: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2013
Стала домашньою. Десь заподілися рими.
Шаленість змінила на теплий зелений чай.
А пам'ятаєш? Колись ми були чужими.
Я була Герда. Ти - неприступний Кай.
Як все змінилося! Днів тих потік нестримний.
Рідко пишу про колишніх і про дощі.
Знаєш, з тобою забула, як бути сильною,
Як римувати знайомі колись вірші.
Стала домашньою. Рідше ношу підбори.
Хочу уже не свободу, а затишний дім.
...Тільки це все неважливо. Бо зовсім скоро
Стану й для тебе єдиним твоїм усім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399700
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 11.07.2013
я твій Океан а ти моя Ельза.
я
до тебе як мені подобається обійми та не відпускай.
легким дотиком
ти проникаєш у смуток бульварної преси
та
заварюєш між нами з жасмином зелений чай.
ти моє Не питай а я твоє Поясни.
ти
шукаєш мене протягом 18 хвилин незважаючи на час.
на плечах
розростаєшся мов квітка моєї весни.
давай
сьогодні залишимо більше для нас.
я твій Друг а ти моя Невидима сім'я.
я
для тебе все віддам щоб не було сьогодні холодно.
хто ти є? ти взяла моє життя.
так приємно відчувати дотик губ твоїх.
між нами насправді все солодко.
ти моя Незалежність а я твій Вільний, бо живий.
ти
як завше у грудях моїх сильно стріляй.
серцем гарячим розбивай стіни між нами та без бою бий.
все буде добре.
ти
так і знай.
я твій Океан а ти моя Ельза.
я
до тебе.
я
до тебе.
я
до тебе.
3.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430392
дата надходження 09.06.2013
дата закладки 13.06.2013
лише дотиком буду викликати у тобі зорепад емоцій,
якщо не віриш
то
зовсім не варто починати вірити.
чи знаєш ти,
що доля обожнює зустрічатись при сумній дорозі,
яка веде тебе вище неба,
там,
де може проникливим поглядом тебе втішити.
в мені насправді зовсім мало того теплого сонця,
якщо чесно
то
знаходжу його гарячу хвилю променів тільки в тобі.
тому живу,
тому втішаюсь,
тому продовжую насолоджуватись поглядом янгола охоронця,
що як завше знаходжу в тобі
та
сумній тиші днів.
в тобі насправді зовсім мало молодого місяця,
якщо відверто
то
мені подобається, що день - це ти, а ніч насправді - я.
нас зв'язують,
нас розчаровують,
та ми продовжуємо триматися руками за вічне зцілення,
щоб прокидатись під теплою ковдрою
та
губитись тілами щодня.
лише дотиком будеш викликати у мені снігопад емоцій,
якщо не віриться
то
скоро обов'язково прийдеться вірити.
чи знаю я,
як це шукати власну долю при сумній дорозі?
якщо чесно я тут для того,
щоб тебе любити
та
не заважати собі, тебе щирістю втішити.
22.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430617
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 13.06.2013
Такі як вона народжуються раз в ніколи,
її ім'ям називають епоху,
з неї малюють картини та ліплять статуї.
Ти дивитимешся на неї несамовито беззахисну,
інертну, голу
і від задоволення майже вмиратимеш...
Через її тихі, персикові груди, надмірну впертість,
погляд, яким вона тебе, наче цілує, важко дихати.
Після того як її долоні кометою здетонують
десь у озонові діри твоїх глибоких кишень, ти
збиратимеш власну душу сталевими крихтами.
Треба закінчувати розмови крапкою, знаєш,
в її серце надто важко потрапити, воно непроста мішень.
Вечір сповзає панчохою з янтарних стегон,
спокій губиться на дні пляшки Джим Біму.
Господь, мов настирливий папарацці,
за нею постійно стежить, що не мить-то
вульгарний, яскравий знімок.
Такі як вона часто втікають з міста, вимикають
заповнений болем мобільний.
Таким як вона завжди тісно в твоїх надто солодких обіймах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282861
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 03.06.2013
на вечір одягатися в сіре,
брехати якнайбільше, позаяк скоро вересень,
хтось надрізає його, хтось ріже,
присягаймося його світлу у непричетності,
у півпам’яті перерубленій,
де поборники смутку латають конверти.
недолюблені місяцем
у висотах загублені
ще з просоння малюють оману де ти
ти ж бо шукаєш осінні притулки,
сам здатний на випади недолюбові,
намальований світ на отриманому конверті,
ліворуч в кутку - півмісяць,
півмісяць - праворуч,
встромлений в твоє існування
палкими двокрапками на шиї висить.
ми були починаннями переписаними,
відстаню й спокоєм ніжили лезо,
під вічність без повні тужили про ріки,
де місяця світло заходить під шкіру,
де місяця світло віршами назвемо,
розпочавши відлік новітній.
не видно жодних спотворень
коли ми говорим і сієм світила
на вечір одягнені в сіре
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355338
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 18.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2013
Сьогодні я відмовила йому вперше.
море сліз, криків, і навіть крові розбитих рук.
та все, що у мене є - це він в теперішнім.
дарма, що птиці відлітали від надлишку мук.
я сиділа з чашкою траурної кави на йоговім ґанку,
намагаючись не курити, відкривалась небу.
мені б дожити убогим тілом своїм хоча б до ранку.
але навіщо? воно йому вже не треба.
крапля прозорого дощу з сірим відтінком
вона упала крізь відчинені очі прямо в мене.
асоціація світу зі старим чорно-білим знімком.
або із сепією. де ти притягуєш мій силует до себе.
ти тримав мене на занадто короткій витримці
діафрагму звузивши майже повністю.
ти відмовився дати шанс щастю-крихітці.
був захоплений фільтрів надлишковістю.
я годувала зі своїх рух птахів, сидячи на йоговім ґанку
печивом, що покришилося від наших занадто міцних обіймів,
майже впевнена, з ним би дожила до ранку.
надивившися його фото-дюймів, наївшись алгоритмів.
Сьогодні я відмовила йому вперше.
море сліз, криків, і навіть крові розбитих рук.
та все, що у мене є - це він в теперішнім.
дарма, що птиці відлітали від надлишку мук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373362
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 11.05.2013
Коли світ задихається в музиці, хочеться тиші.
І такої, яка б довела до істерик чи сліз.
Тут крізь тебе минають роки - уже навіть не тижні,
Ти ж приречена досі на вірус, що в душу заліз.
Коли світ захлинається сміхом, потрібно мовчати.
Ти життя не поставиш на паузу, як серіал.
І у душах теж є затісні лікарняні палати.
Ти навіки у них. Це як звичка або ритуал.
Коли світ переписує вічність, лишатись не треба.
Твоїх виправлень він не читає. Ти врешті повір.
Часом краще іти. Знаєш, людство - велика амеба,
Ну, а ти і не винна, що ти тут - єдиний лиш звір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422948
дата надходження 05.05.2013
дата закладки 05.05.2013
Небажані діти помирають... кожного дня свого нікчемного життя, кожного вечора, простого вечора, а зранку знову встають з ліжка, щоб вкотре померти... ввечері.
Вони народжуються мертвими.
Життя померло в них перед тим, як самі з'явилися на світ.
Звичайно, ці діти відчувають щось і , в переважній більшості, це біль, розчарування і ще десяток негативних настроїв. Їх просто не навчили любити щиро, безневинно; вони люблять лише за потребою.
Щастя для них - помста комусь, чужі сльози - задоволення, бо плачуть не тільки вони, страждають не лише вони.
Вони не хочуть приносити насолоду іншим, бо одного разу вже були відвернуті. Цього, як виявляється, вистачило.
Небажані діти не мають душі, вони щось проміжне між світлим і темним.
Зовнішньо нічим не відрізняються від оточуючих, такі ж звичайні, але всередині - особливі. Нікому не дано туди заглянути хоча б раз, ніхто не знає, що там, навіть сам власник, він боїться... боїться побачити себе... ненародженим. Нехай його не люблять найрідніші і так само він їх не любить, але ж це не означає, щ освіт теж не хотів його появи!
Проте вони все одно помирають... своїми мріями, бажаннями, поривами, діями.
Небажані не вимирають як вид, навпаки, самі помирають кожного дня, коли залишаються на самоті, тобто живують, помираючи.
Наше життя - момент до смерті. Вних життя - смерть до якогось моменту.
Небажані діти помирають... на очах у всіх, але залишаються з собою завжди, частіше інших хворіють на... гнів і чисте серце, яке загубили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422063
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 03.05.2013