Максим Тарасівський: Вибране

уляна задарма

Усталый Бог

—  А  ведь  счастье  —  в  простых  вещах,  —  
Повторял  мне  усталый  Бог,  
Опуская  лучистый  диск  
В  зимний  день,  как  пакетик  чая.  
—  Я  помочь  обещал  вчера,  
Но,  увы,  не  успел.  Не  смог.  
Слишком  много  просящих,  ты  
Всё  сама  понимаешь,  Зая...  

У  меня  ведь  не  график,  а  
Несмолкающих  просьб  цейтнот:  
Там  бы  хлеба  кусок,  а  там  —  
До  зарезу  б!  —  соболий  ворот.  
Там  по  красной  дорожке  —  ах!  
Тут  по  минному  полю  —  взвод.  
То  река  широка  мостам,  
То  пустыня  ползёт  на  город.  

И  нон-стопом  кружат  слова  
У  постели,  гнезда,  одра…  
То  ликующие  "Ура",  
То  отчаянье  рвёт  аорту.  
Ну,  а  ты  с  чем  ко  мне  вчера?  
В  двеститысячный  раз  —  хандра?  
Снова  рифма,  как  свет,  стара?  
Магомету  крута  гора?  

Не  пошла  бы  ты,  детка,  к  Чёрту?!  

Я  закрою  глаза,  не  лгу:  
Он  давно  у  меня  в  долгу.  
Мне  с  предателем  бы  построже...  
Жаль,  беседовать  не  могу,  
Хоть  и  вечный  —  бегу!  Бегу!  
Не  хандри,  не  пиши  "пургу".  
Если  вовсе  уж  "ни  гугу",  
Прямо  к  Чёрту!  Аминь!  Поможет.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779307
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 27.02.2018


Вікторія Т.

Услід

А.Р.

Кількасот  нічних  годин.  Розбігається  й  тремтить
ворухка    куляста  ртуть  розтривожених  думок.
Озирнися,  постривай.  Одне  одному  ми  –  хто?
Сон,  укладений  у  сон?  З  пензля  зронена  блакить?

Голос  твій  іще  живе,  меркне  в  пам’яті  моїй,
обертаються  в  ніщо  голубині  пари  слів.
З  веретена  споминань  –  жменя  гаснучих  вогнів;
нині  смертний  образ  твій  розлітається,  як  рій.

Вже  й  на  місці  на  твоїм  –  сивокоса  ковила.
Розійшовся  білий  шов  у  захмарній  вишині.
Ти  не  знаєш,  як  в  цю  ніч  віє  холодом  мені:
твій-бо  сон  добіг  кінця,    мій-бо  сон  іше  трива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772039
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 26.02.2018


Вікторія Т.

Дороті Паркер і невідомий автор (вільний переклад)

Підсумок                                                                             Дороті  Паркер

Порізи  болять,
Вода  в  ріці  мочить,
Кислоти  бруднять,
Від  «хімії»  корчить.
За  зброєю  стежать,
Газ  буде  смердіти,
Мотузка  не  вдержить;
Лишається  жити.  

Resumé                                                                                by  Dorothy  Parker  

Razors  pain  you;
Rivers  are  damp;
Acids  stain  you;
And  drugs  cause  cramp.
Guns  aren’t  lawful;
Nooses  give;
Gas  smells  awful;
You  might  as  well  live.


Дуже  коротка  пісня

Я  юна  й  віддана  була,
І  зранив  хтось  мене.
Зцілити  серця  не  могла,
І  чулася  так  зле!

В  любові  радості  нема,
Вона  –  мов  гостре  скло.
Когось  я  зранила  сама,
І  це  –  найгірше  зло.

A  Very  Short  Song    

Once,  when  I  was  young  and  true,
Someone  left  me  sad-
Broke  my  brittle  heart  in  two;
And  that  is  very  bad.

Love  is  for  unlucky  folk,
Love  is  but  a  curse.
Once  there  was  a  heart  I  broke;
And  that,  I  think,  is  worse.  


УТІХА

Троянди  висохла  краса;
Її  голівка  обвиса
На  зламанім  стеблі.
Мені  говорять:  «Не  журись!
Троянд  є  море,  подивись!»
Лиш  змовчати  мені.

Вмирає  пташка  у  руках,
І  чую:  «Сотні  в  небесах
Побачиш  на  віку!»
Коханий  дівчину  лишив;
І  я  не  стала  ждати  слів:
«Тих  хлопців  –  як  піску!»

Solace                                                                                                      

There  was  a  rose  that  faded  young;
I  saw  its  shattered  beauty  hung
Upon  a  broken  stem.
I  heard  them  say,  "What  need  to  care
With  roses  budding  everywhere?"
I  did  not  answer  them.  
There  was  a  bird  brought  down  to  die;
They  said,  "A  hundred  fill  the  sky--
What  reason  to  be  sad?"
There  was  a  girl  whose  love  fled;
I  did  not  wait  the  while  they  said,
"There's  many  another  lad."


ВСЕВИШНІЙ!                                                                                            Автор  невідомий

Всевишній!
Мав  я  дотепер  
чудовий  день--
не  лаявсь    і  не  пліткував
кота  не  копав,  не  плював,
не  матюкався,  не  брехав,
даремно  бучі  не  здіймав.
Звитягу  всю  збираю  нишком,
аби  тепер  устати  з  ліжка.

Dear  God,
So  far  it’s  been  a  good  day  —
I  haven’t  yelled,  I  haven’t  spat.
I  haven’t  gossiped  or  kicked  the  cat.
I  haven’t  lied  &  haven’t  cussed.
I  haven’t  whined  or  even  fussed.
But  great  the  task  that  lies  ahead,
For  now  I  must  get  out  of  bed.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778763
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 26.02.2018


Артур Сіренко

Елегії Донецька

(Спроба  огляду  донецької  літератури  та  філософії)

                                                                             «Я  кличу  смерть  -  дивитися  набридло
                                                                                 На  жебри  і  приниження  чеснот,
                                                                                 На  безтурботне  і  вельможне  бидло,
                                                                                 На  правоту,  що  їй  затисли  рот...
                                                                                 ...........................  
                                                                                 І  на  мистецтво  під  п'ятою  влади,
                                                                                 І  на  талант  під  наглядом  шпика,
                                                                                 І  на  порядність,  що  безбожно  краде,
                                                                                 І  на  добро,  що  в  зла  за  служника!»
                                                                                                                                                             (Вільям  Шекспір)

Визнаю  –  з  деяким  здивуванням  я  відреагував  на  прохання  одного  мого  старого  знайомого  написати  огляд  донецької  літератури.  Я  ще  запитав  про  коректність  такого  терміну  «донецька  література».  На  це  мій  знайомий  (залишу  його  ім’я  incognito)  відповів,  що  якщо  існує  у  нашому  зворохобленому  світі  таке  поняття  як  «англомовна  ірландська  література»,  то  чому  б  і  не  бути  такому  поняттю  як  «донецька  література».  На  моє  питання,  що  він  має  на  увазі  під  цим  поняттям,  він  відповів,  що  хотів  би  бачити  втілення  на  папері  писання,  точніше  есею  про  поетів  і  письменників,  що  народились  в  Донецьку,  жили  і  писали  в  Донецьку.  І  це  все  одночасно.  Я  додав:  «І  померли  в  Донецьку»,  на  що  знайомий  відповів:  «Це  не  обов’язково  –  помирати.  Ну,  як  мінімум,  що  жили  і  писали  в  Донецьку  всеньке  своє  життя».  Справді  –  щодо  «народились»  тут  проблематично,  бо  Донецьк  –  це  мегаполіс,  що  виник  de  novo  серед  степу  по  волі  дивака-кельта  Джона  Джеймса  Х’юза.  І  жителі  його  –  або  поселенці,  або  нащадки  нещодавніх  поселенців  на  колись  неозорому  Дикому  Полі.  Мій  знайомий  (такий  же  творець  текстів  і  гравець  словами,  що  і  я)  просив  написати  конче  про  вартісних  авторів,  а  не  графоманів  (начебто  є  якість  критерії  крім  суб’єктивних).  Я  би  так  і  знаходився  в  стані  перманентного  здивування,  якби  аналогічна  пропозиція  не  надійшла  би  мені  від  одного  товстого  часопису.  Я  взагалі  то,  дуже  поважаю  товсті  часописи.  Я  навіть  тривалий  час  носився  з  ідеєю  заснувати  в  Донецьку  товстий  літературний  часопис  «Кальміус».  Шкода,  що  ця  ідея  так  і  лишилася  ідеєю.  І  то  не  по  причині  браку  талановитих  авторів.  Отже,  есей  я  вирішив  написати.  І  назвати  його  вирішив  «Спроба  огляду  донецької  літератури  та  філософії».  Бо  саме  в  Донецьку  простежується  рідкісний  для  літератури  феномен  –  майже  всі  автори:  поети  і  прозаїки  лишили  нам  крім  всього  іншого  ще  й  свої  філософські  твори,  часом  вельми  оригінальні.  До  того  ж  поезія  донецьких  авторів  різних  часів  була  глибоко  філософською,  навіть  якщо  то  була  пейзажна  поезія.  Потім  я  від  такої  назви  відмовився  –  бо  «неможливо  осягнути  неосяжне»,  як  казав  Козьма  Прутков.  Я  зупинився  на  назві  «Елегії  Донецька»,  обмежившись  авторами,  що  писали  елегії  або  називали  свої  твори  елегіями,  бо  саме  елегія,  як  жанр  була  біля  витоків  літератури  в  Донецьку  і  нині  є  найбільш  популярним  жанром  серед  донецьких  літераторів.  У  цьому  есеї  я  зумисне  не  торкаюся  літературної  групи  «Забой»  1920-тих  років,  не  згадую  про  письменників  цієї  групи  -  Олексія  Селівановського,  Бориса  Горбатова,  Михайла  Снєжина,  Григорія  Баглюка,  Павла  Безпощадного,  Миколу  Олейнікова,  Порфирія  Трейдуба,  Фелікса  Ковалевського,  Валентина  Харчевнікова  та  багатьох  інших.  Літературна  група  «Забой»  декларувала  себе  як  літературна  група  Горлівки.  По  тій  же  причині  не  згадую  і  літературне  об’єднання  «Кочегарка»,  редакція  якої  була  там  же.  Крім  того  про  цих  літераторів  потрібно  писати  окремо  і  багато.  І  до  елегій  вони  не  мають  ніякого  стосунку.  Зупинюсь  на  авторах,  що  жили  і  працювали  саме  в  Донецьку.  Незаслужено  забутих,  але  гідних  пам’яті.  

Кинувши  погляд  на  донецьких  літераторів  дивує  в  першу  чергу  ось  що.  Твори  їх  відірвані  від  епохи  –  актуальність  чи  політичні  підтексти  там  шукати  годі  (за  рідкісним  виключенням),  твори  їх  нібито  позачасові.  Більше  того,  відносно  смаків  та  вподобань  різних  епох  (а  в  ХХ  столітті  десятиріччя  –  то  епоха!)  автори  з  Донецька  начебто  плили  супроти  течії,  випадаючи  з  літературної  «моди»  свого  часу,  писали  те,  що  або  вважалось  анахронізмом,  або  навпаки,  випереджало  час.  Можливо,  саме  тому  вони  і  були  незаслужено  забуті.  

Писати  про  літературу  Донецька  можна  виключно  в  історичному  контексті.  Це  звучить  парадоксально  –  Донецьк  завжди  був  самою  сучасністю  (начебто)  і  знаходився  ніби  поза  історією,  постійно  у  теперішньому  часі  –  виключно  в  present  continuous.  Але  це  ілюзія.  Будучи  втілення  модернізму  в  урбаністичному  розумінні  цього  слова  і  тим  паче  в  літературному,  втіленням  індустріальної  та  постіндустріальної  цивілізацій,  Донецьк  творив  історію,  а  не  озирався  назад.  Саме  це  творіння  і  є  найбільш  цікавим.  Але  нині  це  історія.  Нажаль.  Нині  Донецьк  випав  з  часопростору  і  продовжує  лишатися  собою  хіба  в  запіллі  та  у  вигнанні.  

Отже,  почнемо  з  витоків.  Першими  літераторами  Донецька  (тоді  ще  Юзівки),  яких  ми  можемо  назвати  певно,  були  три  автори,  що  випустили  друком  у  1903  році  альманах  «Степовий  вітер».  Це  доволі  тоненька  книжечка,  друкована  на  дешевому  папері  мізерним  накладом,  що  навіть  не  вказаний.  На  титульній  сторінці  писано:  «Юзовка  1903  Типографія  Трѣпова».  Судячи  по  всьому  то  взагалі  перша  книжка  друкована  в  Юзівці,  можливо,  навіть,  напівзапільно  і,  безсумнівно,  за  рахунок  авторів.  На  цій  же  титульній  сторінці  значиться,  що  це  альманах  літературної  групи  «Ліхтар».  Про  цю  групу  мало  писали,  хоча  вона  цікава  хоча  б  тим,  що  існувала  як  до,  так  і  після  революції,  що  було  рідкістю  в  історії  літератури  Срібного  віку.  В  альманасі  твори  всього  трьох  авторів:  Андрія  Козловського  (1876  –  1937),  що  був  відомий  у  літературі  та  публіцистиці  під  псевдо  Сергій  Волін,  Володимира  Шохрана  (1880  –  1937)  та  Григорія  Матанова  (1985  –  1937).  Про  життя  і  творчість  цих  авторів  відомо  доволі  мало.  Андрій  Козловський  майже  все  своє  життя  прожив  в  Юзівці,  там  же  і  працював  земським  лікарем.  Після  революції  і  громадянської  війни,  які  зумів  пережити,  фаху  свого  не  залишив  і  лікував  людей  мало  не  до  свого  останнього  дня.  Де  він  отримав  освіту  –  не  зрозуміло.  Мені  цього  так  і  не  вдалося  вияснити.  Відомо  тільки  те,  що  лікарем  він  був,  як  то  кажуть  «від  Бога».  Як  земський  лікар  він  був  лікарем  універсальним  –  одночасно  і  хірургом,  і  педіатром,  і  акушером,  і  окулістом,  коротше  всім.  Як  у  нього  ще  вистачало  часу  на  літературу  і  філософію  при  нескінченному  потоці  пацієнтів  і  браку  лікарів  у  Юзівці  –  незрозуміло.  Але  люди,  що  працювали  по  25  годин  на  добу  в  той  час  були.  Крім  літературних  творів  відомі  ще  кілька  його  публіцистичних  статей  в  газеті  «Заводський  гудок»,  що  видавалася  в  1922  –  1925  роках  в  тій  же  Юзівці  (з  1924  року  –  Сталіно).  Збереглася  тільки  одна  його  стаття  «Санітарний  стан  міста  Юзівка»  (випуск  від  24  квітня  1923  року).  З  його  філософських  творів  відома  його  стаття  «Давня  Стоя  і  Сенека:  еволюція  думки»,  що  була  опублікована  в  академічному  часописі  «Філософський  спадок»  у  Харкові  в  1926  році.  По  філософським  поглядам  він  був  переконаним  стоїком  і  прихильником  «чистого  розуму».  Як  у  нього  поєднувалось  це  з  тонким  ліризмом  і  чуттєвістю  його  елегій  –  незрозуміло.  Він  часто  виступав  на  зборах  «Фільозофічного  клюбу»  в  Юзівці,  який  він  сам  же  і  заснував.  Цей  клюб  існував  в  1911  –  1914  роках  і  був  відроджений  в  1922  –  1928  роках.  Заборонений  він  був  по  дуже  незрозумілим  причинам  –  обидва  рази  –  і  до  революції  і  опісля.  Мені  відомо  про  дві  його  доповіді:  «Зенон  Кіпріот  як  спогад  про  Сократа»  та  «Клеанф  та  його  гімн  світобудові».  Андрій  Козловський  був  заарештований  23  вересня  1937  року  і  розстріляний  наступного  дня  за  вироком  трійки  як  «ворог  народу».  Тіло  його  було  закопане  разом  з  багатьма  іншими  тілами  жертв  тодішніх  масових  розстрілів  на  Рутченковському  полі.  

В  альманасі  «Степовий  вітер»  надруковано  30  поезій  Андрія  Козловського  під  псевдонімом  Сергій  Волін.  Судячи  по  всьому,  це  його  найкращі  вірші,  відібрані  для  публікації  самим  автором.  Чи  були  в  нього  інші  поезії  –  невідомо.  Поезії  ці  доволі  модернові,  як  і  весь  альманах  –  пейзажні.  Відчувається  вплив  раннього  символізму,  в  першу  чергу  творів  Жана  Мореаса,  а  також  поезії  Ренесансу  –  Петрарки  та  Шекспіра,  чиї  сонети  він  читав  мовою  оригіналу.  По  суті  його  поезія  це  теж  бароко,  тільки  в  кольорах  модерну.  Взагалі  то,  дивно  натрапляти  на  поезію  бароко  в  такому  гіперурбанізованому  середовищі  як  Юзівка!  Але  бароко  –  це  теж  урбанізм  -  Urbi  et  Orbi.  Самовільно,  коли  випливають  з  глибин  свідомості  слова  «Юзівка»  та  «поезія»,  одразу  згадується  Еміль  Верхарн  та  інші  ритми  криці  і  машин.  Але  ж  ні!  У  цьому  альманасі  немає  нічого  подібного,  тільки  прозорий  ліризм  з  легкими  нотками  романтизму.  Дивують  назви.  Багато  творів  названі  «етюдами»  чи  «елегіями»,  хоча  це  зовсім  не  елегії  –  часто  порушуються  класичні  правила  і  канони:  перший  рядок  зовсім  не  гекзаметр,  а  другий  зовсім  не  пентаметр.  Та  й  для  елегій  вони  не  досить  сентиментальні.  Та  все  таки,  багато  словесних  конструкцій  –  це  саме  це  –  елегія  –  сповнена  сумом  та  меланхолією.  Самі  назви  на  диво  тонкі  і  поетичні:  «Етюд  ковили»,  «Елегія  каміння»,  «Елегія  втомленої  людини»...  Багато  рядків  вражають  своєю  новизною  і  нестандартним  сприйняттям  буття:

                                         «...  Я  дихаю  пітьмою  липкою  густою  степових  пірамід...»

І  це  написано  в  1903  році  в  місті  металургії!  Коли  читаєш  його  твори,  виникає  доволі  знайоме  відчуття  «поза  часом  і  простором».  Це  могло  бути  написано  коли  завгодно  –  від  часів  Каллімаха  до  часів  Джима  Джармуша:  

                                     «...  на  шляху  своєму  не  лишаю  слідів
                                                 Йду  камінням  поступом  легкої  тіні...»

Дивовижно!  Тут  особливо  відчувається  Петрарка  та  Південь  як  такий  –  його  сумна  Тоскана  –  адже  це  теж  Південь.  

Поезія  Володимира  Шохіна  більш  експресивна  і  динамічна,  оптимістична,  хоча  відчувається  одна  і  та  ж  поетична  школа  і  ті  ж  впливи.  Основні  теми  поезії  –  дорога,  Шлях  (у  дещо  китайському  розумінні  цього  поняття),  нескінченність  та  її  невичерпність,  чуттєве  пізнання  світу.  В  альманасі  25  його  поезій,  у  тому  числі  незвичайний  вірш  «Під  зорями»,  який  просто  гріх  не  процитувати:

                                                     «...  Йдуть  в  неозорість
                                                                 Нескінченні  лінії
                                                                 Шляху  мого  тіла-антени...»

Володимир  Шохін  теж  все  своє  життя  прожив  в  Юзівці,  був  колієром,  як  тоді  говорили,  тобто  залізничником.  Парових  монстрів  він  ніколи  нікуди  не  вів  і  не  керував  ними,  займався  рельсами  та  шпалами.  Кажуть,  що  в  юності  він  був  стрілочником,  потім  обхідником.  Саме  він  придумав  для  літературної  групи  назву  «Ліхтар».  Він  захоплювався  філософією  Епікура,  написав  цілий  філософський  трактат  «Епікур  та  марксизм»,  що  так  і  не  був  опублікованим.  Рукопис  не  зберігся.  На  зборах  «Фільозофічного  клюбу»  двічі  виступав  з  доповідями:  «Концепція  атараксії  як  музика  в  садах  Епікура»  та  «Поняття  дружби  у  ранньому  епікурействі»  в  1924  році.  Він  був  механіком  самоучкою,  і,  кажуть,  чудовим  механіком  (хоча  сприймав  світ  зовсім  не  механістично),  навчався  в  свій  час  трохи  в  Харківській  промисловій  школі.  Колієри  називали  його  «інжинєром»  (з  наголосом  на  «и»),  хоча  це  не  так  –  університетів  він  не  закінчував.  Але  саме  це  прізвисько  виявилось  для  нього  фатальним  –  у  1930  році  він  був  заарештований  і  звинувачений  у  «шкідництві»  по  «Справі  промпартії».  Отримав  доволі  м’який  для  тих  часів  вирок  –  5  років  таборів.  Повернувся,  відсидівши  термін,  на  колишню  роботу  –  на  залізницю.  Знову  заарештований  в  квітні  1937  року.  Засуджений  трійкою  на  десять  років  без  права  листування.  Загинув  того  ж  року  на  Колимі.  Кажуть,  що  його  зарізали  карні  злочинці,  але  перевірити  це  чи  довести  немає  ніякої  можливості.

Творчість  третього  автора  альманаху  –  Григорія  Матанова  наповнена  мотивами  та  нотами  модного  в  той  час  ніцшеанства,  але  якось  приховано,  у  підтекстах:  

                               «...  Людина  під  цією  пустелею  Неба
                                           Серед  трави  –  їжі  копитних,
                                           Під  землею  –  у  кам’яних  лабіринтах,
                                           У  повітрі  –  серед  птахів  Феба
                                           Творить  пісню  Розуму...»

Григорій  працював  вчителем  в  одній  з  шкіл  Юзівки  –  і  до  революції,  і  опісля.  Захоплювався  філософією  кініків.  І  в  житті  дотримувався  кінічних  принципів:  хоча  і  не  жив  в  діжці,  і  не  ходив  вулицями  оголеним  (вчителю  це  якось  не  пасує,  не  античні  ж  часи  були  за  вікном),  але  мешкав  у  вбогій  кімнатці,  просто  в  собачій  буді  якійсь  то,  задовольнявся  малим,  харчувався  вкрай  скромно,  вів  аскетичний  спосіб  життя,  майже  всі  свої  нікчемні  заробітки  совітськими  папірцями  (грошима  то  назвати  було  важко)  жертвував  комусь  –  наприклад,  голодуючим  чи  пораненим.  Після  революції  часто  філософствував  про  красу  людського  тіла,  перебував  у  лавах  товариства  «Геть  сором!»  (це  було  щось  типу  філії  комуністичної  партії,  тільки  в  оголеному  вигляді),  був  помічений  в  1923  році  в  Криму  в  компанії  нудистів.  Автор  брошурки  «Діоген  та  пацифізм»,  яку  він  видав  друком  в  Катеринославі  у  видавництві  «Пролетарій».  У  серпні  1937  року  до  дому,  де  він  жив,  під’їхав  «воронок».  Більше  Григорія  Матахова  ніхто  не  бачив.  Певно,  він  був  або  розстріляний  у  тому  ж  році  або  згинув  десь  на  просторах  неозорого  Сибіру.  Родичів  у  нього  не  було,  так  що  його  долею  ніхто  навіть  не  цікавився  і  про  реабілітацію  ніхто  потім  не  турбувався.  

Літературна  група  «Ліхтар»  своїм  альманахом  заявила  про  себе  голосно,  хоча  наклад  був  мізерний.  Але  критики  і  літератори  того  часу  цей  голос  не  почули.  Сучасники  –  читачі  тих  років  альманах  просто  проігнорували.  Для  символістів  того  часу  це  було  вже  архаїзмом,  для  футуристів  це  взагалі  було  допотопним  мисленням  –  і  по  формі,  і  по  змісту,  для  реалістів  –  надто  метафізично,  для  імпресіоністів  надто  грубо  і  матеріалістично,  для  марксистів  «архіреакційно  та  архіконсервативно».  Альманах  «Степовий  вітер»  був  забутий  за  загублений  серед  сум’яття  історії.  Дивом  зберігся  один  примірник  в  Бостоні,  в  особистій  бібліотеці  Конора  О’Браяна.  Цей  любитель  «кельтської  старовини»  чомусь  вважав,  що  Джон  Джеймс  Х’юз  був  ірландського  походження  і  збирав  все,  що  з  ним  пов’язане,  особливо  книги  –  видання  ХІХ  і  початку  ХХ  століття.      

Ще  одним  цікавим  поетом  Юзівки  був  Даниїл  Осташко  (1891  –  1920).  Він  випустив  в  Юзівці  в  1916  році  невелику  книжку  віршів  «Квітка  Сонце»  (видавництво  не  вказано).  Поезія  світла  і  життєрадісна,  хіба  що  з  ледве  відчутними  нотками  ностальгії  та  сентиментальності,  що  ріднить  її  з  елегією.  Написано  і  опубліковано  під  час  Першої  світової  війни,  але  це  зовсім  не  відчувається:

                                                         «...  Мені  радість  дарує
                                                                     Жовта  квітка  Сонце  
                                                                     У  цій  країні  весни  вічної...»

Вдруге  цю  ж  книгу  він  опублікував  в  1919  році.  На  титульній  обкладинці  видання  –  «Типографія  Трѣпова».  Виявляється,  ця  типографія  продовжувала  існувати  в  роки  горожанської  війни.  Друге  видання  доповнене  новими  творами,  під  якими  дати  –  1917,  1918,  1919  роки.  Але  в  жодному  з  творів  немає  навіть  натяку  на  бурхливі  події  того  часу  або  на  політичні  вподобання  автора.  Тільки  пейзажі  все  з  тою  ж  зачарованістю  буттям.  Це  особливо  дивно,  якщо  згадати,  що  автор  відомий  нам  не  поезією,  а  своєю  книгою  «Філософія  анархізму»,  яку  він  примудрився  видати  друком  в  Катеринославі  (який  він  вперто  називав  Січеславом)  в  тому  ж  1919  році.  Сам  Даниїл  в  молодості  був  шевцем  і  одночасно  філософом  самоучкою,  під  час  громадянської  війни  пішов  добровольцем  до  лав  повстанської  армії  Нестора  Махна,  загинув  в  боях  на  Перекопі.  

З  прозаїків  Юзівки  1920-тих  років  варто  згадати  Тимофія  Герштена  (1899  –  1946).  Він  з  малих  років  працював  на  цегельному  заводі  в  Юзівці,  потім  у  майстернях.  Невідомо,  що  його  штовхнуло  на  літературну  творчість,  але  дебют  його  був  вдалим.  У  1926  році  він  завершив  роботу  над  виробничим  романом  «Клей».  Уривки  цього  роману  були  опубліковані  у  видавництві  в  газеті  «Поволжский  рабочий»  в  Самарі  російською  мовою.  У  1927  році  роман  був  надрукований  у  видавництві  «Червоний  жовтень»  в  Одесі,  але  роман  не  дійшов  до  читача  –  він  був  тут  же  заборонений,  конфіскований  весь  наклад  і  пущений  під  ніж.  Якимось  дивом  один  примірник  потрапив  за  кордон  і  був  виданий  друком  маленьким  накладом  в  Берліні  у  видавництві  «Крупп»  («Krupp»)  у  тому  ж  році.  Кажуть,  що  видання  оплатив  Максим  Горький,  але  це  легенда.  Судячи  по  всьому,  гроші  на  публікацію  зібрав  «Союз  феміністок  Данії»  («Fagforeningsmedlemmer  feminister  i  Danmark»),  хоча  довести  це  неможливо.  Роман  виробничий  і  на  перший  погляд  цілком  вписується  в  «пролеткульт»  тих  років.  Але  це  тільки  на  перший  погляд.  Роман,  насправді,  дуже  далекий  від  так  званого  «соціалістичного  реалізму».  Це  взагалі  не  реалізм.  Дія  роману  відбувається  на  заводі,  що  виробляє  канцелярський  клей.  При  цьому  це  гігантський  завод  і  клей  виробляють  там  у  неймовірних  кількостях  гігантські  машини  –  залізні  монстри.  Функція  людини  зводиться  тільки  до  обслуговування  машин,  до  «змащування  промежин».  Головний  герой  роману  захоплений,  просто  одержимий  ідеєю  виробництва  якомога  більшої  кількості  та  якомога  кращої  якості  канцелярського  клею.  При  цьому  він  пишається  своєю  професією  слуги  машин:  «Ми  ж  не  просто  клей  виробляємо,  ми  виробляємо  клей  для  радянських  канцеляристів,  що  будуть  клеїти  не  просто  папір,  будуть  клеїти  пролетаріат  у  щось  небачене  досі  і  нове  –  будуть  клеїти  нову  комуністичну  людину!»  При  цьому  всі  колізії  і  перипетії  виробництва  відбуваються  в  певному  заводському  мікросуспільстві,  де  сексуальна  революція  вже  відбулася,  мрія  Леніна  здійснилась,  і  сім’я,  як  пережиток  буржуазного  ладу,  знищена.    Ця  «любов  бджіл»  -  бурхливі  відверті  сексуальні  сцени  відбуваються  в  кімнатах,  що  всі  вимащені  мазутом  і  всіляким  шміром,  де  тхне  соляркою,  гасом  та  іншими  заводськими  речовинами,  де  робітники  і  робітниці  палко  кохають  одне  одного,  зриваючи  з  себе  замаслені  та  брудні  спецівки.  У  романі  простежується  вплив  фрейдизму  хоча,  не  відомо,  де  і  коли  автор  познайомився  з  роботами  Зіґмунда  Фрейда.  Секс  в  романі  склеює,  гуртує  робітничий  колектив  в  єдиному  сексуально-трудовому  пориві  соцзмагання.  Власне,  секс  в  романі  –  це  теж  клей.  При  цьому  (певно,  під  впливом  Гоголя)  автор  назвав  свій  роман  «пролетарською  елегією».  Гоголь  назвав  свій  головний  твір  «Мертві  душі»  поемою,  а  Тимофій  Герштен,  за  його  прикладом,  назвав  свій  роман  елегією.  Крім  цього  роману,  який  на  щастя  до  нас  дійшов,  він  ще  написав  «Філософію  пролетаріату»,  яка,  нажаль,  так  і  не  була  опублікована  і  до  нас  не  дійшла.  Після  його  смерті  родичі  його  рукописами  розтоплювали  пічку.  

Сам  Тимофій  Герштен  мав  доволі  прозаїчну  біографію.  Все  життя  він  прожив  в  Юзівці  (потім  Сталіно,  потім  знову  Юзівці,  потім  знову  Сталіно,  о,  яке  все  мінливе!)  і  все  своє  доросле  життя  працював  наладчиком  на  заводі  Боссе  та  Геннефельда  (потім  це  Донецький  машинобудівний  завод).  Пережив  Першу  світову  війну,  революцію,  громадянську  війну,  погроми,  голод  1921  року,  голод  1933  року,  репресії,  Великий  Терор  1937  року,  Другу  світову  війну,  німецьку  окупацію,  голокост.  На  фронт  його  не  брали  по  причині  каліцтва,  отриманого  ще  в  молодості.  Помер  він  від  голоду  в  1946  році  –  в  нього  пайок  вкрали  і  до  наступного  пайка  він  не  дотягнув.    

Не  можна  не  згадати  і  про  поезію,  що  була  надрукована  в  Юзівці  під  час  німецької  окупації  1941  –  1943  років.  У  ті  роки  в  місті,  що  знову  називалось  Юзівка  видавалась  газета  «Донецький  вісник»,  де  на  останній  сторінці  в  деяких  випусках  друкувалися  вірші,  у  тому  числі,  часом,  вартісні.  Серед  авторів  цієї  газети  був  Леонід  Степанов  (1905  –  1976),  що  друкувався  під  псевдонімом  Микола  Закат.  Для  газети  він  писав  статті,  замітки  і  вірші.  Одного  разу  він  навіть  написав  нарис  «Сучасна  філософія».  З  віршів  він  писав  переважно  сонети,  балади,  канцони  та  елегії.  Він  зумів  видати  навіть  невелику  книжку  поезії  в  якості  додатку  до  газети  «Донецький  вісник».  Назвав  він  свою  книгу  чомусь  «Агора»,  хоча  античних  мотивів  там  мало  –  переважно  любовна  та  пейзажна  лірика  з  філософським  підтекстом.  Цікавим  є,  зокрема,  його  сонет  «Любов  Сократа»,  де  явно  простежуються  паралелі  з  творчістю  Леопольда  фон  Захер-Мазоха  (з  новелами  якого  він  навряд  чи  був  знайомий)  та  елегія  «Нескінченне  поле»,  що  насичена  легкою  журбою  і  спогляданням:

                                   «...  Мій  дім  –  це  голе  поле,
                                               Що  втомилося  дарувати  врожай
                                               Людям  давньої  мрії...»

Він  працював  до  війни  бухгалтером  на  Мушкетовському  заводі,  потім  –  після  війни  бухгалтером  у  шахтоуправлінні  «Петровське».  Але  ні  до,  ні  після  війни  він  не  публікував  і,  можливо,  і  не  писав  віршів.  На  фронт  його  не  взяли  по  причині  вкрай  слабкого  здоров’я.  Цікаво,  що  після  війни  його  не  зачепили  репресії,  хоча  людей  забирали  назавжди  у  пітьму  таборів  і  не  за  такі  «провини»,  як  публікації  в  газеті  під  час  окупації.  Тому  ходили  вперті  чутки,  особливо  в  дисидентських  колах  Донецька  в  60-ті  та  в  70-ті  роки,  що  він  співробітник  КГБ.  Його  цуралися  як  ті,  так  і  ці,  він  жив  і  помер  у  самотності,  майже  ні  з  ким  не  спілкуючись.  Але  він  зумів  опублікувати  книгу  в  Мюнхені  в  1969  році  «Дні  безвладдя»  під  тим  же  псевдонімом  Микола  Закат  про  кілька  днів  хаосу  в  місті  Сталіно  в  жовтні  1941  року,  коли  совіти  та  НКВД  вже  панічно  втекли,  спаливши  перед  цим  всі  папери,  а  німецькі  війська  ще  не  ввійшли,  коли  місто  занурилось  в  безодню  мародерства,  грабунків,  вбивств,  ґвалту,  погромів.  Книгу  він  опублікував  під  псевдонімом,  злі  язики  говорили,  що  ця  публікація  була  «прикриттям  його  служби  в  КГБ  та  ГРУ».  Але  про  це  нічого  не  можливо  сказати  напевно  –  це  так  і  лишилося  загадкою.  Можливо,  людині  просто  пощастило,  або  його  псевдонім  вчасно  не  розкрили...    

З  післявоєнної  поезії  Донецька  особливий  інтерес  викликає  творчість  Михайла  Рокотова  (1947  –  1995).  У  60-тих  та  70-тих  роках  він  писав  вірші  в  стилі  вже  майже  забутого  футуризму  та  панфутуризму,  наслідуючи  твори  Володимира  Маяковського,  Філіппо  Марінетті  та  Михайля  Семенко.  Спроби  опублікувати  твори  були  для  нього  невдалими  і  мали  вельми  сумні  наслідки:  в  1981  році  його  запросили  «на  бесіду»  в  КГБ,  де  пояснили  «всю  несумісність»  його  віршів  з  марксизмом-ленінізмом.  Після  цього  вірші  та  прозу  він  писати  припинив,  працював  у  кочегарці  опалювачем,  почав  зловживати  алкогольними  напоями,  що  і  стало  причиною  його  передчасної  смерті.  Але  деякі  його  рукописи  збереглися  і  були  опубліковані  його  друзями  в  Донецьку  у  вигляді  книжки  «Пірамідальний  терикон»  (2001  рік,  видавництво  «Шахтар»,  наклад  100  примірників).  Свої  твори  він  чомусь  назвав  «Елегії  майбутнього»,  що  і  вказано  у  підзаголовку.  Хоча,  вони  нагадують  що  завгодно  (більш  за  все  верлібри),  тільки  не  елегії.  Хоча  меланхолія  там  є  –  це  факт.  Гріх  не  процитувати  найбільш  оригінальні  рядки:

                                                 «...  Громада
                                                             Грози  неба  паротягів,
                                                             Труби-атланти  Плутона  курця.
                                                             А  мені  –  Одіссею  брудних  вулиць
                                                             Плити  тротуарами  снів...»

І,  на  останок,  згадуючи  елегії  Донецька,  пом’яну  добрим  словом  Давида  Грінштейна  (1988  –  2014)  –  дуже  цікавого,  непересічного,  талановитого  та  перспективного  поета,  молодого  хлопця,  що  писав  прекрасні  елегії  в  стилі  неокласиків.  Крім  іншого  він  цікавився  буддизмом  та  неоплатонізмом.  Кажуть,  що  в  нього  було  написаний  есей  під  назвою  «Концепція  нірвани  в  буддизмі  школи  Тхеравада».  Він  читав  свої  вірші  друзям,  публікував  в  мережі,  але  нажаль,  потім  видалив  всі  свої  сторінки.  Він  лишився  в  Донецьку  в  2014  році,  хоча  всі  йому  радили  виїхати,  хоча  б  на  деякий  час.  Восени  2014  року  він  застудився  і  мав  необережність  вийти  на  вулицю,  закутавшись  кашне  з  жовтими  та  синіми  смугами.  Його  розстріляли  сепаратисти.  Тільки  за  це  –  за  кашне.  Твори  його  не  збереглися  –  канули  у  небуття.  Сподіваюсь,  що  це  не  остання  сторінка  елегій  Донецька...      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743533
дата надходження 26.07.2017
дата закладки 02.08.2017


Вікторія Т.

…Із залишків загиблої любові

А.
Це  —  час    відталих  і  щасливих  сліз
(хто  вигадав,  що  плачуть  тільки  в  горі?),
окриленої  щирості  поріз
в  зустрічному  –  до  єдності  –  напорі,
нежданніша  з  усіх  земних  погод,
стрімка,  непрогнозована,  раптова,
що  укрива  цілунками  щедрот  
правдивого  зворушеного  слова.
Чи  ж  серце  пожаліється  на  те,
що  мре  надія,  марна  і  остання,
коли  воно,  як  соняшник,  цвіте
на  пагорбі  полеглого  кохання?
О,  плач-щеміння  зрушених  пластів
що  –  у  гарячій  первісній  основі!
О,  гул  новонароджених  світів
із  залишків  загиблої  любові!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725418
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 26.03.2017


уляна задарма

О карандаше. Бесмысленное. Из нестихов.

 
А  надо  ли  о  смысле  и  душе?  

Я  "  вкусностей  "  натрескалась"  уже.  
И  на  каком-то  сотом  вираже-  
Что  жизнь?  -  Игра!  Летящий  самолетик!-  
КлешНЯми  торохтят  слова  -  клише  
(  А  рифма  здесь  нужна  -  да-да-  на  "ше")  
Я  не  могу  -  о  смысле  и  душе.  
Я  -  идиотик  

предчувствуя  стремительный  экстрим,  
когда  и  "над",  и  "  под"  и  "  вместо"  -  дым,  
Где  мертвый  Босх,  внезапно  став  живым,  
(  ...ты  вовремя,  мой  друг  Иероним!..)  
на  полотне  фиксирует  детали...  
И  пусть  известно:  все  дороги  -  в  Рим,  
Никто  не  помнит,  ни  куда  летим,  ни  где  
взлетали.  

Хоть  на  борту  -  чего  не  пожелай!  
Церковный  хор,  трезвон,  собачий  лай,  
Коррида,  кровь,  ломтями  каравай,  
Вожди,  дожди,  дождись  меня,  принцесса!  
Цветут  сады,  стреляют  стюардессы  
Война-  черна,  как  в  длань  Христову  -  гвоздь,  
обгладывает  беленькую  кость,  
читая  прессу.  

А  капитан  -  в  смирительном  жабо-  
Задорный  и  обдолбанный  Рембо  
Поет,  зажав  штурвал  в  худых  коленях,  
О  выпивших  средстВАх  передвижений.  
-  Да  не  впервой,  Малыш)  Не  трусь,  мон  шер!  
Крути  шансон,  шасси,  суши  саше))  
Смотри-  летим!  Мы  птицы...  Птицы...  
Тени...  

На  кой  тебе  о  смысле  и  душе  

унылых  строчек?...  


И  этот  текст  (  так  мало  рифм  на  "ше"  )  
чтоб  не  подобен  был  -  ойой-  лапше,  
пусть  будет  -  о  моем  карандаше...  

Вот  наблюдаю  столько  дней  уже  -  
чем  дольше  им  писать  -  тем  он  короче.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724722
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 22.03.2017


Вікторія Т.

Нічна западина. Сповільнення годин

Нічна  западина.  Сповільнення  годин.
Душа  теплішає  у  стані  перемовин,  
і  крізь  зірчастий,  лунко  вичищений  комин
шукає  зір  когось  у  плетиві  судин  

святої  тиші,  що,  мов  виснажений  птах,
злітає  махом  на  земні  затвердлі  крихти,
на  дні  зіниць  його  гуляють  жовті  віхті,
і  чорні  крила  спочивають  на  кущах.

Я  міркувала  –  світ  великий  і  чужий,
але  в  украдені  нічні  глухі  години
замерзлим  гостем  він  в  оселю  мою  лине,  
за  день  приборканий,  з  утоми  півживий.

Я  тереблю  його,  та    носом  він  клює,
ми  сидимо  за  ненакритими  столами,
він  вислуховує  мої  набридлі  драми
або  цікавість  напівсонно  удає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715241
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 31.01.2017


уляна задарма

Дор Блю

Поистерлись  скатерти  и  слова.
И  луны  под  окнами  голова
Говорит  -  мол  -  я  к  тебе  ночь  плыла,
Чаю  мне  бы  кофею  налила.
Наблюдаю  -  нету  мне  -  веришь?-стен
Душу  твою  бледную  -  как  рентген
Маятой  изьедена  -  что  Дор  блю  -
Хоть  в  кино,  хоть  вдребезги,  хоть  в  петлю.
Слабость  твоя  сладкая  -  липкий  круг  -
не  кондитер  нужен  тут,  но  хирург.

Ты  ошиблась,  ясная,  не  серчай,
у  меня  отлично  все)  -  отвечаю,
вру  и  мимо  чашечки  кофе  лью:
-  Двадцать  восемь  дней  уж  как  -  не  люблю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702362
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 23.11.2016


уляна задарма

наступна

-  Здрастуйте,пане  Лікарю.  Так,  я  -  тут...
Та,  що  сміялась  у  вічі  і  промовляла:
-  Стріли  у  серці?  ...надій  кровоспинний  джгут?
-  Що  Ви,  отямтесь!  У  мене  -  чіткий  маршрут.
Тими  дурницями  я  вже  "відхорувала"...

Виросла,  вистигла,  вийшла  на  рівний  шлях:
а)  ніжних  амурчиків  -  кинувши  на  поталу;
б)  квіти  лишивши  незірваними  -  в  полях;
в)  всіх  соловейків  неслуханими  -  в  садах...
В  мене  -  холодний  меч  і  міцне  забрало...

В  мене  -  дракони,  безодні,  палітри,  сни...
я  НЕ  ЧЕКАЛА  ні  зустрічі,  ні  -  Весни.

...тільки  все  стало-
                   ся

                     і...

Мене  -  не  стало.

-  Знаєте,  Лікарю,  хворість  приходить  як?-
довго  ЙОГО  не  чуєш  і  -  все  не  так,
літо  стає,  наче  осінь  -  терпке  на  смак,
сам  із  собою  до  бою  ідеш  уперто
                     ...і...
Падають  вежі,  ламаються  вщент    мечі...
На  голуБІВ  обертаються  всі  сичі,
і  відлітають  -  до  Нього...  бо  уночі
раптом  -  до  смерті-  почути  б...
   нечутне  
-  Де  ти?

...й  звісно  -  безсоння,слова,  лихоманка,  пульс...
І  колективна  втрата  рівня  IQ  -  у  муз...
...Різні  мурахи
у  МОЗКУ  дають  концерти.

З  тими  мурахами,  Лікарю,  геть  біда  -
в  них  там  -  мости  Мірабо,  рятівна  вода,
плачуть  на  сцені  Офелії  і  Джульєтти...
Цілодобово  -  аптеки,  кіно,  таксі...
І  безупинно  повторюють  геть  усі
ставши  у  храмах  мурашкових  
на  коліна

Лихо!-  неначе  молитву-  його  ІМ'Я  

те  ,що  забути  я  легко  й  давно  повинна.
бо  -  не  зі  мною...
Не  мій.
Не  для  мене...

І  я  -  не  я...


Слухав  байдуже  усміхнений  ЛІКАР  ЧАС.
вправно  вистукував  пальцями  "Венский  вальс"...
чухав  борідку...  мугикав  під  ніс  ледь  чутно...

(  Знехотя  серце  моє  на  шматочки  рвав
і  молодому  хорту  під  столом  кидав.)

-  ось,що  Вам  можу  сказати  я  -  Лікар  Час  -
Вашу  хворобу  лікують  не  ліки  -  ЧАС...
Щоб  віднайти  вам  загублену  Вас  -  для  Вас
тричі  на  день  по  крупинці  -  у  чай...  У  квас...

й  -  жодних  віршів.
ну...  Бувайте.

-Агов...  Наступна!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679791
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016


уляна задарма

………. .

...так  швидко  тане  на  губах
цукерка  ягідного  літа...

Втрачають  глузд  і  спокій  -  квіти,
вдягнувши  сукні  оксамитові
в  залитих  сяєвом  садах

де  Сонце  -  бог,  лакей  і  пан,
зрадливий  жадібний  коханець
цілує  губ  вологий  глянець
І  цій...  І  тій...  І  тут...  І  там...

І  -  божеволіють  вуста!
І  зріють  ревнощі  і  вишні...
Де  чути  "твій!"  і  "  не  залиш  мене..."

Коханки  ,втім,  стають  "колишніми",
забуті  легко...  Та...  І  та...
Бо  помережить  осінь  мить
одквітлим  спогадом  про  літо  -
замерзнуть  босо  сухоцвітами
в  обіймах  вічноі  зими...

А  поки...  Сонце  золоте
гультяєм  котиться  по  небу...

Мені  б  не  думати  -  про  тебе.
Мені  б  -  не  відати  про  те.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676509
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 07.07.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2016


уляна задарма

…и Море отказалось от меня

...и  Море  отказалось  от  меня

отхлынув  так  спокойно  и  красиво.
И  был  четверг.  И  небо  цвета  сливы...
И  полночь...И  пустая  болтовня
в  таком  веселом  радиоэфире,
где  о  кефире,гире  и  сортире.

...и  не  было  пустынней  места  в  мире,
где  Море  отказалось  от  меня.

Ведь  Море  -  отказалось  от  меня.

И  задыхались  Синие  Киты
на  берегах  -  трагично  и  статично...
И  шел  трамвай-  трамвайно  так  звеня...
И  говорил  кондуктор  "  Неприлично
бледны  Вы...  Но  -  сезон...  Симптоматично..."
И  жалкое  "Спасибо.Все  отлично!"-
конечностями  резво  семеня
срывалось  с  губ...

...до  боли  непривычно
вдруг  понимать,что    Морю  -  безразлично.

Ведь  Море  -  отказалось  от  меня.

И  Нежный  Друг,порвав  от  страсти  лиф
и  теребя  упрямые  застежки,
расстроен  был  и  удивлен  немножко,
(-  он  раньше  думал,что  русалки  -  миф)
вдруг  обнаружив  под  красивой  тканью
не  пары  ног  хмельное  трепетание,
не  жажду  ласк  ...касанья...и  пронзания...
а  -очень  стройный,но...-  русалий  хвост...

и  ,избегая  потерять  сознание,
присвистнув  тихо,молвив  "Западня...",
ушел  в  окошко,"дернув"  "на  коня"...

а  я  в  песках  раздетая  осталась.
я  от  тоски  в  русалку  превращалась...

Ведь  Море  отказалось  от  меня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649846
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016


Артур Сіренко

Запитання в порожнечу

                                                 «О,  небо  -  ветеран  в  одних  обносках,
                                                     Ти  служиш  нам  уже  п’ять  тисяч  літ,
                                                     Заплати  хмар  стирчать  із  дір  сирітських,
                                                     Та  сонце  -  орден,  знак  твої  побід.»  
                                                                                                                               (Гійом  Аполлінер)

А  може  це  все  було  не  зі  мною?  Може  це  все  приснилось  мені?  Може  це  зовсім  не  я  піднімав  взвод  в  атаку  з  ручним  кулеметом  в  руках?  Може  це  не  я  вів  вогонь  з  мінометів  у  морозний  грудневий  день  і  накрив  роту  сепаратистів?  Може  це  не  мені  серед  розбитих  окопів  і  бліндажів  на  вогневій  комбат  вручив  погони  капітана  і  сказав:  «На,  можеш  тепер  їх  носити,  ти  маєш  на  це  повне  право!»  Може  це  не  я  брав  на  приціл  крупнокаліберного  кулемета  живі  рухомі  мішені  і  бачив  як  вони  падають,  падають  і  падають  у  високу  траву?  Може  це  не  я  вів  взвод  крізь  ранковий  туман  на  схід,  на  зустріч  сонцю,  що  сходило  над  степом,  на  схід,  таки  на  схід,  у  вир  вогню  і  смерті?  Може  це  не  я  роздивлявся  пагорби  на  видноколі  перш  ніж  дати  батареї  команду  «вогонь»?  Може  то  не  я  грів  замерзлі  руки  в  бліндажі  біля  буржуйки  слухаючи  розповіді  старого  фермера  у  солдатському  однострої  про  зерно  і  мед,  про  земельку  і  бджіл?  Може  це  не  я  читав  солдатам  вірші  Кіплінга  під  звуки  канонади?  Може  те  відбулось  в  якомусь  іншому,  уявному  світі?  Може  то  не  я  забивав  підривники  і  вишибні  заряди  в  міни  молотком  і  шматками  дерева,  бо  інакше  вони  не  лізли,  і  думав:  зараз  ми  всі  станемо  космонавтами,  зараз  це  все  вибухне  і  ми  полетимо  в  нескінченність?  Може  то  не  я  милувався  весняними  квітами,  що  зацвіли  біля  бліндажів,  вдихав  аромат  степу,  що  весь  зацвів  молочаєм  і  читав  в  перервах  між  обстрілами  Дікенса  і  Достоєвського?  Може  то  не  я  писав  вірші  у  записник  на  ящику  з-під  снарядів  і  думав,  що  земля  м’яка,  сипка  і  запашна,  і  що  судилось  лягти  під  цю  траву  і  не  жаль?  Може  то  не  мені  вітер  колов  в  обличчя    сніжинками-голками  і  не  я  наказував  причепити  гаубицю  до  «шишарика»?  І  зовсім  не  мені  комбат  казав,  що  він  мене  туди  не  посилає,  але  треба  їхати,  бо  це  наказ,  і  я  думав,  що  ніхто  не  повернеться,  ні  я  ні  мої  солдати?  Може  це  справді  було  не  зі  мною?  З  кимось  іншим,  з  якимось  диваком,  що  носив  плямисту  зелену  одежу,  погони  з  чотирма  зірочками,  голив  голову  бритвою,  філософствував  про  те,  що  смерті  не  буває,  що  всі  ми  вічні  і  чистив  міномети  соляркою?  Я  би  повірив,  що  це  було  не  зі  мною,  що  це  несправжні  спогади...  Але  біженці,  що  живуть  в  моєму  домі,  але  пес  з  вічно  сумними  очима,  якого  взяли  з  собою  біженці  з  моєї  териконової  Еллади,  що  зазирає  щодня  в  мої  очі  і  запитує  без  слів:  «Як  же  так?  Нас  вигнали  з  нашого  дому,  з  нашого  рідної  хати,  і  ми  ось  так  -  тепер  вічні  неприкаяні  волоцюги  будемо  тинятися  по  світах?»  І  фотографія  діда,  і  усвідомлення  того,  що  у  свій  рідний  край  я  більше  ніколи  не  приїду,  бо  нема  куди,  бо  там  не  лишилось  навіть  руїн,  бо  там  хазяйнують  бандити  й  садисти,  з  якими  не  може  бути  ніякої  спільної  мови,  що  мій  рідний  край  окупований,  і  мрія  визволити  його  наразі  лишається  мрією...  І  що  все  лишається  у  спогадах  -  тільки  у  спогадах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649657
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 08.03.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2016


Тарас Яресько

ДРАКОНИ

Дракони  ввижаються  в  небі,  позбавленім  тиші.
Це  просто  омана  крізь  вічка  мого  бліндажа?
По  клятій  війні  може  набіло  нас  перепишуть,
таких  неповторних  
повторні  сніги,  як  олжа.

І  патос,  і  епос,  і  ерос  –  як  три  мушкетери,
як  три  іпостасі  на  іконостасі,  як  три
освячених  слова  освідчень  
з  флакона  мольфара.
Примов  мене  ними,  замов  мене,  заговори!

Тоді  все  одно  чи  насправді  драконові  крила
сьогодні  у  фокусі  в  калейдоскопах  зіниць.
Ми  ще  покохаєм,  
бо  не  покохати  –  несила,
бо  тулиться  промінь  у  звужені  вічка  бійниць.


                                                                                                   13.02.2016          


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648200
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 02.03.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2016


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016


Ира Сон

Королева мертва!

Королева  мертва!  Королеву  сегодня  казнили.
Ловкий  взмах  топором  завершил  торопливый  процесс.
Овдовевший  король,  улыбаясь  нечищеной  гнилью,
Поспешил  на  банкет.  Там  проводится  кастинг  принцесс.

Подберёт,  не  спеша,  поуслужливей  да  поглупее  –  
Чтобы  только  для  ласк  открывала  пленительный  рот.
И  ещё  на  главу  станет  больше  в  его  эпопее:
Августейший  наш  друг  –  поразительно  синебород.

Вся  дворцовая  знать  раболепно  склонила  колени  –
Что  поделать  –  монарх!  Хочет  –  милует,  хочет  –  казнит.
Улыбайся  и  лги.  Аплодируй.  Внимай  поприлежней.
Лишь  бы  шкуру  сберечь.  Ну  а  совесть  потом  извинит…

Обыватель  молчит.  Обыватель  плевал  на  интриги.
Ну  казнили,  и  что?  Да  сама  виновата  небось.
Хлеб  и  зрелища  есть.  И  к  чему  истеричные  крики?
У  толпы  не  в  цене  сострадание.  Так  повелось.

Мрачный  шут  избивает  впустую  ворота  конюшни:
«Венценосный  упырь!  Не  нужна  –  отпустил  бы  ко  мне!
Я  любил  бы  её!  Я  любил…  только  был  ей  не  нужен…»

…Он  вернётся  на  бал,  пряча  тонкий  стилет  в  рукаве…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534395
дата надходження 03.11.2014
дата закладки 16.12.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2015


kanan

не сладок плод


Не  сладок  больше  плод  и  час  не  ровен
Цепочка  ожидаемых  событий
Проходит  по  эпохе  красной  нитью
Уже  похожею  на  струйку  крови
И  души  на  пороге  ожиданий
Давно  не  рады  ни  Отцу  ни  Сыну
Готовят  с  лета  траурные  сани
Не  веря  даже  в  близкую  кончину
Оттачивают  заржавевший  вертел
Алтарь  под  знаменем  державным  тырят  
С  протянутой  рукой  пошла  по  миру
Непрошеная  тень  досрочной  смерти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624033
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 26.11.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2015


уляна задарма

груша

...потяги-станції-рейки  -  у  крадене  літо...
(...в  щастя  печальне.  Тривалістю  -  сорок  годин...)
В  Сонця  -  підозра  на  Осінь...і  Танець  святого  Вітта
в  мокрих  дерев...  а  на  груші  медовій  син

цями  на  тілі  -  жовті  сліди  падіння...
грушопадіння...  дощопадіння...  грім...
Пахнуть  вокзали  розлуками  -  так  осінньо...
синьо  -  печаллю...і  грушами  ще  окрім...

гріхопадіння...
...крадене  літо...

грушу  солодку  їм

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597293
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.11.2015


уляна задарма

риба

...і  небом  -  отим  високим
і  небом  -  аго-о-о-в!-  бездонним,
опівдні  плила  поволі
така  велетенська  риба,
що  навіть  всерйоз  голодним,
голодним  -  авжеж  -  нівроку-
хотілося  накришити  
тій  Рибі  у  небі  хліба...

шматочок  якоїсь  булки
в  глибоку  небесну  прірву...
або  велетенську  вудку
закинути  так  -  найвище...

(    даремно  писать  про  муку  
звичайний    "любовний  лівер"...
ним  напхані  всі  ефіри,
тому  я  пишу  -  про  рибу...  )

мовчу-  і  пишу  про  рибу...

що  небом  отим  -  бездонним...
що  небом  -  таким  глибоким
опівдні  пливла  поволі...

а  ти  був  десь  так  далеко...
а  ти  був  десь  так  далеко...
А  ти  -  БУВ...
(...  Десь...  Так  далеко...)

мене  проковтнула  -
риба

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601283
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 02.11.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2015


Пілілігрим

Загусають думки

Загусають  думки  і  у  грудях  виброджує  туга,
все  таке  нетривке,  все  до  біса  такий  пластилін,
знаю,  я  не  остання  й  не  перша,  і,  навіть,  не  друга,
знову  штори  на  кухні  нові,  о,  ілюзія  змін!

Я  розмотую  дні  і  шукаю  у  скронях  початку,
в  двадцять  п’ятому  кадрі  всього  лише  навсього  дубль.
Між  землею  і  небом  невидимі  диво-лещата,
де  й  коли  ми  свідомо  зіскочили  з  позначки  нуль?

Це  без  віри  хода  по  воді,  на  краю  коловерті,
у  стихійне  ніщо,  мов  наосліп  стрибок,  переліт.
Я  сумую  тобою,  як  ангел  сумує  за  смертю,
дуже  важко  горіти,  коли  мені  вирвано  ґніт.

фото  by  ©  F  R  A  N  C  E  S  C  A  •  D  E  •  L  U  C  A

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596734
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 30.07.2015


Пілілігрим

Молоко

Заштриховано  день  у  буденне  -
ті  ж  нитки  і  те  саме  шитво,
у  перкусії  світу  дилема
і  штрикається  в  скроню:  ти  хто?

І  лягаю  на  спину,  щоб  спати,
і  у  очі  тече  молоко,
навіть  марева-сни  у  квадрати,
це  -  в’язниця  -  кричить  мій  Фуко.

Он,  спинається  плющ  по  цеглині,
що  йому  -  лиш  рости  і  рости,
а  мені  кожен  день  просто  «нині»
і  у  грудях  давно  блокпости.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596633
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.07.2015


Вікторія Т.

Два поэта, или Всё на свете--только песня на украинском языке

(поэту  Л.  Киселёву,  1946-1968)

“Будете  вы  хрипеть,  царапая  край  матраса,  
Строчки  из  Александра,  а  не  брехню  Тараса”
(И.  Бродский  "На  независимость  Украины)

Я  постою  у  края  бездны
И  вдруг  пойму,  сломясь  в  тоске,
Что  всё  на  свете  —  только  песня
На  украинском  языке.
(Л.  Киселёв)

На  злобу  дня  не  брызгая  слюной,
На  мудрость  ты  воспользовался  правом,
Которое  иной  бы  отдал    даром
За  радость  пнуть  размашисто  ногой

Любого,  кто  случился  б  поперёк
Его  слепых  разнузданных  амбиций.
Но  что  мне  до  него?  Благословится
Пусть  каждый  опустевший  уголок

Тобою  освящённого  пространства--
Палаты  ли  больничной,  иль  двора...
Из    жизни  ты  был  изгнан  не  вчера,
Но  боль    обречена  на  постоянство.

И  я  перехожу  на  твой  язык,  
Как  ты  на  мой  когда-то--  без  оглядки,
А  глупые,  бессвязные  нападки,
Бессмысленный    пещерный  чей-то  рык

Я  обхожу  брезгливо  стороною,
Чтоб  не  запачкать,  подобрав  подол...
Зато  благоговейно,  как    в  костёл,
С  седой,  полуразрушенной  стеною,

Как  в  тихий  храм,  попавший  под    обстрел,
Вхожу  в  твоих  стихов  святую  малость—
Здесь  всё,  что  от  души  твоей  осталось,
Здесь  всё,    что  полюбил  ты    и  воспел.

И    тот  другой,  впадая  в  свой  кураж,
Бурля  и  злясь  в  обиженной  тревоге,  
Так  мало  знает,  в  сущности,  о  Боге,
(всё,  что  плывёт,  беря  на  абордаж),

Так  погружён  в  язвительные  речи,
Что  не  поймёт  в  словесной  колотьбе:
Последний  наш  учитель  на  земле—
Не  Пушкин,  а  ликующий  кузнечик*,

Чья  песнь  однообразна,  но  не  лжива--
Молчат  деревья,    звёзды  и  вода--
И  умер  бы  кузнечик  со  стыда,  
Исполнив    ноту    злобно  и  фальшиво...



*  Така  золота,  що  нема  зупину.  
Така  буйна  —  нема  вороття.  
В  останніх  коників,  що  завтра  загинуть.  
Вчуся  ставленню  до  життя  
(Леонід  Кисельов  «Осінь».  1968)  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596470
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 28.07.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.07.2015


Вікторія Т.

Почти по Фрейду

Умный  Фрейд  в  просветлённом  старании  
бросил  нас  в  непростой  круговерти:
у    людей  есть  инстинкт  выживания
и    подспудно—желание  смерти.

Под  просторным  науки  навесом
парадокс  и  иной  поместится:
в  людях  есть  тяготенье  к  прогрессу--
и  желанье  умом  опроститься.

Бьёт  до  крови  прогресса  синица,
клювом  ранит  упрямое  темя,
возникает  желанье  забыться,
возвратиться  в  пещерную  темень,

возникает  желанье  ослепнуть
и  руками  зажать  себе  уши,
и  о  том,  что  живёшь  ты  нелепо,
как  бы  кто  ни  старался--  не  слушать,

убежать  к  худосочным  объятьям
детской  спальни,  родных  убеждений,
ставших  тесными  байковых  платьев
и  простых,  как  роса,  сновидений,

и,  забившись  в  спасительный  угол,
скалить  зубы,  рычать  недовольно,
потому  что  расти—это  туго,
это  страшно,  опасно  и  больно.

Легче  выкрикнуть  хрипло:  «уроды!»
в  адрес    всех  адвокатов  процесса...
Никого  не  лишайте  свободы—
вожделенной  свободы  регресса!

Никому—это  горько  и  просто—
ни  примером,  ни  словом,  ни  вдохом—
не  внушайте  желание  роста...
А  не  то  вам  самим  будет  плохо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582327
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 20.05.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2015


Вікторія Т.

Ми з нею подруги--сто літ

Ми  з  нею  подруги—сто  літ,
і  двісті  літ  вона--  киянка,
і  розмовляли  ми  завжди
російською,  як  мало  бути,
а  нині  з  двох  кінців  землі  
прийшли  на  Скайпову  стоянку
і  все  петляємо  довкіл,  
щоб  у  розмові  не  схибнути.

У  неї  морщиться  чоло,
і  полум’Янішає  погляд:
“Да  я  б  уже  давным-давно
язык  укрАинский  бы  знала,
но  ведь  укрАинцы  со  мной
всегда  на  русский  переходят,
лишь  только  я  заговорю,
не  затруднив  меня  нимало!”

Ми  зустрічалися  сто  літ,
і  у  догідливім  припадку,
лиш  відкривала  вона  рот,
я  поспішала  знову  й  знову
так  запопадливо  (чому?)
вдавати  з  себе  акробатку
і  переходити  стрибком  
на  (кому  з  нас?)  зручнішу  мову.

І  що  мені  їй  відказать
в  новітній  простір  віртуальний?
До  мене  вперше  вона  так
із  пильним    докором  зверталась.
І  вкотре  знала  я,  що  ми
у  легкодухості    фатальній
себе  зневажили  самі,
Росія  тільки  скористалась.

Вікторія  Торон



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573991
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Вікторія Т.

Прогулянка з місяцем

Той    місяць  ізбоку    ішов  невідступно,
ставав,  коли  я  зупинялась,
і  був  він  плямистий,  негарний,  некруглий--
 поважність  йому  не  вдавалась.  

Я  з  ним  не  дружила  до  цього  ніколи
про  нього  книжок  не  читала,
та  в  ніч  весняної  веселої  змови
товариша  в  нім  упізнала.

Самотнім  він  був    і  сміявся  до  мене  
лицем  своїм  недосконалим,
і  я  би  побачення  наше  таємне
не  антропо-морфізу-вала,

якби  веселун    не  дражнився  так  ясно,  
грайливо  схилившись  додолу,
якби  з  астрономії  вчителя  вчасно  
РОНО  нам  направило  в  школу.  

Брак  знань  помагає  фантазії  квітнуть,
природа  з  такими  відверта,
невігласи  мають  безграмотну  втіху,
яка  недоступна  експертам.

І  тим,  хто    не  відає  фактів  отрутних
про  небо,  орбіти  і  зорі,
всміхається  місяць  (планета?  супутник?)
у    темнім  житейському  морі.  

Вікторія  Торон

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573684
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 13.04.2015


Вікторія Т.

Страсний тиждень

І  спала  я,  і  плакала  вві  сні
під  лампами  безжалісного  слідства,
і  прялось  на  земнім  веретені
видіння  триєдиного  сирітства;

воно  було  як  п’ятниця  страсна,
як  у  війні—неміряність  покосу,
гарячий  зойк  останнього  вікна
в  стрибку  із  вогняного  хмарочосу,

як  погляд  намагнічений  у  тих,
кому  до  ночі  з  голоду  померти,
як  аутодафе    скорботний  хід
у  ковпаках  огидно-гостроверхих.

І  знала  я,  застигши  на  краю
над  прірвою  розбурханого  сміху,--
епоху  цю,  заплакану,  мою
знов  радісно  розхитувати  лиху.

І  в  час  глухий  тернового  вінця,
коли  душа,  здавалося,  пропаща,
хотілося  волати  до  Отця:
«За  що  ти  нас  лишив  напризволяще?»

Вікторія  Торон

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570772
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.03.2015


Вікторія Т.

Я олів'є на свята не кришу

Я  "олів’є"  на  свята  не  кришу,
не  добираю  в  дзеркалі  обнови
і  жвавості  додати  не  спішу
у  хід  нешвидкоплинної  розмови.

Я  не  радію,  як  колись  було,
від  гамору  гостей  навколо  столу,
від  того,  як  рубіниться  вино,
яснішають  помолоділі  чола.

У  дружньому  гудінні  голосів
всі—лицарі,  на  подвиги  спроможні,
сп’янілі  від  вина  і  щирих  слів,
один  за  всіх,  і  всі—непереможні.

Солодкий  час  братання  промине,
всяк  до  порогу  власного  доб’ється,
жарини  згаснуть,  холод  обійме,
і  усмішка  утомлена  зітреться.

Розійдуться—«усі  за  одного»-
і  більше  не  зустрінуться,  напевно.
Хтось  часу  дожидатиме  свого,
нікого  не  турбуючи  даремно.

Хтось  буде  в  самоті  ростить  дитя,
хтось  скоро,  без  провини,  зубожіє,
хтось,  як  полин,  ковтатиме  життя,
приховуючи  правду,  як  зуміє.

І  кожен  буде  свій  тягнути  хрест
в  самотності—жебрацькому  достатку.
Чи  сенс  у  людях  був  колись  і  щез,
а  чи  його  не  було  від  початку?

Вікторія  Торон
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499268
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 29.03.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2015


Вікторія Т.

О, краще б я, вступаючи в життя

О,  краще  б  я,  вступаючи  в  життя,
вхопила  дар  взаємної  любові—
обіймів  гобеленове  шиття,
прогулянки  приємні  вечорові,

і  човниковий  ніжності  зв’язок,
коли  і  ти—йому,  і  він  –для  тебе,
турботи—у  людський  належний  строк,
не  проти  ночі  і  не  проти  неба.

Щоб  рій  тривожних  видив  не  ховать
у  глибині    приватного  бедламу,
а  рівно  так,  із  кошиком  вступать
із  вишитим  «Христос  воскрес!»  до  храму.

Щоб    на  відлеті    покручу-життя
зуміти  споважніти  й  вийти  в  люди,
розважливо,  в  банальності  чуття,  
зітхати,  що  «вже  молодість  не  буде».

Ще  десять  років  згадувать  любов,
яка  уже  чека  на  тому  світі,
і  лагідно,  щоб  дух  не  охолов,  
онуків  або  правнуків  глядіти.

Віка  свого  звичайну  новину
зносивши,  допровадити  до  Бога.
Що  взяла  я  натомість?  Не  збагну.
Чи,  розгубившись,  не  взяла  нічого?

Вікторія  Торон                            

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559310
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 13.02.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2014


Очередная Мишень

Неживая

Я  однажды  проснулась  и  вышла  из  тесного  гроба
на  слезящийся  в  розовом  солнце  вечерний  погост,
постигая  безгласно  законы  закрытого  слога,
где  стволы  обнимают  поляну,  построившись  в  рост.
Я  ловила  глазами  полет  золотых  насекомых,
одинока,  глобальна  как  каменно-угольный  гость.
Этот  мир  распадался  на  атомы  -  смутно  знакомый,
оставляя  в  тени  казематную  зависть  и  злость.
/я  хочу  быть  живой/
Я  молилась  и  плакала
 /боже/,
размыкая  на  шее  круги  металлических  скоб.
А  Всевышний  спускался  ко  мне  из  директорской  ложи,
целовал...  И  обратно  укладывал  в  выцветший  гроб.

*
23.02.2011

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530968
дата надходження 19.10.2014
дата закладки 29.10.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2014


Вікторія Т.

В нічнім тумані ліхтарі

В  нічнім  тумані  ліхтарі,    
і  зачепившись  за  деталь—
за  медальйони  камінців    
в  підніжжі  подихів  -  дерев,—
ти  перетворюєшся  на  
всезріючий,  як  око,  нерв,
який  читає  поза  всім
   ожилих    символів  скрижаль.

Шатнулась    видимість  за  ріг--  
  та,  що  дзвеніла  нами  вдень,
майнула  в  просвіті  нова--
  в  простому,  з  льону,  полотні.
На  цім  нестикові    площин  
піймати  можна  в  напівсні
легкий,    у  хрестиках  поділ,—
розв’язку  втомлених  ідей.

Блакитно-  порожньо  в  руках--  
  ключів  немає  до  біди,
але  в    душі  тепліє  дар
  тонких    миттєвостей    земних--
міцне    коралове    знання,
  намертво  вросле,  як  поріг:
«Повинно  сповнитись  усе,
  так  має  бути...підожди».

Вікторія  Торон

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523382
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 15.09.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2014


Лия***

Парастас

Чого  ми  прагнем?  Схоронити  мову?
Замовим  парастас...  станцюємо  "кадріль"...
Про  "івушку"  затягнем  пісню  нову...
На  зламаній  калині...  горе-водевіль...

А  потім  "водочки"...  "Царя,  Отечество  храні"...
І  на  Італії  потягнуться  підводи...
Засунуть  в  "ж---"  унікальну  букву  "Ї"...
Цього  ми  прагнемо???  О,  мій,  народе...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342256
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 20.03.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2014


Лия***

Історія кохання

(В  співавторстві  з  Максимом  Тарасівським)

Він...
Так  холодно  сьогодні,  і  туман
Вкриває  місто,  наче  мозок  сумнів,
І  спогади,  і  мрії  нерозумні
Оточують  мене  -  це  як  паркан,
І  за  парканом  весь  чудовий  світ,
А  тут  лиш  самота,  печаль  і  туга,
Що  то  було  між  нас  -  весна  чи  хуга,
Чи  разом  стали  на  підступний  лід,
А  там,  під  льодом,  чорная  вода,
Вона  швидка,  глибока,  небезпечна,
І  бути  там,  над  нею,  недоречно,
Та  відступити  з  льоду  теж  шкода,
Бо  лід  тонкий  і  чорна  глибина,
І  небезпека,  і  дихання  смерті
То  все  пусте,  коли  навпіл  роздерті
Ті  двоє,  що  наразі  плоть  одна...
Проте  туман  -  підступний  феномен,
Як  марення  чи  сон,  брехлива  оповідка,
Приховує  шипи  тендітна  квітка,
Зібрання  втаємничих  письмен,
В  печері  на  стіні  незрозумілий  нарис  -
Дивакувате  щось,  як  східні  мешти,
Та  враз  здригнулися,  коли  нарешті
Ми  розібрали:  мене,  текел,  фарес...
І  сплинув  час,  і  всі  живі-здорові,
Нормально  все...  і  тільки  от  туман
Мені  транслює,  як  кіноекран,
Оту  сумну  історію  любові.

Вона...
Ну,  от  і  все,  зворотній  відлік  розпочато...
СтрахУ  нема,  лиш  серце  тисне  -  нездійснене...
І  цей  передостанній  сніг  лапатий
Вкриває  бруд  так  досконало  -  nota  bene.
Всі  кольори  враз  -  спалахом  яскравим.
А  в  пам'яті  (так  дивно)  -  твої  руки...
Та  дотик  губ...  і  погляд  зеленкавий
І  присмак  солоно-гіркий  розлуки...
Минуле  розум  обвиває  павутиною,
Зі  світлом  бліднуть  кадрики  з  життя,
Лиш  титри  недоречно  так...  латиною
Залишились...  та  й  ті  пішли.  У  небуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483680
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 05.03.2014


Лия***

Недуга

(В  співавторстві  з  Максимом  Тарасівським)

Кричати  хочу!  Та  мовчу...  мовчу...

І  ріжу  навпіл  цю  нестерпну  зИму,
   
Вкладаю  біль  в  недосконалу  риму,

І  вкотре  вже  молитву  шепочу...

Вже  станув  сніг  під  подихом  весни,

Та  голос  мій  в  льодовому  полоні...      

Слова-крижинки  на    моїй  долоні  

Колишуть  холодом:  засни  між  нас,  засни...    

Мовчу...  хоч  душу  розрива  печаль,

І  відчай  б'є  мене,  як  люта  хуга,      

 Мовчання  убива  мене  недуга,

Й  холоне  серце,  як  живий  кришталь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482499
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 01.03.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2014


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2014