якби вона тільки знала, скільки всього їй досі не розказали.
якби вона тільки знала, чому завжди приїжджає на вокзали,
автостанції, навіть просто зупинки зарано, занадто квапливо.
якби вона тільки знала, скільки всього змогла, скільки всього пережила.
якби вона уявляла, як багато попереду буде доріг,
ніколи б не сумувала за тими, хто її не вберіг або не зберіг,
ніколи б не пам'ятала минуле, яке застрягає під нігтями, тисне на неї снами,
ніколи б не була рибою, що не може прихистити себе між двома далекими берегами.
якби вона мала життя, у якому б вдавалося менше опиратися на "якби",
у якому б основою було не "думай", а як максимум - "люби".
усе би могло бути не так пусто, не так трагічно, не так зухвало,
якби вона тільки знала
скільки всього
їй
не
розказали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578540
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 13.08.2015
вона співала вдома, молилася на акваріумних риб,
завжди казала, що якщо жити - то тільки наскрізь і тільки вглиб.
кожна друга трамвайна зупинка знала колір її пальта,
до кожного з її вицвілих снів не лишилося жодного моста.
коли вона мовчала про свої погожі сни чи похмурі дні,
кожен нерозказаний день окремо й нестерпно тобі болів.
то ж вона лишалася з тобою, бо ніяк не могла дорахувати до ста.
і якщо щось було надійним у її житті - то хіба що нові міста.
і тому вона досі йде й ніколи не хреститься, коли бачить хрести.
вона скаржиться на те, що світ її так і не намістив,
хоча добре знає, що вміє намістити себе сама
і що з нею все буде добре. так само, як з усіма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575217
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 27.04.2015
бо хто ти тепер? неначебто потойбічний,
поділений неділимим, примарно марний.
а я ж тоді вірила: істинний, легендарний.
лишився одним ефектом. і той - побічний.
і що вже тепер? пророцтва про неприсутність?
я ж стелюся жовтим листям містам під ноги,
не в силі давно відриватися від підлоги.
куди мене заведе не моя могутність?
а де я тепер? так мило в твою немилість.
молитися невмолимо і не вмолити.
усе повернулося. визнай: нарешті квити.
нарешті навчились вірити в неможливість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529449
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 15.11.2014
Розтала ніч, в історію пішла.
Туманний ранок сонце обіцяє…
Привіт, любов! Ти де, ти де була?
Чому не відкликалася навзаєм?
І я чекав. Чекав і не любив.
Хіба то так любов свою чекають?
А у життя, мов по дощі гриби,
Ішли усі, що також не кохали.
А втім, тепер, мов райдуга мені
Пролилось світло на тенета темні:
Не ждіть, не ждіть любові у житті –
Любіть самі, без думки про взаємність.
11.11.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536227
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 14.11.2014
тут не кожен не спить і не покладає рук
і не кожного ріжуть букви, як мертві душі.
тут ні слова про те, хто щохвилинно душить,
тож лікуй мене хоч сам Хаус, хоч Вакарчук.
надто терпко терпіти ліки із диких міст:
переконливо ж б'ються Варшави і Будапешти.
ти такий дорогий, що я вимагаю решти,
бо ж купила тебе і поглядом їла в піст.
тут не кожен стріляє й не пише комусь листи
і не кожного зброя ранить, вбиває, тисне.
тут же все підлаштовано, зіткано, все зумисне,
але якось відверто хочеться більш не йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511829
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 24.09.2014
Коли найвища цінність – це людина,
За що ж тоді змагаються живі?
Єдина Україна – чи єдина? –
Коли триклятий ворог – майже свій.
До нападу готуємося знову,
Хоч від зими зостались ще синці…
Війна – жахливе слово – вже не слово,
Як постріли ворожі – прямо в ціль.
Була б у нас протриматися змога,
А там все-рівно здужає добро…
І все таки я вірю в перемогу.
Я вірю в свій нескорений народ.
12.05.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498557
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 19.05.2014
Ти закінчишся знов - я навчуся ходити по стелі.
І, давно окупована, лізтиму в твої ґрати.
Ми глобально чужі: нетривкі Несполучені Штати,
І у нас не країна, а просто терпкі пустелі.
Тут пророчать нам неминучість та непогоду,
Експонатно-музейні війни з синдромом казки.
Що під силу мені - близьке надто до поразки,
А ти лишишся ворогом вічно свого народу.
І доводиться бути самій собі терористом.
У новинах говорять про крахи і неврожаї.
До зупинки, де ти, небезпечно не йдуть трамваї.
Я закінчуюсь знов. А решта все особисте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495216
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 17.05.2014
Сльози котяться. Срібні покоти
Розпливаються в сміх і гріх.
Дощ не плаче. Він мріє. Доки ти
Заховаєшся від усіх.
Може, знову якісь образи є,
На Планеті, де я живу.
Дощ не плаче. Він так роз-ка-зу-є.
Миє куряву об траву.
Десь калюжі стоять коритами.
Десь струмками на сто дзеркал.
Наша чаша ще недопита.
Ми закриті, щоб назагал...
Дощ розказує. Не замовчує.
Хто купає мене в думках?
Де ти всі ці холодні ночі є,
Що тобою матрас пропах?
Підсихає. Блищить. І мається.
На болоті - сліди від лап.
Дощ не плаче. Він спо-ві-да-ється
П'яногрішним своїм как-кап.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446447
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
З ним було тепло, трепетно, міжпланетно.
Легко змогла б ти вічно його терпіти.
Попри оце зарано зів'яле літо,
Він був водночас всім і нічим конкретно.
Поки тримайся міцно. Твої маршрути
Ще не написані. Краще купи чорнила,
Ким би ти не жила, аби пережила.
Іноді треба просто це перебути.
Можеш втрачати далі свою опору,
Різати знов повітря шаленим криком.
Ти таки любиш безглуздо і майже дико.
Вкотре виводь його ненадійним хлором.
Скоро усе мине, як завжди минало.
Ти його бачиш в кожній розмитій тіні,
На стелі і стінах в кожній із кривих ліній,
Але тобі його так пекельно мало.
Раджу: вдихай частіше - і стане легше,
Чула, що світ - це театр, а ми - актори?
Просто якщо забути, то без повторень.
Просто аби забути. Хіба ж це вперше?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444695
дата надходження 22.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Літо кашлем застрягло у горлі. Гортаю сторінки.
Дочитати б його якнайшвидше, крізь сон пережити.
Наші всесвіти мають на диво несхожі відтінки,
Але в них вибухають секундами метеорити.
Ти – космічно чужий. Це ховається в кожному дотику,
В кожнім погляді, схрещених пальцях, в оцій атмосфері.
Я смертельно закохана в твою хронічну екзотику.
Сліпо вірю тобі – найхимернішій моїй химері.
Все ж мовчу лиш тобою, і хай там між нами планети
Нездійсненності снів, ілюзорності літніх сезонів.
Я ніколи не знатиму, хто ти, для кого і де ти,
Бо у всесвіті звично не бачити твоїх кордонів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442502
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Спекотне літо майже надоїло,
Ніде не заховатись від тепла…
Мале дівча, так ніжно і невміло,
Зриває квіти без краплини зла.
Мале дівчатко, крихітні долоні –
Велике серце, хоч не на виду,
І так ті мальви, білі і червоні,
В її руках ще кращі ніж в саду.
Вона зриває мальви і, неначе,
Сама як сонце серед квітів тих.
Ну що там їй, ще юній і дитячій,
До варварства і вандалізму злих?
Спекотне літо гріє недаремно;
Побільше б нам таких спекотних днів!..
Мале дівчатко квітів оберемок
Несе для тата. Радісне. Мені.
(Донці, коли народиться-2)
28.07.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440004
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 11.08.2013
Пиши йому прозу. Він, мабуть, не любить ці вірші,
А ти дарма б'єшся об вікна, шукаючи рими.
Ковтаєш минуле і брешеш, що найщасливіші.
Та, люба, отямся! Ви стали хіба що чужими.
Дорогу до серця не викладеш все ж олівцями,
Картоном, папером чи де ти там щось йому пишеш.
У тебе від нього вже шрами, у віршах - вже ями.
І врешті, зізнайся, його це таки не колише.
Пиши йому прозу. Від слів нехай рвуться сторінки.
Змирися, що ти в його книжці - хіба що закладка.
Тобі не потрібно високої в щастя оцінки.
І як увірватись у нього для тебе - загадка.
Ковтай знов повітря, кусай собі губи до крові.
Збирай по частинках усі неіснуючі дати.
Йому твої драми безглузді, лише паперові.
І байдуже зовсім, чиї ти там любиш цитати.
Пиши йому прозу. Забудь ти про розміри, ритми.
Кидай у шухляди свої оберемки секретів.
А віршами, справді, тобі його не підкорити.
Втопи себе в прозі. Чи ж комусь бракує поетів?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435637
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Ти знайшов її вчора на дні десь десятої склянки.
І неначебто завжди хотів цілувати їй руки.
Та стрічаєш без неї світанки, готуєш сніданки,
Не здригаєшся більш при думках про можливі розлуки.
А вона відшукала тебе і здалася без бою,
Не топила у склянках своє заспокійливе "вчора".
Вона марила тільки тобою, лишилась лиш грою.
І, напевне, вже була смертельно від відчаю хвора.
Ти пішов, обіцяючи палко назавжди забути,
Знов знайдеш її завтра на дні десь десятої склянки.
А без неї вже бути - то нібито в рани отрути.
Допивай свої мрії. Залий своїм горем світанки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432502
дата надходження 19.06.2013
дата закладки 20.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2013
Пізнай мене із віршів:
В них я - справжній.
Вловити спробуй хід моїх думок...
Повір, не буде гірше...
Шлях відстеж мій:
Склади пароль зі слів, зламай замок...
Вичитуй моє тіло -
Поклітинно:
Фіксуй усі вразливості місця
І еро-зон уміло,
Беззупинно
Торкай, щоб в шалі билися серця...
У ліриці інтимній
В унісоні -
Зливаються всі образи в один
Потік думок чарівний...
Ми в полоні
Солодких римотечій між судин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409701
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 12.04.2013
Мені тебе так мало, моя Весно!
Бубнявію тобою до знемог -
Живу тобою! Вмру я і воскресну,
Щоб стати твоїм Лелем... Бачить Бог -
Як прагну бути поруч із тобою:
Вливатися у бруньки, наче сік;
Скресати ледом, пливши за водою;
Палким пилком пелюсток (твоїх щік) -
Цілунком припадати й пропадати
Промінням Сонця блиском на вустах.
Твоїм першозелом я хочу стати:
В тобі родитись й жити у листах.
О, як же мені, Ладо, тебе мало!
Моїй такої рідної душі...
Зимова біль засипала, приспала,
Вже скоро Літо вкутає в дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417868
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2013
Ти у серці минуле ще носиш зів’ялими квітами.
Відболіли ці метри, і ви збудували мости.
Ти вимірюєш доторки щастя його лиш привітами
І незграбно малюєш казково буденні світи.
Через місяців кілька не снитимеш більше кордонами.
Він повернеться в сни й не ділитиме свої слова.
Ти ж шукатимеш рими для нього центнерами, тоннами.
Ти ж повіриш, ти справді повіриш в безглузді дива.
І на пам'ять залишиться ваза з зів’ялими квітами.
Буде легко забути. Ти байдуже глянеш назад.
Той поділений простір між вічно чужими орбітами
Перестане боліти. Скінчиться в душі листопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416817
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 10.04.2013
Я зів'яну, як тільки постукає осінь у двері.
Вона спалить мене і, напевне, всі мої листи.
І чи зможу тоді розчинитись в її атмосфері,
Коли поруч зі мною хтось буде, та точно не ти?
Я зів'яну. Моє воскресіння лише календарне.
Все почнеться спочатку, як ти восени знов підеш.
Але поки усе, що між нами, - не зовсім ще марне.
Але поки я вірю у краще. Ти, зрештою, теж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416901
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 10.04.2013
Ти говориш годинами - я би воліла мовчати.
Відчуваю, що надто багато в повітрі півслів.
Нам рахують хвилини лише мовчазні циферблати,
Хоча їм і набридло життя у полоні дощів.
Ти ідеш так повільно. Тобі уже близько до раю.
А мені, відчуваю, ще йти кілометрами снів.
Це банально звучить, але я тебе досі чекаю,
Хоч мені і залишилось, певно, лиш декілька днів.
Ти шукаєш баланс, відпускаєш минуле безжально.
Я ж фрагмент, тільки спогад, що досі не знає, де ти.
Мабуть, краще піти, бо лиш так буде все ідеально,
Бо лиш так збережуться назавжди забуті світи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410680
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 20.03.2013
А я звикну до тиші так само, як звикла до кави,
Хоча завжди нестерпно любила лише чорний чай.
Просто справді набридли до болю дешеві вистави,
Не наблизили нас ще до пункту призначення "Рай".
І що далі - не знаю, та поки рахую години,
Що лишились до літа чи, може, усе ж до весни.
І щоб жити тобою, записую навіть причини,
Але як бути поруч, коли поміж нами - півсни?
А я звикну до цього чекання, як звикла до метрів,
Хоча ті часто ділять людей, та не завжди навік.
Треба душу закутати в ковдри чи в кілька ще светрів,
Рахувати секунди та порухи твоїх повік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405050
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 17.03.2013
А у мене тепер переповнені тишею вірші
І закреслений спогад, який розділили на два.
Ти ж помітив, що рими без тебе насправді ще гірші,
Але просто мовчав. Та й чи комусь потрібні слова?
А у мене тепер пораховані недосвітанки.
І не треба весни, бо у місто вернулась зима.
Ти ж тікаєш укотре, тебе так лякають ці рамки,
Та й чи знаєш вже ти, що та відстань, по суті, німа?
А у мене тепер дві хвилини. Дійду вже до краю.
Якщо чесно, то досі бракує твоїх нарікань.
А крім тебе, у мене ще небо. Це все, що я маю.
І, напевне, це перше з усіх напівщирих зізнань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409116
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 17.03.2013
Так безглуздо нестачу тебе римувати з зимою.
Знай: вона догорає. І скоро, вже скоро весна.
Треба визнати те, що без тебе не стала б собою,
Що, напевне, зруйнована вічна між нами стіна.
Так безглуздо узимку постійно шукати розвагу,
Недоречну, слабку і таку, що згорить до весни.
Я сприймаю тебе як хронічну свою перевагу,
Божевільно малюю осінні свої недосни.
Так безглуздо чекання завжди римувати з дощами,
Відчайдушно щодня шепотіти тобі: "Відпусти".
Я змогла би піти і лишитись хіба що з снігами,
Та чи треба узимку лише руйнувати світи?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404208
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 17.03.2013
У мене в кишені все та недописана осінь.
Вона повернеться. Я знаю: прийде її час.
А вулиці тьмяні усе пам'ятають і досі.
Та завжди мовчать, і я звикла, що їм не до нас.
У мене в душі несказанне межує з словами.
Кордони тепер - то поняття занадто хитке.
Здається, що всі ці історії стались не з нами.
Здається, що небо без тебе уже не таке.
У мене в кімнаті минуле кусає безжально.
Твої півслова, гучний голос, шматки моїх рим.
Ти знаєш, у серці усе тепер вже ідеально.
Як бачиш, "самотність" для нього - постійний режим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390161
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 25.01.2013
Я дивилась, як ти ішов,
Не сказавши нічого місту.
Чи то манія, чи любов
Знов надала цій казці змісту.
Я дивлюся, як ти ідеш,
Відчуваю гостріше: осінь
Не пішла і не має меж,
Вона не відпустила досі.
Я дивитимусь. Ти підеш.
Наша гра триватиме вічно.
Кілометри, дороги. Все ж
Я з тобою. І це хронічно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381980
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
А на вулицях часто не сказано цілі поеми,
Кілометри цих слів і безглуздо аж щирих думок.
Усі дії втрачають логічні й марудні там схеми,
Коли хочеться просто назустріч зробити хоч крок.
Саме вулиці так бережуть всіх зізнань емоційність,
Залишають назавжди у душах безмежну любов.
Лиш вони обіцяють цю трепетну й ніжну постійність,
Тільки там те минуле могло б повторитися знов.
І ці вулиці знають до болю всі наші секрети,
І думки, які ми не озвучили, й віру в дощі.
Вони переживають занепади так, як і злети,
Залишаючи недонадії завжди у душі.
Тільки вулиці зможуть насправді усе зрозуміти,
Все відчути, старатися десь відновити баланс.
Здивуватися вельми: які ж ми в душі досі діти.
Лише вулиці можуть давати іще один шанс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379153
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 23.11.2012
Не питай мене, прошу, про те, як живеться мені.
Доведеться брехати, що більше не в твому полоні.
Я не скажу тобі, що у місті вже згасли вогні.
Промовчу, що торкнутися хочу твоєї долоні.
Не питай мене більше, чи хочу бути з тобою.
Надто втомлена я від цих злих риторичних питань.
Я, напевно, вже стала чужою, може, й пустою,
Відчуваючи всю непотрібність тих моїх зізнань.
Не питай мене також про всю цю буденність і сни.
Не шукай в мені нових захоплень, бо їх там немає.
Тільки неупереджено й чесно усе поясни,
Розкажи, чому осінь нас вже так безжально вбиває.
Не питай мене краще, чи хочу там бути, де й ти.
Не кажи, що усе буде добре. Навіщо брехати?
Не пускай, не старайся ділити між нами світи.
Не питай, як я можу ще досі тебе так чекати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378470
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 18.11.2012
На тебе падає небо
Тонкими цівками пожовклих надій,
Неначе зрозуміло-нерозгаданий ребус,
Який вривається у вже звичний стрій,
Де ніщо тебе не дивує,
Де у погляді ховається скло,
І ніжна безпорадність тебе не врятує,
Де не в очах, а в намисті - дно,
Звисають загострені листки життів
З проникливо-вбивчої живої блакиті,
І кожен з листочків так би хотів
Торкнутись до неї, ожить і любити!
На тебе падає небо
Смарагдово-сірим оберемком думок.
У нестримному круговороті чи почує хто-небудь
Музику непротоптаних шляхів та стежок?
14.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378354
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 18.11.2012
Міцнішого чаю, трохи яскравих моментів.
Це п'ятниця, отже, для спогадів - саме час.
У мене замало вартих уваги фрагментів.
Мені б хоч трішечки більше історій про нас.
Мабуть, із мене осінніх мотивів вже досить.
Була ж бо за планом, холодна і дощова.
Я тепер знаю, що тиша чудес не приносить.
Дякую, осінь, за те, що душа ще жива.
Я листопадних казок вже наслухалась, друже!
Вірю у краще, бо так попросив мене ти.
Досі сумую, та брешу лише, що не дуже.
Я й не подумаю просто забути й піти.
Міцнішого чаю, трохи міцнішої віри.
Може, порадиш для неї ще й вітаміни?
Я підлікуюсь, в душі залатаю всі діри.
Тоді почну розбивати між нами стіни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376661
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 16.11.2012
В житті, як завжди, все вирішують десять хвилин.
Назустріч два кроки чи відстані десь кілометр.
І в світі тепер дуже рідко ти ще не один.
Тобі пощастило, як гріє тебе не лиш светр.
Буває і так, що секунди - дуже важливі.
До зустрічі мить, постарайтесь не розминутись.
Дива, якщо вірити, навіть цілком можливі.
Лише треба вчасно й швидко на них відгукнутись.
В житті, як завжди, все вирішують десять хвилин.
Бо йдеш й відчуваєш: мрії таки повернулись.
В житті несуттєві кордони і сотні годин.
Лиш десять хвилин. Лише б вони не розминулись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375272
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Коли ти поїхав, я чомусь перестала писати.
Урагани думок не впліталися вперто в рядки.
І хотілось щодуху тікати з цієї кімнати,
В якій переплелися не зовсім казкові світи.
І коли ти поїхав, ввірвалася в мрії ця осінь,
Розділила життя кілометрами і віршами.
І хотілось летіти від світу. Подалі. Назовсім.
Просто стерти цю відстань, що володіє містами.
Знай: коли ти поїхав, то я перестала любити.
Не тебе, безперечно, - всі безкінечні дороги.
Досі я не забула, як це - лиш далекими снити.
Й, якщо чесно, забути не мала жодної змоги.
І коли ти поїхав, усе залишивши позаду,
Я ще пообіцяла, що буду тебе чекати.
Сподівалася: зна́йду у віршах якусь хоч розраду,
Та коли ти поїхав, я перестала писати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363012
дата надходження 08.09.2012
дата закладки 15.11.2012
І все. Між нами - сотні кілометрів
І майже вже поділені світи.
Мені б подалі від душевних нетрів,
Мені б на карті десь тебе знайти.
Між нами вже дороги і вокзали,
І зустрічі, яких ще не було.
Я пам'ятаю все, що ми казали.
З душі нічого досі не втекло.
_
І вже здається: вічність є між нами,
Вона у кілометрах і хвилинах.
Тепер нам треба жити тільки снами,
Шукати порятунок в чужих римах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361109
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 15.11.2012
Нічого не треба. Порвалося небо. Іди.
У тобі потреба - закрита вже тема. Сліди.
Не страшно. Самотньо? Та ні, хто тобі сказав?
Пішов без прощання. Залишив мовчання. Не знав?
Моє божевілля. А ти, звісно, тут ні до чого.
То просто в тобі частина від світу мого.
Невже несподівано? Ой, не вдавай здивування!
Нічого складного. То лиш своєрідне зізнання.
Мій вибір - самотність і тиша. Ти це поважай.
Втікати тепер даремно. Мене забувай.
Я тільки розвага, а в кращому випадку - друг.
Втомилася просто від цих чорно-білих смуг.
Ох, дороге щастя. А здача - то пустота.
І бути з тобою. Хіба ж це моя мета?
То надто повільно, то швидко. Так, дивна річ час.
Все вкотре спочатку. Невже більше не для нас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346779
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 15.11.2012
Я з тінями. Я зовсім не сама.
Тому мені не треба співчувати.
Про тебе в мене більше мрій нема.
Між іншим, я люблю собі брехати.
Цілком щаслива. І без твоїх слів
Вже навіть краще. І повітря свіже.
Я більше не рахую наших днів.
Лише як згадую, всередині щось ріже.
Я з тінями. З минулим. Не сама.
Та знов відтворюю уривки наших фраз.
А за вікном то літо, то зима.
Все, як раніше. Тільки без образ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348418
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 15.11.2012
Так байдуже
З тобою чи без тебе
Вночі удвох
А може сам один
Так байдуже...
Життя лише для себе
І для кохання Більш нема причин
Воно-хвороба
Ракова пухлина
В'їдається у мозок і думки
Здавалося учора-ти людина
Сьогодні зранку-зовсім навпаки
Немає ліків
Окрім алкоголю
Мутна свідомість
Прискорить ритм життя
Наркотики ламають сильну волю
Холодні стіни вимагають каяття
Наступний крок-
Відсутність заборон
Легке життя без совісті,жалю
Апатія-один простий закон
Та байдуже,що досі я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374945
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Золоті дирижаблі
Повільно пливуть
Над гаями,
День помітно
Змарнів
Та, усе-таки, марить
Лиш Вами
Ви з країни чудес,
З тих країв
Де буває лиш
Казка,
Вам сказати пора –
В Ваших рухах
Захована ласка
Не спішіть так,
Заждіть,
Черевичка аж он
Загубили,
Зупинилася мить
І експромти
Дарує несміло
Листопад цей –
Блаженний,
Бо марить щоднини
Лиш Вами,
Золоті дирижаблі
Повільно пливуть
Над містами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377510
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 13.11.2012
Умре зоря – народжується мрія,
Що точно зірка падає до ніг.
Так швидко в листопаді вечоріє,
А в інший вечір – то уже і сніг.
Мотає, наче розпис петриківський
Дивацькі візерунки заметіль.
Вибілює вузькі провулки львівські,
Як це буває часто у житті.
На серці в такі дні чомусь неспокій
(Хоча й в зимі можливі чудеса).
…А в тебе знов зачервонілись щоки,
Як я про тебе вкотре написав…
10.11.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377278
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 13.11.2012
Вона тільки прокинулась і вже в контакті… ще зовсім заспані очі, а від втоми навіть рухатись не хочеться….. та бажання слухати музику сильніше за будь-яку втому…. грає її улюблена пісня «Penelopa Cruz – Cocaine» ….. я кожен раз її чую замість гудків, коли вона не бере трубки … а коли ми разом, часто слухаємо «Михайла Хому (Дзідзьо) – Наречена» … так наївно… по-дитячому мріємо, що ти будеш моя наречена… Десь на березі річки… в колі близьких людей… буде цей щасливий день… на весіллі в тебе обов’язково буде дві сукні…казково-біла денна … а вечірня - найрозкішніша… що кожен чоловік із заздрістю проводжатиме поглядом ту, що стане навік моєю… ту, що не буде більше ні з ким… вона ж належатиме тому, хто її безмежно кохає… мені … І навіть зараз замріявся, адже розповідав про її улюблені пісні... Та насправді, не важливо, яку вона любить музику: адже її оживляє любий ритм … він вселяється кожною ноткою в її клітини, наповнюючи юне і втомлене тіло енергією життя…. Босоніж…. по холодній підлозі …. дрібними крочками…. дотягується до холодильника ….. Ананасовий сік…. це ж її улюблений …. а вона навіть не підозрює, що я його терпіти не можу …. І кожен раз коли купуємо сік, я завжди беру її улюблений…. А знаєте, а я й навіть його полюбив ….. Вона любить читати романи, хоча про любов ніколи не знала….. І чого вона добавляє «Вконтакті» до друзів всіх хлопців, які роблять запит на дружбу? Хоча…. це ж не важливо, це ж просто «контакт»…. Ну не буде ж вона з ними зустрічатись - вона ж мій вірний Хом’ячок …. в неї такі гарні та пухкенькі щічки…. а вона мене називає Їжачок, тому що я часто ображаюся - «наїжачуюся» … Я ненавиджу китайські «Айфони», адже кожен раз додзвонююся до неї з декількох раз….. він часто в неї вимикається - ні з того ні з сього….. і от через цих китайців я не сплю ночами, переживаючи за свою маленьку дівчинку… яку кохаю до безумства… яка стала для мене цілим світом … цілим океаном щастя. А тепер... океаном болю… таким глибоким, що навіть зараз я все не можу його перепливти ... А я усе не вірю… я хочу взяти той клятий телефон, хочу почути коханий голос і байдуже, що ота казка закінчилась… закінчилась навіки палаючим, вогненним словом "Зрада"...... А я згадую, як ти чинила зі мною і навіть уявити не можу, щоб я був здатен на таке... А я так хочу, щоб ти відчула… зрозуміла, як рвалось на шмаття моє серце… як вистукувало у висках - "зрада!!!... зрада!!!", ти не відчуєш ... ти не знала зради ... То я зраджу тебе хоч у рядках… нехай уявно … бо в житті... я би не зміг ... кляте кохання... Якщо колись, від нічого робити, ти забредеш у світ моїх віршів… читай … можливо і твоя душа завиє від пекучого болю... Читай!!! … Ти цього варта!!! Нехай мій біль заб’ється в твоїм серці… нехай оселиться у нім... навік ... аби нікому… нікому більше не завдала такого болю...
Сьогодні слухаю Пенелопу Круз,
І що це зі мною - мабуть я загруз,
А ввечері п’ю ананасовий сік,
Хоч інший купити я все таки міг.
Ніколи в житті не читав романи,
Мабуть, мене хтось уже заарканив,
Та ні, то здалося! Вмикаю «контакт»…
О, як це прикольно … іду на контакт.
Тут море можливостей, море пригод…
Та все надоїло - піду я в народ,
Зустріну дівчИну - файну красуню,
Не те, що «вконтакті» - я не жартую.
Ми вип’ємо кави… почнеться прогрес,
І тут обломав тихий звук еСеМеС -
Кохана дзвонила, разів уже п’ять,
За голову взявся: "Твою-мою мать"
«О, ні не хвилюйся кохана - я сплю,
Про тебе лиш мрію, тобою живу,
Ну, а ти іди спатки, мій хом’ячок,
Я ніжно цілую тебе. Твій їжачок»
Що ж це робити? Тут дівка під боком,
Кохана дзвонить, на лихо, так довго.
Не хитро придумав: «Turn Off» телефон,
А завтра я скажу: Це глючний iPhone!!!
Turn off (терн оф) – вимикати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376975
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 11.11.2012
Цвіт рожевих ілюзій
Осипається так непомітно.
І пелюсточка кожна
Відчайно додолу впаде...
Невимовний пейзаж
Ще учора такий колоритний,
Потускнів, похмурнів...
І неначе терпкий каркаде,
Сум ледь чутних зітхань,
Що самотністю переповиті.
Затискають лещата
Дощами гартований біль,
Що лишився віршем
Недописаним у манускрипті.
«До» і «після» тепер поділилися,
Наче навпіл.
А холодна пора
Підкрадається тихо-зрадливо.
Гонить листя пожухле рікою
Замшілий асфальт.
Сіризною слідів порожнеча
Снує неквапливо…
Чи ж то туга ридає?
А чи нерозділений жаль???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376767
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Відкриваючи очі кожного ранку, ми відчуваємо холодні лещата реальності на своїх повіках з її довжелезним шлейфом звуків, що засідають у думках на наступні години нашого існування. Радість, сум, сумніви, страх…. Все це звучить у кожному складі промовленого слова цієї персони. Вона шепоче, пестить вухо ніжними дотиками своїх слів, подекуди її голос зривається на крик і раптом зникає у проваллі шепоту. Буває, що голос тремтить, інколи він розливається потоками по венах, стискаючи серце своїми блідими руками, бажаючи відчути ваш пульс. Приходять дні, коли вона хрипне від своїх емоцій, а потім розмовляє за допомогою жестів. Реальність – багато інтонаційна дама з вишуканими оманливими рисами, які зваблюють і обвивають душу невидимими нитками емоцій. Хтось її боїться, інший- вперто протистоїть, демонструючи стійкість власного характеру. Є такі, що тремтять від тієї шаленої реальності, коли відчувають її подих на власному обличчі. Проте найстрашнішим у її чарах виявляється непомітна рисочка, що прикрашає обличчя. Тиша…. Та ледь вловима для очей тоненька складочка, яка подекуди перетворювалася на огидний шрам, спотворюючи ніжні риси обличчя Реальності. Мало кому вдавалося помітити його, тільки ті, чия душа поринала у сірі хмари відчаю, ставали тими щасливчиками.
Таким переможцем були сіро-зелені очі. У їх житті був той момент, коли вся краса неприступної реальності постала перед ними. Що відчуваєш у той момент?? Страх? Суміш здивування і захоплення? Спустошення чи може розчарування? Кожен отримує свою винагороду чи то більше покарання за такий самовпевнений ризик. “Ми пишемо історію своїх днів у тих емоціях, які вирують у душі, сповнюють думки ваганнями і бажанням зникнути у танці мрій. Так і я мріяла про спокій, затишок власних сірих днів, коли просто сидітимеш на підлозі з улюбленою книгою на колінах. Звичайні, буденні мрії блідої постаті з печальними очима. Але прийшла та загадкова дама, обличчя якої було прикрашене тонким шрамом. Тиша… Я прожила свою тишу… Дні, тижні і місяці тиші, які перетворили моє існування на безмовне марнування життя. Здавалося, що життя розділило мою душу на дві кардинально протилежні особистості, які вороже співіснували на території мого внутрішнього світу. Марні намагання привести двох примар до спільної межі зазнавали краху. Одна сторона трималася міцно стикаючи руки у кулаки аби не зронити сліз з очей, інша- вкривалася пилом байдужості і болю. Кожна з них потай шукала причину, чому вони не могли потиснути одна одній руки і забути минуле за п’янким ароматом кави. Всі старання зникали безслідно та в подальшому не виявляли бажання вдруге навідати таких персонажів. Для них вони були безнадійними рештками моєї душі, яка будувала своє життя з вірою у світлі сонячні дні. Іронічна посмішка виникала на їх обличчі, коли мої душевні суперниці розпочинали чергову суперечку. Чому вони не могли почути одна одну? Не знаю…Це питання для мене було непідвладним для вирішення. Єдине, що лишалося незмінним так це Тиша. Я прожила свою Тишу….. Рік Тиші у чотирьох самотніх стінах. Приходили дні, коли я починала божеволіти. Відчуваючи смак божевілля на своїх устах, я говорила сама із собою, з пусткою навколо себе і своєю самотністю. Страшно?? Ні… Це була Тиша мого життя. Це був мій порятунок, аби не втратити рештки власної людяності. Тиша непомітно присідала поруч на підлозі, пильно вдивляючись в мої очі, читаючи у них страх. Вона слухала мої думки і кивала головою, згоджуючись з тим, що я потопаю у відчаї. Найстрашніше було те, що вона жодним чином не намагалася мені допомогти. Тиша насолоджувалася моїм безсиллям, втамовуючи свою цікавість в очікуванні мого згасання. Дні, тижні, місяці…. Календар крокував далі, а моя душа лишалася сидіти там на підлозі у напівтемряві самотніх стін.
Декорації за вікном поволі змінювали одна одну, душа марніла, в очікувані чогось. Пані Тиша навідувала мене щоденно, проте поволі мої душевні суперниці робили кволі спроби до примирення. Поодинокі благальні погляди про допомогу, простягнуті руки і неквапливі кроки на зустріч до примирення. Тіні навколо мого божевілля починали танути і тоненькі промені світанку навшпиньки заходили до моєї душі.
Страшно, коли Тиша сидить поряд з вами на підлозі, але страшніше, коли вона тримає ваше серце. Інколи варто бути непривітним персонажем і не відкривати душу Тиші.
Спробуйте, це варто того….. ”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366595
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 09.11.2012
Задутий день…
Маленька алогічність:
Хоч поночі, а дихає свіча
Хан мороку зняв плащ –
І темна вічність
Із вогниками бавиться
В квача…
Нахмуряться в кутку
Старі химери,
Узувшись у забутий
Черевик,
Та відсвіти підморгують
З портьєри,
Дратує тінь
Кармінний жартівник
А від підлоги
Майже аж до стелі
В старім свічаді
Міняться огні:
маленький вогник
У пустій оселі
Втішає тіні
Темні і сумні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376655
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
Открываю окна,
Выливаю мысли,
А душа промокла,
Но не стала чистой,
И Шевчук так кстати
Мне поёт про осень.
...На пустой кровати
След ушедшей в восемь.
Трудно просыпаться, -
Да и вряд ли надо, -
Не люблю прощаться,
В землю прятать взгляды,
Знаем себе цену -
Ведь уже не дети.
Не устроим сцену -
Пусть не ждут соседи.
Милые - бранятся,
Нам же - лишь утехи,
Сны давно не снятся,
Нет веселья в смехе.
Где-то бродят наши
Половинки рядом, -
Если бы пораньше...
Если б хоть когда-то...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295185
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 09.11.2012
Такий холодний дивний вечір...
І вікно моє в дощі.
Я не можу скласти речі,
Що лежать в моїй душі.
Я замерзла від чекання
На світанок, де є Ти...
Сил нема, нема благання...
Час прошу цю ніч знести.
Я сумую крізь усмішки,
Що, як завше, всім я шлю.
А на серці - чуть, ще трішки...
Я чекаю... Я люблю...
І всміхаюсь зі сльозами
Над подушкою всіх мрій.
Гріє те, що є між нами...
Хоч земний, Ти - Ангел Мій...
Такий холодний дивний вечір...
Зачиняю я вікно.
Поскладало серце речі,
Творчий безлад, все одно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354260
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 09.11.2012
Давай, пограємо в життя:
Ставай на Долі шахівницю, –
Віщує – чуєш? – вража криця
Чиєїсь крові пролиття.
Вперід, пішаче, все вперід!
Крокуй до слави чи до страти,
Нехай натерли плечі лати
І вкотре марш-кидок убрід…
Лиш не питай себе: яка
Клітинка завтра – біла, чорна?
Бо душу розпачем огорне, –
Це вірна смерть для вояка.
Та ось і фініш… Ти – в ферзях,
Король святкує перемогу.
Чому ж, сумний, волочиш ноги,
Вглядаєшся в пройдешній шлях?
Чому фанфара не п’янить,
Де жадане блаженство духу?
А пригадай-но: як же слухав
Ти пісню леза кожну мить.
Було так просто мимохідь
Ділити світ на чорне-біле
І бачити, як знавіснілість
У вражім погляді горить.
…Але скінчився якось бій;
Плетешся втомлено між трупів.
Усе сприймається так тупо…
Аж ось лежить противник твій.
Ще зовсім юний. А в очах
Його розкритих – синє небо,
В яке зринає мрія-лебідь
І тихо тане… Світ зачах.
Не полічити, скільки мрій –
Таких живих, таких барвистих
І по-дитячому пречистих
Понищив меч безжальний твій…
Досяг мети? Скоріш вона
Тебе настигла мов розплата, –
Бо завше будеш пам’ятати
Ці очі, мрії-знамена…
Давай, пограємо в життя.
Але воно – не шахівниця:
Тут всі фігури мають лиця,
Бажання, волю, почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194199
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 08.11.2012
Я сумую за нею, вона мені сонце і світло,
Я у відчаї, в дикій зажурі цю тугу римую…
Вже і літо на фоні як вицвілі барви поблідло,
Тільки я все сумую, сумую, сумую, сумую…
Мені Бог не порадник, і навіть ця Піррова слава
(Як печалюсь, скучаю, журюсь, побиваюся, тужу)
Ні для чого, коли в її очі не світить заграва,
Ні для чого, коли я не бачу п’янку свою ружу, –
Бо сумую. О як би цей біль по житті обіграти!
Я гадав що літав, а насправді запродався граням,
Я гадав, що кохання свобода; отримав же грати..,
Ну коли вже воно перестане вбивати мовчанням…
01.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198947
дата надходження 02.07.2010
дата закладки 08.11.2012
Я не стану тебе чекати,
Зрозумій. Відпусти. Прости.
Відстань також будує грати, –
Не мости.
У твоєму тісному світі
Поки місця нема для двох.
Мої мрії – тобою спиті, –
Зверху мох.
Мої мрії втрачають мову,
Та колись я сягну мети.
Ще із нас хтось полюбить знову! –
Певне ти…
20.01.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307878
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 08.11.2012
Українській державі не треба вкраїнської мови?
Українська культура – придуманий кимось фетиш?
Спілкуватись чужою тобі зі своїми не ново!
Солов’їно на рідній ти так емоційно мовчиш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376230
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2012
Залишайся в рядках,
морально не скованих,
в словах деградованих -
щира поезія в твоїх руках.
Залишайся у титрах
ніким і коханцем
єдиним
ліричним героєм,
щоки дуріють рум’янцем
доки пишу я лавсторі.
Залишайся у блідості міста,
намалюю яскраво
тебе у словах
натхненням ,
єдиним із ста.
Залишайся.
Хочеш у кольорі,
Хочеш у слові ,
Все одно
все хаотично.
Без тебе мій світ
Лунає не поетично.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376011
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
Іду у роздумах до хати,
Чекаю ніч в полоні див.
Ось знову вигляне горбатий,
Нічний шматуючи покрив.
І я від безладу та гаму,
Комп’ютерної суєти,
Як робот, введений в програму,
Валюся в непробудні сни.
В них чудять дати, цифри хижі,
Бігбордів відблиск в голові
Скандує заклики несвіжі,
Призиви наглої брехні.
А сон, як зваблива повія,
То пряником, то батогом
Стьобне, поманить, і вже мрія
За владним згинула горбом.
Ніч сном зійшлася, ранок будить,
З очей спадає пелена.
Все, що було, то є і буде…
Така вже нація моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374373
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 06.11.2012
Вишуканість днів колись злетить.
Простолюдин зрушить цю доктрину:
Хто призначив в цю блазенську мить
Людям жити, як в хліву скотина?
Замутили очі п’ятаки,
Запеклися душі божевіллям.
Для усіх девізом є: греби
Все, що можеш, на своє подвір’я.
Очманіли, ніби від чуми.
Хай собі там чваниться Європа.
Нам іти, аби кудись іти, –
Всіх безумства вразила хвороба.
Пам’ятник пора чумний звести,
З двадцятьма обрубками, на зльоті,
Вкарбувати в нім слова прості:
«Тут чума дарує зиск підлоті».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375936
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Від`єднався від Інтернету,
Різноликий клубок подій,
Закотилась його карета,
Десь за обрій кімнатних мрій
День доволі налицедіяв:
Хтось когось недовибирав,
Хтось скупався в рожевих мріях,
Хтось законів не дочитав
Десь зірвався стрімкий торнадо,
Випав рано лапатий сніг,
Десь кориди рогате стадо,
Рвало простір під кров і сміх,
Хтось для драйву чи для піару,
Доганяв журавлиний клин,
Хтось для Гінеса під гітару,
У ефір наспівав годин
А надвечір – звичайне диво:
Лист із клена скотивсь,мов тінь,
І везе на рудавій гриві
Безбілетний багрянець кінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375941
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Чую хрускіт снігу
Тиснуть на ньго стіли
Не знаю чи сумно чи смішно
Невідомо просто мені
Знову буденність, а в неї
Немає правдивих хвилин
Тягнуться хвилини змією
Я не самотній, а просто один
Іду по похмурому парку
Пускаю кільцями дим
Отак от із самого ранку
Не самотній, а просто один
Хоть є біля мене ще люди
Та я навіжений для них
Іду... І давить у грудях
Не страшно... я уже звик
Знову в устах сигарета
Безмежна простору синь
Немає слів для куплету
Я не самотній, а просто один. (18.02.2010)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173994
дата надходження 25.02.2010
дата закладки 06.11.2012
Нічний трамвай. Пустеля. Порожнеча.
Мені в думках лиш ти та запах втечі.
У роті лише смак адреналіну.
Нічний трамвай без гальм та без зупинок.
Вгамовую себе вже третій місяць.
В душі коти вже не шкребуть, а місять.
Вночі слова шикуються у черги.
Здається, ще попереду четвертий.
На коліях блищать роси краплини.
Нічний трамвай несеться без зупину.
Колеса стукають так само, як монети
в моїй кишені. Це якщо відверто.
В думках мені лиш ти та кілька років.
Звикаю до незвичних поворотів.
У місті брудно. Поза містом – тихо.
Мовчиш собі. Мовчиш мені на лихо.
Нічний трамвай. Пустеля. Бездоріжжя.
Я вже одного разу у молитвах вижив.
Останнє коло. У депо чекають.
Нічний трамвай мене наздоганяє.
0:20
26.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375792
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012