Ну як же так, весна вже догорає,
А я ще й досі осторонь стою?
І не мої лелеки понад гаєм
Несуть на крилах пісню не мою.
І не моє мене цілує сонце,
Хтось, наче струни серця обірвав,
Лиш тінь за мною ходить охоронцем
І табуни високих диких трав.
Ну як же так, бузок зайшовся в повінь,
А я минаю паводок хмільний?
Думки свої лишивши на припоні,
І винна в тім, та тільки без вини.
Чи може я не все зимі сказала,
З думок забула змити сніжний грим?
Їй, певно, слів отих було замало,
Відтак, і з яблунь дим гірчить гірким.
Можливо в цій феєрії весняній
Сама собі я вигадала сум.
І завтра вже лелеки на світанні
Мої пісні на крилах понесуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835665
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 16.05.2019
І знов дощить. Люблю я миті ці,
Коли весь світ в одній лише краплині.
А ти його тримаєш у руці,
Тримаєш, наче небо на стеблині.
І чуєш, чуєш кожен видих - вдих
Глибин планетних в клаптику калюжі,
О, скільки ж сили у речах простих!
Як часто ми до них такі байдужі.
Дощить, дощить, симфонія води,
Напнуті струни з хмар і аж до серця.
Цей сірий дощ мій друг, мій поводир,
В життєвім плині тихе інтермеццо.
21.04.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828037
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
Цей сивий дощ, як сивий гріх
З"їдає сніг, неначе пранці
Длубають плоть вночі і вранці.
І місяць лютий не поміг -
Принишк занедбано...тремтить
Земля, шматована дощами,
Ряднину латану, між нами,
Вже не натягне - рветься нить.
Не рюмсай, небо, не тужи -
Твоя блакить їй - оберегом.
Зашамотить зловісний регіт,
Застигне нотою для регі
У березневім вітражі.
18.02.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827432
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Поснули верби, літо відцвіло.
Рясним серпанком вкрились наші скроні.
Життя промчало, мов шалені коні,
І знову враз затихло, загуло.
Перон спустів, як дощові алеї.
Колишніх друзів викрали міста.
Із сотні слів, що пишуть на папері
Мені дісталась тільки німота.
І що тепер? Куди мені йти далі?
Мене за руку не спіймав ніхто.
Там, за плечима викрики зухвалі,
А на плечах вже зношене пальто.
То що? Кінець? Мабуть, мені вже досить.
"Життя прожить - не поле перейти"
Себе, буває, до небес підносить,
А треба тільки по землі іти.
Автор:Тетяна Девда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823230
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Ось так пройду і знов не озирнуся.
Моя душа - руйновище світів.
Колись до когось,може,пригорнуся,
Та не втоплюсь серед чужих морів.
Просить не стану ласки і спокою.
В чужих руках і полум'я, мов лід.
Я просто залишусь поруч з юрбою
І знов не подивлюсь тобі услід.
Не попрошу останнього цілунку.
Забуду колір вже чужих очей.
В тобі шукала долі й порятунку,
Знайшла натомість тисячу смертей.
І не прийду. Сьогодні це востаннє.
І ця алея вдягне полини.
Раз в ніколи було це кохання,
І те пропало зовсім восени.
Автор: Тетяна Девда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823234
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Благаю, йди і вже не повертайся.
Моє життя наповнене журби.
Коли-небудь весною спам'ятайся
І зупинись поблизу від юрби.
І знов згадай солодко-сині очі,
І моїх вуст розплавлений метал.
Мої вірші,нечувано співочі,
І наших душ незримий інтервал.
І повернись між часом і роками,
І знов прийди до мене у віршах.
Тверда земля пропаде під ногами,
І серце втопиться в солодких споришах.
Ти не мовчи! Хоча би привітайся.
Я знаю, в серце в'їлись яструби...
То прощавай і вже не повертайся
В моє життя, що сповнене журби.
Автор: Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823346
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Мені мало тебе, пам’ятай!
У листах передати не в змозі,
Як чекаю тебе на порозі,
Як без тебе руйнується рай.
Мені мало тебе у віршах,
В кожній букві і в кожному слові.
На землі не знайду тої мови,
Щоб зізнатись тобі в почуттях.
Мені мало тебе наяву.
Ти відчиниш колись мої двері
І не просто на білім папері
Поцілую усмішку твою.
Автор:Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823395
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Не напишу я ні листа, ні віршів.
І так пройду,як вже давно чужа.
Було усе, та знаєш,що найгірше?
Найгірше те, що ти- моя межа.
Моя межа і ласки і спокою,
Моя межа найкращих в світі снів.
Та наші стежки розійшлись з тобою
І сталось так, як жоден не волів.
Тепер іду - і ні життя,ні долі.
Короткі дні і безміри ночей.
Спинитись зараз десь на видноколі
І знов згадати глибину очей.
Згадати дотик,і вуста, і руки,
Гостріший погляд навіть за кинджал.
І ті секунди нашої розлуки,
І нескінченний в душах інтервал.
На мить одну від спогадів розцвівши,
Дійти спочатку аж до рубежа.
Тобі не напишу ані листа,ні віршів,
І так пройду, як вже давно чужа.
Автор: Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823491
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Гряде весна. Вона ось там за тином.
Ще кілька днів і зацвітуть сади,
Кущі одягнуть плаття із жасмину,
І ми з тобою будемо на «ТИ»
Автор: Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823508
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 25.02.2019
Я не прийду, бо з нас, напевно,досить.
В твоїх очах давно нема тепла.
Мої вуста той вирок проголосять
І зникне все, що я так берегла.
І зникне сон, а з ним і зникне ранок.
Всі фарби світу потьмяніють враз.
І знову я згадаю на останок
Ту гіркоту твоїх прощальних фраз.
І ти згадаєш,може, десь весною
Моїх віршів римовану печаль.
Покинутим самотньо між юрбою,
Покинутим найкраще поодаль.
Автор: Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823811
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Пустий перон залишився позаду,
І сонце сходить десь на чужині.
Мої листи не мають адресата,
І жевріють вже вічність у мені.
Автор: Тетяна Девда🥀
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823813
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 25.02.2019
В тобі мої надії і прощання.
Безмірно жаль, та це, мабуть, кінець.
Як сто життів завдовжки це кохання,
Та ми пішли з тобою навпростець.
Автор: Тетяна Девда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825955
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 25.02.2019
Не думай, що принизивши людей,
Ти виріс і стаєш за мить ще вищим.
Ти не горни зневагу до грудей,
Не кожен сон в житті буває віщим.
Тернистий шлях у нас в ногах лежить…
В житті бувають випадки трагічні.
Життя проходить, миті бережи
І пам’ятай, що зорі теж не вічні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826559
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 23.02.2019
Хороший...Не знаєш, що ти моє щастя,
Ти навіть не знаєш, що кращий такий.
Нам різні і порізно сни досі сняться.
Який ти прерідний. Який ти... Ну... Мій...
Змішалося сонця з краплинами смутку,
Тебе зустрічаю вже вкотре у сні.
А вітер прийшов і пішов дуже хутко.
Він каже :
-Ти будеш... Дружина... Мені?
А я... Ну а я... Вже дощу обіцяла,
Красива. Красуня... І сумно якось.
Ще завтра тебе я сама цілувала...
А вчора ніколи й ніщо не збулось.
І заміж за дощ йти мені довелось.
Відочка Вансель
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826354
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 21.02.2019
Це просто осінь за вікном.
Вона щораз приходить в гості
З рябим духмяним кавуном,
Що зніжився у літній млості.
З очима кольору дощів,
Холодними і ледь сумними.
Калини кущ зніяковів...
Мої думки, мов пілігрими,
Пливуть за хмарами услід,
Над душами садів журливих.
Вже стільки літ, вже стільки літ
Гублю я мрії в сірих зливах.
Це просто осінь, подивись,
Як личить їй намисто з глоду,
О цій порі і глибша вись,
І приспаніші, тихші води.
О цій порі смачніший мед,
Розмови довші і тепліші,
Прощальний журавлиний злет
І ми в цій осені геть інші.
***
Це просто осінь, просто мить,
В життєвім океані острів,
Відзолотіє, відшумить,
Вона завжди минає...
Просто...
8.09.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824022
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 04.02.2019
Це просто осінь за вікном.
Вона щораз приходить в гості
З рябим духмяним кавуном,
Що зніжився у літній млості.
З очима кольору дощів,
Холодними і ледь сумними.
Калини кущ зніяковів...
Мої думки, мов пілігрими,
Пливуть за хмарами услід,
Над душами садів журливих.
Вже стільки літ, вже стільки літ
Гублю я мрії в сірих зливах.
Це просто осінь, подивись,
Як личить їй намисто з глоду,
О цій порі і глибша вись,
І приспаніші, тихші води.
О цій порі смачніший мед,
Розмови довші і тепліші,
Прощальний журавлиний злет
І ми в цій осені геть інші.
***
Це просто осінь, просто мить,
В життєвім океані острів,
Відзолотіє, відшумить,
Вона завжди минає...
Просто...
8.09.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824022
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 04.02.2019
Я до тебе прийду,
коли ти не чекатимеш зовсім,
Коли білим багаттям
цвістимуть узбіччя зими.
Ти загубиш свій погляд
в моєму в'юнкому волоссі -
Десь народиться зірка
із ніжною назвою " Ми ".
На осніжені крила
нічного холодного чтива
Упадуть перші промені
теплого слова " Любов ".
І усмішка твоя -
така щира, така незрадлива
Змусить битися серце
у такт весняних молитов.
Я до тебе прийду,
ми летітимем понад містами,
Будем гріти долоні
в кишенях м'яких ліхтарів.
Ти мене цілуватимеш
вперше, як наче востаннє
Під розливистий гугіт
морозних січневих вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817774
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 01.02.2019
Мете й мете, ані кінця ні краю,
Злилося все - ні неба, ні землі.
А я тебе думками оминаю,
Як оминають айсберг кораблі.
І все латаю серце струхлявіле,
(Та що там серце! Вже немає й крил...)
Немов вовчиця, зимонька все квилить,
На рани густо сипле білий пил.
Поснули міцно в снігових заметах
Стежки схололі й вибоїни мрій.
І раптом неважливо стало де ти,
Лиш спогади вростають, мов пирій...
Стара сосна все люляє печалі,
Між пишних віт лиш тіні самоти.
Хвилини мчать сніжинками зухвало,
І разом з ними образ твій і ти.
А за вікном довкруж усе біліє,
Іде в минуле день іще один.
Мете й мете. Клубочить у завіях
Свої інтриги вічний часоплин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819930
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 01.02.2019
Не зима у душі,
не зима за вікном -
просто біло.
Закодовані інеєм
сплять в потойбіччі
міста,
Між собою нявчать
світлофори з очима
кота
І за пазухи скверів
крадуться сніжинки
несміло.
Не зима ув очах,
не зима поміж зір -
сни на віях.
Уздовж вигинів вулиць
рясніють молочні
снопи,
Місяць тане і медом
стікає у відтиск
стопи
Босоногої казки,
що нишком блукає
у мріях.
Не зима у словах,
не зима у думках.
Пеленою,
Мов корсетом
весільної сукні обвиті
сади,
Срібнодзвонні рулади
нечутно пливуть
в нікуди,
Від Ван Гога шибки.
Так буває лише
Незимою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820884
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 01.02.2019
Чи ж Ви згадаєте про мене,
Коли зима стане на зламі?
Як сонячне пасмо черлене
Розбудить поміж душ цунамі?
Чи в серці віднайдете риму,
Щоб в унісон з моїм довіку?
Чи розпізнаєте незриму
В мені жадану Евридіку?
Орфею мій, мовчання - згуба.
Сніги, сніги, у них спокута.
Може я стала Вам не люба?
Скажіть, чи Вами я забута?
Коли вже так... тому і бути,
Ледь диха небо кострубате.
Ваша байдужість - смак отрути...
Не осудіть і... прощавайте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823293
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 01.02.2019
Забіліло, заіскрилося здаля,
Це зима скрізь так господарює.
Під снігами спить собі земля,
Мороз квіти на вікні малює.
У садку розвісила фатин,
Кучугури срібні назмітала.
Павутину кинула на тин,
Це вона так , мабуть , пустувала.
Зорями розшила небеса,
Що цвітуть, горять, і аж палають.
Неповторна, ніжна скрізь краса,
Ніби чари зорі розсипають.
Вітер склав сопілку у футляр,
Вже сьогодні він не буде грати.
Мрії, щоб летіли вище хмар,
І нічим їх, щоб не турбувати.
29.01.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823323
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019
Старий Лис навчає молодого:
-Не кради і не бери нічого
Поблизу свого дому де живеш,
Бо ти відразу спійманим будеш.
Обманювать найближчих друзів не годиться,
Тобі ж до них звертатись доведеться,
Плече своє в біді їм підставляй,
А слабшого ніколи не чіпай.
А ще буде наукою для тебе:
В двобій ставай лише з сильнішим себе,
Тут хитрість проявити свою зможеш,
Героєм почуватись, переможцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822540
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 26.01.2019
"Мовчання - золото" -так хтось колись сказав,
Цей мудрий вислів треба пам"ятати
І балачками всім не набридати,
Краще буде тоді мені і вам.
Що ж тоді срібло? -ви мені скажіть.
Підтримка це і вчасна допомога,
Але без зайвих пафосних теж слів
Та не чекати дяки ні від кого.
Ваш добрий вчинок завжди бачить Бог
Й сторицею за це Він вам віддячить.
Побільше справ і менше балачок,
Тоді усі вас будуть поважати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822801
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 26.01.2019
Здається, як чудово звучить це слово! Як добре мати вірних друзів, які тебе завжди підтримають, втішать, порадять. Можливо, хтось із вас задумається, як добре мати таких хороших друзів, із ними — хоч у вогонь і воду. Та на жаль, буває так, що за великою, щирою усмішкою вашого найкращого друга приховується хитрість, зрада, помста, підступність. Тож виходить, що чим кращий друг і чим міцніші у вас стосунки, тим не безпечнішим для вас є цей товариш. Все що я вам розповідаю — це правда. Хочете вірте, а хочете ні, але ви у цьому переконаєтеся в плині життя. Дуже багато людей вже стикалися із цією ситуацією.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421797
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 14.01.2019
Іще далеко до півонієвих злив,
Ще небо спить прихмарене і сиве,
Тремтливе сонце явір прихистив
Своїм гіллям. І річка мерехтлива
Під голубою ковдрою зі скла
Хвилясті сни нашіптує тихенько.
А береги, мов два міцних крила,
М'якеньким пухом туляться до неньки.
Не скоро ще геранієвий цвіт
Своїм причастям випоїть безмежжя.
Ще за вікном сніжинок переліт -
Зима будує біловерхі вежі.
Далеко до весни і до тепла...
Білява панна все метіллю плаче.
Намріялось, що брунька до чола
Торкнулася розвеснена. І наче
Фіалок солод ніс залоскотав,
Защебетали радо ластів'ята,
І килими скуйовджених отав
Зеленим ставом пнуться попід хату.
Хтось знову простір снігом розкурив,
З-під вій, зігнавши веснянкові мрії.
Далеко до півонієвих злив...
Ще гуготять над вербами завії.
19. 01. 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718620
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.12.2018
Я не була морфемою життя.
Твого життя. Напевно і не буду.
Холодний дощ, мов квазікаяття,
Змива потроху із душі полуду
І засинає спомином на склі
Про незабуте, виплакане вчора.
Інтрада смерті чується в імлі,
Вмирає щемно у мені покора.
Я не була. Чи ти не захотів...
Тепер слова,немов могильні плити,
Німі й важкі. То схимники степів.
Словами душу вбиту не зцілити.
Тепер невпинно потяги мовчань
Із пункту "Ми" до станції "Колишні"
Нестимуть рештки снів і сподівань
У весни ті, де білим цвітом вишні
Зустріла нас украдена любов.
Пізнали смак отруйного оршаду.
Я не була. То чи воскресну знов?
Розп'яттям душ сплатили ми за зраду...
..............................................
Я не була. Напевно і не буду...
*Інтрада - невелика інструментальна п'єса, що виконує функції вступу до якоїсь урочистої церемонії.
*Оршад - напій з мигдалевого молока.
22.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730353
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 16.12.2018
Я до тебе прийду,
коли ти не чекатимеш зовсім,
Коли білим багаттям
цвістимуть узбіччя зими.
Ти загубиш свій погляд
в моєму в'юнкому волоссі -
Десь народиться зірка
із ніжною назвою " Ми ".
На осніжені крила
нічного холодного чтива
Упадуть перші промені
теплого слова " Любов ".
І усмішка твоя -
така щира, така незрадлива
Змусить битися серце
у такт весняних молитов.
Я до тебе прийду,
ми летітимем понад містами,
Будем гріти долоні
в кишенях м'яких ліхтарів.
Ти мене цілуватимеш
вперше, як наче востаннє
Під розливистий гугіт
морозних січневих вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817774
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018
Збирай
тривожну мідь горобини
на гострих полюсах чужих розлук.
В передчутті полярної зими
твій хижий птах
завмер в обіймах рук.
Збирай,
дівча невпізнане, пітьма
змиває із очей твоїх блакить.
Тобі від того користі нема,
що в серці
біла віхола звучить.
Солодка і липка,
мов віщі сни
в прозорих водах Стіксу неба край.
Перегорілу мідь горобини
збирай,
дівча невпізнане, збирай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807285
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 21.09.2018
Торкаюсь
обережно до човна…
Згорну, мов хмиз, навігаційні карти.
Мене давно у снах твоїх нема,
химерний,
сіроперий птеродактиль.
Критична маса.
Абсолютний хміль.
Палеозою вистояне листя.
Так легко обпектись. Це заметіль.
Птахам тропічним
тут ніяк не місце.
Не місце,
князю сонячний, не час.
Час опіків під ніжними руками.
Сліди від пазурів… То ти… не птах??!
Не птах?… химерний…
вихор між зірками
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805754
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 08.09.2018
* Коли життя жартує, нам не до сміху.
*Поміняти свій спосіб життя не означає лягти на телевізор і дивитись на канапу.
*Прогулянка чоловіка й жінки містом -за руки- не завжди прояв любові, а бажання чоловіка не пустити дружину по магазинах.
*І дітям сняться дорослі сни!
*Рекламі однаково, що вихваляти, аби платили.
*Якщо весь час добре, чи це добре?
*Ех, якби зараховували час, проведений в Інтернеті , до трудового стажу...
*Красиві жінки стають старшими довше.
*З жінкою сперечатися -обіду не бачити.
*Добре комусь там, де нас немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732256
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 06.08.2018
Долетіти б до хмар і пірнути в м’яке покривало,
Доторкнутись крізь пух до безмежжя блакитних доріг.
Колисати думки і чекати, щоб сонце сідало,
Проводжаючи день за далекий багряний поріг.
Долетіти б до хмар, зазирнути хто ж їх розстилає,
Хто пряде й звідкіля білосніжне таке полотно?
Хто фарбує грозу, блискавицями вись розсікає?
І створити своє незабутнє пухнасте панно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681844
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 28.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2018
Вона пішла, як наче й не було…
Вона кричала, плакала, іскрила…
Він думав, що йому це все назло.
Тремтів за вже давно відмерлі крила.
Він не помітив, як вона пішла.
Боявся рідною зробити, обігріти…
Услід їй дощ періщив і дотла
Опали на вікні засохлі квіти…
І хтось так скиглив! Може вітер вив,
Як той жебрак, що бродить попід тином.
А може то вмираюча любов
Так плакала, як кинута дитина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792492
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 26.06.2018
Bсё, що володіє справжньою цінністю, розпускається в саду Вашого Серця Пауло Коельо
Притча - експеримент «Чотири блакитні стрічки ...»
Викладачка університету на одній з пар оголосила своїм студентам про експеримент, учасниками якого повинні були стати вони самі. Вона роздала кожному по чотири блакитні стрічечки, які були сколоті в формі бантика, на кожній з них було написано: «Ти дуже важливий для мене», і попросила, щоб кожен приколол одну стрічку собі на одяг, тому що кожен студент - важливий і значущий людина в її житті. Коли всі студенти зробили те, про що їх попросили, викладачка запропонувала всім подумати про те, хто для них найбільш важливий і значущий в житті людина, щоб кожен вручив другу стрічку йому. Потім необхідно було розповісти обранцеві про експеримент і попросити продовжити його, передати залишені дві стрічки, щоб уже наступний учасник віддав їх людині, найбільш значимій в його житті. Очікуваний результат - простежити, як маленька деталь може впливати на людей. Спантеличені учні вийшли з аудиторії, розмірковуючи над тим, кому віддати свої стрічки. Хтось думав віддати їх одному з батьків, хто-то брату, сестрі, коханому ... З цієї групи студентів тільки один був іногородній. Він не міг віддати стрічки рідним або близьким. Всю ніч він думав над отриманим завданням, і тільки до ранку вирішив віддати свої стрічки другу, саме він порадив йому вступити до університету і при виникненні будь-яких труднощів в освоєнні предметів допомагав йому розібратися, пояснював, підтримував. Нарешті рішення було прийнято! Після занять він пішов на роботу до свого друга. Той був здивований його появою без попередньої домовленості, він вирішив, що сталося щось погане, і попросив пояснити, що трапилося. Студент розповів про причини свого візиту, вручив другу три стрічки і попросив одну з них надіти на лацкан піджака. «Я далеко від будинку, і в цьому великому місті найближча і значима людина для мене це ти», - пояснив він свій вчинок. Збентежений і зворушений друг, що раніше не випробовував подібної уваги від інших, пообіцяв, що продовжить експеримент і розповість про результати. Студент пішов, його друг залишився на роботі, а коли збирався йти додому, йому прийшла в голову ризикована ідея - віддати дві що залишені стрічки своєму шефу, людині дуже суворій, досконально володіючого своєю професією і завжди зайнятого. Секретар сказала, що шеф прийме його, коли звільниться. Молода людина чекала, поки його не запросили увійти. Свого боса він застав за читанням нових проектів, його стіл був завалений паперами. - Чого бажаєте? - безпосередньо запитав начальник. Молодий службовець, заїкаючись від страху, пояснив причину свого приходу і показав дві блакитні стрічки. Шеф дуже здивувався і запитав: - Чому ви вирішили, що я підходжу для того, щоб віддати ці стрічки мені: Підлеглий відповів, що захоплюється його ентузіазмом, самовіддачею і здатністю розширювати бізнес, що він навчився багато чому і пишається тим, що може працювати поруч з такою людиною. Шеф з великим сумнівом прийняв дві блакитні стрічки, не так часто за час перебування на цій посаді йому доводилося вислуховувати щирі слова захоплення і вдячності. Він надів одну з них на груди, а іншу сховав у кишеню. Його молодий службовець попрощався і вийшов. Робочий день закінчився. Розгублений, спантеличений і збентежений шеф в цей день порушив свій розпорядок - сидіти допізна на роботі - і вчасно пішов додому. Його дружина здивувалася ранньому поверненню чоловіка і запитала, що трапилося. Чоловік відповів, що все в порядку, що сьогодні він просто хотів провести час зі своєю сім'єю, чим ще більше здивував свою дружину, тому що зазвичай він повертався додому в поганому настрої. Шеф запитав: «Де наш син:». Дружина покликала хлопчика. Син спустився, і батько попросив: «Склади мені компанію». І мати і син були розгублені, так як батько сімейства не звик витрачати свій дорогоцінний час на сім'ю. Батько і син вийшли на ганок і сіли на сходинку. Батько уважно подивився на сина, який дивився на нього з прихованим смутком.Чоловік говорив про те, що все розуміє і знає, що не був поруч коли син потребував в ньому, що він вирішив змінитися і більше бувати з сім'єю, тому що син і його мама - найпотрібніші і важливі люди в його житті. Він розповів про молодого підпорядкованого і, прикріплюючи стрічку з написом: «Ти дуже важливий для мене» до футболки сина додав: - Я довго думав і зрозумів, що можу віддати цю стрічку тільки тобі, бо ти - найголовніше, що є у мене , найцінніше і найсвятіше. День, коли ти народився, був найщасливішим днем в моєму житті. Я пишаюся тобою. Син зі сльозами на очах обняв батька: - Тато! Я не знаю що сказати. Я думав, що я тобі не потрібен! Я люблю тебе тато! Прости мене! Вони сиділи поруч, обнявшись, і обидва плакали ... Експеримент виявився вдалим. Він допоміг змінити не одне життя, тому що кожен учасник просто висловив вголос те, що відчував. У нашій волі втілити свої почуття в слова і сказати іншій людині, наскільки вона важлива для нас, любима і значуща!
Переклала на українську мову 14.06.18 10.00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795571
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 15.06.2018
Притча «Виховуй дітей словом!»
Одного разу я зустріла жінку священика, яка розповіла, що коли вона була молода і народила першу дитину, вона не вірила в побої, хоча покарання дітей різками було тоді дуже поширеним. Але один раз, коли синові було 4 чи 5 років, він створив таку витівку, що дружина священика вирішила, незважаючи на свої принципи, всипати синові різками - вперше в житті. Вона сказала синові, щоб він пішов у двір і сам знайшов для себе прут. Хлопчика довго не було, а коли він повернувся, обличчя його було мокрим від сліз. Він сказав: «Мама, я не знайшов прут, але знайшов камінь, яким ти можеш в мене кинути». У цей момент мати раптово зрозуміла, як виглядала ситуація з точки зору дитини: якщо моя мама хоче зробити мені боляче, то немає ніякої різниці, як вона це зробить, вона може з таким же успіхом зробити це каменем. Мама посадила сина до себе на коліна, і вони разом поплакали. Вона поклала камінь на кухонну полицю як нагадування, що насильство - це не вихід. Наші діти дивляться телевізор, вони бачать, як багато на землі агресії, і, можливо, вважають, що це єдиний спосіб вирішити всі проблеми. І ми прямо зараз, в своєму будинку, можемо показати їм, що є інший шлях. І це те, що ми можемо зробити для світу. Всім нам не завадить камінь на кухонній полиці, щоб запам'ятати: «Ні насильству!». З промови Астрід Ліндгрен «Ні насильству!» (1978 г.)
Переклала на українську мову 14.06.18 10.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795573
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 15.06.2018
Притча «Що посієш, те й пожнеш»
Давним-давно однією країною довго правил мудрий імператор. Прийшов час, він постарів і вирішив оголосити свого спадкоємця. Всі очікували, що це буде хтось із його дітей або послідовників. Але імператор придумав дещо інше. Він наказав зібрати в палаці всіх, без винятку, юнаків, які живуть в країні. І сказав їм наступне: «Мені потрібно призначити наступного правителя. І я вирішив, що виберу цю людину з вас ». Всі, хто був у цей момент в залі палацу, впали в подив. Літній правитель продовжив: «Я дам кожному по насінню. Ви посадите його, будете доглядати за ним протягом року, а потім повернетеся до палацу з вирощеним урожаєм. Той, у кого буде найкраще рослина, стане моїм наступником! »Юнак, якого звали Лінг, теж отримав своє насіннячко. Коли він розповів матері про завдання імператора, вона допомогла йому його посадити. Потім молодий чоловік ретельно його ростив і щоранку перевіряв, чи не з'явилися маленькі паростки. Йшов час. При зустрічі інші юнаки хвалилися Лінг про свої досягнення. А в горщику у Линга так нічого і не з'явилося. Він почав вважати себе нікчемою, бо всі інші тільки й хвалилися своїм урожаєм. Непомітно пролетіло півроку, але результату у Линга як і раніше не було. Він звинувачував у всьому себе, що сам занапастив дорогоцінну рослину. І ось завершився термін, поставлений правителем. Як і було домовлено, всі юнаки принесли до палацу вирощені ними рослини. А Лінг не хотів туди йти, але любляча його мати сказала, що треба бути чесним і вміти визнавати свою поразку ... Коли Лінг з'явився в палаці, то побачив величезну різноманітність різних рослин, які принесли інші юнаки. Коли імператор побачив все це, він сказав: «Ви всі заслуговуєте похвали! Ваш урожай - просто чудовий! »Лінг під час промови імператора намагався бути непомітним. Але імператор помітив його порожній горщик і викликав юнака вперед. Всі почали сміятися над Лінгом, побачивши, що крім землі в горщику нічого немає. А правитель раптом вимовив: «Ось мій приймач! Ви всі пам'ятаєте, що отримавши насіння, ви через рік повинні були повернутися з результатами своєї праці до палацу. Але ніхто з вас не знав, що те насіння ніяк не могли прорости, вони були зіпсовані, я їх попередньо зварив. Але ви, крім Линга, все-таки принесли плоди своєї праці. Ви підмінили насіння, отримане від мене. І Лінг - єдиний, в чесності якого я не сумніваюся. Тому він замінить мене і стане вашим імператором! »У нашому житті все відбувається закономірно. І будьте обережні: те, що ви посадите зараз, буде вашим завтрашнім урожаєм. Вирослі плоди вашої праці полегшать або погіршать ваше становище, але вони - результат наших дій.
Переклала на українську мову 15.06.18 8.35
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795707
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 15.06.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0etduTssA6M[/youtube]
Досяг ти бажаної волі,
Нема обов"язків, турбот.
Пливеш життям отак поволі,
Немов одірваний листок.
А дні, немов вода крізь пальці,
Біжить життя стрімка ріка.
І повернутись мало шансів,
Назад ріка не поверта.
А пустка душу застилає,
Не знаєш сам, чим ти живеш.
І почуття вже не палає,
Чого в житті тепер ти ждеш?
А що душа? Та ні, не плаче.
Червоні очі лиш від сліз.
Від волі так чекав удачі,
Чому ж пригрів у серці злість?
На кого злитись і для чого?
Помилка зроблена колись.
Усе було, тепер - нічого..
Дивись: в життя йде падолист.
-----------------------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794512
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 14.06.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SyotJK6NJ1o[/youtube]
Раптово закінчилась літня злива...
Туман простягся сірий по землі.
Крізь пелену почула крик журливий.
Душі чомусь торкнулися жалі.
То журавлі летіли клином білим.
Дорога неблизька далась взнаки.
О журавлі! Чому ви запізнились?
Весною я чекала вас, птахи.
Куди ви спішитЕ так, мої милі?
На хвильку зупиніться відпочить.
Хай літо вже відновить ваші сили.
Не нехтуйте ви літом, бо промчить.
Із криком наді мною покружляли,
Невже щось зрозуміли з моїх слів?
І щось мені у відповідь кричали...
Ще довго чула їх журливий спів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795611
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 14.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2018
Ви забули мене, не пізнали збентежений погляд,
Не згадали той вечір, коли, як тепер, падав сніг.
У єдиній троянді ховались покора й сваволя,
Та беззахисна квітка мене нагадала мені.
Ви забули мій сміх, як вустами колючки виймали.
Білосніжні пелюстки, зів"яли й зотліли давно.
Дотепер лиш обвуглені миті, під колір марсали,
Збайдужілій мені наливають холодне вино.
Ви забули ім"я, яке вигадать більше не сміли,
Щоб назвати ту, іншу, не схожу на мене ніяк.
Тільки чом і сьогодні букет ваш трояндово-білий,
Якщо любить криваву марсалу вона, а не я?..
16.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771843
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 22.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2018
Не треба
стільки слів… то глибина.
Дурман-трава. Чар-зілля. Дика рута.
Морська вода в прогалинах човна.
Невільниця,
безпомічно прикута
До райського
квітучого куща.
Волосся мідь поглинуть сині клени.
Благаю, промовчи!.. ця глибина
заповнила тебе
й пройшла крізь мене.
Коли уже ні слів.
Ні сліз. Ні сил.
Відлуння звуків і безглуздість літер.
То вітер нас сьогодні освятив.
……………………………………то вітер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775057
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Чуєш, тиша яка…
Ні свічі… ні струни… ні стіни…
На колінах моїх невпокорені карти пасьянсу.
Слухай сповідь мою на бруківках мостів розвідних.
Міжсезоння сердець.
Повний вакуум. Жодного шансу
Перетнути межу.
У віддаленім краю землі
Пахнуть трави медово, туманами дихає хвоя.
Ти будуєш мені неймовірно стрімкі кораблі.
Тільки я не зійшла
ще з ковчега великого Ноя.
На обіцяних землях
Криваво-п”янка алича.
Ворон знову вертає, собі не знайшовши вечері.
Чорний ворон душі… і лише полум”яна свіча
……………………………………….відшукає свій берег
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746399
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 24.08.2017
Мовчати не можна афішувати.
Боятись не можна атакувати.
Повернутись не можна піти.
Лишитись не можна втекти.
Карати не можна милувати.
Вільно не можна силувати.
Плакати не можна радіти.
Тримати не можна впустити.
Воювати не можна миритись.
Рівно не можна відхилитись.
Повзати не можна літати.
Ненавидіти не можна кохати.
Ця ситуація всім нам знайома.
Долю коли вирішує кома...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733490
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 21.07.2017
Тримай мене…
Я все іще боюсь.
На відстані джерел згортаю смуток.
Прадавні вишні квітнуть у раю.
Едемська ніч
настоює отруту
На білосніжній
Простині снігів,
На прохолодних контурах емалі.
Я друзів відділю від ворогів
На бездоганній
матриці печалі.
І - розридаюсь…
Бо лише спориш,
Цвіте спориш на східцях мого дому.
Розподіл душ. А ми з тобою лиш
Дві постаті
на лінії розлому…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722937
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Розплети мене всю,
Мов червоне м”яке покривало.
Крок за кроком іди. Обірви у мені всі штрихи.
Імпульсивність п”янку, цю гарячу пульсуючу лаву,
Відпусти навсібіч!
(якщо хочеш, між два береги…)
Ну, а потім збери
Білі нитки найтонших волокон
В лабіринти бажань… в безнадійно-розпачливі сни…
І комаху безкрилу вклади у мереживний кокон
До якоїсь мари
(що на мові землян - до весни)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721638
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 05.03.2017
Журнал Nature Neuroscience обнародовал собственное исследование, главным результатом которого стала доказанная учеными связь между шизофрений и творчеством. (Из Интернета)
Я – ветер, умчавшийся
В сторону Солнца.
Я – колос созревший,
Смертельный я стронций!
Я мчусь сквозь туманности
К Альфа Центавра,
Где день мой вчерашний
И где послезавтра.
Я с криками падаю
В моря пучину.
Акулы, мурены,
Но я не погибну.
Мне надо еще
Заглянуть в Зазеркалье.
Я буду принцессой
На свадебном бале.
Я очень чувствительна.
Случай мой редкий.
Нет, доктор, не надо
Мне вашу таблетку.
Я снова и снова
Врезаюсь и мчусь…
Построить Вселенную
Мне по плечу.
А вы не мешайте
Важным процессам.
Шприцом не машите -
Творит поэтесса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704720
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 02.03.2017
Я покидаю Вас, о , сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
Одвічний рух планети невблаганно
В заокеанні далі Вас жене.
О, як поблідли Ваші білі руки!
Як потьмяніли очі крижані.
Сакральну мить дочасної розлуки
Нехай вплетуть вітри поміж стерні.
Не осудіть, що йду отак квапливо,
Дзвіниці неба б'ють прихід весни.
Річок предтеча кличе гомінлива,
Зтрусивши з вій льодяникові сни.
Із лона пнуться списами тюльпани,
Вони ось-ось проріжуться у світ.
Тож, поспішіть, моя морозна панно,
Не до лиця Вам ніжний малахіт.
Не до снаги Вам сонячна корида,
Знесилить душу проліскова гладь.
Ще де-не-де Ваш локон сніжний видно...
Та вже пора. Он журавлі сурмлять!
Я покидаю Вас, о, сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 02.03.2017
– А як я з'явилась? – Створив Бог спочатку
Красунечку маму, розумника татка,
Вдягнув маму в плаття, а татка в краватку,
Поставив на бланку важливу печатку.
Щасливо жили собі татко і мама,
Купалися в морі удвох під зірками,
Ходили в кіно і у ліс за грибами,
Та їздили в нашій країні містами.
– А що було потім? – А потім, мій котик,
Потрапила ти до матусі в животик,
І кожного вечора татовий дотик
Чекав на легесенький твій поворотик.
Вів поштовхів ніжок твоїх підрахунок,
Давав крізь животик смачний поцілунок,
Від маминих вголос сміявсь лоскотунок,
Знав доня – найкращий у світі дарунок.
- А далі було як? – А далі, солодка,
Весняного дня була ясна погодка,
За проміжок часу маленький, короткий,
Твого голосочку почулася нотка.
Умить став порожнім тоді живіт мамин,
А татко тримав тебе ніжно руками,
І радісно було нам аж до нестями,
Ось так, моя доня, з'явилась ти з нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510294
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 01.03.2017
Я все більше мовчу…
Знаєш, тиша моя значно більша неволі в кайданах.
Красномовна
І так безнадійно вглядається в вікна розбитих світів.
Там дощів – досхочу!
Пам’ять з аркушів літніх майструє складні орігамі,
Безумовно
Вважаючи кращими ліками час. А для нас – й поготів.
Я б змогла кілька фраз,
/Навіть цілу виставу/ банально про те, як сумую.
Тільки тиша…
Ця тиша мене прихистила, як рвалися сильні вітри.
І тому в сотий раз
Я «пробач» і «кохаю» з тобою, як завше, римую.
Заколишу
Мовчанням вітри – тільки потім зі мною без слів говори…
[i]/колись/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712765
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 01.03.2017
[i]настроєве...
...без претензій на вірш)[/i]
Морозний вечір. Малює грудень. Ані душі.
І білим пензлем на вікнах кадри, як вітражі.
По тілу – льодом. Під шкіру – смутком /твої слова/…
«Що буде далі?» - тріпоче птаха /іще жива/.
Мовчали вголос. Тепла шукали – і не знайшли.
Та ледь відчутно незримий янгол торкав крильми.
Усе минеться. Любов і туга. Печаль і сміх.
Розкрило небо свої обійми – і випав сніг…
/06.12.2016/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705348
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 01.03.2017
Я все більше мовчу…
Знаєш, тиша моя значно більша неволі в кайданах.
Красномовна
І так безнадійно вглядається в вікна розбитих світів.
Там дощів – досхочу!
Пам’ять з аркушів літніх майструє складні орігамі,
Безумовно
Вважаючи кращими ліками час. А для нас – й поготів.
Я б змогла кілька фраз,
/Навіть цілу виставу/ банально про те, як сумую.
Тільки тиша…
Ця тиша мене прихистила, як рвалися сильні вітри.
І тому в сотий раз
Я «пробач» і «кохаю» з тобою, як завше, римую.
Заколишу
Мовчанням вітри – тільки потім зі мною без слів говори…
[i]/колись/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712765
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 01.03.2017
[i][b]"Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги."[/b][/i]
[i]Оксана Пахльовська [/i]
Я не зумію втримати слова.
Усі втечуть і нІчого сказати…
Вокзальним шумом тиша вікова
Відкриє нам гіркий рахунок втрати…
Я посміхнусь крізь сльози. Пригорни…
Пробий мене очей своїх стрілою!
Та в кожного давно свої човни,
І ми у них пливемо за водою…
А профіль вітру гордий, як завжди,
Кепкує - знов жене тебе в дорогу.
І що йому до того, що сюди
Привело нас кохання босоноге?
І що йому, як ближчого нема
За тебе? /Далі бавиться в Іуду…/
Він холодом за душу обійма
І сковує – життя завмерло в грудях…
А ти руки торкнешся мимохідь,
Немов боїшся, крикнуть люди : «Злодій!».
Скажу я крізь вуаль печалі: «Їдь…»
Здається, зупинився час відтоді…
Мій берег, як і я, тепер пустий.
І буря вириває з серця крила.
Але щоб повертався знову ти,
Зійду зорею на твоїх вітрилах.
[i]якось[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719695
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 01.03.2017
Бо ти не для мене, лютий,
А я не твоя весна.
Сніги розбрелись дощами,
Немов не було зими.
А ми зав’язали стежку,
Оту, що на двох одна,
На сотні вузлів – і тисне
Півподиху під грудьми.
Бо ми перелітні птахи
І ділимо все на нуль.
Частина життя в дорозі –
Ніяких тобі зізнань.
Та навіть коли пристанем
До різних земних півкуль,
Не втримати нам старанно
Закованих в сни бажань.
І тягне обох на злітну,
Де кисень – жива вода.
І дихати в такт з тобою –
П’яніти, мов від вина.
Це надто на нас не схоже:
По битому склу хода,
Та ми за межею правил
І часу у нас катма.
То ж ми одягаєм тишу
На спраглі до слів вуста,
Бо все, що не скажеш, раптом
Здійметься і відлетить.
Бо ти не мій, любий, лютий.
Бо ми перелітні… Та
Згадаємо правду згодом,
Що я не весна.
Ще мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720565
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 01.03.2017
“Приручи мене, вовче, та так, як раніше нікому
Не вдавалось.”
(Олена Вишневська)
А що тобі, вовче,
Коли на холодну алею
Мене прогулятися кличеш щораз уночі?
Належала б зграї, то може, й була би твоєю,
А зараз в руках
від міської квартири ключі.
Й тобі повертатися час
До голодної зграї,
Тому, що вожак… а за тим перевалом – зима.
Поглянь, як до тебе іду по нічній магістралі.
Потім – відвернись,
хай поглине мій образ пітьма.
Й на зорі не вий…
Я також відпущу їх за вітром -
Цих пісень не почують ( хіба що самотній птах)
Тільки б ти не відчув, як вдихаю нічне повітря,
Й не помітив вогню
у зелених, як ліс, очах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720701
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 28.02.2017
Іще далеко до півонієвих злив,
Ще небо спить прихмарене і сиве,
Тремтливе сонце явір прихистив
Своїм гіллям. І річка мерехтлива
Під голубою ковдрою зі скла
Хвилясті сни нашіптує тихенько.
А береги, мов два міцних крила,
М'якеньким пухом туляться до неньки.
Не скоро ще геранієвий цвіт
Своїм причастям випоїть безмежжя.
Ще за вікном сніжинок переліт -
Зима будує біловерхі вежі.
Далеко до весни і до тепла...
Білява панна все метіллю плаче.
Намріялось, що брунька до чола
Торкнулася розвеснена. І наче
Фіалок солод ніс залоскотав,
Защебетали радо ластів'ята,
І килими скуйовджених отав
Зеленим ставом пнуться попід хату.
Хтось знову простір снігом розкурив,
З-під вій, зігнавши веснянкові мрії.
Далеко до півонієвих злив...
Ще гуготять над вербами завії.
19. 01. 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718620
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
AN EARNEST SUIT TO HIS UNKIND MIS-
TRESS NOT TO FORSAKE HIM.
AND wilt thou leave me thus ?
Say nay ! say nay ! for shame
To save thee from the blame
Of all my grief and grame.
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath lov’d thee so long ?
In wealth and woe among :
And is thy heart so strong
As for to leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath given thee my heart
Never for to depart ;
Neither for pain nor smart :
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
And have no more pity,
Of him that loveth thee ?
Alas ! thy cruelty !
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
Сер Томас Вайєт (Вайєтт, 1503-1542 рр.)
Благання закоханого
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт! Собі
Не шкодь цим, бо в ганьбі
За біль мій жить тобі!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Від мене, хто любив,
В добрі й біді служив?
Без жалю до чуттів
Ти підеш легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
А я, як серце дав,
Назад не вимагав,
Як гірко б не страждав.
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Погубиш ти мою
Любов, що не зборю?
Безсердну я люблю!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Переклад 21.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715798
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Два переклади творів двох значних англійських поетів першої половини XVI ст. Обидва вірші дуже відомі і неодноразово перекладені.
Кожен вірш я спробувала перекласти і українською, і російською мовами.
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
THE LOVER DESPAIRING TO ATTAIN UNTO
HIS LADY’S GRACE RELINQUISHETH THE PURSUIT.
WHOSO list to hunt ? I know where is an hind !
But as for me, alas ! I may no more,
The vain travail hath wearied me so sore ;
I am of them that furthest come behind.
Yet may I by no means my wearied mind
Draw from the deer ; but as she fleeth afore
Fainting I follow ; I leave off therefore,
Since in a net I seek to hold the wind.
Who list her hunt, I put him out of doubt
As well as I, may spend his time in vain !
And graven with diamonds in letters plain,
There is written her fair neck round about ;
‘ Noli me tangere ; for Cæsar’s I am,
And wild for to hold, though I seem tame.
Сер Томас Уайєт (або Уайєтт) (1503-1542 рр.)
Закоханий у відчаї відмовляється добиватись коханої
Гей, хто на лови? Оленицю знаю.
Було, хотів її я домогтись…
Дарма! І мрії навіть мав зректись:
Вперед мисливих почет пропускаю.
Хоч не далася, міцно все ж тримає:
Куди летить, туди й мені тягтись,
Я ледь при тямі…Годі, відступивсь:
Облишу, сіть-бо вітру не спиняє.
Хто ще женеться — відчай жде і їх.
На шийці в олениці гра намисто,
Там напис з діамантів променистих,
Щоб всяк дізнатись про загрозу міг:
«Мене не руш! Лиш Цісарева буду.
Хоч ніжна я, та муки вам здобуду.»
Переклад 06.11.2015
Сэр Томас Уайет (или Уайетт) (1503-1542 гг.)
Влюбленный, отчаявшись, отказывается добиваться возлюбленной
Измеришь силы? Есть соблазн немалый.
Есть лань — пусть хороша, не для меня.
Преследую, но не надеюсь я,
В конце охоты следую устало.
Не дастся лань, но словно привязала,
Измучив, и куда летит — терпя,
Влекусь…но стал. Не обойти себя;
Нет сети, чтобы ветер удержала.
Гонись, упорствуй, коли ты смельчак!
И ты отступишь, даже нет сомненья.
Алмазное у лани ожерелье
На чудной шейке; возвещает так:
«Не прикасайся! Цезарь лишь возьмет.
Мой нежен вид, но долгий бег вас ждет».
Перевод 1.11. — 9.11.2015
Наступний вірш - це переспів твору так само відомого давньоримського сатирика Марціала, зроблений Генрі Говардом, графом Серреєм (1517 — 1547).
Henry Howard, Earl of Surrey (1517 — 1547)
THE MEANS TO ATTAIN A HAPPY LIFE.
MARTIAL, the things that do attain
The happy life, be these, I find :
The riches left, not got with pain ;
The fruitful ground, the quiet mind :
The equal friend, no grudge, no strife ;
No charge of rule, nor governance ;
Without disease, the healthful life ;
The household of continuance :
The mean diet, no delicate fare ;
True wisdom join’d with simpleness ;
The night discharged of all care,
Where wine the wit may not oppress :
The faithful wife, without debate ;
Such sleeps as may beguile the night.
Contented with thine own estate ;
Ne wish for Death, ne fear his might.
Генрі Говард, граф Серрей, з Марціала
Де шукати щастя
Де, Марціале, щастя б мав…
Я б там шукав його, повір,
Де б не робив, а спадкував,
Де родить ґрунт, дух має мир.
Де б друг поміг, а не зборов,
В плечах від влади не свербить,
Життя не в’яне від хвороб,
І довго дім міцний стоїть.
Де гарний смак – без страв рясних,
Цінує простоту мудрець,
Де без тривог спочити б міг,
Й вино не споїть ум вкінець.
Де пара вірная (авжеж!),
Де плинуть ночі в гарних снах,
Де змін на краще вже не ждеш,
А смерть – не мрія і не страх.
Переклад 04.05.2015
Примітка перекладачки: наявність подвійного наголосу «на плечАх і на плЕчах» була перевірена за словником М.І. Погрібного, так само як і наявність слова «ум» (синоніма слова «розум») – за «Словником української мови» НАН України, 1970 р.
Генри Говард, граф Серрей (из Марциала)
Где искать счастья
Где, Марциал, нам счастья взять…
Я думаю, что там живет,
Где, не горбатясь, сытым стать
Дадут, и ум тревог не ждет,
Где в помощь, не в помеху – друг,
Нет власти, чтоб над ней дрожать,
Где можно жить, забыв недуг,
Спокойно прочный дом держать.
Где вкус без изысков хорош,
Где мудрый и простак – одно,
Где в мире ночку проведешь,
И не вредит уму вино.
Где верная – не спорь! – жена,
Где ночи в сладких снах бегут,
Где участь лучше не нужна,
Где смерть ни кличут, ни клянут.
Перевод 03.03. 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715575
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 04.02.2017
Переказ відомого вірша Марини Іванівни Цвєтаєвої:
Як добре, що не я для вас зоря,
І добре те, що теж не ви - мій місяць,
Що під ногами в двох тверда земля,
Без опертя не пустить нас лишитись.
Як добре, що не дбати можу я
Як треба говорити чи дивитись,
Що нас нам не шукати навмання,
Зіткнувшись раптом, не зачервонітись.
Те добре теж, що можна при мені
Вам зовсім вільно іншу обіймати,
І за цілунки іншому мої
Мене в огонь не станете ви слати.
Моє ім'я в любові, любий, ні,
Не будете занадто поминати.
Не буде, щоб у храму тишині
Над нами многоліттю пролунати.
І друг, і милий, дяка вам моя
За те, що, хоч серцям і не відкритись,
Ми любимо: не збурене спання,
Між зір ми не шукаємо зустрітись,
Не наша пара в світлі їх гуля,
Не нам пекучим сонцем опалитись...
І жаль, і любо: вам не я - зоря,
І жаль, і любо: і не ви - мій місяць!
Переклад 01.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712391
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 04.02.2017
Рецепт от классика нетруден,
Написан просто, без затей:
«Чем меньше женщину мы любим,
Тем легче нравимся мы ей!»
Таким советом вдохновлённый,
Я и не думал прятать в стол
Амурный список поимённый –
(Пусть знает, как ей повезло!)
Я не делился с ней зарплатой,
Дарить подарки избегал,
И даже на Восьмое Марта
Букет цветов не покупал!
Я не сюсюкал по-телячьи –
(Мужик и должен быть суров!)
К чему вот это: «Котик! Зайчик!»?
Весь мусор бесполезных слов?!
…Она ушла без сожаленья…
А я, чтобы добиться вновь,
Ей пел про «чудное мгновенье,
…И жизнь, и слёзы, и любовь…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332615
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 20.07.2016
Напрочь путь ко мне отрезая,
чтоб не видеть и не писать,
ты еще пожалеешь, знаю,
станешь локти себе кусать.
Чтоб не видеть...
Но ты увидишь.
Взглянешь — взгляда не отведешь.
Ты в метельную полночь выйдешь,
а от памяти не уйдешь.
— Обхватить бы двумя руками,
унести б ее за моря!
Почему же она такая?
Отчего она не моя?
Снег летит над землей застылой,
снег рассыпчатый и сухой,...
А ведь было бы счастье, было,--
оказался кузнец плохой.
Переклад:
Геть відрізав шлях до мене,
Щоб не бачити, не писати.
Пожалкуєш ти- напевне
Будеш лікті собі кусати.
Щоб не бачити…
Та побачиш.
Глянеш - погляд не відведеш.
Підеш в ніч, себе не пробачиш
І від пам’яті не втечеш.
- Обійняти б міцно руками
та віднести її за моря!
То чому ж вона між рядками?
І чому вона не моя?
А зима кує зимні пута,
Сніг вкриває м’який-м'який.
Щастя бути, могло б і бути...
Коваль трапився лихий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666922
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 16.07.2016
Сірооке дівча
У полоні глухих кутів…
(Світ не вірить в це… світ колише мою колиску…)
Я тебе не стрічала в ніякому з тих життів,
Я забуду тебе,
щойно вікна натру до блиску.
Щойно вихопить вітер
Із книг амплітуду снів,
І відпустить в ніч ореолом стрімкого сяйва.
Розбрелись антилопи у преріях почуттів…
(Ти малюєш мені
небеса і готичні мальви…)
Це пристанище німф,
Полководців, сліпців, вождів…
Передсмак грози. Атмосфера низького тиску…
Не дістатися берега в жодному із човнів…
(Світу байдуже це…
він колише мою колиску…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672331
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.07.2016
Сірооке дівча
У полоні глухих кутів…
(Світ не вірить в це… світ колише мою колиску…)
Я тебе не стрічала в ніякому з тих життів,
Я забуду тебе,
щойно вікна натру до блиску.
Щойно вихопить вітер
Із книг амплітуду снів,
І відпустить в ніч ореолом стрімкого сяйва.
Розбрелись антилопи у преріях почуттів…
(Ти малюєш мені
небеса і готичні мальви…)
Це пристанище німф,
Полководців, сліпців, вождів…
Передсмак грози. Атмосфера низького тиску…
Не дістатися берега в жодному із човнів…
(Світу байдуже це…
він колише мою колиску…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672331
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.07.2016
Відпусти мене в дощ,
Коли злива періщить в стріху
(бо зруйновано храми… і шансу на сповідь нема…)
Прожени мене в дощ, всім сусідам моїм на втіху…
“так ніхто і ніде…
раз на тисячу літ”… зима...
Не шукатиму слів…
Не чекатиму їх від тебе.
Вечір встане між нами останньою з наших прощ…
Знаю, після грози ти прихилиш до мене небо,
Але зараз я йду,
Аби влитись в безмежний дощ…
Ти відпустиш мене,
І вдихатимеш запах липи…
І впускатимеш світ, що живе за твоїм вікном…
(…доки ми ще живі, доки він нас не знищив, не випив!
Доки нас не спустошив
цей вечір з подвійним дном)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675639
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 14.07.2016
А дощ весняний стукотить,
До мене в шибку зазирає.
Нікому зливу не спинить,
І він про це, напевно, знає.
Насупить брови, як дитина,
Як дід старезний, загремить.
Із кольорових фарб хустина
За лісом райдуга стоїть.
Крізь хмари сонечко всміхнулось,
І теплий вітерець дмухнув.
Хтось кличе? Чи мені почулось?
То дощ весняний шелеснув.
Своєю свіжістю чарує,
Постука в шибку, я впущу.
Уся земля навкруг квітує,
Черпає сили від дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581663
дата надходження 16.05.2015
дата закладки 12.07.2016
Моє волосся митимуть дощі,
Співати наді мною будуть грози,
А я стоятиму у зорянім плащі
І усміхатимусь крізь сльози.
Із сяєва небес впадуть вітри,
Неждано так і прямо на долоні,
Загорнуті у ніжність пелюстки
Цілунком ляжуть,мов любов,червоні.
Я заблукаю в нетрях білих дум
І доторкнусь жадано до глибин,
Залишиться зі мною тільки сум,
Мене не зрадить він один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677487
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Матіолою вечір вгощаю…
І сміється у небі зірниця.
А я знову фарби змішаю –
Я для себе сама чарівниця.
Намалюю простори поснулі,
Там за обрієм сонце сідає.
Зарум’янились хмари поволі,
Де-не-де промінець виглядає.
Небу зорі в волосся вплітаю,
Хай в сузір’я стають ритуально.
Літній вечір у ніч огортаю,
Темно-синім вкрива простирадлом.
Заспівав соловейко у лузі –
Його спів змалювать чи зумію..?
Намалюю закоханих в тузі –
Про що тужать – сказати не смію.
Виплив місяць з-під пензля холодний,
І йому, як мені, теж не спиться…
Намалюю життя без негоди –
Я для нього й для вас чарівниця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675187
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 10.07.2016
О.У
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675187
Намалюю я нічку, там де зорі багряні,
Де від пахощів лип ми з тобою мов п’яні.
І ні слів, ні зізнань мені більше не треба,
Лише ми і ця ніч під цим зоряним небом.
Намалюю я тишу, що принишкла у травах,
І серця, що палають на вечірніх загравах.
Ще й туманом встелю всі поля видноколі,
Аби роси збирались, щоб купалися зорі.
Намалюю вербу, де з тобою стояли,
Де всю ніч про любов солов’ї нам співали,
Де «ти мій», «ти моя» у гіллі колихалось,
І від щастя планета малою здавалась.
Розмалюю цю нічку, гожий день, теплий ранок,
Де з тобою удвох зустрічаєм світанок.
Кольорами веселки кожен день розмалюю,
Нашу юність покличу, щастя знов завоюю
Намалюю … та місця нема на картині.
Де ж подіну любов, що лишилась донині?
Адже все як раніше: липи, зорі багряні,
Лише ми вже не ті, десь згубили кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676333
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Антуан де Сент-Екзюпері
Найголовнішого очима не побачиш,
Бо лиш душа до цього має хист.
Хоч сотні раз об’їздиш Всесвіт, та чи ж
Хіба не серцю пам’ятати земних рис?
Очима можна впитися у зорі,
Та з ними заговорить лиш душа…
Щасливий той, хто бачить все в любові,
Хто бачить цвіт троянди в споришах.
Комусь в рефлекторі розшукувать планети,
В росинці інший бачить цілий світ.
Комусь топази, перли, золоті намети,
В людині ж бачу я красу на схилі літ.
Руками небо пригорну до серця,
В красу небес підхопить зореліт.
Кохання до того лиш повернеться,
Хто не очима дивиться на світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677259
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Щастя не збудуєш на чужій біді.
Бо чужа біда стане твоєю.
Не сховаєшся від неї, не втечеш.
Що ж робитимеш тоді ти з нею?
А вона тільки й чекає... Так.
Добре буде їй з тобою.
А у тих, від кого ти забрав,
щастя розцвіте, мов сад весною.
Щастя не збудуєш на чужій біді.
Хай добро йде по життю з тобою.
Як захочеться чужого, знай - тоді
спливе твоє, мов лист той за водою!
Щастя є у кожного своє.
Ним завжди є ті багаті,
хто шукає щастя в чистоті.
На добрі будує свої хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674206
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 10.07.2016
ты меня....
не спутаешь... ни с кем...
ни глаза...
ни руки...
почернеют розы как сирень...
от тоски...
в разлуке
разогнал дождь джаза баловство...
площадь опустела
а во мне...
бушует колдовство...
твоих глаз...
и тела...
спит в ладошках...
нежности дурман...
времени не властно...
осень...
рвётся в душу...
сквозь туман...
но пока...
напрасно.
[b]невідома Аматорка переклад[/b]
ЛЬВІВ ДЖАЗ ДОЩ …
я тебе ...
не сплутаю … ні з ким …
ні очі …
ані руки …
вже посивіли маки наче дим …
від жалю …
й розпуки
вже батяр-джаз втомився від дощу …
стих осиротіло
а я ще досі …
спогадом тремчу …
від погляду …
і дотику …
до тіла …
в твоїх долонях …
засинаю ще …
мов часу плин
ця мить одна спинила …
в мені весна …
розлилась …
цим дощем …
і осені …
до нас …
немає діла .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675090
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 10.07.2016
На середине июльской жары -
Дождь(пузырями) по лужам...
У бездорожья немой тишины-
Серый туман - безоружен...
Парусник беглой надежды в пути
От сотворения света...
Чёрным по белому(с красной строки)
Снова и снова про это:
Всё когда-то кончается...
Все когда-то прощаются...
И душа возвращается,
Наставляя, - взлетать...
И планета - вращается,
Что аж сердце сжимается...
Всё когда -то кончается,
Начинаясь опять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676065
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 09.07.2016
Вновь встретились тени песчаной стены...
Наверно,давно они были на "ты"...
Под ритм сарабанды,при свете луны
Упали подвязки со стройной ноги...
Ложился на кресло ажурный корсет
И длинная шпага,и - жёлтый браслет...
Звенели монеты и шёлк шелестел...
Под лёгкою поступью пол не скрипел...
Дубовые ставни закрылись окна...
Захлопнулась дверь(сквозняком)до светла...
Та тень так похожа была на меня...
Вторая - на голову выше - твоя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676704
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 09.07.2016
Зазирала Осінь у шпаринку Літа -
Протягом холодним,мрякою,дощем...
і - пожовкло листя,і - змарніли квіти...
Замикалось серце клекотним ключем...
Відлітали душі наче білі птахи...
Відспівали наче сірі солов"ї...
Сонечко котилось до нічної плахи...
Павутинням Осінь креслила шляхи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676810
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 09.07.2016
Существует несколько версий легенды о Нарциссе, более или менее полных, но существенных различий всего два: одни утверждают, что юноша умер, и на месте, где лежало его тело, расцвел одноименный цветок; по мнению других, боги сжалились над беднягой и не дали ему умереть, превратив в цветок нарцисса прижизненно. Как было на самом деле - теперь уже не установить: из свидетелей остались только цветы, а из них слова не вытянешь.
Возможно, дело было так:
Юноша по имени Нарцисс был сыном речного бога Цефиса, и отличался необыкновенной красотой. В те далекие времена девочки бегали за мальчиками ничуть не медленнее наших современниц, так что Нарциссу приходилось туго. Зато бег по пересеченной местности помогал ему сохранять хорошую спортивную форму, а это, в свою очередь, подогревало женский интерес. Особенно усердствовала горная нимфа Эхо (им, нимфам, больше и заняться-то было нечем). Увы!- то ли Нарциссу, питающемуся, как и все древние греки, исключительно древней гречкой, были чужды призывы грешной плоти, то ли ориентацией он отличался традиционной для тогдашних греков, но нетрадиционной для нас, но факт, что страдания влюбленной Эхо были ему глубоко параллельны.
Уязвленная до самой глубины своего мифического «я», нимфа обратилась к Артемиде с просьбой разобраться с неправильным пацаном. Богиня Артемида, она же Диана, она же сестра Аполлона, покровительница нимф, фавнов, охотников и прочей лесной твари, даром, что сама девственница, прониклась сочувствием к душевным терзаниям одной из лучших своих подопечных. Оставалось только дождаться удобного случая для мести.
Тут пришло время открыть страшную тайну: Нарциссу в свое время было предсказано, что жить ему предстоит долго и беззаботно, но только при условии, что он не увидит своего лица. Зеркал тогда еще не существовало, фото- и видеотехники тоже, так что все могло закончиться хэппи-эндом, если бы не законы оптики и женское коварство.
В один чудесный (для цветоводов) день, после очередной порции древней гречки, Нарцисс почувствовал жажду и наклонился к идеально гладкой (зеркальной, как мы сказали бы сейчас) поверхности лесного родника. И первое (и последнее), что он увидел, была его прекрасная рожа. В чем заключалась роль Артемиды, не совсем понятно: то ли раньше водные поверхности не бывали гладкими, то ли угол падения не равнялся углу отражения, то ли Нарцисс до этого момента пил с закрытыми глазами. Как бы там ни было, оторваться от созерцания открывшегося ему видения юноша уже не смог – он буквально присох к этому роднику, если можно присохнуть к мокрому. Проходили часы, затем дни, силы оставляли хлопца, а находящееся на низком уровне развития производительных сил древнегреческое общество не смогло обеспечить нуждающегося трехразовым питанием и создать ему приемлемые условия для полноценного отдыха и восстановления сил непосредственно на рабочем месте.
Дальше события развивались по одному из двух, описанных в первом абзаце, вариантов.
Если читателю интересно мое мнение, то, возможно, Нарцисс и совершил некоторое преступление против общества, отказавшись создать его ячейку, но смертная казнь за такое – це вже занадто*. Поэтому, чисто по-человечески, хотелось бы, чтобы Нарцисс был превращен в цветок прижизненно. Но надо признать, что другая версия выглядит гораздо более правдоподобной, а мы ведь имеем дело с мифом, а не совсем уж сказкой. Кстати, в легенде о Гиацинте древние греки более конкретны и реалистичны: там цветы вырастают из капель крови убитого юноши. Но это совсем другая история.
Так что Нарцисс умер – да здравствует нарцисс, самый изысканный цветок в мире. Говорят, что головку свою он склонил, то ли скорбя о погибшем тезке, то ли любуясь своим отражением, то ли признавая превосходство королевы розы. Не буду комментировать два первых пункта, а о третьем скажу, что «некоторых роз и рядом не стояло». Не зря пророк Магомет сказал: «Если у тебя есть два хлеба, один продай и купи нарцисс, ибо хлеб – пища для тела, а нарцисс – пища для души».
А как же Эхо? А Эхо совсем чокнулась – бегает до сих пор по горам, и если крикнуть – откликается. На то она и эхо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576704
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 08.07.2016
Ой летіли журавлі, а з ними журавки.
Посідали на ріллі пощипати травки.
Посідали на ріллі, крилечка стомились.
Відпочили на лужку, водички напились.
Ой куди ж ви, журавлі, куди ж вам летіти?
Зоставайтесь на лужку, будете тут жити.
Зоставайтесь на лужку, будете тут жити.
Бо ж навіщо, журавлі, крилечка трудити?
Ой не лишимось ми тут, відпочинем трішки.
Ще летіти нам три дні, і цілі дві нічки.
Летимо ми у свій край, у тую країну,
Де співає соловей і цвіте калина.
Дуже гарна та земля, хоч і невеличка.
Там у нас є свій лужок і своя є річка.
В небі синьому ми там будемо кружляти,
Бо то є наш рідний край - Батьківщина мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676436
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Відпусти мене в дощ,
Коли злива періщить в стріху
(бо зруйновано храми… і шансу на сповідь нема…)
Прожени мене в дощ, всім сусідам моїм на втіху…
“так ніхто і ніде…
раз на тисячу літ”… зима...
Не шукатиму слів…
Не чекатиму їх від тебе.
Вечір встане між нами останньою з наших прощ…
Знаю, після грози ти прихилиш до мене небо,
Але зараз я йду,
Аби влитись в безмежний дощ…
Ти відпустиш мене,
І вдихатимеш запах липи…
І впускатимеш світ, що живе за твоїм вікном…
(…доки ми ще живі, доки він нас не знищив, не випив!
Доки нас не спустошив
цей вечір з подвійним дном)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675639
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 05.07.2016
У паводку фіалкових ночей
Знайди мене, зумій мене зігріти.
Чарівним співом місячний Орфей
З'єднає душ загублених орбіти.
Стікають зорі теплими слізьми,
Горять нарцисів жовті смолоскипи.
Збуди мене від лютої зими,
Із вуст моїх солодкий трунок випий.
Не прирікай на вічну самоту...
У лакримозі місячного сяйва
Скидає небо зоряну цноту.
Чи я була для тебе, може, зайва?
Чи ти між снів, немов анахорет*,
Збираєш попіл згаслого кохання?
Знайди мене у спалахах комет
Поки не впало краплями світання
На сяйно-біле прядиво хмарин.
Збери росу із вій моїх тремтливих...
У паводку фіалкових хвилин
Зігрій мене у ніжності розливах.
*Анахорет - відлюдник, самітник, пустельник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656745
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 23.06.2016