lionet: Вибране

sandra martini

АНТУРАЖ

Лиш  ТИ  і  я...  І  безкінечність  світу…
І  купка  тих,  хто  серцю  дорогі…
І  жменька  цінностей…  мій  шлях  до  світла…
Все  інше  -  антураж  для  розвитку  душі…

А  час  тремтить  на  мітці  "сьогодення"...
Хвилини  перетворює  в  пісок…
Минуле  -  спомин  вже…  І  ще  міраж  -  прийдешнє…
Лиш  мить  життя  між  ними…  Лиш  ковток!..

Цінуй  ту  мить,  немов  вона  остання!
Люби!  Твори!  Збирай  добра  багаж!
Лиш  ВІН  і  ти…  І  іскорка  між  вами…
Все  інше  -  фон,  заставка,  антураж…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919267
дата надходження 11.07.2021
дата закладки 11.07.2021


Катерина Собова

Зміїний масаж

Із    салону    прийшла    Віка
(На    стегні    тату    зробила),
Щебетала    чоловіку:
-В    цьому    -    магія    і    сила.

Цей    початок    дуже    вдалий:
Далі    буде    лоб,    сідниці,
Спину    розпишу,    як    в    Алли
(Є    така    в    нас    молодиця).

Потім    в    мене    в    перспективі
Пірсинг    -    де    вже    тільки    можна,
Буду    перша    в    колективі
(З    заздрощів    хай    лусне    кожна)!

Ботокс    зробить    свою    справу:
Губи    збільшаться    удвічі,
Груди    будуть    теж    на    славу,
Готуй    гроші,    чоловіче.

Та    найбільша    насолода  –
Це    масаж    зміїний    буде:
Він    цілющий,    завжди      в    моді,  
Розслабляє    шию,    груди.

В    чоловіка    -    шок    і    драма:
-Як    же    мені    далі    жити?
Це    вже    їде    твоя    мама,
Щоб    оцей    масаж    робити?

Щоб    це    лихо    обминути  -
Буду    працювать    в    дві    зміни,
Можеш    всякі    штучки    гнути  –
Тільки    не    масаж    зміїний!

Хочу    я    пожити    в    мирі.
Ще    колись    мене    вчив    тато:
-Дві    змії    в    одній    квартирі  –
Це    занадто    вже    багато!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911057
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021


Арина Дмитриева

Написать бы текст


Написать  бы  текст,  да  такой,  прям  ух!
Чтоб  слеза  из  глаз  и  сопля  в  руке...
Только  в  фарше  слов  много  дохлых  мух,
Пирожок  горчит  -  червяки  в  муке.

Ой  ты  гой  еси...  Развернись  душа!
К  лесу  задом  стань  и  скажи  пароль.
Вся  в  волненье  грудь,  аж  трещит  пуш-ап,
Выбор  невелик  -  в  рифму  только  «боль».

Глубока  река,  высока  гора,
Солнце  светит  в  глаз,  так  уж  суждено...
Ухожу  я  вдаль,  видимо,  пора,
А  со  мной  -  печаль,  в  рифму  «домино».

Вдохновенье  прёт,  я  иду  навзлёт,
Крылья  за  спиной  -  чистый  херувим...
Вдруг  навстречу  мне  -  Боинг,  ОМГ!
Но  ни  разу  я  даже  не  жим-жим.

Дал  по  тормозам,  справа  обошёл,
Ой  люли-люли,  ёлки-дед  Мороз...
Вроде  всё  пучком,  с  рифмой  -  хорошо,
Мало  кто  поймёт,  что  стишок  -  понос.

Главное,  напор!  Смыслы  не  нужны,
Я  же  ж,  блин,  паэт!  тонкая  душа.
Зрители  меня  пожалеть  должны,
Благодарность  им  -  на  уши  лапша.




ЗЫ

Мистер  Никто

Написать  бы  стих,  да  такой,  чтоб  дым
Из  щелей  меж  букв,  между  строк  пошёл,
Чтоб  живее  был  «Мамы-шыкыдым»,
И  приятнее  по  спине  -елей.

Чтоб  косил  ряды  сердобольных  масс,
Чтоб  на  рану  -  соль  и  в  душе  -надрыв,
Мироточил  весь,  как  иконостас,
Оголённым  в  ноль,  чтобы  нервом  ныв.

Чтоб  рыдали  все  -  и  размер,  и  ритм,
Сопли  на  локтях,  и  печаль  в  глазах,
Чтоб  на  сердце  -  шрам  от  страданья  рифм
И  свело  от  них  «горделивый  пах».

Разрушался  чтоб  жизни  биоритм,
Ой,  «люли-люли»  -  перцем  на  ожог,
Чтобы  драмой  был,  как  о  скорби  фильм,
Чтобы  ямб-хорей  тут  же  занемог.

От  тоски  -  измор,  от  кручины  -  стресс
И  все  смыслы  о  жалости  к  себе,
Чтоб  рыдал  пенёк  и  дрова,  и  лес,
Чтобы  «а»  и  «б»  выли  на  трубе.

Ой,  ты  ж  Боже  ж  мой,  как  же  прочитать?
От  беды  горчит  на  душе  и  мрак,
И  кого  же  нам  тут  на  помощь  звать,
И  несчастье  всё  пережить  нам  как?

Что  ж  за  пессимизм  с  потолка  напал,
Мука  да  тугА,  горе  и  беда,
От  меланхолий  -  каменный  завал
И  на  сердце  лишь  скорби  лабуда.

В  раны  -  кислота,  всё  везде  щемит,
В  ногу  выстрел  был,  чтоб  отвлечь  себя,
Тру  её  стеклом,  а  она  ж  болит,
Ведь  люблю  в  стихах  я  опять  тебя.

Горюшко  моё  -  такова  судьба,
Надо  ж  карму  всю  отработать  в  ноль,
От  обиды  вновь  дуется  губа,
И  пронзает  стих  насквозь  пуля-боль.

Разбивает  чувств  «разрывной»  поток,
Порваны  души  грешной  берега,
Это  -  навсегда  безнадёги  рок,
Ведь  попала  в  цепь  у  души  нога.

Траур  под  конец,  у  стиха  -  финал,
Полегли  в  бою  чуЙства  и  стихи,
Это  ж  боевик  -  «с  корабля  на  бал»,
За  какие  ж  мне  это  всё  грехи?

Подгорает  смысл  -  пролетает  дым,
Тесто  не  взошло  и  прожарки  нет,
Я  пишу  стихи  в  стиле  «шыкыдым»,
Это  старший  брат  стиля  «винегрет»...



Арина  Дмитриева

Шыкыдымный  стиль  -  это  музы  глас,
Я  же  без  неё  строчки  не  сложу,
На  дыбы  давно  хочет  встать  Пегас,
Я  ему  щас  дам  сенофуражу.

Подобреет  конь,  понесёт  меня
В  дальнюю  страну  -  тридевять  земель...
Рифма  хороша  "я  люблю  тебя",
К  пасте  и  грибам  -  соус  Бешамель.

Так  о  чём  мой  стих?  Самому  б  понять...
Но  не  время  мне  думать  о  таком.
Кто  прочтёт  меня,  вынужден  рыдать,
Ибо  по  стеклу  я  хожу  пешком.

И,  в  конце  концов,  я  приду  к  тебе,
Или  не  приду,  тут  как  Бог  подаст...
Близко  пародист...  Видно,  быть  беде.
"Надо  пережить"  -  грил  Екклесиаст.



Мистер  Никто

«Шыкыдымный»  ритм  «ля-ля-фаРшный»  слог,
Это  Лиры  свист  на  два  пальца  в  рот,
«Пам-парамный»  ямб  и  хорей  -  Сварог,
Это  ж  Муза  всех  в  микрофон  зовёт.

Буцефал  не  спит,  ведь  Пегас  заржал,
Фуагра  в  узор  рубаи-стихов,
На  дыбы  Кентавр  от  поэзий  стал,
Ведь  она  идёт  с  глубины  веков.

Тут  по  теме  -  боль,  слёзы  без  конца,
Разливалась  вширь  слёз-соплей  река,
Нет  от  туги  той  Счастья  и  лица
Я  родился  в  год  грустного  Быка.

Что  хотел  сказать?  Сам  забыл  пока.
Но  о  грусти  стих  надо  досказать,
Пусть  несёт  меня  от  пурги  слегка,
Стих  мой  для  того,  чтоб  над  ним  рыдать.

Стекловату  вдоль  жизни  расстелю,
И  залью  смолой  раны  на  душе,
Как  всегда,  одну  я  тебя  люблю,
Рай  с  тобой  леплю  рифмой  в  камыше.

Лопухи  вокруг  «ой,  люли»  поют,
У  берёзы  стан  плачет  по  весне,
Галоперидол  в  руки  раздают,
Надо  приложить  нам  его  к  десне.

Лучше  под  язык,  чтоб  унять  поток,
Лира  же  во  всю  пятый  день  свистит,
Принесите  мне  хоть  воды  глоток,
Где  ж  Ты  ходишь  друг,  Доктор  Айболит?

Помоги,  прошу  или  быть  беде  -
«Снова  стих  опять»  мощный  напишу,
Приложите  мне  хоть  ко  лбу  биде,
Ведь  рукой  опять  я  своей  грешу.

Скоро  новый  стих  покорит  эфир,
Залетая  в  топ,  как  в  гнездо  скворец,
Дайте  срочно  мне  капли  и  кефир,
Ведь  поток  такой,  что  рифмЕ  ППЦ.



Арина  Дмитриева

Капли  -  до  звезды,  нужен  мне  кефир,
Он  снимает  боль,  как  башка  секир.
Как  скворец  в  гнезде,  высоко  сижу,
Не  пойму,  с  чего  над  стишком  все  ржут.

Он  же  мой  сынок,  милое  дитя,
Что  опять  не  так?  залюбили,  рифма!
Шыкыдым-дым-дым,  лопухи  кругом,
Ухожу  в  себя,  дасведанье...  Оммм.



Мистер  Никто

Будто  нотный  ряд  -  «ля-диез-бемоль»
И  бекар  на  них  погоняет  «Си»,
Потекла  ручьём  вдруг  по  венам  боль,
«До-ре-ми-фа-соль»  есть  на  небеси.

Как  же  бы  сейчас,  если  рифма  прёт?
И  открылся  мне  славных  Муз  поток,
Строчки  родились  под  звучанье  нот,
Это  ж  сердца  боль  и  любовный  сок.

Не  понять  меня  невозможно  вам,
У  души  опять  колесо  скрипит,
Стих  мой,  как  всегда,  был  простой  «ФигВам»,
Скорбь  и  грусть  в  груди  -  повседневный  быт.

Скрипка  не  звучит,  струны  порвалИсь,
И  тромбон  совсем  не  гудит  в  баян,
Но  поток  летит  очень  зашибись,
Хоть  и  есть  в  стихах  небольшой  изъян.

Гений  я  давно,  совершенен  весь,
Лиры  славный  сын  и  Пегаса  внук,
Ритмом  звонких  нот  я  сбиваю  спесь
Из  тугИ  в  сердцах  запредельных  мук.

Контрабас  затих,  но  свирель  пищит,
Эх,  играй  гармонь  и  аккордеон,
Где  ж  ты,  саксофон,  что  же  тут  жужжит?
Отгони  печаль  мне  из  сердца  вон.

На  губе  слеза  нотой  «ми»  дрожит,
Нотный  ряд  летит  на  бетонный  пол,
И  «Жалейка»  вновь  на  паркет  летит,
Слёз  река  ручьём  утекла  под  стол.

Дирижёр  пришёл,  говорит:  «Ложись!»
И  принёс  в  руке  вдохновенья  шприц,
Будет  всё  пучком,  верь  и  помолись,
И  ложись  лицом  на  кушетку  ниц.

Стало  хорошо,  нота  «ре»  звучит,
И  сознанье  всё  завалилось  в  сон,
Отдыхает  вновь  от  стихов  пиит,
Но  капель  слышна  -  в  голове  -  «дин-дон».

У  симфоний  нет  о  любви  конца,
Но  сосед,  ***  отключил  «wi-fi»,
Как  же  в  сеть  сливать  тексты  молодца,
Стиль  же  «супер  гуд»  и  стихи  «Hi-Fi»?



Арина  Дмитриева

Что  добавить  тут?  Ясно  всё,  как  день:
Малый  септаккорд  хочет  стать  большим,
И  в  мажор  ему  разрешаться  лень,
Потому  что  он  -  "мама-шыкыдым".

"До-ре-ми-фа-соль"  есть  на  небеси,
Где  же  "ля"  и  "си"?  Ах  ты  ж  маков  цвет...
В  розыск  объявить:  оспадя,  спаси!
Требуем  собрать  срочно  педсовет.

Надо  разобрать  рифму  по  слогам,
Ибо  не  звучат  окончанья  слов.
Стих  же  был  хорош,  истинный  "ФигВам"...
Критик  всё  сломал,  горе  и  облом.

Ах  ты,  волчья  сыть,  травяной  мешок,
Лира  не  звучит  и  не  держит  строй...
Бубен  не  звенит,  и  у  музы  шок  -
Это  не  паэзь,  чистый  геморрой.



Мистер  Никто

Мистер  Никто
Ой,  беда-беда,  не  юли,  постой,
Я  ж  тебя  словлю  всё  равно  за  хвост,
Ну,  скажи,  зачем?  Объясни,  на  кой
Ты  пришла  ко  мне  в  сей  великий  пост?

На  дворе  ж  весна,  маков  цвет  кругом,
Липов  цвет  летит  на  берёзов  сок,
А  в  душе  моей  вновь  металлолом  -
Постучался  в  дверь  злой  кувалдой  рок.

Эх,  Судьба  моя,  ты  ж  -  судьбинушка,
Жестяная  вся,  непроста,  как  хвощ,
Наклонилась  вдоль  словно  Ивушка
Над  рекой  слюней  под  сопливый  дождь.

Вышли  с  берегов  океаны  слёз,
И  Волна  пурги,  как  цунами  прёт,
Горя  и  беды  снова  целый  воз
И  тоска-печаль  в  дали  Муз  зовёт.

Синь  хандры  везде,  бодуну  -  зачёт,
Дайте  срочно  мне  подорожный  лист,
Я  ж  пишу  стихи  ночи  напролёт
Под  напевы  Муз  и  под  Лиры  свист.

«Баю-Баю-Бай»,  «Баюшки-Баю»,
Распустилась  вширь  колыбель  трава,
З  недели  сам  с  карантином  пью,
Значит,  не  один,  а  уже  нас  -  два.

Карандаш  дымит  и  стихи  кругом,
Под  калиной  сплю  я  который  день,
Допишу  сейчас  я  сто  пятый  том,
Вдохновенье  есть,  мне  писать  не  лень...



Арина  Дмитриева

Маков  цвет  повял  и  соломки  нет.
Как  писать  стихи?  горюшко-беда...
Без  травы  никак  не  сложить  куплет,
Ко  всему  ещё  барахлит  винда.

Ой  да  над  рекой  ивушка  росла
Вдоль  и  поперёк  -  перпендикуляр...
Полюбила  зря  девица  козла,
Лучше  бы  пришла  к  нам  на  семинар  -

Надо  же  судьбу  как-то  исправлять,
А  она  сидит,  горьки  слёзы  льёт,
Ждёт,  что  козлик  ей  будет  стиш  читать,
А  потом,  ага,  замуж  позовёт.

Но  не  в  этом  суть  и  тоска-печаль,
Можно  ж  порыдать  в  Иова  стакан...
Если  скрипки  нет,  открывай  рояль  -
Если  не  поэт,  будешь  музыкант.

Разницы-то  нет,  как  не  посмотри  -
Гений  и  талант,  факты  ж  налицо...
Слышен  запах  лип,  светят  фонари,
Значит,  будет  секс,  свадьба  и  кольцо.

Баюшки-баю,  спать  давно  пора,
Карандаш  дымит,  в  голове  пожар...
Стиш  уже  готов  -  писан  от  бедра,
Вах,  какой  успех!  Где  же  гром  фанфар?



Мистер  Никто

Ой,  ты  ж  поле-ширь  и  луга  в  длину,
Где  ж  ты  мой  родной,  добрый  мОлоДец,
Локти  ж  я  грызу  за  свою  вину,
Верю,  что  возьмёшь  девку  под  венец.

Трынь-трава-чабрец  на  моём  окне,
Подоконник  весь  в  свежей  лободе,
Сколько  же  мне  быть  в  боли  и  вине,
Рыбки  ж  не  словлю  снова  на  пруде.

Барахлит  «Ай  Ос»  и  макбук  завис,
Без  любви  Wi-Fi  вечно  тормозит,
Камни  на  душе  -  чувств  кефир  закис,
В  подреберье  вновь  давит  целлюлит.

В  голове  -  сквозняк,  а  на  сердце  -  соль,
Где  ж  ты  ходишь  принц  -  Мачо-Дон  Жуан?
Чистотелом  вновь  заглушаю  боль,
Подорожник  вдоль  приложу  до  ран.

Ой,  люли-люли,  ветер  вороной,
Что  ж  ты  в  харю  мне  шпаришь  северком?
Конь  летит  Пегас,  как  всегда  гнедой,
Счастье  впереди  -  на  горе  Парнас.

Ой,  река-река,  ты  ж  меня  неси,
Доплывёт  мой  конь  -  лошадь  за  селом,
Иже  триллер  тут  есть  на  небеси,
За  горой  стоит  новострой-дурдом.

Не  рубите  с  плеч  счастье  сгоряча,
Допишу  в  прыжке  я  свои  стихи,
Мы  с  конём  вдвоём  вместе  -  «ча-ча-ча»,
Платим  цены  ведь  за  свои  грехи.

Ой,  лиха-беда,  да  корОтка  жизнь,
Где  ж  любовь  найти  в  Простоквашино?
Ногти  все  сгрызу  с  детства  и  до  тризн,
Все  в  душе  моей  разъерошино.

«Гули-гули»  страсть  и  «цып-цып»  любовь,
На  любимого  -  «Взять  его  и  ФАС!!!»
От  гормонов  вновь  закипела  кровь,
Серенада  вся  -  прям  под  контрабас...



Арина  Дмитриева

Трынь-трава-чабрец  на  моём  окне
Разрослась  вовсю,  но  не  курится...
Я  писал  стишок  вширь  и  по  длине  -
Стерпится  оно  или  слюбится.

Но  река  несёт,  ой  да  валуны,
Не  видать  конца,  раков  тоже  нет...
Тут,  конечно,  "Ночь.  Яркий  свет  луны",
Двойка  по  рус.яз.  Завтра  пед.совет.

Я  пошёл  рыдать,  ох  ты  тёмный  лес...
Взял  с  собой  айпад,  чтобы  подсветить,
Волка  не  боюсь,  -  есть  на  шее  крест,
А  вот  пародист  встретится?  итить.

С  духом  соберусь  и  смахну  слезу,
Я  же  ж,  блин,  паэт!  Не  хухры-мухры...
На  Парнас  дойду,  в  муках  доползу,
Постелите  мне  на  пути  ковры.











: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869215
дата надходження 24.03.2020
дата закладки 26.03.2020


Марґо Ґейко

РІКА ОДНІЄЇ ДУШІ

Каліграфія  долі  лягла  на  смиренне  обличчя,
Занімілі  вуста  промовляють  чиїсь  імена,
І  немов  на  долоні,  насправді,  така  таємнича,
Їх  замало  лишилося,  мало  чи  майже  нема.

А  вона  як  могла,  як  уміла  жила  і  служила,
Відправляла  човни,  по  воді  розлітались  чутки.
«Ще  не  час!»  –  І  нечас  був  допоки  тягнулися  жили,
Поки  мала  для  кого  і  пульс  був  доволі  чіткий.

Підперезана  хмелем,  в  постоли  латаття  узута
Витікала  ріка  із  найглибшого  шару  землі,
Не  питала  у  неба  –  чи  бути,  чи,  може,  не  бути?!
Про  таке  не  питають  в  забутому  Богом  селі.

Про  таке  не  ридають,  бо  діти,  худоба,  городи,
І  вона  не  ридала,  хоч  смерть  годувала  з  руки  –
У  години  негоди,  у  себе  приймаючи  роди,
Як  розрізала  вени,  сапаючи  ті  буряки,

Як  спаливши  вугілля,  у  північ  збирала  паліччя,
Неспокушений  місяць  тягнувся  до  неї  згори,
I  не  чула,  що  голос  криниці  напитися  кличе,
Відверталась  від  лісу,  що  їй  про  своє  говорив.

Та  давно  відбуло,  відболіло,  але  не  зміліло
Джерело  її  духу,  над  ним  безпорадні  роки,
І  велична  в  бутті,  що  у  побуті  –  зайва,  змаліла,
Розглядає  човни  під  водою  своєї  ріки.

©  Марґо  Ґейко
17.11.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855013
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019


Ганна Верес

Стомивсь народ

Стомивсь  народ  не  від  війни.  О,  ні!
Стомився  від  невігластва  і  зради,
Від  знахабнілої,  постійної  брехні,
Від  тих,  котрі  добро  народне  крадуть.

Стомивсь  народ,  та  не  розчарувавсь,
Адже  не  жевріє  –  палахкотить  надія.
І  хоч  терплячий,  та  не  раз  зривавсь.
Згадай  хоча  б  Майданів  двох  події.

Стомивсь  народ,  та  сили  в  нім  доста,
Щоб  вистоять  у  історичнім  герці.
О,  так!  Земля  сьогодні  у  хрестах,
Але  жива  у  українськім  серці.
14.10.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851881
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Олекса Удайко

ЗЕ́ЛО ЛІТА

́        [i]  Я  на  сторожі  коло  їх
         Поставлю  слово.
                                             [b]  Тарас  Шевченко[/b]  [/i]
       [youtube]https://youtu.be/wlF0kVZaGJE[/youtube]
[i][b][color="#0cb040"]Нас  літо  «зеленню»  іще  побавить,
попореду…    "веселі  й"  "чму́тні"*    дні!
Важливо  тут  –  щоб  не  впіймати  ґави:
гадюк  не  стріти…  і  минати  пні.  

Бо  ж  всі  ми    любимо  бродити  в  лісі
та  вибираєм  хащі  погустіш…
Не  видно  неба  там,  не  чутно  висі,
веселий  гамір  диких  "качок"  лиш.

Позеленів  вже  світ  злато-блакитний:
зелені  мислі,  принципи  і  рух.
Цвітуть  зелено  храми  наші  й  скити,
і  притупивсь  в  послушників  вже  слух…

І,  не  дай  Боже,  затриколоріє  –
згадаємо    цей  липень  ще  не  раз!
О!  Де  слова  ті  –  заповітні  мрії,
що  нам  з  неволі  вихаркав  Тарас?

Квітуче  зе́ло  літа  цього  "тішить",
вертає  в  юність  начебто...  Якби…  

Якби  не  смуток...  цвинтарної  тиші...
якби  героїв  наших...  не  гроби.    [/color]
[/b]
18.07.2019  
_________
*від  чмут  (рос.  забавник,  проказник).
[/i]
Для  тих,  кого  цікавить  Зело  як  прототип,  шижче  
свідчення  людей,  компетентних  і  поінормованих
(слухаємо  15.40  -хвилину  інтерв'ю  В.Цибулько).

[youtube]https://youtu.be/DCg3TO3SfqI[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842330
дата надходження 18.07.2019
дата закладки 18.07.2019


Георгий Добровольский

Пасхальные стихи.

Христос  воскрес!И  в  вышних  слава!
Хор  ангелов  повысил  тон-
идите  к  нам,  стоим  мы  справа
и  крестимся  под  колокольный  звон.

Христос  воскрес!Пусть  каждый  чует,
что  смерти  нет-растаял  страх!
Господь  нас  радостью  балует
и  благодарность  на  людских  устах.

Христос  воскрес!Народ  ликует!
Готов  бить  яйца  ,кушать  куличи..
А  мне  пусть  душу  Бог  врачует
кропя  рукою  батюшки  в  ночи.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422861
дата надходження 05.05.2013
дата закладки 27.06.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.09.2018


Леся Утриско

Нові зуби, як нові мешта. (Гумореска)

Мала   м  якось  з  своїм  Стефком  таку  суперечку,
Жи  коханку  юш  не  знайде  і  не  скоче  в  гречку,
Зуби  му  повипадали  тай  сі  покришили  -  
Половину  виривали  а  другу  зішили.  
Лижит  тихо  на  дивані  через  трубку  смокче:  
Кашу,  воду,  зупу  терту  -  дихати  не  може.  
Відійшов  від  того  всього,  трохи  сі  обпірив,
Дві  щелепи  му  всадили  -  сам  собі  не  вірив.
Повернувсі  до  села...  йде  тай  сі  регоче  -  
Видно  всі  вже  трийціть  два,  змикати  не  хоче.  
Ввечир  сіли  до  вечері,  зладила  м  "тєфтєлі"-
Так  їв  Стефко,  жи  му  зуби  впали  до  тарелі.
Кажу:  -  Хлопе,  то  не  діло,  то  треба  ліпити,  
А  він  зблід,  як  то  вапно  -  юш  не  хоче  жити.  
-  Завтра  підеш  до  аптеки,  купити  "Корегу"-  
В  мене  вочи,  як  баньки  -  до  чого  то  треба.  
Каже  клей  такий,  зубатий-  ліпиш  і  тримає,
А  чого  його,  мій  Стефку,  та  аптека  має?
Клеї  всі,  коханий  Стефцю,  має  Супермаркет-
Завтра  куплю,  най  юш  буде...  не  будеш  шкварчати.
Написала,  як  сі  зве  -  не  хоче  китайський,  
Му  корейський  подавай,  а  може  швейцарський.  
Клей  купила,  привезла,  зуби  заліпила...
Стефцьо  змовк-  не  їст,  не  п'є,  мовчит  як  могила.  
Їч,  мій  Стефку,  бо  юш  зуби  не  впадут  ніколи,  
Бо  м  купила  "Супер  -  Клей",  жи  клеїт  підкови.  
Кожен  день  сі  мучив  дуже,  не  міг  зуби  зняти-
Я  не  знала  шо  робити,  чи  втікати  з  хати.
Червонів  і  зеленів,  синів  як  той  пупец,
Бо  щелепи  цілий  місяць  ніяк  не  відлупит.  
Відлупили  му  дохтори,  протези  зламали:
Стефцьо  далі  мій  беззубий  -  от  такі  то   справи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806369
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 12.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2018


Leskiv

АТА (с) !

Це  солодке  слово"влада"
Є  принадою  для  гада.
Він  із  шкіри  лізе  радо,
Щоб  потрапити  до  Ради.
Не  роздивиться  громада...
Зирк!  У  Раді  повно  гада.
Половина  гадів  -"  вата".
Решта  -  з  ВАшінгтона-штата.
В  гадів  цих  -"  ума  палата",
Дурять  нашого,  знай,  брата.
В  нас  розвалюється  ХАТА.
В  них  -  і  пільги,  і  зарплата.
Та  якби  ж  то  тільки  в  Раді
Розвелося  безліч  гадів!
Ще  й  в  державі!  Їм  не  рада,
Навіть,  ліпший  друг  -  Канада.
Посадити  їх  за  грати?
А  в  судах  сидять...Хто?.  ..
Як  зробити  нам,  щоб  влада
Не  подобалася  гадам?
Я  громаді  дам  пораду
Обробити  дустом  ХАТУ,
Щоб  гірким  здавалось  гадам
Це  солодке  слово  "влада".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777178
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 15.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.09.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2017


Леонід Луговий

Різдво

В  далекі  дні,  в  землі  пророків,
На  древні  гори  і  моря,
Піднявшись  раз  на  сотні  років,
Свій  промінь  кинула  зоря.

Він  біг  землею  сяйвом  світлим
І  в  царстві  ночі  і  пітьми
Світились  трави  нерозквітлі,
В  краю  зеленої  зими.

Тоді  не  в  золото  хоромів,
А  в  місто  з  глиняних  хатин
Прийшов  володар  свого  дому,
Єдиний  Бог  і  цар  один

Диміла  жертва  ще  так  само,
Курив  священник  фіміам
І  за  стіною  величаво
Стояв  могутній  Божий  храм.

А  промінь  біг,  і  пасовищем  -
Туди,  де  знатним  не  з  руки  -
Ішли  в  готельний  двір  найближчі,
Прості  душею  пастухи.

В  той  час  вантажились  у  Римі,
Ішли  війська  на  кораблі,
А  світ  тримали  вже  незримо
Сповиті  рученьки  малі.

Вони  хлібини  розламають
І  хрест  під  крики  пронесуть.
Христове  слово  об'єднає,
Відкриє  людству  Божу  суть.

Продовжать  золото  і  зброя
Свій  суд  вершити  на  Землі.
І  будуть  рабство  за  собою
Нести  імперські  кораблі.

Але  наш  Бог  у  день  останній
Розсудить  люд  усіх  широт  -
Далеке  плем'я  в  океані
І  Авраамовий  народ.

Він  прах  від  золота  відсіє
Серед  дванадцяти  колін.
В  брудний  вігвам  ввійде  Месія,
Де  буде  праведний  один.

Його  зоря  зійшла  назавжди
В  краю  зеленої  зими,
І  біг  землею  промінь  правди
Аж  до  полярної  пітьми.

Щоб  там,  де  в  тундрі  мчать  олені,
Де  є  душа  людська,  жива,
На  білий  сніг  лягли  знаменням
Сліпучі  промені  Різдва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 18.06.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. ШОПЕНІАНА. ЛИСТ У ВІЧНІСТЬ

[i]"Я  задихаюся  і  благаю  Вас  щастя,
яке  тільки  можливе".[/i]
[i][b](Фридерік  Шопен  до  Соланж  Клезанже.
Новорічна  ніч  1847  року)[/b][/i]

Не  склалося.  Я  вас  люблю,  Соланж,
але  так  сталось,  ви  тепер  заміжня.
В  сльоту  столичну  в'їде  диліжанс,
а  в  нас  заплаче  цвітом  дика  вишня.
І  я,  як  дика  вишня,  упаду
доземно  в  бризках  чулості  під  ноги...
Спасибі  вам  за  буйність  молоду,
за  вперту  облюбованість  дороги.
Сьогодні,  Соль,  я  гратиму  про  час,
що,  нами  обертаючи,  відходить.
Прелюд  -  це  Ви...  Елегія...  Ні,  вальс...
(Терпке  вино  cп'янить,  заколобродить  -  
шумке,  як  ваша  юність  і  краса,
як  хвиля,  що  возносить  на  узвишшя,
як  птаха,  що  зринає  в  небеса!..)
Хоч  визнаю,  безпутнє  це  заміжжя.
Безпутні  подорожні?!  Ні...  Обман  -  
у  тім  талан,  що  в  музиці  спасіння!
Жага  життя  -  Аврора  Дюдеван.
Жага  розтала,  як  роса  весіння...
Тепер  благаю  щастя,  Соль,  у  вас  -  
такого  щастя,  що  в  цвітінні  тоне...
Я  впишу  щастя  в  музику  і  в  Час,
і  в  почуття  тремкого  напівтони.

Рожевий  цвіте,  щастячко,  пливи  -  
бездонне,  неоглядне,  надвелике...
Нетлінна  Музо,  Музико,  живи!  -  
при  доторку  до  ймення  Фридеріка.

https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4

[color="#ff0000"][i]Авторське  виконання  вірша  на  тлі  музики  Фридеріка  Шопена  можна  почути  в  інтернет-ресурсі:  [b]Ірина  Вовк.Артбесіда.[/b][/i]

https://www.youtube.com/watch?v=bQOnKcpuKRI[/color]

[i](Зі  збірки  "Обрані  Світлом".  -  Львів:  Сполом,  2013)[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731511
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Ліна Ланська

А ТИ НЕ ВІР

А  ти  не  вір,  що  сили  молитов
Не  вистачить,  щоби  тебе  закрити,
Щоб  страху  розпороть  останній  шов.
Стечуть  мари  уявні  сталактити,
Хоч  гнів  пекельний  досі  не  схолов.

Не  вір,  що  сам...у  ангелів  давно
Ключі  від  серця,  що  б  там  не  казали.
Пір"їну  кине,  стукне  у  вікно
І  ось,  неначе  душі  причащали,
Твоя  недоля  -  чисте  полотно  -

Всі  біди  щезли.  Лати  і  щити  -
Стіною  стануть    на  порозі  страти.
Над  прірвою,  хоч  і  не  віриш  ти,
Лягли  мости,  тож  не  спіши  вмирати,
Той  міст  помалу  треба  перейти.

Не  вір,  що  день,  як  ніч.  Заволокло
Туманом  чорним,  ніби  сліпотою,  -
У  кіптяві  імли  -  немите  скло.
Та  смерть  веде  буття  до  аналою,  -
Зміїне  ще  ворушиться  кубло.

Сичить,  кусає,  рве  -  гніздо  Горгон
Готове  обернути  всіх  у  камінь.
Зловтішно  руки  потира  Харон,
А  я  стою  навколішки  у  храмі.
Молитвою  невидимий  хітон,
Творю,  -  
                         укрити  твою  долю...  
                                                                     Аmen!
01.02.2017.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715736
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017


Ліна Ланська

СПАСАЯ НОЧЬ

А  я,  в  ладони  день  собрав,  спасала  ночь.
Дрожащим  парусом  казалось  далеко
Сиянье  звезд  среди  воздушных  облаков,
Где  межпланетным  кораблем  был  мой  балкон
И  вся  Галактика  пыталась  нам  помочь.

А  я,  в  ладони  день  собрав,  лечила  тьму,
Лучами  солнца  исцеляла  и  влекла;
Ведь  я  той  искоркой  пылающей  была,
Сжигая  страстью,  уходила  в  зеркала,
А  возвращаясь,  выжигала  по  клейму.

А  я,  в  ладони  день  собрав,  искала  след
Скользя  по  коже,  раскаленной  добела.
Корнями  в  душу,  незаметно,  проросла.
Июньским  утром  тридцать  первого  числа
В  шкафу  последний  обнаружила  скелет.

А  я,  в  ладони  день  собрав,  сжигала  зло.
Из  паутины  километров  кружева
Плела  ночами,  неуемная,  едва
Спускалась  лестницей  сусальная  канва,
В  твою  любовь,  пока  еще  не  рассвело.

А  я,  в  ладони  день  собрав,  спасала  ночь...

24.01.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714197
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017


Akimova

Бездомные стихи (пародия)

[b]***[/b]
автор:  [i]Лилия  Силина[/i]
сборник  стихов  "Смыслы"
[url=""]http://www.stihi.ru/2011/06/18/2420[/url]

Повержен,  день  затих,
В  нокауте  застывает,
И  веселится  вечер  с  влагой...
Во  мне  живут  стихи,
Но  как  бы  их  заставить
Переселиться  на  бумагу?


               [b]  Бездомные  стихи    [/b]

Повеселилась  я  вчера...
Теперь  в  нокауте  валяюсь.
Похоже,  в  голове  дыра  -
Стихи  уходят,  не  прощаясь.

Творенья  бедные  мои
Гоняет  сквозняком  по  дому...
А  вдруг  как  вселятся  они
Кому-то  в  голову  другому?!

Зачем  откладывала  я?
Зачем  с  бумагою  тянула?
На  нерадивую  меня
Мои  стихи  взирают  хмуро.

Терпение!  Уже  встаю....
Ох,  будь  веселье  то  неладно!
Сейчас-сейчас    я    заселю
Вас  в  голову  свою  обратно.

Да  не  галдите  как  грачи,
Мои  сонеты-хокку-саги!
И  ода  трезвости  -  молчи!
Сперва  -  рассол.    Потом    к    бумаге.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708499
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016


LubovShemet

Влада від Бога

Вся  влада,  нібито,  від  Бога.
Молитись  треба  і  терпіть,
Терниста  доля,  як  дорога,
Щоб  виживати,  а  не  жить...
Все  запевняли  нас  брехливо,
Що  прийде  світле  майбуття,
Давно  волосся  посивіло  -
Де  ж  те  покращення  життя?
Як  жебракам  у  переході
Подачка  владної  руки  -
Святкуй,  радій,  гуляй,    народе
На  ті  злиденні  копійки!
Продажність,  підлість  і  побори,
Ніде  ти  правди  не  знайдеш,
Хоч  те  давно  замкнуте  коло
Не  раз,  не  два  ти  обійдеш.
Здеруть  з  нещасного  небоги
Останні  латані  штани...
Ця  влада,  кажете,  від  Бога?
Та,  ні,  скоріш,  від  Сатани!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707207
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016


Ганна Верес

Чи є у світі ще така земля?

Чи  є  у  світі  ще  така  земля,
Щоб  так  чорніла  галкою  у  полі,
Щоби  могла  так  око  забавлять
Й  стогнала  у  ярмі  чужім  без  волі.

Чи  є  у  світі  ще  такий  народ,
Який  уміє  землю  так  любити,
За  неї  ладен  будь-кого  збороть,
Життя  дітей  не  пошкодує  в  битві?

Чи  є  у  світі  ще  така  краса,
Яку  так  важко  випити  словами,
Де  так  рясніє  матері  сльоза,
Бо  землю  кров’ю  діти  засівали?
27.06.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706693
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016


Ліна Ланська

ПРУЧАЙСЯ

Безвиході  всміхається  мара:
"Пручаєшся?  Недовго...  із  тенет,
Куди  тобі?  Остання  із  монет,
Тридцята  сріблом,  сплатою  майне".
А  ти  вважав,  що  із    твого  ребра?

А  ти  вважав,  що  біле  для  весіль,
Для  стогону,  в  обіймах  досхочу?
Вона  клялась  щомиті,  до  плачу:
"З  тобою  навіть  пекло  по  плечу!
Вертатимусь  завжди  і  звідусіль."

Вертатимусь?..  колискою  мастил
Не  колихати,  зливою  впаде
Обіцяне  -  непевне  і  бліде,
На  мотузку  у  хащі...  де  він,  де?
Той  срібний  міст  -  без  поручнів  настил.

Той  срібний...  на  трухлявому  плоту
Ти  виснеш  тут,    на  кінчику  буття,
Гукаючи  примарне  забуття?
Без  білих  крил,  хіба  що  каяття
Біду  на  мить  затримає  оту.

Біду  на  мить,  таку  малу,  як  вдих.
Коса  наточена  і  шкіряться  ножі.
А  порятунок  -  просто  міражі...
Та    що  тут  скажеш,  коли  й  ті  чужі?

Та  що?..  пручайся!  Сміхом  за  поріг
Злетівши,  стрінеш  вкотре,  на  межі
Світів  "Було  і  Буде".  З  вітражів
Надією,  впаде  тобі  до  ніг

Спасіння,  -    віра  у  твоїй  душі.

Тьмяніє  срібло?  Не  корись  іржі!

Пручайся!  
25.11.16.

Золото  ваше  та  срібло  поіржавіло,  а  їхня  іржа  буде  свідчити  проти  вас...
Біблія.  Якова  5.3.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702999
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016


Ліна Ланська

ЛІНІЇ

[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQXDqpJ8FN_HNfgsD-3-MaiS4tDI9x-43PW0BrxSgjpaayg_S5Qwg[/img]
Лінії  контуру  десь  перевтіляться
В  абрис    небачений  -  профіль  -  анфас.
Лезо  розрізує  вкрадений  час,
Він  не  повернеться,  навіть  на  милицях.

Навіть  на  милицях,  з  виглядом  зречення,
Скільки  ту  милостиню  не  проси,
Завтра  остання  краплина  роси,
Маревом  зміниться,  без  заперечення.

Без  заперечення,  ще  й  усміхаючись,
Я  розумінням  своїм  поділюсь.
Може  потрібніша  буду  комусь?  -
Лінія  ламнеться,  часу  не  гаючи.

Часу  не  гаючи,  нас  не  питаючи,
Вчора  було,  а  сьогодні  нема,
Тільки  засув  і  без  вікон  тюрма,
Маєш  надію?..молися,  не  маючи.

Маючи,  -  в  схованку,  серцем  захищену,
Далі  від  ока  чужого,  навік.
Контурів  -  ліній    складний    перелік,
Спрощений  пам"яттю  ними  ж  і  знищену...

[img]https://gartic.com.br/imgs/mural/f3/f3n3co/anjo-caido.png[/img]
21.11.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702022
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2016


П.В.О.

Немає правди в Заповітах?

Немає  правди  в  Заповітах?
Але  ж  це  Божий  Заповіт!
Господній  лист  для  цього  світу,
З  небес  Його  святий  привіт!

Коли  сліпа  душа  блукає  
У  лабіринтах  зла  й  пітьми,
То  дух  твій  жадібно  шукає
Із  відти  вихід  ворітьми.

А  це  ж  і  є  Господнє  Слово
До  заблукалої  душі.
Як(?!)  ще  Йому  вести  розмову
Із  тим,  чия  душа  в  парші?

Ще  маєш  бога  десь  другого?
Авжеж,  то  -  цього  світу  князь.
Помацай  краще  –  має  роги…
І  поклади  на  очі  мазь,

Бо  вже  наразі  час(!)  прозріти
Від  глухоти  і  сліпоти,
І  вже,  нарешті,  зрозуміти,
Що  проти  Бога  прешся  ти.

Так  само  й  Савл  пер  до  Дамаску,
Супроти  вірних  християн,
Та  Бог  із  нього  скинув  маску,
Щоб  він  побачив  власний  стан.

Коли  противився  Ісусу,
Гадав,  що  служить  Богу  тим  –
Тому  Господь  сказати  мусив:
«Ти,  Савле,  йдеш  шляхом  хитким!
Рожен  для  тебе  надто  гострий,
Навіщо  гониш  ти  Мене?  »…

Змінити  напрям  дуже  просто,
Коли  вся  лють  твоя  мине.
А  ще  кидай  безглузду  звичку
Повчати  Божих  посланців:
Ти  «Бога  не  вхопив  за  гичку*»!
Затям,  Він  –  Бог,  вкінці  кінців!
14.10.2016
гичка*  -  зібране  у  «хвостик»  волосся  або  борода.  «Вхопити  Бога  за  бороду»  -  керувати  Богом,  безкарно  чинити  безбожні  вчинки,  переслідувати  або  принижувати  Його  посланців.    



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695614
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.10.2016


Ганна Верес

Я цвяхом стану для труни тирана

[u]Присвячую  Олегу  Сенцову,  українському  в’язню,  несправедливо  засудженому  у  Росії  на  20  років,  котрий  учора  (22.08.2016р.)написав  листа  до  українського  народу,  в  якім  заявив,що  й  звідти  буде  боротися  проти  окупантів.  [/u]

– Я  цвяхом  стану  для  труни  тирана,  –
Слова  Сенцова  сколихнули  світ…
Таким  новий  є  України    цвіт:
Він  і  в  неволі,  мов  на  полі  брані.

– Нас  не  зламать  нікому  і  ніколи,
Адже  свобода  –  то  понад  усе,
Війна  гірку  науку  нам  несе,
Котру  не  вивчиш  в  мирний  час  у  школі.

Хай  каторга  у  двадцять  літ  –  то  рана,
Та  без  утрат  немає  майбуття,
Хоча  у  мене  лиш  одне  життя,
Я  цвяхом  стану  для  труни  тирана!..
23.08.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685338
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 23.08.2016


Лина Лу

ЧУЖИЕ СТРОКИ

Чужие  строки  -  мир    вверх  дном
И  снова  яркие  виденья,
И  день  светлее  за  окном.
Под  впечатленьем

Читая,  мысленно  ворчу,  
По  капле  красоту  вкушая,  -
Сама  душою  заплачу,
Уйдя  из  Рая

Чужой  раскованной  строки.
Назад  так  хочется  вернуться...
Пить  тайны,  вроде,  не  с  руки,
Как  чай  из  блюдца?

Чужие  мысли  -  филигрань,
Запутанных  в  миру  колизий;
Не  приоткроют  даже  грань,
Застыв  в  эскизе,

Лишь  намекнув  на  красоту,
Так  иронично  насмехаясь,
Ухмылку  тянут  на  версту
Запоминаясь.
08.08.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682499
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 10.08.2016


ОксМаксКорабель

ЗВІЛЬНЕННЯ АПОСТОЛА ПЕТРА

                           
Він  не  боїться.  Він  -  Петро.  Він  -  скеля
Перед  очима  пропливло  життя...
Проста  рибацька  хижина.  Крізь  стелю
мерехкотить  малесенька  зоря.

Пильнує  варта.  Завтра  його  стратять.
Натерли  руки  грубі  ланцюги.
В  гріхах  якихось  зранку  звинуватять
Й  на  ешафот  поставлять    без  вини.

Він  не  боїться.  Він  тепер,  як  скеля.
За  Сином  Божим  піде  до  кінця.
Тепер  його  душа  вже  не  пустеля,
Яка  була  в  Симона    рибака.

За  Слово  Боже  завтра  і  заплатять...
На  вікнах  ґрати,  звідси  не  втекти.
Гримлять  громи,  немов  гармати  гатять,
Змиває  дощ  людські  тяжкі  гріхи.

Твердий  у  вірі,  незборима  скеля
Йому  тепер  і  смерть  вже  не  страшна.
Холодний  камінь  -  вся  його  постеля,
Любов  до  Бога  -  ось  його  вина.

В  останню  путь  птахи  його  спровадять,
Вина  на  тризні  вип\'ють  вороги
І  на  могилі  земленьку  розгладять,
Де  він  спочив  лиш  знатимуть  вітри.

Йому  не  страшно.  Він  міцний,  як  скеля,
Лише  затерпла  в  ланцюгах  рука.
В  саду  едемськім  стрінуть  і  звеселять...
Минула  б  ніч  чорнюща  і  гірка.


І  раптом  голос:  \"Йди,  тебе  не  вгледять,
Накрию,  Петре,  я  тебе  крильми.
Йди  до  людей,  які  тебе  не  зрадять,
До  ранку  стража  буде  бачить  сни\".

Йшов  чоловік  із  вірою,  як  скеля
Дивився  Ангел  вслід    ізвисока.
Заспала  стража,  наче  по  купелі,
Господь  з  в\'язниці  визволив  Петра.
Оксана  Максимишин-Корабель
12  липня  2016  р.  
Португалія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677649
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Олекса Удайко

ЛИКЕPАМ*

[i]    …Якось  так  склалося,  що  більшовики  на  чолі  з  
         відомими  Генсеками  попереду  Шевченківських  
         днів  водрузили  начебто  наше,  але  не  наше  свято  
         начебто    коханих  жінок…  Грянула  Декомунізація  –  
         і  обдурених  стало  значно  менше…  Багато  людей  
         вже  не  визнають  8-ме  березня  своїм  святом.  Але  
         уСТАЛЕНі  стереотипи  у  декого  все  ще  домінують…
[youtube]https://youtu.be/fd56_lLVAF0[/youtube]
[b][color="#b20acc"]Оце  так  видала,  Ликеро!
Любити  б  треба  за  життя,
А  не  тоді,  як  атмосфера
Твоє  зустріла  каяття!

Іще  б  Його  лунало  слово
Для  тебе,  грішна,  і  для  нас...
Ще  б  скільки  правди  зміг  би  мовить
Неперевершений  Тарас!..    

…Так,  вже  покаялась  Ликера.
А  ви,  совдепівці?  А  ви?..  
Чужі  у  нас  ще  геральде́ри,
Чужих  релігій  коругви́…          

Й  святкуємо  чужинське  свято  –
Іннесок,    Крупських,  Pоз  і  Клар…**
І  віримо  в  олжу  ми  свято,    
Бо  го́лови  –  отой  товар!  –  
                                                                                                                       
Киплять  бовванами  чужими,
Знехаявши  украй  своє!..
Й  проходить  роки  наші  мимо,
Й  живемо  о́маць  –  де  ми  є?

Свого  ж,  о  люди,  не  цуратись  –
Заповідав    для  нас  Тарас!
Оту  чужинську  хвору  на́пасть
Скандзюбимо  ми,  браття,  враз!        

Вже  наші  милії  Ликери
Долають  пройдену  раз  путь:
Свої  серця  не  для  химери  –
На    плаху    злагоди  несуть…[/color][/b]

07.03.2016
_________
*Читаючи  вірш  Ірини  Лівобережної:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649067

**Йдеться  про  відомих  поплічниць  Леніна.
До  відома:  Крім  СPCP,  свято  було  оголошено  
державним  в  Анголі,  Буркіна-Фасо,  Гвінеї-Бісау,  
Камбоджі,  Китаї,  Конго  (свято  конголезьких  жінок),  
Лаосі,  Македонії,  Монголії,  Непалі,  Північній  Кореї  та  Уганді.
Ось  так,  панове  европейці!  Така  кумпанійка...[/i]


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649531
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 03.04.2016


Лина Лу

ПРИВІТ, НЕЗНАЙОМЦЮ!


Привіт,  незнайомцю!
Наснилась  чомусь  наша  зустріч,
На  зламі  часів,  на  зворотньому  боці  життя.
Збиваючись,  вкотре
збираючи  сонце  у  люстро,
Долаємо  ночі  і  дні,  перебігши  буття.

Привіт,  незнайомцю,
якими  блукаєш  стежками?
В  холодному  небі  не  гріють  далекі  свічки.
Птахи  тут  безкрилі,
безликії,  як  оригамі.
В  горах  сталактити,  неначе  колишні  річки.

Привіт,  незнайомцю,
чом    погляд    підводиш  зухвало?
А  що  там  на  серці,чи  є  воно  в  тебе,чи  ні?
Здаєшся  знайомим...
Тобі  я  колись  віщувала?
Але  то  було  мабуть  зовсім  у  іншому  сні.


Привіт,незнайомцю!
Скажи,  а  чому  одинокий?
Здавалось  все  добре,  он  ліра  чарівна  в  руках.
Мелодія  плаче,
Вливається  в  вічність  неспокій,
Злітаєш?  Назавжди?  Та  тільки  ти  зовсім  не  птах...
18.08.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600651
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 03.04.2016


Лина Лу

ВЕРНИ…

Опять  прошу  у  Вечности,  верни...
Пусть  упадет  в  ладони  лепестками,
Исписанными  мятыми  листами,
Пусть  ими  не  гнушаются  огни.
Верни...

Опять  прошу  грозу,  озон  отдай,
Им  напои  и  облака  и  воздух
И  сбрось  мечи,  но  рассыпая  звезды
Дождями  от  бессилья,  не  рыдай,
Отдай...

Опять  прошу  судьбу,  душе  внимай,
Коль  скоро  заберешь,  зачем  дарила?
Я  разве  умоляла  и  просила?
Я  только  краешек  задела,  край...
Внимай...

Опять  прошу  у  Господа,  прости,
Мне  неразумной,  счастье  дал  увидеть,
Услышать,  обрести,  не  дай  обидеть
Меня,  чтоб    Лабиринтом  провести,
Прости...

Опять  прошу  у  Вечности,  верни,
Слагая  непосильных  мыслей  свиток,
Не  превращая  медь  в  желанный  слиток,
Упрячь  на  время  пылью  среди  книг,
Верни...
14.08.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600458
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015


Лина Лу

ПЕЧАЛЬНОЙ НОТОЙ

Печальной  нотой  тающего  дня,
Мелодия  прощания  звучит.
И  в  отблесках  угасшего  огня,
Улыбка  на  губах  моих  горчит.

Упало  солнце  в  синий  океан,
Свершая  ежедневный  ритуал,
Хитон  отдав  -  серебряный  туман...
Я  ночь  гоню,  ты  сниться  перестал...

Печальной  нотой  сказочный  мираж,
Казался...Поманил,  мелькнув  исчез...
А  сердце,  совершив  крутой  вираж,
Согрело  не  тебя,  -  нательный  крест...
18.04.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575290
дата надходження 18.04.2015
дата закладки 18.04.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2015


Лина Лу

Я В БЕШЕНСТВЕ


Я  в  бешенстве...
             гнев  мой,  ты  можешь  в  ладонь  зачерпнуть...
Не  стоит  испытывать  
                         прочность  и  гибкость  терпенья...
У  мягкости  тоже  заложен  лимит,
                                                                                 а  крепленья,
Не  выдержат  натиск,  
                                   и  могут,  однажды,  рвануть...

Я  в  бешенстве...
                   думай,  просила,  когда-либо?..
                                                                                       впредь,
Стирая  все  грани...
                               заранее,  лакмусным  тестом,
Не  лучше  ли,  разума  факт
                                                           обналичить  на  месте?
Признаться  открыто?...
                                             сложнее,  охоты  на  ведьм...

Я  в  бешенстве...
               дом    на  замок  не  закрою,поверь,
Однажды  поймешь,
                                   заблуждение  коршуном    кружит...
Себя  на  куски  -  так  легко...
                                                     но  петлею  из  кружев,
Окажется  чья-то,  
                             вуалью  прикрытая  дверь...
22.03.2015.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568547
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 22.03.2015


Лина Лу

МОНОЛОГ ПОЭТА

Цепями  словно,  верою  окутан,
Как  шаг  ступить,  чтобы  не  согрешил,
И  заблужденье  с    истиной,  не  спутав…
Не  каяться  потом:  «Как  же  я  жил?»
Ищу  у  неба  каждый  день  прозренья…
Спрошу,  молитвой  освятив  уста:
«Мне  в  этом  мире,  есть  предназначенье,
Дорога,  что  к  Тебе,  та  иль  не  та?»
Меня  к  ответу  призовешь  когда-то,
И  спросишь:  «Путь  свой  все  же  отыскал?»
А  я  отдам  навеки,  без  возврата…
Тот  дар,  который  ты  мне  ниспослал.
Ну,  а  пока  я  в  этом  мире  бренном,
С  Тобою  только  сердцем  говорю.
Я  не  просил,  но  принял,  то  смиренно,
Чем  одарил…  и  вот  теперь  творю…
Пусть  не  всегда  с  Гармонией  в  согласье,
Я  просто  рифмоплет,  не  корифей…
В  невежества  не  затеряться  б  массе
И  быть  в  ладу  лишь  с  совестью  своей.
Кто  оскорбит,  а  кто-то  рассмеется,
Читая  мной  написанный  куплет.
Доколе  жив,  доколе  сердце  бьется,
Твоею  волей    все-таки  –  поэт…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505359
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 15.06.2014


Лина Лу

ЗАЖГИТЕ СВЕЧИ

Зажгите  свечи,
Пусть  в  пламени  сгорает  боль…
Зажгите  свечи,
И  в  мир  опять  придет  любовь.
Зажгите  свечи,
Растает  снова  темнота;
«Зажгите  свечи»,  –  
Молятся  уста…

Горит  свеча  и  ночь
С  души  уходит  прочь.
Горит,  слезою  жарко  обжигая.
Горит  свеча,  горит
И,  молча,  говорит,
О  том,  что  жизнь  короткая  такая…

Зажгите  свечи,
Пугают  тени  по  углам…
Зажгите  свечи,
Один,  но  будто  и  не  сам.
Зажгите  свечи,
Лед  станет  каплею  в  крови;
Зажгите  свечи  –    
Маяки  любви…

Горит  свеча  и  ночь
С  души  уходит  прочь.
Горит,  слезою  жарко  обжигая…
Горит  свеча,  горит
И,  молча,  говорит,
О  том,  что  жизнь  короткая  такая…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505321
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 15.06.2014


Шон Маклех

Розірване намисто

                                     «Перли  розсипані.
                                         Нажаль,  розірвана  нитка…»
                                                                                         (Райнер  Рільке)

Наш  світ  зруйновано.
Намисто  днів  і  слів  розірвано.
У  жмені  перли  істин.
Міста  людської  віри
У  руїнах.  Тліє  прах  надій.
Свою  містерію  безглузду  правлять  
Тиран  і  лицедій.
Наш  сад  порубано.
Священних  манускриптів  попелище.
І  дим  гірчить
У  стійлах  скотарів.
Світ  нетривкий.
Вервечку  часу  й  молитов
Розітнуто.  Розпалась
На  ноти  пісня  Всесвіту.
Молись.    Епоха  зла
Прийшла  дочасно.  
Над  світом  душ  панує  мла.
І  про  останні  дні  святі
Пророчить  сивочолий  старець  –  
Монах,  скрипторій  і  скрипаль.  
І  я  цю  казку  слухаю,  нажаль…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504379
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 10.06.2014


Лина Лу

МЫ ЧТО-ТО ИЩЕМ

Мы  что-то  ищем  между  строк,
Давно  уроненное  в  Лету...
"Не  извлекаемый  урок,"-
Вопят  столетьями  поэты...
Мы  что-то  ищем  между  строк,
Конец,  а  может  быть  начало?..
"Но  вновь  неумолимый  рок,"  -  
Душа  отчаянно  кричала...
Мы  что-то  ищем  между  строк,
И,  клятвенно  даем  обеты,
Отпущенный  мотаем  срок,
Поправ  бесценные  советы.
Мы  что-то  ищем  между  строк
И  о  возвышенном  мечтаем...
Молитвою  укрыв  порок,
А  жизнь  по  капле  утекает...
Мы  что-то  ищем  между  строк,
Прозрения  или  прощенья?
На  перекрёкстке  двух  дорог,
Креста  увидев  воплощенье...
Мы  что-то  ищем  между  строк,
О  незабвенном  забывая...
Плутая  среди  лжи  и  склок...
Мы  что-то  ищем...  что?  Не  знаем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503321
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 06.06.2014


Лина Лу

О, ЕСЛИ БЫ…

О,  если  бы  моя  любовь
Могла  открыть  ворота  рая...
Тебя  любила  б  вновь  и  вновь,
Тебя  любила  б  вновь  и  вновь,
В  горниле  нежности  сгорая...
О,  если  бы  моя  любовь
Могла  открыть  ворота  рая...
По  капле  отдала  бы  кровь,
По  капле  отдала  бы  кровь,
Тебе,  от  счастья  умирая...
О,  если  бы  могла  любовь,..
Но  ведь  тебе  любви  не  надо...
Не  возражай,  не  прекословь,
Не  возражай,  не  прекословь,
Рай  без  любви  зовется  адом...
О,  если  бы  моя  любовь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503387
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 05.06.2014


Шон Маклех

Зимовий виноград

«Може  й  справді  вся  правда  –  мить,
   Мертві  факти  й  безсмертні  міти…»
             (Євген  Плужник)

Визирнувши  за  вікно,  я  побачив  гроно  винограду,  яке  так  і  не  достигнувши,  замерзло  під  час  першого  нічного  приморозку.  Я  подумав,  що  воно  нагадує  мені  ірландських  поетів  початку  ХХ  століття,  які  так  і  не  написавши  своїх  віршів  полягли  під  час  ірландського  повстання  1916  року.  І  я  подумав,  що  зимові  дні  в  Дубліні  завжди  були  сумними  і  меланхолійними  відколи  ірландці  втратили  під  ногами  землю  і  навчились  придумувати  такі  приказки  як:  «Високої  тобі  шибениці  у  вітряний  день!»  або  «Що  в  Коннахт,  що  в  пекло!»  І  тоді  я  подумав,  що  зима  1917  року  у  Дубліні  була  такою  ж  сумною  і  безнадійною  як  і  цей  замерзлий  кислий  виноград  за  вікном  і  написав  таке:

Спустошує  холодний  вітер  слів  
Мій  Дублін  сірий  і  мою  кімнату
Збудовану  з  думок  і  світла  ліхтарів.
Я  істину  намалював  строкату
Між  чайником  і  маривом  Стожар,
Мій  кіт  нудьгує,  за  мізерну  плату
Сізіф  тутешній  на  імення  Болівар
Тобі  догляне  твій  нікчемний  сад,
А  під  небесним  дивом  Оріона
У  снах  твоїх  дозріє  виноград
І  глек  наповнить  трунком  Посейдона  
(Бо  море  теж  п’янить),  і  бідний  харизмат
(Той  що  студент  і  схимник)  з  білого  сервізу
Візьме  горня.  Попросить  в  Бога  візу
На  тиждень-другий  у  банальний  рай.
Він  каву  поважає.  Хліб  розкрай,
Бодлера  прочитай  отрути  повний  вірш
І  в  холоді  нудьги  згадай,  що  все  пройшло
Вітчизну  продали  за  срібняки,  за  гріш,
А  ти  все  бавишся  в  нікчемне  ремесло,
Естета  зображаєш  й  скепсисом  грішиш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400064
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 28.05.2014


Юлія Кириленко

*Милый папочка*

Милый  папочка,  в  твой  день  рожденья
С  чистым  сердцем  хочу  пожелать
Я  Господнего  благословенья,
И  лет  сто  этот  день  отмечать.

На  плече  твоём  пусть  неустанно
Ангел  крыльями  машет  святой,
Отгоняет  беду  и  нежданно
Наградит  тебя  вечной  весной.

Ты  надежда  моя  и  опора,
Мой  корабль  на  волнах  судьбы,
Не  одно  уж  подд́алось  нам  море...
К  Богу  я  обращаю  мольбы:

Чтобы  он  не  смыкал  своих  глаз,
День  и  ночь  за  тобою  присматривал.
Как  же  я  благодарна  сейчас,
Что  на  небе  тебя  лишь  загадывала.

Нити  судеб  пусть  рыщут  по  улицам,
Чьи-то  жизни  пронзая  насквозь,
Для  тебя  буду  маленькой  умницей,
Для  меня  ты  от  Господа  гость.

Милый  папочка,  слов  не  хватает,
Чтобы  вылить  к  тебе  всю  любовь.
Во  вселенной  пускай  каждый  знает,
Что  с  тобою  одна  у  нас  кровь.

Я  с  молитвой  ложусь  каждый  вечер,
За  тебя,  родной,  Бога  молю...
Пусть  года  и  садятся  на  плечи,
Я  тебя  лишь  сильнее  люблю.

                                     19.08.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472652
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 19.01.2014


Шон Маклех

Мій шлях

Я  народився  в  Дубліні  (Ірландія)  у  1  квітня  1915  року  і  майже  все  життя  прожив  у  цьому  давньому  і  казковому  місті  -  Темній  Гавані  (крім  кількох  років  поневірянь,  подорожей  і  перебування  в  Ольстері  в  найбільш  буремні  його  роки  і  періодичного  відпочинку-відлюдництва  в  самотньому  будиночку  серед  ірландської  глушини  в  графстві  Слайго).  Хоча  мої  батьки  родом  з  міста  Леттеркенні  (графство  Донегол)  -  звідти  мої  корені,  від  людей  з  кланів  О’Доннелл  та  О’Ґаллагер.  Клан  МакЛех  мало  знаний  в  Ірландії.  Це  вже  не  уланський,  а  коннахтський  клан.  Предки  з  цього  клану  в  мене  теж  були.  Тому  почавши  свою  літературну  і  журналістську  працю  я  підписувався  Шон  МакЛех.  Так,  так,  я  спробував  себе  на  ниві  журналістики,  хоча  газета  псує  літератора,  а  тим  паче  поета.  Я  знав  багатьох  поетів  і  прозаїків,  яких  зіпсувала  газета.  Англійською  я  писати  не  любив,  а  гельською  мовою  в  ті  часи  газети  майже  не  видавалися,  мої  статті  редактори  брали  неохоче:  шинфейнівські  редактори  вважали.  що  мої  статті  недостатньо  шинфейнівські,  фіанафайлівські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньо  фіанафайлівські,  фінегельські  редактори  вважали,  що  мої  статті  недостатньоо  фінегельські*,  а  всі  три  різновидності  редакторів  вважали,  що  мої  статті  занадто  мудро  написано,  занадто  заумно  і  філософськи,  і  хто  отаке  буде  читати,  і  взагалі,  це  газета,  а  не  збірник  філософських  праць,  і  ми  тут  не  вірші  пишемо,  а  статті  про  актуальні  події,  і  таке  інше.  Зі  своїм  шкільним  другом  Томасом  О’Саліваном  я  спробував  видавати  власну  газету  в  місті  Корк  під  назвою  «Клох»  гельською  мовою  у  1947  році,  але  вийшло  всього  два  номери  і  наша  газета  зазнала  повного  фінансового  краху.  Після  провалу  моєї  спроби  стати  редактором  газети  я  найнявся  за  порадою  мого  старого  друга  на  рибальську  шхуну  і  спробував  стати  моряком  і  рибалкою.  Моряк  з  мене  вийшов  нікудишній,  але  я  зрозумів,  що  море  це  теж  книга,  її  можна  читати,  на  її  сторінках-хвилях  можна  писати  вірші,  а  риби  -  це  чудові  співбесідники,  вони  інколи  розумніші  за  людей,  бо  ніколи,  на  відміну  від  людей  не  плавають  у  лайні.  
Про  своїх  предків,  як  і  кожний  ірландець,  я  можу  розповідати  нескінченно.  При  цьому  забуваючи  де  закінчується  правда  і  починається  вигадка.  Але  так  чи  інакше  предки  мої  з  півночі  та  заходу  Ірландї  -  з  Уладу  та  Коннахту,  з  тих  місць,  що  нині  називають  гелтахт  -  це  шматочки  Ірландії,  де  досі  збереглась  ірландська  (гельска)  мова.  Гельську  мову  я  успадкував  від  батьків  і  живучи  в  англомовному  Дубліні,  де  тільки  окремі  люди  розуміють  гельську,  я  відчував  себе  ніби  на  чужині  -  на  «рідній  чужині»,  як  я  прочитав  на  старості  років  у  відомого  українського  поета.  
Батька  свого  я  не  знав  -  він  загинув  під  час  повстання  за  незалежність  Ірландії  від  англійської  кулі.  Через  багато  років  мені  зустрівся  один  ветеран  повстання  і  розповідав  купу  легенд  про  мого  батька.  Зокрема,  що  його  псевдо  серед  повстанців  було  «Капітан  Рорі»,  що  останніми  його  словами  були  слова:  «Óglaigh  na  hÉireann…  Sinn  Féin  …»  -  «Ірландська  республіканська  армія...  Ми  самі...».  І  що  поховали  його  серед  Дубліна  на  клумбі,  коли  ще  точилися  вуличні  бої  і  що  один  з  повстанців  при  цьому  просалютував  з  кріса  і  вигукнув:  «Рорі  врятує  Ірландію!»  Але  я  в  це  не  вірю.  Мені  здається,  що  все  це  вигадка  того  старого  дивака,  який  хто  зна  чи  справді  знав  мого  батька.  Але  так  чи  інакше  саме  від  батька  я  успадкував  своє  шинфейнерство  і  псевдо  «Капітан  Рорі»  в  лавах  ІРА.  Про  свою  діяльність  в  ІРА  та  в  лавах  «Шин  фейн»  я,  звісно.  ніколи  нічого  не  напишу.  І  навряд  чи  хтось  напише  про  «Капітана  Рорі».  В  Ірландії  це  ще  не  стало  історією  (А  що  в  Ірландії  стало  історією?  Все  що  відбулось,  ніби  відбулось  вчора.  а  не  тисячу  років  тому,  ніби  досі  триває...).  Крім  того  і  в  Ірландії,  і  в  усьому  світі  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставляться  неоднозначно.  Та  чого  там  гріха  таїти  -  я  сам  до  ІРА  та  «Шин  фейн»  ставлюся  неоднозначно.  Може  колись,  років  через  сто,  коли  все  нарешті  стане  історією,  як  стало  історією  Ірландське  Великоднє  повстання  1916  року,  може  хтось  і  напише  про  «Капітана  Рорі».  Але  сумніваюсь,  що  ця  писанина  буде  про  мене  -  я  знав  як  мінімум  трьох  бійців  ІРА,  яких  називали  так  само  -  «Капітан  Рорі».  
За  своє  життя  я  перепробував  багато  професій  -  був  моряком,  рибалкою,  вантажником,  кухарем,  продавцем  пива,  вуличним  музикантом,  двірником,  вчителем  географії,  фермером,  водієм  велосипеда,  проповідником  істини,  шукачем  скарбів,  помічником  археолога,  пожежником,  кондуктором,  журналістом,  газетлярем,  старателем,  комбатантом,  підпільником,  філософом,  літературознавцем,  крамарем.  На  старість  років,  назбиравши  трохи  грошенят,  відпочиваю  від  трудів  праведних.  Займаюсь  літературною  творчістю.  Англійською  мовою  -  мовою  цих  зайдів  сасенех,  які  досі  поневолюють  частину  моєї  країни,  мені  писати  мені  не  випадає.  
Якось  я  вирішив  писати  вірші,  в  тому  числі  українською  мовою.  Цієї  мови  мене  навчив  один  українець,  що  потрапив  до  Ірландії  ще  у  1922  році  з  Канади  -  колишній  вояк  першої  світової  війни.  Він  воював  у  лавах  канадського  експедиційного  корпусу  на  кривавих  полях  Шампані.  Це  саме  про  нього  і  його  товаришів  по  зброї  Р.  Кіплігнг  написав  вірш  «Канадцям».  На  фронті  він  був  поранений,  потім  після  шпиталю  жив  в  Англії,  потім  якимось  чином  його  занесло  в  Ірландю,  в  Дублін.  Він  був  нашим  сусідом  в  убогому  дублінському  домі,  в  якому  жив  у  сусідньому  з  нами  помешканні  у  1922  -  1928  роках.  Про  себе  він  сказав,  що  родом  він  чи  то  зі  Снятина,  чи  то  з  якогось  села,  що  біля  Снятина,  що  на  Черлені  Русі  і  звати  його  Андрій  Стефурак.  Хоча  по  документам  він  був  Андрю  Стівенсон  і  саме  під  таким  іменем  він  був  в  Канадському  експедиційному  корпусі.  Сумніваюсь,  що  ці  імена  маюсть  якісь  стосунки  до  його  справжнього  імені.  Емігрував  він  до  канади  у  1910  році,  а  в  1914  пішов  добровольцем  в  британську  армію.  Вечорами  він  грав  на  сопілці,  а  я  і  ще  кілька  сусідських  дітлахів  любили  послухати.  Саме  він  мене  і  навчив  української  мови,  яку  він  називав  «руська  мова»,  а  про  себе  він  казав,  що  він  «русин».  В  серпні  1928  року  він  поїхав  до  Канади  і  про  його  подальшу  долю  мені  нічого  не  вдалось  довідатись.  
Виховували  мене  мама  і  бабуся.  Жили  ми  досить  бідно,  і  дитинство  моє  було  босоноге  у  буквальному  розумінні  цього  слова.  Але  сяк  так-так  закінчивши  школу  я  поступив  до  Трініті-коледжу  у  1934  році.  Моя  мама  мріяла,  що  б  я  конче  став  джентльменом.  У  Трініті-коледжі  я  спеціалізувався  на  філології  -  студіював  кельтські  і  слов’янські  мови.  Саме  в  бібліотеці  Трініті-коледжу  я  зіштовхнувся  з  творами  Григорія  Сковороди,  які  буквально  перевернули  мій  світогляд  і  уявлення  про  слов’янські  культури.  Але  коледж  я  не  закінчив  -  фінансова  скрута  змусила  мене  кинути  навчання  і  заробляти  на  хліб  насущний  перебиваючись  випадковими  заробітками.  Я  пробував  писати  -  літературознавчі  і  філософські  статті,  вірші  і  прозу.  Але  швидко  зрозумів,  що  моя  писанина  нікого  тоді  не  цікавила.  З  написаного  в  ті  роки  майже  нічого  не  збереглося.  У  подальші  роки  інколи  трохи  писав  -  різними  мовами  і  трохи  публікувався  під  різними  псевдонімами.  Мої  літературні  спроби  в  Ірландії  мало  відомі  -  хіба  у  вузькому  колі  друзів.  Українською  мовою  писав  в  стіл  -  так,  заради  розваги.  І  то  більше  після  того  як  вийшов  на  пенсію.        
Крім  того  моє  зацікавлення  українською  мовою  пояснюється  ще  й  тим,  що  згідно  давніх  ірландських  легенд  предки  ірландців  примандрували  на  Остів  Долі  (так  в  давнину  називали  Ірландію)  з  Русі  -  з  берегів  Борисфену,  зі  старої  і  сивої  Скіфії.  Крім  української  мови  використовую  для  віршування  нашу  ірландську  мову  -  гельську.  Пишу  у  різних  жанрах,  але  лімеріки  майже  ніколи  не  писав  -  мої  корені  все  таки  з  Донеголу,  а  це  Улад.  Лімеріки  випадає  писати  все  таки  жителям  Манстера.  Хоча  всі  ірландці  диваки  і  як  писав  Зігмунд  Фройд:  "Ірланці  -  це  єдиний  народ,  який  не  піддається  психоаналізу",  диваком  себе  ніколи  не  вважав.  Я  ним  був.

Примітка:
*  -  «Фіне  гел»  (ірл.  -    Fine  Gael)  -  «Обєднані  гели»,  «Фіана  файл»  (ірл.  -  Fianna  Fáil)  -  «Солдати  долі»,  «Шин  фейн»  -  (ірл.  -  Sinn  Féin)  -  «Ми  самі»  -  ірландські  політичні  партії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364572
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 12.01.2014


Галина Левицька

Слова і Слово

 
Слова:  зернини  кинуті  у  грунт,
І  що  посієш  —  будеш  пожинати.
Тут  не  доречний  спротив  а  чи  бунт,
Бо  кожен  владний  серцем  вибирати.
 
Бог  Всемогутній,  мудрий  Елохім
Наш  світ  чудовий  збудував  зі  Слова.
І  Божим  Словом  міцно,  навіки
Поставлені  у  Всесвіті  основи!
 
Людина:  витвір  із  Його  руки,
Подоба  Божа,  з  Нього  взятий  Образ!  
Любов  черпаючи  із  Вічної  Ріки,
Ліпив  Він  ніжно  характерний  обрис...
 
Вдихнув  у  тіло  Життєдайний  Дух
І  дарував  уміння  говорити,  
У  душу  й  тіло  дав  бажання  й  рух,
Щоб  ми  могли  любити  і  творити!
 
Говорить  Бог!  Говорить  кожен  з  нас...
І  кожне  слово  має  силу  дії.
Слова  любові  чи  слова  образ...
Слова  прокляття  чи  слова  надії...
 
Ти  зупинись.  Покайся.  Помолись...
Наповнюй  серце  істиною  Слова.
Ісус  є  Слово!  Словом  вздоровись,
Щоб  освятились  всі  твої  основи.
18.11.2013р.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461344
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013


Рижулька

СПОКІЙ

Вечірня  тиша.  Світло  ліхтарів
Прибралось  місто  з  бурштину  в  намисто.
Лампадку  місяць  жовту  засвітив,
Ніч  одягнув  у  сукню  зорянисту.

Вона  мандрує  серед  таємниць
Старих  будівель...  Ангели  -  із  нею,
Торкаються  крилом  вікон-зіниць,
Гаптують  сни  із  спокою  парчею.

Моя  долоня  у  твоїй  руці,
РазОм  ідем  назустріч    диво-казці.
Збираємо  любові  ми  ключі  -
Відчиним  двері  ніжності  і  ласці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458993
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 18.11.2013


J. Serg

Святой и грешный мир

Луч  озарил  икону  -
все  утро  на  кону.
Ласкает  он  Мадонну,
Как  Бог  свою  жену.

А  я  вдыхаю  воздух
настоянный  на  сне,
и  думаю  о  звездах,
о  рифмах  и  вине,

о  искупленьи  скором
болезненной  вины,
и  о  поездке  в  горы
в  другой  конец  страны.

Сползает  луч  с  иконы  -
проигран  медный  грош.
И  ждет  одну  Мадонну
стальной  холодный  нож.
 
Но  утро  непорочно  -
спят  скальпель  и  эфир.
И  я  святой,  заочно,
как  божий  грешный  мир.

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454599
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2013


Тамара Шкіндер

Троянд букет мені мій син подарував…

Троянд  букет  мені  мій  син  подарував.
Найкращі  в  світі,  наймиліші  квіти.
Буває  ж  так,  що  взимку  тепле  літо
Прилине  казкою  духмяних  трав.

Любові  щирої  синівської  тепло
Відбилося  в  пелюсток  оксамиті.
Б"є  струменем  освяченої  миті
Прозоро-чисте,  світле  джерело.

О,  незбагненної    краси  чарівний  цвіт
У  серці  материнської  любові.
Горять  маленькі  ватри  пурпурові.
Не  згасне  цей  вогонь  із  плином  літ!!!

Троянд  букет  мені  мій  син  подарував.
Найкращі  в  світі,  наймиліші  квіти.
І  віриться,  що  вічним  буде  літо
В  барвистих  рушниках    шовкових  трав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412655
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 03.10.2013