдруг,
 В  унисон  раздраженной  душе,
 Телефон  залилсЯ  
 Призывающим  стоном,
 Как  вопрос,
 Что  ответом  вернулся  уже...
 Словно  плакал
 За  стенкой  забытый  ребенок...
 Словно  ветер  
 В  раскрытую  дверь,  голос  твой
 Проникает  в  меня,
 Заполняя  сознанье  собою...
 Ты  постой!
 Ты  прекрасно  мгновенье!  Постой!..*
 Будь  со  мной!
 И  наполни  мне  душу  покоем!..
 Ты  и  я-
 Мы  сейчас  в  виртуале  сетей
 Обозначим  все  то,
 Что  свершится  в  реале.
 От  огня
 Разговора  нам  станет  теплей,
 И  усталость  уйдет,
 И  отступят  печали...
 Время  спит...
 В  доме  ночь.  Разговор  позади.
 Прожит  день  без  тебя,
 Ночь  тобой  обернется.
 Приходи.
 Хоть  во  сне,  но  ко  мне  приходи.
 Или-  нет....
 Приезжай  поскорей,  мое  солнце!..

 *"остановись,  мгновенье,  ты  прекрасно!"-  Фауст.  Гете.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115042300046

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576443
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015


OlgaSydoruk

И цвета губ твоих они…

Тебя  я  повстречал  весной...
С  цветами  шла  одна  домой...
С  букетом  ландышей  в  руках...
С  грустинкой  нежною  в  глазах...
А  летом    -  маки  зацвели...
И  цвета  губ  твоих  они...
Я  в  первый  раз  их  целовал...
Свидетель  -  Бог...Я  умирал...
Я  ни  о  чём  так  не  мечтал...
Я  так  хотел  услышать  -"Да"...
Что  любишь  ты,..как  я  -  тебя...
А  маки  -  с  кровью  лепестки...
А  маки  -  словно  мотыльки...
А  ветер  -  ветер  опьянел...
Со  мною  вместе  захмелел...
Он  локоном  твоим  играл...
Я    -  платье  с  плечиков  снимал...
Вокруг  -  цветочный  карнавал...
Я  королеву  выбирал...
Луна  со  свитою  из  звёзд...
Десятком  самых  ярких...
На  троне  восседала  грёз...
Туман  с  росой  стелился  одеялом...
У  ног  -  холодной  пеленой...
И  только  на  рассвете  -  приветом  ласковых  лучей...
Уставшей  от  моих  речей...
И  по  губам,..краснее  маков...
И  по  глазам,..с  вопроса  знаком...
Ты  "Да"  -  сказала  мне  в  ответ...
Той  фразой,..обранённой,..перечеркнула  слово"нет"...
Призналась  мне  в  любви  на  ложе  красных  маков!..
Запомнил  запахи  его!..
А  помнишь  ты:  где  поле  наших  маков?..
А  помнишь  ты,..как  повторяла  "да"  -  сто  раз?..
А  может  -  много  больше...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576244
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015


ptaha

Квиток у тишу

Присяду  тихо  на  узбіччі,
Зніму  натомлені  підбори.
Сьогодні  не  трамваї  кличуть
І  не  розхристані  розмови  –  

Душа  взяла  квиток  у  тишу,
В  тонкий  простінок  межисвіття  –  
І  голубам  скоринку  кришить,
Проміння  краплі  ловить  з  віття.

У  мильних  бульбашках  дитинно
Шукає  межі  Атлантиди…
А  місто  брижиться  невпинно  –  
І  топить  злічені  хвилини.

Злизавши  з  рук  моїх  останню  –  
Найкращу!  –  часокопійчину,
Хвостом  старенького  трамваю
Змахне  і  вигне  хитро  спину.

Але,  байдужа  до  азарту,
«Бувай!»  -  скажу  йому  рукою:
Квиток  у  тишу  часом  вартий
Трьох  кілометрів  під  грозою…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575847
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 20.04.2015


Сокольник

Тантричний сон весни

 Весна  іде.  Хоч  холод  вогкістю  чіпляє
 За  комірці  підмерзлих  клерків  у  містах,
 Вона  неспішно  диво-сили  набуває
 В  сосново-терпких  теплим  диханням  лісах.

 Вона  іде.  Уже  на  пагорбах  крізь  глицю
 Фіалок  паростки  пробили  шлях  у  світ.
 І  розцвіли.  І  скоро  все  у  нас  здійсниться.
 І  що  нам  півторагодинний  переліт,

 Чи  ніч  під  стук  коліс  ритмічним  скерцо?..
 І  вир  думок  у  напівсонній  голові...
 І  по  весняному  ритмічно  б"ється  серце-
 Ну  от  і  зустріч.  Ми  з  тобою  візаві!..

 І  знов  йдемо  удвох  незнаними  шляхами...
 І  знов  веселкою  весняний  грає  дощик...
 І  диво  з  див-  блискучий  равлик  під  ногами
 На  світ  веселки  проплива  по  мокрій  площі.

 Та  їх  багато!  До  якоїсь  з  дивних  таїн
 Вони  повз  нас,  мов  зачаровані  повзуть,
 І  нам  здається,  що  її  ми  теж  пізнаєм,
 У  барвах  райдуги  вловивши  вищу  суть...

 За  руки  взявшись,  нагуляємось,  мов  діти...
 І  тіл  сплетіння  у  постілі-  моветон-
 Весняним  подихом  ми  зможем  відігріти!..
 Ліричне  марево...  Весни  тантричний  сон...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115041810607

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575411
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 19.04.2015


леся квіт

Надія і Мрія

Холодний    вітер    гортає    сторінки    життя,
Гуляє    загубленим    птахом,    в    душі    лабіринтах,
А      я    на    землі    усвідомлюю    сутність    буття,
Шукаючи    вихід,заходжу    в    тенета    глибинні.
Немає    вже    виходу,вихром    поніс    серпантин  
Життєвий,    і    шляхом    ще      стомлена    світить    Надія,
Та    я    не    здаюся,хоча    вже    один    на    один
Зі    мною    лишилась    пошарпана,    буднями    Мрія.
20.11.2014р          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575342
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 19.04.2015


ptaha

Квиток у спокій

Нервово  рву  життя  календаря,
Секунди  з  часоклітки  відпускаю
У  позапростір,  де  німа  Земля
Орбітокола,  мов  роки,  збирає.

І  це  -  вогнем  розпечене  -  кільце
Вона  сховає  у  минулоскриню
І  посаг  свій  весільний  понесе
До  Чорних  дір,  як  гарна  господиня.

І  біля  брами  витягне  рушник
Людських  діянь  зі  смАком  полинОвим  –  
Заломить  стрілкоруки  часомить
В  жалобі,  не  позначуваній  словом…

І  горе-наречену  відштовхне
(бо  та  Діра  на  цілий  тон  світліша!)  –  
І  знову  коло  (знову  вогняне?),
Немов  каміння  впертюха  Сізіфа…

І  календар  білити  до  світань,
І  готувать  обручку  циферблатну,
Щоб  врешті-решт  (крізь  тисячу  блукань!)  –  
Квиток  у  спокій…  без  кінцеводати…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574856
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 17.04.2015


OlgaSydoruk

Когда наступит осень - я узнаю…

Когда  наступит  осень  -  я  узнаю:как  сильно  ты  меня  любил...
Со  мной  пойдёшь,..или  останешься  в  том  мае?..
Где  всё  красиво,..пОлно  сил...
И  грустной  пеленой  не  застилают  глаза  слезинки  не  дождей...
О,Боже,мой!..Ещё  июль  пылает!..
И  я  недолюбила,..и  ты  -  недолюбил...
Не  сплетена  морщинок  сетка  кудесником  желаний  и  страстей...
Свежи  и  чувства,..жаворОнком    душа  -    в  зефире  облаков...
Огонь  горяч  на  расстоянии,..и  ветер  искры  не  у  нас  крадёт...
Когда  наступит  осень  -я  узнаю...
Почувствую  ли  холод  от  руки...и  лёд?..
Ты  обещал:    что  всё  останется,..как  в  мае...
И  будет  так  же  нам  тепло...
И  не  тоскует  и  не  плачет  сердце...
Не  доктор  времечко  моё...











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574824
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 17.04.2015


Леся Утриско

Мов два птахи!

До  мене  ти  приходиш  уві  сні,
Де  йдемо  разом  по  весні,
У  той  розлогий,дивний  сад,
Де  пелюстки-мов  снігопад,
Закружать  долі  у  танок,
Плетуть  з  кохання  нам  вінок,
З  любові-пригорщу  бажання,
Мов  два  птахи,що  зпозарання,
Роси  впиваються-свого  кохання,
Та  й  в  одне  ціле  знов  зіллються-
Тим  дивним  почуттям  сплетуться,
У  скронях  запульсує  кров,
Мене-свою  кохану  віднайшов,
У  сні,а  може  наяву,
Скажу  лишень,що  я  люблю,
Ті  очі-наче  ясні  зорі,
Мов  викупані  в  синім  морі,
А  подих-океану  глибина,
Для  тебе  в  світі  лиш  одна,
Твоя  кохана  й  чарівна,
Любов-немов  заквітчана  весна!








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574702
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 17.04.2015


Леся Утриско

Серця хай поєднаються дуетом.

До  півночі  сьогодні  не  засну,
В  моїм  вікні  лиш  місяць,  ясні  зорі,
В  думки  вплітаю  спогади  й  весну,
Тебе  коханням  ніжно  огортаю.

І  подих  твій  мов  вітерець  ласкавий,
Розкаже  сни-усі  таємні  гами,
Торкнутися,  немов  пройти  стежками,
У  заметіль,  укутану  снігами.

Так  ніжно  пригорнутися,  щоб  сон
Не  потривожити  і  водночас  любити
Те  найдорожче,що  єднає  нас-
Кохання,  бо  без  нього  нам  не  жити.

Коли  пробудишся,  із  ніжністю  цілуй,
Зі  сну  написаний  замріяно  поетом,
Кохай-  впусти  у  роздуми  весну,
Серця  хай  поєднаються  дуетом...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574215
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015


Віталій Назарук

ОЧІ КОХАННЯ

Як    весною  сяють  очі,
Меду  вип’ю  з  вуст  твоїх,
Обніму  за  стан  дівочий,
Він  розтопить  в  серці  сніг.
Ти  життя  мого  троянда,
Ти  надія  і  жура,
Ти  моя  гірська  лаванда,
Сонячна  моя  краса.

Приспів:
Біле  волосся,  очі-волошки,
Стан  смерековий  –  брови  стріла,
Ладо  моя  пригорнися  хоч  трошки,
Дай  мені  силу  свого  крила.

Замість  зір  дивлюся  в  очі,
В  їх  чарівну  глибину,
Що  сіяють  серед  ночі,
Що  позбавили  від  сну.
Моя  люба,  моя  зоре,
Знов  до  нас  прийшла  весна,
Ти  мого  кохання  море,
Мої  долі  глибина...

Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573984
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Ника Зимняя

Я приду к тебе ночью, во сне…

Я  приду  к  тебе  ночью,  во  сне,
И  за  плечи  тебя  обниму,
Ты  не  знаешь,  как  больно  мне,
Я  тебя  всё  ещё  люблю!
                                 
Сяду  тихо  я  рядом  с  тобой,
И  губами  к  тебе  прикоснусь,
Не  нарушу  спокойный  сон  твой,
Лишь  сердечком  к  тебе  дотянусь.
                                       
В  волосах  твоих  седина,
Они  пахнут  осенним  дождём,
А  в  душе  у  меня  зима,
Только  ты  не  узнаешь  о  том.
                                                     
Не  узнаешь,  что  я  грущу,
Что  пишу  по  ночам  стихи,
На  судьбу  свою  не  ропщу
И  за  все  расплатилась  грехи.
                                                 
Я  во  сне  к  тебе  прихожу,
Я  бегу  от  щемящей  тоски,
Я  с  тобою  ещё  посижу,
Мой  любимый,  спокойно  спи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573760
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 12.04.2015


kostyanika

А у Львові після дощу

А  у  Львові  після  дощу
Пахне  кавою  і  кардамоном,
Я  цнотливо  тебе  пригощу
Солодкістю  губ  під  нашим  балконом.
 
А  у  Львові  після  дощу  -
Танок  підборів  на  мокрій  брущатці.
Я  руку  в  волосся  твоє  запущу,
Єднання  двох  тіл  у  мансардній  кімнатці.
 
А  у  Львові  після  дощу
Чути  розбуджений  спів  всього  міста,
Я  в  серце  назавжди  тебе  впущу,
І  щастя  промінь  засяє  барвисто.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573630
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 11.04.2015


kostyanika

Сила любви

Обязательно  посмотрите  фильм  "Вселенная  Стивена  Хокинга"  или    почитайте  об  этом  удивительном  человеке.  Впечатляющая  история  жизни!

У  силы  любви  нет  предела,
Нет  рамок  и  нет  границ,
И  как  бы  душа  ни  болела
Любви  не  сотрешь  страниц…

Казалось  бы,  нет  больше  мочи,
Бороться,  думать  и  жить,
Но  сердце  сдаваться  не  хочет,
Но  сердцу  нужно  любить.

Всю  боль,  болезни,  страданья,  
Любовь  может  все  одолеть,
Вся  сила  ее  в  созиданьи,  
В  рождении  жизни…  сквозь  смерть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573401
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 10.04.2015


dovgiy

СПОКУСА

СПОКУСА

Звичне  безсоння  квітневої  ночі.
Тягнеться  час  ніби  ніч  на  віки.
Лізуть  та  лізуть  думок  поторочі,
Крутять  свідомості  танок  важкий.
Вчора  всміхалось  між  хмарами  небо,
Вітри    мережили  круги  свої.
Думаю,  мила,  в  безсонні  про  тебе,
Згадую  руки  пестливі  твої…
Раптом  думки:  якби  сталося    диво  –
Хтось  би  сказав:  Їдь  в  далекі  краї.
Будеш  там  жити  заможно,  щасливо,
Там  всі  жінки,  як  захочеш  –  твої!
Все,  що  захочеш,  там  буде  доступне,
Тільки  платити  прийдеться  за  це,
Тим,  що  назавжди,  навіки  забудеш
Жінки  цієї  прекрасне  лице.
Більше  не  глянеш  в  зажурені  очі,
Більш  не  почуєш  цей  голос  грудний
Будуть  летіти  миттєвості  ночі
Так,  як  колись.  Коли  був  молодим.
Тільки  б  оці  почуття  охололи,
Як  під  осіннім  падолистом  слід…
Ти  ж  не  пожив  у  багатстві  ніколи.
Чи  будеш  проти  прикрасити  вік?
Бісом  спокуси  творилося  царство,
Дивні  сади,  помаранчевий  гай,
Пишне  громаддя  казкових  палаців,
Юних  облесниць  небачений  рай.
Я  серед  них  наче  теж  пробуваю.
Тільки  вдивляюсь  у  кожне  лице,
Наче  тебе,  -  серед  гурій,  -  шукаю,
Та  не  знаходжу…  шкодую  про  це…
Потім  немов  як  прокинувсь,    -  О!  Леле!
З  вуст  моїх  в  ніч  виривається:  Ні!!!
Хай  м’ясорубка  недолі  нас  меле,
Хай  мої  ночі  в  пекельнім  вогні,
Хай  досить  часто  стогнати  я  мушу
Коли  життя  потрапляє  на  злам,  
Тільки  тебе,    свою  пісню    і  душу,
Я  ні  за  що  на  землі  не  віддам!
Доки  ти  є  в  цьому  світі  зі  мною,
Я  –  найбагатший  з  відомих  царів!
Всесвіт  безмежний  я  маю  з  тобою,
Тим,  що  ти  є  –  собі  серце  зігрів.
Хай  громовицями  кидає  небо,
Хай  сто  розлук  у  майбутньому  жде,
Я  після  сотої  прийду  до  тебе,
Зірка  кохання  мене  приведе.
Ти  в  мої  вічі  довірливо  глянеш,
Віями  –  крильцями  тільки  стріпнеш,
В  моїх  обіймах,  гарячих,  розтанеш,
В  рай,  що  у  курені,  жити  підеш!

 06/04/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572386
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 06.04.2015


Олекса Удайко

ЧУТТЯ ВІКУ НЕ МАЮТЬ

                                                               [i]  NNnn[/i]
[youtube]https://youtu.be/xviP-AinkgA[/youtube]
[b][i][color="#750202"]Ти  питаєшся,  скільки  мені?
Не  питай,  бо  я  й  сам  не  знаю.
Пробудись  у  моєму  вогні,
Доторкнись  до  раю!

Станеш  танути  –  тихо  скажи:
Поведу  у  едем  пещо́ти.
На  краєчку  тієї  межі
Що  робитимеш?..  що  ти?

Від  розбурхань  твоїх  у  мені
Стане  серце  нараз  слухняним,
Й  колорит  мій,  неначе  у  сні,
І  міцним,  і  духмяним…

Й  злетимо  ми  розкрилено  ввись
У  нові  –  на  кону  –  висоти:
Ти  дозволь…  допусти…  й  подивись,
Своїм  серцем  усотуй!

Чи  спитаєшся,  скільки  мені,
Коли  звідаєш  раю?  –
На  баскому  –  не  вечір!  –  коні
Чуття  віку  не  мають…[/color][/i][/b]

[i]1.04.2015
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571321
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 05.04.2015


Сокольник

Розмова. Поетесі

 Десь  знов  вождям  співається  "осанна"...
 Десь  "валять"  ціни  нафтою  з  Ірану...
 А  ти  ідеш  проспектом  трохи  п"яна,
 І  не  введе  тебе  цей  світ  в  оману...

 Контакт  астральний  розірвався  з  небом
 (чи  пити  все  ж,  можливо,  менше  треба?)
 І  ти,  замріяна,  ідеш  вечірнім  містом...
 Твоїй  душі  у  тілі  надто  тісно...

 Рука  нетвердо  номер  набирає
 (знов  телефон  на  землю  випадає...)
 До  біса!  Неслухняною  рукою
 З"єднай  світи!  Поговори  зі  мною,

 І  розкажи  про  сонячні  канцони,
 Що  ллються  в  серце  храму  передзвоном,
 Відлунням  невідомого  процесу,
 Того,  що  з  тебе  робить  поетесу...

 Бо  ти-  відмінна.  Ти-  єдина  в  світі.
 Лиш  ти  та  я.  Та  ще-  весняний  вітер,
 Що  пилом  часу  душі  овіває...
 І  знов  кохання  змісту  набуває.

 Так!  Ми  його  наповним  вищим  змістом!..
 І  ллється  світлом  звечоріле  місто...
 Ти  п"єш  розмову,  наче  трунок  з  чаші...
 Бо  скоро  зустріч  має  бути  наша.  

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115040310708

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571777
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 04.04.2015


Янош Бусел

Хуртовина…

                                           [i]  [b]  [color="#d61717"]Молодість…  Хміль…[/color][/i]
[i][/b]
[b][color="#182ac7"]Зимний  вечір…  Дорога…  І  усмішка  мила…
Звать  Надією.  Гріється  мною  рука…
І  розмова…  Хто  звідки…  Куди…  А  що  далі…
Зійшли  ...  Вечоріє…  Ідемо…  Хмільні…

Стіл…  І  ліжко  розстелене…  Топлена  дача…
Господиня,-  мов  пава…  Ще  й  станом    гулЯ…
Сніжить  за  вікном…  Кудись  вийшла…  Явилась…
Що  робити!..  Таке  -  ще  не  бачив  зблизька!..

Губи  шепчуть  щось  хтиве…Мене  захопила
Ця  велична  вже  зрілої  жінки  краса!..
Роздягла…  Поцілунок…Притислась  всім  тілом…
А  єство  вже  бунтує…  Та  ні,-  ще  не  час,-

Передам  все,  що  знаю,-  бо  книг  не  читав  ти
Про  таке,-  а  ось  так,-  не  забудеш  ніколи!..
Почалося    від  вух,-  пошепчи  мені  ніжно
Запальне  щось…  Шепчу…  Жилка  б’ється,  живе,-

Як  її  обійти!..  А  ці  перса  підняті,
Ще  не  бачені  в  хіті!..  Ці  руки  палкі!..
Язичок,  що  з  моїм  подружився  і  мліє,-  
Там  сніжить,  а  тут  кров  шаленіє  й  кипить!..

Обціловано  все…  Руки    вчаться,-  легенько
Прокладають  доріжку,-  вона  ж  їх  веде…
Серце  котиться  вниз,-  а  чи  щось  ще  не  знане…
Вміло  стримує…    Рано…  Цілуй  же…  Милуй…

Потім  ще  щось  було,-  описати  несила…
Та  й  не  треба  цього,-  що  було,  те  було…
Лиш  мені  хай  зостанеться  прихисток  раю,-
З  ним  пройшов  пів  -життя,-  і  не  схибив  ніде…

Хуртовина  гуля…  Хуртовина…
Третій  день...
[/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570642
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Віталій Назарук

ВІДРИДАЛИ БЕРЕЗИ

Відридали  берези,  заспівали  ліси,
Первоцвіт  б’є  у  дзвони  щоранку
І  п’яніє  душа  від  такої  краси,
Одягають  поля  вишиванку.

По  долинах  туман  позбирав  всю    росу,
Підніме  в  небеса,  в  білі  хмари,
Мавка  дивиться  вдаль,  заплітає  косу,
Чи  тумани  ранкові  розтали...

Яка  дивна  пора,  як  весна  на  душі,
Всюди    ходять  закохані  пари,
Коли  хлопці  стають,  як  один  -  Лукаші,
А  дівчата  одягнені  в    чари.

Принеси  щастя,  весно,  до  родини  у  дім,
Щоб  музики  весілля  заграли,
Хай  тепло  на  поля  принесе  перший  грім,
Щоб  весною  ми  всі  воскресали!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570514
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Олаф Халді

Я никому неведомой тропой

Я  никому  неведомой  тропой  
Бежал  к  забытым  капищам  Луксора,
Узнать,  за  что  мы  брошены  судьбой
На  колизейных  игрищах  позора.

Отец  пути,  седой  магициан,
Приученный  душой  вести  сраженье,
Учил  меня  –  весь  видимый  обман
Незримо  мудрой  воли  отраженье.

И  созерцанью  преданный  старик,
Подвижно-юным  сердцем  узнавая  
В  раскатах  грома  серой  смерти  лик,
Молился  слов  от  слез  не  различая.

Я  никому  неведомой  тропой
Увел  учеников  огня  к  селенью,
и  каждый  оросил  меня  слезой  -  
"Из  века  в  век  твой  долг,  твой  путь  земной  -  
Быть  душам  света  лестницей  к  спасенью".

Пылали  книги  храма  до  зори,
Я  выл  от  жгучей  боли  заточенья,
Но  голос  исчезающий    в  дали
Твердил  стихи  Великого  Прощенья.

Отец  пути,  седой  магициан!
Я  не  забуду  каждый  звук  завета,
И  сотни  тысяч  ярко-алых  ран,
И  воздух  жизни  выпивший  туман,
И  стыд  лица  угасшего  рассвета

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570526
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Віталій Назарук

КОХАННЯ У БІЛОМУ ЦВІТІ (ПІСНЯ)

Коханням  вишня  розцвітає  знову,
Хрущі  чіпляють  крилами  листви,
У  небі  Місяць  причепив    підкову,
Щоб  назбирати    зорі    з  висоти.

Садок  дурманить  цвітом  черемшини,
Руками  зорі  з  неба    я  ловлю,
Горну  до  серця  квіточки  калини,
Бо  я  люблю,  я  так  тебе  люблю…

А  вишня  цвітом  сипле  до  землі,
Червоні  ягоди  готує  нам  на  щастя…

Давно  легенький  вітерець  затих,
З  туманом  разом  він  на  трави  ліг
А  потім  щез,  немов  роса  із  рання…
Та  шлях  Чумацький  в  небі  вигравав,
Ніхто  мене,  як  ти  ще  не  кохав…
Ми  двоє,  саме  тут  знайшли  кохання,

А  вишня  цвітом  сипле  до  землі,
Червоні  ягоди  готує  нам  на  щастя…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570504
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 30.03.2015


Сокольник

Берегами реки Смородины. Поэма

Примечание.  Поэма  написана  в  соавторстве  с  поэтессой  Ириной  Левобережной.
 В  ней  частично  использованы  прежние  наработки,  частично-  новые,  объединенные  в  теме.  Авторы  сознательно  не  указывают,  кто  из  них  является  автором  какой-либо  части  поэмы.  Предоставляем  право  догадаться  об  этом  уважаемому  читателю.

 ***
 САКРАЛЬНОЕ

 Прийти  к  познанью,  отряхнув  былого  прах,
 Дано  избраннику,  что  женщиной  рожден...
 ...жива  в  нас  память  и  о  прочих  временах,
 О  временах...  когда  и  не  было  времен...

 Где  Лада  с  Марой  -  потаенная  борьба  -
 Ведя  беседу,  мирно  шли  в  руке  рука,
 Где  Навью  вскормлены  всходящие  хлеба,
 А  Явь  их  солнцем  осеняла  свысока...

 Кто  жил  по  Прави,  был  Сварогом  посвящен
 В  грядущий  век...  Отобразившись  в  нем...
 Мир  изменился...  Или  (может  )-  изменен?..
 К  добру  иль  худу?..  Только  познаЁм...

 ***
 ИСТОРИЯ  РОДА

 По  колосварге  огненними  рунами,
 Всевышний  Род  явил  нам  Божий  дар.
 Там  Белобог  и  Чернобог  перунятся,
 Сжимая  мир,  как  камень  Алатарь.
 Всё  видимо-невидимое,  сУщее,
 Во  Сварге  от  Сварога  рождено
 И  Морока  –  обратный  лик  несущего,
 Как  день  и  ночь.  Без  света  –  не  темно.
 Живём  мы  в  Яви  по  законам  Прави,
 А  Навь  нам  дарит  забытьё,  и  сны,
 И  так  –  от  Рода  к  Роду,  по  спирали,
 Триглав  Всемирья  постигаем  мы:
 Творенье,  Сохраненье,  Разрушение,
 И  длится  жизнь,  покуда  нить  тонкА.
 А  после  нас,  по  божьему  велению,
 Зовёт  к  себе  Смородина-река.
           Калинов  мост*,  что  ариями  пройдено,
           Веленьем  рода  –  ведами  в  сердцах.
           Там  испокон  веков  –  река  Смородина**,
           Течёт,    но  без  истока,  и  конца.

 ***
 МОРОК

   В  темных  плесах  озер  отразились  огни...
   Это  мир  зазеркалья.  В  него  загляни,
   И  увидишь,  как  вспять  время  тихо  плывет.
   Все  реально,  как  в  жизни.  Но  наоборот.

   В  этом  мире  отрада  для  тех,  кто  мечтал
   Возвратиться  к  истокам  начала-начал,
   И  для  падших,  вперед  не  осиливших  путь,
   Кто  мечтает  в  былое  весь  мир  развернуть.

   Этот  мир  на  виду.  Он  реален.  Почти.
   Он  таится  в  пруду,  как  написанный  стих,
   Что  до  лучших  времен  пропылится  в  столе.
   Это  МОРОК,  следящий  за  всем  на  земле.

 ***
 ВУРДАЛАКУ

 Ты  пришёл.
 С  переводом  времени...
 Тихий  звон,  будто  хруст  стекла...
 Мягкой  поступью  вдруг  из  темени...
 Погоди!  Я  тебя  ждалА!
 Под  луной  завыванья  слушала,
 Враз  дыхание  затаив...
 Мы  во  снах  прикасались  душами...
 Был  во  мне  ты...  Всегда  моим.
 Ты  неистовой  страстью  дикою
 И  оскалом  в  лицо  дышал.
 Я  по  скалам  -  как  кошка  прыгаю
 За  тобой!  Перейди  на  шаг!
 Не  прошу  тебя  о  смирении!
 Вырываюсь  с  своих  орбит!
 Одного  мы  с  тобой  роду-племени!
 Пламя  страсти  во  мне  рычит,
 Кровь  вскипает,  тобой  разбужена!
 Исходила  я  Явь,  и  Навь,
 В  твоей  воле  я,  мой  ты  суженый!
 Будь  моим,  или  гнев  направь  -
 Загони,  растерзай,  и  выкини,
 Что  дерзнула  сказать,  любя!
 Или  буду  Лупой  при  Ульфрике,
 Или  не  жить  мне  уж  -  без  тебя!

 ***
 УПЫРИ

 Да.  Я  таков.  Мы  таковы.
 Мы  пили  вар  Разрыв-травы.
 Да.  Мы  на  капище  в  ночи
 Нарушим  Правь-закон.  Молчи!
 Молчи  и  слушай  этот  зов.
 Он  проникает  в  нашу  кровь,
 И  выпивает  изнутри.
 Мы  -  Темный  Мир.  Мы  -  УПЫРИ.
 Но  как  же  сладок  миг,  когда
 В  моих  руках  прошепчешь  "да..."
 Приди!  Себя  мне  подари!
 Все  это  -  МНЕ!  Мы  -  УПЫРИ!!!

 ***
 У  ОМУТА

 А  у  омута  легче  дышится…
 И  шелкОва  вокруг  трава…
 Где  ты,  Лель?  Но  давно  не  слышишь  ты.
 Эхо  кануло  в  кружева
 Этих  струй,  что  сейчас  тишайшие…
 …Ты  готова  меня  принять?
 Ты,  вода  моя,  стылым  бархатом
 От  потери  укрой  меня…
 Тело  белое  –  зря  горело  ты,
 Он  в  глаза  мне  сказал  «прости»…
 Боль  сердечную  бесконечную
 Что  крапивою  жжёт  в  горсти,
 Опущу  я  на  дно  песчаное,
 Обрету  наконец  покой…
 Ты  в  душе  саднишь  раной  рваною,
 Встречей  мечешься  роковой…
 Но  довольно.  Шагаю…  смело  я
 В  руки…  горькой  своей…  судьбе…
 Ноги  стройные…  груди  белые…
 И  последний  мой  вздох  -  тебе…
 …Не  бывает  …былых  возлюбленных…
 …Не  бывать  …надо  мной  венца…
 …Помолись…  о  душе…  загубленной…
 …Что…  с  тобой…  была…  до  конца…

 ***
 РУСАЛКА

 Русалки  белесые  косы...
 Она  позабыла  совсем
 За  что  ее  Лелюшко  бросил,
 За  что?..  Или,  может,  -  зачем?...
 И  НОВУЮ  ЖИЗНЬ  обретая,
 Мир  Мары,  повернутый  вспять,
 Полюбит  порою,  нагая,
 Парней  и  девчонок  пугать,
 В  купальские  ясные  ночи
 В  извечном  кругу  временном...
 Так  что  же  ты,  Лелюшко,  хочешь?..
 Вернуться?  Но  это-  ПОТОМ...
 Когда  переступишь  порог...
 И  примет  тебя  Чернобог...
 И  тенью  мелькнешь  у  реки...
 Ах,  омуты!...  Как  глубоки...

 ***
 БЕЗУТЕШНОСТЬ

 У  Смородины  у  реки
 Не  цветут  цветы  васильки…
 Тут  зловонье,  огонь  и  смрад.
 Не  идти?  Повернуть  назад?
 Потерял  по  пути  свирель…
 Я  –  мертвец  почти,  а  не  Лель…
 Безутешно  брожу  весь  день,
 А  за  мною  –  от  Нави  тень…
 А  за  мною  –  моя  вина…
 Боли  тянется  пелена…
 Прошлой  ночью  –  Недоли  знак,
 Там,  где  омут  -  всплыла  она…
 Мост  Калинов…  мой  переход…
 Там  Морена  за  кривду  ждёт…
 Свет  теряю…  нет  больше  сил…
 Ах,  зачем  я  её  сгубил?

 ***
 НОЧЬ  ЛЮБВИ  В  ПОЛЕ

 Эта  дивная  ночь  так  тревожно-сладка...
 Несозревшая  рожь  шелестит  у  виска...
 Мы  с  тобою  лежим  да  на  грешной  земле,
 И  любовь  нам  двоим  дарят  звезды  во  мгле...

 Было  таинство  дня,  и  вечерний  закат...
 И  безумство  огня,  словно  пламенный  ад...
 Охладила  порыв  вездесущая  мгла....
 Ты  коснулась  меня...  Словно  в  душу  вошла...

 Мы  нагие  лежим  да  на  поле  ржаном...
 Я  в  тебе  недвижим...  И  движим...  А  потом
 За  разрывом-травой  потянулась  рука,
 И  дрожит  свет  ночной,  словно  жилка  виска…

 ***
 НА  ЗАКАТЕ

 На  закате  за  лунной  дорожкою
 Поплывём  мы  на  край  земли.
 Так  хочу  я  пушистою  кошкою  
 Потереться  о  руки  твои...

 Эти  сильные,  в  родинок  крапинки
 С  еле  вИдными  нитями  вен.
 И  губами  янтарные  капельки
 Осторожно  собрать  с  колен...

 Этот  остров  -  он  наш,  с  осОкою.
 Ты  прошепчешь:  "Ко  мне  иди..."
 И  мои  пшеничные  локоны
 Защекочутся  по  груди...

 Переливами  смеха  счастливого
 Разольётся  по  телу  дрожь!
 И  в  безмолвную  тишь  осинника
 На  руках  ты  меня  унесёшь!

 Где  трава  высока  измятая,
 Поцелуи  легки,  как  пух...
 Твои  волосы  пахнут  мятою,
 И  уже  горячо  от  рук...

 Только  шепот:  "Не  оставляй  меня..."
 И  счастливый  твой  смех  в  глазах...
 Только  выдохи,  и  касания
 И  черёмуха  в  волосах...

 ***
 ГОДЫ  СПУСТЯ

 Я  здесь  одна.
 Иного  мира  странница.
 Река  меж  нами  –  ширь  и  глубина.
 Виновница?  Любовница?  Избранница?
 А  между  нами  –  пламя,  и  война.
 Сквозь  дым  не  вижу  облика  зовущего.
 Сквозь  слёзы  я  не  вижу  ничего…
 Прошедшего,  грядущего  и  сущего
 Не  надо.  Жду  его  лишь  одного.
 Какое  пламя  жжёт  тебя,  мой  сУженый?
 Какие  бури  на  чело  легли?
 Всегда  с  тобой  мы  прикасались  дУшами…
 Зачем  мы  эту  нить  не  сберегли?

 ***
 ПО  ТУ  СТОРОНУ  МОСТА…

 Не  сберегли...
 А  может  -  не  сберЕжено...
 Не  вышло  вновь...  Не  впрок...  Не  в  нас  вина...
 Причудливо  вплетается  в  мереживо
 И  рвётся  нить,  что  нам  судьбой  дана…
 И  где  я  пал  -  вовек  тебе  неведомо.
 В  пылу  боев,  в  восстания  огне,
 И  эта  нить  -  не  нить  пути  победного.
 Не  довела  она  тебя  ко  мне...

 ***
 МАТЕРИНСКАЯ  МОЛИТВА

 Сыночек…
 Я  опять  молилась  пламенно…
 Тебе  я  узелочек  собралА.
 Как  передать?  Чиновники  все  кАменны…
 За  всех  молюсь  опять,  не  помня  зла.
 О,  как  ты  там?  Не  холодно?  Не  голодно?
 Так  редко  удаётся  позвонить…
 Я  жду  вестей,  но  снова  морят  голодом
 Бездействия.  Сжигая  жизни  нить.
 Опять  стреляли.  На  колени  падаю
 Пред  Богом,  и  неистово  молюсь.
 Сыночек,  ты  поспал  чуток?  Не  раненый?
 Моя  любовь  с  тобою  будет  пусть!

 ***
 ЗВОНОК  ОТТУДА

 Здравствуй,  мама!..
 ......        ......      ......        ......      .....
 В  окопе  холодном  сидели...
 А  по  небу  крылатые  девы  летели...
 Нет,  не  с  пьяну,  не  с  голоду...
 Это  -  войнЫ
 В  небесах  отражаются
 Вещие  сны...
 Мы  отходим...  И  многих  из  нас  уже  нет...
 Этот  свет,  или  тот...    Двуединственный  свет...
 Молот  Тора  вручен...    Он  тяжел...    Ничего...
 Мы  еще  не  постигли  всей  силы  его...
 Холод,  холод...  Пустое...  Он  лишь  разогреет
 Кровь  потомков-наследников  Гипербореев.
 Мы  дойдем.  Мы  вернемся.  Мы  -  светоч  во  мгле.
 Мы,  как  Боги,  извечны  на  нашей  земле.
 .......            .......            .......          .......
 А  последний  мобильный  звонок  был  таков  -
 "Здравствуй,  мама!  Я  скоро  вернусь!  Я  здоров..."

 ***
 ЭПИЛОГ

 Утомленных  путников  шаг
 В  даль  грядущего  поступь  мерит.
 И  река  протекает  в  веках.
 И  воздастся  нам  всем  по  Вере.
 Из  миров-веков  волчья  сыть
 Зовом  крови  крепит  породу...
 Это  Макошь  сплетает  нить  -
 Из  былых  в  грядущие  годы.
 Стебельком  полевой  травы
 Навь  венчает  нас  светлой  Явью...
 Передали  седые  Волхвы
 Православие  -  Православию.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115032801248  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569927
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 29.03.2015


Янкевич Віктор

Чотири жінки!

Під  теплим  сонцем,  ранньою  весною,
Коли  співали  пісню  солов’ї,
Чотири  жінки  обмовляли  долю,
Такі  красиві,  світлі,  молоді.

І  перша  з  них  з  сльозою  промовляла,
«Його  кохаю  я  понад  життя,
Колись,  давно,  як  тільки  пострічала,
То  зрозуміла,  доля  він  моя.

Так  і  живемо,  тільки  от  здається,
Що  зовсім  не  кохає  він  мене,
З  цих  слів,  звичайно,  кожен  посміється,
Та  відчуття  мене  не  обмане.

Став  часто  на  роботі  пропадати,
То  друзі,  то  іще  якісь  «діла»,
Він  каже,  що  його  я  нервувати,
Догадками  своїми  почала.

Про  нього  дбаю,  він,  не  помічає,
І  поцілунки  стали  без  тепла,
Уваги  він  мені  не  приділяє,
Робота,  друзі,  всі,  тільки  не  я.

А  я  так  віддано  з  надією  кохаю,
Коханням    холод  з  серця  прожену,
Я  вірю  в  це,  ось  тільки  вже  не  знаю,
Існую  я  на  світі  чи  живу».

Тут  друга  з  них,  тихенько  засміялась,
«Життя  прекрасне,  от  наприклад  я,
Ніколи  в  цьому  світі  не  влюблялась,
Хоч  з  чоловіком  довго  прожила.

Готовити  чи  прати?  Не  для  мене,
Тай  прасувати  також  може  сам,
Я  не  хвилююсь,  а  живу  для  себе,
І  час  свій  марнувати  я  не  дам.

Мене  кохають,  що  ще  більше  треба,
Прийшла  з  роботи,  втомлена  чи  ні,
І  обіймуть,  і  піднесуть  до  неба,
Вечеря  вже  готова  на  столі.

Все,  що  потрібно,  все,  що  побажаю,
Один  дзвінок,  і  вже  проблем  нема,
Хвилюються,  піклуються,  вдягають,
В  його  житті  існую  тільки  я.

І  я  це  знаю,  гріх  не  скористатись,
У  відповідь  він  хоче  теж  тепла,  
Я  не  маленька  щоб  в  кохання  гратись,
Не  покохала,  значить  не  змогла.

Робота,  друзі,  ось,  що  є  важливим,
А  ці  дитячі,  ніжні,  почуття,
Це  не  для  мене,  хочу  вітром  вільним,
Прожити  я  усе  своє  життя.

А  він  як  хоче  бути  біля  мене,
Повинен  з  цим  змиритись  назавжди,
Життя  своє  я  проживу  для  себе,
А  щось  не  так,  не  держу,  може  йти.

Ось  так,  дівчата,  треба  в  світі  жити,
Такого  лиш  потрібно  нам  знайти,
Що  зможе  наче  ангел  полюбити,
І  не  важливо  чи  полюбиш  ти».

Тут  третя,  тихо,  увійшла  в  розмову,
Розповідаючи  вже  про  своє  життя,
«Я  віддалася  наче  книга  слову,
Коханню,  ось  історія  моя.

Коли  дощі  на  землю  проливались,
І  листопад  всю  землю  листям  вкрив,
Під  парасольками  ми  в  парку  пострічались,
Вогонь  кохання  нас  заполонив.

Я  покохала,  як  нікого  в  світі,
Він  покохав,  і  я  відчула  це,
Самі  прекрасні  і  чуттєві  миті,
Вітер  любові  по  житті  несе.

Бувало  всяке,  інколи  сварились,
Лилось  терпіння  з  чаші  через  край,
О,  Боже,  як  же  потім  ми  мирились,
Серця  просили  віддано,  кохай.

Хоча  вже  з  часом,  почуття  по  трохи,
Згасали,  разом  все  пережили,
Жахи  розлуки,  відстані,  тривоги,
Та  вихід  ми  знаходили  завжди.

Тепер  я  можу  з  радістю  сказати,
Як  випадуть  незгоди  на  життя,
Мене  він  буде  пристрасно  кохати,
Його,  завжди,  кохати  буду  я.

Взаємність,  не  потрібно  більш  нічого,
Робота,  друзі,  все  поглине  час,
В  житті  боюся  я  лише  одного,
Щоби  кохання  вогник  не  погас».

Четверта  вже  хотіла  промовчати,
Та  підібравши  правильні  слова,
Вона  зуміла  монолог  почати,
Про  те,  чого  в  її  житті  нема.

«Я  теж  живу  вже  довго  з  чоловіком,
І  розум  чистий,  на  душі  весна,
Та  тільки  зараз  зрозуміла,  з  віком,
Що  не  ввійшло  кохання  у  життя.

Мені  все  рівно  де  він  пропадає,
Йому  все  рівно  в  скільки  я  прийшла,
З  роботи  він  мене  не  зустрічає,
З  байдужістю  до  нього  ставлюсь  я.

Так  і  живемо,  що  тут  ще  сказати,
Хоч  іноді  душа  вогнем  горить,
Так  хочеться  безмежно  покохати,
Відчути  почуттів  високих  мить».

Там  в  стороні  стояла  літня  пара,
Почувши  цю  розмову,  підійшли,
І  жінка,  з  висоти  років  сказала,
«Я  хочу  словом  вам  допомогти.

Якщо  ви  не  кохані,  чи  кохаєте,
І  без  взаємності,  то  не  марнуйте  час,
В  житті  обов'язково  пострічаєте,
І  покохаєте,  і  покохають  вас.

Все  інше  відпустіть,  і  не  страждайте,
Знайдуться  сили  пережити  все,
Ви  нерозділене  кохання  не  тримайте,
Тоді  і  справжнє,  може,  вас  знайде».

Під  теплим  сонцем,  ранньою  весною,
Жіночі  чулися  тихесенькі  зітхання,
І  вийшли  в  нас,  написані  рукою,
Чотири  історії  кохання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569743
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 27.03.2015


Сокольник

Расскажи…

 Тучи  пО  небу  мчатся  отарой  овец...
 Воспаленный  закат  догорит,  как  костер...
 Ну  скажи  же,  подруга,  скажи,  наконец,
 Все,  что  высказать  хочешь,  и  весь  разговор.

 Расскажи  как  бывает  порой  тяжела
 Эта  ноша  сокрытой  любви  от  других,
 И  с  тебя  я  сниму  тот  обет,  что  дала-
 Все  печали  со  мной  разделить  на  двоих.

 Расскажи,  как  бывает  постыла  постель
 С  тем,  с  которым  испила  ты  жизни  вино.
 Как  со  мной  быть  хотела  хоть  пару  недель-
 Да  не  все,  что  желается,  жизнью  дано...

 Расскажи,  как  в  окно  зазовут  соловьи
 Твою  женскую  душу  весенней  порой...
 Эти  ночи  огня-  не  твои,  не  твои...
 Мы  вдали  друг  от  друга.  И  ставни  закрой.

 Догорает  закат,  как  костер  на  лугу...
 Вон  слезинка  скатилась  в  ладонь  по  щеке...
 Ты  же  знаешь...  Ты  знаешь.  Я  все,  что  могу...
 Правда,  легче?  И  я  ухожу  налегке...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115032700817

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569670
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 27.03.2015


kostyanika

Всего лишь десять фото

Всего  лишь  десять  фото,
Как  летопись  всей  жизни,
Так  мало  и  так  много,
Полны  все  кадры  смысла!

Как  ветра  дуновение,́́
С  рождения  до  смерти,
Сотрет  изображения,
Как  краски  на  мольберте.

Но  множество  мгновений  
Заполнили  картины,
Побед  и  сожалений,
Все  чувства  воедино

Соединил  фотограф,
Сплетенная  судьбою,  
Оставила  автограф
Любовь,  что  в  жизнь  длиною…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569290
дата надходження 25.03.2015
дата закладки 25.03.2015


Сокольник

Кохана, спи!. .

 У  долоню  розкриту  руки
 Впали  сни...
 Ти  хоч  трохи  поспи,  допокИ
 День  ясний

 Не  почне  випивати  з  душі
 Сили  знов...
 Я  тобі  розповім  у  віршІ
 Про  любов,

 Що  мене  зігріва  повсякчас
 В  холоди...
 Що  кохання  торкнулося  нас
 Назавжди...

 Сон  в  розкриту  долоню  впаде-
 Не  мине...
 Хай  на  мить,  та  у  ньому  знайдеш
 Ти  мене...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115032412337

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569160
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 25.03.2015


Віталій Назарук

СТІНА

У  небі  білі  хмари  лебеділи,
Лягала  кожна  на  своє  крило
І  пір’ячко  скидали  біле-біле,
Що  цвітом  облітало  на  село.

Тепленький  дощ  –  омріяна  природа,
Цвітуть  сади,  хоча  мовчить  роса,
Коню  на  весну  нові  є  підкови,
А  і  з  беріз  свята  тече  сльоза.

Ви  поцілуйте  руки  України,
Гуртуйтеся,  бо  ми  давно  брати,
Від  ворога  збудуємо  ми  стіни,
Щоби  в  бою  нам  не  прийшлось  лягти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568980
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 24.03.2015


dovgiy

Не случайно

Не    случайно

Добрый    дух  моих  дней,    ты  –  конечно,  всё  знаешь.
Мне  так  трудно  теперь  каждый  час  без  тебя.
Вот  опять  день  дождливый  тоскою  встречаю,
За  отраву  разлуки  его  не  любя.

Ты  не  входишь  в  мой  дом,  ты  мне  долго  не    светишь.
И  улыбкой  лучистой  не  греешь  души.
Одиноким,  покинутым,  лишним  на  свете,
Себя  чувствую  я  в  этой  дикой  глуши…

Мы  бессильные  оба  пред  этой  судьбою.
И  не  знаем,  зачем  нас  связал  тайный  рок.
В  сладкой    мании  чувства  я  брежу  тобою
И  не  видно  когда  ей  окончится    срок.

Дорогие  черты,    в  каждом  дне,    вспоминая,
Вновь  желаю  касаться  руками  тебя.
Ты  была  изначально  для  сердца,  -  родная,
Ненаглядная,    синяя  птица  моя.

Грусть  из  мякоти  слова  невольно  сочится…
Ею  все  мои  песни  до  края  полны.
Что  ещё  в  этих  днях  непременно  случится,
Отчего  мы  опять  разлучаться  должны?

Не  случайно  нам  встречи  судьбою  даются,
Не  случайно  даны  нам  удары  её.
И  опять  не  случайно  сердца  наши  бьются,
Когда  сходимся  мы  в  свете  дня  своего.

И  хотя  всё  покрыто  небесною  тайной,
И  без  всякой  причины  ночами  не  сплю,
Я  уверен  на  сто:  нет,  не  зря,  не  случайно,
Я  тебя  много  лет    первым  чувством    люблю!

13/03/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567301
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 17.03.2015


Олекса Удайко

ДУША СПІВАЄ ЙОДЛЕМ

       [i]Інколи  буває…  такий  стан  душі  що…
       хочеться  музики…  високої,  незвичної…
       Такої,  яка  раптом…  приведе  вас  в  альпійські  луки
       Тіролі,  де  квітують  едельвейси…  де  чується  аромат
       цнотливої  природи  в  унісон  співу  баранчиків*  душі...  
[youtube]https://youtu.be/0s8ytJYC3no[/youtube]
[b][color="#751c1c"]У  світлу  рань  душа  співає  йодлем**
під  пригравання  шалу  віщих  снів,
Та  мить  стає  –  немов  хорти  голодні,
коли  змовкає  той  чарівний  спів…

Навколо  тебе  колорит  альпійський,
а  в  тілі  сонми  незвитяжних  сил:
під  стать  любі  рекорди  олімпійські…
немов  би  ось…  гектар  трави  скосив…  

І  музика  душі  в  далекій  висі
сягає  раптом  у  казковий  край,
де  жайвір  в  небі  непорушно  висне
і  прочиняє  двері...  в  сущий  рай…

Від  тих  шалених  духу  варіацій
спирає  подих…  лоскотлива  мить  –
душі  і  тілу  хочеться  вібрацій,
знов  народитись  хочеться…  І  –  жить!

Життя  і  є  та  музика  чарівна…
І  хто  ввібрав  її  у  свою  суть,
той  буде  цар,  а  як  вона  –  царівна:
вам  вічним  сном  ще  довго  не  заснуть.[/color]
[/b]
17.03.15
______
*Примула  (рос.).
**Спосіб  виконання  пісні,  поширений  в  Тіролі
       та  інших  провінціях  і  країнах  Західної  Європи.[/i]

[youtube][/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567258
дата надходження 17.03.2015
дата закладки 17.03.2015


Леся Утриско

Цілувала аж до рання! Надихнув вірш Ниро Вульф /Пісня Мавки/

Зустрів  її  на  лісовій  стежині,
Мов  зорями,у  вишитій  ряднині,
Красуню  ніжну  з  русою  косою,
Ту  свою  Мавку,у  віночку  з  сонтравою!

В  покосах  трави  заворожено  п*янили,
Кохання  свого  трунок,медом  пили,
Любов  їх  щебетала  солов*ями,
І  пісня,пісня  линула  понад  гаями!

Приворожила  серце  й  душу  юнакові,
Немов  дитя,  несла  в  своїй  любові,
Зманила  чарами  дівочого  кохання,
І  цілувала,цілувала  аж  до  рання!  



 





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566236
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 16.03.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2015


Олекса Удайко

НАРКОЗ КОХАННЯ*

[youtube]https://youtu.be/kmqcee2lNow[/youtube]
                                                                     [b][i]NNnn[/i][/b]

[i][b]Щасливе  кохання  –  коштовна  оздоба,
Та  в  кожної  доля,  мов    сукня,  своя:  
В  одно́го  –  до  гроба,  а  в  іншого  –  злоба,  
Щасливими  бути  стараються  о́ба:  
Витримує  все  наша  грішна  земля!

Коли  ж  сонце  встане  –  ніч  темна  розтане,
День  Божий  стрічаєш,  бува,  не  один...  
Радієш  світанню  –  природи  вітанню:
Спочинеш  на  мить  від  палкого  кохання  
Й  наповнить  по  вінця  тебе  ендорфін.

                           Приспів:

             Наркотик  кохання  –
             Щасливе  зітхання.
             Цілунки  таємні  –  
             Немов  дикий  мед…
             Палкі  феромони    
             Дарунок    Помони…
             Кохання  взаємне  –  
             Душі  й  тіла  злет!

Та  так  ще  буває,  що  й  третій  витає  
На  крилах  почвари,  немов  чорний  птах!
В  двобої  фатальнім  презможе  вітальне,
І  скуток  для  чорних  в  двобої  –  летальний:
Кохання  не  легко  пове́тгнути  в  прах…

Побідний  наркотик,  відчутний  на  дотик,  
Вгамує,  мов  лікар,  нав’язливий  біль...
Хоч  з  виду  –  як  котик,  та  щедрий  –  як  ско́тень**,
Всесильний,  як  правда,  кохання    наркотик
Галеру  ворожу  посадить  на  кіль.[/b]

13.03.2015
________
*Наркотик  кохання  —  окситоцин  (є  в  аптечці  автора).
**Скотень  -  (слов.)  багатій,  від  «скотниця»  -  казна.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566345
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015


Олаф Халді

Милая

Милая!  Имя  твое  призываю  несмело
С  темных  глубин  затаенных  миров  и  созвездий.
В  доме  твоем  уже,  верно,  листва  пожелтела  -  
Не  устояв  под  напором  октябрьских  лезвий.

Стужит  ветрами  декабрь  одинокую  птицу,
В  окнах  витиеватая  песня  искрится….
Милая!  Спутаны,  верно,  тобою  страницы  –  
Снова  прочтешь  сколько  глупых  терзаний  случится.

Тянутся  долго  часы  предрассветного  дыма…
Окна  открою  –  засветиться  холодом  келья…
Милая!  Сколько  столетий  ты  мною  любима?
Милая!  Сколько  я  стражду  веков  от  похмелья?

Скоро.  Пришпорена  лошадь  рассветной  разлуки  -  
Дай  в  колыбельную  сонь  кораблей  наглядеться.
Милая!  Вот  умолкают  последние  звуки.
Милая!  Холодно.  Келья.  Куда  сердцу  деться?  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564515
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 12.03.2015


She said: gray...

У дотиках ніжних…

Трояндово-пишна,    
духмяно-солодка,
намріяна    ніжність    
бажання    терпкого...
Щоб    пити    її    -    
мабуть,    ніч    закоротка.
В    ній    пристрасть    волога    
цвіте    веселково.

Вона    квітне    юно    -    
у    дотиках    ніжних,
в    сплетінні    обіймів    
любовного    шалу,
у    золоті    знань    
про    кохання    некнижних
для    двох,  котрим    
ночі    цієї    замало.

В    пелюстках    троянди    
ховати    цілунки...
Запестивши    щедро,    
щоб    плакала    щастям  щоночі  -
як  ніби    востаннє,    як    трунку,
любові    напившись    -    
святого    причастя…

2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564654
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 09.03.2015


Леся Утриско

Вкраїно люба, зраненая птахо!

Моя  Вкраїно  люба  де  ідеш?
Чому  такий  болючий  хрест  несеш?
Байстрючі  діти  топчуть  срібний  лан,
Де  пшениці  росли-тепер  лишень  бурян!

Моя  Вкраїно  люба,зраненая  птахо,
Терновії  вінки,та  лиш  могили  навкруги,
Там  сонце  в  зареві,не  видно  шляху,
Літа  вороння  чорне,гуляють  байструки!

За  що  тебе  рідненька  так  шматують?
За  що  той  біль  пекучий  у  серцях?
Козацьку  волю  в  ярмах  убивають,
Цураються  тай  топчуть  рідний  стяг!

Вам  не  зламати  сильного  народу,
Прославленого  мужністю  в  віках,
Козацьку  славу,  відвойовану  у  бою,
Що  лине  піснею  по  степу,на  вітрах!

Співа  козак-бандура  душу  крає,
Де  кров  пролита,зацвіте  червоний  мак,
Квітне  Вкраїна  по  весні  журбою,
Сини  вертаються  з  далека  в  журавлях!
















 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564808
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 07.03.2015


Світлана Моренець

ДОПОКИ СЕРЦЯ СТУК


Глибока  і  задумлива  ця  ніч,
без  місяця  тривожного  проміння,
де  злагода  панує  й  безгоміння
в  розмові  зір  без  слів,  без  протиріч.

Під  загадкове  мерехтіння  свіч
ти  серце,  вкотре,  знов  даруєш  щедро,
і  спогадів  чарівне  тихе  ретро
нам  зорі  навівають  оддаліч.

Завис  бокалів  кришталевий  звук  –
ще  насолод  вино  ми  не  допили,
іще  любов  здіймає  нас  на  крила,
допоки  подих  є  і  серця  стук.

                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564925
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 07.03.2015


Сокольник

Пий, кохана!!! ( 16+ )

 Гусне,  гусне  в  небі  морок-
 Перепустка  з  дня  у  ніч.
 Пляшку  в  руки!  Вибий  корок!
 Шана  ночі  наших  стріч!

 Вир  шампанського...  Напоєм
 Розіллємо  радість  ми...
 Пий,  кохана!  Та  навзОєм!
 За  чарівний  дар  пітьми!..

 Пий,  оголене  створіння
 Найінтимніших  бажань!
 Пий  за  наші  сновидіння
 Зацілованих  пізнань!

 Крапель  тік  уздовж  по  тілу-
 Наче  ніжний  дотик  рук...
 У  безгрішності  грішили
 Ми,  п"ючи  солодких  мук...

 Аж  до  ранку  пити  мушу
 Сонцесяйний  лона  смак...
 Тіло  в  тіло...  Душу  в  душу...
 Пий,  кохана!  Тільки  так!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115030211844

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563804
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 03.03.2015


Леся Утриско

Твоя , лиш твоя єдина!

Я  зплету,тебе  любий,з  хмаринок,
Віднайду  у  польоті  вітрів,
Літнім  жаром  розбудиш  любов,
І  остудиш  подихом  тих  холодів!

Лиш  для  тебе  буду,я  радістю,
Насолодою,тайною  пристрастю,
Лиш  твоєю  буду,я  вірністю,
Тою  ніжною,любовною  піснею!

Тишиною  твоєю,без  дотику,
Громовими  дощами  літніми,
І  устами  палкими,рідними,
Тою  ревністю  божевільною!

Ти  нап*єшся  мною,мов  росами,
Ти  сп*янієш  від  туманів  сивих,
Переповнений  океаном  ніжності,
Засинатимеш  у  моїх  обіймах!

Я  твоя,лиш  твоя,та  єдина,
Твоя  тінь,твоя  половина,
Так  вже  долею  було  написано,
Ти  коханий  і  єдиний  мужчина!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563338
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 01.03.2015


Леся Утриско

Розтопитись в тобі, мов у зоряних снах!

Кожен  день,я  чомусь  тебе  згадую,
У  ві  сні  із  собою  розмовляю  сама,
Той  смак  кави-знов  серце  стривожене,
І  сльоза  на  обличчі-і  знову  одна!

Нашу  зустріч  чекала  замріяно,
Через  серце  ти  проник  у  душу  мою,
Лиш  листи,що  на  пам*ять  зосталися,
В  них  я  відповіді,  ніяк  не  знайду!

В  них  думки,наче  рани  розятрені,
То  загояться,то  немов  би  болять,
Пройде  час,залікує  болючі  рубці,
Тільки  все  не  вернути  назад!

Дотик  рук  твоїх,твоїх  губ,твої  ласки,
Лиш  на  мить  знов  відчути,відчути  ще  раз,
Ту  розлуку  забути,повернутись  у  казку,
Розтопитись  в  тобі,мов  у  зоряних  снах!

Знову  любий  відчути  гарячі  обійми,
В  них  завмерти,щоб  подих  притих,
Потонути  у  мареві,від  любовної  ласки,
Все  забути  коханий-тільки  я  і  ти!








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563031
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 28.02.2015


ptaha

О, цих дзеркал химерна, дивна суть!

За  картиною  В.Рекуненка

О,  цих  дзеркал  химерна,  дивна  суть!
Я  свій  портрет  нітрохи  не  впізнала!
Там  жінка  втомлена...  тоді  як  тут  –  
Метеликом  на  хвилях  карнавалу…

В  тій  –  за  Бальзаком  –  досвід  помилок,
А  я  ж…  мені  б…  в  Країну  Задзеркалля…
Де  кіт  Чешир…  де  бЕзум  –  не  порок…
Де  в  травах  я  колись  себе  шукала…

Здається,  вчора…  ні,  була  весна…
Чи,  може,  літо?..  пам’яті  годинник
Замислився…  на  стрілках  –  сивина…
І  під  очима  спогадів  стежинки…

Невже  то  я?  Статечна  і  сумна…
Від  дотиків  стомились  рукавички…
Троянда  стала  жовта  і  бліда
І  розгубила  пелюстки  з  незвички…

Ах,  Діно!  Кицю!  Ти  ж  була,  як  ніч!
Це  ж  кошеня  –  руде  і  не  магічне…
І  дзеркало  –  буденна  вельми  річ…
А  те  було  казково-екзотичне…

Чиєсь  послання  на  моїм  столі…
Уже  засохло,  наче  той  гербарій…
Знайомий  запах  чаю,  як  тоді…
Кохав,  виходить…  я  вважала  –  марив…

Тепер  далекі  –  у  своїх  світах…
А  може,  є  дверцята…  прослизнути  б…
Стікає  в  душу  свічка  у  руках…
Холодне  скло…  у  полум’ї  секунди…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562418
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 26.02.2015


леся квіт

Поема про Кобзаря


                                                 І
«Дух      нації»  витав  по  світу
Століття    дев’ятнадцяте    було,
Країни    повставали    із  –  під    гніту,
Але    кріпацтво    на    Вкраїні    ще    цвіло.
Хоч    дух    національний    нині    сходив,
На    всю    Європу  сон    її    порушив  .
Кріпак    на    Україні    пану    годив,
Згубивши    гідність,із  ярма    не    рушив.
В    той  час,  немов  би    зірка    з    неба
На    Моринці    упала    у  калюжу.
Родивсь    хлопчина,ще    кріпак    нетреба,
В    холодну    березневу    стужу.
Ніхто    і    не    гадав  ,що    той    хлопчисько  
Порве    кайдани      словом    непоборним,
Що    він    душею    з    Богом    ненавмисно,
На    цілий    світ    Пророком    стане    новим.
                                                         ІІ
Гірке    дитинство    у    малого    кріпака:
Батьки    не    витримали  «благ»,  пішли  до    Бога
Осиротіла    доля    чорна,  нелегка,
Але    в    мистецтво    повела    дорога.
Велика    сила    пензля    в    нім    зросла
І    розірвала    всі    кріпацькі      пута,
Це    був    від    Бога    той    великий    Дар.
Тепер  душа    у    нього    вже    розкута.
Художник    в  серці    його    вільний    жив,
Та    увірвалось    ще    нестримне    слово,
І    все  ,  що    бачив,все  ,що  пережив,
В    поезіях    народжувалось    нових.
Самодостатку    не    хотів    митець
За  слово    вільне,став    невільним    знову,
Та  все  одно  ,де    бачив    папірець  ,
Писав,щоби    воскресла    рідна    мова.
                                               ІІІ
Складні    часи…імперія      розквітла
І  «  Новоросія»    зтоптала      Україну,
Але      селянство    наче    свічку  тлілу
Оберігало      мову    рідну    і    єдину.
І    буйний    вітер  розпалив    ту    свічку,
Явилось    слово  як    бурштин    омитий,
І    світ    побачив    українську      нічку,
І      Україну      у    сльозах    умиту.
Відкрились    очі,    і    народ    убогий  
Вже    міг    впізнати    панськую      наругу,
Хоч    дух    від    гніту    ще    слабкий    у    нього,
Але    Кобзар    плекав,орав,    мов    плугом
Народ    в    дрімоті  ,почуття    розмило,
Та    він  збивав    крильми,як    птах    підбитий.
«Борітеся  –  поборете»;  як    грім    гриміло.
«За    вас    правда,за    вас    сила»  -  заставило    жити.
                                                             ІУ
Пов’язало    рідне    слово        знову    в    казематі,
Та    вуста    його    не    оніміли.
І    летіли    в    світ    широкий    думи    ті    крилаті,
Серце    було    в  Україні  ,  на    чужині    тіло.
Стали    вірші    Кобзареві,мов    кулі    гарячі,
І    пани    від    того    слова    мліли.
І    не  втримали    ту    силу    навіть    в  казематі,
Бо    від    нього      душі      їх    горіли.
І  цензура    не    зламала,ні    сира      могила
Своїм    духом  став    Пророк    над    світом.
І  донині    світлі    думи  ,то    велика    сила.
І    живе    земля    вкраїнська    його    заповітом.
Так  ,хотів    Тарас,щоб    сонце    зійшло    на    Вкраїну,
Та    життя    у    боротьбі    триває.
Будем    нині    сподіватись,що    ворог    загине,
І    земля    Шевченком    славна,  «вольну»  заспіває.
6.11.14р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562259
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Світлана Моренець

ДУШІ НЕСМІЛІ ПЕРВОЦВІТИ (давнє)

Це  заголовний  вірш  моєї  першої  збірки.

Душі  несмілі  первоцвіти,
немов  крізь  березневий  сніг
підсніжника  тендітні  квіти,
ви  пробиваєтесь  на  світ.

Мигнувши,  мов  в  тумані  стрази,
десь  на  перетині  світів
спліталися  думки  у  фрази,
в  римовані  рядочки  слів.

І  поки  плакала  чи  мліла
в  тремтливих  почуттях  душа,
рука  виводила  несміло
просте  мереживо  вірша.

Писала  вас  і  забувала,
сховавши  від  чужих  очей,
та  ви  непрохано  спливали
в  безсоннім  мороці  ночей,

все  ластились,  щоб  знов  впустила
до  серденька,  в  моє  буття,
леліяла,  ростила  крила
для  самостійного  життя.

Ви  –  моя  втіха,  мої  діти.
Як  пташку  в  перший  свій  політ,
душі  несмілі  первоцвіти
я  відпускаю  в  білий  світ.

                   2012́  р.

                   ©  Збірка  "Душі  несмілі  первоцвіти",  2013р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562194
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 25.02.2015


Олаф Халді

Услышишь, узнаешь…

Услышишь,  узнаешь,  по  шороху  листьев  печаль,
Печаль,  о  которой  твердят  отголоски  обетов,
Изведаешь  реку  тоски  –  поднебесную  даль,  
И  сердце,  что  пышет  румянцем  от  вечных  ответов.

Откроешь  миры,  о  которых  вещала  Луна,
И  зверем  покорным  к  тебе  прикоснуться  секреты,
О  том,  что  забылось,  исчезло  за  стенами  сна,  
Расскажут  тебе  предрассветной  травы  самоцветы.
 
Спроси  у  Сатурна  о  будущей  горсти  беды
И  он  не  обманет,  как  люди  –  меняя  обличье.
О  радостной  встрече  -  Юпитера  скажут  следы  
(Где  Кронос  молчит,  там  от  Зевса  исходит  величье)

Увидишь,  узнаешь  и  смолкнут  в  тиши  фонари,
А  озера  лунную  гладь  одурманит  крапива,
Смотри,  сквозь  вуаль  полусонною,  ну  же  -  смотри
Кольцо  оброненное  чья-то  рука  ухватила...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562273
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.02.2015


anna zakohana

Cвідок її болі

А  зал  старого  вокзалу,
Відлунює  його  ще  кроки.
Минуле,зрошене  сльозами,
Змиває  дощ  в  роки  за  роком.

Вокзал,неначе  свідок  її  болі,
Він  бачив  його  тихий  спокій.
Вже  зіграні  давно  були  ті  ролі,-
В  очах  її  лишився  німий  докір.

Стояв  він  людно,але  німо,-
Слова  не  бравши  до  уваги.
Та  серед  них  почув  "Ходімо",-
У  відповідь  -  камінь  зневаги.

Вона  не  впала,не  зомліла,
Була  спокійною  відтоді.
Відверто  ним  жила,  хотіла.
Та  серце  шепотіло  "Годі..."


©  (Анна  Діденко.  -  2015  р.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561941
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 24.02.2015


Сокольник

Надія

Коли  в  День  Світла  ясноокий  Ангел
Тебе  коханкою  подарував  мені,
Ти  одаліскою  зійшла  на  вищий  щабель
Пізнань  чуттєвості  в  цім  дивовижнім  сні...

Безсонна  ніч.  Вода  стіка  за  комір...
Межа  світів...  Один,  принаймні,  є-
Блокпост  у  темряві-  сирий  готельний  номер,
В  ракетнім  світлі  віддзеркалює  твоє

Тонке  обличчя-  мерехтливий  спомин-
І  серце  зранене  наповниться  теплом
Майбутніх  зустрічей,  що  спалахом  ранковим
Його  зігріють  у  теплі  твоїх  долонь...

Холодний  дощ,  немов  антонім  мрії,  
Змива  сліди,  що  губляться  в  імлі...
Я  віднайду  їх.  Бо  плекаю  ще  надію
На  радість  зустрічі...  на  цій  сумній  землі.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
Свидетельство  о  публикации  №115022200470  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561449
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 22.02.2015


OlgaSydoruk

Не откажусь…

Люблю  я  прозу  -  когда  морозы,..на  небе  -  звёзды,..в  доме    -  тишина...
Стихи  люблю    -  когда  весна,..и  не  проходят  мимо  грозы...
Смывают  все  грехи  с  земли,..не  забывают  про  мои...
Люблю  в  горшочках  -    цикламены...Когда  перед  глазами  на  окне,а  в  небе  -  синева...
Не  откажусь  от  белоснежной  веточки  сирени...
И  нежных  прикасаний  слов  к  душе...
От  поцелуев  трепетных,медовых...
От  желтой  лилии,что  с  озера  моей  печали  и  любви...
Не  откажусь  от  блеска  глаз,..улыбок  милых...
И  открещусь  от  несчастливых  дней  ненастных  с  привкусом  тоски...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561554
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 22.02.2015


ptaha

Останнє рандеву

А  коли  прийде  час  на  останнє  в  житті  рандеву,
Хай  душа  одягнеться  у  шати  осіннього  листя
І,  натхненно  співаючи  пісню-колядку-хвалу,
Сяде  верхи  на  вовка,  щоб  межі  залишити  лісу,

Де  стежини  сумні  переплетені  вересом  днів,
Де  у  хащах  таємних  живуть  Перелесники  й  Мавки,
Де  соснові  колони,  величні  й  суворо-стрункі,
Свічковоском  стікають  бурштинно  по  сонячних  краплях…

Перевізник,  стомившись,  приляже  на  теплій  ріллі  –  
І  призахідне  сонце  в  очах  відіб’ється  пророцтвом  –  
Я  не  можу  не  їхати…  Там,  на  захмарній  землі
Вже  очікує  Той,  що  на  хрест  за  гріхи  первородства…

На  межі  горизонту  з  душі  позривають  вітри
Позолочене  листя  –  оголена  піде,  як  перше,  –  
По  канату  залишених  вовком  глибоких  слідів,
Між  гріхів  балансуючи  й  острах  по  хмарах  розтерши…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561326
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 21.02.2015


Анно Доміні

Покручені, безлисті ще дерева…

Покручені,  безлисті  ще  дерева
Розкинуть  віття  просто  в  небеса.
Ти  подивись,  поглянь,  яка  краса:
Цей  перший  дощ  напровесні  з  небес.
Злетіти  вверх,  де  розум  мій  воскрес,
Зустріть  тебе  і  –  зникнуть.  В  небуття
Піти  спокійно  і  безжурно.  Лиш  виття,
Неспокій  і  самотність  цього  вітру,
Що  залишивсь  без  чергової  жертви.
І  погляд  в  небеса  встромити  мертвий,
В  ці  свіжі,  ще  весняні  небеса.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561102
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 20.02.2015


Віталій Назарук

ВОЛИНСЬКА ВЕСНА (ПІСНЯ)

Пугачі  сміються  понад  Стиром  зранку,
Верби  розляглися  віттям  до  води,
Луки  березневі  підняли  фіранку,
Лиш  туман  кохання  заховав  сліди.

Сонечко  на  сході  сяє  веснянково,
Сльози  –  наче  роси,  скапують  з  беріз,
Жайвір  серед  хмарок  творить  свою  мову,
А    Мороз    у  небі  світить    зірний  віз.

І  цвіте  латаття,  і  мовчать  покоси,
Кожен  крок  весняний  у  душі  сія,
Одягли  барвінки  веселкові  роси,
Розцвіла  в  медунках  чарівна  земля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561077
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 20.02.2015


Олаф Халді

В бархатном платье

Ты  явилась  мне  в  бархатном  платье,  как  вороны  черном,
Легким  трауром  ночи  виденья  мои  наполняя.
Ощутивший  тебя  в  закатившемся  солнце  холодном
Я  упал  на  колени,  предсмертной  тоской  изнывая.

В  перламутровой  заводи  глаз  притаилось  молчанье,
Но  так  живо  твердят  о  мечтах  бледной  робостью  руки,
За  один  поцелуй  этих  губ,  что  излился  в  прощанье,
 Я  готов  слушать  вечно  ужасные,  адские  звуки.

Укрощенный,  как  зверь,  растворяюсь  в  дворце  увяданья.
Выпиваю  тебя  до  конца,  не  коснувшись  губами.
Перед  тем,  когда  небо  уснет,  помутнев  от  сиянья,
Брошу  сердце  к  ногам  той,  что  ночью  танцует  с  волками.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560905
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 20.02.2015


Олаф Халді

Babyloniacus fornicaria

И  ты  умерла.  Тишина  совершает  обряд.      
………………………………………………………………..
Усталые  губы  последним  дыханием  стынут,  
А  утро  завьюжит  и  выплеснет  рокотом  яд…
………………………………………………………………
Заплачет  лишь  стол,  в  Пляске  Витта  тобой  опрокинут…  


А  помнишь  шикарные  платья  из  горечи  слез
Невинного  сердца,  одетого  Богом  в  порфиру,
Когда  унижение  ветер  страданий  принес  -
Перчаткой  не  брошенный  вызов  ослепшему  миру


Припомни  все  ласки,  что  были  нежнее  шелков;
Кровавые  реки  твоих  неземных  наслаждений...

Как  ты  восхищалась  собой  на  руках  облаков,
Предавшись  мечтам  –  темной  власти  забытых  видений!

Упал  Вавилон.  Пошатнулась  распутства  стена,
Куда  ты  теперь,  обнищалая  в  рваной  одежде?
Блудница  Великая,  в  прошлом  сестра  и  жена,
Останься  со  мной,  обмануться  в  последней  надежде…

Но  ты  умерла,  тишина  завершила  обряд,
Усталые  губы  последним  дыханием  стынут…
…………………………………………………………………………….

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560837
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 20.02.2015


Жужа Марципанчик

Це неможливо…

Це  неможливо…  це  більше,  ніж  страшно…
Горе  луною  повсюди  летить.
Я  пам'ятаю  країну  вчорашню…
Все  промайнуло…  так  швидко…  умить.

Може,  це  сон,  що  ніяк  не  скінчиться…
Може,  невдало  хтось  так  жартував…
Тихо  й  спокійно  згорнулася  киця,
А  на  хатину  ще  «Град»  не  гарчав.

Може,  і  тато  нікуди  не  їхав…
Мама  не  плаче,  пісні  все  співа…
Ні…  похилилась  хатиноньки  стріха,
Мурка  жива  ще…  та  зовсім  сліпа.

Серце  стискається  в  спазмі  тривоги,
Це  ще  не  все…  але  вірю  в  дива.
Ми  стоїмо  на  початку  дороги…
Шлях  цей  важкий…  та  життя  все  ж  трива.

Бачу  десь  там,  в  небокраї,  надію...
Мрії,  заховані  поміж  зірок…
Завтра  щасливе  я  бачу…  я  вірю!
Не  натискайте  лишень  на  курок…

19.02.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560804
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 19.02.2015


леся квіт

Ти не даруй мені, коханий…

[b]Ти    не    даруй    мені  ,  коханий,    квіти,[/b]
Душі    своєї    подаруй    вогонь.
Бо    квіти    не    твої,природи    діти,
А    ти    зігрій  теплом    своїх    долонь.

[b]Ти    не    даруй    мені,    коханий  ,  небо,[/b]
Його    простори    -  Божа    благодать.
А    краще    пригорни    мене    до    себе
І    будем    разом    до    небес    злітать.

[b]Ти    не    даруй    мені  ,коханий,сонце  ,[/b]
Щоб    не    згоріти    в  полум’ї    Його,
Але    заглянь    цілунком    у    віконце
До  стомленого    серденька    мого.
16.02.15

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560274
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 17.02.2015


Олаф Халді

ত তЗеркалаত ত

[i]Мне  смотреть  в  зеркала  запрещала  она…
От  плодов  виноградного  сна  переливом  
Шум  прибоя  звучал,  только  капля  вина      
оказалась  для  тела  ангарским  заливом.
Мне  она  запрещала  встречать  корабли,
Волхованьем  взывать  к  заблудившейся  тени  
Верить  древним  сказаньям  и  знакам  земли…
Видеть  лестницы  в  небо  ведущей  ступени.

Но  в  ее  зеркалах  растворялись  мои  –  
В  желтогранных  топазах  цвели  Гималаи,
Полыхая  огнем  хвост  кусавшей  змеи,
Для  миров  пробуждаясь  от  дремы  пралаи.

Говорить  о  любви  запрещала  она…
Эту  странную  стужу  рассудка  измеря
От  холодной  стены  до  пустого  окна  -
Отсыревшим  иконам  молясь,  но  не  веря...

И  весеннего  утра  прохладой  звеня
Запрещенной,  терновой  стезей  –  без  ответа,  
Корабли  уходили  тонуть  без  огня…

И  она,  провожая  улыбкой  меня
Наслаждалась  изнеженной  песней  рассвета.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560353
дата надходження 17.02.2015
дата закладки 17.02.2015


ptaha

Політ (За картиною Я. Йерки "Бюджетні авіалінії")


http://yerka.org.ru/pages/bardzo_tanie_linie.html#

Літак  «Донбас».  Політ  у  грозохмарі.
Наосліп.  На  удачу.    Навмання…
Став  на  крило  під  ГРАДовим  ударом  –  
З  тих  пір  несе  обірвані  життя…

Він  не  встигає:  пасажиротоки
Щодня  на  небо  зграями  ідуть…
Він  утомивсь  від  сліз  сухих  потоків,
Що  заливають  скло  в  заобрійпуть…

А  тут  ще  й  попіл  тугу  навіває
І  вихором  обуреним  несе
Туди,  ізвідки  вороття  немає,
Куди  і  пошта  лист  не  донесе…

Летить  «Донбас»  розкришений  у  далеч,
У  прірву,  в  історичне  небуття…
А  ми  живі…  чекаєм…  на  вокзалі…
На  станції  «Розстріляне  життя»…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559903
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 16.02.2015


Сокольник

Ночь любви в поле ( 16+ )

Эта  дивная  ночь  так  тревожно-сладка...
Несозревшая  рожь  шелестит  у  виска...
Мы  с  тобою  лежим  да  на  грешной  земле,
И  любовь  нам  двоим  дарят  звезды  во  мгле...

Было  таинство  дня,  и  вечерний  закат...
И  безумство  огня,  словно  пламенный  ад...
Охладила  порыв  вездесущая  мгла....
Ты  коснулась  меня...  Словно  в  душу  вошла...

Мы  нагие  лежим  да  на  поле  ржаном...
Я  в  тебе  недвижим...  И  движим...  А  потом
За  разрывом-травой  потянулась  рука,
И  дрожит  свет  ночной,  словно  жилка  виска...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479572
дата надходження 15.02.2014
дата закладки 15.02.2015


Олаф Халді

Вже майже ранок

*  *  *
Вже  майже  ранок.  Плачуть  сови,
Ще  по-нічному  –  сумно  так,
Я  зрозумів,  що  без  любові,
Я  наче  немічний  жебрак,
І  запалає  темне  небо,  
Прокинувшись  від  свого  сну,
Я  не  прошу,  мені  не  треба,
Щоб  долю  ти  несла  мою,
Я  не  прошу  ділити  смуток
Зі  мною  порівну  –  навпіл,
Чи,  щоб  пав  твій  поцілунок,
Чи,  щоб  струною  він  дзвенів,

Лиш  погляд  твій,  такий  розкутий,
І  кроків  невмолимий  такт,
Мені  відкриє  рай  забутий...

А  доти  я  лише  жебрак.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559399
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 14.02.2015


Олекса Удайко

КРИШТАЛІ СЕРЦЯ

                                                                                 [b]  [color="#eb2121"]П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю
                                                                                                         всім      закоханим[/color][/b]

[i]                  Принципи  камашастри  (взамоєвідношень  між  чоловічим
     і  жіночим  чинниками  –  інь  і  янь)  як  одного  із  взірців  до-
     релігійної  духовної  культури  хвилювали  не  одно  покоління
     людей...  Чи  не  найголовнішим  принципом  камашастри  є  
     взаємопроникнення,  обмін  між    Інь  і  Янь  у  людей  різної  статі  
     як  джерело  прогресу,  отримання        задоволення  від  життя...  
           Сю  "тендітну"  тему  автором  нещодавно*  було  піднято  
     у  вірші,  що  перекликається  з  думкою  іншого  автора,  ключові  
     слова  якого  наведено  нижче.  Щоправда,  є  і  інші  погляди  
     на  цю,  здавалося  б,  добре  зрозумілу  проблему**.  
      Ризикуючи  знову  попасти  під  обстріл  "важкої  артилерії"  
     моїх  опонентів,  в  цей  святковий  для  даної  теми  день,  подаю  
     новий  варіант  вірша,  написаний  уже  у  новому,  5-стопному  ямбі.    
       
                                   Отдай  мне  капельку  души,
                                   Отдай!  И  ты  не  пожалеешь.
                                                                   Лариса  Пятакова[/i]
[youtube]http://youtu.be/XG17SHP5X_k?list=RDX2lDwhVuDGQ[/youtube]
[b][i][color="#a80707"]Віддай  мені  хоч  крихітку  тепла  –                      
Я  відігріюсь  в  нім…  Нехай  зомлію,
Та  не  згорю,  як  ніч  моя,  дотла…
Лиш  засвічусь  від  іскорки  надії.

Віддай  свої  гіркоти  від  журби:
У  вирі  почуттів  я  їх  покраю  
І  в  гріб  навічно  покладу!    Аби    
Був  спокій  і  любов...    Заради  раю.  

Віддай  негоди  і  похмурі    дні…  
А  ще  панянку-ніжність  у  додачу  –
Й  прокинешся...  немов  в  казковім  сні:
Я  всім  життям  своїм...  тобі  віддячу!

Віддай  любов,  та  вірність  не  поруш!  
Змурую  у  собі...  гранітну  пристань...
І  вирощу...  стокільканадцять    руж,
В  тобі  ж  відкрию...  безугавну  пристрасть.

...Та  ряст  топтати  радше  не  спіши:  
Піти  у  вічність  –  злим  навкір  –  успієш...    
Віддай...  кришталі  серця  і  душі!
Віддай!..  І  ти  не  пожалієш…[/color]
[/b][/i]
[i]22.01.  2015
[/i]
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
**http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552664

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559615
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 14.02.2015


ptaha

Пісня над піснями (спроба переспіву)

-  Ти  пісня  в  пісні,  що  звучить  в  мені
Солодкими  акордами  щомиті.
Шалом,  кохання!  Наче  бистрині,
Вклоняюся,  щоб  спрагу  вдовольнити  –  
З  очей  напитись  чистої  води
Вродливиці  стрункої  Суламіти!

-  Шалом  тобі,  мій  царю,  в  щасті  будь!
Мій  виноградник  дочекався  миті!
Вже  кубки  до  країв  стоять  налиті
Вином  любові  спраглих  мо́їх  вуст!

Веди  мене  на  ложе  зілля-трав!
Нехай  сплетуться  кедри  й  кипариси
Шатром  дахів,  що  даленіє  виссю,
Яку  мені  в  коханні  дарував!..

-  Уже  дощем  умилася  земля,
Гілки  смоківниць  одягнули  квіти.
Шалом  тобі,  о  ліліє  моя!
Явись  мені,  найжа́даніша  в  світі!
Я  о́ленем  прийшов  ізвідтіля,
Де  гори  тонуть  в  золотій  блакиті!

-  Шалом  тобі,  любов  мого  життя!
Таке  вві  сні  привиділось,  їй-Богу:
Тебе  я  загубила…  тож  в  дорогу
Мене,  як  поводир,  вело  чуття…

Знайшла  тебе…  в  полоні  диво-сну…
О,  не  будіть  мого  кохання-лади…
Я  посиджу  з  ним  поруч  тихо-радо,
Співаючи  про  нинішню  весну…

-  Твоя  любов  найкраща  з-поміж  вин!
Гублюсь  між  перлів  зуб  твоїх,  і  нині
Тону  в  меду  солодких  слів  твоїх,
І  в  пахощах  садових  вітром  лину...
Шалом  тобі,  зійди  із  верховин
І  сяєвом  залий  мою  долину!..

-  Шалом  тобі,  мій  наречений-кедр!
Я  відімкну  дверцята  свого  саду…
А  ти  не  йдеш?..  Тебе  сховала  варта?..
Тоді  я  в  самі  ноги  упаду,

Бо  ти  мені  найкращий  між  царів,
Мов  той  Ливан,  мов  статуя  в  сапфірах!
Вуста  –  лілеї,  що  солодким  мирром
Проміняться  у  пишноквітті  слів…

-  Прекрасна  ти  і  чиста,  мов  сльоза,
Моя  голубко!  Відведи  лиш  очі,
Бо  в  них  вирує  пристрасті  гроза,
Яка,  боюся,  спопелити  може!
Шалом  тобі,  підмісячна  краса!
Дозволь  твоє  життя  у  часі  множить!

-  Шалом  тобі,  властителю  душі!
Прийди  до  мене,  вирушімо  в  поле,
Де  п’янко  пахнуть  стиглі  мандрагори
І  де  гранати  щедро  зацвіли!

-  Вуста  твої  –  найкращеє  вино!
Твої  округлі  стегна,  як  намисто!
Шалом  тобі,  моя  прекрасна  пісне!
Звойований  тобою  я  давно!..

-  Мої  сади  тепер  уже  твої!
Збирай  плоди,  як  тобі  належать!

-  О  пісне  в  пісні!  Почуття  твої
Кладу  печаттю  на  своєму  серці…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558927
дата надходження 11.02.2015
дата закладки 11.02.2015


Олаф Халді

ত ত О том, чему не быть…ত ত

О  том,  чему  не  быть,  скажи,
Останусь  слушать  до  заката
Твоей  искусно  слитой  лжи
С  холодной  стойкостью  Пилата.

Сошедшей  с  неба  чистоты
Венец  из  снов  к  лицу,  как  знамя  
Багровым  вышитой  черты
Рассвету,  брошенному  в  пламя.
И  не  печать  седой  зимы,
Не  лампы  полусвет  зажженный
Не  смогут  скрыть,  ведь  знаем  мы,
Двузначность  яви  заплетенной.

Таишь?  Но  робость  излила
Слов  четче,  легче  даже  дара,
Все  то,  о  чем  спросить  пришла…
(ответ  мой)  –  твоего  тепла
я  слаще  не  вкушал  нектара

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558365
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 11.02.2015


Олаф Халді

Первоцвіт

[b]*  *  *[/b]
Вона  зривала  первоцвіт,  
і  забуття  собі  благала,
І,  що  від  неї  хоче  світ[i][/i]
Вона  не  знала.
Туманом  небо  розлилось,
Вона  все  втратила,  що  мала,
Забула,  що  все  рушилось  –  
Вона  кохала.

Чорнилом  писані  листи
Сто  раз  переписала  кров’ю,
Щоб  хоч  рядками  зацвісти
В  словах  любов’ю.
Та  невмолимий  долі  крок
Йшов,  все  руйнуючи,  до  цілі,
І  часу  сипався  пісок  
На  квіти  білі.

Очима  кольору  в  мигдаль,
Немов  вогнем,  душа  хміліла
Але  вона  за  ним  печаль  
Не  відпустила.
Я  тиснув  руки  ніжно  їй,
Благав  не  руйнувати  осінь,
Що  залягла  в  душі  моїй
З  її  волосся.

Вона  ж  зривала  первоцвіт
І  приховати  не  зуміла  
Тремтіння  ніжної  руки  -  


Вона  завжди  його  любила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558848
дата надходження 11.02.2015
дата закладки 11.02.2015


kostyanika

Я буду любить…

Я  буду  любить  тебя,  несмотря  ни  на  что,
Несмотря  на  житейские  наши  проблемы,
Все  знают,  что  жизнь  не  бывает  простой,
Случается  горе,  и  даже  измены...

Я  буду  любить,  даже  если  уйдешь,
Оставив,  что  было,  за  нашим  порогом,
Порадуюсь,  если  ты  счастье  найдешь,
Тебя  не  смогу  я  судить  слишком  строго...

Я  буду  любить,  коль  внезапно  беда
Швырнет  нас  за  борт  житейского  судна,
Я  буду  любить,  если  встанет  стена
Меж  нами,  и  будет  сломать  ее  трудно...

Я  буду  любить,  несмотря  ни  на  что,
От  первого  дня  и  до  самой  смерти,
Я  верю  -  любовь  -  это  свет  сквозь  ничто,
Спасенье  души  в  земной  круговерти.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558632
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 10.02.2015


Олекса Удайко

ЖІНКА НЕЗЕМНОЇ КРАСОТИ

                 [i]Невдовзі  християнське  свято
                 Святого  Валентина!  Кожен  зараз  
                 в  роздумах  -  що  подарувати  в  день
                 з  а  к  о  х  а  н  и  х...  Думаймо![/i]
[youtube]http://youtu.be/x15tnWlUObI[/youtube]

[b][i][color="#00bfff"][color="#000dff"]Жінка  йде  неквапним,  тихим  кроком…
Їй  би  ще  воліти  і  цвісти…  
І  спитав  Я,  наче  ненароком:
     –    Що  б  хотіла  мати  в  сей  день  ти?    
 Он  дивись,    бурує  п’яний  вітер,  
мов  гультяй  невгавний  –  Дон  Кіхот…
Він  тебе  доставить  на  край  світу
до  нових,  незвіданих  висот!

     –    А  мені  не  треба  світ  казковий,
дай  хоч  той,  реальний…  Та  навік!
Щоб  утішив  ранок  смерековий
й  вечір…  теплий,    щирий,  без  доріг.
Там  могла  б  я…  серцем  посміхнутись
у  одвіт…  на  усмішку  твою…
і  до  тебе…  ніжно…  пригорнутись,
щоб  тебе  кохати…  Я  молю.  

   –    Подаруй  освідчення  в  коханні,
щоб  умить…  піднятись…  в  небеса…
і  повідай…  всі  свої  страждання…
і  земні…    приборкай    чудеса.

   –    Ти  ж  даруй    мені  цупку  основу,
щоб  здійснити  сонми  тайних  мрій:
чоловіче  непорушне  Слово  –
без  колізій…  пафосних  затій.  
І  лелій  мені  присвяти…  Та  –  не  прозу      
звичного,    буденного  життя.
Теплі  дні  –  не  зимові  морози,
чистоту  думок,  а  не  сміття!

Подаруй  мені  блаженство  тиші,
лоскіт  світла…  прохолодну  тінь,
гру  прибою,  що  розколе  хвищу    
об    грайливу…  побережну  рінь.
Хай  дарунком  буде  шепіт  вітру  –
Леготу,    що  в  полі  шелестить
колосками  й  волошковим    цвітом.        
 І  яси…  
                             небесної…      
                                                                         блакить.
                                   
Ніччю  прихили    зіркове  небо,          
щоб  щасливим…  падало…  дощем.
Я  прилину  росами…  до  тебе
В  ранок  наш,    де  серць  медовий  щем.  
                                       ______              
 …Небо  і  земля,    підвладні  року*  –    
 тішаться…  в  обіймах…  два  світи…
По  землі…    іде…  неквапним  кроком        
Жінка…  Неземної…  Красоти…[/color][/color][/i]
[/b]
06.02.2015
_________
*Доля,  судьба.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557614
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 07.02.2015


Сокольник

Коханці

 Моя  ти  зрадливице  ніжна...
 Моя  ти  замріяність  сніжна...
 Ти  зоре  моя  світанкова,
 П"янкА,  наче  кава  ранкова...

 Вразлива,  тендітна,  примарна,
 Ти-  час,  не  прогаяний  марно...
 Сльозинка  зі  смутком  солоним...
 Сніжинка,  що  впала  в  долоні...

 Зі  мною  ти  будеш  собою.
 Тебе  оберу  будь-якою,
 Бо  іншою  буть  ти  не  в  змозі.
 І  добре.  І  щастя  в  дорозі

 За  нами  біжить.  Не  від  нас,
 Бо  промінь  кохання  не  згас,
 І  ми,  ухопившись  за  промінь,
 Зіллємось  у  зоряний  пломінь...

 Доросла...  А  наче  дитина...
 Примарна  й  воднОчас  незмінна...
 В  коханні  тріпочуть  серця,
 І    шалу  не  буде  кінця...

 Нічого  ще  в  світі  донині
 Ніхто  не  змінив.  І  не  змінить.
 Ти  світле  кохання  моє.
 Ти-сонце.  Ти-  небо.  ТИ-Є.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115013001108

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555753
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 30.01.2015


Любов Вишневецька

Я знаю.

-  Я  знаю,  любимый,
Что  ты  меня  помнишь!
Судьбою  гонимый,
Миг  прошлого  ловишь.
На  небо  взгляд  бросишь
С  молитвой  могучей…
О  встрече  попросишь!
Увидишь…  лишь  тучи.

И  гром  загрохочет…
Письмо  от  Вселенной.
Упреком  полощет…
Чтоб  было  больнее.
-  И  я  тебя  помню!!!
Грущу  и  печалюсь.
С  такою  же  болью…
И  так  же  скучаю!

Зову  во  сне  Счастье…
И  жду  его  в  звездах.
Окутана  грустью…
Надеюсь…  -  Не  поздно  ль?...
Влюбленных  веками
Калечит  разлука.
Своими  руками
Рассыпали  муки…

Заплачет  сердечко,
Зальет  душу  горе…
Где  счастье  не  вечно,
Не  будет  покоя!
Поломаны  судьбы…
Две  жизни  без  смысла.
-  Ах,  глупые  люди!..
В  печали  зависли.

                                                       23.01.2015  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554990
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 27.01.2015


melasskayak

про пір'я

Я  на  небі  пір'я  назбираю,
і  навчусь  літати  у  птахів.
Прилечу  сказати,  що  кохаю.
Ти  згадаєш,  як  колись  любив.

Я  на  небі  хмари  розмалюю
у  твої  улюблені  дощі.
Прилечу  сказати,  що  шкодую  -
залишу  крило  в  твоїй  руці.

Я  у  неба  дозволу  попрошу  -
розпущу  за  ніч  друге  крило.
В  світанкових  росах  ноги  зрошу,
повернуся  вранішнім  теплом.

Я  за  вітром  ночі  довгі  йтиму,
він  мене  до  тебе  приведе.
І  сльозами  очі  тобі  вмию,
ти  крило  зламаєш.  І  підеш.

Я  у  неба  дозволу  попрошу
і  розвію  пір'я  -  буде  сніг.
Сніг  іде,  я  більше  не  приходжу,
а  наша  любов?  То  просто  збіг.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551554
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 24.01.2015


Артура Преварская

Какую власть имеет музыка над мной…

Какую  власть  имеет  музыка  над  мной  –
Она  способна  обернуть  меня  волной,
Что  мягко  бьет  о  скалы  мирозданья,
Целуя  брызгами  рассвета  ясный  лик,
Иль  превратить  в  нетленный  звездопад,
Что  осыпает  вновь  зацветший  сад,
Где  ждут  друг  с  другом  ангелы  свиданья,
И  на  ладонях  вечность  –  только  миг…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554006
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015


Сокольник

Кохання зі смутком

 Люба  подруго,  дай  мені  руку!..
 Щойно  серця  торкнулась  печаль...
 Це-  відлуння  всесвітнього  смутку,
 Що  настав...  І  не  піде...  Нажаль...

 Люба  дівчино,  сядь  на  коліна,
 Обійми  і  цілунок  прийми!..
 Дощ  по  скронях  січе  безупинно,
 Наче  сльози  цієї  зими...

 Ця  зима  омиває  сльозами
 Всіх  загиблих  в  безглуздій  війні,
 Наче  біль,  наче  спогади  мами...
 Дощ  рясний-  як  нездійснений  сніг...

 Хай  кохання  нічого  не  змінить...
 Хай  воно  не  врятує  цей  світ...
 В  безнадії  дозріє  надія...
 Літній  спомин  надІшле  привіт...

 То  ж  зігріймось  коханням  шаленим!..
 Розчинімось  в  вогненних  ночах!..
 Не  відводь  же  свій  погляд  від  мене!..
 Це-  кохання  зі  смутком  в  очах...  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115012301265

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553890
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015


Жужа Марципанчик

Я кохаю тебе…

Поцілуй  мене  ніжно  у  щічку,
І  торкнися  легенько  долоні.
Поведи,  як  колись,  під  смерічку,
Обійми…  і  тримай  у  полоні.

Хай  нам  заздрить  місяць  і  зорі,
Навкруги́  хай  множиться  кохання.
Божевільні  з  тобою,  ми  хворі,
Але  разом…  всю  ніч...  до  світання.

Пригадаєм  минулі  всі  ро́ки,
Поміркуєм  про  завтра  й  сьогодні.
Переглянем  усі  наші  кроки…
Ну  чому  ж  не  в  усьому  ми  згодні?

Ти  розважено  ходиш  землею  -  
Я  замріяно  лину  до  неба.
Ти  кохаєш  мене,  ніби  фею  -  
Я  кохаю  тебе…  що  ще  треба?

23.01.2014

Опубліковано  в  літературному  альманасі  "Сила  почуттів"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553944
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015


Олекса Удайко

ВІДДАЙ ХОЧ КРИХІТКУ ТЕПЛА

                                             [i]
[/i]
[b][i]
[color="#910202"]Віддай  хоч  крихітку  тепла  –                      
В  теплі  твоєму  я  зомлію
Та    не  згорю,  як  ніч,  дотла  
Від  злету  іскорки  надії…

Віддай  гіркоти  від  журби:
По  вітру  в  полі  їх  розтру́шу
Своєю  вірністю,  аби    
Був  спокій  і  любов...  Я  мушу.

Віддай  негоди  всі  свої
Й  царівну-ніжність  на  додачу  –
Я  забаганки  всі  твої
Сповна  сплачу…  Й  не  треба  здачі!

Віддай,  немов  сто  тисяч  руж,
Любов…    і  пристрасті  гарячі,
Та  вірність,  прошу,  не  поруш!
За  те  сторицею  віддячу…

І...  ряст  топтати  не  спіши  –    
Піти  у  вічність  ще  успієш...    
Віддай...  краплиночку  душі  –
Віддай...  І  ти  не  пожалієш.[/color][/i]
[/b]
[i]19.01.  2015
Кельн,  ФРН  
[/i]                                                  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015


Олександр Букатюк

Наївні вірші про…

1
*      *      *
Я  брехати  собі  не  стану,
бо  не  раз  вже  собі  брехав,
бо  солодка  печаль  обману,
мов  невисповіданість  гріха.

Годі  серце  кидати  в  прірву,
сподіваючись,  що  злетить,
у  нірвані  палити  нерви
та  ілюзій  плести  світи.

Тож  не  створю  богині  з  тебе.
Всі  на  світі  ми  цім  земні.
Поміняю  снів  сьоме  небо
на  ці  вистраждані  пісні.

2
*      *      *
Не  вірю  мріям  брехливим,
не  вірю  собі  самому.
Хай  ллються  із  серця  зливи,
світ  зводить  судин  судоми…
Наївно  і  необачно
повірю  твоїй  усмішці.
У  грудях  –  знов  бій  кулачний.
Ну  як  тобі,  музо,  вірш  цей?


3
*      *      *
Хто  тебе  впустив  зненацька
в  серце  –  наче  сіль  на  рани?
Чи  моя  душа  бурлацька
мрій  могильником  постане?

Чи  мені  того  не  досить,
що  зовуть  коханням  люди
і  печальних  віршів  стоси
світ  не  б’є  об  мої  груди?

Де  подітися  –  не  знаю.
Всюди  бачу  твої  очі.
Чи  для  тебе  це  лиш  гра  є,
як  в  дитинстві  «тамагочі»?

Мо’,  розвієш  словом  сумнів,
може,  підеш  й  не  вернешся,
а,  можливо,  я  безумний  –
принц  в  палаці  твого  серця.

4
*      *      *
Сліпе  кошеня  кохання
ти,  може,  без  жалю  втопиш.
Надія  помре  остання,
заплачуть  поезій  строфи.
А,  може,  у  серце  приймеш
сліпе  кошеня  кохання.
І  небо  знов  зорі  вийме,
хай  сяють  –  мов  ніч  остання.


5
*      *      *
Не  буду  мріяти  про  тебе,
в  безсонні  ночі  коротати.
Медооман  мені  не  треба.
Я  вже  наївність  всю  розтратив.

Ти  посміхнешся  загадково:
«Не  мрій,  про  тебе  я  помрію.»
Забуду  враз  про  дане  слово
й  не  покохати  не  зумію.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552194
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Олекса Удайко

ДВІ ЛІНІЇ ДОЛІ

     Трішки  засумував...  
       на  чужині...
       І  по-
       ли  -
       ло-
       ся
       ...
[youtube]http://youtu.be/XG17SHP5X_k?list=RDX2lDwhVuDGQ[/youtube]    

[b][i]  [color="#9e0505"]Я  кінчиком  пальчика  –
в  пристрасті  сонній,    
за  межами  стулених
вій,  в  супокої  –
дві  лінії  щастя  
шукаю  в  долоні,
з  притлумленим  диханням  
таїнство  кою.  

Тихесенько,  трепетно  
никну  в  зап’ясті  
і  ніжно,    поволі,  
поверх    передпліччя  
осиковим  ли́стом    
втикаюсь  у  щастя,
що  в  серденьку  мріє,    
де  істина  вічна...  

І  –  сонми  мурашок  
по  сонному  тілу,  
нечутний  мій  видих      
завмер  на  хвилину…
Нові  почуття,  
немов  птах,  прилетіли
і  в  ямочках  щічок  
дві  долі  молили…

Я  світлом  займуся,  
мов  клен  в  читстім  полі,  
губ  милих  торкнуся  
неспішно,  поволі...
й  шепну  їй  на  вушко:
"  Люблю  тебе,  сонну!"
Дві  лінії  щастя  –  
дві  лінії  долі.[/color][/b]

13.01.2015
Кельн,ФРН[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551110
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 13.01.2015


Андре Ільєн*

Зміна орнаментів

Зміна  орнаментів  на  пергаменті  шкіри
Вигинів  й  вгинів  юного  тіла
Тіні  морозу  на  шклі
Відображення  прозоре
Через  серденько  та  й  до  душі
Крига  лезо  своє  раптом  зроне
На  пергаменті  шкіри  забута  мова-німа
Блідим  відблиском  в  небо  стріли
Не  зломи  мені  долі  зима
Наче  гілку,  чи  лист  павший  долу
Заплету  із  зірок  оберіг
В  твою  свіжість  мов  підкову
І  хай  мирно  сипле  в  очі  сніг

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548658
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Сокольник

Літній спомин

 В  мерехтінні  нічних  ліхтарів,
 Загорнувшись  у  теплі  думки,  
 Йдеш  алеєю  стомлених  снів...
 Літній  спомин  торкнувся  руки,

 Літній  спомин  торкнувся  чола,
 І  розцвів  зорепадом  думок,
 Як  щаслива  зі  мною  була,
 Як,  запещена,  літній  танок

 Дарувала  кохання  мені...
 Як  зливалися  наші  тіла,
 Як  горіли  в  шаленства  вогні...
 Як  себе  ти  мені  віддала...

 Вітер  лютий  в  обличчя  січе
 І  хитає  нічні  ліхтарі...
 Літній  спомин  торкне  за  плече,
 Наче  скаже-  "я  поряд...  Зігрій..."


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2015
 Свидетельство  о  публикации  №115010310711

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548552
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Сокольник

Лирическое

 Утра  серого  влагой  туманной
 Разлилась  над  землею  печаль...
 Где-то  там,  в  пробуждении  раннем
 Из  окна  ты  впиваешься  вдаль

 Взглядом,  полным  тоски  и  тревоги...
 Взглядом  трепетно-нежной  любви...
 Нас  опять  разлучили  дороги
 На  бескрайних  просторах  земли...

 За  окном  сквозь  унылые  слезы
 Снежных  орд,  коим  в  бездны  лететь,
 Ветви  тянут  печально  березы,
 Словно  в  трепетной  просьбе  согреть,

 И  в  разлуке  тоскующей  этой
 Каплей  влаги  в  ладони  затих
 Стих,  в  котором  присутствует  лето,
 Что  кусочком  одним  на  двоих

 Нас  дыханием  знойным  согрело,
 Нас  любовным  костром  обожгло,
 Только  счастья  сдержать  не  сумело...
 И  на  сердце  теперь  тяжело...

 Я  вдали,  за  разлуки  порогом...
 И  сливаются  в  сердце  твоем
 Искра  жаркого  лета  ожогом...
 Капля  влаги  печальным  стихом...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2014
 Свидетельство  о  публикации  №114122910570

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547399
дата надходження 29.12.2014
дата закладки 30.12.2014


Ірина Лівобережна

Побачення

"Йшла  до  нього,
Наче  місячна  царівна..."
Юрій  Рибчинський

Як  перли  диво-чистої  роси,
Твої  торкання  квітнуть  полум"яно...
У  шал  своїх  обіймів  -  запроси!!!
На  зустріч,  що  омріяна,  коханий!

Пірну  в  волосся...  лагідно  чола
І  вуст  твоїх  я  спрагло  доторкнуся...
Цілуй,  цілуй!  Без  тебе  -  не  була!
Твоя  -  у  кожнім  подиху,  і  рУсі!

Вогонь  по  тілу  -  від  твоїх  долонь.
Від  поцілунків  тих,  що  пестять  тіло...
В  душі  -  вогонь!  У  серденьку  -  вогонь!
І  я  уже  всесильна,  і  стокрила!!!

Злітаю  в  небо!  Віддаюсь  тобі,
Цілую  п"янко,  шаленію  знову!
Твої  осяйні  очі  голубі
Без  слів  -  
     коханням  
                 струменять  казково!

Та  час  -  спливає.  Вже  тобі  пора...
Гірчать  хвилини  щастя  полинами...
Та  теплий  пломінь  в  серці  -  не  згора!
Не  обертайся!  Зорі  -  поміж  нами...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545545
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014


Олександр Букатюк

* * * ("З очей падуть не сльози – пелюстки…")

З  очей  падуть  не  сльози  –  пелюстки
кохання,  що  відквітло  на  морозі.
На  серці  осад  боляче-гіркий.
Мені  зі  щастям  знов  не  по  дорозі.

Я  вже  втомився  мріяти  і  йти
за  міражем,  за  сном,  за  серця  боєм.
Поезія  –  мов  правда  між  світил.
Все  інше  –  згустки  самоти  і  болю

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545559
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014


Сокольник

Зимове кохання в хаті ( 16+ )

 Тепло  в  хаті  нічній.  Нишкне  тиша.
 Ми  з  тобою  на  теплій  печі
 Шурхотіння  настирної  миші
 Будем  стомлено  слухать...  Мовчи!..

 Ти  вслухАйся  у  темряву  ночі,
 Спраглим  тілом  овивши  мене!..
 Лиш  скінчила...  Та  знову  от  хочеш
 Ти  кохатись...  Нескоро  мине

 Це  шаленство  у  теплій  постілі,
 Що  дарує  нам  лагідно  піч!..
 А  на  дворі  в  лихій  заметілі
 Замерзає  скоцюрблено  ніч.

 Ми  кохатися  будем  до  ранку
 Під  пульсуючий  спів  цвіркуна...
 Ніч  у  ніч.  Аж-но  як  на  світанку
 Зазирне  у  віконце  весна...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2014
 Свидетельство  о  публикации  №114122111775

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545460
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 22.12.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.12.2014


Світлана Моренець

ЖИТТЄВИЙ СКАРБ

За  вікном  пірнає  в  темний  вечір
краєвид  Дніпрових  берегів...
А  в  квартирі  –  так  нестерпно!  –  з  печі
паморочить  запах  пирогів...

Я  тебе,  коханий  мій,  чекаю
і  вслухаюсь,  як  ключем  черкнеш...
Вже  по  кроках  за  дверима  знаю  –
смуток  чи  тепло  в  душі  несеш.

Ти  візьмеш  лице  моє  в  долоні,
що  з  морозу  й  холоду  пашать,
я  цілую  рідні  сиві  скроні...  
Як  роки  до  вирію  спішать!

Вік  наш  тане,  як  церковні  свічі...
Ми  сто  літ  вже  топчем  спориші,
а  ти  досі  –  самий  кращий  в  світі
серцем  і  високістю  душі!

Ніжно  обіймеш  мене  за  плечі,
пригорнусь  я,  мов  мале  дитя...
Є  в  житті  неоціне́нні  речі...
найдорожчі...  скарб  твого  життя.

                           10.12.2014  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542911
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 11.12.2014


Вячеслав Рындин

Последний фраер

[b]Я  приду  к  тебе  мёрзлым  тип-фраером,
Кристаллическим  вип-бобылём
Остужу  «домостенные»  камеры,
Охлажу  «серостальный»  бетон…
 
Овладев  битермической  крепостью,
Водружу  победителя  флаг
Над  усердно  чернеющей  серостью…
…иже  сделаю  к  выходу  шаг…
 
Я  лечу  –  по  искрящей  поверхности
В    трубогибо-астральный  проём…
Дымоход,  как  гарант  достоверности,
Шебаршит  уходящим  огнём…[/b]
 
10.  12.  14

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542768
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014


той, що шукає себе

У пошуках щастя

Дзвенять  дерева  голосом  криштальним
під  шепіт  вітру  й  променистий  сонця  гул.
Ну  як  ти  можеш  бути  в  день  такий  печальним?
Ти,  може,  щастя  що  таке  забув?
Шукаєш,  певно,  ти  його  далеко.
А  мо'  й  гадаєш,  що    вже  не  знайти.
Насправді  щастя  близько,  як  лелека,
що  в'є  гніздечко,  де  стоять  хати.
Насправді  щастя  ближче,  ніж  здається.
Так  близько,  часто,  що  й  не  помічаєш  ти.
Ти  тільки  слухай  шепіт    твого  серця...
І  май  сміливість  за  тим  кличем  йти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491749
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 09.12.2014


Світлана Моренець

НАШ ПОЕТИЧНИЙ КЛУБ

Безмежна  сила  Інтернету
впіймала  в  сіті  всю  планету:
всі  "гуглять"  чи  сидять  в  You  Tube,
а  ми  –  у  Поетичнім  Клубі,
бо  нас  заніс  на  цей  Парнас
крилатий  (чи  кривий)  Пегас.

Несхожі  тут  пани  і  пані:
монументальні,  многогранні  –
це  автори́  поем  епічних
чи  історичних,  чи  міфічних...
Хтось  тут  кує  амбітні  плани,
у  інших  –  філософська  суть,
у  третіх  вірші  –  трепет  лані,
довершені  до  філіграні...
як  є  і  ті,  що  "муть"  несуть.

Є  сіячі  фольклорних  зерен,
а  хтось  –  колючий,  наче  терен,
сатира  в  них  –  гостріш  ножа.
Буває    в'їдлива  іржа,
що  українське  все  паплюжить,
викупує  в  брудних  калюжах.
Тут  і  запроданці,  і  "тролі",
у  них  конкретні  платні  ролі  –
ганьбити  злісно  патріотів,
ліпить  їм  марку  ідіотів.

Є  моралісти,  фантазери
і  обструктисти-флібустьєри,
прозорі  й  мутнокольорові...
дотепні,  мудрі,  гонорові,
нудні  та  прісні,  феєричні,
розсудливі  чи  істеричні,
є  незворушні,  наче  дуб...
а  разом  –  ПОЕТИЧНИЙ  КЛУБ.

Всі  згуртувались,  згрупувались,
по  інтересах  об'єднались,
то  ж  зрідка  лиш  якась  пташина
загляне  до  чужого  тину.
Серед  "своїх"  –  любов,  обійми...
за  мить  –  вже  суперечки,  війни...
все,  як  в  пригодницькім  кіно...
але  ж...  комфортно  все  одно.

Та  як  би,  часом,  ми  не  злились,
забувши  статус  й  смак  манер,
і  довго  після  бруду  мились,
бо  вилив  друг  на  нас  цебер,

та  будьмо,  друзі,  толерантні:
пошлем  уклін  наш  елегантний,
подяку  щиру  і  визна́ння
(і  скажемо  це  без  вагання!),
Тим,  Хто  відкрив  цей  сайт  для  Клубу,
Хто  дарував  солодку  згубу  –
на  сайті  вірші  розміщати
й  себе,  коханого,  читати,
приймати  схвальні  "одобрямси"  –
безмірні  в  щедрості  аванси.

У  всіх  нас  –  спільні  інтереси,
і  Клуб  для  нас  –  як  другий  дім...
Ото  ж,  поети  й  поетеси,
шануймося  у  домі  цім!
                 
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542149
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 08.12.2014


Ірина Лівобережна

В белой вьюге

Белым  снегом  тропки  замело…
Кружатся,  спускаются  пушинки…
Как  хочу  взглянуть  в  твоё  окно
Лёгкою  узорною  снежинкой!

Спишь,  любимый?  В  комнате  тепло
Тень  ресниц  под  выгнутою  бровью…
Но  в  бессильи  бьётся  о  стекло
Сердце,  опалённое  любовью…

До  утра  теперь  мне  не  уснуть…
На  окне  снежинкою  –  не  таю…
В  белой  вьюге  затерялся  путь
Нашего  несбывшегося  мая…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541479
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 05.12.2014


Марко Кайдаш

Сум'яття праведних (переклади) . А. Навої.


(переклади)

Ал.Навої  “Сум’яття  праведних”
Гл.  XIV.  Про  слово.


Я  перли  слова  славлю  навіки
Бо  в  серці  слово  має  паростки.

Чотири  перли  світ-будови  –  в  нім,
Семи  небес  зоріння  в  скарбі  тім.

Слова  відкрились  тисячами  чаш
Квіток  в  саду,  де  жив  Прабатько  наш.

Хоча  трояндові  пахучі  пелюстки
Ще  не  розквітли  в  чарівні  квітки

Та  вітер  слів  полинув  з  давніх  гір
І  килим  із  троянд  замилував  нам  зір.

Дві  особливості  придбали  ці  квітки  –  
Пахуче  мариво  і  гострі  колючки.

Ознаки  ті  прадавні  –  “Каф”  і  “Нун”,
Що  нині  означає  “Створюй!”  –  “Кун!”

І  все,  що  в  світ  прийшло  із  небуття
Від  літер  цих  живих  пішло  в  життя.

І  сонми  люду  населили  світ
Допоки  час  летів  у  свій  політ.

Живому  слову  як  хвалу  сказати,
Коли  простими  розпочну  співати?

Бо  слово  –  дух,  що  втілений  у  звуки.
Життя  у  слові  –  то  духовні  муки,

Найкращий  лал,  прихований  в  серця,
Перлина  рідкісна  серед  скарбів  Творця.

Клинком  булатним  слово  ти  назвав,
В  свердлі  алмазнім  слово  я  впізнав.

Пелюстки  у  тюльпана,  що  розцвів,
То  –  кожна  мова  в  квітниках  садів.

Слова  –  то  краплі  рос  на  пелюстках.
Ті  роси  –  сяйво  дивне  на  квітках.

Душа  –  від  слова  тіло  покида,
Омиє  слово  душу  мов  вода.

Ісус  померлих  словом  воскрешав
І  світ  Його  Царем  Життя  назвав.

Та  коли  слово  кине  цар  з  плеча
Хто  звинуватить  ката-силача?

По  слову  в  полум’я  пішов  колись  Халіл.
І  важкість  слова  знає  Джабраїл.

Людину  словом  Бог  обдарував.
Багато  таємниць  до  слова  Він  поклав.

Ти  не  стрімись  душею  до  кумира.
Вона  мовчить  –  душа  її  нещира.

Вона  чудова,  ти  від  поцілунку
П’янієш,  як  від  вин  найкращого  ґатунку.

Неначе  місяць  сходить  в  світ  вона.
Кому  потрібна  мовчазна  стіна?

Ти  іншу  захотів  би  покохати,
Яку  із  місяцем  нема  чого  рівняти.

Вона  не  зраджує  всих  поглядом  любови,
Не  ранить  серце  так,  до  току  крови.

Звичайною  хай  буде  в  простоті  
І  непомітною  в  дівочому  житті.

Та,  коли  розум  є  і  дар  словес  –  
Краса  її  –  то  дар  святих  небес.

Вона  докором  душу  нам  сп’янить,
А  від  прихильності  –  у  серці  затремтить.

Коли  оманливі  звучатимуть  слова  –  
Повірить  їм  сп’яніла  голова.

Красу  її  тоді  побачиш  ти.
Потонеш  в  дивнім  морі  чистоти.

Чи  хто  стоятиме  у  тім  страшнім  вогні,
Коли  згораєш,  помираючи  в  борні?

А  коли  дівчина,  мов  місяць,  вся  в  красі
І  в  мові  досконала,  скажуть  всі

Та  поряд  із  природною  красою
Ще  володіє  мудрістю  земною  –  

Вона  запалить  весь  Адамів  рід,
Вогонь  страстей  охопить  білий  світ.

Такій  красі,  що  спалює  серця,
Під  сонцем  не  знайдеш  шляхетного  вінця.

Коли,  найкращий  серед  нас,  співець
Під  саз  веде  мелодію  сердець  –  

Якою  гарною  була  б  вона  без  слів  –  
Вона  набридне,  хто  б  її  не  вів.

Мелодія  нам  втоми  додає,
Коли  мовчить  мутріб  і  награє.

Та,  коли  він  вплете  слова  свої
Чи  заспіва  газелі  Навої  –  

О,  як  навколо  радість  ожива,
Несуть  вогонь  в  собі  прості  слова!

Народ  гостинний  майхани  тієї,
Вітаючи,  радітиме  за  неї.

І  в  захваті  розірвуть  комірці.
Немов  то  щастя  кожного  в  руці.

Що  перли,  коли  маємо  ми  слово?
Крізь  всесвіт  воно  сяє  веселково.

Потужнє  слово  у  простій  розмові,
У  віршах  вчетверо  сильніший  зойк  любови.

Вірш  –  слово!  І  брехня  вірніш,
Коли  її  облагородить  вірш.

Дорожчі  зуби  перлів  дорогих,
А  коли  випадуть  –  яка  ціна  на  них?

 Дерева,  що  в  садах  зростали
У  хащах  злих  дровами  стали.

Нудну,  бува,  ми  полишаєм  мову,
Але  радіємо,  почувши  гарну  знову.

Коли  нам  дихання  надав  Творець,
Він  кожному  призначив  свій  вінець.

Так  шах,  мов  квітка,  зустрічає  ранок.
Він  править  суд  і  свято  забаганок.

Коли  з  нас  кожен  чесно  хрест  несе  –  
Життєва  гідність  в  нього  над  усе.

Повинен  цар  спокійно  керувати
І  не  п’яніти,  і  не  плазувати.

Отак  і  бек  повинен  дати  лад
Своїм  рабам  у  розкошах  палат.

Фігури  шахматні  були  в  твоїй  руці  –  
Розсипались  по  дошці,  мов  стрільці.

Хтось  із  гравців  із  двох  один,
Поставить  їх  у  ряд  за  чином  чин.

Вони  постануть  наче  два  полки,
Як  в  двох  піснях  найперші  два  рядки.

Та  сила  їх  –  в  глибинах  таїни
Бо  рвуться  в  бій  і  коні,  і  слони.

Тебе  твій  розум  зраджує  стократ?
Твій  шах  конем  отримає  свій  мат.

Стопелюсткова  ружа  зшиток  твій,
Коли  любов  –  то  нитка  світлих  мрій.

Порвеш  ту  нитку  і  в  стрімку  блакить
Любов  твоя  за  вітром  полетить.

То  доля  прози  –  з  вітром  десь  летіти,
Поезії  –  на  квітниках  горіти.

ЇЇ  призначення  –  бентежити  живих.
Вона  цвіте  в  одвічній  Книзі  Книг.

Одежа  різна  може  бути  в  неї
Та  смисл  і  ґлузд  –  її  то  привілеї.

Не  має  вартості  газель  серед  повій,
Коли  бракує  значення  у  ній.

І  смисл  поеми  буде  ще  ясніший,
Коли  слова  шикуються  тісніше.

Великий  Боже!  Як  би  я  зрадів,
Коли  б  я  гарно  словом  володів!..

                                                                       м    Житомир  .
                                                                                 1977  р.

   Словник:

“Каф”  і  “Нун”  –  назви  перських  літер
   Лал  –  рубін  
   Халіл  –  Г.Галілей
   Джабраїл  –  архангел  Гавриїл  –  посланець  Бога,  добрий  вісник
   Саз  –  музичний  інструмент
   Мутріб  –  співець
   Газель  –  ліричний  вірш  персько-таджицької  класики
   Майхана  –    місце  веселощів  і  розваг,  корчма
   Бек  –  багатій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541303
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 05.12.2014


Марко Кайдаш

Лист до коханої… (С. Єсенін) переклад з російської.

С.  Єсенін  –  1924  р.
(переклад  з  російської)

Ви  пам’ятаєте?..
Минулим  небагаті,
Ви  не  повірили  і  ранній  тій  весні…
Рішуче  ви  ходили  по  кімнаті
І  наче  кидали  слова
В  лице  мені.

Сказали  ви,
Що  справ  вам  не  зріктися,
Що  вас  вже  знудило
Моє  дурне  життя,
Що  вже  прийшла  пора
Й  потреба  розійтися,
А  моя  доля  –
Далі,  в  небуття…

Моя  кохана,
Ні,  ви  не  любили.
Ви  не  відчули,
Що  у  найважчі  дні
Я  був,  як  кінь
Знесилений  і  в  милі
Із  вершником  сміливим
На  спині.

Не  знали  ви,
Що  полум’я  і  дим
Понівечили
Наш  звичайний  побут,
А  я  страждав,
Міркуючи  над  тим  –
Хто  принесе  нам  
Спокій  і  добробут?..

Лице-в-лице
Обличчя  не  збагнеш.
Все  на  великому
Лиш  з  відстані  побачиш.
І  човен  під  час  бурі
Не  спасеш.
Слізьми  кипінню  моря
Не  зарадиш.

Земля  –  то  корабель
І  до  стерна
Схопилися  охочі  керувати.
Новітню  славу  грізного  човна
Розпочали
У  бурях  гартувати.

Хто  серед  нас
На  палубі  життя
Не  падав,  не  блював,
Не  лаявся  щосили…
Їх  мало  серед  нашого  буття,
Кому  триматись
В  бурях  
Пощастило.

Отож  і  я,
Крізь  жах  і  глум,
Свідомо  втративши  вагання,
Зійшов  у  корабельний  трюм  –
Не  бачити
Людське  блювання.

Той  трюм  –
Кабак  російський,
І  в  хмелю
Я  міг  усе  на  світі  забувати.
Міг  всі  печалі,  розпач
Без  жалю
З  життям  своїм
Водночас  поховати.

Моя  кохана,
Я  замучив  вас.
Невміло  ви
Ховали  сум  в  очах,
Безмежно  карих,
А  я  навмисне  кожен  раз
Себе  розтринькував
У  чварах…

Та  ви  не  знали  –
Полум’я  і  дим
Понівечили
Для  нас  звичний  побут.
А  я  страждав,
Міркуючи  над  тим  –
Хто  принесе  нам  
Спокій  і  добробут?..

Тепер  літа  минули.
Я  давно
І  почуваюся,
І  мислю  по-новому.
І  теж  кажу  у  свято  за  вином:
–  Хвала  і  слава  стерновому…

Сьогодні  не  здолав  я  ніжні  почуття,
Згадав  ваш  сум,  несамовиту  втому…
Тож  поспіх  мій  несе  вам  каяття
І  дивні  зміни  у  мені  самому...

Моя  кохана,
Я  ще  не  помер
І  не  пропав  серед  вогню  і  згарищ.
Я  в  ріднім  краї  відтепер
Щонайщиріший  співтовариш.

Я  іншим  став
І  відчасу
Всі  ваші  болі  можу  зрозуміти…
Хоч  до  Ла-Маншу  стяги  понесу
Свободи  й  Праці,
Як  весняні  квіти.

Мені  пробачте…
Знаю,  ви  –  не  та…
Живете  ви  з  розумним  чоловіком
І  вас  гнітить  найменша  суєта,
А  я  для  вас  –
Пропав  уже  навіки.

Ну  що  ж,  живіть
За  покликом  зорі,
Що  осяває  дім  ваш
Світлий  і  пісенний.
Я  пам’ятаю  вас,
Дарую  вам  привіт,
Знайомий  ваш  –  
Сергій  Єсенін.

Грудень  2000  року    м.Житомир.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541544
дата надходження 05.12.2014
дата закладки 05.12.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2014


Світлана Моренець

БРАТАМ ПОЕТАМ (жарт)

Які  ж  вразливі  ви,  брати-поети!
Викохуєте  теми  і  сюжети,
вишукуєте  рими  безупину,
лелієте  їх,  мов  малу  дитину.
Фантазія  сягає  по-над  хмари,
вихоплюючи  образів  примари,
і  вловлює  таку  метафоричність,
що  фразою  змалює  цілу  вічність.

Ваш  світ  –  безмежний...  крізь  мале  віконце...
Закохані  в  негоду,  вітер,  сонце,
примушуєте  –  коли  є  потреба  –
грозу  гриміти...  в  бірюзовім  небі,
садочкам  розквітати...  в  листопаді
і  сипатись  алмазам...  в  зорепаді.

Відкриті  для  кохання,  смутку,  віри,
вам  –  струмені  дощу  –  то  струни  ліри
і  стрази  –  не  роса  –  блищать  на  листі,
і  музика  звучить  у  падолисті,
вогонь  кохання  серце  спопеляє
чи  Феніксом  аж  до  зірок  злітає!

Та...  мовив  хтось  необережне  слово...
Все!!!  Рухнув  світ!!!  Ви  воювать  готові.
Непримиренно  впретеся  лобами
з  своїми  ж,  із  поетами-братами.
Що  ж,  слово  –  ваша  звична  зброя
і  з  нею  ви  завжди  напоготові.

То  ж  чубитись  за  думку  –  це  вже  звичка,
і  кожен  так  доводить  щось  своє,
що  впору  всім  повісити  табличку:
"НЕ  РУШ!!!  НАПРУГА  1000  вольт!!!  УБ'Є!!!"

                           28.11.2014  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539987
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 28.11.2014


Віталій Назарук

КОХАЙМО

Прийди,  жадана,  казкою  у  сні.
А  наяву  омріяним  коханням.
З’явись,  як  пролісок,  з  під  снігу  навесні,
Як  журавлиний  клин  у  небі  спозарання.

Весняним  вітром  вилікуй  нутро,
Щоб  зникли  болі,  в  грудях  не  боліло,
Щоб  кров  по  жилах  рознесла  тепло,
А  серце,  ніби  пташка  тріпотіло.

Щоб  з  головою  і  до  забуття,
Щоб  дивна  радість  наповняла  груди.
Кохаймо,  бо  на  те  дано  життя
І  лиш  в  коханні  ми  щасливі  люди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538196
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014


kostyanika

Ты украдкой вытираешь слезы…

Ты  украдкой  вытираешь  слезы,  
Сильные  мужчины  ведь  не  плачут,
Так  трагично-напряженна  поза,  
И  лицо  свое  в  ладони  прячешь…

Не  стесняйся,  воин,  хочешь  –  плачь!
Ведь  с  тобой  рыдает  вся  страна,
Лучших  каждый  день  косит  палач,  
Среди  них,  боец,  твои  друзья…

Дома  их,  конечно,  кто-то  ждет,
Сердце  разрывается  на  части,
Но  никто  родным  их  не  вернет,
Все  мы  овдовели  в  одночасье…

Этот  год  не  все  мы  пережили,
Год  войны,  потерь  и  мятежей,
Птицы  черные  настойчиво  кружили,
И  теряли  верных  мы  друзей.

Да,  сможем,  выстоим,  переживем,  
Но  так  болит  внутри  на  сердце,
С  тобой,  боец,  по-бабски  поревем,
И  встанем  рядом,  чтобы  мог  ты  опереться…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538038
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 19.11.2014


Лавинюкова Тетяна

З Міжнародним Днем Студента!

[b]З    ВАГАНТІВ[/b]
(український  текст  старовинної  студентської  пісні  на  музику  Давида  Тухманова)
[img]http://medpravda.com/wp-content/uploads/2012/01/65072.jpg[/img]
У  французькій  стороні,  на  чужій  планеті
Треба  вчитися  мені  в  університеті.
Як  сумую,  хлопці,  я,  не  скажу  словами,
Плачте,  друзі  і  сім’я,  гіркими  сльозами!
На  прощання  потискай  щирим  друзям  руки  –
Покидає  рідний  край  мученик  науки.

От  стою  –  весло  в  руках  –  вже  за  мить  в  дорогу.
Серцем  бідним  чую  страх,  тугу  і  тривогу.
Гайда,  човник,  по  воді  –  вже  за  півмомента.
Згадуйте  хоч  іноді  вашого  студента!

Скільки  зим  і  скільки  літ  так  дружили  гарно  –
Вірний  дружби  заповіт  не  загине  марно.
Хай  же  буде  кожен  з  вас  живий  та  здоровий!
Вірю  я,  що  прийде  час  нам  зустрітись  знову!

Всіх  вас  разом  я  зберу,  якщо  на  чужині
Випадково  не  помру  від  тої  латині.
Якщо  з  глузду  не  зведуть  римляни  та  греки
Ті,  що  їх  книжки  несуть  всі  з  бібліотеки,
Якщо  ті  професора,  що  студентів  учать,
Бідолаху-школяра  на  смерть  не  замучать.
Як  до  смерті  не  уп’юсь  у  хмільному  крузі,
Неодмінно  повернусь,  подруги  і  друзі!

От  стою  –  весло  в  руках  –  вже  за  мить  в  дорогу.
Серцем  бідним  чую  страх,  тугу  і  тривогу.
Гайда,  човник,  по  воді  –  вже  за  півмомента.
Згадуйте  хоч  іноді  вашого  студента!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537462
дата надходження 17.11.2014
дата закладки 17.11.2014


Евгений Белов

Падший ангел

Словно  ветер,  возмутивший  воду
Рябью  на  поверхности  зеркальной,
Сердце  всколыхнув,  вселив  тревогу,
Ангел  предо  мною  пал  опальный.

Плотно  сомкнуты  его  сухие  губы,
Но  не  выглядел  он  с  ясным  взором  жертвой.
И  черты  его  лица  совсем  не  грубы,
Сожаленья  нет  на  нем,  что  станет  смертным.

"Полон  я  желания  и  силы
Быть  среди  людей  и  жить  их  болью.
Пусть  теперь  я  на  земле,  как  все,  бескрылый,
Вниз  шагнуть  хватило  разума  и  воли".

И  с  каким-то  внутренним  порывом
Он  чеканил  каждый  слог  недлинной  речи.
Я  не  мог  сказать  ни  слова,  была  дивом,
Мне  ниспосланная  небом  эта  встреча.

"Большинству  лишь  интересен  слой  наружный,
Редко  кто  заглядывает  в  души.
И  не  думает  никто:  "Зачем?"  А  нужно.
Не  живет  с  любовью  в  сердце  -  только  служит.

Принимает  жизнь  свою,  как  Бога  данность,
Забывая,  что  дана  она,  как  чудо.
Только  просит  блага.  Где  же  благодарность?
Развращает  жизнь  без  обязательств  ссуда.

Окаянная  сжигает  сердце  зависть,
И  страдает  мозг  от  умственного  блуда.
Покаяние  спасает,  а  ненависть
Тянет  в  ад,  и  нет  пути  оттуда.

Мало  быть  рожденным  в  жизни  этой.
Важно  быть  услышанным  другими.
Выстрадать  собор  души  заветный,
Выстроить  руками  все  своими".

Каждому  внимал  я  молча  слову.
Он  исчез,  ушло  оцепененье.
Верим  мы  в  счастливую  подкову,
Забывая  помолиться  во  спасенье.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537135
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 15.11.2014


Артура Преварская

По тем покинутым селеньям…

По  тем  покинутым  селеньям,
Где,  медля,  ночь  сменяет  день,
Скитаться  буду  я,  как  тень,
Своих  цепей  считая  звенья,

По  горных  троп  камням  скользящим,
Вдоль  русел  пересохших  рек…
В  пещерах  предков  на  ночлег,
Меж  бренным  и  непреходящим,

Я  остаюсь  и  постигаю,
Что  шепчут  истин  голоса,
И,  лентой  завязав  глаза,
Под  золотой  луной,  по  краю,

Над  океаном  из  огней,
Иду,  как  по  мосту  Отцов,
Со  мною  духи  мудрецов
И  непрощенность  прежних  дней.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537115
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 15.11.2014


Лавинюкова Тетяна

ТРОЯНДИ КОХАННЯ (пісня на музику Миколи Шевченка)

[b]ТРОЯНДИ  КОХАННЯ[/b]  (пісня  на  музику  Миколи  Шевченка)




[img]http://svadebniy.net/wp-content/uploads/2010/04/picrebuild.jpeg[/img]
слова  -  Тетяна  Лавинюкова
музика  -  Микола  Шевченко
виконує  -  Марина  Романович

Про  почуття  мовчи,  не  говори,
Бувають  зайвими  слова.
Троянд  розквітлих  скажуть  кольори
Про  те,  що  в  серці  ожива.
Тут  біла  ніжність  наших  перших  мрій
І  загадковість  кремових  бутонів,
Рожеві  квіти  щастя  і  надій
І  квіти  пристрасті  червоні.
Троянди  кохання,  троянди  кохання...
На  них  я  дивлюся,  неначе  востаннє.
А  в  серці  цвіте,  мов  троянда  чудова,
Надія  на  те,  що  зустрінемось  знову.

Коли  зі  мною  знов  тебе  нема
І  огорнуть  думки  сумні,
Я  на  троянди  гляну  крадькома,
Що  ти  подарував  мені.
Тут  біла  ніжність  наших  перших  мрій
І  загадковість  кремових  бутонів,
Рожеві  квіти  щастя  і  надій
І  квіти  пристрасті  червоні.
Троянди  кохання,  троянди  кохання...
На  них  я  дивлюся,  неначе  востаннє.
А  в  серці  цвіте,  мов  троянда  чудова,
Надія  на  те,  що  зустрінемось  знову.

Ми  разом  в  наших  мріях  осяйних,
І  наяву,  не  уві  сні
Букет  троянд  тендітних,  чарівних
Ти  знову  принесеш  мені!  
Тут  біла  ніжність  наших  перших  мрій
І  загадковість  кремових  бутонів,
Рожеві  квіти  щастя  і  надій
І  квіти  пристрасті  червоні.
Троянди  кохання,  троянди  кохання...
На  них  я  дивлюся,  неначе  востаннє...
А  в  серці  цвіте,  мов  троянда  чудова,
Надія  на  те,  що  зустрінемось  знову.

https://youtu.be/jHH1rr11yNM

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536517
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 15.11.2014


Олекса Удайко

ВТОРОЕ РОЖДЕНЬЕ

                                         Щось  із  старої  мушлі...

[b][i]Я  бреду  по  озябшему  лесу,
Обветшалой  и  грустной  листве
И  любви  недопетую  песню
Пою  молча,  не  внемля  молве.

Вот  и  речка.  Два  берега  сонных...
Ты  на  том,  я  –  на  сем  берегу.
Там  вода  –  цвет  очей  твоих  томных,
В  своей  памяти  их  берегу.

И  два  берега  те  –  наши  судьбы  –  
Сплетены  рукотворным  мостом.
Им  в  горячем  объятьи  уснуть  бы
До  весны  воскрешающим  сном!

Впереди  еще  стужи  и  вьюги,
Лед  скует  воды  тайную  гладь,
И  зима  для  тоски,  для  подруги
Возведет  небывалую  гать.

И  уснут...  и  дубравы,  и  веси.
И  зима,  сон  творя  без  конца
И  вторя  колыбельную  песню,
Убаюкает  наши  сердца...

                                 *
...В  зимней  дреме  весны  пробужденье
Я  предвижу.  И  –    в  сердце  ношу
Любви  старой  второе  рожденье!..
Хоть  тебе  я  о  нем  не  скажу.[/i]
[/b]
31.10.1987


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536373
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 12.11.2014


Патара

З улюбленого Хайяма…

Не  завидуй  тому,  кто  силен  и  богат,
за  рассветом  всегда  наступает  закат.
С  этой  жизнью  короткою,  равною  вдоху,
Обращайся,  как  с  данной  тебе  напрокат.

[img]http://cs411928.vk.me/v411928383/c83d/VrImc_y0QhQ.jpg[/img]



Ти  не  заздри  тому,  хто  багатший  від  тебе,
За  світанком  прийде  захід  сонця  на  небі.
І  життя,  що  як  подих  єдиний  коротке,
Ти  цінуй,  поки  в  тобі  іще  є  потреба...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531772
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 23.10.2014


Янкевич Віктор

На березі, де хвиля б’ється!

На  березі,  де  хвиля  б’ється,
Стояла  дівчина  одна,
Вона  не  плаче  й  не  сміється,
Хоча  в  очах  бринить  сльоза,
Її  волосся  золотаве,
Розвіяв  вітер  молодий,
Сонце  заходило  багряне,
Прихлинув  вечір  мовчазний.

Вона  себе  в  думках  питала,
Хто  я?  Для  чого  я  живу?
На  світі  щастя  не  пізнала,
Як  привид  по  землі  ходжу,
Не  знаю,  що  тепер  шукати,
По  світу  доля  повела,
Що  від  життя  мені  чекати?
І  тут,  заплакала  вона.

І  спогадала,  як  жилося,
Як  говорила  про  любов,
Слова  як  вітер  по  колоссі,
Що  наливається  зерном,
ЇЇ  слова  не  мали  сили,
І  про  кохання  на  весні,
Всі  їй  невпинно  говорили,
Вона  ж,  вела  себе  як  всі.

По  звичці  в  губи  цілувала,
Та  поцілунки  без  тепла,  
І  не  кохаючи  кохала,
Серце  своє,  не  віддала,
Вона  нікому,  і  не  в  силах,
Терпіти  далі,  утекла,
Тепер,  в  морських  крилатих  хвилях,
Свій  спокій,  дівчина,  знайшла.

Море  нестримано  шуміло,
Сонце  зайшло  за  край  землі,
Безкрайнє  небо  червоніло,
Наче  горіло  у  вогні,
Вона  на  березі  стояла,
Як  хтось  до  неї  підійшов,
Вітер  притих  і  хвиля  спала,
«Нарешті  я  тебе  знайшов».

Вона  відчула  щось  у  серці,
Щось  загорілося  в  душі,
Сильніше  від  життя  чи  смерті,
І  почуття  ці,  неземні,
Небесним  полум’ям  палали,
Вона  повірила  у  те,
Що  скільки  б  люди  не  шукали,
Кохання  їх,  само  знайде!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522558
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 17.10.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.10.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2014


Олекса Удайко

НАВІЩО*

                                                                                             [i]Т.  Л.
             Я  навіщось  обіруч  тримаю  дарма  
             Наше  щастя,  яке  вже  не  з  нами.
                                                               
                                                                             Тетяна  Луківська[/i]
[youtube]http://youtu.be/i9VMH79PPwU[/youtube]

[i]…Той  сумнів  –  хоч  зрідка  –    приходить  до  нас:
Для  чого  живе́мо,  кому  ми  потрібні?..
А  в  космосі  зорі…  й    спливає  наш  час,
А  ми  до  тих  зір…  Ой,  як,  люди,  подібні…

Ось  там  десь  далеко  мигнула  зоря…
А  та  –  он,  дивись!  –  ненароком  упала…
То  й  люди,  неначе  той  світ  ліхтаря,
Блукають  вночі  на  Івана  Купали,

Шукаючи  квітку…  Єдину…  Лиш  ту,
Що  їм  принесе  ще  небачене  щастя!
(Ой,  що  це  я,  людоньки,  вам  тут  плету  –  
У  вас  забираю  увагу  і  час  я?)

А    щастя  те  поряд  –  іди,  доторкнись,
Розкривши  навстріч  свою  теплу  долоню!..
На  щастя  своє…    як  на  Бога…  молись…
Шукай  своє  щастя  в  собі,  а  не  зовні…

Та    в  світі,    що  маєш,    побільше    залиш,
Собі    ж  не  жадай,  не  бери  забагато…
Подбай  і  про  інших…  Не  подумки  лиш…
І  стане  тепліше,    світліше  у  хаті.

Душею  своєю…  і    хлібом…    ділись  –
Від  того    лиш  станеш  багатшим…
А  скрута  нагряне  –  тобі  те  колись
Сторицею…    вернеться…    братом!

5.10.14
____________[/i]
*Навіяне  прекрасним  віршем  Тані  Луківської,
   яка  сьогодні  відмічає  свій  День  народження:
   http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395371

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527857
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 05.10.2014


Лавинюкова Тетяна

Публикация для Ирины

[b]Публикация  для  Ириночки  Левобережной  [/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527065

                                                     Ирина  Одоевцева
                           *  *  *
Он  сказал:  —  Прощайте,  дорогая!
Я,  должно  быть,  больше  не  приду.
По  аллее  я  пошла,  не  зная,
В  Летнем  я  саду  или  аду.

Тихо.  Пусто.  Заперты  ворота.
Но  зачем  идти  теперь  домой?
По  аллее  черной  белый  кто-то
Бродит,  спотыкаясь,  как  слепой.

Вот  подходит  ближе.  Стала  рядом
Статуя,  сверкая  при  луне,
На  меня  взглянула  белым  взглядом,
Голосом  глухим  сказала  мне:

—  Хочешь,  поменяемся  с  тобою?
Мраморное  сердце  не  болит.
Мраморной  ты  станешь,  я  —  живою,
Стань  сюда.  Возьми  мой  лук  и  щит.

—  Хорошо,  —  покорно  я  сказала,  —
вот  мое  пальто  и  башмачки.
Статуя  меня  поцеловала,
Я  взглянула  в  белые  зрачки.

Губы  шевелиться  перестали,
И  в  груди  я  слышу  теплый  стук.
Я  стою  на  белом  пьедестале,
Щит  в  руках,  и  за  плечами  лук.

Кто  же  я?  Диана  иль  Паллада?
Белая  в  сиянии  луны,
Я  теперь  —  и  этому  я  рада  —
Видеть  буду  мраморные  сны.

Утро…  С  молоком  проходят  бабы,
От  осенних  листьев  ветер  бур.
Звон  трамваев.  Дождь  косой  и  слабый.
И  такой  обычный  Петербург.

Господи!  И  вдруг  мне  стало  ясно  —
Я  его  не  в  силах  разлюбить.
Мраморною  стала  я  напрасно  —
Мрамор  будет  дольше  сердца  жить.
 
А  она  уходит,  напевая,
В  рыжем,  клетчатом  пальто  моем.
Я  стою  холодная,  нагая
Под  осенним  ветром  и  дождем.

1922

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527192
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 02.10.2014


Данило-Київський

Львів (Королівський!)

(Етюдні  враження)

Прадавній  Львів  -  запрошує  гостей,  
Зусюди  кави  ароматом  зустрічають.  
Не  відірвати  від  краси  його  очей,  
Що  грізні  статуї  велично  захищають.  

Король  Данило  місто  Лева  збудував,  
З  тих  пір  крізь  нього  всі  шляхи  ведуть  в  
Європу.  
Нащадкам  статну  міць  корони  передав    
Й  «Ковчег»  країни  нас  вартує  від  "потопу"!  

По  старим  стежечкам,  що  з  ценру  розійшлись  
Дїзду  до  паростків  усіх  земних  професій,  
Музейні  храми,  що  над  містом  піднялись  -  
Надійний  прихист  для  вірян  усіх  конфесій!  

Дивлюсь,  ось...  панночки  на  Сербську  підійшли...    
Стійкого  Мазоха  їх  вабить  блиск  з  кишені.  
Сміх  й  гріх  -  отерли  їх...,  аж  очі  відвели.  
Бо  то  так  золотом  блищали  геть  не  пені  :)  

На  філіжанку  кави  в  "Штрудель  Дім"  зайду  
Й  під  вальс  послухаю  приземлену  розмову,  
В  душі  всю  щирість  з  теплотою  збережу,  
Та  й  далі  йтиму  за  пізнанням  дивним  знову!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288006
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 01.10.2014


Ірина Лівобережна

Тёплый сентябрь

Посеребрило  холодом  зарю.
Позолотило  ветки  в  одночасье...
За  всё,  судьба,  тебя  благодарю.
За  тихое,  волнующее  счастье...

Тепло  -  под  серым  небом  сентября.
День  каждый  ожиданием  подсвечен...
И,  хоть  за  тучи  прячется  заря,
В  глазах  -  улыбка  светится  беспечно.

Не  вскинется  пичуга  поутру.
И  в  кронах  ветер  спит.  Иду  одна  я...
Но  не  в  пример
                   осеннему  костру
Не  догорит  в  душе
                   любовь  земная...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526607
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 30.09.2014


anna zakohana

Прощание с летом

Попрощалась  природа  с  летом,
Не  дождавшись  немого  "пока",
Не  дождавшись  ни  грамма  ответа,
Задождили  дождем  облака.

Отвернулась  не  ласково,  смело,
Охладилась  в  осенних  объятиях.
Завладели  дожди  ее  телом,-
На  остатках  травы-распятии.

Попрощалась  природа  с  летом,-
Просто  в  слякоть  ногой  шагнула.
Постирала  детские  рисунки  мелом,-
На  прощание  звездою  мигнула.

И  ушла  от  тепла  его  нежного,
Отвернувшись,  рыдая  дождями.
Но  в  душе  моей  все  по-прежнему,
Согреваюсь  я  ним  день  за  днями...


                                           ©  (Анна  Діденко.  -  2014  р.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525378
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 24.09.2014


Анна Берлинг

Я сумую за тобою, любий

Я  сумую  за  тобою,  любий,
Хворі  нерви  колихає  струс,
Ти  для  мене,  як  пекельна  згуба
І  найбільша  в  світі  зі  спокус.

Я  сумую,  ніби  сніг  улітку,
Як  мольберт  за  поштрихом  митця,
Як  тварина,  загнана  у  клітку,
Я  сумую,  любий,  без  кінця.

Лиш  вві  сні  розпливчасто  малюю
Сині  очі  ніби  іздалля,
А  прокинусь  –  наново  сумую,
Як  за  мамою  невтішне  немовля.

А  душа  надіями  ятриться,
Кволе  тіло  розтинає  щем,
Так  сумує  молода  пшениця
За  липневим  проливним  дощем.

Так  чекає  серед  посту  здоба,
Зраджена  захмеленим  вином,
І  так  плаче  птаха  жовтодзьоба  
За  розбитим  батьківським  гніздом.

Я  втомилась  і,  мабуть,  до  скону
Не  знайду  тебе  в  імлі  дібров,
І  сумую,  як  свята  ікона,
Що  давно  не  чула  молитов.

І  від  вітру  я  із  неба  чую,
Що  вже  сліз  забракло  і  богам,
Та  поки  –  я  віддано  сумую,
І  цей  сум  нікому  не  віддам…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525323
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.09.2014


OlgaSydoruk

Про руки

После  прочтения    …Как  много  помнят  -  наши  руки  ...автор:  Helen  Birets  (Изюмка)

Когда  ты  брал  меня  за  руки  -ты  каждый  пальчик  нежно  целовал...
Не  замечал  царапинок  и  мелких  ссадин...
В  мороз  и  холод    своим  дыханием  отогревал...
Когда  прощаться  мы  с  тобою  будем  -  все  скажут  руки  за  меня...
Они  всю  нежность  сердца  выльют,..слова  нам  будут  не  нужны...
Они  в  тиски  тебя  обнимут,..не  сможешь  силой  их  разжать...
Но  ослабеют,больно  станет,..  не  смогут  долго  так  держать...  
И  задрожат  той  мелкой  дрожью,..опустятся,как  два  крыла...
Ты  помнить  будешь  эти  руки,..их  ласковее  нет...
Ладошки    -    помнить  поцелуев    нежность,..как    каждым  пальчиком  играл...
Ты  будешь  проклинать  все  дни  разлуки,..жалеть,..что  выскользнули  вдруг...
И  только  мои  руки  третьим  глазом  станут...
Тебя  из  тысячи  узнают  и  найдут!..
Без  слов  к  себе  опять  заманят!..
Но  в  этот,тот  последний  раз,..  держи  покрепче  их,..не  отпусти!..
Те  руки  помнят  многое  и  могут,..и  устают,как  и  у  всех...
Для    одного  тебя  они  останутся    всегда  горячими  и    мягкими,..как  пух!..  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524468
дата надходження 19.09.2014
дата закладки 19.09.2014


Ірина Хміль

Обожнюю я тихий час нічний…

Обожнюю  я  тихий  час  нічний,
Коли  душі  не  йметься    і  не  спиться…
Коли  із  неба  місяць  молодий
Очима-зорями  вдивляється  в  криницю.

Коли  думки,  мов  зливи,  у  цей  час
Полощать  струни  серця  безупинно,
Коли  фантазія  малює  повсякчас
Ескізи  до  майбутньої  картини.

Цей  стан  душі  оспівано  давно
В  світлинах-віршах  багатьох  поетів.
Та  все  ж  ,  не  багатьом,  мабуть,  дано
Відчути  сурм  захоплюючі  злети.

Шедеври  дня,  полотна  снів  нічних,
Як  передать  звичайними  словами?..
Це  янголи  на  крилах  золотих
Нас  осипають  вічними  дарами.

Вогонь  небес  давно  б  уже  погас,
І  папороть  в  душі  так  й  не  розквітла  б,
Якби  Господь  не  посилав  для  нас  
Невидимих  лампад  магічне  світло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458227
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 18.09.2014


Ірина Хміль

Пройдусь я тихо…

Пройдусь  я  тихо  пам`яті  шляхами,
Із  зір  настою  вип`ю  в  самотині...
Згадаю  все,  що  бу́ло  поміж  нами,  
І  трепетно  полину  в  далі  сині.

Я  полечу  туди,  де  квітне  м`ята
У  трав`янім  нев`янучім  розмаї;
В  те  літо,  коли  зміг  мені  сказати:
-  Моя  єдина,  я  тебе  кохаю...

І  буде  ніч,  жагуча  до  безтями,
І  розгоряться  знов  в  душі  бажання.
І  в  далях  синіх  з  мрійними  вітрами
Розсіється  моя  печаль  туманна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456540
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 18.09.2014


Любов Ігнатова

Щоденник невідомої поетки

Щоденник  невідомої  поетки  -
Барвисті  пелюстки,  хмаринки,  став,  
Листочки,  паперовії  серветки  
І  вітер,  той,  що  душу  лоскотав.  

Лишаючи  невидимі  помітки,  
Щоразу  перечитуючи  сни,  
На  небо  нашива  дощів  лелітки,  
Чи  прикрашає  сонечком  Ясним.  

Закохана  у  осінь  яснооку,  
Збирає  стиглих  віршів  зорепад  
У  тім  саду,  де  вересневим  соком  
Налився  кучерявий  виноград...  

І  занотує  серцем  у  щоденник  
Північний  шепіт  споловілих  трав,  
І  щось  оте,  незнано-потаємне,  
Від  чого  смуток,  як  туман,  розтав....  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522997
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 17.09.2014


Олекса Удайко

Зорепад

Немов  у  сні  передранковім,
Горіли  зорі  в  вишині...
У  небі  тихім,  лазуровім
Чому  наснились  ви  мені?

Чому  шаленим  зорепадом
Ви  розтривожили  весну?
Чому  вчинили  біль  від  згадок
Й  збудили  мрію  не  одну?

       Приспів:

       Зорепад,  зорепад  –
       То  небеснії  мрії,
       Зорепад,  зорепад  –
       То  солодкі  надії,
       Зорепад,  зорепад  –  
       То  є  стрічі  й  прощання,
       Зорепад,  зорепад  –  
       То  є  щастя  в  коханні.
       Зорепад,  зорепад,
       Повертайся  назад.

Тепер  я  жду  чогось...  Шукаю
Чарівну  квітку  у  саду,
Бо  вже  кохання  в  серці  маю
Й  тебе,  лебідонько,  знайду.

...О  зорі  в  небі  світанковім!
Чому  в  передранковій  млі
Ви  шлете  сни  нам  лазурові?
Чом  будите  ви  сон  землі?

         Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412174
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 17.09.2014


Д З В О Н А Р

Р А Н О К

.                                                  "Листя    яблуні    б`є    у    вікно"
                                                                                                   Ниро    Вульф


Листя  яблуні  треться  об  скло  -
Нас  ранком  духм'яним  вітає.
Волосся  твоє  на  груди  лягло
І  усмішка  веселкою  грає...
Я  усмішку  ховаю,  як  скарб
І  серце  твоє  до  свого  пригортаю...
Бачу  в  очах  твоїх  райдугу  фарб
І  сама...  ніби  зірка  сіяю...
...  Ти  ж  вкуси  моє  яблуко  спіле,..
Приторний  смак  залиши  на  губах,
Дихни  ніжно  словом  сп'янілим...  
І  я  розтану,  як  димка  в  лугах...
...  Ми  з  тобою  майнем,  ніби  діти,
По  травнево-шовковій  траві
І  будем  безмежно  радіти  
Впійманій  щойно  багряній  зорі...
...  А  день  заіскриться  наш  в  небесах,  
Щастям  весняним  в  очах  засіяє...
...  Радість  і  Муза  -  на  терезах...
І  Щастя  більшого  вже  не  буваає...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523251
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 13.09.2014


Відочка Вансель

Звезды ножки кутают

Звезды  ножки  кутают
В  одеяльца.
Снова  они  путают  
Постояльцев.
Солнышко  осталося
На  две  ночи?
Снова  целовалося
Долго  очень
С  месяцем.Но  утречком
Их  разлучат.
Сколько  есть  минуточек?
За  что  мучат?
Звезды  ножки  кутали,
Наблюдали.
Влюбленные  спутали
И  не  знали-
Не  увидит  солнышко
Одеяло.
Ночь  своей  иголочкой
Зашивала.
Как  же  нежно  прятали
Ножки  звезды!
Что  на  ужин  стряпали
Очень  поздно?
Ноченька-разлучница.
Солнце,месяц.
Он  сумел  соскучиться,
К  солнцу  лезет.
Только  ночка  спутала
Ему  ножки.
Одеялом  кутала:
-Спи  немножко...
А  проснулся  вечером-
Солнца  нету.
Делать  больше  нечего.
Он  по  свету
Ищет  свое  солнышко
Днем  и  ночью.
У  каждую  щелочку
Глядит  точно.
Месяц,вы  не  встретитесь
На  планете.
По  разному  светите
В  этом  свете.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523239
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 13.09.2014


Лавинюкова Тетяна

ЗОРЯНА НІЧ

                     [b]ЗОРЯНА  НІЧ[/b]

Здавалось,  вечір  буде  нескінченним:
Поволеньки  за  обрій  сонце  сіло,
І  довго  там,  згасаючи,  вогненне
Жовтогаряче  марево  висіло.

А  потім  сутінки  з  своїх  коморок
Повиповзали  якось  несміливо,
Ущільнювався  щохвилини  морок,
І  в  небесах  побачили  ми  диво.

Як  дитинча,  зоря  всміхнулась  перша…
І  в  діамантах,  в  чорному  серпанку
З’явилась  ніч  –  вдова-міліонерша
Розкішну  тризну  правити  до  ранку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515759
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 06.08.2014


Катинський Орест

КАРАНДАШ ЛЮБВИ

******************

Рисую  бело

Черным  тело  --

Рисую  жадно

И  умело.

На  белом  --

Нежные  черты

Созданьем  милым

Из  мечты...

Золотокурых  вихрей  сноп

Развеял  ветер  спелый  стог

И  вишни  губ  улыбку  дня

Целуют  пальцы  от  огня,

Что  сердца  нежного  

В  груди

На  полотно  ложить  могли...

И  тонкий  стан,

Совсем  нагой,

Обнял  я  трепетной  рукой,

Чтобы  все  ниже  проводить

Тех  линий  тоненькую  нить,

Где  треугольник,

Где  Бермуды,

Где  все  любви  сошлись  сосуды,

Где  тела  женского  тайник,

Где  черный

Рисовать  проник...
-------------------------------------
2012,      PARIS  (Univer)    
------------------------------------

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514976
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 02.08.2014


kostyanika

Любовь не угасает никогда…

Любовь  не  угасает  никогда,  
Она  живет  своею  жизнью,
То  жарит  пламенем  костра,
То  греет  солнцем  над  пустыней,
Дрожит  неверным  пламенем  свечи,
Звездой  далекой  кажется  в  ночи,  
Но  нежно  так  оберегает
Сердца  любимые  в  груди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514022
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 30.07.2014


Світлана Моренець

І ЩОБ НЕ РОЗУЧИЛИСЬ МИ ЛЮБИТЬ…

Злітає  час,  ковтаючи  роки,
ми  ж  все  зітхаєм  в  "нікольства"  полоні,
не  роблячи  і  поруху  руки,
щоб  з  горла  відірвать  його  долоні.
По  дітях  помічаємо  свій  вік,
по  друзях,  зрідка  бачених,  старіння.
Нестримний  час,  немов  гірський  потік,
несе  невпинно  в  сиве  покоління.
То  ж  ювілеї  вже  не  тішать  нас,
бо  молодість  казковим  сном  майнула,
та  в  пам'яті  зринає  повсякчас,
все  те,  що  серце  пройняло,  торкнуло.
Життя  кидало  нас,  мов  м'яч  в  тини,
як  віск  нас  м'яло,  згідно  з  планом  долі,
мажорні  приглушаючи  тони,
знебарвлюючи  кольори  поволі.
Різьбить  нам  зморшки  пережитий  біль,
лягають  сріблом  втрати  на  волосся...
Та  –  "в  піку"  бідам  –  грає  в  серці  хміль,
і  блиск  очей  згасить  їм  не  вдалося!
Ну,  а  душа  –  то  вічнеє  дитя!
Вона  про  вік  не  хоче  пам'ятати,
стріпнеться  від  образи  чи  биття
і  знову  б  їй  радіти  і  кохати.
Журба  і  смуток  –  цим  не  помогти,
не  здатні  ми  майбутнє  підмінити...
Не  так  важливо  й  те,  як  битий  ти,
а  як  ти  встояв,  зміг  все  оцінити,
що  додалось  душі:  добро  –  чи  зло,
любов  там  світить  чи  сичить  образа,
щоб  сумнівів  у  Бога  не  було,
хто  –  черепок,  хто  –  кришталева  ваза.
І  щоб  не  розучились  ми  любить!
Тепло  осіннє  нам  миліш,  ніж  спека.
А  сивина?..  Ну,  що  ж,  її  не  змить,
Та  справжня  старість  –  ще    від  нас  далека!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514453
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 30.07.2014


Олекса Удайко

Яка в кохань безкрая сила!

                                         [b]  [i]NNnn

Яка  в  кохань  безкрая  сила!  –  
Долає  версти  раз  у  раз,
Неначе  чайка  білокрила,
Летить  сюди  в  липневий  час.  

І  ось  вона  вже  знову  поряд  –  
Така  далека  і...  близька,
Немов  ласкава  хвиля  з  моря,
Немов  простірності  ріка.

Над  нами  в  небі  чайка  квилить,
Несе  неспокій...  і  любов,
А  серце  дум  лоскоче  хвилю,
В  далекій  юності  немов...

30.07.2014[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514378
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 30.07.2014


Ірина Лівобережна

Мой чёрный лебедь

Ты  -  чёрный  лебедь  сердца  моего…
Вечерняя  загадочная  тайна…
Средь  отраженных  звёзд,  по  воле  волн,
Ты  с  грацией  скользишь  необычайной…
 
Изгиб  спины.  Ленивый  всплеск  крыла.
Игривый  взгляд,  и  томная  небрежность…
Но  я  твоей  возлюбленной  была.
Я  скрытую  твою  узнала  нежность

И  страсть  –  в  твоих  объятиях  тепла,
И  всю  отдачу  до  конца,  до  края!
Да,  я  твоей,  единственной  была!
И  на  других  –  десятки  –  не  сменяю!

Пусть  сторонится  робко  молодняк  :
«Какой-то  очень  тёмный,  не  похожий…»
Пусть  сам  ты  ускользаешь  от  меня
При  свете.  Знаю  –  сердце  болью  гложет…

Едва  вуалью  опадает  ночь,
Я  в  камышах  от  страсти  замираю…
Опять  –  приду  к  тебе!  Сомненья  –  прочь!
Опять  с  тобой  –  кружением  по  краю!

Мой  милый,  распахни  свою  тюрьму!
Не  прячь  тоску  за  взглядом  опустелым!
Я  прикасалась  к  сердцу  твоему.
И  знаю  –  ты  внутри  кристально-белый…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514333
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Олекса Удайко

ЛЮБОВ МОЯ

       [i]Что  сладостней  и  горестней  любви,
       Cпокойней  и  мучительней  разлуки?..
       И  радость  и  печаль  благослови,
       Все  искусы  таинственной  науки!
                                                       [b]Ибн  Кузман[/b]
       
       Де  ти  зараз,  що  з  тобою?  
       Заблукала,  рідна,  де?
       Серце  рветься  вже  до  бою  –  
       за  величне…  і  святе![/i]
                             [b][i]Ол.  Удайко                            

Я  славлю  ту  благословенну  мить,
Коли  зустрів,  відчув  тебе  я  вперше:
Вогненними  очима  променить
Жага  до  дій,  жертовності    і  звершень.

В  моїх  словах  вбачала  ти  туман,
Коли  я  присягався  на  кохання…
Хто  любить  –  не  сповідує  обман:
В  любові  сенс  життя,  а  не  в  обмані.

Любов  моя!  Мені  ти  не    клялась,
Не  зарікалась,  не  давала  слова.
Тобі  прощати  нічого…  й  не  час,
Не  варт  й  мені  просить  прощення  знову.

Блюзнірствуй  же,  свавілля,  лихослов,
І  зводь  з  ума,  і  насилай  нещастя!!!
Випробування  витрима  любов  –
До  болю!    Від  розлуки!  До  причастя!

Любов  моя!  Про  гіркоту  розлук
Не  споминай!  Будь  ніжною  зі  мною!
Від  уст  твоїх,  очей,  ланіт  і  рук
Хай  буде  тепло  й  лютою  зимою!..

Ти  добра,  чуйна  і  не  терпиш  зла,
Оазис  мій,  криниця  невичерпна!
Тебе  не  тішить  –  плавать  без  весла,
Не  прославляти  –  каятись  до  смерті.
 
Любов  моя!  На  тебе  без  надій
Свої  я  покладаю  сподівання…
Покличеш  же  –  життя  і  спокій  свій
Віддам  тобі!  До  краю!  Без  вагання![/i]
[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512812
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Віктор Остроух

ВІЙНА НА СХОДІ присвячення Ніро Вульф

У  вас  на  Сході  розляглась  війна,
Ті  вибухи  і  досі  не  вщухають,
Ви  горя  наковталися  сповна,
Та  влада  почуття  того  не  знає.
Ви  довгий  час  живете  без  води,
І  вже  не  тільки  в  тіло  -  в  душу  спека,
Продажні  довели  все  до  біди,
Іде  тривалий  час  війна  запекла.
Палають  скрізь  вогні,  гнівне  багаття,
Страждає  мирний  люд  і  платить  кров'ю.
Росія  -  наче  здійснене  прокляття
Дароване  "по-братськи"  і  "  з  любов'ю".
Війна  на  сході,  нікуди  тікати,
І  матері  з  дітьми  у  погрібах.
А  як  іще  життя  це  врятувати,
Як  до  безвинних  йде  страшна  біда.
У  вас  війна  на  сході,  в  нас  ще  тихо,
І  тільки  страх  пронизує  думками.
Молюсь  за  вас,  щоб  Бог  зберіг  від  лиха,
Й  думками  я  за  вас,  і  поруч  з  вами.

29.  07.  2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514215
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Ірина Лівобережна

Вишня

Я  потягну  за  ниточку  дощу,
Пірну  в  весну  минулу  свіжим  листям...
В  забутий  легіт  пам'ять  допущу,
Магічним  змахом  -  прямо  в  закулісся.

Ти  благодатним  сонячним  дощем
Як  манною  на  спрагле  листя  падав,
І  ніжних  крапель  незабутній  щем
Душі  тоді  торкнувся  -  зорепадом...

В  бутонах  зріло  квІту  відчуття,
Ось-ось  збиралась  вибухнути  -  білим!
Була  -  твоя!  -  уся,  без  вороття!
Ти  був  для  мене  ніби  світом  цілим!

Володарем  моїх  і  снів,  і  дум,
Ти  дарував  примари  кольорові,
І,  заколисана,  під  вітру  шум,
Я  забувала  сутінки  зимові...

Промінням  сонця  йшло  твоє  тепло.
Моя  весна  -  злітала  і  кружляла!
...Минуло  дивне  сяйво.  Відбуло.
Серпневий  дощ  тепер  нас  розділяє...

Зірвало  вітром  білосніжний  квіт.
В  минуле  -  вЕсни  відійшли  колишні...
Ти  залишив  на  згадку  -  той  політ.
Примарні  мрії.  І  сережки  -  вишні.

************
За  нить  дождя  незримо  потяну.
И  в  прошлое  -  раскроются  кулисы.  
Где  в  светлую,  безумную  весну
Под  дождь  весенний  -  
                       подставляла  листья!

А  он  -  тревоги  каплями  смывал,
Поил  надеждой,  и  будил  бутоны.
Так  нежен  был  
                       внезапный  капель  шквал!
И  -  солнце  золотистою  короной

Из  туч  -  надежду  посылало  мне,
Что  я  вошла  в  весну!  
                       Что  я  -  любима!
Весна!  Весна!  Живи!  Растаял  снег!
Дари  цветы  влюблённым  и  любимым!

...За  занавеской  летнего  дождя
Весны  безумство  отошло.  Не  слышно.
И  белый  цвет  забрал  ты,  уходя.
Но  -  алым  на  ветвях  -  
                       серёжки-вишни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514203
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Катинський Орест

"" Жар-папороть для тебе…""

****************      
                                   

Я  вкраду  тебе

У  твоїх  снах,

Що  придумали

Тільки  ми  двоє,

Щоби  разом

У  наших  казках,

Ми  у  старості

Знайшли  своє,

Коли  квітку

Тобі  принесу  —

Ту  жар-папороть,

Що  єднає,

Як  повернемось

В  нашу  весну,

Де  коханням

Життя  розцвітає...
-------------------------------------------
2014;        PARIS    (Univer)    
-------------------------------------------

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514089
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 28.07.2014


вчитель

Ода каві

́́́Складаю  оду  терпкому  напою,
Що  бадьорить  і  робить  нас  меткими.
О  каво!  Суть  енергії  твою
Не  порівняти  з  трунками  п'янкими.

Засмаглі  зерна,  сповнені  натхнення,
Готові  вмить  з  окропом  поєднатись,  
Щоби  збагнути  кави  одкровення
І  кожному  глиб  істини  пізнати.

Своєю  силою  й  снагою,  ароматний  друже,
З  Богів  напоєм  можеш  дорівнятись,  
Бо  в  загадковому  історії  розвої
Прихильники  були  і  будуть  поклонятись.

Моя  амброзіє  ранкова!  Духмяна  мріє!
Чарівна  ти  у  будь-якій  оздобі:
Чи  шапочка  вершків  тебе  прикрасить,
А  чи  присмачить  дрібка  імбирю,  кориці...

І  навіть  у  класичному  убранстві
Ти  є  окраса  пані  Філіжанки!
Ковточком  вишуканим  у  блаженстві
Забути  клопоти  земної  Забаганки!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434459
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 27.07.2014


Катинський Орест

Перше кохання

         ***********

Приходять  дні,  втікають  ночі...

А  серце  любить  й  зазиває.

Ти  знаєш,  може,  поруч  десь

Тебе  увесь  час  хтось  чекає...



Закривши  талісманом  в  грудях

Твоє  ім'я  серцем  тримає,

"  Я  так  нудьгуюся...прийди"  ---

Сльозу  у  шепоті  ковтає:




І  ти  прийдеш,  почувши  клич,

І  будеш  ласкою  змагати,

І  як  туман  розтанеш  вранці,

А  хтось  буде  знову  чекати...



І  попливуть  за  днями  ночі  ---

Любов  розлукою  не  вирвати...

Все  шепче  хтось...  тихенько  дуже:

"  Я  так  нудьгую...  приходи".




Проходять  дні,  проходять  ночі,

А  серце  любить  і  зове...

І  знаєш...  може  поруч  знову,

Тебе  уже  ніхто  не  жде...



Та  серце  то  любов'ю  дихає,

Страдаючи  у  краплі  втрати,

І  знову  в  ночі  шепіт  чути  ---

"  Я..хочу...так...тебе...обняти."
-------------------------------------------------------------
2014;  PARIS  (Resto  "Artistes")
-------------------------------------------------------------

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513906
дата надходження 27.07.2014
дата закладки 27.07.2014


Лавинюкова Тетяна

ЗРАДА (гіпотетичний триптих)

[b]ЗРАДА[/b]  (гіпотетичний  триптих)
                                     [i]Присвячую  Нілі  Волковій,  експерту  з  таких  питань[/i]

         І
Твій  погляд  такий  нерішучий,
Як  равлик  -  ховається  в  мушлю...
Наблизити  мить  неминучу
Сама  я,  напевне,  вже  мушу.

Вже  осінь,  весна  і  не  сниться,
Боятися  долі  не  варто.
Кохання  моє  -  не  в'язниця,
При  ній  не  поставлена  варта.

Не  любиш  -  хіба  ж  це  образа?
Хай  пташка  летить,  коли  тісно!
Та  знаєш,  не  йди  так  одразу  -  
Пройдімося  ще  нашим  містом.

Простімося  з  тим,  що  збулося,
І  з  тим,  що  не  збудеться  з  нами.
Дбайлива  челядниця-осінь
Встеляє  нам  шлях  килимами.

І  там,  де  афіші  театру,
Спиню  на  півслові  розмову,
Немов  договоримо  завтра,
Мов  завтра  побачимось  знову.

                 ІІ
Ця  з  афішами  тумба  -  прикордонна  застава,
Хоч  у  жодному  атласі  це  не  зазначено.
Тут  кохання  мого  починалась  держава,
Бо  летіла  до  тебе  сюди  на  побачення.
Тут  між  нами  і  світом  провели  демаркацію,
Тут  зустрілися  вперше,  розійшлися  востаннє.
Звідси  вирушив  ти  назавжди  в  еміграцію,
Коли  зрікся  мене  і  держави  кохання.

                 ІІІ
Твій  лист  я  перечитую  востаннє.
Щось  зліва  над  ребром  вира́зно  коле  -  
То  наше  ампутоване  кохання
Дається  ще  взнаки́  фантомним  болем.

Дарма,  минеться,  зніме  як  рукою.
В  житті  є  ліки  з  кожної  нагоди.
До  зелені  приймального  покою
Запросить  лагідно  шпиталь  природи.

О  часе,  добрий  брате  милосердя,
Ретельно  як  відмірюєш  ти  дози.
Вгамуються  і  серце  й  передсердя
Пігулками  поезії  і  прози.

Як  щедро  ти  виписуєш  рецепти,
Мій  милий  часе  в  білому  халаті:
"Прем'єри,  вернісажі  і  концерти"
З  ремаркою  чіткою:  "Quantum  satis".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513681
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014


Ірина Лівобережна

Шоколад

В  солодкому  завжди́  свої  принади…
Глибинний  смак,  а  чи  легкі  вершки…
Та  так  ти  в’ївся  в  душу  шоколадом…
Іду  як  
     наркоманка,
                 навпрошки…

Без  тебе  навіть  дня  прожить  –  не  можу!
Торкну́тися  –  щоки,́  а  чи  руки…
О,  не  зникай!  Свій  образ  підсолоджуй!
Словами,  
     що  солодкі,
                 та  гіркі…

В  твоїх  обіймах  шоколадно  тану…
Від  губ  гарячих  солодко  пливу…
Твій  неповторний,  ніжний  смак,  коханий,
Ввижається
     вночі,
                 та  наяву….

Коли  мене  не  пестиш  довго  –  гіркну…
Біліє  на  поверхні  сивина…
У  розпачі  не  відшукати  мірку,
Коли  я  буду
     випита
                 до  дна…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513581
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014


Анна Берлинг

Рандеву в вечернем парке

Луна  прикрыла  тонкий  стан,
Краснея  от  стыда  за  кедром,
Зато  мой  легкий  сарафан
Кокетничал  открыто  с  ветром.

Играя,  он  задрал  подол,
Вмиг  оголив  мои  колени.
И  я,  стесненно  глядя  в  пол,  
Запряталась  ходчее  в  тени.

А  ты  с  луною  багровел,
И  руку,  вынув  из  кармана,
Ко  лбу  приставил  и  глядел
На  дрожь  шального  сарафана.

В  сим  легком  облаке  одежд
Под  вальс  сиреневого  цвета
Ты  показался  из  невежд
Самым  невежливым  на  свете.

Не  предложил  меня  согреть  
В  объятьях  под  ночным  покровом,
А  в  небесах  горела  медь,
И  кто-то  выковал  подкову.

Сверкал  в  ночных  лучах  батист
Под  переливом  лунной  сени,
А  я  дрожала  будто  лист
Дурманно-пахнущей    сирени.

И  ты  неспешно  подошел,
Окинув  платье  колким  взором,
А  звезды  в  небе  ткали  шелк
Туманно-золотым  узором.

Резвился  ветер,  как  чудак,
И  уносился  в  дАли  тленно,
А  ты  снял  вязаный  пиджак
И  стал  средь  парка  на  колено.

Тотчас  расплакалась  сирень,
Нас  лепестками  осыпая,
И  до  сих  пор  я  помню  день
Того  простуженного  мая,

Как  звезды  ткали  небеса,
Рассыпавшись  по  ночи  дальней,
И  кропотливая  луна
Пекла  подкову  в  наковальне.  

Как  ропотно  журчал  речей
По  горным  склонам  баламутно,
Звон  птичьих  трелей  и  речей
Ни  то  на  вечер  иль  под  утро.

Как  старый  кедр  набекрень
Здоровался  зеленой  гривой,
Я  до  сих  пор  тот  помню  день,
Как  по-серьёзному  игриво

Ты  сделал  очень  смелый  шаг
Навстречу  мукам  страстотерпца  –  
Мне  теплый  предложил  пиджак,
А  с  ним  в  довесок  –  свое  сердце.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513281
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014


Ірина Лівобережна

"Дикому" любовнику

Хочу  завлечь  тебя,  где  звёзды  -  россыпью,
Меж  небом  с  долом  там  затёрты  грани!
Ты  -  с  барса  грацией,  упругой  поступью,
И  я  -  свободная,  твоя,  нагая!

Коктейль  из  нежности,  или  рычания,
Головокружения,  голодных  взглядов,
И  замирания,  и  притяжения,  
От  осознания,  что  вот  ты  -  рядом!

Внизу  томление,  внутри  горение,
Прикосновения,  и  дрожь  по  коже...
О,  наслаждение!  И  вниз  скольжение,
И  ты  сдержать  себя  уже  не  можешь!

В  глубины  тайные  проникновение!
В  движеньях  музыка,  и  звезды  падают!
От  помутнения  -  до  просветления,
И  тел  сцепление,  и  капли  -  градом...

Экстаз,  взорвавшийся,  подобно  выстрелу!
Страсть  -  в  ритме  бешеном  душа  впитала!
И  с  тихой  нежностью  рука  небрежная,
Что  по  спине  твоей  скользит  устало...

Легко  откинешься,  в  тебе  оттаявши,
Усну  в  преддверии  земного  рая...
На  горизонте,  вон,  светлеет  краешек...
И  кто-то  звёздочки  с  небес  стирает...


 


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513119
дата надходження 23.07.2014
дата закладки 23.07.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2014


Ірина Хміль

Секундна мить…

Секундна  мить...І  диво  -  таїна
В  душі  розквітла,  мов  зоря  ранкова.
Лиш  спалах  погляду  -  і  радість  неземна
Тремтливе  тіло  пройняла  раптово...

Секундна  мить...І  зупинився  час.
І  розумом  нічого  не  збагнути...
На  тлі  його  очей  весь  світ  погас...
І  хочеться  в  очах  цих  потонути...

В  оправі  сонячній  горить  його  лице.
І  щем  знемоги  проника  до  споду.
Яке  ж  бо  спрагле  почуття  оце,  -
Вінець  блаженства,  втіхи  й  насолоди!

Секундна  мить  жаданням  так  п'янить...
Що  буде  потім  -  це  вже  неважливо...
Лише  б  кохання  шал  не  зупинить  -
Найпотаємніше  і  найдивніше  диво  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512280
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 19.07.2014


Олекса Удайко

О ТИ, МОЯ ЛЕЛЕКО

                   [i]І  ти  мені  не  ти...  І  я  -  не  ліпша...
                   Скриплять  слова  оскомою  "чужі".
                                                           [b]Оленка  Зелена

Знайоме…  Все...  До  цяточки...  До  болю*.
Пройшли  разом,  та  –  не  одні  світи.
Ніхто  не  винен.  ..  Не  святі…  Обоє:
І  "я  -  не  я"  і  "ти  мені  не  ти!"

Та  від  журби  –  лише  одна  дорога,
Яка  привести  може  врешті  в  рай…
Не  заважай  іти,  моя  пересторого!
Не  край  душі  моєї!  Тугу  –  край!

І  хоч  іти  по  ній  бува  нелегко:
Старі  вериги  знать  дають  своє,
Тяжкі  ланці  –  о  ти,  моя  лелеко,  –
Впиваються  у  серденько  твоє...

Хай  ціль  оця  наразі  й  недосяжна,  
Та  не  вертай  з  шляху  на  манівці:
Є  Cонце  –  зірка,  певно,  вельми  важна,
В  її  промінні  плавляться  ланці...

Можливо,  й  Місяць**  у  пригоді  стане,
Покаже  Сонцю**  всю  таємну  суть...
І  рай  небесний  на  землі  настане,
Щасливі  пари  квіти  принесуть!...

…Й  настане  день,  коли  між  ними  діти,  
Як  солов'ята,  будуть  щебетать...

І  прийде  мить,  що  нікуди  їм  дітись:  
Така  судьба…  Такий  у  неї  тать…

18.07.2014[/b][/i]
_____________
*Навіяне:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509861
**Деталі  тут:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506378

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512129
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014


Віталій Назарук

ЛИШ ТИ І Я

Не  рви  волосся  на  собі,
Бо  не  вернуть  назад  кохання…
Так  вже  написано  судьбі,
Таке  сказала  зірка  рання.

Я  ж  тобі  вишила  рушник,
Коли  зустрілися  уперше,
Я,  як  запалений  сірник,
Згоріла  часом  нових  звершень.

Тоді  удвох,  лиш  ти  і  я,
І  зорі  в  небі  не  згасали…
На  двох  була  одна  земля
І  солов’ї  не  замовкали.

А  потім  сталося  –  оте…
Ми  обнялися  на  прощання,
На  все  життя,  оте  -  святе,
Сягнуло  смутком  у  кохання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512091
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014


Променистий менестрель

Балада про Музу



Стріляють  очі,  
юні  очі,
дівочі  очі  
з  потойбіччя  –
душі  твоєї,  
таїн  в  ночі,
кимсь  намальоване  
обличчя

тоненьким  пензлем  
фантастичним
із  візерункових  
лілеїв,
миттєвим  контуром  
у  тиші.
З  Любов’ю  й  ніжністю  
до  неї…

Така  жива  
і  притягальна.
Той  погляд  
простягає  руки
і  шле  навстріч  
туман  кохання,
останній  –  наче,  
на  поруки…  

Він,  мрією  
влетів  у  мене,
аж  холодком  
кольнуло  серце!
З  твоєї  ласки,  
Мельпомено,
що  за  трагедія  
тут  в’ється?

«Я  твоя  Муза»,  
встигла  змовить,
та,  як  мозаїка,  
раптово,
в  росинках  райдужних  
ізнову
розпалась,  
пролунавши  словом:

«О,  скальд*  мій  ясний,  
сокіл  милий  –
не  маю  права  я  
любити»…

02.04.2010р.

Скальд  –  давньоскандінавський
           поет-співак.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511682
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 17.07.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.07.2014


Ірина Лівобережна

В озере глаз…

Золотистою  рыбкою  спряталось
Солнце  в  озере  твоих  глаз...
И  стои́т  моё  сердце  на  якоре,
Где  судьба  привечала  нас.

Так  вернуться  туда  мне  хочется,
Чтоб  нырнуть  на  самое  дно
Не  уставшим,  как  Бог,  пророчеством,
А  хмельным  молодым  вином!

Водопадом  на  плечи  падая,
Припадая  к  твоей  груди,
Быть  надеждою  и  отрадою,
В  зной,  и  ветренность,  и  дожди...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511217
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 14.07.2014


Лавинюкова Тетяна

ЛІТНІ ГРОЗИ

ЛІТНІ  ГРОЗИ

Вже  зранку  під  тридцять  у  ті́ні,
Світило  пече  так  вогнисто...
Ми  вечора,  наче  спасіння,
Чекаємо  -  вирватись  з  міста.
Роботи  кінець  недалеко,
Та  наші  надії  облудні  -  
Вагітніє  зливою  спека
І  вродить  грозу  пополу́дні.
По  вінця  наповниться  ринва,
Грім  котиться  несамовито,
Немов  спересердя  дверима
Знервовано  грюкає  літо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510461
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 10.07.2014


Віктор Остроух

КАДРИ

Все  залишиться  в  кадрах  не  проявлених  знімків,
І  усмішка  твоя,  і  твої  почуття,
Те,  що  сталось  між  нами,  ми  у  тому  не  винні,
Просто  доля  така,  ну,  таке  вже  життя.

І  не  скаже  нічого  нам  вчорашнє  майбутнє,
Але  серце  не  край,  це  ще  не  епілог,
Просто  знай,  що  тепер  я  для  тебе  відсутній,
А  гріхи  всі  мої  то  розсудить  вже  Бог.

Все  залишиться  в  кадрах  не  проявлених  знімків,
Тільки  пам'ять  свою  обдурити  ніяк,
Все  карбую  в  думках  учорашні  світлини,
У  альбомі  із  спогадів  ти  залишишся  всяк.

Та  майбутнє  вчорашнє  патентує  для  нас
Неповторні  шляхи  у  чарівнії  краї,
Адже  долю  вирішує  величності  час,
У  якій,  без  образ,  я  тебе  не  згадаю…

01.  03.  2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510112
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2014


Ірина Лівобережна

Колдовская ночь. Ивана Купала

О,  это  будет  колдовская  ночь!
Пойдём  с  тобой  по  древнему  поверью
Искать  цветок  в  леса…  Подальше,  прочь
От  суеты,  от  холода  неверья!

Иди  за  мной!  Тебя  не  погублю
Любовью  колдовской,  немного  странной…
Нежнейшей  страстью  только  пригублю…
Окутав  тело  магией  охранной…

Всё  будет  только,  как  захочешь  ты…
Тебе  открою  бездны  и  глубИны…
И  белизна  прекрасной  наготы
Светиться  будет  для  тебя,  любимый…

Смотри!  Танцую  в  сполохах  огня!
Глаза  мои  –  озёра  колдовские!
Дрожишь?  Боишься?  Хочешь  ли  меня?
Твои  вериги  мы  мирские  скинем!

И  будет  древний  танец  у  костра!
Такой,  что  я  познала  в  древних  ведах!
И  в  полночь  нас  пронзит  волною  страсть,
Что  ты  не  знал,  не  чувствовал,  не  ведал!

Ты  будешь  весь  –  желание  одно!
Ты  от  меня  не  сможешь  оторваться!
Испив  меня,  как  древнее  вино,
Во  мне  захочешь  навсегда  остаться!

С  безумием,  с  неистовством  творца,
Ты  мой  сейчас!  От  крика  –  и  до  стона!
Всё  будешь  помнить,  вечно,  до  конца,
Как  воин  –  до  последнего  патрона…

Светает…  Колдовской  костёр  погас…
Тебе  пора…  Остаться  ты  не  можешь…
Целуй,  любимый,  как  в  последний  раз!
О,  яд  забвенья!  Лезвием  –  по  коже…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509559
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 06.07.2014


Олекса Удайко

ІЛЮЗІЯ: NNnn

                                                                                     
[youtube]http://youtu.be/6k0OsorKjAU[/youtube]
[b][i]Проснувся…    Сонце…  Спокій…  І  –  Вона…
Така  солодка...  Недосяжна...    Мила...
Нехай  і  так!  Та  на  душі  –  весна…
Я  вдячний  їй...  Вона  все  породила…

Доторкуюсь…  її  пухленьких  уст
І  гладжу  в  смак  скуйовджене  волосся…
А  в  голові  думок  приємний  хруст  –    
Колише  ніч  у  па́холка*  коло́си…

А  з  попід  брів  тече  зваблива  млість    
Очей  стрімких...  прудких...  каро-зелених…
І  вже  здається,  щастя  твоє  –  гість  –  
На  відстані  руки…  Густе...  Шалене…

І  лиш  до  тебе,  недо**,  дотягнусь,
Як  ти  вже  тут...  В  мені...  в  уяві...  в  серці...
Я  враз  змахну  роки,  немов  той  гнус,  –
І  знову  ми...  у  божевільнім  герці.

...Та  в  двері  –  несподіваний  дзвінок...  
Солодкі  свічі  гаснуть...  Враз...    Реальність.
Життям  невдало  сплетений  вінок:
Весна  –  у  ро́здріб...  І  –  мізерна  малість.
[/i]
5.07.2014[/b]
_________
*Тут  у  значенні  -  парубок,  хлопець.
**Неда  (мовою  фарсі)  -  голос,  поклик.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509400
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 05.07.2014


Евгений Белов

Миг

Я  открою  глаза,  от  свистящего  ветра  закрытые.
Слезы  брызнут  из  глаз  и  поток  их  уже  не  унять.
И  душа,  излучавшая  свет,  акварелью  размытою
Вся  покроется  вдруг,  пред  стихией  не  в  силах  стоять.

Гнет  безжалостно  время  людей  своей  силой  в  дугу.
И  судьба  не  зависит  от  нас,  может  только  чуть-чуть.
Я  боюсь,  что  понять  до  конца  эту  жизнь  не  смогу.
Все  уйдем  в  небытье,  оставляя  непонятой  суть.

Трудно  нам  осознать  -  невозможное  видеть  возможным.
Сложно  нам  совместить  и  рассудок,  и  душу  в  одном.
Привыкаем  считать  путь  к  бессмертью  уже  безнадежным
И  готовы  уснуть,  помолившись,  безропотным  сном.

Неужели  мы  ждем,  когда  вечность  заглянет  к  нам  в  очи,
Когда  солнце,  положенный  круг  обойдя,  вдруг  уйдет  насовсем?
И  смиримся  со  смертью,  что  уж  зуб  на  живое  все  точит,
К  Праотцам  вознесемся,  не  дождавшись  в  судьбе  перемен.

Мы  ведь  люди  -  во  Вселенной  не  просто  частица,
Для  чего-то  дарован  нам  разум  и  тело  к  нему.
Я  согласен,  что  жизнь  средь  веков,  словно  пуля,  промчится,
Но  способна  ведь  пуля  на  миг  осветить  даже  тьму.

От  мелодии,  прерванной  смертью,  жить  будет  мотив.
Став  ничем,  человек  в  нашей  памяти  все  ж  остается.
И  пока  его  помнят,  средь  нас  он  всегда  будет  жив.
Этой  жизни  нам  миг  неслучайно  коротким  дается.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508766
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014


Лавинюкова Тетяна

КАЗКА ПРО ЦАРІВНУ І ЛИЦАРЯ

КАЗКА  ПРО  ЦАРІВНУ  І  ЛИЦАРЯ

Кінчається  червень,  і  літо  вже  дихає  спекою,
І  хиляться  трави  під  лезом  безжальним  коси.
Єдина  та  зустріч  здається  такою  далекою,
Немов  відбувалась  в  забуті  прадавні  часи.
Пригадую,  як  у  темниці  жилось  мені,  бранці,
Давали  розраду  лиш  рідні  далекі  вітри.
У  світлім  шоломі,  у  латах  прилинув  ти  вранці,
Мечем  розрубав  мої  пута  і  двері  відкрив.
Вже  сонце  палало,  та  довго  услід  я  дивилася,
Долонею  очі  прикривши  й  стираючи  піт,
Де  фата-морганою  сива  завіса  курилася,
Де  постать  зникала  і  цокіт  губився  копит.
А  потім  пішла  я  на  захід,  на  смугу  червону,
Стелились  під  ноги  полин  і  суха  ковила.
Я  вільна  була,  але  серце  хотіло  полону,
Хотілось  полону  обіймів  твоїх  і  тепла.
На  мить  доля  щастя  дала,  та  надію  забрала:
Ніхто  не  вгадає,  судилась  ще  зустріч  чи  ні...
Пригадую  погляд  ясний  з-під  ясного  забрала,
Та  знаю,  що  треба  іти,  треба  жити  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508232
дата надходження 29.06.2014
дата закладки 01.07.2014


Катинський Орест

Наша свята історія

***********
 

Сталь  гартується

На  крові  ворога  -

В  бажанні  де  сила  народу,

Щоби  захистити  себе,

Щоби  захистити  свободу,

Якою  наповнена  кров  -

І  пісня,

І  подих,

І  мова,

Щоби  не  зламалася  знов

Сила  козацькая  слова

У  вольності  внуків

І  тим

Пам`ять  не  опорочила,

Якою  світить  живим

Наша  свята  історія...
--------------------------------------
France  (Paris)  2013
---------------------------------------

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506977
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Катинський Орест

За життя треба триматись…

         **************
 

За  життя  треба  триматись  -
Особливо,  
Коли  маєш  ціль  -
Боротись  і  боротись...
Не  давай  слабкостям  панування  -
Твердість  поспіль...
До  своєї  цілі  -
Прагнення
Необхідне,  
Як  бажання...
До  неї  треба:
-  Бігти,  
-  Йти,  
-  Повзти...
І  навіть,  
Коли  вже  не  можеш
Стояти  -
Тоді,  
Хоть,  
Лежати,  
В  напрямі  її  -
Щоби  твердість
В  переконанні  мати,  
Що  вірні  твої
Дії...
------------------------------------
2012;  PARIS  (Alesia)
------------------------------------

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506975
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Катинський Орест

Ad perpetuam rei memoriam…


                 ********************************************
                                   «На  вічну  пам`ять  події»
***********************************************************

Був  місяць  май

Весни  початок...

Не  дорікай,  що  я  мовчала,

Що  тебе  більше  не  побачу  -

Я  не  знала...

В  душі,  кохаючи,

Тобою  дорожу

І,  як  пройшли  мого  чекання

Всі  ці  роки,

Ти  не  питай  мене  -

Переживу...

Тільки  тепер  знайшли,

З  тобою,

Улюблені  у  спогадах,

На  небі,

Наші  дві  зорі...

Для  нас  двоїх,

Одне  у  них  биття  сердець,

Тих  самих  в  спогад  почуття  -

Душі  нашій  вінець...

Весни  початок  -

Став  місяць  май,

Коли  зустрілися  з  тобою  -

Назавжди,

Щоби  не  розставатись  більш,

Як  Долі  дві  зорі  на  небі,

Вже  ніколи...
--------------------------------
2014;  Paris  (  BnP  )
--------------------------------
Ad  perpetuam  rei  memoriam  —  «На  вічну  пам`ять  події»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506969
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 24.06.2014


Евгений Белов

Деду

Забрезжил  рассвет,  и  вокруг  появились  предметы,
Минутой  назад  хранившие  тайну  во  тьме.
Крик  чаек  над  пирсом,  сквозь  шторы  ветвей  силуэты
Напомнили  утро,  которое  дорого  мне.

Как  будто  вчера,  твой  голос  я  слышу  сквозь  сон.
Твой  голос,  мой  дед,  ушедший  с  тобою  когда-то.
Гитара  молчит,  и  мы  не  споем  в  унисон.
И  смотрят  глаза  с  портрета  твои  виновато.

Утюжил  ты  море  на  сейнере  старом  всю  жизнь.
Он  также  как  ты  с  годами  был  списан  за  старость.
На  берег  ступая,  сказал  ты  ему:  "Продержись",
Не  зная  тогда,  что  жизни  осталась  лишь  малость.

Как  мне  не  хватает  порой  твоих  старческих  рук.
Часами  смотрел  я  на  них,  когда  брал  ты  гитару.
Пусть  в  мире  ином  к  тебе  не  прижмется  твой  внук,
Но  знай,  что  ты  также  любим,  и  поем  мы  на  пару.

Ты  слышишь,  как  чайки  кричат?  Они  помнят  тебя.
Мне  нос  твой  курносый,  как  видишь,  достался  в  наследство.
И  золотом  вышитый  якорь  я  глажу,  любя,
Фуражки,  пришедшей  ко  мне  из  далекого  детства.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493668
дата надходження 19.04.2014
дата закладки 17.06.2014


Ірина Лівобережна

Маленьке пташа…

На  вістрі  ілюзій  звеличених
Живу  –  непомітне  пташА…
Історій  моїх  запозичених
Не  варте  ніщо,  ні  гроша…

У  вітті  дерев,  не  над  кронами
Ховаюсь,  з  такими  ж,  як  я.
Ми  з  ними  споріднені  долями,
І  жодна  із  них  –  не  моя…

А  десь  в  піднебессі,  над  хмарами,
Літають  величні  птахи.
Над  кронами,  ніби  примарами,
Увись  їх  лягають  шляхи!

Вони  почуваються  вільними
Без  гніту,  табу,  без  вини!
Прекрасними,  гордими,  сильними
Влітають  у  душу  і  сни!

Злетіти  б!  Угору  полинути!  
Кохати,  як  в  ніч  грозову!
Сорочку  буденності  скинути,
Святкову  вдягнути,  нову!

Не  нудити  світом,  не  марити,
До  сонця  торуючи  шлях!
І  радість  польоту  під  хмарами
Носити  на  гордих  крилАх!

…О,  Отче!  Якою  ж  то  мірою
Ти  душу  –  як  диво  із  див
Маленькій  пташині  зневіреній
Як  вирок  колись  присудив…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505427
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 16.06.2014


anna zakohana

Стара діва

[i][quote]Made  me  promise  I'd  try
to  find  my  way  back  in  this  life
Hope  there  is  a  way
to  give  me  a  sign  you're  ok
Reminds  me  again  it's  worth  it  all
so  I  can  go  home...
[/quote][u][/u][/i]


Заволодій,  будь-ласка,  цнотою  моїх  думок,-
Там  пусто  і  безлюдно,  як  в  холодній  прірві.
Впаде  сльоза  із  вій,  як  зранений  листок,
Що  зачекався  літа  в  тихій  безнадії.

Заволодій,  будь-ласка,  цнотою  мого  буття,-
Воно  таке  ж  просте,  але  було,  колись,  цікавим.
Сполохають  мене  вітри  й  увірвуться  в  життя,-
І  буде  присмак,  тоді,  інший  у  старої  кави...

Заволодій,  будь-ласка,  цнотою  душі,-
Її  зламати  так  нікому  й  не  вдалося...
Відкрий  замки,  заший,  де  щось  тріщить.
Й  по-батьківськи  погладь  моє  волосся.

Заволодій,  будь-ласка,  цнотою  моїх  думок,-
Там  так  давно  костри  вже  не  горіли.
Але  повір,  ще  залишилось  декілька  пляшок,
Щоб  покохати  так,  як  ми  колись  не  вміли.

                                     

                                                 ©  (Анна  Діденко.  -  2014  р.)  
___________________________
На  фото  within  temptation    -  memories.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505399
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 16.06.2014


Анна Берлинг

Сладкий грех

Мне  каждый  шаг  видны  укоры
И  за  спиной  тяжелый  взгляд.
Но  пусть  лихие  разговоры
И  беспокоят,  и  болят.

Меня  не  косит  непогода,
Не  страшен  мне  и  сладкий  грех,
Хотя  в  глазах  всего  народа
Ждет  осуждение  и  смех.

А  я  нашла  себе  кумира,
И  пусть  глядит  в  окно  сосед,
И  пусть  мужчины  всего  мира
Презренно  смотрят  мне  вослед.

   -  Запретный  плод,  увы,  он  сладок.  –  
Кричат  повсюду  мне  друзья.  –  
   Но  это  ложный  путь.  Упадок!
   Подруга,  милая,  нельзя!

А  я  отвечу  тоном  тише:
   -  Он  сладкий  мед,  он  как  нектар.
   Это  дается  людям  свыше.
   И  не  запрет,  а  божий  дар!

И  пусть  меня  ругает  мама:
   -  Нельзя  до  брака  в  неглиже!
Из  чувств  моих  цветная  гамма
Восходит  радугой  в  душе.

И  пусть  священник  восклицает:
   -  Тебя  Лихой  зовет  на  дно!
Он,  праведный,  все  утверждает,
Что  быть  любовницей  –  тавро!

Но  тех  презрений  вереница,
Что  будоражат  словом  кровь,
Что  я  –  разлучница,  блудница,
Не  разобьет  мою  любовь!

Ведь  люди  главного  не  знают,
Как  общих  истин  идиот.
Пусть  говорят,  пусть  осуждают.
Я  быстро  им  закрою  рот!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505203
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014


Андрій Пульсар

Це був ще один дощ…

Це  був  вечір  і  дощ…  

Було  лиш  чути  тихий  наспів  
по  листю  клавішах  вечірній.
І  зазирнуло  на  мить  сонце  
Із  усмішкою  сплячої  красуні.
А  в  небі  мокрий  дивний  птах  
Мов  охоронець-воїн…  Вільний.
А  світ  це  хмара  із  води.  
І  чули  громове  відлуння.

А  ти  стояла  і  дивилась.  
Та  ні,  ти  слухала,  чекала
Не  дощ  –  слова.  Здавалось  мало.
Я  обіймав,  ти  обіймала.
Ми  заховалися  від  нього
Та  він  був  теплий,  свіжий,  літній.
Далекий,  інший  бік  від  нас.
Нестримний,  ніби  безпросвітно,
Чудовий  чимось  водночас.


2004

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505117
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014


Зоя Журавка

БЛАГОСЛОВЕННЯ СВЕКРУХИ.

Свекруха,  бережно  тримала
Благословення  пару  образів.
Схилилась  на  хвилинку  у  мовчанні,
Вагання  тупцювались  в  ній  сумні.
Чи  правильно  вона  сьогодні  зробить?
Чи  не  осудять  родичі  її?
А  син?Чи  син  їй  це  пробачить?
Бо  він  десь  залишився  на  війні.
Як  краялося  серце  материнське?
А  поруч  в;яло  молоде  життя.
Вона  ж  не  винна,  жити  хоче
І  на  руках  мале  дитя.
А  в  голові  думки  роєм  роїлись.
Вона  вже  й  сльози  не  втира.
Прошу  в  вас  дозволу  на  шлюб,  як  в  рідних.
Та  ви  ж  і  є,  моя  рідня.
Я  вам,  вручаю  свою  долю
І  долю  вашого  внучка.
Благословіть  матусю.  Якщо  проти,
Пробачте,  буду  вже  сама.
Матусенько,  без  вашого  благословення
Ніколи  б  щастя  повним  не  було.
Мене    колись  впустили  в  своє  серце,
Ділили  хліб  і  щастя,  і  тепло.
Хлоп'я  тулилося  до  сили  молодої,
До  чоловічого  надійного  плеча.
А  оченята!  Боже,  Боже!
Такі  ж,  як  в  батька.  Їх  засипала  земля.
Свекруха,  вже  не  стримуючи  сльози
Благословила.  Лиш  не  треба  самоти.
І  їй  на  мить,  лише  на  мить  здалося,
Що  разом  з  нею  плачуть  образи.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505035
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 14.06.2014


Т. Василько

Моя вельможна панно Україно

Я    п’ю  за  Вас,  моя  вельможна  панно,
за  очi  синi,  за  волосся  золоте;
налий,  шинкарю,  вип’ємо  на  пару
за  панну  нашу,  за  iм’я  її  святе!

[i]Приспів:[/i]
[i]Моя  вельможна  панно  Україно,
моя  найкраща,  найсвiтлiша  на  землi,
шляхетно-горда  й  нiжно-солов’їна,
із  тінню  смутку  на  осяянім  чолі.[/i]

Я  п’ю  за  Вас,  моя  вельможна  панно,
вино,  що  тільки  щастям  радостi  п’янить,
i  на  душi  так  сонячно  й  рiздвяно  –
цей  хмiль  солодкий  розум  свiтлий  не  приспить.

[i]Приспів.[/i]

Налий,  шинкарю,  келихи  по  вiнця,
налий  усiм,  хто  з  нами  в  круг  один  стає,
усiм,  хто  гордий  йменням  українця,
хто  Українi  серце  й  душу  вiддає.

[i]Приспів.[/i]


Створено  у  1997  році
м.  Львів

Опубліковано:  "Моя  пісня".  Львів:  "Сполом",  2004.  120  с.
С.  51.


[i]Музика  1.  Тетяни  Кисленко,
                     2.  Семена  Карпи[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504926
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014


Т. Василько

Балада про гуцулку дівчину і гору

1.    Коли  весна  до  гір  прийшла,
       черешня  дика  розцвіла,
       сорочку  вишиту
       гуцулка  одягла.
 
       Ходила  по  крутому  зворі,
       дивилась  на  узори,
       на  тії  обереги,
       що  берегли  її.

       [i]Від  блуду  і  облуди,
       від  чарів  і  спокуси,
       зміїного  укусу,
       від  злого  і  лихого,
       що  є  в  її  краю.[/i]

       Та  від  кохання  щирого
       вони  не  берегли.
       Не  берегли  вони
       і  від  червоної  чуми.

2.  Коли  весна  до  гір  прийшла,
       черешня  дика  розцвіла,
       сорочку  вишиту
       гуцулка  одягла.

       Ішла  вона  до  шлюбу
       із  милим  залюбки,
       а  поруч  веселились
       дівчата  й  парубки.

       Гукнув  хтось  враз:  “Облава!”  –
       аж  гори  затряслись.  –
       Від  верб,  де  переправа,
       еНКаВедисти  йшли.

       Взялись  за  кріси  хлопці  –
       відважні  парубки,
       і  –  жити  чи  не  жити,
       а  честь  слід  вберегти!

       І  –  жити  чи  не  жити,
       а  честь  слід  вберегти!  –
       Так  їх  діди  повчали,
       так  вчили  їх  батьки!

3.  Коли  замовкли  кріси,
       приплюснувся  Горган  –
       вдовкіль  палали  стріхи,
       стелився  дим-туман.

       Гуцулка-наречена
       лежала  на  траві,  
       поранена  у  груди  –
       сорочка  у  крові.
 
4.  Стоїть  гора  висока,
       і  звори  ї  круті,
       узори-обереги
       на  ній,  як  світ,  ясні.

       То  дівчина-гуцулка,
       ізцілена  від  ран,
       горою  вранці  стала,
       щоб  берегти  свій  край!

       [i]Від  блуду  і  облуди,
       від  чарів  і  спокуси,
       зміїного  укусу,
       від  злого  і  лихого,
       і  від  червоної  чуми![/i]

І  ВІД  ЧЕРВОНОЇ  ЧУМИ!


Створено  16.  07.  2005  року  (16-20  -16-35)

Опубліковано:  "Гомін  Підгір'я".  Альманах,  вип.  ІV.  Дрогобич:  "Коло",  2006.  -  С.  20.

[i]Музика  Ніни  Прокопець[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504604
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 11.06.2014


Ірина Лівобережна

На нитке света

Висит  луна  на  тонкой  нитке  света,
Совсем  одна,  уставшая  светить...
И  пусть  сейчас  ты  -  не  со  мною  где-то,
В  душе  моей  ты  продолжаешь  жить
Таким,  как  помню...  Искренне-открытым.
И  боль  твоих  проблем  ещё  печёт.
Сродненье  душ  не  может  быть  разбито,
Лишь  тем,  что  ты  решился  сгоряча
Обрезать  нить.  Она,  мой  друг,  из  боли...

Всё  тянется  к  тебе,  дарУя  свет...  
А  помнишь,  как  "шутить  тогда  изволил"  :
"-  Не  отмечают  люди  сорок  лет".
Как  прав  был  ты!  Тогда  земная  сила
Вулканами  взрывала  тишину,
И  долго  по  волнах  меня  носило,
Бросало  в  омут,  и  влекло  ко  дну!

Судьбой  прибило  к  берегу  другому...
Но  в  час,  когда  душа  в  ночИ  болит,  
Ты  выгляни  в  своё  окно,
                                               и  вспомни  -
Луна
     на  света  
                 ниточке
                           висит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503550
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014


Світлана Моренець

ВОСПОМИНАНИЯ ч. 2. ОНА

Это  вторая  часть  стихотворения  "ВОСПОМИНАНИЯ".
(Первая  часть  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500314  )

В  укромном  уголочке  сада
от  мира  прячется  в  печаль.
Ей  одиночество  –  услада
и  тайных  помыслов  причал.
Хоть  лето  уж  в  права  вступает,
её  знобит  .  Накинув  шаль
она  тихонечко  вздыхает,
улыбка  на  устах  блуждает,
а  мысли  улетают  вдаль  –
во  власть  желаний,  вожделений,  
касанья  губ,  сплетенья  рук
и  ласк  безумных  наслаждений,
тревожных  ожиданья    мук...

В  воспоминаниях  растаяв,
зарделась  розой  от  стыда...
Неодолимых  мыслей  стая,
все  невозможности  сметая,
к  нему  несется  сквозь  года...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503524
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014


Ірина Лівобережна

Тонуло солнце

Тонуло  солнце  в  вате  облаков.
Его  лучи  -  ожогом  на  сетчатке  -
Из  странных  пятен  создали  альков
Сверкающий  на  сером!    Но  загадкой

Недолго  оставался  сей  наряд.
В  пучине  той  светило  утонуло...
Громадин  серых  потянулся  ряд,
Дыханьем  ледяным  костёр  задуло!

Деревья  сразу  вжались  в  горизонт
Пред  бурей,  что  предчувствует  живое!
Внезапно  почернел  огромный  зонт,
Распахнутый  в  пол-неба  надо  мною!

Вдали  угрозой  громыхнул  раскат,
И  меч  карающий  сверкнул  распятьем!
Мой  милый,  где  ты?  Что  с  тобою?  Как?
Слова  мои  не  называй  заклятьем!

Паломником,  с  томлением  в  груди,
Тебя  я  безрассудно  отпустила...
Вернись,  любимый!    Отойдут  дожди!
Я  наше  ложе  солнцем  застелила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503135
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 04.06.2014


Ірина Лівобережна

Пожухлый лист

Жёлтый  лист  ,  что  из  прошлой  осени…
Ещё  помнит  твоё  тепло…
Как  носило  его,  морозило,
Градом  било,  и  солнцем  жгло…

С  высоты  его  тело  падало!
Вот  лежит  –  у  судьбы  на  дне.
А  над  ним  –  пролетали  радуги
В  капель  искренней  глубине.

А  над  ним  ворожило  травами,
Призывая  его  весну…
Вновь  не  жить  ему…  и  не  радовать
Неба  высь  и  голубизну.

Лишь  подснежник  расцвёл  -  спасением
В  час  последний,  где  вечный  тлен.
Как  отрада  его  весенняя,
Видеть  то,  что  пришло  взамен…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502139
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2014


леся квіт

Пророча доля

 
«  І    на    оновленій    землі    врага    не      буде,    супостата»
Які    пророчі    ці    слова    поета    кобзаря    Тараса.
Чомусь    із    мороку    віків    земля    Вкраїнська    у    неволі,
Чомусь    завжди    у    боротьбі      шукають    українці    долі.
Напевно    Богом    люба    Ти    рідненька    Україно  –  мати,
Що      твої      дочки    і    сини    навчилися    з    колін    вставати.
І    дух    віків    буде    гукати,і    зійде    колос    на    ріллі,
«І    буде    син    і    буде  мати,і    будуть  люди    на  землі!»  
   *****17.12.13*****

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501877
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014


леся квіт

Хто ти, дівчино?

Хто    ти  ,дівчино    із    синіми    очима,
Що  калину      пригортаєш    до    грудей?
Хто    ти  із    косою    за    плечима,
Наче    колос    у    серпневий    день?

Хто  ти  дівчино,що  усмішка    крізь    сльози?
Розпач    свій    ховаєш    у    душі.
Хто    ти  ,що    стояла    у    морози
У    знущанні    і    страшній    брехні?

Хто    ти    дівчино    із    ранами    на  тілі,
Із      полону    вирвавшись,живеш?
В    тебе    руки    й    ноги    обгорілі  ,
Але    не    здаєшся    і    не    мреш.

Хто    ти    дівчино,що      воскресаєш      знову,
Із    веселкою    пє́ш    воду    із  Дніпра?
Хто    ти  ,що    ллєш    кров    за    рідну    мову?
-  Україна    Я,    не    вмерла  ,Я    жива!!!
28.05.14р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501876
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014


Ірина Лівобережна

Кінцева зупинка

Ти  скажеш  просто  :  «Ну,  бувай!»
З  вікна  рукою  не  "помашеш"…
Старий  облуплений  трамвай
Розділить  нАвпіл  зустріч  нашу…

Ти  борг  віддав.  Почав  плести
НовИй  роман  –  із  нОвих  літер…
В  думках  когось  вже  пестиш  ти
Зі  шкіри  ніжним  оксамитом…

Грайливі  бісики  в  очах,
УсмІшка  звАбливо-лінива...
Струнке  зворушене  дівча
Ховає  погляд  несміливо…

Я  заздрю  їй.  Вона  іще
Не  знає,  що  буває  зрада.
І  я  колись…  Навіщо  щем…
Невинність  юності  принадна…

…А  я  вдивляюсь  кОтрий  день
В  трамвайного  вікна    пустелю.
Та  знов  трамвай  повз  мене  йде.
Ні!      Через  душу.  По  тунелю.

По  рейках  серце  стукотить,
Дзвінком  –  слова  твої  останні.
Не  повернути  ні  на  мить
НавпІл  розділене  кохання…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501871
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2014


Світлана Моренець

ВОСПОМИНАНИЯ

Под  звуки  Листа  из  эфира
искрится  в  сумраке  камин,
дыханьем  свежего  зефира
качается  в  окне  жасмин...
Отметил  взгляд  –
в  преддверьи  лета
седеет  тополь  серебром...
Но  мысль  его  витает  где-то...
давно  потухла  сигарета
и  не  допит  в  бокале  ром.

И  в  волны  аромата  розы
слезой  вплетается  печаль,
воспоминания  и  грёзы
в  счастливую  уносят  даль,
где  сорван  сарафан  из  бязи,
она  –  виденьем  –  без  одежд...
Ещё  в  плену  ушедшей  связи...
И  мысли  ткут  ажурной  вязью
узор  несбыточных  надежд...
   


 (  Вторая  часть  стихотворения-  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503524  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500314
дата надходження 21.05.2014
дата закладки 21.05.2014


Олександр Букатюк

МАДОННА МАЙДАНУ (поема-цикл)


1.  Спочатку  було…
Не  сон  страшний  збудив  від  буднів  душу
Майдан  криваво  закричав  у  серце
Дітей  побили  дикі  пси  скажені
й  Тебе  Мадонно  що  вагітна  Словом
І  я  не  зміг  тоді  сидіти  вдома
здушили  душу  серця  гнів  і  сльози
Хтось  бив  мене  з  середини  кийками
й  трощив  ікони  душ  несамовито!
Я  став  не  я  тепер  –  мене  мільйони
Ні  не  страшні  нам  діти  люцифера
бо  на  Майдан  пішли  ми  наче  в  серце
розп’ятої  віками  України
де  мов  вулкан  прокинулась  Голгота
що  спрагла  жертви  бо  вогнем  вагітна
І  ще  не  знали  материнські  сльози
що  вість  жахлива  їх  серця  розіпне
і  весь  Майдан  серцями  заридає
бо  смерть  запише  ангелів  в  реєстр
і  стане  більше  сиріт  й  вдів  на  світі
лише  земля  мовчатиме  причорно
бо  їй  не  вперше  заливатись  кров’ю
й  синів  приймати  у  холодне  лоно
щоб  народити  знову  їх  для  неба
мов  добровольців  у  небесне  військо
які  хотіли  жити  і  любити
але  рабами  не  хотіли  бути!
Хай  Божим  гнівом  наші  душі  вразить
якщо  посмієм  подвиг  їх  забути
як  знову  Матір  віддамо  розп’яти
страшне  прокляття  нас  зітре  на  порох!



Різдво  на  Майдані
Матір  світу  із  Сином  у  лоні
виганяли  з  не  бідних  будинків
не  приймали  у  жодному  домі
де  ніколи  не  квітла  зоря  України
А  Межигір’я  господар
ще  й  натравив  своїх  собак  на  неї
Та  ми  Її  прийняли  на  Майдані
щоб  народила  Вона  Спасителя  нашого…
Ми  ще  не  знали  тоді  що  Його  Шлях
проходитиме  через  Голготу
по  вулиці  Інституцькій
*    *    *
Не  зцілить  час  і  вічність  не  розвіє
із  пам’яті  –
ті  дні  такі  врочисті
із  пам’яті  –
ті  дні  такі  трагічні
що  й  рай  не  зможе  загоїти  рани
бо  досі  ходжу  з  кулею  у  серці
Ні  то  не  вцілив  сатанинський  снайпер
свинцем  пекельним  причастивши  щедро
Та  куля  –  то  сльоза  закам’яніла
що  не  змогла  розвіятись  за  вітром
але  у  серце  жадібно  вп’ялася
щоб  те  не  вмерло  розпачем  убите…


*    *    *
«Що  не  кажіть,  а  ми  були  щасливі»,  –
сказав  один  із  тих  юнців  завзятих
яких  вписали  у  Небесну  сотню
пером  гвинтівки  і  чорнилом  крови
«Що  не  кажіть,  а  ми  були  щасливі
(яке  печальне  і  трагічне  щастя!!!)
Не  з  сторінок  історії  козацтва
війнуло    духом  волі  і  братерства
«МИ    поріднились  з  хлопцями  з  під  Крутів
приречені  на  молодість  одвічну…!»…
Він  ще  мабуть  зустрів  кохання  перше
любити  вмів  так  палко  не  зрадливо
А  над  труною  плакали  дівчата
І  мати…  МАТИ  голосила  німо
(в  кайдани  жаху  закував  хтось  голос!)
і  лиш  вуста  здригалися  в  нестямі
та  так  КРИЧАЛИ  що  серця  лиш  чули
безперестанно:
Сину…
Сину!
Сину-у-у!!!
*      *      *
НА  СЕБЕ  ТИ  ХРЕСТ  МАТЕРІ  УЗЯЛА
ТИ  ЯК  НІХТО  УСІХ  ЇХ  РОЗУМІЄШ
І  РАЗОМ  З  НИМИ  ВСІМ  ЄСТВОМ  РИДАЄШ
БО  РАДИ  НАС  ВСІХ  ТИ  ВІДДАЛА  СИНА
НА  МУКИ  ЛЮТІ
НА  СТРАЖДАННЯ  ВІЧНЕ...
БЛАГОСЛОВЕННА  БУДЬ  ВОВІК  МАДОННО
*    *    *
Маленька  доня  запитала  знову:
Де  татко  наш?  скажи  мені  матусю!
А  ти  до  крові  покусавши  губи
промовиш  врешті
мов  у  власне  серце  устромиш  ніж
нестямними  словами:
На  небі  татко…  Ангелом  небесним
тепер  він  нас  від  зла  охороняє
(І  заридаєш  чорно  і  прегірко!!!)
Не  першу  ніч  очей  ти  не  склепаєш
Маленька  плаче:  я  до  татка  хочу!...
А  він  в  раю  терзає  власну  душу
(незримий  світ  здригається  від  крику!)
Такі  страждання  й  пеклу  не  відомі…!!!








*  *  *
Гурик…
Дідич…

Небесна  сотня
Забирає  найкращих  смерть
Щось  у  душах  невідворотне
Все  вирішується  Тепер!
Земні  надра  в  потопі  крові,
небо  топиться  у  сльозах…
Чуєш  ЇХ  в  цім  терновім  слові?
Страх  розвій  на  незримих  вітрах!











*  *  *
Ой  чи  чули  ви,  люди,  Мадонни  ридання  німе?!
Ой  чи  чули  ви,  люди,  що  з  Сином  Її  вчинили?!
Катували  нещадно!  Стократно  Його  розпинали,
щоб  покинути  в  лісі  розп’ятого  на  морозі!!!



УПА–2014
Україна  народжена  вдруге,
бо  нарешті  Майдан  воскрес.
Не  дамо  дітей  на  наругу.
І  не  пустимо  душі  під  прес!

Кожен  з  нас  відтепер  повстанець,
кожен  з  нас  віднині  в  УПА.
Україно,  (Христу  осанна!)
Ти  тепер  не  німа  й  сліпа!





2.  Революційні  вірші-записки  поета-активіста:

1
Я  серцем  там,  де  кулі  свищуть,
де  смерть  цілує  молодих,
а  пекло  піднялося  вище
в  тріумфі  горя  і  біди.

Куди  поділось  тоді  небо?
в  які  скотилося  світи?
Одна  надія  лиш  на  Тебе.
До  нас  зійшла  Ти  з  висоти.

Тож  я  пишу,  немов  молюся.
Мене  Ти  створюєш  з  пера.
Таких  не  знала  революцій,
а  ні  одна  сумна  пора!







2
...І  досі  почуття  провини,
що  я  живий,  вони  ж  –  в  труні.
Здається  кожен,  хто  загинув
у  вічі  дивиться  мені.

Тож  просто  мушу  жити  гідно,
й  не  забувати  їх  урок.
Вони  тепер  для  нас  всіх  рідні...
Стає  мечем  моє  перо!













АНТИОДА  САТАНИНСЬКОМУ  СПЕЦНАЗУ
О  скільки  знову  каїнів  й  іуд!
Дешеві  душі  продали  за  гроші!
Немов  збісився  озвірілий  люд,
що  одержимий  бісосвинством  Раші!

Не  змити  крові  з  ваших  хижих  рук.
В  шаленстві  дикім  знову  –  брат  на  брата!
Ви  люди?!  пси?!  (Ніяк  не  розберу!)
 Чи  то,  вірніше  –  птах  ручний  у  ката?!

У  вас  же  також  доньки  і  сини!
(Відрікся  батько?!  Проклинає  мати?!)...

Біля  Майдану  чорні  табуни.
І  знов  везе  їм  ворог  автомати...!!!







АНТИОДА  ДИЯВОЛЬСЬКОМУ  СНАЙПЕРУ
Ти  гвинтівку  любиш  як  дівку,
сієш  щедро  криваві  троянди.
Будеш  "русскую"  пити  горілку,
заливати  "совєцкім"  гланди.

Кулаком  "поцілуєш"  дружину,
може  навіть  підеш  у  церкву,
(бо  вже  перше  причастя  в  сина)
хоч  душа  твоя  давно  мертва.

Реготатимеш  біля  «ящика»,
не  спіткнешся  біля  порога.
В  грудях  в  тебе  не  серце  –  ящірка,
що  сховалась  в  нору  від  Бога.

Хоч,  можливо,  наземні  слідчі
не  розкриють  твою  причетність,
але  кине  тобі  у  вічі
Суд  Небесний  –  незаперечність!!!



СТРАШНИЙ  СОН  РЕГІОНАЛА
Крізь  сон  страшний  в  холодному  поту
в  кімнаті  заволаєш  золотій:
Рятуйте  люди!  Господи,  рятуй!
Не  бийте!  прошу!  свій  я!  свій  я!  сві-і-і-й…!

Прокинувшись,  забудеш  клятий  сон,
себе  «в  святі»  запишеш  «по  закону».
А  за  «розп’яттям»  в  сейфі  той  мільйон,
в  крові  «відмитий»  вбитих  на  Майдані!














РЕАКЦІЯ  НА  РУССКИЙ  ЗОМБОЯЩИК
в  терористи  вписали  б  й  святих
і  фашистами  звали  б  апостолів
прогинають  ссавці  хребти
що  брехнею  щоденно  постили  б

а  вілікая  ваша  руссь
поїдає  себе  з  середИни
я  вже  навіть  не  злюсь  а  сміюсь…
обертається  в  зомбі  людина!




Лєнінопад
(страшний  несон  комуняки)
Знов  вождь  упав!
Упав  Володька  Лєнін,
що  вам  рідніший  аніж  батько  й  неня!
Аж  гарчите  від  люті  і  знемоги…
Над  «тілом»  ідола  піднявся  палець  Бога!



На  панахиді  за  безсмертними
Здавалось,  що  серце  в  труні
невимовно-нестерпного  болю…
Не  вмирають  герої?!  Амінь!
Хоч  візьми  собі  й  збожеволій!
та
ТВІЙ  ГОЛОС  В  СЕРЦІ  МОЇМ  ПРОРІК:
ДИТИНО  МОЯ,  Я  МАДОННА  МАЙДАНУ.
НЕМАЄ  СИНА  МОГО  ВГОРІ,
ВІН  З  ВАМИ  –  «ГОЇТЬ»  КУЛЯМИ  РАНИ.













Молитвослів’я  до  Мадонни  Майдану
Ти  нас,  Мадонно,  знову  народила
у  муках  тих,  що  лиш  Тобі  відомі.
Тож  не  здолає  нас  ніяка  сила,
бо  ми  за  мир  у  кожнім  храмі-домі.

Ти  від  біди  нас  завжди  рятувала,
на  Тебе  ми  надіємося  й  нині.
Пробач  за  те,  що  вірили  ми  мало.
Тобі  осанна!  Слава  Україні!


*    *    *
ТИ  БАЧИШ  СИНА  В  КОЖНОМУ  ІЗ  НАС
І  ПІДСТАВЛЯЄШ  СЕРЦЕ  ПІД  УДАРИ
НАВКОЛО  РОЗПИНАТЕЛІВ  СПЕЦНАЗ
ВТІК  КЕСАР  ТОЙ  ХТО  СПАВ  КОЛИСЬ  НА  НАРАХ
АЛЕ  ТИ  З  НАМИ  НИНІ  І  ПОВІК
ТИ  З  НАМИ  МАМО  У  ГОДИНИ  ГОРЯ
І  В  МИТІ  ВТІХИ…  СИН  ТВІЙ  ЧОЛОВІК
ПОМЕР  ЗА  НАС  ЯК  І  УСІ  ГЕРОЇ


МІСІЯ  МАЙДАНУ-УКРАЇНИ
Звершилося!  Але  це  ще  не  все.
Ця  перемога  –  подарунок  Бога.
Жорстока  Раша  нам  сюрпрайз  несе,
але  –  за  нами  праведна  дорога.
Тепер  Майданом  мусить  стати  світ.
А  в  України  місія  жертовна.
Я  чую  як  слова  в  мені  живі
ворушить  якась  сила  молитовна.



*    *    *
ЯВИСЯ  НАМ  У  СВІТЛІ  СЛОВА,
ПРЕЧИСТА  МАТІНКО  СВЯТА.
НЕ  ПЕРЕСОХЛИ  РІКИ  КРОВИ,
ТА  НЕ  МОВЧАТИМУТЬ  УСТА,
ЩОБ  ЗНОВ  МИ  ПІД  ТВОЇМ  ПОКРОВОМ
МІЦНІЛИ  ДУХОМ  У  БОЮ,
ЩОБ  СИЛЬНЕ  МОЛИТОВНЕ  СЛОВО
З’ЄДНАЛО  НАС  В  ОДНУ  СІМ’Ю.


СЛОВО  МАДОННИ  МАЙДАНУ
Діти  мої  не  розумні,  я  вимолила  вас  з  оков  гріха  як  любляча  Мати.  Бо  ви  забували  про  мертвих  (тих,  хто  віддав  життя  за  вашу  свободу),  зневажали  живих  (батьків,  дітей,  одне  одного),  та  вбивали  ненароджених  (30  мільйонів  вбитих  шляхом  аборту  дітей  –  30  мільйонів  втрачених  шансів  на  щасливе  майбутнє);  ви  були  байдужими;  ви  давали  хабар  навіть  власній  совісті…  Нескінченна  кількість  ваших  гріхів,  діти  мої.  Ви  грішні  перед  Господом,  тож  доведеться  вам  багато  страждати,  щоб  очистити  свої  серця.  Тому,  дорогі  мої,  з  відкритими  серцями  і  сповнені  любові,  викрикуйте  ім’я  Небесного  Отця,  щоб  Він  міг  освятити  вас  Святим  Духом,  бо  через  Нього  ви  станете  джерелом  Божої  любові.  Всі  ті,  хто  не  знає  мого  Сина,  всі  спраглі  любові  і  миру  мого  Сина,  будуть  пити  із  цього  джерела.  Спасибі.  Моліться  за  ваших  пастирів.  Я  молюсь  за  них  і  Я  хочу,  щоби  вони  завжди  відчували  благословення  моїх  материнських  рук  і  підтримку  мого  материнського  серця.  Знайте,  що  я  постійно  та  неустанно  молюся  за  вас.  Моліться  ж  і  ви,  бо  молитва  це  частина  Боротьби,  і  завдяки  її  могутній  силі  ви  врятуєте  себе,  а  отже  –  Україну.



МОЛИТВА  ДО  МАДОННИ  МАЙДАНУ
Мати  сиріт  і  знедолених  пристановище,
преблага  Княгине  і  Спасителько  наша,
що  береш  наші  страждання  на  себе
як  муки  свого  Сина.  Мадонно  Майдану,
прийми  молитву  від  своїх  невдячних  дітей,
молися  за  нас,  будь  нашою  Берегинею,
бо  лиш  в  Тобі  і  в  Сині  Твоєму  рятунок  наш.
Заради  героїв  Небесних  сотень,
Покрово,  захисти  нас.
НеКінець
світ  став  Майданом
Матінко  Свята
а  Україна  під  Твоїм  покровом
тож  ми  готові  понести  свій  хрест
(Звершилась  революція!  –  Гряде  війна!)
для  нас  від  нині  Ти  –  МАДОННА  МИРУ



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500205
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 20.05.2014


Андрій Пульсар

«Калина, кров, життя рушник…»

Вчора  знайшов  у  своїх  архівах.  Це  був  перший  вірш  написаний  мною  цієї  весни.  Публікую  на  Ваш  розсуд.

Калина,  кров,  життя  рушник.
Жила  та  лелітка  у  серці,
яка  як  дух,  що  скрізь  проник
і  в  серці  гордістю  озветься.

Каміння,  вир,  вогонь  горів  -
Зоріло  полум’я  єднання.
Циклон  і  грім  -  народу  гнів,
терпіння  хвиля  то  остання.

Що  є,  не  вмерла  і  жива
народні  єдність  і  свобода.-
Це  справжня  воля,  не  слова,
це  справжні  гетьманські  клейноди.

Зима  на  гранях  барикад  -
зникали  там  і  страх  і  відчай.
На  зло  чекає  час  відплат.  
Брехня  не  може  жити  вічно.

І  зрозуміли  -  ми  народ
від  гір  Карпат  до  териконів.
За  віру  в  правду,  суть  чеснот  -
із  шиї  скинувши  пітонів.

Коли  втікають  вороги,
шакали  ще  скавчать  щосили:
Немов  то  птахи  навкруги
і  їм  десь  привид  ріже  крила.

Та  й  ворон  чорний  не  мовчить  -
клює  щосили  кущ  калини.
Той  оберіг,  як  вічну  мить,
де  рідний  край,  душа  спочине.

І  скільки  те  ще  вороння
для  України  зробить  лиха.
Встаємо  з  вірою  щодня,
Щоб  кожен  з  нас  тут  вільно  дихав.

Калини  кущ  уже  цвіте,
Схиляє  віти,  ніби  плаче.
За  тих,  хто  гинув  за  святе
І  доблесть  за  твою,  козаче.

У  квіти  встелена  земля  -
то  пам’ять  про  Небесну  сотню.
Про  вас  згадаємо  щодня,
через  роки,  немов  сьогодні.

Тепер  вже  знаємо  хто  ми,
що  спільні  прагнення  і  доля.
Зросли  калинові  плоди
у  чистім  лузі,  серед  поля.

Щоби  вітчизна  і  земля
не  знала  вже  людської  крові.
Гірке  калинове  зерня
Зростало  в  паростки  любові.

В  добро  у  душах  і  серцях,
та  віру  в  те,  що  разом  сила.
Народ  це  ми,  і  наший  шлях
Веде  завжди  в  країну  милу.

березень,  2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499947
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 19.05.2014


Ірина Лівобережна

Летняя гроза

Вода  асфальта  заливала  трещины,
А  в  лужах  преломлялись  небеса.
И  плакал  город  под  ногами  женщины
На  разные  дождинок  голоса…

Стена  воды  играла  переливами
От  ветра,  от  деревьев  и  домов,
Рождались  образы,  стекали  ливнями
Дрожали  от  рокочущих  громов.

Как  озарение,  сверкали  молнии,
На  миг  из  мрака  сущность  вынося…
...Руками  нежными  он  гладил  волосы,
Касался  там  он,  где  ему  нельзя…

Прощались…  Зацелована,  засвечена,
Его  любовь  на  крыльях  унося,
Шла  под  дождём  счастливейшая  женщина,
И  нипочём  ей  летняя  гроза!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499915
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 19.05.2014


Злата Наркевич

Поранене кохання

Не  пий  з  моїх  долонь  пробачення
Стираючи  з  душі  образливі  слова
Як  тіло  так  і  почуття  твої  закачані
Вже  не  кохання-а  якась  війна.
Ти  не  зашиєш  моє  серце
Призорими  нитками  із  мовчання
Бо  твоя  пуля  вже  не  вперше
Пройшла  навскрізь  поранивши  кохання.
.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499566
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 17.05.2014


Любов Ігнатова

Вже вкотре …

Вже  вкотре  розпинаєм  на  хресті 
Людського  Сина  під  гучні  фанфари,
Б'ючи  у  груди  :"Господи,  прости! 
Дай  оминути  праведної  кари!  "...
       
Відпрацювавши  тридцять  срібняків, 
Сльозами  омиваючи  обличчя,
З  проворністю  нікчемних  байстрюків 
Штовхаємо  слабкіших  на  узбіччя  ...
       
На  фантиках  смаколиків  -  зловтіх
Малюєм  ілюзорне  сьоме  небо  ;
Знов  поспішаєм  возвеличить  гріх  ,
Перекрутивши  заповідь  під  себе  ...

Бажаючи  прощЕння  роздобуть, 
Не  молимось  ,поки  не  чуєм  грому...  ...
Знов  Господа  ведем  у  хресну  путь,
Старим  шляхом  вертаючись  додому  ...

Забувши  істину,  що  Бог  -  то  є  ЛЮБОВ, 
Святе  Ім'я  згадавши  вкотре  всує, 
Між  ганчір'яно  -  туфельних  обнов 
За  гроші  індульгенцію  купуєм  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499376
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014


Ірина Лівобережна

Каруселило

       http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499298
       Відгук  на  вірш  Олекси  Удайко  "Карусели"

Карусе́лило...
Свіжо  так,  зе́лено...  
Заплітало  дерева-гілки́...
Розсипалося,  як  знаме́ннями...
Виступа́ли  на  небі  зірки...

Кличеш  ти...
Та  не  чую  кли́чу  я...
Бо  достоту  я  -  не  твоя...
Закосичена,  запозичена,
Кимось  зо́рана  колія...

Ні  човна,
Ні  весла,  ні  райдуги,
Щоб  з'єднати  нам  береги́...
Хміль  розвіяний
Від  замріяння...
Темні  води  лиш
Навкруги́...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499329
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014


леся квіт

Прощай коханий


Прощай    коханий    назавжди  ,прощай.
Я    більше    не    почую  слів    жаданих.
Не    буду    бачить    погляд    твій    бажаний.
Прощай    навіки,милий    мій  ,прощай.

Ти    пам’ятаєш    ранки    наші    сині,
І    ночі    світлі,наче    ясний    день,
І    мідний    спів    зозулиних    пісень,
Що    наші    дні    лічила    на    калині.

Не  забувай    мене  ,  не    забувай.
Тебе    я  пам’ятати    буду    вічно,
Хоч  доля    так    розправилась    трагічно,
Ти    пам’ятай    коханий  ,пам’ятай.
1990  р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499151
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014


леся квіт

Феєрія зустрічі


 Травень    руку    простягає    літу  
 Шаленіють    луки      і    ліси,
 І    купаються    у  дивнім    сонцесвіті,
Мальви    незбагненної    краси.

У    птахів    пісні    веселі  стали,
Бо    у    гніздах    підростають    малюки,
Лиш    зозулю    щастя  оминає,
Бо    розкидала    в    світ    свої    гріхи.  

Ген,    лелеченятко    крильця    зводить,
Вже    готується    у    перший    свій    політ,
Ластів’ятам    ластівочка    годить,
Щоб    скоріш    пізнали    дивний    світ.

А    в    саду    у    вишитій    сорочці,
Червень    карамельки    розкидає,
Затуляє    він    кульбабкам    очі,
А    черешні    у    намисто    зодягає.

Це    така    феєрія      казкова,
Коли    травень    літо    зустрічає,
Вся    земля    у    струменях    медових,
Небу    пісню    хорову    співає.
     15.05.14р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499149
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014


Андрій Пульсар

Можливо

Загублена  крихта  між  зоряним  пилом,
Здається  вчорашнє  то  сонячне  сяйво.
Залишена  пастка  що,  світло  відкрила  -
Відсутні  кордони,  відлуння  не  зайві.

То  музика  сфер,  там  де  арфи  і  ліри,
І  лютня  сатира,  і  ангела  пісня,
Як  лебеді  білі,  зірки  клекотіли…
Можливо…  можливо.  Година  вже  пізня.

10.05.2014

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499048
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014


Шон Маклех

Пам'яті Пітера Шеймаса Лоркана О’Тула

«Тебе  не  буде  ні  на  вулиці,  
   ні  в  нічному  електричному  шурхоті…»
                                             (Хуліо  Кортасар)  

Вертаючись  з  пустелі  людської  душі
Зазирнувши  в  потворний  світ  
Кожного  імператора-покидька
Важливо  лишитися  вчителем  –  
Останнім  вчителем  останнього  Сина  Неба.
У  жмені  пісок
Чи  то  Аравії
Чи  то  нескінченності  часу
Легендою  про  мудрого  короля
Ти  мандрував  по  світах
У  пошуках  одвічної  Ірландії.
Як  мало  ми  розуміємо,
Що  тільки  жменька  лицедіїв
Зображає  хворому  людству
Шлях
До  примарної  істини  слів.
Вікна  холодних  будинків,
Що  ніколи  в  житті  не  опалювались,
Де  можуть  зимувати  тільки  леви,
Пусті  очі  глядачів,
Що  вже  три  тисячі  літ
Хочуть  лише  видовищ
Кривавих  як  тінь  Борджіа.
Ти  пройшов  по  світу
Кроками  майстра  парасольок
Чи  капелюхів  свідомості,
Сказав  лише  один  раз  
Зазирнувши  у  наші  душі:
«Я  намагаюсь  бути  джентльменом.»  
А  ми  посміхнулись.
Як  це  гірко  звучало
В  устах  ірландця…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467161
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 13.05.2014


Віталій Назарук

СОН НА ДВОХ

Ти  до  мене  прийди  по  стежині  поліській,
Де  ожина  цвіте  і  льонує  земля,
Хоч  можливо  цей  шлях  не  такий  вже  і  близький,
Та  тебе  я  чекаю  –  кохана  моя…

Я  зустріну  тебе,  наче  перше  кохання,
Ми  підемо  у  ніч  рахувати  зірки
І  пісні  солов’я  не  затихнуть  до  рання,
А  роса,  наче  зорі,  повкриває  стежки…  

Перша  зірка  злетіла,  ми  удвох  загадали
І  злилися  вуста  під  зірковий  політ,
І  наступний  політ  ми  також  відмічали,
Ви  частіше  по  небі  наші  зорі  летіть…

Місяць  вийшов  з-за  хмари  і  роса  засіяла,
Десь  далеко  під  ранок  заспівали  півні,
А  ти  знову  і  знову  все  зірки  рахувала,
Хоч  було  наяву  все,  а  здавалось  у  сні…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498547
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 12.05.2014


Ірина Лівобережна

Ластівка

До  мого  двору  прилетіла  ластівка,
Заводить  знов  розмови  на  дрота́х...  
Знайомиться...  Немов  до  неба  ластиться,
І  до  землі  неначе  припада́...

Стрімким  польотом  розтинає  навпіл
Те,  що  торік  спливло...  Біля  води
Збирає  роси,  щоб  прикрасить  хатку,
Тонкі  на  глині  полишА  сліди...

Я  вірю,  пташко,  можеш  ти  чарівно
В  моє  минуле  проложити  шлях...
Коли  була  як  місячна  царівна,
В  обіймах  заколисана  в  полях...

Коли  цілунків  грона  розцвітали
На  спраглих,  та  припухлих  вже  губах...
А  руки  насолоди  -  ще!!!  -  шукали,
І  тіло  мліло,  і  цвіло  в  очах...

Візьми  мене,  пташина  чарівлива!
До  милого  перенеси  хоч  в  сни...
...Маленькі  очка  дивляться  журливо
З  минулої,  торішньої  весни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497892
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 10.05.2014


Валерій Яковчук

Сергій Єсєнін, Відговорила золота діброва


Відговорила  золота  діброва
Беріз  веселі  радісні  слова,
І  журавлі  летять  в  печалі  знову  –  
Зникає  з  ними  жалість  вікова.

Кого  жаліти?  Кожний  з  нас  пустельник  –
Пройде,  зайде  і  знов  залишить  дім.
Про  все  минуле  марить  конопельник
З  широким  місяцем  над  ставом  голубим.

Стою  я  серед  голої  рівнини,
А  журавлів  відносить  вітер  в  даль,
Я  повний  дум  про  юності  хвилини,
Та  у  минулому  нічого  вже  не  жаль.  

Не  жаль  років,  що  зникли  як  хмарина,
Не  жаль  душі  бузковий  перецвіт.
В  саду  горить  червона  горобина,
Та  в  ній  нема  тепла  минулих  літ.

На  горобині  гроно  не  згоряє,
Від  жовтизни  не  пропаде  трава,
Мов  листя  тихо  дерево  скидає,
Так  я  роню  зажурені  слова.

Якщо  ж  їх  вітер  позбирає  знову,
Безплідні  вже,  як  згребена  трава...
Скажіть  ось  так...  що  золота  діброва
Відговорила  радісні  слова.

Сергей  Есенин  
Отговорила  роща  золотая

Отговорила  роща  золотая
Березовым,  веселым  языком,
И  журавли,  печально  пролетая,
Уж  не  жалеют  больше  ни  о  ком.

Кого  жалеть?  Ведь  каждый  в  мире  странник  -
Пройдет,  зайдет  и  вновь  оставит  дом.
О  всех  ушедших  грезит  конопляник
С  широким  месяцем  над  голубым  прудом.

Стою  один  среди  равнины  голой,
А  журавлей  относит  ветер  в  даль,
Я  полон  дум  о  юности  веселой,
Но  ничего  в  прошедшем  мне  не  жаль.

Не  жаль  мне  лет,  растраченных  напрасно,
Не  жаль  души  сиреневую  цветь.
В  саду  горит  костер  рябины  красной,
Но  никого  не  может  он  согреть.

Не  обгорят  рябиновые  кисти,
От  желтизны  не  пропадет  трава,
Как  дерево  роняет  тихо  листья,
Так  я  роняю  грустные  слова.

И  если  время,  ветром  разметая,
Сгребет  их  все  в  один  ненужный  ком...
Скажите  так...  что  роща  золотая
Отговорила  милым  языком.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452462
дата надходження 03.10.2013
дата закладки 08.05.2014


Валерій Яковчук

Сергій Єсєнін, Пісня старого розбійника


Угасла  молодість  моя,
Краса  з  лиця  зів’яла,
Відваги  давньої  нема,
І  сил  –  як  не  бувало.

Бувало,  я  п’ятьох  збивав,
Тримаючи  дубину,
Тепер  старий  і  кволий  став
І  плачу  в  злу  годину.

Бувало,  я  пісні  співав
Від  ранку  аж  до  ночі,
Тепер  печаль  мене  гризе
І  смуток  серце  точить.

Колись-то  я  відвагу  мав,
Чинив  розбій,  грабунок,
Тепер  старий  і  кволий  став,
З  минулим  звів  рахунок.

Сергей  Есенин  
Песня  старика  разбойника

Угасла  молодость  моя,
Краса  в  лице  завяла,
И  удали  уж  прежней  нет,
И  силы  —  не  бывало.

Бывало,  пятерых  сшибал
Я  с  ног  своей  дубиной,
Теперь  же  хил  и  стар  я  стал
И  плачуся  судьбиной.

Бывало,  песни  распевал
С  утра  до  темной  ночи,
Теперь  тоска  меня  сосет
И  грусть  мне  сердце  точит.

Когда-то  я  ведь  был  удал,
Разбойничал  и  грабил,
Теперь  же  хил  и  стар  я  стал,
Все  прежнее  оставил.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489042
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 08.05.2014


Ю. Калашник

Діалоги з Ангелом: квітка надії

[i]Новій  Україні  присвячується[/i]

Намалюй  мені  квітку  надії!
Своїм  блідо-рожевим  крилом
Ти  торкнувся  повітря  уміло  –
І  воно  стало  вмить  полотном.

Розквітали  пелюстки  багряні,
Кришталевіли  краплі  роси.
Швидко  зцілювались  мої  рани
Спогляданням  цієї  краси.

Але  що  це:  наклюнулось  жало,
Пелюстки  затверділи  в  ефес,
І  роса  стала  раптом  кривава
На  вістрі́  найгострішого  з  лез.

Ти  всміхнувся  й  сказав:  без  роботи,
Без  зусилля  надія  –  міраж.
В  неї  вірити  треба  й  боротись,
Відсікаючи  сумнів  і  фальш.

Щоб  успішно,  натхненно  і  швидко
Долетіти  тобі  до  зірок,
Знадобиться  не  лагідна  квітка,
А  надійний  і  гострий  клинок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497392
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2014


Патара

Вите от Люси…

Где  ты,  батя,  иль  снова  в  Китае,
Что  тебя  дома  нету  досель?
Я  купила  цейлонского  чаю,
Застелила  батистом  постель.
Всё  в  работе,  в  делах  днём  и  ночью,
Мысли  все  про  любимый  народ...
Я  в  окно  проглядела  все  очи!!!
Разогнал  ты  майдановский  сброд?..
Приезжай,  я  нажарю  картошки
И  пельменей  с  мясцом  налеплю,
Сколько  спать  мне  с  ангорскою  кошкой?..
Я  тебя,  мой  красавчик,  люблю.
Тут  тебя  дожидаются,  Витя,
Раза  три  приходили  менты,
Возвращайся  в  родную  обитель,
(Я  надеюсь  не  в  розыске  ты?..)
Шапок  я  накупила  пол  шкафа,
Чтобы  твой  не  сработал  рефлекс.
Есть,  кажись,  даже  две  из  жирафа...
(Ты  случайно  в  сельмаг  не  залез?!!)
Ну,  о  чём  это  я?..  Милый  батя,
Межигорье  видала  твоё...
Будеш  ехать  в  родные  пенаты,
Всё  закрой,  чтоб  не  влезло  жульё!!!
Жду,  целую,  стараюсь  по  силам,
Брось,  хотя  б  на  денёчек,  страну,
Где  б  сейчас  там  тебя  не  носило,
Кутай  шею  и  в  девять  ко  сну!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481947
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 05.05.2014


Ірина Лівобережна

Сиреневая тоска

Опять  одна  я  на  дорожках  сада…
С  неверием,  и  холодом  в  груди.
О,  не  касайся  струн  души,  не  надо!
Познать  мои  печали  приходи…

Там  чаши  лепестковые    магнолий
Раскрыты  в  небо  розовым  цветком…
И  в  каждой  –  столько  нежности,  и  боли…
Но  как  тебе  поведаю  о  том?

Кусты  сирени  в  тяжести  соцветий
Росу  святую  бережно  хранят…
Сверканье  этих  капель  на  рассвете
Без  глаз  твоих  не  радует  меня…

Как  рассказать,  что  день  мне  –  не  отрада,
И  что  грозою  подступила  тьма,
Разлука  плачет  каждой  веткой  сада…
А  может,  это  плачу  я  сама?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496513
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014


Т. Василько

Львівська Джульєтта

[i]За  усним  переказом  (легендою)  сюжет  драми  “Ромео    і  Джульєтта”  Вільям  Шекспір  запозичив  з  реальних  подій,  що  відбулися  у  Львові.[/i]

Дивлюсь  очима  лева  золотого
на  закосичений  акаціями  Львів,
на  юнку,  що  величною  ходою,
крокує  в  неповторний  світ,  любові  світ.

     [i]Приспів:[/i]
     [i]Львівська  Джульєтта,
     Львівська  Джульєтта  –
     пісня  Ромео,  мрія  поета.
     Юному  серцю  в  ночі  і  дні
     очі  Джульєтти  сяють  ясні!

 Очі  Джульєтти,  очі  Джульєтти,
 очі  Джульєтти  сяють  ясні![/i]

Блукаю  лабіринтом  давніх  вулиць
і  гублюся  в  мереживі  рясних  думок,
а  вечір  павутинить  тихі  звуки
мелодій  ніжних,  слів,  навіяних  розмов.

     [i]Приспів.[/i]

Я  зупиняюсь,  де  одвічна  липа  –
на  перехресті  вулиць  і  стрімких  віків:
тут  народилася  любов  велика,
яку  Шекспір  у  драмі  переоповів.

     [i]Приспів.[/i]

За  філіжанкою  міцної  кави
помрію  я  про  очі  світлі,  голубі,
мою  Джульєтту,  що  поміж  віками,
колись,  як  жаль,  не  розпізнав  її  в  юрбі.

     [i]Приспів.[/i]


Створено  23  .04.  2009  -  20.  03.  2010  роки,  м.  Львів

Опубліковано:  1.  Клавішими  весен.  Львів:  "Ініціатива",  2011.  -  56  с.  -  С.  11  -  13;
2.  Енциклопедія  сучасної  творчості  (Літературний  альманах).  –Хмельницький,  Вид.  Стасюк  Л.С,  2016.  224  с.  –  С.  195.


[i]Музика:  Євгена  Заставного[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496526
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014


Лавинюкова Тетяна

ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ

[b]ВИПАДКОВА  ЗУСТРІЧ[/b]      (З  "Пісень  для  подруг  і  про  них")


Зустріч  ця  випадкова,  тиха  щира  розмова,
Стільки  літ  промайнуло  –  ми  зустрілися  знов...
Колись  разом  зростали,  але  навіть  не  знали:
Може,  то  була  перша,  наша  перша  любов?

Розійшлись  колись  долі,  як  дві  стежки  у  полі.
Я  щаслива  у  шлюбі,  чому  ж  серце  щемить?
Ой,  чого  ж  воно  хоче,  чом  шукають  так  очі,
Щоб  наш  погляд  зустрівся  хоч  на  мить,  хоч  на  мить.

Нам  той  час  не  забути,  тільки  не  повернути.
І  що  доля  судила,  все  збулось  у  житті.
Чом  хвилює  так  знову  зустріч  ця  випадкова,
В  ті  літа  повертає,  де  були  молоді?

Сивина  вже  на  скронях  –  все  життя,  мов  в  долонях  –
Так  приємно  згадати  нашу  молодість  знов...
А  серця  завмирають,  очі  погляд  шукають  –
Мабуть,  то  була  перша,  наша  перша  любов?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495698
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 29.04.2014


Андре Ільєн*

Етель-Львів-Франко (1895) *

Я  п’ю  каву  ,  ти  п‘єш  чай
Ти  з  Лондона  ,  я  зі  Львова
І  туман  ранковий  знай
Буде  нам  сааме  до  слова
Ти  їш  вівсянку  до  сніданку
А  я  до  серця  вишиванку
Ношу  так  близько
І  сонце  низько
Ми  звиклі  до  дощів  і  прози
Та  рима  все  ж  в  душі  прогнози
Вплітає  час  й  немов  мікстуру                                        
Ти  привезла  літературу
Щоб  розуми  ясніші  стали
І  світ  у  мирі  поєднали
Бо  ти  Етель  ,  а  я  Франко
Не  зна  чи  нас  згада  так  хто
Як  це  у  світанковий  час
Львівський  вокзал  зустріне  нас
Десь  тихо  залунає  з  вікон  вальс
І  ти  промовиш  :  -  Так  ,  вже  час  …  .



*  історичний  факт.  У  1895  році  Етель  Ліліан  Войніч  насправді  була  у  Львові  з  метою  передачі  місцевій  інтелігенції  зокрема  і  Франкові  забороненої  на  той  час  у  Австро-Угорскій  та  Російській  імперіях  літератури  .

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495231
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 27.04.2014


Віталій Назарук

ЗЕМНЕ ЖИТТЯ

Вже  давно  сивина  посріблила  літа,
І  біліють  туманами  скроні,
Недалекі  часи,  як  орлом  ще  літав
І  кохання  горіло  в  безсонні.
Вже  сповите  гніздо  і  малі  на  крилі,
І  внучата  вбиваються  в  пір’я,
Не  змовкають  і  нині  оті  солов’ї,
Що  мене  довели  до  весілля.

Ще  горять  в  небесах  незабутні  зірки,
І  ховається  Місяць  за  хмари,
А  ріка  все  біжить,  тихо  б’є  в  береги,
І  цвітуть  понад  лісом  стожари…
Засріблилась  намистом  весняна  роса,
І  побігли  розсідлані  коні,
Перший  промінь…  Туман…  І  ранкова  краса,
Сяє  так,  наче  німб  на  іконі.

А  яке  ж  бо  цікаве  життя  на  землі,
Кожна  мить,  наче  пролісок  долі,
І  щоденне  життя  -  чудні  миті  святі,
Як  хліба  на  багатому  полі.
Шанувати  життя,  берегти,  як  святе,
Хоч  роки  шлють  нам    звістку  про  себе,
Нехай  наша  земля,  як  і  доля  цвіте,
Сонцем  світить  усміхнене  небо.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494139
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 22.04.2014


Леся Kürbis

в місто Лева

Забери  мене  в  місто  Лева,
Де  зірчасто  співа  бруківка,
Де  на  рейках  трамвай  цвірінька.
Чорні  пазурі  магістралей
Не  торкнулись  його  скрижалей,
Їх  вбернувши  на  роздруківки...
Подаруй  мені  першу  зірку
На  вологому  шовку  грудневім.
Забери  мене  в  місто  Лева.

Я,  напевно,  багато  хочу.
Ти,  напевно,  хотів  би  кращу;
Врешті-решт,  людям  люди  -  нащо?
Але  в  кожному  з  перехожих
Твої  нотки  я  тут  знаходжу,
Львів  сміється.
Я  тихо  плачу.
А  за  мить  -  витираю  очі,
І  ми  вдвох  з  ним  на  "ти"  регочем...

Вихор  вулиць  збиває  з  ніг,  і
Я  так  хочу  в  твої  обійми...
Де  життя  -  це  буремна  повість,
Там  рятує  квиток  на  поїзд.
Львів  просив,
Щоб  нас  було
Двоє.

[i]грудень  2013р.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493340
дата надходження 18.04.2014
дата закладки 18.04.2014


Анна Берлинг

Пробач мені

Пробач  мені,  прости,  молю,  пробач,
Що  так  байдуже  розійшлися  долі,
Мій  відчайдушний  стоголосий  плач
Вночі  почують  посивілі  зорі.

Я  буду  згадувати  щастя  вік,
З  моментів  зітканих  і  світлих,  і  погожих,
Бо  ти  найкращий  в  світі  чоловік,
І  я,  навряд,  зустріну  тобі  схожих.

Я  відійду  у  спомин,  в  небуття,  
Хоча  тобі  не  стане  з  цього  гірше,
Бо  так  вже  склалося  неписане  життя,
Що  ти  комусь  потрібен  в  ньому  більше.

Я  не  змирилась,  плачу  і  болить,
На  серці  тріпаному  від  розлуки  шрами.
Та  так  бува:  одна  пекельна  мить
Руйнує  все,  що  зводили  роками.

І  я  бажаю:  іншу  приведи
В  наш  рідний  дім,  де  плакали,  сміялись.
Поглянь  на  ліжко  і  згадай  часи,  
Як  ми  колись  на  ньому  вдвох  кохались.

Поглянь  на  фото  –  час  немов  вода,
Тече,  та  залишає  в  пам'ять  роси.
І  хай  наступна  в  тебе  запита,
Чом  на  подушці  довгі  чорні  коси.

Чому  у  ванні  гелі  від  лупи,
І  верещить  на  відповіді  дзвінко,
І  хай  у  дзеркала,  ліворуч  від  софи
Намастить  губи  у  мої  відтінки.

І  в  ліжку,  сонний,  іншу  назови
Моїм  ім’ям  –  воно  тобі  найкраще.
Прости  мене,  пробач,  молю,  прости.
Я,  навіть,  з  іншою  тобі  бажаю  щастя…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449018
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 15.04.2014


Анна Берлинг

Я кохаю тебе до нестями

Я  кохаю  тебе  до  нестями
Тим  коханням,  що  в’ється  в  казках,
І  поради  не  слухаю  мами,
Всі  ми  мудрі  на  старість  в  словах.

А  я  юна,  для  тебе  цнотлива,
Від  дитинства  лелію    красу,
І  любов  –  нашу  часточку  дива  –
Я  до  ночі  тобі  пронесу.

Вже  зоря  увібралась  серпанком,
Позіхає  ліниво  земля,
І  скуйовдженим,  заспаним  ранком
Я  твоє  промовляю  ім’я.  

Перед  дзеркалом  русую  косу
Моя  доля  зі  смутком  плете,
А  із-ззаду  ,  неначе  наосліп,
Я  щораз  відчуваю  тебе.

А  по  дню  все  кручуся  в  госпОді,
Ніби  праця  рятує  від  дум,
І  голівка  волошки  в  городі
Мій  брунатний  вибілює  сум.

Чому  щастя  тікає  від  долі?
Вона  грішна,  без  нього  пуста.
Я  у  посмішці  маку  у  полі
Твої  повні  впізнала  вуста.

Ти  і  з  соняха  дивишся  ніжно,
Все  підмигуєш    золотом  вій,
І  лоскочеш  мене  білосніжно
На  скатерці  ромашкових  мрій.

Ти  смієшся  до  мене  з  криниці,
Аж  вода  розколихує  щем,
І  у  лоні  рудої  пшениці
Ти  шепочеш  до  мене  дощем.

І  над  річкою  плачеш  вербою,
Вітер  сльози  на  берег  прибив.
І  я  також  поплачу  з  тобою,
Бо  люблю,  як  ніхто  не  любив.

Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Як  кохають  крізь  тло  сивих  літ,
І  удень,  і  як  чорнії  брами
Опускає  вже  вечір  на  світ.

Ти  явися,  прийди  по  ночі,
Я  не  стисну  солодкі  вуста,
І  до  рання  мене  пролоскоче  
Той  метелик  внизу  живота.

Я  щоразу  ночами  і  днями
Свої  очі  услід  прикую,
Бо  кохаю  тебе  до  нестями,
Навіть  більше,  здається,  люблю.

…Не  прийшов,  не  сказав  і  знову
Сподівання  наповняться  днем,
І  я  тиху  почну  розмову
Із  волошками,  маком,  дощем.

І  я  знову  почну  в  криниці
Через  товщу  зимових  криг
Впізнавати  твої  зіниці,
Їх  байдужий  і  тихий  сміх.

Я  спитаю  пшеничний  колос,
Яку  пісню  коханий  вів,  
Та  не  чути  знайомий  голос,
Та  не  чути  знайомих  слів.

А  у  відповідь  підло  грози,
Вже  роздмухує    осінь-журба,
Я  тоді  назбираю  сльози,
Що  твоя  загубила  верба.

Я  тоді  підберу  одиноку
Насінину  з  опалих  кіс,
Щоби  сонях  золотоокий  
Знову  маревом  вій  проріс,

Щоби  знову  палив  вогнями,
Виколихував  зерна  пусті.
Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Так    кохають  лиш  раз  у  житті.

І  хоч  різні  у  нас  дороги,
І  нас  час  на  майбутнє  стік,
Та  я  вірю:  любов  від  бога,
Невід’ємна,  одна  по  вік.

Ти  з’явися  до  мене  з  серпанку,  
Цвітом  меду  на  божий  спас,
Стань  понуро  на  збитім  ганку,
Я  сама  все  скажу  за  нас.

Посміхнися  до  мене  з  маку,
Чи  джмелем  з  пелюсток  злети,
Бо  життя  –  як  кисляк  без  смАку,
Перекисло  від  гіркоти.

І  ми  підем  удвох  полями
Назбирати  букет  із  мрій.
Я  кохаю  тебе  до  нестями,
Дуже  сильно,  бажаний  мій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488812
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 15.04.2014


Кутасов

=АПРЕЛЬСКИЙ ДОЖДЬ=

Апрельский  дождь  такой  холодный.
Продрог  почти,  что  до  кости...
Я  без  тебя,  как  волк  голодный.
Промок,  замерз...Прошу  впусти!

Дай  мне  душою  отогреться
И  посмотреть  в  твои  глаза,
От  коих  никуда  не  деться,
В  которых  чистая  слеза!

Не  отгоняй  меня  молчанием!
Не  будь  холодной,  как  сей  дождь,
Что  незатейливым  журчанием
Аж  в  сердце  вызывает  дрожь!

Апрельский  дождь  весной  не  пахнет,
В  нем  ароматы  ноября.
Не  знаю  я,  как  долго  хватит
Мне  сил  жить  в  мире  без  тебя...


4  апреля  2014            Кутасов  Иван  Владимирович

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490457
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 08.04.2014


Кутасов

=ЧУЖОЙ=

Чудные  нынче  времена!
Все  как-то  странно  происходит!
Хмелеешь  быстро  без  вина,
А  кровь  по  венам  будто  бродит.

Кипит,  бурлит,  стучит  в  виски,
А  мысли  в  ночь  полны  безумства!
То  раздирают  на  куски,
То  наполняют  сердце  чувством!

Душа  как  будто  от  дождя
Все  время  прячется  по-глубже,
Вдыхает,  где-то  там  любя
Боясь,  что  будет  только  хуже...

И  сердце  больше  не  поет
Все  наровясь  остановиться!
Как  будто  ничего  не  ждет,
Что  врядли  может  измениться...

Все  это  странно.  Кто  же  я?
В  своем  ли  я  блуждаю  мире?
В  своем  ли  времени  бытья?
Наверно  нет...Чужой,  чужие...

В  глазах  других  я  вижу  мрак...
Как  быстро  все  здесь  изменилось!
Все  то,  что  важно  -  в  пух  и  прах
По  воле  чьей-то  превратилось.


7  апреля  2014              Кутасов  Иван  Владимирович

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491129
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 08.04.2014


Віталій Назарук

КОНВАЛІЇ БІЛІ

Конвалії  білі  –  це  квіти  кохання,
Немов  наречені  вдягнули  фату,
Дзвіночки  дрібненькі  дзвенять  спозарання,
І  лине  кохання  до  вас  на  льоту…

Пр.  Хай  дурманять  вам  душу  аромати  конвалій,
Білу  квітку  лелійте,  як  кохану  свою,
Від  кохання  такого,  як  від  квітки  зомлійте,
На  поляні  конвалій  будьте  завжди  в  раю…

Не  рвіте  конвалій  -  чарівної  квітки,
Вони  чисті  й  білі,  неначе  дівча,
До  вас  це  кохання  прилине  із  звідкись,
До  вашого  серця  ввійде  без  ключа.

Пр.  А  конвалії  білі  –  весняні  діаманти,
На  поляні  зеленій  пішли  у  танок,
Птахи  соло  виводять,  наче  справжні  таланти,
Б’є  духмяним  набатом  конвалій  дзвінок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490853
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Віталій Назарук

СУМ ЗА КАЗКОЮ

Дитинства  мого  вже  пробігли  роки,
Його  пам’ятаю,  як  казку,
Вклоняюся  Вам,  дорогенькі    батьки,
За  Ваше  тепло  і  за  ласку.

За  те,  що  з  дитинства  навчали  мене,  
Любити  життя  й  Україну,
Хай  щастя  Господь  Вам  пошле  неземне,
Що  Ви  так  зростили  дитину.

Татусю  і  мамцю,  в  небеснім  краю,
Невідомі  далі  вас  стріли,
За  Вашу  любов  щодня  Бога  молю,
Щоб  Ви  там  жили  і  раділи.

Бо  казку  уже  не  вернути  мені,
Роки  пролетіли  дитячі,
А  Вас,  дорогі,  бачу  тільки  у  сні,
За  Вашою  казкою  плачу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489786
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 02.04.2014