Це був буденний, тихий ранок
Весна на вулиці цвіла,
Дружина поралась на кухні
Бурмочучи такі слова:
"Ти знов якийсь такий сумний,
Про що ти думаєш постійно,
Коли не гляну ти все злий
Мені так жити вже набридло".
А в голові лише одне
Лист,що прийшов мені ще вчора,
Що би зібрались знову всі,
У дружнім і знайомім колі.
І тут згадалося кохання
О тих студентських ще років.
Прийшло запрошення йому
На зустріч всіх випускників.
Вона була неначе сонце
Усміхнена,привітна,щира.
Вона була, як та троянда
Розумна, добра та красива.
Я не забув ті ніжні губи
І поцілунки до світання.
І теплі, милі,ніжні руки
Що пестили мене до рання.
Але закінчилось усе це,
Бо зрадив я її тоді.
І одружившися на іншій
Поставив хрест в ї душі.
Вона благала і кричала:
"Вернись, тобі пробачу все
Ти все одно прийдеш, я знаю
Чекатиму весь вік тебе".
І ось прасую свій костюм
Дружина, як завжди бурмоче
Купую квіти і іду
Я в ресторан на зустріч.
Заходжу, наших трішки є
Всі такі мужні, статні
Шукаю поглядом її,
Та все це мабуть марно.
І ось відкрились двері - йде
Всіх подив переповнив.
Я піднімаю очі й тут
Вона заходить скромно.
Сиділи всі ми, розмовляли,
А в мене серце стукотить.
А може щось спитати в неї,
Та ні мовчатиму я у цю мить.
Та тут вона сама підходить,
Питає:"Як твоє життя,
Як там дружина поживає,
Чому дітей досі нема".
А я у відповідь говорю:
"Яке життя, про що йде мова,
Про щастя взагалі мовчу,
Дітей я просто не люблю".
-А ти сама живеш щасливо?
-Дітей багато народила?
-Роботу гарну, ти здобула?
-Про чоловіка не забула?
-Живу не зовсім я щасливо,
-Дітей я ще не народила,
-Роботу я таки здобула,
-Про тебе лиш я не забула.
І зрозумів тепер, сьогодні
Без неї я не проживу,
-Я 10 років поспіль думав
Лише тобою я живу.
-І я жила тобою всі ці
Роки бездарні і сумні.
-Кладемо край усім стражданням,
І заживемо від душі.
Зажили ми з тих пір щасливо,
В нас було троє діточок.
Життя щасливо ми прожили
Онуків водимо в садок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644610
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
Життя... Дитинство... Перші кроки...
Усмішка мамина ясна...
Ось дитсадок... Перші уроки..
Навчання... Школа.. Вже й весна...
Ось випускний... Світанок перший...
Останній вечір разом всі.
В руках свідоцтво... Вже дорослий..
А тут і іспити вступні.
Ти поступив... Пройшов... Нарешті..
Гуртожиток... Кімната.. Пари перші..
Ось група... Сесії... Навчання...
До ранку з друзями гуляння..
Перше кохання... Перша зрада...
Переживання... Відчуття..
Ось вуз закінчений... Робота...
Прийшло і світле почуття..
Весілля.. РАГС.... Вінчання... Все.
Ти вже жонатий чи заміжня.
Життя все ж далі йде і йде!
І ось, малюк... Це Боже чудо..
Любов'ю наповняє все.
Можливо, друге поруч Чудо..
А перше в дитсадок іде...
І знов робота... і навчання...
Дорослі діти... Їх кохання..
Ось внуки перші.. Кругла дата..
Страждання перші... Перша втрата..
І старість... Пенсія.. Хвороби..
Зробити краще, рідних спроби...
.... Життя закінчилось... Усе!
І, майже, кожен так живе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561745
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 23.02.2015
Ти втру́тилась в моє життя,
ця осінь ли́ше догорала,
і кожен день, мов каяття,
а часу все одно замало.
Стікає він, немов пісок,
я пальцями його хапаю,
спалив десятки цигарок
і поступово засинаю.
Не бачу кольорових снів,
всі чорно-білі та нуарні,
приборкати б, сліпий цей гнів,
та спроби це зробити - марні.
А зранку знов прокинусь я,
і зро́блю вигляд, що не знаю,
тебе́, себе́, своє життя,
хоч сам всередині палаю.
Вже тліють серце і душа,
а тіло попелом все вкрилось,
питаю в неба лиш одне:
«Навіщо ти мені зустрілась?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561766
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 23.02.2015
Завмерло все, закутане снігами
Однак, на серці не панує ще зима.
Розпуття між реальністю та снами
Щомиті, злива невідомості пройма.
Так душу, байдужий, пориває погляд.
Наповнений він зверхністю чи спочуттям?
Відчуєш - подих жару з Вами поряд.
І знов таки, палають почуття.
Нехай, немає порятунку в долі.
Втішаючись від ніжності бджолиної отрути,
Хай серце б'ється краще у неволі.
На хвильку б зазирнуть в Ваші думки.
Звідкіль ця влада, невтямки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542400
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
Сегодня я снова видел её во сне... Почему-то именно во сне она мне кажется идеальной... той, самой единственной к которой тянется моя душа. Именно во сне будучи в её объятьях я испытываю невообразимое, неземное счастье от которого захватывает дух.
Первые минуты после пробуждения ошарашивают. Сон как пелена рассеивается перед глазами и я возвращаюсь в хмурую реальность, которая не обещает быть нам вместе. Моё бедное сердце всё ещё продолжает чеканить непривычный, несвойственный ему такт. Необъяснимое, непонятное, нелогичное состояние овладевает моим сознанием. Хочется прокричать о своём чувстве на весь долбаный Мир!.. Но ЕЙ на вряд ли всё это интерестно.
Да, нашим снам свойственно забываться. Уже через час мы не помним мелких моментов, а потом и более важных. К вечеру сон начинает напоминать что-то давнее, вчерашнее, перечёркнутое...
Я безумно рад видеть её в своих снах именно такой, выразительной, неповторимой, потрясающей, принадлежащей ТОЛЬКО МНЕ, а не просто классной, какой видят её все остальные.
Возможно когда-нибудь она поймёт, на сколько СИЛЬНО я её люблю, так же возможно, что поймёт это слишком поздно, но как бы то ни было я ВЕРЮ, что однажды мы останемся ВМЕСТЕ... пусть даже в следующей жизни, когда будем кошками.
24.09.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540794
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 02.12.2014
Ще крок до перемоги, мій народе,
Один лиш крок, але який важкий!..
Нема шляхів широких до свободи,
Лише тернисті і вузькі стежки.
Ще подих до омріяного волі!..
А поки задихаються в димах
Твої калини, верби і тополі,
Твої багряні маки у житах...
А поки кров'ю скроплена землиця
Щодень палає в лютому вогні
І роздирає грізна блискавиця
Блакить небес. І гинуть у борні
Твої сини за правду незбориму,
Бо голос крові праведний не вщух!
Під обстрілами в гіркотинні диму
Гартується незламний їхній дух.
Ще крок до перемоги, ще лиш подих,
Одне зусилля – хай і надважке –
До справжньої свободи, мій народе,
Бо згине зло лукаве й нетривке!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519313
дата надходження 24.08.2014
дата закладки 29.08.2014
Не змовкають думки...Де-не-де лиш пульсує годинник.
Ніч розкидала зорі, мов бісер на темному тлі.
І на ньому мені, наче тінь днів чомусь невловимих, -
Із минулих років у безодню пливуть кораблі...
Білим шляхом пройдусь вказівним, не моргнувши і оком.
Кажуть, зветься "чумацьким", а я би сказала - "людським".
На дорозі небесній безсонних ночей так нівроку,
Так немало життя за солодким вином і гірким.
Найбагатше у світі - то небо скорботної ночі:
Там обличчя без масок, молитви без пафосу слів,
І пливуть безупинно у тиші прозоро-урочій
В світлу гавань до краю мільярди таких кораблів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438957
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 29.08.2014
Ми з тобою, ніби пта́хи,
У клітки́ закриті.
Ми з тобою, ніби хмари,
Грозами побиті.
Ми з тобою, чи без тебе,
Вірим в чари долі.
Наче й вільні, та безсильні,
Бо в душі – неволя.
Ми з тобою, наче сльози,
Кислі та колючі.
Ми з тобою, наче рани,
До смерті болючі.
У словах моїх повтори,
І в думках, напевно…
Досі я тебе кохаю.
Шкода, не взаємно…
Ми з тобою дуже схожі,
Але ж такі різні.
Може, ти мене врятуєш,
Але буде пізно!
Не минуть душевні муки,
Спогадами вмиті.
Ми з тобою, ніби птахи,
У клітки закриті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516432
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 14.08.2014
Пробач, та я, мабу́ть, не долюбила…
Пробач, та я, мабуть, не долюблю́…
В мені розтала іскри тої сила,
Що слала пісню вітру-скрипалю.
Пробач, та я, мабуть, не залишу́сь,
Пробач, та я, мабуть, піти повинна.
Ти осушив до дна із серця муст*,
І опустошив всі мої судини.
Пробач, та доля, ма́буть, оступилась,
Пробач, що я тебе так підвела,
Та почуття купують не на виріст,
Плекають їх з душевного тепла.
Пробач, та час прощання грюка в двері,
Пробач мене за цей невдалий дубль…
Ти перезнімеш сотні нових серій,
І повернутись не захочеш навідру́б.
Пробач, та я піду, ввійти щоб вчасно
В нове прийдешнє, де тебе нема.
Багаття наше без любові згасло,
Надія наша догора німа.
Пробач за все, чого вже більш не буде,
Пробач й за те, що вже давно було.
Життя іде повз тінь блідих абсурдів,
І, мов бджола, лишає скрізь жало́.
* Муст або виноградне сусло — сік та тверді частині плодів, отримані пресуваням свіжого винограду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479594
дата надходження 15.02.2014
дата закладки 18.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2014
У темряві незвіданій ночей
Душа моя вогненна заблукала,
Утому знявши із палких очей,
У незбагненний світ помандрувала.
Там водограй думок прохід загородив,
І спогадів шуміли водоспади,
Страшенна злива, сповнена чуттів,
Накинулась, всипаючи все градом.
Здавалось, що скінчився вже той шлях,
Поглине темрява мене, розтану,
Та, раптом, світлий лик на небесах
Загоїв вмить мої душевні рани.
З небес спустився янгол сонцеликий,
Простяг до мене рученьки святі,
Вказав мені шлях істинний, великий,
І віднайшла я цінності в житті.
Із поглядом його змінилось все:
Чорніша від смоли, жахлива ніч,
Ріка, що більше вже не понесе
Чуття сумнівності і протиріч.
І ось моє вікно вже прорізає
Проміння сонця, сповнене тепла,
І що відбулося, не уявляю…
Подія та казкова сном була.
Цей дивний сон навчив мене любити
Життя моє у всій його красі,
І кожний день лиш з усмішкою жити,
Добром наповнюючи миті всі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474230
дата надходження 22.01.2014
дата закладки 22.01.2014
У ній було щось від диявола й від Бога,
А в мить якусь усе єдналось враз...
Завжди звучала просьба як вим́ога,
Слова в душі пускали метастаз.
У ній було щось дивно таємниче,
Лякало й вабило, метелик і вогонь,
Що сяйвом ніжно струни серця смиче,
А болем доторкається до скронь.
У ній кипіла буря недовіри,
І хвиля бунту омивала лик,
З очей летіли іскри, мов рапіри...
Ім'я поглинув долі записник.
У ній щоранку починалось небо
Дзвінким ячанням чистої роси,
Свої цілунки дарувала Геба,
Зтинаючи сріблини із грози.
У ній боролись гордість і любов,
Одвічна боротьба стихій невтомних...
Вона хотіла ідеальний шов
З ниток життя в шляхах сіробетонних.
У ній таїлась сила незборима,
Хоч рам'я ніжне вітер лоскотав.
Вона свого чекала пілігрима,
Єдину нотку в хаосі октав.
У ній слова кохалися пророчі,
В душі зростав ще змалку неофіт...
Не світ втопив у собі її очі,
Вона в своїх очах втопила світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472181
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 21.01.2014