(Журналістці Валентині Богданівні Байталюк)
У бар, на горнятко кави
Загнала погода зимова.
Там двоє мужчин цікавих
Вели між собою розмову.
- Красива?
- Так, звісно, красива,
Охайна і стильна.
До того ж
Привітна і дуже вразлива,
Сама ж не образить нікого.
- А очі?
- Великі, як вікна
У душу, що вабить розмаєм.
Жіноча в них туга одвічна
За тим, кого й досі кохає.
- Розкішна?
- Як сонячна осінь,
Хоча й на околиці літа
У мріях,
А сиве волосся
Морозом на скронях розквітло.
- Чи любить?
- Так, любить роботу,
Без неї не може і днини,
А по ночах плаче, достоту...
Та зранку до праці.
Мужчини,
Мабуть, іще довго б шептались
За кухлем пінистого пива.
Не втрималась я і озвалась:
- Скажіть, а вона щаслива?
10.10.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454825
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Залишили частинку раю,
На убогій сирій землі,
Без любові чужого краю
І без затишку у сім’ї.
Ви покинули те, що рідне,
Що є сенсом всього життя,
На тяжке існування бідне
І колюче серцебиття.
За відсутності у підтримці
Та потрібних малих порад,
Почуваються наодинці
І не можуть знайти відрад.
Вони люблять вас чистим серцем
І любов є їхня без меж,
А ви їдете так далеко,
Ніби садите під арешт.
Не для пафосу зайвих гривень,
Ви поїхали за кордон,
А для того, щоб добрий рівень
Вони мали як свій закон.
Але навіть місткі дарунки,
Або гроші в потрібний час,
Не заповнять пусті малюнки,
Й не замінять у серці вас.
Кожен вечір дзвінки з домашніх,
Вивільняють з очей сльозу,
Без щасливих надій вчорашніх,
Що сховалися у пітьму.
Але сильне дитяче серце
Подолає відстань і час,
Щоб гаряче біди озерце,
Спалахнуло, як чадний газ.
І якщо вже кажете: „Знаю!”,
Що без грошей живем в імлі,
Не лишайте частинку раю
На убогій сирій землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453391
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2013
Проблиски в небі сяють,
Сонце пішло за обрій,
Ліс тихо гасне з краю –
Буде сьогодні добре.
Хмари, як темні зграї,
Знову на нас чатують.
Тільки край неба сяє –
Може й мене почують.
Десь і про мене знають,
Хтось і мене ще любить.
Небо уже згасає,
Як без полінець груба.
Сині, бузково-сині
Небо розкрило крила,
Ніч, як смолиста скриня,
Небо заполонила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452627
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Хоч не зуміла Вас зустріти,
Сторінку чистою тримаю.
Нікого в дім свій не зігрітий
Без каганця я не пускаю.
Без каганця, що чисто рівно
Горить, не тліє, не димиться.
Хай серце кригою - все рівно
Воно чекати не втом́иться.
Чи Вас зустріну днем осіннім,
Коли тепло зімкне повіки,
Чи в час весняного цвітіння –
Однаково, аби навіки.
Аби заповнити сторінку
Сюжетом радісним, ласќавим.
Аби пір’їнка до пір’їнки –
І у політ, до зір яскравих.
Щоб Вам сказать: «Ви мої крила,
Мій подих, серця стук ритмічний.
Я довго Вас в думках носила.
Тепер Ви мій, навіки вічні!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452288
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 07.10.2013
...Любов роздуває душу
закоханого, яка стає - мов
велика повітряна куля.. .
Вона несе ЙОГО у піднебесся…
Звідти ВІН бачить людей, яких
розділяє земний горизонт на тих,
хто ще живий і тих – хто вже там…
А ВІН піднімається все вище й вище
аж до зірок...
І для закоханого простір –
ВСЕСВІТ,
Час –
ВІЧНІСТЬ!
...І, не дай Бог, якийсь грундаль* –
Невбачай… чи нароком –
доторкнеться тієї кулі…
Від неї, як від мильної бульбашки,
полетять бризки…
А від закоханого…
на грішній землі…
залишиться…
тільки силует
і... мокре
місце…
_____
*Грундаль - брутальна людина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451728
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 30.09.2013
- Та проходь, що ж ти в дверях стоїш?
Я давно приготував тобі кімнатні тапки,
Невеликі, але затишні кімнатки.
Там моя гітара, чай і саморобний ніж.
Ти чого мовчиш? Заходь, раз вже постукала,
Вперше так приходиш вчасно - серед ночі.
Хай мої подушки рясно змочить,
Те все, через що так серце гупало.
Ти наважся, це такий маленький крок -
Через поріг ступила і залишишся.
Потім в листах йому про все відпишишся,
І лишиться кохання пожиттєвий строк.
Заходь, ти вчасно так, не забарилася,
Скажи хоч слово, підніми кохані очі...
Хоча ти ж знаєш, що чекав тебе щоночі,
І кожен раз на все життя, що залишилося.
Ти подивись, волосся в тебе збилося,
Он ліс вже блідне, а за ним стає зоря
Проходь, лягай, помрієм про моря.
Я розповім тобі про все, що нам судилося.
Ну, що кохана, чому ж ти розгубилася?
Й чому такий задивний в тебе одяг?
Он телефон дзвенить, візьму, не стій в проході.
- Ало...Це ти?
Ти знов мені наснилася...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428844
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 29.09.2013
Його життя покинула навшпиньки,
Вразивши несподіваним кінцем.
Душа закрила спілкування скриньку,
Захоплення шпурнуло камінцем.
Вуаль образ на душу опустилась.
Збентежився обірваний дзвінок.
Згорнула муза романтичні крила,
На серці причаївся холодок.
Хорошого, між тим, було багато, -
Воно горить червоним ліхтарем.
Ти вмів зробити з повсякдення свято,
Та намагався пестити гарем.
Без тебе терміново вчуся жити,
Гамую спрагу в іншім джерелі.
Нарешті ми з тобою повні квити,
Два спалахи в засмученій імлі.
Я довго прикидалася сліпою,
Та всякому терпінню є межа.
Хай кожен залишається собою
Й більш до душі не тягнеться душа.
Вже відчепила почуттєву шпильку.
Пішла, не відчуваючи вини.
Його життя покинула навшпиньки,
Щоб він мене, бува, не зупинив…
20.09.2013р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113092000595
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450165
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 20.09.2013
У осені свій план є щодо настрою –
Здається, в думці злива буде вічною,
Хоч за вікном погода є прекрасною.
Пишу листи схвильовані із відчаю.
Стараюсь акуратно і з повагою,
Щоб мова була ввічливо логічною,
Та дощ в душі сміється зі зневагою –
Ламаю пера, рву папір із відчаю.
Кидаю в ящика конверт й за звичаєм
На відповідь огорнену опікою
Я кілька днів з тривогою і відчаєм
Очікую, очікую, очікую.
10 вересня 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448644
дата надходження 12.09.2013
дата закладки 19.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2013
***
Тебе хвилюють мої резони?
Мої проблеми ?
Мої закони?
Тобі так треба мої зізнання?
Чи я із помсти чи із бажання?
А я із тіста.
Чи може з глини.
Гуляє вітер усередині.
Я може світла.
А може чорна.
Я вся в собі чи уся назовні.
Така, як хочеш…
Така, як треба…
В долонях сонце.
В очах – півнеба…
А може крига.
І попелище…
Навіщо знати тобі, навіщо?..
Мої резони – безмежність ночі.
Я просто хочу тебе!
Я ХОЧУ!
13.11.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292810
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 19.09.2013
Попереду стільки дива, і стільки всього на двох,
Що це - важливе - можливим зробив не інакше – Бог,
Надав нам у руки віжки, а в долі – магічну річ:
Тепер у одному ліжку судилась нам кожна ніч…
Попереду стільки щастя, що вистачить до зірок…
Кайданки, що на зап’ястях – то наш добровільний крок,
Халепа, в яку ми втрапили, нам двом видається раєм,
І нам не шкода ні краплі, що ми тепер поза зграєю…
Попереду стільки «поруч», що хочеться жить і жить,
Чи тяжко буде, чи боляче – удвох усе розділить,
І вірити, і надіятись, і щоб закипала кров -
Бо вже не словами, - діями, показувати любов…
І будем поруч мудрішати, і жити в мирі з людьми,
І дітки нас будуть тішити, і тішитись так, як ми -
Тому, що нам має значення: любові без суєти.
І ми ще стільки побачимо, і ще об’їдем світи…
Ти знаєш, є люди зáвисні – та Богу з неба видніш,
Ми зможемо жити радісно, коли ми навіть на дні, -
Бо сила моя й наснага – твої тепер, позаяк
Я твій добровільний янгол, я в церкві сказала «так»…
© Ксенислава Крапка, 30.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303146
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 19.09.2013
Я тебя за руку буду брать,
Объясняя,что душа остыла
Лишь к твоей...Как осени ронять
Листья,что весна здесь налепила?
Кто и в чем остался виноват,
Что все чувства канули как в реку?
Ветер тянет глупо листопад
В лес,словно упавшего калеку.
Поднимает листья.Не собрать
Все в ладонь и паутинку вяжет,
Чтобы потом дождику продать
Килограмм невероятной пряжи.
Но тепло не стало на душе,
Хоть ты пряжу в ветра покупаешь.
Все стихи писала я тебе,
Все равно,что ты о них не знаешь.
Виноватых не было и нет,
Просто чувства вместе не совпали.
На тебе сошелся клином свет
Год назад.Когда-то...В прошлом мае...
А сейчас сентябрьские дожди
Помогли тебе в меня влюбиться.
Не останусь,даже не проси...
А сентябрь дождится и дождится...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449916
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 18.09.2013
Две чашки кофе...
И французский ностальжи...
да плед...
последним временем, я что-то замерзаю...
Подружка-осень...
ты о Нём мне расскажи...
О том, о ком - табу...
но в ком я растворяюсь...
Ты золотом листвы...
позволь к нему коснуться...
И хоть на миг дождем...
в объятия к Нему...
От запаха волос...
от счастья захлебнуться...
Нельзя...
позволь... хотя бы...
На прощанье...
обниму...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449703
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 18.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.09.2013
Господи, ты знаешь лучше меня, что я скоро состарюсь.
Удержи меня от рокового обыкновения думать, что я обязана по любому поводу что-то сказать.
Спаси меня от стремления вмешиваться в дела каждого, чтобы что- то улучшить.
Пусть я буду размышляющей, но не занудой. Полезной, но не деспотом.
Охрани меня от соблазна детально излагать бесконечные подробности..
Дай мне крылья, чтобы я в немощи достигала цели.
Опечатай мои уста, если я хочу повести речь о болезнях. Их становится всё больше, а удовольствие без конца рассказывать о них - всё слаще.
Не осмеливаюсь просить тебя улучшить мою память, но приумножь мое человеколюбие.
Усмири мою самоуверенность, когда случится моей памятливости столкнуться с памятью других.
Об одном прошу, Господи, не щади меня, когда у тебя будет случай преподать мне блистательный урок, доказав, что и я могу ошибаться.
Если я умела бывать радушной, сбереги во мне эту способность.
Право, я не собираюсь превращаться в святую: иные из них невыносимы в близком общении. Однако и люди кислого нрава - вершинные творения самого Дьявола.
Научи меня открывать хорошее там, где его не ждут, и распознавать неожиданные таланты в других людях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386805
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 16.09.2013
Весною потрібно бувати живою,
І зрошувать серце живою водою,
І рване латати, і клеїти бите,
Тепер щовесни тебе буду любити.
Весно, ти знаєш, була ти живою,
Весною щось стальсь з тобой і зі мною,
Яскравіше світили зірки серед тиш,
У мереживі мрій знов до ранку не спиш.
Весною померти та лишити живою
Твою душу блакитну покохану мною.
На зап"ястках кохання синцівне лишив
Лише двійко коротких, поганих віршів.
Весна промайнула, та ти будеш живою.
Вогонь не гасив, залишаю з собою,
Його мушу сховати, бо нічого не мав -
Ні смаку твого тіла, ні шепоту трав.
Весною, наказую, - мусиш бути живою!
Потім все заживе, все піде за водою.
Тепер, якщо зможеш, ні рядка не пиши,
Одну фотокартку лише лиши...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423816
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 16.09.2013
Я прошу тебя, помоги забыть
Жгучую боль, что мешает жить
Я забуду ее во вторник иль среду
Я прошу - помоги, но не требуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164110
дата надходження 03.01.2010
дата закладки 16.09.2013
ти зараз затримуєш подих,
твій голос тремтить передчасно.
так щастя наповнюють води,
воно ж бо приходить невчасно.
порожнечу миттєво заллє ,
зсередини пнеться крізь груди
бажання кричати ім"я твоє,
і хай вже що буде, те буде.
весна перетворить на вітер,
весь смуток, чекання і тугу.
прийде незабаром і літо,
і зникне лібідо напруга.
забудеш про ночі безсонні,
білизни мережив вологість,
бо душі й серця не бездонні -
є гірке в житті, є й солодкість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420684
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 16.09.2013
І може статися, що не пройдем
Тим садом, що саджав я всі ці роки.
Такі легкі твої, що майже невагомі кроки
Не ляжуть там, бо стежку не знайдем.
Так може бути, що не побіжиш
Мені назустріч, на пероні кинувши валізи,
Бо не дають у ту країну просто візу,
Де я, де ти, де ми, де ти тремтиш.
Так, може більше й не відбутися нічого,
Ні дотику, ні погляду, ні зустрічі,
І хоч закляття ти читай, хоч плач, кричи,
Та почує тебе лише пустка безсоння нічного.
Й так може скоїтись, що серце проштиркне,
Востаннє, найсильніше, незворотньо влучно.
Та він тобі вже так давно надів обручку,
Що не зірве її все наше потайне...
Так несподівано лягла чирвова карта,
З колоди витягли її ми одночасно, люба.
І може так -все то нам вірна згуба,
Та одна ніч з тобою всього того варта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426028
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 16.09.2013
Осінь пише теорію струн.
Із дощем, що нам хтось посилає
З сонцем ледь підфарбованих рун
Сивих хмар, що нависли над гаєм.
Струни серця чіпля мимохідь.
Вітер тихо торка павутиння,
Ниток плетиво ніжно дзвенить.
І спливає цей звук в швидкоплиннім
Бігу часу. І музику струн –
Тонких гілок сосни в верховітті
Слуха сивий вусатий Перун.
Бо він знає, що лише у світі,
Де під музику верби ростуть,
Й колискові наспівують мами,
Там до Сонця простелиться путь,
І холодні розтануть тумани.
*Версія теорії струн – елементарні частки складаються зі складного переплетення струн. Коливання суперструн відбуваються в 11 вимірах (ми користуємося 3 вимірами тіл у фізичному просторі). Ясно одне – весь наш світ – це струни (як скрипки чи душі, так і єдиної складової Всесвіту).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449442
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Долі вічі сліпі?
Ні, то душі незрячими стали,
В веремії терпінь
Мрій, котрим вже не збутись, навалом,
Споконвічна хандра
Метастазами світ оповила,
Що не день - тіні драм
Розправляють над ним чорні крила.
Б'ють зневіри дощі
По обличчю, навідмаш, без жалю,
У схололій душі
Всі джерельця надій повсихали,
Тягарями провин
Нас все більше схиляє додолу,
Поміж тисяч стежин
Не знаходимо ту, що не коле.
Кожен погляд наскрізь -
Відсудомлює душу на друзки,
Знову спалений міст,
Двом на стежці одній надто вузько,
У пустелях облуд
Вже немає і крихти від істин,
Де він, Вищий той Суд?
Чи колись нам до нього доплисти?!
Ми живемо в надрив,
Кожна думка - мандрівка у себе,
Крізь холодні вітри
Прориватись хоч важко - все ж треба.
Хоч недолі змія,
Наче зашморг, стискає нам душу,
Та ми з древа життя
Опадати завчасно не мусим!
У самому кінці,
Де усі вже стираються грані,
Проглядається ціль,
До якої дійшовши, всі рани
Ми загоїм колись,
Доторкнувшись до вічного Світла...
Прозрівай і світись!
Вір - навесну наш світ знов розквітне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448201
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
"Струн серебряных" тонкие нити,
Протянувшись с небес до земли,
Поздней осенью, в музыку, свиты
И промчавшейся стаей вдали.
Барабанами шифер на крышах,
Флюгер с ветром всем такт задает...
И лишь скрипки попрятались в ниши,
Ожидая, что дождик пройдет.
Луж скопленье, ручьями забилось,
Всех минором куда-то несет...
Сколько грустного в них накопилось,
Меланхолией город цветет.
"Грустно осени поздней начало,
Все беднее деревьев наряд...",
Но, красиво-то как все звучало
И как нежно, в плен, грустью я взят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448164
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
Ты так красив, мой Чёрный Ангел,
В безумном танце жарких тел.
На наше ангельское танго
Сам Дьявол с завистью смотрел.
Я знаю, что такое счастье –
Твоих объятий жаркий пыл.
Меня сжигающею страстью
Так безнадёжно погубил.
Насквозь стрела твоя мне в сердце
Пробила грудь, а шрам болит.
Мне никуда теперь не деться –
Меня с небес низверг в Аид.
До боли мне сжимая пальцы –
Рука в руке – наш вечный бой.
Я рождена погибнуть в танце.
Мой Чёрный Ангел пал со мной…
26.10.2009
[img]http://i016.radikal.ru/1309/88/cc28cb968363.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448163
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
Ти стомлена, усі твої думки
Спрямовані лише на сподівання;
Сама собі пожива для страждання,
Ніколи не буває навпаки.
Ти стомлена. І ідучи до сну,
Ти мрієш про кохання незалежне,
Беззахисне, чуттєве та безмежне...
Та звідать нікому твою весну.
Ти стомлена, зацькована й сліпа,
Сама собі огидна і невміла:
Сліпа душа, глухе та смертне тіло,
І ліків від мерзенності нема.
Ти стомлена, знекровлена і мертва.
Це по тобі дзвенить останній дзвін.
Дзвенить, дзвенить, і не замовкне він,
Бо ти сама собі була за жертву!
Ти стомлена. Забудься і спочинь,
Бо завтра вже тобі не стане сили.
Тож вийди із глибокої могили
Й тенети смутку хоч на вечір скинь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448154
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
А ми забули, що таке листи
У світі віртуальних повідомлень.
Ми їх спалили, так як і мости -
Не підлягають жодному з відновлень.
Ми зустрічаєм інші поїзди,
Забувши ймення вже давно прибувших.
Ми відпускаєм, - часто назавжди,-
Людей - недолюбивши, незабувши.
І так життя летить собі й летить -
Щось змінює, щось трохи залишає.
Та глибоко десь спогад шелестить,
Тепліше того спогаду немає.
І хай куди б нас доля не вела,
Ми завжди маєм пам'ятати рідне.
Щоб не згубити два білих крила,
Які в нас є, хоча їх і не видно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448158
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2013
я помню горесть ран
и в юности и после,
идущий на таран,
ломающий все кости.
и вижу я звезду,
светящую мне над болотом,
я все ж тащу судьбу
на бреющем полете.
я помню все как стразы
вклеенные в кожу -
любви больной заразу,
цветы на брачном ложе.
но чувствую сейчас
потуги рецидива.
твое лицо анфас -
и плачу я как ива.
я резал вены в кровь,
внедрял себя в аскезу,
и снова слышу: вновь
придется резко резать.
отсечь не мне - тебе,
путы пошлого
прошлого.
привлечь к твоей судьбе
себя
справедливо-дотошного.
либо вырежу
из ума его,
всю память
набело вычищу,
хочешь души
или тела моего?
из закромов
под чистую все вытащу.
я хотел писать
стихи добрые,
милые,
душу ранящие,
только был
поближе бы я,
но пока все ж
очень рано еще...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432342
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 19.06.2013
Вона давно виросла, та втратила голову й боса
Приходить у сни не гірка, не солодка - пекуча.
Три зустрічі лише, ще високо пристрасті круча,
Суниці збирає, все згадує в лісі. І простоволоса
Ночами ще мучає гаджети, шлючи флюїди,
Торкається пальцями шкіри, вже ж все відбулося,
І майже наважившись у рудий фарбувати волосся,
Вислухує темряви пустку ночами - а раптом приїде.
І зошит в клітинку пухне від віршів лобовних,
Літо у мріях попереду вічне, не зима й перемети,
І знову їй хочеться вірити в гарні прикмети,
І очі горять як зірки, щастям по вінця повні.
Потрібно б радіти йому, що з нею це скоїлось,
І пестити спогади нові в обіймах про ночі й світанки-
Загоїлись майже старезні вже шрами і ранки
Та раптом як грім у рядках, - я вже все, заспокоїлась...
Подумає він, - я спокійно сприймати все мушу,
Бо раптом примарилось, раптом просто здалося?
І скоро на груди мої знову впаде її волосся.
Та чомусь темний морок холодний охоплює душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430536
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 16.06.2013
Не можу заснути, чогось мені мало.
І ліжко холодне, і постіль-не та...
Мов затишок вкрала десь північ бліда.
І ніби зашироко якось тут стало...
Я хочу щоб поруч, і близько, і тихо ти,
ридання безжально колотять ключицями.
Години без тебе - між ребрами спицями,
І кляті вони не дають мені дихати.
Якби ти був тут, я б вчепилась ногами.
Мовляв, та він мій, у мені. Не пустила б.
за подих твій поруч у темряві-вбила б...
Хай в пеклі горять кілометри між нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430319
дата надходження 09.06.2013
дата закладки 13.06.2013
А я, правда, тебя люблю...
Просыпаюсь, бывает, ночью...
В небе звёздном твой взгляд ловлю...
Из-под ног уносящий почву...
А на утро в безликой толпе...
Я ищу твой курчавый волос...
И как музыка... в голове...
Льется нежный, любимый голос...
А жила ведь еще вчера...
Без тебя... так оно бывает...
А сегодня... поёт душа...
И еще... мне тебя не хватает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431098
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 12.06.2013
Один поток, водоворот -
Два направленья, "по" и "против",
Три точки времени вразброд
Четыре ветра разворотят.
Остановиться нелегко
В теченьи бурном и жестоком,
И "до" от "после" далеко
Уносит мысленным потоком.
Где "настоящее" - дыра,
Опасный глаз водоворота,
Есть только "завтра" и "вчера"
Да неосознанное что-то.
12.06.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431043
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 12.06.2013
О чем жалеть, коль ты любим?
Хоть и без лишних проявлений,
Сотри тоски ненужный грим,
В добро вложи словесный гений.
Ведь не согреть горькой тоской,
Печаль не даст силы для роста,
Все светлое в сердце открой,
Хоть раскрывать себя не просто.
Перебори в душе боязнь,
Что наследят, нагадят в душу,
Не бойся в грязь лицом упасть,
В жару сгореть, замерзнуть в стужу.
Иди с улыбкой по судьбе,
Светлее стань, честней, добрее,
Небо покорствует тебе,
Коль ты любим – о чем жалеешь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429460
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 11.06.2013
Приспала душу... і в буденну круговерть…
Із дня у день... відомий кожен крок…
Враз зустріч поглядів... усе йде шкереберть…
Відчула серцем... він для неї – рок…
Життя вже навпіл… відлік – його очі…
Він став мелодією її днів…
Лиш ним одним вже марила щоночі…
Летіла водоспадом почуттів…
Серця кохались… пестились слова…
Торкались потаємних струн душі…
Наповнювались пристрастю тіла…
Та це був крок до прірви… до межі…
Та все ж літала… прагнула… ліпила…
Незчулась… як ВІН – істина життєва…
Не сонце… Він… для неї став світилом…
Вона ж для нього… Муза лиш миттєва…
І рвались струни… дощ в душі періщив…
Мовчанням по обличчю так шмагав…
І сни… які колись, здавалось, віщі…
Не снились вже… і сенс життя пропав…
Сніжило знову… і душа ридала…
Але той погляд… їй здаватись не давав…
Не була поруч… але все ж кохала…
Хоч він "коханою" вже іншу називав…
Вона ним лише сумно милувалась…
Таким далеким… і близьким таким…
А в серці безнадійно сподівалась…
Знов запалити… почуттям палким…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429598
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 10.06.2013
Кохати вас - тонути в неба далі,
Вдихати вітряну морозну сніжність,
І воскрешати пелюстки зів"ялі,
Лиш подихом народжувати ніжність...
Кохати Вас... У зорях велеможних...
Та місяцем біля вікОн блукати,
Щоб зорепадом почуттів тотожних
Розсипатись, й цілунками збирати...
Кохати Вас... до зубожіння рими,
а часом шедеврального потоку.
Днем малювати сни і жити ними,
До спалаху лишивши десь півкроку.
Кохати... Вашу близькість відчувати,
Для мене це, як таїнство причастя
І в серці Ваше Ім"я карбувати...
Кохати Вас... яке безмежне ЩАСТЯ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386392
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 09.06.2013
Чи змогли б Ви мене покохати?
Не на показ... а тихо... в думках...
Наче квітку весняну плекати...
Розтопити... як сніг у струмках...
Чи змогли б Ви зі мною ділити
Ні... не ліжко... а небо одне....
І словами кохання п"янити...
Лиш одну... лиш навік... лиш мене...
ж."Дніпро" №4 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409703
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 09.06.2013
Ти прийшов?То проходь.Не тримаю тебе за дверима.
Щось забув?Щось згадав?Ми не бачились дуже давно.
Що у мене в душі,чи від тебе якось я спочила?
Та все добре.Такі ж одинокі дощі...Все пройшло...
Ти проходь.Роздягайте.Втомився напевно з дороги?
Ти присядь,відпочинь,я підкину в камін ще дрова.
Пам"ятаєш,колись ти мені мив так з ніжністю ноги?
Пам"ятаєш?Це була найперша,холодна зима.
Як живу?Та напевно живу як з тобою хотіла.
Щоб в каміні-дрова, а у ліжку читати книжки.
Я признатись тобі так давно ще у цьому посміла,
І в улюблену книжку поклала рожеві стрічки.
Як живу?Як просила я Бога,молилась,молила.
Ось книжки,оць стрічки,що я в коси колись заплела.
Тільки в рамку оцю фотографію цв"яхом прибила...
Не твою...Не твою...Бо для нього лише я свята...
Як кохає мене?Та навіщо мені усе знати?
Як спізнюсь на хвилину-то з квітами йтиме шукать.
Я забула,що вміла так плакати гірко,страждати...
Боже мій!Дай тобі щось подібне у світі пізнать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428133
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 05.06.2013
Я тебя отпустила в шестнадцать ноль семь,
Накануне весеннего ливня,
Так прощаются люди навек, насовсем:
Ненавязчиво, бегло, невинно…
Я с тобой становлюсь чисто белым листом,
Без помарок, союзов и точек…
Ты - поэт и по мне водишь нежно пером,
Оставляя на память лишь почерк.
Не пугает меня твоих слов новизна,
Как и многое, впрочем, другое.
Я простилась с тобою за вечность до сна,
Излечив твоё сердце больное…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428360
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 05.06.2013
Втекли дощі. А з ними і печалі
Побігли, десь сховались в спориші.
І хай учора сум був у душі.
Сьогодні сяє радість у ній далі.
Ще супить небо брови волохаті,
Зіщулились дерева і трава.
Та під бровами ясність голуба
Вже прогляда. Зарухались пернаті.
Вітер вологу сушить, п’є калюжі,
Мечем стинає мряку в пух і прах.
Дме на вуглини. Сонце в небесах
Запалить хоче, щоб зігріти стужу.
Вибігли діти. Вулиця ожила.
Захвилювались поле, річка, гай.
Вікно зачиню. Хвора. Та нехай!
Я літу серце нарозпах відкрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429172
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 05.06.2013
Я не пишу коментарів солодких,
Про те який щемливий вийшов вірш,
Що словом змалювати зміг безодню,
За класиків писемності не гірш.
Я дуже рідко пишу дифірамби,
Частіше гострий всуну коментар,
Розпеченим залізом в серце дами,
Жорсткої критики завдам удар.
Та не вбиваю, тільки закаляю,
Що не вбиває сили додає,
Співати досконалим водограєм,
Шукати слово праведне, своє.
Моя душа – німа,убога, чорна,
Тому я часто бачу у рядках,
Пусті думки словесного «popcorn» у,
Запечені у грішних почуттях.
Проходжу мимо і не помічаю,
Бо сам в таких же почуттях згорів,
Кометою в чужому небокраї,
І як у них, колись звучав мій спів.
Я не пишу коментарі байдужі,
Які не допоможуть підрости,
Я краще в душу, жорстким словом вкушу,
Але зі змістом щирим, не пустим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429458
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 05.06.2013
Підставляю часові скроні -
Срібло вивірене сім разів.
Сміх легкий зберу у долоні,
Лишу сльози на розсуд днів...
Щиру правду скажу у вічі -
Не боюся сліпих вітряків,
Щоб відрізать - міряю тричі,
Все інше на розсуд років...
З самотою кохаюсь, як з милим,
Але й друзів умію жаліть.
Тішусь я життям посивілим,
Бо все інше на розсуд століть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429454
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 05.06.2013
Ти знаєш, я не вартий коректур -
Мені дістався все ж не мій редактор,
Я із окислених від часу душ-структур,
І аварійний у мені стоїть реактор...
Холодним подихом - це подихом зими,
І вічності, що дихає у скроню,
Я проводжаю мокрі поїзди,
Збираю спогади в розграфлену долоню...
Серед сімейств артистів і брошур,
Не це життя писав в своїх скрижалях,
Один між всіх, немов самотній тур,
Відреставрований на куплених граалях...
То ж якщо можеш, залишся до весни,
Для мене ти - єдиний мій коректор,
Щоб я один провівши поїзди,
Меридіанами знаходив власний вектор...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429212
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Не писати – ще півбіди,
Але коли тобі сняться сни , не писати – злочин.
Каплями води,
Зернами кавунів, вітами лободи
Відбери час доби,
Доведи,
Уроди юродивого,
Забери безрідного,
Повір безчесному,
І він скаже правду,
Бо тільки невірним спускають на віру,
І ти настільки проклятий,
Що у пеклі в твою честь
Осушать Стікс і проведуть каналізаційні труби.
Не бий сильнішого, бо не можеш,
Не бий слабшого, бо у і тебе не одна п’ята у секреті,
Не одна голка в яйці,
Не одна курка у зайці і баранина на Корані.
Не ховай ключі від дому, замка на човні,
колодки на серці та воріт раю.
Не заглядай в щілини, не пиши доповідні
На знайому стерву і не підписуй анонімок,
Підпиши чітко і виразно:
Стерва – я.
Не пий води із копит, слідів і ущелин.
Не пий води із колодязів,
У які плював.
Не забувай про бабусь у тролейбусах,
Поштарок з важкими сумками,
Продавщиць використаної білизни
І утилізатора батарейок.
Твоя енергія теж буде утилізована.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429225
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401182
Змучені рученьки, стомлені ніженьки
Годі турботи нести!
Час і поспати - вже котиться ніченька.
Спи, моя любонько, спи!
Тож закривай свої яснії віченька,
Я колихатиму сни,
Буде колискою темная ніченька.
Спи, моє серденько, спи!
Сам я всю ніч буревійну не спатиму,
Щоб не проспати весни,
Крила надій твоїх снами плекатиму.
Спи, моя зоренько, спи!
Буду всю нічку твій сон споглядати я,
Ти ж цю зухвалість прости.
Ранню зорю з нетерпінням я ждатиму.
Спи, моя ладонько, спи!
Буду з лиця твого пити водиченьку,
Та не порушу краси,
Свідком любові хай буде лиш ніченька.
Спи, моя доленько, спи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400585
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 03.06.2013
В твоих ярких глазах океан,
Только в мире место для моря,
Ему нужен лишь тонкий обман,
Пусть и будет так много горя.
Океан захотят иссушить,
А не смогут, насыплют яду.
Пустяки! Будешь стойко ты жить,
И за смелость примешь награду.
Но испытывать будут тебя,
Не должна быть душа-океан,
Снова много увидишь огня,
Но не сжечь людям чувств ураган.
Будешь дерзко смеяться им вслед,
И пошлешь ты за ними дожди,
На губах будет привкус побед,
Хоть не знаешь, что там, впереди...
И однажды ты встретишь Любовь,
Дружбу тоже увидишь тогда,
Океан взбудоражит всю кровь,
И поднимутся чувства-вода.
Будешь ты так нелеп и смешон,
Но и счастлив уж, как никогда,
Закричишь на весь мир: «Хорошо!»,
Станет сердце гореть, как звезда.
Не заметишь от этого нож,
Что предательством в спину летит,
Не заметишь тогда ты и ложь,
Но в словах она друга горит.
А очнешься... Так поздно уже,
Угасает от боли душа,
Лучше б быть ей во сне, мираже,
Ведь она ели может дышать.
Океан в ней так иссыхает,
Слезы вновь не наполнят его
Так реальность краски теряет,
И не хочется так ничего….
Злые люди, наверно, знали,
Что предательство может творить,
Вот они любовь и послали,
Чтобы душу тебе иссушить.
Даже моря уж не оставив,
Лишь надежды один ручеек,
Что не может всего исправить,
Мир унес света твой огонек.
Но шепнет все же сердце: «Борись!»
Разум скажет так твердо: «Вставай!».
Подари океану вновь жизнь,
Ты не бойся, хоть сложно. Решай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429134
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013
ІІІ
Смеркається, і в небі темно-синім,
Там, де недавно храм Єрусалимський
Сіяв переді мною величчю всією,
Лиш дві зорі в мереживі гілок.
І сніг летить аж звідкілясь не зверху,
А наче піднімається з землі,
Такий лінивий, ласкавий, спокійний...
І незвичайною була прогулянка в той день.
Коли я вийшла, осліпив мене
Прозорий відблиск на речах і лицях -
Неначе скрізь там пелюстки лежали
Рожево-жовтих звабливих троянд,
Їх назву я давно забула.
Повітря там сухе, морозне, тихе
Так бережно відносилось до звуків,
Що марилось мені: мовчання не буває.
А на містку, крізь поручні іржаві
Просовуючи руки в рукавичках,
Кидали діти хліб качкам пістрявим,
Що плавали у крижаній воді.
І я подумала: не може бути,
Невже забуду все це я.
Якщо ж мені дорога дальня буде,
То ось вантаж легкий, котрий мені під силу
З собою взяти, щоби в старості і в хворі,
І може статись, що убога я згадаю,
Цей буйний захід сонця, повноту
Душевних сил, життя мого чарівність.
А.Ахматова 1916 *ANNO DOMINI*
Смеркается, и в небе темно-синем,
Где так недавно храм Ерусалимский
Таинственным сиял великолепьем,
Лишь две звезды над путаницей веток,
И снег летит откуда-то не сверху,
А словно подымается с земли,
Ленивый ласковый и осторожный.
Мне странною в тот день была прогулка.
Когда я вышла, ослепил меня
Прозрачный отблеск на вещах и лицах,
Как будто всюду лепестки лежали
Тех желто-розовых некрупных роз,
Название которых я забыла.
Безветренный, сухой, морозный воздух
Так каждый звук лелеял и хранил,
Что мнилось мне: молчанья не бывает.
И на мосту, сквозь ржавые перила
Просовывая руки в рукавичках,
Кормили дети пестрых жадных уток,
Что кувыркались в проруби чернильной.
И я подумала: не может быть,
Чтоб я когда нибудь забыла это.
И если трудный путь мне предстоит,
Вот легкий груз, который мне под силу
С собою взять, чтоб в старости, в болезни,
Быть может, в нищете - припоминать
Закат неистовый, и полноту
Душевных сил, и прелесть милой жизни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428710
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 02.06.2013
Засипаючи смуток піском на вечірньому пляжі,
Рятуватись від відстані, як од обридлих комах.
В нас весна вже ховається в літньому камуфляжі.
Я чекаю. Ти тільки приходь до мене у снах.
Я тепер маю звичку самій гуляти вокзалами,
І дивитись на те, як прощаються люди з людьми.
На дорожніх знаках цифри до тебе проставлені.
Я курсивом на них домальовую подумки "ми".
У вологих очах я бачу своє відображення.
Красномовне мовчання глузує з непевності слів.
І у скронях пульсують незарифмовані враження.
Від сьогодні я знаю скільки у вічності днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427728
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
І хоч майже на кожній книжковій сторінці
нам говорять про ніжність, що присвячують жінці..
Незалежно від статусу й незалежно від віку
ніжність потрібна і чоловіку..(L*)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427731
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли вже несила чекати,
коли я – босоніж до хати
з кишенями, повними зір.
Не руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш…
коли умиваємось зрання,
коли я скидаю убрання
зі спраглих сполоханих душ.
Не клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич…
коли я, засліплена, бродом
ступаю від роду до роду
і не помічаю облич.
Облиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш…
у маренні зви до скорботи,
прощай до півноˊчі в суботу.
І слухай опівночі тиш.
Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли, як дитина на руки,
тягнуся з безодні розлуки,
у ситцевій сукенці з дір.
Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
травень, 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427732
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
...Як сміла ранить твою душу?..
Пробач мені! Це все – зі зла.
Я стільки дум здолати мушу! –
Здається вічність – й та мала...
Мені хотілось, звившись, разом
Підняти крила і летіть.
Та тільки Бог – і то із часом –
Можливість дасть все зрозуміть.
*
...Від кого в тебе такі очі?..
Завжди напружено-живі,
Бездонні дві криниці-ночі,
Похмуро-темні, мовчазні...
Вона - Йому
Карбує пам'ять літ обцасом:
Вже так багато збігло днів...
Хоч я не Бог, і то із часом
Все досконально зрозумів.
Від кого в тебе такі очі?..
Такі напружено-живі,
Бездонні дві криниці-ночі,
Такі знайомі і нові...
Не знаю, що ви чатували,
Ви – світлокарі, золоті,
Та як нараз я стрівся з вами,
Були ви вже не ті, не ті...
(Якась тяжка, пекельна втома
Свинцем лилась із-попід брів.
Мені здалось, що я не вдома –
В гущавину якусь забрів.)
Вони казали наче: "Годі,
Стомилась я його чекать,
Уже роки пройшли відтоді,
Як почужіли дух і стать.
Вже невідь хто встиг вбити радість –
Клубок нечуваних проблем
У вирі справ збудив всевладність
Невідворотності дилем".
"Твого не ждучи, мила, слова,
Я поринаю в боротьбу,
Аби з тобою бути знову,
Тобі віддать свою судьбу.
Ти, як і я, достоту знала,
Що бурі нас з тобою ждуть,
Та долі нелегка ухвала
Веде до правди нашу путь!
І буде хай твій день прийдешній,
Той час воістину святим!..
Відкрий в собі ти світ тутешній,
Другим віддай чужі світи".
...Та ось сумна твоя косинка
Полинно впала на плече...
Та несподівана картинка
Мене, мов полум'ям, пече.
Твої ж слова: "так, я рабиня
Свого злиденного життя!"
Останній шанс, надію вбили
На вороття, на вороття...
5.07.2001
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427199
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 25.05.2013
\Из давнего\
Не умею ни гугукать, ни молчать,
каждодневно хочется кричать
о паскудном нашем бытие
при величии и героизме дел.
Жизнь не жизнь, а сущий беспредел.
И его нам сотворили те,
о которых вслух не говорят,
чтобы стены не услышали случайно.
Если вслух, так только лишь «Ура!»,
а плохое в нас железной тайной.
И в утробе сумрачной земной
чтобы, выехав, в психушку не попасть,
мы не раскрываем свою пасть
и не критикуем нашу власть,
пусть фальшиво, но зовём родной.
Я такой же. Матюгаюсь, но, бранясь,
всё ж мне боязно порвать со всеми связь,
оказаться в тех глухих краях,
где провёл ты молодость свою.
И поэтому бывает по *ую,
что я вижу подступивший крах
родины заоблачных идей.
Но, однако, всё же жизнь людей,
не переставая, всё пишу.
Этим неосознанно дышу
каждодневно. И вот так
наполняет жизнь свою Исаак.
* Вспомнилось, когда перечитывал «Седьмую книгу»
А. Ахматовой. Там в стихотворении «Муза» есть
строчка: «И опять весь год ни гугу…». Своё
стихотворение я читал А.Ж-ну в Воронеже в
квартире матери Ирины Озеровой.
1967г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426392
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 21.05.2013
Прокинувся вогонь і обпікає тіло,
Так сильно воно ще ніколи не хотіло,
Завмерли чужі рухи, замовкли всі слова,
Візьми ж мне у руки, любов моя нова!
Відчути присмак губ, до крові закусати,
Це пастка знаю я, та нікуди тікати,
Поки все місто спить, поки ніхто не бачить,
Сховаймось від усіх, для нас це дещо значить.
Хто ж знав, що ти такий? Хто ж знав, що ти нестримний?
А зовні наче лід: холодний, скутий, зимний.
Забудь, хто в тебе є! З тобою зараз я.
Я обіцяю казку в цю ніч, любов моя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425844
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 19.05.2013
За обрій ховаються миті
Багряним мереживом , десь за гори
Там стомлене сонце уже не в зеніті
Там всі в одно час року пори
І що принесе нам новий світанок
Вигадують янголи й демони
Чи теплого дня кілька склянок
Чи свіжість грозової темряви
А ми спимо і дивимось
Не бачені сюжети
А вранці , як прокинемось
Під сонця променів манжети
Хай навіть ледь чутно , крізь хмари
Чи навпаки , дужче й усюдно
Ми їх безперечно чекали
І радість буде привселюдна
Свіжий ковток повітря
Із джерела нової днини
Й куліса обрію відкрита
А поки ніч стелить перину
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425823
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
Вчора ми вперше змогли побути удвох. Ми зняли малесенький номер у дешевому, але непримітному готелі.Я дихав нею. Я відчував, як пахне любов, як примішується до цього запаху, аромат пристрасті. Її губи тремтіли, а ніздрі роздувалися, вона раз поразу притулялася до мене, аби вдихнути повітря, яке оточувало лише наші тіла.
Доповнювала букет запахів гіркота шоколаду, яка долітала з журнального столика попід ліжком.
А зранку кріз балконні двері влетів запах цитрусових з ринку, що попід вікнами готелю.
Потім, коли її вже не було поруч, я йшов ранковим суботнім містом, повз проїжджали лише геть порожні маршрутки та тролейбуси. Біля \"Цукерні\", яка лише одна відчинена у такий ранковий час, я купив з лотка ще пекучо-гарячий круасан, який пахнув свіжою здобою, шоколадом та ваніллю і паперовий стаканчик аж густої арабіки.
Напевне саме так пахне щастя...
[youtube]http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=pkeDBwsIaZw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425806
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
Как легко бы мне уснулось… вдвоем.
Сладко так тобой дышалось во сне.
Мягким было бы плечо мне твое.
Руки – пледом на уставшей спине.
Как легко бы мне спалось… Среди вех,
Среди тянущихся бед чередой…
Чтобы верилось, что все… как у всех,
И не надо просыпаться одной…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425803
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду… дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.
Не осуди, що серце шаленіє
Від думки, що на світі десь є ти.
І що душа від доторку весніє…
Хоч сонечком надії освіти!
Не осуди ці почуття гарячі,
Вразливі, мов у березні сади.
Твою байдужість я тобі пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424504
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Ти там, де день ховає очі
Ти там, в сухому полині
На п’ять хвилин до тебе хочу
Мовчи, нехай - вуста німі!
А ми купалися у травах
А п’ять хвилин, що п’ять хвилин!
Нас вранішня зоря застала,
Нас вибілив гіркий полин…
За тим відвертості мовчання,
І полинова гіркота,
І полинове розставання…
Мовчи, нехай - німі вуста…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417398
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 17.05.2013
Містерія майбутнього в минуле,
На нитках алегорій зазирне,
Торкне знічев’я спогади поснулі,
Вітри знайомі в порухи вдихне.
Колишнє прийде, сяде вовком білим,
Який так любить тепле молоко,
І кроки, що занурюються в килим,
І слів барвистих буйне рококо.
Знов стане ясно у розломах ночі,
Коли крізь них так б`є Везувій дня:
П’є вовк із миски, п’є, і дуже хоче
Вселитись в тіло дикого коня.
Котрий зіб`є копитом на галяві,
Тонкий вертеп вечірньої роси,
Й черкне дуби, що в сповіді і славі
Кладуть на ліс мозаїку краси.
Розхристана душа всміхнеться диву,
Дорозі в спокій, благодатні дні,
Запалить свічку втомлена й щаслива
Насправжки взута - боса уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424929
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 14.05.2013
«Про те, як тиша всіх століть
безсмертних щастю вчить…»
(Вільям Батлер Йетс)
У чорноті небес блукає білий кіт –
Такий самотній серед порожнечі
Муркоче коло Всесвіту воріт,
Самотність пророкує і, до речі,
Читає позабутий манускрипт
Написаний на камені дольмена.
Менгір мовчить, а в темних нішах крипт
Монахи написали про бої й знамена
Народів зниклих і літописи важкі
Де кожна літера тяжка й черлена –
Де королі Ірландії, де кланів ватажки?
Все зникло… І нащадок збайдужілий
На шибках пальцем вимальовує: «Нудьга!»
І нарікає, що життя марудне,
Марнує дні свої і в сірі будні
Відтінок буруватий додає вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398601
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 10.05.2013