повітря: Вибране

Ки Ба 1

tabula rasa

облич  прокислі  біляші  в  пітьмі  під  брамою,
засохлі  зерна  слів  на  штучних  скелях,
резервна  копія  душі  з  чужою  кармою
сканує  оцифровану  пустелю_

згущається  лахміття  хмар  у  місиво,
цураються  круки  легкої  здобичі,
вчувається  сміх  зради  за  кулісами,
скубуться  в  кров  за  марево  прародичі_

роздертий  шрам  тавром  раба  припечений,
четвертий  вимір  сну  вчетверте  здолано_
були  колись  ці  черепи  предтечами_
хрести  згнили,  горби  могил  розорані_

хрустять  зірки  під  чорними  підошвами,
мовчать  в  покутті  свідки_  очі  масляні_
пусті  скрижалі  зАвжди  більше  коштують_
чорти  та  янголи  як  вперше  труться  яснами_

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827575
дата надходження 03.03.2019
дата закладки 04.03.2019


Шон Маклех

Довершено: Місто Ліхтарів

                                           «Третій  вже  
                                               Запалюю  ліхтар,  віддаючи  його
                                               На  поталу  росі.»
                                                                                                                           (Йоса  Бусон)

Місто,  яке  живе  поночі.
Місто,  яке  блимає  очима  ліхтарними
У  пітьму  вічного  вчора.
Тут  живуть  одні  ліхтарники:
За  покликанням.
Тут  складають  пісні  променями
Жовтого  нічного  світла,
Тут  несуть  світу  щовечора,
Ховаючи  її  язик  гарячий  
Між  долонями  досвіду
Живу  пташку  свічку  –  
Вогник  Істини,
Затуляючи  її  помаранчеве  серце
Від  вітриська  байдужої  осені.
Ці  ліхтарники  
Та  їх  замріяні  дочки
Ніколи  не  споглядають  Місяця  –  
Оцього  нічного  злодія,
Оцього  пастуха  котів  чорних,
Бо  ховаються  від  світил  пітьми
Під  ковдру  мереживну  ліхтарну,
Запалюючи
Цілу  ніч  запалюючи
Нові  і  нові  ліхтарики,
Наче  не  люди  вони,
А  світлячки  вусаті.
Запалюють
І  лишають
На  поталу  росі.      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825855
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 18.02.2019


o.fediienko

Доротея Метьюз - Лінчування [переклад з англійської]

Він  бачив  зашморг  і  юрбу,
І  раптом  миле  пригадав  –
Як  брижі  тихли  на  ставу,
Як  голуб  в  синяву  злітав,
І  розмах  вільних  срібних  крил.
Була  темнюча  й  тепла  ніч…
Під  деревом  висіла  тінь,
На  небі  ж  –  блиск  святих  облич.

[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися  на  щотижневі  оновлення[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825414
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019


o.fediienko

Міна Лой - Пісні для Джоаннеса [переклад з англійської]

I

Витвір        уяви
Загиджує  оціненне
Кнур  Купідон        його  рожеве  рило
Риється  в  еротичному  смітті
«Одного  разу»  як  у  казці
Прополює  бур’ян        білий  і  увінчаний  зіркою
Серед  дикого  вівса        посіяного  в  слизовій  оболонці

Я  б        залюбки        око  в  бенгальський  вогонь
Вічність  у  феєрверку
Сузір’я  в  океані
Річки  якого  не  прісніші
Ніж  цівка  слини

Тут        є  темні  місця

Я  повинна  жити  у  своєму  ліхтарі
Стримуючи  підсвідоме  мерехтіння
Незаймане        для  дмухання  міхів
Досвіду
                             Кольорове        скло

II

                                                 Шкіряний  міхур
В  якому  хтива  двоїстість
Вклала
Всі  закінчення  моїх  безплідних  потягів
Те  що  має  форму  чоловіка
Для  випадкової  вульгарності  просто  спостережливих
Радше  годинниковий  механізм
Який  зупиняється  навперейми  з  часом
За  яким  я  не  встигаю
       Мої  пальці  оніміли  перебираючи  твоє  волосся
Килимок  Господній
                                                               На  порозі  твоїх  думок

III

Ми  могли  паруватися
За  монополії  миті  прикуті  до  ліжка
Або  на  двох  розділити  плоть
На  грішному  вівтарі
Де  вино  проливається  на  розпусні  уста

Ми  могли  народити  метелика
Зі  щоденними  новинами
Надрукованими  кров’ю  на  його  крильцях

IV

Одного  разу  на  антресолях
Зоряна  стеля
Звела  неймовірну  родину
Птахоподібні  викидні
З  людськими  горлянками
І  очами  Мудрості
Які  вдягали  червоні  сукні-абажур
І  шерстяне  волосся

Одна  з  них  носила  дитину
В  стьобаній  перев’язі
Прип’ятій  шовковою  стрічкою
До  її  гусячих  крил

Якби  не  зловісні  тіні
Я  жила  б
Серед  їхніх  страхітливих  меблів
І  привчила  б  розповідати  мені  свої  секрети
До  того  як  я  вгадаю
—  Начисто  вимітаючи  цей  виводок

V

Опівночі  порожніють  вулиці
Залишаємось  тільки  ми
Втрьох
Я  вагаюся  де  дорога  назад
                                   Зліва  хлопчик
—  Одне  крильце  вимив  дощ
         Інше  вже  не  стане  чистим  —
Смикає  за  дверні  дзвони  щоб  нагадати
Тим  кому  затишно
                                   Справа  аскет  з  німбом
                                   Пронизуючи  будинки
Шукає  душі  в  поранених
—  Бідний  не  може  помитися  в  гарячій  воді  —
І  я  не  знаю  яку  дорогу  обрати
Оскільки  ти  повернувся  до  себе  —  першим

VI

Я  знаю  Ляльковода  близько
І  якби  не  ті  люди
З  яких  ти  не  спускаєш  очей
Ти  міг  би  дивитися  в  очі  мені
І  Час  повернувся  б  назад

VII

Моя  пара  ніг
Шльопає  по  кам’яних  плитах
Які  залишились  тут  після  твоєї  ходи
Вітер  забиває  нечистотами  білої  вулиці
Мої  легені  і  ніздрі
Збадьорені  птахи
Продовжують  літ  у  ніч
Не  досягаючи  —  —  —  —  —  —  —

VIII

Я  ревнивий  склад  свічкових  недопалків
Що  освічували  твоє  підліткове  навчання
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
За  очима  Бога
Може  ховатися
Інший  вогонь

IX

Коли  ми  підняли
Свої  повіки  до  Любові
Космос
Яскравих  голосів
І  веселого  меду

І  сперматозоїдів
У  центрі  Нічого
В  молоці  Місяця

X

Великий  теніс  на  стриженому  газоні
Маленька  рожева  любов
І  в  безумі  розірвана  сітка

XI

Коханий        вся  твоя
Наш  Всесвіт
Це  лише
Безбарвна  цибулина
З  якої  ти  скидаєш
Шар  за  шаром
                     Залишаючи
Запах  зневіри
Навколо  своїх  нервових  рук

XII

Голоси  зриваються  на  межі  пристрасті
Жага        Підозра        Чоловік        Жінка
Зчиняються  у  мокрій  бійні

Плоть  від  плоті
Отримує  нероздільну  насолоду
Цілуючи  задихаючись        щоб  не  впустити  її

Чи  правда
Що  я  відклала  тебе
Недоторканим  в  цілковитій  кристалізації
Від  всіх        поштовхи  натовпу
Навчили  мене  радо  жити  і  ділитися

Чи  ти  все  ж
Тільки  інша  половина
Потреби  мого  его
Що  карає  гордість  співчуттям
Потреби  в  тихому  звучанні  дисонансу
І  в  гулі  видиху  з  твоїх  легень

XIII

Підійди        Є  дещо
Що  я  мушу  тобі  сказати        та  не  можу  сказати  що  саме
Те  що  набуває  обрисів
Те  що  має  нову  назву
Новий  розмір
Нове  призначення
Нову  ілюзію

Воно  навкруги                  І  воно  в  твоїх  очах
Щось  блискуче                Щось  тільки  для  тебе
                                                             Те  що  мені  не  можна  бачити

Воно  в  моїх  вухах        Щось  дуже  дзвінке
Те  що  тобі  не  можна  чути
                                                             Щось  тільки  для  мене

Будьмо  надміру  заздрісними
Надміру  недовірливими
Надміру  консервативними
Надміру  жорстокими
Інакше  ми  покладемо  край  виділенню  недоторканих  его
З  тисняви  прагнень

Де  двоє  чи  троє  зварені  в  одне  ціле
Їм  судилося  стати  богом
—  —  —  —  —  —  —  —  —
О  саме  так
Не  наближайся  до  мене        Будь  ласка  іди
Не  дозволь  мені  осягнути  тебе        Не  розумій  мене

Інакше  ми  впадемо  разом
Деперсоналізовані
Ідентичні
У  чарівну  Нірвану
Я  ти  —  ти  —  я

XIV

У  цей  день
Вічний        минущий        безсумнівний        невідчутний
Для  тебе
Я  дарую  нову  цноту
—  Самої  себе        ненадовго

Не  кохання  чи  та  інша  річ
Тільки  зіткнення  запалених  тіл
Що  вибивають  іскри  одне  з  одного
В  хаосі

XV

Рідко        В  пошуках  Кохання
Уява  виключала  їх  з-поміж  богів
Двоє  чи  троє  чоловіків        виглядали  просто  людьми

Та  тільки  ти  один
Надлюдина        очевидно
Лиш  потрапивши  в  легкий  вихор
Твоєї  нісенітної  людяності
                                     Я  покохала  тебе  більше  за  інших

XVI

Ми  могли  жити  разом
У  вогнях  Арно
Або  піти  красти  яблука  на  морському  дні
Або  грати
У  піжмурки  в  тенетах  кохання  і  павутини
І  колискову  на  каструлі

І        розмовляти  доки  не  закінчаться  мови
Для  спілкування
І  не  знати  нічого  кращого

XVII

Мені  байдуже
Куди  рухаються  ніжки  ніжок  меблів
Або  що  ховається  в  тінях  через  які  вони  переступають
Або  що  дивилося  б  на  мене
Якби  не  зачинені  віконниці

Багряний        теплий  колір  на  полі  бою
Важкий  на  моїх  колінах  як  покривало
Не  їла  не  спала  всю  ніч
Рахувала        бахрому  на  рушнику
Поки  дві  китиці  що  трималися  разом
Не  розчинили  у  сферичному  вакуумі
Квадратну  кімнату
Яка  розширялась  у  ритмі  мого  дихання

XVIII

З  розриву
Пагорба  від  пагорба
Проміжку
Від  зірки  до  зірки
Народжена
Статика
Ночі

XIX

Ніщо  так  не  зберігає
Як  прохолодна  прониклива
Нотка  Q  H  U
Виразно  пронизуючий
Живильний
Пилком  пахнучий
Космос

Чиста  розповідь
Про  тамувальну
Придатну  для  пиття
Крізь  пальці
Текучу  воду
До  якої  тягнуться
Стебла  трави

Світляки
Збиваються  зі  шляху
Повітряна  кадриль
Відскакують
Один  від  одного
Знову  поєднуються
У  віднайденій  пульсації
Світла

В  тобі  теж
Було  щось
У  віці
Личинки  із  зеленим  черевцем
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —
Втім  ти  швидко  просякнув
До  безпроменистості
Під  дощем

XX

Хай  Радість  окрилиться  втіхою
І  тріпотіть  навколо  тих  кого  вона  цікавить

XXI

Я  відкладаю  проти  тебе  ночі
Обтяжені  кошмарами  нерозкритої  квітки
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
Складаю  дні
Згорнені  довкола  самотнього
Ядра
Сонця

XXII

Зелень  вирощує
Салати
Для  відродження
Інтелектуального  збирача
На  опуклих  животах
Гір
Качаючись  під  сонцем
А  квітучі  дрібниці
Кришаться
Під  моїми  дурними  черевиками

Зі  становища  де  немає  тебе
Я  виходжу
Безсоромно
За  таких  обставин

XXIII

Сміх  у  розчині
Позирки  зірок
Нездійсненні  обітниці
Підліткових  консумацій
Згнивають
В  циклічній  місяць
Згасають
В  білосніжно  білі
Злочини  болю

XXIV

Дітородна  правда  Моя
Ущухла
У  згубних
Сльозах
Простій  пристрасті  і  прозорості
І  благальній  брехні
Змішаних  з  мерзенним  присмаком
Твоєї  вуличної  посмішки

XXV

Вилизуючи  Арно
Маленький  рожевий
Язичок  Світанку
Докучає  нашим  віям
—  —  —  —  —  —  —
Ми  кружляємо  до  нього
Безперестанку
Швидше
І  обертаємось  на  машини

Поки  сонце
Не  вгамує  свого  сяйва
Не  розплавить  когось  з  нас
У  бездонні  голубині  гнізда
Виточені  пристрастю
У  теплі

Лише  деякі  з  нас
Виростають  до  рівня  прохолодних  рівнин
Позбавляючи  себе  опори
Сталевим  поглядом

XXVI

Проливаючи  дріб’язкову  манірність
З  очних  щілин
Ми  підкрадаємося
До  Природи
—  —  —  —  цього  розлюченого  порнографа

XXVII

Стрижень        Ніщо
Немислима  ідея
Неживий  спокій
Руки  перегонів
Відвалюються  від
Непідвладного  змінам  пластику

Зміст
Нашого  ефемерного  сполучення
У  відчуженості  від  Чималого
Перетік  наблизившись  до  —  —  —  —
НІЧОГО
На  шляху
Був  чоловік  і  жінка
А  Нерозв’язне
Натирало  нашими  щоденними  смертями
Неможливі  очі

XXVIII

Східцям  вгору  не  видно  кінця
І  вони  білого  кольору
І  перший  крок        це  останнє  чисте
Довіку
Яскраві        закінчення
Розплавлені        в  синтетичну
Білизну
Моєї
Появи
І  я  вигоріла  ледь  не  до  білого
Під  час  клімактеричного
Усунення  твого  сонця
І  бажання  і  слова  зовсім  безбарвні
Заливають
Безмежну  монотонність

Біло        там  де  немає  на  що  дивитися
Тільки  білий  рушник
Витирає  кришталевий  піт
—  Туман  живої  людини  —
З  твого
Зблідлого  тіла
І  світлий  світанок
Твого  Нового  Дня
Звалюється  на  мене

Немислимо        що  біле  он  там
—  —  —  Це  дим  з  твого  будинку

XXIX

Еволюція        розсварися  з
Рівністю  статей
Гарно  прорахуйся
З  подібністю
Неприродний  добір
Вирости  таких  синів  і  доньок
Які  будуть  белькотати  одне  одному
Неперекладні  криптоніми
Під  світлом  місяця

Дай  їм  змогу  ревіти  розв’язно
Про  пестливі  поклики
Або  на  гомофонні  гикавки
Поміняй  сміх
Хай  їм  здається  ніби  сльози
Це  підсніжники  або  патока
Або  будь-що
Крім  людської  недостатності
Яка  благає  спинні  хребці

Хай  зустріч  стане  поворотом
До  прямо  протилежного
І  Обрисом        невиразною  плямою
Будь-чим
Аби  не  спокушала  їх
На  одне
Що  є  просто  задоволенням
Від  іншого

Хай  вони  зіштовхнуться
З  висоти  своїх  інкогніто
У  сейсмічному  оргазмі
Заради  значно  глибшого
Розмежування
А  не  дивляться
Як  своє  спотворене  я
Здригається  в  чужому  его

XXX

В  якомусь
Передпологовому  плагіаті
Утробні  блазні
Спіймали  жарти
—  —  —  —  —  —

З  первісної  пантоміми
Натягнуті  емоції
Зробили  петлю  на  небеса
—  —  —  —  —  —  —  —  —

Оскільки  сліпі  очі
Якими  на  нас  дивилася  Природа
І  майже  вся  Природа        зелена
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —

Яка  гарантія
Для  праформи
Якій  ми  бурмочемо
Нашу  сувенірну  етику
—  —  —  —  —  —  —  —

XXXI

Розп’яття
Надокучливого  тіла
Яке  так  прагне  втрутитися
В  інтимне  життя
Твоєї  нахабної  ізоляції

Розп’яття
Лялечки
Незаконного  его
На  твоїй  урівноваженій
Каріатиді        ідеї

Розп’яття
Руйнувало  руки
Крайні  записи  в  переліку
Серед  вакууму
До  неперерваного  падіння

XXXII

Місяць  холодний
Джоаннес
Де  Середземномор’я  —  —  —  —  —

XXXIII

Педант  в  питаннях  пристрасті  —  —  —  —
Поряд  з  твоєю  професорською  плачевністю

Протоплазма  шаленіла
Розвиваючи  нас  —  —  —

XXXIV

Любов  —  —  —  найвидатніший  літератор

[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися  на  щотижневі  оновлення[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825090
дата надходження 12.02.2019
дата закладки 13.02.2019


o.fediienko

Волт Вітмен - Пісня про себе (уривок) [переклад з англійської]

50

Воно  в  мені  –  я  не  можу  сказати,  що  саме  –  але  знаю,  що  воно  там.

Змучене  і  спітніле,  моє  тіло  знаходить  спокій  і  свіжість,
Я  сплю…  Я  сплю  довго.

Воно  мені  незнайоме  –  йому  немає  назви  –  це  слово,  але  невимовлене,
Його  не  зустрінеш  у  словнику,  вислові,  символі.

Створення,  на  якому  воно  гойдається  більше,  ніж  земля,  на  якій  гойдаюся  я,
Для  нього  є  тим  другом,  обійми  якого  мене  пробуджують.

Напевно,  мені  є  ще  що  сказати.  Обриси!  Я  благаю  за  своїх  братів  і  сестер.

Ви  ж  бачите,  о,  мої  брати  і  сестри?
Це  не  хаос  чи  смерть  –  це  є  форма,  союз,  план.  Це  є  вічне  життя.  Це  є  Щастя.

[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися  на  щотижневі  оновлення[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825265
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Ки Ба 1

contradictio in contrarium

асиметрична  кострубата  тінь
опудала,  хреста,  чи  руни  смерті,
важка  луна  вгаваючих  борінь,
шепочуться  ліниво  свідки  вперті,
вдивляються  в  зіницю  крижану,
схиляються  до  висновків  дочасних,
незвично,  як  на  сонці  кажану,
жрець  ще  вдає,  ім’я  забувши  власне
глибокий  подих,  він  -  як  чорний  дим_
останнє  слово  -  на  граніт  насіння_
пустих  надій  невідворотне  тління
перед  сумління  дзеркалом  кривим_

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825215
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Шон Маклех

Підставляючи обличчя холодному вітру

             «Я  –  вітер  на  морі,
               Я  –  хвиля  в  океані,
               Я  –  гуркіт  моря…»
                                         (Аморген)

Колись  давно  я  відвідав  графство  Арма  (точніше  Ард  Маха).  Я  блукав  зеленими  пагорбами  і  біля  занедбаного  картопляного  поля  зустрів  селянина  з  лопатою,  що  сказав  мені:  «Колись  ти  був  рудим  ірландським  хлопчиком,  а  зараз  став  сивим  журавлем  який  летить  невідомо  звідки  і  невідомо  куди…»  Згадавши  цей  випадок  я  написав  таке:

Я  –  терпкий  дим,  що  здіймається
Над  картопляним  полем  Донеголу,
Коли  селяни  землі  каміння
Спалюють  бадилля  своїх  картопляних  снів.
Я  –  солоний  присмак  вітру
Буремного  дня  ірландського  літа,
Я  –  руда  чуприна  ірландського  хлопчини,  
Що  думає  про  сонце
На  землі  графства  Арма  –  
Землі,  де  крім  пострілів
Немає  нині  іншої  музики,
Де  діти  малюють  на  стінах
Людей  з  рушницями,
Де  мрія  про  зелений  
Листок  білої  конюшини
Зависає  в  густому  повітрі
Кельтських  сутінок  Уладу.
Вирує  холодне  море  –  
Загусле  ірландське  море.
А  ми  все  дивимось
У  його  далечінь
Вицвілими  очима  привидів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 22.11.2013