По Замковій* прошкує нявка* в кедах,
В русяві пасма вплелися вітри...
Шумлять віки в багряночолих кленах
Від доторку дівочої руки.
Бринить бруківка, сонцем розігріта.
Он той камінчик знав іще князів.
Він, може, у двохсотих* пряним літом
І ліг в основу Замку* на горі.
Старі будинки з-під повік-фронтонів
Шибками вікон зиркають на світ:
В зіницях — зорецвіти пеларгоній,
Забута книга і лінивий кіт.
Кошлаті гори дихають під боком.
Давно відсинявіли полини...
По Замковій легким нечутним кроком
Прошкує нявка у забуті сни.
А поруч десь — півподиху, півжесту! —
Примарні коні вершників несуть...
І простір-час, на мить, мов крига, скресне —
Його козацькі шаблі розітнуть.
Прогрес летить в ракетах, естакадах.
Шалене двадцять перше, як мара...
По Замковій прошкує нявка в кедах.
Краде забуті душі крадькома.
________________________________________
Мається на увазі Замкова вулиця у Львові (знаходиться неподалік від колишнього місцезнаходження Високого Замку)*
Нявка* — те саме, що і мавка.
Приблизна дата заснування Львова лежить десь в межах 1240 - 1247 років*
Високий Замок* — замок, збудований князем Левом Даниловичем на однойменному пагорбі. Насправді фортеця Лева була дерев'яною, повністю кам'яну споруду звели вже за Польщі аж у ХІV ст. , так що тут я трохи відступилася від реальності.
* — Максим Кривоніс (Перебийніс) полковник Б. Хмельницького, брав участь в облозі Львова, 15 жовтня 1648 р. разом зі своїми загонами взяв штурмом Високий Замок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606603
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 25.10.2015
Накриває столицю аж з вінцями
Біль тупий від гламурного джебу.
Справжні Істини родять провінції –
Там простіше все – з Богом, і з небом.
А столиця нахабно висмоктує
Всеньку справжність – достоту, до кістки.
Залишаються тіні зі шмотками,
Тільки шлунки й роти... вже без мізків.
Тут простіше – говориш зі зливами,
А бува з віддзеркаленням власним.
Тут ще можна побути щасливими,
Якщо навіть те щастя не красти...
Десь тут спокій ховається в затінку,
Тут десь двері, сусідні із раєм...
Тут земля, як покинута матінка,
Всіх дітей із доріг виглядає...
Тут дитинство з худими колінцями
Завше мріє про дальні дороги…
Бог навідує часом провінції -
Тут ще можна торкнутись до Нього.
01.07.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253321
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 23.05.2013
«…Ти знайдеш на березі
Просту зелену глину
………………………
Будеш взимку
Ліпити з неї людей.»
(Даниїл Хармс)
Я відвідав міжнародний фестиваль ковалів під час візиту в одну далеку і прекрасну країну. Блукаючи між рядами майстрів, які прямо на очах глядачів виковували з заліза дивовижні квіти і зубатих драконів, я раптом побачив біля одних майстрів наш ірландський прапор. У душі стало якось щемно і солодко – я згадав про друїдів-ковалів, про залізо яке гартувалося в горнах Тари та Круахана і написав у свій записник таке:
Торба старого коваля
Наповнена нині
Сонетами Петрарки.
Їхні жовті папіруси
Нагадують мені човен,
Що пливе річкою Ра
З нескінченної жовтої Сарматії
У чорний гумовий світ сажотрусів.
Нескінченними дорогами
(А всі дороги нескінченні!)
Ми мандруємо,
Постійно лишаючись на місці,
Ніяк не можемо покинути
Нашого кудлатого Всесвіту.
Люди в білих шатах
Знають щось про бардо,
Про тібетське каміння
І шматки глини,
Що здаються людьми.
Між вогнем і водою
Лунає дзвін молота.
Епоха заліза
Своїми буруватими барвами
І твердими вістрями плугів
Карбує поезію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424385
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013
Втікала від долі тендітна душа
Й, спіткнувшись об щастя, злетіла у небо.
Та втратила знову останній вже шанс,
Упала на землю, бо, кажуть, так треба.
Зібрала всю волю і силу в кулак,
Криваве намисто з кохання вдягнула,
Вплела у косу лиш волошки та мак
Й побігла кудись. Лиш куди - вже й забула.
Згубила в дорозі і серце, й чуття,
Розвіялись коси у полі вітрами.
Поклала в кишеню нікчемне життя
Й блукати пода́лась глухими стежками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267577
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 14.04.2013
«Біда так тяжко пише мною.
Так тяжко мною пише біль…»
(Василь Стус)
Якось я ночував на пустельному березі океану біля скель Коннахту. Я слухав цілу ніч хвилі, які шуміли важко і тривожно. Місяць був якийсь неприродно блідим і сумним опудалом неба. А мені все згадувались давні легенди про феніїв та про королеву Медб. І тоді я написав таке:
Місяць – це білий кіт Космосу.
Чому його муркотання
Таке сумне і тривожне
В ці ночі холодні та вітряні?
Чому така тиша
На кам’яних сторінках
Важких ірландських дольменів-книг?
Чому замовкли вони коли
Кожне слово літописів
Волає поглухлим нащадкам?
А кожне слово легенд болить?
Споглядав картини Ван Гога –
А там сонячно.
Слухав музику старого лісу –
А там безодня.
Зберу я оркестр з білочок та їжаків,
Зайчиків та дощу
(Бо зайчики то діти літньої зливи).
Нехай їх мелодія відкриває вікна
Маленьких королівств Ірландії.
Давно полеглі воїни мого клану
Приходять тінями до згаслого вогнища,
Де вуглини останнім теплом
Нагадують, що зима це сон розуму.
Розкажу їм про Гогена –
Він теж нетутешній,
Він теж втік від буденної сірості
У неіснуючий світ рудого кольору.
Хто скаже мені:
Чи є щось на світі безглуздіше
Нелогічніше і недоречніше
Ніж історія моєї Батьківщини
Нещасної?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397141
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 14.04.2013
По Україні їздив всюди
Там, де цукрові буряки,
Де добрі і порядні люди,
Де поряд нинішнє й віки.
Яка красива Україна
Через автобусне вікно!
Де кожна польова рослина
Тобі всміхається давно.
Гаї з веселими пташками,
Ставків безмежжя розтеклось,
А далі, вище над полями,
Бездонне небо простяглося.
Я пив туман понад Супоєм,
Зірками душу лікував,
Із вітром пролітав над полем
І тим ділився, що я мав.
Ходив босоніж понад Россю,
Вмивався водами Дністра,
Все, що зі мною відбулося
Найкраще – золота пора.
Нехай я зараз у столиці,
Та пам'ять ще в мені жива,
Бо й зараз ще на мене злиться
Там, мною топтана, трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417898
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 14.04.2013
На вулиці почула: "Я тебе кохаю",
Звідусіль лунають ці палкі зізнання...
Просто, розумієш, я й сама не знаю,
Що за почуття - те п'янке кохання.
Перший поцілунок, дотик рук відвертий,
Хто я ще для тебе: іграшка, людина?
Цей сценарій милий, та, на жаль, затертий,
Ти казав слова, та не думав сина,
Та не думав доньку виховать зі мною,
Я була поривом і не першим тілом,
Я була у скрипці срібною струною,
Я була потрібна лиш поки бриніла.
Після мене буде не одна подібна,
Не одні на тобі лишаться парфуми,
Але чи насправці все оце потрібне?
Чи кохав ти кожну? Ось візьми, подумай!
І не ображайся, що тобі не кажу:
"Я тебе люблю. Я тебе кохаю..."
Просто це для мене забагато важить,
А що таке кохання, я й сама не знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418232
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013
Ти сонця променем лягаєш на вуста
І вітру подихом так ніжно обіймаєш.
Знов крізь виткі дороги і сумні міста
Весняним ароматом серце наповняєш.
Ти краплями дощу вмиваєш мої очі
І листям восени нашіптуєш слова,
А я крізь тихі дні й самотньо-сірі ночі
Так віддано несу кохання почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416850
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Не варто пустими надіями
Втішати себе, мов авансами.
Твій потяг, наповнений мріями,
Хай простір заллє резонансами.
Нехай всі живуть монологами,
Один на один, як самітники.
Життя - два рядки в некрологові,
І тіло холодне на смітнику.
До цього крокуєш бездумно ти?
Твій крейсер у вільному напрямку
Блукає, із курсу посунутий,
Забувши просту математику.
Зніми пелену із очей своїх, -
На голову щастя не звалиться!
З останньої-бо і до першої
Лежать твої мрії на звалищах.
Руками, від сну трохи п"яними,
Тримай власну долю - ще дихає...
Кермо обхопи капітанове,
Щоб в рифи не врізатись з лихами.
Стиснувши терпіння лещатами,
Чіткої мети плоскогубцями
"Зневіри" розправся із катами,
Що роблять людей самогубцями!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405903
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 10.04.2013
і всі наші причетності висіваю в пересічні сліди:
позбуватися імені завжди легше в старих передмістях,
досипаючи в чай усамітнень, гвоздики і гри,
засинати собі на старому горищі.
кожна терпкість сліпих мішанин,
що повисли словами на твоїм піднебінні,
перемелюють сотні причин,
щоб кивками дістатися півдня.
сто сімнадцять подвійних гріхів
прогризатимуть вправно твої глибоченні кишені,
і сукенка, в яку закохається міль,
прикриватиме нам покалічені гени.
позбуватися імені завжди легше в старих передмістях,
плюсувати всі дембелі і розчинники кпин,
сортувати повітря на крихке і опісля,
зашнуровує наслідки оголених спин.
всі маршрути протестів
роздмухують метамову небес,
марнотратство коханців захмелілого спокою,
щоб відбувся хоч натяк на встигання
у власний експрес -
позбуватись його,
позбуватись,
викидаючи попіл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405975
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Голубіє небо голубиним пір'ям
І летять хвилини, наче навісні...
А мені учора тихим надвечір'ям
Синій птах пір'їну залишив в душі.
Розтривожив душу криком журавлиним,
Зорепадом срібним в долю увірвавсь,
Й, стрепенувши крильми, раптом ввись полинув.
І розтанув в сяйві західних заграв.
Лиш лишив дарунок — чу́дну ту пір'їну
Зіткану із неба, із зірок, вітрів,
З місячного світла... І тепер й хвилини
Не дає спокою той вогонь в душі.
Ой ти диво-пташе, де тебе шукати?
Вище хмар полинув до ясних небес...
І чумацьким Шляхом піду я блукати,
Сірим небокраєм в пошуках чудес.
Ой ти казко-пташе, звідки прилетів ти?
Із яких галактик, із яких зірок?
Ти лишив не пір'я — ти залишив мрію,
спокій мій розвіяв крильми ластівок.
Нічка-чарівниця, зорі-жаровиці,
Хай зіб'ю я ноги, та до них доб'юсь.
Обдерусь об терня на життя дорогах —
Від своєї мрії я не відступлюсь!
Небокрай бузковий і сіріє небо.
Перший промінь місяць кине на поріг...
Лиш горить пір'їнка — з мрією у серці
буду крокувать я по своїм житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236526
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 23.03.2013
Життя ламає нас не раз,
Всі ці проблеми і турботи,
Які несемо на плечах,
І хочемо це побороти.
Буває так, що серце рветься
Від болю, смутку й безнадії.
Усе від тебе відвернеться:
Удача, люди, все...крім віри!
І хай ця дівчина тендітна
Тебе триматиме за руку.
Не дасть відмовитись від мрії,
Не дасть упасти тобі духом.
Бо все проходить, все минає,
Ніщо на місці не стоїть.
Усе у світі свій час має -
І твій настане в одну мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383347
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 21.03.2013
у вирі днів і слів -
відсутні обкладинки
без nota bene і полів
безколірні картинки
герой блукає серед прерій
наклад – єдиний екземпляр
автор залишиться без премій
сховає ручку у футляр
це ж я(!) залишусь сторінками
свого і вашого життя
з чорнильних літер стануть плями
замість полиць – сира земля
цитати- тимчасова вічність,
а потім- вічне забуття
герой полине в дійсність
назва якої – Небуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382783
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 14.03.2013
Очима чорними-чорними
(а при денному світлі - карими)
читаєш мої вірші-човники,
лишаючи їх безкарними.
Ледь чутно ворушиш віями,
ковтаючи літери літрами.
Думи по тілу зміями
довгими, теплими, хитрими.
Руками в повітрі все вальсами,
танго та пасадоблями.
Літери гострії пальцями,
вигуками непідробними.
Бачиш думки міжрядковії,
сховані під діафрагмою.
Все найстрашніше вже скоєно.
Лишилося стати флагманом.
Напам'ять вивчаєш локацію
кроками моніторними.
На шрифт накладаєш санкції
очима своїми чорними.
Уголос цитуєш римами,
торкаючи мої човники.
Отже себе не стримуєш.
Отже тепер ми змовники.
29.11.2012
22:51
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383098
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 27.02.2013
Позволь мне нежно прикоснуться,
К рукам твоим… Я так устал…
И постепенно излечиться,
От ран, таких глубоких ран…
Любовь нас сделала чужими,
Ведь я пошел на тяжкий грех.
Хотел, что б ты осталась тою,
Что души выведет на свет.
Что б ненавидела меня ты,
Хочу всем сердцем потому -
Лишь так сумеешь жить ты,
На радость нашему врагу.
Но боль пронзает мое сердце,
От чувства неземной любви,
Когда я ясно понимаю,
Что ангел с демоном враги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383534
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 24.02.2013
Тріскотить таємниче вогонь,
Подих трав розвіває волосся.
Так минає найдовше з безсонь:
Стрімке літо іще не здалося.
Цупкий згорток тремтить у руках:
Плоди літа, мандрівки і мрії.
Усе це дріма на сторінках,
Огнище позіха. Вечоріє.
Ти підкидуєш їх до небес..
Перегорне із захватом вітер
І вогонь дочита. Щоб воскрес
Через рік заповітний дух літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361195
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 22.02.2013
Ти можеш все! Ти просто вір у себе!
Твоя душа, немовби космоліт,
Який літав колись високо в небі
І Кимось був закинутий в цей світ.
Хай мрія, мов зоря, щоднини світить!
Хай сила в кожнім подиху живе!
Хай завше віє лиш попутний вітер
Й ніхто тебе з маршруту не зіб’є!
На все у світі є своя причина.
Свою причину має й твій політ!
Ти просто пам’ятай, що ти – Людина.
Плекай в душі любові дивоцвіт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321396
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 18.02.2013
Я жінка, і мені дано обрати,
Чи будеш поряд мене ти, чи ні...
Зніму свій меч я, скину срібні лати,
Та не звільню я серце від броні.
Така вже є - Валькірія, Афіна...
Холодна ззовні, трепетна в душі.
Суперниця, а може і дружина,
Що образ твій вплітає у вірші.
Не думай, що коритимуся силі.
Не вір, що так триватиме завжди,
Допоки не зітруть літа похилі,
Від пристрасті оголені сліди.
Я жінка...і мені дано кохати,
Не впавши як трофей до твоїх ніг...
За все в житті приходить час розплати,
Я не здалася, ти не переміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400021
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 14.02.2013
1
Дні випадають як колода карт,
Випробовують нас на міцність,
Знову ранок, пора на старт,
Не відпустим вдачу у вічність.
Хай масті лягають невдало,
Суперник - твердий горішок,
Козирів на руках так мало,
Значить будемо хитріші...
Приспів:
Ти знай - завжди є шанс,
Хоч наяву, хоч в преферанс,
А ворог сміється, казиться,
Ах, доля -злодійка, проказниця...
2
Нерви спокійні, повний контроль,
До кінця зіграємо роль,
Розіграєм диво - комбінацію,
Що не снилась навіть Горацію.
І буде битва, буде рубка,
Ми ще вип'ємо із кубка,
Життя як той азартний покер,
Коли в рукаві залишається джокер...
ps:
Преферанс ,покер -карточні ігри
Джокер -спеціальна карта в стандартній
54 -карточній колоді і виконує роль
будь -якої карти
Джокер в рукаві -майже 100 -процентна
ймовірність виграшу в грі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392996
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013
Сьогодні в місті буде незвичайний бал,
Бо тільки двоє танцюватимуть на ньому …
Дощ запросив красуню ніч, свій ідеал.
Вона погодилась… не дивлячись на втому.
І ніч нарешті просто підійшла…
Дощ зазирнув в її небесно-сині очі-зорі
Вона в його зелено-карих щось знайшла…
Вони ж насправді дуже добрі, не суворі.
Дощ пригорнув її до себе і поцілував.
Він вперше її бачить за десятки днів…
В цю саму мить ритм танго залунав
І загорілись сотні свічок – вікон, ліхтарів…
Такого пристрасного танцю ще не бачив світ,
А музика небесна на землі все не втихала…
І розпустився зачарований красою буйноцвіт…
«Це ранок наближається…» у танці ніч зітхала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393009
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 16.01.2013