Birdy: Вибране

Роман Штігер

твій світ оселився в мені +

коли  вітер  змовкає
наступає  тиша
коли  сонце  в  зеніті
ми  ховаємось  в  затінках
коли  тепло  на  серці
відпускаємо  усі  страхи  по  воді
на  небі  смола  закипає  від  блискавки

обіймай  мене  сильніше
благаю  сильніше  так
і  не  відпускай
і  не  змушуй  чекати
ще  одну  вічність
я  уже  не  повторюся  тут  знову

проведи  мене  крізь  цю  ніч
заплутану  у  весла  прибережні
розбери  мене  на  дрібні  видихи
втомлених  весен  і  снів
що  лягли  на  вії  перлинами
краплинами  пролягли  по  траві

був  для  тебе  ні  хорошим  ні  злим
ковтав  усі  насторожені  погляди
ти  наповнена  добротою  і  світлом  з-під  неба
можна  було  би  переписувати  заново  це  все
все  з  початку
все  по  фрейду
все  про  фентезі

знаєш  я  ще  не  був  такий  щасливий
як  зараз
любов  буває  заразна
говоримо  мовою  сердець
мовою  застиглих  від  тиші  поверхонь
твій  світ  оселився  в  мені

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437291
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 31.07.2013


Леона Вишневська

hard love

рейс"київ-торонто".




Душа  знову  трісне  по  швах  від  того,  що  минулому
в  ній  невимовно  тісно.
На  кожен  її  несміливий  шах  у  нього  знайдеться
беззаперечний  мат.

Іноді    живіт  липне  до  спини  від  того,
що  немає  сил  на  те,  щоб  просто  поїсти...
Він  розбещений  увагою  сторонніх  примат
з  манерами  егоїста.
А  вона  зазвичай  мовчатиме,  бо  від  постійних  
розчарувань  та  втрат,  наче  застрягла  у  горлі  кістка.
Проте,  знаєш,  їй  завжди  так  нестерпно  чомусь  кортить
бачитись  з  ним  надміру  довго  й  виснажливо  часто...
Ковтати,  наче  причастя,  його    рафіновану  сперму.

Кожен  погляд,  як  опік.
Зухвалий,  відвертий,здивований.
Він  терпітиме  його  аж  поки
вона  не    залиє  груди  кленовим  сиропом
і  поставить  серце  у  намагнічений  болем  термос.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296981
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 16.06.2013


Леона Вишневська

ти, мабуть, таки народилась ціла.

Ми  з  тобою  суцільна  галактика,  зіткана  з  дешевого  вина,
 довгих  фільмів  і  пожовклих  клаптиків  паперу,  ріжемо  простір
 навпіл,  фарбуємо  стіни  у  синє.
 І  коли  ти  зверху...Я  завжди  дряпаю  тобі  спину.

Рубці  газетним  почерком  дають  інтерв'ю  у

порожніх  квартирах,

вимикають  світло  опівночі,  наче  боючись  ненароком  спалити  сонце...

Паркет  душі  поволі  болем  просочується  і  тоді  

частіше  здається  ,  що  я  її  вб'ю.Штрихпунктиром.

Або  залию  горлянку  свинцем.

Ти  цілуватимеш  моє  лице,  купуватимеш  речі  зношені

і  як  завжди,  на  виріст.

 
Знаєш,  коли  до  тремтіння...

 Уся  принциповість-

до  нудоти  ,  до  найвищої  міри  зразкова

викидається  у  смітник.Коли  під  рукав  залазить

мурашкою  втома,

тоді  не  метро,  а  твоя  м’яка,  тепла,  зніжена

обіймами    шкіра  натомість  мене  повертає  додому.

Мовчи.

 Бо  коли  ти  вкотре  мені  щось  доводиш,  все  кипить,

 наче  шматок  бекону,  кинутого  у  воду.

Твоя  чашка  зеленого  чаю

нагадує    отруйне  лоно  з  паростками  свіжої  цвілі.

Буває  ж  так,  що  другої  половинки  просто  немає,

Коли  ти,  мабуть,  таки  народилась  ціла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268747
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 16.06.2013


Леона Вишневська

vестерн

Одного  разу  йому  доведеться  тебе  забути.
І  ти,
наче  восьмирічне  дитя,  мамою  в  черзі  до  каси  залишене,
відчуватимеш  всередині  панічний  страх,  нестерпний  смуток,
запитий  наосліп  тишею.
Йому  доведеться  спакувати  валізи,
забрати  свого  геніального  Уелша  та  зубну  щітку.
І  ти,  наче  собака,  приручена.  Будеш  готова  віддати
останнє,  готова  на  рештки,  непотріб,  мізер.
Тільки,  щоб  на  пальці  як  і  раніше  була  обручка,
щоб  він  обіймав  тебе  й,  соромлячись,  нишком  плакав.
Щоб  знав,  як  це...коли  тобі  в  серце  брудними  словами  лізуть.

Одного  разу  йому  доведеться  тебе  згадати.
Перед  сном,  коли  розум  від  спогадів  болем  ниє.
Як  ніжно  було  до  тебе  торкатись,  як  солодко  було  цілувати  тобі  шию.
Він  сидітиме  на  черствому  ліжку,  тримаючи  у  долонях  важку  від  думок  голову.
-"Я  ненавиджу  кожен  сантиметр  цього  самотнього  дому,  це  вбоге,  порожнє
місто,  я  ненавиджу  себе  в  ньому.Господи,  мені  без  неї  до  кісток  холодно.
В  мені  без  неї  більше  нікому  немає  місця."

А  ти,  вся  бліда  й  прозора,  розчиняєшся  вітром,  коли
проходиш  повз  нього.  За  спиною,  наче  хтось  повторює  хором:
"Це  ж  кінець,  ще  трохи  і  титри."
А  ти  така  ж  норовлива,  закохана,  все  ще
сидиш  у  авто  вперто  .  Зрозумій,  ти  надто  мертва,  щоб  бути  з  ним,  живим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327784
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 15.06.2013