Її боліли відстані й міста
і дні, які тягнулися роками.
Думки втікали в"язнями із камер,
ховались у спустошених світах.
Кордони розбивалися. До дна
хтось пив її, облизуючи губи.
Мить щастя. Та яка цьому ціна
у світі між нащадками Іуди?
Керована інстинктами. Куди
ведуть її дороги мертвих вулиць?
Стирає дощ роз"ятрені сліди.
Ніч сонце до грудей Землі вже тулить.
І байдуже, що літо сліпить дні,
бо знищили надію, вбили віру,
в той час, як інші знов міняють шкіру -
святі, немов ікони на стіні....
А я б її знайшов, зігрів! Хоча б
за те, що в її грудях б"ється серце.
Ну і нехай в житті я просто раб,
мій голос в децибели й гігагерци
проллється і почує цілий світ.
Я відбудую свій священний храм!
На зло усім спотвореним богам
залишу на землі безсмертний слід...
Бо я не сам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588264
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 03.07.2015
Сходами осені, гостя непрошена,
Йде потихеньку зима.
Ми перед нею, морозом стривожені,
Встигнемо бігти? Хто зна.
Душі у бурях уже загартовані.
Йдемо удвох навмання.
Літні дерева, зимою схвильовані,
Поспіхом скинуть вбрання.
Мовби готуються, льодом закутими,
Спати аж ген до весни.
Ти ж мене спробуй руками закутати,
Холод в серця не впусти.
Спробуй мене не боятись не бачити,
Повністю вірити в нас.
Навіть цей жовтень на наші побачення
Бабине літо припас.
Навіть ці хмари, теплом позолочені,
Нас не накриють дощем.
Сходами осені, росами змочені,
Сонце у собі несем.
08.10.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528595
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Пече так в душі в глибині,
Що хочеться зброю узяти
Й за всіх матерів і синів –
Стріляти, стріляти … стріляти!
У поле, у небо, у яр…
Звільнити від ворога землю.
І вигнати геть яничар…
Й нарешті, уже …«відокремлю».
О, Боже мій милий, чи ж я
Зумію, так просто, стріляти?!
У кожного ж людське ім*я
Й дорога до рідної хати…
Не чують же слів і благань,
Здавалось, були ще народом…
Не буде ж вам більш виправдань,
Червивим лишилися родом.
Спиніться, бо вже й небеса
Розколюють сльози молитви!
І зорі впадуть…не роса…
І кара зійде за всі битви.
У руки беру автомат ,
Прощення Господнє благаю.
Й за всіх, за усе, супостат!
Стріляю, стріляю… стріляю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518302
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 29.08.2014
́ Моєму критику з сусідньої держави..
Ти краще почитай мої вірші,
А потім ви́ріши, хто я така і звідки.
В мені живе мого народу спів,
І витвори майстрів із Петриківки.
Судитимеш по відблиску зірок,
Що в строк мені запалюють свідомість.
На цій землі залишиться мій крок,
Що буде далі – долі випадковість.
Не піддавайся у полон пліток.
Все бачить Бог. Йому і карти в руки.
А ми, як той беззахисний росток,
Лякаємось то бурі, то засу́хи.
Та попри все, в душі моїй – вогонь,
Його либонь ховаю від негоди,
І кожний вірш, як голуба з долонь,
Пускаю в небо з відчуттям свободи!́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507644
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Не римуються вірші стомлені,
І романи давно розірвані.
Котилися літери згорблені,
І в майбутнє уже не зібрані.
Відпустила на волю.Читані
Читачами,що час свій згаяли.
Вітрами моїми розхитані,
Та на хмари дощем розкраяні.
Не писались вірші.Читалися
Тільки попелом серед вогнища.
І сварилися.Витрачалися
І без імені...І без прізвища...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505239
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 15.06.2014
Мій Ангеле пробач мою нікчемність,
Що забуваю суть свого буття.
Мене до світла завжди навертаєш,
Я іноді шукаю вороття.
Як би не Ти мій Ангеле крилатий,
Падіння біль не втерпіла б душа,
Ти поряд, треба це не забувати,
Та іноді живу немов глуха.
Мій Ангеле, дарунку найцінніший,
У Твоїм світлі я спалю гріхи,
Візьми мою сліпу й зморену душу
На шлях правдивий Ти мене веди.
03.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496637
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
Дав Господь по мірі кожному талантів,
Благодаттю всіх Він щедро наділив:
*Вирушайте в світ - пишіть, творіть, співайте,
Научіться в Мене, бо і Я творив.
Всім роздам помірі - десять, п'ять, одненький,
Від'їзжаю, не скупіться, множте їх,
Поцінуйте, - діамантові й простенькі,
Скористайтесь, не жалійте сил своїх.*
Звісно, що таланти різними бувають;
Хтось на гуслях грає - серце ублажа,
Хтось скорботних і покривджених втішає.
А у когось віршем повниться душа.
Діточок хтось наставляє мудрим словом,
Квіти хтось вирощує й дарує всім,
В когось мова чиста, ніжна, веселкова,
Каменяр же з цегли нам будує дім..
Не перелічити всього розмаїття,
Кожному дано сповна, по мірі сил.
Тож відкрийте очі, в душу зазирніть ви -
Може в землю дар Господній хто зарив?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437700
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 02.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2014
ЯК ТАРАСІВ МАЛО В УКРАЇНІ!
Толерантність – здатність переносити зло
(Великий тлумачний словник української мови).
Тарас – грецькою: бунтівник, бунтар.
Як Тарасів мало в Україні!
Як не вистачає бунтарів!
Хай би розігнулись рабські спини
Й стрепенулись ті, що нагорі.
Де ви є, козацькі одчайдухи?
Хто в тобі куняє: раб? варнак?
Кличе Україна сильних духом,
Нації бракує гайдамак!
Та лизати зад – у нас почесно,
Їм – і славослів’я, й шквал вітань.
Хтось лишень візьме до рук Шевченка,
Хтось його ще й досі не читав,
В кого хата – споконвіку скраю,
В кого серце – брила кам’яна.
Хто свавілля називає раєм,
Тим також, як нам усім, – хана.
Толерантством нас зазомбували.
Слабаки ми духом, нуль ми, «пас»!
Можуть йти нові монголи й галли,
Бо нема Тарасів серед нас!
(© Любов СЕРДУНИЧ).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484598
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...
23.02.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481334
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 03.03.2014
Ти прости мені рідна матусю,
Що поранив серденько твоє,
Я від кулі упав, не вернувся,
Колись знову зустріну тебе.
До тих пір буду в снах оживати,
Ти мене у поля поведеш,
Будем маки червоні зривати,
Ці кровинки ти в хату внесеш!
І поставиш он там на покутті,
Де Марія й Син Бога- Христос,
Він життя відмолив на розп’ятті,
Щоб я жив і тут маком воскрес!
Я цвістиму в пшеничному полі,
На широких просторах землі,
Рідна мамо не плач , ми на волі!
Заспівай колискову мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481021
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2014
Вставай. Ходімо, синку мій, до дому
...До тебе йшла. А вслід собака вив...
Віддай мені, віддай свій біль і втому.
Я витримаю все, лиш ти би, рідний, жив.
Ти не дивися страшно так у хмари,
У синім погляді відбився чорний світ.
Я не благатиму на вбивцю кари,
Бо доста вже землі Вкраїнській бід.
Пробач, синочку, любий мій, Іванку,
Щось мої мислі не туди, де слід.
Я фото гладила твоє до ранку,
...А потім вість страшну приніс сусід.
Йому не вірю.Ти ж сказав - повернусь,
Ще дід учив триматись за слова.
Ну, як же так. Сказав - повернусь,
А сам лежиш у ранах голова.
Коли ти виріс? Вчора ще не було
В твоїм волоссі й нитки сивини
А, знаєш, сину, моє серце чуло,
Як ти поранений просив води.
Святої трошки принесла з Йордану,
Тряслися руки, хлюпалась вона.
Ти пий, синочку, рідний мій, Іване,
Вона врятує.То ж свята вода.
Вставай. Ходімо, сину мій, до дому,
Я знову хустку в ружі одягну...
Забудемо про біль і втому,
Благаю, не лишай мене одну.
Оксана Максимишин-Корабель
21 лютого 2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481004
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Мені не потрібна лише ти... - сказав він і її серце стиснулось до болю...
Мені потрібна ти, з купою проблем, з купою тарганів в голові,
з купою життєвих ситуацій, приємних та не дуже...
Мені порібен кожен день і кожна ніч поруч з тобою.
Я хочу бачити зранку твою посмішку, сонний погляд та розкуйовджене волосся...
Я хочу чути твій голос, такий солодкий та терпкий..
Я хочу йти поруч з тобою, коли буде зовсім тяжко й тримати за руку, підтримуючи і захищаючи твою маленьку душу як тільки зможу..
Я хочу бачити наших дітей, ростити та любити їх.
Я хочу бачити, як ти будеш засмучуватись, що у тебе з'явились перші зморшки, я хочу цілувати їх та заспокоювати тебе.
Хочу бачити, як ти бігаєш по квартирі у пошуках окулярів, які знаходяться у тебе на голові...
Хочу бачити, як ти сердишся на себе за свою незграбність та вкотре переодягаєш одягнений навиворіт светр.
Хочу мити посуд після вечері та заправляти підковдру, бо ти жах як не любиш цього робити...
Хочу бачити щастя в твоїх очах, коли дарую тобі оберемок польових ромашок,
Хочу куштувати твої кулінарні експерименти та хвалити тебе завжди. навіть якщо щось і не вийшло.
Хочу бачити в твоїх очах "кохаю" та "дякую за щастя"...
Я просто хочу подарувати його тобі, якщо тобі це потрібно..
Я хочу перерахувати всі родимки та веснянки на твоєму тілі,
Хочу вдихати аромат твого волосся та цілувати твої солодкі губи...
Я хочу зустріти з тобою старість та чути твоє буркотіння і розуміти, що так, я не дарма прожив життя, я кохав і кохаю цю жінку.
І я дякую Богу за щастя бути поруч з тобою, дякую за те, що можу стояти тут, поруч з тобою і цілувати твої руки і знати, що я не дарма чекав...ти моє щастя, ти - моя доля...
Епілог
Ми часто гадаємо, що справжнє кохання буває лише раз на міліон і не всі заслуговують на те, щоб зустріти свою людину й бути щасливим з нею до скону літ. Це не так, ви недооцінюєте себе, кожен заслуговує на щастя, кожен може зустріти "своє", своє щастя і свою долю. Так, це може бути не так швидко як хочеться, але головне чекати, я повторюсь у своїх висказуваннях, але віра, саме вона допомагає й підтримує нас, коли здається що все втрачено. Головне не зірватись і не скоїти помилку, і не прийняти за свою зовсім не ту людину...Оптимістка? Можливо. Ідеалістка? Є Таке. Але я вірю, я вірю в святість почуття, в те, що не можна розпилюватись і віддавати своє тіло й душу не гідній людині. Якщо людина пішла - прекрасно, значить не моє, значть місце для моєї вільне. Розчаровуватись ми будемо завжди, життя - це не бочка меду, це скоріше тяжкий тернистий шлях з проблесками світла. Завжди буде чергування хорошого та поганого, ми спіткаємось, падаємо, але встаємо та продовжуємо йти. І недопустимо здаватись, бо завжди знайдуться ті, хто буде смакувати твоєю невдачею. У цьому світі ти один, а кохання, воно допомагає жити. Воно прийде, варто чекати. Час винагороджує зповна, вже в цьому я впевнена. І не варто споглядати уламки почуттів, що пішли, не варто жити в розвалинах кохання, що згоріло. Час ніколи не стоїть на місці, навколо нас прекрасний світ і ще скільки емоцій на вражень можуть бути, варто протягнути руку та витягнути себе, як той мюнхаузен, з болота, в якому ми любимо тонути та жаліти себе. Варто починати жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475423
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 27.01.2014
Ця ніч вмикає ліхтарі. Та ти змовкаєш.
І кожен звук із твоїх вуст як шурхіт клавіш.
Я забуваю все що знав. Ти так бажаєш.
Ніч нам підсвічує з вікна. Та ти змовкаєш.
Кімната повниться теплом. Під ковдри плине.
Тут пахне тілом і вином. Та розмарином.
Поснуло все і тільки ми ніщо не винні.
Бо час у просторі застиг. Та розмарині.
Мій дикикий янголе, тримай мене міцніше.
Годуй із рук мене своїх терпкою тишей.
Усі годинники мовчать. Бо час не дише.
Все зосередилось у нас. Тримайсь міцніше.
Та що б не сталося колись настане ранок.
І сонце вимкне ліхтарі з-за цих фіранок.
Це місто вижене у світ своїх коханок.
Я відмовляюся іти в прийдешній ранок.
А поки тиша, я та ніч. Ти засинаєш.
І кожним подихом на снах коротких граєш.
У моїй шкірі будуть жити відбитки клавіш.
Я все вдихаю у себе. Ти засинаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475191
дата надходження 26.01.2014
дата закладки 26.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2014
Лиш символи у моніторі,
Не відображують турботи,
Тіней від щирості нема,
Від клавіш шрифт у діалозі.
Характеру не передам
І рукопису не читала,
У жодному пориві сліз,
Де на папері краплі солі,
Що вийшла з серця у вірші,
Лиш відбиток на дисплеї
Де не вловиш смак рядків.
Комбінацій цифр не знаю,
Для зображення тобі,
Як все життя тебе кохаю,
Та дізнався лиш торік...
Білега Д.А.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439453
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 31.10.2013
Коли наді мною немає неба,
Є занадто глибока блакить твого погляду..
Коли під ногами немає землі,
мої п’яти надійно розрізають простір,
весело борюкаючись,
бо ти мене завжди спіймаєш.
Я вкотре б’ю посуд,
називаю тебе дурнем,
втікаю з квартири наскрізь гола і боса,
не прикривши душі і не витерши
твоїх сліз, гірких. Це ж до блювоти просто.
Це до безпам’ятства легко.
Була б я лебедем – кинулась би стрімголов
Униз. Та ти мене все одно
Зловиш.
Здається, не може навіть Бог
Бути настільки моїм,
Бути настільки в мені,
Мовчатиме світ,
Кричатиме світ –
та останній білет обов’язково буде на двох.
Знову рахуєш родимки на моїй спині
І зав’язуєш їх у сузір’я.
Даруєш імена нашим спільно нажитим галактикам,
Молодим, наївно весняним метеликам,
Що салютами здіймають мене вгору.
Я обожнюю твої трішки сумні очі,
Опущені донизу, засоромлені мною
І до біса магнетичні безвинним, нехтивим світлом.
Прокидатися б щоранку
І грітись об тебе, як об батарею,
Пошта небес, мабуть, забита моїми листами-подяками,
Я маю смілість писати про тебе.
Відданість – це як назавжди.
Дотик – це коли легким током.
Плавність в усьому,
Плавність в любові.
Тримаєш мене до страху міцно
На крутих поворотах
Єдині на світі,
Одні в цій квартирі,
Загублені одне в одному,
в огненних кульмінаціях
мирні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432632
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013