Ми не бачимо світла, хоч бачить воно нас ночами,
Проводжаючи нас до безпечних і затишних місць.
Ми не бачимо тіней, які заховались між нами
І які поросли по периметру, мов дивний ліс.
Ми не бачимо темряви, хоч це не так і важливо,
Бо це властиве кожному, хто її бачив хоч раз.
Ми не бачимо світу, бо часто погода мінлива...
В наших душах - тумани, в серцях - сотні тисяч зараз.
Ми не бачимо свого тепер. А хтось скаже: "А нащо?
Адже тяжко побачити те, з чого створений ти."
Так, це правда. Але ти уявиш довкілля, ледащо,
А по ньому вгадаєш, які в тебе думки й мотив.
Ми не бачимо того, що бачать митці та спортсмени,
Але в нас значно більші світи, аніж глобус Землі.
Тому кожен із нас все ж побачить і світло, і темінь,
І чийсь світ, його тіні і "нині" - тривкий веремій.
XVII.XI.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701157
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
там
у бездонні
віконні шибки
запливають зірки
зграйками –
вививають шиї віньєтками*
і плещуть крильми:
купаються і пірнають
лебедями і лебідками
…а,
пригадуєш?..
ми…
там,
у домнешти кроні
поснулій,
сяють
дванадцять повень,
наче посріблені ртутні кулі –
прикрасами
непогасними
…а,
пам`ятаєш,
ми…
там,
за причілком,
на мармуровому троні,
золотими листками
горіховими інкрустованім,
королівські шати зими –
конваліями
розсипаними…
там
білі хати –
як придворні дами
з кавалерами в чорному – коминами
…а?..
та Бог з нами…
там –
у виступцях вовняних
на підошвах сап`янових,
довго взуваних –
не нових,
з-за престольного лісу,
з-поза сонячної гори
обережно до вікон
підкрадаються вечори:
дивитися у шибки,
де купаються-сяють зірки,
танцюють лебеді і лебідки,
де
у низьких кніксенах хати
з галантними
фрачниками-коминами
перед престолом зими
а на престолі –
троянди червоні й білі:
Кай і Герда… а, може – ми…
...може, ми
за шибками -
з приплюснутими
до скла носами...
11.11.2016
[i][/i]Віньєтка - фр. vignette похідне від фр. vigne — виноград - (витка лінія, лоза?..)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699964
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
непотрібне
стало нікому –
дзеркало
винесли з дому,
лицем притулили
до металевого ящика –
тепер у огляді дзеркала
тільки брудна бокова стінка
біляпід`їздного смітника
вміє – то хай заплаче:
не обирає безвільне дзеркало
куди дивиться і що бачить…
з діда-прадіда повелося, і нині є:
от і звикло
дзеркало,
що кут його зору завжди спрямовує
на свої потреби стороння рука:
у безвільних дзеркал –
доля така…
то що є добро,
і що є зло?...
од страху тремтить крихке дзеркало
притулене до сміттє-ба́ка
під занадто гострим кутом –
а ось і доля не забарилася,
йде-наближається дворовим котом…
прийшла,
мимохіть торкнула,
перекинула
і об асфальт на куски-скалки
розбила
дзеркало:
і яка різниця, скільки чужих облич
у собі за минуле життя воно бачило…
розбите дзеркало
кожним гострим уламком
зазирнуло нарешті в себе,
а там - Небо…
…Небо!
чисте безмежне вільне високе блакитне небо!
на небі ж – Сонце:
Сонце!
ось яке воно є -
справжнє МОЄ
лице…
…прийшов двірник,
визбирав на асфальті розбите небо,
змів до крихти і викинув у смітник…
зникло у чорній утробі дзеркало,
ніби і не було:
та у мить останню
небо в собі знайшло…
і Сонце
зникло
зі зметеного на совок бачення,
але те вже не мало
значення…
09.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699504
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 12.11.2016
дыши
...ну а теперь, дыши, моя глупая. Просто дыши.
Знаешь,там все продумано - клетка грудная, мышцы
межреберные, диафрагма... пусть сейчас голова твоя - мини
Везувий, destroy и магма...
Просто дыши, хорошая. Просто - дыши.
Ощущай, как плывет вовнутрь - прозрачней слюды-
воздух - холодный, осенний, со вкусом грусти.
...Знаешь - дыши, глубоко, словно
вынырнув из воды - у воздуха есть такая особенность -
да, попустит...
Наблюдай, как красиво кружатся листья...
Обрываются с веток усталыми птицами вниз
- и карниз
превратился в лавочку для голубей лохматых...
Считай смешных подстриженных пуделей и бродячих собак - улыбающихся, бородатых.
А еще - на перекрестке семи дорог я расскажу тебе страшную вещь -
- ты не умрешь. Как бы тебе ни хотелось.
Воздух - морозный, незримый, неуловимый, как бог-
- заполнит огромный пролом, тобой же пробитую брешь,
и обесточит то, о чем так мечталось и пелось.
а пока...
...просто дыши, моя умница. Просто дыши.
Это искусство простое порой всех других - ни дать, ни взять -
необходимей, важней, дороже -
Просто дышать.
А снова верить, и даже - мечтать
Я тебя научу опять.
Но немного
позже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696589
дата надходження 25.10.2016
дата закладки 28.10.2016
людина –
у стіні непроникній – вікно…
прозоре-скляне обоюдно,
та зашторене-зафіранчене,
закрите щільно,
щоб не було вид-но…
необхідно
так задумано –
розділити
потойбічні світи:
відносно вікна – потойбічні взаємно
…та
коли з глибини кімнати
є кому зірки проз вікно спозирати,
то і зірки –
у глибину кімнати
приловчаться
як заглядати
проникнути
вікно між світами – ти:
не забувай про закон
розфіранченої чистоти...
…радіють зірки
сві́тельцю за́тишному у вікні-
людині
і думають:
ми – світлом спільні,
світлом поєднані,
Світлом Єди-ні
23.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696181
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Человек, который сидел на стуле,
так отчаянно душу свою сутуля,
с головой, как огромный сожженный улей -
дотлевающий, взорванный, не смешной -
был спокоен, как стол, как квадрат -
недвижим...
И бессмысленность кошкой - облезлой, рыжей-
норовила на стол, чтоб к душе поближе,
и к бутылке - с невыпитой тишиной.
Кто-то умный внутри говорил: мол, лечит
время, сон, кислород, колбаса и встречи.
Улыбайся почаще, считай овечек.
И на речи - ага, Человек кивал.
Улететь бы. Уйти. Не искать причину.
Не пытаться понять. И не горбить спину.
Оттолкнуться от точки, где свет - да клином...
И клинок глубоко. И окончен бал.
Призывал безотчетно Отца и Сына.
Призывал бесполезно Отца и Сына.
( Хоть до этого Их никогда не звал).
И Господь так заливисто хохотал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695202
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016
за ким ти плачеш, осене золота?
кого у холодні цілуєш уста…
і не втішають тебе
радісні сходи озимого жита
алеї твої порожні,
алеї твої мовчазні,
наче ви́ступці вовняні – нечутні
алеї
твої
розтинають стерильні тумани
на прохолодні вогкі бинти –
гоїти рани,
рани гої-ти!
колишні
обпечені-вогняні
дні
за ким же плачеш, осене золота,
танеш, як воскова свіча?
...нема у нього обличчя?
натомість – біль і темнота…
і холодні бліді вуста…
нема у нього лиця?
то нема і серця…
за ким же плакати?.. лем
за невиразним
у тайні твоїх алей – мучите-лем…
15.10.2016
[i]«лем» - означає «тільки» (лише), «певно»[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694582
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 16.10.2016
перевдягають плющі
літні зелені буйнощі
на вересневі брунатні
притлумлені радощі…
кращі?...
оздоблює осінь бальну залу
до прощального балу
наввипередки
настроюють струни джерельні струмки,
цвіркуни каніфолять смички
і скрипочки,
завивають крізні тумани
у хвилясті складки-шлярки –
старанно
трудяться-лапки-непокладанно
всюдисущі паву́чки
і павучки́,
жовто-блакитні синички
на канделябри калини
становлять чашки рубінові,
а у чашки – свічки
вощані :
хай освітять
усі закутки
темні
скоро грянуть поважно і дбало
краков`яки, мазурки, польки,
попливуть у вихорі балу
туманні шлярки –
легкі білі прозорі шовки
плющі
поскидали зелені
важкі ба́рхати літньо-щоденні,
у порфіри вбралися, як великі
монархи-владики,
їхні дами –
шипшини-вужини:
королеви-мами,
доньки-принцеси, королеви-дружини –
пливуть маркізетами,
линуть паркетами
у парчі золотій,
скільки гідності і достоїнства
у кожній лінії в кожному платті…
ось і вітри
вдарили у тулумбаси –
мають дощі
принести плющівнам царські прикраси,
та образились і не йдуть дощі –
отакі
передсвяткові прикрощі…
не несуть діамантів до балу дощі…
лише голуби, біло-сизо-безпечно,
летять з-поза мурів замку фортечного,
наче прості камінчики з пра́щі…
відкружеляють осінні бали:
любили-кохали…
…в опочивальнях монарших –
хрумтять простирадла крохмально-білі:
осіннього балу королеви і королі
голі
глибоко сплять, облетілі…
переплелись
і під заметами спочивають звично:
без убрань і прикрас –
схематично-графічно
29.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691551
дата надходження 29.09.2016
дата закладки 30.09.2016
Я люблю тебя.
Я кажется, почти никогда тебе этого не говорила. Ты тоже любил меня скорее поступками, чем словами.
Просто твоих поступков было гораздо больше, чем моих. Хотя, даже если бы я достала для тебя звёздочку с неба и завоевала в одиночку весь мир, всё равно бы терзалась сейчас чувством вины «недолюбила». Я сделала больше, чем другие. Но мне кажется, что не сделала ничего. Помнишь, когда Дьявол предложил Христу все блага, он отказался? Мне объясняли, что у Христа была миссия, сила воли, преданность Отцу... А я думаю, что всё гораздо проще. Он познал божественную любовь. В сравнении с которой всё — пыль.
Пыль — даже твои любимые розы, которые я принесла тебе сюда в феврале. Чтобы я ни делала, этого всегда будет мало. Когда говорят «я сделал всё, что мог» - это означает, что любовь исчерпана. Ты бы никогда не смирился. Я ничего не сделала. Ты понимаешь о чем я? Я так просто не сдамся.
Теперь, когда ты приходишь ко мне только во сне, только в дождь и почему-то всегда молчишь, я укутываюсь твоими объятиями и чувствую себя счастливой. Твои сильные тёплые руки даже во сне светятся золотистым солнцем, пахнут свежевыпеченным хлебом и окутывают заботой небесной опеки. Эти сны пахнут детством, счастьем, радостью и спокойствием.
А наяву... Желудком и душой я ощущаю тошноту безысходности, леденящую сталь по сердцу и коже, не могу смотреть фильмы, слушать музыку, разговаривать с людьми, зато перестала бояться собак...Они меня даже любят, кажется. Но дело не в собаках. Я перестала бояться вообще. Все мои страхи и желания обнимают тебя там, где ты сейчас.
Те, кто знал меня, вероятно думали, что я обезумела, ища встречи с медиумами, сектантами, духовниками. Да..Они ведь тоже люди? Я искала встречи не с ними, а с тобой. Ты же понимаешь. Я знаю, что тебя не вернуть. Я знаю, что мои утренние пробежки на кладбище, чтобы пожелать тебе доброго утра — это явно не спасение ни для твоего погибшего тела, ни для моей погибшей души. Но мне так легче.
Да..Я перестала плакать. Мне сказали, что тебе больно, когда я плачу. Я испугалась, и не плакала какое-то время. Даже попыталась жить, как все нормальные люди. Запихнула все воспоминания о тебе в шкаф на верхнюю полку. Но потом. В какой-нибудь вечер. Меня пошатывает, словно поезд. Я подхожу к шкафу. И всё сваливается на меня опять. С высоты. Больнее, чем в начале. Поглощает меня. Съедает целиком. Изнутри. Той же тошнотой безысходности.
Чудовищно ещё то, что я до сих пор ни с кем не могу тебя делить. Меня злят слёзы твоей мамы, грустные лица братьев и друзей... Мне кажется... мне кажется, что в эти моменты... если ты действительно есть.. Они претендуют на твоё присутствие. На твою жалость. На твои объятия. Ты придешь успокаивать их, а не меня. Не только меня. Впрочем, когда твои друзья веселятся, я ненавижу их ещё больше. Я хуже тебя. Ты никогда никого не осуждал.
Я люблю тебя. Я всегда знала, что любила. И теперь, когда твоя могила стала моим домом, над которым я проливаюсь дождем переполняющего меня океана чувств, звериным голосом вытаскиваю такие трудные для меня слова. Я недолюбила тебя. Мне не хватило бы даже вечной жизни, чтобы тебя долюбить.
P.s. И я всё равно плачу, глядя на твои фотографии. Но потом я много их целую. Чтобы тебе не было больно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691109
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 28.09.2016
Якби ти лишився арт-дилером, або став поважним теологом,
Якби одружився з Марго вуха твої б уціліли,
Дитячі долоні втерли би сльози на рудих щоках,
Привчили до компромісів між контрастами
Замість занурення в невидимий усіма космос
Енергетичних полів і пульсуючих електронів,
Замість виписування кожного атома дихання вечора
І кожної краплі мигдалевоквіткового меду,
Замість пристайності крукових крил з хвилюванням пшениці й неба,
Дякую, попередив.
Якби ж не гукав:
- Пірнайте душею між соняхових суцвіть!
Якби ж тебе звали Дайте …
Але тебе звали Беріть
ілюстрація звідси:http://ermake.ru/risuem-peyzazh-plastilinom-plastilinovyy-peyzazh-master-klassy-d/plastilinovaya-zhivopis-osen-master-klassy-dlya-detey/novyy-tovar-2
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685428
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Когда ты подруг называешь своими сестрами
Когда друзья тебя любят нежностью братьев
Когда отыскала баланс на осколках пропасти
Бросив на стол эскизы для нового платья
Когда воедино сливается фальшь и истина
Вдыхаешь в себя разряд жизни, а не пустословие
Молнией глаз срываешься в кроны листьев
Теряя себя и обретая снова
Когда, словно кит, фонтанируешь новыми ритмами
Тот самый, которому, сидя на крыше, молишься
Внезапно влекут по новой пути избитые
Когда каждый вечер взорваться от боли торопишься
И получается. Когда смеются родители.
А мамины руки - твоя колыбель по-прежнему
До кончиков пальцев пропитана силой живительной
И ты вся такая до чёртиков омута нежная
Когда отпускаешь своих - а они идут рядышком
Теряя привычку вздыхать при тебе участливо
И на дыхание Бога шепча отвечаешь
Ресницами к небу
Я без границ.
Я счастлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685368
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 23.08.2016
…і спозираю я
чорного,
мов надмогильного кру́ка –
величезного літака,
мовби яструба,
гачкувато-дзьобастого,
хижою плямою
на все небо розпластаного –
над містами і селами,
над усіма нами
і над нашими,
догори задертими,
непокритими
головами…
почвара армагеддонна,
ніби армада жахна,
грубими швами докупи спаяна –
так, ніби спільна у неї платформа,
металево-чавунно-чорна
із обрубано-гострими
чорними
крилами –
суне
над містами і селами,
над шляхами,
над задертими догори,
непокритими нашими головами –
над усіма нами…
сама лише тінь її,
величезна-страшна,
під себе усе живе
підмина
і спозираю я:
акурат на курсі чорного ісполіна
стоїть,
лагідно сонцем осяяна,
білостіна
невеличка весела хатина –
безпечно стоїть собі
на зелененькому пагорбі
у простеньких
ситчикових квітках –
чиста і гарна, така,
здається, беззахисна і крихка,
як Великодня кра́шанка…
і спозираю я,
наче хатина,
ясно-радісно-білостіна оця –
домівка моя
назавжди єдина:
ось біля неї
сестри, донька, онука – і я,
а також покійні вже мама і бабця:
українського нашого Роду,
дяка Господу,
непереривна жіноча лінія…
(символічна причетність
Душі Народу?..)
…і спозираю
як суне, грізна і руйнівна,
чорна
залізна громада та,
і видно вже, що ціль її і мета –
беззахисна наша хата,
і усі ми –
з догори задертими
непокритими головами…
густо, низько і страшно гуде:
бомби метати лаштується –
на пониження йде
і відчуваю-бачу я –
ось ще трохи-трохи
і все – у сажу , у попіл,
у обгорілі глиняні ку́ряви-порохи́ –
ось іще трохи-тро-хи…
…і спозираю вже я,
що білостіна,
сонячна, як Великодня писанка,
весела моя хатина –
це Україна…
і суне на неї з неба – невідворотна,
ніким неспинна
чорна залізна гора,
страхітлива москальська почвара
але так само
лагідно,
сонячно і зати́шно
усміхається символічна
хата:
чи вона -
дитинно-наївна,
чи перед Богом свята…
і споглядаю, що черевом,
грубо-чавунно-кованим,
неодмінно проя́ва зачепить
беззахисну ту хатину
за солом`яний дах,
як Великодню писанку –
геть шкереберть перекине
розчавить ущент хатину
черевом грубо-кованим,
але стоїть вона –
сонячна,
мовби замолена-зачарована,
наче витає у інших
віщих далеких снах
…мов наперед своє
щось знає,
і чорна тінь страховидла її не сягає,
і обминає
наведений чудиськом страх:
сяє навстріч віконцями,
наче трьома сонця́ми…
…мов наперед щось знає –
Знає і Вірить вона,
і Віра її – безсумнівна
і споглядаю,
як велетенським
ветхим ворогом-змієм
з неба сповзає
собою ніби сама
загрозлива чорна платформа,
грубо-залізно-склепана,
і за якусь хвилину –
промимо хати – у безодню долину,
у чорну земну
западину,
падає
у далекий за пагорбом мертвий яр:
і чую могутній вибух,
і слідом чую об землю могутній удар…
завалилася гадина чорна,
рухнула глибою-брилою з неба,
бо так їй і треба
…і відчуваю,
як під ногами заворушилась земля,
як судомить планетне тіло
глобальної сили ударна хвиля –
як поверхня всієї Землі гойднулася-затремтіла,
як пройнялися тремтінням пласти в глибині,
у – до ядра самого – планетному лоні…
отак поза хату нашу рухнуло,
навіки-віків згинуло
всепланетне зло,
що півтисячі років тому
на Гнилій Воді звило
було
останнє – третє – своє кубло
…а хатина біла
стоїть на зеленому пагорбі – уціліла:
стоїть непорушно, снопами житніми пишно вшита,
сонцем, як чаша причасна, по вінця налита,
обіч жовтої призьби – сині дрібненькі квіти,
і даровано їй вічно жити
і жити –
сама вишукана Простота
і перед Господом
чистота свята…
22.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685121
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
На білому камені - чорній землі
Блакитні квіти блакитно цвітуть
В ранковому мареві в зламі колін
Ховається ніжність - затаєна суть
У теплому дотику в лініях губ
Ховається згуба - спокуса сліпа
І розум мовчить і тіло як труп
В обійми дівочі росою упав
Ніколи до того нічого не знав
Та раптом змінилось нараз і усе
І все освітилось - у всьому є сенс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684211
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 18.08.2016
Наверное самое лучшее — просто быть.
Не лучшей и не единственной, а просто собой.
Может там, где ты есть, тебя некому заменить
А рядом с теми не нужен никто другой...
Откуда ты знаешь, что нет... На ответ «зачем?»
Порядка тысячелетий ответ не нашли.
О Боже, за что среди тысяч сотен планет,
Меня разместили в пространстве холодной Земли.
Холодной душевно, конечно... Она горяча...
Физически — спасибо Солнцу, оружию и огню,
А внутри глубоко по венам от сердца стучат наши мысли
(Быть может?) Земля и у них в плену?
Сколько веков пройдёт до того, как я всё пойму?
Ведь наверное это снится тебе, Земля?
И она вздохнёт легче, если хотя б одному,
Удасться ответить
«Я вот он. Я здесь. Я всё понял. Будь воля Твоя.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579130
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 17.08.2016
твое сердце видно невооруженным глазом
в окружении пустоты выделяется
на теплом фоне
плотность нетишины убивает его
не сразу
тут давно уже все в порядке
одностороннем
и на вкус пустота как растаявший кубик льда
невозможно привыкнуть к тому что теряет
запах
только память способна
так долго покорно
ждать
охлаждая внутри не наполнить
продолжив капать
ожидаешь дождей кроме солнца никто не вхож
да и то слишком быстро
смывает во тьму жилплощадь
научившись без слов онемевшей душой
зовешь
не надеясь забыть как нежны голоса
на ощупь
твое сердце огромно а больше лишь дыры
в нем
и становится жизнь на еще один сон
короче
убивающий словом хоронит сердца
живьем
поселившийся в нас запирает в себе
кусочек.
*фоновая композиция –
Ed Scissor & Lamplighter «Grandzeen»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683431
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 13.08.2016
[i]вольная интерпретация
"Ветрено" Г. Табидзе[/i]
Ветер срывает меня,
как лист
дождем раздетый
(а после укроют снега)
И вновь приснятся глаза твои,
а я не запомню,
где Ты
[i] 4 августа 2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681903
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 09.08.2016
весело
і обережно,
щоб нікому нівроку*,
линути
хвилею попри* і впоперек
через Простір,
доєднавшись одним кінцем
до Джерела-Витоку –
до Бога тобто
віддано люблячим серцем…
проникати крізь і всюди,
проз обмеження-перешкоди,
як проникають зримі хвилі води
проміж густими стеблами комишів –
безперешкодно вільно линути,
завдяки хвильовій природі душі
летячи-плинучи – думкою на ходу творити
сфери-світи
Любові-Миру і Красоти –
спів-Твори-Ти
і водночас щасливо спостерігати -
спогляда-Ти
сфери-світи
Любові-Миру і Красоти
із Джерелом-своїм-Витоком
завжди єднатися вільним кінцем –
власним прохолодно-прозорим
срібно-чисто-співзвучним серцем –
і чужий щоб не чув і бачив
натхненну Богом співтворчість твою,
бо під вагою заздрого погляду
хвиля стає
часткою
і, полонена, падає
відособленим камінцем
на дно озера у каламутну воду…
для відособленого камінця
товща води –
назавжди…
але не
для люблячого,
що вічно прагне до Бога – серця
із каламуті і мулу дна
стежка є одна висхідна –
потаємна:
забути себе і мул, і дно –
до Джерела-свого-Витоку прагнути зосереджено,
орієнтовано – до зірок, що бачать проз товщу-воду
і здійнятися врешті у висі знов,
віднайшовши душі власної
неодмінно даровану хвильову природу…
знов…
не помиляєтесь, так і є –
рима пряма-примітивно-проста підказує,
що споглядання серцем Бога – і є Любов
Любов…
знов
весело – і щоб нікому нівроку –
линути хвилею попри і впоперек
через Простір,
доєднавшись вільним кінцем
до Джерела-Витоку
свого –
щиро люблячим серцем…
проникати крізь і всюди,
проз обмеження-перешкоди,
як проникають зримі хвилі води
між очеретів густими
стеблами…
Краса і Щастя Свободи…
Свобо-ди
03.08.2016
*нівроку – тут у значенні – щоб не нашкодити
*попри – тут у значенні – уздовж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681638
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 07.08.2016
…душа знайшла
потаємний вихід із тіла…
і ніби двері
у деінде одчинила
ніби з хати надвір ішла
і спинилася на порозі –
світ, що любила
дуже –
осторонь
блідою калюжею
погасав
при невиразній дорозі –
тускла плями́ста
розпливчата-нечітка́
білого світу калюжка...
як чуже зоставлене місто
назад – в ілюмінаторі літака
у ніч завалюється і зника…
усе що світило-сяяло –
вицвіло
і одійшло,
оддалялося-байдужіло,
десь іще ніби й було
невиразною плямою білою,
але силу і значення втратило…
цілковито
і повноцінно сама:
відчувається – що у просторі,
одмічається – звуків тут
зовсім нема…
…як листопа́дна ніч –
мокра холодна пітьма
але зрима:
розпізна́вана-розрізни́ма
зрима…
пітьма
не самотня –
а одна-одинока…
і – розуміння,
абсолютно глибоке,
і – спокій…
вимог на переході
ні суперечок нема:
людина – усе, що треба – знає сама…
ні окриків, ні наказів –
собою-сама,
водно́час із рідними-ближніми усіма
невидимо і невідчутно – а разом…
там – не посада, не фах, не звання,
не дитина, не батько-мати,
не бідний і не багатий –
личини его не мають значення:
завершив курс навчання –
виходь звітувати
там – жодної нотки фальшивої,
і неможливі
рейтингові бої:
не зава́жать нічи́ї
успіхи і поразки, а тільки свої…
…кажуть, там річка є вогняна,
кажуть, вона без дна,
кажуть –
зможе її перейти –
хто помислами
і ділами чис-тий…
для чистих душею, кажуть, та вогняна ріка
стане, як ніби купіль – із теплого молока…
24.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638356
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Я між запахом льону м’якого
І передчуттям матіоли
Всі починки попораю.
На веретенах. По колу.
В блисках обрію –
Крізь кольори волошкові –
З присмаком гірчака –
Тінню сон прохмарне
Молитвами на тлі свічника –
Сонцецвітом хмільної Любові.
Я давно,
Так давно вже без Неба живу –
На війні.
Безтурботність відчути небес –
Ось мої мрії які –
П’янкі,
Мрії мої потайні.
Ти ж наснишся сьогодні мені?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637385
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
[i]якщо довго вдивляєшся у безодню,
то і безодня починає вдивлятися в тебе
(за Ф.Ніцше)[/i]
давні печалі, жалі́ старі,
як усохлі дерева на цвинтарі:
гілки-стирчаки пообсіли ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,
наче погруддя вмуровані
як шашіль,
печалі ку́льтові наші –
розточують
сухостої душі
дрібні личинки-провини –
точать до серцеви́ни…
…у безтурботному лузі,
у горбочку-крото́вині,
заховала жменю розбитих ілюзій,
напровесні
посадила кущик холодної м`яти –
на горбочку-кротовині –
і тобі, й мені
при нагоді щоб за́тишно споминати…
пташка яка
випадково крилом торкне,
м`ята спомином свіжим війне:
перед осінніми вічними зливами –
були ж ми
сонячними і щасливими…
…куди вдивляється пильно душа –
така її ноша…
18.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 25.12.2015
як це знайоме
чуєш, як це знайоме
брате мій, пам'ятаєш як ми зривали стяги
і дарували їх всім перехожим?
і як ти ходив в кирзових чоботях
і не хотів бути на усіх схожий.
брате мій, але зараз ми обоє змокли
підскажи, вже тоді люди були грішними?
вже тоді люди ставали на коліна?
вже тоді люди були сліпими та глухими?
як це знайоме
чуєш, як це знайоме
брате мій, чому ми блукаємо по колу?
і все ще пошуках ворога в собі?
можливо час змиритись і сходити до психолога?
а не ховатись у твоїй норі чи у моєму скиті?
братей мій, чому не впізнаємо дорогу, де були?
чому всі речі сестер лишили в монастирях?
чому так пізно розуміємо, що цирк у голові
коли ти і я - бліді, коли ти і я - не живі
коли ти і я - одні, коли ти і я - у війні
не на війні, адже болото в нас з тобою одне
а підсніжки затоптали ті самі - невідомі вороги в собі...
як це знайоме
чуєш. як це знайоме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629225
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015
* * *
наче слина туман
не верб люди
плюються
світ весь обпльований
з голови до ніг
обпльовані сонце і небо
шлях і земля обпльовані
і ми самі
і навіть пан Біг
"Науковий батл зі світом"
сам на сам із нав’язливим світом
який лізе у душу нахабно?
ні! не хочу від світу освіти
вчителі мої – гори відрадні
і дерева і трави і небо
і земля підперезана шляхом
бо втомилась душа від плацебо
тож вивчатиму терміни птаха
філософію фауни й флори
анатомію духу і думки
перевтілень і перетворень
теоретику
і відлунків
звукологію цвітоматику
словоістину чуттємістику
вищу мовонадматиматику
журавлів і жоржин журналістику
ну а потім вже: світку милий
мій всезнаючий все навчаючий
позмагаємось у могилі
знанням істин усевключаючих
"ПРО(майже)ВСЕ"
неба сонячне сплетіння
дійсність вигаданого
нас колесує час
душі не лиш тіла
гори – Коханої вигини
цілую Її сліди у степах
слухайте
співають птахи
у деревах-годинниках
це для красномовства кажу
а насправді
зозулі кукають
рахують роки
гроші душі
зірки у небі посеред білого дня
тільки дітей свої покинутих
не рахують
Лагідносте моя
будь не всюди а тут
ну хоч кулею в серці
або ножем
будь моїм Краєм
Матір’ю
Жоною будь
народи мені віршів
донечок і синів
це не кінець
"порушення особистого простору"
алергія на гомо фальшіус
втечовтома
нашестя болю
світ — король очевидно голий
але нібито не всі бачать
тільки діти очима зрячими
помічають навіть незриме
на прокрустовім ложі рими
не одне верліб`ятко страчене
ще до свого віршенародження
та не думайте класиколюбці
що я храм осквернити хочу
просто вам відкриваю очі
що є храм УСЮДИ де люди
і дерева і все що створено
по подобі Творця Небесного
просто схрещую осені з веснами
і холодні зими зі спекою
просто ВЕРЛІБРОСЛОВЛЮ
годі! в душу лізти
очима кирзовими
і топтати цю душу-рану
цей живий робінзонний простір —
духу острів
обітовану грудку Ґрунту
а ціанисті поцілунки
ллллллЮДИ
задушіть ще у зародку жаби
бо душа моя дережабль
бо у ній сто стихій
і
просто от що хотів сказати
в душу лізти не треба нахабно
в ній є тільки прошені гості
бо вона не публічний хостел
і не храм чи притулок для хамів
все
кінець
прядіть вухами.
* * *
іноді вірші з неба падуть
наче падші ангели
інколи вивергаються лавиною
з під землі
буває й так що устами спраглими
люди не води просять
а – тамуючих слів
* * *
у річки в горлі пересохло
гукати мервих і глухих
живі в цім світі – еміграгранти
чужинці гості іншаки
а всюди мури-береги
й серця – як штучні імплантати
я буду рупором твоїм
о річко що течеш крізь душу
"верлібрологія"
очі – планети-двійники
обертаються навколо
чорного сонця землі
сила тяжіння серця
магнітне поле мозку
фізикофілософія
майбутнє і минуле – теперішнє
… … … … … … … …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625658
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 08.12.2015
я – озеро… пелюсткою плеса
вбираю у себе поза́хідні небеса:
неповторна Краса!
я – небо… милуюсь на себе
у дзеркалі плеса:
час не тече, його тут нема,
лише кольорів неймовірна
переливчаста гама…
я – озеро-небо… окраса долини,
її
блакитно-рожевува́та перлина…
я – Небо, Озеро і Долина –
Перлина і дво-доло́нчаста Скойка:
кожна піщина, берегова трави́на,
кожна химерна хмарина,
розпливчаста-нетривка,
відті́нок-су́тінок, кожна хвиль-ка,
нерозчу́тно бринка́
...сферично двоство́рчаста,
навзає́м-відобра́жена ской-ка...
я – сонце, кали́ново стиглий рубін,
по ледь проторо́ченім двополо́тнищу голубім
до горизонту уявного котиться –
саме́ назустріч собі:
і небесне, й озерне – сонця́
на умовній лінії плеса зустрінуться,
доторкну́ться,
взаємопроникнуть і поєднаються -
у одне зіллються…
я – приозе́рного каменя
першосвідома глибінь,
тактильно-чуттєва його поверхня
і водночасно – сам-увесь камінь…
я – Душа, що полоще ноги у небі-озері,
я все – що бу́де ще,
зараз є і колись було…
я – діадема, і Той, Хто вплітає у діадему зорі,
і Хто возлагає її мені-Душі на чоло:
я – увінчана Духом Душа,
Любов`ю сяюча Тиша,
і Давид, і псалом,
чоло Душі і діадема зоряна над чолом…
у щедротах Божої повноти –
я –
ен-вимірно-всеможливі безмежні Світи…
і
між одкритих Світів непроникна умовна лінія –
я…
19.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622339
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 21.11.2015
у са́мозану́ренні
одкрилось мені,
що чоловік і жінка -
взаємоспівмірні,
різні,
але од Начал - значеннєво рівні
Єдиного Задуму
світотво́рчий ди́птих:
чоловік і жінка –
наче вдих і видих…
…із опонентом
пого́джуся залюбки,
якщо зуміє хто –
не вдиха́ючи – ди́хати...
видиха́-ти…
і навпаки
13.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620752
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 17.11.2015
кожна
окрема
людина
співмірна зо Всесвітом
а́ле - не всі гуртом…
спільно з людським гуртом
кожна
окрема
людина
співмірна
із усере́днено-статистичним людським світом –
ілюзорно сприйнятим,
на масу загальну поділеним і відбитим:
мат-ри-ця
усереднено-трафаретною сниться…
а кожна окрема людина
зо Всесвітом пропорційно-співмірна…
…навіть спільна дорога в Небо
пролягає окремо для кожного «усередині себе»
13.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620740
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 17.11.2015
установив на підошві
тесаний дерев`яний каркас –
є
дерев`яний каркас
усередині кожного з нас…
заради пропорцій і майбутньої стійкости,
укріпив на каркасній основі
два соснові,
збиті
із розпиляних планок, хрести…
насипав гіркою сірої глини,
набрав у струмок води,
дарував стека – дерзай, дитино,
учися ліпи́ти –
досконало-детально виліплюва-ти!
себе-Людину -
за абсолютним Образом і Подобою завершити
тружда́юся-вчуся: мислю-думаю-відчуваю,
і зосереджено, і відсторонено споглядаю,
пробую-не виходить – знаново починаю,
знову і знову
старання мої глиняні – на каркасну Твою основу
накладаю,
на Зразок роздивляю, здогадуюсь-помічаю,
у всеможливих ракурсах невидиме підмічаю –
подобу до Образу наблизити чаю
надійна і лагідна
Майстра уважна Рука –
благословенна
кожна Твоя підказка...
поправ-ка…
…полишивши
власні станки́,
порозкидавши даровані сте́ки –
натовпом доокруж
незвані зібралися неуки-
критикани-помічники:
усе їм невгода, не-так-не-туди…
до особистого творчого Росту,
заклич їх, о Господи!
бо кожному
уділив удосталь глини-води
і надихнув на Труди…
усі ми
сотво́рені недовершеними,
так само я, так само ти –
із власного хисту і волі
покликані Розвиватися і Рости,
себе – до Образу і Подоби,
у співтворчості з Богом – довершува-ти
удвох: тільки-но я і Ти…
до світлого Лика – серцем-лицем…
Розвиватися і Рости
у співтворчості із Творцем
06.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618808
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 07.11.2015
у стільника́х пам`яті –
підсвідомості-ноосфері Планети,
кожній хвилі наступного на біду –
у чару́нках спільного досвіду
зберігаються усеможливих доль
трагічні сюжети…
у чарунках –
сюжети людських пережитих доль:
до найдрібніших деталей збережена
кожна трагічна
чи драматична любовна роль…
і справжня-реальна,
і для розваг натовпу - вигада-на...
за порядком космічної рації –
у планетній пам`яті
«ніхто не забутий – ніщо не забуто»:
лютих заздрощів низькото́нні вібрації,
на шиї зашморг – минулого емоційні пута
тиранія натовпу-більшості,
зотліті у прах традиції –
у кожнім но́вім житті
ми –
зло́чинами минулими –
наперед ніби про́кляті
розі́пну-ті
тенета минулого
заважають людству розвиватися і рости:
отак-о «гріхи батьків –
спокутують діти»…
і ми…
і за нами…
і – за наши-ми…
дітьми-онуками…
…повними
бездумними при́горшнями
насолодно-збочено у півсні-забутті
черпа́ють мистці-поети
епох спорохня́вілих трагічні любовні сюжети –
і безкінечно вмирають у муках усі ці
королі-принцеси-ромео-ждульєти –
вічні страждальці і душогубці…
і захоплюють за́ново й заново трагічні сюжети –
у мільярдах чарунок-свідомостей відбиваються
і повторюються-відбуваються…
мертвого еманації –
минулих пристрастей вібрації-варіації…
до мети
неможливо
задо́м-наперед дійти...
так і надалі?
тупіт глухий мільярдів позби́ваних ніг?
ста́да сліпого гнаний по колу безпросвітний біг?
і ніякого
злету якісного –
по спіралі…
так і надалі…
…Вавилон-то упав, та, виходить, збережена
вавилонська вежа…
у підступній змові-затії
наступниці вавилонської – двогла́вої Візантії
04.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618269
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 06.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2015
Зрижілися сни
на морозі.
А ти…
— Малюй, мені, осінь —
Мальвовим вітром
в міжтінні
журбин,
Спалахом синім
із рун
ворожби,
Солодом снив’я
райських рапсодій —
Терції серця
сум сей
зсолодять.
Крутиться час —
дзиґою —
в’юнко.
А ти…
— Примеди мене трунком —
Цвітом купальським
звітреним в нотах,
Голосом тиші —
грішної, потай, —
Зимної
тьми
зжоржиниться
мантра.
Крилами жнив
— Малюй, мені, «Завтра».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613951
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 17.10.2015
Зорі падають -
Ріжуть руки
В тіло впиваються гострими гранями
Зорі падають -
Терплять муки
Роз*їдаються океанами
Зорі падають -
Жито стигне
Косовиця уже почалась
Зорі падають -
Очі сліпнуть
Людству випала темна масть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613716
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 16.10.2015
Куди, навіщо, що я?
Чи мить, чи напівмить
Похмілля? Параноя?
Не знаю де болить...
В уривчатому русі
У мороці кімнат
Я відчуваю осінь -
Промерзлий сурогат
Що пишеш? Це не гріє...
Що віриш? Де ти є?
Обвуглена надія
Слабке тепло дає...
Залізна канонада#
Гарячий шоколад?
І перший сніг - розрада
Засипле шлях назад...
Я так хотів морозу!!!
І втомлений людьми,
Писав дешеву прозу
Без відчуття вини
Поношені питання
Такий сумний розклАд...
Таке просте бажання...
Гарячий шоколад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613520
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 16.10.2015
1. ПЕРЕДЧУТТЯ
…виникло тихе,
лагідне передчуття
золотого… сонячного…
орео́льного ніби кола-круга…
безкорисливого
несподіваного давно
щирого друга…
чогось простого і чистого
я́сного і наївно-врочистого
полохливе
щасливе передчуття
радісного співіснування,
взаємо-світлого-співжиття
2. ПОДІЯ
заплутана
у стропах пухового парашуту
насінина кульбаби-молочаю
добралася і заглянула
у мою,
павутиною до висоти прикуту,
віконно-одкриту келію –
невагома-прозора
явилася несподівано
перед, устромленим у вікно,
моїм відстороненим зором
зависла у леті на мить –
не летить-не вита,
і ніби вира́зно говорить,
і ніби спішно пита:
«…може,
допоможете – де б знайти
хутко у вас тут себе засіяти?..»
«у нас тут? – о... ні…
у нас – ні…
хіба, знадвору десь, на підвіконні,
у якійсь випадковій заглибині
у бетоні,
чи тріщині
на стіні
одвісній…
а у нас – ні…»
3. ПІСЛЯСМАК
вітер дмухнув-проли́нув
і безслідно зніс насінину
післясмак утрати
зяє по́рожньо у вікні
і у мені
післясмак -
ніби стало щось зовсім не так
14.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613362
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 16.10.2015
І так завжди: початок і кінець.
Коротке "і" між ними - Божа милість.
Пропащий син, борець і не борець,
Настане день і зможеш йти без милиць.
Настане мить і стане всеодно:
З яких вокзалів їхати в нікуди,
Коли остання кістка доміно
Впаде і в тебе запече у грудях.
Це твій симптом, твоя повільна смерть,
Твоїх думок останні урагани.
Коли душа заповнюється вщерть -
То далі що? А далі - сльози мами.
Такий вже час: давай, про головне,
Не до дрібниць нікому окрім тебе.
Сьогодні так, а завтра - все мине.
Бо завтра - це окрема книга неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612770
дата надходження 12.10.2015
дата закладки 12.10.2015
Ти виходиш з дому.
На вулиці холодно.
Людно.
І брудно.
Вдихаєш повітря з залізним присмаком,
Іржа осідає в легенях.
Поцілунки з металами
Холодні й віддалені.
Життя перетворилось на танець,
У світі різного металобрухту.
Злітаються мухи,
Як перші ознаки розрухи.
Навіщо ці танці у обладунках?
Навіщо метали і поцілунки?
__
Навіщо ця втома?
Вертайся додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516617
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 05.10.2015
...перед тим, як назовсім піти –
хотіла б я,
востаннє узріти,
побачи-ти,
як на осінній ріллі,
на пахучій вологій пухкій землі –
сходить озиме жито…
узріти,
як оті найпершенькі сходи-ростки,
кармінно-багрянцеві голочки́,
наївні і ніжні,
запурпу́ряться
на вологому чорному тлі
у церковно-сусальному
світанковому світлі –
услід і на прощання мені
осіння рілля –
символ Завершення,
Кінця остаточного і Забуття…
водночас осіння рілля –
символ Початку, зародження
молодого
оновленого Життя…
…от би мені –
на краєчку межі-грані,
на лінії незвороття,
озирнутися увостаннє
і узріти,
як голочками
порфі́роро́дними
сходить озиме жито,
і осміхнутися стиха: ЖИТТЯ…
03.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611079
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 05.10.2015
А можна я вас міцно пригорну,
Наскільки зможу міцно й не відпущу?
Ваше ім'я - із запахом бузку
Для мене силу має надцілющу.
А можна я навмисне промовчу?
Слова псують, зазвичай, ноти тиші.
Послухаємо хлипання дощу,
І монолог заквітчаної вишні...
Давайте не відважимось на "ти",
Нехай звертання буде особливе...
Я ж так собі хотіла довести,
Що так буває, що таке можливо...
А можна я усім не розповім,
Що ви є той. І тихо усміхнуся.
В куточку серця, хай і не святім,
А можна я назавжди залишуся?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325704
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 02.10.2015
встали рано,
обнюхали
всі іриси
наші
під хатою –
в два
носи`…
нашвидкуруч зібралися
й подалися
у ліси –
причащатись
краси…
ти!
символ Сонця
і Божої Повноти!
у лісі
розбила глечика
з медом
біла
акаці-я:
«…знаєш, Володю,
я…»
21.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338877
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 01.10.2015
Скажи,Іванцю,що для тебе важливіше?
Проза чи поезія?
Форма чи рефлексія?
Що для тебе з усього ліпше?
Знати наперед що буде завтра
Чи йти навпомацки,наосліп?
Вдихати дим від гіркої ватри,
Так ніби день - то суцільна осінь,
Так ніби ніч- суцільний первоміст,
Танцювати із вітром твіст?
Скажи що для тебе справді важливіше:
Радість-любов,а може щось інше?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609493
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 28.09.2015
кажи собі:
(або ховай подарунки, або губи спогади
хай веселка усміхнеться коли ти розсіяний
хай балаклави одягають "стиглі" ворони
хай не гарячкують всі, хто живе мрією
він і вона
жили, любили, вмирали, падали
в ті часи, коли не потрібно було золота
але його подароване срібло стало звичаний металлом.
він і вона
мандрували, читали та літали
і їй не потрібні були банальні квіти
тільки його обійми, коли все і всі навколо дістали.
він і вона
вітали, мовчали, кричали
жили, не існували, в тиші, спокої
і все начебто правильно, так здавалось і має бути
він і вона
без заборон і без обіцянок
їхній любові навіть кволі заздрили
і визнавали клоуни - провисники заздрості і люті.
і знову повторюй собі:
(або ховай подарунки, або губи спогади
хай веселка усміхнеться коли ти розсіяний
хай балаклави одягають "стиглі" ворони
хай не гарячкують всі, хто живе мрією
і хай забудуть всі
навіть ті хто ніколи і не чув
не бачив, не снився і не зустрічав
всі буденні розмови про їх:
її - назавжди єдину,
його - навіки єдиного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563794
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 26.09.2015
я - піаніст, що осліп пів-року тому
що лиш відчуває красу навколо
та бачити її не в змозі
я лиш граю, там де море і там де гори
там де мої руки пахнуть росою
там де діти змішались з юрбою
там де творцю немає перешкод:
чи то фарби розкидають по колу
що дають тобі натхення для віршів,
чи то клей, що лишає тільки втому
для тебе, для мене, для нас усіх
я - сліпий піаніст,
що кохає тебе, а твій сум за мною
дає мені більши сили
я лиш граю, щоб тебе почути
щоб тебе пізнати, щоб тебе любити
щоб з тобою співати і тобою жити
і все життя тобою насолоджуватись:
серед закинутих міст, де немає доріг
серед пустоти, де навколо випробування
там де ніколи не пануватиме злість
там де немає руху, а присутнє лиш мовчання
я - сліпий піаніст,
що кохає тебе, а твій сум за мною
дає мені більши сили
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596112
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 26.09.2015
[i]все события и имена вымышлены. любое совпадение с реальностью случайно.[/i]
больше не стоит окрывать твоих сообщений на ночь, перечитывать диалог вконтакте
(почти выученный наизусть).
она надевает косуху, как только увидит свой собственный выдох, будто натягивает кольчугу,
сколько раз ты бы мог схватить ее за плечо и развернуть,
размазать своими губами помаду.
но каждый раз твое сердце обиженно жгло, как советский чугунный утюг.
ты поднимал воротник и сжимал кулаки в карманах.
она разворачивалась сама и проходила, как пуля, насквозь.
сошлись мы на том, что все начиналось с молчания и молчанием заканчивается.
так лампочка ярко вспыхивает, режет глаза, перед тем, как погаснуть.
каждой Алле пожать бы ладонь каждому из Александров,
нырнуть под холодный душ, прижаться к кафелю лбом и заплакать.
мы видимся с ней по вторникам и четвергам, на остановке возле сильпо, ровно без пятнадцати восемь.
она покупает ротманс, серый, как ртуть, как небо над магаданом.
я пытаюсь ее рассмешить, и она смеется,
пока я то глажу, то путаю пряди ее волос, будто я пьяный.
я так хотел бы быть человеком..
но я - львовский туманный сентябрь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608579
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 26.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2015
…а колись же настане пора все одно,
і знову одкриється навстіж вікно –
на липах-вербах зіпнуться бруньки
навшпи́ньочки…
прилетять ідеї-слова-карти́нки,
як ластівки́…
будуть на підвіконні зеленому,
доокруж мене,
білі збирати кришки́:
збирати на мармуро́вому тлі
ілюзорні мої мозаїки –
рефлекси сонця-неба-землі
у віконно-навстіж-одкритому
трипаке́тному шклі
12.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606213
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 13.09.2015
Я просто счастливая девочка. Вот и всё.
В окно нараспашку мне машет родная осень
Дождь поцелует реснички и принесёт
Новый билет до станции Счастье. Уносит
В далёкие дали прежде, чем я проснусь,
Где каждая клеточка осени дышит блаженством
И небо по-детски так хмурится. Я улыбнусь.
Оно над душой моей тысячи лет уже шефствует?
Безмолвно хранит в себе то, о чем тихо молчу
То самое, что от себя даже прятать пытаюсь
Мне по плечу всё-всё. Мне бы только к плечу...
Просто для рифмы... и снова молчу улыбаясь
Ветер меня обнимает и в бездну несёт,
Где мысли всё плещутся в лужах небесных мелодий.
Я просто счастливая девочка. Вот и всё.
И осень меня сохранит от театра пародий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605706
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 13.09.2015
Ця осінь смертельно бліда,
ця осінь стократно сіра,
побила її біда,
але все ж тримає віра
на світі лихім, де кров
і ллються нестримно сльози.
Ця осінь – печаль дібров
і правда життя як прози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539814
дата надходження 27.11.2014
дата закладки 27.11.2014
Я рухаюсь подібно маятнику чи маяку
В холодній життєвій пітьмі
Шукаю душею опору тривку
Скупу противагу байдужій зимі
Я п*яний матрос на палубі світу
Збираю у собі осінні квіти
Я курю свій ядучий тютюн,
Лише зрідка поглядаю в небо,
Не шукаю затишних лагун,
Бо спокою мені не треба!
Бо спокій-то початок ліні,
Мені ж властива радість бою,
І не страшать ні бурі,ані хвилі,
Бо життя моє світле з тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521786
дата надходження 06.09.2014
дата закладки 07.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2014
десь там,
піл Іловайськом,
сокіл мій
коханий-єдиний,
він любить мене й Україну,
бо
яка між нами різниця?..
присягав,
що живим пове́рнеться
десь там,
під Іловайськом,
у полях нежата пшениця
золотими слізьми
на землю криваво сльозиться –
хліб святий…
хоче
знищити Україну
московська орда-Батий
десь там,
під Іловайськом,
горить нежата пшениця…
соколе мій,
у тривозі-печалі давно не спиться…
а як очима зведу – щоразу сниться:
хрестиком
вишиваю сорочку білу – кому?.. кому…
чи ж повернешся ти додому…
а не вернешся – слідом полину,
вишиванку твою
нашому сину
покину
це тобі заповіт наш, сину,
храни,
як ми – люби-борони
родину,
хліб, вишиванку
і Україну
святу-єдину
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521643
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 05.09.2014
Доброе утро! Так хочу, чтоб все-все у тебя было хорошо. Пусть этот день будет, как маленькая жизнь. Насыщенным и ярким. Таким, чтоб, когда спать ложишься, в голове только тишина и счастье.
Мы недооцениваем жизнь. Привыкая к комфорту. Не стоит. Не стоит ждать, когда отберут и это, и совсем ничего не останется. Если у тебя есть возможность без страха выйти на улицу — ты очень счастливый человек. И я тебе завидую. И себе ещё год назад. Хотя постоянно находила поводы для страхов, недовольств и уныния... Оо..обязательно.
Ты слышишь, уже запахло осенью? Она везде. Особенно утром. По утрам она приходит к тебе выпить чаю или кофе. Она приходит рассказать тебе столько всего. Согреть тебя воспоминания и всколыхнуть душу, заставив думать о чьей-то боли. Или о своей собственной. Именно поэтому так многие не любят этот запах... А зря. Ведь только пока человек умеет прочувствовать чужую боль, как свою собственную, он жив. И он человек.
Она приходит к тебе рассказать об этом, а ты спишь. Тогда она шепчет тебе на ухо всё, о чём ты должен вспомнить...ведь она всё равно заставит... И ты просыпаешься с плохим настроением. Не надо. Будь гостеприимным. Приготовь ей чаю. Тебе ведь тоже есть, что ей рассказать, правда?
Вчера один мой приятель спросил, как я могу читать несколько книг одновременно. «Но и ты ведь общаешься не с одним человеком в день, верно?», - ответила я. На это он сказал, что у большинства людей не такой глубокий внутренний мир, как у книги...
Почему? Книги ведь тоже пишут люди. Я не верю, что у кого-то внутренний мир есть, а кого-то создали, как утилизатор для еды и питья. Просто мы не слышим себя. И не стараемся приблизиться к тому, что уже в нас заложено. Не стараемся открыть, искать ответы... И уйти с головой в этот вечный процесс самопознания.
Сколько бы я успела, если бы не расстрачивала себя на мелочи... Хотя и эти мелочи сделали меня такой, какая есть. Именно благодаря этим мелочам я могу сравнить для себя — что лучше. А значит всё не зря.
Осень дарит тишину. Она хочет, чтобы ты услышал себя. Прислушайся к своим ощущениям. Ведь то, как человек чувствует зачастую — самое главное. Мы так много делаем на автопилоте, проживая жизнь в спешке и суете. Прислушайся. Твоё переживание — это всё, что останется с тобой навсегда. Даже не знание. Ведь оно есть у всех нас. Основные постулаты жизни, заповеди, и т.д, хорошо выведены в нашем разуме. Но счастливее само знание тебя не сделает, если ты не станешь переживать его, жить по нему и ощущать его силу в себе.
Прислушайся. И всегда будь счастлив. Доказано, наш мозг привыкает ко всему. Если будешь ждать счастья, то так и проживёшь всю жизнь в ожидании. Привыкай быть счастливым, а не ожидающим.
Будь светом. Хотя бы маленьким лучиком.
Если хочешь :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520428
дата надходження 30.08.2014
дата закладки 31.08.2014
Будь ласка, не одягайте мене в стереотипи,
це не за моєю модою.
Ви намагаєтесь зв'язати ними мою свободу,
немов мотузкою,
діаметром з гадюку, яка повзає між фальшивих друзів
у людей за очима, або за спинами.
Я осудження й пліток розірву на собі павутиння.
Часто почуття тікають за межу розуміння.
Ти тверезістю затягуєш їх назад, у рамки,
а потім тільки зранку здригаєшся від болю,
який навряд чи розчиниться в зеленому чаю кубиками цукру.
Я не пускаю до своєї кімнати совість,
або вона й сама не хоче заходити.
Їй легше зі зціпленими міцно кулаками
в кишенях виправдання знов і знов собі знаходити.
Краще брати її добротою за руку і повільно у свідомість заводити,
попри біль.
Слова, мов голки колються, у тіло впиваються.
Мені самотністю робити щеплення усе частіше й частіше доводиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519116
дата надходження 23.08.2014
дата закладки 23.08.2014
На зарі буття, коли ще ніхто з планет і зірок не визначився — Хто вони є і для чого народились, Місяць блукав у просторі Всесвіту. Співав пісні на мові серця, складав вірші і шукав друзів серед зірок і планет. Не всі були до нього привітні. Знаходились і такі нехороші, що кидали в нього величезне каміння, щоб зробити йому дуже боляче. Але він лише сіяв вибухом посмішок, що потім залишали такі прекрасні ямочки на його щочках. Кожен день він одягав своє золоте вбрання, кидав промінець дружби Сонцю і крокував далі.
Все, що його оточувало, було таким цікавим для нього... А як він любив пошепки розмовляти з зірковим дощем! Стільки історій і легенд знав лише дощ...
Одного дня (це звісно образно, бо для Місяця не існувало часу), коли його охопив сум Чорної Безодні, Місяцю стало так погано на душі, що він навіть не зміг встати зі свого ліжка, щоб йти кудись... Він дивився на стелю, дивився у вікно і бачив лише цю Чорну Безодню, що завжди пахла смутком і відчаєм. Йому стало так боляче, що він гірко-гірко заплакав. І всі його сльозинки перетворювались на блакитні камінці, на сині перлини, і навіть на прозоро-білі діаманти. Цього сяйва Безодня не змогла витримати. Вона так не любила будь-яке Світло, що того ж моменту розчинилась у просторі. Місяцю стало краще. Він склав свої камінці у скриньки і коли йому знову ставало погано, він відкривав скриньку своїх сліз і полегшення приходило миттєво.
Однак, Місяцю все одно було дуже самотньо. Навіщо я тут? Нікому не потрібний, зайвий навіть у цьому Хаосі, де всі намагаються вибухнути яскравіше і яскравіше.
Так довго він шукав свою орбіту... Поки одного дня (ну звісно образно, бо Місяць і справді не був знайомий з Часом), його Серце застучало так Гучно, що весь простір, і без того божевільний у своїх діях здригнувся. “Я і не знав, що у мене є серце, - подумав Місяць. - Де ж воно?” - і почав оглядати себе з голови до ніг. Але не знайшов. В ньому не було серця, але він точно знав, що це Його серце. Що це Його серце вистрибує десь вище екватору зліва.
І раптом, підійнявши очі. Він побачив ЇЇ... Про таку красу він не чув навіть в легендах Зіркового Дощу. Про таку чистоту і відкритість, він не знав в цьому Воєвничому Світі. Вона йшла, одягнена в сукню Блакитнього кольору. Незрівняної краси, що відбивалася у її очах-океанах. Це в ній було Його серце! Це воно так вистрибувало і відбивало незнайомі для Нього ритми.
Він мовчки дивився на неї, зачарований її тихою ходою.
-Хто ти? Чому блукаєш тут сама? - крикнув Місяць.
-Я завжди сама. - прошелестіла Вона.
-Куди ти йдеш? - знову спитався Він.
-Я ще не знаю. - пролунала відповідь мелодійним дзвіночком.
-Тоді я піду з Тобою.
Він не обманув її. Куди б не йшла Земля, Місяць завжди крокує поруч.
Тепер кожну ніч Місяць приходить до темного лісу, щоб підслухати розмови дерев про буття, торкається промінчиками підсвідомості кожної живої істоти на Землі. Наповнює її живими думками, Світлом, таємністю. Його холодні промінці заспокіюють полум*я думок кожного, хто живе на цій прекрасній Блакитній планеті, примирюють ворогів, хоча б на час сну, заморожують всю біль і сумніви сердець.
Кожну ніч, вже мільярди років Місяць дарує своїй Коханій по камінчику. По маленькій зірочці, що відженяє Чорну Безодню від їхнього спільного серця.
Вона не каже йому... Вона така вередлива... але кожна її дитина так захоплена таємністю цього красеня. А він кожний свій ранок (звісно образно, хоча Він тепер і познайомився з Часом) милується її чарівністю...
Кожну ніч Він заходить до тебе у віконце і шепоче казки, що йому розказав Дощ. Кожну ніч, він кличе тебе у пригоди і відкриває таємні міста. Він чує твоє велике серце. Саме це серце, що колись допомогло йому знайти себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515946
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 06.08.2014
Тридцять три кульки...
Любов... Все починається з Любові. Весь Світ Любов. Бог є Любов. І я хочу, щоб вона завжди була з тобою. Щоб відновлювала тебе, щоб ти спочивала у ній, набиралась сил, щоб здіймала на крилах. І щоб цей Світ завжди відповідав взаємністю. Щирою. (навіть якщо б не зміг цього показати зовнішньо)
Надія... Перша і остання. Ніколи не кажи ніколи. Нехай вона буде другим, третім, дві тисячі триста третім диханням. Навіть коли здаватиметься, що вихіду не має. Він завжди є..
Віра... У вищі сили. У себе. У єдність і сенс. Нехай вона завжди буде в тобі. Нехай обпалюється і закаляється, як сталь. Веде тебе тими стежинками, де ніхто ще не ходив і показує міста, що заворожують своєю красою і надзвичайністю.
Мрія... Все колись було лише мрією... Все. Це неправильно - відмовлятись від мрії, бо вона може не збутися... Це означає — не жити. Мрія укріплює душу від негараздів, мрія — це ліки, що надають імунітету від ліні. Мрія завжди поруч з вітром, що підносить все вище і вище, потому як ти до наближаєшся до неї...
Щастя... Хочу щоб ти була щасливою. Завжди... В кожний окремо взятий момент... Щастя дуже пасує всім...
Уважність... “Не можна сказати про людину гіршого, ніж “вона була неуважною”...”. Тільки в дрібницях можна пізнати суть. І в тебе це дуже добре вдається. Не розгуби цього вміння, нехай твій духовний зір буде відточений, як у ювеліра.
Творчість... Уважність завжди породжує творчість... стає замало місця для всіх дрібничок, котрі побачив і зрозумів, тому неминучо виникає бажання поділитися зі всім Світом своїм баченням.. Творчість — велика сила.. Всі діти — творці, всі люди — діти. Вона може прокласти нам шлях до Бога і людей швидше, ніж літак, швидше навіть, ніж наші ноги і навіть розум...
Натхнення... А воно у всьому... Які прекрасні його обійми. В них ти особливо відчуватимеш свою потрібність Світу. Свою індивідуальність, неповторність і принадлежність до чогось Більшого, ніж можна уявити.
Питання... Це відрізняє нас від тварин. Нам дуже хочеться знати: “Чому?” Нам так багато хочеться зрозуміти... але скільки питань ми засипаємо рутиною, сміттям в думках, неважливими справами і ще дуже багато чим... Це так страшно, коли тебе нічого не цікавить... Я не знаю, чи в тебе бувають такі моменти (бо в мене бувають) і хочу тобі сказати, якщо колись вони будуть, не вір їм. НІ ЗА ЩО. Світ дуже цікавий. Переживи цей момент, дістань до дну, але завжди пам*ятай, що там, навіть на дні — дуже багато цікавого.
Відповіді... Ці перлини вартують того, щоб ставити питання... І знайдені роки тому, і “впольовані” нещодавно тішать душу і осяють світлом розум.
Мудрість... Нехай в твій дівочий віночок мудрості з роками вплетаються всі впольовані перлинки, сапфіри, рубіни, діаманти, нехай в ньому завжди буде місце лілеям, ромашкам, трояндам, щоб знання зплеталось з простотою.
Добро — як у казці. Воно завжди перемагає. Це найчесніший переможець. Нехай воно буде у думках, у серці, у житті, в очах людей, що поруч.
Світло — найменша свічка, опинившись в темряві робить простір світліше. Темрява — не вічна, і не безкінечна. Я хочу, щоб ти завжди була у Світлі, і завжди була, як і є зараз світлом, навіть там, де його немає.
Здоров*я... Фізичне і духовне... Щоб і душа, і її храм витримували навантаження, допомагали творити, пізнавати світ..
Мир... Немає нічого страшнішого, ніж війна. Я всім бажаю тільки Миру. Нехай тебе оберігає Мирне Небо, мир в думках і серці... Завжди цінуй його... Не сприймай, як належне. Як часто ми забуваємо про це...
Радість... осяює, окрилює... В такі моменти хочеться бігти, летіти, кричати, обіймати весь світ. Нехай в тебе кожен день будуть причини для цього бурхливого почуття... Нехай воно несе...
Світлий сум... Сум огортає.. Він чує, лікує, зближує, допомагає зрозуміти ближню людину. Він теж потрібний... Не хочеться згадувати про біль і пустотність...але і вони також будуть, згадаю я про них, чи ні. Вони також є невідмінною частиною нашого життя, її сенсом, очищенням. В такі моменти їми треба напитись... В них також є свої крила. Інші. Але вони піднесуть до Світла, визволять для Нього більше місця в душі і розумі. Можливо все в цьому житті і є сенсом того, щоб ми ставали ближче до Світла... Ставали Світлом...
Відкритість... Знаєш, це бути дитиною. Є моменти, коли хочеться побути “парасолькою у шафі”. І їх набагато більше, ніж нам насправді потрібно... Просто інколи ми не можемо зайти в відкриті двері, тому що самі буваємо закриті. В собі.
Рішучість... Вже як відкрили, то не здамося... Вона стільки дарує сили і енергії.. Нехай завжди крокує поруч... І навіть забігає вперед...
Впевненість... В собі... В своєму шляху... Хто, якщо не ти?
Вірність... Богу. Собі. Людям.
Сила... Як її не вистачає... Але її набагато більше в Нас, ніж ми може уявити. Набагато більше в Тобі...
Енергія... Божественна енергія необхідна нам більше, ніж їжа... Бог кожен день дарує її нам, і чим більше ми використовуємо з сенсом, тим більше наш резервуар для нових поповнень... Нехай в Тебе завжди її буде з надлишком.
Краса... Перейду до суто дівочих... Вони ж так необхідні нам. Духовна завжди залишає відбиток на фізичній... Навіть морщинки в старості так личать добрій людині, і так потворять злі обличчя... Краса йде з серця. Відзеркалюється в очах. Ложиться тінню на чоло. Сяє у посмішці. Додає нотки суму чи замисленості... Вона така різна, але в неї неможливо не закохатись, коли вона щира... Щира краса...
Індивідуальність... Завжди будь собою... Зовнішньо. Внутрішньо. Ти така неймовірна. Особлива. Йди своїм шляхом, прикрашай себе тими квітами, що зустрінуться Тобі на нім, розповідай про те, що бачила Ти, що розказав Тобі Вітер, про що шепотіли поля, гори, річки, що примарилось тобі на Обрії, співай пісні, які співаєте ви з Богом, коли біля Вас нікого немає, пиши вірші, які дарує Небо, а не ті, які вчать писати по правилам. Будь тією, якою говорить до Тебе серце, а не мода. Роби те, що подобається Тобі.
Чарівність... Залишайся чарівницею. Вір в казки. Загадуй бажання. Лови зірки. Промінці. Краплинки. Стрибай по калюжах. Говори до Янголів... Здійснюй мрії... Літай..
Вредність... ну куди без неї? Це так по-дівчачому))
Кохання... чисте. Щире. Єдине. Загадкове. Як ми всі мріємо. Особливе. Тільки ваше. Таємний Світ для двох душ. Дарований Небом. Що торкається до Вищого. Що всіх робить Краще. Набагато Краще.
Таємничість... Вона є в тобі. І нехай завжди буде з тобою. Вона є у Світі. І нехай завжди буде в Нім... Вона огортає запахом дитинства. В ній, ти ніколи не згадуватимеш про скуку...
Посмішки... в них є все. Людина красива, коли посміхається. В посмішці можна прочитати всі її думки... Нехай тебе оточують Щирі усміхнені обличчя. Нехай вони осяють тебе.. З голови до п*яток)
Гармонія... Сонечко, завжди-завжди будь в гармонії з собою і Світом. Нехай ніщо не похитне тебе і твоїх світлих намірів...
Я тебе люблю! З Днем народження!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514933
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 05.08.2014
вот оно волшебство.
из лифта улыбающееся лицо.
ребенок, выбегающий на крыльцо.
рука, передающая другой руке тепло.
двое прячущихся под один зонт.
разорванный на мелкие кусочки Волан-де-Морт.
теннисист, от радости падающий на корт.
сотни парней уходящих на фронт возвращаются домой.
Дед Мороз, оставляющий под елкой виниловую пластинку «Pink Floyd».
бесплодная девушка, которая говорит: «Я беременна, дорогой».
сирота, покидающий детский дом.
ребенок, умирающий от рака выигрывает миллион
парень, который открывает перед девушкой дверь и снимает с нее пальто.
у каждого свое волшебство.
25-ти летний мужчина достает из кармана кольцо.
сотни людей наблюдают, как солнце падает за горизонт.
японский монах в 7 вечера бьет в гонг.
Менделеев просыпается и говорит «бром».
гопник бросает в метро жетон.
9-ти летний мальчик ловит ящериц и жуков.
пара, которая чувствует любовь.
мое же счастье, мое внутреннее волшебство -
это ты и твои руки, положенные мне на плечо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514200
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 29.07.2014
Люблю тебе!
На зло небесним і земним синклітам...
Люблю тебе,
Моє жовто-блакитне літо!
Люблю тебе!
Єдине виправдання всіх моїх гріхів!
Люблю тебе,
Повелителько всіх котів!
Люблю тебе!
Завжди ніжну,завжди муркотливу,
Люблю тебе!
Мою до неможливості звабливу...
*Синкліт — у Стародавній Греції — збори вищих посадовців.У переносному значенні збори еліти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513818
дата надходження 27.07.2014
дата закладки 27.07.2014
Чи можна в віршах описати?
Та певно не знайду і слів,
Щоб душу її розгадати
Бракує думок, як і днів.
Принади й відзнаки забуті,
Бо понад цей світ, понад все
Цей Янгол уміє відчути,
Серденько в долонях несе.
Глибинність думок, сумом вітру
І легкістю неба здійма.
Із тонкими нотами світу
Крокує у рідні міста.
Цей Янгол ТАК чує і пише,
Що поміж рядків ти знайдеш
В віночку глибинне і вічне,
І погляд у себе... із веж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513201
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 27.07.2014
Люди спиваються найчастіше з приводу
Різдвяних свят, або
Некерованої любові.
Вона не фарбує лице –
У неї поламані руки.
І доки голоси гранітної плитки,
Викладеної у Львові,
Триватимуть з дзвонарями
Святого Юра о шостій
Ранку,
Доти їй існувати у цьому
Місті,
Доти їй в ньому бути.
Що керує тобою, окрім розуміння,
Що життя це лише періодичне
Відчуття глибини,
Розпачі в ньому такі ж тужливі
Як порожнеча у підводних
Човнах,
Двісті метрів по тому закінчився
Дощ, після цього почнуться
Сніги,
Вдихай їх своїми надірваними
Грудьми,
Видихай їх у кожного з нас.
Триста шістдесят сім –
Це рік і ще одна ніч,
Рівно настільки вистачить
Наших легень, тому
Вона прокидається у цьому
Місті – у ньому січень,
І щось калатає у неї в серці,
Скоріше серпень,
Скоріше серпень,
У серпні зростуться
Руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511534
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Ластовиння на шкірі її обличчя,
Рудий запах її волосся,
Дівчинко-дівчинко, скільки у тобі пожовклого листя,
Скільки в тобі ще цієї осені?
Вона забирає щітку і срібні сережки,
Старі платівки, касети, камери і конверти,
Дівчинко-дівчинко, що зісталось по тобі врешті,
Скільки ми маємо часу перед тим, як померти?
Усе, що по ній доживало, я доношував наче светри,
Вони приживались в мені, як невидимі трансплантати,
Дівчинко-дівчинко, скільки у тобі терцій,
Скільки туги нічної, скільки денної варти?
Мальований вітер завжди пахне текстилем,
Фарба її волосся завжди синіє журбою,
Скільки мені пожинати в собі безсилля,
Скільки мені давитись такою любов’ю?
Приручені птахи мають поламані руки,
Замкнуті спогади нагадують теплі ріки,
Кожне минуле завжди змушене бути,
І якщо не горіти, то буде принаймні тліти.
Кожен, хто сіє у тобі спогади і полин,
Горіхові зерна, серцевину, колосся, квіти,
Плекають стронцієм пам’яті тугі линви
Довжиною у ваше останнє деприваційне літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510861
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 12.07.2014
бу́деш іти стежиною
у грудях – вечір крижиною,
на́граний сміх у кроках –
торкнешся мене ненароком
…а, може,
то я – од роси делікатно нагнусь,
і ненароком тебе торкнусь…
попливуть
розтривожені почуття –
па́хощами
понад травою-кущами,
запульсують
артеріями і венами –
стежками
споришево зеленими
засміється до себе життя
соку током
усіма про́жилками і капіляра-ми,
коли
торкнемося одне одного ми
на стежці загубленій
ненароком
невловимо летка́,
альпійськими пахощами
заснуюся тобі у красиве волосся:
озирне́шся – порожня стежка,
дослу́хаєшся –
здалося…
і западе між нами
шереха́тими цвіркунами
небозора тиша,
примарно-міфічним блиском
сяйне ріка Галатеї…
…і зауважить сердито інша:
па́хне од тебе любистком –
ти знову думав про неї…
26.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507634
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 03.07.2014
..ти живеш у минулому я ж передбачаю майбутнє
але ніхто з нас так і не дозволив впустити у себе сьогодні
і саме тому щастя ходить по нашім хребтам узутим
ніби боїться промочити ноги..
але я вчусь роздивлятись людські обличчя із посмішками янголів
крила їх суму настількі легкі що вже не відкидають тіней
бо коли часто дивитись назад є ризик спіткнутись
і згорнути шию..
я тебе не люблю так як любила учора
і не любитиму так як сьогодні любила
без тебе як без дощів пересихає гирло моєї любові
на мапі життя..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502829
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 04.06.2014
[color="#c400ff"]Я
тишу зупиню
напівдороги
Шаленим вітром
стомлених надій,
А ти ланів
мрійлива осторога
Моє журбиння ранком пересій.
І в низку днів
дмухни пергу акацій,
Травневе сонце
й
спогади суниць –
Лихвацько розлетяться світлокрильці –
Провісники
купальських
зоряниць.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502756
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 02.06.2014
я повертаюсь до тебе
єдиного у мені своєю багатоликістю
тобто я повертаюсь до себе
туди де два дзеркала поставлених супроти
одне одного ще здатні створювати
безмежжя власних відображень
осяяних сонцем двох поглядів
спрямованих у глибинь душі
я повертаю
нас.
я вже не боюсь нічого
ні тиші ні темряви ні висоти
бо справжні лише діаманти
слів обрамлені вустами
з ювелірною точністю серця.
я кохаю тебе
з самого народження нас
з самого початку Всесвіту
у долонях Бога
неупереджено і беззастережно
безнадійно і небезпечно
впевнена
у присутності світла
в тобі.
хай це лише відблиски моїх сліз
на сітківці твоїх очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502289
дата надходження 31.05.2014
дата закладки 31.05.2014
Моя юна двадцятилітня,
Ніжна,невагомо-літня...
Народи мені дитину,
Донечку чи може сина,
взимку може,може влітку,
Народи мені, кохана квітку,
Маленьку ромашку чи маргаритку,
Мудру і сонячну ,як і всі дітки!
У неї очі будуть сині- волошкові,
Уста як маки,стрічки кольорові,
Ти будеш заплітати їй в волосся,
Не розуміючи як ти жила досі,
Без її сміху й веснянки на носі,
Я буду накривати ноги босі
І буду завжди її обіймати,
А ти будеш вчити її читати...
Купати у травневих росах!
Ти будеш її малювати,
А я писатиму їй казки....
Я буду їй на ніч співати
Про вітер і берег ріки,
Зорі кластимуть їй мазки,
На ніжну дитячу голівку,
Хай буде щаслива довіку,
А краще в усі віки!
Народи мені кохана сина,
То від тебе найкраще віно,
Щоб міг тримати меч і плуг...
Щоб був і син і кращий друг,
Умів відрізняти добрих від злих,
І хвацько в*язав би морські вузли!
Щоб не лякали мене жодні стіни,
Народи мені дітей,єдина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501716
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Говорили про Ісуса Христа. Хтось сказав, що Ісус Христос був анархістом, бунтівником, що підривав підвалини тогочасної суспільності, і тому реакцію офіційного духовенства на нього можна вважати цілком закономірною. Це мені невиразно нагадало щось мною пережите, тяжке, але не додумане до кінця. Питання, яке підсвідомо мучить мене десятки років і ніяк не може бути розв’язане. Я подумала, що для того, щоб підірвати основи суспільного ладу, зовсім необов’язково бути бунтівником, фанатом або честолюбцем, досить просто бути чесною людиною. І в цьому чи не одна з найбільших трагедій життя.
“Бійтеся ваших перших спонукань, оскільки вони безкорисливі!” --казав всесвітньо відомий цинік, і найгірше те, що він правий. Бунти, революції і невинні жертви часто виникають там, де хтось дає вихід своїм першим- найкращим і найблагороднішим- почуттям.
Тоді було гаряче літо, і не лише від сонця, яке палило нащадно, але через звичайну абітурієнтську гарячку, яка вже стала характерною прикметою літньої пори. Ті, в кого не було дітей-абітурієнтів, із співчуттям віддалік спостерігали за пристрастями, які вирували у сім’ях їхніх знайомих, вихлюпувалися зі сторінок газет, пульсували у безкінечних напівтаємних чутках про “блат” і хабарі. Не секрет, і це всі знали, що від вступу або невступу до інституту залежали долі молодих, розумних, начитаних, укоханих дітей, які піддавалися жорсткому пресові подвійних екзаменів -- випускних і вступних. І абітурієнти, і їхні батьки були близькі до нервового зриву.
Я вступала до медичного інституту, одного з найпрестижніших, але не це відіграло роль у моєму рішенні. Шляхом виключення я дійшла до висновку, що найбільше мені би хотілося мати справу з людьми- живими людьми, яким потрібна допомога, -- а не з машинами чи кресленнями. Я би сказала, що керувалась якимось загальногуманістичним підходом. Вчилась я завжди на “відмінно”, школу закінчила з медаллю, і шанси для вступу у мене були непогані. Вдома мені створювали максимально сприятливу атмосферу для навчання -- власне, нічим іншим я не займалась. Я носила окуляри, була досить закомплексованою, і усі мої закоханості назавжди залишались моєю таємницею.
У той час для абітурієнтів, які закінчили школу із золотою медаллю, існувала система “профілюючого” предмету, яким у нашому медінституті була фізика. Це означало, що здавши фізику на “відмінно”, абітурієнт звільнявся від здачі решти іспитів і зараховувся до славних лав медичного студентства. Це було мрією багатьох медалістів. Фізику я не дуже любила, але сумлінно вивчила її в повному обсязі, який тільки вимагався для вступу. Мала навіть репетиторів. Десь у глибині душі я була переконана, що не зможу не здати її на “відмінно”. Тоді я ще не знала насмішкуватого характеру своєї долі, яка любить підносити мені неприємні сюрпризи там, де в жодної іншої людини ніяких труднощів би не виникло.
Екзамен був письмовий. Білет мені попався легкий. Задача була про трансформатори, і я з нею впоралась досить швидко ( задач тоді боялись найбільше; перед входом до інституту у напруженому розпашілому натовпі батьки щільно оточували кожного абітурієнта, який виходив після здачі екзамену, примушували його розповідати, яка була задача, і “брали на олівець”). Одне з теоретичних питань було про лупу і проекційну лампу. Це теж було легко, і я з задоволенням відповіла на нього. Відповіла я докладним описом структури і дії цих пристроїв, ходу променів у них і заломлення. Якось я не відчувала, що моя схильність до літератури підведе мене. Опис мій був бездоганним, без жодної помилки, але на конфліктній комісії, куди я потім ходила, щоб узнати, чому одержала четверку, мені сказали, що замість того, щоб на цілу сторінку описувати, мені досить було всього лише намалювати схему проекційної лампи, хоча б найпримітивнішу. Прикро було те, що я чудово знала цю схему і могла б намалювати її з заплющеними очима. У мене навіть було таке бажання, але я ним знехтувала: чомусь саме словесний опис здався мені важливішим; я тоді подумала, що схему можна просто запам’ятати завдяки зоровій пам’яті, і тільки текст, написаний своїми словами, продемонструє мої справжні знання.
Пізніше, коли я розповідала про цей епізод із свого життя чоловікові, він сердився і казав, що в мене, значить, зовсім не було “фізичного мислення”. Я згідна. Його в мене дійсно не було.
Так, не зробивши жодної помилки, я одержала четвірку з фізики за відсутність “фізичного мислення”. Це означало, що я була приречена здавати решту іспитів. До цього я не зовсім була готова. Твору я не боялась (твори я завжди писала легко й грамотно) і, дійсно, написала його не п’ять. Найбільше я боялась біології. Предмет цей просто невичерпний, і в одній своїй частині -- а саме в ботаніці -- для людини, яка з дитинства жила в місті, був непідсильний. Можна було вивчити величезну кількість теорії, але нічим було замінити конкретні знання вигляду, особливостей росту і способів розмноження рослин, яких ти ніколи не бачила. Їх же є нескінченна кількість видів! В принципі на ботаніці можна було “завалити” будь-якого абітурієнта.
Додому мені було прислано розклад вступних іспитів у вигляді “сітки”, де перетинались номери груп, назви дисциплін і дати. Звичайно ( це тепер я вже знаю, що звичайно), я через свою неуважність переплутала дати екзаменів з біології та хімії. Це означає, що з п’яти днів, які були відведені на підготовку до біології, три дні я вчила хімію. Не знаю, як виявилась моя помилка, але на виправлення її в мене залишилось тільки два дні, з яких перший день я провела у пошуках серед знайомих відповідного підручника, якого так і не знайшла.
Не передати, в якому стані я йшла на іспит. Ботаніки я майже зовсім не знала, зоологію знала посередньо, добре знала генетику і різні “теорії” -- зародження життя на Землі (Опаріна), походження видів та ін.
У білеті моєму стояло першим питанням “Еволюційна теорія Дарвіна”, другим --“Колорадський жук”. Готуючись до відповіді, я мимоволі слухала, як відповідала абітурієнтка, що йшла переді мною. Вона розповідала про суцвіття. Я щиро поспівчувала їй. Проте відповідала вона, як мені здавалось, досить добре. Вона наводила приклади -- назви рослин, деякі з яких я просто не чула. Я була в захопленні. Чомусь у мене склалось враження, що вона вже не перший раз здає цей іспит. На мій подив, дві молоді викладачки не були цілком задоволені. Вони вимагали нових прикладів на кожне суцвіття. Дівчина напружувалась, пригадувала щось нове, потім повторювала вже сказане. Я відчувала, як упав її настрій, як змінився її голос, і у ньому вчулись безнадія і розпач. Нарешті, вона подала залікову книжку і, ледь стримуючи сльози, стрімко пройшла повз мене. Я здогадалась, що їй, мабуть, поставили трійку. Серце у мене стиснулось від жалю.
Настала моя черга. Я була впевнена, що при такому рівні вимог я просто “провалю” свій екзамен. Теорію Дарвіна я розгорнула досить добре -- у ній не було нічого складного. Найбільше я боялась другого питання. Чесно кажучи, про колорадського жука я знала тільки те, що він походить із штату Колорадо, від чого й дістав свою назву. Знала, як він виглядає (збирала колись у бабці на городі), про щось здогадувалась. Загалом про цього жука я могла самостійно розповідати лише пару хвилин, а далі мої знання вичерпувались. На щастя, коли я закінчила, одна з викладачок, яка мене екзаменувала, не дуже наполягала на продовженні. Вона задала пару додаткових питань, доброзичливо вислухавши мої відповіді.
Я не дивилась, що мені ставили у заліковій книжці. Четвірки було би цілком достатньо (як згодом виявилось, навіть якби я одержала трійку, то за кількістю балів після здачі хімії все одно була б зарахована).
Я вийшла у коридор. Нерви бриніли від пережитого напруження. Якось мляво і байдуже -- просто тому, що треба -- відкрила залікову книжку. Там стояло “відмінно”. Першим моїм імпульсом було повернутись назад і якось пояснити, що я зовсім не заслужила на таку оцінку, що я, наприклад, не знаю ботаніки і погано знаю зоологію, що мені просто пощастило із білетом і їхнім доброзичливим до мене ставленням, що якщо хтось і заслужив на вищу оцінку -- то це та дівчина, яка щойно вибігла у сльозах. Мені хотілось попросити їх зменшити мені оцінку, а натомість підвищити їй. Це мені здавалось цілком справедливим і можливим (!), пропозиція моя--логічною і по-людськи зрозумілою, але...
Екзамен продовжувався. Я бачила, як до кімнати заходили нові абітурієнти; хтось готувався за столами, хтось у коридорі востаннє зазирав у підручник, набираючись сміливості переступити поріг. Я не могла порушувати цього перебігу подій, не сміла заважати такій кількості людей.
Повільно спустилась сходами. Коли вийшла з інституту, батьківський натовп розступився переді мною, ні про що мене не питаючи -- із таким пригніченим виглядом я йшла. На душі було важко і якось нудотно. Я напружено шукала виходу. Нарешті, найбільш розумним мені здалось піти до декана і поговорити із ним. Деканом тоді був досить привітний невисокий чоловік, який мені сподобався на співбесіді. Декан не був безпосередньо зайнятий прийомом іспитів; в його обов’язки, мабуть, входило стежити за їхнім перебігом. Я ні в якому разі не хотіла підвести “своїх” викладачок. Усе, що я хотіла –- це запропонувати йому чесну угоду про зменшення моєї оцінки на користь дівчини, яка відповідала переді мною. Чому це може бути неможливим? Чому? Я не знаходила відповіді на це запитання, і тому мені здавалось, що я права. Я була настроєна настільки рішуче й безповоротно, що до цих пір не знаю, що, власне, мене зупинило.
Здається, саме тоді я згадала про маму. Адже увесь цей час, доки я здавала, доки сторопіло стояла у коридорі, а потім повільно спускалась сходами, доки зараз розмірковувала над своїм походом до декана, мама моя із страхом і надією, із завмиранням серця чекала мого дзвінка. Я подумала, що требі спочатку сповістити її. Дзвонити не хотілось, і я поїхала додому трамваєм. Добре пам’ятаю, що їхала я із твердим наміром розповісти мамі про те, що сталось, а потім одразу повернути назад, навіть не обідаючи, і здійснити те, що веліла мені моя совість. Без цього я не могла продовжувати жити. Тільки знання того, що мені належить зробити і що я обов’язково зроблю, давало мені сили якось рухатись. Після годинного напруження і закам’янілості щось у мені прорвалось, і їдучи в трамваї, я плакала. Це приносило деяку полегкість.
“Ну що?” -- запитала мене мама, і стільки страху перед моєю відповіддю було в її очах! «Та п’ять», -- сказала я неохоче, збираючись продовжувати далі і розповісти їй про основне. Але продовжити я не змогла. Мама так радісно зітхнула, так палко подякувала Богові і, нарешті, вона так міцно й розчулено обійняла мене, що я відчула себе не вправі зіпсувати її щастя. Тільки коли вона покликала мене їсти, я сказала, що не можу, тому що мушу йти до декана. Збиваючись, я переказала, як могла, усе мною пережите і розповіла про свій намір. Усе було якось не так, як я сподівалась. Мама не перейнялась серйозністю мого настрою. Вона, здавалось, усе ще перебувала у стані ейфорії. Розповіла, між іншим, що цього дня, коли вона оглядала хвору (а увесь час думала про мене), у якусь мить вона ніби “відключилась” і мало не знепритомніла. Це, мабуть, було саме тоді, коли я відповідала. На моє наполегливе бурмотіння стосовно декана і заміни моєї оцінки на нижчу заради підвищення оцінки якійсь незнайомій дівчині, яка розповідала про суцвіття, вона, здається, сказала, щоб я не говорила дурниць. Уся моя затія поставала переді мною як щось неможливе і навіть небезпечне. Коли мама впевнилась, що я говорю серйозно, у ній з’явився якийсь острах. Вона ходила за мною по квартирі і щось намагалась пояснити. З усього я зрозуміла те, що мій вчинок не тільки нічого не виправить, а підставить під удар невинних людей і наробить ганьби усій нашій родині.
Так і не здійснилась тоді моя поїздка до декана. Не те, щоб я одразу відмовилась від свого задуму, але я хотіла бути впевненою, що чиню правильно.
Чому мама -- мій найкращий друг і порадник і найблагородніша людина, яку я знала, -- не схвалила і навіть якось злякалась мого наміру? У цьому була для мене загадка, важка, заплутана загадка, якої я тоді не могла розв’язати. Це давало мені якийсь сумнів, невпевненість у своїй правоті і, зрештою, я не могла діяти. Здійснення мого задуму ніби трохи відсунулось -- зовсім трохи, до остаточного розуміння ситуації.
Пройшло багато років, але я так і не можу сказати, що зрозуміла. Або ж...або ж розуміння моє таке гірке, що про нього важко навіть говорити (чи не тому ми з віком поринаємо в мовчання?). Я ясно бачу тепер, до яких практичних наслідків призвів би тоді мій вчинок. Якщо б декану не вдалося вгамувати мене- через особисті вмовляння, батьків або ще якось ( як--мені навіть страшно подумати), якби йому довелося “дати хід” усій справі, то, мабуть, викладачки були би відлучені від подальшого прийому іспитів, була би призначена комісія “для розбору”, уся група студентів, яка екзаменувалась цього дня (а, може, й у попередні), була би пропущена через екзаменаційну “ м’ясорубку” знову (не думаю, що вони би були мені за це вдячні), усе це не могло би не просочитися у пресу, через яку би дістало широкий розголос на цілу країну завдяки загальній істерії, яка панувала навколо вступних іспитів у межах Союзу. Не кажу вже про власну долю і долю своїх близьких (кожен має випити за життя свою чашу, наша ж чаша гіркоти була би випита уся одразу, до дна), але й головна моя мета-- допомогти “своїй” дівчині -- залишилась би утопією. Чомусь я впевнена, що в разі повторної перевірки її знань нові екзаменатори наполягли б на попередній оцінці.
Здається, в кишенях убивці Кенеді, а потім убивці Леннона було знайдено книги Селінджера. Обидві з них -- це сповіді вразливої молодої душі, чутливої до фальші цього світу і просто до його недосконалості, а також опис “химерної” з точки зору дорослих поведінки підлітка. Усі його спроби виправити недосконалість життя ні до чого доброго не призводять, навіть навпаки, але, як видно із вчинків його послідовників, їх це не зупиняє.
Здається, усі спроби поліпшити цей світ, у якому все взаємозв’язане і немає місця нічому зайвому (“зайвими” виявляються найкращі прояви людської натури), приречені на провал. Ні, зовсім не потрібно бути бунтівником або революціонером, щоб перевернути догори ногами усталений порядок речей. Для цього треба мати трохи чесності при повному нерозумінні того, як працюють механізми суспільного життя. Недосконалі механізми недосконалого життя.
Я так і не запам’ятала обличчя дівчини, заради якої хотіла поступитись своєю оцінкою. Можливо, вона усе ж поступила до інституту, можливо, ні. Я була сумлінним лікарем і ніколи не нехтувала своїми обов’язками. Багато хворих любило мене.
Через кілька днів після екзамену з біології мама із здивуванням розповіла мені, як, ідучи сходами лікарні, випадково зустріла колишню студентку, яка, бувало, чергувала під час маминих змін і мама вчила її на практиці. Мама не була викладачкою, вона працювала простим лікарем, але їй часом доводилося щось показувати студентам. Вона проходила повз бувшу свою ученицю, не пізнавши її, коли та звернулась до неї: “Ви не пам’ятаєте мене? А я вам така вдячна за науку! До речі, нещодавно я приймала вступний іспит у вашої дочки, це ж ваша дочка, чи не так? У вас таке рідкісне прізвище! Вона розумна дівчинка і так добре відповідала!”
Вікторія Торон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501482
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2014
«хай котяться вони …під три чорти...
оті світи...в яких тебе ...немає...» - [i]Гостя[/i]
Піду у ліс, де трави чарівні.
Зберу я сльози ангелів-конвалій,
До серця пригорну, як у ві сні,
Де ти мене нестямно так кохаєш...
Так солодко, так хОроше мені…
Тримає на землі мене кохання.
Зрадлива доле… Дні мої сумні...
Не відбирай оцей політ останній!...
Усе мине, від зливи - до тепла.
Запишеться на крижані скрижалі.
Тож дай напитись з цього джерела,
Пізнати те, що прагнула в печалі.
Як доведеться риску підвести,
Між тим, що хочу я, і тим, що маю,
Хай котиться воно під три чорти,
Оте життя, де я тебе не знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499687
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 18.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2014
вибиті шиби вікон-ікон
хата у землю корінням вросла
правда – невизнаний світом закон
крила ростуть у ласкавого зла
але із праху й золи що в печі
створює воїнів Той Хто єси
точаться в герці пера-мечі
і вилітають з сердець голоси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498897
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 14.05.2014
Мягкими звуками вязаных носков,
Поверх матроски тёплый плед накинув
Укутавшись в тени и дрёме ивы
В озёра звёзд я стану беглецом
Всё сказано. Всё спето. Прочтено.
Нет смысла дальше оббивать пороги
Вселенной...только посреди дороги
Упасть нельзя - ведь позади звено
Идти за кем-то, видеть только спину...
Идти одной...оправдан ли тот риск?
Самой себе подать с упрёком иск...
Себя приговорить неоспоримо..
Непостижимо...
Всё до мелочей...
Я только вздох, меня уж нет наверно,
Как звёзд, что ещё светят во Вселенной
Оновременно общей и ничьей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498782
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 14.05.2014
телефоную тобі опівночі, читаю свої недонароджені вірші
кожній із мертвих тіней на сірих, оголених радієм стінах,
кожній молитві і мрії. Й ім'я твоє в віршах моїх - незмінне,
але кожного двадцять шостого квітня - і-н-ш-е.
замовляю нам час на двох, декілька хвилегодин у ніч
занадто близького тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого
ми з тобою обидва живі в інформаційному метапросторі
твоя доля в розмові зі мною залишається віч-на-віч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496979
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
ми перебудемо ці тортури мовчання ніби обітницю німоти
страх бути почутим зашиває нитками рота
все що б ми не сказали наразі ні я ні ти
буде використане проти..
закрадається сумнів під комір ніби павук
у найглибший з куточків серця
якщо достигле яблуко падає нам до рук
значить воно підточене червом..
часто повторюване знецінює власний зміст
і сиплеться сиплеться сиплеться крізь пальці пісок літер
якщо дійсно є що сказати то говори
коли слово є важливішим за тишу..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495851
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 30.04.2014
надмірне щастя завжди непристойне у власній відвертості:
мулить око, ніби коротка спідниця, усім, хто поза, -
вони відчувають себе причетними до якогось страшного злочину
свідками..
розкажи мені, як це бути похороненим заживо
у труні, що має форму власного тіла,
як себе із дитинства привчав бути циніком,
аби менше боліло..
і все було даремним - невдалими спробами хлопчика
затиснути серце як черепашку у панцир,
бо на світанку верталась вона із усмішкою на губах,
і тріщала броня по швах, не витримуючи натиску..
ці твої іграшкові стволи і гумові кулі,
пластмасові танки і штучні сльози
можна пробачити, бо коли направду війна -
ніхто не вертається переможцем.
надто багато втрачено.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494648
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 27.04.2014
Набридливі,вуличні мати...
Розбиті кулаки до крові...
У кожному з ближніх шукати,
Діаманти і крихти любові.
Шукати в ближніх погляд Бога,
І розуміння замислу Творця...
Невдовзі розтане тривога,
Забравши всі сльози з лиця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495050
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Спустошеність моя так звично вдягне маску
Відважного бійця, щоб втому від поразки
Сховати від очей
чужих, лихих, ворожих.
Самотністю ночей Світ білий не стривожу.
Шкода, що сліз нема.
І усмішки не має...
Жалю і каяття у серце не впускаю.
Ні радості від сну, ні сну, що був би в радість.
За що веде війну пихата людська заздрість?
Нехай тремтить Зоря, сама посеред неба.
Новий вродився день -а більшого не треба.
Привіт, веселий Світ!
Здорові, Люди, будьте!
В перетині орбіт про маски не забудьте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493164
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 23.04.2014
*Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом,
раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
Ни капли сахара, ментола или сочувствия к собственному сердцу. После четвертой или пятой сигареты начинаешь чувствовать вкус жизни - в терпком аромате горько-приторного дыма, ленивой смертью ползущего к соседней стене по направлению ветра или дыхания. Именно потому я люблю курить в одиночестве: так моя жизнь не касается ни твоих губ, ни твоих глаз.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Ты ревнуешь. - Не то вопрос, не то утверждение.
- К чему? - Безысходность.
- К одиночеству.
Не шах и не мат. Жизнь - не шахматы.
Мы встречаемся, когда ночь не в небе, а в наших глазах. Порой мне кажется, что моя - только отражение твоей собственной, или ее сон. А ты редко улыбаешься и почти никогда не говоришь "до встречи", совсем как зеркалам. Зеркалам и правда не стоит назначать свидание, не так ли?
- Не так.
- Кофе?
Завариваю чай на двоих. Полынь. Любистник. Любовь всегда горькая в одной из своих нот. Мы пьем неторопливо, как время - наше дыхание. Возможно, стоит уберечь себя от ошибок?
- Нет.
Сегодня одна из редких твоих улыбок. Ты касаешься моих глаз собственным взглядом:
Я отражаюсь, как мертвый камень
В невольно разбитом девичьем сердце
Я - айсберг, вчера потопивший "Титаник"
Несправедливо преданной веры.
Я - искушение собственной правдой,
Распятой на небе в образе солнца,
Прочтенной по строкам в нотной тетради,
Украденной фильмом с нелепой концовкой.
Я отражаюсь, чуть-чуть не живя,
Преданный тенью прошедшего лета...
Зачем ты вернулся, грядущий Январь?
- За кофе и сигаретами.
Твоим губам нужно чаще тренировать улыбку, тогда однажды она станет искренней. Я знаю, я учился улыбаться почти так, как ты. Только на одну или две зимы раньше, но в зеркалах совсем несложно играть со временем. Иногда я чувствую, как ты течешь по моим венам, пропитываясь насквозь кровью, пресыщаясь, словно не-случайные любовники, эмоциями на шелковых простынях. Вот и сейчас - эта горчинка в уголках твоих губ, словно корица и мускат в кофейном послевкусии.
Дыханием по строкам. До безумия нравится молчать с тобой.
До безумия - с тобой.
После - тоже.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Знаешь, Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом, раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
- Я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223909
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 22.04.2014
Ти-те,що справжнє,те що справді є,
Щось невловиме і завжди приємне…
Щось тепле,близьке,рідне і моє,
Ти нівелюєш усе нице й темне:
Залишивши мені лиш сяйво зір,
Правічний шепіт тихих океанів…
В тобі пульсує недосяжність гір,
Помножена на загадку туманів!
Ти-те,що справжнє,те що справді є,
Ти крик птахів-дорога в безкінечність...
Ти- спокій мрій,ти- зцілення моє...
Стираєш грані і мою непевність!
Ти-те,що мене гріє днесь,
Що гріє завтра й грітиме крізь вічність...
І я тону,я розчиняюсь весь,
В твоїх найменнях і у слові "вірність"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493762
дата надходження 20.04.2014
дата закладки 22.04.2014
А як розривалось, то тріщало ?
Ні. Скрипіло незмазаним, перекошеним механізмом. Застарілим. Крихким.
А як розривалось, то кричало ?
Ні. Розпадалось. Застилало очі зеленим туманом.
Таким тягучим. Вогким. Нудним.
Як рвалось по живому, то вереск стояв у вухах. Пронизливо-глуха тиша била у барабанні перетинки, розтягуючи їх на сотні тисяч кілометрів по моїй душевній пустелі.
А я шукала підтримки в друзях.
В музиці. В очах безкінечно-байдужих.
А по стінкам моєї зраненої душі
хльостав вітер примерзшим піском.
Роз"ятрював незагоєні рубці.
Ламав шийні хребці.
Гриз вени на блідій руці.
Сіллю стікав по запалій щоці.
Хіба то так буває, щоб серце билось вісім разів за один подих,
сто дванадцять разів за ненавмисний дотик ?
В серці пріє мій важко-займистий порох.
І скільки ще я маю за руку тримати не тих, не справжніх,
навмисно-придуманих і ненавмисно-стрічених долонь ?
Скільки ще мені треба зазирати в очі, які не люблять і не любитимуть ?
Скільки буде ще людей, які нещадно битимуть
тяжкими ботинками в лівий бік
і ламатимуть ребра щоночі, щотижня, щорік ?
Скільки ще я маю втратити даремно впавших зірок ?
Скільки ще бажань буде, які й не подумають здійснитись ?
Якби ж хто відповів.
Поворижити на кавовій гущі ?
Чи свої морозні сльози ллючи,
забути всі загаслі іскорки в очах,
застигнути на ліжку і зробити вигляд, що сплю?
Чи може зробити вигляд, що палко люблю ?
А що вигляд робити, якщо воно є так ?
Сказала б щиро - кохаю. Але ж. Але.
Я на тебе тільки чекаю,
а в собі ( і тільки в собі ) твій погляд тримаю.
Обійняти б твою долоню і шепотіти подихом в твою лінію життя те, як ти мені потрібен.
І відчувати твою аритмію.
Я кохати не вмію.
Я вмію віддати себе навіки
лише такому, як ти ( тобто, тобі — неповторному ) чоловіку.
Ти не зітреш сіль з підборіддя.
Не заслужила.Я ж того не гідна.
А я б пестила твої різкі скули,
мліла б від змаху твоїх вій,
молилась би на твої губи.
Та ти не мій,
а вже давно чійсь любий.
Тонкостану якусь голубиш.
А мене не хочеш і не чуєш.
А я б віддала свою лінію життя,
всю — від початку і до кінця,
тобі.
Лише, щоб твоя була довшою, товщою, кращою.
А лінія серця вже твоя.
В грудях розривалось і тріщало.
Скрипіло.
Пронизливо мовчало.
І шалено боліло.
Вибач, я можу лише себе віддавати.
І душу твою цілувати.
А от кохати — не вмію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492439
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 14.04.2014
позади меня по одной гаснут лампочки.
шаги меньше и время идет медленнее.
я просто так по нелепой случайности,
скажу,что ты мне нравишься.
на самом же деле, я тобой болею.
ничего не исправишь.
так получается.
когда я уйду, дыши букетами и подарками.
целуйся под арками и улыбайся.
я не буду говорить, мол я раскаиваюсь,
хоть так и есть.
однажды,когда сяду поесть,
пойму,что лучше говорить кушать,
мне самого себя надоело слушать и нет никакой идиллии.
у тебя в руках ромашки,хризантемы,лилии,
а у меня твое прикосновение и,
я всего лишь на одно мгновение представляю, как бы здорово звучало "мы".
шум Москвы мог бы подарить радость
и двоих детей, как я мечтал.
ее бы звали Мая, а его Марк, и все было бы замечательно,
пока бы я не проснулся от того, что во сне от счастья зарыдал.
осталась одна лампочка и я выкручиваю ее самостоятельно.
внимательно вглядываюсь в небо и закрываю глаза.
назад не вернуться, хоть я и был бы рад,
поцеловать еще раз твои, покусанные от нервов, уста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491735
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 11.04.2014
Я літав... Ми літали тоді
Молоді, і щасливі від того,
Що в роках синьозорих надій
Буде все, що попросим у Бога.
Я живим повернувся з війни.
Звідтіля, з чужедальнього краю.
Серця пам"ять приходила в сни...
Та назад вороття не буває...
І я жив... Боже, як ми жили!..
Мотоцикл, полювання, кохання...
Ми навчання пізнАння пили,
І кохались від ночі до рання...
Відійшло. Вдалечінь. Аж туди,
Звідкіля вже листи не надходять.
Друг, кохана...Кого я любив,
З ким дружив, кому був у пригоді...
Відійшли. Хто і жИвим пішов...
Зрадив хто, а хто став нецікавим...
П"ю, як досвід життя, знов і знов
Філіжанку прогорклої кави...
Ночі темні, буремнії дні-
Все здійснилось так саме, як треба.
Та нерідко ще й досі вві сні
Я лечу мотоциклом у небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491679
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 11.04.2014
Серед міста, що дихає пам*яттю різних обличь
Я крокую щоденно і думки так міцно стискають
Моє небо, що впало на очі... Розпалена ніч
Ароматом зірок, хвилі спогадів тихо вкривають.
Що в моїй голові? Де те серце? Хіба я живу...
Хто ще досі чекає на мене із ночі до рання?
Дратівлива година п*є спрагло воду дощову
Дрібні сльози небесні є грішним моїм покаянням.
Я так тихо живу, що думки мої мене гучніш...
Із дахів позривалися привиди мрій-самовбивців.
Я існую в тобі... В сумі..посмішці...в час, коли спиш...
І напевно у серці...що тут... у старенькій бруківці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491249
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 09.04.2014
присутність,
осі́лість,
ная́вність твоя у мені –
це навіть не те,
якби жив традиційно –
у час-од-ча́совім спо́мині…
ні…
образ твій
оселився, бачу, наві́чно –
обезсме́ртився у мені
листочком трі́йчатим із мезозоїв геологічних –
конюши́ни трилисничко́м
зберігся випа́дком у скам`янілому бурштині́…
29.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488926
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Ми, як білих метеликів ляльки-мумії,
Не навчились літати, жити і думати.
Хоч дивуємся часом і ждемо приховано
На світло, на свято, на сонце надії якесь.
Тебе прораховано, дні спрограмовано,
Ще в минулім житті прораховано все.
І ця мить – «де жа вю», що вже було колись.
Байдужістю, злом, нетерпінням усіх інфіковано.
І в кожного ніби ліміт і проблем лабіринт.
Як жити чи вижити в дикім оцім серіалі,
Де шансів так мало і більше питань?
Втікати до себе у мушлю чи в задзеркалля,
Від бруду і блуду, від фальші й іржі.
Таїтись, як вийде, між дурнів і мудрих.
Ділити себе без жалю, як риби, хліби і вино…
Ліпити собі пластилінових карликів-ідолів
Й не бачити вперто сірих фантомів масу,
Весну і небо. І сміх білозубих красунь…
Хоч збридли маски і стерті майже очі,
Ми дурим себе, що мине, і що порох ще є.
Встаєм - лягаєм, ходим по колу, як час та інші.
Спокійно-наївно-дитяче. І без надриву.
Хоч вірити треба. У щось. У маленький виграш.
В життя і у себе. У шанс. У друзів, у тебе.
Як в казку стару із незмінно щасливим кінцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488985
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Ходи по землі допоки ще можеш,
І бідами не муч себе…
Бо негоже,мій друже,негоже,
Забувати хто прислав тебе!
Не для відчаю,не для злоби,
Ти на землю колись прийшов…
Ти глина божої подоби,
В якій тече небесна кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488570
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
Бракує слів, коли душа співає,
Криштальним дзвоном серце голосить.
Птахи несуть пісні із серця раю,
І в коси заплітають кожну мить.
Весна! Ти певно снишся немовляті...
Усе, що бачу я, то чисті сни.
Увись злетіли всі мої крилаті
Надії, мрії, спогади ясні.
Я чую скрізь акорди і пасажі,
Веснянки українські у ночах.
Що бачу я у стрічних персонажах...
Що бачить небо у моїх очах?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488582
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
увіруй в Слово
і підеш по воді поезії
наче по лезі...
тонути не страшно
страшно не йти
хто відречеться від Слова
яке зове за собою
той відречеться від себе
і втратить навіки себе
кожен може
вирушити по стопах Слова
але чи ти готовий піти
за ним на Голготу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486580
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2014
Мы не знакомы. Я не помню
Ни цвета глаз, ни вкуса губ.
Стриптиз передо мной исполнив,
Ни платьев цвет, ни мягкость шуб
Мне не почувствовать, не видеть
Прохладной тела белизны...
Мне Вас изменой не обидеть
В несмелом трепете весны.
Я не познаю, как несмело,
Остатки гордости храня,
Мне подарив нагое тело,
Вы вся, надевшись на меня
В любовном сладостном дурмане,
Себя пронзив стрелой любви,
Мне отдадитесь. Сам я ранен
Мечтой... Не ранен. Се ля ви...
Из непреложенных усилий,
Фантазий, не осуществив
Своих желаний, Вы незримы,
Как домик карточный сложив,
Своим мечтаньям потакая.
Мы не знакомы. Я поник.
Порыв желаний истекает,
Как влагу поглотил родник.
Вы не приложите усилий
Ко встрече. Но порой ночной,
Явившись в звезд небесной сини,
Во снах Вы будете со мной,
Пройдя прохладой темных комнат...
И я готов Вам обещать-
Я Вас не помня буду помнить...
Не зная буду познавать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485803
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Нашу історію неможливо читати без брому,
Але ж треба,ой,як треба!
Крізь хащі побуту і вічної утоми,
Осягаючи внутрішнє небо:
Шукаючи власне коріння,
І втрачене нами тепло…
Знаходити розуміння,
Крізь Істин розбите скло!
Крізь покручені часом століття,
Крізь біди-зберегти в собі людину…
Запах м*яти,сонця,різноцвіття,
Забувши про тупу тварину!
Якою ти був учора,
Завтра ти станеш іншим…
Завтра ти будеш морем,
Снопом із небесних віршів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485620
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 14.03.2014
Похмура зима. висохлі фарби,
Сірі будинки, загублені скарби,
Бери в руки мрію, солодке слово,
Розмалюй так, щоб сіяло навколо...
Бери в руки зорі і синє небо,
А ще світла пусти через себе,
Бурхливим потоком несуться ріки,
В новому світі проснуться повіки...
В сонячні сіті попадеш раптово,
З"являться ліри невипадково,
Сутінки долі відійдуть далеко,
Пензлі танцюють польотом лелеки...
І буде акварельно, буде чудово,
Стане душі чомусь кольорово...
Кожного дня для диваків свято,
Негайно живою фантазію брати...
Сади Піднебесся одягнуті в шати,
В повітрі кружляють фрази крилаті,
І станетья диво, що не передати,
А скільки тонів ще можна додати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484568
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014
планета
і життя на ній –
наче скляна блакитна кулька
у хвої новорічній,
на ялинці:
висить на волосинці,
яскрава і крихка –
чи мильна бульбашка…
…наче метелика ламкі́ тендітні крила
у лапах павіана гамадрила
..але
мале
буває більшим за велике,
крихке –
цупкішим за тривке:
таке
облаштування Всесвіту
урівноважено стійке́,
безмірно-значне, многолике
мембранно
бринить небесне і земне –
поєднано-одне,
тривожно…
та Слово Боже
не промине:
ми
з серед останніх – стали перши-ми
08.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484431
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014
Мовчання наповнене звуками,
Звуки наповнені тишею.
Тиша наповнена спокоєм,
Спокій - мовчанням наповнений.
Числа наповнені знаками,
Знаки наповнені думкою.
Ідеєю думка наповнена.
Ідея ж - серцями людей.
А люди наповнені вчинками,
А вчинки наповнені діями.
Ті знов наповнені думкою,
А та, як ми знаєм, ідеєю.
Навіть мозок наповнений імпульсом,
І мама дитям наповнена.
Тільки я нічим не наповнений.
Мені шкода, що я - порожній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483581
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 05.03.2014
[i]Пливе кача по Тисині-і-і...[/i]
Останній марш...В останню путь...
[i]Мамко моя, не лай мені-і-і...[/i]
Небесне лицарство несуть...
[i]Залає́ш ми в злу годину-у-у...[/i]
Майданом... В душах жар і лід
[i]Сам не знаю, де погину-у-у...[/i]
То - України збитий цвіт...
[i]Погину я в чужім краю-ю-ю...[/i]
В недобрий для країни час,
[i]Хто ж ми буде брати яму-у-у?...[/i]
Синочки, молимось за Вас!
[i]Вибиру́т ми чужі люди-и-и...[/i]
"Болить нас, Господи, болить...
[i]Чи не жаль ти, мамко, буде-е-е?...[/i]
-І як щемить...О, як щемить!"
[i]Ой, як мені, синку, не жа-а-аль?![/i]
Небесна сотня лине в рай
[i]Ти ж на моїм серці ле-е-ежав...[/i]
Стрічай їх, Господи, стрічай!!!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481071
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Во тьме... Идешь ко мне, не опираясь.
Во сне... Иль наяву... Слегка касаясь
Рукой меня, и я горю, как свечка...
С тобою это чувство длится вечно.
Лежишь... Как будто соткана из света...
Во тьме прекрасна обнаженность эта...
Ты вся изгибы статуи Родена
Творишь, меня желая неизменно...
Моя... И голова горит в экстазе...
И я хочу тебя, и всю, и сразу
Любить... Пронзить тебя желаньем этим,
И быть с тобой счастливей всех на свете...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479111
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 13.02.2014
А мы не меняемся. Время итожит будни.
Стираются тропы, листья и башмаки.
Загадывать смысла нет - что же завтра будет.
Сегодняшний день, спадая с твоей руки
листом облетевшим, канет в былое. Завтра
опять перельется винностью через край.
Но только воспоминанья опять внезапно
накатывают волной. Сколько не стирай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478933
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 12.02.2014
Він ніжно їй гладив волосся,
Не знав наяву чи в ві сні,
Що малось – сьогодні збулося,
Як сонце заграло в вині.
Всім тілом його оповила
Й жар серця свого віддала,
Кохала, бажала, пестила:
Як здатна, як тільки змогла.
Поїли їх ранкові роси,
Всміхалося сонце з небес
І вітер куйовдив волосся -
Хоч в сні він для неї воскрес.
У перше, неначе в останнє,
Та все ж таки Бог їм послав,
Звершилося їхнє кохання,
Нарешті знайшов, що шукав.
Дивується - стільки дрімало,
Ховалось в коморах душі,
Нежданно в їх сон завітало
Без жодних найменших зусиль.
Нам Космос сигнали являє
У сни, щоб жадане збулось,
Видиме з невидимим єднає -
Природа не терпить пустот.
10.02. 2014р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478730
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 11.02.2014
Місто моє, що захищене небом,
Сірим димом густим оповите.
Плаче сльозами і молить "не треба",
Та йому цього вже не спинити.
І пустими зіницями вікон квартир
Воно наскрізь прострілює душі,
А в руїнах живуть ті, що бились за мир,
Ті, до кого всім стало байдуже.
Білі машинки-доставка морфінів
Тим, що потрапили в пастку.
Голками з кров*ю все поле засіють...
Ліворуч живе якийсь пастор.
Секти... в них люди чекають спасіння...
Дехто ще вірить в мораль
Кожний своє обирає насіння,
Шукає свою пектораль.
Місто, скалічене гнівом, жорстокістю,
Зрадами, сміхом байдужим.
Відчаєм пошуків, спробами вбити
Себе... психлікарні... подружжя...
Третя дитина? Отож бо дають! -
Релігійні або божевільні?
Хлопці дівчат на аборти ведуть.
Закоханих, щирих, наївних.
Місто, яке підняли дідусі,
Мужності, рук працьовитих.
Знищили цінності, скарби усі.
Вороги? Ні. Власні діти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477162
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014
частина І. Примітивно-етимологічне
мова дзво́на –
духовна,
триєдино-довершена
і сферично-об`ємно повна
«дзвін»
у нашій мові –
є смислови́м
звуко-наслі́дуванням у слові…
для порівняння: «колокол» –
із сусідської мови –
у їхньому слові
у понятійній його основі –
осмислення форми,
зовнішня, зорова́ озна́ка:
«коло-кол» –
кругле щось, приче́плене до «кілка́»…
іще варіант,
аби об`єктивно до решти було –
«коло кол» –
«із множи́ни кіл
утворене кругле тіло»,–
(як і, наприклад, округла людська голова…)
ще раз – ознака зовнішня, зорова…
правдиві свідки – слова…
етимологія: різні підходи,
і нічого дивного,
ми –
два абсолютно різні народи…
«колокол» –
кругле, і чепить на колу́ висо́ко:
тобто, формальне
зовнішнє сприйняття – оком;
«здвін» –
відображення звуку,
сприйняття суті предмета – вухом,
духовним слухом…
частина ІІ. Сакрально-зна́чиме
се́рця*
могутній удар:
бов-в-в!.. –
«Бог є Любов-в-в…»
бов-в-в!...
до Бога зов –
і водно́час відо́зва Його:
Любов-в-в…
у звучанні першого
довгого, рівного і густого
основного тону,
що виникає одразу
після удару серцем
об стінку дзвону –
має сакральне значення чисте об`ємне звучання це –
співвідноситься вібраційно із Богом-Отцем
другий тон
триєдиного звуку «бов-в-в!..» –
«Господь є Любов-в-в…» –
виникає слідом за мить:
ніби десь водопад
чи невидимий ліс шумить,
ніби щось неосяжне у повітрі плине-кипить,
усере́дині клі́тки грудної щось ніби дивне м`яко гуде –
таке, яке вічно єсьмь і вічно гряде,
щось незбагненно живе і повне,
ніби як трепет любовний...
…ця всепрони́кна лагідна складова́ –
вібраційна тональність Хрестова,
Сина Божого – Логоса-Слова
і третій тон триєдиного «бов-в-в!..» –
Бог є Любов-в-в… –
безпосередньо дзвін:
Духа Святого,
Життя Пода́теля закликає і презентує він…
безпосередньо дзвін…
частина ІІІ. Історично-символічне
імперія нужди,
неробства, дикості і зла –
гіпертрофо́вана горди́ня
імпе́рська, що себе одли́ла
у бронзі
найбільшого у світі,
дві-сотні-то́нного
але навік німого
«цар-ко́ло-кола́»
трагічна доля форми –
позбавленої смислу і душі:
гординею здаве́н грішать
сусіди східні наші…
як вони кажуть:
«много та дурного»,
але пишаються
на цілий білий світ,
що сотворили
найбільшого з усіх –
хоча і без`язикого й німого…
ця гли́ба, ку́па спла́ву –
символізує
імперії останньої несла́ву
…а відко́лота
від "цар-колокола"
одина́дцятито́нна частина –
натякає-символізує
на суверенну за всіх обставин
незалежну у Го́споді Україну
хоч би як їхній «Цар» хотів -
та: «ніколи, ніколи не буде Вкраїна
рабою московських катів…»
…над нами – наш, живий, сакральний триголо́сий Дзвін,
благослове́н одвічно і довічно він…
31.01.2014
серце* - металева, циліндричної форми частина дзвона, розташована у внутрішній його частині; язик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476190
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 31.01.2014
початок світу в знаках безкінечності
скрутився вузликом в твоїх руках.
серед зимової глухої недоречності,
моєї ніжності, твоєї теплості,
моєї приреченості, твоєї впертості,
знов разом ми у летаргічних снах.
і ця хвороба є невиліковною,
безрецидивною, дивною, тобою повною.
а ти лиш дивишся отак...
і я знов томно непритомнію.
ти наче нарко-афродизіак.
так. ти мій лікар з тонкими пальцями,
з жовтим зошитом білих аркушів,
зшиваєш-зцілюєш мене по швам.
й твій почерк терпко пахне кавою,
змиває всі рубці, мов лавою,
він тане на тлі тіла, мов пергаменті.
ти скрізь. ти тут і там.
і я собою тебе наповнюю,
реінкарную, регенерую, оновлюю,
зеленим яблуком, зірваним Євою.
скажи мені, я житиму до літа
у твоїх снах?
початок світу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475111
дата надходження 26.01.2014
дата закладки 26.01.2014
«Та годі вже лякати те небо майже хворе»
(Гійом Аполлінер)
Продаються опудала –
Бездушевні фанатики
На городах і площах виставлені
Теоретично – щоб залякувати,
Практично – для показухи.
Продаються опудала –
З травою та соломою
Замість теплого тіла,
З баняками порожніми
Замість голів і свідомості,
З палицями замість рук,
З дрантям замість одягу.
Купуйте собі, диктатори!
Замість народу вам пасує
Саме такими правити,
Саме такими командувати,
Саме серед таких
Себе людьми почувати.
Подаруйте кожному з них
Автомата –
Легко ж їм буде в живих стріляти,
На вітрі бляшанками дзвенькати,
Неіснуючих ворон відлякувати,
На полі, де навіть будяки
І ті не ростуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473072
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 17.01.2014
Я не люблю фатальних результатів,
Не втомлююсь ніколи від життя.
Я пори року не люблю ніякі,
Якщо пісень веселих в них нема.
Я не люблю холодного цинізму,
В захопленість не вірю, та іще
Коли в мої листи чужий хтось лізе,
Чи заглядає в них через плече.
Я не люблю коли наполовину,
Чи як розмову припиняє гул.
Я не люблю коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.
Ненавиджу плітки по типу версій,
Як сумнів хробак точить, і хвалу,
Або коли увесь час проти шерсті,
Або коли залізом йдуть по склу.
Я впевненість не люблю надто ситу,
Вже краще, щоб відмовило гальмо!
Так прикро те, що слово ″честь″ з ужитку
Вже вийшло, зате ″наклеп″ увійшло.
Коли поламані я бачу крила,
Нема в мені жалю і не дарма -
Я не люблю насилу і безсило,
Розп'ятого шкода тільки Христа.
Себе не люблю, коли нерішучий,
Невинуватих прикро коли б'ють,
Я не люблю коли влізають в душу,
Тим паче, коли в неї наплюють.
Я не люблю арени і манежі,
На них мільйон збирають по рублю.
Попереду хай зміни йдуть безмежні,
Ніколи цього я не полюблю.
----------------------------------------------------------------
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.
Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и еще -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
Или - когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово "честь" забыто,
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне и неспроста.
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу,
Обидно мне, когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.
Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю,
Пусть впереди большие перемены,
Я это никогда не полюблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472913
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 16.01.2014
…а я самотній…
і таких мільйони, тисячі,сотні…,
але чомусь саме моя самотність
особлива,
в неї смак легкого відчаю…
Зимова злива
стукає у вікна,
відсутність тиші
й присутність шаленого вітру
лякає…
Знову сніданки із чаєм…
Дні помітно
стають довші,
жвавішають площі,
все начебто поряд… та мимо…,
й дні невловимо
втікають крізь пальці
ранковим туманом…
Я здавався собі багатогранним,
але як мільйони, тисячі, сотні,
прокидаюся рано…
Знаєш…, а я самотній….
це десь в крові і з роками…
Я лишаюсь тим самим,
для когось не знайомим
і новим…
Давай поговоримо…???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472514
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 14.01.2014
…ніби стоїш
у прони́зано-ли́повому осонні
на приміському пероні,
перед очима –
шви́дкісний потяг мимо
летить –
мов кіноплівка кадрами – мерехтить:
бачиш себе –
на живому осо́нценім тлі,
відображеною, мов у розбитому дзеркалі, –
у кожному кадрі-шклі,
у кожнім вікні, що пролітає, – вагоннім
бачиш себе – у осонні,
на розлогім липовім тлі –
множи́нно відбитою
у залитому сонцем шклі –
на кожнім
осліплено-миготли́вім кадрі віконнім
вагоннім:
ті, хто всередині потяга – всі –
то спільний,
суцільний,
загальний людський світ,
а твій, особистий –
відносно потяга – зовні:
тільки у кожнім вагоннім вікні –
бачиш себе – у відображенні…
ілюзорнім
на осмисленому
просторо́вому фоні
…твій світ
за́вжди любить тебе:
от скажеш: «…нині
небо таке – синє…»,
він
одразу ж пого́диться:
«…синє, синє – аж голубе…»
бо - любить тебе
а скажеш, приміром:
«…небо сьогодні – сіре…»,
світ закиває прово́рно
і підтакне́ :
«…сіре, сіре…
навіть і по́части чорне…»
бо не сприймає «не»
твій світ у всьому
пого́джується з тобою
із йому притама́нною
радістю і любов`ю
для нього істина
у останній інстанції є –
кожне слово твоє,
може, і не продумане, випадкове –
слово,
решта усе – загальне
і похідне́
твій світ не розуміє – «не»
подумаєш:
«…я не люблю́ зелене пальто!»
світ почує –
«…пальто… зелене…»
і скаже: «кохана моя турбо́то,
покладись на мене:
буде тобі пальто
і –
неодмінно! зелене…
цілко́м
покладись на мене…»
світ не знайомий із часткою «не»
кожне слово твоє – для нього ствердне,
беззапереч-не…
твій світ – однопо́люсний,
і стосовно тебе його полюс –
суцільний плюс…
що замовиш – усе буде так:
світ забага́нки твої
радісно вво́лювати мастак
залишилось одне,
дрібне́ –
бажати «без не»:
скажеш, приміром:
«…хочу миру!..»
світ і почує:
«миру… миру…»
а
із протилежної сторони –
ніби те саме:
«не хочу! не хочу війни…»
а вийде:
«…хочу війни…»
і розразиться
якась локальна війна –
чия у тому буде вина?
твій світ
відбивається у тобі,
як верба у воді –
у цілковитій злагоді,
у ствердній завжди
відпові-ді
11.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471781
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 13.01.2014
Крапле дощ
Чи, може,
Крапледощ
Розмива святковий настрій січня
Голосами жертв
кораблетрощ
Завивають ко́мини трагічно
Б ́є годинник
Убиває час
Тихо так
І це уже помітно
Що не ми -
Це час вбиває нас
Ті-кі-та-кі
Некровопролитно
Крапле дощ
Набридлий
Надворі
Розмива щасливі миті січня
Я вбиваю час о цій порі
Крапледощ і я
Мабуть,
довічно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471751
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 13.01.2014
сонце пові-і-ільно
опускає ві-і-ї
перед тим,
як за обрій піти,
наче задумливо мріє…
приймає усе,
що за день
пощастило йому побачити –
пережити:
філософія Красоти́
витягуються,
тенді́тнішають-ростуть
усьо́го предметного ті́ні
і сам ти,
якщо "потилицею до сонця"
йти –
од ви́шуканости ліній
власної тіні –
її досконалости,
не зможеш очей одірвати…
філософія Красоти
зауважувати,
споглядати…
і думати:
«…щоб о-ТАК досконало творити –
треба ТАК досконало люби-ти!..»
блаженство – жити,
отак-о по стежині в`юнкій без мети
іти –
не потоптувати, не смітити,
не вимагати:
тіні готи́чні спостеріга́ти,
усвідо́млювати,
бути самій результатом
Твоєї Творчости –
філософії Красоти
…по́серед світу,
невдово́леннями зао́ханого,
зеленію, як цьогоріч зима
з теплого дива…
навіть і не скажу́ сама –
чому нара́зі така щаслива,
і у кого – так безкінечно і ніжно закохана…
10.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471479
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Не стать бы такой, как те,
Что бросают слова на ветер.
Остаться бы ближе к мечте,
Где все взрослые верят, что дети.
Не стать бы очередной,
Что, как снег прошлогодний тают.
До первых лучей с тобой,
Пока в душах у них не светает.
Не бросить на пол-пути,
Хотя тысячи раз бросала.
Подняться и снова идти
Пусть даже опять сначала.
И если любить — то лишь раз,
Чтобы наше минорное скерцо
Растворилось в безбрежности глаз,
И дышать только воздухом терций.
Чтобы тонкие струйки души
Сливались в единое пламя.
Только б не зря прожить,
Упорно неся своё знамя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470596
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 06.01.2014
ворушити
прадавні такі порохи́
під часови́ми пласта́ми…
вибач, не будемо ми
словами
занесені
вапняками-пісками
слова,
сказані чи не сказані нами,
ризикують
стати банальни-ми
словесами
ні…
не цікаве мені
давно засохне на пні
кожне слово твоє,
хай усе залишається
в тайні –
як є…
04.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470138
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 04.01.2014
і чого б іще мені треба,
коли бачу серед зими – живу траву…
хіба –
пі́дтримки з неба,
щоб одібрав народ булаву –
символ державної влади –
із лабет прихильників ада:
ад – це розбі́й, насильство,
нена́висть,
брехня, пограбунок – зрада
така – не од Бога влада, ні:
запроданці – на духовному плані
бовваніють, як мертві скелі горди-ні
і безодні,
сповнені мороку…
простри
над воскреслим народом Руку:
морем світла Майдан наповнився,
наче єлеєм соборна Чаша –
благослови
прапори молитовні наші:
від нині
по суті уже – жовто-сині,
що береглись, як у бабціній скрині
святині народні-родинні,
до слушного часу – у кожній Твоїй людині
ладан, єлей і смирна:
істинна перемога – духовно мирна
01.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469683
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 02.01.2014
давай говорити відверто,
давай розчинятись в словах.
нагородять нас, певно, посмертно
за вміння блукати у снах.
за вміння усе забувати,
лишатись один на один
себе повільно вбивати,
не помічати власних провин.
за твій талант посміхатись,
за мій - постійно мовчать.
давай разом сподіватись
й світанок новий зустрічать.
якщо завтра повинні померти,
хоч життя і у наших руках
давай говорити відверто,
давай розчинятись в словах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468825
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 27.12.2013
У голові раба - кайдани
І шия, звикла до ярма
Нащо́ рабу, скажіть, майдани?
Та й змін не треба задарма
Нащо́ рабу свобода, воля?
Для нього - пряник і батіг!
Така його собача доля
Аби з ланца, бува, не втік
Рабам - барак. І миску каші
Горілки в свято повний жбан
"Які ж чудові пута наші!
Нехай живе наш батько - пан!!!"
І мріє раб, що незабаром
Настане час. Наступить рай
Що син його (От би задаром!)
Жуватиме жирніший пай
Рабам майбутнє - безпросвітність
Й робить, мов коні тяглові
Рабам не знане слово "Гідність"
В рабів - кайдани в голові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468157
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013
[img]http://cs425816.vk.me/v425816580/503b/ksSzrDwAvqs.jpg[/img]
Я маю секретні двері, до світу небачених див...
Незвіданий шлях серед терній... Віднайти їх ніхто не зумів.
Це місто, в якім засинаю. Нескошені трави в степах.
Мій ліс — відображення раю, видніється лиш в моїх снах.
Там осінь малює хмаринки, там небо нестерпно ллє дощ
В забуту у чащі хатинку ворони злітаються з площ.
Пліткують про різні новини, вовчата, добріші людей,
Там в тиші кричать лише книги. Про світ божевільних ідей.
О півночі місяць і зорі навшпиньки до річки ідуть.
На варті стоять у камзолі фантоми, що ліс стережуть.
І серце здає оборону, і мозок втрачає контроль,
Та тільки фантоми в камзолах нікому не скажуть пароль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466803
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 18.12.2013
Я не здаюся, не здаюся
Шматок підсмаженої плоті
І наче присмак крові в роті
Надіюсь, що не спюся
Надіюсь, що мене почують
І через те, мабуть мовчу…
О люди! душі нам плюндрують
Я пошепки кричу…
Якби я був лихим поетом
Я б написав: «У бій!»
Яка різниця, друже, де ти!?
Ти серцем дій!!!
Нам треба щось змінити в мові
Але кувати слів не вмію
Я в душах втомлених їх сію…
Надіюсь на надію!!!
Надію
В слові!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466817
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 18.12.2013
не собо́рувана…
супроти традиції – не обмита,
кийками ординськими безоружно забита,
отак –
зо слідами проте́кторів-підошо́в на чолі
просо́чуся непомітно
проз асфальтові смо́ли,
проз ка́мені
мовчазні
до основи-основ землі –
ніким не підкореної ніколи…
шкода себе…
і всіх…
і їх…
але!
час за нами прийшов –
настав!
необминуч і кровав…
це – робота,
робота наша звична,
місія історична:
треба йти –
перемогти
чи у землю рідну лягти:
залякати не можуть
підошви кованих берців
ординських запро́данців,
газ, кийки, металево-щитовані загорожі,
продажні суди́:
так і раніше було,
та не буде завжди –
ЩО ВОНИ МОЖУТЬ?
убити?..
ситуативно перемогти?
але НЕ підкорити…
що ж,
колись все одно доведеться вмирати –
то чому й не сьогодні?
за свободу власну, за правду і волю Господню…
скромно і непомітно,
стати-перемогти,
а якщо доведеться – вмерти:
немає вищого перед Богом,
як за гідність людську – самопожертви…
жодні манкурти
не годні перемогти,
підкорити,
якщо усере́дині себе –
незалежний і вільний ти
кожен зараз вирішує сам,
така година –
живи, Україно!
цвіти…
я просто люблю тебе, Україно…
непомітно-звичайна твоя людина
треба йти…
не прощаюсь,
побачимось там
13.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465795
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Моя філігранна самотність
Тче з павутиння ниви...
Туманом замріяна осінь
Знов сподівалась на диво.
Та трави поснули у росах,
Давно повмирали всі квіти.
Ті, що лишались в волоссі,
Нікому вже не оживити.
Ми випили осінь цю спрагло,
Вона була щедра дощами,
Усміхненно поруч літала
Примружено-мрійними снами.
Повчання.Поради.Повітря -
В конвертах пустих.Без адреси.
Вона розчиняється в світі
На крапочці власної п*єси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462577
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Роби, як усі, тільки не виділяйся!
Зроби сіромахою власне ім'я,
І праведні годі точить тобі ляси
Про свій індивідуум, право на "Я".
Колеги люб'язно нав'яжуть цигарку:
"Пали! Чоловіком-но стань серед нас!"
І волі твоєї скупі недогарки
Заллє компаньйонська водичка хмільна.
Суспільство гуманне! Де бачено примус?!
Під маскою лиш добровільних засад, -
Згадався тут Бродський, - "від Криму до Риму"
Свободі твоїй тихо скажуть: "Присядь."
Тихенький, підкорений, майже щасливий,
(Робота, дитина і жінка-тиран)
Ти скажеш: "То, певно, і є моє диво,
І видав я норму свою на-гора!"
Отак і ламаються часто поети,
І в землю вганяється думка нова,
І плавлять сонети на дрібні монети,
Отак і дрібнішають справжні дива.
Отак і міліють піднесені цілі,
І мрії дитячі злетіть до зірок.
Де ж цілі мілкі - і людина міліє,
Найбільша біда - змарнувати свій строк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461063
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Хочу прокинутись з ранку
Не на роботу. Застуда
Ти будеш за полонянку
Втоми моєї облуда
Клацанням по монітору
Змінюю вікон плин
Маючи душу хвору
Добре коли не один
Звідки ти взялася? Дивно
Зліплена з моїх думок
Думав врятуєш, наївно…
Знаєш, а добре що змок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460485
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 15.11.2013
Часто чую, що люди знецінились,
Їхній одяг дорожчий від них.
Все людське десь із вітром завіялось,
Міцно спить між сторінками книг.
У душі одяг - тіло. Прикрашене...
Як же пильно його бережуть..
Сумно..душі лишились зневажені,
Хоч у храмах шикарних живуть.
О, ці світські манери й обізнаність.
Ця надмінність "життя знатоків"...
Із незграбною трохи чарівністю
Грав скрипаль, що усе розгубив.
Він не міг помахати "бумажкою",
Виконавцем на сцені не був.
І не знав навіть нотної грамоти.
Тільки душу його кожний чув...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459869
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Вересніємо сумом в очах журавлів,
Бо так мало тепла нам і світла.
На камінних хрестах наших душ
Ще голосить вчорашнє небо.
В холодній музиці байдужих кам’яниць
Палить в зневірі сірі обличчя осінь.
В чорних квадратах німих вікон
Тихо безбарвіють очі, іржавіють думки
І топляться теплим воском пам’яті,
болем німим тліють чужі життя.
Там шукають нас вперто тіні надій
Чи долі чиїсь, чи ідоли хитрі.
А ми пластилінові карлики духу.
Свободою п’яні, часом зранені.
Читаємо світ між рядків і ростем голосами
Хто до неба, хто до землі, до мурахи…
І вертаєм додому, де нас відспівують сни
І розривають дні, ніби кров і плоть
Перепрілого листя й дощів.
Складаємо в пазли світло любові
В молитвах ненароджених сонць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459857
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Пішов… тихо…
БулО… холодно…
Морозним вдихом
Душу зколото!
Тримай руку мою
Крихка рівновага
Далась розлУковою
Моя перевага
Не те щоб там боляче…
І двері -/- міцніше!
Колись…за ними…стоячи
Тобі…стане…теж…зручніше
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459817
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Моє серце -одномісна клітка,
Ніхто крім тебе в ньому не зросте...
Моя життєвонеобхідна квітко,
Моє дитя невинне і просте!
Моє дитя невинне і ясне:
Захоплене картинами Моне,
Шопеном,вальсом,книгами Ремарка...
Для мене ти мов Тріумфальна арка:
Найбільша перемога й духу злет,
Поряд зі стилосом завжди стилет!
Якщо в житті тебе я загублю,
Якщо я уподібнюся нулю,
Тоді я помандрую у пустелю,
Подалі від життєвих каруселей,
Міситиму піски,читатиму Корнеля,
Лао Цзи і може навіть Будду...
Сховаюся,втечу від суєти,
І від людського осуду і блуду,
Шукатиму в собі я висоти,
І величі прадавнього Гаруди!
Але ж ні,боюсь,не зможу,ні!
напевно,я не здатен до борні,
Осяду тихо на міському дні,
І просто рахуватиму секунди,
Які лишились принцу Сехимундо!
*Ґаруда (санскр. ? — «орел») — велика схожа на птаха міфічна істота в індуїстській та буддистській міфології. Зокрема, в індуїзмі істота є другорядним божеством та ваханою (верховою твариною) Вішну.
**Сехимундо-головний герой п*єси іпанського драматурга П.Кальдерона (17 січня 1600, Мадрид — 25 травня 1681 "Життя це сон"
*Стилос -перо.
*Стилет-кинджал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459639
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Есть то, что объяснить словами
И в строках дивной красоты
Нам не дано! И лишь глазами
Необъяснимой глубины
Читаем в взгляде (омут знаний)
О чувствах. Сердца две струны
Созвучно музыкой сольются,
Уста невольно улыбнутся
И ощущение высоты,
Как будто вновь раскрылись крылья!
Сжигая прошлого мосты
И не дыша былого пылью
Сорвутся в даль! И "Я" и "ТЫ" -
Два этих звука позабудут!
На смену им придет звук - "МЫ",
Но только, если честно любят...
8 ноября 2013 Кутасов Иван Владимирович
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459238
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 08.11.2013
Не суди мене за гріх
Я гріха напився змалку
Крізь дитячі сльози й сміх
Пізнавав його я палко
Для тернового вінка
Час залишено і місце
Та комусь моя рука -
Більше ніж легеням кисню
Слід від чашки на столі
Непорушність вічних істин
Скажу раз із сто я «НІ»
І наповню простір змістом
Не суди мене за гріх,
Бо тепло утворить холод
Слід від мене, сльози й сміх…
Слід від чашки, просто коло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458620
дата надходження 05.11.2013
дата закладки 05.11.2013
Якось влітку між Кульбаб
виріс раптом Баобаб.
Наче ящірка-зелений,
здоровенний!Здоровенний!
Пощастило діду й бабі
з тим гігантським Баобабом:
вони вилізли на хмару-
в небесах пасуть отару!
Цілий день над полем гречки
в небі бігають овечки,
а як Сонце йде до хати-
між зірок лягають спати.
Засинає й Баобаб
між потомлених Кульбаб...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457875
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 01.11.2013
Чому я не можу оттак, без болю?
Нещиро, із грою, хіба несила?
Ніхто, я ж сама творю свою долю,
Й сама підіймаю надії крила.
Де ж байдужість, лютість? Чи щось подібне?
Де гонор й нового чогось бажання?..
Так, серце моє на "оце" нездібне,
Для чого тоді пусті хвилювання ?...
Я спокій дістану..., що криє спогад,
В словах, що промовлені, наче віршем
Ці хибні думки віджену, геть розлад!
І тільки правдиво, бо Я - НЕ "інші"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457102
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Тихим шелестом
Листя стелиться,
Опадає до наших ніг
Сіє листям
Осінь - хурделиця
Цей багряний
Жовтневий сніг
Хмари журяться
плачуть, хмуряться
Не жалкують студених сліз
Щоб зігрітися -
вітер з вулиці
Нам за комір
тихо заліз
Перехрестями
І провулками
Водить Осінь,
кружляє нас
Перестиглими
поцілунками
Пахне осінь.
Кохання час
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456176
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 25.10.2013
виставля́ю
на о́гляд
нікче́мність свою,
мізе́рність свою нав`язливо демонструю,
недосто́йність при кожній нагоді –
підкре́слюю, наголо́шую,
ні́би-то усвідомлю-ю…
на те,
що Бога-Творця заперечую,
критикую,
принижую
отаким - Його Творчості результатом –
не думаю…
що "храм" і "брата"
плюндрую -
і не зважа-ю…
бо – розраховую,
сподіваюсь-приховую
хитрість тварну свою,
на́мір лукавий – обійти Бога…
щоб пожалів
калі́чку ницу-убогу,
безпомічну і маню́ню –
і подав, недолугій, –
спасенний карт-бланш,
ордер у рай, скромну таку собі – милости-ню…
(...для чого ж нікчеми в раю́ ? -
себе не пита-ю...)
а в глибині́,
у мені – усере́дині!
за ширмою
лукавого самона́клепу
здіймає сталево-квадратну щеле́пу
гординя –
нелюбов-зневага, безпідставна владна претензія –
вияв ни́зького, інстинкти́вного,
чере́вного «я»
22.10.2013
«Gnothi seauton" - відомий вислів Хілона (Фалеса), найчастіше цитується як «Пізнай самого себе»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455903
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 22.10.2013
стою
на краєчку-краю тума́ну,
го́ю
себе, як одкриту рану…
незажи́ва-ну
нівелюю,
розмиваю себе думками –
ви́гадками:
«…я хочу до мами!»
як недоречну
на білому ватмані пляму,
розтушовую себе-рану
пензликом
із підше́рстка тума́ну
розторо́чую,
розплітаю
на окремі цупкі́ нитки –
слова-події-роки-
мотиви-вчинки:
життя власного полотно –
домотка́ним
видалося воно…
ви́няньчу,
ви́гою себе-рану,
обсную́ся
волокнами
із пасе́мець туману –
ля́лечкою
заколишусь-розтану-засну…
колись
метеликом стану
ближче туди уже –
під весну́…
чекати, чекати…
спати,
забуватися-забувати…
17.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455017
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 17.10.2013
Мені тебе треба...
З перервами між самотністю.
Натхнення симфонія
Десь із глибин підсвідомості.
Не руки, не тіло, не посмішка -
Безмежна впевненість.
Взліт і падіння повік,
І відсутність ревності.
Краплиночку вредності
І вірну присутність розуму.
Мені тебе треба,
Коли засинаю...
Із втомленістю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454168
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 13.10.2013
Дочекався... Минуло літо
спочивати у гай пішло
нам, з тобою, треба радіти
що не збулося - загуло
за степами за кучугурами
за листочками скрегіт в минулому
зустрічай виноробом підгір'я
потекло по сузір'ям тепло
то не бабине, дідове зілля
то отрута отрута довкілля
мого тіла палаюча кров
роз'ятрила, навіщо любов?
павутинням солоним повітрям
по щоці твоя ніжна долонь
зупинилась на березі вітром
та полонь вже, полонь полонь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453917
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 11.10.2013
приснилось,
що я Вас люблю́ :
як! могла я тоді піти…
як могли Ви мене одпустити…
але – утримати,
означало б – нево́лити,
споживати,
привласнити –
НЕ любити
образ довершений Ваш,
як у кулі магічній
із гірського чистого кришталю –
у серці моєму неодмінно продовжує жити
все іще Вами сню…
болю́…
без покаянь-дорікань –
я Вас завжди люблю…
...лицем до лиця -
щастя не бачиться...
07.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453152
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Пробач – шепочуть зорі,
Прийми – це крок вперед,
Ми одне одним хворі
В сукупності прикмет
А що? Спізнився вечір
Лічильник на нулях
І протягом на плечі
Лягає сивий шлях
Якщо в словах ми квиті
Тримай чи відпусти…
Цілуй несамовито!
Пробач, прийми, прости!!!ᵯ
Так просто, нуль-початок..ⱷ
Так просто, нуль-нема,ᴓ
Так важко промовчати…
Так важко щось сказати…
--------------------------------
А далі що?**Зима…ᵴ₪ῼ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450916
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 26.09.2013
Буває по-різному…
Один мій друг точно знав:
Любов – це фонетика.
Невпинна вібрація язика,
яка переростає у звук ррр…
Крапочка літери [і] захована за щокою.
Чергування шуму і тиші,
тиші і шуму…
Легке божевілля.
Своєрідний дисонанс.
Один мій друг надто любив фонеми.
Вони виповзали із середини
і залишались десь на кінчику язика.
Були його силою та змістом…
Могло б скластись по-іншому.
Тільки хто знайде в собі сили переписати сюжет?
Коли мій друг навчився бути глибоким,
його назвали аутистом
А він всього лиш вірив у звук більше,
ніж у саму людину.
А він всього лиш ніс в собі щось,
що з’явилось за мільйон років до світла.
А він всього лиш знав напевне:
Любов – це коли нікого немає.
Любов – це коли тебе нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433357
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 20.09.2013
А я сумую більше, ніж завжди,
Так віддано, нестримно і безмежно.
А осінь вже прийшла зібрать плоди,
А в мене на душі чомусь бентежно.
Я не віддам їй, чуєш, не віддам
Ці миті щастя, дотики руками,
Я не готова кинути вітрам
На розтерзання наші панорами.
У пам’яті, як фото, збереглись
Всі зустрічі і всі щасливі дати.
А ти про мене думай і молись,
А я про тебе буду пам’ятати.
А наша вічність загубила нас
У перегонах з літніми вітрами.
Надворі осінь. І мені вже час
Нарешті розібратися з думками.
І кілька днів вже падають дощі,
Вони відчули цю мою потребу.
Природа чує поклики душі,
Коли мені самотньо – плаче небо.
14.09.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449070
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 14.09.2013
Мовчки плачуть ясени, «До весни!»
І вже зовсім пожовтіли берези
І в тумані павутинні мости
Непомітно мій біль обпережуть
Я виходжу у ніч, по вустам
Ледь помітно пробігло прощання
Я розкажу чужим містам
Що тебе, мабуть бачив востаннє
Не дзвони, не задовбуй скайп
Не для нас електронні мережі
Нуль-сумуй, нуль-страждай, нуль-чекай
Це тариф, де немає обмежень
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448469
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 13.09.2013
Знати - дзеркало тріснуло
і даремно дивитись вглиб.
Ворожбит збожеволів.
Так буває, що не кажи…
Просто затамувати
чи то сміх, чи то схлип,
І подумати ще раз:
добре, що ти - чужий.
Ворожбит збожеволів.
І нам допоможе хто ж?
Перехоплює подих
твоєї душі озон.
По твоєму волоссі дуже повільний дощ
Обережно стікає, неначе сльоза крізь сон.
Як доречна, скажи, кольорова оця сльота,
Де двозначні слова можна чути і недочуть,
І сказати собі:
як це добре, що все це так,
Що ні сонце, ні тінь, а химерний ажур дощу,
Що немає іще ані вдячності, ні жалю,
Попрощались - і все.
Щось не так?
Ну тоді - пробач…
Як це все-таки добре, що я тебе не люблю.
А інакше - то що?
А інакше, хоч вголос плач…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447310
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 06.09.2013
Не коханка. Не дружина.
Так - коротке божевілля.
Навпіл хруснула крижина,
Нас розносить чорна хвиля.
Нас розносить в різні боки,
Крутить-вертить і колише,
А ріка така глибока,
Як любов ота колишня,
Як ота колишня туга,
Як ота колишня віра -
Мала брата, мала друга,
А тепер між нами - прірва.
А тепер весняна повінь,
Що бурунить і клекоче
Без надії , без любові
Проти бурі, проти ночі…
І ніхто у тім не винен,
І змінити щось не годен.
Просто час настав, як видно,
Час великий льодоходу.
Льодоходу, льодоколу,
На який немає ради,
І ніхто уже й ніколи
Не поможе, не зарадить…
Без надії і без віри,
Де усе на волю Божу,
У оцім життєвім вирі
Не рятуй мене, не зможеш.
Навпіл хруснула крижина -
Сам рятуйся, якщо хочеш,
Як пір’їнка, як піщинка
Проти бурі, проти ночі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447536
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 06.09.2013
Серпень... Час, коли падають зорі.
Холод Вічності дише вогнем.
Я люблю, я чекаю цю пору—
В зорі мчати гарячим конем.
Я матерію світу розкраю.
Хочу знати, що істина є.
Отче наш, із небесного краю
Даждь нам днесь нове СЛОВО твоє.
Хай плодяться у колбі хімічній,
Хай живуть, деградують, жують.
Я людина. Душа моя - вічна.
Я - єство. Я - абстрактне. Я - суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446070
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 29.08.2013