Не думай так голосно –
мої вуха посипані перцем,
гостроти чилійської.
Не цілься наосліп –
ахілесові
тяжіння до тебе п’яти.
Не чекай на стовп палаючий
магматичний –
течу в тобі тихо,
навколоядерно.
Не струмени зітханнями
по тіла ніжних обрисах
в шовках напівпрозорих
теракотових -
вдихай мій світ,
ромашково-любистковий від пахощів волосся золотавого.
Рабом не будь
очей, блакиттю сповнених –
раби не відають
у чому суть безмежності
їх глибини.
Та будь моїм
всесвітлом і всетемінню -
не сірістю,
що ночі з днями змішує
у колір попелу,
крихкого зозулястого.
Не бувши – будь!
Як зможеш все збагнути – тоді і я твоєю зможу бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753948
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 05.05.2018
Засніжила білим цвітом калина
потай приміряє весняне вбрання,
коли були з тобою молодими
ми в любові своїй йшли навмання.
На стежині трава прихилялась
зберігаючи ніжно наші сліди.
Та вода у потічку ллялась
млістю напоївши квітучі сади.
П`янили пахощами весняні квіти,
та радість у душі, веселий сміх.
Змогла б тоді без крил злетіти,
тобі назустріч бігти з усіх ніг.
У пам`яті цих квітів пелюстки,
Що ти зібрав для мене у лугах.
Кохання зав'язало міцні мотузки
як спогад мрії у калинових кущах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501489
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
Я не буду мовчати, коли тобі прикро,
Коли биті вікна, коли ти не звикла,
Коли ми проникли у потайні двері,
Коли чути шум крил гелікоптерів.
Малюєш на папері нісенітні фігурки,
А кава вже ллється у чашку із турки.
Ми будемо пити, ми будемо жити,
Ми звикли уже, що за стінами гуркіт.
Я не буду мовчати, коли тобі сумно,
Коли у новинах вбивають безумно,
Коли вже не сотня небесна, а більше,
Коли піднебесну розколюють інші.
Тріщини, зачинись за звуками віщими,
Притулись, ми стали сильнішими.
Посміхнись, бо без усмішки холодно,
Ми зрозуміли – життя – це золото…
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Й небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
Ти не будеш кричати, коли тобі зле,
Коли твій сусід від гармати помре,
Коли твого героя заховають у землю,
Але ти будеш знати, що він жив не даремно.
Ти не будеш кричати тоді, ну а зараз
Потребуєш від мене притулок і захист,
Ми дивитись будемо на сонця захід,
І на те, як на людство скоюють замах.
Я відчую так близько волосся запах,
Подивлюсь на настінну Вкраїнську мапу…
Притулю тебе ніжно до себе так тісно,
Ми не будемо спати, бо не спить наше місто.
Тріснув знову вибух гранати,
Але дух наш не має занепадати,
Я люблю тебе, Сонце, цієї миті…
Бо життя – найдорожче у цьому світі.
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497387
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 15.05.2014
Над вечір з’їв шматочок сала,
Горілки чарку проковтнув
І так мені самотньо стало,
Що я іще одну хильнув.
А потім сало я засмажив -
Шкварчало бджілками в душі
Собі резонно зауважив,
Що треба стопочку мерщі.
А потім в те, що на пательні
Цибулі трохи накришив
І не роздумуючи вельми
Горілки чарку пропустив.
А потім в суміш «обалдєнну»
Штук п’ять яєць розколотив
З любов’ю глядя на Всєлєнну
Горілки чарку пропустив.
Кулінарійноє це диво
Укропом трохи притрусив
І зовсім вже тоді ігриво
Горілки стопочку налив.
Це благодать, упомрачєнн’є
Коли пательню зняв з вогню
Душі «високоє влєчєнн’є»
Мерщій доповнив «самженю».
Зламав собі шматочок хліба
Виделку взяв «на пєрєвєс»
Я долі вимовив: «спасіба»,
Душа помчалась до нєбєс.
Слина текла мені на груди
Допоки перший шмат доніс.
Не збожеволівши покуди
Я ледь утримував свій ніс.
І проковтнувши насолоду
Наступний шмат у мить схопив,
А потім ще раз на догоду
Це оковитою залив.
Нема самотності подавно.
І почуття уже до неба.
Душа пливе в нірвані плавно
Не много нам для щастя треба.
Січень 2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389591
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 11.05.2014
Обіймай...
Коли рветься душа на частини,
Коли обрій зникає,день заливає ніч…
Юлія Фінковська
Обіймаю…
Коли рветься душа на частини,
Коли обрій пітьмою стирає ніч.
Черпаю із моря зірок намистини,
А сонце я п *ю із зіниць твоїх віч!
На лініях твоїх вже завчених долонь…
Омріяний і вимолений спокій.
Ти -мій шалений,внутрішній вогонь,
Люблю я ноти твоїх кроків.
Прости мене за все,моя кохана:
За сльози,за розірвані вітрила…
За муки,за відкриті мною рани,
І за безжалісно спалені крила!
Обіймаю….
Коли рветься душа на частини,
Коли обрій пітьмою ковтає ніч.
Прости мене за доньку і за сина,
Яких я не бачив на дні твоїх віч!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490950
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.05.2014
Дзвенять дерева голосом криштальним
під шепіт вітру й променистий сонця гул.
Ну як ти можеш бути в день такий печальним?
Ти, може, щастя що таке забув?
Шукаєш, певно, ти його далеко.
А мо' й гадаєш, що вже не знайти.
Насправді щастя близько, як лелека,
що в'є гніздечко, де стоять хати.
Насправді щастя ближче, ніж здається.
Так близько, часто, що й не помічаєш ти.
Ти тільки слухай шепіт твого серця...
І май сміливість за тим кличем йти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491749
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 07.05.2014
Отак повільно, крок за кроком.
Пробач, що я не Ловелас
Не вмію швидкісним галопом
Причарувати тебе враз.
І слів чаруючих не знаю.
Романсів зроду не писав.
Лише єством всім і душею
Тебе незграбно покохав.
Орфея арфа грає в серці
І кличе, вабить і манить.
Важкими були кроки перші
Тепер же їх не зупинить.
Життя висока естакада.
Любов витає понад ним
Або штовхне й без неї впаду,
Або ж ще вище ми злетим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491914
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 07.05.2014