Чому, дітей наших забрали?
За що, в чужу війну втягли.
З призову в бойню ту загнали.
Як ви посміли? Як могли?
Чужа війна, чужа країна.
Залиті кров’ю ордени.
Осиротілая родина.
До Бога, звернені мольби.
За що? Я вас питаю нині.
Дарма, що вже пройшли роки.
Дітей вернули в домовині.
Як ви посміли? Як могли?
Вже не розрадить, материне горе.
Не висушить, пролитих сліз.
Застигла кров, в скелястих горах.
Та пам’ятний посмертний, обеліск.
Усі хто вижив в страшнім бої.
Хто вистояв, у тій війні.
Для нас Ви, істині герої,
як ті, що спочивають у землі.
Простіть за ранню сивину,
за молодість, утоплену в крові́.
Простіть же їм, страшну війну,
та друзів, що вернулися в труні.
Простіть, як зможете простити,
хай Бог їм буде за суддю.
Простіть, та поспішайте жити,
бо ці́ну знаєте, свому життю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352584
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 16.01.2013
Хто чув про Афган? Не чули.
Минула все ж вас ця біда?
Чи може ви просто забули
І часу спливає вода?
Я вам нагадаю, повірте,
Я вам нагадаю, простіть.
Про матір й загиблого сина
Ви спогадів думку пустіть.
***********************
Радіє матуся - синочок
Вже виріс, коханий Сашко.
І татка загиблого очі
У нього сяють давно.
Привів він додому невістку,
Милу дівчину таку.
Була їхня радісна пісня,
Не знавши про долю гірку.
А дана команда була,
Команда вступить у Афган,
У мами надія жила:
„Сашко повернеться без ран” .
А хлопцю так гірко було,
Вбивать не хотілось зовсім,
Бувало, зведе він курок,
Зупиниться в русі німім.
Чи вбити і жити? Померти?
Чого навчила війна?
Там досі чимало смерті,
Та в чому наша вина?
Сашко не дійшов, убили,
Не зміг він спустити курок.
Тепер відпочине в могилі
І голову схилить пророк.
А так не хотілось вмирати
І землю святу покидать.
І плаче у розпачі мати,
Не може це горе тримать.
-Помер він за віру чи правду?
За що він убитий? Чому?
Не знати матері правди,
Не спинить убивства чуму.
Визволяли народ норовливий,
А загинуло стільки солдат.
І землю покрили могили,
Та сльзи батьків і дівчат.
Везуть молодих воювати,
Летить страхітливий „тюльпан”.
Вони пішли з дому назавжди,
Забрав їх далекий Афган.
**************************
А скільки вернулись додому
Із кулею, без рук чи ноги.
Не плача, не скаржась нікому
Стражденно прожиті роки.
В таку невеселу хвилину
Звернутись хочу до вас:
- Воювали за іншу країну
Та за ненароджених нас.
Спасибі й пробачте за горе,
За болі ваші й жалі.
Ніщо не зрівняти із болем,
Прожитім в страшенній війні.
А де ж все ж знайти вам привди?
Чи може хто допоможе?
Навіки ви - Афгану солдати,
Це горе ваше і ноша.
І сняться жахіття ночами
Тієї страшної війни,
І стіни чорної ями,
Безмежних загиблих лани.
Життя покалічила доля,
Що ймення дала вам „солдат”
На те не була ваша воля,
Не мріяли ви воювать.
Червоними літерами втерлося
У серце кривавий Афган,
І щось надірвалось, померло,
Пішло у сірий туман.
Ми заповідь вашу тримаєм:
- Ніколи, нізащо війні.
На всю земну кулю прохаєм
-Убивствам ні! Ні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346893
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 16.01.2013