**********************
Вилітали з гаю
Молодії орли.
- Куди нам далі?-питали.
- Я цього краю не знаю, -
Сказав молоденький.
- Кого б це спитати? -
Промовив найстарший.
- А он цятка чорніє,-
Помітив один.
- То рушаймо, спитаймо,-
Сказав чорновусий.
Рушили коні, полетіли козаки,
Ой поскакали, ой полетіли
Та й на біду,
То великою силою
Людолови ішли,
Полонених вели.
Опам'ятались та пізно.
Обступили татари,
Хочуть козаків пов'язати,
У неволю продати.
- Братця, живцем не дамося,
Поляжем за волю!-
Крикнув протяжно найстарший.
І полягли козаки,
Хоробрі вояки,
У схватці нерівній.
09.08. 1996 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456692
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 26.10.2013
Музика на тисячу відтінків,
Дарує вічний потяг до життя,
Незримі, неповторні відчуття,
І надихає до великих вчинків.
Свій виконавець в кожної із душ,
У них є особистий дивний смак,
Бо розрізняють тисячі ознак,
Щоб з бризків сліз настворювать калюж.
Та музика…Вона таки врачує.
Так, як Сеула лікував Давид.
Він лірою дарив душі політ…
Так кожного чиясь рука врачує.
Це диво, мов небесне, неземне.
Народжується наодинці, в тиші.
Але його торкнувшись, розумієш –
Ці чари тільки з*єднують людей.
Таких близьких по духу… і не дуже…
Допомагає інших зрозуміть,
Летить крізь хмари зітканих століть.
Несе в долонях нам любов і дружбу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442377
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 10.08.2013
Звездопад. Безвременно ушедшим детям… Освенцима…
Реквием. Хатыни…Хиросимы… Сонгми… Чернобыля…
Кабула… Багдада… Беслана…
преданым и предаваемым нами.
Звездопад, звездопад, звездопад. звездопад…
То не звезды на грешную землю летят.
Покидая родные леса и поля,
Внук слезу с под небес уронил на меня.
Нет возврата с небес, хоть молись, хоть молчи.
Но оставил он мне яркий лучик в ночи.
Зашумят яворы, расцветет вешний сад,
А я выйду смотреть звездопад, звездопад…
Зорепад, зорепад, зорепад, зорепад...
Україно, твої ангелята летять
Від Чорнобиля, сніду, злидення буття,
Лишені лікарями квитків на життя.
Заповіти Господні, закони людей
Для знедолених лиш матерів та дітей.
Нові власники, всяк на свій розсуд і лад,
Відправляють малят в зорепад, зорепад...
Звездопад, звездопад, звездопад, звездопад...
Террорист, миротворец стреляют, бомбят.
Бомбой, пулей решая земные дела,
Отправляют на небо детей мал-мала.
Мститель, киллер, бандит, партизан и солдат!
Не смотри сквозь прицел, подними к небу взгляд:
Над твоей головой, над твоею страной,
Над твоею Землей - звездопад, звездопад…
Звездопад, звездопад, звездопад, звездопад…
То не звезды, то души ушедших ребят,
Покидая людей, земной жизни мечту,
Оставляют нам в дар детских слез чистоту.
Прорываясь на землю сквозь купол небес,
Разбиваясь о твердь наших душ и сердец,
Над Землею сверкает, горит слезный град –
Звездопад, звездопад, звездопад, звездопад…
Зорелад, зорепад, зорепад, зорепад…
11. 04. Г. Орел. г. Обухов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425641
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 28.07.2013
- Хочу, бабо, в депутати, - дід твердить без впину,
А щоб грошей назбирати продамо скотину.
Висуну кандидатуру у своїй окрузі,
Голоси мені дадуть мої вірні друзі.
А, як виберуть мене будем панувати,
Вже не треба буде, бабо, раненько вставати.
Буде наймичка у нас - молода дівчина,
Стара, в тебе, від лежні, болітиме спина.
Буду зиму в депутатах кнопки нажимати,
А, як що буде не так, можу в морду дати.
Є ще в мене, бабо, сила, хоч куди козак,
А складати різні байки я також мастак.
А настане святе літо не будемо дрімати,
Полетимо на Канари у двох відпочивати.
Будеш в золоті у мене геть уся купатись,
Мов би світська та левиця під сонцем валятись.
Баба слухала усе та думу гадала,
Які ліки допоможуть про те добре знала.
- Дармоїдів досить там, куди тобі братись,
Якщо хочеш, то в кориті можеш покупатись.
А скотина у хліві не твоя заслуга,
Вже на сміх тебе взяла вся наша округа.
Як захочеш ти ще, діду, рватись в депутати,
То знайду і силу я, щоб по морді дати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378598
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 01.07.2013
Мені моя казала мати,
А, може, й зовсім не моя:
Про те, що протікає хата,
І що роз‘їхалась сім‘я,
І що весь вік пропрацювала,
Та пенсії – на хліб і сіль.
Чогось надіялась, чекала,
Та тільки клопіт звідусіль.
У неї руки – темна хмара,
І ноги вже давно болять,
Для неї старість, наче кара:
Мені б такої не діждать.
– Жуки картоплю доїдають,
Дощу вже місяць, як нема,
І молоко все розбирають,
Що буду їсти, як зима?
Отак вона все говорила,
І не жалілась зовсім, ні, –
Її до бідності привчили,
Бо в праці лиш проходять дні.
Вона й тепер мені не бідка –
Була б дешева ковбаса,
Не забували б, і щоб зрідка
Якась навідалась душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413461
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 01.07.2013
«Що таке віра?» - діда запитав,
Складали сіно ми на косовиці.
Дідусьо мій спочатку промовчав,
Задумавсь і погладив, чось, копицю:
«О, хлопче, віра - то святе!
То те, що світом і людьми керує!
Без віри - то людина пропаде
І весь свій вік, усе життя змарнує,
Бо лиш приходим ми в цей грішний світ,
Лишень рождаємось - як вірити судилось,
Що завтра сонце стане в цій порі,
Що дощик впаде, як земля зпостилась.
що пташка заспіває на вікні,
Що зацвіте троянда на подвір*ї,
Що всі страхи будуть лише у сні,
Що сніг зійде весною на узгір*ї.
Людина лише вірою й живе
І в день наступний, і в своє майбутнє
Ця віра їй добитися зове
Й зробити щось у своїм житті путнє.
То віра у батьківськую любов,
То віра у святі Закони Божі,
Вона бурлить у тобі, наче кров,
Підкаже, що робити, хлопче, гоже.
Найбільше віра, внучку, ожива,
Коли ти сам її в душі тримаєш,
Коли усякі новії діла
Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх
І не дивись на всякі перешкоди,
Спитай у серця свого попервах,
Бо серденько - то дзвін твого народу!
Воно підкаже, що робити слід
І як в собі ту віру укріпити,
А з вірою і сам гірчак - то мід,
І нізашо тебе вже не скорити!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189040
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 29.06.2013
Прокидається з ночі вже ранок,
І дарує нам світлі думки,
Й подихом теплим світанок
Обіймає гаї і сади.
Й квіти, голівки піднявши,
Сонцю радіють в росі.
Лиш травинка, сльозою умившись,
При дорозі самотня в журбі.
Змучена зночі, зів'явша,
Гірко сльози лила в самоті.
Ще з учора.Світ покохавши,
А сьогодні нещасна в біді.
Їй вітер, піднявши на крила,
Сльози журби просушив.
Мрії її оживили,
Дощик їй тугу всю змив.
Стала стеблинка щаслива,
Силу черпає в землі,
Сонце її освітило
Радіє коханню красі.
Вже сонце ховається спати,
Сумує травиночка знов -
Вечір кохає крилатий,
Та ніч обіймає все знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434041
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 29.06.2013
Кожен ранок сонце зустрічала,
Все вдивлялась в небо голубе.
Про матусю пісеньку співала:
"Нехай ненька довго ще живе!"
Рідна мамо,голубко,
Ти - журавка моя!
Сизокрила лебідко,
Ти земна й неземна.
Рідна ненько,довіку,
Буду вдячна тобі,
За турботу й опіку,
І розраду в журбі.
За трудящії руки,
До землі уклонюсь,
За повчальні уроки,
Знов за тебе молюсь.
Щирим словом до Бога
Дзвінко пісня летить,
Й прокладеться дорога
У щасливою мить.
Хай наповниться щастям
Рідний затишний дім,
Відійдуть всі нещастя,
Мамі рідній уклін!
Кожен вечір сонце проводжала,
Милувалась пишністю гаїв.
Про матусю пісеньку співала:
"Мамо рідна,мій тобі уклін!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419141
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 29.06.2013
Два серця, торкнувшись струни,
У світі далекім згубились.
Ще вчора коханням жили,
Сьгодні ж вони розлучились.
Дві долі, розбившись, - в журбі,
Сльозами весь світ промочили,
Посічені душі - живі,
Самотні смиренно лишились.
Два серця... Вони вже не ті.
Їх душі замкнулись від світу,
Вже сльози, сховавши гіркі,
В розлуці продовжують жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434057
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 29.06.2013
Стихає гомін на леваді,
До сну готується село.
А солов’ї цій тиші раді,
Ведуть концерт сичам на зло.
Від співу їхнього до ранку,
Гуде весілля у гаю.
На серці радісно та п’янко,
Немов у Божому раю.
Сади порозпускали квіти,
Біліють п’ятнами хати.
Та над ставком схилили віти,
Плакучі верби до води.
Де знайдеш ще, в якій місцині,
Щоб так казково все було?
У сяйві місячнім в долині,
В садках заплуталось село.
СІКалін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396429
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 28.06.2013
ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Юність" АВТОР: Ярмульська Галина
*********************************************
У час свого дитинства була така щаслива,
Якби все повернути, на крилах б полетіла,
Зависла б в білих хмарках і ніжками б качала,
А потім у струмочку я б личенько вмивала.
Пісні би про кохання закохано б співала,
І квіти біло-сині у полі б я збирала,
По вітру коси пишні я б лагідно пустила,
До бабці своє личко я б ніжно притулила.
Якби той час вернути я б все тоді зуміла,
І смуток свій здолала, і серце б відпустила.
А так, нажаль, у хмари я темні зазирнула,
Журба моє сердечко, мов ковдра, обгорнула.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420242
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 25.06.2013
ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Батьківська хата" АВТОР: Ярмульська Галина
*****************************************************
У край села стоїть змарніла з часом хата,
Забута і покинута, розбиті вікна в ній,
Гуляє вітер затхлими, зацвілими кімнатами,
А на стіні під склом висить старий папір.
То фотокартка, пожовтілий впертий свідок,
Того життя, що в хаті цій колись було.
Зі знімку крізь часи всміхається родина,
У дружнім колі обіймають зрощене зерно.
Так тато у труді навчає своїх діток,
Любити рідний дім і те що їм дано.
А мати у любові, мов квочка, їх обніме,
Для неї її дітки, то справжнє джерело.
Та ось і друге фото, тут діти вже дорослі,
А мати посивіла, і батько зовсім зблід.
Та все ж стоять навколо, і слухають промову,
Як у житті надалі їм поступати слід.
Не будьте ворогами, і пам‘ятайте Бога,
Хай навіть дуже різне життя у вас буде.
Не забувайте слово яке я вам промовив!
І кожен у пошані до батька припаде.
Та ось застукав вітер шибками в підвіконня,
Здригнулась в холоднечі допитлива душа.
Чому тепер порожня ця хата залишилась?
Ніяк не заспокоїться у пошуку вона...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418818
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 25.06.2013
З ліщини ми зробили тин удвох,
За метрів п’ять від білої хатини,
На тому місці, де барвінок всох,
Знайшли ми місце чисто для калини.
А ще матуся, як колись було…
Прибрати захотіла двір у мальви…
Щоб розцвіли, усім бідам на зло,
Перетворились у чарівні барви…
Вони зачарували всіх кругом,
Такі красуні, наче діаманти,
Бо розквітають часто перед сном,
І дзвонять дому, як земні куранти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433550
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 25.06.2013
Слова: Віталія Войтка
Музика: Ірини Батюк
Виконує: Вікторія Триняк
Україно моя, рідна ненько,
Я до тебе лечу у думках.
Чую радість і спів соловейка,
Що на крилах весни завітав.
Приспів:
Україно, Україно,
Лине пісня солов'їна,
Гори, ріки і долини -
Це є моя Батьківщина.
Ти свободу свою відстояла,
А до неї шлях був нелегкий.
Козаки свою кров проливали,
І за тебе в бою полягли.
Приспів.
Ми майбутнє твоє, Україно,
В тебе славні і доньки й сини.
Доки пісня буде солов'їна,
Доти будеш у світі і ти!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432544
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Кохання - скарб дорогоцінний,
Який потрібно берегти.
Він усім перлам рівноцінний,
Тримай в руках перлину ти.
Нехай нетьмарить вона розум,
А гріє всім своїм єством.
І цінить хай кохання кожен
І гріє хай воно теплом.
Перлиною твоєю бути,
Давно у мріях марю я.
Щоб берегти і незабути,
Лише твоє одне ім'я.
З тобою завжди бути поруч,
Від злого ока берегти.
І щоб колечко, як той обруч,
Надів мені на пальчик ти.
Кохання - скарб дорогоцінний,
Його я бережу в собі.
Мені ти завжди будеш вірним,
А я коханою тобі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341223
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 20.06.2013
Була у неї ненька,
Нема тепер її.
Ця дівчинка маленька
Залишилась сама.
І татко був у неї,
Та теж його нема.
По світі наймитує
Нещасна сирота.
І знову вечір вкриває землю своєю темною крилатою рукою. Визираючи з небесного віконця, зажурено всміхається місяць, та де-не-де яскравими очима з продовгими віями блимають зорі.
Навкруги все стихає, крім пурхання горобців, які ховають свої крихітні голівки під стріху, намагаючись зігрітись.
Ось і моя бабуся Ярмульська Надія Олександрівна, зіщулившись від морозу, зайшла до хати, та стала біля печі, щоб погріти, порепані від невпинної праці, руки.З-під біленької хустинки визирали, сіяючи добротою, блакитні, як небо очі, котрі весело дивились на внуків, що, сидячи, чекали бабусиного дозволу вмикнути телевізор. Витираючи зблідніле поморщене обличчя, вона хрипко усміхнулась, та підійшла до нас, частуючи солодощами та горіхами.
Може щось їли б?
Ні, бабусю, ми вже наїлись пиріжків, - відповіла я, ізнову хотіла вловити той бабусин погляд, який багато чого для мене значив.
Ну, дорогенькі мої, пора! - сказала вона нам, вмикаючи телевізор, по-якому завжди переглядає вечірній випуск новин. Та коли екран погрівся, то бабусині очі стали сумними, зникла усмішка з блідих порепаних від вітру губ, і вона заплакала від побаченого. Там показували жертв війни, що спалахнула між США та Іраком. Мабудь, бабусю знову охопили невмирущі спогади про сорокові роки. Що саме її так хвилювало, та не покидало за всі ці роки? Невже той страх охопив знову? Який приховувався в її щирій душі.
-Бабусю, що з вами? - кинулась я до неї.
-Нічого, дітки, це я... Я просто згадала війну. Невже це знову повториться?
-Ні, бабусю, що ви? Це ж не в нашій країні,- відповів Василько.
-Ну то й що? Всеодно люди страждають, так як колись. - зажурено говорила старенька.
-Що колись? Що? - запалився Іванко.
-Бабуню, розкажи нам, - попрохала я.
-Що вам, діти, говорити? Натерпілась я у війну і не все пригадую тепер, але смерть матері ніколи не забуду.
Тоді була зима. Йшла Велика Вітчизняна війна, село Кононівку окупували німці. Сім'я Дубовенків залишилась без годувальника. Тому Марії Іванівні важко доводилось з трьома доньками виживати. В маленькій хатинці було дуже холодно й тісно, крізь крихітні віконця ледь було видно подвір'я. Ми завжди з сестрою близнючкою Олею виглядали з них, тому що мама не дозволяла виходити на вулицю, бо не було що одягти. По-господарству мама поралась сама, а іноді з старшою сестрою Антосею. Спали ми на великій печі, яка займала більше половини хати. Та одного разу в нас закінчився хмиз й не було чим топити в хаті.
-Я знаю, що робити, - сказала мама. Прокинувшись під ранок, взяла найстаршу з нас шістнадцятирічну Антосю, та пішли вони на кладовище по гіллячки. Через деякий час прийшла, плачучи, Антося.
-Де мама? - розгублено запитали ми.
Антося, хитаючи головою, ще гірше заплакала, невідчуваючи лютого морозу, який панував в облатаній глиною хаті. Ми з Олею на той час нічого не розуміли й знову забралися на піч, вкриваючись цупкими мішечками. Та через декілька хвилин принесли маму, всю чорну від побоїв, вона була ледь жива, лише важко дихала.
- Зігрітися б їй. -співчутливо сказав сусід Панас.
Антося швидкознайшла в скрині полатане рядно і вкрила матусю.
А що з мамою трапилося? - злякано запитали ми.
Коли за сусідом зачинилися двері, Антося, схлипуючи, почала розповідати, дивлячись на купку гіллячок, за які мамі так гірко довелось заплатити.
На мить старенька зупинилась, щоб вимкнути телевізор.
-Бабусю, що сталося і що було далі? - з цікавістю запитали ми.
-А сталось, дітки, ось що, - продовжувала, позіхаючи, бабуся.- Біля кладовища — на полі був німецький склад зброї і пороху, який охороняли вартові, та коли мама намагалась наломати гілляччя, вартові почули тріскіт і подумали, що то підкрадаються партизани. Вони схопили й почали лупцювати неньку.
Коли ми про все довідались, то зрозуміли, що тепер приречені мерзнути. Та всеодно нам потрібні були дрова, бо тих, що принесла Антося мало, навіть кулешику не вистачить зварити. Та де ж їх взяти, як навколо пусто? Нігде ні деревинки.
-Що робити? - в голос біткалась сестра.- Якби ж батько був, він би щось придумав.
Коли мама почула це, то в неї навернулися сльози, та не від болю, а від пережитого горя, від спогадів, адже її чоловіка Олександра, нашого батька, з'їли людожери в 33-ті роки. Про це навіть думати було страшно, що вже й говорити.
Це було навесні, саме тоді коли почався голод, я тоді була маленькою, і вирішила, що допоможу сім'ї, як знайду колосок. Та де ж його взяти після зими? Я ще дуже була малою, не розуміла нічого, і навіть не здогадувалась, що може статися. Ще не встигла дійти до поля, як мене схопили чиїсь кістляві руки, то був чоловік. Згодом з'явилисьще декілька людей. Накинулись на мене. І тут я почула тата:
-Не займайте її! - крикнув він і почав видирати мене в людожерів. Він вхопив мене за руку й кинувся тікати, промовляючи:
-Біжи швиденько додому, тобі гостинець принесли, і мама кулешик зварила, а сам з останніх сил відбивався.
Почувши це, я кинулась додому, і тільки вслід чула таткові благання:
-Біжи, доню, біжи швидше, та скажи мамі, нехай не ходить по селі сама.
Я вже й не бачила, як скривавленого татка поволокли за собою нападники. Так, його з'їли, з'їли за те, що він захистив свою п'ятирічну донечку від наглої смерті, пожертвувавши своїм життям.
Бабуся знову зупинилася, витираючи сльози.
-Хіба це може таке бути? - запитала я.
-Та, на жаль, було таке, - відповіла старенька й почала розповідати, що було далі.
-Там мисник. Всеодно він трухлий, і під лавою є п'ять картоплин, зваріть щось собі. - ледь вимовила мама.Це були її останні слова.
-Боже, що робити? - бідкалася старша сестра, бо не знала за що братись: чи за матусю, чи за мисник.
-Мамо, голубко, скажіть, що-небудь! - кричали ми, стукаючи її рученятами по грудях. Та вона не чула, не ворушилась. Ненька пішла далеко, звідки не повертаються. Сирітки позасинали, то обнімаючи матір за шию, то цілуючи її в ноги.
Коли прокинулись, ми вже не плакали, бо виплакали всі сльози за ніч, тільки приказували, розтираючи обморожені пальчики. Ми ладні були вмерти біля матері, й нічого не бачити, та все ж таки Бог не забирав нас до себе.
Отямившись, Антося, зварила тих п'ять картоплин, як мати веліла, й пішла до сусідів просити допомоги. А ми ж, перекусивши, заснули біля печі, в якій згасав вогонь, немов остання надія на порятунок. І приснилась мені мама, добра, лагідна. Такою її щасливою я ще не бачила, поруч з нею стояв тато, а над їхніми плечима літали крихітні ангели, з широкими білими крилами.
-Мамо, ти жива?
-Я завжди житиму, ми всі завжди жити будемо.
-Мамо, я люблю тебе! - крізь сльози викрикнула я.
-Я тебе теж люблю, дівчинко моя, а тепер послухай мене, та зроби як наказую, бо тобі треба ще багато в Світі побачити, та багато зробити добра. - вимовила мати.
Ми так і зробили, як радила ненька.
Наступного дня ми покинули рідну домівку, взявши грудочку солі, кілька сірничин, та карбованець, який покійна мати тримала на нові чоботи. Не встигли спуститися в яр, як наша домівка спалахнула.Чи то хтось її підпалив, чи гранату кинув, але ходили розмови, що то німці помстились за зв'язок з партизанами.
Бабуся на мить замовкла, а онуки чекали на розповідь.
-Аде ж ви жили, бабуню, що ви їли? - запитали хлопчики.
-Де приходилось. Цілу зиму спотикалися по наймах, то воду носили, то за десять кілометрів влісок по дрова ходили. Заробили по парі облатаних чоботів та по карбованцю, але головне, що всі троє тримались разом.
Згодом ми прижились в одного старенького дідуся, який родом був з тієї ж Кононівки, і доглядали його. Та всеодно було важко, але нам допомагала покійна мама, яка не рідко в снах давала добрі поради. Там ми виросли і повиходили заміж.
Бабуся замовкла, бо побачила, що хлопці вже давно заснули, а я все не могла заспокоїтися, розпитувала її про те, як жилося старенькій після війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407834
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 18.06.2013
Єдиний син - це вся її утіха,
Розрада у житті, її любов.
Виховує сама без чоловіка:
Покинув їх, в чужу сім"ю пішов.
Ростить свого синочка бідна мати,
На ринку заробляє кровний гріш.
Готова всю себе йому віддати
Аби від інших він зростав не гірш.
І хлопчик виростав усім на славу -
Здоровим, повноцінним, а вона
Незрячою була на око праве
І саме в цім була її вина...
Соромився син матері своєї,
Мовляв - "Сміються з мене друзі всі!
Ти, мамо, з одноокістю своєю,
до мене не приходь у школу, ні!"
Скорилась бідолашна просьбі сина:
- "Гаразд, не буду, синку, не хвилюйсь..."
А у самої серце, мов жарина,
У ту хвилину запекло. "Ні, я не злюсь..." -
Подумала. - "Кровиночко єдина,
Усе зроблю на краще щоб жилось,
Віддам останню з себе я свитину -
Не глузував би тільки з тебе хтось..."
Навчитись не зумів він цінувати
Турботи найріднішої в житті:
Син матір став ще більше зневажати
І, зрікшись - залишив на самоті.
Тужило серце матері за сином.
Донесли люди - наче одруживсь...
Дізнавшись, що і в нього є дитина,
Подумала: "...Побачу ще колись?"
І зважилась... Розвідавши адресу,
На поспіх у що було зодяглась,
Надії вплівши в сиво-русу косу -
Із острахом до сина подалась.
Зустрів з порога зрілий син і тато
Все тим же зневажаючим слівцем:
- "Знайомити з сім"єю я не стану!
Дитину ще злякаєш оком цим!
Вертайсь туди звідкіль сюди прибула!
Адресу хто дав, як мене знайшла?!"
- "Та я ж... Та я..." - Побачила й зітхнула,
Що син живий-здоровий і пішла.
Ішли роки, минали дні і ночі.
Син був проїздом в рідному селі.
Сусідку стрів: - "...На вік зімкнулись очі...
Три роки мати вже лежить в землі.
А тут, ось, на, візьми, вона просила:
Коли бува навідаєшся ти..." -
Листа вручила матері до сина.
Він прочитав й закляк, не міг іти.
"...Коли ти був маленьким, любий сину,
Ти сильно травмував свою голівку:
Потрапив під колеса ти машини...
...Я віддала тобі свою рогівку..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432231
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
Нехай живе і квітне
моя Україна.
Колоситься ланами,
родюча земля.
Мова моя рідна,
поетами оспівана.
Піснею солов’їною,
линеш в небеса.
Нехай у світі славиться,
молода дівчина.
Мати – Україна
їй красу дала.
Україно, воля
твоя нескорена.
Ось уже 20 років,
як ти незалежною зросла.
І радіють люди,
що ти стала вільною.
І розцвітає на сонечку,
Україна моя, молода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288233
дата надходження 24.10.2011
дата закладки 17.06.2013
ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Прости мама" АВТОР: Ярмульська Галина
**************************************************
В субботний день приду к родным,
Всем тем, кто отошел к мирам иным.
В безмолвии, в душе я им скажу,
Что в памяти всегда я их храню.
Не в силах я исправить ход судьбы,
Не в силах воскресить былые дни,
Чтоб рассказать, как я живу сейчас,
Как горько, одиноко мне без вас.
В молитве я склонюсь к сырой земле,
В объятья обниму я вас в душе,-
"Простите милые, что редко вижу вас,
Ведь не хочу тревожить сон ваш лишний раз."
Накатится слеза из глаз скупых,
Окропит землю у колен моих.
Я знаю, вы всегда в душе со мной,
Хотя давно ушли вы в мир иной.
Возьму цветы, украшу ваш покой,
Венок поставлю я над вашей головой,
Налью в стакан, поставлю у креста,
За упокой, пусть будет пухом вам земля.
Налью себе и выпью не до дна,
Остатком пусть окропится земля,
Пасхальной пасхой закушу в сей день,
За воскресенье мертвых в час Господень.
В молчании я посижу среди могил один,
К воспоминаниям вернусь своим былым,
Я вспомню все хорошее, что получил от вас,
И с сердцем успокоенным пойду домой сейчас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424842
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 15.06.2013
Твоя поява сенс мого життя
Змінила на завжди , стерла
Із серця спокій, довге каяття
І рану на душі згоїла
Переступив межу але не каюсь
Заради тебе я готов на все
Що вечора перед іконою молюсь
І дякую Всевишньому за це
Я просто хочу залишитися з тобою
Відчути рук твоїх тепло
Закрити від усіх тебе собою
І щоби так завжди було
Я просто хочу залишитися з тобою
Весняні ранки, зимні вечори
Торкнутися тебе крізь сон рукою
Віддати своє серце лиш тобі
Хоча це гра моєй фантазії
Для мене все одно ти божество
Хода твоя – хода принцеси
І губ твоїх не торкнутись не можливо
Я захворів тобою і ніби в перше
Ці почуття що досі не було
Я віддаюсь йому що раз більше
Що буде далі мені все одно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429698
дата надходження 06.06.2013
дата закладки 06.06.2013
Цыганка молодая
Под вечер у реки
Судьбу мне нагадала
По линиям руки:
"Не все, красавец, гладко-
Всего хлебнешь сполна.
Умаешься порядком,
Но не сойдешь с ума.
Пол жизни-пыль, дороги,
Казенные дома,
Высокие пороги,
Начальство-кутерьма.
Смотри же, сокол ясный-
Судьбу не проведешь-
Ни славы, ни богатства
В чужбине не найдешь.
Не бойся гроз, метелей,
Ножа в углу глухом-
Умрешь в своей постели
Ты древним стариком."
Костер горел, гитары
Был слышен перезвон-
Сходилися ромалы
К костру со всех сторон.
Мне захотелось с ними,
В их табор кочевой-
Ходить по Украине
С цыганкой молодой...
Я щедрою рукою
Ей ручку золотил
И взять меня с собою
Нахально попросил.
Что, мол, очаровала,
Что верю в ворожбу,
Но что хочу сначала
Перехитрить судьбу.
О, как она смеялась
И юбками трясла,
Со мною не прощаясь
Веселая ушла...
И я повеселился-
Смешила жизнь до слез,
Но где б не суетился
Всплывал один вопрос:
И что же я такого
Сказал тогда смешного
Пророчице своей?-
Спросил ее бы, только,
Где отыскать плутовку
За изгородью дней?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416467
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 05.06.2013
Час сочиться, мов кров із рани.
Ніч настала тяжка і довга.
Чи воскресне Христос?
Чи наступить ранок?
Ми чекаєм.
Та як це добре,
Бути тут, серед тих, хто може,
Сподіватися як і я воскресіння.
Подивися на жнива Твої, Боже,
Ти посіяв добре насіння.
Ноги терпнуть,
Обтяженні віки...
Та співає хор тропар Воскресіння...
І щезає утома, губляться роки,
Знов радіє душа у надії спасіння.
Проживемо ще рік,
А може і більше, -
Милосердний Господь,
Що Воскрес сьогодні.
Все простилось й забулось,
Що було раніше,
В серці радість лишилась,
Тиша і спокій.
Великодня ніч 15 квітня 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417936
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 03.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2013
В помірному кліматі жити
Так хочеться дуже мені,
Від спеки щоби відпочити,
А зиму лиш бачити в сні.
Іти і спокійно гуляти,
Бо піт вже очей не заллє
Й від холоду більш не страждати,
Бо снігу й морозу не є.
Та марно цього я бажаю,
Бо клімат стабільний у нас,
Та все ж я на ліпший чекаю,
Хоч в мене й обмежений час.
Я з дому не буду тікати
В чужинські не знанні краї,
Мені ж Україна то мати.
Тож гріх покидати її.
Хай буду від спеки потіти
І мерзнути в зимнії дні,
Та буду від щастя радіти,
Тут випало жити мені.
06.05.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428237
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 30.05.2013
Відлетіли лелеки,
А за ними літа.
Відспівала далеко
Вже пора золота.
Відступили тривоги,
Відшуміло життя,
І в далеку дорогу
Ти у вирій пішла.
Моя люба бабусю,
Ти моя неземна,
Я сумую без тебе,
Найрідніша моя.
Моя сива лебідко,
Ти для мене була
Найщиріша,й мов квітка,
Восени одцвіла.
Посивіла,мов птаха,
У журбі все жила,
Дала світ скільком діткам,
І нещасна була.
Як згадаю ті руки
Щодня у труді,
Твої вічній муки
І душа у журбі.
Затужила журавка,
Помарніла в біді.
Все хотіла до Бога,
І віддатись землі.
Все співала в тривозі
Наймудріші псалми.
Відійшла у дорогу,
А ми сльози лили.
Поховала дідуся
Не змогла жить сама.
Я за тебе молюся
Вісім років щодня.
Не забуду до смерті
Твою щиру любов,
Твою ніжну турботу,
І молитимусь знов.
Моя сива лебідко,
Повертайся,як птах,
Подивися на діток-
Вони теж вже в літах.
Ти пробач всі провини,
В них онуки ростуть,
І у світлу хвилину
На могилку прийдуть.
Та на все своя воля
Не тужи і не плач,
Є у кожного доля,
Лиш провини пробач.
Я до тебе вернуся
Й на могилку твою,
Посаджу кущ калини
І тебе відмолю.
Нехай світлом до Бога,
Прокладеться тобі
Вічна в небо дорога,
Не тужи у журбі.
Та дорога до Раю,
Вже без перешкод,
Не сумуй,я благаю,
Не тужи без турбот.
Ти у вічнім спокої,
І втомилась душа,
Бо багато вже горя
На землі ти знесла.
Вічним спокоєм в небі
Засвітилась зоря,
То моя вже бабуся,
Посміхнутись змогла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404463
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 28.05.2013
Вирізав я з татом калинову гілку,
І зробив із неї чарівну сопілку.
Щоби для матусі весело заграти,
Пісеньку чудову їй подарувати.
Приспів:
Ой, сопілочко моя, грай на всі простори,
Щоб почули водограй, і Карпатські гори.
Хай мелодія ясна, мов струмочок ллється,
Хай матуся дорога щиро засміється.
На сопілці граю, пісня моя лунка,
Не знайти у світі кращого дарунку.
Музика чудова лине від серденька,
Будь моя матусю завжди молоденька.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424219
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 28.05.2013
Десь у горах отих ,
Що пів-світу пишається.
Тече річка моя -
Там вона починається.
Невеличка така,
Та чистенька вода,
Вній збирається.
Приспів:
Тече бистра ріка - вода піниться
Все кудись поспіша не зупиниться.
Поміж горами так ,наче змійка звивається,
Тече бистра вода не спиняється.
Із карпатських вершин,
Де ліси ті дрімучії ,
Де краса розквіта ,
І де люди співучії.
Посміхнувшись мені
Несе води свої,
У долини квітучії.
Приспів:
Водоспадом дзвінким
До каміння вода розбивається
І ні в які слова
Ця краса не вкладається.
Приїзджайте до нас
Радо стрінемо вас
БистрицЕю вона називається.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427376
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 26.05.2013
Матронушка, молись ты Богу обо мне!
Матронушка, молись о всей Земле!
Молись о тех, кто веру в Бога потерял,
О тех, кто в сети жадности попал.
Проси у Бога, пусть спасёт Своих Детей,
Пошлёт прозрения и много светлых дней.
Благодарю я Матушка-Матронушка тебя!
Учила ты прощать и жить любя.
Молись, Матронунка, за всех "На Небеси",
А мы молиться будем "На земли".
Молитву Бог услышит и спасёт,
На Землю Мир и Радость принесёт.
* - Матрона Димитриевна Никонова родилась в 1881 году.
2 мая 1952 года святая блаженная старица Матрона почила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427254
дата надходження 25.05.2013
дата закладки 25.05.2013
Я кольорові сни словами намалюю…
І прошепчу… Відчути б цю красу!
Безмежжя сонно простором торує,
А я букет троянд в руках несу…
І кожна квітка ніби сонцем, сяє,
На пелюстках осонням виграє,
Веселка ніжно в пригорщі збирає
Й мені всі фарби з неба подає.
Така вже благодать в її щедротах!
Як візерунком грає вдалині!
Просто за так, зірками у висотах
Насипле сяйвом щастя на всі дні.
Трояндами встеляю сон грядущий,
В думках нічну стежину засвічу.
Мій лише там перон в запасі сущий,
Так від земної суєти втечу.
А уві сні кохання без печалі,
Красою переповнює жалі.
Там почуття вимірюють в кришталі…
Й відносять аж до неба журавлі.
Я кольорові сни словами намалюю…
Я прошепчу… Я ще раз сон почую…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372023
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 21.05.2013
Виростають діти, йдуть у світ широкий.
Покидають маму і родинний дім
Там, де вчора чутно було їхні кроки,
Жадно лиже тиша залишки слідів.
Виростають діти, забувають маму.
Бо у них вже гнізда, сім'ї є свої.
Йдучи, закривають за собою браму,
І вкривають стежку густо спориші.
Виростають діти, бо це мусить стати.
Родять самі діток, то ж такий їх вік.
Сивину в волосі зафарбує мати,
А від рани в серці є один лиш лік.
Що за лік? Скажу Вам. Це любов, пошана,
Це дзвінок у двері, а чи в телефон.
Як цього немає, кровоточить рана
В серці материнім , квилить птахом сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423485
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 21.05.2013
З високих гір ховається долина,
захована в красі природи
там неподалік стоїть хатина,
а в ній панує тиша-спокій.
Убога-глиняна,
вкрита дахом із соломи,
тут живе старий жебрак
забутий усіма. Непотріб він нікому.
Він ріс без мами-й-батька
ніколи в очі їх не бачив, вічний сирота
душа не чула що життя це казка,
лише у серці сильна віра у Христа.
Босоніж шукає місце своє в світі,
та часто ноги заливає кров
напевне всім по іншому у небі сонце світить,
скільки марно часу вже пройшло.
Дертий одяг тіло ледь ховає,
інколи в хатині чути сльози...
Ключі до щастя днями підбирає,
і колять в душу шипи-рози.
Світ давно уже ховаєтся,
від жадібно-похмурених людей
одинаково усе від юності до старості,
співає Дежа Вю холодна ніч та теплий день.
Розвіяв вітер, ті дитячі мрії.
Будовані іще малим, тепер даремні,
даремно грати на великій сцені.
Музику писав коли на дворі було темно.
Наділений талантом
йому цінніший дар за діаманти.
Сивиною голову житя покрило,
Всевишній дай же сили!
Ранком торбу кволо кидає на плечі
дорогою на ярмарок моливсь
спасибі Господи!!! "За день", "За вечір"!!!
Захисти Нас Захисти!!!.
Народ є добрий а є злий!!,
Хто розуміє - той кидає
І благословляє молячись-старий,
а серце в грудях стогне-та-ридає.
В очах у нього гордості ні крихти,
сидить біля Костьолу.
І підкрадаєтся до нього хтось-так-тихо.
І просить: - Беріть дідусю!!!.
Тягне малечі рука морозиво.
Дитячим голосом дитя старого,
щедро просить.
- Мені ще купить моя Мамуся.
Тоді з очей його
покапали солоні сльзи.
Мала не мала ні копійчини
та в неї вже є добре серце,
і щедро буде житись цій людині
що вже змалку відчинила Богу дверці.
І скільки того дня люди грошей некидали,
вони не були так жадані
як ласощі дитини,
обняв старенькими руками
та поглянув на глибоке небо синє.
Мале побігло до родини
a старець іще сидів,
і рученятами махало із машини
старому світ осінню розцвів.
Та наступав вже вечір
і рідко хто вже кидав в капелюх,
ховалась у домівки вже малеча
та непомітним ставав рух.
Старець зайшов до середини храму
хоча і втомлений та на душі так легко,
ледь пересуваючи ногами
кинув гроші на пожертву.
За тих у кого замість серця камінь
впавши наколіна в Церкві. Помоливсь.
І зі скрипом двері зачинив.
Бож довга дорого іще його чекає,
потрохи меншало народу за ним
Хто йде а хто кудись поспішає...
Старий жебрак не мав нічого,
одягнений в лахміття
з малку у карманах віє вітер,
він один у світі,
з чистою душею.
Летять ті гуси роки,
вкриті змошками старого щоки.
А він сидить і досі,
на східцях Костьолу щиро просить...
Доля це велике поле,
у житті приносить безліч болю!!!
28 січня 2011 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418175
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 19.05.2013
[img]http://cs312627.vk.me/v312627008/bdc/udhEV5F6wa0.jpg[/img]
Я сумую за тобою
В ці казкові дні весни,
Розцвітають вже тополі,
А ми досі не змогли.
Пух на вії опадає,
А я згадую тебе -
Як же ніжно цілували
Твої губи лиш мене.
А тепер цілують інших,
Може, навіть там любов.
Не важливо хто з нас грішний -
Охолола наша кров.
Почорніли наші мрії…
Зачерствіли наші дні…
Тільки в серці мене гріє -
Прилетять ще журавлі.
Хай летять над небокраєм
Не до мене - до людей.
Бо від того вже щасливий,
Що я жив і знав тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424706
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 19.05.2013
Витискаю із себе істини,
Набиваю знаннями розум свій,
Щоб зробилися мрії дійсними,
Щоб покрились поляни розами.
Хоч не бачу, не чую – вірую,
Щоб не трапилось – завше дякую,
То дорогу ховає сірістю,
То ясніє з Твоїми знаками.
Покоротшав мій шлях до світлого,
Важкувато шукати правильне,
І принади землі розквітлої
Не здаються святою правдою.
Утікати уже нема куди,
Організм став, що хочу лаятись,
Сльози висохли – не заплакати
Наступає пора, щоб каятись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425609
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 19.05.2013
А наш козак курить люльку,
Винце попиває.
Вірить в політичну мульку,
Шустер-лайф вмикає.
Любить спорт. Лежачи в хаті,
Дивиться футбола.
Програє Вкраїну-матір
Без жодного гола...
***
Зміцніти в дусі встигли і розчаруватись.
Дух боротьби залишив нас, пірнув у став.
На краще, склавши руки, будем сподіватись?
Чи гострі вила в руки брати час настав?
***
Ми спинимо свавілля, бо ми не слабодухі,
Коли межа терпіння покриє наші вуха,
Дух зможем відродити, нам стане сил, любові,
Щоб край свій захистити, не втратить долі-волі.
Лютий, 2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425206
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 19.05.2013
Щастя самотньо по свiту блукало,
Щастя стежину до серця шукало.
Де тiльки Щастячко те не було
I, заблукавши, прийшло у село.
Холод. Мороз. Вiтрюган. Завiрюха.
- Гей, чоловiче,- гукнуло, - послухай,
Щастя самотне я, може, твое?
- Нi, -вiдмахнувся той, - в мене вже е.
Стомлене Щастя блукало повсюди.
- Люди, - благало, - вiзьмiть мене, люди.
Щастя людське я, те вiчне, земне,
В хату впустiть, вiдiгрiйте мене.
Холод йому i мороз допiкав,
Але нiхто того Щастя не брав.
Якось йому пiдказала дiвчина:
- Там, край села, е старенька хатина,
Дуб старокрепий росте край вiконця,
Хатку боронить вiд вiтру i сонця.
В нiй живе бiдна, самотня вдова,
Ти пiдбери iй найкращi слова.
Милий ii десь загинув в походi,
Може i станеш ти iй при нагодi.
З"iвши останнi крихти iз торбинки,
Щастя прийшло до тiеi хатинки.
В шибку постукало вже опiвночi.
- Хто там? - спитали заплаканi очi.
- Щастя я, Щастя, впусти мене, жiнко,
В теплiй хатинi спочить дай хвилинку.
Дай переждать завiрюху i стужу,
Дай вiдiгрiти згорьовану душу.
Впустиш до хати нежданного гостя -
Не пошкодуеш, бо матимеш щастя.
Ти ж така гарна, iще молода, -
Щастя у вiчi вдовi загляда.
Жiнка впустила те Щастя, зiгрiла,
Нагодувала його, напоiла
I проказала тихенько слова:
- Щастя не маю, давно вже вдова.
Серденько тлiе, бiль душу жуе,
Та не вiзьму тебе, ти не мое.
Ти не мое, а чужого не хочу, -
Знову слiзьми затуманились очi.-
Тож спочивай тут, приляж край порогу,
А як спочинеш, рушай у дорогу,
В край, де весна, де усе розквiтае,
Там хтось на тебе давно вже чекае.
Той, кому ти усiм серцем належиш,
Тож, ти даремно тут шлях свiй мережиш.
Щастя всмiхнулось. Як нiч вiдiйшла,
Тихо пiшло iз чужого села.
Люди, не будьте до щастя байдужi
I вiдкривайте йому своi душi!
Не вiдвертайтесь, впускайте до хати,
Щастячко вмiйте свое розпiзнати.
Бiльше всмiхайтесь веснi, сонцю, лiту,
Хай не блука ваше щастя по свiту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371451
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 19.05.2013
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
Радійте люди
і шуми діброво.
Ангельським хором
лине пісня до небес.
Це наша
мова – колискова.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
Воскресне віра
І в народу мого.
Повстане люд
мій увесь.
За кращу долю,
як повчало
Боже Слово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423331
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 19.05.2013
**************************************************
[color="#ff1100"]Чомусь не можу звести очі
І подивитись у твої,
Вони твої —чарівнії дівочі,
В них тонуть мрії парубочі.
І в серці співом солов'ї
Щебечуть, а я ні,
Чомусь думки мої сумні,
Бо я не поряд із тобою, ні!
Якщо ж хвилина нам з тобою —
Уста мої доволі мовчазні.
Чи це так долею лихою
Судилося мені?
Слова щезають, мов у сні,
Не чутно голосу, о, ні,
Мов всюди стіни кам'яні!..
Уста шепочуть, наче риби ті німі.
08.04.1998 р.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425879
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 19.05.2013
Скрипела дверь. Сквозняк гулял по коже.
Мелок белёсый на столе лежал.
Щенок скулил навязчиво-тревожно
Забившись в угол под столом дрожал.
Седой старик молчал, казалось, сутки.
В экран устало искоса смотрел,
От новостей: «..столкнулись две маршрутки..»,
Он выдохнуть, от страха, не посмел.
Смеялась внучка: «Деда, я приеду!
Вот только маму с папой соберу!»
Вчера смеялась.. в трубку.. до обеда..
Что дать судьбе, чтоб время повернуть!?
Каким грехам не вымолил прощенье?
Не сжёг десятки, у церквушки, свеч.
Теперь робел в болезненном забвении,
Двух слов ответа не сумел изречь.
«Вы слышите?!» - слова вернули к жизни.
«Вас ждут, любезный!», душит в горле ком.
«Приедешь, деда?» - шепот еле слышный
Зажёг огонь, задутый стариком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424956
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 19.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2013
Підпирає пісня стелю,
Дужо лине з хати.
Як же хороше з ріднею
Разом заспівати.
Цю заспівував наш батько,
Цю любила мати,
А тепер давайте нашу –
Сморжівську співати.
Підрівнялися і плечі,
Рум'яніють лиця,
Переливи дзвінкі, чисті,
Як вода в криниці.
Дивина і для сусідів –
Вже давно не чули –
Озираються на вікна:
-Нашу не забули.
І у терцію, і в ноти –
Кругом попадаєм,
Беремо усі висоти,
Рідня помагає.
16.05 2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425505
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 19.05.2013
Липне глина, росять трави,
Під ногами калюжки,
Чимчикуємо ми браво,
Ген до лісу, навпрямки.
Теплий вітер гладить груди,
Хлюпотить внизу бурчак
Наші лиця не остудить
Розшарілі він ніяк.
А у лісі перші квіти:
Медуниця й синій ряст.
Як же гарно в цьому світі,
Де весна й нема образ!
Як же м’яко йти по листю –
Теплий день і світлий ліс.
Ти навколо озирнися –
Тут дитинство, де ти ріс!
Тут і сам стаєш молодшим,
Як дитя, до щастя звик,
Бо у Бога повелося,
Що і небо для малих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425964
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 19.05.2013
Я иду по дороге
В отчем крае своём.
И любуюсь нежданным
Тихим летним дождём.
Не любила когда-то
Эту слякоть с небес.
А теперь рассмотрела:
Точно в сказке чудес!
Мне бы раньше усвоить
Жизни сложный урок.
Тогда счастье горстями
Запасла бы я впрок…
Я иду по дороге
В отчем крае своём...
Хорошо, что иду я
Не с тобою вдвоём.
2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416465
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013