«Мій чистовод,
Перший на світі пагорб,
Де джерела купали
Лискучі трави…»
(Шеймус Гіні)
Посохом мого неспокійного серця
Міряю шлях між зеленими пагорбами:
Витесую себе з брили повітря:
Співаю псалми квітам синім волошок,
Бачу сни під крислатим буком:
Чиста вода з неба у келих мого життя –
Вип’ю його до краплі – не промине
Чаша сія. Віщунка Манто
Напророчила пісню жайвора –
А навколо круки. На руїнах Трої
Тіні кентаврів сивіють – бо смуток,
Бо вмурована в камінь мідна самотність.
Діряву попону білого однорога
Учні дивака Конфуція-писаря
Перешивають на халат для квітня:
Бо холодно вишням цвісти – зимно.
Про мене забули на чужих поминках –
Поминках по Фіннегану,
Що повнились тихим абсурдом
У садах моїх відчужених марень –
Садах Епікура. Я повертаюсь –
На схили зеленого деревію – туди,
Де чиста вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975954
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 10.03.2023
[i]Я - голос ваш,
жар вашого дыханья...
[b]Анна Ахматова (Горенко)[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/sfbfaeG7EJU [/youtube]
[i][b][color="#0e759e"]
спіткнешся – правду, хай гірку,
скажу.
Я – голос...
підвівся – славлю, не солодку лжу.
Я – голос...
буває – високо, в надрив, фальцетом,
коли є неймовірний біль і скрута,
а то ще... тихо і смиренно. Це́ там,
де вам за гріх дісталася покута.
а хочеш – пошепки, а то й дуетом,
як Бог вам дав кохання і любов,
не співану ні чортом, ні поетом,
та мила і охвітна вам обом…
коли ж у можновладних коридорах
тихцем і карно кроять ваші долі,
розголошу... Бо той є скритиий ворог,
хто сіє ворожду і в рани – солі…
Я – голос!
та як моєму племені – загроза,
волатиму – не впав би жоден волос
із голови… Така метаморфоза…
Я – голос!
Я не тону у водах океану
і не горю в пекельному вогні...
Натомість не чакатиму пеану,
словесної і злата брязкотні!
Я - голос![/b][/color]
11.12.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857659
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 12.12.2019
[i] Земне й космічне...
приватне й
вічне... [/i]
[youtube]https://youtu.be/4Vi-LeU3kKg[/youtube]
[i][b][color="#e30c0c"]Щадімо Сонце! Хай воно нам світить!
І в атмосфері не робімо дір,
світило наше – тепле і привітне…
Яка ще з зір?
Найближча з них то Альфа, що – Центавра…
Та скільки ж світлових до неї літ!..
Не ті у нас ні засоби, ні аура,
не той політ!
То ж бережімо ми – одне одно́го,
не міряючи відстань до сердець…
Коли ми втратимо чуття малого,
великому – кінець!
Щадімо сонце в душах! То – здобуток
віків старих, родинних вірних клятв…
Хто зборе темінь, розбрат, крах і смуток,
той стане...
СВЯТ![/color][/b]
05.09.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847179
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 06.09.2019
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***
Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,
Що керуватиме нами і досі...
Дірку назовні робить боїмося.
А командир нам невидимий наче...
За оболонкою і не побачиш,
Як недолуго сховавсь у корзині...
Ми ж уявляємо- мужня людина
Той, хто відважно керує польотом...
...ми в оболонці, і віримо доти,
Поки керуючий вправно й уміло
Наші бажання в реальність утілить.
Віримо свято, мов матері діти-
Долетимо. Тільки... Скільки летіти?
У оболонці пітьма і задуха.
Очі не бачать. Затулені вуха.
Їжі немає. Зжираємо ближчих.
Легшає куля... Злітаємо вище...
...тут, усередині, Авель і Каїн,
Блудні сини, що світами блукають,
Янголи, чорними перами вкриті,
Діти старих і новітніх завітів...
...з темряви хоч би віконце відкрити,
Щоб прочитати слова Заповіту,
Бачити гори, і ниви, і твані,
Землі, що стануть нам обітовані...
...зараз розріжемо аеростату
Шовк оболонки, аби запитати
-скільки нам часу летіти лишилось?
Місце куди летимо покажи!.. Ось
Блимнуло світло в прорісі тканини
і остовпіли засліплені ним ми...
Де командир??? Десь дорогою випав,
Ставши шулікам обідом... І глипа
Погляд здивований з темряви дІри...
-як ми самі тепер, без командира???
Хто проголосить дорожні промови?
Хто нас навчатиме рідної мови?..
Хто порятує? Хто буде латати
Дірку, пророблену в аеростаті,
Через яку ми побачили світло
Іншого, нам невідомого, світу?..
...ми летимо. Не упали і досі.
Різноідейні і різноголосі.
Знов командира нового обрали.
Темно... Бо дірку ми теж залатали.
© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119081508523
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845219
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Літо... Чи не
найкраща
пора
року...
[youtube]https://youtu.be/mLqPS6oBJ2s[/youtube]
[i][b][color="#086b68"]Ой, як не хочеться у осінь…
Побудь ще літечко, побудь!
Орфея клавесин голосить,
у шмаття рвучи черні грудь.
Ой, як не хочеться у зиму,
у царство суму і завій –
я назбираю ще корзину
фантазій літа й теплих мрій.
…Ой, як не хочеться у смуток,
що принесе примарний мир, –
душі влелеченій спокуту
на тлі зачохлених мортир…
Фантомний біль – сумління ниє.
І… темінь, морок, німота:
в буття буденного на шиї –
свобода…
Тиша… Та не та…[/color][/b]
26.07.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843272
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 28.07.2019
Надихатись весною до сп'яніння,
Напитися дощами до безтями,
Врости у тебе серцем і корінням,
Засолов'їтись світлими гаями
Так хочеться, що відчуваю небо
В своїй душі безмежно-веселкове.
А знаєш, я всміхаюся до тебе,
Мугичу щось наївно- сопілкове...
І говорю з тобою без упину
Про все на світі... навіть трохи більше...
Я б простелила хмарку, мов перину,
Лягли б з тобою і читали вірші,
Дивилися б у пролісковий вечір,
І лоскотали б вітрові за вухом,
А ти б тихенько обійняв за плечі
Мене, ту жінку, що уважно слухав...
І в ніч ввійшли б, як у святе причастя,
І спрагу гамували б аж до ранку...
Напевно, це і є жіноче щастя —
Чиєюсь бути... бути до останку....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826464
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 24.02.2019
До свята 31-го Березня...
А що,
коли й
насправді?..
[youtube]https://youtu.be/OQ_Jo10FLS8[/youtube]
[i][b][color="#b00bbf"]Недарма ж люд волав: “бабла й видовищ” –
природа у двоногого така!
Та й виростив він сам собі чудовищ,
що ріжуть задля виду гопака…
Найперший з них – [color="#00ddff"]євро[/color]статичний клоун,
Сусанін 2-гий– в "Рай Фемід" гребе…
А той – попові б’є масткі поклони,
що служить в храмі вірно… ФСБ.
Ридма ридає – в селфі – краля-жінка,
благає Неньку – слізно – “відпочить”…
Й складає сукні й золоті пожитки –
не рвати ж владну Аріадни нить!
А той, що звідти, грає Муравйова,
що через Крути в Древній перебіг…
І йде, немов Гомерівська корова,
тушкуючи солом’яний свій бік.
Всі можуть найдорожче нам програти…
Вже дехто серед них загрався так,
що ладен гідність посадить за ґрати,
бо ж з неї він сміятися мастак.
…А як же люди, що Рід-Неньку люблять
й смакують над усе вкраїнський борщ,
а сало – рафінований смаколик?
Що скажуть ті – Миколи з Мирогощ*?..
Було б ов-ва як, щоб не та БУФАДА,
де надгерой – паяц і скоморох,
еквілібрист, канатоходець з аду:
нашкодив в скін, а при нагоді – здох!
Годують нас дешевим хохмоформом**,
трансформувавши ЗМІ у хохмодром,
і гномики сприймають вже за норму
катарсисом*** не зцілений синдром.
Той хохмодром, що шарить по планеті,
ковтає як снодійні ліки гном,
бо муляє й неспокій в інтернеті,
і видива жахливі за вікном…
Така “пожадна” доля не-людини –
пиляти сук, на котрому сидиш!
І не біда, коли оте – в одни́ні,
біда – коли на сук сідає більш… [/color][/b]
[b] † † †[/b]
[i][b][color="#003cff"]Читачу любий! Не шукай себе тут –
себе серед паяців не знайдеш!
Та як в гравців не збавиш злі кебети,
опинишся у лоні Бангладеш.
Цей твір про тих, хто зовсім не читають
й не чують глас “німотних біомас”.
У них замовник інший – з того "раю",
де красота – в заказнику проказ…
Слова ж мої метнуться до набату…
І вдарять з ту́рні**** як остороги дзвін,
щоб не забрався гном у нашу хату,
а ще паяц –
“бравурник перемін".[/b][/i]
18.02.2019
_[youtube]https://youtu.be/in7tepc2shg[/youtube]________
Примітки: термін “інтроспекція” походить від латинського
introspecto, що в перекладі означає “дивлюся всередину”.
*Мирогоща – назва двох сіл на Рівненщині, славні своїм
зворотнім прочитанням – “а що, горим?”;**хохмоформ –
снодійне для гномиків; ***катарсис – випуск емоційної
енергії, що допомагає зняти напругу; ****турня – дзвіниця.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826064
дата надходження 19.02.2019
дата закладки 21.02.2019
«… Ти сумний Перехожий
Перехожий, що бідний так само як я…»
(Гійом Аполлінер)
Я би відчинив сіру вулицю,
Як відчиняють ковані двері
Господині притрушені борошном –
Білим, наче друїд на Белтайн:
Відчинив би для перехожих
Не зайд, не пророків і не жебраків,
А саме для перехожих у капелюхах,
Перехожих - бідних як я.
Я перетворив би бруківку в дзеркало,
Щоб у ньому сама журба себе бачила,
Щоб сумні перехожі зрозуміли,
Що кожен із них не самотній,
А шкутильгає Містом Невчасним
На пару з журбою – незримою мишою,
Наче наше життя сірою.
Я писав би на хмарах слова Істини,
Щоб перехожі (сумні особливо)
Інколи споглядали Небо
І ворушили устами мовчки
Слова оті подумки читаючи.
Я би виглядав щоранку кріз шибу
Шукаючи поглядом перехожого –
Сумного, як стара казка про шибеника
(Про три шиби й одну шибеницю),
Аби якось його розрадити,
Чи то намовити сірий плащ
Снів зими сльотавої
Не вдягати,
Під чорний капелюх
Ночей наших енотерових, горобиних
Не ховатися.
Я би розрадив його сонячними зайчиками
До пори в скриню мою схованими,
Якби в місті цьому
Не було так порожньо….
І жодного перехожого…
Жодного…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824934
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 12.02.2019
[i]Переглянула портрети героїв, загиблих у Донбасі за 2018р. і…
[/i]
А були ж вони зовсім діти,
Посміхалися часом в снах,
Полюбляли цукерки й квіти…
Та зустрілася їм… війна.
Вони там за дітей, за інших,
За коханих і матерів,
І за землю, що найрідніша,
За прозору синь угорі.
За рідню свою і за друга,
І за вишню в саду своїм,
Щоби вражу спинить наругу,
І за вечір, де солов’їв
Розливається спів навколо,
І за день без війни, ясний…
Не повернуться вже ніколи
України вбиті сини.
Із портретів – дитячі очі,
Навіть погляд не затвердів…
Це вони зупинили злочин –
Вічно юні і молоді…
2.02.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824010
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019
З кохання звуків зіткані слова
Здолають найміцніші перепони,
Й хмільною стане світла голова,
Немов би від чарівного напою.
І серця два заб’ються в унісон
В щемливому надмірнім хвилюванні.
Ніколи тут немає віб-персон.
Бо рівні і підвладні всі коханню.
24.03.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818563
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 23.12.2018
[i] Буває, квиток на щастя - в кишені,
та ключик від шастя - в руці у
Бога... [/i]
[youtube]https://youtu.be/tBz-FW3hPcw
[/youtube]
[i][b][color="#48077a"]Хотілося б напитися води?..
Джерельної... Холодної... До зливу…
Хутчій – у ліс, до явора ходи:
ручай з-під нього в’ється боязливо…
Свої козацькі вуса оброси
і пий упохват, шебсько, до одухи –
нехай спаде з душі жага роси:
питущого не відтягнуть за вуха!
А спрагу загасив – свою данину дай
тому, хто змайстрував оту криницю,
хто показав тобі отой ручай,
де ти напивсь джерельної водиці.
...У всьому головою є вода,
та не усе змивається водою:
коли тебе зневажать – не біда,
біда – коли зневажиш сам собою.
І той природний дар не оскверни –
не гань святинь, де душам є волого:
хоч благодать приходить в райські сни,
ключі від Раю – у самого Бога.[/color][/b][/i]
14.12.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817545
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 16.12.2018
Виткала у небі
Ніченька підкову
Сумували верби,
Чуючи розмову,
Що життя легкого
В світі не бува.
Правда є такою,
Не лише слова:
– Доню, моя квітко,
Пам’ятай до скону,
Доля і в лебідки
Не бува казкова.
І не Божі грози
Уночі блищать,
А жіночі сльози
Ллються та гірчать.
– Дякую. матусю,
Рідна моя ненько,
Думами тулюся,
Хоч і не маленька.
А твоя порада –
Свято для душі,
П’ю слова ці радо,
Адже не чужі.
Ткала ніч доріжку
З маминої мови,
Сумовито трішки
Та лилась розмова.
Дивом калиновим
Упились роки,
В душах – не зимово
В неньки і дочки.
22.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814932
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 24.11.2018
[i] [b][color="#04686b"]Tth[/color][/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/94WeYHO6YvY[/youtube]
[i][b][color="#024861"]Твої очі – чорні ружі: і духмяні, й колоритні –
сутий рай…
Твої сльози – вільгі роси: чи їх втерти, а чи пити –
вибирай…
Твої очі – мої думи про прекрасне і високе –
до небес…
Твої сльози, мокрі коси – мої сили, мої соки
ремства без.
Твої очі – бистрі ріки життєдайні, повноводні -
часу плин…
Твої сльози пить не в змозі: очі спраглі і голодні –
мій полин…
Твої очі – вільна пісня солов’їна, жайворо́ва –
в душу ллють
мої сльози – майські грози, веселково-кольорові,
попри лють.
Твої очі – ціла вічність: ніжне сонце, мрійні зорі,
небокрай…
Твої сльози – тиха осінь. постріл в щастя, та не в горе...
Божий рай![/color][/b]
9.09.2018[/i]
_________
Cвітлина і... ружі в палісаднику - автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806350
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 14.09.2018
Сонячний мрій вітрила,
юності дивний квіт!..
Матінка говорила:
«Сину, рушай у світ».
Душу свою відкрила.
Довгих молила літ.
Рвала недоля крила.
Болісним став політ.
Хоч у житті немало
досі зазнав біди, –
світить благання мами:
«Не зупиняйся, йди.
В пошуках світла правди
раптом якби не впав…»
Я підлітав і падав,
тільки не відступав.
Довго я був прикутий,
важко увись злітав.
Квилить у небі кутик –
тануть мої літа.
Жаль, що дорога пізня
ген рушниками в світ, –
житиме довго пісня,
теплий зоставить слід.
Приспів:
Іду, неупинно до світла іду.
Лечу, життєдайним промінням свічу.
Усім роздавати дарунки пора.
Уклінно бажаю вам, люди, добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794495
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 11.06.2018
Замов мені автопортрет, кохана.
Замов такий, який сама захочеш.
І стану я, чуттів сердечних бранець,
Твоїх бажань і забаганок зодчим.
Це просто так – холсти, підрамник, фарби,
Щось приберу, чогось добавлю граму…
Отак Всевишній, певно, в глині бабравсь,
Щоби створити праотця Адама.
Та чи моє старання не на лихо,
Коли усе відверто і відкрито,
Коли у тебе відібрати втіху
Щодня із мене янгола ліпити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716025
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
І потьмяніють білі орхідеї
на підвіконниках душі моєї,
бо сонце в кіптяві сьогодні утопилось.
Бо я стомилась.
Безперестанку вперто воювати
за правди світло, і гучні дебати
ятрити знову й знову марно, марно...
Брехня живе безкарно.
Собі між люд насіює полови.
До дії дія і до слова слово.
І знов кайдани, знову чорні пута.
Не можу те збагнути.
Та хай! Усе... Маліє денна плата.
Відходжу геть від Юди і Пилата.
Відходжу в тінь - то їм таке здається.
А Сатана сміється.
І плаче янголик душі моєї -
тьмяніють онде білі орхідеї,
бо сонце в кіпятві сьогодні утопилось.
Бо я стомилась.
28.01.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715280
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
***трохи еротичне. трохи пісенне. трохи новаторське***
Світло Місяця...
Диво Місяця...
Як же до лиця
Ніч тобі оця!
Ізотерика...
Ми в казковім сні.
Час збирати ка-
мені- на мені...
Дивомістика
В сяйві Місяця...
Контур тіла сріб-
но засвітиться,
Той наліт від літ,
Що лишає слід,
В сяйві Місяця
Не помітиться,
Навіть не питай.
Краще відлітай
У п"янкий розмай,
В еротичний край...
Місяць за вікном...
Зоряний політ...
Знову нам обом
По сімнадцять літ.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117011301482
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711829
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Говорила мені бабуся:
"Так живи, щоб собою збувся.
Бо тому ми на світ родились,
щоб робити те, що судилось".
Нагадала стріла дитинства,
як я стати хотів артистом.
Й не шукав собі Голівуда.
Роль найліпша – собою бути.
Справжня роль, головна,
найтяжча –
в білім світі плекати щастя.
Віддзеркалюю в спраглі душі
свій неспокій і небайдужість.
Щось збулось,
що не зможе кожний.
Хоч за фахом – лише художник.
Не лечу – йду, кручу педалі.
Заробив... інший бік медалі.
Та засвоїв найкращим чином:
добрий вчинок –
мов відпочинок.
Світ невпинно стає жорстоким.
Й добрі люди – по різні боки.
Як не є, не покину ниву –
засіваю й жнивую з ними.
Годі плакатись, сором нити.
Різні ми, та пора ріднитись.
Не цураймося дому-хати.
Доки ж матір’ю торгувати?
Щиро каймося й разом діймо,
Щоб ріднилося слово з ділом.
Калиново-тернова доля...
Хай вам, люди, живеться добре.
Якщо стоїком зможу вмерти, –
називайте мене поетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711640
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 13.01.2017
Минула осінь золота,
і листопадова сльота
вповила білий світ журбою.
Забрали радість журавлі,
віднесли в безвість на крилі́,
в далекий вирій за собою.
Не замітає сніг сліди
печалі нашої й біди
в серцях, обпалених війною.
Горить розтерзаний Донбас,
де більше року ти без нас,
а ми – у тузі за тобою
ждемо дзвінка... ждемо новин...
Вже впізнає маленький син
свого татуся на світлині,
малює донечка портрет,
ти ж – гордість і авторитет,
герой і захисник наш нині.
Нема твоєї в тім вини,
що вкрались пасма сивини –
тривоги випила по вінця.
Без тебе свят у нас нема,
і дітки, бачу, крадькома
стають в молитві на колінця.
Цілую я тебе у снах,
а сльози виллю у листах,
які тобі не відправляю...
Без скарги витерплю біду.
Ти ж – на війні!.. Я вірно жду
й тебе молитвами спасаю.
За нами серденька не край,
лиш захисти наш рідний край,
не дай спали́ть свого гніздечка!
І бережи життя своє,
ти – найдорожче, що в нас є!
– Твої
кохані
три
сердечка.
9.01.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[b]Світлана Костюк[/b]
[i][b]«Зцілення любов’ю» [/b] [/i]
[u]Видавництво «Букрек»[/u]
Чернівці - 2016
Щодня в Україні захворюють на рак 450 людей. Щодня в Україні гинуть 250 онкохворих. Беззаперечно – це наслідки радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи.
Поетеса Світлана Степанівна Костюк з випадково підслуханої розмови лікарів дізналась що в неї страшний діагноз – рак легені і жити їй залишилось лише кілька місяців. Сталося це в кінці 2014, під Новий рік, після завершення роботи над книгою поезій з відчайдушною назвою: «Траєкторія самоспалення»*. З’явилася навіть містична думка чи бува не наврочила сама собі тією книгою, бо робота над нею супроводжувалася відчуттям «згорання зсередини» з приводу всіх суспільних і власних проблем, а може й справді думки здатні матеріалізуватися?
[i] І все ж біді сміюся у лице.
І все ж сміюся смерті ув обличчя.
Мені, казали, посмішки ці личать.
Що ж дуже сподіваюся на це.[/i]
(с.20)**
В різних людей реакція на таку стресову ситуацію буває різною: Хтось впадає в стан психологічного шоку; Хтось не сприймає подібну загрозливу звістку, заперечує наявність хвороби, намагається переконати себе і своїх близьких у тому, що діагноз помилковий, все пройде; Дехто стає агресивним; Ще хтось впадає в депресію, стає апатичним , втрачає інтерес до життя, не бажає спілкуватись з близькими, лікуватись.
[i] НАСТРОЄВЕ
Щось не так в цьому світі,
мій Боже, направду не так...
Що несемо в собі
у далекі світи, що несем –
Чи зненависть, чи злість,
чи любов’ю напнуті вітрила?
Чи байдужість, якою
вкриваємось, ніби плащем?..
А чи біль, втамувати який
вже несила... несила.[/i]
(с.12)
Світлана Костюк прийняла цю інформацію як є. Вона вважала, що це Бог послав їй таке випробування. І тому почала боротися зі страшною недугою.
[i]Бої з собою - бої без правил...
Мости згорають на переправі,
На переправі до світу того,
Де ти і тиша...і вимір Бога...[/i]
(с.22)
А в перервах між курсами опромінень (всього 28) і хіміотерапії (а їх за два роки було 14 (!!)) вона стала членом Національної спілки письменників України, їздить закордон – відвідала Неаполь де стала однією з переможниць на міжнародному поетичному конкурсі, їде в Бухарест на Дні української культури, відвідала Єрусалим, а ще проводила творчі вечори, зустрічі.
[i]Стискаю душу у кулак,
А з-поміж пальців – жмут проміння…
О ця мелодія осіння!
Не напрощається ніяк[/i]
(с.67)
А ще поетеса писала вірші. І не просто собі писала. Вона високо піднімає планку вимогливості до себе, прагне так писати, щоб мурашки бігли по шкірі.
[i] Бо всі стежки ведуть лише до себе,
бо всі дороги сходяться в одну…
І ти руками ловиш клаптик неба …
і гойдалку - легку і навісну…
Здіймаєшся над буднями і пишеш…
так пишеш, аж заходишся плачем…
Написаним уже живеш і дишеш,
сплітаючи любов і дикий щем,
і світла незнищенного вітрила,
що потайки торкаються небес…
Ти щось таке в поезії відкрила,
що стало таємницею чудес…[/i]
(с.16)
Світлана багато спалила своїх рукописів. Все була чимсь незадоволена. Якимось усе видавалося несправжнім, а єдиний титул, який би вона хотіла отримати як поет – це не нагороди чи премії, а звання «справжній поет».
[i] Знайти себе, мабуть, найбільше вміння
за крок до раю…[/i]
(с.9)
« Поезія у наш складний час може бути і ліками, і молитвою, і заповітом. Коли люди уже не довіряють політикам, навіть не всім священикам, вони у поезії шукають відповіді на те, що їх хвилює» – не раз говорила вона.
[i] Не визнаю хвалебних одкровень,
Лукавства й лицемірства не сприймаю...
Сама собі звітую кожен день,
Сама себе самотністю караю...
Від фальші вибухає кожен нерв,
Від підлості струна душі німіє...
Бо що нас ще врятує всіх тепер,
Як не любові світла літургія...[/i]
(с.40)
Люди шукають Слово. І якщо воно щире, то може бути сильнішим від зброї. Тому коли гудуть гармати – музи в нашій країні не мовчать. Тому поезія мусить бути щирою, справжньою, відвертою і відкритою. Це оголений нерв, шепіт душі, сповідь.
[i] Тут ще тримає те, що не встигла зробити
Тут ще тримає те, що повинна сказати…
Варто любити тебе, мій казковий світе,
Навіть якщо не змовкли ще всі автомати…
Ось недописані вірші шурхочуть із листом,
Прагнуть почутими бути – і це зрозуміло…
Мрії – немов світлячки поміж лісом і містом,
Їх поєднати з буденністю ти не зуміла…
Сонце тобі посилає ясне проміння,
Крила тремтять від бажання кудись летіти…[/i]
(с.30)
Дехто творить шедеври руками, а хтось – думкою та словом. Поет – це особливе покликання, дар із Небес, який дається не кожному. З-під його пера на папір лягають здійсненні та не реалізовані мрії, уривки з життя, з нашої з вами злободенності, чи не усе, що автор бачить довкола себе. А ще нерідко відкривається внутрішній світ людини, її духовні цінності.
[i] Ще замість ран – весняноспів у серці,
Ще замість смутку – усміх, сонцекрок…
Ну а душа, не зранена у герці,
Промінням діставала до зірок…
…Чогось мені тепер не вистачає
В холодному осінньому саду…
Бо й досі сниться: казка ще чекає…
Бо й досі (вірте!) я до неї йду…[/i]
(с.10)
Світлана спішила жити, відчувала, що щось може трапитися, що треба поспішати дещо сказати цьому світу. Тому стала більш активнішою ніж до хвороби.
[i] я люблю тебе світе люблю тебе ніжно-ніжно
дегустую щомиті немов терпкувате вино.[/i]
(с.8)
Вона говорить, що можливо в це життя прийшла заради збірки «Зцілення любов’ю».
В ній ця світла жінка поставила перед собою не просте завдання – аби у кожному вірші було одне звернення до читача – любіть, кохайте. У широкому значенні цього слова. Щоби вірші, додавали снаги до життя, вселяли надію. Хотіла, щоб читач повірив. Повірив, що лише любов може врятувати світ, а не жорстокість і насильство… І вона пише так, що їй вірять.
[i] Любов і біль – то як сестра і брат,
Як день і ніч, світанок і згасання…
Супутники народження й кохання,
Польоту в неземний едемський сад…[/i]
(с.25)
І таки вийшла в 2016 році її книга " Зцілення любов'ю" (Чернівці, "Букрек"). А ще й в Нью-Йорку побачили світ її вірші в перекладі англійською Юрія Лазірка – збірка "Босоніж в небо". Світлана Степанівна пише оптимістичні речі, вірить в те, що в нашій країні все буде добре.
[i]
я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок[/i]
(с.83)
Вона пише те, що проситься, кричить, плаче, співає, про що молиться її душа. Їй хотілося писати про любов, про милосердя, бо жорстокість і насилля руйнують усе. Світ не змінити жорстокістю чи неправдою.
[i] Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Зрештою, все це дорога... дорога до Бога...
………….
Будуть спасенні, хто вірує ,- скажете ви.
Вірити треба, та віру вбивають щоднини.
Топчуть зухвало ідеї твої й корогви,
Топчуть усе, що зосталось в тобі від людини...
Боже єдиний, нам світло у душі посій.
Зло переможе лише воскресіння любові.
Сумно так... сумно так...сумно в країні моїй.
Сумно в душі, що свій біль виливає у слові.
...Боляче тільки спочатку, а потім уже
Спалюєш душу свою - і пітьма відступає...
Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Ну а спасати - любов`ю...
без неї ніщо не спасає...[/i]
(с.11)
В багатьох інтерв’ю Світлана Степанівна повторювала: «Треба дякувати Богу за випробування, що мені доводиться переживати. Можливо, я повинна була переоцінити дещо в житті. Я взяла на себе всі болі. Як крикнути, щоб мене всі почули? Я кричу своїми віршами, ними молюся, і ними плачу…»
[i] Сеанс важливий - зцілення любов`ю...
Я медитую на семи вітрах....
Все, що пекло вогнем, мечем і кров`ю,
Міняю знов на райдуги в очах...[/i]
(с.5)
Вона каже, що тепер живе кожен день як останній. Поспішає сказати добрим людям добрі слова, з кимсь приємним поговорити, когось підтримати, хоч і самій буває важко. Їй хочеться, щоб щось у світі змінилося на краще, стало більше світла і добра, щоб поезія невидимим смичком торкнулась людських душ, бо від кожної людини щось таки у житті залежить…
«Тепер передбачатиму світле, позитивне майбутнє для нас, для себе, можливо. На все воля Божа» – часто говорила Світлана останнім часом.
Вона справді кожен день живе так, ніби він останній… І пише... Поезія – також ліки, ліки для душі… Відчуває, що ще не все сказала, не все зробила. Поспішає нести світло, любов і свою душу людям. Вона справді вірить, що людство існує для любові.
«Щастя насправді в дуже простих речах, – говорить вона. – Воно у тиші, у душевному спокої, у вмінні слухати, чути і бути почутим, а ще – у здатності розуміти і любити. Цінувати кожну неповторну мить, віддавати себе, частинку своєї душі, не чекаючи винагороди чи подяки.»
[i]Прожити щасливо ті дні, що лишились тобі
бо скільки їх сотні десятки чи тисячі може
в нерівнім двобої не впасти не здатись журбі
дай мужності Боже…[/i]
(с.50)
Щастя – це бути поруч з рідними і близькими серцю людьми, отримувати їхні посмішки і трепетне мовчання, ангелики, смс, малюночки, щиру підтримку тоді, коли тобі важко. Творити… Писати… Мріяти… Фантазувати… Милуватися красою світу…
[i] Осіння тиша коси сполосне
В сльозах моїх , що на перлинки схожі…
І світло спалахне в обіймах Божих,
Щоб обігріти, зранену, мене…[/i]
(с.98)
Світлана пропускає крізь душу свої і чужі болі, множить світло і любов, просто творить. Сприймає свій талант як дарунок від Бога і відповідальність. Залишається собою. Вона переконана, що справжнє не зникає безслідно. І це неодмінно відчують. Якщо не за життя поета, то колись.
[i] Цей світ уже сказився від тривог,
Глибоких травм і неземної люті…
Тут потайки щодня ридає Бог
Над душами, що кригою закуті…
То що ж у цьому світі я роблю?
Ліплю себе?
Ловлю себе?
Шукаю?
Скоріш за все – приречено люблю…
Відмолюю.
Малюю.
Оживляю…[/i]
(с.17)
В книзі поезій «Зцілення любов’ю» слово «любов» звучить у різних значеннях і смислах, адже і хворе суспільство, і екологію, і душі людські, і планету можна врятувати лише любов’ю.
Світлана часто буває на природі, вчиться слухати магію тиші. Зустрічається з читацькими аудиторіями, творчими людьми, вчиться чути кожного, з ким зводить життя, – чути і розуміти. Вона відчуває, що душа ще не відмолилася віршами. Тому молиться ними. Живе. Вчиться бути щасливою щодня і попри все.
[i] лювлю себе на думці що чомусь
шукаю самоти а надто тиші
тут потайки мої приходять вірші
і я їх відпускати не боюсь
хай зігрівають зранені серця
любов'ю що таки сильніша смерті
скеровую ці сповіді одверті
до Всесвіту
до Неба
до Творця…
(с.29)[/i]
Знайшлися люди, які схилились перед мужністю цієї жінки почали збирати кошти на допомогу в лікуванні, на поїздки, видання книг. В найпопулярнішій у світі соціальній мережі Facebook утворилася відкрита група підтримки «На відстані променя», в якій налічувалось більше тисячі учасників.
Світлана не втомлювалась дякувати всім, хто її підтримував. Вона запевняла, що не пройшла б і половини того шляху, який уже пройшла, без щирої допомоги простих людей – друзів, читачів, віртуальних знайомих. Без їх щирої підтримки уже давно здалася б у боротьбі зі своєю хворобою. Бо це додає сил і рятує.
«Вражена і зворушена. Горда своїм народом. Зобов’язана боротися і не здаватися. Заради Вас усіх…» – пише вона в мережі.
«Коли їхала до Бухареста – вже знала про ускладнення своєї хвороби…Але поїхала. Мій київський професор дивувався і казав, що вперше бачить таку емоційну пацієнтку. Інші, мовляв, почувши слово «метастази», впадають у депресію, а вона їде на творчу зустріч і дні української культури, кидаючи хворобі новий виклик.»
[i]Танцюємо танго зі смертю[/i]..........
………………
[i] Бо я визначаю свій шлях...
Сліди залишаю і вірші
В загублених Богом світах...
Готова до " миру іного"
(Бо ж пекло - це тут, на Землі...)
Прошу наостанок у Бога
Усі втамувати жалі...[/i]
(с.13)
Таке витримати важко. Але вона тримається.
«Вашими молитвами і допомогою – моральною, матеріальною, духовною і душевною… Вашою вірою в мене і підтримкою.»
[i] і стелиться небо магічним своїм узором
і гола душа єдиним стає собором
і марш похоронний вже грають чужі музиканти
і світло в мені
відчайно
стає на пуанти...[/i]
(с.18)
«Я кидаю виклики своїх хворобі уже 2 роки, дякуючи Вам, прості українці – лікарі, вчителі, заробітчани, журналісти, поети, співаки, безробітні, пенсіонери, люди, прізвища багатьох з яких мені ні про що не говорять, яких я ніколи в житті не бачила…
МИРУ ВАШИМ РОДИНАМ І БОЖОГО ЗАХИСТУ!!!»
Світлана Костюк книжку «Зцілення любов’ю» присвятила "[i]Усім моїм земним Ангелам-Охоронцям"[/i]…
[i]відкривайте мене в моїх посмішках сонцем цілованих
ніжних кутиках вуст до яких не торкнулись роки
ще у книгах у віршах на згадку колись подарованих
у бездонні очей і легкому тремтінні руки...
не вивчайте мене все одно залишуся загадкою
у тайнописі серця - акорди надривно сумні
я зостанусь для вас тихим світлом чи світлою згадкою
білі тіні і вітер гойдатимуть тишу мені...[/i]
(с.70)
Вона казала, що відчуває, як дивляться їй в душу очі інших людей, і просять писати…писати про те, що лише ЛЮБОВ може врятувати цей світ…Вона закликала:
[b]«Тримаймося СВІТЛА!»[/b]
-------------
Поетесі вдалося відвоювати у смерті цілих два роки життя.
Різдвяного вечора 06.01.2016 в Луцьку, в лікарні, о 22.08, Світлана Степанівна Костюк – світла, чудова людина померла.
[i] Навіщо, скажіть, намагатися усе пояснити словами?..
Печаль павутинкою літа єднає наш обрій в одне...
І Ви десь уже далеко...І я вже , даруйте, не з Вами...
Так хочеться полетіти...
Тому... відпустіть мене.[/i]
(с.72)
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
===============================
** Про книжку Світлани Костюк «Траекторія самоспалення» –http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626692
** – в дужках номер сторінки в збірці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710789
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Переклад поезії М.Цвєтаєвої "Мне нравится, что вы больны не мной..."
Я тішусь: ви не хворі на любов,
І я на неї також не хворію,
Тому земля з-під ніг ніколи знов
Не попливе, як у рожевих мріях.
Собою можна бути врешті-решт,
Відвертою – не гратися словами
Й не відчувати сорому без меж,
Торкнувшись випадково рукавами.
Я не ревную, дивлячись на те,
Як легко обіймаєте ви іншу,
І дякую: прокльонів не шлете
За те, що я не вас цілую, грішна,
І що, мій ніжний, на ім'я мене
Не кличете вночі й уранці – всує,
І що над нами перед Богом не
Лунатиме у тиші: алілуйя!
І серцем, і рукою вдячна вам,
Що ви мене, хай навіть несвідомо,
Так любите: за спокій по ночах,
За зустрічей вечірніх випадковість,
За наші не-гуляння при зірках,
За сонце, що не нам уранці сходить,
І що, на жаль, не я у ваших снах,
Ви – не в моїх. І сподіватись годі.
Мовою оригіналу
Цветаева Марина
Мне нравится, что вы больны не мной
Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.
Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!
Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710410
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
[youtube]https://youtu.be/KIVoS6tIzFg[/youtube]
[i][b][color="#066c73"][color="#055b78"]
[color="#530882"]Навкруги все завмерло і заціпеніло –
Стинь*…
А ще вчора було тут і світло, і мило –
Синь!
То природа із людством живе в унісон –
в такт…
І немов би і порско, та, врешті, – у сон,
всмак…
Та хурделиці, хляки негайно проходять –
враз…
Як надворі заграє привітно природа –
час…
І врятує від згину свята амплітуда –
ритм…
Перманенту не буде для страдного люду –
битв…
І зникне з ужитку зими холоднеча –
стинь…
Бо весна переможе… Людей колотнеча,
згинь!
Хай планетою оволодіє пора –
крах
подолає могутній бог Геліос**-Ра**!..
Рай…[/color]
[/color]![/color][/b]
31.12.2016
_________
*Словотвір від омоніму "стигнути" - холонути.
**Бог Сонця в римській та грецькій міфології.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709582
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
З небесного святого вівтаря
Володар Часу, перевівши подих,
здмухне останній лист календаря,
новий зафіксувавши кругообіг.
Моя ти Земле, доме любий мій,
безмежно щедра голуба планета!
Прекрасна ти в цю ніч в серпанку мрій,
заквітчана вогнями, мов комета.
Світись красою, і жаданий мир,
хай обійме тебе і кожну душу!
Ця ніч – святковий планетарний пир
від Кордильєрів і до Гіндокушу.
Хоч в когось – літо, а у нас – зима,
та зваблює повсюди казка свята,
і келихом ігристого вина
всіх найдорожчих будемо вітати:
дітей, батьків і друзів всіх-усіх,
близьку й далеку дорогу родину,
бажаючи здоров'я, щастя, втіх
душевних і тілесних... і щоднини.
Ще тост наш – за здоров'я земляків,
та й іноземців, вірних нам по духу, –
за тих стійких незламних вояків,
що зупинили ворога й розруху.
Хай мир прийде для всіх захисників,
до кожного з армійських батальйонів!
Щоб ви живими вийшли із боїв,
за вас, рідненькі, моляться мільйони.
І пом'янемо воїнів добра,
що назавжди у Небо відлетіли...
У кожнім серці вдячність і жура –
за нас вони поклали душу й тіло...
Ну і, нарешті, – друзі по перу,
щасливі полонені Музи й слова:
таланти-аксакали і гуру,
що вже впіймали почесті і славу,
й ті, що смакують творення процес,
хоч зали їм і не аплодували,
кого обрали в Спілку чи Конгрес
і ті, що вперше фрази зримували –
хай нас єднає новорічний стіл,
мої ви сивочолі, юнолиці,
із-за кордону, із далеких сіл
чи з древньої прекрасної столиці.
Єднаймося! У цей тривожний час
долаймо перешкоди крок за кроком,
і хай Господь благословляє нас.
Вітаю, милі друзі, з Новим роком!
Бажаю МИРУ, щастя і добра,
здоров'я і любові, що від Бога,
і творчого натхненного пера,
й Пегаса легкокрилого прудкого,
і рима щоб співала і текла
як музика, як пісня солов'їна...
...Всім шлю від серця часточку тепла.
Хай буде з вами Бог і Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Знов за хмари, в небо синє –
журавлиний клин...
Вкотре – "... кача по Тисині"...
Вкотре – болю плин...
Світлодарською дугою
смерть пройшла (по дань!),
залишивши за собою
океан страждань.
Крові! Крові! Море крові –
вампірякам пир...
І кричать сліди багрові
від убитих тіл.
Бог візьме їх всіх до Себе,
прийме і земля...
Світлі душі линуть в Небо
через гріх кремля.
Шиють в лазаретах рани,
в муках – вояки...
Щось не те твориться з нами,
любі земляки:
ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...
20.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707620
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Відішлю слова твої в завію
І тумани загорну в сувій.
Понад світом вітер перевію
І забуду навіть голос твій...
Так себе вмовляла проти ночі,
Щоб у снах іти услід тобі.
І вела думки свої жіночі,
А вони губилися в юрбі.
А зима вже знову норовила…
Снігом засипала… А мороз
Витинав на шибці диво крила,
Сковуючи все у лід-гіпноз.
Віхола злітає понад хмари
Та кружляє у танку дарма.
У словах твоїх не стало пари,
Поміж нами відстань...і зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703877
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 01.12.2016
Сьогодні і сонце, і дощик, і сніг,
й пориви нервового вітру,
що листячко вихором сипле до ніг,
знебарвивши саду палітру.
З останньої сили листки за життя
тримались іще на світанні,
та ось – на землі вже... і без вороття.
Шепочуться журно востаннє.
Вишіптують тихо безмежний свій жаль,
бо вирок – жорстокий, до болю:
зрадливе гілля, наче знявши вуаль,
жбурнуло їх в ноги недолі.
Збираю красу цю в яскравий букет,
а листя – живе, ще не вмерло!
Шепочу їм вдячні слова тет-а-тет,
аж серце стріпнулось... Ох, нерви...
Не хочу прощатись... І подих завмер...
Що ж, попри усі негаразди,
ви будете жити!.. у вірші тепер.
Я тут пропишу вас наза́вжди.
03.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698487
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 06.11.2016
У кожного життя – своя Весна,
яка до зір на крилах підіймає,
і Осінь... Нам нагадує вона,
що в цім житті короткім все минає.
Між ними, мов казковий карнавал,
п'янить вином жарке, жагуче Літо –
кохання... Та, на жаль, не вічний бал,
за щастя доля вимагає мито.
І вже дарує гіркоту хвилин –
ваш милий задивився на молодшу,
хоч ви, неначе ягідки калин,
з морозу стали тільки більш солодші.
Радіймо осені своїй. І хоч
з холодним листопадним вуаяжем,
та ще далеко нам до потороч,
яким зима на душу снігом ляже.
Кохай, якщо в осінній часоплин
іще звучить дуетом ваша пісня,
і небо не розсік лелечий клин
на те, що мали "до"... і стане "після"...
18.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695205
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 31.10.2016
Малий Мирон шукає в небі броду,
Лоскоче п'яти прохолодне дно.
Лискучий промінь, стрибаючи в воду,
Лишив у хмарі діркою вікно.
І все довкола радісне і дивне:
Роса і вітер, зілля й горобці.
А десь громи, і блискавки, і зливи,
Хрести стежок, провалля манівців.
Майнула сойка, розкроївши простір,
Відкривши таїну прийдешніх днів:
Мироне, слово виросте із брості –
Найбільше, наймогутніше із див, -
Прозріє Дух, розіб'є темні мури,
Хоча і сам не палець – душу! - в кров.
Залишаться не взутими котурни.
Зречеться тричі явлена Любов…
Малий Мирон простує денцем неба
(а навкруги ромен і благодать)
На мамин поклик. Все іде як треба.
Мирону в серпні буде тільки п'ять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686084
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Я вірю, що минуть лихі часи,
Як те давно написано у казці,
Та не люблю ні грому, ні грози,
Овець і баранів у вовчій масці,
Руїн добра і прірви без мостів,
Які лишають пазурі наживи
Нахабних і безбашенних (с)котів,
Що не співають, а кричать фальшиво.
Болить, коли на шию в'яжуть джгут,
Удаючи, що йдеться про краватку;
Коли несе собі до рота спрут
Чуже життя, неначе моркву з грядки.
І крутить вир важезні жорнови.
І має казка сотні кульмінацій.
Часи минуть. Минемо з ним й ми.
От тільки, щоб добро лишилось в казці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670834
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Річка в березі коріння мила
Вербам, що тулились при воді,
Нічка воду зорями сріблила,
Позбавляла місяця надій.
То зірки на ніс йому саджала,
То Чумацький вистеляла шлях,
Не давала спать йому, безжальна,
Поки рання зірочка зійшла.
Хто не спав цю ніч, напевне, знає,
То яка божественна краса –
Можна порівняти тільки з раєм
Землю цю й казкові небеса.
14.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670822
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 07.06.2016
Я крізь бархатні осені
І крізь літечка росяні,
І крізь зими морозяні,
І крізь весни, що з грозами,
Повернуся в далекий
Світ, де щедрий лелека
Прилітав до хатини
І приносив… дитину.
Про дітей під капустою,
Не знайомі з розпустою,
Забавлянки нам мовили
Отією ще мовою:
І пісенною, й сивою,
І до болю красивою,
Що ми навіть не думали,
Як казки ті придумано
Про лелеку.. й зимового,
Й чом в капусту заховано…
Сміхом повнились хати ті,
Де ходили шукать тоді
Собі брата з сестричкою,
За прадавньою звичкою.
Повертались… розгублені,
Бо лелека ж... загублений…
Світ дитинства далекий
Не бува без лелеки…
24.04.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667614
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 25.05.2016
Замордовані
І замучені,
Ваші болі не всі
Ще озвучені,
Ваші муки не всі
Ще побачені,
Та кати чомусь
Вже пробачені.
Всю історію
Перекроєно,
І не тих, що слід,
Короновано.
Та життя велить:
Все владнається;
Совість вчить: болить –
Час покаяться.
Замордовані
І розстріляні,
Та ні з мовою,
Ані з мрією
Не прощалися.
Вони з вірою
Повінчалися
Й з Україною. *Реквієм (реліг.) – відправа по
Закатовані померлому у католиків.
І замучені,
Хай не всі імена
Ще озвучені,
Хай могили не всі
Ще відшукані –
Справедливість у двері
Вже стукає!..
18.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661642
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016
Ці сутужні часи – лиш гіркий переддень.
По вині іудея
Перетне рубікон найприкріша з ідей –
Торгувати землею.
Ту, що потом і кров’ю дідів і батьків
Поливалась віками.
Тож недарма Христос всіх пройдох-гендлярів
Повигонив із храму.
Вже добрались торги до найвищих святинь –
Зупинитися мусять!
Нам лишилось сягнути благої мети –
Повторити Ісуса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656815
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016
Що таке щастя? Пухнасті клубочки
Щойно народжених квітів вербиці,
Сонце курчати під крильцем у квочки,
Теплі долоньки зеленого листя.
Щастя – це грози, веселками шиті,
Вітер, що змієві крила дарує.
Щастя – це бризки волошок у житі,
Що золотисто за обрій хвилює.
Щастя – це втома від праці на совість,
Це над собою самим перемога,
Щастя – це вдало написана повість -
Буква до букви життєва дорога.
Щастя – любити, і щастя – сміятись,
Сумнівів щастя, і щастя прозріння.
Щастя – щоранку живим прокидатись
Вдома (не в шанцях від вибухів мінних)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653387
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
[i]"Как ты ко мне добра! Ещё добра.
То женщину отнимешь, то врага...
Я понимаю, жизнь, как ты права.
Отнять все сразу – это так жестоко!"
Игорь Шкляревский[/i]
Ласкаве ще життя моє – нівроку,
не відібрало зразу все – по кроку,
розбійно а чи нищечком, буває,
воно близьке і звичне викрадає.
Куди завіялись, скажіть на милість,
безпосередність і дитяча щирість?
Зір не сягають мрії та бажання,
розтанули казкові сподівання,
надія на феєрію зникає,
любов шаленством вже не обпікає.
То батька, молоденьким ще, забрало,
то матінки рідненької не стало...
То відбере улюблену роботу,
коханого увагу чи турботу...
Ті втрати все течуть гірським потоком,
бо взяти враз і все – було б жорстоко,
такої не знести душі наруги.
А так – то ворога візьме, то друга,
обпалюючи почуття і душу,
мов рибоньку, що кинуло на сушу...
Проте, жену я геть думки лукаві,
бо ти, життя моє, іще ласкаве.
На тебе не жаліюся, не пла́чу,
бо ще люблю, ходжу ще, чую, бачу,
душа за хмари пташкою літає,
а серденько тріпоче та співає.
Ще світу, мов дитя, дивуюсь щиро,
прощаю зло і відпускаю з миром.
Іще театр відвідати охота,
кипить-горить в руках уся робота,
і з насолодою я п'ю з коханим каву...
О! Ти, життя, нівроку ще, – ласкаве!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653283
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
[img]http://www.day.kiev.ua/sites/default/files/main/articles/25032014/10kartina.jpg[/img]
Я воскова свічка,
яку Ти тримаєш в руках.
Пробач мені, Господи:
Тану, неначе сніжинка,
Але не світити не можу:
Я вічний маяк
У гавані ніжності
З іменем Єви,
Я – жінка.
Я чиста сльозинка,
Прозора, неначе роса,
Яка на щоці залишає
Вологу стежинку.
Я крапля веселки,
Коли відступає гроза.
Я росяне сонце –
Усміхнена Єва,
Я – жінка.
Я вірне крило.
Я до пари. Я сильна й легка:
За помислом Божим,
Верба із корінням двожильним,
Якій ополіскує коси кохання ріка.
Я – свічка крилата у росах.
Я – Єва.
Я – жінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649180
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016
«У дітей розплющені очі,
Бо за вікном покірно
Обростає птахами дерево.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Місто, в яке прилітають,
А не приїжджають,
Місто, в якому будинки прозорі,
Бруківка прозора і навіть лікарні,
Ратуша і буцегарні - все прозоре,
Бо зроблене все з повітря,
Воно там - у висоті недосяжній,
Я прилітаю туди на повітряній кулі
І на різнокольоровому дирижаблі
(Жаблі, дриглі, чаплі),
Я будую собі будинок
Серед його прозорих вулиць,
Навіть не будинок, а замок,
Запрошую в нього гостей-птахів,
Пригощаю друзів вином-сонцем,
І прошу всіх крилатих: «Не падайте!
Не треба туди - вниз, додолу,
Не треба важкості і себе відчувати
Гирями і брилами, оливними кулями,
Не треба - летимо вгору,
Ми всі легші повітря,
З якого тут муруємо місто,
Допасовуємо повітряну цеглу,
Накриваємо повітряним дахом,
Щоб завжди у наших оселях
Панувало лише світло -
Яблука-сонця чи місяця-п’єро,
Бо так воно влаштовано -
У мріях... І снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645744
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 22.02.2016
МИ ПАМ'ЯТАЄМО!
Початок чорних днів над нашим краєм,
що з волі звіра виллються в роки...
Ми перед тими голову схиляєм,
хто вкарбувався в пам'ять на віки.
Народ, що досі рани не загоїв,
ховає біль і сльози з-під повік...
Поповнився наш Пантеон Героїв
у дні ті СОТНЕЮ... – НЕБЕСНОЮ навік.
І ПЕРЕМОЖЕМО!
Аби ж ми знали: вже прийшла біда,
що в маячні привидітись лиш може!
Війни смертельна руйнівна хода
по наших землях... Не залиш нас, Боже!
Два роки горя, втрат, тривожних снів –
жертовну дань за мир платити треба.
І вже не сотня – тисячі синів
журавликами відлетіли в Небо.
Від ворога не жди добра чудес,
дурний сусід вселяє всім тривогу...
Єднаймося в молитві до Небес!
На боці правди Бог
в борні за перемогу!
18.02.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644857
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Буйногривим палким юнаком,
з гордим видом
полтавського соцького,
під гітару, рядок за рядком
я своє видавав під Висоцького.
Цілий гурт на кутку шаленів.
Не багаті тоді були сценами.
Аби слухати модні пісні,
Ромодан начинявся антенами.
Першосхемив на ГУ-50, –
хуліганив по радіостанції.
Пеленгатор ловив нас усяк:
штрафували, читали нотації...
Ми ефірили вдень і вночі.
Що завгодно "лабали"
по-плотському.
Навсехвильно ревли приймачі.
Та найбільше крутили –
Висоцького.
І тепер у столітті новім,
коли мучусь чи трішки під мухою,
без гітари (немов овдовів)
я говію – Висоцького слухаю.
Найновіші пісні зазвучать,
одуховнені правдою й совістю,
та ніколи не згасне свіча
всенародного барда – Висоцького.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638361
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 11.02.2016
* * *
Курган Скорботи.
Дзвони. Люду – море.
Вшановують замучених братів…
Ідуть – на горло наступають горю.
Та інше я найбільш сказать хотів:
ідуть нащадки жертв голодомору
по вулицях з найменнями катів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624574
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 10.02.2016
серед зими покинута хатина,
занесена по вікна
снігом,
стіни –
наскрізь промерзла глина…
було
тепло,
коли була людина –
житло
було,
життя
з-поза фіранок
допитливо у зиму визирало –
геранями рожевими цвіло…
любов була, та зло
перемогло…
жило
між пагорбів село –
але поганками блідими
поросло
де переможе зло –
приходить страх,
отруйний,
на тонки́х-бліди́х
ногах
16.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636203
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016
Ночі папороть цвіте,
І від того сліпнуть вікна.
Навмання душа бреде –
Їй би хоч промінчик світла.
Сипле тишу сонний сніг,
Вже затихли вулиць кроки.
Йде душа, не чує ніг, -
І замети - наче ро́ки.
Папороть змахне крилом –
І прозріє ранком тиша.
Сад небачений за склом
Мандрівна душа залишить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634826
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 10.01.2016
В унісон Діду Миколаю:
"Щоби не самотній цей вік скоротати".
Цей його вірш нагадав про мій,
написаний давно.
Колись, біля джерела люди посадили
плакучі вербички. З роками джерело
засохло, берег розорали, тож верби
ростуть серед поля.
Серед поля дві вербички
похилилися,
дві плакучії сестрички
засмутилися:
"За що нас лихая доля
посадила серед поля?" –
все журилися.
Біля ставу дуб із кленом
з вітром граються,
на красу сестер зелених
задивляються,
мріють стати вербам тінню,
до сумного шепотіння
прислухаються.
"От би нам до дуба з кленом
поселитися,
на могутні їх рамена
похилитися,
досхочу б води напитись,
вволеньку наговоритись,
надивитися..."
Ой, не так воно буває,
як хотілося,
а, де доля випадає,
там родилися...
Вітер трощить їхні віти,
зрідка дощ дає їм пити –
так судилося...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632308
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 29.12.2015
«Водо сновидця, древо небуття,
часи без берегів,
У вашій вічності одна минеться ніч.»
(Ів Бонфуа)
Ніч-комірчина – одна,
Самотня, як сокіл – бо в Небі
Всі стаємо самотніми, лише час
Отой, що без берегів, без рінні ріка,
Час – без, Час – без нас?
Один човен – для скрипаля:
Фарбований, розмальований, розцяцькований –
Най пливе, най несе його течія (часу, часом).
Ніколи.
(Бо час – завжди, а це – ніколи).
Другий човен – для зайців,
Вуханів позачасових – бо що вічне як час –
Заєць. Отой, що на місяці. Отой – Юе Ту.
Отой, що зі ступою,
Отой, що товче китайщину
Ваших слів непотрібних:
Товщина, товчисько (не вовчисько) – тлумиво.
Заєць. Хоч він має сенс.
Посадив я колись дерево –
Дерево небуття.
Нині витесую човен – таки з його деревини
Чорної. Чи то білої…
Для кого майструю я третій човен? Для кого?
Кину на його дзвінке днище годинника –
Може якось повірю,
Що оця ріка (таки прозора, таки холодна)
Не по колу крутиться, а в якийсь
Океан вливається:
Океан нірвани…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631191
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Я плакала крізь сон... Не пам'ятаю,
Чи снився ти...чи, може, навпаки -
Тебе шукала десь за небокраєм,
І не знайшла... І падали зірки...
Вогонь горів...але якийсь холодний...
І мерзла я крізь товщу сновидінь...
І дикий страх - незнаний, первородний -
Тягнув мене в якусь крилату тінь...
Я кликала тебе на допомогу -
І навіть камінь виронив сльозу ...
Та оминули всі твої дороги
Маленький світ і гори поблизу...
Я плакала вві сні ... І навіть після...
Тихцем ковтала сіль колишніх втрат...
Спав грудень за вікном... І тільки місяць
Збирав сльозини для своїх сонат...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Пливем в благенькому човні
по океану долі.
Штормить... Допливемо́ чи ні?
І швидко чи поволі
підемо на глибоке дно,
бо води лихоманить,
в бортах – пробоїни давно
(сусід-пірат таранить),
наш капітан щось "не кує,
не меле" і команда...
У всіх великий сумнів є:
команда це – чи банда?
Щораз якийсь оліґофрен
не той підніме парус,
тоді в човна – критичний крен
на борт, по третій ярус...
Ще боцман й штурман заодно,
постійно мутять воду...
Отож, куди ми пливемо́ –
до Заходу чи Сходу –
вже толком і ніхто не зна:
туди-сюди бовта́нка
під шквал піратського лай.на
із рупорів... і з танка.
А в їх кублі – ажіотаж!
Все зважують бандити:
чи взяти нас на абордаж*,
чи зо́всім потопити?
Хоч на човні в нас зброя є... –
з часів царя Гороха, –
та штаб команди не дає
ушкварити... Хоч трохи!
Не в змозі зупини́ть війну,
шлемо́ ми SOS всім друзям.
Вони ж – піратам: "Ну-ну-ну!
Стурбовані ми дуже!"
Лиш зрідка рятівні круги
кидають нам на воду...
з вимогою, щоб ми тягли
принизливу "угоду".
Нова біда, й тут діло – швах**:
керманича команда
через пробоїни в бортах
тягає контрабанду!
Крадуть усе, що на човні,
від харчу до вугілля,
і цій ординській чортівні
сплавляють... мов з похмілля!
У них з піратами – ґешефт***
(хто знає, так судачить).
Ні наш, ані піратський шеф
впритул цього не бачать!
Поки матроси у бою
відстоюють кордони,
команда вигоду свою
кує – краде мільйони!
Скоріш нажитись на війні!
А ледве замаячить
хоч тінь загрози вдалині –
то хто їх тут побачить?
На власних яхтах, літаках
втечуть поза кордони,
де вже давно свій мають дах,
рахунки і схоро́ни...
Загнився зародок?.. – аборт
перерива вагітність...
Гнилу команду – геть! За борт!
Спасемо човен й гідність.
З'єднався у біді народ –
матроси й пасажири –
рятують аварійний флот
всі разом, без ранжирів.
Готові тілом і грудьми
пробоїни закрити...
Вони лишилися Людьми,
і їх вже – не скорити!
Потрібний курс разом знайдуть,
і з небезпечних плавань
крізь шторм свій човен поведуть
у мирну світлу гавань!
* абордаж – зчіплення з ворожим судном (спосіб ведення бою);
** швах (нім.) – поганий, слабкий;
*** ґешефт (нім.) – вигідна спекуляція.
1.12.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 01.12.2015
До лісу – на прощу.
(Чи прийме свою Магдаліну?
Таж ідоли міста
Мене спокушали не раз…)
Пробач, мій правічний!
Без сумніву, винна я, винна…
Тому й не шукаю
Для виправдань завчених фраз…
Як хочеш – скарай,
Я й каміння сама назбираю…
Та ти не такий –
І від того ще дужче пече…
Ні, то не калина,
То серце моє догоряє,
Благає морозу
(не зникла гіркота іще)…
Очищену снігом
Чи візьмеш тоді за дружину?
Берези пошиють
Нехитрий весільний наряд…
Просвітлений ліс.
І спокійно-сумна Магдаліна…
Ледь видна стежина.
Ворота зими. Листопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614510
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 21.10.2015
[b][i]Осені...[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]
[b][i][color="#800fd6"]Осінній дощ –
не літня злива:
Мрячить помалу, плаче мов.
І ніч глуха, сумна й зрадлива
наводить смуток
знов і знов.
Ялиць і верб
вологі віти
Звисають в тузі до землі...
Ще осінь пестить пізні квіти,
та дні стоять
сумні й малі.
Сумують в парках
лави грішні,
і никне мокра сон-трава,
підводять підсумки невтішні
Ппжовклим листям
дерева́...
Колише вітер
в соннім вітті
затишшя гомінких дібров,
і сняться їм весна і літо,
немов мені
твоя любов.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
[b][i]tth[/i][/b]
[i]Волинь... с. Веснянка. Погоже літо...
Озеро неподалік від Луцька...
Чайки над озером... І... мрії! Мрії
про майбутнє. Бо сьогодення сумне.
Та життя бере своє... Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То не сонцева тінь в голубих небесах
В плесі озера вкіс відбивається…
То на бе́резі трав жадібка́ бірюза
Корінцями углиб розвивається…
То не чайка над озером в’ється, літа́,
Спрагло долю у вирі шукає…
То твої молоді та щасливі літа
Серед літ запізнілих блукають...
То не жайвір у небі відчайно співа,
Немов щастя нам щедро віщує…
То твої в позолоті, коштовні слова
В моїм серці... щоночі ночують.
...Кличе неба і трав нехибка бірюза,
Літо гладить фіранки в віконці…
То не сонцева тінь в голубих небесах…
То моє несподіване сонце.[/color][/b]
10.08. 2015, с. Озеро, Волинь[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 16.08.2015
Але змій був хитріший над усю польову звірину,
яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки:
Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
(Буття 3:1)
Не було
спокуси нія́кої.
Стояла
звичайна осінь.
На землю
падали яблука,
а ми,
незнайомі досі,
себе
уявивши гігантами,
хапали
в руки планети
з комахами-космонавтами –
і перестиглі ранети,
мов кубки,
від соку іскрилися
і нам обпікали
пальці...
промінням-
поглядом-
стрілами
схрестились протуберанці…
Бували
потому ще осені,
як перша колись,
звичайні,
але зорепади із космосу
вже мали
присмак
печалі….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599406
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 16.08.2015
[img][/img]
За екраном Чорного квадрата
Цілий світ живе на полотні:
Піраміди зводять акробати,
Набувають значення нулі,
Чорний ворон кряче над містами,
Чорні діри замість образ[i]і́[/i]в,
Чорні душі у чорнильних плямах…
Чорним страхом скутий чорний мир…
Порожнеча… криза у мистецтві…
А над нею привидом – король,
Що весь час, вдивляючись в люстерце,
Бачить панталони та камзол,
Хоч на ньому – ні рубця, ні нитки…
І сто років знічена юрба
Аплодує образам, що зникли…
Чорний гумор чи невдалий жарт?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593671
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 15.07.2015
А, знаєш, про що мені мріється?
А, знаєш, чого мені хочеться?..
У ніч повновидого місяця
Знайти ту єдину пророчицю,
Що Книгу читає Зоряну
І знає, ЩО в ній написано
Від сАмого Літостворення -
До звершення Літочислення...
І стати її ученицею,
Обітницю дати Усесвіту,
У нім розчинитись корицею,
Дружиною ставши для Леготу...
І стати , як він - крилатою,
Утративши тіла видимість,
ЗАвжди тебе цілуватиму...
Я іноді тобі снитимусь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590986
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015
Є в Терена і шарм, і чари,
тому заніс його за хмари
на Гелікон* (а чи Парнас) –
у триста кінських сил – Пегас.
Там часто дні Поет проводить...
навколо Музи хороводять –
ці Геліконськії цариці
йому – і подруги, й сестриці:
Ерато** біля нього мліє,
історії навчає Кліо**,
Євтерпочка** на флейті грає –
ліричні станси навіває,
а всі гітарні "опа-опа!"
із ним співає Калліопа**.
Ще й Талія** і Мельпомена**
недавно чубились за мен'а,
бо чий талант переважає,
той більше прав на нього має:
Тал реготала, що – комічний,
ридала друга, що – трагічний...
Дарів набравши вперемі́шку, –
десь взяв багато, в когось – трішки,
тепер Поет вражає даром:
то обпече сарказму жаром,
то лірику таку утне,
що серце охне і зітхне!..
а, як захопить драпака, –
весь хлам змете до смітника!
Він дамі серця шле сонети,
а сатиричнії куплети
кладе на музику свою
і, пригрозивши: "Щас спою!",
під фортеп'яно чи гітару
і раші, й нашим сипле жару!
Та найсвятіше – це родина
і рідна ненька-Україна...
Я вам розкрила всі секрети
цього шановного Поета...
хоч Він ні в чім не зізнає́ться...
То що нам, смертним, зостається? –
Слова у серці відшукати,
щоб щиро й тепло привітати!
Багато вже посіяв Терен
поезії добірних зерен...
аби лиш мудрі сіячі
знайшли достойних читачів,
бо зависокий має вимір
його "Призначення і вибір".
Хай Янголи охороняють,
а світлі Музи надихають!
Мов веселковий водограй,
сіяй, Таланте, прославляй
свою Любов, свій милий край!
РАДІЙ!
ТВОРИ!
СПІВАЙ!
КОХАЙ!!!
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!
11.02.2015 р.
Гелікон* – гора в Греції, на якій, за уявленнями греків,
проживали Музи.
** – імена кількох із 9 Муз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558836
дата надходження 11.02.2015
дата закладки 12.02.2015
За вікном пірнає в темний вечір
краєвид Дніпрових берегів...
А в квартирі – так нестерпно! – з печі
паморочить запах пирогів...
Я тебе, коханий мій, чекаю
і вслухаюсь, як ключем черкнеш...
Вже по кроках за дверима знаю –
смуток чи тепло в душі несеш.
Ти візьмеш лице моє в долоні,
що з морозу й холоду пашать,
я цілую рідні сиві скроні...
Як роки до вирію спішать!
Вік наш тане, як церковні свічі...
Ми сто літ вже топчем спориші,
а ти досі – самий кращий в світі
серцем і високістю душі!
Ніжно обіймеш мене за плечі,
пригорнусь я, мов мале дитя...
Є в житті неоціне́нні речі...
найдорожчі... скарб твого життя.
10.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542911
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 11.12.2014
Набридлий вітер стогне в полі,
дратує нерви. Дві доби
витягує трагічне соло,
немов од болю чи біди.
Обдер до нитки вишні,грушу,
що золотилися в саду,
вимотує і сили, й душу,
мов накликаючи біду.
Я, перейнявшись його станом,
і спокій втратила, і сон.
Ще й пси сусідські за парканом
все виють, з вітром в унісон...
Ну чим зігріть заклякле серце?
Як скоротати тужну ніч?
... Ех! Вшкварю грамів тридцять... з перцем –
і в кріселко! Там тепла піч
навіє романтичні станси...
Горить до ранку мій торшер,
звучать улюблені романси...
А ти – свисти собі, мон шер*!
.
* мон шер (з франц.) – мій друг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540312
дата надходження 29.11.2014
дата закладки 29.11.2014
Ти запримітив -ластівок нема?!.
Тому-то небо сиротливо плаче...
А десь уже за обрієм зима
Шукає віщі сни осінніх значень...
А пам'ятаєш березневий гай
І пролісків блакитні оченята?..
Та крає жовтень стиглий коровай
Ножами -стрілками річного циферблата...
Он в павутині стомлений листок
Знервовано тріпоче в ритмі танго...
А, може, то -з минулого квиток....
А, може, пролетів над нами янгол...
Вже від морозів посолодшав глід,
І диха ранок снігом і грибами...
Дивись -но: листопад ховає слід
Залишений на стежці щойно нами...
Сузір'ям Ліри облітає клен...
Дуби гудуть на вітрі мідноброві....
А ми додому з лісу принесем
Цілунки жовтня з присмаком терновим......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529979
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Из милой юной недалёкости,
внимая мудрости речей,
его игривости и лёгкости,
в интимном таинстве свечей
с беспечностью полночной бабочки,
она, почувствовав ладонь,
спешит вкусить запретной сладости
всепоглощающий огонь.
Неопытность беспечной юности!
Зачем твой бег так тороплив?
Из мира сказки – к повседневности
спешишь ты, крылышки спалив.
Отвергнув, словно прокаженную,
другим он головы кружит...
Она, изменой обожженная,
из грёз ныряет в омут – ЖИЗНЬ...
15. 10.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530047
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Ілюзія намовлених огнів,
Коли горить минуле й невідоме,
Коли надія гіркне до оскоми
І день, що подарований мені —
Це всього-на-всього лиш звуки павутини.
І шал рутини...
Ілюзія несказаних думок,
Де всі слова загублені в «сьогодні»,
Від горя слизько — далі йти не годні.
З пісочника розсипався пісок,
Що рахував: «А скільки ще до літа?»
Лишився вітер…
Ілюзія невистиглих бажань
Між «не моли!» і вічністю, що в небі.
Оте столике, стоязике «треба»,
Де кожен крок — на вічних терезах.
І дощ не дощ, а марево зелене,
Що йде крізь мене…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519519
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 27.08.2014
(Із старого зошита. Один з перших моїх віршів)
Тебе одразу я впізнала,
мій суджений, один-єдиний.
Таким у мріях малювала
свою майбутню половину:
веселий, гумором химери
спроможний розігнать довкола,
красиві лицарські манери
й душа, що всіх гуртує в коло.
На "штурм" і на "облогу" здатний,
шалено-лагідний, чарівний,
ти поклонявся так ошатно,
мов королеві чи царівні.
І ні від кого зроду-віку
не мала я такої ласки.
Ти полонив мене навіки,
мій лицар, що прийшов із казки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518348
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 25.08.2014
Мої хороші, сонячні і світлі,
Я вас люблю і дякую усім
За те, що ви теплом в мені розквітли,
Зростили сонце в серденьку моїм!!!!
Я кожному із вас бажаю щиро
Любові, щастя і безмежних благ,
Здоров'я, злагоди з собою й миру,
Не втратити душевних рівноваг!!!
Я вас люблю, і завжди разом з вами
Де б не була я, де б ви не були;
Щоразу обіймаю вас думками ,
І хочу захистити від імли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511401
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Ти знай, що я молитимусь за тебе
На всіх шляхах прийдешньоï весни,
Чи посмішкою сяятиме небо,
А чи проллється дощиком рясним ...
Де б ти не був, відчуй, що я - з тобою,
Душа ...вона ж не знає перепон...
Я обійму тебе плакучою вербою,
З птахами заспіваю в унісон ...
Відчуй мій подих в прохолоді ранку,
Мої слова - у шепотінні трав ...
Я- виткана тумановим серпанком
Найвища нота місячних октав ...
Ти просто знай, що не самотній в світі,
Що в тебе є таємний оберіг ...
А я...для тебе буду просто жити,
Вплітать молитви до твоïх доріг ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485697
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 20.03.2014
[img]http://cs7011.vk.me/c7007/v7007460/259a8/BTPqV5RFVqk.jpg[/img]
Ти пахнеш димом вигорілих шин,
Так пахнуть гідність, правда і свобода!
Тебе не раз висміював заброда,
Що ти своїй Вітчизні гідний син.
А ти стояв, упертий і міцний,
Незламний духом нації будитель!
Твій сивий дід, повстанець, довгожитель,
Не раз хрещений в полум’ї війни,
Благословляв тебе на шлях гіркий,
О, нелегкий він, хлопче, і не битий!..
Колючим дротом густо оповитий,
Бо кров’ю вмиті праведні стежки.
Долаючи тривогу, біль і страх,
Твоя завчасно мати посивіла,
Вона тебе, як славного Ахілла,
Щовечора купає в молитвах.
А в день, як стихнуть вибухи пожеж,
Ти зі щитом холодним чи на ньому
Через поріг до батьківського дому
Черлено-чорний прапор занесеш...
[b]Ты пахнешь дымом от сгоревших шин...[/b]
Ты пахнешь дымом от сгоревших шин,
Так пахнут только правда и свобода!
И пусть смеются над тобой уроды,
Что ты отечества достойный сын.
А ты стоял, ты не сгибал спины
Упрямый, крепкий, нации строитель!
Твой дед седой, повстанец, долгожитель,
Не раз крещенный в пламени войны,
Благословил тебя на горький путь,
О, не проторенный он, друг, не битый!..
Колючей проволокой весь увитый,
Умыта кровью праведности суть.
Преодолев тревогу, боль и страх
Так рано твоя мама поседела
Она тебя, как славного Ахилла,
Хранит молитвами в отчаянных боях
А в день, когда повержен будет враг,
Ты со щитом холодным иль на нем
Через порог родительского дома
Внесешь свой красно-черный флаг...
[i](перевод - [b]Светлана Радич[/b])[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476420
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2013