: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2019
А дід пішов за обрії орати,
Мов не на вічність, а на день чи два…
Розгріб турботи звичні біля хати,
Із вилами пройшовсь біля хліва.
Напхав у ясла сіна, щоб корова
Під вечір не урвала молока.
Поправив у печі тоненькі дрова –
Й рудий огень урізав гопака!
В думках розклавши наміри по буднях,
Поворкотів, що молодь вже не та,
Що їм би тільки спати до полудня,
І усміхнувся… Ох, літа-літа.
Бо що йому, старому, ждати смерті,
Якщо життя тримає на плаву?
Ще сили є, аби кути підперти.
А молоді́? Нехай ще поживуть.
Отак собі у роздумах і праці
Провадив день старенький чоловік…
А світ гудів мільярдами вібрацій,
Які зливались ув один потік.
Зима лежала біла і кудлата,
Коли побрів за овид сивий дід…
І вікнами заплаканими хата
Йому охрипло застогнала вслід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 06.03.2018
Я знаю, не найкращий ти, та все ж…
Без тебе згаснуть зорі, збліднуть вірші,
Бо ти натхнення, що не має меж,
Бо ким я ще заповню в серці нішу?
Я знаю, ти земний. Та твориш рай
Солодким словом, поглядом жагучим.
Твій скарб душі – безцінна пектораль.
Напишешся в мені ти неминуче
Іще не раз. Нектаром закипиш
У келиху блаженства й насолоди.
І пишним садом розростеться вірш –
Коханню і життю одвічна ода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778311
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Він знову прийде – квітень-чарівник,
Одягне вишні в сукні наречених.
В дурмані знову дням утрачу лік.
І давня пристрасть забурлить у венах.
Він знову вдарить, той весняний грім,
Що пробудив у серці волю жити.
Він – вітер, що несе солодкий дим
З казкових снів нев’янучого літа.
А поки густе тиша. Мріє штиль.
І бліднуть мрії, мов старі чорнила.
Мій квітень-чарівник. Якби не ти,
Я з попелу б вогнем не відродилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777921
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Дозволь у тобі спалахнути нестримним бажанням,
Симфонію ночі зіграти на шкірі вогнем,
Щоб зорі цнотливі, шаріючи, стали багряні,
І місяць осяяв дорогу в солодкий едем.
Дозволь цілувати уста аж до болю терпкого,
І ніч малювати у пристрасно-ніжне панно,
Читати в зіницях твою нерозкаяну сповідь,
І пити тебе, мов міцне і гаряче вино.
Впаду я в кохання шалено-п’янким водопадом,
В долинах безсоння медовим туманом проллюсь.
Спокусливий місяць в долоні стече лимонадом
І душі потонуть у нотах жаги-кришталю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777808
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Скоріше б ранок... Так, скоріше б ранок.
Щоб оновитися, неначе і не жив.
Вже допікають тіні забаганок:
Побачити й створити б сотні див!
Але — безсилий. Так вже повелося:
Замало світла, закороткий день,
І надто швидко вечір й ніч приносять
Зірки у жменях... Як багато жмень!..
Все змінить ранок... Чистий, вічний ранок,
В якому ще ніхто із нас не жив,
Не визнає́ він ті́ней, забаганок,
Бо знає: він — найперше з-поміж див.
9.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776533
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
В парке рябино-березово-кленном
Двое… не юных, но всё же влюбленных.
Двое… заждавшихся нежности, ласки.
Двое… отмеченных прядью январской…
Оба немолоды… оба устали…
Пара, тех самых, что виды видали.
Тех, у которых, и семьи, и дети
Разные… в общем, которым не светит…
…
[i]О, эти встречи – она снова рядом –
Тихо касается, словом и взглядом.
Тихо грустит о любви… и погоде.
Тихо приходит и… тихо уходит…
Я так беспомощно утихомирен
Самою лучшею женщиной в мире,
Самою светлою в мире душою,
Самою близкою мне и… чужою…
Как то трагически несообразно,
Самый счастливый и самый несчастный,
Я оказался в магической власти
Женщины, не обещавшей мне счастья,
И обрывающей, тихо и грустно,
Горькие ягоды позднего чувства...
Только свидания. Только лишь встречи.
Только, такой вот, украденный вечер.
Вроде пришедший, и вроде наставший…
Только… на целую жизнь, опоздавший.[/i]
...
Вечер… карминная зорька заходит.
Долго не гаснет… в душе… и в природе.
Светят заката – январским рубином –
Чувства… и алые кисти рябины.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775599
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 09.02.2018
Холодні запилені вікна...За ними вогні
чужих, на секунду помічених темних будинків.
Статичність вокзалів та станцій - картинка в вікні
лише на хвилину. На небі, десятком відтінків
багряного кольору сонячний диск догорів.
На зміну йому ніч по небу розкинула зорі.
Засніжений світ, зачарований маревом снів,
спокійно дрімає. А місяць, в нічному дозорі,
сріблястим всевидячим оком слідкує згори,
за тим, хто чекає тепла і побачити мріє
в холодних запилених вікнах початок весни,
а поруч того, хто обіймами ніжно зігріє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773287
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018
Вчера пил с Вайкуле тэкилу. Сэкономил на лайме.
***
Как и предупреждали синоптики, зима наступила неожиданно.
***
Освещая себе дорогу факелами, турки незаметно подобрались к крепостным воротам.
***
Минфин объяснил, что падение курса гривны объясняется Гройсманом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772951
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 24.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2018
Це було так давно,
Що стало історією,
Яку почали замовчувати.
Емоційна складова на ній
Стала схожою на пил старих
Книг.
Це зовсім не є ознакою неохайності,
Це символ відсутності доторку.
Тож наростає нова шкіра.
Вона зайде́ться ледь чутним сміхом
І прогримить лускою
Звіра.
Його любити можна обра́зами,
Невтішними словами,
Навіть прокльонами.
Він мовчатиме сирістю
Печер,
Але у відповідь обпече вогнем.
Звір стане вільнішим,
Паща палатиме пусткою,
А чи відновишся з попелу ти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771563
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Ніколи я лихою не була,
Хоч, може часом і кому здавалось.
Я добрим людям не бажала зла,
А до лихих воно само верталось.
Не заздрила нікому, не кляла,
(Хоч іноді - до дідька й посилала!..)
До кожного привітною була,
Лиш потайки, ночами сумувала...
Та це не всім подобалось, не всім,
Не раз, не два - мов в пеклі, обпікалась.
Багато літ і стільки ж лютих зим,
Я з буревієм заздрості змагалась!
І пристрасті кипіли, як смола,
Вагання роздирали - за і проти!
Та, з часом мудрість все ж допомогла,
Мені себе знайти й перебороти!
Змінилось - все! і я уже не та,
Іду в свій світ дорогою своєю.
Мене не зачіпає суєта,
Життю радію з чистою душею!
Сьогодні, зараз! - це найкраща мить!
Любити ближніх і добро творити!
Бо час, як світло - іскрою злетить!
А ми ще тільки починаєм жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771374
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Ранку окраєць
трусить під ноги крихти,
зграями хмари, наче граків, жене.
Холодно пальцям.
Слухаю тишу вітру,
Шибок, сніжинок углибині мене.
Тиша зітхає,
падає час - і б'ється
люстро калюжі. Скалки дрібних хвилин.
Голосом з Раю,
чистим, неначе скельце,
хтось прославляє вічний Єрусалим.
Жилка пульсує
(де там ще ті Голгофи!),
зірка палає, сонце неначе, сон... -
тільки б не всує.
Юда. Пілат. Апокриф.
Каїне, Каю, стій, не брудни долонь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769926
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 07.01.2018
Ця летка монохромна зима,
більше схожа на провесінь,
сиве пір’я торішнє висмикує,
ніби сова…
Поки крутиться світ,
наче білка
в шаленому колесі,
поміж роком Новим
і магічним світанком Різдва,
Ти не знаєш,
як втримати темп,
не зійти із дистанції,
Не розсипатись в цій
галасливій хиткій суєті,
де, здавалося б,
люди звучать
у єдиній вібрації,
тільки в тебе всередині
звуки і ритми не ті.
Бо, впіймавши із космосу хвилю
на гребені вічності,
ти пускаєш галуззя у небо,
а корінь – углиб,
і натхненна душа
вислизає
за межі публічності,
і черпає з галактики
кожне зітхання чи схлип.
І відрадно, що тут,
між примарних ілюзій
і смертності,
де так мало відведено часу
на добрі дива,
навіть ти
відчуваєш
малесеньку частку причетності
до великого таїнства –
світлого свята Різдва!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769585
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 07.01.2018
Закриєш очі…
Білі пелюстки
спливуть над елементами декору.
Зійти з картин від доторку руки.
Розтанути
в півтінях коридору.
В півтемряві…
Під золотом прикрас
розпізнавати призабуті шрами.
То вже не сни. То надчутливий час
так грається
з чужими іменами.
З теплом очей…
Із холодом образ,
що зникнуть разом з талою водою.
… коли боги заступляться за нас,
лише тоді
ми станемо собою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768866
дата надходження 30.12.2017
дата закладки 31.12.2017
Проникаешь в меня как свет,
Как реликтовый свет звезды,
Что сгорела, которой нет,
Ну а свет всё идёт, идёт.
Проникаешь в меня как звук
Всей тоской порванной струны.
Колдовской разомкнулся круг,
Ну а звук всё идёт, идёт.
Проникаешь в меня как дождь,
Усмиряющий всё вокруг.
Но во мне вековая дрожь,
Ну а дождь всё идёт, идёт.
Проникаешь в меня как соль
Через поры моей души.
Я простила и эту боль,
Ну а соль всё идёт, идёт.
Проникаешь в меня как дым
От потухших давно костров.
Ты останешься молодым,
Ну а дым всё идёт, идёт.
Проникаешь в меня как снег
Наметает в дверную щель.
Иногда на Земле апрель…
Только снег всё идёт, идёт…
[i]2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760838
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 31.12.2017
Летіти. Горіти. Хотіти торкнутись, побачити.
Згоріти дотла. І образитись - потім пробачити.
Кричати без слів...Чи мовчати - так голосно-голосно!!
Нутро оголити...від цього то тепло, то морозно.
Любити, жадати, боятись за мить усе втратити.
Вуста цілувати, руками всі вигини гладити.
Торкатись, в обіймах губитись, вкриватись "мурахами".
На землю раптовим дощем, чи у височінь птахами.
Світити, мов сонце у небі твоєму безхмарному.
Розквітнути, стати осяжною в світі примарному.
Із вітром весняним упасти до серця зерниною,
і там прорости, ставши разом з тобою єдиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768124
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
(дружеский шарж на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761358)
Итак, в начале было слово,
Когда Акимова сама,
Судьбу предвосхищая словно,
Сказала в рифму: "ма" и "ма".
Талантом и умом ребенка
Не обошел тогда Господь,
Росла Акимова тихонько
И слово обретало плоть.
И два крыла, и оперенье
Росли у слова-серебра,
И ручейком стихотворенья
Стекали с кончика пера,
Перерастя в поток, по мере
Как шел писательский прогресс.
А слово все росло в размере,
А слово обретало вес...
И стало вдруг скалой гранитной!
Вот он - торжественный момент,
Когда Акимовой не стыдно
На сей подняться постамент!
И, наслаждаясь с верхотуры
Неуязвимостью рамён,
Отмахивать литературой
И голубей, и пыль времён.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768172
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
По-разному мы жили, кто как мог,
Так пусть последний в жизни станет первым.
Коль есть душа, то, значит, дай ей, Бог,
На всякий час – Любви, Надежды, Веры!
..…
Блаженна в этом мире простота,
И, значит, не «за то» и не «за это»,
А явится, блаженно, просто так,
Надежда, как восьмое чудо света.
И сменится оттенок цветовой,
Да так, что взглянешь и не наглядеться,
На позабытый жизнью цвет восьмой –
Цвет Веры – в спектре радужного сердца.
И без, на это видимых причин –
За Верой и Надеждой – безотчетно,
Коснувшись сердца, тихо зазвучит
Мелодии Любви – восьмая нота.
…..
Восьмым лучом блеснёт во тьму звезда
На потемневшей вечности иконе…
Блеснёт?.. Наверно, да… но лишь тогда,
Когда душа от темноты застонет.
.....
Крестострел* или октаграмма - восьмиконечная звезда.(прим.авт.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768027
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Як добре в самоті собі пливти
Зимовими вершками серед вулиць,
Де залишки недавні суєти
Вечірні тихі сутінки ковтнули.
Десь блимає багрянцем у вікні
Теплом людським злеліяний різдвяник,
І хрумкотить ще зовсім свіжий сніг,
Як о́приски крихкої порцеляни
Під пресом монотонної ходи –
Такої неквапливої, легкої.
Ув інею весільному сади
Застигли у смиренні й супокої.
І щось тобі від серця відлягло –
Прогіркле, метушливе, перепріле…
Натомість, оксамитове тепло
Наповнило по вінця душу й тіло.
Над стріхами здіймаються дими,
І ти, забувши про звичайну втому,
Втішаєшся красотами зими,
Знайомий шлях відмірюєш додому
Приємним хрустом кроків по снігу
І серця коливаннями чіткими,
Затоптуєш морозяну пергу,
Мазки думок обрамлюєш у рими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767889
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Не сниму я светлые одежды,
Не сменю и праздники на будни,
Не пойду, темно и безнадежно,
Возвещать о том, что с нами будет.
Не взойду, как Он, на стену Храма,
Не заплачу в длань Иерусалима –
Я о том, что подлы внуки Хама,
И о том, что лживы дети Сима.
Что у всех людей одна планида,
И одни духовные истоки:
«Авель сотворён, чтоб быть убитым,
Каин сотворён, чтоб стать жестоким».
Что по жизни черная дорога,
К бездне нас ведет, от века к веку,
И в ее конце не станет Бога,
И не обретется Человека.
Что уже не завтра, а сегодня,
Мир, испепеляя скоротечно,
Полыхнёт, не зрячий гнев Господень,
А слепая злоба человечка.
…
Помните? – Герни’ка… Хиросима…
Что мы для себя готовим ныне?
Откровенье не произносимо,
Мне ли прорицать пути земные…
Мир не глух, он проклят и не боле…
Может, он услышит, ненароком,
Чувство неизбежности и боли,
Слово, не рожденного – пророком?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767486
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 25.12.2017
И падал снег, поверженный циклоном,
над миром копошащихся людей…
даруя шанс побыть немножко Богом,
гуляющим неспешно по воде
речушки, окончательно застывшей.
След-в-след писать короткое «я есть»
по абсолютно выбеленной крыше:
большому небу – маленькая весть.
Глядеть на горизонт новорождённый –
до сотой бессознательной слезы
впорхнувшей в душу девочки-мадонны.
Мороз?...
мороз – таблеткой под язык
в пути от ожидаемых к случайным.
Мне повезло – я просто человек…
…и закипел, и трижды выстыл чайник…
и хорошо…
…и тихо падал снег…
конкурсное... посему - повторное.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767138
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 25.12.2017
Іду обережно по краю
над прірвою. Годі спочить.
Зустрінемось біля Синаю,
в Долині спокус і плачів.
Зустрінемовсь мовчки. Пізна́єш.
Проте чи зрадієш мені
(на схилах святого Синаю
всі душі прозоро-скляні).
Зрадієш чи скажеш: - По вірі…, -
мені зазирнувши в лице?
Збрехати Тобі не зумію
(та й не сподівалась на це).
По вірі... Я знаю основи.
У них горизонтом – Любов.
Із ран твоїх знову і знову
По крапельці скапує кров.
Я вірю Любові всевишній.
Чомусь тільки часто в житті
вона – як оскомина вишні.
Хто смак той відчує, - святі.
Хто смак той відчує, - відважні
(горить – не згасає – свіча).
По вірі? Хай буде, як скажеш –
Не треба вологи в очах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766562
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017
[i]Ни запаха цветка, ни птичьей трели.
Ни бирюзы дождя, ни солнца злата.
Отрозове́ли и отлазоре́ли,
Отрадовались чувства без возврата.
Ни плевела, ни колошений хлебных.
Ни дьявола, ни Божия Предтечи.
Расторгли свой союз земля и небо,
И пустоты печаль легла на плечи.
Когда поникший стебель сиротливо
Колышется ноябрьскими ветрами,
Покинутость – удел осенней нивы,
И одинокость чувств – между мирами…
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766458
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Возвращаться к отставшей осени,
в перезревший надеждой сон:
дни - нейтральные, тени - сносные,
боль - похожая на поклон,
не предали - и очень дороги.
Возвращаться - седая прядь.
Суеверия бросить под ноги -
...и как дура на них стоять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765658
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Останній видих осені… Бувай,
Руда, парчевопишна, кароока!
Вже сивиною вкрилася трава,
Холодна гладь дзвенить, така висока.
О, ця межа між сірістю садів
І снігопаду пудрою легкою,
Коли згасають кола на воді,
І світ пірнає в по́ру супокою…
Щоб перейти у ще одну весну,
Прийнявши сон зимовий, як турботу.
Отак і ти, пізнавши глибину,
Мудрішою стаєш бодай на йоту.
На тлі цієї величі й краси,
Де зорі в душу сіються, мов зерна,
Де чуються космічні голоси,
Стаєш така всесильна і… мізерна.
І з першим снігом віриш у дива,
Відкинувши турбот буденних втому,
Бо кожен рік з наближенням Різдва
Ти відкриваєш світ цей по-новому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763090
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
Мы пришли.
Мы сумели.
Надо же?..
Всё, чем вздрогнется - ни о чём...
День - случился.
Случился - радужным.
ЧТО ещё?..
В мир распахнуты окна кассами -
где мы вместе уже не в счёт...
где умножен один на массу и...
и ещё
где прощаясь, смывают разницу
влажных губ и горячих щёк...
где глотают "уже"... а кажется,
что "ещё"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759911
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Останні барви осені – скупі,
Так мало в них експресії і блиску…
Вже золотень дистанцію пробіг,
Підвівши за собою жирну риску.
Ні звуків, ні вібрацій, ні тепла,
Лиш де-не-де ще гупають ранети,
Лише густа передзимова мла
І листя обгорілі трафарети.
І сухозлітка вранішніх калюж
З-під подиху осіннього морозу.
О листопаде, увійди й поруш
Цю атмосферу сонну, безголосу!..
Коли душа – розтрощене вікно,
В яке надривно завиває осінь,
Коли слова, як вимерзле зерно,
А ти ще й досі плодоносиш, досі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758048
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 03.11.2017
Чорніють дерев обвуглені остови
у полум’ї листя. Дощу б, води.
Тікаєш, мов злодій, з мойого острова,
Не знаючи сам куди.
Тікаєш, Енею. Відома фабула.
Мені пломеніти набридло в ній.
Гойдають вітри перестигле яблуко
залишених марних мрій.
Є затишок хатній. Є чай і музика.
Є осінь, за вікнами падолист
(не ноти – краплини обірваних ґудзиків
Розгублено ронить Лист).
Це, певно, початок нового епосу.
Без Трої ущент зруйнованих стін.
На острові осені палімпсестами
карбуються ночі-дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757761
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 01.11.2017
https://www.youtube.com/watch?v=vtqzaOyOKvg
ЛАКРІМОЗА ВІЙНИ
романс
***слова пісні, покладені на музику в співпраці з композитором О. Лісінчуком. Виконує Народна артистка України Світлана Мирвода***
Дощ у вікні
Тобі дзвенить,
Немов по клавішах соната.
Ти відчуваєш мій прихід
З доріг війни
Крізь дощові вологі грати...
І ти одна.
І ти одна,
І разом більше нам не бути...
Ось так,
Під дощову сонату,
Листа
Останнього писати
З країв, яких не повернутись.
Не дивина.
Іде війна,
І дощ стікає, наче смуток...
А дощ іде,
І часу плин
Зіграє музику розлуки.
Під лакрімози перелив
На клавесин
Кладу твої зігріті руки...
І не проси,
І не проси,
Мене недовго зачекати...
Прости
Мене, моє кохання!..
Той бій
Для мене був останній,
Бо я знесиленим солдатом
Прийшов сюди...
Та маю йти
Крізь дощові вологі грати...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081600768
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 01.11.2017
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Він, як та вісь, що мій обертає світ,
Ніби солодкий гріх, ніби щастя крадене,
Розуму – згуба, а серцю – принадний плід.
Сіль проступає в нього на гострих вилицях,
Ніби на скелях витесаних пісок…
Ну, а коли він спрагло у бік мій дивиться,
Я відчуваю, як затерпає крок.
Я з-поміж сотні звуків найперше вгадую
Поступ його і тембр такий терпкий,
Я відчуваю: кров закипає магмою,
Здавлює ребра тиском, немов гілки.
Я забуваю, що інші важливі речі є
В мить, коли він полює, мов хижий звір…
Погляд його палкий, мов індійські спеції,
Аж до молекул спалює, вір-не-вір.
Тож коли він так пильно у мене цілиться,
Пружно цупку натягує тятиву,
Я відчуваю, як сіпається вилиця,
Як від судоми зводить тонку брову.
Я вже готова здатися у полон його,
Із головою кинутися в імлу –
Так, мов нема нічого довкіл стороннього,
Тільки його присутність на дотик-слух.
Тільки його тепло, ніби щастя крадене,
На перехресті наших земних доріг…
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Мов найсолодший гріх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751983
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 28.09.2017
На світанку піду.
Не сьогодні… нехай –післязавтра.
…і пронизливо сич закричить на ведмежій горі.
…і відчуєш – я йду… між серцями бринітиме мантра.
Так спокійно і легко
додому ідуть косарі
З косовиць золотих.
Тільки хвиля шаленого вітру
Спалахне смолоскипом й твого доторкнеться весла.
…і на пагорбах раю стареньку іржаву палітру
Розкладеш обережно
й приречено скажеш – пішла…
Не запалюй свічу!
Не шукай на розвалинах літа
Чорно-білі штрихи… не окреслюй в собі пустоту…
… я зостанусь тобі перламутром вишневого цвіту
В час цвітінь найп”янкіших
…і навіть, коли… одцвіту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750453
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Кто ж теперь о тебе помолится,
погорелец мой, по утрам? -
на остывшей твоей околице
милосердно построю храм
там, где падали мысли - спелыми,
не надкушенные людьми...
где закаты пропахли елями,
колкотерпкими от любви.
Чёрно-белые звуки капают,
убаюкивая судьбу -
безымянную и покатую
неприкаянную мольбу.
Схороню все привычки в колокол -
не забудутся даже ей,
с медно-рыжим чертовским сполохом
чёткой чёлочки до бровей.
Пусть - она...
в новых стенах вымолит -
что не вынесли воробьи.
Я вчера посадила жимолость.
Я простила.
Иди.
Люби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748915
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 07.09.2017
Ця пора, здавалося б, журлива,
Ця тягуча матова теплінь!..
Попеляста видублена слива
Гріється під сонцем на гіллі́.
Вже засмаги мелена кориця
Облітає з вилиць і колін,
А в гортані ветхої криниці
Цинкове відро – застиглий дзвін,
Що відбув прощальну літургію,
Коли осінь в сад мій увійшла…
Що це я думки сумні лелію?
Ще ж достатньо світла і тепла.
Ще доволі пахощів і цвіту,
Ще такі медові кольори!
Ще ж у душу, ніби у трембіту,
Дмуть легкі просолені вітри!
Ще у серці теплому гніздиться
Літо, ніби пташка у дуплі!..
Хоч засмаги мелена кориця
Облітає з вилиць і колін…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748877
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 07.09.2017
Цей серпень – мов крапка. Зотліли шляхи назад.
Харон вже от-от у воду занурить весла.
Спинися! Хай буде до ранку зеленим сад,
А завтрашня осінь димами в мені воскресне,
Запалить, дихнувши, дерев золоті сірники –
І тільки човна не торкнеться твого, Хароне:
Він Летою пахне.
…А ти спинився-таки?
Сльозинами сад,
збожеволівши,
яблука ронить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746968
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Сердце – камень… а все ж не гранит.
Осыпается, фразы роняя…
Слезной крошкой о ком то скорбит.
Пылью чувства за что то пеняет.
Мама, милая, где ты сейчас?
Почему Бог судил так сурово?–
В вековой недоступности глаз!
В роковой невозможности слова!
Не отправишь туда письмецо
И звонком заказным не позвонишь.
Только вздрогнешь душой и лицо
Неожиданно спрячешь в ладони.
Оглянешься в себя... позовёшь...
И пред памятью, вставшей напротив,
Что-то горько и поздно поймёшь,
Но, увы… ничего не воротишь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747043
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Але хто це дівча?
Ще не знаєш… долоні холодні.
Очі кольору трав. Шлейф криваво-терпкого вина.
Ти забудеш її. Не тримайся тієї безодні,
Де відлунює й досі
похмілля твого глибина.
Як же втримати це?!..
Непідкорені міцністю клею,
Зі стареньких шпалер відлітають у світ солов”ї.
…але, раптом, колись, доторкнувшись первинного глею,
До найтонших дрібниць,
ніби вперше, відтвориш її
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746864
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Чуєш, тиша яка…
Ні свічі… ні струни… ні стіни…
На колінах моїх невпокорені карти пасьянсу.
Слухай сповідь мою на бруківках мостів розвідних.
Міжсезоння сердець.
Повний вакуум. Жодного шансу
Перетнути межу.
У віддаленім краю землі
Пахнуть трави медово, туманами дихає хвоя.
Ти будуєш мені неймовірно стрімкі кораблі.
Тільки я не зійшла
ще з ковчега великого Ноя.
На обіцяних землях
Криваво-п”янка алича.
Ворон знову вертає, собі не знайшовши вечері.
Чорний ворон душі… і лише полум”яна свіча
……………………………………….відшукає свій берег
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746399
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Любовь наш код. Во тьме веков
Она не знает чувств и слов,
Но в проявленьи естества,
Она – и чувства и слова…
…
– Любимая… сгорев, звезда,
В Ничто упала… в Никогда…
И всё вокруг накрыла тень,
От Никогда – Ничто – Нигде.
Любимая… во тьме звезда
Любви угасла навсегда.
Её прервался алый свет.
Того, что было больше нет.
Нет ни надежды, ни огня,
И нет тебя… и нет меня…
Есть только Тишина… и тьма
Её – нема’, нема’, НЕМА’!
Любимая… звук – это бредь,
Безмолвие разлила смерть,
И только вечности часы
Я слышу… сквозь безмолвья зыбь –
Мгновенья падают в века,
Молчанья нота высока!..
Любовь иллюзией была,
Она умолкла, умерла,
Ее развеялся туман,
Реальность – смерть,
Любовь – обман.
Зови её, иль не зови,
За гранью смерти нет любви.
Бессильно жизни божество,
И мне не слышен зов его…
…
– Любимый... вне – слова пусты,
Я – этот зов, я – это ты,
Вовне напрасно не смотри,
Я не снаружи, я внутри.
Я – божий глас, я – божья дщерь,
Меня услышь, в меня поверь,
И этой верою храня,
Спаси себя… спаси меня…
Любимый мой, не отрекись!
Из жизни в смерть,
Из смерти в жизнь,
Прольется тьма, угаснет свет,
Но чувству ты не скажешь – нет.
Любимый мой, не отрекись!
Из тьмы на свет,
Из бездны ввысь,
Летят и падают слова,
Любовь зовёт! Она жива!
Мольбою губ, стенаньем рук,
Я разрываю смерти круг,
Я – Свет, Я – Воздух, Я – Вода,
Любимый мой, ты слышишь?!
…
– Да!
…
Да… жизнь… она наш общий дом,
Где мы рождаемся, живём…
И умираем… чтоб опять
Рождаться, чувствовать, желать…
Но дом не может быть без стен,
Любовь… она всегда, везде,
Как вечный камень, как стена,
Краеуго’льна!
Основна’!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746308
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Где-то есть городок,
не воюющий с миром
ни за акр, ни за милю.
В храм затёртый порог -
без протянутых рук
и не заперты двери,
за которыми верят
потому, что не врут.
Все дороги верны
и возможны, и людны.
В стариковские будни
даже сны влюблены.
Нет ничейных детей.
Нет могил безымянных
юным, смелым и рьяным.
...на вопрос "это где?"
все ответы давно
до немого охрипли
и затасканы рифмой
под случайным окном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745744
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 13.08.2017
Безнадія в очах.
Ось іще відіп"ю і завию.
Під горілки "гранчак"
Я стеблину гризу деревію...
Десь минули бої...
Чи минули? Та ні. Не минули...
Думи, думи мої!..
Ви під лиха піснІ не поснули?
Вовчий вий у полях-
Передвісник великої смути...
Приховай переляк.
Те, що станеться- не оминути.
Перейди чорторий,
Де життя коло вічності ходить,
Де шалені вітри
Носять рвані братерські угоди,
Терикони увись
Підійняли долоні до манни...
Тільки ні!.. Роздивись-
Це ж одвічні козацькі кургани.
Мов із двох половин
Воз"єдналася волі потреба.
Там орел степовий
Шлях орлятам показує в небо,
Подароване всім...
Синє небо на жовтому полі...
Цей небесний посів,
Що зростав би на щастя і долю,
Лиш зібрати в кулак
Силу волі усім, як одному...
Наче так... Та не так.
Бо ножами фронти по живому,
Бо формують думки
Хто полями одвік не ходили,
Бо біжать пацюки,
Ніби човен водою накрило,
Бо могили дідів
Продають, мов ділянки під дачу...
...не чіпай!.. Відійди!..
Всім віддячу. Комусь- не пробачу.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117080800904
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745184
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017
Утро вызрело - потому что...
Через форточку голубям
раскрошив от небес горбушку
я признаюсь, что до тебя
было даже уже не сложно -
было просто уже никак.
Мой нечаянный, мой возможный,
мой надёжно любимый враг,
разделивший меня небрежно
на "не верю" и на "а вдруг".
Мой дрейфующий, мой безбрежный,
самый мой ненадёжный друг,
с ночи вырубивший из чащи
мой девятый кошачий дом,
чтобы я умирала чаще...
чтобы снова рождалась сном,
разбавляя густые будни...
чтобы ты запустил в окно
зимним августом пополудни
беспричинный мой выходной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743121
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 25.07.2017
Ти також відчув, як прогіркли слова на вустах
Несказані вчасно?... А ті, що їх краще б не чути,
Отрутою впали на денце душі... в тих садах
Троянди накинули траурний саван цикути.
Зі стрілок годинника скрапує смуток… тік-так…
І падає небо у чашу розбиту… Не дихай…
Затримай у грудях тепло хоч на ще один такт –
І з видихом сонце моє відпускай… тихо… тихо…
А я відшукаю пустелі забутих світів,
В яких навіть вітер ім`я твоє не прошепоче.
У жмені ховатиму зорі /несказаних слів/,
Надкушені яблука… наш недописаний злочин…
[i]/колись/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742936
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 21.07.2017
Я чула як тишу рвуть кроки твої серед ночі
І як, віддаляючись швидко, вони затихають,
Замовкли сусіди, завжди говорити охочі,
І час провалився у вічність, а я не звикаю...
Вмикаю симфонію Ліста, бо не до естради,
Заварюю чай, який є, так... аби не зелений...
Розсипались вірші мої, наче зайві поради,
Аби ж дописати... читаю, а там - не про мене...
Чужі незнайомі думки і бажання відверті
Блукають... Немає у віршах отих навіть рими,
Зникають нахабні слова у німій круговерті,
Вслухаюсь у звуки... чи кроки твої... але мимо...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742858
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 21.07.2017
[i]з дивних НЕвіршів)[/i]
Хлюпочеться море…
Воно мені знову наснилося.
«Привіт, моє море! В мені твої хвилі – ключі.»
Розсипався біль на папері у знаках кирилиці.
«Привіт, моє море… я в іншого сплю на плечі…»
Я кутаюсь в ковдру, приховую і переховуюсь -
Стонадцята спроба за безцінь віддати жалі.
Між двох паралелей за право на вдих розраховуюсь
Собою ж, допоки не зійде рахунок в нулі.
«Привіт, моє море! …нікому ніхто... тобі нІколи…»
У водах твоїх не лишають слідів кораблі.
«А я тобі – ким, моє море? Бо ти мені – іклами.»
/ …заради безодні в тобі відрікалась землі…/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742414
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Ви бачили Світ, що навколо лежить, очима Любові?
У гомоні річки, у шелесті вітру в кроні дубовій,
В вечірньому небі, де зорі мов стрази палають,
В польоті лелеки, що відстань додому долає,
В легеньких хмаринках, що вітер над морем розвісив,
В буянні, на полум’я схожім, осіннього лісу,
В кружлянні сніжинок, що в біле землицю убрали,
У краплях дощу, що промінь на сім кольорів розіклали,
У срібнім звучанні дзвінкого дитячого сміху,
У щебеті пташки в гніздечку, захованім в стріху.
У пролісках синіх, що небом лежать на галяві,
В весільнім танку лебединім на дзеркалі ставу,
В цвітінні троянди, в дозрілих кетЯгах калини,
Радійте красі - це Світ, що Господь сотворив для людини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725350
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 30.03.2017
…..
… десять… девять… отсчет уже начат,
И, в порыве печали пустом,
Скоро иволга в роще заплачет,
Ива в поле уронит листок,
И, блеснув чернотой шелкопёрой,
Прилетит, будто ангел с небес,
Гость незваный – кладбищенский ворон,
И непрошеный сядет на крест…
…..
Время пусто, фальшиво, конечно,
Нет ни дней, ни часов, ни минут…
Ничего нет… одна только вечность,
И я знаю – она уже тут…
Где-то рядом… круг жизни нарушен,
Смерть уже говорит… говорит…
И слова проникают снаружи.
И слова остаются внутри.
..…
Миг и Вечность. Любовь и безбожность.
Память (или движение вспять?)
Это всё оказалось так сложно,
(Или ложно?) чтоб в жизни понять,
Но, когда всё позёмной тоскою
Оплетёт черно-бурая сыть –
В смерти – всё это станет простою
Невозможностью помнить… любить…
…..
Знаешь… я ни о чём не жалею.
Слышишь... я никого не зову.
Это ветер гудит по аллеям.
Это завертью клонит траву.
И листвой облетевшей всё дальше,
Слов ненужность несёт в пустоту.
Знаешь... я очищаюсь от фальши.
Слышишь?.. Я уже слышу... и жду...
.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720785
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 09.03.2017
…Ваш взгляд не отвечал – ни "да", ни "нет"…
Но сердце билось громче и быстрей…
Уже мне не казался странным свет
Неоновых витрин и фонарей.
В нём стала ночь такой, что просто – ах! –
Искрился бело-голубым кристалл –
И снег, кружась, черемухово пах,
И ландышево-нежно опадал.
И мне казалось: именно для нас –
Для рук… для губ… и Ваших и моих –
Кружится белоснежный зимний вальс,
Тот самый - белый танец для двоих…
… Вы шли одна… немного впереди –
О, этот белый танец наших зим! –
Как глупо я стеснялся подойти…
Как долго не решался пригласить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717354
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 09.03.2017
Обещаний простых монетки
по фонтанам собрать/пройтись:
«Буду в каждой весенней клетке
ставить галочку добрых птиц,
рассыпающих щедро, небо
разрывающее, «курлы»».
Им бы – к дому лететь.
А мне бы
в нём достроить ещё углы
тишине… и её осколкам.
Водрузить поэтапно на
пьедестал, на плечо, на полку
все весенние имена.
…тихо-тихо…
потом – воздущно…
Что я птицам смогу?... века?... –
так, по мелочи – просто слушать…
…слушать – значит, любить пока…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722222
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 09.03.2017
Якби ж то знати, що там буде далі –
Які падіння й обрії нові?
А час летить і тисне на педалі,
І в цій гонитві ти вже сам не свій…
Бо пережитих днів не наздогнати
І не впіймати втрачену мету…
І добре, що тепло своєї хати
Не дасть у прірву впасти на льоту.
Що вогник той привітний, найрідніший
До себе кличе з диких манівців!
І світ стає прозорішим, теплішим,
А ключ – великим скарбом у руці.
Приходиш відігрітися в кубельце,
Лишаєш за порогом свій тягар,
І щиру простоту приймаєш серцем,
Як дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721181
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Знов кровоточить лютнева рана,
І думаєш в час скорботний:
Для кого, для чого, за що на Майдані
Померла Небесна сотня?
Заклики помсти, вигуки: "Слава!" -
Це все сторона зворотна,
Страшніше, що може загинути справа,
За яку загинула Сотня.
Жадібне стадо допалось корита,
Вважаючи: безповоротно...
Невже ми дозволим країну вбити,
Як вбили Небесну сотню?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720575
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В холодних заметілях гнаних вітром,
Тоді, коли зривається над світом,
І вдаль летить незміряна печаль.
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В туманах, і калùновім намисті,
В сльозах дощів, барвистім падолисті,
В ріллі дорідній променем заграй.
Люби мене, прошу тебе, люби,
В цвітінні літа, в ароматі липи,
В житах рясних і в росах золотистих,
У миті щастя, у сльозі' журби.
Люби мене, прошу тебе, люби,
У журавлях, що з вирію вертають,
В підсніжниках, що розцвіли у гаї,
У кульчиках* зеленої верби.
Ох, знало б ти, а як кохаю я,
Тебе, моє ласкàве, ніжне, крàсне!
У почуттях, що часу непідвласні
Освідчувалась Сонцеві Земля.
Кульчики*-сережки.
Н.Хаммоуда
07/02/2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717220
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Ніченько, слухай:
Тиша яка без нього
В світі моєму - без голосу, без зітхань....
Вітре, не рухай
Місячну цю дорогу!
Сном перейду нас розтявшу розлукою грань.
Птахи підбиті
Тулились до купки несміло.
Боязко в очі уприскували висоту.
Рани сповиті
Вже мрією знов бубнявіли.
Міряли світлом тоненьким серця темноту.
Зіркою впала
На денце окрайчиком ласка.
Теплим шматочком від сонця впекла доброта...
Ніченько, мало?
Не рухай цю тишу, будь ласка!
В ній щось по-справжньому щире в цю мить пророста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716712
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 09.02.2017
Є тільки мить. Розкривши парашут
Свого життя, лечу, як всі, у вічність.
Все ближче твердь, і все ясніше суть,
І все гостріше почуттів готичність.
І слово правди, хоч яке скупе,
І дружній потиск, і мовчання ритми –
Усе у цім повітрянім купе
Тримає нас, не даючи згоріти,
Не долетівши до своїх основ,
Не кинувши в обличчя виклик вітру,
Не зрозумівши раптом, що Любов –
Імператив, який керує світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716442
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Терпких очей
смарагдові саше.
Скуйовдить вітер кучері солоні…
Вона - лише язичниця… лише…
Орли сідають
на її долоні…
І ти її забудеш…
Жаль… так жаль!
Комедія достойна, власне, Данте.
Вона - лише зволожена печаль
Із тих часів,
коли жили атланти.
Суди її, суди!
Спали! (люби)
Чи пристрели, як злякане зайчатко.
…вона тобі міситиме хліби,
як розпочати схочеш
все спочатку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714961
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Любовь отрицает предел в человеке,
Душа отвергает забвенье могил;
Не слушайте слов о прощаньи навеки,
Прошу Вас, не верьте, что я всё забыл.
В той точке – отсчета – конце и начале,
На пересечении света и тьмы,
Меж смертью и жизнью, у бездны печали,
Где замкнуто сердце и губы нем’ы,
Когда ожидания миг бесконечен
И память, застынув, не движется вспять,
Пусть тщетно, пускай не надеясь на встречу,
Я буду Вас помнить…
Я буду Вас ждать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714952
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 30.01.2017
[i]« Die Eifersucht ist eine Leidenschaft,
die mit Eifer sucht, die ihr Leiden schaft»[/i]
Можливо Гете
У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – [i]ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти[/i] …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
[u]Не Вас!.. Поезію,[/u] манкурти.
Мої [u]сімейні[/u] жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.
...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, –[i] к ноге![/i]
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
[u]І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.[/u]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714768
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Да… поезд тот – «Москва – Воронеж»
Ушёл, дымок завился лишь…
Спеши-беги, да не догонишь,
Кричи-зови, не возвратишь.
Ну, что ж, не надо так не надо,
Как будто нет других грехов;
Чем меньше в жизни женских взглядов,
Тем больше водки и… стихов.
Простите, Оли, Лены, Тани,
НЕпредпочтительность мою,
И то, что чувственность желаний
Всё чаще Музе отдаю…
…
И все таки, нет-нет, а вспомнишь,
Как пахли яблони весной…
Свой техникум (сегодня колледж)…
И школу… вечер выпускной…
Где вы, Оксаны и Марины?..
А Женя…(ах, как хороша!)
Так сексапильна и… невинна
(Не обломилось ни шиша)
Зато соседская Настёна
Была чумною, только тронь,
Хоть обливай водой студеной
Не потушить её огонь.
О, наша ветреная юность
В порыве чувственном своём!
Моя мальчишеская грубость…
И нежность девичья её…
Ах, как всё это было внове –
Неутолимо-горячо,
И первый поцелуй до крови…
И шепот губ – еще… еще…
О, как мы чувственность хватали
Ладонями, глазами, ртом!
И первой страсти испытали
Восторг... и детский стыд потом…
Потом…
А, что там было дальше?..
Ноктюрн?..
Соната?..
Кто поймёт?..
Потом всё больше в жизни фальши…
Всё меньше в чувстве светлых нот…
Бинарность жизненного круга –
Случайность или суждено?
Увы, тех – юных лет подруга,
Так и не стала мне женой.
Нет, я нисколько не жалею,
И, может, только лишь чуть-чуть,
Как клен осенний над аллеей,
Я над прожитым загрущу.
И с легкой грезою о чем-то,
Сквозь эту золотую грусть,
Вам, юности моей девчонка,
Стихотвореньем улыбнусь.
Я знаю, жизнь неповторима,
Как свет угаснувшего дня.
И ныне Вы пройдете мимо
И не узнаете меня.
Сегодня встретив Вас, я тоже,
Наверно бы, не поднял глаз,
Но все же… все же, все же, все же
Я не хочу, не помнить Вас.
И вот… пишу на прежний адрес –
Где мы когда то родили'сь,
Где жили, встретились… расстались –
В любовь, в надежду, в юность, в жизнь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712710
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Таро чи дні слідами від чобіт?
Вперед, назад і, врешті-решт, – по колу.
Минулого б хоч трішки пригубить –
І знову б вірити в людину. Як ніколи
Пече похмілля душу і вуста.
А навкруги без масок ходять будні.
І ледве до коліна висота.
І від чеширів – посмішки облудні.
В рожевім лицеміри й шахраї.
А на розп'ятті – сотня вічних істин.
Крук хірургічно простір розкроїв
На "до" хмільне й цілком тверезе "після"…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712821
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Мадонно українського села,
Ґвалтована, катована, розп'ята,
Я вірю в тебе. Доторкнусь чола,
Де у віночку і калина, й м'ята —
Благослови! Дай сили і снаги
У світ нести твоє дитя і волю
Попри дощі, тумани і сніги,
Щоб відшукати оту згубу — долю,
Що до Сибіру прадідів звела,
Які посміли не скоритись звіру...
Мадонно українського села,
Тебе і досі ще несуть в офіру...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711263
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
Приїзди просто так, без пояснень, як сніг на голову,
Доки зводить зима кришталеві між нами мости.
Хай злиняли мундири, протершись давно до олова.
Й на пуанти мені не звестися. Та все ж – приїзди.
У каміні вогонь лиже дровам соснове черево.
Він уже не пече, не лишає від слів пухирі.
Пахне спогадом терпко пухнасте різдвяне дерево.
Сипле щастям торішнім торішній сніг на дворі.
Кожне сказане слово народжує в серці музику.
Не фальшивить сьогодні нітрохи й найтонша струна.
Так спокійно і легко буває лише між друзями.
Кришталеві мости понад річкою часу. Зима.
Приїзди, як згадаєш. Так, просто. Як сніг на голову.
Не змінити нічого. Й не треба. Я знаю сама.
У каміні вуглинкою брошка і грудка олова,
Дуже схожа на серце.
Будує
мости
зима…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709895
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Долоня ліва,
Частина тильна -
Гойдаю Всесвіт на волосках.
Карпатська повінь, любов всесильна,
Купальська квітка
в моїх руках…
А заблукаєш,
Пташина рання
Покаже стежку поміж ліщин-
Місця ведмежі, і заклинання,
Солодкуваті,
мов пертусин…
Заплющиш очі,
Води багато…
Цілющий корінь – прадавній гріх.
Танцюють мавки в зимове свято,
Шукай найкращу…
цілуй усіх!
Найглибший келих
Вином наповнюй,
Зіграй на картах, впізнай в ріці
Оту, що вийде з тобою в повню –
Коса у трави…
рука в руці…
Нема спасіння!
Не видно броду.
Перехилився небесний глек.
Це ворожіння на талих водах.
Соната третя
гірських смерек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709222
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 01.01.2017
в соавторстве с поэтом Серго Сокольником
Разливается красками вечности
отгоревший огнем листопад
наших встреч календарной беспечности...
И уже не воротишь назад
это диво процесса познания,
что на жизни разлито холсте
примитивом картин Пиросмани. Я
дорисовываю в темноте
одиночество ветренно-зимнее,
словно вдаль уходящий трамвай.
И подернута савана инеем
память сердца...
- но все же жива...
Не случайных случайностей вестница
не щедра на покой. Значит, мы
не могли в этой жизни не встретиться...
Взяв сердца друг у друга взаймы,
мы совсем не учли: все, что временно -
на губах постоянством горчит.
И трамвай на холсте, неуверенно
зазвенев в посеревшей ночи,
растворится в предутреннем мареве
на последнем из тысяч колец -
в листопаде, сгорающем в зареве
двух рассыпанных в искры сердец...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708009
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 24.12.2016
В трепетном восхищении и с замиранием сердца
склоняюсь перед гением женского портрета
Владимиром Боровиковским.
.....
Портреты… женские портреты…
Такие разные черты
В единстве вечной красоты,
Рукой художника, воспетой.
То девы русской красота,
Исконная, вневременна'я,
Иконно запечатленна'я
На теле и в душе холста.
Она глядит, меняя лик…
И может, истинно (кто знает?)
Нам говорят – Она спасает,
Даря душе прозренья миг.
Так пусть Она спасёт и нас.
Коснётся! – И поднявши веки
Заплачет светом мутный глаз
Слепорожденного калеки.
И взглядом волооко-синим
Прольётся с китежных небес
Художественный благовест
Мирогоро'дского мессии…
...
В тени' высокого искусства
Стоит незримый храм Сакрала,
Где созерцанье идеала
Облагораживает чувства.
Там только сердце, как пресвитер,
И лишь душа, как жрица девства.
Почувствуйте в себе… примите –
Прекрасного – священнодейство.
Ведь невозможное возможно –
И музыкант услышит ноты,
Возьмется за мольберт художник,
Поэт потянется к блокноту.
А Тот, Кто вечен и всевластен,
В порыве творческом и славе
Незримо встанет рядом с вами
Благословляя сопричастьем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707867
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016
"вмію побачити красу навіть у молекулі" - це панночка про себе)
Вона така, що іншої не треба,
Та й не знайдеш, хоч скільки не шукай.
Весь світ для неї - наче сьоме небо:
Лише одна молекула - і кайф!
Ну, панночки - вони з такого тіста.
Мені ж для того, щоб піймати раж,
Накапати прийшлось би грамів триста
Молекул тих С2Н5ОН.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707535
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 21.12.2016
"вмію побачити красу навіть у молекулі" - це панночка про себе)
Вона така, що іншої не треба,
Та й не знайдеш, хоч скільки не шукай.
Весь світ для неї - наче сьоме небо:
Лише одна молекула - і кайф!
Ну, панночки - вони з такого тіста.
Мені ж для того, щоб піймати раж,
Накапати прийшлось би грамів триста
Молекул тих С2Н5ОН.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707535
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Не дрейфь, хороший!
Открытый штоф –
прекрасный повод, чтоб выпить за
не самый худший из берегов,
не самый грязный базар-вокзал,
где каждый левый толкает про
«всё, что не золото – то бурда».
Нет благородней, чем серебро:
уже не третье, но есть – куда…
О странах, вырванных из границ,
пиши, хороший…
а мне – читать
то, перед чем войнам падать ниц…
давясь волнующим «…вашу мать…».
…а за окошком порхают сны.
А мы свечой отогрели день,
длиной от осени – до стены
в обоях в клеточку для идей
и пожеланий, чтоб от руки
их адресовывать в Новый Год:
любить взаимно и вопреки
не самый лучший из берегов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707489
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Не літатимуть мрії… занадто старі…
тільки пішки… і тільки – за рогом,
де дивилось дівча, як на тлі ліхтарів
біло падали залишки року…
Це було чи не?...
…байдуже.
Саме тоді
мандаринами пахли ялинки.
І було якось чхати на решту подій
їй і ще кілька сотням будинків
в місті «Т»…
там ще не позичали тоді
аромат в прозаїчного джина
а ні хвоя, а ні помаранчі руді.
Скоро грудня останні хвилини
заберуть цілий рік в обнульовану вись…
знову чисту… від краю до краю.
Я, звичайно, подумаю вголос, що скрізь
мандаринами пахли ялинки - колись.
...а про себе,
що мрії – літають…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707003
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
Боже, важко як знову палити до нього мости,
Потім довго із пам`яті попіл від згарищ шкребти,
Забувати як дихала ним, невимовно близьким.
/Наче вперше./
Він до берега мого ріку переходить убрід -
І під поглядом топиться змучене серце, як лід.
Знову всотую звично його кожним дотиком рим.
Кидай верші
І рятуй мене, Боже, бо він вже у мене проріс,
Наче дужим корінням у тіло землі прадід-ліс.
Заколисує ніжно, штовхає /причинну/ із гір,
/Як Чугайстер/.
Я злетіла б - тримає, шепоче /пряде/ про любов.
Наче інших до нього не знала в житті молитов,
Висипає по літерах з мене єство на папір.
/Квітнуть айстри./
Він мені дивом праведним, карою з вікон небес.
Та "нестерпно" з ним краще, бо гірше зостатися без
Нього - втратити глузд і боліти за нього клітьми
/До безсоння/.
Боже, дай океан мені в грудях не перерости,
Не палити мости, не боятися з ним висоти.
Заховай просто мить, коли знову зустрінемось ми,
/У долонях.. /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706674
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
[i]Якщо завтра не зійде сонце
І настане довічна темінь,
Буде простір пекельно чорним,
Наче в пащах космічних дір –
Все одно я прийду до тебе
У грозу, в ураган, крізь терні,
Щоб тримати тебе за руку –
Ти чекай лиш, надійся, вір![/i]
[i][b]Олександр Яворський[/b][/i]
Коли сонця вогненний промінь
Ледь торкнеться твого обличчя,
Пробиваючись крізь фіранку
Ще на заспаному вікні,
Не ховай у свої долоні
Верескових очей. То звично
Я до тебе на тлі світанку
Тишком лину з квітневих снів.
Як зірветься травнева злива
Водяним полотном на місто,
І воскреснуть забуті крила
Від стакато легких краплин –
Ця небесна ріка бурхлива,
Мов цілунків п’янких намисто.
Увійди там, де б’ється хвиля,
Кораблем… до моїх глибин.
Наче стигле солодке літо,
У мені виноградні грона
Хмелем поять вуста неспішно.
/В чаші з трунком не видно дна./
Коли сонце зійде над світом,
Я, розхристана й безборонна,
Повернусь /у любові грішна/,
Бо без тебе мене нема…
/1.04.2015/
З вдячністю автору за хвилі натхнення: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706514
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 15.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2016
Хочеш не хочеш,
покличеш по імені, і
Альфа Центавра засяє в дрібних калюжах.
Знаєш, я більше із тіні. Я вся - в тіні…
(смійся не смійся,
та переконливо дуже)
Переспівай
у мені цю тріаду цикад.
Зчитуй із мене навскіс письмена сакральні.
Випий мене, як настояний п' ють виноград.
Дихай зі мною…
ну дихай же, дихай! спальні
Зникнуть поселення,
з карти твоїх зимувань.
Соти зостануться, повні таємного меду.
Спалюй мене на багаттях жертовних заклань.
І відкривай у мені
двадцять сьоме небо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706189
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Часы испили время "после осени",
роняя сны на белые снега,
минутами ступая наугад
с проспавшими рассветами белесыми.
Пока мечты, размытые вопросами,
несли по прелым листьям наш фрегат,
часы испили время "после осени",
роняя сны на белые снега
в косой аллее с юными березами,
коснувшимися памяти слегка.
К заснеженным причалив берегам,
уже без "нас" из вдруг мелькнувшей просини
часы испили время "после осени"...
(конкурсное)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705458
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
*
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я шукаю в книжках, роздивляюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали пишатись, що ми – українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще від Байди нам в’ється.
І що ми в Україні також – український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш в піснях, не в барилах терпкого вина,
І що щедрість в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона! –
Без якої наш край – територія, а не країна.
Я до тебе скажу, а ти ближньому це повтори:
«Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати»!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?!
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога:
Чом солодшим від меду нам дьоготь-полин забуття
Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від порога?!
Українці мої! Тож словʼяни ми з вами чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили прийдеться забрати нам той переляк,
Що змінив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої, як гірчать мені власні слова,
Добре знаю, що й вам всі вони – не солодкі гостинці,
Але мушу сказати, бо серце мов свічка сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мені ниє крамоли відламок тупий,
Мене думка ота непокоїть, як хижа облава:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?!.
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил, –
Можна жити й хохлом – і не згіркне від того хлібина…
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена ваша Вкраїна?..
***
Віктор Баранов
(ПАМ"ЯТЬ СВІТЛА І МОЯ ПОВАГА ШАНОВНОМУ АВТОРУ...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705234
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Тобі дали паузу – слухай секунди… й чекай...
Вицокує стрілка півподихи, плавиться тиша.
Мовчи до останнього, доки блідий небокрай
Тримає цей світ й на терезах добра ще колише.
Для інших залиш надокучливий шумний вокзал,
Вагони із планами і павутини маршрутів.
Як часто в житті ми шукаємо свій ідеал –
Як рідко в речах ми доходимо са́мої суті!
Присядь десь подалі від центру бурхливих подій –
В такій метушні не знайти справжніх істин родзинок.
Міста, наче вулики. Люди у них – дикий рій.
Але то пусте. З тебе – дерево, син і будинок.
Крізь часу спіраль - у руці твоїй інша рука,
І в затишку стінами більше не давить кімната…
А ноша на двох – ні, не легша, та вже й не важка…
Лиш не поспішай – в метушні може з ніг збити натовп.
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705022
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Це війна,це ,панове, війна -
Ні кінця їй не видно, ні краю,
П"є народ чашу болю до дна,
А Нечистий іще наливає.
Не здригнеться байдужа рука,
Не замліє потворна облуда -
Ллється горя людського ріка
І пирує-жирує Іуда.
Це війна,це, панове, війна,
Що найкращих із нас забирає.
Біль пронизує душу до дна,
Свічка пам"яті не відпалає.
Відчуваєш душевний розлом.
(В дикім полі регочуться круки)
Злом засіяне визріє злом,
А збиратимуть діти і внуки...
Це війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704517
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
А ти у мені, наче тисячі /й більше/ нот,
Постійно розігруєш фуги, сонати, гами,
Розгойдуєш маятник, чиниш переворот,
Та поруч, насправді, немає тебе ні грама.
Далекий. Чужий. І непізнаний. Врешті - мій...
А ти мені Пісня пісень, непроглядна тиша,
Усмішка зненацька, раптово - сльозою з вій,
Хоч інша з тобою і ти нею дишеш, дишеш...
А ти відпустив би, як небо вчорашній сніг,
З полону. А ти би тримав мене все сильніше,
Чекав перехрестям на кожній з стрімких доріг,
Лягав би на аркуш /нехай навіть білим віршем/.
Жага невтоленна. Спокуса. Покута. Я
Прикута до тебе і вільна з тобою. Вільна...
Плекаю любов, наче жінка своє маля.
Ношу між грудей /наче хрестик/ її - натільно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704413
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Я тебе смакувала з п’янкою відвертістю віршів:
У дуелі римованій ми перейшли вже на ти.
Не люби їх – вервечками рим хай милуються інші.
Спробуй справжню мене поміж ком і рядків віднайти.
Забавляйся у піжмурки. Холодно. Гаряче. Спека.
Відчуваєш, чим ближче, як подихом плавиться лід?
Я сьогодні рішуча, не втримає ремінь безпеки!
Я сьогодні уперто до сонця прямую на схід!
На кордоні заграви в чуттєвому пломені світла
Не шукай феєрверків із літер й кохання без меж.
Просто дихай зі мною словами – я стану повітрям!
І не вірші – мене прочитай… там, де «я тебе теж».
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704249
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 03.12.2016
Каченя мале картате
Вийшло вранці погуляти.
Понад берегом ходило,
Шлях додому загубило.
- Кря-кря-кря! Матусю, тату!
Йдіть мерщій мене шукати.
Сонце зникло, небо темне.
Вийшло я саме даремно!
А як ще ударять грози,
Дощ поллє між верболози,
Що тоді? Тремчу від страху.
Визнаю, що дало маху.
Тут метелик сів на квітку.
Бо було це саме влітку.
Каченя до нього:
- Кряхи!
Скрізь літаєш ти, комахо.
Чи не бачила крізь лет,
Де високий очерет?
Тут метелик крильця звів,
Так качаті відповів:
- Місце це мені відоме.
Рятувався там від втоми.
На пухкій очеретині
Спав три рази по годині.
Треба йти (крилом повів),
Повз хатинку сліпаків.
Але ті – не шиті ликом,
Вимагають дати викуп
В кожного, хто йде повз них!
- А що хочуть?
- Жменю крихт
Хлібця чи хрумких зерняток.
- Де ж мені цього узяти?
- У щура є магазин –
На горі, де сірий млин.
- Чим платить, скажи мені?
- Маєш пір’я на спині!
Тут лимонник знісся вгору,
Небо барвлячи узором.
А кача з картатих латок –
В магазин, купить зерняток.
Дало пір’я й без базару
Взяло двісті грам товару.
Ткнуло під крильце торбинку,
Вийшло на вузьку стежинку –
(Самостійності етап!)
І пішло – чалап-чалап.
Тут сліпак, що ґрунт нарив,
Шлях качаті перекрив.
- Хто іде?
- Це я, качатко.
- А куди?
- До мами й татка.
- Викуп мусиш дать, дитино.
- Маю зерняток торбину.
- Сип сюди, в пустий берет.
- ОК! А де ж мій очерет? –
Запитало тихо в чин.
- Йти куди, покаже син.
Гризуну кача вклонилось,
По стежині покотилось.
Бігло вслід Сліпцю малому -
Так добралося додому.
- Ось він, очерет високий!
Там знайду нарешті спокій, -
Радісно кача сказало.
Рідний кутик упізнало.
- Дякую, Сліпцю маленький,
Що привів мене до неньки.
Йди назад, свій нюхай слід.
Многих жити зичу літ.
- І тобі бажаю ласки.
Більше не губись, будь ласка!
Каченя у гущу влилось,
Біля двору опинилось.
Стан його й не описати
В час, коли угледів хату!
Погляд звів свій з-під вербиці.
Бачить, сум пряде сестриця,
Мама слізоньки пускає,
А татусь обох втішає.
Каже: «Зараз політаю
Довкруж, сина пошукаю.
- Тут я!- плачем син зайшовся.
Мама скрикнула:
- Знайшовся!
До Крякуся підлетіла,
Крильцями залопотіла.
Потягла маля до хати,
Щоб його нагодувати.
Три листочки, три зернини,
Три засохлі комашини
На тарілку положила,
Сина в крісло всадовила.
Ще й налила в чашку соку.
- Їж та пий, рости нівроку!
З’їло все мале з тарельця
Та й заснуло на крісельці.
Тато дзьоба сингу вмив,
В тепле ліжечко вложив.
Понесло малого в сни,
Де з лимонником вони
Порхають у теплім літі
Поміж кущиків і квітів.
А сліпак і щурик Грім
Лапками махають їм.
Потім весь качачий рід
На святковий зве обід
І щура, і сліпака,
І метелика Крилка.
В очереті над ставком
П’ють, їдять вони гуртом.
Тут урвався сон качаті.
Чує, каже мама: «Паті
Треба влаштувати сину.
Хай до нього на гостину
Сліп, Крилько прийде і Грім.
Звесилить пора наш дім!
Сліпак - гризун, схожий на крота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703949
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 02.12.2016
***
[i]Учення – світло, а невчених – тьма, –[/i]
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.
***
Я [i]орфонеми [/i]не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.
***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.
***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.
***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
[i]на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.[/i]
***
[i]Інакодумні, кривославні[/i]
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703876
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 02.12.2016
Продайте, будь ласка, квиток у ромашкове поле…
Там ніжність ванільними крихтами ллють пелюстки,
І я, босоногим дівчам, наганявшись уволю,
Вертаюсь в будинок, де поруч рояться казки.
Любисткові сни розганяють світанки на конях.
Під стріхою ластівки щедро звивають міста.
Ліниво муркоче руде кошеня з підвіконня,
І сонячні зайчики ловлять його за хвоста.
Там руки бабусі, натруджені, пахнуть жнивами,
В печі, зашарілій, тріскоче розпечений жар,
І гріють боки паляниці… Розігрують гами
У комині протяги – й линуть птахами до хмар.
На вікнах хрумтять накрохмалені білі фіранки,
І долею в’ються по стінах з ікон рушники…
Вбирається сад яблуневий в рясні вишиванки,
Де в гіллі майструє павук із ниток гамаки.
Там мама / я знаю такою її, – молодою!/,
Не відає навіть про те, що стежками зірок
Десь ходить вона /та, яку не назвали війною!/…
Продайте, будь ласка, в ромашкове поле квиток…
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703808
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 01.12.2016
Переписує заново дні мої доля на плівку...
Осінь любить зажуру, плекає свою протеже.
Так буває, що серце знаходить милішу домівку,
І не віриться в щастя. Він поруч? Зі мною? Невже?
Та немає у нім ореолу божественних таїн,
Він із роду людського - не з царства священних тріад.
Відволік мої біди - втекла від життєвих окраїн.
Просто мій. Просто рідний. Його дарував листопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703704
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 01.12.2016
Пам'яті мого дядька, стрільця дивізії "Галичина"
Завис туман над бруствером окопу,
Під одяг заповзає холодок.
В окопі новобранець з Конотопа
Вдивляється в ворожий «передок»*.
Аж он фашист! Не спиться, вражий сину?
Який лихий приніс тебе сюди?
От зараз я тобі… за Україну…
Ну, мосінко**, давай, не підведи!
Між очі цілить трьохлінійне дуло,
Спітніла від напруження рука…
Та трохи швидше вилетіла куля
Із Маузера 98к***.
І теж між очі… Прощавай, солдате!
Ти заслужив фанерний обеліск,
Десь в Конотопі посивіє мати,
А хтось, кремлівський, - підрахує зиск.
Твій візаві, хлопчина з Станіслава,
Ще зовсім юний, молоде орля:
«За Україну, за народ, за славу!» -
Радіє, що поцілив москаля…
…Так дві кровинки одного народу
По різні боки розвела війна.
Так починався перший день під Бродами
Дивізії СС «Галичина».
* – передній край оборони
** – гвинтівка Мосіна, «трьохлінійка»
*** – німецький карабін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703577
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 01.12.2016
А я безтурботно /по вітром розбитих калюжах/
Услід за тобою біжу, як по гострому краю.
Останній ліхтар під дощем хитро погляд примружив,
Та я і наосліп до тебе стежки пам'ятаю.
Мені б кілька кроків пройти й дотягнусь вже до тебе -
Тримай мою руку, кидай мені в груди повітря!
Я дихати хочу тобою, як ластівка – небом,
На сонце дивитися поглядом вільним, без фільтру...
Мені б за годину до півночі на циферблаті
Зірвати джек-пот й зупинити безжалісні стрілки,
Бо часу все менше у нас, і не хочу я знати,
Як тягнуться довго самотні німі понеділки,
Як холодно в спеку без тебе, і млосно під льодом,
Коли наших міст кілометри заплутаних вулиць
Сплітають з розлук павутину і топлять під воду
Вітрила моїх кораблів, що до тебе звернули.
Мені б зазирнути ще раз листопадові в очі
І зливою впасти, по краплі в тобі розчинитись.
Допоки нам місяць свої колискові шепоче,
Я в тебе хотіла б любові /без правил/ навчитись.
І доки для нас розфарбовує щастя афіші
У сонячні фарби /де ніжність цілунками сходить/,
Я стану для тебе такою, мов знав і раніше,
Бо я вже /по вінця/ твоя... ще відразу... відтоді...
[i]/колись-тепер/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703440
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
***
Орда [i]шанує[/i] Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.
***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.
***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.
***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.
***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.
***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703420
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
И утро, ослепнув от полностью чистой страницы,
без слов упадет запятой в левом верхнем углу.
Я выпорхну песней оставшейся на зиму птицы,
отставшей от лета и так благодарной теплу,
рожденному громко звенящей по рельсам "пятеркой",
в пути загрузившейся заново начатым днем;
желанием вытянуть руку в открытую створку
за солнцем, спустившимся на подоконник - лучом;
заваренным без суеты, на двоих, черным кофе,
штурмующим пряно тобой не досмотренный сон...
Укутавшись пледом, читая глазами твой профиль,
дышать тишиной, очертившей границу времен,
где нет ничего: ни секунд, ни биения сердца...
лишь только неровно рассеяный утренний свет.
И - ждать, растворив где-то в памяти мысли о бегстве,
согретое теплой улыбкой...
родное "привет"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703258
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 28.11.2016
А на Раші ми побили глека
і тому ми нині не свої.
Холуї
її
ведуть бої.
Те, що нам до успіху далеко,
знаємо самі, але не легко
бачити
амбіції її.
То вона орудує у Раді,
то жирує на чужій крові,
і нема нічого на заваді
нації овацій
і парадів,
поки має
«глюк» у голові,
що вона(у ражі ейфорії)
чадіє ідеєю кремля –
і потопу жде,
і чудасії,
що без неї кінчиться земля.
Ні жалю, ні гумору, ні сміху
ні душі,
ні пам’яті про те,
як і їй попало на горіхи…
Не уміє
ні у мирі жити,
ані воювати за святе.
І ніколи
не капітулює,
поки є єфрейторове, – [i]фас![/i]
«фейкове»,
юродиве –[i] атас,[/i]
у якої армія воює
за неволю,
а не за
Донбас,
за яку ніхто не голосує,
крім Кореї і Китаю...
Всує,
бо еліта Азії –
за нас
Та радіє, коли ми не раді
ані презу,
ані нашій Раді,
де і досі є
її
[i]носи*[/i],
*хоч і знає, що самі ми звані
зводити рахунки на Майдані
з носіями зради і яси.
І кейфує, що її
Європа
уступає місце кацапні.
і лютує, що пітекантропи
в Україну
й досі
не в’їзні.
Ой Росіє, все у тебе файне –
і молочні ріки, й[i] киселі[/i],
і не дуже п'яні москалі,
але рило
дуже
неохайне.
Ти така смішна,
коли печальна
на моїй
руйнованій
землі.
* – синонім зрадництва за одноіменним прізвищем батуринського полковника.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703251
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Завірюха куражить...
Снігом сипле на рани...
...сніг- не попіл від сажі
Шин згорілих Майдану....
Сніг минулі події
Устилає покровом.
І нічого не вдієш...
Це- "Священна корова".
...чавлять автоколеса
Приморожені грудки,
Наче груди в інцесті
На зупинці маршрутки...
...в завірюсі капслоком
Світло близиться лиха
Усебачачим оком...
.......................................
Ось автобус під"їхав...
-Чи водій дурнуватий?..
-Зупиняйся вже, клятий!..
........................................
...як же ж люблять таланти
На Русі "зупиняти"...
...Легко пісню вчавити-
Мов ногою на груди...
...як нескладно ступити
На стежину облуди...
-Ти квиточка не купиш-
Щирять морди нещирі.
Титулована тупість
І суцільна зневіра...
"Розторбили" відзнаки
По "своїх" кабінетах.
...чи сміятись, чи плакать
В Україні поету?..
У фужери фуршетів
Зорі падають з неба.
Там немає поетів.
Бо- ПОЕТІВ НЕ ТРЕБА.
.......................................
...сніжна твань каламутна
Забинтовує відчай...
........................................
Від"їжджає маршрутка
За маршрутом- у вічність.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116111411725
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700593
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Любить ноябрь - от осени до осени -
за неумело скрытую печаль
дозревшими рябиновыми гроздьями.
Озвучивая сонный календарь,
с рассветом под спешащими прохожими
подмерзшая поскрипывает хлябь.
И день - уже приходит подытоженным,
когда вздыхает ветром мой ноябрь
под крыльями не перелетных узников...
...минуту взяв у времени взаймы,
застыть...
среди заиндевевшей музыки...
в одном коротком шаге от зимы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702844
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Стримує подих годинник самотнім тік-так.
Зимно. Здається, веде мене стрілка на страту.
Я відчуваю, якою ж то буде на смак
Вічність без тебе, коли я сама собі катом,
Сонце без тебе, коли я сама собі - ніч…
Пусткою встеляться дні у холодні постелі,
Та не мої /аж прозорі/ сховаються пріч
Сни і підуть караваном в арктичні пустелі.
Небо без тебе, коли я сама собі - біль,
Наче люстерко, /крихке/ розлетиться на друзки.
І розіграють химери на біс водевіль,
Знімуть вінок й, наче мотанку, душу у хустку
Запеленають. Мовчи, не мовчи – з пастки крик
Вирветься нишком сполоханим загнаним звіром.
І не почує ніхто… /бо Ніхто уже звик:
В світі без тебе ядучої пустки – безміри…/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702840
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 27.11.2016
"Прощаюсь и, значит, прощаю..."
Марина Балабашкина.
...
Случайное судеб скрещенье…
Любви, не связующей, нить…
Прощание… или прощенье?..
Проститься… и, значит, простить…
…
Прощайте…
И я Вас прощаю –
За то, что так больно в груди.
Прощайте…
И я освящаю
Суетное Ваше – прости.
И здесь, на перроне вокзальном,
Где Ваши стихают шаги,
Вослед, провожая глазами,
Я Вам отпускаю грехи.
Прощаюсь…
Не просто и лишь бы…
А на перекрестье дорог,
Навек отпуская Вас, трижды
Крещу, чтобы ангел помог.
Крещу… отрывая от сердца…
Крещу… отлучая от глаз…
Крещу… чтобы не разреветься…
Крещу, уходящего Вас,
Чтоб тем рукотворным крещеньем,
Незримое что-то свершив,
Прощание стало прощеньем –
Страдающей женской души.
Прощеньем...
И ныне, и присно,
На миг, и во веки веков,
Я, душу меж пальцами стиснув,
И накрест, воздев высоко,
Прощаю!
Обилье и малость.
Прощаю!
Радушье и злость.
Прощаю!
Всё то – что мечталось…
Прощаю!
Всё – что не сбылось…
Прощаю!
В себе и… в ребенке…
Прощаю!
Стараясь забыть…
Прощаю!
Наспе'х и вдогонку…
Прощаю…
Не в силах простить
За то, что у Вас лишь дымилась
Душа, не давая огня.
За то, что так глупо влюбилась…
А Вы не любили меня.
За этот Ваш вздох без печали.
За эти глаза без стыда,
Когда Вы (соврав) обещали,
Что скоро вернетесь сюда.
За то, что не в силах унять я
Взлетевшее чувств – вороньё…
ПРОЩАЮ!..
… и пусть Вам проклятьем
Не станет прощенье моё…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702352
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 24.11.2016
***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.
***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.
***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – [i]Пу![/i] Ані – [i]Пу-гу![/i]
Ніби – [i]за[/i], і наче – [i]проти.[/i]
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.
***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки [i]вищий нижчого скубе,[/i]
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.
***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.
***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702036
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Із очей-із душі-із небес
Із очей-із душі-із небес виливаються промені…
Я до тебе (на сяйво) – від нього (із тіні) – чимдуж!
Крапка.
Сказано все.
Пережито.
Забуто.
А що мені
й далі сліпо тонути в болоті обридлих калюж?
Мої радощі-квіти, затоптані-вбиті тривогами.
Засудила зневіра-Каяфа надію на смерть!
Так було: неземним журавлем він летів над облогами,
а мені – наче кара – земна незасіяна твердь.
Зачепилася. Впала. Розбила до крові любов свою…
Власну душу закрила. Відкинула, ніби чужу.
Ти чекаєш? –Чекай…
я відвертою…
ніжною…
босою
оксамитом отави до тебе від нього біжу.
21.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702019
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Дитя замовкло... ссе порожні груди...
Сльоза солона матері пече...
— Залиште хоч окраєць!.. Чи ж ви — люди?!
Та відповідь — мороз чужих очей.
— Не плач, Іванку, вірю — будем жити!
Вже до весни — рукою... там — врожай...
Побачиш колос, сонечком налитий!
Не плач, маленький, серденько не край...
Дитя заснуло. Мати пригорнулась
До тільця, де ледь жевріла душа...
А однією із сусідніх вулиць
Печальний Янгол Смерті поспішав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701957
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Цей перехід несподіваний з осені в зиму,
Від кольорів та експресії у монохром...
Так прозаїчні думки переходять у риму,
А мимовільні симптоми у сталий синдром.
Ця несподівана втеча природи у сплячку ─
З розкоші і бароко́вості в мінімалізм...
Так перевтома душі переходить в болячку,
А самовтеча свідомості – ув ескапізм.
Так, заверши́вши із осінню свій поєдинок,
Дерево мудре відпустить останній листок.
Вміє змиритись природа, і ти вмій, людино,
Крик заглушити, нати́снувши впору «Caps Lock»…
Світло душі вберегти від буденної скверни,
Що іще треба, коли під ногами земля?
Поки живеш, не існує межі неповернень,
Ось тобі аркуш і спроба почати з нуля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701820
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Сосни дивляться сни, які віщі немовби у жриць...
Заколисує вітер – дерева вклоняються світу.
Я тебе не віддам, охоронцю моїх таємниць,
ми доглянемо вдвох несміливий росток первоцвіту.
Заколисуй мене ніжним шепотом древніх легенд,
химороддям думок, безбережжям солодкої рими.
Я боялася. Так! – що довірливе серце - ущент!
Чи боюся тепер? Так! – пройти нерозважливо мимо.
В сонних нетрях лісів заблукала сполохана тінь
перелесника чи невідкритого міфами духа.
Соснам тепло у лігві своїх вікових сновидінь.
На твоєму плечі сплю я...
дихаю з соснами –
слухай...
16.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701134
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 20.11.2016
«Уж лучше грешным быть, чем грешным слыть…»
У. Шекспир, сонет 121
***
Плітки гримлять гучніш за мову серця,
Ведуть любов на суд людських думок.
Чуже обличчя дивиться з люстерця.
Я – вже не я, а привид злих розмов.
Не давши волі пристрасті любовній,
Караю серце у в’язниці рим.
І душу виправдовую безмовно,
Що носить повсякчас яскравий грим.
Та люд не вірить у її святиню,
В коханні бачить ненаситний гріх.
Чому ж з душі невинність я не скину,
Коли і так сурмить облудний ріг?
Вже краще мати дружбу із пороком,
Лиш так, щоб натовп не судив, не знав,
Щоб пристрасть огорнув солодкий спокій
І медом стала ця гірка вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700893
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 20.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Сканую мить
сапфірами очей.
Первинна тиша. Не відводьте погляд.
Волосся ледь сягає до плечей.
(мені так зручно)
Тут потрібен догляд…
Як все у вас
занедбано. Усе!
Майбутня туга і жага колишня.
(вам не здалось - то смерч мене несе!)
На схилах Фудзіями
квітне вишня…
Ще мить,
і обіймуть її вогні,
що вирвуться з кривавої безодні.
Чи ви усе ще вірите мені?
Остання сповідь.
Не відводьте погляд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699968
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 14.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2016
пастельні відтінки… штрихами по небу… дощ
змиває зі стелі бліді акварелі… де ти?
це все, що хотіла б я знати насправді… що ж,
здається, ми знову на різних кінцях планети.
це все, що потрібно, а більшого знати – зась…
чужими руками долоні твої зігріті
так, наче ніколи раніше не знали нас
розквітлі від ніжності в стомлених душах квіти.
так, наче не рвало на шмаття у грудях світ,
допоки в мені танцювали химерні тіні –
непрохана муза й байдужий до слів піїт.
/незламна приреченість – біль паралельних ліній…/
… а я, божевільна, здавалась щодня у борг…
ще вчора потрібна, сьогодні з тобою – квити.
все добре, все добре… насправді! ти ж знаєш, бо
я просто не вмію, крім тебе, когось любити…
[i] /колись, 2016/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699335
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Ну вот и добрели с тобой до вечера.
До алой, свежесрезанной зари.
До грани, где сказать друг другу нечего.
Где новости (заранее стары)
и без тебя больную старят голову.
Не надо бренди в кофе. Лучше – так...
на выдохе... не чистого – а голого:
без тоста, без лимона.
Как пустяк
глотнуть...
и повторить...
и так – до донышка.
Залить истошный, вымученный "ах"...
Присядет у сознания на корточках
такой большой, такой животный страх.
И поползёт от седины подкрашенной
все ниже, ниже, догоняя кровь...
...туда, где лишь вчера осколком "нашего"
так бестолково маялась любовь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697993
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 03.11.2016
Я колись промину, як минає осіннєє листя,
Як минають сніги, теплі леготи і первоцвіт,
Як мина колискова у тихій порожній колисці,
Як минають зірки, що завершують дивний політ.
Я колись промину. Що залишу на згадку про себе?
Материнську любов у якій променіє душа?
Вірші — бризки думок, подаровані милістю неба?
Росянисті сліди у пухнастих м'яких споришах?
Я колись промину. Все минає на нашій планеті.
Ви не плачте за мною, а краще співайте пісень,
Щоб душа моя вічна всміхалась щасливо на злеті,
Щоб летіла не в ніч, а у сонячний лагідний день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697921
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 03.11.2016
Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
[i]гиля-гиля, листя, у долини,
гиля аж до самої весни.[/i]
І ясна жура цієї днини
опікає душу ще живу,
і несе печальне рандеву
жевріючій осені людини.
А літа, як листя і траву,
вітер часу замітає далі,
ніж усі навіяні печалі
і не пережите наяву.
А природа у свої скрижалі
вписує оновлену главу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697757
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 03.11.2016
***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.
***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – [i]даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями![/i]
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.
***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі,[i] яко ізгої[/i],
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.
***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.
***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або [i]ошоколадити [/i]ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.
***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.
***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.
***
Для декламацій [i]б'яшемо[/i] вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб [i]розтікався мислію по древу[/i]
на рівні окаянної душі,
осмислюючи істини...
[i]...дешеві?[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697427
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 31.10.2016
Я повернусь, не плачте, мамо!
Обов'язково повернусь!
В осіннім небі журавлями
Безсоння Вашого торкнусь.
В зимовій тиші до порогу
Снігами спрагло припаду,
Молитимусь за Вас до Бога,
Щоб Він відвів від Вас біду.
Вернуся гомоном весняним,
Струмком до серця потечу —
Воно боліти перестане.
А Ви...запалите свічу...
Я повернусь, не плачте, мамо,
Віддайте літечку сльозу —
Нехай воно понад полями
Відсвітить по мені грозу...
Я повернусь... Я поруч з Вами,
Я буду жити у душі.
Я — попід Вашими ногами
Росою вкриті спориші,
Я —сонця промінь на світанні,
Кульбаби сивина в траві,
Холодні вранішні тумани
І трелі рідних солов'їв...
Я повернусь. Не плачте, мамо.
Торкнуся вітром верховіть,
Умию ріднокрай дощами...
А Ви... за мене доживіть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697411
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 31.10.2016
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Я у бою за нашу Україну
не убиваю ворогів моїх
ані [i]а ля буяни,[/i] ані тих,
які таємно ціляться у спину.
І не біда, коли я лаю їх
не дуже полум'яними словами,
аби не обгоріли між боями
свої або чужі серед своїх.
І може, чимчикуючи до ями,
найдеться ще блукаюча вівця,
яка не розуміє до кінця,
куди іде з моїми ворогами.
Воюю я, міняючи місця,
на рубіконі передислокацій,
не визнаю ані колаборацій,
ані амбіцій іншого бійця.
Я не готую акцій і овацій
полеглим у гібридному бою.
Я захищаю націю свою
в ім'я майбутніх незалежних націй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697205
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Я тебе роздягну
безпардонно, нахабно і грубо,
Оближу язиком,
і вдихну неземний аромат...
На тобі затанцюють
мої, такі жадібні, губи,
В напівтемряві ночі,
у спокої тихих кімнат.
Тільки ти... тільки я...
І безмежна у рухах свобода...
Я забуду усю
сотню тисяч журнальних порад...
Куштувати тебе —
то така неземна насолода,
Мій гіркий і солодкий...
маленький грішок — шоколад...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Набухнув влагой тополь гнется.
От серых капель в стеклах дрожь.
Печалью мутной остается
В моей душе осенний дождь...
А в хмуром небе осень кружит,
Свивает времени спираль...
И... "ничего уже не нужно"...
И... "никого уже не жаль"…
Под вечер легче расставанье.
И жизни тише круговерть.
На глаз короче расстоянье.
На день прожитый ближе смерть.
И с дрожью мокрого озноба
Роняя листья у корней,
Стоит и в зиму смотрит тополь
У края осени моей.
Остывшей каплей дождевою
Летит осенняя печаль,
А тополь горбится спиною,
И безнадежно смотрит вдаль.
В нём тяжесть снежного сугроба
И холод предстоящей тьмы...
...
И он, и я...
И разом оба...
Дрожим в предчувствии зимы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696681
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 27.10.2016
[b]ни о чём не грусти. . особенно ночью[/b]
автор: Ольга Ратинська
Он пришёл в мою жизнь поменять колесо
в середине пути его лопнула шина,
мне, прогнать бы тогда оградиться веслом
убежать незаметно под листья лещины.
Он присел ненадолго, он просто вздремнул
и во сне его камни посыпались-гости
мне бы их не косаться, но, ветер подул
и застряли они в моём горле, что костью.
Он глядел мне в глаза, на дорогу смотрел
в танце мне непонятном на теле рябины
мне бы след затереть, мне бы розовый мел
бросить и ..саквояж убежать бы,чтоб мины...
Он пришёл в мою жизнь поменять колесо
а я думала,..дрянь..и сменила машину..
адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695938
Рубрика: Лірика кохання
[b]Околесица[/b]
[i]/пародия/[/i]
Не зазорно девице с веслом
Пребывать в одиночестве гордом,
Но чтоб крышу совсем не снесло,
Иногда нужен юноша с горном.
Приглашений не жду на пикник,
Закопаюсь под листья лещины –
Вдруг присядет охотник, грибник…
Всё ж, какой-никакой, а мужчина!
…Вот и ночь… (Вхолостую вояж…)
Развезло от настойки рябины…
Чу! Мужик (а при нём – саквояж!)
На поляну крадётся, к машине!..
На дороге пробил колесо –
Так мои разувать на «запаски»!
Колесую!!! Со мною весло!
Дай взгляну, дрянь, в бесстыжие глазки!
* * *
…Наложу чепчик... шины... и – «Брысь!»
Подлечи всё, что там наболело…
Ещё раз так войдёшь в мою жизнь –
Обведу тебя розовым мелом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696433
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016
[i]просто дощ за вікном) [/i]
Я скучила. Крапка. Все просто. Ні менше. Ні більше.
Промокли до нитки, без тебе написані, вірші.
І я, мов наївне дівчисько, /наосліп/ повсюди [b][/b]
Шукаю тебе, а натомість - чужі мені люди.
Натомість дощі зазирають в оголені вікна
Моєї кімнати /душі/. Та найгірше: я звикла
До холоду, й мовчки плетусь під дощі манівцями -
У них розчиняюсь, неначе мене олівцями
Пунктиром поклали на аркуш. Ні менше. Ні більше.
У мене без тебе в печалі народжені вірші.
Я скучила. Крапка. Все просто. Чужі мені люди.
І влучно /навиліт/, прострілені тишею, груди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696378
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 25.10.2016
Вечір... Кава... Я мрію... Десерта доїв...
Ніч розвісила зорі у небі...
Місяць хмарку роздражнює сяйвом своїм-
Ох, воздасться йому по потребі...
По потребі... Чогось потребує душа...
(Тіло стерпить... Сьогодні- самотність)
Кришталево- очищений відзвук вірша
Проливається в серця безодню...
Хмарка здобич доїсти у небі спішить-
Повний місяць... Немов баракуда...
Сум зі смутком торкнули ті струни душі,
Без яких і натхнення не буде,
Без яких наче є ти, а наче нема...
Для яких особливі закони...
...Скільки часу розтринькав отак задарма,
Не почувши сріблястого дзвону...
Скільки слів, що вінком не сплелися, отак
Свого часу (не свого...) прогавив...
...Хмарка місяць, підступно- зрадливий хижак,
Мов десерт дожувала до кави.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116102200731
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695940
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 24.10.2016
Душа, як ворон. Небо – світлий сум.
Осінній птасі у раю не раді.
Колюча тиша сповідальних дум
Не розгадає чорного квадрату.
Свобода для душі – як вічний суд,
Мов істина, блукаюча по колу,
Мов карта, на якій дволика суть,
Виносить вирок для своєї ж долі.
О, голосе невиплаканих тиш,
О, віснику магічної печалі!
Чому в мені ти вороном кричиш?
Чому палких трагедій згіркли чари?
Ридають міми – викривився сміх.
Уламки серця ріжуть піднебесся.
Цю душу змій забрати не посмів,
А Бог скарав ув’язненням тілесним.
Для ворона-душі закритий рай.
Душа-алмаз шліфує болем грані.
Ілюзій і омани пектораль
Дорожча їй за щастя і кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695870
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Щоб ти жив у епоху змін.
Китайське прокляття
А я живу в епоху вічних змін
З часів іще, напевне, Мономаха –
Наврочив хтось. І меле час не млин –
Століття йдуть приречено на плаху,
А я живу, як проклята. Живу,
Хоча Великий льох давно розрили,
Привласнивши козацьку булаву,
Наклавши диби, аж напнулись жили.
Та я живу на зло епосі змін.
Її переживу хоч на годину,
Допоки перемеле часу млин
Мою біду на білу хмарку пилу.
І спрагло волю питиме Дніпро,
Наповнюючи вічним щастям вени.
І сходитиме сіяне добро
Новим життям, як пагоном зеленим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695487
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 21.10.2016
Одна минута чистого молчанья…
Всего минута Памяти и Чувств…
…
Молчу… на зов далёкий отвечая.
Молчу… творя немой сорокоуст.
Молчу… словами выразить не в силах.
Молчу… в ладони, водку и в себя.
Молчу… в любовь, чтоб сердце не забыло.
Молчу… на крест, в распятие скорбя.
Молчу… в огонь, настойчиво, упрямо,
В свечной тоске сгорая по чуть-чуть.
Молчу… но так, что ты могла бы, мама,
Услышать, как я по тебе молчу.
…
Прислушайтесь...
Она звучит кому-то,
От наших душ отсчитывая пульс,
Молчанья бесконечная минута,
Всего минута Памяти и Чувств.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693133
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 08.10.2016
Про повненьку і солоденьке...
Мамця повненької доні телефонує на свято:
– З друзями десь зустрічаєтесь? Прошу, не їж забагато!
– Тут олів’є, мандарини, кекси, шапмань, трішки сексу…
– Що?! – Не хвилюйся, жартую! Їсти не буду я кекси.
**
Про негаразди в житті подруги і їх причину...
– Де драйв в очах?! Від кави – насолода?
Ти кожен день, подруго, як вулкан!
– Та мов зурочено: від справ і до погоди –
Одні проблеми, не життя – капкан:
Начальник злить! Комп’ютер глючить. Долар
Піднявся знову. Скоро вже зима.
І каву недосмажив клятий повар!
– Що, знов немає сексу? – Та нема…
**
Про професії і телепня у трамваї...
Одеса. В вагоні навпроти – прегарні такі молодички!
Запитую ввічливо (джентльмен!), а сам розглядаю обличчя:
– Ви хто, чим займаєтесь, пані, давайте знайомитись ближче!
У відповідь чемно і мило, як гарним паняночкам личить,
Одказують: – Ми представниці професії древньої дуже,
Спимо ми за гроші, мосьпане, наївний допитливий друже.
– Путани! – (це я нахабнію!) гетери ви, жриці кохання!
– Ой, тьху на вас тричі! – «путани»! Та ми сторожуємо, пане!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692479
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 07.10.2016
***Вірш експериментаторський. Авторські знахідки
Ніч попереду ціла. Моя чарівна
Діво мила, іди до нічного вікна,
І розкривши його, наче душу свою,
Подивись, як пітьма серед ночі вою-
Є за право поглинути наші світи,
І відчуй, як долаю припони дійти
Я до тебе, спіткаюсь, блукаю в пітьмі...
Зірку з неба чекаю... Сигналом- ТИ МІЙ!
Обізветься айфон, мов промінням маяк.
Як же ти мене хочеш!.. А я тебе як!..
Сил нам дайте, Боги, пережити цю ніч
Поодинці!.. Та я вже сиджу на полич-
Ці вагону. Білет затискаю в руці...
Ці припони даруємо ночі оцій,
Крізь яку, мов метелик на світло лечу...
Світло наших надій... Я почув... Я почув...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116092800999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691173
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Надія є. А як би то без неї
протерти очі од порохняви?
Її не опорочити брехнею
за те, що без меча [i]іде на ви[/i].
Вона сама і щит, і меч держави,
і символ перемоги і мети,
і більшої не потребує слави
у світі мішури і суєти.
Вона та сама і на барикаді,
і у окопі, і на тій війні,
якою прикриває вища зрада
екрани на детекторі брехні.
За убієнні душі Іловайська
чекає «нагороду» генерал.
І є Надія, бо її поразка
уб'є і Україну наповал.
Перемагати іноді – це мало.
І де-не-де, а то і між людей
плямують те, що вчора ще сіяло
на тлі героїзації ідей.
Тому і намагаються придворні:
[i]– Ату її у чорний кондуїт![/i]
Але Надія є. А душі чорні
очікує на фініші Аїд.
Тому і панікують двоєликі,
шукаючи управу на права
сва-
[i] вільної[/i].
Та є ще булава,
яку завоювати має жінка.
Сильнішого за неї чоловіка
немає,
поки нація
жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691056
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 29.09.2016
Кардіодрама – інфаркт
***
Кардіодама - дама серця
***
Апетит приходить під час їзди (вагонні спостереження)
***
Ніщо чоловіче мені не чуже (неправильний переклад)
***
Друзья по ненастью – двое под одним зонтом
***
Словом, не горобець – сиди і не цвірінькай
***
Абонент поза – позиція для сексу по телефону
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689636
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 19.09.2016
Осеннее…
Я, кажется, болею
Неведомым хроническим недугом.
Осеннее…
По парковым аллеям
Бесцельное движение по кругу.
Осеннее…
Я словно очарован
Предчувствием и красотою смерти.
Осеннее…
Как замкнуто-сурово
Безвыходность круги земные чертит.
Осеннее…
Вновь поджигает разум
И сердце, и на листьях кленов свечи.
Осеннее…
Я загорелся сразу
И погасить мне это чувство нечем.
Осеннее…
Уже горит так жарко -
Кострищем, как на погребальной тризне.
Осеннее…
Мне холодно… мне жалко…
И осени… и уходящей жизни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689421
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 18.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2016
До струмків, до джерел, до витоків
На коліна – і пити спрагло,
Щоб не дати й краплині витекти,
Не згубити її намарно.
До струмків, до джерел, до витоків –
До живої вологи слова,
Щоб коріння роду не висохло,
Бо пракорінь – всього основа.
До джерел, до струмків, до витоків
Оживити померлу пам'ять.
Тільки встигнути б! Тільки встигнути б
До вологи хоча б вустами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689131
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
Награє на еоловій арфі вітрець-віртуоз,
(Поринаю у світ медитації плавно... піано...)
Трішки сонця - у душу, хмарини зловісності -повз,
Оминаю тривоги свої - непримітні капкани.
Упірнаю метеликом світлим у магію трав,
Огортає-п'янить пеленою затишшя меліса...
Чуєш, віро моя, пошматовані крила розправ!
Безнадіє, нашкодила вдосталь уже! йди до біса!
Незрівнянна мелодія - витвір умілих майстрів -
Цінний лік від нудьги, еліксир від сердечних порізів.
Затихають жалі... Грає музика вічних вітрів...
Слухай, друже, її... Релаксуй, як і я!
...Take it easy...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689089
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
О.Хоружинській*
Приходили весни – і в'яли на серці тричі.
А він їх портрети виводив тонким пером.
І в кожній якщо не Лаура, то Беатріче.
…І жмутки поезій трояндами під вікном.
І осінь надходила – покрадьки, сивиною,
Вбираючи серце то в іній, а то в туман.
Він кликав у вирій не ту, що була жоною, –
Дробилось відлуння на скалки дрібних оман.
Він кликав їх тричі – прибиті морозом весни.
Лишались кружальця крижинок в оправі рам.
…А ним не помічена, сотні разів воскресла,
Молилася, вірила в силу його пера...
_______________________
*О.Хоружинська - дружина І.Франка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688967
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016
Заскулила тоской от боли,
расцарапав свою печаль
до скользящей луны над полем –
о безродную сучью даль.
И – затихла, поставив точку
в землю капнувшим молоком.
И стояла...
стояла молча
над остывшим своим щенком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688447
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 15.09.2016
Я з тебе виросла, мій світе у вікні,
У даль стежок для мене не лишилось.
Старчам вчорашнє літо затрусилось:
- Подайте трохи пір'я, журавлі!
Очам болить безмежжя горизонт.
Без маяка моя забута гавань.
Тут тільки сниться смак солоних плавань –
Я твій, вікно, навіки робінзон.
І якось так все… начебто дарма.
З весни прибиті пилом, плачуть весла.
Стареньких рам болить розп'яття хрестик
В маленькім прямокутнику вікна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688293
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 15.09.2016
Якось, не сприймала я античне
І не знала, де живуть Боги,
Хто з ким зачепився по дотичній,
Хто, коли, кому був до снаги...
В казку не впадаю, мов у прірву,
І зіркам не вірю - хай горять!
Я позабувала всі повір'я,
А тому - викреслюю підряд
Все, що так оманливо знущалось,
Кликало, хизуючись, вело...
Навесні і влітку зігрівало -
Он багряним листям замело...
Стало тихо, сіро і безглуздо,
Сонце заховалося кудись.
У душі й на серці якось пусто -
Все холоне... Казко, повернись!!!
Хай Боги поділяться охоче
Мудрістю із глибини віків,
Ще зірки хай щедро напророчать
Тим, хто легко жити не умів...
Мабуть, варто вірити у міфи
І у казку - там усе блищить...
Бо тоді ще... ти до мене їхав,
А сьогодні - осінь вже дощить...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687826
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016
Суворі барди, інший раз,
коли бряцаєте об риму,
лишайтесь чуйні. Одержимі,
не виставляйте на показ
«ранимість» вашу «уязвиму».
Не лайте друга за добро,
за одиниці і зеро,
за їхню іншу щиру віру,
за інде в'їдливе перо,
коли турбують вашу ліру.
Не думайте, що ви чужі
по різні боки на межі,
де є дуелі у дуеті.
Чого зриватися на пси,
коли ти, Господи єси,
достойний імені поета.
Немає геніїв у нас?
Та маємо у віщий час
тримати вище наші стяги.
Але не методом борні
і, вибачайте, маячні,
чекати вищої уваги.
Аби не каялась ніде
твоя душа у тому краї,
де все тече і все минає,
дивися у майбутній день…
Хто не чекає, той іде,
а хто цінує, той прощає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685139
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 05.09.2016
Сижу-курю уныло на балконе,
Сомненьями пронизанный насквозь,
Пытаюсь внять симфонии агоний,
По-прежнему надеясь на авось…
Кусаются всё крепче магазины,
Но мне приснился вывод тут, на днях,
Что нет нужды в теперешние зимы
Ни в валенках, ни в шубах, ни в санях…
Отрада только в Пушкине да Фете,
Хоть им не светит прежний дефицит…
А тех, кто жить привык на марафете,
Быть может, бог рассудит и простит…
Устал грешить фейсбучным самоедством,
Всё чаще околесицу несу…
Не заблудиться, как в далёком детстве,
В грибасто-паутинистом лесу…
сентябрь 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687459
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 03.09.2016
Ответ на стих
"Прощавайте хохлі"
Мы не забыли вам кровь под Полтавой,
И вам не забудем… - холуй ты картавый.
И время покажет за кузю… - скотине,
За ненависть… - фобби к моей Украине.
Окрашенный болью в лучах изотопов,
Наш - желто – блакитный взойдет Конотопом.
Не будет перечить нам мир и Канада,
От Бога дано нам, - другого не надо.
Кого обвиняешь гей потный в измене?
Заткни себе в зад те все семечки в жмене.
Еще пригодятся тебе там… «в Рязани»,
Продажная с.ка - исчадие тлани.
Пошли бы вы н.хер - не надо вам хлеба…
Да нам вас видать вдоль и трижды не треба.
Днепр вспять не покотит ты выбрось надежду,
Да разве любов то… была когда между.
Ты св.нохабиру… - пройдоха… зар.за,
Ты, ногтя не вартый … Пророка Тараса.
Кацапская мразь ты… - обелся конопли…
К… кобыле красавец засунь свои вопли.
Ведь сук выбирали… - то вы… все почаще…
И курицу грызли… - самому ж … послаще.
Как жалкие строки твои с перепоя…
Не даст вам Земля… и по смерти покоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687411
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 03.09.2016
Так багато довкола чорноти.
Не встигаю вимивати. Не справляюся.
Заливає дерева, квіти, шляхи.
Затінює вікна в будинках.
Добирається до неба,
До сонця.
Лізе в душу.
Важко дихати.
Що робити?
Набираю 101.
- Агов, пожежна?!
Записуйте виклик.
- Що горить? Ваша адреса?
- Горить моя віра. Адреса – душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687024
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 02.09.2016
І літо, як літо.
І, власне зима, як зима.
І вільний, як вітер… та зрештою, все даремно -
Відлунює північ. Палають світи. Вона
Стоїть і плете
алгоритм горизонтів ревно.
Ліани сплітаються
В пасма гнучких орхідей,
Ведуть в лабіринти, в незримі п’янкі провалля…
Ти все ще вібруєш, вібруєш до світу людей!
Вона твій гранд-простір,
твій вихід у задзеркалля.
І каятись пізно –
Бо то не твоя вина.
І вибір не твій тут… десь поміж дрібних ремонтів,
Десь поміж вокзалів, перонів, прощань – вона
Тобі усміхалась
на кожному із горизонтів.
…відлунює північ,
Віділлєш собі вина,
Аби пригасити цей біль і розпачливу втому,
Й забути… забути! бо ж вільний, як птах… вона
Торкається губ –
й забуваєш дороги додому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686897
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 01.09.2016
Двійники в дзеркалах
Нашій пам"яті сплачують мито...
...вже не склеїти скла
Тих бокалів, дощенту розбитих,
Із яких ми пили
Наш напій, що удвох готували
В найщасливішу мить...
...на підлозі розбиті бокали
Будуть різати нам
З болем ноги, скривавлено-босі,
І роз"ятрений шрам
Буде кров"ю стікати у осінь,
Що підступно прийшла
В наші душі і ось розлучила...
...двійники в дзеркалах
Нам і досі всміхаються мило...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116083100641
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686726
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Сверкал горизонт, до рассвета грозою полный,
большие дубы обнажив до нутра осин.
А мы не смотрели.
А мы - создавали войны
от первого снега до вызревших в кровь рябин.
И новое утро рядили в густую вечность,
чтоб совести тощей не видеть его глаза.
Спустя сотни вер - положиться хотя б на вечер,
на свечи да на рукотворные образа.
По недругу злоба - картечью по юным душам,
чьи прячутся страхи в родительскую ладонь.
...и мчатся на поиски мира в жару и стужу
созревшие жизни для вечно голодных войн...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686724
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Про роботу і зарплату:
А вам не здається, що наша робота – це місце,
Де ти заробляєш гастрит, стрес нервовий щомісяця
І біль головний, – а тобі за страждання ці марні
Дадуть трішки грошей: «Іди, підлікуйся в лікарні!»?
**
Про чесність і «ху із ху»:
Люб’язна панночко, дозвольте запитати:
Ви нареченої тут гостя, на весіллі,
Чи жениха? – Та як вам розказати? –
Я жениха... забава. На дозвіллі…
**
Про бігати і… могти:
Одеса. Ще ранок. А двір вже живе сьогоденням:
Дві дами знайомі в розмові «сімейній» буденній:
– Скажу вам, міліша, що бігає ваш Соломончик
За юною Фаєчкою. – Ну газель! сімпопончик!
– Не дєлайтє нерви мнє, Соня: мій пьосік плєшивий
Нема шо робити – обгавкує кожну машину
І все намагається, чучєло, марно догнати.
Якщо й дожене – то чи зможе автом керувати?..
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686488
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 30.08.2016
Він такий непохитний, такий неприступний, як мур,
Як берлінська стіна, що навпіл одне місто ділила.
В нього стріли пускає мій вірний друзяка Амур.
Він щити наставляє, у нього амбітність Ахілла.
Його слава веде, в нім вигойдує дух боротьби.
Він рисує бої і смакує чуття перемоги,
І ретельно ховає вразливу п’яту від юрби.
Носить в правій кишені написані ним епілоги.
І хоч плач, а хоч скач – не розслабить ніколи свій прес,
Поміж ребра не влізеш, заслону надійно тримає.
Роздроблю почуття, кину птахам – злетяться з небес,
До останньої крихти дзьобами мій біль позбирають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686481
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 30.08.2016
Настали времена духовной смуты…
Вокруг война и бесконечность бед.
А Бог молчит… и ход событий спутан.
Нет веры в нас – и Бога в мире нет.
В безбожии свели свои орбиты
Людская жадность и людская ложь.
…
Видать мы мало были жизнью биты...
Ужель и впрямь удавимся за грош?
…
Корысть и ложь… они, столкнувшись обе
Взорвутся, адской вспышкою светя!
И торжествуя, черный ангел скорби
Воздев крыла… заплачет, как дитя.
Он будет плакать о мужьях… о жёнах…
О пеньи птиц… о шелесте ракит…
И легкий ветерок в лесу сожжённом
Остывшим пеплом их зашелестит…
…
А ведь хватало и воды, и хлеба!
…
Так почему же, видима едва,
Так беспросветно озаряет небо
Холодная звезда – НЕрождества?!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686387
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Нецілована,
Некерована,
Пройдусь кронами яворів…
І залишуся зачарована,
………ніби води семи морів
Позолочена,
Непосріблена,
Найсолодша із орхідей…
Я і досі ніким не обрана-
……..ні до звірів ні до людей
Не відмолишся,
Не відмиєшся,
Позолочена та гірка…
Ти в долоні мої пролиєшся,
………і в мені оживе ріка
А не схилишся,
Не обізвешся,
Воском скапаєш з вівтарів…
І на лоні моєму зійдуться
………темні хвилі семи морів
І коли
Диким вовком витимеш,
І розкроїш мене навхрест…
Я воскресну! - і далі житиму…
……….доки води мої несеш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686171
дата надходження 28.08.2016
дата закладки 28.08.2016
Малий Мирон шукає в небі броду,
Лоскоче п'яти прохолодне дно.
Лискучий промінь, стрибаючи в воду,
Лишив у хмарі діркою вікно.
І все довкола радісне і дивне:
Роса і вітер, зілля й горобці.
А десь громи, і блискавки, і зливи,
Хрести стежок, провалля манівців.
Майнула сойка, розкроївши простір,
Відкривши таїну прийдешніх днів:
Мироне, слово виросте із брості –
Найбільше, наймогутніше із див, -
Прозріє Дух, розіб'є темні мури,
Хоча і сам не палець – душу! - в кров.
Залишаться не взутими котурни.
Зречеться тричі явлена Любов…
Малий Мирон простує денцем неба
(а навкруги ромен і благодать)
На мамин поклик. Все іде як треба.
Мирону в серпні буде тільки п'ять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686084
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 28.08.2016
І… цілуватимеш губи
До смутку на китицях…
До божевільних вітрів, до снігів… а вона,
Та, що минулась… буде тобі снитися… снитися!
І, в результаті,
ти просто пошлеш її на
Дикі простори,
Вінтажно на пил розкришені,
Тихі озера з юнацьких відвертих мрій,
Луки альпійські, де котяться сни притишені,
І, наостанок,
злітають з магічних вій…
Де ореолом сяйва
Сліди поглинуті,
Там, де найвища, восьма твоя струна
Сил набиратиме… на береги покинуті
Так необачно…
так безнадійно… на…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685785
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 28.08.2016
І знову опівніч.
Ідуть за вогнями вогні.
Ця сповідь сумління, ця вперта одвічності міра.
Я чую, як вперше ворушиться шерсть на спині,
В мені прокидаються
ознаки хижого звіра.
Окреслюю коло -
У нього не смійте ввійти!!!
Одна лише мить - і вогонь спалахне поміж нами!
Одна лише мить - і ви більше мені не брати…
Не сестри мені, не брати…
вороги ворогами…
Межа ілюзорна,
Та грані ці не перейти.
Окреслюю коло… й до ранку шукатиму винних…
Тому, що не сестри! - й кричатиму до хрипоти.
О, ночі хмільні!
о, настоянки погребів винних…
І кігті впускатиму
В землю на сонних лугах,
До болю, до зойку… аж доки обізветься ліра,
Аж доки прокинусь на диких отих берегах,
Вдихаючи трави…
в собі убиваючи звіра…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684316
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 18.08.2016
"И пишутся в раскаянье стихи..."
Валентин Гафт.
....
Странная грезь - будто машет навстречу
Веткой березка мне. Ветрено. Пусть,
Пусть это ветер, а я ей отвечу,
И подойдя, этой ветки коснусь…
…
Странная, смурная выпала доля,
Может быть, случай… иль жребий не тот,
Только такая ж березка, не в поле,
А на далеком погосте растёт.
Грустно стоит над родною могилой,
Светлую мамину душу храня...
…
Мамочка, милая, сердце заныло,
Плачет жалейка в груди у меня.
Катятся, падают светлые слёзы,
Звуки сплетаясь о чём то скорбят...
Мамочка, милая, в этой березе,
Грустной, осенней, я вижу тебя...
…
Знаю, что грешен… давно я там не был…
Время так быстро уносится прочь.
Кажется мне, будто падает небо.
(Или то вниз опускается ночь?)
Кажется мне, что истрачены слёзы.
Кажется, будто не знаю пути.
Кажется, что этой грустной березы,
Мне не найти, не найти... не найти...
…
Милая… милая… сердце устало,
Больше не хочет ни зла, ни добра.
Что ж та березка в передничке алом?
Где ж он, погост тот, открытый ветрам?
…
Плачу я, мама… мне больно и странно.
Летом ли, осенью, в солнце ли, в дождь,
Чувства и памяти гость долгожданный,
Как же случайно и редко я вхож.
Плачу… словами свой грех искупая,
Не потому ли, что мама простит...
Не оттого ли, что там, вот такая,
В дальнем погосте, березка грустит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682967
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 13.08.2016
Мовчиш – нехай! Цей біль задорогий,
Щоб розміняти на монети слова.
Близькі ми, та не друзі – вороги…
Накликати війну не хочу знову.
Забули люди і пробачив Бог.
Та зорями на рану сипле серпень.
Заручниця поезії – любов –
Безсмертям нудить на папері серця.
У музи вже немає новизни.
Пегас пасеться на пожовклім лузі.
Не пишеться – нехай! І зблідли сни.
Найбільша кара – це твоя байдужість.
А час-суддя залишиться сліпим.
Дамоклів меч над щастям заржавіє.
Нехай не буду знати, чи любив.
Ти – відчай мій, приречення і віра…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682892
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 11.08.2016
День мчить галопом в часу колісниці.
Тремтить упряжка - напнута струна.
Усе, що повз у поросі - це сниться.
Попереду ж в тумані - то мана.
До руху вабить горизонт красиво.
Спочинок там - в оазі сподівань.
А доля шлях вибоїстий примхливо
Кладе по кругу - в колесо змагань.
Ах, хвильку дай, зітхнути від знемоги,
Ступить босоніж вільно на траву.
Бо там під сонцем - висушені стоги,
А на узбіччі п"ють росу живу.
Невже життя - той вічний біг до щастя?!
Невпинний, злий, шалений лиш розгін?
...Коли нема ні миті на причастя
В джерелах цих, що пульсом між руїн...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682835
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 11.08.2016
[img]http://www.playcast.ru/uploads/2015/09/30/15270296.jpg[/img]
Ніби іще не осінь,
лиш надвечір’я літа…
Сонця достиглу диню,
скупану в молоці,
полудень колихає
на яблуневих вітах,
променя світлий по́ніж
блимає у руці.
Лускаються горіхи,
серпень вітає Спасом,
яблука зашарілись,
пахнуть густі меди.
Збовтана тепла купіль
піниться житнім квасом,
і дітлашня грайлива
лащиться до води.
Пружна мембрана поля,
жваво кручу педалі,
змійку тонку виводить
гума тугих коліс!
Вкотре кудись втікаю
від суєти реалій –
в гори, туди, де в небо
соснами вперся ліс.
В душу мені дихне він
хвойним своїм кадилом,
у рукави й за комір
щедро сипне голок!
Скаже: «Моя дитино,
де ж це тебе носило?».
За кільканадцять метрів
мій упізнає крок.
Ніби іще не осінь,
наче уже й не літо –
ледве між них відчутний
цей надтонкий рубіж…
Жарить в обличчя сонце
жовтим своїм софітом,
серце стікає світлом,
ніби встромили ніж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682719
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Вот оно, небо...
чуть дольше – до осени.
Просто дождаться – и рядом идти.
Где–то под клёнами рыжеволосыми
встретятся две половины пути…
или две трети – с оставшейся радостью.
Время наколет на солнечный луч
сто удивительных маленьких слабостей,
дремлющих в просини порванных туч.
Столбиком пыльным налепит каракули
западный ветер.
И будет ручей
ждать, что бы золотом ивы заплакали,
стоя над рябью больших мелочей.
Солнце рассыплется в тень разноцветную,
между дождями тоску заглушив.
…и – будет осень…
забрызгав рассветами
маленький рай захолустной души…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682663
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016
[img]http://dachadecor.ru/images/3er5t6y789o0o9i87654r.jpg[/img]
Відлітають у вирій останні серпневі зірки.
На пергаменті неба жовтіють кленові підпалини.
Залишилось півмилі до осені. Просто терпи,
Вибирай із багаття картоплі корисні копалини.
Все уже відбулось. Все відбудеться знову колись.
В павутинні думок обірвалася ниточка крапкою.
Тепла ніжність долонь. Так приємно лежать горілиць,
Наслухаючи музику, зіграну коника лапками.
Випростовує тінями спину спрацьований сад.
Важко гупають яблука, пахнучи сонячним променем.
Все давно відбулось – сто мільйонів життів назад,
Залишивши антонівки райської кислу оскомину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682372
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Як добре, коли дощ опісля спеки,
Як мир у хаті, де була війна.
Коли любов душевні повнить глеки
І ти п’янієш, наче від вина.
Як добре це – обійми після сварки,
Як Муза там, де жив колись ніхто,
Як сонце повнить найтемніші шпарки,
Коли гладка дорога під авто.
Як добре це, що день спочити хоче
Та після ночі раз у раз встає,
Що у тобі життя струмком дзюркоче,
Що хліб насущний Бог щодня дає.
Як добре це, що місяць сон гойдає,
І небо зорі сипле з рукавів.
Як добре це, коли над рідним краєм
Не гул війни, а співи солов’їв.
1.07.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681343
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Ця осінь
так безпрограшно гірчить…
(а я не знаю, як її минути)
Я ще не знаю, тільки рветься мить
на атоми
в бастиліях цикути…
І ти мовчиш –
у тобі сто доріг,
сто берегів… і сто світів незримих…
Ще зараз ти помилувати б міг
мене на цій
слизькій арені Риму…
Лише юрба
так жадібно кричить
в незборному покликанні – Убити!
…і осінь – так безпомічно гірчить.
І ти…
…і вже нічого не змінити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681292
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 02.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2016
[youtube]https://youtu.be/z865dOJIxX4[/youtube]
А що ти шукаєш у віршах моїх?
До коліна
Там висохло море. І вимерли всі кити.
На березі сухо.
Лишилася тільки піна
Тієї, колишньої, синьої висоти.
Спекотно. Пустеля.
Тут навіть бажання пити
Уже пересохло.
Згортай свої міражі.
Остання зупинка. Корито лежить розбите.
Колишня землянка.
І хворий час на межі.
Іди собі, чуєш.
Ти тут недоречний, чудаче.
Твій світ за барханом.
Неоновий світ Зеро.
А я рятуватиму
Море. Своє. Незряче.
Залиш мені тільки, будь ласка,
Моє перо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680594
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 31.07.2016
Мы встречаемся здесь, в неизвестно кем созданном храме
Позабытых богов, полугрозно глядящих с икон.
Покидаем его, не тревожа их лики словами,
Не задев той струны, что собьет всей гармонии тон.
В этом храме зеркал, отражающих что-то иное,
Чем предметы и сны, в окруженьи пустых алтарей,
Средь задумчивых душ и теней нас всегда только двое.
Время здесь не течет, но заря догорает быстрей.
Я не знаю, кто ты и встречались ли мы где-то прежде,
Но так много веков мы приходим сюда и молчим.
Этот храм на двоих, между солнцем и бездною, между
Нам известным и тем, от чего не давались ключи…
Души шепчут, и мы не нарушим их тайный молебен,
И расстанемся вновь лишь затем, чтобы скоро прийти
И сквозь купол смотреть, как вблизи просветляется небо,
Как Господь единит наши судьбы, миры и пути…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680090
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 26.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2016
Пират-король, бегущий от себя –
Топить печаль надежнее в морях.
Но у души любой есть якоря
И трюмы тайн.
Что сердцу шторм, когда и в нем не штиль,
Когда судьба почти ломает киль,
И твой корабль – игрушкою в бутыль
Да в океан…
Чернеет Роджер, бьется на ветру,
А гребни волн прозрачны поутру,
Но что-то здесь тебе не по нутру,
И курс не прост
Или не тот. Загадочен маршрут,
И мертвецы глубины стерегут.
Еще чуть-чуть – проснется древний спрут…
Идем норд-ост.
Обломки мачт у ненасытных скал…
Мой капитан, я знаю, ты устал
Быть, как утес, что разбивает вал,
Один, другой…
Но только сердце – вовсе не гранит,
И на рассвете будет порт открыт,
А то одно, что память усмирит –
Достойный бой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679905
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 26.07.2016
День пришедший – сродни новоявленной родинке:
есть – и пусть… ни отдать, ни стереть и на треть.
А пичуга, звенящая на подоконнике,
растревожила мысль: вдруг могла б и не спеть?…
Неприметные числа в моём календарике
от рассвета до ночи с простым «не обидь»
по двору догоняют подросшие гаврики,
выдворяя испуг: ведь могло ж и не быть?…
День ушёл…
без претензий на титул «событие»…
отчитавшись вечерней зарёю светло.
Было именно так…
я была среди зрителей…
я могу подтвердить…
…как же мне повезло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679012
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 21.07.2016
коли прокидаються тіні забутих утрат,
і сонце свій хід повертає до пекла ... в долоні...
стискається серце від болю в обіймах лещат
гіркої покути. ми здали свої бастіони
за безцінь. так, наче ніколи нікому ніхто
нічого не винен - звичайна стилістика ночі.
де-юре, мов птахи. де-факто, розбите авто.
і луснула тиша - у спину беззвучно регоче.
чого тобі? колами знову ідеш по мені,
немов по воді, доки світ мій не схопиться криком.
нікому ніхто... то чому ж так гойдає в човні,
відколи цей спомин про нас у минуле покликав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671877
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 18.07.2016
Це літо так напружено ячить -
Землі рясної золота надія...
Сліпуче літо з грозами на віях
Перепливаю... Даль гримить... гримить...
Вирує літа сонячна снага:
Квітує липа, і шепоче злива,
Калина рідна у саду цнотливо
Звабливі ґрона знову налива...
Це літо так осонцено цвіте -
Наш час буття... Щедротами земними
Впиваюся, милуюсь, бо незримо
Ця повінь у минуле відійде.
Купала і Петрівка - добрий час,
Вже й Спас медовим яблуком іскриться...
Зійдімось, люди, щиро помолиться
За Україну... Хай поможе Спас.
Це літо так напружено ячить:
Яскріє сонце у стрімкім зеніті -
Панує літо у сп'янілім світі...
Поки живу - ціную кожну мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678664
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Заблукала бджола-
На віконну потрапила сітку.
Ніч Купала пройшла,
Та чарівну не знайдено квітку.
Лиш отруйним дощем
Пролилася і в серці зосталась
Не написана ще
Теорема про недосконалість
Сього світу, де ми
І зустрілись, та не зустрічались,
Де в покрові пітьми
Всі палаци з піску будувались,
Де прогаяний час
Перелився з любові в байдужість,
Мов у двір перелаз.
Невисокий. Та сили не здужать.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116071700854
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678634
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Власть Мефистофеля давно сошла на "нет"…
Все ожиданья фаустов напрасны…
А это значит – не воскликнуть мне:
"Остановись, мгновенье, Ты прекрасно!"…
…
Но, что тогда так долго я искал,
Скупой рукой истратив жизнь до смерти?..
Строку в тетрад и ляпас на мольберте?..
А молния от сердца до виска?
За долгие года земной тиши
Всего лишь миг на чувственность порыва…
На вспышку света от Большого Взрыва –
Из темной сингулярности души…
О, Ты, – неведомый и щедрый Господин,
Творящий Бог – Поэзия Вселенной,
Даруй Свой Миг, лишь только миг один,
Но Миг… Непревзойденный! Вдохновенный!
Короткий миг… его не удержать,
Земной судьбы – изорванною сетью,
Миг Вечности… когда взлетит душа,
Как будто жизнь, отпущенная смертью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677989
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Жизнь не беда, началом не лиха,
Но с нею рядом смерть, рука к руке...
…
Пришла весна…
Опять звенит ольха
Серьгами в голубом березняке.
Быть может, жизнь и смерть всего лишь сон,
А я лишь грежу в этом странном сне
И катится с ветвей ольховый звон,
Случайным ветром, под ноги ко мне.
Пришла весна…
Открыла жизни счет,
Но кто считает, если платит жизнь?..
Живая ветвь ольхи уже цветет
И зеленея, обнимает высь…
Но сломанная веточка ольхи
Касается холодного песка…
А сломанная веточка ольхи
Свисает… будто мертвая рука…
Пришла весна…
И снова жизни верь,
Забыв про несуразности её.
Пришла весна…
Вся в белом… словно смерть…
Ведь жизнь и смерть они всегда вдвоём.
Пришла весна…
Так ветрено легка,
И став еще одной весной взрослей
Обнялась с ветром юная ольха,
Сережка покатилась по земле.
Звени, серьга, и под ноги катись
Сквозь жизнь и смерть,
Сквозь тишину и шум.
Я подберу тебя… на смерть… на жизнь…
Я на ладонь с тобою положу
И жизнь! И смерть!..
...
О, грёзы наяву,
Вы мой ольховый звон… вас нет, вас нет.
Я слышу, умираю и живу
Во сне, во сне, во сне, во сне… во сне…
..........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666788
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Божевільний антракт... омертвіле мовчання завіс.
Ні ковточка снаги... слів зневажливо стоптані крихти.
Крізь тумани життя Бог тебе мені, милий, приніс.
Пив тепло із очей, а сьогодні тікаєш від них ти?
Дике танго думок... темні покручі планів-невдах.
Йду кудись навмання. Сліпо. Змучена... знічена... Де я ?
Заблукала душа, наче білий стривожений птах,
Поміж вбитих надій на руйновищі Пантікапея.
Сірі привиди грифів над містом забутих богинь
Непомітно ширяють, як вірна міфічна сторожа.
Якщо хочеш, мене серед тіней античних покинь,
Але знай, що тебе відректися ніколи не зможу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666611
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Я до чаю додам теплий відзвук імбирної ноти
І корицевий шлейф, ніби сонячний промінь, густий...
Щось приваблює погляд у гладі люстерка напроти...
Тінь якась невиразна...та я майже впевнена - ти...
Не відводжу очей, бо боюся укотре згубити
Павутинку тонку, що тебе у мій сон приведе...
А за вікнами вечір, п'янким абрикоссям налитий,
Із зірницею вдвох витанцьовують свій па-де-де...
Попід стелею сплять врівноважені штучні світила,
І годинник стіка, як з полотнища пензля Далі,
Чай схолонув давно, а мені відірватись несила
Від химерної точки на сріблом покритому склі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666604
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Ти стрінеш на розі, де світло розлив ліхтар,
Залюблену в зорі (у неї їх повна скриня).
Вона трохи дивна і зовсім не господиня,
І ходить, немов літає по сходах хмар.
Ти стрінеш при сонці (для неї воно - млинець)
Моторну й веселу, хазяйку і чепуруху.
У неї в руках навіть посуд співає (слухай!).
Висять рушники (мовляв, веди під вінець).
А третю зустрінеш – та поглядом обпече.
І ти зрозумієш: без неї несила жити…
А я буду потай на щастя тобі ворожити
По зорях, допоки сонце мені млинцем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666588
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2016
Лягаю у трави…
Опівночі… й знову ти
Танцюєш для мене в озерах химерних лілій…
Долина безсоння… до ранку в мені цвіти,
Попри бездоганність
і сум паралельних ліній…
Безодня безсоння…
І я - розчиняюсь в ній…
Лише бунтівниця… ні імені… ані дому…
Я знаю цей біль непідвладних мені стихій…
Я знаю цей біль…
і не зичу його нікому…
У келихах чорних
Кипить перестиглий мед…
Цей опіум чистий… вогонь переспілого маку…
І ллються вогні невідомих іще планет
…………в мій знак зодіаку…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666104
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Мій розбитий світанок збирала в мозаїку кава.
Пересмажена... чесно, як міг, рятував кардамон.
Я тікала від тебе з відкритим поламаним правом
на остачу життя… що, можливо, і є еталон.
Я тікала, рятуючи те, що від мене лишилось.
Без мобільного, спогадів, серця, надії і крил.
Мій жаданий світанок прийшов під свободи вітрилом…
під рожево–блакитним…
все так, як колись я хотіла…
…і помер…
у мені…
десь ліворуч…
під тонами брил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666039
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Заштрихован водой этот, в общем, не нужный мне город,
разделённый на серость – и вязь разноцветных зонтов.
Просто где–то во мне умирает не найденный повод
променять этот карцер на цепи других берегов,
где зарёй (как и тут, но поздней) догорают надежды…
дождь, осипший до мороси, трётся о зелень весны…
где, проснувшись, восток разрывается радугой между
ароматами ночи и полусырой новизны.
Там, возможно, не лучше, чем где–то...
но вера – не верит…
И во имя неё, и во имя далёкой весны
я готова отдать все права на навязанный берег,
где надежды – заплаканы маем…
и болью тесны…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666022
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 16.05.2016
Як дивно... Дощ?! Дивись, це справді - Дощ...
Прийшов в мій дім нахабно, без запрошень...
Тепер сидить і уплітає борщ,
Поставивши в куток свої калоші.
І позіхання похапцем хова
У грубі і обвітрені долоні...
І розкладає всі мої слова
Серветками на білім підвіконні.
Мої слова... Я розгубила їх
Колись давно, осінніми листками...
Вони вмерзали у грудневий сніг...
Вони текли весняними струмками...
Де він узяв їх? І яким богам
Він мусив принести себе в офіру,
Щоб повернути в Мого Серця Храм
Вогонь Любові і Надії, й Віри?..
Цей дивний Дощ... Оцей нахаба Дощ,
Що в мої вікна стукав спозаранку,
Сидить і мовчки уплітає борщ...
А я... Ще підкладу йому сметанки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665877
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016
“І допоки ми знову знайдемось під сонячним знаком,
Залишається падати, падати, падати, пада…”
Оленка Зелена “P. S. ПОСТСКРИПТУМ”
Не треба дивитись
У вічі усім світам…
Вони не оцінять… вони тобі скажуть – вітер…
А ти вже не вітер, спустошений Нотр Дам,
Ти дощ, що лягає ескізно
на мертві квіти…
Тихіше… тихіше…
Бо завтра твоя хода
Зупинить і тих, що сьогодні тобі не рівня…
Найтонша стихія - в тобі закипить вода!
Найглибша безодня
зміліє до перших півнів…
Ти втримаєш паузу…
Знаю… бо завтра, там,
На сонячних плесах - вже хвилі твого реваншу…
І (як нагорода) - твій виклик новим світам!
(це тільки сьогодні –
на виграш ніякого шансу………..)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665739
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 14.05.2016
Равно как и вчера, солнце тщетно шлифует
середины ненайденной золото.
Ты б, Отец, положил её в общем бауле
где–то между избытком и голодом…
меж пустых суеверий и сучьим пороком…
между войнами и безразличием.
Всё б на раз изменило, похлеще потопа,
золотой середины наличие.
Никогда не имея – давно потеряли
в колыбели для мелких условностей.
И, понятно, найти не смогли…
не искали…
то ль по тупости, то ли в покорности…
А вздохнём глубоко – «мы почти что у цели!» –
в Рождество лишь да в Пасху…
По совести:
мы за ней как бы очень давно не успели,
и тогда ж – обогнали на скорости…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665591
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Равлик сльози на щоці. Стій, не руш.
Просто нестача на серці кисню.
SPA-процедура з очищення душ
Від скам'яніння. Це часом корисно.
Равлик повзе. Що йому світлофор?
Він перехрестя долає успішно –
Пригальмувавши, ти глушиш мотор
Адреналіном просякнутих істин
І, залишивши скажене авто,
Разом із равликом пішки – до себе.
Крилами б'ється об вітер пальто,
А під ногами не зебра, а небо.
Равлик… А де ж він? По хмарці повзе.
Блискають сонячним променем ріжки.
Часом корисно, забувши про все,
Дати пройтися душі (ну, хоч трішки…).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665532
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Нет.
Нет... я не хочу тебя держать.
Ты ветер - переменчив, неустойчив.
А мне - на крыше флюгером стоять.
Ловить твои порывы между прочим.
Пока ты есть.
Но скоро полный штиль
меня накроет с океанских милей.
А подо мною только острый шпиль.
Я удержусь на нём.
Возможно.
Или…
Согнуло небо радугу дугой.
По горизонту - океан безбрежный.
А флюгер, с ветром сломанной душой,
стоит в застывшем воздухе, как прежде.
Когда настанет время улетать -
сорви с небес свинцовые одежды.
Нет.
Нет... я не хочу тебя держать.
Мне просто нужно удержать надежду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665426
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 12.05.2016
Поклич мене гуляти в тиху ніч,
Де солов'ї і місячна соната,
Де стерті грані різних протиріч,
Де вітерець грайливий і крилатий.
І я піду з тобою хоч на край
Усесвіту... а може, навіть, далі...
Веди мене, цілуй мене, кохай,
Вплітай мене до сяйва пекторалі!..
Поклич мене гуляти в тиху ніч,
Де окрім нас - лиш зорі і дорога,
Де ми з тобою будем віч-на-віч
З собою, з небом і, напевно, з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665298
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 12.05.2016
Заколыбелит сон ночное соло...
Дорожки плача высохнут до соли…
Будильник – на часах, как штык разбудит.
Вставать.
Одеться.
Скоро будут люди.
Вести́ себя туда, где неприлично
Что грезить, что грузить о доле личной,
Там загово́ры «…[i]в целостности – сила![/i]..»
И приговор ущербным половинам,
Слова, слова… и никакого дела,
Что там внутри тебя перегорело.
Себе не объяснишь /такое дело/ -
Нескладно всё: любила и не смела.
Слепить лицо «[i]печали – понарошку![/i]»,
Шагнуть в толпу, где встретят по одёжке…
Взведён будильник.
Перезвоном буден
Очнёт наутро.
Снова будут люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665008
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Сьогодні день найбільших одкровень:
Війна у сорок п'ятім не скінчилась.
Вона шукала в нас найслабший день,
Аби підступно вистрелити в спину.
І третій рік ні впину, ні кінця.
І маки – це, вважай, домашня квітка.
І на жінках ізнов нема лиця,
І серце навпіл, коли рипне хвіртка…
Нема салютів, і нема пісень.
Сувора правда раною відкрилась.
Болить душа у цей травневий день.
Війна у сорок п'ятім не скінчилась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664848
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Шепот теченья реки,
И горизонт так похож на
Линию жизни руки…
Запахи, звуки – подкожно…
Видишь, на небе – штрихи:
Это неведомый Мастер
Души кроит из стихий…
И талисманом на счастье –
Клевер. Четыре его
Сердца – на стороны света.
Небо есть карта. Идем –
Мастер отметил секреты…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664523
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 08.05.2016
Не моляться до сонця пшениці,
Лиш маки бовваніють, наче рани,
На тілі незасіяного лану,
Де Янгол зі свічею у руці
Ллє сльози по Вкраїнському талану...
Цьогоріч вродять знов одні хрести -
У Смерті дуже щедра косовиця.
Втомилася стинать її правиця
Ті долі, що могли б ще розцвісти,
Та душить їх нещадно повитиця...
Зрікаються крилаток ясени...
Бентежний дощ мигичить над полями,
Як посивіла колискова мами
Чиї у муках зроджені сини
У вічність відлітають журавлями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 07.05.2016
[b]Дульсинея[/b]
автор: Alvean
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660198
Моя Дульсинея гусей не пасёт,
Посуду не моет, полы не метёт.
Она только струны и клавиши знает.
Она не готовит, не ткёт и не шьёт.
Моя Дульсинея не тратит монет.
У ней есть долги, только спонсора нет.
Одежду одну носит дни напролёт,
Зато пишет песни, и сладко поёт.
Я стал бы ей спонсором,
Только беда -
Без верной руки ни туда, ни сюда.
Кто мельницы будет крушить наповал?
Одни мы остались, я и Буцефал.
А Санчо свалил за границу, сачок.
Сказал, что бездарность я и дурачок.
Кто подвиги будет свершать, не бледнея,
Во славу твою, о, моя Дульсинея!?
[b]Печальным образом[/b]
...Не так представлялся семейный оплот.
На месяц хватило. Закончился «мёд».
[i]Моя Дульсинея гусей не пасёт,
Посуду не моет, полы не метёт…[/i]
За круглым столом хоть шаром покати –
Готовка у милой моей не в чести́…
«Поди, не служанка – торчать у корыта!
Не Дунька, не Дуська теперь…
Карменсита!!!»
Мычит пасодобли, бренчит на гитаре,
А розы мои тут же прячет в гербарий…
Испортил характер ей титул ломанчий:
Я – с лаской, она: «Чего надобно, старче?!
Как будешь в Мадриде…
/Ты слышишь, Кихо-от?!/
На выпуск наряд… на прокат… на пролёт…»
***
А тут еще верной лишился руки –
Пал духом мой Санчо: «Мы, барин, лохи́!
С тобой поскитавшись в отечестве нашем,
Себя осознал не вполне землепашцем:
Хоть землю люблю – ненавижу пахать…
…А можешь ли мне Росинанта отдать?
Его откормлю, нареку Буцефалом!..
Открылся мне смысл новый слова «забрало»!
Возьму псевдоним себе звучный и броский:
Не Санчо-селюк – Александр Македонский!
Не хочешь со мною поездить по миру?
Я взял бы к себе рядовым командиром!
Как знаешь…
А я не оставлю мечту –
Мани́т меня дух наживной Маниту*!»
***
…Взойду на холмы́.
В предрассветном тумане
Приветливо мельницы машут руками
/Стоят великаны с заветной поры/
***
…И ветер погладит седые вихры…
----------
*Маниту - плагиаторский привет питателю Виктору Пелевину ("S.N.U.F.F.") от благодарного чесателя :-)
----------
спасибо Сальвадору Дали за предоставленную иллюстрацию :-)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664049
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 06.05.2016
(старий, але дуже, дуже актуальний анекдот)
Один репортер, ще й, видать, не з ледачих,
Шукав ідеальну сім'ю.
Нарешті знайшов, і в Техасі на ранчо
У Мері бере інтерв'ю.
- Зайде ще розмова і за господарку,
Та хочеться насамперед
Як ви тридцять років прожили без сварки
Дізнатися. В чому секрет?
- Жила я з батьками тоді в Арканзасі.
Як тільки пошлюбили нас,
Узяв Джон трьох коней, мене, і зібрався
Вертатись додому в Техас.
В дорозі конячка спіткнулась раптово,
Мабуть, притомила їзда.
Поморщився Джон, та сказав лиш два слова:
"Раз, гніда".
Кобила іще раз припала на ногу,
І знов невелика біда.
Джон навіть очей не відвів од дороги:
"Два, гніда".
Пройшло півгодини - і знову невдачка!
Джон плюнув з досадою: "Три!"
Дістав свого кольта, бабах! - і конячка
Копитами брик догори!
Я крикнула: "Джоне, якої холери?
Не стільки тих коней у нас!"
А Джон прокрутив барабан револьвера:
"Мері, раз".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663783
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Прибавлять и отнимать больше нечего.
Аж застыл от удивления ноль.
Нас копали от порога до вечера
под мудрёную по–взрослому боль.
Нас без нас перекроили границами
из предательства в товарообмен,
возвращая безнадёгу старицею
вместо яростных ветров перемен.
Нас помножили роднёю с соседями,
обращая из своих на чужих,
на свинце мешая Пасху намедни и
порешили разделить нас на них
да в остатке, обвязав крепко бантиком
возложить букетом ночи и дни
по разгромленному бунту романтики
против серенькой мышиной возни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663746
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Слова твої пахнуть лавандою -
Як спокій...як місяць...як ніч,
Де я між сузір'їв розгадую
Тайнопис твоїх протиріч...
Думки твої пахнуть поли'ново-
Як вітер спекотного дня,
Де кисло - солодко - ожиново
Нам сонячні струни бринять...
Мовчання твоє пахне холодом -
Як сни-візерунки на склі...
Сміється Мороз в сиву бороду
І сипле снігів кришталі...
І пахнуть цілунки цукатами...
Гіпотез кружляють рої :
Якими п'янять ароматами
Мене теплі очі твої?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663727
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 05.05.2016
За цим столом
лиш двоє – ти і я.
Розсиплю солі… покладу приправу.
Ти розкладеш пасьянс… летить земля…
Летить вишневий цвіт
мені у каву.
Летить зі стелі,
осені, вікна...
Не схочеш кави, і попросиш чаю.
Летять мої збентежені слова
по чорному
периметру печалі…
Вона – вже тут…
Десь поміж нас вона.
Пасьянс зійшовся... ти втомився, воїн.
Кружляє цвіт… земля… слова… весна…
І що мої слова –
супроти твоїх?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663457
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
За картиною Р.Гонсалвеса
[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/i.jpg[/img]
[youtube]https://youtu.be/9hyHie2Q4aY?t=47[/youtube]
Ми купалися в небі – в лагуні Закоханих Доль –
І на щастя ловили монетки золочених рибок.
Розімліла у травах, лилась запашна каніфоль
Бурштинового місяця співом реліктових скрипок.
Загорнувшись у хмари, торкалися клавіш води,
Крок за кроком, по тактах ноктюрну гойдаючи хвилі.
В нас линами мовчали слова, а серця говорили,
Янголино тріпочучи в небі кохання крильми…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663444
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
За картиною Р.Гонсалвеса "Alpine Navigation"
[img]http://relaxic.net/wp-content/uploads/2010/05/illusion-images-done-by-rob-gonsalves39.jpg[/img]
А хто, як не ти, підлатає мої кораблі –
Розбиті об рифи камінної дійсності мрії?
Ці вічні шторми! Ці пробоїни в днищі надії!
І згаслий маяк… І ярмом ланцюги якорів…
Рятуй мої крила! Вітрилам не можна без них!
Не бійся, що рани пектиме від солі морської –
Болітиме дужче від штилю в калюжі спокою.
Смоли по живому розхитані нервом борти!
Тримаєш за руку? Лишитися краще? Дарма!
Вже човен зривається з якоря, пінячи хвилі!
- Бувай! - відпускаю воскреслу останню надію -
і чую фатальне: - Вітрильник не має стерна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663299
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 02.05.2016
Від писанок у кошику строкато,
Пахтять пекучий хрін і ковбаса,
Причепурилась пасочка до свята,
На рушнику – вишивана краса!
І грудка сиру, біла, мов хмаринка,
Втулилася між крашанок-яєць.
Рум’яними боками вабить шинка,
І вигострений свічки олівець
Виводить язичком, немов графітом:
«Христос Воскрес! Воістину воскрес!».
Весна сміється яблуневим цвітом!
Цей світ, мов кошик, сповнений чудес.
І все у ньому до ладу, все гоже –
Сади, мов храми, прибрані двори.
Спускається на землю Агнець Божий,
Щоб освятити ці земні дари.
Щасливий день, народжений для дива,
Щасливий Той, Хто чує молитви!
Летить увись подяка шаноблива –
Така легка, мов дихання трави…
[i]На фото освячення великодніх кошиків в церкві Різдва Пресвятої Богородиці,
в селищі Перегінську. 01.05.2016 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663196
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 02.05.2016
[b]Спасибо Лине Ланской за вдохновение[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659585
Я вернусь. Ты поймешь это сам,
Не по ночью застывшим часам,
Не по знакам, заметным едва,
Не по тени, что бросит листва.
Будет день, как и сотни пред ним,
Горизонт будет ровен и зрим.
Город полон по-прежнему тайн,
И предчувствием разум не пьян.
Будут сны на рассвете тускнеть,
Будет солнце не золото – медь.
Снова явь невозможно четкá,
Как пустые листы облака…
Я вернусь. Только вспомни мой лик
В зове дня, что расцвел лишь на миг,
Уловив в лентах радиоволн
Ту, где шепчет минор саксофон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663114
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 30.04.2016
Постскриптумом нагрянула весна,
проклюнув больно памяти ложбину.
Когда–то были нормой и вина,
и с белым носовым платком мужчина…
И петь, и плакать было – обо всём,
чего касались сердце и глазницы.
И был носовичёк всегда при нём,
небезразличном к дням, долгам и лицам.
И души были выше этажей
ещё не притупившихся желаний.
И кто–то провожал на смерть мужей,
сжав губы, поднимая в небо длани.
Когда–то сомневались лишь на миг.
А жизни были сплошь из революций.
И кто–то чувствам памятник воздвиг.
От сердца… не унизившись до унций.
А то, что я теперь – уже не в счёт,
пожалуй.
И, вдохнув глоток герани,
в трофейный заверну носовичёк
набор из ненаточеных желаний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663080
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 30.04.2016
За картиною Я.Йерки "Улюблений смуток"
http://yerka.org.ru/pages/original/lubie_ten_smutek.html
Люблю, коли в мені росте (весна ж!)
Тоненький пагін деревця як смутку.
Це не скорбота, що не має меж,
Це музика душі й небес, ледь чутна.
Десь там смичок торкає нерви струн –
І краплею зі хмари перша нота,
Ягнята мрій – у ніжну зелень рун,
І коліщатка серця – за роботу.
Простує сонце в закутки мене,
Ключем скрипковим відчинивши хвіртку.
Соль-мі-ре-до! – і смуток цей мине,
Лишивши на гілках (весна ж бо!) квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662962
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 30.04.2016
Зарёю раскурило небо трубку,
попыхивая сонно облаками.
Я вечность обокрала на минутку,
вдохнув закат с закрытыми глазами.
А после плакал дождь по мёртвым звёздам,
напомнив - смерть всегда быстрее света.
Зашёл в моё окно холодный воздух -
я в полночь нанесла визит ответный,
час ночи завязав узлом на вечность...
прогулочным...
проулочным...
беспечным...
по пульсу измеряя человечность
и хватит ли её мне до конечной,
где камни будут собраны в надежду,
что вот, когда вспорхнёт душа голубкой -
в ней что-то да останется от прежней,
когда небес раскуривалась трубка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662524
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 27.04.2016
Почему же болит, когда
Эта боль вовсе не моя?
Где-то рушатся города,
Где-то ржавая бьёт струя.
Не заштопать дыру в душе,
Пуле все равно - пролетит.
Где-то счастье и в шалаше,
Где-то башня тоской скрипит.
Не утратить то, чего нет,
То, что выдумал, - разгадай.
Где-то ночи, в тысячу лет,
Где-то рушатся города.
Кто на небе узоры плел,
Чтобы грозы да в кружева?
Где-то адский кипит котел,
Где-то ложь по сей день, права.
Пусть туманное, да вранье
Не унять, впереди - гряда.
Где-то стаями воронье,
Где-то рушатся города.
26.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662270
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
До тебе доторкнутися не смію...
Банальне "здрастуй" на просте "привіт"...
І заганяю в клітку птахомрію,
І замикаю знов свій власний світ...
До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
До тебе доторкнутися не смію...
Очима обіймаю - от і все...
Мою слабку розтоптану надію
Північний вітер в зиму віднесе...
До тебе доторкнутися б губами...
Щоб поцілунок - довжиною в сон...
Щоб знов і знов здаватись вечорами
У твій солодкий ніжності полон...
До тебе доторкнутися так хочу...
Та знову "здрастуй" на просте "привіт"...
І тільки мрія крильцями тріпоче
У клітці, де зачинено мій світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
Лампа у коридорі-
Мляво-безсонний світ...
Лампочці, як на горе,
Більше півсотні літ.
Більше півсотні... Бачиш,
Як у безсмертя грать
Довше усіх одначе
Нинішніх люстр і бра?
...Скільки людей у справах
Цей коридор пройшло-
Світло живило навіть
Трохи в душі тепло...
...Скільки дівчат до ванни
Йшли у костюмах ню-
Ніжились у бажанні
Світлом твого вогню...
...Здрастуй, Ремонтокаїн!
Зміни набув сюжет,
Бо відійшов хазяїн
Богу на сповідь вже.
Разом із ним поснули
Риси десятиліть.
Спомини про минуле-
Слідом за ними йдіть!
Євроремонту дійсність-
Правди не діть ніде.
Нащо кому надійність,
Без мішури ,,модерн,,?
Як із плафоном рвали
Лампу, проводку, гніт...
...Може, ти пам"ятала
Пальці оті міцні,
Бо молодий і стильний,
Мов прометей з небес,
Бережно та повільно
Вкручував він тебе,
І полилось прозоре,
Наче зоря в вікні,
В темряву коридорів
Світло майбутніх днів...
Замість розстрільних списків
В світлі нічнім тюрзак
Ритми життя записуй!..
Жити хотілося як...
Мрія дістати зорі
Шалом розпалить гніт.
Діти у коридорі...
Виведе світло в світ.
Тіні, немов би руни,
Склали орнамент стін.
Спомини вічно-юні...
Долі Останній Стіл...
...Вічність надійде кволо.
Нею усе живе.
Час замикає коло.
Світло завжди нове.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116042311532
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661607
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2016
Вслухаюся в елегію дощу
Затамувавши подих... Насолода!..
І навіть вітер крила склав - ущух.
Є тільки дощ...і небо...і свобода...
Є тільки крапель мельхіорний спів
І відзвуки громів, немов кантата,
І шепіт набубнявілих садів,
Де літнє сонце бджолами зачато.
І більш нічого... Тільки я і дощ...
Сповза з душі утома і скорбота...
Є тільки музика всесвітніх прощ,
І кожна мить у ній бринить, як нота...
Я день пройдешній в Лету відпущу -
Нехай пливе кульбабовим віночком...
Вслухаючись в елегію дощу,
Стаю маленьким весняним струмочком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016
Іде душа, яка позбулась рим,
Застуджена неначе й трохи квола.
А теплий вірш (він був колись твоїм!)
Лежить на білім – словом прохололим,
Чорнильно роз'їдаючи папір
(А той до всього звиклий і байдужий).
Іде душа, яка позбулась рим,
На порожнечу у собі недужа.
Її тримає в формі тільки плащ –
Завіса серцю, від очей лаштунки.
Кричи, душе! Не можеш – просто плач!
Від себе не буває порятунку!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661478
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016
Прощай, мій любий зайчику, прощай...
Ти був зі мною стільки часу поряд
У радості, у смутку і, у горі...
Приходь до мене іноді на чай.
Що сумувати буду знаєш сам,
Бо ми давно - одне з тобою ціле,
Лиш ти пухнастий і узимку білий,
Я - трішки інша, слава Небесам.
Бо не пухнаста і багато барв
Є у мені́, не тільки сніжно-біла.
Тебе за псевдо взяти я посміла,
А нині волю ти прийми у дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661127
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Листая в памяти...
И тот же дом, и та же дверь, и шутки
Вчерашним кофе снова отдают.
Глаза твои пусты, а прибаутки
Давно гнездо в моей душе не вьют.
Не трожь, положь...знай место изначально.
Вот угол с паутинной пылью - плен,
Так жалобно молчит и так печально,
Сжимая в точку истинности тлен.
Тот сон, и те же тридцать нас венчали
Предательством фальшивых нот, клавир -
Елей вранья в тени опочивален
Имперский стиль бездушия - ампир.
Ветшает кресло с тусклой позолотой,
Пастельным садом стынет обюссон.
Его конечный срок на нить намотан...
Истлела нить, как самый страшный сон.
И тот же дом, и та же дверь, и тени
Проснуться грезам больше не дают.
Забытый сад увял от сожалений,
Часы на полстолетья отстают.
21.04
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661138
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Буденність знімаючи з одягом,
Змиваючи з тіла наліт,
Легеньким невидимим протягом
У ніч відлітає Ліліт...
Як птаха - ніким не впокорена,
Сягає до сяйва зірок.
Вона була іншою створена!
Вона ж бо - найперша з жінок!
Удень, заховавшись за маскою,
Сіреньким живе мишеням -
З каструлею, шваброю, праскою
Офіру несе трудодням...
Та тільки-но ніч зблисне зорями,
Вона починає політ -
Вогненна, п'янка, невпокорена,
Зваблива цариця Ліліт...
***
Ліліт, в єврейському фольклорі жіночий демон ночі. Вважалося, що вона насилає еротичні сновидіння. Згідно з повір'ям, Ліліт прагне навести псування на немовля і його матір або зовсім їх вбити, особливо в перший тиждень після пологів. У раввіністічній літературі слово «Ліліт» пов'язувалося етимологічно з єврейським словом «лайла» («ніч»). Проте ймовірніше, що це гебреїзована форма імені Ліліту, духу бурі Дворіччя .
За повір'ями, саме Ліліт була першою жінкою на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661102
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Людство! Знову надія лише на мойсеєвий жезл? –
Чи скориться вода? чи розступиться море Червоне?
Чи без іскорки віри – міцної і світлої – без
нас на березі злоби піймають гріхи-фараони?
Тихше, тихше, литаври! Пророче мовчить Маріам...
Час борвієм жене, тиче розпачем люто у спину.
Ми щоденно вклоняємся низько брехливим божкам,
як непотріб із серця, випалюєм образ людини.
Світло в тіняві світу, в безмов'ї холодних зіниць
розпізнати нелегко, як в мороці проблиски раю.
Але ми, фараоне, втечем від твоїх колісниць!
І наситимо душу добром на верхів'ї Синаю.
20.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660908
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eyX4bh7lgqw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660650
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 20.04.2016
Не хвилюйся за мене - я просто виплакую зиму,
Це дощами виходить із рани пекучої сіль.
Я ще трішки поплачу - і сонце у грудях нестиму,
Заспіваю веснянку, щоб став у танок березіль...
Ще хвилинку, будь ласка...я хочу побути слабкою,
Пригорнутись до неба і душу у нім віднайти...
І я знову зречуся престолу у Храмі Покою...
І я знов відбудую попалені вкотре мости...
Це весна, розумієш, - весна всі сніги розтопила,
Журавлями лоскоче ще сонний і зморений світ...
Щось свербить на спині - то мої прорізаються крила...
Щось тривожить мене... Мабуть, просто вже час у політ...
Не хвилюйся за мене - я сни непобачені плачу.
Ще хвилинку, будь ласка, - я знову себе віднайду...
Розумієш, весна - це час прощі, спокут і пробачень...
Дай хвилинку мені у моїм Гетсиманськім саду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2016
Запалало й померкло... клубочиться тільки дим,
Щосекунди вмирають молекули світло-віри.
Чули! чули не раз: не буває життя простим...
Нас із нас викорчовує світ споживацько-сірий.
Заґратовані часом сльозяться очиці душ,
Біль підточує серце, як Тиса гірську породу.
І здається (здається!), що ми біжимо чимдуж
До незнаного дива. Та знову вино у воду
Перетворює дійсність. Лютує-реве хижак,
Скалить зуби зневір'я, стискають думки-приблуди.
Як же вирвати дрібочку щастя для себе? Як
Роздобути нам дозвіл на власне маленьке чудо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657464
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 06.04.2016
“Oh, baby, baby, it’s a wild world”
-А чи любив?...
Коли усе мина…
-Оh, baby… я кохав тебе так світло…
-То й полишив… дарма… усе - мина…
Кричали сови…
дурман-зілля квітло…
І ми - цвіли!
Як ми цвіли в той час…
Як степ горів десь поміж наших кроків…
-Ті трави досі пам”ятають нас,
Хоч травам тим
вже понад сотні років…
-Волосся повінь…
Ягоди в руці…
Нам залишалось перейти екватор…
-І – потонули б… -там, на тій ріці
Нас видалив
невмілий модератор…
-То був лиш вихор…
Чуєш, Лелю, Лель…
Тіла порозкидав поміж ялини…
Той смерч… тепер ти мавка диких скель…
-Ти так і не пізнав
смаку малини…
…І найсолодший
Запах синіх трав.
…І стиглий сум, що птахом став у небі.
-Не я покинув… світ мене впіймав…
То світ мене забрав
у тебе…..... baby …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657459
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 06.04.2016
І, власне,
Ти міг би цю дівчинку все ж полюбити…
Таку непостійну… таку золотаву… однак…
Вона забувала відвідати виставку квітів…
Проте потрапляла
на форум бродячих собак…
У міру нестерпна,
Не краща за інших й не гірша…
Кренделик до столу… чар-зілля у неї в меню…
Її домові вже писали щось схоже на вірші…
Ти завжди позичити
можеш у неї вогню…
Сьогодні у борг…
Тільки завтра із нею ви квити…
Сум синій… сум білий… її кораблі - по морях…
І ти, безперечно, зумів би таку полюбити,
Якби ж не лишала ключі
від квартири в дверях…
Оту, що складала
Примар на гладенькі полиці…
Читала їм кодекси вдячності… і, зазвичай,
Писала свої мемуари пухнастої киці…
І сутінки лила
в духмяний мелісовий чай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656549
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
[img]http://poradumo.pp.ua/uploads/posts/2015-01/chim-zhivitsya-zayec_871.jpeg[/img]
Цей березень – таки шалений заєць.
Він збожеволів від холодних днів
І, взявши сонця теплого окраєць,
Мчить навмання, лишаючи слідів
Своїх калюжі, губить пух зимовий –
І той летить сніжинками до ніг.
А заєць у полях шукає моркву,
Яку по норах поховав торік.
Він божевільний, просто навіжений,
Чкурнув у хмари – пити чай дощу,
Окраєць теплий, сонячно-печений
Жувати і чекати на весну.
І, наковтавшись світла аж по вуха,
Присів мені тихенько на плече:
Мовляв, весна іде – лишень послухай,
Як у березах теплий сік тече.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655019
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2016
"Ты мой остров тепла"-
Так ОНА ЕМУ в НЕТе писала...
Было- ВСЕ. И была
Страсть перчинкой на кромке бокала.
Но писала- потом.
Дело прошлое. Сердце устало.
И осенним листом
Страсть на влажную землю упала.
"Ты мой остров тепла"-
Просто фраза. Отнюдь не свиданье.
Ведь любовь умерла-
Остров Мертвых застыл в ожиданьи.
Перевозит Харон
Труп любви через Стикс до рассвета...
...И последний патрон
Он истратил на выход из НЕТа.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116032301059
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653791
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Поезія – це вихор почуттів,
Це злива мислеформ і сплеск емоцій,
Волошки й маки між сухих житів,
Первистоцвіт у березневім соці.
Поезія – мелодія душі,
Це вітру подих і шаленство бурі.
Притулок для спочинку і рушій.
Снаги ріка для тих, хто у зажурі.
Поезія – це Космосу рука.
Це серця ватра й попелище болю.
Вона бува медвяна і п’янка,
І з перцем також – в ній всього уволю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653393
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
Що таке щастя? Пухнасті клубочки
Щойно народжених квітів вербиці,
Сонце курчати під крильцем у квочки,
Теплі долоньки зеленого листя.
Щастя – це грози, веселками шиті,
Вітер, що змієві крила дарує.
Щастя – це бризки волошок у житі,
Що золотисто за обрій хвилює.
Щастя – це втома від праці на совість,
Це над собою самим перемога,
Щастя – це вдало написана повість -
Буква до букви життєва дорога.
Щастя – любити, і щастя – сміятись,
Сумнівів щастя, і щастя прозріння.
Щастя – щоранку живим прокидатись
Вдома (не в шанцях від вибухів мінних)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653387
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2016
Є ранки сирі і похмурі, коли не бадьо́рить
Ні кава міцна, ні улюблений аудіотрек…
У небо вершково-чорнильне впираються гори
Щетиною строгих ялин і колючих смерек.
Є ранки важкі, коли ліньки піднятися з ліжка,
Розшторити вікна, всміхнутись плаксивій весні.
І сніг у дворі – кокаїнова біла доріжка,
Розтерта вітрами за ніч по бруківці брудній.
Є ранки, коли замовкають примхливиці-музи:
Ні пари із вуст, на обличчі – обірваний крик…
І жалять нещадно слова, мов отруйні медузи,
Та аркуш усе перетерпить і справиться. Звик.
Є люди важкі, мов пухлина, коли жодних шансів,
Коли залишається скальпель – ні страху, ні сліз…
І хочеться здуру, сп’янівши в глибокому трансі,
Зробити із лівого боку маленький надріз.
І все оте жовчне й токсичне, що тисне у грудях,
Крізь рану звільнити, самій – загубитись в юрбі…
І вкотре повірити: може, проблема не в людях,
А просто – в тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652130
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Наконец я решилась, скажу,
Шелухою рассвет не укроешь.
Я намедни, склонясь к витражу - -
Забытья, умоляла... покоя.
Я уже все решила давно,
Сколько ниточке тонкой не виться,
Все смешалось и небо, и дно,
Только птицею память кружится.
Ты улыбок хотел без забот,
Понимания без укоризны.
Среди шторма, невидимый плот
И взаимности вечной, до тризны.
Ты хотел...слезы мне ни к чему,
Там за дверью их больше,чем нужно.
Чародейкою? Маску сниму,
Уходи и останься ей мужем.
На двух стульях хотел усидеть,
Только сломаны ножка и спинка.
Дверь закрой, еще можно успеть,
И к восьмому - с цветами косынка.
Ты хотел, а хотела она?
Да и мне выбирать не пристало.
Мир не только наш двор из окна,
Мне Вселенной и то будет мало.
07.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649580
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Дні ще такі безколірні, сонливо-пісні,
Грається сонцем-клубком перламутрова хмарка.
Люди, агов! Розступіться – дорогу весні!
Ґрунт видихає вологу, немов кавоварка.
Як вона йде – невагома, грайлива, легка!
Промінь заплутався в кучерях, мов павутинка…
Вже набубнявіли свіжі бруньки на гілках,
Тріскає пріла земля, ніби хлібна скоринка.
Гуркіт машин і пронизливий посвист коліс,
На тротуарах – картата мозаїка люду…
Перегортаю сторінку – й розпатланий ліс
Враз постає, таємничий, як магія вуду.
Дихає вогкістю, мохом сирим, ялівцем,
Доторки рідні його і лоскочуть, і колють.
Со́сни, агов! Розступіться! Не лізьте в лице,
Дайте надихатись вітру весняного вволю.
Дайте на мить відростити мереживо крил,
Вищим за небо буває хіба лише мрія!..
Березень хлюпнув згори бірюзових чорнил…
Це не волога, це надлишок солі на віях.
Перегортаю сторінку – і я край вікна,
Так по-домашньому гріє обіймами хата…
Часе, агов! Зупинися, це знову весна –
Перша комусь… А мені – за рахунком яка там?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649560
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Ты, любимая, придвинься… ближе… ближе…
Поцелуй… и ничего не говори…
Ты прислушайся… послушай… слышишь?.. Слышишь,
Как в груди, весне, токуют глухари?..
Прилетают. Пролетая, без оглядки,
Над годами… над разлуками в душе.
Наши чувства, словно тайны… как загадки…
Не разгаданные, видимо, уже.
Не бывает ведь, чтобы вот так - случайно.
Чтоб одна случайность сразу у двоих…
Не бывает… потому, что эта тайна –
Не случайность, а немыслимость любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647285
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 29.02.2016
На всі чотири
Сторони – земля…
На всі чотири степені – бажання…
Як звуть тебе?.. не називай ім”я…
Своє ім”я…
хай наречуть коханням…
Хтось з тих,
Що тобі стрілися колись…
Чи з тих, які не стрінуться ніколи…
Дівча з пітьми… котись собі… котись…
До третіх жнив,
мов перекотиполе…
Дівча з пітьми…
Хто ти мені?.. хто – я?!
Живеш в мені без дозволу і згоди…
На всі чотири сторони… земля!!!..
На всі чотири
степені свободи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647153
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Співати ворогам у час війни -
Найнижча в світі ницість, добрі люди.
Ці дві правонаступниці Іуди
Не відають про почуття вини.
Бабло вороже їм рідніше мами,
За нього радо душу продадуть.
Така у них зрадлива, ница суть,
Задешево їм бути зараз з нами...
Хай українська кров на тих рублях,
(Хоча їх заробітки у "зелених"),
Горлаючи для ворогів зі сцени,
Воістину танцюють на гробах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646833
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
[b]31. Svit Lana, до в. «Тінню часу»[/b]
(поза вихором часу кохання поета й життя)
чи то по лезу бритви, чи душі,
поміж секундами і простором, - за межі
танку життя - де вічності мережить
чиясь душа словами у вірші...
----
поміж слів почуття я читаю твої, Беатріче,
й вірю істині: тут для закоханих право на вічність.
[b]32. stawitscky, до в. «Не гріх»[/b]
(про безсилля часу – і вічний магніт серцю чоловічому…)
Полтавський сквер, розхристаний
зими вітрами сніжними.
Від юності закоханий, – о, як словами ніжними
Він про свої бажання їй шепоче: «Небо вічнеє,
Які слабкі чоловіки перед жінками! Грішні ми –
Від сотворіння бачимо п’янку красу-спокусницю
І стелимося травами перед [i]ля фам [/i] розкішними!»
----
І славить він небо й Творця за таїну відкриту:
Приймати в дар щастя від Лади – й кохати, і жити!
Своє Ельдорадо це серце знайшло на початку:
З любові і правди воно. – І поставмо печатку.
[b]33. Анно Доміні, до в. «Лютий»[/b]
(сонячне серце і світ – для того, котрий вже не літає…)
Провісником весни і джерелом життя
освячує проміння сонця вічного
і ці рядки душі, і два твоїх крила –
із віри і любові. – Світ магічного!
----
Дивуюся знов, як надія чиясь піднімає
З безодні безвір’я моє – в небо чисте, безкрає…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646631
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016
То, може, ти знаєш,
як вижити… як мені вижити?!
На сонних вокзалах… в німих лабіринтах снів.
Жита на полях такі стиглі! - та досі невижаті.
У мові, здається,
забракло потрібних слів.
Ти чуєш, як птАхи
кричать опівнічні невтішені…
Ти знаєш, як вітер голосить в порожніх містах.
Мої вишиванки на всіх перехрестях розвішані.
Без чверті - гроза…
ти послухай… поквапся… в листах
Ще теплиться запах
мигдально-сполошених літер…
Світів смерекових… гріховно-п”янких вечорів.
Щоб завтрашній дощ цю сторінку спустошив і витер.
Спалив, ніби свічку,
в підніжжях своїх вівтарів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645776
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Нащо він їй,
Останній день зими?
І що вона, мелодія осіння?
І меркнуть придорожні бур”яни
На запізнілій
хвилі потепління…
Ще тільки день…
Єдиний день… і – що ж?!
Оті слова – крихкі, відверті, ніжні?...
І знову лиє цей блаженний дощ
На цьому ж…
саме цьому ж……… роздоріжжі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644763
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Вечірнє кафе...
Наш столик пливе,
несе двох під звуки Шопена.
Світ, наче застиг.
І ми в один змиг
в очах потопаєм натхненних.
Твій подих торкне
волосся... Майне
десь близько над вушком... Мій милий...
Мовчу, лише так,
зціпившись в кулак,
приборкую вічні я сили.
Та ти не зважай!
Мій погляд впіймай,
торкнись ніжно пальців устами.
Як світ стару гру
почни. Я - веду,
та дії - твої. (Це між нами).
Здійсни ритуал -
наповни бокал
ігристо-солодким до краю.
До вуст піднеси...
- А можна на "ти"?
Я ж, наче, життя тебе знаю.
- Так... - тихо кивну
й пірну в глибину
зіниць твоїх темних в бажанні.
Ти поглядом всю
мене вип"єш тут...
Згораєм повільно в коханні.
- До танцю, мадам?
Я вигну ледь стан,
край плаття зміщу випадково...
- Все ж тут такий гам,
пройтись треба нам.
Ти вирішиш сам гарячково.
Ніч відступ схова.
Лиш шелест зрива
цілунків, зізнань... Мізансцена.
Все стихне за мить -
ми, сумніви, хіть...
Лиш світ пливе вальсом Шопена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644582
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Завернусь в одеяло, мне зябко
Обними меня и отогрей.
Пару строчек из старой тетрадки
Мне прочти... где Ассоль, там и Грей.
А еще о глазах моих грустных,
О губах, горячее вина.
И печаль потихоньку отпустит,
И зимою наступит весна.
Повтори эту песню о главном,
Что еще есть важнее любви?
Станет танец стремительно-плавным,
Или страстным, как ни назови.
Что еще сердце вымолить просит?
У судьбы на краю, подожди.
Поздний август еще ведь не осень,
Знать и слезы пока не дожди...
03.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641107
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Лютий маліє. А березень силу нанизує.
Градус піднявся. Поля заковтнули сніги.
Вітер-дворняга калюжі із вулиць вилизує.
Крига побігла. У ріки глядять береги.
Шапку зніми, розстібни у пальті верхні ґудзики,
Сонце втягни, хай піде у нокаут журба.
Глянь, довкруж тебе театр: світло, танець і музика,
Грають на скрипках птахи, фуететить верба.
Звуки нові все гучніше у просторі чуються.
Світ вилізає зі звичних зимових оков.
Чудо для тебе і людства усього готується.
Буде ВЕСНА! І розквітне довкола ЛЮБОВ!
Або
Лютий пасує. Весна свою силу нанизує.
Градус піднявся. Поля заковтнули сніги.
Вітер-дворняга калюжі із вулиць вилизує.
Крига побігла. У ріки глядять береги.
Шапку зніми, розстібни у пальті верхні ґудзики,
Сонячний промінь жадливо у груди вбери.
Глянь, довкіл тебе - театр, в ньому танець і музика:
Грають на скрипках птахи, роблять па явори.
Проліска пісня де-де уже в обширі чується.
Тіло витягує світ із зимових оков.
Чудо для тебе і людства усього готується.
Буде весна! І розквітне довкола любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640934
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Вірш створено в співавторстві з поетесою Надією Капінос (Уляною Задарма)
Оригінальна компоновка твору
(10) Самотній Лялькарю, ти- тут? Ти- там?
(10) Ти вигадав День і створив ляльок...
(10) Електросигнали- ген по дротах-
(10) Біжать безупинно... Амінь!... Все ок!
(09) Та тільки глянь!.. Щось пішло не так-
(09) Світ прагне змін, а не коректив.
(09) Списом Лонгіна нагрудний знак
(09) Від них отримав, як сам хотів.
(10) Ти множив хліби, ти по морю йшов,
(10) Ти ніжно з хреста поглядав - униз,
(10) (...бо кодове слово в цій грі - ЛЮБОВ,
(10) Яким запускається механізм...)
(09) І після того покинув все-
(09) Творіння, творчість, весь задум свій
(09) На плечі тих, хто найвищий сенс
(09) Лише у догмі відчув твоїй.
(10) Та тільки озвись!.. Щось пішло не так-
(10) Зміліли моря у якийсь момент.
(10) І догма твоя- лиш Формальний знак...
(10) Аншлюзи... Аншлаг ...Аплодисменти!
(09) І невмолимо усе не так...
(09) І знову з ран цебеніє кров...
(09) Десь вже будують новенький танк
(09) З фальшиво- Єлейних молитов...
(10) Безумні ж ляльки підпалили світ.
(10) Всміхайсь, ЛялькАрю! Знімаєм: чі-із!
(10) І куриться ладан... Смердить карбід...
(10) Ти став ще самотнішим, ніж колись.
(09) І навіть сам вже не скажеш ти
(09) Нащо творити, що ти створив.
(09) То пояснив би хоча б мотив...
(09) Чи ти заснув? То спокійних снів...
(03) ...Забутий
(03) Лялькарю,
(02) Ти - там?
(02) Ти -тут?
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116012300439
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637845
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 03.02.2016
Что ж, потеря небольшая,
В жизни горе не беда.
Я как будто уезжаю
Далеко… и навсегда...
Ты печалиться не будешь?
Память сеть, да в дырах сплошь,
Не заметишь, как забудешь,
А забудешь, не вернешь.
Запираю сердца двери,
И на стол кладу ключи,
Ты за мной, приметам веря,
На дорожку помолчи.
Расставанье мне не мило
Одиночеством в пути.
Ухожу… и всё, что было,
Оставляю позади.
Ухожу… по светлым лужам,
Шаг мой лёгок, след мой чист…
…
Ну, скажи, кому он нужен
По весне осенний лист?
Нет для чувства вечных истин,
Но ровесник октябрю,
Я тебе, осенний листик,
На прощание дарю.
Я дарю, а ты не рада,
Ни листку, ни октябрю…
Нет, не плачь, любовь, не надо.
Улыбнись. Благодарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640859
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
За вікном інсталяція буднів.
Нудьга
в монотоннім звучанні беріз
для сопрано депресій.
Без пленерів сумує Моне*, а Деґа
танцівниць арабески
малює на піннім еспресо**.
У заметі красується
L'Arbre de Noël***,
Ловить вухо древесне
Відгомін далеких [i]салютів[/i]…
Інсталяція буднів.
Якийсь Паганель,
Викладаючи дійсність,
ізнов паралель переплутав.
Зрежисований кадр
під'їдає коза:
Вітамінно смакує ялини
прикрашена глиця.
Все гуркочуть [i]громи[/i].
Десь, напевне, [i]гроза[/i].
Impression****.
Тільки сниться блакитна весна…
Тільки сниться…
__________________
*Художники-імпресіоністи вважали, що
малювати треба тільки на відкритій
місцевості.
**Мається на увазі кава капучино,
основою для якої є еспресо.
***L'Arbre de Noël (фр.) - новорічна ялинка
****Impression (фр.) - враження. Таку назву
мала картина Моне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640199
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 01.02.2016
Простеливши сніги непочатих іще рушників,
Мати піде на прощу молитися Богу за сина.
І колотиме голка слідами в заметах стібки,
І хреститимуть руки канву із майбутнім дитини -
І на попіл зотліє біда, залишаючи шрам,
Перевитий червоною ниткою пам'яті роду.
Мати просить за сина – і повниться піснею храм
Як молитвою Богу за світле майбутнє народу.
Візерунки магічні лягли рушникам на крило,
Увібравши і ніжність, і міць материнського слова.
А на Сході – степів полинове таке полотно…
Шиє мати рушник день при дні молитвами до Бога…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639878
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Ти її - відпусти…
Бо ті зорі – такі небачені…
Бо світанки – незнані… дороги ведуть в пітьму…
Бо квитки в її бік ніким і ніде не проплачені…
Бо не втримаєш
сонце в долонях ніяк… а тому,
Ти - відпустиш її…
Бо така - спопелить до пороху…
Відречешся, відплачеш, відмолиш - усім світам!
Лише серце… пульсуюче серце, простягнеш Молоху,
Ніби древні ацтеки –
жорстоким своїм богам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639640
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 30.01.2016
[i]« А хто-хто в цій рукавичці?»[/i]
Казочка
Велике переселення гряде.
Та вічно спотикаються народи.
І є питання нібито просте, –
[i]куди цивілізація іде,
як на її шляху гниє колода?[/i]
Ця «притча во языцех» дістає
усе живе історії нової.
І запитання інше постає, –
[i]кого ще епідемія уб’є
цієї істерії параної?[/i]
Нові батиї обирають шлях
минулої історії своєї.
То Богу свічка на усіх устах,
то кочерга у бісових руках,
то оргія пекельної ідеї.
Яка огидна місія твоя,
на вимирання обраний народе,
заручник у тирана-глитая,
якому люди нарекли ім'я
душителя любові і свободи.
Яка порода нації – пуста!
Які вожді! І темні, і нікчемні,
несамовиті, грозні, кровожерні...
Яка еліта! І яка мета...
…опричнина, катівня і орда –
воістину імперія тюремна.
ЗМІєголові вилупки її
не володіють істиною часу,
не чує правди агресивна раса.
Її бойовики ведуть бої,
і піють їй рулади солов'ї-
розбійники азійської зарази.
Немає діалогу візаві.
Але за Крути і її звича́ї
топити нашу землю у крові
історія дає по голові.
Нема ума, та хай не забуває:
[i]хто сіє вітер – бурю пожинає.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639515
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
То тінь від вірша чи фантом зневіри
Чорніє на папері самоти?
Такого не наснилось би й Шекспіру.
Це крик свободи у мені… це – ти.
Ми в позачассі дивимось виставу,
Як час вбивають люди, поки він
Вбиває їх… Боги на кращих ставлять.
Триває найдаремніша із війн.
Та я солодкий біль не проміняю
На радощі наївні та земні.
В душі спіліють віршів урожаї,
Хоч не візьму і гроша я за них…
Це ти із рим для мене виткав крила,
І зорі в сновидіння уплітав.
І пристрасть розтікалася по жилах.
Ти медом напував мої уста,
Творив мене із праху і леліяв,
Ти сповідав мене і спокушав.
Іди до мене, милий лиходію –
Ми вип’ємо цю ніч на брудершафт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637599
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 22.01.2016
О, де ви музи,
П’яні та ліниві?
Наш геній повернувся із облуди –
Засяяв рай у грішних переливах.
Ми ще не вічність,
Та уже не люди…
Ми не адепти праведних законів,
В диявола не віримо
Тим більше.
Ми душі продаємо Аполлону
В розстрочку…
Щомелодії,
Щовірша…
І долю віддали ми під заставу.
Наш бог – мистецтво,
Він же і любов.
І в келихах-серцях п’янкі нектари.
Тут заповідь –
Нехай триває шоу.
Тут буря слів
І музики стихія,
І невигойний, та солодкий щем.
А на землі давно вже царство Змія,
Того,
Що втік із пекла,
І з едему…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637334
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 21.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2016
Сніг полями мете,
Замітаючи шлях у минуле,
В літом пещені дні,
Де нам килим стелила трава,
Де я, мов Прометей,
Розіп"ятий тобою... І снула
Ти лежиш на мені
Вся безсила... Жива?... Не жива?...
Річка хвилею б"є,
І розкиданий берегом одяг,
Мов непотріб, що ми
Поскидали в бажанні утіх.
Ніжне тіло твоє...
Цей взаємно-нестриманий потяг
Впасти в трави умить,
Що ніхто й опиратись не встиг...
Шалу- час! Шаленій!
Мов сорочка, мережений килим
Із в"юнку, блекоти-
Ми на ньому немов у раю...
І контрастом на ній
"Заморочка"- ці трусики білі,
Що мов "фєнєчку" ти
Накрутила на литку свою.
...Ми заходим удвох
У ведично-замріяну воду,
Змити втому... Пливе
Над водою розливистий сміх...
...Непогоди Молох
З Завірюхою співи заводить...
Снів відгомін живе.
Ми обоє живемо у них.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116011801135
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636649
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016
Слова на музику Віктора Оха
Ця пісня - спроба музичної відповіді на лист
"Тій одній, єдиній" автора vlarin.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636322
Сподіваюся, що цим не образила жодного
з названих вище авторів.
Ранок стрічає байдужий хайвей,
Лічить таксі кілометрохвилини.
Так, я втекла. Ти забудеш мене.
Знаєш, кохання таке швидкоплинне.
Змелються дні заметіллю на сніг,
Пам\'ять морозом візьметься на скронях.
Сивий Амур на замерзлім вікні мені
Креслить калинове серце стрілою.
Приспів:
Тиша тук-тук-тук все стучить, тук-тук-тук.
Чую голос твій крізь завію розлук.
Коридором згадок – назустріч: Я тут!
А телефоном - луна: ту-ту-ту…
Сплять голубами від тебе листи –
Оберігають надій літаргію.
Поруч із ними – мої, які ти
(Так було треба, повір!) не отримав.
Змелено дні заметіллю на сніг.
Пам\'ять з роками пішла за водою.
Тільки Амур на замерзлім вікні мені
Креслить посивіле серце стрілою.
Приспів.
Зустріч признач в паралельних світах,
Де ні жалі не живуть, ні образи.
Хай приховає туман забуття
Зморшки на серці від зайвої фрази.
Вибілить душі нехай снігопад,
І подарує нам янголів крила
Вічний Амур, проведе нас у дивний сад,
Той, де серця не понівечать стріли.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636462
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 18.01.2016
Він прийде рано-вранці. (Буде сонце.
А може, рясно литимуть дощі.)
Постукає тихенько у віконце,
Аби у домі не збудити всіх.
Край столу сяде, стомлений до краю.
Мовчатиме. Чекатиме на чай.
Його я спершу, може, й не впізнаю
Чи не повірю заспаним очам…
Але коли почую тихе "здрастуй",
В руках себе тримать не стане сил.
Я відповім: "Який же ти прекрасний
І дуже… тихий – довгожданий…Мир…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636073
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Композитор О. Рожак
Виконує Ю. Гадзецький
В темных плесах озер отразились огни...
Это мир зазеркалья. В него загляни,
И увидишь как вспять время тихо плывет.
Все реально, как в жизни. Но наоборот.
В этом мире отрада для тех, кто мечтал
Возвратиться к истокам начало-начал,
И для падших, вперед не осиливших путь,
Кто мечтает в былое весь мир развернуть.
Этот мир на виду. Он реален. Почти.
Он таится в пруду, как написанный стих,
Что до лучших времен пропылится в столе.
Это МОРОК, следящий за всем на земле.
Примечание. Морок в арийской (древнеславянской) мифологии- личное имя Божества
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115031911593
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621406
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 15.01.2016
Кімната спить, загорнута у ковдру,
Під монорим поезії дощу.
В тумані тане недосяжний обрій,
Згасивши сонця стомлену свічу.
Крадуться мрій коти на задніх лапах,
Муркочуть, відчуваючи тепло.
А дощ стучить по римах, весь у краплях,
Нотує вірші запітніле скло.
І байдуже, що, промочивши ноги,
Дощить поет годину під вікном –
Кімната спить. Їй не шкода нітрохи
Поезій, не написаних пером…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635282
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 14.01.2016
Я не думала, нет, что увидимся так,
как спросить у прохожего спички…
на бегу…
А улыбка – не больше, чем такт:
я дарю, ты берёшь по привычке.
Не мели чепухи – мало будет земли,
что бы выбросить всё, что я помню:
невесомость в мечтах… в парусах корабли…
(мне Альцгеймер пока что не ровня).
Я, до рифа, могла перепеть сотни птиц.
Дальше – всё… – я сорвалась на сердце.
Что осталось? Да так... – взмахи рук и ресниц…
то во имя Серены… то Герца…
…Я согрелась… спасибо тебе за пальто…
и за спички прогулочным маршем.
Очевидно – прости… очевидно, за то,
что я в дребезги
…вечностью раньше…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633977
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 07.01.2016
***
Коляд-коляд-коляда!
Коза в шибку загляда:
"Не сидіте на печі,
А виносьте калачі!
Будем сонце годувати!
А мене пустіть до хати!
Дайте мірку проса, жита,
Щоби я лишилась сита.
Можна ще й кільце ковбаски.
Буде Вам за теє ласка:
Подарую Вам здоров'я,
Миру, радості, любові,
Як дасте кольнути рогом.
З Колядою! З новим роком!"
***
В небі зірка засіяла –
Народився Божий син!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Цілий рік того чекали
Братик, я, мої батьки!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Знаю: янголи літають
У такий святковий час!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Їх зі святом привітаю,
Запрошу за стіл до нас!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
На столі кутя із медом,
Запашний стоїть узвар.
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Їх візьміть собі на небо,
У палати з білих хмар!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Віднесіть мої прохання:
Хочу сонечка й тепла!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
В Бога щиро я благаю
Миру, радості й добра!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
[i]Син Божий народився![/i]
***
Сніг надворі рипу-рип –
Коляда прийшла у світ,
Народила ясне Сонце
У найдовшу ніч у році!
З цим вас хочемо вітати!
Ми прийшли колядувати!
Хай здоров'я буде в хаті!
Хай ви будете багаті!
Хай щастить вам жити в мирі!
Ми були в бажаннях щирі,
Тож, господар, не скупися,
З нами щедро поділися:
Дай нам сиру й ковбаси,
Аби ситі були всі!
Дай медяників, ватрушок,
І родзинок дай, і грушок!
Будем ними смакувати,
Сонця в небі дожидати!
***
Я, колядниця маленька,
Принесла вам у кишеньках
Жмені щастя і здоров'я,
Миру, радості, любові!
Смачно пахне в вашій хаті –
То частуйте, чим багаті!
Дайте сала, ковбаси
І цукерок принесіть.
Ви господарі нівроку!
З Колядою! З новим роком!
***
Сію, сію, сію сніг!
Із Різдвом вітаю всіх!
Сніг розтане – вродить жито,
Щоб завжди були ви ситі!
Сію, сію жменьку зір!
Хай у нас панує мир!
Сію сміх на кожнім кроці!
Щастя вам в новому році!
***
Я – малесенька дитина,
Колядую Україні.
Хай поля притрусить снігом,
Щоб родили нам на втіху!
Хай нам сяють ясно зорі,
Аби завжди була воля.
Хай усім ведеться добре!
Україно! З новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633697
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016
...вони проростуть,
Набираючи впертої сили
Від сонця, чи вітру… магнітного серця землі.
(на тих берегах ти відверто, шалено щаслива)
Вони проростуть…
й за тобою пришлють кораблі
...чекаєш на шторм.
Вигораєш частинкою світу.
Крихкою, прозорою іскрою в Божих руках.
...однак, ти пливеш, доки квітнуть здичавілі квіти
на тих …………….берегах……………
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633277
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 04.01.2016
Ідуть у Лету люди-інструменти.
Але минуле має рудименти
бездум'я і убивць під козирок.
Бойовики, тітушки, генерали –
ті самі, що й раніше катували –
вони і досі служать за пайок.
Вони ще є – злодії у законі,
які служили бісу і мамоні
і закривали рота на замок.
І все одно єфрейтору, як жити
або якому ідолу служити,
аби платили їжею оброк.
Вони іще агенти тої Раші,
де краби-путі* – людоїди наші
війною обслуговують себе.
Вони, як та злоякісна пухлина
у тілі нездорової людини –
запліснявілі органи еСБе.
Вони і нині об’їдають хати.
Вони і досі крези і рантьє
із лапою на сите житіє.
І їм не докучає пильнувати
та у чуже корито заглядати,
аби собі «заникати» моє.
Але – чого вам ще сьогодні мало?
Іудою зароблений срібняк?
Стає у горлі українське сало?
А що мені? Ненавиджу і так.
Давайте, огризайтеся! А як
інакше люструвати капітали?
[i]* – "краб" і "плесень"– підпільні клички Путіна у радянських органах КДБ. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633183
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016
[img]https://pp.vk.me/c629507/v629507686/2e103/P1CLb_XvWCw.jpg[/img]
[b]Андрей Макаревич[/b]
[b][i]Со скрипом часы крутанутся назад,
вот время и встало.
Вы 70 лет лизали им зад,
вам этого мало.
Свободен в движеньях великий народ,
что очень приятно.
Хлебнули свободы, гляди-ка - не мед,
поедем обратно.
К чему мордоваться нам сквозь бурелом,
где пни да коряги,
Мы смирно в знакомое стойло пойдем
под красные флаги.
Не надо невиданных гор и морей,
была бы охота:
Гораздо спокойней и как-то милей
родное болото.
Поверим опять в доброту сволочей
до новой до крови,
И выберем сами себе палачей -
нам это не внове.
Отнимем, разделим, достанется всем,
наполним корыто.
Под сводами храма устроим бассейн,
теперь только крытый.
Не дай только Бог призывать нас к огню
да на баррикады.
И я никого и ни в чем не виню,
так всем нам и надо.
Не пью валидол, не бегу на вокзал,
душа подустала.
Я просто с привычной тоской осознал,
насколько нас мало.
Спустя 20 лет я опять осознал,
насколько нас мало...[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632922
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016
Мы не совпадаем.
Классически - не совпадаем.
Прости, что вторгаюсь я в будни твои - невпопад...
Опять в те часы,
Где ты занят - лучом попадаю,
И ворох несказанных слов возвращаю назад.
А ты - всё не слышишь,
Как нежность играет всё тише
На тонкой свирели, и с крыши сосульки летят
Тех слёз, что застыли.
На ветках - бесстрастности иней
Порой оседает, и бьёт начинания - град.
От несовпадений -
Под окнами серые тени
Настойчиво манят в пучину тоски, в глубину...
Мы - не совпадаем.
Но рок нас мгновеньем одарит,
И две половинки так нежно сольются в одну.
30.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632902
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 02.01.2016
Она идёт. И собирает взгляды
Опасные, как острые ножи.
Мне – серой мышке – неуютно рядом.
Не надо городить потоки лжи,
Что все мои волнения – напрасны.
Она – в твоих мечтаниях живёт
Добычей недоступной и прекрасной.
Ты покорить мечтаешь этот рот
Напором грубым мужественной воли,
Упрямым блеском восхищённых глаз.
Войти в неё до одури, до боли,
В порыве страсти позабыв о нас,
С животным криком в жар её ворваться,
Чтоб покорить безумия вулкан,
И к трепетной груди её прижаться,
Когда, устав, отхлынет океан.
Опавшим крыльям дивного полёта
Дано уснуть на белых простынях…
Ты, засыпая, ей прошепчешь что-то…
Взяв нежности немного – у меня.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FC1C4g8YOA4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632835
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 02.01.2016
Ещё один день скоро выйдет в ещё один год.
Так плавно выходит должник в приоткрытые двери,
звеня обещаньями…
стихнув от целых – до йот.
А ты остаёшься.
И веря.
И, как бы, не веря.
А ты пробегаешь по дням.
Несуразно.
Спеша.
Надеясь (тайком от полнейшего идиотизма),
на встречу с ушедшим, который в 12 вещал,
куражась своей Новогодне–звенящей харизмой.
И день повторится сурком на дежурных сносях.
С тремя коробами придёт, как ни в чём не бывало,
в замке ковыряясь посулом, как в лузе свояк.
…а ты – у соседей…
счастливый…
с упитым забрало… )))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631251
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
Незбагненні вуста, мов червоні пелюстки герані.
Йшла травою босоніж - комети спиняли свій лет...
Заворожлива Жінко, це з тебе колись Модільяні,
Надихнувшись любов'ю, писав у Монмартрі портрет?
Ти споїла п'янливим безсонням поетів без ліку -
Розлилися у віршах нектари надземних чеснот.
Не один із тобою себе почував чоловіком...
Перед ликом Гвіневри не раз падав ниць Ланцелот.
А твоєї любові нестримно-солодкі відтінки
Надприродним вогнем замалюють умить сонцесхід.
Золоті німби святості й солод гріховний - від Жінки,
Ореол материнства, й жаги заборонений плід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630906
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Неуверенно топчутся градусы
за декабрьскими окнами плюсиком.
Удивительно долгую паузу
я к стеклу любопытством приплюснула,
надышала желаний с три короба…
приземлённых…
под стать серой слякоти
жизнь мою приютившего города
с коркой будней да праздников мякотью.
Надышала метель…
чтоб всё скверное
с годом старым историей замерло…
…уходить году легче, наверное,
по земле, переписанной набело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630912
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Скажу вам, братцы, по секрету:
Талантов тьма. - Поэтов нету.
Так мне мудрец один сказал,
Он в жизни всяко повидал.
И предоставил аргументы,
Мол, проведи эксперимент ты -
Возьми и подсчитай Поэтов,
Которых помнит кто-то где-то,
Народ которыми гордится
И никогда не открестится
От них. Хотя бы лет за триста.
На цифре 100 мысля зависла.
Искал упорно с гуглом разом -
Видать попрятались заразы!
И вышло так, что на планете
Один раз в год дано Поэту
Родиться и в веках остаться,
А не прочитанным валяться -
Пусть с позолотой в переплётах,
О ком не вспомнят даже, кто ты.
Зато при жизни их как грязи -
Себя провозгласивших в "князи".
Лауреаты всех инстанций
С душой морального засранца,
Манерами бомжа с вокзала,
Чья спесь других уже достала,
Уверенных, что он поэт,
И равных рядом близко нет.
Я собственно чего хотел…
Рецензии всю ночь смотрел -
Великих столько в интернете
Не хватит бронзы на планете...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630491
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Горобці влаштували аншлаг за вікном: (грає Ліста,
вимузичує вправно в кімнаті русяве дівча)-
[i]...ти живеш у мені,
мов у стінах захмарного міста,
ти гориш у мені,
як жива, непогасна свіча...[/i]
А схвильоване серце підспівує (ноти тут зайві)
неймовірне "кохаю!!!" для Нього - у сотню октав-
[i]..ти знайдеш
мої очі (твої вже)- в небесному сяйві,
ти відчуєш мене
у шовковому дотику трав...[/i]
У гірського мольфара навчилась Вона вигравати
Білих лілій піано і форте бордових гвоздик -
[i]... ти - моря у мені,
нездоланно високі Карпати...[/i]
(І насправді це ТИ найвправніший для Неї з музи́к!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626936
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 22.12.2015
В эфир ныряю, где не видно дна,
Молчанием твоим - окружена,
Отсутствием знакомых тёплых уз.
Лишь мысли - сотни жалящих медуз -
Мешают в твою гавань заплывать...
А мне бы - лоб высокий целовать,
Рукою отведя шальную прядь,
Медовость губ по-новому познать,
Когда по телу - сладкая волна...
Но чувства обжигает - тишина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630454
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Звук, возникнув, теряется дымкой в межрядии клавиш,
В пустоте тишины наступившей всё больше ценИм…
Что-то в жизни своей ты вот также теряешь… теряешь…
То, что было твоё… или только казалось твоим…
У тебя остается все меньше… и меньше… и меньше…
Меньше чувств, меньше слов, меньше следствий и меньше причин.
( У мужчины всё меньше и меньше надежды… и женщин,
А у женщины меньше любви… и всё больше мужчин…)
Что-то в жизни твоей понемногу уходит… уходит…
Между дней, как меж пальцев уходит… и не удержать…
Поселяется в окнах соседнего дома напротив,
Чтобы юностью чьей-то там снова любить и дышать.
А с тобой его встречи теперь так случайны… так редки…
Так легко снисходительны… а порой, бесполезно нежны…
Как девичья улыбка соседки по лестничной клетке…
Как чужое «люблю» красной краской на сердце стены.
………….
Этот договор с жизнью подписан тобой, не читая.
Он был на руки выдан судьбы экземпляром одним.
И теперь ты зачем-то его запоздало листаешь,
Будто ищешь последней надежды с пометкою – прим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630064
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 20.12.2015
Слова - Наталя Данилюк;
музика, запис - Микола Шевченко;
виконання - Марина Романович.
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629470
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
По небу пройшла зима –
і тихо зів’яла просинь.
Востаннє зітхнула осінь,
тумани з плечей зніма.
Оголена і вродлива –
луною пішла в безодню…
з дощами напередодні… –
звичайне жіноче диво…
звичайна, як всесвіт, річ…
як вічність, що стала миттю…
…по ній третій келих вип’ю
до дна…
в Новорічну ніч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629197
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Спустошено, як випито до дна,
Мою невдалу донкіхотську душу.
І Санчо Пансе втік (не первина!),
І Россинанта бадьорити мушу.
А вітряки із крилами ростуть –
Старі, горласті (чим не гайвороння?).
На жорна правду дзьобами кладуть –
І борошно в мішки стікає [i]чорне[/i].
Алхіміки пускають в очі пил,
Кадять божкам новітнім фіміами.
Підводься, коню, [i]ідемо на ви[/i]!
Із нами Бог (та під ногами – ями)!
Допоки ще тримаюся в сідлі,
Я лицарем безстрашним залишаюсь.
Останнім. Божевільним.
Уві млі
Збирають вітряки-ворони зграї…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629147
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Незабаром Новий рік зазирне до хати...
Подарунки зароблять треба починати!
Я спочатку приберу всі свої машинки...
Ні! Напевно, із паперу виріжу сніжинки. ..
Ні! Найперше - треба, мабуть, олівці зібрати...
Ой, згадав :ще помиритись треба мені з братом...
Чи протерти пил з полиці?.. Чи помити посуд?..
Як же важко вибирати щось на власний розсуд...
Вже сиджу я три години у тяжкій зажурі...
Може, спершу їсти дати любій киці Мурі?..
-Милий синку, поможи! - кличе мене мама ;
Тільки ніколи мені за цими думками.
Так і день минув... Вже ліжко кличе мене спати,
На подушці он сидить світлий сон крилатий...
І наснилося мені, що попід ялинку
Дід Мороз приніс мені лиш одну крижинку...
І написано на ній :"Любий мій Вітюшо!
Я не знаю, що тобі дарувати мушу :
Чи машинку, чи бінокль, може, якусь книжку,
Чи конструктор, чи папугу, чи біленьку мишку?...
Довго - довго я сидів, обирав і думав
І для тебе подарунок у мішок не всунув... "
Ну і сон... Та розгадав я його уміло!
Чесне слово, я сьогодні вже візьмусь за діло!
Помагатиму матусі, слухатимусь чемно,
Щоби потім подарунок не шукать даремно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628851
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Ничего ты не должен.
И я ничего не должна.
Мы допили с тобой
эту чёртову чашу терпенья
(вполовину с виной,
вполовину с прощеньем) – до дна.
Безнаказанно врозь у икон
преклоняя колени,
мы не молимся больше о нас…
мы не молим…
мы – НЕ…
даже НЕ параллель…
Разлетевшись перпендикулярно,
мы не тянемся более,
что объяснимо вполне:
изменяя друг друга – мы просто
сменили полярность.
Я ещё дегустирую годы от вёсен до зим.
И латает пустоты души
мой блокнот–подорожник.
…над Сахарой твоей
нынче густо гуляли дожди…
это – я…
напоследок…
Не дрейфь… ничего ты не должен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628683
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 16.12.2015
Мене наздогнало минулеє раптом
(З-за рогу влетіло цукерковим фа́нтом).
І пахло ванільно, аж солодко в роті,
Забрати мої обіцяло турботи.
Насипало жмені цукерок повненькі
Й усе примовляло: "Частуйся, рідненька!"
Відмовити важко. Беру, розгортаю
І… довго в обгортці цукерку шукаю:
В одних камінці, в інших просто повітря…
Так боляче стало від того, повірте…
Коли ж озирнулась – то геть заніміла:
Бо фантики-люди праворуч і зліва,
Вгорі, піді мною, говорять привітно,
А ще компліменти дарують, мов квіти.
Їм легко живеться, бо душі порожні,
І з тебе твою намагається кожний
То випить, то висмикнуть шпарко за нитку,
Щоб байдуже стало, немов напідпитку…
Я вдам, що з минулим таким не знайома
І грюкну дверима. Відчувши утому,
Ввімкну телевізор. О дивнеє диво!
Людина із фантика мовить красиво…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604676
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 08.09.2015
Осінній ліс попахкує димами,
В дубовій люльці куриться смола…
Я не прийшла поплакатись думками,
Я просвітліти серцем забрела.
На пні сухому всістися зручніше,
Припасти зором до пожежі крон
І слухати, як вітер світ колише,
Співає з потічками в унісон.
І вірити, що в цій красі безлюдній,
У глушині намолено-святій,
Такі дрібні й убогі наші будні –
Не варті миті тут, на самоті…
І до землі вклонитися деревам,
Бо ж я – Верба, а, отже, не чужа!..
І ця прозора річка кришталева –
Мого життя початок і межа.
І дупла ці – душі моєї рани,
І соки ці нуртують і в мені!
Спасибі вам, старі, як світ, Ґорґани,
Що сонця й на мої вділили дні!
Що з вами я незвідані висоти
Пізнала і вросла сюди навік,
Що вистачало срібла й позолоти
На мій земний благословенний вік!
І в час, коли травою, ніби швами,
Затягне пам’ять всі мої сліди,
Я знов сюди повернуся, щоб з вами
Цю світлу тишу вічно стерегти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600534
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Я прийду у цей дім.
На планету під назвою Осінь…
Так вертається з вирію спекою втомлений птах.
Та мовчатиме дім... і хвилину мовчання попросить.
Там жив сонячний принц
із трояндою й лисом в руках.
Я сандалі зніму…
Нехай ноги торкаються босі
(бо ні сонця, ні вітру, ні смутку в мені… ані сил…)
Чи впізнає мій дім (ця планета під назвою Осінь)
ту, яку він колись
необачно отак приручив?
І хто скаже тепер,
чи були оті зими і весни?!
(він так міцно тримав!.. та усе ж – відпустив до людей,
ту, яка так хотіла піти!.. і – пішла!). Крига скресне,
бо він просто стояв
і виймав моє серце з грудей.
Фіолетове небо
так низько! так близько!.. і синь ця
в мої очі лилась поміж крон виноградних гірлянд.
...я усюди шукала... немає ніякого принца...
А тим більш королів,
пацюків й балакучих троянд
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600340
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Хвилинами поруч з тобою снують перехожі,
одягнуті в серпень… і в спеку… і вище колін…
Малесенька сукня в горошок пробігла… так схожа
на ту… з зовсім іншого дивного часу…
Коли
рішуче–сміливо дивився в пісочне майбутнє…
Коли задихався від зим… від питань… від краси…
І білий горошок на диво сидів самобутньо
на плечах її порцелянових…
Та навскоси
летіло з дощами усе ваше спільно–можливе…
Своє…
І тому не потрібне тобі…
Серед днів
щось зовсім інакше здавалося першоважливим
і без будь–якого відношення до почуттів…
…В своїй недосяжності схоже, мабуть, на веселку –
прожите роками, загублене поміж епох
велике минуле, одягнене в сукню маленьку
з тоненького сірого ситцю у білий горох…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599061
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015
Птахо, Ваша черга випестити її (ніжність) до деревця.
Тарас Яресько
Приніс її в долонях: "Ось, рости."
А сам пішов-поплив у море степу,
Де ні річок, ні тиші, ні мостів,
Але у всьому тому є потреба.
А я… Що я? Земля мені чужа…
Як розпізнати – листя то чи крила?
То й запевняла: обрій – не межа,
І зорі на вечерю їй кришила.
На осінь закурликала: "Пусти!
Я хочу в небо!" – "Ти ж іще зелена!" –
"Таж він сказав тобі [i]"ЇЇ рости!"[/i],
А не [i]"Тримай"[/i], немов ручного клена"…
А я… Що я? Сама її таку
Плекала… То чи маю зупиняти?
Лети ж у степ. І передай йому:
Зростила Ніжність синьокрилим птахом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598460
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015
- Іди сюди!
Лови мої сонця!
В них яблук смак із ароматом смутку.
А я – у Вирій по ясних зірках –
В одвічний край останнього притулку…
Мій метеор,
Зірвавшись, полетить
І згасне у траві листком осіннім.
Не треба слів. Прощання – тільки мить,
Яку розвіє вітер павутинням.
Заграй услід
На сурмах журавлів.
То не сльоза. Дощить сьогодні зранку.
Проміння гусне медом в бурштині...
І пахнуть смутком яблука на ґанку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598459
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015
Вновь принимает раннего младенца,
Светлея взглядом, повитуха ночь…
И никуда от этого не деться…
Закрыв глаза, рассвет не превозмочь…
КорОток миг, ничейный предрассветный,
Где время исчезает без следа…
Где вспыхивает искра сигареты,
И гаснет потускневшая звезда…
Где за окном, бледнея, тает морок,
Измазав стекла в грязно-серый цвет…
Где сонно всё еще… но очень скоро
Заря разбудит отдохнувший свет,
И солнечно-оранжевый зайчонок,
Улыбку, пряча в рыжие усы,
И потянувшись сладостно спросонок,
Светло соскочит с зеркала росы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598234
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015
Распахнуто настежь небо
безудержно жарким солнцем.
А мне бы дождя…
А мне бы
вдали бы хоть гром… анонсом…
Да чтоб он бежал по тучам,
рождая безумный грохот.
Весёлый, шальной, могучий.
С повадками выпивохи
на молниях трёхэтажных
крыл землю бы громко–громко.
Мне очень–преочень важно,
что бы из–за горизонта
аукнулся с мощным эхом
возможный и нужный ливень.
С окна сниму штор доспехи,
как крышку на объективе.
Мечтам помогу одеться
в озоновую свободу.
...И даже в висках стук сердца,
влюблённого в непогоду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597998
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 06.08.2015
(поэтические диалоги)
Дантес:
Удава кролик полюбил,
Поддавшись лести.
Как язычком тот шевелил!..
Финал известен.
Так языками шевелят
Иные гуры*,
Да трудно вырваться назад,
Поймите, … (впрочем, адресовано не только женщинам)
* - гуру, конечно)
Авиэтта:
Удава кролик полюбил.
(а не крольчиха!)
Об этом будут говорить,
Но только тихо. . .
Пусть говорят, о чем хотят.
А мы не будем!
Под голубой луной сидят
Зверье и люди. . .
Мне не понятно лишь одно
(здесь смайлик хмурый).
Но я спрошу вас все равно:
Причем здесь . . . . ?
Дантес:
Веселых смайликов хоть сто
Могу поставить.
Примите искренний восторг,
Спасибо, Ави!
Но речь была не о цветах
И о влеченьях,
А подменяющих Христа
Вероученьях.
Ведется испокон веков,
С Эдема, может,
Что больше ..., чем дураков
Змеюка гложет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597868
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 05.08.2015
Мене ти підкориш
силою.
Тебе надихну я
вірою.
Пожертвуєм радо
волею!
Пограємо вдвох ми
долею...
Тебе зачарую
мрією.
Сміливою звабиш
дією.
І станеш моєю
правдою!
Твоєю я буду
Ладою*...
Тремтінням грози
наших тіл
розі́тнемо хмари
злих сил!
Спочинь... Вкуси яблука
солод*, -
вже Сонце! ...страх зникне і
холод.
Хай світ почекає
праведний!
Любов"ю торкнемо
лагідно
той гріх усесвітній...
зношений....
Цілуй! ...вже нам ніжність
прощено!
..............................................................................
[i][color="#0400ff"]*Лада — богиня життя, весни, родючості, народження,символізує світову любов, що є основою життя на землі.
*вона розпалює вогонь небесних гроз, проганяє злі сили, виводить з-за холодних хмар світлосяйне сонце, у руці тримає червоне яблуко — символ початку усього сущого.[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596644
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.07.2015
Лічу розриви: другий… третій… п’ятий…
І раптом Лета... коло са́мих ніг.
Ось-ось вода лизне мене за п’яти –
І стане легко, наче уві сні.
Русалкою явлюся Мінотавру
З намистом інкрустованих гріхів,
Він порахує родинки як тавра –
І пропуск дасть у котреєсь із кіл…
Я ладна сто віків кружляти колом,
Аби по ГРАДах не гадати знов:
Життя поставить крапку або кому?
Знімає Лета мірки з підошо́в...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596816
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 30.07.2015
Да сколько же вам нужно-то при жизни?
Хоть вспомнили б – когда вы просто шли?
Всё возят вас… от кресла и до тризны…
Чтоб скверны не набраться от земли?
Чтоб вдруг не заразиться «человеком»
да совесть обнаружить, не дай Бог?
Вы, может, жить собрались два/три века,
людей переступая, как порог?
Построив храм – прощение купили
на прошлое да оптом наперёд?
Тесниться с индульгенцией в могиле?
Иль смерти не наступит свой черёд?
Купили жизнь? – рубль/доллар/евро/гривна?
И память по себе купили вслед?
...Гроза была всю ночь…
...какой был ливень!...
Вы их с собою тоже на тот свет?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596360
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 29.07.2015
У вулику серця
живе невсипуща бджола
і мрії частує цілющим закоханим медом,
і в’яже в букети, мов квіти конвалій, слова,
і пише картини з банально-щасливим сюжетом.
І крильця співають
Мелодію сонячних струн.
Від протягів тільки щільніше б закутати серце:
Його лихоманить від холоду, кидає в сум,
І часом від того гармонія сяєва рветься…
Та жало врятує
Уколом отруєну кров –
Від болю прозріння повернеться спокій у вулик,
Допоки співати світанкам не спробує знов
Бджола, що закоханий мед наливає у трунок…
______________________________
*Бджола в давніх українців - емблема кохання, що поєднувала в собі, за повір'ям, "солод меду й гіркоту жала"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594871
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 21.07.2015
Сьогодні вночі мене розбудило тихе зітхання... Очі ще не встигли розплющитися, а мій напівсонний мозок уже малював мені монстрів одного страшнішого за іншого... Потім, таки прокинувшись зовсім, я подумала, що якщо це і страшко якесь, то нещасне, бо зітхає дуже вже сумно...
Обережно відкривши очі, я роздивилася навколо... Хм...нікого... І тут знову почулося зітхання.. . Зовсім поруч... Раптом, на долоні у місячного променя, який майже щоночі приходив мене цілувати надобраніч, я побачила звичайного нічного метелика... Подумки записавши себе на прийом до психіатра, я пошепки (щоб не злякати тендітне створіння) запитала :
-У Вас щось трапилося?
І уявіть мій подив, коли (знову зітхнувши), метелик відповів (його голос був схожий на шепіт квіткових пелюсток) :
- Я сьогодні почув надзвичайно сумну історію...
У кімнаті запанувала тиша.... Навіть годинник затамував подих, щоб почути метеликову оповідку (а що вона буде не сумнівався навіть скептичний павук Вася, який жив за бильцем мого ліжка і уперто відновлював свою павутину, після того, як я щоранку її прибирала)... Ми не помилилися.
- Я сьогодні був на ближньому полі - там живе мій брат (а сам я тутешній)... Ну...ми інколи літаємо один до одного на гостину... Так от... (сумне зітхання перервало розповідь) Прилітаю я, значить, до брата, а він... плаче... (знову зітхання...) Я вперше бачив , щоб він плакав...
Тепер уже притих вітер за відчиненим вікном (я завжди підозрювала, що він не просто так гойдається на гілці абрикоси....) Метелик, ще раз зітхнувши, вів далі :
- Знаєте, що він мені розповів? - і не чекаючи моєї відповіді, продовжив : Що вчора втратив кохану...
У світлі місяця я побачила, як щось блискуче (схоже на пилинки у сонячному промені) розлетілося довкола.... "Сльози метелика!" - майнуло у моїй голові... А вголос запитала :
- Метелики уміють кохати? (краще б я прикусила язика...)
Мій нічний гість махнув крильцями і злетів....
- Вибачте! - голосно сказала я: поверніться, будь ласка!...
Метелик зробив коло кімнатою і знов сів поруч мене... Кілька миттєвостей ми просто дивилися один на одного...
- Вибачте - вже шепотіла я: Я не хотіла Вас образити. Просто це все так дивно... Я розмовляю з метеликом про кохання... Та дивно, що я взагалі розмовляю з метеликом!
Мій співрозмовник підійшов до мене ближче :
- Добре, я розумію, що Вам не віриться... Скажи я своїм, що розмовляв з людиною - мені теж не повірять... Та я зараз не про те... Розумієте, коли мій брат утратив кохану, я зрозумів, що все у цім світі тримається на тоненькій павутинці, тоншій, ніж у Василька... І тому вирішив сказати своїй коханій, що люблю її. Більше за життя люблю!...
- То скажіть! - прохопилося у мене...
-Так я і говорю... - метелик перелетів на мою руку : я Вас уже давно кохаю... Щоночі я залітаю у відчинене вікно, щоб доторкнутися до Вашої щоки поцілунком...
- А я думала, що то місячний промінь....
-Щоночі я шепотів Вам казкові сни...
-А я вважала, що то вітер бавиться....
- Щоночі я залишав відбиток свого крила на Вашому телефоні..
-А я щоранку протирала екран і не могла зрозуміти, де він міг забруднитися...
Ми замовкли... У кімнату знову вповзла тиша... Вітрові стало нудно і він жбурнув абрикосиною у підвіконня. Цей звук стрепенув нас і ми знову почали розмову.
- Дякую Вам - прошепотіла я, підносячи метелика до свого обличчя : дякую за Ваше кохання! Воно відкрило мені двері у інший вимір...
- Ви впевнені? - пильно дивлячись у мої очі, запитав метелик.
-ТАК! Я ще ніколи і ні в чому не була так впевнена!
Метелик злетів наді мною і затріпотів крильцями. На мене посипався якийсь золотавий пилок і я відчула дивну легкість у тілі.... Руки самі собою змахнули і...я злетіла.... Маленьким нічним метеликом випорхнула у відчинене вікно, розкуйовдила кучері вітру, востаннє озирнулася на порожню кімнату, в якій спочивав холодний місячний промінь, а павучок гойдав тишу на павутинці і...
Я стала щасливою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594553
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 20.07.2015
Мечтать предельно просто.
На пределе
я растворилась в мире скоростей.
Ты слышишь? – гулко капают недели
по крыше года четырёх мастей.
Сегодня мой июль по грязным лужам
рябит ознобом в ломке по теплу,
как ты… на сквозняках вины простужен,
как я… сев на молчания иглу.
Мой прожитый дневник, чихая прошлым,
пылится рядом с «Этикой семьи»,
исписанный мечтами о хорошем
из ста страниц примерно до семи.
Звонишь. Молчишь. И я молчу ответно.
Не спрашивать же «Как ты?» тишину…
и маленький июль… осколок лета…
того… из недопрожитых минут,
которые на паузе зависли
заезженной мечты?...
Вновь моросит.
Мы оба знаем – не любить нет смысла…
Принять осталось, что любить – нет сил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593968
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015
Ах, ты, любовь, ах ты, плутовка,
Ах, жизни летняя мечта!
Как неожиданно, как ловко,
Твоя поймала красота!
А ведь вчера еще серело,
И горизонт был черно-бел…
И я так грустно, так несмело,
Чего-то ждал... молчал… глядел...
В июля липовую спелость…
В небес прозрачные черты…
И мне хотелось… лишь хотелось…
Твоей словесной красоты…
И потихонечку… не сразу…
Не попросту… не налегке…
Не только мысль, ни столько разум,
А сердце повлекло к строке.
И слог его тяжелым не был,
Он был немного синь и бел,
Не зря же я так долго в небо
С немой надеждою смотрел…
…
Я снова синь пишу глазами,
И, как экстерном, напрямик,
Земной любви сдаю экзамен
Строкой, пронизывая миг.
И, перед ней, теряя смелость,
(Краснею и дрожит рука)
Смущаюсь... словно захотелось
Раздеться, в чувствах, донага.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594040
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 16.07.2015
Допоки ти спиш у м'якому сидінні маршрутки,
Вколисана кадрами літа в мутному вікні,
І сняться тобі у волоссі трави́ незабудки,
Чорничні кущі і гриби на трухлявому пні…
Гірські перевали, розгойдані трелями рі́чки,
Пташиним сопрано, дзюрчанням дрібного струмка,
Призахідне сонце – м’яке, наче полум’я свічки,
Духмяної хвої і диму гірчинка терпка…
Самотні човни на поверхні блискучого плеса,
Немов заговорені мантрою бога вітрів…
Допоки ти спиш і шиплять монотонно колеса,
Комусь ненаситна війна ставить мітку між брів…
І цілиться чітко, а потім – контрольний у скроню
(для більшої певності), жаль-бо не личить війні.
А ти, влаштувавши за мріями ласу погоню,
Так прагнеш себе вберегти від суєтності днів…
І серце вразливе сховати од відчаю й болю
За ширмою власних ілюзій і світу казок,
Немов боячись розбудити примхливицю-долю,
Зламати на дверях реалій іржавий замок…
Та що воно змінить? Війну не під силу збороти,
Фарбуючи дійсність обвуглену в лагідний тон…
Допоки ти спиш, десь у іншому світі – навпроти,
Є ті, що під кулями ревно пильнують твій сон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593691
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015
[img][/img]
За екраном Чорного квадрата
Цілий світ живе на полотні:
Піраміди зводять акробати,
Набувають значення нулі,
Чорний ворон кряче над містами,
Чорні діри замість образ[i]і́[/i]в,
Чорні душі у чорнильних плямах…
Чорним страхом скутий чорний мир…
Порожнеча… криза у мистецтві…
А над нею привидом – король,
Що весь час, вдивляючись в люстерце,
Бачить панталони та камзол,
Хоч на ньому – ні рубця, ні нитки…
І сто років знічена юрба
Аплодує образам, що зникли…
Чорний гумор чи невдалий жарт?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593671
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015
Раз і два, раз і два!
В нас лічилочка нова!
Дві ноги за кроком крок:
Починається урок!
Раз і два, раз і два!
Та - одна в нас голова!
Раз, два, три! Раз, два, три!
Є у казці три сестри!
Три ведмеді, поросятка,
Ще три брата, три курчатка!
Що ти любиш? Обери!
Раз, два, три! Та - раз, два, три!
Раз, два, три, чотири!
Роззирнемось по квартирі?!
У стола – чотири ніжки,
В табуретки, і у ліжка,
Та чотири в нас кутка!
Ось лічилочка легка!
Раз, два, три, чотири!
Так багато – у квартирі!
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Пальці нумо рахувать!
У Оленки, у Андрійка,
У Оксанки та Надійки,
Ще й Миколку наздогнать –
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Шість – лежать в тарілці вишень!
Сім – звичайно, днів у тижні!
Вісім – скоро мами свято,
Дев’ять – книжок є у брата,
Десять – в мене у руці
Кольорових олівців!
Ще в коробці кільканадцять –
Одинадцять, і дванадцять!
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Шість, сім, вісім – ось лежать!
Дев’ять, десять, одинадцять,
І червоний – це дванадцять!
Рахувати – так цікаво
Олівці мої яскраві!
Ну-мо разом олівці
Рахувати у руці!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593631
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015
Якийсь не літній липень цей... Здається :
Ось-ось затужать в небі журавлі,
І перші ноти листопадних терцій
Долонями торкнуться до землі...
Шепоче дощ вже котрий день сюїту,
Наносячи на шибку вітражі ;
І розбивають гострокриллям вітер
У піднебессі ватянім стрижі...
Покоси пахнуть холодом туманів,
Босоніж ходить ранок по стерні ;
З упертістю затятих кавоманів,
Спивають ночі по краплині дні...
Якийсь не літній липень цей... Одначе
У тихому мінорі дощоднів
Він - той, єдиний, хто зі мною плаче
На перехресті зоряних шляхів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Эта длинная ночь -
бесконечности миг,
Застывают и пялятся тени.
Ухмыляясь,
заводят в конечный тупик,
Без раздумий и
без угрызений.
Эта длинная ночь,
что-то больно в груди,
Не спасают ни кофе, ни виски...
И не спросишь, не выгонишь...
прочь уходи!..
Незаметно уйди,
по-английски...
Эта длинная ночь -
пересуды и крах...
Утомленному сердцу - закаты.
Бессердечности пыль
в затемнённых углах,
Пустоты беспредельной - легато...
Эта длинная ночь...
так горька и смешна,
Тает в воздухе призрачный замок...
Заунывная музыка
где-то слышна,
Будто ветер,
играющий гаммы.
Эта длинная ночь...
и чудес не сыскать...
Обернулась внезапно улыбкой.
Снова новые двери
иду открывать,
Заплатив за чужие ошибки...
Эта длинная ночь...
13.07.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593352
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Он тёплый, мягкий, рядом с ним легко,
Он пахнет свежим, дорогим парфюмом
И пьёт коньяк, как дети молоко,
Не скажет слова, прежде не подумав.
Стихи его бросают женщин в дрожь
(Воистину, ему диктуют свыше),
Идёт в них снег и льёт весенний дождь...
Он пишет так, как все другие дышат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593324
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Романтики і мрійники наївні
З фанерними щитами йшли під кулі,
Так мало накували вам зозулі,
Так рано до борні збудили півні...
Ви Україну бачити хотіли
Багатою та вільною навіки.
Став справжнім, кожен з вас, тут чоловіком,
Віддавши за країну душу й тіло.
Та нечисті багато розвелося,
Ви за межу пішли, вони ж жирують,
До совісті їх докричатись всує,
Поголена вона, немов волосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593307
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 13.07.2015
І……. губи сміються в такт
Коливанням літа…
Пахнуть смолою рештки моїх сандаль…
Впали джмелі у трави… затихли… квіти
Зникнуть із нами
десь на світанку… жаль,
В танці вертепному
Знову не наші ролі…
Зрештою, байдуже… я вже не знаю слів…
Впали джмелі у трави… гудуть… паролі
Хто і навіщо
змінив від моїх світів?!
І………звуки зникають
В сонячних плесах…тихо…
Пахне смолою… у грудях чомусь пече…
Маки танцюють з житом… палають… Дихай!
Дихай мені у спину –
я хочу ще!
Знову джмелі
У травах сміються… луки
Липнуть солодким медом… на дні ріки
Бавиться сонце… не віриш?.. послухай… Руки
Впали на груди
поміж золоті ланцюжки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593270
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Ідуть дощі. Дерев зелена зграя,
Ґелґочучи й лопочучи крильми,
Шле телеграму блискавкою хмарі:
«І нас у небо, як птахів, візьми!» -
І ловить пір’я відповіді краплі –
Промоклий лист – розбризкані слова…
Зелені крила, тугою набряклі,
Тихенько опускають дерева́.
Стоять принишклі. Вітер гладить чуба.
Втирає сонце сльози рушником:
«Не час іще. Польотам осінь буде,
Коли дими прогіркнуть за вікном»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593041
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 12.07.2015
Оскудеть и огрубеть не дай нам,
Покажи не бездну в нас, а высь,
Женщины – украденная тайна,
Под ребро Адамово вернись.
Твой бесценный дар в себя приемлем,
Да воскреснет Бог, а не кумир.
Ведь не силой мы спасаем землю,
Женственность спасает этот мир.
Принимая жертвенную участь,
Отдавая долг свой, каждый раз
Женщина, блаженствуя и мучась,
Бесконечно возрождает нас.
И пустые сплетни отметая,
Я скажу, а ты не прекословь –
В женственности женщина – святая
И в любви безгрешна, как любовь.
Потому, желая озаренья,
Возжигая образу свечу,
Бестелесного прикосновенья
Я от этой женщины хочу.
Я молюсь, слепой художник, всуе,
И прошу прозренья светлый миг,
Словом на холсте души рисуя
Женщины обожествленный лик.
В бесконечной очереди крайний,
Всё равно храню в себе мечту, –
Прикоснуться к этой светлой тайне,
Преступить запретную черту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590583
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Я глоточками пью этот город
За безумство, ценою в любовь;
За тебя – вдохновения повод –
В эпизодах, гоняющих кровь;
За тяжёлую голову всуе
От избытка разветренных слов;
За брусчатку, ведущую к сумме
Перемирия наших фронтов;
За рассвет, зачерпнувшийся с ночи
В разных окнах – один пополам;
За три дня, что намного короче,
Чем надеждой расписанный план;
За часы, отдающие небу
Децибелами честь козырьком;
За желание, родственно хлебу:
На дрожжах… на сейчас… на потом…
И допив – даже взглядом не выдам
Удивления странной судьбе…
Лишь шепну «до свидания» в выдох…
...в сердце Львова – на ухо тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590516
дата надходження 29.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Дякую Касьяну Благоєву
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123
Живу, дарую своє серце,
Таке, як є, без солі з перцем...
Натомість маю звідусіль
Біль...
***
Які ж то вірші пишуть нам мужчини :
Букет троянд, загорнутий у рими....
В житті ж : сумки, ганчірка, посуд...
Осуд...
***
Коли ти друзям віддаєш останнє,
Коли на все готовий для кохання,
Спочатку окуляри витри гарно-
Аби не марно!
***
Коли тобі хтось крила подарує -
Радій, літай - не втрать те диво всує...
Тільки дивись, щоб та ж людина крила
Не спалила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590239
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Ночь текла поземкой лунно-белой,
Как река… прозрачна и светла…
Тишиною и сверчками пела…
Грела чувства бархаткой – тепла…
...Возрождаясь, светлое мгновенье,
Из глубин, из тайников души,
Из забытых грез, из сожаленья,
Из вот этой неземной тиши,
Из всего того, что было с нами,
И чего, при жизни, не отнять,
Моё сердце, плавными толчками,
До краёв наполнило опять.
Чтобы там… где близко, и далёко…
В вечности… а, может быть, в душе,
Возвратить меня к своим истокам,
В мир любви, и детских миражей.
Где склонившись надо мной безгрешным,
Серебрянкой звёздною звеня,
Ночь… и мама…
Бережно… и нежно…
На руках баюкают меня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590172
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 29.06.2015
[img]http://data4.gallery.ru/albums/gallery/99772-65043-33754212-m750x740.jpg[/img] [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00509839.jpg[/img] [img]http://mayasakura.ru/wp-content/uploads/2012/02/S_ekretyi-krasotyi.jpg[/img]
заговори…
мов літеплом, все тіло
своїм чуттєвим тембром
оповий…
як плід граната,
серце переспіло
і тріснуло,
в туманну ніч кровить…
збери у жмені
зе́рнята багряні,
на спомин
у шкатулку заховай.
Купальська ніч
гойдає роси п’яні,
пахтить у небо
стеблами трава.
цей дикий танець,
пристрасно-тваринний,
цей поєдинок
вітру і вогню!..
мов у свічках,
у ватрах полонини…
і розсікає темряви броню
огненний бог
своїм пекучим лезом,
із лона іскри
сиплються дрібні!..
не личить бути
в ніч таку тверезим,
тож пий мене по крапельці,
п’яній!..
заговори, зашепоти,
вколисуй!
коли ж ущухне хміль у голові,
майнемо вдвох
у храм густого лісу
шукати квітки-папороті
цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589774
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 26.06.2015
Я - просто подих вітру на губах...
І більш нічого... Чуєш : більш нічого...
Моє життя - Чумацький Зорешлях :
Удень його нема - є тільки спогад...
Я - просто павутинка під дощем :
Промокла, та все та ж - дзвінкоголоса...
Отруйним упивається плющем
У зранену ментальність хижа осінь...
Я - просто птаха, вигнана з небес...
За що - не знаю - відібрали крила...
Мій світовимір...він кудись пощез...
Чи я його собі сама наснила?..
Я-крихітна росинка на листку :
Безслідно зникну, як пригріє сонце...
Лиш Всесвіт на Калиновім Містку
Тримає мою душу на долоньці ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589750
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Мою любов трима в пелюстці сонях.
Вона в струмку гірському жебонить.
Її пестують Всесвіту долоні,
Вона полонить простір і п’янить.
Сочиться з уст небесного безміру
У сплаві сонця, радості і мрій,
Така висока, мов верхи Паміру,
Така шумлива, як бджолиний рій.
Це почуття я пронесу на крилах
Свободи, віри, вірності, краси
Із посмішкою літнього Ярила,
З криштальністю ранкової роси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589040
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015
Тримай мене за руку - не пусти,
Бо я впаду під ноги людостаду...
Попереду у нас - місток хисткий,
Та спалені дороги - вже позаду...
Не відпусти... Не рви тоненьку нить -
Вона з клубочка діви - Аріадни...
Відчуй всім серцем цю тендітну мить :
Початок - це і просто, й дуже складно...
Тримай мене за руку - не пусти,
Не дай згубити відчуття надії...
Кидає осінь звОхрені листи,
Де я писала сни - дівочі мрії...
Не відпусти... Тримай мене міцніш -
Бо кожен крок - Русалоччина мука...
Та поцілунок зболений - п'янкіш,
А шепіт ніжний - наймиліші звуки...
Тримай мене за руку - не пусти!
Вона в твоїй долоні пташенятком
Потроху забува свої хрести
І починає вірити... спочатку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588451
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
на мотив «Утро красит нежным цветом»
(!! ну очень просить хочу снисходительности у читателя –
особенно с нежной конституцией души – за лексику стиха!
снова тема такая, вот и ее лексика...)
**
Ах, как Путин красит кровью
Стены древнего Кремля!
Киселевы-твари воют:
«Все вокруг фашисты, бля!»
– Что, опять Москва в облоге?!
Снова топчет землю враг?
– Дык… чаво! Не-е-е, наших ноги
Топчут всех и в пух, и в прах!
Вот в Молдавии давили,
Да в Чечне, потом грузин, –
Нет, мы там вино не пили –
Кровь пускал наш русский свин!
А теперь «на Украине»
Мы посеяли раздор
И орем: «Фашисты! Ныне
Перед миром вам позор!»
Сами же в избе хохлятской
Снова оставляем след
От России, стервы бл…ской:
Гарь, увечье, беды, смерть! –
Русский наш солдат-захватчик
Без погон и без лица
На чужой земле!
– И плачет
Вовы Пути-подлеца
Челядь сучья: «Русских лица
Притесняют и гнобят!»
Эх вы, русские, убийцы,
Эх Москва, – тюрма да б*…ядь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588360
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706101
Ідуть дощі з вівторка на четвер, суфлер з небес передрікає грози, десь у майбутньому, та добре – не тепер (ще прийде час безжалісної прози). А поки – дощ, із півночі на південь, де спраглий грунт чекає передозу. Краплини падають на перші наші квіти, лишаючи на них сліди, як сльози.
Ллє сльози дощ, та світ не любить сліз: у всіх своє, і "цо кому до теґо», яке провалля поміж наших міст, що криється за нашим альтер еґо? Що Грея корабель давно на скалах, Ассоль пішла, і де вона тепер? Що ми з тобою марно заблукали в косих дощах з вівторка на четвер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588167
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 18.06.2015
Отак іти за місяцем у безвість,
Сховавши душу за тугий замок,
Вростаючи свідомістю в безмежність,
Де сліз нема, ні болю, ні думок...
Вінок із будяків з чола здійнявши,
У плащаницю загорнувши сміх,
Сузір'ям стати (хоч дрібним) назавше...
Та тягне в баговиння Єви гріх...
І засихає вкотре сіль на віях...
Чи є мета в розлуки - вища суть?
Я алгоритм життя не розумію -
Та чи дано комусь його збагнуть?..
...Ця ніч на двох - в ній тільки я і місяць ...
Отак би йти за ним у небуття..
Мій поводирю світлий, ти не смійся -
Я нерозумне і сліпе дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 14.06.2015
З вдячністю Касьяну Благоєву
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585730
Коли на сході запалає день,
Зцілуй росинки на моїх долонях,
Збери з волосся залишки пісень,
Наспіваних шаленістю безсоння...
В твоїх очах ще зоряні шляхи,
Що ми пройшли, тримаючись за руки ;
І наші свідки - небо і птахИ
Вплітають в ранок срібнодзвонні звуки...
Зігрій мене пригубленим теплом,
Щоб розлилося венами винОво,
Щоб огорнула шОвковим крилом
Нас черешнева пристрасть світанкова...
Сьогодні і назавжди - я твоя...
Не приторно-солодка, трохи з перцем...
Не відпускай!.. Без тебе згину я...
Без тебе змовкнуть вірші...змовкне серце...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585909
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 07.06.2015
В толпе порою выделяет взгляд
Не броский макияж, и не наряд,
Не бюст, открытый глазу наглецов,
А умное, достойное лицо.
Пусть ей пока
Не выпал в жизни шанс,
Но – «мейд ин Франс».
Другой бывает в жизни коленкор -
В порядке упаковка и декор.
Срок годности, увы, не обозначен,
Зато "Ланком", и "Гуччи", и "Версаче" -
Кажись, звезда.
Да пара фраз случайно -
Нет, "мейд ин Чайна".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585107
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Забытая история...игра,
А может сказка, что читают на ночь...
"Взрослей, родная!"...Да, уже пора...
Все силюсь вспомнить...нет, забыла напрочь!
"А что забыла? Как поет вода?
Как плачет шмель над сорванной фиалкой?
Ложатся в косы серебром года,
Что было в прошлом, отпусти..." "Мне жалко!
Там в прошлом песня ветра, сна и волн,
Еще любовь осталась...смех и мама..."
"Смотри...смотри...предательство и шторм"
"Не вижу шторма..." "Как же ты упряма!"
"А где реальность? Длинный коридор,
Направо и налево стены, двери...
Одну откроешь - пламя и позор,
Другую - клевета, обман, потери!.."
"Ты через клевету перешагни,
Огнем очистись светлым без укора...
Увидишь, станут радостными дни,
Судьба рисует матрицу узором..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585116
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Ветви, как руки, за окна хватают.
Звезды, как в проруби блики, мерцают.
Свет- он внутри? Или- вне? Рассмотри-
Едет автобус под номером ТРИ.
В очередь! В очередь! В двери пролезем
Меж недописанных прозопоэзий.
Лунной дорожкой асфальту не быть.
И не доехать. И не долюбить.
И на приборной доске виновато
Стертые цифры пятна циферблата
С боем отмерят минувшие дни.
Место водителя пусто- взгляни.
В тему "дожить бы теперь до рассвета"
В спешке кондуктор не продал билета.
-Платим, пустая твоя голова!-
Гривна- за вход. Но за выход-то два.
В тесном салоне маршрута ночного
Сын на руках у отца- тоже... Бога... ,
Место деля с кособокой старухой,
Держится поручней силою Духа...
Фарам в тумане не выследить- чтО там?
Там впереди, за ночным поворотом?
Медики? Ангелы? Грустный мотив...
Кто-то - доехал. И кто-то - в пути.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115060100334
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584699
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 01.06.2015
А за вікном пейзаж у стилі сюр,
Мальований цинічною рукою:
Та купа цегли – то колишній мур,
А ця колода звалася вербою.
У небі траси для польоту птиць
Розкреслені подряпинами ГРАДів.
(Чи зарубцюються сузір’ями колись -
чи лишаться новим Чумацьким Шляхом,
відбившись лабіринтом на землі
до пащі ненажери Мінотавра?..)
Болять траві тату й численні тавра…
Пейзажі сюр… в реальному вікні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583286
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 24.05.2015
Знайди мене, Небо…
Над прірвою в стиглому житі…
Коли мені байдуже стане до всіх і всього…
Впізнай мої очі, востаннє зухвало відкриті…
Впізнай, бо я справді,
чомусь, - не від світу цього…
Коли вже нічого немає…
Та власне, й не треба…
І ти вже не прагнеш красивих сумнівних шляхів…
Впізнаєш мене, надміру відчужене Небо,
Оту, що так легко
скотилась в долину гріхів?
Коли ще не жаль, ще не відчай –
До болю у скронях…
Іще не розкаяння…ні!... але – звідки цей щем?!
Коли твої рани болять – на моїх вже долонях…
Дозволиш мені залишитись
під твоїм дощем?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582520
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015
Я вперто шукала
ПосЕред отих візерунків…
Що мороз малював на вікні… аж покИ не затих…
Історію сніжно – пекучих твоїх поцілунків…
Єдину пряму
серед сотень і тисяч кривих…
Я вперто шукала
В безмежжі усіх лабіринтів…
І ось в результаті шукань… і відкладених справ…
До мене сміється в одному з найкращих будинків
Насправді жаданий…
і, знаю – лиш мій Мінотавр…
І раптом зникає
Кудись надоїдлива втома…
Той погляд знеструмлює легко все тіло моє…
-Проходьте, мадам, не встидайтеся… будьте, як вдома…
Насправді у мене…
що треба… для Вас уже є…
-Пробачте… шановний…
Пробачте, я тут – ненадовго…
У мене – робота… і купка – відкладених справ…
Я просто - шукаю… шукаю!.. отак неповторно…
-Станцюємо? –
раптом питає мене Мінотавр…
Мій погляд чомусь –
У підлогу… у стіни… у стелю…
І раптом три кроки назустріч… назустріч - йому…
-Я світло шукаю… оте… що вкінці… у тунелю…
А також єдину свою
- неповторну пряму…
…Станцюю так легко
Стриптиз я йому наостанок…
Бажання… чекання… торкання… сьогодні він – мій!!!...
-Танцюйте ж бо леді… танцюйте!... бо скоро – сніданок!...
І я гарантую
– пройдетеся Ви по прямій!..
А завтра – у баки
Сміттєві червоні вітрила…
А завтра – руїни… і смОрід відстояних ям…
Сьогодні ж… повірте…
Сьогодні! – дарую вам крила!...
Бо я Вас… бо я – Вас???..
Ви просто – танцюйте!..
…..……………….. мадам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581412
дата надходження 15.05.2015
дата закладки 15.05.2015
Я повертаюся у той весняний день,
Коли приїхала розгублена додому
І ти усю мою дорожню втому,
Лиш поглядом одним, прогнала геть.
І, хоч сама лежала ледь жива,
Переживала за мої холодні руки,
В повітрі розчинилася розпука,
Та рідні сподівались на дива.
А ти пішла від нас через добу,
Пекельну ніч перетерпівши в муках,
Я, мамочко, тримала твою руку,
Та на життя наклала Смерть табу...
Отак, лиш пам'ять день той поверта,
Тебе немає поряд більше року,
Та в пам'яті у мене будеш поки
Й мене небес покличе висота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580245
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 10.05.2015
(Вірш НЕ автобіографічний)
У любви нет осени -
Есть весна и лето.
/Черных Ольга. У любви нет осени./
У любви нет осени...
Как же получается,
Что виски без проседи,
А любовь кончается…
Не дождями битая,
Не морозной плеткою,
А постылым бытом
И дешевой водкой.
Буднями усталыми,
Бесконечной руганью,
И детишек малых
Глазками испуганными.
Неуемной ревностью,
Непробивной тупостью,
Неопрятной серостью,
Неприятной грубостью.
Ночью недоспанною,
Правдой недоисканной,
Незажившей раною
От измены близкого.
Тришкиным безденежьем,
Сэкондхенда рубищем,
И куда ты денешься -
Безнадега в будущем.
Ласкою напрошенной
Счастье не питается...
У любви нет осени.
А зима – случается.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577813
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 29.04.2015
Так много стало в жизни боли… наверно отвернулся Он… и мы разучиваем роли в трагедии былых времен... Друг друга попросту не слышим, обидой собственной хрипя… и с каждым днем все тише… тише... смолкаем мы внутри себя... Мы сеем плевелом ненужным… и вот уже наружу прет густая поросль равнодушья и отчужденья – черный всход, оставив погибать в бурьяне ростки надежды и любви. И наша жизнь в глубокой яме. А боль… наш общий визави...
Давайте спросим пророчицу
Так хочется знать заранее)
Чем вся эта смута кончится?..
И будем ли жить, славяне?
Как нам в этой розни выстоять,
Чтоб сходство увидеть в лицах?
И чтобы начать всё сызнова,
Какому богу молиться?
Что будет взамен нам дадено,
Коль мы, покорившись доле,
Поделим дедов и прадедов,
Могилы в широком поле?..
Чья больше душа изранится,
Когда через сердце общее –
Границею ляжет разница
По вере, дружбе и прочему?..
…а мы с вами разве разные?
У нас ведь такой же ветер.
В Покров и на Пасху праздники.
И так же смеются дети.
Мы молимся Богородице.
И смотрим в окно устало.
И в этом мы с вами сходимся.
А разве этого мало?
К душе, ни к уму, прислушайтесь.
Сейчас лишь душа годится.
Так не продавайте души те
Серебренников за тридцать.
Тогда нам всем обязательно
Бог скажет – не виноваты.
Ведь смотрит так сострадательно
С иконы Иисус распятый…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577453
дата надходження 27.04.2015
дата закладки 28.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2015
Присвячую своєму батькові Ходаку Петру Григоровичу,
учаснику форсування Дніпра у роки Великої Вітчизняної війни.
Ішов листопад 1943р.
Наймолодших юнаків-українців було мобілізовано для форсування Дніпра. Завданням №1 стало визволення Києва до 7.11 (річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції ). Любою ціною…
Ненавчених, недосвідчених, беззбройних молодих хлопців кинули на взяття Києва з протилежного берега Дніпра, що дуже утруднювало операцію. Тисячі їх навіки залишилися у льодяній воді. Таку високу ціну заплатила Україна за столицю.
Вони воювали вперше
І з ворогом, і з водою –
То час був великих звершень:
Вони у бою… без зброї…
На берег спішили, правий,
Столицю аби звільнити;
Навстріч – вогняні заграви,
Ті, після яких не жити.
Охоплював дикий відчай
Їх в водах, святих, Дніпрових…
Хто право дав їх калічить,
Ще юних, а вже героїв?
Згасали їх очі-свічі…
Не бігли у хлопців сльози,
Дніпро заглядав у вічі
Й останні слова відносив.
А потім вмирали вдруге,
Коли свої… підривали,
Мовляв, то не є наруга,
Бо з трупів були завали.
Й стогнав очерет іржавий
Із заростей прибережних:
«А ви за яку державу
У жертву життя принесли?»
Мовчали… й вода, й герої,
Адже не розкажуть мертві,
Як юних їх, під конвоєм,
У пащу вкидали смерті…
Вони умирали двічі,
Щоб Київ постав Героєм.
Та він… не поставив свічі,
Історію … перекроїв…
Вони умирали двічі,
Жили щоб і ми, й столиця,
Дух волі щоб дув із Січі,
Війни не було. Й пшениця,
Й жита на полях родили,
І хвилі Дніпром гуляли,
Й народ, як одна родина,
Й історію… виправляли.
Вони умирали двічі
В холодних осінніх водах.
Їх роки… ще небо лічить
І їх пам’ятає вроду.
Вони умирали двічі,
Й забути їх – значить, зрадить…
Для них не потрібні Віче,
Салюти, гучні паради –
Лиш тиха розмова з Богом
Й запалені нами свічі,
Й ми стали самі собою…
За нас же… вмирали двічі…
6.11.2013.
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576005
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 21.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2015
Подолати б тяжіння в собі –
І рвонути за межі галактики,
Розриваючи звички на клаптики
І на роки – хвилини в добі.
І на роки – хвилини в добі,
На космічній долаючи швидкості
Заборони у їх прозаїчності,
Наче виклик незрячій юрбі.
Наче виклик незрячій юрбі,
З оболонки прорватися крилами –
І злетіть життєдайними зливами,
Подолавши тяжіння в собі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574381
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015
Час прощания грохнул, как выстрел.
Мелко капало с высей фрамужных.
Лето с осенью сходятся быстро
И прощаться им долго не нужно.
Вот и мы повстречались с тобою,
Чтоб расстаться и грустно и скоро.
В пьяном мареве летнего зноя
Наши чувства сгорели, как порох…
Я из жизни твоей уезжаю,
Век курортной путёвки недолог.
Ты, меня на вокзал провожая,
Прячешь слёзы, мой юный психолог.
Только это пройдёт, время лечит.
Ты же взрослая – знала заране:
В жизни эти случайные встречи,
Неслучайные ждут расставанья.
Что ж ты, милая девочка, плачешь?
И дождинками небо одето.
Мне в дороге не будет удачи.
Слёзы в спину плохая примета.
Так давай, не поверив примете,
У судьбы друг за друга попросим:
За тебя... остающейся в лете...
За меня... уходящего в осень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574352
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 14.04.2015
Немец выдернул штык, перерезав последнюю нить.
Мне недолго смотреть в это дымное небо июля.
Я хотел добежать. Получилось. Но лучше бы пуля.
Впрочем, я никогда ничего не смогу изменить.
В том, что штык – молодец, убедил нас безусый старлей.
Мы своих молодцов по команде примкнули к винтовкам,
Через бруствер бросок, как обычно, без артподготовки:
"Бог войны" ничего не нашел для "царицы полей".
Вот упал лейтенант, от бессилия сжав кулаки.
С пулеметом не спорь, нам до ближней дорваться бы драки!
До траншей их - рукой... А вот это, кажись, контратака!
Лейтенант не сказал - немцы тоже ходили в штыки.
Тот, напротив меня, он отлично сыграл свою роль,
Может, опыт помог, а быть может, такое везенье,
Влево шаг, жесткий блок и короткий удар под сплетенье…
Дай вам Бог никогда не познать эту страшную боль.
*****
Немец выдернул штык, перерезав последнюю нить.
Мне недолго смотреть в это дымное небо июля.
Я хотел добежать. И ошибся – уж лучше бы пуля.
Но уже никогда ничего не смогу изменить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572614
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 07.04.2015
Как быстро всё прошло… как будто пролетело.
Закончилось. И нет душе покоя.
Уплыл куда-то в небо лебедь белый…
Зачем он так? Ну, что это такое?..
А небо так красиво на восходе,
Так вы́соко... и светом греет душу…
Так почему заката тень приходит
И этот свет, в душе горящий, тушит?..
Куда летит былой надежды – птица?
В какие небеса?.. В какие дали?..
Кому теперь там, где-то будет сниться
Всё то, что здесь мы так напрасно ждали?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571584
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015
А в умовах війни кожен день –
наче день народження,
і наступну добу проживаєш як рік,
і «загиблих нема» подарунком звучить дорожчим за
всі прикраси – і ділиш його на усіх…
А щоночі, прокинувшись,
крила шукаєш янгола:
чи з тобою? – й ховаєш від нього очі…
Тільки бачиш: сльозинка
із неба зорею падає –
і шепочеш пернатому: «То… пророче?..»
І, скрутившись калачиком,
засинаєш, знесилений, –
сни цвітуть «гіацинтами» та «гвоздиками»…
Ранок знову… живий… янголиними дихає крилами…
День народження… знову… свіча… з молитвою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571170
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 01.04.2015
Люблю міста великі й метушливі,
Юрбу строкату в пазусі весни,
Обличчя світлі, мрійні і щасливі,
Зустрічний погляд, теплий і ясний!
Люблю гортати слайдами пейзажі,
Будівель древніх стіни кам’яні,
Де леви у дозорі, ніби стражі,
Суворо в очі дивляться мені.
Вони мовчать про давні таємниці
Розвіяних в історії віків.
Мій гордий леве, як тобі сидиться
На цій плиті холодній і слизькій?
Такий у тебе погляд норовливий,
Що і на мить не викаже жалю,
Не личать левам чуйності пориви…
Тому, і велич лев’ячу люблю!
І так відрадно зліва заховати
Чужого міста теплий аромат
І повезти, як спомин, у Карпати
Цю жменьку щастя, взяту напрокат.
І при нагоді вийняти зі скрині,
Пірнути з головою в теплі сни
І так пливти, відбившись у вітрині,
В юрбі строкатій… В пазусі весни!..
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/c0f722e5326440affbe56285c826efd4[/img] [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/4832b64fad3c003b840e1b5fe7457224[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569070
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 24.03.2015
Красоту жена наводит,
Выбривает «в ноль» интим,
Станок острый телом ходит,
Наблюдаю я за ним…
Перед шкаф – купе нагая
В холле кисонька стоит,
Цвет – усладу «раздевая»,
Гигиену свято чтит…
Вожделенье нарастает,
Взгляд уперся в зеркала…
Она глазом мне мигает…
Все природа ей дала…
Стать прекрасную царицы,
Стройность ног и красоту,
Невозможно не влюбиться,
В деву красну – лепоту!
Ставит ноженьку на стульчик,
Отклоняя стан назад,
Ах, мой милый красотульчик,
Позам женственным я рад…
Штрих – другой и все готово,
Киса девственно чиста,
Я свое вставляю слово:
«Глаже глянца все места…»
Улыбается довольно,
Себе нравится сама,
Как нежна, призывна, вольна
Утех сладостных княжна…
«Щеки» спелые румяны,
Своим соком налиты,
Ни единого изъяна
Ангел секса, красоты…
Лепесточки приоткрыты,
Всепресладкого цветка,
Влагой изнутри залиты…
Красота его редка…
Полон неги и томленья,
Несказанной красоты,
Что ввергает в изумленье,
Навевает страсти сны…
Лепестки в своих изгибах
Притягательны нещадно,
Расчудесны в своих видах,
Лицезреть их так отрадно…
Они сочны и смазливы,
Сексуальности венец,
В пору велики, игривы…
Славься женщины Творец!
Бутон сласти у их свода
Провиденьем воцарен,
Все дала Цветку Природа,
Им по жизни покорен…
Он собой благоухает,
Дарит мне свою купель,
И экстазами взрывает,
Поглощая в свой тоннель…
Сладостны глубин теченья,
Они жарки как Гольфстрим,
Доводя до упоенья,
Повергают в свет – экстрим…
Ничего того нет слаще,
В сути женской – Божество,
Эх, пропащий я, пропащий…
Обожаю естество
Моей суженной навеки,
Я давно в его плену,
Даром Божьим оно светит,
Ей не ставлю то в вину,
Счастлив я всегда поринуть
В ее тайну – глубину,
Истрепав себя, там «сгинуть»,
И к утру дать слабину,
В морских штормах искупавшись,
Силы все отдав «в боях»,
Любви сказочной отдавшись,
Склонив голову в полях
Тех сражений жарких, буйных,
Где волна идет в волну
Соль – салютов многоструйных,
Цель преследуя одну…
Счастливы в волнах – экстазах
В наших «битвах» без конца,
В свет – любви, «боях-проказах»,
Цветок жаждет молодца,
Что поит его нектаром,
Орошая каждый день,
Наполняя любви жаром,
Делать, что ему не лень…
Он всегда готов к свершеньям,
Капитан твоих штормов,
Дарить сладость, утешенье
Он умеет лучше слов…
Мы тела соединили…
Плещемся в любви соку…
Им друг друга опоили…
Бьет экстаз в своем току…
02.06.2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568332
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015
… и ходили слепые во тьме, да по черным дорогам.
Спотыкались, толкались, срывались в глубокий кювет.
Оставались лежать, и оставшихся было так много…
Не-за-пом-нив-ших-ся… без каких-то особых примет.
Но другие всё шли. Они шли в никуда с ниоткуда.
От рожденья слепые таких же детишек вели.
Кто то им рассказал о прозрении – искорке чуда.
Кто то им указал на затерянный отблеск вдали…
… Я был тоже из тех, кто путей Твоих не исповедал.
Кто во тьме той не видел, ни света, ни правды Твоей.
Чья душа двухсторонняя, будто земная монета:
Где с одной стороны отчеканено слово – "Убей".
Я ведь тоже из тех, кто не слышал ни зова, ни гласа,
И кого не вела путеводная в небе звезда.
Я не шел по земле, я земными путями скитался,
И так долго и трудно его в этой тьме обретал,
Тот затерянный отблеск, ту самую искорку света.
Обретал тяжело, в неудачах, в потерях, в скорбИ,
Чтоб с другой стороны этой жизни – разменной монеты -
Отчеканить прозрения светлое слово – "Люби".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567767
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 19.03.2015
Розпогодилось наче —
аж бризнуло в душу коктейлем
березневого фрешу!
І серце зробило кульбіт!
Бірюзова весна
розсилає по світу е-мейлом
у рожевих конвертах
мімозово-ніжний привіт.
У навушниках — щебет
і теплі котячі концерти,
на щоках — мітки янголів —
милі й чудні ямочки́!
Як дощам не під силу
прикмети весняні зітерти,
так і сонця не згаснуть в очах
золоті світлячки.
Розпогодилось наче:
в душі, у природі довкола,
життєдайними соками
знову нуртують бруньки...
І потягує віти розве́снена
вишня спроквола,
умокаючи пальчики
в ніжні хмаринні вершки.
Рештки талого снігу
бринять, мов акорди гітари,
стугонить металева труба,
як запалений нерв!..
Відпускаю тривоги свої,
мов небесний ліхтарик,
залишаю у серці
любові і світла резерв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567178
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 19.03.2015
Моїм думкам сьогодні не до сну,
Війнула в душу свіжість березнева!
Ти знаєш, як чекали на весну
Оті сумні оголені дерева?
Як колихали подумки бруньки,
Немов у сповитку дрібну дитину
Гойдає мама й тулить до щоки,
Наспівуючи пісню лебедину?
Чи знаєш ти, як проліски малі
Вовтузилися нетерпляче в лоні
Заплідненої березнем землі,
Як розпускали крильця безборонні?
Як гнізда, спорожнілі восени,
Тепло тримали парам журавлиним,
Допоки ті плекали теплі сни,
Витаючи над берегом чужинним?
І як будили сонну комашню
Посланці сонця – промені ранкові,
Кору пробивши, як товсту броню,
Не стрілами, а дотиком любові?
Як лід ламали води навісні,
Пізнавши березневе розговіння?
Отак і я, довірившись весні,
Очікую між нами потепління…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566466
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 14.03.2015
[color="#0d0dbf"][b][i]Разрываю объятья
Двухголового монстра.
Вы мне больше не братья!
Вы мне больше не сестры!
Не могу притворяться -
Рвется в клочья аорта!
Парню, слышите, двадцать,
А он уже мертвый!
За минуту до смерти
Он достал телефон…
Но российские черти
Шли с обеих сторон…
И глумилась шпана
Из деревни на Каме,
Убив пацана,
Звонящего маме…
Разве мы вас просили..?
Звали, падая ниц..?
Что ж ты, сука - Россия,
Нарожала убийц! [/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566231
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Це вже весна... Розумієте, люди, - ВЕСНА!!!
Та, що нарощує в душах троянди і крила;
Та, що торкає солодким бажанням у снах;
Та, що фарбує в червоне безбарвні вітрила...
Гей! Це ж -ВЕСНА!!! Розумієте -все оживе!
Знову співатиме птаство, літатимуть бджоли...
Значить, ми всі починаємо коло нове...
Значить, у нас заборонене слово "НІКОЛИ! "
Чуєш: ВЕСНА!!! Значить, час відкривати себе!
Душу провітрити, щоб не було в ній застою...
Клин журавлів розірвав синю тишу небес...
Руку -но дай -полетімо за ними з тобою!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565876
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 11.03.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Sx3lyGqjBQw[/youtube]
[i]Слова: Наталя Данилюк.
Музика і виконання: Володимир Сірий.
Відеоряд: Олексій Тичко.[/i]
Слово об’єднало нас в родину,
Стало оберегом назавжди.
З кожного куточка України,
Мов на крилах, линемо сюди -
Ув обійми нашої світлиці,
Під її осонцений покров,
Де в очах у кожного іскриться
Незгасима лагідна любов.
Слово об’єднало нас , поетів,
Пригорнуло теплими крильми,
Мов ключі журавликів у леті,
Вкупі всі тримаємося ми.
Несемо велику силу слова,
Щоб запричастилася душа
І дзенить співуча рідна мова
У піснях, у прозі і віршах.
Тут єднання кожного зігріє,
Надихнувши на високий злет.
Слово об’єднало наші мрії
У святе покликання “Поет”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565565
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 10.03.2015
(вінок сонетів)
1.
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
Сердець і душ таємний ляльковод.
Жадоби і гордині піраміди
У честь його побудував народ.
Кривавими слізьми олтар залитий,
Війна для нього – просто епізод.
І фурії приносять чорні квіти
У храм його брутальних насолод.
Своє життя не кожен знайде воїн
У книзі долі серед тисяч глав,
Та вкотре відречеться від покою,
Помчить у бій із поступом орла,
Туди, де манить повелінням зброї
Володар смерті у палаці зла.
2.
Володар смерті у палаці зла
Над світом тріумфує до знемоги.
Безпрограшні усі його діла,
І що не бій – то знову перемога.
Бо суть його в людину проросла,
Коли ще та була дурна й убога.
Душа і плоть в обіймах підлих лап
Все моляться до первісного бога.
І в забутті розлючена юрба
Меч суду відбирає у Феміди,
Вона ж така покірна і сліпа…
Ареса не роззброїть Афродіта,
І звіра не оберне на раба.
Душа його безумством оповита.
3.
Душа його безумством оповита,
Бенкет одвічний у владики мас.
У чаші слави до країв налито
Сліпої одержимості екстаз.
І ходять Саваофа блудні діти
До грішних і оманливих причасть.
Клянуться, що серця їх прагнуть світла,
Самі ж Аресу служать повсякчас.
Прощення просять у Святого Духа,
Із трепетом чекають божий глас,
Та кривду чують, хоч і мають вуха.
Арес їх кличе до пропащих лав.
В його зіницях – розбрат і розруха,
В пекельних жилах клекотить смола.
4.
В пекельних жилах клекотить смола,
А древній вождь шукає меч примарний –
Жадоби й люті найміцніший сплав,
Що голову безсмертям затуманив.
Не знає, що душа його стекла
В жертовний келих упиря-тирана.
Він – здобич для зміїного кубла
Гнилих пороків і спокус омани.
А бог війни готує для вождя
Нестерпні муки у пітьмі Аїду.
Байдужий він до подвигів, звитяг,
І смертних на одне просіє сито.
Царів і пішаків лихий суддя
Від крові не утомиться п’яніти.
5.
Від крові не утомиться п’яніти
Могутній звір із розумом творця –
Ефір шаленства і отруйний вітер,
Що ненависть навіює в серця.
В якому ж пеклі буде люд горіти,
Як на землі йому нема кінця?
Бо стільки доль сльозами горя вмиті,
І скільки заздрить ще живих мерцям?
А Бог єдиний, за людей розп’ятий,
Не чує за гріхами тих волань.
Бо зраджують щодня його заклято.
Кумир їх душі спалює до тла,
Із попелу встає, щоб реготати,
І рахувати неживі тіла.
6.
І рахувати неживі тіла
Він буде, мов скупий лихвар монети.
І гусне між народами імла,
І спрага крові гонить у тенета.
Бо смерть – це кінь без вішок і сідла,
Що сотні вояків штовхає в Лету.
Безумство п’є з гнилого джерела.
І гривою роздмухує комети.
Від подиху безодня стугонить,
І грозами підковано копита.
А вершник – геній і митець війни.
Його жахлива велич і огида
Кидає в трепет і схиляє ниць.
Земні царі – його надійна свита.
7.
Земні царі – його надійна свита,
Бо служать не добру, а власним «я».
В коронах золотих і оксамиті
Порочне возвеличують ім’я.
Хоч слава досягатиме зеніту,
І питимуть вино із рук Плеяд,
Та їх безмежна влада не наситить,
А буде їсти душу, мов змія.
Вони Христа записують у друзі,
Як миро їм торкається чола.
«Помазаники» ті – раби спокуси,
Яким вінки гординя наплела.
І завше з ними у міцнім союзі
Гріхи насилля – непохитний клан.
8.
Гріхи насилля – непохитний клан –
Із Господом воюють за людину.
І янголам пітьми нема числа.
У душах пограбовано святині.
Зникає сенс божественних послань
І свиням розсипаються перлини.
Майстерники страшного ремесла
Хазяїну несуть криваві вина.
Олтар війни – для зла одвічний дім.
Каїн заклав у нього перший камінь.
А істина розп’ята на хресті.
Страждає світ за помилку Адама.
На землю наповзла зловісна тінь –
Жорстокий бог панує над рабами.
9.
Жорстокий бог панує над рабами,
Чому ж миліша сила за любов?
І мчить юрба до проклятого храму,
І молиться словами древніх мов.
Там богу догоджають лиш гріхами,
У честь його братам пускають кров.
Стоять у черзі у могильну яму
В екстазі божевільних молитов.
Ім’я йому – війна… Страшна, безлика,
Від поступу її земля горить.
І душі, мов приречені каліки,
Шукають попіл обгорілих крил.
Їх болем зловтішається владика,
А ті несуть життя свого дари.
10.
А ті несуть життя свого дари
Кривавому чудовиську. О, смертні!
Господь їх для гармонії створив,
Вони ж собою платять вічну жертву.
Який герой врятує блудний рід,
І вирве із лихої круговерті?
Чи здатен розум подолати гріх,
Зцілити душу, кривдою роздерту?
А, може, зло красиве, і тому
В крові людей розбурхує цунамі?
Пітьма зваблива і жертовність мук
Дурманить благовонними димами.
Плетіння доль снує вампір-павук.
Він автор найабсурднішої драми.
11.
Він автор найабсурднішої драми,
Написаної сотнями томів.
Страждань і почуттів яскрава гама
Заповнила гріхом едемський мир.
Блукає люд тернистими шляхами,
Узяв високу плату хитрий змій.
Та геній божевілля невблаганний,
Із хаосу буття черпає міць.
Над битвами всіма – війна за душу,
Знамена лиш міняють кольори.
Цвітуть в садах сумління чорні ружі.
Кумир безодні землю підкорив,
Палає небо в кров’яних калюжах,
І тішить слух йому смертельний хрип.
12.
І тішить слух йому смертельний хрип.
Тіла – це тільки одяг для вистави,
Агонії луна – пташиний крик,
І чорні роси випали на трави.
Склепіння неба відчаєм іскрить,
У полі крук потворним балом править.
Змиває лиходій словесний грим,
Бездушний ідол п’є ганебну славу.
А ті, хто служать злу – сліпі раби.
Для них закрито піднебесну браму.
Забули світлу заповідь: «люби!»
У душі в’їлись ненависті плями.
Арес вінчає лаврами убивць,
А люди досі не дійдуть до тями.
13.
А люди досі не дійдуть до тями,
Спасіння не шукають в доброті.
Союз із нечестивими богами
Міцніший за обітниці святі.
Спокусами гріховної богеми
Принаджують обійми сліпоти.
Нехай можливо подолати темінь,
Та хто від псевдосвітла захистить? –
Коли ганьбить брехня Христову віру,
І чваняться духовні злидарі,
«Набожні» віроломно лицемірять.
Пороків і оман осиний рій
Вбиває правду. Носять в серці звірів
Актори й глядачі брудної гри.
14.
Актори й глядачі брудної гри
Вітають божевілля на арені.
Із пащі темноти гуркоче грім,
Гуляє буря крові навіжена.
Лунає у серцях мисливський ріг,
Збувається новітнє Одкровення.
І смерті невблаганні косарі
Збирають данину для сюзерена.
Бо кожний носить ворога в собі,
І бореться з пекельним заповітом.
А після – каяття, розплата, біль…
Та відчаю сльозами не зцілити.
Кумир шепоче заповідь «убий»!
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
МАГІСТРАЛ
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
Володар смерті у палаці зла.
Душа його безумством оповита,
В пекельних жилах клекотить смола.
Від крові не утомиться п’яніти,
І рахувати неживі тіла.
Земні царі – його надійна свита.
Гріхи насилля – непохитний клан.
Жорстокий бог панує над рабами,
А ті несуть життя свого дари.
Він автор найабсурднішої драми,
І тішить слух йому смертельний хрип.
А люди досі не дійдуть до тями –
Актори й глядачі брудної гри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563757
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 04.03.2015
«А ти сам – останнє яблуко на дереві,
чекаєш, поки вітер поволі розхитає тебе…»
(Рей Бредбері)
Я останнє яблуко
На дереві пізнання добра і зла.
Висну червоним сонцем
Над зеленим моріжком невідання,
Марно чіпляючись
До зламаної гілки істини.
Отак і висну між синім небом віршів
І м’якою землею кудлатих зайців,
І знаю, що падати
(Не те саме, що літати)
Мій обов’язок прочанина повітра
(Бо повітря це теж храм).
Було колись бажання літати
Між зеленого листя оновлення
У крислатій кроні пізнання,
Тікаючи від важких рук
Неандертальця Адама
І твердих дзьобів пташок навіювання,
А зараз тільки очікування:
Холодного вітру книг.
Наразі тільки метелики й бджоли
Дивляться у синяву Неба просвітлення
І думають, що то не яблуко, а зірка
Чи то палаючий астероїд,
І чекають мого падіння,
Як появи нового пророка
Чи то нетлінної істини
(Бодай шматочка),
І думають, що вони не бджоли,
Не лускокрилі квітокрили,
І не літуни крилотихі,
І не дзижали волохатопилкові,
А шестиногі Ньютони
Чи то вусоворушильні Кальвіни.
Не сприймайте мене як знак –
Я просто останнє яблуко:
Самодостатнє, як крапка
У книзі буття людства.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562598
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 26.02.2015
Зелений чай, ватрушка на сніданок,
У вікна -неймовірний сонцесяй,
Лиш де-не-де шифоновий серпанок
Спустив на луки обважнілий край.
Загрався кіт -розсипав муркотИнки,
Тепер танцюють штори пірует...
І, нанизавши плани на хвилинки,
Годинник метрономить часолет...
В родзинках сну ще солодИться думка,
Хоча буденність вже гризе, як міль...
І ранок поруч потихеньку хрумка
Корицю ночі і зірок ваніль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562317
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
За картиною Я.Йерки "Епітафія"
http://yerka.org.ru/pages/epitafium.html#
"Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
Г.Белль
Подорожній, коли ти приїдеш на До…,
Ти полями ступай обережно, бо шрами
Ще болять… а пшениці вусате крило -
То від янголів, що заплатили життями…
Придивися: калюжами плаває час,
Стрілки вправо і вліво в вітрах аномалій:
Там, під шаром землі, сталекісткокаркас
Від минулих шляхів – вагонеткомістралі…
Бачиш: зламані ребра глухих залізниць
З-під землі, де помпеями сплять лабіринти,
Де поломані вежі душевних дзвіниць…
Зупинись, подорожній, над ними в молитві…
Хмари шиють дощами майбутнє землі…
Вітер пробує смуток прогнати вітрами…
А у царстві Морени, в суцільній пітьмі,
Ще живуть голоси, що були колись нами…
Подорожній, колись ти приїдеш на До…,
На порослі травою сумні терикони,
Що кордоном в історії «після» і «до» -
Обережно: степам ще болить… по-живому…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561880
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 25.02.2015
[img]http://img01.chitalnya.ru/upload2/520/231897624675184480.jpg[/img]
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562142
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 24.02.2015
Припудрились лискучі болота́,
Імлою затягнулась далеч синя,
Димар задер кошлатого хвоста
І лащиться об сиве хмаровиння.
Розчавлений холодний рафінад
Підхопить сі́вер* і жбурне під ноги,
Кадильниці засніжених лампад
Куря́ть уздовж порожньої дороги.
Вдихаю свіжі пахощі сосни —
Димлять ліси, розпатлані вітрами...
Здавалося б, рукою до весни
Подати — і забутись до нестями!..
Примарилось: не сніг, а пелюстки
Посипались згори мені на плечі!..
Та ще зима розв'язує мішки,
На волю випускаючи хуртечі...
Свистить її тонесенький батіг
Аж курява димиться по дорозі!..
І білий лев у гордій самоті
Дрімає на порепанім порозі.
*Сівер — холодний, пронизливий вітер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558272
дата надходження 08.02.2015
дата закладки 09.02.2015
"Небесна сотня" встала і таки
Замироточило снігами небо...
Хрещатих сотень праведні полки
За гріх століть приносять свою требу.
Метал і серце, дух і боротьба
Освячені в бою вогнем єдиним.
Іде ужинок, а за ним сівба,
І з круговерті часу не зійти нам.
Історії безжальне ремесло...
Шурупчики, і гвинтики, і шпиці.
А колесо в безодню занесло
Людської крові, з місивом столиці.
Розхристані із вірою, і все!!!
А правда знов не пізнає людину.
Та кожен на Голгофу хрест несе,
А він вростає в душу і у спину.
19.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557943
дата надходження 07.02.2015
дата закладки 07.02.2015
Что за краем – да, за краем –
Шахматной доски?
Может, выход в Зазеркалье,
Может, тупики…
Может, в форме сердца замки
Цветом, как рубин,
Может, с пешек – сразу в дамки,
Ход всего один.
Осторожной быть сверхважно,
Всюду – миражи…
Норовит присвоить каждый
Часть твоей души.
Королев здесь слишком много –
Делят хрупкий мир.
И в конце любой дороги –
Черно-белый пир.
Я… не знаю, что за краем
Всей Страны чудес.
Может, тени исчезают
В зареве небес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556152
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 31.01.2015
Якби ти міг воскреснути з оман,
І стати найсолодшим божевіллям…
На сотні криків порвана пітьма,
Та відповідь ятриться в ранах сіллю.
Стікає воском часу біль і грим.
А чиста мрія, зваблена одчаєм,
В зіницях ночі народила гріх.
А я шукаю серед пекла раю…
Твій розум – меч, освячений слізьми.
Твої боги блукають поміж істин.
Розлука – наш двобій. Якби ти міг
Спинити цю стихію падолисту.
Дощами тиші відміряє час
Твоя душа, в рядки мої закута.
Настояну на вічності печаль
Я вип’ю до останньої спокути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556141
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 31.01.2015
Одесса, наконец, уснула,
Среди асфальта и песка,
Под вздохи портово́го гула
И корабельного гудка.
Рассвет придет ещё не скоро,
Длинна дорога до утра.
Зима качает спящий город
На стылых северных ветрах.
На рейде дремлют пароходы
Борта о воду серебря,
И опасаясь непогоды
Вонзают когти – якоря.
Над ними, путь привычный то́ря,
Среди остывших зимних грёз,
Летит луна над гладью моря,
Как одинокий альбатрос.
И как неон над парапетом,
У ночи выстудив глаза,
Блестит холодным зимним светом
На небе звездная роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556040
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 31.01.2015
Хто змалював
П”янкими кольорами
Цей запах літа?... цю медовість груш?
І двох.. які котилися світами -
На Дотик… Душ…
Хто б відшукав
За синіми морями
Притулок цей… що ніби сонцю дань…
Для двох… які віднесені вітрами -
На Смак… Бажань…
Хто б зупинив
Сміливими штрихами
Цей присмак болю… чи світів кінець
Для тих… які приречені снігами
На Біль… Сердець…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554103
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
А матері, а матері
Вже не стрічають на порозі,
Не будять тихий світ зорі,
Опочиваючи у Бозі.
Найдовша в світі із доріг
Їх від роботи відірвала.
І довго сивим смутком стріх,
Немов хустиною махала.
Стоять немазані хати.
Посліпли вікна. Похилились.
Тягар їх давить самоти.
А як вони життям світились!
Як бився пульс минулих днів,
Дитячий сміх лунав і гомін.
Туман долиною заліг,
Чи то туман бринить, чи спомин…
Зринає в смуті і добрі
Полин сріблястий при дорозі…
А матері, а матері
Вже не стрічають на порозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553643
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 22.01.2015
Встану я затемно, выйду я и′з дому,
Что ж ты светло так блестишь?
Что ж ты в тумана фату серебристую
Рядишь и поле и тишь?
Что же со мною ты, милая, сделала,
Может, я болен иль пьян?
Только мне сотканным с локона белого
Кажется в поле туман.
С локона белого, с локона чистого
Девы, чьё имя –... Мечта.
Той, что когда-то в ночнушке батистовой
В юность ушла навсегда.
Той, от которой года зарекаются
Так, что и сердцу невмочь.
И о которой, в сердечной дурманице,
Плачется в лунную ночь,
Не до любившему, не охладевшему
И не нашедшему слов,
Той, что влечёт дурака поседевшего
В облако прожитых снов...
Эх, наскрести бы еще раз, по мелочи,
Золота в чувствах своих,
Может, хватило б на взгляд её девичий,
На обещанье любви.
...
Грёза, потерянной юности вестница,
Чем же ты манишь к себе?
Что мне сегодня так сладко мерещится
В луной твоей ворожбе?
Знаю, уже узелками не свяжутся
Ниточки чувства, но всё ж,
Пусть опьянит, одурманит, покажется
Правдою, лунная ложь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552594
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 18.01.2015
Заплутаюся в сумнівів траві
І захмелію пахощами м’яти…
А ви були тверезі і праві:
Хто не посіяв, той не буде жати,
Хто не втрачав – не матиме жалю,
Хто не ішов – не буде спотикатись,
Хто не спізнав і не сказав «люблю»,
Тому в коханні не розчаруватись!
Жіноче романтичніше єство,
А логіка - спонтанно нелогічна.
Вона нафантазує, що було,
Вона у миті розпізнає вічність.
Згубитись може серед трьох беріз,
І захлинутися в очах бездонних.
На щастя відгукнутись морем сліз,
А щастя, як метелик на долоні!
За вас, негідного її руки,
Життя своє віддати романтичне;
Хай потім – реп’яхи і остюки –
Вона так вірить, що кохання вічне!
І що тепер у неї в голові ,
І як, і чим її переконати?
Заплутаюся в сумнівів траві
І захмелію пахощами м’яти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552064
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 16.01.2015
А хочеш-мовчи…
Ти не мусиш нічого казати…
Я буду сьогодні замріяну слухати тишу…
Дозволь мені знову з цілунків твоїх змалювати
Розсипане вітром –
“ніколи тебе не залишу”…
А хочеш-мовчи…
Коли слів не знайшлося для мене…
Сама все допишу… змалюю... домрію… дограю…
Це листя, як очі мої… неймовірно зелене…
Чи може таким бути
вхід до забутого раю?
Ти просто мовчи…
Я відчую на лінії світла…
На рівні енергій… що їх випромінює атом…
-Енергія ця абсолютно ніяк не помітна…
А й справді… тобі
було б краще сьогодні мовчати…
Ця сила вогню…
Ці пориви північного вітру…
Дозволимо їм говорити сьогодні за нас…
Чи можна - отак?… - залишитись - на лінії Світла…
І слухати Тишу…
відкинувши простір… і час…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551373
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 14.01.2015
Без тебе цей будинок став німим…
Замовкли сходи… зачинились брами…
І часу дух, немовби клоун-мім,
Хитається між жестами й словами…
І за вікном завмер той самий день -
Скляні уламки неба між гілками…
Співають протяги, долонями дверей
Відстукуючи суму телеграми…
А відповідь блукає у світах,
Безадресна… байдужа… ніби квола...
Гойдає маятник… у клітці б'ється птах…
Замерзли вікна в безголосім домі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550613
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 11.01.2015
Тебя небыло рядом в новогоднюю ночь,
Ты увы далеко, ничего не поделать
И никто, к сожаленью, мне не в силах помочь,
Чтоб дыханье твоё до меня долетело.
Вот и утро уже наступило опять
И ничем от других отличаться не будет...
Где-то, может быть, с ночи ещё крепко спят,
Только я здесь сижу и надеюсь на чудо.
01.01.2015
[youtube]http://youtu.be/DFJ8JSzBECk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547932
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 01.01.2015
- Делай жизнь свою счастливой.
И не завтра, а сейчас!
Время - вещь непоправима...
Не вернешь ушедший час.
Осень листьями кружила,
Украшала дни твои.
- Не заметила? Спешила...
Улетели журавли...
Так кричали!.. Так прощались!
Проглотил их шум туман.
По весне пообещали
Возвратиться с чуждых стран.
Тишина. Не слышно трелей.
- Где театр минувших дней?!
Листья в парке догорели...
Растворилась акварель.
А сейчас из поднебесья
Хлопья снежные летят.
Вьюга... Всюду льется песня!
Все аккорды... Как звучат!
С волшебством беру картину
И кладу на нотный стан!
Согреваясь у камина,
Буду слушать прелесть гамм.
Небом посланные звуки
Вдруг разбудят в сердце грусть...
Мне протягивают руки
Звезды с бездны... Я держусь!
В сердце многих - только холод...
Им снежинки пальцы жгут.
Подымают выше ворот
И бегут, бегут, бегут...
Жить спешат, листая будни,
Проглядев все между строк...
Не заметят эти люди,
Как приблизили свой срок.
- Вы зачем к нему спешили?!
,,Вот чуть-чуть - и заживем!,,
Лишь судьбу свою смешили...
Не дает она заем!
Время их уходит тихо,
Дверцу в прошлое закрыв.
- Как хохочет ветер! Лихо...
Посмотри, кружит кадриль!
- Знаешь, я люблю зимою
Среди вьюги и снегов
На ладонь ловить запоем
Рой снежинок! Нежность льдов.
В них узоры с бахромою...
Это чудо из чудес!
- Я зову тебя с собою
В полон сказок зимний лес!
Научу дышать сосною,
Небом, снегом и мечтой!
- Все вокруг люби душою...
Этот миг... Он только твой!
Время движется неслышно,
Растворяя все вокруг...
- Счастье - вот! Пока мы дышим...
Наслаждайся всем, мой друг!
Делай жизнь свою счастливой!
И не завтра! А сейчас.
Так спешит... Не дай ей мимо
Проскользнуть! Приблизить час...
Вдохновляет пусть мгновенье
И откликнется в душе...
- Обнимай весь мир скорее!
Ты озябла?.. Смейся же!
31.12.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547709
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 31.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2014
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546218
Таинственный поэт печали!
Она знакома мне, поверь, –
фанфары наши отзвучали
и в молодость закрылась дверь...
Любимец грусти! Всё гадая,
что в мире – истина, что – ложь,
сомнений муки пожиная,
ты непомерный груз несешь.
Мы все – в сетях своих сомнений,
потерь, ошибок и грехов,
обидных слов, деяний, мнений,
в плену несмелости оков
и мыслей, что порой, как спицы
в душе, – болезненно остры...
они пленят нас... или птицей
несутся в звёздные миры...
И, в миг пронзая бесконечность,
вдруг проникают в тайны Тьмы,
где, мудрость собирая, Вечность
хранит ответ на ВСЁ... Но мы
её страшимся,.. зная сами –
во Тьме рождается Рассвет...
Загадочными письменами
нам Небо дарит свой ответ:
что было праведно, что ложно
из пройденных земных дорог...
Ответу Неба верить можно,
ведь, кто мы – знает только Бог!
26.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547095
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 28.12.2014
Впаду, приречена на божевілля.
Твоє ім`я вже карбом у душі.
Звільнитись хочу від жаги похмілля,
Яку вкладаю серцем у вірші.
Впаду, приреченою на шаленство.
Всі перепони – в друзки!.. на шматки!
І питиму долонями блаженство,
Коли тобі складатиму рядки.
Впаду приречена та без упину,
Торкайся лиш, - благанням кришталю,
Дзвенітиму, як зламана стеблина.
Приречена, бо лиш тебе люблю.
28.12.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547129
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 28.12.2014
Є Ти і Я. Є просто Ми з Тобою
Як єдність протиріч спіралі ДНК.
В Едемському саду нас теж, здавалось, двоє,
Але з'явився Він… із яблуком в руках...
Пізнання істин всіх – марудна вельми справа:
То зраджуєш себе, то іншого… І так
займаєшся… дотла… Тече вогненна лава
за шкіру, що спеклась у ватрі почуття.
Як без вогню вода лишається холодна,
Як не буває дня без темряви ночей –
так Я без Тебе не існую: бо свобода
стоїть тоді сумним будинком без дверей.
Ми птаха два крила. Ми чоботи до пари,
які і дощ, і сніг – все міряють навпіл.
Є Ти і Я. Є Ми – як два смаки, що вдало
Поєднані в коктейль
сп'янілих
почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546670
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 26.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2014
Не довго я була в едемі слів,
Бо вигнана прозрінню на поталу.
Душа зносила крила на землі,
І втратила усе, чого не мала…
Як цвіт натхнення втоптаний у бруд,
Так істина в диявольських тенетах.
Не створять чуда із мирських облуд
Боги, що переплавлені в монети.
І хмари кинуть сльози-якорі,
Наповниться душі печальне плесо.
Земне болото – кладовище мрій.
Пегас води із нього не нап’ється.
А з неба все гримить печаль-орган,
І відчай – заримована стихія.
А вірші – зоребуйний океан –
Нестерпно так у серці глибиніють…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544533
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 18.12.2014
Не скупись, поставь по мне свечу,
По моей солдатской черной доле…
Если б знал ты, как я жить хочу,
Умирая ночью в чистом поле.
Если б знал ты, как я сильно ждал,
Как молился...вспоминал о доме...
Если б знал, как холодна звезда
На застывшем неба окоёме.
Разве ты отдал бы нашу жизнь
В пустоту войны и революций?
Посмотри, я улетаю ввысь
И назад уже не оглянуться.
Не любить уже мне никогда
Раннею весной хмельно и слепо.
Падая, лечу я в никуда,
Просто в черноту ночного неба.
В расставанья темную юдоль
Поднимаюсь за вороньей стаей.
А тебе я оставляю боль
И тоску в которой умираю...
Только ты не слышишь в сердце плачь,
Твою душу криком не неволит,
Так поставь хоть свечку на калач,
За помин моей солдатской доли.
Не скупись, в тарелку мелочь ссыпь,
Пусть горит свеча на небосводе.
Пусть кричит в степи ночная выпь
Вслед тому, кто в никуда уходит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544141
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 16.12.2014
…кажуть, що навіть легкий
ЗМАХ крил метелика
може спричинити тайфун
в іншій частині світу…
(теорія Хауса)
Я знала вас - тих…
Що сльозами вмивались від горя…
І віру збирали в останній немитий друшляк…
І тих… хто ніколи в житті не побачать вже моря…
Бо хліб свій купують
за вкинутий в шапку п”ятак…
А ще – музикантів…
Що звуки шукали, мов перли…
Світами лунала натягнута вами струна…
На серці моєму… лиш інколи тільки – на нервах…
Я – знала вас… ви лиш – не знали…
що я за одна…
Художників… тих,
Що небриті і дещо обдерті…
Мадонну усе малювали… та разом із тим
Об голову мою свої розбивали мольберти…
На дрова пускаючи
сотні найкращих картин…
Я знала ВАС - там,
Де любові зачинено крани…
Розгублені… сонячні… місячні діти Землі…
Як віддано й ніжно мої лікували ви рани…
Забувши про те,
що вони вже - занадто старі!...
Я справді до крові
Вже стерла ось тут свої лапки…
Поети… аскети… паломники… просто – митці…
Коли замість крапки ми ставили легко трикрапки…
Бо знали… що крапка потрібна –
в самому кінці…
І хто ви для мене?
І хто – я для вас в цім краЮ?
Мій час – вже спливає… Сузір”я моє – Скорпіона…
Що маю сказати?..
Що я вас - так спрагло … ЛЮБЛЮ?!!..
Жахливе цунамі –
………від помаху крил Махаона……..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543771
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 14.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2014
[b]её не надо звать ....[/b] Нам кликати Її нема потреби,
[b]и гнать.....[/b] Ні гнати геть, ні дослухатися,
[b]не надо слышать....[/b] Ні чути…
[b]или слушать.....[/b] Вона приходить вчасно, коли треба,
[b]она приходит[/b] Щоб зняти з нас важкі тілесні пута…
[b]нас спасать......[/b] Вона у нагороду нам дається
[b]сумев наш тайный зов[/b] За наші перепетії життя,
[b]подслушать.[/b] Коли вже без натхнення серце б’ється,
[b]за жизнь в награду[/b] Коли уже немає вороття
[b]нам дана [/b] Туди… де нам чогось іще хотілось,
[b]когда уже...[/b] Де не байдужими ми ще були,
[b]не интересн0....[/b] Де било, як фонтан, бажанням тіло,
[b]ничья судьба....[/b] Де знали ми по чому, що, коли…
[b]ничья вина.....[/b]
[b]ни визуально....[/b]
[b]ни словесн0.[/b]
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мой возраст.... Мій вік мені болить нестерпно,
это страшная болезнь.... Поезією лиш його лікую.
её стихами... За словом Вік я подих Смерті чую…
подлечить... Вві сні ж від пристрасті і досі терпну.
пытаюсь...
за словом Возраст....
слышу слово Смерть.....
а в снах ....
к коленкам...
страстно...
прикасаюсь.
...............................................................
Я не умру.... Я не помру, я вийду погуляти,
За мною надто вам не варт ридати.
Я выйду... Я жив, як міг, я дарував тепло,
Дівчат кохав й мені від них було…
погулять.... Писав вірші (пісень є, навіть, пара).
Любив життя, хоч не літав за хмари.
по мне не надо плакать.... Мав судження своє про демагогів,
и стенать... Сам друзів вибирав, кохання і дорогу.
У світі ні про що не жалкував,
Я жил как мог.... Що мати міг, те я хотів і мав.
как мог тепло дарил... Я Всесвіти для себе будував
І в них кохав, кохав, кохав…
любил деФчёнок... Я дякую, що мав любов навзаєм…
Ми ще зустрінемось…
Мовчіть, я вас благаю…
и любимым был...
писал стихи....
и даже пару песен....
мой путь по жизни....
был мне интересен...
смотрел с иронией
на трезвость демагогов...
сам выбирал
друзей....
любовь....
дорогу....
и ни о чём...
на свете не жалел...
был в меру смел....
и то что мог.... хотел.
вокруг себя...
я строил личный мир....
и в нём любил...
любил...
любил
спасибо...
за ответную любовь....
мы ещё встретимся.................
.................
..........
.....
не надо лишних слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543044
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 11.12.2014
ПРО «ФИГНЮ» НИ О ЧЕМ.
[i] «ПОЭТЫ есть, но их стихи - фигня....»
Эвелина Ракитская
[/i]
В наш день поэту
живется не сладко -
Кто сыт,
а кто еле сводит концы.
Давным-давно
про такие порядки
Сказали
арабские мудрецы:
Если тиран
уничтожить захочет
Народ
– тут мало военных побед:
Его героев
в первую очередь
- Стереть!
Мудрецов и поэтов
- во след!
Без них народ
превращается в стадо,
Что слушать готово
лишь хлест бичей.
Родятся новые?
Не преграда!
Умрут
под секирами палачей.
Теория эта
универсальна.
Она испытана
в мире не раз.
И сделать с нами
почти то же самое
Планировал Гитлер,
но Бог нас спас.
Героев народу
воспитывать надо.
А как и на чем?
Уничтожен пример.
И вместо героев
с детского сада
Суют нам всяких
петлюр и бандер.
Сегодня дыры,
латаем как можем,
Не замечая
средь личных проблем, -
Наука уже
почти уничтожена.
Поэты следом?
А, впрочем, - зачем?
И где он поэт?
Тревожная личность,
Что будит людей
и ведет на свет?
Есть сонм всевозможных
драчей и павлычек,
Но только ПОЭТОВ
средь них уж нет.
А публика эта
с холуйским рвеньем
Продастся всегда
за тепло и уют.
Вчера они дружно
«дыхали Лэниным»,
Сейчас кому хочешь
славу споют.
Другие?
А кто их к народу пустит?
Кто платит деньги –
извечный закон -
Закажет тот
и любое искусство.
Они и сами
придут на поклон.
Поэты нынче
не станут преградой
Они не в силах
народ пробуждать.
Смотреть и слушать
он будет что надо,
А книги почти
разучились читать.
Конечно,
есть и поля Интернета,
Пусть там погуляют, -
немного возни.
И кто сегодня
читает поэтов?
Такие же
сдвинутые как они.
Узки кружки
у поэтов сборищ,
Читателей тоже -
по пальцам счесть:
Жена, свояк,
закадычный кореш…
Ну, может еще
кто-то сбоку есть.
Не каждый отважится
выйти на массы
Поэт. Ну а выйдет,
то с чем выходить:
О том как
вчера перепился квасом,
О том как
приятно супругу любить?
К признанию путь
и тяжел, и долог,
А в узком мирке
- успех и почет.
Создай им кайф
маргинальных тусовок, -
Вот пусть
там и пишут…
«фигню» ни о чем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542333
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
Це не дощ, не вітер і не осінь –
Тихе плесо розполохано в душі.
Я від тебе не зрікаюся назовсім,
Не відгукуй, не дзвони і не пиши.
Ароматом незбагнених квітів
Наші переповнились світи,
Та до щастя вже не долетіти,
І до мрії навіть не дійти.
Хай усе лишається, як треба,
Як того бажаю я, а ти.
Лиш частинці сині твого неба
В світ дозволь мій тихо перейти.
Буде трохи боляче і лячно,
І незвично так до пустоти,
Та за пам'ять цю я буду вдячна,-
Зрозумій мене і відпусти.
Це не дощ, не вітер і не осінь –
Тихе плесо розполохано в душі.
Ця любов, лишила нас назовсім,
Не відгукуй, не дзвони їй, не пиши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542206
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
Дякую Оленці Зеленій за натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541156
І навіть якщо неможливо –
Усе повторити…
Ми з повним маразмом вертаємось знову туди…
Там – СПЕКА, як в жнИва… нестерпно хотілося пити…
Та в кранах ( в околицях раю) –
немає води…
Там - СОНЯЧНІ ТІНІ…
Там – зайчики все ще веселі…
Хоч висохли ріки… І хвилі – немов зі слюди…
Там краплі цілющі - для мене стікали зі стелі…
І хто заборонить мені
(удесяте!..) - туди?...
Там – зникли криниці…
І нІкому було копати…
Там грань…(чи існує?)….яка – поміж злом і добром...
І ангел (раптово)… чи зміг б мені воду подати?...
Невиспаний Ангел –
із білим… та чорним крилом…
І навіть якщо…
Там немає ні краплі води…
Там руки твої - не чинитимуть жодного спротиву…
І я – повертаюсь… на чисті оті береги…
Невмілий злочинець –
на місце колишнього злочину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541199
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
[img]http://www.stihi.ru/pics/2014/01/04/8863.jpg[/img]
[i]Слова Наталі Данилюк.
Музика Віктора Охріменка.
Виконує Ярослав Чорногуз.[/i]
На розі, в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,
Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...
Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...
І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Заллє потемнілу стіну!..
І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541212
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2014
Сніг лежить поміж травички.
Кіт не вийде й крапка.
- Купіть мені черевички,
Щоб не змерзли лапки.
- Де ж такі маленькі взяти? -
Запитала Злата.
- Хіба латку з шкіри брати
І самій зшивати.
Тиждень черевики шила,
Аж плило волосся.
Голку вигнула і шило.
Та взуття вдалося.
До кота:
- Ходи, мурлико,
Будем приміряти.
Взув пухнастий черевики
І бігом із хати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539654
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Мы все сошли с ума… Кто от любви, кто без…
Как в лабиринте одиночества, укрыться?
Так хочется взлететь, судьбе наперерез,
Пусть и без крыльев, только б не разбиться.
Мы все сошли с ума, упали небеса,
И спутали сознание надолго.
Мы почему-то врозь и каждый снова сам…
Не склеить сердца битого, осколки.
Мы все сошли с ума, хотя и не смешно,
Улыбками обиду укрываем…
А в памяти плывут, как кадры из кино,
Мгновенья, о которых забываем…
Мы все сошли с ума… « танцуем у шеста»,
И душу без любви на растерзанье…
Спасение дано нам в образе Христа,
Стеною гордость снова - к покаянью.
Мы все сошли с ума, не с тою и не с тем…
А мысленно… мы разве расставались?
И Минотавр убит, и лабиринт – Эдем…
Лишь с призраками попусту, сражались…
21.11.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538633
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Может быть в пустом, холодном небе,
Чьи-то ожидания храня,
Просветлеет ночи – черный пепел
Искоркой далекого огня,
И забыв про все, что было прежде,
Ощущая только этот зов,
К ожиданью маленькой Надежды
Устремится Чистая Любовь…
…я смотрю… смотрю в ночное небо
Где-то в сердце искорку храня.
Может быть не так как я… не слепо,
Кто-то в небе смотрит на меня?..
Может, видит он надежду эту?..
И среди тоски и темноты
Устремится к маленькому свету
Самая большая из святынь?..
Сердце, ведь, не стал
Твой голос глуше?..
Ну, попробуй… просто позови…
…………………………………………………………
Разве сможет, что-нибудь разрушить
Этот миг – Надежды… и Любви?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538667
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Мжичка, мряка, хмароварка.
Мокне носик у Назарка.
Мокне куртка, чобітки.
Та іде він залюбки
До дитячого садочка.
Під кущі забилась квочка.
Кіт скрутився, пес тремтить.
А Назар, мов птах, летить.
Друзів у садку багато.
В ігри з ними буде грати.
Гучно пісеньки співать,
Вірші вчити, малювать.
Повар в кухні почаклує.
Щось смачненьке приготує.
З’їсть Назарко – в ліжко ніжки,
Відпочине собі трішки.
Потім маму буде ждати,
Щоб вернутися до хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538257
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Ты снова шепчешь о любви: «Богиня…»
Из сладких слов сплетая филигрань.
И я плыву на тех волнах отныне,
Оттачивая, ощущений грань…
Ты снова шепчешь… сладостным истоком,
Моих переживаний – отзвук слов
И нежности невиданной, – восторгом,
Накроет нас невидимый покров.
Ты снова шепчешь, замирая рядом,
По капле пьёшь дыхание мое…
Сознание, удерживая взглядом,
Пока, но ненадолго, и… вдвоём.
Ты снова шепчешь… огненные стрелы
В костер дымящий превращают плоть.
И натиск твой пронзающий умело,
Грозит весь мир на части расколоть.
12.11.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536681
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 13.11.2014
[img]http://cs7009.vk.me/c622716/v622716407/924b/zITekzL8UZI.jpg[/img]
[i]Слова - Наталя Данилюк
Музика - Микола Шевченко
Виконання - Марина Романович
[/i]
В подвір'ячко наше
підкрався пахучий спориш,
в городі пасуться
дощів неприборкані коні,
допоки ти, вітром
напоєний, солодко спиш
і сонце цілує крізь шибку
твої, ледь обвітрені, скроні.
У мене за хатою
море нескошених трав-
смарагдовий паводок
ген видноколо поглинув,
допоки під небом чужим
ти світами блукав
вітрам підставляючи,
сонцем обпалену спину.
У плесі моєму
розсипала звабниця-ніч
з подертої торби
дзвінкі зоряниці-дукати,
допоки летів ти
примарним надіям навстріч,
цей зоряний дощ
було нІкому в жмені збирати.
Допоки ти рвався
за межі своєї душі
і падав щоразу,
заледве торкнувшись до неба,
у серці моєму
такі поросли спориші-
як в тому подвір'ї,
що я занедбала без тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536496
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 13.11.2014
За глотком коньяка… перед чашкой
остывшего чая…
Я сижу у окна… и у жизни минуты краду…
А за тонким стеклом… на ветру
головою качая…
Белым цветом молчит хризантема в осеннем саду…
И невидимой тенью… листочки срывая…
кружИтся…
Её белая грусть… что так трогает сердце моё…
Словно легкие перья… осенняя, светлая
птица…
Обронила на землю… внезапно подбитая влёт…
Может это коньяк… или просто души
заблужденье…
Только в этом цветке, что растёт молчаливо
клонясь,
Я невидимых пут ощущаю тугое плетенье…
Умирающей осени – белого цвета боязнь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536410
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 12.11.2014
Мудрістю пахне осіннє повітря.
Час для прозріння.
Клин журавлиний заточує вістря:
Звуків падіння,
Шелесту, суму, дощів, зорепаду –
Крам для нотаток.
Все впорядкує, запише до ладу
Совість – нащадкам.
Не промине "ані титли, ні коми";
Голосом вітру
Тихо співатиме про переломи
Світла і світу.
Крапка дощу. Трохи мокрий листок.
(Роси чи сльози?)
Час каяття. Час засвоїть урок.
Дякую, осене!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536238
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 11.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2014
Я искала тебя…
Среди улиц пустых
и безлюдных…
Только осень к ногам
Золотую бросала валюту…
От печалей своих
Я хотела в тебя окунуться…
Даже ветер – затих…
Не сыскать…
ни позвать…
ни коснуться…
Брызнет дождик косой…
Фонарю под окном одиноко…
Я опавшей листвой
Упаду – у родного порога.
По камням мостовой,
По стене – тень крадётся, всё выше…
Только ты – не со мной…
И биение сердца – не слышишь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535452
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 08.11.2014
Я іноді пишу тобі листи…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Хоч знаю я… їх не читаєш ти…
Листи… не адресовані нікому….
Усе вже є… по – іншому… не хочу…
Так сумно грає змучений скрипаль…
Єдиний танець наш посеред ночі…
Змете цунамі… та чомусь… не жаль…
Усе було… по – іншому… не мушу…
Снігів полярних ніжний серпантин…
Нехай вони зігріють твою душу…
Листи із неба… до самих глибин…
Одну лиш мить летітимуть з привітом…
Як сонце чорне знайде неба край…
Порву… спалю…
Порозкидаю світом…
Розвію вітром…
А тому… читай!...
Усе що є… по-іншому… не треба…
Вінок сплету із тисячі причин…
Мої листи… із пекла … аж до неба…
А чи із неба… до самих глибин…
Мої листи… в нікуди… і нікому…
Так…ніби сльози із морських перлин…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Дощі із неба… до самих глибин…
Не треба слів… все сказано давно…
Лиш підніми на моїх вікнах грати…
Ще мить… і вітер в небо віднесе…
......…скрипалю…..грай…. я хочу танцювати………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508665
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 05.11.2014
Це просто біль… від того… що зима
Накриє снігом найцінніші квіти…
Це просто біль… від того… що нема
Шляхів простих… а ми – лиш тільки діти…
А ми з тобою – просто два світи…
Ще простягаєм так невміло руки…
Ще мої груди нині пестиш ти…
Та понад нами вже кружляють КРУКИ…
Це просто біль від того… що тепла
Нестерпно мало у твоєму… досить…
А чи від того… що моя весна
Не переможе цю багряну ОСІНЬ…
Це просто біль від того… що світи
Непройдені… непрощені… невмиті…
А ще від того… що твої вітри
Зметуть стежки над прірвою у житі…
Це просто біль від того… що світи
Летять собі… а ми такі безсилі…
Та все ще… незбагненно молоді…
Нестерпно юні… і до сліз красиві…
Це просто біль… від того… що нема…
І знаю я… ніколи вже не буде…
Нестерпний біль… від того… що ЗИМА…
А ми з тобою – лиш… звичайні люди…
……і…..не спинити………………………….
……і……не перейти……………………………
…….летять……………Світи…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513368
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 05.11.2014
Не було страху
Перед новим ранком…
Горіла ніч у полум’ї заграв…
За мить одну
Перед самим Світанком
Мій Ангел мені вірші
Диктував…
Мого плеча
Торкнувся Наостанку…
Лиш помах крил…
І вже - нема… нема…
За мить одну
Перед самим Світанком
Я раптом залишилася
Сама…
Чому ж його
Так легко відпустила?...
Шумить самотність…
Ніби анаша…
Душею знала…
Серцем я відчула…
Блукає десь розгублена
Душа…
Допоки сонце
Не засяє Ранком…
Допоки промінь світла
Не зійде…
За мить одну
Перед самим Світанком…
Мій Ангел оту душу
Віднайде…
Лише сказав -
Вкладу твої печалі…
В сніги колючі…
У дощі рясні…
І знала я…
Що буду жити далі…
І знала я…
Що боляче мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519717
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 05.11.2014
[img]http://cs7009.vk.me/c540102/v540102248/28123/kS94X0GuDn4.jpg[/img] [img]http://cs7009.vk.me/c540102/v540102248/280de/yvtYhxm--yY.jpg[/img] [img]http://cs7009.vk.me/c540102/v540102248/280ce/H9T_gUb2Nl0.jpg[/img]
В листопадову пору
останнє осіннє тепло
струменіє глінтвейном
під замшею теплої шкіри
і тонкі промінці розтинають,
мов гострі рапіри,
полинялих дібров і садів
оксамитове тло.
В листопадову пору
так багнеться* серцю стрічань,
найніжніших обіймів
і щирої з кимось розмови,
смакувати ковтками легкими
вино пурпурове,
милуватись, як в небі
вечірньому квітне герань...
Прислухатись до шурхоту
листя у прілій траві,
коли вітер обтрусить на землю
кленову перуку,
і тримати когось так дитинно
за лагідну руку -
відчувати, як щастя бринить
у м'якім рукаві!
І як лоскотом ніжним
нестримно біжить по спині
хвиля теплого струму,
що легко поколює п'яти...
Загорнувшись у плед,
ні про що таємниче мовчати,
задивившись, як вечір
запалює перші вогні.
В листопадову пору
так солодко пахне любов
і терпкий післясмак ностальгії
так часто бентежить...
Заліковую смуток душі,
як набридливий нежить,
філіжанками кави
і дозами щирих розмов.
[i]*Багнеться - хочеться, бажається.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534739
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 05.11.2014
Я знаю, такое под небом не ново…
Наверно обычно... не странно... не редко...
Увидеть, как желтый листочек кленовый
Цепляется тонкой ручонкой за ветку…
И в сером… уже умирающем свете,
(По чьей-то ошибке угасшего солнца)
Услышать, как зло и безжалостно ветер
Над страхом и слабостью этой смеется…
Как холодно знать… и как больно не слушать…
Не чувствовать трепета сжавшихся пальцев…
Презреть эту легкую, светлую душу…
Причислить к осеннему сонму скитальцев…
Пройти, отвернувшись… укрыться под крышей…
Читать, философствовать в теплом сортире…
Не верить, не помнить, не видеть, не слышать…
Смириться… не чувствовать зла в этом мире…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533252
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 04.11.2014
"Простите, дорогой читатель,
Мне форму этого стиха,
И пусть в нём ритмика некстати,
Зато душа его легка."
.....
Безнадежно влюбился и страстно я,
Так беспомощно, трепетно, глупо.
Мне рябина, как девица красная,
Поцелуем окрасила губы.
Обманула меня, заморочила,
Завела, зазвала, заманила,
И добавив дурмана и прочего,
Приворотом хмельным опоила.
Но не стоило сердце насиловать,
Если милая девочка кажется
Слишком юною, слишком красивою,
Слишком - чтоб на взаимность отважится.
И напрасно волнуя, мерещатся -
Губы, шея и гибкая талия...
Ветром сорванный листик трепещется,
И уносится далее... далее...
Не найти от проклятья спасение -
Сединою осыпан я густо -
И летит за листвою осеннею
Сожаления позднее чувство.
А рябина, плутовка такая,
Всё целует меня, ненароком,
Горький вкус на губах оставляя,
Обожженных рябиновым соком.
И на чувства осенние падкий,
Я гляжу, с поволокой во взоре,
Как алеешь ты нежностью сладкой,
Спелой ягоды терпкая горечь.
Я держу, ощущая смятение,
Этой ягоды полные го'рсти,
И любовь, как рябина осенняя:
В желтом мареве - алые гроздья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533906
дата надходження 01.11.2014
дата закладки 04.11.2014
Не дарував ні срібла…
Ані злата…
Лише приносив квітку із долин…
І називав її душевна м’ята…
Я ж добре знала…
Квітка та – полин…
І що ти знав
Про почуття земне?...
В своїй харизмі сяяв так іконно…
Яким вогнем
Ти спалював мене?...
Несамовито… пристрастно…
Драконно…
Зникав удень…
Вночі ти приходив…
Гарячих губ торкався бездоганно…
І кров мою по краплі
Спрагло пив…
Так неповторно… тонко…
Філігранно…
Я ж добре знаю…
Новий день прийде…
І знову зникнеш ти… з чиєїсь ласки…
В останній раз
Я бачила тебе…
В румунських горах…
Чи в лісах Аляски…
Не подолати
Цю безмежну вись…
Не перейти річок… які без броду…
Лиш повернись…
Або хоча приснись…
Драконом…
Що із острова Комодо…
Від чорних крил
Трава в степу прим’ята…
Де я збирала ягоди ожин…
Не називай її душевна м’ята…
Коли ти знаєш…
Що вона - полин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521073
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 04.11.2014
Навчи мене кохатися
Під зорями...
В оцих садах земних... а якщо ні...
Згорю метеоритом над просторами
В оцьому неймовірному
Вогні...
Всього мені відмір
Земною міркою...
Коли ітиму по твоїх слідах...
Як ні... запам'ятаєш мене зіркою...
Що падала з небес
В твоїх садах...
Навчи мене над дикими
Просторами...
В оцій долині сліз... а може...ні...
Це я тебе кохатиму між зорями...
І я ж тебе спалю
В цьому вогні...
І пронесу над дивними
Долинами...
Ти відривай лиш ноги від землі...
Полинами... малинами... калинами...
До смерті зачарую...
Може...ні...
Це ти мені заграєш
Диво-скрипкою
Мелодію... як чудо із чудес...
Як ні... запам'ятаєш мене Зіркою...
Що падала в Сади твої
З Небес................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523340
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 04.11.2014
Дивися...як холодом віє
Крізь шпари у сінях...
Там вітер гуляє зловісно іще від зими...
І раптом відчуєш...
Як тиснуть на тебе ті стіни...
Які ти так ніжно назвала Чотири Стіни...
Ти просто дитя
Неймовірно Великого Міста...
Його лабіринтами бродиш... як змучений пес...
Але ж ти читала... і знаєш...
Так, знаєш ти, звісно...
Що є ті місця... де смереки торкають Небес...
Ти тільки пташина
Із надто Великого Міста...
Крізь серце твоє - Амплітуда його Коливань...
Ти просто - Лети!...
Й панорама Всесильного Міста
Так легко під ноги твої упаде без вагань...
Я знаю... де ти...
Там інакше замішують тісто...
І чай там заварюють, мабуть, не з тих сподівань...
Та раптом відчуєш вітри
Зовсім іншого змісту...
І я б їх назвала Твоїми Вітрами Бажань...
Я чай заварю із Пісень...
Із Казок позамішую тіста...
Дивися... у лісі з'явились осінні гриби...
Маленька Пташина
Із Надто Великого Міста...
........Ти просто..... Лети.....................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524692
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 04.11.2014
Люблю тебе...
До відчаю - невміло...
Мов степове маленьке пташеня
Надумало зіграти пишну паву...
Лиш пір"я кольорового
- Нема!..
Чого те пташеня
Не витворяло
Під прикриттям невинної ігри...
У тебе перед носом розкидало
Усіх світів найкращі
Кольори...
Люблю тебе...
До відчаю - Невміло...
До болю - ніжно...
І до сліз - Ніяк...
Та все ж - люблю...
Так легко... сніжно... біло...
А, може...
Чорно... дико... спопеліло...
Та все - не так...
Усе - чомусь... не так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525415
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 04.11.2014
Коли земля почорніє від горя…
І відчай переллється через край…
У хвиль високих голубого моря
Ти ім’я того болю запитай…
Або піди в безмежно – сині гори…
Де вже не чути навіть солов’я…
Відкрий обійми всім отим просторам…
І прокричи – яке ж твоє ім’я?!...
Бо я твій біль… тамований віками…
Пісень твоїх… невипитість до дна…
І мрій твоїх… безмежність між зірками…
І відчаю… найглибша глибина…
…..Коли консолі схиляться над нами…
І небо відірветься… від землі…
Відчуєш біль… тамований віками…
…..І тільки ехо… дикими лісами…
Побудь іще зі мною…..Наталі……..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508106
дата надходження 29.06.2014
дата закладки 04.11.2014
Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру ,
Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет...
І тихенько, щоб місяць -мій друг- не побачив, я витру
Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет...
У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії:
Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе..
І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:
То не очі твої, а всього лише зорі з небес...
Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві,
Композитором ночі ти пишеш акорди світань...
Замовкають слова, непромовлені і несуттєві
Відображенням думки у бісері віршописАнь...
Проганяє тебе цей ненАвисний вбивця -будильник,
Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів...
Радо день зустрічать -для незламних, щасливих і сильних..
Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 04.11.2014
Не жду ответа на свои слова
Не жду звонка и не желаю встречи
Не давит расставанье мне на плечи
Я, как и прежде, вопреки жива
А осень ободрала листья …
С кожей
С моей, казалось, каменной души…
Ты не старайся, в трубку не дыши-
Теперь ты мне никто, простой прохожий,
Случайно заглянувший в хмурый день
На огонек несбывшейся надежды…
…И пали на пол мысли и одежды
И так неистово цвела в саду сирень…
И ветер за окном шумел как море
И ты был нежен, ты был только мой…
Вот утро…
И тебе пора домой…
…Пережила тогда я это горе…
Ты не звони мне,
в трубку не дыши…
Не трогай душу- больше нет души…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534333
дата надходження 03.11.2014
дата закладки 03.11.2014
[img]http://effectfree.ru/useruploads/results/2014/11/04/15/1e56fe8.jpg[/img]
Терпи, любове, біль тебе шліфує,
Відточує старанно кожну грань,
Ані зусиль, ні часу не шкодує
Для чергової порції страждань.
Гори, любове, бо тобі не вперше
Дражнити долю розпалом борінь!..
Один щабель, що на путі до звершень,
Стількох вартує злетів і падінь...
Одне маленьке скельце кольорове -
А розіллє веселку у пітьмі...
Борись, любове, ну ж, борись, любове,
Кричи, коли вуста твої німі!
Гартуй себе у полум'ї нещаднім,
Не вір у підлі підступи афер,
Лише тобі думки твої підвладні,
Лише тобі здолати цей бар'єр!
Провадь крізь бурю свій побитий човен
І будь комусь, як по́світ у вікні!
Терпи, любове, ох, терпи, любове,
Бо тільки справжнє вистоїть в борні.
І тільки вічне, мудре і терпляче,
Засіявшись, дозріє у врожай...
Терпи, любове, Бог тобі віддячить,
А від людей подяки не чекай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534263
дата надходження 02.11.2014
дата закладки 03.11.2014
Осінній день у глечик димаря
Налив густого во́гкого туману,
А горобині кетяги горять,
На паморозі білу порцеляну
Течуть багряно викислим вином,
Немов поранив жовтня хтось у груди...
І жолуді тріщать, як доміно,
Настукують свої чудні етюди.
Осінні мряки виїли парчу,
Із листя змили золото сусальне.
Ні посвисту,
ні крику,
ні плачу -
Лише німе спустошення криштальне.
Лиш я і сад у пасмах димарів,
Що злилися із молоком туману,
І яблук мерехтливі ліхтарі
Над мокрими штахетами паркану...
І перемерзла вицвіла блакить,
Що сніг плекає у своєму лоні...
Кленове листя жмутками летить -
Легке і тепле, як твої долоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532877
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 30.10.2014
В бурном мира
Движении,
В суете,
В стоголосье,
Двое -
Миг притяжения!
Целовались
На площади.
Прикоснулись
Пожарищем.
Заметались
Напалмом.
Не мешай им!
Пристанищем
Эта площадь
Им стала!
Ну и что, что заметные?
Ну и что, что по кругу?
Эти двое
Рассветные
Рассмотрели
Друг друга…
И взлетели
Над буднями!
Нипочём им
Разлуки!
Это место придумано,
Чтоб любить им
Друг друга!
Отойди, любопытная!
Посмотри,
Будто пусто!
Не спугни первобытного,
Первородного
Чувства…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497070
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 06.05.2014
Как много стало в жизни боли… наверно отвернулся Он… и мы разучиваем роли в трагедии былых времен... Друг друга попросту не слышим… обидой собственной хрипя… и с каждым днем все тише… тише... смолкаем мы внутри себя... Мы сеем плевелом ненужным… и вот уже наружу прет густая поросль равнодушья и отчужденья – черный всход, оставив погибать в бурьяне ростки надежды и любви... И наша жизнь в глубокой яме... А боль… наш общий визави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497015
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 06.05.2014
Змінився час. Ми виросли з вождів.
Їх «величчю» наситились по горло.
А в небі будуть вічно-молоді
Сто янголів – болюча наша гордість.
Прийшла пора. Ми виросли з рабів.
Хоч важко так засвоїли науку.
Гримів у душах справедливий гнів,
І нація родилася у муках.
Буяє цвіт. Діждалися весни.
Яка вона заплакано-прекрасна!
Встають за правду дочки і сини.
Із квітами ростуть могили рясно…
Чорніє смерть і червоніє кров.
Та мій народ нескорений від роду.
У нього на душі святе тавро –
Любов до України і свободи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496564
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014
В дитинстві моєму
на сволоку звили гніздо
пернаті пісні,
зозулясті казки і поеми...
Крізь пам'ятні нетрі
думками дотягуюсь до
минулих років,
де не тягнуть сучасні модеми.
Між мною і небом
відкрито духовний портал,
де Всесвіт виходить
за межі усіх моніторів,
увімкнений Богом,
легкий надчуттєвий сигнал
душа моя ловить
з верхівок незримих соборів.
Я тут ще мала
і навшпиньки не вийде ніяк
торкнутись до сонного
соняха кінчиком пальця...
Жахтить каганцями
у полі пшеничному мак,
що вишило літо
стібками тонкими на п'яльцях.
На вітах кошлатих
вигойдує велет-горіх
ранкових пташок
дивовижні пісні-перегуки,
рипить перестигло
старенький дубовий поріг,
сухим різнотрав'ям
пропахли бабусині руки.
І так мені любо
і затишно, мов у гнізді
малому пташаті:
злітаю і падаю вгору!
А крила у тата
і мами - такі молоді,
мені розвіконюють
теплу блакить неозору!
Тулюся думками
до споминів через роки,
що в рі́зьбленій скрині
пиля́ться укупі з казками...
Хурделять у вікна
тендітні легкі пелюстки,
біліють, як іній
на скронях у сивої мами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496236
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 02.05.2014