Народе мій, одінь скоріш кайдани,
Ошийники собачі й ланцюги,
Нехай покриють твоє тіло рани -
Сліди безславної й дурної боротьби.
Хай діти твої ляжуть в домовини,
Сколочені з гнилих старих дощок,
Хай теренами заростуть могили
Під саркастичний плач чужих скрипок.
А ти цілуй сліди тих вовкулаків,
Що пахнуть так жадобою й піском,
Намеленим з кісток твоїх та латів,
Які колись були твоїм крилом.
І не давали з неба в прірву впасти,
Де лігвище отруйних чорних змій,
Які хотіли твоє серце вкрасти
Й скупатися в крові твоїй палкій.
Можливо, хоч тоді ти зрозумієш,
Що втратити збираєшся навік
І битися якщо ти не волієш -
То вирве смерть життя з твоїх повік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662083
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2013
Мої серветки просякнуті кров'ю
Нескінчених воєн, останніх дуелей.
Моє тіло покрилось солоним потом
Далеких епох, відмерлих століть.
У моїх очах проблискують тіні
Незміряних душ у мороці часу.
Мій пульс б'ється ритмом, як
Імпульсом, схованим у печерах страху.
У венах моїх розливаються ріки
Останніх хвилин вичерпаного часу.
В моєму волоссі проростає трава
Бентежних і юних людських поколінь.
І все, що залишилося нам після нас, —
Недописані вірші на стінах німої печери.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368704
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 13.09.2013
На скельцях окуляр спиняютьсь краплі,
І констактують, що закінчився політ.
Й не думають, що їх численні хляплі
До невпізнання викривляють світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405600
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 12.09.2013
В палаці Корнякта за Площею Ринок
Одна серед кращих у Львові родзинок.
Улюблене місце богемних митців,
В минулому радість очей королів.
Будинками стиснутий в крихітку Рим –
З глибин Ренесансу блідий пілігрим.
У ньому єднаються класика й джаз,
Минулий, теперішній, завтрашній час.
Тут пранґеру ходить понурена слава,
Сліпого жерця магдебурзького права.
Душа у камінні чиясь репетує,
Магічним відлунням сюжети малює…
Як Сфінкс, береже Італійське подвір’я
Застиглі в історії міста повір’я.
Світанки, розмови, дощі, таємниці
Записує книга життя кам’яниці.
З книги поезій " Тільки про Львів " К.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424866
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 02.09.2013
З бані вечірня стирається мідь,
Листя у вальсі до вікон летить,
Сутінь в палаці Потоцьких блукає.
Сонце за галицький Лувр сідає.
Літери польські відкрила стіна,
Поряд не стерла австрійські вона.
Відня, Парижу, Варшави пейзаж:
Вулиці Львова – Європи колаж.
З книги поезій " Тільки про Львів " К.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424861
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 02.09.2013
Кавові протяги, панянки чарівні,
Бруківка мокра, жовті ліхтарі,
Музики джазові, найкращий шоколад,
Данила тінь, у парку листопад.
Старі собори, погляди атлантів,
Похмурі брами, гомін екскурсантів,
Вузькі провулки, замки королів,
Казкове місто – старовинний Львів.
З книги поезій "Тільки про Львів" К.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424583
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 02.09.2013
Я люблю тебе, Львів, коли ти засинаєш.
Десь бентежний трамвай одиноко скрипить.
Наче в казці, мене ти в собі розчиняєш,
І поета душа в ці години не спить.
По бруківці старій обережно іду,
Чорно-синя ріка під ногами блищить,
Жовтий місяць у ній, як на небі, знайду
І холодну зорю, що в безодні тремтить.
Скільки люду пройшло за століття по ній!
Чую цокіт коня, бачу тіні львів’ян;
В їхніх грудях колись бились тисячі мрій,
Та розвіялось все, мов ранковий туман.
Огортає мій шлях ароматом весна,
Соловейка нічний зачаровує спів.
Де б себе не знайшла, моя доле земна,
І в чужині скажу: "Я люблю тебе, Львів…"
З книги поезій "Тільки про Львів" К.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424109
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 02.09.2013
Порою кажется что осень повариха
Такая пышногрудая кухарка
Она капусту в бочки рубит лихо
А на деревьях листья словно шкварки
Опару ставит на тумане с дымом
Костров ленивых тлеющих в рассвете
И люди восхищаются тем пиром
Что осень преподносит в жёлтом цвете
На золотом подносе так богато
Расставлены все блюда той хозяйки
Грибочки и соленья,маринады
Рай для гурмана,слава куховарке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426555
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 22.05.2013
Я чіпляюсь думками за мармурні сходи,
На летовище тягнуть мене переходи.
Залишилось хвилину до трапу іти,
Як сховати ті кроки, що маю пройти?
Не забути бруківку улітку ковзку
Та в зимовому парку стежинку вузьку,
Розмальований місячним світлом асфальт
І в молитвах затертий соборів базальт.
Намагаюсь забрати у спогади все,
Що картина життя до сьогодні несе.
Хочу там, де чужа розливається мова,
Розгорнути збережену часточку Львова…
З книги поезій "Тільки про Львів" К. 2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423530
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 08.05.2013
Он не любил ее совсем,совсем,
Она влюбившись так с ума сходила.
Не стала ни любимою.Никем.
За нелюбовь его она простила.
Он думал-это новая игра,
Так мило улыбается при встрече.
Но не подруга,никогда-жена!
И он устроил им прощальный вечер.
Он так хотел ей запретить писать,
Ну чтоб его ничем не доставала!
Зачем ему на письма отвечать?!
Он не полюбит!Чтоб не ожидала!
И надоела так она ему,
Ее звонки,вопросы и ответы.
Ведь в жизни он не скажет:
-Я люблю...
Не встретят никогда вместе рассветы.
Она прощала.Никогда спиной
К нему не поворачивалась в жизни.
И говорила чаще с тишиной,
Ему передавая свои мысли.
А он хотел ей просто запретить
Ему писать,ему звонить хоть редко.
На расстояньи запрещал любить.
Ее любовь для него была клеткой.
Хотел купить цветы,но ведь зачем?
Подумает,что он еще полюбит!
Ведь не была она ему никем,
Своей любовью душу только губит!
Она пришла,прекрасна и мила,
И в платьице белее даже снега.
-Но ты не станешь никогда моя!
-Твоя душа попросит еще хлеба...
-Хлеб для души?!Ты мне его даешь?!
-Прости за все.Я просто так сказала...
-Ты навсегда сегодня ведь уйдешь?-
Он пошутил.
-Уйду...Я обещала...
Впервые повернулася спиной,
Он на прощанье вслед ей обернулся.
Сегодня понял,почему с душой
Ее он на пути своем столкнулся.
Ведь за спиною-два больших крыла...
И он смотрел,как в небо поднималась
Совсем земная-Ангелом была...
А для него-любимой быть старалась...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420420
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 23.04.2013
Я прожила вже декілька життів, нестерпних днів, спустошених світанків,
Відчула клекіт відлетівших журавлів, які лиш залишили нам чеканки.
Я випивала росяні шляхи. До дна. До голосу. Ще жевріла блакить.
А море замовчало на ту мить, і тихо - тихо так замріяно вгасало.
І цілий світ прижився у душі, втамовуючи подих та п’янке благання,
У зорях, що нависли над сонцями і б'ють ключем у наші трави…
Розколихавши синє небо і розбудивши давно забуті голоси юрми.
Так все очікувало дива - напевне задарма - бо ж не твого і не тебе…
Крильми. Сонця торкались приозерних нив, і кожного хто вже без мене,
Ішов крізь море не залишившись на цвіт, того, тієї - дивного кохання.
А я сама окрім отих розливів , що гомоніли спогадом у грудях,
А я однісінька серед такої зливи, коли і можна просто навіть затонути.
Так прожила я декілька життів, останнє не навіяло мені свободи,
І я вгасала, мов принишкле море, і я тонула в голосах небес,юрби
Сонця вже не торкнули мої серце й груди, вони занадто поневолені,чужі
Схопили сяйво і собі у руки, а я і досі не відчула рідного ТЕБЕ….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420439
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 23.04.2013
ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Запалімо свічу в знак скорботи…" АВТОР: Nikita13
*********************************************************
Послухайте... Поля мовчать... Ізранені тридцяті роки,
Пітьми розгорнута печать, від голоду опухли ноги.
А навкруги поля шумлять, пшениця зерня набирає,
Кати вздовж поля вже стоять, пшеницю влада забирає.
Послухайте... Жінки кричать... Дітей своїх кладуть в могили,
Знесилені і очманілі, мов злидарі вздовж урвища стоять.
Гуляє вітер у пустих коморах, свистить у діжках траурний наспів,
Весняний подих ледь приносить, від мерзлої картоплі дим.
Послухайте... Земля гуде... Колгоспні трактори у полі,
А навкруги бур’ян росте, могил людських простий надгробок.
Не було мов біди і все, з Росії люд попривозили,
І на могилах тих свої вони построїли хатини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419981
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 21.04.2013
Неначе струмом вразило у груди,
Як повідомлення читав твоє.
Промовив стиха:"Хай Господь розсудить,
Він нас створив і все він нам дає".
Згадав я все, що з нами відбувалось,
3гадав ті щирі, ніжні почуття.
Мов струни, вмить, кохання обірвалось
Утихла, враз, мелодія життя.
Не смію я травити свою душу,
Там все перетворилося на лід,
Не хочу відчувати та й не мушу,
Як хтось проводить поглядом услід.
Я не бажаю чути пересудів,
Нехай довіку залишусь лихим,
Можливо хтось в душі мене осудить,
Та я змирюся з поглядом таким.
30\01\2012р А.В.Травневий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418385
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013
Одна хотіла вічну зиму, чекала снігу за вікном.
А друга мріяла про літо, де пахне ніч солодким сном.
Тій першій снились білі квіти на білосніжнім килимку,
А другій - літо, просто літо, і солов'їний спів в садку.
Вони у дзеркалі зустрілись... У дзеркалі часів й народів.
Й захоплено туди дивились... Отак дивились, як у воду.
Вони такі нестерпно схожі, і невимо́вно все ж чужі.
Розквітли враз із криги рожі, а змерзло літо у душі.
Це дві принцеси у в'язницях своїх знедолених світів,
Але кому яка різниця, хто їх в тім світі зачинив?
Чи так важливо, де їх мрії блукають в сизі вечори?
Одна летить в чужі країни, а інша - в рідні хутори.
А все ж, ту зустріч у дзеркалах чомусь ніяк їм не забути...
На вухо доля нашептала: "А десь там може краще бути"...
Омана мозок полонила, лунають крики нарікань:
"У мене шкіру ріжуть крила моїх нездійснених бажань!"
Змією тріщина пішла - і ось вже дзеркало розбите.
Немає. Мрії вже нема. Лишилось тільки сльози лити
Одній і другій, тут і там, над сріблом битої води.
Бо в'язні донебесних брам не відають, куди їм йти.
Але нав'язлива та думка. Як виявилось, надто сильна,
Забрала все повітря з горла, кричить: "Я хочу бути ВІЛЬНА!"
Я хочу вже сама обрати, на свій шлях кинуть з пальми гілку.
Вже досить мріями літати, я маю право на поми́лку!
Підводить ясно-сірі очі ота, що ніжно любить літо:
"Я залишатись тут не хочу!" Їй вда́лось крила розпустити.
Вона їх здерла, і упала. На ногу вп'яли їй ланцюг.
Та вже запізно. Не злякали. Вона продовжила свій рух.
Полила злива, тепла злива, залізо знищила іржа,
Зірвались пута, і щаслива, здійснялась високо душа.
"Я не чекатиму на диво!" - у небі білі пластівці.
О, як красиво, як красиво ярмо розбилось в камінці!
Та, що жила у царстві спеки, з яскраво-карими очима,
Підвелась гордо й непорушно, з'явились крила за плечима.
Спочатку були ледь вловимі - малі й прозорі, як у мухи,
Але не все ж буває зразу. Хай виростає сила духу!
Хай котиться в душі лавина, хай налипає білий пух,
Нехай могутньою пташина рушає в царство завірюх.
Вона спочатку, мов незграба - пілот-аматор літака,
Та все здолає непоборна душа уперта та палка.
І хоч закохана в крижини й обожнює кришталь снігів,
А все ж у серці тлять жарини в підніжжі ста сухих стогів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418191
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Між іншим вже весна. Та не в душі - в природі -
Нарешті ти прийшов, брудний і спраглий квітень!
Через вікно живу, всміхаюсь при нагоді,
життя не так іде, і ніде правди діти!
За лампами вночі не бачу де ти ходиш,
можливо на подушці, зім'ятім покривалі
лежить твоє єство, та душу так не зловиш.
І як пече сльоза на новорваній рані.
Я тільки посміхнусь. Погладжу сильні плечі.
і весь свій біль напам'ять повторю в кулачок.
Бо мовчки якось легше, і зовсім "недоречно"
отак афішувати - "впіймалась на гачок".
Коли зовсІм до крові царапаєш кордонність,
так неохоче сльози горохом опадають,
нехотячи страждання знимкуються в свідомість,
а ще так страшно мабуть, що в тебе їх немає...
Між нами вже стіна. А у природі квітень -
і небо пахне синьо, вільніше, запашніше!
Життя не так з тобою - аби лиш просто жити -
зів'яли крила, мабуть, від цього ще страшніше....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417962
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
( Я вам пишу, чего же боле?
Что я могу еще сказать?...
А.С.Пушкин
«Евгений Онегин» )
Я вам писал – так трепетно, с надеждой.
Не видя вас, я вас обожествлял.
Я представлял овал лица ваш нежный,
Как персик или сливу, ваш овал.
Я вам писал, а вы не отвечали.
И телефона вашего не знал.
Но звал меня в неведомые дали.
В любовный рай овал. Я наповал
Сражен мечтою. Где вы, где вы, леди?
Пять тысяч роз я бросил бы к ногам
Прекрасным вашим. В том же я уверен,
Что вам не розы, жизнь свою отдам.
Я вам писал. Но перестал. Простите.
А мне, увы, прощенья больше нет.
Меж нами оборвались резко нити.
Все. У меня «заглючил» Интернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354850
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 12.04.2013
Листопадовий настрій плаксиво вмина повітря,
В посмуговану синь сріблясті вплітає ниті
І як тільки весна сірий колір із неба витре,
Стануть наші думки у росі світанковій вмиті.
Опритомніє світ від нудної, як сага, сплячки,
А надворі киплять календарно-травневі ночі,
Відступає сезон… злетів у словах необачних
І ніхто теплих днів до весняного сну не доточить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417938
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Плете повітря павутиння звуків
І струменить мелодія проста
Весна танцює з снігом по під руку
А дощ веселі такти відбива
Суворі хмари променем лоскоче
Грайливе сонце, щиро сміючись
Самотній птах непереборно хоче
Казки світів далеких сповістить
Земля квапливо розтопила кригу
І квітами вітає новий день
Виспівує вода весняні гімни
Словами всіх відомих нам пісень
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417921
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Колись позвали в поміч москаля,
Сусідів часто кличуть на підмогу.
Богдан не відав, що він вистеля
У саме пекло нам усім дорогу!
Коли впустили в хату москаля,
Одразу в ній почав хазяйнувати.
Гостинні люди, щедра тут земля,
Чому б до рук усе це не прибрати.
А досвід цього вже у нього був,
Збирати землі, мов гриби в корзину.
Народ не зразу жах весь осягнув –
Перетворили в Малоросію країну!
Із люду вільного зробили кріпаків,
Хоч ми віками рабства і не знали.
Січ Запорізську – душу козаків
Спалили вщент, державу зруйнували!
А далі гірше – об’явився брат,
Хоч за рідню ординців ми не мали!
Віками волю бачили з-за грат,
Віками нас до нитки обкрадали.
Присвоїли! Уукрали ім’я – Русь!
Також історію в додачу прихопили!
Адже Москва це був Орди улус,
Їх ще не було – Київ вже хрестили!
Така рідня, такий вже в нас сусід,
В народі кажуть – ворога не треба!
Тому потрібно думати як слід,
Коли появиться в союзнику потреба!
12.04.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417928
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
По щоці струменіла холодна, як небо сльоза.
На столі висихає розлита ще з вечора кава.
Обірвалась в душі одинока надії струна...
Ти пішов в забуття, твоя гордість кричить тобі:"браво".
Ну а серце мовчить. Оповила мене тишина,
тільки схлипне зненацька розбита, знівечена доля...
Ми літали у снах, нас манила німа вишина,
та обрізала крила розпуки й неправди неволя.
В круговерті життя, я у слід подивлюся тобі
вже розсіялась віра, розбито,усе, що ми мали...
Комусь сонце любові і досі зорить на путі,
ну а нам залишились далекі, химерні примари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417836
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Зраджена жінка у гніві
Шмигнула в пошуках жертви.
Плани жорстокі й сміливі –
Сьогодні хтось стане мертвий.
Помста за зраду жевріє,
Розум ясний та тверезий,
Рука, стискаючи, гріє
Довге відточене лезо.
Помада з вмістом отрути
На губах, що до бою готові,
Їй уже не схаменути
Жаги чоловічої крові.
У клубі колишній обранець,
Подумає, що вже простила,
Підійде, запросить на танець,
Закрутить, неначе на крилах.
Колишній очима засвітить,
Захопившись звичною грою,
Проґавить момент, не помітить
Як з’явиться ніж за спиною.
Закінчиться флірт за хвилину,
Розмови пікантні й відверті,
Врятує від удару в спину
Поцілунок з присмаком смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415957
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 11.04.2013
Краплинку осені прибережу,
Бо до зими іще доволі довго.
Заляжу на диван і свічку погашу,
І буду снити щось чарівно добре.
То буде сон про весну, що пройшла,
Прекрасно-світла і чарівно-синя,
Про літо чисте, духмяне́, - таке лиш в снах,
То затуманиться, то знову зрине.
А я біжу, трава сяга колін,
Догнати хочу чи весну, чи долю,
На річці відцвіла вже квітка - одолінь,
Я в часі посивіла аж до болю.
Краплинку осені прибережу,
Холодної зими мене зігріє.
У неспокійних снах сама себе буджу,
Бо вже зі сходу ранок пломеніє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417612
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232466
Наталя ГОДУН
* * *
Ты знала девушку с глазами звезд потерянных,
С характером, как паруса, воздушным.
Как жаль, что не тому она поверила.
Как жаль - не перед тем раскрыла душу.
Не потому ль сто тысяч раз обманута...
Петля на шее, словно ожерелье...
Теперь уж не пойдет плясать с цыганами...
И лишь горбун бедняжку пожалеет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240138
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 01.04.2013
Ти повернулась, дівчинко русява!
Згубила стрічку синю у снігу.
На таці неба хмарка кучерява
Вмокає в піну сонця курагу.
Гнучка вербиця коси розпустила,
Бруньки пухнасті ще у сповитку,
Їх вітерець підхоплює на крилах,
Наспівуючи пісеньку легку.
Стара зима згорнула біле хутро,
Сипнула сріблом щедро з гаманця.
Бліді перлинки сяють перламутром,
Вони тобі, як завше, до лиця!
І ця постава, світла і тендітна,
З-під темних вій - небесна бірюза.
Ти повернулась, ластівко привітна!
І день засяяв, ніби органза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414312
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013
Зачепилась мереживним шаликом
Попеляста зима за вітряк.
Покотився медовим рогаликом
Сизий місяць у зоряний мак.
На вікні макраме павутинкою
Виплітав морозець, аж упрів.
Тонкорунною диво-хустинкою
Загорнувся жасмин у дворі
Зимограї в повітрі розситили
Евкаліптові нотки п'янкі.
Димарями, руном оповитими,
Закурилися пасма в'юнкі.
Теплий кіт у дрімотливе марево,
Наче мушля у море, пірнув
І крізь вікна, морозом захмарені,
Наслухає співучу весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412709
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 31.03.2013
Шаленіючи від звуку тих чобіт,
Що шпильками цокотять по кахлях слизьких,
В уяві малюю одну з типових робіт
Пензля нікому не потрібного майстра, одного з тих,
Які вдень і вночі по майстернях гарують
Може, навіть, часом у ліжку Музу цілують
Чи, буває й таке, як відсутній об'єкт для натхення
То зі склянкою наодинці вбивають сірість щоденну
Той художник, вочевидь, змалював би її поставу
В пальто темному, чи плащі, невелика різниця
Чи під снігом би йшла, чи дощем, парасолю, наприклад, тримала,
Чи в парку ноги кутала в золоту із листя Жар-птицю
Та, як справжній закоханий, надав би картині тих рис,
Що товариш по цеху йому б руку потис,
Щоби Муза дивилась і себе впізнавала,
І найбільше з усіх його талант цінувала
Але та, що летить по сходах униз, за поручень тримаючись
Не підозрює і не малює в уяві нічого, крім злості
На того, хто змушує її кудись поспішати, зриваючись
З кімнатини теплої, що складає її особистий простір,
Де й без кави з ваніллю, цигарок чи чаю на підвіконні
Та, що зараз униз спішить, ледве вставши зпросоння,
Наодинці з проблемами і власними тарганами
Дев'ятнадцятий рік вже проводить в таємницях від мами
Десь внизу затихає стукіт взуття жіночого:
Вибігає з під'їзду, мабуть. А хода ж її, хай швидка, проте ніжна
То одна лиш з принад, що ними Бог наділив її, точно
Знаючи, що буде комусь потрібна
І не самими тіла вигинами чи волоссям
(Тут має бути рима банальна. Скажімо, мов пшениці колоссям)
А й з тарганами цінуватиме хтось і стане любить
Може й знайдеться такий. Але поки вона біжить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397030
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 31.03.2013