Марія Дачковська: Вибране

Настя Кривець

Більше не буде мене

Більше  не  буде  мене
З  віршами,  істериками,  сльозами,  матами
Криком,  крутим  норовом,  депресіями,  незграбністю
Не  дзвонитиму  посеред  ночі
Не  приїжджатиму  без  попередження
Не  турбуйся,  завтра  буде  легше
Давай  один  одного  не  катувати
Давай  усміхатися  і  робити  вигляд,  що  все  добре
Що  нам  байдуже,  і  що  все  правильно

...Все  одно  ніхто  не  знає
Про  що  кожен  думає  посеред  ночі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430929
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 13.06.2013


Настя Кривець

Ти наплюєш на перони майбутніх вокзалів

Ти  наплюєш  на  перони  майбутніх  вокзалів
Ти  заперечиш  міраж  запланованих  див
Все,  що  могли,  один  одному  ми  вже  сказали
Кожен  із  нас  те,  що  має,  мабуть,  заслужив
Вітер  зриває  пожмакане  листя  із  клена
Скоро  туманам  кінець  і  настане  зима
Знову  морози,  сніги,  нескіченні  рефрени
Знову  все  з  чистого  аркуша
Пусто
Сама

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429951
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 13.06.2013


Аліна Божнюк

така незаймана. .

Її  сукня  розвивалась  так  м`яко  хвилями.
Вона  йшла  по  степу.  Така  незаймана.
Під  нею  на  грунті  –  осінні  килими.
Свідомість  вітрами  давно  огайдана.

А  під  сукнею  тіло.  Дівоче  поки  ще.
І  груди  на  ньому.  Пружні  й  стримані.
Під  нею  на  грунті  –  осіннє  вогнище.
І  мрії  вітрами  давно  похилені.

На  тілі  шрами,  що  вправно  сховані.
Ніхто  їх  не  бачив  ночами  темними.
Подумки  щирі,  а  дії  сковані.
Просить  до  вітра  вустами  чемними.

Стань  моїм  першим.  Я  буду  вірною.
Бався  волоссям,  ніким  не  гладженим.
Буду  твоєю  завжди  покірною.
Гратимусь  з  небом,  тобой  прикрашеним.

Вітер  задер  її  сукню  ніжную.
І  опрокинув  на  килим  осені.
Шрами  лоскоче  її  під  вишнею.
Бавиться  любо  рудими  косами.

Сукня  розвилася  м`яко  хвилями.
Йшла  вона  степом.  Така  незаймана.
На  грунті  під  нею  –  осінні  килими.
Свідомість  вітрами  вже  знов  огайдана.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282626
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 19.10.2012


Ксенофонт Обычайкин

Cерый

Неустанно  рука  ищет  клавиш  неведомый  код  ,  через  боль  переправу.
 Бомбовозы  сбиваются  в  стаи  и    ввысь  устремляются.  Разливается  Лета.
 Прорастает  трава  сквозь  тела,  колосится  и  жухнет.  Отрава
 Поцелуев  твоих.  Я  глаза  закрываю  и  на  веки  ложатся  монеты.

 Червоточина  черного  сна  в  белой  мякоти  жизни  сквозит.
 Обнаженные  тайны  наружу  выходят.  Соседи  несут  пересуды
 По  подъезду,  стоят  и  смакуют  неближних  своих.  А  в  грязи
 копошатся  победы.  Пируют  за  длинным  столом  дилетанты-иуды

 Их  неверие  звонко,  как  пыльных  курантов  по  прошлому  траурный  бой,
 Под  ступнями  вода  омовений  тверже  тверди  земной,  слаще  веры...
 Ожидаете  рифмы,  друзья,  голубой-голубой?
 У  меня  -  только  серый...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371820
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Діана Власт

Позабыв изумрудные дали

Позабыв  изумрудные  дали,  
На  конверте  с  неправильным  адресом
Долетит  до  кого-то  едва  ли
То  письмо  о  сознании  вальсовом.

И  в  моем  полусне  исковерканном
Очень  сложно  богов  ненавидеть.
Мне  не  страшно  чертей  видеть  в  зеркале  -
Мне  страшнее  себя  в  нем  не  видеть.

Только  медь  позолоченным  куполом
Забирает  у  солнца  сияние.
Ах,  какая  же  я  была  глупая
Вам  отдав  все  свои  обещания.

Я  быть  может  решила  неправильно,
Пусть  в  душе  сорок  ангелов  бесится.
Мне  глаза  закрывая  отчаянно
Очень  трудно  сейчас  не  повеситься.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371359
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Діана Власт

Мертвый поэт

Я  смотрела  в  лица  позолоту  -  
Приковало  мой  взгляд  на  себя  
Его  старое  смертное  фото,  
Такой  взор,  он  как-будто  щадя  
Говорит  мне  о  горьком  прощаньи,  
О  стихах  и  дивных  краях,  
Где  бывать  приходилось  в  изгнаньи  
На  неведомых  белых  полях.  

И  глаза  мне  врезаются  в  душу,  
Он  смотрел  на  меня,  как  живой.  
Он  смотрел  и  внимательно  слушал  
Диких  псов  в  полнолуние  вой.  
Ну  и  пусть  я  смотрю  на  поэта,  
Ну  и  пусть  он  давно  уже  мертв,  
Только  что-то  в  зрачках  его  светом  
прорезает  дорогу  в  сто  верст.  

Трепет  душу,  терзает  рассудок.  
Потеряла  я  время  в  часах...  
Этот  взгляд  я  вовек  не  забуду,  
Он  мне  будет  на  двух  берегах  
Лезть  в  сознанье  струящее  болью,  
Упиваясь  в  студеную  кровь,  
Приходить  к  моему  изголовью,  
Мне  шептать  приподняв  одну  бровь.  

А  наутро  растает  в  тумане,  
Расплывется  в  четыре  стены,  
Отыграв  свой  сюжет  под  органы,  
Под  летящие  ноты  весны,  
Под  весенние  дикие  трели,  
Леденящие  крики  ворон  
Расплывется  в  тумане  Есенин  
И  спокойно  покинет  мой  сон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371273
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 16.10.2012