«Троянди спраглі жадають води…»
(Вільям Батлер Єйтс)
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порожнечі слів
Де псалом лунає несподіваним громом
У храмі дітей вдови,
Що збудований з дикого каменю
Напередодні грози,
Коли троянди спраглі жадають води
На межі між минулим і прийдешнім,
На межі між Землею і Небом,
На межі, що колись була прірвою,
Безоднею триликої Гекати
Очікую на блискавку-спалах. Очікую.
Провісницю буття світла.
Двері зроблені зі старої скрині
Відчиняю, наче розплющую очі
Серед тьми вічного «незабаром»,
Хочу впустити грозу майбутню
В келію смутку,
За вікном якої зелені троянди
Жадають води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984982
дата надходження 02.06.2023
дата закладки 20.08.2023
Три колоски лежали край дороги,
Бо випали з дитячоі руки,
Обабіч з бур'яну дитячі ноги
Стирчали, поламавши будяки...
І тихо так...дзижчали лише мухи,
Злетілися на свіжу мертвечину,
На кров, що запеклась в літню задуху,
І рясно покривала усю спину...
Три колоски - ось вся іі провина,
Цієі крихітки, що вийшла сама з хати,
Бо голод гнав у поле цю дитину,
Де вже зібрали хліб, де все вже зжате...
І, лазячи по полю на колінах,
Вона знайшла аж десять колосків,
Намнула декілька, вже в роті повно слини...
Та враз згадала про своіх батьків,
Вони лежали в хаті на долівці
Із меншим братиком, який вже не кричав...
Іі, дитини, найріднішу трійцю
Душив там голод тихо, мов удав...
Губами лише взявши три зернини
Маля затисло у одній долоні
Решту зернят, таких смачних і стиглих
Що паморочивсь світ, гуло у скронях..
Тож похапцем узявши колосочки,
Аби мерщій додому, до батьків,
Дитя пішло, немов той ангелочок,
Щоб братик меньший трохи попоів..
Та на дорозі з криком :"Стой, скатіна!"
Что, варавал?! Паказивай мнє рукі!"
Дитину наздогнала й пхула в спину
Якийсь мерзота, в чоботи узута.
Зістрибнувши з коня, узяв нагайку
І злобно так між зуби процідив:
"Когда же ваша самастійна шайка
Падохнєт вся, а ти всьо єщьо жив!"
І уперіщив так, що злізла шкіра,
Був перший зойк, а далі уже - тиша,
Лиш свист нагайки було чути звіра,
Допоки він цю справу не облишив...
Дитя лежало в бур'янах колючих
Та все ж стискало у одній долоні
Зерняток жменьку, теплих і пахучих,
А потім вони в жменці й охололи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742333
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 26.11.2021
На крилах дум лечу в літа грядущі –
палахкотять видіння у пітьмі.
Стрічаються мені незрячі душі,
безвольні – і оглухлі, і німі.
В мовчанні чую дивну силу крику.
За грішні думи дорого плачу.
Всевишньому мій не потрібен викуп.
Моє мовчання місяць мудрий чув.
Він істину снує в безодні неба.
Душею бачу, серцем чую. Та
словами вимовляти те не треба.
Та й неможливо.
Істина – свята.
О, скільки смутку плине в згустках тиші!
Хлюпочуть хвилі схлипів надсумних.
Задуми берег…
Враз назустріч вийшов ясний промінчик.
Сум безмежний зник.
У серце ллються крапельки-акорди
і грає барвами стрімкий струмок.
І радість розлилась потоком гордим
у повені й гармонії думок!
В мовчанні – істина.
В нім стільки змісту!
Вир почуттів!..
Ця думка – не нова:
коли стає на серці надто тісно –
мовчання випромінює слова.
Як пам’яті свіча вогнем тріпоче,
як тонко й високо звучать думки, –
мелодію Господь почути схоче –
мовчання перероджує в рядки.
Пречисте світло оселяє в слові,
щоб спраглих душ воно могло сягти.
Поезія з промінчика любові
народжена – полине у світи.
В майбутнє не літаю понад міру,
та виплесну зізнання й присягну.
Глибока віра живить серце й ліру –
оберігає Музу осяйну.
Душа бринить...
А що із того вийшло, –
розсудить небо:
тлію чи горю.
На денці серця виспіваю тишу –
елегію мовчання сотворю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875422
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 13.07.2020
[url="http://s.poembook.ru/theme/07/fd/cb/4e54c2a065d22ad84e51d65819e9eecb5e06916f.mp3"target="_blank"]© Ссылка на аудио Читает Автор откроется в новом окне.[/url]
[i]Стих назидание тем, кто думает что
в жизни уже ничего нельзя изменить.
И тем, кого может напоили любовным
зельем и он от отчаяния не понимает
что же ему делать.[/i]
А может стоит перестать?
От дурры дурью заряжаться.
С ней как дурак совокупляться.
И в том. Кого-то обвинять.
Живешь всего один лишь раз.
Прочь все нелепые признания.
К чертям чужие пожелания.
Нельзя ж себя уничтожать.
Из плена прочь! Вставай с колен!
Тебе дана одна лишь жизнь!
Счастливым будь всегда и всюду!
А с дуррой - просто разведись.
© Copyright: Александр Донец, 2018г.
Свидетельство о публикации №118111205138
Картинка - из открытых источников.
[url="http://s.poembook.ru/theme/07/fd/cb/4e54c2a065d22ad84e51d65819e9eecb5e06916f.mp3"target="_blank"]© Ссылка на аудио Читает Автор откроется в новом окне.[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813602
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 16.11.2018
[url="http://s.poembook.ru/theme/3f/2e/f1/cf5b91164e11c9fb20421620dd1b7fffe9f488b9.mp3"target="_blank"]Посилання на аудіо файл. Читае Автор відкриеться у новому вікні.[/url]
Левко дурний, тому гризе сухар.
Сестричка плаче та малят гукає.
Який злидар цей морок наробив!?
Чом матінко моя, співає та гуляє!?
И линуть пісні! І музика гра!
Таке велике свято, по серед чуми.
Терпіть малята рік а може два.
Тому, що з року в рік, живемо краще ми!
Кругом брехня, розгвинчує танок.
Як блискавка ганьба, з голодних губ злітає!
Та що ж ти татко брешеш в очі нам!?
Ми віримо тобі, а правду дідько знає!
Щури по полю ходять табуном.
Ми б вигнали б їх всіх, бо скоро нас з’їдять!
І кожний ховрашок у полі агроном.
Уміє сам собі кишені наповнять!
Куди не глянеш, смуток і печаль!
Ой!, не питай чому заплакані ті очі.
Живе наш тато для чужих нажаль?
А матінка гуляе, та милостиню просе!
Вже вся рідня моя по світу розбрелась!
До батьківської хати, добрій люд не йде!
И бур’яном росте, хатина край села!
Бо знають люди всі, що там брехня живе!
© Copyright: Олександр Донець.
Картинки з відкритих джерел.
[url="http://s.poembook.ru/theme/3f/2e/f1/cf5b91164e11c9fb20421620dd1b7fffe9f488b9.mp3"target="_blank"]Посилання на аудіо файл. Читае Автор відкриеться у новому вікні.[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809410
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 16.11.2018
О. Блок. Переклад мій...
Кочети* - уключини..
В вечірній час над ресторанами
Коли спітнілий день потух,-
Керує вигуками п'яними
Весняний,- та пропитий дух.
Над пилом трав помолу дрібного,
Над сірістю місцевих дач-
Весь в позолоті бублик хлібного
Та жалібний дитячий плач.
Як вечір - за міськими брамами,
Хвацько одівши котелки,
Понад струмком гуляють з дамами
Найбільш розкуті язики.
Над озером щось крекчуть кочети,*
Плюскіт весла, жіночий виск,
І, боячись комусь наврочити,
Лице прикрив небесний диск.
А моя склянка друга вірного
Лиш віддзеркалює завжди,
Напою цього, не позірного
Я напиваюсь, мов води.
А поруч, де сусідні столики,
Лакеї в напівсні стирчать,
П'янички - захмелілі кролики
«In vino veritas!»* кричать.
В вечірній час, в години лічені,
(Чи просто сниться це мені?)
Дівочий стан, шовками мічений,
Пливе в туманному вікні.
Пройшовши стиха поміж п'яними
Без провожатого, вона,
Духами дишучі й туманами,
Сідає ближче до вікна
І віють сивими давнинами
Мов з піни виткані шовки,
І шляпка з чорними пір'їнами,
Й каблучки ніжної руки.
І близькістю якоюсь скований,
Дивлюсь під темну я вуаль
І бачу берег зачарований
І таємничу синю даль.
Таїни всі мені довірені,
Загадок всіх я бачу дно,
Душі всі закутки неміряні
Зломило це терпке вино.
Пір'їни ті сумними квітами
У скронях лише болі тчуть,
Бездонні ж очі самоцвітами
Блакитно - синіми цвітут.
[color="#a31f1f"][/color]
Скарбів ціна в мені прихована,
Хай не хвилює все це вас,
Ви - лише п'янь, вином згвалтована,
Все так - «In vino veritas!»*
Оригінал.
Незнакомка
По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали, над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины,
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной,
Как я, смирен и оглушен.
А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!»* кричат.
И каждый вечер, в час назначенный,
(Иль это только снится мне?)
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна,
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790564
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 07.05.2018
«А потім одного вечора
Я стояв під зливою серед подвір’я,
Нап'явши той мішок, мов сорочку.»
(Шеймас Гіні)
Небо – це просто розкрита книга
Яку ми хотіли би прочитати,
Але не вміємо: ненароком забули літери,
Відшибло нам пам’ять від запаху вересу:
Отоді – тої осені.
Добре, що ми не забули, що це книга,
А не просто колодязь наповнений порожнечею,
Куди стрибають здивовані люди,
Чиї роки полічені, як монети в глечику:
Стрибають і не вертаються.
Тому Небо-книга нам надсилає
(Добре хоч інколи – не щоденно)
Зливу холодну. Зливу-нагадування.
Зливу слів.
Одяг вдягаємо з мішковини шитий,
Що до тіла липне і шкіру шкрябає,
Бо забули ми, що ми народ блискавок,
Що над скелями, як серпокрильців зграя
Свої домівки-склепи мурував-громадив
(Фір Болг).
А небо все кидає з безодні себе
Слова холодні краплями прозорими,
Так наче це не слова, а вода.
І наче не вторити нам, а пити,
Так наче, не знати нам, а дихати (водою),
Так наче не мішковина до плечей липне,
А істина. Буцімто…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783868
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 24.03.2018
Цілувала мати руки свого сина,
Де вкривала тіло висока могила,
Доторкало тихо яворине гілля:
- Я тобі ладила, сину мій, весілля.
Вишивала гладдю біленьку сорочку,
Чекала онуків, твоїх, сина й дочку,
Та дістала нині із шафи хустину,
Чорна, як землиця- ой синочку, сину.
Чом та, вража куля, до серця дістала,
Сама б боронила, як би таке знала,
Лягала б в могилу, бо життя віджито-
Зацвіло печаллю коло хати жито.
На подушці свічка зап'ята в обручку:
- Он твоя кохана привела вже дружку,
Виплели дівчата твій віночок з мірти,
Посходились гості, стоять коло хвіртки.
Дружби несуть віко, хоругви похмурі,
Зачепили вінці на високім мурі,
Де, у ряд могили, на колінах люди,
Молитви прощальні та свічки повсюди.
Стелиться дорога в вічність пелюстками:
- Коли тепер прийдеш до рідної мами?
- До тої, що сину, тебе породила,
- А нині вмліває, бо земля накрила.
Сльоза затягнулась в чорнезнім тумані,
Проклята війна- чорні лєнти на брамі,
Печаль материнська у болю пекучім-
Синівські могили квітують на кручах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760849
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017
[b][i][color="#002bff"]Любимых губ прощальный вкус,
И нежных рук прикосновенье.
И учащённый страстью пульс,
В душе моей, как наважденье...
Одна в тиши безмолвных стен,
Твой образ вижу я всё реже...
Тоска и грусть, их жуткий плен,
Как-будто сердце моё режет...
Невыносимо боль снести,
И память не даёт забыться...
То, что люблю тебя... Прости...
Мечтам моим не воплотиться.
29 09 2017 г
Виктория Р[/i][/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753168
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 09.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2017
- Ти плачеш?
- Та, ні, – то все осінь.
Сльозиться нахмурене небо,
Лист долу летить та голосить:
- Не треба! Не треба! Не треба!
Не треба
дощами збивати
В відрізки спіральні маршрути –
Вицокують бризки стакато:
- Забути! Забути! Забути!
Забути
про пестощі вітру,
Проміння обійми тремтливі,
Наснагу, теплом оповиту,
Не в силі! Не в силі! Не в силі!
Не в силі
здолати тяжіння:
У прожилку долі – волога.
Злітають униз обважнілі –
Тривога...Тривога...Тривога...
Тривога
у дугах калюжі
Луною здіймається наче –
Дощ човники топить байдуже.
Все плаче.... Все плаче.....Все плаче.....
- Ти плачеш? Замерзла? Не треба!
Минуться і холод, і сльози.
- Так, плачу. Я плачу із небом –
Всередині мене ця осінь.
Ця осінь... Ця осінь... Ця.......осінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753607
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 05.10.2017
[b][i]От і все. Минулося шаленство.
Не літаю – ходжу по землі.
На людей дивлюсь не з піднебесся
І приємлю виміри малі,
Не жаліюсь більше на невдачі.
Відкидаю погляди німі.
Жовтень. Вечір. Відчуваю. Бачу.
Падолист – в мені...
іде...
в мені.
[/i][/b]
[i](З першої збірки [b]"Дзеркала"[/b]. - Львів:Каменяр,1991)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753602
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 05.10.2017
Я шукаю тебе серед тисяч несхожих -
на вокзалах, в метро, на проспектах нічних,
в нескінченнім потоці авто, перехожих,
в відображених тінях на хвилях річних...
Де ти?.. Де ти, скажи!.. Я від болю стомився
в марних спробах знайти серед тисяч очей.
Знала б ти, як я Богу за тебе молився,
знала б ти, скільки сплило в безсонні ночей.
Я шукаю тебе між зірок… Озовися.
Я у розпачу плачу, та чую як ти
усе добре, шепочеш, то сон лиш наснився,
і цілуючи, лагідно: «Спи, любий. Спи».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727541
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 18.09.2017
«Он любил меня первую, а я его последним.
Это длилось год. Потом началось -
неизбежное при моей несвободе -
расхождение жизней, а весной 1931 года
и совсем разошлись: наглухо».
М. Цветаева
Стихи её... На грани крика. Зова!
Он отозвался на призыв, приник
к строкам стихов, приняв, поверив в слово
и в глубину души, как луч, проник.
Он строчки пил, как ледяную водку,
читай ещё, просил... Нет, умолял,
он ими обжигал до хрипа глотку...
нет, не хмелел, но жажду утолял
свою... Её... Неистовство эмоций
до перехлёста губ, ресниц, стихий.
Он так любил когда она смеётся.
Он так любил Маринины стихи...
И вязкий слог, и слог небрежно-беглый –
морской набег свирепый и шальной,
и слог полупрозрачно-нежно-белый,
тоскливой безысходностью больной...
Но счастья иллюзорен миг и краток,
из пропасти сердец возврата нет.
Письмо к письму... Листочки из тетрадок...
Их ослепил сверхновой яркий свет.
Любовь?.. Отнюдь. Болезненная горесть –
десятки писем, клятвы, слёзы... Рок...
Осталась недописанною повесть,
точней – Поэма безысходных строк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745303
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 18.09.2017
Святкує осінь — літо бабине,
Така навколо розкіш сонячна, ясна.
Кіт грітися вмостивсь на перекладині,
А в горобців про щось розмова голосна.
І на шкільному спортмайданчику
Весь день і крик, і сміх, і гупання м'яча.
Жовтіє листя де-не де з окрайчику —
Це сонце з осінню загралося в квача.
І жіночки в яскравих сукнях знову
Такі усміхнені і ніжно-молоді,
А всі чоловіки по-молодому
Вже добавляють впевненність своїй ході.
Святкує осінь: айстри яскравіють,
Петунії й троянди — золота пора —
Біліють, червоніють, рожевіють,
Фарб зачаровує така барвиста гра.
Гуляє літо бабине, гуляє...
Проміння розсипа навколо золоте,
В якім печаль осінню заховає
Й теплом у кожнім серці проросте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750673
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 15.09.2017
[b]ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.)
[/b]
"Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує".
До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пішло народне повір'я, що справа святих «побратимів» - жито зажинати. Білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я.
Ранком, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками.
Вертаючи з церкви, люди розговлялися мандриками. Мандрики - це плесканки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру, або всілякою начинкою. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи світом, Петро з Павлом живилися «мандриками», наповняючи їх «чим Бог послав».
У цей день зозуля перестає кувати. Селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла у святого Петра одну мандрику та й за це її Бог скарав.
Мандруючи, Бог з Петром людей парують:
«... ідуть вони в жнива - сонце пече їх, а жито стоїть, як стіна. Те жито дівка жне так, що й голови не піднімить.
-Боже, поможи тобі, дівко!
Підняла голову, подякувала - та й далі жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивилися на неї - та й далі... На стежці стоїть одпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри та й спить.
Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже:
-Не займай, Петре, ходім!
... Зайшли в пшеницю - як ліс пшениця стоїть: парубок жне її, пече його сонце, а він, знай, жне.
-Боже, поможи тобі, хлопче!
Підняв голову, подякував — та й далі жне. Петро й каже до Бога:
-Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівчину, що жито жне. І тих ледацюг спаруй...
А Бог на теє:
-Старий ти, Петре. Не тямиш, що кажеш. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть.
Так воно буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло».
(За Олексою Воропаєм «Звичаї нашого народу»)
[b]МОКРИНИ (1 серпня за н. ст.)[/b]
«Свята Мокрина осінь приносить!»
Останній день літа: яка погода на Мокрини, така й буде осінь.
«Як на Мокрини дощ - то оріхи вимокають,
а як сухо - то бджоли повилітають».
[b]ПРОРОКА ІЛЛІ (2 серпня за н. ст.)[/b]
За народною міфологією Ілля є наступником громовержця Перуна:
«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці йде»
«До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі - проти вітру».
Народна легенда роз'яснює: коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисть. З того часу ганяється Ілля за бісами і пускає в них огненні стріли-громи і блискавки.
А між тим пророк Ілля засіває озимину:
- Сій, Ілля, озимий засів!
«Ходить Ілля на Василя,
Носить нугу житяную,
Куди махне - житом пахне...»
... І збирає ярину, аби випекли з неї хліб насущний:
«На Іллі новий хліб на столі!»
[b]ПАЛІЯ - «ПАЛИКОПИ» (9 серпня за н. ст.)[/b]
«...Вже наш Палій за копою сів!»
У цей день селяни моляться святому Пантелеймону і перед його образом свічку ставлять. Існує повір'я, що хто не шанує Палія, тому він «копи палить».
Так і пристало до святого прізвисько «Паликопи».
[b]МАКОВЕЯ – І «СПАСА НА ВОДІ» (14 серпня за н. ст.)
[/b]
У старі часи сходилися в цей день хрещені до річки - святити воду. Хворі на пропасницю купалися в річці, бо на Маковея - вода цілюща.
Пізніше, святити воду несли до церкви, а при воді квіти ще й мак. Весною мак розсівали на городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали у коси, щоб «волосся з голови не випадало».
На Маковея ласували «шуліками»: пекли коржі, ламали на дрібні шматочки в макітру і заливали медовою ситою та розтертим маком.
«Маковея» за те, що зцілює водою називають «Мокрим Спасом». У народі знають, що «Маковей» - знахар, зцілює не тільки водою, а й маком-відюком»: дівки-чарівниці освятять «відюк», обсиплють ним хату, - і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.
«Мокрий Спас - маку й меду припас.
Маковій від злих духів спас!»
[b]ІІ СПАСА - «ЯБЛУНЕВОГО» (19 серпня за н. ст.)
[/b]
У день Преображення Господнього, або Спаса, до церкви несуть яблука, груші, мед і обжинкові вінки, а ще жмут колосся, що імітує «Цапову бороду». Хрещений люд позичив її у міфічної тварини, що живе на ниві і ховається в Дідуху, а натомість наділив нею достойного Спаса.
Тому на запитання:
- Ой чия ж то борода
чорним шовком увита,
сріблом-золотом улита? -
правовірні відповідали:
-Дідухова... обжинкова,
а окраса —
то від Спаса!
У давнину до Спаса не ласували садовиною, бо то - гріх, чекали на свято, два тижні постили...
Вернувши з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: споживали яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином - «щоб садовина родила».
На Спаса родина, зібрана за святковим столом, згадувала померлих: так ось чому у Спаса окраса із «чорного шовку» бо це «страсний» Спас! За народною міфологією - це останній перед Різдвом вихід померлих на світ - на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
«Страсного» Спаса за його піклування про садовину називали «яблучним». З часу, коли обтрусять яблука з садів, чекали перших приморозків:
«Страсний Спас - яблука освятив».
Від Спаса починали копати бараболю: розкладали вогнище, пекли картоплю і гріли руки - «щоб не мерзли зимою».
Кажуть у нас: «Прийшов другий Спас,
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблука й грушки ласуй вволю!»
[b]І «ПЕРША ПРЕЧИСТА» (28 серпня за н. ст.)
[/b]
«Перша Пречиста» - свято Успіння Пресвятої Богородиці. На «Першу Пречисту» дівчата визбирають «за Спасом» садовину:
«Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас йшов -мішок знайшов».
- Спасику, батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити у твій садочок.
Лище досівають «за Іллею» озимину, а після свята звільняються від роботи на полі. Господарі, що мають відданиць і парубків, готуються до весілля:
- Прийшла Перша Пречиста - стає дівка речиста!
…«Перша Пречиста жито посіває...».
[b]ІІІ «КОНОПЛЯНИЙ або ПОЛОТНЯНИЙ або ГОРІХОВИЙ» СПАС
(29 серпня за н.ст.)[/b]
«Третього Спаса» в українській народній традиції святкують на честь ікони «Нерукотворного образу Христа-Спаса», або як в народі кажуть «Спаса на полотні».
На «Третього Спаса» справляли обряд «Обжинкового весілля» - завершували обжинки, несли додому обжинкового Дідуха, пекли короваї з нового врожаю, сіяли озимину та збирали горіхи.
«Конопляний» Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив,
То свято Богородиці і всіх див.
[b]«ГОЛОВОСІКА» (11 вересня за н. ст.)
[/b]
Свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, кажуть у народі, Головосіка.
У цей день не варять борщу і це єдиний раз протягом цілого року, - коли гріх їсти борщ. Віруючі люди на «Головосіку» не беруть у руки ніж, навіть хліб ламають руками. Ані рубають сокирою, ані пиляють пилою...
[b]«СЕМЕНА» - (14 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи - в народі «Семена».
Від «Семена» стара Україна прилаштовувала у хатах свої верстати і починала ткати полотно. Бралися до роботи усі майстри: столярі, стельмахи, бондарі...
В ніч проти «Семена» засвічував древній Київ свічки і святкував «Весілля Свічки». В таку ніч збирали останній цвіт зі святоянівського зілля.
[b]«ДРУГА ПРЕЧИСТА» (21 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Різдва Пресвятої Богородиці. З ним пов'язані усі жіночі надії - день Рожениць, коли жінки, в яких немає дітей, справляють обід і годують бідних «щоб молилися Богородиці за її діти».
В цей час на Україні, звичайно, йдуть дощі, а тому й кажуть:
«Друга Пречиста дощем поливає!»
[b]«ЗДВИЖЕННЯ» (27 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього...
... Наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію. Вирій, за народною уявою, - це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці в долинах, гади - на горбах.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни».
«На Здвиження земля движеться ближче до зими».
[b]«СВЯТА ПОКРОВА» (14 жовтня за н. ст.)
[/b]
Покровителька Запорізької Січі - Покрова Пресвятої Богородиці.
Існує переказ, що після зруйнування Січі, козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Запорозької Покрови:
«... а срібло-золото на три части паювали:
... на святую Січовую Покрову давали -
щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали».
У народі Покрова - покровителька відданиць, а тому дівки до неї молилися:
«Свята Мати-Покровонько,
покрий мені головоньку,
щоб я була жіночкою,
щоб жилось мені з лихвою
та із муженьком любеньким
і з дитятком малесеньким...».
Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі - на холодну зиму і великі сніги, а як з півдня - на теплу й сльотливу.
[b]«ДМИТРА» (8 листопада за н. ст.)
[/b]
«У святого Дмитра труба із срібла...
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Тай покрив зимков усі гори біло»...
З уваги на недалекі пилипівчані запусти сезон сватання завершується: незасватані дівки вважають рік втраченим і з цього приводу у народі жартують: «До Дмитра - дівка хитра, а по Дмитрі, хоч комин витри». На що кмітливі лукавиці відповідають:
«До Дмитра була м хитра, а по Дмитрищі - я ще хитріша!»
«А Дмитро зиму у гості просить»!.
[b]«ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА» - ВВЕДЕННЯ (4 грудня за н.ст.)
[/b]
«Третя Пречиста йде – зиму за руку веде».
Третя Пречиста розпочинає народний календар Зими, отож про неї восени згадувати ще рано, проте пам’ятати треба, адже без неї перелік Спасів і Пречистих українського народного календаря був би неповним.
***
Святий [b]ПЕТРО [/b]за плугом ходить
Святий[b] ПАВЛО[/b] волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий [b]ІЛЛЯ [/b]заволочує...
Сій, Ілля, озимий засів!
(Бо вже [b]ПАЛІЙ[/b] за копою засів).
[b]МОКРИЙ[/b] Спас - маку й меду припас,
[b]МАКОВІЙ [/b]- від злих духів спас.
[b]СТРАСНИЙ[/b] Спас - яблука освятив.
Прийшов [b]ДРУГИЙ[/b] Спас –
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблучка й грушки ласуй вволю.
А за [b]ДРУГИМ[/b] Спасом —
та й[b] ПЕРША[/b] Пречиста...
Перша Пречиста - дівка речиста!
[b]ПРЕЧИСТА[/b] по груші ходила,
мішок загубила,
а [b]СПАС[/b] ішов –
мішок знайшов):
-Спасику, батьку,
віддай мій мішочок,
не буду ходити у твій садочок.
[b]КОНОПЛЯНИЙ[/b] Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив –
То свято Богородиці і всіх див:
[b]ПЕРША Пречиста[/b] жито досіває,
[b]ДРУГА Пречиста[/b] дощем поливає,
[b]ТРЕТЯ Пречиста [/b]снігом покриває...
* * *
А наш [b]ВОЛОХ [/b]сіно косить...
... а [b]МОКРИНА[/b] осінь приносить...
... а [b]ДМИТРО [/b]зиму у гості просить...
[b]Старожитній обряд Обжинкового «весілля» відродила і рядила -
Спасів та Пречистих згадала, їм молитви складала -
Ірина Вовк
[/b]
[i]За виданням: Ірина Вовк.[b]"За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь"[/b]. - Львів: Сполом, 2015.
[i]*Обрядовий календар осінніх свят складений за Олексою Воропаєм
[b]«Звичаї нашого народу»[/b].У 2 томах. - Мюнхен,1949.
[/i]
[b]"Пречисті в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/prechysti-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
[b]"Спаси в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/spasy-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746763
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Спаси мене від пут недолюбові,
Врятуй від сіробуднів самоти;
Мої шляхи-стежиночки тернові
Промінчиком надії освіти!
У темені розпуки і зневіри
Зрони єлейну крапельку тепла,
Щоб залатала серцерани-діри
І щирою сльозиною стекла.
Врятуй мене від пут недолюбові,
Від ланцюгів байдужості спаси -
Нехай розквітнуть котики вербові
Щедротами небесної роси!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746239
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 15.08.2017
Ти знаєш, мамо, більше не болить,
І та самотність - вже мені не мука.
Лиш гола тиша, чим її прикрить,
Мене тримає впевнено за руку.
Нема ні злоби спалювать мости,
Нема бажання рухати кордони
В твоєму серці більше. Відпусти.
У щастя смак, напевно, не солоний.
То, мамо, все тепер лише зола.
Шукала світла, де вже було хмарно.
І все ж чекати б вічністю могла,
Якби на мить відчула, що не марно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731161
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 28.07.2017
Немногословный, трезвый, верный,
Неприхотлив в быту – муж-геймер!
Идиллия по выходным –
Искать не нужно по пивным,
Терзаться ревностью напрасной,
Почти всегда молчит согласно,
Играя, съест любое блюдо,
Да хоть исчадие фаст-фуда!
Живут другие скучно, пресно…
А мой – азартно! Интересно!!!
На космолёте или в танке –
Всегда на острие атаки!
На внедорожнике «Феррари»
Стреляет метко на сафари!
Смирившись с цифрами оклада,
Неутомимо ищет клады!
Весь мир, не выходя из дома,
Спасёт из лап Армагеддона!
…Когда залили нам квартиру –
Ты был на рыцарском турнире...
…Пока я клеила обои –
Сражался в логове драконьем...
…А к окончанию уборки
Ты изничтожил племя орков...
…Сходить просила в магазин,
Но тут – нашествие годзилл!..
…В ковчеге – золото этрусков,
В ведре – не выносимый мусор…
Вот карта марш-броска из дома!
Там, в баке, куча покемонов!..
…Уж полночь близится...
Жду в спальне
Каких-то подвигов,
в реале…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689663
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 03.07.2017
Зубило Мастера
неистово
свирепо
разбрызгивало каменную твердь.
Клубилась пыль.
И подмастерья слепли.
И глыбы падая влекли с собою смерть.
Отточенный
железный зуб
с гранитом
в открытый бой вступили
как враги,
взмахнувшие мечом
не от обиды,
а от могущества и верности руки.
В таком единоборстве нет коварства!
В таком бою не продлевают мук !
В планету проросла скала упрямством.
Зубило
приросло к ладоням рук.
Сошлись Атлант с Антеем – две породы,
два правнука одних и тех цепей.
Задумал Мастер
монумент природы
перекроить
на монумент себе.
Задумал он в тяжёлом одеяньи
взметнуться в вечность –
оскорбивши высь!
Прославить гордым и простым деяньем
строптивый дух и трепетную мысль!
Скала своё отстаивала право –
незыблемость базальтовых основ!
И не желала изменять оправу
обветренных тысячелетних снов.
Со скрежетом она сдавала тело –
куски его к подножию скалы
катились с грохотом,
с гудением летели,
сочились с трещин каплями смолы.
Земные корни мускулы вздымали
грозя землетрясением Творцу
и жизнь по каплям у него взымали,
ведя к почётному терновому венцу.
………………………………………………………
В последний раз клинок вонзился властно
в твердыню,
мысли подводя итог…
Сдалась скала!…
И вниз сорвался Мастер...
И Лик возник!
И погребён был Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316734
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 03.07.2017
Любить одних – нелегкий хрест,
а ти і без ума прекрасна.
Привабностей твоїх секрет –
життя розгадка одночасно.
Весною чути шерхіт снів,
думок та істин шелестіння.
Мовчи прошу, не треба слів,
в них шансів мало на спасіння.
Непросто вранці враз прозріть,
весь мотлох викинуть із серця
і не вимазуючись жить.
Не всім таке в житті дається!
30.05.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117053001839
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735780
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
Прощальний залп порвав скорботну тишу,
Серця здригнулись й впали до землі
І…Відпустили Душу найріднішу –
ЇЇ до Вирію понесли журавлі…
Два довгих роки болю і хвороби
Солдат терпів й боровся, скільки міг.
Взірець звитяги, гідності й свободи
Стояв за всіх, себе лиш не вберіг.
Згорьована, не вижила матуся –
Зотліла й вознеслась на небеса.
Хоч до останнього казала:”я вернуся”,
Та зникла, немов ранішня роса…
Герої йдуть. Летять до Раю в Вічність.
Згорають лебеді у полум’ї війни.
Вони із честю склали тест на вірність
За Волю Неньки, кіборги-сини…
Прощальний залп порвав скорботу тишу,
Серця здригнулись й впали до землі.
І…Відпустили Душу найріднішу –
ЇЇ до Вирію понесли журавлі…
Герої не вмирають! Слава нації! Смерть ворогам! Кіндрат & Корінь. 26.04.2017р.
На вшанування пам’яті земляка, ветерана україно-російської війни Олександра Струбчевського та його матінки Любові, всім Героям солдатам, що загинули за Волю рідної землі, присвячую…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735152
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 27.05.2017
«...І вільних відьом в світі вже нема
Цих леді гідних – ні мітли, ні сліз...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Згідно давніх ірландських легенд потойбічний світ
розташований на скляному острові, де все прозоре...
На кораблі скляному я пливу
Прозорому – як сниво наяву,
Пливу –
На острів кришталевий: диво скла:
Прозорий світ: туман, роса, імла
Забарвлюють прозорість в колір молока,
Крізь скелі світло місяця до нас
Пливе.
І срібло осені у цей спокійний час
Від острова майстрів та пастухів
Пливу –
В скляні вітрила дме вітрів двоспів,
Під дном скляним пливуть стада почвар
Що з тьми несуть нам споконвічний дар –
Забути. І примарний вітер-вечір.
Скляне весло. Нам ковдрою на плечі
Лягла пітьма. І моря хвиль солона гіркота
Гіркіша, ніж моє теперішнє життя,
Прозорим стану я –
Прозорішим від вітряного дня,
Прозорішим, аніж Ірландія моя...
І серед простору залишусь мандрівцем
Такого синього і синім ялівцем
Я проросту серед камінної землі
Ірландської і зоряні вірші
Кидати буду у «цвяховану блакить» -
Бо зорі цвяхи, хай не зовсім золоті,
А десь іржаві... На скляній траві,
На каменях скляних, які щомить
Дзвенять (бо скло) і музика скляна
Шляхами скла й прозорості вела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731314
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017
Болять слова фантомами думок,
Немов підбиті кулею підранки.
Все важче брати душу на замок,
Свідомо їй обравши долю бранки.
Не докричатись знизу до небес -
Багато слів у порожнечу ляже.
Там кожен свій плекає інтерес
І тільки час цю істину докаже.
Не вір вустам, що меду додають
І не ведись на їх лукаве слово.
Гіркою правду всі зазвичай п'ють
І відділяють зерна від полови...
Не бійся вже признатися собі,
Що ти стаєш нарівні з цілим світом.
А те, що кров, то це ж у боротьбі -
Саме собою треба розуміти.
І не проси! Ніколи не проси
З чужого краю блага, чи пощади.
Ти власну гідність з честю пронеси,
А ще навчися з гідністю прощати.
Я знаю - важко! Важко через край,
Щоб через кров свою переступити.
У тебе - вибір. Отже, вибирай!
Ти маєш слово ділом підкріпити.
Тоді лиш вражі пута розірвеш
І спраглу душу випустиш на волю,
Коли збагнеш: для кого ти живеш.
А ще - кому довіриш власну долю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730281
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
* * *
Як православні некромани
Живуть вже і брати ляшки, –
Несуть на цвинтар крашанки,
Співають алілуя zmarłym...
Воскреслого – в свої гробки.
І через ці на цвинтар мандри
В свята престольні й провідні, –
Справляють їх у будні дні,
Співаючи псалми, як мантри…
– Чому ми бідні?.. бо …...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730134
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
[b]
Коли Муза
Не доїться
Не варто смикати
Її за цицьки
Пройде час
Попустить
Відтягне
Заспокоїться
І знову подибають
На волю
На ніжках кривеньких
Маленькі
Сліпенькі
Кволі
Рядки
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711665
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 22.04.2017
«…Я хотів би поїхати в місто далеке
І там жити собі Може чиїсь рядки
Мені б навіяли образ міста вічної ночі…»
(Гійом Аполлінер)
Всі міста далекі, а поруч лише Порожнеча,
Місто, в яке приводить Шлях
Чомусь виявляється містом Вічної Ночі –
Містом в якому ніколи не сходить Сонце,
Містом, в якому живуть сновиди
І щоночі блукають у срібному світлі Місяця –
Бога котів і злодіїв, свідка містерій та оргій,
Блідого поета жорстоких казок
І поем про Ніщо. І пророка тьми,
В якій заблукала Істина – дівчина хвора
З очима червоними від отрути зірок –
Гірких, наче крихти опію, солоних, як кров,
Бо хіба може бути хоч щось солодке
У місті Вічної Ночі, де поснулі кондитери
Кидають у печиво сіль замість цукру,
А на ратуші ворон – чорніший самої тьми
Кричить: «Часи проминули,
Нічого відбутись не може у місті Вічної Ночі
Спаліть свої літописи,
припиніть друкувати газети,
Замалюйте петрогліфи на стінах холодних,
Віддайте рукописи хронік волохатому дему мишей!»
А я тим часом пакую валізи,
Складаю туди хронометри і прозорі клепсидри,
Поїду у Місто Далеке на конику з довгою гривою,
Сумними очима і підковами срібними,
У місто, яке відшукати не зможе ніхто,
Навіть пан у крислатому капелюсі,
Що ховає його сірі очі
В тінь.
Навіть він.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728646
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 14.04.2017
В его постели
сказке места нет.
Пустынный хищник,
голодом окрашен
в цвет камня молчаливо-древних башен.
Гул Вавилона,
павшего в обед,
стыдит меня волнительно и страшно…
И робости сомнений места нет!
Негромко,
но настойчиво торопит
знакомый первобытно-жадный шепот:
вкус яблок – притягательный запрет.
И аониды на коленях – в омут.
___-
Искренняя сердечная благодарность тебе,
[b]norma Ardeko[/b],
за помощь с картинкой и "прической" для вирша!!!
Угадала, прочувствовала - от настроения и до цветовой гаммы!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718298
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 28.03.2017
Вже весна у сурми грає,
Перший пролісок розцвів.
Над моїм просторим краєм
Клин лелечий засивів.
Заблукав туман в долину,
Мов овечок сивих пас .
Кущ торішньої калини
Ягідок мав про запас.
Води морем розлилися,
Доповзли і до куща,
Хоч стоїть він і без листя,
Рада весноньці душа.
Прогляда крізь води стежка,
Мов мечі з них, – осока.
Стежка, схожа на мережку,
Мимо кущика тіка.
А як вишиє корали
Сонце в сонних споришах,
На сопілочці заграє
Дивна весноньки душа.
4.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 11.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2017
Ти пішов... Так нестерпно, незвично болить
І беззвучне ридання рве душу і серце.
Ти пішов... Я померла немов у цю мить,
Лиш у скронях пекельне вистукує скерцо.
Речі взяв і пішов, якось запросто так,
Наче кожного дня готувався до цього,
Наче все тут для тебе утратило смак,
А у несмаку жити нема більше змоги.
Як же я?.. Як же бути мені від тепер?..
Чи зумію опісля повірити знову?..
Ти пішов... Наче з дошки рівняння зітер
І що буде зі мною уже однаково.
Ти пішов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717900
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017
Не звикай до мене. Я мину.
Як минають весни рік за роком.
На вустах лиш присмак полину,
На очах провогклу заволоку
По собі залишу. Відцвіту,
Мов пожежі айстрово-осінні.
Листопадну пору золоту
Змінять сніжно-білі заметілі.
Відчеканить мудрістю життя
Кожен крок, розпише наші ролі.
Чи прийме Всевишній каяття?
Чи, мов зорі, тлітимем поволі?
Відречись, благаю, я піду.
Озирнутись навіть не посмію.
На порозі стишивши ходу,
Настіж двері лишу сніговію...
Не звикай. Бо скорена вітрам
Повернуся птахою до неба...
Омини душі моєї храм.
Я боюся... Звикнути до тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711775
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Чом вірять люди словам брехливим
І вільно пускають у височінь?
Чому літає брехня на крилах,
Не знаючи страху ні перед чим?
Чом полюбляєм солодкість слова,
Гадаємо, правду слово несе?
І не кажіть, що це примусово
Ми мовчки ковтаємо геть усе.
Бракує, певно, смаку і духу,
А може, це перш за все, наша лінь?
Згубили розум, бо серце слуха
Брехні мелодійний бажаний дзвін.
06.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699376
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 22.01.2017
Я дурнем буду краще жити!
Писати ліпше на колінах!
Та мушу біографію білити...
Змивати написи на стінах...
Усі сторінки кримінального роману
дільничий вже давно читає,
я заведу його в оману, -
у божевільні хай шукає!
Я там живу без фальші і без мила,
Пишу, малюю гроші від злиденності,
Плюю в вікно, коли не дме вітрила…
Без глузду, болі…жаху…і буденності…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711816
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Так хочеться вірити,
що не помремо,
а наче вода
поміняємо стан
з одного на інший
й весною впадемо
на рідну нам землю
як сивий туман.
Омиєм в саду
рясні грона калини,
що мов цятки крові
на гіллях кущів,
цілуючи символ
своєї країни
залишимось жити
в краплинах дощів.
А може в танку
закружля хуртовина,
у світлі яскравих
міських ліхтарів,
сніжинками душі,
що легко й невинно
спускаються з неба
на крилах вітрів.
Сльозою впаде
на нескошені трави
ранкова роса
і від сонця тепла
повернеться знову
на небо у хмари,
щоб згодом на землю
вернутись змогла.
Так хочеться вірити,
що не забудуть
і в душах близьких
залишив добрий слід.
А пам'ять - безсмертна,
хоч смертні всі люди,
що в гості прийшли
у чудовий цей світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679558
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 17.08.2016
1. Пролог.
Гремят королевством колокола,
Народ на площади ждёт короля;
Вот и он – толпа приветствует владыку:
Звон стихает, уступая радостному крику,
Но и его вскоре удаётся пресечь,
Всюду тишина – король берёт речь:
«Мой народ, ты живёшь процветая –
Так, будто бы окончены поиски рая:
Ты не видел войны и других лишений –
Знай, в этом заслуга не одних поколений!
Время – дракон, оно вьётся, летит,
Но подвиг предков не будет забыт!
Отчего так пекусь о памяти?
Сам очень стар, как знаете…
Но на днях родится сын или дочь,
А может дитя мне подарит ночь?
Я сейчас готов забыть обо всём –
Как приятно думать, что станешь отцом…
Моё чадо носит ваша царица –
Новый огонь внутри неё теплится,
И вскоре дитя взойдёт на престол,
Но я хотел сказать не о том…
Поведать вам хотел о героях
Времён древних, старых и новых;
Да, народ громких имён знает много,
Но лишь одно из них чту я особо:
Этот герой нам был богом дан,
И славное имя его – Гарридан!
Я не раз говорил вам о нём,
Но не забывайте, заклинаю огнём!
Сквозь века мой пронесите рассказ,
Ибо Гарридан отдал жизнь за нас!..»
«Мы верим тебе и седой голове твоей,
Во всём королевстве тебя нет мудрей.
Если ты говоришь, что так нужно,
Мы внукам эти слова донесем послушно».
«Спасибо, что даёте мне сказать,
Гарридан был бы рад это знать.
2. Свадьба.
Давным-давно, я был ещё молодой –
Не была ваша королева моей женой.
Она вышла за Гарридана
Без расчёта и без обмана.
Она хотела любви – не власти,
В нём она увидела счастье.
И Гарридан её полюбил,
Устроил пир на весь мир:
Что было спрятано в закромах
В секунду оказалось на столах,
Откупорены были все вина,
Пировали князь и дружина.
Я красавицу давно обожал,
Но перечить другу не стал:
Невесте смотрел он в глазки –
Она была точно в сказке…
Долго шумный праздник продолжался –
Гости разъехались, князь с женою остался.
Казалось, была далеко беда,
Но за окном проходили года,
А наследник всё не появлялся –
Тогда князь к колдуну подался.
Признаюсь, я Гарридану дал совет:
Мне говорили, что мага лучше нет,
Другие шептали, что его отец сатана –
Разные о колдуне ходили слова…
3. Уговор.
Над песком раскалённым парил его шатёр…
Князь лестницей взобрался: «Ты и вправду хитёр,
Но должен будешь мне помочь».
«Ты хочешь сына или дочь?
Да, Гарридан, это всё в моих силах,
Но шатёр мой в алмазах и рубинах –
Как сможешь ты меня отблагодарить?»
«Поможешь – смей, чего хочешь просить!»
«Разреши поселиться на твоей земле
И любимым делом заниматься мне,
Больше я не прошу –
Тогда уж тебе помогу…»
Вот парящий шатёр уже на землях королевства –
Средь цветущей поляны колдун выбрал место:
«Для моего ритуала нужно время и терпение,
Я должен добиться богов благословения,
А до тех пор меня не тормошить,
Если хотите до старости дожить!..»
Время шло, но даже князь не осмеливался
Сказать колдуну, чтоб тот пошевеливался,
А люди странное стали замечать:
В речках вода начала пропадать –
Их наполнил песок вместо воды, -
До самого дна пересохли пруды,
Вскоре не осталось ни одного водоёма –
Ночи напролёт озарял костёр возле дома,
Где старик ритуал свой готовил.
Это горел огонь сотен жаровен:
Жар шёл такой страшной силы,
Что королевство укрыли пустыни,
Ни одного облачка не закрывало неба,
Воздух вокруг накалился до предела…
И сказала дружина своему князю: «Пора,
Иначе без боя нас возьмёт сатана!
Эти жаровни наши жизни отнимут –
От жары безумной урожаи гибнут!..»
И князь с дружиной ещё до утра
Отправился к дому того колдуна:
«Я очень хочу от жены десяток детей,
Но на мне лежат жизни моих людей!»
И солдаты в этот миг разбили котлы,
И землю вокруг укрыли горы золы.
В неистовстве был разъярённый дед,
Стал проклинать весь белый свет –
Но вот он уже стоит, чуть не хнычет,
Пальцем своим в Гарридана тычет:
«Ты осмелился мой ритуал прервать!
Что люди? Оставь их теперь умирать!
Ещё два дня и мой труд был бы закончен –
Не видать вам дождей век, а то и больше!
Будет стоять постоянно жара:
Забудь это сладкое слово «вода»!..
Взбесились солдаты, обнажили клинки:
Стоят, готовые убить по движенью руки,
Но я подоспел в этот миг: «О, мудрый князь,
Здесь ты господин и на всё твоя власть,
Если и впрямь несут правду его слова?
Нет, я бы не стал убивать колдуна…
Князь, доверься моей мудрости,
С тобой мы родня по юности!..»
4. Кубок.
В тот же миг злодей взят был под стражу,
Но зной не покидал страну нашу.
Друзья помогали как могли –
Свои присылали обозы еды,
Но помощи их было мало,
И надежды уже не стало.
Понял князь, засуха будет долгой,
Лишь колдун один ему ответит толком.
И отправился он к старику молиться,
А тот стал на Гарридана злиться:
«Это что ж? Меня ты кинул в тюрьму?
Князь, я ведь выполнял просьбу твою!..
Но всё же я хочу помочь твоему народу:
Есть кубок в горах, что вернёт вам воду;
Магия его в том, что он сам себя наполняет –
Он не прост и не один титан его охраняет.
Заполучи ж этот кубок, о Гарридан,
И отдай его людям на зависть богам,
Как когда-то, помнишь, нам огонь подарил Прометей?
(Отдашь всё, ибо доброй души не бывает глупей…)
5. Поход.
Князь солдат собрал в поход,
Двинул в путь отряд и вот
После долгих дней пути
Стал у подножья той горы.
Дружина здесь расположилась на ночлег,
Чтобы с солнцем вновь продолжить бег...
Но ночью на лагерь опустился мороз,
И на утро с собою все силы унес.
«Солнце дарит радость и тому, кто не зрячий,
А в горах даже днём холод собачий –
Сейчас мы легкая мишень для врагов,
Но даже титан здесь бы выжить не смог!» –
Зря ты, вояка, был так в этом уверен –
В тот же миг на нас кинулись снежные звери:
Дикие твари – холодом веяло из их пасти,
Как мягких игрушек, нас рвали на части!
И горы не выдержали истошного крика –
В ответ, громыхая, скатилась лавина,
Она похоронила зверей и весь наш отряд:
Остался только я, князь да пара солдат…
Но всё равно продолжили свой путь в горы,
Ведь мы не те псы, что из трусливой породы!
6. Схватка.
Пробираясь извилистой горной тропой,
Мы увидели, наконец, волшебный кубок свой:
Один одинёшенек он стоял среди гор
До самых краёв наполнен водой,
На поляне, защищённой от ветров,
Один в окружении прекрасных цветов.
В это поверить было невозможно:
Мы спустились к нему осторожно,
Гарридан взял чашу волшебную в руки,
Испил я из неё, испили и слуги,
А когда чаша, наконец, оказалась пуста,
О чудо, в ней вновь появилась вода!
«Готов жизнь отдать свою я,
Но воду верну в родные края!..» –
Словами Гарридан сердца растревожил
Так, что побежал мороз по коже,
Но мороз не на шутку сильный,
И даже поляну укрыл иней…
Головы солдат слетели с плеч –
Одним ударом ссёк их меч:
Могучий титан из чистого льда –
Он охранял этот кубок всегда.
«Я слышал сказки перед сном
О монстре с ледяным мечом…» –
Гарридан вмиг свой меч вынул:
Отразил удар – и посыпал иней.
Второй – и его меч отлетел в сторону,
Титан в ответ засмеялся холодно,
Занося свой ледяной головорубок:
Над головой вверх поднял тот кубок,
Чтоб от удара спастись наш Гарридан –
Меч ударил в него – и полился фонтан…
Чаша разбилась – вода разливалась,
И снова на землю, вновь наполняясь,
Но всё стояли две фигуры нерушимо:
Вода замерзла, их схватив одной глыбой.
«Конец! Это провал! Князь – кусок льда!
Не вернётся больше в королевство вода…» –
Я за голову в отчаянии схватился,
Но, увидев это, вмиг возвратился:
Упали две льдинки, отделившись от монолита,
Будто бы слезы Гарриданом пролиты…
7. Герой.
«Я должен вернуться, обо всём рассказать –
Народ обо всём, обо всём должен знать!» –
Так подумал я про себя
И развернул в родные края...
Сложен и долог был мой обратный путь,
Но ни секунды я не смел отдохнуть:
Я бежал из сил – вот уже в королевстве
Остановился… и долго стоял на месте,
К небу подняв с улыбкой глаза,
Ведь на лицо упали капли дождя.
Я шёл к деревне – вода увлажняла землю,
Смотрел на богатый урожай и не верил,
Спросил у первого крестьянина: «Скажи,
Как давно идут проливные дожди?»
И ответил старик, погладив усы:
«С пятого дня третьей луны».
«В тот самый день застыл Гарридан –
Да, этот герой был нам богом дан!»
8. Эпилог
«О, мудрый король, твои слова обман –
Не сказочной смертью погиб Гарридан!»
«Что ж он, пьяный, в пропасть нырнул?!»
«А может ты его и толкнул?»
В тот же час король наклонился к страже:
«Мерзавец оскорбил меня – дважды».
Этих слов достаточно, чтобы понять –
Стража в тот же миг кинулась искать,
А владыка оскорблённый в тот же час предложил:
«До наших дней, боюсь, никто не дожил
Из тех, кто мог бы мои слова подтвердить;
И знаешь, я хотел бы даже тебя наградить,
Если ты согласишься, конечно, проверить
Так ли как говорю оно на самом деле.
Там, где снегом укрыты вершины скал,
Так высоко, как ни один орёл не летал,
Так далеко – на многие мили от людей,
Так пустынно, что нет даже зверей,
Там, где живут ледяные титаны,
Там, где воздух выжигает раны,
Там, где невиданной силы морозы –
Там лежат Гарридановы слезы,
А коли не так, моя голова на блюдо…»
«Ах, кудесник, я ведь только оттуда!
Ты напрасно сказал страже искать –
Не выйдет у них мою жизнь отнять» –
Отчаянный странник ступил из толпы:
Ржавые латы крыли кудри седой бороды,
Но всё же был виден на них старый знак –
Всадник в окружении трёх гончих собак;
Такие доспехи играют особую роль –
Надеть на себя их мог только король.
«Посмотри на себя, ты давно седой,
А до сих пор не в ладах с головой!
Твоих рук волшебный шатёр,
А старик тот всего лишь актёр…
Кудесник-кудесник, зачем людям наврал?
Ведь это же ты суховеи пригнал!..
Заставил поверить в волшебную чашу,
Зачем предал дружбу нашу?»
«Ах, милый князь, Гарридан, друг мой детства,
Я б не смог никогда, но так велело мне сердце!
Князь Гарридан, друг, тебя я предал –
Казни сей же час, знай, её лишь желал!»
«Глупый кудесник, думал я здесь,
Чтоб укротить твою алчную спесь?
Нет, не для того путь сюда я держал –
Страшную весть я сегодня узнал:
Умерла та, к которой всю жизнь ты стремился,
Вот так в один миг всего ты лишился!..
Да, я вижу боль в твоих глазах,
И злобу, гнев, и острый страх:
Нет, не моих рук дело – я б не смог,
Так бывает – всему назначен срок.
Знай, моё горе не меньше за твоё –
Я потерял даже больше, чем всё…
Были мы с тобой почти братья –
Так покажи вновь свои объятья!»
И кинулся старик в объятья мертвеца,
Улыбнувшись в преддверии конца:
Он понял, умерла любовь – его час настал, -
Вмиг ледяным трупом на землю упал.
И склонившись, Гарридан проронил слезы:
Нет, в сердцах не бывают морозы.
25 сентября 2007 г.
По мотивам квестовой истории из компьютерной игры The Elder Scrolls IV: Oblivion,
(Отрывок из книги "Легенды о рыцарях, Сказания о героизме и благородстве" под редакцией Киреллиана Одрениуса.)
Легенда о Гарридане Сталресе, рассказанная Джареном Этелвильдом, оруженосцем и другом.
Можете найти в интернете, тем более, что оригинал очень сильно отличается и по сути является только костяком истории, хотя тоже очень интересная проза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526668
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 16.08.2016
Ножку взрыва, возвращаясь, гудя, пересёк самолёт:
Убедился, ударил по цели со знаком качества.
Трепещи, Запад, победу свою уже куёт Восток!
Всё затейливей его военной игры чудачество.
Техника вдавлена в землю, всё вокруг пылает, дымит,
Но противник коварный ещё мог остаться в живых.
Войска к эпицентру идут – апокалиптический вид:
Для победы чужих не жалей, не жалей и своих.
Чёрный пепел кружит повсюду, смотри, будто бы снег,
Только этот воздух вот уж как-то сильно разжаренный.
Ты быстрее беги, парень, не останавливай бег
И забудь, как увидел этот счётчик зашкаленный.
Забудь, как в спешке собирали вас лучших из лучших,
Как вагоны десятки тысяч везли в неизвестность,
Забудь, как подожгли и выбросили ваши души –
Обидой и грузом ляжет твоей памяти честность.
22 апреля 2015 г.
Ежегодно 14 сентября в память о всех пострадавших от радиации на Тоцком, Семипалатинском, Новоземельском, Капустин-Ярском и Ладожском полигонах звонят являющиеся частью памятного знака колокола, установленные в Тоцке – эпицентре самых крупных советских военных учений с применением ядерного оружия, в которых в атмосфере секретности были задействованы около 45 тысяч военнослужащих.
В 1990 году участников военных учений на Тоцком полигоне, апогеем которых стал подрыв ядерной бомбы, состоявшийся 14 сентября 1954 года, официально приравняли в правах к пострадавшим от аварии на Чернобыльской АЭС.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576357
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 16.08.2016
У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою –
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем кальницьким.
Під кальницькою обителлю
Богун стояв,
З турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Калмицькими князями
Богун воював!
Дума «Іван Богун»
Був за Дінцем лихим зухвальцем:
Ані короля, ані царя.
Був шляхтою, згодом повстанцем –
Гаряче серце в бунтаря!
Палали Корсунь, Жовті Води,
На брами Лева звала душа.
Гартують душу перешкоди –
По самому вістрю йшов ножа.
У бій вів він, огорнувшись в оману,
Скіфом, татарином, небаченим звіром.
За волю, правду, Батьківщину жадану
Палив Сахарою, обпікав Сибіром.
Вислизав тінню з-під злого носу,
А ворог лиш ковтав сум’яття.
«Юрбу бачиш оту стоголосу?
Кричи «ОРДА ЙДЕ!!!» Мої співчуття.
Вдягай кожух хутром назовні,
Ти ж сам бачиш – зовсім зелені… –
Казав вголос і страху повні
Ляхи кидались врозтіч зганьблені.
У бій вів він, огорнувшись в оману,
Скіфом, татарином, небаченим звіром.
За волю, правду, Батьківщину жадану
Палив Сахарою, обпікав Сибіром.
Він майстрував льодові пастки,
Бруствери з братів замерзлих тіл.
Під Берестечком від поразки
Козацьке військо захистив.
Його знав Краків, Брест, Варшава,
На нього жалівся з Москви цар.
Він воїн-мрія, дума, мара –
Не візьме ані один удар!
У бій вів він, огорнувшись в оману,
Скіфом, татарином, небаченим звіром.
За волю, правду, Україну жадану
Палив Сахарою, обпікав Сибіром.
17 жовтня 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614014
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 16.08.2016
не мешайте...
... Нам....
..... журавли
моя осень...
о счастье..
споткнулась...
Лучик Света..
ко мне ...
из Весны...
страстным взглядом...
к душе...
прикоснулась.
эта ночь...
наслаждений...
.... без сна...
скинув годы...
с вершин
...... пьедестала ....
в моём сердце
шалунья весна...
календарь
запустила... с начала...
жизнь полна
безумных снов...
и ... слов....
наше счастье...
только....
на Земле...
колдовали звёзды...
нам любовь...
яркою заплаткой...
на судьбе...
и горя
от страстного накала....
ты сама... себя...
благословЯ...
тихо мне на ушко прошептала...
я..хочу...
ребёнка...
от.....
тебЯ
*****0Т - в слух… - Я ХОЧУ РЕБЁНКА ОТ ТЕБЯ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711070
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679089
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Удвох везем давно сімейний віз,
І не одна вдягала осінь ризи,
А коли шлях до прірви нас привів,
Ми зрозуміли: то не є капризи.
Літа, мов птахи, поруч нас летять,
На них малює доля візерунки,
Відомі нам картини каяття,
Фальшиві ласки і гіркі цілунки.
Змією думка знову заповза:
А далі що? Зима і вічний холод?
Або ще гірш – розбурхана гроза?
Вона також озветься в серці болем.
Я ж пересилю власне «я» і біль,
Щоб узи наші врешті розрубати,
Щоб вимовить своє «прощай» тобі,
І закінчились ні про що дебати.
Нехай чоло вбереться у печаль,
І борозну нову добавить доля,
Життя нове я зможу розпочать
На тих стежках, що зараз невідомі.
4.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672676
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Итак, назначена война.
Когда и с кем, еще не знаю,
Но смерть в бою - дорога к раю,
И для меня она одна.
В руке - топор, (не меч, не шпага),
В башке - девиз «Назад ни шагу,
Рубить до смерти, пить до дна!»
Пока неведомы враги,
Надеюсь только, что достойны...
Из-за чего такие войны?
По пьяни. Чаще от тоски...
Да просто так, - неймется что-то,
Устал, размяться мне охота,
А, может, встал не с той ноги.
Стремится к подвигам душа:
А ну, герой, спали-ка Трою!
А что? Легко! Ломать – не строить...
Один вопрос: а на шиша?
Не в ней живет моя Елена,
А в городке обыкновенном,
И не моя... Но – хороша!
Приехать, глянуть, победить?..
Отбить у местного Приама?..
Уж он силен... А я – упрямый,
И тут мне «быть или не быть».
Пусть станет пирровой победа,
В могилу лечь приятней летом,
Но это надо заслужить.
Вдобавок морду б я набил
Пока невидимому Ксерксу...
С утра не пил. Но давит сердце...
В теснинах личных Фермопил
Ни отступить, ни размахнуться...
И кофе в чашечке на блюдце,
Так недопитым и остыл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489143
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 28.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.12.2015
сорочка вулиці вишивана вогнями
(до свят дістала зі старої скрині),
трамваї див курсують між дахами,
кружляє сніг - молитви янголині
"дзелень-телень", - вітаються крамниці,
димок із хат виходить, мовби з люльок,
у чашці ночі цукром таємниці,
а час клюють з годинників зозульки
дзеркала шибок ельфи ковзанами
розписують - орнаменти квіткові,
і діти розсипаються дворами,
зима розвішує прикраси ялинкові
цілує легко в розпашілі щоки,
повітря аж іскриться від любові,
людей щасливих неквапливі кроки
відлунюють під мирності покровом
у мирнім сні всміхається солдатик,
ворушиться в обіймах теплих снива,
про цих янголів не забудь згадати,
хай їх боронять казки чисті крила
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632568
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 31.12.2015
Святий всемилостивий Боже!
Це ж ми прогнівали Твою
Пречисту світлість – без жалю
Діла вчиняючи не гожі.
Це ж ми від себе відігнали
Тебе ходою зла в душі,
Бо штурмували рубежі,
Які пустотами бряжчали:
Клепали наклепи , брехали,
Багатства прагнули й жінок,
Лукаво кидали у шок,
Як кривди друзів обминали;
І ненавиділи , і мстились,
Скупились , заздрили комусь,
Міліли в осудах чомусь,
Вниз до образ з висот котились.
Гони і з помислів і глузду,
З гарячих збуджених долонь
Моєї пристрасті вогонь
Й недбальство з підлості і дусту;
Дрібне огидне горде слово,
Зарозумілі відчуття,
Нудьгу, зневіру, забуття
Своєї вишуканої мови.
Допоки можу я ходити,
Надію дай Твій дух знайти,
В житті до істини прийти,
Наснагу й віру дай творити.
Твоя хай воля допоможе,
Щоб від любові мудрим стать,
Свій дар землі оцій віддать,
Святий всемилостивий Боже!
Відчути кожну тут стеблину
Та рух в години пізнання:
Не йти шляхами навмання,
А нести в серці Україну!
Микола Стасюк (Альманах "Скіфія - 2015 осінь")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632448
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 31.12.2015
Майдан відшумів! Синьо-жовті знамена
Відкрили надії серця.
Забилася в нори мерзота скажена,
Відчувши безодню кінця.
Поглинувши їх, водоспад ейфорії
Затьмарив і розум живим:
Бо, доки витали в мереживі мрії,
Росія загарбала Крим.
Без жодного пострілу – Гімн замість зброї –
Став пеклом татарський едем…
Тепер на Донбасі зелені «ковбої»
На хліб «заробляють»…свинцем
«Язык» на півострові вже «захистили»,
Тепер « захищають» і тут…
Коли полем бою їх стануть…могили,
Тоді лиш вгамується спрут.
В сільпо танк придбав «тракторист» з-під…Тобольська,
Три «смерчі» - «шахтар» з…Костроми:
Луганськ « визволяє» орда «новороська»
Від НАТО і…нас же самих.
Немає нічого святого в тих звірів,
Підпертих московським штиком.
В крові по коліна, те кодло вампірів
Є мстивим кремлівським биком.
Бараняче стадо країною «править»:
Що ідол зрече – все прийма.
З нудьги отупіли, не думають навіть,
Бо думати – права нема.
Брехливе збіговисько блазнів у « думі»,
«Поборники» прав і свобод,
Ведмедю дозволили зжерти Сухумі
Й загнали Козла в наш город.
Нікчемній тварині зламаємо роги,
Згниє легіон посіпак…
Від стін Конотопа не винесли ноги -
Повинно завжди бути так.
Вітчизну не кинемо псам на поталу,
Сконає ненависна тля.
Повік не забуде фашистську навалу
«Небесної Сотні» земля!
До щастя і волі знайдемо дороги,
Мир в кожну домівку ввійде.
Відродиться в серці ростком Перемоги!
І в душах Весною зійде!
Травень 2015 м. Дніпропетровськ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620578
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 29.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kmu-zgUGhIg[/youtube]
Вже осінь заповзла…Туманна й сіра…
І небо схлипує… і рюмсає дощем..
За твором Олекси Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622932
-------------------------------------------------
Коли туман накриє з головою,
То легко тут піддатись на обман.
Завісу не відсунути рукою.
І ти вдихаєш, нібито дурман.
Тоді здається все якесь інакше.
Крізь пелену вже погляд в інший світ..
І те, що до сих пір було найкраще,
Тепер здається, ніби пустоцвіт.
А роси, що блистіли самоцвітом,
Тремтять, неначе краплі дощові.
Думками не літаєш вже над світом:
Натиснуті всі точки больові.
Заплуталось усе, як в павутинні.
Шукаю все я вихід із пітьми.
Крізь решето просіяні зернини...
Туман тут не притопчиш чобітьми...
Із сходу раптом ринуло проміння.
І зникла із очей вся пелена.
І впало із плечей, немов каміння.
Для всього тепер інша вже ціна.
Веселкою заграло все навколо.
Зі мною поряд ті, кого люблю.
Відчула тепер запах матіоли...
Невіру тепер в віру переллю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623096
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Дощу краплина, мов туга сльоза,
На чистій шибці ожила раптово.
Осінній дощ, не весняна гроза,
Що серце веселить розлогим громом.
Осінній дощ несе в собі печаль,
Легку душевну тугу - все минає...
Північний, розтривожений містраль,
До ніг сусальне золото жбурляє...
То кида в очі впереміж з дощем...
- О, їм вдалась, напару, дивна фуга.
А в серце заповза холодний щем...
- Осінній дощ, мов підла зрада друга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536953
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 21.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.09.2015
Якщо кохаєш, міцно не тримай,
Хто твій, вже не подінеться нікуди.
Не вір, коли гамселять гучно в груди
Й клянуться, що лише з тобою Рай.
Кохання щире — мовчазне, зазвичай,
І зайвих клятв воно не розкида,
(Бо зайве, як в пісок щеза вода),
Слова порожні теж йому не личать.
Не втримаєш, як геть воно іде,
Хоч силу велетенську застосовуй,
Хоч ґрати став й на них міцні засови...
Розтане й не знайдеш його ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587762
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Достал москаль Извилину
И вынул из мозгá:
"Нужна ты мне, Извилина,
Как третьяя нога"...
Глядит: она распилена,
Разтрощена в щепу…
Вопхнул назад Извилину
И пёрнул тихо: ″Пу…″
Май, 2015г
Поэт-правдоруб Игорь Иртеньев не так давно заметил, что после каждой ПРЯМОЙ ЛИНИИ с Путиным извилины московитов становятся ПРЯМЕЕ и ПРЯМЕЕ. И чего им извилиться, вылупился в зомби-ящик, а там Дмитрий Киселев на канале Дебил-1.
У москаля есть паталогическая страсть СПРЯМЛЯТЬ ИЗВИЛИНЫ. Наверно, чтобы НЕ ЗАПУТАТЬСЯ В МЫСЛЯХ.
А вот его новый перл:
Наш народ интеллектом обилен,
Чем известен в широких кругах,
Сколько ж вилось когда-то извилин
В этих русских народных мозгах?
Но слабеет мозгов шевеленье,
Год от года и день изо дня,
И печальное это явленье,
Как поэта тревожит меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584012
дата надходження 28.05.2015
дата закладки 28.05.2015
[color="#0000ff"][b][i]
– О, если б я свалился на главу
Известному, маститому поэту!
Удачей вот что в жизни я зову,
Средь серых дней мечту лелею эту!–
Сползая под уклон, скрипит кирпич,
На жести оставляя след упорно.–
Пускай не насмерть, пусть хоть паралич...
Ужель мечта несбыточна и вздорна?
– И я не прочь, признаюсь, приласкать
Причёску "от кутюр" роскошной диве.
Известность манит с крыши, мой собрат...
Ужели счастье только в эксклюзиве?
Из бездны нам назад дороги нет.
Ошибка, как и промах, непростима.
От высоты не стоит Вам пьянеть,
Полёта жаждать, как юнец интима.
Не просто так мы расшибаем лбы...
Не случай вёл тебя сюда, прохожий!
Мы – выше всех! Мы – Кирпичи Судьбы!
И главное: [/color]
Ты – человек хороший.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555504
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 29.04.2015
Остывает чашка кофе
На медузовом стекле,
Дымки розовая кобра
Исчезает в полумгле.
За окном скользят машины,
Мрак ночной дождём прошит.
Закурили, как мужчины,
Ничего, что чуть першит.
Нет, не дымом горло стянет,
Это просто отблеск слёз.
Жизнь не меряется днями
И мерцаньем синих звёзд.
И мальчишки повзрослели,
Смотрят в мутное окно,
Стали выше, стали злее,
Цедят кислое вино.
Не клянутся по-пустому,
Не бросают громких фраз.
На медузный скользкий столик,
Кобра розовая, влазь.
И пожали руки гордо,
Не сказав: "Прощай".
Вейся, розовая кобра,
Вейся, извивайся, тай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564797
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 07.03.2015
Смотрите нас на канале DEBIL-1. В эфире «Вести».
Глядят дебилы в зомби-ящик
На свой дебильный «русский мир»,
Один дебил почешет хрящик,
Другой дебил бежит в сортир…
А рядом с ними дебилицы
Дебилов потчуют чайком,
А то нальют дебилам щицы,
Стопарь «дебилочки» тайком…
Все перепуганы дебилы,
Внимают тихо дебилизм,
Трясутся у дебилов жилы:
Ждут дебилейский катаклизм.
А в зомби-ящике дебилов
Дебит с утра дебиловод,
Во рту дебила слюнь застыла,
И кашель рвёт дебилов рот.
Мочу в дебильцевой сосиске
Вот-вот прольёт дебил оземь,
А дебилицы сводят письки:
NewsRusDB.
Начало в семь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561074
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 22.02.2015
Русская мадонна...
Русская мадонна.
Что там Тициан?..
Весу поди тонна,
А в руке - стакан.
Русская мадонна!
Под баян спляши,
Ты - почти икона,
Ты - оргазм доуши!..
"Лунный свет и водка"?
Что там Крис де Бург?..
Изваял Тя, Вродка,
Пьяный Демиург!..
Пыхнешь Беломором,
Вспомнишь твою мать,
Гаркнешь зычным ором:
"Ваня, целовать!!".
Облепишь губами,
Обоймёшь грудьми...
"Мало выпил, Ваня!
Крепче обними!"...
"Вот такая, бабы,
Русская гулянь!..
И платить не нада,
Только Ваня - срань!"...
2015г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561260
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 22.02.2015
Московит.
Бутылка водки.
Хвост селедки.
Пальто из драпа.
Материт.
Вонь изо рта.
Стары обмотки.
Свинячьи глазки.
Московит.
2015.
А вот ешё цитаты из Инета.
1. "Умом Россию не понять!". (Федор Тютчев)
Ему ответил Игорь Губерман:
"Давно пора, @бена мать, умом Россию понимать!"
2. "Есть две Руси. Первая Киевская имеет свой корень в мировой, а по меньшей мере в европейской культуре. Идеи добра, чести, свободы, справедливости, понимала эта Русь так, как понимал ее весь западный мир. А есть еще вторая Русь - Московская. Это Русь Тайги, монгольская, дикая, звериная. Эта Русь сделала своим национальным идеалом кровавую деспотию и дикую ожесточенность. Эта Московская Русь, из давних времен была, есть, и будет полным отрицанием всего европейского и ожесточенным врагом Европы". (А.Н.Толстой)
3. "Народ, который блуждает по Европе и ищет что можно разрушить, уничтожить только ради развлечения". (Ф.Достоевский)
4. "Не народ, а скотина, хам, дикая орда душегубов и злодеев." (М.Булгаков)
5. "Наиважнейшею приметою удачи русского народа есть его садистская жестокость". (М.Горький)
5. "В России до сих пор всего две беды - дураки и плохие дороги!" (император Николай I)
6. "Поскребите русского и вы увидите татарина". (Ф.Достоевский)
7. "Ох, как тяжко жить в России, в этом смердючем центре физического и морального разврата, подлости, вранья и злодейства". (Аксаков)
8. "Русский есть наибольший и наинаглейший лгун во всем свете". (Тургенев)
9. "Народ, что ненавидит волю, обожает рабство, любит цепи на своих руках и ногах, грязный физически и морально... готовый в любой момент угнетать всё и вся". (Шмелев)
10. "Ну, как там в России?" ... "Воруют!" (Карамзин)
11. "Народ равнодушный до наименьшей обязанности, до наименьшей справедливости, до наименьшей правды, народ, что не признает человеческое достоинство, что целиком не признает ни свободного человека, ни свободной мысли". (А.Пушкин)
12. "Чувство, которое испытывают кавказцы от мала до велика, сильнее ненависти. Это не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед ними, что желание истребления русских, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, такое же естественное чувство, как чувство самосохранения". (Л.Толстой, Хаджи-Мурат)
13. «В кровавом болоте московского рабства, а не в суровой славе норманской эпохи стоит колыбель России. Сменив имена и даты, увидим, что политика Ивана III и политика современной московской империи являются не просто похожими, а и тождественными... Россия порождена и воспитана в противной и униженной школе монгольского рабства. Сильной она стала лишь потому, что в мастерстве рабства была непревзойденной. Даже и тогда, когда Россия стала независимой, она и далее осталась страной рабов. Петр I соединил политическую хитрость монгольского раба с величием монгольского владетеля, которому Чингисхан завещал покорить мир. Политика России - неизменна. Русские методы и тактика менялись, и будут меняться, однако главная цель российской политики - покорить мир и править в нем - есть и будет неизменной. "Московский панславизм"- всего лишь одна из форм захватничества». (Карл Маркс)
14. "Спасибо Тебе Боже, что мы снова в Стране казаков, так как в течение тех двух лет, которые мы прожили в Московии, наши сердца были заперты на колодку, наш разум скован, подавлен. В той стране никто не может чувствовать себя хоть немного свободнее, разве те люди, что там выросли, а чужак чувствует там, как в тюрьме. Там мы забыли, что такое радость и смех. За каждым нашим шагом следили. Зато Казацкая страна была для нас как бы нашим родным краем, а ее жители действительно были нашими друзьями, словно родными". (Антиохийский патриарх Макарий ІІІ, был в Москве в 1654-1656 годах)
15. ”Россия - варварская страна и я боюсь, чтобы копыто казачьего коня не затоптало современную цивилизацию” (Премьер-министр Сербии Милан Пирочанац)
16. ”Наконец из Кенигсберга
Я приблизился к стране,
Где не любят Гуттенберга
И находят вкус в говне.
Выпил русского настою,
Услыхал "@бёна мать",
И пошли передо мною
Рожи русские плясать”.
(Некрасов Н.А.)
17. "На Россию мне наплевать, ибо Я - большевик".
(Ленин - Бонч-Бруевичу)
18. "Московская немощенная улица XVII в. была очень неопрятна: среди грязи несчастие, праздность и порок сидели, ползали и лежали рядом; нищие и калеки вопили к прохожим о подаянии, пьяные валялись на земле". (В.О. Ключевский. "Исторические портреты", стр. 90.)
19. "Вообще с XI века мы (Московия. - В.Б.) не подвинулись вперед в гражданском законодательстве, но, кажется, отступили назад к первобытному невежеству народов в сей важной части государственного благоустройства". (Н.М. Карамзин "История...", том V, стр. 203)
20. "Мне очень неприятно огорчать моих русских друзей, но они, право, слишком взыскательны. В половине прошлого столетия (XVIII век. - В.Б.), по признанию авторитетнейших истолкователей, таких как Чаадаев, Герцен, у них ничего не было: ни национального искусства, ни литературы, ни науки. (К. Валишевский. "Иван Грозный", стр.101-102)
21. "Это волчье племя — откуда оно в нашем народе взялось? Не нашего оно корня? не нашей крови? Нашей. Так чтобы белыми мантиями праведников не шибко переполаскивать, спросим себя каждый: а повернись моя жизнь иначе — палачом таким не стал бы и я? Это — страшный вопрос, если отвечать на него честно". (А.Солженицын, Архипелаг ГУЛаг).
22. А это уж точно про больной путлеровский мозг: "Нет ничего опаснее, как воображение Прохвоста, не сдерживаемого уздою и не угрожаемого непрерывным представлением о возможности наказания на теле. Однажды возбужденное, оно сбрасывает с себя всякое иго действительности и начинает рисовать своему обладателю предприятия самые грандиозные. (...) Голова Его уподобляется дикой пустыне, во всех закоулках которой восстают образы самой привередливой демонологии. Все это мятется, свистит, гикает и, шумя невидимыми крыльями, устремляется куда-то в темную, безрассветную даль. (...) Он еще не сделал никаких распоряжений, не высказал никаких мыслей, никому не сообщил своих планов, а все уже понимали, что ПРИШЕЛ КОНЕЦ. В этом убеждало беспрерывное мелькание Идиота, носившего в себе тайну; в этом убеждало тихое рычание, исходившее из его внутренностей. Незримо ни для кого, прокрался в среду обывателей смутный ужас и безраздельно овладел всеми. Все мыслительные силы сосредоточивались на загадочном Идиоте, и в мучительном беспокойстве кружились в одном и том же волшебном круге, которого центром был Он. Люди позабыли прошедшее и не задумывались о будущем. Нехотя исполняли они необходимые житейские дела, нехотя сходились друг с другом, нехотя жили со дня на день. К ЧЕМУ? - вот единственный вопрос, который ясно представлялся каждому при виде грядущего вдали Идиота. Зачем жить, если жизнь навсегда отравлена представлением об этом Идиоте? Зачем жить, если нет средств защитить взор от Его ужасного вездесущия? Глуповцы позабыли даже взаимные распри и попрятались по углам в тоскливом ожидании...
Казалось, Он и сам понимал, что КОНЕЦ НАСТУПИЛ...".
(М.Е.Салтыков-Щедрин. История одного города)
А что думают наши современники?
Писательница Юлия Латынина: «Если бы Россия разделилась на части, в некотором количестве частей началась бы нормальная жизнь».
«Я считаю русских мужчин в массе своей животными, существами даже не второго, а третьего сорта», - Артемий Троицкий, музыкальный критик.
Тина Канделаки, приехавшая из Грузии: «Почему вы все время говорите о России, как о стране русских? Русские, нет вас! Это уже давным-давно всеми доказанный факт, что российский этнос не состоит из русских!».
Михаил Задорнов как-то заметил, что "те, кто не любит Негров - Расисты, те, кто не любит Евреев - Антисемиты, а те, кто не любит Москалей - Правозащитники".
Что ж, Михаил Николаевич, тогда Я - Правозащитник.
Тимур Шаов: "А Мусоргский бухал!"...
Но по-настоящему потряс Михаил Жванецкий: «Моя мечта - разровнять место, где была Россия, и построить что-то новое. Вот просто разровнять...».
Я не могу ручаться за каждую цитату. Может быть, какая-то - сплетня или, как теперь говорят, - фейк, но, тем не менее...
Прошу руссофилов не злобствовать по этому поводу, а "выдавливать из себя раба"... Смиритесь, может исправитесь, излечитесь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561075
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 22.02.2015
Вночі я часто бачу твої очі –
Той світлий погляд, ніжний і жаданий…
І в пам'яті спливають літні ночі,
Що ти подарував мені, коханий…
Згадай: берези низько нахилялись,
До нас не підпускаючи нікого,
І туї зачаровані шептались –
Кохання ще не бачили такого!
А місяць посміхався загадково,
Зіркам розповідаючи новини…
Він знав, що означає ніжне слово:
З'єдналися навіки половини!
З беріз пожовкле листя опадає,
А я молюся пошепки до Бога:
– Нехай кохання квітне-розцвітає
І диво-щастям стелиться дорога!
1996р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559670
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 15.02.2015
Коли зійшла зоря кохання,
Мене кохали , я кохав…
В рожевих мріях уявляв
Княжну душі без коливання.
Плекав єдину берегиню,
Творив величний ідеал,
А після сам на п*єдестал
Возніс з фантазії богиню.
З*єднать прекрасне бездоганно
Я, як творець, в одній зумів:
І свіжість ясних кольорів,
Й своє кохання полум*яне.
Чеканив з мармуру , не з глини,
Її в короні золотій:
Яскраве світло бачив в ній
Та вроду чистої перлини…
Лиш не ефірна , а звичайна
Вона явилася мені
І мала вади всі земні,
Їх проявляючи негайно.
Егоїстична і убога
Моя володарка була,
Заздалегідь як не змогла
Свого в мені відкрити бога.
Перетворила без вагання
Мене в нікчемного раба…
І поточилась боротьба
Між нас в процесі виживання.
Легенду власну в плині часу
Любов*ю я не зігрівав…
Повільно – впевнено втрачав
Її достоїнства й окрасу.
Ото ж, богині сяють дивом
В цвітінні теплої весни,
Коли всміхаються вони
Коханим чуйно і грайливо.
Як віддзеркалення оцінки,
Богиня – сутності пролог,
Коли є поруч неї бог ,
Вона інакше – просто жінка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540724
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.02.2015
Валюта „Бля‟
В Кацапстані диво встало,
Дума прийняла ухвалу:
Замість падлого рубля
Завести валюту „бля“.
Стануть всі тоді багаті –
Бля гуляє в кожній хаті.
Бля і сіє, бля і в’яже,
Бля хабарника підмаже,
Бля пере, рубає, жарить,
Браги діжечку запарить,
Навіть шию на скаку
Бля зломає рисаку.
Стане все чин-чинарем,
З бля вірніше ніж з рублем.
Відійде рублева криза,
Бля міцніша за залізо.
Устаканиться і такса:
Один бля - півтора „бакса“.
Бля обсяде всі терени,
Її знатимуть й бушмени,
У тамтешньому кущі,
Зручно сьорбать лаптем щі.
У Парижі й Хургані
Вона герб на знамені,
А в Японії і в Чілі
Намалюють бля на тілі.
Ой, як добре стане жить,
Бля працює, сім лежить.
За бля можна випить пляшку,
На похмілля з’їсти кашку,
Утопить пожар в розсолі…
Бля у місті, в селі, в полі
Й не потрібно гаманця,
Вигідна валюта ця.
З-за бугра попре народ,
Враз підскочить оборот.
Застрибають в світі квоти -
Непочатий край роботи…
З бля не так, як з тим рублем,
З бля ворожий світ зірвем.
Прибіжать америкоси,
Європейські жирні боси,
Женишків товпа, аншлаг,
А їх хап і всіх в ГУЛаг,
Знатимуть по чим фунт лиха,
Там спаде миттєво пиха,
Всі клястимуть навіть маму,
Не врятує їх й Обама.
А як щось, ядрьона кнопка
Вмить заткне любому глотку…
На торгах ростимуть лоти,
Для всіх знайдеться турбота.
На Чукотці і в Рязані
Щастя вернеться до Вані.
Оттоді із-за бугра
Попре всякого добра!
У Москву підуть айфони,
До Самари патефони.
Бля позаздрять самі Штати –
Стануть оди їй співати.
На колінах самурай
Приповзе на Кустанай,
Жалко лишень китайози
Стирчать поряд, мов заноза…
З ними треба сусі—пусі
Й натруїти на індусів…
А щоб світ лежав на дні,
Введе Дума трудодні,
Братимуть за все в натурі,
Всім по койці дадуть в МУРі.
Там робота по плечу,
Як колись, при Іллічу.
При жівішому Володі
Не потрібно скиглить. Годі!
Вова мир охороняє,
Ясним сонечком сіяє,
Світ тримає на плечах,
Доброта живе в очах.
Без Володі б Рим зачах,
Здраствуй сонечко в парчах.
З ним, як в праведнім раю,
Заживуть в земнім краю…
А без Вови все загине,
І піде до домовини.
А ще правди діти ніде
Кремль обожнюють сусіди…
Від Кремля до Халкін-Ґола,
Хай живуть брати монголи!
16 грудня 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544270
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 17.01.2015
ТОП-5 обіцянок Порошенка (квітень-травень 2014 рік):
1) АТО не має тривати тижнями, воно має тривати години;
2) Я продам всі свої фабрики "Рошен", залишу собі тільки "5 канал";
3) Ви бачили який в нас курс долара?10 гривень за 1 долар це дуже великий курс, я стабілізую гривню.
4) Ніяких перемовин з терористами бути не може, вони всі будуть покарані згідно законів і Конституції України;
5) Всі хто брав участь у розстрілі майдану, будуть знайдені і покарані."""
(П. Порошенко)
На основі цих обіцянок народився такий вірш...
Усе пусті слова та обіцянки:
По Україні далі гинуть люди,
Озимину у полі сіють танки,
Та тільки хліба навесні не бУде.
Зате буде багато шоколаду,
Бо фабрики працюють президентські,
І віритимем "п'ятому каналу",
Бо там все так, як хоче Порошенко.
І долар не підскочить-він стабільний,
Для того, в кого пусто у кишені,
Хто у холодній хаті не зігрітій
Останню гривню затиснув у жмені.
А що там на рахунок терористів?
Чому ж не покарали "по закону"?
Хоча вам не до того зараз. звісно,
Коли війна у Раді йде за "трони".
Вже цілий рік ми боремось за волю,
Один тиран утік, а що натомість?
Ми всі, неначе в замкрутому колі.
Чи не "гризе" вас президенте, совість?
Ми вірили,що з вами краще буде,
Та всі слова пусті-немов безодня.
За що тоді воюють наші люди?
Хіба за це лягла Небесна сотня?
26/12/2014Н.Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546683
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 27.12.2014
Над Москвою український прапор
Майорить, мов сонце між зірок.
Він неначе правди детонатор.
Він до волі зведений курок.
20 серпня 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518444
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 14.12.2014
Оксана вийшла заміж за Данила.
Життя із ним було у неї – рай.
Їй перед шлюбом мама говорила:
- Як хочеш щастя, язичок сховай.
Своєму мужу не переч, дитино,
І будеш ти кохана навіки.
Як допече - бери нитки й тканину
І вишивай серветки, рушники.
Так і робила. Жили мирно-тихо
Літ п’ятдесят, їм заздрило село.
Та захворіла, підібралось лихо
У час, коли квітчалося зело.
Оксана тоді мужа попрохала
Піднести їй коробку до руки –
Оту, де нитки з голками тримала.
Приніс, подав.
- Тут гроші й рушники!
Казала мама, щоб я не сварилась
З тобою. Злиш? Займалась вишиттям.
- Моя голубко. Тільки раз сердилась?
Один рушник тут з сірим голуб’ям.
- Не раз, Данило. Гроші звідки взялись?
- А й справді, звідки? Товстенько лежать!
- Щоб не сваритись, вишиттям займалась.
Сестра возила в місто продавать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524721
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 14.12.2014
Ще тільки перші промінчики ранкової зірниці вигулькнули із-за Горошкового лісу , а за вікном уже було чути як битим шляхом скрипіли підводи, то з ближніх і дальніх сіл з’їжджався люд у Лохвицю базарювати. А базари у нас у ті роки були велелюдними, особливо у неділю. І чого тільки не везли на базар:
Коси, серпи, скіски.
Граблі, вила, габлі.
Колуни, сокири, сокирки.
Молоти, молотки, молоточки.
Лопати совкові, лопати штикові.
Діжки, діжечки, макітри та макітерки,
Миски, полумиски, глеки, глечики.
Скоби, цвяхи, цвяшки,
Збіжжя і мануфактуру.
Чоботи хромові, юхтові, кирзові.
Тухлі шкіряні з рипом дорогі, а парусинові дешеві.
Гнали, вели, везли:
Нетелів , корівок, бичків, биків, бугаїв.
Кіз, кізочок і козлів.
Курей, гусей, качок .
Словом, чого там тільки не було, і все оце із самісінького ранку
хрюкає, мукає, мекає ,
Гавкає,м’яцкає,бекає,
Пищить, дзищить, кричить,
Сопе, хропе, верещить,
Квокче, реве, ґелґотить,
Крякає, вижчить, плямкає,
Кукурікає, сокорить, гавкає.
І з проміж цього гармидеру, десь зовсім близько, в загальну какофонію вриваються
Кухлі, глеки, глечики,
макітри, макітерки,
Тарілки, миски, полумиски.
Для борщу, для затірки, для кулешу, для вареників, для сметани,
Для жінки, для дочки, для невістки, для тещі, для свекрухи,
для куми, для свахи, для коханки.
Таких тарілкок, мисок , полумисків,
глечиків, макітер, макітерок
для борщу, затірки, кулешу, вареників, сметани,
для жінки, дочки, невістки,
тещі, свекрухи, куми,
для свахи, та для коханки ви ніде і нізащо не знайдете, бо зроблені вони у нас на Гончарівці з найкращої Яшницької глини.
А он проходить огрядний дядько обвішаний усякою всячиною мов новорічна ялинка посмикуючи хтона для чого раз – поз – раз свого вуса бубонить:
Кісся, держаки, топорища.
Для коси…Для заступа…Для сокири.
Необхідний жіночий реманент, для більшої аргуменації при розмові з заквашеним, під завязку, чоловіком ось:
Качалки, макогони, праники .
Підморгуючи лукаво оком, розхитуючи мітлою з дроту, мов диригент бунчуком, він продовжував:
-Для тих чоловіків у кого руки виросли не з того місця механічна мітла! Можна загрібати, можна підмітати, тільки треба тримати і ритмічно так махати.
- Пиріжечки , верещала дебела молодиця, з картопелькою, з печіночкою, з квасолькою.
«Раскинулось море широко, и волны бушуют вдали» співав інвалід акомпануючи собі на гармошці. На землі лежав картуз з дрібними грошима, а груди інваліда прикрашали ордени та медалі.
-Одурив, облапошив лементував круглий, мов паляниця, чоловік.
-Товаришу міліціонер, товаришу міліціонер ось подивіться що цей негідник мені підсунув. Товариш міліціонер глянув зі свого двометрового зросту на нещасного селюка, який мабуть далі свого хутора ніколи, ніде не бував,
І мовив:
–Нууу ?
- Та ось подивіться два лівих чобота.
- Та я то бачу, а тобі хіба повилазило, коли купував?
- так він же ж з мішка один чобіт вийняв, а другого показав тільки халяву. Каже: Забирай з мішком бо не дай Бог міліція , а у Лохвиці за торгівлю з під поли дуже строго!
- Ага, мовив товариш міліціонер. -Гугнявий продавав?
- Еге ж, гугнявий.
- Харашо. Зайдеш після базарю у одєлєніє спитаєш Гаркавенка, це я.
Селюк ледь діждався до після обіду. А тимчасом Гаркавенко призвав гугнявого афериста до міліції.
Це був знаменитий на усю Лохвицю своїми витівками Максим. Штукар, жартівник ще той, до того ж любив гарненько випити. Максим з’явився на очі Гаркавенку з ціпочком у галіфе та при орденах, де він їх узяв бозна, казав що заслужив. Щока у нього була замотана хусткою, а вигляд такий, що начебто його три дні чорти десь тягали, а чортенята у голові копійку шукали.
-Максиме, ти знаєш цього чоловіка? Гаркавенко показав на селюка який тримав оті кляті чоботи.
Максим глянув посоловілими очима на того та похитав головою.
-Тєбє шо, заціпило? Кажи, знаєш ілі чи ні? Гаркнув Гаркавенко.
Той знову хита головою і показує на зуби, мовляв болять, не можу балакать
- А ти бачив цього чоловіка? Це він продав тобі чоботи?
- Та ні той був у штанях та сорочі, а цей військовий та ще й при орденах…
Ну ні, то й ні. На тому і розійшлись. На другий день Гаркавенко прийшов до Максима додому, той якраз похмелявся. Орденів уже не було, щока відтухла, хустка зникла, дар мови повернувся.
- Максиме ану розказуй тепер, як воно насправді було вчора з тими чобітьми, вимовив Гаркавенко наливаючи собі в гранчак.
- Та шо тут розказувать, прогугнявив Максим, це я у того гармоніста узяв їх для реалізації бо в нього права нога є, а лівої нема, ну так я того… на взаємовигідній основі. А те шо той дурінь купив так хто ж йому винен хай би дивився, йому ж не повилазило.
- А ордени, а зуби?
-Е-е-е-е, так тож для конспіра.а.а.ції.
Взагалі - то про дядька Максима можна розповідати довго. Пам’ятаю, це було наприкінці п’ятдесятих років, приходить Максим до нас у двір, а я як уздрів його, то мерщій у кукурудзу. Ну, думаю, будуть мені зараз непереливки. Це, думаю, прийшов дядько Максим жалітись батькові, що ми учора з хлопцями, коли він спав п’яний на возі, прив’язали його за ногу до колеса, а до другої прив’язали його ж таки кота. Зрозуміло, котові не сподобалось і він почав верещати. Дядько його ногою, а той ще дужче. Тоді Максим з воза, та як торохне додолу. Ми в регіт, а Максим п’ятиповерховим, на місцевому діалекті як загнув, то нас як вітром здуло. Отож сижу в кукурудзі і думаю. Ну капець тобі Євгене. Буде тобі сьогодні виховна година. Коли це чую, Максим зове мене:
- Вилазь каже, бо я не серджусь. Сам таким був та ще й не таке витворяв. Я висунув носа з кукурудзи, бачу, дядько начебто не п’яний, та й не сердитий, то я й виліз з кукурудзи. А Максим і каже:
- Якщо хочете заробити по троячці, то бери своїх песиголовців та поїдемо привеземо мені торху, он біля двору і машина стоїть. За якісь лічені хвилини ми усі троє були у кузові пошарпаного «студобекера», а ще за пів години на величезних площах торфопідприємства. Під’їхали до сухого кагата і Максим скерував:
– Грузіть, а я тимчамом займу кругову оборонуу, бо торф спочатку потрібно ж виписати, потім вистояти величезну, потім ще хтозна, куди тебе поставить комірник, а цей кагат сухий та й недалеко. Ми уже закінчували грузить, коли це лементуючи, біжить комірник. Максим глянув на нас, підморгнув і сказав:
- Ну починається. Грузіть швидше, а я піду в наступльеніє . Він зняв картуз, бахнув себе у груди, що аж медалі забрязкотіли, і тикаючи собі пальцем у голову пішов у атаку.
- Я інвалід, ось бачиш, у мене дірка у голові (може і справді?), у мене конхузія, я на хронті жизь не жалів, а ти …
( тут п’ятиповерховий на місцевому діалекті) торху жалієш герою – орденоносцю?. Дядько оглянувся на нас, знову підморгнув і знов пішов у атаку з п’ятиповерховим на місцевому діалекті.
Коли Максим хильнув, не знаю, але коли ми під’їхали до його двору, то він, як то кажуть, і лика не в’язав. Він сказав шоферу, відкриваючи ворота:
- Ти здавай, а я керуватиму. От він і керує: « Лівіше, ще трохи, а тепер направо, та правіше ж кажу. Коли це торох… трісь.. і.. воріт як не було. Тут уже Максим видав цілу тираду на місцевому діалекті, і все для зв’язки слів. і закінчив: -П…..! збили!
Аж тут на це лихо вилітає з хати тітка, та без лишніх розмов Максима межи пліч ціпком раз та вдруге, і посипались прокляття на його голову. А тітка була у нього злюща та воно, правда, як не злитись за таким чоловіком..
Одного разу Максим з великого похмілля надибав десь якогось телепня та й каже:
-Ти такий господар, а от собаки у дворі немає, а у мене дві сучки злю-у-у-щі. Давай на чвертку і забирай, яку хочеш. Не встигли зайти до двору як собака десь там за хатою підняла такий ґвалт, що можна було б подумать , хтось із неї, живої, шкіру дере.
- О! Чуєш, яка злюща, давай швидше на чвертку та забирай.
-Ти ж казав, що у тебе дві сучки, а гавкає лише одна?
Максим ухопив гроші і крикнув:
- Жінко! Ану позови Ольгу та ідіть обидві скоренько сюди. За мить обидві були на подвір’ї.
-Ось,прогугнявив Максим, і стара, і молода гавкають і вдень, і вночі. Вибирай, яку завгодно.
Та по-справжньому прославили Лохвицький край звичайно ж не такі жартівники, а всесвітньо відомі: композитор Ісак Осипович Дунаєвський, драматург Коломієць, автор відомої п’єси «Фараони»,письменник Архип Тесленко, славетний вчений, талановитий інженер, автор низки наукових праць, що стосувалися створення ракетної техніки/ Михайло Семенович Кісенко, всесвітньо відомий філософ Григорій Савович Сковорода , пам’ятник йому стоїть майже у центрі міста. В граніті Григорій Савович увіковічений на увесь зріст з посохом в руці і торбою через плече. До речі, ще одну веселу історію, пов’язану з цим пам’ятником, хочу розповісти насамкінець.
А діло було в ті ж самі п’ятдесяті роки. Ларіон Кирилович був малесенького зросту і круглий, мов колобок, мав веселу вдачу , нездоланну тягу і любов до зеленого змія. Одного разу, п’янючий у стільку, він мирно сидів на руїнах старої аптеки навпроти церкви у самісінькому центрі міста і горлав щосили: « Смело мы в бой пойдем за власть советов». Воно хоча репертуар у Ларіона Кириловича був і патріотичного спрямування, але ж у центрі міста, та ще й «загашений» під самісіньку зав’язку. Непорядок! То ж дільничний Гаркавенко тут як тут.
- Ти де оце так наквасився? Тьху, пре самогонярою. Ану веди, де брав оковиту. Ларіон Кирилович покірно устав і покотився, співаючи про бронепоїзд , що на запасном путі. Через десять хвилин він і дільничний були уже біля пам’ятника Сковороді. Ларіон Кирилович усівся на приступку пам’ятника і сказав:
– Хух…
- Чого ти хухкаєш, розсівся. Ану веди до очага самогоноваренія.
- Так прийшли, не моргнувши оком, промовив той, он бачиш, на плечі у нього торба? Попроси. Якщо ти хороший чоловік, він і тобі дасть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389138
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 28.06.2013
-Без эпилепсии над всеми не подняться…
-Плыл по течению он только вольным стилем…
-Жизнь коротка, как меткий выстрел в сердце…
-А без конвоя за спиной опасность…
-Опять иду за вечностью назад…
-Я выйду в люди, если разойдутся...
-От оптимизма понесло гламуром...
-Твоим ногам лишь улица к лицу...
-Я бы женился- разводиться лень...
-Опять бегу я вслед за тупиками...
-Я призраком бродил бы по Европе...
-Себя увлёк я под колёса жизни...
-Держу карманы шире горизонта...
-А в рюкзаке туриста ветер странствий...
-От коммунизма только общепит...
-Я в первый раз прорвался под намордник...
-За столько лет мне повезло с проблемой...
-Меня опять гламуром затоптали...
-Твоя рука плывёт в аплодисментах...
-С таким загаром разводить расистов...
-Я переводчик с языка на деньги...
-Не каждый может разгружать карманы..
-Разбился лётчик, падая с кровати...
-Он верит только в то, что на иконе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422787
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 22.05.2013