Ах, сентябрь! Сентябрь - убийца!
Не одно ты убил уже лето.
Хоть имеешь ты разные лица
и уходишь порой от ответа,
но вот этим стихом обвиняем
всё же перед судом ты предстанешь!
И осенним своим урожаем
не откупишься! Это ты знаешь?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528870
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Чистий лист. А як його почати?
Просто так? Перевернути сторінки?
Без вагань, що супроводжують так часто,
Не відмовитись відразу від руки,
Що тримала й не давала впасти,
В спогадах і сльози, й дикий сміх.
Від того́, з ким ти одної касти
Був. Без кого ти не міг
Дотепер. Без кого млосно й сумно
Відчував себе, питав «Де ти? Як ти?»
Без чиїх порад (від «може сукню?»
До «люблю його…як далі?») обійтись
Було важко. Неможливо майже.
Так, було. Та тільки не тепер.
Що змінилось? Що? Ніхто не скаже…
Може, ти насправді ефемер?
Може, це не те, чого ти прагнеш?
Схоже на предивний лабіринт…
Що шукаєш? Дійсно хочеш правди?
Nothing matters. Ти завжди один…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525404
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Еще много пройти суждено,
Еще многие скажут "спасибо"
И судьба улыбнется игриво,
Хоть она (как по мне) - домино.
Сколько фраз о себе мы услышим,
Скольким людям поможем в беде,
Пробиваясь к заветной мечте,
Адресатам любимым напишем.
Сколько веры в добро и любви
Сохраним для других поколений
И на бой против хамства и лени
Мы направим свои корабли.
И с шуршаньем песочных часов
Поменяем суждений форматы,
Чтоб судьбы своей мысли-солдаты
Не теряли родных берегов.
Сколько б ни было заданных лет,
Небом вечным тебе отведенных,
Знай, что нет на земле обреченных...
И счастливых, наверное, нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337822
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 23.04.2014
Мы со временем не в ногу.
Мы судьбе не по плечу.
Мы летим, встряхнув дорогу.
Отойди, я не шучу.
Мы сорвались из цепей
и питаемся свободой.
Я не знаю, что есть цель.
Цель – наверное, дорога.
Скорость - наш святой канон.
Рёв моторов - песнопение.
Мы забыли слово "стоп",
нас не удержит мгновение.
Только в ноздри пыли запах
и родной, задней резины.
Не заменит даже "майбах"
двоколёсных без кабины.
Когда дождь струит, как иглы,
ветер бьёт по кистям рук
мы летим, мы не с трусливых:
я и мой железный друг.
И пусть мир уже не тот
и предательство уместно.
Знаю я, что не умрёт
скорость, воля. Это вечно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418990
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 22.04.2014
Не ображаюсь, бо і не образив,
Лиш наче щось, можливо, їдкий дим
Попало в очі. Певно, богомазом
Хотів побути, але не зумів.
І те, що ніс, не здобуло визнання,
І то, що бачив, - тільки міражі,
Ти істину шукав безперестанно,
А, бач, вона втопилась у вині.
Вині твоєму, зробленому з хиби,
Воно солодке - поки ще сліпий,
Коли прозрієш - то кричиш до хрипу
Від болю істин і змарнілих мрій.
Це не отрута - та душа німіє,
Стає нещадна, грішна без гріха,
І раптом ти пронизуєш вітрила,
І дерев'яні палуби тріщать,
І твої жертви си́віють від страху,
А я усе латаю кораблі.
Не ображаюсь, бо і не образив.
Вітрила - цілі. Істини - святі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493085
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 17.04.2014
Хорошие люди - ошибка природы.
Да так ли они хороши
Без бренного тела и вечной души?
В мире, в котором добро - патология,
Этим пороком страдают немногие,
Жертвы всё чаще напрасны, увы,
И я не хочу быть хорошим, а вы?
09.04.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491470
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 10.04.2014
Серед міста, що дихає пам*яттю різних обличь
Я крокую щоденно і думки так міцно стискають
Моє небо, що впало на очі... Розпалена ніч
Ароматом зірок, хвилі спогадів тихо вкривають.
Що в моїй голові? Де те серце? Хіба я живу...
Хто ще досі чекає на мене із ночі до рання?
Дратівлива година п*є спрагло воду дощову
Дрібні сльози небесні є грішним моїм покаянням.
Я так тихо живу, що думки мої мене гучніш...
Із дахів позривалися привиди мрій-самовбивців.
Я існую в тобі... В сумі..посмішці...в час, коли спиш...
І напевно у серці...що тут... у старенькій бруківці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491249
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 09.04.2014
Вы не мешайте мне дышать!
В мыслях туман не разгоните!
И перестаньте подрожжать.
За чушь меня, прошу, простите!
И склейте тысячу осколков
меня влюблённой. Вот беда:
от них, разломанных, нет толку.
Без них ты тоже ерунда.
Вы меня жизнью заразите.
За это выпью я до дна.
Такси со мною подождите,
ну а поеду я одна!
- Таксист, меня, пожалуй, в счастье!
И пусть везёт. Я так хочу!
Шепну ему тихонько: ``Здрасте!``
А, может, гордо промолчу.
Я ненормальная. Чудная.
И, может, пьяная, чуть-чуть...
Я выдуманная, другая...
Ещё вчера меня забудь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199932
дата надходження 08.07.2010
дата закладки 04.04.2014
Художнику Александру Тихомирову и его картине «Театр» (1988 г.)
_________________________________________
Я ошибся сценой,
Нет моей здесь роли!
Но немые стены
Держат маску боли.
Черти воробьями
Сцену облепили.
Плачут за камнями
Свежие могилы.
Прямо по раздолью
Мажут серой краской!
Я ошибся ролью,
Я ошибся маской.
Я ошибся сценой,
Я ошибся пьесой.
Я как будто пленный
За немой завесой.
Белый сон туманный,
Красный сон беспечный…
Как? Я разве пьяный?
Разве это вечно?
Я ошибся сценой,
Нет моей здесь маски!
Я обыкновенный,
Не из этой сказки!
Я ошибся ролью,
Я ошибся маской.
Волю! Дайте волю!
Прекратите пляску!
Пойте, пейте, черти!
Дайте мне свободу!
В песне масок смерти
Я ошибся годом.
Как мне скинуть маску?
Как уйти со сцены,
С той, где злую сказку
Ставят неизменно?
Я ошибся сценой,
Я ошибся ролью.
Пейте! Режьте вены!
Дайте хлеба с солью!
Я ошибся годом,
Я ошибся мукой,
Стадом и народом,
Встречей и разлукой.
Я ошибся сценой,
Я ошибся маской.
Что ж вы так надменны?
Одарите лаской!
Занавес – не выход,
Прирастает маска!
В хороводе психов
Начинаю пляску!
Я теперь такой же,
Это моя сцена.
Как тут сладко, Боже!
Необыкновенно!
Белый сон туманный,
Красный сон беспечный…
Я бесстыдно пьяный;
Мне играть здесь вечно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488955
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Ти не така, як всі, ти особлива...
І не потрібно відмовлятись, що не так!
Я знаю це , а інше не важливо....
Ти свій на світі також маєш шлях.
Безмежно щира, віддана, вродлива...
Ти маєш серце, почуття і блиск в очах.
Біла ворона. Також маєш крила,
хоч і літати мжеш лиш у снах.
Ти неповторна , в цьому твоя сила.
В когось від тебе точно їде дах)
Навіть якщо надворі сильна злива,
ти просто йдеш й не помічаєш страх.
Ти зовні сильна , та душа вразлива.
Тримаєш всесвіт у своїх руках.
Часто літаєш по чужих світах.
Біла ворона також має крила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480192
дата надходження 17.02.2014
дата закладки 04.03.2014
Я сумую у тьмі білих стін...
Щось абсурдне, нелогічне,змішане.
Тьма - це темрява,чорний туман,
Біле ж - святість , ніжність,вишуканість.
Наче злочин . . ."у білому тьма",
Це ж яким треба буть песимістом,
Я б сказала,що це самота,
Але ж ні, як сердечний приступ,
Приступили оті думки...
. . .
Бачу біле навіть у тьмі,
інший погляд,нова історія,
Новий шлях і нова траєкторія,
Наче інші наземні світи...
Розкололась об мої думки,
Вся печаль сумної кімнати,
Загартовані мороком сни,
Не лякають моєї уяви.
. . .
Я сумую у тьмі білих стін..
так сумую,бо смута ходить,
все чаклує над "я" і над "ти"
приговорює : " Ми " не хочеш ?
Я мовчу,ну а що їй сказать,
Вона кусник моєї уяви,
Вона наче аборт вірша,
Жив в мені і тут "на тобі"..
Я позбавилась залишку рим,
Що не клеїлися до купи,
Я ковтала туман як дим,
З смаком жовчної гидоотрути...
А самотність усе була,
І ходила по білих стінах,
Я була ще така молода,
Коли це "дитя" зачаїлось. . .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408405
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 01.02.2014
Ч У П А К А Б Р И
В нас за останні роки занепали
Наука, медицина, енергетика...
Єдине, що ми добре розвивали,
Це така галузь, як ГЕНЕТИКА.
Нове творити - то є наше прагнення,
Тут ми зібрали кращі в світі кадри.
Останні у генетиці досягнення -
Це новий вид страшної ЧУПАКАБРИ.
Бояться їх усі - дорослі й діти,
Близько підходити до них— це гріх.
Вони вас можуть догола роздіти,
Побить до крові, викинуть на сніг.
Вони вас можуть газом отруїти,
Або в мороз водою обдадуть,
А ще з рушниці вони можуть вбити
І їм за вас ще й премію дадуть.
І хоч наш люд цих звірів не шанує,
Каже народ, що кров вони з нас пють.
Щодня їх влада сотнями клонує,
Бо вони владу нашу бережуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474566
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 23.01.2014
Кажуть, історія нетлінна
Вона неначе птах
Розрізує повітря
Лиш робить крильми мах
Так й час, невпинно ріже
Відмірює життя
Ще вчора, було трохи…
Сьогодні, вже нема!
Неначе й непомітно
Один всього лиш день
Учора народився…
Сьогодні, вже помер.
Але нетлінна постать
Свідомості буття
Між днями як ножами
Епох людських життя.
Невидиме віконце
Для будь-чиїх очей
Лиш той побачить зможе
Хто зріє світ ночей…
Хто просвітляє душу
Там де була імла
Де свічка як іскринка
ЖевРіє вже до тла…
Кому дано прозріння
Пізнати світла суть
І Істини твердині
Та в них наш Хресний Путь.
Поводирі … Пророки…
Без титулів і царств
Без наймитів, маєтків
Без грошей, без лукавств.
Вони, не лише в слові
Вони у сяйві дня
Вони в суворих зимах
І там де щільна мла…
Де холодно й де жарко
Вони скрізь по Землі…
Від Вчителя і Батька
Прозріння трударі.
Де чорне, а де біле
Де зріти, а де ні…
Без них, ми лиш ягнята
Ніхто... На цій землі…
Вовкам щоденне «яство»
Хоч вір, - а хочеш, ні…
І щоб не стала тлінна
Історія життя
Живи Вкраїна вільна!
Всіх кріпаків земля…
Вона дана Вам Батьком
Родюча й запашна!
Не віддавайте ж в рабство
Себе, й її поля!..
Вона це Ваша днина!
Це оберіг життя!
Не вгледите… Й не буде
В майбутнє вороття…
Не зможуть Ваші діти,
В сім’ї у «вольній» жити!
Не зможуть вільно дихать,
Де кинуть «взір» ходити
Не зможуть від кріпацтва
Позбутися оков.
Жадоба і «пихацтво»
Не ваша це любов…
Якщо «мамоні» в руки
Запродасте ЇЇ…
У страшних рабських муках
Проживете всі дні!
І той один, що наче…
Ось є…А ось нема…
Отак і Україна…
Ще є… І вже нема!
І скільки ж тих пророків
Потрібно браття Вам?..
Розкрийте свої очі!
Кобзар вже розказав!..
Не продавайте!.. Зрійте!..
Любов’ю бережіть!..
Свою Вкраїну – неньку,
Й свою кріпацьку суть…
P/S
Не станемо ж вовками!
Без здобичі в зубах..
Тож будьмо кріпаками!
З Любов’ю на вустах…
Перебуваючи в роздумах про наше українське «буття», читаючи хронологічні дати дня народження і смерті Т.Г.Шевченка (9 – 10 березня…"життя як один день") сповнений турботами нашими та благості від Батька нашого, записав «…сії думи в словах..», 12.03.2011 року. С.Кріпак
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246545
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 12.01.2014
Красивая женщина в сладкой истоме
Любви предавалась судьбы на изломе.
Змеей извиваясь, в изыске маня-
Ты любишь? Ты любишь? Ты любишь меня?
Зачатое в брызжущей неге, шутя,
Под сердцем теплом согревалось дитя.
Резвясь, ожидало урочного дня-
Вы ждете? Вы ждете? Вы ждете меня?
Холодных ланцетов чеканная сталь.
Вопрос без ответа. Былого не жаль.
Холодное сердце. Душа, как броня...
Спасите! Спасите! Спасите меня!...
Горячего тела кровавый комок
В эмалевый таз у ее стройных ног
Был выброшен, жизни тепла не храня.
За что вы? За что вы? За что вы меня?..
В поту просыпаюсь в ночи и хриплю-
Люблю я тебя? Нет... Уже не люблю...
И сердце горит, как свеча от огня-
Простите. Простите. Простите меня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466110
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 18.12.2013
Обкутана завісою із диму,
Мовчала і пила п'янке вино.
В собі ховала душу незцілиму,
Поранену й скалічену давно.
Облизувала губи пурпурові,
Як кішка, мружила очиці.
В душі ховала залишки любові
І залишки того, хто досі сниться.
У очах важку печаль ховала,
Бісики кидала всім присутнім
Разом й веселилась, і страждала
Дівчина в кутку, в червоній сукні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466529
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 16.12.2013
Отделяйте зёрна от плевел!
И любовь с влюблённостью не путать!
Каждый, кто реально повзрослел,
постоянно сбрасывает путы
детских представлений о любви,
половых взаимоотношений,
о гормонах страстности в крови
и элементарности сношений,
где физиологии позыв
посильней всех нравственных устоев.
Им захвачен, человек забыл
обо всём. Ну что ж! – он так устроен.
И не надо это принимать
за измену, за крушенье нравов.
Надо, люди, просто понимать:
всякое случиться может, право!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466464
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 16.12.2013
Починає плакать гітара
Тими сльозами ,що рано вранці,
Обливає землю ранкова сіра хмара,
Так плачуть лише іспанці.
І так плаче, одноманітно,
Як ріки і струмки-водоспади,
І так снігом,немов, непомітно,
Неможливо спинити її балади.
Скиглить мирно і ,нібито, щиро,
Про піски, що як тіло жіноче, гарячі,
І питаючи білі камелії, прикро,
І чому вони не такі плакучі?..
Плаче і стріла без мішені,
І місячна ніч без жагучої зорі,
Мертві півні ненароком повішені,
І гітара порізана лезами
що лишилися прямо у серці!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465842
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Піднялася з колін і розправила крила Вкраїна,
Рідний стяг майорить, немов в косах барвисті стрічки.
І горять по церквах за спасіння Вітчизни свічки.
На Майдані стоять брат за брата і батько за сина.
Молодечий запал і рішучості сповнені очі,
Вільний дух козаків, немов Фенікс, із праху воскрес.
І спускаються ангели вниз із відритих небес
Затуляти надію крильми від шуліки щоночі.
Україна одна: від Донбасу до Львова та Криму,
У єдинім пориві вистукують в грудях серця:
«За майбутнє дітей, вороги, ми підем до кінця.
І збудуємо разом державу нову, нескориму».
Вам не вистачить тюрем, щоб всіх ув’язнити навіки.
Ви закриєте ЗМІ, але будуть лунати пісні,
Нас назавжди змінив листопадний Майдан у вогні,
Кров невинних дітей та криваві розправи шуліки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465838
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Дощ...
То тільки дощ... (?)
Ти думаєш - то [u]тільки[/u] дощ надво́рі за вікном -
Вологих сутінків заплутаний клубок
У мокрій темряві незміряних ночей?
Можливо, так.
Можливо... Як? Скоріше навпаки!
Ти думаєш - зірки плетуть тобі вінок?
Ти думаєш. Однак ти не правий.
Який із них, котрий
із тих дощів
Прокляттям мороку сховавши сонця зір
Бешкетно б'є в твоє вікно,
питає, - де воно?
Питає і сміється. І тікає. Знає,
ніхто його за це не покарає.
Лиш...
Погляд твій густий
Проб'є кордон вселиючої зливи
Що нагло так і невразливо
Топила твої почуття в багні...
Та ні! Твого вогню та злива не згасила -
Згоріла в полум'ї, й безсила
Пропала на вогні. Вона сама себе спалила
Та злива що в твоїм вікні -
В душі́, здавалося, розбила...,
Розбилася ж сама як лід,
Зали́шила по собі тільки мокрий слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465780
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Сложите сабли, господа,
В войну чуток мы заигрались.
Реками льется кровь,
Как вода, течет.
Братья уж давно подрались.
Забыта честь, убита совесть,
Продались все за злато.
Уж завершилась ваша повесть,
Осталась лишь расплата.
Сложите сабли, господа,
Они же вас погубят.
Склоните головы свои,
Или их отрубят.
Уж буря близится, конец грядет.
Иль вы хотели жить здесь вечно?
Но тот, кто под себя гребет,
Будет дьяволом отмечен.
Сложите сабли, господа,
И может вы спасетесь.
Вас позабудут за года,
В конце и вы прогнетесь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463336
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
Воет псина опять поутру –
не к добру это, не к добру!
Только к сердцу вот я не беру:
точно знаю, что вдруг не помру,
а продолжусь немного ещё.
Буду склизким я, как навощён.
Смерть, хоть ею я и не прощён,
не ухватит меня за плечо
и не ляпнет по шее меня
за мои постоянные «я».
И на всём протяжении дня
будет радость светиться моя,
что ещё я на свете живу,
что смотрю на цветы и траву,
что друзей к себе в гости зову,–
и всё это ещё наяву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463333
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
Ні, не було цього, звичайно, не було.
Не забирали хліб останній з хати.
І ні одне не вимерло село.
Своїх дітей не хоронила мати.
І не було тієї пустоти
Ані в хатах, ні в душах… Тільки очі
В них віддзеркаленням хрести…хрести…хрести…
І не стогнали діти: «їсти хочу»
«Ні, не було нічого, не було,
То все брехня!» – лютують прихвосні - іуди
І так не хочеться повірити в те зло,
Бо й звір не вчинить так, а тут же – люди!
Та поминальної свічі вогонь хиткий
Позначить ката нелюдську природу.
І вирок винесе суд правий, неземний.
Палитиме вогнем їх пам'ять Роду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463275
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
За глаза их зовут старики,
Только им так не хочется знать,
Что весна не подаст им руки
И обратно года не смотать...
Вот бы взять и убрать зеркала,
Для чего искажать крик души?
Ведь она постареть не смогла,
А покой где-то дремлет в глуши...
Век по зимам считать недосуг,
Так же май им тревожит сердца...
Пусть сжимается времени круг,
Но не будет задору конца!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463322
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
Її обличчя як троянда чисте,
А очі наче небеса
І в нього птахом поринаю ,
А на устах її ім*я
І кожен раз коли цей погляд я ловлю ,
Одразу розумію що люблю ,
І знову в щастя поринаю,
Люблю ,ридаю,я не знаю,
Чи знов її колись зустріну ,
Чи знову птахом я порину
У ті святії небеса,
А на устах її ім.*я
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463312
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 30.11.2013
Він закохався в неї ще в 5 класі,
Завжди помічав її єдину в сірій людей масі.
Вона вважала його просто другом
Єдиним,вірним який підтримував у миті туги.
Вони росли разом, разом вчилились,
І до інституту ніколи не сварились.
Після закінчення школи вступили в різні ВУЗи,
Але бачились щодня, і досі як друзі.
Він завжди рятував її від хлопців, що ображали –
Через це вони сварились, бо її це дратувало.
Після універу вона стала хіпі і вирушила кудись,
А його забрали в армію, писав їй за листом лист.
Одного разу, була в нього відпустка,
Побачив її, вона була як проститутка.
Він сказав їй : «Мене посилають у В’єтнам,
Незнаю чи ще побачитись доведеться нам.
І може буть таке, що мене уб’ють,
Тому нарешті зізнаюсь – я тебе люблю».
І зі словами, лиш не плач,
Накинув на неї свй плащ.
Та вона повторювала знов і знов,
Ти незнаєш, що таке любов.
Та слів цих він близько не сприйняв,
Тому, що про любов він добре знав.
І знає він, що не розуміє цього вона
А вона розвернулась і пішла, лиш по щоці потекла сльоза…
Відслужив, відвоював недовго всього 2 роки.
За той час, став мужиком, врятував п’ятьох своїх, поки
Вона з друзями хіпанами
Проти війни воювали.
І от вернувся він додому, привіз дві медалі,
А вона якраз проїздом в своєму місті щоб їхати далі.
Він її знайшов, знову обнЯлись,
Та через те що він любив, посварились і попрощались.
Прожив 2 роки він на кораблі,
На морепродуктах заробив гроші немалі.
Став багатим він, став мільйонером,
Та залишився людиною простою як двері.
Більшу частину своїх коштів віддав сім’ї
Свого нового друга, якого втратив на війні.
Пролітали роки, люди мінялися,
А вона стала наркоманкою, за дозу віддавалася,
Ширялася і плакала, бо була дурна.
І одного разу піднялась на дах вона,
Будучи під кайфом та в пориві суму,
Прийшла їй в голову погана дума.
Вирішила кинутися вона із висоти,
Та не змогла, бо треба було далі йти.
Переступивши через себе і кляті ломки,
Вона перетерпіла, і зліза ніби з голки.
Приїхала сама до нього, він не чекав.
Вона сказала: «Яка дурна я була», а він знав
Що вона колись це зрозуміє
І думав тепер відмовити вона не посміє.
Вони жили щасливо, але не довго
Одного разу він прокинувся, а вона пішла в дорогу
Забрала медаль його, що вартувала не копійки,
А добрі сотні, і купила знов собі дозу і голки.
Він не ображавсь на неї, але був сумний,
Відчував він, що тепер в душі пустий
З моменту як пішла вона минуло 5 років.
Одного дня побачив він листа –
І це написала йому вона,
Що дуже хоче з ним зустрітись.
І він хотів, і не мав куди подітись.
Зібрав речі і побіг до неї.
Думав не побачить більш краси тієї,
Та двері відчинила перед ним,
Прекрасна жінка з дитям вже не малим.
Він зайшов і почав питати,
Як життя, як сама, їй було що розказати.
Він сказав: «Гарний в тебе син, як його звати?»
-«Так як тебе , і як його тата»
«Чудово», він сказав, і не зрозумів спочатку,
Що він і є малого батько!
А медаль ота за склом у рамці стояла,
Як пам’ять про нього, вона її не продала.
Він щоб не втрачати миті, попросив руки і серця,
Вона одразу ж погодилась, знову сміється.
Бо не сміялась щиро не один рік уже.
Для них це було щастям, та невже
Вона збагнула, що його завжди кохала?
Що дарма 30 років від нього тікала?
Та жила вона так, що пізно надумала,
Про здоров’я і майбутнє, колись не думала.
Її молодість складалася із бід,
І на радості життя в неї виявили СНІД…
В шлюбі вони не довго разом прожили,
2 місяці, 1 тиждень і 4 дні.
Він ще довго ридав,
Але новий сенс життя він мав.
Заради любові, і як хтіла б його дружина,
Виховував їхнього рідного сина.
І щодня з ним на могилу до неї ходили,
Про свій день і успіхи сина говорили…
(За мотивами фільму «Форрест Гамп»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462966
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 30.11.2013