…твоя печаль
на білій площині
…червоні кола на рудій воді
По срібнозорих контурах води
веди, прозорий
хлопчику, веди
Не має сенсу
в дотиках руки.
Лягають перли тут на дно ріки,
мов низка теплих слів на мілині.
Мовчи, прозорий,
не переч мені
Тут запитань
не задає ніхто.
Бо гусне день. Над мостом Мірабо
пливуть птахи, тумани, мрії, бо
так мало часу
на земну любов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002458
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 15.01.2024
Квітне мальвами слово моє
й чорнобривцями, що біля хати.
Матіоли духмяний цвіт є
й аромат неповторний в нім м’яти.
Вабить цвітом веселий бузок
і покірністю ґроно калини.
Кожне слово – то долі є крок,
у нім подих ясної години.
Слово рідне дзвінке, мов потік,
і мов сонця грайливе проміння.
Кинеш в душу – й воно проросте,
як в полях золотаве насіння.
У негоду всіх нас захистить,
і в погожий день сили додасться.
Слово рідне - це радості мить,
в нім краплини любові і щастя.
І нема, знай, у світі ясніш
і тепліше від рідного слова.
Мов у спрагу краплини дощу,
життєдайно звучить наша мова.
То ж лунай, наша рідна. Дзвени!
Сніговіям стежин не замести.
України є мова свята,
цвіт весни їй дано у світ нести.
Квітне мальвами слово моє
й чорнобривцями, що біля хати.
Матіоли духмяний цвіт є
й аромат неповторний в нім м’яти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975740
дата надходження 03.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Ти вмієш без страху
Дарувати мені квітку мигдалю,
Натякаючи на майбутнє гірке літо:
Стоязикий замок
Вкриває моє здивування весняне
Білим.
Захотілось стати повітряною кулею:
Наповнитись димом гарячим
І літати-висіти над цим кастелло,
Що збудував Пандольфо,
В якому він мріяв про квіти,
Що цвітуть на камінні
В порожнечі старих димарів.
Володар цієї ночі – привид карабінера
(Віровідступника та рибалки)
Примушує забувати слова
Зіпсованої латини лігурів,
Гасить як свічку
Парафінову пісню
Про море, в якому танцюють риби.
Пандольфо!
Навіщо ти вполював журавля
І ласував його м’ясом
На бенкеті-іргищі Сонця:
Ти думав це осінь злодійка?
А це лишень синій
Павук думок,
Що плете тенети
На дереві ренесансу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965734
дата надходження 16.11.2022
дата закладки 16.11.2022
Ти вмієш без страху
Дарувати мені квітку мигдалю,
Натякаючи на майбутнє гірке літо:
Стоязикий замок
Вкриває моє здивування весняне
Білим.
Захотілось стати повітряною кулею:
Наповнитись димом гарячим
І літати-висіти над цим кастелло,
Що збудував Пандольфо,
В якому він мріяв про квіти,
Що цвітуть на камінні
В порожнечі старих димарів.
Володар цієї ночі – привид карабінера
(Віровідступника та рибалки)
Примушує забувати слова
Зіпсованої латини лігурів,
Гасить як свічку
Парафінову пісню
Про море, в якому танцюють риби.
Пандольфо!
Навіщо ти вполював журавля
І ласував його м’ясом
На бенкеті-іргищі Сонця:
Ти думав це осінь злодійка?
А це лишень синій
Павук думок,
Що плете тенети
На дереві ренесансу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965734
дата надходження 16.11.2022
дата закладки 16.11.2022
Ти вмієш без страху
Дарувати мені квітку мигдалю,
Натякаючи на майбутнє гірке літо:
Стоязикий замок
Вкриває моє здивування весняне
Білим.
Захотілось стати повітряною кулею:
Наповнитись димом гарячим
І літати-висіти над цим кастелло,
Що збудував Пандольфо,
В якому він мріяв про квіти,
Що цвітуть на камінні
В порожнечі старих димарів.
Володар цієї ночі – привид карабінера
(Віровідступника та рибалки)
Примушує забувати слова
Зіпсованої латини лігурів,
Гасить як свічку
Парафінову пісню
Про море, в якому танцюють риби.
Пандольфо!
Навіщо ти вполював журавля
І ласував його м’ясом
На бенкеті-іргищі Сонця:
Ти думав це осінь злодійка?
А це лишень синій
Павук думок,
Що плете тенети
На дереві ренесансу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965734
дата надходження 16.11.2022
дата закладки 16.11.2022
Ночував на теплотрасі
Безхатько Микола,
Хоч казали - зима тепла,
Мерз він, як ніколи.
Траса ця вела до школи
(Зроблена до діла),
Рятувала душу Колі
Й його грішне тіло.
А весною підійшов
Працівник підстанції:
-З газового господарства
Ось вам дві квитанції.
Читав Коля папірці
З сильним хвилюванням:
-За тепло щоб заплатив
І транспортування.
Бідолаха белькотав:
-Як же мені жити?
Газом я не скориставсь,
То за що платити?
Працівник тут розкричався:
-Як тобі не стидно?
Якщо вижив - розрахуйсь!
Далі - буде видно.
І надалі залиши
Свої забобони,
В нас однакові для всіх
Права і закони.
Ти знаходишся не в джунглях,
Несвідомий хлопе,
Пора знати, що живеш ти
У центрі Європи!
Папірець з боргами в Колі
У руці тріпоче:
Зрозумів хлоп, що в Європу
Він чомусь не хоче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952033
дата надходження 01.07.2022
дата закладки 07.07.2022
На скронях квітла щедра сивина
І втома вже заглянула ув очі…
Одна на двох жила з ними вина:
Закохані… Але ж хіба це злочин?
У неї за плечима кілька літ
Подружнього життя і… дві дитини.
Міркує: а чи зрозуміє світ,
Аби його обрала – не родину?
І він упертий, той з холостяків,
Хто мав на те свої переконання:
До зрілих не туливсь чоловіків
Й до молоді… І ось воно – кохання.
Боровся він із ним, як тільки вмів,
В кохання ж була сила особлива.
Хоч поголос про них уже гримів,
Та чоловік радів, бо був щасливий.
На неї, як на Бога він чекав,
Аби хоч поглядом до неї доторкнутись.
Його ж кохання, мов гірська ріка,
В якій і вбитись можна, й захлинутись.
Для неї також він не був чужим,
Чи серця стукіт дав про це їй знати…
Бувало так, що із кількох стежин,
Вона уміла ту лиш вибирати,
Щоби зустрітись поглядом із ним,
Приємним болем раптом затремтіти,
І не здається день тоді пісним,
Бо крила виростали, щоб летіти.
Той діалог закоханих очей
Давав поживу і стороннім людям.
Покликало й її його плече,
Відчула: іншою вона уже не буде.
Коротшав день. Рясніли сивина,
І погляди людські, злодійкуваті.
Й нарешті сколихнула новина:
Вони – сім’я, тож доста пліткувати!
30.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913647
дата надходження 12.05.2021
дата закладки 13.05.2021
[i]Плачет день. И мы в нём – не вдвоём.
Ливень парк цветущий ублажает.
И сирень, закрывшись под дождём,
Стала, как и я, тебе чужая.
Привели сюда в весенний день
Свежим и манящим ароматом
Томный дождь и дикая сирень –
Словно ты и я… вдвоём… когда-то…
Лунный свет. Любовь. Ненужность фраз.
Ссора… твой уход… а я немею...
С той сиренью юность отцвелась.
А сейчас сирень ещё пышнее.
В нашем сквере вдруг напомнит дождь
Волшебство далёких отношений.
Мне навстречу снова ты идёшь
В юность, что оставили сирени…[/i]
/Фото Simona Veskus-Barsukov./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908140
дата надходження 16.03.2021
дата закладки 16.03.2021
«…За кого ж ми сни наші вип’ємо,
Як не за жорно?»
(Пауль Целан)
Сни, в яких достигає пшениця,
Жовтогарячі сни колеса Сонця –
Воза огненного, в яке повпрягав
Коней білих нестримних шалених
Час (а ми його бачимо).
Сни солом’яні літа довершеного
Вип’ємо замість меду п’янкого –
Бо Час (а ми йому треби вершили…)
Келих піднімемо снами наповнений –
Таки цими, серпневими, ковиловими:
Піднімемо келих за жорна:
Важкі, кам’яні – які все перемелюють:
Радість, журбу, одкровення, ніч і натхнення:
Навіть оту чорноту Ночі одвічної –
Все перемелюють – сиплеться борошно:
Біле розсипане борошно зір.
Руки які з того пилу зірок тісто замісять?
В печі якій хліб нам спечуть
З тіста отого небесного?
Ми оремо землю – кожного разу
Як кусень щербатий Місяця-коржика
Травам накаже рости.
Оремо, в плуга впрягаючи
Білих коней світанку,
Чорних коней ночі,
Каурих коней вечора,
Чалих коней присмерку.
Оремо землю чорну
В яку колись ляжемо попелом
Наших домівок.
Ми – подорожні вічні
Кидаємо в праматір землю –
Ні, не зерна – зірки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906894
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 05.03.2021
[i]Кохання – це сплетіння спраглих душ
і серце, що на двох бажає битись,
Це захистом в негоду тепла свита…
Сніданок в ліжко… що несеш чимдуж![/i]
Любов зламає будь-які льоди –
Така вона яскрава та шалена.
В дитині – спільні риси, наші гени,
в ній наше серце разом назавжди.
[i]Буває, що ті вічні та святі
Твої чуття – безжалісно роздерті.
Буває, люблять навіть після смерті –
Живе кохання поміж двох світів.[/i]
Воно – в сльозах невтішної вдови.
А ще – підводить хворого на ноги,
Хоч ти на півдорозі в царство Бога –
Кохання зцілить вірою: Живи!
[i]Яке воно?... Ще безліч запитань:
Взаємне? Чисте? Радісне? Жертовне!
Хай буде ним по вінця серце повне –
Коханням… із тепла та піклувань,..[/i]
/Ілюстрація - інтернет./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898431
дата надходження 17.12.2020
дата закладки 17.12.2020
https://youtu.be/5LlStRw_qh0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892118
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 18.10.2020
Що тобі, жінко, ця осінь, терпка, як імбир?..
Пахне вона прілим листям й сухими грибами...
Вересень дні поволік, мов сліпий поводир,
І зачинились за ними всі двері і брами.
Мабуть, для того в природі й відводиться час,
Щоб розібратись в собі́ й відпустити утрати.
Скапує серце в журбі, як самотня свіча,
Може, пора зруйнувати умовностей ґрати?
Що тобі ці ностальгійні небесні плачі,
Сиві тумани з різким ароматом ялиці?
Осінь тобі покладе свої мідні ключі,
Щоб відімкнути й пізнати усі таємниці...
Щоб повторити оту невагому ходу,
Грацію лані прудкої і мудрість зміїну.
Все у природі доцільно, і все до ладу,
Вчися смиренно приймати кожнісіньку зміну.
Чом так гірчить тобі ця благодатна пора?
Може, нарешті вже час позбирати каміння,
Щоб збудувати в душі свій намолений храм,
Жінко осіння?..
[i]Світлина: Karolina Szary.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889671
дата надходження 25.09.2020
дата закладки 25.09.2020
Осінь юна, справжня, жовтоока,
По землі упевнено іде,
Десь повільно, десь чеканить кроки,
Вкоротила трохи білий день.
То присяде на старім пеньочку
І намокне під рясним дощем,
З пригоршні сійне для нас грибочків,
Ще й прикриє листяним плащем.
Молока націдить в сонні хмари,
Щоб розбавить неба синяву,
Збудить рань густим сирим туманом,
Пропливе листочком по ставу.
Вітер принесе його з діброви
Й сколихне зненацька падолист.
Незабаром жовтень жовтобровий,
Тож птахи у вирій подались.
7.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888540
дата надходження 12.09.2020
дата закладки 12.09.2020
Життя, де плинуть осені і весни,
Де є початок усього й фінал,
Це і прямі дороги, й перехресні,
І долі недоведена вина.
Й мої літа, немов осіннє листя,
Осипались на воду, під весло,
Складаю спогади, мов книги на полицю,
А там дитинство, юність і село.
В минуле подались вони дружненько
На крилах недоспіваних пісень,
Отих, що так любили тато й ненька,
Як Галя воду Йванкові несе.
Вигойдується й спогад предалекий
(Була тоді я дівчинка мала),
Лякав мене лелек на хаті клекіт,
Що розливавсь на цілих півсела.
Тривогою навідалась у серце
Та мить, коли мій виліт теж відбувсь…
Життя – нові й нові змагання в герці
Без участі братів, батьків, бабусь.
29.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888225
дата надходження 08.09.2020
дата закладки 08.09.2020
Чоловік миршавий Жора
На світанку дуже злився:
Перебрали з кумом вчора,
А іще не похмелився.
Загилив кота ногою,
Що підліз так необачно,
Заховавсь собака в будку,
Бо зробилось йому лячно.
Розбирала злоба Жору
(Теща в хаті позіхала),
У ній бачив він потвору,
Що горілку заховала.
А дружина Ізабелла
(Важить півтора центнера),
Пишнотіла і дебела
Підступила до партнера:
-Що за крик? У чім причина?
Ти чого розверещався?
Всі розбіглися тварини…
Гарно день у нас почався!
-Де з розсолом діла банку?
Бо у мене й ти заплачеш!
Не з тієї ноги зранку
Встав сьогодні, що - не бачиш?
Ізабелла не моргнула:
-Ми це виправимо скоро!
Підняла, і як ту штангу,
Гепнула об землю Жору.
-Ти живий там? Цілі ребра?-
Потрудилась запитати,-
На яку там ногу треба?
Тепер можеш тихо встати.
І з тих пір - в сім’ї порядок
І щасливе в спальні ложе…
Якщо в кого є проблеми –
Ізабелла допоможе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886917
дата надходження 25.08.2020
дата закладки 30.08.2020
Работа топорная служит века.
Она так надёжна на прочность.
А суп, приготовленный из топора
«За обе щеки» - это точно!
Поэтому ты не спеши с топором
Расстаться в эпоху прогресса.
Пускай он напомнит о времени том:
«Дровишки вестимо из леса».
И я не расстанусь с чертёжным пером.
Владею я им идеально.
Наверно, как плотник своим топором.
Меня это держит морально.
Рисую пейзажи чертёжным пером.
Ищу постоянно мотивы.
Мне нравится тот мужичок с топором.
«Дровишки из леса вестимо».
Влечёт меня ЛЕС на картинах.
Графический рисунок автора "СМЕРКАЕТСЯ" - тушь, перо, ватман.
17. 07. 2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883026
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 27.07.2020
Пташиний гомін за вікном –
Літають ластівки, бо літо,
Плете своїм веретеном,
Якесь дев`яте диво світу.
Від того множиться трава,
Бере ріка тебе за руку,
Любов до Всесвіту жива,
І так не схожа на розлуку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882434
дата надходження 11.07.2020
дата закладки 11.07.2020
[i][b]Палка душа ув’язнена у вас,
У кожнім м’язі – прагнення свободи,
Казковий епос та любов народу –
Червона нитка, що іде крізь час.
Бив чудотворне джерело Пегас
На муз горі – у грецькім Геліконі,
Назавжди в поетичнім лексиконі
Він став натхненням, вірою для нас.
Цей білосніжний надзвичайний кінь.
Несе поета до вершин Парнасу.
А в міфах зустрічається щоразу
Кентавр – злиття коня й людських створінь.
Згадались коні всіх богатирів,
Козацькі – ті, що справжні побратими,
Пишалися герої завжди ними,
І зараз цей тандем не застарів.
Звитяга, вірність, сила всіх стихій
Єднання людства й справжньої природи,
Поету – ще й натхненна насолода
І втілення про волю кращих мрій.[/b][/i]
(Фото - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881073
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020
«Осліпни вже нині:
Вічність стоїть, повна видющих очей…»
(Пауль Целан)
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.
Сурма, що віщує День Суду
До пори, до часу, до одкровення
Схована до місячної скрині,
Що зачинена срібним замком Спінози,
Ключем, який необачно згубили
В Небі – синьому наче море
Між островами мрій.
Згубили – і не знайдуть,
Втопили й чекають,
Що впаде він на голови
Людям сірого міста диму.
Сурма
Судного Дня.
Сурма біловбраного крилатого
Ховає в собі ненароджені звуки
Як ховає зозуля
Круглі кульки народжень і втілень
У чужі батьківщини.
А ми все чекаємо
Цієї небесної музики
І все сподіваємось,
Що сторінки з чорними літерами
Писались колись – не нами,
Не безпритульними квіткарями
Немарно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877613
дата надходження 28.05.2020
дата закладки 28.05.2020
«Невчасне й недоречне глоду світло
Горить зимою в у колючих хащах…»
(Шеймас Гіні)
Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості
гусне імла,
Ми такі недоречні, ми такі несучасні
Капітани зелених вітрил
Шхуни старої «Життя».
Наш вінок – то не плетиво
Листя зеленого дуба,
І не з квітів весняних
Його нам Плеяди плели:
Трохи глоду – колючого древа друїдів
Нам на чоло – за труди.
І куди нас носило
Вітрами ірландського моря,
І для чого блукальцями
Човен вели у пітьмі?
Це чорнило ночей
І безодня озер Голуей:
Цим чорнилом пишу
Я на квітах зимового глоду
Одкровення невчасне своє,
І як завше лечу
В снах пташиних своїх
За сліпий виднокрай,
Над болотами Ольстера,
Над зруйнованим замком О’Нілів,
Все туди,
Де смерть нам борги віддає.
Нам даровано кожного дива по три:
Три листки конюшини,
Три стебла очерету,
Три чорних вівці,
І три краплі у келих
Прадавнього трунку,
Пий, земляче, бо кулі так само
На тебе залишено три.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704121
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.03.2020
А ми були такі близькі й далекі,
Такі чужі, як відстань полюсів,
Нас проводжав печальний неба клекіт,
Як трави ще купалися в росі.
Дороги нас вели за видноколо,
Подалі від земної метушні
І пізні квіти з нами йшли юрбою,
І чувся сум осінній вдалині.
А ми були. Звичайні і космічні.
Перепливали еру своїх мрій
І цілий світ нам задивлявсь у вічі,
І був для нас стихією стихій.
Минуло все: і радість, і розлука,
Відтоді стільки вишень відцвіло...
Та досі в серці лине перегуком
Близьке й далеке з юності тепло.
23.10.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853276
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 06.11.2019
Ой, ви крила, мої крила,
Часто ламані вітрами.
Україно рідна, мила,
Закосичена ланами.
Важким колосом пшениці,
Щоб пеклися паляниці.
Синім льоном край криниці
З дном дзеркальної водиці.
Там у небі жайвір в’ється,
В душу ллє тепло піснями.
Лиходійство хай минеться,
Запанує мир між нами.
Тільки в мирі слава честі
Гіркі сльози зітре з вії.
На життєвім перехресті
Четвертує дні німі всі.
21.08.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845668
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 20.09.2019
... И случится же когда-то,
Лет, так - через пятьдесят -
Будут люди автоматы
В переплавку отправлять.
Многотонные громады,
Танки, пушки - всё на слом.
Будет он совсем не страшен -
Просто так, - металлолом!
Каждый день уже не будет
Ужасом войны дышать
И на всей Планете Люди
Будут ночь спокойно спать.
Люди разных стран протянут
Руки Дружбы... И война
Просто невозможной станет,
Станет больше не нужна!
Ленинакан, Армения, 05.08. 1970
Архивное
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256632
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 08.08.2019
[i]Фінішує літня пора...
Її ознакою є здобуки
природи і людини...
Про це, і не тільки,
тут... в супроводі
"космічної" музики
Ді Дюлі.[/i]
[youtube]https://youtu.be/wMNdIl0E49k[/youtube]
[i][color="#055063"][b]назбирай мені, мавко, у лісі чорниці
й приготуй лікувальний для неба настій
напою я тим зіллям небесні зірниці,
щоб в душі засіяли свічада святі
назбирай мені зір в чистім полі досвітнім
й макоцвітним вітрилом прилинь у мій дім
я встелю ними ложе бажань заповітних –
в край дитинства і юності спрагло ходім
назбирай мені дум - дивовиж ясночолих
і встели ними густо до мрій славних шлях,
щоб забути стежки й недоладні ґринджоли,
що блукали без цілі в толочних полях
назбирай мені чар розкошлачено-вічних
і вели їх чар-зіллям вплітатись ув яв
я тебе покохаю в тих чарах стоїчних,
як ніхто і ніколи
іще не кохав[/b]
[/color]
3.08.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844030
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 05.08.2019
Натщесерце сонячний фреш:
Завойована теплим літом.
Мені небо, аби без меж,
Щоб, мов сокіл, увись летіти,
Цілувати крони дерев,
Я вам вдячна, мої зелені!
Ліс гривастий, неначе лев,
Прохолоду сипне у жмені.
І дитинного щастя клич
Проведе по верткій стежині,
Тій, що в'ється, мов круч-панич,
У шумливі гаї пташині.
Розливається м'ятна кров
По пульсуючих венах літа,
І ромашки очима сов
Задивляються в розкіш світу.
Невагома, легка, мов пух,
Поринаю у пряні трави,
Спів Дажбогів ловлю на слух,
Граю в піжмурки із вітрами.
У полоні оцих красот
Від розквітлості мружу очі.
Літо шле пелюстковий код:
Завойована остаточно....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839231
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 24.06.2019
Сегодня родился великий поэт!
Пушкину - 215 лет.
Имя его сохранится в веках.
Читают Пушкина на всех языках.
Я не раз посещала пушкинский край.
Люблю его бескрайние просторы.
Поэт воспевал этот сказочный рай…
Село Михайловское, « Святые Горы».
Кто побывал здесь хоть однажды,
Я верю: чудо происходит с каждым:
Его стихи в душе твоей звучат невольно…
От этого и радостно и больно…
« Приветствую тебя, пустынный уголок,
Приют спокойствия, трудов и вдохновенья,
Где льётся дней моих невидимый поток …»
Читаем мы в стихотворении «Деревня».
И вот я посетила вновь « тот уголок»,
Где Он « провёл изгнанником 2 года»…
Уже утих людской поток…
О Нём вещает дивная природа…
В заветных пушкинских краях
случилось мне прожить немало лет…
В семье родились сыновья…
Один из них – талантливый поэт.
26 мая 2014. г. Псков.
(6 июня.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501159
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 08.06.2019
Новогодняя ночь? –
Это штука простая и сложная,
И по-разному в каждом,
Её одинаковость в том,
Что мы верим – не веря
В возможность всего невозможного,
И по-разному каждый,
Но все одинаково, ждём.
Ждём, что всё возвратится,
И слившись в единое целое,
Протолкнётся и втиснется
В узкий сердечный проём.
Станет разное в каждом,
Для всех одинаково светлое,
Как подарок под ёлкой,
Как детство твоё и моё.
Мы не стали, мы были всегда
Одинаково разными,
Как отдельности нот,
Чьё созвучье светлей и слышней
В Новогоднюю ночь!
Так похожую чувствами, красками,
В разных странах и судьбах,
В надеждах – в тебе и во мне.
…
[i][b]С Наступающим всех вас!
Таких далёких и близких,
Таких многоликих и непохожих,
Таких сочувствующих и несозвучных в чувстве,
Таких… да всё равно каких,
Только бы не равнодушных,
Только бы не безразличных,
Только бы живых.
С Наступающим вас![/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819670
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Ці крихкі мережива зими
На шибках освітлених, навощених…
Шурхотить патлатими крильми
Свіжий сніг і землю припорошує –
Ніби пір’я струшує сова…
Ще у сховку зіронька-провісниця,
Що засяє в переддень Різдва
Діамантом у короні місяця.
Ще не видно обрисів доріг,
По яких царі з дарами світлими
Побредуть, протоптуючи сніг,
Між смерек, що витяглись трембітами.
Ще дрімає в теплому гнізді
Мудра казка, ніби сива горлиця.
І назустріч давній Коляді
Полем йде вагітна Богородиця.
Ще десь там, де порухи Різдва
Ледь бринять, як перші ноти музики,
Добрий Бог зав’язує дива
У маленькі кольорові вузлики.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819416
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 29.12.2018
[i]Да… выразить это сложно,
То, внутреннее – наружно.
Наверное, невозможно.
А может быть, и не нужно.
И всё же… всё в жизни к сроку.
И ветку рябины так же,
Налившись осенним соком,
Гроздь алая тяжет… тяжет…
Такое же ощущенье.
Такая же в чувстве алость.
Проклятье… и отпущенье.
Прощанье… и благодарность –
За привкус тоски, что горек,
А радости вкус так сластен.
За то, что случалось горе.
А после, бывало счастье.
За то, что порыв так тщетен.
И всё же, вздымает пыл он.
За то, что вода и ветер
Уносят всё то, что было.
За то, что любовь не вечна.
А всё же, не умирает.
За то, что она сердечной
Разлукой благословляет.
За то, что приходит осень.
И то, что она такая!
За то, что ноябрь несносен,
И всё же, непререкаем.
За дождик, что слепо льется,
Но луч погасить не может.
За это прощанье с солнцем
И капли тепла на коже.
За бархатность и сермяжность,
И во'время, и некстати.
За то, что жизнь – это благость,
А стало быть, и проклятье.
За грубость её и нежность.
За плач и за смех со всхлипом.
И даже за неизбежность…
Спасибо за всё.
Спасибо!
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811650
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018
Думки, як хвилі запінили скроні,
Принесли з далини мені слова.
Роки стомились, як від бігу коні,
Назустріч вийшла матінка жива.
Приспів:
Земля хитнулась… У тумані сонце…
Здалося, що упали небеса…
І дотепер щемить розбите серце,
В душі й понині мамина сльоза.
Ти звідкіля, синочку? - шепотіла…
Не думала побачити тебе.
Хоч у думках шукала і летіла,
У снах, бувало, образ промайне.
Приспів.
Чому так довго не вертавсь додому?
Давно вже тата на землі нема,
Тебе хотілось бачити старому,
А я давно залишилась сама.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723786
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 11.09.2018
* * *
Казалось бы, в дыму
Всё то, что за плечами,
Давно ушло во тьму.
Чего ж тогда печалит,
Покоя не даёт
И долгими ночами
То вдруг наотмашь бьёт,
А то скребёт когтями?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800670
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Ой, упав туман
тай на річеньку,
Берег обіймав
ще й водиченьку,
І вербу обняв,
що купалася,
Молода вона,
закохалася.
Ой, поплив туман
понад кручею.
Полонив лиман
в сиві кучері,
Вийшов до стежок –
поховалися.
Розбудив пташок –
обізвалися,
Ранні голоси
розливалися,
Крапельки роси
прислухалися.
І вербиченька
зачарована,
У водиченьку
та й закохана.
22.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792341
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.05.2018
[i]Моєму маленькому храму
величного Святого Духа в м. Києві[/i]
Коли доля показує хижий оскал,
рятівне моє коло – маленька каплиця,
де в ікони – до Божої ласки портал –
із німотним благанням вдивляються лиця.
Тут вогнем очисним тихі свічі горять,
в молитви найтаємніші думи сповиті.
Перед Богом оголені душі стоять,
безборонні, вразливі, як рани відкриті.
Їх Він бачить наскрізь. Тож Святим Небесам
не злукавиш, аби в каятті буть почутим.
Духівник твій – Господь, ти із Ним – сам на сам,
і лиш Він може біди твої відвернути.
Цей малесенький храм – джерело доброти,
від споріднених душ братня, щира підмога.
Місце сили, любові, тепла, чистоти –
храм, де серцем своїм відчуваємо Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Новорічний вальс
Кольористі вогні мерехтять на магічній ялинці,
А сніжинки кружляють тихцем за розписаним склом.
Ми з тобою удвох за святковим столом, наодинці.
Серпантином салюти злітають у ніч за вікном.
Відпустили полегко ми давні жалі і провини,
А за кілька хвилин - рік Новий і проб'ють Дзиґарі!
Ти зі мною в житті і я вдячна тобі щохвилини
За кохання, дітей і за зустріч на нашій зорі.
Доля нам дарувала прихильність і безліч талантів.
- Відкорковуй ігристе і вип'ємо келих за нас!
Ти для мене у світі дорожчий за всі діаманти!
Запроси, як раніше, мене на улюблений вальс.
Я тебе обійму за натруджені, втомлені плечі,
А натомість мене поведеш у омріяний сон.
І ніколи не буде між нами жури й холоднечі,
Хоч зима із вітриськом співають для нас в унісон.
І нехай рік старий поступово пішов крок за кроком,
Та на зміну йому поспішає Новий, молодий!
Нам ніколи не буде бентежно в житті й одиноко.
Хай лютують морози, нуртує цупкий сніговій.
Кольористі вогні мерехтять на магічній ялинці.
Запах кави, свічі і відкритий сімейний альбом.
Ми у ніч новорічну з тобою удвох наодинці,
А сріблястий архангел махає нам білим крилом.
20. 12. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767088
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 17.01.2018
[i]Я принес вам на Землю
Огонь.
Не для пьяных кафешных шашлычниц.
Там лишь угли.
И кислая вонь.
Слышишь, тлеющий?
ТЫ
МЕНЯ
СЛЫШИШЬ?!!!…
+
Майкл Томас Космика "Prometheus… 2012"
книга стихов "В РЕБРАХ СЛЕВА"[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=36634
* * *
Доволен Хронос: мчится Время,
Глотая собственных детей...
Сквозь Память тысяч поколений,
Ты к нам вернешься, Прометей?
Та Весть - не Небыль, Миф, Обманка –
Огонь принесший Прометей:
Он ВЫРВАЛ СЕРДЦЕ и как ДАНКО
Светить заставил для людей!
....................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
....................................................
Огонь Души, Святое Бремя,
Зовет, Ведет, глотает Тьму.
Вся наша Жизнь и наше Время
Бытием обязаны ему!
Не стану проводить ликбеза,
Чей Свет нам Души освящал,
Но Маркс, Мандела, Мать Тереза,
И Граф Толстой - из тех Начал!
....................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
..................................................
О сколько Чудаков на свете
Предпочитают Альтруизм,
Хоть чаще в сволочные сети
Нас ловят зависть и снобизм.
Ан нет добру альтернативы...
А кто не с нами - тех уж нет:
Добро воскреснет в перспективе
На Самой Лучшей из Планет.
...................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
....................................................
13.01.2010. Новая редакция 13.04.2016
Иллюстрация из Интернета.
© Copyright: Георгий Данко, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243778
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 15.01.2018
Мамо моя, моя ненько,
Ви давно стали маленькі...
Я Вас спатоньки вкладаю,
Й колискову Вам співаю...
Все життя своє трудились,
Дуже-дуже притомились...
Розумію я,Вас мамо,
Колискову Вам співаю...
Колись й Ви мені співали,
Доглядали й колихали...
Тепер черга вже моя,
Доглядаю вже Вас я...
Ви ж одна нас двох ростили,
І пекли все, і варили,
У любистку нас купали,
Своїх мудростей навчали...
Ось постіль я Вам чистеньку,
Постелила все гарненько,
Вмила личко,руки й ніжки,
Находилися ж Ви пішки...
Хочу Вам сказати, мамо,
Ми були щасливі з Вами,
Помагали,як уміли,
Ви нас завжди розуміли...
А тепер лежіть тихенько,
Не журіться, що старенькі,
Ви для нас й нині гарненькі,
Найрідніша наша ненько...
То отож я колискову,
Заспіваю Вам казкову,
Щоб нічого не боліло,
І щоб спали Ви спокійно...
Спіть,голубко, наша мамо,
Хай Вам сни сняться цікаві,
Щоб Ви гарно відпочили,
Ранок сонячний зустріли...
Тихо, тихо, коте, цить,
Хай матуся моя спить,
Досить тобі муркотіть,
Йди мишей уже ловить...
Тихо,коте, кажу цить,
Вже матуся моя спить,
Йди зі мною із кімнати,
Не мішай матусі спати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765979
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017
Тобі, кохання...
[youtube]https://youtu.be/1DHecFcDhbw[/youtube]
[i][b][color="#066875"][color="#074254"]За синім лісом догорає день,
Майбутній сум ховаючи за обрій...
А ми співали кращу із пісень,
Що злинула,
немов орлан хоробрий,
У круговерті пражнього життя,
Коли веселки райдужили мрії
Й не лаштували шлях до забуття –
В зеніті сонце
пестило надії.
…Вечірній промінь ліг на ковилу,
Цілуючи усмак вечірні роси…
Здолати б нам ту відстань немалу,
Кінець її
сховавши у покоси!
Та, певно, так хотілося богам,
Щоб лук веселки впився в неба просинь...
Стихає лісу літній шум і гам -
За обрій кличе
невгамовна осінь...
Й до чого тут намолені слова?..
Мовчання – красномовніше від ночі:
Вже іншим пахне скошена трава,
Смеркання
застеляє сни пророчі.[/color][/color][/b]
19.08.2017
__________
*Картинка власного виробництва.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746983
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 22.08.2017
Пахне рутою-м'ятою
Ще й любистком за хатою
На ромашках настояна
Літня зоряна ніч,
А як ранок туманами
Попливе над лиманами,
Я думками притомлена,
Побреду босоніж.
Зорі в водах купаються,
Ледь мені посміхаються,
Я ж слідами лелечими
Полечу-загублюсь.
З ранком тим привітаюся,
У красу закохаюся,
А зустінуся з вечором –
То роси пригублю.
11.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746899
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 20.08.2017
[quote]Я хочу дощ... І плакати під ним...
Любов Ігнатова
[/quote]
Цей дощ – не дощ, це органза на вітрі,
Розгойдана у прорізі вікна.
Гроза толочить хмари у макітрі,
Скрегоче, мов обірвана струна.
Така приємна свіжа прохолода
На висохлі знекровлені ґрунти!
Збігають цівки сріберні по сходах,
Стара іржава ринва торохтить.
Так віртуозно клавішами стріхи
Перебігають струмені-нитки,
А грім у небі лускає горіхи,
Від гуркоту здригаються листки.
І добре так пробігтися босоніж,
Струсити сльози Бога у траві,
Й, докупи склавши ковшиком долоні,
Ловити крапель порухи живі!
І слухати, як обмиває злива
Твоїх думок розпечений граніт…
І вірити: в житті не бракне дива,
Бо диво – це насправді цілий світ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739910
дата надходження 30.06.2017
дата закладки 30.06.2017
Засоромився обрій.
Ще трохи,
І на трави зійде
Благодать.
Ранок з хмарок
Знімає панчохи -
І крилаті хмарини
летять…
Я іду по зарошеним
травам
Ген, туди, де некований кінь,
Косить око на обрій лукаво,
І несідлану снідає синь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736310
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Вербна Неділя сонячна –
Мед в молоці!
Моляться дню навстоячки
Верби в ріці.
Небо – склепіння це́рковці,
Лагідна синь!
Світ у воді, як в дзеркальці, –
Стільки краси!
Хлюпни собі на личенько
І просвітлій!
Ве́рбо моя, верби́ченько,
Паростку мій.
Сяють вохристо котики,
Вербні дари,
Мов підпалило ґнотики
Сонце згори.
Світ, у весну залюблений,
Білий, як дим.
Квітню мій, приголуб мене,
Переведи
Через сади просвітлені,
Серед юрби.
Хай же окропить світ мені
Гілка верби.
Днино моя розвеснена,
Вдарить-бо дзвін!
З Богом і ми воскреснемо
З-поміж руїн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727941
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 12.04.2017
(Мысли пророка Космы Этолийского (1714-1779)
Человеку неуютно на Земле.
Для людей не стала родиной она.
Убеждаемся за много долгих лет.
Суша – только для животных создана.
Для людей Земля лишь временный приют.
Воздух – как среда для птиц, для рыб – моря.
Человека небеса к себе зовут.
Там семья, и дом, и родина моя.
Царство Небесное вижу надо мной.
Только там есть мир, и радость, и покой.
Потому и ходим к небу головой.
Человек здесь пребывает как изгой.
Если даже станешь на Земле царём,
Не поселится в твоей душе покой.
Постоянно будешь жить в борьбе со злом.
Хоть и наделён разумной головой.
20. 03.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724575
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017
1. Предистория. Мы живем в другом измерении?
Календарь майя устанавливает дату Апокалипсиса – 2012 год нашей эры.
Так мы же живы и ничего не произошло! Как же мы ничего не заметили?!
Так был или нет?
2. Микрофизика.
Вот уже почти 6 лет наш мир, наша планета живут в совсем ином измерении, в котором действуют другие физические законы, наука – в панике. Внешне это проявляется очень мало, тем более, что эта информация тщательно дозируется, если не сказать большего - скрывается. Но..
Вот факты научных исследований этих последних лет, как квантовый переход проявился в строении материи, ее атомно-молекулярной основе:
• Ядерная физика. Начало 2013. Исследования непонятной пульсации протона в атоме водорода. Изменение основных свойств и характеристик (масса, диаметр, скорость вращение и т.п.). Изменение свойств коснулось практически всех элементарных частиц. Прежние физические законы перестали работать.
• Ведущие мировые Институты физики элементарных частиц перепроверили константы атома водорода. Старый диаметр атома водорода был 0,87*10-15 m, новый – 0,84*10-15 m. Для погрешности разница велика. Все исследования проводились с 1999 г. по 2013 г. Но физики пришли к выводу, что новые константы невозможны для нашего трехмерного мира. Т.е. – наш мир изменился и существует уже в другом измерении, с иными физическими законами, т.к. в 2012 году произошел квантовый переход.
• Коллайдер. Его главная задача – не только декларируемое открытие новых элементарных частиц, но и получение фантома прачастицы, эксперименты с мини Черными Дырами и т.п. Эти исследования чреваты разрывом пространства-времени, проникновением в наш мир чуждых эманаций из параллельных, сопредельных миров – и как следствие, катаклизмами, болезнями, нарушением причинно-следственных связей.
3. Астрофизика.
• Макрофизика – физика Вселенной.
• Открытие ультракрасного и ультрафиолетового излучения планеты Земля (орбитальный телескоп Шпицер-Германия). Шкала электромагнитных излучений расширена на шесть октав (по три с каждой стороны).
• Черная Дыра в центре Нашей Галактики. Вы, наверное, уже забыли, как в 2012 г. астрономы пугали нас, что Земля движется в сторону Черной дыры, и никто не знает, какие беды и несчастья нас там ждут. А потом замолчали – с 2014 года. Что Дыра исчезла, или мы прошли Горизонт Событий – дверь в эту самую Черную Дыру? Наверно, но вместо Черной дыры появился новый объект – Магнитар – звезда, выбрасывающая жидкое магнитное поле (есть предположение, что поле - разумная субстанция).
• Плотные формы нашего мира пока стабильны. Но прежнего тонкого плана нет. Атомарная (и молекулярная) симметрия иная. Элементарные частицы – ведут себя как центры иных химических реакций и новых органических соединений. Поэтому лекарства изменяют действие, иногда становясь ядом.
4. Биофизика. Мы живем в другом измерении.
Академик Мария Миронова (Биофизик) утверждает, что квантовый переход 2012 года состоялся, только основная масса людей его даже не заметила.
• Если происходит модернизация протона (считай, атома водорода), эти изменения обязательно скажутся на всех живущих на планете, т.к. органическая жизнь основывается именно на водороде (вода, белок, жиры и пр. – чем-то напоминает воздействие геномодифицированных продуктов).
• При изменении основных параметров химических элементов, составляющих основу материи, изменяется ее плотность. И, соответственно - качества.
• Многие «невостребованные» элементы и органы в генах и организме человека, ранее спавшие и объявленные биологами «мусором», начинают просыпаться и выполнять свои функции. Например, гипокамп, - синее пятно в мозгу человека, - никто даже не пытался определить его предназначение (жизнь человека на тонком плане). Так вот в 2014 году оно засветилось и практически у всех людей на Земле. Ритм его пульсаций – в унисон с Магнитаром (вышеупомянутая звезда в центре галактики).
• Пробуждение гипокампа обуславливают новые свойства и качества человека. Первое изменение – синий нимб над головой (вместо золотого). Его мы можем увидеть, если слегка прищуриться.
• Второе изменение – новое зрение. Многомерное видение за счет активации слепого пятна в глазном яблоке.
• Третье изменение - материализация наших мыслей (активация вилочной железы Тимуса). Бойтесь плохих мыслей, теперь возможно их мгновенное исполнение!
• Остальные изменения, ждущие своей очереди – на подходе:
-стирание из памяти всего ненужного (псевдозабывчивость)
-яснознание, получение знаний из Вселенской Инфосферы (Базы Знаний)
-самодиагностика -самолечение
- телекинез (перемещение предметов мыслью, взглядом)
- телепортация (мгновенное перемещение объектов в пространстве и времени)
• Все перечисленное – это только первый этап преобразований человека для жизни в новом мире и людей 6 расы уже живущих в нем.
5. Послесловие.
Я не претендую на новизну идей, изложенных в статье, - частично об этом пишут СМИ, частично – Интернет (см., например, академик Валентина Миронова).
Но положение событий таково, что многие проходят мимо, даже не задумываясь над тем, что наш мир уже изменился. Если квантовый переход покажется Вам сказкой, выдумкой – дело Ваше. Но в новый (астральный) мир смогут перейти только те, кто к нему адаптирован (своего рода имеет скафандр) и выбрал путь духовной эволюции.
Те же, кто не желает такого перехода, остается приверженцем пути материалистического совершенствования через страдания, - никогда не смогут в нем жить. И не могут остаться жить на Земле.
Для них, конечно жизнь не кончается: они будут помещены на планету, где условия жизни будут даже комфортабельнее, чем на Земле.
Но жить смогут только на материально-физическом плане. Жаль их.
Что принесет нам квантовый переход в новое измерение?!
Илл. из Интернета
В продолжение темы:
https://www.youtube.com/watch?v=G402UHlnDNI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706338
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.03.2017
И знать, заведено у Бога так –
Всему есть срок, всему свой час –
И в келье схимника убого так,
А в церкви золотится Спас,
И позолоченная лестница
Ведет на золотой амвон…
Но только вот душа не крестится
На золотой оклад икон.
Нет ну’жды в золоченом миге ей,
Взлетать под сводом золотым,
Ведь у неё своя религия,
Свой храм – Любви и Красоты.
Иное ей предназначение,
Иной канон, иной завет,
И не лампадное свечение,
Не эти – чад и тусклость, нет,
Вселенское, непостижимое
Ей предназначено давно…
Земная искорка души моей,
Тебе самой светить дано.
Ты – жизнь со свойствами и ликами.
Ты – кульминация всего –
Прикосновение к Великому
И осознание Его.
…….
Лампад свечение усталое.
А в церкви пусто…
Никого.
Мария…
У иконы стала Ты,
И держишь Сына своего.
И вновь на ровном так неровно мне…
И я, не веря в чудеса,
Смотрю-зову в Его огромные,
Невозмутимые глаза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708484
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 11.03.2017
Жінко з ребра Адамового,
з весни,
квітко з Едему райського,
неземного!
Ти, що шукаєш миру
серед війни,
правди в олжі лукавій,
в невір’ї – Бога.
Світло твоє – маяк
поміж диких бур –
вирве благий вітрильник
з тенет утрати.
Віра твоя – міцний
непохитний мур,
сміх твій словам байдужим
надійні ґрати.
Ти, що прийшла у цей
незбагненний світ
стати комусь опорою
і натхненням,
вірною Пенелопою
край воріт,
вічним гріхом і вічним
благословенням.
Ти, що прийшла продовжити
рід людський,
серед руїн і воєн
зійти світанком...
Так і блукаєш нетрями
навпрошки,
клопотів і обов’язку
вічна бранко.
Вірю, що дні твої
не п’янкі меди,
часто гірчать неспокоєм,
полинами…
Ти, що даєш життю
заповітний вдих,
світ освіти любов’ю
і молитвами!
[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
[i][b][color="#c21f1f"] Здається - не новина...
Влада і гроші повинні
Бути розведені... А ми-
На сміх Європи - Раду
нашу повінчали з ними...[/color][/i]
[/b]
[i][b][color="#074242"]Всі веселі йдуть на ринок,
А із ринку смутні,-
Бо жували повним ротом,
А тепер – на кутні…
Клянуть того, клянуть цього,-
Себе ж – не чувати,-
Але ж бігли нога в ногу
ХАМА* вибирати…
То чого ж Вам тепер нити,
Нерозумні діти,-
Він зумів за кілька років
Вас роззуть, роздіти…
Тож платімо по рахунках,
Жуймо лиш на кутні,-
Золотії паляниці
Всі покрали трутні
Й до Росії накивали,-
Далі від параші…
Отакі то, громадяни,
Гіркі справи наші…
Рада наша лиш мішками
З грошима набита...
А ким вибрана?..Та нами-
Та ниця "еліта"...
Багатіють із нічого,-
Заводів не мають,
А ні фабрик - та що з того,-
Присмоктались... Крають...
Всі веселі йдуть на ринок,
А із ринку смутні,-
Бо жували повним ротом,
А тепер – на кутні…
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716838
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 08.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=b54F3rCQcqQ[/youtube]
У далекім краю я, незваний, сумую
Спогад душу мою невимовно ятрить
Із підхмарних висот крик лелечий я чую,
Ой як серце болить, ой як серце болить.
У чужій стороні все не так як удома,
А птахи принесуть із далеких - далек,
Так до болю , до сліз із дитинства знайоме,
Проводжаю лелек, проводжаю лелек.
Тут здається все є, усього тут достаток,
Тільки туга тяжка день за днем поглина,
Бо нема, як у нас, тих білесеньких хаток.
Навкруги чужина, навкруги чужина.
Зла недоля мене довго гнала світами.
Я пізнав на шляхах і зневагу й хулу.
Ой як часто у снах бачив я за морями
Синьооку Сулу, синьооку Сулу.
За лелеками в слід я думками полину,
Бо недоля мені повернутись назад.
У далекий мій дім, у мою Україну,
Бо уже снігопад, бо уже снігопад.
Привітайте ж птахи і вербу і калину,
Понесіть мій уклін, доземний, із відсіль
На могили батьків, на мою Батьківщину,
Смуток, тугу і біль. Смуток тугу і біль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256574
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 26.01.2017
Заиндевевший лес прозрачен.
Он лишь стволами обозначен.
Он, словно облачко, плывёт
На недалёком расстоянье.
Как будто выдохнул, и вот –
Застыло в воздухе дыханье.
_____________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713492
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Зачинені двері.
Я ніч малювала, а ти
Ранку чекав, і ранок настав, одначе,
Я ще тримала в долонях чужі світи.
Ти ж стрічав сонце.
І сонцем ставав, юначе.
І, наостанок,
Торкнувшись нічного весла,
Сонячним зайчиком ковзаєш в мене по стелі.
Я б за тобою в оте Закрайсвіття пішла,
Тільки ця ніч
так нагадує смак карамелі.
Тільки ця ніч
Не рахує розбитих човнів,
Лиш ароматом насичує яблука райські.
Там, де залишиш мене між таємних вогнів,
Гноми мене підберуть
чи боги скандинавські.
І зачаклують
Одним із магічних заклять.
Місяць уповні. Місяць прийде з обіду.
Може, розпалиш для мене найвище з багать?
Швидше, мій сонячний!
йдуть сіроманці слідом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712803
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 20.01.2017
Чомусь раніше не виставив цю пісню. Слова до неї написала поетеса Світлана Костюк, яка пішла від нас в Святвечір 06.01.2016
Виконує - Ярослав Чорногуз
Кліп - Олексій Тичко
Слова - Світлани Костюк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
-------------------
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
----------------
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
Крім цього варіанта пісні є ще два - один на музику і з виконанням Володимира Сірого, другий - Миколи Шевченка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710828
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Здесь колдует прибой…
Здесь струится песок сквозь пальцы…
Невесомый и скользкий, как древней змеи чешуя…
Здесь прильнет океан к опустошенным душам скитальцев,
В этих волнах нам плыть
до последней строки бытия…
С первой каплей дождя…
С первой болью обещанной вьюги,
Мы приемлем те силы, что из дому нас увели…
Твой предел – бесконечность… и прячется в замкнутый угол
Одинокий и страстный,
низвергнутый ангел любви…
Здесь – пространство твое…
Круг скитаний, очерченный мелом…
Что же в этом кругу бесконечно и жутко сквозит?..
Знаю, здесь назовешь ты меня своей солнечной Евой…
….только вечность пройдет,
прежде, чем ты забудешь Лилит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663895
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 16.11.2016
Ти ще не знаєш,
Хто тобі вона -
Коханка чи сестра, ця леді Осінь.
Кружляють круки і гірчить трава
На перманентних
берегах спустошень.
А ти іще
Торкаєшся краси
І голову схиляєш їй на груди,
Отій, яку створив собі з роси.
В ній стільки вітру!
у ній стільки туги…
А ще терпкого,
Справжнього вина.
Смакуй, п”яній!.. у тебе на поличці
Гран-прі залишить панна вогняна.
Розвіє вітер
попіл в попільничці…
Залоскотить
Під ребрами… Усе!
Освятить іній грона винограду.
Цілуй її… цілуй іще… іще!
Десь поміж
заметіллю й листопадом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Не дивись, не пронизуй всю наскрізь своїми очима,
Бо у них, як у дзеркалі, бачу забутий свій сон.
Бо у нетрях нестерпності визріла думка незрима,
І вагання з дрімучих тенет перетнуть свій кордон.
Бо твій погляд – то вимір, в якому я жриця й богиня,
А в зіницях давно вже чатує отруйна стріла.
Цілься прямо у серце – сьогодні твоя я рабиня,
Упокор німу спраглість напоєм свого джерела.
Блискавиці з-під вій, опускаю свої арбалети,
Лиш півкроку назад - далі скеля з покірних думок.
Ще задовго до нас змалював наші хтось силуети,
І росинку на скроні й жагучий повітря ковток.
Хай клубочаться зорі в наметі ранкового світу,
Та не смій лише погляд від мене кудись відвести.
Озовуся квилінням чи шепотом ввись за орбіту,
Та в зіницях моїх в нагороду залишишся ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698213
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 02.11.2016
Я повернусь, не плачте, мамо!
Обов'язково повернусь!
В осіннім небі журавлями
Безсоння Вашого торкнусь.
В зимовій тиші до порогу
Снігами спрагло припаду,
Молитимусь за Вас до Бога,
Щоб Він відвів від Вас біду.
Вернуся гомоном весняним,
Струмком до серця потечу —
Воно боліти перестане.
А Ви...запалите свічу...
Я повернусь, не плачте, мамо,
Віддайте літечку сльозу —
Нехай воно понад полями
Відсвітить по мені грозу...
Я повернусь... Я поруч з Вами,
Я буду жити у душі.
Я — попід Вашими ногами
Росою вкриті спориші,
Я —сонця промінь на світанні,
Кульбаби сивина в траві,
Холодні вранішні тумани
І трелі рідних солов'їв...
Я повернусь. Не плачте, мамо.
Торкнуся вітром верховіть,
Умию ріднокрай дощами...
А Ви... за мене доживіть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697411
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Люблю по лесу с ножичком осеннею порой.
Маслята размножаются под каждою сосной.
Ну что же, коль не спрятались, - никто не виноват.
Ступайте-ка, приятели, в корзинку все подряд.
Грибы разнообразные – лисички, дождевик…
Есть даже очень важные - как этот боровик.
Иду, куда захочется, душа моя поёт…
Друзья перекликаются, а я иду вперёд.
Все страхи забываются, влечёт нарядный лес.
Как всё же это здорово! – Попасть в страну чудес!
Корзинка наполняется, зовут идти « к столу».
По лесу разлетается призывное «АУ»!
Поляна накрывается, уже дымит костёр…
А значит - начинается душевный разговор…
24. 09. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690542
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 24.09.2016
Останки серпневі дотліють між айстрових китиць,
Кориця засмаги обсиплеться з теплих колін…
Безпечна природо, не встигнеш у літі прижитись,
Як вдарить по ньому на обрії сонячний дзвін!..
Уламки небесного люстра впадуть на дерева,
До берега жилаві руки заломить ріка…
І вийде руда й мовчазна із молочного мрева,
І мідну печать покладе на долоню листка.
Сирими мохами війне зі старої криниці,
Об камінь вологий ударить іржавий ланцюг…
І при́йдуть на слід її теплий багряні лисиці,
Гірчинка терпкої смоли залоскоче їм нюх.
І криком розбудять діброви сполохані сови,
Крильми з павутинок обтрусять пацьорки роси.
Посходяться верби, сумні, нерозважливі вдови,
Над саваном літа заплачуть на всі голоси.
І стане руда й мовчазна, і заступить півнеба,
Покотяться згарди у трави сухі й забряжчать…
І змириться мудра природа, і скаже: «Так треба»,
І прийме на серце впокорене мідну печать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688575
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016
Я з тебе виросла, мій світе у вікні,
У даль стежок для мене не лишилось.
Старчам вчорашнє літо затрусилось:
- Подайте трохи пір'я, журавлі!
Очам болить безмежжя горизонт.
Без маяка моя забута гавань.
Тут тільки сниться смак солоних плавань –
Я твій, вікно, навіки робінзон.
І якось так все… начебто дарма.
З весни прибиті пилом, плачуть весла.
Стареньких рам болить розп'яття хрестик
В маленькім прямокутнику вікна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688293
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 14.09.2016
Літо густе й пахуче,
тане квапливо серпень,
ніби смачний льодяник
в часу на язиці…
Вервиця днів збігає,
серце у грудях терпне,
спогади ще вчорашні –
дим у моїй руці.
В теплому лоні ґрунту
визріла вже картопля,
згодом холодне лезо
споре землі живіт…
Поміж дерев крадеться
вересень у пантофлях –
ніби навшпиньках вийшов
на полювання кіт.
Тане пломбірна кулька,
пружно вібрують оси,
сонце цілує очі
крізь полароїд лінз.
Літо моє пахуче
з ноткою абрикоси,
серце смолою плаче,
мов дерев’яний зріз.
Що ти мені залишиш –
теплий пресвітлий спомин?
Смак соковитих ягід,
вишень і кавунів?
Смалить медова спека
круглі тюки́ соломи,
кануть в сухій полові
мантри серпневих днів.
Стиглий цілунок літа –
спраглій душі відрада,
дрібка терпкої це́дри,
пахне мені й гірчить.
Серпню мій бурштино́вий,
я тобі дуже рада!
Вкотре на зламі вчуся,
як цінувати мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681629
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016
* * *
[i] Сентиментальность
нынче не в чести…[/i]
Юрий Каплан
Сентиментальным стал с годами,
Доверчивей и мягче стал.
Мирюсь с давнишними врагами,
Прощаю тех, кто досаждал.
Винюсь и каюсь – не безгрешен.
Зло выскребаю из души…
…Как в этот год цвели черешни!
Как маки были хороши!
Вбираю прелести природы,
Слежу цветение земли.
А годы, словно пароходы,
Уже прошли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679626
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
[b][i][color="#5900ff"]Пташиним леготом , бджолиним гулом
Був літній день заповненим до краю...
Душа тривоги і плачі забула
В обіймах ніжних літнього розмаю.
Сміялось сонцем небо волошкове
І пахнув день медово-ніжним цвітом.
Стояли липи в золотій обнові,
Дарованій таким чудовим літом.
Поклін за все , тобі , мій любий світе!
Подяку щиру від душі складаю,
За жайворонка спів , цей день і літо!
Його собі на згадку залишаю.[/color][/i][/b]
(Фото автора)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676731
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Дивлюсь на мами рідної портрет,
У рамочці, простенькій, дерев’яній,
Відзнятий де з життя її момент,
Що в пам’яті ніколи не зів’яне.
Матуся там ще зовсім молода,
У сукні, у клітиночку, шовковій,
Красунею, рідненька, вигляда…
Сміються очі, темноволошкові.
Ген роки, ніби коні вороні,
У небуття давно її помчали,
І дзвін по ній востаннє віддзвенів,
І я немолода уже, звичайно.
В клітинку сукня мамина ще є,
Й волошки із портрета поглядають:
«Усе я знаю про життя твоє:
Незгоди і хвороби розпинають,
Та головне – лишатися в строю
І дух не втратити, високий, гідний,
Знай: матері молитви дістають
І з того світу, зберегти щоб рідних.»
18.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664623
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016
Не моляться до сонця пшениці,
Лиш маки бовваніють, наче рани,
На тілі незасіяного лану,
Де Янгол зі свічею у руці
Ллє сльози по Вкраїнському талану...
Цьогоріч вродять знов одні хрести -
У Смерті дуже щедра косовиця.
Втомилася стинать її правиця
Ті долі, що могли б ще розцвісти,
Та душить їх нещадно повитиця...
Зрікаються крилаток ясени...
Бентежний дощ мигичить над полями,
Як посивіла колискова мами
Чиї у муках зроджені сини
У вічність відлітають журавлями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Замордовані
І замучені,
Ваші болі не всі
Ще озвучені,
Ваші муки не всі
Ще побачені,
Та кати чомусь
Вже пробачені.
Всю історію
Перекроєно,
І не тих, що слід,
Короновано.
Та життя велить:
Все владнається;
Совість вчить: болить –
Час покаяться.
Замордовані
І розстріляні,
Та ні з мовою,
Ані з мрією
Не прощалися.
Вони з вірою
Повінчалися
Й з Україною. *Реквієм (реліг.) – відправа по
Закатовані померлому у католиків.
І замучені,
Хай не всі імена
Ще озвучені,
Хай могили не всі
Ще відшукані –
Справедливість у двері
Вже стукає!..
18.11.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661642
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2016
* * *
Недолгие и редкие минуты,
Когда душа, как небо, высока,
Обычно выпадают рано утром,
Пока парят парные облака.
Пока ласкают мир лучи косые
И птицы пеньем услаждают слух,
И от небес, простора их и сини,
И глубины – захватывает дух.
И в этот миг, который равен году,
Который весь спокойствием согрет,
Ты чувствуешь, что сердце и природу
Один и тот же наполняет свет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657447
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016
«Хіба світ і натовп - не краще видовище,
до того ж безкоштовне, подібне до відомого
Піфагорівського торжища?»
(Григорій Сковорода)
Є місто зелене-смарагдове-квітковане:
Місто вусатих равликів-поспішайликів
З хатинками-мушлями розцяцькованими,
Листяними стінами-вулицями тонконоговими,
Стеблиновими, тимчасовими, звіробійними
Та мальвовими, запашними й живими.
Там час вимірюють мохом -
Швидкістю його росту,
Там пророкують і проповідують
Віщуни-слимаки слизосині словолипкі,
Там дощ-не-дощ - подія епохи,
Там мурашник - імперія - Олександра,
Мало не Македонського,
Там струмок лісовий Ніагарою
Тече невідому куди і невідомо звідки,
Там дерево досягає Космосу,
Калюжа хвилями океанськими
Колихає жабія-динозавра ненажерливого,
Там попелиці худобою, а муралі пастухами,
Там ніхто не відає, не знає й не здогадується,
Що зима прийде біла
Неминуча.
Як смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641517
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Є в побажаннях дивна сила,
Отож хай збудуться слова.
Дай Бог для тебе міцні крила,
А ще... навідують дива.
Здійсняться хай твої надії,
Тихцем впадуть тобі до ніг.
Як з неба зорі золотії,
Розсипле Ангел на поріг.
Добро зберем зі всього світу,
Оазу створим з твоїх мрій.
Красу в пелюстках всього цвіту,
Усе для тебе свату мій.
Хай світить сонечко в зеніті,
Хай гріє в свято і в будень.
Найкраще все що є у світі,
Тобі даруємо в цей день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639343
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 29.01.2016
«Вітер з іншого, нетутешнього світу,
Вітер висоти піднімає, тримає
Біле крило, що тріпоче в небі...»
(Шеймус Гіні)
Біле крило в високому чистому небі -
Воно тріпоче доти,
Доки стукає невгамовне серце,
Вітер його піднімає,
Вітер його шматує,
Вітер його несе в краї далекі, незнані.
Вітер чужий, нетутешній,
Вітер з іншого світу,
Де живуть танцюючі тіні,
Живуть, сміються, співають
Пісню шаленої вічності.
Вдягнемо ми білі шати
Шати прочан і друїдів,
Здіймемо білі вітрила,
Полетимо як птахи -
Вільні, легкі і нестримні
Над морем холодним, прозорим
Назустріч п’янкій волі
Назустріч новій Вітчизні,
Назустріч новому часу,
Назустріч Царству Свободи.
Готуйте човен, ірландці!
Ладнайте човна-птаха,
Здіймайте вітрило-мрію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633875
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016
"А снива всі мої
Одне при однім збилися докупи і бредуть
Поволеньки колишніми шляхами
Отарою овець у перший іній."
(Ів Бонфуа)
Кожне сниво – човен вітрильний,
Що пливе у твоє завтра, сопілкарю,
(Денце прозоре, тобі в душу
Зазирають сріблясті риби).
Пливи, музико, пливи…
Кожне сниво – овече віче:
Таке волохате й шерстистотепле
(М’якість вовни – вовнище,
Картатий твід – осінь),
Кожне сниво – верблюд,
Що бреде пустелею моєї душі
До оази якої нема,
До пальми, яку зрубали,
До криниці, яку засипали,
До ріки, яка висохла,
До намету, який спалили,
До жінки, яку продали в гарем,
До сліпої дитини, яка годує щурів.
Кожне сниво - риплячі старі двері,
Тесані з лускуватого явора,
З одного світиська-пекла
В інше – таки чистилище,
Таки потойбічне й вагоме
(Наче якір, що кидаєш
В прозору лагуну ранку,
Дивишся, як він чіпляється
За мушлі й пісок спогадів –
Твій човен , що пахне смолою
І рибою – таки рибою,
Яку тебе вчив ловити
Юнак-волоцюга
Тесля-безхатько…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632101
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015
[b]Щедрі́вка[/b] — українська обрядова пісня. Співається на Новий рік, після Різдва, із щедрими побажаннями врожаю, здоров'я і достатку на майбутній рік. Щедрівки співали окремо господареві, господині, хлопцеві, дівчині, усій родині.
Щедрівки, так само як і колядки беруть свій початок дуже давно. Це величальні українські обрядові пісні, які виконуються під Новий Рік і під час Йордану в Щедрий Вечір. Вони так само, як і колядки, оспівують величання господаря і його родини. Щедрівки також висловлюють побажання великого врожаю і достатку. Деякі щедрівки мають відбиток образів старого князівсько-дружинного побуту з часів Київської Русі. У щедрівках, так само, як і в колядках християнського циклу, відбиваються біблійні епізоди, такі, як народження Ісуса Христа й поклоніння волхвів і пастухів. Також в щедрівках є багато образів святих, щоб надати їм більш магічного значення.
Колядки і щедрівки є невід'ємною частиною вертепів і різних Різдвяних вистав, в яких завжди присутні пісні про народження Христа. «Радуйся, ой радуйся, земле, Ясен Світ народився» — це до сих пір одна з найпопулярніших колядок в Україні. Народжується Молоде Сонце, коли закінчується зимове сонцестояння і день починає /[i] матеріал із вікіпедії[/i]/
ЩЕдрик - щЕдрик! Дайте вареник!
Кільце ковбаски!Бубликів в'язку!
І відріжте нам ... сальця!
Щедрість ваша - вам до лиця!
А ми добре пощедруємо!
Поспіваємо!Поколядуємо!
На щастя! На здоров'я!
На старИй Новий рік!
Хай буде краще ,ніж торік!
Годі ж вам-годі!Спати й куняти!
Відчиняйте швидше двері!
Будем щедрувати!!
Хай господар ,наче сокіл,
Господиня наче квітка
Будем прославляти!!!
А ми добре пощедруємо!
Поспіваємо!Поколядуємо!
На щастя! На здоров'я!
На старИй Новий рік!
Хай буде краще ,ніж торік!
13.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631270
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Заховалося небо у віхолу,
Колючками вітрисько пройма,
По крайнебу на санЯх проїхала
В горностаєвім хутрі Зима...
Зачепилась намистом перлиновим-
Розірвалась вервечка тонка,
І на землю сніжинки полинули
В бальних сукнях і срібних вінках.
Розійшлась - розгулялась хурделиця,
Цілий світ у танок повела.
І пухнастою ковдрою стелиться
На стежинах по краю села...
І малює на склі візерунками -
Серцем казку її прочитай,
Де вже зваблений вкотре цілунками
Губить Герду свою змерзлий Кай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625869
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Заховалося небо у віхолу,
Колючками вітрисько пройма,
По крайнебу на санЯх проїхала
В горностаєвім хутрі Зима...
Зачепилась намистом перлиновим-
Розірвалась вервечка тонка,
І на землю сніжинки полинули
В бальних сукнях і срібних вінках.
Розійшлась - розгулялась хурделиця,
Цілий світ у танок повела.
І пухнастою ковдрою стелиться
На стежинах по краю села...
І малює на склі візерунками -
Серцем казку її прочитай,
Де вже зваблений вкотре цілунками
Губить Герду свою змерзлий Кай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625869
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Заховалося небо у віхолу,
Колючками вітрисько пройма,
По крайнебу на санЯх проїхала
В горностаєвім хутрі Зима...
Зачепилась намистом перлиновим-
Розірвалась вервечка тонка,
І на землю сніжинки полинули
В бальних сукнях і срібних вінках.
Розійшлась - розгулялась хурделиця,
Цілий світ у танок повела.
І пухнастою ковдрою стелиться
На стежинах по краю села...
І малює на склі візерунками -
Серцем казку її прочитай,
Де вже зваблений вкотре цілунками
Губить Герду свою змерзлий Кай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625869
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Ще не розтала ніч, і напівсонний ранок
Свого ще ока-сонця не відкрив,
І небо не тривожили заграви,
Й пташина не розправила ще крил.
Солодка тиша землю загорнула,
Немов дитя у теплі пелюшки,
Щось воду ледве чутно сколихнуло,
У мокрих споришах лежать стежки.
Воістину вона є неповторна –
Німа передранкова дивна мить.
Я ж хочу всістись на небеснім троні
Й чекати, коли ранок задимить.
17.03.13
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628422
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015
Українська каліграфія:
Пензлем ранку сонця крапка.
Білий сніг вчорашній – краплями.
І калюж розталих цятки…
[i]Інь[/i] зими ніяк не пишеться.
Намалюю все спочатку:
Хата. Тин. Калини китиці.
Дід із бабою. Курчатко.
Вітряки у змові з вічністю
Креслять коло днів Свароже.
Тополиною готичністю
Ієрогліф придорожний.
І Басьо – козак з чуприною
У святковій вишиванці
Пише хоку під картиною:
[i]Там, де сонце сходить вранці…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626657
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 07.12.2015
*
Моя родня не обращалась к музам,
И сам не знал я, взявшись за стило,
Каким стихосложенье будет грузом,
Лишь позже понял – вправду тяжело!
* *
Есть срок для слова, срок для тишины.
И мы их различать приглашены.
За невпопад промолвленное слово
Карают небеса вдвойне сурово.
* * *
День ото дня перо
в руке всё тяжелее, –
Не капелька чернил –
вся жизнь висит на нём.
Ни в малом, ни в большом
кривить душой не смею,
Коль говорю, – о том,
что сердце жжёт огнём.
_____________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626149
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015
...и бесконечен путь от "я" до "мы",
сквозь череду утрат и обретений,
в податливую мягкость светотени
из резкого контраста светотьмы...
... ...
Наитие души… шестое чувство…
Звучанье сфер… движение ума.
Наука и религия... Искусство.
На три дороги лишь одна сума.
Вы шли… из поколенья в поколенье:
Художники… мыслители… умы,
В духовный ренессанс и возрожденье,
Из неподвижности средневековой тьмы.
В извечный поиск… в трудности свершений…
В прозренье истины, из заблуждений лжи,
Через случайность взлетов и падений,
И самопостижение души…
Предназначенье высшее вершилось,
Не проклиная или же любя,
Не через божий гнев, иль божью милость,
А через обретение себя,
В земном уме – определенном, грубом,
И в запредельности души. За шагом шаг,
Вы шли, и шли в поту, в крови, по трупам,
Духовно освящая и греша.
До сей поры и от начала века,
Под зов судьбы… наперекор судьбе,
Определялась сущность Человека
В исканиях, смятении, борьбе.
Не для стяжанья ада или рая,
И не спасая или же губя,
А в жизни… в смерти… преодолевая
И жизнь, и смерть… и самое себя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614409
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 19.10.2015
Нам Руси-України сіяють святі куполи.
Письмена промовляють літописними скупо рядками:
Були вої слов'янські, буй-тури славетні були,
Запорожці-козацтво...Щоб стати урешті хохлами?
Був Шевченко-пророк - його слово і досі болить,
І витає душа над крутими Дніпра берегами..
"Хто ж ми є, українці? Ким заковані підло були?
Як виборюєм волю? І чиїми звемося синами?"
Спопеліли століття...І раптом - той Перший Майдан!
Тут, здається, воскресли наша Гордість, Звитяга і Воля...
Не хохли - українці, свої душі звільніть од кайдан -
Від чуми глухоти, що з чужого занесена поля...
Як ми втратить могли неповторний Відродження шанс?
Йшли, куди нас вели недалекі, немудрі вітії...
Може, ГОРДА ДЕРЖАВА - це справді, брати, не про нас?
А чи нам не дано у життя перетворювать мрії?
Чи настільки здрібнів той козачий нескорений рід?
Розточило наш дух хиже плем'я чинуш-плутократів:
До корита дорвались - Їх не кличе сурма у похід...
Ми ж ладу не дамо у власній нетопленій хаті.
Ось і Другий Майдан набутком історії став...
Коли гине Держава, козацький наш дух молодіє.
Слава вічна героям, хто землю оцю захищав:
Поки Пам'ять жива, то жива в наших душах Надія.
Тож не даймо, не даймо їх справу святу осквернить
І забути про те, як вмирали брати на Майдані...
Україна палає, я бачу: палає, горить -
Всеочисний вогонь це - Дух Свободи,що тліє віками...
Хай у ньому згорить вся підлота брехливих чинуш
І перевертні всі, що пролізли до рідної хати...
Україна і Бог - два володарі є в наших душ,
Тож молімося їм. І уміймо своє захищати.
Написано 2оо7р., внесено зміни 2.10 2о15р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610901
дата надходження 02.10.2015
дата закладки 04.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2015
Тяжело затосковало небо и упало каплей на крыло.
Что-то птичье, оглянувшись слепо, в эту высь холодную ушло.
Снова осень… снова чувство тише... золото берёзы в серебре.
Желтизной опять октябрь пишет в жизни отрывном календаре.
Изменив цвета и очертанья, и не объясняя почему,
Чувственного просит осознанья Что-то неподвластное уму.
Взмахом крыльев – в перелётной птице, следом ветра – в лиственной золе,
Пробует в земное воплотиться Не-принадлежащее Земле…
Это осень. И осенне каясь, я пишу не так и не о том,
Потому что снова кружит аист, улетая, над пустым гнездом.
Потому что встречи всё случайней с тем, что в этой жизни суждено.
Потому что машет на прощанье мама, сквозь открытое окно…
Не собрать упавшее горстями. Не остановить осенних гроз.
Никакими длинными дождями седину не смыть уже с волос.
Потому что вновь на сердце тиснет что-то непонятное уму.
Потому что в этой странной жизни никогда не знаешь почему…
Может, потому, что только осень дарит чувств холодные лучи.
Или оттого, что сердце просит, то, чего не может получить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611013
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 03.10.2015
Три переклади з російської за О.С. Пушкіним
* * *
Трояндо-діво, я в полоні;
Та не соромлюсь ланцюгів:
Так соловей в лавровім лоні,
Король пернатих співаків,
В троянди гордої охоче
В неволі бажаній живе,
І ніжний спів його пливе
У чарах пристрасної ночі.
1824
ПРИКМЕТИ
До вас я їхав: дивні сни
Вились, як жвава зграйка, поруч,
З тієї місяць сторони
Мені всміхався, що праворуч.
Від вас я їхав: інші сни…
Душа закохана тужила,
І з лівої вже сторони
Нічне кривилося світило.
Отак у мрії і вірші
Завжди заглиблені поети,
Так марновірнії прикмети
Співзвучні з тим, що у душі.
1828
ВІРШІ, СКЛАДЕНІ ВНОЧІ ПІД ЧАС БЕЗСОННЯ
Не засну від марних дум;
Морок ночі скрізь бездонний.
Лиш годинник монотонний
Навіває страх і сум.
Парка бабою лопоче,
Спляча ніч крильми тріпоче,
Мишеням життя майне…
Чом тривожить все мене?
Що ти значиш, шепіт тихий?
Докір це чи жаль без втіхи
За дарма прожитим днем?
Ти чого від мене хочеш?
Кличеш, може, чи пророчиш?
Все я прагну осягти,
Потаємний зміст знайти…
1830
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586223
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 27.09.2015
Гонимый ветром, облачен волной,
Потерянный и брошенный однажды...
Как же мне странно… страшно… быть - тобой!
Неупрамляем…
И совсем бумажный…
Еще мгновенье… и в пучине вод
Исчезнешь ты и навсегда угаснешь…
Пусть над тобой сегодня небосвод
И облака –
Так сказочно прекрасны!
Огромен мир!.. а может, слишком мал?
Как же сильны безумно волны эти…
И тот, кто в этот мир тебя позвал,
Считаешь,
Он один за все в ответе?
Не доверяя слепо указаньям,
Ты не взывал с мольбою к небесам…
Он указал тебе лишь путь - Познанья…
Пути Желаний –
Выбирал ты сам!…
Он смастерил тебя таким воздушным,
И улыбнулся – вот твоя Река!..
Возможно, ты был слишком непослушным?
Но эти волны…
Ветры!… Облака!!!..
Ты безусловно как-то очень смело
Смотрел на этот красный небосвод,
Когда бумажным, слишком легким телом,
Коснулся бурных
И зловещих вод…
Тому… кто эти странствия постиг…
Кто - Страсть познал. Кто - укротил Желанья.
Оставишь свой последний, лучший стих,
Волной разбившись
………..на прибрежных камнях…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551003
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 24.09.2015
слова - Наталя Данилюк
музика, запис і виконання (від чоловічого імені) - Микола Шевченко
[img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]
Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Ти ненароком наснилась мені, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Ти просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Ти борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Ти ненароком…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 10.09.2015
Я б сосчитать свои мечты не прочь…
Да все боюсь, - а вдруг их не осталось?..
Усталость мне напоминает ночь…
А ночь… напоминает про усталость…
Кораблик легкий, светлых лунных грез,
Растаял, где-то в океане ночи…
А я, как старый палубный матрос,
Отставший от него, и пьяный очень,
Со вздохом замерев, гляжу вослед,
Своим мечтам, исчезнувшим за краем…
……
Жду… понимая – возвращенья нет…
Жду… ожиданий тщетность понимая…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588056
дата надходження 17.06.2015
дата закладки 26.08.2015
-“Скажи, где твой приют?”-
Из глубины
Твой голос так отчетлив и осознан…
А у меня здесь ровно три Луны,
И небосвод, что солнцем не опознан…
Здесь так надежно
Опекает ночь
Реку моей сиреневой печали…
Лишь иногда идет жемчужный дождь,
А впрочем, все обычно, как вначале…
А у тебя –
Все та же синева?
Все те же огнедышащие струны?
Но ты вдруг спросишь - как твои дела?
Ну и, конечно, как там - твои Луны?
Устало прислонишься
У крыльца…
(И промолчишь о том, что время лечит…)
А между нами - звездная пыльца!…
И миллион пространств до нашей встречи!!!…
А между нами –
Необъятность верств…
Туманность чувств, разбросанных в отсеках…
Как обьяснить тебе сиянье звезд?
В каких глубинах?... и в каких парсеках?!
Но суть даже не в том…
Не – в силе глаз…
Не в тех мирах… где время искажая,
Мне запредельно хочется сейчас
Войти в твое окно на чашку чая…
Войти…чтоб - насовсем…
И - навсегда…
Опережая каменные глыбы…
А знаешь, ты - пиши мне иногда…
Без адрессата…… на туманность Рыбы………
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599974
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 19.08.2015
Вже наступає осінь крадькома,
Смакує неминучу перемогу,
Благословляє Спасами трьома
Господар-серпень вересню дорогу.
Кладе у клунок яблука і мед,
І житній хліб, і пінний квас у пляшці.
Тчуть павуки шовкове макраме –
Окрасу для осінніх декорацій.
Ще полуднева спека, як сироп, –
Така густа й тягуча, аж до млості…
Та вже рябіє барв калейдоскоп,
Гірчить димами перегрітий простір.
Віджнивували. Бороди снопів
Пекуче сонце смалить на жердинах,
Вже й деревій в отаві перепрів
І висохла знекровлена малина.
Плакучих верб розкішна бахрома
Лоскоче хвилі сріберноголосі…
Благослови ж бо Спасами трьома
Мене, мій Боже, на порозі в осінь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600029
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 16.08.2015
«Місяць блідо-медовий
ліг на сонний схил...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Сліди на піску.
Їх лишали босоногі монахи
У чорних рясах ночі
З вервечками днів у руках,
Їх лишали бородаті воїни
З білими щитами,
Посрібленими мечами
І картатими зелено-чорними кілтами.
Сліди на піску:
Їх читав сивий крук,
Мружачи блискуче око
Від променів жовтого небесного ока,
Що падало каменем
У темно-зелене море,
Їх загортав вітер,
Бо розумів – не треба
Лишати ці літописи
На піску вічності.
Сліди:
Босих ніг, цвяхованих чобіт,
Дерев’яних мокроступів,
Пальчатих лап,
Пазурів та копит,
Втомлених тіл, судомних рук –
Сліди на піску.
Вас змило море,
Вас зневажали мурахи,
Падаючи у ваші безодні,
Тікаючи від мурашиних левів.
Я лишив їх
У своїй покаліченій пам’яті,
Щоб написати про них у книгу,
Сторінки якої – теж піщинки,
Бо все на світі – пісок
Розбитого піщаного годинника.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591154
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 02.07.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015
Ночь летняя светла,
и в ней приметны звуки:
Так явен роста звон,
что не уснуть в саду.
И травы, и цветы
ввысь простирают руки,
На цыпочки встают –
достать свою звезду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584985
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 16.06.2015
* * *
Чудеса – они кругом,
Далеко ходить не надо.
Чтобы убедиться в том,
Хватит пристального взгляда.
Вон – усевшись на цветок,
Шмель – мохнатый сгусток гуда –
Цедит медленно медок –
Чем, скажите мне, не чудо!
______________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582976
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 16.06.2015
Во флигеле моём
Дождём промыты стёкла,
И шумом молодым
Наполнен старый сад.
Смотри, как под окном
Черёмуха намокла
И как её цветы
От радости горят!
В наряде кружевном
Парит над прелью клумбы.
От прелести такой
Очей не оторвать.
И если б у неё
Живые были губы,
За поцелуй один –
И жизнь бы мог отдать!
Теряет сердце ритм,
Сбивается дыханье.
С самим собою я
Сегодня не в ладу.
Свела меня с ума
Своим очарованьем
Черёмуха в саду,
Черёмуха в саду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579605
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 16.06.2015
* * *
Между правдою и ложью
Мы бредём по бездорожью.
Между радостью и грустью –
От истока жизни к устью.
И не знаем, нам ли впору
На крутую жизни гору
Измождёнными руками
Выволочь Сизифов камень.
____________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578457
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 16.06.2015
«Мені більше не шкода себе
Не описати цю спробу мовчання...»
(Гійом Аполлінер)
Пірнаю в Озеро Трави,
Занурююсь у його глибини,
Куди навіть плескаті зелені коники
Не наважуються зазирати,
Пливу між хвилями королиць,
Між їх терпкою піною:
Їх білих пелюсток просвітлення,
А вітер гойдає
Воду запашної конюшини:
Трирозділену, трилистяну,
Триєдину суть білого шамроку.
Я пірнаю, пірнаю, пірнаю.
Пливу
Капітаном каравели життя,
Спрямовую тіло-човен
У безкрайні океани літа,
Біля острова спогадів,
Кину зламаний іржавий якір:
Лише бджоли чайками
І метелики альбатросами,
І вірші мої кострубаті – вітрилами,
І сон як смерть...
Примітки:
Лох Луйбе (Loch Luibe) – Озеро Трави (ірл.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585604
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 16.06.2015
У поэтов осенние души,
Осень убрана в златый наряд,
Очень нравится души их слушать,
Мысли их как листочки парят...
То зелёный листок,то багряный,
То нальётся чуть-чуть желтизной,
И поэт - то весёлый,то рьяный...
То окутал его сильный зной...
Ветер осени ,дождик и слякоть,
Смоют призрак вчерашнего дня,
И поэты умеют поплакать...
Или в рифмочках сесть на коня...
Листопад навевает мечтанья,
И волшебно шуршанье листвы.
Как читать интересно страданья,
И интриги пиитской братвы...
У поэтов осенние души,
Осень убрана в златый наряд,
Очень нравится души их слушать,
Мысли их как листочки парят...
13.08.2014г.,07.00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587733
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Существует несколько версий легенды о Нарциссе, более или менее полных, но существенных различий всего два: одни утверждают, что юноша умер, и на месте, где лежало его тело, расцвел одноименный цветок; по мнению других, боги сжалились над беднягой и не дали ему умереть, превратив в цветок нарцисса прижизненно. Как было на самом деле - теперь уже не установить: из свидетелей остались только цветы, а из них слова не вытянешь.
Возможно, дело было так:
Юноша по имени Нарцисс был сыном речного бога Цефиса, и отличался необыкновенной красотой. В те далекие времена девочки бегали за мальчиками ничуть не медленнее наших современниц, так что Нарциссу приходилось туго. Зато бег по пересеченной местности помогал ему сохранять хорошую спортивную форму, а это, в свою очередь, подогревало женский интерес. Особенно усердствовала горная нимфа Эхо (им, нимфам, больше и заняться-то было нечем). Увы!- то ли Нарциссу, питающемуся, как и все древние греки, исключительно древней гречкой, были чужды призывы грешной плоти, то ли ориентацией он отличался традиционной для тогдашних греков, но нетрадиционной для нас, но факт, что страдания влюбленной Эхо были ему глубоко параллельны.
Уязвленная до самой глубины своего мифического «я», нимфа обратилась к Артемиде с просьбой разобраться с неправильным пацаном. Богиня Артемида, она же Диана, она же сестра Аполлона, покровительница нимф, фавнов, охотников и прочей лесной твари, даром, что сама девственница, прониклась сочувствием к душевным терзаниям одной из лучших своих подопечных. Оставалось только дождаться удобного случая для мести.
Тут пришло время открыть страшную тайну: Нарциссу в свое время было предсказано, что жить ему предстоит долго и беззаботно, но только при условии, что он не увидит своего лица. Зеркал тогда еще не существовало, фото- и видеотехники тоже, так что все могло закончиться хэппи-эндом, если бы не законы оптики и женское коварство.
В один чудесный (для цветоводов) день, после очередной порции древней гречки, Нарцисс почувствовал жажду и наклонился к идеально гладкой (зеркальной, как мы сказали бы сейчас) поверхности лесного родника. И первое (и последнее), что он увидел, была его прекрасная рожа. В чем заключалась роль Артемиды, не совсем понятно: то ли раньше водные поверхности не бывали гладкими, то ли угол падения не равнялся углу отражения, то ли Нарцисс до этого момента пил с закрытыми глазами. Как бы там ни было, оторваться от созерцания открывшегося ему видения юноша уже не смог – он буквально присох к этому роднику, если можно присохнуть к мокрому. Проходили часы, затем дни, силы оставляли хлопца, а находящееся на низком уровне развития производительных сил древнегреческое общество не смогло обеспечить нуждающегося трехразовым питанием и создать ему приемлемые условия для полноценного отдыха и восстановления сил непосредственно на рабочем месте.
Дальше события развивались по одному из двух, описанных в первом абзаце, вариантов.
Если читателю интересно мое мнение, то, возможно, Нарцисс и совершил некоторое преступление против общества, отказавшись создать его ячейку, но смертная казнь за такое – це вже занадто*. Поэтому, чисто по-человечески, хотелось бы, чтобы Нарцисс был превращен в цветок прижизненно. Но надо признать, что другая версия выглядит гораздо более правдоподобной, а мы ведь имеем дело с мифом, а не совсем уж сказкой. Кстати, в легенде о Гиацинте древние греки более конкретны и реалистичны: там цветы вырастают из капель крови убитого юноши. Но это совсем другая история.
Так что Нарцисс умер – да здравствует нарцисс, самый изысканный цветок в мире. Говорят, что головку свою он склонил, то ли скорбя о погибшем тезке, то ли любуясь своим отражением, то ли признавая превосходство королевы розы. Не буду комментировать два первых пункта, а о третьем скажу, что «некоторых роз и рядом не стояло». Не зря пророк Магомет сказал: «Если у тебя есть два хлеба, один продай и купи нарцисс, ибо хлеб – пища для тела, а нарцисс – пища для души».
А как же Эхо? А Эхо совсем чокнулась – бегает до сих пор по горам, и если крикнуть – откликается. На то она и эхо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576704
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 24.04.2015
И было печально увидеть однажды
Непрошенной осени новый эскиз.
Цветы умирали на окнах от жажды,
Как листья, летящие с тополя вниз.
Молчание неба испуганно крало
Последнее солнце дрожащей рукой.
Казалась природа седой и усталой.
Цветение красок-в обмен на покой.
Но каждая капля дождя, как слезою,
Была обновлением,взмахом крыла.
Ночь прятала взгляды за шторой льняною,
Свеча, догорая, куда-то плыла,
Под тяжестью воска, у нового храма
Сердец восстановленных и дорогих,
Не ведая боли, забывший о шрамах,
Октябрь писал на пергаменте стих…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285868
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 16.04.2015
Ясна печаль… По вінця
Повна тиша,
Дзвінке мовчання
Знищило слова,
І чутно, як дерева
Мірно дишать,
Корінням проростаючи
В дива.
Торкнусь до липи -
Ми ж росли укупі,
Стрічали дні,
Немов гостей, у двір,
І бачили як пролітала
В ступі,
Над нами осінь
До кармічних зір.
Ми з цвіркуном на небеса молились,
Аби назавтра дякувати дню,
Слова і листя місячно імлились,
На радість вечоровому коню.
Він бив копитом, щедро бив копитом,
Метеоритні падали дощі,
Й Чумацький Шлях стелився гордовито,
У неповторнім зорянім плащі.
Так рік за роком… Вавілонить тиша,
Недбало розсипаючи дива,
І чутно, як дерева мірно дишать,
Корінням проростаючи в слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569977
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 28.03.2015
Мене покликав місяць-молодик,
аби не продрімав, бува, світанок.
Здавалось би, іще занадто рано.
Якби не пізно.
Подивуйся йди!
Поглянь, які природи чудеса!
Як розцвітає волошкове небо!
І цілий світ вітається до тебе...
Ти в творчій одинокості – не сам.
Віків, кумирів безміри спливло...
Кумують жаби, шаленіє птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий ранку, здрастуй!
Торкнула душу ластівка крилом.
Художнику, це все давно було.
Але тобі талан дано творити,
щоб неповторність заново відкрити.
Поглянь, як дивно небо розцвіло!
А онде понад банями дерев,
гілля гойднувши,
опустився легко
й розправив крила на гнізді лелека.
У нього місяць інтерв’ю бере.
А чи надовго зупинилась мить?
На фото, на картині, в згадці, в слові...
Довічне – лиш народжене в любові.
Тоді і пам’ять гріє і щемить.
Поет уміє краще багатьох
ловити миті, ткати думи віщі,
аби відчути, зрозуміти вічне,
щоб серце озивалося: тьох-тьох!
Мить – неповторна.
Іншої – не жди.
Та саме в тому – таїна жадана,
щоб кожен раз –
неначебто востаннє,
щоб світлі мрії й сонячно – завжди.
Вуздечку напинає ясендень
і напуває простір барвограєм.
Чаруймось білим світом, наче раєм.
Життя – то мить.
А іншого – ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568333
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 21.03.2015
На білім коні у день сірий, осінній,
На травах зів’ялих садків та левад,
На пахоті поля викрешує іній
Маестро-зазимник – меткий листопад.
Він бронзове листя долічує в дуба,
На річці майструє з кришталю мости,
Надбати дровець заклика лісоруба
І братчини вносить в селянські хати.
„Ворота зими! – Кличуть дядька братчани.
–Даруйте нам сміху повнесенький міх,
Ще – музики віз і пісень повні сани,
І першого снігу підсипте для всіх!”
„Чекайте сніжку до Кузьми та Дем’яна:
Дівчатам по курці я дам до корзин –
Як вечір освітить вам зірка рум’яна,
То стане курячих цей день іменин.
Ще ситенний мед – праслав’янськеє диво –
На травах я, братці, для вас наварю,
Молитву додам і зірок ніжне мливо –
І стане з недугами трунок на прю!..
Тож будьте міцними й веселими, друзі,
Нехай зберіга вас Святий Михаїл,
Святіть лише дні ці в осінньому крузі
Та грудня чекайте до міст і до сіл”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533871
дата надходження 01.11.2014
дата закладки 02.11.2014
Не з мерехтливих гейзерів сліпучих,
А із джерел цілющих Гіпокрена
Черпає, п’є поет натхнення,
Коли побіжно,а коли й щоденно.
Гаптує візерунки строф,катренів,
Вкладає душу,ніби менестрель,
І не квапливо , а розмірено,повагом
Дошукується істини,бентежить дух,увагу.
Невпинно,вперто, з дня у день,
Нанизує,мов перла,значущі слова
І множить почуття дбайливо,
Розбурхує уяву,творить диво.
Крокує по житті,страждає,знемагає,
Бо впевнений щомиті,повсякчас,
Що вірш найкращий ще не складено
І не настав його визнання час…
Ще мусить підійматися по крутозламу,
Завзято і настирно схил долати
Та ще покласти на вівтар доволі сил,
Аби напевне пік завоювати.
Леліє помисли і мріє,марить
Непереборні перешкоди подолати,
Бо він воліє,дослухаючись до мудреців,
Аристократом духу стати.
Аж вже Пегаса осідлавши,
Підніметься ефірно на Парнас,
Щоб зіркою засяяти в пітьмі,
А відблиском тієї зоряниці
Епоху возвеличити і час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411140
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 11.07.2014
За мотивами твору Н. Подлєсової "Избушка "
Якось Заєць і Зайчиха збудували хату,
І, натомлено присівши, стали міркувати:
-Треба ж нам розфарбувати цю новУ оселю,
І відтінки підібрати світлі і веселі...
...Раз, поглянувши у вікна, Заєць насвітанні
Вирішив для стін обрати кольори весняЯні :
- Все покриємо зеленим, зробим, як годиться,
І у нас і взимку буде свіжая травиця!..
Фарбували -фарбували, притомились, сіли...
А отут якраз угості літечко приспіло.
Подивилася Зайчиха: маки скрізь, дзвіночки...
- А зробімо оці стіни, наче пелюстОчки?!
Заходились до роботи дружно і завзято -
Коли трудишся охоче, то й на серці свято!
...Осінь стука у віконце дощиком із неба.
- О! Ще в кольори жовтаві фарбували треба!
Доробили - любо глянуть! Усі пори року
Примостилися на стінах - красиво, нівроку!
Тільки дах іще сіріє... Думали -гадали:
Може, його в колір сонця?... Тут зима настала.
Похитала головою Зима, баба біла,
Та й покрила дах снігами щедро і уміло.
І бурчить собі під носа: "Ну й забудькуваті:
Є весна, і літо, й осінь у Зайців на хаті....
А про мене й не згадали, хоч уже і грудень!..
Я сама вже розфарбую - от сюрприз їм буде!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507262
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 25.06.2014
«Один з них побачив величезного сокола.
- Цей птах схожий на тих,
що водяться в Ірландії! –
сказав він…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
Цей острів ми хотіли назвати Едохас,
Хоча слід було б назвати Ар Аш,
Але назвали його островом Сокола,
Чи то самотнім островом Горм,
Бо бачили ми там ірландського птаха,
Що летів до берегів милої серцю Ерінн,
До якої ми марно шукали шлях,
І вже не вірили, що повернутись можливо,
І вже не вірили, що вона десь є в Океані –
Цьому темному Океані Неповернення
Є наша зелена Вітчизна, наша земля трави,
Зілля ніжного спокою і тихої радості,
Не вірили, що в цьому Океані Зневіри,
У Морі Вічних Блукань є наша земля радості,
Земля пісень вогненних свят і сумного вересу,
Земля мовчазних монахів і гомінких скрипалів,
Земля дзвону молитов і безглуздих жартів,
Земля квітки Нонін і дерева Кранн Кулінн –
Наша Ірландія…
Примітки:
Якщо стояти на березі Океану в графстві Клер, точніше в графстві Конте ан Хларь (Contae an Chláir) то хвилі інколи співають: «Ná teacht ar ais!» Не вірете? Тоді постійте і послухайте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504138
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 11.06.2014
«Яка різниця між реальністю та вигадкою?
Вигадка має сенс!»
(Том Кленсі)
Дні мої світлі в синій сорочці:
Дарую вас туманному світанку.
Літо прийшло суничне
У мою осінь бересклетову:
З того часу черлені світанки
Кожного ранку полуничного*
Гасять голос дзвону старого храму
Чи то в сліпоті туману «минуле»,
Чи то в кислуватому присмаку
Недозрілих ягід радості**.
Пахне трава – як пахне тільки тут –
На вологих росяних луках Ерінн,
Де тиша тільки червневої ночі,
Коли птахи-поети сплять
У верховітті дерев буття.
Хтось одягнув сині шати неба
На ці зелені пагорби Керрі***,
Хтось поселив чорноту ночі
У кинутих замках Голуей****.
А я – сивобородий мандрівець
У сивому тумані «сьогодні»
Розчиняюсь…
Примітки:
* - колись в графстві Роскоммон колишній поштар Даніел Догерті вирощував дуже смачну полуницю. Казали, що цей сорт полуниць він сам створив, але це неправда. Це сорт «Джорней» - він привіз розсаду з Вірджинії у 1959 році.
** - а радість завжди кислувата на смак. Ейфорія не рахується – це інша пара кльошів. Я це зрозумів, коли в свій час після п’яти днів блукання в тайзі на Юконі ми раптом вийшли на селище індіанців. Давненько то було…
*** - до речі, в графстві Керрі в мене є хороший знайомий – Ронан МакНейлл. Крім того, що він хороший скрипаль, він ще знає на пам'ять купу давніх ірландських скел, в тому числі скелу «Руйнування дому Да Хока» («Togail Bruidne Da Choca»). Він живе в місті Дінгл на вулиці Ан Гарран. Колись він мав власну крамницю – що там тільки не продавалось, але і чудове віскі «Тірконелл». Це віскі з моєї маленької батьківщини – з Донеголу (Дун на нГаллу)…
**** - правильно все таки казати не «Голуей» і не «Голвей», а Галлів. Старих кинутих замків там багато, але є один особливий – замок Фіддон біля селища Туббер. Там місцеві жителі бачили привид О’Фіахраха Айдне – чесне слово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503082
дата надходження 03.06.2014
дата закладки 11.06.2014
«Чи не для нас це все приготували?»
- спитав Майл-Дуйн у кота.
Але кіт подивився на нього
і продовжив свою гру…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
У нас закінчись яблука – ті солодкі,
Як закінчиться колись все,
Бо нічого немає вічного –
Навіть у нас в оксамиті Ірландії,
Чи то в її спогадах на човні надії.
На острові, що нам трапився –
Чи то випадково, чи то так мало бути,
Бо давно ми не віримо у «випадковість»,
Ми знайшли будинки з білої-білої крейди
І башту з такої ж крейди – з каменю снігу мрій,
Але будівничі зникли – певно,
Їх втомлені руки зажадав бачити Бог
В раю на вічній будові, чи то просто
Їм стало не потрібно бути
Серед острова крейдяних скель.
Ми знайшли там тільки кота –
Такого маленького, який знав істину,
Тільки ховав її на кінчиках вух –
Така вона була маленька, але справжня.
Він стрибав на кам’яних колонах
Зниклої цивілізації мудреців,
Він бавився зі століттями,
Як бавляться сірими мишами вечора,
Він сміявся з нашого невідання,
Він бачив нас тінями смішного суспільства,
Він був єдиною реальність нашої казки
(Бо кожне життя це казка,
Кожна смерть вигадка,
Кожен день подарунок).
Ми розвіємо вітром попіл
Мертвого юнака-єретика,
Порушника давніх заповідей
І попливемо далі… Бо час…
Ми не хочемо, щоб він зупинився…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500974
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 28.05.2014
«Зі свого квітучого саду
Назбирай запахущих споминів про квіти,
Що зникли століття тому.»
(Рабіндранат Тагор)
Весна – це хатинка для їжаків:
Всі мої думки колючі,
Як апострофи у книзі Судного Дня.
Нагромаджую фрази,
Як каміння, що назбирав
На вбогому полі
Волошкових сутінок.
З чорної тканини ночі
Шию собі сутану монаха-схимника,
З тонких ниток місячних променів
Плету собі хітон орфіка дня.
Мої нічні пісні тихі,
Мої прозорі думки підняті
З бездонного колодязя чорноти,
Мої рядки незачесані
На папірусі пелюсток вишні.
Напишу заповіт:
Слова мої повітряні –
Їжакам лісу темного:
Най бережуть їх на досвітках
Від поглядів злих і колючих,
Черевики мої стоптані –
Синицям пагорбів тисових –
Най зів’ють у кожному
Гніздо маленької істини,
Мій дім відлюдника –
Старому пугачу:
Най живе на його горищі,
Най прокричить серед ночі
Світу сього цинічного
Правду-матінку моторошну,
Мої рукописи вицвілі -
Старому круку чорному:
Най читає їх оком блискучим,
Най береже таїну літер
Аж до Суду Страшного Божого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490132
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 06.04.2014
«І натякає тиша: повернись…»
(Майк Йогансен)
Наша перша колиска – тиша.
Людське життя – це вічне повернення
У темний дім віковічного «Я» -
Предковічного першопочатку,
Де слова народжуються
Дітьми одноокого Атмана –
Знаками, намальованими
На поверхні астероїда,
На хвості крижаної комети
Чи на ймовірності
Самотнього електрона.
Повертаємось: завертаючи зірки
Великого Воза,
Запрягаючи Чорного Дракона Ніщо,
Завертаючи рукави Галактики,
Чи збираючи в кишені вогники Стожар
І знову запитуючи себе:
«Хто ми? Навіщо ми тут і для чого?»
Здогадуємось, що ми уривки
Плинних думок Всесвіту,
Цяточки Великої Істини,
Дхарми нескінченної свідомості.
Дивляться в чорне небо
Поцятковене вогниками зір
Двоє гравців маленькими істинами:
Я і мій сірий кіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486843
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 20.03.2014
А за осіннім злотом
Пізні сльози,
І вулиці жовтавий
Оберіг,
Де в ночвах ще батьків
Весільних возить,
Мідякувато надвечірній сміх.
Та скоро місяць піде берегами,
За бані, за органи суєти,
Й німі слова, намолені ночами,
Зіб’ються у оазах висоти -
Й зірвуться вниз кленовими віками,
Осядуть засипаючи Едем,
Німі слова, затерті голосами,
Пустої тиші надосінній щем.
До обріїв ще далі, ніж до Мекки,
Вагонами блукає темнота,
Й зітхає в тиші місячний лелека:
Зупинка «осінь» зовсім непроста.
Присяде бусол, притомивши крила,
Довкруж перону місячна сльота,
Сідаю поруч: нас обох стомила
Одна на двох осіння самота…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453934
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 11.10.2013
Хом’ячка принесли з ринку,
Помістили у корзинку,
Зверху рушничком накрили
І до ранку так лишили…
Ранком глянь – Його немає,
А з-під шафи шум лунає,
Хтось гризе там, хазяйнує
І житло собі будує…
Тиждень втікача ловили,
Та таки переселили,
У велику гарну клітку,
Ще її зробили влітку.
А тепер пофарбували
І усе облаштували –
Щоб був сон і фіззарядка
Там є колесо і хатка.
Я тепер про нього дбаю
І старанно доглядаю!
11.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413846
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Не хотят читать детишки,
не заставишь, даже книжку.
Лучше в нете посидеть
и с друзьями повисеть.
Не хотят читать сонеты
про Ромео и Джульетту,
про Онегина с Татьяной,
вы читайте, папа с мамой,
про Наташу и Андрея
фильм посмотрим поскорее,
ну а Мастер с Маргаритой
нам расскажет наш учитель.
Не хотим читать мы книжки
скажет вам любой мальчишка,
лучше в компе потусить
и безграмотными быть.
Это бич нашей эпохи,
быть безграмотным, далеким.
Разве думал наш прогресс,
что заведет нас в "темный лес".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396439
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 29.01.2013
Назарчик квіточки підлив.
Зі столу посуд весь прибрав.
Котові молока налив.
Книжки у шафі поскладав.
За хлібом в магазин сходив.
Сміття до баку кинув зрання.
Взуття своє брудне помив.
Пса прогуляв – і без вагання.
З комірки овочі приніс,
Лиш тільки мама попросила:
Часник, капусту і редис –
Щоби салат смачний зробила.
Хоч трішки хлопець і стомився.
Усе ж собою він гордився.
Надарма час він свій не вбив:
Робив, що міг, що міг, робив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393867
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Росте так швидко, ніби гриб,
Така зараза, зветься – грип.
Лежати – й то немає втіхи,
Немов би трактор переїхав.
У мареві не знаєш – тут,
Чи вже прийшов тобі капут?
Сусіди думають, собака
Завівсь у мене – гавка й гавка!
Як бараболя, синій ніс.
А ліків різних – цілий віз.
Ідеш – немов кудись до страти,
І ноги зроблені із вати.
А з дзеркала на мене – страх! -
Дививсь якийсь кудлатий птах –
Волосся дико – навсібіч,
Червоні очі… Страшна річ!
А спека! (Київ чи Канари?)
Якісь тиняються примари,
Аж стало трохи навіть лячно.
І хто придумав цю болячку?
В людей, дивіться, Новий рік,
А хтось… із градусником зліг.
Ну не хвороба, а кіно!
(О, як набридло все воно).
Апчхи, апчхи, сніги, зима.
На Новий рік – такі дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391568
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
«Хай же воля сповниться твоя» -
Шепотіла, звівши очі зорям,
Мати. Очі мружило маля.
Чи його чекає добра доля?
Син земної жінки, він лежав
У маленьких яслах у печері.
Вечір небо в зорі малював.
І постукав Янгол людям в двері.
Зірка Віфлемеєвська зійшла
І вказала волхвам на подію –
Народилася свята душа!
«Боже милий, маю я надію –
Сина мого, Отче, захисти».
Подивилася в маленькі очі:
«Захисти від зрад, ненависти,
Щастя синові своєму хочу!»
Та тривога серце так стиска.
Він - Спаситель. Знати ще не може,
Що у Сина доля є свята –
Він прийшов нам дати Царство Боже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390248
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 07.01.2013
На Різдво принесли цуценя.
Це дарунок мені від бабусі.
В капелюсі вмістилось щеня,
Але мама від нього не в дусі.
У будиночок кішки заліз.
Не дала та на родича згоди;
Та й подряпала цуцику ніс,
І за шкірку прибрала з господи.
Ну й кумедне було це щеня!
Воно з’їло всю киціну їжу,
За хвостом проганялось півдня,
Але спати залізло на діжу.
В діжі тій клекотіло вино.
І так зручно на ній і не зимно.
А на ранок сп’яніло воно,
С тої діжі скотилось нестримно.
Шуруділо по всім закуткам,
Хом’ячка відшукало й папугу.
Наробило безладдя котам,
Їжу в кішки поцупило вдруге.
А втомившись від всіх тих забав,
Спокійнісінько спить біля пічки.
За дарунком гармидер прибрав,
У різдвяну поклав рукавичку.
--------------------------------------
Вітаю всіх з Різдвом!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390469
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 07.01.2013
Спит в берлоге мишка сладко,
Спит бельчонок и кабан.
И барсук, укрывшись лапкой,
И за печкой таракан.
Все уснули… тихо-тихо.
Только Дед Мороз не спит:
Он на праздник всем ребятам
Сам подарки мастерит.
А снегурочка-подружка
Подбирает ленты к ним.
К Рождеству всем под подушку
Принесет их Серафим.
Куклы мишки и машины,
Елки шпильки и банты.
Всем детишкам – мандарины.
Приготовь свой дар и ты.
Рождество – веселый праздник
Вон, звезда уже горит.
Дед Мороз, седой проказник,
К нам с подарками спешит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389756
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 04.01.2013
Мы с тобой доживем, добредем до весны,
Если льдинкой застынет тоска под ребром.
Мы поверили свято в дороги и сны,
Когда первый рассвет нас крестил серебром.
И безмолвность земли в одеянии роз
Мы впитали как кровь из открытых стигмат.
Не заметив в пути, как в сплетеньях волос
Сединой притаилась старуха-зима.
В нас, воскресших из горсти дорожной пыли
По велению Стражей у ангельских врат,
По изменчивым звездам плывут корабли
И дробится огонь в сочленениях лат.
Нас такими Господь воссоздал из песка,
И нам некого, в общем-то, в этом винить.
Свежий иней бликует на наших висках
И дробится в косе, словно звездная нить.
Верный ангел-хранитель сидит на плече,
В одеяньи из крыльев дрожа на ветру.
Витражи ловят светлое пламя свечей.
Это новый рубеж мы прошли по утру.
"Ave" ясно под куполом неба звенит,
И "Te Deum", что славит творения суть...
И алмазами крошится древний гранит,
Вечный свет норовит разорвать тебе грудь.
Мы поверили свято в дороги и сны,
И то пламя, что кровью застыло в горсти.
Мы с тобой доживем, добредем до весны.
Оттого, что не знаем иного пути.
И мы рвем цепи мглы, обдирая ладонь,
И слюна хранит привкус железа во рту.
Ведь тебя дожидается верный твой конь,
А мои корабли застоялись в порту.
И Господь даст мне ветер в мои паруса,
И руке твоей меч, жаждой боя томим.
Он способен почти что на все чудеса -
Только путь отыскать нам придется самим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389099
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013