Сергій Ранковий: Вибране

oath

мне бы слово, чтоб за него зацепился слух

мне  бы  слово,  чтоб  за  него    зацепился  слух,
чтоб  ребенок  в  тебе  зажал  в  кулаке  испуг
и  ответил  мне  правду,  а  взрослый  в  тебе  молчал

...деревянная  лодка  стукнулась  о  причал,
деревянная  лодка  с  мальчиком  на  носу,
и  у  мальчика  пляшут  локоны  навесу,
и  на  коже  солнце  плещется  и  горит.
он  хохочет,  да  только  правды  не  говорит...

счастье  щурится,  усмехается  в  стороне,
что  мне  делать  с  тобой,  не  пойманным  на  вранье?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391260
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 14.10.2017


Елена Марс

До ві'ршів твоїх - небайдужа…

До  ві'ршів  твоїх  -  небайдужа...
Питай  -  не  питай  -  не  збагну,
Чому  так  схвильована,  (дуже!)
Чому  мої  ночі  -  без  сну...

Шукаю  тебе  між  рядками,
Немов  би  вивчаю...  Пробач!
Не  втішу  тебе  я  словами,
Хоч  чую,  і  біль  в  них,  і  плач.

Чужа  я  тобі,  незнайома,
Не  стану  для  тебе...  ніким.
Чому  ж  так  шукаю,  (свідомо!)
Й  себе...  серед  болісних  рим?..

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546989
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 03.12.2016


Чайная Чу

Last Fall

Last  Fall

И  эти  чувства  увянут
Хоть  осенью  расцвели.
Они  разобьются  спьяну
О  щеки  сырой  земли.
И  старые  самолеты
Прошьют  лихо  тучи  грез
Дождливые  грянут  ноты
По  коже  осенних  роз.
И  палые  листья  ссохнут
И  пылью  сойдут  с  дорог.
Последние  звуки  смолкнут
Осенних  красивых  строк…

Но  ты,  бескорыстный  светоч,
Мой  аленький  семицвет,
Среди  оголенных  веток
Осенний  храни  рассвет.

22/09/2008

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221924
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 24.01.2016


Відочка Вансель

Жила з вдячністю душа

Йшла  навпомацки  душа.    
Ось  камінчик,  скло,  ось  терня.
Павутиння  на  дощах?  
Та  це  Янгола  майстерня.  

Усміхалась.  До  колін
Ноги  в  крові,  рани  голі.  
А  з  усюденьких  сторін
Грати,  де  багато  волі.  

Йшла?  Здавалось...    Пір'я  все
У  подолі  просушила.  
Як  однюсеньке  впаде-
До  грудей  своїх  тулила.  

Ось  і  придане.  Собі
З  пір'я  шиє  дві  перини.
Замість  ліженька-кущі.  
Замість  лампи-всі  зірчини.  

Одну  перину  продасть,  
Купить  хліба  для  бідненьких.  
А  їй  Боженько  все  дасть,  
Це  ж  вона  йому  рідненька.  

Жила  з  вдячністю  душа.  
Бачить  зорі,  небо,вітер!  
Хоч  комусь  вона  й  чужа...  
Та  як  щось  змайструє  з  літер!..  

Хтось  всміхнеться,  хтось  сльозу
Так  щиренько  проливає...  
Хтось  прошепше:обійму...
Хтось  і  брудом  обливає.  

Має  все:любовь,  печаль,  
Ніжність,  зраду,  дощ,  сніжинки!  
А  між  зорями  скрипаль
Грав  на  сходинках    хмаринки...  








пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635067
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


A.Kar-Te

Ах, как жаль…

Снова  вяжет  пуховую  шаль  
За  окошком  белая  вьюга...
Ах,  как  жаль...  Ах,  как  жаль,
Что  теряют  люди  друг  друга.

Не  мороз,  а  печаль  серебром
Наши  головы  покрывает.
О  былом...      О    былом
Сединою  напоминает.

Хоть  с  зимой  белоснежной  на  "Вы",
Средь  весны  бы  юной  проснуться.
Но  увы...    Но  увы..,
Журавли-года  не  вернутся.

Вяжет-  вяжет  пуховую  шаль  
За  окошком  белая  вьюга...
Ах,  как  жаль...    Ах,  как  жаль...
Берегите,  люди,  друг  друга.




(картинка  с  инета)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633842
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016


Каминский ДА

Я рос в глуши…

Я  рос  в  глуши,  не  ведая  ветрил.
Над  головой  моей  лишь  неба  своды.
Но  ясной  мысли  миру  не  пролил,
А  как  мечтал  открыть  закон  природы!

Я  весь  в  простых  материях  погряз
И  долго  ладил  тын  вдоль  огорода.
Не  разглядел  за  тыном  перелаз,
Где  настежь  открывалась  мне  природа.

Природа-мать,  тебя  я  не  воспел,
В  душе  звенит  пронзительная  ода,
Моя  мечта,  любовь  и  колыбель,
Кудесница  в  веках,  моя  природа.

Когда  уже  совсем  невмоготу,
Когда  гнетут  душевные  невзгоды,
В  простор  полей,  в  дремучую  тайгу
Иду  искать  поддержки  у  природы.

Но  если  лад  и  на  душе  весна  –
Опять  я  к  ней  в  любое  время  года.
Как  мать  своё  дитя,  уж  ждёт  она
И  радостно  вдвойне,  моя  природа.

Плутая  в  лабиринтах,  в  темноте,
Я  в  жизни  шёл  порой,  не  зная  брода.
Была  мне  маяком,  горящим    вдалеке,
Манящею  звездой,  моя  природа.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398705
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 04.01.2016


Miriam Sikilinda

В твоей душе все так же живет ребенок

Затворничество.  Одиночество.
–  Это  временно,  пережди.
Ты  сама  растолкуешь  доходчиво,  
Что,  мол,  пока  не  судьба,  непогода,  дожди…
Ты  расставишь  все  точки,  разложишь  по  полочкам,
И  кинешь  с  улыбкой:  «будет  все  хорошо».
И  верится  сразу  твоим  глубоким  строчкам,
Что  спрятаны  в  книжках  под  моим  стеллажом.
С  твоего  лица  –  как  всегда,  не  стереть  улыбки.
А  внутри:  ребенок  плачет  навзрыд.
Он  жил  в  тебе  раньше.  Был  звонким,  шибким.
Ты  скрываешь  страхи,  усталость.  И  стыд(?)...
Почему  отдаляешься  от  надежных,  рифмованных?
От  твоих  убедительных  «завтра»,  «в  сентябре»,  «через  год»?
Нет,  ты  не  одинока.  Просто  скованна.
–  Четыре  стены  и  в  форточке  –  небосвод.
Ты  читаешь  Марину  Ивановну,  как  и  раньше.
И  других,  полюбившихся  нам.
На  бумаге  все  больше  рома  без  фальши.
Не  звонишь  больше  по  мелочам.
Под  балконом  твоим  раскинулось  море.
А  ты  тонешь  в  страшилках-снах.
Ведь  сама  говорила:  «поборем»!
И,  вот,  не  борешься  на  всех  фронтах.
Я  ведь  верю  в  тебя!  Всем  неистовым  разумом.
В  «кучерявые  волны»,  в  «голод  пустыни».
В  речи,  подпитанные  иногда  соблазнами.
Они  ведь  не  уснут?  Не  остынут?
Ты  совсем  не  одинока.  Никем  не  забыта.  
Но…  потеряна.  Хотя  невдомек.  
Как?  Та,  что  раньше  дарила  метеориты,
Сегодня  заперта...  И  душа  под  замок?..
Я  верю  в  твои  безумные  крики.
В  рифму.  В  такт.  В  сумасшедший  пульс.
В  твоей  душе  все  так  же  живет  ребенок  –  верни,  пожалуйста,  ему  улыбки!
Ну,  и  нам  –  себя,  плюс…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577969
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 03.01.2016


Христина Рикмас

Татку

Найневдаліша  з  усіх  дочок…Це  ж  тому,  татку  мій,  ти    п’єш?!
Шклянка-градус  -  то  молоточок,яким  скоро  мене  уб’єш,
Яким  скоро  мене  розчавиш    й  вб’єш  прямісінько  в    серце  кіл.
Сміло  бий  отим  молоточком!  Розтрощи  отим  молоточком
За  невдалість.Ти  ж  так  хотів…
Мій  найкращий  у  світі  татку,  ти  хоч  спершу  мене  любив?
Як  невинне  хрестив  дитятко    в  своїм  серці  мене  носив?..
Вже  не  перший  рік  і  не  п’ятий    знову  й  знову  вбиваєш    кіл.
Біль  невтомна  оця…  завзята…
Хіба  може  боліти  татко?!
А  болітиме...як  й  болів?!.
Що  ж…Зі  мною  все  ясно,  татку…Але    ж    мама…Її  любив  ?!
Отоді…  перед  Богом  в  церкві…Хоч  Її  в  серці  ти  носив?
Сльози  мами  мій  любий  татко  надто  легко  собі  простив.
Як  ж  нестерпно    мені  це  знати!!
Боже,  як  же  ж  нестерпно  знати  вагу    кожної  зі  сльозин!..
Ні,зі  мною  все  добре,татку…Але  там…в  світлі    ліхтарів  
Я  укотре  долаю  слабкість    все  ж  піддатись  «рукам»  мостів…
Бо  ж  я  дійсно  найгірша,татку,  серед  всіх,що    на  цій  Землі.
Кожна  з  шклянок  –  немов  відплата  за  прострочену  дійсність  днів,
У  якій  ти  робив  сильнішим    усіх  тих,  хто  тебе  любив.
Чи  ти  знав,що  болиш,мій  татку?!  Чи  ти  віриш  у  біль  мій,татку?!
Чи  болітимеш  як  й  болів?!.

Знов  зустрівши  черговий  ранок  я  розчинюсь  на  дні  тих  шклянок,
Захлинуся  на  дні  тих  шклянок  у  тім  світі,  що  ти  створив!

...В  світлі  порваних  ребр  –  фіранок...в  тиші  серця  без  забаганок
Попрохаю  щоб  ту  невдалість  після  тебе  і  Бог  простив.




пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632120
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015


Евгений Познанский

ЧАС ПИК

Это  называется  час  пик.
Я  к  таким  поездкам  уж  привык.
Тарахтит,  как  бубен,  наш  трамвай.
«На  ноги,  братуха,  не  ставай».
Кто-то  ходит  по  моим  ногам,
Чей-то  зад  прижал  меня  к  дверям.
Даже  замечанье  сделать  лень.
Кончен  трудовой  тяжелый  день,
Я  довольный,  кто-то,  может,  злой,
Дружно  все  спешим  к  себе  домой.
Нас  в  трамвае,  точно  в  банке  шпрот.
Тут  и  сам  кондуктор  не  пройдет!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628457
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 15.12.2015


Ніна Третяк

Осінь


І  все-таки  осінь
Така  неймовірно  красива!
Розгублена  просинь
Від  погляду  сонця  щаслива.
А  вчора    іще
Була  норовлива,  примхлива.
Лякала  дощем,
Громовицею  кликала  зливу.
Промокла  навскрізь  –  
На  ранок  уже  заясніла  –
Не  бачили  сліз
Вітри  від  краси  захмелілі.
У  коси  беріз
Вплітались  багрянці  і  злото,
Промінився  ліс  –  
Не  ліс,  а  художні  роботи!
Безсмертні  мазки:
Акценти  на  тіні  і  світло.
Найкращі  зразки
Осінні  у  творчій  палітрі!
І  все-таки  осінь
Така  неймовірно  красива!
Розвеснена  просинь
Від  погляду  сонця  щаслива…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617250
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 13.12.2015


Натали Вадис

Свет в глазах

Меня  не  часто  мучают  сомненья,
Когда  же  да,  то  темы  их  похожи:
Что  называем  в  жизни  провиденьем,
И  что  за  свет  горит  в  глазах  прохожих?

В  одних,  лучами  доброта  и  вера,
Что  лучшее  в  себе  мы  строим  сами.
В  других,  вдруг,  одиночества  проблема
Врасплох  застанет  искрами  печали.

Я  знаю  взгляды  ко́рысти  и  злобы,
И  алчности  безудержной,  постыдной;
Неверности  и  лжи  мне  взгляд  знакомый,
Высокомерной  пустоты  противной;

Беспомощности  перед  неизбежным
И  взгляд,  когда  готовы  мы  помочь.
Как  многое  нам  дарит  взгляд  надежды,
Любви  и  нежности  в  глазах  не  превозмочь.                                                        
2007г.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600107
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 17.08.2015


кохананірвана

Кожній маленькій дівчинці.

У  кожної  маленької  дівчинки  мусить  бути  надійне  плече,
на  яке  вона,  безборонна,  зможе  спиратися.
Що  ніколи-ніколи  не  зрадить  і  не  втече
при  першій-ліпшій  нагоді  і  не  буде  кидатися

в  перші-ліпші  обійми  випадків.  У  дівчинки  кожної
мусить  буть  неодмінно  плече  таке  сильне-пресильне.от.
щоб  її  захищати,  тендітну,  коли  можна  й  не  можна  і
від  вітрів,  незнайомців,  від  хвороб  і  від  зайвих  турбот.

щоб  маленьку  її  леліяти  в  ніжності-вірності.
а  вона  тою  ніжністю  в  сотні  разів  озветься.
Це  все  так  необхідно  і  невідворотньо.  Бо  кожній  дівчинці
треба  пренеодмінно  надійне  плече  і  хоробре  серце.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272946
дата надходження 31.07.2011
дата закладки 24.03.2015


Akvarel'

По воді

[i][b]
1.  Чоловік,  що  іде  по  воді[/b][/i]

Порожнеча  не  може  бути  вічною.  Мить  за  миттю,  день  за  днем  свого  існування  порожнеча  стомлюється  від  самої  себе.  І  тоді  вона  стає  чимось.

[i]Моя  порожнеча  стала  морем.[/i]

Коли  я  вперше  потрапила  сюди,  то  злякалась.  Безкрая  дзеркальна  гладь,  ледь  затягнута  кроткими  брижами  -  тут  завжди  панує  штиль,  -  ряд  чорних  кованих  ліхтарів,  що  спершу,  наче  ростуть  із  води,  а  далі  і  взагалі  -  підіймаються  в  небо  незримими  повітряними  уступами,    грубувато  зроблена  дерев'яна  лавочка  з  вигнутими  металевими  підлокітниками,  на  якій  я,  власне  і  сиджу...  Химерне  місце.  Химерне  і  безлюдне.

Спочатку  я  протестувала.  Кричала,  зриваючи  горло,  щосили  била  по  по  дзеркальній  гладі  долонями,  розплескуючи  воду  і  розлякуючи  тишу.  Цей  новий,  незнаний  досі  сюрреалістичний  світ  здавався  мені  чужим.  Скільки  часу  пройшло,  доки  я,  дурна,  зрозуміла,  що  він,  в  принципі,  нічим  і  не  відрізняється  від  попереднього  [i]Ніщо[/i],  в  якому  я  існувала.  Безкрає  блакитне  небо  над  головою,  бездонне  аквамаринове  море  під  ногами,  безконечний  ряд  однаковісіньких  ліхтарів...  Єдине,  що  тут  було  в  єдиному  екземплярі  це  лавочка.  Та  ще  я,  як  однісінька  жива  істота  на  цих  безкраїх  просторах.  Іноді  мені  здається,  що  вона  створена  спеціально  для  мене.

Зараз  я  вже  майже  люблю  це  місце.  Годинами  сидіти  та  вдивлятися  в  мутнувату  смугу  туману  вдалині  -  горизонту  немає  -  та  й  не  було,  певно,  ніколи,  -  плюскатися  в  зимній  воді,  відчуваючи  як  ноги  пробирає  до  кісток,  подовгу  спостерігати  за  лазуровими  хвильками  та  за  бігом  дивного  зеленуватого,  наче  дивишся  крізь  пляшкове  скло,  сонця...

Тільки  от  сьогодні  щось  іде  не  так.  Море,  завжди  спокійне  й  безпристрасне,  раптом  збурилося  і  затремтіло,  як  у  припадку.  Туман  на  горизонті  здригнувся  і  став  розповзатися  все  далі  і  далі,  аж  доки  не  закрив  зеленувате  сонце.    Білі  баранці  хвиль  накидалися  на  лавочку  скаженими  псами,  то  накриваючи  її  шорсткуваті  від  солі  і  вітру  порепані  дошки  ,то  відринаючи,  по-зміїному  шиплячи  від  безсилої  люті.  Я  з  жахом  вчепилася  в  металевий  налокітник  і  молила  про  одне:  лиш  би  мене  не  змило  геть.

[i]А  тоді  з'явився  він.  Чоловік,  що  іде  по  воді.[/i]

Русявий,  худорлявий,  трохи  нескладний  зі  своїми  довгими  руками  й  ногами  легким  танцювальним  кроком  він  ступав  збуреними  хвилями,  уважно  роззираючись  вусібіч  -  ніби  щось  шукав.  А  потім  наші  погляди  зустрілися.

Зелене  і  сіре.  Отава  і  оболок*.  Сірі  як,  захмарене  небо  із  зеленими  промінчиками-травинками  довкола  зіниць,  очі  затягували,  вабили,  гіпнотизували.  І  я  послухалася.  Легко,  майже  несвідомо  зробила  один  єдиний  крок.  Крок  у  безодню.

Лискуча  вода  ледь  спружинила  під  ногами,  як  свіжа  земля.  Чомусь  я  не  здивувалася.  Правильно.  Все  так  і  має  бути.  Це  ж  мій  світ.  І  тут  я  можу  робити  все,  що  забажаю.  Навіть  ходити  по  воді.

Я  розсміялась.  Яка  я  досі  була  дурна.

Чоловік  зупинився.  Він  більше  не  озирався  по  сторонах.  В  сіро-зелених  очах  промайнула  іскра  цікавості.

Підходжу  до  нього  -  спочатку  обережно,  все  ще  боячись  провалитися,  а  потім  і  взагалі  зриваюся  на  біг.  Різко  зупиняюся.  А  що  я  йому  скажу?  Як  його  звати?  Невже  тут  це  так  вже  й  важливо?..  Поцікавлюся,  що  він  шукає?  Безтактно.

 -  Ви  когось  чекаєте?  -  замість  мене  запитує  чоловік.

 -  А  ви...  когось  шукаєте?  -  запитанням  на  запитання  відповідаю  я.

Чоловік  усміхається.  Боже,  яка  в  нього  тепла  усмішка!

 -  Ліхтарі...  Вони  ж  тут,  щоби  освітлювати  шлях?  А  якщо  є  шлях,  то  негоже  сидіти  на  лавочці  і  чекати,  -  він  хмикає,  -  біля  моря  погоди.

 А  потім  розвертається  і...  йде.  

Мить  я  стою  непорушно,  а  тоді...
 -  Зачекайте!  -  захекана,  доганяю  його  біля  найближчого  ліхтаря,  що  є  тут  єдиними  орієнтирами.  -  Можна...  з  вами?

 -  Думаю,  тобі  краще  іти  своєю  дорогою,  -  він  знову  усміхається  з  якимось  ледь  прихованим  сумом.  Не  губами.  Очима.  І  я  розумію,  що  нікуди  його  самого  вже  не  відпущу.

 -  Ні,  -  майже  шепочу.  -  Здається...  я  дочекалася.
 -  Що?

В  цей  момент  я  роблю  те,  чого,  здається,  не  робила  вже  тисячі  років.  Беру  його  за  руку.

Різкий  порив  теплого  вітру  розтріпує  волосся,  припіднімає  низ  легкого  білого  сарафану.  Ліхтарі  раптом  здіймаються  в  повітря,  немов  пушинки,  і  кружляють,  кружляють...  Аж  доки  не  перетворюються  на  сиві  і  пухнасті  парасольки  кульбаб.  А  тоді  зникають.  Туман  розсіюється.

[i]Те  що  було  -  відцвіло.[/i]

Вдалині,  на  горизонті,  що  раніше  був  прикритий  молочним  маревом  видніється  тоненька  смужка  далекої  землі.

Ми  усміхаємось  і,  не  змовляючись,  водночас  починаємо  іти  вперед.  Золоте  сонце  освітлює  нам  шлях,  кидаючи  сліпучі  блискітки  на  воду.

[i]Все  буде  добре.[/i]

[b]
2.  Сказати:  "Спасибі"...[i][/i][/b]

[i]Люди  щодня  знаходять  собі  тисячі  ілюзій.  Вони  вигадують  собі  любов  і  дружбу,  успіх  і  поразки,  радощі  і  проблеми.  Вони  живуть  в  нездійснених  або  нездійсненних  мріях.  І  забувають,  що  світ  -  ось  же,  навколо  них.  Та  ще...  в  них  самих.

Нашою  ілюзією  стало  море  -  синє  привітне  море,  звідки  до  нас  хтось  обов'язково  має  повернутися.  І  ми,  як  уміли  -  хто  в  німому  очікуванні,  хто  в  безперестанному  пошуку  -  проводили  в  ньому  день  за  днем,  ніч  за  ніччю.  Не  в  силах  забути,  поверталися  туди  знову  і  знову.  В  сліпій  надії  вірили  у  краще.  А  тоді...  зустрілися.[/i]


Автобус  сильно  труснуло  на  вибоїстій  дорозі.  Почувся  грюкіт  і  хтось  у  салоні  грубо  вилаявся  -  здається,  його  добряче  стукнуло  гітарою,  що  зісковзнула  з  багажної  полиці.  Я  розплющила  очі,  виринаючи  зі  спогадів.  Зупинка.  Пора  сходити.

Гравій  глухо  захрускотів  під  підошвами  кросівок.  В  ніздрі  вдарив  різкий,  свіжий,  трішечки  гіркуватий  аромат  сухих  водоростей,  гальки  і  легкого  бризу.  Я  швидко  йшла  доріжкою,  що  звивалася  вузькою  гінкою  стрічкою,  круто  повертаючи  за  найближчим  пагорбом.  Перед  поворотом  на  мить  зупинилася,  заплющила  очі  і  на  повні  груди  вдихнула  п'янке  морське  повітря,  наповнене  спогадами.


[i]  -  Хто  ви?  -  голос  був  стомленим  і  трохи  роздратованим.  Тоненьку  вітрівку  сильно  тріпав  холодний  шквал.

Я  невдоволено  відводжу  очі  від  штормового  моря.  Людина,  що  стоїть  переді  мною,  здається  трохи  незграбною  через  свою  тілобудову,  але  її  рухи  -  швидкі,  легкі,  по-зміїному  точні,  руйнують  перше  враження.

 -Ти  мене  хочеш  прогнати?  -  невдоволено  хмурюся.  І  тут  спокою  не  дають.

 -  Так,  це  мій  док,  тут  мій  човен,  так  що  будьте  люб'язні  піти  звідси,  -  роздратування  потроху  перетворювалося  в  лють.

Мутним  поглядом  окинула  незнайомця.  Нахаба!

 -  Я  тут  чекаю,  не  бачиш?  -  огризаюся.

 -  Кого?!  -  чоловік  вже  близький  до  шаленства.  -  Тут  не  місце  для  зустрічі  анонімних  алкоголіків!

У  відповідь  я  просто  вказую  рукою  вперед.  Чоловік  з  нерозумінням  дивиться  на  бурхливі  хвилі.

 -  Вони  обіцяли  повернутися,  -  пояснюю  я.  -  Юра...  завжди  виконував  свої  обіцянки.  Вони  просто  запізнюються.

Мить  чоловік  стоїть  непорушно.  Його  обличчя  практично  повністю  сховане  в  нічній  пітьмі.  Тоді  різко,  майже  грубо  хапає  мене  за  руку:

 -  Ходімо.[/i]


Видихаю  і  рішуче  звертаю.  Стежина  огинає  пагорб  і  мені  відкриваються  затишна  бухта  і  старий  дощаний  док.  Зачувши  мої  кроки  з-за  нього  визирає  вихраста  руса  голова.

 -  Привіт,  -  кидаю  я.

 Він  хмикає,  підходить  ближче  і  чмокає  мене  в  куточок  губ:

 -  Привіт,  -  усміхається.  Тоді  бере  за  руку  і  веде  до  імпровізованого  причалу,  де  на  легких  хвильках  вже  похитується  невеликий  моторний  човен.  -  Судно  подано,  мем,  -  робить  жартівливий  реверанс,  за  що  відразу  получає  штурхана.  -  Ей,  ей,  де  ж  під  ребра?  -  награно  хмуриться.  І  відразу  ж  серйознішає.  -  Взяла?

Я  мовчки  киваю  і  по  черзі  дістаю  з  сумки  три,  трохи  прим'яті  вінки.  Один  із  них  -  білий,  ромашковий  -  разюче  відрізняється  від    решти  двох,  сплетених  з  кульбаб  та  незабудок.  На  мить  затримую  його  в  руках.

Ромашки...  Коли  я  вперше  побачила  її?  Ромашкову  дівчинку...


[i]Ми  йдемо  галасливою  набережною.  Широкі  сходи  уступами  збігають  до  входу  в  міський  порт.  Обабіч,  на  верхній  сходинці  стоїть  дівчинка  літ  п'ятнадцяти.  Звичайна  дівчинка  -  не  дуже  худа,  з  русявим  волоссям  і  золотистими  очима.  Єдине,  що  відрізняє  її  від  решти  людей  -  великий  ромашковий  вінок  на  голові.  

 -  Руся!  -  Ромка  налітає  на  неї  з  розгону,  ледь  не  збиваючи  з  ніг,  і  повисає  на  шиї.  -  Ти!  Пливеш!  З  нами!

 -  Що?  -  очі  дівчати  округлюються.

 Я,  усміхаючись,  простягаю  їй  білет:

 -  Ось.  Я  не  зможу,  а  Ромка  сказав,  що  ти  дуже  хотіла  побувати  на  кораблі.
Моя  рука  застигає  в  повітрі.  Схоже,  дівчинка  ще  не  до  кінця  повірила  у  своє  щастя.

Повагавшись  мить,  вона  обережно,  ніби  якусь  велику  і  дуже  крихку  дорогоцінність  бере  непримітний  клаптик  паперу  .  Від  здивування  й  радості  дівчинці  навіть  мову  відняло.  Я  сміюся,  цілую  чоловіка,  чмокаю  сина  в  чоло:

 -  Ну  все,  мені  пора,  -  махаю  рукою  на  прощання,  -  повертайтеся  вчасно,  добре?  -  вже  збираюся  йти,  проте  дівчинка  раптом  підскакує  до  мене  і  зупиняється,  мабуть  не  знаючи,  що  сказати.  

-  Дякую,  -  врешті  видобуває  із  себе  слова.  -  Справді,  дуже  дякую,  -  змовкає,  нервово  мнучи  в  руках  білет.

Я  знову  усміхаюся.  Миле  дівча.  І  коли  Ромашка  встиг  з  нею  познайомитися?

 -  Нема  за  що.  Розважайся,  -  я  ще  раз  махаю  рукою  своїм  хлопчикам,  розвертаюся  і  йду  геть.  Чую  ще  як  щось  весело  щебече  Рома,  як  Руся  говорить,  що  біжить  попередити  брата...  Хороша  вона.  Жаль,  що  сирота.[/i]


Гул  мотору  ввірвався  в  звичне  шурхотіння  хвиль.  Я  сиділа  і  ледь  діткалася  ліктем  його  руки.  Солонуватий  вітер  приємно  обвівав  лице,  сонце  заплутувалося  в  русих  пасмах,  сіро-зелені,  зазвичай  насмішкуваті,  а  тепер  затягнуті  поволокою  задуми,  трохи  сумні,  очі  вдивлялися  в  золотисту  сонячну  доріжку,  що  бігла  за  горизонт.  Очі,  за  які  я  душу  готова  продати.  Ха..  

Подумати  лише  -  спершу  ми  ніяк  не  могли  поладити.


[i]З  трудом  розплющую  очі  і  дивлюся  в  стелю.  Спогади  про  минулі  два  тижні  повертаються  повільно  і  уривками.  Дзвінок...  Люди  -  заплакані,  істеричні  або  ж  зібрані  і  стиснуті,  немов  тугі  пружини,  готові  в  будь-який  момент  зірватися...  Очікування  -  тягучо-нестерпне...  Чорна  хустка.  Два  простуваті  хрести,  обкладені  пишними  вінками...  Труни  порожні  -  їх  так  і  не  знайшли...    Букет  волошок  -  єдиний  живий  тут...  Години  -  болісно-порожні...  Надія  -  шалена,  на  грані  божевілля...  І  тихе,  ледь  покрите  брижами  море  -  десь  там,  біля  серця,  на  місці  ранішньої  порожнечі  й  байдужості...  Пляшка  його  віскі,  дорога  і  свіжий  морський  бриз...  Старий,порепаний  і  весь  якийсь  теплий  док  з  такою  ж  лавочкою  обіч...  Під  час  припливу  вода  плещеться  під  нею...    Роздратований  незнайомець...

 -  Прокинулася?  -  а  ось  і  він.  -  А  тепер  вставай  і  забирайся.  Мені  пора  йти,  -  розвертається  і  виходить  з  кімнати.  -  Швидше,  -  лунає  його  голос  вже  з  коридору.

Сідаю  на  ліжку,  абсолютно  розбита.  Йти  не  хочеться.  Думати  не  хочеться.  Нічого  не  хочеться.  Мені  плювати,  хто  він,  хто  я,  що  чинити.  Я  просто  покірно  роблю,  так  як  кажуть.

Частинка  моря  під  серцем  болить  і  ниє.  

Підводжуся  на  ноги,  байдуже  ковзаючи  поглядом  по  кімнаті.  І  каменію...

На  столику  обіч  ліжка  лежить  складений  вчетверо  аркуш,  а  ще...

...там  я  бачу  її.  Дівчинку  в  ромашковому  вінку.  На  рамку  акуратно  наклеєна  смужка  вузької  чорної  стрічки.[/i]


Земля  давно  вже  зникла  в  лазурових  хвилях.  Всюди  -  попереду,  позаду,  по  обидва  боки  від  нас  -  лише  море.

 -  Що  це?  -  вказує  на  пакет  в  мене  на  колінах.

 -  Спогади,  -  просто  відповідаю  я.  -  Зрештою,  колись  потрібно  їх  відпустити.

Він  мовчки  киває.  Тут  слів  не  потрібно.
[i]

-  Мамо,  мам,  ти  що  -  не  зможеш  поїхати?  -  білявий  хлопчисько  літ  п'яти  танцює  нетерпляче  навколо  мене,  сірими  оченятами  зазираючи  просто  в  душу,  -    Мам...  -  очі  стають  благальними.

 -  Ромашка,  ти  ж  розумієш,  в  мами  робота,-  я  зітхнула.

 -  Ма-ам,  ми  ж  домовлялися,  -  очі  сина  наповнюються  слізьми.

 -  Ром,  -  присідаю  так,  щоби  опинитися  з  ним  на  одному  рівні,  -  зрозумій  є  речі,  які  від  мами  не  залежать.

 -  Але...

 -  Ромка,  послухай,  я  куплю  тобі  того  трансформера  ,  добре?  Пам'ятаєш  ти  його  тоді  так  хотів?  А  наступного  разу,  я  обіцяю...

 -  Знаю  я  твої  обіцянки,  -  син  зривається  на  ноги  і  вибігає  з  кімнати.

З-пів  хвилини  я  стою  непорушно,  роздумуючи,  що    робити.  Тоді  рішуче  беру  мобільний,  щоб  відмінити  зустріч...  

-  Ма-а,  -  скошлачена  голова  Ромки  визирає  з-за  відкосу,  -  а  ти  точно  купиш?

Телефон  повертається  в  сумочку.

 -  Звичайно  куплю,  -  широко  всміхаюся.  -  Так  ти  згідний  поїхати  лише  з  татом?

 -  Так,  але...  -  син  хитрувато  шкіриться.  -  Зробиш  ще  дещо?[/i]


Нарешті  серед  безкраїх  ціанових  хвиль  мій  погляд  вихоплює  червону  пляму.  Самотній  буй  колишеться  на  білявих  бурунах.  Для  когось  він,  застиглий  посеред  океану,  -  безглуздя.  Для  нас,  та  для  нас  подібних  -  надгробний  камінь.  Пам'ятний  знак  загиблим  під  час  корабельної  аварії  декілька  років  тому.  Спогади  тугим  клубком  звиваються  довкола.

[i]
Мій  новий  знайомий  стоїть  в  коридорі  і  задумливо  вертить  в  руках  якусь  коробочку.  На  мене  йому  байдуже.  Не  озирається  навіть  тоді,  коли  я  підходжу  впритул.

 -  Ви  в  море?  -  промовчав,  але  по  тому,як    він  здригнувся,  розумію  -  вгадала.  -  Візьміть  мене  з  собою,  -  розумію,  що  так  ось  просити  незнайому,  нічим  не  зобов'язану  мені  людину,  та  ще  й...  перед  якою  я  винна  на  все  життя...  прото  нахабно  і  безтактно.  Проте  я  чомусь  мусила  це  сказати.

 -  Ви  мені  і  так  вчора  всі  плани  перепсували.  Забирайтеся,  доки  я  сам  вас  не  викинув,  -  він  лютий.  Дуже.

 Най  буде,  що  буде...

 -  Це  я  віддала  твоїй  сестрі  квиток.[/i]


Врешті-решт  він  глушить  мотор.  Добралися.  Я  мовчки  беру  перший  вінок  і  прив'язую  його  до  буйка  довгою  червоною  стрічкою:    "Спіть  спокійно,  мої  хороші"...  Він  бере  з  моїх  рук  другий:

 -  Пам'ятаєш,  як  ми  припливли  сюди  вперше?  -  дивиться  з  тією  до  болю  знайомою  смішливо-сумною  іскоркою  в  очах.

 -  Аякже.  Тоді  ще  був  жахливий  шторм.  Я  думала  Богові  душу  від  страху  віддам,  -  я  поморщилася.

Він  розреготався.  

 -  А  я  тебе  тоді  вбити  був  готовий.  Пристала,  як  п'явка,  -  видавив  крізь  сміх,  утираючи  сльози,  що  виступили  на  очі.  -  А  в  мене,  до  твого  відома,  вже  були  серйозні  плани  на  життя.

 -  Точніше  на  смерть?  -  я  невесело  всміхнулась.

[i]
Через  три  роки  я  дізналася,  що  аркушик,  який  лежав  біля  фотокартки  мав  стати  посмертним  листом.[/i]


Він  посерйознішав.  Дістав  сигарету,  закурив.

 -  Цікаво,  хто  ж  таки  тоді  більше  іншого  врятував?  -  сивий  димок  повільно  вився  вгору.

-  Що  було  перше  -  курка  чи  яйце?

Він  знову  пирхнув:

 -  І  то  правда.

Велика  біла  чайка  скрипуче  і  різко  проячала  в  небесах.  Ну  що  ж  -  пора  казати:  "До  побачення?"..


[i]Море,  яке  стало  для  нас  найгіршим  катом.  Море,  яке  виявилось  єдиним  нашим  спасенням.[/i]


Я  опустила  руку  в  теплу  воду  за  бортом  і  задумливо  почала  там  плюскалася.  Скільки  ж  всього  з  тобою  зв'язано,  зрадлива  вода.  Скільки...

 -  Їдемо?  -  вириває  мене  зі  спогадів  він,  вже  збираючись  завести  човна.  Останній  білий  віночок  цвіте  серед  пінистих  брижів.


[i]Море  забрало  в  нас  найцінніше.  Море  подарувало  нам  одне  одного.  Я  вже  ніколи  не  зможу  його  пробачити.  Але...[/i]


 -  Зачекай.  Я  дістала  з  пакету  дивну,  футуристичну  і,  на  мою  думку,  страшненьку  іграшку.  Трансформера,  якого  так  хотів  син.  Прив'язую  до  нього  ще  одну  стрічку  і  причіпляю  її  до  буйка.


[i]Здається,  саме  зараз,  я  вперше  зможу  сказати  морю:  "Спасибі".[/i]


Три  вінки  самітно  погойдуються  на  солоних  хвилях.  Вдалині  затихає  рев  мотору  невеликого  човна.  Сонце  повільно  хилиться  до  заходу,  вихоплюючи  його  силует  та  дві  ледь  помітні  постаті...
[i]

Завтра  новий  день.[/i]


__________________________

[b]О[/b]болок  -  (поет.)  хмара

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567718
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 19.03.2015


Gitarina

Летать…

Попытайся  не  упустить,
Помоги  обо  всем  забыть,
Ей  когда-то  казалось  безумием  так  любить.
Помоги  ей  себя  понять,
Ей  опасно  тебя  терять,
Ведь  в  твоих  руках  ей  не  нужно  теперь  летать,
Ей  не  нужно  летать...

Припев:
Она  полжизни  кого-то  искала,
С  кем-то  ревела,  кого-то  бросала,
Она  реальности  нить  потеряла,
И  по  ночам  летала.
Она  кого-то  в  мечтах  рисовала,
Где-то  пела,  кого-то  играла,
Свое  немое  кино  снимала,
А  по  ночам  летала.

Сделай  так,  чтоб  она  была
Обожаема  и  мила,
Чтоб  другой  она  быть  уже  никогда  не  смогла.
Помоги  ей  любимой  стать,
Ей  так  просто  все  потерять.
Замени  ей  полет,  ведь  она  так  любила  летать,
Так  любила  летать.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566700
дата надходження 14.03.2015
дата закладки 14.03.2015


Yume Doriel

Глупые люди

Нам  больно  -  смеемся,  нам  радостно  -  плачем,
и  от  кого  свои  чувства  мы  прячем?
Мы  молча  смеемся,  мы  молча  страдаем,
других  же  виним  мы,  и  не  понимаем.
Всю  боль  и  мученья,  что  б  было  нам  легче,
запьем  мы  вином  или  чем-то  покрепче.
Мы  ждем  идеала,  ничего  не  меняя,
хотим  мы  взлететь  -  руки  вниз  опуская.
Мы  не  ищем  -  а  ждем,  не  живем  -  а  играем,
мы  жаждем  чего-то,  чего  же  -  не  знаем.
Мы  сами  не  знаем,  куда  мы  несемся,
и  нет,  что  б  бороться  -    мы  просто  сдаемся!
Мы  видим  не  мир  -  а  серые  краски,
не  души  людей  -  а  безликие  маски.
Мы  больше  себя  никому  не  доверим,
мы  даже  себе  в  этом  мире  не  верим.
Мы  бродим  во  тьме  и  плывем  по  течению,
Как    дань  принимаем  мы  эти  мученья.
Себе  все  спускаем,  другим  же  мы  судьи
Но  все  мы,  всего  лишь  -  глупые  люди.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142106
дата надходження 19.08.2009
дата закладки 13.03.2015


Анна Вітерець

Он пишет письма


Он  пишет  в  письмах  все,  чем  он  живет
И  письма  эти  не  имеют  адресата.
Он  эти  письма  никому  не  шлет,
Все  потому,  что  некому  писать  их.  

Выводит  буквы,  никаких  ошибок
И  все  секреты  сохраняет  лист.
Он  прячет  в  строках  сто  своих  улыбок,
Хоть  и  порой,  лист  остается  чист.

Он  пишет  в  письмах  все,  о  чем  мечтает,
Он  пишет  мысли,  что  теплятся  в  нем.
И  письма  эти  никому  не  отправляет,
Мы  этого  уж  с  вами  не  поймем.

В  морозные,  беспамятные  ночи
Он  укрывается  махровым  теплым  пледом.
И  если  б  я  могла  ему  помочь,  то
Я  стала  б  на  письмо  его  —  ответом.  

В  дни  жаркие,  когда  шумят  колосья
Он  в  поле  сядет  и  взлетают  строки,
И  буквы  пляшут,  словно  удалось  им
К  читателю  найти  пути-дороги

Он  пишет  письма,  сев  за  стол  дубовый,
Взяв  свою  ручку,  придержав  листок.
Он  понимает,  с  каждой  строчкой  новой,
Что  пишет  то,  что  рассказать  не  смог.

Еще  давно,  в  забытые  мгновенья
Он  перестал  однажды  говорить,
И  вот  теперь,  обрел  он  увлеченье
Писать,  что  для  него  звучит  —  Творить!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563556
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 03.03.2015


Олег Соломонов

Молитва

Ангел,  хранящий  земли  юдоль,
Крылами  ее  укрой.
Забери  ее  слабость,  уйми  ее  боль,
Беду  отведи  стороной.

Избавь  от  ночей  полных  тоски,
От  серой  печали  больниц.
Пусть  будут  ее  дороги  легки,
Как  воздух,  что  держит  птиц.

Пусть  никогда  ни  один  недуг
Власть  не  возьмет  над  ней,
И  я  не  увижу  судороги  рук,
Ломающих  лед  простыней,

Не  увижу  тень  у  запавших  глаз,
Губ  восковых  изгиб,
Ангел,  если  ты  слышишь  нас,
Прошу  тебя,  помоги.

Во  здравье  её  возношу  слова,
Но  если  мал  золотник,
Я  за  нее  готов  отдавать
Свои  минуты  и  дни.

Когда  же  я  споткнусь  в  свой  черед,
Бессильно  судьбу  кляня,
Пусть  она  мою  руку  в  свои  возьмет
И  помолится  за  меня.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193065
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 17.02.2015


Іванюк Ірина

Листопаде , чула , хлопче , гарний ти музи́ка …

Листопаде,  чула,  хлопче,-  гарний  ти  музи́ка,-
ві́зьмеш  в  руки  серце-скрипку,
прожене́ш  вмить  лихо...

Не  торкайся  лиш  тієї  струни,  що  найтонша,-
бо  мелодія  забута  -  моя  найдорожча.

12.11.2014р.


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536418
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 26.01.2015


MVD

Низька хатина…

Низька  хатина...  
Дах  залізний...
Сидить  на  тині
Кіт  облізлий...
Зайду,  низенько  поклонюся,
Лицем  припа'ду  до  землі.
Там,  де  жила  моя  бабуся,
Де  ноги  бігали  малі,
Де  знали  ми  любов  і  ласку,
Де  ввечері  читали  казку,
Де  нас  минало  всяке  лихо,
Де  "Отче  наш..."  читали  тихо.
Вклоняюсь  низько  в  бур'яні,
І  плакать  хочеться  мені.
Тихенько  дощик  накрапає...
Бабусі  й  тьоті  вже  немає...
Отак    і  нас  колись  не  стане,
А  дощ  іти  не  перестане.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550971
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 23.01.2015


Білий Лотос

Я намалюю в небі щастя

Я  намалюю  в  небі  щастя,
Натхнення  пензликом  мазну.
Беріть  дарма!Не  треба  красти
У  серця  молоду  весну!

Я  намалюю  там  любові
Рожево-ніжні  пелюстки.
Щоб  дарувати  знову  й  знову
Збіднілим  душам  небоскид.

Я  намалюю  людям  віру
І  світло,що  дає  Господь.
Нехай  в  серцях  заграють  ліри.
І  ти  бери,і  ти  приходь...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553237
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015


Олександр Крутій

Я люблю тебя, Родина милая

Я  люблю  тебя,  Родина  милая
Я  люблю  тебя,  милый  мой  дом.
Без  тебя  я,  как  птица  бескрылая
Без  тебя  я,  как  зверь  за  замком.

Без  тебя  я  не  чувствую  радости
Я  живу  и  дышу  через  раз.
Без  тебя  нет  той  истинной  сладости
И  нет  блеска  в  счастливых  глазах.

Без  тебя  все  вокруг  потускневшее
Даже  звезды  и  солнечный  свет.
Города  без  тебя  опустевшие
Опустевший  встречают  рассвет.

Без  тебя  я  мечтал,  не  мечтается
И  мне  снится  кошмар  по  ночам.
Мое  сердце  в  куски  разрывается
Разлетается  по  сторонам.

Без  тебя  я,  как  нищий,  отвергнутый
Все  по  свету  скитаюсь,  брожу.
Как  в  пучину  морскую  ввергнутый
И  на  дне  позабытый  лежу.

Без  тебя  я,  как  свечка  потухшая
И  вокруг  непроглядная  тьма.
И  твой  воздух  однажды  вдохнувшая
Украинская  помнит  душа.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498157
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 17.01.2015


Анастасія Натхненна

Життя…

Світло.  Повітря.  Подих.
Мама.  Молоко.  Дотик.
Слово.  Ведмедик.  Кроки.
Дитсадок.  Ігри.  Роки.
Школа.  Уроки.  Оцінки.
Дружба.  Листи.  Фотоплівки.
Коледж.  Кохання.  Сльози.
Новий  рік.  Прощання.  Морози.
Інститут.  Квіти.  Кохання.
Поцілунок.  Секс.  Вінчання.
Вагітність.  Дочка.  Ласка.
Кухня.  Прання.  Праска.
Робота.  Сім’я.  Робота.
Ремонт.  Турботи.  Робота.
Відпустка.  Море.  Валізка.
Вагітність.  Синочок.  Колиска.
Кухня.  Прання.  Робота.
Гроші.  Робота.  Турботи.
Онуки.  Казки.  Подарунки.
Телевізор.  Серіали.  Пігулки.
Новий  рік.  Ялинка.  Морози.
Світло.  Домовина.  Сльози…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461306
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 16.01.2015


НАДЕЖДА М.

Когда печаль обнимет душу…

Музыка    и    исполнение    galina        bahteeva    
------------------------------------------------------------
Когда  печаль  обнимет  душу,
А  сердцу  больно  станет  вдруг,
Твой    голос  нежный  тогда  слышу.
Твоя  улыбка  лечит,  друг!

Твои  слова  -ручья  журчанье.
Тревожат  душу  столько  лет!
И  возвращается  сиянье,
Моей  звезды  потухший  свет.

Когда  вселялась  безнадёга,
Казалось,  жизнь  вдруг  отцвела,
Тогда  спасения  дорога
К  тебе  немедленно  вела.

И  сердце  билось  учащённо:
Вот  заалел  опять  рассвет.
Звезда  смотрела  удивлённо:
Что  ночь  прошла,  и  следа  нет.

И  лунный  свет  пролил  дорожку,
Она  от  бед  меня  спасла.
Уходит  грусть  вдаль  понемножку,
Ведь  столько  боли  принесла...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236108
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 14.01.2015


A.Kar-Te

И даже в синем небе журавли

Есть  в  моем  сердце  тихий  уголок,
Пристанище  любви  моей  заветной.
Я  захожу  порою  на  часок  -
Зажечь  свечу  и  спрятаться  от  ветра.

Хранятся  в  нем  уснувшие  мечты,
Обрывки  старых  задушевных  песен
Портреты,  на  которых  я  и  ты...
Лишь    для  вопросов  уголок  мой  тесен.

И  даже  в  синем  небе  журавли,
Простившись  с  отзвеневшим  бабьим  летом,
Неспешно  улетая,    берегли
Молчание  твоих  немых  ответов.



(фото  с  инета)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471256
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 14.01.2015


Людмила Глагольева

Души.

(на  основе  переживаний  близкого  мне  человека)

Мне  стоны  мешают  уснуть,
и  крики  заблудших  тревожат.
Как  же  мне  их  подтолкнуть
к  решенью  проблемы?  О  Боже!
Им  столько  всем  нужно  сказать,
прощаться  они  не  умеют.
Меня  заставляя  понять,
сами  в  проблему  не  верят.
Сколько  еще  разрешат
пробыть  в  этом  мире  жестоком?
Они  уходить  не  спешат,
им  грустно  и  так  одиноко...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370917
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 13.01.2015


Sama_po_Sobi

Прощай…

Ты  знаешь,  всё  проходит...  не  бесконечна  вечность,
что  было  -    само  превращается  в  дымку,
а  жизнь  наша,  правда,  бежит  скоротечно,
и  нет  уже  "нас"...  Страница  закрыта...
Я  помню,  как  было,  сто  раз  начинали,
пытаясь  сначала  исправить  ошибки,
когда-то  любили,  когда-то  скучали,
теперь  -  лишь  досада,  к  чему  все  попытки?
Но  было  ведь  классно...А  помнишь  ли  это?
как  долго  гуляли  за  руку  с  тобою,
как  ночью  делили  с  тобою  секреты,
ругались,  мирились...  Любили,  не  скрою...
Ты  сделал  мне  больно,  сам  пошёл  дальше...
меня  ты  оставил...Сбежал,  не  прощаясь...
Я  долго  рыдала...  Не  знала  я  даже,
что,  может,  так  лучше...  В  тебе  я  нуждалась.
Ждала  всё  звонка,  всё  время  в  онлайне,
но  не  было  даже  простой  смс,
а  ты  всё  забыл,  стал  счастливым...  Буквально,
ты  вмиг  обрёл  счастье,  едва  сам  исчез...
А  я  не  могла  осознать,  что  случилось
всё  путались  мысли,  что  было  не  так...
Вот  как  это  сразу  и  всё  изменились,
и  кто  же  ты  мне?  просто  друг?  или  враг?
не  важно  всё  это,  ты  лишь  будь  счастливым,
а  я  -  проживу,  всё  смогу  и  сама,
но  только  прошу,  ты  впредь  всем  любимым,
хотя  бы  оставь  на  прощанья  слова...
и  пусть  у  нас  сложится  лучше  не  вместе,
не  пара,  но  знай,  не  злюсь  на  тебя,
и  будь  ты  счастливым  с  любимой  невестой,
а  я  свое  счастье  найду  и  сама.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550756
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 13.01.2015


Чайная Чу

Я не знаю, где она живет. .

Я  не  знаю,  где  она  живет,
Что  поет  и  ходит  ли  по  крыше…
Любит  тополя?  Прозрачный  лед?
И  какой  звезды  шептанье  слышит.

Ту  ль  из  книг  всегда  берет  с  собой,
Трепетно  между  листов  летая,
Гнет  ли  уголок?  И  на  какой
Из  страниц  беспечно  засыпает.

Я  не  знаю,  на  каких  цветах
О  заветах  пламенных  гадает,
Что  за  ленту  прячет  в  волосах,
И  зачем  купорит  воздух  мая…

Я  не  знаю  рук,  не  знаю  губ,
Тишины  промеж  ударов  сердца,
Как  звучит    шагов  ее  постук,
И  какою  сказкой  любит  греться

Мне  не  угадать  ее  имен!
Мой  альбом  рисунков  полон  –  лица…
Кто-то  скажет:  я  в  нее  влюблен?
Что  вы,  нет…  Она  мне  просто  снится.

осень'10

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219460
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 13.01.2015


Мантихора

Огонь и Вода

Мне  не  хватает  лёгкости  воды,
Чтоб  смыть  с  пути  нежданные  преграды,
Чтоб  оживить  увядшие  сады
И  радугой  наполнить  водопады.

Мне  не  хватает  нежности  огня,
Чтоб  сердце  согревать,  не  обжигая,
И  жаром  не  губить,  на  свет  маня,
Но  жизнь  беречь  -  собой  -  вдали  от  Рая.

(12.02.2012)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313469
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 13.01.2015


ks

За годом год, за часом час

За  годом  год,  за  часом  час
Бегут  минуты  мимо  нас.
Здесь  нету  первых,  отстающих,
Последних  нет  среди  бегущих.
Всю  вечность  движуться  по  кругу
Они  с  большого  перепугу
Что  их  забудут  и  навсегда
Займут  в  истории  места.
Лишь  в  памяти,  на  пару  лет,
Оставят  они  малый  след.
А  так  не  хочется  забыться,
Ещё  разок  хоть  повторится.
Так  время  и  идет  по  кругую,
Нам  принося  то  зной,  то  вьюгу.
Все  те  вращаются  минуты,
Что  на  века  в  спираль  закуты.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286996
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 13.01.2015


Александр Стадник

Не более чем сон

Не  более  чем  сон,
 Но  сны  ночной  тетради
 Масштабнее  грозы  над  городом  весной.
 Не  менее  влюблён,
 Чем  свет  в  ночном  окладе,
 Сквозь  занавес  лозы,  вплетаемой  в  покой.

На  окнах  сушат  звон
 И  мягкость  кошек  гладят
 Сквозь  сумеречный  свет,  съедаемый  зимой.
 Приводят  на  поклон
 Дни,  робко  в  небо  глядя,
 Плывёт  туман  в  просвет,  меж  небом  и  землёй.

В  снегах  мерцает  склон,
 И  травы  жмутся  в  пряди,
 Иссохшись,  крылья  смяв  замёрзшею  водой.
 Но  миг  уже  пленён,
 И  звонко  клонят  гряды
 Распевные  леса  –  под  птичьей  ворожбой.

19.02.2013,  15:23

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403134
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 13.01.2015


Шипшинка

Я осени прощаю желтый цвет…

Я  осени  прощаю  желтый  цвет,
Прозрачных  листьев  трепетную  нежность.
Из  серых  туч  внезапный  свет  
Подарит  небу  безмятежность.

Я  осени  прощаю  желтый  цвет,
И  слезы  остывающего  лета.
Морозом  розрисованный  рассвет
С  намеком  зимнего  привета.

Я  осени  прощаю  желтый  цвет.
Стаю  будней  пролетевших  мимо.
Тепла  незримый  уходящий  след
И  в  воздухе  остатки  дыма.

Я  осени  прощаю  желтый  цвет.
Безумный  ветер  на  краю  огня.
Безмолвный  взгляд  и  тишину  в  ответ.
Украденое  утро  декабря...


                                                                                                                         Осень  2012

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375125
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 13.01.2015


дочка бджоляра

Коли нестерпний біль огорне душу

Коли  нестерпний  біль  огорне  душу
І  вже  з  очей  ось,  ось  впаде  сльоза,
Я  цей  тягар  здолати  мушу,  мушу  –  
Він  розірветься  в  грудях,  як  гроза.

Я  простягну  до  неба  свої  руки
І  вирву  з  горла  клекіт,  наче  грім.
Душа  моя  ридатиме  з  розпуки,  -  
Де  взяти  сили  у  двобої  тім  ?

Візьму  її  у  квіточки,  листочка,
У  пташки,  вітру,  сонця  і  дощу,
У  яблучка,  у  ягідці,  в  грибочка,
Роси  нап’юся  вранці  досхочу.

Візьму  її  в  натхненні  і  в  любові,
У    музиці,  у  віршах,  у  піснях,
У  вишивці,  веселці  кольоровій,
У  сповнених  надією  очах.

Розправлю  крила,  вирвуся  на  волю,
Здолаю  відчай,  йтиму  без  вагань,
Приймати  буду  гідно  свою  долю
Без  жалю,  без  журби,  без  нарікань.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491680
дата надходження 11.04.2014
дата закладки 13.01.2015


INFERI

Отучилась надеяться

Отучилась  надеяться.  
                   Полутон  сокровенных  мелодий
Беспокойно-пронзительно
                   Растворяется  жаром  в  крови.
Невозможностью  меряна,
                   Своенравная  песня  свободы
Без  потребности  в  зрителях
                   В  ветре  пьёт  откровенья  Твои.                          
 
Отучаюсь  надеяться
                   На  загадку  бездонного  плена.
Семислойно-распахнуто
                   Восхищением  бредит  душа.
Счастьем,  болью  и  прелестью                                      
                   Проверяют  меня  перемены
На  прохладную  замкнутость…
                   На  горячую  жажду  дышать…

Отучусь  я  надеяться
                   И  желанием  переболею
Неизвестно-настойчиво
                   Подавлять  дрожь  присутствия  сил.
Вечный  шанс  возрождения
                   Над  непаханым  полем  развеет
Всё,  что  в  памяти  кончилось,
                   Чьи  привязки  дух  новый  гасил.
                                   
Стали  резко-застенчиво
                   Меркнуть  шрамы  иллюзий  усталых,
И  решение  теплится
                   Открыть  сердце  и  выбросить  щит.
Чистым  светом  увенчивать
                   Постепенно  слова  привыкаю.
Отучилась  надеяться  –
                   Чтобы  верить  и  чтобы  любить.




Ночь  с  14.03  на  15.03  2011  года

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248241
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 13.01.2015


Ніжність - Віталія Савченко

Дивачка

Її  називають  дивачкою,
Та  не  гнівається  за  те.
Нехай  так,  усе  ж  не  гордячкою.
ЇЇ  серденько  -  золоте
Вибачає  усім  навіть  кпини,
А  чи  шпильки  за  те,  за  це.
Із  очей  така  лагідність  лине,
Що  аж  заздрість  когось  бере.
І  направду  вона  не  звичайна,
Навіть  моді  наперекір.
Таки  схована  в  ній  якась  тайна,
Що  лине  віршем  на  папір.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445194
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 13.01.2015


Лушпайка

Не байдуже…

Чому  життя  таке  паскудне?
Скажи  мені,  будь  ласка,  друже!
Невже  таке  я  заслужила,  
Лиш  відчувати  біль  й  байдужість?

Хіба  цього  мати  бажала,
Коли  на  світ  мене  вродила?
Щоб  її  дочка  виживала
В  полоні  "вільної"  чужини...

Ні,  не  хотіла,  та  й  не  знає!
Як  я  тут  собі  помираю...
Тихенько,  щоб  ніхто  не  бачив,
Вночі  в  кімнаті  сама  плачу..

Нічого  більш  не  залишила
Мені  ця  відьма-доля,  друже...
Бо  на  чужині  жить,  чи  вдома,
Ох,  не  байду́же,  не  байдуже...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466427
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 13.01.2015


біла_орхідея

Мое сердце пылает от чувства неистовой нежности…

Мое  сердце  пылает  от  чувства  неистовой  нежности,
Когда  губы  касаются  кожи  горячей  твоей...
Как  же  мало  и  мира,  и  солнца,  и  вечности
Для  любви  и  для  счастья  влюбленных  друг  в  друга  людей!

Я  к  тебе  прилечу,  прибегу  в  любом  измерении,
Глубину  твоих  глаз  не  забыть  мне  уже  никогда.
Я  тебя  обниму  и  скажу  тебе  в  сладком  забвении,
Что  с  тобою  навек,  что  с  тобою  уже  навсегда!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419575
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 13.01.2015


Bezsoromna

Осіннє…

Пірнула  в  осінь....
Як  в  тихий  смуток  пірнула  в  осінь!
Щоб  теплий  вітер  новини  жовті  мені  приносив.
Щоб  горде  небо
Мене  вдихнуло  по  саме  денце,
Щоб  розчинило  в  п"янкій  безодні  гаряче  серце.

Упала  в  осінь...
Неначе  в  ніжність  упала  м"яко.
Сміявся  ранок  із  того  вчинку,  сміявся  й  плакав.
Хотіла  доля
Мене  вернути  й  послала  мрію,
А  та  злякалась...  і  заховалась  мені  під  вії.

Летіла  в  осінь...
Летіла  довго  у  вірну  осінь.
Мене  зустріли,  м"яку  й  колючу,  тумани  босі.
Приготували
В  долонях  сонця  із  м"яти  чаю...
Летіла  в  осінь...  Лечу  у  осінь...  Літаю...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256430
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 13.01.2015


ptaha

Німий будинок

Без  тебе  цей  будинок  став  німим…
Замовкли  сходи…  зачинились  брами…
І  часу  дух,  немовби  клоун-мім,
Хитається  між  жестами  й  словами…

І  за  вікном  завмер  той  самий  день  -  
Скляні  уламки  неба  між  гілками…
Співають  протяги,  долонями  дверей
Відстукуючи  суму  телеграми…

А  відповідь  блукає  у  світах,
Безадресна…  байдужа…  ніби  квола...
Гойдає  маятник…  у  клітці  б'ється  птах…
Замерзли  вікна  в  безголосім  домі…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550613
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 11.01.2015


TatyanaMir

Зоря Різдва

[b](слова,  музика,  виконання  -  Тетяна  Мирошниченко)                                
[/b]


Тиха  ніч,  ніжна  ніч  свята
Срібним  сяйвом  усіх  огорта.
Сповістила  найперша  зоря,                          
Що  родилось  у  яслах  дитя.                    

Ніч  надії,ніч  віри,  чудес,
Ніч  єднання  землі  і  небес,
Обіймає  любов’ю  усе,
Бо  спасіння  Господь  нам  несе.
                                 Пр:
Гори,  гори  світло  зорі,
Христос  родився  на  Землі.
Він  всі  гріхи  наші  покрив,
Серця  любов’ю  запалив.
Гори,  гори,світло  зорі,
Це  Сонце  родилося  на  Землі.
Гори,гори,зоря  Різдва,
Віри,надії  лунайте  слова.
                                   2
То  казкова  вечірня  пора,
Коли  світить  Різдвяна  зоря,
Пісня  ангелів  лине  згори
І  волхви  принесли  вже  дари.                                    
                                 
Я  Месії  дари  принесу
Серця  золото,  ладан  –  хвалу,
і  як  смирну  до  ніг  покладу
всю  любов  свою  і  доброту.
                                   Пр:
                                   3                  
В  срібно-  зоряну  ясну  ніч
З  року  в  рік  вже  десятки  сторіч
По  землі  ступає  Різдво.
Христос  народився,  славімо  Його!

                                   Пр:
 

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549085
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 05.01.2015


Христина Рикмас

Ніжністю

Підкори  недовіру-ніжністю,мікросвіт  же-зціли  любов'ю.

Зашпаклюй  у  ній  макротріщинку,зашліфуй  її  надлюбов'ю!

Внеможливлюй  своє  відторгнення,щоб  прижитись  на  рівні  серця.

Зігноруй  всі  слова  відчуження  розчинившись  в  очах-озерцях!

Знівелюй  рівноденник  дотиком  об'єднавши  кордони  миром;
Увігнавшись  червневим  сонечком...вглиб...блокадним  її  ефіром...

Не  піддайтесь  зніяковілості  під  прицілом  "знавців"  з  зеніту!

Любіть  ніжно,без  тіні  зверхності...

Осягнувши  дарунок  світу.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548819
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 04.01.2015


TatyanaMir

Снег в Новогоднюю ночь

[b](слова,  музыка,  исполнение  -Татьяна  Мирошниченко)[/b]
 
[color="#008cff"]Слушать  желательно  через  колонки  или  наушники
[/color]                            1
Снег,  снег,  снег…
В  вальсе  кружится  с  метелью.
Снег  в  Новогоднюю  ночь
Город  покрыл  белой  шалью.
Снег,  снег,  снег…
Подарки  из  поднебесья.
Белый,  пушистый  снег,
В  твоих  объятьях  весь  я.
                         Пр:
Снег  лети,  снег  лети!
Это  радости  конфетти.
Вместе  с  хлопьями  добрых  слов
В  Новый  год  принеси  любовь.
Пусть  бокалы  звенят,  звенят!
Пусть  играет,  искрится  вино.
Бесконечной  любви  снегопад
Постучится  сегодня  в  окно.
                               2
Снег,  снег,  снег  …
Незримая  нежность  и  ласка.
В  нём  в  Новогоднюю  ночь
Прячется  детская  сказка.
Снег,  снег,  снег…
Цвет  мандаринов  и  запах  
Кажется  всё  сильней
В  еловых  заснеженных  лапах.
                             Пр:
                               3
Я  люблю,  когда  падает  снег
И  меняет  платье  природа.
Ослепительно  -  белый  снег-
Чистый  лист  для  грядущего  года.
Я  люблю,  когда  падает  снег-
Волшебство  и  обновленье.
В  ночь  новогоднюю  снег  –
Надежды,  любви  проявленье.
                             Пр:

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548420
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015


Олександр Яворський

Мороз-онук

Зарипів  сніг  на  подвір'ї  і  "тук-тук"  –
У  хатинку  попросивсь  Мороз-онук.
Я  питаю:  "Чом  самий  ти,  де  твій  дід?"
Мовить:  "Він  пішов  у  ліс  з  мішком  із  бід.
За  плечима  в  нього  розпач,  гнів,  жура  –  
Цього  року  не  носитиме  дива,
Але  знай  –  він  увійшов  у  кожен  дім,
Щоб  забрати  все  лихе,  що  було  в  нім."
Я  кажу:  "Та  це  і  є  найкращий  дар!
Дід  Мороз  забрав  собі  увесь  тягар.
Закопає  десь  у  лісі  під  сосну
У  морозну  ніч,  у  зоряну,  ясну,
Щоб  нікому  не  дісталось  ,  навіть  псам.
Сповістив  чудову  звісточку  ти  нам!"
–  "Я  приніс  іще  торбинку  побажань,
Розв'яжу  її  для  вас  я  без  вагань.
У  ній  щастя  уляглося  аж  під  верх,
І  для  кожного  добро,  та  ще  й  без  черг,
І  здоров'я,  і  надія,  і  любов,
Окрім  того,  Божа  ласка  і  покров.
Хай  до  вас  поважно  ступлять  на  поріг
Мир  і  злагода  в  прийдешній  Новий  Рік!"  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547540
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 30.12.2014


Мара Рута

Веселая дорожная…

1
Деревеньки  ,  как  подружки,  стали  в  хоровод,
А  меня  зовут  дороги  вдаль  за  горизонт.
Не  беда  –  измяты  брюки,  сапоги  в  пыли.
Грусть  моя  останется  вдали!

Города-  огни  централей  подмигнут  :  «пора...»
Веришь,  многих  магистралей  помню  номера.
Но  без  карт  наити  дорогу  я  смогу    домой:
Все  пути  ведут  к  тебе  одной!

ПРИПЕВ
Я  знаю    веришь,    ждешь    и  любишь  ты    !

Не  знаю  чем  судьба  дарить  изволит,
Но  верю  нужно  двигаться  вперед!
Ничто  меня  в  пути  не  остановит!  
Никто  с  дороги  верной  не  собьет!
Зеленый  цвет  на  перекрестке  светит
И  направленье-счастье,  курс-любовь
Я  говорю  тебе  «До  скорой  встречи!»    
Еще  не  раз  увидимся  с  тобой!

И  снова  в  путь...    в  путь  ...  зовут  мечты!

2
Неизведанные  манят  дальние  края.
Дома  ждет  меня  родная,  милая  моя.
Понял  я  ,  что  не  бывает  без  камней  стези,
Не  бывает  без  разлук  любви!

Длинные  истории  для  долгого  пути-
Мне  с  попутчиком  и  песней  веселей  идти.
Ночь  –как  день.  Дорога-  скатерть  лентой  вдаль  ведет.
А  по  небу  Млечный  путь  плывет!

3
А  к  любви  дорога-это  не  всегда  асфальт
И  тропинками  мелодий  бродит  музыкант,
А  поэт  в  округе  тропы  рифмой  исходил,
Путь  художник  краской  устелил.

Мы  идем  земной  дорогой  под  названьем  жизнь!
Города  и  деревеньки  мимо  пронеслись
Курс  один  -  к  мечте  заветной!        Знаю  я  душой-
Все  пути  ведут  к  тебе  одной!

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537575
дата надходження 17.11.2014
дата закладки 22.11.2014


Лія Ладижинська

Ти досі віриш у пітьму - таких багато…

Ти  досі  віриш  у  пітьму  –  таких  багато,
Ховаєш  пам'ять  за  металевими  дверима,
Дозволь  я  зазирну  в  душі  кімнату,
Осяю  світлом  зрозуміле  і  незриме…

У  темряві  я  промінцем  ковзну  по  стінах,
Звичайних  цегляних  і  посірілих
Здивуюся:  усе  житло  в  світлинах
У  рамах  дивних:  трохи  чорних,  трохи  білих.

Попід  вікном  помічу  плетений  стілець,
На  столику  скляному  стигне  кава,
У  попільничці  –  залишки  сердець,
А  на  підлозі  ковдра  споминів  шершава.

І  попід  стелею  метелики-нічниці,
То  все  слова  несказані  –  я  розумію,
Ти  тут  як  у  раю  чи  у  в’язниці?
Плекаєш  сум  чи  ти  плетеш  надію?

Та  відповідь  вже  зовсім  не  важлива,
Сподобався  твій  світ,  дозволь  лишитись,
Ховатимемось  тут  в  осінню  зливу
І  згодом  я  навчу  тебе  світитись…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459442
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 31.01.2014


Любов Ігнатова

Ранкова замальовка

Вином  вишневим  відзорІв  світанок,
Спустивши  човен  місячний  за  край  ;
І  ледь  помітний  інію  серпанок
Покрив  голками  гострими    курай  ...

Хрумкочуть  льодом  заспані  калюжі  -
До  пІвночі  збирали  кришталі,  
Та  черевики  зношено  -байдужі
Ступають  всюди,  ніби  королі  ...

В  єдиній  хмарці  проростає  сонце,
Ховає  до  криниці  сонми  снів  ;
І  на  замерзлій  виноградній  ґронці
Десант  пташиний  щось  зажебонів  ...

На  клапті  снігу,  вишиті  слідами,
Ліг  відпочити  вітер  після  справ  ...
І  добрий  ранок  срібними  ключами
Зимовій  днині  браму  відчиня  ...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472681
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 15.01.2014


Чеширський котик

Холод поздней ночи

Люблю,  когда  вночи  немного  холодно
И  сердце  шепчет  ласково:"Беги!"
Как  сквозь  туман  у  стен  ночного  города
Я  слышу  тихие  свои  шаги.  

Люблю  я  в  даль  смотреть  с  моста  Патона,
Как  маленькие  фонари  горят.  
Как  огоньки  в  речной  воде  все  тонут,  тонут,
Как  в  небо  утром  с  птицами  взлетят.  

Люблю  осенний  холод  поздней  ночи,
Когда  ноябрьский  снежок  стучит  в  окно.  
Люблю  когда  опять  все  дни  короче,
А  людям  ведь  на  ночи  все-равно.  

Люблю  когда  одна  в  огромном  зале
Без  мебели,  без  жизни,  без  дверей.
Там  отраженье  мира  будто  в  зазеркалье,
А  за  окошком  краски  тусклых  фонарей.  

Люблю  читать  под  одеялом  сказки,
Укрывшись  в  листиках  забытых  книг.  
Люблю  смотреть  как  все  вокруг  вночи  снимают  маски,
Когда  бездумный  ветер  жизни  приутих.  

Люблю  я  холод  поздней  черной  ночи
И  свет  забытых  всеми  желтых  фонарей.  
Люблю  когда  все  дни  становятся  короче,
А  ночи  все  длинней,  длинней,  длинней...






пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460392
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 27.12.2013