: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2016
Це повечір"я не закінчиться ніяк,
І сутінки - як феї полохливі.
Між листям хмари - мовчазні і сиві,
І ліс старий - як велета кістяк.
Стежина вниз - до темної ріки,
А може й далі - в очерет і в воду,
В густе шипіння крижаного броду -
В липкі обійми мертвої руки.
Вже схід і захід - як кільце сталевих пут.
Далекі дзвони і незримі люди.
Це повечір"я - поцілунок Юди -
Ще світить сонце, але темрява вже тут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660953
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
[i] Воїнам АТО п р и с п я ч у є т ь с я
[youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]
[b][color="#950ec2"]Любов, настояна на часі, –
Терпіння чин, кришталь розлук.
Любов, настояна на часі, –
Від невгамовності розпук…
Любов, настояна на часі,
Працює ввік – рілля чи брук!
У переважній своїй масі
Живе – допоки серця стук!
Та як негода обсіч гряне,
І дім – трапляється – в огні,
Така любов – яса багряна –
Постане воєм у борні…
Така любов не вміє ждати,
Коли в негоді рідний край, –
На прю ідуть її солдати.
Вона звелить: перемагай!
В такій любові навіть вмерти
Буває, віриться, не жаль –
Не та печаль, не тії жертви
Злітають жалем в чорну шаль!..
...Любов, настояна на часі!
Щоб неймовірності творить,
Наречено їй бути в часі –
Тоді мине і смертна мить…[/color][/b]
09.03.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650146
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 20.04.2016
Сніг полями мете,
Замітаючи шлях у минуле,
В літом пещені дні,
Де нам килим стелила трава,
Де я, мов Прометей,
Розіп"ятий тобою... І снула
Ти лежиш на мені
Вся безсила... Жива?... Не жива?...
Річка хвилею б"є,
І розкиданий берегом одяг,
Мов непотріб, що ми
Поскидали в бажанні утіх.
Ніжне тіло твоє...
Цей взаємно-нестриманий потяг
Впасти в трави умить,
Що ніхто й опиратись не встиг...
Шалу- час! Шаленій!
Мов сорочка, мережений килим
Із в"юнку, блекоти-
Ми на ньому немов у раю...
І контрастом на ній
"Заморочка"- ці трусики білі,
Що мов "фєнєчку" ти
Накрутила на литку свою.
...Ми заходим удвох
У ведично-замріяну воду,
Змити втому... Пливе
Над водою розливистий сміх...
...Непогоди Молох
З Завірюхою співи заводить...
Снів відгомін живе.
Ми обоє живемо у них.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116011801135
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636649
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 12.02.2016
Її блідо рожеві вуста
Смакували каву без цукру
І кав’ярня майже пуста
А кав’яр сумно водить турку
По гарячому, по піску
Вітражі струдлів на вітрині
І зустрів тут тебе таку
Неймовірну мов на картині
Ти дістала льофт цигарку
Й цілувала її й філіжанку
Біла шкіра в легкому диму
На годиннику пів на дев’яту
Поспішати немає куди
Ні тобі, ні мені, ні кав’яру
-Два лате, будь ласка сюди!
Ти всміхнешся, бо любиш каву …
… ми замовимо ще совіньйон
З вишні струдель, чи Старий Ринок
І взаємності сердець півтон
Промайне до найдальших судинок
І вже очі дивляться в очі
Ніби добра стара вистава
Так би пилася кава до ночі
Тільки ти, тільки ми, і … К А В А
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631803
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 07.01.2016
[b][i]tth[/i][/b]
Буває такий стан. коли нема про що...
писати... Здається, винна в тому Муза...
Та Музу кожен обирає собі сам. Так що
нічого жалкуватися на дзеркало, коли
рожа не склалася...
[youtube]https://youtu.be/rk0XgOpmMu0[/youtube]
[i]
[b][color="#ff7700"][color="#ff0000"]Чомусь так тяжко пишуться вірші…
А в серці – камінь, чи якась… колючка…
О Музо зла, прошу тебе – пиши!..
Шепни бодай… пів-речення на вушко.
Шепни тоді, коли ясніє даль,
Коли ще в тілі так ліниво й млосно…
І щезне та невимовна печаль,
Де чудо-змієм коверзує осінь…
І далями, що являться тобі,
Зруйнуй затори, проклади доріжки
До світлих днів – як щілин у журбі…
Я ж утоплю в цілунках твої ніжки!
Вони мені дарунки принесуть.
І в небі щезнуть одинокі хмарки,
Бо в тому є якась знаменна суть –
Появиться в житті моєму… Дарко*.
…Ось так ми з Музою і живемо́ –
Від осені… і до весни нової,
Долаю я журби осінній смог,
Вона ж прасує для весни сувої.[/color][/color]
[/b]
8.09.2015
_______
*Тут прообраз аватара – бого-людини,
яку давно чекає весь світ... Я теж!
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605793
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 06.01.2016
В очі! В очі дивись!
Як дивилась у перше побачення.
Знову погляди наші злились,
І все інше не матиме значення
Для тебе і мене.
Ти очей не відводь.
Не вдавися сльозами солоними.
Що відходить- скоріше відходь.
Ми помалу коханням холонемо...
Хай минуле- мине.
Де той присмак ночей,
Що пили, мов масандрівські вина?
Присмак зради в гортані пече.
Що ж мовчиш? Відчуваєш провину?
То скоріше винись.
Очі в очі! І пий
Напій смутку, можливо востаннє.
Ти осліпла. І я мов сліпий.
Сльози залишки змили кохання.
Ще не пізно. Спинись.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115081300972
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599404
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 05.11.2015
Ви спите... А в нічному небі
Вальс танцюють метеорити.
У бажаннях була потреба...
Ніч... Вовки уві сні вже ситі.
Зорепад, вишиває морок,
Золоті проклада узори.
Вмить зникають сліди від голок...
Щось, напевно, у мене з зором.
______________________________________
Спите вы... А ночное небо
Рассекают метеориты.
Кто-то зрелищ хотел иль хлеба...
Ночь... Желания позабыты.
Звездопад, будто летний дождик,
Золотые по небу струи...
Жаль, что я никакой художник,
Это чудо не нарисую...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585455
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 06.06.2015
От хто таки придумав паралель
І радіани, градуси, мінути?
Гадай довічно – добре, а чи зле:
Немов би поруч – і не досягнути.
І ми з тобою з отаких орбіт,
Вони ніяк не можуть перетнутись…
Своїх чуттів впокорені раби,
Яких ще не торкнулася спокута.
І шал обох збунтованих сердець
Холодний космос до грудей притисне,
Зведе усі бажання нанівець,
Щоб ми самі від себе відреклися.
А на душі самісінькому дні
Ще сумніви гірку доріжку стелять.
Дай, провидіння, мужності мені
Дотриматись закону паралелей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556694
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 02.02.2015
слова складаються у сповідь
про запізніле каяття.
ще крок, і два...ще кілька кроків
і він піде з твого життя.
пожовклий лист спече долоні,
якими втримати не зміг.
а ти тікатимеш від долі,
а він замерзне серед криг.
кохання двох - не завжди казка,
де Сонце в темну ніч зійшло.
Ви божеволіли від щастя -
час не пробачив вам його.
як синім льоном ніч розпустять,
у небі згаснуть два вогні -
так не мовчать, коли не люблять.
а ви мовчали три весни.
як лебідь без лебідки тужить,
що сльози в озеро злились -
не розлучаються так, чуєш?
а ви навіки розійшлись.
кохання двох - не завжди казка,
де Сонце в темну ніч зійшло.
Ви божеволіли від щастя -
час не пробачив вам його.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552999
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 21.01.2015
[i]Захвилювало снігом спокій вечорів,
У довгий сон пірнула тихо осінь.
Ти, мабуть, вже для мене перезрів,
А я для тебе не дозріла й досі.
Вікно-мольберт в льодяних візерунках
Скувало пальці доторком одним.
Пропала осінь, не зібравши клунки,
Щоб я за нею звіяла крильми.
Спікав у скронях голос твій гучний,
Ліхтар на вулиці стлав азбукою Морзе.
Щоб не шукати все нових причин,
Зазолотію і піду, як тиха осінь.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539244
дата надходження 24.11.2014
дата закладки 24.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2014
за гарний погляд
за теплий подив
завжди прохаю
шоб ти приходив
і чи на довго
це не відомо
аж до прощання
аж до утоми
і як схід сонця
вуста складаєш
ти усміхаєшся
я прощаюсь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520749
дата надходження 31.08.2014
дата закладки 06.10.2014
Ну от. Тепер я старша ще на вірш.
А ти іще на вірш від мене далі…
Як постріли у душу – галас тиш.
У скриньку серця – листопад печальний.
Ти вільний, хай у прозах, і чужих…
А я – повік заручниця образи.
Вона – і муза, і щоденний гріх.
А спогад, як лихвар скупого часу.
У віршах він спинився і помер.
І літерами смуток сльози ронить.
На гріх я стала старшою тепер,
Бо думати про тебе – заборона.
Любові я не випишу повік.
Сувої – ніч, а спогади – чорнило.
Розлука стала довша ще на вірш,
І всю мене у собі розчинила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507384
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 06.10.2014
Ампутированные части тела могут болеть, можно ощущать щекотку или судорогу в ноге, которой уже нет. Точно так и она почувствовала себя без него — ощущала его там, где его уже не было.
Г. Г. Маркес «Любовь во время чумы»
Мені болить твоя відсутність.
Ні час, ні відстань не лікують.
Без тебе почалось майбутнє,
Душа ж в минулих днях заснула.
Болять сліди від поцілунків,
Яких мені не встиг віддати.
Печуть розірвані стосунки,
Але ж любов – не розірвати?
Мені болять всі сни без тебе
І звички, що мені залишив.
Болить одне над нами небо,
Болить твоя відсутність в тиші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498713
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Я стомилася жити даремно,
Не потрібною бути нікому.
Розчинитись хотіла б напевно,
Або просто, піти тихо з дому.
Я стомилася бути без тебе
І писати нікчемні вірші.́
Не читаєш ти іх напевно,
А ,мабуть, хтось читає інший.
Я стомилася жити даремно,
В бездіяльності дні картати.
Я б кохала тебе, напевно,
Якби ти мені просто дав знати.
Якби ти помахав рукою -
Я б ще довго тебе чекала.
Я стомилася бути собою
Хоч на це вже не маю права.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472358
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 07.05.2014
Сопілки пісня
Голосить тужно
І крає душу.
Порве сльозами
І впаде камінь.
Носити мушу
Його віками
Бо нездоланний.
І безталанний
Зійде ланами
Забутий нами.
Та нездоланний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495657
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 29.04.2014
Знаєш, що таке «відпускати своє»?
Справді відпускати, абсолютно і беззаперечно. Не так, як це роблять рибалки – «нехай підросте».
Відпусти людину! Ану спробуй!
Людей відпускати просто, але не тоді, коли віддав людині себе і взяв від людини її кусник.
Ви не робили, але певно, десь таки спостерігали, як два шматки металу притискають щільно одне до одного. За певний час у кілька років, якщо ці метали розняти, можна побачити, що в кожному залишились молекули іншого. В людей так само…
Як можна відпустити людину після спільно пережитого щастя, горя, невдач і радостей? Після сліз, перемог, халеп, після холодів зими і спеки літа, після сотень кілометрів проїжджених доріг і стоень кілометрів пройдених разом доріг, після спільних ночівель і спільних безсонних ночей, спільних сніданків, обідів, вечерь, після бочок разом випитого квасу, після арів стоптаної трави? Як можна відпустити людину після того, як людина бачила тебе будь-якою: гарною, негарною, намальованою і без макіяжу, веселою, задоволеною,в гарному гуморі, грайливою, пустотливою, злою, роздратованою, шаленою від гніву, істеричною, змученою, знудженою, отруєною шашликом, простудженою, засмученою, заплаканою – у всіх станах, в яких ти коли-небудь існувала. І людина тебе приймала такою, як ти є. І раділа з цього. І переплетені чагарники твоєї душі розпустили свої гілки і зробили тунель, щоб впустити людину – і знов сплелись. Ти відкрилась лиш цій людині і віддавала кожну свою емоцію, всі почуття. І відчула те, що не дано було відчути кожному.
Ти тратилась.
То як відпустити? Хіба як рибалки маленьку рибинку. А потім – знову спробувати спіймати.
І коли метали змішали свої молекули і їх розлучили – питання до друзів хіміків – як вирвати ті молекули? Роки ж не викинеш…
І скільки б не пробували долучитись до нового металу, щоб заповнити себе чимось, вибити ті старі молекули, нічого не вийде.
Бо будучи з людиною роками – віддававши і дававши – такою, як ти була, ти вже ніколи не будеш. Ти вже не будеш такою цілісною, як була «до».
І не зможеш.
І не схочеш.
Як дозволити людині – власне, у своїй свідомості, бо ж у реальності від тебе нічого не залежить – мати когось іншого і належати комусь іншому? І байдуже на фізичний аспект цієї власності – доторки, спалахи пристрасті і ніжності. Ти гидишся слідів на людях, але на своїй людині вони меркнуть. Тобі нереально важка думка, що хтось знатиме Його таким, яким Його досі знала лише ти.
Але в свою чергу ти не хочеш, щоб тебе хтось знав такою, як ти була з ним. Ти пам’ятаєш свої слова. І ти їх більше не вимовляєш, і навіть не думаєш.
Неправда, що у серці живе лиш одна людина. У серці багатезно кімнат, як у готелі «Плаза» в Нью-Йорку. І на кімнаті з найсвітлішими дверима в найтемнішому кутку табличка з Твоїм іменем. А всередині на червоних стінах, стелі і підлозі білими і чорними фарбами пишуть слова, які ви одне одному говорили. Всі стіни хаотично списані, але – на щастя чи на жаль – двері то з важкого каменю. Їх не відчинять, стіни не замалюють, слова не забудуться.
Вони житимуть стільки, скільки житиме серце. Скільки житимеш ТИ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495495
дата надходження 28.04.2014
дата закладки 28.04.2014
ГРУДОЧКА ЦУКРУ
на денці стакана чаю
губить молекули,
міцно зціпивши зуби...
Скоро світанок рум"яний
з-за небокраю
вигулькне мляво...
та ГРУДОЧКИ - вже
не буде... :)
бо...
...їй ворожила ще вчора
старенька Ложка -
(карти лягали на гущу
кавову криво...)
ГРУДОЧКА ЦУКРУ - не вірила...
...хоч тривожно
вперше просила
позичити в Мухи крила...
Але...
В Мухи на серці
пра-давня образа тліла,
Муха жорстоко у відповідь
засміялась :
-МАбуть не варто
зичити рідні крила
тій,що ніколи
навіть лизнуть
не давалась!...
Що ж...
ГРУДОЧКА ЦУКРУ
залишилась мліти в банці,
вдягнута в білу свою
найсолодшу сукню...
(... Муха ж повисла на
зломаній шостій лапці,
бо зачепилась за стрічку
липку на кухні...)
втім...
Ніч була дивною...
Так солов"ї співали!...
Вітер весняний
дерева тримав
за руки...
І видавалися сяючі
білі цятки
в небі далекому
душами ГРУДОЧОК ЦУКРУ...
та...
ніч промайнула...
не вірилось,що -остання
ГРУДОЧЦІ ЦУКРУ,
що злякана і печальна,
спостерігала,як
неумита ПАННА
так незворотньо
вмикає електрочайник...
і...
ГРУДОЧКА ЦУКРУ-
в окропі стакана чаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490684
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 28.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2014
Вона блукала вулицями міста.
Потертий плащ, розтріпана коса…
З відкритим серцем та душею піаніста,
В очах стояла відчаю сльоза.
Пустився дощ, як Божа кара з неба,
Стікали краплі до роззутих ніг…
І все не те, їй більшого не треба -
Знайти б єдину з тисячі доріг.
Сповзались тіні, осередки ночі,
Та не здоланна внутрішня краса…
До крові збились ніженьки дівочі.
На місто насувалася гроза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491309
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 09.04.2014
Відбитки пальців на стіні,
Твоя ще чашка не помита,
Стара фіранка на вікні,
Пускає в дім холодний вітер.
Який пронизує все тіло,
Від ніг до кінчиків волосся,
Тепло, що в серці ще жевріло
Йому згасити все ж вдалося.
Тепер, неначе, в лихоманці,
Шукаю ковдру, щоб зігрітись,
Прогноз усіх радіостанцій:
«Вдягайтесь, щоб не простудитись.»
А що ж робити коли хворий,
І ліків залишилось мало?
Не вихід, чарка алкоголю,
Аптека аж за три квартали.
На дворі блискало, гриміло,
Безсонна ніч - чекаю ранку,
Холодний вітер ломить тіло,
Забувши про стару фіранку…́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470891
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 06.03.2014