так іноді ломить під ребрами страшно:
а раптом, з тобою не стане нам часу?
ти зважишся.
зможеш сказати.
ти - в радості.
а я опинюсь за межею досяжності..
якщо ти близький, неважливо, що далі
мені не цікаві похвали й медалі
і хоч неминуче сумне роздоріжжя,
скажи мені правду! чого ти боїшся?
ти зовсім нічого, повір, не втрачаєш
мене ти ні краплі насправді не знаєш
я вмію прекрасно вдавати байдужу
з тобою ми зовсім ніякі не друзі
занадто нерівно те серце стрибає
воно хоч мовчить, сто відсотків все знає.
а раптом, не вистачить нам відважності?
ти прийдеш, а я - за межею досяжності..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827474
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 05.03.2019
Щовечора
місяць падав.
Втрачала
баланс земля.
Розвіював
жовтий ладан
Насправді,
це я була.
Щовечора
сонцю - тризна.
Порядок речей
простий.
Але ця хода
наскрізна
і колір очей
густий…
що став мені
достеменно
оазою у пустелі.
Шукаю весни...
Тотемно
світає
в кінці тунелю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824606
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019
[i][u][b][u]Сиротливо, із деревним паливом,
Пічка перегукується: "Ба!"
На дахах малесенькі проталини,
У вогнях чорніються дрова.
Рясно попелинки міні тернами
Обростають простори цеглин,
Пахне пиріжками, пахне зернами,
Із світлини зирить селянин.
- Ба! Ало! Бабусенько! - лоскочеться
Телефоном внука у ночі.
І бабусі, і хатинці хочеться ,
Щоб не сотий дзенькав, а - ключі.[/u][/b]
[/u][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823235
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 29.01.2019
ти можеш багато втратити
і може багато хто зникнути
дощить звідусіль порадами
закон лиш один: не звикнути
дощить звідусіль фальшивістю
і віє любов'ю з користі
оті всі несправжні милості
злим оком на свіжу молодість
а серцю мовчати так хочеться!
від тих, кому "треба", сховатися
дивитись на промені сонячні
із буднів і днів вириватися
а серцю любити так віриться!
та ночі шепочуть насмішкою
що завжди, чим більше мріється
тим довше в подушку у ліжку.
12.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792606
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 29.01.2019
Водяні дзвінкі гвіздочки дощик-чоботар вбиває підківкам калюж,
В пісні пружних молоточків небо і ріллю єднає життєдайний душ.
Рвуться хмари на припоні, срібнозвучне чоботарство райдугу кує,
Плескає рілля в долоні, замовка вологе царство, весну спрагло п’є.
Хай війна з останнім димом захлинається дощами, хай скінчиться герць,
Не гукне і твого сина… Бачиш, ти - щаслива мама, вже війні кінець…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671734
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 25.01.2019
Я чула шепіт моря й самоти,
так схожі с шурхотінням оксамиту.
Відлуння щастя мОго, що розбите
гуляло, не торкаючись води...
Холодна осінь співом про своє...
по вітру розправляла жовті крила,
та човен наш і досі без вітрила,
це значить, він навряд чи допливе...
Бушує кров, занадто мало вен,
так, ніби у мені початок шторму,
а серце хоч і б'ється - впало в кому.
Не пам'ятаю тисячі імен...
Чи може зовсім, Я не на яву
одна з актрис в сумному епізоді,
Та щастя мОє, твій єдиний подих
розвіє сон, в якому я живу...
Присвята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604451
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 20.01.2019
Розгойдався обрій.
Вкрився брижами
і раптово
світ мій поночів,
міжвіконням хриплим
і засніженим
брязкають
сріблясті дукачі…
Кажеш стихла,
стала безголосою...
Бо слова
не зняти із орбіт,
місяця із неба
не випрошую
він натільно,
завжди..
у Тобі.
Може, захворіла
аритмією?
- «Вам, американо
з молоком?»
Серце зодягти
в броню не вміємо…
- «Ні…. сьогодні зимно...
з коньяком».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=46cSksKVzzs[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818535
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 20.01.2019
[i][b]Тиха ніч... заримовані гами...
Два сполучення нових світів...
Заціловані рясно снігами
Мандаринки нічних ліхтарів.
Аркуш міста... накреслення колій,
Жовтих вікон яскравий мазок,
Сенсор неба в графічних паролях
Голубих мерехтливих зірок.
Титри снігу... мільйони історій...
Ніч натхнення, навкруг ні душі,
Тільки звуки останніх рапсодій,
Тільки муза, слова і вірші.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820089
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 11.01.2019
[i][b]Кристально-білий паводок дібров,
Річок замерзлих срібне задзеркалля,
Холодні миті, з́и́ми і любов
На гранні чи в процесі замерзання.
З коротким йменням "чорної вдови"
У білих зим випрошую кохання,
Хоча у серці... в серці - тільки Ви,
Та я у Вас не перша й не остання.
Мій досі рідний, чийсь уже Адам,
З повагою до Вас, забута Єва,
Чому пішли по іншим Ви рукам
І гордо звете іншу - "королева"?
Міцна рука торкає її стан
Й, здається, що в такі надривні миті,
Ховає сльози в інеї каштан,
На довгих й шумних вулицях столиці.
А та життєва й сніжна круговерть
Геть відбира наснагу далі жити,
Бо ця розлука, як маленька смерть,
Без права поцілунком воскресити.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818412
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 11.01.2019
[b]
У цей розлом початку листопаду,
Де всіх дощів невипите вино,
Завита гілка, змерзла винограду,
Мов сніжна хвиля, пирснула в вікно.
Негоди тінь буквально в кілометрі,
Недавня синь небесна в молоці,
Сніжинок біле, падаюче ретро
Прозорим воском тане на руці.
Й стікає світлим бісером вологи
На двох калюж замерзлих вітражі,
А ми, мов листя, кинуте під ноги
В зимі такі непрохано чужі.
Хоча і серце б'є іще на сполох
Забуте літо і таку ж весну,
Та я - той перший і єдиний ворог
Ще досі надто рідному йому.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815051
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 11.01.2019
преодолев тоску и темень
и от неведенья устав
я словно бабочка в Эдеме
на белой простыни листа
у вдохновения в опале
и у отчаянья в пылу
меня немногое печалит
включая ересь
и хулу
откуда изморозь во взгляде
откуда выспренность в словах
когда и счастье вроде рядом
и не пустует голова
ещё один виток до взлёта
до белых роз
и белых риз
и я почувствую
свободу
и я возьму
за жабры жизнь....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93891
дата надходження 22.09.2008
дата закладки 19.11.2018
Завтра настанет завтра,
Сегодня упал первый снег,
Точки над «и» расставьте,
Где нет фонарей и аптек.
И нет ни улиц ночи,
А важен лишь времени бег.
Я возьму на удачу
Круг солнца, как свой оберег.
Осенью будет осень,
Зимою наступит зима.
Воздух свеж, но нервозен,
Закружит чужие слова…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814218
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 17.11.2018
Гасне в небі хмиз, хмиз,
Завмирає ліс, ліс,
Сірий вовчик спить, спить,
Цить, маленька, цить.
Вже дрімають в лісі
На старім горісі
Білочки маленькі,
Горнуться до неньки,
Дерево скрипить: «Пить!»
Цить, маленька, цить.
Спить хитрунчик лис, лис,
Засинає ліс, ліс,
Хить колиска, хить, хить,
Цить, маленька, цить.
Вранці прийде казка,
Нова хмизу в’язка
Запалахкотить вмить,
Світ заполонить.
29.10.2018
ілюстрація з https://photo.99px.ru/photos/228599/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812417
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 05.11.2018
[i][b]Тут, у чистому глянці не збуджених рухом калюж,
Геть збігаючих хмар понасмикані клаптики вати.
І завмерлий від мінус по цельсію охровий плющ,
І стрімкий водопад його зелені з припічку хати.
І палітра блакитна й холодний-холодний бетон,
Його контурів кимось розмиті у водах ефекти.
Час від часу, злітаючий голуба в просторі дрон,
Що шукає най-най, найпрекрасніші жовтня об’єкти.
Ця богемність колекцій природи мені до душі,
І вібруюючі кола й води нетривке завмирання.
Не руйнуйте картин, я прошу вас, жовтневі дощі,-
Це моє неприборкано-щире сьогодні бажання.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811868
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 30.10.2018
Хочу...
за вітром…
О, росяний світе,
Летіти в шаленім,
надвишнім
ключі –
Журавлинім,
неспиннім –
за літом, –
Серпанком неспитим,
де хуга
мовчить…
Хочу...
у пісню –
в манкі́
серенади
Вдихати в міжмрії
пернатість
тремку́
Вогняніти
вином зорепаду…
Журіти баладно
у нотнім
вінку…
Хочу...
у щастя –
щаст-зорею стати,
Сопілкою в лузі
будить
солов’їв…
Осіннього чару
челеннеє
злато
Зілляти
в настій,
щоби щем
медвянів…
04.09.11
---------------------------------
p.s. уже нічого не хочу... постаріла (душа)
(вірш занадто пафосний...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627305
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 30.10.2018
[b][i]Ви знаєте, як пам'ятною хвилею
Іще рука торкається плеча,
І як "курли" десяте рветься з вирію
Й кислить тривог нестигла алича.
І як коліс монети спішно котяться
По чорнім-чорнім плетиві доріг.
О, як до вас, звернути мені хочеться,
Проплакавшись дощами на поріг.
В момент, коли втікаючі пейзажі
Фільмує погляд втомлений з авто.
На кінострічках, клена камуфляжі
Й блакить туманна вашого пальто.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811352
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Вслухаюся в траву...
Шовкова гладь
дзвінкими нотами
суниць озвучена,
дощами, без яких
би не могла
піднятися до сонця...
Дуже скучила
за тінню рук,
які на плечі клав
як мед холодний
з липового клечання
за небом з хмарами
із молока
з якими пропливаю,
наче течія...
З якими я
і світ мій
океан -
пірнаю й виринаю,
вже оновлена.
Коли ведеш
у невагомий стан,
де солодко
у черешневих повенях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793934
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 23.10.2018
тиша
уміє слухати
бути слухняною й ніжною
вона не розкаже осені
тайну твойого імені
вона не залишиться осторонь
коли ти не вмієш дихати
коли надто холодно й боязко
залишитись для нього інеєм
одягне зелену спідницю
щоб літо тобі напророчити
задивиться в очі
довірливо
обійме бузковими мріями
тиша уміє підтримати
навіть якщо проти ночі
сонце ніколи не сходить
тиша лікує душу
спокоєм і зефіром
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808770
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 23.10.2018
[b][i]Візитки жовтня з сірою каймою,
Зважнілим листом б'ються об паркан.
Так добре йти, збиваючи ногою,
Лежачих долі сотню ікебан
Узрівши, як хмаринок дві овечки
Забіг долають в синіх небесах,
Як сотих дум гойдається вервечка
На доленьки щасливих терезах.
І, як блакитно-сиві небозводи
Підносить сонця в золоті кільце.
Це просто дрібка щастя й насолоди,
Це просто осінь... осінь... от і все..[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810042
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 18.10.2018
Збирай
тривожну мідь горобини
на гострих полюсах чужих розлук.
В передчутті полярної зими
твій хижий птах
завмер в обіймах рук.
Збирай,
дівча невпізнане, пітьма
змиває із очей твоїх блакить.
Тобі від того користі нема,
що в серці
біла віхола звучить.
Солодка і липка,
мов віщі сни
в прозорих водах Стіксу неба край.
Перегорілу мідь горобини
збирай,
дівча невпізнане, збирай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807285
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 23.09.2018
Якщо завтра не зійде сонце
І настане довічна темінь,
Буде простір пекельно чорним,
Наче в пащах космічних дір –
Все одно я прийду до тебе
У грозу, в ураган, крізь терні,
Щоб тримати тебе за руку –
Ти чекай лиш, надійся, вір!
Якщо завтра не зайде сонце
І настане одвічне світло,
Яке зробить яскравим світ твій,
Мов прожектор на стежці в рай –
Все одно я прийду до тебе
Без страху́, що мене засліпить,
Щоб водити тебе за руку –
Ти надійся лиш, вір, чекай!
Якщо завтра не прийде завтра
І настане сьогодні вічне –
Ні на мить не впадай у відчай
Та не хмур на чолі брову.
Все одно я прийду до тебе –
Обіймемося міцно-міцно,
Посплітаємо наші руки
Швидше аж на одну добу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 23.09.2018
Даріє, ти народжуєш сотні безіменних синів,
Які колись зрозуміють, що сум виходить із сльозами.
Ти навчаєш їх жити: ловити ластівок і линів,
Але не говориш найважливішого,
а неважливе приходить дозами.
Наші широти не так помірні, як помірковані,
Наші пісні не стільки сумні, як втомлені.
Ти навчаєш їх слів, але змушуєш комами
Зупинятись посеред речення,
Захлинаючись у вирі повені.
Тримаючи в пам’яті Псалтир й телефонні книги,
Стираючи непотрібні імена й історичні дати,
Твої сини топитимуть серця із вугілля і криги
По дорозі до гір Арарату.
Ти пам’ятаєш ту зиму хурдельну, Даріє,
Коли ви їли червоні яблука?
Наймолодші зрозуміли, що щастя там, де є
Яблука, а старші злукавили щось про затишок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532009
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.09.2018
Непозволительная роскошь
Ходить по лезвию ножа
В шелках в парче или в обносках
Как на парад или пожар
Мы бесполезно плодоносим
Я больше всех невыносим
А на задворках воет Осень
И ноги Осени босЫ
Басё наверное бы понял
Гораций вряд ли б оценил
Я колокольни неспокойней
Я пролил чашечку чернил
И череп сумерками стиснут
И в спину дышит волкодав
Мы так зависимы от смысла
Как от сияния звезда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79139
дата надходження 13.06.2008
дата закладки 31.08.2018
пыль превращается в колобка
и убирается восвояси
можешь воскреснуть в моих руках
это и есть ощущенье счастья
пишется кровью
бубнится в нос
и отпускается с облегченьем
мост из души
до продрогших звёзд
я ведь не спрашиваю зачем ты
входишь под кожу мою
как шприц
метишь в присяжные
и боишься
как мотылёк
оседлать карниз
точку опоры
приняв
за нишу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106661
дата надходження 07.12.2008
дата закладки 31.08.2018
Одного
серпневого
вечора,
як сонце
розсиплеться
хною
Я стану
навмисне
не ґречною,
мов пензликом,
буду рукою
виводити
знаки мережані
на спину Твою
і рамена
і колами,
ледь обережними
насмілюся
на нескінченне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803089
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 31.08.2018
Привет!
Я где-то здесь
И я в /случайном, но/ порядке,
По-прежнему дыша
Тобой.
.
.
.
А что ты делаешь
В свободное /от жизни/ время,
Когда смирение
Оправдано
Борьбой?
Автор картины Brian Hugh Warner (Marilyn Manson)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793888
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 30.08.2018
[i][b]Найперші сіті бабиного літа
Гойдає подих вітру на ріллі.
"Шанелі" зілля шлейфом розмаїтим
Ген попливли по теплій ще землі.
Мов парус в чорнім-чорнім морі поля,
Мішків біліє вицвіле сукно
І одяга старіюча тополя
На хворі ребра жовте кімоно.
Цей світський стиль і ці осінні грими
Пасують кожним клаптикам землі,
На мить, здалось - хмаринок половини
Туманним димом впали в картоплІ.
І я між ними полем маневрую,
Кладу в долоні щедрі врожаї.
А небо... небо сонечком цілує
Мене і вас в осінньому селі.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804559
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 30.08.2018
Мені не спиться… Сон - прерогатива
Тих хто в кохання бездну не пірнав
Якою ж ти була тоді красива
Та я не знав, не знав, на жаль, не знав…
Чи то твої зелено-сірі очі,
Чи то копна волосся золота
Мені всміхалась, тільки неохоче
Я безсоромно цілував уста
Чужі уста. Твої - немов вершина,
Той непідвладний досі Еверест
Ти не колола серце без упину -
То був моїй незрілості протест
Сьогодні залишилось тільки фото
Обривки слів, мелодія сумна
І врешті зрозумів я хто ти –
Моїх надій обірвана струна
Твій погляд я із пам’яті не витру,
На ньому ти назавжди молода
Цю гру, на перший погляд, і не хитру
Таки програв, але не в тім біда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798283
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 30.08.2018
Я не можу впiймати це слово,
Наше мiсто так брудом кипить.
Хтось спiткнувся об вечiр, i знову,
Темна тiнь, ще чогось, вже не спить.
Я не знаю хто поруч зi мною,
Хоча знаю цю вулицю снiв.
Я наповню цей вечiр тобою,
I забудиш, ти бруд наших днiв ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=42763
дата надходження 16.10.2007
дата закладки 17.08.2018
Проростаю в пітьмі.
Оживаю в долонях від крику.
Розгортаю стежки-обереги уздовж – поперек.
Не впізнаєш мене. Я зливаюсь із натовпом диким.
Розливаюсь вологою
в кронах столітніх смерек.
Не впізнаєш мене,
Хоч стоятиму поруч… і, власне,
Впізнавати мене – ще один нерозважливий крок.
… так смарагдове сяйво в каблучках рубінових гасне,
Коли падає перша й остання
з важливих зірок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802455
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 09.08.2018
Не допускаешь мысли
что мост горит
Висельник независим
завистник – врёт
Чрево уже не чувствует – говорит
что говорит – и ближний не разберет
Больно бывает чаще чем хорошо
Экая новость!
И ты это понял сам?
С этим ты в мир юродивенький пришел
с этим ты обращаешься к небесам?
Силы уходят строем незнамо куда
Клин пролетающий просто мозолит глаз
Так и уйдешь по себе не оставив следа
не вовлекающий
а вовлекаемый
в пляс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=38900
дата надходження 11.09.2007
дата закладки 06.08.2018
я здесь тебя убить и воскресать
страница переписана до блеска
не зря же ты во мне звучмшь как песня
на разные к тому же голоса
я здесь тебя ютить таить терять
болото словаря не обмелеет
пока мы балагурим или блеем
друг другу заменяем якоря
я здесь тебя тобой и о тебе
а ты решай
на что это похоже
и вправду ли срастаемся мы кожей
и впрямь ли застрахованы от бед
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107066
дата надходження 10.12.2008
дата закладки 06.08.2018
Все не так, як було уперше.
Все вороже і всі чужі.
Не хапайтесь за мертве серце -
Там давно вже нема душі.
Не втирайте лукаві очі,
Фрази цьковані не ловіть.
Я сьогодні іду на прощу
До священних тисячоліть.
Я зникаю у безімення -
Хто присудить, а хто простить...
Не спускайте свої знамена,
Нам ще вічність війну вести.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739827
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 03.08.2018
В слухавці мовчки по подихам просто читати -
Все зрозуміло, банальними будуть слова...
Я б і мовчання твоє розібрав на цитати
Та у ліричні вірші залюбки римував...
Де та незручність, коли настає така тиша?
Ні, навпаки, завмираю, коли ти мовчиш...
Навіть не прагну сказати аби щось скоріше -
Тиша твоя красномовніша серед всіх тиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799923
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 02.08.2018
Ти знову прийшла грізною
і очі недобрим світяться,
ти знову вени різала
кривою дугою Місяця.
Книгу пророцтв спалити
твоя безум тобі веліла.
Хотіла, було, летіти
воронам відтявши крила,
Та потім стомилась, плакала,
прогнала криваві зграї,
метала свій дар оракула
на білі колони Раю...
Усе це не просто магія,
швидше, два компроміси :
коли помирають янголи -
в душу влізають біси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292057
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 01.08.2018
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
Не знаєш сам дочасу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Мовчать ефіри, музи і весна.
І Бог мовчить.
А ти - будуєш
човен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 01.08.2018
Не ворохнусь, не потривожу твого сну
З казок Морфея набирайся сили
Минуть вітри, розгорне доля крила
Назустріч Світлу і новому дню...
А десь вгорі Стовпи Творіннь - день з ніччю
І сотні нових сонць - горять Стожари
В своїх снігах заснув Кіліманджаро,
І тільки котик шарудить за піччю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657655
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 01.08.2018
[i][b]Як хочеться багато Вам сказати!
Про все на світі. Господи, про все!
Як літній захід, лебедем пернатим
По тихім плесі річеньки пливе.
Як помінялись дні, епохи, люди,
Десяті сонця й тисячі зірок.
І, що, за Вас, вже кращої не буде,
Хіба з десяток нових помилок.
В бентежний час малинового соку
Й таємних змовин вітру й ковили,
У привідкриту шибку ненароком,
Ви повінню у згадки припливли.
Й хоча, не сам я Сандро Боттічеллі
І не рівня всесвітньому митцю.
Та після холостяцької вечері,
Присвяту ручка шепче папірцю.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800236
дата надходження 22.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Дощ за віконцем нерозбірливо лопоче,
На довгу ніч гукає мрії-сни,
Де промінь сонячний твою щоку лоскоче,
А на городі дозрівають кавуни.
Там літній день пашіє стиглим жаром
Й м’які удари яблук по землі,
З густим гудінням, нібито Ікари,
До квіток стрімко падають джмелі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450569
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 15.07.2018
Вот моя Радость Осенняя
Дышит ветрами таинственно,
Светом стези постижения,
Символом мной неразгаданным.
Блещет последним знамением,
Душу поит изменением
Льющейся трепетом радуги
Верой вневременной верности.
Входит и сыплется слабостью
Взор ее искренне женственный
Стану любить ее Горькую
Меланхолической благостью.
Я призову ее (слышит ли?)
Быть беззакатно-влюбленною
Верить деревьям волхвующим
Грустью вечерне-холодною.
Мир застывает уверенно
Робостью неба украшенным,
Я отдаю безбоязненно
Сердце - Храни его бережно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592500
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 13.07.2018
Зжабівся вечір.
Ув маревах лелечих —
напів«кум»…
А час
заобрій не доперчив,
недоречно — в річку говірку:
Царата чала Роставиці —
змружіла.
Передніч.
Чіпка, лапата темінь
кляксить,
кляксить
верболози повсібіч…
Сміється сич собі, сміється.
Газдує молодик.
Цвіркун
сюрчить сюїти
Перуниці і Даждьбогу
невдалік.
Мандрують мрева
в міжквітті снів —
зніжено-гривасті,
А май ув ніч влетів
тебе
у серце
вкрасти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798683
дата надходження 09.07.2018
дата закладки 13.07.2018
[b][i]Не заскринив ніхто на сторінці
Мого серця, подію з життя-
Перейшла як дорогу я жінці,
Іншій жінці стезю перейшла.
Шпилька туфель, незмінна покора,
Блиск рожевий, дівочий секрет.
Слів забракло дружині цій вчора,
Затьмянів у дверя́х силует.
Її погляд заселфив картину:
Ситець плаття мого (не "Шанель"),
Як із вуст, мов з пелюсток жасмину,
Ти солодку збирав карамель.
Серце видало в ритм нетерпляче
Сотні жалібних раптом октав.
Чоловік він її, а, одначе,
У кавярні мене цілував.
Мить зірвала невінчану дату
Із життєвих, яскравих вітрин.
І, здавалось, вготовив розплату,
Навіть сонця - рудий апельсин.
Бо, опісля не бачилась з Вами
Але знаю, що в ролі змії
Я приходжу у гості ще снами
До дружини твоєї й сім'ї.
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798455
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 13.07.2018
Перегортаєш
Спалахи тепла.
Вдивляєшся в зворотній бік емалі.
Ота, що в чорній сукні підійшла,
Сказала,
що світ сповнений печалі.
Дурманно
Пахла м’ята… череда
Впліталась в її пасма кольорові…
Так, ніби позолочена вода
Текла крізь серце,
діставалась крові.
Так ніби
Ви востаннє віч-на-віч,
Глухі сліпці спотворених маршруток.
У смолоскипах ваших протиріч –
Щось значно більше,
ніж синхронний смуток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798555
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 13.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2018
Забарилася… понеслося –
ті думки, та не ті слова…
жовтолиста, на призьбі, осінь
курить люльку. а час сплива
час спливає, невпинно, ніжно
у холодні обійми зим:
виднокіл, нетривкий і свіжий,
пожирає ядучий дим…
Закриваєш натомлені очі –
хтось безсонням в тобі завмер…
тихий жовтень кричати хоче
в коловерті своїх химер…
Закотилося передзим’я
мокрим снігом під серця стук
обпекло – аж від стоп до тім’я
дотик – Той, але інших рук…
(С), осінь 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621779
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 11.07.2018
Бездоганність чужого спогаду,
Безнадійність гіркого досвіду...
За водою іти чи по воду?
Як не зжити кохання зо світу?
Якнайдалі втікти від кожного,
Все життя пережити наново.
Бути здатною - чи спроможною -
Сніг весняний вважати маною.
Записатись до кола слабкості
Щодо серця питань відкладених.
Визнавати за термін давності
Кожну мить поцілунків крадених.
Бездоганність до мрій наблизити,
З головою в життя пірнаючи...
І нарешті майбутнє визнати,
Наперед всі дороги знаючи.
(02.04.2018)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798099
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 06.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.05.2018
[i][b]Гаряче сонце скапало свічою
В густі, зелені віття яворів.
З такою відчайдушною жагою
Цей перший день травневий догорів.
Притихла жвавість денних бізнес-ланчів
І люду хвилю раптом віднесло.
Останім, схудлу колію трамвайчик
Залишив, мов покинуте весло.
Здається, що і пряності від спецій
Поглинула німа, далека даль.
А на дахи з фігурочок трапецій,
Спустилась ночі зоряна вуаль.
Й на теплу-теплу кожного подушку
Упало чорно-біле макраме.
А в снах був день, був день цей відчайдушний
І той, хто так уже не обійме.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789863
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 02.05.2018
Цей ранок був не той, що був завжди,
У ньому щось було від Мони Лізи.
Він дав мені напитися води -
Я захотів легенького круїзу
під шепіт трав, під їх зелений стиль,
щоб сонце танцювало під трембіту,
а небо щоб знімало хмарки бриль,
І ми сміялись, мов маленькі діти,
від тиші загадкових берегів,
де в річку закохались очерети,
від равликів, тих світанкових див,
що зібрані у їх цупких наметах…
Лишалося , мов вітер молодий,
На стежку вийти без валіз і візи.
«Добридень, друже, не тікай, зажди,
Мій ранку із очима Мони Лізи»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788393
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 30.04.2018
Рожевих гусей надвечір`я,
За обрій вітер понесе,
Струсивши з них барвисте пір`я,
У дня прожитого есе.
Складу з пір`їнок пісню ночі :
Іде по небу чорний кінь.
Пасеться в зорях і толочить,
Густу глибоку височінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789136
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 30.04.2018
А ніч, як ніч…
Це все уже було.
Магнітні бурі. Перша група крові.
І снігу - по коліна намело!
У мене в косах
стрічки кольорові -
Червоні ,
Синьо-жовті, голубі…
Шорстка долоня ковзає на плечі.
Вампір, що триста літ живе в тобі,
Я знаю,
прокидається в цей вечір…
О темна саго
Сутінків… і плед -
Вже на підлозі, й зорі креслять коло
Довкола нас. І поверх чаші мед.
Смеркає так
ванільно –полиново.
… це все- було.
Колосились жита
Від чорних гір по амплітуді струсу.
І та, що до опівночі свята,
Не відрізнить
цілунку від укусу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725000
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 19.04.2018
Таким магічним
сяйвом, щойно з печі,
хліб пахне кмином й кислим молоком.
“Не бійся, мила пташечко, це вечір
ридає ридма
за твоїм вікном.”
Й усе ще ніби
в нормі, слава Богу.
І на покуті снить зіркатий мак.
“Не треба присідати на дорогу,
сюди ми не повернемось,
однак…”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785068
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 19.04.2018
Весну несуть із Вирію птахи
Ярилу в поміч Літо відмикати.
Крадеться Дуб гіллястий до Вільхи,
Мов хлопець хоче дівку викрадати.
Пробудження у Матінки-Землі.
З Молодиком настане Новоліття.
Веселики – це перші Журавлі,
Що звуть «топтати ряст» на довголіття.
Яйцем – уперше, вдруге – пташеням
«Коваль дітей» народжується двічі.
Так Коляда дарує світло дням,
Тепло ж дає Дажбог їм після Стрічі.
До Неба поспішає Ключ-трава
Відкрити двері для рясного цвіту.
А молодь хороводом торжества
Плекає Землю, сонечком пригріту.
Веснянки ку́бла зви́ли на щоках,
А брови й губи грають в «Подолянку».
Клекоче щастя нам із неба птах,
Одягнений у нову вишиванку.
18/02/2009́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116987
дата надходження 18.02.2009
дата закладки 17.04.2018
Смуто моя затаєна,
Стерлися вітражі…
Мечусь, мов неприкаяна,
В розпачу на межі…
Так відцвіли негадано
Яблуні білим сном.
Курять світанки ладаном
Попід моїм вікном.
Плачуть вітри примарами
Жалібно «люлі-лю»…
Смуто моя захмарена,
З ким тебе розділю?
Пущу тебе потоком я,
Заговорю: пливи…
Ляжу собі у спокої
В полі серед трави.
Зіллям пахким заквітчана,
З літом у рукавах…
Що мені, смуто, відчай мій?
Що мені, смуто, страх?
Переболю між квітами,
Перетерплю, пере-…
Кров у мені бринітиме
Соком дерев.
[i]Картина Ярослава Чижевського.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737078
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 17.04.2018
Я пишу тобі лист про весну і що в мене кіт.
Як пройшла через все і тепер я живу й сміюсь.
І що десь, де душа - там чомусь оселився лід,
Що ночую на хмарах, на Янгола я дивлюсь.
Я пишу тобі все. Закохалася в котрий раз.
Що у нього той вік, ніби він із чужих порад.
Що живе так далеко, слухає інколи джаз,
І що мріє про спільний будинок й великий сад.
Він хороший... Хороший... Й не має ніяких вад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787584
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Розмінюєшся, зрештою…
О чом ця,
Ця ніч п’янить, мов стигла алича?
І сонях зради вірить в інше сонце.
І опіки –
по лінії плеча.
Відходиш далі…
Далі… полем мінним
Відносить вітер дим і папірці.
… ти воскресаєш вздовж мого коліна.
… і завмирає
блискавка в ріці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783250
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 13.04.2018
Будь бурхливою, будь спокійною,
Будь наповненою обіймами,
Будь упертою, самостійною,
Непостійною чи стабільною.
Будь безмежною в своїй радості,
Будь готова з мудрішим радитись,
Будь закрита, чи необмежена,
Безбережна, необережна...
Будь розумною, чи бездумною,
Будь у сумнівах, чи без сумніву,
Будь сама, чи ховайся в натовпі,
Хочеш визнаності - то на тобі,
Хочеш грошей - ось добрий гріш тобі,
Будь багатою, будь розкішною,
Чи духовною, сонця повною,
Нетутешньою, непритомною...
Будь щасливою, чи сумливою,
Будь серйозною, чи смішливою,
Може, відданою і вірною,
Може, вітряною, манірною...
Чи жіночною, чи змужнілою,
Синьо-жовтою, чорно-білою,
Чорнобривою, довгокосою...
Втім, краса - то таки відносне.
Будь за мужем, чи може, граючи,
Не злякаєшся хат палаючих,
А над дочками і синочками...
Хочеш - мамою, хочеш - квочкою.
В тебе є своя роль, чи арія,
Грай експромтом, чи по сценарію,
Хочеш - на мундштуки, чи віяла,
Будь такою, якою мріяла.
Будь незвична, непередбачена,
Будь швидкою і нетерплячою,
Будь нестерпною. Будь колючою.
Будь ким хочеш. Лише не муч себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545756
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 12.04.2018
Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики.
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...
Застигло сонце поцукроване,
немов бджола у бурштині.
І перехожий, поцілований
теплом у тім'я, мов у сні,
асфальту твердь не відчуваючи,
примарну чуючи трубу,
лежить, немов відпочиваючий
на білім пляжі Малібу.
Фіксує, хоч уже не дивиться:
1. Шалена спека. Серпень. Сіль.
2. Солдатик в натовпі на милицях.
3. " Пивна" , MacDonalds, "Кури - гриль".
4. Ліхтарний стовп, "підлитий" песиком.
5. Засмаглі литки пишних краль.
6. Політ бджоли над м'ятим персиком.
7. "Швидка", що спізниться, на жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 12.04.2018
І кожного разу дивуюся, кожного разу –
На сміттєзвалищі дрібно розтрощених див…
Хлопчику мій, ну і хто ж то тебе так образив?
Хто ж то тебе так безжалісно не любив?
І кожного разу дива відбудовую наново,
З мене, мабуть, би вийшов надійний тил,
Хлопчику, я ж любити не перестану
Навіть в калюжах з-під щойно відтятих крил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256807
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 12.04.2018
я усе ще грішу
телефонним "тебе_хотінням",
есемесними "вибач",
безкоштовними "передзвоніть"...
допиваю мартіні,
у слухавці чую шум...
так буває, коли не любов, але ще магніт,
так буває, коли відчайдушне "не залишу"
затіняє бажання чергової порожнечі
флегматично-вологе, повільне, самозабутнє...
просто губи спраглі цілунків, обіймів плечі...
просто розум не вміє вірити у майбутнє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356784
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.04.2018
в яких примарних кімнатах
ти зриваєш підлогу в пошуках
свого таємного бога
чи янгола...
суть у тому,
що кожне правило,
яке писалось мною старанно,
рано чи пізно
не пробачить порушень.
ти слухаєш мушлю
і надсилаєш привіти,
в яких я вбачаю
"тимусишменелюбити"...
створити тебе
означало собі підписати вирок
і навіть якщо
я давно вже ні в кого не вірю,
у відповідь текстом:
"немушуатихотебелюблю"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715691
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 12.04.2018
Її ніжні ручки,
мого обличчя
стомленого торкались.
Її персональні янголята,
ховаючись за нею
всміхались...
мені.
Мамою янголят я
називав її.
Ці малі бігали повз мене,і
постійно запитували:"Мам
він якийсь дивний!
А де його німб?".
А я й досі не второпаю,
де я?
І де мій німб?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712675
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 11.04.2018
🌏
загубись. загуби. і ніколи не згадуй.
хай чорніють і в'януть спогади снів.
я тобі цілий світ просто так дарувала.
за тобою ішла, хоч куди б ти повів.
загубись. загуби. не шукай поза домом.
і, як вгледиш, десятим шляхом обійди.
викидай із душі. загуби в телефоні.
не дзвони. не пиши. не буди.
і вже більше не муч, не тривож мою душу.
є той факт, що я чудом жива.
я Нікому. Ніколи. Нічого не мушу.
я ніколи. ніколи не буду твоя.
загубись. загуби. але все-таки згадуй.
десь-колись у провулках. в дзеркалах душі.
ми нарешті чужі. ну хіба ж ти не радий?
подивись, відпливають мої кораблі.
03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781253
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 11.04.2018
пахне осінь твоїми вустами
медом з гречки димком чебрецю
синім небом пахне лісами -
аж на всю мою вулицю
дивна осінь нишком присяде
пустить бісики із очей
і з-під вишні чужого саду
із обіймів палких втече
я за нею чимдуж полину
спотикнуся … не дожену
тьохне серце у ту хвилину
й ще раз - в зиму засніжену
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285552
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.04.2018
сірі сукні скидають тіні
а ти чуєш вже шелест мережив?
це я так на хвилинку влетіла
лише місяць роз’юшений стежив
у шпарину засмучених вікон
де ілюзія миті і втоми
щоби було не надто самітньо
одинокості в домі смутному
що чекати від довгої ночі ?
чи чатує якась загроза ?
ну а ніч сатисфакції хоче
за безсоння ударні дози
це я так лиш сюди на хвилину…
поки ще не повіяло з норду
доки тиша німа часоплину
завмира на мінорнім акорді
і шифоновим дивним шалом
плине спогад про дощ на тілі
тут химерність керує балом
іще трохи і все зотліє…
опустілі дзвенять фужери
сукні сірі вбирають тіні
клеїть світлі світанок шпалери
і з’являются знову стіни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256263
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 11.04.2018
Я был весёлым и беспечным
С тех самых пор как родилсЯ
Ещё не чувствовалась печень
Ещё не плакали глаза
И продавщицы не хамили
И контролёры не пасли
Не раздражали клубы пыли
И не печалили нули
Я стал отчаянным и жёлчным
Теряюсь всюду и во всём
Не успокаиваюсь ночью
Хожу с растроенным лицом
И если что-то остаётся
В такой нелепой суете
То только утреннее солнце
Приподнимающее тень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79141
дата надходження 13.06.2008
дата закладки 11.04.2018
торкатись до тебе -
то наче
обіймати всі квіти
світу.
плавати у квітні,
який враз
народився
на
цілій планеті.
писати,
інсценувати,
жити
в усіх віршах про
ніжність янгольських
крил.
дитинко,
ти малюєш пальчиком
безмір
кучерявих мрій,
що живуть
тихо
в мені,
плекаючи
собою
вічність.
торкатись тебе -
то тримати
за
руки
щастя,
що сонно
всміхається
зранку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785577
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 10.04.2018
[img]http://99px.ru/sstorage/53/2015/12/tmb_151677_1087.jpg[/img]
Уявити, що світ красивий
не потрібне рожеве пенсне.
Лише вірити - після зливи
буде сонце - ще більш ясне.
Зловиш краплі, мов жар гарячі,
коли небо проплаче жалі
і відчуєш, або побачиш -
відриваєшся од землі.
І стоїш на зупинці “Світло”,
притискаєш щасливий білет
у ожинове, терпке літо -
де кульбабове крем-брюле...
***
Божевільно красиво світом
обіруч із Тобою іти
і наснитись пахучим літом,
і бузком у Тобі цвісти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732073
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 10.04.2018
[img]https://scontent.flwo1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/30441310_1785868084806107_3359666625226917660_n.jpg?_nc_cat=0&oh=347f366025219f6d7a678181b135fa08&oe=5B7354A1[/img] [img]https://scontent.flwo1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/30441335_1785844241475158_1866973789945698576_n.jpg?_nc_cat=0&oh=f5605e5143452be3a52b71201dfd8a48&oe=5B73BCED[/img]
Надія є!
У кожному світанку...
Воскресле мрево
лине із пітьми,
коли голівку
першому тюльпану
тримає сила
імпульсу землі.
І грудка меду
сонячного тане
у срібній ложці
річки на воді
Коли грозою небо,
наче рване
розгойдане тривогою.
Тоді -
вишнева гілка
хилиться додолу,
одягнена
у чорне кімоно.
Надія є,
коли Ти із любов"ю
чекаєш квітки
сакури в вікно.
[img]https://scontent.flwo1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/30515810_1785844194808496_2584347367103368494_n.jpg?_nc_cat=0&oh=f592804d114dac8db59727d0d44bc33f&oe=5B7288F8[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786791
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 10.04.2018
я люблю коли на вулиці холодно… коли холодно настільки, що єдиною причиною цього холоду може бути лише температура повітря, а не постійна відсутність тебе…
коли цей холод проймає мене наскрізь, незважаючи на кількість одягнутих светрів; коли він змушує ненавидіти зиму і просто поселяється в моїй душі…
коли уже просто байдуже чи ти оціниш мій на диво гарний настрій,чи привітаєш із шістнадцятим днем народженням і чи просто будеш таким, як колись…
я люблю, коли холод перетворює річки на ковзанки…коли він викарбовує сніжинки, як найкращі зразки мистецтва…коли ці сніжинки в моєму волоссі…
пам’ятаю, як я завжди намагалась описати їх білосніжну красу, а ти, не зважаючи на незвичайність метафор, наполегливо змушував одягати шапку…
ці сніжинки танули на твоїх губах і ти, немов випивши чудодійного напою, що надавав енергії, штовхав мене на всі можливі замети… так хотілось відповіти взаємністю, але це зробити мені ніяк не вдавалося…
я люблю ходити пізно вночі зимовими вулицями,порушуючи мовчазну недоторканість снігу й думаючи про те, що п’ять хвилин тому ти теж робив ті ж сліди, що й я…
я завжди сповнена дитячої наївності,яку не перевершить мабуть й сама дитина, завжди вірила, що наші стежки в одному напрямку знайдуть для себе ще й спільний час… і вони знаходили…
я хотіла щоб мої руки торкалися твоїх…й вони торкалися…
я хотіла щоб ми сміялися вдвох…і ми сміялися…
але тоді я ще зовсім не хотіла щоб ти мене любив…
я люблю цей несамовитий холод вулиць навіть без тебе… а з тобою…тоді просто не помічаю, що на вулицях холодно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380301
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 10.04.2018
Там, де майже зима, але з присмаком осені,
Мерзнуть пальці на клавішах й гаснуть зірки.
Як завжди невпопад, так невчасно й непрошено
На папір проростають невинні рядки.
Там, де небо ще синє, а серце не з каменю,
Забуваю цілунки, як вдома ключі,
І твій колір очей, ніби дати екзаменів,
І замислений Київ, що снився вночі.
Там, де вимерзли айстри й дощі усе рідшають,
Зашарілося листя й упало до ніг,
І завмерли дахи, мов напившися відчаю
І плечей доторкнувся цнотливістю сніг.
Де життя не кіно, а самі лише трейлери,
Всі ці рими банальні, а числа – чужі…
Курт Кобейн ще лунає в старенькому плеєрі,
Сонце сонць ще не згасло у хворій душі.
Там, де вітер ще бавиться лагідно з косами
Й акварелі змиваються з сонних афіш
Там, де майже зима, але з запахом осені,
Забуваю про тебе. Аби вже скоріш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539433
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 10.04.2018
Тиша заповняла кімнату. Кава вже давно холодна, а ми далі мовчки читали одне одного, як улюблений роман Антуана де Сент-Екзюпері. Нас видавали лише руки, що не могли відпустити долоні сидячого напроти.
Ми прогулювалися теплим липневим вечором, і коли ти провів мене до самого під'їзду, я зрозуміла, що не готова прощатися. Так я запросила тебе на каву, і саме так, я вперше в житті надала пріоритет не чашці свіжозвареної кави.
Твої шоколадні очі зігрівали мене,а руки оберігали, щоб не дай Боже, щось відволікло мене від нашої розмови поглядами. Ми просиділи мовчки більше двох годин, але в тій тиші було сказано більше, ніж могло б поміститися в романі "Війна і Мир". Це було найкрасномовніше мовчання в світі. Шоколадні очі та холодна кава, стали для мене найулюбленішою вечерею...
Добре, коли є з ким помовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512571
дата надходження 20.07.2014
дата закладки 29.03.2018
Я прокидаюся раніше тебе...завжди! Дивилюся на те, як тобі сняться сни. Я точно знаю, що тобі щось сниться, адже видно як твої очі дрижать під повіками. Я уявляю, що ти бачиш сни про нас, наші майбутні подорожі та посмішки, посмішки одне одному!
Я намагаюся майже не дихати, не рухатися, тільки б тебе не збудити. Тишком нишком дихаю твоїм запахом, твоїм подихом. Волосся на твоїй руці, яка обіймає мене, лоскоче мені носа. І я ледь-ледь стримувала вже такий близький пчих! Але я перемагала його, адже не можна тебе будити! Не можна переривати сни про нас...і можливо про море, можливо про подорожі та ліси! Не можна!
Так я лежала десь годинку. Потім ти відкрив очі та повернувся до мене, з тою посмішкою, яка можливо снилася тобі. А я посміхнулася у відповідь, як у сні. Ці спостереження за тобою - моя маленька таємниця. Це моя найкраща таємниця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723515
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 29.03.2018
Стоячи в душі я зрозуміла, що змиваю з себе твій запах. Зрозуміла лише в душі, наскільки я пропахла тобою. І коли вода почала змивати твої сліди з себе, і коли я відчула, що запах віддаляється...мені стало дуже сумно і страшно. Але в ванній висіло твоє полотенце, і я на автоматі почала витиратися ним, щоб знову відчути твій запах. Яке божевілля...
Ці моменти, коли ти їхав у відрядження були одночасно солодкими і сумними. Приємно було скучати за тобою, а потім зустрічаючи в аеропорту найсильнішими обіймами та годувати домашніми кексиками. А ти привозиш мені завжди шоколадку з того місця де ти був. Втім ці від'їзди і дуже сумні, адже вже через день, як ти поїхав, я стояла в душі і вода змивала твій запах з мене.
Я як божевільна обіймала твоє полотенце хвилин 15 та вдихала твій запах. Я дуже боялася тобі це розповісти, та все ж таки сказала. І тоді ти мені зізнався, що коли у відрядженні я, ти теж користуєшся моїм полотенцем...бо не вистачає мого запаху. Я дуже раділа цій новині, адже зрозуміла, що ми божевільні обидвоє. І кожен раз, коли хтось з нас повертався з відрядження, ми по-божевільному жадно намагалися увібрати в себе якнайбільше запаху одне одного... Ми створювали наш спільний запах.
Це є найпрекрасніше наше божевілля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733461
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 29.03.2018
А правда, мамо, там за горизонтом небо ткуть...
дядьки великі грубими станками,
синь полотна розрізують ножами
і міріади зір у волокно кладуть...
Їх руки пахнуть медом, тютюном, росою...
ранковим світлом, темною водою...
Що наша вічність - їхня мить.
За небом небо, за хмариною хмарину...
вже золотими вишивають середину,
нитками сонця - світла суть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426812
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 21.03.2018
Ми знов з тобою будем малювати вечір
На полотні бузковому під хор цикад
Якою дивною весною пахнуть твоі плечі
І шлях у заборонений шукають руки сад
Мабуть тверезі ми - це все повітря п'яне
Виточує по краплях древній еліксир
Між нами сяють атоми і цілі океани
Що захопили нас і вже несуть до зір
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783251
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 20.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2018
Загадаю…
без краплі ілюзій,
у прозорій
воді сподівань,
щоб опЕрені руки
і дужі -
не здіймались
у кола прощань.
У малинній
настоянці тиші
забувалися
голки журби…
Проростали корінням
у глибший
І незвіданий простір.
Аби огорталися
в хрумкіт, фольгою
яблуневі сади наливні.
Загадаю,
щоб збутись Тобою.
Не минати,
а літньо...
в Тобі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358010
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 15.03.2018
Якщо можеш – пиши, хоч трішки.
Двійко слів: як живеш і дата,
І листи відправляй хоч пішки,
хоч на хвилі морській горбатій,
черепахою, вітром, возом,
хоч би натяком, хоч луною,
Бо інакше я втрачу розум,
стану деревом чи стіною,
самоти переп’юся лишку,
до мовчання піду на страту…
Якщо можеш – пиши, хоч трішки.
Двійко слів: як живеш і дата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782221
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Я глибока розлога ріка.
В моїх заводях граються лози.
Поки їх закували морози,
Та вода під льодами - стрімка.
Я криштально-прозора бистрінь.
В моїх водах так світло й магічно,
Течія в них незмінна й одвічна,
В них іскрить благодатна теплінь.
Я грайлива живильна ріка.
І мої неозорі заплави
Поглинають притоки, мов лава
Неосяжна, жагуча й легка,
Як зливаються Рона і Арв...
Та у дельті нестримним потоком
Я ввіллюсь в океан ненароком
Розмаїттям незайманих барв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780566
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Кітікетить зранку кіт.
Пастколапить діда піт.
Виполітується птах.
Сонодрімкує мурах.
Вибурулькується лід.
Доягідкується глід.
Снігопадиться зима.
Мінусівками дійма.
Морозкується до щік.
Дубовить березам сік.
Зашлагбавнює весну.
Тромбонує путь зерну.
Може, шпундем їй на чай,
Щоб покинула наш край?
Шпундем - кинемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779855
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 14.03.2018
для мене в мої єдині 20 років.....
Мій вересень-втрачене літо
Запах вечірніх квітів
Списаних тисяч літер
Вітер вечірній у косах
З тоннами мрій в повітрі
З сотнями лиць привітних
З зайчиків блискітом світлим
Стала я вже доросла!!!
Змінилися плани невдалі,
Серця сумні печалі,
Слізок дрібних коралі,
Що швидко згубляться в росах.
Погляд із-під вуалі,
Очі із сяйвом конвалій
Боса в незнані далі
Біжу вже доросла!!!
Падають зорі в жмені
Крізь світлячків теревені
Крикну на повні легені:
" Дякую, Боже, за силу!!!"
А потім-цілунки шалені,
І дотики губ вогненні
Потону в кохання пелені
Яка ж я щаслива!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689515
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 13.03.2018
В меня стрелял не Амур,
А снайпер любви из спецназа.
Из всех сумасшедших дур,
Меня он приметил сразу.
Лишь профи так ранить мог-
Чтоб жизнь была хуже смерти!.
Где был кучерявый бог
Со стрелами? Там где черти!?
Но пуля попала в грудь...
Я стала ещё глупее!
Так просится плоть взбляднуть,
Но я от любви - х*ею!!!
16.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701076
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 13.03.2018
Ти просто йди і більше не приходь,
І не тривож свою намарне душу.
Бо осінь вже змінила позолоть
І скоро сніг засипле чорну сушу.
Ти не шукай тепер в моїх очах,
На милість Бога, іскорку любові…
Не збіглась ліній стежка на руках,
Від болю губи скусані до крові…
Якщо простіше, хочеш, - прокляни,
І вже не клич: вертатися не хочу.
Не нам з тобою снились віщі сни
Щасливих днів, хмільних солодких ночей.
…Та і не нам змінити хід життя,
А ми у нім така коротка казка…
Ти просто йди, без слів і співчуття,
Не повертайся, не боли, будь ласка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376909
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 12.03.2018
Присвячується всім хто в пошуках “кращого” залишив Україну.
Благаємо Тебе, Боже Благий, за братів і сестер наших, що на засланні, у в’язницях, на тяжких роботах караються і мучаться. За вдовиць, за сиріт, за калік і немічних, і за тих, що Твого Милосердя та допомоги Твоєї потребують.
Премилосердний Господи, хто вдається до Тебе з благанням, ласку Твою подай…
І. ПЕРШИЙ КАДР
Кімната.
Вона сиділа на підлозі, обійнявши подерті коліна. Де він? Чому так довго його не має. Знову залишусь одна. Він забув про мене. Куди мені йти далі? Я так більше не можу. Самотня. Все життя самотня.
Руки охопили голову, прикривши очі, з яких почали виблискувати сльози. Пальці ніг скрутились до майже неприродного стану, неначе їх взагалі хтось відсік. Губи почали тремтіти, з’явилось відчуття холоду. Тіло покрилось мурашками.
Треба щось на себе накинути. Одягтись врешті-решт.Оголене тіло скочило з підлоги та шкандиляючи на ліву ногу закрокувало по кімнаті. Ліва п’ята перебинтована. Після невдалої спроби виламати зачинені наглухо двері, відчула біль. Потім, вже коли прибрала ногу зрозуміла, напоролась на цвях.
Двері кімнати забиті. Їх не виламати. Виходу нема.
Сама кімната була достатньо велика, але вміщувала в собі не багато. В одному кутку стояло не заслане ліжко з брудною білизною. Над ліжком прибитий великими цвяхами висів килим з зображенням сім’ї левів які відпочивають на галявині. В протилежному кутку стояла перекошена на бік шафа з відкритими дверчатками, які вже не закривались. А з шафи випиралися штани, нижня білизна та різний мотлох. Кілька стільців, а саме три, повалено валялись по кімнаті. Меблі на цьому закінчуються. Старі шпалери жовтого кольору робили спробу придати цій убогій кімнатці навіть якійсь затишок.
Все це можна було побачити завдяки світлу, яке пробивалось сюди скрізь маленьке вікно, але воно було настільки високо, що якщо і залізти на шафу, то все одно не дотягнешся. А з протилежної стіни можна побачити, як за склом чорніють грати.
Шанси хоч якось вибратись з цього місця дорівнювали нулю. На підлозі утворився справжній гармидер, що тут тільки не було, починаючи з вирізок з глянцевих журналів, з зображенням привабливих дівчат з оголеними місцями глянцевого тіла. Різнокольорові папірці, ґудзики, шматки тканин, клей ПВА, який завалившись на бік розливався білою густиною по підлозі, шматки волосся, розкритий плівковий фотоапарат “Смена” з засвіченою плівкою, світлини. Світлин було дуже багато, вони були скрізь. Крім підлоги ще й наклеєні на стіні.
Порившись в шафі, одягла рожевий халат з великими червоними квітками. Засунувши руки до великих кишень й витягнула використаний презерватив з якого виливалась біла рідина.
Гидко!
Бр-рр!
Тьху!
Презерватив вже летів.
Впав біля фотоапарату.
* * *
Зігрілась.
Настрій піднявся.
Яке велике бажання подивитися на себе. Але в цьому місті немає люстерка.
Мляво крокувала по кімнаті, обрисовуючи коло та наступаючи на весь той хлам, що був навколо. Раптом пальці ніг торкнулись однієї світлини. Цікаво. Нагнулась та зайнявши позу лотоса обхватила двома руками кадр минулого. І заплющила очі…
* * *
Великий широкий коридор. Вікон не перерахувати. Над десятикласницею схилилися дві жінки. Кругле дитяче обличчя, великі мов цілий океан очі, довгі русяві волосся заплетені в косу, аж до талії.
Нове місто. Нова школа.
- Не бійся донечко, тут тобі буде краще. Он диви яка школа, не рівня той що в селі. І бібліотека мабуть велика. Тут і танці є, і музичне. Ось спитай у вчителя. Це твій класний керівник Марія Георгіївна.
- Федоровна ,- виправила російською вчителька, - И ни только танцы. У нас много чего есть. Много кружков по интересах, даже фотокружек.
- Доця, подивись на себе в люстерко, на кого ти схожа. Не плач.
- Не треба люстерко.
- Только фотоаппарат оставь матери. С собой не бери. У нас свои есть.
- Ідеш?
Останній раз запитала мама.
-Так.
Мама залишилась в коридорі.
Крок в нове життя.
Двері зачинились.
Відчуття, немов ти на пороховій діжці. Очі не знають куди подітись. Руки й ноги тремтять. Не думала, що так буде важко. Вони всі такі великі, а я маленька, неначе Дюймовочка. Велике місто й великі люди. Такі похмурі, немов на ворога дивляться. А які тільки суворі немов та ЗИМА.
Москва.
Вчителька знайомить.
- Леся. Мене звати Леся. Я з України…
Виплющені очі хлопців, вивчали, мабуть кожний міліметр тіла. Хмурі погляди дівчат. Он Машка, аж губу прикусила.
А я - сама ВЕСНА!!!
ІІ. ДРУГИЙ КАДР
Кімната.
За мить сиділа на стільці й відкоркувала вино, яке знайшла під ліжком. Червона рідина потекла в горло.
Теплішало…
Ще…, ще…, ще…
Голова обертом. Рожевий халат вже не потрібний. Я не самотня.
Да…, да…, да…, сто разів да!
Розхитавшись на стільці, посунулась назад.
Буу…ух!
Все обм’якло. Пальці розжали пляшку і рідка рідина обняло оголене тіло, розливаючись з грудей та вниз живота, утворюючи червону калюжку в районі пупка. Голова ударившись о фотоапарат вивернулась в бік. Фотоплівка випала, зашелестіла в повітрі немов спокуслива змія та вмокнулась в червону рідину, але вже не в рідку а густу, яка тягнулась з маківки голови. Очі ще відкриті і дивлячись на фотоплівку повільно заплющувались…
Бліда тягнуча рідина з презервативу змішалась з кров’ю.
* * *
Гучна музика, себе не чутно, мільйон різнокольорових промінців відбиваючись від пустих, повних та напівпустих пляшок, бокалів засліплювали очі. Зала повна молоді. Вони вже всі мої. Мої? Дивно, чому я їх так назвала? Чи можна назвати їх друзями? Справжніми друзями. А яка різниця, я в центрі уваги… в центрі світу… Земля обертається навколо мене!
Аж голова обертом. Вже і сил нема танцювати, а ноги й руки все продовжують рухатись в такт музики. Ніби вони не керовані. Ох ця музика… це кайф.
Ще…, ще…, ще…
-Ти згодна….?! Ми тебе познімаємо, ось фотік є – “Смена”!
-Що ти кажеш?! Не чую!
-Кажу пішли тебе знімемо! Підеш?!
-Да…, да… да!
Все обм’якло.
Що зі мною? Немов сон. Мені гарно чи погано, солодко чи гірко?
Голоси. Багато голосів.
-Давай Коля двигайся скорей. Ты не один.
Чоловіки, скільки їх? Все… вже відчуваю тільки біль.
-Дивись скільки крові!
-Ого!
-Во…, девка дает.
-Я кончаю…!
-Вот тут снимай! А ну дай сюда фотоапарат!
-Ану… тише мне!
О,…, це вже знайомий голос.
-Марія Георгіївна?
-Федоровна! Плохая ученица. Наверное, и студентка плохая. Школу закончила, а так и не знает, как учителя зовут. Закройте ей рот. А лучше влейте туда водки. У нее сегодня, как говорят на Украине – СВЯТО.
Останнє, що чула був сміх.
Сміялись всі, крім неї.
ІІІ. ТРЕТІЙ КАДР
Смутні часи перебудови.
Коли вже вчилась в університеті, то вже жила в гуртожитку. Як і всі вчилась палити, пити та бігати на дискотеки. Грошей нема. Їла одні булки. М’ясо розкіш. Досить згадати “снікерс” розділений на тринадцять дівчат.
- Але я в Москві.
* * *
Кімната.
Вона так і лежала. Непорушно, неначе камінь. Аж раптом на обличчі з’явилася посмішка. Пальці зарухались а руки почали обнімати, а потім ласкати своє тіло, яке судорожними ривками підстрибувало вгору, вгору…
* * *
-Мамо, я відлітаю до Америки.
-Як до Америки? Звідкіля у тебе гроші….? А навчання?
-Мамо не починай. Прошу тебе.
-Ти так змінилась. Я тебе не пізнаю. Де ти швендаєш ночами!? Я питала за тебе, ти тижнями не з’являєшся в університеті! І в гуртожитку не ночуєш!
-Мамо, тільки не треба мені лекції читати. Домовились?
-Чим ти будеш займатись в Америці?
-Мамочка, все буде гаразд. Такий шанс перепадає один раз в житті. А я до речі артисткою, або навіть “звездою” стану. Мамо, я ВЕСНА, у мене все попереду.
ІV. ЧЕТВЕРТИЙ КАДР
Кімната.
Підвелася. Підійшла до стіни й притулилася, відчувши вже приємну прохолоду. Серце шалено калатало. То кидає в жар, то морозить. Що зі мною?
Голова перестала боліти та кровоточити, але червона підлога від вина та крові, врізувалась в очі нагадуючи про біль.
Як тільки погано, коли не має люстерко. Важко себе не бачити зі сторони. Самотнім людям обов’язково треба мати люстерко. Навіть папугам в клітку ставлять їх, щоб від самоти не вмерли.
Чи до лиця мені ця біла сорочка? Її мама вишивала. Згадались улюблені страви. Пироги, які смачні лише у мами.
До лиця, неодмінно до лиця. Я ще гарна і вродлива. Я ще потрібна, але кому… А кому не знаю…
Нахилилась і розкидаючи мотлох на підлозі знайшла сережку. Ось так, тепер я знову буду наче ВЕСНА. Взявши сережку встромила в мочку. Руки різко відірвались від вуха, очі заплющились, губи стиснулись. Сережка відлетіла до шафи.
Виступила кров і закапала на комірець сорочки.
Знову біль, знову все червоне…
Розчавлена калина.
* * *
Материнський плач.
-Ти чим думала…? Невже аборт?
-Ні, я буду народжувати, у мене буде сім 'я. Чоловік і дитина.
-То ти, вже до Америки злітала. Сраму скільки було! З університету вигнали. Донечка ти продаєш себе, свою красу, свою ВЕСНУ. Я вже знаю звідкіля у тебе гроші. Кому ти вже така потрібна? Тато так хотів, щоб…
-Мама досить про батька. Його не повернеш. Не плач. З мене досить. Краще подивись на це.
-Що це?
-Спеціальним апаратом сфотографували, під час медичного огляду. В нашому селі такого немає і мабуть ніколи не буде. Це його перший знімок.
-Хоч би не останній.
* * *
- …повтори, что это …?
- Це дитя. Я… ти… він… Ми… Сім’я … Навіщо рвеш? Ні! Не треба! Не треба… Прошу тебе, будь-ласка не треба…
Материнський плач.
- Здесь тридцать тысяч рублей. Ты знаешь, что надо сделать. Заработаешь, отдашь. Не хнычь. Не люблю сопливых девиц. У тебя контракт, иди, работай. Хмм… семья, рассмешила…
Сміх “батька”
V. П’ЯТИЙ КАДР
Кімната.
Сорочку довелось зняти.
Стала посеред кімнати. Гола. Голова опущена, довге волосся закриває обличчя і груди.
Одинока і гола. Гола і одинока. Самотня.
Заплямована кров’ю сорочка лежала у ніг. Внутрішній стан був настільки спустошений, що казалось душі в цьому тілі ніколи й не було.
Тридцять серебряників – тридцять тисяч рублів.
VІ. ШОСТИЙ КАДР.
Кімната.
Котра зараз година. Ніч. День. Ранок, чи може вечір. Скільки я так простояла.
Впала.
VІІ. СЬОМИЙ КАДР.
Лікарня швидкої допомоги.
- Немедленно в операционную. Почему она в таком виде.
- Таковой… привезла милиция. Проститутка. Перерезала себе вены стеклом бутылки из-под вина и предварительно голодное истощение. Оставили сдыхать в заброшенном доме. Наигрались куклой и выбросили.
- Кто нашел?
- Съемочная группа фильм снимали. Как его там… режиссер Арфушин. Хотел смерть показать. А тут такая находка. Она еще артисткой стала.
- Какой возраст?
- Документом нет. Тяжело определить. Проститутки… они быстро стареют.
- Родные есть?
- Какие родные? Конечно нет, скорее всего, с Украины.
- Доктор у нее нет пульса…
- ???
- Ну, вот теперь ты точно звезда.
Зняв лікарський колпак.
VІІІ. ВОСЬМИЙ КАДР
Небо.
Навколо все біле.
Біле.
Біле.
-Нарешті! Чому так довго? Я тебе чекала. Чи ти забув про мене. Куди мені далі?
Закрила долонями очі.
Він запустив руку до кишені і щось дістав. Іншою рукою відтягнув її руку з очей та вклав до долоні твердий предмет.
Відкрила долоні.
Люстерко.
- Подивись на себе і визнач сама…
ІХ. ДЕВ’ЯТИЙ КАДР
Ні…це вже була не ВЕСНА.
Мертва ЗИМА.
* * *
Великий широкий коридор. Вікон не перерахувати. Над десятикласницею схилилися дві жінки. Кругле дитяче обличчя, великі мов цілий океан очі, довгі русяві волосся заплетені в косу, аж до талії.
Нове місто. Нова школа.
- Не бійся донечко, тут тобі буде краще. Он диви яка школа, не рівня той що в селі. І бібліотека мабуть велика. Тут і танці є, і музичне. Ось спитай у вчителя. Це твій класний керівник Марія Георгіївна.
- Федоровна ,- виправила російською вчителька, - И ни только танцы. У нас много чего есть. Много кружков по интересах, даже фотокружек.
- Доця, що з тобою. Прокинься…,- мати схопила її двома руками за плечі і почала трясти, - Ну ти знову в хмарах літаєш. Припини! Чуєш мене! Подивись на себе в люстерко, на кого ти схожа.
- На ВЕСНУ.
- На кого…?
- На ВЕСНУ!
- Да хоть на ЗИМУ. Пора идти в класс. Только фотоаппарат оставь матери. С собой не бери. У нас свои есть.
- Ідеш?
Останній раз запитала мама.
- Ні... Повертаємося до України!
Благаємо Тебе, Боже Благий, за братів і сестер наших, що на засланні, у в’язницях, на тяжких роботах караються і мучаться. За вдовиць, за сиріт, за калік і немічних, і за тих, що Твого Милосердя та допомоги Твоєї потребують.
Премилосердний Господи, хто вдається до Тебе з благанням, ласку Твою подай…
21.05.2010р. (м. Київ)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246690
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 10.03.2018
Бувають дні з небесними щілинами,
де календар - суцільний марґінес,
коли силкуєшся аби сміливими
були слова, та як їх добереш??
Бувають дні - епіграфи. Загоює,
що алегорія - моя любов,
і сірі очі в неї пахнуть хвоєю
і непотрібно жодних післямов,
коли вуста порушують симетрію
і сльози - це зимовий атрибут...
Закутуй серце в'язаними светрами,
допоки вітер і сніги метуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772043
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 09.03.2018
Тримай, тримай мене…
Скінчилась вервечка.
А вівці - плаями… а вівці - берегом…
Відлий, відлий мені з пустого глечика.
А коси дихають
дурманним вересом.
Остерігайся лиш,
Доріг не знаючи.
Вестиму хащами наосліп - вір мені!
А я і досі ще - свіча блукаюча.
А я й понині ще
не маю імені.
Чаклуй, мольфарику,
Та між осиками.
Подай, подай мені меди отравлені.
…а ми до відчаю лишились дикими.
…а ми й на крихточку
не стали праведні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780844
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 09.03.2018
[color="#ff0000"][i]Коли в місячну ніч не спиться (не просто тому, що гарна осінь, а тому що поруч не все гаразд - хворіє донька, чи просто життєві буревії!), - шукаєш спасіння в образах високих і містичних, таких як казковий [b]ЄДИНОРІГ[/b] і задумуєш сокровенне бажання, щоб наші близькі і рідні були [b]ЗДОРОВІ[/b], а країна -[i] МИРНА[/i]!!!
Моя остання збірка, що наразі вкладається, буде мати назву [b]"ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". Єдинороги[/b] - ці містичні істоти давніх часів, були символом щастя і гармонії світу. А щоб знайти Єдинорога і задумати заповітне бажання, за легендою Середньовіччя - треба було бути непорочною [b]Дівою[/b], сісти серед галявини в пралітньому лісі під розлогим старезним деревом. Тоді Єдиноріг сам, з власної волі, підійде і покладе тобі на коліна голову.
За знаком Зодіаку я Діва - отож маю шанс задумати бажання...[/i][/color]
З дрімучого лісу на хатній поріг
Прибився у місячну ніч Одноріг.
То дійсність, чи казка?..Чи сон наяву –
Я й досі із тим Однорогом живу!
Тут яблука з гілля зриваються ниць,
Тут падають зорі до отчих криниць –
То жовті – гарячі, то білі, як сніг…
Тут тихе привілля… Бо є Одноріг!
Над Зоряним Небом моєї землі
Летять Однороги великі й малі.
А де заясніє їх чиста хода,
Трояндова квітка з землі пророста.
То квітка – відваги, то квітка – снаги.
То квітка Любові, що рве береги.
То з серця Вкраїни тремкий оберіг –
На чатах людини стоїть Одноріг.
Чи можна збагнути, як руну стару,
Ту Долю людини – Небесну й Земну –
Де крівця зросила земельку святу,
Там зронить сльозу Одноріг нальоту.
Ми – Божая глина, допоки живі,
Тримаймося купно усі на плаві.
І поки із ран наших зела ростуть,
Нам спокій і мир Однороги несуть!
(Зі збірки, що вкладається[b] "Туга за Єдинорогом".[/b] - Львів,2017).
[i][color="#ff0000"]Ілюстрація: Фреска в Палаццо Фарнезе, Рим, можливо робота Доменікіно, 1602 рік. [/color]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752270
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 09.03.2018
...снігу спадання буде останнім
в зморену зиму лютого талого.
накри весняного веселоцвіту
в вітах святкового шумного вітру.
хитане небо танцями хмарення
в сонячних мріяннях світлого марення.
танення, крапання і крапотіння
стрімко струмочками в сяйві радіння.
в водосплетінні плескіт і озови,
луни закличні в обрії озера -
озера сходження плинної зміни
святом весняним зимової ліні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778102
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Збережи в собі світло,
бо між ребрами надто вітряно,
Бо весні надто солодко спиться
між теплом і холодом глибоко.
А зима як орлиця
скидає пір’я додолу
і все засіяно,
Біло так, що лютий застиг на мить,
а на землю пролилось молоко.
Море з інею.
Збережи в собі віру,
щоб насамперед бути сильною,
Щоб достатньо її було,
а то в серці вже надто темно.
Ніч розлилась сіллю у небі,
стежиною зоряною,
Щоб ти повірила в себе,
все що не робиться – не даремно.
І Була сильною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778984
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Ось бачиш, вже вечір
проник у повітря
І небо холодне, як чорне
сукно.
Хтось тягне до себе нитку
зі світла,
А хтось відпускає,
йому все одно.
Хтось крихтами сонця
загоює втрати,
Хтось м’якне як дотик
п’янкого тепла,
А хтось до усього
не хоче звикати,
Півсвіту закрила
на серці імла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774439
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 20.02.2018
Така вода…
Не більше і не менше…
Снігів полотна чисті, мовчазні
Розтануть до весни, і стане легше…
І стане
так по-іншому… німі
Дві постаті
На голій шахівниці
Зійдуться по периметру душі.
Така вода, яку черпають жриці
У храмах
в позолочені ковші.
Притрушена
Приправами і снами
Ілюзій… і колосяться жита
На горизонті… й плавиться у жбани
Солодкий віск оман…
………………………. така вода
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777469
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 20.02.2018
Небесного дерева стогнуть гілки, обтяжені хмарою сірою.
Лелеки встромили дзьобаті голки у вишивку стежки до вирію.
Розгублений сад пише зжовклі листи промінням рудої чорнильниці
Лелекам: спішіть, вам ще треба пройти негоди повітряні митниці...
Якісь
Сумні
Передкурличні дні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745318
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 16.02.2018
В безкінечних своїх мандрах
Ковтаю тебе гірко,
Як без цукру схололу каву.
Шепочу, мов кричу
Безіменне Твоє Ім’я.
Ти – молитва. Ти – притча.
Ти – сіль.
Сокровенна мантра.
Бо непам’ять лукава
Зжорнує усе. Лишить біль,
Лишусь – я.
Зацерують твій слід
Тихих днів золоті падолисти,
Мертвий птах синім ирієм
Вже не снить.
Часоплину іржа пожирає,
Це кляте місто.
Все як завжди,
Все тільки – мить.
Шепочу, мов кричу –
Ні, не йди. Все минає.
Прісну пам’ять омиє,
І змиє стрімка течія.
Як тавро, крізь вуста,
Аж до вен пропікає
Поцілунку терпкого твого
Печія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694444
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 16.02.2018
Леве мій, Леве мій....
Де тебе носить?
Сонця вже так давно
Не плів у коси!
Кучерів водоспад
Не ловив в пальці...
Шелестом трав навгад:
"Не просинайся."
Сниться нехай тобі
Золото-грива,
Відблиски мрій, в яких
Була щаслива.
Ситий-лінивий стан
Мрії в долонях
Як ми були.. Були...
Галас вороння
Вслід м'яким крокам. Стій!
Владний мій Леве,
Дай закарбую хід:
Ти йдеш від мене.
Дай твого сліду пил
Натрушу в коси
І... Мій величний, йди!
Мені вже досить
Битви за кожен день -
Гордість на гордість.
Серця голодний щем,
Стиснутий простір,
Клапті ночей, які
Шматував вперто...
Леве мій... Леве мій!
Все. Уже. Стерто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753835
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 16.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2018
[i]У кожному мовчанні своя істерика
/Рінат Валліулін/[/i]
Гупає в скронях сонце. Під серцем - тиша.
Плаче надривно скрипка, як немовля.
Тихше, маленька, тихше, бо ти сильніша
З кожною тишею, що на тобі - петля.
Душить і душить змій мовчазних істерик,
Жадібно пестить пальці, як материк
Лиже солоне море. І на папері
Вкотре німіє без пунктуацій крик.
Що тобі, леле? Правди шукаєш? Тісно
Їй у полоні тіней, химер і зла.
Падають зорі сяйвом примарних істин.
Падають зорі. А долетять - зола.
Все, що минуло, також впаде за обрій:
Дотики слів, усмішка і порух вій...
Мабуть, в цей час любити - уже хоробрість.
Тихше, маленька. Тихше... Бо він - не твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745879
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 14.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2018
Між поглядом та дотиком лиш мить -
найдовша з найкоротших митей в світі.
Завмерли: перехожі розмаїті,
в польоті птах, супутник на орбіті,
і навіть час у завтра не спішить.
Між дотиком й цілунком мить одна -
коротка мить позбавлена вагання.
В ній стільки зрозумілого бажання,
немовби вона перша і остання.
Крізь тіло все натягнута струна.
Коротка мить від поцілунку до...
Не сила вже стихію цю спинити.
У ній потрібно щосекунди жити,
про все забути, пристрасно любити,
і смакувати, як п'янке бордо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776665
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
І
Вниз
по річці у країну маленьких індіанців.
Наше каное ненадійне, наші слова непідтверджені,
наші діла невиправдані, наші тіла незаймані,
наше сонце ніколи не за́йде.
Ми разом - бо нам страшно засинати поодинці.
Вниз за течією.
Де мені заплітатимуть дві коси, а ти гратимеш на там-тамі.
Вдихаємо солодкавий дим і мліємо від вичинених шкур тварин,
на місці яких могли б бути самі.
Ми створили собі вігвами без допомоги племені,
обдираючи руки до крові,
оголюючи ненароком стегна,
стираючи між нами кордони
і ставлячи нові.
Нас поважають.
Вождь каже, що покохав би мене, якби я була старшою;
дівчатка всміхаються тобі, звабливо.
Ти маєш лук і стріли,
ти убив оленя,
ти убив пуму,
ти убив бобра,
ти убив лисицю
і продовжуєш убивати.
Від тебе смердить тепер кожним життєодбиранням.
Та я не перестаю приходити до твого вігваму.
Щоночі, щопотреби, щобажання, щопоклику.
Бо мені мало того солодкавого диму над вогнищем,
якщо заглибитися, то мені мало і тебе і навпаки.
Тому ми цілуємо тінь наших вігвамів,
звук твого там-тама
і розплітаємо моє волосся.
Прощаємось. Вождь тихо каже "Ак".
ІІ
Річками мандруємо кілька днів поспіль.
Запитуємо одне одного про стиглість усіх цих плодів на червоних деревах.
Наші ноги оповиті водоростями, бо ми йдемо нерівним дном,
спотикаючись об новий клімат.
І очі наші, незвиклі до таких рівнин, до таких штилів в серцях,
тягнуть нас у вир ілюзій:
що рослини, які ростуть з дна річки, є косами п'яних русалок,
які сплять зарившись в пісок чи мул і знемагають від болю,
вві сні тихо стогнучи.
Ти йдеш і убиваєш собою сотні моїх переконань, і фактів, і доказів,
і навіть просто виявів мови.
Від тебе знову тхне вбивством,
але я не знаю напевне,
бо тримаюсь від тебе на відстані.
Нас розділяють тисячі кроків і вічностей, всесвітів і планет.
Все вирівнюється в тонку-претонку лінію, що пливе на заході
і врешті стає горизонтом.
ІІІ
А на ранок від нашого шляху залишалися тільки шматки,
покраяні шматки уже неживих тіл збитих собак, котів, птахів.
І ми сказали собі, що будемо оберігати їхні вологі душі в коробочках
з-під чаю або в коробка з-під взуття.
Бракувало їжі і запасів тепла.
"Припиняйте вже цю монотонну війну", - сказав нам жебрак на прикордонній дорозі і пропустив в іншу країну.
Ця деградація вимагало пошуку Бога. Чогось бракувало за пазухою,
чогось присутнього.
Ти сказав, що мабуть Бог міг теж податися у світи, як ми, але я не хотіла в це вірити.
Хоча бачила як Він з важким рюкзаком сідає у поїзди, Його мимоволі
штовхають ліктями, іноді хтось каже "перепрошую",
але Бог так і не заходить до вагону.
Цілу дорогу Він курить. Він знає, що ми шукаємо Його.
Йдемо за Ним по п'ятах і навіть намагаємося зупинити.
Трохи Йому смішно з того, що ми такі непристосовані...
З усіх коробок до Нього раптом починають злітатися душі, труться об Його колюче підборіддя, не знають меж.
А Він каже нам "діти" і засинає. Мабуть ж і втомлений, я
вкриваю Його пледом і думаю,
що це приємно піклуватися про Бога, тепер, нарешті, коли Він
стільки років піклувався про нас.
IV
Ми мандрували автостопом. Зупиняли машини, неначе одне одного,
не даючи творити дурниць.
За нашими спинами залишались дерева Отця,
осяяні світлом його всевидющих Долонь і навіть більше.
Наші кошики були переповнені різним непотребом якихось знайомств,
порожніх пляшок, зайвих слів і навіть думок.
Ми врешті залишили це десь на одній з заправок, де волоцюги
одразу почали ділити те все, час від часу дивуючись, і приміряючи
наші одвертості.
Ти порівнював автівки, що підвозили нас за рупії, з дівчатами,
яких ти спізнав ще в юності. І це було дивно -
чути від тебе цей феєрверк смаків, почувань і вражень,
враховуючи, що ти не пам'ятав обличчя жодної з них.
Машини перевозили спеції (а отже літо) кудись із Канади до Мексики.
Великою фурою возили медові місяці і пошту, наповнену запашним гербарієм.
Ти заприсягнувся, що якщо ми колись припинимо отак бути, то у нас
безумовно буде сад
або навіть Сад.
Ти облаштуєш величезну бібліотеку з улюбленими творами і класикою,
щоб зберігати у книгах засушене листя дерев вздовж траси.
Авжеж..
Усе буде.
Але давай плати цьому водієві, бо інакше ми не поїдемо.
Ти дістаєш кілограмову торбинку цукру і він погоджується довезти нас
аж додому.
Бо ці перевізники спецій чомусь страшенно люблять цукор.
V
Крихітні берізки підростають в твоїх очах і стають, як і ми -
щасливими.
Наші руки сповнюються сенсу, а слина виповнюється правдивістю.
Перші смереки торкалися нашого лона і пестили обличчя.
Перші запахи убили в нас віруси принесені зі світів,
і то були запахи бринзи і молока.
І гуцули гляділи на нас, по-батьківськи налаштовуючи стріхи.
Блудні діти засніжених вершин повернулись,
ми б і не знали, що ми повернулись,
ми думали, що ми просто прийшли.
Світотіні скресали на обличчях, знімаючи шари пилу,
принесені звідкись.
Тепер ми щодня пили молоко, спали на тканих килимах,
сповивали свою маржинку.
Від тебе пахло тепер польовими травами,
запахи вбивст і обмежень вивітрювались
Ми повернулись. Тепер наші прощі скінчилися.
Почалося стигле літо.
././2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775924
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 13.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2018
[i][b]Я закохався в нинішню неосінь,
В незиму, з частим вкрапленням дощу,
Та більш за все - у шовк її волосся
І в голос, що в трамвайчику почув.
Крізь цей досвітній звук його гудіння ,
Де сонечка недопалок горів,
Лились в баси протертого сидіння,
ЇЇ слова, мов трелі солов'їв.
О, ці поїздки й зустрічі! Це ж, бо́ги,
Мов добра крапля меду у полин!
Отак і я - вернувся із дороги
На превелике щастя не один.
У келихах іскриться "Беладонна",-
Маленька доза градусів у склі.
І заздрить там, в Америці Мадонна,
Моїй найкращій дівчинці Лілі́.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774248
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 12.02.2018
Там, де ніжаться лимани,
Проживають пелікани —
Довгий дзьоб, розлогі крила…
Мабуть, в тому їхня сила, —
Над водичкою літати,
Свіжу рибку вполювати.
11/02/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776503
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
хлопче, а йди на війну:
вона вже чекає на тебе, мов навісна молодиця.
а вже як візьме в обійми, маєш її, навісну,
до кохання намовити:
любить же ж, тільки боїться!
отже, ти їй скажи: [i]поведу тебе аж на москву,
а як не схочеш, то й навпаки на европу[/i]. –
зробиш там з неї царицю районну або й світову,
буде вмиватись в трояндах і в морі зеленого кропу
– повірить тобі, адже ти ж таки хвацький герой,
адже без жодного сумніву дівчину тягнеш за руку –
куди мене тягнеш так хоробро?
кажуть: "герой, та не той",
гляди: послизнешся, впадеш –
сьорбатимеш грязюку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732977
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 12.02.2018
́Навпочіпки, тихо, пошепки
вночі прокрастись в твій сон,
хотілось побачити б посмішку,
і музику легку на фон...
Хотілось тебе б доторкнутися,
до рук, до волосся, плечей,
тендітно до стану горнутися,
дивитись в безодню очей...
Беззвучно тобі посміхатися,
ні слова, лишень стук сердець,
кохати, не просто кохатися,
і вірити - старт, не кінець...
Чекати на ранок, хоч з острахом,
ця ніч - нескінченна для нас,
тремтіти від кожного подиху,
ввійти в почуттів резонанс...
І бути як дівчинка-дівчинка,
віддатись цілком у полон,
хвилини разом будуть лічені,
та вражень з них буде мільйон...
Створили б на двох власну казку,
наш космос чи наш мікросвіт,
шкода, що все це зникне зранку,
а поки тихіш, місто спить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766091
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 11.02.2018
Лютневі дні такі морозні,
Що застудився ніжний сніг.
Скупі слова на півдорозі
Думками падають до ніг.
А в душу прилітають мрії,
Немов синички до вікна,
Долаючи межу безвіри,
Яку вже випито сповна.
На Стрітення Господнє вперше
Зима стрічатиме весну.
Побільшає у сонця звершень:
Серця будитиме від сну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775335
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 10.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2018
[i][b]В прекрасну, цю сливово-теплу ніч
Старих тополь клубочки білі вати,
Летять... летять... в долоні зусебіч
І їх нестерпно хочеться сховати.
Стиснувши міцно-міцно у кулак,
Мов потайне, німе, послання неба,
Коли тремтить ця блискітка-сльоза,
Немов волога дощику на стеблах.
Й бракує щастя, так, неначе би
Легеням кисню бракне до знемоги.
Якби... якби... якби ж ото... якби...
У цім житті не мучили тривоги,
Коли, красиві блиски бурштину
Заграв ранкових, мила Афродіто,
Не Вам мережать з білого пушку
Струнких тополь подушечку із літа.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775973
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018
- Уходишь?
- С первой вереницей...
- Антракт. Рассвет не торопись!
- За облака не ухватиться,
Ни тщетно ли тянуться в высь?
- Далёк твой мир привычный?
- Что ты...
Чуть ближе к выстрелам виски.
Мы друг для друга асимптоты -
Недосягаемо близки.
Из переулков тьма сочилась,
Виднелись синие следы;
Звучало тихо: "Что случилось?"
Скользило с губ: "Случилась ты".
- Любви навек не обещала.
- Перекричал бы и пургу -
Да слаб:
Солгавших я прощаю,
Прощённых - в сердце берегу.
И если выкрикнется: "Где ты?!"
Не скрипнет жалобно засов.
Я лягу снегом на манжеты,
Рассветной прядью на лицо,
Нелепым сгустком искажений,
Чертами ветра невпопад,
Как фиолетовые тени
На серебристый циферблат.
- Тебя не будет?
- Материально.
Мной отзвенят колокола,
Сыграют в сценах театральных,
И с пухом пустят тополя;
А кто-то запахом акаций -
Так все покинут нас, хотя...
Я научился оставаться.
Да.
Оставаться уходя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298030
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 08.02.2018
Даже если война войною
И стреляют со всех сторон,
Буду я за твоей спиною
Не боясь подавать патрон.
И пускай среди волчьей своры
Каждый первый мне будет враг,
На душе тяжелы оковы -
Мне теперь без тебя никак.
Ну и пусть беспощадна битва
И не важно, где правда-ложь...
P.S. Моё сердце собьётся с ритма,
Если ты навсегда уйдёшь.
14.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645626
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 08.02.2018
Ти смієшся й розказуєш, що любов може бути різною:
Терпкою, солодкою, вишневою чи зі смаком контрабандного віскі.
Ти смієшся і плачеш, бо бачиш не осінь, а золоті вихори волосся,
Ти живеш від кінця до кінця, від "чекаю" до смутного "здалося".
Ти смієшся про те, що вже було й навряд чи трапиться знову,
Та я слухаю щиро, довірливо, уважно хапаючи кожне слово.
Ти всього лиш прохожа, ти всього лиш йшла повз і присіла зі мною побути;
Ти смієшся і плачеш, бо серце досі золота багрянцем окуте.
Я не знала того, що лиш вперше чую сьогодні від тебе:
Про м’яке золоте волосся і очі ніжні, як весняне небо.
Я не знала, що можна любити, віддавши за щастя усе і ще більше –
Ти розказуєш це, і голос луна в тиші парку тихіше і швидше.
Ти говориш, що довіра – важливо і насправді дуже непевно,
Очі твої чомусь міцно закриті, але голос далеко гуляє ехом.
Ти шепочеш, що любила з гірким післясмаком дешевого віскі,
Ти зітхаєш, бо історія виявляється для нас обох занадто слізною.
Але ось і світанок, ти замовкаєш і лагідно гладиш мене по голові,
Бажаєш любові й тепла, наостанок дякуєш і просиш: «Живи».
Ти ідеш крізь туман, знаючи, що не побіжу за тобою вслід.
Врешті-решт, ти всього лиш нічна перехожа.
[i]Врешті-решт, я всього лиш бродячий кіт.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774231
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 05.02.2018
[i][b]Іще не осінь, Господи, не осінь,
А так самотньо в вашому дворі.
Деінде срібло вільхи на волосі
І біло-біло курять димарі.
Ані колядки, ані вам щедрівки,
Під'їздом з вітром гоняться страхи.
Та з цяточками божої корівки
У шапочках засніжені дахи.
Замерзлі вікна дивляться веранди,
Як білий місяць кинувся в лиман.
І чорні-чорні у снігу троянди,
Порозростались ген аж під паркан.
Так темно-темно, хто із нас побачив,
Що оті квіти, там, де бузина,
У затишному дворику, одначе,
Снарядами насіяла війна?[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775259
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
[i][b]Коли блука по темних манівцях
Січнево-світла, місячна гондола,
Ви кличете на зустріч в Чернівцях,
А серце рветься пташкою до Львова.
Важкі повіки і карат сльози,
Як результат, що почуття вразливе.
Не хочу чернівецької грози,
Про львівські мрію, теплі нині зливи.
Й про тебе, сонце, що лише гориш
На Чернівецькій Ратуші ліниво,
Для тебе - це малесенький Париж,
Мені же - місто серденьку не миле.
Бо тільки-но лиш зіронька моргне,
Із залицянням до нічних провінцій,
Він в Буковину знову зве мене,
Та я душею з іншим у Криївці.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772512
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 05.02.2018
Распадаются мысли о вечном, о добром,
Клетка ночи ложится луной на тетрадь...
Фолиант из печалей туманами собран,
Море счастья свернулось в багряную гладь.
Кто-то песню допел о последней надежде...
И прощальным письмом завершили роман -
Капли воска от ночи упали на вежды:
И истлел на заре наш воздушный обман.
Острой спицей из стали и ливневой боли
Я пришпилен на крест своих собственных дней.
В моём сердце исчезли слова и пароли,
Превратились июли в снега январей.
А маяк из улыбок твоих угасает...
Наша мода на счастье прошла, и дожди
Сеют в душах разлуку. Молитвы спасают.
Сигареты, молчанье и ночь впереди...
Забинтованы мысли ожогами-снами.
Мост сквозь небо построили беглые дни.
Вместе с грустью уходим в прощенья винтами,
Начиная свой путь под названьем "одни".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439010
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 25.01.2018
Стояв туман. Густий і непорушний.
Холодна сирість лізла у дірки.
А сірий ранок мляво і бездушно
Збирав по небі вигаслі зірки.
Зжовтіле листя де-не-де шелесне,
Мов слід від сонця в пам'яті моїй.
Та, знаєш, осінь завжди була чесна:
Без обіцянок марних і надій.
А що тепер, - чекання за чеканням.
Невідання загіркло, як полин.
У когось часу - вічність не остання,
У когось вічність - декілька хвилин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618732
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 23.01.2018
Мене додому кличуть голоси,
Їх тихі ноти згадують минуле.
Бо за травою час мов покосив
Днів безтурботних радощі. Зітхнули
Старі троянди в мами під вікном.
І з ними пам'ять в унісон зітхає...
Стоять дерева, білені вапном,
І в тім усім гармонії без краю!
І батьків дім... Старенька добра хата
Без суперстилю, моди, новизни.
Де ми босоніж бігали із братом,
Де ми любили жити. Поясни,
Як сталось так, чи хто у тому винний,
Що дні летять, мов журавлі увись?
Що стало небо не таким, не синім,
Що ті хвилини просто відбулись?..
Мене додому кличуть молитви,
Недільний дзвін і рушники строкаті,
Де мама з татом лишаться завжди
Своїх дітей любити і чекати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421708
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 23.01.2018
Кілька сотень пустих дилем, -
Ти у них загубив мій спокій.
Одинокий душі тандем
Намір́яє багато років...
Неприймання твоїх "не так",
Нетримання тебе в обіймах...
Все ж мов скалка в душі застряг,
У віках клеймом - "божевільна".
Пережита зима-війна,
Проблиск світла і трохи втоми.
Хай пульсує життям весна,
Коли я повернусь додому.
Кілька сотень крап́ок. Не так!
Бо між нами, на жаль, ще коми.
Тільки мій незугарний такт
Не дозволить зізнатись в тому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246599
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 23.01.2018
В квартирі пусто. Навіть ні душі.
І це б нічого, знаєш, тільки в тому -
Душі моїй стають товариші:
Самотність, тиша й вигоріла втома.
Спитаєш ти: "а як же я, скажи",
А що сказати, всі казки не вічні.
Якщо у нас і є якісь стежки,
То паралельні, мабуть, не зустрічні.
Сама ж себе питатися боюсь,
Бо відповідь, напевно, буду знати...
Самотністю вечірньою уп'юсь,
Щоб мати сил її перемовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616001
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 23.01.2018
Вона як ти: сама собі зима,
В її країнах гори невисокі,
Яка різниця - з кимось чи сама?
В душі вона частіше одинока.
В її очах – сніжить, сніжить, сніжить,
А серце вкрите памороком ночі.
Тебе чекати завтра? Ну скажи!
Я сам собі розлуку напророчив
Вона як ти: її вгадати – зась,
Крокує поруч з віхолами часу
Її вулкан заснув але не згас,
Вона життя міняє як прикраси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634945
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 18.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2018
Онукам Дарію і Даміру
Піду бродити листопадом,
Щоб очі назбирали кольорів.
У синім небі політаю птахом
По пам’яті, з дитячих мирних снів.
Шепоче пісню листя під ногами
Про радощі минулої пори.
Розсипала руденька осінь гами
Дарунками для подруги-зими.
Які багаті нині акварелі!
Чарівні пензлики виписують красу:
Червоним, жовтим, золотим, рожевим...
Все назбираю в засіки часу.
Під буйством фарб — така прозора тиша,
Приємний спокій уповільнює ходу.
Лиш почуття охоплюють міцніше,
Та так, що зараз світ весь обійму!
Я казку напишу про дивовижні далі
З своєї осені — онукам у весну.
Про янгола в блакитно-яснім сяйві,
Котрий створив небачену красу.
З ним синій віл — він двері відчиняє
До заповітних знань і розумінь.
Орел у крилах пам’ять зберігає —
То вільний Ерл небесних володінь.
Під поглядом його враз оживає
Дорогоцінний досвід поколінь.
Там жовтий лев під срібними зірками —
Взірець єднання гідності й снаги.
Він поведе таємними стежками
До втілення життєвої мети.
Там кожен — все, і все у всьому — ти.
Істотами не треба володіти,
А їхню суть пізнати, зрозуміти,
В дарунок — сила всесвіти творити.
12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753430
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 17.01.2018
Ти темну ніч у коси заплела,
На дно очей фіалки зірвані поклала.
Ти серце із грудей моїх взяла,
І грала ним, як іграшкою грала.
А що лишилося - холодна кров як сіль.
І щось всередині болить і завмирає.
Хіба любов лишає тільки біль?
Хіба пітьму любов по собі залишає?
Колись згадаєш - ось у мене був...
Так, був колись. Як зірвані фіалки.
Та все минає, ось і я минув.
Старих речей хіба буває жалко?
І тануть дні. У Києві зима.
Вітри холодні за вікном вовками виють.
І все як було. Лиш мене уже нема.
І мертві квіти у очах твоїх синіють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648944
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 16.01.2018
Заплутаний зимовий преферанс
І ранок, перемотаний на плівку,
І сніг-агностик тихо, як аванс
Ляга на перетоптану бруківку.
І виростають мовчки, як з трави
Залізотонні заспані трамваї,
Будинки, як вечірні хоругви
Своє мовчання сходами тримають.
Весняно, а весни іще нема
І щастя хоч пролилося і бродить,
І що б таке, здавалося, зима?
То просто літо в серце не приходить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318377
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 15.01.2018
Что наша жизнь?Короче лишь строка…
Тебя влечет мой выбившийся локон,
Ревнивый свет из любопытных окон
И ощущенье кружева чулка.
Почти религия. Искусство во плоти,
Эстетика немого превращенья,
В котором все, от слез и отвращенья,
До внутренней душевной наготы.
Ты открывал касанием и взглядом,
Моих страстей клокочущую силу.
Под треск осиротевшего винила
Отравлен (Окрылен?) любовным ядом.
instagram: @j.s.garmasch
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645516
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 15.01.2018
Ты слышишь тихий шелест павших листьев?
Так дышит полной грудью этот вечер.
И тишина, что в воздухе повисла
сегодня лечит....
Мы прогуляемся за руки по бульварам,
обсудим шум дождей и краски неба,
не будет места грустному и старому
лишь только нега....
Ну почему мы раньше не гуляли
под шорох листьев, за руки обнявшись,
и счастливы вдвоем сегодня стали....
вчера расставшись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696058
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 14.01.2018
[b][i]Січневий плюс лама прозору кригу,
Хоча, цвітінню й буйству не пора.
Та плаче... плаче соком на відлигу
Старої вишні зранена кора.
Моє вікно фільмує цю картину,-
Плачу зими і вишні, - й не збагне,
Що ця, з прогресом виросла людина,
Кого кохає, того й сильно б’є.
Від цих побоїв зрубами рясніють
Карпатські схили - рани і рубці.
Жаль, ні у кого, навіть не тепліє
Солона крапля горя на щоці.
І вишня, вишня, вишенька навпроти
Оту січневу, вигріту весну
Гілками ловить, зламами на дотик,
А ми за миром йдемо на війну.
Та за здоров'я п'єм гірку отруту,
Здається, цей прогрес забрав уми
У душах вічний лютий, лютий, лютий...
Якби ж то квітня їм... якби... якби...[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771123
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018
-ну як живеш?
-усе не так...не ті,
не ті квітки цвітуть. -до мілілітра
рахую краплі ртуті мовчазні.
-у грудях бракне сонця! і... повітря.
-північний зимний вітер по ночах
колише біль, мов синю ковилу.
-мов рештки твого імені...( в очах
застигла вперто відповідь-
"живу")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752303
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 13.01.2018
Божевільною гасала.
Тіло об гілки ламала.
Вгору пугачем, і знов.
Сочиться багряна кров.
Заливає потом очі.
Зорі хижаться. Регоче.
Виє вітром, наче вовк.
Місяць від прокльонів зжовк.
Сосни гойдають щодуху.
Кличе, кличе завірюху.
Пальці від судом тремтять.
Мертві межи зір летять.
Нужбо, віхоло, вертися!
Голос мій жахіттям снися!
Кряче лиховісно грак.
Еко, Еко, Азарак!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731472
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 13.01.2018
серпень. серпанок по обрію обручем
сонячні промені-коси збирає.
вечір за плечі, у вуха муркочучи,
диха. серденько крає.
крає до щему. зібрав би з промінням ти,
вечоре, спогадів пасма,
в очі не лізли щоб срібним сплетінням і
ті не росили так рясно.
серпень. букетом в долонях затиснуто
намірів замах півсловом.
інше “пів-” тріснуло. тиша повисла
в колір букету – бузкова.
пахне чебрець під пестливими пальцями,
гоїть думок неприємності.
вечір муркоче. сонце ховається
в тій напівслівній взаємності.
і краєм неба, мов літа завершення,
в присмерку променем кома.
перші півслова ті будуть довершеним...
чим? чебрецю невідомо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752301
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 13.01.2018
Солоно нерву в толпе
Не покидать бы прихожих...
Липнут к имущей тропе
Мощи картавых прохожих...
Сыро мечтам в ноябре
Лечь бы под вечною липою...
Жмутся в мышиной норе
Лис с ненаглядною цыпою.
Тошно ветрам поутру...
Отхватить автономную радугу
И не сдаваясь нутру,
Выпороть чью-то каторгу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532317
дата надходження 25.10.2014
дата закладки 12.01.2018
В моєму маленькому світі немає війни.
На мапі - квітки замість білих, марудних плям.
Вітрилами дихає сонце у ніжнім півсні,
Допоки не вибухне сміхом на весь океан.
Нехай хоч для когось у келишку лишиться сміх.
Я ключ від дверей у цей світ між сторінок лишу,
Де хустка морозна торкається ніжно стріх,
Ялинки без крові, а ночі - без жаху й плачу.
Ти дивишся так, мов шукаєш його у мені,
І я, перелякана, очі відводжу вбік.
В моєму великому світі немає війни,
Але я боюсь сказати про це тобі.
Хай чують молитви мої там, де неба межа.
Хай снігом розсиплеться зброя в руках катів,
Хай сонце зустрінуть всі, хто його проводжав,
І, може, тоді скаже той, хто сказати хотів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472845
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 12.01.2018
(Присвята божевільній з парасолькою, що танцювала на зупинці Боженко)
Пані з тоговічча.
Самотня дощова мольфарка..
Пульсує-ритмує бруківка міста
Під її дірчавими "човниками".
Попелясте небо сміється до сліз.
Сонце грає у хованки:
Сумота мармиз дратує його своєю несамістю.
Гукає-закликає:
"Витанцьовуйте малюнки всесвіту!
Видивляйтеся у дощових бульбашках свої сни-мрії!"
Похмуро й зневажливо дивляться зупинкові глядачі:
Спотворене видиво - крізь шпарину,
Та двері пізнання не наважуються відкрити
(Самість лякає більше ніж самотність).
Танцюй, Пані, танцюй!..
А всесвіт заспіває у тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369073
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 12.01.2018
Поспiхом,
Снiгом,
Диханням-
Вiтром,
Струшуэ зиму, з гiлок, сивий Чу.
Взявши
Г'ирлигу
Й шматок мамалиги,
Йде гiрську рiчку будити вiд сну.
Дримби
Й флояри
Поклавши
В кошари,
Чаклунським смiхом запрошуэ в тан.
Вогня
Зернину
В Карпат
Тугу
Спину
Вкине Чугайстер - ялиць вiчний пан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410790
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 12.01.2018
Вло́че по брилах
осочі вощені нътуточки
вуженька;
млосно прихмарам у маренні
повного глечику юшечки;
тільки палає, натомість,
неначе в степах наковтавсі посухи
духівець гадючий
над кущиком;
ажно всериба,
ховає замружні, замуляні
жебри,
роззявлячи,
в кам'яні пащеки:
уничка;
"…лісто…" -
ледь чутно благає
достигне закляття
лататтєве брунечко,
"хай йому, хай йому" -
гречно пилок посівають бабки,
що з метеликів зібгано
гострими пучками…
Рящень, всколошень,
та гостра річкова волошень,
вмовляють:
"ще трішенько;
виснаги,
вибудь іще,
зачаровані випари
брунзовим
хрущиком…"
Чорна від попелу - вковче,
як вислизнуть з охопів,
опади дужії зливничком;
що плазунами насъяно -
бурдище вихвоще
сунечком…
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591208
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 12.01.2018
Белая простынь и чистые блюдца,
Ночи рутина сцепляет, как смоль.
Надо бы завтра пораньше проснуться,
Хоть не позднее, чем в восемь-ноль-ноль.
Кто-то заходит, терзает стаканы,
“Все хорошо”, - говорит свысока.
В лете остались мечты о Тоскане,
Осень заполнит туман и тоска.
Ты покупаешь еще одни кеды,
Новую память и новые сны.
В листьях все больше от охры и меди,
В нервах все больше от рваной струны.
Все в этой жизни придется оспорить —
Выжги, сломай, переплавь и сотри.
Едешь на запад, вгрызаешься в море,
Чтобы заполнить себя изнутри.
Там — пустота. И от края до края
Отдана власть беспокойной волне.
“Все хорошо”, - говорят, кто не знает,
Как ты не выжил на этой войне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751636
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 10.01.2018
Коли у ринвах
дощик захлюпоче,
закутається ранок
у туман –
я буду
цілувати Ваші очі
і обіймати
подумки за стан.
Мольфари Долю
світлу напророчать:
добірні зерна –
на родючий лан…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270464
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 10.01.2018
А я як я, з відтінками тривоги.
А ти як ти, у сутінках розлук.
Підступно в'ється коброю дорога
між рук.
А я як я, із присмаком печалі.
А ти як ти, у легкому плащі.
Давно з тобою нас не довінчали
дощі.
А я як я, з вологими очима.
А ти як ти, з теплом в очах. Ще мить -
і ця весна, небачена, нестримна,
згорить.
травень 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583857
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 09.01.2018
Прости мені, Язичнице.
Прости,
що ясен
облітає -
золотий
і стигне кава.
Усе частіше
хочеться іти
туди, де гір
зажурені Світи
і трави.
Де голоси
підхоплює луна,
дуби правічні –
неземна стіна:
сторожа Божа.
Ярило кожен день
долає тьму –
ти знаєш?
То скажи мені,
чому –
тривожно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362227
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 09.01.2018
Мовчання -
тАкож відповідь, принцесо.
Спасибі Вам
за сонце і печаль,
за казку
без причини і адреси,
за небо, що зове
у світлу даль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307852
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 09.01.2018
Він заплітав в її волосся дикі квіти
Ті що збирав для неї ранньої весни
І його губи не вщухали шепотіти:
-Нехай тобі насняться у зимові сни...
Він заплітав у її коси крихти неба
Вплітав загублену від віч неба блакить
І лиш у ній одній, була його потреба
І тільки з нею цінував він кожну мить...
Він так любив у ній її журливі очі
Приховану усмішку, стомлено- легку
Ті поцілунки, що зривав із губ дівочих
Тендітну постать, несміливу і крихку...
Він заплітав в її волосся світлі зорі
Що пролились намистом у його руках
Спивав краплинами з зіниць роси прозорі
Що стали сіллю на просушених губах...
...................... ....................... ...
Він заплітав в її волосся дикі квіти
Ті що збирав для неї ранньої весни
І його губи будуть досі шепотіти:
- Вони тебе зігріють у зимові сни...
натхненням послужила поезія автора
Микола Карпець)) "Він заплітав її волосся"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626943
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 04.01.2018
Нефть ночи заливает мне глаза,
И поднимает ад, размыв границы…
Я променяла душу на эрзац•,
Чтоб за предателей, отныне, не молиться.
Лишь мёртвые хранили верность мне,
Хоть Бог и обнулил им сердце-счётчик.
Кто истинно любил – остался нем,
Наградой тишина звучит всё чётче, чётче…
Пусть мне не стать моложе, чем вчера,
Разгладив письмена морщин на коже.
Закончится декабрь, январь, февра…
И стыд прощения мной будет уничтожен.
• Эрзац – суррогат, неполноценный заменитель чего-либо.
3 ноября 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698557
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 03.01.2018
Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро - гарний
Лискучий льодяник.
Смачно ласує
Зима спозаранок!
В небі блакитнім
Цукрові хмаринки,
Що карамелять
Солодкі сніжинки!
Зимоньці цукор
Додав у напій
Щедрий і добрий
Дідусь Сніговій.
І задивоване
Чудом зайчатко
Носик висовує
З білої хатки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765457
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 02.01.2018
Я не дам загубитись ніколи своїм почуттям
і навіть якщо в них читається божевілля.
Відвертість - це риса безстрашних , повторюю вам,
де правда не поневолена — (вона) вільна .
Я не дам загубитись ніколи своїм почуттям.
Коли люди хворіють на життя, на любов, на розум,
не під силу кваліфікованим лікарям
відслідкувати мить нещадної метаморфози.
Я не дам загубитись ніколи своїм почуттям.
Якими б страшними не були словесні курйози,
ніщо не примусить стати мене в ті пози,
які притаманні безвольним або рабам.
Я ніколи не дам загубитись своїм почуттям.
Навіть, якщо сама загублюся по дорозі...
почуття віднайдуться у віршах, листах , у прозі :
маленьких домівках, що належать нашим серцям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768969
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 01.01.2018
Вислизаєш...
Вогнем ненароком охоплений сніп.
Непроплачені сни. Перестигле у колосі жито.
Залишаєш мені оцю пустку під назвою “світ”.
Прохолодні вітри
з проголошеним вироком “жити!”
Залишаєш
мені ще волошки і дикий ромен,
розмальовані ближче до осені в соняхи мідні.
Перечитую кожне з колишніх забутих імен,
обираючи плаття
під колір очей відповідно.
Закриваю
альбом… обережно притишую хід
(вік живи - вік учись, золота моя дівчинко, вчися!)
...віднаходжу у травах тобою залишений слід
...там, де ти іще вовк
...там де я ще і досі вовчиця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765203
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Відпусти мене,мамо,до неба.
Відпусти,не сумуй і не плач.
Зараз в цьому найбільша потреба.
Я кохаю тебе. Лиш пробач.
Поцілуй мене тихо востаннє,
Притулись до блідого чола,
Притулися своїми вустами,
Та віддай мені трішки тепла.
Доторкнулась рукою до рани?
Не журися,тепер не болить,
Лиш пече,що Вкраїнську державу,
Менше хлопців буде боронить.
Де сестричка? Напевне в кімнаті,
Тихо пише для мене листа,
А сльозинка на аркуш стікає..
А сторінка усе ще пуста..
Ех, сестричко,чому зажурилась?
Я ж казав,щоб не плакала ти,
Поцілуй мене тихо востаннє,
І благаю тебе,відпусти..
Тату, таточку,рідний тату,
Вийшло так,що ти більше прожив.
Бережи лиш сестричку і маму.
Я ж любитиму так,як любив.
Ви пробачте мене,мої любі.
Та забрав мене часу плин...
Я вас буду завжди пам'ятати.
Я кохаю вас,рідні. Ваш син.
Юля Макарій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762653
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 25.12.2017
Підходить мить, як Хронос педантично
проб'є finita року, а Звіздар,
прорікши долю світові, містично
в архів небес відправить календар.
Та ми ще довго будемо бродити
по карті дорогих нам дат, подій
з бажаннями відчути, відродити
солодкі миті зді́йснених надій.
Чиясь душа від гіркоти утрати
впадатиме в полон журби й жалів,
в когось серде́нько буде завмирати
при згадці ніжних і жаданих слів...
Незвичний рік, у барвах сіро-чорних,
ще довго він не йтиме в забуття,
одним принісши страх і біль потворний,
а іншим – щастя, радість, каяття,
все, що не змеле в пил буденне жорно.
Та, попри всі контрастні почуття,
в календарі – не цифри ілюзорні,
а щедрий дар від Бога – РІК ЖИТТЯ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768048
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017
[img]https://thoughtcatalog.files.wordpress.com/2015/12/shutterstock_92746561.jpg[/img]
Люди мають
на плечах глобуси,
в капілярах -
нуртує маршрут.
Мені віриться -
є автобуси,
що до них
без запізнень прийдуть.
І у вікна
їм зазиратиме
світло айвове
із ліхтарів,
і осінніми ароматами
зустрічатимуть
з рідних дахів -
листопадовий німб
на комині,
паперівка
із теплих кишень...
Щоб до трепету,
до оскомини
повертатися
ще і ще...
Певно, люди
із джіпіесами
визначають
найкраще маршрут,
але СЕРЦЕ
поза прогресами
вкаже місце,
де люблять і ждуть...
[img]https://img3.stockfresh.com/files/n/nejron/m/50/4335550_stock-photo-writing-accessories-bunch-of-old-keys-and-book-on-a-vintage-paper-over-wooden-background.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758049
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 25.12.2017
Бринить в мені мелодія дощів,
Гойдає вітер рвучко серця ноти,
Солоність думки вийшла з берегів –
Наповнює вода усі пустоти.
Малює небо сірістю цей день:
Не точечно, мазками – фон пастеллю.
На тлі душі асфальтних одкровень
Багряний лист дарує шанс натхненню.
Вогню краплина між жовтневих сліз –
Послання світу:
Вір!
Люби!
Надійся!
Несе премудрість осені ескіз –
Всьому, що не мовчить у серці, тішся!
У блиску віч – окрилення мотив:
Він сонцем став в проекції крізь себе,
Усе єство багряним полонив –
І зникло вмить похмуре сіре небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758038
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 25.12.2017
Незліченні зірки! Та до неба мені не сягнути.
Не занурити руки в одвічні тенета небес,
А так хочеться, просто, з тобою крізь простір пірнути!
За собою затерти сліди, не лишивши адрес.
А так хочеться, просто, з тобою забути про "вчора"
Не шукати ніяких "чому?", а тим паче "але...".
А ти знаєш, дурненький, що досі тобою я хвора?!
Й ця хвороба, напевно, уже не відпустить мене.
А так хочеться, просто, усе прирівняти до казки,
Де хороший фінал нам обіцяне щастя несе...
А давай, ми так просто, усі позриваємо маски,
Щоб на "зустрічну" нас із тобою жбурляло шосе.
І до чорта усі нездійсненні й придумані мрії!
Наші замки з піску дикий вітер постелить, як мох.
Бо тебе, мов тату хочу я вкарбувати під вії,
Щоб ділити, єдину, подушку з тобою на двох...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683897
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 24.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2017
[i][b]а я втішатиму.
Аби ж!
Якщо навколо люди, люди…[/b]
Ігор Рубцов "Спроба"[/i]
Не хочу слів. Не буде сліз:
Тримають під прицілом люди.
Ранковий пломінь день розбудить
І, наче хліб черствий, у грудях
Застрягне ніч і біль, і злість
На себе. Думати облиш,
Що дотик твій послабить пута,
Для мене він п’янка отрута:
В твоїх руках я оживу, та
Потім стану тінню. Лиш
В таксі - ні музика доріг,
Ні мантра «Стане легше», звісно,
Не стишить пульс, бо серцю тісно
Без тебе… Душить, душить місто
В своїй байдужості! Ти б зміг
Мене утішити. Як ніж,
Ця вирва замкнутого кола:
Я – в ньому, ти, мов пес, – довкола…
І відстань в кілометрах колій…
І я – така твоя! Аби ж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735991
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 22.12.2017
Ідуть дощі з вівторка на четвер
/Безжальні скрипалі/ по мою душу.
У круговерті буднів все щось мушу.
А зрештою нікому. Не тепер.
Це дивна сила магії води:
В мені неначе проростають зерна!
І, може, не в манерах то модерну -
Ось так любити /просто/ без мети?
Та я люблю Вас. Зупинився час.
Згубились стрілки в колі циферблату.
І злегка має смак солонуватий
Це таїнство незвіданих причасть.
Вітри гортають смутку календар,
І кожна нова дата – то розлука.
І, Боже мій, яка ж то серцю мука
Пізнати нам із хмелем цей нектар!
А в тім жалю немає – лиш дощі
Ідуть собі, як зодчі, поміж нами.
Є тільки ми, розділені містами,
І доторк цей до рідної душі…
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706101
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 22.12.2017
загублена в одній із картин Сальвадора Далі
що знищує життєву банальність
слухаючи сюрреалістичні штилі
знаходиться хоч якась бездоганність
люди з карколомною швидкістю уподібнюють життя до слова "стандартність"
шукають в тобі відхилення і жменьку чогось екзотичного
в той час як твої цвітіння думок в голові перетворюються в азартність
та потребують чогось величного
не піддавайся, не створюй строго регламентованих правил
життя прогредієнтне, на жаль чи на щастя, а воно має кінець
завершуй свої незначні справи
і я візьму тебе собі за взірець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720512
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 22.12.2017
Зблідло наше Гелело́
Кодло звилося в кубло
На Залізнім Колесі
У Арктичнім поясі
Триста років яничар
Триста років государ
Ще не вмерла – гой єси
Стане сил – загоїш сі
Кров у жилах застига
Терикони – не тайга
У кривавім мотлосі
Східна зоря в сполосі
Чи то мати, чи яга,
Чи ярмом допомага
Чує серце кіборга:
«Ти приплинь до берега»
Шепотить молитви друг
Вздовж курганів і яруг
Як сі й стала райдуга?
Чи хіба що в рай дуга…
(2015, день здачі донецького аеропорту)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767448
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 22.12.2017
Вздовж і упоперек зіткана
Ти із самих протиріч.
І непомітними мітками
Кожен твій крок навстріч.
Кожен навспак - із відчаєм,
Ранишся від дотикань...
Мічено - не перелічено
Гострих твоїх зітхань.
Кожне у серце скрапує.
Грубшає рубчик терпінь...
Чітко накреслена мапа є...
Ступні кервавлять рінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722340
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 22.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2017
До губ твоїх я подумки торкнусь
і запалюсь. . .
Неспішно по їх контурах пройдусь
-- нап*юсь. . .
Стрибатиму по кінчиках зіниць
-- впаду
І в глиб твоїх розжарених очиць
-- пірну.
Холодні пальці впнуться в твоє тіло
-- сміло,
Ковтаючи любов свою невміло
--мліла.
Ховалась в недописаних рядках
--хотілось. . .
Десь там неопис`анне почуття
-- таїлось.
Несказане щось нишком причаїлось
-- снилось,
Розсипані думки кудись поділись
--грілись,
Два різблені серця в одне скріппились
--злились,
Нестримні почуття в них зародились
--зжились.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403176
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 15.12.2017
идём гулять, подышим кислородом,
внесём свой день на храмовый порог.
поищем веру, сблизимся с народом.
глядишь, и нас отметит злой пророк,
и даст понять, что надпись возле входа
не для проформы: здесь бывает Бог!
пойдём в мечеть, поищем по мечетям,
отметимся, помолимся, пойдём?
и может там, мы точно Бога встретим.
а как не пустят нас в молельный дом?
тогда, пойдём к другим «пресветлым детям».
вот в синагогах Гога и Магога
мастикой пол натёрли – МО-ЛОД-ЦЫ!
оставьте туфли ваши у порога,
и смех оставьте, это вам не цирк!
вы здесь в гостях! да-да, в гостях у Бога.
а может в кирху? в кирхе - стены в краске.
тогда в ашрам? светло, кругом цветы.
их проповедник был со мной вчера так ласков,
не слишком ласков ли? и с Богом он «на ты».
ну, панибратство со всевышнем – это сказки.
увы, куда не постучимся – фиг и масло.
куда не сунемся – ремонт, табу, запрет.
пророк осознанно муштрует нас и паству
без перерыва на заслуженный обед.
и только Бог нам в спину шепчет слово здравствуй...
идём домой, здесь однозначно Бога нет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98112
дата надходження 17.10.2008
дата закладки 14.12.2017
Города в которых нам
указано счастье
созревают
под осенним солнцем
мы движемся от одного слова
к другому
мы приравниваем свое молчание
к молчанию земли
измеряя тем самым
глубину нашей речи
в дебрях ночи
обретаем мы друг друга
к маякам дней
следуем мы
переиначивая
наши любовные песни
мы всматриваемся
в небесные карты
мы вмещаем себя в расстояние
под нашими ногами
переживи меня
говорит один из нас
и я стану твоей землей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604704
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 14.12.2017
Грудневий сніг надмірно інфантильний,
печаль і радощі збирає у клубок.
Повільно йде в кінотеатр на фільми
де не ховає сліз сентиментальних, бо...
Зима навколо, біло-чорно-біло,
мов кіноплівка, де прожито кожен кадр
і те близьке, що серцем відболіло
буває, ще вертає титрами назад.
Акторства іспит склали на відмінно
і бездоганно вивчено напам'ять роль,
а за кулісами життя полинно
і не на жарт замерзлося і замело.
Отак ідеш гармидерним містечком
і грієш поглядом анонси із афіш
і віриш - щастя, ну хоча б краєчком
торкнеться пліч Твоїх і скаже: "Ти не спиш..."
А сніг - поп-корн зі смаком карамелі,
прийдешній рік - великий кінозал.
прожиті дні гойдають каруселі,
в минуле йдуть на щастя, чи на жаль.
[img]https://w-dog.net/wallpaper/snow-street-people/id/224300/[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765435
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 13.12.2017
[i]Искренность, ты безнадёжна,
Ты горечь в душе тревожной,
Местами сильна и ничтожна,
Ты как мой характер сложный.
Искренность, ты летальна,
когда восприятья буквальны,
И так странно что ты актуальна,
ход тобой ведь всегда провальный.
Искренность как недуга,
во мне и внутри, и снаружи,
Она как ведьмежья услуга,
что казалось бы нам ненужным . . .
Только если б она владела
Не одной мной. а целым миром,
То исчезла тогда б измена
и все качества,что паршивы...
Жаль что Искренность безнадежна,
Она властна над добрым сердцем,
За него уж и так тревожно,
что когда-нибудь оно треснет.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539559
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 11.12.2017
ти щойно навчився ходити по стелі
дивніших за тебе не має у світі,
умієш знаходити воду в пустелі
та тіні ловити при місячнім світлі
ти вчора навчився балакати з небом
торкатись планет і чухать їм спини,
цей світ божевільний загнеться без тебе,
вдавившись потоками власної слини
прокинешся завтра володарем моря
цунамі та бурі сховаєш в кишеню,
померлі зірки марно гріють долоні,
пустоти душі не заллєш аквареллю
в колекції маєш всі запахи літа,
хоч стежки твої уже осінню вкриті
кімнату наповнить морозне повітря,
умієш усе...лиш не знаєш як жити
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754674
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 07.12.2017
Я жду тебя каждый год (с нетерпением жду тебя заново).
И пусть ты холодный, на душе от тебя тепло .
Даже если всего лишь мгновенье на встречу с тобой дано,
я его на всю жизнь запомню, как что-то из самого главного .
Ты чище воздуха, ты больше чем просто вода,
Ты - мое детство, сказочное воспоминание .
Должна признаться, я искренне влюблена . . .
Ты даже прекраснее, чем все мои ожидания.
Вот только не тай ! Не надо ко мне прикасаться ...
Будь светом очей моих и музой других эстетов.
Ведь, когда ты уйдёшь, они будут влюбляться в лето,
А я не хочу.
Не хочу с тобой расставаться .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763729
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017
Що ти бачиш у моїх віршах,
що вчувається між рядків?
Чи відчутний тобі мій страх
у тривожності поміж слів?
Чи ти бачиш барвистий сон
між епітетових сплетінь?
ЧИ горить у душі вогонь
через прикрих емоцій тінь?
Чи ти бачиш мою любов,
розумієш причину сліз?
Чуєш вітер,що мчить стрімголов...
а мій голос ти чуєш, а сміх?
Що у серці твоїм і душі,
коли раптом читаєш рядки?
Вони рідні тобі чи чужі...
і які після них думки?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527556
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 01.12.2017
Не думай, розслаб свій мозок,
без тебе не спиниться час,
те, що Ти бачиш довкола,
бачить кожен із нас.
Тут все у своїй безмежності
кудись поспішає, мчить,
Ти в тихій, голій відвертості,
сам із собою посидь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543619
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 01.12.2017
[i][b]Сніги метуть... метуть сніги... це ж треба
На чорну пудру трішки білизни.
Й сережки білі, інеєм по стеблах,
Колишуть перші подихи зими.
У склянці річки плещуться ще води,
Життя кругом, - і там, і там, і тут...
Маленькі хвилі водять хороводи
Й сніги метуть, метуть собі, метуть.
То б'ють хуртеччю, туляться до вікон,
Неначе в гості просяться на чай,
Життя, немов сніжинка тане швидко,
Сніги метуть, метуть... ну і нехай.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763161
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017
Ми б сходили на каву в Женеві
І пройшлися по берегу Рони.
Кажуть, там є трамваї рожеві,
А в дерев - розмальовані крони.
Запросив би на піццу у Римі
І обняв біля стін Колізею,
Та ім'я нашій спільній дитині
Ми обрали б у тиші музею.
Грали б сніжки в околицях Осло
І на фоні величного фйорда
Я б укрив тебе пледом із ворсом,
Помагаючи встати з сноуборда.
Лоскотали б бруківку Варшави,
Посміхалися б з їхніх "пшепрашам"
І за чашкою чорної кави
Мізкували б про завтрішнє наше.
Ми пішли б у кіно в Амстердамі
І вдихали би запах тюльпанів,
Я б тобі, найпрекраснішій дамі,
Шепотів би "Люблю, моя пані".
Все було б, а можливо і більше
Від кохання би рвало блокноти,
Ти і я були б найщасливіші...
Якби знав я лиш де ти і хто ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763053
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 01.12.2017
За п'ять одинадцята. Тихий сутінок за вікном.
Кава корицева . На беззвучному телефон.
Книга розгорнута ,сюжетні лінії і... перон,
Де Анна вижила та зодягнена у любов...
Біжить до статного кучерявого юнака,
Тремтливо й лагідно плеча торкнеться її рука.
Щаслива усмішка подарована навздогін ,
поціловані пальці рук й благородний легкий уклін.
Кокетлива пані і достойний її кавалер,
у концертному залі, притупцьовуючи під оркестр,
Для себе впіймають романтики ніжну мить.
Як вона його любить ! А він її...боготворить!
За двадцять сьома. Теплим світанком все розцвіло.
Кохання вдома . ( відчуття, якого давно не було)
Розгорнута книга. Не дочитані сторінки . . .
пробач мене ,мила, я з розпачливої нудьги,
Мабуть, посміла , написати свій власний фінал,
Де Анна вижила ...
Валізка. Таксі. Вокзал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763075
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
За п'ять одинадцята. Тихий сутінок за вікном.
Кава корицева . На беззвучному телефон.
Книга розгорнута ,сюжетні лінії і... перон,
Де Анна вижила та зодягнена у любов...
Біжить до статного кучерявого юнака,
Тремтливо й лагідно плеча торкнеться її рука.
Щаслива усмішка подарована навздогін ,
поціловані пальці рук й благородний легкий уклін.
Кокетлива пані і достойний її кавалер,
у концертному залі, притупцьовуючи під оркестр,
Для себе впіймають романтики ніжну мить.
Як вона його любить ! А він її...боготворить!
За двадцять сьома. Теплим світанком все розцвіло.
Кохання вдома . ( відчуття, якого давно не було)
Розгорнута книга. Не дочитані сторінки . . .
пробач мене ,мила, я з розпачливої нудьги,
Мабуть, посміла , написати свій власний фінал,
Де Анна вижила ...
Валізка. Таксі. Вокзал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763075
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
мы как отравленные-
стравленные
мы как подавленные-
врозь
и просит ересь подаяния
а медных слов не набралось
и мрак осыпался
насупился
и пульс уже звучит как вальс
какая чистенькая улица
куда бы броситься
от глаз
звучит отборной матерщиною
сквозным раскаяньем разит
чужая музыка
блошиная
алмазной россыпью
в грязи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=94213
дата надходження 24.09.2008
дата закладки 28.11.2017
Ми з ним знайомі вже давно,
З дитинства, з лікарняної палати.
Та я його не знаю все одно,
Хоч як не намагався би пізнати.
Відда́вна разом грали у футбол,
Гуляли, жартували, рвали струни,
Крутили на вінілах рок-н-рол,
Були ядром фанатської трибуни.
Про мене він розкаже геть усе:
Смаки в дівчатах, резус, групу крові.
У мене ж запитай хоч щось просте
Про нього - та б запнуся на півслові!
Не те, щоб невідомий він мені,
Не те, щоб я у людях щось не тямив -
Ми, наче, й разом були на війні...
А я про нього знаю лиш місцями!
Ми повзали пліч-о-пліч по полях:
По трав'яних, по мінних і не дуже...
Мої знання про нього - по нулях,
Хоча сміливо називаю його "Друже".
Й нічого б дивного у цьому не було.
Подумаєш? Дурниця, звичне діло!
Можливо це мене б так й не пекло́,
Якби ми не ділили одне тіло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762490
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017
І знову Нічка витіснила День,
сховала сонце за нову панчоху,
ввімкнула дощ як у стару епоху
та й слухала його сумних пісень.
Ворожила по зорях , пила каву,
закурить, нудно, от шука забаву,
вже сивина з*явилась на волоссі,
а Ніч, стара повія, все жде в гості.
Зачервоніє небо над світанок,
і Ніч засне, роки у же не ті,
постукає у двері юний Ранок,
струнка постава , очі голубі,
Впаде туман над річкою і полем,
остання зірка із небес впаде,
і знову прийде День із новим сонцем,
і байдуже , що ніч його вкраде .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697303
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 26.11.2017
Ти полум"я жагуче розпалила
Коли весна спустилася крилата
І як молитву стиха шепотіла
Давай домовимось не думати про завтра
Латала серце клаптиками неба
Лила цілющі рятівні бальзами
І відпускала затяжна хвороба
Під ніжними пекучими вустами
Можливо ти запізно зрозуміла
Коли не серце - то душа ген з тіла
Сьогодні це моя щоденна мантра
Давай домовимось не думати про завтра
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547188
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 26.11.2017
Я вас прошу, - залиште мою осінь,
Поки вокзальне світиться табло.
І не зважайте, що думки й волосся,
Студенний вітер плутає на зло.
Що в розкладах , із всіх знайомих речень,
Не викреслено: "Київ - Кривий ріг",
Що жовте листя, хоч і недоречно ,
Вінтажним злотом падає до ніг.
Геть, попри все, зробіть свідомий вибір,
Не засмутивши жодну із жінок.
Хоча, одна лиш вимовить: "спасибі!".
Й помолиться на придбаний квиток
Та на гучні пере́співи вагонів,
Що вас несуть додому іздаля.
А там... перон... стрибне на руки доня...
Та мамою її буду не я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761932
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017
Цей крик - зробив мене глухою .
Я на краю .
Стою .
Без тебе ,чи з тобою ,
не розберу .
Там прірва , настільки глибока ,
страшна .
Краще б я була й сліпою .
І чому я не німа .
Журбою
нагодувало мене життя .
Та я стою ,
все ж до кінця .
Про жаль до себе маю забути .
Є ті , кому гірше стократ
або й більше .
Та цей листопад
якийсь інший .
Пригнічує вид ,
мовчання ,
навіть порух травини .
Чи я і ти ще людина ,
чи вже гібрид
огидного нині .
Вогонь
палає там в долині .
Є страх ...
Біжить по шкірі .
А небо й далі синє .
І бачить весь цей жах .
Цей плач , хоч і не мій ,
але він є .
Коли минеться все ?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761963
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017
Сесиль тонконога ховається в складках батисту,
по клавішах білих тендітними пальцями біга.
Під золото люстри Elise струмує іскристо...
І падає, падає, падає крихтами снігу.
Сесиль у душі вже давненько свічки загасила.
В куточках очей бісеринками біль променіє...
Чомуж так притягують погляд скалічені крила
і чокером скута тонка порцелянова шия?
Чому від прикритих очей розпливається сяйво?
І гупає серце об груди і вікна, і двері?!
А чи не тому, що комусь прокричала, що «Зайва»...
Та так і лишила останні слова на папері.
А чи не тому, що не зіткана з льону, зайлону,
ні з павутинок загальновідомих жіноцтву?
Чи не тому, що Сесиль із зірками знайома,
з тими, що людям віщують про давні пророцтва?
Може й тому. Та сьогодні, у дану хвилину
ніжна Сесиль розкривається шелестом книги…
І в небо, востаннє осіннє, казковістю лине…
І падає, падає, падає крихтами снігу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761882
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017
***
Ти цілуєш мене незграбно,
Зовсім ніжно і зовсім тихо,
Я в тобі віднайшла розраду,
Ти в мені - ураган і лихо.
Твої пальці холодні й сильні,
А слова розкривають рани...
Скільки треба шукать людину
Серед тисяч сердець коханих?
Опівнічні, крихкі розмови,
Де нас гріли звичайні фрази,
Ти цілуєш, мов вперше, знову
Я торкаюся слова «разом».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761805
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017
Мело а смысла не имело
И во все стороны тащилось
Благоухало как омела
Заворожало и блажило
И называлось примитивно
И откликалось неохотно
Скажи не чудо ли не диво
В пяти шагах от эшафота
Твоё растроганное тело
Твоя растрёпанная сущность
В такой хороший понедельник
Такой нескушный
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=80027
дата надходження 19.06.2008
дата закладки 23.11.2017
Пишу,пишу,и вянет лист под фразой,
Как лёгкие от дыма у курца
Так тяжела,как исповедь,не сразу
Дорога к пораженью у гонца...
Война со скукой требует подпитки
"Горят" нейроны искажая жизнь
Я пью любовь,зловонней из напитков,
Даже в Аду не подают "на бис"...
Что ждёт в конце мою седую душу,
Две рюмки водки и один лимон?
Курю печаль,ещё одну минуту,
И вешаю за стаж значок "ГЕРОЙ".
Всё важное опять отбросит тени,
И ты хоть синим пламенем гори,
Уходят навсегда дурак и гений,
Всегда...Какого б чёрта не дери!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761614
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
Залиш мені краплиночку себе,
Щоб очі твої бачити щоранку,
Вдивляючись у них безперестанку...
...Яка ж у них нестриманість живе!
Залиш мені краплинку теплоти,
Що вчора лиш до неї доторкалась.
Забулась й раптом знову закохалась
До відчаю. До сліз. До хрипоти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452688
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 22.11.2017
Хочеш, я стану краплиною твого моря
і буду розчинятись у ньому щомиті?
Хочеш, я стану в нім грудкою солі,
яка блищатиме піною в оксамиті?
А знаєш, я можу бути твоїм голосом,
твоїм кожним словом і кожним мовчанням,
гучних пісень і криків хаосом,
тихим і напівхриплим вночі читанням.
Давай я буду твоїм дощем,
таким як любиш, теплолітнім.
Сховаєшся від мене під плащем,
і зникнеш в полі колосисто-житнім.
А хочеш, я стану для тебе квіткою
і буду цвісти на твоїм підвіконні.
Для тебе бути хоча би цяткою,
щоб вічно жити на твоїй долоні.
А можна, я буду твоєю зіркою?
Такою далекою і неосяжною.
Не зміряєш мене жодною міркою.
Я буду тут і там, смішною і поважною.
Не хочеш? То дозволь лиш просто бути,
десь поряд, десь на відстані руки.
Я звикла, я навчилась поряд жити.
На мить, на вічність , на роки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748345
дата надходження 29.08.2017
дата закладки 21.11.2017
Каждому своя доля,
Всякому свой черёд...
Каждому ветру в поле -
Услада весенних вод.
Каждому - лучик света,
Всякому - радуги жмень,
Радуге - нежность лета,
Лету - безоблачный день.
Каждому сердцу - влюбиться!
Каждой любви - гореть!
Тому, что загадано - сбыться,
Тому, что сбылось - сберечь!..
15.05.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360829
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 21.11.2017
Пьяный город, дорожек нити,
Гул машин, тротуаров шум,
Фонари и на окнах блики,
Все звучат красотою струн.
Звуки льются вначале мая,
Над деревьями, над толпой,
Где моя, где моя родная
Греет образ прекрасный свой?
Ноги тащат нелепо тело,
По сырой промокшей земле,
А скворцы запевают смело
И летят навстречу весне.
Вы летите, скворцы, летите,
Свою песню пуская в свет,
И на ушко ей тихо скажите,
Тяжело как встречать рассвет.
Обрываются шутки, пляски,
Прикрываются стыд и срам,
Снова ночь начинает ласки,
Сновиденья бормоча нам.
Я один стою на дороге,
Дождь щекочет мое лицо,
Поднял ворот мой ветер строгий
И мороз охладил его.
Ни души. Ни души, смотрите!
Только дождь, только дождь да я,
Этой ночью я будто при свите,
Этой ночью я за короля.
Город тонет вначале мая,
В красоте утопает дней,
Где моя, где моя родная?
Что же снится сегодня ей?
Ночь прекрасна, свежа и дождлива,
Дождь утихнет, утихнет гул,
Даже ветер, хитрый проныра,
Прекратит свой бессмысленный шум.
Ночь играет со мною в прятки
И рассветом стучит в окно,
И опять на какой-то свалке
Мое сердце лежит одно.
Завтра снова соседей крики
На звучание звонких струн,
Пьяный город, дорожек нити,
Гул машин, тротуаров шум.
4 мая, 2007г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43507
дата надходження 21.10.2007
дата закладки 21.11.2017
Іграшковий десь ведмедик
Роздобув велосипедик.
Парком мчить, спішать колеса,
А навстріч йому – Інесса.
Підкотивсь велосипедик.
,, Хочеш, – вимовив ведмедик,
– По стежині підем разом,
Пригощу свіженьким квасом…”
Лялька глянула привітно:
,, Світ такий різноманітний,
Прогулятись згодна трішки,
Тільки щось не хочуть ніжки
Йти далеко, вже втомилились,
Бач, обидві зупинились.”
,, Не біда! – сказав ведмедик,
Поторкав велосипедик.
– Не сумуй, моя принцеса,
Є у нас швидкі колеса!”
Заскрипів велосипедик –
Їдуть лялька і ведмедик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761564
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Порожній парк. Тихенько пада листя.
Холодний дощ так довго накрапа.
Уже птахи минули межі міста.
Мороз калюжі подекуди хапа.
Осінній вечір. Тьмяне тепле світло.
Тут сильний вітер сумно завива.
І якось стало зовсім не помітно,
Що знов хандра осіння ожива.
Старий камін. Глінтвейн зігріє душу.
Німе кіно розкаже про життя.
Сьогодні я нічого вам не мушу,
Бо хочу розібратись в почуттях.
Самотня тиша. Серце грає ретро.
Вечірнє місто відбиває ритм.
А поміж нами міліарди кілометрів.
А поміж нами нескінченний лабіринт.
Мороз по шкірі. Теплі-теплі вірші.
Надворі дощ відточує танок.
Ми вже не ті. Ми зараз зовсім інші.
Мені потрібен ще один дзвінок.
Вчорашній чай. Рояль награє ноти.
Звабливий сон затягне в забуття.
І я не прокидатимуся доки,
Поки не розберуся в почуттях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758392
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Мій корабель ледь втримався на вітрі.
Розірвані вітрила. І пітьма.
Отруєна тобою, у лахміттях,
Я йду зі скарбом майже навмання.
Мені не треба ні жалю, ні втіхи.
Я хочу лиш знайти себе саму.
Безкрайня ніч. І осінь, наче ліки.
Та сотні тисяч, міліард: "Чому?"
Мені подобається дим в повітрі.
Ні, я його обожнюю й люблю.
Як добре, що в моєму світі є осінь...
І нема жалю.
(Альона Хомко, 2015 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721796
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 21.11.2017
Одним досталось серебро и злато,
Кому-то острый ум да лисья прыть,
Счастливчик получил коней крылатых...
А Вас Всевышний научил - любить!!!
=================================
В коллаже использованы фото Марии Иваненковой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=81878
дата надходження 01.07.2008
дата закладки 21.11.2017
И дождь барабанит, и смерти – нет,
и где-то идут составы.
Твой запах остался в дыму сигарет,
а в небе сирени запах
всё множится. Может быть, это весна
стучит медяком в жестянку -
подайте бессонницу, жар и окна
распахнутость. Белая калька
в альбоме минут. Не снимая – смотреть
на профиль – неясный и зыбкий.
И падает вновь абрикосовый цвет
в ладони шершавые – липнет
к обшлагам асфальта. Нелепый узор
как будто забытая скрипка
на старой скамейке. И пахнет весной
в трамваях и даже – в лифтах.
И если не спать, и ходить по дворам,
и вглядываться в просветы –
сквозь первые ливни увидится рай.
И может быть, даже – лето….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193082
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 21.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.11.2017
Ти кохався колись із кригою?
Тоді спробуй на смак мене.
І не мрій, що розстану з відлигою –
Пройде ніч і усе мине.
А чи входив колись у пустку,
Де замість шибок – вітер,
І серце висить на мотузці,
А в серці – вірші й молитви?
Ось, візьми, це тобі, найпалкіша,
Тільки послухай хвилину:
Я молю тебе бути теплішим,
Обпікати мене, наче глину.
Я молю тебе бути терплячим,
Коли я з’їжджаю з глузду
І поглядом своїм звірячим
Б’ю, наче молот у кузні.
Я благаю забути нормальність,
Та стати трошечки дивним,
Увімкнути мою реальність,
Я молю тебе стати вільним.
Я прошу заховати в долонях
Мою полохливу безодню,
Молю, щоб горіло у скронях,
Молю залишити в полоні.
Дай забути, що я є та пустка,
Дай забути, що я є та крига,
Дай відчути, що вже не відпустиш,
Я молю тебе бути сильним!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106833
дата надходження 08.12.2008
дата закладки 21.11.2017
останнє із 9 котячих життів..
спотворене почуття свободи.
я залежу від тисячі твоїх клітин,
я знову чекаю з моря погоди.
поміж ребрами грає весна,
опіки нових ран на долонях,
я складаюсь лише з тепла,
ти думаєш я холодна.
дорослі діти - безумні ігри..
море вкотрий раз із моїх очей,
я в ньому хотіла тебе втопити,
я й рятувала тебе щодень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654272
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 21.11.2017
Інколи хочеться чогось простого…
щоб було тепло під рукавицями ,
і щоб біг ти на зустріч і кудлатий пес,
І щоб дмухав мені на каву, підсмажив горішків…
Товсті і самовпевнені маршмеллоу танули
Поступово.
Щоб довга різдвяна казка промайнула, як скоромовка
і все це було зранку…
розчинилось і почалося знову.
Щоб кіт, такий байдужий і ніби неквапний, лінивий
вкрав з тарілки оту «хмаринку» і це нас аби насмішило…
Чому у мене така давня звичка насувати на пальці светра,
Або лізти тобі під куртку, до тіла холодними лапами,
і подивитись, як по твоїй шкірі прокотиться холодна хвиля…
чомусь хочеться закутатися по вуха і закохатися теж по них…
і щоб ніде і нічого не порушило певний ритм…
Коли виходиш у сіни, щоб з рота виходив пар,
і тоді я уявляю, що вмію курити,
і зиркаю, чи мене ніхто ще не побачить.
Ги, і смішно з себе, і ніяково від моєї чудної вдачі.
...чомусь завжди хочеться тільки простих речей…
1.11.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758494
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Ти залишив мені мене,
І пішов у порожнє місто.
Знов під ліжком самотність шкребе.
Знову мерзне на постілі листя.
Як же хочеться бути там,
Де повітря з коханим киснем.
Цілувати болючий шрам.
Бути поруч. Століттів двісті.
Дощ розквашує твердий грунт,
Вітер хижо шматує небо:
Це я долі влаштовую бунт,
Хай прив'яже мене до тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460381
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 21.11.2017
Нахлынула волна воспоминаний...Крым, Евпатория, детский санаторий "Лучезарный". февраль 2000-го. Я - простой паренек из донецкого края, и она - красавица из Черновецкой области... Дальше только в стихах...
Когда старик-февраль, взбесивший море
Морозным шквалом прогонял весну
В простом, непринужденном разговоре
Любовь зажгла костер на берегу
Два сердца в сумасшедшей лихорадке
На двадцать дней спустивши рукава
В безумно страстной и жестокой схватке
Искали подходящие слова
Им на двоих лишь тридцать две зимы
Три сигареты и под кожей дрожь
Попытка вырваться из дневника судьбы
И то, чего без соли не поймешь
Им наплевать на будущую боль
На вечность, проведенную не вместе
На то, что королева и король
Замешены на разном тесте
И чуть всплакнув, обнявшись на перроне
Она – на запад, он на северо-восток
Знакомая история до боли
Смахнул слезу… и выжала платок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157638
дата надходження 25.11.2009
дата закладки 21.11.2017
Глибокії очі, мов небо,
Обійми міцні, прокляла,
Кричала не треба, не треба,
А тиша у даль пролягла...
Фіолетово - темні лаштунки,
Помаранчево - кислі сади,
І медові навік поцілунки
Не повернуться більше сюди.
Ціанідова хмара стояла,
І труїла коханням своїм,
Я на повні груди вдихала,
Все солодке, що було твоїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718574
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 20.11.2017
Дощ розмиває міську дорогу ніби старе чорнило
Вересень стелить себе під ноги із усієї сили
Клубочиться дим від горілого листя, вимішуючись з небом
І кожен тріск від багаття — вистріл, а крики птахів — лемент
Стіни будинків, що змокли наскрізь, гріються батареями
І опираються цій напасті, як кораблі реями
Сірість повзе нікотиновим згустком понад дахи будівель
Місто зробилось великою пусткою — мокрим, порожнім, сірим
Очі за склом вологі і сонні, десять хвилин до завтра
В час, коли місто чекає жовтень, назовні виходить правда
Ще одна осінь розсипалась золотом, хмари проносяться стадом
А місту судилось нестерпно мокнути, впритул до кінця листопаду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756921
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 20.11.2017
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739889
[i]продовження[/i]
Ця спрагла ніч… і я в ній полонянка.
Уповні місяць в темряві спливає
В мої обійми. Мій він до світанку,
І до останку – далі нас немає.
Пробачте, зорі, ви ж бо ворожили
Його собі холодними ночами.
Я лиш торкнулась ночі, мов ожини,
Жагою вуст під тихими дощами.
В його обійми пригорнусь, розтану,
Й до краплі вип'ю… Завтра чи настане?
Цілуй мене - як вперше, як востаннє!
Кохай мене - допоки серце п'яне!
Допоки небокрай іще світає,
Моїх бажань - міжзоряна безодня.
Кохай же, місяцю... Хай не згасає
Твоє проміння у моїх долонях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760712
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 20.11.2017
Люби цю жінку, бо вона єдина,
І вірність в неї у крові.
З тобою завжди у важкі години,
В дні блискавично-грозові.
Люби цю жінку, бо вона твій подих,
У грудях трепет, серця стук.
Добро в очах і непідкупний подив,
Обійми теплих , ніжних рук.
Люби цю жінку, бо вона крилата
З любов*ю, у душі - весна.
Пізнай себе подібно до Сократа,
Й люби, бо МАТІР лиш одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759684
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 20.11.2017
Снятся волны, снятся скалы,
Снится ласковый прибой,
И в небес седой оправе,
Моря отблеск голубой.
Волны пенятся ажуром,
Камни видятся на дне.
И в небесном абажуре
Чайки падают к воде.
Соли запах, как вживую,
Наполняет все вокруг,
И шумит, прибой, танцуя,
Сердца моря перестук.
А вода ласкает ступни,
Омывая на песке,
И откатывают струи.
Упражняясь в марш-броске.
Солнце желтый одуванчик
Жарит, палит, золотит,
И ныряет в воду зайчик,
Прямо с лучика летит.
Но в воде морской не тонет,
По поверхности скользит,
Прыгнет пятнышком в ладони.
Поигравши, улетит.
А волна поёт, лопочет,
Ветер вторит ей в ответ,
Ты войти в мой сон не хочешь?
Покажу тебе я след,
По тропинке тонкой ниткой
Сможешь к морю добежать,
Там все словно на открытке.
Все вживую, не отнять.
Фото моё. Балаклава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746874
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.11.2017
Чтоб шёлковым похвастать мужем,
Старайтесь каждый день утюжить,
Пар выпуская постепенно –
Без всяких пузырей и пены!
Мозг полощите аккуратно!
В былье возникнуть могут пятна –
И тёмное покуда б́ело,
Карманов чистка – ежедневно!
Не лишне простирать вниманье
В закнижие и зазеркалье,
И в задиванье, затумбовье…
Бывает, сыщется ТАКОЕ!!!
Коль заварить решитесь кашу,
Следите за терпенья чашей
И допекайте по крупице,
Чтоб он совсем не испарился…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736865
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 19.11.2017
Ти пахнеш ніжністю і сіном,
Літньою спекою і медом.
Я пахну молоком і сином,
Тулюся любляче до тебе.
Тебе знов не жаліли бджоли –
Щока надута, наче кулька.
А я у радісній неволі –
Маленьке диво спить у люльці.
Нам ще немає й чверті віку,
А я вже бачу літню пару,
Що пронесла крізь років вітер
Нев’янучі любові чари.
Літо 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761088
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2017
Не знає бо, що мені болітиме,
і – слово за словом – про любов мережить.
На білому молоці колін моїх –
черешні.
Отак-от від колін і зіп’є мене.
А заки змілію – поспитаю тричі:
то змій горить між кучерів Євиних,
чи стрічка
круг глиняного лона повилася?
Наповниться, мовби темний глек, се лоно.
Троянда утікає по вилиці
солоно.
До тла, не догола, ми роздягнені.
І рідшають тіні, як нічні трамваї.
І котяться підлогою ягоди
криваві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748270
дата надходження 29.08.2017
дата закладки 16.11.2017
Мій тато тепер із каменю
Пішов на війну і став кам’яним
обличчям на меморіальній дошці,
біля входу у школу, мій тато ходив
в мою школу, тепер ходять до нього.
Мій тато тепер із каменю і
до нього тепер водять екскурсії
а він іще мій?
Мій тато із спогадів, мій тато із боляче ой,
мій тато робив будівельником, але сам не був
цеглиною, з граніту ніколи не був.
Мій тато руки мав і знає математику.
Вони кажуть його нема, так он висить його обличчя.
Вони кажуть він - герой.
Він знає математику і він герой.
Він іноді сварився із мамою і він герой. Із каменю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705260
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 13.11.2017
У чому самотність змірюєш?
У свічах, чарках, недопалках?
В словах, у які ще віруєш,
Чи в мріях, які вже в попелі?
Роками, віками, милями?
Рядками або трикрапками?..
Гарячого жалю хвилями,
Холодної туги знаками…
Не міряй. Виходь. День світиться,
Каштани до неба туляться…
І може вона закінчиться
На іншому боці вулиці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261365
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 13.11.2017
У чому самотність змірюєш?
У свічах, чарках, недопалках?
В словах, у які ще віруєш,
Чи в мріях, які вже в попелі?
Роками, віками, милями?
Рядками або трикрапками?..
Гарячого жалю хвилями,
Холодної туги знаками…
Не міряй. Виходь. День світиться,
Каштани до неба туляться…
І може вона закінчиться
На іншому боці вулиці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261365
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 13.11.2017
Будеш сьогоднi моєю нiчною оманою?
Щоби вiд тебе знайшла тiльки попiл на ранок я.
Келихом випитим, на полотнi волосиною?
Думкою, що не впiймати у небi осiнньому...
Вiтер у бiлi мережива хмари заплутує...
Хочеш сьогоднi побути моєю отрутою?
Вироком, присудом, миттю до страти i милiстю,
Щоби могла я вiдчути безодню - i виплисти.
Я не просила, нiколи у вiкна не плакала...
Хочеш побути моєю останньою краплею?
Тим, хто розправить хребет i заллє в погляд олово.
Хто пiдведе двiстi двадцять до серця схололого.
Тим, хто прийдешнiх вiддiлить залiзними гратами.
Тим, хто надiю вiдпустить словами крилатими.
Тим, хто зiпне мою душу на гнiв, як на милицi...
Та не лишайся.
Бо пострiлом станеш в потилицю.
Юлiя Холод
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743694
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 13.11.2017
Здравствуй, Геральт！
Я - твое чудовище.
О семи скребущих голосах.
Я - финал и цель большого поприща,
Что осядет пеплом в волосах.
Здравствуй, Геральт！
Сколько миль отмеряно,
Сколько шрамов рунами легло.
Как же долго в белых вихрях севера
Идеал крошился твой стеклом.
Сколько мифов бытностью разрушено.
Сколько снов рассыпалось, звеня...
Знаешь, Геральт, ты сходился с лучшими,
Только далеко им до меня...
Ты стоишь, не трусящий, не робщущий,
Свой клинок ненужный теребя...
Я - твое последнее чудовище.
То, которое внутри тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760162
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017
*** если свет, который в тебе, - тьма, то какова же тьма???
Во мне столько света, что он превращается в тьму,
что лодок скелеты елозят густую сурьму,
что с синей, как сливы, монетной своей чешуей,
озерные вилы буравят ночной водоем,
буравят, как стрелы, летящие в спины врагов,
как пола напевы, предзвучия чьих-то шагов.
Во мне столько мира, что я превращаюсь в войну,
в пластинки винила, в большую-большую блесну,
что ГРАД засыпает родные мои города,
и стены стенают, и нету дороги туда.
Спешат погорелки сквозь проклятый ветер и дым,
в огнях перестрелки тоскует опять Ноеминь.
Во мне столько воли, что я превращаюсь в тюрьму,
что волки по полю бегут в золотую страну.
Во мне столько жизни, что мне предназначена смерть.
Что мне, как Отчизне, за будущность снова гореть.
И свет мой есть равен (и я отключаю страну)
Иссушеным травам, степному грудному огню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759099
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Неправильна, так, грішна, нечестива,
Ішла до щастя по камінню, через терня.
Якби ж то знати, Боже милостивий,
Де ліплять праведних, де та майстерня.
Відмилась, відмолилася, зізналась,
І Ти простив, о Господи Всевишній.
Та от біда: у собі копирсалась.
Не знала, як простить собі, колишній… 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702485
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 10.11.2017
Ще мить і стихнуть звуки вальсу.
Він, мов вино мене п'янить.
Солодкий присмак, ніби в трансі...
В собі чарівне щось таїть.
Нехай ця музика не згасне,
Цей вечір, звук...за кроком крок
І я вже знаю - ти мій власник.
Я? - Життєдайний твій ковток.
Падіння, злети...Чи це правда?
Час розсипається в пісок.
Яскравий погляд, як смарагди...
Ще мить...й дістанем до зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759491
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Сонце наче в хмарному мішку,
Вітерець на градуси злиденний,
Дівчина в червонім кожушку –
Пляма літа в сірості буденній.
Скоро снігом вкриється трава,
І калюжі будуть склом залиті,
Захолонуть навіть ті слова,
Що щодня потрібно говорити.
Почуття у когось замете,
А у когось збільшаться печалі…
Дякую Вам, дівчино, за те,
Що тепла і кольору додали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759575
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Без присяги. Між чорних потертих свитин.
Ніби чортів штрафний батальйон.
Сотні рівних шеренг. Тільки кожен один.
Перед кожним його Рубікон.
Неприкаяний сон обірвався за мить.
За плечима стоїть листопад.
В голові без упину набатом дзвенить
Остогидле «Ні кроку назад!».
Перша крига взялась. Ранок стигне в імлі.
Від напруги повітря гуде.
Нам належить вмирати. Без сліз і без слів.
Страх затерся на споді грудей.
Ми гарматне начиння. Несправний набій.
Наша зброя – уламки цеглин.
Жоден з нас не відчує романтики війн
За ці кілька коротких хвилин.
Крик прорізав пітьму. Божевільний наказ.
Голос – плетиво люті і скла.
Ми усе віддали. Нам би виграти час,
Просто жити… Була не була.
Наче брама до пекла, останній плацдарм.
Сумнів вартий розпечених куль.
Ще півкроку. Смертельно холодна вода.
Наостанок – сліди на піску.
Розкуйовджене дно. Лиш глевка каламуть.
Сенс всіх воєн - він також на дні.
Обпікає легені. Втрачається суть.
Думка в’язне в густій пелені.
Над рікою туман. Берег в залишках верб,
У вологій брунатній траві.
Допливли! Допливли? Що робити тепер?
Ми чомусь залишились живі.
Зусібіч опадає дощами метал.
Біль – постійний супутник атак.
Небокрай затулив незавершений вал:
Нам його не торкнутись ніяк.
Все. Останній удар. Кров’ю пахне земля.
Тільки б галас триклятий затих:
Щоб ніхто не кричав, не тікав, не стріляв.
Щоб вдалося зробити хоч вдих...
Небо сіре, мов спомин про втрачений дім.
Все життя – кулеметний вогонь.
Нас чекає Сибір. Пощастило. А втім…
Прокидатись у прірві безсонь
Листопадом на дні. Непроглядним, мов дим.
Мерехтінням червоних знамен.
Знов і знов форсувати цю ріку із тим,
Хто не мав ні облич, ні імен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759048
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 08.11.2017
[i]Ну як ти там? Близька мені, людино,
За переливом осенні дощів,
В тіні́ вечірніх мряк і ліхтарів,
Що перейшов на інший бік сміливо.
Мовчиш... мовчиш... a я так знати хочу...
Та все сканую спогадом очей
Щасливі миті, відгомін ночей,
Від цього, навіть, Захід кровоточить.
І гаснуть дні на сірих східцях дому
Й розмитим кадром кануть в спориші,
Озвавшись болем згірклим на душі,
Що на межі чуттєвого надлому
В переживаннях: де ти? як живеться?
За контуром вже вижухлих лісів
Ще, вірю, чуєш там між голосів
Биття мого́ схвильованого серця. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752395
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 07.11.2017
Кажуть, що вночі всі кішки сірі,
Чорним байдуже на час і пору,
Бо вони виношують в собі грози.
Чорні кішки зорями блохасті
І твої в тобі думки читають
Поглядом замученого бога.
Місяць обійнявши тихим подихом,
Сплять. І бачать блідо-білі сни.
Сняться їм шляхи молочно-сиві.
Кішки, флегматичні сажотруси,
П'ють смолу людських розчарувань.
У мішку кіт - це не завжди горе...
P.S. Особливо чорний
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708961
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 07.11.2017
канатохідцю
що натягнув мотузку
між вавилонською вежею
і станцією метро
якщо твою долю
вже написано
то навіщо вдивляєшся
у зорі
мойри не сплять
і ти не спи
бо колискові
проспівані рибами
присплять в тобі тебе
і навіть найспритніші
ловці снів
що днем ховаються у житі
не вернуть тобі втраченого
канатохідцю
не балансуй на межі світів
впади
впади вниз снігом
впади вниз зі сміхом
лише так ти прокинешся
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715176
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 07.11.2017
у щасливих дітей
зелені коліна
лікті й долоні
у дорослих
зелені лише очі
бо коли вдаряєшся
об стереотипи
то слідів не видно
усі синяки збираються
під очима
від недосипу
бо сни лишились дітям
бо мрії лишились снам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756512
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 07.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2017
Я тебя умоляю -
не нужно её беречь.
Пусть сгорит фитилёк
и оплавится профиль воска.
Просто сбудется,
как удивление наших встреч.
Как судьбы, октябрём
позолоченная, полоска.
Нужно тратить друг друга...
О, Боже, совсем не жаль
для тебя красоты и тепла,
и добра, и света.
Я сама с удовольствием
сердца истрачу жар,
утешаясь лишь тем,
что тобою испита, спета.
Пусть живёт от души,
отдавая уют, свеча.
Не храни её, как дорогой
талисман на память.
Пусть подарит тебе себя
прямо здесь и сейчас.
Вдохновляйся... Её так
прекрасно и хрупко пламя.
1.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758505
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 04.11.2017
Грудневим полуднем, як сонце скрижаніє,-
відлунням літ, непійманий юрбою...
Прийди в мій край, захований імлою.
Де хризантеми цілий рік не в"януть...
Тут не маліє простір ані серце,
а розум не уярмлений зітханням...
Прийди в мій край, воздвижений світанням.
Де хризантеми цілий рік не в"януть...
Де тектонічних не буває зсувів,
а крони п"ють із надр безсмертя воду...
Прийди в мій храм,- відчуй молитви вроду.
Де хризантеми цілий рік не в"януть...
Не в"яне диво ватри понад сходом,
а кожен з нас - щоденне воскресання...
Терпкі плоди любові - смак пізнання...
........................................................
Де хризантеми цілий рік не в"януть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758548
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 03.11.2017
Одного незабутнього ранку
Я стискала твоє зап’ястя,
Я казала, що я є мольфарка,
Що занадто ревнива до щастя.
Ти казав, що потрібно стріляти,
Я казала, що треба любити,
Ти чужинців волів проганяти,
А я гостей хотіла зустріти.
Не кордони – серця відкривати –
Всі поєднані Богом і світом,
То чому ж треба йти воювати,
Щоби врешті це все зрозуміти?
Я навчуся тебе відпускати –
Боротьба – то стихія мужчини.
Лише совість і дух чогось варті,
Лише в тОбі йдуть істинні війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498972
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 03.11.2017
за вікном шепоче вітром тиша.
здрастуй. серденько. з поверненням.
сотні подихів. ех, не вийшло
що ж, хороша, обійми мене
милим холодом, листопадами
моя люба красуне, осене
я чекала тебе декадами
цих спекотних ночей без просвіту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527644
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 03.11.2017
ти мій вічний двигун регресу.
ти мій вічний сенс небуття.
я з тобою напевно щезну
не знаходячи вороття
я з тобою напевно загину
я з тобою уже не я.
ти для мене суміш полину
і солодкого каяття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643351
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 03.11.2017
О, Боже, тільки не кохання!
Бери що хочеш, я віддам!
Хай замість рим буде мовчання,
А замість віри – храм.
Хай серце рве на шмаття біль
І хай юшиться кров –
Нема страшнішого за штиль,
Не забирай любов!
Хай невзаємну, хай гірку,
Сліпу, зарозумілу,
Залиш її, не пустоту,
Бо більш не маю сили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396759
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 03.11.2017
Гаряча кава.Ти - перед вікном.
Яскравий смак із ноткою печалі.
Блищать вогнями завіконні далі
І ніч гойдає зоряним човном.
Проснеться жаль і чашка затремтить.
Паралізує душу тихий спомин
І душать сльози їх гарячий комин
Клубочиться в тобі, пече щомить.
Сьогодні не заснеш ти, як завжди,
Блукатимеш зіницями по стелі,
Де місяць свої зоре-акварелі
Жбурлятиме недбало в нікуди.
Болить тобі.Тобі він так болить.
Ще ниють не забуті свіжі рани,
І в голові твоїй пусті екрани,
А в них мутна заблукана блакить.
У тебе залишилася ця ніч.
Єдина, не фальшива, не примарна
В якій ти залишаєшся безкарна
У відповідь лиш осуд власних віч.
Холодна кава.Ти, і тільки ти!
Маскує ніч за ним останній спогад
У душу прокрадеться тихий здогад
Забудь його востаннє, відпусти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750997
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 03.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2017
***
У нас тут осінь –
в моді жовта шаль.
А десь на іншому
кінці планети
не час відчути
всю тривку печаль,
аби
проримувати сентименти.
Як божий дар -
це світло восени...
висить повітрям,
у душі плюскоче.
І найсвітліший час -
коли у сни
приходиш сонцем,
щоб зігріти ночі.
Властивістю відносин
є кути:
мій загостривсь
до рідкісної туги.
Надпий цю млість
легесенько...
й прости -
життя, як мить,
не повторити вдруге.
жовтень 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757675
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 02.11.2017
Я так любила зорі навесні.
Їх тихий погляд схожий на отруту.
Він обіцяє все лихе забути,
А зорі грають, віддзеркалюють в мені.
Так тихо і спокійно, наче сон.
Квітневий сон, та скоро він минеться.
І я шукатиму в глибинах серця
Те, що забрало місто у полон.
Це місто грає і спалахує в мені!
Йому себе лишила на удачу.
Я, певно, вже ніколи не побачу
Ті зорі, що любила навесні.
А час потроху лоскотав в мені
Шалене серце кінчиком кинджалу.
Я забувала, дійсно, забувала,
Як дивно пахнуть зорі навесні.
Я задихаюсь тут! Кричи чи не кричи
Тепер минуле – спогади прозорі.
Я зрадила... себе і тихі зорі,
Що так любила слухати вночі.
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635535
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 02.11.2017
А як там в тебе? Теж ідуть дощі?
Чи може сонце витанцьовує у небі?
Цікаво чи читаєш ти вірші?
Моі вірші, вони усі для тебе...
Ти п'єш таку ж міцнющу каву?
Ранкову каву, досі її пам'ятаю...
А як там в тебе? Так цікаво...
Ось нині фото знов переглядаю...
Я часто згадую про тебе, грішна...
Бо гріюсь спогадами щастя...
Болить душа, не серці - сніжно...
Розлука болем б'є зап'ястя...
А як там в тебе? Теж ідуть дощі?
Будь ласка, одягайся вже тепліше...
Ти знов живеш в моїм вірші...
З новим рядком стало ще ліпше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751721
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 02.11.2017
Ангеле, побудь зі мною...
важко.
Крила дай...
питаєш, де мої?
А мої ж
відмовились від мене
відлітаючи
до кращої душі. 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758337
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 02.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2017
Ти будь-кого, прошу , у відчаї не клич!
Знайдеш в собі розраду – тільки слухай –
Бог промовляє нам і креслить знаки
Щодня крізь дисонанси і потік облич
Гостри чутливість, як у дикої собаки,
Сама жаринку в темряві роздмухуй,
Яку твій дух створив із гніту протиріч.
Вразлива…коли зла, сумна, безсила
Чи тільки добре схоче в душу увійти?-
Ні, темний світ завжди чатує і не спить
І та, що необачно в себе шлях відкрила
В хвилини слабкості - то справжня ти?
Пильнуй себе , безцінна кожна мить -
В якусь із них розкриєш дивні крила…
Пильнуй! І зменшити себе не поспішай -
В тобі весь світ - в зіниці, в порусі думок.
Зі страхом прийде бруд, з вогнем - любов.
Втомилась від землі, то подумки злітай,
Твори молитву,вір у диво – прийде строк…
І знай, що все мине і знов …і знов …і знов…
Лише в собі знайдеш свій вистражданий рай.
© Олена Зінченко 31.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758146
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
Під дощем ідемо босі
В вербоспади рудокосі,
В золотих дубів колони –
До осіннього полону.
В кольоровім розмаїтті
Аромат останніх квітів
Надихає і п’янить.
За одну осінню мить
Зірветься з вуст неба грім,
Заблищать розряди. Втім,
Це лише додасть окраси.
І розсиплються прикраси
В танці крапель-діамантів.
Ми ж під дзвін небес-курантів
Під дощем ідемо босі
В вербоспади рудокосі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752726
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 31.10.2017
Дозволь собі бути слабкою.
Не силуйся надаремне -
не знайдеш у тім споко'ю...
Так тягнеш - в очах аж темно.
Пощо тобі се? Гай, досить
об "стіни" та головою...
Шалена уперта, осене,
що ще не зайшлась зимою...
А прийде... застудить роси -
складеш перед нею зброю.
Ти сильна?.. Тобі здалося:
ти є і була слабкою...
Приймися... смиренно, гідно,
та й будь собі берегинею.
Для чого тобі ці війни?
Вже стільки у них погинуло...
Будь тихо-покірно-хитрою.
Се мудрістю здавна зветься.
А з серця жалі всі витри -
не слухай дурного серця.
А розуму... Він не в тебе.
У тебе лише потуги...
Не бийся об лід, не треба,
рибиною недолугою.
Рибино, а чи рабине,
ти думала вільна?.. Сильна?
Червоно не стигмить, стигне
зап'ястками: бо-же-віль-на...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757263
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 31.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2017
Кудись ішла порожніми провулками.
Гуляло листя. Вітер шаленів,
Вистукував горіховими стулками.
Здаля паркан високий бовванів.
Спинилась. Зіп'яла́ся завмираючи.
Він і вона… Й освітлене вікно.
А серце рвалось, тіло покидаючи.
Біль. Стукіт. Темрява. Імла. Кіно.
А вітер скаженів… Пітьму долаючи,
Чи йшла, чи пленталась…Не чула ніг.
Чужий… Дружина… Спогади гортаючи,
Спустошена присіла на поріг.
Розбавила вино із лихоманкою.
Роки спливали в пам’яті і… гріх…
Вона була всього лише коханкою…
А там сім’я… Вщух вітер… Падав сніг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757658
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 29.10.2017
ОЙ ЛИШЕНЬКО! ЗА ЗМІРЯНО-БЕЗДОННИМ
УЛАМКОМ НЕБА СВІТЯЗЬКИХ ОЧЕЙ,
В ПУСТІЙ КВАРТИРІ ЖУРИТЬ ЧАСТО ДОННА,
У ЛІВІМ БОЦІ ЗГАДКОЮ ПЕЧЕ.
КОЛИ В ЇЇ ВІКНО ГУСТА МЕРЕЖА
ЕЛЕКТРОЛІНІЙ, ВПЯВШИСЬ В ХМАРНИЙ ДИМ,
ГЛЯДИТЬ... ЦЕЙ СУМ СИЛЬНІШАЄ... АВЖЕЖ БО,
ТАМ НЕБО! НЕБО! БУ́ЛО НЕ ТАКИМ.
А У М'ЯКІЙ, ЗАХМАРЕНІЙ ГЛАЗУРІ,
НАД ГАМОЮ НЕВИЦВІЛИХ СТЕБЕ́Л,
ШАТРОМ ЛЯГАЛО В ТРЕПЕТНІЙ ЗАЖУРІ,
ДЕ І ЗНАЙШЛА БЕЗЦІННОГО ТЕБЕ.
НЕ ЗНАЮЧИ, ЩО Й СИНЯВА ЗНИКАЄ
І ГОРИЗОНТОМ ВИЗРІВША ГРОЗА...
ПРОЙДЕТЬСЯ..Й ТЕПЛУ ЩІЧКУ ЗАЩИПАЄ
НІКИМ НЕРОЗЦІЛОВАНА СЛЬОЗА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756986
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Птахи летіли… Білі... Чорний чай
Холонув в чашці. Ніжні поцілунки -
Птахи мої тремтливі ... Вибачай…
В нехитрі чорно-білі візерунки
Сплелися мрії… З ними так завжди.
Всім треба – в сім відтінків з грой на альті.
/Так, зараз!.../ Теж не віриш? От же ж! Йди!
Як білий сніг на чорному асфальті
Лежиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698677
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 28.10.2017
ЗУСТРІЧ
Юнак із книжкою в трамваї –
Знайомий колір обклади́нки…
Недовго подорож триває –
Ти зійдеш через три зупинки.
Обличчя навіть не побачу,
Лиш у вікні тінь силуету,
Та ми залюблені, юначе,
У вірші одного поета.
Рядки у пам’яті спливають
Такі ж, як в тебе на сторінці…
У переповненім трамваї
Ми зараз наче наодинці.
Близьких, навіки незнайомих
На мить нас диво поєднало:
Весна, трамвай і віршів томик…
Поезія… Хіба це мало?..
© Т.Л. влітку 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686077
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 28.10.2017
І як би не склалися зорі,
Які б катаклізми не били,
Не буду я більше як вчора,
Я буду сьогодні любити,
І де б не ударило горе,
Підступно ховаючи вихід,
Не жити вже більше як вчора,
Сьогодні потрібно любити,
І що б не сказали про долю,
Про нею розтоптаних й битих,
Не буде дороги без болю,
То ж маю сильніше любити,
До ранку ми очі свої,
Можливо, не зможем закрити,
Я мрію, що навіть у сні,
Так само ми будем любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756470
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Впаду в м"яку духмяність трав,
П"янкі вдихаю спрагло аромати,
Хмеліючи на сім октав...
Душа розквітла звуками кантати...
На денці Всесвіту лежу...
Насправді-я торкаюся... вершини...
Мелодією тремко мережу
Красу й любов з"єднавши воєдино
Така яскрава усмішка... твоя...
Рубіном пестить пелюсток піона...
Припаду до сильного плеча...
Молитва зазвучить...з амвона...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737532
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 28.10.2017
Обра́зи відпускаю вдаль,
У міжсвітів безмірне коло.
О не вертайте мого болю
У сховки зранених проваль
Ілюзії чи божевілля…
Бо я ще день – не надвечір'я,
Розкрилля!
Бо я ще бранка зелен-літа,
Ще образу його тавро.
В мені Адамове ребро
І карма роду заповітна,
Що іменована любов'ю…
Я п'ю її з небес живою
З тобою.
Зі жмутком сонця у волоссі
Несу в щоденнім суголоссі
Крізь час, крізь будні, крізь роки́,
Щоб хтось торкнувся невтямки́
Її змарнілим спраглим серцем,
Щоб виростив нові зеренця
Тої любові…
Боже мій!
У ній затято код віків,
Свобода вічного натхнення,
Хрещатого шляху проще́ння,
Едем зруйнованих гріхів...
Іду в незвідані світи -
Цей світ змілів - мені ж рости…
Прости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757607
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Ви з цікавістю торкались
Ніжних пелюстків душі,
Серце з серцем запліталось
У безсмертному вірші.
Чула різні запитання,
Що лунали в темну ніч:
- Це писалось від страждання,
- Чи з коханням віч-на -віч?
Ви так трепетно дивились
На розхристані вірші,
Очі полум'ям світились,
Що горів в моїй душі.
Без вагання відчинила
Браму у таємний світ,
Піч стареньку розтопила,
Вас чекаю у воріт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756727
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 27.10.2017
Трохи диму із вуст твоїх виринає,
Я немов німію коли за цим спостерігаю…
Втрачаю розум коли ти заглядаєш в очі,
І коли ім’я моє тихесенько шепочеш.
Губи тремтять, в голові - буря спраглих думок...
Ти, певне, магніт – для божевільних жінок...
Тобі дарую все – бери без докору сумління!
Ти моє життя. Моя любов. Моє спасіння.
Пусти трохи диму на мої оголені плечі,
Відкрий вікно і освіжай цей стомлений вечір.
Поцілуй гіркими, обпаленими вустами
Три сантиметри між подихом… дотиком… нами.
К.
28.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752731
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 25.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.10.2017
[i][b][color="#06555e"]Пішов я, певно, від корови Лиски,
Яка лизнула лоба… якось… раз…
В урочищі, що зветься просто – Лізки,
В дитинстві я корову Лиску пас.
І так іду, долаючи дорогу,
Яка від Лізок… випала мені,
Та до́теп виростив собі – не роги:
Живу, як в казці, як в чарівнім сні.
Лускун,лускунчик – й сотні нових опцій.
Лискун, лискунчик, овак* – світлячок,
Ласкун, ласкунчик – значить гарний хлопчик…
А мама каже:
пов-ний
ду-ра-чок.
Так дурачку на світі ж ліпше жити,
Бо не страждає тим, що всім пече!..
А щастя тим, хто садить пізні квіти,
І щастя те… нікуди не втече!
Лелію ружі, маки і жоржини,
А інколи і сонях-самосій –
Квітчаю долю… матінки-калини,
Життя своє дарую саме їй[/color].[/b]
15.06.2017
________
*Інакше.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737965
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 25.10.2017
Мої вуста смакують , як Весна...
Терпко-холодним вранішнім вином
Незримо-диким невловимим сном
І вітерцем сп'янілим від дощу...
Тебе я ними вміло пригощу...
Окроплю тіло життєдайним трунком
Усю себе віддам я з поцілунком
До спазмового болю у губах...
Без страху утону в твоїх руках...
Так самолюбно, хтиво і покірно
Нехай і надлишково чи манірно?...
Та все ж усю себе тобі віддам...
А ти мене кохай! - як прагнеш сам
Без зайвих слів, без протиріч, вагань
Без сумнівів, обмежень і питань
Наче востаннє, а можливо вперше?
Мене ти почуттями всю довершиш...
По ниточці збереш - вплетеш у вени
Дзвінко-тонку мелодію сирени
Не боячись невідворотних згуб...
Відчуй мене усю в торканні губ
І ризикни усім - постав на " карту"
Без страху починай, знову зі старту
Пізнай Весну по вінця - спокусись..
........ ...... ......
...відчуй серденьком неба світлу вись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655318
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 25.10.2017
Дві руки, мов одна.
Мов єдине.
Дістають аж до дна.
До клітини.
Гра зап'ясть.
Гра долонь.
Ніби в вальсі,
Поміж пальців твої́х
Мої пальці.
Дві руки, мов одна,
Мов повстання.
Бо стискаєш мою́,
Як востаннє.
Потім ніжно.
Так ніжно тримаєш.
Ще ніжніше.
Тоді відпускаєш.
Знову доторк долонь,
Ніби в вальсі.
Поміж пальців твої́х
Мої пальці.
Дістають до душі.
До клітини.
Дві руки мов одна.
Мов єдине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752096
дата надходження 25.09.2017
дата закладки 25.10.2017
Ніколи не ігноруй людину, яка турбується про тебе більше за все.
Тому, що в один чудовий день, ти можеш прокинутись і зрозуміти,
що втратив Місяць, рахуючи зірки...
Антуан де Сент-Екзюпері...
Ти називав мене своїм життям
І я жила тобою - променіла
Та доля наша кришталево-біла
Іржавим прогнивала почуттям...
Так пусто в домі нашому тепер
Бур'яном стежка поросла на ганок
Де ми з тобою зустрічали ранок
Під пісню солов'я з лісних шпалер...
Без тебе тут усе уже не так
Порожні стіни наганяють тугу
І вітер за вікном свою наругу
Лукаво завиває мов хижак...
Пилиться у кутку старий рояль
Ми так любили вдвох на ньому грати
І у вікно на небо споглядати
В бездонну вись чистішу за кришталь...
На столику лежать твої листи
Я сотню раз читала їх по колу
І мою душу з болю охололу
Вбивали недопалені мости...
Пройдуся боса по нічній росі
У твій светр загорнуся помилково
І аромат ударить так раптово
Знайомий запах загірчить в сльозі...
Мені здається, що я просто сплю
Тільки реальність завиває сумом
І в мене ударяє наче струмом
Твоє далеке й зболене "люблю..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682040
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 25.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2017
Вирве час колись мене із тебе.
Не простиш. І, може, проклянеш.
Я ж тебе сховаю десь між ребер,
хоч, невдовзі іншу пригорнеш.
Десь твоя душа цвістиме льоном,
заростуть травою наші дні.
Відлетять минулим передзвоном...
Ти ж наза́вжди ли́шишся в мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707623
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 24.10.2017
А осінню тиша безмежна
Туманом в повітрі стоїть
І з клена листок обережно
Танцюючи долу летить.
Багряним забарвились вишні,
Мов факел горить барбарис.
Як гарно, о Боже Всевишній!
Як сумно.., що літо горить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460638
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 24.10.2017
жовтень завжди був у тренді,
меланхолія як рідна сестра.
з пляшкою дешевого бренді
самотності зникне мара.
я тебе обов'язково зустріну
уві сні,наяву, у дійсності,в мрії.
без твого тепла,я думав,загину,
в реальності,гірше-без тебе дурію.
наше життя-то не книга Ремарка,
то чому ж нам з тобою так не щастить.
ближчим часом,може,знайду знахарку,
хай наші біди легенько приспить.
а поки,малюю у мріях,
як проводжаю тебе додому.
і час застигає на твоїх віях,
коли торкаєш мого обличчя блідого.
ми розійшлись у невідомих містах,
загубились в непройдених лабіринтах.
повертайся до мене по старих слідах,
я читаю тебе у своїх манускриптах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755721
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 24.10.2017
[b][i]Ви вірите? Сумую кожний час...
І поміж зацілованих магнолій,
Трамвайчиком старим із схудлих колій,-
Я так спішу нестримано до ВАС .
Надавши шанс надії, як життю ,
Стоптавши об бруківку свої кеди,
Сердечний легіт вкутавши у светри,
Я Вас усе ж між вуличок знайду.
Де заховавсь, за виступами кнайп,
Мій львівський захід сонячно-рожевий,
Що так голосить: де ви?.. де ви?.. де ви?..
Самотня леді із очима Альп.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756562
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 24.10.2017
[i]Не кращими, не гіршими,
Ми стали просто іншими:
Сильнішими, мудрішими
До перемог і втрат.
Серед падінь ми вижили,
Часи стають складнішими,
Брехні навколо більшає
І вистачає зрад.
Та ми не переможені,
Для перемог народжені,
Сльозами очі зрошені,
Та сили жити є.
Бо душі неушкоджені:
Не мертві, не спустошені.
Ми віримо у кожного,
Боронимо своє.[i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721062
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 24.10.2017
Дивись, дивись! Передріздвяне сонце
Так в синій колір бавить білий сніг!
Як в храмі, у вітражній перепонці,
нам, сірим, промінь шле утіху втіх.
Я прагну неба - і воно вже поруч!
Дивись. Радій. В обійми поглинай!
І темрява не забере за здобич
душі, що покохала світлий край.
23.12.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=52181
дата надходження 23.12.2007
дата закладки 24.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2017
ты тихонько по стенке сползала,
его слово напомнило плеть
много видели стены вокзала
им немало давалось стерпеть
без пальто, без ботинок осенних
ты бежала за ним до двери
и улыбку навесив, как ценник
словно в детстве шептала - замри!
так хотелось, чтоб он обернулся
и вгляделся в немое лицо,
чтоб к ладони едва прикоснулся
и поправил на пальце кольцо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712132
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 24.10.2017
Не розуміти в світі нічого,
Крім нас двох.
Не панувати, не мати свого,
Для світла є Бог.
Так прагнути дотику й тепла,
Буває ж.
Вдихати тебе, сповна,
Ти ж знаєш.
Загубити свій сон, це збій,
Напевне.
Я люблю тебе, світ твій,
Так ревно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625010
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 16.10.2017
Тихіше...
Я прошу...
Не плач за мене:
Солодка кава не загоїть ран
Вимірюєм квартиру тихим кроком
Й картаєм серце спогадом про нас...
Ти дав мені весь світ в єдинім слові
І майже вдалось нам без крил літати:
Та жаль, що мить поділена на миті
Ти все сказав -
Я вибрала мовчати....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749585
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 16.10.2017
Терпкий. Міцний. Не треба цукру...
І темний в кутиках думок.
Сильні. Розкішні. Мужні руки...
І голос – що життя ковток.
У тобі є все, що можу забажати...
У тобі є те, що так бракує всім...
Не припиняю вранці уявляти
Твій поцілунок, що м'якіш від снів.
І грубий. Гордий. Навіть деспотичний.
Відвертий. З нотками грузинського вина..
Щодня по-іншому. Помірно екстатичний...
Від тебе обертом буває голова…
І очі, що розкішно сонцем граються в думках
Солодкі. Мрійні. Стомлені і п'яні.
Так легко загубитися в твоїх галактиках, світах...
Так легко потонути у твоїм океані...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751046
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 16.10.2017
семіотика кроків чужих аритмованих,
змову розстеляю рушником заквітчаним.
тисяча років минула з твоєї відсутності,
тисяча років аби упиватись могутністю
слова
твого.
так хмари вікнам повітряні
надсилають цілунки
як листи у безвість німим адресатам.
чекати на твою милість
то наче давно не чекати,
а фарбою прикрасити грати
аби хоч на крихту дзвеніло затишком.
семіотика кроків чужих знесилених,
віру вшиваю пухом у білу постіль:
вірила, вірила, тричі вірила..
тільки з сьогодні
напевно
вдосталь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739452
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 16.10.2017
дай мені щось прекрасне і святе
я буду його прихистком
цитаделлю з м’яса і кісток
перепусткою в світ
світом у світі
і світлом
теж
повітряною кулькою
воїном
дівою
найближчою
всім хорошим з "най"
теплими руками
теплими словами
розповідатиму про тебе
як завжди
буду проблемною
але кращою
у всьому
наперекір війнам і злу
в ім’я любові та доброти
в ім’я твого імені
в ім’я нас
дай мені
прекрасне і святе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587759
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.10.2017
Ненавиджу цей нескінченний дощ,
Чекаючи прощання на зупинці.
Безлюдність змоклих одиноких площ,
Німу печаль на денці у зіницях.....
І те, що світ і невблаганний час
Тебе забрав....розбиті сподівання...
І як боліло серце на прощання...
А потім в мить одну не стало "нас"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300222
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 16.10.2017
Візьму на руки оберемок літа-
Сполощений, покоханий дощем.
Обійми спогадів, обійми квітів,
У серце завітав торішній щем.
Тобі на зустріч вийду на світанку,
Стискає груди невимовний біль:
Ведеш під руку вже нову коханку...
Такий не рідний...тільки спогад мій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251204
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 16.10.2017
Твої діези, мої мінори,
сумні арпеджіо, смішні акорди,
тонкі прелюдії, складні етюди,
й піано тихо огортає форте.
Скрипковий ключ спіткнувся за басовий,
стакато розтинає ліги,
і паузи в тактах стали на лад новий,
і четвертними ноти склалися в репризи.
Твої мелодії вплелися в моє тіло,
мій ритм ввірвався пульсом в твої чакри,
та музика життям палахкотіла
допоки не закінчилися такти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737892
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 16.10.2017
А ти мовчи. Я прошу - ані слова,
ні пари з вуст, дай я усе скажу.
В душі то джаз, то фольк, то колискова,
То хард-рок у моменти куражу.
Мовчи. Що божевільна - це я знаю.
Нервова і нестерпна - визнаю.
У хмарах часто без причин літаю.
Багато прошу, більше - віддаю.
Мовчи. Я знаю геть усе, що скажеш.
Хоча й не знаю, що скажу сама.
В жінок таке буває. Не розв'яжеш
морський цей вузол, мучишся дарма.
Мовчи. Що, що? Говорю забагато?
Можливо й так. Але така я є.
Життя фарбую дивно та строкато.
Захочеш - розфарбую і твоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669209
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 16.10.2017
Послухай музику дощу,
Як серце хмар ритмічно б'ється,
Струмки напоїть досхочу,
І плачем в вікнах розіллється..
Душа небес,що наболить,
І вже не зможе тугу втримать,
У сірість захова блакить,
В якій десь Місяць буде линуть,
І кликать погляди людей,
Ліхтар небес - гід таємничий,
У вічність,темряву ночей,
В її красу,в її величність..
Нічного міста силует,
Розмиє дощ,легким кришталем,
Накриє сон людей, як плед,
З плечей знімаючи печалі..
І не сполохають нічим,
Їх сни,що схожі так на осінь,
Тендітні крапельки сльози,
Прозорі і безкрилі гості.
І сплять,поки день не воскрес,
Усі навкруг,під гомін крапель,
Все на Землі - ланцюг чудес,
Дива,ніяк не можна квапить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738440
дата надходження 19.06.2017
дата закладки 16.10.2017
* * *
Спомин коле груди. Знову й знову
Наповняю туги срібну креш,
Ти застигнеш у бурштині Слова,
І ніколи, чуєш, не минеш!
Бо ніщо ніколи не минає:
Я в твоїм каштановім раю
Нетерпляче з обрію чекаю
Радість першу в юності свою.
Кличуть в казку марева-неони,
Ось жовтневий дощ продріботів,
Ти, вечірній, у мої долоні
Сієш щедро тисячі вогнів.
Пульсом стукотить по венам «вчора»
Те, нетлінне, котре не горить:
Синє небо, срібно-сіре море,
Лабіринтів вуличних блакить.
Незбагненний простір існування,
Місто найпривабливіших мрій,
Що в душі моїй ятрить, мов рана,
І п’янить, як найсолодший хміль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604587
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 24.11.2016
В країні Мурляндії проживали коти різних мастей: білі, брунатно-чорні та руді. Інколи вони сварилися між собою, але в основному, жили дружно: навесні пісні співали, восени овочі з грядок збирали, влітку будували будинки, полювали, на зиму м’ясо заготовляли. Жили не багато, але й не бідували. Мали теплі хатинки і все, що треба для прожиття. Діти-мурлянди вчилися у школах, особливо обдаровані після їх закінчення йшли до вузів. Керував усім котячим братством король Муркотун. На сході країна Мурляндія мала кордон із країною Гаркухою. У Гаркусі жили собаки, вони теж були різних мастей і часто гризлися між собою – за кусень кістки, за частину подвір’я і просто так, бо собаки. Головного пса – царя Хитруна-Гавкотуна, боялися всі, слухали його, виляли хвостами перед ним, лягали на передні лапи, схиляли голови в покорі, коли він проходив повз них.
Король Муркотун був мудрим, хоч і не без вад – любив напхати живіт всякими смаколиками, погомоніти-потанцювати з чужими кицями-дамами на балу. У потаємній кімнаті свого палацу він ховав три великих клубки з нитками – білими, червоними та зеленими. Ці нитки мали одну надзвичайну властивість – скільки б їх не використовували, вони не закінчувалися. Раз у році король відмикав потаємну кімнату і заводив туди королеву. Вона намотувала на одну палицю білу нитку з клубка, на другу –зелену. З білої восени плела королю й усім членам королівській родини светри, вони охороняли їх від хвороб. Зі зеленої нитки під кінець зими виплітла накидку на трон. Може вам це видасться дивним, але та зелена накидка якось впливала на те, щоб у Мурляндії не було голоду, щоб росли на полях злакові та овочеві культури, збільшувалось поголів’я великої й малої рогатої худоби, птиці тощо. З червоної нитки королева нічого не плела. Брати її було заборонено. Червона нитка королівству була подарована небом на пам’ять про утворення країни Мурляндії. Її потрібно було просто пильно оберігати.
Та якось руді коти, які жили ближче до країни собак, тобто на сході, збунтувалися. Мабуть, заразилися вірусом агресії, який час від час приносив їм у своїх холодних долонях вітер із сусідньої країни. Руді коти подумали:
- Чого для членів королівської родині в’яжуть щороку з білої нитки светри, а для них, простокотів – ні? І чого червона нитка без діла лежить? Скільки ж можна було б з неї светрів наплести для них, рудих котів! Зібралося їх якось зо пів сотні в одному з підвалів висотного будинку на окраїні Доненса і вирішили рудошерсті, що хось із них проникне до королівського палацу вночі, як буде проводитися великий міжнародний бал, вкраде ключ у короля від потаємної кімнати, відімкнуть її й викрадез неї моток червоної нитки. Підготувалося рудошерсті до спецоперації ретельно і в ту ніч, коли у великій королівській залі проводився бал на честь свята врожаю, здійснили свій підступний план. Одна поважна киця, яка була запрошена на той бал (Няма) згодилас допомогти рудошерстим за гроші. Вона обережно витягла ключ із кишені короля, коли з ним віталася й обіймалась при зустрічі. Близько другої години ночі королівських охоронців звалив сон – вони напилися з термосів чаю, до якого було всипане легке снодійне. Його підсипала кухарка королівської кухні – біла киця Мурка, яка була нареченою Зубка – одного з рудих котів. Після цього діа рудошерстими – Довговусик та Гострик, тихенько пробралися в замок, знайшли потаємну кімнату (її двері були помальовані в синій колір, вони про це дізналися від миші, яку впіймали біля королівського палацу), відімкнули її й витягли з комоду клубок з червоною ниткою. Потім обережно відчинили вікно і викинули той клубок на вулицю. Їхні спільники – Крутій, Брехун та Коротун, зловили його. Годину сиділи в трояндових кущах і чекали на умовний сигнал – тричі до ряду мовлене Довговусиком «няв». Крутій швидко підхопив клунок, як тільки той торкнувся землі, а тоді всі троє метнулись до карети – й були такі.
Король навіть нічого не запідозрив, як зайшов до спальні після балу. Вартові довго не дрімали, снодійне було таким, що діяло тільки десять-п’ятнадцять хвилин. Ключ від потаємної кімнати повернула королю та сама дама-киця Няма, коли прощалася з ним на балу. Вона знову його обійняла, потерлася об груди і непомітно запхала вкрадене туди, звідки його і взяла. Команда рудих котів вдало і чисто спрацювала.
Коли клубок з червоними нитками попав до лап рудошерстих киць, ті нав’язали з них багато светрів. Коти-крадії і їх друзі одягли їх, то підійшли до дзеркал і любувалися собою.
- Які ми молодці! Які меткі та гарні! Виглядаємо так, як справжнісінькі члени королівської родини. Навіщо нам тепер гладкий і пихатий король Муркотун? Не будемо більше його слухати, коритися його наказам. Збудуємо свою країну – країну рудих котів. Назвемо її, скажімо, так – Рудокотія, і житимемо, як самі захочемо.
Як тільки вони це промовили, з боку країни псів посунули танки, гармати й вантажівки з боєприпасами. Чому, спитаєте? Та тому, що коти вдягли светри, зв’язані із червоних ниток. А цього невільно було робити. Червону нитку не можна було використовувати, її потрібно було лише оберігати, бо саме вона була запорукою незалежності країни. Почалася страшна війна. Билися коти з котами, коти зі псами. Валилися будинки, горіли поля. Плакали старі й малі. Довго йшли бойові дії між Мурляндією і так званою «Рудокотією». Обидві країни були виснажені війною. Великий смуток стояв довкола. На кладовищах виросло багато хрестів. Уже й не раді були руді коти, що червоні светри вдягли, бо вони не так гріли їм тіла, як спікали душі. «Що ж робити?» - думали рудошерсті. Складною ситуацією, що виникла в Мурляндії, скористалися сусіди-собаки (де двоє б’ються, там третій виграє), вони посунули на територію рудошерстих котів, стали на ній випробовувати всіляку нову зброю, в тому числі, й заборонену світом. Хизувалися своєю силою, ходили по етерах, скалили зуби, брехали всім, що вони, буцімто, ні при чому. Насправді саме вони вирішували всі найважливіші питання в Рудокотії. Деяким рудим котам подобалось те, що відбувалося. Пси підкидали їм час від часу м’яса на спожиток і грошей. Натомість вимагали одного – послуху. Корилися.
Та з часом війна набридла і їм. Як закінчити її, рудошерсті не знали. Мурлянди – теж. Пробували вони заручитися підтримкою сусідніх західних країн, та ті не захотіли дати своє військо для вирішення конфлікту, вони мали свій ґешефт із псами. Корм підкидали, ліки давали для поранених, а боротися із собаками та рудошерстими котами не хотіли. Навіщо їм зайвий клопіт? Військові дії ж далеко від них проходить. Отож мурлянди, зорганізувавши військо зі своїх котів, відбивали ворожі атаки самі, як уміли, як могли. Їм вдалося стримати наступ рудошерстих під керівництвом псів, але відвоювати відірвану територію так і не змогли.
Мурлянди кріпилися духом і тілом. Вони все більше й більше заявляли про себе світові, акцентувати увагу на тому, що їхня боротьба – священна, що вони – потерпілі, Гаркуха - агресорка, а коти Рудокотії – її прислужники. Багатьом рудошерстим стало соромно за свою поведінку, вони зрозуміли, що у свій час вчинили неправильно. Тож захотіли виправити свої помилки. Деякі з тих рудошерстих, які були знаними у своїй окрузі, вирішили провести таємно від псів нараду й запросити на неї впливових котів Рудокотії. Так і вчинили. Зустрілися товсті і довгошерсті рудики пізнього суботнього вечора в одному з підвалів будинку, що стояв на окраїні міста Донса (тому самому, що і перше), зачинилися та й стали думу гадати, що ж їм робити.
Кіт Гострокий каже:
- Треба зібрати всі сили й піти в наступ на короля Муркотуна. Він злякається, здасться, вся земля належатиме Рудокотії, і війна закінчиться.
- Не можна. Його одразу підтримають друзі-леопарди, шакали, пантери із сусідніх західних країн. Чув, зброю обіцяли дати в разі наглої потреби, - відповів довголапий кіт Гребко.
Кучерявошерстий каже:
- Ну, то берімо зброю й вигаймо псів, що посіли нашу територію, поженімо їх аж у глиб їхньої країни Гаркухи.
- Цього теж не можна робити, - втрутився Зубко. – У псів є такі бомби, що ними можна всю нашу територію знищити, а може, й цілий світ.
- То що, в нас немає виходу?
- Вихід завжди є. Треба тільки подумати і знайти його, - мовив Гострик.
- Треба повернути клубок з червоною ниткою в королівський палац! - вигукнув кіт Мирник.
- Але як? Там потрійна охорона, – зауважив кіт Крутій. – І біла киця Мурка нам уже не зможе допомогти. Вона у в’язниці.
- Треба прийти до мурлянлів з покаянням, слізно просити в них пробачення й віддати вкрадений клубок ниток, - продовжив свою думку Мирник.
- Але того, хто наважиться це зробити, можуть засудити і навіть вбити, - зауважив Гострик.
- Може бути і так. Але згадаймо, скільки вже вбито і покалічено у цій війні котів! Треба врешті припинити цю бійню, - вставив своє п’ять копійок Довговуско.
- Мабуть, ти правий, - продовжив Зубко. - Але хто піде до короля Муркотуна?
- Я, ти, всі, хто колись брав участь у змові. П’ятьох, правда, вже між нами нема, та ті, які залишились, мають наважитись на цей вчинок, - підсумував бесіду Мирник, а потім продовжив: «Хто за мою пропозицію?» Догори піднялося сорок чотири хвости. Не підняла хвоста тільки киця Няма, яка терлася на балу до короля й витягла з його кишені ключі.
- Майже одноголосно, - повідомив Мирник. – Рішення прийняте і зміні не підлягає.
Він вмочив хвіст у чорнило, яке приніс у торбі, і хляпнув ним по стіні.
- Ця пляма на стіні – знак нашої згоди, - мовив.
- Коли вируша-а-а-ємо? – плачучи, спитала Няма.
- На світанку. Відтягувати похід немає змісту, - сказав Мирник, якого обрали керуючим у цій справі. – Я накажу кротам вирити підземний хід, який з’єднає нас з територією, вільною від собачого впливу, тобто з тією, де керує король Муркотун.
Усім сорока п’яти рудим котам, які вирішили здатися, не спалося цієї ночі. Вони крутилися, муркали, але сон до них не приходив. Хвилювання йому закривало дорогу. Коли годинник пробемкав п’яту ранку, коти скочили на лапи, повиходили зі своїх будинків і пішли туди, коди їм наказав Мирник – до ринку. Там, за останньою кабінкою туалету, був проритий тунель. Кроти виявилися справжніми молодцями. За мішок зерна, що був викрадений зі складу псів-кулеметників і подарований їм, вони вирили за ніч тунель, по якому руді коти пробралися на землю, контрольовану Муркотуном. Як тільки вони вилізли з-під землі, їх оточили воїни Мурляндії.
- Лапи вгору, хвіст униз! Не послухаєте, стрілятимемо на ураження! – прокричав один із них в гучномовець.
- Не треба стріляти! Ми прийшли здаватися. Ми беззбройні! – закричали руді коти.
- А що це за сумка в одного з ваших? – запитав начальник дозору, брунатно-чорний кіт Воронове Око.
- В ній клубок із червоними нитками. Ми хочемо його повернути королю Мурляндії.
- Відкрийте сумку й покажіть нитки.
Мирник витягнув клубок зі сумки й підняв його високо над головою.
- Гаразд. Підходьте по одному з піднятими догори лапами.
Руді коти так і зробили. Їх затримали. Повезли до слідчого ізолятора. Невдовзі рудих котів допитали представники служби безпеки. Рудошерсті розповіли, як вони викрали клубок червоних ниток із замку короля і чому вони це зробили. Коти визнали, що вчинили злочин. Але зазначили при цьому, що не сподівалися, що через якийсь клубок ниток може розпочатися війна і що на ній загине так багато котів.
Коли клубок червоних ниток опинився в руках військових мурляндів, вони одразу ж доклали про це королю. Той наказав негайно привезти клубок до королівського палацу й забезпечити добру охорону транспорту, який буде везти червоні нитки.
Як тільки клубок зайняв своє звичне місце в потаємній кімнаті, військові дії припинилися, ніби їх ніколи й не було. Пси забрали з території т. зв. Рудокотії техніку і повернулися до своєї країни – Гаркухи. Руді коти, які воювали проти своїх колишніх співгромадян-мурляндійців, почали вити й просити пробачення у короля та інших котів, з якими вони воювали. Король Муркотун тих, які щиро розкаялися, пробачив, жодного з них не наказав розстріляти чи ув’язнити, все ж зобов’язав усіх рудошерстих, які вчинили злочини, сім років працювати на благо краю – будувати нові дороги, заводи і фабрики за мінімальну зарплатню на тій території, де раніше велись військові дії. Втекти вони не могли, бо мали нашийники з датчиками, які фіксували їхнє місце перебування. А як минуло сім літ і все те, що планувалося, було збудовано котами-зрадниками, король наказав зняти з них почеплені ошийники, й дав їм волю.
Тих, які не розкаялися, заховали зброю (а таких було зовсім мало серед рудошерстих), зловили й завели у підземні печери. Там вони не відлежувалися, не відсиджувалися, а перебирали гречку, лущили квасолю, шили взуття та одяг для котів – воїнів армії та працівників поліції країни Мурляндії. Хто цього робити не хотів, на самій воді денно сидів. А хто хоче довго на самій воді сидіти? Ніхто, правда? Тож коти-злочинці старанно працювали, у вільний час добрі книжки читали, які їм під ніс підсували, свою свідомість у добре русло наплавляли і з часом себе реабілітували.
Мурляндія стала ще кращою країною, як була до війни. Люди знову зажили в ній, як одна родина – дружно й щасливо. Дорослі працювали, статків наживали. А діти навчалися й мудрістю наповнялися.
Країна Гаркуха розпалася на кілька царств, кожне з яких уже не становило загрози для Мурляндії. А лихий цар Хитрун-Гавкотун утік кудись. Й досі ніхто не знає, де він. Може, лев його зжер, чи пантера розірвала. А, може, десь в норі живе, лапи і хвоста гризе. А щодо бомб – страшної зброї, яка всіх лякала і яої зібралося чимало на землі, то її спеціалісти на деталі розібрали й нової більше не виготовляли. Так вирішила на міжнароднім зібранні тварин усіх країн. Про це їхні представники на папері написали й підписами своїми скріпили.
Добре, що все саме так закінчилося. Правда? А могло бути по-різному…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558405
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 19.11.2016