шепнули Зорі Місяцю на вушко
"Пора уже! Відкрий наші зіниці!"
а круглолиций без вагання - хутко!
посіє їх, немов зерно пшениці...
розкидає по Небу, як по полю
пастух самотній - тисячні отари...
де у садочку (поряд) я з тобою
поглинемо очима неба чари...
я притулюсь до тебе, мій рідненький
і на плече голівку покладу...
а ти пригорнеш щиро до серденька
свою кохану ніжну золоту..
трава запахне свіжістю терпкою
нам хмелю подарує -повний келих
який до дна я вип'ю із тобою,
під літню пісню цвіркунів зелених...
станцюємо очима поміж зір,
знайомий танець - ніжності і ласки...
ми Небу віддамо, як сувенір...
малий шматочок спільної з ним казки.
мозаїкою зацвітуть сузір'я
і десь за обрієм, чека світанок...
а Місяць своє світло, наче пір'я
опустить нам на плечі - наостанок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584802
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 01.06.2015