Маргарита Шеверногая (Каменева): Вибране

Єлена Дорофієвська

Неизбывное

 
…И  пока  я  здесь  натираю  осень  пчелиным  воском,
И  купаю  ботинки  в  холодном  золоте  фонарей,
Ты  распускаешь  свитер.  Жаль,  каким  бы  он  ни  был  жёстким,
Он  пришёлся  как  раз  по  размеру  моей  хандре.
Расстилается  ночь  по  холмистой  щеке  столичной,
Крупной  вязкой  плетётся  меланжевый  блеск  Днепра;
Окунуться  в  него,  остыть,  потускнеть,  забыть,  что
Мы  –  десертная  ложь  с  вензелями  фамильного  серебра...
Бесконечная  ночь,  неизбывнее  всех  осенних,
Собирает  в  подол  остатки  былых  стихий  –
Страстный  пыл,  звёздный  прах…  Отслужи  по  ним,  как  священник,
Город  мой,  облачась  в  предрассветную  епитрахиль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806172
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 11.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2018


Борис Верховцев

Аборт?

Наружу  струясь  через  кожные  поры
 Кровавым  фонтаном  пробитой  аорты,
 Годами  ведутся  визгливые  споры
 На  тему,  насколько  моральны  аборты.

 Увы,недостаточно  беглого  взгляда
 В  вопросе  вмешательства  в  плодные  воды:
 Ведь  род  человеческий  всё-таки  надо
 Стараться  продлить  через  тяжкие  роды.

 С  другой  стороны,  согласится  не  всякий
 Заделывать  в  год  по  кричащей  детине
 И  впроголодь  жить  в  отсыревшем  бараке,
 Погрязнув  в  долгах  и  унылой  рутине.

 По  божьим  словам  -  ожидает  расправа,
 Дорога  убийцам  заказана  к  раю,
 Не  очень-то  "за"  и  служаки  Минздрава,
 Но  если  заплатят-то  им  по  сараю.

 Почти  повсеместно  -  до  драки  дебаты,
 Конфликты  всё  глубже,  упрёки  всё  гаже,
 Спокойно  живут  лишь  одни  азиаты:
 Они  об  абортах  не  слышали  даже.

 Наличие  гелей,  спиралей,  кондонов
 Отнюдь  не  снимает  с  людей  опасенья,
 Расчёты  -  фигня  против  высших  законов:
 В  четверг  пронесло  -  залетишь  в  воскресенье.

 Допустим,  что  выскрести  девка  решила
 Твой  щедрый  подарок  ко  дню  альпиниста-
 И  мир  эскулапская  лапа  лишила
 Альбера  Камю  или  Ференца  Листа.

 Хотя,посмотрев  на  засилье  уродов,
 Порою  хотелось  бы  санкций  беззлобных:
 Частично  внедрить  запрещение  родов-
 Табу  на  создание  им  же  подобных...

 Поток  аргументов  иссякнет  едва  ли,
 И  спорить  о  вечном  -  такая  морока...
 Но  искренне  рад,  что  в  подпольном  подвале
 Я  не  был  оторван  от  чрева  до  срока.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347502
дата надходження 01.07.2012
дата закладки 14.08.2018


Єлена Дорофієвська

Бедняжка М.

В  моей  постели  только  что  была  бежняжка  Эм  –
Вот  оттиск  тела,  запах  влажной  хвои  –
Диковинный,  брюссельский.  Знаешь,  он  ей
Особенно  идёт...  Хочу  быть  нем,
Суров,  безрадостен,  не  соблюдать  приличий,
Но  Эм  зовет  меня  –  на  голос  птичий
Я  не  могу  ответить  тишиной.
И  устаю,  когда  она  со  мной.
 
Здесь  только  что  была  бедняжка  Эм.
Вот  очертания  её  коленок,
И  вмятины  хранят  тепло,  оттенок…
Как  видишь,  в  этой  спальне  крайне  много  тем,
Но  ни  одной  с  тобой  не  буду  связан,
А  потому,  ложись:  Эм  ясноглаза,
Но  не  заметит  хлёсткой  пустоты,
Которую,  уйдя,  оставишь  ты.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758397
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 18.11.2017


Єлена Дорофієвська

Бедняжка М.

В  моей  постели  только  что  была  бежняжка  Эм  –
Вот  оттиск  тела,  запах  влажной  хвои  –
Диковинный,  брюссельский.  Знаешь,  он  ей
Особенно  идёт...  Хочу  быть  нем,
Суров,  безрадостен,  не  соблюдать  приличий,
Но  Эм  зовет  меня  –  на  голос  птичий
Я  не  могу  ответить  тишиной.
И  устаю,  когда  она  со  мной.
 
Здесь  только  что  была  бедняжка  Эм.
Вот  очертания  её  коленок,
И  вмятины  хранят  тепло,  оттенок…
Как  видишь,  в  этой  спальне  крайне  много  тем,
Но  ни  одной  с  тобой  не  буду  связан,
А  потому,  ложись:  Эм  ясноглаза,
Но  не  заметит  хлёсткой  пустоты,
Которую,  уйдя,  оставишь  ты.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758397
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 15.11.2017


Серго Сокольник

Осіннє песимістичне

Світлі  дні  повернули  на  скін,  
Мов  поема,  де  ми  розпрощались,
У  якій  безтурботні  хмарки
Відлітають  у  Вирію  далеч,

І  омани  чекає  полон
Терпко-солодко-жадано-злагід,
Де  останнє  осіннє  тепло,
Мов  плоди  приморожених  ягід,

Що  приваблюють  смаком  оман
"вінопІтія"  присмаку  шеррі...
...не  поему,  а  диво-роман
Ми  напишем  на  долі  папері

Не  чорнилом  розлуки,  вином,
Поєднавши  тіла  і  бажання...
...світлі  дні  обертаються  сном,  
І  хмарки,  мов  пташини  останні,

Відлітають  у  теплі  краї...
Ми  не  того  герої  роману...
Дописали  частини  свої
Ми  чорнилом  із  крові,  кохана...

...як  римується  "кров"  і  "любов"!..
Ох  і  рима!..  Стоїть  за  дверима
Та,  що  всьому  основа  основ...
Хмари...
         Вирій...
                     Утримай!..
                                     Отримуй!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117111310369  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760254
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 15.11.2017


Леся Геник

Танцюй

А  ти,  маленька  дівчинко,  танцюй
під  сонечком  ясним...  і  під  напастям,
і  будь  незмінно  світла  на  лицю,
і  заливай  усе  довкола  щастям.

І  вправно  так  відмірюй  па  легкі,
хай  видається  світові  -  літаєш.
Нехай  кружляння  ці  твої  леткі
ніхто  й  ніколи  більше  не  спиняє!

І  ти  не  слухай  вітру,  що  сопе
тобі  на  вушко  про  усякий  клопіт.
Нехай  ніхто  не  стримує  тебе
у  цьому  вольнокрилому  польоті.

У  цьому  вирі  спраги  догори
в  обіймах  віри  -  білої  пташини.
Твори,  маленька  дівчинко,  твори
для  радості  незмінної  причини!

І,  наче  в  мріях  скупана,  танцюй
під  сонечком  ясним...  і  під  напастям,
і  будь  незмінно  світла  на  лицю,
і  заливай  усе  довкола  щастям.

9.02.17  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717991
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 08.06.2017


Мазур Наталя

Ще будемо з тобою ми щасливі

[youtube]https://youtu.be/mcQoIveqBu4[/youtube]


Слова:  Наталя  Мазур
Музика:  Василь  Корба
Виконує:  Олена  Прядко


А  ми  з  тобою  ще  недоспівали,
Недолюбили  й  недотанцювали.
Не  вишили  для  внуків  вишиванки,
Та  не  зустріли  райдужні  світанки.

Приспів:
Коханий,  милий,
Голубе  сивий,
Лину  до  тебе
Я  кожну  мить.
Дякую  долі,
Що  ми  з  тобою,
І  що  кохання
В  серці  горить.

Нам  бачити  зимою  заметілі,
Улітку,  як  пливуть  тумани  білі,
Як  пролісок  весною  розквітає,
А  восени,  як  листя  опадає.

Нам  вальси  слухати  -  не  Лакрімозу,
Складати  вірші,  і  писати  прозу,
Радіти  сонцю,  вітрові  і  зливі!
Ще  будемо  з  тобою  ми  щасливі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688378
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2016


Любов Ігнатова

Не хвилюйся за мене

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  просто  виплакую  зиму,  
Це  дощами  виходить  із  рани  пекучої  сіль.  
Я  ще  трішки  поплачу  -  і  сонце  у  грудях  нестиму,
Заспіваю  веснянку,  щоб  став  у  танок  березіль...  

Ще  хвилинку,  будь  ласка...я  хочу  побути  слабкою,  
Пригорнутись  до  неба  і  душу  у  нім  віднайти...  
І  я  знову  зречуся  престолу  у  Храмі  Покою...  
І  я  знов  відбудую  попалені  вкотре  мости...  

Це  весна,  розумієш,  -    весна  всі  сніги  розтопила,  
Журавлями  лоскоче  ще  сонний  і  зморений  світ...  
Щось  свербить  на  спині    -    то  мої  прорізаються  крила...  
Щось  тривожить  мене...  Мабуть,  просто  вже  час  у  політ...  

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  сни  непобачені  плачу.  
Ще  хвилинку,  будь  ласка,  -    я  знову  себе  віднайду...  
Розумієш,  весна  -  це  час  прощі,  спокут  і  пробачень...  
Дай  хвилинку  мені  у  моїм  Гетсиманськім  саду...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 17.04.2016


Любов Ігнатова

Тримай

Візьми  мене  до  рук  своїх  -  
Не  відпускай!..  
Допоки  вітер,  поки  сніг  
Мете  за  край,  
Допоки  вишні  сплять  в  саду  
І  сонце  снять,  
Не  відпускай,  бо  я  впаду  
У  жар  багать...  

Тримай  мене  за  крила  снів,  
За  сяйво  рим,  
За  сіру  тугу  журавлів,  
За  сльози  ринв.  
Тримай  міцніше  -  не  пусти  
Моїх  долонь,  
Бо  лиже  язиком  мости  
Страху  вогонь...  

Ти  знаєш,  не  боюсь  падінь  -  
Боюся  втрат...  
Дзвенить  тривожно  височінь,  
Немов  набат,  
Бо  Звір  Страшний  на  волі  знов,  
Що  душі  п'є...  
І  ставить  на  зеро  любов  
Старий  Круп'є...  

Тримай  мене  -    не  відпусти  
В  буремний  час  -  
Хисткі  руйнуються  світи  
Довкола  нас.
Холоне  сонце  у  бруньках  -  
Мете  зима.
І  тільки  ниточка  тонка  
Мене  трима...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658794
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 17.04.2016


Мазур Наталя

Я приснюсь тобі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=glrMaGTJFy0[/youtube]

Слова  Наталі  Мазур
Музика  та  виконання  Іван  Пустовий

 Я  приснюсь  тобі

 В    час,    коли    всерйоз
 Затріщить    мороз,
 Загудуть    вітри    грізним    клекотом,
 Захурделить    ніч
 Снігом    навсібіч    -    
 Я    приснюсь    тобі    тихим    шепотом.

 В    час,    коли    зима
 Наче    крадькома,
 Закує    вікно    срібним    помахом,
 І    захочеш    ти
 Краплю    теплоти    -    
 Я    приснюсь    тобі    ніжним    подихом.

 Так  захочеш  ти  краплю  теплоти  -
 Я  приснюсь  тобі  ніжним  подихом.


 В    час,    коли    тобі
 Важко    у    журбі,
 Бо    без    мене    ти,    як    з    одним    крилом.
 І  якщо  в    цю    мить
 Серденько    щемить    -    
 Я    приснюсь    тобі    добрим    Янголом.

 В    час,    коли    всерйоз
 Затріщить    мороз,
 Загудуть    вітри    срібним    клекотом,
 Захурделить    ніч
 Снігом    навсібіч    -    
 Я    приснюсь    тобі    тихим    шепотом.

 Захурделить  ніч  снігом  навсібіч  -
 Я  приснюсь  тобі  тихим  шепотом.

 Я  приснюсь  тобі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643875
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 15.02.2016


Серго Сокольник

Шлях

Ліхтарне  світло  в  заметіль  сліпу-
Немов  маяк  крізь  крижані  тумани
Розклав  волосся  надчутливих  пут...
Я  променів  звіряюсь  неостанно,

Йдучи  туди,  де  зорепад  тепла
Мене  огорне,  лиш  відчиниш  двері,
Де  серцем  відчуваєш,  як  на  лад
Неспокій  дум  в  душі  твоїй  навЕрне.

Одвічний  хліб  і  склянка  молока,
І  затишок,  мов  у  склепінні  храму...
...І  молодість  блукає  по  роках,
Бо  є  цей  шлях,  що  нас  веде...  До  Мами...

p.s.  З  даним  віршем  вводжу  в  українську  літературу  зовсім  непогане  слово  НЕОСТАННО,  про  що  офіційно  повідомляю)

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116011201423  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635145
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Любов Ігнатова

Я плакала крізь сон…

Я  плакала  крізь  сон...  Не  пам'ятаю, 
Чи  снився  ти...чи,  може,  навпаки  - 
Тебе  шукала  десь  за  небокраєм, 
І  не  знайшла...  І  падали  зірки... 
       
Вогонь  горів...але  якийсь  холодний... 
І  мерзла  я  крізь  товщу  сновидінь... 
І  дикий  страх  -  незнаний,  первородний  - 
Тягнув  мене  в  якусь  крилату  тінь... 
       
Я  кликала  тебе  на  допомогу  - 
І  навіть  камінь  виронив  сльозу  ... 
Та  оминули  всі  твої  дороги 
Маленький  світ  і  гори  поблизу... 

Я  плакала  вві  сні  ...  І  навіть  після... 
Тихцем  ковтала  сіль  колишніх  втрат... 
Спав  грудень  за  вікном...  І  тільки  місяць 
Збирав  сльозини  для  своїх  сонат... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Любов Ігнатова

Плаче свічка…

Пам'яті  жертв  голодомору...  

Плаче  свічка  на  моїм  вікні... 
Мовчки  котить  сльози  своїм  тілом... 
І  гарячим  воском  у  мені  - 
Пам'яті  жарина  розпашіла... 
       
Вогник  віддзеркалився  у  склі... 
Моторошно...холодно...і  страшно... 
Ніби  десь  там,  у  нічній  імлі 
Очі  світять  смерті  сіромашні... 

І  хрести...хрести...кругом  хрести... 
Де-не-де  ще  бродять  люди-тіні... 
Вже  немає  сили  віднести 
Дитятко,  заснуле  в  домовині... 

...  Щось  болить  і  плаче  у  мені... 
Вогник  ріже  серце,  ніби  бритва  - 
Плаче  свічка  на  моїм  вікні, 
Встромлена  в  пшеницю,  як  в  молитву... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 05.12.2015


Мазур Наталя

Пізні хризантеми

Чи  дощ,  чи  сніг,  чи  невагома  мжичка
Поволі  падає  на  вуличні  ятки.
Ходити  під  дощем  -  то  давня  звичка.
Пришвидшу  крок.Розім`яті  листки

Не  шурхотять.  І  під  ногами  слизько.
Ця  пізня  осінь  зіткана  з  краплин.
Схилилися  хмарини  низько-низько
Над  містом  з  теракотових  цеглин.

Повільно  висипають  крупи  білі
На  вулицю  із  тьмяним  ліхтарем.
Тулю  до  себе  квіти  скрижанілі,
З  гірчавим  ароматом,  хризантем.

Спішу  до  тебе  у  тепло  кімнати,
Де  чай  із  трав  заварюєш  мені,
І  хризантеми  там  будуть  стояти
У  кришталевій  вазі  на  столі.

30.11.2015р.

Для  ілюстрації  використано  картину  Василя  Ромащенко  "Білі  хризантеми"
http://artnow.ru/ru/gallery/2/27832/picture/0/657082.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625175
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 05.12.2015


Любов Ігнатова

Зимова казка

Заховалося  небо  у  віхолу, 
Колючками  вітрисько  пройма, 
По  крайнебу  на  санЯх  проїхала 
В  горностаєвім  хутрі  Зима... 
     
Зачепилась  намистом  перлиновим-
Розірвалась  вервечка  тонка, 
І  на  землю  сніжинки  полинули
В  бальних  сукнях  і  срібних  вінках. 
       
Розійшлась  -  розгулялась  хурделиця, 
Цілий  світ  у  танок  повела.
І  пухнастою  ковдрою  стелиться
На  стежинах  по  краю  села... 

І  малює  на  склі  візерунками  - 
Серцем  казку  її  прочитай,
Де  вже  зваблений  вкотре  цілунками 
Губить  Герду  свою  змерзлий  Кай... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625869
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 05.12.2015


Любов Ігнатова

Колючки

Дякую    Касьяну  Благоєву  
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123


Живу,  дарую  своє  серце,
Таке,  як  є,  без  солі  з  перцем...
Натомість  маю  звідусіль
Біль...
***
Які  ж  то  вірші  пишуть  нам  мужчини  :
Букет  троянд,  загорнутий  у  рими....
В  житті  ж  :  сумки,  ганчірка,  посуд...
Осуд...
***
Коли  ти  друзям  віддаєш  останнє,
Коли  на  все  готовий  для  кохання,
Спочатку  окуляри  витри  гарно-
Аби  не  марно!
***
Коли  тобі  хтось  крила  подарує  -
Радій,  літай  -  не  втрать  те  диво  всує...
Тільки  дивись,  щоб  та  ж  людина  крила
Не  спалила....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590239
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 04.07.2015


Любов Ігнатова

Я - просто так….

Я  -  просто  подих  вітру  на  губах...  
І  більш  нічого...  Чуєш  :  більш  нічого...  
Моє  життя  -  Чумацький  Зорешлях  :
Удень  його  нема  -  є  тільки  спогад...  

Я  -  просто  павутинка  під  дощем  :
Промокла,  та  все  та  ж  -  дзвінкоголоса...  
Отруйним  упивається  плющем  
У  зранену  ментальність  хижа  осінь...  

Я  -  просто  птаха,  вигнана  з  небес...
За  що  -  не  знаю  -  відібрали  крила...
Мій  світовимір...він  кудись  пощез...  
Чи  я  його  собі  сама  наснила?..  

Я-крихітна  росинка  на  листку  :
Безслідно  зникну,  як  пригріє  сонце...  
Лиш  Всесвіт  на  Калиновім  Містку  
Тримає  мою  душу  на  долоньці  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589750
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 26.06.2015


Любов Ігнатова

За місяцем….

Отак  іти  за  місяцем  у  безвість,  
Сховавши  душу  за  тугий  замок,  
Вростаючи  свідомістю  в  безмежність,  
Де  сліз  нема,  ні  болю,  ні  думок...  

Вінок  із  будяків  з  чола  здійнявши,  
У  плащаницю  загорнувши  сміх,  
Сузір'ям  стати  (хоч  дрібним)  назавше...  
Та  тягне  в  баговиння  Єви  гріх...  

І  засихає  вкотре  сіль  на  віях...  
Чи  є  мета  в  розлуки  -  вища  суть?  
Я  алгоритм  життя  не  розумію  -  
Та  чи  дано  комусь  його  збагнуть?..

...Ця  ніч  на  двох  -  в  ній  тільки  я  і  місяць  ...  
Отак  би  йти  за  ним  у  небуття..    
Мій  поводирю  світлий,  ти  не  смійся  -  
Я  нерозумне  і  сліпе  дитя...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587061
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 14.06.2015


Любов Ігнатова

Квіти….

Квіти  вмирають  стоячи  -
Мовчки...  таємно...  боляче...  
Сиплять  пелюстям  -душами,  
Сірість  навкруг  затрушують...
Завтра  їх  просто  викинуть  
(В  зіткану  безвість  митями  )...
...
Тільки  з  небес  залатаних  
В  скрипко  -дощах  заплаканих  
Їм  зазвучить  адажіо  -
Щиро...  розбито...  наживо...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569487
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015


Мазур Наталя

Крок у життя

І  сльози,  і  радість  -  усе  проминає  колись,
Зникає  під  сонцем,  як  дрібка  солодкої  вати.
І  мрії  відходять,  які  за  роки  не  збулись,
Ховаючи  в  пам`яті  прагнення  вічне  -  кохати.

Усе  затихає:  і  шторм  безупинних  проблем,
І  те,  що  у  світі  здавалося  надто  важливим.
А  спогади  линуть  невпинно  сумним  журавлем,
І  ниють  ночами  обшарпані,  зранені  крила.

Та  в  час,  коли  день  заглядає  у  шпарку  гардин,
Ти  вже  не  лежиш  і  не  плачеш  невтішно.  
Натомість
У  вузол  збираєш  волосся  розкішний  бурштин
І  знов  робиш  крок  відчайдушний  в  хитку  невідомість.

07.03.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565001
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 24.03.2015


Любов Ігнатова

Не спали мене, небо…

на  твір:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567938
автор  Наталія  Циганова.  

Не  спали  мене,  небо...
Ні,  не  птаха,  не  зірка  я...  
І  святіший  хто  -небудь  -
То  перлина  і  є  твоя...
Та  дозволь  хоча  б  краєм,
Хоч  по  хмарах  пройти  мені...
Просто  я  догораю
У  холоднім  чужім  вогні...

Не  карай  мене,  небо,
За  зухвалість  мою  таку...
Ні,  без  прав  я  на  тебе...
Та  щастить  же  і  жебраку...
Так  подай  мені  милість...
Не  на  довго...  хоча  б  на  мить...
І  болюча  безкрилість
У  обійми  твої  злетить...

А  тоді  -хоч  у  прірву...
Хоч  у  темінь  болотних  вод...
Обіцяю,  я  вирву
Із  душі  твій  секретний  код...
Не  ховай  мене  ,небо  ,
Не  цурайся  колючих  сліз...
Дай  торкнутись  до  тебе...
А  тоді...  можна  впасти  вниз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568009
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 23.03.2015


Любов Ігнатова

У скронях пульсує ніч…

Зі  щирою  вдячністю,  повагою  і  любов'ю  до  Оленки  Зеленої,  яка  надихнула  і  дозволила  використати  назву  її  чудового  віршу:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564381



У  скронях  пульсує  ніч...
Годинник  ковтає  тишу...
І  плетиво  протиріч
Сумління  гризе,  як  миша...

Який  розділовий  знак
Поставлять  нулі  дисплею?
Цілую  в  уста  (про  всяк  )
Улюблену  орхідею...

За  штучним  світилом  -бра
Ховається  згусток  темний...
І  гусне  нічна  пора
Як  млосний  шербет  гаремний...

Від  приторності  чекань
Тремтіння  душі  і  тіла...
Чи  вартий  ти  хвилювань?
Чи  то  я  тебе  зустріла?

Знов  опік?  Чи  вітер  змін?
Болітиме?  Чи  загоїть?
Торкаюсь  холодних  стін
У  пошуках  супокою...

А  в  скронях  пульсує  ніч  -
Безжальна,  глуха,  байдужа...
І  зорі  -мільярди  свіч  -
Не  гаснуть  чомусь  в  калюжах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564619
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 08.03.2015


Любов Ігнатова

Хочеш?

А,  хочеш,  я  буду  твоєю  веснянкою  -
Розвітреноніжною,  сонячноквітною?..  
Звучатиму  сміхом,  або  колисанкою?..  
Чи  пташкою  стану,  до  неба  привітною?..  

А,  хочеш,  сніжинкою  стану  останньою  -
Впаду  на  долоні  п'янкою  краплиною?  
У  вікна  зорею  світитиму  ранньою...  
У  каві  корицею  стану  -жариною...  

Чи,  хочеш,  я  квіткою  стану  підсніжною,  
Тією,  що  з  дійсністю  бореться  сірою?  
Чи  стежкою  стану  длятебепідніжною...  
...Не  зрань  мене  тільки  своєю  невірою...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563916
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 04.03.2015


Любов Ігнатова

Замерзлий вірш…

Цей  день  сніжить...  То  замерзають  сльози, 
Складається  у  перемети  сум  ...
 Кому  вони  потрібні,  ці  морози?
Чому  в  їх  скрипі  відчуваю  глум? 

Не  зрозуміло:  пада  сніг,  чи  зорі...
Ступаю  по  землі,  чи  вже  лечу? 
Лише  бурульки  -чисті  і  прозорі  -
В  них  бачу  і  причастя,  і  свічу... 
       
Мете,  курИть,  зриває  хмари  з  неба, 
Жбурляє  в  мене,  опіка  лице... 
Чому  у  грудня  виникла  потреба 
Сповити  бірюзу  важким  свинцем?

Замерзлі  пальці  колючіють  болем...
Та  у  душІ-  на  зиму  холодніш  ...
Жене  вітрисько  перекотиполем
Оцей  колючий  і  схололий  вірш...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547639
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 09.02.2015


Любов Ігнатова

Болючий вірш

Мені  болить  ...  О,  як  мені  болить  ...
У  скроні  стука  і  пече  у  серці  ...
Пронизана  голками  кожна  мить
Розрядом  струму  у  мені  озветься  ...

Моя  сльоза  ...  О,ця  гірка  сльоза  -
Непрохана,  небажана,  нежданна  ...
Із  неï  смутку  пророста  лоза  -
Стрімка,  витка  і  зовсім  невблаганна  ...

Моя  душа  ...Розтерзана  душа  ...
Кому  потрібна  ти  в  своïм  натхненні?
Ти  -  наче  наполохане  пташа 
У  неба  дощовому  одкровенні  ...

Куди  піти?  Куди  мені  піти,
Коли  грозою  шви  тріщать  у  долі?
Чи  є  іще  незаймані  світи 
У  щастя  неземному  ореолі?

І  часу  плин.  ..  Нестерпний  часоплин,
Замішаний  на  сумнівах  колючих,
Гірчить,  неначе  вицвілий  полин
В  думках  підступних,  як  в  пісках  сипучих  ...

...На  перехресті  зламів  і  падінь 
Розпутний  камінь  шлях  мені  не  вкаже  ...
Мене  зреклась,  напевно  ,височінь  ...
Куди  тепер  мені...  безкровній,  майже?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490974
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 15.04.2014


Любов Ігнатова

Сумна соната дощових краплин

Сумна  соната  дощових  краплин
Пронизує  артерії  світання;
Далеко  ще  до  кавових  годин  
Просякнутих  росою  і  мовчанням  ...

Крізь  вовну  хмар  проблискують  зірки,
Величним  Кимось  зібрані  в  букети  ...
Вільшаний  гай  (іще  не  говіркий)
Готує  стиха  солов'ïв  кларнети  ...

Дрімає  вітер  у  липких  бруньках,
Вслухаючись  у  колискову  ночі  -  
Вона  гойдає  небо  на  руках,
Немов  навіки  вколисати  хоче  ...

Десь  півень  розбиває  напівсон  -
Вже  скоро  глипне  сонце  з  небокраю  ...
І  я  з  дощем  сьогодні  в  унісон
Досвітню  пісню  серцем  заспіваю  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487946
дата надходження 24.03.2014
дата закладки 25.03.2014


Salvador

Товаришу Путіну

(відкритий  лист)

Товариш  Путін,  ви  мене  простіть,
Що  пхаюся  в  політику  високу,
Та  не  витримую,  що  жити  мене  вчить
Людина,  як  то  мовиться,  з  «заскоком».

Що  вам  зробилося,  який  туман  засів,
Що  ви  вриваєтесь  без  стуку  в  мою  хату?
Я  допомоги  точно  не  просив  –
Наразі  сам  умію  ґаздувати.

Хоч  не  розкішно,  може,  я  живу
Та  я  живу,  пардон,  у  себе  вдома
І  до  сусідів  «глотку  я  не  рву»,
Бо  мова  мені  їхня  невідома!

Не  пхаю  носа  я  ні  на  Кавказ,
Ні  в  Придністров’я  –  щоб  сто  років  жили.
Так  що  ж  за  мухи  покусали  вас,
Що  ви  на  мене  око  положили?

Я  міг  би  зрозуміти  Люксембург,
Де  місця  –  дрібка,  а  людей  –  нівроку.
Та  озирніться:  де  ваш  Петербург,
І  скільки  миль  аж  до  Владивостока!

Та  вам  ту  землю  пішки  обійти,
То  треба  цілих  два  життя  прожити!
А  тих  народів  різних  «до  біди»  -
Невже  вам  вдома  нічого  робити?!

Невже  у  вас,  звичайно,  крім  Москви,
Вже  все  блищить,  як  ті  котячі  …пальці?
Чомусь  же  не  додумалися  ви
Далекий  Схід  презентувать  …  китайцям!

То  що  ж  ви  так  вчепилися  у  Крим?  –
Його  ж  і  так  вам  віддали  задурно.
І  флот  ваш  там,  побив  би  його  грім,
Давно  здійснив  «експансію  культурну».

А  з  тими,  що  не  хочуть  в  «есесер»,
Що  ви,  скажіть,  надумали  робити?
Чи,  може,  їх  поставити  тепер
Попід  стіну  й  холоднокровно  вбити?..

Я  можу  зрозуміти  майже  все  –
Депресія,  покинула  дружина…
Та  чом  покуту  не  свою  несе
Цілком  спокійна  і  нейтральна  Україна?

Коли  причинне  місце  вам  болить
Й  похилий  вік  вже  не  дає  кохати,
До  лікаря  пристойного  сходіть
І  …вийдіть,  на  фіг,  геть  з  моєї  хати!

17.03.14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486850
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 20.03.2014


Любов Ігнатова

А весни не римуються з війною …

А  весни  не  римуються  з  війною  ...
Із  першогроззям,  з  ластівкою  -  так!
А  ще  із  первоцвітом,  посівною  ,
З  усим  отим,  що  має  щастя  смак  ...

Римуються  з  бруньками  і  дощами,
Із  дзьобиком  тюльпанових  ростків,
З  коханням  життєдайним  до  нестями  ...
Але  не  з  кров'ю  бравих  козаків  ...

Із  солов'ями,  з  райдуг  перевеслом,
Із  журавлиним  клином  поміж  хмар  ...
З  Любов'ю  Божою,  Яка  для  нас  воскресла  ...
Але  не  з  жертвами  на  Аресів  вівтар  ...


Ні...  весни  не  римуються  з  війною,
Ані  з  брехнею,  що  веде  на  смерть...
Лише  з  блакиттю  в  мирнім  супокоï,
Піснями  сонця  сповненою  вщерть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483169
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 03.03.2014


Любов Ігнатова

ДЛЯ ДРУЗІВ І НЕ ТІЛЬКИ

Коли  похмурий  день  стискає  скроні,
А  завіконність  сіра  і  мрячить,
Я  простягну  вам  Усмішку  в  долоні,
Щоб  звеселіло  серце  хоч  на  мить!

Зігрію  словом  непривітність  січня,
Вкладу  у  вірші  сонце  і  тепло  ...
І  хоч  зима  спізнилась  цьогорічна,
Нехай  печаль  не  ляже  на  чоло!

Давайте-но  згадаємо  про  друзів,
Що  кожен  з  нас  -  маленький  чарівник  ;
І  пІдемо  уздовж  по  білій  смузі,
На  чорній  засіваючи  квітник!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473156
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 17.01.2014


Любов Ігнатова

Горнуться сніжинки до вікна …

ГОрнуться  сніжинки  до  вікна
Сутністю  зимового  чекання  ...
А  ще  вчора  сонячна  весна
Поміж  трав  розсИпала  клечання  ...

А  сьогодні  ...Рвучко  стугонить
Дід  -  вітрисько  у  холодну  шибку,
І  ховає  у  кишені  мить
Місяцем,  розрізаним  на  скИбки  ...

І  думки,  розсипаним  зерном
Об  підлогу  стукають  прийдешнім  ...
...А  мені  згадались  перед  сном
Намистинки  літа  на  черешні  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471742
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 11.01.2014


Лія***

Зійшла зоря…

Зійшла  зоря…  за  нею  лине  ніч…
З  дзвіночками  літають  янголята…
Щасливу  звістку  розсипають  навсібіч…
В  передчутті    величнішого  свята…
Духмяно  пахне  сіно  під  столом…
Дідух  пишається  поважно  на  покутті…
Вже  чутно  коляду…  З  святим  Різдвом!  -
Вітає  небо…  і  тривоги  всі  –  забуті!
Христос  рождається!  –  вже  чути  звідусіль…
Слави  його!  Незламний  мій  народе...
На  добру  долю!  На  добробут!  Хліб  і  сіль!
Хай  оминуть  країну  всі  незгоди!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470718
дата надходження 06.01.2014
дата закладки 09.01.2014


Любов Ігнатова

Вона пішла …

Вона  пішла  ...не  грюкнувши  дверима  ...
Скандал  не  влаштувавши  ...просто  так  ...
Знизавши  по-дитячому  плечима.  ..
Зваривши  кави  ще  на  двох  ...про  всяк  ...
       
І  задзвеніла  тишею  кімната,
Осиротіла  без  тоненьких  рук  ...
Лиш  кави  такі  щЕмні  аромати 
Впліталися  в  самотній  серця  стук  ...
       
І  вікна  ...о,  які  самотні  вікна
Заплакали  непроханим  дощем  ...
А  вчора  ще  буяли  сонцеквітнем  ...
Сміялися  вони  ...учора  ще  ...
       
Сепійний  світ  угвинчується  в  мІзки
На  вістрі  думки  і  слабких  надій  ...
І  зникли  звуки  й  відчуттів  обрізки
В  нашаруванні  зламаних  подій  ...

Холоне  кава  гірко  -  непотрібна  ...
Зібгався  час  у  зморшку  на  чолі...
Ну  от  і  все...Остання  крапка  срібна  -
Від  щастя  ключ  у  кухні  на  столі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470936
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 08.01.2014


Любов Ігнатова

Сердечко на долоні

Призахідне  сонце  присіло  на  гілку,
Проміння  винове  сплело  у  вінок  ;
Вже  вечір  до  вуст  прикладає  сопілку
І  кличе  зірниці  в  шалений  танок  ...

Розвітренокрило  злітає  жаринка
З  багаття  нічного  володаря  снів;
І  місяцелика  небесна  перлинка
Вказала  шляхи  до  незнаних  світів  ...

І  десь  там,  на  зламі  логічних  законів,
Зустріну  на  мить  довгокосе  дівча,
І  опік  залишить  мені  на  долоні
Сердечком  із  воску  дитинства  свіча  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466108
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 17.12.2013


Любов Ігнатова

Прощання з осінню …

Голомозі  дерева  підскрипують  жалібно  вітру,
Що  гойдає  майбутнє  у  сонних  пахучих  бруньках  ...
Сльози  осені  в  титрах  з  віконного  скла  тихо  витру,
І  відкрию  кав'ярню  для  птаства  у  груші  в  старезних  руках  ...

Вже  парфуми  зими  обдають  всіх  морозяним  шлейфом,
І  куйовдиться  дим  з  ароматом  сосни  в  димарях  ...
І  останній  листок,  поруділим  і  стомленим  ельфом,
Ліг  в  долоню  мені,  як  закладка  мого  букваря  ...

З  листопадом  на  "ти  "...Тож  прощатись  нам  важче  удвічі  ...
Збережу  його  вірші  у  теці  з  поміткою  "Мій  часоплин  "...
Буйні  коні  зими  вже  гарцюють  у  днів  на  узбіччі,
Закусивши  вудила,  викрешують  іскри  хвилин  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462755
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 30.11.2013


Любов Ігнатова

Останній лист

Ну  от...  Я  зважилась  нарешті...
Цей  лист  -  останній  -  так  і  знай!..
Так  важко  йти  в  одному  мешті,*
Шукаючи  примарний  рай...

Я  видаляла  "електронку",
Палила  душу  і  папір...
Мене  тягло  в  твою  воронку  -
Чорнішу  з  з  найчорніших  дір...

Я  зарікалася  -  клялася...
Переступала  за  межу...
Ховалася...Не  вбереглася...
Знов  стала  скельцем  вітражу...

Я  видирала  вірші  з  серця,
Юшила  кров*ю  в  попіл  рим...
Твоїх  очей  почула  скерцо  -
І  знов  паломник-пілігрим...

Я  виривала  з  себе  нитку,
Яку  ти  смикав,  мов  лялькар...
У  кожнім  губ  твоїх  відбитку
Руками  загрібала  жар...

І  знов  на  вогник  твій  летіла,
З  розгону  -  крилами  в  свічу...
...У  саркофазі  мого  тіла
Мою  ти  душу  не  відчув...

І  ось  нарешті  -  лист  останній...
Останній  зболений  привіт...
Без  тебе  я  піду  в  світання...
Прощай,  мій  кате!  Все!..."Деліт"...


*Мешта-  черевик.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458972
дата надходження 06.11.2013
дата закладки 10.11.2013


Любов Ігнатова

Осінь -майстриня

Осінь  -майстриня  з  батисту  й  жаккарду
Шиє  наряди  для  сірих  доріг,
Небу  дарує  із  сонця  кокарду,
З  ягід  калини  плете  оберіг  ...

Шовком  оздоблює  хмарам  хустини,
Росяні  перли  в  намисто  збира  ,
Пензлем  кудлатим  розписує  днини
І  хризантемить  -айстрить  у  дворах  ...

Міряє  простір  і  час  журавлями
І  капелюшить  грибами  ліси,
Яблуко  -грушні  наводить  рум'яна
Скрізь  у  садах,  для  смачноï  краси  ...

І  випускає  махрові  тумани,
Щоби  пухкі  розім'яли  тіла;
Із  цвіркуново  -пташиноï  гами
Звуки  зібрала  -  і  снам  віддала  ...

Осінь  -майстриня  дощить  і  калюжить,
Щоб  в  парасолі  квітчались  міста  ....
І  на  полях,  де  і  сіють,  і  плужать,  
Пише  до  грудня  терпкого  листа  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458629
дата надходження 05.11.2013
дата закладки 10.11.2013


ABIV

Неупевнений слід на дорозі земного буття.

Терпить  аркуш  слова.  Терпить  аркуш  усі  сподівання.
У  мереживо  літер  вплітаються  туга  й  жага.
І  заплутують  зміст  спроби  викладу  дивні  й  спонтанні.
Й  відливає  папір  неповторні  картини  життя.
Як  налякана  тінь  простягається  оповідання  -  
Неупевнений  слід  на  дорозі  земного  буття.
Час  завмер  за  плечем,  зупиняючи  стріл  обертання.
Сон  рукою  махнув.  Зрозумів,  що  чекати    дарма.
Лиш  радіє  папір  кожній  миті  того  спілкування,
Яке  прийме  в  обійми  весела  ранкова  зоря.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459578
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013


ABIV

Міський музика

Похмурі  хмари  наганяють  смуток.
Лякає  небо  городян  дощем.
Крізь  мряку  в  місто  долинають  звуки
І  зводить  душу  неймовірний  щем.
Повз  гамір,  натовп,  метушливі  кроки,
Крізь  сірий,  хмурий  нескінченний  день
Повітрям  ширяться  дзвінкі  високі  ноти,
Знайомих  змалечку,  старих  добрих    пісень.
Квапливо  обернуться  перехожі,
Очима  намагаючись  знайти,
Самотню  постать  на  усіх  не  схожу,
Долаючого  вперті  холоди.
Мотив  у  слід  лунатиме  з  туману
І  міцно  закарбується  в  думки.
Звучати  пісня  вже  не  перестане,
Від  спогадів  далеких  не  втекти.
Музика  не  зважає  на  негоду,
Дарує  струнам  часточку  тепла.
Немов  плекає  силу,  ніжність,  вроду
В  глибинах  світлого  мистецтва  джерела.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459392
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 10.11.2013


Любов Ігнатова

Сильна жінка

Сильній  жінці  нема  пощади-
То  слабких  на  руках  носять!..
А  вона  собі  дасть  раду,
Хоч  щемить  на  душі  осінь...
Сильна  жінка  ховає  сльози,
Прикриваючи  біль  сміхом,
Коли  серце  кують  морози,
Посипаючи  рОки  снігом...
А  так  хочеться  їй  кохати,
І  ловити  дощі  в  долоні...
Але  знову  горять  хати...
Але  знову  біжать  коні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421903
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 03.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2013


Микола Шевченко

Опалий лист (пісня на вірш Тамари Шкіндер!!!)

Пісня  на  вірш  Тамари  Шкіндер  "Опалий  лист  приліг  на  вітражі"...

Музика,  виконання,  запис  -  Микола  Шевченко

Посилання  на  вірш  авторки:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369489


Опалий  лист  приліг  на  вітражі,
У  світлий  розпис  примостився  сумно.
Та  почувався  зовсім  тут  чужим,
Напризволяще  кинутим  бездумно,

Відірваним,  промоченим  дощем…
Сюди  заніс  його  гульвіса-вітер.
У  барвах  розмаїтих  -  серця  щем
Й  самотність,  що    рида  несамовито.

Ось  так  і  ти,    чужим  серед  своїх
Впадеш  додолу,  як  пожовкле  листя.
Якщо    міцне  коріння  не  зберіг,
В  житті  чужому  не  віднайдеш  місця.

15/10/13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454520
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 28.10.2013


Лія***

Лиш мене…

Чи  змогли  б  Ви  мене  покохати?
Не  на  показ...  а  тихо...  в  думках...
Наче  квітку  весняну  плекати...
Розтопити...  як  сніг  у  струмках...

Чи  змогли  б  Ви  зі  мною  ділити
Ні...  не  ліжко...  а  небо  одне....
І  словами  кохання  п"янити...
Лиш  одну...  лиш  навік...  лиш  мене...

ж."Дніпро"  №4  2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409703
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 27.10.2013


Лія***

Она читала его, как книгу…

Она  читала  его,  как  книгу,  
почти  запоем,  дыша  загадкой:  
кто  он  такой  и  зачем  к  интриге  
свои  ремарки  даёт  украдкой...  

Она  читала  и  восхищалась,  
во  сне  дописывала  страницы  
и,  со-причастная,  растворялась
по  предложению,  по  крупице...  

Ему  же...  льстило  её  внимание...
Ведь  только  им...  так  никто  не  жил...
И  грели  душу  её  признания...
А  ей  казалось...  что  он  любил...

Она  бы  даже...  могла  вписАться...
Главою  в  книгу,  но  к  сожаленью...
Финал  дочитан  -  пора  признаться...
Что  для  него  -  она  стала  тенью...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412731
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 27.10.2013


Любов Ігнатова

Я гадала…

На  вірш  "Я  гадала,все  пройшло  давно"  автор  Маргарита  Шеверногая(Каменєва)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456221

Я  гадала-  все  пройшло  давно...
Відбулось-забулось-відболіло...
І  моє  заплакане  вікно  
Від  зими  й  морозів  посивіло...

Я  гадала,що  забула  вже  
Запах  твій...твої  міцні  долоні...
Тільки  знову  заповза  вужем
Холод  болю  в  серце  через  скроні...

Твій  привіт-  негадано  чужий...
Рідний  і  такий...таємно-  мрійний...
Не  кажи  ні  слова...не  кажи...
Дай  сльозі  скотитись  десь  підвійно...

Я  гадала...ми  ж  тепер  "ніхто"...
Чи  були  ми  кимось?..  я  не  знаю...
Час  летить,немов  твоє  авто,
В  те  життя,де  я  тебе  кохаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456274
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 25.10.2013


Любов Ігнатова

Я розкажу…

Я  розкажу  тобі  про  що  сумує  день,
Забувши  зранку  сонячні  катрени;
Чому  в  краплинах  дощових  пісень
Мовчать  врочИсто  зірколисті  клени;

Про  що  шепоче  айстри  пізньоцвіт,
Спіймавши  роси  у  свої  долоні;
Про  що  муркоче  на  віконці  кіт,
У  вічному  амурному  полоні...

А  хочеш-  розкажу  чарІвні  сни,
Що  їх  малює  місяць  гостроносий,
Вплітаючи  в  них  трепетність  весни
І  літа  найдухм*яніші  покоси...

Прошепочу  на  вушко  шум  дібров,
І  журавлину  тугу  над  полями...
Та  розказати  про  свою  любов
Чомусь  і  досі  я  не  маю  тями...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455159
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 18.10.2013


Любов Ігнатова

Я не плачу …

Я  не  плачу  -то  сльозиться  осінь
У  моïй  обвітреній  душі,
То  дощі  блукають  поміж  сосон,
І  прядуть  туман  із  комишів...

То  росою  в  хміль  скотилось  небо,
Втершись  рушниками  із  вітрів  ;
То  з  трояндових  колючих  стебел
Облітає  пелюстково  гнів  ...

Розумієш  ...ти  ïï  образив,
Вклавши  в  мою  посмішку  печаль  ...
На  вікні  з  порожнім  серцем  ваза
Вже  забула  хризантемний  жаль  ...

Я  не  плачу  ...лиш  кусаю  губи  
У  смерканні  занімілих  слів  ...
Ти  -моя  терпка  осіння  згуба,
А  був  принцем  із  дівочих  снів  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454972
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 18.10.2013


Любов Ігнатова

Навіяне дощем …

Знову  жовтень  хлюпоче  дощами  ...
Я  із  ними  давно  на  "ти  ":
Відкоркована  поміж  нами
Пляшка  пінистоï  самоти  ...

У  калюжах  човни  на  рейді  -
Обирай,  котрий  твій  -пливи!!!
Намалюй  цілий  світ  у  крейді  -
Білі  з  сірістю  острови...

Розбуди  у  вітрилах  вітер  -
Він  до  мене  покаже  шлях
У  плетінні  із  рим  і  літер,
Із  ремарками  на  полях  ...

Ароматами  кави  й  кориці
Я  зведу  поміж  зір  маяк  ...
У  лахмітті  прадавньоï  жриці
Затанцюю  тобі  за  мідяк  ...

І  у  ритмах  шалених  ночі,
На  вершинах  усіх  життів,
Ти  моï  упізнаєш  очі
Зі  своïх  потаємних  снів  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454736
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 17.10.2013


Мазур Наталя

Розмова

 (Журналістці  Валентині  Богданівні  Байталюк)

У  бар,  на  горнятко  кави
Загнала  погода  зимова.
Там  двоє  мужчин  цікавих
Вели  між  собою  розмову.
-  Красива?
-  Так,  звісно,  красива,
Охайна  і  стильна.
До  того  ж
Привітна  і  дуже  вразлива,
Сама  ж  не  образить  нікого.
-  А  очі?
-  Великі,  як  вікна
У  душу,  що  вабить  розмаєм.
Жіноча  в  них  туга  одвічна
За  тим,  кого  й  досі  кохає.
-  Розкішна?
-  Як  сонячна  осінь,
Хоча  й  на  околиці  літа
У  мріях,
А  сиве  волосся
Морозом  на  скронях  розквітло.
-  Чи  любить?
-  Так,  любить  роботу,
Без  неї  не  може  і  днини,
А  по  ночах  плаче,  достоту...
Та  зранку  до  праці.
Мужчини,
Мабуть,  іще  довго  б  шептались
За  кухлем  пінистого  пива.
Не  втрималась  я  і  озвалась:
-  Скажіть,  а  вона  щаслива?

10.10.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454825
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 17.10.2013


Мазур Наталя

Запитальний знак

На  крилах  літа  згіркла  пустота
І  осінь  причастилася  сльозою.
Чому,  скажи,  мої  німі  уста
Лишились  не  ціловані  тобою?
Чому  усе  складається  не  так
Як  хочеться,  як  віриться?
Мовчання...
Сухий  листок  -  то  передзим'я  знак,
Змарнілі  мрії  -  знак  років  чекання.
Все  важче  віриться,
Все  важче  віднайти
Святе  тепло  на  дні  холоднім  серця.
Десь  я  прямую,  десь  прямуєш  ти...
А  наше  літо  в  пам'ять  обернеться.
Мрячить  із  ранку,
Тоскно  і  мрячить.
Свинцеве  небо  накриває  місто
І  я  не  знаю  -  будемо,  а  чи
Не  будемо  з  тобою...
Знаєш,  звісно,
Мені  б  хотілось  бути,  але  як
Розпорядиться  доля  -  я  не  знаю,
Тому  і  ставлю  запитальний  знак
І  журавлем  у  вирій  відпускаю.

21.09.2013р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454834
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 17.10.2013


Любов Ігнатова

А давай гайнемо вдвох у осінь …

А  давай  гайнемо  вдвох  у  осінь,
Там,  де  небо  шите  журавлями,
Де  гуляють  ще  тумани  босі
Над  зеленоврунними  полями.

З  павутинок  бабиного  літа
Ми  сплетемо  пестощі  шовкОві,
І  співать  нам  буде  тільки  вітер
Зоряно  -барвисті  колискові  ...

Ми  спіймаєм  дві  пухові  хмарки
І  застелим  лісові  стежини  ...
Райдуги  над  нами,  ніби  арки,
Ïх  квітчають  сонячні  жоржини  ...

Ти  і  я  ...За  руки,  ніби  діти,
Віднайшлись  у  всесвіті  гармоній,
Бо  ще  вмієм  в  унісон  радіти
Під  звучання  дощових  симфоній  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453781
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 12.10.2013


Любов Ігнатова

Просто вірш …

Ранок.  Я.І  чашка  чаю.
І  годинник  на  стіні.
Відсторонено  вивчаю
Відблиск  сонця  на  вікні.

Майже  тиша.  Майже  звуки
(Ми  з  годинником  -живі),
Його  серце  гучно  стука,
Ніби  думка  в  голові.

Телефон.  Гуде  на  "вібро  ".
Ігнорую  його  спів.
Недописаним  верлібром
Чайник  знову  закипів...

Чай.  Ковток  .Блокнот  і  ручка.
Напівтиші  кашемір.
Випала  з  душі  колючка
НОвим  віршем  на  папір  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453294
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 12.10.2013


Мазур Наталя

Тільки я, тільки дощ, тільки осінь…

У  Карпатах  літає  сніг,
А  у  Львові  танцює  осінь.
Дощ  повільний,  розмірений  біг
Зупиняє  в  моєму  волоссі
І  виблискує  в  ньому.  А  я
ТОму  тішуся,  бо  діадема
Із  дощу  -  то  розрада  моя
В  цьому  світі,  де  вічна  проблема  -
Гроші,  побут,  робота,  житло...
Аби  краще  усе,  аби  ліпше!
Світе  білий  з  хижацьким  єством,
Що  тобі  до  мого  крику-віршу?
Що  тобі?  А  мені  так  болить,
Так  судомить  і  хилить  додолу...
Світ  -  в  якому  життя,  тільки  мить,
Світ  -  в  якому  не  вірять  нікому...
Як  мара,  через  натовп  іду,
Краплі  срібла  блистять  у  волоссі.
Чи  написано  так  на  роду?
Тільки  я,  тільки  дощ,  тільки  осінь...

23.09.2013р.  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453415
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 11.10.2013


Михайло Гончар

Каждый день пишу письма тебе…

Каждый  день  пишу  письма  тебе:
О  погоде,  о  жизни,  судьбе,
Философские  глыбы  ворочаю...
И  в  прошедшем  своём,  
Как  в  кристале  большом,
Вижу  глупостей  связи  порочные.

И  встают  предо  мною  ошибки  -
Палачей  моих  злой  эскадрон.
И  вся  ночь,как  допрос,  ночь,  как  пытка,
И  заклинил  в  затворе  патрон...

Только  утром,  совсем  обессилев,
Избавляюсь  как  будто  от  мук,
Очумелый,больной,некрасивый,
Как  из  логова  хмурый  бирюк,
Выползаю  на  свет,проклинаю
Неприятностей  диких  орду
И  неистово  в  грудь  ударяя,
Сам  себя  я  молю,заклинаю:
"Будь  хорошим,другим!.."-  как  в  бреду.

Каждый  день  пишу  письма  тебе
О  серъезном  и  о  ерунде...
Разобраться  пытаюсь  во  всем,
Докопаться  до  тайны  времен.

Вот  чертеж  -  из  минувшего  линия  -
Нервная  вся,  красносиняя.
Интересно  куда  заведет,
Куда  прыгнет  еще,повернет
И  будет  ли  длинною  линия?

Каждый  день  пишу  письма  тебе
Без  бумаги,пера  и  чернил...
Так  удобнее  -  можно  везде,
Даже  обе  руки  раздробив,
Их  писать  бесконечно,изысканно...
Но  увы  -  к  сожалению  -  мысленно.

Нет,  не  трус  я  -  бывал  в  рукопашной...
Но  вот  странность  такая  одна  -
Положу  лист  бумаги  и...страшно  -
Пугает  его  белизна.

Если  все  же,  себя  пересиля,
Я  и  выведу  строчку  затем,
То,смеясь  ядовито  над  стилем,
Над  убогостью  мыслей  и  тем
Мое  Я,  между  прочим,второе,
Как  всегда,бросив  тень  на  плетень,
Заставляет,сначала,другое...

Так  что  ты  уж  меня  извини.
Если  встретимся  -  не  прогони,
Просто  выслушай  письма  мои.
В  них  тепло  есть,есть  нежности  всплески...
Это  все-таки  не  эсемески...

Снова  в  осень  ворвался  циклон,
Обрывает  последние  листья.
Если  ветер  с  дождем  за  окном  -  
Хорошо  сочиняются  письма.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451453
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013


Мазур Наталя

Живу

(Із  підслуханого)

Цікаве  запитання  –  
Як  живу?
Все,  звісно,  не  розкажеш  телефоном...
Багряне  листя  стиха  на  траву
Вкладає  вітер.  
Виноградне  гроно
Наповнилося  соком.  
А  вночі
Спить  голуб  на  моєму  підвіконні.
Сьогодні  зранку  сіро,  
А  дощі
Осінні  
Колисково-монотонні.

Живу...
Як  всі!  
Втікаю  від  проблем
У  дивний  світ  фантазій  та  ілюзій.
Пишу  вірші,  
Нових  шукаю  тем,
Знайомлюся  
І  маю  уже  друзів.
Живу...  
Радію  осені,  дощу,
Збираю  листя  жовте  у  букети.
Плач́у  за  все!
І  дорого  плач́у...

А  запитати  хочеться:  „  А  де  ти?”
Та  я    мовчу.  
Тамую  давній  біль
В  кутку  душі.
Єдиний  порятунок
Мовчання  золоте.
Як  ти  посмів?
Навіщо  кинув  слово  –  наче  трунок
У  вир  душі?
Ти  дуже  завинив!
Де  взяти  сили,  щоб  простити  вкотре?
Життя,  що  повне  гроз,  незгод  і  злив,
Як  літо  бабине  –  не  тепле  і  коротке...

Живу...
Як  осінь!
То  сльоза  спаде,
То  посміхаюсь,
А  бува  –  радію,
Як  бачу  чорнобривці  де-не-де
На  клумбах  міста.
І  лелію  мрію
Голубкою  летіти  в  небеса
Із  голубом...
І  день  отой  настане.
Щасливі  вогники  ще  спалахнуть  в  очах!
У  Львові  осінь...  Зацвіли  каштани.

26.09.2013р.  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451231
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013


Любов Ігнатова

Художник

На  вірш  "Глядя  в  даль  "...автор  OHRA  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450171
 
Там,  де  ріка  загорнена  у  тишу,
Де  тихі  хвилі  стомлені  печаллю,
Художник  посивілий  вміло  пише
Промінням  сонця  світлі  пасторалі  ...

Вдивляючись  у  небо  і  у  воду,
Цілуючи  вітрам  легкі  долоні,
Наносить  пензлем  на  полотна  вроду,
Тієї,  що  заквітчана  осонням  ...

...
І  мліє  осінь  від  штрихів  умілих  ;
Ревнує,  звісно,  та  боготворить,
Того,  хто  віднайде  у  днях  дозрілих
Одну  єдину,  але  справжню  мить  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451345
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013


Андрей Кривцун

Привет

(Навеяно  одноимённой  песней  бит-квартета  «Секрет»)
http://www.audiopoisk.com/track/no/mp3/bit-kvartet-sekret---privet/


Привет!
Не  виделись  с  тобой  мы  тыщу  лет.
Привет!
А  от  тебя  -  такой  же  нежный  свет.
Привет!
Ну,  где  ты  пропадала?  Расскажи…
А  я  -  гляди:
Смог
Это  
Пережить…


Привет!
Есть  кто-то  у  меня?  И  да,  и  нет…
Привет!
Какая  седина?  Всего  лишь  снег…
Привет!
Как  здорово  случайно  мы  с  тобой
Столкнулись  вдруг
Среди
Толпы
Людской.


Привет.
А,  помнишь,  был  такой  квартет  -  «Секрет»?
Как  -  нет?!
У  них  ведь  тоже  песня  про  «привет».
Привет.
А  ты  ещё  волшебней  расцвела.
Ах,  ты  спешишь?
Ну,  да  -  
Дела,
Дела…


«Привет»,  -  
Шепну  тебе,  несбывшейся,  вослед.
Согрет,
Тобою  невозможною  согрет.
Привет!
Спасибо,  что  однажды  ты  зажгла
Во  мне
Тот  свет,
Который  -  
Ты
Сама.

Привет…

2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448707
дата надходження 12.09.2013
дата закладки 15.09.2013


Олександр ПЕЧОРА

ОТА СТЕЖИНА

В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленька.
Й  до  мене  радо  поспіша  
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

У  світ  безмежний  повела
ота  стежина.
І  підкорилась  не  одна  
крута  вершина.
Й  хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
та  суть  не  в  тому  –
стежина  та  з  усіх  світів
веде  додому.

Багато  в  світі  є  чудес,
країв  багатих.
Мені  ж  дорожча  над  усе
селянська  хата.
Шляхів  протоптано  сповна.
Нам  раю  треба.
А  та  стежина  лиш  одна
веде  до  неба.

Дороги  в  світ  –  на  шрамі-шрам…
Та  душу  тішить
ота  стежина  в  споришах  –
свята  і  грішна.
Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,
де  пахне  м’ята.
Отут  мене  з  усіх  доріг
чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448846
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 13.09.2013


Любов Ігнатова

Аркуш …

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445582

Аркуш  цнотливо  -незайманий...
Я  в  нього  -перша  коханка  ...
Вкрию  рядочками  -гамами
Блідість  його  до  світанку  ...

Пестощі,  місячним  променем  ,
Ляжуть  словами  сміливо  :
Чи  то  розніжені  спомини,
Чи  моя  думка  грайлива  ...

Спрагу  до  рими  невтолену,
Вже  побороти  несила  ...
Душу  відкрию  оголену...
Що  то  -оголеність  тіла?  ..

І  до  пульсацій  гармонії  ,  
Наше  злиття  в  ейфоріï
Стало  початком  симфонії
Де  виконавцями  -мрії  ...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445602
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 27.08.2013


Любов Ігнатова

Коли зцілує місяць небеса…

Коли  зцілує  місяць  небеса,
А  зорі  заспівають  колисанку;
Коли  на  травах  забринить  роса,
А  ніч  розіп'є  кави  філіжанку-
Тоді  і  я  до  тебе  пригорнусь,
Щоб  жадібно  і  пристрасно-  уміло
Знов  зачепити  струночку  якусь,
Щоби  заграло-  заспівало  тіло.
В  твоїх  руках  я  -  скрипка  і  смичок,
А  ти,маестро,  знаєш  досконало
У  кожній  ноті  дивний  тайничок,
Щоб  музика  яскраво  залунала...
А  за  вікном  оркестр  із  цвіркунів
Підтримує  твоє  нестримне  соло...
І  вже  світанок  тихо  сполотнів,
Цілуючи  промінням  видноколо...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435176
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013


Любов Ігнатова

Ми заварим каву насвітанку

Огортають  сутінки  ласкаві  
Поцілунку  неповторну  мить...
Натякни,  що  хочеш  випить  кави-
Я  сама  соромлюсь  запросить...
І  сховай  ключа  від  цих  обіймів,
Щоб  до  ранку  їх  не  розімкнуть...
Вітру  наспів,  трохи  елегійний,
Нам  розкриє  потаємну  суть...
Ми  пізнАєм  пестощів  сп'яніння,
Коли  кожен  дотик-  зорепад,
Кожен  поцілунок-  губ  цвітіння,
Кожне  слово-  сотні  серенад...
...  Ми  заварим  каву  насвітанку,  
Коли  встануть  перші  промінці;
І  вишневу  сонячну  співанку
Ми  зустрінем  вдвох:  рука-в-руці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434396
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 01.07.2013


Мазур Наталя

Поки не пізно

Колись  тебе  Всевишній  запитає,
Чи  ти  любив,  чи  спалював  мости?
Чи  був  для  тебе  на  землі  хтось  раєм?
Чи  раєм  пробувáв  для  когось  ти?

Тому,  подумай,  поки  ще  не  пізно,
Ще  поки  не  прийшли  сумні  часи.
І  уклонися  матері,  і  слізно
Пробачення  за  кривду  попроси.

Почуй,  як  перешіптуються  трави,
Як  вітер  затихає  між  ланів.
І  усміхнися  стежці  золотавій,
Що  до  старих  прямує  яворів.

А  дітям  крила  подаруй  і  казку,
Роздай  себе  усім  без  вороття.
Можливо,  день  оцей,  як  вищу  ласку,
Як  шанс  останній  надає  життя.

26.05.2013р.  22:40

Для  ілюстрації  використано  кадр  із  фільму
режисера  Джоел  Хопкінс  "Останній  шанс  Харві".  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427675
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 03.06.2013


Любов Ігнатова

Я знов будую замки із пісків

На  вірш  ''Вже  сутінки  завісили  вікно…*''АВТОР:  @NN@
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428789
Я  знов  будую  замки  із  пісків,
Що  сипляться  хвилинами  із  жмені,
Сплітаючись  в  мереживо  років,
Даруючи  весняне  одкровення...
У  павутинні  темряви  вікно
Мені  малює  дивні  силуети,
Небесне  розшиваючи  сукно,
Гаптуючи  на  нім  свої  сюжети.
Тікає  сон  від  втомлених  думок-
Метеликом  літає  по  кімнаті;
Спліта  безсоння  рими  у  рядок,
Рахуючи  склади  на  циферблаті.
Яскравим  сонцем,  зірваним  з  небес,
Настільна  лампа  воскрешає  ранок,
Щоб  розітнуть  минулого  абсцес
І  витягнуть  скривавлений  уламок...
...  Зруйную  зАмок,  розмету  пісок,
Із  каменю  просту  збудую  хату,
Зроблю  ключі,  щоби  закрить  замОк,
Лиш  друзям  подарую  дублікати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428833
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013


GreViZ

Легенди вогню кохання*

Л  Е  Г  Е  Н  Д  И      В  О  Г  Н  Ю      К  О  Х  А  Н  Н  Я



                                                                               
 
                                                                                                                                                                                                                                                                               Івано-Франківськ
                                                                                                                                                                                                                                                                                                 2010
                                                                                               
ГреВіЗ.    Легенди  вогню  кохання  :  [вірші]  /  ГреВіЗ.  –  Івано-Франківськ  :  Вид-во  Прикарпатського  нац.  ун-ту  ім.  В.  Стефаника,  2010.  –  68  с.  –  
Електронний  ресурс  :  http://www.poetryclub.com.ua.


У  поетичній  збірці  автор  висловлює  свої  думки,  враження,  настрої,  почуття  до  краси  української  природи,  до  жінки,  кохання  до  неї,  до  рідної  мови,  
України,  до  віри  і  Спасителя,  підводить  читача  до  думки  про  необхідність  іти  духовним  шляхом,  відшукує  зв’язок  між  сенсом  кохання  і  Любов’ю,  
при  цьому  автор  обирає  лаконізм  малих  форм  поезії.

УДК  82-1:  821.161.2
ББК  84  (4  Укр)  6я4


Свідоцтво  про  реєстрацію  авторського  права  на  твір  
№  32718  від  06.04.2010

               
©  ГреВіЗ,  2010
©  Видавництво  Прикарпатського  національного    університету  імені  Василя  Стефаника,  2010
     

 


*Більшість  віршів  збірки  для  зручності  читачів  представлені  на  сайті  окремо





                 ЕТЮД  ОСІННЬОЇ  ПОРИ

Зачесані  верби  схилились  тремтливо,
щось  шепочуть  до  річки  у  захваті  стриманім,
у  цноті  торкнулись  волосяним  дивом
до  вод  й  таємниць,  що  сховались  в  глибині.

Осене  чарівна,  пануєш  вже  довкола  знову!
Ти  барвами  урочисто-сумними
в  журні  рядки  кладеш  до  слова  слово
і  щемом  огортаєш  серце  у  нестримі.

Останні  дні  теплопрозорі
лоскочуть  павутинням  і  промінням,
як  згасне  день  чарують  погляд  зорі  
з  “безодні  оксамиту  чорного  склепіння”.

2  жовтня  2000
 
 
 



                 ПРИЙДЕМО

Шлях  Чумацький  над  нами
яскравіє,  що  розсипана  сіль,
споглядає  за  розвитком  драми,
тамує  в  серцях  наших  біль.

Вогняний  філософський  дух  –
то  сповненість  наших  дум,
Землі  завершальний  круг  –  
то  мужність  і  радість,  і  сум.

Прийдемо  до  Світла,  прийдемо!  
Бо  крилами  дух  вироста,
годі  стелитись  поземо*,  
вже  в  радості  серце  й  в  молитві  вуста.
 
  10  лютого  2001
 




 *  Забуті  математичні  терміни:
 поземо  –  горизонтально,  паралельно  до  землі,  тут  –  до  землі;
 доземо  –  вертикально.







                                 *  *  *

Дещо  ти  вхопила,  пані  Спокуcо,
в  непевній  своїй  перемозі:  
той  зрізав  козацьку  чуприну  й  вуса,
той  в  нетрях  розпуки,  в  ганебній  дорозі.

Та  не  шукаймо  зовнішніх  ознак,
бо  кожен,  певно,  має  в  собі  смак.
Але  ж  було,  що  волю  шанував  козак
й  шаблю  духу,  віри  мав  напоготові,
й  серцем  і  душею  розумівсь  на  Слові.

Та  з  Віку  Нового  нас  кличе  Проміння  
шлях  подолати  у  дусі  здоровім,  
скинувши  зайве  –  вчорашнє  зотління,  
бо  не  тримає  на  Небі  вже  гребля  Вогонь.
Ми  йдемо!  Впасти  серцем  нам,  Боже  боронь!

                                                               12  лютого  2001  
 



 

МИ  НОСІЇ  НЕБЕСНОГО  ВОГНЮ
(до  Дня  соборності  України)

Гей!  Серценосці,  де  ви?!  
Ви,  носії  небесного  вогню!
Чому  ж  забули  Життя-древо,
долаючи  Землі  стерню?

Згадай  ж  у  піднесенні  духу
й  вогонь  свій  роздмухай,
бо  кожному  треба  
полинути  серцем  до  Неба!

Негоже  ділити  примари,
простувати  негоже  внікуди
лиш  темряві  вигідні  чвари,
бо  зброя  її  словоблуди.  
 
Пізнай  своє  серце,  пізнай  свій  дух,
до  Неба  скеруй  свого  серця  рух,
бо  кожному  треба
полинути  серцем  до  Неба!

Знай,  Україна  –  то  струна
в  гармонії  космічного  акорду,
від  давнього  Дажбога  й  Перуна  
й  до  другого  Христа  Приходу.

В  приціл  потиличний  кати,
холодним  блиском  ока  злого,  
безсилі  бачити-знайти  
народу  Душу  й  Шлях-дорогу.

Ми  носії  небесного  вогню!
Хто  з  серцем?  Тому  треба,
долаючи  Землі  стерню,
з’єднати  ним  Україну  і  Небо!

                                             22  січня  2001



 
 


                 У  серці  кожного  нехай
                 Яскравіє  іскра  Божого  полум’я


Вже  очищення  час!
Час  “збирати  каміння”,
він  Володарем  кличе  нас
пройти  крізь  вогонь  сумління.
Громами  весняними  б’є,
аж  вібрують  у  відповідь  скроні  
й  щось  пульсує  крилато-легке,
і  підносить  на  сльози  солоні.
У  розлитість  співучого  світла,  
в  кришталево  дзвінку  чистоту
опануймо  шлях  заповітний,  
наданий  нам  за  мету.

                                             11  лютого  2001
 
 




                                 *  *  *  

Легкі  весни  зітхання  чути,
такі  ефірно  невимовні,
Земле,  скидай  крижані  пута,
віншуй  її  на  груди  повні.

Промінням  сонце  ніжно  сяє,
щоб  перший  пролісок  сміливо
здолав  сніги,  що  сплять  у  гаю,
і  розтулив  пелюсток  диво.  
 
                                             11  лютого  2001




 


             МОВО  РІДНА  

 Мово  рідна,  буденна,
 бачити  жаль  як  всує
 сіра  маса  злиденна
 ніжне  тіло  твоє  шматує.

 Мово  рідна,  висока,
 хто  осягнув  не  в  злобі  
 пильним  та  мудрим  оком
 всю  світломісткість  в  тобі?

 Мово  рідна,  глибока,  
 хто  серця  твого  чесноти  
 збагнув  в  світлоносних  потоках,
 знайшов,  що  ти  маєш  цноту?

 Мово  рідна,  –  дар  Бога,
 увібрала  ти  Всесвіт  увесь.  
 Молюсь  біля  лона  твого  –
 хліба  у  дусі  дай  нам,  Господи,  днесь.  

                                                               12  лютого  2001  







             ЧИСТІСТЬ,  ЩО  ВІН  УПОДОБАВ

 Українська  рідна  мово,  –  
 І  буденна  і  святкова!
 Лину  до  твого  порога,
 За  тебе  благаю  Бога.

 Увійду  шанобливо  в  твій  Храм
 Молитись  вдячно  до  Бога
 За  Радість,  яку  Він  дав  нам,
 За  Чистість,  що  Він  уподобав.

 Всім  за  мову  молитись  треба,
 Нехай  зрозуміють  люди:
 Мова  рідна  –  ключі  до  Неба,
 Сяйво,  що  запанує  всюди.

 Хто  збагнув  світлоносність  твою  –  
 Серце  той  має  чутливе,
 Мова  наша  –  як  спів  у  Раю,
 Звуків  солодких  злива!

 Мово,  ти  ідеш  крізь  віки
 І  веселкові  твої  пелюстки,
 Хоч  не  зовсім  розквітлі,
 Радо  сяють  у  Божому  Світлі!

   У  вічному  Божому  Саді,
   В  осяянні  бачити  раді
   Ми  квітку  казково-чудову  –
   Народу  нашого  мову!

                                                     14  липня  2002  


 




                                 *  *  *

 Дмуть  життєві  вітри,
 віють  гірко-солоні,
 сльозу  на  обличчі  зітри.
 Пам’ятай  –  у  принад  ти  в  полоні.

 Вічно  бо  йти  в  зачарованім  колі,
 вічно  нести  у  серці  надію,  
 споживати  уроки  долі
 у  вірі,  що  життю  я  радію.

 Прийди  ж,  омріяна  Свободо!
 Впадіть  з  очей  залізні  шори!
 Нехай  надійде  твій  Володар
 й  розвіє  думи,  смуток  й  горе.  

                                               19  липня  2002


 



 
                                 ДОТЕП

 Руки  –  то  продовження  серця  людини!
 Перетвори  на  те  ж  і  розум,  і  язик,  
 Здобудь  чудову  цю  перлину,
 То  зникнуть  розпач,  сльози  й  крик.

                                                                 19  липня  2002









                                             Ольге  Антипиной  
                                 
                     *  *  *

Ты  помнишь  море?..
Как  в  нестройном  хоре
“Воды  поющие  громады”  
Качали  нас,  мы  были  рады…

Как  золото  песка  
Дарило  свои  ласки,  
Палатку  у  леска  
И  вечера  из  сказки,

Стыдящийся  закат,
И  блики  наших  лиц,
Ночи  таинственный  парад
И  крики  ночных  птиц.

                                           6.11.1970  г.
 

   






           РАНОК  І  ВЕЧІР  

 Над  обрієм  сонце.  Ранок.
 Річка.  Легенький  серпанок.
 Діамантами  сяють  роси,
 Верби  у  воду  занурили  коси.
 Птаство  до  неба  підносить  пісні,
 Линуть  довкола  трелі  рясні.  

 Надвечір  півнеба  в  заграві  –
 Півнеба  грозою  вагітне.
 І  ось  блискавиці  яскраві
 Хмари  зшивають  світлом.  

 Тополі  –  стрункі  монументи,
 Гілля  догори  підвів,
 Виконують  роль  диригента
 Симфонії  хмар  і  вітрів.
 
                                       30  липня  2002







     УЗИМКУ

 Коли  урочисто  узимку  
 лунають  січня  срібні  дзвони,
 коли  смереки  в  небо  стрімко
 націлять  в  сні  крилаті  крони  
 й  Зимових  Свят  прийде  пора,
 турбот  і  радості  хвилини,
 і  в  співах  Коляда*  стара
 у  двері  стукає  щоднини,
 коли  в  купелі  білих  мрій,
 огорнених  у  білий  сум,  
 засяє  зоряний  сувій
 мінливо-мерехтливих  дум,
 коли  під  дахом  кришталі
 в  промінні  сонця  звеселкують  –  
 нехай  у  серці  не  жалі,
 хай  світло  й  радість  Храм  збудують!  
 
                                                               18  лютого  2003



*  Тут    –  обряд  колядування.





 

         РІЗДВЯНИЙ  НАСТРІЙ


 Знов  у  вечірнім  небі  сяє  Оріон,
 Великий  Пес  милує  діамантом  око
 і  ближчає  нам  зоряного  неба  Трон,
 й  симфонія  думок  у  мандрах  десь  високо.

 Як  світло  бачить  те  душа  
 й  радіє  серце  з  того  –
 Різдво  на  крилах  поспіша,  
 освячення  несе  від  Бога.

 На  шибах  вікон  візерунок,
 дерева  в  паморозі  мрій,
 святкового  повітря  трунок
 підхоплює  в  світи  надій.  

                                 27  грудня  2003

 

 





             ІДЕЯ    СПАСІННЯ
 

 У  білій  дзвінкій  чистоті
 Кожна  сніжинка  яскрава,
 Швидкі  барвограї  оті  
 Якусь  таїну  приховали.

 Христос  Народився!  –  Славімо  Його!
 Хай  Світло  й  Добро  будуть  всюди  –
 Надія  Спасіння  мого  і  твого  –
 Хай  Радість  наповнить  вас,  люди!  

 Ангел  на  Землю  приніс  благу  вість,  
 Вифлеємська  Зоря  засіяла  яскраво  –  
 Цар  і  Месія  прийшов,  а  не  гість,
 Рожденному  в  яслах  Спасителю  слава!

 Ідею  Спасіння  втілив  Бог-Отець
 В  Любові  до  роду  людського,  
 А  Божому  Сину  –  слави  вінець,  
 Втворімо  в  молитві  серце  до  Нього.

                                                                 7  січня  2004









ПЕРЕТВОРЮЮЧІ    ТВЕРДЖЕННЯ    ІСУСА    ХРИСТА


 1.  Очі  духовні  розплющ,
 побачиш  палаючий  Кущ  –
 навіки  промовляє  Отець:
 “Я  Сущий.  Я  ЄСМЬ!”

 2.  Біля  серця  твого  Стою.
 Вже  Світанок.  Мову  почуй  Мою,
 Стукаю  вперто  –  кличу  Додому.
 Людино!  Прокиньсь  у  своїй  печері  –
 Я  ЄСМЬ  відчинені  двері,
 Не  зачинити  які  нікому.

3.  Знайди  Того  Христа,
 що  Ним  творилися  зірки,  Земля,
 у  цьому  радість  є  проста,
 вся  Мудрість  і  вся  суть.  
 То  він  до  тебе  промовля:
“Я  ЄСМЬ  –  Істина,  Я  ЄСМЬ  –  путь”.
 
    28  липня  2002  








     ПАЙ,    ЩО    Є    В    БУТТІ


 В  гіллі  високої  тополі  
 гойдалися  зірки  –
 вели  з  небес  Сібіли  долі  
 про  знаки  добрі  та  гіркі.

 Таке  чарівне  лилось  світло,
 що  міцно  погляд  прикувало,  
 й  таємне  притягальним  стало  –
 у  серці  ж  так  надія  квітла
 за  обрій  глянути  зухвало.  

 Але  зірок  про  долю  не  питай,
 коли  що  випало  в  житті,  –
 добро  чи  зло  тобі  на  пай,
 як  шлях  сприймай,  
 що  наданий  в  бутті.

                                         7  вересня  2003  

 






 
                                     Матеріальні  прагнення  
                                     Всмоктали  нас
                                     У  турбуленцію  проблем


 З’ЯСУВАННЯ    В    ЕСКУЛАПА


 Життя  ішло  своїм  неквапом,  
 та  в  ньому  щось  було  не  так,
 і  я  пішов  до  ескулапа  
 на  з’ясування  що  і  як.

 Він  третім  подивився  оком,
 Пізнавши,  що  в  моїм  єстві  є  
 Й  сказав  до  мене  якось  боком:
 “Хапального  рефлексу  атрофія”.

                                                     8  вересня  2003



 





ПО    РОЗМОВІ    З      “ІНТЕГРАЛЬНИМ”
       ПРОДАВЦЕМ    "ДУХОВНОСТІ"


 О,  ти  пристрасна  дитино!
 Не  бери  мене  на  кпини,  –
 Вже  давно  колач  я  тертий
 І  тобі  скажу  відверто:
 Що  небесне  й  що  земне,
 Гроші  де  й  духовність  де  –
 Ти  все  змішав,  та  це  мине  
 Лиш  серцю  чистому  осяяння  прийде,
 Прийде,  та  не  за  гроші,  
 Та  не  від  тих,  у  кого  гаманці  хороші.  

                                                               16  жовтня  2003








                                 ДОТЕП


 Чому  так  дивишся,  акселератко?
 Мабуть,  за  віком  я  тобі  вже  татко.  
 Що  маєш  ти  у  своїй  голові?
 Авжеж,  я  розумію  –“se  la  vie”.

                                                       11  жовтня  2000








                           *  *  *

 Серце  людське  –  таїна,
 як  же  його  зрозуміти?
 А  вже  підганя  сивина
 і  стали  великими  діти.

 Досить  уже  думок…
 всі  ці  падіння  і  злети
 живлять  ілюзій  струмок,
 ставлять  мари  тенета.

 Де  ж  вони  крила  твої,
 щоб  у  просторі  серця  літати,  
 і  душі  солов’їні  гаї,
 й  духу  високого  білії  шати?
 ………………………………  
 На  Божій  долоні  –  весни  й  раї,  
 На  Божій  долоні  –  здобутки  і  втрати.
 
                                                                 Березень  2004







 

                 ХОРИСТ


 Коли  ти  встанеш  вранці,  
 а  ще  пір’їна  в  голові,  –
 свій  день  почни  у  танці  –  
 виконуй  рухи  колові.
 
 Коли  ти  встанеш  пізно,
 але  ж  пір’їна  в  голові  –
 тоді  себе  суворо  й  грізно
 жени  на  співи  хорові.  

 Коли  ж  ти  цілий  день  у  ліжку
 і  вся  у  пір’ї  голова  –  
 тоді  збирайся  пішки,
 піти  продатись  на  дрова.  
 
 Оце  є  жартики-слова,
 щоб  було  веселіше  трішки.
 
                                       15  березня  2004








   

                                         “Скільки  важить  сльоза?”  –  
                                           запитала  у  Бога  дитина
                                             (фраза,  почута  з  радіопередачі)  


 Хай  би  не  було  вже  більше  сліз,
 Світились  би  очі  радо  –
 Я  біди  усі  би  далеко  відвіз,
 Коли  б  мав  на  те  владу.

 Боже,  то  не  виклик  Тобі  –
 Вірю,  витреш  Ти  кожну  сльозу-перлину,
 Та  поки  живем  у  терпінь  добі,
 До  Тебе  молюсь  за  кожну  дитину.
 
                                                               16  березня  2004  
 
 






             *  *  *

 Кожна  година  –
 моя  родина,
 кожна  хвилина  –
 моя  дитина,  
 кожна  мить  –
 моєю  вічністю  снить.

                         Липень  2004




 



                                     Синові  Олегу

 МЕДИТАЦІЯ


 Вістря  меча,
 башти  основа,
 горить  свіча
 у  просторі  слова.
 Мить  на  вістрі
 Вічністю  стала,
 у  башті  майстрів  
 крила  Дедала.
 Спалахнула  свіча  –
 простір  бринить,  
 грізне  слово  меча  –
 Вічності  мить.
 
             26  липня  2004  










                                             Синові  Сашку

                                         Гадаєш  так  звично  
                                         оголеним  серцем  
                                         по  лезу  життя  іти?
                                                   11  серпня  2004
 
                                           Де  ж  вони  крила  твої,
                                           щоб  у  просторі  серця  літати,
                                           і  душі  солов’їні  гаї,
                                           й  духу  високого  білії  шати?
                                                     З  вірша,  березень  2004


 Сину  мій,  сину,
 Має  життя  глибину,  
 Сину  мій,  сину,  
 Має  життя  й  вершину.  
 Плин  у  широкість,  падіння  в  забаву,
 Та  раптом  увінчить  розрядом  яскравим,
 Кличе  і  вбік,  і  униз,  й  догори  –
 Вибір  робити  щодень,  щопори.  
 Сину  мій,  сину,
 Дарує  життя  й  гіркоти  годину,  
 І  хоч  би  довкола  усе  цвіло,  
 Ходить  воно  із  закритим  забралом,
 І  болю,  як  мало  б  його  не  було,
 Ніколи  не  може  бути  замало.
 
                                                               12  серпня  2004





 


                 ДОТЕП


 Якщо  життя  шляхами
 тебе  веде  ідея,  
 коли  прийдеш  до  тями  –
 спитай  себе:  “А  де  я?”  

                       11  серпня  2004










                               *  *  *

 Що  це,  падіння  чи  злет,  
 коли  ставиш  на  хмарах  намет,
 коли  дивишся,  повний  надій,  
 в  очей  глибочінь,  за  обрії  вій?  –
 Недосяжно  далеко  десь  долі  сувій  –  
 коли  трепіт  проймає  наскрізь
 всю  сутність  твого  єства
 і  є  страх  зруйнувати  якісь
 душі  тонкі  торжества.
 Коли  голос  зникає  зрадливо
 і  здатність  промовити  –  диво!  –
 чим  серце  є  повне  до  краю.
 Пані!  Що  ж  робити  я  маю?!
 Коли  Вас  так  я  кохаю!  









                     ЛИСТ


 Мелодії  чарівні  звуки
 Приховує  твоє  ім’я,  
 Занурений  в  туман  розпуки
 В  ту  музику  вслухаюсь  я.  
 Минає  день,  минає  ніч  –
 Ти  в  моїх  думах  цілий  час,
 Там  ми  з  тобою  віч-на-віч
 Ведемо  бесіду  про  нас.
 Надії  крихту  мені  дай  –
 Тебе  молю,  тебе  благаю!  –
 В  очах  твоїх  знайти  той  рай,
 Що  віддаливсь,  чи  вже  немає?
 Якщо  не  “все”,  і  ще  не  край  –
 Тебе  я  серцем  обіймаю!
 
 
 






                                             “Не  стріляйте  у  білих  лебедів”–
                                               заклик  цей  пролунав  колись

 
                         *  *  *

 День  засвітився  і  згас,
 й  ніби  пружина  якась
 тримає  на  відстані  нас…
 від  цих  забобонних  пружин,  
 навитих  із  слова  “зась”,
 не  сягнути  жодних  вершин.
 Я  спалахом  серця  ураз,
 палючим  його  вогнем,
 спалю  забобонний  сказ  –
 і  тернії  всі  обминем.
 За  руки  візьмемося  ми,
 тіла  від  Землі  відірвем,
 махнемо  легкими  крильми  –
 у  сяйну  блакить  ясним  днем.

                                                   “Не  стріляйте  у  білих  лебедів”  –
                                                     заклик  цей  пролунав  колись  –
                                                     хай  вони  у  своїм  еґреґорі  
                                                     полинуть  у  зоряну  вись*.


       *  Апограф.
 







                         *  *  *

 Втрачено  спокій  навік,
 збожеволів,  мабуть,  чоловік  –
 втелющився  аж  по  чуприну  –
 кохає  чужую  дружину.  
 Чи  довго  тривати  це  може,
 чи  не  вискочить  серце  “вороже”?
 Куди  ж  ти  мене  завело
 у  пітьму,  у  Світло,  в  добро  чи  у  зло?  
 Зітхаю  тепер  день  і  ніч,  
 страждаю,  тремчу  і  плачу  –
 побачитись  нам  віч-на-віч  
 повстало  в  складну  задачу.
 Господи!  Допоможи  і  не  карай  суворо,
 бо  я  вже  або  умру,  або  буду  літати,  скоро.  









                         *  *  *

 Може  й  для  когось  ні
 для  мене  ж  ти  –  богиня!
 Прийди  хоча  б  уві  сні  –
 моїх  думок  княгиня.
 Губами  торкнусь  твоїх  рук,  
 волосся  торкнусь  водоспаду,
 від  цих  солодких  мук  
 може  знайдемо  раду.
 Обличчя  чарівне  твоє,
 образ  весь  твій,  кохана  –
 а  в  серці:  жадана,  жадана  –
 натхнення  мені  надає  
 щось  дати  тобі  високе,
 мій  янголе  медовоокий!


 
 





                                             Із  твоїх  улюблених  квітів
                                             всю  прикрашу  тебе  пелюстками

                         *  *  *

 Не  зустрілися  наші  очі,
 коли  ти  почула:  “кохаю”,
 вірю  є  десь  слова  пророчі,
 що  колись  тобі  прочитаю.
   
 Ти  сказала  мені:  “не  знаю”,  
 а  в  душі  –  зорепад  почуттів,
 та  долоні  я  підставляю  –
 і  все  бачу  й  сприймаю  без  слів.
 
 Ти  можеш  тепер  зрозуміти  –
 Що  тебе  я  шукав  крізь  віки,
 а  серця  вогонь  родить  квіти
 і  на  тебе  падуть  пелюстки.
 
 Глянь  же  в  очі  –  й  рука  до  руки,  
 й  серцю  серце  дозволь  зігріти.






 



                                     Ходив  байкар  по  світі  
                                     і  розважав  жінок,
                                     складав  сонети  про  кохання…
 
                         МРІЯ
 
   Чи  можливо  мати  разом
   серце  вогняне  на  двох?
   Чи  можливо  поєднатись  
   всіма  глобулами  душ?
   Чи  можливо  облетіти  
   разом  всі  зірки,  Світи?
   Хай  нам  виростуть  ці  крила,
   хай  увійде  серце  в  серце,  
   хай  зіллються  разом,  разом
   всі  дванадцять  наших  тіл,
   хай  здолаємо  ми  Простір,
   подолаємо  хай  Час,  
   хай  веселка  і  проміння  
   огорнуть  навічно  нас.  

                                         складав,  та  не  для  всіх,
                                         лише  для  тих,  кого  кохав.








 
                       *  *  *
 
 Співає  соловей  у  гаї,
 Не  для  слави,
 У  серці  кожнім,  ріднім  краї
 Засяють  веселкові  хай  заграви!

                                                     7  грудня  2005  









                       ЕПІГРАМА  на...

 Образити  не  хочу  я  нікого,
 Спитаю  лиш,  чи  вірив  він  у  Бога,
 Ким  післаний  був  в  торф’яні  ензими?  –  
 Де  гать  гатив  людьми  живими.

                                                                 30  жовтня  2005  








                                 *  *  *

Я  якось  думку  ухопив  за  хвіст,
Налив  у  келихи  червоного  вина,
Якраз  то  був  не  піст,
А  думка  була  свіжа  й  недурна.

Й  для  тосту  келих  я  підніс  …
Де  ж  думка  ділась  гарна  та?
Стою  здивований,  ображений  до  сліз,
А  в  зниклості  очікувань  нудилась  самота.

Тож  хай  живуть  наші  надії,
І  світлом  сяють  в  серці  мрії,
Хай  у  красі  думки  прийдуть
На  справи  гарні  й  добру  Путь!
Й  щоб  корабля  життя  вітрила
Напнула  міцно  віри  сила!

                                                                   28  грудня  2005
 
 


 



                                             Оксані  Ядлош
 
                         *  *  *

Примружив  очі  день
І  огорнув  серпанком  втоми
Встидливу  радість  в  погляді  твоєму,
Й  твої  пестливі  руки.
Ми  ще  в  відгомоні  пісень,
Ми  наодинці,  ми  вже  вдома  –
Ми  линем  до  свого  Едему…
Ми  в  сяєві  його  і  в  звуках.


                                               Жовтень  2005  


 





                                                 Оксані  Ядлош  
 
                                 *  *  *

 Нас  поєднали  Бог  і  ватри  жар,
 Ти  не  сама  уже  і  я  не  сам,
 Моєму  серцю  ти  від  Неба  дар  –
 Душі  моїй  –  Божественний  бальзам.

 Купаюсь  я  в  твоїх  очах
 Й  тепло  моє  в  тобі  шаліє,
 Ти  мої  крила,  я  твій  птах  –  
 Ми  так  високо,  моя  мріє!  

 Тут  сонце,  місяць,  сяють  зорі  –  
 Вони  співають  нам  у  хорі,
 Ми  в  місяці-човні  до  рання  
 Пливемо  хвилями  кохання.


                                                     30  жовтня  2005  
 



 


                                                     Оксані  Ядлош
                               *  *  *

Господи,  бачиш,  ми  є  щасливі,
Ми  у  вдячній  молитві,  в  Твоїй  світлозливі
І  вдивляюсь  я  в  очі,  в  жіночі,  в  чудові,
Що  радістю  повні  в  мовчазній  розмові.


Ти  в  міцно-гарячих  обіймах  моїх,
Вірю,  що  наше  кохання  не  гріх.
Мені  –  твоїх  рук  обвиття  лебедине,
Тобі  ж  –  я  оправа,  моя  перлино!

 
                         14  листопада  2005  








             Оксані  Ядлош

                                   *  *  *

Я  на  тебе  не  сплів  батоги  заборон,
Покладаюсь  на  вірність,  кохання,  сумління,
Хай  вигадки  всі  відійдуть  в  пантеон,  –
Лиш  разом  посіємо  добре  насіння!

                                                             15  листопада  2005








                                                         Оксані  Ядлош  

                           *  *  *

Коли  ти  від  мене  далеко,
Лине  до  тебе  зграя  думок,
Сохне  у  горлі  як  в  спеку,
Мрію  про  поцілунок-ковток.

Руки  хочуть  тебе  в  обійми,
Очі  прагнуть  дивитись  в  твої,
Чи  скуштуємо  ще  кохання  напій  ми,
Чи  співатимуть  в  серці  ще  солов’ї?

                               18  січня  2006  


 





Оксані  Ядлош

               МЕТАМОРФОЗИ


 Ми  разом  з  тобою  в  цю  мить  –
 Сповільнює  час  свій  рух,  
 Єднанням  він  нашим  снить,
 Ось  він  зник  чи  то  вщух,

 Ось  він  душі  нам  переплів,
 Пролітає  серцями  знову,
 Ось  ввійшов  в  лабіринт  почуттів  
 І  зводить  над  нами  покрову.

                                     22  січня  2006  






 

         Оксані  Ядлош

*  *  *

 В  цей  лютневий  морозяний  день
 Я  дарую  Тобі  троянду  вогняну,
 Й  найніжніші  слова  із  найкращих  пісень,
 І  серце,  що  тобою  зачаровано-п’яне!


                                                         6  лютого  2006  
                                                         Оксанин  день



 








 
                                                                                           Присвячую  моїй  дружині  
                                                                                           Оксані  Ядлош

                                 ЛЕГЕНДИ  ВОГНЮ  КОХАННЯ*

                                                                     1
 Природою  кохання  є  кристал  небесного  вогню.
 Ласкавим  світлом  у  прагненні  охоплена  людина,
 Коли  проявлено  вогонь  в  ній  крізь  життя  шляхів  борню  
 І  вже  настала  ота  давно  омріяна  година.  

 Як  у  серці  й  в  погляді  ще  струменіє  світло  духа
 І  знайдено  того,  кого  з  надією  шукалось  ним,  –
 В  зливі  почуттів  зникає  із  душі  прикра  посуха
 Й  розвіюється  сіра  туга  за  оточенням  марним.

 Кохання  справжнє  ніколи  не  прийде  ніби  зненацька  –
 Бо  воно  вилітано  крилами  у  вічності  душі,
 В  кохання  простір,  ніхто  не  в  змозі,  не  увійдеш  хвацько,
 Й  вогонь  кохання  у  запалі  не  міняють  на  гроші.

 У  сяйві  той,  кому  назавжди  чи  вперше,  чи  востаннє
 Промінь  допоміжний  додає  свій  ніжно  зірка  рання.  





 *  Розпочато  10.02.06.  “Легенди…”    написано  у  формі  віночка  сонетів.  






                                                                     2

 Промінь  допоміжний  додає  свій  ніжно  зірка  рання,
 Нюанс  яскравістю  помітний  грає  в  барвах  почуттів,
 Де  обрій  розуму  й  віє  лише  холод  міркування,
 Там  в  спалахах  її  зникають  швидко  сірі  тіні  снів.


 Кристал  небесного  вогню  в  сяй-промінні  зірки  тої
 У  зародок  можливого  кохання  потай  зростає,
 І  все  життя,  при  всій  надії,  до  смерті  до  самої,  
 Гірко  й  солодко  нам  туга  за  коханням  серце  крає.

 Коли  ж  опірно,  в  самоті  згораєш  з  болем  ти  в  вогні
 І  є  від  того  стану  горе,  наснага,  радість  й  мука  –
 Бо  встати  навзаєм,  хоч  прикро  це,  то  прагнення  марні  –
 То,  мабуть,  з  долею  йдуть  неусвідомлені  змагання.  

 Той  промінь,  світло  і  кристал  є  як  щастя  запорука,
 Багатогранність  в  собі  має  кристал  вогню  кохання.









 
                                                                     3

 Багатогранність  в  собі  має  кристал  вогню  кохання.
 Надмайстерно  Богом  зіткані  з  Любові  ми  і  Світла.
 Та  у  пошуку  шляхів,  в  свободі  волі  намагання,
 Завжди  ілюзій  повні,  нас  не  ведуть  в  життя  розквітле.

 Коли  б  у  вірі  мудро  ми  Волі  Божої  йшли  руслом,  
 Коли  б  прагнули  жити  у  Просторі  Його  Любові  –
 Чарівно  й  дароносно  змінився  би  цей  світ  спокуси,
 І  все  би  сталось,  як  сказано  в  Святому  Божім  Слові.

 Та  ми  мчимо  зашорені  в  шаленстві  прагнень,  днів,  ідей,
 А  ще  ми  в  хащах  впливів  від  думок  і  настроїв  людей,
 Й  кохання  набуває  часом  незбагненно  дивних  форм,
 То  воно  світле  і  спокійне,  то  воно  як  буря,  шторм.

 І  в  груди  хвиля  б’є,  й  не  обійти  життя  густу  стерню,
 Кохання  вбране  у  шаленство  в  плині  часу  рівне  дню.  
 
 








 
                                                                     4

Кохання  вбране  у  шаленство  в  плині  часу  рівне  дню,
Торнадо  пристрастей  карає  почуттів  світлу  рідню,
З’їдає  всю  красу  в  полум’ї  чорнім  хижа  круговерть  
І  темна  пустка  змієм  лізе  в  душу  зранену  ущерть.

Трагічно  в  жахи  і  морок  поринає  розум  швидко,
Й  може  від  кохання  до  зненависті  вже  менше  кроку,
Якщо  ж  рука  від  Світла  тримає  Аріадни  нитку,  
Із  лабіринту  зла  є  змога  звільнитися,  нівроку.  

Та  у  кохання  є  серця  лет  захмарний  та  високий,  
Той,  що  двома  здобутий  у  співзвуччі  душ,  в  сплетінні  рук,
Коли  туди,  де  не  сягає  звичайне  людське  око,
І  птах  не  долетить,  долине  двох  сердець  гарячий  стук.

Той  відлік  радісний  чутно  лунко  у  небесних  залах,
Палке  кохання  своїм  сяйвом  світліш  за  зірки  спалах.








 
                                                                     5

 Палке  кохання  своїм  сяйвом  світліш  за  зірки  спалах,
 Розряд  потужний  дає  напруга  високих  почуттів.
 Повагом,  у  сяєві  сердець,  окрилений  діалог  –
 Поширить  ауру  душезлиття  на  далечінь  світів.

 А  світло  тої  аури  тонкіш  за  квітів  аромат,
 І  недоступні  оку  його  палітри  переливи.
 Кристал  вогню  кохання  виростає  у  мільйон  карат  –
 Все  це  побачити  в  чистоті  душі  лише  можливо.

 Кристал  вогню  кохання  –  диво  й  природи  надтонкої
 Він  має  сім  земних  і  сім  небесних  в  собі  кольорів
 І  сяють  вони  чисто  завжди  у  величі  й  спокої,
 В  єднанні  світла  серця  й  променів  ранкової  зорі.

 Та  все  ж  кохання,  понад  усе,  то  почуття  тендітне,
 Кохання  є  й  гаряче,  воно  недовго  рясно  квітне.






 

                                                                     6

Кохання  є  й  гаряче,  воно  недовго  рясно  квітне,
Й  може  перейти  воно  в  кохання  ніжне  оксамитне,
Так  за  бурхливої  весни  цвіт  швидко  облітає  –  жаль
До  справжнього  ж  кохання  йти,  як  йти  у  пошук  по  Грааль*.

Душа  і  серце  відродились  в  пречистім  Божім  лоні,
Їх  струн-проміння  звучить  небесно-лірно-урочисто,
Кохання  простору  досягнуть  душі  крилаті  коні,
Й  кристали  ті  вогняні  вони  зберуть  в  диво-намисто.  

В  коханні  відтінків  є  стільки  ж,  як  шлють  нам  з  неба  зорі,
Багатократно  їх  помножить  душ  піднесених  собор.
Літають  двоє  птахами  в  світлянім  співóпросторі
І  повнить  щастям  легко  їх  весни  веселковий  мажор.

Сонце  лагідне  весняне  щедрим  літом  вже  вагітне,
Кохання  є  й  спокійне,  яке  теплом  весни  привітне.





 *  Грааль  –  святий  Грааль,  чаша  Грааля  –  у  легендах  містична  чаша,  заради  наближення  до  якої  і  з  метою  долучитись  до  її  благотворної  дії  лицарі  здійснювали  свої  подвиги.  За  легендою,  це  чаша  зі  святою  кров’ю  Ісуса  Христа,  яку  зібрав  Йосип  Арімафейський,  котрий  зняв  з  хреста  тіло  розіп’ятого  Христа.  Також  є  легенда  про  те,  що  чаша  спочатку  була  чашою  першого  причастя  на  Таємній  Вечері,  і  нею  користувались  Ісус  Христос  й  апостоли  під  час  Таємної  Вечері.  





                                                                     7

Кохання  є  й  спокійне,  яке  теплом  весни  привітне.
Йдучи  шляхом  терпіння,  таланту  в  творенні,  щоб  стало,
Коли  доглянуте  кохання,  ще  паростком  тендітним
В  неперервності  своїй,  в  могутнє  б  дерево  зростало.

Міцне  в  корінні  встоїть  воно  на  вітрі  й  буревії,
Вдягнеться  в  плетиво  з  проміння  сонця,  місяця  й  зірок,
Кохання  завжди  так  сповнене  надій  на  крилах  мрії,
Не  робить  воно  підсумків,  не  тягне  із  життя  урок.

Кохання  справжнє  прагне  мудрості  й  в  ній  зростати  може,
Його  не  заштовхнути  і  силоміць  в  Прокруста*  ложе.
Мить  кожну  в  вічності  довершать  коханий  і  кохана
Й  імлі  часу  закривати  вічне  буде  вже  не  гоже,  –

Під  машкарою  часу  не  завжди  Вічність  впізнавана.
Близьке  до  Вічності  кохання  мудре,  у  своїх  станах.





*  Прокруста  (Прокрустове)  ложе  (гр.  he  kline  tu  Prokrustu)  –  ліжко  розбійника  Прокруста  (гр.  Prokrustes  –  витягувач),  що  жив  біля  Елевсіну,  (поблизу  Афін),  заманював  подорожніх  і  клав  їх  на  своє  ліжко.  Коли  люди  були  коротші  за  ліжко,  П.  видовжував  їх,  а  коли  довші  –  відрубував  їм  ноги.  
Тесей  убив  П.,  обрубавши  йому  ноги.  У  переносному  використанні  вислів  означає  мірку,  під  яку  штучно  підганяють  факти  та  явища.
 
 




                                                                   8

 Близьке  до  Вічності  кохання  мудре,  у  своїх  станах,
 Його  високий  трепіт  дає  потугу  крилам  душі,  –
 Проявлено  з  глибин  єства  все,  що  нам  від  Бога  дано,
 Воно  ж  енергія  польоту,  теж  воно  його  рушій.

 Незримо  є  вічності  доторк  в  світовисі  небесній,
 Там  час  ніби  зниклий,  ніби  він  в  грудях  назавжди  застиг,
 Там  він  чекає,  вморожено  спить  в  кристалах,  як  скресне,
 Знов  ілюзій  потоки  і  симфоній  життя  плинуть  з  криг.

 Буде  мудрість,  як  розум  придбає  від  серця  корону,
 Тож  ілюзії  шори  вже  навічно  спадуть  в  забуття,
 З  ілюзій  у  мудрість  –  то  прохід  вогняний  Рубікону*,
 Мудре  кохання  все  знає  й  у  вічність  вбудує  життя.

 Кристали  вогню  кохання  спопелять  чари  й  закляття,
 Душа  з  вогню  того  кристалів  складе  життя  багаття.

 
 

 *  Рубікон  –  лінія,  межа,  що  відокремлює  когось,  щось  від  когось,  чогось.  
 


 

                                                                     9

Душа  з  вогню  того  кристалів  складе  життя  багаття,
Пробудиться  душі  її  глибинна  й  тонка  культура  –
Можливостям  великим  уже  заспівано  зачаття,
Й  до  симфонії  вогню  життя  здавен  є  партитура.

Чистота  сердець  вдягнеться  в  веселкові  світлограї,
Запромениться  поміж  ними  вже  навічно  ясна  путь,
В  морі  світла  зникнуть  ненаситні,  злі  і  чорні  зграї,
І  всі,  ким  що  посіяне,  –  добро  чи  зло  –  своє  пожнуть.

Людей  порозуміння  –  Предтечі  миру  то  наснага,
В  блуканнях  душам  людським  воно  відвічна  мрія-спрага.
Так  буде,  колись  всі  стануть  як  єдине  Світла  тіло,
Й  все  людьми  творитиметься  життєдайно  та  уміло.

Душі  крилатій  притаманно  мати  серце  вогняне  –
Полум’я  серця  розтопить  кригу  і  холод  віджене.

 









                                                                     10

Полум’я  серця  розтопить  кригу  і  холод  віджене,
Бо  є  тепло  Долоні  Господа  на  твоїй  голові  –
Благословіння  Бога,  вічний  дар,  яке  вже  не  мине,
Як  і  надійдуть  теж  дари  іще  небачені,  нові.

Й  духочерпій  від  Бога  стає  Господнім  світлоспадом,
Таким  на  поміч,  що  відстають  в  духовних  перегонах,
Бо  на  Землі  ще  кожен  є  нерозквітлим  диво-садом
Й  садівником  водночас,  застряглим  в  хащах-забобонах.

Щоби  вчитися  Любові,  кохання  дане  нам  на  те,
Й  коли  полум’я  серця  у  троянду  вогняну  зросте,
Щоби  Творцю  всього  урочисто  піднести  його  в  дар,
І  як  порине  в  небуття  зло  чорне  з  холодом  примар  –

Час  обійнятися  усім,  хто  є  Одно*  й  хто  є  браття,
Вогонь  великий  не  подолати  холодом  завзяття.  




*  Одно  –  від  Івана  17.21







                                                                   11

Вогонь  великий  не  подолати  холодом  завзяття,
З  вінця  вогню  кохання  лине  душ  казковий  парафраз*.  
Лунає  музика  полум’я  у  злеті  вогнесвяття,
В  єднанні  позавимірнім  єство  охоплює  екстаз.

Вогонь  кохання  предивно  перейде  у  світла  сяйво,
Саме  ж  кохання  полегко  Любові  досягне  висот,
Кожної  душі  озброєння  таке  буде  не  зайве,
Від  нас  цього  чекає  Небо,  прагне  Бог  наш,  Саваот**.

Хто  зійде  на  такі  вершини,  той  Світла  справжній  Воїн,
Лише  байдужий  не  вдягнеться  у  чисті  Божі  шати,
Що  безліч  має  на  душі  він  дір  чорних  і  пробоїн,
Й  духу  меч***  йому  ніколи  не  дано  буде  тримати.

Не  варт  кликати  тих,  хто  холодом  назустріч  різоне,
Не  здатне  до  кохання  серце  захололе,  крижане.




*  Парафраз  –  інструментальна  п’єса  віртуозного  характеру  на  народну  мелодію  або  тему,  запозичену  з  іншого  музичного  твору.
**  Civotaj  –  війська  свої,  звідси  Саваот,  кн.  Вихід.  
***  Духу  меч  –  двосічний  меч,  один  бік  леза  для  подолання  зла  в  собі,  другий  –  у  світі.






                                                                     12

Не  здатне  до  кохання  серце  захололе,  крижане  –
Й  коли  душа  та  на  егоїзму  милицях  гарцює,
І  миті  життя  її  минають  не  в  добрі  та  всує,
Це  плодить  зло,  яке  в  потилицю  ударом  дожене.

Змінити  варто  орієнтири  та  цінностей  шкалу,
Замість  падіння  в  прірву  треба  піти  рішуче  вгору
Й  до  духовної  скарбниці  додати  лепту  ту  малу,  
Відкинувши  облогу  зла,  й  Богу  виявив  покору.

Шлях  кохання  у  Любов  –  потенції  душі  великі,  
В  цілющих  променях  її  згинуть  явища  всі  дикі,
Омиті  світлом,  душі  красу  плекати  будуть  люди,
Лиш  гарні  дії  й  діла  утвердяться  в  житті  усюди.


Скинь  тягар  гріхів  і  помилок,  почуй  душі  благання,  
Упевненість  крилата  краща  від  роздумів  вагання.










                                                                     13

Упевненість  крилата  краща  від  роздумів  вагання,
В  хитанні  –  збій  на  манівці  –  лише  віддалить  від  мети,
Ув’язнить  обертатись  без  віри  у  колах  страждання,
Чутливих  –  оголеним  серцем  по  лезу  життя  іти.

Є  й  люди  в  поводженні,  що  ті  чуднохвості  павини*,  –
Насправді  ж  людина  є  дух,  а  тіло  лише  інструмент.
Понад  усе,  надані  Богом  роки,  дні  та  хвилини
Повинно  заповнити  світлом,  у  кожен  життя  момент.

Кохання  –  сходинка,  й  частка  Світла  в  його  є  основі,
Кожен  має  свій  Простір  кохання,  в  ньому  безліч  світів,
Оманливих,  справжніх,  що  ваблять  й  які  є  загадкові,
Плід  яких  –  безліч  як  добрих,  так  і  злих  думок  й  почуттів.

Не  дасть  заблукати  усім  Основи  Життя  визнання,
В  осяянні  кохання  є  вищий  сенс  –  Світлопізнання.



*  Павини  –  тут  синонім  пави,  павичі.  




 


                                                                     14

В  осяянні  кохання  є  вищий  сенс  –  Світлопізнання.
Світло  знаходять  світлоспрямовані,  одне  в  одному,
Світлонаповненість  душі  зростає  Світлосприйманням,
Велика  Світлоємність  дарує  радість  пити  Сому*.  

У  всеохопності  Любові  нам  заховано  цей  Дар.
Коли  подолано  всі  егоїзму  фортечні  мури,
Зчищено  і  змито  що  на  душі  був  бруд  за  шаром  шар,
Засяє  чисто  цнота  всім  Богом  даної  натури.

За  межами  можливих  і  неможливих  обчислень  всіх
Тяжкої  праці  незбагненної  покладено  Творцем.
Чи  вдячні  ми?  –  Сновидами  занурені  в  щоденний  гріх…
То  що  ж  у  світі  цім,  який  ще  стогне  в  злі,  буде  взірцем?

Своїм  полум’ям  серця  увібрати  всю  людську  рідню  –
Природою  кохання  є  кристал  небесного  вогню.




*  Сома  –  раса  –  (Ведичне  поняття)  особливий  напій,  який  п’ють  на  райських  планетах  напівбоги,  щоби  продовжити  життя  і  загострити  здатність  насолоджуватись.  


 



                                                                     15

Природою  кохання  є  кристал  небесного  вогню,
Промінь  допоміжний  додає  свій  ніжно  зірка  рання.
Багатогранність  в  собі  має  кристал  вогню  кохання,
Кохання  вбране  у  шаленство  в  плині  часу  рівне  дню.

Палке  кохання  своїм  сяйвом  світліш  за  зірки  спалах,
Кохання  є  й  гаряче,  воно  недовго  рясно  квітне,
Кохання  є  й  спокійне,  яке  теплом  весни  привітне,
Близьке  до  вічності  кохання  мудре,  у  своїх  станах.

Душа  з  вогню  того  кристалів  складе  життя  багаття,
Полум’я  серця  розтопить  кригу  і  холод  віджене,
Вогонь  великий  не  подолати  холодом  завзяття,
Не  здатне  до  кохання  серце  захололе,  крижане.

Упевненість  крилата  краща  від  роздумів  вагання.
В  осяянні  кохання  є  вищий  сенс  –  Світлопізнання.











РЕАЛІЗОВАНИМ*    І    НЕРЕАЛІЗОВАНИМ    ДУШАМ

                                                                               Божеє  Царство  всередині  вас
                                                                               Від  Луки  17.21


 Всім  прощаю,  я  схиляюсь  в  чеканні,  Мати  і  Отче,
 У  вершинному  лотосі  в  дусі  стою,
 Тобі  серцем  вклоняюсь,  о  Космосу  Зодчий,
 Тут,  в  Промінні  Любові,  в  самому  Раю.











*  Народженим  згори,  з  Духа  –  від  Івана  3.  3,  5  –  8.










                                                   Всім  –  мир,
                                               сяйво  радості                                                
                                               світло  любові,
                                               всеочищення,
                                         всеодухотворення,
                                                 всеспасіння,
                                                       Вічність.
                                                           Амінь.




 
                                             ́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370574
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 06.05.2013


Любов Ігнатова

Свіча пам'яті… ( з Віталієм Назаруком)


Каштани  пам'яті  свічу
Знов  запалили  в  Україні…
Я  разом  з  вами  помовчу
Під  реквієми  солов'їні...
В  квітковім  гомоні  весни,
Цвітуть  могили,  обеліски,
Для  тих,  хто  не  вернувсь  з  війни...
Живі  вклоняються  їм  низько...
«День  Перемоги»  знов  луна…
В  строю  сивіють  ветерани…
І  їхні  нерви,  мов  струна-
Ще  й  дотепер  ятряться  рани.
На  грудях  повно  орденів,
За  їхні  дні,  прожиті  в  «пеклі»,
За    всі  роки...  В  мільйонах  снів
Вони  ведуть  бої  запеклі.
І  кожен  рік  рідіє  стрій.
Все  важче  ордени  носити.
Шануймо  їх!  Уклін  земний!
Дай,  Боже,  довго  їм  прожити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422470
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 05.05.2013


Мазур Наталя

Подарки ночи

.                                              "Я  давно  ничего  не  писал...

                                                 Что  мне  ручка  с  бумагой,  и  что  мне  вчерашняя  память,  
                                                   Если  ныне  возможно  к  весне  прикоснуться  руками!"
                                                   (А.  Пахнющий)
                                                   http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418235  

5  вариант
Тишина,  как  паук,  черной  точкой  повисла  в  углу,
Там,  где  башней  Пизанскою  книги  на  темном  полу
Призывают  прочесть  их  обложек  стеной  розноцветной.
День  к  закату:  работа,  прогулка  с  подругой,  спортзал,
Суета-маета  дни  за  днями,  но  кто  бы  сказал,
Что  за  сила  влечет  так  к  перу  и  бумаге  офсетной?

И  бегут  чуть  неровные  строчки  по  глади  листа...  
Вновь  отважным  пером  перечеркнута  фраза  не  та,  
Перелетными  птицами  мысли  кружатся  устало.  
Одиноко  душа  воспаряет  над  грешной  землёй,
И  в  словах  изобильно  тепло  оставляет  своё,  
Родились  чтоб  в  созвездии  строчек  зарницею  алой.  

А  к  рассвету  исписан  листок  и  просохли  чернила,  
Ночь  бессонницу  мне  и  стихи  вместо  снов  подарила.


4  вариант
Тишина,  как  паук,  черной  точкой  повисла  в  углу,
Там,  где  башней  Пизанскою  книги  на  темном  полу,
Мне  б  прочесть  их,  да  все  недосуг...  Пролетит  за  делами
День  к  закату:  работа,  прогулка  с  подругой,  спортзал,
Суета-маета  дни  за  днями,  но  кто  бы  сказал,
Что  за  сила  влечет  к  написанью  стихов  вечерами?

Снова  буквы  скользят,  словно  бисер,  по  глади  листа,  
И  отважным  пером  перечеркнута  фраза  не  та,  
Перелетными  птицами  мысли  кружатся  устало.  
Одиноко  душа  воспаряет  над  грешной  землёй,
И  в  словах  изобильно  тепло  оставляет  своё,  
Родились  чтоб  в  созвездии  строчек  зарницею  алой.  

А  к  рассвету  исписан  листок  и  просохли  чернила,  
Ночь  бессонницу  мне  и  стихи  о  тебе  подарила.



1  вариант
Тишина,  как  паук,  черной  точкой  повисла  в  углу,
Там,  где  башней  Пизанскою  книги  на  темном  полу,
Мне  б  прочесть  их,  да  все  недосуг...  Пролетит  за  делами
День  к  закату:работа,  прогулка  с  подругой,  спортзал,
Суета-маета  дни  за  днями,  но  кто  бы  сказал,
Что  за  сила  к  бумаге  влечет  и  к  перу  вечерами.
(Что  за  сила  влечет  к  написанью  стихов  вечерами?)
(Что  за  сила  влечет  так  с  пером  посидеть  вечерами?)
(Почему  за  перо  и  бумагу  берусь  вечерами?)


2  вариант
Тишина,  как  паук,  черной  точкой  повисла  в  углу,
Там,  где  башней  Пизанскою  книги  на  темном  полу,
Мне  б  прочесть  их,  да  все  недосуг...  Промелькнет  незаметно
День  к  закату:работа,  прогулка  с  подругой,  спортзал,
Суета-маета  дни  за  днями,  но  кто  бы  сказал,
Что  за  сила  влечет  так  к  перу  и  бумаге  офсетной?
(Почему  потянулась  рука  за  бумагой  офсетной.)


3  вариант
Тишина,  как  паук,  черной  точкой  повисла  в  углу,
Там,  где  башней  Пизанскою  книги  лежат  на  полу,
Почитать  призывая  обложкой  своей  разноцветной.
День  к  закату:  работа,  прогулка  с  подругой,  спортзал.
Суета-маета  дни  за  днями,  но  кто  бы  сказал,
Почему  тянет  руку  к  перу  и  бумаге  офсетной.

Снова  буквы  скользят,  словно  бисер,  по  глади  листа,
И  отважным  пером  перечеркнута  фраза  не  та,
Перелетными  птицами  мысли  кружатся  устало.
Одиноко  душа  вновь  блуждает  над  грешной  землёй,
И  в  словах  изобильно  тепло  оставляет  своё,
Родились  чтоб  в  созвездии  строчек  зарницею  алой.

А  к  рассвету  исписан  листок  и  просохли  чернила,
Ночь  бессонницу  мне  и  стихи  о  тебе  подарила.

11-12.04.2013г.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419875
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 23.04.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2013


ABIV

Весна


Плете  повітря  павутиння  звуків
І  струменить  мелодія  проста
Весна  танцює  з  снігом  по  під  руку
А  дощ  веселі  такти  відбива

Суворі  хмари  променем  лоскоче
Грайливе  сонце,  щиро  сміючись
Самотній  птах  непереборно  хоче
Казки  світів  далеких  сповістить

Земля  квапливо  розтопила  кригу
І  квітами  вітає  новий  день
Виспівує  вода  весняні  гімни
Словами  всіх  відомих  нам  пісень

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417921
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013


ABIV

Де Ти

Я  задивився  на  схожу  на  тебе
Постать  самотню  серед  снігів
Пам'ять  за  мить  до  блиску  відтерла
Сяючий  спогад  палаючих  днів

Зачекай!Не  іди!
Білу  казку  Зими  на  хвилину  єдину  мені
Зупини.
Зачекай  хоч  хвилину…
Життя  швидкоплинне.
Серед  попелу  й  диму  віднайди  мені  мить
Ту  єдину
Де  ти?  Поясни  мені:  де  ти?
Розкажи  мені
                                                                                     Де  ти?

Сполоханий  погляд  під  ноги  й  праворуч
За  віями  далі  ховається  біль
Дивлюся  на  неї  –  про  тебе  говорю
Мій  опір  не  вартий  найменших  зусиль

Зачекай!Не  іди!
Білу  казку  Зими  на  хвилину  єдину  мені
Зупини.
Зачекай  хоч  хвилину…
Життя  швидкоплинне.
Серед  попелу  й  диму  віднайди  мені  мить
Ту  єдину
Де  ти?  Поясни  мені:  де  ти?
Розкажи  мені
                                                                                     Де  ти?

Забувши  одразу  про  обережність
Бажання  мої  несподівано  скресли
І  в  супереч  волі  і  всіх  ознак  долі
Шукаю  в  очах  незнайомих  тінь  твою

Зачекай!Не  іди!
Білу  казку  Зими  на  хвилину  єдину  мені
Зупини.
Зачекай  хоч  хвилину…
Життя  швидкоплинне.
Серед  попелу  й  диму  віднайди  мені  мить
Ту  єдину
Де  ти?  Поясни  мені:  де  ти?
Розкажи  мені
                                                                                     Де  ти?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415389
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Любов Ігнатова

А ти пішов…

Експромт  на  вірш  ''Горевание  (Излюбил
неистово…  Бросил  без
печали…)''
АВТОР:  Андрей  Кривцун
***
Пішов...Спустошив  ніби  пляшку...
Лишив  сум'яття  почуттів...
А  я  твою  розбила  чашку,
Неначе  відлік  двох  світів...
Хотіла  втримать-  не  зуміла...
І  відпустити  не  змогла...
Мабуть,  в  нас  щось  перегоріло,
Мабуть,  нас  гра  ця  затягла...
Пішов...  Зібравши  свої  речі...
Вселилась  пустка  у  мій  дім...
Цей  дощ  сумний,  такий  доречний,
Такий  невчасний  оцей  грім...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415762
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Любов Ігнатова

За мить до кінця відліку

Вино  з  чебрецевим  присмаком,
Думки  і  слова  -  антоніми...
Гуляє  весна  присмерком  
Зимової  сніго-агонії.
Нас  ваблять  уста  безмовністю,
Якимсь  загадковим  потягом;
І  очі  лише,  з  непристойністю,
Відшукують  щось  під  одягом.
Наш  максимум-  пальців  дотики,
Вербальні  якісь  півнатяки...
А  десь  верблозні  котики
Куштують  вечірню  патоку...
За  мить  до  кінця  відліку,
Відмінимо  порух  стартовий;
І  ніби  злочинних  спільників,
Тримаєм  себе  під  вартою...
Прощальні  руки  потиски,
Цілунок  легкий-  на  удачу...
Ми  іспит  цей  склали.  Оплески!
Чому  ж  тоді  ледь  не  плачу?    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416131
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Мазур Наталя

Зустріч

Зустріч  ця  не  випадкова,
Знали  вона  і  він.
Очі  у  очі...  Ні  слова  -
Пам'яті  бив  передзвін.
Хоч  розгубилось  у  плині
Ситого  штилю,
Однак
Це  почуття  по  краплині
В  душу  сочилося.
Смак
Напівзабутого  тіла,
Рук  розпашілих  тепло.
Наче  уперше,  несміло
Пив  поцілунки.
Кого,
Де  і  коли  розпитати
Про  швидкоплинність  життя?
Доля  щасливі  дукати
Сипле  лиш  мить.
Почуття
Знов  спалахнуло  квітково.
Танув  напруження  лід...
Зустріч  ця  не  випадкова
В  серці  залишила  слід.

28.03.2013р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413392
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Любов Ігнатова

Мої думки…

Мої  думки  холодними  краплинами
Стікають  із  вікна  та  із  небес,
Змиваючи  підґрунтя  статуй  глиняних,
Малюючи  на  склі  сумний  гротеск...
Мої  думки  шпигають  серце  голками,
Наносять  візерунки  на  крові.  
Душа  болить,  прикрашена  наколками,
Що  зародились  сумом  в  голові...
Я  розіб'ю  дзеркальне  відображення  
Моїх  думок  в  проекції  вікна.
Моя  любов-  то  особисте  враження,
І  біль  у  серці-  то  моя  вина...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411250
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013


Усміхнено-заплакана

Лист, якого не відправлю.

У    думки    мої    закралася    тиша...Глибока    порожнеча    і    більш    нічого...Так,ніби    і    не    боляче,а    просто    ніяк.    Ні    рядка,ні    фрази,ні    слова...А    навіщо?    Все    одно    не    почує...А,як    почує,то    не    зрозуміє...Нічого    не    зрозуміє.    Бо    він    інакший!    Не    з    моєї    планети!    І    мене    не    знає    справжньою!..Бо    не    дозволяю    знати...Не    доторкається    до    душі...Лише    до    губ...А    що    таке    тіло?    Хах...Оболонка!    ....    А    раніше    думала    не    так...Ти    ж    знаєш...    Тоді    були    принципи,правила,інше    бачення...А    тепер    очі    бачать    не    те...Не    тих...Не    так...Сталося    те,чого    боялася    найбільше    -    упала    з    високих    понять    на    побитий    асфальт    буденщини.    Доросле    життя.    Доросле!?    Не    доросле,а    забруднене    плотськими    втіхами!    ...    Аж    відвертає...Стерти    б    усе    та    наново    написати...А    хотіла    ж...Тоді...З    тобою...Іншу    картину    собі    малювала.    Ну    як,малювала,ескізи    лише...А    потім    забруднила    чорнилами,замість    яскравих    барв...Сама.Власноруч.    ...    Дурна!    ...    Розбивалися    не    раз    мої    блакитні    ідеали.    З    висоти    та    на    скелі!    Вщент!    ...    А    цього    разу    навіть    сліду    не    лишилось...Лише    руки    порізала,як    намагалась    зібрати    хоч    щось...Хоч    уламочок...    Змінилось    все    так    різко.    Та,чи    на    краще?...А    тоді    я    була    більш,ніж    впевнена...більш,ніж    смілива...більш,ніж    твоя...а    зараз    ...а    зараз    -    інший...    а    зараз    інакше...все    інакше...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407481
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 11.03.2013


Любов Ігнатова

П'єса на двох ( з Віталієм Назаруком)

Він-  Віталій  Назарук.
Вона-  Любов  Ігнатова.
***
Вона.  Осідає  тихо  в  ніжність
вечір,
Хвилі  часу  стукають  у  скроні,
Обійми  мене  ще  раз  за  плечі,
Поцілуй  сполохані  долоні.
Він.  Я  без  тебе  сонечка  не  бачу,
А  твої  вуста  –  мені  дарунок,
Пригорнися,  пташко,  для  удачі,
Хай  вогнем  палає  поцілунок.
Вона.  Ти  послухай,  як  шепоче
серце,
Це  здійснилась  заповітна  мрія,
У  мені  твій  подих  відізветься,
Я  без  тебе  й  дихати  не  вмію.
Він.  І  мені  без  тебе  не  прожити,
Я  люблю  тебе,  моя  кохана.
Буду  все  життя  тебе  любити,
Сонечко  моє,  чи  зірко  рання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401096
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Любов Ігнатова

Мавка

Я  тебе  причарую  голосом,
Залоско'чу  пшеничним  колосом,
Доведу  до  сп'яніння  цілунками,
Розпишу  весь  твій  світ  візерунками.
І  любитиму  до  безтілесності,
І  поставлю  тавро  приналежності.
Напою  тебе  з  маку  росинками
І  омию  все  тіло  сльозинками.
І  ми  будем  навіки  коханцями,
Викликатимем  грози  ми  танцями,
Обійматимем  небо  все  душами,
Всі  табу-заборони  порушимо...
Ти  прикрасиш  мене  едельвейсами,
Замилуєшся  білими  персами,
У  очах  моїх  втонеш,  як  в  спокої,
Долетиш  аж  до  зірки  високої...
Ми  зіллємось  в  одне  до  шаленості
І  зламаєм  закони  буденності...
Та  якщо  замилуєшся  іншою,-
Приготуйся,  мій  милий,  до  гіршого...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399256
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Мазур Наталя

Сосни на варті

Лежить  холодна  тиша  на  гілках
Високих  сосен,  що  торкають  хмари.
У  шахті  фосфоритній  затиха
Із  вічності  відлунням  голос  Сари.

                           ***

-  Моя  кровинко,  тихо!  Спи,  не  плач,  -
Згорьована  вмовляє  сина  мати.  -
За  тебе  я  молилася,  та  бач...
Ніхто  вже  нас  не  прийде  рятувати.

-  Чому  надсадно  плачуть,  мамо,  всі.
Біди,  немов,  чекають,  а  чи  страти?
-  Ти  не  зважай  на  плач  той,  уві  сні
Не  страшно  буде,  сину,  помирати.

-  Скажи,  матусю,  нащо  Авігаль
У  воду  кинула  малу  дитину,
Коли  нас  через  міст  вів  поліцай?
-  Вона  її  так  рятувала,  сину...

-  Я  їсти,  мамо,  хочу...  Дай  шматок
Тієї  хали,  що  пекла  ти  в  печі.
А  ще  води  би  випити  ковток...
-  Про  це  згадав  ти,  сину,  не  до  речі.

-  До  хедеру  я,  мамо,  дуже  звик,
У  мене  друзів  там  було  багато.
Освоювали  Тору  та  іврит,
Щоби  могти  з  раввіном  розмовляти.

-  Ти  знаєш,  сину,  як  молились  ми,  -
В  її  очах  спалахує  розпука.  -
Смолу  розпечену  на  тім'я  налили,
І  Ребе  наш  помер  у  лютих  муках.

-  Мені  так  важко  дихати,  чомусь...
Хтось  у  пітьмі  там  просить  допомоги.
Ридає  тяжко...  Мамо,  я  боюсь...
-  Ох,  сину,  сину...  Не  тримають  ноги...

-  А  завтра,  мамо,  як  настане  день,
Чи  будуть  ще  нас  мучити  прокляті?
-  Не  буде,  сину,  ворогам  прощень!  -
Сказала  стиха  і...  замовкла  мати.

Земля  волала,  клянучи  війну!
Межи  трьох  тисяч  знищених  у  шахті,
Маленький  хлопчик  з  мамою  заснув...
Завмерли  сосни,  стоячи  на  варті.

                           ***

Лежить  холодна  тиша  довкруги,
Деревами  вдивляючись  у  вічність.
Звучать  щороку  в  шахті  молитви,
І  люди  палять  поминальні  свічі.

21-24.01.2013р.

У  1942р.  під  час  Другої  Світової  війни,  фашисти  загнали  у  
фосфоритну  шахту,  розташовану  за  3  км.  від  м.  Дунаївці,  
близько  трьох  тисяч  жінок,  старших  людей  і    дітей.  
Вхід  у  шахту  замурували  і  вибратися  звідти  ніхто  не  міг.  
Старожили  свідчать,  що  декілька  днів  на  місці  трагедії  
рухалася  земля.  З  шахти  чулися  крики  про  допомогу,  
стогін,  плач  помираючих  у  страшних  муках  людей.  
Вони  загинули  від  спраги,  голоду  і  задухи.
Щорічно,  починаючи  з  1945р.,  2  травня  з  усіх  куточків  
землі  з'їжджаються  рідні  і  близькі  заживо  похоронених  
євреїв,  щоб  пом'янути  їх  на  місці  трагедії,  запалити  
поминальну  свічу,  прочитати  поминальну  молитву.

На  фото  -  Фосфоритна  шахта,  що  стала  пам'ятником.  Фото  2009  р.


Сосны  на  страже.
Перевод  Валентины  Агаповой
http://www.stihi.ru/2013/03/01/9494                                                            

Застыла  тишь  в  разлапистых  ветвях
Высоких  сосен,  там,  у  шахты  старой,
Заброшенной,  где  фосфорит  иссяк,
Где  вечным  эхом  только  голос  Сары.

Всё  просит  исстрадавшаяся  мать:
-  Не  плач,  потише…  Спи,  моя  кровинка!
Я  за  тебя  молилась,  но,  видать,
Никто  нас  не  спасёт  уже,  мой  сынка…

-  Что  так  надсадно,  мама,  плачут  все?
Беды  иль  смерти  ждут  как  будто  люди…
-  Не  обращай  внимания.  Во  сне
Не  страшно  умирать,  сыночек,  будет…

-  Но,  мама,  а  зачем  же  Авигаль
С  младенцем  в  воду  бросила  кулёчек,
Когда  нас  через  мост  вёл  полицай?
-  Она  его  спасала  так,  сыночек…
 
-  Я  есть  хочу…  Дай,  мамочка,  кусок
Той  халы,  что  ты  выпекать  любила.
Ещё  б  воды  попить,  хотя  б  глоток…
-  Не  вовремя  об  этом  вспомнил,  милый…

-  И  к  хедеру*  я,  мамочка,  привык,
Во  всём  с  друзьями  были  заедино  -
Осваивали  Тору  и  иврит,
Беседовать  чтоб  мы  могли  с  раввином.

-  Ему,  сынок,  мы  воздаём  хвалу,-
В  глазах  отчаянье  и  боль  разлуки.  -
На  темя  Ребе  налили  смолу
Горячую,  он  умер  в  адской  муке…

-  Дышать  мне  тяжко,  мама,  задохнусь…
Зовёт  на  помощь  кто-то,  плачет  очень…
Что  будет,  мама?  Мама,  я  боюсь…
-  Ох,  дитятко!..  Стоять  нет  больше  мочи!..

-  А  что  же  станет,  мама,  завтра  днём?
Когда  закончатся  проклятые  кошмары?
-  Не  будет  изверг  никогда  прощён!  –
Сказала  тихо…  и  замолкла  Сара.

Земля  вопила  и  кляла  войну!
Меж  этих  тысяч,  что  загибли  в  шахте,
Был  хлопчик  с  мамой,  он  навек  уснул…
И  сосны  замерли.  Они  -  на  вахте.

***
С  тех  пор  здесь  тихо.  Часовыми  лишь
Стоят  деревья,  вглядываясь  в    вечность.
Раз  в  год  молитвы  нарушают  тишь,
Да  поминальные  во  тьме  сияют  свечи.

*Хедер  -  начальная  еврейская  школа.

В  1942  году,  во  время  Второй  Мировой  войны,  фашисты  загнали  
в  фосфоритную  шахту,  расположенную  в  трёх  километрах  от  
города  Дунаевцы,  около  трех  тысяч  женщин,  стариков  и  детей.
Вход  в  шахту  замуровали,  и  выбраться  оттуда  никто  не  мог.  
Старожилы  говорят,  что  несколько  дней  на  месте  трагедии  
двигалась  земля.  
Из  шахты  доносились  крики  о  помощи,  стоны,  плач  умирающих  в  
страшных  муках  людей.  Они  погибли  от  жажды,  голода  и  удушья.
Ежегодно,  начиная  с  1945  года,  2  мая  со  всех  уголков  земли  
съезжаются  сюда  родные  и  близкие  заживо  погребенных  евреев,  
чтобы  помянуть  их  на  месте  трагедии,  зажечь  поминальную  
свечу,  прочитать  поминальную  молитву.
На  фото  -  фосфоритная  шахта,  что  стала  памятником.  Фото  2009  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395336
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Любов Ігнатова

Дарунок (усім моїм друзям на цьому сайті, і тим хто завітав на вогник)

В  цукеркові  обгортки  я  загорну  цілунки,
Складу  в  маленьку  скриньку  і  відішлю  тобі.
Вкажу  я  на  ромашках,  від  кого  подарунки,
Щоб  засвітились  щастям  ті  очі  голубі!
І  напишу  у  віршах  слова  усі  найкращі,
Сама  зроблю  листівку  із  пелюсток  троянд,
Провірю,  щоби  сльози  не  втрапили  нізащо  
До  сплетених  з  любов'ю  із  ніжності  гірлянд.
Вручу  біленькій  хмарці,  вкажу  твою  адресу,
Зроблю  я  їй  вітрило  зі  срібних  павутин;
І  попливе,  мов  лебідь  по  небесах,  як  плесу,
Збираючи  попутно  ввесь  сонячний  бурштин.
Прокинешся  ти  вранці  від  стуку  у  віконце,
Хмариночку  із  щастям  у  свій  упустиш  дім.
І  розцвіте  усмішка,  неначе  тепле  сонце,
І  порадіє  серце    даруночком  моїм!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395343
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Любов Ігнатова

А я усе дивилася на тебе

А  я  усе  дивилася  на  тебе
Крізь  скельця  непрозорих  окулярів.
І  вірила,  що  ти  -  посланець  неба,
Божественних  розносчик  циркулярів.
І  все  старалась  у  безсонній  тиші,  
Знайти  хоча  би  слід  від  твоїх  крил,    
Хотіла  розпитать,  де  їх  залишив,
Коли  покинув  світлий  небосхил...
Та  раптом  впала  із  очей  полуда,
І  замість  німбу  засіяв  ліхтар...
І  спить  у  ліжку  янголом  приблуда,
Загорнений  у  брехні,  як  в  кептар...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395878
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Юхниця Євген

Холокост

До  Дня  Спомину  жертв  Холокосту  

Так...  уявив...
Що  називаюсь  українцем,  й  за  це  –  в  піч...
Сусід-калмик:  «Не  всі  розумних  щиро  люблять...»
І  ставе  свічечку  і  додає:  «  Невміч...»
Й  співає  нишком  вбитим  діткам  «Люлі-люлі...»

Так...уявив...
Що  доньок  мо́їх,  двух  білявоньок  прудких,
Нестерпна  хмара  і  оточує  і  трує...
Індус  мовчав...й    уперше  каже  в  повний  дих:
Наш  океан  -  єврейські  стогни  -  й  нині  чує..

Так,  уявив...
Кладу  словами  квіти  за  єврейський  зойк,
Той,  передгазовий  міліардоголосний,
Сьогодні  Рим,  і  Будапешт,  Нью-Йорк,  Ханой  -
Усі  -  голосять  в  день  жало́бний,  холокостний...

27.01.13  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395858
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Любов Ігнатова

В кого вдався (жарт)

Після  виклику  до  школи,
Мати  сварить  сина:
-  Кожен  вибрик  твій,  Миколо,-
То  мої  сивини!
Так  з  тобою  скоро  стану  
Біла,  мов  лелека,
Ще  й  інфаркт  собі  дістану-
То  вже  недалеко!
Сива  тут  зайшла  бабуся,
(  Саме  ліки  пи'ла)...
-Мамо,  я  оце  дивлюся,-
Ти  вже  дочудилась!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395450
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Любов Ігнатова

Ти-мій солдатик

Ти-  мій  солдатик!  Я  тобою  граюсь.
До  рук  чужих  тебе  віддати-  зась!
Свідомо  ріжу  без  ножа  й  не  каюсь,
Бо  я  сама  так  сильно  опеклась...
Ховаю  опіки  свої  за  твоїм  болем.
Та  знять  не  можу  маску-  приросла.
Отак  живу  сухим  перекотиполем,
Врахована  до  вічності  числа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395761
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013


Мазур Наталя

Народження

Ніч  із  кокону  білого  віхоли
Намотала  ниток.  Ранок  стріхами
Розірвав  сиве  прядиво  холоду.
І  крізь  нього  проміння,  як  золото,
Полилося  тихенько  на  вишиті
Срібним  шовком  дерева.  У  тиші  тій
Заяснілося.  Втішено,  весело
Заспівали  птахи.  Вітром  чесана
Похилила  верба  закосичені
Жовті  прутики.  Сонцем  засвічений
День  зимовий  родився  під  вітами,
У  снігу,  що  палав  самоцвітами.

Для  ілюстрації  використано  картину  
Д.Кустановича  "Зимовий  ранок"
http://levkonoe.livejournal.com/7467214.html

15.01.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394679
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 23.01.2013


Любов Ігнатова

Ми , здається, вже з Вами знайомі…

Ми,  здається,  вже  з  Вами  знайомі...
Я  вже  чула  цю  пісню  очей...
Через  тисячі  темних  ночей
Пронесла  я  її  у  безсонні.
Ми,  здається,  вже  бачились  з  Вами...
Чи  у  вигинах  десь  просторових,
Чи  в  піснях  пресвятих  колискових,
Тих,  що  з  серця  прилинули  мами...
Ми,здається,вже  з  Вами  кохались...
Може  десь,на  незнаних  планетах,
В  дощових  непрозорих  тенетах,
Ми  про  гріх  найсолодший  дізнались...
Ми,  здається,  вже  з  Вами  знайомі...
Відкіля  ж  бо  я  знаю  ці  очі?
Ви  не  бійтеся,  я  не  зурочу!
Я  дивлюся  у  них,  ніби  в  спомин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394099
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 21.01.2013


Любов Ігнатова

Схилявся важко колос до землі (навіяне віршем Горлиці '' У пам'ять невинно знищених (Голодомор)

Схилявся  важко  колос  до  землі-  
Чекав  на  свою  зоряну  часину.
Радів.  Були  врожаї  чималі  
В  очікуванні  першого  зажину.
Скрипить  підвода  весело  селом-
Добротна  її  тягне  конячина.
В  ній  збіжжя  пахне  сонцем  і  теплом,
Тож  чи  для  суму  знайдеться  причина?
Село  гуде,  співа  на  всі  лади,
Підтримує  дзвінке  жниварське  соло!..
Ніхто  не  думав...  Не  чекав  біди
Із  хмар  ,  що  обступили  видноколо...
І  здійнялось!  Ревіло  і  гуло!
Змітало  навіть  півгниле  і  пріле!..
Там,  де  недавно  ще  цвіло  село,
Тепер  лиш  пустки  в  траурі  німіли...  
І  плакав  колос,  до  землі  схиливсь,
Де  предок  його  так  радів  обжину...
Він  бурю  пережив!  Він  відродивсь-
Щоб  знов  співали  села  в  Україні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394281
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 21.01.2013


Любов Ігнатова

Зима свою прикрила наготу

Зима  свою  прикрила  наготу,
Пухову  шаль  накинувши  на  тіло.  
Запивши  сумом  білу  самоту,
Завила,  застогнала,засвистіла.
Так  розійшлася  в  п'янім  куражі,
Що  загубила  шаль  свою  подерту.
І  малювала  білі  вітражі,
На  підвіконні  стоячи  відверто.
Розтерши  на  лиці  увесь  мейк-ап,
Дощів  холодних  випивши  немало,
Зробивши  сцену  з  ялинових  лап,
Всю  ніч  стриптиза  вітру  танцювала...
А  вранці  знов  прокинулась  нага,
З  очима  повними  похмільної  печалі...
Лиш  де-не-де  лишилася  блага
Її  шалина,згублена  в  запалі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390261
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 07.01.2013


Кадет

Надо жить…

С  незапамятно-присных  времён
Волновал  меня  шелест  знамён,
Но  пытались  смутить  мудрецы,
Мол,    рубить  надо  с  прошлым  концы…
Наслаждаться  сегодняшним  днём,
Не  шутить  с  благодатным  огнём,
Что  попало  не  есть  и  не  пить,
И  друзей  нерадивых  забыть…
Выбирая  судьбу  наугад,
Не  спешить  ни  вперёд,  ни  назад,
Не  заглядывать  ближнему  в  рот,
Не  тужить,  если  кто-то  помрёт…

Я  так  жить  не  согласен  ничуть,  -  
Это  ж  просто  -  не  жизнь,  а  -    жуть!
Разве  ж  можно  без  всяких  забот
Промурыжиться  день  или  год?

Надо  с  миром  вести  диалог,
Постоянно  оттачивать  слог,
Верить  в  то,  что  хостится  твой  блог,
И  подаст  что-нибудь  щедрый  бог…
Что  на  свете  есть  много  дорог,
После  корочки  слаще  пирог…
И,  пока  не  завяла  душа,
Надо  верить,  что  жизнь  хороша!

декабрь  12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387556
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012


Любов Ігнатова

Я-метелик у твоїх долонях…

Я  -  метелик  у  твоїх  долонях.
Прилетіла  в  зиму  так  невчасно...
Хочеш-залиши  на  підвіконні,
І  дивись,  як  я  тихенько  згасну...
Хочеш-  відірви  прозорі  крила,
Щоб  у  небо  більше  не  злетіла.
Я  зроблю  тобі  із  них  вітрила,
Зроблю  човен  із  свойого  тіла...
Хочеш-голкою  на  стіну,  на  удачу,  
Як  трофей,  у  боротьбі  здобутий.
Та  я  зможу  і  тоді  пробачить,
Бо  любов  мою  не  осягнути!..
Я  -  метелик  на  твоїх  долонях...
Прилетіла  в  зиму  не  навмисно...
Хочеш-посади  на  підвіконня...
Хочеш-  просто  у  кулак  затисни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386625
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012


Віталій Назарук

Фанат футболу

Побралися  молодята  і  такі  щасливі…
Люба  жінка  щохвилини    звертається  «милий»,
Він  мовчить,  а  часом  буркне,  бо  надоїдає…
Що  вона  від  нього  хоче,  бідний  сам    не  знає…
Я  прошу  тебе,  коханий,  хоч  для  етикету,
Покохай  мене,  неначе    Ромео  Джульєтту,
Я  не  знаю,  не  читав,  відповів  мужчина…  
Бо  якраз  ішов  футбол  і  була  причина…
Жінка  знову  пристає,  справа  всім  знайома,
-  Може  я  кудись  піду,  щоб  не  бути  вдома?
Прочитай  ти  про  Отелло,  як  нам  далі  жити,
-  Як  хотів  він  Дездемону  колись  задушити,
Я  і  цього  не  читав,  чого  ти  пристала,
Знову  наша  Україна  Андоррі  програла…
Але  жінка  не  мовчить,  говорить  і  далі,
-  Може  я  сходжу  на  трішки  до  сусідки  Галі?
Але  перш  ніж  йти  із  хати,  дозволь  запитати,
Чи  ти  змогу  мав  раніше  хоч  щось  прочитати?
-  Чому    так  мене  питаєш,  щось  я  не  пойму,
Ще  в  роках  своїх  дитячих  я  читав  «МУМУ»,
Понад  все  на  цьому  світі  я  футбол  люблю,
Будеш  гавкати  багато,  як  «МУМУ»  втоплю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379673
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 18.12.2012


Мазур Наталя

Мамо рідна кохана (Автор мелодії - Віктор Охріменко)

Вітерець  лебедино,
Вітерець  лебедино,
Вітерець  лебедино
Мої  думи  несе.
Мама  рідна,  єдина,
Мама  рідна,  єдина,
Мама  рідна  єдина
Зрозуміє  усе.

У  час  коли  в  замріяній  долині
Спадає  в  роси  пісня  солов'я,
Як  у  дитинстві,  по  м'якій  стежині,
Уздовж  подвір'я  йду  до  хати  я.

Хата  вишнями  вбрана,
Хата  вишнями  вбрана,
Хата  вишнями  вбрана  -
Мій  початок  доріг.
Мамо  рідна,  кохана,
Мамо  рідна,  кохана,
Мамо  рідна,  кохана,
Ти  -  життя  оберіг.

Матуся  сива  жде  біля  порогу
У  хусточці  терновій  на  плечах,
І  крізь  одвічну  за  дітей  тривогу,
Любов  ясніє  в  маминих  очах.

Мамі  рідній  благання,
Мамі  рідній  благання,
Мамі  рідній  благання
Тихо  я  шепочу.
За  твої  всі  страждання,
За  твої  всі  страждання,
За  твої  всі  страждання
Я  прощення  прошу.

Торкнуся  зморщок  на  щоці  устами,
На  серці  радість  грають  скрипалі.
За  тебе  Богу  помолюся,  мамо,
Бо  ти  для  мене  Ангел  на  землі.

17.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385659
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012


ABIV

Незабута історія

У  цьому  теплі  ховається  холод
І  дотик  як  струм,  як  занесений  молот.
У  погляді  цьому    -  сталеві  ножі.
Висмоктує  крига  тепло  із  душі.

А  пам'ять  не  хоче  скоритися  втраті…
Палала  земля  і  не  було  де  стати.
У  небі  –  не  зорі  –  одне  моє  сонце,
Без  жалю  пекло,  спопеляючи  серце.

Байдужа  мов  лід:  така  ж  чиста  та  біла
Тікала,  мовчала  і  час  зупинила.
Думки  не  тонули  в  хмільному  багатті
І  сльози  не  були  ознакою  статі.

Падіння  –  політ  хоч  і  складені  крила.
Нова  невідома  вражаюча  сила:
Життя:  люди  поруч-  все  як  на  долоні!
Не  має  ні  меж,  ні  умов,  ні  кордонів.

Не  має  бажань,  тільки  дихати  нічим.
Зневага,  огида,  презирство  і  відчай.
Та  якір  Надії  –  як  нова  дорога.
І  Віра  в  добро  на  шляху  допомога.

Повільно  години  вертались  у  день.
Мелодії  добрих  забутих  пісень,
Щирі  і  вічні  слова  молитов,
Як  долі  дарунок  приносять  Любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383610
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 15.12.2012


Олена Іськова-Миклащук

Кава ( Я любила тебе…)

Я  любила  тебе  і  щоночі  пила  чорну  каву.
Гіркий  присмак  розлук  і  загублених  в  роздумах  фраз.
Ти  ховав  блиск  очей  і  усмішку  звабливо-лукаву.
Наші  душі  від  болю  звивалися  в  муках  не  раз.

Утікали  від  долі  змиваючи  сльози  водою.
Я  пила  знову  каву,  щоб  більше  не  бачити  снів.
Відлітаючи  в  небо,  гукала  тебе  за  собою.
Побоявся  розкрилля:  буденність  лишать  не  посмів.

Все  лишилося  звичним,  лиш  ночі  самотньо-солоні.
За  сценарієм  щастя  минають  приречено  дні.
…Доля  знову  зведе  і  з’єднаються  наші  долоні.
Нацукровану  каву  завариш  ізрання  мені….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382979
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 13.12.2012


Віктор Насипаний

МАЄ БУТИ ПОВНИМ ( гумореска )

Пару  днів  нервує  Зеньо.  Ніде  правди  діти.
Все  «пиляє»  рідну  жінку  -  час,  мовляв,  худіти.
В  неї  ніби  все  у  нормі,  але  прикро  Славі.
Той  кричить:  -  Пора  зганяти  кілограми  зайві!
Слава  трохи  розізлилась,  сперечатись  стала:
-  Де  це  ти  у  мене  бачив  цілу  купу  сала?
То  живіт  занадто  повний,  трохи  зад  і  бедра.
Що  ж  ти  хочеш?  Маю  бути  кляча  сухоребра?
Ти  чого  оце  пристав,  як  той  реп’ях,  шановний?
Щось  одне  хоча  б  у  жінки  мусить  бути  повним?
-  То  є  правда!  –  гладить  Зеньо  свій  животик  сильний,-
Повним  в  тебе  має  бути  тільки  холодильник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341173
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 13.12.2012


Мазур Наталя

Незримый менестрель

Плейкаст  на  это  стихотворение  тут:
http://www.playcast.ru/view/2083396/259dcc894d0e11434c3be3bf08da500fdf76cf7fpl
автор:  LuChi



Луна  уснула  на  ветвях,
Накинув  ночь,  как  шаль,  на  плечи.
Звучала  где-то  скрипка...  Я
Стояла  молча.  Снег  беспечный
Кружил  с  мелодией  любви
Над  сиротливым,  старым  парком.
Едва  мерцали  фонари,
Разбрызгивая  свет  под  аркой.

Метель  в  наряде  кружевном
Пустилась  в  пляску  по  дорожкам.
Остановившись  меж  домов,
Ложилась  пухом  на  окошках.
И  плачу  скрипки  под  смычком
Внимал  фонарь  на  перекрестке.
Снег  укрывал  его  ковром...
Заиндевевшие  березки
Стонали  жалко  скрипке  в  такт,
Нарушив  зимнее  молчанье,  -
А  я  брела  за  шагом-шаг
К  той  хрупкой  музыке  признанья:
"...Откуда  средь  зимы  в  метель
Плывут  чарующие  звуки?
Кто  тот  незримый  менестрель,
Сгоравший  от  любви  в  разлуке?"

...Как  стая  белых  лебедей,
Летела  музыка  средь  улиц.
И  мысли  о  любви  твоей
К  душе  стихами  прикоснулись...

09-10.12.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384341
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.12.2012


Егор Овченков

Письмо Морозу

Здравствуй,  дедушка  Марос,
Хочим  мы  тибя  прасить,
Штоб  падарков  нам  принёс...
Чо  под  ёлку  положить?
Насти  варешки  и  шупку,
Старая  уже  мала,
Куклу  новую  Анютке,
Штобы  гаварить  магла.
Ну,  а  братику  Андрюшки
Ты,  пажалуста,  пришли
Две  бальшие  пагремушки
И  для  ванны  карабли.
А  ищё  хатим  канфетки,
Много-много  шоколадкоф,
Мандаринаф  прям  на  ветке,
Апельсинаф  слатких-слатких.
Ты,  дидуль,  не  самнивайся,
Харашо  себя  вели.
Не  сували  в  носик  пальцы
И  кастёр  в  лесу  не  жгли.
Хулиганили  нимношко,
Нас  за  это  паругали.
Сажей  вымазали  кошку,
Штобы  мыши  не  видали.
Пакатались  на  телёнке,
Раскалоли  маме  чашку,
Но  потом  все-все  асколки
Мы  сабрали  на  бумашку
Их  у  папы  было  много
На  столе...  Он  не  заметил.
Папочкин  начальник  строгий
После  нам  прислал  приветик
Веник  спрятали  за  шкафом
И  кидались  винаградом...
Ну,  кароче,  мама  с  папой,
Мы  любым  падаркам  рады

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384085
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 11.12.2012


Д З В О Н А Р

СЕРЦЕ, КОХАННЯ Й ДУША . . .

А  кохання  це  -  мить,
Коли  серце  щемить
І  душа  піднімається  в  небо...
Я  що  сили  кричу,
Я  собі  не  прощу,
Бо  кохання  ще  нині  не  треба...

Та  не  слухай  мене...
Так  життя  все  мине,
А  коли  ж  для  душі  буде  свято?..
Ти  прости  у  цю  мить,  
Коли  совість  кричить,
Але  радості  було  багато...

Я  людина  проста...
В  мене  серце  й  душа
Із  сумлінням  ведуть  цю  розмову...
А  життя,  як  той  цвіт,
Не  осилить  всіх  літ...
І  вертаюсь  в  проблему  я  знову...

А  любов  хай  живе,
Бо  кохання  не  вмре,
Поки  люди  живуть  на  планеті...
...  І  сумління  мовчить
Та  і  серце  вже  спить,
Лиш  душа  зняла  крила  на  злеті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310362
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 07.12.2012


Мазур Наталя

Випадковий

Ніч  знову  стікає  по  вікнах  у  краплях  печальних
Дощу,  що  завчасно  навіює  тугу  та  спомин.
Давно  загубився  у  снах  серед  марень  безкрайніх
Твій  образ.  А  може,  ти  просто  в  житті  випадковий

Прохожий,  що  тільки  спинився  напитись  водиці,
Зігрітися  серцем  від  серця  палкого.  І  знову
Згубитися  поміж  доріг,  де  іскрять  громовиці,
Пішов,  залишивши  на  згадку,  цілком  випадково,

Свій  усміх?  Чому  ж  до  цих  пір  ще  бринить  відголосся
Тих  слів,  що  промовив  мені  у  останній  розмові?
Враз  тиша  запала  глибока  і  навіть  здалося  –
Цей  дощ  і  ця  ніч  у  моєму  житті  випадкові.


02.12.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382271
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012