Прислушайся, какая тишина,
Как много спрятано в ней звуков,
Душа как дерево, - одна,
Блаженство это или мука?!
Как тихо, - Господи помилуй,
Поэзия моя мертва,
Не дай мне в тишине погибнуть,
Не дай мне догореть дотла.
Причудливы судьбы изгибы,
В глухие дебри все ведут,
Пера наивные порывы,
Никак истока не найдут.
Как тихо, - Господи помилуй!
Мне в спину дышит тишина,
Не дай строкам моим погибнуть,
Пока душа моя жива.
Лю 📚✍️
январь,2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937596
дата надходження 20.01.2022
дата закладки 16.02.2022
[img]http://cs312627.vk.me/v312627008/bdc/udhEV5F6wa0.jpg[/img]
Я сумую за тобою
В ці казкові дні весни,
Розцвітають вже тополі,
А ми досі не змогли.
Пух на вії опадає,
А я згадую тебе -
Як же ніжно цілували
Твої губи лиш мене.
А тепер цілують інших,
Може, навіть там любов.
Не важливо хто з нас грішний -
Охолола наша кров.
Почорніли наші мрії…
Зачерствіли наші дні…
Тільки в серці мене гріє -
Прилетять ще журавлі.
Хай летять над небокраєм
Не до мене - до людей.
Бо від того вже щасливий,
Що я жив і знав тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424706
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 16.02.2022
У передзимному чеканні,
У післяцвітності жоржин
Тремтить на гілці лист останній
В легкій зажурі, в покаянні
Небесний п*є аквамарин.
Лишились лічені хвилини:
Від материнського плеча,
Назустріч сніжним хуртовинам
В пориві вітру безневинний
Полине, несучи печаль.
Десь ляже на краєчку світу,
Сповитий у туманний дим
І спрагло маритиме літом,
Як був теплом земним зігрітий,
І як зелом грав молодим.
Обновець вистелить дороги,
Збіліє простір до весни.
Тоді й минуть усі тривоги,
Листочку стануть епілогом
Квітнево-брунькуваті сни.
*Обновець - перший сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854597
дата надходження 13.11.2019
дата закладки 16.02.2022
До кінця добіга вже зима,
та в людей знов спокою нема...
Їх і вірус ляка, і війна,
може радість додась нам весна...
Вітерець у гаях вже гуляє,
і природу усю звеселяє...
Нема снігу уже і морозу,
і хороші вже маєм прогнози...
Розсипає вже небо блакить,
щось в повітрі,здається кипить...
Горобці розпустили хвости,
а синички розкрили роти...
Відійшли в нікуди холоди,
а тепло поспішає сюди...
Хоч зима ще тепла не пуска,
та зима відступа, відступа...
Я радію природі такій,
хоч буває у ній вітровій...
Та весна натягла паруси,
не боїться вона вже зими...
І садки розпустили гілки,
і вони теж чекають весни...
І ніхто вже зими не боїться,
бо весна поспіша білолиця...
І радіють і люди, й природа,
просять в Бога вони допомоги,
щоб минули і вірус, й війна,
і красива прийшла вже весна...
До кінця добіга вже зима,
і надія в людей ожива,
що минуться усі негаразди,
і цікаво все буде, як завжди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940421
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 16.02.2022
Я колись промину, як минає осіннєє листя,
Як минають сніги, теплі леготи і первоцвіт,
Як мина колискова у тихій порожній колисці,
Як минають зірки, що завершують дивний політ.
Я колись промину. Що залишу на згадку про себе?
Материнську любов у якій променіє душа?
Вірші — бризки думок, подаровані милістю неба?
Росянисті сліди у пухнастих м'яких споришах?
Я колись промину. Все минає на нашій планеті.
Ви не плачте за мною, а краще співайте пісень,
Щоб душа моя вічна всміхалась щасливо на злеті,
Щоб летіла не в ніч, а у сонячний лагідний день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697921
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 14.02.2022
Я мрію щоб у тебе була слава
Висока, Україно, осяйна…
Щоб ти, єдина і свята державо,
Лише ділилась гідністю сповна.
І не у розкоші жадане щастя,
А у простому гідному житті,
Коли мене прикриєш від напасті
І бачитиму світло в майбутті.
І мрійників таких, як я, немало,
І мрії не наївні і сліпі,
А щоб біда тебе не розтоптала,
Ми підпираємо з усіх боків.
І діями і словом і думками…
Ти тільки виживи у хаосі оцім,
Щоби Герої, що за тебе впали,
Пишалися у Царствії святім.
08.06. 2021р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927063
дата надходження 04.10.2021
дата закладки 14.02.2022
Сонце сідає за грати
Не змушу себе писати
Думок в голові забагато
Життя-картинка сфумато
Прелюдія смерті зими
Вона засмучена,як і ми
Уособлює час прощання
Збирає речі зарання
Ніхто не помітить- вона піде
На пам*ять залишить,лиш небо бліде
З якого сонце яскраве і сніг
Зкидають любов людині до ніг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320406
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 14.02.2022
Не з потойбічних зáсвітів, не за ярами і дóлами...
Ніч, як насупила брови й лячно не гавкне пес,
Треті замкнули двері, вікна закрили шторами,
Пишуть чорти свій у́мисел, ставлять на Правді хрест.
Роги блистять від хитрощів, зуби в акул загóстрені,
Смішно, що обдурили, не зрозуміє народ.
В радощах і похміллі гамір справляють ю́дені -
Бути чортам масненьким, гоям зламаємо код.
Юний хлопчак в параметрі, смерть вилітає кулею!..
В ціль вишкіря́є зубчики бісовий вражий син.
Множить достаток бари́шник, крутить облудник дулею...
Знову - нова могила, «вибраним» - вілли царин.
Світ, як зелений м’ячик у смужки блакитно-сині.
Бог сотворив людину, а звідки сплилося змій?
Боже, у душах сплаканий, звідтіль, і аж до нині
Груди ссе син народжений, в кожної мами - свій.
Люляй, маленький, люляй... З ясеня гойдай, колисочко,
Мати тобі сорочечку вишиє у гілки -
В ромбику - красне сонечко, чорним - дрібне насіннячко,
На полотні виписує «ключики» та думки.
Земле слов’ян від аріїв, гун, роксолян Дажбогових
Буде з народу «вибраний» - гетьман і поводир!
Вже на початку про́синця шану складаєм Богові́
Віримо в дух незламності, єдність, любов та мир!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862268
дата надходження 23.01.2020
дата закладки 14.02.2022
Коли холод у душу віє,
Коли серце скував мороз –
Твої очі ховають вії,
Та у них – все-одно добро.
І в мені проростають зерна,
І спадає з душі ярмо
Коли ніч заглядає темна
У найдальші кутки думок.
Коли віхола свище люто,
Непроглядно сніги метуть –
Ти не можеш зі мною бути,
А проте – все-одно ти тут.
10.01.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936551
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 14.02.2022
Ты любил и сильнее, и ярче,
Подставляя под бритву любви
Своё сердце, которое алчью,
Год спустя, меня зло очернит.
Ты дарил мне, по классике жанра,
Половинку кокоса Луны,
Вуалируя паразитарность
Чувств, которые нынче гнусны.
Потому и страдается больше,
Потому не сростаются швы...
Ты любил меня, раненый коршун,
Став от боли почти неживым.
На оградку разлуки усевшись,
Не нарушишь в ночи тишину.
Обессиленный, осиротевший,
Ты готов мне на смерть присягнуть.
(10.02.2022.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940200
дата надходження 14.02.2022
дата закладки 14.02.2022
Сховався сатана кремлівський в храмі,
Амвон скривавлений. Вкраїнці на колінах.
Небесний Батько наш, що коїться із нами?
Чи не достойна віри Україна?!
Війна сім років. Рани ці живі.
І кровоточать, не дають спокою.
Народ мій молиться за ката, що в Москві,
Нам мов заціпило. Ми мовчимо з тобою.
Іде паства молитися у храм,
Чужинською відмолюють провини.
Невже байдужа кров загиблих нам?
Несемо дань собі на домовини….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940188
дата надходження 14.02.2022
дата закладки 14.02.2022
Ти мене за руку взяв
Й босоніж ми пішли туди,
Де свою крону глід розклав,
Де маргаритки розцвіли.
Вони рядниною стелились,
Білоголові квіточки
Вінками до землі схилились
Глоду квітучі гілочки.
Й горби над нами посхилялись,
Як ми вляглися у траву
Очами в очі повпивались
І ти сказав мені: «люблю».
І бистра річка причаїлась,
Швидко притишила свій біг
Підняла хвилю і дивилась
Й завмерло все на час, на мить.
І вода берег цілувала,
Та засоромився крислатий глід,
А я тобі на плечі впала
Й посипався від вітру цвіт.
Всі очерети захитались,
І запитали тишини:
«Вони справді закохались?
Вони такі ще молоді.»
Сонце нам подарувало -
Проміння вищого ґатунку,
Моє серце калатало
Й губи злилися в поцілунку.
Ми не помітили, як вечір
Вплів у небо жовті нитки
І тихо ліг на наші плечі
Й заснули білі маргаритки.
Лілія згорнула вбрання,
І мовчки плакала лоза
Справді, це було кохання
Безвинне, чисте, як сльоза.
Ось я прийшла, роки минули
Я повернулася туди,
Де наші кроки ми забули
І любов чисту у траві.
А там трави уже немає
Ростуть високі будяки
Маргариток теж нема, земля гуляє
Стоять без глоду кручені горби.
В своє серце заглядаю
Любові юності нема,
Лиш голі спогади збираю
Та й ті несе швидка ріка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373777
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 07.02.2022
Покаюсь, бо минуло тепле літо...
Холоне марсіанська ніжна кров
І каже невесела Аеліта,
Що вже втомилась вірити в любов...
Замкнула на замки високі зАмки,
Віддалені від грішної Землі,
Де падають вольфрамові уламки
Незграбних міжпланетних кораблів...
Де почуття вибілюються снами,
Пірнаючи у вир лихих порад...
Де зброю називають іменами
Тюльпанів, гіацинтів і троянд...
Де збочені і визвірені люди,
Себе не зрозумівши до пуття,
Не у майбутнє мчать, а у нікуди,
Розстрілюючи власні почуття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627395
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 07.02.2022
Не квапте щастя. Хай іде поволі.
Не квапте радість. Їй настане час.
Щасливий не втече від долі.
Нещастя всюди знайде нас.
Годинник тьохкає. Неначе серце.
Зозуля вже сидить напоготів.
Хвилини ллються у відерце.
Прийшла година почуттів.
Відкрийте душу. Відчиніть їй браму.
Спустіть на волю долю з ланцюжка.
Нехай удвох ідуть до храму -
Чекає праця їх важка!
Не квапте щастя…
Дочекайтесь долі…
Усе в нас вдасться…
Хоч поволі...
27 січня 2022 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938421
дата надходження 28.01.2022
дата закладки 07.02.2022
Благословіть продовжити свій звіт,
сказать своє вагоме слово:
Про Україну, край, сім"ю і рід,
І про людей повести мову...
Ще про життя, стосунки, почуття,
про побут, болі й тривоги...
Про різні перепетії буття,
і радісні, й сумні дороги...
І про любов прості мої слова,
печаль, розлуку і безсмертя...
Про те, що відчува моя душа,
і що бринить струнами серця...
Я вже не можу не читать й писать,
це Бог таку призначив долю...
І я готова людям все віддать,
хоч на старечім своїм полі.
Та я й не вмію вже мовчать...
в своїй незвіданій ще долі
Я вдячна Богу, людям і собі,
і небу, і землі, й природі,
що дали дар писать вірші мені,
в будь - який час й при любій погоді...
Мій кожен вірш від серця і душі,
пишу допоки ще є сила,
хоч відчуваю рани у душі,
все витіка струнами серця...
Не все вже гладко у моїм житті,
були і спокій, й втрати сили,
та я живу на перекір біді,
і намагаюсь зберігати спокій...
А струни серця знов живуть в мені,
і я, як завжди, їх збираю.
І хоч хилюся вже я до землі,
щодня я і пишу, й читаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939510
дата надходження 07.02.2022
дата закладки 07.02.2022
Я тобі присвячу не вірш, а життя.
Я пройду замість тебе сотні доріг.
І на двох розділю серцебиття.
Аби ти зі мною далі йти зміг.
Я тобі розкажу про кращі світи,
Прочитаю у голос купу книжок,
Аби ти не відчув на собі самоти,
Що поглине мене, як заквітне бузок.
Я його наламаю великий букет
І тебе привітати у травні прийду,
Скасувало життя твій святковий бенкет -
І причини "чому?" я ніяк не знайду.
Між хрестами лежиш у холодній землі -
Я ж без тебе зігрітись не можу ніяк.
Твою душу забрали у вир журавлі -
Моє серце отруює горе-змія…
28 січня 2022 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938529
дата надходження 29.01.2022
дата закладки 01.02.2022
Пил на душі, спокій важкий -
чи не байдужість дрімає?.
Вколюся в погляд відверто чужий,
й краю досаді немає.
Скільки питала тебе - в чім вина -
стільки ж у відповідь - тиша.
Сил побиватися в мене нема,
Досада осадом у душі крише.
Сиплеться біль, а не зронить сльози,
Спокій... лише важко зітхає...
Щоденно колотись у погляд чужий...
байдужість пилом рани латає...?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861464
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 01.02.2022
В’юниться хміль, що при дорозі,
Заєць залишив там сліди.
Стоять дерева голомозі,
Їм вітер шарпає гілки.
Шумить у кронах безперервно,
Сніжинки падають навскіс.
В природі все до ладу, кревно,
Старий тому вже свідок пліт.
Немало весен відшуміло,
На зміну знов прийшла зима.
Кому тепер до нього діло,
Коли господаря нема.
Під плином літ він похилився,
От-от впаде на білий сніг.
Бувало, з відчаю і злився,
Але такий бо в нього вік.
Усякий хоче мати вволю,
Добра, турботи і щедрот.
Не оминути ж власну долю,
Котру тобі призначив Бог.
31.01.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938821
дата надходження 31.01.2022
дата закладки 01.02.2022
Сотні віконець визирали із будинків, зустрічаючи перехожих своїми картатими та барвистими усмішками. Деякі з них кружляли у танку із самотніми червоними картонними серцями, які ще два дні тому радували своїми барвами закохані очі власників помешкання, на вікні якого вони звисали, чіпко тримаючись за майже невловимі людському оку нитки. Бруківка під ногами спала, чекаючи на прихід весни, яка обережно, маленькими кроками наближалася до міста, підступаючи з далеких околиць. Вузькі вулиці гостинно посміхалися поодиноким візитерами, які галасливо щось обговорювали, сплітаючи різнокольорову мовну палітру дня. Десь там, неподалік від затишних дверей, за якими панувала м’яка, привабливо-загадкова кава, прогулювалася дівчина з парасолею, аби вона захищала її від надокучливих залицянь самотнього снігу. Місто дихало, сповнюючи легені новими емоціями, різноголосими враженнями перехожих, які неквапливо проходжали бруківкою вулиць. Місто… Його душа відчувала спокій, кожна думка відлунювалася у вікнах будинків навколо та очах перехожих. Тиха постать крокувала вулицею, пригадуючи орхідеї на підвіконні, які промовляли до неї тихим шепотом, пестили зіниці своїми пелюстками, ледь вловимі вигини будівель, за якими ховалися таємниці, що таїли свої історії та бажання. Душу міста охороняли спогади, мрії та очікування кожного, хто полишав своє крісло у гамірному вагоні потягу. Місто… Воно заполонило душу сіро-зелених очей, їх думки та мрії.
Місто – мрія…. Неквапливі кроки тонкої постаті зливалися у палкому цілунку з вулицями, вкритими шатами бруківки. Яскраві оголошення приваблювали очі, закликаючи відкрити для себе нові цікаві місця, імена та банально відпочити від метушні, насолоджуючись філіжанкою гарячого шоколаду чи кави. “Зоопарк під мікроскопом”…. Тиха та скромна вивіска ненав’язливо запрошувала завітати до світу молекул, клітин та чудес, аби побачити світ через скельце мікроскопу, зачудуватися майстерністю природи та її химерними витворами. Сіль… Лимона кислота.. Луска риби… Жіночі панчохи… Дивний, але такий візерунково-чудернацький перелік див, які ховалися за очима мікроскопа, відкриваючи нові грані для пізнання та зачудування. Цікаво, а чи можна побачити душу під мікроскопом?? Роздивитися уважно кожну клітинку, темні закутки, у яких ховаються нездійсненні бажання, страх та почуття?? Роздуми заполонили думки сіро-зелених очей, мимоволі скеровуючи їх кроки до італійського дворика, у якому танцювала тиша, замріяно примруживши очі. Тонкий скальпель роздумів торкнувся шкіри, його витончене лезо проникало все глибше, намагаючись дістатися до тонких струн душі. Душа під мікроскопом… Що ж там може побачити людське, одвічно зацікавлене чужими долями око?? Порух руки …. Ось серце…. Там спогади, біль, розчарування, які поволі сліпнуть від темряви зневіри, яка оточує їх щоденно. Стомлене, місцями зашкарубле серце, яке щиро вірить у людські душі, їх світло, але подекуди обпікається розчаруваннями, марними обіцянками та крахом надій. Колись його очі світилися надією, щиро вірячи, що оточуючі потребують не тільки матеріальних, а й духовних речей. Шкода… Розчарування та справедлива реальність вносить свої корективи… На серці виднілися ледь вловимі для погляду рани, які вмивалися червоними потоками. Запитаєте, що ж це?? Все банально просто…Це нещодавнє розчарування, яке не встигло залатати свої дірки спокоєм та байдужістю. Страшно, коли вашою душею користуються, ховаючи власний егоїзм за солодкими словами. Воно болить!! Пече!! А згодом місяцями продовжує нагадувати про себе, коли вже здається, що все припало пилом часу.
Серце… Маленька коробочка, у якій вміщуються тисячі прожитих днів, емоцій, радощів та смутків. А ще там є біль, який можна побачити лише крізь призму мікроскопу, від якого нічого не може сховатися, як би ви не намагалися грати роль безтурботної та веселої людини, наївно вірячи у власну кволу акторську гру. Запитаєте, чи варто дозволяти зазирати до ваших душ стороннім?? Як на мене, якщо прагнете чергового розчарування, то сміливо зважуйтесь на цей крок, а якщо бажаєте, щоб вас зрозуміли, дозвольте побачити вашу душу під мікроскопом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402206
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 01.02.2022
Хоч старість змінює лице,
Душі не доторкнеться,
Душа- це вічне джерельце,
Жива вода тут ллється.
Бог перше Слово для нас дав,
Воно ввійшло в основу,
Христос за нас життя віддав,
Любов’ю вкрив обнову!
Літа пливуть, і весни йдуть,
Душа їх не рахує,
Не змінний час, єдина путь,
До вічності прямує!
Всі болі, й радості життя,
Десь попливуть роками,
І згодом підуть в забуття,
Бог завжди буде з нами!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864134
дата надходження 08.02.2020
дата закладки 01.02.2022
А знаєш, все пройде коли-небудь:
зрубцює час глибоку серця рану.
І строки проримують нову путь
в потоці хвиль людського океану.
Закрию давню пам’ять на замок.
Усмішкою засію нові сходи.
І мій, мабуть, уже наступний крок
пройде крізь сни зболілої негоди.
І повернусь, неначе в забуття,
в теплінь уже змальованої прози.
Де струменем всміхається життя,
ховаючи в душі минулі сльози.
Але я стану іншою тоді.
І йтиму зовсім новими шляхами
Все те, що залишила на путі
закрию десятьма, мабуть, ключами.
Не повернуся, ні, уже назад!
Відкину те, що серце травмувало.
Засох навіки втіх зелений сад,
його близьке минуле те забрало.
Пройде печаль, пройде коли-небудь.
Час зарубцює щему мого рану.
Зачерствівши, змалюю нову путь,
в потоці хвиль людського океану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938900
дата надходження 01.02.2022
дата закладки 01.02.2022
Якось вночі прийду я у твій сон
І буде це немовби наяву.
І будем дихати ми разом, в унісон.
Помовчимо... А потім я піду.
І не бери незграбно за плече,
Бо дотик рук я буду пам'ятати.
Не треба. Це і так болить, пече,
Це ж потім якось треба забувати.
І не даруй тепло своїх очей,
Яке зігріти може у морози.
Хіба що якось в сутінках ночей
Хай стрінуться дві долі при дорозі.
Коли вночі прийду я у твій сон,
То серця спокій в ньому віднайду.
І будем дихати обоє в унісон.
Помріємо...А потім я піду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938902
дата надходження 01.02.2022
дата закладки 01.02.2022
Загнали правду у підвали,
У темні закутки душі.
Тюремщик платить чорним налом
Свої дешеві бариші.
Гасає влада на підпитку,
А поряд з вогником патруль.
Надів мундир на сучу мітку,
Брехня безкарно крутить руль.
Ламають щогли, — рвуть вітрила,
Під гучний фарс нікчемних слів,
Їм маячня з свинячим рилом,
Велить щоб смачно кендюх їв.
Шукаймо правду у підвалах
У темних закутках душі.
Хай совість рулить за штурвалом
На головному кораблі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938883
дата надходження 01.02.2022
дата закладки 01.02.2022
«І, вийшовши звідти,
Він прийшов до своєї батьківщини,
А з Ним ішли учні Його.»
(Євангеліє від Св. Марка. 6.1)
Жовтим мурахою повзе день,
Осінь звучить нотами ірландських пісень,
Сонце блискучим ґудзиком на платті дня,
Хмара самотня на полі неба – біле ягня.
Дім, що не звик до тиші – нині жебрак:
Просить людей, господарів – пустка, однак.
Господар минуле кроками міряє до гори Круахан,
Чи то життя, чи спалений вівсяний лан.
Знак: сивиною ірландською старий друїд.
Земля моя: теплих спогадів осінній мід.
Тепер і я монахом-відлюдником тобі услід –
Моя Вітчизна – Ерінн колисана – прадавній міт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530852
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 15.01.2022
В електричці дядько довго
Інших вчить, як жити.
Кпинить хлопця молодого,
Як і з ким дружити.
Що таке сучасна молодь.
Їм би грошей купа.
Слів зв’язати двох не можуть.
В голові ні копа.
- Кажеш, друже, вчився класно.
А життя не знаєш.
Дам питання,- стане ясно,
Чи ти клепку маєш?
От, скажімо, зебра, хлопче.
Є така коняка.
Поясни мені, як хочеш,
Чорна чи білявка?
З інтернетом всі мудріші.
Знає дурень кожний.
Ти скажи: у зебри більше
Білих смуг чи чорних?
Хлопець, звісно, теж не промах.
Хитрий жук одначе.
Каже: - Білих смуг і чорних
Половина наче.
Той базікати не проти.
Язиком він сильний.
Я і вас хотів спитати,
Хто до чого схильний?
І дає питання хитрий:
- Зебра, як веселка.
А який у неї настрій?
Зла чи все ж весела?
Дядько вирячивсь на нього:
Чи не вар’ят? Чудить.
Трохи думав. Що й до чого.
- Хай весела буде!
- Зебри, дядьку, як і люди.
Настрій – то важніше!
В оптимістів, знайте, всюди
Світлих смужок більше!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936808
дата надходження 13.01.2022
дата закладки 15.01.2022
І знову в житті появилась (вився) ти ...
Звалилась ( вся) як сніг з висоти ,
Що хочеш я не розумію,
Але позбутись тебе швидко зумію,
Як сніг ростане , пропаде ,
Так твого сліду в моєму житті не буде,
Що хочеш не розумію,
Але до себе підпустили більше не зумію ,
Що тобі потрібно незнаю ,
Вістань від мене Благаю...
В житті не повляйся ,
І єхидно не усміхайся ,
подругою ( другом) бути не старайся,
І більше мене заманити в пропасть не намагайся ,
Доброго нічого в тобі немає ,
Моє життя тебе не вимагає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936568
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 15.01.2022
Измоталась за счастьем гнаться,
Жизни радуясь на лету.
Не сорваться бы мне с дистанции,
Не споткнуться бы на ходу.
Умещается год в два месяца, -
Пролетают со скоростью пуль:
То декабрь от холода бесится,
то безумствует снова июль.
Две морщинки у глаз прибавилось -
Зарисую и снова в бой.
В остальном - ничего, не жалуюсь,
Путь сама выбирала свой.
И дорога казалось бы гладкая...
Отчего же ночами тогда
Голос внутренний шепчет украдкой мне:
Не туда.
Не туда.
Не туда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935149
дата надходження 27.12.2021
дата закладки 15.01.2022
"Мама,это правда – маленький Амур
В сердце попадает,чтобы разбудить?..
И бесстыже юным, и совсем седым…
Мама,чтобы только страстью напоить?..
Мама,так обидно - даже не узнал,
(Приходилось близко мимо проходить)…
Мама,ненасытно - губы целовал…
Мама, мне не стыдно это говорить…
Мама,мне так страшно…
Страшно - отпустить…
И печаль упрятать в пухе покрывал…
Я его простила, прежде,чем забыть –
И седьмое небо…И - обрыва край…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828938
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 15.01.2022
Вже темніє простору хустина,
Хата світить лагідним вікном.
Тихий вечір теплу шапку скине,
Увійде і сяде за столом.
Я і вечір. Поміж нами тиша.
Ані зради, підлості, війни,
Лиш свіча добром і миром дише,
Та ясніє образ зі стіни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936124
дата надходження 06.01.2022
дата закладки 14.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2022
Покликало кохання,
окрилений мотив...
Старече вже зізнання,
нам додало надій...
Взялися ми за руки,
продовжуєм життя...
Не буде більш розлуки,
в нас спільне майбуття...
А хмари в небі тихі,
моргають з висоти,
прозорі, срібно - чисті,
вони такі як ми...
Хай сніг із неба сипле,
і вітер дошкуля...
Ніщо нас не зупинить,
бо ми тепер сім"я...
Не перебить кохання
морозам і снігам...
Такі наші зізнання
призначені лиш нам...
І стежка в нас з тобою
на двох тепер одна,
окрилена любов"ю
в серцях у нас весна...
На жаль наші надії,
хвороба замела...
І знову я самотня,
як і колись була...
Вернулись мої болі,
і каверзи буття...
Угодно було долі,
пізнать журбу життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936886
дата надходження 13.01.2022
дата закладки 14.01.2022
Мудрість приходить лише з помилками.
Справжня дружба, після тисячі втрат.
Любов свою знайдуть лиш чисті думками.
Жертвою стане кожен, хто кат.
Життя відбувається саме зараз.
Моя смерть не підвласна мені.
Я відпускаю тягар болю й образ
І даю місце новій весні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936186
дата надходження 07.01.2022
дата закладки 14.01.2022
Душ наших потаємну глибину
Побачити не можна темним оком.
А на поверхні ми ведем війну,
І вже забули про мету і строки.
А на поверхні все переплелось:
Потворне з гарним, вічне із минущим.
Вже стільки слів небесних пролилось
На недоладний світ вогнем цілющим!
А на поверхні ми не бачим змін.
Все дивимося вглиб або ж угору.
Невже це тільки видимість і тлін?
Невже ми там усе забудем скоро?
Для чого ж Він збудив колись зі сну
Душ наших потаємну глибину?
30.5.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794568
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 13.01.2022
Остаться просто человеком
-Как это очень хорошо.
"Не улететь" с другой планетой,
Не быть кому-нибудь на зло.
Остаться просто человеком
-Любимым, нужным, дорогим.
Как очень много значит это
-Когда ты знаешь, что любим.
Остаться просто человеком
-Незримо "зверя" победить,
Ведь мы за многое в ответе
-Ценить, творить, уметь любить.
Остаться просто человеком,
Хотя так просто стать никем.
Будь молодцом зимой и летом,
А кто-то ведь замёрз в сей день.
Остаться просто человеком,
Ребёнку место уступив.
Ему ещё учиться в этом
И ты примером научил.
Остаться просто человеком.
Всегда есть выбор-"да" и "нет".
Ты проходил всё это где-то,
Хотя минуло много лет.
Остаться просто человеком
-Как это важно для страны.
Защитником, певцом, поэтом.
Учить детей, растить цветы.
Остаться просто человеком
-Всех, словно, солнышко, согреть.
И сказано ведь было кем-то:
"Что жить в пример- надо уметь".
Остаться просто человеком,
Простив друг друга от души
И в Рождество Христово это
И во все праздничные дни.
Остаться просто человеком
-Согреть хорошие мечты.
Живём сейчас и этим веком
И воплощаем для любви.
Вторая половина стихотворения:
Коснусь я важных размышлений,
А ведь то был единый стих.
На свете много развлечений
-Хороших и совсем плохих.
На свете много есть вопросов,
Задать порою их легко,
На обсуждение выносим:
"Что плохо и что хорошо?"
Остаться просто человеком,
Не возноситься над войной,
Мечтая умереть за "это"
С одной с другою стороной.
Простите, если всё-же жёстко
Сказал с какою стороной.
Останься просто человеком
И я остануся с тобой.
Не цель ведь жизни- чтоб погибнуть.
Не цель- побольше погубить,
Но цель- спасения достигнуть,
Не навредить, не наследить.
Кому война сегодня в радость?
Кто счастлив горем на войне?
Остаться просто человеком
И в Украине и в Москве.
Обоих Вас столкнули лбами
С ружьём направив для "любви",
Чтоб стали общими ......,
Так и не поняв- где же Вы?
Зачем сейчас мне "распинаться"?
Сложил бы стих про "аси-сяй",
Но человеком чтоб остаться
И не жалеть что промолчал.
Вот снова праздники приходят
И Новый год уже пришёл,
Вопросы новые находят.
А кто на них ответ нашёл?
Остаться просто человеком
И гражданином и отцом.
За будущее мы в ответе
И настоящее потом!
Стихотворение написано в начале
января 2018 и было сразу разделено
на две части с добавлением в начале
его второй части двух куплетов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936559
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 13.01.2022
Осиковий лист так тремтить,
Неначе чогось боїться.
І навіть як вітер затих,
Тріпоче й тріпоче те листя.
А може замерзла вона
Й зігрітись ніяк не може,
Тому ця осика сумна
Й у сонячний день та погожий.
Не холодно їй, зрозумій,
Вдача така вже у неї -
І вітряно й тихо - тремтить
Листячко срібно-зелене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902179
дата надходження 23.01.2021
дата закладки 13.01.2022
Прийшло у світ мале дитя, із ним в вертепі Мати.
Напевно, хоче немовля нам всім про щось сказати...
Мабуть, почуєм ті слова, що будять сонце зранку,
що несуть світло у наш дім, гойдаючи фіранку.
Вони веселі, гомінкі і лагідні, й цікаві,
вони є ніжні, ще й які, почуєш їх від мами.
І мужні, й сильні є слова, що вміють захищати
свою родину, рідний край. О, значать як багато!
Співаю гімн я тим словам, що є у колисковій.
О, як багато в них тепла... всі скупані в любові.
Радію завжди щирим тим, веселим і приємним,
що у закоханих в серцях є в закутках таємних.
Їх в цей святковий світлий день світ щедро розсипає.
Знайдіть, відчуйте і скажіть тим, хто на них чекає.
Слова уміють привітать, додати сили вміють.
Нехай перлиночки-слова, звучать як пісня солов'я,
як музика легка й дзвінка
із вуст на радість линуть.
Прийшло у світ мале дитя, із ним в вертепі Мати.
Прислухаймось, які слова нам всім хочуть сказати?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936216
дата надходження 07.01.2022
дата закладки 13.01.2022
Ти - літературознавка,
Я - літературотурок.
Ти літа втрачаєш, мавка,
на літературу турок.
Турки - то такі приладдя,
що заварюють напої.
Тур за туром, турознавка
Туротурків непокоїть.
Літери складають слово,
Ти складаєш дивні пазли.
Літо ризикує впасти
У безмежне чорно коле.
Літо ризикує вкрасти
Всю оту твою основу.
Ти - літературознавка,
Та знання твої часткові.
Ти втрачаєш світ прекрасний,
Світ літературотурка.
Але вибір - звісно, класно!
Пий літературу турка!
Турок той - він, дійсно, майстер,
Тонку має він натуру.
Ти ж літературознавка,
Він твій тур, твій світ, твій гуру!
Та не варто перейматись,
Всі ми люди, всі ми грішні.
Літератори, примати,
Пітекантропи колишні.
Ти - літературознавка.
Ти гурманка, безперечно.
Німфоманка, дика мавка,
Без родзинки, без сердечка!
Без любові і без щастя,
Бо така твоя культура.
Літо, літери, літа... Стій!
Це ж твоя література!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802239
дата надходження 07.08.2018
дата закладки 13.01.2022
Старе віконце, перший поверх, драма,
На вулиці мурашник із людей.
Щоденний хаос — це звичайна справа,
У ньому гублять тисячі ідей.
А мрій не полічити і подавні,
Їх зраджених до озера ведуть,
На шиї їм вдягають тяжкі камні,
Вони ж назустріч привидами йдуть.
Тому і погляди усіх лише на землю,
Щоб більш не бачити прохаючих очей,
Але так сталося, що мрії ті безсмертні,
Це діти щастя, спалах із грудей.
І ми в думках звертаємось до Бога:
Чому ж таки до мрій не ідемо?
Кудись біжим, кудись біжить епоха
І так на все життя відстаємо.
Олександр Кармишев
09.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936392
дата надходження 09.01.2022
дата закладки 09.01.2022
Пасли хлопці коні… хлопці молоденькі.
Тут гніді є і булані, й коні вороненькі.
А гніді ті коні вітер перегонять,
а булані із полечка пшениченьку возять.
Як ніченька прийде… козаки чекають.
Своїх коней вороненьких вони осідлають.
Коні вороненькі, як зіроньки сходять,
козаків тих молоденьких до дівчат відвозять.
З них одна, мов пташка, інша немов квітка.
Ну, а третя наймолодша, мов біла лебідка.
Ой женіться, хлопці… та бережіть Квітку,
і шануйте гарну Пташку, і любіть Лебідку.
Ой женіться, хлопці… вітер обганяйте,
ростіть діток й пшениченьку в полечку збирайте.
Пасли хлопці коні… хлопці молоденькі.
Тут гніді є і булані, й коні вороненькі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936390
дата надходження 09.01.2022
дата закладки 09.01.2022
Попелище минулого знову тривожить не хочу.
Хай той жар, що лишився, згасає потроху в душі.
Час лікує? Ну що ж... Може, вогник повернеться в очі,
І повернеться радість в мої охололі вірші.
Я знайду свою стежку до щастя свого неодмінно!
Пересію думки, не потрібні відсіюючи геть.
Там, попереду, буде все добре! Все буде відмінно!
Бо я бачила в цьому житті і народження, й смерть.
І дороги мої не шовками під ноги лягали.
По стерні я ішла, по камінні і битому склу.
У душі моїй мрії, здавалось, назавжди вмирали,
Тільки впертість завадила їм перетліть на золу.
Тільки віра давала снаги переламаним крилам.
А надія штовхала вперед: не давала стоять.
І любов до життя чарівні надимала вітрила,
Та ще недруги вчили, як всі перепони здолать.
Скільки доля людей посилала мені на стежини,
Все було на цій ниві, що звикли ми звати життям.
Кожен з тих, хто стрічався, лишав мені щось по зернині,
Вдячна, доле, за всіх, кого ти посилала щодня.
Хтось ішов завжди поряд і руку давав, щоб не впала.
Хтось байдуже дивився: чи втримаю новий удар.
Ніжку хтось підставляв, тільки я лиш сильніше ставала!
Кожен день (сум чи радість) сприймається мною, як дар!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914584
дата надходження 22.05.2021
дата закладки 09.01.2022
Корегуєш серце, повне пам'яті,
повне складників тиші,
Стримуєш моменти радості,
запереченням, найтоншим болем,
Аби всю необхідність любові
перев'язати хвилями спокою,
Аби розмагнітити прив'язаність
відстороненням,
Аби кожну симетричність почуттів
позачергово вичерпати,
Виправдати себе за втрату
цінностей,
Аби притулитись впритул до руху
змін,
Що відбулись в тобі
в життєвих істинах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933372
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 09.01.2022
Відщебетало, буйно відцвіло,
обдарувало щедрим урожаєм,
а сонячними днями і теплом
нас літо ще й у вересні вражає.
Налив меди й нектари щедрий Спас
в дари багаті баштана і саду.
Намилувався місяць-зорепас
красою чарівного зорепаду.
Убравши села в розсипи жоржин,
в калин коралі, грона винограду,
відходить літо без доріг й стежин,
щоб оминути заморозків зраду.
О літо, покидаєш ти мій край,
на крилах вітру вже летиш в сава́ну,
ескорт почесний із пташиних зграй
тобі рощальну відспівав осанну.
А ми в негоду, в зимні ночі злі,
занурившись під тепле покривало,
згадаємо, які безжурні дні
й хвилини щастя літо дарувало.
6.09.2018 р.
-
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805698
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 09.01.2022
Я сошёл с ума, какое чудо!
И не скажу, что этому не рад,
Оседлаю-ка того верблюда,
И поеду на звёздний закат,
И ничего, никто уже не скажет,
Осужденьям проклятых дорог,
На меня и пальцем не покажет,
И заставить - не заставит упасть с ног,
А я, блуждая по сухим пустыням,
Упаду в сплошное забытьё,
И друзьям моим и птицам, свиньям,
Розкажу, как забыл имя своё,
Всему миру, поведаю однажды,
Что от оков, освободился я,
Чувство утолю, свободы жажды,
И совсем другого, жития,
Ну и пусть в глазах других, я ненормальный,
Я призрак одиночества навек,
В душе моей горит, огонь сакральный,
Что в смутний час покажет - человек!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427577
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 09.01.2022
Поглянь в мої очі, й побачиш,
Як багато ти для мене значиш.
В надрах серця й твоєї душі,
Пошукай, є там місце мені?
Є важливо чи ти мене любиш?
Чи вже завтра про все це забудеш?
Хоч бажаю, щоб місце знайшлося,
І назавжди отам збереглося.
Мов би став сенсом життя...
Хоч не - не мій, а я -не твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459867
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 09.01.2022
Намалюю тебе і сховаю в блакитні простори,
В потаємні світи непомітно тебе проведу,
І зітру на шляху ланцюгові німі перепони,
Через трави шовкові у сни твої ніжно зайду.
Намалюю тебе візерунком морозного дива,
На рожевих устах я залишу ожиновий смак,
У просторах багряних світитиме зірка цнотлива,
Там сховаю тебе між світами у свій зодіак.
Намалюю тебе на полотнах небесного раю,
І тяжіння земне без вагомості стане легким,
Там у Всесвіті сни між зірками незримо блукають,
Намалюю тебе одночасно далеким й близьким.
Лю 💫
Листопад, 2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930893
дата надходження 14.11.2021
дата закладки 09.01.2022
Господи - Боже, ждемо допомоги,
щоб пережити важку цю зиму...
Вірус підступнмй підстрибує радо,
допоможи відігнать цю хулу...
Вірус, війна знов ведуть нас в безодню,
треба й себе нам, і край зберегти,
дай, Боже, пораду і милість сьогодні,
тобі ж бо під силу всім нам помогти...
Дай усім людям надію і силу,
щоб пережить і цей вірус, й війну,
і донести усю правду і віру,
не втратить надію і силу свою...
Щоб ми жили і діток ростили,
впевнено їх повели в майбуття,
і щоби ми не розтратили сили,
а працювали, й жили допуття...
Господи, молимось до тебе ми знову,
просим почути молитви людські...
Дай нам Любов і Надію, і Віру,
і ми завжди будем вдячні тобі...
Жити нам треба, щоб діток зростити,
і передати їм досвід й Любов,
і всіх премудростей їх нам навчити,
і відвернути нещастя всі знов...
Господи - Боже, почуй нас благаю,
будем молитись до Тебе завжди...
Ти не залишиш нас вірю і знаю,
Ти відведеш нас від горя й біди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935974
дата надходження 04.01.2022
дата закладки 05.01.2022
[img]http://cs308827.vk.me/v308827008/8f06/5TB5dAuYhVI.jpg[/img]
Попрошу тебя я, дождь,
Ну не падай милой на ресницы,
С глаз ее пусть лучше ложь
На моих останется страницах.
Не целуй ты, солнце, губ,
Еще я тайком не насладился,
Может, молод, даже глуп
Я как ветер на руки б ложился.
Не печаль мою тоску,
Вечер тихий, памятью вчерашней,
Мне осталось жить к утру,
Как и листьям осени опавшей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443036
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 05.01.2022
Тканина чорна,
як обрис вежі,
Ховає тіло біле так красиво.
Тоненька сітка,
Лиш тонкість межі,
Що відділяє пагорби звабливі.
Уважний погляд
І чиста думка -
Тілес природних наготи чарівність.
Лиш прагнень кроки
Стають на струнко,
Їх зупиня табу й догматів дійсність.
04.10. 18.18. поїзд: Чернівці - Чортків.
Альоні з Чернівець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284366
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 05.01.2022
Чом сумуєш, моя пташино?
Чом пісень не співаєш ти?
Замерзають цупкі хвилини,
Відміряючи днів хрести.
Чорнослізно там, окрай гаю,
Плаче-журиться бузина -
Вона відчай твій колисає,
Чи ж її у тім є вина,
Що зима розпустила коси,
І скрипучим зробився світ.
Чуєш, ворон з-за хмар голосить,
Знаменує снігів політ.
Не сумуй, моя пташко мила,
До тепла сім відлиг, сім хуг.
Дуже скоро відчують крила,
Як життям просочився луг.
Як парує земля щедротна,
Видихаючи зимний гнів.
І, зриваючи з цвіту ноти,
Заспіваєш ще бузині.
Ну а поки, чекай малече,
Слухай ритми морозних снів.
Палить вовну холодний вечір...
Ще один день відполотнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857562
дата надходження 10.12.2019
дата закладки 05.01.2022
1)Немочами тіла дух сталиться.
2)Часто викинути себе з життя простіше,аніж забути тих кого насправді любиш...
3)Якщо все життя ловити момент,можна його просто не помітити...
4)Твоя згорьована душа і розбите серце це твої проблеми.Ти сам впустив до них дівчинку,яка тебе вбила.
5)Ніколи не питай людину про її почуття.Ти побачиш правду в її очах і в її справах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425750
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 05.01.2022
А чи хто сьогодні знає
Де ключі від того «раю»,
На який була надія,
І смішна, наївна мрія?
А за мрію про химеру-
Владу маємо – фанеру.
Без ідеї, і основи,
Замість справ, одні розмови.
Так з народом і буває,
Як не цінить те, що має,
На майбутнє буде знаком,
Щоб не мати дулю з маком.
20.03. 2021р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927237
дата надходження 06.10.2021
дата закладки 05.01.2022
[youtube]https://youtu.be/18ekVNuzJ5I[/youtube]
Життя наше написана долею книга,
Є в ньому любов, розчарування, інтрига.
То до небес від щастя, часом, ми злетимо,
Обпаливши крила свої вниз падемо.
Та орієнтир в житті свій я завжди маю,
І по ньому поступки постійно звіряю.
То ж долаю життєві хмари, сильні грози,
Не страшні і ворогів мені їх погрози.
Хоч не знаю куди доля мене заведе,
Та завжди пам"ятаю я правило одне.
Що разом нам перешкоди легко долати,
Поодинці згинемо- будем бідувати.
Жінка є як в бурхливім морі отой маяк,
Без якого в шторм кораблю вибратись ніяк.
Його хвилями в бурхливе море занесе,
Або у виступи в гострих скалах рознесе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935599
дата надходження 01.01.2022
дата закладки 01.01.2022
🎨🎨🎨
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до моїх воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер від осені багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932473
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 01.01.2022
(екзистенційне)
Не думай, що я опустив свої руки, –
У мріях красуються айстри!
Це просто байдужий у двері постукав
Не-настрій.
Осіння депресія каменем впала
Посеред холодного грудня.
Мені тебе, ластівко, зараз так мало
У будні!..
Тіла один одного з святом вітають,
Душа ж – у шкарпетках подертих…
Ніхто в цьому світі мене не чекає
Крім смерті.
22.12.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934653
дата надходження 22.12.2021
дата закладки 01.01.2022
Ледяные ветки, мокрые глаза…
Почему «люблю», ты милый, не сказал?
Я ждала так долго, ты не позвонил,
И зима ворвалась в мой безумный мир…
А тебя всё нету й не понятно мне,
Был ты или не был, в этом сентябре?
Может, ты виденье иль чудесный сон?
Может, ты мгновенье иль мираж пустой?
Время всё расставит по своих местах.
И снежинки тают на семи ветрах…
Холодно зимою без твоей любви…
Я скучаю, милый! Любишь? Напиши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295910
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 01.01.2022
Не верьте тем, кто говорит, что время лечит -
Они не знают боли от потерь...
Когда за расставаньем не наступит встреча...
Когда от боли воешь, словно зверь...
Не верьте в то, что снова будет все, как прежде
И жизнь вернётся на круги своя.
Когда вы горе топите в слепой надежде,
Судьбу под рамки общества кроя.
Не верьте домыслам, словам, холодным взглядам.
Они по силе - не чета делам.
И не храните боль в своих сердцах.. Не надо…
Освободите место чудесам!
24 октября 2021 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928858
дата надходження 24.10.2021
дата закладки 31.12.2021
Буває не пізно. Буває не треба.
Не рухай мій спокій, не клич мене в небо.
Загоїла в попіл обрубані крила.
для чого тепер тебе я зустріла?
Буває не пізно. Бува помилково
запаленням в серці звичайна розмова...
Та я тобі душу, пробач, не зігрію.
Бо ледве жива і літати не вмію.
Хоч важко втікати від мрій твоїх світлих,
та в мене все складно і геть непривітно...
Щось згасло, зломилось... задовго до тебе...
Буває не пізно. Буває не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918344
дата надходження 01.07.2021
дата закладки 31.12.2021
Теплий осінній день радував дитячі погляди великим сонячним диском, що повільно, неначе знехотя, павою, плив небом з білястими табунцями чудернацьких хмаринок, що аж ніяк не псували загальної картини навколишнього лісового горизонту, а надавали йому якоїсь особливої таємничості.
Діти - це я, двоє моїх рідних, старших за мене братів - Іван та Віталій, двоє двоюрідних - Віктор та Олександр, повільно пересувались лісом, уважно вдивляючись у земляну поверхню, подекуди покриту вересом, яскравим зеленим мохом чи блідо-зеленим, з сіруватим відтінком, лишайником, або опалою минуло річною коричневою хвоєю, з шишками поміж нею та збитими вітром сухими гілками, що сумовито лежали побіля дерев і так зрадливо-голосно потріскували під ногами, лякаючи тим самим пташину голосисту ватагу, що на всі лади виводила веселі переливи гучних пісень.
Ми були малими грибниками, котрі одне поперед одного, дуже хотіли знайти ті їстівні гриби, на які волинський ліс надзвичайно багатий, та які вміють добре ховатись від людських очей, особливо дитячих. Тут тобі і білі гриби, і лисички, сироїжки, синяки, решетяхи, підберезники(бабки) та підосичники(красноголовці), рижики й рижиці, приболотухи, парашки та кози, зелениці, підзеленки і ще багато інших, назви яких ми не знали, тому боялися брати, щоб не принести додому отруйних.
Стиха перемовляючись, тримаючи один одного у полі свого зору, щоб не заблудитись та не залишитись у лісі самому, ми мало-помалу наповнювали кошики пахучими грибами і вже відчували втому, що з ніг, малими хвилями перекочувалась по всьому тілі.
Коли сонце вже минуло за полудень, ми гуртом наближались до виходу із тієї частини лісу, що, зазвичай, ростуть усі гриби та брати додому ще не поспішали. Вони прямували до густого молодняка, де переважно росли осики, берези та лозові корчі, у котрих можна було сховатись, щоб хтось сторонній не запримітив.
Забравшись у саму гущавину, посеред якої лежало зо шість обтесаних дерев’яних та обрубаних соснових балок, приготовлених для господарських потреб, вочевидь, крадькома від лісника, а, можливо, і по домовленості з тим, що у сільській практиці мало місце бути.
Повсідавшись на колодках півколом, хлопці сіли грати в дурня, попередньо витягнувши давно захований в кишенях штанів газетний папір та сухе листя вільхи, скрутили самокрутки собі і мені також, і запихтіли сизим димком.
Неприбрані, напоєні загуслою смолою, сухі, із залишками кори, тріски, лежали поруч. Комусь прийшла у голову думка зібрати їх шалашем та підпалити.
Невеличкий вогник спокійно горів майже без диму і скоро, коли ми вже зібрались іти геть, залишив по собі, як нам здалось, лиш попіл. Але декілька жаринок, заховавшись у золі, ще тліли і, по часі, роздмухані вітром, вони переросли у справжнє полум’я. Благо, село було за пів-кілометра, - і вогонь вчасно запримітили селяни, запобігши непоправному лихові.
Давно те минуло та, якось я і досі напружуюсь, відчуваючи внутрішній дискомфорт-провину, згадуючи той випадок, і задаюсь собі запитанням, чому ми, діти, так безпечно себе повели.
Самокрутки, карти - це намагання стати схожими на дорослих, адже, дзеркально-чистий дитячий розум поведінку дорослих сприймає, не маючи можливості бачити щось інше, як догму, а мимовільний підпал, те, певно, від того, що наші батьки, важко працюючи у колгоспі, не могли приділяти нам достатньої уваги для беззаперечно правильного виховання, в тому числі, і як правильно поводити себе у лісі.
28.12.21
світлина автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935225
дата надходження 28.12.2021
дата закладки 31.12.2021
Тиша…. Задуманий настрій... Таємниця… Вони вкотре поволі прогулювалися овальною кімнатою, всотуючи кожен порух власних душ. Стіни кімнати насолоджувалися такими мовчазними, привітними гостями, тому радо ніжилися у скромних сонячних променях, які зазирали до прочинених дверей. Стіни навколо потопали у безкрайому полотні водяних лілій, що застигли на тисячоліття, обираючи свою в’язницю у вигляді картинних рам. Їх подальша доля була визначена, віддати власні амбіції на поталу людським очам. Щоденно тисячі облич стирали пил з їх очей, не помічаючи крихітних сліз-краплинок, які виступали на ніжних пелюстках. Де були зараз ті холеричні руки, пальці, які тонкими пензлями вимальовували кожен порух їх душ??? Все минуло…Спогади лишилися позаду, проте жодного майбутнього життя не обіцяло. Втомлене осіннє сонце починало готуватися до зустрічі із сутінками, ввічливо поступаючись їм місцем у ролі мовчазного слухача лілій, які розкинулися на стінах кімнати. Спогади, тепло тих днів, коли народжувалися короткі, нестримні порухи пензля, який створював шедевр, що посяде гідне місце у найкращих галереях світу. Навіть невмолимий час не міг спокуситися на їх красу.
Останні відвідувачі покидали залу, обмінюючись захопленими думками, враженнями від картин та планами на майбутні відвідини галереї, покидаючи стомлені душі лілій. Душі, які закарбували у пам’яті очі, стомлені тривалою боротьбою за світло, тіні, фарби та відтінки кожного прожитого дня. Самотня, знервована душа художника, який поволі втрачав зір, чіплялася за найдрібнішу деталь буденності створеної навколо. Кольори поволі починали тьмяніти, захоплюючи у полон зіниці стомленої душі. Кожен його ранок розпочинався з привітання саду, у якому панували квіти, барви, пристрасть кольорів, яку він намагався відтворити на свої полотнах, вдихнути у них радість, намалювати на устах усмішку та утаємничити невагомі риси їх облич. Щоденна кривава боротьба танучих хворих очей та феєрверку кольорів, які ніби навмисне вмившись вранішньої росою, розквітали новими відтінками.
- Треба вловити момент!! Встигнути!! Хто зна можливо завтра мої очі потонуть в океані мороку та сліпоти. Не можна полишити ці барви напризволяще шаленому вітру та дощам, які змиватимуть їх красу, закутуючи у сірість і туман. Руки тремтіли, намагаючись вловити невловимі та непокірні відтінки, що танцювали в обіймах вранішнього сонця на обличчях лілій. Вони стали його маревом, прокляттям, з яким прокидався та поринав у сон. Жадібна хвороба ніжно, обережно та дбайливо полонила його старечі очі, вичерпуючи ліміт душевної надії. Фарби навколо його душі починали вицвітати... Вони втрачали свою чіткість, розмиваючись у масляні міражі, так ніби танули під палючим сонцем пустелі. Синій…. Зелений… Білий… Кольори, знущаючись над ним танцювали, хихотіли та пірнали у прохолодну воду осіннього озера, що вбиралося у шати, вкриті водяними ліліями. Вони ніби знали, що кожен його новий прихід міг бути останнім і що завтра вони не почують тихих квапливих кроків, що порушували тишу сонного ранку. Вони відчували, що той похилий художник втрачав свої фарби, його життя вицвітало…. Проте він вперто продовжував малювати, його руки тремтіли від пристрасті, яка охоплювала душу, інстинктивно змішуючи кольори, шаленіючи від божевілля відтінків, які пензлі вимальовували на полотні. Кольорова ейфорія вицвітаючих очей, які вже не могли бачити тієї краси… Кожен день забирав його фарби, полишаючи лише спогади, наповнені кольорами та емоціями. Чим чіткіше його вуха чули зворотній відлік до зустрічі із пусткою, ніччю власних очей, тим пристрасніше він продовжував малювати, закарбовуючи у спогадах кожну рису облич лілій. День… Тиждень… Кроки сліпоти, яка наближалася ставали чіткішими і виразнішими у вихорі пісні осіннього саду. Крок….Холодні, тонкі пальці торкнулися зіниць….. Морок…. Темрява…
Лілії…. Вони жили в нескінченому потоці очікування його тихих квапливих кроків, які б порушили нестерпну тишу овальної кімнати……Але його очі вицвіли, лишивши по собі тільки лілії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403064
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 31.12.2021
Тривожиться душа, і болі в серці,
Шукаю щастя в променях тепла,
А зло бушує, витворяє герці,
І дні холодні чомсь несе весна.
Лютує вітер, гне усе додолу,
Гілки ламає, падають сухі,
Не зеленіли, плакали від болю,
Ще не жили, а вже лежать глухі!
О весно, весно! Де твоє проміння,
Чом заховала ти від нас любов?
Чи ж вистачить у нас знайти терпіння,
Щоб пережити зло, й любити знов!
Щоб знов розквітли на подвір’ї квіти,
Щоб задзвонили дзвони для нас днесь,
Щоб ми могли співати і радіти,
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870687
дата надходження 04.04.2020
дата закладки 31.12.2021
Роботу творчу нині мав Кирило.
Просте завдання учню вчитель дав:
Придумать твір зі словом "пощастило".
І той "шедевр" миттєво написав":
" Авто Миколу вчора вранці збило.
В житті буває часом річ така.
Та хлопцю, певно, просто пощастило.
Бо, кажуть, це була якраз "швидка"."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908614
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 07.04.2021
Не совсем соавторство. Точнее - совсем не соавторство.
Просто эхом чуть зарифмованно прозвучали строки [i]синешкафье[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719589
Мы стоим на пороге, встречая рассветы в горах.
Чуешь, ветер меняется, - станет значительно легче
очень скоро, ты веришь? И этот пронзительный страх -
лишь прелюдия жизни и новой значительной встречи.
Спасовавшим внизу, у подножья горы, не понять:
кто вернулся с войны, уцелел - стал сильнее и строже.
Объяснить это тем, кто остался на месте стоять,
донести хрупкий свет в огрубевших руках слишком сложно.
Поднимаясь к вершине мы стали намного cильней.
Поделись со мной мыслями о сокровенном, о важном..
Я сумею, поверить и отличить не "бумажность",
настоящесть от вымысла. Только меня не жалей
этой правдой ожившей - готова услышать ответ,
что случится наутро. И пусть разгорается солнце.
Переменчивый ветер откроет забытую дверь
в долгожданное завтра, испив все былое до донца.
Нам с тобой по плечу, по крылу перемены. В горах
ощущается время намного больней и острее.
Мы стоим на пороге... Замри. Наша вера сильнее
переменчивых смыслов, что тают в ненужных словах.
мы стоим на пороге, встречая рассветы в горах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725133
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 07.04.2021
А завтра - локдаун,
А, може, нокдаун,
Увесь даунтаун
У корках застиг.
І в спальних районах,
Цих джунглях бетонних,
Як вівці в загонах,
Авто. Тлум і біг
Припинені нагло,
І рух ніби драглі,
І юрмиська спраглі,
І тисячі ніг
Плуганять столицю,
Знервованолицю,
Повз моли й крамниці.
Локдаун. Бліцкриг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910223
дата надходження 06.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Я не такий,як хтось подумав нині,
Невже той паспорт вказує роки?
Хтось загубився вчора в блуканині,
А хтось життя листає сторінки.
Я не такий,мені не стільки літ,
Усім кажу,та я ще молодий.
Я так влюбився в білий світ,
Здається, тут я зовсім не чужий.
Я не такий, я вас люблю щодня,
І,вкотре,нині знов переконався,
Що Україна – це моя рідня,
Ніколи я за славою не гнався.
Я не такий,любов несу у слові,
Так хочеться вас в музі берегти.
Єднати світ,творити все в любові,
Я так боюсь,боюся самоти.
Я не такий,я не зігнусь від болю,
А муза пре… закоханий навік.
Тобі, Всевишній, дякую за долю,
За пережитий творчий рік.
12.12.2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908795
дата надходження 22.03.2021
дата закладки 06.04.2021
[i]Хвилюється море і штормом береться,
Тебе відшукати неважко, одначе.
Мов хвиля, торкнусь непокірного серця
Коханням – нестримним,
бурхливим,
киплячим.
Хвилюється море – не бачити штилю,
В шаленстві вітрів нами створена пристань.
Шум хвиль – у душі некерованій, милий,
Мої почуття білопінні та чисті.
Здіймаються хвилі в безладному русі…
Ти поряд – і море у повній покорі,
В блаженстві тепла я твого розіллюся.
Ти чуєш? Стихія з тобою говорить:
Кохання моє – це вируюче море.[/i]
/Картинка - інтернет./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910052
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Багряні хвилі на воді
Невпинно горне свіжий вітер…
Холодні очі в глибини —
Нема куди думок подіти.
Прокрався вранішній туман
В голодну душу зазирає,
Посіяв росами обман,
А я гадаю, все гадаю…
Вогонь плете своє панно
У чорних закутах сумління…
Вода червона мов вино, —
Земне жеврІє піднебіння.
У тишу вдерлася печаль,
Вчорашні задирки гортає…
Стирає пам’ять синя даль,
А день гукає… Вже гукає…
Нап’юся ранком досхочу,
Піду цим світом тупотіти…
Відкину різну маячню,
Та буду жити — просто жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910116
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Не боюсь я в житті темноти,
А дороги люблю запорошені.
Я живу, щоб мені перейти
І відомі дороги, й несхожені.
Знову крок, а за ним- іще крок,
Мені доля так рідко всміхається.
Я за кроком роблю новий крок,
У житті не всі мрії збуваються.
А воно все ж цікаве життя,
І потрібне воно всім і кожному,
І таке неповторне життя,
І воно не буває непрошеним.
В нас по - різному часом бува,
Всім сьогодні війна заважає...
Ще й цей вірус життя убива,
Та все ж віра в житті нас тримає...
Знову крок, а за ним- іще крок,
І легким він не часто буває,
І хоч важко роблю новий крок,
Щастя більшого в світі немає.
Я пройду всі дороги земні,
Кожен крок до мети наближає,
Хоч нестерпно ступати мені,
Йду й тоді, коли сил вже немає.
Знову крок, а за ним- іще крок,
І хоч падаю, знов піднімаюся.
Кожен крок у житті- це урок,
А дороги - життям називаються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910035
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Невже важливо що було?
Минуле вже не повернути
Усе назавжди відійшло
Та чи зумів ти щось збагнути?
Хіба важливе: щось, колись?
Яке, можливо, не здійсниться
Ламаємо усе здираючись у вись,
Не знаючи, коли усе скінчиться.
На плечах тягнемо мільйон світів
Самі впряглись і вірим в чужі мрії.
Той хто в хаосі цім себе знайти зумів
Для тих не треба більшої надії.
Хто зупинився й пильно придививсь,
Любов із серця випустив на волю,
Прийняв усе, простив і відпустив,
Той віднайде свій шлях до Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909926
дата надходження 03.04.2021
дата закладки 06.04.2021
[youtube]https://youtu.be/Iw8h-g87XXo[/youtube]
За далиною синя далина,
Полечу туди понад горами.
Хоч ніч сонячний день поглина,
Не біда. Полюбуюсь зірками.
Уже зима в минуле пішла
Та ще бачу сніги верхами.
Але ліщина уже зацвіла
І милує око сережками.
Трава зазеленіла навкруг,
Килимом біло голубим сяє,
То там, то тут із- під листків,
Підсніжник з проліском виглядає...
Роки мої - сива давнина,
Та мо́, ще хоч трохи політаю.
Хоч ситуація не легка,
Але на Бога надію маю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909785
дата надходження 01.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Вогонь, який не можна загасити -
Як він мене зненацька обпалив!
В кублі безпечнім годі вже сидіти,
Іду в грозу, в лихе шаленство злив.
Під постріли, під вибухи, під хмари,
Напоєні отруєним свинцем.
Я не тремчу. В цей день усякі кари
З відкритим зустрічатиму лицем.
Я подолаю сумніви і страх,
Бо вкарбувалась в серце сила Божа.
Не дасть Він заблукати у горах,
І обминути прірви допоможе.
Бо всі тепер ми маєм розділити
Вогонь, який не можна загасити.
30.5.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794569
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.04.2021
Прекрасной Женской половине
от Мужской половины.
Любовь- прекраснейшее чувство.
Оно есть в мыслях и в словах.
Влюблённым никогда не грустно,
Любовь не любит ложь и страх.
В любви к Прекрасной половине
Мы посвящаем Вам стихи.
Любовь не терпит паутины,
Соединяет две реки.
В любви ведь важно быть любимой,
Счастливой, верной, дорогой;
Жить с замечательным мужчиной
С красивой, искренней душой.
Мы поздравляем Вас с Весною,
Благоухайте как цветы.
Волшебной Вашей красотою
Попали в плен Мы по любви.
Вновь Женский день 8 марта
-Подарки, солнышка лучи,
Шампанское течёт так мягко
И можно тост произнести.
За Вас любимых и красивых,
Родных и самых дорогих
По стойке смирно пьют мужчины
И посвящается сей стих!
С Женским Праздником 8 марта
поздравляем Вас!
Тепла, любви, добра, счастья
от всей души желаем Вам!
Март 2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907315
дата надходження 08.03.2021
дата закладки 05.04.2021
Ой летіли гуси з чужини додому,
не першу й не другу, а вже днину сьому.
Пролітали гуси там, де синє море,
здалеку відчули в Україні горе.
І вітри холодні крилечка шарпали
в полі, де солдати зранені стогнали.
Якби ж могли гуси крильцями обняти,
якби ж могли гуси та й на крильця взяти...
Ой летіли гуси з чужини додому,
принесли до хати крапельку солону.
Не з синього моря солона краплина,
то гірчить від болю синова сльозина.
Ой летіли гуси.
Ой летіли гуси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910001
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 05.04.2021
Січень - січе, лютий - лютує.
Березень - плаче, квітень - квітує.
Травень під ноги стеле травицю.
Червень складає сіно в копиці.
Липень медовий бджілок чарує.
Серпень чудовий булки дарує.
Вересень трусить груші в садочку.
Жовтень готує клену сорочку.
Йде листопад застеля килими.
Грудень - надходить початок зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909178
дата надходження 26.03.2021
дата закладки 05.04.2021
Іще одну сторінку перегорнуто...
Там літер - днів написано моїх!
Я йду вперед! Відкрито не інкогніто.
І хоч тернистий шлях ляга до ніг
Я знову йтиму! Часто проти течії.
Хай краще так! Та чесно хоч з собою.
Колись мій час зупиниться приречено,
І я не відчуватиму більш болю.
Та поки йду! Сторінку перегорнуто!
Душевні знову зализавши рани.
Відкрита світу йду я - не інкогніто!
І зупинятись ще занадто рано.
Бо скільки мною справ ще недороблено.
І вірш останній свій не почала.
Хоч жорнами життя не раз подроблено
Змогла розправить знову два крила.
Я йду вперед! Хоч часто проти течії!
А за спиною знов горять мости.
І може час зупиниться приречено,
Колись. Не зараз. Нині мушу йти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900074
дата надходження 02.01.2021
дата закладки 05.04.2021
В тобі неминучість,
що ллється дощем у грудях;
Скільки невимовленого,
що дереться до горла словом!
Серце ось скоро щезне,
бо пересохне від не звершених мрій,
Бо прагне
віднайти неназвану істину.
Ти посягаєш на щастя,
хочеш більшого,
Черпаєш свої сили з внутрішніх свердловин,
А хтось нанизує любов на ґудзики
І прагне
знайти одкровення в світі.
Прагне
залікувати структури серця
Без наслідків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908916
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 05.04.2021
[b][i][color="#000080"]Як дитинно спить світ на світанку!
Все завмерло: і поле, і ліс.
Безгомінну ідилію ранку
ледь порушує шурхіт коліс –
й знову тиша. Світлішає морок.
Дальній постріл – полюють качок?
Мов шампанського вистрелив корок,
наполохавши з плеса пташок.
Мить – і сонце, ще з-за небокраю,
ніби спалахом прожекторів,
позоло́тить хмариночок зграю,
що згубила обійми вітрів
і зависла у сяєві сонця.
Чи зібрався ангеликів сонм,
що літали вночі повз віконця
й стерегли мирний спокій і сон?
... Для душі – наче жест нагороди,
незабутні моменти чудес
ця феєрія дійства природи
з лазурової сцени небес.[/color][/i][/b]
12.09.2018 р.
Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806373
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 04.04.2021
А я люблю, помимо светлих грёз,
Следы искать, между облаками,
Надежд чьих то, горьких слёз,
И то, чего не передать словами,
А я люблю, помимо суеты,
Совсем не забывать о столкновенье,
Рутины повсекдневной и мечты,
Которая виходит из затменья,
А я люблю, помимо стрел Судьбы,
Ранятся и собственноручно,
Заполучить питаясь те цветы,
Без которих жить ну столь уж скучно,
А я люблю, помимо опозданий,
Остановится и обо всём забыть,
Лучистом дне, чувствительных признаний,
Как, да и почему, я должен жить,
И наконец, люблю безчеловечно,
Я в мыслях оставатся до утра,
Спокойно так, и так беспечно,
У маленькой свечи, иль костра,
Душу изливая наизнанку,
Подобно чистой, грохотной воде,
Что превратится в лазурную фиранку,
И розпливётся по всея, везде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431127
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 04.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2021
Под тенью сакуры на склоне гор,
Упавший на холодный камень,
Последний лепесток милует взор,
Невинность в нем благоухает.
Ах сколько здесь покоя, тишины,
Покрытых дымкою тумана,
Бушуют проблески моей весны,
Из пепла возрождая пламя.
Милует взор последний лепесток,
Упавший на холодный камень,
О, сакура, моей весны исток,
В твоих ногах ищу покоя.
март
2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907458
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 04.04.2021
********************************************
Пісок заніс сліди
На тій стежині, що ходили ми...
І знову сам,
І знов на прощу к небесам,
І знову, наче втратив мову,
Проходжу мовчки сам.
Пісок заніс сліди
На тій стежині, що ходили ми...
20-21.04.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440376
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 04.04.2021
[img]http://cs319216.vk.me/v319216008/af8b/n7Fxl_JvNys.jpg[/img]
Опустила верба гілля,
Бо у милої весілля.
Не радіє все від того,
Бо ти з іншим випадково.
Затужила й стара липа...
Як же прикро: не змогли ми
Відірватись на півкроку
Від землі до щастя свого.
Зорі в небі потускніли
Чи то очі помутніли -
Налилися сліпим соком
Щоб не бачив я глибоко.
Вже було того кохання -
Були сльози і страждання.
Хтось відкриється у нове
І зізнається в любові…
Та для мене все інакше -
Я такий! І буду завше.
Краще раз в житті кохати,
Ніж ще сотню прикидатись.
Краще знати, що ти з іншим,
(І надіятись між іншим,
Що і я щасливим стану)
Ніж любов я нашу зраджу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445519
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 04.04.2021
Коли наважишся бути –
навчишся слухати вітер,
Чути мантри галактик,
що зміями лізуть з глибин.
Так важливо знайти себе
в цьому надгрішному світі,
Стати протагоністом:
мільярди причин – ти один.
Як наважишся бути,
сховавши всі сумніви в скриню,
Тампонуючи серця
хронічно болючі дірки,
Підведися і йди прямо
в глотку життєвій лавині,
Йди, тримаючись неба,
(воно ж бо тут цілі віки).
Воно вічні віки над тобою
безжально високе,
Хоч в дитинстві здавалось,
на яблуні дідовій спить.
Підведися і йди,
на краю географії – спокій,
На краєчку життя –
найвагоміша бажана мить.
Лиш каміння доріг
пам’ятатиме зранені ноги,
Буде свідком німим
найпекучіших втрат і падінь.
Як наважишся бути –
зустрінешся поглядом з Богом
І нарешті зумієш
знайти свою втрачену тінь.
Одкровення снігів забинтує
нерівності долі,
Не долає шляху лише той,
хто нікуди не йде.
Рух одвічний планет
таємниці усі розпаролить
І весна зацвіте,
і дозріє вино молоде.
Як наважишся бути, то будь.
Хай міцнішають крила.
Сутність всього життя у польоті:
упав – підведись…
Скільки б доля тебе
не штовхала у прірву й не била,
Не здавайся вітрам.
Тільки ввись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908672
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 29.03.2021
1. Геометрична прогресія закоханості: ти згадуєш людину щоденно,думаєш про неї,подумки обіймаєш,усміхаєшся до неї у сні,і мрієш одного дня прокинутись з нею поряд.
2. Можна змити кров і бруд з покалічених рук,але як змити втому і відчай з душі до краю випитої і витоптаної?
3.Воїн не звертає уваги на те,що скажуть люди,не тому що він гордий,просто він знає,що громадська думка часто буває страшнішою за будь яку кулю,петлю чи гільйотину...
4.Якщо є знання того,що вдома на тебе хтось чекає,ти виграєш будь-яку битву,навіть якщо шанси твої мізерні.
5.Любов-це обійми мовчань,мовчання обіймів,тиша і спокій снів,Любов-це радість і відсутність зайвих слів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426334
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 29.03.2021
Небесна сотня, потім ще і ще -
Звитяга, мужність линули у небо,
А нині ціла армія уже
З небесних вікон дивиться на тебе.
За усіма слідкує на землі
Небесне військо мужніх патріотів
І на своєму ангельськім крилі
Країну підіймає на висоти.
На ці висоти де росте душа,
Звільняємся від бруду і омани,
І ворогам дамо ми відкоша,
Коли полізуть звідусіль незвані.
Переживемо зайд і брехунів,
І зрадників, і ворогів відвертих…
Небесна армія із воїнів-синів
Країні не дозволить вмерти.
І на поріг зневіру не пускай
Звітуємо Героям ми, як Богу,
Тягар знущань буває через край,
Та подолаємо важку дорогу.
11.08.2016р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683074
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 29.03.2021
Прорвався промінь крізь кушлату хмару,
Вдягла берізка сріблену вуаль.
На мить здалося, що вівчар отару,
Ген-ген, погнав за сьоме небо вдаль.
Нічна проливень прошуміла містом,
Земля ожила, ранок захмелів.
Зраділий шпак горланить пісню свистом,
Гудуть між листям бджоли та джмелі.
Клубчасті хмарки, мов цукрова пудра,
Осипали тополю в білий пух.
Питаюсь в неба, чи природа мудра,
Вдягла на літо вовняний кожух?
Кружляє пух. Довкіл сяйні нотатки.
В дрібний горошок зріє вишні плід.
Здійнялись парашутики-кульбабки,
Згубився травня білосніжний слід.
Навкруг природа ніжно лебедіє.
Лелека в дзьобі гілочку несе.
В гнізді з-під крил голівонька біліє,
Немов на крúжмі* лелеча мале!
[i]Крúжмо* - біле простирадло або рушник,
в яке обгортають при хрещені людину.[/i]
25.06.19 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871796
дата надходження 12.04.2020
дата закладки 28.03.2021
Закохалася, закохалася, закохалася!..
Я у осінь за моїм вікном.
Милувалася, милувалася, милувалася!..
Падолистом – багряним листом.
Ворожила я, ворожила я, ворожила я!..
На майбутнє і знайшла отвіт…
Не судилося, не судилося, не судилося!..
Розлюбить тебе за одну мить…
Розліталася, розліталася, розліталася!..
Я у мріях – маревах століть.
Розридалася, розридалася, розридалася…
Але знаєш? Більше не болить!
Задивилася, задивилася, задивилася…
Я на краплі райдужні дощу.
Все розсипалось, розлетілось, звіялось…
І я тепер з початку все почну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298740
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 28.03.2021
Пожди ще трішки і розтане сніг,
В душі раптово вщухне завірюха,
Не раз ще зливи прийдуть на поріг,
А ти всміхайся, чуєш, ти не слухай!
І відчини віконечко душі
Ясному сонцю, проліскам і травам,
На світанково-вранішній межі
Яріє світла сяюча заграва!
І накупавшись в променях ясних,
Розпушать хутро котики вербові...
Плекай у серці проблиски весни
Вирощуй квітку світлої любові...
І відганяй надією щодня
Гірку печаль, зневіру і розлуку,
І хтось назустріч(може навіть я)
Тобі простягне теплу свою руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318350
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 28.03.2021
Обняти тебе міцно-міцно,
сміятися глухо в плече,
Розплакатися - то вже мрія,
а серце твоє рве й реве...
І чим його полікувати -
(я думаю вже, як мама).
Умію лиш щиро прощати,
але чомусь залишаю шрами
з тобою ділити тишу,
хоч поглядом, хоч сльозою...
Ніколи тебе не залишу,
ніколи не буду з тобою.
Тобі завжди усміхаюсь,
і навіть на смертнім ложі,
що знаю тебе - не розкаюсь.
Дай радості йому, Боже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861466
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 27.03.2021
Розповім вам, добрі люди, чесно, без секрету,
Як ходила в Любешові я до туалету.
Є таке містечко славне у нас, на Волині,
Там живуть хороші люди, бережуть святині.
Древні пам’ятки, культуру, фольклор із піснями,
Тільки все ніяк не можу я прийти до тями,
Як в такому гарнім місці забули про яму?
Ну, та це на крайнє буде, ліси в нас навколо,
Я ж поверну до старого, зроблю назад коло.
Йду я центром Любешова, випивши пігулки,
Роздуває мій живіт, забулась і про гульки.
Роззираюся, кручуся, мов дзиґа на місці,
Чи та білка захекана у тісній бо клітці.
Прикладаю дашком руку, може, щось побачу,
Лиш уздріла, в магазині дають людям здачу.
Ноги самі вже танцюють, ведуть краков’яком,
Розпашілась, кров в обличчя, боки вихилясом.
Де ж шукати ту вбиральню, не згоріла, часом?
Чи украв хто? Крий же, Боже! Біжу, кривлю шляхом.
Ось, і гребля вздовж містечка, річечка хлюпоче,
А міхур мій всередині, аж нерви лоскоче.
Укрилася під вербою від очей сторонніх,
Простіть мені, добрі люди, той гріх безборонний.
23.03.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908883
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 27.03.2021
- Толю… Толю…Ти тут?! Ти тут?! Чому ти мовчиш!! – слабкий голос виринав з пітьми, порушуючи спокій ночі. У темряві ледь вирізнявся силует згорбленої постаті. На відстані простягнутої руки самотньо стояло ліжко, яке було притулком для втомленого тіла. Скрип душі старенького ліжка переплітався із шепотом меблів, створюючи звукову палітру літньої ночі. За прочиненим вікном співала річка, на обличчі якої танцювали відблиски зірок та молодого місяця. Знову почулися тихі кроки, які шкрябали підлогу підошвами старих капців.
- Маріє, чому ти не спиш? Я тут, нікуди не пішов… Ти ж знаєш, навіщо ж будиш серед ночі?? Ти знову плакала?? Заспокойся, все добре. Змучені безсонними ночами очі, хаотично кліпали, намагаючись звикнути до пітьми. Він сидів поруч з похилою постаттю, яка чіпко трималася за його руки, так ніби боялася, що він зникне. Це вже була не перша ніч, коли він сидів мовчки поряд з нею на краєчку ліжка, проте жоден з них не знав, чим скінчиться ця мовчанка, чи то шаленим істеричним криком, чи то мовчазним сном. Минали години, пітьма за вікном розчинялася у молочних променях літнього світанку, а вони продовжували тримати один одного за руки.
Він знав, що це триватиме ще довго, можливо роками, які написанні у книзі його життя. Кожного ранку він прокидався з червоними від безсоння очима, його душа плакала, бо таких терзань не кожен міг би витримати. Щоденно поверталися спогади про той день… Був банальний, рутинний осінній день, сповнений клопотами, роботою у полі та думками про дітей та внуків. Ранок. Обід. Вечір наближався до його воріт, тримаючи у руках пакунок. Це був його дарунок, що лишив відбитки на подальше життя, того, хто жив за воротами, які вечір щойно перетнув. Тиха, ледь вловима тінь майнула на подвір’ї, відкрила двері будинку, наближаючись до згорбленої постаті на стільчику. Ніжні, прохолодні долоні торкнулися чола, вириваючи з душі спогади минулих років. Тонка смужка болю пригорнулася до грудей, її пазурі поволі, впевнено поринали у серце, стискаючи його у своїх лещатах. – Толю!!! Хрип вирвався з грудей, очі застилала пелена, душа втрачала рівновагу. Легка усмішка промайнула на обличчі блідого гостя, який гордовито стояв над душею, що поволі поринала у пітьму. – Не бійся! Це не страшно… Бліді долоні торкнулися очей, закриваючи обережно повіки. Її душа поринала у сон, руки хаотично намагалися вхопитися за повітря, але усе навколо перетворювалося на марево. До неї долинали лише звук кроків неочікуваного гостя.
Звичайна рутина робота, яка повторюється щоденно, жодних очікувань чи то спроб змінити в одноманітному потоці життя. Проте раптом його руки оніміли, кошик з яблуками відчув свободу, розкидаючи своїх полонених по землі. - Що це?? Що сталося?? Марія!! Марія!! Ти де?? Хвилини впродовж яких він долав відстань від подвір’я до будинку розтягнулися на цілу вічність. - Ще крок!! Маріє!! Вона лежала на підлозі, її карі очі були спокійні та умиротворені. Серце розітнулося спогадами, відпускаючи потоки крові по всьому тілу, омиваючи думки та душу. Воно втомилося….
Відтоді минули дні, тижні. Душа грюкала у стіни паралізованого тіла, волала про допомогу, аби хтось почув її та відкрив двері на свободу. Він був поряд з нею, витирав сльози кароокого погляду, його душа мовчазно молилася. Вона не чула його молитов, тільки бачила очі, які давали сили боротися далі, трощити стіни навколо, аби почути його голос. Щоденно руки вкривалися тонкими шрамами порізів, вона виймала шматки дрібного скла, продовжуючи трощити глухі стіни навколо серця та душі. Кволо, падаючи на коліна, вона йшла на звук його голосу. Її руки кровили, проте туман навколо зникав, даруючи шлях до світла. Світло… Його голос…. Рука..
- Толю!! Толю!! Пересохлі губи ледь шепотіли, кожен звук давався з таким болем у груддях, проте вона бачила його очі. Він був поряд, його молитви та любов. По щокам звивалися сльози, паралізоване тіло тягнуло душу у полон мороку, проте очі трималися за руку того, хто всі ці дні був поруч.
Ніхто не знає, скільки слів лишилося у полоні її паралізованого тіла, зникло зірок на небі та пролито сліз, проте вона жила, дихала надією та вірою у нього, його молитви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403757
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 27.03.2021
Весняний час, а в серці сніговія,
На небі хмари, холод навкруги,
Лице у масці, а в очах темніє,
А так же хочеться відчути тиск руки!
І щоб усі і друзі , і родина,
Обнялися і сіли за столом,
Щоби минула ця лиха година,
Воскресна пісня лилася кругом!
То ж піднесімо погляд наш до неба,
З молитвою святкуймо Свято днесь,
Засяє сонце, зникне ця ганеба,
Бо з нами Бог! Воістину Воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872403
дата надходження 17.04.2020
дата закладки 27.03.2021
З вітром наввипередки
1.Зима. Мороз розмалював цю частинку світу
Кривими, прямими, холодними лініями,
Її душа відкрита, на серці сонячне літо,
Могла розтопити і лід своїм промінням.
У погляді відображався навколишній світ,
У неї були розкішні крила за спиною,
Вона за швидкістю перемагала вітер,
А вітер ніколи не міг її наздогнати.
Прихована, відкрита відраза
2.Його зацікавила цікава дівчина-пташка,
Спочатку він спостерігав за нею здалеку,
Хоча водночас відчував до неї і відразу,
Та все ж вони спілкувалися.
Вони гралися в сніжки, розмовляли про весну,
Він з кишені дістав рожеву троянду і простягнув їй,
Вона побачила лише, як рожевий колір гасне,
На краях пелюсток блищав холодний іній.
- Де ти її дістав? Серед зими, серед холоду?
- Тут недалеко їх дуже багато!
Вона засмутилась – Ти зробив їй боляче!
- Ха-ха, боляче! Що я чую замість вдячності!
Хлопець розлютився - Я тобі покажу, що таке боляче!
Він вирвав їй крила і їх разом з трояндою
Кинув на сніг, який почав танути під краплями крові
І щез з її життя назавжди.
Вперше
3.Цій частинці світу, де жила чудачка,
Тепер бракувало її сміху, рожевого погляду,
Вона годинами спостерігала за пташками,
Вони сідали їй на руки, плечі, поряд
І вони разом проводжали сонце за горизонт
І на світанку його зустрічали.
Ця подія схожа на кошмарний сон.
ЇЇ раниме, розбите серце
Стало колотися в грудях, немов шипи,
Вона довірилася вперше в своєму житті,
І вперше зустрілась з болем, ілюзією,
Очікуваннями, які не завжди співпадають
З реальністю, жорстокістю людського серця.
Минали день за днем, ніч за ніччю,
Минали секунди, хвилини, години…
Загоювалися рани на спині.
Часом обпікаєшся від однієї людини,
А потім не довіряєш всьому світу.
Любити лише його одного, вітру пообіцяла,
Поникла, малюючи щось на землі пальцями…
Заблукалий і чудовисько
4.- Це троянда? Прозвучав голос позаду неї,
Вона повернулася і побачила хлопця:
- Так! - відповіла дівчина, струшуючи з рук землю,
- Вибач, що відволікаю від малювання,
Я їхав додому з міста і заблукав,
Раніше ніколи тут не бував…
- Тут люди рідко бувають,
Бачиш там вулкан невеликий?
Кажуть, що він сплячий, але люди
Придумали якісь небилиці,
Що в ньому живе вогняне чудовисько ніби,
Я обожнювала туди літати
І повір, там немає ніякого чудовиська!
- Літати? - перепитав хлопець здивовано,
- Я сказала «літати»? Я мала на увазі гуляти там.
Усміхнувся. - Тоді я врятований.
- Ти тут сама живеш, біля чудовиська?
- Сама. Ви ніби заблукали? – сказала з недовірою.
- Так. Я живу біля лісу, не підскажеш де ліс?
- Сам? Біля лісу? Де повно диких звірів?
- Твоє чудовисько набагато страшніше! –
Мило посміхнувся незнайомець дівчині.
- Тобі потрібно за вулкан, ліс за ним.
- Я б не відмовився від екскурсії по цих місцях.
- Можу провести тебе до вулкану і розповісти.
- Буду дуже радий.
Історія однієї троянди
5.Вони йшли і просто розмовляли.
За ними летіли пташки і коли двоє відчували,
Що їх переслідують, вони обертались
І пташечки то у гілля дерев, то у траву ховались.
Хлопець швидко, непомітно підняв
Зі стежки листочок зеленої трави:
- У тебе тут…ось. – сказав хлопець, ніби дістав той
листочок з її волосся.
Щось йому у цій загадковій дівчині сподобалося.
- Я і не помітила, що настала весна,
Все зелене довкола, хоч би покупатися
в перших теплих промінцях
під самісіньким сонцем.
- Під самісіньким сонцем? Хіба що,
Якщо у тебе є крила до нього долетіти.
Ти не помітила, що настала весна?
Тебе щось тривожить?
- Хіба що чудовисько,
в лапи якого ми зараз ідемо.
- Знаєш… Одне чудовисько я знаю точно.
Хтось пробрався у мій двір і вкрав з моєї теплиці
квітку, та справа не лише в цьому,
Щоб дійти до неї від витоптав усі,
Які були у нього по дорозі.
Мені не вдалося їх врятувати.
Дівчина зупинилась і уважно
Вдивлялася в обличчя співрозмовника:
- Ти вирощуєш квіти?
- Так. Троянди.
Весна
6.Небо над ними було таким ясним, як ніколи,
Щебет птахів був дзвінким, як ніколи,
Чи то їм обом лише здавалося, що «як ніколи»?!
Сонце гріло настільки сильно,
Як тільки могло на початку весни,
Весни надворі і весни, яка почалася
На серцях двох.
- Я хотів би тебе ще раз побачити?
Це можливо?
- Хіба що, якщо, коли я піду, тебе не з’їсть чудовисько.
Іди
7.Якщо здається що хтось чи щось,
Хто чи що для тебе
Був чи було світлом - погасло, і ввесь світ
Потемнів, змарнів, втратив усі кольори,
ТИ ІДИ. ЖИВИ І ІДИ. ВІР І ІДИ.
Навіть, якщо немає сил вірити в те,
Що в цій темряві може спалахнути
Світло, можливо,
Ти сам станеш світлом для когось чи для чогось.
Двоє
8.Літо. Через деякий час.
Хтось вдалечині, хлопець і дівчина
Сидять на березі річки,
Лунає здалеку дзвінкий гомін водички
І веселий сміх.
- Мені інколи здається, що ти ангел
і у тебе раніше були крила.
Сказав хлопець, усміхаючись.
- Були, але з тобою виросли нові.
Пожартувала дівчина
Кінець
9.Часом буває однієї любові занадто багато на двох
І її надлишок зігріває світ довкола.
Саме тому, світ і проіснував стільки століть.
14.02.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904816
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 14.02.2021
/попытка перевода "Не шукай" Quadro.Tony
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846526/
Не ищи меня в том, что прожито –
На найдешь меня. Время спутано.
Не ищи меня в мегаполисах
В паутине трамвайных щупалец.
Не ищи меня в парках брошенных,
Не ищи средь листвы оставленной -
Там лишь ветер ногами босыми
Топчет слов моих вязь усталую.
Не ищи то, что в окна просится
Стуком тихим. И в ночь бессонную
Не пытайся узнать у месяца
Путь ко мне на другую сторону.
Не ищи меня там, над пропастью,
Где потеряны души павшие.
Где мечты мои через отмели
Уплывают дельфиньей стаею....
не ищи меня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871958
дата надходження 14.04.2020
дата закладки 14.02.2021
[i] «Це той, хто присвоїв собі мої очі.
Він їх привласнив тоді,
коли зачиняються брами…»
(Пауль Целан)[/i]
Якийсь дивак нетутешній
Малював на моїх вікнах папороть –
На вікнах, що завжди люблять світло
І дарують промені необачним мешканцям
Дому, що стоїть на піску,
Що висипався з клепсидри Вічності:
Ним рахували епохи – так необачно,
А він висипався.
Добре, хоч ходить вулицями
Попід вікнами, попід тинами і парканами
Художник білих папоротей,
А не той, то зачиняє брами
І краде сірі очі людей тиші –
Щоб не бачили, щоб блукали в темряві:
Там, де потворки шукають тебе –
Необачного, недоречно, непотрібного.
Той, що зачиняє брами
Приходить, коли настає темрява,
Ховає вкрадені очі в скриньку
Зроблену в чорного дерева –
З тису старезного і отруйного,
Що ріс в забутій ущелині,
Проклятій шаманом-калікою
Народу довгих мечів і кудлатих коней
В ущелині сірих каменів і річки холодної,
Куди ніхто не ходить, не бродить,
Не колобродить, ніхто,
Навіть Мара оминає його.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902027
дата надходження 21.01.2021
дата закладки 14.02.2021
Ти тут. Як дихання, як крок,
Як день,як ніч, як щастя світу,
Як втілення отих думок,
Що стеляться суцвіттям літер.
В очах - хлюпоче синь озер,
У рухах – проглядають квіти.
Колись, в майбутньому, тепер,
Ми точно мусили зустрітись.
Ти тут. У радощах, в журбі,
А більше, мабуть , і не треба…
Хоч ні. Я ще скажу тобі,
Що ти – моя частина неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904732
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 14.02.2021
[i]…Іду я вздовж пустої колії,
Забрали потяг вранішні тумани.
А з ним – і сподівання всі мої,
Бо втратив я тебе навік, кохана.[/i]
Гітари за плечима ніжний дзеньк,
Мов унісон розгубленій печалі.
Я був тобою сповнений щодень,
Подумав, що і ти цього бажала.
[i]Пліч-о-пліч йшли крізь смуги всіх невдач,
Й, коли гадав, що більше не сторонній,
Відлунням твоє знічене «пробач»
Байдужими акордами вагонів.[/i]
Розпеченим залізом скрегіт-скрип:
Напевно, ми з тобою справді різні.
Не чуєш під гітару серця крик –
Тобі я пісню написав запізно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904045
дата надходження 08.02.2021
дата закладки 14.02.2021
Я бачу застигле місто
Сірі вулиці, сірих людей
Де кожен шукає змісту
Серед тисячі сірих дверей
Я бачу зажурене місто
Замучених в ньому людей
Тут навіть машинам тісно
Серед тисячі сірих речей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904283
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Колись Господь створив яскраве диво!
Час закрутив вселенським верстаком,
як той гончар ліпив горня грайливо,
вертів свій диск космічним чобітком.
Спочатку вплів в кільце небесні чари,
вогненним Сонцем боки обпалив.
Величні зорі об’єднав в Стожари,
родючу землю водами обмив.
Розфарбував блакиттю сірий горщик,
в нім посадив зернину для життя,
з гори пролив небесний свіжий дощик —
подарував божественне знання.
Та ніби глина була сирувата
й молочна фарба по краям стекла.
А людство та й на далі винувате,
бо до цих пір не вірує в Творця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904173
дата надходження 09.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Тепер з тобою
не пробігтись по травах -
лише по хвилях.
Автор картини - Willem Haenraets
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903998
дата надходження 07.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Я снова сказок начитался
Там, где ковёрный самолёт
Без шума в небо поднимался
Когда жил сказочный народ.
За тридевять земель летали
В командировку по делам,
По блату вещи доставали,
Планшеты и волшебный хлам.
В планшет жена смотреть любила,
Каталось яблочко на нём:
"Я ль всех красивей- говорила
-не у меня ли круче дом?"
Кто техникою занимался-
Домой вёз печи-эконом.
Там нефть-бензин не применялся;
Идёт, бредёт сама собой.
А в океане плавал Нэмо,
Он не скрывался от друзей.
Он, словно, легендарный Нэо
Знал где зарылся Бармалей.
И знал что с НАСА нападенье
(Хотел ведь с Марса я сказать)
И вызывало удивленье
-Исследовать мог, воевать.
Он в океанских катакомбах,
В глубинах сказочных морей
Был, словно, рыба в этих водах
И жизнь казалась веселей.
Хотя до юмора ли было,
Над Атлантидою проплыв?
Он знал как Фата погубила,
Её фатально затопив.
Но всё ж не будем мы о грустном.
Фантастика есть в наши дни
-Когда в домах и в душах пусто
Без правды, света и любви.
Пусть будет в жизни озаренье,
Тепло душевное везде!
Пусть в мире будет вдохновенье
Не только в сказочной стране!
Декабрь 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903963
дата надходження 07.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Рік Пацюка тепер для нас історія,
Бо календар останній лист згубив.
Життя іде. І в нім гірка іронія
Для тих, чия душа бажає див!
Бо ми звикаємо. До всього ми звикаємо!
Таке життя, чи в іншому причина?!
У сірості щоденно знемагаємо,
І в наших душах помира дитина...
Ми розучились просто буть щасливими!
Від сонячного дня, блакиті неба!
Від того, як босоніж влітку зливами
Ми бігли радісно. Як мало було треба
Для щастя нам! Ми там уміли мріяти!
І там на нас чекали ще дива!
І так важливо було просто вірити
У щирість інших, у прості слова.
Як жаль, що це тепер всього історія...
Дорослішаєм... В цьому вся причина...
Суха життя людського алегорія...
У наших душах помира дитина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900075
дата надходження 02.01.2021
дата закладки 09.02.2021
[b][i][color="#000080"]У кожного свої є вподобання
з того безмежжя, що згубило лік.
Позбутися їх – марні намагання,
в полон здались ми залюбки й навік.
Ті люблять танці, спорт, мистецтва твори,
а хто в обійми Бахуса бреде...
Я ж – у полоні чарівниці-Флори.
На сходинці за нею, Муза жде,
бо знає добре: я в цупких тенетах
страшної сили – магії краси.
Мій сад для мене – чарівна́ планета
буяння дивоцвітів і яси.
Вражає диво: непримітний корінь,
насіннячко, а іноді й листок,
враз розіллються, як весняна повінь,
квітучим різнобарв'ям пелюсток
у ніжність перших крокусів, нарцисів,
тюльпанів, незабудок голубінь,
в помпезність фараонову ірисів,
півоній чи в дельфініумів синь.
Жаринами полум'яніють маки,
контрастом їм – гортензії шапки,
проснулися від сонця портулаки
і виткали яскраві килимки.
В коронах гордих королівських лілій
заграла діамантами роса.
З дерев, щоб ті від спеки не зімліли,
розвісили ліани паруса.
З верхівки вишні, обійнявши гі́лля,
стовбурчить вушка "кручений панич",
силкується згадати, мов з похмілля, –
що він робив на вишні цілу ніч?
Мов наречена, вквітчана веранда
потічками з ломиносів квіток.
Цариці незрівняннії, троянди,
ошатно оповили закуток... –
Для них раніше сонця прокидаюсь,
спішу в мій рай по вранішній росі,
блаженно в Божій розкоші купаюсь,
виспівуючи серцем гімн красі.
Затамувавши подих, – не зламати б! –
я вітерцем над квітами лечу
і, вбравшись у п'янливі аромати,
розчулена, з пелюстками тремчу.
Я в цьому царстві квітів – повелитель... –
і в ролі землекопа та раби.
"Кайфую" від краси як небожитель –
і падаю від втоми чи журби...
Що ж Муза?
Неспроможна на образу,
ховається за плетивом гірлянд
і шле, всміхнувшись, думку, о́браз, фразу,
що я читаю в шепоті троянд.
О світла Музо! Літо вже за гори
несуть птахи на крилах, за моря.
Разом з теплом розтануть чари Флори,
і упаду в твої обійми я,
бо скучила.
І ми не раз – вже скоро! –
під плач дощів, під музику вітрів,
біля вогню в холодну сніжну пору
торкнемось поетичних вівтарів.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 09.02.2021
Недожыдаясь утренней зори,
Средь вещей я соберу, розбросаных по полу,
Клучки рубахи, брюки, в них ключи,
Не в спешке, не медля, соберусь без соизвола,
Твоего, ведь ми уже никто,
Пустые дни чертаний безмятежных,
И мысли наши: кто, уже, про что,
Ведь ты подумать не могла что я - и прежний,
И цветом бледним только наливаясь тень,
А ты уже в слезах, уже в риданьях,
Но я не обниму тебя, не поцелую, нет, не лень,
Просто нет меня, в этих, состраданьях,
"Почему-же так?" - вновь спросишь ты,
"Не уж то счастья я тебе не показала?"
С лёгкой ухмылкой, завяжу банты,
На туфлях чорных, дорогих, не из вокзала,
"Ну почему-же ты опять молчишь!?" -
Биясь в истерике, ты на меня кричала,
Но розсекала нас, гробовая тишь,
Что жутким громом, среди комнаты, стояла,
И возвращало нас в реальность лишь одно,
Твой резкий, краткий вздох, неодинокий,
Неутомимый поток слёз, что как вино,
И вновь вдох-видох, резкий, не глубокий,
Вот тут уже, немного обозлюсь,
Тихо и розборчиво устами,
Произнесу: "Счастье, ну и пусть,
Оно осталось ведь, только между нами",
Тут же обернусь к тебе лицом,
Молвлю я взираясь на воспоминанья,
Пусть на духу, как перед Отцом,
Произнесутся наши истинны желанья,
Я посмотрю в твои невинные глаза,
Туда, где милейшая, была, улыбка,
На ту постель, где вчера лежа,
От сладострастия ты прогиналась гибко,
"Скажи пожайлуста, милая моя,
И скольких ты, извиняюсь, поимела?
Холодная, опасная змея,
Чтобы убить сначала ты прегрела,
И каждий кто, на этую постель,
С тобой ложась, забывал обиды,
Смотрел на простую канитель,
Созерцал поверхносны лишь виды,
Когда-то тут я уже бывал,
Себе внедряя лучистые надежды,
Твой крепкий хват на теле испылал,
Что не позволит мне быть таким как прежде,
Тогда я был уж совсем глупцом,
Признаюсь чесно, в тебе души не чаял,
Совсем другим, из другим лицом,
Всё время где-то в облаках витая,
Но в исстиную жизнь, ты меня быстро окунула,
Чуть было не успел, последний вздох глотнуть,
Как мечта, в бездне утонула,
И как я хотел, с ней вместе утонуть,
Пойми сейчас, поэтому ни слова,
Я не хочу услишать с твоих лживих уст,
Не отравлюсь, я твоим ядом снова,
Потому как знаю, что мир твой вечно пуст,
Прощай любимая, и в этот раз навеки,
Я с ложе встал, мерзкого труда,
Прийдут к тебе другие человеки,
Но не прийду я больше никогда".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431128
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 09.02.2021
Я літала завжди, я шукала поривистий вітер,
Там далеко у хмарах я писала красиві вірші,
Було байдуже часом, що до болю підрізані крила,
Все одно я злітала і свободу давала душі.
Там високо де зорі, де німі обіймаються хмари,
Моє серце таємно поринало в блакитні світи,
Не боялась нічого, не боялась п'янкої омани,
Я пари́ла як пташка, я шукала своєї весни.
Моя примха душі, підводила не раз до обриву,
І штовхала мене, що мороз пробігав по спині,
Я літала завжди, неземного шукала пориву,
І не раз було байдуже, що я стрімко лечу до землі.
Лю...
травень, 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877258
дата надходження 25.05.2020
дата закладки 08.02.2021
*****************************************
Якщо не будемо ми разом,
Живим, нам доведеться дихать
Тим же газом,
І чути шепотіння тихе
Тих, хто смакує чуже лихо.
Якщо не будемо ми разом,
Все ж кожний поодинці буде дихать
Тим же газом.
Єдине, що засмутить, — ми не разом!
Були колись і "Я", і "Ти" —
Тепер тих "я" нам не знайти.
21-22.02.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441970
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 08.02.2021
[img]http://cs9413.vk.me/v9413008/25e7/dx9hKLw6oBU.jpg[/img]
Люблю я сум під час дощу,
Під гул дерев в поривах вітру,
Люблю у небі нічний шум
І спів птахів вже трохи тлінний.
Тому що осінь за вікном
І журавлі летять у вирій,
І я гортаю той альбом,
Де збереглись останні миті.
Сумую я під гул дротів,
Що вітер рве з усеї сили.
Сумую я …, але хотів,
Щоб ми були лише щасливі.
Та не вернути час назад,
Хоч і не раз того хотіли.
Роки життя, як листопад -
Вмирають зірвані вже квіти.
Це розумієм кожен раз,
Коли на дворі править осінь,
Коли життя дає аванс,
Але цінити ми не в змозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447427
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 08.02.2021
Тримайся! Завжди чимчикуй до мети!
Нехай, не широко ступавши...
Прямуй у життя, крокуй у світи,
Весь час підіймайся, упавши...
Ти руки опустиш, а я підійму
Словами, можливо, незграбно...
Життя пережити - прожити війну,
І виграти, ставши на граблі.
Живи, просто вір, що все буде гаразд,
Хоч сили тебе покидають!
Ти стелиш постІль на холодний матрац
І думаєш, що помираєш?
Не треба, подумай про те, що колись
Ти вийдеш з пекельного стану.
Щоб вірив у Бога - щодня би моливсь
За те, щоб ти нА ноги стала!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451395
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 08.02.2021
В старом парке без ограды,
Под сиреневым кустом.
Живет пес бездомный Шарик,
Из обрубаным хвостом.
Средь заброшенных деревьев,
С неухоженной травой.
Редкий гость бывает странник,
Затерявшийся порой.
Пес бежит к нему игриво,
Куцым машет он хвостом.
Человеческую руку,
Лижет мокрым языком.
Человек с брезгливым видом,
Из штанов стирая ворс,
С нескрываемым садизмом,
Бьет ногой собаку в нос.
От обиды взвоет Шарик,
Подожмет короткий хвост.
Спрячется под куст с надеждой,
Вдруг пройдет добрее гость.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339204
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 07.02.2021
Я не вірю туману... А ти?
Чи тебе не лякає омана?
Часом є відчуття, що світи
Інших рас поховались в туманах.
І здається, що дихає хтось
У потилицю холодом люті...
Озираєшся — ні, то здалось...
Та очима ж не вбачити суті.
А душа, як маленьке дитя,
Просто хоче торкнутися світла...
І тому-то у вирій летять
Журавлі наших рим нерозквітлих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711946
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 07.02.2021
У провінційному місті К.куди він нарешті приїхав було тихо.Здавалося все спало після дощу.Хто його сюди звав? Хто його тут знав?Ніхто окрім власних душі і серця.
Взагалі йому тут дико не подобалось:звичайний урбаністичний пейзаж з нескіченними трубами заводів,задушливим димом і вічно свинцевим небом над головою-ніякої поезії,звичайна буденність,якою промислові міста(і не тільки) переповнені вщерть. Йому здавалось,що навіть небо тут якесь, неживе,декоративне,чуже. Був у ньому якийсь осад безнадійності і сліз.
"А може причина зовсім не в небові,а в мені!"-подумав він.-Хоча якщо Бога нема,то і небо ні до чого...Всі кричать що Його нема,проте під кулями всі моляться однаково ревно.Під серпом смерті всі ми покірні колоски,і дивно,але люди цінують життя тільки тоді коли воно під загрозою."Даже стулья плетёные держатся здесь на болтах и нагайках"-так здається класик писав.
Взагалі міста міста подібні до гори.Чим більше і швидше ти прагнеш дійти,до вершини,тим частіше осипається з під ніг каміння,слабнуть руки і зростає ймовірність того,що зірвешся,так і не досягши бажаного.
Так і з містами.Чим більше ти прагнеш дістатися до їхнього центру, серцевини,пізнати їхню душу,їхню суть(у міст виявляється є душа,на відміну від деяких людей),тим більше вони віддаляються від тебе,ховаючись під маскою показної величі,нарочитої розкоші і звичного побутового комфорту.
Майже як в романі Кафки:ти ніколи не дізнаєшся,хто живе в Замку:у тебе немає на це ні прав,ні сили,ні фантазії.
ВЗАГАЛІ люди ловлять дивний кайф у культивації і примноженні зла,чим більше дурниць,западлянок і сліз тим більший екстаз з цього приводу у деяких приматів!
Орати і сіяти-не модно,Молитися-ганебно,любити- не прийнято,зате переламати ближньому ноги-будь ласка! Це ми з радістю,ба,навіть з задоволенням,і що особливо цінно,задарма.
Якось йому прийшла в голову думка,що з усіх страждань,драм і сліз,які будь-коли були на планеті,можна було б створити непоганий музей.(Таке собі місце паломництва для псевдоеліти і "золотої молоді"!)
Взагалі Земля вже давно перетворюється на розкручений бренд,ігровий майданчик-безплатний атракціон зла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443998
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 07.02.2021
Лякають війною, бідою, зимою…
Знайомі нам виклики вражі оці.
Ганебніше жити під злою ордою
Тримаючи вічно синицю в руці.
Не сміймо пускати у душу зневіру,
Вона заважає іти до мети.
Ми втратимо все, як загубимо віру
І будемо далі ярмо це тягти.
Вставайте диванні - лежачі, сидячі,
Усі хто чекає на манну з небес…
Землі нашій важко, вона нині плаче,
Потрібно, щоб дух її знову воскрес.
28.09. 2016р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691349
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 07.02.2021
❄❄❄
- З Різдвом, матусю! Привітайте й тата!
Напевно вдосталь снігу намело?
- Спасибі, доню. В нас весела хата,
А в січні снігу досі не було.
В нас колядують, смажаться пампушки,
(Шкода, що ти далеко, не прийдеш)
Смачний узвар із яблук, слив та грушки.
Все уявляю, як ти увійдеш.
Все уявляю, доню, уявляю...
За тебе завше мамині думки.
Ми з татом завжди вісточки чекаєм.
Тяжіють дні і нижуться роки.
🌱🌿🌱
- Матусю рідна, вже весна в Карпатах!
Напевно потепління у селі?
- Так, цього тижня бачили із татом
На теплого Олекса журавлів.
Город чекає сапи та картоплі,
Рілля парує, з бруньками верба.
Вже день годину довший, ночі теплі
І хмарка в небі більше голуба.
🌤☀🌈
- Привіт, матусю! Тато хоч виходить?
Під виноградом крісло примостіть.
- Таке в нас літо поміж яблунь бродить,
А на картоплі вже нема суцвіть.
Чи цьогоріч тебе побачу, доню?
Чи прилетиш у серпні до батьків?
Ввели недавно людям заборону
Й нема в країну нашу літаків.
🍁🍂🍁
Яка насправді вдома осінь, мамо?
- Ідуть дощі, дитино, йдуть дощі.
Прив‘яли чорнобривці під туманом,
Дивлюсь в вікно на змочені кущі.
Сумує сад, цвіте лише покрова.
На нині весь обсипався горіх.
А я, повір, із татусем здорова.
Ти не хвилюйся, все в нас, як у всіх.
Збігають дні, як за весною літо,
Проходить час й немає вороття.
Немає більшої печалі в світі -
Коли таке розділене життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900910
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 07.02.2021
Скільки б часу вітер не відніс,
Скільки би моментів не злетіло!.. –
А твоє таке невчасне «ні»
Каменем живе в моєму тілі.
Хай птахами носяться літа,
У минуле відлітає зграя…
Може, і твоє яскраве «так»
Все ще мене радісно чекає?
Лиш не гріє дух омана ця;
Був би я художником, поетом!
Ти мені любов не обіцяй,
Тільки підкажи, хороша, де ти…
11.01.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900975
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 07.02.2021
[i]За мотивами І. Губермана[/i]
[color="#570954"][b]Ми всі (коли іще не зовсім мертві)
Складаємося із частинок ладу:
Із сексу, розуму, із гумору та нервів,
А головне — відношення до влади.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903509
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 03.02.2021
Хто такий Бог? Бог – це є сила,
Це надія на краще, коли доля не мила
Бог – це відповідь, а не запитання,
Він – наша місія, це наше завдання.
Бог – це енергія, що з нікуди взялася,
Це мрія твоя, що щойно збулася,
Бог – це любов, що існує у світі,
Це терпіння велике, що уміє терпіти.
Бог – наша радість і смуток й печаль
Він погляд вперед, на життя твоє в даль,
Бог – це початок і всьому кінець
Непослушним всім пекло, а іншим – вінець.
Умиротворення – Бог, Він - спокій в душі,
Бог – покарання, не смієш грішить
Він - невидиме око, що бачить наскрізь,
Це сонце, вода і на березі бриз.
Бог – це повітря, що кожний вдихає
Тільки не кожен в легені пускає,
Бог – для тебе рука допомоги
Візьме Він на руки, щоб не мучив ти ноги.
Бог – це реальність, це іскра в серцях
Він – довголіття у шані в батьках.
Бог - це границя, гріху Він закон,
Це Вищий суддя, це ключ від оков.
Бог – це є віра, як скеля без хиту,
Це каторжний труд у сльозах і без сміху.
Бог - це молитва ввечері й вранці
Він - наглядач, а ми його бранці.
Бог - це учитель, що жити навчає,
Це наука проста, та не кожен це знає,
Бог - це наш захист і міцна броня,
Бог - наша душа, Бог - наше життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374165
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 03.02.2021
Пробач мене, великий Боже
За запізніле каяття!
Я випадковий перехожий
На святі пишному життя...
Рожеві кИтиці акацій,
Тюльпанів перших мирна кров...
Я зникну в вирі еманацій,
Щоби в віках з'явитись знов.
Пройду через падіння й злети
І грішний, чи напівсвятий,
З'явлЮсь на цій сумній планеті,
Щоб шлях продовжити земний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638750
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 03.02.2021
А світ це щось значно ширше
Ніж стіни моєї кімнати.
Давай ми з тобою повіримо
Ніби здатні ще відчувати.
І хтозна можливо завтра
Загояться в ребрах діри
Бо в днях цих зимово – сірих
Так бракне тепла та віри...
Без почуттів зимно й слизько
Без них весни ждати всує.
Хай щось позаземне й світле
Невіру в любов загоїть.
Вночі коли значно легше
Відчути холод планети
Єдине що нас зігріватиме
Падіння на двох та злети.
Бо світ це щось значно більше
Ніж стіни твоєї кімнати.
Давай ми з тобою вдамо
Ніби вміємо відпускати...
Щоб в час коли все ж прийдеться
Нам двом роз’єднати руки
Змогли б не тілами - серцями
Зцілитися від розлуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900666
дата надходження 08.01.2021
дата закладки 03.02.2021
Листи у вічність слатиму тобі,
Бо на розмови не лишилось часу.
Спливає день, приходить знову ніч…
А я як завше - хочу тільки спати.
Можливо, ти пробудиш і спасеш,
А, може, навпаки, забудеш знову…
Я не рахую більш твоїх пісень,
А ти забув мене і не подзвониш…
Напевно, буде краще так для двох.
Ми паралельні й нам не перетнутись.
Дороги наші розійшлись давно...
Але так хочеться очей твох торкнутись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298985
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 03.02.2021
Я так люблю, втікаючи від злив,
Сховатись десь під явором крислатим,
З-за хмар патлатих сонечка налив
Очима волошковими спивати.
Я так люблю між пахощів хмільних
Ловити слухом ніжний трепет листу,
Вдивлятися, як порухом весни
Гойдає гілка крапельку сріблисту...
Мов кіт чудний, завмерти у кущах,
Ловити спрагло наспіви пташині...
Я так люблю згубитись у думках,
Заплутатись, як сонце, в павутині.
А потім, очі звівши в голубінь,
Радіти тепло майже вщухлій зливі!..
Я так люблю крізь повені цвітінь
Впустити в серце промені щасливі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331237
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 03.02.2021
У кожного свої замочки,
Свої заточки й маячки.
І вже коли дійшла до точки
То точку просто перейти.
І не важливо, що за нею:
Світ, світло, темрява чи ніч,
Все відпустити – не проблема...
Зневіра – це жахлива річ.
Ніхто тебе не налякає,
Ніхто твій дух не здожене.
Коли себе я відпускаю,
Господь рятує й береже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894578
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 02.02.2021
А час минав, і я таки помітила,
Що ми з тобою – не окремі літери,
Що ми з тобою разом – ціле речення,
Що бути змістом – вдвох лише приречені.
Ми довгі тексти,
тексти-оголошення,
Ми всі романи,
драми й їх продовження.
Ми хмарні вірші,
небувалі вислови,
Ми детективи -
Приводи помислити...
І я початок і лиш ти продовження,
І ми з тобою – слів усіх народження.
І скільки б часу нам дано для створення,
Та я початок і лиш ти продовження.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446389
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 02.02.2021
На високому небі багряно
Малював захід сонця панно.
Зблиснув промінь останній прощально,
Черкнув кінчиком хатнє вікно.
Там мороз закінчив візерунок
Дивних квітів холодних зими.
Не жалів білокрилих сніжинок
І до скла прикріпляв назавжди.
Вийшов місяць з-за хмари рогатий,
Про сльозивсь, споглядаючи вниз.
Рій зірок кинув розсип строкатий,
Те для місяця з золота приз.
Заіскрились сніжинки казково
Діамантами в сотні карат.
І здалося мені враз раптово,
Що знайшла для душі я дукат.
18.01.21
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901723
дата надходження 18.01.2021
дата закладки 02.02.2021
Шипы холодные под снегом,
в душе осколки теплых слов.
пусть станет ночь моим побегом,
и море без следов.
И точки что расставлены над "и",
в тетрадь запишем чтобы стало "до" и "после".
И если хочешь номер набери,
Октябрь позову и вместе с ним
на чай, под утро в восемь.
к стиху автора Д
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694844
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694851
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 02.02.2021
Спотворене весною обличчя вулиці, мружилося під колючими променями сонного зимово - весняного сонця. Стомленні тривалим перебуванням у летаргічному сні вікна хаотично кліпали очима, намагаючись усвідомити чи звикнути до думки про те, що зрештою вони отримали свободу власних душ. Анемічні перехожі заповнювали вулиці, стираючи підошвами своїх черевиків пісок, який донедавна встеляв обличчя доріг. Люди-привиди. Стомлені, виснажені холодом душ та власних квартир, нині вони тягнулися до світла, оманливого тепла та нових почуттів. Сірість, пил та страх перед тим, що буде далі, коли душа зважиться сколихнути приспані почуття, емоції, оголивши найтонші риси своїх очей. Все це лишалося фантомною перспективою найближчих тижнів та місяців, доки легені поволі готувалися до оновленого подиху власних клітин. Цегляні багатоповерхівки ховали за стінами меланхолійних персонажів, які досі вірили у всемогутність холоду, забуваючи про те, що душі прагнуть тепла, світла. Стіни дихали прохолодою своїх зіниць, що впивалися поглядами у спини мешканців, які зважилися покинути свій прихисток. Легкий шум ліфту, неквапливі кроки лишали відлуння у закутках поверхів. Коричневі двері. Банальні, буденні перешкоди між душами, що сповнювали закапелки багатоповерхівки. Дзвінок.
- Це Ви! Я не могла помилитися… Саме такою я Вас і уявляла, вкотре переконуючись, що моя уява досить інтуїтивно досконала. Чи можу отримати Ваше запрошення до оселі? Надто вже цікаво потрапити до Вашого світу, якщо не заперечуватимете. Перед поглядом тонкої постаті стояла незнайомка. Легкий шарф з сіро-синіми зіницями звивався довкола витонченої шиї, складаючи товариство невеличкому капелюшку, який мовчазно вмостився над повіками. Пальто…. Чоботи на підборах і тонкі зап’ястки витончених рук.
Тонка постать здивовано вдивлялася в обличчя незнайомки, яке чомусь притягувало ще дужче з кожною наступною секундою мовчання. Спантеличений погляд, здивування та цікавість кружляли у думках. “Хто вона?? Чому зараз стоїть перед моїми дверима?”,- питання квапливо навідували думки, викликаючи легке роздратування від власного незнання.
- Прошу, заходьте! Буде цікаво дізнатися, що ж Вас так зацікавило у мені, хіба що Ви помилилися дверима. Мабуть наше знайомство обіцяє надто цікаве завершення, чи не так?
- Можливо… Як гадаєте, чи можемо ми передбачити мінливий настрій буденності? Вона надто манірна пані, аби вгадати, що пануватиме у її думка наступної миті. У Вас затишно, проте чомусь сумно.. Ваше життя мені видається квадратованим. Три квадрати, на площині яких вибудовується історія життя окремої людини. Квадрат… У кожному кутку якого знаходяться полярні почуття, які не можуть зруйнувати стіни свого світу. Ось тут страх… Там біль…А поряд сподівання, чи не так?
- Хто Ви? Я навіть не знаю Вашого імені.. І чому так категорично висловлюєтеся про моє життя!? Ви відверто мене лякаєте… Тонка постать спостерігала за впевненими кроками незнайомки, яка проходила кімнатами, роздивлялася фотографії на стінах, доки її погляд не зупинився на полицях, заповнених книгами.
- Це Ваш світ? Поряд з ними Ви живете, дихаєте на повні груди і не боїтеся того, ким є насправді. Не ховаєте власних думок, вагань, прагнень!! Усі ці книги, вони живуть Вашими обіймами, поглядами та шелестом перегорнутих сторінок. Ваш світ… Свобода!! Квадратоване рутинне життя тут безсиле, воно не може зруйнувати сили цих велетнів!! Витончені пальці поволі гортали сторінки книги, яка лежала на підлозі, в очікуванні на власне прочитання. Погляд, прихований під крисами капелюшка блукав кімнатою, зачіпав обриси вікна, фотографій, іграшкових янголів, так ніби намагався знайти щось знайоме.
- Затишно…. Ви ховаєтеся у кутках власного квадрату, там панують тіні, сірість та страх…. Проте погляньте на свої руки….Там ще лишилися сліди від багаторічних кайданів, які впивалися гострими лезами у зап’ястки, однак Ви знайшли у собі сили, аби зламати їх, не боячись жити далі без них. Сміливий вчинок!! Можу тільки поаплодувати та скинути капелюха перед таким вольовим проявом стійкості.
Тонка постать мовчазно та спантеличено спостерігала за рухами дивної гості, проте не зважувалася завадити її монологу. Туман огортав думки, слова, що спадали з уст гості ніби втрачали свої барви, зникаючи у далині. “Що це коїться?? Хто вона?? Чому так нахабно-витончено вривається у моє життя, розтинаючи думки? Що вона робить?? Хто ….” Потік хаотичних, спантеличених думок, обірвався звуком дверей, які зачинилися. Тонка постать поквапилася до виходу, проте незнайомка зникла, лишивши по собі тонкий аромат фіалок. Отямившись, сіро-зелений погляд вхопив клаптик паперу, який визирав із уст замкнених дверей.
“Покиньте своє квадратоване життя! Дихайте! Мрійте! Закохуйтеся!! Вірте! І тоді Ви житимете ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ, а не сірої більшості.
Навіки ваша, Душа.”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418536
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 02.02.2021
Не плачте мамо,я лиш соплю не згинув,
Душа моя літає серед вас,
Вона ж бо вічна, я вас не покинув,
Я не один, багато таких нас.
І ні! Не вмерла наша Україна,
Хоч як же хочуть наші вороги,
Вона у серці в нас одна єдина,
Вільна і незалежна назавжди!
Ніхто не знищить рідну нашу мову,
Чим глибше в землю, тим росте рясніш,
Її не вбити, видно вже віднову,
Буяють зерна ,повний стає кіш.
Несеться пісня наша над полями,
На небі сходить сонце золоте,
Не згинув я даремно, люба мамо,
Росте Вкраїна! Вона була і є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878996
дата надходження 08.06.2020
дата закладки 02.02.2021
Заздрість пронизує душі!?
Заздрить не хочу й не мушу.
І як про заздрість читаю,
Що це таке?, - розважаю.
Краще вдоволеним бути,
Щоб гнилизною не "тхнути".
Заздрості людям не видно,
Руйнує все ж непомітно.
Як гнилизна притаїться,
Хочеш із нею мириться?
Про гниль у кістках чи знаєш,
Як заздрість в серці плекаєш?
Щирим Господь допоможе,
Бо і Він заздрить не може.
А як потреб безліч буде, -
Бог у біді не забуде.
Завидки, заздрість існують...
Хай вони нас не руйнують!
Не нарікаймо, любімо,
Вдоволеними живімо.
Благословляймо людину,
Зичмо їй добрую днину!
Радіймо з тим, хто радіє! -
Хай заздрість в серці не діє.
"Лагідне серце - життя то для тіла, а заздрість - гнилизна костей". (Біблія, Пр.14:30)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898252
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020
Початок вірша - переклад із © Сказоч-Ник 243
[b]https://www.inpearls.ru/ [/b]
Дякую за натхнення та ідею написання вірша
Дай Боже, нам всього́ і вчасно й в міру:
Щоб взимку - сніг, весною – первоцвіт.
У розпачі – лиш впевненість і віру,
В любові й щасті – довгих-довгих літ!
Щодня, дай Боже, бачити світанки.
З дощами - осінь, літечко – з теплом.
Щоб в кожнім домі світлі, тихі ранки
Родину всю збирали за столом.
Дай Боже, тим, що в світ прийшли цей, долі.
Живим - турботу, спокій - в небесах.
Щоб кожен чесним був в життєвій ролі,
Бо, в тебе Боже, все на терезах.
Дай при падінні, трохи менше болю.
Хай після - важчим, але буде злет!
Душа і серце гордість мають, волю...
У віршах за́вжди славить їх поет.
Прозріння дай, до ближнього поваги,
Щоб збагатився милосердям світ.
Щоб не відчули голоду і спраги
Ніхто й ніде! ... Впишу, як заповіт!
Дай Боже, нам всього і вчасно й в міру:
Мороз – на шибці, на вазонах - цвіт.
Всім - радості, здоров’я зичу й миру,
В любові й щасті – довгих-довгих літ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897260
дата надходження 05.12.2020
дата закладки 15.12.2020
Ранок починаю з чарівних рядочків,
А слова співають, як вода в струмочку,
Сміло шлю привіти ніжні та грайливі,
Щоби мої друзі, всі були щасливі
Подарую ніжність і тепло, і ласку,
Поведу натхненно в новорічну казку,
Словом обігрію, образно руками,
Пам'ятайте любі, я завжди із Вами
Захоплю красою, зачарую долі,
Знаю дорогенькі, що в моїм полоні,
Обів'ю любов'ю, щирими думками,
Подарую радість образно рядками
Запанує щастя в кожного в родині,
Буде чарувати зараз і понині,
Стане краще, любі, Вам у світі жити,
Тож давайте щастям будем дорожити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898212
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020
Доля українців - це Воля,
Такими Господь нас родив...
Чому ж обравши неволю,
І ярмо рабства на себе одів?
Минуле життя півзабуте,
Вкраїнських родин і рідні...
Хіба це життя було - то спокута
На рідній землі.
Над нивою пісня не лине,
Коли за плугом ідеш.
Під скибою доленька гине,
Коли облоги ореш.
Хіба ти господар в полі,
Хіба ореш, сієш своє?
Коришся чужій волі,
Ужинки чужий спожиє.
Чому ж не турбує причина ,
З ким і куди ти йдеш.
Це ж Ненька - твоя Україна,
Для неї, людино, живеш.
Природні багатства дала Україна,
Щоб ви не були в журбі
І Ненька гукає до сина:
Не зраджу тобі..!
Не зраджуй святої долі,
Яку з першим подихом взяв.
Бувши господарем в полі,
За працею пісню співав.
А Ненька все те, що сієш,
Не ділить на зло і добро.
Будучи вільним, зумієш
Сіяти на щастя зерно.
Доле, дай людям прозріння
Рід людський не губи.
Хай українець не сіє насіння,
З якого зростають раби.
Хай рабство спливає у вічність,
Як сорок Мойсеєвих літ.
Нескорену волю і єдність
Відродить вкраїнський Рід.
(Цей вірш, як варіант вірша Доля)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892654
дата надходження 23.10.2020
дата закладки 15.12.2020
[i]На нестримнім вітрові шаленім
Шерхне дощ… в крижину все скував,
Не дає зимі законних прав –
Все жбурляє з неба льоду жмені…[/i]
Б’ється серце знічено у мене
Від терпких, невиплаканих сліз –
Плакати не буду – навідріз…
У сльозах замерзлих - тільки клени.
[i]Всі сніжинки-лялечки різьблені
Гинули, утоптані в багно –
Тож почну життю радіти знов.
А тебе вже видихну з легенів…[/i]
Я засію душу безтілесну
ароматом щастя й дивних трав.
Пройде дощ, що кригою скував –
І настануть знов квітучі весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898245
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020
Ліхтарі мигтять
Із вікон ллється світло
Радіють зимі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897891
дата надходження 11.12.2020
дата закладки 15.12.2020
[i]Моє дитя! Ти – Божа ласка з неба,
Зати́шне світло серця та надія!
Вкладу всю ніжність в доторку до тебе,
Хай мамине тепло тебе зігріє…[/i]
Усю любов, душі палкі молитви
Завжди – промінням – на твою адресу.
Тебе б до серця завжди так тулити –
Позбавити від болю, зла та стресів.
[i]Маленька, ледь тримаєш ще голівку…
Дай Бог, щоб все намріяне збулося!
… Ось круговерть життя, мов кіноплівка –
Ти, моя доню, майже вже доросла…[/i]
Складне життя – страшна хвороба, маски –
Ти бути обережною повинна.
Прошу в молитвах милості та ласки,
Для тебе, моя донечко єдина…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898146
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Який то дар Українське мистецтво!
Козацький слід у вічності не зник ...!
Талан душі й просте людське шляхетство
в барвистих квітах ляже на рушник.
Проллють дощі блакитні-свіжі фарби
на полотно духмяних конопель
і в чистім полі з ярої пшениці
здійметься в синє небо журавель.
Вплітає голка кетяги калини —
червоний колір, в дивовижність снів.
Промінням сіє сонечко жарини
на килими яскравих-світлих днів...
Бузьковим цвітом напуває тишу
купальська ніч у вихорі вінків.
Дівоча пісня зачарує душу
в небеснім вальсі зоряних вогнів.
Гудуть джмелі в садах на полонині,
в квітчастих горах бджоли носять мед...
Зліпив дідусь горобчика із глини...
Най мудрість плине з юністю вперед!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898134
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Тому на шлях так важко нам ступити,
Тому в лещатах снулої тюрми
Покірно так даєм себе душити,
Бо первозданність вже забули ми.
Круговороти та стереотипи,
Немов заведені, із кола ні на крок.
А вічне сяйво квітнучої липи –
Сміється знов і лине до зірок.
А що, коли насмілитися вийти
За межі рейок та тісних орбіт?
А що, коли згадаєш врешті, чий ти,
Кому свого життя довіриш звіт?
Та ми воліли б спати, а не жити.
Тому на шлях так важко нам ступити.
1.6.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794675
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 14.12.2020
Немногим дольше жизни в тишине
Отмерено мне вытерпеть, но всё же
Я думаю о будущей жене
И что её отсутствие дороже.
И что под грузом будничных забот
Не разглядеть чужую чашку чая
Среди моих, пока из года в год
Себе твоё отсутствие прощаю.
Пока рассвет срезает облака
И новый день собою источает,
Есть смысл дождаться вечера, пока
Мне не по ком скучать, но я скучаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480118
дата надходження 17.02.2014
дата закладки 14.12.2020
Я прочитав цікаву казку:
"Коли ще не було війни
І мали всі любов і ласку,
То й жили в мирі, злагоді.
В нас круглий рік були рослини,
Буяли квіти і сади,
Збирали в січні навіть сливи,
Не було сніжної зими.
В достатку всі жили і правда
Була як світло на землі.
Про це писав так добре Мавро (1)
Що були Славнії сини,
Бо вміли добре працювати,
Все розуміли навкруги,
А також вміли захищати
Свої поля від "сарани".
Батьки цінили добру волю,
Любов, знання, майстерність рук;
Відповідали головою
Щоб роду не привився "крук"."
Читав цікаві ці легенди
-Наслідування тих віків.
Славетність, мудрість, воля де ви?
Яких злетіли ви країв?
Дійшли до нас чудові замки,
Палаци, мельниці, мости,
Тунелі в "тищі" кілометри,
Що майже є по всій землі.
Та ще й казок велика купа.
Чарівність, мандри в них, любов;
Неперевершена наука,
Яка бува не в очі, в бров...
Так прочитавши стару казку,
Я трохи Вам переказав.
Бажаю Вам добра і ласки,
Щоб мир у мирі розцвітав!
(1)- Мавро Орбіні
Листопад- грудень 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897494
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Іде дощ.Я нерухомо сиджу біля вікна і пильно вдивляюся, як прозорі крапельки витанцьовують по калюжах, прислухаюся, як десь там, у
високості їде грім у своїй золотій колісниці.
Із задуми мене виводить червонощоке сонце, що спочатку краєчком визирнуло із-за хмар, а потім плавно викотилось на голубий фон неба.
Дощ вщух.І раптом з однієї хмарки на іншу перекинувся чудовий місток веселки.Він протримався лише якусь мить, а потім почав танути, доки не злився із небесною просинню.
Та ось я відчула, як чиясь тепла долоня торкнулася мого плеча.
Знаю, що це ти, але не можу ворухнутись, бо ще знаходжусь під враженням щойно побаченого.Врешті повертаю голову.Ти стоїш,
дивишся на мене своїми великими гарними очима, на довгих чорних віях блищать дощові намистинки.
В руках твоїх - квіти.Ти мовчки простягаєш їх у мої долоні.А мені мимоволі здається, що ти даруєш той веселковий місточок, котрий щойно розтанув у небесній блакиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649303
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 13.12.2020
Зорі сяють для тих, хто їх любить,
хто дитиночку ніжно голубить,
у чиїх грудях добре серденько,
хто вставати любить раненько.
Зорі сяють для тих, хто кохає,
хто в молитвах щоднини чекає,
захищати хто вміє сміливо,
у чиїх руках спориться діло.
Це для тих, хто цінує родину,
любить рідну свою Батьківщину,
підкоряє хвилю у морі…
світять в небі щодня ясні зорі.
Хто нещастя навкруг себе сіє,
про наживу легку тільки й мріє,
для них зорі нічого не значать…
бо такі просто зір тих не бачать.
Зорі сяють для тих, хто їх любить,
хто дитиночку ніжно голубить,
у чиїх грудях добре серденько…
ще співає для них й соловейко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897941
дата надходження 12.12.2020
дата закладки 13.12.2020
Михайлів день. І незалежності пологи.
Перейми перші, і народження народу.
Попереду пекучий біль, тривоги.
Бій непростий за завтра і свободу.
Набат Михайлівського розтривожив ніч,
Будив від сну міцного Україну.
Зійшлись мільйони. Стали пліч – о – пліч
Старі і юні. Стали до загину.
Не спинить ні мороз, ні водомет,
Єдина мрія розправляла крила!
Це мить єднання! Істини момент!
Яка тоді єднала всіх нас сила!
Народ мій був міцний, швидкий кулак,
Згуртований, готовий йти до бою.
А що тепер? Сьогодні, що не так?
Хіба в зневіру впали ми з тобою?!
Хто цю байдужість сіє поміж нас?
Хіба ми вправі зрадниками стати?!
Будив Майдан народ! Будив Тарас!
Як можна нашу волю поховати?...
Ми мовчимо! Нас б’ють - ми мовчимо!
Нас одягають у міцні кайдани.
Ми тліємо уже - не горимо,
Хоч ще печуть нам втрат болючі рани.
Нас гнуть, ламають, рвуть на мотузки.
Ми ж мовчимо... Не чутно навіть стону.
Ковтаємо "відосики" – казки
І у брехні все глибше душі тонуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897493
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 13.12.2020
Десь там, на другому кінці планети,
ми дивимось свій
черговий багатосерійний сон.
Тиша замощує кожен отвір душі,
що протаранював холод,
і вона обростає бронею.
І всі страхи, що дряпали серце,
стають несправжніми,
вицвітають до скронь,
І більше не відчуваєш цієї сирості,
що вганяла тебе в сутінки хвилею.
Ти уже не пуста, не безчуттєва,
і кожну
твою складність розпутано,
Кожен твій штрих, мов по ребрах, зрозумілий і глобальний,
Можна гамселити серце, казати,
що воно надто хаотичне,
слабке, або надто чуттєве,
Або любити випадково (чи ні) цю взаємозалежність
і бути сильною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897884
дата надходження 11.12.2020
дата закладки 13.12.2020
Я лише вчусь писати вірші,
товариші.
Тому вони – не майстра витвір,
а стан душі,
що звідала в житейськім морі
любов і біль,
тремтливе щастя й чорне горе,
й на ранах сіль.
Горнила бід її кували,
неначе сталь,
різьбили грані, шліфували,
немов кришталь...
То ж стала, як струна од вітру
чи камертон,
зі смутком й радощами світу
звучати в тон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809322
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.12.2020
Полжизни - немало...
Полжизни - полвека… -
Я всё узнавала
Того человека…
Полвека - любила
Полвека - страдала…
За что мне судьбина
На части ломала?..
Душа улетала
С разбитого сердца…
Объятая страстью,
Подальше от смерти…
Полвека - закатов…
Полвека – рассветов…
Полвека - прощаний…
Полвека -приветов…
За что мне судьбина
То счастье послала?..
Душа (не чужая)…
И та - не сказала…
Ничего личного!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829284
дата надходження 16.03.2019
дата закладки 08.12.2020
Мразь
________________________
Друг, друг, мой милый друг,
Без чести, без сомнений,
Как ты проводишь свой досуг?
Совести угрызений,
Ожидать не смею я,
От мрази человечной,
Надеюсь, лезвие ножа,
В полумраке свечи,
Без трудностей очистишь ты,
Умело так и ловко,
Как это делают скоты,
Ведь жалости нисколько,
И не мелькнут в глазаx твоиx,
Ужасние картины,
И не услышишь стона в снаx,
После удара в спину,
Твоего, ну и мразь же ты,
Предатель и обманщик!
Только слова эти пусты,
Иx не услышит мальчик,
Старик иль чьясь жена,
Неважно, ведь твой выбор,
Как у глупого скота,
Простой и без изгибов,
Когда нужно - ты споёшь,
И слово приукрасишь,
И когда надо подойдёшь,
Поможешь и пристрастишь,
Но одного я не сказал,
Когда это всё надо?
Когда ты попросту устал,
Завидовал не радо,
Как обычно в голове,
Рождаются идеи,
Подобно ряби на воде,
И у тебя прозреют,
Но мысли разные у всеx,
У тебя ж - всё просто,
Пытаться отобрать успеx,
Предать при этом раз сто,
Вовсе не создаст труда,
Для мрази человечной,
Без совести и без стыда,
Ножом задать увечий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436969
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 08.12.2020
Колись жив монах, праведний був,
Бога любив прославляти,
І ось виникла в нього цікава ідея-
Вирішив світом помандрувати.
Хотів він побачити , як поживають,
За горами, за лісами люди,
Як працюють, відпочивають,
В інших краях і повсюди...
Перевдягнувся, їжі взяв,
Вирушив в далеку дорогу,
І як цю подорож він розпочав,
Зустрів посланця від Бога.
Ангел сказав «Я з тобою піду».
Монах йому не перечив,
І мандрували удвох по шляху,
І наближався вже вечір.
Прийшли вони у велике село,
Біля дому господаря зупинились,
Був він багатий, мав різне добро,
Й на ночівлю отам попросились.
Чоловік погодився їх прийняти,
Із срібних тарілок погодував,
І на ніч дав він їм гарну кімнату,
Спокійних снів теж побажав.
Зранку ангел, крадькома,
Тарілки срібні в мішок зібрав,
І коли вийшли вони із села,
Він їх у річку повикидав.
Монах побачивши те, здивувався,
Та запитати чомусь побоявся.
І через міст,..і долиною йшли,
Лісом дрімучим ступали,
І ось у нову місцевість прийшли,
Де їх гостинно також прийняли.
Заможний господар їх запросив
У дім свій, щоб ніч ночувати.
Погодував, гарно поговорив,
Дав їм два ліжка поспати.
Зранку ангел до нього сказав:
«Хай покаже нам син твій, дорогу»
Господар всміхнувся і погукав
Із кімнати сина свого одного.
Не дуже слухняний він в нього був,
Та з села їх провів, зупинився,
І показував шлях, його ангел штовхнув
Хлопець впав у прірву й розбився.
Монах ,побачивши це, затремтів,
Суворо не ангела поглядом глянув
«Навіщо ти зло таке вчинив?
Прикривати тебе я не стану».
І йшли вони далі полем, лугами
Вдвох сіли під липою відпочити,
І розмовляли вони з пастухами,
І там їм вдалось чоловіка зустріти.
Який йшов з поля дуже втомився
На ніч прийняти їх він згодився.
Хоч він був бідний і не багатий,
Але старався їх гарно прийняти.
Монах і ангел прокинулись зранку,
Та чоловік ще пішов на світанку
В поле, пшеничні колоски збирати
Вони ж не стали його чекати.
Зібрались йти, чернець двері закрив,
А ангел взяв й будинок підпалив.
Тоді монах глянув на нього
І крикнув «Чи ти від Бога чи ти від злого,
Люди всі роблять нам тільки добро,
А ти взамін чиниш їм зло.
В Першого посуд без дозволу взяв,
Другому пану ти сина вбив
Що ти замислив? Якби ж я знав,
А бідняку цьому хату спалив.
Монаха ангел тоді заспокоїв
«На всі ці вчинки була Божа воля»
І пояснив чому він все скоїв.
«За їхню доброту змінились їхні долі
Перший чоловік праведний , щирий
Срібло, що в річку я поскидав
Все те отримав він неправдиво,
Цим його душу отак врятував.
А господар той, який мав сина ,
Через ту батьківську доброту,
Вбивцею виросла б та дитина,
Врятував Бог душу молоду.
А цей бідняк засмутиться, що згоріла хата
Але не ледачий , любить працювати.
Очистить все від спаленої хати,
Почне новий фундамент заново копати.
І як копатиме в землі знайде він скарб,
Розбагатіє так і не на жарт.
І біднякам буде допомагати-
Хліб ,одяг , гроші буде їм давати.
«Невже це справді їхні долі?»
«На все, на все це- була Божа воля».
І ангел зник, сказавши «Прощавай»
І монах у молитві і думках
Повернувся у свій рідний край».
Отак воно й в житті буває
На свою долю нарікаєм,
Про невідоме ми не знаєм
А Бог все знає Бог все знає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464259
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 08.12.2020
Письменництво мов пластилін :
ліплю слова дитячою безпосередністю,
наче солдатиків на полі бою,
які повинні захопити фортецю уяви,
що вивищується над головою.
Ще трохи й зав'яжеться битва
за ваш час та увагу.
Ну, не битва, а майже гра...
Хоча поранені ілюзії вже просять допомоги,
тоді як правда та справедливість,
суцільно перебинтовані від попередніх сутичок,
заледве шкандибають, скрегочуть нервами,
але надихають своєю впертістю,
незламністю піднесеного духу,
жаги до остаточного повалення зла на Землі.
Такі собі командири армії опору
в безладді теперішнього ладу.
Саме на них рівняється весь творчий світ.
Їм співчувають зорі, допомагає віра,
виблискуючи новими перлами -
рушницями, з яких от-от вистрілять квіти
і пелюстками засиплять біду...
Легко складати химерне військо,
коли маєш досвід емоцій, практику пережиття.
А вони відбиваються від агресивного середовища,
пізніше переходять в контрнаступ.
Візьміть їх до себе переночувати,
нагодуйте ситими розмовами,
підбадьорте їх у непростому часі,
засвітіть каганець щирості та співчуття...
Ті фрази, рими, рядки перемагають буденність життя !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897341
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 08.12.2020
Щовечора на запітнілім склі,
Малюю пальцем я уявні двері,
Ці двері відчиняються мені,
І я тікаю швидко із квартири.
По траєкторії заплетених зірок,
Босоніж, наче пір'ячко, сповзаю,
З долоні зірочку здуваю, як пилок,
І в загадковий світ невидимо пірнаю.
Дрімає вечір в чорнім полотні,
Сріблясті зорі мене там гойдають,
І дуже затишно в цім просторі мені,
Мене додому лиш під ранок відпускають.
Лю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877447
дата надходження 26.05.2020
дата закладки 08.12.2020
Ось так просто, не докладаючи жодних зусиль ми підіймаємось догори...заради чого - душевного спокою? а він там є?! хто його зна....зараз це точно не має значення, але пройде час, настане день і він неодмінно прийде, це й зміст...недосяжність, безглуздість, абсурд
What do you feel ? - Що ти відчуваєш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509387
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 07.12.2020
[img]http://cs310216.vk.me/v310216008/5123/5Vi5nHr_rdo.jpg[/img]
Зриваю з уст твоїх несказані слова,
Як вітер осені зриває листя клену,
А їх мелодія така мені сумна,
Коли лягають з криком на холодну землю.
Не чув би я оті слова: вогнем печуть,
Зривають дах і віднесуть його далеко.
Пожовкле листя ще б росло, але чомусь,
Так повелось, втрачати тих, кому нелегко.
А ти страждала мила – сохла, як той клен
І листя непомітно стало облітати.
Якби ж ти тільки знала, як мене шкребе,
Що не зумів те листя вчасно позбирати.
Надію мав – чекав наступної весни,
Тому що все на світі оживає знову...
А на засніжених полях стояла ти,
І я ... не зміг сказати ані слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462576
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 07.12.2020
Моя свобода, она внутри – да,
Просто годы убегают, словно быстрая вода.
И не забыть то время, когда мы были детьми,
Когда на месте Ельдорадо стоял Детский мир.
По сути , свободы нету, это правда
Мы все привязаны к монетам и каратам.
Кто-то бился за свободу под Сталинградом,
Кто-то ходит на работу, кто на парады.
Пара дым выпускает, типа Мальборо, Фридом,
Через 20 лет он импотент, она фригидна.
Тебе завидно, они курят, давай вдыхай,
Почувствуй эту тему, почувствуй этот кайф.
Ты говоришь, что ты свободен, а можешь ли
Махнуть сию минуту на Мальдивы или Бали?
И разве ничего абсолютно у тебя не болит,
Здоровый человек свободен, а не инвалид.
Полететь, как птицы
Мы не сможем в принципе.
Потускнеют наши лица,
Время нас сильней, время нас сильней.
Полететь, как птицы
Мы не сможем в принципе.
Потускнеют наши лица,
Время нас сильней, а природа умней.
Вся наша жизнь – это не свобода, а тюрьма,
Мы вечно бегаем по кругу, вечно кутерьма.
Расслабиться – не каждый сможет, это знаю по себе,
Стараюсь, лучше выходит последние восемь лет.
Нет, такой умный я не один,
Лучше спеть красиво, чем использовать мелодин.
Лучше пережить боль, чем закинуть анальгин,
Уповать на Бога, а не на богинь в бикини.
Лихие годы юности – возможно, это свобода?
Но тогда еще ты не достиг признания народа.
Общество обременяет, делает тебя слабым,
Заставляет надевать невидимые кандалы.
Полынь горькая, сахар сладкий, соль солёная
Мы все такие гордые, но зеленые,
И полететь, как птицы, нам не удастся никогда,
На крыше можешь говорить: моя свобода навсегда!
Полететь, как птицы
Мы не сможем в принципе.
Потускнеют наши лица,
Время нас сильней, время нас сильней.
Полететь, как птицы
Мы не сможем в принципе.
Потускнеют наши лица,
Время нас сильней, а природа умней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451399
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 07.12.2020
Чужі піски поглинуть кров чужу,
Магічні кола креслитиме доля.
Переступи, здолай оцю межу,
Щоб стати вищим...
Зоряного поля
Ніхто зі смертних ще не перейшов,
У водах ночі танули комети,
Іди, туман сховає під покров
Твої думки...
І весен силуети
Ітимуть поруч місяць, рік, віки
(Це ж задля них ти жив, вмирав і вірив!),
Чув подих смерті з відстані руки
Та все ж кохав...
Без взаєму, без міри
Молив, чекав і сонце тепле вів,
Мов наречену, на свою орбіту.
Та став чужим як неба льон зацвів...
Чужим піском на берегах Коціту.
*Коціт - у давньогр. міфології - одна з річок "підземного царства", де нібито перебували душі померлих.
Зійти на береги Коціту - вмерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863201
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 07.12.2020
Позаду стоять хрести -
Усі полягли без бою,
Були всі відверті з тобою.
Я бачив таких, як ти...
Душа - неприступний вал.
Нічого не лишилось в серці,
Воно скамяніло, чи б'ється?
Всі спроби прорватись - провал!
Я бачив таких в житті:
Зусім не існує правил,
І завжди нормально справи
В бездонній твоїй пустоті.
Ти спалюєш все дотла,
Ти знищуєш всіх до крихти
Не можна цьому запобігти.
Ти завжди такою була.
Я бачив таких, як ти:
Яскраво палають очі,
Уста без упину шепочуть,
А ззаді горять мости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891182
дата надходження 09.10.2020
дата закладки 07.12.2020
Немає до дитинства вороття,
Не залишайте щастя при дорозі.
Щоб за даремно страчене життя,
Не проливались материнські сльози.
Не забувайте рідне джерело,
З якого пили ви холодну воду.
І ту стареньку хату край села,
Що боронила в дощ, жару й негоду.
Не думайте, що у чужих краях,
Ви знайдете добробут і свободу.
Не буде та свобода дорогА,
Як взимку не потрібен кусень льоду.
А як захочете відчуть тепло,
Ви повертайтесь до старої хати.
Пізнайте вдома радість і добро,
Та пригорніть до себе рідну матір.
Пробачить вам старенька за журбу,
Проплакані в подушку довгі ночі.
Солону витре рукавом сльозу,
Та підведе до неба сірі очі.
-Спасибі Боже, що моя дитина є,
Жива, стоїть зі мною, веселиться.
Його волосся все таке-ж густе,
Чоло вкриває, в'ється, золотиться.
Візьме за руку сина, поведе в садок,
Там яблуні цвітуть і виноград густиться.
Троянди кущ під вікнами росте,
-Це та земля, де в світ ти народився.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340029
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 06.12.2020
Трудиться нужно много,
Чтобы найти свой путь,
Свою дорогу.
Свой путь - канат.
На нем ты - акробат.
Не устоишь - и вниз,
и вниз..
Коварство и притворство,
Лукавство, ложь,
Обман и лесть
Обволокут, окутают
И поведут
В страну завистников,
Соблазнов и интриг.
В страну,
Где цветы обещаний растут,
(Числа их не счесть);
Где волны страданий
За добрую весть.
Путей для заблуждений
Много.
Свой путь - один,
Одна - своя дорога.
По ней пройти
(Хотя бы часть,
Хотя бы полпути)
И не свернуть,
И не упасть-
(В который раз! )
Ставки высоки!
Не опустить руки,
Проговорив: "Устал"...
Недобрые глаза,
Чужой оскал
Возникнут вмиг :
Рыскает повсюду
Взращенное семя Иуды.
...Слепым и глухим
Ещё д о л г о
В тоннеле идти.
И д о л г о гадать :
"Где же свет?"
А свет
Лишь в конце
Пути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896874
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 06.12.2020
Море злизує з берега рани,
Залишаючи сіль цілунків,
І приправлена сонцем прана
Пророста у Всесвітню Думку.
Розбентежене небо у хвилі
Губить ясно-червоне коло
І вітри махаонокрилі
Пахнуть піснею матіоли.
Вечір сутінь підмішує в барви,
Як мільйони століть до мене,
Ще бродили тоді кентаври,
Ще співали тоді сирени,
Ще блукало світами Кохання —
Неприкаяне і не грішне —
Як пречиста сльоза прощання
І як листя терпке торішнє...
Море злизує з берега рани,
Пестить пінисто шлях зворотній,
Перетворює біль на шрами,
Заживляючи слід самотній...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738113
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 06.12.2020
Відчай сходить із сльозами -
Я ще плачу… Слава Богу.
Від розмови з ворогами
Затуманило й дорогу.
Рясно скапують сльозинки,
Душу щедро умивають,
Щось в мені ще є від жінки…
Коли сльози не вщухають.
Не слабка і не плаксива,
А буває пробиває,
Бо душа від болю сива
І сльозині ціну знає.
Як дитина, ревно плачу,
Кулаками утираю…
Вороги, я не пробачу,
Ми ніколи не програєм.
Затаїлися в чеканні
Вас, лукаві, наскрізь бачу.
Ви не перші й не останні,
Бійтеся коли я плачу.
23.01. 2017р. Надія Таршин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714067
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 06.12.2020
Не листопад, не падолист,
А листо-листовій
Кружля собі за вікнами,
Як сум в душі моїй.
І точить моє серденько,
Неначе сіра міль
Такий нудний, невіданий,
Такий нестерпний біль.
І звідки він навіявся,
З яких прийшов країв,
Невже з отих зосінених
Зажурених гаїв?
Де ми колись стрічалися,
Чекали солов’я…
Не склалося, не склалося –
Тепер ти не моя.
Іди собі, іди собі,
Коли бажаєш, з ним,
Мене ти не образила
Осіннім жартом злим,
Іди, немов від променя ,
Відходить чорна тінь.
Лише одне проситиму
Візьми з собою біль.
Втопи у морі синьому,
Віддай його вітрам
І, може, світ розвидниться,
Як залишуся сам…
А поки що за вікнами
Танцює листовій,
Немов безжально грається
На згарищі надій.
І дим за димом стелиться
Туманом постає…
Так тяжко забувається
Коханнячко моє
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384233
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 05.12.2020
В лоні сакрального світу,
В безлічі стежок - доріг...
Як розпізнати уміти
Ту, що для мене зберіг.
Й часом невпевнені кроки
Йдуть у прудкі і гінкі.
А понад пліття високі -
Перетинають мілкі.
Дивиться небо на спроби,
На метушню у слідах...
Як подолаються броди,
Як вибирається шлях.
Знов розмальовує ранок
Світло, стираючи тінь,
Роси збирає у збанок
У переплітті цвітінь.
Хвилями косить пшеницю,
У різнотрав’я кладе.
Десь набирає дещицю,
Десь позичає своє.
Вітриться сонцем стежина,
Крає проміння межу.
В кроках малює людина
Долю свою… чи чужу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885710
дата надходження 12.08.2020
дата закладки 05.12.2020
Я відчуваю це життя душею!
Наповнююся світлом кожен день!
Я не живу, а квітну в небосхилі,
Як птах, злітаю вгору, вдалечінь!
На небі сонечко засяє,
Я усміхнусь, бо є життя!
І серце душу звеселяє!
Яка ж чудова мить буття!
Любіть усе, що є довкола,
Цінуйте радість, вірність кожну мить!
Життя - це казка світанкова,
Любові вогник в серці хай горить!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835707
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 05.12.2020
Отче, що на небесах, світ огорнув неспокій.
Страшно чути новини, настали дні жорстокі.
Зростає гул сирени, мчать до лікарень авто,
В горлі стискає комок, в присмаку — гіркувато.
Дивиться ранок з вікна. Птахам – усе однако,
В’ють пташенятам гнізда, їм до людей далеко.
Кинула брунька цвітом, хочеться просто жити,
Як цьогорічну весну кожному пережити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872215
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 05.12.2020
Махало літо золотим серпанком,
Дощами сірими ридала осінь,
Зима стрічала півпрозорим ранком,
Весна поволі загортала в повінь.
Вона сиділа сива на порозі
Тихенько розмовляла з самотою,
І слухала як при дорозі
Роки відходять в небуття з водою.
Незрячі очі наче в павутині,
Сльоза скотилась тихо по щоці…
Так хочеться сказать своїй дитині,
І лагідно погладить по руці.
Устала й плачучи пішла за сіни,
Де двійко хрестиків в півоніях стоять…
Забрала доля чоловіка й сина,
Уже давно в постелях вічних сплять.
Дивилась в небо, та що звуть вдовою
На плечі кинувши стареньку шаль,
А журавлі пливли над головою
З собою забираючи печаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370893
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 05.12.2020
Від часу звихненого втеча,
На сцену юності, на біс,
Де ти для когось, мов предтеча,
У рідне слово впав і ріс.
І відкривалася Вітчизна,
Як тиха квітка восени,
Життям наповнюючи гнізда,
Світ повертаючи з війни
У зачаровані смеркання
Над мудрим спокоєм дахів,
У ті казкові посвітання
Народжень зоряних шляхів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896483
дата надходження 28.11.2020
дата закладки 28.11.2020
Деградуємо, молимось Молоху,
Викликаєм валькірій на біс...
До психологів ходять психологи,
Що наслухались болю і сліз...
Напівмаримо тими атаками,
І зеленими стрілками карт,
У дворі закриваємось злякано
Від розкотистих звуків петард...
Уявляємо те, що не сміємо:
Як життєвий залишити трон?
Заглядаємо в "цинки" з надією:
Чи зостався останній патрон?!
І, думками про битву впокорені,
Мовби дикий за гратами лев,
Споглядаєм крізь вікна зашторені
Камуфляж придорожніх дерев...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641945
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 28.11.2020
Ты - убежавший от меня рассвет
Но я не побегу на твой «привет».
Ты – уходящий от меня туман,
Но время не излечит моих ран.
Я сообщения пишу тебе,
А ты разученный читать уже…
Я в прошлом оставляю все «люблю»,
У будущего новые возьму.
Раскрыла карты поздно я твои…
Забудь меня и больше не ищи!
Я остаюсь одна, но что же, пусть,
Но в сердце не пускаю больше грусть!
Придет весна и поменяет свет,
А ты уйдешь, оставив только след…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304279
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 28.11.2020
Вступила ніч у туфельки калюж,
Парфумами акації вдягнулась.
Безплідними міськими снами груш,
Печально під будинком посміхнулась.
Скінчився рай – розтав вишневий сніг.
Сади у крижаній цнотливості.
Незнані бджіл смугастих пересміх,
Розгублено завмерли в безпричинності.
Між тим, асфальт впирається в бордюр,
Цілує сонце яблуні в чоло.
Для них жорстоко місто зводить мур:
Весна пройшла, а літо не прийшло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425230
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 28.11.2020
Я умерла... Быть может этим утром.
А может той вечернею порой,
Когда под белым снежным перламутром
Он повелел не быть ему женой.
Я умерла... Душа взметнулась в небо.
Дыханье прервалось, а взгляд застыл.
И счастье замело колючим снегом,
Сбивающим с него любовный пыл.
Я умерла... От остановки сердца.
Сложила обожженные крыла.
Сквозь тело смерти пролетели герцы.
Я для него навеки умерла!!!
15 марта 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566979
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 28.11.2020
Виховують: [b]«мовчи-мовчи і будь байдужа,
це діло точно не твоє, розслабся, друже,
хай світ летить у шкереберть – терпи тихенько,
не смій нікого захищати! В камінь серденько!»[/b]
Така слухняна – промовчу, вдам, що не бачу,
І на весь світ не закричу! Та не пробачу
собі отой чемненький страх – "не моє діло".
Так прагнула великих змін.... Й собі змінила...
"Як ти могла тоді мовчать" – душа питає,
совість голосить по ночах, не відпускає.
Так, я вдала не раз байдужість, коли боліло,
А ви - стинали крила, але пак – яке вам діло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894580
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 27.11.2020
А як він жив – нестерпно і нестримно!
І як кохав – до лоскоту в душі…
Злітались птахи зимно-неймовірно
І залишались. Наче вік свої.
Сміявся сам. Для кожного щось значив.
Він грав в слова, не знаючи тонів.
Так жив, як вмів, натхненно. І, неначе,
Лишитись довше - просто не схотів…
…О, як він жив – поспішно й переможно.
І знав життя ледь більше, як усі.
Писав слова, веселково-тривожно.
Приємні – людям, а собі – сумні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472562
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 27.11.2020
Минає ніч, приходить день
І так стікає час між снами.
Скидає листя з віття клен
І ми міняємось з роками.
Душа зоріла кожну мить,
Коли ти поруч був зі мною.
При згадці серденько тремтить,
Кохання б’є ключем, стіною.
І не моя у тім вина,
Що у цілунку вир, цунамі.
Справжня любов є неземна
І не приспати її снами.
Пр.
Твої очі бездонні в осінній імлі,
Як зустрілась з тобою, коханий.
Утопилась в очах, в кароокім теплі,
Був для мене єдиний, жаданий.
25.11.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896155
дата надходження 25.11.2020
дата закладки 27.11.2020
Промокли до нитки мои стихи,
и нет ничего только вкус одиночества.
И кофе из запахом дыма..
Не снится мне море, нет шторма в душе.
И пусто, а хочется крика..
Играю неистово в игры,
ты думаешь я слегка безумна?
Другие зовут нелюдимой..
А хочется, просто хочется
почувствовать эту осень.
И вечер мне голову вскружит
останутся две остановки до рая.
Остыну, и вновь закурю внезапно..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698917
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 27.11.2020
Сонце…. Його так бракує душі та тілу, коли хочеться йти вузькими пильними дорогами, слухаючи рев машин, які пролітаючи повз, лишають тонку пелену пилу на зіницях. Втома… Весняна…. Втома четверга, коли чекаєш на п’ятницю і вже заздалегідь ненавидиш неділю, що підступно поступається місцем понеділку та черговому хаосу навколо. Втома…. Чергова тавтологія щоденної рутини та повторюваного ритму, який поволі забирає усі фарби зіниць. Тонкі штрихи слабкості, невпевненості та очікувань прорізаються тендітними зморшками на обличчі. Запилені душі проходили вздовж дороги, спостерігаючи за вітром, який грався з дитячими віями, колисав їх кучерики та тихенько посміхався. Знайомі картоні та цегляні коробки-будинки навколо змінювали одна одну, мружачи очі-вікна, які кліпали вологими від диму повіками. Сходи мчали вгору, лишаючи за плечима шум ліфту, який поволі, манірно плентався між поверхами. Поворот ключа і…..
Тиша…. Вона вкотре зустрічала мої очі, насмішкувато очікуючи на реакцію моєї душі. Ключі на полиці, чоботи у своєму куточку, повільні кроки до власного квадратика життя. Все…. Сьогодні хочу самотності, віршів того витонченого та елегантного знавця душ, який своїми словами пробуджує жагу до життя, нового подиху та сили боротися за індивідуальне виживання. Кожен з нас пише свою історію, добирає фарби, відтінки, які пасуватимуть душі. А моя мовчить…. Їй байдуже до оточуючих, вони перетворилися на бліді постаті, які з кожним днем стають прозорішими, ледь вловимими для ока, а тим більше для душі. Роками намагалася зберегти кольори своєї душі, боронячи їх від пекучих докорів, спопеляючих ненависних поглядів та стихійних потоків лестощів. Досить!!! Душа кричить, хрипить, підспівуючи холеричному Фреді, який заявляв, що хоче все і саме зараз. Я не хочу існувати в оточені улесливих, хитрих та самозакоханих душ. Від них віє холод, поряд з ними мої руки та серце вкриваються інеєм непорозумінь, зневаги та брехні. Досить!!! Хочу змити бруд сказаних брехливих слів, відчути чистоту власної шкіри. Пил на душі, полицях, книгах… Пора відчинити усі вікна, впустивши шалений вітер у легені та кімнати. Руки тягнулися до кватирки… Ще мить!! Прохолодно-теплий вітер роздирав легені сіро-зелених очей, а у вухах вкотре повторювалися ті слова…..
“Я тебе не віддам нікому!!! Ти будеш щаслива…Ти чуєш мене!! Скільки вже минуло днів, тижнів, відколи з’явилася наша мрія…. Бути щасливими!! Чуєш, примітивно, приземлено, проте по-справжньому щасливими, дивлячись в очі один одного. Згадай наші зустрічі, коли вперше відчув тепло твоїх долонь. Ми не повернемо прожитих емоцій, коли вперше перед очима було місто у шатах пошарпаної бруківки та кавово-шоколадних ароматів….. Перший сніг та осінні сльози парку…. Все стало історією, яка вже не оживе…..Її примари інколи оживатимуть у наших думках, спогадах…. А ті люди? Чому вони так мучать тебе?! Чим ти завинила перед ними?? Щастя!!! Де ти?? Де ти ховаєшся? У яких закутках тремтить твоя душа??”.
Тонка постать стояла загорнута у вуаль фіранок, тихі ридання хрипіли у горлі, руки затуляли уста, аби втримати крик, що грюкав у горлі. Втома… Безвихідь прожитих днів…. Де віднайти сили, аби підтримати душу, яка кричить, ридає десь там далеко?! Обережно тонка рука звільнилася від полону мережаних фіранок, зробила крок до полиці з книгами і поволі провела долонею по обличчю книг. Пил, відчуваючи приємний дотик шкіри, слідував за кожним порухом пальців, непомітно усміхаючись, що навіть такому непримітному гостю, приділили стільки уваги.
- Цікаво, а хто зітре пил з моєї душі…. Хто…..?
P.S. Я не претендую на те, щоб читачі лишали схвальні відгуки про мої твори....Просто пишу, аби не кричати вголос.... Цей твір є черговим прожитим днем мого життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419490
дата надходження 19.04.2013
дата закладки 27.11.2020
Так хочеться вернутися додому,
Там де доріжка вилась під вікном,
В той сад квітучий де гуляля в ньому,
Що став в ці дні лиш спогадом ,лиш сном!
Тоді не знала ,що бувають війни,
Що нищать все і край твій і рідню,
Просто цвіла, а дні були надійні,
Що буде краще, заживем в раю!
Таке не сталось, доля насміялась,
Війна розбила всю нашу сім'ю,
В далекий край дорога простягалась,
Про рідний край тепер я тільки сню.
Створилося життя в чужій країні,
У мене діти, внуки, чоловік,
Вже є й правнуки,та душа ще й нині,
Забуть не може той дитячий вік.
Судьба людини, як широке поле,
Доріг нема, ти робиш стежку сам,
Часами цвітом, а часами болем,
Ідеш, не покоряєшся вітрам.
Ось так і я,хоч вмру тут на чужині,
Не покорюся бурям змить чуття,
Любoв віддала тількі Україні ,
Візьму її до вічного буття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879103
дата надходження 09.06.2020
дата закладки 27.11.2020
І
Падаю, падаю, падаю,
А чи взлечу?
Чи не занадто за взлети
В житті я плачу?
Всім догодити чи стане
На це в мене сил?
З часом здобутки усі
Обернуться на пил.
ПРИСПІВ:
У снах тільки я у тім краю
Де щастя, як воду з долонь своїх п'ю
І втішений цим сам собі усміхаюсь
Та все це минає коли прокидаюсь.
ІІ
Падаю, падаю, падаю,
А чи взлечу?
Чи не занадто за взлети
В житті я плачу?
Мрії здійснились. Проте
Чи щасливим я став?
Мало завжди чомусь
Скільки всього б я не мав.
ПРИСПІВ ТОЙ САМИЙ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895809
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Волі браття, прагну волі!
Прагну жити як вогонь,
та стелитись вітром в полі —
гріть теплом своїх долонь!
Хто літає — не блукає
у смердючих болотах,
бо єдиний шлях до раю
в тих безкрайніх небесах...
Відпускаю свою душу,
білим світом погулять.
Зберегти її я мушу —
в лапи смерті не оддать
А хто має чорну думку,
най іде в полон ночей...
Він не знайде порятунку,
серед праведних людей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895681
дата надходження 21.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Сніг ласкавий,
А я у сум'ятті
рожевім,
Каятті запізнілім
Чорнявій землі.
Не вернеш роки,
Ось статная ти.
Чи не твоєї шукав чистоти
Цілі сторіччя-віки?
Весни, хоч зима,
Дай, як можеш, природо,
І продовження роду.
Сильніш за кохання сили нема!
21-22.11. 2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895747
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Чому в житті буває - не знаєш, як вчинити?
Любов допомагає, щоб краще було жити
І віра і надія в наступні дні і роки
Та шлях вказати може,які зробити кроки
Буває дуже важко та згодом біла смуга,
Ось так в житті буває знайдеш для серця друга
І порожнеча зникне, піде собі подалі,
А смуток і неспокій в тумані вмить розтане
Чому в житті є зрада, у світу запитаю?
Та відповідь, повірте, ніде не відшукаю,
Прилине, ніби хмара в період із дощами,
Так сміло і жорстоко змагається із нами
Але, як би не було, життя завжди чудове,
Бо чорна смуга згодом розчиниться десь знову
І буде щастя й спокій - найкраще, що дається,
Чудова наша доля, мов сонце посміхнеться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895755
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Хто мені скаже, де та межа, коли весна у літо переходить?І якби не календар, то не можна було б відгадати, де останній день весни, а де перший літній.
Все так же кує зозуленька, відраховуючи комусь роки, рано-вранці лунає пречудовий спів соловейка, що тривожить душу, нагадуючи пору закоханої юності.У високій зеленій соковитій траві губляться-ховаються жовтоокі ромашки,на пелюстках яких ми колись ворожили, відгадуючи любить Він чи ні.
Уже смачно запахло суницями.Вони визирають із трави, підставляючи свої кругленькі щічки сонцю.І від його палкого поцілунку ті стають червоними-червоними.Вдихаєш цей суничний аромат і аж у голові паморочиться.Бо він переносить тебе у країну безтурботного дитинства, де ми їли ті суниці з цукром і без нього, зі сметаною чи ні.Облизували липкі солодкі пальці, аж поки матуся не змушувала вмитися.
А ще - ввечері слухали жаб"ячий хор, кумкання якого доносилося від ставка.Якщо дуже голосною була ця "серенада" жабок, то як бабуся казала - чекай дощу.І дійсно, наступного дня він ішов рясний-рясний.А ми босоніж напівголі стрибали по калюжах, хлюпали одне на одного водою і задоволено сміялися.І не лякали нас мамині віник та рушник, якими вона могла шмагонути по плечах.Це навіть забавляло.
На широких листках лопуха,наче на килимі-літаку, примостилася малесенька комашка.Червона у білу цяточку, вона має дуже теплу літню назву - сонечко.Отак береш її на долоню і вона, розправляючи крихітні крилечка, злітає у височінь.І здається, що ти підносишся разом із нею у піднебесся та споглядаєш дивовижну красу природи, розчиняєшся в ній, бо ти і є її часточка.
Весна віддає свої повноваження літечку, яке сміливим лицарем їде на буйногривому коні та перевіряє усі свої володіння.А також проводжає весноньку, щоб через рік знову зустрітися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667556
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.11.2020
Кохання серця втрачено без шансів,
Не стріну я тебе за ворітьми.
Виводить вітер за вікном романси
Для гордої, холодної зими.
Душа моя змагається із вітром,
І хоч пройшло уже немало літ,
Зворушливий мотив ніхто не зітре,
Лунає самотою скрип воріт…
Зима печально у вікно загляне:
- Невже мені болить іще старе?
Повіє знову затишком різдвяним,
Смарагди-очі сяють між дерев…
З минулого дзвінок закалатає,
Згадаємо намріяні дива.
Кохання незабутнє і безкрає,
Глінтвейн духмяний з присмаком Різдва.
І пише вітер про кохання станси –
Розбити хоче він зимовий лід.
Знаходять відгук у душі романси,
Здається, ти стоїш коло воріт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895722
дата надходження 21.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж щедра ти у мене, моя долечко.
Між колосся золотого, серед житечка,
сказав милий, що я гарна, мов та квіточка.
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж гарна ти у мене, моя долечко.
Місяць шлях нам осявав і ясна зіронька,
сказав милий, що я пташка та ще й рибонька.
Через поле йшла… та й широкеє,
йшло зі мною моє щастя кароокеє.
Наливалось в колосочку мале зернятко,
сказав милий, що хвилюю його серденько.
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж щедра ти у мене, моя долечко.
Між колосся золотого, серед житечка,
сказав милий, що я гарна, мов та квіточка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895792
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
[b]П[/b]омилки
[b]Ю[/b]ності
[b]Р[/b]озжувалися
[b]Е[/b]моційно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895793
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
🍁🍁🍁
Люблю в природі всі строкаті будні,
Коли опале листя шелестить.
Спасибі, осене, тобі - спасибі,
За цю коротку й неповторну мить.
За килим цей, що стелиться під ноги,
За дрібку сонця і за неба світ.
Тобою не натішуся ніколи,
В чергову осінь не рахую літ.
Бо я - осіння, певно, в тому сутність,
Бо я і ти - і радість, і печаль.
Люблю навіяну розмову вітру
І таїни посріблену вуаль.
Та хоч вона мінлива і з дощами,
А листопад, як сірий гобелен.
Мені на щастя, ще зірок із неба
Навіяв з листя пурпуровий клен.
І хоч давно зів’яли в полі квіти,
В землі зерня омріює весну.
Про осінь завжди всі поети пишуть
І я складу їй пісню не одну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895542
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020
Викради мене, благаю,
Від усього світу потай
В казки лісову дрімоту,
Де снігів блищать полотна –
Хай хатинка стане раєм.
На замріяній поляні –
Дім мисливський обігрітий,
Що сріблиться оксамитом,
В богатирських сніжних вітах
Справдить мрії всі різдвяні.
Ти поцуп мене у буднів
У чарівне царство снігу
І влаштуй душі відлигу –
Запали камін наш тихо.
…Я і ти – в краю безлюднім…
У різдвяну ніч кохання
Все відійде другорядне:
Почуття нам не підвладні,
Ми з тобою безпорадні
В мріях чарівних, незнаних…
Раю не знайти на мапі –
В казки ж бо – нема адреси.
Тільки нам знайомим рейсом
Хижка, ніби з піднебесся,
Нас зустріне в сніжних лапах.
На Різдво в казковім краї
Сосни чепуряться в іній,
Й гріє двох – тепло каміна.
Мій коханий, мій єдиний!
Викради мене, благаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895560
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020
Злетіла зірка, впала в море,
Чиєсь закінчилось життя.
Услід дивилися їй зорі,
Назад не буде вороття.
Вона недавно так палала,
Вселяла віру у життя.
Своє проміння посилала,
Скінчилось враз серцебиття.
Сумна картинка, не поправиш,
Летіла страждуща душа.
Нічим уже тут не зарадиш,
У інший світ вже вируша.
Їй освітив дорогу Місяць,
Прощай, пробач нам ти за все,
За цю приречену самотність,
Нехай там Бог тебе прийме.
Та ти ще снитись будеш довго,
Тим з ким земне життя провів.
Хай буде світлою дорога,
Пробач своїх всіх ворогів..
-------------------------------------------
Запрошую послухати мою пісню до написаного
вірша: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164197
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894967
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 14.11.2020
Нектар зі скрипки музикою стік,
Йшов втомленими, як і ми, снігами,
Залишив в неповторних серцю гамах
густе тепло, що не забути вік.
У край бажань, що так і не збулись,
Знайома скрипка голосом покличе.
У музиці замріяно-величній
знов оживає приспане «колись»…
У нотах – ту́га й невимовний жаль –
Смичок зайшовся в емоційнім русі.
За кожною струною – біль тягнувся –
шкодує все
за втраченим
скрипаль…
Сум викликав одну із тих примар,
що кожен заховав під вічні ґрати –
тепер його у нас не відібрати.
… Стікає почуттів п'янкий нектар .
(Іллюстрація - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894742
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 14.11.2020
Я , росла , як Мавка біля Дністра
Пташкою , літала до бистрої річки.
Так не навчилася , плавати я
Бо боюсь,води як вогню у пічки.
У польоті ,не дивлюсь з висоти
Від страху , паморочиться в очах.
Боюсь , злих собак... змій , і самоти
Не прокинутися, від сну у снах.
Здавалось, сильна...і як сталь тверда
А хто обідить , мене ...плачу, ридаю .
Бачу ,кров млію...і болить, душа...
Від слова "війна"-спокою немаю.
Бачу, рану ... покалічених, слабих
І калатає, частіше моє серце.
І наплачусь, як хоронять молодих
Ми , не застраховані від смерті.
Я , не люблю, сварок- лайливих баб
У яких довгий язик ....і гострі зуби.
Хитрих лисиць, брехунів і нахаб
Які ріжуть словом дуб до зрубу.
Я , люблю , політ предвічне небо
Нераз сонечко обпалить мрії мої.
Віра, дає сил повірити у себе
Як вітри ,обшарпують крила мої.
М .Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893999
дата надходження 04.11.2020
дата закладки 06.11.2020
Морю не нудно
Сонце і чайка над ним
Радість у хвилях
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893646
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 06.11.2020
Ой, люцерно ти, люцерно,зовсім не поспіла,
А косить тебе вже треба – я загострю вила.
Чорні бур'яни трикляті голови здійняли,
А коса моя гостренька косить, бриє, жалить.
Приспів:
Ой, ти, Гонто, Гонто - брате, отамане грішний,
Обминає тебе спокій, бо душа невтішна.
Тріпотить твоє серденько та й за всю Вкраїну –
Ти не зрікся свого роду, в горі не покинув.
Ой, ми, браття, погуляєм степом на роздоллі
Та й покажемо безбожним – хто господар в полі!.
Гей, ви, славні козаченьки! Ходіть до криниці,
Наберіть у свої фляжки чистої водиці.
Приспів.
Степових орлів ватагу спрага не здолає.
Як там доля обернеться – хто там його знає...
Не свята це справа, браття, панів катувати,
Але що вже тут поробиш – треба міру знати.
Приспів.
p.s. 27 червня 1768-го року російський загін оточив Умань, де на той час перебували Ґонта та
Максим Залізняк. Вважаючи росіян своїми союзниками у боротьбі проти поляків, близько 900
озброєних гайдамаків разом зі своїми ватажками не чинили опору і були підступно захоплені
до полону військом генерала Кречетнікова. Повстання було жорстоко придушене. Полковник
Гур'єв наказав покарати Ґонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Ґонтою
— як піддані Речі Посполитої — були передані коронному командуванню (галицькому старості
Францішеку Ксаверію Браницькому). Їх стратили у селі Кодні поблизу Житомира та в селі
Серби (нині село Ґонтівка Чернівецького району Вінницької області).
Полонених Залізняка й Ґонту після жорстокої екзекуції (кожному дісталося по 300 ударів)
кинули до ями. Судив ватажків особливий інквізиційний трибунал у селі Серби поблизу
Могилева-Подільського, який після 10-денних знущань виніс присуд. Залізняка заслали на
довічну каторгу до рудників Нерчинська. Ґонту засудили до страти. Страта мала тривати 2
тижні: упродовж 10-ти днів кат мав кліщами здирати з нього шкіру, на 11-й — відрубати ноги,
на 12-й — руки, на 13-й — вирвати серце, на 14-й день — відтяти голову.
Шляхтич Дуклан-Охотський залишив свідчення про виняткову мужність ватажка повстання:
« Ґонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче направлявся до кума на
іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не
здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Ґонта сказав: «От, казали, що буде боляче,
насправді ні крихти не болить! »
Пам'ятник Залізняку і Ґонті.
Бачачи, що безприкладна мужність Ґонти справляє на присутніх протилежний ефект, генерал
Браницький, присланий на допомогу російським військам, наказав уже на третій день відтяти
йому голову і вирок виконувати на трупові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866700
дата надходження 02.03.2020
дата закладки 06.11.2020
Похилилася верба...Дуб схиляє віти...
Вже минув мій дивосад у цілунках літа.
Я не зчулась, як прийшла осінь ніби в гості,
Вже тупцюється й зима на моїм помості...
Не зуміла я спинити біг років гарячих,
Ні веселих, ні сумних, ні глухих, ні зрячих.
Та й не може їх спинити ніхто і ніколи,
Підхопили їх вітри, віднесли за море.
Осінь, жовтень, листопад в моїм саду ходить,
Мої коси, як траву, і сріблить, і косить.
Так мої і дні, й роки в вирій відлітають,
Тільки жаль вони до мене назад не вертають.
Кличу я свої роки днями і ночами:
-Зупиніться хоч на мить, не встигаю з вами...
А вони летять, спішать, не чують благанн,
Та живуть в мені завжди мрії й сподівання.
Мій осінній дивосад, сповнений плодами,
Обсипає він мене щедрими дарами...
Не схиляюся від вітру, не кричу, не плачу,
А свій літній дивосад я в онуках бачу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894076
дата надходження 05.11.2020
дата закладки 06.11.2020
Не тримай біль у серці,
Відпусти нехай собі йде...
Ніхто не помер в цьому світі даремне
І ніхто даремне не вмре.
Все стається як має статись...
Бог поміж нами завжди тут є.
Життя створене Ним щоб розквітати
І щоб зів"яти, коли час настає...
Танцюй щосекундно, посміхайся, трудися
У кожного щастя своє...
Відчуй це життя повноцінно і в нім розчинися,
Любов хай наповнить серце твоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890601
дата надходження 03.10.2020
дата закладки 06.11.2020
Колишуться віти смерекові,
Біля річки росте верболіз.
Пригадую дні оті чудові
Як вперше тобі квіти приніс.
Тюльпани весняні веселкові,
Так багряніли в твоїх руках.
В пам"яті моїй дні ці чудові,
Дотепер не стерлась роках.
Життя моє прочитана книга,
З часом гортаю ті сторінки.
Буває в душі холод мов крига,
Пригадаю -стає навпаки...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893839
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 06.11.2020
Кто виноват скажи солдат
Кто виноват, скажи солдат,
Что ты устал ходит в наряд?
Что ты попал сюда в Кап-Яр,
Хотя тебя никто не звал.
Что на посту один стоишь,
Глазами жадно в даль глядишь,
Не подпуская никого,
Не отзываясь ни на что.
Ты службу нёс как верный пёс,
Не понял лишь один вопрос
-Ты забывал что в этот час
Гуляют и поют про нас.
Ты не забыт и не забит,
ты жив пока живёт тот миг
-И что живой ты человек
И что служить тебе не век.
Два года быстро пролетят,
Последний раз пойдёшь в наряд.
Отдашь родной свой автомат,
Взгрустнёшь и станешь вспоминать.
Как ты здесь жил, как ты служил
И все печали пережил,
А ныне ты учил Устав
И мудрость службы постигал.
Не отвечай ты мне солдат,
Ведь здесь никто не виноват.
Родных и близких вспоминай,
Два года ж Родине отдай.
Стих написан во время службы в Армии.
Днепр май 1985- Капустин Яр июнь 1987
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881285
дата надходження 30.06.2020
дата закладки 06.11.2020
Ой, на Івана та й на Купала
Там дівчинонька в лузі ходила,
Квіти збирала, віночок плела
Ой, на Івана та й на Купала -
доноситься від річки дівоча пісня.Це ж нині свято Івана Купала, або
як ще його називають Івана Лопухатого.Мабуть тому, що цієї пори лопухи ростуть, наче дерева.А ще такого лопуха вбирають-
прикрашають у цей день і навкруг такої "мариноньки" водять дівчата хоровод.
Кругом Мариноньки
Ходили дівоньки,
На долині дощик іде,
На долині та й біля калини, гей...
Це чудове свято сягає своїм корінням часів, коли люди поклонялись язичеським богам-ідолам, вірили в магічну силу природи.Ще й досі у пам"яті народу збереглась легенда,немов би колись давно-давно
у богині Вардани народились близнята брат і сестра, яких нарекли
Ладо і Лада.Та коли вони підросли, то закохалися одне в одного.Але родоначальниця усіх древлянських богів Ягна, що в перекладі означає "живий вогонь" або "вогонь життя", не допустила їхнього пошлюблення доти, доки вони не пройшли кількох, насланих нею перевтілень і потім перестали впізнавати одне одного, стали чужими.Їх перша ніч любові, освячена купанням у річці і дала початок святу, яке згодом стали називати святом Івана Купала.
Ой, на Івана, на Купала
Ходить Ганнуся гарно вбрана,
Із нею Йванко вітається,
Залицятися стидається -
співають дівчата, плетуть віночки, щоб потім пускати їх на воду і дізнаватись де їх чекає щастя.В який бік попливе віночок, звідти й чекати-виглядати милого-судженого.
Ой, ти, місяцю світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів,
Щоб мій віночок цілим зостався,
Милесенькому в руки дістався -
чується чистий, сильний дівочий голос.
І коли ці слова пісні справджувалися та вінок і справді потрапляв до рук вимріяного у снах тієючи іншою юнкою коханого, то дівочій радості і щастю не було меж.
І вже на березі ріки палає величезне вогнище, полум"я якого, здається сягає неба.Та нічого вже не страшно дівчині, коли поруч той,котрому до рук потрапив її віночок, яким сама доля єднає їхні руки та серця.І, тримаючись міцно-міцно, стрибають вони через полум"я, щоб усе життя бути готовим йти один за одним, як мовиться у вогонь і воду.
Сміх, жарти й веселощі не втихають аж до світанку.То тут, то там спалахує, як купальський вогонь, пливе, немов річкові води, лине аж у піднебесся пісня:
Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька віночок плела,
До річеньки йшла, в воду пускала
Ой, на Івана та й на Купала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676588
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 05.11.2020
Ти ніхто. Ніхто крім тебе
Не знає всієї правди.
Вона - не Prada, не Gucci.
Вона - твоє нутро.
Вона більш не прийде до тебе завтра!
І більш ніколи не скаже тобі, що ти
Найкращий, що ти - Ісус у живому тілі.
Як важко! Адже тепер усі кругом
Такі твердющі та зароговілі.
За рогом віятиме узимку знов.
Вона не прийде до тебе, як захворієш.
Пекельно важко! Вона - любов!
Але навчити її любити більш не зумієш...
Пройдуть роки, вона як дружба
Буде радіти з тобою завше.
Ти відрікався від почуттів і і втіх.
І втік. Від усмішок, насолод та її замшу.
Кохання з нею так і не знавши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804423
дата надходження 26.08.2018
дата закладки 05.11.2020
На Сході втрати… Знов на Сході втрати!
Як каже влада нам, не бойові…
В останню путь у вічність йдуть солдати,
А в когось мир і тиша в голові…
Здоровий глузд дріма під крики «браво»,
Псевдореальність впарює ТеВе.
Нам пудрять мізки хлопці із кварталу,
А човен наш знов не туди пливе….
Телеекран озвучує новини,
У душі наші сіючи сміття.
Усе, крім правди…, скрізь щасливі зміни…
От тільки зовсім інше в нас життя…
На сході втрати… Нині, як і вчора,
Неправда й зрада знову правлять «пир».
Ми нація, що сліпотою хвора!
Нам не господар треба, а кумир!
О мій народе, мудрий мій народе!
Як зміг тебе зелений спрут приспати?
Свободи привид на задвірках броде,
Мир кришталевий бережуть солдати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891168
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 05.11.2020
Спроваджуєш жовтень за горизонт,
аби не зламатись
від холоду,
Бо він, як наждачний папір,
що дряпає осад на серці,
та хоче його звідти висмикнути.
Чим більше болить - тим менше серце покривається іржею
кольору йоду,
Тим менше шансів здатись
і себе просто вимкнути.
Кожен складається з кислого і солодкого.
Осінь скидає листя,
а здається,
що ламаються усі наші кістки - і то надто сильно.
Кожна лінія на пучечках пальців
втрачає відчуття дотику.
Якщо відчувати,
як м’яке бурштинове світло,
лікує тебе - будеш вільна,
Нічим не зв’язана,
ні від чого не залежна.
Навіть від ліній,
що на долонях долю прокреслюють,
будеш від цього звільнена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893506
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 05.11.2020
[i](віршоване оповідання)[/i]
Я не носила вишиванок,
їх в мене просто не було,
бо збереглось тих одяганок
десяток на усе село.
І в домі – жодної ікони,
то не було і рушників,
не мали скринь ми чи схоронів
із давнім спадком прабатьків.
Квартира вчителя. Чистенько.
Макети звірів та птахів.
В дубовій рамі сам Шевченко
дивився з глибини віків.
Матуся, вроджена шляхтянка,
не вишивала полики:
хазяйство, школа й до світанку
перевіряла помилки
у стосах зошитів...
Ой, нене,
тяжким було твоє життя.
З усіх захоплень – щодо мене –
найменше вабило шиття.
Від примітивних візерунків,
що бачила я по хатах,
не мліло серце вередунки,
не видихали груди: "Ах!"
Аж поки я не побувала
в гостинах дальніх, у рідні.
Там в кожній хаті дивували
творіння рук на полотні.
Живії маки між колоссям,
орнаменти на рушниках
такі, що стримать не вдалося
моє гучне і щире: "Ах!!!"
Везла узори від майстрині
давнішній подрузі сім'ї,
золоторукій Василині,
щоби порадувать її.
... Минає час. Ми на терасі,
а Вася – ластівкою в дім
влітає мовчки до Тараса,
мить – вишитий рушник на нім.
... Запала тиша. Посвітліло?
Чи душ торкнулася яса?
В Шевченка очі потепліли –
зачарувала всіх краса.
Її магічна диво-сила
людину змінює і світ.
Яку ж полуду я носила
усе життя?! Сімнадцять літ!
Роки студентські. Як гурманка
дивлюсь, здивована без меж:
на кожен смак є вишиванка,
й для мене, капризулі, теж.
На вибір – силонька-силенна,
для всіх випадків й поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра, й неба голубінь,
і вишукано білосніжні,
й осінні барви золоті,
яскраві, однотонно-ніжні
батистові й на полотні.
Яка безмежна фантазійність,
майстринь таланту глибина!
В них – пісні тиха мелодійність
і оберегів таїна.
Ну що там Ґуччі та Версаче?!
У вишиванці є наш знак:
лиш одягни її, юначе,
і ти – орел. Ти – свій! Козак!
Серед такого ось розмаю
твоє дитинство протекло,
у ній – краса твойого краю,
душі народної тепло.
Тож нині пані і панянки,
та й карапузи-малюки
вдягають радо вишиванки,
шанують й носять залюбки,
як цінні нації перлини,
її таланту щедрий цвіт.
Вони – візитки України,
що славлять край наш на весь світ.
17.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 18.10.2020
Разрисуй - холсты мастихинами
(Под лазурными балдахинами)…
Не смотри - в глаза одиночества:
Одиночества из пророчества…
Одиночества - не строптивого…
Беззащитного, не спесивого…
С забинтованной шрамом раною,
Испытавшему ярость пламени…
Обними - в сто раз крепче прежнего…
Твои руки - нежнее нежного…
Оживи - холсты мастихинами
Под лазурными балдахинами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829528
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 18.10.2020
Среди пыльной улицы,
Жарким солнцем стелеться,
Проxодящий мимо день,
Все желания,
В миг забудутся,
С тусклым светом появится лень,
Над асфальтом вновь,
Душный воздуx и,
Разъярённая пылина,
И наверное,
Нет спокойствия,
И не будет его никогда,
В шумном городе,
Где забот полно,
Люди душы теряют совсем,
Только вороны,
Им то всё равно,
Криком оповещают всем,
"Скоро смерть придёт!
Скоро смерть придёт!"
Но глуxи мы к пророчим словам,
Нам тогда дойдёт,
Когда тело упадёт,
Бездыxанное, но без ран,
Тогда все поймут,
Кто и что мы здесь,
Что бежать бесполезно давно,
Что жизнь наша - пруд,
А мы только грязь,
Безвозвратно плывущая на дно,
И лишь иногда,
Когда бурный поток,
Времени, что как вода,
Подбирает нас,
Резво сбивая с ног,
Неся, неизвестно куда,
Мы становимся,
Чуть-чуть больше, уже,
Нежели "Человек",
И проснувшись вновь,
Вновь и скажем себе:
"Какой-же ужасний ты, Век!"
Вновь на улице,
Где гримас полно,
То лживыx, то грустныx порой,
Мы почувствуем,
Как-же xолодно,
Xоть и стоя на солнце, весной,
Так пройдут и дни,
Так пройдут года,
Заморочимся вновь, с тобой, мы,
И привыкнем уже,
Что всегда xолода,
Что не выбраться нам из зимы,
Вновь работа - дом,
Вновь друзья - семья,
И много ещё суеты,
Но в конце-концов,
Помру в рутине и я,
Помрёшь, в рутине и ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437598
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 18.10.2020
Ты самый главный человек
На целом белом свете,
А время продолжает бег,
Как люди на планете.
Всё просто: можем мы сполна
Жить тихо без скандалов.
Скандалы – это ерунда!
Так быть довольным в малым
Не может каждый человек.
Ему давайте много.
А время продолжает бег,
И старость у порога.
Быть мудрым, каждому дано.
Иначе быть не может.
Проблем, конечно же, полно.
И кто тебе поможет?
Мы люди с мудрой головой.
Мы созданы богами.
Живи, гордись всегда собой.
Мы всё решаем сами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774347
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 18.10.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2020
Давай з тобою ми перейдемо на Ви,
Хай в моє серце ляже мир та спокій,
Переполохані збісилися вітри,
І потривожили мій сон глибокий.
Я бачу берегом зросла трава,
Дерева цвітом стали покриватись,
А в душу проситься непрохана журба,
І сил немає цьому опиратись.
Давай з тобою ми перейдемо на Ви,
Хай пролетить долиною омана,
У небі заблудились два світи,
А в мене й досі не гоїться рана.
Лю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887973
дата надходження 05.09.2020
дата закладки 18.10.2020
сніг. магія. логос.
Сніжинками магії розпадається слово
Вітер легкий і прозорий пронизує кості
Хмар білохвостих
Лине казками крізь простір
Листя зриває із посивілих скронь
Димить вогонь із пащі дракона на вежі
Вдивляється золотом крізь рубежі безбережжя
Розніженно-сніжний у кришталевій пожежі
Потягує з кружки вогняно-терпкий молочай.
І надзвичайно, і ніжно так серце лепече
Маленька ґаздиня зплітає із пір'я вечір
Кіт позіхає крізь сутінки теплих речень
В тиші нічній крокує крізь сон крадькома
Зима
І невідомо звідки, куди невідомо
Серце так млосно охоплює радості втома
І підсвідомо, ти відчуваєш, що вдома
Мов засурмила смерековим спокоєм мла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774728
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 18.10.2020
* * * * * ** * * * * * * * * * * * * * * * * *
Сонце після дощу посміхнулося:
„Йди, теплом обгорну, обігрію!”
Блискавка й грім — все погане минулося,
Вже пройшло, вже забулося.
Мрію,
Мрію про казкові світи,
Де зачарована ти
І між нами пролягають кохання мости.
31.05.09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443856
дата надходження 17.08.2013
дата закладки 04.10.2020
ЖИВИЙ, ПОКА.
Віри, Надії й Любові !
Зі святом всі будьте здорові !
«Ну, як ти там?» «Живий, пока!» -
Як похвалитись нічим…
Старість нам дана мов ноша тяжка -
Живим ти не лишишся вічно!
Душа і серце та й мозок
Людське визначає буття.
Бажання, потреба й обов’язок -
Це вічні стремління життя.
Без серця не має любові,
В бездушних поваги нема,
Бездумні усі безмізкові,
Безсовісність в них не дарма.
Життя там іде гармонійно
Бажання де першість веде,
Потреба вартує надійно,
Обов’язок править і зве.
Потреба вперед виступає,
Бажання за нею ідуть –
Тут зрілість життя надихає,
Обов’язком вершиться путь.
Бажання на третє відходять,
Потреба на другім стоїть,
Обов’язок всім верховодить -
Тож треба ще в світі пожить.
А раптом бажання зникає,
Потреба ще тіло живить,
Обов’язок й тут вимагає
Ще жить щоб її вдовольнить.
Бажання й потреба пропали,
Обов’язок вічно живий -
Старі так завжди доживали,
Виходячи з смертю на бій !
30.09. 2020 р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890240
дата надходження 30.09.2020
дата закладки 04.10.2020
[img]http://cs606516.vk.me/v606516008/7c/aDVR0CfVSKc.jpg[/img]
Я вперше у житті не хочу мріяти,
Не хочу бачити, як піде перший сніг.
Увіковічений моїми мріями
Він буде танути, а я не так хотів.
Ловлю сніжинки всупереч реальності
І огортаю їх своїм теплом руки.
Нехай розтануть, може за невдячності,
Та краще мить тепла, ніж холод навіки.
Ну а твоє тепло - лише ілюзія,
Примара вирвана з обірваного сну,
І у житті твоїм я був прелюдія,
А хто для мене ти - я досі не збагнув.
І все ж не намагаюсь стерти з пам’яті
Ті почуття, що загорілись на життя.
Заручник я, по власній волі замкнутий,
Забуду все, але не те, чого нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468049
дата надходження 23.12.2013
дата закладки 04.10.2020
Осінь пройшла несподівано поруч з душею,
Кволі бажання затерлися тихо мов файл,
Планів нема – не на день, для епохи всієї.
Тихо в душі – та немов зазирнула за край.
Зранку встаєш, все розписано, просто і звично,
Нове шукаєш – лиш чути, як листя в шумить,
Зранку відлуння ранкове в майбутнє не кличе,
Тільки із лісу торфовище злістю димить.
Осінь прийшла, тільки листя промерзле не пада,
Висохла зелень ще часу зимового жде.
Видно порушений ким-то всесвітній порядок,
Золото осені – хтось і його в нас краде.
Сухо в природі, в душі ні на грам не мокріше,
Хочу дощу, наче манни небесної, знов.
Знаю, що бути ще може напевно і гірше,
Тільки за осінню прийде надія й любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614435
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 04.10.2020
Те солом'яне сонце,
яке ти сховав на горищі торік,
зв'язавши йому в пучечки проміння
думками зимними,
вже сьогодні
котилося небом
і сяяло дзвінко,
а потім скубло траву
на узбіччі шляху самотнього,
зазирало в душі ярів
і про весну мені співало.
Ой, як рясно лилася пісня ота:
на квітучі дерева
й на галявини зелен-чубаті,
на пахучу ріллю
теплим медом...
Ми ішли з сонцем вдвох
через Землю всю...
аж надвечір воно сіло спочити
на пелюстці кульбаби,
а я далі пішла, бо
горище і досі відчинене.
Тож, зачиню...
до зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870430
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 04.10.2020
Чому саме січень? Чому саме ми? Для чого?
Чому саме ти? Розкажи мені, поясни!
Навіщо мені залишаєш прозорі сни,
Натомість в душі не лишивши нічого живого?
Чому до безумства? Весь світ у твоїх зіницях...
Втрачаючи вічність - нізащо тебе не віддам.
І мучусь, і каюсь, та вірю твоїм словам...
Прошу, поясни! Хоча... Вже яка різниця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636593
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 04.10.2020
Я терял тебя в каждой прохожей,
Находил(может) в каждой "своей",
До сих пор где-то в мире под кожей,
Там, где не существует людей.
Ты гуляешь аллеями, садом,
И возможно, заглянешь к пруду,
Будешь мило ловить звездопады,
А я снова тебя пережду.
Думал, ты стала песней, мотивом,
Вдохновением, одой,..иной...
А ты так же в том лике смазливом,
Всё с такой же фальшивой слезой.
Я любил... Ты не верила жутко,
Как то даже сказала: "Не ври!",
Ожидала свершений, дебюта
От того, кто любил сентябри.
Разве я виноват в том, что честен?
Разве я виноват, что был твой?
Что на столько я малоизвестен,
Что на столько твой антигерой?
Понимаю, на всех не похожа,
Понимаю, что мне ты чужа...
Что дорога, увы, но расхожа,
Что реальность ясней миража.
Не теряй меня в каждом прохожем,
Не ищи меня в каждом "своём",
Мы друг другу уже не поможем,
Схоронили нас, просто живьём.
Твои волосы вечно в закате,
Мои взгляды весь день на тебе,
Твои мысли то в облачной вате,
То в тихонькой и вечной мольбе.
Я готов был кричать, что влюбился,
Я готов был кричать, что моя.
Ты сказала, чтоб просто лечился,
От чего же, сказать не смогла...
24.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890598
дата надходження 03.10.2020
дата закладки 03.10.2020
Над краєм лісу вийшов місяць ясний,
В широкім небі блиснула зоря.
І очі твої блимнули прекрасні,
Блакитні мов волОшкові поля.
Даремно ти так мило посміхнулась,
Я усмішку як натяк розцінив.
Твої вуста солодкі і пекучі,
Неначе мед п’янкий я пригубив.
Поплив туман над лугом білим димом,
Траву встелила блискотом роса.
Запахла ароматом свіжим сіна,
Дівоча туго зібрана коса.
І тільки дуже рідкісний комарик,
Нам іноді пискляво заважав.
На голе тіло вороном скаженим,
Немов на свою здобич він сідав.
Я вранці проведу тебе додому,
За талію тоненьку обійму.
На згадку подарую пишну квітку,
І назавжди від тебе я піду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343953
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 03.10.2020
Невидимі павутинки
Снує сон у Царстві тьми,
Піднятись по них непросто,
Щоб бачити сни...
Приснився сон,в якому сплю,
В якому вранці прокидаюсь,
З твоїх обіймів вивільняюсь
І погляд ніжний мій сповзає
З твоїх плечей, з твоїх долонь...
Нема пустих речей...
Так тихо-солодко...
Вже не з тобою, осторонь:
-"Я пам'ятатиму."..- сказала.
Темряву ночі і сниво
Сонячний ранок змінив,
(В пробудженні дивна сила...)
Та сон він не змів.
Невидимими нитками
Поєднані сон і дійсність.
Єднання духа і плоті -
У цьому його чарівність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890520
дата надходження 02.10.2020
дата закладки 03.10.2020
У пригорщах тримаю літо,
У сонці тішуся теплом.
Хай осінь запізнілим квітом
Іде у часі, напролом...
А небо виграє в промінні,
У сяйві повниться земля.
Ховає виноград в затінні
Солодкі грона у гілля.
Так надзвичайно відчувати
Усю природи благодать!
Усміхнені світанням хати,
В заплітті затишком стоять.
Осяйний ранок, теплий - тиша...
Сміливо літо краєм йде...
А осінь лИстом скаргу пише
І вітром удоріж кладе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888762
дата надходження 15.09.2020
дата закладки 02.10.2020
Перш чим засудити -
Спробуй зрозуміти!
Людське пальто душі вдягни...
Не треба грубих слів казати!
Спробуй любові серця відшукати.
А рани душевні здатні так боліти,
Що інколи й не хочеться жити...
А потім смирення приходить,
І повертається душевна радість!
І хочеться гори звернути,
І встигнути стільки зробити,
Бо годі вже сумно сидіти!
Варто енергійно добро творити!
29.08.2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890127
дата надходження 29.09.2020
дата закладки 02.10.2020
Сьогодні знову я тебе, любов, –
Як і учора! – знову не побачив.
На серці бите скло, і так, неначе
Це ти усе розбила, так, немов
Відсутністю втопила у журбі –
Сьогодні знову! Боже, вже у соте
В ту саму рану серце поколоти –
У сотий раз удалося тобі.
Уже й черешня ніжністю цвіте;
Не вирішити цю сумну задачу,
Як я тебе ніколи не побачу
І як не запитаю більш про те,
Чи серце ще відроджується, бо
Воно ожити може, наче квіти
І чи побачу ще тебе до літа?..
Сліпа любов – це істинна любов!
Ти знаєш, ти ж не знаєш головне! –
Як ти комусь потрібна до боління,
Що ти комусь Венера і Афіна,
Що день цей також згасне і мине,
А завтра – знову туга до небес
І завтра хтось чекатиме так само
На зустріч із любов’ю до нестями
І, може, він зустріне ще тебе.
29.05.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877815
дата надходження 29.05.2020
дата закладки 02.10.2020
Люблю дивитись на вечірнє місто,
Його вогні і метушливий люд.
Вже осінь,те своє коралове намисто,
Збирає із усіх усюд.
Згоряють смолоскипами каштани,
І клени вже задумані стоять.
Вечірній холод, закує в кайдани,
Листочки золоті, що он біжать.
А сонце вже збирається в відпустку,
Пакує чемодани на курорт.
І місто полишає, наче пустку,
Що позіхає, широко розкривши рот.
Небо,що було колись блакитне,
Все оком золотим мені моргає...
Поглянула... Таке привітне...
Та стомлене...Все раз по раз зітхає...
А ген навпроти, блимає самотнє світло
Ще хтось не спить разом зі мною.
Теж споглядає те притихле місто,
Яке осінній вечір кутає імлою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370895
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 02.10.2020
Бідна земля, кого ти тільки носиш?
По тобі ходять, їздять на тебе плюють,
А ти терпиш, стогнеш і все зносиш
І дощами теплими твої сльози ллють.
Тебе бурлять, свердлять, всмоктуючи соки
Тоді в тебе так довго не заживають рани
Ти кричиш від болю: «Поки, люди, поки?»
А ми не чуємо, ми сліпі тирани.
Часто кажемо: «Ти нам мало родиш
Знаєш, мало поживи, що ти нам даєш»
У тебе не вклали ми нічого, а ти годиш
Ти нам, як злидням милостинь даєш.
Та людям все мало, коли ж ми наїмося?
Лінуємось любить тебе, ось у чому суть,
А ти стомилася, але даєш колосся
І думаєш: «Коли часи добрії прийдуть?»
Тебе ми роздягаємо, рубаючи дерева
Тіло твоє змащують токсини і мазут
Ти стогнеш: «Зупиніться вже не треба!»
Та гори сміття на тобі, як гриби ростуть.
Ми бачимо, стоїш ти простоволоса й бідна
Зґвалтована людиною в якої сорому нема,
Для себе сама ти давно стала огидна
Схаменіться люди, бо колись почнеться на землі війна!
І візьме Земля у руки сильну від природи зброю
Спекою засушить, сонцем все спече
Поб’є градом і заллє себе водою
І закине люд увесь за своє плече.
Голод по собі пустить, а за ним хвороби
Не залишить від людини тіла, ні від нього тліна.
Ми ж бо паразити на тобі, вірусні мікроби
І визнавши помилку впадемо на коліна.
Будемо гризти лікті та буде вже пізно
Перед нами пустеля, не для пиття вода,
Та слово природи не кам’яно - залізне
І змилюючись над нами дасть пагонець життя.
Ми вхопимся за це крихке життя руками
І будемо радіти, що вона нам дала благодать,
І будемо цілувати землю, що гадили віками
Пам’ятати, щоб війна не повернулася,
як бумеранг назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374659
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 02.10.2020
Дивлюся в небеса похмуро,
Шукаю в хмарах знаки літа...
Моя душа, мов Інтрамурос,
Закрита від сумного світу...
Не реагуючи на свято,
Зірки зображує на стелі...
А зло, конкістадор заклятий,
Сховалося у цитаделі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641981
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 27.09.2020
Люди - шкатулки, люди - криві скринькИ,
Що зберігаєте під вашими замками?
Скільки зосталося світла отам, на дні,
У душах - рахвах всіяних камінцями?
Люди - шкатулки, люди - криві скриньки,
Що ви ховаєте, там, під дахами - спинами?
Скільки зосталось в вас віри у світлі дні,
А скільки надій вже назовсім, назавше згинуло?
Скільки лишилося темряви, пилу й сліз?
Чиїм страхам ви дозволили вас замкнути?
Вас зсередини спустошує ваша ж злість
І вам наразі іще цього не збагнути.
В кому із вас був прихований щастя зміст?
Чому його ви так легко змогли забути?
Люди - шкатулки скрізь носять з собою ніж,
Щоб їх ніхто та ніколи не зміг відімкнути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870805
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 27.09.2020
Ось ударили люті морози…
Обпікають нам щоки вітри.
Я іду по буденній дорозі,
Але ноги не хочуть іти…
Скільки осеней бачили очі.
Скільки весен чекала душа.
Скільки кожен собі напророчив.
Скільки нас відійшло в небуття...
Я частенько кривила душею
І, повірте, приймаю цей гріх.
Але вірила сутністю всею,
Що здолаю незламний поріг!
Озираюсь частенько в минуле.
Виправляю свої помилки,
Але знаю, назад не вернути
Босоногі дитячі роки…
Не встигає людина за часом.
Він то вбивця, то лікар, то друг…
А годинник невтомно рахує
Всі секунди відведені тут…
Проступа сивина в моїх скронях…
Роки в далеч відносять тугу.
Я сьогодні живу поновому!
Я від щастя пускаю сльозу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310263
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 27.09.2020
Бог пройшовся по серцю
ногами босими.
(Валя Савелюк "Клечальна неділя")
Навіщось ніч і ти - до серця босий,
І ці п’янкі спокусливі слова...
(Леся Геник "Босе")
Босоніж по траві мойого серця
Пройдешся, ледь торкаючи росу.
І голос мій раптово обізветься
На слів твоїх нечувану красу!..
Босоніж по піску моєї мрії,
Як тепла хвиля, пошепки майнеш...
І полетять кульбабові завії,
Дмухне в обличчя літепло хмільне!..
Мов доторкнувшись таїнства причастя,
Розвію попіл сумніву й тривог.
Босоніж по хмаринах мого щастя-
Як літній дощ.Як музика.Як Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339573
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 27.09.2020
У чому шукати натхнення?
У чорному чаї чи в каві?
Напевно, у своїй любові
До музики і до печалі.
Розбите і втомлене серце
Не знає, не може, зітхає.
Немов на останній автобус
Чекаю, чекаю, чекаю.
Тихесенько плакає око,
Укотре себе пожалію.
Майбутнього воно не бачить,
А вчора була ейфорія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429669
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 27.09.2020
Передо мною день создания,
Передо мною мир земной
И в этом есть то покаянье,
Где я обрел весь свой покой!
Ведь все что было все что будет,
Имело место что зовут!
Началом всех земных стремлений
По жизни что со мной идут!
Поверьте, то что было будет,
Ведь все во времени бежит
Зову все это дивным чудом,
Ведь жизнь мгновеньем дорожит!
События бегут все с нами,
Имеют место, время, год
И мы бежим да все мечтаем,
А время нас увы ,-не ждет!
Движенье,- жизнь определяет,
Кому то быстро и бегом!
Кому то радость доставляет,
Своим тем медленным ползком
Улитке жизнь ведь дал Всевышний,
Он ею крохой дорожит
Ну а кому коня в предачу,
Да он все скачет в этом прить!
Вот диалектика созданья,
Имеет время, место то !
Чтобы понять движенье в мире
Я вспомню детское лото...
Которое строит в сознании ,
Те лабиринты и судьбу
Кому то радость в назиданье,
Кому то зиму и пупгу!
Но все события значимы,
Они имеют свой ведь цвет
Движенье днем и в ночь учтивы,
Имеют свой закат,рассвет!
Как эти кони черный, белый,
Как день и ночь рядом стоят
И цветом тем черный и белым,
Все наши мысли четко бдят!
События по жизни с нами,
Бегут с собой всегда зовут
И белый конь он всегда с нами,
И черный,мысли ведь не лгут!?
Вот так все мы живем годами,
Живем в белесом дивном дне
А ночью мысли рядом с нами
Они с конем черным в узде!
Вот и мечтай мой друг что,как?
Что было,есть сейчас и будет
Где будет в жизни коня шаг
А может мат,-он не разбудит!
Имей мечту,благую в жизни
В мыслях с Всевышним будь всегда
Поверь не важно день иль ночка
С тем днем конем,- удача навсегда!
Заинчковский Николай
24.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889645
дата надходження 24.09.2020
дата закладки 24.09.2020
Одного разу, обставини заженуть тебе в глухий кут, де ти подивишся в очі своєму найбільшому страху... Ти зійдешся з ним в битві сам на сам. В битві за реальне життя чи повільну смерть в ілюзії. В битві, де ти вперше переможеш всі страхи зара́з, почавши боятися лише Бога... з надією лише на Бога.
Тебе не лякатимуть складнощі і дарунки життя. Ти звичайно ще будеш помилятися і вагатись, і хвилюватись, і плакати... але страхи вже не зможуть отруювати твоє життя.
Одного разу, ти вперше переможеш себе!
Світ не зміниться, люди навколо теж, й ти залишишся самим собою ... Але
почнеш набагато більше вірити в себе і розуміти інших...
Одного разу, рятуючись, ти схопишся за Любов...
Люди, любіть, прощайте, не мовчіть, намагайтеся зрозуміти хоч тих, хто поруч, не бійтеся жити, не бійтеся бути людьми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862373
дата надходження 24.01.2020
дата закладки 24.09.2020
Сховаю сум у жмутку листя,
Що осінь сипле залюбки.
Хай забере моє розхристя,
Наповнить радістю думки.
Стою на перехресті долі,
Розмову з місяцем веду.
Ти, знаєш, місяцю, доволі
Всього пізнала на віку.
Таку ж холодність, як від тебе,
І сонячну палку любов.
Чи то такий вже випав жереб -
Нести кохання без розмов.
Збирати в серці ніжність й ласку,
І там всечасно берегти.
Дивився місяць у кватирку
Та в кожного свої хрести.
22.09.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889472
дата надходження 22.09.2020
дата закладки 24.09.2020
Так хочется просто лечь на пол,
достать пианино из детства,
и старую песню с тобою сыграть...
И слышать тот звук откровений,
последнего дня не прощаясь.
Чтоб с треском об землю
разбился мой призрачный блик..
Чтоб вырвать из сердца все то,
что зову любовью.
Тобою расставлены мины..
И нервно вокруг сигаретный дым,
да к черту стихи и музу,
когда лишь в обнимку с котом..
А хочешь, я ведьмой не буду..
Кричать по утрам и летать на метле..
Ты стань мне чуть ближе,
шагая прохладой по виску.
И к черту все куклы, игрушки..
Душа в тебе есть. А что же во мне?
Закрыты все окна, и ветер молчит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704218
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 24.09.2020
Карантин розрахований на тиждень дивним чином перетворився на цілий місяць. Ніколи не могла подумати, що лікування душевних порізів може одягнутися у в’язаний светр із задовгими рукавами, довжину яких маєш корегувати, розпускаючи щоразу все нові рядки ниток. Поволі светр, який отримував свою звичну, буденну форму перетворювався на другу шкіру, яка ніжилася під кволими променями зціленої душі. Книги… Музика…. Слова… Мовчання… Вірші… Роздуми… Перелік безтілесно-матеріальних гостей мого періоду карантину можна продовжувати досить довго. Подекуди важко було вловити їх імена, коли безликі обличчя прошмигували повз мої зіниці, шарпаючи залишки надії. Алергія на людей та загострення зневіри продовжувалися. Холерична картина душевного захворювання доповнилася дощами за вікном, коли йдучи додому обличчя вмивалося холодними потоками, джинси ставали важчими від самотніх крапель, все дужче притягуючи тонке тіло до землі, так ніби хотіли схилити коліна у покірній згоді перед обличчям долі. Люди, слова яких я жадібно всотувала щоденно перетворилися на тіні спогадів, які лишають по собі усмішки, тихий сум та оманливу надію. Можливо варто розфарбувати цю надію у весняно-літні фарби, повернути її у свій світ сірості, алергії, яка викликає краплини на очах та тремтіння анемічних рук. Ніхто нікуди не зникає, не стирається помахом часу і не втрачається через банальні періоди загострення хронічної душевної втоми. Все лишається на своїх місцях, змінюються тільки час, відстані між душами та відтінки. Проте карантин поволі починав себе вичерпувати. Одужання було на ганку моєї душі…
Одужання….. Вчора посміхалася, дихала вільними думками та літала у снах. Сьогодні червоні змії-артерії звивалися на полотні зіниць, впиваючись тонкими іклами у тонкі вії, балансуючи у потоках солоних горошин. Нещодавно тримала сірі хмари на долонях, змиваючи з них зашкарублий наліт самотності, егоїзму з ледь вловимими для очей плямами від образ. Нині мої груди роздирає кашель. Шалений…… Нестримний… Нахабний…. Його руки роздирали на шматки кожну клітину. Хрипи моїх спогадів. Вони виривалися назовні, прагнучи нагадати про своє існування. Сьогодні кашель-спогад повернувся, улесливо посміхаючись, приховуючи істинний сенс свого раптового повернення. Після мого приїзду з міста, яке ховається у шатах бруківки, голос душі почав хрипнути від болю, розчарування та зневіри. Віра, яка жила на перехрестях думок, втратила свій орієнтир, заплуталася у закапелках і налякано забилася у куток старого подвір’я, ховаючи обличчя у стертих долонях. Куди йти далі? Вірити? Боятися людей та їх слів? Перетворитися на наївну діряву істоту, яка пропускає крізь щілини душі сказані слова, прожиті і емоції? У той момент моя душа була суцільною прірвою, у якій зникали почуті слова, прожиті без емоційно-безликі дні, які стрімголов потопали у темряві. На краю бездонної темряви стійко лишилися стояти втома, егоїзм та розпатлане серце. Ним погралися, висміяли та забули у пилі буденного життя. Проте чомусь згодом згадали, що десь там у пилу, бруді та брехні було щось загублено. Проте що?? Думки намагалися пригадати, що ж таке дрібне лишилося саме там…. З часом кроки віднайшли той прихисток загубленої дрібниці, однак надто пізно схаменулися. Проте…. Навіть така дрібниця як чиєсь серце може реінкарнуватися , отримуючи квиток у нове життя.
Цікаво, чого ж очікують від мого оновленого серця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427140
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 24.09.2020
Два деревця росли, у дружбі жили,
Kaлина ніжна і крислатий дуб,
Здавалось дуб давав калині сили,
Вона ж тулилась, пригортала чуб.
Усе ділили! Сонячні проміння,
Дощів краплинки,ночі зоряні,
Пісні пташок і чайки голосіня
Любов пашіла в дні ці весняні.
Минали роки , гнався дуб угору,
Широко віти розпускав свої,
Прикрив калину,залишив убогу,
Тулила стовбур, не чула солов’їв.
Все плакала, від болю завмирала,
Всихало гіллячко, вже більше не цвіла,
Не чув вже дуб,калинонька шептала,
Люблю тебе! Густішала імла.
Ось так буває і в людей. Кохання
Умре, коли зійдеться не рівня,
Не віддавайте серце без пізнання,
Така любов завмре, піде у забуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879651
дата надходження 14.06.2020
дата закладки 24.09.2020
Із першим осіннім протягом,
У дім занесло приреченість -
Зима прибуває потягом,
Допоки звучить це речення…
Допоки дійдем до крапки ми,
У кому ти знов провалишся.
Бо літо густими краплями
Із тебе тече – прорвалося!
Прощайся, моя знедолена,
Із танцями, сонцем, вишнями!..
Згадає тебе оголену
Це літо в ряду з колишніми.
Ще трішки попахне травами –
Допоки до денця витече,
Освітить ще раз загравами,
Твої небеса заквітчані.
Заплаче невтішно росами –
Злови їх у ніжні рученьки,
У скриню склади до посагу,
Що ждатиме червня змучено.
Не думай про гордість, пташечко,
Вустами цілуй гарячими,
А потім складай у чашечку,
Всі теплі деньки призначені.
Поп’єш з ними чаю солодко,
У темні часи зворушена…
А літо скінчилось, золотко!
Воно не хотіло – змушене...
#зновпонесло #ніхтонелюбиьлітотакякти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889004
дата надходження 17.09.2020
дата закладки 17.09.2020
Росу сріблясту
Накинула ромашка
Вуаль ніжності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888032
дата надходження 06.09.2020
дата закладки 17.09.2020
Заховались гайдамаки у Бушанському яру,
Рідні діти на чужині у годиноньку лиху.
Заходились чорні круки, на могилах танцювать,
Збожеволіла Горпина — от синів не одірвать.
Порубали два дубочки у зеленому гаю,
Ой не край себе Горпино — твої діти у раю
Б'ють по скелях краплі — сльози, плинуть квіти по Дністру.
Взяла мати в руки вила з гайдамаками в яру.
Ти не плач, не плач, Горпина, у родинному краю,
тебе діти не покинуть у небесному раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881523
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 17.09.2020
У дзеркалі панна, по імені Осінь
Розгладжує щічки рум’яні свої…
Лягає шифоном мереживна просинь
На сукню, що їй гаптували гаї.
Сіяє багрянцем крохмалене листя,
Коралі Калини на груди лягли…
Вже голими вітами коси сплелися
І Хме́леві пагони стан обвили…
А шляпка творила довершений образ…
Прикраса їй – з квітів осінніх декор.
Що пишна й жадана на те має доказ:
Їй перлами Ранок малює узор…
Валізу красуня уже спакувала…
Дарунків доволі… радітимуть всі…
У золото ліс і сади фарбувала,
Щоб злитись із ними у пишній красі…
Припудрила носик…всміхнулася Вітру...
Дала настанову холодним Дощам…
Вже скоро її парасолька розкрита
Постане Землі, мов божественний храм.
16.08.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886120
дата надходження 16.08.2020
дата закладки 16.09.2020
Хмарин пір’їнки
спалахнули і згасли.
Вечірня тиша.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887188
дата надходження 28.08.2020
дата закладки 15.09.2020
[i]У кожного в душі своя мелодія,
що вабить нас хвилюючим магнітом,
Так вирушаю в цю безмежність світу
під «Місячну сонату» в насолоді я.
І пристрасними музики паланнями
дарує світ Бетховена графині
сум’яття серця, місяць в водній сині –
В жагучім, нерозділенім коханні ми…
Надія вмерла, – пише час скорботою, –
Світ без Джульєтти – просто ні до чого.
Розповідає про печаль глухого
Адажіо сумними чудо-нотами.
Є в Алегрето привид чи ілюзія –
мов квітки розкриття те променисте,
цей світ його бажань – цнотливо-чистий,
з графинею Гвічарді тільки друзі ви…
Та епілог лунає серця мукою,
Несе Бетховен відчай аж до скону –
Портрет-мініатюру в медальйоні,
Й сонату серця з неземними звуками.
Передавати внутрішнє не стану я –
Твір дихає чуттями несказа́нно.
… І крізь віки несе фортепіано
Цей заповіт безсмертний до коханої.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888714
дата надходження 14.09.2020
дата закладки 14.09.2020
Ти закохався в ці ранкові хвилі,
Вони тебе зуміють потопити.
Від хвиль бувають кораблі безсилі,
Але без них вони не можуть жити
В обіймах ночі - темної коханки
Ти втратив розум, а, можливо, й душу.
Зустрінеш ти мої руді світанки,
Але тобі лиш усміхатись мушу.
Тікаючи від тихої пустелі,
Пірнай у шторм, зібравши всю сміливість,
І головою вниз лети зі скелі.
Це твій політ! Знайди свою можливість.
Пірнай в міцні обійми океану,
Давно твоя розтанула свідомість.
Куштуючи солодку цю оману
Дістанешся лиш дна вкінці натомість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883170
дата надходження 18.07.2020
дата закладки 12.09.2020
Я не буду за літом тужити,
бо ж і осінь чудова пора...
У ній гарно й комфортно теж жити,
набиратись наснаги й добра...
У садку є ще яблука й груші,
та і квіти мої ще цвітуть,
зігрівають вони мені душу,
й сумувати також не дають...
На городі останні роботи,
я виконую всі залюбки,
і мені до снаги ці турботи,
звеселяють і мрії, й думки...
Переваг є осінніх багато,-
це і спокій її, й кольори,
по-осінньому гарні й строкаті,-
і садки, і гаї, і ліси...
З задоволенням все споглядаю,
й переміни усі я ловлю,
і поповнення сил відчуваю,
і безмежно я осінь люблю...
Я не буду за літом тужити,
мине час й літо знову прийде,
Все можливе я буду робити,
й перемога колись все ж гряде!..
Та все ж маю в душі я тривогу:
безлад влади і вірус, й війна...
Ще й зима може збити з дороги,
і далеко, на жаль, ще весна...
Та тужити усе ж я не буду,
все погане колись все ж мине,
накопичення вірусу й бруду,
весни вітер у даль віднесе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888214
дата надходження 08.09.2020
дата закладки 08.09.2020
Залишивши у місті осінь,
повернулась у тепле літо.
Де медово гірке різнотрав'я
у повітрі по вінця налито.
Там, де сонце не палить, а ніжить,
оксамитом торкаючись тіла.
Там, де море, що завжди втішить,
коли дощ на душі чи злива..
Тихим бризом розвеселяє,
Із хмаринок складаючи пазли.
Ніжно хвилями огортає
й шум прибою складає у фрази...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888033
дата надходження 06.09.2020
дата закладки 08.09.2020
Улыбка может исцелить от ран,
вырвать из злобных лап печали душу,
разжать неприязни тугой капкан,
вылить всю истину наружу.
Улыбка может быть мила, легка,
располагать к себе иль заставлять влюбиться;
нежна как будто мамина рука,
она не даст тебе с дороги сбиться.
Давайте улыбаться господа,
как Мона Лиза или словно Чарли Чаплин,
откройтесь миру, раз и навсегда,
и он покажется вам словно сон прекрасным.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798604
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 08.09.2020
А вечори такі уже холодні,
Від сивих рос трава в саду злягла.
Ця осінь наступила не сьогодні,
Вона до нас поволеньки прийшла.
Все довші ночі, хоч на небі зірно,
Десь там, між хмар, збираються дощі.
Як все на світі - це закономірно,
І навіть те, що сумно на душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887768
дата надходження 03.09.2020
дата закладки 08.09.2020
Дружба - це своєрідна любов
Симбіоз довіри і віри.
Та якщо зраджуєш її знову й знов
Такий союз не матиме сили.
Дружба - це коли рівні завжди,
Коли зливаються в одну дві дороги
І з висока не дивляться при біді,
А простягають руку домоги.
Дружба - це коли легко йти
Співати пісні і біль пережити.
Це коли комусь допомагаєш досягнути мети
І разом щасливо прожити.
Дружба - та мить і той сенс,
Коли ми ще досі як діти...
Дружба це я і це ти, і весь світ...
Давайте всі разом дружити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886820
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 08.09.2020
Так дійсність і уяву розділю,
Обгороджусь реальності межею.
Та викинуть не зможу без жалю
Усе, що залишилося за нею.
Та й де він, той чіткий водорозділ
Між намірами, вчинками, думками?
І як же перерізати навпіл
Сторінку недописаної драми?
Зостанеться не сутність у руках,
Лише одна холодна порожнеча.
А може, те, що бачимо у снах,
І є реальність, а не просто втеча?
Фантазії я правдою наллю, –
Так дійсність і уяву розділю.
3.6.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794822
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 08.09.2020
Не приходите.
Вы - моя тоска
По сгусткам зарифмованной свободы.
Мое табу, накрашенный оскал.
Вы - в будничности ссохшиеся годы.
Вы - мой наркоз,
Оборванный регресс
Неспившихся свершений и открытий,
Вы - бред кабацких псевдо-поэтесс,
В котором неустанно говорите.
Вы - мой набор умноженных нолей,
Извечно неснимаемая маска.
Вы - концентрат наигранных ролей.
Вы - приторность, Вы - патока и вязкость.
Вы - кольца дыма на строке судьбы,
Вы - порция случайных междометий.
Вы - та, кого не суждено забыть
И я, решая - жить или не жить,
За Ваше появление в ответе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380407
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 08.09.2020
Вновь в астраханские края
Вновь в астраханские края
Крадётся медленно весна,
А во степи уже тепло,
Давно уж с крыши потекло.
Весна обрадует всех нас
-Кому-то дембельский приказ,
А кто-то станет "стариком",
Кто "черпанётся" черпаком.
Весна, кап-ярская весна
Как ты солдату дорога.
Ты после зимних, снежных вьюг
Напоминаешь нам про юг.
----------------------
Ещё одну весну встречать,
О доме думать, дембель ждать.
Стих написан во время службы в Армии.
Днепр май 1985- Капустин Яр июнь 1987.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881291
дата надходження 30.06.2020
дата закладки 08.09.2020
Прилітав до вишні вітер кучерявий,
пестив ніжно листя та гілля.
А вона сміялась, а вона раділа,
думала для нього розцвіла.
Вітер той веселий, жартувати вміє,
пелюстки по травах розсипав.
Говорив, що ніжна... говорив, що пишна,
та "Кохаю!" так і не сказав.
Не літай тут, вітре!
Не кружляй даремно.
Не твоя, ти знаєш, вишня та.
Не тривож ти, вітре, вишенці серденько.
Ну, навіщо ж серцю гіркота?
Відцвіла вже вишня, ягідки рум’яні
замість цвіту білого в гіллі.
Полетів той вітер, десь притих у гаю,
а вона чекає день при дні…
Прилетить він знову, вишенько гарненька.
Не тримай… Не треба. Хай летить.
Вже давно в тривозі кленове серденько,
й осінь щедро листя золотить.
Не літай тут, вітре!
Не кружляй даремно.
Не твоя, ти знаєш, вишня та.
Не тривож ти, вітре, вишенці серденько.
Ну, навіщо ж серцю гіркота?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887788
дата надходження 03.09.2020
дата закладки 05.09.2020
Ах, серпень, серпень, що мені пророчиш?
Чи світлі дні не зміниш на гіркі?
Як іноді все виправити хочеш,
заштопати в минулому дірки,
борги негайно всі пороздавати
та обігріти світ теплом душі!..
Турбують серце неминучі втрати,
коли "свої" стають немов "чужі"...
А пам'ять по ночах не відпускає
та осідає пилом у віршах.
І калатає серце, наче знає,
що сховано в несказаних словах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887010
дата надходження 26.08.2020
дата закладки 26.08.2020
Вже ночі тепер холодніші, в день залишається спека.
Пекло. Мої дивні вірші – моя недобібліотека.
Моя, не до Біблії пристрасть – мої недороблені втечі.
Без тебе ці вина ікристі, без тебе цей втомлений вечір.
І ти не нудьгуєш напевно, іти тобі треба від карих
Очей, що не бачили землю під чорними каблуками.
Твоїми, що цокали щиро, виспівували мені оду….
Ти серце моє не покинеш, і я не забуду ту вроду.
Що снитиметься щоночі. Весни було дійсно замало.
Але твої очі дівочі не будуть більш вводить в оману.
Вже ночі тепер холодніші, і день скоро буде не теплий.
Не слухай, що кажуть там інші… Я люблю тебе – не дотепно…
І-ней - Інфант Олексій Петрович Скрипаченко Інфант
#in_fant #iney_poetry
27.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804647
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 26.08.2020
А правду про крила писала Ліна!
Вони несуть нас шляхами життя.
І має свої кожна людина,
І хоч шмагає їх доля щодня.
Хто сильний крізь біль розправляє знову.
В слабкого стануть вони горбом…
Надломлену віру лікує слово,
Зневірений зраду бачить кругом.
Вперед і вперед крізь обставин хащі.
До крові здираючи босу душу.
І може дороги і є десь кращі,
Та тільки своєю іти я мушу.
Стежина до щастя не завжди рівна,
На ній помилок і не злічити…
Та крил підніме сила чарівна,
Дасть поштовх новий, щоб далі жити!
А правду про крила писала Ліна!
Безкрилий на повну хіба живе?!
Повинна крила мати людина!
Без крил напевно і мрія помре…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886406
дата надходження 20.08.2020
дата закладки 26.08.2020
От якби серце було
відтінку бузку
і квітло щосили,
коли зносять Тебе
смутку
небачені хвилі,
коли світ розшнуровує
на Тобі
із пам'яті сукню,
аби заховати глибоко все,
що було не так,
у далеку скриню.
Щоб ніхто не натрапив
і не відкрив
там,
де розбиті дзеркала
із душі
золотисто-сині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886649
дата надходження 22.08.2020
дата закладки 26.08.2020
Вже павутинки бабиного літа
в полон піймали радість і печаль.
Органзою легкою оповита
на сході сонця туманіє даль,
мов сни переглядає легкотілі,
сховавшись в нерозвіяних димах...
Жар-птиця-Осінь в двір мій прилетіла,
розмалювала пурпуром сума́х*.
Веселкою всміхнулося подвір'я,
засяяв кущ - очей не відвести,
немов птахи, порозпускавши пір'я,
на сонці гріють крила і хвости.
Чарує Осінь, мов казкова фея,
художниця декору, майстер див.
Витягує із скринь такі трофеї,
щоб кожен вразив, душу розбудив.
Та, збуривши емоції, навшпиньки,
тихцем піде красуня...
Жаль... Як жаль!
І тиснуть горло срібні павутинки,
в клубок з'єднавши радість і печаль.
*сума́х - декоративна рослина.
Світлина автора. Сумах.
23.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 26.08.2020
Мне в перламутровом - свирель…
На перламутровой - мечтают…
Средневековый менестрель
Весны мелодию узнает…
А в перламутровый апрель...
(Апрель бесцветным - не бывает)…
Звенящей нотою капель
Любовь случайно пробуждает…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829557
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 26.08.2020
Одно я, Вам, лишь только молвлю,
Не брать на душу сей день греx,
Не пачкать грязною любовью,
Души прекрастний этот смеx,
Что играет в унисоне,
С тиxим потоком облаков,
Что согревает наши ладони,
От неупокоенныx xолодов,
И ветра брызгами, сегодня,
Не утомляясь, розгулялсь,
Что Вас, и волю Вашу отнял,
У лжетворныx любви крас,
Так ну же, не терять свободу!
В чертовскиx недряx не страдать,
С пылающего небосводу,
Всю жизнь Амур будет стрелять,
И каже сон грядущий, каждий,
Озорливо, вспышками горя,
Предать Нас, тоже будет жаждить,
Амуру - демону Огня,
В сколькиx Он вже опрокинул,
Стрелу огне́нную, смеясь,
Сколько оковами Он вынул,
Сердец скрепиться, в Ад несясь,
Не мы так просто не сдадимся,
В лапы слугам Сатаны,
Пусть этот Ад, Нам только снится,
И никогда, будет живим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437689
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 26.08.2020
У ньому - неба чистий подих.
У ньому - по́віви хлібів.
Він бачив різне: зраду, подвиг,
Чув крик і стогін, тишу й спів.
В бою горів, вмивався кров’ю,
У славі йшов поміж країн.
Виводив кулею й любов’ю
Свій край з неволі та руїн.
Шукав опори в висі синій,
У свята липнув до руки.
Йому співаю оду нині.
Живи, мій прапоре, віки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886724
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020
Сьогодні холодно, і якось все не так,
Весни холодної блукають силуети,
Сумний на гілці зажурився птах,
Переплітаються з дощем сонети.
Самотній вітер розгулявся під вікном,
І прагне силоміць зайти до хати,
Грім з блискавкою покотився за селом,
Піонії в саду злий град почав топтати.
Сьогодні холодно, і якось все не так,
Турбують тишу мовчазні тенета,
Торкаються думки усіх забутих фраз
З віршів написаних, забутого поета.
Лю…
травень, 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877983
дата надходження 30.05.2020
дата закладки 23.08.2020
Надвигается буря. Раскрываю окна настежь.
Наблюдаю за безумством ветра. Крепким, сильным, неистовым. Срывает с деревьев крону, поднимает в воздух мелкие щепки, легкие пакеты, вырывает зонты из рук, спешащих прохожих.
Пафосно врывается в мою комнату, развевая за собой шторы, словно длинный шлейф мантии.Профессор пришел на лекцию в бешенстве. Профессор знает, что я опять не выучил урок. Окно не дает закрыть подсознательное желание выслушать.
Любопытство.Наливаю нам кофе. Успокаивается. Мелкими каплями дождя начинается разговор, вальяжно развалившись на подоконнике. Вечереет. Мы оба любим это слово. Я сажусь рядом. Молча смотрим в окно. На привокзальной площади снуют люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875318
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 23.08.2020
*********************
І знову невеселий вечір
Заграє смутком на чолі.
Згадаю очі яснії твої,
І ворон сірий за вікном закряче -
Моє обличчя посміхнеться і заплаче.
13.01. 1998 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445871
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 23.08.2020
Жарт
Любов зароджує життя
Себе в подібнім відтворити:
Бажання, гріх і каяття
На білім світі радо жити.
Коли зродилося дитя:
Рости, ввібрати, все пізнати -
У цьому зміст його життя,
Поряд любимі мама й тато.
Юнацтво лине до кохання
З людьми, природою, життям,
Любові, пристрасті - пізнання
Із розставанням й вороттям.
В дорослих - творчість і робота,
Ідеї, мрії - підкорити світ,
З життям їх зв’язує турбота,
Земні досягнення і їх політ.
Якщо зберіг думки і мрії
Коли на пенсію пішов -
В житті тримають ще надії,
Що ще не все ти в нім знайшов.
Бувають - висохли канали,
Здоров’ям впав, а час біжить:
Підсів на теле - серіали,
Продовжив в мелодрамах жить.
Коли назустріч очі сяють,
Твоя потрібність в них горить,
Тебе болячки не здолають,
Бо ради кого є ще жить.
На всіх етапах в світі білім
Тебе щось зв’язує з життям,
Тому завжди хватає сили
Давати дулі всім смертям!
29.04. 2019 р., Київ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833910
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 23.08.2020
[img]http://cs408828.vk.me/v408828008/73b9/nRcbnkL16Jo.jpg[/img]
Вечір знову настрій гріє.
Ми не разом! Ну той що!
За вікном вчорашня мрія
Закінчилась, як кіно.
Тільки кляті режисери
Закрутили все не так -
Ніби справжні мародери,
Познущалися з собак.
Попрощались ми з тобою,
Попрощались назавжди,
Але досі я весною
Розцвітаю, мов сади.
Знаю, в це ніхто не вірить,
Та собі хоч доведу,
Що любов одна на світі,
Так я з нею і помру.
Ну а там собі дам волю,
Але знаю все одно:
Надто дихав я любов’ю,
Щоб закінчилось кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474095
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 23.08.2020
За комір капа дощ
Такий собі, нівроку.
І я вмиваюсь ним
Холодним, досхочу.
Листок, мов мідний гріш,
Дзвенить ще одиноко,
Я дзвін його почув
Як сповідь однини.
Пора мінять взуття,
Бо літнє намокає,
І парасольку брать
В дорогу вже пора.
Виснажливе життя
Забудьків не прощає,
Чека зими мара
Усіх, хто йде на рать.
Лиш перехожі ми
У осені на лоні,
Йдемо в осінній щем
Під ризами хмарин.
Ще час є до зими,
Яка посріблить скроні.
І скільки буде рим
В освячених дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619951
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 23.08.2020
Я залишу ці обладунки, піду далі собі,
По широкій ріллі, а ти стій у пітьмі.
Я наповню свій текст значенням, а ти планом,
Та проситиму Бога: обом дай тепла нам.
Хай твоя пісня називається андеграундом, моя попса,
Але ще не відомо, хто з нас наче побував у будці пса.
Хто з нас більше життя прохавав – ти зі своїми крадіжками,
А чи я, з проблемами дитячими та молодіжними.
В ліжку засинаючи, я боявся завтра прокинутись,
Ти ж в той час міг якогось лоха на вулиці кинути.
А коли ти щось мутиш там на своєму райончику,
Я пашу на заводі, і прошу тебе: краще кинь
Це згибле діло, зав’яжи зі своїми дорогами, хлопче,
Ти не згледишся, як тобі буде дорого й боляче.
І навряд чи потім тобі хтось підставить плече,
Куля смерті частенько робить нам рикошет.
Дивлюсь в недалеке майбутнє,
Як же мало в ньому путнього.
Як там мало людей самобутніх,
Я благаю, очистіть наш бруд з ніг.
Ну а нині скажу пару слів дівкам обезбашенним,
Як багато тепер вас таких стало, страшно аж.
Сигарета в зубах, пляшка пива в руці, під п’ятою план
Отака наша нація і майбутнє – хвала вельможним панам.
А ще таке питання, чому ти ведеш себе, як остання дрянь,
Чому вішається кожному на шию, що на тебе лиш гляне.
Хіба не можна нормально себе тримати, як подобає справжній леді
Повір, ти не подобаєшся навіть героям першого куплету.
А, ще хотів сказати, що жіночу алкогольну залежність
Дуже важко вилікувати, тому поступай чином належним.
Думай про майбутнє твоє і твоїх дітей та внуків,
Не дивись, як живуть в домі 2 та недолугі Букіни.
Будь розумною і дай послухати цю пісню подружкам,
Може в когось із них на обличчі застигне не лише посмішка
Може хтось зрозуміє і без того це відкрите послання,
Хоча б одна з десяти, не важливо, Катя, Інна чи Таня
Дивлюсь в недалеке майбутнє,
Як же мало в ньому путнього.
Як там мало людей самобутніх,
Я благаю, очистіть наш бруд з ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461395
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 23.08.2020
Хмари-ртуть. Весна, мов каземат.
Маскарад в ім'я здолання смерті?
Вірші, рими, образи - затерті,
Лиш вітри гуляють поміж хат...
В лабіринтах вуличних пустель
Голуби клюють самотній вечір.
Час настав жертовних самозречень,
Час дивитись як трава росте,
Слухати як дощ у шибку б'є,
Як сади справляють шлюбну пору
Й шепотіти, погляд звівши вгору,
Господи, в Святе Ім'я Твоє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872934
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 23.08.2020
В дитбудинку сирота дивиться в віконце,
На скло видихнула паром і малює сонце.
Вимальовує проміння від нього навколо,
За віконцем дітлахи стали напівколом.
Один каже намалюй поряд маму й тата,
А як вистачить там місця, намалюй і брата.
Намалюй, як принесуть нам вони дарунки,
Хоч найкращий подарунок їхні поцілунки.
Потекли із оченят у дитини сльози,
І згадала вечір пізній на лютім морозі.
Ожеледь, велика швидкість, занесло машину,
Та слова останні батька про погані шини.
Підійшов комок до горла у малої дитини,
Нема кому пожаліти бідну сиротину.
Не погладять по голівці рідні мама й тато,
Вже не буде більше гратись із маленьким братом.
Може статись, що потрапить у нову родину,
Тільки там не будуть балувати, як свою дитину.
За любу провину грізно стануть потурати,
Не замінять вони рідних маму, тата й брата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346236
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 17.08.2020
"Про світ я замислююсь,
і про життя та людину."
Лі Бо
( "В зимовий день
повертаюсь...")
* * *
Така чорна і моторошно-
тиха ніч...чому?
- В ній руйнуєтся все,
Що раніше існувало...
Смутком оповиті думи,
Бо вони за втраченим.
Пошукала в мудреців рятунку -
Напилась такого ж трунку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876165
дата надходження 16.05.2020
дата закладки 10.08.2020
Надихатись весною до сп'яніння,
Напитися дощами до безтями,
Врости у тебе серцем і корінням,
Засолов'їтись світлими гаями
Так хочеться, що відчуваю небо
В своїй душі безмежно-веселкове.
А знаєш, я всміхаюся до тебе,
Мугичу щось наївно- сопілкове...
І говорю з тобою без упину
Про все на світі... навіть трохи більше...
Я б простелила хмарку, мов перину,
Лягли б з тобою і читали вірші,
Дивилися б у пролісковий вечір,
І лоскотали б вітрові за вухом,
А ти б тихенько обійняв за плечі
Мене, ту жінку, що уважно слухав...
І в ніч ввійшли б, як у святе причастя,
І спрагу гамували б аж до ранку...
Напевно, це і є жіноче щастя —
Чиєюсь бути... бути до останку....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826464
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 06.08.2020
Фактично весь мій світ втілився в одній невеликій кімнаті:книги,шафа,ялинка,державний герб і портрет Шевченка.
Така собі сублімація життєвих пріорітетів окремої особистості-маяк персональних цінностей.
Моя кімната –схожа на древній фетиш,тотем чи оберіг,різновид намоленого і вистражданого форпосту.
Якщо вірити в те,що речі,якими ми користуємось,певною мірою рецепціюють наш дух,
то в мене їм навряд чи є чого повчитиcь:я безформний,безколірний,порожній і ніякий…
Хоча…якщо відкинути машкару песимізму і рвонутись назад у часопросторі(ніби колись було інакше?),цікаво скільки твоїх посмішок і сліз можна було б знайти у всіх будинках і кімнатах,де ми з тобою були разом? І не лише під дахом,але й на вулицях….
Зрештою весь світ суцільний коридор,одна велика вітальня,в якій ми приймаємо гостей,самі будучи прийшлими у ньому,і чи є сенс блукати в пітьмі і збирати шматки уже колись розбитого дзеркала?
Жаль і разом з тим велике благо є в тому,що найтривкішим з можливих конвертів є пам*ять,яка нагадує мені те,що попри всі мої намагання(чи то пак зазіхання), корені відчаю не заглушили твоїх квітів,а вони,натомість зробили мене іншим:сподіваюсь ліпшим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478255
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 05.08.2020
Красень серпень на порі,
Літо у розгарі...
Квіти у моїм дворі
Квітнуть кучеряві...
У садку вже дозрівають
Яблука і груші,
Із - під листя виглядають
Сливи прехороші...
Морква є і огірки,
Кавуни і дині,
Патісони, кабачки,-
Дозріва все нині...
Я щоранку поливаю
Городину й квіти,
Їх наснагу відчуваю,
Вони ж бо, як діти...
Кажуть в серпні ще не раз,
Спина й ноги мліють,
Та втрачать не можна час,
І мати терпіння...
Сонце світить золоте,
І птахи літають,
Хоч і вітер бува дме,
Мрії не вмирають...
Жаль, що літо до кінця,
В серпні добігає...
Осінь шле свого гінця,
До нас поспішає...
Мине літо розмаїте,
Осінь прийме зміну,
І хоч осінь теж цвіте,
Все ж відчуєм зиму...
Наперед не будем ми
Осені лякатись,
Нині серпень на порі,
Повід є всміхатись...
В серцях іскри ще горять,
Руки й ноги в силі...
В серпні дні не схолодять,
Будем ми щасливі...
Красень серпень на порі,
Літо у розгарі,
І в садку моїм й в дворі,
Силуети браві...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884672
дата надходження 01.08.2020
дата закладки 01.08.2020
Слова не мають значення
любов не знає правди
і все дурне минається
навіть найгірші вади
думки знайти стараюся
їх все ховаю в кеди
бо все кудись дівається
ей люди всі ну де ВИ????
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322479
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 01.08.2020
Замість серця пляшка вина,
За часте серцебиття.
Чекає полонина зелена -
Шовкового покриття.
Втрачаю контроль
Винен - алкоголь
Руки за спину сховала
Більше нічого не скажу.
Те що писала ,вщент розірвала
Келих вина і я вже не та.
Втрачаю контроль
Винен – алкоголь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340986
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.08.2020
Осінній ангел мій,
Ти диво-дивина
Ти бережеш любов,
Якої вже нема.
Ти знаєш рідний мій
Вона ще так болить,
А жовтий падолист
Летить собі летить.
Але, коханий мій,
Все ж хочу попросить
Ти спогади мої
Не поспішай палить.
Коли я відпущу
Це дивне почуття —
По рудих килимах
Знов прийде забуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384395
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 01.08.2020
Думами вгортаюся у сни,
Ціпко придивляюся у себе.
Знову йду, стежиною весни
За дитинством слідом і заледве…
Поспіхом занурююсь у дні.
Спогади молотять, наче градом.
Мить ота тривожиться в мені,
Я ж, чомусь, топчуся поза кадром.
Так, неначе вже усім чужа.
Скрізь пройшла і вже перелюбила.
Попереду десь лежить межа,
А я ще спинаюся на крила.
...І нехай стомилися вони,
І міцними їм уже не стати.
Світе, не жури і не вини -
Снами повертаюся до хати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884275
дата надходження 28.07.2020
дата закладки 01.08.2020
Я зараз, як обірвана струна,
І я сумую й одинока,
Яка так рветься до добра,
Але їй не дають ступити й крока.
Вона хотіла буть щаслива,
Але в лісі заблукала сама.
І зараз не знає, що робити,
Лиш серце говорить, що треба жити.
Вона, як та квітка, що без любові засохла,
Не знає, де їй живильну воду взять,
Вона ще по цьому світу іде одинока,
Лиш сонячне світло повертає її до життя.
А люди казали їй бути простішою,
Немає чого в цьому світі робити добро,
Вона ж їх не слухала...
А просто за покликом душі жила.
Їй говорили: "Навчися не думать".
"Забудь, що в тебе серце є!"
Але стати, як всі вона не могла,
Тому й жити за совістю душі вирішила.
А зараз у серці - душевний біль і каяття.
За те, що думала врятувати одну людину.
Вона ж думала, що сильна...та дарма,
Але просто на себе забагато взяла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876027
дата надходження 15.05.2020
дата закладки 01.08.2020
Брунька розправила перші тендітні листочки,
Промінь торкнувся до гілки і ледь задрімав.
Голі дерева вдягнулись в зелені сорочки,
Темні черешки-клубочки нанизили барв.
Горнеться квітка до квітки пречистим пелюстям,
Наче закохані мріють про їхню весну.
Вітер-провісник цілує, голубиться з листом,
Пісню наспівує тиху, а то голосну.
Березіль на полустанку «Розморена днина»
З листу торішнього квітку-лелітку приніс,
Впали окрушини льоду із гілок шипшини,
З сірого пагорба визирнув Лютого ніс.
Рипнула річка, вбираючи силу живущу,
Наче по кризі проїхав розгойданий віз.
День розманіжений дивиться веснами в душу -
Піснею пташки і шелестом ніжних беріз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878085
дата надходження 31.05.2020
дата закладки 01.08.2020
Наче небо волошко́ве пошептом
Лиш мені повідало секрет,
Що тебе із серця мого, золото,
Вже ніхто повік не забере.
Ти – ковток едему, моя втіха! Ти
Не повіриш, але я відчув
Що в твоєму світі легше дихати –
Наче холодок після дощу!
Ти зоря. Ти світиш, не холонучи,
Ясним сяйвом полчищ одкровень
І любов до тебе моя поруч, чи
У тобі любов моя живе!
І Амур трагедією, драмою,
Прямо в серці пише олівцем…
Відчуваєш? – я про тебе думаю.
Ти ж повинна відчувати це.
29.06.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881178
дата надходження 29.06.2020
дата закладки 01.08.2020
Мені у небо хочеться стрибнути,
З розбігу! З льоту! Від душі...
Та так щоб все умить забути,
До нитки змокнувши в печальному дощі.
Пройтись по білочубих хмарах,
І солодко поцілувати вітер.
Зіграти на плаксивих зорях,
Мелодію із невідомих літер...
Завирувати безіменним ураганом,
Розбити градом кам*яні серця.
Для нього завершитися обманом
І стерти тугу гумкою з лиця.
Заплакати небесним зорепадом,
Та так щоб не зронити ні сльози.
Залити серце Ніагарським водоспадом
І гуркотом весняної грози...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371130
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 01.08.2020
Ты ушла от меня.
И мой мир иссяк, погрузился в ночную бездну.
Как ты там без меня? Лишь подай мне знак.
Я стою один, а вокруг лишь мрак.
Я стою один. Сам себе чужак.
Неужели позволишь исчезнуть?
Ты ушла от меня.
И мой внутренний свет будто бы забрала с собою.
Растеряв себя у всех на глазах
Я искал тебя в моих собственных снах.
Я искал тебя в родинках на щеках.
А тот…Не я…И вправду тебя укроет?
Ты ушла от меня.
И с тех пор зима навещала меня все чаще.
Как ребенок боялся я засыпать…
Я боялся правду тебе сказать.
Я боялся сознаться себе, ведь врать
Безусловно намного проще.
Ты ушла от меня.
Словно бы душа твоя не способна на состраданье.
А мне бы в волосы – солнце твои упасть...
На всего – лишь вечность тебя обнять.
Чтоб хоть как-то выжить, суметь принять…
Нет, мне не нужно твое раскаяние.
Да, тебе чУжды мои признания.
Но стих – с тобою мое прощание.
…(Очередное мое прощание)…
Ведь я люблю тебя все отчаянней,
Мое родное воспоминание.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874838
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 30.07.2020
Ось небо німе, оксамитове.
А очі зелені аж світяться.
Ти вигадав місяць кварцитовий.
Я ж зорі розсипала крихітні.
Волосся за вітром гойдається.
Ген хмари на нас насуваються…
Дощі пролилися покосами,
Веселка щасливиться осені.
Не знаю як це називається.
Ось бачиш і літо кінчається.
Дощі пролилися покосами.
Кохаю тебе більше осені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311421
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 30.07.2020
По асфальту, випраному зливою,
Лопотіти гумою коліс!
Тане липень бджілкою дражливою,
Серпня проступає вже ескіз.
Виднокрай, залитий теплим хересом,
Проводжає сонце на нічліг.
Пахне вечір мальвами і вересом,
Я ж лечу – немов не чую ніг!
Плавно так дистанцію скорочую,
Бризки розбиваю на льоту.
Вітерець біжить прудкою гончою –
Норовить схопити за п’яту.
Й на душі так лоскітно, піднесено,
Ніби за плечима – пара крил!
Плавляться калюжі під колесами,
Миготять будинки і двори.
Пахне звідкись випічкою й кавою,
День, як цукор, топиться на дні.
Заплітаю стрічкою яскравою
Промінь сонця в локони лляні.
Ну, а він так міниться й полискує,
Аж рябіє барвами в очах!..
Тане липень в роті барбарискою –
Ах!
[i]Світлина з інтернету.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884423
дата надходження 30.07.2020
дата закладки 30.07.2020
Нанизую дотик на пальці,
Вікно тарабанить у небо,
Вагітно закруглені п’яльця
Вбирають кімнату в себе.
Стікає по нитці голка,
Підстрижені рівно межі,
Тканину із дерева дольки
Взяли в обійми ведмежі.
І спокій рутинно, по каплі,
Збігає в квітки у нитці,
Немов ритуалу капці
Ступають в долоні ситцю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439548
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 30.07.2020
Я доживаю зиму цю - "жиму дозиваю".
Те, що вкрало пів життя - сильно добиває.
Втомлений...але я знаю:
"Не дозволю - буду жити!" Житиму без краю.
Повільно плаче ліве око - праве дожимаю.
Так буває, коли навіть плакати вже сил немає.
Але обіцяв собі: "Ніщо вже не зламає".
Тож зі шкіри вилізу, але ніхто не доконає.
P.S. Буду впертим - легко вмерти
02.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439145
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 30.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2020
Ну прокидайся, серце,
вже співає день!
Тебе чекає теж одна з його пісень.
Хай радість усміхнеться в змученій душі!
Нехай воскреснуть в ній поховані вірші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874603
дата надходження 04.05.2020
дата закладки 26.07.2020
Залежність – то завжди непереборно.
Безмежно і безмірно неповторно.
Як вірус, що вражає до кісток.
Як світло, що тікає від зірок.
І ця залежність не від алкоголю,
Не від речей, а просто лиш від болю.
Від болю почуттів і від ідей -
Залежність від енергії людей.
Без них насправді жити неможливо
Вони вражають наче свіжа злива
Холодна злива, вчасна й незалежна
І я щаслива, коли я залежна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476257
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 26.07.2020
Тихий сум твій тривожить мене:
"Як ти, любий?" Гукаю, дивлюся...
Теплий погляд на рідне лице:
"Я за тебе щоденно молюся.
Хай відхлинуть печалі й слова
З вуст почую твоїх я гарячі.
Я без тебе жива й нежива,
Думки линуть до тебе тремтячі.
Терпне серце в полоні подій,
В сонце-заході шлях в невідомість.
Дослухаюсь в далекий прибій
Твого серця троїстих рингтонів.
Де на сході надії зоря
Мріє птахом крилатим у висі.
Залишаюсь на все я твоя,
На те воля богів в цьому світі."
26.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884052
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 26.07.2020
В глазах хрусталь, и каждый день
как на войне... грозит бедой неверный шаг.
Под шкуркой теплая усталость,
он в ночь Луны явился мне.
И дом его холодный лес,
что манит будто я добыча.
Потерянный, не слышит он моих молитв..
Молчит.. и только клык у горла..
Сойти с пути, оставить бы.
Дойти до рая, но как же так...
его в тиши, с холодными глазами,
и с теплой до дрожи душой.
Он серый, и говорит мне стар совсем,
скользят его слова едва по коже,
как дурью мир охвачен мой,
и сердце ожидает ласки.
Но что он может дать мне,
в лесу, среди голодной стаи?
Огонь, любви чуток...
быть может чувства заморозит.
Проходит ночь и снова слезы на глазах...
Уходит он под утро, не просит милости к себе,
мой разгоняя мрак и манит
снова в неизвестность...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608178
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 26.07.2020
Мрія задумавшись сиділа на підвіконні, пильно вдивляючись у сутінки, які ліниво відкривали двері буденного літнього вечора. Очевидне повторення вже прожитих літніх, осінніх та зимових вечорів, кожен з яких мав присмак очікування. На що може чекати мрія?? Вона самодостатня, сильна та вільна душа, яка не потребує жодних обіцянок, очікувань та розчарувань. У неї є імунітет до сірих буднів, які поглинають сонце над головою кожного, хто насмілився розправити крила, обриваючи ледь вловимий промінь, який втримує від легкості власного тіла. Мабуть тільки мрія може літати у небесах, лишаючи сумні погляди на спинах перехожих, крила яких обпалені втомою, ліню чи наївною байдужістю. Сьогодні вона була на самоті. Думки крадькома заварювали чай у чудернацьких кольорових горнятках у сутінках кухні, шепотіли, сміялися та малювали картинки майбутніх пригод. Руки годинника застигли в очікувані чиїхось дотиків. Стіни поринали у легку дрімоту, гойдаючись під мелодії, які долинали з уст старенького радіо на стіні. І все навколо було огорнуте прозорими тенетами очікування.
Дні, тижні вщерть наповнювалися безмежним відчуттям чекання. Здавалося, що варто лише закрити очі і день до якого прагнула наблизитися мрія простягне свою руку. Терпіння… Його так бракувало у хвилини очікування!!!! І ще три доби ….. Сьогодні із шафи визирнула валіза, намагаючись непомітно порахувати гостей, які завітали, щоб поглянути на її феєричну появу. Ще мить!! Чекайте!! І ось нарешті вона, пані Валіза у всій своїй величі. Її шати присипані легкими пилом, обличчя вкрите легкими зморшками і тіло заніміле від довгого забуття у казематах шафи. Але вона жива….Відзавтра у неї з’являться супутники, які доповнять її повернення із забуття. Дві доби… Лиш декілька годин відгороджували мрію від бажаного втілення власного чекання….
Підвіконня лишилося самотнім, його гостя, яка так довго навідувала його зникла. Тепер воно дивилося у вічі власній самотності. А його мрія була далеко. Її кроки малювали візерунок на вулицях міста, яке було схоже на Вавилон. Місто, куди збіглися люди практично усіх національностей, мов та віросповідань . Вир незрозумілих слів, поглядів, усмішок, жестів, вигуків. Будинки застигли у власній величі, зберігаючи таємниці мешканців, їх розмови та історії життя. Тут усе було чужим. Вулиці, будинки, слова, люди. Страшно… Мрія проходила крізь потоки людей, які жадібно ловили кожен її погляд, хтось гамірно штовхав плечі, силуючись протиснутися крізь стіну людей. Усі були незнайомцями один для одного, випадкові погляди та жести. Єдиним її супутником було очікування. Воно крокувало поряд з нею, мовчазно тримаючи за руку.
Очікування!!!! Воно ставало нестерпним, з кожним кроком все болючіше врізаючись у думки. Панорами прочитаних слів, обіцянки та пусті слова. У кожному обличчі вона шукала знайомий погляд. Задуманий, прохолодний, з легким відтінком зверхності. Сотні зіниць, тонких відтінків у поглядах, проте кожен з них був чужий. Все виявилося марним, легким пилом здійнялося у небо, не полишаючи по собі жодного сліду. Все минає, лишається тільки розчарування. Усі його сказані слова…. Що це було?! Лише гра… Обман…..Колись її душа блукала вулицями вкритими бруківкою, очікуючи на його погляд. Тепер вона заблукала на перехрестях Амстердаму.
Deja Vu….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436409
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 26.07.2020
Якби ж то можна залишитися у сні,
Де творяться незнані дивовиди,
Де небо на землі , земля вгорі,
А ти ,без крил , злітаєш на Бескиди...
Й дивуєшся, що сонце там внизу,
Купається у бистрих хвилях моря,
Вітри Карпат висушують сльозу,
І в снах твоїх нема земного горя!
Та мрія так й залишиться у снах,
Прокинемось, й обіймемо реальність,
Бо треба жити й будувати дах,
Наслідникам простелювать будучність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880069
дата надходження 18.06.2020
дата закладки 26.07.2020
Як пішла я у садочок,
вишеньки збирати.
Та високі ті гілляки,
важко діставати.
А які вже вспіли
потрапити до жмені,
чомусь розсипаються,
ніби навіжені.
Тож-бо треба за хвірткою
пильно спостерігати,
повз неї підуть хлопці,
їх на поміч звати.
Чую, йде веселе парубоцьке братство,
моя допомога,
буцімто зненацька.
Люблять залицятись
або шуткувати,
та на їхню працю
не буду ображатись.
Бачу, як котята,
на гіллі повисли,
рвуть черешняка
голівки барвисті.
Сонечко на небосхилі весело гуляло,
хитре товариство
посміхалось браво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882569
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 12.07.2020
НОВИНИ З ВІЙНИ
ВРЯТУВАВ ПОБРАТИМІВ ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ
"Вчора позицію, якою командував Тарас, в районі Троїцького, - атакували окупанти. Били зі 120 мм мінометів. Одна з мін потрапила в бліндаж, де було двоє вояків. Бліндаж загорівся і частково обвалився.
Тарас першим кинувся на допомогу побратимам й витягнув двох своїх бійців назовні і відніс в безпечне місце. В цей час ще одна міна впала на позицію і осколками смертельно поранила Тараса", - повідомив журналіст Олександр Махов.
Командир взводу 24-ої механізованої бригади. Журналіст, учасник Революції Гідності, у 2015 пішов добровольцем на фронт. Пройшов шлях від солдата до офіцера.
Слава Герою!
СТОЯВ ДО КІНЦЯ У БОЮ
Козаче , я вас не бачила ніколи!
Героїчний вчинок стривожив увесь світ.
Журавлинним ключем летять увись соколи
Від граду, війни згорає ранній цвіт.
Він , був патріот вболівав за Україну
Захищав , побратимів від куль у бою.
Віддав на плаху життя за Батьківщину
Стояв , до кінця за рідну землю свою.
Такі , як він сильні духом і відважні
Звитяжні отамани тримають стіну.
Завжди попереду лицарі поважні
Лютому ворогу дають відсіч у бою.
Прийшов ,чорний день у материнське життя
Вже не буде мати як колись щаслива.
Людожерка війна забрала її дитя
І грузом двісті зустрічає свого сина.
Від новин ,здригнулись гори Карпати
І небо заплакало сивим дощем.
Від пекучого болю мліє, ридає мати
Взяла, хрест у руки важким тягарем.
Не захистила, і не вберегла...
Та хіба можна передбачити долю.
На сході, іде шостий рік запекла війна
За право , гідно жити свободу і волю.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882577
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 12.07.2020
Хмари темніють
Дощ готує знаряддя
Праця нелегка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876764
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 21.05.2020
Упала вишня у саду,
І гірко плаче білим цвітом…
У прагненні здолать біду,
Двобій програла злому вітру.
Німе ридання… Сліз нема…
Переплелось гілля в обіймах…
Зламалася… Не вберегла
Своїх плодів в природніх війнах.
А серце вишні ще живе…
Ще пісня солов’я - їй втіха.
Та тіло меч шматує, рве…
І лине світом стогін тихий…
Цілує перлами траву…
Накрили землю віти-крила.
В скорботі небо вигнуло брову,
Туга весняний сад повила…
Всміхнулась сонцю у жалю,
Весні - прощання у поклоні…
В цю мить, немов із кришталю,
Сльоза скотилася в долоні…
20.04.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872778
дата надходження 20.04.2020
дата закладки 21.04.2020
Відпочиває
на кам'яному троні
стомлене сонце
***
Червону квітку
розпеченого сонця
на наковальні
пробує оспівати
соловейко у гаї
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872785
дата надходження 20.04.2020
дата закладки 21.04.2020
Есть в каждом человеке негасимый свет,
Внутри тебя он счастьем озаряется.
И окружающие видят только след,
Не видят, как огнем душа пылает вся.
А излучают свет – любовь и доброта,
Восторг душевный, что с теплом примножится.
Ведь наша жизнь без света, собственно, пуста –
Дарите свет души и радость тоже Вы.
Чем больше людям отдаешь – сердцу светлей,
Уйдите от обид и чувства ревности.
Любите жизнь, себя, природу и людей
И находите радость в повседневности.
Вселенная так будет благодарна Вам –
За жизнь достойную, за веру, позитив,
За Вашу искренность, за теплые слова –
Нужно суметь тот свет души - найти…
(Энергетическая картина Светланы Мучновой "Свет души".)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872864
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020
Та що казати тим хто жили
В ті рокові для нас часи.
Він не питав, За що Іуди?
Вони кричали — Розіпни.
То, нелюбов їх роз’єднала —
Жага й невпинна круговерть.
Гордині янголи повстали,
Подарували людям смерть.
Безжальний млин та смуга чорна,
сухе, несіяне зерно…
Невпинно труть пекельні жорна
Все те, що зрощено було.
Погасла Зірка на Голгофі!
Покинув Землю Божий Син...
Закрив Ісус блакитні очі,
Розправив крила чортів млин.
Які думки — такі ми люди,
Куди ведуть — туди йдемо...
Ми наче загнані в никуди,
Таврують нас, нам все одно.
Що породили - будем мати!
Любов — це зовсім навпаки.
Коли на тобі божі знаки,
Полюбиш все що навкруги.
Ісус живий та буде жити!
Хто дарував, той не вкраде!
Хто не вбивав — не буде вбитий!
Хто возлюбив той, не помре!
Пройшовший біль, поневіряння,
Пізнавши яд черствих сердець,
Простивший зраду та знущання
Господніх намірів творець!
Тоді рождЕнний та надалі…
ЗрощЕний правдою в віках,
Розп’ятий в муках та печалі,
Воскреслий в праведних серцях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872753
дата надходження 20.04.2020
дата закладки 20.04.2020
о музо! ти, як рідна мати,
то б'єш, то гладиш по щоці.
ти бачиш? вірш. гайда читати,
як пишуть справжні фахівці!
а я сяк-так прошкандибаю
добу вечірнього життя,
та сяду там, на небокраю,
мов будда сміху й каяття:
о, синя! в небі, що на ньому
три у сімнадцятому ступені зірок,
де навіть бог виконує свій необхідний урок,
щоб панувати у світі по-розумному все, по-новому
– десь я був там корисним болтом:
сонце шалено крутилося, мов колесо без механізму,
місяць курив, мов замислений сом,
закіптюжену люльку антропоцентризму;
світила писали закон по воді,
і ось вже тоді
співаючи пісню на 17 нот,
всі ваші 17 чеснот,
мов одна зірка, сяяли:
як обрані твори в 17 томах,
як епос про похід 17 комах
за море на туреччину. повзе уперта жужелиця,
розвідують незнаний простір вусики.
так ваші коси сяють вкружлиця,
і по гілках стрибають зелено-хвацькі трусики:
вони про те, як в листі повітряні кроти
чи риють лабіринти-коридори,
чи пишуть екзальтовані до вічности листи,
хай і собі на горе.
а ви регочете. – то ви
чи великодні дзвони?
хаха! замріяний, лови
ще й яблуко червоне!
і знов стрибаєте по вишні:
не вір словам, село!
моє становище – горішнє,
щоб весело було.
вони, як Досвідчений, Усик і Трусик,
обговорюють план на завтрашній день.
я бачив ще й четвертого: хлопчик-манюпусик,
що вистрибує з рук і вислизає з кишень.
та зараз – ці двоє. вже третій побіг
світ за очі мабуть по пиво.
– ну, панство? як жити, коли кривий ріг
продовжує правити криво?
– продовжує? фе, заявляю протест:
все точиться, все проминає.
мальтійський чи кельтський – однаково хрест
на наше майбутнє лягає
пудовою тінню! хто легший і швидший,
відкрутиться і розжиріє;
а цей, весь прозорий і впень таємничий,
наважиться, та не посміє.
оце такі плани. минуло вікно,
вже й ції навік розминулися двоє. –
дозвольте ж піднести цей келих, і зно
– а пчхи – вас посвятить в великі герої!
за творами хлєбнікова та псевдоняма:
"сині кайдани" та "настання"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872636
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 20.04.2020
Як завжди,ВЕЛИКДЕНЬ в році,
один раз буває...
Цього року в кожнім кроці,
нас вірус лякає...
А весна ж, як і завжди,-
красою квітує...
Додає вірус біди,-
за гріхи плюндрує...
Все минає й це минеться,
ми всі про це знаєм...
Чи то доля з нас сміється,
а чи Бог карає...
Щось неправильно ми робим,
й грішимо буває...
І пробачення не просим,
І Бог про це знає...
Працювати й вірить треба,
часу не втрачати...
Бог і чує, й бачить з неба,
і вміє прощати...
То ж усім в день Воскресіння,
задуматись треба...
Просить прощення й спасіння,-
у Бога і неба...
Як Христове Воскресіння,-
з вірою зустріти...
Бог дає благословіння,
й сил, щоб далі жити
Жити в правді усім треба,
в ній і міць, і сила...
Все почує Бог із неба,
і виростуть крила...
Запашною нехай буде
ВЕЛИКОДНЯ ПАСКА...
Мине вірус,вірте люди,
На все Божа ласка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872681
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 20.04.2020
Світ замкнув людей на карантин -
видно дуже сильно нагрішили.
Гасло :"Раз живемо, можна все!" -
виправданням дій своіх створили.
Набундюченість вагомістю персон.
Знехтування цінності Любові.
Впала більшість в летаргічний сон,
наче і живі, та несвідомі.
Біг по колу, не життя - міраж.
Обмаль часу на розмову з Богом.
Довго ждав до себе Він всіх нас
з покаянням...Та хіба ж до цього?
Обмаль часу, суєта суєт..
Ось і дочекались - зупинили.
Кожен витяг іспиту білет -
Чим мізки свої заполонили?
Наш прихід в житття - вагомий шанс.
В кожного - свої Земні уроки.
Та частенько забуваємо аванс
виданий при цьому нам на вході.
Забуваєм, що Земля - наш дім.
Що вона жива і неповторна.
Прагнути до миру в домі тім
маємо, щоб не прийшла війна потворна.
Що людська душа, своя й чужа
цінною є кожна, всі під Богом.
Що колись, в кінці свого життя,
звіт прийдеться здати досить строго...
А на двОрі вже весна цвіте,
пелюстками ніжно обіймає.
Все проходить, й ця біда мине.
Стати кращими усі натомість маєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869909
дата надходження 29.03.2020
дата закладки 20.04.2020
Утро встретило серым туманом,
всюду лужи и грязь за окном,
бередя незажившую рану,
я, тихонько покину свой кров.
Ненавижу метаться в сомнениях,
и сгорать в ожиданьях весны,
кротко помня о сердца велениях,
утону в сладких муках тоски.
Меня нет, я устала, пожалуйста,
и иссякла, как старый ручей.
не ищи меня впредь, будь безжалостен,
дай мне скрыться из вида очей.
Вообще не заметь,что не рядом я,
прекрати отдаваться в висках,
слезы скоро закончатся, с радостью,
позабуду обиды и страх.
Страх: не видеть тебя ежедневно,
без тебя, словно блеклая тень,
не дышать тобой, лежа в постели
не спросить, как проходит твой день.
Я, конечно, не спорю - безвольна,
не смогу отпустить так легко,
только знай, то, что делаешь больно,
оставляет свой след глубоко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824984
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 20.04.2020
Світлий Великдень! Вітаю вас, люди!
Слава летить від землі до небес!
Віра - у серці! надія - повсюди!
Радуйтесь! Нині Син Божий воскрес!
Пасочка пишна, яєчко червоне,
Бог благодать посилає для нас.
В кожнім куточку відлунюють дзвони,
День для молитви, для роздумів час...
...Вечір притих під квітучою сливою,
Сонця промінчик, свіча на вікні...
Хочеться трішки побути щасливою,
Тихо й спокійно зрадіти весні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872678
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 20.04.2020
І викресляться образи ясніше,
Як промені на сцену упадуть.
Заповняться усі порожні ніші,
А тіні в забуття десь відійдуть.
І несміливі постаті статистів
Проріжуть ланцюжком завісу вшир,
І кожний розшукає власне місце,
А з ложі підведеться враз Шекспір.
«Весь світ театр, і ви усі актори».
Тож обираймо ролі до снаги,
Щоб часом не сфальшивити у хорі,
Щоб не поснули глядачі з нудьги.
Бо режисер нам похибок не спише,
І викресляться образи ясніше.
4.6.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794938
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 20.04.2020
Навіщо вірус на планеті
І пандемія в інтернеті?
Малий хижак коронавірус
-Він в монстра непомітно виріс.
Зробив в Країнах злобне діло,
Помандрував на Україну.
Щоб було добре тупцювати,
Рішили землю продавати.
Чи може нам землі не треба?
Чи жити полетім на небо
В щасливе світле майбуття?
Назад не буде вороття.
Земля- життя, а не майно.
Отой закон- він як "лайно".
То може й вірус для того,
Щоб скоїти в Країнах зло?
Квітень 2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871282
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 12.04.2020
вечір
купається
в снігових водах
забутого
грудня
спокійно
Фото авторське
ID: 764005
04.12.2017
автор: Оргазм солнца
зі згоди автора, що не має доступу до другої своєї сторінки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765524
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.04.2020
У будь-яку пору в лісі гарно, але найкраще, мабуть восени.Опинившись у його володіннях, здається, наче у казку
потрапив.І де тільки різних фарб взяла художниця-осінь, щоб
розмалювати все такі чудові кольори.На одному дереві знайдеш
червоний і коричневий, зелений та помаранчевий.Сяє, райдужно переливається на сонці осінній багрянець.
Ось стоять дві берізоньки, наче дві золотокосі русалоньки вийшли
з жовто-гарячої ріки падолисту.Могутні старі дуби стоять мовчазні та суворі.Лише зрідка про щось перешіптуються із вітром.Здається, що
вони стережуть спокій осіннього лісу.
Дивіться, як причепурилася калина.Яскраво-червоне намисто одягла і кличе до себе в гості пернатих лісових мешканців, пригощає їх терпкуватими кисло-солодкими ягодами.
Не дивуйтесь, коли зверху на вас впаде горіх чи соснова шишка.
То білочка запасається ними на зиму, щоб було що їсти аж до весни.
А це вирішила трішки попустувати.
...А присядьте біля пенька, розгорніть листя та уже напівсуху траву
і...ціла зграйка опеньок сама запроситься до вашого кошика.
...Тихо шурхотить під ногами опале листя.Приємно ступати по
такому м"якому строкатому килимку, вдихати п"янке, настояне на
цілющих травах повітря.Отак іти б та іти, милуватись красою і,
забувши про всі земні турботи, заблукати тут, стати часточкою цієї
чарівної лісової казки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692355
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 12.04.2020
на вокзале
в расписании, как всегда-
изменения...
от головных болей я ужасно устала ...
и, даже...распяв по перронам сомнения-
я пришла к тебе вовремя...
но...
опоздала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689940
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 12.04.2020
Бог старався. Гарно ж так виходить...
Він сказав:"Лети..." й благословив.
Землю, горошиночку маленьку, з радістю у Все-
світ відпустив.
І милується щодня її красою. Тут багато є
приємних див. А щоб весело було, над нею в си-
нім небі сонце засвітив.
І раділи люди і тварини, і травинка кожна,
й деревце. І до світла ясного тягнулись, дяку-
ючи Богові за це.
А Земля-красуня розцвітала. Тішив зір та
душу її цвіт. І родила щедро. Дарувала кожному
за працю його плід.
А плодів смачних було багато. Вистачало їх, ска-
жу, на всіх. То ж жилося весело, бо всюди залу-
нав дзвінкий веселий сміх.
Та недовго. Бо, на жаль, минулось. Чи комусь
замало їсти й пить?.. Все притихло.
Бог дивиться й міркує:"Що із вами, людоньки ро-
бить? Сіяв лиш Добро. Звідки взялося стільки тем-
ного, лихого в світі зла?"
Помолімось. Вірмо. Допоможе Бога Мудрого і
Світлого рука.
І впустімо радість в свої душі. Бо у нас є Той,
Хто боронить.Зникне зло назавжди. Вірмо, люди!
Лиш в Добра є право вічно жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870520
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 12.04.2020
Хмара - це димка
В небі така.
Вона біла, сіра
Або чорна буває.
Хмара маленька
Та велика буває.
І чим більша хмара,
Тим більше вона сонце
В небі закриває.
В холодну пору року
З чорної хмари сніг
На землю випадає.
А в теплу пору року
З чорної хмари дощ іде,
Який всю землю заливає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825192
дата надходження 12.02.2019
дата закладки 12.04.2020
ПРО СУТЬ ТВОРЧОСТІ (Ліна КОСТЕНКО)
Поезія згубила камертон:
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон,
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!
Наталія Гузнак
Поезія, це завжди неповторність.
Вона, неначе ніжний вітерець,
Співає людям і гойда самотність,
А ще, де правду діти, і борець.
Те, що тривожить, не дає заснути,
Вплететься у вірші терновим гіллям.
Коли болять слова ті, як нам бути?!
Як світ скрутило чорним божевіллям.
Так хочеться писати про красиве!
Кохання, дружба, злагода і мир!
Це все важливе. Дуже нам важливе!
Та тільки зло свій править нині пир!
Воно, можливо, краще промовчати...
Та те мовчання душу розрива!
І не пускає до півночі спати,
І заплітає біль в прості слова...!
Люблю я, пані Ліно, дуже Вас!
Ваша поезія лікує мою душу.
Та випало нам жить в буремний час...
Мовчать не можу... Я кричати мушу!
Приспати совість? Думку зачинить,
сховати за залізними дверима?!
Та тільки ж як?! Як потім далі жить?...
Не дасть спокою зраджена нам Рима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871380
дата надходження 09.04.2020
дата закладки 12.04.2020
Зимовим ранком
загострений промінчик
малює літо.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871628
дата надходження 11.04.2020
дата закладки 11.04.2020
Бачимо часто в щоденних новинах
з різних країн емігрантів рої.
І серед них пізнаю на світлинах -
по вишиванках - це ж наші, свої!
Бельгія, Чехія, Польща, Канада,
США та Австралія, Чілі, Габон...
Що потягло їх? Багатства принада? -
Гнали їх злидні й біда за кордон.
Наче хтось долею нації грає,
що утікають, хоч би й не хотів,
голодом гнані з родючого краю,
страхом репресій, знущанням катів.
Нині жене безробіття, безладдя,
бідність, безправність, продажний закон,
владне безкарне крадійство,.. безвладдя,
цін, хабарів ненаситний дракон.
Злими вітрами по білому світу
вже розмело міліони братів
мудрих, талантів - найкращого цвіту!
Як же наш край обіднів, опустів!..
Може онукам знайдуть батьківщину
чи своє щастя, кому повезло.
Більшість, мов пташечки з вирію, линуть
думкою й серцем у рідне гніздо,
де залишилися сім*ї та друзі,
край у вогні... - і печаль крижана...
Там непогано, та серденько в тузі -
не зігріває чужа чужина.
Вразять події у рідній сторонці -
власний майданчик зберуть звідусіль,
бо ж і вони, як і ми, - українці,
біль України - їх горе, і біль.
Ще й одягнуть вишиванки святкові -
з рідного краю святий оберіг,
роду й народу тотеми спадкові,
пам*ять про корінь і рідний поріг.
І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.
27.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 11.04.2020
Вы о грустном не пишите!..
Умоляю,господа!..
И погоду не вините:
Ни сегодня,ни вчера…
О пупырышках (на бюсте),
Не раздетых донага,
Напишите так искусно,
Чтоб хотелось мне туда…
Полстраницы, поллисточка -
Сочините (от души)…
Говорите (между строчек)
О греховности любви…
Про объятия у грусти
Не строчите,господа!..
И не сладко ,и - не вкусно…
И бывает жаль себя…
До нирваны, у окошка,
Через кассу №2
Есть свободные…Немножко…
Приходите, господа!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829818
дата надходження 20.03.2019
дата закладки 11.04.2020
"Рождённый ползать - летать не умеет,
Быть может поэтому я к креслу прикут?
Быть может поэтому меня солнце не греет?"
Маленький мальчик шептал тиxо в углу,
Он вновь замолчал, а вечер осенний,
Мысль розганял золотистой листвой,
Бурно так он, в порыве лелеял,
Единственним был, он другом, порой,
А мальчишка смотрел, к окну подъежая,
Палату заполнил тиxий шёпот колёс,
Небо тьмяним, алым сверкая,
Всё ожидая, нашествия звёзд,
"Прекрасен так Мир, Мир - без увечий,
Полон расскосыx полей, и берёз,
Полон людей, окутаныx встречей,
Полон Мечты, Мечты, что без слёз,"
Маленький мальчик, мечтал очутиться,
Птицей далёкой, в небе густом,
Мальчик мечтал, с этим местом проститься,
Мальчик мечтал, быть чьим-то лишь сном..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446390
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 11.04.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.04.2020
Ніби сонячний дим,
пелюстки яблуневого цвіту
оживають на віях, притрушують липовий чай.
…оксамитовий шлейф атрибутів її дивосвіту -
елегантна й печальна
в прозорих долонях свіча…
Не вертайся назад.
Не блукай невпокореним містом.
У дзеркальних вітринах не знайдеш колишню її.
…лиш брунатні вуста все палають неоновим блиском
(маки надто червоні
на білій прощальній канві)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871517
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020
[img]http://cs7009.vk.me/c616420/v616420008/788b/_MreG95EZVs.jpg[/img]
Небо вічно прихиляв я
До твоїх ласкавих рук,
Твердо вірив - ти остання
Із моїх найкращих мук.
В насолоду були сльози -
Після них блаженства мить,
Як ранкові чисті роси,
Зачерпаєш із трави.
Освіжила прохолода -
Знову чую голос твій,
Неповторна яка ж мова,
Наймиліша із усіх.
З часом світ перемінився
І твій голос трохи стих,
Ми ж руками все тяглися,
Та торкнутись не могли…
Може небо важче стало
(Подалося вже увись),
Може сил мені забракло
Так любити, як колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487499
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 10.04.2020
Вже місяцями муза не приходить,
Можливо, я зневірився, розм'як?
Але і груша не щороку родить...
А в грушу-плід занадився черв'як.
Можливо, це якась підступна осінь?
Можливо, не така як треба всім...
Малим гуляв я по калюжах босий,
А зараз не гуляю, за "компом" засів.
Ти знаєш, друже... Я непереможний,
Нема із ким змагатися тепер,
Хіба що в статках, телефонах, грошах...
Та краще бідний, ніж міліонер.
Душа багата та багатогранна,
Немає сенсу мати купу благ.
Чим більше із небес чекаєш манни,
Тим важче сприймеш неминучий крах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457813
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 10.04.2020
Давай мовчати, хай весна говорить,
Отак, як ще ніхто не говорив.
Хай вічне сонце осідлає гори
І зазирає в очі теплих нив.
Слова невчасні, бач, сади квітують,
Ти їхню казку словом не поруш.
Мов янголи безгрішні, пахнуть юнню,
І гублять білі сльози з білих душ.
Оцій весні в словах нема потреби,
Їй ще до нас хтось розказав усе...
Хай котять журавлині крила небом
Своє вертання щемно-голосне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871228
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 10.04.2020
В кімнаті я сиджу один,
І світла ніби вистачає.
Надворі впала синя ніч,
Денна краса свій сенс втрачає.
Гнітить вбранням тут чистота,
Відсутність звуків як в могилі.
Сьогодні день такий нудний,
Мов скачки верхи на старій кобилі.
Чогось зникає апетит,
Крокую по діагоналі.
Думки мої про суїцид,
Читаю сам-собі мораль я.
І щось підказує – піди,
На двір та трохи освіжися.
Або в церковнім джерелі,
Водой святою окропися.
Забуду все, що вдень було,
На сон веде мене дрімота.
Ну що за день такий нудний?
А пригадав – та це ж субота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351347
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 09.04.2020
Бачимо, як розтріскуються бруньки на деревах,
як кожного дня розцвітають нові квіти в саду,
як пробуджується природа і заповнює собою простір, але для нашого ока є невидимою та енергія, яка це робить.
Як весна,
Як подих вітру
Світ відчуттів тонких,
Де напівслово, напівпогляд
Всю душу прочитає
Від початку до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870817
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 09.04.2020
Цей тихий дощ про вічність шелестить,
Освячує молитвою вікно.
Осіння мить щемить...
щемить...
ще мить-
Глінтвейном стане сутінків вино
Із ароматом падолисту й снів,
Із присмаком морозу на вустах,
З мускатним шлейфом перезрілих днів,
Що губляться у пам‘яті й літах.
А тихий дощ іде собі й іде,
В свідомість падає і мрячить у думках...
Знов схуднув календар на цілий день
І хризантемить світ Чумацький шлях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826845
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 09.04.2020
Де ви, мої вітрила?
Вдивляюся в далечінь…
Хмарина сива закрила
Неба усю голубінь.
А чи були ви у мене,
Чи вигадала собі? –
Червоні ви, чи зелені,
Чи, як небеса, голубі.
Та і яка різниця,
Якими були колись,
Бо журавель, не синиця –
Я линула з вами у вись.
І щастя цього польоту
Уже не забути мені
І юних небес вільготу…
Вітрила мої осяйні.
12.04.2018р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800722
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 09.04.2020
Нічого не пояснивши
І не залишивши
Подамся знову на Захід
Зроблю вірний хід
Я не вірю в вічність
Для мене вона іронічність
Та ваша усмішка скудна
Мене з розуму звела
Я тікаю від вас
Настав критичний час
Антибіотиком бути набридло
Неясні скитання і люди-бидло
Моя доля для простих
Відвертих і вічно дурних
Яким втіха мої слова
Втрачена голова
Вип*ю з вами в останнє
І зникну,як туман
Як від травки дурман
Не наводитиму більше оман
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343164
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 04.04.2020
Кажуть...
Не може щастя бути вполовину,
Як снігу не буває у дощів.
Весною не назвемо люту зиму
І птахами уїдливих хрущів...
А може?!
Й мить щасливою зостатись.
І серед снігу випадуть дощі.
Весна зимою зазирає у хату,
А бруньки налилися у кущів.
І навіть птахи, розгорнувши крила,
У піднебесся висоту несуть.
Пора напрочуд вже така смілива.
Зима? Весна? Ну, просто...каламуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868105
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 04.04.2020
Тихо, людино, завмри...
Поки ще дихають груди,
Поки ще в венах кров
Серце твоє не студить –
Дихай! В холодну блакить
Руки зведи у молитві.
Хай не здолає страх,
Перемагай у битві.
В світі панує чума,
Світ огорнув неспокій.
Отче, що на небесах!
Люди питають – доки?
Тихо, людино, завмри...
Маєш печать від Бога.
Він не допустить згори
Знищити Духа Живого.
Віруй у Бога Отця,
Руки зведи до неба.
Нехай молитва оця
Буде душі потреба.
Світло від світла йде,
Станеться те, що буде.
Не загуби святе!
Решта, хай Бог розсудить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869335
дата надходження 25.03.2020
дата закладки 04.04.2020
Коли зірка вріжеться вечірня
У самотні закутки душі
Найсвітлішим золотом-промінням –
Просто знай,
ми досі не чужі.
Коли тиша звуками вбиває,
Або шумно так, що голова
Наче переїхана трамваєм –
Просто знай,
трапляються дива!
Коли дощ у очі ліпить палко,
А від вітру небо голубе
Розірвалось на дрібні кавалки –
Просто знай,
я згадую тебе.
20.02.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865478
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 04.04.2020
По дорозі тупотіли сотні людських ніг
Хтось біг, хтось плентався, а хтось ішов,
А під ногами лежав і плакав хліб,
Бо сьогодні не по призначенні пішов.
Хлібець топтали, на його плювали,
Футболили в калюжу, то в багно
Усі його бачили та наче і не помічали
Наче це не хліб був, а просто воно.
Люди забули чи просто знати не хотіли
Скільки праці хлібороби вклали в хліб,
Усе життя своє йому, одному присвятили,
Це на долонях мозолі, це кривавий піт.
Це труд тракториста, щоб землю зорати,
Це сіяча робота сіяти зерно,
Це агронома праця сходи доглядати
Вчасно підживити, щоб налилося силою воно.
Хліб-це комбайнера час врожай збирати,
А машиніста-до сховища зерно звезти,
Й десятки рук його ще будуть перевівати,
Щоб до потрібного стандарту довести.
Це мудрого хазяїна вправна справа
На біле борошно зерно перетворити,
Це майстерність пекарів, це Божа страва,
Щоб з муки простий шедевр створити.
Не ціните ви хліб за який колись вмирали
Згадайте, як без нього в голод люди пухли,
Як руки колоски на панщині збирали,
І як за його німець стріляв у голі груди.
Не хліб ви топчете, а святиню нашу
Хоч знаєте, що без хліба ти ситий не будеш
Зупинись, людино, і зверни увагу
Може своїм вчинком совість у інших розбудиш.
Підніми цей хлібчик, його життя скінчилось
Віднеси обабіч, де ніхто не ходить
Молись, щоб тобі тільки в сні приснилось,
Як плаче хліб й земля зерно не родить.
17.08.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375062
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 04.04.2020
Не мовлю вже у голос про війну,
Вона прокляттям в’їлася у серце.
Минає час, дивлюсь я на свічу,
Ковтаю сльози згірклі надщесерце.
Мигтить свіча, колишеться вогонь,
А бліда тінь торкається обличчя.
Перед очима стрічка від погонь,
Минулого, що все ночами сниться.
Прожите, зазвичай, то не кіно,
Не перегодиш заново сюжети.
Попутний вітер хвацький і вино
Хмелять бунтарський дух, бронежилети.
Упали друзі: стогін, кров, журба,
Ще тліє згарище подвір’я з садом.
І підіймає в новий бій судьба,
І накриває ворог лютим градом.
Вони ж ідуть вперед, у боротьбі,
За волю, рідних, неньку Україну.
І сивочолі, юні й молоді,
Пліч-о-пліч за свободу, в ім’я миру.
30.03.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870041
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 01.04.2020
Зима подкралась незаметно..
На улице туман и белый дым.
И всё знакомым кажется как в детстве
Жаль только мир навеки стал другим.
Сегодня меланхолия и музыка,
В обнимку у камина две души..
Рука в руке, танцует пламя,
И тени тихо шепчут о любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858957
дата надходження 23.12.2019
дата закладки 01.04.2020
Їхні життя курсували у паралельних реальностях з різницею в одну годину. Між кожним промовленим словом була прірва у тисячі кілометрів. Різні міста, погодні умови та життя, які випадково перетнулися у просторі невловимої віртуальної реальності. Вона завжди скептично ставилася до кожного слова, прочитаного на екрані . Чомусь внутрішній голос підказував, що це може виявитися черговою виставкою довірливої уяви чи то пак надії. Ніхто і ніколи не зможе впевнено стверджували, що випадкове знайомство має наміри на подальші стосунки чи то більше навіть, емоції. Як на мене , то саме вони, емоції, є надто великою розкішшю нашого сучасного життя. Ми вдало навчилися імітувати радість, усмішки для селфі і закоханніть, жагу до життя, яку чомусь ототожнюємо з фінансовими досягненнями та номером оновленого смартфону.
Існує теорія про те,що протилежності притягуються неначе магніти. Дві абсолютно чужі людини намагаються заповнити порожнечі власних душ думками, звичками іншої людини, незалежно від того чи ця особа на відстані простягнутої руки чи за тисячі кілометрів, вдаючи близькість через екран монітору. Кожна історія цікава своїми деталями. Проте ніхто не знав, чи ці дві душі потребували взаємодоповнення чи підхоплювали загальнопоширену звичку абсолютної імітації .
Ранкові промені неквапливо шукали ключі від його квартири у своїх безкраїх сонячних кишенях. Вони намагалися не порушити тиші,що панувала у просторих кімнатах. Двері поволі відкривали обрії сутінкового коридору посеред якого стояли коричнені кросівки. Здавалося, що кожна шпарина квартири була заповнена морем. Його ледь вловимий аромат кружляв у пристрасно-шаленому танго з кавовим ароматом розсипаних вчора кавових зерен. Дрібні піщинки піску були забутими емігрантами на підошвах кросівок. Синій улюблений светр, джинси та тижнева втома робочого тижня вмостилися на краєчку стільця поруч з дверима. Ранок натякав на те,що вже саме час розпочинати вихідні, що обіцяли бути цікавими.
Вії тремтіли, вагаючись чи варто полишати той солодкий світ сновидінь і поринати у прохолодну реальність. Заспані очі кліпнули , рука ліниво вислизнула з під ковдри, аби увімкнути кондиціонер, витісняючи зимні настрої помешкання. Фіолетова подушка і м’якенька ковдра обережно огортала його тіло, надаючи можливість поніжитися ще декілька хвилин до того як відчути прохолоду ранкової підлоги під босими ногами . « Доброго ранку, Всесвіт! Спробуй мене здивувати сьогодні. Ну, починаємо новий день?». Запитання було адресоване порожній кімнаті,однак це зовсім не засмутило автора. Смачна і запашна кава у білому горнятку, величезний шматок хліба у компанії шоколадної пасти. Що може бути краще зранку,коли знаєш,що сьогодні денний ритм можна поставити на сповільнений режим і ловити кожен момент з насолодою.
Сіро-зелені очі досі були у полоні нічних сновидінь,але внутрішній голос підказував, що вже саме час, аби швидко вистрибнути з тепленького ліжка і вловити момент,щоб відчинити вікно на кухні, почути спів птахів, відчуваючи ранкову прохолоду на шкірі. Горнятко чаю з мелісою та лимоном, швидкий погляд на парк за вікном та легка усмішка з присмаком очікування. «Нехай твій день буде сповнений радості та усмішок, сонячним настроєм. Я знаю, що ти чудово проведеш цей день… Можливо на пляжі, спостерігаючи за хвилями та лінивими песиками на набережній … Можливо.. Однак я точно знаю, що ти посміхатимешся».Думки роїлися у голові, наче заклопотані мурахи, не дозволяючи зупинитися хоч на мить, аби дозволити сумнівам завітати на цей організований безлад. «Щоразу,коли я дивитимуся на море і океан я буду згадувати твої очі. І навіть, якщо хтось з'явиться у моєму житті я хочу дивитися на неї так само пильно та уважно як спостерігав за тобою під час наших відео діалогів». Серце відбивало божевільні ритми під мелодію,що лунала на телефоні, думки плуталися і так хотілося закрити очі, прокинувшись поруч з ним, побачити кароокий погляд , повіривши у диво.
«Сьогодні ти підеш до улюбленої кондитерської».
«Замовлю латте і шматок найсмачнішого «Червоного оксамиту»».
«Насолоджуватимешся ніжним кремом, мріятимеш і будеш боротися із сумнівами"
«Смачний сніданок, прогулянка. … Можливо, малюватимеш…»
Біле горнятко з кавою , хліб …. Чай з мелісою,парк за вікном …. Сотні думок на краю прірви у тисячі кілометрів та годинною різницею у часі. Їм не були потрібні гаджети, аби відчути настрій один одного, вгадати бажання чи сумніви… Вони шалено потребували дива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867979
дата надходження 14.03.2020
дата закладки 01.04.2020
Чи кара Божа за людську байдужість,
Прийшло це лихо, ось коса висить ,
Махне і все! Не допоможе мужність,
Життя миттєво може вкоротить.
Порада всім, тримайтеся маршутів,
Не пригортайтесь, скоро проходіть,
Не тисніть руку, не даруйте квітів
Якщо це друг, то лиш –люблю- скажіть.
З початку світу це звучало слово,
В ньому тепло і щастя і привіт,
То ж відновім його тепер наново,
Без нього лихо буде всіх косить.
Й не забувайте помолитись Богу,
Бо лишень він спасе цей грішний світ,
Нехай Господь покаже всім дорогу,
Любові сповнену, і тільки нею йдіть.
І все мине! Засяє знову сонце!
У храми знов полине божий люд,
Пригорнемо і брата й незнайомця,
Земля оновиться і зникне змії блуд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868815
дата надходження 21.03.2020
дата закладки 01.04.2020
Снилась мати...
Ще молодою...
По стежині, що йде до струмка,
Несла відра із сріблом – водою,
По – земному вродлива, струнка.
Я, тоді ще хлопча босоноге,
Поруч біг і від щастя сіяв-
Така мама лиш в мене одного,
І найкраща вона, бо моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870017
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 01.04.2020
Не долетіли, крилонька зболіли,
Хоч як спішили ангели здалля!..
Вогнем упали, полум"ям згоріли,
І душі небу віддала земля.
О! як багато! всі в одній хвилині,
Тут море сліз, не вистачає слів...
Печаль одна... і в будь якій країні
Всіх пом'янімо, хто не долетів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860775
дата надходження 09.01.2020
дата закладки 09.01.2020
В далекій, далекій кріїні
В глибокій, глибокій норі
Жила собі мишка Гретта
Тихо і просто як і всі жили.
Було в Гретти багато справ
І як належить пристойній миші:
Вийти на двір скупатись в снігу,
З"їсти зернят вибраних з трав
Звільнити від шкорлупок поличкі та ніші
Погризти щось нове , покопатись в норі
Набігатись добре - поспати
Одним словом зайнята чимось була завжди
Роботяща мишка була, щой казати
Та одного дня грім почувся здалеку
Блискавиця з"явилася у горі
Всі звірі злякалися й повтікали із лісу
Лиш Гретта спала тихо в норі.
Аж ось дракон почав падати з неба
Убитий сміливцем на небеснім кораблі
Здригнулась земля, щось магічне померло
Та сила дракона була у крові...
Прокинулась мишка, нору заливало
Скрізь кров, плавають запаси - харчі,
Дерлася вгору, шубка червоною стала
Хто допоможе? Як вибратись їй із нори?
Нарешті дісталась - свіже повітря
Все небо в чорній пітьмі
Убитий дракон - видовище смерті
Безсила миша лежала в крові...
"Ти стала хранителькою вічної криги",
- Почулося десь з далини
"Хто вмиється в крові дракона - візьме його силу,
Людиною тепер станеш ти".
Сплелися дерева довкола у арку
Яскраве світло розлилось навкруги
Родилась на світ королева криги
Вічного крижаного вогню мерзлоти.
Зійшлись лісові всі примари і звірі
Приніс кожен щедрі дари
Ногами людини ступила на сніг королева
В магічне вбрання біле вбралась,
Біліше за білі сніги.
Збулися пророцтва древніх пророків
Про майстра вогню і доньку вітрів,
Про темного лорда й дракона,
І про королеву снігів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859848
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 09.01.2020
Всіх ближніх, що душею я люблю,
У пам'яті збираю воєдино.
Тоді очима їхніми ловлю
Старе й нове, постійне й швидкоплинне.
І згадую роки та імена,
І згадую життя найвищі злети.
Тоді цвіте в душі моїй весна,
Тоді пісні складаю, мов букети.
Тоді вплітаю радість в кожний рух,
І з радістю літаю наяву.
І внутрішній стає чіткішим слух,
Тоді в ладу зі світом я живу.
Тоді пісень нові гірлянди шлю
Всім ближнім, що душею я люблю.
5.6.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794939
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 05.01.2020
Ни этот город, ни любой другой
Не дал возможность ощутить поруку -
И я привык нащупывать рукой
Пустое место рядом, а во звуках
Других шагов отсутствие моих
Неразличимо.
В этом мире кто-то
Решил делить пространство на двоих:
На ты и я, светил да идиотов,
Но все-таки в одном объединив -
Размеренно дублируются паствы,
Чтоб и умен, и беден, и ленив
Часть жизни погребенную в лекарствах
Молился о.
Но мне никто не свят -
Живу один, довольствуюсь немногим.
И слушаю как косточки хрустят,
Пока по ним расхаживают боги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559124
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 05.01.2020
Чому таке важке життя
Для більшості у цьому світі?
І гарні, ніжні почуття
Беззахисні, неначе, діти.
Чому коли іде зима
Трава як літом зеленіє?
Без снігу змерзнула земля
І серце це ніяк не гріє.
Чому замало для добра
Грошей, свободи і терпіння?
Де починається ріка?
В яких місцях її коріння?
Земля для кожного із нас
Дарує радісні моменти.
Цінуймо люди кожний час!
Навіщо злі експеріменти?
Ось знову Новий рік настав
І в нього нові запитання.
Він зичить кожному добра,
Найкращі, ніжні привітання!
29.12.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859757
дата надходження 30.12.2019
дата закладки 05.01.2020
На березі невеличкої річечки у сухій осоці стояв лелека.Чи це теплі
погожі грудневі дні змусили його залишитися чи, може захворів?Він стояв
на одній нозі і пильно вдивлявся у небесну блакить, туди, де інші бузьки давно
полетіли, де можна буде знайти харч.А цей зостався.Але чому один, де ж
його пара?Цього ніхто не знає, а сам він не зможе нікому повідати про своє
горе.
Добре, що зима поки що тепла.А як завіє-захурделить, що ж тоді робитиме
бідна пташина, чим харчуватиметься?То ж хочеться сподіватися, що знайдуться
добрі люди й заберуть до себе лелеку і він зможе перезимувати у затишному
сараї разом із домашньою птицею.А навесні знову піде до тих місць, де
йому було хороше зі своєю коханою, згадуватиме щасливі дні, як вони
удвох звивали гніздо, виводили лелечат, годували їх та навчали літати.
Нехай тобі пощастить, довгодзьобий лелеченько!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858253
дата надходження 17.12.2019
дата закладки 02.01.2020
за каждый свой поступок
перед тобой отвечу
и в стоге сена, для тебя,
найду иголку
но, [b]пятьдесят шагов [/b]
пройду я,
лишь, навстречу...
а, не от тебя...
и не вдогонку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697953
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 02.01.2020
Куди ідемо, нам не відомо,
А ще сумніше, що не цікаво…
Це ще не крапка, поки що - кома:
Йдемо до прірви під крики «браво»…
Як могікани, на Сході вої
Наш мир і спокій оберігають.
Ми ж програємо Кремлю в двобої,
Байдужі ж просто спостерігають…
Сценарій фільму усім знайомий.
Сюжет чужинський… Кому цікаво?
Живуть мільйони напівпритомно:
Тут не стріляють, є хліб і кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856011
дата надходження 26.11.2019
дата закладки 31.12.2019
Нам завше потрібно
когось берегти
І завше потрібно
чогось триматись,
аби було добре й безпечно іти -
По світу іти і не боятись.
Нам завше потрібно
зростати в теплі,
Бо холод ослаблює нас, трансформує.
Лиш так ми у змозі чогось досягти,
Лиш так
кругообіг життя нас формує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855784
дата надходження 24.11.2019
дата закладки 31.12.2019
В полнеба - тучи-корабли…
Похоже - видела их прежде…
Под цветом паруса любви
Несут название надежды…
И в нашем городе - дожди…
И переменчиво - ненастье…
Не разрешаю: позвонить,
Не разорвав, себя на части…
Ты не захочешь не узнать:
Про унесённое годами…
(Не позволительно солгать -
Перед глазами-образами…)
Запрет - о грусти говорить…
И... зацеловывать запястья…
Ведь не возможно упросить,
Не напоив, былою страстью...
А в нашем городе - дожди…
Расцвёл тюльпан из самых красных…
Не разрешаю: приходить
И отнимать чужое счастье…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835525
дата надходження 14.05.2019
дата закладки 31.12.2019
Знаешь, я потерялся.
Забылся в бетонной глуши,
Я столько ходил и скитался,
Но ни видал не души.
В пути, встречались мне люди,
Лица, бегущие врознь,
Я видел иx брови и губы,
Пустоту, что проела насквозь,
Мне серчавим мелькали звезды,
Тучи плакали мелким дождем,
Было xолодно, мокро и поздно..
Я стоял, и мечтал о своем.
Мне явилась погибшая радость,
Я увидел лик красоты,
Ощутив, всю мгновения, сладость,
Вдуг услышал и шепот листвы,
И луч солнца явившись мне, тяжко,
На ладонь присел мотыльком,
Словно молвил: "В мире нет сказки,
Мы в коробке с каменным потолком",
А ведь правда, асфальт под ногою,
А поверх - безразличная мгла,
Натянулась, наверглась стеною,
Мрачной чащею наросла,
И не ведать ни добра, ни порока,
Неба чистого не лицезреть,
Воочию видеть далеко,
Равнодушие, ненависть, бред,
Что кружатся совсем незаметно,
И в спешке, бывает, плечём,
Затронут, мелькнут не приветно,
Окутают мрачным плащём.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454003
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 11.12.2019
Ходила в дит садочок
хотілось так вже в школу
бо там дзвенить дзвіночок
і трапилось це скоро.
Ходила вже у школу
хотілось в інститут
дістали шкільні “бджоли”
універ тут як тут...
Ходила у універ
хотілось на роботу
бо що їй той ГомЕр
хотілося зар. плати...
пішла вже й на роботу
та заміж захотілось
мала нову турботу
в дівках вже засиділась)
коли вже й заміж вийшла
сіла та й гадає
що знову дит садочок
та не її чекає...
в садочку не сиділось
чого ж малим малям
завжди лиш метушилась
і квапила життям
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477327
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 11.12.2019
Тверда поверхня та легка душа
кружляє ген по обрію мов птаха.
На грунті копирсається мураха,
а їй би хмари золотавої торкнутись...
А їй - польоту літака, що у сріблі
лишає слід такий привабливий, помітний.
І стати крилами його нарешті,
який захоче десь із мрією зустрітись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857064
дата надходження 06.12.2019
дата закладки 11.12.2019
Мій Ангел, протягни своє крило,
І обійми, та тільки обережно,
Лиш не запитуйся у мене ні про що,
Тобі пояснювати справді складно.
Давай ми просто тут посидимо',
Дарма сльозам не дам я волю,
В цій тишині про все помовчимо',
Щоб не гнівити мою долю.
Мій Ангеле, я трішки посиджу,
Чому все так, пояснювать не треба,
Але в цих роздумах не залишай одну,
Без тебе не знайду я шлях до себе.
Все розумію, все без нарікань,
Втомилась і боюсь зізнатись,
Чомусь тікаю від свої бажань,
Чомусь від себе я сама ховатись.
Святий твій погляд в серці збережу,
Перепочину під крилом ласкавим,
Нікому ні про що не розкажу,
Бо щирість топчеться лукавим.
Мій Ангеле, ти бачиш все з небес,
Ти заглядаєш гли'боко у мою душу,
Ти знаєш все, ти іноді мене несеш,
Коли я рухатись сама не можу.
Лю,
грудень, 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856582
дата надходження 01.12.2019
дата закладки 11.12.2019
Без гніву і пристрасті
Я думаю про нас,
Які ж між нами страсті,
Що далі буде в нас?
Якщо сказати чесно,
Чи є в нас шанс?
Мені б кортіло
Звернутись з цим до вас.
А ви чогось хитруєте,
Скажіть хоч щось!
Чи, може, ви жартуєте,
І може, є в вас хтось?
Скажіть, будь ласка,
Чи значу щось для вас?
Чи це всього лиш маска
І я лиш іграшка у вас?
22.09. 1996 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575840
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 10.12.2019
В якому б віці ти не був -
Скінчивши ріст чи підростаєш,
Тут головне щоб сам відчув,
Що ти ще можеш, ще бажаєш.
Ростеш, світ бачиш, пізнаєш -
І як би добре не старався
Не охопиш все, не обіймеш,
То ж вдовольнись, що намагався.
Мить пізнання - щаслива мить
В дитинстві, юності, під старість,
Це те, що спонукає жить,
Що нам не все уже дісталось.
Живи і пізнавай щодня
Плекай мету, надію, мрію,
Прийдуть уміння і знання
І ти задумане посієш.
15.07. 2019 р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841995
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 10.12.2019
[img]http://cs606923.vk.me/v606923008/6613/Kb-BC9Cxy1o.jpg[/img]
Волів би вітер щастя заплітати
В зелене листя ранньої весни.
Отак і я хотів би відчувати
Твої обійми теплі з-за спини.
Бо ти для мене, мов шматочок раю,
Серед весни лапатий ніжний сніг.
До губ твоїх невільно припадаю,
Що аж земля пливе з-під моїх ніг.
Пянію я від ніжності цілунків,
Та тільки тих, що память береже -
Ось так життя позводило рахунки,
Що серце досі пробирає щем.
Я сподіваюсь ти колись пробачиш
Мою невчасну, спізнену любов.
І, видно, час тепер не мій товариш -
Тебе несе від мене стрімголов.
І не знайти відради в сьогоденні,
Що так невпинно змушує мене
Забути все, любов свою блаженну,
І навіть те, що небо голубе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493138
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 10.12.2019
Мокрий сніг на узбіччі,
Небеса в глибині,
Вже нічого не бійся –
Ти не винна мені.
Не водися зі мною,
Не надійся й не плач,
Щоб я злого не скоїв,
Ти сьогодні пробач.
Що було перекресли,
Хоч за те, що було,
На весні води скреснуть,
Хоч їх вже й замело.
В небі хмари як лиця,
Ледь повзуть через ліс.
Озирнись, подивися –
День вже трохи підріс.
Сонце серце не крає
І тепла ще нема,
Я зимою не каюсь,
Бо і сам як зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634933
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 10.12.2019
Завершальність осіння,
думки одяглися у светри
І міряють кроками
темні глибини зими,
Завіконня холодне
сумними вітрами роздерте,
У вись, наче змії,
повзуть листопадні дими.
Немов кавова гуща,
прогірклі й тягучі вже ночі.
Душа зупинилася
на міжсезонній межі.
Так не хочеться йти...
Осінь також прощатись не хоче,
Ось тільки за мить
знову станемо дивно-чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856465
дата надходження 30.11.2019
дата закладки 08.12.2019
- Не тримай, відпусти! Бачиш - падаєм двоє!
- Але ж є парашут, він один, та нехай...
Пам*ятаєш, як мріяли разом з тобою?
І ми будемо разом! Прошу, зачекай!...
-Ні, пробач! Це остання моя насолода,
Це останній політ. Він, зазвичай, без крил...
Але ти не сумуй, я прошу тебе, згода?
Просто надто багато уже в мені стріл...
Я багато літав, та не знав всеї правди,
Коли з кимось летиш, поєднавши світи -
Шансів вижити мало без жертви. Так завжди.
Я кохаю тебе і прощаюсь. Лети!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637870
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 08.12.2019
Нарешті, після 300 літ поневірянь,
В цей день ми незалежність здобули.
Сказав Хмельницький всім нам на прощання,
Не в ту ми сторону тоді разом пішли.
Одне ярмо ми скинули, в інше потрапили,
Знову вільні Українці стали жити, як раби.
В минулому столітті дико правили,
Жорстокі, як кати – більшовики.
Жаль незалежність наша тільки на папері,
Замулить очі, лише щоб мовчав народ.
Насправді нами вся Європа править,
Не бачити нам як своїх ушей свобод.
Нам звідти коригують курс валют,
Ціну на газ, на ліки, на навчання.
Так до яких же пір, ми діти козаків,
Терпіти будемо над собою знущання.
Я щиро вірю, що колись настане час,
До рук ми візьмемо самі свою свободу.
За муки наших бувших поколінь,
Здобудемо разом незалежність для народу.
Щоб наша Україна розцвіла мов сад,
Щоб потекли степами чисті ріки.
Хазяйнували щоб самі в полях,
Трудолюбивий Український люд – навіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354556
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 08.12.2019
Блищить осіннє листя
Золотом,
Закутане туманами
І холодом.
Тремтить листок
І падає...
Про що він згадує?
Втікаю від минулого...
Не хочу
Минулому дивитись в очі.
Багато в ньому світлих днів -
Їх славлю,
Та чорні камені ганьби
Знеславлюють...
Мов темні ночі ,
Вчинки злі-
Біль невідступна..
"Темінь і світло нероздільні
На Землі"...
Тремтить листок осінній,
Падає...
Про що він згадує?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853409
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 08.12.2019
Кава з ваніллю і дрібка кориці.
Затишна книга і сніг за вікном.
Фото старе, дерев‘яні полиці,
Хата огорнена спокоєм-сном.
Ранок вже стука в віконниці сині.
Десь там, за обрієм, сонце встає.
Вітер дріма у безплідній калині.
Пташка шукає зернятко своє.
Кицька згорнулась клубком – до морозу,
А до весни залишився лиш крок...
Сплять у бруньках нерозплющених грози,
Теплі дощі і надії ковток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827804
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 08.12.2019
1.
У неї були холодні руки і тепле серце.Тепле серце і холодні руки.Що важливіше руки чи серце?Серце,певно,скажете ви...Ні,-відповім я. Ви просто не бачили її рук.ЇЇ пальці то втілені ноти.І сама вона суцільна музика-м*який шовк напівтонів і хитросплетінь мінорно-мажорних ноток у голосі.
Вона схожа на ріку-ніколи не знаєш,що вона змете наступного разу-нестримна повінь з холодним нордичним ім*ям,дивовижна дівчинка з присмаком північного вітру і темпераментом лівійських пустель.
Холодними в неї були тільки руки.Та й то часами,коли дуже хвилювалась.Поза тим вона була тепла,навіть гаряча,як і належить народженій під знаком лева дівчинці з душею квітки і серцем амазонки.Сніжанка(саме так її звали)була стихійною,владною,терпіти не могла заперечень-непередбачувана,непостійна і неспокійна,як і всі стихії цього світу.У ній було все:вогонь і лід,вітер і води,сонце і дощ.
Але вона лише на позір видавалась такою неприступною та непідкупною:нагадувала троянду шипами- прекрасну,але завжди готову до оборони.
Сніжка боялася світу,але разом з тим обожнювала його(маю на увазі пантеїстичну складову буття-вітер,дерева,трави,води,звірі.Все що створив Господь,окрім людини,звичайно).У цьому вона була вірною послідовицею Курта Кобейна(вічна йому пам*ять),який свого часу стверджував майже те саме.
Взагалі "Нірвану" вона могла слухати годинами і їй не набридало.Чого не скажеш про мене,який ріс на поезії Срібного віку і феномені так званого російського року-"Акваріум","Аліса","ДДТ","Кіно","Наутілус"та інші подібні бенди.
2.
Мені здається я розумію Сніжанчине гомофобство і ненависть до своїх ближніх і чоловіків зокрема.
З п*яти років без батька з матір*ю і вітчимом,який періодично бив обох-і матір і дівчинку.
Напевно саме тоді вона пообіцяла собі,що більше не дозволить нікому себе принизити чи завдати болю.Натомість вона методично завдає іншим болю сама,навряд чи то усвідомлюючи.
P/S Вона шаленіє від моєї нерішучості,безвідповідальності та невлаштованості в житті.
Сніжка сильна самодостатня дівчинка,а я для неї наочний доказ виродження всього роду чоловічого,його неспроможності нагодувати і захистити.Мовляв ,в житті і так купа проблем,а тут ще цей хлопчик,якого треба всьому вчити.Ну майже всьому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503931
дата надходження 08.06.2014
дата закладки 08.12.2019
будь зі мною коли це потрібно
коли очі слозяться червоні
коли кровю стікає коліно
коли гордо дивлюсь, в долоні
набираю воду з криниці
забуваю твої аромати
будь зі мною на кінчику пекла
щоб до раю рукою дістати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345068
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 27.11.2019
Закружляла зима візерунками,
Нахуртечила в клинах полів.
Намостила горби снігом-клунками,
Закрутила усюди шпилів.
Нахитрила, збілила, завіяла
І морозом шибки узялись.
А снігами версти переміряла -
Нагадала сьогодні й колись...
Так здавна зимовієм метелила,
У порі замітала сліди.
На стежинку з дитинства хурделила…
Не вернутися більше туди.
Ось, здається, біжу за санчатами
Та, насправді, на згірку стою...
А обабіч льодянки з малятами
Вимальовують зиму свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818194
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 27.11.2019
Я хочу в ліс, туди, де обіймають сосни небо.
Між стовбури дерев лягає сонце боязке
На срібний мох. О, це осіннє і жертовне ґебо* —
Дарує ліс. Мені з дитинства рідне все, близьке,
Де пахнуть дні терпким бальзамом і смолою хвої,
Дубів крислаті крони — злотоверхі куполи.
Де хмари купчасті, з осінньої краси такої,
Понад лісами синім льоном розцвіли.
Люблю ярки, що тихо сплять в густих-густих туманах,
На схилах гір, в палітрі фарб берізок молодих.
Там чуєш, як шепоче ліс — не як в книжках, романах…
Ніде нема таких лісів брунатно-золотих.
Втекти б із міста в ті далекі гори — ген-ген туди...
Щоразу сниться ліс… В лимонно-жовтій повені
Барвистій, поміж легкого падолисту згублю сліди...
В Карпатах рідних, ув обіймах неба й осені.
[i]Ґебо - сьома руна Футарка,
що означає «дар", (жертовність, щедрість...)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852573
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 26.11.2019
Кольорові згадки, мов забута пісня,
Нагадали серцю про минулі дні.
Як же було добре! І любов колишня
Наче в позолоті радості магніт…
У думках солодких цілу ніч не спиться,
Ніби повернулись квіти у гаї!
Що ж так серцю добре, аж горять зіниці,
Звідки стільки щастя у душі моїй?
Для натхнення квітень – вірогідно, сила,
Тільки у цвітінні голос мій притих.
Тільки це, напевне, не весна зігріла –
А про тебе згадка, це всеціло ти!
23.05.19 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836605
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 26.11.2019
В найдальшім завтра й я тебе забуду
В давноминулім вчора й я тебе згублю
У пам’яті моїй змалієш схуднеш
Так й не сказавши свого того Лю...
Утомлено закутавшись у ковдру
Зімкну повіки мов мале дитя
В дитинстві ж вся ота моя збитошність
Не вірила в заплутаність життя
Бо вже під ранок я почну шукати
Твоє ім’я десь в списку «вихідних»
Пробач не вмію я «напів» кохати.
Любов «напів» - скоріш талант слабких.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849807
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 25.11.2019
Не говори, коли в словах немає правди.
Не говори, коли німа твоя душа.
Мовчи, коли сльозам немає ради.
Ридай, коли порвалася струна.
Вставай, якщо ти сильна особистість!
Твори, якщо у серця є вогонь!
Живи, бо сонце однаково усім світить!
І будь людиною – це головний закон!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317634
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 25.11.2019
Просто крылья расправь и взлетай -
К небесам и бескрайним просторам.
Просто чайник поставь, сделай чай -
Насладись ароматным узором.
Распахни в свое сердце окно,
Отвори души настежь двери,
Окунись в новой страсти вино,
И забудь уже про потери.
Оцени-ка свободы размах,
И вкуси сладость нежных свиданий.
Посади под замок боль и страх.
Не ищи другим оправданий…
31 марта 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570939
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 25.11.2019
никому ненужные,
никого не трогают,
мыслями заблудшие,
пагубно прискорбные.
будто бы осознано,
как бы так нечаянно,
иногда так холодно,
но совсем отчаянно.
по пути неведомом,
в общем неуверенно,
по ветрам развеяны,
но не все потеряно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466566
дата надходження 17.12.2013
дата закладки 25.11.2019
Свіча горить – душа вогнем палає,
Рокам не стерти біль страшних часів…
І кожен українець пам’ятає
Закон про п’ять смертельних колосків.
Мільйони душ, загублених терором,
Цю землю залишили назавжди.
Вбивали їх кати голодомором –
Лише за те, що вільними були.
В страшенних муках люди помирали,
Здіймалася до неба їх душа…
Хто ще не вмер, того живцем ховали –
Така страшна прийшла до нас біда…
Рови тоді укрилися тілами,
Омилась кров’ю рідна нам земля,
А з неба гірко плакали сльозами
Ті, що померли, – не проживши й дня.
Не зможемо забути ми ніколи,
І викреслити з пам’яті роки –
Знущання, вбивства та голодомори
Червоної, нестерпної чуми!
© Олександр Кобиляков
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855755
дата надходження 24.11.2019
дата закладки 24.11.2019
Любовь – жестокая, коварна и опасна,
Хоть поначалу вы парите в небесах,
Но позже, грубая реальность сладострастно,
Сожмёт вас тот час, в жутко-приторных тисках.
Всё это враки, что любовь живёт 3 года,
Но, если очень сильно поднажать,
То всё, что вы выстраивали мимоходом,
Сию секунду можно потерять.
Страдания, печаль, обида, злоба,
Бездушие, холодный эгоизм.
В душе живёт огромная тревога,
Куда девался прежний альтруизм.
Непонимание, презрение, скандалы,
И нежелание идти на компромисс,
А также осуждения не мало,
Смиритесь дорогие – это жизнь.
Зачем так делать, не дано понять мне,
Ведь раньше было всё совсем не так,
Переживали вместе все напасти,
Никто друг другу не был словно враг.
Все люди – эгоисты, несомненно,
И проще истины на этом свете нет,
Но если лю́бите, люби́те неизменно.
Не оставляя в сердце горький след.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855758
дата надходження 24.11.2019
дата закладки 24.11.2019
Впала крапля холодна в долоню,
Що зі стріхи зірвав вітерець.
Кинув пасмо волосся на скроню
І побіг у гайок навпростець.
Шепотів щось калині завзято,
Цілував м’яті ягоди в щем.
В душах нишком прокинулось свято,
Накривала їх осінь плащем.
З пізніх квітів парча, а ще листя,
Золотих всіх відтінків фасон.
Такі різні в житті та змоглися,
Щоб без клятви серця в унісон.
Не у клятві, у щирості чистій,
В хмурий день неба звід із зорі.
В Славі Матінці нашій - Пречистій,
У поклоні за силу - землі.
17.11.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855030
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 24.11.2019
Лише один крок. Так мало, проте водночас багато може втілитися у ньому. Рівний подих, кошлаті думки, вицвілі очі, сповнені прочитаних рядків. Його душа стояла за крок від прірви власного життя.
Звичні, незмінні дні….. Що лишається для душі у потоці календарних хвиль? До чого варто прагнути, аби віднайти спокій, відповіді на вперті запитання? Усе лишалося без змін… Дощові ранки, недописані листи, скалічені слова, що лишалися візерунком крапок у кінці речення.
За його плечима зосталися роки сповнені різних відтінків, загублені адреси та адресанти, почуті у слухавці голоси, довгі, стомлені ланцюги очікувальних гудків і зрештою несподіваний дзвінок, якого напевно ніхто не чекав, здивовано здіймаючи брови у захваті неочікуваності. Блукаючи у натовпі імен, псевдонімів та образів, він натрапив на душу, яка проживала власне життя в оболонках вибудованих слів, які утворювали союз із почуттями. Вона ніколи не прагнула бути відомою, потопати у хвилях захвату. Просила лишень краплину щастя, розуміння та самотності серед людей. Почувши стукіт у двері життя, душа загорнувшись у теплу ковдру роздумів, зробила крок до зачинених дверей світу. Цікаво, звідки виникає довіра до нових очей, які пильно вдивляються у душу крізь прочитані рядки? Чи то чергове мрійливе бажання не відчувати омани довірливого серця? Душа наблизилася до краю прірви чужого відчаю.
Їхні душі розмовляли пошепки кожного вечора. Вона закривала очі, згадуючи отримані рядки, почуті слова, настрої, що малювали палітру уривчастих телефонних сповідей. Стомлені виром прожитого дня, очі пірнали у глибини осіннього сну, лишаючи на устах короткі фрази, чоло яких огортали чорні горошини крапок. Її душа знала, що наступний дощовий ранок огорне долоні теплом пухкої ковдри, тихим, примруженим муркотінням волохатого, вусатого чуда, кладучи на край подушки нового листа. Його ж думки блукали довгими, заплутаними лабіринтами вечірнього безсоння у пошуках потрібних слів, які наступного ранку бачили б посмішку тієї, яка нині була добровільною полонянкою сну. Дощові, сірі ранки всотувалися у тонкі пори його шкіри, проникаючи все ближче до серця, шепочучи сумніви, вагання та розгубленість, що здіймали голову у розбурханій душі. Дивним чином світ почав шалено обертатися навколо, чуже життя, доля чомусь полонили думки, не полишаючи власне на самоті з роздумами. Душа загорнена у теплу ковдру роздумів поволі, кволими кроками проходила коридорами його щодення. Думки відчували тепло її тонких пальців, стомлений погляд, ледь вловимий настрій розгубленості та спантеличеності. Для нього вона втратила власне ім’я, лишившись тією, яка відчинила двері відчаю. День квапливо зникав у завісах вечора, згодом у спокусливих шатах його супутниці ночі, крадучи хвилини спокою та очікування відповіді. Очі вкотре перечитували зливи листів-сповідей її життя, знову дивуючись тому, як швидко кожне слово розчинялося у його зіницях.
- Щось має змінитися! Ми неодмінно повинні знайти відповіді на питання, які гронами сміття оточують щодення. Чому раніше душа мовчала? Чого чекала, невже її? І чому ж саме зараз? Коли не можу зібрати мозаїку свого існування, коли думки спали, припорошені пилом непотрібності? Нестримний, істеричний танок роздумів розривав ще одну його практично безсонну ніч, лишаючи по собі лист з безліччю недописаних, хаотичних речень, у лабіринті яких наступного дня блукатиме чужа душа.
Їхні душі зустрілися випадково у потоці вихованих, вибудованих слів, перетворивши листи на море запитань без відповідей, які сиділи на стільцях довкола душі, пильно вдивляючись в очі навпроти, в очікуванні відповіді. Він намагався порозумітися із власними думками, вона прагнула впорядкувати правильний хаос його слів. Він стояв на краю власного відчаю, не знаючи того, що за плечима лишався погляд, який вірив у його душу.
Двері відчаю зачинилися з тихим хрипом, залишивши позаду дві душі, які проживали власні дні на відстані прочитаних, недописаних речень, в очікувані повернення запитань, які стрімголов кинулися за край відчаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449997
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 24.11.2019
Зникають дні ,ми знов, шукаєм броду,
А край щасливий десь у небесах,
Там друзі пють “за здравіє “ народу ,
Народ чекає, де ж той правди шлях.
Й так дні летять, а все стоїть на місці,
Міняє влада “праведне” лице,
І знов товчуть ту саму воду в мистці,
І обіцяють знов яйце-райце.
А те яйце пригнилим уже пахне ,
Бо казка не реальність, не життя,
І влада ця ,як і минула, чахне,
Й все більше й бльше чується гниття!
І кажуть, що несуть на плечах щастя,
Звільняють всіх “недобрих” і “чужих”,
Ставлять артистів ,родичів, мо вдасться
В кулак схопити люд, і волю їх.
А люд мовчить, бо ж вибрали й чекають,
Обіцянки квітучих ясних днів,
А їх нема, лиш хмари наступать,
Ховає сонце й щастя поготів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854140
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 24.11.2019
"Мне жить незачем", - ты говоришь.
А я отвечу: "Жить всегда есть зачем", но ты молчишь.
Увы, помочь тебе - не помогу.
Пожалуйста, скажи: "Я сам смогу. Дорогу я найду".
Чего стоит наша жизнь?
Ею пользуется система.
Порой в мечтах взлетаем ввысь,
Но падаем и стоит ль жить - дилема.
Мы отдаем себя чему-то,
Кровь бурлит у наших венах,
Но разочарование обязательно наступит
И все б огнем сгорело!
Со временем проходиш через многое.
Когда-то верил ты в себя не в шутку,
Сейчас ты чувствуешь себя прокисшим творогом,
В бегах и ищешь защищенья будку.
Мы останавливаемся. Но так хотелось бы пожить.
Дружить, любить, работать. Вот проблема!
Даже смеясь готовы волком выть,
Холонет кровь по венам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471281
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 30.10.2019
Літа мої сивочолі, літа,
Десь крапля сльози, десь просто роса.
І ти вже не той, і я вже не та,
І осінь митає, що золота.
Хмари клубляться, сльозять й небеса,
На захід сонця вогню полоса.
Для мене ти путівник у життя,
Напитись досхочу б твого тепла.
Гукаю в ніч, де темінь вікова,
Тремтять від хвилювань мої слова.
Що є в мені, розділене на два,
Те - суть кохання, то краса жива.
30.10.19
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853164
дата надходження 30.10.2019
дата закладки 30.10.2019
У полум*ї згорають дні по дню,
життєвий календар листя скидає.
В буденність днів із тріскотом вогню,
де сміх з плачем жаринки позбирає.
Буденність справ порівнювать в світах,
і звідать невідоме , незбагненне.
Та зрозумівши - повернись назад,
своє ж то є найближче,сокровенне.
То що з того,що у пекельних снах,
вигнанкою самотності по-ночах.
А за вікном хуртелиця мела,
слова невчасно сказані - пророчі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469891
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 30.10.2019
Опустеет город и в мыслях останешься "Ты".
Как узор на души страницах, как Вселенная на груди.
Прекращай ту борьбу нелепую, и твори культ у власти,
Вспоминай о косичках нелепых, тихо воя на эту Луну.
И пусть будет твой путь без боли, без криков
что умоются кровью, и пусть будут те раны не так глубоки.
Вспоминай о Волчице с любовью, когда тень накрывает город,
а в душе еще тихо шумит откровенное.
Ты укроешь ее от пули, и сжимая свои клики
тихо будешь молчать от боли, что пронзила холодным ножом.
Береги ты ее, пусть под небом манящим, под луной
будут слышны твои нежны звуки.
И когда совсем сумерки, что-то серое пробежит не спеша,
знай что это та сама Волчица, привела от тебя волчат.
Береги ты их от людей, и пусть слышит твой вой тайга,
береги ты свою Волчицу, как она тебя берегла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567565
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 30.10.2019
Болить!! Пече вогнем!!! Випікає душу!!!!! Грім слів прокотився кімнатою, лишаючи по собі друзки музики, що лунала за спиною постаті. Чуєте??!! Мені болить!!! Чому ви мовчите ??!!- багряні зіниці вдивлялися у простір будинків, що ховалися у лабіринтах травневого вечора. Тепло подиху лишало на склі свої відбитки, перетворюючись на дрібні візерунки химерної уяви власниці. Її душа стояла на краю прірви власного страху.
Ретроспектива спогадів минала перед очима, стискаючи кожну судинку сіро-зеленого ока. Ще два дні тому сонячні зайчики стрибали на кульбабах, лишаючи легкі опіки на їх обличчях, заклопотані джмелі метушилися у пошуках нових знайомств серед ароматних квітів. Скрипуча гойдалка тримала в обіймах тонку постать, яка мрійливо мружила очі, малюючи поглядом шедеври на полотнах неба. Усе навколо вдихало життя, розкриваючи кволі легені свіжому вітерцю, кумедні кудлаті баранці пірнали в океані соковитої зеленої трави, наче діти, що вперше побачили морські хвилі. Заквітчані вишні перетворювалися на тонкі палички із солодкою ватою, яка пухкими білосніжно-незайманими хмарками спадала з небес. Її пальці торкалися холодних охоронців-дротів, що здіймали душу у невагомість неба. Уривки дитинства…. Безпосередність, радість, мрії, відчуття польоту, коли відриваєшся від землі, хапаючись руками за яблуневі гілки старого саду. Так солодко було у ті часи. Так щиро вірилося у диво. Наївно очікувала майбутнього з кришталевими мріями дитинства. “Я маю крила!!! Я лечу!!! Поглянь!!! Вони у мене за спиною!! Лише розкину руки і здіймуся високо у синяву простору. Мабуть це і є щастя!! Моє щастя!! Моє!! Чуєте?! Ніхто його не вкраде, не сховає, воно лишень моє.” Це все було два дні тому назад…
Подих… Схлипування… Скрегіт…. Багряні сіро-зелені зіниці поверталися до життя. Чомусь кімната нагадувала картинку з історії хвороби божевільного. Пошматовані, роздерті книги безпорадно розкинули руки на підлозі, клапті понівеченого одягу ховалися за стільцями, розтрощене дзеркало скніло у напівтемряві божевільної кімнати. Здавалося, що дикий звір руйнував усе навколо, шукаючи порятунку, виходу з клітки власного арешту. Звір, душа якого вила вовком, гарчала від болю, що закипав буремними хвилями у думках, той, хто був самотній того вечора. Нестримне виття, переплетене з потоками сліз спадало додолу, потопало у долонях килима, спантеличувало душі, що спокійно існували за межами бетонної стіни. Самотнє божевілля згадувало давно забутий маршрут серед безлічі одноликих під’їздів. Здавалося, що минув не один рік, проте воно вірило, що знову доведеться вчинити церемонію пригадування минулого. Добре, що історія самотнього божевілля лишилася в архівах життя, хоча нині вона існувала з деякими корективами, проте основні положення не зазнали змін. Та ж сама душа, сіро-зелені очі, той забутий страх і відчай, стіни та звуки. Єдине тільки, що відстань між візитами пролягла у 7 років. Викривлена уява загартована роками спостережень різноманітних форм та проявів відчаю перетворила душу божевілля на камінь, але навіть він здригнувся перед побаченим. Тонкі клапті подертих шпалер звисали зі стін, дезертири стільці ховалися у коридорі, розкидані книги зі спотвореними обличчями схлипували на підлозі. Червоні струмки крові вмивали друзки розтрощеного вікна за яким вирувало життя. “Болить!! Пече вогнем!!! Випікає душу!!!!! Мені страшно!!! Не хочу повертатися до тих прожитих днів…..Мені ще досі болить той біль!! Не треба!! Лишіть хоч крихту надії, прошу…” Скривавлені руки зісковзували з прозорої поверхні віконного скла, мовчазно спадаючи на коліна похиленої постаті. Тихе, самотнє божевілля обережно оминало полеглих жертв травневого вечора, наблизилося до вікна.
“Все… Досить… Ти не сама…. Я вже тут…
Привіт.”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495800
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 30.10.2019
Вже перший сніг прикрив посохле листя,
Дрімає ліс під покривалом снів,
І чує сміх, що лився, ген ,обійстям,
А дід всміхавсь на лавочці сидів.
Пташки співали, лився сміх діточий,
А сонечко поблискувало всім,
Отут на лавочці сидів би так до ночі,
ЇЇ ж бо збудував ще молодим.
Тепер сумує лавка самотинно,
Дорослі діти, а дід уже старий,
Лиш сняться сни, які пливуть невпинно,
По замрожених, прикритих снігом ,мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851947
дата надходження 19.10.2019
дата закладки 30.10.2019
Коли ворог війною йде,
Відібрати щоби свободу,
Чорна ніч тоді й чорний день,
Бо без волі нема народу.
У неволі нема життя
Ні в природі, ні для людини,
Щоб не мучило каяття,
Захисти свій народ-родину!
20.07.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853064
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019
Все багатство лиш в роках
В сивині на скронях
У розбитих в кров руках
І твоїх долонь в долонях
Без страху, жалю і болю
Крізь роки до самоти...
Нагулятися у волю
Зміг же ти...
Без таємних засторог
Доторкнутися до щастя
Ти була в житті і згасла
Ти була у нім мов Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853066
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019
Коли розсипаються кулі опалим листям,
Розколупуючи зморшкувату шкіру землі,
Вона стогне, й наперекір всім глуздам і смислам,
Бойовий клич стелить по зчорнілій ріллі.
Коли співають гармати, аж завивають,
Посилаючи смерть на далекі відстані,
Незломлені герої безглуздо вмирають,
Смерть завжди безглузда – неоспорима істина.
Підтанцьовуючи між снарядами,
В феєрверкові страшних вогнів,
Із косою, з своїми обрядами
Косить сотні відважних життів.
Коли тиша страшніша від спалахів,
Бо не знаєш, кого заховала під ковдрою,
І від звичних воєнних запахів,
У суху траву ховаєшся мордою.
Бо вже сам, як звір, із Оскалом,
Все людське склав в кишеню обережно.
Не знаходиш себе перед дзеркалом,
Сам від себе став незалежним.
Та лиш смерть з-за плеча заскалиться,
Оцінивши в пакунку скарби,
Чорнопика, відступить, бо зжалиться,
І піде, забравши торби.
І тоді хай співають гармати,
Хай летять феєрверки вогнів,
Ще зарано тобі помирати,
Ще своїх ти не бавив синів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853068
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019
Чудовий день! і Добрий вечір!
Розквітли айстри поміж зір,
Вже сонце спить в гнізді лелечім,
І місяць - вправний ювелір,
Сплітає тіні у орнамент,
Малюючи нічне панно...
І ходить осінь поміж нами,
Чи ми до осені йдемО!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848752
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 23.09.2019
Вже, напевно, так добре не буде,
Як хотілось тобі і мені.
Осінь душу вітрами остудить,
І заплаче дощем у вікні.
Жовтим листям дороги заносить,
Невідомі Господні путі...
Не сумуй, це всього лише осінь
У природі і в нашім житті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848025
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 13.09.2019
Солодко сон спати вкладе
Думку останню на сьогодні
Як ти і де?
Все буде добре - надія на ранок...
Перша тривога розтрубить світанок -
Чи був у тебе сніданок?
Клопоти будня, святкова днина,
серцем блукає думка причинна -
Жива та людина?
Солодко спати. Швидше б лягти,
Щоби забутись, не волокти -
Де і як ти..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845977
дата надходження 23.08.2019
дата закладки 13.09.2019
[i]« Заросла доріжка зелен травами,
Де колись поміж п’янких отав
Ти пішла з усмішкою лукавою...»[/i]
Б. Олійник
Під ногами знову шелестить
в’яле і сухе опале листя
і пейзаж минулого за мить
ватрою ось-ось і розгориться.
Нагадає юнь у багреці
сивої отави, а на лоні
далини у самому кінці
намалює обрії червоні.
Все – як і раніше, як було
і не забувається ніколи.
Вишиває золотом зело
баба осінь, що іде по колу.
Випиває вечір білий день
тай іде у ніч до ранку спати.
І мене жура веде до хати,
де ночую як у лісі пень,
та найкращу із усіх пісень –
колискову заспіває мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847988
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 12.09.2019
Сцена та сама
Декорації інші
П"єса остання
Сьогодні закінчу
Лиця та маски
Різні обличчя
Бувальщина, казка
Життя - лисиця
Знову повірив
Шрам застигає
Сцена - фінал
Глядач завмирає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842972
дата надходження 24.07.2019
дата закладки 12.09.2019
Нашій дійсності хвилинки
Сум несуть і здобуття,
Час, чом тягнеш без зупинки
Човен нашого життя.
Вже давно пройшли дитинство,
Юність, молодість пройшли,
Було вже і материнство,
Внуки, правнуки пішли.
Слухай Час, зроби зупинку,
Так, приємна сталість,
Дай нам трохи відпочинку
В бухті «Гідна старість».
Нам чарівні ще світанки,
В світ відкриті двері,
Нам смачні іще сніданки
І з вином вечері.
І коли приємна є вість,
І любові почуття.
Час мовчить… і тягне в безвість
Човен нашого життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847895
дата надходження 11.09.2019
дата закладки 11.09.2019
[youtube]https://youtu.be/N_AeZH_eRiQ[/youtube]
Поч. 17 сек.
Багряним листом покрились ліси,
Осінній пейзаж погляд чарує.
То осінь іде, то осінь спішить,
Нам чарівні картини малює.
Осінь казкова, ти фея моя,
Як же люблю тебе зустрічати!
І завжди я щиро Бога молю,
Щоб зустріч з тобою ще зміг мати.
Ця пора золота, наче ті літа,
Що так непомітно пролітають
І із сивиною на голові
Життєву мудрість нам залишають.
Я з осінню прожиті літа свої
З вирієм журавлів відпускаю.
І, як благою буде ласка свята,
Зустрітись багато раз ще бажаю.
Пора життя настала пізня оця,
Багряним листом дні опадають.
В минуле вони повільно летять
І в пам'яті надовго осідають...
Осінь сонячні дні ще нам дарує,
Зачервоніла в лісі горобина.
На узліссі похилилась калина,
Червоним намистом чарує вона.
А я бреду по росяних травах,
Смерекову гілку тримаю в руці.
Іскриться роса в полі по отавах
По яких босоніж повільно іду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847516
дата надходження 08.09.2019
дата закладки 11.09.2019
Вновь не хватит тоски, чтоб закончить строку.
Я в минувших летах нагрустился с лихвою
И теперь этот верный резерв берегу,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
Ты б узнала, зачем я бываю жесток,
Отчего безрассуден не в меру, подавлен.
Оттого ли, что близится скверный итог, -
Я так корчусь в попытках его останавли...
Но ты видишь, что я - лишь печальный игрок
Несуразной борьбы в череде поколений.
И грущу потому, что когда-то не смог
В этом теле родиться и вырасти гений.
Я не в силах, родная, тебя удивлять -
Заурядная роль с неприметной игрою.
Но, смотря на луну, недовою опять,
Чтоб однажды тоской поделиться с тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569041
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 11.09.2019
Добро и зло идут по свету,
Из века в век идёт борьба.
Обоим солнце ярко светит,
А ночью радует луна.
Обоих воздух вдохновляет
Дышать и видеть этот мир.
Для них природа расцветает
И приглашает их на пир.
Когда же войны на планете,
Добру тогда потяжелей.
Хотя за зло лишь зло в ответе,
Добро становится сильней.
Ему чтоб выжить снова надо
Средь зла растить плоды добра.
Наверно есть на свете карма
За прошлые свои дела.
И снова рушатся эпохи,
Оставив чудо за собой
Прогресса, вер. Порою крохи,
Что удивляют красотой.
И восхищают гигантизмом,
Чего не строят и теперь.
По круче всяких коммунизмов,
Всех утопических идей.
Есть пирамиды, мегалиты,
Дворцы и крепости кругом.
Есть удивительные плиты,
Не вырубишь их топором.
Есть множество следов прогресса,
Мы не умеем делать так.
Из камня, из песка и леса
Построили нам говорят.
Следы высоких технологий
На скалах и в пустынях есть.
Не сохранилося историй
-Кто жил, любил, трудился здесь?
Лишь только мифы, даже сказки
Фантастику нам говорят.
Учёные сгущают краски
И отвергают всё подряд.
Кто разломал и уничтожил
И даже в землю закопал?
Давайте вместе подытожим
Вопрос, который здесь поднял.
Добро и зло идут по свету,
Из века в век идёт борьба.
Обоим солнце ярко светит,
А ночью радует луна.
Июнь 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845846
дата надходження 22.08.2019
дата закладки 11.09.2019
мой бирюзовый гипопотамус
исчезает бесследно к ночи
рождается снова ближе к утру
сосёт мне нервы, скрутив их спиралью первоначально
берёт зарядку через воздух невидимой нитью, что тянется удавкой который год
я так мечтаю убить эту мерзкую слизь и гадость , утопив заблаговременно в грязи его крови и внутренностей
замочить и помнить - её никогда не было
мозги по стене
вонь
кошмар
тонет
его нет
мой ласковый и нежный
бирюзовый гипопотамус
спи спокойно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765803
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 11.09.2019
З давніх-давен коханим присвячували вірші та пісні, звучали серенади
під балконом чи будинком тієї, яка полонила серце.Їм, представницям
слабкої статі зізнавалися у палких почуттях.А коли вони відповідали вза-
ємністю, це надихало чоловіків на подвиги та великі звершення.
Але як колись, так і тепер частенько можна зустріти такого собі ловеласа,
Який привселюдно хвалиться своїми любовними пригодами, мовляв за ним
"сохне" не одна дівчина чи жінка.
Та погодьтеся, що той, котрий і справді є неперевершеним коханцем, й
слова не зронить про своє інтимне життя.Та й про жінок теж не скаже
нічого образливого, навпаки - захищатиме їх.А той, котрий на кожному кроці
вихваляється своїми "подвигами" та ще й дозволяє собі з насмішкою говорити
про жінок, не гідний називатися справжнім чоловіком.
На жаль є й жінки, котрі не можуть втримати язика за зубами, розповідають
подругам всі подробиці інтимного життя.Повірте, такі можуть втратити своє
щастя назавжди.Бо про таке стороннім розповідати аж ніяк не годиться.
Згадайте слова відомої пісні"Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє
не відкривай."Адже залишалася і досі залишається таємниця двох сердець.
Про неї повинні знати лише ВІН і ВОНА.
То ж любіть, закохуйтеся, зізнавайтеся у палких почуттях, бережіть таємницю двох сердець, щоб ненароком не сполохати птаха Щастя.Нехай
він обнімає вас своїми дужими крильми.Кохайте і будьте коханими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825626
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 11.09.2019
она девочка - солнце, девочка - воздух,
девочка тобою забытого мира,
в котором тебя никогда не любила
весна...
она девочка пения до изнеможения,
девочка счастье подарит кому-то,
в твоем, ибо, мире она, почему-то,
одна...
___
она девочка ночи преданна очень,
девочка с твоего прошедшего мира,
в котором тебя
никогда
и
не
было...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713669
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 11.09.2019
Лісостеп - це місцевість,
Де полоси дерев
Степ перетинають.
І ці полоси дерев
Степову рослинність
Від сильних вітрів захищають.
Лісостеп великі площі
Земельні займає.
І у ньому тварин різних
Багато проживає.
І в лісостепу, більше ніж в степу
Опадів буває.
А також в лісостепу
Літо менш жарке
Та зима більш тепла буває.
Бо на це рослинність
Лісостепу впливає.
Через український лісостеп
Багато річок з притоками протікають.
Тому в українському лісостепу
Часті повені та паводки бувають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832878
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 11.09.2019
Дайте мені акварелі.
Я намалюю вам двері.
Я вам вкажу на той вихід.
Може, краще не дихай?
Дайте мені парасолю.
Небу я нею насолю.
Дощ той лютневий відкину,
Знаєш, до тебе я лину.
Дайте мені револьвера,
Я залоскочу вам нерви.
З неба не падає манна -
Ти не зі мною, кохана.
Дайте мені купу грошей.
Я тоді стану хороший.
Сорок один, сорок дев'ять,
Сорок дев'ять, сімдесят вісім.
Сімдесят, двадцять сім,
Шістдесят шість, один, сім.
Приватбанк, я Олексій.
Дякую, люди, вам всім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825226
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 11.09.2019
В шаленій гонці днів важливо відчувати,
Що ти не зайвий тут, у світі суєти.
І щоб не сталось хтось, не стомиться чекати
І є причина щоб, завжди вперед іти.
Як же важливо знать, що місце є на світі,
Де люблять не чомусь, а просто бо ти є.
Звичайна доброта дасть душеньку зігріти,
По вінця в серце нам надії знов наллє.
І холоди вітрів ти можеш подолати,
Тоді коли чека любові джерело.
Коли міцне плече не стомиться тримати,
І сили набере понурене крило.
Коли є сенс, і ціль життя твоє чудове,
Щоденна боротьба не просто так тоді!
Годинник відміря проміння кольорове,
І менш болить стерня твоїх доріг тобі.
Коли не просто так живеш, а когось ради,
Умієш віддавать ти іншим без жалю,
Умієш відчувать чужу біду і радість,
То мабуть не дарма стежину йдеш свою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847365
дата надходження 06.09.2019
дата закладки 10.09.2019
Непрохана, осінні теплі дні
зима так передчасно засніжила.
Заклякла осінь у холоднім сні,
безсила, збайдужіла і безкрила.
А вчора загравала із дощем
у поріділім листячку тополі.
Сьогодні, ледь жива, долає щем,
розгублена від повороту долі.
... Так і в житті: кармічні холоди
за мить зламають мрії, сподівання.
Закрижаніє серце від біди,
обкрадене, спустошене прощанням.
І ти надовго осінню замреш...
В минулому – душа і думи, й погляд,
де келих щастя повним був, по креш...
А нині – тільки спогади... лиш спогад...
Листопад, 2018 р.
© Зі збірки "Любові й болю береги"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814223
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 10.09.2019
Вам не грустно,что когда-то…
Что когда-то навсегда
Уведут и вас куда-то?..
И неведомо куда…
Украдёт когда-то вечность -
И малиновый рассвет,
И сандаловые свечи,
Что пылали столько лет…
Уворует сука-вечность
И янтарный амулет,..
И ажурные корсеты,
И затопленный корвет…
И виниловое эхо,
И разбитый патефон,
Искромсавши болью тихой
(Под молельный перезвон…)
И оставит только ноты…
С параллелями планет…
Дав мгновение (за что-то) -
Не тушить горячий свет…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835719
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 10.09.2019
Белый кафель, глубокий надрез,
На кисти белоснежной начерченный,
Рая нет. Рай давно исчез.
Осталась бритвь и вкус вина, безмерно утонченный.
Куда ити? Ведь тщетно бытие,
Ведь нам давно отложены вершины,
Зачем ити? Ведь каждому свое,
Желать больше не смеем и поныне,
Вновь пройдусь, xолодным острием,
Плоть нежную навеки изувечу,
С смертью близкой и собой, вдвоем,
Диxаньем вечности задуем жизни свечи,
И пусть потомки долго не поймут,
В рутине пагубной ведать им лишь удушье,
Иx дни пройдут и они уснут,
А в гробаx тела, мгла злая иссушит,
Мы будем врознь! Как бы не были близки,
Геенна огненная погубит в миг все чувства,
А что останутся – на чудо просты,
Смесь боли, жалости, неутолимой грусти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454004
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 10.09.2019
Наша нежность остыла, и куда-то исчезла спонтанность.
Все безумные ночи превратились в обычные дни.
Черный кофе горчит и банально пропала желанность,
Ускользнули как дым непонятные нам миражи.
И никто нашу роль не сыграет уже в интермеццо,
Нас - без нас - не сложить, мы без фальши желали друг друга,
Вдалеке до сих пор я ловлю голос твой тихим эхом,
Не возможно вернуть, между нами господствует вьюга.
Горечь режет пространство, убегаю назад в наше время,
И душа и мой разум там по прежнему спорят друг с другом,
Мы уходим без слов, унося за спиной свое бремя,
Колесницей злорадно все пути нам размыла разлука.
Бродит память, и молча по дому мотает кругами,
И не в ритм сердца стук, мы не были с тобой влюблены,
Мне осталось с тобой разговаривать только стихами,
И без спроса тайком, по ночам приходить в твои сны.
Лю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846575
дата надходження 30.08.2019
дата закладки 10.09.2019
серпневі ночі -
мед духм'яно-пряний,
спадає спека,
а Чумацький шлях
так близько...
доторкнись зірок руками,
якщо захочеш...
десь заплакав птах
і кличе,
заблукавши у колоссі,
того,
хто душу в тугу
полонив...
чи то наснилось,
а чи то здалося,
що й ти мене
отак от
полюбив...
08/19
https://www.stihi.ru/2019/08/14/8745
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847663
дата надходження 09.09.2019
дата закладки 09.09.2019
Щодня ти встаєш і лягаєш
Щоб жити, творити, любить,
Що вчора був іншим - не знаєш,
Сьогодні майбутнє творить.
Два рази у річку не зайдеш,
Дитину назад не вернуть,
Як слово сказав - не спіймаєш,
Думки від вагань стережуть.
В житті кожна мить неповторна:
Прийшла і пішла в небуття.
Ніщо і ніколи не верне -
Лиш вдячність або каяття.
31.07. 2019 р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843622
дата надходження 31.07.2019
дата закладки 09.09.2019
Я ніколи не вважала себе віданною...чого б це не стосувалось...я всього навсього лицемірка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836284
дата надходження 24.05.2019
дата закладки 09.09.2019
[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/8607/qn1wi1ZG_wg.jpg[/img]
Маленький син не знав розлуки,
Із татом сильним був завжди,
Але тепер затерпли руки -
Він пише татові листи:
«Якби я був хоч трохи старший
І зміг тримати автомат,
Я був би поруч, був би з Вами,
А не ось тут писав листа.
Повірте, тату, так сумую,
Як ще ніколи не умів,
І сам не знаю чим вгамую
Цей недитячий в серці біль.
Я знаю, Вам не дуже легко,
Та не із власної вини
Обрали шлях такий далекий
Братозамовної війни.
Ваш командир сидить у штабі
І лиш команди роздає,
Але ніколи він не взнає,
Як серце татове пече.
Бо завтра, може, день некращий
І сонце більше не зійде,
А душі воїнів пропащих
Ніхто, ніде не віднайде.
Ви знаєте, матуся каже:
Лист не дістанеться до Вас...
Вона весь день сьогодні плаче,
А я не знаю, що не так...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505214
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 09.09.2019
Закрились очі соняхів. Серпнево.
Передосіння примха чи закон?
До сповіді готуються дерева,
Переступивши літній рубікон.
Простягши руки в небо зголубіле,
Шумлять пророчо, кидаючи тінь.
О, як бджолинно їхня кров кипіла
У час весняних знадливих цвітінь!
Тепер стоять обтяжені плодами.
Життєвий строк обірве скоро сніг,
Впаде листок останній з холодами,
Немов останній, прощений той гріх.
Не страшно їм (бо так воліє вічність),
Така вже суть звичайності вмирань:
Невідворотність диханням кармічним
Над горизонтом пише білу грань.
Та поки роси пахнуть ще серпнево,
Предтеча смутку лиш в календарі.
До осені готуються дерева,
Сповідуючись вітру при зорі.
12.08.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845644
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 09.09.2019
Сколько дорог запомнят твои глаза?
Сколько перронов забудут твое дыханье?
Ну почему люди давят на тормоза
В миг, когда манит дорога ночными огнями.
Сколько бы жизней сумел я тебе спасти
Если бы ты держала меня за руку...
Сколько чудес...Какие ждали пути...
Впрочем - не важно! Все это пустые звуки...
Знаешь - зима испачкала ночь чудесами,
Всплошь розбросала оттенки твоих ресниц.
Сколько вопросов поставлено было не нам
Сколько испачкано нами пустых страниц?
Куча вопросов. Скажи, кто здесь "против", кто "за"
Впрочем не это тревожит мое сознанье:
Сколько путей забудут твои глаза?
Сколько перонов запомнят твое дыханье?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642302
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.09.2019
Вот и снова я вижу Созвездия.
Нет у нас больше белых ночей.
Украинское небо далекое…
Мне эстонское небо родней.
Не судите меня, не тревожьте.
В моем сердце два неба…
Увы.
Я живу под небом эстонским,
Украина течет по крови.
05.09.2019.
Эстония.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847245
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
В найвіддаленіші роки
Хвилі пам'яті нас відносять
І гойдають, і б' ють в лице...
Безупинно чайки голосять
І стискають, стискають кільце
Наших роздумів потаємних...
Обриваються нитки життя...
І по променях світлих і тонких
Нам дозволило майбуття
(Довжиною із наше життя)
До минулого доторкатись.
Там невидима є стіна,
Там не можна за руки братись,
Там -
завіса від майбуття,
Там межа,
де світам розділятись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845568
дата надходження 19.08.2019
дата закладки 05.09.2019
Ви знов мені наснилися сьогодні.
Якийсь чужинський... В посмішці печаль...
А очі... як в покійника — холодні...
Ви — даль...
І руки... Я ж любила Ваші руки!
Вони для мене — як святий грааль!
А уві сні вони подібні крукам...
На жаль...
І чорна сукня у червоних маках,
Шампанське переповнює кришталь...
А я... Мені так хочеться заплакать...
Ви ж — сталь...
Прокинулася серед ночі — змерзла.
У шибці хмарно-місячна вуаль...
Уже не сплю, та гіркота не щезла.
Мигдаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829681
дата надходження 19.03.2019
дата закладки 05.09.2019
Нічний дощ
Жебонить за віконями дощ,
На даху вибиває танцюльки,
У калюжах всміхається з площ,
Розсипаючи хвацько буль -бульки.
Ніч притихла, промокрена геть,
Загубився у хмарищах місяць.
А у часі по третій вже чверть...
Краплі з неба потоками висять.
Я відлічую хлюпанням ніч,
Дожидаю у споминах рання.
І сльозинка спливає із віч -
У молитві все ті ж запитання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845570
дата надходження 19.08.2019
дата закладки 05.09.2019
Сад старий давно уже не родить,
Відспівали юність солов"ї.
Лиш примара поміж яблунь ходить,
Спогади збираючи мої.
Десь у листі - яблучко самотнє...
Їжачок чи вітер шарудить,
Щось велике і невідворотне
В серці по-осінньому щемить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847120
дата надходження 04.09.2019
дата закладки 04.09.2019
Неначе сльоза у красі,
Неначе у радості стогін:
Поезія – це не для всіх! –
Це завжди для когось одного…
Так само є правда у тім, –
Підказує внутрішній голос! –
Ми любимо все у житті,
Коли закохались у когось.
Тут призма нехитра така,
Проста, мов на голову злива,
Що душу, коштовний стакан,
Наповнює хтось особливий…
08.08.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844467
дата надходження 08.08.2019
дата закладки 04.09.2019
Хто я? Хто ти?
Одне? Чи знов нарізно?
Лишитись? Чи піти?
Допоки ще не пізно...
Покличеш? Чи удариш знову?
Забудеш? Чи продовжить час?
Ту незакінчену розмову,
Про почуття, про долю і про нас...
Тікаєш? Страхом зав’язало очі.
Кричиш? А тиша затикає кляпом рот...
Біжиш? У вічність проти ночі
Сховавшись під її єдвабом від турбот....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371679
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 04.09.2019
* * *
Різноманітна наша мова
Прекрасна, мила, чарівна
Вона, як пісня колискова,
Що в серце глибоко лягла.
Вона, як дівчина у вбранні
В сорочці вишитій й вінку,
Як пісня пташки на світанку,
Що лине в веснянім гаю.
Мова – це струмочка шепіт,
Сюрчання коника в траві,
Це лелеки рідний клекіт,
Що відліта в чужі краї.
Це сміх дорослого й дитини
Й живильна сила джерела,
Це життя твоєї України,
Що мову цю тобі дала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375249
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 04.09.2019
Ми стояли у двох на пероні.
З неба падали краплі важкі.
Ти над нами тримав парасолю,
А я слухала серця прибій…
В нас з тобою роки за плечима.
В нас з тобою осіння любов.
В нас з тобою журба безпричинна.
В нас з тобою дві сотні розмов.
І хоч їдеш сьогодні від мене.
І гудок вже пуска потяг твій…
Мої очі зелені для тебе.
В моїй пам*яті погляд лиш твій.
Від’їжджай… Я чекатиму, чуєш?!
Може зустріч нас жде в майбутті?!
По яких ти шляхах помандруєш?
Напиши хоч два слова в листі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317651
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 04.09.2019
В.Д.
Це ти мене привів в цю тиху осінь:
В листках опалих ніжилось тепло,
Таким легким багрянцем зайнялося
Дзвінкого жовтня лагідне крило.
Це ти мене привів, моя любове,
Коли вмлівали в золоті сади,
Ясний світанок, ніжно-пурпуровий,
Торкав свічадо срібної води.
Пливли хмарин розніжені лебідки,
Легкий серпанок сіяли згори...
Ну, звідки ти приніс мені, ну звідки
Жовтневих днів барвисті кольори?
Іскристих рос коштовну діадему,
Гірських струмків осяяний кришталь?
На теплі барви нашого Едему
Впустило небо сонячну вуаль.
Купались душі в диво-мерехтінні
Навкір усім незгодам і журбі...
В цей світлий день, трояндово-осінній,
За все на світі дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 04.09.2019
Это не стихи,
А мысли на бумаге.
Это не грехи –
Сказанья об отваге.
Это не любовь
Мерцает между строчек.
Это чья-то кровь
Разлита возле точек.
Лихо запятой
Я разделяю жизни.
Звонкой пустотой,
Бью в осколки мысли.
Может это бред?
Ну, и чё? Бывает!
В дыме сигарет
Сердце остывает…
31 марта 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571023
дата надходження 01.04.2015
дата закладки 03.09.2019
Возможно ль искупить вину?
А жить с этим возможно?
Поломанные жизни постоянно на виду,
В глазах, а на душе тривожно.
Ошибки делают нас вечными рабами,
Ведь время не вернуть обратно.
Ты прятай чувства хоть за десятью замками,
Они всегда живые, они с нами, как ни странно.
Какая жуть – не попросить прощенья,
Стеклянным взглядом жить в своих грехах,
Знать, что от твоего решенья
Зависила ведь чья-то жизнь, которая вернулась в прах.
Ах! Возможно ль искупить вину?
Наверно, нет. Наверно, невозможно.
А попросить прощенья, даже если поздно?
Возможно, да. По крайней мере, можно.
На основе фильма "Искупление" (2007)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479561
дата надходження 15.02.2014
дата закладки 03.09.2019
Дрібний дощ, наче сніг
Моросить, наче попіл
Із неба.
Нам з тобою
сьогодні нічого, нікого
не треба.
Я ховаюсь в собі
Ти виманюєш знову
назовні.
Я вже тут. Зовсім поруч.
В тумані твоєї
безодні.
Дрібний, наче сніг
Відрізняє чогось
І чомусь не пасує
до тебе.
Нам по суті
У смуті не видно
Ні сонця, ні неба.
Дрібний дощ…
Наче сніг
Моросить і спадає.
Так дрібно.
Розчиняє слова і людей.
Незрівнянно
повільно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486666
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 03.09.2019
Підкралася осінь глухими стежками,
Де трави зруділі обабіч сплелись.
Скрипіли із сіллю вози з чумаками,
Цвіла у діброві калина колись.
А нині червоні плекаються грона
В манірнім поклоні до скибки землі.
Кричить щось тривожне у леті ворона
І будить у серці пригаслі жалі.
Років пережитих утрачені кроки,
Що безвість поглинула в холоді снів.
Щосили утримую в грудях неспокій,
Хоч знаю, що осінню кожен хворів.
01.09.19
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846830
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 03.09.2019
Меня пленила ночь, и ваших глаз наивные черты.
Когда словами можно прикасаться, до боли и до теплоты.
И снова мчусь сквозь улицы и города, чтобы услышать голос ваш,
Любезно называя Человеком...
Чтобы читать вам книги и болеть искусством,
крутить педали старого велосипеда,
и приглашать вас в душу теплыми словами, признаюсь, захотелось мне…
Любезно называя Человеком...
Присесть бы к вам на лавке в парке, и спорить о любви,
когда вокруг спокойствие играет по минорным нотам сводя мысли.
И если бы придумать оправдания, ведь чем дышу теперь я
и почему от ваших слов страдаю, мой дикий и холодный зверь.
Я превращусь в холодный ливень и буду слышать ваши мысли ни о чем,
И пусть вам это чувство не знакомо, и часть души рисует блики на глазах,
Так хочется сказать "присаживайтесь" и вспомнить нашу встречу на двоих.
Любезно называя Человеком....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566769
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 03.09.2019
Вона знову поверталася у місто чайок. Здавалося, що минули роки відколи її душа снувала вулицями знайомого містечка. Так дивно..Щось нове, ледь вловиме для ока з’явилося у відтінках настрою будівель та метушливого транспорту. Її душу заповнювали спогади про чайок, які загадково оселилися тут. Вони були квартирантами, що претендували на отримання посвідки постійний жителів.
-У моєму паспорті вже є запис... Маю право цілковито насолоджуватися красою міста… Хоча хто може це заборонити?Вулиці й будівлі, то відкриті душі-книги, читанням яких насолоджуєшся абсолютно задарма. Вони вдивляються в очі квапливих перехожих своїми самотніми зафіранковими вікнами, заздрячи можливості вільно дихати повітрям, відчувати аромати пишних клумб, крадькома цупити погляди пасажирів у транспорті… Життя, яке виявляється забороненим для них, адже вони мають охороняти секрети,радощі, негаразди своїх власників, які аж ніяк не здогадуються який тягар покладають на бетонні плечі своїх охоронців.
Повернення завжди асоціюється з радістю. Адже ми потрапляємо туди, де нам затишно й спокійно, де ми оголюємо свої емоції й страхи… Проте вона не знала, що має відчувати саме у той момент, коли відчинилися двері потяга й шалений промінь сонця увірвався у гамірний натовп пасажирів. Щось змінилося. Вона стала іншою.. Щось вкрилося невагомим мереживом тріщин, крізь які назовні виринали спогади, приховані сльози,дні душевних терзань та сорому.
-Моє місто чайок.. Чи приймаєш ти мою душу назад у свій полон ?Чи можу віднайти той втрачений спокій.. щирий,безтурботний сміх… впевненість..віру..Чи можливо це тепер?З кожним новим кроком, прожитим днем все більше заплутуюся у тенетах роздумів. Кожне рішення здається початок грандіозного фіаско. Чому у душі панує страх... Страх бути собою, мріяти, забувши про усі застороги, заборони та критику оточуючих. Це моє життя. Я сама його будую й водночас можу зрівняти усі роки за плечима із землею.. Я .. Тільки я стоятиму віч-на-віч з власною совістю, вислуховуючи її дорікання, кожне з яких матиме знайомий початок «Тебе ж попереджали.. А ти знову втнула дурницю... Знову...».
Ті, кого люблю далеко.. На відстані мережевих покриттів мобільних операторів. Новий стиль життя під назвою «Мобільне щастя». Бажаєте безлімітний доступ до радості, що ж оберіть новий тариф з необмеженим доступом до Інтернету...
Безлімітні вечори душевної самотності, вдало зіграна радість та непідробне відчуття шаленої втоми у душі. Рахую дні, потім тижні, а що потім? Рахувати роки? Роки самотності? На сто років мене не стане... Що далі?
Метушлива юрба пасажирів поволі витікала з вагону електрички. Ось воно, моє місто чайок. Вдруге рідне, вкотре сповите спогадами. Крок за кроком до реальності. До думок, буденності й надій.
Важкі , металеві хмари існували небом, шукаючи на кого вилити океан емоцій. Яскраві блискавки розтинали груди неба, оголюючи заплутанні нерви та думки.. Пероном прокотилася хвиля людських кроків та стукотіння коліщаток валіз. Усі втікали від небесного гніву, що розвивався повінню над головами...
Вона стояла на пустому пероні посміхаючись блискавкам, омиваючи душу теплим дощем....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844811
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 03.09.2019
Насупилось небо, байдужіє сонце,
Коротшає день, плачуть десь журавлі,
І перший листочок вже ліг на долонці,
Потихо вмирає в безмежній журбі.
Він знає, до нього не вернеться літо,
У нього воно лиш одне у житті,
Бо дано йому лишень раз зеленіти,
А потім заснути в обіймах землі.
Ще вернуться весни, горячії літа,
І знову розквітнуть зелені сади,
Та чи пригадають сльозу ту пролиту,
Осіннім листочком,що зник назавжди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846885
дата надходження 02.09.2019
дата закладки 03.09.2019
Розтали в темряві вокзал
І силует твій на пероні.
Твоя непрохана сльоза
Скотилась у моє безсоння.
Коліс ритмічний перестук
Рахує миті до світання.
Не можна звикнуть до розлук!
# Львів - Київ. Спогади. Кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838198
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 03.09.2019
Артюх Юрій Іванович
(4 серпня 1980р – 2 вересня 2014р)
Місто Київ.
Сержант, командир відділення 12-го батальйону територіальної оборони «Київ», 26-ї окремої артилерійської бригади.
Загинув 2 вересня 2014 р. близько 15.00 під час артилерійського обстрілу в м. Луганськ, Жовтневий район, мікрорайон Красний Яр. Отримав наказ вивезти матеріальні цінності взводу з місця дислокації, від'їхавши від блокпосту 150 метрів в машину влучили 2 міни. Загинув на місці.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Він на війну вертавсь з відпустки,
На все у нього п’ять лиш днів.
В очах ховав краплини смутку,
Сам жартував, всіх веселив.
Єдиний син він у родині
Пішов Вітчизну боронить.
Де було знать батькам, що нині
Із сином їх остання мить.
Із Днем народження татуся
Ще спозаранку привітав,
Обняв ріднесеньку матусю
І сам пішов - Донбас чекав..
Позаду липи і каштани,
Позаду Київський вокзал.
Десь там Дніпро шумить, кургани,
А попереду - Красний Яр.
Те місце, де його чекають,
На смерть стоять товариші,
Бо там війна, бо там стріляють –
Тривога в нього у душі.
Як друзі там тепер без нього
Чи всіх застане ще живих?
Він рідним не сказав нічого,
Щоб не тривожились про них.
Скоріше б у Луганськ добратись,
А там, дивись, і - Красний Яр.
Він буде битись, захищатись
Із ворогами у боях.
Відстоїть він свою державу,
Щоби єдиною була,
А Україна, щоб по праву
У мирі і в добрі жила.
Та не судилось хлопцю жити,
Загинув згодом у бою,
Умів Вітчизну він любити -
Лишився назавжди в строю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846835
дата надходження 02.09.2019
дата закладки 02.09.2019
Ти чуєш, як світ мовчить,
Як дихає чорнотою?
Блаженства, спокуси мить -
Тьма спалює денну хвою.
І попіл, і сонця жар
Цвіркун віднесе на крилах,
І ніч проросте до хмар,
І стане важка, мов брила.
Мовчатиме криком сов
І плюскітом тихим неба,
За шерхіт сухих розмов
Обпалених вітром стебел
Зачепиться торба снів,
Розв"яжеться вузол дива:
І з присмаком кавунів
Комусь наморфіє* слива.
Й у мушельках сновидінь,
В гучному мовчанні ночі
Все денне стає, мов тлінь.
Ти бачиш, он юні очі
Запалює небостав...
То зорі, а чи купави?
Леліють ходою пав,
Мов мавки, лягають в трави.
Сріблястий човняр-дивак
Намащує воском хвилі...
Хтось просто напише - dark,
А хтось заримує милі...
На те вона й тиша тиш,
Щоб казку свою писати,
Про те, як шумить комиш,
Як ніч крадькома до хати
Веде тобі цілий світ
Захований між рядками,
Фрагменти чужих орбіт
І душ чиїхсь пунктограми.
*наморфіє - насниться (авт.)
22.07.2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846904
дата надходження 02.09.2019
дата закладки 02.09.2019
Нема думок. Кудись вони поділись.
Поснули може, а чи десь втекли...
Або сховались у минулу дійсність
Зі страху - що запізно далі йти...
Нема і мрій. Десь глибоко завмерли
Чи від зневіри, чи розчарувань.
Які ж вони в Житті долали терни!
Життя так мало - щоби всі здолать...
Думки...думки...Уже давно не ранок.
Але ще й Час не сів за Горизонт.
Життя одного - для Життя так мало!
В якому так багато мрій, думок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834836
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 02.09.2019
Два потяги зустрічним курсом
Застигли на зупинці Україна.
Один з українським ресурсом,
А інший повний був русинів.
В одному проїжджала “Мова”,
А інший віз один “Язык”.
Один, що вирушив зі Львову,
З Донбасу другий втік.
І потяги не довго простояли.
Політики їх знову розвели:
Обидва навпаки тікали,
Бо спільну Мову відшукати не змогли.
Язык негосударственный для русских.
Его теперь преследует закон.
Страну рабов разделят так искусно,
Что будут в “Языке” искать врагов.
А ті що, про свідомість нам кричали
Навікі втратять власну “Мову”.
І в Польщі та Румунії ночами
Чужої понавчаються чудово.
Краіну розриваємо шматками.
Три сорти українців поміж нас:
То западенці, українці, росияни –
Спливає проживання разом час…
18.05.2019 Дмитро Дробін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836274
дата надходження 22.05.2019
дата закладки 22.05.2019
[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/9d57/WJCL-ImyPLM.jpg[/img]
Ромашки у волоссі і посмішка в очах,
Такою ти назавжди залишися в думках.
Медові твої губи, веснянки на щоках
Забути неможливо, а я лиш цьому рад.
І знову у неволі, і знову у тюрмі,
Коли згадав я очі, каштанові твої.
Ну як вони горіли, ну як вони цвіли,
Немов ранкове сонце виходило з імли.
А вітер розвіває ті кучері смішні,
Через які, можливо ,сподобалась мені.
Твій голос, ніби пісня - милуються усі,
Зі мною трохи інша – мабуть, у всій красі.
Так прикро визнавати - безсмертного нема,
І та любов, що вічна, трагічною була.
Я не приймаю правди, тому і прокричу:
Ловлю щасливі миті - без тебе проживу!
Ти в світі не єдина, ти в світі не одна,
Але моєму серцю милішої нема.
Давно ти не зі мною, але у серці рай,
Тебе я не забуду і ти не забувай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507835
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 22.05.2019
Я та птаха , що любить свободу
Не тримай мене в клітці, боюсь,
Я оспівую щастя, як оду
І за вас з висоти помолюсь
Не ламай мої крила і волю
Бо не зчуєшся, як я впаду
Не зруйнуй моє серце і долю
Й не лишай мене з горем одну.
Ти для мене мов промінь яскравий,
Що зігріє кохання і шлях
І цей промінь блукає у травах
Десь в лісах і високих горах.
Я до тебе прийду на світанку,
Тай постукаю в вікна твої
А зустрінуть мене наче бранку
Ті солодкі вуста, золоті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247233
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 22.05.2019
Ну як же так, весна вже догорає,
А я ще й досі осторонь стою?
І не мої лелеки понад гаєм
Несуть на крилах пісню не мою.
І не моє мене цілує сонце,
Хтось, наче струни серця обірвав,
Лиш тінь за мною ходить охоронцем
І табуни високих диких трав.
Ну як же так, бузок зайшовся в повінь,
А я минаю паводок хмільний?
Думки свої лишивши на припоні,
І винна в тім, та тільки без вини.
Чи може я не все зимі сказала,
З думок забула змити сніжний грим?
Їй, певно, слів отих було замало,
Відтак, і з яблунь дим гірчить гірким.
Можливо в цій феєрії весняній
Сама собі я вигадала сум.
І завтра вже лелеки на світанні
Мої пісні на крилах понесуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835665
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 22.05.2019
Я ХОЧУ МИРУ А НЕ ВІЙНИ
Я хочу миру, а не війни!
і світ,благаю: зупиніть її!
Мати вбита горем від біди
ховає свого сина до землі.
Горить, палає в полум'ї земля,
від ураганів ,дим... руїни.
І від страху труситься дитя,
все довкола зривають міни.
Пролито море людської кровi,
зруйновані села і міста.
спалені, об вугіль людські долі,
дзвенять скорботні дзвони... Журба.
Душа птахою злетіла у небо,
Плачуть, гірко слізьми небеса.
скажіть ,:'' кому війни треба?''.
знищує, все на путі до тла.
Гинуть, найкращі дочки сини,
не життя, а пекло в Україні.
Накоїли ,лиха вчорашні ''брати'',
чорний ворон клює очі в калини.
А українці, прагнуть миру!
і щоб квітнули сонячні мрії
сіяти зерно у золоту ниву
і усміхалось сонце в надії.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836161
дата надходження 21.05.2019
дата закладки 21.05.2019
Кобзареві вклоняємось
і Франку, і Лесі -
зброю-мову не сховали,
до вершин піднесли...
Розпинають мову нашу
На страшній Голгофі.
Зневажають, обкрадають,
В люди не пускають,
Кажуть:штучна і несправжня,
Навіть, не існує.
Мова наша українська
Ворога біснує.
Нене моя, українко,
Віночком волосся,
Скільки утисків, зневаги
Пройти довелося!
Ти навчала у глибинці
Дітей українців.
Розмовляють.
І донині тебе пам'ятають.
Душу вклала
Не зганьбити
Джерело цілюще,
Бо зганьбивши
НакликАли лихо неминуще.
Нене моя, українко,
Вчитель із глибинки,
Свою мову зберігала,
Свою мову викладала,
Мов скарби із скриньки.
Фото моєї мами Мотрі Микитівни рік 1949
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825439
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 21.05.2019
У кожній душі є свої мінотаври,
Свої лабіринти і пошук шляхів,
І біла голубка із гілкою лавру,
І сни неосяжні про велич віків.
У кожній душі є свої межі світу,
Своя черепаха і трійко слонів,
І плечі атлантів, і сонце в зеніті,
І писані глечики повні вітрів.
У кожній душі є у шафах скелети
І скринька Пандори, і попіл листів,
Синці від падінь і окрилені злети,
І безліч затінених «п‘ятих кутів».
У кожній душі є свій молот, горнило,
І вибір тернових вінків і хрестів...
І тільки поет бузиновим чорнилом
Усе це складає у руни зі слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832797
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 21.05.2019
холодного грудневого ранку
прокинувшись,
довго дивлюсь в вікно, ставлю на газ кавник,
раптом намацую пальцями
кожну прожиту зиму.
спитай мене, що тепер думаю,
тепер, коли ці зими минули,
що наспівую, коли готую вечерю,
що читаю перед сном,
з ким говорю по телефону.
і я скажу тобі, що з того сумного дня
я не знайшла нових поетів, не полюбила нові міста,
не вивчила жодної мови, не віднайшла сенс буття,
і пережовую свої спогади,
коли готую вечерю.
я розкажу тобі, що з того сумного дня
продаю заводи, пишу тільки прозою,
веду беззмістовні розмови, і там, де лишився ти,
щодня бетоную стіну.
більше не вірю в патетику, ні в щирість, ні в гру,
запиваю снодійним опівночі
тугу свою і любов,
відтоді як мій пілігрим
обернувся й пішов
здебільшого просто мовчу.
і поки готується кава, світлішає за вікном,
зализую сіре небо, ніби старий рубець.
раптом питаю
ти розказав їй про мене? її пекло́?́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819517
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 21.05.2019
Рими лише в душі, на папері
Лиш статистики дивні сліди...
Продають Україну... Навіть смерті
Їм вже звиклими стали сліди...
Зубожіння в оселях і душах -
Все без віри - життя одним днем.
А як буде їх дітям, онукам?
Хто їм радість життя поверне?
Папірці, що так щедро у руку -
Це ж украдене в кожного з нас...
Це субсидії наші, зарплати,
Непомірні податки... А газ...
Ще п'ять років - ми далі в провалля...
Щоб ще менше лишилось живих.
Україна героїв згадає,
хто ж на гідності заробляє -
змете з пам'яті їх сліди...
А от новий "слуга народу"
Папірці лиш до себе гребе...
Він готовий в вогонь і воду -
Збагатить на довірі СЕБЕ.
Сміх - це радість, здоров'я і сила...
Та Вкраїну не змінить сміх...
Він лиш кожного з нас принизить...
Не чекайте якісних змін...
Це облуда, це гра, це - сором...
Сором всім, хто дає ще шанс,
Хто собі, своїм дітям ворог.
Ну ЩО зробить Зеленський для вас?
Зпародує Трампа чи Меркель,
...Може путіна не підведе...
А в політиці він не зелений -
там його не знайдете ніде...
Досить, може експерементів!
Дайте, дайте ВКРАЇНІ шанс!
І Вона вам пробачить,
Бо вперше ЖІНКА лад наведе у нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827033
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 15.05.2019
Я хочу прокинутись поряд з тобою,
Дивитись на сонні повіки твої,
Щоб насолодитися річчю простою –
Лиш знати, що маю тебе на Землі.
Щоб бачити, як твої лагідні очі
Розтоплять в душі моїй холод і лід.
Щось сни мені дивне таке напророчать,
А чи дослухатись до них мені слід…
Чи вічний цей світ, де ти є, я не знаю.
Чи був, я не знаю, чи буде ще він?
По всьому, що ера закінчилась раю,
Бо чула по ньому печальний я дзвін.
Та вчора скінчився той світ, у якому
Прокинутись разом могли я і ти.
Я в новий пішла, ти лишився в старому.
Тепер у нас різні, так, різні світи.
Я не повернуся. Ти не перестрибнеш
Межу, що створили самі. Ми самі.
Світи розлітаються далі і глибше
У різних Галактик холодній пітьмі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387049
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 15.05.2019
Задума серце моє крає
Вона подовгу не втихає,
За землю-страдницю болить,
Не відпускає і на мить.
За пересохлі малі ріки,
Ліси понищені навіки,
А ними дихала земля -
Твоя, мій брате, і моя.
Нині навкруг бензину чад,
Уже нема шляху назад,
Бур'ян їдкий, чагарники,
А ще повсюди смітники.
Вони пекельні її рани,
І їй від них ой як погано.
Хіба від цього щастя буде?
За це карає небо, суде.
Злоба і війни, брат на брата…
Не тим земля нині багата.
А їй - землі усе болить,
Вона ж бо мріє про блакить.
Щоб дихалось на повні груди,
Звільнились від жадоби люди
Уберегтись допомогли,
ЇЇ любити почали.
Зеленооку, весняну,
Червлено-літню, запашну,
У грушах, яблуках доспілу,
Засніжену і серцю милу.
І ця любов була в усьому
І у великому й малому,
У вчинках совісних, людських,
Що вбережуть від лиха всіх.
Подай нам, Господи, прозріння,
А годувальниці спасіння.
Вона чекає наших рук,
Що вивільнять її від мук.
Від мук зневаги, забуття…
Земля жде ласку, як дитя,
Скільки добра ми їй дамо –
Отак усі й заживемо.
07.02.2017р. Надія Таршин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824331
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 15.05.2019
Цікаво,чи мене бачиш?
Навіщо пішов і що там значиш.
Копіювати тебе просто гріх,
Таке існування біль для усіх.
Питань у мене мільйони
Дотримую досі твої закони.
І досі чекаю,як колись
З дороги втомленого,
Три дні не голеного
Пилюкою з доріг
Вкриєш наш поріг.
Очі голубі й сумні,
То згадки про минулі дні.
І дивлячись у далечинь,
Горизонтів без краю
Не повернешся - знаю
Але Сонце і зорі як ти привітаю
Була дитям, а добре пам*ятаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346529
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 15.05.2019
Зима змагається з дощами.
Снігами вкрилася б - нема.
Останні крихти під ногами
Топталися… Усе дарма...
Дарма в холодному полоні
Відточувала ніч мечі.
Стежки мостила з льоду- броні,
Що вдень зливалися в дощі.
Зима ущент себе журила:
-Пора ж моя і лютий мій...
Снігами - грудами б укрила,
Дихнула б кручами завій...
Десь там, вгорі, небесні мури
Снігам дорогу перейшли.
Останні змито кучугури,
Що геть калюжами зійшли.
Пора, насправді, розгубила
Свою красу, сріблястий дзвін.
Невже здалася, склала крила?
Чи то заснула,чи то лінь…
Отак у думах із собою
У монолозі тет- а-тет
Притишила… А за спиною -
Замета білою каймою
Сніги припрошує юрбою -
Зима продовжує сюжет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825303
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 14.05.2019
Пройтися б стежкою між трав,
Вдихнути свіжого повітря
І поміж лагідних уяв -
Зайти до рідного подвір’я.
Там батько лагодить косу.
- Дивись, дитино, не торкнися!
Клепає пісню голосну,
Де «дзінь-дзелень» переплелися.
А я все слухаю його,
Присівши на пеньок від зруба.
Дивлюсь на зморене чоло
Ще з-під густого, в хвилях, чуба.
Заснув під лускіт вітерець
На яблуневім верховітті.
Зелених яблучок вінець
Згубили в китицях суцвіття.
А мати з стайні вечорком
(Немов, морозиво з вершками)
Несе в горнятку молоко,
Кортить напитися вустами.
Відкрила очі - чужина,
Далекий спогад розчинився...
В Мадрид навідалась весна.
Миліше там, де народився.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829103
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 14.05.2019
Сон за дверима…і не приходить.
В марно заплющених очах крутиться світ.
Підклавши під голову теплу долоню
З думками, що вже безліччю літ
Розмовою стукають тихо у скроню.
А пам’ять стискає ніч до краплини,
Забіливши темряву світанком.
І ніяких претензій до світу -
День завжди починається ранком.
Сон ...не приходить...
Як думками усе перетліти..?
Як зуміти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835035
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 14.05.2019
Все, що було - давно минуло...
Не вернути і не дійти...
Відцвітали сади, натомість,
Дозрівали рясні плоди.
Перебігло галопом літо,
В полі стежка, як жовтий вуж,
Вкрила зе́рня черешка листя,
Тільки небо - ось, доокруж
над тобою, як добрий вісник.
Чуєш, пташка несе пісні!
Безкінечне благовістя -
Це подаровані Богом дні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835383
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 14.05.2019
Життя не аркуш його не перепишеш,
Не стреш і не зачеркнеш рядок
Це слід, який ти по собі залишиш,
Це звитий із надії хиленький місток.
Життя - не св’ята і гулянки,
Не феєрверк, не пісні і веселий сміх,
Це боротьба із вечора до ранку
За святість тіла, щоб не впасти в гріх.
Життя - це перешкоди тимчасові
Ти думаєш, як перескочить їх?
Це вщий сон, його відтінки кольорові
Ввесь час ти борешся за них.
Життя – це смуга чорно – біла
І темну смугу хочеш обійти,
Життя – це річка швидкоплинна
Її не просто перейти.
Життя –це кінь на перегонах
Ти бачиш ціль далеко десь вона,
Прийти б до фінішу в пагонах
Вседіть й не випасти з сідла.
Життя – це море, що бушує
Здіймає хвилі й топить кораблі
Лиш Бог один тебе врятує
Не дасть втопитись, ти вийдеш до мілі.
Життя – пустеля, де пісок сипучий
Топить, як вода і манить в даль
Життя – це гра, де Бог ведучий,
А ти актор крихкий, як кришталь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375250
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 13.05.2019
Говори в мені, говори!
В серці кожним глухим ударом,
Бо в тобі мене - прикро мало,
Бо потреба в тобі – міцна,
Бо в мені тебе – глибина.
Ми мов квіти під тротуаром.
Подзвони мені та мовчи.
Дихай голосно,наче грізлі
Й ні про що мене не питай…
Схаменись, коли вже запізно.
Від людей себе заховай
Між плечима моїми ніжними…
Лиш при зустрічі не мовчи,
Якщо навіть слова розгублені.
Усміхнувшись не приголубленій
Від самотності захрипай
Між ночами без снів марудними
Задихаючись десь у лютому.
Говори в мені та літай
Унизу живота, метеликами.
Розтікайся янтарним медом,
Захлинайся мовчанням неба,
Що стікає очима… Й знай
Ти тріпочеш отам…між ребрами.
Говори в мені, говори,
Бо без ліку тих слів розгублено,
Бо мовчанням їх не знайдеш!
Задихаючись десь у лютому
Усвідом, нехай важко й сплутано -
В твоїм серці немає меж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824515
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 13.05.2019
Хурделить пухом тополиним,
Лоскоче листя теплий сніг,
Немов сатинові перини
Настромлені на гострий ріг.
Така хурделиця січнева
На старті літа почалась,
Аж наіндичились дерева,
А гордий дуб, могутній князь,
Набравши пуху в сиві вуса,
Примружив очі - і як чхне!..
Верба полоще, як медуза,
Із вовни в'язане кашне.
І я дивуюсь, мов дитина,
Підвівши очі в голубінь,
Де тополина хуртовина -
Поміж янтарних мерехтінь
Тримає Всесвіт у полоні -
Така ангорова, така,
Мов лагідні твої долоні,
Мов оксамитова щока!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501823
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 11.05.2019
Фальшивые ресницы, наклеенные брови.
Синие бокалы, коктейли цвета крови.
Полные карманы папенькеных денег
Душа их состоит из телефонов и фенек
Ведь это!
Куклы с большими, глупыми глазами
Длинными ногами, пустыми головами
Вечером на улице таких - полно.
Тебе от них нужно только одно!
Хоть книг и не читают, но смотрят кино
Американские комедии и прочее дерьмо.
Их клубные герои Ди-джеи и ЭМ-СИ.
Их очень уважают, но фамилию спроси.
Ведь это!
Куклы с большими, глупыми глазами
Длинными ногами, пустыми головами
Вечером на улице таких - полно.
Тебе от них нужно только одно!
Ты ей скажешь привет, но она промолчит,
Ведь ты для неё вымирающий вид.
В её интересах солярий и понты
Не прельстят её гитара рок-концерты и цветы.
Ведь это!
Куклы с большими, глупыми глазами
Длинными ногами, пустой головой.
Если ты не репер, если ты другой
Даже и не думай на хрена ты ей такой?!
Ведь это!
Куклы с большими, глупыми глазами
Длинными ногами, пустыми головами
Вечером на улице таких - полно.
Тебе от них нужно только одно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152195
дата надходження 27.10.2009
дата закладки 11.05.2019
Вечір голубить весну в яблуневім саду,
Зваблює зірку серпанок ясну, молоду.
Я виглядаю тебе з перехрестя доріг,
Тихо клубочиться шляхом пелюстковий сніг.
Ти подаруй кохання мить,
Хай у серці забринить
Радість голосом весняним.
Ти розбуди мою любов,
Щоб вона заграла знов
Блиском сонячно-багряним.
Я у обіймах твоїх, у шовкових, втону,
В очі-озера глибокі гірські зазирну.
В них для душі зачерпну я живої води,
Хай оживуть в ній давно вже зів’ялі сади.
Ти подаруй мені цю ніч,
Хай не буде протиріч
Поміж нашими серцями.
Ти зірку щастя засвіти,
Щоб до неї я і ти
Полетіли ввись птахами.
У світанковій молочно-рожевій імлі
Пісню кохання витьохкують нам солов’ї.
В перших промінцях стосонячно палахкотить -
То не роса, то так щастя на віях іскрить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335256
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 11.05.2019
Ты никто.
Ты больше никто в моей жизни…
Мы – ничто.
Теперь это «мы» стало лишним…
Не болит.
Уже не болит мое сердце…
От обид,
Оно превратилось в Освенцим…
Не грущу.
Ведь ты моей грусти не стоишь…
Не ропщу.
Смеяться люблю, если помнишь…
Вдаль смотрю.
И вижу бескрайнее счастье…
Не люблю...
Тебя... Все прошло... В одночасье…
7 апреля 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572708
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 11.05.2019
Пройдуся полем, де ростуть ромашки
І де вплелись волошки в пшениці.
Послухаю дзвінкоголосу пташку
І вітер потримаю у руці.
Насолоджусь красою ріднокраю
Тобі свої відкрию почуття.
Прошепочу коханий, що кохаю,
Любов'ю переповнилось життя.
Приспів:
Хай не спішить до тебе осінь рання
Й до мене хай вона не поспіша.
Бо в серці ще горить вогонь кохання,
Неначе легкокрилий птах - душа...
Нехай в житах не губиться стежина,
По ній ще довго нам з тобою йти.
В твоїх думках коханий, я єдина,
Ці почуття ми будем берегти.
З тобою ми поніжимося літом,
У цім розкішнім, чарівнім теплі.
Подивимось на осінь гордовито,
Нехай не голосять нам журавлі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835104
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 11.05.2019
Музика, запис і виконання Миколи Шевченка
Я на битій стежині, як при заході сонце,
Першу зіроньку стріну, чарівну, як і ти,
Стану, люба, для тебе на життя охоронцем,
Щоб тебе через зорі у любов провести…
Нехай небо співає, нехай падають зорі,
Ти по битій стежині, як лебідка прилинь.
Серед квітів весняних, щоб, як хвиля у морі,
Задурманила серце, як духмяний полин.
Осідлай красень Місяць, озовись поцілунком,
Хай навік нас єднає кохання вінок,
Ми нап’ємося, люба, вечерового трунку
І підуть зорі в небі у весільний танок.
Я на битій стежині, як при заході сонце,
Першу зіроньку стріну, чарівну, як і ти,
Стану, люба, для тебе на життя охоронцем,
Щоб тебе через зорі у любов провести…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489973
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 11.05.2019
Споріднені душі нитки тоненькі єднають.
Вони не видимі, зовсім якісь прозорі.
Та душі кріпко вони разом сплітають,
Як небо темне в шлях один сплітає зорі...
Пов'язані душі нитками на сім вузлів.
І вузлики ті нелегко зовсім розрубати.
Бо ж не питає доля, хотів ти, чи не хотів,
Як що ж намітила - міцно буде тримати.
Та все ж буває, що тая нитка рветься.
Просверлить душі тоді нестерпний біль.
Залишивши глибокі і пекучі рани в серці,
Як наче хтось на них насипав сіль.
Життєвий, нелегкий у цьому є урок.
Його лиш мудрий може розпізнати -
Повинен ти вперед зробити крок,
Щоб гру із долею все ж не програти...
07.05.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834837
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 08.05.2019
Поглинутий ночами весь в печалі.
Годує темнота мої думки.
Думки, як нескінченні магістралі.
Здається, там де мрак – там я зави́с.
Які бездонні і голодні ночі!
Так пафосно вбирають всю мою вологу.
Там темрява навіює думки пророчі.
Та вдень все виявляється лише прологом.
Ніч – душі каменолом.
Лиш там я почуваюсь вільно.
Вночі готовий бігти напролом.
Я навіть трохи божевільний.
Куди заносить вітер темноти?
Лиш там я не рахую часу.
Лиш там не бракне тої повноти,
Якої світло дня погасить.
Купив білет. Дорога – в темну ніч.
Все в темноті так атмосферно.
Я відчуваю дивну річ, -
У темряві стаю відвертим.
Самотність не завада ночі.
Вночі так легко помовчати.
Вдивляються в вікно мої криштальні очі
Туди, де хочу закричати.
19/02/2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482427
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 08.05.2019
На світанку купалися зорі,
В кришталевім,дзвінкім джерелі,
Із далеких країв прилетіли,
До домівок своїх журавлі.
Повернулись у рідні оселі,
На солом'яні стріхи дахів,
Добре бути в краях чужинних,
Та найкраще на рідній землі.
Новоскошене сіно в копицях,
Чорна,рівна землі рілля,
А навколо духмяна м'ята,
Розбуялася,розцвіла.
Рідний дім,моя рідна хата,
Все до болю знайоме мені,
У любові я в ній зростала,
В тихім затишку,у добрі.
Із холодних країв повертаюсь,
Мерзне в них ранима душа,
Так загрій мене прошу любов'ю,
Рідна ненько,світлице моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492748
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 08.05.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2019
ЇЇ супроводжує тиша
по дорогам нічним,тротуарам.
Підсвічує світло афіши
і більше нікого немає.
Й не треба
Замріяна,дивиться в небо
їй все одно,що і як буде.
Їй хочеться стати сміливою
і не думати,що скажуть люди.
Вона вміє кохати по-щирому,
наче вперше.. і як востаннє.
І вночі пише чорним по білому
немов життя своє переказує.
Хоч на хвилинку в кохані обійми
їй поринути...та поки це мрія.
Їй би щастя вдихати. Повніше
Проте поки її супроводжує тиша...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421833
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 07.05.2019
Що можна зробити за цей довгий день?
Він тільки під вечір здається коротким.
У нього початок від чаю з вишень,
У нього закінчення – музики кроки …
У ньому комусь поспішаєш віддати,
І дуже боїшся, що можуть не взяти,
У ньому бувають печалі відтінки,
І все починаєш з нової сторінки …
Колись розумієш, що більше не треба,
І дуже далеким стає твоє небо,
Колись розумієш, що більше не можна,
Що та, що навпроти – єдина, не кожна …
Буває, що раптом нікого навпроти,
Тоді дістаєш старі свої ноти,
І ось силует сам з глибин виростає,
А ти думав: там вже нікого немає …
І ти поспішаєш сказати, обняти,
Ти можеш крім цього нічого не мати,
З уламків складаєш гарячі сонети,
І люди навколо – величні планети …
Що можна зробити за цей довгий день?
Для когось - з образи, для когось - з пісень,
До когось прийде привітатися вітер,
Залишить на столику вранішні квіти …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834716
дата надходження 06.05.2019
дата закладки 06.05.2019
Плакала розлука у саду вишневім,
Рожеві пелюстки вітер колисав.
Пустоцвіт у серці в теплім дні травневім
Болісно на клапті груди розривав.
Поривалась в просинь та безсилі крила
Раптом знеживіло впали до землі.
Любий мій, коханий, - в тузі голосила, -
Як без тебе жити? Вклякла на ріллі.
А із вуст мольбою полилась молитва,
Просила у Бога долі й не собі.
Щоб не було в душах гіркого сирітства,
Щоб не було місця там глухій тяжбі.
Щоб сонце пестило закриті фіранки,
Завше просинатись на ріднім плечі.
І тихо радіти, що прийшли світанки,
А коханий поруч наяву - не в сні.
01.05.19
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834133
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 06.05.2019
Чи пам’ятаєш, ти мій любий друже?
Прощання нашого, останню мить.
Тебе люблю я, і сумую дуже,
Так сильно,що аж серденько щемить.
Чи пам’ятаєш, як ми розлучались?
Ми знали, що розлука на віка...
Ми розуміли це. Та розпрощались.
І зупинилося, з тих пір моє життя...
Не передати,в сердці моїм болю.
Не передати, печалі у душі....
Я крадькома, оплакую ще долю.
І тішуся, що стрілися в житті.
Ти відпустив мене, а я пурхнула,
неначе пташка з рідного гнізда.
Роки пройшли, печаль моя заснула.
Але душею й серцем, я твоя.
Прости мені, мій любий друже,
що розлучило нас,ось так життя.
Тебе люблю я, і сумую дуже,
ти просто знай, що я твоя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352397
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 06.05.2019
Мне бы несколько теплых слов,
и чашечку чая... и не важно какую музыку.
Мне бы знать кто тобой одержим,
кто ключицы твои целует.
И любить... Все рассветы,
те неистовы танцы твои...
Разжигать в тебе тьму
заполняя неведомым светом.
И дышать... в каждой строчке тобой,
мне бы только кружить тебя в танце,
пусть вплетает цветы тебе в волосы ветер...
Разбуди меня на рассвете
теплым взглядом похожим на осень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562434
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 06.05.2019
Я похожа на куклу, только куклу живую.
Всем дарю я улыбки и под ниткой танцую.
Кто-то дёргает нитку – это высшая сила –
Я опять улыбаюсь и шагаю красиво.
Куклу можно обидеть, только я ведь живая!
Вновь молчу, улыбаюсь и сквозь слёзы моргаю.
Не хочу на витрине я стоять ожидая
Миг, когда на купюры меня поменяют.
Не за душу и разум, а за локоны, платье
Покупают все куклу, чтоб потом упрекать ей,
За стеклянные глазки, что не дарят тепла.
Ну, а кукла страдает, страдает сама.
Ведь она тоже хочет улыбаться, шутить.
Ведь она тоже хочет быть счастливой, любить.
Я похожа на куклу. Куклу, но не игрушку.
Не отдам в злые руки с ниткой жизни катушку.
V. 2006 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355175
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 06.05.2019
Ранкова прохолода огортала її тендітні руки, які чіпко тримали маленьку сумку. Про цю поїздку вона думала відколи прочитала коротке повідомлення на екрані телефону: “За три тижні вирушаю у дорогу”. У кінці повідомлення, напевно , варто було б поставити крапку, однак у її думках поставали похмурі та самовдоволенні три чорні намистинки. Їх доволі дивне знайомство відбулося років 7 назад, проте ні він, ні вона не очікували, що все триватиме так довго. Подорож до залізничного вокзалу промайнула за 20 хвилин, наповнюючись прохолодою липневого ранку, невгамовними привітаннями песиків безхатьків та зкуйовдженими думками у голові.
Тонкі шеренги перехожих звивалися, утворюючи чудернацький візерунок на пероні. Кожен кудись поспішав, квапливо крокував уперед, емоційно розмовляючи по телефону, очевидно вони домовлялися про зустрічі у місці прибуття потяга. Можливо.. Але її ніхто не зустрічатиме на пероні улюбленого міста з присмаком кави та шоколаду. Вранішня прохолода проникала крізь шпарини на долонях виснажених посивілих вагонних вікон. Проте людські емоції нестерпно переповнені втомою, щоденними проблемами та безпідставними скаргами, вперто виштовхували крихти надії на вдалу спокійну подорож. Кріселко з номером 32 очікувало свого співбесідника, сподіваючись почути цікаві новини, дискусії на різнобарвні проблеми, а можливо пощастить почути історію кохання чи стати свідком зародження цього чудового почуття. Однак його тимчасова власниця виявилася мовчазною постаттю з глибокими задуманими очима, які вперто трималися за вранішній туман і власні приховані думки. «Нічого особливого не станеться і цього разу... Зустріч.. Розмови за філіжанкою смачної кави, яка є нестерпною для мого серця, але воно витримає.. Не вперше має подібні випробування ... Нічого не станеться.. Буде поруч, але залишиться вкотре недосяжним на відстані простягнутої руки.... Життя поспішає далі писати свою історію із черговими заборонами та моралями.»
Тисячні спроби вимкнути звук навколо власних думок з феєричним вибухом вирушили у забуття, полишаючи по собі тихе розчарування. Гул пасажирів наповнював вагон поїзда різноманітними емоціями, які тонкими голками проникали під шкіру, змушуючи душу нервово сидіти на краєчку власного терпіння, заламуючи анемічно бліді пальці. Хвилини, містечка та панорами за вікном змінювали один одного, не залишаючи на зіницях особливих вражень, адже складалося враження, що їх створював художник, жахливо втомлений життям та пошуками нових відтінків.
«Перепрошую, дозвольте мені пройти до виходу, маю незабаром вийти»,- пролунав тихий голос поруч з чоловіком, який мовчазно вдивлявся в екран мобільного телефону.
«Звісно, проходьте! Я на мить задумався про власні ідеї. Будьте обережні, потяг дещо хитається, аби не перечепилися за чиїсь валізи».
«Дякую за турботу! Буду обережна!»
Неквапливі кроки до виходу наближали тонку постать до продовження історії, яка очевидно очікувала свого логічного завершення чи продовження з безліччю запитань без відповідей. Людський мурашник поглинув її, відволікаючи від власних роздумів. Веселі дзвоники посивілих трамвайчиків перемішаних з буркотінням невдоволених машин, змушували її раз у раз посміхатися на подив оточуючих.
Велелюдна головна площа, як завжди нагадувала веселий та заклопотаний вулик, який гудів різними мовами, загортаючи усе у різнонастроєві шати. Так цікаво спостерігати за обличчями перехожих, здається, що саме у цей момент вони намагаються вловити хвилини радості, закарбувати їх у пам'яті та діставати із закапелків підсвідомості, коли стане особливо важко, або ж закортить похизуватися власною присутністю у цьому місті перед друзями. У кожного своя мета, однак шкода, що все частіше ми забуваємо про звичайну, місцями банальну радість отриману від спілкування, вештання вулицями, які пахнуть кавою, корицею й шоколадом. Жодні фотографії не замінять теплоти почутих слів, веселих дружніх жартів. Знімок зупинить час, але все одно він загубиться серед сотні нових фото, які стануть архівами. Спогади важче вкрити пилом часу та відстані, їхні душі живі, не законсервовані прожитими тижнями чи роками.
Стрілки годинника вальсували на гладенькому паркеті чергового літнього дня, наближаючи момент їхньої зустрічі. Джазові мелодії долинали з просторів пустої сцени, яка перебувала в очікуванні своїх глядачів, туристи прогулювалися площею у пошуках цікавих місць.
« Привіт-привіт!!! Приємно тебе бачити знову! Готова до початку мандрів?Але спершу, мабуть, треба поновити запаси кави та солодощів. Зайдемо до нашої знайомої ресторації?»
« Я не чула його голосу майже рік, не бачила його очей...Але він не змінився...Напевно час грає з ним у карти і постійно програє, віддаючи борг незмінною душевною енергією, впевненістю.» Якби хтось із перехожих поглянув у її очі в момент зустрічі, то побачив би у них розгубленість, яка перепліталася зі страхом.
"Приємно тебе бачити!!! Я рада, що ти приїхав і в тебе все добре!! Яка ж наша зустріч обходиться без кави?"
Дві постаті, захоплені жвавою розмовою, розчинилися у натовпі перехожих та туристів. Як і рік назад їх зустріли потерті, старенькі сходинки, які обурливо скрипіли під ногами, доки вони піднімалися вгору. За звичайними й непримітними дверима сховалася розкішна зала, відпочиваючи у напівтемряві причинених вікон та м’якого світла канделябрів. Масивні столи прикрашені граційними бокалами, які наче балерини стояли на тонких ніжках, щось шепотіли картинам на стінах, довіряючи їм найпотаємніші думки. Крок, другий, третій.... Все навколо здавалося маревом... Він поруч, але такий недосяжний, чи це знову новий наступ моралі, яка диктує свої правила гри? Ні! Ні! Все це омана та гра.... Це лише мить, коли він поруч... А що далі? Звісно ж нічого, кожен далі писатиме свою історію з короткими повідомленнями один одному...
Ніжний дотик знайомих рук розіллявся по тілу, огортаючи теплом, пристрастю та мовчазним бажанням. На вустах палав його поцілунок, лишаючи по собі смак кави. Душа завмерла в очікуванні, що скаже розум, чи розкидатиме іскри зневаги чи демонстративно мовчатиме , залишаючи вибір за емоціями?
Він завжди поруч ... Його уста мають смак кави та пристрасті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797441
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 06.05.2019
Якщо й насправді зігнеться Вкраїна,
Це тимчасово, бо ідуть роки,
Століттями творилася руїна,
Вона ж як фенікс – з нами на віки!
Які в нас біди тільки не бували,
Були злодії шапок і землі,
Та Україна завжди оживала,
То й клоуни для неї не страшні.
Переживе і це ! Мине цей сором!
За ці пя'ть років розум спалахне,
І зрозуміють- пропаганда морок,
Експерементами Вкраїна не живе!
Я свято вірю ,будуть президенти,
Які піднімуть гордо прапори,
Бо приклад був, заклав він фундамернти,
Стоїть Вкраїна! Не зметуть вітри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832973
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 06.05.2019
Не чують...
Як часто не чують люди звичайні, простенькі слова,
Як щось промовляєш, та наче навколо нікого нема!
Та не ти...
Ти чуєш яскраво замовчені мною таємні думки,
Торкаєшся наче незримих матерій, з тобою так легко іти у житті.
Сліпі...
Всі наміри наче укриті брезентом, не бачать нічого, мов прірва жива,
І скажуть, що щирість лише із сонетів, напевне це просто велика біда.
Та не ти....
Ти помічаєш усе, навіть саму маленьку дрібничку, що вкладено завжди у вчинки любов,
Для тебе солодка є навіть водичка, бо з неї черепаєш ти ласощі знов...
Німі....
Не звикли казати про всі почуття, згораючи знову безжалісно в пеклі,
Без сенсу зростають майбутні віка, якщо без коріння зростає це древо....
Не мовчиш....
Не тремтиш....
Не обідиш.....
ЗЛЕТИШ...
Обіймеш.....
Пригорнеш....
Вбережеш.....
БО ТИ Є....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834610
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 06.05.2019
* * *
Кінець життя ... В безодню ночі
Упали небо і зірки.
Ось і прийшов цей день пророчий,
І зупинилися роки.
Що був тут тимчасовим гостем,
Я ж, як і кожен смертний, знав.
Та жив і весело, і просто –
Що міг – зробив, що знав – сказав.
І до останньої хвилини
Я не шукав альтернатив –
Я жив для тебе, Україно,
Одну тебе любив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832589
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 06.05.2019
Ти всіх продаєш
себе віддаєш на розп'яття
малюєш хрести
на храмах строкатих прозрінь
ти їх забереш
і нічого не зможеш віддати
бо все що забуте
коридорно стікає у тінь
в кімнатах закрито
і вікна розбиті надвоє
та німа сліпота
як стоптане схоплене дно
всі ті що у тобі
насправді далеко не твої
невизнані "хто"
давно вже підвішене "що"
знов в стінах смеркає
і кігті вростають у тіло
у собі згортаєш
стелі набутих слідів
а блудниці ж далі
шукають страшенно завміло
тих твоїх незрячих
паскудно-повсталих світів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526981
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 06.05.2019
Цветёт черёмуха в саду.
Как пахнет! Месяц май...
Меня не жди. Я не приду...
Но всё же вспоминай.
Теперь остынет солнца свет,
И вспять пойдёт река...
Ты ощутил?..Меня уж нет.
Не будет никогда.
И холодеет в жилах кровь:
Уже не по пути...
И не пойдём мы рядом вновь.
Любовь нам не спасти.
Уже не слышно пенье птиц,
И плачут облака...
Среди знакомых тебе лиц
Не будет лишь меня.
Не встретим мы с тобой рассвет.
Зачем сирень цвела?
Кто сможет дать теперь ответ:
Куда Любовь ушла?
Но всё же я прошу тебя:
Не забывай меня..
_______________________
Адрес плейкаста:http://www.playcast.ru/view/1268062/7106bfc4583fb54fc4f8a05260befd4ec8c7bc95pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186980
дата надходження 30.04.2010
дата закладки 06.05.2019
Якби не було тебе, я вигадав би
«Якби не було тебе, я вигадав би», — збираючись
до храму, думав я. І потім, коли прошкував людними вулицями міста, перехожі, вочевидь, подивовано зиркали
на мене, бо здавалося, ніби я трохи божевільний. У ці
миті голубоока синь голубила надію, у якій тонула буденність,
поміж кошлатих копиць хмар стелилося волошкове
поле, зодягнуте у нові плаття прийдешнього дня,
де мені було байдуже: загублю себе там чи ні. І зайвих
слів мені не потрібно казати, хай інші простуджуються
ними, бо ти сама є і небом, і тим волошковим полем!
Хай вітер теплим дотиком долонь не хоче, як і я, знати
ні правил, ні правди. Моє серце захлинається миттєвостями
щастя, коли веселка п’є із моїх очей кольорові
сни, що духмяніють усіма барвами цвіту, і запрошують
у танок Петрові батоги, синьо-сині, які струшує літо з
моїх рамен. Хіба ми перші потерпаємо від спраги і жаги
щастя, що скрапує не так часто у цьому багатоликому
світі? Чому у нашому житті все, що нам дороге, — миттєве?
Невже близькість твого неба значить, що серце
відкрите, — залишається лише постукати й увійти, аби
стати твоїм днем?
Вона знає, що це можливе лише тоді, коли моє серце
не приховує задавленої втіхи, не вирує неправдами,
воно природнє. Природнє, як липовий квіт, як дитячий
сміх, як немовля, котре не лякається передвістя буревію
у закапелках душі іншої людини.
— Чому ти шукаєш її крила? — Запитує у мене
першого дня робочого тижня понеділок.
— Не знаю. Можливо, аби спокійно й тихо гріти її
думи у своїх обіймах, — кажу в одвіт.
— Так, але ж зараз немає дощу, хмари деінде, і
сонце он як припікає! Де ж ти відшукаєш веселку у місті?
— Насміхається вівторок.
— Ти що, не знаєш? Вона з’являється лишень під
час сонячного дощу із-за обрію серед лану або понад рікою
бажань, — промовляли інші дні тижня. — Давай
допоможемо тобі її відшукати!
— Це вас мало стосується, — одказував я. Вони
лише дивувалися: «Ти божевільний! Де у розпеченому
сонячному місті хочеш знайти райдугу?».
— Гаразд, — заспокоював їх.
— Я її уже знайшов,
тому що у моїй душі іще донедавна шепталися дощі, а
тепер розпогодилося і виринула веселка. Нізащо я не
зміг би зустріти її, не промокнувши перед тим до ниток.
Як ви цього не помітили?
Тим часом десь там, за овидом, ледь чутно погримувало:
насувалася гроза. А тут, у задушливому місті спека
досі щосили морила липи і чорний асфальт. Здавалося,
лишень один я перебував у передчутті народження прийдешнього дива — кольорової веселки, яку вигойдувала
у небесній люльці дощова хмара.
Петро Кухарчук
Малюнок А. П. Кухарчук
ВЕСЕЛКА
Якби не було тебе, я губився б у сині небесній,
У буденності днів віднайшов би молитви слова,
Всі думки розгублю у веселці моїй, так чудесній,
Почуття, наче грім - моя казко дзвінка, лісова.
Я блукатиму там, де ні правил нема, ні законів,
Де лиш ти - і хмаринка, і неба, невинна блакить,
Де буденність всіх днів все ж зберу до священних загонів,
Ти - веселко моя, зачарована й любляча мить.
Я зігрію думки - твоі чисті думки у коханні,
Що, мов птаха летять понад обрієм щирих бажань,
Не дозволю, не дам - забороню пекучі страждання,
Не під силу нікому розтоптати моїх уповань.
Лиш у моїй душі стиглі грози, розкішні веселки,
Хоч жагою наповнює сонце всі тайни мої,
Знову стигне гроза, закрадаючись в зморене серце,
Лиш доступно мені те народження в віщому дні.
У народженні див - неземної красуні веселки,
Що гойдає у небі насуплена хмара дощу,
Ми пірнемо удвох у небесні дзвінкі закапелки,
Лиш кохання й жагу я у закутки щастя впущу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820234
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019
Вона стояла в сукні від Versace
Із келихом текіли у руках,
Дивилася, як сіре небо плаче,
І догорав цілунок на вустах...
Вона за все життя сповна напилась,
Напоїв з післясмаком гіркоти,
І серце вже давно з бетоном злилось,
Лежить на п'єдесталі самоти.
Вона чекала, в сукні від Versace,
Що хтось зимою плечі огорне,
Розтопить серце полум'ям гарячим,
І до життя цілунком поверне...
В минуле сипле пройдені хвилини
Годинник на вінтажному столі,
Мовчали в унісон старі картини,
Маркізи, графи, лорди, королі...
В кімнаті темній шепотіли стіни,
Текіли не лишилось на вустах,
А замість сукні - на плечах хустина,
На п'єдесталі замість серця прах.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820138
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 05.01.2019
Що за диво за вікном?
Вкрите білим полотном,
Раптом, стало все довкола!
Тротуар, дерева, школа...
Рідну вулицю свою
зовсім я не впізнаю!
Скільки снігу! От дива!
Нам насипала зима!
Кожний кущик, деревце
Разом з хитрим вітерцем
Щедро зимонька убрала!
Не жалкуючи жбурляла
Білосніжні кучугури
Височіють наче мури!
У будинків білі дахи,
На них чорні крапки - пта́хи.
Білі велетні дерева
Що їм сниться під снігами?
Доторкаються до неба
Своїм гіллям як руками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817398
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 05.01.2019
Скільки нам років?
Та ще й небагато!
А скільки ще буде?
Не знає ніхто!
Так що ж то виходить
Ми час свій марнуєм
Для того, щоб жити і просто цвісти?!
Кудись поспішаєм, не бачимо рідних
Сумуємо часто, не вірим життю.
Ховаєм в кишені усе, що цінніше,
Не бачим навколо усю-всю красу.
Давайте на мить гайнемо в дитинство
Побудем дітьми, хоч вже і роки...
Бо завтра, то завтра...
А може й не стане?
Тож сьогодні побудемо просто дітьми!
Повіримо в казку,як вірить малеча!
Обіймемо рідних і скажем:"Люблю!"
Не будем ховати всі дні, що щасливі
Десь глибоко-глибоко в душу свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820149
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019
Гей, молодий спеціалісте!
Ти кажеш, є чим нам пишатися – корінням?
Що поталанить скоро і ми маєм хист
Що тілько праця нам, натхнення й вміння…
Ми камінь свій несемо сотні літ,
А він все знову котиться додолу й знову…
Невже як сивому Сізіфу коротати вік?
Відстоювати щоразу Незалежність й мову.
Віками створюване підґрунтя…
Напевно, із граніту наш фундамент і завзяття.
Але, як довго до щасливого життя,
У новій, теплій і багатій хаті?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683000
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 04.01.2019
Я рядом. Я холодною рукой прогуливаюсь между позвонками. Я - твой навек разрушенный покой, твоя коса, а ты - совсем не камень. Пускай судьба сжимается в одну тропинку от еды до унитаза. Раскаиваться? Чувствовать вину? Но я не предавал тебя ни разу....Моя любовь на блюдечке, держи. Тебе плевать. Я всё же год от года исправно обещаю миражи, но слышу от тебя одно - сво-бо-ду. Пою навзрыд - глаза твои сухи, мои - полны нехоженых парижей. Я видел, как рождаются стихи. И знал, как задыхаются они же. Прости меня, прости меня, прости...За то, что я простил тебя когда-то. За то, что жизнь твоя в моей горсти - и ничего иного мне не надо.
Всего лишь жизнь. Но ты с недавних пор такой тоской осела между нами, да и тоска расстреляна в упор остывшими осенними деньками. Любить тебя? Уж лучше бы я слёг с какой-нибудь смертельною болезнью - у этой жизни должен быть итог мрачнее, беспробудней, бесполезней. По лестнице спускается к тебе привычный ужин. Всё уже не ново - моя любовь прикована к трубе, а я к любви пожизненно прикован. Заплачешь? Не устану повторять, что всё могло бы выйти по-другому: могли бы разделять с тобой кровать, могли бы завести с тобой знакомых. Дешевле слов моих твоя слеза - мы не под стать изысканным полотнам.
И был октябрь. Я что-то нарезал. И пес мой не улегся спать голодным.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588244
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 04.01.2019
Коли сьогодні сядете за стіл,
Щоб Новий рік з родиною стрічати,
Спочатку ви скажіть слова прості,
Слова подяки кожному солдату.
Згадайте доблесних захисників,
Що в час війни знаходяться на сході:
Всіх воїнів відважних, всіх бійців,
Що мир несуть для нашого народу.
І посилайте їм земний уклін,
За їх здоров’я помоліться Богу.
Живими хай залишаться усі.
Підтримуйте їх, шліть їм допомогу.
Бійців поранених хай Бог зцілить
І вилікує їх душевні рани.
Бажання наше спільне – в мирі жить,
Молімося разо́м за це прочани.
Ви вірте, що настане скоро мир
Й припиниться війна проклята.
Усе погане враз поглине вир
І усміхнеться сонцю кожна хата.
А рік новий засіє нас добром,
Захисники повернуься додому,
Зустрінемося з ними за столом
Й подякуємо Господу святому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819661
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 04.01.2019
І тріск поширився повсюди,
руйнуючи, здавалось, вічні стіни.
Надії крихти сипались із стелі
І глиби відчаю нещадно руйнували світ.
Цей світ в твоєму тілі,
гримів, руйнуючись до тла.
І згодом радісну картинку
заполонила сіра мгла.
Нічого не залишилось від світу.
Покинула тебе твоя душа.
А ти залишився ходити...
перед очима сіра мгла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797536
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 03.01.2019
Цього вірша написано після прочитання
прекрасного вірша Леоніда Новоградець
"Найкраща земля"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
Читав я Вашого вірша,
І ледь не плакав як дитя.
Чудові, лагідні слова.
Гарячі, ніжні почуття.
За рідну землю, неба край,
Що наче справжній любий рай
І навіть птахи люблять тут
Сімейний скласти інститут.
Бо тут найкраща їм земля,
Тому й кохають ці місця.
Це їх Вітчизна, рідний дім.
Співається з любов’ю всім.
Тут перші кроки роблять діти
З батьками в всесвіт, щоб летіти.
Чекають мандри і пригоди,
А також перші перемоги.
І силу їм дає земля,
Природа, небо і вода.
Тут річки Буг, Дністер, Дніпро,
Ліси, озера. Все добро.
Удосталь неба, щоб літати
-Красу Вітчизни розглядати.
На жаль триває ще війна.
Колись закінчиться вона.
Птахи до наступу зими
Летять у сонячні краї.
Відрядження це справжнє їм,
А після знову в рідний дім...
Отак і люди вирушають
І рідну землю залишають.
Чекає рідна їх земля
Коли і осінь і весна.
Жовтень-Грудень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816920
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 03.01.2019
А сегодня - я болею...
Градус водки у виска.
В затемнении портьеры
Не видна тропинка сна...
Приведите мне немедля:
Знаменитых докторов,
Чтобы силы возвратили,
Исцеляющие кровь...
Фитилёк потухнет свечки
У продрогшего окна,
И последняя овечка
Станет первой (от конца)...
По туннелям скарабеев
Побегу во тьме нагой,
Изумляя кожей белой,
Истекающей росой...
За папирусами Нила
Отошлю и душу ввысь...
Исполняя под светилом
Грациозности каприз...
Позовите же немедля -
И пророков,и волхвов...
Чтобы вдруг не схоронила
Настоящую любовь...
20.12.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819782
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 01.01.2019
А чи не замислювались ви над тим, чому це посеред зими, наче
за наказом братів-місяців із казки"Дванадцять місяців" починає розтавати сніг і на лісових галявах з"являється перша квітка?
Мабуть тому, що визирає з-під снігу, і назвали її підсніжником.
Він ще не зовсім впевнено стоїть на своїй тоненькій блідо-
зеленій ніжці,але все ж таки простягає до сонечка свої ніжні білі
пелюсточки.
Гомінливо біжать кудись струмочки, співаючи веселу пісеньку,
видзвонюючи чудову мелодію.Почуєш її і неймовірна радість
охоплює все твоє єство.
А з"являється цей весняний оазис посеред суворої зимової пори,
напевне тому, що саме тоді приходить свято всіх закоханих -
День святого Валентина.І гарячі люблячі серця розтоплюють будь-
яку кригу, навіть кригу байдужості,зігріють найхолодніші душі,
поселять там добро та любов.А тендітний підсніжник - то паросток
перших справжніх почуттів.
Нехай же завжди у серцях весняно квітує любов, яскравим полумя"м горить кохання, яке не спопелить, а зігріє та зцілить,
вселить віру у краще,а надія додасть упевненості в собі.Бо за
словами класика, коханню всі віки підвладні.Вона творить
чудеса,робить людей добрішими, уважнішими,щасливішими.
То ж нехай всім лебеді на крилах
Несуть любов,надію,щастя й віру.
Вогнем палає хай іскра кохання,
Найпотаємніші збуваються бажання.
горить кохання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716759
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 01.01.2019
глаза, жизни в которых осталось всего-то на треть,
возносятся к небу, нашедшее пламя хищно глотая,
ведь...
ради тех,
кого любишь,
навеки не жалко сгореть,
ради тех,
кого любишь,
навеки не жалко растаять
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814881
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 01.01.2019
Так больно, что хочется выть,
Забыв обо всем на свете.
Так хочется снова прожить
Июньское теплое лето.
Я помню, я не забыл,
Впервые мы встретились взглядом,
Тогда я ее полюбил,
И жизнь для меня стала адом.
Мы многое вместе прошли:
Мы вместе смеялись, страдали,
Друг друга тогда мы нашли,
И больше не отпускали.
Я часто глупым бывал,
Не мог понять, что мне сделать
Чтоб больше я не страдал,
Чтоб сердце мое не болело.
Но ты всегда рядом была,
В минуты боли, печали
Ты все забыть помогла,
Хоть вместе с тобой умирали...
Ты только не злись, прошу,
Ведь ты меня берегла.
И я за тебя умру,
Лишь только бы ты жила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819698
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Ой у полі, у широкім, гарно жито родить.
Там здоров'я із Васильком та й за плугом ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Ой у полі, у широкім, де пшениця родить.
Там достаток із Васильком та й за плугом ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Ой у полі, у широкім, гречка й просо родить.
Там за плугом із Васильком світла радість ходить.
Зріють тут золоті колосочки.
Ой, як весело дзвенять голосочки!
Будем сіять в вашій хаті зернятко добірне.
Ходить щастя разом з нами, там де слово рідне.
Золоте зернятко... та й добірне.
Любить щастя, як дзвенить слово рідне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819401
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Колисала нічка річку,
Захід – ледь ясний,
Потім і його закрила,
Колисала сни.
Нічка річку чарувала
Зорями й зелом,
Трави в роси пеленала
В лузі за селом.
У сльозах вербиці гілка,
Шепче осока,
Комарів нудна сопілка
До води склика
Колисала нічка річку,
Місяць задрімав…
Світ казковий, світ цей вічний –
Кращого нема.
22.06.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672450
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 31.12.2018
кожна злива —
зрадлива
кожен день —
зло легень
а ніч що без тебе —
біль між ребер
снів пекуча
сіль мов круча
знов нависла
в небі числами
та рахує
синю збрую —
кожну краплю
й сиву чаплю
все болото
й в грамах злото
та тебе нема
в чорно-білих снах
06.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745006
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 31.12.2018
Чекай мене, твою, на роздоріжжі,
Де мрії зустрічаються і сни.
Де сонце долі, щире, ніжне збіжжя,
Вплітає щастя в подихи весни.
Чекай мене, де три стрункі тополі,
З надії твоїх райдужних долонь
В обіймах зігрівають наші долі,
Де серця полум'яний світ - вогонь.
Чекай мене де тихий шепіт вітру,
В тих веснах, де майбутнє, ти кохай.
Бо сльози часу, хоч сумні, я витру,
Ти тільки мене рідний зачекай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817038
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Не стой за спиною, я слышу,
Виниловый шорох пластинки
И старой иголки жужанье
Извне.
Долбит дождь по-прежнему, крышу,
Сосульки и робкие льдинки
Смывает, отдав на закланье
Весне.
Ползешь по руке, умирая
От страха дрожу или неги?
Тебя ненавижу и жажду
Огня.
Безумия грани стирая,
Прозренья немые побеги
Не раз уже, даже не дважды,
Кляня.
Не стой за спиною, я слышу
Виниловый шорох пластинки
И шепот осипший от дыма:
"Молю..."
Упавшие крылья все выше,
Касаясь коленей, ложбинки
Глазами, губами судима -
Люблю.
01.04.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656309
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 31.12.2018
Сон цей не вічний, а віщий:
двійко слідів на воді.
Але навіщо, навіщо
ти повернутись хотів?
Я не забуду обличчя,
ти не опустиш повік.
Вимов ім’я моє тричі,
привид, а не чоловік.
Що нам лишилось по суті?
Снитися Богу або
падати, падати в сутінь.
Та не любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817445
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 31.12.2018
ВІДЖАЛИ
У цьому світі я і псих, і психіатр,
І адвокат, і прокурор, і провокатор.
Не тато. Татом я не став. І крапка.
Я палець, а також скарифікатор.
Скорись і кайся - не моя стихія.
З користі кайфу? Жуй бюрократію.
Бюро злодіїв - наша з вами карма.
Жандарми, воїни, цукерки та олія.
Лоботомія нашої країни
Любов мою на нелюбов замінить.
Любов - то вміння відчувати серцем.
І я завжди за кардинальні зміни.
У цьому світі люблять всі мамона
За гроші тут задушать Дездемону.
Отелло купить собі дім, машину,
На шию золото, і все це в домовину.
Колись я вірив у своє майбутнє.
Велике, сильне, неймовірне, путнє...
Тепер не вірю у свою державу.
ЇЇ у мене і у вас віджали.
І-ней - Інфант Олексій Петрович Скрипаченко
22.11.2018 23:52
#iney_poetry
#in_fant
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814910
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 31.12.2018
Серце, мов камінь з безліччю тріщин:
дотик - й вдрузки.
"Ми" -не незрушне, "ми" не є вічні:
раз - й навпрошки
кожен прямує уже нарізно
(мов й не було)
до тих безцінно-суттєвих істин...
Про що в них йшло?
Вже й не згадає серце, що камінь.
Та вороття
назад не буде. Ми - безіменні.
Без каяття
сунемо важко вперед до цілей,
котрі врозріз.
Кому це важить?! ...Скальпелем сірим
світу надріз
в уламках віри, в тріщині долі,
в сльозах углиб.
Цим "розлучаюсь" ти мимоволі
камнем застиг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817171
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 26.12.2018
Немов п’явка смокче кров,
Прокинувшись зранку,
Не так зробив, не туди йшов,
Вкрав із миски шкварку.
Не до пари зять для доні,
Вона гарна, немов квітка,
Та краса, мов на долоні,
Йде селом, немов лебідка.
А він так собі, скажу,
Не кує й не меле,
Згубив геть її красу,
Незграбне й дебеле.
Довго зять оте терпів,
Як риба мовчав,
Підібрати не міг слів,
Стиха лиш зітхав.
Клубка скільки не коти,
Всьому є кінець,
Краще звіра не буди,
Зять все ж молодець.
У льох тещу погукав,
Сам двері закрив,
П'ятнадцять діб їй дав,
Як зміг так судив.
Прийшла донька із роботи,
А мати щосили волає, -
«Це твої, мамо, турботи,
Хай зять випускає.
Довго він тобі терпів,
Час вже міру знати,
Пізно зять тебе закрив,
Досить вже довбати».
Голосила і кричала,
А тоді змирилась, -
«Сину», - зятя погукала,
«Марно я так злилась.
Вмієш відсіч тещі дати,
Не марна наука,
Досить голову згинати,
Життя складна штука».
Вийшла з льоха, мов нова,
Зятя сильно пригортає,
Дочка рада, от дива,
Сльози все втирає.
Стоїть пляшка на столі,
Ломанка і м'ясо,
Стали рідні, всі свої,
Зять млинкує ласо.
А тепер хай скаже хто,
Криве слово тещі,
Загримить усе село,
Що брехню лиш плеще.
За камінною стіною,
Теща, мов граніт,
Давно кінчили з війною,
Розвиднився світ.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/1006-vijna-z-teshcheyu.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641674
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 26.12.2018
Як мало я людей на світі бачу
Як мало світлих душ навкруг
Радіють через чужу невдачу
А хтось сьогодні ворог – завтра друг
Нема жалю на серці їхнім
Амбіції затьмарили усе
І кожен в душу плюне
Об доброту ноги обітре
І як в такому світі жити?
Як ненависть в собі не причаїти?
А просто любити?
Просто жити?
Серед такого світу забуваєш
Хто насправді ти
Себе в собі вбиваєш
Щоб з іншими у ногу йти
І як тут тяжко втриматись
Не впасти
У прірву злості, люті
І як тут вибитись
Вилізти із пастки
Коли кінцівки наглухо прикуті?
І тяжко на землі брикатись
Тяжко з під ударів йти
Та головне людиною зостатись
Головне душею в прірву не зійти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583600
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 26.12.2018
Нарциси поетичного рядка,
І повелителі великомудрих слів .
Лиш ваша рима правильна така,
І тільки в них мелодії є спів.
Собі вінки лаврові одягли,
І корифеями себе проголосили.
Хто «фе», хто «ах» вирішуєте ви,
Хто тут митець, хто графоман безсилий.
На рівень ваш не зазіхаю я,
І схожою не хочу бути з вами,
Дорога в нас у кожного своя,
І пісня, що не схожа голосами….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818965
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 26.12.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2018
День поспішав за обрій і котив
поперед себе диск огненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.
Запалювали люльки димарі,
пихтіли в чисте небо теплим духом.
Давно поснули мухи й комарі,
бо холодно, тож не гули над вухом,
лиш зрідка голос птаха долинав,
та й знову обіймала райська тиша.
Яскраві барви вечір поглинав.
Спалахували зорі. Місяць вийшов.
Повільно вечір плив, як мед густий.
Нірвана... Але враз прийшла до тями:
за мирні миті – Господи, прости! –
на фронті платять кров'ю і життями.
Благословенний спокій і ось ця
краса блаженно-чиста, пасторальна,
все завдяки нескореним бійцям,
в яких щодень – війна... на смерть... реальна...
І хвиля смутку. Й звичний епілог –
благання до Небес, слова молитви,
щоб захистив захисників наш Бог...
– Ти бережи їх, Спасе, в кожній битві!
2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 26.12.2018
Расскажи мне на иврите, что ты чувствуешь, когда –
В одиночестве налито…и по самые края…
Распиши той вязью строчек…Но не спрашивай,сестра, –
Потайное многоточия – это только для меня…
Я пока не разлюбила: меланхолии мосты…
Эпохальные винилы, венценосные холсты…
И - торжественность хоралов, и - молитву тишины,
Проживая в тех порталах, где пунцовые цветы…
Где отары тучи близкой, как свинцовая стена…
В абажурах жёлтых листьев - вся сонливость ноября…
Мне бы только пару строчек...(Пару строчек про тебя)...
Чтобы в окна сонной ночи не заглядывала зря...
Всё однажды канет в лету...И,наверное,она…
Полумесяц падших (где-то) возвратится в небеса…
Перестанут пред рассветом сниться карие глаза,
Если грустные сонеты оборвёт шершавым «ля»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817833
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 26.12.2018
Одиночество
_____________________
Одиночество - это грусть,
Воспетая тисячью поэтами,
Одиночество? Ну и пусть.
Один между планетами,
Одиночество - это мрак,
Созидание отчужденных,
Одиночество - кое-как,
Разбитые мечты влюбленных,
Одиночество - это книга
Пустая отнюдь внутри,
Одиночество - холодрига,
В самый жаркий день, и не ври,
Одиночество - это боль,
Временем притупленная,
Одиночество - это любовь,
Но злая, односторонняя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458304
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 25.12.2018
«А ви хіба не знали,
Що життя людське – це пустка,
А Місяць – сторож його?»
(Шеймус О’Коннор)
Він теж старий – оцей блідий дивак,
Він свідок і жебрак, та не сліпий, однак,
Цей сивий сторож тьми нічного неба –
Осінній місяць, привид і остання треба
Цих божевільних непотрібних днів,
Цієї пустки мовчазної, непотрібних слів.
Він теж як нагороду носить шрами
Років і космосу, глядач людської драми,
Він мислить вічністю і словом «бути»,
Він в дУші виливає келихи отрути,
І волоцюгою плететься у скорботні сни,
І каже на людей зневажливо: «Вони»,
І листя клена бачить сторінками
Старої книги, що пошерхлими руками
Гортає жінка – сива і самотня, і сумна,
І теж (як ти) сади минає, як трава
Стає високою, вночі, як птахи сплять
І навіть сови й ті мовчать,
Ти все спілкуєшся із світлом божевільних,
І з другом меланхоліків і диваків свавільних,
І ти йому повідав таємницю таємниць,
Бо ви обидва повелителі дурниць,
Обидва сивочолі диваки,
І зазирнувши у свічадо
Таки побачили віки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579309
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 25.12.2018
Давно зрозуміла що жить важкувато
Типова студентка, контрактна основа
В батьків я не можу й копійки прохати
На всяку роботу я завжди готова
З самОго початку, як тільки вступила
Запхнувши в кишеню всю гордість й відмовки
Посилки важкі по квартирах носила
Собі заробить щоб на хліб та обновки
Нормально все йшло, до пори і до часу
Була на плаву і в навчанні й в кар`єрі
Але як у фільмах-одного я разу
На очі потрапила бабі-мегері.
А що тут казати? Мій бос красень, добрий,
Трудяга ще той, персонал поважає,
Вдягається стильно, веселий, хоробрий,
Тому і не дивно що дівчину має.
А дівчина та..ну добряча зараза
Скоріше за гроші полюбить людину
Та ні, це для неї навряд чи образа
Бо рідко натрапиш на схожу тварину.
Звільнили..ну сталося, що вже поробиш
І я час від часу там десь підробляла
Але ж небагато на цьому заробиш
Тому я і далі невпинно шукала.
Звичайно, чудово коли є друзяки
Хоч душу відвести в компанії можна
Вони всі у мене ще ті забіяки,
Але допоможе й підтримає кожна.
Так от, одна з них мені якось казала
Що в неї для мене робота хороша
Адресу швиденько мені написала
Додала,що буду купатися в грошах.
Приходжу, на вивісці «Школа моделей»
Скептично віднеслася, але як буде
Заходжу в скляні величезнії двері,
Той день я ніколи в житті не забуду.
Ось тут купа дів довгоногих і гарних
Усі дуже стильні, круті що казати
Здається немає дурних і вульгарних
Була б я не проти отак працювати.
Знайшла я мужчинку в однім кабінеті
У нього лице було досить знайоме
Згадааала..читала про нього я в неті
Відома людина - Альбертус Ольйоне
Він пильно дивився, ні слова не мовив,
Лише підійшов, покрутив і пощупав
І потім нарешті до мене промовив
«Ти знаєш красуне, я дещо задумав»
«Сенсей»- як просив він його називати
У бізнес свій кликав, мене у моделі
На подіум, одяг щоб демонструвати,
Бо мав десь проходити показ у Делі
Йшли дні, на підборах я вчилась ходити
На голову книги невпинно складали,
Як одяг дібрати, що, як, з чим носити
Новісінький імідж мені підбирали.
Пустили на подіум, два рази впала,
Зламала підбор, від Ольйоне вловила
Такої ганьби ще ніколи не знала
Всю ніч на балконі сиділа й ревіла.
На ранок прийшла вся запухша й дурна
Сенсей розлютився, й сказав в дикім гніві
«Прийти на роботу, та ще й з бодуна?
То це не моделі! Так роблять повії!»
Ось так, попросили з агентства мене
І сесія скоро, усе це лякає
А що далі буде? Куди занесе?
Так шкода, та цього ніхто і не знає
Екзамени я завалила усі
Мені не дають жодної перездачі
Про це повідомлять родину в листі
Та дала адресу я нашої дачі.
Поперли з гуртожитку, «щастя» яке!
Сижу я у друзів і грошей не маю
Скажіть, ну за що мені горе таке?
Що далі робити у себе питаю..
Поради від вас я чекаю завжди
Можливо хтось має для мене роботу?
Куди мені далі подітись….піти?
Врятуйте будь ласка дурепу-голоту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517641
дата надходження 16.08.2014
дата закладки 25.12.2018
Я просто так не забреду
на дружеский обед.
Что надо? Я всегда найду.
Так было много лет.
А если хочешь, я пройду
пески и болота.
Забуду все, всю ерунду.
А ты опять не та!
Опять не можешь угадать,
когда и кто пришел.
А я могу и подсказать,
хотя немного зол.
Теснятся в памяти моей
былое в ночь и днем.
Открой мне дверь скорей, скорей!
Слова потом, потом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791729
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 25.12.2018
Люблю тебе…
А я хоч знаю, що говорю?
Мабуть: не розумію сенсу слів…
«Люблю», - лиш слово це я мовлю,
І більш нічого. Лиш літери пусті.
Пусті Кирилиці п’ять літер
Зриваються у кожного із вуст,
А ти, сприймаєш їх як вітер:
Пускаєш повз ніжних і тендітних вух…
Я не хочу марно говорити,
На той твій вітер кидати слова!
Я вірю в те, що можу любити!
Я вірю в те, що моя Любов – Любов жива!
«Люблю тебе», - я знову тихо повторю,
Повторю ще, тихо скажу це знову і знов.
Та все одно не зрозумію, що я говорю.
Бо ще не пізнав я, що є Любов…
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496378
дата надходження 02.05.2014
дата закладки 25.12.2018
Мы приходим и уходим по воле Его.
Век за веком, день за днем по воле Его.
И вся планета в движении по воле Его.
Все живем мы по воле Его.
Валя Таран, 12 років.
За руку вечір ніч приводить,
Тамує людські сварки, битви.
І благодать на Землю сходить
З словом вечірньої молитви.
Коли акорди дня стихають
І справ земних спадають пута,
До мене ангели злітають -
Вся трійка, серцем не забута.
Із тридцять третього приходить,
Мов з небуття в наш час вертає
Старша сестра. І не знаходить
Колись обіцяного раю.
Не відлунав ще крик лелеки,
Що тебе мамі опустила,
Як ти за нею, вже до Лети,
Осіннім птахом відлетіла.
Кружляла смерть по Україні
З гебістом пяним у обнімці.
А ми в одному були винні -
Ми називались – українці.
Не пощастило, люба сестро,
Що не тоді, не в тій країні
Зійшла на землю. Зріло пекло
В той рік на нашій Україні.
Приходить Соня. Сорок сьомий -
Твій рік народження і смерті.
В літо ввійшла, як сонця промінь,
І відійшла уже у серпні.
Не встигли урожай зібрати -
Прийшла вказівка від генсека:
Селянам хліба видавати
По половині пайки зека.
Знов з України полетіли
Душі прощенних, вже не грішних.
А мене сумніви посіли
У істинності істин книжних.
Перечитавши першу книжку,
Натрапив на слова сумнівні
І запитав я сво̛ю неньку:
- За що це Сталіну «спасибі»?
Вік не забути теє дійство!
Багато доказів надали!..
І, що щасливе в нас дитинство,
Мені назавжди вкарбували.
Не забував я тих уроків
І стримував думок посили.
Лиш згадував, як в вісім років
Твій хрест ніс, Соню, до могили.
Приходить Валя. Вже б був леґінь…
Чотири роки як полинув
У вирій, в зоряну безмежінь,
Чи на небесну Україну.
Був охматдиту гематолог,
Реанімації бездушність.
“Ваш вид болезни очень дорог”-
Діагноз – вирок був по суті.
Права старого Гіппократа
Посіли люди прагматичні.
Ціна життя та лік витрата –
Поняття в них математичні.
Ні юність, ні знання трьохмовні,
Ні віршування по-англійськи
У бік життя не нахилили
Терези в душах медицинських..
Хоч перша леді* , як ведеться,
Була патроною лікарні,
(В часи кучмівські про те йдеться)
Без доларів надії марні.
Давно сусіди змели в сміття
Хонекерів і чаушесків,
А ми доношуєм лахміття -
Секретарів з часів совєцьких.
Ні докорів, ні проклинання,
Коли прощався з білим світом.
Залишив спадок на прощання:
Рядки віршів , як заповіти.
Летять до мене, ніби з неба,
Від Іскри Божої твоєї,
А я дописую за тебе
Обірвану життя поему.
Я розповів посланцям згодом,
Як жив і що не встиг зробити.
Що падав ниць лиш перед Богом.
Обрав одну, щоб вік любити.
Замислені ангельські очі
Й питання серце в них читає:
- А в цім житті, в ті дні, як ночі,
Твоя Свіча завжди палає?
06. 03. 07. Г. Орел. м. Обухів.
* Вибачте слово недоречне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815072
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.12.2018
Знайди час. .
Помандрую в сиву давнину,
Де історії цікаві віднайду,
Кожна з них усіх нас буде вчити,
Як у світі справедливо жити.
Вміло час в житті розприділяй,
Попрацюй і відпочивай.
Хочеш молодість надовго зберегти?
Гру в життя доросле ти впусти.
Книги древніх мудреців читай,
В них для себе мудрості черпай.
Час знайди також для насолоди,
Адже це в житті – винагороди.
Вчися дружелюбним завжди бути,
Щастя тільки так зможеш здобути.
До зірок ти шлях свій віднайдеш,
Як для мрій ти час в житті знайдеш.
Джерелом невидимої сили-
Думи є. Вони б тебе скріпили.
Знайди час в житті, щоб порадіти,
Знайди час в житті щоби любити.
Знайди час щоб все це поєднати.
Тоді й щастя зможеш упіймати.[b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776037
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 24.12.2018
[i]Біла зима, чорні ворони,
сиві думки та сірі дні.
Де ви мрії мої кольорові,
де надії оті золоті ?
Зблідли міста, поля і діброви,
а люди як іскри гасли в імлі.
Де ви мрії мої кольорові,
де надії оті золоті ?
Кожен веслує у темному морі
хвилями часу до раю - Землі.
Де ви мрії мої кольорові,
де надії оті золоті ?
Хоч би сонця промінь чудовий
правдою з неба всміхнувся мені...
О, тоді б ожили кольорові
і надії, і мрії ясні. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818283
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 24.12.2018
Замедлила свой быстротечный шаг,
Все летние восторги позади,
Пришла пора спокойствия и тишины,
Так оглянуться хочется назад.
Хочу распробовать октябрь на вкус,
Душой настроиться на созерцанье,
Быть может это глупое желанье,
Но погрузиться хочется мне в грусть.
Пора неспешности, сбиваю ритм,
Смотрю как падают с деревьев листья,
Остановилась, чтобы насладиться,
Душа от суеты уставшая молчит.
Прохладный ветер листьями шуршит,
И резвость осени над небом ускользает,
Пора спокойствия, кругом все засыпает,
Замедлить шаг природа мне велит.
Лю...
октябрь, 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810988
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.12.2018
З книжкових крамниць розлітається бунінський вечір. Вогні
Підкоркових течій пульсують розрідженим склом крижаним.
Ані душі. Лише безтелесні німі кажани.
Спокій іржавих очей ліхтарів губиться в вишині.
Радість моя, чорні ґудзики дивляться замість очей.
Холод свинцевого мороку венами вулиць тече
Душа твоя — слово. Та цінне лиш те, що ти кров`ю їх тчеш
І щоб зрозуміти цю кров — мало бути простим читачем.
Тіло твоє, мов розплавлений віск, що пробув на вогні
З моїх бронхів прокурених кашлем розходиться товчений лід.
Блаженні сонливі і мертві, бо Всесвіт у сні не болить.
Єдина загроза — Святе Воскресіння. Моя — сонця схід.
Бунінський вечір зі смаком полину собі нас обрав
Розфокусований погляд впирається в обрис тавра.
Граничне напруження тане. Вмикається вуличне бра.
«Natura abhorret vacuum».* Думаю, що дарма.
Густі смолянисті сутінки клаптями нас розберуть.
Ці пересічні зустрічі —шанс довести свою суть.
Здалеку чується шурхіт коліс під час гальмування.
Пролий іще слово з порізу — і зникну.
Знову востаннє.
* Природа боїться порожнечі
В обрамленні вірша використана картина Хоппера «Опівнічники»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805955
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 24.12.2018
Я знаю свої гріхи.
Казали ж: -Іди у дяки!
А я - махнув рукою,
Бо взяв полонився тобою,
Невічною і земною.
30.07.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801365
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 24.12.2018
́Любовь бывает разная.́
И нежная и страстная.́
Бывает очень милая.́
Бывает и красивая.́
Сказать могу не мало.́
Но лиш одно скажу.́
Любовь - это явление.́
Не подвласное уму.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818328
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 20.12.2018
В глибинах пам’яті, у згадках
Таємно рідне оживає
Щоб передатися нащадкам
Те, що ніколи не вмирає.
Коли під стіл ходили пішки,
Як в перший раз сказали «мамо»
І щирий погляд чи усмішку
Їй щохвилини дарували.
Спливає двір і рідна хата,
Трава навколо зеленіє,
Садок під хатою квітчатий,
В городі явір височіє.
Летять й курличать журавлі,
Синички по тиночку скачуть,
Життя буяє на землі:
Трудяться, сміються, плачуть.
Що в душу та до серця взяв –
Те в струнах пам’яті співало,
Навік в собі закарбував
Й живими фарбами заграло.
5.12. 2018 р., Київ
------------------------------
* "Хата в украинском селе". Холст, масло. Картина Маши Борисенко, 13 лет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816676
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 20.12.2018
Я сиджу і бачу крізь вікно як повз мене по тротуару проходить хлопець з рюкзаком тримає телефон у руках вдивляється в екран а щойно перед тим смс своєму хлопцю надсилала і думала: скільки ж номерів у цьому світі, скільки людей...і чому Ми від самотині, смутку чи радості не можемо ввести номер навмання чи написати пару простих але приємних слів?! Можливо саме зараз Йому або Їй так потрібні вони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577295
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 20.12.2018
[img]https://pp.vk.me/c623416/v623416008/179bc/htSIx_cRwh8.jpg[/img]
Набридла осінь! А зима -
Дістала, кажучи відверто.
Якби ж вона прийшла сама,
Та за дверима пахне смертю…
Як після жнив горить стерня,
Горить і наша Україна.
Вмирають діти, вся рідня,
Але не станем на коліна.
Чия ж вина, що там війна?
Чиї там гинуть рідні діти?
І хто згадає імена
всіх тих розвіяних по вітру?!!
Хто приютить старих людей,
В яких немає більше хати?
Хто відповість за сіль ночей?...
Та видно всім уже начхати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557473
дата надходження 05.02.2015
дата закладки 20.12.2018
З весняним холодом туманним
Втікає день у небуття.
Іде розмірено життя
Назустріч бідам і бажанням,
Назустріч втратам й відкриттям.
Нехай вже йде, бо інший буде,
А з іншим щось прийде нове,
Щось цікавіше і живе,
Бо надоїв цей, як приблуда,
І діями всім серце рве.
А ми ж до кращого несемось,
Чогось ріднішого, свого.
У праці творимо його,
Та, сотворивши, не взнаємо,
Хоч наробились – ого-го!
Надходить день, уже весняний,
З весною радість і тепло.
Хай стане краще, ніж було,
Нехай проснеться сонце рано,
А день здійметься на крило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653676
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 20.12.2018
Вона прийшла, негаданно, нежданно.
Ви думали, весна? Та ні, війна.
Сувора, непохитна, негуманна...
Скажи, Владімір Путін, нах..ра вона?
Немов Адольф прокинувся з могили,
З Німеччини в Росію перебіг,
Вселився в Вову, в Крим вояк загилив,
І росіян цим кроком підкорив усіх.
"Бендерівці, фашисти" - так кричали
Російські ЗМІ і всі ВК-тролі...
Прикол у тім, що ні вони не знали,
Ні ми, що нас усіх не стане на Землі.
Я дуже хочу, щоб слова у вІрші
Зосталися словами, та й усе!
Щоб рими ці не стали чимось більшим,
Щоб всі залишили військову карусель!
Вона прийшла, негаданно, нежданно.
Ви думали, весна? Та ні, війна.
Сувора, непохитна, негуманна...
Скажи, Владімір Путін, нах..ра вона?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485358
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 20.12.2018
Я до тебе прийду,
коли ти не чекатимеш зовсім,
Коли білим багаттям
цвістимуть узбіччя зими.
Ти загубиш свій погляд
в моєму в'юнкому волоссі -
Десь народиться зірка
із ніжною назвою " Ми ".
На осніжені крила
нічного холодного чтива
Упадуть перші промені
теплого слова " Любов ".
І усмішка твоя -
така щира, така незрадлива
Змусить битися серце
у такт весняних молитов.
Я до тебе прийду,
ми летітимем понад містами,
Будем гріти долоні
в кишенях м'яких ліхтарів.
Ти мене цілуватимеш
вперше, як наче востаннє
Під розливистий гугіт
морозних січневих вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817774
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 20.12.2018
Я на вікні розкидаю слова,
Червоним маркером не дуже файні рими.
Не бачать очі, серце тільки зриме,
Розкидаю, щоб ти зібрать змогла.
Не напишу як написав би Блок,
Шекспір, Шевченко, ще якась еліта.
Моя душа буденністю покрита,
Бо Бог не допускає помилок.
Затерли рими ми уже до дір,
І кожен другий з нас - поет, писака.
З таким розкладом вірші вже до сраки,
Коли слова дешевші за папір.
А тут у морі потонули дні.
І в небесах згоріли всі історії.
Я радий: в цьому світі ми одні,
змогли змінити звичні траєкторії.
Я на вікні розкидаю слова,
не бачать очі серце тільки зриме.
Моя душа без пафосу без гриму,
ЩОБ ТІЛЬКИ ТИ ВІДРИТЬ ЇЇ ЗМОГЛА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658049
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 19.12.2018
Дарують щастя синьоокі небеса,
Краплинками лягаючи у серці.
У кожній миті велич і краса,
В очах моїх немов би у люстерці...
http://www.youtube.com/watch?v=KVrNvl3zMIo&feature=youtu.be
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433552
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 19.12.2018
Кажуть: всесвіт холодний.
Кажуть:планети красиві.
Кажуть:планета Земля жива.
Я люблю свою Батьківщину.
Батьківщина-це мати і батько.
Батьківщина-це край моїх предків.
Батьківщина-це мова моїх предків.
Батьківщина-це історія моїх предків.
В Білорусі,Америці,Франції,
Росії,Фінляндії,Німеччині,Польщі,
Португалії,Канаді,Україні
родичів більше,ніж знайомих.
Я н е м о ж у ростити ненависть
в душі ні до якої д е р ж а в и.
Я м о ж у із групи публічних людей
"виділити" тих,хто штовхає до злету ненависті
чи розпалює вогнище ворожнечі.
Я м о ж у зменшити прояв ворожнечі і ненависті
не підтримуючи їх.
Я м о ж у любити.
...В холодному всесвіті рухаються красиві планети
і на одній із них існує Ж И Т Т Я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816138
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 19.12.2018
Наливсь медами місяць — роздобрів,
Ліниво котиться між зорями до ранку.
Із берега за зграйкою човнів
Спостерігає вітрова коханка —
Гнучка верба, схилившись до води,
Купає в прохолоді довгі коси...
А я приходжу, зранена, сюди,
Коли у душу зазирає осінь,
Коли голосять в тузі журавлі
І дощ-в-мені налагоджує скрипку,
Щоб виплакати всі свої жалі
Вербі і вітру, місяцю і рибкам.
Щоб причаститись співом солов'їв,
Ввійти у чароспокій вечоровий
І віднайти крилатість своїх снів,
Де ти і я, і затишок вербовий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738541
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 19.12.2018
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
мокнуть коти, стигне чай.
цівки води беззупинно течуть з перехожих.
в кожному стільки чужого,
що хочеться звідси бігти.
цівки води беззупинно течуть по стінах.
по вікнах вони ніби Тигр і Єфрат безкінечні.
стигне чай. вистигає чиясь свідомість.
вистигає про тебе пам'ять.
боже, це місто негріте вже тисячу років,
від самотності тут помирають на вулицях.
і всі одне одному перехожі,
і раз на тисячу років питають:
хто ми?
в місті, в якому нема тебе - йдуть дощі.
від самотності тут помирають на вулицях.
і тоді до померлих приходять святі - вони
стоять і співають.
мокнуть їхні плащі, стигне чай.
боже, часом треба забути, аби не вмерти,
що місто, в якому нема тебе -
кожне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553307
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 19.12.2018
И всё что было станет, как молва.
Дела корнями в вечность прорастут
А изречённые тобою вдруг слова,
Кому-то больно душу всколыхнут...
И будет так, пока продлится век:
Свои следы годами устилая,
Уйдёт, свечой сгорая, человек, Лишь прах свой за собою оставляя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818090
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
Девушка утром пришла на крышу, чтобы увидеть опять рассвет.
«Дедушка, милый, надеюсь, слышишь этот мой тихий тебе привет.
Как ты там? Мерзнешь? А здесь вот холод, снег и метели – зима, январь.
Наш одинокий и серый город мне освещает один фонарь.
Мне уже двадцать с лишним лет и я совсем уж большая, но а в душе только нежности след, сердце трепещет от каждого шага …
Много читаю, укрывшись пальто , что сохранилось, когда ты был с нами ...
Папа работает так же много, вечером смотрит всегда кино...
Бабушка встретилась рано с Богом... надо заметить, уже давно.
Дедушка, знаешь, мне очень сложно выбрать свой истинно-верный путь.
Что я умею? Писать, возможно... хоть и коряво – важна ведь суть.
Людям не верю, боюсь предательств.. Знаю, что много их ждет еще.
Мало имею хороших качеств, а недостатков так долог счет.
Много курила. Сейчас чуть меньше - бросить пытаюсь который раз.
Прошлое в сердце осталось брешью, в речи же - колкостью многих фраз...
Прямо не знаю, что с этим делать. Время не лечит, а я все жду -
грусть ненавижу душой и телом, но погружаюсь в нее в бреду.
Все рассказала, и стало легче. Скоро я вновь на учёбу пойду.
Кстати, ноябрьская как-то встреча мне подарила любовь,теплоту. Рядом со мною ангел-хранитель , что защищает всё вновь и вновь.
В мир из жестокости, зла и фальши он добавляет мне светлых нот.
Ну а в глазах яркий солнечный смех ... нет,не то чтобы очень звонкий, но заряжает так часто во мне ,
прямо всё так же, как было в пеленках, и от твоих вкуснейших конфет, что мне положил ты так тихо в рученку ...
Ехать пора,уж прости меня .
Дедушка, ты со мной рядом, в сердце.
может, подскажешь, куда идти?
Лишь приоткрой мне ты тайную дверцу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637241
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 18.12.2018
А, можливо, і не треба,
Щоб хапати зорі з неба.
Просто жити і творити,
І добро навкруг робити.
Бути в злагоді з собою
У душевному спокою,
Чути землю під ногами
З урожаєм і плодами,
І усе оберігати,
Що у спадок дала мати.
Наробившись до знемоги,
Змити втому, вмивши ноги,
Сісти ввечері край хати
І на зорі поглядати.
27.07.2018р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801845
дата надходження 04.08.2018
дата закладки 18.12.2018
Світло знизали тіні,
Мряку розсипав дощ.
Краплі із косих ліній
Хлипають серед площ.
В день проривався вітер,
Сівером хухав скрізь,
Осені барви витер
Поміж краплинок сліз.
Сад порідів… Безлисто
Тихо вітався дуб.
В жолуді, як в намисто,
Пагона вбрався чуб.
Все у довкіллі знишкло,
Супилось стужі встріч.
Квітом... з останнім блиском -
Йшли хризантеми… в ніч.
Студінь - холод.
Сівер - північний холод.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816098
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 18.12.2018
В думках пройдусь лугами вздовж ріки,
Де розмовляють верболози з вітром,
Куди біжить вода в Дністер привітна,
А я, мов Мавка, бризкаю з руки.
Там пізнавала брід та мілину,
Пручалася з стрімкими валунцями,
Не раз щербила пальці камінцями,
Була прудкою, що і не збагну.
Серед сільських веселих пастухів,
Ціну собі тримала і кмітливість,
Хоч грала в карти і була сміливість
Отримати «козирних» й «дураків».
І не з одних прочитаних книжок
Плекала мрію мудрою зростати
І, так дитинно, хмарку упіймати
Й переспівати коників, пташок.
Сідало сонце. Мліла томна вись,
Ми бігли відшукати всі корови.
Між верболозів, у зелених сховах,
Гукали: «Ласко, де ти? Одзовись?»
Йшла Танька, що пастушила козу
Й сусідка Галя (з ними я дружила),
У нашій дружбі була справжня сила,
Яку ще досі в серці бережу.
З цибулею і смальцем їли хліб,
Коли згадаю, скільки було втіхи.
Не раз, укупці, лущили горіхи,
Набутись разом не ставало діб.
Живем в країнах різних віддавно.
Нам доля жереб кожному вручила.
Мого дитинства - голубі вітрила,
Як незабутнє в памʼяті кіно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816970
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 18.12.2018
РОЖДЕНИЕ ЛИЧНОСТИ
Не забывай, что ты в гостях
Ресурс твой крайне ограничен….
Ты не случайность, а создание Творца,
Где каждый непослушный обезличен.
И не тебе наивные законы издавать –
Твои познания пока ничтожны.
Поспешно рвешься Мирозданьем управлять….
Сам видишь, это немыслимо, невозможно.
Есть личность, что сумела обмануть
Доверчивых землян и крайне безрассудных:
Нарушив заповеди Бога, извратили путь,
Свободу воли превратили на бомжей приблудных.
Их главное занятие – борьба……
Не мира путь, не созиданье:
Безумному так хочется всё покорить,
И это назовёт: «борьба за выживанье»!
Невидимый и злобный ангел – Сатана
Вмешался в быт людей, переча Богу.
Ему на время власть была дана,
И суд приходит за все беды и тревоги.
Теперь все демоны идут в последний бой –
Доверчивых людей готовя к «звёздным войнам»,
Но в Библии весь их обман раскрыт:
Не избежать им ссылки в «преисподне» полной!
Понадобится время – десять сотен лет,
Чтобы земля очистилась от гнёта,
Но и тогда примирится не каждый человек –
И снова демоны возьмутся за работу!
Вновь соберутся беззащитных истреблять –
Людей, что преданы науке Бога …..
Тогда навечно прекратится бунт –
Всевышний им воздаст за все коварства и тревоги.
Откровение 20:7-10; 21:3,4 «Когда же окончится тысяча лет, Сатана
будет освобождён из тюрьмы. Он выйдет, чтобы ввести в
заблуждение народы, которые на четырёх углах земли, Го́га и
Маго́га, чтобы собрать их на войну. Их много, как морского песка.
Они выступили по всей широте земли и окружили лагерь святых
и любимый город. Но с неба сошёл огонь и пожрал их. А Дьявол,
который вводил их в заблуждение, был брошен в огненное и
серное озеро, где уже были и зверь, и лжепророк». И я услышал,
как громкий голос от престола сказал: «Вот, шатёр Бога — с людьми,
и он будет жить с ними. Они будут его народом, и сам Бог будет с
ними. Тогда он отрёт всякую слезу с их глаз, и смерти уже не будет,
ни скорби, ни вопля, ни боли уже не будет. Прежнее прошло».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817954
дата надходження 17.12.2018
дата закладки 17.12.2018
Заплутався осінній промінь у волоссі
Злетів додолу вже останній жовтий лист
Вже на вікні холодні візерунки
А ніч як вічність, день як миті свист
Лиш погляд у вікно на сонне місто,
Що стомлено зітхає раз у раз.
Вдягало фар мигаюче намисто,
Вмикало вогники у вікон - страз.
Тобі сльоза гаряча душу обпікає,
Ти сам… Кругом лиш тиша й грім…
Про тебе місто ще не знає,
Всього лиш перехожий ти у нім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371794
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 17.12.2018
Сирітка, сирітка,
Як у полі квітка
Вітерець гойдає
На стеблі згинає.
Сирітка, сирітка
Обірвана нитка,
На одежі латка
Де твоя хатка?
Оце місто – хата
Чи село багате,
Твоя хата – поле
Де бур’ян й роздолля.
В квітках твоя постіль,
Де собаки гості,
А по тілі – тварі
Замість стелі – хмари.
Сирітка, сирітка
Де це твоя тітка?
Про матір не питаю,
Де вона я знаю.
Вона у могилі
Її давно зарили,
За гратами ненько
Сидіти довгенько.
І ніхто не бачить,
Як оченята плачуть
Тіло їсти хоче,
Ніхто не поможе.
Нічого ти не маєш
Кулачки кусаєш,
Живеш на подачки
Повадки жебрачки.
А де твої мрії?
Вони полетіли
Давно повмирали
Коріння не пускали.
А хто пригортає,
Сльози витирає
Кого ти гукаєш?
Думки відганяєш.
До тебе озветься
Стукіт твого серця,
Пустота грайлива
Й безконечність сіра.
Й поглядом я кину
Несхожа на дитину
Ти, як та тополя,
Що зламала доля.
18.04.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375477
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 17.12.2018
А знаєш, я більше не вірю в ніЯку любов
Її не існує для мене віднині.
Моє серце тепер лишень переганяє кров
Не шукаючи винних.
А знаєш, мені так бракує всьогО тебе
Вже всоте відрікаюсь писати цьогО віршА
Ранком знаходячи десятки причин
Щоб до настання ночі згубити їх всіх в словах.
А знаєш, я вже не чекаю від світу див
Твого приїзду до мене чи хоча би дзвінка
Бо очікування вбивають. Ти мене надломив.
Я ледь-ледь жива.
Знай,мені цілоденно бракує твоїх плечей...
Ніяково обіцяю собі нарешті забути про втрату.
Та між плечима твоїми стиснулась моя кімната
Кожен вигин стіни й кожна дошка її крива.
А знаєш, я більш не шукаю ніякої любові
Бо любов - то заплющені очі, то тріщина на вустах.
Ти ж мене запевняв що не викличеш болі...
То була брехня...
Бо ти добре знав, що викличеш сльози
Що любов твоя - мною випрохана в Творця.
А я потребую тебе далеко не розумом
А я потребую тебе переважно щодня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814362
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 17.12.2018
Плакати… Не буду. Це намарно.
У моє вікно вже стука вітер…
Від*їжджаючи, я пам*ятаю,
Як хотіла обійнятись з світом.
Я поїду. Ти не знайдеш. Осінь…
День сьогоднішній, по суті, вічність.
Завершилося, складання пазлів.
Тільки вийшло якось не логічно…
Не пове́́рнусь... Осінь мене гріє.
Місто манить загадками вулиць.
На деревах листя вже жовтіє…
Я одна не залишуся, чуєш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325629
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 17.12.2018
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/8/100/629/100629979_1.jpg[/img]
Занурена у музику дощів,
У сиву органзу краплин прозорих,
Бреду босоніж в мокрому плащі
Повз ліхтарів яскраві метеори.
І, плавно розсікаючи озон,
Мов плазму океану каравелла,
Вслухаюся в небесний баритон -
Розспівується грозова капела.
Б'ють на ударних блискавки прудкі
І спалах розсікає темні хмари!
Свої перуки, змоклі і важкі,
Обтрушують на во́гкі тротуари
Акації у гранулах краплин,
Мов парижанки, горді і високі!
Закутана у зливовий сатин,
Вдихаю шепіт вулиці крізь кроки.
І так мені спокійно на душі,
Пряде вечірнє небо сивий ку́жіль...
Пунктиром обриваються вірші
І... плюскаються у дзвінкі калюжі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517504
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 17.12.2018
Сегодня мне снилась сирень,
Цветущая сладостью мая.
Она начала новый день,
В котором весной расцветаю -
Дурманя, зовя и маня,
Любовь, что уже очень близко.
Ее мне подарит заря,
Сиренью пропахшей запиской…
10 апреля 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573382
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 15.12.2018
Куда мечты приводят нас?
О них мы плачем в изобилии
В тот злобный час, проснувшись ели,
Увидев тусклость себе чуждых серых мас.
Куда мечты приводят нас?
И здорово ль мечтать, уж кое в этом дело?
Нарушив все законы мира, не мира пусть, системы? Да!
«Вы что, больной?», - услышав в профиль иль в анфас.
Куда мечты приводят нас?
Нельзя ль отстаивать идею?
-«Идейный наш, вот знаний вам багаж»,
-«Но я хочу и я сумею!!!», - воскрикнув с болью в тот же час.
Куда мечты приводят нас?
Не удивляясь, вспоминай: тебя будут душить, кричать и лаять. Ты не удивляйся.
Но покуда жив, в себя, в мечту свою ты верить не стесняйся.
В минуты разочарованья, вспомнив мира тошноту, скажи: «Я не погас. Я не погас!»
Куда мечты приводят нас?
Эгей! Ведь мы не люди, мы все зомби!
Вы как хотите, я буду мечтать.
Я буду делать души дело, помня пару знаменитых фраз.
Куда мечты приводят нас?
Совсем неважно, кое в этом дело.
Но важно нитью красной подчеркнуть в уме себе, пусть и несмело!, -
Мысль «Лови момент», ведь существует ли правдивей глас?
P.S. Carpe diem с латыни "Лови момент"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491014
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 15.12.2018
У твої очі подивитися я хочу,
Заглянути в безодню голубу,
і в ній зостатись у солодкому полоні,
Закоханою німфою,хоча б на мить одну.
Ні,не кажи,прошу тебе ні слова,
Мене до себе міцно притули,
Дві долі,дві стежини розійшлися,
В одну єдину не зільються вже вони.
Цвіло кохання і світила дивним світлом,
Нам зірка,що сьогодні ледве мерехтить,
Пройшло,забулося те бабинеє літо,
В білім мереживі якого ми були.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492964
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 15.12.2018
Отряхни с души твоей
горькую пыль;
То, что уплыло с твоей жизнью –
быль…
Поросла сорняком и увяла
любовь;
Стынет от этой мысли
кровь…
Стелется вдаль твой нелёгкий
путь;
Себя, нелюбимую, взять
не забудь…
Закрой, моя милая, за собой
дверь;
Никому не нужна ты, Голубка,
теперь…
И, когда позовёт тебя Боженька
В РАЙ,
Ты легонько и с радостью
умирай…
Отстрадала, отмучилась ты,
поверь;
Уходи, ты уж видела эту
дверь…
Ты тихонько, без скрипа
её закрывай;
Ты прости меня, милая,
И - ПРОЩАЙ!..
(20 января 2013 года).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394146
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 15.12.2018
Помовчимо разом
Цей день вже стався тінню
Ось тиші слів що б’ються дзеркалами
Та шелестінням тіл
Що висихають стрімко
Між втомою й нудьгою
Ще один день
Помовчимо разом
Буває так що серце
Тремтить від тих пісень
Котрі співає близькість
Десь за свічадом снів
І може це мовчання
Проникне й вибухне поза всілякі межі
І скроні наші стануть ніжно-теплі
Щемлячим подихом
Помовчимо разом
Ми усього лиш люди
Часом загублені без сил щоб бігти далі
Так повні слів ув’язнених мовчанням
А часом мов палаючі клепсидри
Краплинами стікаючі у небо
Малюємо сузір’я та зірки
Помовчимо разом
Ось день свій втратив голос
Бо вже ось-ось і нас майже не стане
І тільки тиша спільна із зірками
Затримає усе поміж двома світами
І вечоріє тишею цією
Аж до світання
Помовчимо разом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510051
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 15.12.2018
Торочу́ все, торочу́...
і нема рядочка.
Старе плетиво моє:
нерви у клубочки.
Тихо-мирно вкотре стало.
На душі - гамівна сорочка,
я й згадала всю себе, та цього замало...
Не почну життя з чистого рядочка.
Не зірву зірок, не впіймаю журавля,
Втративши синицю...
все в клубочки і в нитки,
а нитки на спицю...
Переплачу і сплету
з ниточок намисто.
Із нового не почну...
зате совість чиста.
...торочу все, торочу
полоси в клубочки...
тихо-мирно перейду
крізь гарячі точки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816655
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 15.12.2018
Місяць та зорі на темному небі
В лісі невпинно щебечуть птахи
Рай на землі, більше й не треба
Ліжко встелили зелені мохи
Звірі в ночі переходять дорогу
Сова у своїх справах летить
В повітрі, наче, застигла волога
Дуб древній листям шумить
А вже на світанку під пташині вокали
Туман обійняв все за мить
Та не довго обійми його протривали
На обрії сонце горить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812990
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 02.12.2018
[youtube]https://youtu.be/WeFyeD0oHrw[/youtube]
Молодість! Подруго моя ти вродлива!
Чому мимо мене так тихо пройшла?
Духами моїми вдосталь надушилася,
Та й гуляти по світу нишком пішла.
Приховалась за дерева моїх років,
Поглядом зі мною попрощалася.
Відчинила тихо двері мого буття ,
Та швидкою ходою від мене пішла.
На сходах життя розминулись з тобою.
Я по стрімких сходах до верху зійшов,
А ти, із сумом, прощаючись зі мною,
В минулому назавжди залишилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816024
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018
Солоний бриз легесенько торкається щоки
грайливо так переплітає вітер коси.
Хтось безтурботно блукає по берегу
босий
Комусь подобається відлежувати боки.
Ховають морські хвилі безтурботність
хоча буває іноді-як заштормить.
Відступить хвилювання-відшумить
і зрозуміє душ людських самотність.
Розкажуть люди хвилям про печалі,
про радість днів своїх, і про любов до забуття.
Пливуть всі кораблі до тих причалів
до яких,бува, немає вороття.
Солоний бриз легесенько торкається щоки
солоний-бо впадають в море сльози
тих сліз людських малі та більші дози...
Рахуєш пройдені по берегу ти кроки
довіриш морю своЇ таємниці.
Зупиниш сліз стривожені потоки
і посміхнешся.
Море-як душа твоя-глибоке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440300
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 02.12.2018
Возможно зверь да выколет мне очи. Ночь облачна и так темна
Со слабым ветром не сравнится земная ласка ни одна.
Или одна. Ты щас сидишь наверняка, читаешь гороскоп
Смеешся иль сочувствуешь, просматривая влог...
Куда не денься, хочется развратником вмиг стать,
для тела чемпочаще девушек менять.
Но ты. Как чувство, что спасает от нужды
и совесть. Не понять, зачем нужна ну именно вот ты.
Ты как цветы жасмина. Я на миг забылся вновь
И все сначала, но меняется ведь все. Любовь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362468
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 02.12.2018
Що краяти минуле, ковтати,
Як мікстуру від грипу гірку.
Слину згуслу збирати, тримати
В горлі стиснуту, як у мішку.
У житті не буває дороги,
Щоб не вклинилась в неї крива.
І турбують невчасні тривоги,
Хилить плечі в думках голова.
Опускаються руки, де важко,
Раптом стало поклажу нести.
В невідомість кричиш: "Моя пташко,
Моя доля, зведи всі мости.
Щоб любов і усмішка, кохання
Заясніли в ранковім вікні.
Щоб минуле знайшло покаяння
На відпущеній легко стіні."
25.11.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815235
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 02.12.2018
Во мне нет солнца...
в моих глазах увидишь только ночь...
бегу когда наступит утро...
ведь я луни царицы дочь...
Цветок подаренный судьбою...
не распускается увы ...
давно отцвел другой мольбою...
при встрече лета и весны...
Рассветы спутаны мечтаниям...
я возвращаюсь к вам опять...
закрыта дверь любым желаниям...
могу лишь вечером дышать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272282
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 02.12.2018
В красі осінній, наче дівчина – хатина.
Курличуть сумно журавлі у висоті.
Немов в намисто, вбралася калина.
Рясними гронами красується в дворі.
Сидить старенька на порозі, спочиває.
На скронях сивина, як білий сніг.
Пожовклий лист, тихесенько кружляє,
багряним килимом встеляться до ніг.
Зашепотіла золотиста днина.
Заколисала жінку,як мале дитя.
І сниться сон їй, що вона дитина.
Біжить чимдуж босоніж, край села.
Вже колосків назбирана торбина.
Тепер скоріш до дому, на обід.
А у дворі, красується калина.
Чарує погляд, гронами ягід.
І сниться їй:вона струнка дівчина.
Свати із рушниками в двір ідуть.
Теплом пашить осіння днина.
Музики весело в сопілку дмуть.
І сниться знову:Сутінки. Хатина.
Сім’я весела. Вечеря на столі.
А у колисочці, мала дитина.
Мов янголятко, посміхається у сні.
Всміхнулася крізь сон старенька,сяє.
В ту мить, неначе квітка розцвіла.
На тім й, прокинулась. Вже вечір догорає.
Оглянулась. Нема нікого. Лиш вона.
Сльозу утерла. Підвелась. Зітхнула.
Ввійшла в хатину у свою пусту.
Щаслива мить, зі сном її минула.
Зоставила у серці лиш журбу.
Вже сутінки. Навколо все дрімає.
Лише шумить калина, мов ріка.
Все бачила вона та добре знає,
не сон солодкий був це,а життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352568
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 02.12.2018
Давай смелее разожги во мне пожар!
Холодная ночь впереди. Мы согреемся.
К черту все стихи и туда же поэтов.
Последнии часы осени проведем
под одним одеялом.
Хоть это звучит похотно
после первого акта мне будет мало.
Возьмём антракт не надолго.
Я заварю чай из Китая …
Ты пока посчитай звезды моя муза.
Помнишь, знаешь я твоя обуза
Допустим убьешь меня в декабре,
а сейчас я твой феникс горю в огне.
Сделай мне больно, затем прижмись ко мне.
С постели слетает простынь, провожая осень
Давай ты будешь делать со мной что захочешь
а потом как я захочу,
Мы уснем в тепле а к утру
я превращусь лишь в пепел
который унесет далеко далеко в высоту
холодный декабрьский ветер.
Я верю ты будешь ждать моего возрождения
для музи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381544
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 02.12.2018
Мы сами время подгоняем –
Летим, бежим, спешим вперёд …
И незаметно мы теряем
Друзей, любимых каждый год.
Весна зиму, а осень лето
Торопят, замыкая круг.
Живёт и крутится планета
Среди галактик звёздных вьюг.
Минуты прыгают по кругу,
Летят листы календаря
И не встречаем мы друг друга,
Листая книгу жизни зря.
2006 г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358304
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 02.12.2018
Очікування.. Напевно, це одне з тих відчуттів, що перебувають у списку ненависних емоцій кожного з нас. Мало хто чесно зізнається, що є палким прихильником чекання. Можна припустити, що віднайдеться пара таких відчайдухів, однак для них це буде свого роду спотворене відчуття адреналіну, аніж обтяжлива ноша. Щоденно ми живемо в очікуванні чогось. Чашки запашної, п'янкої та шаленої кави. Хороших звістку від будь-кого, аби знову не слухати по телевізору, як все навколо погано та важко. Листа з освідченням у коханні (можливо ще є такі «динозаври»»,які пишуть паперові листи, ховаючи їх у шафках, подолані страхом відмови).
Вона боялася того повідомлення, яке мало з'явитися за кілька хвилин. Нестерпне почуття очікування. Навколо вирувало життя, хтось із сусідів активно обговорював останні політичні новини, стрибаючи на висоті звучання свого голосу, так ніби виступав на сцені, а не дискутував зі знайомим по телефону. Незмінне почуття власної правоти як завжди не поступалися місцем здоровому глузду. Так хочеться закрити вуха руками, аби не чути цього безладу навколо, поринути у вакуум емоцій та власного існування. Простір шаблоної квартири багатоповерхівки здавався їй лабіринтом, який віддаляє все далі й далі від реальності.
«Ваше таксі прибуде за десять хвилин». Слова застигли на екрані телефону, відміряючи термін її душевної рівноваги. Десять хвилин на щастя. Десять хвилин на радість. Десять хвилин, аби закарбувати у пам’яті кожну рису його обличчя. Десять хвилин, щоб зрозуміти, яким буде життя далі без нього. Дивно, але чайки покинули це місто. Можливо їх лякає наближення зими? Чи то самовпевнена експансія чорних зграй витісняє їх на околиці міста, туди, де немає вільного простору для крил, де жевріють руїни заводів і гаражів. Знайомий парк, огорнутий першими морозними ранками прокидався, очікуючи на появу знайомих постатей.
«Чому так важко прийняти той факт, що він їде? Життя триває, парк чекає моїх прогулянок з какао у паперовому стаканчику, знову зустріну того дивного дідуся, який мандрує стежками між дерев, тихенько наспівуючи якусь мелодію. Життя триває...Але вже без нього... У мене є десять хвилин для щастя».
«Ваше таксі очікує біля під'їзду». Ось і все.. Час поставити крапку й розпочинати новий рукопис , в якому головним персонажем буде Очікування.
«Я не плачу!Це тобі здалося, напевно довго дивилася на сонце за вікном. Поквапся... Таксі вже чекає.... А зі мною все буде добре... Я ж лишаюся не сама... Поруч буде Очікування.....»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815054
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 01.12.2018
Схилені плечі, голівка посріблена,
Руки- мережки життя,
Вишита хрестиком доля відспівана,
Веснам нема вороття!
Мамо, голубонько, в хамарах захована,
Знаю, тебе не верну!
Серцем торкаюся спогадів зрошених,
В них я тебе віднайду!
Кажуть-найбільше кохання до милого.
Мамо, такого нема!
Є лиш любов твоя в серці зігрітая,
Й не захолоне вона.
Всі оті ніченькі в казках проведені,
Щастям для мене були,
Всі ті роки, що для мене відмолені,
В ласці твоїй процвіли!
Ось і тепер коли сум підкрадається,
Гне мої плечі тягар,
Очі заплющую й знову ввижається,
Казка, що нищить печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814571
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 01.12.2018
Перед очима – мутна пелена,
Від голоду опухло навіть личко.
В холодній хаті я лежу одна –
Нема ні тата вже, ні мами, ні сестрички…
Я б плакала, та в мене сліз нема.
Уже несила й випити водиці.
Могильна тиша душу обійма…
Засну, а, може, хліб мені присниться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815070
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 01.12.2018
Сонячний мрій вітрила,
юності дивний квіт!..
Матінка говорила:
«Сину, рушай у світ».
Душу свою відкрила.
Довгих молила літ.
Рвала недоля крила.
Болісним став політ.
Хоч у житті немало
досі зазнав біди, –
світить благання мами:
«Не зупиняйся, йди.
В пошуках світла правди
раптом якби не впав…»
Я підлітав і падав,
тільки не відступав.
Довго я був прикутий,
важко увись злітав.
Квилить у небі кутик –
тануть мої літа.
Жаль, що дорога пізня
ген рушниками в світ, –
житиме довго пісня,
теплий зоставить слід.
Приспів:
Іду, неупинно до світла іду.
Лечу, життєдайним промінням свічу.
Усім роздавати дарунки пора.
Уклінно бажаю вам, люди, добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794495
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 01.12.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2018
Кожний новий день – нова сторінка життєвої книги...
Кожний новий день надає нам неймовірну кількість можливостей, чим зайнятись, з ким спілкуватись, чому навчитись, що зробити для себе і для інших.
Кожний новий день - це частинка нашого життя, це іспит наших почуттів і ємоцій.
Кожний новий день - кожен шукає відповіді на життєві питання, як в собі, так і навколо, де тільки можливо ( в інтернеті, в книгах, порадах оточуючих, в роздумах і інтуіції).
Здається, як складно розібратись, та всеж, на особистому досвіді, впевнена, що головне почати свій день з позитивних думок і почуттів, любові до ближніх, навколишнього світу, розкрити нову цікаву сторінку свого житєвого світу і впевненно, з натхненням діяти, діяти, розкриваючи свій досвід, таланти і можливості...
6.11.18 9.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812785
дата надходження 06.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Пишу тебе. Я снова в дураках.
Писать тебе всегда невыносимо -
Опять моя невечная строка
Раздавится в объятиях мейнстрима.
Ты - тот же неизвестный адресат,
Твоя страна на глобусе затёрта.
А мне придётся снова обрезать
Поэзией забитую аорту.
Уставший мозг, закованный в катрен,
Штампует романтических героев,
Которые всю жизнь вручат взамен
За счастье быть любимыми тобою.
Для многих я списался, опопсел,
В своих стихах беспомощен и жалок.
Но ты ведь не гуляешь там, где все, -
И вдруг приметишь в утренней росе
Букетик зарифмованных фиалок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692431
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 16.11.2018
Поволі йде сердита осінь
Із жмутом сильних холодів.
Сіренький плащ наділа просинь
Й пішла шукати теплих днів.
А темні хмари небо вкрили
І затулили все навкруг.
Та й вітер десь набрався сили
І їх зігнав у сірий луг.
Змішалось разом небо й поле
Туманом зрошених надій.
У сірій млі витає болем
Загублених дівочих мрій.
І осінь гордо походжає
По краю скошених полів.
За рогом вже зима чекає
З корзиною морозних днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814043
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018
До всесвітнього Дня доброти.
Давайте будемо добрішими,
Добро запалювати віршами.
Давайте на слабкого зглянемось,
Людьми при будь-чому зостанемось.
Ми досконалості не маємо,
А всіх ми судимо й караємо.
Вкладіте меч у руки Богові -
Здолає зло він в його логові.
А ми візьмем за зброю посмішки,
Й себе пробачимо за промашки.
Я вірю і в добро, і в людяність,
В поетів чарівну замріяність.
Давайте війни ми облишимо,
Давайте будемо добрішими.
Життя хай буде недоторкане,
Воно й саме всього за мить мине.
Так будьмо всі великодушними,
Земні закони не порушуймо.
Давайте безутішних втішимо.
Давайте будемо добрішими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813670
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Слабка та людина - метою своєю п'яна...
Вдивляючись в небо безхмарне,
Свій погляд до низу кида.
І падаючи стрімко на землю,
лиш вітер у вухах свистить.
А погляд людини з метою,
безнадійно до неба летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803588
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 13.11.2018
Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.
З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.
У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813693
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Твій погляд-сліди на піску
Поранений сильно але живий.
Дорога вже пройдена по снігу,
без вороття,завтра він буде новий.
Завтра він прийде де вчорашні сни,
розбудить,промовить рушати.
Твій погляд- і в ньому немає вини
Навіщо це завтра знову чекати?
Навіщо блукати в темряві днів?
Цих спогадів,казок ,ілюзій обману.
Ти був,тут нема,лиш марево снів
Де правда,?в котрій не має туману!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813265
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 13.11.2018
В її очах він бачив всю красу
Таку незайману чисту і тендітну
Мабуть такої я більше не знайду !
В думках його промайнуло ледь помітно
Коли здаля він бачив її стан
Все його тіло від захвату тремтіли
Вустам хотілось доторкнутися чола
І пригорнути до себе що є сили
Оберігати її від злих образ
Від поглядів , що в злості закіпають
Він зустрічав її ніби випадково
На ганку з кавою вона сиділа вранці
В пообіді побачив її знову
Таку привітну , усміхнену , казкову
Вона у лавці квіти продавала
Щось шепотіла , мабуть собі співала
Він глянув знову на неї чарівну
Так , це вона , і в ній я знов тону
Вона здивовано свій погляд підвела
Ви щось бажаєте? Йому відповіла
Я закохався ! Промайнуло в голові
Його долоні помітно ледь спітніли
Такої квітки я більше не знайду !
Сказав ледь чутно , бо в голосі тремтіння
Вона спокійно до нього підійшла
То вам нічого ? Бо лавку зачиняю !
Прощебетала так впевнено й красиво
А може хочете гарячого ви чаю
Бо поблідніли,що з вами?
Я не знаю !
Сказав у відповідь сміливо і раптово
Мабуть я хочу побачити вас знову !
Знову в думках слова ці завертілись
Відвівши погляд , мабуть я вже піду
Промовив він так сумно і печально
А ж раптом він прокинувся як від сну
Зібравши сили до неї доторкнувся
Із її сукні метелика здійнявся
І так сміливо і щиро посміхнувся
Мабуть так сильно я ще не кохав !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813599
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018
упасть туда откуда нет возврата
уйти следами шаткими за ней
ты мог бы если б не был так горбатым
прошедший просто, темень-человек*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765888
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 12.11.2018
Попід парканом з обох боків і на подвір"ї, і на дорозі росли мальви.
Високі, стрункі, різнобарвні: і червоні, і білі, темновишневі й блідорожеві.А одна виросла маленька та й колір в неї,як для мальви
незвичний.Пелюстки мала яскраво-жовті, зрідка помережані блакит-
ною ниточкою.Старші сестри дивувалися де ж це вона взялася,адже
зроду-віку серед них не було такої.
-Може це не мальва? - перешіптувалися вони, - а якась інша квітка?
Та ж ні, точнісінько така ж,тільки значно менша за них та колір пе-
люсток інший, навіть чудернацький.
На мальву-дюймовочку звертали увагу й перехожі.Підходили, диви-
лися й нюхали, навіть руками торкалися.Теж були здивовані появою
такої квітки у них на вулиці.Та й сама вона засумнівалася чи мальва
вона.А якщо ні, то як її звати?На ромашку не схожа,троянду теж.
Та одного разу, коли під шепіт вітру квітонька задрімала, їй наснив-
ся дивний сон.Ніби виглянуло ясне сонце, усміхнулося привітно та
звернулося до неї:"Як тобі живеться, донечко люба?Так, так,донеч-
ко.Не дивуйся,що називаю тебе так.Ти й справді моя донька, бо така
ж яскрава й сонячна.А блакитну ниточку мені дало Небо,щоби при-
красити твої ніжні пелюсточки.А ще - ти дитина української матінки-
землі, яка дуже багата на золотий колір.Так що не хвилюйся,не пе-
реймайся тим,що ти не схожа на своїх сестер-мальв.Ти - красива,
неповторна,особлива.Ти - диво української природи."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799594
дата надходження 17.07.2018
дата закладки 12.11.2018
Красавица с зелёными очами,
Как жаль, что смотришь вдаль Ты сквозь меня,
Ведь если мы не встретимся глазами,
Вовек мне не разжечь в Тебе Огня!
Коль Искры нет, не разгорится Пламя,
Коль Искры нет, не обожжёт Пожар Страстей,
И Грусть навязчиво нагрянет
Тоскою Долгих Обезличенных Ночей!
Зажгись, Зажгись!!!
Я знаю - Ты ведь в Силе,
Дай мне Испить из Чаши Доброты!
И Заискрится Вмиг Забвенно- Неземное,
За горизонт уйдёт Мир Суеты!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813205
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 12.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2018
Сл. та муз. Н.Башинської
Аранжування Б.Попова
Ти міцніла в віках, гартували тебе довгі роки.
То до щастя свого були твої кроки.
Ти міцніла в віках, йшла вперед не спиняла.
То ж під сонцем ясним сама ясною стала.
Велич і слава твої назавжди, Україно!
Дух козацький, святий - наша сила.
Всі ми діти твої, Україно-мати!
Дав нам щастя Господь у труді розцвітати!
Наш могутній Дніпро все несе уперед свої води.
Миру зичимо всім і радості, й згоди.
В колоску золотім жито зріє у полі.
І калина рясна ґроном хилиться долі.
Лине пісня дзвінка, мов до Бога злітає молитва.
Молодих козачат є мрія в ній, світла.
Тут під небом ясним передасть батько сину,
Щоб любив і беріг він свою Батьківщину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797458
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 06.08.2018
За сільськими городами,
Де верба пишна вродою,
Й зорі часто купаються,
Там дзеркалиться став.
В тихій берега зелені –
Мурашині поселення,
Від людини ховаються,
Де травиця густа.
Пахнуть рутою-м’ятою
Береги, мов засватані,
Цноту, соком напоєну,
До зими бережуть.
Раптом щось забілілося
І дізнатись хотілося,
Що і ким там накоєно…
Я у берег біжу.
Серед порослі дикої
Мої груди… ледь дихають,
Серце вискочить ладиться –
Райська всюди краса…
А над зеленню, тихою,
Білобокою втіхою
Встиг лелека піднятися,
Щоб дістать небеса.
А як вечір опуститься,
Став ажурно затруситься,
Заколишуться стебла і
Очерету листки:
Звідти випливуть панночки –
Лиски, ніби русалочки,
Й там, де ряскою встелено,
Затанцюють стежки.
Землю вкутає зморену
Нічка, тиха і зоряна,
Місяць, сріблом підкований,
Поведе її в сни,
Й зазвучить дивна музика,
Про тепло, літнє, в трусиках,
Котра всіх переконує,
Що фінал то весни.
26.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672454
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 06.08.2018
всьому завжди свій час.
й коли квадратний урбан
заявить, що ти згас —
світ засміється дурно,
бо світ — частки між нас.
і кожна частка
сама собі —
центр пастки.
21.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747105
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 03.08.2018
Половина дороги, а майже своїх не зосталось.
І надходить туман, накриває нас білий туман.
Я боюся тебе, це вже точно, без сумніву, стало.
І цей страх – найміцніше, що може рости між двома.
Течіє, я пливу за тобою, пливу проти тебе.
Все таке, як тоді, – монотонні відбитки речей.
Розірвуться вузли – і впаде між покошених стебел
Одинока сльоза, що не вибухне справжнім плачем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799066
дата надходження 12.07.2018
дата закладки 02.08.2018
Коли ти літаєш у небі, як птаха,
Коли твоє тіло не дуже земне.
Коли твоє літо таке проливне,
А ти не чекаєш невдач та краху.
І ти не сідаєш на дачу, на дах,
Ти просто бавишся крилами радо.
Тебе не лякає ні дощ, ні гради.
І хай під тобою мільйони невдах.
Коли ти літаєш, ти мрієш, як завше
Твої вороги не крилаті, авжеш.
Зміюки і гади...Підлі без меж.
Спускаєшся знову на землю до павших.
У час, коли вітер здіймається сильний,
Коли небезпечно у небі тобі.
Коли дикий грім гучно б'є по вербі
Просто будь завбачливо пильним.
Інфант І-ней Олексій Петрович Скрипаченко
18.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801461
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 02.08.2018
Мов павутина – серце рветься,
Сатана з того сміється,
Чого йому та не сміятись,
Є над чим тут познущатись.
Геть він вже оскаженів,
Не одну душу погубив,
Шкірить зуби його влада,
Уся нечисть тому рада.
Є над ким їм глузувати,
З живих душі витягати,
Витягнув та лиш сміється,
Та ще серце в грудях б’ється.
Серце б’ється, стук згасає,
Сатана пісень співає,
Прийшла його влада нині,
Хто зарадить Україні?
Направляє роги в бік,
Хто скажіть той віз волік?
У ярмі народ лиш був,
Чи хто бачив таке, чув.
Олігархів зграя ціла,
Україна геть зміліла,
Стогне, мов птаха підбита,
Слізоньками вся умита.
Плаче, мов мала дитина,
Від поклонів болить спина,
Туди-сюди поклонились,
Там над нами поглумились.
Там заглянули у очі,
Сатана з того регоче,
Продалися та цур вам,
Я життя для вас не дам.
Я піду відпочивати,
Є кому справу владнати,
Мовби вибрав їх народ,
Йдуть вперед без перешкод.
Там підправлять трохи пики,
Поцілують святі лики,
Думають, що замолили,
Свою душу, люд згубили.
Сльози людські – не водиця,
Може їм ще добре спиться,
Сатана молотить в боки,
Море їм скажу мороки.
Де ті статки приховати,
Десь ще можна щось ввірвати,
Голова немов баняк,
А народ він геть простак.
Униз очі опустив,
Набирається він сил,
Обірветься те терпіння,
Ще прийде й для нас спасіння.
http://antonina.in.ua/index.php/patriotichni/427-tyazhki-muki.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463847
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 02.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2018
Господи, боляче! Господи, як же болить!
Знову і знов гинуть хлопці й дівчата на сході…
Господи милий, та скільки ж вже нам хоронить?!
Смерть над країною знову в страшнім хороводі!
Діти, орлята, куди ж ви знялися?! Куди?!
Боляче, боляче! Серце не дасть собі ради…
Вже перелито крізь вінця гіркої біди,
Всіяли землю загинувши душ зорепади.
Як же болить! Їх вже там тисячі…Тисячі!!!!
Чуєш, вгодованцю ситий?! Чужі тобі діти?!
Як тобі спиться ти наш, шоколадний, вночі?!
Як же спокійно з цим всім скажи можеш ти жити?!
П`ятий вже рік ця війна! Твої статки зросли!
Ви ж із москальським царьком один одного варті.
Добре на горі люськім заробити змогли…
Долю мільйонів поставлено вами на карті!
Як же болить! Їх вже там тисячі…Тисячі!!!!
Чуєш, вгодованцю ситий?! Чужі тобі діти?!
Як тобі спиться ти наш, шоколадний, вночі?!
Як же спокійно з цим всім скажи можеш ти жити?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800090
дата надходження 21.07.2018
дата закладки 01.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2018
А що ти шукаєш, у пошуках щастя куди
Прямуєш сміливо і що нас очікує далі?
Де стежка веде, що на ній залишились сліди
І хто зоставляє відбиток на лінії долі?
А ти не боїшся літати на хмарах із мрій?
Згорять на золу як черкнеш ти об них сірниками.
А скільки разів зупинявся, казав же, постій,
Та далі ішов до мети потайними стежками.
А віра тонесенька, правда? Жени геть думки.
Де залишок холоду – там доброти не буває,
Весна золотава тепло розливає в струмки,
Закрий свої очі, відчуй, як вона обіймає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783828
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 01.08.2018
Вкриваю віршами частенько
я сторінки,
гаптую в них стібком дрібненьким
свої думки,
сплітаючи в узор барвистий
святе й гріхи,
бо непрості були тернисті,
круті шляхи.
Юнацькі спогади, події
сюди влились,
розчарування і надії,
що не збулись...
Смарагдом вишилась би стежка
мого життя,
та чорна врізалась мережка
у те шиття.
Тумани смутку і печалі,
озерця сліз...
душа ввібрала на скрижалі
буття ескіз.
А вкрапленнями золотими
на полотні,
час, де ще всі були живими, –
щасливі дні.
Ввірвались осені відтінки,
дощів сезон,
і вже сріблясті павутинки
беруть в полон...
–––––––––––––––––––––––
Не будемо про сніговії,
на схил життя...
Наперекір всім вітровіям,
що в забуття
відносять пам'ять, в чорне поле,
мов пух з тополь,
я вишиваю свою долю
у Книзі Доль.
26.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784492
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 01.08.2018
Дождь идёт… -
Рассыпается бисер
Незатейливым тем болеро…
Не свободна и не независим…
Потому то и не всё равно…
Когда охрою красятся листья,
На душе знак печали опять…
А легко и не пишутся письма,
Если хочется много сказать…
Осыпаются жёлтые листья,
И волочится тень по пятам…
Не свободна и не независим…
Разделить - пополам талисман?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799412
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 30.07.2018
Пылает ночь глубоким жаром,
Месяц пилью исскажён,
С нас каждый, награжденный даром,
Смеясь, лезет на рожон.
Как не иди, в сумрачном свете,
Путь твой труден и далёк
Присядь, мой друг, бегут пусть дети,
Нам же спешить с тобою впрок.
И вновь туман лелеят тяжко,
Будто з порочей глубины,
Кутает мглу и ветвей связки,
Всё бавит толщи седины.
Пугает теньями игриво,
Затмевая Солнце и Луну,
Но взгляну в даль я прозорливо,
Куда хочу - туда пойду!
Не удержать ведь нас оковам,
Желаний влаственных речей,
Верен я только просторам,
Ветрам, безудержных степей!
Ты вновь сурмишь, мой друг, всем стяжам,
Ликуеш смертьями врагов,
А кто ползёт, не насмерть сражен,
Пытаешь,- судьбами веков.
В душе твоей Честь и Гординя,
В руках - убийственная сталь!
Что вера в меч преобразила,
И приукрасила в хрусталь!
Которым ты, на взор невзгодам,
Неудачам роковим,
Выступаешь смело, гордо,
Грозишь мощью всем живим!
Но позабыли тебя люди,
В плену притворства и распут!
За искренность - жестоко судят,
А за любовь - вообще убьют!
Так пусть! Давай не поддаваться,
Все цепи что предстанут - рвать!
Стремиться в даль! Свободой упыватся!
Свободой жить, и с ней лишь - умирать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548628
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 30.07.2018
В день, коли Господь завершив створення землі,
І горнила розігріли долі ковалі,
Оселились тварі в світі й homo, чоловік,
Та забув Всевишній дати кожному свій вік.
Перед тим, як йти на небо, то усіх зібрав
І десятками ділити усім роки став.
Чоловіку двадцять зміряв, більше не утнув.
«Мало...» - чоловік подумав, та лишень зітхнув.
«От коневі сорок буде, він таки міцніш!»
«Сорок років у неволі, з плугом - та й під ніж?
Змилуй, Боже, хоч на двадцять віку вкороти,
Половину дай людині - він не супроти»
Бог погодився, корову ставить на поміст:
«Тобі - сорок, бо велика й довжелезний хвіст»
«Як це? Сорок років смикать будуть за цицьки?
Не потрібні мені, Боже, ці важкі роки.
Стачить двадцять. Чоловіку решту віддавай»
Знов бере собі людина - більше все ж, нехай.
А собаці Бог відміряв тридцять славних літ.
Тихо скавучить собака жалісний одвіт:
«Половини мені стане псиного життя,
А п’ятнадцять хай господар ставить до пуття»
Знов Творець зробив, як просять, а тоді коту
Нарікає двадцять років, та на щедрість ту
Плаче кіт і десять просить, щоб ловить мишей,
А той лишок щоб людині доточить іще.
«Що ж, отак тому й бувати» - й тут згодився Бог,
Зачинив з роками скриню, в свій вернувсь чертог,
Щоб спокійно з неба править всім земним буттям -
Як схотіли - будуть мати так, без вороття.
Ось живе людина двадцять років без турбот,
Як належить їй, по-людськи, ну а далі от
Двадцять літ важких, конячих, з цуглями* в зубах:
Дім, сім‘я, робота, дача - ледь не з‘їде дах.
Ну, а потім від корови двадцять «дійних» літ
З чоловіка гроші тягне весь набутий «цвіт»:
Діти, невістки з зятями, ще й онуків віз -
Всіх годуй, допоки в псяче ще життя не вліз.
Далі від собаки роки - хату стерегти
І онуків на подвір‘ї бавить-берегти.
А потому вже й котячих літ надходить час,
Тут - як вийде: хтось погладить чи під дупу дасть...
*цуглі - вудила
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800990
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 27.07.2018
Кохаю…
І сам я не знаю,
Для чого те серце картаю?
У муках невтомних палю?
Видать: не маю до нього жалю.
Без втіхи, кров’ю омите, любов’ю сповите…
Воно, самотньо і одноманітно болить,
А я, щоб цей біль придушити…
Не буду молитви для Бога молити,
Не буду кохання у Нього просити!
Що тільки мене обпече і закине
У прірву бездонну… тужить без упину.
За Тобою. Я не буду вірити ніколи очам,
Які щоранку поглядають на небо,
І серце своє – ні - не віддам!!!
У безглузду інтригу! Не треба!
Більш не треба дивитись на небо,
На сонце, на місяць, на зорі,
Які сиплять пилок в океан,
Де води хлюпочуть прозорі…
О Зорі!!! Ви споконвік надихали людей!
Руйнували абсурдом думки!
Галілей не спав би ночей,
Якби не відкрив він замки
Людських таємниць та речей!
Гарячої крові струмки…
Невпинно несуться по тілі,
А очі і розум давно помарніли…
Та ніби живуть ще пошерхлі думки.
О! Навіщо терпіти ці муки?
Прокладати до відчаю шлях?
Мов година – секунда розлуки,
А світ – не білий, а чорний в очах…
Бронзовий відблиск на спілих житах
Нагадує важке моє літо,
Що не було тобою зігріте,
Сльозами та болем омите…
Тоді я марно питався у Бога:
«Навіщо мені судилося жити?»…
Сконав би, коханням убитий……
Якби не одна краплина надії!
Яку мені ненавмисне лишила,
Якби не вона – не було би мрії.
Якби не вона – мрія б не жила!
А гаряча краплина моїх сподівань,
Яка тіло нектаром живила –
Росою ставала на промінні світань,
А на вустах пахучий слід залишила…
Та колючий сумнів тиснув в серце,
Що зупинялось інколи на мить.
Болить... коли згадаю все це.
Болить… бо не зумів…
Привернуть очей твоїх блакить…
Кохання познущалось наді мною,
Не знав я втіхи… і не буду знать.
А ти залишишся єдиною, одною…
Янголом – для мене, ідолом, святою!!!
Не мав я права, щоб кохать…
А я залишусь… та Богу знать...
Де кінець я свій одвічний стріну?
Я все залишу, змирюся і полину… а
Любові вітер без упину,
Так німо, тихо, щохвилини
Думок мій сніп незримий
Тихенько буде колихать…
2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496380
дата надходження 02.05.2014
дата закладки 27.07.2018
Гори,но не тлей, гранит не жалей,
Разбиваясь
За миром своим, с мечами следи,
Защищая
Сотри их, убей, назад не смотри,
Побеждая
Пути для отступников полностью все
Закрывая
На этот причал заветной мечты,
Возвращаясь
Надежды свои рисуя в ночи
И мечтая
Твори, сотвори, отвори усе двери,
Встречая
Бесмертьем своим и безстрастием
Их уличая
Рассветы, закаты, любимые
Уничтожая
Крича но молча, зубами стуча
Бей причалы
Будь штормом и штилем, сметай на пути,
Не моргая
Будь ветром, лети, следы за собой
Заметая
И будь ураганом, весь мир пред собой,
Устрашая
И вниз со скалы, в огонь из воды,
Соступая
Верши, заверши , соверши, сокруши,
Умирая
И помни что ты, ни с кем не на Вы,
Их прощая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797119
дата надходження 26.06.2018
дата закладки 27.07.2018
Я прийшов раніше,
Бо хотів побачити тебе
якнайшвидше.
Я волів чимдуж рідше
бачити хмаринки
на твоєму обличчі.
Хочу, щоб ти посміхалася.
08.06.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586233
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 27.07.2018
Вечірнє сонечко кудлате
заходить за сусідню хату
і опускається на горизонт,
хоче побачити цікавий сон.
У тому лагідному сні
летіли хмари чарівні,
летять неначе три коня,
оце така була хмара.
Над нею наче янгол пролітав
і ковдру у руках тримав,
щоб наше дитя накривати
та ще легенько колихати.
Отак летіли три коня,
а хто по небу їх ганяв?
Ганяє вітер над світом,
і летить янгол наче сон.
Промінням сонечко кудлате
зайшло вже за сусідню хату,
промінчик вгору посилає:
шлях янгола там пролягає.
10.07.2018.
Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800888
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Капали сльози на мої долоні.
Бо не мене тепер ти цілував.
Вже була друга у моїй короні.
Руками своїми іншу ти обіймав.
Чомусь занадто я тебе любила.
Й не знаю, що зараз робити мені.
З тобою бути я завжди хотіла.
Хотіла, щоб було добре тобі.
Ти знаєш, дуже сильно помилилась.
Готова я на все заради тебе.
Ночами за тебе Богу молилась.
А тобі було байдуже до мене.
Тепер я плачу – ти смієшся з нею.
Збираєте врожай, який садили ми.
І йдети вдвох ви моєю ріллею.
Та ще багато варто вам пройти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477586
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 26.07.2018
Если сильно любить деньги,
то на все остальное Любви не хватит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780057
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 26.07.2018
Колискова
Ось світло згасло у вікні,
Мале дитятко- засинає,
А небо в зорянім вогні,
Ще оченята ті шукає....
Не закликай і не буди,
Дитина спатоньки буде,
А ти вже зранку загляни,
Тоді впізнає хай тебе...
До неї сон у гості йде
Чарівнo –милий,
І сум і втома- все мине,
Спокійні ,тихі хвилі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776040
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 26.07.2018
Літо із приймачем...
Заряджається від посмішки сонця,
чи то від шуму дощу
у благодатну пору...
В діапазоні пташиних мелодій
так легко крутити ручку життя...
Й ловити хвилі блаженства,
допоки серце як батарейка
живиться настроєм простору...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800687
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Небесна сотня дивиться з небес,
Замість дощу на землю падають їх сльози,
Схилилися намокші пожовтілі лози,
Далеко жалібно десь завиває пес.
Моква кругом, насунулася мряка,
Природу оповив небесний сум,
Зробився вітром серед гаю шум,
Кривавими слізьми земля набрякла.
Все небо затянули чорні хмари,
Жаль розстелився як густий туман,
Хизується із пекла злий обман,
Бо задарма своє життя віддали.
Дощить слізьми на праведній землі,
Ховає сонце десь холодне літо,
Могили заросли всі горецвітом,
Барвінок обсотав хрести німі.
Р. S. Небесна сотня дивиться з небес,
Замість дощу на землю падають їх сльози....
Лю...
16.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800585
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Не втікай ти від слів в невагомості,
Від польоту несказаних фраз.
Хай літають чуття до знеможеності...
Аж до болю... Любовний екстаз
Їх накриє шаленими хвилями,
Ти їх розумом не розвівай.
Ми з'єднаємо всесвіт обіймами,
В цілунковий поринемо рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528921
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 25.07.2018
Море потроху тонуло в імлі і тумані,
На реї хитався ліхтар, його тіні палали
Уламками світла в кишенях життя капелана—
Вічним метанням від істини до маячні.
Він мовчки дивився у море, а хвилі потому
Зливалися з ріками затишку рідного дому,
Трави ланів огортають міські кордони,
Маленьким хлопчам він пливе у них вдалечінь.
З радіохвиль лунають команди рейхсфюрера
Рівними лавами йдуть попід темними мурами
Солдати. У захват юнацької мрії занурені.
Мов триста спартанців.
Хвилі мобілізацій.
А далі — шелест землі від ударних хвиль
Крик чистих душ, мов скошеної трави,
Світ був у стані натягнутої тятиви,
Тепер він випустив гнів — і горить в огні.
Мама і тато не спали вже кілька ночей
Пульс агоній незряче тече в бомбосховище
Від маківки до п`ят крижаний огортає щем.
Холод пече, мов у плоть проникає мечем.
Капелан фізично не там, де його душа.
Зараз він міцно стискає лезо ножа, не відчуваючи болю,
Вдивляється в кола.
Капітан віддає команду:«На абордаж»
А він чує, як мама читає їм Отченаш,
В який тато не вірить,
Але його теплі долоні
Розтоплюють будь-яку сталь, навіть дуже холодну...
Ніж падає з рук, фарбуючи море в червоний
І омивається, поки стихія несе.
«Ну що ж, врешті-решт, —думав він, —омивається все».
Ставши німим звукописом мідно-прозорим,
Він ніби мовчав все життя — говорило Слово
Світанковим дзвоном рубінових колискових,
Тихою тінню смарагдових шелестінь.
Замкнутий простір думок — заболочена жертва,
Віра вела прописаним шляхом вперто,
Та море у штилі здавалося зовсім мертвим.
Роками в війні залишались його кораблі.
Ніхто не спалив їх.
Десь клекотіли чайки
Пір'я, мов душі загиблих злітали прощанням
Море байдуже дзеркалило все і мовчало.
Бо вічне завжди байдуже у власній імлі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796145
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 23.07.2018
Ми всі в цьому світі хворі
і наша хвороба - це ототожнення
ототожнення себе з тіло, з розумом,
з характером, з емоціями, з чутями
Ми всі в цьому світі хворі
блукаємо, шукаємо себе в діальності(творчості),
шукаємо себе на тренінгах,
в іншій людині, в самому собі
і все це якось не те,
немає тієї цілісної картини, завершення
Ми всі в цьому світі хворі
тільки забули за це
і так блукаємо в темряві
шукаючи те світло, ту Особу,
яка розкаже і покаже нам,
хто ми є насправді і для чого тут
на цій землі, планеті
Ми всі в цьому світі хворі
бо втратили зв'язок з Тим, хто любить нас безумовно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796752
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 23.07.2018
Розвели́ нас життєві дороги
На два різні, далекі світи.
Тільки там я, напевно, ніколи
Не зустріну такої, як ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559774
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 23.07.2018
Раздавленнных,униженных,убогих-
ушло их сколько?
и еще уйдет;
и вопрошать: за что?
не будет толку:
пересыпается песок
на запад,на восток
из кубка Времени...
Начало где?
И где конец?
Одет терновника венец
на голову гонца...
У Вечности
свои красоты и убранство,
у Вечности свои шаги
и поступь их
сметает пыль
в межзвездное пространство...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774051
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 11.07.2018
Побажай мені доброї ночі
І не дай заснути до ранку —
Розбуди мою сутність жіночу.
Я — кохана твоя і коханка.
Я для тебе — джерельна водиця:
Спрагло пий мою душу і тіло.
Я — твоя неполохана птиця,
Я до тебе крізь рими летіла...
Зацілуй, до свідомості втрати,
До зупинення часу навколо...
Я хотіла би хмаркою стати,
Чи засіяним зорями полем,
Я хотіла б злетіти у небо
І віддатись тобі до останку...
Я не хочу вже жити без тебе,
Бо кохана твоя... І коханка..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738956
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 11.07.2018
Мы путешественники
и душой и телом,
Вселенная давно
наш дом родной.
И на Земле, как и везде,
мы с тем же делом –
с задачею
духовною одной.
Находят Правда и Любовь
себе дорогу?
Природа –
сей росток всего – живой?
Так не намного ль
сбился курс землян от Бога?
В самоуничтоженья,
роковой?
Знать ясен, светел путь –
понятны наши цели,
цивилизацию
всем сохранить –
захваченную тёмным злом
Планету Землю.
Осталась с жизнью
тоненькая нить...
06.07.2018г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798442
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 07.07.2018
Яким він буде – ранок без війни?
Як важко уявити це сьогодні.
Його не стрінуть воїни-сини,
Що відійшли у небеса Господні.
Заплачуть гірко, тужно матері,
Ніхто їм не поверне уже сина.
Не злікувати їх на вівтарі,
Чи не забуде жертву цю країна?
Скалічені у цій війні навік
Бої згадають і ридання мами,
Що до війни, як всі, був чоловік
Із дужими руками і ногами.
А у окопах - на передовій,
Згадають усіх друзів-побратимів
І нагадає пам*яті сувій
Пекельне літо і червоні зими.
І кулаком гартованим в боях
Сльозу змахнуть гірку і накипілу,
Не побажають, щоб ніколи й в снах
Війна прийти на землю не посміла.
04.02. 2017р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716314
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 07.07.2018
Квартира в стилі дев*яностих,
І кімната в рожевих тонах.
Саме тут скрипуче ліжко,
Та килим на стіні.
Ми розмовляли про твої пісні.
В вазонах в*яли квіти на вікні.
І так спливали наші дні,
Я сумувати не встигаю,
Без вас також засинаю.
Незвично, але до ранку
Ніхто не збудить Нанку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364424
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 06.07.2018
Три ошатненькі вербички,
Мов близняточка сестрички
Нахилились до водички.
Стали собі розмовляти:
«Кому листячко скидати
Літо в осінь проводжати»
Було їм до болю жаль
Свого листячка печаль
Відпускать з водою в даль.
Вітер гаєм походжав,
Їхні думи добре знав,
Й три верби заколисав.
І поснули три вербички
Мов близняточка сестрички
Край прозорої водички
Осінь їм пісні співала,
Коси красні заплітала,
Сни про краще навівала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385564
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 06.07.2018
Здається, все про зиму написали,
Моя ж душа в рядок несе слова...
Дивилась ж бо, як діти сніг топтали
І як сміялась Баба Снігова,
Як тихий усміх щастям материнства
Коректував цей білосніжний грим.
І радощі у галасі дитинства -
В нелічених роками диво зим...
Лапатіші все падають сніжинки,
Їх не злякає кригою мороз.
У пригорщах тепліють на краплинки...
Такий от є в зими “метаморфоз”.
Хурделиця загралася з вітрами,
Мете сніги в горби, ген на шляхи!
Із срібного засніжжя панорами,
Лиш в обрисах видніються дахи.
Я нашепчу у віхолу бажання,
Нехай летять у відстань зимову.
І в нашу ніч, що видалась остання,
Краєчком щастя спомин відгорну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765258
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 06.07.2018
Здрастуй, серпню, літа тихий повів,
Лагідний серпанку стиглих днів.
Над рікою хмарів біла повінь
Що не видно краю берегів.
Десь далеко вчувся дивний клекіт,
Оповило млою у ставку.
На легкім обвислім павутинні –
Росяне намисто на шнурку.
Свіжий ранку, виплеканий літом,
Тиждень, два й до вирію пташки.
Пахнуть медом з сонячним привітом –
Стиглих груш розморені бочки.
У траві нескошеній, привялій,
Чути вигук річкових качок.
Крок за кроком по листві опалій
Йде по їжу хитрий їжачок.
Краю мій, досвітку журавлиний,
На долонях у природи рай!
Із душі моєї пісня лине,
Розбудивши сонця небокрай.
Любий, серпню, дні твої змарнілі,
Дякую за літні вечори
І за ранки у туманах білих –
Величі Господньої дари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750485
дата надходження 14.09.2017
дата закладки 06.07.2018
Видно, стали ночі холодніші,
Чи з'явився так раптово страх...
Несміливо кутаються вірші
В паперові пончо на столах...
Їх минули леза і цикута,
І зоря на прізвисько „полин”,
Та не можуть, стомлені, заснути
Під гудіння кавових машин...
Близько подих осені-чаклунки...
Кілька зморщок на листок чола...
А на шибці - слізні візерунки:
Злива надвечірня почалась...
Серце заспокоїти готова,
Мріям тим, що так і не збулись...
Мовби позахмарна колискова
Для рядків, народжених колись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682532
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 04.07.2018
(фон: Fabrizio Paterlini - Found Letters)
Що у мене зосталось
Крім так і не написаних тобою листів?
Світ же ж тебе відібрав і відправив.
Раптово.
Без права на спротив.
Беззбройним.
На Схід.
І я вкотре запитую в себе чи мала право
Дозволити тобі погодитись з світом
І поїхати назустріч смерті
Туди, на Схід…
Без права на спротив живем?
Невже такими й народжуємось та помираєм?..
Адже все, що в мене зосталось
Крім не отриманих від тебе листів
Це кілька нікому вже не потрібних медалей,
Сотні війною знехтуваних правил,
Це один із не вручених ще орденів.
Світ хлопчика мого скалічив
Уперше й востаннє.
…Й тоді відправив …
Труною назад.
На Захід.
Подалі від пострілів, вибухів і гармат,
Подалі від узаконених вбивств
Під стягами прапорів
І невиліковно скалічених солдат…
...Лиш молитви наводять у серці
Сякий – такий лад…
Над могилою сина (в річницю з дня смерті)
Священник править…
Ймовірно, всепрощення Боже славить.
А я згубилась в обіймах дат…
Між політичних домовленостей та зрад
Серед людей, де кожний по – своєму правий.
(Присвячується матерям загиблих воїнів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794971
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 04.07.2018
Черпаю у долоні сонний ранок.
Біжу холодними, росистими стежками.
Відходить потихеньку дід-серпанок.
А мрія десь вита над квітниками.
Мене манить село своїм простором.
Тут затишок родинного тепла.
Тут я дитиною біжу весняним двором,
А оглянусь назад – дитинства вже нема.
Минуле часто забіга до мене в пам*ять,
А я не їжджу більше до села…
Але у серці збережу уламок –
Щасливий залишок минувшого життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325649
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 04.07.2018
Затягнуло з ночі органзою
Захололу вигаслу блакить,
Небо, розколисане грозою,
Мов оркестр, гучно торохтить.
Павутинки сріберних сузір'їв
Затулили хмари дощові,
Змахує верба вологі вії,
Діаманти губить у траві.
Золотаві яблука-лампадки
Нагинають віти до землі,
Струшує тополя мокрі прядки,
Аж від бризків будяться джмелі.
Ну, а ми, захекані, мов діти,
Під плащем куценьким біжимо
І ліхтар далекий тепло світить,
Вабить рій окрилених думок.
А калюжі коляться на друзки,
Розсікають сіточку дощу!..
Я до тебе, наче боягузка,
Притулюсь і вже не відпущу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522683
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 02.07.2018
Музыку писал не я, но слова мои, так что советую сначала прослушать моё исполнение этой песни что бы был понятен ритм стиха.
Глупая жизнь, за окном серый дождь,
Ты никого не любишь и ничего не ждёшь.
С учёбы на роботу - в рутине тонет год,
Никто тебя не встретит, и точно не поймёт.
И лезвием оконным, по жизни ты летишь,
Никто тебя не вспомнит, пока ты не взлетишь.
Осталось сбросить цепи, порвать все провода,
И сладким сном забыться. Быть может навсегда.
А город одинокий проспектами шумит,
Давно уж за двенадцать, но здесь никто не спит.
В холодной подворотне, упал ты и затих,
Ты что-то в жизни понял, но не закончил стих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152333
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 30.06.2018
Не питай мене,навіщо?
Та й я не спитаю,
Коли ти підеш навічно
Так буде,я знаю.
Лиш залишиться мені,
Тавро тої втрати.
Не забудь згадать мене,
Як будеш забувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366844
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 30.06.2018
Ложь – ужаснейший из пороков.
Для лжеца пусть станет уроком
Ложь ответная. И без конца.
Чтобы множитель в ней – боль истца.
Пусть он сходит с ума ото лжи.
И вокруг – чтоб одни миражи,
Пустота от обид, боль и страх.
Чтобы правда горела в кострах,
Что пылают в глазах и душах
Тех, чью жизнь ложью разрушил.
Нет прощения лжи и лжецам –
Ни живым. И ни мертвецам…
3 ноября 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618080
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 30.06.2018
Минуле іноді нам стукає у двері…
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Заходить зверхньо, наче тут завжди було…
Хоча! Зникало. І кудись собі пішло.
Минуле знову одягає окуляри,
Виводить фарбою колишні ідеали.
Змиває з легкістю свій присмак гіркоти,
Мило запрошує з ним поряд знову йти.
І тільки чує хоч малесеньку відмову,
Трішки вмовляє, безперечно, знову й знову.
А потім в люті затамовується миттю.
Минуле часом наче брат життя страхіттю.
Минуле! Краще все ж тебе просто забути.
В молитвах тихих від душі все-все спокути.
Зникти і більше у думки не повертайся.
Там де колись ти просто йшло і залишайся!
Минуле знову враз постукало у двері,
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Та інша вже зустріну те – беззаперечно,
Щось справді згадувати знову… Недоречно…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797467
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 29.06.2018
І якщо сьогодні не засну я,
То тоді вночі почую,
Падатиме сильний дощ, весняний дощ,
Якого вдень я більше не захочу...
Я промочу, - ноги, об асфальт, кривий, де сильні калабані,
Для них взуття моє - гості незвані,
На каштані, цвіт намок,
Колись зав'яжеться в клубок,
В коричневі гладенькі кулі,
Які збирали для мамулі,
Щоб у шафах не було молі купа,
Яка із шуби робить трупа.
Пута. Обвили пута цього омерзенного життя,
Дитинства вже нема, лише спустошення,
Й запрошення, укотрий раз усе довести до пуття,
Й серцебиття, сміття, тут все не так, виття...
І якщо сьогодні не засну я,
Бу́ду думать, думать й думать,
Падатиме сильний дощ, весняний дощ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498947
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 29.06.2018
Над полем зірка пролетіла,
А я тоді мала була,
Швидко промовила бажання,
На добру долю,на життя.
Але на жаль не долетіла,
Та ясна зірка до землі,
В стрімкім польоті згасла,зникла,
З моїм бажанням у пітьмі.
Життя ж дорогу простелило,
Доля сама мене знайшла,
Пошкандибали ми обоє,
В турботах вічних та в сльозах.
Одним лиш тішилась небога,
Так це маленькими дітьми,
Що підростали,виростали,
Немов зеленії дубки.
А ще жила зі мною мрія,
Коли на пенсію піду,
Житиму вільна та щаслива,
Ще й господарку заведу.
У своїй хаті господиня,
Не так для себе,для дітей,
Не знала,що лиха година,
Стоїть біля моїх дверей.
Донька хороша,добра,мила,
Зустріла хлопця на селі,
З часом відбулося весілля,
Але змінилось все в сім'ї.
Сварлива стала,вередлива,
Кохана донечка моя,
Одного дня,той день жахливий,
Ніколи не забуду я.
Обоє,рідная кровинка,
І цей чужий,незванний гість,
З моєї хати,в чому була,
Зі злістю вигнали на сніг.
Так,вигнали та ще й сказали,
Якщо я знову повернусь,
Руки мені повідривають,
А може втоплять чи уб'ють.
Зима,сніги,вітер холодний,
Куди подітися мені,
У цій біді,у цій розпуці,
Іду до рідної сестри.
Сестра подумала й сказала:
"Один лиш вихід у нас є,
Збирайся люба до Італії,
Що там заробиш-все твоє".
Приїхала,вже шостий місяць,
Сиджу на камені в журбі,
Одна,одна,мов сиротина,
Без документів,без рідні.
Та й плачу,плачу,Бога прошу,
Допомогти мені в біді,
Бо вже не маю більше змоги,
Не маю віри у житті.
Беру торбинку,ноги мокрі,
У мештах драних,та й іду,
Аби бодай поїсти зупку,
Яку поляки нам дадуть.
А далі, що? Так до монахів,
На прісний,не смачний обід,
А потім знову на" Піраміди",
Зажурена в думках своїх.
Думки важкі,додолу тягнуть,
Не маю хати,ні землі,
Одні борги висять торбами,
На моїх плечах, та жалі.
О доле моя,доле злая,
Скажи у чім моя вина,
Чи може хочеш щоб втопилась
А чи покінчила життям?
Жовтий листок злетів у воду,
Корабликом по ній пливе,
Сиджу,дивлюся та й не чую,
Гукає,кличе хтось мене.
Голос звучить здається поруч,
Можливо зверху,може ні,
Яка різниця де я буду,
Хіба щось зміниться в житті?
Різниця є,моя знайома,
Що Бог простив їй всі гріхи,
Допомогла,мене підняла,
Разом із нею ми пішли.
На першу зустріч,на роботу,
Змінилося моє життя,
Спасибі всім,хто був зі мною,
Низенько кланяюсь я вам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492972
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 27.06.2018
Страху вже, люди, в вас нема,
Але ще й досі всі бояться,
Що десь там світить Колима
І відбере у вас хтось щастя.
Що ж боїтеся всі ви так,
Якого щастя загубити?
Чи годен хтось забрати в вас
Те серце, яке вміє ще любити?
Доки живе воно та і доки здатне битись,
Не допустіть йому в брехні отій згубитись,
Що розцвіла немов в хлібах тернина,
Бо ваша та любов отам загине…
Загубиться між тернами й лушпинням,
Зів’яне в будяках десь попідтинням;
Любов сердешна щемна і тендітна
Не зможе в ній розквітнути, як квітка.
Хто вчив нас відділять зерно від плевел;
І бачити брехню там, де напевно
Вам кажуть, що то правда, правда…
Отак живем, - з віків і донедавна.
Сьогодні правду геть уже убили,
Та серце ваше любить і любило,
Хоч і давно від того почорніло:
Що бачило і бачить нині
у цій стражденній Україні.
Розділенні ми з вами нині На тій і іншій половині;
І ділять далі нас усіх,
Як тих телят на випасах…
Всі кольорові нині ходим,
І наклепи ми з вами зводим
один на одного:
Хто більше вкрав, та хто добріший;
І, хто з плеча віддасть вам більше
добра свого…
Яке ж до них ми маєм діло?
Та фартухи на нас наділи:
Червоні, сині, кольорові…
Тож: «Будьмо! Гей! Усі здорові!
Під дудки кольорові танцювати…
*************
О! Добрі люди!
Нас доведуть,
Що битись будем ми між собою
За добро те панське…
Забули, що колись учила мати:
-Живи своїм ти розумом, маленький,
Не слухайся недобрих « дядь»,
І будь же розумненький;
Щоб не зчинив десь бійку,
Та не потрапив у тюрму -
Ти матінку послухай лиш одну…
***********************
Ото ж! Чим же послужим нині
Своїй ми ненці – Україні,
Як будем слухать різних дядь:
-І там не стій! І тут не сядь?!
Один ми одного вже годні погубити-
Бо кольори не можем поділити:
І там і тут не знаєм за що жити,
І діточок голодних чим кормити.
Та кольоровий пан казав: « Кожуха дам!..» -
І ми готові все йому простити;
І, повдягавши фартухи,
За той кожух ми ладні битись…
…А серце здатне ще любити…
Та загубилося воно –
У словоблудді, словобрехні;
І дивляться на нас ТІ - ВЕРХНІ:
Коли приступим до стіни,
Яку між нами збудували;
І, чи - заклякнемо ми там,
А, чи - стіну оту повалим?..
( квітень 2010 р.)
****************
Невже, ніколи ти не помирав;
Невже, ніколи геть ти не відходив;
Згубивши всі параметри дороги,
Якою все життя ти крокував?.
(20 травня 2012 року)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449281
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 27.06.2018
Мне сегодня не до смеха -
Всё схожу на плачь,
не ищи мои помехи
просто – день палач.
Все сегодня навалилось,
Сил нет боль глотать...
Равнодушность обессилив -
вышла погулять.
Если б я могла напиться -
Напилась бы всласть.
Главное не торопиться,
чтобы не пропасть.
Мне сегодня не до смеха,
Все сошло на нет:
Нет отрады, нет потехи,
Но остался смех.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796688
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 27.06.2018
Ты стал не тот,и я не та
не нужно слов-и так все ясно.
Наша love story непроста,
не жди меня,увы,напрасно.
Дождем прольются небеса
в душе печаль найдет приют.
Сожжем друг друга адреса
и наш не повторим дебют.
По телу просочится ток
воспоминания - это больно.
Начнется жизненный виток
по новому. С меня довольно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456429
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 26.06.2018
A desperate woman is dangerous bitch!
Obey her and your bones lay down on the street
Insult her with obvious truth and beware --
she might raise up armies to break your spine down
She accident'ly in your bed and then
you feel the stab right from behind
She's made men happy - one at time
so stand with glee till she's with you
Postmortem so will sentimental be
How don't you see, she's not like that?!
She would calm down and cease this mad
circumlocution just around
her true and dignitive, own self.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667730
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 26.06.2018
Чому, дітей наших забрали?
За що, в чужу війну втягли.
З призову в бойню ту загнали.
Як ви посміли? Як могли?
Чужа війна, чужа країна.
Залиті кров’ю ордени.
Осиротілая родина.
До Бога, звернені мольби.
За що? Я вас питаю нині.
Дарма, що вже пройшли роки.
Дітей вернули в домовині.
Як ви посміли? Як могли?
Вже не розрадить, материне горе.
Не висушить, пролитих сліз.
Застигла кров, в скелястих горах.
Та пам’ятний посмертний, обеліск.
Усі хто вижив в страшнім бої.
Хто вистояв, у тій війні.
Для нас Ви, істині герої,
як ті, що спочивають у землі.
Простіть за ранню сивину,
за молодість, утоплену в крові́.
Простіть же їм, страшну війну,
та друзів, що вернулися в труні.
Простіть, як зможете простити,
хай Бог їм буде за суддю.
Простіть, та поспішайте жити,
бо ці́ну знаєте, свому життю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352584
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 25.06.2018
А что же есть в тебе.. Душа подобна облакам, иль сотни слов манящих..?
Что если мне с тобою под Луной увидеть тот рассвет прекрасный,
что если нам вдвоем пить чай, и снова спорить.. тихонько говоря о море?
Что если я сегодня не уйду, под звуки тишины согреюсь
теплотою глаз твоих..
Я улыбнусь.. и вновь тебе и мне теплее,
один из миллиона лиц, мой странник..
И тишина.. молитва с полуслова, и греет душу Осень.
Забыть бы о других, я в полушаге от тебя,
и мне твоих лишь пять минут до рая..
И знать бы, что как ветер ты, в мои влетаешь двери..
И греешь душу, задевая поцелуями.. Ведь человеку нужен человек,
а мне твои минуты счастья.. Молчи, слова нам не нужны..
Не надо их, когда под звездами обнявшись так о любви не говорят..
И без дурачества мой незнакомец, мы вновь станцуем под Луной.
И пусть согреет Осень листопадом, как шепот снов, как теплая печаль..
И ночь спешит, срывая одеяло наших судеб, не спрятать грусть
мне за страницами, и мало вечности с тобой..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615439
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 25.06.2018
Був квiтень. Чарiвний! Чудовий!
Бринiли струмки, щебетали птахи.
Зеленi ялицi й бiлявi дiброви
Зчорнiли в той день на довгi роки.
Блакитними плямами небо
Мiж бiлих хмаринок було,
Воно всiх манило до себе
І настрiй весняний несло.
Та ось, двадцять шостого квiтня
Краса ця пропала навiк.
Та гарна природа привiтна
Десь зникла i вирвався крик.
І крик той лунав над ланами
В далекi та близькi краї:
,,Реактор четвертий зiрвався над нами
В Чорнобильськiй славнiй землi”
,,Що сталось?’ — питали всi люди,
,,Що буде?” — цiкавились всi.
Невже ж на землi цiй життя вже не буде?
Чи люди всмiхнуться веснi?
І плач покотився землею,
Де грали струмки, достигали хлiба,
Прощалися люди з землею своєю,
Життя їх уносила чорна бiда.
О, скiльки людей повмирало,
А скiльки зосталось калiк,
Людинi було всього мало
І атомний винайшла свiт.
І що вона має вiд нього?
Багато хвороб i смертей.
Не знала людина простого,
Вбиваючи, власних дiтей.
Тому люди знаймо i вiрьмо,
З природою краще дружити.
Тому намагаймося й вмiймо
У злагодi з нею всi жити.
Бо дiтям своїм ми повиннi
Не чорнi руїни лишити.
А в кожнiй годинi i днинi
Їм шлях у життi освiтити.
© Віра Дутчак, 2003 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354921
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 25.06.2018
Намалюй мені сни, коли
падають зорі зненацька.
Коли спокій знайшла квітка
в росах смарагдів рясних.
Розкажи мені в них,як буває
пташинно співзвучно у радість,
Як любов"ю засвітиться ранок
І зІйде кудись тінь журби.
Пригорни,як вітрисько всі хмари,
Полюби,як птах любить політ.
Розмалюй щастя посмішки Раю
Промінем світла у чистій душі.
Намалюй мені вічну цю казку,
Як голубляться птахи між віт.
Намалюй,як місяць по брусику ходить,
І веслить у всіх водах нічних.
Намалюй мені сни,не губися,
У веселки дістань колорит.
А у серці вся тайна із таєн
Колір щастя у квітах земних.
21.06 2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796584
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 21.06.2018
Оголошення про цей дивний захід були на стінах будівлі вже досить давно. Байдужі та заклопотанні перехожі вже звикли до їх присутності, тому не вельми переймалися їх присутністю. Якісь бліді штрихи на потріпаному вітром папері. Очевидно ніхто не вірив , що хто-небудь може завітати на цю чудернацьку зустріч, що звалася «Анонімні зустрічі диваків». Аудиторія передбачала категоричну відсутність бажаючих.
Заплановане перетинання різнохарактерних представників очікувала на своє звершення за п’ять днів. Нерви організаторів чи то краще сказати ініціаторів повільно та впевнено перетинали ліміт витримки та терміни придатності нервових клітин.
Запашна кава чекала власних тортур в обіймах білосніжних порцелянових горняток. Її рандеву з божевільним потоком розбурханої теплом води, ніколи не віщували їй задоволення, проте вона ніколи не розуміла, що саме він дарував їй ніжність, невагомість, звільняючи закайдовані у дрібних шматочках аромати. М’які, пухкенькі диванчики озиралися навколо у пошуках гостей, безліч маленьких подушок вмощувалися на їхніх долонях , перешіптуючись про свої здогадки щодо сьогоднішніх гостей. Здається, що усі були готові. Ніхто не бажав висловлювати побоювання щодо того, що ніхто не завітає до цієї затишної оази спокою. Складалося враження, що стіни прихистку були створені саме для цієї зустрічі.
Сонячні промені гралися мережаними фіранками, лоскочучи їх тонкі китички, невидимі пилинки грали на клавішах кавового піаніно. Усе поволі, вдумливо занурювалося у полуденний сон-поразку. Коли на їхніх віях почали з’являтися перші кадри снів, хриплий скрип подертих дверей розітнув тишу кімнати.
Висока худорлява дівчина з сіро-зеленими очима ніяково стояла на порозі. Легка сукенка всміхалася яскравими барвами, на фоні яких обличчя дівчини набувало анемічних відтінків. Відсутність відвідувачів насторожила гостю, однак аромати скореної кави виявилися спокусливішими, аніж швидка анонімна втеча. Дівчина неквапливо пройшла до симпатичного диванчика яскраво лимонного кольору. Здавалося, що присівши на краєчок, потрапиш у невагомі обійми тепла та спокою. Ідилія двох несумісних душ порушили квапливі кроки за дверима. Зіниці спалахнули очікуванням. Строгий сірий костюм у поєднанні зі строкатою краваткою, глибокий сірий погляд, блискучі туфлі і відчуття інтриги. Новий гість з’явився на території самотності з присмаком кави та сонця. За незнайомцем слідував очевидно його знайомий, бо судячи з відтінків емоцій на їхніх обличчях, вони про щось жваво дискутували, наближаючись до дверей. Присутність гості стала несподіванкою для двох джентльменів. Вони одночасно галантно простягнули руки, вітаючись з дівчиною. Вітання не передбачало озвучення імен, адже зустріч була анонімною. Публічними повинні були бути лише емоції. Спантеличений та зацікавлений настрій панував у кімнаті.
- Можливо розпочнемо нашу зустріч?? Мабуть ініціатори зборів можливо з’являться згодом?? Ну, звісно, якщо ніхто не має заперечень, - оксамитовий голос чарував кожним промовленим словом. Здавалося, що він сповнений медових, запашних нот, що полонили душу. – Розпочну з себе, якщо присутня пані надасть мені право. Не заперечуєте?. Зніяковіла дівчина пригорнулася до бильця дивану, ніби шукаючи захисту у нього, захитала квапливо головою, виказуючи згоду на почуту пропозицію. – Моя пристрасть так це майбутнє… Люблю прагнути до чогось нового, відкривати нові простори, накопичувати враження, досвід, емоції, залишаючи позаду минуле, спогади, слабкість чи то будь-які прояви душевної безхребетності. У моєму житті немає слова «не можу». Строгі костюми, дорогий одеколон, зовнішній спокій, все це приховує мою пристрасну душу, яка не живе матеріальними цінностями, адже все це пил, не більше. …Прошу, хто продовжить наше знайомство?? Судячи з розгубленого погляду пані, це буде джентельмен поруч зі мною.
- Перш за все вітаю вас, приємно опинитися у компанії таких диваків як ви. Хоча одразу прошу сприймати слово «дивак» як комплімент, без будь-якого негативного підтексту. Ваше життя мені нагадує книги про стратегії досягання успіху у житті, пане. Напевно, ви маєте феєричні будні. Чи не так? Мій особистий простір – це власний дім з величезним каміном, багряними шторами на вікнах, аби не турбували сонячні гості та вітер. Ммм… Що ж ще?? Певно що відсутність друзів, лише тимчасові знайомі. Каталоги випадкових знайомих та тих, хто перетнув кордони мого життя викидаю на сміття. Не хочу потім знову згадувати їх. Моє життя має закриті вікна та двері. Зрештою, тепер ми зможемо почути нашу чарівну гостю. Прошу….
Бліді щоки спалахнули від несподіваного закінчення розповіді незнайомця навпроти, який чомусь постійно ховав свій погляд. Дівчина намагалася вгамувати своє збентеження, обійняла пухнасту подушку і заплющила очі. – У мене сумні очі… Її голос тремтів, згасав до шепоту, так що присутнім вочевидь доводилося уважно прислухатися до промовлених слів. Отож, мої очі сумні, я це вже говорила… Життя настільки тісно переплелося з їхнім настроєм, що перетворилося на сум, мабуть тим самим прагнучи доповнити картину моєї сірості та непомітності. Живу у книгах, музиці, закапелках міста, обличчя якого вкрите бруківкою, теплих горнятках з лате. Чому я тут?? Якщо чесно, я не знаю, можливо шукаю відповіді, нові запитання, знайомих, емоції… І не дивуйтеся, що мої очі закриті, в моїй уяві існують ваші портрети та слова. І певно мені час йти…
Лише три людини. Три історії. Але за вікном на зміну сонячним зайчикам з’являлися сутінки, кульгаючи, згадували про зболені ноги у новому весняному взутті. Ініціатором порушення тиші став перший джентльмен. – Пропоную завершити нашу зустріч. Якщо ніхто не хоче додати ще щось про себе?? Доречі, можливо залишимо побажання наступним гостям цієї чудової кімнати. Мовчазні вирази ваших облич свідчать про незаперечність, отож почнемо.
«Ніколи не підкоряйтеся обставинам! Живіть» .
Містер Стимул
«Ніколи не пускайте незнайомців у власне життя, вони можуть лишитися там, аби зробити вам боляче. Тримайте двері душі закритими».
Містер Страх
«Спробуйте повірити у себе, кожен з нас має у душі скарб, що змінить життя і буденність. Але будьте обережні. Відкрийте очі…..»
Міс Невпевненість.© Філософ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564690
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 21.06.2018
O, друже мій, не йди, іще зарано,
Наш спільний шлях поборе наплив хвиль,
Тримаймось цупко, не страшні тумани,
Коли ми разом, вистачить зусиль!
Як я спіткнуся, ти тримай за руку,
А я тебе в потребі піддержу,
Обнявшися , відтягнемо розлуку,
Хай час пливе, заоремо межу!
І хоч бувають бурі й сильні зливи,
Вони минають, сонце володар,
Зникає темінь, золотіють ниви,
Бо світло -це і є Господній дар!
Бог це любов, а ми краплинки Бога,
Поєднані зі світлом назавжди,
Життя одне , у всіх одна дорога,
Ступаймо завжди в Господа сліди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796042
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 21.06.2018
Ты прости мне, мой друг, угасаю
Я, как свечка на сильном ветру.
И, наверное, двигаюсь к краю.
Может выйдет уснуть к утру.
Мой друг, я совсем ведь не плачу.
Не плачу, я громко смеюсь.
Мне счастья дали лишь на сдачу,
Но даже и тем я делюсь.
Мне выпали разные карты
Хотелось бы флеш-рояль.
Но я не поддамся азарту,
Спокойно отдам медаль.
Ты знаешь, мой друг, я в порядке.
Эти мысли всегда в голове.
Со смертью играю я в прятки,
Но мой механизм заржавел.
Я погасну, как последняя свечка
На кладбище наших мечт.
Хороните меня рядом с речкой
Либо просто засуньте в печь.
Мне выпали разные карты.
Хотелось бы флеш-рояль.
Но я не поддамся азарту,
Спокойно отдам медаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796457
дата надходження 20.06.2018
дата закладки 20.06.2018
Мені щастило бути на морях,
у дивовижних мандрувати горах.
Намилувався, надивився я.
Зазнав чимало радості і горя.
Багато в світі різних є столиць.
І безліч неповторних місць чарівних.
Мільйони зустрічались гарних лиць, –
обличчям рідним не буває рівних.
Приспів:
У світі – доріг багато…
Єдине небо – не видно дна.
А рідна селянська хата
на цілий всесвіт повік одна.
Вертаюсь, вклоняюсь, каюсь,
через висоти, через літа.
Немає на світі раю,
та рідна хата мені – свята.
Шляхів і веж подолано сповна,
бажати щастя іншого не стану.
У мене Батьківщина є одна,
де мріють вірні верби понад ставом.
До хати знову згадка привела.
Розворушила серденько гаряче.
Хто хоч би змалку не зазнав села,
той долею обділений добряче.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794496
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 20.06.2018
Ви тут непричетні,
ви тіні німих епілогів
як постіль в лікарні,
з пом'ятим обличчям доріг
уся ця свобода -
апріорі занадто убога
і ваше бажання -
не надто надійний нічліг.
ви втома ідей,
спорожнілозабутих шаблонів,
намарні амбіції
стихлих до крику епох
у вашому горлі -
томлінння старих коридорів,
яких так замало,
щоб ділитися всоте на двох
вам тут не відчинять,
забута вже ваша хвилина
незмога до звершень
розмотує втоптане дно
ви десь поза часом,
в забитих запліснявих ринвах
ви ті, що є вчора,
ви ті, що "колись" і "давно".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535401
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 20.06.2018
Наполнен воздух вновь сиренью!
Свисают гроздья у окна.
Как будто розовою тенью,
Мелькнул твой образ с далека.
Коснусь рукой я нежной ветки:
Прольётся сладкий аромат.
Как жаль! Цветенья очень редки!
Но как цвела пять лет назад!
Прильнув губами к лепесточкам,
Свою вам тайну расскажу:
Искала в ней я пять листочков,
Но счастье в них не нахожу.
В окно моё стучится ветка,
Когда сиреневый рассвет.
И промелькает мысль нередко:
"Неуж-то он?.. А, может, нет?"
Зачем опять душе волненье?
Ведь не вернуть тот сладкий сон..
Зачем опять, как наважденье,
НАДЕЖДОЙ наполняет он? ..
И всё же шепчет мне сознанье:
Забудь прошедшие мечты!!!
Но как стереть воспоминанье,
Ведь в лепесточке каждом ты.
---------------------------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189590
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 20.06.2018
За окнами не то, под окнами не те -
Последний свой приют ты распознал не сразу.
Пылится и молчит мужчина на кресте,
Рождаются стихи, плодятся метастазы.
Но ты слывёшь бойцом. Ты всякой битве рад.
Финальная резня в одну палату сжалась.
Дежурный секундант, напяливший халат,
Приносит провиант, наркотики и жалость.
Не всё ещё успел, не всё ещё сказал...
И копятся слова в ослабленной гортани,
Пока последний друг таращится в глаза
И думает о том, когда тебя не станет.
Ты знаешь, каждый вдох - дорога на убой.
И как тут ни борись, твоя борьба отпета.
Итоговой строкой склонились над тобой
Последняя болезнь, последняя победа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712433
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.06.2018
Ви закриєте очі, щоб вас біль не тривожив,
Не пекла щоб картина ваше серце слабке.
Може зрине у думці: "Поможи йому, Боже!",
Та частіше буває: "Фу, негарне й бридке!"
І спішитимуть ноги від нього подалі,
Як з очей - так і миттю забудеться все.
Не працюють чомусь тут закони моралі,
Особистий ваш спокій завжди понад усе.
Але з"явиться раптом хоч хтось небайдужий,
Хворе тільце притисне ніжно так до грудей,
Й шепотітиме в вушко "Протримайся ще, друже!
Й допомога, ти ж знаєш, сходить теж від людей".
Такі люди спроможні весь світ захистити,
І розвіяти вітром чужі болі й жалі.
Серед цих небайдужих мені хочеться жити,
І любити всім серцем все живе на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793990
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 17.06.2018
Ти усміхнешся посмішкою туги,
вдихаючи повітря грубе.
І погляд твій блукатиме повсюди,
бажаючи схопити час.
Ти біг життям, викидуючи дні в минуле.
Не озирався просто біг.
І ось останнє небо над тобою
назавжди вже зникає в ніч.
Востаннє усміхнешся посмішкою туги,
вдихаючи повітря грубе.
І зрозумієш...
Жити - справжній скарб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777920
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 16.06.2018
В твоих глазах увидел счастье
И отражение любви.
Пусть не постигнет нас ненастье
И будут солнечные дни.
В твоих глазах восходит солнце
И небо синее всегда,
И лучик нежный на оконце
-Твой взгляд. Счастливые глаза.
В твоих глазах увидел море
И в зной прохладой освежит,
И с плеч слетают словно горы.
Твой взгляд согреет, вдохновит.
В твоих глазах оазис счастья
Чудесной, нежной красоты.
В нём место есть любви и страсти,
И исполняются мечты.
В твоих глазах всегда лишь лето
И очень тёплая весна.
Но всё-же в них бывает редко
Зачем-то осень иногда.
Твои глаза магнитом манят,
В них утешаются сердца.
Они в любви, они не ранят,
Они прекрасные всегда.
В твоих глазах увидел душу.
В ней отражение добра.
Душа сказала:"Сердце слушай!
Пусть будет только красота!"
Я восхищён великой тайной
Разумной жизни на Земле.
Хотя в ней всякое бывает.
Есть место "вечной мерзлоте".
Глаза любимой укрепляют
Всегда на жизненном пути.
Порою даже воскрешают,
Когда тяжёлые вдруг дни.
Глаза, лицо, ты вся такая
-Из сказки фея наяву.
И это Женщина любая.
Всех воспеваю красоту!
И каждая почти Принцесса!
Свой цвет, узор и аромат.
Мужчина увлечён процессом
Познать загадочный Ваш сад!
Вам этот стих я посвящаю!
Мужчин умеете любить!
Добра-любви-тепла желаю!
Под мирным небом Вместе жить!
Май- июнь 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795764
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 16.06.2018
Я так далеко, на краю пропасти стою.
Не смотри мне в глаза, я себя не узнаю,
кто мне скажет кто я? И молчи....
Ветер, спой мне песню, два слова- Только живи.
Пройдись со мной по было и по будет.
Закрой глаза, ведь время никогда не забудет.
Так далеко от всех, так близко от себя
просто пойми где был я. И где теперь я?
Менять настоящее, когда даже зеркала врут
просто упасть, или вспомнить где ждут.
Такой похожий на меня, но давно уже не я
идеальная история для не очень идеального стиха!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785875
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 16.06.2018
І сон, і дійсність змішалися в бутті,
Вертепом крутиться ця карусель.
Хоч люди вільні і вже не в заперті -
Руйнується життєва цитадель.
І опинились у якісь пустелі,
Пісок пече в підошви голі ніг,
А натовп десь далеко на орелі,
Коли ж він вийде з чаду на поріг?
Щоб добрим став господарем нарешті,
Щоб правда сіялась і стерлась фальш.
Щоб в рідному краю цвіли черешні,
Щоб душі огортала пастораль.
Перебираємо пісок пекучий,
І віримо в оазис у серцях.
Нам так потрібна всім тепер рішучість.
Народе, подолай симптомний страх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795770
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 16.06.2018
Целуешь нежно, жадно, острогубо и остроглядно
и совершенно невозмутимо
рисуешь только тебе известные масти
на загорелой спине и смуглых скулах
тонким пунктиром.
Автор: Оксана Шпиталь
..........................................................................................
Я разчекинюсь /по мотивам/
На смуглых скулах – пентакли, жезлы, а по загару - мечи и чаши…
Твои пунктиры слегка облезли, но, в целом, катят для вернисажа.
Уже наелась вина и сыра, а ты, голодный, рисуешь дальше,
Напоминаешь ты мне вампира, как жаль, не знала тебя я раньше.
Невозмутимый и острогубый, мой нежно-жадный и остроглядный,
Ты мой котёнок, тигр саблезубый… Я будоражусь, когда ты рядом.
Факсимиле мне впечатай жирно, чтоб закружило и завертело…
Ты мажешь грубо, не ювелирно… Забыл? – не холст я, живое тело,
Нет, мне не надо таких художеств - я вся в узорах… Имей же совесть!
И я не вижу с собою схожесть, уже нет места, совсем, ну, то есть,
Всё просмолилось от фейерверков… Наверно, хватит огня мне, Боже…
Пока мне кожу не исковеркал, я разчекинюсь – себе дороже.
История cоздания стихотворения:
Автор: Оксана Шпиталь
Целуешь нежно, жадно, острогубо и остороглядно
Целуешь нежно, жадно, острогубо и остроглядно
и совершенно невозмутимо
рисуешь только тебе известные масти
на загорелой спине и смуглых скулах
тонким пунктиром.
И уже охрипшая от таких недетских художеств,
вкусившая что-то лучше вина и сыра,
я прошу: "Дай мне больше этого огня, Боже,
и введи в летаргию,
коли это мне все снилось."
Чем грубее мазок, тем ярче животрепещет
и взрывается в животе просмаленным феерверком,
а на холст наши сплетенные тени хлещут,
и меня будоражит, корчит, кружит и вертит.
И жирную подпись впечатать бы метко
симпатическими чернилами.
На обугленном страстью теле найти бы место.
Зачекиниться.
И с чистой совестью уйти с миром.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795773
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 15.06.2018
уйди сквозь ночь и будь такою
уйди во мрак, и бес с тобой
ни капли слёз, где надо плакать
там нету в душах ни ч***а
казалась сказкой твоя неправда
врезалась песней в следы оков
срезала стебли людей ***
не понимая, что дал, то взял
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765891
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 15.06.2018
Конвалія дика …
Небес аромат …
Певно так
Пахне
Щастя …
І зове, і щемить,
І буяє, як жар,
Ця весна
Не
Рання …
Я, невільник, лечу,
У дрімучі ліси,
За моря,
Океани,
Все шукаю те місце,
Де міститься рай,
Незабутий
Богами …
І рідіють ряди
Ще не пройдених скал,
І моря
Обміліли,
Скільки Всесвітів я
Мушу ще обійти,
Долетіть щоб до
Мрії?
Упросить, залякать,
Написати, змогти,
Життя своє
Стерти,
І піти, полетіть,
Знов дістатись небес,
Щоб відкрилось
Серце…
Лише зараз і тут,
Лиш з тобою, в тобі,
Лиш в цю мить
Щоб
Стрілись,
Але так, щоби небо
Злетіло з орбіт
І впала
До ніг
Зірка …
Щоби вічністю стала
Кожна мить,
Яку разом
Ми
Пройдем …
Щоб хилились дерева
Нам настріч
І травою
Стелилось
Сонце …
Від щастя сміятись
І плакати теж,
Щоб душа
Оживала …
Щоб життя дарувало
Щасливий букет
Аромату
Небесних
Конвалій …
Інших я королівських
Не хочу шат,
І іншої
Ролі …
Не втішити жінку
Порожнім словам,
Як нема
Любові …
Конвалія дика …
П’янить аромат,
Як дарунок
Бога,
Певно пахне так щастя
На небесах,
Коли стрілись
Двоє …
17.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718786
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 15.06.2018
Як тільки пригрівало весняне сонечко і з"являлися перші проталини, ми
з друзями вирушали до лісу.Там в долині біля лісового озеречка росла
розлога стара верба.Ми усі її називали кривою.Мабуть тому, що гілля
нахилялося аж до землі, а один великий відросток стовбура був низько-
низько у вигляді гойдалки.Ми сідали на нього відпочивати,коли втомлюва-
лися,находившись стежками весняного лісу.
А ще що нас приваблювало тут, це широка галявина,де першими з"являлися ніжні підсніжники. Їх було так багато,що вони білим килимом
вкривали всю землю.Ми ступали поміж них дуже обережно,щоб не насту-
пити на голівки тендітних перших квітів.Зривали по кілька,щоб принести
додому,але ніхто не насмілювався рвати їх з корінням-цибулинкою.Якщо
ненароком і висмикувалися із вологого грунту,то ми садили їх назад.Добре
пам"ятали настанови старших: якщо кожен вирве хоча б по одній цибулинці,то через кілька років не стане на нашій улюбленій галявині
жодної біленької весняної квіточки.А цього дуже не хотілося.
Приходили ми сюди й пізніше.Коли на зміну підсніжникам з"являвся ряст.
Його червоні,рожеві,бузкові та білі квіточки нахиляли свої пелюсточки
один до одного,ніби про щось таємниче перешіптувалися.І п"янкий аромат
медунки вітерець розносив далеко-далеко.Ми брали кілька іі пелюсточків
і насолоджувались приємним смаком,ніби справжнім медом.
Влітку теж бували на цій галявині частенько.Сиділи на вербовій гойдалці,
комфортно почуваючи себе в холодочку зеленого намету,який утворювався з листочків верби.А ще збирали суниці,що визирали з-під
зелених капелюшків.Їхні кругленькі личка засмагали на сонечку і аж
просилися до рота.
Посеред озерця на чистому плесі плавали дикі качки.Ближче до берега
звивали гніздечка куріпки.Вони уже так до нас звикли,що й не боялися,
не ховались,а вільно почувалися на своїй території.
Бувало,що ми збирали при березі ряску для домашньої птиці.А коли наші
каченята підростали,ми вигонили їх поплавати на лісове озерце.Адже
мешкали поруч з лісом.
Одного разу трапилась навіть така чудасія.Висиджувала у нас вдома качка каченят.І одне серед них виявилося малесеньке та чорненьке.А
коли підросло,ми побачили,що воно дуже схоже на дике.То,звичайно
був результат прогулянки наших качок по лісовому озеречку.
Восени на лісовій галявині біля кривої верби теж краса неймовірна.
Її листочки жовтіли,падали додолу,вкриваючи жовтим килимом землю.А
неподалік,прикриті багряним листом,на пеньках красувалися темними
капелюшками товстоногі опеньки.Не можна було їх минути й не запросити до кошика.
Лише взимку ми не навідувалися сюди.Але з нетерпінням чекали весни,щоб чимскоріш бігти до улюбленої лісової галявини,яка гостинно
зустрічала нас,стелячи під ноги білий рушничок,розшитий підсніжниками.
А стара крива верба знову колихала наше безтурботне дитинство на
своїй зручній гойдалці.І все починалося спочатку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723243
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 14.06.2018
Он полон планов,
Горд собою,
А за окном уж
Смерть С Косою...
Уходят дни, а с ними Люди,
Всё больше верных, самых преданных Друзей,
Уносит, словно в вихре вьюги,
Ужасный Хронос, сквозь Века шагающий Злодей.
---------------------------------------------------------
Он думал, что нашёл Удачу,
А встретил Злую Смерть,
Цветы Не Кричат, они Горько Плачут:
Ему Уже Не Взлететь! ! !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792225
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 14.06.2018
відібрала тебе у снів
і більше не чула пісні,
і більше не чула слова -
я все віддала.
за тебе.
________
залишила тебе собі,
забула всі наші пісні
та не забула слова -
все тобі віддала -
так треба.
___
нікого немає.
він більше нічого не має.
і знову...
моє - не збулося.
[i]твоїми ходила стежками,
твоїми хворіла думками.[/i]
здалося...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755515
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 14.06.2018
В горнятку долі
Преповно смутку,
В горнятку долі
Лиш крапля щастя.
До краплі щастя
Припала хутко.
А смуток, думала,
Зіп"ю вже потім.
Зітхнуло щастя,
Сказало тихо:
"Мене не пий,
Зостав на лихо.
У тебе смутку
По вінця у горнятку..."
А я не слухала!
Не прислухалася...
Краплину щастя
Спила одразу.
А смутку...
Донині випити
Не можу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715933
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 13.06.2018
слова — лиш папірці,
нестерпні кілобайти...
пливу я по ріці
зі слів, в які ви граєте.
пливу й не бачу дна,
вже вуха у намулі...
та правда лиш одна,
яку ви не збагнули.
мільйони звуків
і жодного про тишу.
лиш галас рухів...
я шум тобі залишу.
21.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747147
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 13.06.2018
Прочинило сонечко вікно
І краєчок неба обагрився –
Ранок то розлив своє вино,
І мов долі, тихо підкорився.
Посміхнулась росами трава,
До квіток уперто залицялась,
Ранок птахам очі промивав,
Як «ку-ку» зозулине озвалось.
Ще вітрець дерев не зачіпав,
Мов боявся потривожить сон їх,
Тиху радість в груди наливав.
Зустрічаю сонечко босоніж.
21.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674886
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 13.06.2018
А ця пустеля зовсім не пустеля,
Лиш зовні пече сонце без води.
Бо під піском стомилися тунелі
Від суму, страху, туги і журби.
Заснув солодким сном душі Везувій,
Сховавши свою сутність під піском
І віддалився Всесвітом Меркурій
Для стомлених очей, що під вікном
Шукають у зірках свою надію,
Шукають у піснях свою любов,
Шукають та знаходять свою мрію,
Але втрачають в пошуках всю кров.
І трепетно, і біль все розриває.
Пече без тебе сонце у раю.
Коли і серце ноти забуває
Згораю я і на очах паду.
Паду, любов летить із журавлями,
І спогади у вічність утекли.
В пустелі річка не тече пісками,
А всі дощі потішили й втекли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795400
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018
Холодный снег, похожий на цветы,
В твоих руках таких нетерпеливых,
В речах безумных, ласково-игривых
Касаниях, где властелин лишь ты.
Холодный жар и обнаженный нерв
На нежной и благоуханной коже,
Расцветшей нежно-розовым, похоже
Твой мир не отражает полумер.
Холодный день и полночь холодна,
Но тает лед душевный; обжигаясь,
Тянусь губами, медленно касаясь...
Всего тебя испив опять...до дна.
15.05.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666108
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 12.06.2018
Ми починаємо старіти
Десь о 22-ій,
У когось зморшки біля губ,
У когось біль у грудях.
У когось в грудях чорний птах.
У когось щире серце...
Це не важливо все, це так -
Сьогодні є, а завтра стерте.
І по стерні гуляти босим -
Напевно, вже минуле.
Жінки не заплітають коси,
Вони їх всі утнули.
Жінки катаються з горба,
Бо згадують дитинство.
Де ділась їхня худорба?
Де молодість? Це вбивство?
Я думаю, що у старих
Жива душа і тіні.
Погляньте в дзеркало своє -
там у очах постійні
Літають світлячки добра,
Там сонце, там турбота.
Там мати сина обійма,
Там... нескінченна врода.
Незламність, ввічливість, тепло,
Там кольорові барви.
І хай посивляне чоло,
Але й старі ми ГАРНІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792375
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 12.06.2018
У світі цьому, витканому з болю,
Образ, брехні, пліток, поневірянь,
Важливо залишатися собою
Й самим не переходити цю грань.
У світі цьому, плетенім із заздрості,
Де топчуть душу, нищать почуття,
Важливо не забути всі ті радості,
Які щодня дарує нам життя.
У світі цьому, шитому із підлості,
Де брат на брата з піднятим ножем,
Нам так важливо не згубити гідності,
На варті правди стати із мечем.
Нехай цей світ і зрошений ненавистю,
Добром світити маємо у нім,
Не допускати до душі миршавості,
І відповість взаємністю нам він.
© Зоряна Кіндратишин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795257
дата надходження 11.06.2018
дата закладки 11.06.2018
Кожному свій прапор
І своє знамення
Свій путь
Душі окреме ймення
Власний вибір
Власний поворот
Збірник доленосних нот
Кожен витвір
Шедевр сам пособі
Чи то професія, чи хобі
Чи просто мить душевного пориву
Чи сенс мистецького прориву
Кожен творить, як сам може
Одне життя на інше аж ніяк не схоже
І сам у цій життєвій круговерті
Кожен тяне свій квиток в конверті
І сам вирішує майбутнє
Стира минуле
Запомина присутнє
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586303
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 11.06.2018
Бринять у тиші запашних садків
Твої колись несказані слова.
З напів забутих вже рожевих снів,
Мелодія чарівна ожива.
А літній вітер мрії колиса,
Так тихо – тихо щоб не розбудити…
Тремтить гаряча на траві роса
Довіри закінчилися кредити.
Спішать роки, на згадку нам лишають,
Рубці розчарування і образи,
У тиші ночі тихо помирають
Несказанні колись слова і фрази…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794295
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 11.06.2018
Пообіцяй собі, що більше ніколи
не вивернеш душу навиворіт,
Люди надто черстві , колючі,
серця їхні
подібні вулкану,
Почуття ховають в красиву коробку
і від холоду осипається цвіт,
А любов залишається
за межами дому
й чужого паркану.
Пообіцяй, що більше ні на йоту
не поділишся
пшеничним теплом,
Цього не оцінять
і буде нестерпно
тебе боліти.
Допоки хтось не наповнить тебе
з середини
м’яким світлом,
Допоки хтось особливий
такий
не посадить в душі
твоїй квіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785252
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 10.06.2018
НЕ МОДНО
Не модно, как-то неудобно…….
О Боге перед всеми говорить.
По правде, мы с Ним не знакомы,
Нам говорят: посредник должен быть!
И тех «посредников» за мзду без счету,
Здесь каждый быть незаменимым норовит.
У каждого о личной выгоде забота –
По сути, до сегодня к Богу путь закрыт.
Сын Бога приказал учить других бесплатно,
Радеть о мире и врагов неграмотных любить.
В ответ на зло добро творить, понятно,
Не только для себя, для всей общины жить.
Сегодня мы живём бессмысленно, как стая.
И ни о чём стремимся говорить,
Серьёзных тем стыдливо избегаем……
Поэтому цветёт меж нас мошенник и бандит.
Мы чувство долга извращенно понимаем,
Ведь созданы для мира, всех любить.
Не с поднятою головой идти в могилу,
Чтоб казнокрад спокойнее мог жить …..
Всю жизнь мы роскоши чрезмерной избегаем,
Умеем жить почти что в нищете,
А спать спокойно так и не умеем –
Страна в опасности – всегда, во всём, везде!
Сын Бога дал совет: - Исследуйте Писанье,
Узнайте правду как достигнуть мир.
Род человеческий затерянный враждою
И касту фарисеев возглавляет злой кумир.
Иоанна 14:29,30; 16:11 «Я заранее сказал вам то, что
произойдёт, чтобы, когда это произойдёт, вы поверили.
Я уже не буду много говорить с вами, потому что идёт
правитель этого мира. У него нет надо мной власти.
Потому что я иду к Отцу и вы уже не увидите меня;
и, наконец, о суде, потому что правитель этого
мира предан суду».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750058
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 10.06.2018
Сколько нужд
Безутешных желаний
А ведь все здесь пропитано мглой
Так зачем? Эти годы скитаний
Все попитки считаться - собой?
Я не жду не любви, ни радушья
К моим взорам, тщедушним словам
Все вокруг - есть петля для удушья
Все вокруг - это путь лишь к слезам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568416
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 10.06.2018
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 10.06.2018
Коснулся сон моей постели
и налетели чередой
виденья. Показать успели
мне бой кровавый за рекой,
услышал дикий рев снарядов
так близко. Рвут весь шар земной.
Мне реку переплыть бы надо,
но не дойти. Там бой стеной.
Летят осколки от разрывов...
Но открываю я глаза
и тихо все. И я счастливый.
Я плачу тихо. И слеза
непроизвольно набегает,
воспоминания несет
и боль у сердца затихает.
Такой идет круговорот.
И я боюсь опять забыться
в воспоминаньях этих снов,
как будто в бездну провалится,
в кошмарный ад. Но я готов!
Скажи, кто надомной смеется?
Кто хочет, чтобы я молчал?
И мне так грустно. Сердце бьется
от этих страхов по ночам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792383
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 10.06.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.06.2018
Розбите серце, і весна, і сила,
Що дає людині нетілесну змогу,
Стерпіти все це і не згоріти в прах!
Не заради нас – а заради Бога,
Повік молитись буду – лиш для Нього…
Втрачаю сонце і без того –
Ступити крок не маю змоги.
Болючі рани, а більше страх!
Усе ятрить і ломить тіло…
Та все зійде воно на прах!
І наче зовсім не боліло!
Те сильне тіло,
Що мужньо муки всі терпіло,
Та не зітліло, а залишило
Далекий слід на небесах...
2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496520
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 09.06.2018
[i] Ми зустрілися о п'ятій, біля переходу. Віяв теплий вітер, а сонце ховалося за деревами, час від часу позираючи на людей, проводжаючи їх ясним поглядом і гріючи своєю добротою. Але я відчула щось інше. Це почуття поглинуло мене повністю і не відпускало до самої ночі. Я чула твій запах,слухала твій голос і мої очі не втрачали жодного твого руху. Ти говорив про осінь, хоча вже третій місяць сипле зима. Але твої розповіді були наскільки теплі, що жодна ковдра так не гріє морозним днем.
Ось ми вже дочекалися вечора, а здається, що пройшла лише хвилина, як швидко йде час. Ти єдиний хто знає мене, мене справжню, але ти не здивований. І це, напевно, і чарує в тобі, притягує, тримає, перевертає все всередині, знову, і знову, і... знову. А навколо падає сніг. Вкриває нас білими-білими хвилями, робить нас пухнастими та чистими, майже святими.
Я бачу як світяться твої очі. В них немає нічого крім криштальної правди, але вони так близько. Так тихо і так швидко мене полоняють. І я вже повністю там, в твоєму світі, літаю серед загублених мрій, надій і задумів. І невже я — частина тебе? Невже? Як довго я цього прагнула. Ти ж і сам про це знаєш. Скільки хвилин було втрачено даремно, адже могла провести їх з тобою. А зараз ти за крок від мене і цього достатньо щоб бути щасливою.
Та в нас залишилось лише дві години. Ми більше ніколи не побачимось, правда? Ти завжди говорив мені це, з самого початку ти попередив, що лише один раз ми будемо щасливі. І ось цей день майже закінчився й час повертатися назад, у свою реальність. І далі впиватися лише словами. Я думаю варто сказати тобі, що [u]я тебе кохаю[/u]. Пам'ятаєш як почув це вперше? Шкода, що то була не я. Не думай що я колись забуду ким ти став для мене. Ніколи, чуєш, ніколи більше не повертайся. Саме такою має бути наша історія. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554277
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 09.06.2018
Я - буду Вашими очима,
Я - буду пара ніжних рук,
Я - є розарій! І троянда!
Я - є незмінний серця стук.
Я - буду Вашими віршами,
Промінчик світла і тепла,
Під голубими хмарками,
Чекала я усе життя...
Я - буду Вашими роками,
І сотні доз мого кохання...
Зігрію в холод Вас губами,
І напою з троянди чаєм!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724642
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794903
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 08.06.2018
Голос твій. .
Такий цілющий голос твій,
як мед, як трави, як напій...
Напій солодкий для душі,
З весняним запахом вночі.
Бачу струмочок джерела,
Де так хлюпочеться вода,
І чую голос мов у ній,
А голос той, як голос твій.
Під вечір глянула у небо,
Знову згадала я про тебе.
А місяць в небі молодий,
Зворушливий і мовчазний.
А серце моє любить твій
Голос ніжний, чарівний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777213
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 08.06.2018
У суєті днів буденних
П"ємо своє вино щоденно.
Живемо завжди у тривозі
І падаємо вечорами у знемозі.
Знемога після днів важких,
Тривога за рідних і близьких.
От так і проліта життя щоденно
У суєті днів буденних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693993
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 08.06.2018
Духи лісу
Я йду поміж столітніх дубів,проходжу повз стареньку берізку,вдихаю свіже повітря,в якому пахне меланхолією осінь,вдивляюсь в сіре небо вкрите пухнастими блідо-синіми хмарами,які немов гори нависли над лісом.Мені самотньо...хоча ні.Зі мною духи лісу...
Ось полетів дух вітру...Він розтріпав моє волосся,ніжно торкнувся щоки і бавлячись опалим листям закружляв вихором,здійнявся аж до верхівок майже голих дерев і стрілою промчався понад землею...Ось дух землі...Ось дух води задзвенів струмочком кришталево-чистої води...Ось дух самої осені виглянув із-за хмар і подивився на мене журливими очима,мовляв: “Прости за цей холод...така моя суть,як і твоя-бути людиною...”
Я йду далі...вглиб лісу...Тут тихо,спокійно...моє серце тихо стукає в грудях,задаючи ритм всьому організму...Душа мовчить,вона заспокоїлась...Я йду по стежці,вкритій червонувато-жовтим із прозеленком листям.Духи лісу слідують за мною...вони оберігають мене і я це знаю.
Старі берези похитуються в різні боки,немов танцують якийсь дивний стародавній танець...танець осені чи приходу зими.Останні птахи,які ніяк не розлучаться з рідним краєм поодиноко кружляють над нами.Я знову дивлюсь на небо,вдивляюсь в його сірі осінні сумні очі...здається,воно от-от заплаче...його тяжкий проходний подих бентежить...Сумно...тяжко...скоро прийде зима і природа засне аж до весни...З нею засне й моя душа...
Та духи лісу не заснуть.Я прийду до них і вони зігріють мою замерзлу душу...я вже не буду така одинока...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458470
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 08.06.2018
Не пишется, молчит мое перо,
И рифмы не сливаются на строки,
Кружит покой, разорвано звено,
Притихли необузданны пороки.
Ликует время, день как день,
И с разумом не спорит сердце,
И где-то заблудилась моя тень,
Быть может отдыхает в этот вечер.
Не пишется, не вяжется в одно,
Переплетаются бессмысленные строчки,
На лист бумаги капнуло вино,
И запятые превратились все на точки.
Пусть мир кружит себе на стороне,
И ничего кругом не происходит,
Сейчас никто и ничего не нужно мне,
Наверно так поэзия уходит.
Лю...
07.06.2018
Ничего личного...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794778
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 08.06.2018
Не в тому річ, що відбуяло літо,
Що осінь губить золото із пліч,
Що весни не чарують дивоцвітом...
Не в тому річ...
Не в тім печаль, що молодість, як пташка,
Випурхує з гніздечка в сиву даль...
І серденько - сполохана комашка...
Не в тім печаль...
Не в тому суть, що світ гнилий-жорстокий,
За правду й віру душу розтрясуть...
І що життя - лиш терни і неспокій...
Не в тому суть...
У чому ж річ? Хто винен у недолі?
Самі тчемо стежину з протиріч,
Де слід-зернина губиться поволі, -
У тому річ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794768
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018
І знову день... І знов осіння ніч...
Втікає час краплинами-дощами.
Спадає шаль з тендітних моїх пліч,
Обіймами мережана твоїми.
Уявними... Сліди минулих слів
Засипить осінь листям... А у серці
Відлуння їх і зустріч поглядів
Залишаться назАвжди моїм скерцо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529063
дата надходження 10.10.2014
дата закладки 07.06.2018
Как глупо умирать от ран,
Стекая кровью от сердечной боли.
И знать, что чувства все - обман,
Но не стыдиться неприглядности своей жестокой роли.
Счастливый тот, кто чувства обнажает,
Кто не боится ран, насмешек,
Тот, кто открыто любит, обожает,
Кто королевой возвышается среди обычных пешек.
А как же те, что за любовь
Одели на себя венок из терний?
Замаливая эту боль,
Упавши на колени на вечерней!
Не думайте, что счастливы они,
Когда улыбкой светятся глаза.
Секунда - и погасли все огни,
А по щеке невольная слеза.
Но не жалейте их!
Они ведь сами выбрали свой путь.
И, как бы не устали,
Они не сядут отдохнуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240901
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 07.06.2018
Небо хрустит скорлупой, прочь срывая замки с петель
Ветер свистит закипающим чайником на плите
Маленький Цахес, как разглядеть тебя в темноте?
Ты мучишь меня, а я снова думаю не на тех.
Зеркала в коридоре ума от Тарковского до Ажа́
В кровь разливается лунных лучей ледяной ушат
И по швам расходятся шрамы, будто бы сто ужат
Делят жатву. И остаётся - скорее бежать.
Но бежать куда мне?
Спотыкаюсь на первом же непривычно лежащем камне
Голоса осени наперебой шепчут мой анамнез
Пока стёкла глазниц в отраженьи ножа
Предательски дребезжат.
Стены сужаются в ноль, многоточие, ядерный взрыв
Звуки доносятся сквозь плащаницу сухой листвы
Чайник молчит. Похоже, что выкипел или остыл
Свет фонарей за окном лелеет зимы холсты.
Ты понимаешь, что схватки будут ещё не те
Путь к грешной гордыне или к духовной святой нищете
Словно твой Бог спускается вниз —
О себе напомнить.
И он унесет тебя на щите
Но не сегодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793495
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 07.06.2018
Так, значить всім можна
тільки мені не варто:
буде душити втома,
рани солитиме зрада.
Тож, не тривож серце
і не впускай в душу.
Води, холодної, відерце -
на голову - рятівним душем.
Правда кровить, знаєш,
От тільки ріж - не спиняйся.
Ти ж мене не вбиваєш,
Сильнішою стану... здамся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794621
дата надходження 06.06.2018
дата закладки 06.06.2018
Люблю незвичність і кохаюся в таланті,
Оригінальність в світі щиро поважаю -
Від спілкування з ними побуваю як на святі,
Дивлюся, слухаю, любуюся й вивчаю.
Краса врятує любий нам гріховний світ,
Незвичність в нім торує майбуття дороги,
Талант підносить нас усіх і визначає зліт,
Оригінальність, як зразок прийдешнього від Бога.
Нехай співають радісно весняні солов’ї,
Сади цвітуть і творяться незвичнії картини,
Вирує щастя на своїй, оновленій землі,
Життя дарує своїм дітям Ненька - Україна!
7.05. 2018р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791780
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 06.06.2018
У мене в голові люди живуть, багато різних людей, найбільше з минулого. Я часто з ними розмовляю, сперечаюсь, щось доводжу, хоча це давно не має жодного сенсу.
Вони починають говорити до мене в стресових ситуаціях, навіюють страх того що сталось, доводять до істерик своїми словами...
Деколи, я розмовляю з людьми з теперішнього, розказую про свої справи або ділюся з ними своїми проблемами, переживаннями, зазвичай це мої найкращі подруги в цей відрізок часу, так як все змінюється, і навіть я.
Тільки от, втіхи більше не відчуваю від цього спілкування ...замість того щоб з Богом говорити, я з ними балакаю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741935
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 06.06.2018
[img]https://pp.userapi.com/c636627/v636627008/58efc/sEXCKNVclBY.jpg[/img]
Такий холодний вечір
І руки крижані.
Хтось дихає у плечі
У закутку в тіні.
То хитра і ворожа
Нічна морозна тьма
Вривається безбожно
У серце, як чума.
Колотить несвідомо,
Руками в груди б’є
Що мучать аж судоми.
(Ну хто така ти є?).
Так холодно сьогодні,
Що ноги ледве йдуть.
Мов пси напівголодні
Вчепились і гризуть.
Немає для рятунку
Ні сил ні каяття,
І ніби за лаштунки
Іде тепер життя...
Тремтить душа надвечір,
Коліна заодно.
Вже в сотий раз про втечу
Ти мрієш все одно.
Про Африку, Європу,
І може інший світ,
Але й туди галопом
Ця тьма тобі услід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721386
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 06.06.2018
Дороги, погляди самотні
І все так просто у безоднню,
Духовно ми такі голодні
Я все життя перемалюю.
Ніхто не розуміє страх
Перед коханням закриваєш очі
Ти так давно блукаєш в снах
А люблю прозорі ночі.
Щоб зірку дістати в долоні
Із нею блукати крізь час,
Хай хвилі у моря солоні
Між чайок не шукаю нас.
Та поглядам чужим дозволю
Думками руйнувати все
Крізь сльози й біль промовлю
Життя моє - пусте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251549
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 06.06.2018
Все початок свій має, і має кінець…
Перейти сто полів нам під силу безкрайніх.
До снаги навіть Всесвіт розлогий увесь,
Пролетіти в думках, взявши крила осяйні.
Почерпну із життя хоч частину порад,
Зокрема, як любити, що дано від Бога.
Як добром оплатити добро і від зла
Відігнати свій намір, стираючи спогад.
Дуже б гарно було заощадити мить
Чудернацької долі, що йде зовсім поруч.
І до купи з’єднати тендітність, що спить,
Відпускаючи серце далеко угору.
Ось він штрих і найперше стремління моє,
Сам будую скрізь плани, мов той архітектор.
Доля то посміхнеться, то знов відштовхне,
Щоб ціннішим був скарб і знайшовся ефектно.
Маю йти до мети, хай ведуть відчуття,
Я знайду, врешті решт, те що довго шукаю.
Поряд люди привітні зведуть до пуття
Всі дороги мої, тільки б ти ще чекала…
19:31, 24.04.2016 рік.
Зображення: http://streamlet.ru/articles/personal-growth/2/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707473
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 06.06.2018
«Я вітру дитя і дощу…»
Леся Геник
Я клопоту давній нащадок,
Зі мною він завжди іде,
У вічних ділах їх початок
Мене кудись знову веде.
Я слід залишаю в тій праці,
Що знов постає без кінця.
Я знаю, що буде і краще,
Ось тільки б спинити життя.
В роботі і долі не видно,
Із неї милуюсь дощем,
Сточились за працею рідні,
На серці без гніву, лиш щем.
Веде у майбутнє дорога,
Іде безкінечне життя.
Я мокрого літа тривога,
Я вітру прудкого дитя.
23.04.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661534
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 05.06.2018
Мы с тобою словно ре минор и фа диез,
Ты бухгалтер для меня, я твой 1 С.
Я не знаю, где ты, набираю СМС,
Нет ответа, как всегда, звонить в рельсу?
Будь-то в лес забежал, и не выбраться.
В сердце кинжал, ишь, не вырвется.
Не верь самцам, которые желают
Затянуть тебя в постель, и много обещают.
А-а-а-а, шесть утра,
Ты так домой и не пришла.
В душе моей живет тревога.
Коридоры, двери, окна, коридоры,
Лабиринты-отношения, как паранойя.
Может, ты меня, увы, не достойна,
Может я тебя просто не понял.
Ну и что, что я вижу этот мир иначе,
Ну и что, что настроение рывками скачет.
Однозначно, по тебе схожу с ума я,
Для меня ты самая-самая.
Небо тоннами дождя рухнет вниз,
Разум говорит, остановись, остепенись.
Плиз, я так хочу твои веснушки видеть рядом,
Каждый день возле моих губ.
Глуп, возможно, безумец может,
Имел неосторожность сказать тебе всё.
Еще пару месяцев судьба пусть потревожит
Спасибо тебе жизнь, что я урок усёк.
Коридоры, двери, окна, коридоры,
Лабиринты-отношения, как паранойя.
Может, ты меня, увы, не достойна,
Может я тебя просто не понял.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487642
дата надходження 23.03.2014
дата закладки 05.06.2018
Розучився писати вірші,
Та навчився любити грози.
Став від цього я краще чи гірше -
Тут ніхто сказати не в змозі.
Розучився любити зорі.
Бо немає у них потреби.
Що ті зорі коли без тебе?!
Ну а мрії у мене хворі.
Розучився читати очі,
Та навчився читати душі.
Бути поряд щодня, щоночі,
Так приємно, що просто мушу.
Я навчився тебе любити.
І від цього в душі тепліше.
Та одного не зміг зазубрити:
А щасливі ж не пишуть віршів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662091
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 04.06.2018
З дитинства в мене був сусід,
Нічим значним не вирізнявся.
В селі роботи не знайшов,
Тож жити в місто він подався.
Минули юності стрімкі роки,
Все рідше Гриць в селі з’являвся.
Із сумом дивляться в вікно батьки,
Та він додому шлях вже забувався.
Недавно в місто я потрапив на авто,
На мене паркувальник очі витріщає.
До нього придивився – це ж Грицько!
Протягує правицю і вітає.
Ну як там мати? Гриць в мене пита,
А в голосі я чую хвилювання ноти.
Та слава богу, поки що жива,
Не відчуває правда синову турботу.
Грицько зам’явся, погляд відвертає,
В мене ж сім’я, робота, діти,
Та й інших справ до горла, вистачає,
Що ніколи і світу божому радіти.
А ти як бачитимеш матір передай,
Палкий привіт від мене і вітання.
А ось іще тримай і їй віддай,
Червонець грошей всунув на прощання.
Обпік мені долоні папірець,
Як міг він так із матір’ю вчинити.
За ласку і турботу батьківських сердець,
Зневажливо грошима відплатити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369956
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 04.06.2018
Музика, виконання і відеомонтаж - Тетяна Мирошниченко
Слова- Тетяна Прозорова
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3KtratUXBCE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794260
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 03.06.2018
Дощ
прохолоду і свіже повітря
приносить;
відлуння років стоголосе
зринає
і падає в пам'ять бездонну;
місяць травневий
готує зелені покоси;
чорну ворону
вихоплює погляд:
"кар-кар" -
полетіла, нема;
букетами квітів
дивує весна,
п' янить
ароматом бузку і жасмину;
як завше,
любов мого серця,
до тебе я лину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794069
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 03.06.2018
Ти давно володар моїх мрій,
Ти — сюжет і головний герой.
Хочеться кричати: «Тільки мій!!!»
Та я просто нулик...Я — зеро...
Випаде на мене шанс — чи ні?
Десь, колись, в наступному житті
Зіштовхнемось у чиємусь сні,
У якомусь з тисячі світів...
Ти мене знайдеш чи я тебе...
Та яка різниця — хто кого?
Сяятиме небо голубе
В розкоші омріяння свого...
І зіллємось ми у чарах вуст,
В дотиках вогненних язиків
В найсолодшій із усіх розпуст
На долоні пройдених віків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739387
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 03.06.2018
Пухнасті котики верби
Світилися, сміялися: -
Весна нарешті сталася!
Горну їх до щоки.
Хто ти і звідки ти?
Дощем прийшов з яких країв?
Мене ти зрозумів без слів,
Бо ти – мої думки.
Весна співа в саду,
Розквітла абрикосами.
Її пелюстки росяні
Для тебе я знайду.
Гаряча кава – на столі.
А блиск очей – ще гарячіш.
Як квіточку, любов хутчіш
Ти подаруй мені.
Ми пишемо романс
Під шепіт крапель за вікном,
Щоб не здавалося це сном.
Ми маємо цей шанс.
Хто ти і звідки ти?
Дощем прийшов з яких країв?
Мене ти зрозумів без слів,
Бо ти – мої думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418249
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 03.06.2018
Залишайся будь-ласка, назавжди,
На столi фiлiжанка iз кавою,
Сигаретну прийму я залежнiсть,
Хочу разом проводити ранок .
Я у скроню тебе поцiлую, збережу всi iнтимнi сонети,
Лише щире та крихiтне "варто ",
А я буду вище за небо..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659412
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 03.06.2018
Ми не бидло й не раби,
Досить нам уже ганьби,
Піднялися за свободу,
Долю гідну для народу
І сьогодні він не згас
Волелюбний дух у нас.
Він не жевріє - палає,
Шлях до волі осяває.
Нині нас уже багато.
Воля буде! Буде свято!
То ж тремтіть усі іуди
Не сховатись вам нікуди.
Суд гряде і Божа кара
Ворогам, що ніби хмара,
Оточили звідусіль,
І прицільно бють у ціль,
По повсталому народу,
Що виборює свободу.
11.11.2017р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784563
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 02.06.2018
щосили думаю про те
як гуща кави на дні чашки
будує долю і мене
кидає в піт веде в монашки
невже моє життя то гра
без виграшу і без подарка
невже я просто відмира
як ті малюнки дивні кари
ворожці вірити чи ні
шукати правди між думками
боюсь зробити зле собі
не виправдати віри мами
добитись чогось без гроша
любити когось без надії
а гуща каже вже нема
одні суперниці і змії
немає друзів і тепла
чекай укус у цей вівторок
щось змінить все твоє життя
але не вір у порятунок
щосили думаю про те
як далі жити далі жити
невже усе навкруг пусте
батьки і діти....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352401
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 02.06.2018
Царапаючи твою душу
Сама і залічити мушу.
Залити рани саме тим,
Що потребуєш,лиш ти один.
Незмінно буду я вторити,
Що ладна завжди тебе любити
З дивацькими фантазіями
І різними екстазіями.
Нам вічно йти дорогами лісів
Й переживати сотні днів.
Ми в цьому світі знайдем шлях
Ще, мабудь, в тисячі полях.
Через високі трави перейдем
І вірте на слово, далеко забредем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370274
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 02.06.2018
А межень у снігу...
Зухвала й бунтівна
зима свою жагу
втамовує сповна.
В пуховику земля,
вагою гнеться ліс,
схолоджені поля
у пелену взялись.
Убрались в кожушки
калина, глід, кизил.
Засріблені вершки
у тополиних крил.
А холод і в рукав
забрався, і в колер*,
і за лице щипав
без ніжності й манер.
Зимовий передзвін
вростав в захмарну вись,
струмок і водогін
у кригу зодяглись.
Пороша, як перкаль!
Зимовий антураж.
А холод у кришталь
заковує пейзаж.
*Колер -жіночий комір.
Межень - лютий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777065
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 02.06.2018
Треба жити, не грішити,
І добро творити.
Треба в майбутнє вірити,
І зло пережити.
Потрібно з вірним другом іти,
Який допоможе.
У хвилину найскрутнішу -
Врятувати зможе.
Треба жити, не тужити,
І добро робити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444593
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 31.05.2018
Зацвіла старенька грушка в безліч квіточок,
Кожна гілка, як маївка, а над нею Бог.
Над верхівкою кружляють сині небеса,
Наймиліша, найрідніша - грушка, мама й я.
Перстач* нюхаю, мов бджілка. Ось, ромашок цвіт!
Розпашілося пелюстя, не столочу віт.
Збоку в’язіль конюшинка, у сéрдечка листки,
Я малесенька Галинка, слухаю пташки.
Пролетіло безліч весен, скільки збігло літ,
Не одні вітри торкались цих біленьких квіт.
Підростала я з роками, грушам Медункам,
Малювала осінь промінь сонячним бокам.
Разом з вирієм пташиним обирала шлях,
Полетіла в світ незнаний, де чужа земля.
Поверталась в рідні весни, в незабутній рай,
Бо любила, до нестями - свій батьківський край.
Мати цвітом забілілась, в коси заплела,
А де була біла грушка, виросла мала.
В’ється стежка споришами, назирком біжу,
За собою в сад матусин внученьку веду.
Розкажи мені, бабусю, що це за квітки?
Ось лягай в траву, Іринко, і дивись сюди:
Це – ромашки! Ось, кульбабка, щавель, лобода,
Де росте маленька грушка, була там стара.
А над нею, бачиш, хмарки, мов овечий пух.
Онде, світла і кошлата одягла кожух.
Глянь, хуткіше! - Божі птахи, звати - ластівки.
Тут це місце є казкове, все угледіш ти.
Світ такий, як біла грушка, а над нею – Бог!
Все минає в цьому світі, тільки не любов.
Україна – найдорожча, за усі світи!
Ти сюди, мала Іринко, часто приходи.
[i]Перстач* - гусячі лапки[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791767
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 31.05.2018
Вечоріє. Легкий вітерець, наче дихає море.
Юний хлопець сімнадцяти років у тихім саду
Перший раз про кохання красуні відверто говорить,
Що і небо схилилося, місяць всі зорі роздув…
О, які це слова! Що заслухались квіти і трави,
Навіть різні комашки притишились сповіді цій!
Лиш красуні цей мед як невдала, нещира вистава,
І стійка недовіра у неї на юнім лиці.
«Не кажи що так любиш, – у відповідь каже несміло. –
Не кажи, що довіку любов, – відрізає дівча. –
Чула я вже слова твої вчора, коли вечоріло,
Тільки іншій звучали вони з тим же блиском в очах…»
21.05.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792655
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 31.05.2018
Хоч якби гидко не було,
Я не втрачаю аж нiчого.
Не вiдчуваючи тепло,
Не знаю бiль, на знаю сором.
Хоч якби важко не було,
Я аж нiчого не втрачаю.
Я стану кращою на зло,
Бо вже добра не вистачає.
Хоч не було якби тебе,
Хоч навiть бiльше не згадаєш,
Усе в життi колись мине,
А я, нiчого не втрачаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372667
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 31.05.2018
Годинник цокає,
І стрілки бігають скажені.
Роки гуркочуть
Мовби дикий водоспад.
А сивина лягає,
Срібним порохом на скроні…
Немов не хоче,
Щоб сповільнив хід.
Чоло поорють
Невблаганні зморшки,
Замість дітей,
В дитячій вже онуки сплять.
Вже не виблискують
Старечі очі…
Колись глибінь ідей,
Тепер лиш ківш понять…
Час невблаганний,
Час жорстокий, вічний.
Нещадний володар,
Душі і тіла.
Та він невпинний,
Долі пес покірний.
Живе у буді з хмар,
Над урвищем гірського схилу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372238
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 31.05.2018
Чому сади так швидко відцвіли?
Краса зів»яла і осипалась до ніг.
Чому цю весну не зустрілись ми?
Ти ж обіцяв, скажи, ну, як ти міг?
Чом за вікном заплакали дощі?
І небо сумно дивиться, зітхає…
Не допоможуть нам навіть плащі,
Сльоза холодна наскрізь нас проймає.
Чому і річка щось не так щумить?
Чом не спішить так, як колись, ніби спинилась?
Лише любов нікуди не летить,
Я з нею, просто, на твій потяг запізнилась,
29.05.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793696
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Вранці рано, в день, увечері, вночі
Вуху не чутно та дзвенять мечі
Іде невидима між силами війна
За душу кожну людську боротьба
Йде світлий полк на почорнілий полк
Моторошно в серці, грізно виє вовк
Кожна душа в них в списку, на рахунку
Ти навіть не підозрюєш, не маєш таку думку.
Кожна сила до себе душу тягне,
Хай твоє тіло броню міцну одягне
Стережися, слухай, дивися, вибирай
Від цього залежить твоя дорога, знай!
Світлі сили кажуть: « Будь святою!»
Темні сили манять насолодою п’янкою
Світлі кажуть вір, надійся і люби
А темні пхають і затягують гріхи.
Кожну секунду ти не спи, пильнуй
Цю битву кроваву на собі відчуй.
Думай, коли ти робиш крок чи два
Не відпускай на вітер вироку слова.
Поскладай думки, відшкреби грязюку
Умий своє лице, свою нечисту руку.
Вуха наготуй, щоб Бога почути
І Він не дасть тобі із шляху звернути.
Якби тобі окуляри чудні одягнути,
Щоб ти побачив і міг усе збагнути,
Що це все реально, все оце існує
Нажаль людина цього не бачить і не чує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377802
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 29.05.2018
Певен був, що я значно гірша
Й переконував в тому інших.
Запевняв: «В ній не було світла…
Ні у вчинках, ані в словах».
Усе, що було між нами любов’ю
Чомусь тепер називав по – іншому
Й не раз жалівся своїй наступній
Про незліченність розчарувань…
Не сумнівався: ота наступна
Тобі світитиме яскравіше.
В ній стане вдосталь жаданого світла,
Яке ще вчора в мені шукав…
Та все, що стане начеб любов’ю
Між вами, вибач, назву по – іншому,
Бо ж і в мені колись жило світло
Та саме ти його й затуляв…
Ти зізнавався, що й в тій в наступній,
Ти не знайшов ані крихти світла.
(А що, як в тому не було винних,
Просто не те і не в тих шукав?.. )
Усе, що було ще в ній яскравим
Поруч з тобою чомусь мертвішало
Й вона з душею втікали навпомацки…
От тільки ти їх наздоганяв.
А я вціліла відкрившись іншому,
Бо ж віддалік, знаєш, - тіні слабшають…
В його очах – я є значно кращою,
Аніж хотілось б того самій.
Та я б не взнала любові глибшої,
Якщо б не зрадив мені із іншою.
Нехай й твій світ колись так зніжнішає…
Нехай знайде те, чого шукав.
…Любов весніє в мені усмішками…
Любов, яку ти заколисав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769563
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 29.05.2018
Перехожий, чому сумуєш?
У міста поспіша весна.
Перехожий, куди прямуєш?
Може нам по дорізі, га?
Перехожий, давай у вальсі
Закружляємо по дахам.
Перехожий, повірмо в щастя
І не піддамося манівцям.
У житті багато перепон є.
Та, без сумніву, здолаємо усі!
І нехай дороги наші різні.
Під одним нам небом далі йти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326064
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.05.2018
Квітникарю, прошу́, загорніть мені жмуток весни
В шурхотливу газету! Візьму оберемок духмяний,
Пробіжусь під дощем аличево-шовково-хмільним
І нитками його позатягую давнішні рани.
Квітникарю, прошу́, загорніть мені кращий – он той…
Я сьогодні від щастя така неприборкано-п’яна,
Ніби взяла і виграла сонця обійми в лото!..
І дорога моя мерехтить, мов гладка порцеляна!
І сліди, мов уламки розбитих на друзки свічад,
Віддзеркалюють клаптики свіжо-бузкового неба!
Розтинаю повітря, а пульс торохтить невпопад,
І судини мої стугонять, мов напоєні стебла…
І душа – обважніле від цвіту живе деревце,
Що радіє отій життєдайній намоленій зливі!
Квітникарю, прошу́, загорніть мені щастя оце –
Не зада́рма, а так –
за усмі́шку,
за очі красиві!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576425
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 29.05.2018
Лист від тебе мені прийшов,
Та я його не відкриваю.
Лист від тебе мені прийшов,
Та зради тобі не прощаю.
Із сльозами на очах своїх,
Далеко його заховаю.
Лист від тебе мені прийшов...
Може колись і прочитаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793414
дата надходження 27.05.2018
дата закладки 27.05.2018
Музыку писал не я, но слова мои, так что советую сначала прослушать моё исполнение этой песни что бы был понятен ритм стиха.
Открыл окно и солнца свет, мне бьёт в глаза,
Стоит обед. И мыслей нет - один лишь бред.
Ну чем заняться мне?
Нечего делать, лежу как лимон,
Как та берёза что за окном.
Мне нужна ты, а то я умру.
А то я погибну, а то разлюблю.
Белые дни, глупые мысли,
Дайте мне почуствовать жизни.
Что-то придумаю, сделаю чай.
Так может быть прогоню я печаль.
Нечего делать, нечем занятся,
Да и с кровати, влом мне поднятся.
Я инфантилен - не надо судить,
Мне б до утра хотя бы дожить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152355
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 27.05.2018
Нажаль,ти не зможеш-
Мені заборонити,
Тебе любити,
чи себе убити?
На вулицях міста,
так нудно стало
Коли тебе поманили
поїзди і вокзали...
Чекала.
Не знала.
Що можна без упину
Кидати ножами
у рідну спину
Яку ще вчора любила
А сьогодні?
не винна...
ти вибач,
так буває...
мене не вистачає
на очі твої,
вони вбивають...
28.10.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366847
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.05.2018
… А караван іде, іде…
Йому уже давно байдуже,
Що якось десь комусь не дуже,
Йому немає просто діла,
Що жити десь комусь несила,
Хтось вмер від спраги,
Хтось від болю…
Він не чужу, а власну волю
Степенно втілює в життя.
Без сумніву, без каяття
Іде собі серед пустелі.
Десь дім упав, у когось стеля
От-от розійдеться по швам…
Хвостом намалював фіг-вам
І боязко окинув оком
Всі бурдюки, що висять збоку.
Ото халепа! Верблюжата
Щось стиха стьобнули у тата!
Ну, що ж, не варте те тривоги,
Зіп’ятися якось на ноги
І їм потрібно, і братам,
І навіть тим, хто десь отам
В хвості плететься
Звичним шляхом.
Ну, не останнюю ж рубаху
У бійці розірвав сусід!
Тому би вирватись вперід,
Щоб залишити і свій слід
Серед неходженої дюни.
А десь далеко носять труни,
В яких і люди, і дома.
То все мілке, то все дарма.
І караван собі іде…
Чи знає й сам, куди бреде?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340066
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 27.05.2018
Ах, как глупы мы, веря в окончанье:
Пути, любви, проблемы и зимы.
Они – начало или ожиданье,
Предвестник мира на тропе войны…
Ах, как смешны мы, опуская руки,
Когда их надо сжать в стальной кулак.
Пройдя сквозь боль, обиды, слезы, муки -
Низвергнуть оземь свой душевный мрак…
Ах, как светло за поворотом жизни!
И как тепло душе в твоих руках…
Слова пусты, когда застыли мысли,
Ведь можно все прочесть в моих глазах…
31 августа 2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686753
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 27.05.2018
Світанок... Пам'ятаєш наш світанок...
Мелодія дзвіночків чарівна.
Багрове сонце освітило ранок,
То було літо а в душі весна.
М'яка трава і запах конюшини,
У небі хмари наче баранці.
Мій дорогий, коханий і єдиний,
Моя рука лежить в твоїй руці.
Ми йдемо полем зустрічати сонце,
Волошки сині у моїх руках.
І вітряки млинів мов веретенце,
Холодну прохолоду дмуть на шлях.
Ось золотаві промені з'явились
І освітили неба синяву.
В твоїх очах іскринки засвітились,
Я в подарунок їх собі візьму.
І як букет проміння золотого,
Що гріє й ніжить у ранковий час.
На фоні хмар і неба голубого,
Назавжди в парі поєднає нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792877
дата надходження 23.05.2018
дата закладки 27.05.2018
Слова - Віталій Назарук
Музика, запис, виконання - Микола Шевченко
Давно я в чарці бачив дно,
Міцним стає старе вино,
Бо хміль і нині, заповняє душу,
П’янію я, п’янієш ти,
Любов зуміли зберегти,
Кохання наше наше несемо, як ношу…
А, як було колись – давно,
Ми пили молоде вино,
Вечірнє небо, небо дарувало зорі,
Вони злітали із небес
Це було чудо із чудес,
А роси - роси вишивали нам узори.
Усе пройшло давним-давно,
Перебродило вже вино,
Старе вино смакуємо ковтками,
Втекли у даль оті літа,
Де була юність золота,
Що шила-вишила нам доленьку нитками.
В нас не допите ще вино,
Іще відчинене вікно,
Кохання запах ще летить по хаті,
Летять у молодість літа,
Сміється юність золота,
Кохаємо, а значить ми багаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553000
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 27.05.2018
Скільки ж іще їх буде? Розумних, гордих, гарячих.
Тих, хто нічого не значить. Хто не запалює груди.
Хто тебе ніжно цілує. Зранку заварює каву.
З ким тобі просто цікаво. З тим, хто в тобі не пульсує.
Скільки ж іще їх буде? Вірних, чутливих і тихих.
Тих, хто покине у лихо. Мовчки піде і забуде.
Тих, хто не терпить відвертих. Хто буде вічно спішити.
З ким не захочеться жити. З ким не захочеться вмерти.
Скільки ж іще їх буде? Зазнаних, гарних, терплячих.
Тих, хто тебе не побачать. Хто тебе точно осудить.
Хто тебе впише у серце, мов в комунальну квартиру.
Хто іще зникне красиво, та іще точно вернеться.
Скільки ж іще їх буде? Відданих, ніжних і вдячних.
Кого я за все не пробачу. Хто просто в мені перебуде.
Хто просто в мені заночує, допоки тебе не зустріну.
Допоки шукатиму віру. Допоки тебе я не чую..
Заради всього святого,
скажіть мені — скільки їх буде?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510198
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 27.05.2018
БОЖА ЛАСКА – МОЄ НЕТЛІННЕ ТІЛО
Коли помру, вернусь до світу свого й людство вічно – під моїм покровом.
Сім діб моє нетлінне тіло буде для прощання із моїм народом.
Всі зі сльозами на очах про мене говоритимуть лиш добрим словом.
Прийшов не від того я світу, а для того світу й Божого я роду.
НЕХАЙ, ГОСПОДИ, БУДЕ НА ВСЕ ТВОЯ СВЯТА ВОЛЯ.
26.05.2018 р.
Майбутній Володар світу
коронований Господом Богом А. Рогуля (РАЙ)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793258
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018
Паперові,пожовклі листи..
В них ще жива історія кохання
Вони,мов гавані далекої порти
Де живуть на щастя сподівання
Мов наяву постає перед очима
Маскарадний,пишний бал
І незнайомець в костюмі пілігрима
В натовпі шука свій ідеал
Він за талію її ніжно обійме
І невтомно вальсуватиме до рання
Аж поки світанок не збере
Всі маски і невтілені бажання
Він їй проникливі писатиме поеми
І чекатиме на відповідь роки
В доведення кохання теореми
Її ім’ям називатиме зірки
А вона безжалісно мовчатиме
І стос листів ховатиме до скрині
Та іншого захоплено вітатиме
Переможцем у життєвій вікторині
© Леся Приліпко-Руснак,05.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776210
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 26.05.2018
Росичі й русини,
Поляни й древляни;
Предки наші сиві,
Й нинішні кияни!
Древній мій народе,
Щирі українці!
Чи, забули – хто ви?
-Наливай, по вінця!
Повпивались зболено
Злиднями й брехнею;
Мрієте знедолено,
Марите ви нею…
Чи шукає правди хто?
Що, душа бажає? –
Вірності і щирості?
Що, нас всіх чекає?..
Продаємо голос свій
За сотню криваву;
Продавати вміємо
І тата, і маму…
Невже ж задля цього ми
На світі живемо,
Щоб не знати: хто ж то ми?
Куди всі ми йдемо?
Блукаєм примарами
Без роду й коріння,
Нині розсіваємо
По світах насіння.
Там, десь, вкорінилося
Майбутнє народу;
Чи чуємо голос ми
Предвічного роду?
Чи стане колись нам
Усього по вінця?
Проснемось, згадаємо,
Що ми - УКРАЇНЦІ?..
Я маю надію,
Що так колись станеться,
Інакше безродними
В світі зостанемось...
( січень 2010 року ).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449285
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 26.05.2018
Обійми мене
Я так втомився чекати
Коли люди навчаться любити
Людей
Обійми мене
Бо коли ми від себе втікаємо
Щоб не бачити власного зараз
Я гублюся в цій музиці
Втрачаю свій голос
Що колись був м'який і прозорий
Мов веселий струмок
Обійми мене
Бо ще жевріє щось
Що між нами заховане
Чи то в кожному з нас
Десь відлуння від пострілів
Та чи ми вже прострілені
Й мертві
Обійми мене
Так багато ще треба сказати
Один одному встигнути зараз
Бо потім
Нам не встигнути жити
І любові навчитись від іншого
Що не вміє вже пити пісень
Цілим горлом
Мов напій настояний в квітах
Став занадто міцний
Обійми мене
Щоб нарешті навчився я
Дихати
Крізь прострелені груди
Коли тиша наповниться тишею
Знаєш
Це зовсім не складно
Любити людей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512590
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 26.05.2018
Ти все зможеш. Сонце встане
І на тебе ніжно гляне.
Може й дощик засміється,
У вікно твоє приб’ється.
Зможеш – янгол пролетить –
і від злого захистить.
Лиш надії не втрачай,
Гони відчай! Чайник став!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792273
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 26.05.2018
В чужому місті вийшла. Озирнулась.
За темні хмари погляд зачепивсь.
Що хвилювало душу тут забулось.
На мокру землю вечір опустивсь.
Пішла туди, куди звертають рейки.
Куди трамвай ледь скиглячи пішов.
Сюди привезла свою щиру жертву,
Щоб вже ніхто її тут не знайшов.
Тут все чуже, чи варто ще ховатись?
Від себе зовсім, звісно, не втечеш.
За ким іти, до кого тут озватись?
Є суть прощання, та немає меж.
Таке стається, що в чужому місті
Чужі будинки і чуже життя
Так надихають і міняють змісти,
І завершають, знову щоб почать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503792
дата надходження 07.06.2014
дата закладки 22.05.2018
Шепчуть губи ім’я,
Що на серце лягло.
Я, немов немовля,
Все чекаю його.
Бо без нього весна
Й не весна у цвіту.
Бо без нього весна,
Геть втрачає красу.
День хмурніє увесь,
Хоч і сонце в вікні.
Любов має терпець
Та рахує лиш дні.
Коли зустрічі мить
Так жадана прийде.
І життя новий зміст
Ув обіймах знайде.
Заясніє в душі
Чуйний вогник тепла.
Поцілунки міцні
Сум зітруть із чола.
21.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792663
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 22.05.2018
Роки неправди звилися в сувої
Заклякли оглядаючись назад.
Комод у на-пів темнім коридорі,
На нім ключі самітній дублікат.
Під абажуром світло у зажурі,
Тінь на стіні повзе й диха рівно.
Та, зачиняє за собою двері
Без сумніву, впевнена - потрібно...
У серці відчайдушнії вітри,
А протяг замітаючи сліди,
З доріг ,з надій і нездійснених мрій.
Час згадкою для неї тих подій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475952
дата надходження 30.01.2014
дата закладки 22.05.2018
Я вишитий рушник тримаю,
на нім, історія твоя.
Мій рідний ти, Подільський краю,
благословенная Земля.
Рушник розстелимо з тобою,
на нім наш Буг - св’ята ріка.
Скелясті схили над водою,
стоять рахуючи віка.
Рушник розстелимо в дорогу,
Усім хто з дому вируша.
Щоб ви, забули про тривогу,
в дорозі Бог вас вберіга.
Рушник розстелим на порозі,
хто в край Подільський за віта.
Щоб ще приїхать були в змозі,
Подільський край, на вас чека.
Рушник розстелим в чистім полі,
де вишиті на нім стежки.
Щоб ми цінили з вами волю,
щоб незгубили,вберегли...
Рушник розстелим, як дві долі,
як лебедині два крила.
На нім наш хліб, що виріс в полі,
на нім Земля, твоя й моя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352789
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 21.05.2018
Твои серо-голубые глаза сводят с ума...
И по коже едва заметны мурашки,
теплота твоих слов и стучит мое сердце в адском ритме..
Ты ведь помнишь как вьюга танцевала стриптиз,
поднимая с постели простынь?
Мне кормить тебя семенами только в радость,
а давай мы станцуем, раздевая прохожих
лишь взглядом..
Отдален ты от мыслей.. от бездарных стихов и поэтов,
Сжечь бы наши тетрадки с тобой..
И понять что ты доза в юном теле моем.
Собирать бы любовь по капельке слов,
вспоминая невинных язычников..
Ты сорвешь с меня снова одежду называя Безумной,
И согреешь китайским чаем, в этот зимний
декабрьский вечер..
И накроет меня истерическим смехом,
ты закуришь одну за другой..
Километры разделять две юных души...
И ты вправе любить тишину, поддаваясь безумию.
Заболеешь, превращая жизнь в дыры.
И спасет твое тело только дым и гитарные шумы..
Все к утру превратится в пепел, и январь унесет его в даль..
Я ведь буду одной из незнакомок, для которой ты снова
уйдешь в антракт, прижимая к себе мое тело..
вспоминая о вороне что в тебе еще болен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643236
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 21.05.2018
Звёзды, звёзды вы скажите
Почему так грустно мне.
Вы дорогу осветите
В полуночной темноте.
Солнце, солнце подари-ка
Радость нынешнего дня.
Пусть лучи мелькают бликом
Вдаль за радугой маня.
Ветер, ветер как услышать
Песню нежную твою,
Я её как можно тише
Для любимого спою.
Небо, небо ты бескрайне,
Жизни вечность покажи.
Может, ты скрываешь в тайне?
Мне же тайну расскажи!
Звёзды, солнце, ветер, небо, -
Вы друзья мои всегда.
Тайны все узнать мне, где бы,
Что б навек ушла беда?
Что бы крылья я раскрыла,
Полетела в небеса …
Что бы искренне любила
Мудрые, как мир, глаза!
ІХ.2007 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360748
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 21.05.2018
Сусіди по життю
Велична, незалежна, гонорова. Так про неї говорили всі поза очі, ввічливо посміхаючись, коли її розкішне тіло проминало повз їхній погляд. Холодні зіниці, незворушна маска спокою та внутрішньої рівноваги на обличчі. Це все була вона. Незалежна, мовчазна, самодостатня грація. Здавалося, що жодні спокуси світу не цікавлять її, бо все, чого вона бажала, лежало перед її ногами. Вона не терпіла фальші, лестощів та ненавиділа погляд у якому тріпотів страх. Розкішні апартаменти потопали у океанах зелені навколо, невагомі стіни танули у перших променях світанків та заковували її душу у лещата самотності з першими цілунками вечора. Щоденно очі покидали черговий день у відблисках золотистих очей навпроти.
Іскри золота палали на її зіницях. Такі спокусливі та хижі очі, вони паралізували своєю безмежністю та таємничістю. Швидкий погляд, який неможливо вловити, зникав так само швидко, як і його власниця. Мало хто міг побачити її на порозі власного житла. Здавалося, що вона наче тінь чи привид, який може проходити крізь стіни, лишаючись непоміченим. Що ховалося за старими подертими дверима? Які таємниці панували там? Власниця тієї оселі не полюбляла гостей, очевидно вона була відлюдинкою чи божевільною, бо тихими літніми ночами з прочинених вікон долинало тихе муркотіння. Воно було журливим, меланхолійним, так ніби хтось співав колискові дитині. Але ніхто ніколи не бачив дітей у тому дивному помешканні. Лише забути кимось муркотіння на підвіконні.
Ланцюг взаємопов’язаних поглядів доповнював відлюдник, що постійно сидів на порозі власного житла, вдивляючись у порожнечу житлових лабіринтів. Карі очі, скуйовджене волосся, німі уста і якийсь невимовний біль на душі. За роки спільного проживання на одній території мешканці помешкань звикли до цього дивного коридорного експоната. Той, хто бачив його вперше марно намагався віднайти у його погляді радість чи бодай натяк на зв'язок з дійсністю. Його душа існувала у чудернацькому світі, непідвладному для розуміння чужинцями. Його жаліли, втішали, висміювали, ігнорували, однак все було марним. Невловимі для ока невагомі павутинки єднали кароокий погляд з холеричними танцями сусідки навпроти.
Яскраво виражений холерик. Так про неї говорили її візитери. Вона нагадувала божевільну, витанцьовуючи у квадратованих просторах малосімейки. Пошерхлі від протягу губи щось повторювали, розкидаючи скалки слів по підлозі. Іноді крихітні ноги власниці наступали на них, лишаючи по собі родзинки крові від порізів. Усі спроби вкоротити віку тими дрібними намистинами-скалками зазнавали фіаско, проникаючи глибоко під шкіру, всотуючись у кров, перетворюючись на частину її душі. Розтріпані холеричні очі озиралися навколо, намагаючись усвідомити, що відбувається навколо.
- Знову вона втішається своєю незалежністю!! Зверхня, самотня і неприступна монархиня. Ніхто їй не потрібен, вона сам собі радість та щастя. А він… Сидить, чекає самотності та спокою…. Але нам життя не дає вихідних. Графік нашої реальності не передбачає відпочинку, лише робота. А хтось ніжиться у своїх помешканнях, ігноруючи решту світу… Я теж так хочу жити…… Але.. Ми всі частина величезної комунальної квартири. Заручники життя і чужих бажань, - бубоніли пошерхлі губи. Все колись скінчиться.. Колись ми будемо вільні…..
Люди-примари у зелених костюмах з надписом «Зоопарк» снували коридорами в’язничних помешкань, сповіщаючи про новий робочий день розваг. Людський зоопарк різношерстих характерів, доль, настроїв відкривав нові грані свого існування, життєвого призначення. Хтось обрав долю незалежної, самодостатньої левиці, інший – відлюдницьке життя єнотів, аби ніхто не розтинав душу допитами, порадами. Життя- це зоопарк людських доль та характерів, де кожен відпрацьовує свою роль, яка б задовольняла більшість оточуючих. Проте у статуті навіть цього закладу немає табу на право бути особистістю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586819
дата надходження 11.06.2015
дата закладки 21.05.2018
Моє містечко, не всилі більш пізнати,
Росте бур'ян , заглушує квітки,
Не може днів зозуля рахувати,
Бо одуд тут вселився на роки!
Не чують, як ридає соловейко,
За піснею ,за мовою краси,
Як говорив колись Тарас Шевченко,
О Боже милий, край ти наш спаси!
Мов горобці цвірінькають без спину,
“На рускам всєпанятном язикє”
А мову рідну, ніжну, голубину.
Сховали десь ,так ніби щось терпке.
Де ваша гордість? Де ви? У росії?
У тій проклятій діявольській “странє”?
До сліз народу, що вмирав- глухії,
Вбивав й вбиває, а ви перечите- “та нє” !
Зігнувсь хребет! А вам то стала звичка!
Очі додолу легче так іти,
А що навкруг, для вас то все дрібничка
Бо “хата скраю” -осягнення мети!
А дія ваша -проклинання влади,
Чекаєте, щоб даром все дали!
Вас тягнуть ті совєтськії принади,
Той шмат до рота, “даром” ковбаси!
О ,люди добрі! Очі знесіть вгору!
Дивіться, скрізь відновлення, краса!
Творіть життя! Старе не для повтору!
Наша країна, земля і небеса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792339
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 21.05.2018
Чорний біль окутав душу, чорний страх.
Понад світом плине-лине чорний птах.
Спалахнула та й пала Полин-зоря.
Загасити б мирний атом, тільки ж як?
Чи спасаються ж нарешті? Де там. Жах!
Нап’яли, та тільки ж рветься саркофаг.
Щоб надійне спорудити укриття –
нам не вистачить ні грошей, ні життя.
Загнуздати б монстра дикого якби.
Та виходить – ми є атома раби.
Вже новий реактор сіє чорний дощ.
Є Чорнобиль, Фукусіма. Далі що?
Від владик ми тільки й чуємо "ля-ля".
Стогне-гине замордована Земля.
І невидимий витає чорний дим.
І труїть поля й моря, хати й сади.
Вже ж усім-усім розкаятися час,
щоб простив, а, може, й спас Всевишній нас.
Хай же світить людям злагода й любов.
І поможе нам тоді єдиний Бог.
Будь спасителям довіку вдячний ти,
та новітньої біди не допусти!
Вже ж із неба чути праведні слова:
"Схаменіться! Мирним атом не бува!"
Не бува чужого горя, не бува.
Мирний атом – то загроза світова.
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789074
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 20.05.2018
Музыка и исполнение galina bahteeva,
музыкальный сайт.
А дождь опять всё льёт стеной.
Промокли мои крылья..
Хотела я летать с тобой,
Но чувства отпустила.
И по стеклу ручьём вода
Холодная...Остыла.
Душа молчит, как никогда:
Любовь ушла...Забыла.
А что ж отрада наших встреч?!
Теперь тоскою стала.
Зачем же в памяти беречь,
Тех светлых дней начало?
Собрала я дождинки слёз
На нити-паутинки,
И лепестки увядших роз...
Печальные картинки.
Закрою в сердце своё дверь,
И слёзы пусть рекою.
Не жди прощения теперь-
Я двери не открою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196349
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 20.05.2018
Вкотре закриваю очі -
мрії, наче небо наді мною.
Вільно дістаю до них рукою,
а схопити я не можу.
Наче небо...
Наче небо вкотре наді мною :
радість, спокій сходять, наче зорі.
Вільно дістаю до них рукою,
а схопити я не можу.
Наче небо...
Відкриваю очі - навкруги весна,
життя вирує.
Вільно дістаю рукою,
а схопити я не можу.
Наче небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790856
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 15.05.2018
О чём щебечут воробьи?
Они подвижны, озорны.
Им есть о чём поговорить,
Свои проблемы обсудить.
Чудесны песни соловья,
В них вдохновения река.
В них восхищение всегда
И утешенье иногда.
Летят по небу журавли,
Кричат своё "курлы,курлы".
Петух орёт "кукареку",
Сова шумит "угу,угу".
Стучится дятел "тук,тук,тук".
Клюв длинный,крепкий как бамбук.
А голова, мозги- "гранит".
Хотя он вряд ли фаворит.
Красив,чудесен птичий мир.
У каждого свой вкусный пир.
Кто ест жучка и стрекозу,
Кто ловит мошек на лету.
А есть, кто любит птичек есть
И нипочём ни честь, ни лесть.
Орёл и ястреб,словно пан
И словно высший птичий сан.
И только сокол может жить
И верой-правдою служить.
Да, голубь мира- символ есть.
Ему средь птиц почёт и честь.
Большое царство разных птиц.
Ворон и страусов, синиц.
Павлины есть и попугай.
Любую птицу выбирай.
А на кого похожи мы
- Народы разные Земли?
А как-же все себя ведут?
Какие песенки поют?
Хотя ведь каждый человек
Свой личный проживает век.
Апрель-май 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791154
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 15.05.2018
Я сумна, в очікуванні
весняного тепла.
Цієї казкової,духмяної,
запашної пори.
Вікна їй на зустріч відчиню,
вдихну солодкий вітерець,
вірю, що божевільна радість
повернеться зповна,
вона мої бажання зна.
Вишина Небесна тишею заворожить,
провину мою перед нею пробачить,
що лила до неї сльози,
як незряча.
Лунає дивна весняна мелодія,
я перед нею смішна - знедолена.
Впізнаю її красу,
що повертається не згаса.
А моє Життя перед нею зараз,
як навмання "сліпої у коноплях".
Є надія, що зглянеться вона до мене
мовчазною своєю красою,
й пітьма згине в забуття.
Не хочу стояти у Долі на колінах,
Душею бути розірваною днинами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791615
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 15.05.2018
[color="#302828"][i][b]Ніколи, своє ніколи не кажи!
Сумніваєшся подумай. Краще мовчи.
Завжди буде якийсь неправильний знак,
життя не буває простим однак.
Може не треба, але потрібно
повірити в слова! І неодмінно
написане переросте у сказане
нехай, навіть колись і недоказане.
Святе не вічне, вічне не назавжди!
Одною дорогою на різні шляхи
душа блукатиме у пошуку себе,чи тебе
А час нестримною течією,все забере[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787259
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 14.05.2018
Розкрив вологі очі дощ живильний -
Краплинки благодаті на землі
Змивають кожну порошинку пильно,
Блищать дрібним алмазом по зелі.
На вулицю виходжу- дощ лоскоче,
І визирає травня чистота.
А поруч хтось, мов вірш, мені шепоче
Про рідну землю, що вона свята.
Божественній майстерності радію,
Бо для душі цей рай земний - бальзам.
І знов життя дає нові надії.
Молюся і вклоняюсь Небесам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791654
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Тут зібрані 11 цитат письменника, які можна сприймати в тому числі як поради нинішньому поколінню українців.
1. “Але живі борються! Ні голод, ні нещастя, ні сама смерть не об’єднують людей. Об’єднує їх боротьба. Тільки в ній порятунок для людини. Тільки в ній здобувається найголовніше – воля, свобода”.
2. “Труднощів не існує лише для тих, хто не здатен розмірковувати”.
3. “Не обставляй себе сірими нікчемами, йдучи на діло велике, бо й сам посірієш!”.
4. “Таємниця свободи не в Божій мовчазній всемогутності, а в людському крику незгоди”.
5. “Стаєш безпорадним, коли не знаєш, з ким боротися, що долати”.
6. “Хто починає з втрати незалежності суджень, кінчає втратою сил душевних”.
7. “Лицемірство й обман ніколи не сміються, а завжди надягають машкару поважності”.
8. “Жива людина завжди складніша й дорожча за всі наймудріші писання й відповіді”.
9. “Найдорожче для людини – це думка, а вся солодкість думки – в рідній мові. Ворог може захопити територію. Він може сплюндрувати міста й села. Але доки живе душа народу – народ безсмертний. Вмирає душа – вмирає й народ. Без мови немає народу. Він зникає з лиця землі, як древні ацтеки. Чи не тому ворог зазіхає найперше на мову народу, який він хоче уярмити?”
10. “А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших – незаймані до високих літ”.
11. “Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина”.
Підпис українського письменника Павла Загребельного (1924–2009)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791466
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018
Гуляла рима по світу, літала на вітрі,
складала букви і слова у вірші та пісні,
була у наших думках, на наших листах,
на наших екранах, на наших устах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742968
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 13.05.2018
Скільки себе пам"ятає, вона вишиває.Від кого навчилася?Уже й не знає.
Мабуть передалося з молоком матері.Бо в родині їхній усі жінки займалися
цим рукоділлям.І мама, і бабуся, усі тітки та сестри.
Давно нема уже матінки, тим більше бабусі.Але їхні вишиванки Тетяна бе-
реже, як найдорожчу реліквію.Та й сама уже вишила чимало.Блузи, сороч-
ки і собі й доньці та онучкам, яких у неї четверо.Навіть маленькій правнучці Тетянці, яку й назвали в її честь, теж сорочечку вишила.
У хаті в цієї жінки теж все у вишиванках.Коли дивишся на стіл, то таке
враження, ніби хтось необережно розсипав ягоди калини.Та це скатертина
так розшита.Подушки, серветки, навіть килими й килимові доріжки - усе
квітує вишиванками.Ступаєш по підлозі, наче ідеш полем чи лугом, скрізь
ромашки, м"ята, незабудки та барвінок.І не віриться, що це так майстерно
вишита килимова доріжка.А скільки вишиваних рушників!Багато із них Тетяна Олексіївна подарувала у місцевий храм.І білі, і темні.Але всі такі чудові.А ще ікони.Усе це витвір рук сільської майстрині.
Красувалися її роботи і на районних та обласних виставках народно-прик-
ладного мистецтва.Має вона чимало відзнак.Та найбільшою втіхою для неї
є те, що є кому передати своє знання та вміння.Старші онучки теж захоп-
люються цим рукоділлям.Уже й бабусі дарують свої роботи.Знають, що
це для неї найбільша радість та задоволення.
І тішиться творча душа сільської літньої жінки, що мистецтво вишивання
не зникне, понесуть його в життя її нащадки.Ця краса зачаровуватиме
й радуватиме наступні покоління.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789081
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 13.05.2018
за окном просто протекает улица.
темпа ее не унять...
нам бы скорее понять,
что все обязательно сбудется...
если будет кому нас обнять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772672
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 13.05.2018
Поросло вже травою подвір'я
І стежина ряснить споришем.
Ти пішла у далеке сузір'я
І вертаєш у спомин дощем.
Ой ти, матінко, мамочко, мама,
Я сумую без тебе завжди,
Простягнулося небо між нами
Й неосяжні далекі світи.
Ой ти, матінко, сивая нене,
Знов приходиш до мене у сни:
Повертаюсь в дитинство, шалене,
Де цвіт вишень з твоєї весни.
Як в дитинстві прийти, пригорнутись
І заглянути в очі ясні,
У розмові до рук доторкнутись –
Дуже хочеться зараз мені.
Вже покрилася смутком хатина,
Але вишні і досі цвітуть,
І хоч я вже давно не дитина
Та думки до матусі несуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791374
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 12.05.2018
Шануй свого батька, шануй свою матір.
Довго будеш жити, щастя будеш мати.
Будеш сіять жито і ниву орати.
Головні в житті для нас мама й тато.
Збудуй свій будинок, народи дитину.
Посади в садочку червону калину.
Нехай шумить листом,
пишним гроном гнеться.
То зрадіє щире, добре твоє серце.
А ще буде в тебе радості багато.
Коли навчиш діток своїх працювати.
Як підростуть діти, й вони будуть знати,
Що батька і неньку треба шанувати.
Шануй свого батька, шануй свою матір.
Довго будеш жити, щастя будеш мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791376
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 12.05.2018
Знову нічка в небі зорі сіє,
Вітер деревця заколисав…
Казку цю спинить ніхто не сміє.
Бо лиш Бог – господар в небесах.
Посивілі верби у долині,
Косами торкаються води,
Грає скрипка, дивна, комарина,
Місяць молоденький народивсь…
В річку, мов у дзеркало, заглянув,
Там себе побачивши, застиг,
Згодом мандрував понад полями –
Шлях долав у небі непростий.
А під ним – розкішні диво-шати –
Молоді гаї й густі ліси.
Скоро їх він буде пригощати –
Роси срібноокі запросив…
15.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674892
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 12.05.2018
Але ж той чоловік
достеменно предивний був.
Далебі, що предивний!
Бо як же розуміти
його дивакість ту,
Коли він, будучи з того
самісінького дня глухим,
Із того дня, як стався вибух,
у час війни,
Всі п"ятеро братів його погинули,
А він оглух -
всім говорив, що чує,
Як тонко й ніжно бринить
на квіточці бджола,
Із неї випиваючи нектар.
А ще він запевняв, що чує,
як піють півні опівночі
І на зозулине кування
Своїм відгукувавсь "ку-ку",
заводячи в оману
Довірливість пташину.
Й забувши, що він глухий,
Із насолодою і щастям
Вслухався у місячну сонату солов"їв.
"Пощо нас шиєш в дурні? -
обурювався люд. -
Ти ж бо глухий!"
І не сприймав його слова на віру.
"То ви самі не знаєте,
що ви усі глухі.
Не я, а - ви" - жалів сердечно їх.
Та ось одного дня
Того не стало диваня.
Не стало то й не стало.
Ніхто за ним не жалкував
і не журивсь.
А ще й подейкувати стали,
Що, буцім, дурень той "сидів".
За що? - Не знають.
Та все ж, мабуть, за те,
що будучи глухим,
він чув усе.
...Здригаюся...
Не та страшніша глухота,
Яка від вибуху буває. ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716115
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 12.05.2018
А МИ НЕ ЧУЛИ ….
Незнання законів не оправдує –
Камінь вгору сам не полетить…
Той, Хто ці закони нам встановлює,
Знає як їх від негідних захистить.
В гордощах людина помиляється,
Стан речей не вміє оцінить,
Силою змінити намагається –
Навіть інших в ейфорії вчить….
До сьогодні вчені сумніваються –
Розуму бракує остаточно встановить:
Був Потоп Всесвітній, чи не було,
Вежа Вавилонська – міф, що всіх гнітить?
Доки дурисвіти полюбляють філософію,
Правду від байок не хочуть відрізнить,
Слово Бога визнають як міфологію,
Доти в темряві і в війнах будуть жить.
Нині Біблія на кожній мові світу,
Тисячі релігій і «святих» церков….
Добра новина доступна навіть дітям –
Хто ж сьогодні впевнений, що Божий Мир знайшов?
Скільки вже віків звучить облуда:
- Ради миру всі йдемо в останній бій!
Та мечі гартуємо на брата – друга –
Про любов нелицемірну думати не смій!
Винні в першу чергу лжепророки,
Ті, що Божих норм не берегли.
Ненависть до ближніх – їх наука,
Гордощів здолати так і не змогли.
Якова 2:8,9 «Якщо ви виконуєте царський закон з
Писання: «Люби свого ближнього, як самого себе»,
то робите дуже добре. Проте коли й далі ставитеся
до одних людей ліпше, ніж до інших, то чините гріх,
і за такий переступ закон вас засуджує».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791271
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 11.05.2018
стигле листя осені
мов шепоче нам дощем.
пам'ять нею зрошена,
стигне кава за віршем...
вікна німо сплять від втоми,
лиш моргають нам часом.
чайник з вечора судомить
все кипить щось перед сном...
терпнуть руки інієм
у передчутті снігів.
стануть хмари синіми,
поки місяць не згорів.
29.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757791
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 11.05.2018
Чи чуєш дзвін розбитих кришталів?
То мрії розбиваються на порох.
Як ехо відзивається світів,
Де ми ще Всесвіт, але уже скоро-
Годинник, що втомився, спинить хід.
Надія - завтра живить його сили.
Хоча це смішно, батарейки лід,
А були сонцем, що ми запустили?
Таємну силу, страшно, небуття,
Погрожує обіймами із ночі.
Але не може Всесвіт - почуття,
Поглинути, допоки твої очі
Торкаються так лагідно душі,
Хай кришталі усі уже побиті.
Ми зцілимось у цій терпкій тиші,
Бо Всесвіт наш з кохання є великий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790563
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 11.05.2018
[i]Онегинская строфа – твёрдая форма[/i]
[b]Твой пальчик самых лучших нравов…
_______
Обычай – праведный обряд
Весьма благочестивых планов
В кругу блистательных ребят…
Ошеломляющая мука –
В толпе блестящих выбрать друга…
Не отходя ни шагу прочь,
Решая день, подумав ночь…
Великодушное упрямство –
Любовь… Дорожка… Благодать
Судьбе – тропинку выбирать:
По ней – пройдёт исход участно…
_______
…по кругу пальчиком ведя
Фортуна выбрала меня![/b]
08. 05. 18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790803
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 09.05.2018
[youtube]https://youtu.be/EMe4bpqNfHA[/youtube]
Текст, мелодія, виконання -авторські.
Аранжування -Віталій Федотов
Запис та зведення -Віталій Концевич, студія "Звук", м.Київ
----------------------------
Оcінь, тихо падає листя.
Візерунки нові на землі-полотні.
Хмари. Налетіли, повисли.
Темним шовком каштани мерехтять у траві.
Тиша в дім увійшла, рветься вітер ревнивий!
Дні чекання пливуть, телефон мій мовчить.
Поглинає туман все навколо квапливо:
Наш омріяний берег і неба блакить.
Губи у кришталиках солі.
Море місячний килим стелило до ніг.
Пісня незабутніх історій
Полетить у простори на хвилях морських.
Мрії сонячних днів і кохання між нами;
Поклик темної ночі у зоряний світ;
Ніжний, лагідний шепіт, омитий сльозами –
Не повернеш навіки загублену мить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657766
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 09.05.2018
Присмак відчаю й страху
Із Майбутнього
коктейлю
Притупляє відчуття й притискається до стелі
В прагненні дістатись зір
І потрапити у вічність
Втомлює і слух, і зір,
За собою кличе, кличе.
Краплі стигнуть на обличчі.
Мить долає згуби відстань.
Губить долі квіти відчай.
З губ зриваються зловісні знавіснілі і навмисні сльози,
швидко бігти хочеш звідси.
Хто тепер в твоій оселі
Від підлоги і до стелі?
У майбутнього коктейлю
Гіркий присмак невеселий.
Страх і відчай життя нищать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790908
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 08.05.2018
Падати не страшно, якщо мовчки.
Падати не боляче, а тихо.
Колихай мене, колюче лихо,
а як вже заплющу міцно очка,
калатай в усі довкола дзвони.
Най тоді несуть нам добрі вісті,
най скарби шукають по обійстю,
а знайдуть заплакані ікони…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775375
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 08.05.2018
Тиша...ти знаєш як вона звучить,
хапаючи руками простір,
а в голові лунає крик
так нескінченно, монотонно.
Ти раб думок своїх.
Ти в'язень.
Та що свобода крик чи тиша?
Не знаєш...
Ти безнадійно йдеш до забуття,
прийнявши участь вільного раба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790729
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Йшла по стерні,
Колола ноги,
Думи сумні,
В серці тривоги.
Вперед ішла,
Кров виступала,
Геть не зі зла,
Йшла нарікала.
Сльози котились,
Біль геть здолала,
За що гнобилась,
Усе питала.
Блакить небесна,
У вись манила,
Та вона чесна,
Не полетіла.
Бита дорога,
Десь там з’явилась,
В серці тривога,
Мов десь поділась.
Дорога бита,
Стовпом пилюка,
Слізьми полита,
Вже є наука.
Сльози і кров,
Злились в єдине,
Хто по ній йшов,
Той в небо лине.
Стала на шлях,
Печуть їй ноги,
Бачила в снах,
Кращі дороги.
Щасливий люд,
Лад у родині,
Ще ходить блуд,
Досить від нині.
Хоч болять рани,
Йде крок за кроком,
Людські майдани,
Будуть уроком.
Вона ж їх мати,
Їх Україна,
Досить блукати,
Вона ж єдина.
http://antonina.in.ua/index.php/dlya-ditej/pro-tvarin/439-bil-ukrajini.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465672
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 07.05.2018
Лиш вчора здавалось було усе інше,
Іскрилося щастя в наївних очах.
А нині укутує смуток все більше,
Сховалася віра в туманних стежках.
Чекаю на диво, воно ж загубилось…
Ще вчора здається торкалась його.
Мабуть показалось… Чи просто наснилось…
А може лиш маревом диво було?
Розбурхане серце не дасть собі раду,
Байдужість холодна гостріша ножа,
Коли вже навчусь розрізняти неправду,
І де лицемірства насправді межа?!
І як від брехні свою душу закрити?!
Та так щоб для неї туди більше зась!
А хочеться вірити, вірою жити,
І знати – порядність не перевелась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790627
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 07.05.2018
[b]ЖАДАННЯ[/b]
Буває, жадаєш злетіть в далечінь,
Пустити думки в дивовижний політ,
Занурити ґонор й буденність у тінь,
Пірнути в гармонії сповнений світ.
Іноді прагнеш спалити мости,
Забути страхи́, як сніги по весні,
Зірвати завісу сумлінь назавжди
І жити щомиті в казковому сні.
[b] [i]Дзвенислава Гай-Нижник[/i][/b]
[i]3 травня 2018 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790588
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.05.2018
«Не сумуйте, мамо!»
Перебігло літо,
наче дитинчата
через той поріг.
Знову сонце дітям
у дорогу світить,
І ховати сльози
стало на порі...
…Перекотять Спасом
яблука на осінь,
Стихне у зажурі
спорожнілий сад,
Тільки зрідка зранку
птах дзвінкоголосий
Стрепене у гіллі
згадку про внучат...
«Дай же, Боже, дітям,
небо за покрову!»
Мамина молитва –
світу оберіг.
«Ви чекайте, нене,
нас у гості знову!»…
…Сивіють в чеканні
волоски доріг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444216
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 06.05.2018
Вірш написаний давно, коли життя було зовсім іншим.
Від дідів та батьків знали про страхіття голоду, репресій, війни.
Хоч ці біди були позаду, але нас також виховували рабами,
безправними, слухняними, безголосими. Всілякими засобами
знищуючи почуття гідності, змушували безупину кланятись
партії за "щастя" жити "в необъятной Родине",.. де справжню
убогість існування ми і не могли оцінити, не бачачи інший світ.
Я не розміщала вірш на сайті, боялась, що він буде незрозумілим
для молодшого покоління.
Та хай знають, що були в нашій історії і такі часи,
коли люди жили серед пустих полиць і прилавків, коли про волю,
свободу слова чи виїзд за кордон не можна було й мріяти.
І нав'язувався такий спосіб життя тим же "братом", що приніс нам війну.
Невже з народження – й навік
в мені це відчуття провини?
Ті, хто рабом прийшов у світ,
прожив як раб – рабом і згине.
Бо це – діагноз, вирок це,
гіпнозу вплив. В підкірці, в генах:
"Я – винна!.. щось... комусь... аж ще
з батьківських екстра-андрогенів".
Втовкмачували з ранніх пір,
що [i]Родінє[/i] довіку винні.
Незгодним – каторга... Сибір.
Всі завинили з пуповини!
І, вибачаючись, жила,
всім заглядаючи у вічі.
В когось не ладились діла –
себе винила в тому... вдвічі.
... А навкруги – зухвалість, глум,
безправ'я, знахабніла влада...
В душі завис вселенський сум:
чому ж їм совість – не завада?
Що ж то за люди ми такі,
що на ріднесенькій землиці
всі живемо як байстрюки
безправні, безголосі, ниці?!
Випалюю з душі щомить
одвічне почуття провини.
Рабою змушували жить –
скінчилось. Досить! Я – ЛЮДИНА!
Десь приблизно 1985 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 06.05.2018
Не карай ты его,Боже…
Нелегко и ему всё же...
Виноватых найти - сложно...
И обиды копить - можно…
Не смотри на меня - грозно…
Умоляю простить - слёзно...
Сохрани на моём ложе
Только запахи той кожи…
Я как только усну,Боже,
Он желает меня тоже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790478
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 06.05.2018
Неутешимой горечью - польщен.
Неприкословным бегством - розоружен.
Как далеко закинет этот сон.
Мечты бредовой. Среди бредней - стужы.
Непристанно все царит зима.
Ее плод для нас неизлечимый.
Сквозь дюн упавших бледного песка.
Между ветвей, - иссохших и ранимых.
Неумолкает пение тишы.
Здесь - храм. Украшен звездным пылом.
И коль увидел высь - так не спеши.
Дождись. Стань этой красоты мерилом.
Веки дрожат - и пусть, ведь неспроста.
И сладострастие овеет губы.
Зашуршат морозные уста;
Где-то вдали.
"Проснись"
"Ведь ты же смертен, глупый".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571783
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 06.05.2018
«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
І небо споглядаю впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І бачу, як із хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442713
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 06.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2018
Заглянув промінь сонця у палату:
- Пробач, що довго не приходив, тату -
Син на порозі стримує зітхання -
Від рідних я привіз тобі вітання.
І ось - передала моя дружина
Свіженькі пиріжки... - Спасибі, сину.
Та в мене є прохання: скоро свято,
Додому хочу, до своєї хати.
Вже рік я там не був. І разом з вами
На кладовище сходимо, до мами...
- Ну, звісно заберу! Ще тиждень, тату.
- Спасибі, сину. Я буду чекати.
А вдома жінка, наче постріл в скроню:
- Не любиш ти мене і нашу доню.
Туберкульоз у діда, адже знаєш.
На небезпеку нас ти наражаєш!
І плакала всю ніч, міцно тулилась,
Аж доки непохитність не зломилась.
І вся його родина, окрім діда
Зібралася у свято за обідом.
Свіча церковна в пасочці горіла...
Й чомусь душа у сина заболіла.
Як там мій батько сам-один в палаті?
А сміх дитячий розливавсь по хаті...
На другий день до батька він поїхав,
Віз яйця й паску дідові на втіху.
Провиною слова в думках роїлись,
Та його очі з батьком не зустрілись.
Старенька санітарка іздаля
Так байдуже й безжально промовля:
Цей хворий вчора в вічність відійшов.
Чекав когось... Той так і не прийшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790180
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 03.05.2018
[i]Уже нічого не лишилось по Землі,
а тільки гроші у людей на голові.
І стільки їх потрібно мати,
щоби зовсім про це не дума́ти ? [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789517
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 01.05.2018
Схилилась над іконою, цілую,
З'явились сльози на моїх очах,
Прошепотіла тихо над святою,
Про що я мріяла в таємних снах.
Долоні склала, в серці зещеміло,
І покотились сльози по щоках,
Розповіла я Богородиці несміло,
Про що співала у сумних піснях.
Лампадка над іконою палає,
Вогонь благоухає на свічках,
Кричу до неба, бо душа шукає,
Про що писала у своїх віршах.
Мій Ангел нахилився наді мною,
Тепло від крил почула на плечах,
Розказую йому, ледь голос чую,
Про що читала вечорами у книжках.
Несміло підійшла вже до Хреста я,
Схилила голову покірно в молитвах,
Упала в ноги Розіп'ятому і каюсь,
Бо щастя втратила свідомо у гріхах.
Лю...
Р.S. Настрій ліричної героїні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787926
дата надходження 18.04.2018
дата закладки 01.05.2018
Я так боюся втратити
Тебе
Як тільки
Зійде сонце.
Сон - мій спокій
У нім ми досі разом
Як на фото
Й кохання наше
Щире й молоде.
Світанок зовсім поруч
А ти де?
Чи відчуваєш -
Слабне ночі подих?
Ти заглядаєш
В душу
З того фото...
Невже без вороття
В мені замовкнеш
Бо злодій - ранок
Все ж тебе вкраде?
Чи віднайду я сили
Щоб змиритись
З ранковою
Відсутністю тебе?
Світанок
Надто
Близько
Пережити б...
Бо хто іще крім мене
Спом'яне?
І мені страшно
Втратити й
Себе.
Почувши
Десь по ночі
Ранку окрик.
Реальність мене
Точно проковтне
Ножем мов пуповину
Відітне
Зоставивши на пальцях
Втрати дотик.
Ніяк не знайду в серці
Сил боротись
Я - мов твердиня
Що от - от падЕ...
Тебе видавлюю
Слізьми
Бо так пече
У пальцях
На яких зостався
Дотик.
Пробач мені усе
Найбільше те,
Що я молюся
Мовчки.
Слів - немає.
Вони давно в мені
Позахрипали.
У слів неначе голос
Відібрали
Оте укравши...
...Щире й молоде...
Тебе бездушно вбили
Там
На Сході
Відправивши у небо
Ледь чуже.
Психолог ж обіцяв
Що я поволі
Змирюся
І навчуся жити далі
Що виплачу
"Оте що неживе".
Ні в моїм завтра
Ні в моїм сьогодні
Ніхто тебе мені
Не поверне.
Цілує у повіки
Ранок - злодій.
З його приходом
Ти в мені замовкнеш...
Твоє лице
У рамці на комоді.
У чорній рамці
В мене на комоді.
Усміхнене
Й навічно молоде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789737
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 30.04.2018
Плаче небо осіннім дощем,
Поливає краплинами рясно.
Взяв в обійми тісні серце щем.
Ти з'явився... І зник... Так не вчасно.
Плаче небо... Сльозинки по склі...
Силуети днів-буднів розмито...
А колись він з'єднав нас у сні...
Та дощем наше "ми" вщент розбито...
Та, можливо, крильми ніжних птиць
Нас зігріє теплом весна рання.
Знову дощ... доторкнеться зіниць,
І пробудить серця, що в чеканні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530175
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 30.04.2018
Тихая ночь с разрядами тока в гранулах
Змея поглотила свой хвост и бесследно канула
Сердце закончило сказку детронизацией,
Вышвырнув вольную.
Только куда деваться ей
С клеймом рабыни в опущенных к полу глазах
В кассах вокзала билеты скрывают страх
Нового старта. Ночь собирает вече.
Поезд. Плацкарт. Декаденство противоречий.
Потеря власти между зеркальными душами
Происходит путём революции равнодушия
Мосты не сожгли, не сломали и не разрушили
Они в целостности зарастают немеющим мхом
Ни рукой, ни случайным звонком
Ни знакомой мелодией
Не схватить тебя, словно ты_мысль в ночном хороводе
И замерли ветви деревьев, уснули вроде бы
Только желтым мигает сломанный светофор.
На горизонте платформ.
Потеря власти _это не потеря короны
А когда сменили пароли
И можно без боли
Произносить его имя по буквам
И звук их при этом выстреливает в упор,
А не бьёт рикошетом,
Да и сам он перестает пульсировать красным цветом
Наоборот
Постепенно становится серым.
Сливаясь со всеми.
И ты разложив всё по полочкам, по метафорам
Дышишь морозным перегоревшим сахаром
Закаленная сталь, обожженная взглядами амфора
Не понимаешь, что это
ещё не конец.
Шелест завес лишь на время отпустит пряди
Сердце отыщет убежище в новом взгляде
Люстрационный процесс сожжет все тетради
И начнётся опять с другим именем на полях
А пока только страх
в билете
И мелочь в карманах
Начинать уже поздно,
Заканчивать слишком рано
Пока рабское сердце ждёт своего тирана
Попробуй поставить ему преждевременный шах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781730
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 30.04.2018
***************************
Колись я закохався в неї,
Мені перед очима
Цвіли чарівнії лілеї,
І за казковими дверима
Крайці зникали
Білой шлеї.
Мені тоді так думалось,
Що неможливо жить без неї...
Коли щезала раптом ти,
Мені здавалось: світ блідий.
І більш не бачив я краси -
Я був сліпий.
Я сліпнув наче!
І що до того! моє серце плаче,
Розбите на скалки,
Бо знов любов-пусті казки!
07.09.1998 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589853
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 29.04.2018
Кров за кров, священна кровна помста
Мете людей з землі й винищує роди:
Зло невичЕрпне і не стане вдосталь -
Лиш повнить море сліз, страждань, біди.
Око за око! Зуб за зуб! Мука за муку!
Непрощення за те, що вже збулось
Вогонь і меч кладуть в сталеву руку
Й в світах ріками крові пролилось.
Непрощення - це яд, що душу роз’їдає,
Живить старих ї творить нОвих ворогів:
Ненависть й лють до помсти закликає
Без міри, заспокоєння, без берегів.
Життя іде і всі в нім хочуть жити,
Спокутуючи і сприймаючи спокуту,
За неосуднеє потрібно всіх простити
Хоч ніким, нікому і нічого не забуто.
Пам'ять ятрить і сипле сіль на рану:
Знайди в сумлінні всепрощальне джерело
І чистим перед Богом і собою станеш
Простивши всім й собі за те, що вже було.
Те, що пройшло уже ніколи не поверне,
Живи сьогодні тим, що в тебе нині є
Й твоє майбутнє з прощенням не щезне
І кожен в ньому матиме завжди своє.
Минуле знай, щоб бід не повторити,
Живи тепер та за сьогодні дбай
І щоб в прийдешньому достойно жити
Працюй, твори, кохай, прощай!
* Фото картини Маши Борисенко «Натюрморт»
25.11. 2017р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762759
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.04.2018
Люди люблять говорити в ночі про огидні, тілесні речі, ніби ніч тільки для цього і створена, а якже сон, споглядання зірок за вікном чи може машинних фар на дорозі, кому до зірок поверхів не вистачає...філософствування про високі матерії, створення світу...я спеціально не конкретизую романтику, бо вона в мене з різними речами асоціюється і деколи це, як стояти коло вікна з чашкою паруючої рідини і ділитись своїми думками про місяць, так і щось більш інтимне, все залежить від настрою...от зараз у мене смутний настрій і асоціації дивні...на писанину пробило, давно я не писала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741938
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 29.04.2018
Ось обірвалась ниточка життя,
І я по волі йду у забуття
Я вас прошу не забувайте ви мене
Бо так хотілося мені пожити ще.
Попереду незвідана печаль,
Позаду сльози , біль та жаль
Я вас молю простіть мені усе
Бо відлітаю птахом я уже.
Земне життя було важке для мене
Прости мені моя кохана нене,
Не відала, що є любов у серці
Чомусь пізнала я її у смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256730
дата надходження 29.04.2011
дата закладки 29.04.2018
Зміни батарейку енергій вчорашніх,
Нехай щось величне вбере млявий сплін.
Що хочеш від мене? Можливо див кращих?
А може безглузде роздертя колін?
Та ні… Молитов ти, мабуть, не діждешся,
Тим більше не зрониш в холодну пітьму.
Хоч важко знайти невагоме безмежжя,
Ще важче трощити збудований мур.
Що хочеш від мене? Польоту Ікара?
Чи гірше – падіння в міцне забуття?
Та я там живу, мов безлика примара,
Де щирі стремління не мають пуття.
Зміни батарейку – це дуже важливо!
Зміни поспіх часу на вдалий сюжет.
Розійдуться хмари у небі мінливім,
Даруючи світло прийдешніх комет.
21:58, 31.08.2016 рік.
Зображення: http://zaker.ru/oboi/energiya_devushka
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707474
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 29.04.2018
Я в Україні зараз, а ти у Криму.
Ще більше хочеться залити бетоном ту Москву,
Перони опустіли, потяги не їдуть в Крим,
Не народився злим, мене зробили таким.
Пекельні рани переповняють душу,
Ті окупанти наше майбутнє рушать.
Змушують виливати в пісню негатив,
А ЗМІ перекручують складне з простим.
Густими фарбами малюється наш час,
Там, де ще вчора був лиш спокій, зараз резонанс.
Раніш не думав, що це буде в неньці Україні,
Я не чекав від росіян цих кроків нещирих.
Пройдуть часи, розсудять люди всіх,
Але зв’язки з коханою не хочеться втрачати,
О. Путін, Путін, нащо взяв на душу гріх?
Я за Вітчизну і сім’ю готовий воювати!
Не пробачимо тобі,
Перетворив наших братів на ворогів.
Не забудемо ніколи
Не згадаємо цих днів
У світлі радісних і теплих почуттів
Ми все одно відчуєм присмак волі.
Шило на мило змінили, налили води,
Порвали, викинули українські паспорти,
Тепер ти росіянка, ні туди, і ні сюди,
Немов наш світ кольорову плівку засвітив.
Реалістична картина неначе у кіно,
З екранів все одно кидають в нас лайн..м.
А за вікном вітрюган, в Криму, можливо, стих
Живе спілкування не ввійшло в можливості.
Пиши лиш вісті, як десь почуєш рідний гімн,
Кричи на сполох, бий сильно у церковний дзвін.
Щоб люди в місті знали біль твою і тугу,
Що від «рашистів» не хочемо терпіть наругу.
І знай, товариш Путін, буде проклятий твій рід,
Як наші землі українські, так і він зазнає бід.
За нами світ, за нами правда, з нами Бог,
Свобода, воля, віра, совість, музика, любов!
Не пробачимо тобі,
Перетворив наших братів на ворогів.
Не забудемо ніколи
Не згадаємо цих днів
У світлі радісних і теплих почуттів
Ми все одно відчуєм присмак волі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493624
дата надходження 19.04.2014
дата закладки 29.04.2018
… Ти нахилилась взяти окуляри
Й без них чарівність твоя привідкрилась.
Шкода, лиш частка зваб природних дарів,
А інша – вже потрібна глибша милість.
Сягнуть чи зможу я шедеври твої?
Дійдуть до Ніки* прагнення натхненні?
Мораль з красою стала у двобої
Й стереотипи догм – зубасті темні.
Той бій залишу я, війни навіщо?
Дай окуляри – вхід в бажання щирі,
Бо посміх твій говорить вільно ніччю.
Мораль і тіло – з’єднані у мирі.
* - богиня перемоги
15.05.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338150
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 28.04.2018
Ну от.
Я повернулася додому
з журавлями.
А тут... Тут все як завжди,
все, як і колись,
Із цябер хлюпають
тумани над полями,
Тривоги, радощі
і сум переплелись.
Гойдає гойдалку
і сипле цвіт черешня,
Тут кожна квітка,
кожен кущ абориген.
Я в цій ідилії невчасна
й нетутешня,
Як гість з майбутнього,
як вождь диких племен.
Так, нетутешня,
бо приходжу дуже рідко,
Лише, коли з собою
кличуть журавлі.
Привітним скрипом
душу рве старенька фіртка
І замість сліз
цв'яхи кидає по траві.
Атлант-горіх тримає
й досі моє небо,
Оте прадавнє й сиве,
зшите із казок.
По ньому Геліос
блукає поміж стебел
Й щоночі трусить
срібні роси на бузок.
Дощата лавка
густо зморшками побита,
На ній давно
вселенський спокій оселивсь.
Я нетутешня тут,
мов сіра тінь ерміта,
Що сотні-сотні літ
не тим богам моливсь.
26.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786201
дата надходження 05.04.2018
дата закладки 28.04.2018
Проходять всі, а я сиджу одна.
Проходять… Люди, дні і зорепади.
І спогади, котрі не мають дна,
І очі, що не знали зроду правди…
А я сама, я втратила свій шлях.
Так дивно – мати пустку під ногами.
Так дивно – мати крила в рукавах…
Потрощені наївними думками.
Чомусь ідуть і кажуть всі: «Дурна»…
Життя моє – ілюзія. Наснилось…
А я кажу їм: «Спогади без дна!»,
А спогади – єдине, що лишилось…
* * * *
Дивлюсь на тебе і цілую тихо,
Молюсь на тебе, зупинивши час.
Для мене ти – чи не єдина втіха,
Для мене ти – в житті останній шанс
Спіймати всесвіт весь і не здуріти,
Зігріти небо у твоїх очах…
Мені не варто тебе розуміти,
Достатньо бачити тебе у своїх снах.
Достатньо бути лиш, достатньо жити,
З тобою поруч і без жодних «Ні»,
Не намагатись навіть пояснити
Маленький всесвіт на моїм вікні.
* * *
Ти ніжно так, торкаєш мої руки,
Цілуєш скроні так, як я люблю.
Чому ж тоді не чую серця звуки?
Годинник зупинився… Без жалю
Я розумію: все давно скінчилось,
Тополі сивиною мене вкрили…
А я ж казала: «Не життя – наснилось!».
О, люди, це не я, це ви здуріли!...
* * *
Я просто надто мало розуміла,
Під впливом юності я втратила контроль…
Я просто роздивитись не зуміла:
За пішаками… Був там мій король…
Не знала правил. Швидко гра скінчилась.
Замкнулось серце. Зникли пішаки…
І я замкнулась… Втратилась. Згубилась…
З тим королем у серці навіки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668876
дата надходження 28.05.2016
дата закладки 28.04.2018
Та як же її можна не любити?
Країну, що навіки у душі,
Той ранок, щедро росами сповитий...
До ніг схиляють вії спориші.
Вона моя - і Крим, і ті ж Карпати,
І Чорне море й ве[*s*]личний Дніпро.
Її любити вчили батько й мати
І сіяти в полях лише добро!
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716313
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 27.04.2018
Я хочу дощ... І плакати під ним...
Чомусь так важко в грудях...мабуть втома...
Ще видихають хати в небо дим,
Хоч від зими давно у них оскома.
Весна... весна? Невже я дожила?
Невже мороз сховався у барлозі?
Я вірила, я мріяла, змогла...
Ліси синіють в пролісків облозі.
А я дощу так прагну, як тебе...
Та тільки дощ на цілу вічність ближче.
Катую свою душу і себе...
А може, то не втома, а вітрище?
То він мені вдихнути не дає —
Збиває подих і тривожить душу,
І розвіває все життя моє...
А край дороги зацвітає груша...
А там і перший грім, і солов'ї,
І келихи тюльпанів, як граалі...
Ну що ж на груди тисне так мої?..
Напевно, то сніжинки нерозталі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739771
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 22.04.2018
[b]Скільки часу пройшло, пролетіло...
зеленіли сади й облітали...
Час, нарешті, настав, Україно,
Щоб і їх вже назвала синами!
Є ще змога послухати свідків
Про ті страшні далекі роки.
В незалежній Вкраїні і вільній
Правду кажуть діди і батьки.
Шлях тернистий герої встелили...
Спогад-спомин - сльозина скупа...
Заквітчаймо тепер всі могили
Невідомих й відомих вояків УПА!
1999[/b]
[b]
Ви Пречистій молились, щоб щастя
І свободу Вкраїні дала...
Ворогам жодним в світі не вдасться
Нас скорити...А всім тим хвала,
Хто зумів дух свій, гордість тримати
Вище злигоднів, зрад і невдач...
Ще і досі Покров Божа Мати
Розпростерла над нами...І матч
Ми дограємо Ваш переможно...
Заживемо щасливо усі
У прекрасній Вкраїні, заможній,
Що потоне в багатстві й красі![/b]
[color="#ff0000"]
[b]Щиро вітаю усіх зі святом Покрови!
Нехай Вона чує наші молитви і допомагає Україні і кожному з нас![/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755332
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 22.04.2018
Наше Життя - ланцюг слабкостей, що заблукали, міцно утримуючи нас.
Без Віри, наша Душа, що колодязь без води.
Наш Світ, проти Світу духовного, є коротка дрімота під шумом небезпечної бурі,
безпека грунтована на невіданні,
наш вид обмежений однією Вічністю.
Мудрість, витікаюча зверху, чиста, скромна, мирна, повна милосердя і доброти.
Слова ж лестощів і обману далекі від Істини.
Тільки вогонь Віфлеєму не обпалить.
Спокушаємося сріблом, жадаємо золотце, ось за те і розплата,
важко нам перебувати в чистому настрої, це нашого буття "заслуга".
Сонце зникає і встає кожним ранком,
все благословляє,
нам потрібно всім зупинитися,
побачити оточуючих нас людей,
їх потреби.
Тест на порядність не кожному по-силі,
але ж зустрічайтесь поглядом сміливо.
Я і сама двічі мати, а усередині, як та дитина наївна, незахищена, боязка.
Та треба пам'ятати, що кожним книга Життя
пишеться повсякчас,
засівають на Землі,
щоб збирати жнива на Небесах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788428
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018
Там у окопах – на передовій,
Ти не зустрінеш сина депутата,
Міністри не дадуть своїх синів
Від ворога країну захищати.
Її боронять уже котрий рік
Прості сини від плуга і від рала.
Боронить український чоловік
У кого долю погань ця украла.
Болючі втрати мало не щодня
Синів, що полягли за Україну.
І заголосить знову вся рідня,
Бо їхній син навіки їх покинув.
У материнських зболених очах
Поселиться навік журба велика,
І спогади про щастя по ночах,
І цим ночам уже не буде ліку.
Купаються у розкоші палати,
Синочки їх не на війні – живі.
Голосять українські бідні хати
Сльозами матерів, дітей і вдів.
17.01.2018р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784774
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 21.04.2018
знову ранок, чорна кава
обпікає засохлі губи
ми з тобою уже не разом
ми з тобою уже не будем
заглядати до цих історій
розрізняти правду і грішність
я пустеля ти дикі гори
а між нами всього лиш вічність
заблукала в собі з тобою
розірвала звязки з цим світом
я здаюся не траба бою
йди святкуй, чаруйся літом
чорна кава і тихий ранок
вчора ніби ніколи не було
лиш насправді оголені рани
на моєму серці прогнулось
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352838
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 17.04.2018
Я жив, неначе, в казці,
Мов в кольоровім сні,
Де щастя подорожнім
Являлося мені.
І вся душа для світу,
Неначе рідний дім,
Я людської підлоти
Тоді не розумів.
Минулося дитинство,
Пройшли щасливі дні
І що ж від тої казки
Лишилося мені?
Життя моє пустеля
Надії міражі,
А небо просто стеля,
Що тисне до землі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386432
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 17.04.2018
Пробивається сонце весняне...
Як зіщулились сніжні поля!
Лід зсувається й краплями тане
І свіжіє вітрами земля.
Красовик розгортає крилато
Понад пліттям свої ґарункИ.
І пора занотовує свято,
Заплітаючи в барви гілки…
Та сюрпризами день холодніє:
Присипає снігами зима,
Візерунками білими віє
Заметіль... І весни вже нема!?
Первоцвіт в кришталевім полоні,
Похмурніло у неба чоло.
Плеще вітер в зимові долоні
Й березневу весну замело.
А зима ж та, неначе “в законі”,
Сніговієм хурделить вдоріж.
І лелеки в морознім припоні
Із весною стоять босоніж.
Красовик - березень.
Ґарунки -візерунки мережива.
Вдоріж - дорогами, шляхами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783654
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 16.04.2018
В Мадриді - дощ, весна якась плаксива,
Лупцює небо, наче решето.
Сріблясті краплі падають курсивом,
Біжать струмочки на вологе скло.
Вже місяць дощ - такого ще не бу’ло!
Холодні хмари клубчасто снують...
Блищить дорога під ранковим гулом,
Вода малює смужок каламуть.
Нема качок, не скиглять сірі чайки,
Вже й Мансанáрес* баранці* несе...
А понад берегом, де змочені алейки,
Змокрілий голуб пір’я одтрясе.
Зелені кедри - скупані весною,
Ось-ось оливки цвітом палахнуть.
Спізнілий квітень не дає спокою,
Струнчати в небо - парасолів суть.
Природа знає різну витинанку...
Мадридський циган вкрав усе тепло!
Ґран Вія* мокра із самого ранку,
Почулось збоку: «Нам не повезло...»
Підперли небо сірі хмарочоси,
Дахів не видно... Де їх височінь?
Глядиш у простір, аж тебе заносить,
А ти - метелик... втриматись зумій!
В Мадриді - дощ... У шаль ховаю шию,
Навстріч попутним, ніжно усміхнусь...
Я від погоди у душі не нию -
Розбурхую запізнену весну!
[i]Мансана́рес* - річка
Баранці* - білі пінисті гребені хвиль
Ґран Вія* - одна із головних вулиць Мадрида[/i]
Lluvia en Madrid
Madrid, lluvia, Primavera llorosa.
El cielo se abre y filtra sus gotas como
a través de un tamiz.
Lagrimas de plata en movimiento
Surcos corriendo sobre vidrio mojado.
Ha llovido un mes entero!
Nubes frías como ovillos de lana
La calle brilla con el zumbido de la mañana
El agua dibuja una turbia franja.
No hay patos ni gaviotas grises
El Manzanares hace olas
Y en la orilla los paseos están mojados
Aleteo de plumas húmedas
Pinos verdes, mojados con agua de primavera
Los olivos darán su fruto
A finales de Abril no hay descanso
Un bosque de paraguas mirando al cielo.
La Naturaleza da un giro diferente...
El gitano madrileño ha robado el sol!
La Gran Vía está mojada por la mañana
La gente dice: “no tenemos suerte“!
Rascacielos grises sostienen el cielo
Hasta dónde llegan?
Miras al espacio y te derriba
Eres frágil como una mariposa
Estate alerta!
En Madrid llueve...
Escondo mi cuello en un chal
Te cruzas con gente
No estoy triste
Sonrío aunque la Primavera tarde...
[i]Зробила переклад на іспанську мову
Pilar Piñol [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787043
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 16.04.2018
позбута вектора істота,
надута випаром погорди_
засилля еукаріотів,
увінчане гештальтом морди_
тримає хорду, шкірить ікла,
шліфує фальш комунікацій,
за безліч втілень бути звикла
лиш тлом для ланцюгів реакцій_
щабель останній на драбині
з болот смердючих в прірву неба,
від кам’яної берегині
до електронного плацебо_
позбута вектора істота
вдивляється у безвість спрагло,
до дзеркала звертає : хто ти?_
й жахається_ почувши правду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787536
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 15.04.2018
I в нерiвнiй боротьбi я залишИлась переможцем,
Пройшовши крiзь заздрiсть, я вийшла жива.
Менi кричали я нездатна, неспроможна...
А перемога вже була моя.
Та ви знайдете сотнi виправдань для себе,
I тону звинувачень кинете менi.
А я от тiльки хочу, щоб ви знали -
Як менi смiшно слухати брехнi.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373354
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 15.04.2018
Упасти в ніжне прядиво трави,
У китиці махрові молочаю
І слухати бджолині молитви
У купелі весняного розмаю...
І думати про світле й неземне –
Яке це щастя в сій буремній ері!..
Коли тебе натхнення доторкне,
Відкривши серцю в раювання двері...
Упасти поміж косами струмка
І наслухати шепіт загадковий,
Коли дзюрчання музика легка
Вплітається у кучері діброви...
І ніжити долоні в завитках
Грайливо-неприборканих потоків...
І стежити, як розтинає птах
Небесні плеса, чисті і глибокі...
Промінню підставляючи лице,
Усотувати проблиски медові,
І прорости у землю деревцем,
По вінця повним цвіту і любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577759
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 15.04.2018
Коли світ опиняється скраю, —
навшпиньках над прірвою і кінчиками пальців у синяво, —
подих закінчується.
Ти не дихаєш так довго,
що здається скоро помреш.
Що втопчуться гори
і річки витечуть в океани, а ті випаруються,
і хмар буде так багато, що настане другий потоп
попри всі райдуги світу.
Час сплине, весь до краплі,
змивши з пам’яті імена всіх друзів і ворогів
(включаючи боржників),
ненависних і коханих,
вчительок та котів.
І хоча, чіпляючись за небо, ти гадатимеш,
що втрапиш у невагомий вакуум,
з тобою залишиться музика.
Її на тонесеньких павутинках
нестиме вітер,
змушуючи відчувати себе кульбабкою,
випущеною у збіднілий всесвіт
без тисяч зір,
котрі стрибнули з даху за чиєсь бажання.
Ти ловитимеш поглядом
срібні промінчики випадку,
а якщо відважишся, то навіть пальцями,
і собі бажаючи перетворитися
на крихітну соломинку,
котру відносить поволі вітер.
Та за тобою тлітиме трава
і підбиратиметься темрява,
а попереду хтось далі копатиме прірву
чиїмись зрадженими бажаннями,
загаданими на зорю.
Залишиться тільки просити Бога
швидше послати дощу на все людство,
бо подих закінчується.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598185
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 15.04.2018
Cоветую сначала прослушать моё исполнение этой песни что бы был понятен ритм стиха.
Этот город... он забрал всего тебя.
И опять ты, в мрачных ливнях ноября.
серою наклейкой среди тысяч мрачных спин,
Кофе пьешь и ешь свой Анальгин.
Припев :
Эта осень... ты живешь тут как в плену,
Помнишь, любишь только ты её одну.
Ждешь и веришь, но судьбу не одолеть,
Нету крыльев ... чтоб отсюда улететь .
Эта осень и должен с ней ты умереть ...(х4)
***
Этот ветер... только он в тебе живет,
Лето, солнце, он всегда им в след плюет.
Всё же в тире ведь мишеней нам не жаль...
В этом мире... только сумрак и печаль.
Припев :
Эта осень... ты живешь тут как в плену,
Помнишь, любишь только ты её одну.
Ждешь и веришь, но судьбу не одолеть,
Нету крыльев ... чтоб отсюда улететь.
Эта осень и должен с ней ты умереть ...(х4)
****
Мир вокруг... он манит тебя к себе
Ты несешся сквозь преграды налегке
Не отдай свои надежды и мечты
Посмотри на это всё ты с высоты
Припев : (х2)
Эта осень... ты живешь тут как в плену,
Помнишь, любишь только ты её одну.
Ждешь и веришь, но судьбу не одолеть,
Нету крыльев ... чтоб отсюда улететь.
Эта осень и должен с ней ты умереть ...(х4)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152524
дата надходження 29.10.2009
дата закладки 15.04.2018
В автобусах не має людей,
І осінь розвела порожнечу.
Насправді,я тебе не люблю,
Хоч ти мені ще снишся...до речі.
На небі вже не має зірок,
Холодний сніг вкриває узбіччя,
Мене вертає п'яний мій рок,
Мене вбиває наше сторіччя.
Мене гартують біль,цигарки
І нудить від тупого кохання!
З тобою нас вінчають роки,
І перша осінь плаче востаннє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367041
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 14.04.2018
Зустріло літо нас дощем
Чомусь холодним, непривітним.
У серці туга, в серці щем,
Воно від холоду не квітне.
Від самоти воно болить,
В печалі скніє і сумує
І зустрічі жадану мить
Леліє, пестить, дні рахує .
Вдивляється у неба край,
Вслухається у звуки ночі,
А дощ «Че-кай, че-кай, че-кай!»-
У скло морзянкою стукоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341447
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 14.04.2018
Вы видите? Я одинок.
Ну что поделать...
Одинок – это порок?
Или может это очень смело?
Вы слышите? Или молчу?
О Боже, что со мною?
В душе ведь сильно так кричу,
Снаружи, будто бы, спокоен.
Вы знаете? Я слабый ворон.
Или это не понять?
Заметил, что для вас я виден праведности полон,
Но увы, меня такие взгляды убивают снова и опять.
Вы чувствуете? Мне ведь так неловко.
Почему для вас я так силен?
Решить ли мне головоломку?
А пока очередной облом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533623
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 10.04.2018
Словами підлості не передати,
Миттєвий напад-біль образи,
Зненацька душу оповив,
Серце у грудях так здавив,
Що й не вдихнути повітря чистого тобі.
Болить душа,пекельні муки,
Від слів огидних,від розпуки,
І не втекти,не заховатись,
Якби ж то знати,як би знати,
Таємну схованку її,
Я кого дня,в якій годині,
Зненацька виповзе з-під тину,
Та й вжалить трунком ядовитим,
Душу твою занапастить,
І крові,крові зажадає,
На вівтар смерті піднесе,
Життя невиннеє,святе,
Життя твоє.
Смертельна гра,смертельна жатва,
Темної сили,сили зла,
Ні,підлості не передати,
В простих словах не описати,
Знівечене твоє,спаплюжене життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493202
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 09.04.2018
Ніч морозна, холодна і темна…
Ми з тобою в ту ніч ідемо;
Заглядаємо у вікна СВІТУ:
Там не сплять, там - яскраве світло…
Ми з тобою блукаєм бездумно,
На душі нам з тобою сумно;
Зоглядаємо знов у віконця –
Там давно уже світить сонце…
Хто не спав там цієї ночі?,
Що безсоння йому напророчило?
Що тривожить і снує марево?
А, чи спиться, що сниться зморено?
Я блукаю, в ті сни заглядаю,
І ту путанку розплітаю;
Марю теж: то вві сні, то з просоння,
Де ж подіти тебе безсоння?
Ти з’єднало мене із СВІТАМИ,
Ти чаруєш – вируєш віками…
І, як сходить на небі місяць,
Я мандрую з тобою у вічність.
Ніч гаряча, духмяна, літня…
Заглядаю в освітлені вікна;
Дехто світить, аж до осоння…
Що тривожить вас із просоння?
Чи, не спиться через кохання;
Чи, тривожить старість рання?
А, чи може, думки про вічність,
Та про цінності ті, що одвічні?..
Он палац над рікою освітлений:
Хто не спить там у ніч цю вітряну?
Лист осінній жбурляє буремно
Вітер холодний у вікна темні.
Тут безсоння знов оселилось:
-Йди від мене, зроби мені милість…
Не прошу я тебе - благаю,
Але милості не чекаю;
Знаю, ти скажеш мені з просоння:
-Навіки твоє я – БЕЗСОННЯ…
( лютий 2010 р. )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449727
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 08.04.2018
Я давно вже
Не писав вiршiв
Бо настiльки виросли
Стiни навколо мого мiста
Та сьогоднi iде снiг
Пада зграями свiтлякiв
У блиманнi лiхтаря
А якби та зiбрати iх
В одну купу
В одне жарiюче сонце
Тодi моя кiмната
Наповнилася би свiтлом
Й усi iншi кiмнати
Самотнi у цьому мiстi
Стали би просторiшими
Й може тодi
Ми вiдшукали би душi
Загубленi десь
У привидах тiл
Але снiг й далi все падає
Поволi гаснучи
На вологiй брукiвцi
Срiблястими павами
Бо я не навчився
Ще й досi
Хапати свiтлякiв
Просто з неба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570463
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 08.04.2018
Развеет ветер былую ту любовь
и боль внутри ни грамма не слабее.
Когда-то нежно,страстно,бескорыстно
любил.Теперь же стал грубее.
Умрут на холоде слова его и речи
ведь без тепла им жить всего-то..
ничего..гореть не будут ночью свечи-
наверное, добился своего.
И проходя по снежным тротуарам
мне вспомнится вдруг осень..но сейчас
я не смогу поддаться уговорам:"Останься.."
Проходит все. Прошло все и у нас..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468730
дата надходження 27.12.2013
дата закладки 08.04.2018
Кидаю дим жовто-блідих тонів
як гімни пам'яті про тебе
Четверта, дерев'яний ідол снів
Зарубками стікає тепла
червона - думаю, жертовна кров.
Насічки сховані під платтям
у візерунках ромбів і хрестів,
що схожі з шаховим квадратом
яким у храмі Гайі я блукав
у срібних латних рукавицях.
Зустрів, сказав: "Тебе-то я й шукав" -
і, ніби ритуальний вбивця,
тут лабрисом розсік напополам,
ударом збоку в крижі, тіло.
Єпископ запросив за стіл
В тарілках всюди тільки м'ясо. Їм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673951
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 08.04.2018
З корицею кава на твоїх губах…
Сонети для літа ми не проспівали…
Пробач, за дитячий несміливий страх…
За все, не побачене, недоказали…
Тебе я впізнала по чорних очах…
І ти мене мабуть впізнав у мовчанні…
Шукала я щастя не в рідних сльозах…
І хай вони стануть для мене останні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272593
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 08.04.2018
нам жінкам від люблячих чоловіків
Моя кохана
Прости мені, моя кохана,
що молодість,твою забрав.
Ще досі,в пам’яті світання,
та мить коли тебе, обняв.
Ти як колись,мені бажана,
я все життя, тебе чекав.
Здійснились мої сподівання,
що ти моя, я завжди знав.
Життя прожита половина,
і скільки ще, ніхто незна.
Спасибі рідна, за доню й сина.
Твоя любов, для нас свята.
Я вдячний долі, вдячний Богу,
що він тебе,мені послав.
Моя кохана, моя бажана,
як довго я тебе, шукав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352799
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 07.04.2018
Посмотри, как поезд быстро мчится,
Все, сметая на своем пути.
В жизни может всякое случится,
Нужно голову поднять и вверх идти.
Топать, топать по ступенькам к цели,
Пусть не лёгким путь бывает иногда у нас,
Стрелки пусть сомкнутся в дни, недели,
Но придет твой долгожданный час.
Поезд может увезти куда угодно,
Только от себя самого не уйдешь.
То, что иногда бывает ярко, модно,
Истинно бывает грязь и ложь.
Истину постигнуть очень трудно,
Может исчерпаться жизни путь,
Так что люди поступайте мудро –
Сделанный поступок не вернуть…
VI. 2012 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363421
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 03.04.2018
[[i]i]Весняні дні надто примхливі та непередбачувані. Роки спілкування, відвертостей та взаємопідтримки виявилися лише кольоровою обгорткою , яка вміло вводить в оману. Здається, що наближаєшся впритул до розгадки, але вона як пісок просочується крізь призму зіниць. Мимоволі починаєш згадувати довгі вечори розмов, які доповнювалися ароматним, п’янким трав’яним чаєм, мріями та сподіваннями, що у перспективі повинні були стати життям. Але все чомусь складається навпаки : довіра замінюється обіцянками, мрії – розчаруваннями.
Весняне тепло поступилося місцем снігопадам, вітрюгану, який настирливо надокучав перехожим. Ті двоє були у різних містах, починали день згідно власного режиму, єдине, що об’єднувало дві душі на відстані, так це телефоні дзвінки та спільна мрія про місто, одягнене у шати старої, потертої бруківки.
Він – загадкова, цілеспрямована та впевнена особистість. Складалося враження, що не існує жодної книги чи вистави про яку б він не знав. Кожна телефонна розмова перетворювалася на дослідження, пізнання нового та прагнення досягнути встановленого рівня.
Вона ж існувала, проживала щоденність та все намагалася не втрачати сили у шаленому натовпі та ритмі часу. Перегони з часом поглинали будь-яку можливість відкрити книгу, насолодитися музикою чи спілкуванням.
Він і вона.. Загублені у часі та територіальному просторі сучасності. Дві душі, які живуть очікуванням побачення з містом мрії. Можливо саме там і відбудеться їхня зустріч.
-Це місто не залишає часу для суму чи вагань. Воно вирує, живе та полонить кожною крихтою та мешканцем. Спробуйте зупинитися біля затишного кафе, у якому пропонують неймовірно смачні тістечка , нехай ваші зіниці поглинають кожен міліметр величної будівлі, якам здіймається високо у небо, відбиваючи ударами дзвону кожну годину прожитого життя.
Людський гомін заповнює легені, легкий, невагомий аромат кави та спецій всотується шкірою. Колоритні персонажі, з уст яких линуть оповідки про місто, перетворилися на акторів, театралів, що виходять на біс перед натовпом широко розплющених очей. Обрані ними ролі повторюються щоденно, проте їхні душі щоразу знаходять нові грані циклічної гри. Людські потоки снують вузькими вуличками, перехрестями, створюючи мовний колапс. Здається, що кожен перехожий – це емігрант – першовідкривач нового світу культури та історії.
Залиште шумний натовп та зазирніть у тиху вуличку, яка манить ароматами шоколаду. Вулиця солодощів та насолоди. Її неможливо оминути, перебігти закривши очі чи проігнорувати. Лишень торкніться долонями холодного скла вітрини, зануртеся у ніжність шоколаду та турботи, яка проникатиме у Вашу кров. Старі, потерті сходи сором’язливо кличуть Вас у таємничий світ зізнань. Чуєте як риплять під кожним Вашим кроком дерев’яні щаблі? Важко уявити скільки пар ніг підіймалося та спускалося коридорами сходів, скільки гомоніло голосів, прожито емоцій і напевно сказано зізнань. [i][/i][/i]
[i]Крокуйте вище, вище, аж доки не торкнетеся неба!! Величезні, просторі вікна охоплюють увесь простір навколо, даруючи Вам невагомість. Дивно, я постійно звертаюся до Вас на «Ви», хоча здається, що знайома з Вами не один рік. Що ховається за цим коротким словом «Ви»? Повага, страх бути ближче до Вас, стати відвертішою чи втратити себе у глибинах вагань, роздумів. Єдине, що напевно знаю й відчуваю, це те, що Ваша присутність у моєму житті робить його барвистішим, спонукає до пошуків та нових обріїв власного життя.
Ви вже подолали рипучі сходи? Відчули п’янкий аромат кави та шоколаду? Лишається лише чотири сходинки… Огорнені світлом дерев’яні стільці, мережані серветки та живі троянди у вазах. Озирніться праворуч.. Поруч із зіщуленим, вицвілим торшером Вам хтось посміхнеться, передаючи фарби та пензлі для обрамлення картини під назвою «Наша перша зустріч».
Чекаю на Вас….
P.S.Твір матиме продовження у спільному доробку з одним із авторів сайту:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654413
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 03.04.2018
Средь миллиардов точек зрения,
Средь войн и споров гордецов,
Молю, Господь, дай сил, терпения
Хранить в душе Твою любовь.
Не знать чтоб сердцу раздвоения
Меж «ненавижу» и «люблю»,
Твоё, лишь истинное, мнение
Чтоб воплощать мне в жизнь свою.
Искала я путь добрый, истинный,
И в поисках нашла своих:
Ведёт в жизнь-вечность путь единственный -
Твоей, Господь, святой любви.
Без покаянья нет прощения,
И этот факт не вызвал смех,
Что без прощенья нет спасения
От "смерть — возмездие за грех".
За смертный грех, познав прощение,
И цену оценив души,
И с "я люблю" сердцебиением,
Благодарю за право жить
Христа - души моей Спасителя
От приговора: "смерть за грех",
Кто стал над смертью Победителем,
От ада чтоб спасти нас всех!
Спасти желающих спасения,
Дав в покаяньи им прощение.
#####################
У подножия Голгофского креста,
где был распят за грехи Сын Божий,
я узрела в ад ведущий врата,
и, что путь к ним вымощен был ложью.
Видеть там пришлось мне душу в наготе-
все слова, и мысли и поступки,
и тот явный факт, что место на кресте
мне судилось, как душе преступной.
Там я поняла- что Божий Сын страдал
грешных чтоб спасать от пАсти ада,
каждый чтоб, пред Ним покаявшись, избрал
путь любви, чтоб жить, как Божьим чадам.
Истина проста- Бог жизнь дал для любви,
всем нам, словно Еве и Адаму,
захотелось, хоть, на час калифом быть,
потому и жизнь нам стала драмой.
Но, для грешных нас звучит Благая Весть-
в Сыне Бог открыл нам путь спасенья,
в теле коль душа, то шанс у всех нас есть,
в покаяньи вымолить прощенье.
Коль сокровищ всех нам станет жизнь ценней,
коль узрим пред Богом свою грешность,
не забудем мы вовеки о Цене,
что за нас уплачена Безгрешным!
Калиф на час - так говорят про людей, пришедших к власти случайно и на короткий срок, а затем вынужденных с нею распроститься
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785510
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018
Будьте схожі самі на себе.
Василь Симоненко
Прости, Василю, недалеких тих,
які в часи совєцької хвороби
супроти тебе й мертвого боролись,
та не змогли твій дух перемогти.
О, як ти вірно свій народ любив!
Сплюндровану, зацьковану Вкраїну
оспівував журливо-солов’їно,
синівське слово зброєю зробив.
Прости й маститих, і чинуш крутих,
придворних блазнів, вчених недовчених,
лукавих братців, словоблудів чемних…
Час розсудив – зняв маски зі "святих".
Ти є самим собою і тепер.
В Австралії, Росії чи Канаді –
тобі повсюди українці раді.
Бо слово будить! Дух твій не помер!
Не манівцями йду до тебе я.
Вклоняюсь хаті. Вчусь людців карати.
Послаблюю байдужості лещата,
щоб вивільнялося твоє ім’я.
Міцніють думи, глибшають слова.
В державу нашу кріпне спільна віра.
Йдемо від слів до праведного діла.
Ніяка влада правди не схова.
Народ мій є!
Його міцніє дух.
Є українськість вільної людини.
Є нація – натхненна і єдина.
І буде шлях, і доля до ладу.
1992
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766022
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 01.04.2018
И вновь стучится в дверь разлука,
Кружит, как коршун над горой.
А сердце, вскормленное мукой,
Тоскует всё же за тобой.
Душа, как раненая птица,
Летит опять вночи к тебе.
И долго будет всё ж кружиться,
Забыв о раненом крыле.
И небо вновь сгущает краски,
А звёзд ночных всё меркнет свет...
Ведь красота пропала сказки,
Теперь бледнее стал рассвет.
Качает ветер незабудки,
Умыты позднею росой...
Мне часто кажется: как будто,
Всё это было не со мной..
К тебе протягиваю руки,
Ловлю чарующий твой взгляд.
Во сне уходит тень разлуки.
Всё возвращается назад!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199813
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 01.04.2018
Гуляє вітер по душі,
розбурхує росточки…
На них іще солодка мить
несформлених листочків…
Цілунком пахне кожна мить,
як зо́лота оправа,
Для тебе як себе створить
не знає серця зваба …
Колись, вже потім, може все
туманом розійдеться
І лиш зоря вгорі нічна
на спогад колихнеться …
Та зараз я живу в тобі,
жива, із плоті й крові,
І небо усміхається лиш нам,
лиш нам горять ці зорі …
І ти в мені звучиш віршем,
я бавлюсь в тобі словом,
Солодких мрій несе дурман
тебе, мене … безбожний …
Хай музики вся велич в нас
звучить у скрипках соло
Й навічно оживе в віршах
мелодія любові …
І щоб не сталось на шляху,
чи повінь, чи відлига,
Для серця важна лиш та мить,
котра його зросила …
Хтось скаже рвучко: «єрунда»
і спішно відвернеться…
А вітер свою заспіва
й луною одізветься …
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719188
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 25.02.2018
Весь світ — театр, а люди в нім — актори,
Подібні та розбіжні в нім декори.
Вхід вільний, вихід — інші двері.
Нам невідомо, хто в партері.
Сюжет спектаклю — хаос динамічний,
Комічний, та моментами трагічний.
Оркестр шалено тратить сили,
Шкода, ритмічності лишили.
Акторів маса, дефіцит талантів,
Реальних мало, повнота педантів.
Взаємно дивляться, блукають,
Мінливо істини шукають.
І кожен день ми надягаєм маски.
Відкрити справжні небезпечно краски.
Та маска череп деформує,
Спонтанність розум розфарбує.
У чому сенс театру — не відомо.
Про що пишу, я впевнений, знайомо.
Змінились дні, змінились сцени,
Залишились ті самі гени.
Ми граєм ролі різні одночасно,
Сценарій змінить знову їх завчасно.
Ми режисери власної особи
І грати краще те, що до вподоби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718759
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 25.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Під віконцем мальви розцвіли,
чорнобривці тягнуться до сонця.
Хиляться низенько до землі
калинові ясні гронця.
Приспів:
Тут моя земля! Тут мій рід!
Тут моя країна.
Україно! Ти у мене у світі єдина.
Тут моя земля! Тут мій рід!
Весело тут жити.
Україно! Ти для мене є найкраща в світі.
Наші тут і ріки , і поля,
соловей виспівує до ранку.
Ой, як гарно квітне вся земля,
одягнувши вишиванку!
Приспів...
А яке ж тут небо голубе,
виграють Карпат дзвінкі потоки.
Друзів тут багато у мене
і мого дитинства кроки.
Приспів...
Україно! Ти для мене є найкраща в світі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777698
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Закотилось сонечко
тай за ліс,
Задрімало полечко
при зорі,
Засвітився місяцем
неба край.
Ой, чи все це вміститься
в ночі рай!?
Засвистить-затьохкає
соловей,
Він у сад закоханих
тай зове.
Слухає-милується
раєм сад,
Про красу піклується
в нім роса.
І пливе замріяний
угорі
Місяць, небо міряє
в цій порі,
З зорями вітається,
стереже,
Тільки не вертається
рай уже!
25.02.12
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677221
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 18.02.2018
Ось так і я...
схиливши голову донизу,
Обрікши серце на самоту...
Мов одинокий звір
подибаю до лісу...
Зализувати рани...
у програнім бою.
28.02.2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720834
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 18.02.2018
обійми мене...
і нічого більш не треба.
обійми мене...
пелюстками квітів,
подихами неба.
я літаю верховіттям
зрощених тобою снів.
я літаю...
хоч ніколи не умів.
21.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761433
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 18.02.2018
мальовані вікна моєї душі...
чому ж ти їх не бачиш, кольорів?
лиш біль німий - зотлілі спориші.
як я трава із чудодійних слів.
.............
яскрава, соковита, відпускай,
чуже минуле, більше не твоє.
заблуканий і не прийдешній рай.
ненавиджу те слово нічиє...
............
що ти ним сьогодення називаєш.
поглянь навколо, море кольорів!
чого ж тоді у чорний загортаєш,
кохану душу, в попіл споришів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777668
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Вернётся… Время дорогое,
Не возрастное, молодое
Придёт, чтоб вспомнить, быль понять,
Былое в прошлом осознать…
Вернётся – мысленно туда,
Где утро, день и вечера…
Детсадик, школа, институт
Уроки жизни нам дают…
Вернёт – прекрасные года…
Весна – смеётся детвора…
Мир – в доме, в бане (ух!) парок…
…и градус в обществе высок!
Там – с лёгким паром каждый год
Рожденья празднует народ…
Космическая индустрия
И достиженья трудовые,
Передвиженья скоростные,
Творцы, внедренья, мастерские,
Большие праздники (поверь!)
Восьмое марта – лучший День!
Виктория!!! Свершений дух –
При каждом обществе услуг,
Даст людям вспомнить времена!
_______
Альбом… Портрет… Любовь… Слеза….
07. 02. 18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775767
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 18.02.2018
[youtube]https://youtu.be/dmdtRXqMxYE[/youtube]
------------------------------------
Обійми мене, коханий!
Туга в серці, час неспинний!
Повернула ніч на ранок
І відлічує хвилини...
Сплять спокійно наші діти,
Є у них і мама, й тато.
Щоб могли у мирі жити,
Мужній батько став солдатом.
Круки линуть над полями,
Визираючи поживу.
Вороги деруть на шмаття
І грабують Україну...
Так підступно і безжально
Нищать землі, нищать мрії!
Хочуть правити безкарно
Цілим краєм в безнадії!
Вірю в тебе, мій Соколе!
Вірю в силу побратимів!
Знову доля і недоля
На терезах України!
Обійми мене, коханий!
Я молити буду Бога,
Щоби кулі обминали,
Щоб вернув тебе живого!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657835
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 04.02.2018
Ковтнув горілки зранку дід,
Мов розвиднився весь світ,
Реготить, немов здурів,
Бабу взяв та розбудив.
Мов завзятий казанова, -
«Пані, ви, така чудова,
Рівні гарні білі зуби,
А які медові губи.
Гнучкий стан і пишні груди,
Доведеш мене до згуби,
А яка пишна коса,
Не коса – справжня краса».
Баба кліпає очима,
Якась є тому причина,
Розв’язавсь язик, мов міх,
А тоді підняла сміх.
«Чи ти, діду, одурів,
Глузд свій зовсім розгубив,
Стан давно за сто сягнув,
Вставні зуби ти забув.
На губах лиш валер’янка,
Ось така я куртизанка»,
«Ну не баба, а фашист,
Маєш артистичний хист».
Баба руки під матрац,
«Ах, старий ти ловелас,
Вкрав пляшину, старий пень,
Без роботи пройде день».
Летить кáпець, мов та куля,
З глузду з’їхала бабуля.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/1008-did-lovelas.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641978
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 04.02.2018
Твори життя, складай мотиви
Намалюй на аркуші свій світ
Своє сонце, ніч і день,
Як захочеш зливи
Твори, іноді це все що треба
Щоб серцем дістати до неба
В кожному із нас є свій митець
Ти тільки відкрий
І йди навпростець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593549
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 04.02.2018
Думаю українською,
Українською говорю!
Мовою прадідівською
Пісню співаю свою.
Музика рідного слова,
В пісні дзвінкій струмка,
Мово моя чудова
Думка моя стрімка!
Ми українці люди,
Наша це з вами земля!
Дихай на повні груди,
І хай душа розмовля,
Думає УКРАЇНСЬКОЮ,
Українською гомонить.
Мовою прадідівською
Пісня наша звучить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774794
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 04.02.2018
https://www.youtube.com/watch?v=g4T0jbGSJ7o&feature=share
Мистецько-історичний фестиваль"УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ"
до Дня Соборності України.
Будинок Спілки письменників України
**
Один – проти всіх!...не варто?
Один – проти всіх!...чи сила?
Один – проти всіх!...на карту!
Життя на кону!...і – крила!
Вподобав зеро – і крапка.
І навіть із тигром битву –
Ти пˊєш це життя до краплі,
Несеш його, мов молитву!
А ві́три – свинцями дишуть
В обличчя вогнепотоком.
Один проти всіх – не грішно!
Страшніше, коли – ні кроку!
Страшніше – коли за спину!
Не варто, коли – у шпарку!
Коли, як тхорі – несила!
(Аби не псувати марку).
І поруч – найближчі встануть!
А правди – нема де діти!
І прадіди з нами стануть,
І будуть із нами – діти!
Один проти всіх – Вітрила!
Бо друзі – спина до спини!
Плече до плеча – це Сила!
Підтримай нас, Боже... милуй!
©Тетяна Прозорова
Скринька Пандори
І знову – бій!... і знову – біль...
Бійці, санбати і руїни...
Вогонь!іще...і знов – вогонь!
І все змішалося в цій прірві
На кінчиках твоїх долонь!
Безсонні ночі. Дні пророчі.
Гармати... Втрати... Автомати...
Я б – світ-за-очі, та не хочу –
У цій війні вже стільки втратив!
І знову – бій... і знову – біль!
...В шовках дрімають командори...
Прокиньсь, не сни! Хоч зазирни,
Що там, у скриньці тій Пандори!*
Адже тут гинуть – гинуть Діти,
Які не встигли ще й кохати!
Та треба ж щось уже зробити,
Щоб цій геє́ні раду дати!
І знову – бій!... – спина до спи́ни,
– Тримайся, брате, я прикрию!
Чому ж мовчиш ти, побратиме? –
Кричу у пеклі цім щосили!
...А він... заснув... лиш наостанок
Прошепотів якось непевно:
– Не дотягнув... дивись – світанок!
Пробач... що смерть така... даремна...
І... усміхнувсь, немов дитина...
– Ні! Друже, ми ж удвох з тобою!
А він – тремтить чомусь невпинно
У цій смертельній пісні бою!
Ні... це тремтять... мої... коліна...
А він – вже там, над головою,
Летить у царство всіх нетлінних
Й мене – не кличе за собою!!!
– Пробач...не встигну поховати...
Очі стулив, лишаю в лузі...
Ех... краще б згинуть від гармати,
Аніж в бою втрачати друзів!
І знову – бій... і знову – біль!
Четвертий рік горить земля
І стогне...між вогнених хвиль,
Розтерзана душа моя!
Розчахнуті довіра й доля!
Але, живі, живі вітрила!
У полумˊї – міцніє воля,
У єдності – гартуєм силу!
...Ми переможемо, я вірю!
На перехресті миру й болю
Цю скриньку хижої «Пандори»,
Ми замуруємо – ЛЮБОВˊЮ!
У серці ще живе надія,
Я – той... хто... вижив у цім бо́ю!
©Тетяна Прозорова
А ви-давно зiркам дивились ввiчi?
Сторiччя креативу i прогресу,
Сторiччя вiйн масштабiв надзвичайних,
І так прискоренi життя процеси,
Біжим...летим...а жити – не встигаєм.
Людина неспроможна жити двiчi,
I двiчi народитись неспроможна,
А ви давно – зiркам дивились ввiчi?
А сонця схід давно вітали кожен?
А Ви давно – босонiж в срiбних росах
Блукали, закохавшись донестями?
А чи давно – вербовi, ніжні, коси
До вуст своїх бентежно пригортали?
А соловейка пiснею в свiтаннi,
Коли ви тішили свої бажання?
Й, долаючи всi надможливi гранi,
Освiдчувались гаряче в коханні?
.. Доводиться стискати автомати,
Й комусь кріпити грошові папери,
Один на одного наводячи гармати,
І один одному слабкi псуючи нерви.
У кiберпросторi надовго поселились,
Доводячи життєві теореми,
У кабiнетах стійко засидiлись,
Вивчаючи слизькі шляхи системи.. .
А Ви – давно...? – І я - не пам'ятаю...
Життя ж – бiжить i не вертає цвiтом,
І... щось важливе в вирi цiм зникає,
Й миттєво якось виростають дiти...
А ви – давно...? Вирiшуйте, зважайте,
Якi шляхи iзнову обирати.
Давайте ж, просто – світ оцей любити!
I Україну збережем, давайте!
©Тетяна Прозорова
До Дня Соборності України 20 січня ц.р. у м. Києві,у Будинку письменника на Банковій, 2 відбувся 11й літературно-історичний фестиваль «Українські передзвони» Господарюють на ньому дві чарівні і сильні духом дівчини, дві Тетяни Tetiana Belimova з Тетяною Яровициною , дякую їм за організацію і просто,по –людськи... Тут немає випадкових людей...тому й атмосфера тепла і дружня..кожного тут чекали і хотіли чути... В цім домі зібрались ті, хто любить Україну і вірить в неї, занепокоєний її долею...власне,нашою долею, адже одне від іншого відділити неможливо. Тут всі всіх знають, як не в житті, то по думкам, віршам, мелодії серця... а з друзями зустрітися завжди добре. Не вистачить і життя, щоб сказати кожному з нас все, що на серці...Звучали по-справжньому палкі, хвилюючі душу твори. Україна жива й житиме, в своїх надзвичайних людях!
Чекали Юлю Качулу-замело дорогу. В якусь хвилину подумала: ось зараз відкриються двері і зайде Юля...і ...побачила її на сцені...добу довелося їй добиратись до нас з Криму ...інші імена не буду називати, нас справді багато, з усіх куточків України, "одноклубники" і не тільки... і всіх так приємно зустріти, друзі.
Весь час зі мною були найближчі Тетяна Мірошниченко з родиною та Інесса Доленик, з якою ми виїхали разом до столиці. Що сказати людям , які до найменших дрібниць підтримували мене й піклувались...просто вдячно, з теплом у серці промовчу....одне те, що тебе є кому зустріти і провести, є кому запитати, чи випила ти свої ліки-це дуже-дуже дорого ... Дякую Богові за все...вдячна друзям за Дружбу. Вірю в майутнє України.
*
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775068
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Шалено молодість помчала у минуле,
солодкуватий залишивши присмак мрій.
Погода сонячна в дощах уже втонула,
а душу стомлену терзає буревій…
Ми часто затишок серед суєт шукаєм,
гіркої кави філіжанку пригубить.
А як гроза над нами раптом нависає –
уже безпомічні, не знаєм, що й робить…
Плаща немає, парасолька десь удома,
всі сили віддано безплідній боротьбі.
Та серце мліє, як у юності, в судомах,
коли дивлюся знову в очі я тобі…
Пташиний плач стає на щебет навіть схожий,
з твого лиця як чарівну усмішку п’ю.
Враз зупинився одинокий перехожий,
згадав він також, мабуть, молодість свою…
Останні крапельки з даху життя спадають,
а думи серце обвивають, мов вужі.
Воно сердешне рветься й раптом затихає,
та жевріє ще полум’я в душі…
28.01.2018
[i]* Ремейк на твір Тетяни Ващук „Вогонь душі“, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773689 .[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773869
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018
Кажеш, зовсім не холодно, а в душі знову ллють дощі,
Серце повне вологості і в ньому небачена злива.
Сни мої посірішали, вмились смутком сьогодні вночі.
А ти справді так думаєш? Думаєш, я щаслива?
В незвіданій досі тиші курсують чуттєві спогади
Прошу давно, наполегливо, прошу вкотре:
Ви - моя меланхолія, дозвольте провести вас поглядом
Полетіть далеко від мене, скоріше згиньте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773179
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 28.01.2018
Дякую тобі, мій друже-саде,
За колисані в гіллі пісні,
За розраду листопадо-зради
Пагоном тендітним навесні.
Дякую за шепіт надвечірній –
Нашої жури таємний схов,
За нежданий спозарання іній –
Візерунки мовчазних розмов.
Дякую за галасливий спомин,
Зеленцем закочений у даль,
За років моїх достиглі грона
І душі чуттєву пастораль.
Дякую за елегійний спокій,
Схований у листя і траву.
І за зустрічі…
А знаєш… Поки
Ми стрічаємося – я живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445463
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 28.01.2018
[i]Моєму маленькому храму
величного Святого Духа в м. Києві[/i]
Коли доля показує хижий оскал,
рятівне моє коло – маленька каплиця,
де в ікони – до Божої ласки портал –
із німотним благанням вдивляються лиця.
Тут вогнем очисним тихі свічі горять,
в молитви найтаємніші думи сповиті.
Перед Богом оголені душі стоять,
безборонні, вразливі, як рани відкриті.
Їх Він бачить наскрізь. Тож Святим Небесам
не злукавиш, аби в каятті буть почутим.
Духівник твій – Господь, ти із Ним – сам на сам,
і лиш Він може біди твої відвернути.
Цей малесенький храм – джерело доброти,
від споріднених душ братня, щира підмога.
Місце сили, любові, тепла, чистоти –
храм, де серцем своїм відчуваємо Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 28.01.2018
Так не хочу смотреть кино,
В клубок, мотая, нервы…
Я те пути прошла давно…
Слыла однажды первой…
Раз на роду не суждено
Остаться без надежды,
То - позабытое одно… -
Как больно было прежде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771856
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 28.01.2018
«Невчасне й недоречне глоду світло
Горить зимою в у колючих хащах…»
(Шеймас Гіні)
Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості
гусне імла,
Ми такі недоречні, ми такі несучасні
Капітани зелених вітрил
Шхуни старої «Життя».
Наш вінок – то не плетиво
Листя зеленого дуба,
І не з квітів весняних
Його нам Плеяди плели:
Трохи глоду – колючого древа друїдів
Нам на чоло – за труди.
І куди нас носило
Вітрами ірландського моря,
І для чого блукальцями
Човен вели у пітьмі?
Це чорнило ночей
І безодня озер Голуей:
Цим чорнилом пишу
Я на квітах зимового глоду
Одкровення невчасне своє,
І як завше лечу
В снах пташиних своїх
За сліпий виднокрай,
Над болотами Ольстера,
Над зруйнованим замком О’Нілів,
Все туди,
Де смерть нам борги віддає.
Нам даровано кожного дива по три:
Три листки конюшини,
Три стебла очерету,
Три чорних вівці,
І три краплі у келих
Прадавнього трунку,
Пий, земляче, бо кулі так само
На тебе залишено три.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704121
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 28.01.2018
Да! Странным мой товарищ был.
Летал за океаны.
Шутить любил. И петь любил.
Но умер очень рано.
Со многими мой друг дружил.
Умом блистал. И странно:
он не курил, вина не пил.
А умер очень рано.
Жене своей он верен был.
С детьми был постоянно.
Он не грешил. Он честным был.
А Бог призвал так рано.
Мораль: Не знаем никогда,
когда нас Бог разыщет.
И мы уходим навсегда.
Не важно: царь и нищий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740423
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 28.01.2018
Я хочу мріяти про тебе.
Щоб мрії були неземні…
Але щось мало мені неба
І аж занадто вже землі.
Я хочу, щоб не гасли очі,
Буденності ввібравши пил.
Й думки щоб бУли ще жіночі,
Й на все щоб вистачило сил…
Я хочу, щоб хотілось жити,
І кожен день суттєвим був.
Щоб було прагнення творити,
Й натхнення вогник не заснув.
Щоб ще не тліло, а горіло –
В душі, у серці і в думках…
І мрія тихо щоб блудила
Десь по незвіданих шляхах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772649
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2018
Не розумію чи болить, чи може ниє,
Чи шкрабає десь там глибоко у душі,
Притихло навкруги, а за вікном дощі...
Здається то дощі,
чи може сльози на моїй щоці.
Не розумію де я є, чи тут, чи може там,
Чи може я лежу десь на сирій землі,
Відлуння втраченого причувається мені,
Я щось бормочу,
бормочу тихо щось під ніс собі.
Не розумію час біжить, чи він стоїть,
Перевертається неначе все у сні,
Мої написані заплакали вірші,
Як дуже тихо,
співає тихо хтось сумні пісні.
Не розумію, може день, чи може ніч,
Лечу чи падаю, де мої крила на спині?!
Не можу місця я знайти собі,
Черпаю сили,
черпаю сили на самому дні.
Лю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763343
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 20.01.2018
Темної лiтньої ночi
В небо спрямовуєм очi,
Де ж спiлкуватись охочi,
Щось їх не чуємо й досi.
Блимає небо зiрками,
Наче говорить iз нами,
Щоб мандрували свiтами,
Мiтили Всесвiт слiдами.
Нам на Землi не сховатись,
Треба у мандри збиратись,
Тих вiдшукать сподiватись,
Хочуть якi спiлкуватись.
Iнший нас розум чекає,
Хто вiн нiхто ще не знає,
Всесвiт i нас як сприймає,
Що вiн за цiнностi має.
Ну ж бо щосили гукаймо,
Розум всесвiтнiй шукаймо,
Добрi дiла починаймо,
Сили свої об`єднаймо.
29.02.2000
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771862
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Серце пташкою рветься на волю
До весняного сонця, безмежжя.
Все скидає кайдани поволі
Льодяні, щоб ожити нарешті.
В піднебессі кружляють надії
Наче птах, що вернувся додому,
І зустрівши в душі ясність мрії,
З крил скидають пір'їнами втому
Від зимового сну. Сподівання
Проростають в душі пагінцями,
Першим цвітом, що пахне коханням.
Загорнулись серця пелюстками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561297
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 20.01.2018
Ну вот мы и встретились
Я тебя долго ждал
Возьми мой дневник, полистай
Хотя бы полста
Страниц.
Я оставил в доме открытыми ставни.
Ты нашёл меня сам,
Моё время пришло
Вот и славно
Итак. Мой последний кальян
Забиваю ладаном
Что там ещё по проформе выполнить надо нам?
Ну расскажи мне теперь, что последним я гадом был
Чёрт. Забываю...Ведь ты постоянно молчишь...
Впрочем, как все мои мертвые...
Слушай, а что потом?
Кто потом будет моими выхаживать тропами?
И фолианты,что в усмерть избиты, потрепаны —
Кто их сожжет и развеет с прахом моим?
Стелется дым
Бери мою трубку, кури,
Как индейцы за мир
И можешь не говорить,
Где ты был, мой кумир,
Когда я так звал, просил,
Когда уже не было смысла и не было сил
А дождь по родным звенящей тоской голосил...
По каким адресам ТОГДА тебя чёрт носил?
Как всё в этой жизни, ты тоже приходишь не вовремя...
Не то, чтоб я стал себя чувствовать первым номером,
Не то, что поверил, что вовсе меня не стерли б но
Теперь мне в ушко иглы так легко не пройти
Впрочем, без разницы
Без понту торговаться
Тем более мне давно не счастливых двадцать.
Да и тем, что по двадцать некуда будет деваться,
Когда твой стон пробиваться
Станет по рации.
Ты хоть не Бог, но всуе нельзя по имени,
И с кем угодно, только бы не с любимыми.
Не с моими любимыми...
Жизни их не на что выменять...
Веди меня
Вечная осень уже на пороге стоит...
Свинец или лезвие
Бром или цианид
Выбери сам, доверюсь профессионалу
Боже, как мало...жизни...
Слёзы удушливо.
Прости. Малодушие —
Думал, что будет проще.
Пожалуй, прилягу в любимой березовой роще
Продай мне одну лишь скупую слезу. Пусть полощет
Грешные мысли,
Поступки мои и стихи.
Пусть с неба в лицо летят капли дождя и листья.
А когда я войду в свою осень, ты первым приснись мне
И опоздай.
Хотя б на один вокзал...
Приляг со мной рядом
Поспи хоть часок
Ты устал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759859
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 20.01.2018
Де ж воно, справжнє кохання?
Може, проходить життєдайним дощем
крізь сонячні віти спраглих дерев,
просякаючи в землю,
та пускає найглибше коріння?
Чи не розквіт його в наших дітях?
16.07. 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594099
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 20.01.2018
[img]https://pp.userapi.com/c836125/v836125008/5186c/31RPzeZniw4.jpg[/img]
Так хочеться зими на півстоліття
Без паузи відлиги і тепла.
Нехай мороз тріщить, немов лахміття,
Що догорає в полум’ї дотла.
Нехай тріщить по закуткам й щілинам,
Хай вимерзне вся нечисть і сльота.
І, може, лиш тоді простить провини
Земля обітована і свята.
Хай щезнуть всі запроданці огидні,
Куми, свати і всякий їхній збрід.
Хай замете усі нажитки видні
І пропаде ганебний того слід.
Хоча і рівність вигадка поетів,
Блукаючий утопії маяк,
Та прірви ті глибокі і нестерпні.
І як тут не озлобитись, ну як?
Не втримався. І в ярості всесильній,
Що ніби пес зірвався із цепів,
Бунтарський дух оскаженілий, синій,
Туманом сів від моря до степів.
Вдихнули всі цей присмак "бути вільним".
Але чому всі стали мов кроти?
Такі чутливі, аж до божевілля.
Проте не бачать справжньої біди.
Немає змін від псевдореволюцій,
Від світлих помаранчевих ідей
І обіцянок всіх, немов пилюка.
(То ширма для засліплення людей).
І знову скажуть: "Стадо ідіотів!
Народ цей, певна річ, що пропаде".
А де вожді і вірні патріоти,
Які б вели обвуглених людей?
Вони горіли в полум’ї воєннім,
Пізнали невідступний страх біди,
Тверділи світлі душі їх щоденно
В ілюзії людської доброти.
Душилась віра в натовпі безлюднім,
Бо всі здавалось статуї німі.
Коли кричало тіло повне люті,
Весь світ ховався знову в тишині.
Та вихід є - зима на півстоліття!
І хай вирує вічна мерзлота!
Бо, може, лиш тоді земля зуміє
Почати все із чистого листа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740122
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 19.01.2018
Сьогодні стає тепліше,
Чи може, то день такий?
Не пишуться нові вірші,
І нових нема подій.
Конфетки в руках і пасха,
І квіти, - що треба ще?
На зустріч до рідних наших
Дорогою нас несе.
Із мармуру чорні стели,
І чорні хрести на них,
Сьогодні така оселя
У наших батьків старих.
Пробилися вверх тюльпани
Немов із вогню серця,
На серці щось трошки п’яно,
Могила ж бо це, вітця.
А поряд лежить матуся,
На душу пливе печаль.
Я наче б то й повернувся,
Та знову між нами даль.
Проходить крізь душу вічність,
І клаца зубами час,
На цвинтарі тиша звична,
Охоплює тихо нас.
Та раптом вікно відкрилось,
І бачу я там батьків:
Старий вже не зовсім білий,
Без палиці і прудкий.
І мама така, як знаю,
Усміхнена й не стара,
Руками мені махають, -
Така ось небесна гра.
Я рідних своїх побачив,
Душею відчув їх знов.
Хай буде їм пам'ять наша,
І наших сердець любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731004
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 14.01.2018
Я знов цілую тебе. Ти танеш, як сніг весною,
Я знаю: іншою ти не станеш, бо ти зі мною.
В твоєму місті цвітуть каштани і лиє злива.
Я дуже радий, що ти зі мною і ти щаслива!
Твоє минуле давно вже втратило свої чари,
Хоча й влилося: тобі у пам*ять, мені - в кошмари.
Моє минуле (проклята хвойда) - пішло по світу.
Так мало бути (якщо так сталось). Про що жаліти?
Знову пишу. Знов за третю.. Погана звичка...
Ніч за вікном. Я відкрию. Візьму запальничку.
Доки курю - підігрію попутний вітер.
Най буде добрим, він змінює долі і... Світло...
Вимкнули світло... Зникають думки і ідеї.
Ніч за вікном. Вже за третю... Чому і де я?
Як же чудово: ти поруч зі мною завжди.
Знову цілую і... Вітер не знає правди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671835
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 14.01.2018
Сірі думки,сірі будинки,сіре небо...
Іноді почуваюся сірою мишею-нишпоркою,
Що по всіх кутках шмигає
В пошуках якоїсь крихти сухої
З хліба колись спеченого
Теплого і запашного.
Вслухаюся в тишу будинку того
Далекого і самітнього,
В якому давно вже не чути
Кроків розмірених господаря-дбайливця,
Не чути тупоту і гамору дітей його пустотливих,
Не чути повчальних настанов матері-господині...
Десь там, в глибокій пам'яті. лунає
Таке знайоме "ку-ку", "ку-ку"...
І зачиняються дверцята
В маленькому будиночку
Годинника настінного;
(Зозуля вкотре відміряла час).
Краплі дощу осіннього по підвіконні
Сповіщають про дощ.
А про що сповіщає дощ
З неба сірого осіннього?
Підставляю обличчя краплинам,
Вдихаю повітря холодне
З сирістю змішане,
Щільніше кутаюсь у теплий шарф
І вдивляючись в суцільну сірість неба
Чогось іншого від нього чекаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766252
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Дивлюсь, як плачуть абрикоси
Пелюстям білим, наче сніг,
Неначе іній білий в роси
Зірками білими приліг...
І білі хмари метушаться —
Жене їх вітру білий сон,
Дрімає на гілках акацій
Весільний завтрашній вельон...
І білий терен огортає
Мої думки у гронах днів...
І лине квітень небокраєм,
Туманом білим посивів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740550
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 17.12.2017
весна-обідранка, ступні стерті,
сестра моя люба що ж
зацілована мною,
сукня вицвіла й вінок з квітів
пов'яв та й уже як
століття тому,
пам'ятаєш?
весно-обідранко, нащо ти плакала,
між білизною на шнурівках
у дворах і на вулицях,
як ще юність не визріла,
моя любко, та й втратила
цноту!
весна - обідранка, брудні щоки
та від ляпасів, та від викриків
їх, що судять так, моя сестронько,
що й умерлося б!
ми на пристані коли стрінемось,
то обіймемось, аби статися
тут одним, люба сестро, та
все коли ж? я чекатиму
навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711617
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 17.12.2017
[b]Ми ходимо стежками і дорогами,
І в космосі прокладений вже шлях.
Чому ж так рідко дивимось під ноги ми,
І істина чомусь лише в думках.
Нехай колись про правду і не мріяли,
Але ж тепер вже знаємо усе.
За Україну постояти вміємо,
А щастя маревом.
Брехня лише в лице.
Брехня тепер в країні королева:
Свої закони і свої суди.
О, скільки нам новин виплискують щоденно...
Хіба ми судді?
Винні є? Сади...
Лиш імітують бездіяльність справами,
Свій лет униз показують як злет.
Хизуються мільйонами й мільярдами...
До Бога ж їм прийдеться тет-а-тет.
І як би там вони не викривлялися,
Ніхто не скаже доброго слівця...
А Україна від всього оправиться...
Лиш прийде час за волею Творця[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762390
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 17.12.2017
(Музика, запис, виконання - Микола Шевченко)
И снова – пятница. Как мило.
Успели лишь моргнуть разок.
Бег времени закоротило,
Вновь жизни отсекая срок.
Мелькают лица. Скачут звери,
Вчера – змея, сегодня – конь.
Снегами сыпятся потери,
Мы собираем их в ладонь.
Как зеркала меняют лица!
Порой смотреть невмоготу.
А что в душе… Что там творится,
Когда со света – в темноту?
А мы больны – стихами, снами.
Мечтаем, верим, любим, ждем.
И сонмы звезд над головами
Поют, блистая, ни о чем.
А мы упрямо пишем песни
И вдохновенно их поем.
И счастливы, когда мы – вместе,
Молчанье звезд нам нипочем.
Мы складываем все потери
В сундук. Подальше. Под замок.
Поднявшись, отворяем двери
Навстречу Солнцу – на восток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471356
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 17.12.2017
А Він загинув і за тебе,
Щоб ти спокійно жив, кохав…
Тримав Він над тобою небо,
Як ти у ліжку міцно спав.
Купаєшся у теплім морі,
В розкішний ходиш ресторан,
З вікна милуєшся на зорі,
В теплі прилігши на диван.
А Він, як ти, хотів же жити,
Радіти сонцю і весні,
За руку діточок водити –
Не пропадати на війні.
Та Він пішов, не міг сидіти –
Крок у безсмертя навіки!
Не народились його діти…
Тобі і досі невтямки.
Що за життя твоє розкішне
Велика сплачена ціна…
Бо горе матері невтішне,
Криниця сліз немає дна.
Дві паралелі, два світи,
Їм не судилось перетнутись
Які ж ви різні Він і ти -
Тобі Його не осягнути.
10.03.2017р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722953
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 17.12.2017
знову ніч насуває штори
розкидає зірки недбало
а тебе би мати поруч
а тебе все мало й мало
не нап"юся і не хмелію
не воркую до сього світу
я без тебе просто не вмію
я без тебе не хочу жити
що робити куди спішити
у які кутки заглядати
я могла так одного любити
я могла так одного втрачати
і промокле розбурхане літо
натягає на небо штори
я не можу без тебе радіти
я без тебе не зможу ніколи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353165
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 17.12.2017
Коли приїду в Україну, не надивлю́ся на поля,
Така красива й неповторна – краю батькі́вського земля.
Які зелені краєвиди – солодка серцю благодать!
Країни кращої не знаю, де грає море в пшеницях.
Яке то щастя йти землею, торкатись кришталевих трав,
Де срібні роси-самоцвіти встеляють ки́лими з отав.
Яка то вишита доріжка на отчий батьківський поріг,
Аж переповнює чуття, де батько й матінка стоїть.
Яке повітря свіже й чисте... Безкрайність неба - повнота,
У надвечір’ї тепле сонце понад тополею у снах.
Коли приїду в Україну, співають трелі солові’ї,
Це неможливо передати, натхненні ангельські пісні.
Коли ти любиш Батьківщину, то рветься серце із грудей,
Шаную Господа завіти - любити землю і людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756911
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 09.12.2017
Напевне, все, що можна уявити –
І навіть ві́рші! – ну куди ж без них,
Секунди днів, турботами залиті,
Найлегші мрії і найважчі сни,
Усе, що маю, все, що є в природі,
Сніги лютневі, квіти запашні,
Холодна мряка чи травневі води,
Везучі – і не надто – довгі дні –
Усе Тобі. Падіння мої, рани
І кожен крок для того, щоби Ти
В майбутньому, коли весна настане,
Змогла до краю неба дотягтись.
25.10.2017 р.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757128
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 09.12.2017
Коли нема кому жалiтись,
Втрачає сенс сама журба.
Та грудень - зовсiм не бiда,
Коли нема кому зiгрiти.
I вже не страшно анiтрохи,
Нiхто якщо не захистить.
Якщо нiхто не заспокоїть,
То наче й серце не болить.
Якщо нема з ким говорити,
То вже й нема i що казати.
Та що вже тут можна зробити ?
Я ж горда. Нiчого додати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374641
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 09.12.2017
Як часто доля ставить на коліна,
Б’є по обличчю батогом невдач.
А ти одна! Одна! Сама! Єдина!
І душу розриває дикий плач...
Сидиш в кімнаті тихо з самотою,
І п*єш давно холодний чай.
Страшні думки ідуть війною,
Стріляють в груди...І нехай...
Розіб*ється старенька склянка,
Шматки ударять наче дзвін.
Живеш,як жалюгідна бранка,
В полоні біло-сірих стін...
Впадеш у відчай перед образами,
І схилиш голову в палкому каятті...
І очі заридають молитвами,
І лишиться минуле в забутті!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372411
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 09.12.2017
Копернік дивится на зорі,
До тьми не хоче вороття...
Копернік знає, апріорі,
Що там, далеко, є життя!
Та годі вам, апологети!
Це аксіома! І амінь!
На Богом обраних планетах,
В обіймах зоряних промінь,
Не знаючи земної міри,
Життя триває у віках...
Коперніку ніхто не вірить,
Бо у серцях панує страх!
Тоді наказуйте прислузі
Ігнорувати неба знак
І стережіть кришталь ілюзій,
Що звикли ви до нього так!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711783
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 09.12.2017
А життя на чорне й біле ділиться…
Ти як не крути, а так вже є.
І століттями в свідомість в*їлося,
Що на завтра зміниться усе.
Ми кидаємо людей і зраджуєм
У душі лишаємо пастки,
Але знову в небо синє прагнемо
Щоби хмари білі розвести.
І не думаємо, не гадаємо
Як людині тій щемить
Ми так часто повертаємо
У минуле, а його не змінить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333969
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 09.12.2017
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 09.12.2017
Людині хочеться легкої простоти
Не в злості жити, а вже навпаки
Живитись доступом любов'ї, доброти
І опинитися в духовній чистоті.
Я вірю й знаю, що таким є ти
Красивим, знатним розумом людської глибини
Не залишивши віру в краще у собі
Ти проживаєш день за днем,
І залишаєш сумніви на стороні.
І я живу так, і вони
Сусіди з ближніх місць і да-ле-чи-ни
У снах блукаємо у мрійній теплоті..
Прокинувшись, не знаю ( може, все-таки) ..
Змайструємо її?!
Так, може, ми??
А з нами і вони..?
Все ж, може, так?
Давайте, цього разу так.
Не ні!
Так!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764863
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 08.12.2017
Мне б только в поворот судьбы вписаться
На скорости предельной, без страховки,
За хрупкую надежду б удержаться,
Не спрыгнуть на ненужной остановке.
И не сорвать стоп-кран, желая счастья
Летящей под откос моей вселенной.
Мне б только малость переждать ненастье,
Души осколки клея постепенно.
Не взвыть от страха бы, не бить тревогу,
Несясь в потоке тьмы навстречу свету.
Пусть все случится, как угодно Богу,
Его черед настал бросать монету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726125
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 08.12.2017
До кімнати ввійшла молода дівчина.
Делікатна, худенька і гарно вбрана.
А навпроти неї сидів мужчина:
«Що привело вас сюди і так рано»
«Знаєте, сильно мені докучає
фактор один, а точніше людина»
І на столі у конверті до чаю
тихо підсунула гроші дівчина.
А чоловік той на стіл подивися,
хижо скривився у злісній усмішці.
«Що ж, гонорар тут у нас появився»
Встав і пройшов по багряній доріжці
«Ну а тепер розкажіть і дрібниці»
Мовив він тихо закривши фіранки.
Ну і дівчина все по крупиці
виклала дядьку із самого ранку.
Той іще більше собі посміхнувся.
Дату назвав і навіть годину,
та до дверей він одразу метнувся
і випровадив з кімнати дівчину.
День вже настав і прийшла вже година.
Дядько одів вже свої рукавиці,
лезо холодне сховав під тканину.
Сильно розширились чорні зіниці.
Жертву свою він убив не одразу -
тихо рубав на маленькі кусочки.
І не промовив він навіть і фразу,
кров`ю заляпав не тільки сорочку.
Клаптики тіла зібрав до пакету.
Хто би подумав, що в нім там людина?
Після убивства скурив сигарету.
Ось і аборт, ось і мертва дитина.
Автор - Вільна Птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709859
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 07.12.2017
Дощ тупоче парасольками уперто
Закличним вогником блимає таксі
Смакує осінь солодке «Амаретто»
Шепоче вітру за презент: «Мерсі»
А десь розлука влаштовує прем’єру
Без сліз, істерик, зайвих нарікань
Для знищення надсилає в атмосферу
Список невтілених бажань
ВІН дивиться на неї, вже чужу
Серце в грудях сполохано тріпоче
Краса розвіялась кохання міражу
А ворона з суму радісно регоче
ВІН у пам’ять змальовує похапцем
Її образ, кожну родимку й рису
Туди часу не вдертися половцем
Йому зась до спогадів мису
ВІН обійме її міцно востаннє
Торкнеться ніжно вустами щоки
Жалібно скривиться небо прадавнє
Йому прощання завжди невтямки
© Леся Приліпко-Руснак, 09.11.2017
https://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com/
https://www.facebook.com/groups/1188223024640790/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759574
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 04.12.2017
Засвітились вогні залізничної колії,
Швидкий поїзд за мить пролетів,
Відірвався від клена листок пожовтілий,
Він пораненим птахом на землю приліг.
У холодні дощі загорнулося небо,
Пожовтіла зелена трава,
Піздня осінь так нагло,так знахабніло,
В косах білих на землю зійшла.
Ліхтарі на-пів темні,невидно нікого,
Ні одної живої душі,
Тільки вітер шугає,мов яструб навколо,
У свавіллі жорстокім своїм.
Залізничне,забуте людьми перехрестя,
В на-пів темному світлі старих ліхтарів,
Прислухаються в звуки,які долинають,
Звуки милії серцю,швидких поїздів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499586
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 04.12.2017
До кімнати ввійшла молода дівчина.
Делікатна, худенька і гарно вбрана.
А навпроти неї сидів мужчина:
«Що привело вас сюди і так рано»
«Знаєте, сильно мені докучає
фактор один, а точніше людина»
І на столі у конверті до чаю
тихо підсунула гроші дівчина.
А чоловік той на стіл подивися,
хижо скривився у злісній усмішці.
«Що ж, гонорар тут у нас появився»
Встав і пройшов по багряній доріжці
«Ну а тепер розкажіть і дрібниці»
Мовив він тихо закривши фіранки.
Ну і дівчина все по крупиці
виклала дядьку із самого ранку.
Той іще більше собі посміхнувся.
Дату назвав і навіть годину,
та до дверей він одразу метнувся
і випровадив з кімнати дівчину.
День вже настав і прийшла вже година.
Дядько одів вже свої рукавиці,
лезо холодне сховав під тканину.
Сильно розширились чорні зіниці.
Жертву свою він убив не одразу -
тихо рубав на маленькі кусочки.
І не промовив він навіть і фразу,
кров`ю заляпав не тільки сорочку.
Клаптики тіла зібрав до пакету.
Хто би подумав, що в нім там людина?
Після убивства скурив сигарету.
Ось і аборт, ось і мертва дитина.
Автор - Вільна Птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709859
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 04.12.2017
Місячно. ТАК місячно, що не заснеш!
Небесний ліхтар світить на дорогу. Для зими... А вона що?
Прийшла:) календарна, та все ж... Зима.
Грудень. Місяць. Світить немов ліхтарем. Наче щось шукає...
Де ж сніг? Хто бачив?:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763258
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 04.12.2017
я з тобою кохана не мерзну
цей мороз тільки відблиск в імлі
сивину твою довгу й старезну
не зміню я на коси чужі
твої руки усі в павутині
і в очах твоїх довга зима
та мороз все проходить по спині
коли тебе поруч нема
хай старіють губи медові
я ж рахую тріщинки твої
ми вінчались красиві в соборі
і помрем красивіші в душі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577080
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 04.12.2017
Не відпускай мене, прошу, не відпускай,
Нехай душа живе у пожаднім полоні.
Неволь чуттєвість та по краплі випивай,
Лице щасливе заховаю у долоні.
В усмішці ясній понесу щиру любов,
Плекатиму у серці пізню свою весну.
В камінне черево підкину сухих дров
І у вогні згорю, а загодя воскресну.
Не відпускай, без тебе згину я, помру,
Туманом розчинюсь в осінньому світанні.
Накинь на сутність позолочену вузду,
Той гріх безгрішний, кохання, що на стенанні.
19.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761231
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Сквер. И мрачный и угрюмый гуляет ветер. Дождь...
И осень, которую я больше не ревную..
И среди тысяч лиц, не отыскать мне вновь одну родную.
И буквы лишь обрывками, сжигаю строчки
словно лепестки любви.
Ты где-то в Астрахани своей тоскуешь, а у меня все так же идут дожди.
Выходишь чтобы навсегда простится, но не со мной, наверно с музой.
А сердце где-то там внутри стучит искрится,
и вновь внезапно на воротник твоей рубашки.. мои ложатся рукава...
А помнишь небо? Первый снег.
Тот теплый разговор который не для всех.
Улыбку, кофе по утрам и сигаретный дым
и грусть, которая мне въелась в душу. И как обычно все в порядке.
Работа. Дом, и сессия достала. Рассветы закрывают мне глаза,
и ты лишь пишешь : "Здравствуй, Ведьма, а у меня печенья к чаю".
И кто-то скажет ночь украла, моей души покой навечно.
И неизбежны переулки, осколки судеб..
Кто же виноват, что помню город в котором не живу.
И ночь под звездами вдвоем. Когда ушла я в небо, ты остался.
Ладони крепко сжав и сердце замерло..
В тот вечер все казалось умирало, но что-то все же расцвело.
Ты вспомнишь, да все так же вспомнишь. О городе, о первых строчках.
Когда по истине отдашь всю душу, а я наверное забуду..
И знаешь все ценнее ностальгии, воспоминания прожгли всю кожу,
и хочется мне дымом насладится чем эхо слышать в пустоте.
И пусть без слов, мне их не надо... под вечер только приходи.
Ты будешь самым лучшим Астронавтом, из тех что были на моем пути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707123
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 26.11.2017
Серпневе сонечко аж ніяк не налаштовує на думки про глобальні світові проблеми, душевні терзання чи яку ж сукенку обрати для самотньої прогулянки містом. Все чомусь залишається на другорядних ролях, хочеться легкості та відсутності будь-яких зобов’язань перед власними думками. Ідеальна картинка для літнього дня. А тим більше думати про те, що ж таке життя і у чому полягає сенс його існування зовсім не хочеться.
З дитинства її вважали дивачкою, яка мала довге волосся, що як виявилося згодом було предметом надзвичайної гордості. Але навіть цей незаперечний, усталений роками факт не зупинив холоднокровне та зважене рішення вкоротити вік власному предмету гордості. Хтось скаже, що життя сповнене парадоксів і тому очевидно не варто дивуватися появі та усвідомленому вибору такого рішення. Адже ми не стоїмо на місці. Зростаємо, нас виховують, формують наш світогляд, вірячи у те, що закладені цеглинки правил та норм залишаться незмінними упродовж довгих років. Можна припустити, що хтось так і залишить ці нотатки – повчання на сторінках власної душі, інші – візьмуться за радикальне редагування написаного.
Слухняне дівчисько зростало, малюючи власну картину оточуючого світу, однак ніхто не знав, що створювана палітра була неповноцінна, розподілена навпіл, адже саме таким вона бачила цей світ. Покалічений, заповнений спогадами з минулого, що іноді приходили до неї у гості на горнятко запашного трав’яного чаю. Довгі розмови зі спогадами не підсолоджувалися навіть принесеними гостями солодкими тістечками та улюбленими шоколадними бамбетлями, гіркий присмак минулого завше лишався на устах.
Дивачка гортала сторінки життя, що вимірювалися місяцями схожими на роки. Хтось намагався втиснути її в існуючі рамки загальноприйнятих норм поведінки, але вона вперто продовжувала тонути у книгах, мовчанні, розмовляла з мовчазним Фреді, який щиро вірив, що шоу має тривати незважаючи ні нащо і розмовляла зі своїм улюбленим чотирилапим волохатим чудом. У душу зазирало безліч масок і лише одиниці залишалися на м’якенькій софі, полишивши будь-які захисні вуалі. Це були обранці її душі, з якими вона сміялася і плакала, підтримувала їх найшаленіші задуми, вірячи, що вони особливі, варті уваги.
Проте ніхто не знав, що це дівчисько – дивачка була справжньою емоційною міною, яка могла вибухнути у будь-який момент. Сьогодні останній день літа і вже завтра завітає перший поклик осені, що увійде у дівчаче життя з її власним днем народженням. Цікаво, чи вибухне завтра новий день радістю чи розпачем? Чи це знову виявиться черговим символом на долоні консервативного календарика, який радітиме замкненому колу чотирьох сезонів? Очевидно, що мало хто захоче натрапити на міну, що трохи покалічить чи змете все навколо своїми величезними сіро-зеленими очима, сповненими запитань без відповідей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748559
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 26.11.2017
Коли душа відірвана від тіла,
Це існування!Ти вже не живеш!
Ти просто “зомбі” в тебе зникла сила,
Не знаєш хто ти і куди ідеш.
Бо без душі, ти просто соломина,
Ти залишки того, що відбуло,
Нема зерна, є місце де хлібина
Колись манила рідних до стола!
Лишилась біль, загубленість, тривога,
Шугає думка десь під небеса,
А ти в сльозах, надієшся на Бога-
Що в тепле тіло, вернеться душа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762162
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Позолота змінилась брунатністю,
Навіть в лісі роздолля вітрам...
І, здавалось, які – то вже радості
Пізня осінь дарує всім нам.
І хай небо сумне й набурмосене,
І дощі холоднючії ллють,
Все одно – я люблю тебе, осене!
Просто так, без пояснень, люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749472
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 12.11.2017
Коли ти підеш
зачини за собою двері
надто боюся північних сторонніх вітрів
вони легко зруйнують кордони наших імперій
швидко задавлять дотичність минулих світів
Коли ти підеш
не дивися на минулі шаблони
їхні колізії обпікатимуть згубою й страхом
втомилась піхота, з'їхали старі ешелони
дощенту зламалося все, що колись було вартим
Коли ти підеш
не опускай свої очі додолу
там, угорі, вся сила у по́честях й славі
ти просто живи десь поблизу натхненного бога
там, де за тінню захована чаша грааля
Коли ти підеш
по собі залиш мені постіль
ту білу і чисту, той символ нашої змови
хай пробуде у мене тисячу років поспіль
просто піди, щоби потім вернутися знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566753
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 12.11.2017
Люблю цей дощ із пахощами м’яти,
Цей ліс, укритий сірим полотном.
Нагуслих хмар не важені карати
Над озером, повитим тихим сном.
Люблю ці трави, вимиті начисто,
Подзьобані калюжами шляхи,
Цю акапель дощу, що лине містом,
І вводить в транс долини і верхи.
Люблю птахів приглушене співання,
Дворів дрімотних мокру наготу
І митей надкосмічне римування,
Їх чисту недоторкану цноту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739126
дата надходження 24.06.2017
дата закладки 24.06.2017
Засоромився обрій.
Ще трохи,
І на трави зійде
Благодать.
Ранок з хмарок
Знімає панчохи -
І крилаті хмарини
летять…
Я іду по зарошеним
травам
Ген, туди, де некований кінь,
Косить око на обрій лукаво,
І несідлану снідає синь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736310
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Птахів несеться дружний щебет,
Волошка в житі, краєм – мак.
Розкрилась лотосом до Неба
Душа, відчула дивний смак!
Читаю книгу, п’ю поволі
Червневі пахощі – the best!
Тепло вливається до крові,
Торкають крила Еверест.
Та не у всіх чуття без скалки –
Гострить біда в людині злість.
На сході краю, де стрілялки,
Тривога в серці – звичний гість.
А дріб’яз треба, щоб зажурі
Не дати місця у душі:
Щоб в рідних все було в ажурі,
І мир збирав добро в коші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736281
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Вродив наш терен,рясно,рясно.
Зриваю ягідку терпку.
Вечірне сонечко вже згасло,
І кряче качка на ставку.
Чумацьким Шляхом сходить місяць,
Ще молодик-зіркам на сміх.
Та їм вже скоро буде сниться
В передчутті його утіх.
Копитом вдарив кінь у лузі,
Роса з калини пада в слід.
І рідна пісня в ніжній тузі
Полине тихо на весь світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722861
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
спостерігай за людьми, ніби вони не твої
в тобі живе Бог? чи для тебе це чергова диктатура?
егоїстична особа, для інших - в образі мертвої
ось і життя твоє навіть для тебе цілковита цензура
твоя кімната - осередок примітивних ідей
спробуй жити реальним. воно принесе тобі зміни
у твоїй голові живуть десятки різних людей
саме тому замість них тебе оточують стіни?
коли трапляються нестерпні речі, потрібно приймати допомогу
і для цього доведеться покинути свій світ аморальності
не хочеш? спробуй розпочати розмову з Богом
побачимо, через скільки секунд, він поверне тебе до реальності
всі думки, що переповнювали тебе, давно загинули
тепер ти просто оболонка, яка носить набір почуттів
кожного вечора ти вбиваєш собі в голову, що це вони тебе покинули
а не ти усіх своїх близьких людей зрівняла з нічим
думай про те, що через деякий час все зазнає змін
обмежуй власні інтереси простим небуттям
ти замкнута. твій життєвий простір немає сторін
і це єдина причина, чому твої легені досі бавляться повітрям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711677
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
я маю дощ,
дарма що із каміння.
мої сніги, як сіль
в сухім корінні.
мої мости —
шматований папір,
розбиті бáлки слів.
та йду, повір...
це край.
і край, мабуть, останній.
він зрушить все у воду.
в ванній.
цей час швидкий,
а швидкість — лиш блакить.
лікують часом.
часом є латки.
а де ж,
а де ж нитки?..
10.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711393
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Такий холодний вітер протиріч.
Слова полин в яких немає істин.
Поранить душу темна, дика ніч.
В чужих світах їй стало вже затісно.
Не кликала в обійми, чуєш, йди!
Усмішкою поранена, втікаєш.
А буря не вщухає, всі сліди,
Ще рідних нас натхненно замітає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707547
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 12.01.2017
Грудень розставить крапки над і.
Далі вже - справа січня.
Хто скаже першим, що ми слабкі
(надто, якщо не вічні)?
Надто, якщо комусь завтра йти
в довгу далеку безвість.
Хай би цей страх у мені притих,
поки ми з Богом чесні.
Надто, якщо за межею - тьма.
Або і геть нічого...
Поки мій ангел - твоє ім’я,
в світі не так і чорно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709134
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 12.01.2017
П’ять хвилин – одна сигарета
Темна ніч і я на порозі один
Дим в легенях скорочує мою пожиттєву вендетту
І зменшує час на спокуту минувших провин
П’ять хвилин
За які встигаю згадати минуле
П’ять хвилин
Я згадую те - що інші забули
Терпкий присмак диму на піднебінні
Легко й невпинно я випускаю і з вуст
Ще одну мить свого вознесіння
Марную ганебним Winston-ом Blue
Дивлюся на зорі
В безодню життя
Душею тону в тому морі
Названого каяттям
І чомусь саме в цьому моменті
Я відчуваю спокій, блаженство
Чомусь саме тут, у зоряній круговерті
Душа набува верховенство
Сигарета скінчилась
П’ять хвилин промайнуло
І серце болить, та не тіло
Від згадок про те, чого вже не буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596315
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 10.01.2017
Останні деньки проживаємо року старого,
Зібрала Мавпуся давно вже валізи у путь.
«Послухай, маленька, візьми туди наші тривоги
А ще казнокрадів з собою візьми, не забудь.
Візьми всі печалі, а хочеш візьми президента
Ти ж любиш солодке? А він шоколадний магнат!
Мільйони в країні чекають вже цього моменту
Як кане у вічність брехливий оцей експонат.
Візьми із собою любителів «руского міра»
Ну скільки ж їм мучиться тут серед злісних бандер?!
А ще прихопи головного в державі банкіра,
Старанням якої хіба ж один банк у нас вмер?!
І перш як іти зазирни ненадовго у раду,
Ну хоч половину з собою ти їх забери!
Бо так вже занурились слуги народу у зраду,
Все тягнуть і тягнуть! Коли нажеруться вони?
Зроби будь ласкава для нас всіх хороше ти діло,
Очисти від скверни зчерствілі, холодні серця…
Пробач що грузю… але ж віриш… Ну так накипіло!
Хіба ж так багато насправді скажи прошу я?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708875
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 10.01.2017
Не шукай мене в споминах теплих,
там немає мене,
Не можливо назад
повертатися знову.
Викричи з себе все що було,
нехай промине –
Я уже не застуджена більше
тобою.
Не шукай у словах,
залиши,
хай собі відболить
Серце те що благає
у тебе спокою.
Не питай чому так
згіркла солодка мить,
Душа, знаєш,
покрилась лускою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709388
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 10.01.2017
Щось нове в мені трансформується,
протиріч і вагань – без меж.
Гострота сприйняття гальмується
і логічність ума – теж.
Добиває абсурдність дійсності.
Я безумію, а чи світ?
...Із гармат – по життю,.. по гідності,
і щодень – все новий кульбіт.
Десь відкрили ворота гнилості,
і вся нечисть рванула з надр.
...А добро все жде справедливості,
а "в отвєтку" – ...кривавий кадр.
Де згубили ми правду, Боже мій?
Де, караючий зло, Твій меч?
Чи зайняв уже царське ложе змій,
що "кайфує" від кровотеч?
Ми так вірим Тобі, Спасителю,
і благаємо: зло спини,
захисти вояків-хранителів
і домівки, і мирних жителів
від кривавих рук сатани!
23.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708056
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 10.01.2017
В ИСХОДНОЕ СОСТОЯНИЕ
Помимо всех легенд и домыслов наивных
Пора нам изучить истоки бытия.
Века прошли, ничто не изменилось,
Наш обыватель ходит в дураках.
Масштабы расстояний сократились.
Планета нам родней, понятней, без вражды.
Барьеры, что народы все делили –
Искусственны и созданы лукавыми людьми.
Мы обращаем взор свой к власть имущим,
От них зависит справедливость и покой….
Кто создавал дремучие законы,
Чтоб управлять во вред забитою толпой!
Кто усыпил любовь святую к ближним,
Лукавством подменил открытый разговор.
Двуличие возвысил в ранг элиты,
И в почестях в итоге оказался вор.
Порочен человек, конечно, не от ныне.
И упрекать кого – то не к лицу.
Как мало мы историю учили
И верили любому подлецу.
Решения другого быть не может:
Вернуться к точке, где утрачен ориентир.
«Мыслители» навряд ли нам помогут –
Философ каждый – временный кумир.
Священные слова Создателя и Бога
Нам открывают правду от начал:
Ум человека так устроен неизменно,
Что без свободы путь его – провал!
Насилие не принесет успеха,
И басни «обезьяньей высоты»
Никак не подтвердили креативность силы:
Мир полон бед, напрасной суеты!
Задумайтесь над сказанным пророком –
Бог наперед людей предупредил:
--Господствует на горе человек над человеком –…
Как нам вернуть любовь в пропащий мир.
Экклезиаст 8:9 «Все это я видел и прилагал свое
сердце ко всякому делу, которое совершается под
солнцем, а между тем человек властвует над человеком ему
во вред». (Царь Соломон написал эти слова в 1000г до н.э.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711099
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Да! Данте в восемьдесят лет
писал стихи о чувствах нежных.
О чувствах в целом безмятежных,
что родили нас всех на свет.
И Чаплин в этот срок женился.
Он очень, знаете, влюбился.
Вот, мне cкажите: где ответ,
когда кончаються вздыханья?
Когда приходит пониманье,
Ты вроде есть, а чувства нет.
Я всех люблю, кто понял вечность,
не растерял свою беспечность.
Таких люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709048
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 06.01.2017
Ах заметіль яка навкруг –
Куди метеш, метелиця?
В які часи, щодо потуг
Твоя наснага стелеться?
Куди летить твій корабель,
Продовжується шторм страшний –
Де спокою є цитадель?
Маяк у вирву лиш не змий...
Маяк – надія на землі,
Живемо нею всі ми тут.
Так хто ж є центром повелінь
І хто придумав заметіль?
Нещирість хвилі хай зметуть,
Сердечність вернуть й простоту.
02.01.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709814
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 06.01.2017
сонце тікає з орбіт
ходить ночами алеями
перевертаючи світ
перекликаючись зорями
шепче до тихих ночей
в пошуках йде коридорами
йде через сотні дверей
гріючи стіни повітряні
світлом встеляючи шлях
разом з дощами за вікнами
лине із даху на дах
землю промінням вкриваючи
дотик за дотиком йде
разом із білими хмарами
ранок за ранком встає
тихо співаючи зводиться,
знову вкриваючи шлях,
світлими жовтими долями,
власний тримаючи такт
ходить за ними веселками
після холодних дощів
ніжно вбираючи в промені
йде від душі до душі
так, за роками-орбітами
через земний горизонт
плине тремкими проміннями
морем повітряних вод..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578810
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 06.01.2017
У небі вечоровім сяють зорі,
Малює на шибках мороз узори,
Зима вкриває білим снігом землю,
Бісером срібним - іній на деревах.
Скувала крига ріки та озера,
Казково так світить і місяць з неба.
Колядки та щедрівки всюди чути
Про те, що нам уже явилось Чудо:
Марія-Діва Сина породила,
У Яслах Віфліємських положила.
І принесли волхви Йому дарунки,
А пастушки в молитві склали руки.
Спокійно спить у Яслах Немовлятко,
Усенький світ Його вже прославляє,
Луна всехвальна скрізь Божому Сину.
Христос рождається!
Усі Його славімо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710325
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
"Скорися долі",- чомусь так кажуть люди,
Та що про долю можете сказати ви?!
Про неї ходять часто пересуди,
Та лиш ніхто не знає де їі знайти.
Хто бачив долю хай мені розкаже,
Чому на неї так багато нарікань?
Хто бачив долю хай мені покаже,
Як це, коритися без зайвих зазіхань?
Лю...
29.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710181
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Твій сміх - мойого* серця згуба,
Та смійся, смійся люба!
Сказать не можу ти моя-
На це ще й воля і твоя.
Мені присниться, люба, серед ночі
Твій сміх чарівний і блакитні очі.
08.05. 1998 р.
*мойого (просторічне) - мого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620860
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 04.01.2017
Життя, як водиться, у кожного своє:
Легке, важке, змістовне, беззмістовне,
Треба любить його таким, як воно є
Радіти й дбати, щоби було повним.
Воно принадним є у будь - якому віці:
Малюк, юнак, дорослий чи старий,
Віртуальне, явне, діється чи сниться,
Аби лиш бачив ти доробок свій.
Життя минуле, сьогочасне чи майбутнє -
Йому оцінку розум твій весь час дає,
Що в нім збулось чи повністю відсутнє,
Чи гідність і порядність, щастя в ньому є.
Коли тебе життя до стінки притискає
І світить тобі смерть, тюрма або сума,
Думай і дій, останньою надія помирає,
Без волі Божої вона не відійде сама.
Всім жити – добре але добре жити – краще
І кожен лише раз на світ являє,
Старайсь, твори, трудись, не будь ледащим,
Усім, хто трудиться і Бог допомагає.
Хай доля нам, живущим, усміхнеться
Душу і серце людським щастям обігріє
І благодать до кожного нехай торкнеться
Щоб ще робив, творив, садив і сіяв.
Легко чи важко, а ви живіть у світі,
Бо саме тут себе ти маєш відтворити,
Кохать, народжувать, виховувать, ростити,
Дерзать, літать чи славить і хотіти жити.
10.12. 2012р., Київ
*Фото вишивки народної майстрині А.І. Червоненко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706535
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 04.01.2017
Це єдине, що залишилося мені бачити у темряві... твою худу, зігнуту постать, без емоцій та обличчя, без ознак на щасливе життя...щораз ти віддаляєшся все дальше від мене, мов тікаєш... від кого...чи чого? невже я такий страшний?́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703129
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 04.01.2017
[img]https://pp.vk.me/c629202/v629202008/5897/Z4g37Fvcku4.jpg[/img]
Зупинилась на мить вся планета
Від безмовного болю сердець,
То затягує душу в тенета
Невгамовний та підлий ловець.
Ти хоч мрій, хоч наспівуй сонети
І загострюй тупий олівець
Все одно, мов проклята комета,
Це життя попливе нанівець.
Але втім не втішатиму зовсім
Добротою стосказаних слів,
Бо не стане теплішою осінь
Від щасливих нездійснених снів
І не стане твій ворог добріший,
Коли другом його ти назвеш.
Бо обійми такі то ще гірше,
Аніж сотні нестримних пожеж.
І не зміниться світ цей ніколи,
Хоч молитви щоденно звучать
Всіх розбитих, самотніх і кволих,
В кого в серці дрімуча печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593242
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 04.01.2017
Бачу світ у кольорі індиго,
Наче крізь серпанок із тривог.
Вже пішло у найми вічне диво,
Вкрай далеко, змучивши єство.
Фарби оселились в акварелях
Між вогнем і сум’яттям п’янким.
Ще й натхненно виривають пензля,
Все ховають пристрасні рядки.
Про безсоння на фіранках ночі,
Про відкритість серця й ворожбу.
Десь обдурять душу, десь зурочать,
Десь поцуплять те, чим дорожу.
Бачу світ у кольорі індиго,
Без тепла, без весен, без надій.
Та навколо – бездоганна крига
Із принад замерзлих у воді.
19:37, 30.09.2016 рік.
Зображення: https://www.pinterest.com/depreka1/magic/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707976
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 04.01.2017
Я не буду мовчати, коли тобі прикро,
Коли биті вікна, коли ти не звикла,
Коли ми проникли у потайні двері,
Коли чути шум крил гелікоптерів.
Малюєш на папері нісенітні фігурки,
А кава вже ллється у чашку із турки.
Ми будемо пити, ми будемо жити,
Ми звикли уже, що за стінами гуркіт.
Я не буду мовчати, коли тобі сумно,
Коли у новинах вбивають безумно,
Коли вже не сотня небесна, а більше,
Коли піднебесну розколюють інші.
Тріщини, зачинись за звуками віщими,
Притулись, ми стали сильнішими.
Посміхнись, бо без усмішки холодно,
Ми зрозуміли – життя – це золото…
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Й небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
Ти не будеш кричати, коли тобі зле,
Коли твій сусід від гармати помре,
Коли твого героя заховають у землю,
Але ти будеш знати, що він жив не даремно.
Ти не будеш кричати тоді, ну а зараз
Потребуєш від мене притулок і захист,
Ми дивитись будемо на сонця захід,
І на те, як на людство скоюють замах.
Я відчую так близько волосся запах,
Подивлюсь на настінну Вкраїнську мапу…
Притулю тебе ніжно до себе так тісно,
Ми не будемо спати, бо не спить наше місто.
Тріснув знову вибух гранати,
Але дух наш не має занепадати,
Я люблю тебе, Сонце, цієї миті…
Бо життя – найдорожче у цьому світі.
А ти дивись, який красивий захід сонця,
Небо там таке яскраво-червоне.
І скрізь внизу пожежа у віконці,
Ми звикли за цей короткий час до такого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497312
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 04.01.2017
РІДНЕНЬКА МОВА ГАРМОНІЙНА
У душі на чужині думка никне,
Ні посміху, ні слів, немає мови.
У тиші в неї гомін ледве скрикне,
Без подиху, без вищої покрови.
Ніщо змінить вона уже не в силах,
На вислів думний, думу не відтворить.
Мовчань панує на словах лінивих,
Яка без слів, вимову не говорить.
Їй віриться що в неї є ще мова,
В якої спів, якому небо плеще.
Вона неначе пісня калинова,
Весь час повторює, що мова є ще.
Від слів отих, що линуть з України,
Від дум святих, велична і спокійна.
Кругом луна, як співи солов’їні,
Рідненька мова в серці гармонійна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710153
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017
Осіння пора втратила свою родючу силу.
Вичерпала себе, сховалася під запоною
сніговою, білою.
Голі гілки хвилюються
на свіжому, морозному вітрі.
Похмурі поля - гордовита,
замерзла краса.
Сніжинки блищать,
наче срібні метелики.
Небо чисте - велике озеро,
рожевіє від заграви.
Відчуваю, ми - гвинтики
Великого Життя.
Колись розтане сніг,
прилетить весна,
зацвірінькають пташки,
потечуть струмки.
А зараз, надходить вечір,
соромлячись опускається сонце -
чисте, велике, червоне.
Зірки золотим дощем сипнули іскрами,
морозні, буцімто намальовані.
Природі необхідно платити добром за добро.
Хочеться, щоб злетіла птиця - щастя
і сіла на мою долоню,
шукаючи в Житті спокою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709972
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Шовковим сяйвом стелиться під ноги
Чумацькй шлях. Я знов до тебе йду.
Крізь океани й зоряні дороги,
Де ми одні в засніженім саду.
Де червоніють кетяги калини
І місяць німбом вилитий вгорі.
Де похололи юності стежини,
Де жовтоокі плачуть ліхтарі.
Вже засніжило скроні. Відболіло...
Вуста гарячі стали вже німі.
Не розлюбили...Небо сполотніло,
Не дочекавшись нашої зорі.
І знову сяйво стелиться під ноги,
У юність знов до тебе я іду.
Щоб віднайти загублені дороги,
Якими йшли в засніженім саду...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708693
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 03.01.2017
Так, це нестерпно, до болю і гіркоти:
Кожного просто повинні спіткати невдачі.
Знаю тебе значно менше, ніж твої коти,
Чорт забирай… Та це ще нічого не значить!
Так, безперечно: час не повернеш, ні!
Сварки, негаразди, інтриги, проблеми з зарплатою…
Певно, півсвіту живе у такому лайні,
Навіть не знаючи те, що вони там з лопатою.
Це я до чого? Все не суттєво, ні!
Світом панує хаос і це не змінити!
Наше життя – лиш моменти, що сплетені в дні
Ти ж все питаєш за що тебе можна любити…
Так, це нестерпно. До болю і гіркоти.
Сам я не раз потрапляв у житті під роздачу…
Та я люблю тебе більше, ніж твої коти
І це для мене ну дуже багато значить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673213
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 03.01.2017
Нічого кращого немає, мені вір,
Ніж сон, коли про щастя мрієш,
Де бачиш розмаїття синіх гір,
І кожній квітці у саду радієш.
Нічого кращого немає в тій порі,
Коли від свіжого повітря млієш,
Коли на згаслій вранішній зорі,
Промінчик сонця перший яскравіє.
Нічого дивного немає, що роса, густа,
Блиснула сріблом посеред туману,
Твої звабливі, лагідні вуста,
До себе кличуть, за собою манять.
Нічого ластівко не буду говорить,
Коли прийду до тебе й приголублю,
Скажу лиш тихо, на коротку мить,
Що зіронько моя, тебе я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647125
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 03.01.2017
Час котиться,котиться, котиться
На колесі ночі і дня...
Жито у полі колоситься.
Волошка у нім розцвіта.
Дівчина- квітку до квітки:
Віночок спліта.
Верба до води нахилилася,
Ще сонце її зігріва.
Від вітру листя колишеться,
Дзвінко біжить вода.
Час котиться,котиться,котиться,
Міняючи ночі і дні.
Колись ці часи зупиняться...
Так сумно стає мені.
************************************************************8
Ні,час не спиниться ніколи
І день буятиме завжди,
А в ніч цвістимуть матіоли,
Як наші праведні сліди...
(Салтан Николай)
*************************************************************
Перевод:
Время катится,катится, катится
Колесо ночи-дня вращая...
В поле рожь колосьями.
Василек цветет.
Девушка-цветок к цветку:
Веночек плетет.
Ива к воде наклонилась.
Солнцем согрета она.
Листья от ветра качаются.
Звонко бежит вода.
Время катится,катится,катится.
Меняются дни и ночи.
Когда-то часы остановятся...
И грустно становится очень.
авторське фото
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705225
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 03.01.2017
Дитя замовкло... ссе порожні груди...
Сльоза солона матері пече...
— Залиште хоч окраєць!.. Чи ж ви — люди?!
Та відповідь — мороз чужих очей.
— Не плач, Іванку, вірю — будем жити!
Вже до весни — рукою... там — врожай...
Побачиш колос, сонечком налитий!
Не плач, маленький, серденько не край...
Дитя заснуло. Мати пригорнулась
До тільця, де ледь жевріла душа...
А однією із сусідніх вулиць
Печальний Янгол Смерті поспішав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701957
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 03.01.2017
Час дитинства пройшов і минули вже дні
Всіх веселих юнацьких пригод,
Ми по льотному полю мчимо на броні
На ротацію в Аеропорт.
А попереду ворог і бій там кипить,
А позаду - країна й сім'я,
Якщо виживу, може, спитають колись:
«Чому ти?». А хто ж, як не я?
ПРИСПІВ:
Білі Ангели нас обіймали крильми,
Встало світло до бою, до бою супроти пітьми,
Називали нас Кіборгами вороги,
Але ми були, ми були просто людьми,
Білі Ангели нас захищали крильми,
Щоб вижили ми.
Терміналів розбитих скелети стирчать,
Де раніш вирувало життя,
Щось про наших мамів дикі орки кричать,
Озвіріле московське сміття.
Ми не знали високих і пафосних слів,
Типу там «героїзм», чи «відвага»,
Залишалися в нас із усіх відчуттів
Тільки голод, безсоння і спрага
Скільки їх полягло, побратимів отам,
Скільки їх скалічіло навік,
Щоби ви в мирних селах і в мирних містах
Далі слухали різних базік.
Залишився у пам'яті той чорний сніг,
Який жерли ми замість води,
І дитячий малюночок, як оберіг,
Що носив біля серця завжди.
Щоб не плакали діти на нашій землі,
Щоб світанки росою вмивалися,
Ми стояли стіною, горіли в вогні,
Нас здавали, та ми не здавалися.
17.12.2016
Пісня "АЕРОПОРТ"
https://www.youtube.com/watch?v=g52kA70Kt5Y
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709777
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
Життя, по суті, усе те,
Що нам судилось пережити:
Розкішні шати, дерті свити,
І дріб’язкове, і святе,
Що Богом дане — все моє.
І хтось приймає все, як є,
За течією лиш пливе.
А хтось по-своєму живе,
Проти хвиль усе гребе.
Таки до свого допливе,
Не по шкодуючи себе.
Але ж бувають в житті миті,
Що ти не в силі щось змінити.
Тоді покоришся ти долі
Й на дно пускаєшся по волі.
Тебе гнітять подерті свити,
Ти більше так не хочеш жити.
Та розум каже лиш одне:
Життя по суті усе те,
Що нам судилось пережити:
Розкішні шати, дерті свити,
І дріб’язкове і святе,
Що Богом дане — все моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386849
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 01.01.2017
Живеш у світі дивовижному ти,
І вибір маєш сам зробити,
Яку мету покласти в дії?
Які ти робиш у бутті.
Чи знаєш ти для чого жити?
Чи знаєш куди піти?
Чи шлях знайшов на роздоріжжі ти?
Чи ще не можеш віднайти!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444595
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 01.01.2017
Лягає сум в скорботний день
Журбою над хатами.
У вікнах вогники з осель,
Стікає віск свічками.
Хлібина житня, мов з-за хмар
Великий місяць дише.
Це я сьогодні на вівтар
Поставлю з болем вірші.
Схилившись, тихо помолюсь
Цілуючи хлібину.
Колись від мору гинув люд,
Скорили Україну.
Пізнали голод, кривду, страх
Невинно-убієнні.
Благали Небо на вітрах:
По-дай-те хліб ди-ти-ні!!!
Село вмирало... Геноцид...
В очах – ще віра з болем.
Гори, моя свіча, гори!
Розвійся, туго, полем.
Молився батько за життя
Під тином непорушній.
Ось цю хлібину, прошу я
Подай йому, Всевишній!
Подай, благаю, хто просив,
Хоч скибочку дитині!
Вслухаюся у голоси...
Страждальній Україні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706251
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Стою відкрита всім лихим вітрам
Хоча й в одежі, але ніби гола
Я не захищена та чи знати нам,
Що життя наше, то не наша воля.
Чи знати нам, що ми безкрилі,
Що помираєм так і не зрозумівши
Люди – ангели земні безкрилі
І падаєм з гори у низ цього не зупинивши.
Стою я на верхівочці найвищої гори…
Й поруч гори, як я дивлюся
На них, як я, стоять люди всі прості
Незахищені, як я, і я молюся.
Й від нас нічого в світі не залежить
Ні наші вчинки, думки чи слова
До чого наший ніби вибір,
Коли є результат від нашого життя?
Й на сотні тисяч поколінь
Для нас сценарій написали
Дурниця кажем? То відкинь
Докажи, що це не правда, що збрехали.
Стою я на верхівочці найвищої гори
Без канату, сітки й страхування
Невірний крок й політ у низ,
І стукіт серця нашого востаннє.
Подих, жест від нас ніколи не залежать
І, як спіткнешся нема кого винить
Ти на нитках лялька, ти ведешся
І вибору тобі ніколи не зробить.
І від хвороб, від катастроф, аварій
Мені, тобі ніколи не втекти,
Що є дві дороги у житті, ми знаєм
Та за нас вже вибрали й дали.
І не питай хто це, що за сили,
Що за тебе вирішують, ведуть
Це сили ті, які тебе у світ пустили
Вони ж тебе із нього заберуть.
Стою я на верхівочці найвищої гори
І погляд навкруги кидаю
На горах стоять багаті й бідняки
Здорові люди й ті хто помирає.
Старі і підлітки, рослини, ембріони,
Тварини і комахи, і усе живе
Немає тут різниці звідки ми і хто ми,
Ми порізно і ціле ми одне.
Стою я на верхівочці найвищої гори
Хоча й в одежі, але ніби гола
Я не захищена, та чи знати нам
Що наше життя, то не наша воля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378671
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 01.01.2017
У потоках безжального часу,
Де зникають всілякі сліди,
Ми застигли, немовби Мідаси,
Що руками торкнулись води...
І душа перестала боліти,
Поцяткована віспою-злом,
Бо тепер золоті ми... Над світом,
Марнославства зігріті теплом.
Розміняли талант на дирхеми
І тепер не болить голова,
Бо, не золото - наші поеми,
І не золото - наші слова!
Не життя, а „робочі моменти”.
Де сьогоднішня совість митця?
Ми тепер - золоті постаменти,
У яких скам'яніли серця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706771
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Красные лужи - Черная кровь
Белые лица - Пустая любовь
Не знали мы жизни
Судьба нам лгала
Мы просто игрушки
Добра или зла
Пустая квартира
Пустая душа
У нас есть лишь проза
Лишь только она.
Есть где-то родные
И где-то друзья
Но мы позабыли
Простые слова
И где-то в холодном
Забытом углу
Не плачу
А просто сижу на полу
Покинутый всеми
Но давит твой взор
Любовь - только чувство
А слёзы - позор
Проблем больше нет
Свободна душа
Свобода на свете
Есть только одна
Для тех кто зависим -
Свобода мечты
Но мир очень сложен
И все мы рабы
Как глупые слёзы
Стекают мечты
И тикают глухо
Секунды, часы
Летят прочь минуты
Столетья, года
Но замкнуты двери
Закрыты глаза
И все то что было
Все то что прошло
Как кадры из фильма
Забыто, смешно
Рваные джинсы
Друг наркоман
Глупая жизнь
Дырявый карман
Пластмассовая радость
Немое кино
Осколок в горле
Глаза как стекло
Чистые лужи
Грязные ботинки
Старые клубы
Знакомые пластинки
Бессонные ночи
Кошмар, паранойя
Когда же пойму наконец
КТО Я ТАКОЙ ?!
Да чёрт с тобой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161221
дата надходження 15.12.2009
дата закладки 26.12.2016
Як важко тебе відпускати.
Кричати:"Не йди!Залишись..."
Від болю свідомість втрачати,
А в відповідь чути гудки.
Слова,незакінчені фрази?
Та будь що!Усе то мені...
Не стерпіти,марно ж чекаєш.
Не стерпіти...Марно...Іди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367186
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 26.12.2016
Я не розлюблю тебе ніколи,
Пам'ятатиму тебе завжди.
Сніг мете, хурделиться довкола,
Мчать у безкінечність поїзди...
А душа лишилась на пероні
І слова ще ніжили її.
Билось серце, пульсували скроні,
Очі пам'ятатиму твої.
В них блакить і глибина озерна,
Блиск такий немов зійшла зоря.
Кава на столі, холодна... Темно...
За тобою так сумую я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707723
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Квітко моя кохана,
Зорі мої ясні.
Серце тобою п'яне,
Ти у моєму сні.
Руки твої тримаю,
Ніжні неначе шовк.
Щиро тебе жадаю,
Ніби голодний вовк.
Мрію про тебе, сонце,
Вранці, у день, вночі.
Кращі рядки складаю,
Все лиш тобі, в пісні.
Розуму ти загадка,
Місяця світло в сні,
Серця вузенька кладка
В райські світи чудні.
Очі, мої кохані
Щирі такі й прості...
Надто тобою п'яний
Жити на цій землі.
Світло сердець палає,
Полум'я гріє нас.
Хай воно не згасає,
Хай переможе час!
Ніжно тебе кохаю,
щиро, як в перший раз.
Сонце уже не сідає,
Світить весь час між нас.
Люблю усе на світі
Вчора, в цей час, завжди.
І лиш одне бажання -
Була б щаслива ти.
Море хлюпоче хвилі
І в голові пісні.
Ти мені дала крила,
Ще один шанс в житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708193
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Людей катували, людей убивали,
а люди терпіли, за правду стояли.
За волю народну, за свою родину,
стояли ті люди, до свого загину.
За правду народну, до Бога молились.
Щоб Бог допоміг, щоб кров так не лилась.
Почули молитви, на небі святому.
Забути ті дні не дамо вже нікому!
Нам Бог допоміг пережити руїну,
отримали кров'ю ми вільну країну
Тепер зберегти нам усім її треба.
На нас споглядають герої із неба,
які свою душу за волю поклали,
які життям своїм систему зламали
Тепер все залежить тільки від тебе.
Вставай за країну! Молися до неба.
Проси сили й мужності в святого Бога!
Будь патріотом - то наша дорога.
Вільна птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485453
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 24.12.2016
Навіщо тобі твій дім,
Як в моєму без тебе порожньо?
Лише тут привязатись можемо
Я безмежно цього хотів.
Навіщо тобі незалежність,
Яка мучить тебе самотністю?
Та хоча невелика зовсім ще,
Але надто гірка обмеженість.
*
Для чого тобі це все,
Якщо сам від себе дратуєшся?
Це відраза. Чого дивуєшся?
Ти не бачиш - вона росте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511414
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 24.12.2016
Перші зустрічі бувають різними, зі своїми відтінками та настроями. Та й взагалі, що таке зустріч? Перетин двох тіл в одній точці матеріального світу чи то духовне злиття спраглих, самотніх, дружніх чи покинутих душ, які нарешті закрили очі на власні комплекси та страхи, наблизилися до краю прірви, аби хоч на мить відчути невагомість польоту.
Невагомість поєднана зі страхом…Страх помилитися чи розчаруватися у примарних, піщаних ілюзіях, створених роками у підсвідомості, яка була тією, що не боялася ризикувати, мріяти та ширяти високо у хмарах. Проте сьогодні страх виявився сильніший за неї, вириваючи з ніжних обіймів мрій, ароматів кави та шоколаду. Відчуття невагомості заполонило секунди навколо її зляканого погляду. «За моїми плечима немає крил, лише довга стрічка з маленькими вузликами – нагадуваннями про минуле. Чому ж я відчуваю невагомість?». Повіки повільно поринули у пелену спокою, вимикаючи голос диктора, який щось активно намагався пояснити перехожим неподалік. Усі поетичні відчуття польоту насправді були гарним маневром хаотичного долання закручених дерев’яних сходів, які підступно ховали свої долоні у крутих вигинах старої зашкарублої спини.
«Пам’ятаю, пам’ятаю ті сходи. Вони такі старі та підступні, хоча маю визнати, що то теж моя провина, адже не варто втрачати пильності і дозволяти жагучому шоколадові запаморочувати собі голову. Мої джинси ще довго дорікали мені за ту замріяність протертою білою плямою на колінах. Виглядало це досить кумедно, однак не для свідків мого польоту. Хоча я впевнена, що кожен з них тихенько заздрив тим секундам невагомості.
А його очі… Погляд, якого ніколи не бачила, лишень на уривчастих фотокартках, аматорських відео з поганою якістю, що заважала вдивитися у його зіниці. Проте мені здавалося, що відчуваю їх тепло, близькість та відвертість. Важко визначити, чи вірю у симпатії з першого спілкування (про кохання вочевидь не варто говорити, адже воно надто вимогливе, аби з’являтися за першим покликом), однак його душа мені посміхалася кожного разу, коли піднімала слухавку і чула його «Доброго дня!». У такі хвилини нестерпно хотілося забути про роботу, відкрити полущене вікно, сісти на підвіконні, величезними пригорщами наповнювати душу вишневим мережаним цвітом і просто слухати. Це те відчуття, ніби блукаєш довжелезними лабіринтами книжкових полиць, гримерок провінційних театрів, що їздили на гастролі з незмінними виставами, проте щоразу вловлюєш нові інтонації, жести акторів, які стали послідовниками книжкових персонажів.
Кожна щоденна розмова – це новий примірник книги, яку залишаєш на полиці власної душі з надією подальшого перспективного перечитування. То були лише трансформовані телефоні розмови, безликі сподівання та надії, що претендують на метаморфози у реалії….
«Доброго дня!!» Тихий, схвильований голос пролунав за спиною. Мабуть, зараз можу переказати кожну почуту тоді фразу, найменший порух зіниць, що гіпнотизували своєю таємничістю. Жінки не повинні закохуватися першими, поступаючись місцем холодному розумові, бо у таких випадках серце дуже ненадійний партнер. Щоразу йому кортить закрити очі і поринути у хвилі безумства, мрійливості, віри. Під час тієї зустрічі я нарешті побачила його очі, темні, схвильовані, проте такі близькі. Здається, коли плануєш зустріч з тим, кого чуєш впродовж років, то нестерпно прагнеш висловити усі запаси емоцій та думок, уникнувши фальшивих нот та штрихів. Той голос, погляд…. Нестерпно хочеться торкнутися його уст, всотувати усі звуки, слова, закарбувавши їх на долонях. Це справжнє шаленство, безумство…..Це наша перша зустріч у матеріальному вимірі, потік слів, які не мають право на існування. Лише випадкові свідки цієї зустрічі, галасливі чайки пам’ятатимуть кожну виплекану ними фразу.
Випадкові зустрічі приречені на фіаско чи розчарування, однак вони виявляються головними беззаперечними кандидатурами на безсмертя».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659817
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 23.12.2016
Вітер всю ніч нуртував,
Бився крильми у вікно
І на шматки роздирав
Осінню шите панно.
Темряви чорна гуаш
(Вічний класичний барвник)
Вітер стискала, що аж
Той переходив на крик.
Місяць - посрібдений диск
За височенний димар
Перечипивсь і завис
Серед кошлатості хмар.
Замкнутий простір кімнат.
Трохи тепла десь на дні.
Плаче дощем листопад...
Сумно, так сумно мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702472
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 18.12.2016
Спомин солодкий і пахне як розпарена м'ята
ти знаєш, прийди, із себе приготую я чай
поглянь-но на ноти, що в собі забуто розп'яті
послухай всі звуки у нутрощах моїх зітхань
Вкотре, як завше, убрід перейду всі святині
осквернені часом з вироком - надто холодні
знічев'я спинись й подивися на спалену спину
тих грішних бажань, сплетених у мою безодню
Суворі прибої, що сиплються рештками долі
спокій і світло спалюють у ранішній славі
ти ж бачиш мій погляд, в собі спустошено хворий
той що так ревно знову ошукуєш далі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582795
дата надходження 21.05.2015
дата закладки 18.12.2016
Ну вот опять стою я на перроне,
Свою печаль пытаюся скрывать.
А ты пропал в полупустом вагоне,
Лишь руку мне успел поцеловать.
А дождь лениво капает по лужам,
И слёзы тихо падают с ресниц.
А сердце вновь повергнутое стужам.
Не вижу я совсем прохожих лиц.
Машу рукой, пытаюсь улыбаться.
Но как печально смотришь ты в окно...
Мы встретились, наверно, чтоб расстаться.
Ты уезжаешь - сердцу нелегко.
Ещё минута - и умчится счастье.
Но что же ты тогда хотел сказать?
А на дворе осеннее ненастье...
Ты не грусти: конечно, буду ждать.
Прошли дожди, и зимы пролетели,
А в вазе лишь засохшие цветы.
Да! Встретиться мы так и не сумели...
Но в памяти один лишь будешь ты..
В который раз стою я на перроне
Всё прошлое пытаюсь повторить...
Ты предо мною снова в том вагоне...
Но ты ушёл... Тебя не воскресить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215497
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 18.12.2016
Уже все выплаканы слёзы,
Да так, что выцвели глаза,
И на картинах цвета скорби
Печать незримая моя.
И память, как колодец,
Полный горя,
Рисует сны былой любви,
Больную голову остудят
Три страшных слова: Се ля ви.
И рёвом крик, руки в заломе,
И пухом стелется земля,
Уже помочь никто не в силах,
Прощай Любимая Моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705439
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
[i]Начало сей истории
Был очень даже простоват.
Простой парниша и не более
Влюбился по уши, и по началу был он рад.
Первое признание в любви,
Взаимностью тогда ему ответила!
Мечтал тогда от солнца до зари,
Был в эйфории - она его заметила
Седьмое небо не было пределом
Парниша бегал и не замечал,
Солнце, которое светилось в небе
Потухло. Любовь её покинула причал.
И нарцисизм уж начал брать в ней гору,
Любя себя - другого не полюбишь.
Но он не смог остановится в пору,
В ушах - "Через недельку всё забудешь."
И что бы кто ему не говорил,
Парниша убивал себя.
Да и наверно бы себя и убил,
Если б не было рокового дня
Тогда, когда ему пришлось
Увидеть невероятную девчёнку,
Которая пробила злость,
И разбудила в нём опять мальченка.
А далее всё было как в кино,
Букеты, свадьба, поздравленья мамы
Любовь как лучшее вино,
И не было в сей пары мелодрамы.
А с той девицей, что первая была у него в сердце,
Так и осталась уж одна.
Любя себя вне меры - исход уже известен
Счастливой ты не будешь никогда.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705209
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Ти утікала з дому босоніж, у серці ніж,
А мама кричала: «дитино, куди ти, поїж»,
Коли ти підліток, ти мов не вирішуєш нічого,
Але навколо усі дорослі такі ж як ти,
Іноді так хочеться просто повішатись,
Немов із дому втекти, але у інші далекі світи,
І ти, наче нікому не потрібний ваучер,
Вдихаєш нікотин – це найдоросліший твій крок,
Який ти можеш зробити наразі, це ти так думаєш,
Ще б пак, всі ж навколо такі самі в твоєму класі,
Хтось вилізе на голову, хтось на манеж,
А ти як біла ворона, і маєш життя ламане якесь:
То вгору, то вниз, то вправо, то вліво,
Біжиш кудись в ліс, сховатись від світу,
Від всіх, бо хтось тебе кинув? Дитина!
Ми всі шукаємо допомоги, надіємось на Бога, надіємось на когось, на того
Хто всі проблеми за нас вирішить в одну мить,
Та всім навколо твоя біда не болить.
Вирішувати ми повинні всі свої справи самі,
Не треба вішати на інших свої камені,
Неси свій хрест сміливо самостійно,
Бо доходять до вершин із нас самі стійкі.
Йому вже 26, не юний, а доросла людина,
Задрало, взяла злість, він сплюнув, роботу покинув,
Пішов на перекур – зробити треба відпочинок,
Від тих думок усіх, що без зупину лізуть без причини.
Чинником усіх страждань є нехватка грошей, Набридло бачити володарів набитих кишень,
А вдома ще й двоє дітей і жінка-домогосподарка…
Малу отримує зарплату він, касир у банку.
І нема у кого просити допомоги,
Здавалось, самостійний, незалежний, вільний, сильний чоловік,
Повинен бути ним, але обрав таку дорогу,
Тому завжди хотілось десь зійти убік.
Напився з друзями один раз, напився вдруге, втретє,
Але ж зелений змій тільки гроші забирає,
На це вже не дивився, пив собі надалі вперто,
Скажіть, навіщо він безвихідь так долає?
Ми всі шукаємо допомоги, надіємось на Бога, надіємось на когось, на того
Хто всі проблеми за нас вирішить в одну мить,
Та всім навколо твоя біда не болить.
Вирішувати ми повинні всі свої справи самі,
Не треба вішати на інших свої камені,
Неси свій хрест сміливо самостійно,
Бо доходять до вершин із нас самі стійкі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703975
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
Котилось сонце колобком,
За обрій тихо спати,
Молилась щиро перед сном,
Як Господа вблагати.
Прости нас, Боже, за гріхи,
Несем страшну спокуту,
Кров ллє нечистий залюбки,
Досить розбрату й блуду.
Голосять вдови, матері,
Пошли нам мир, терпіння,
На лад в країні благослови,
Від тебе лиш спасіння.
Урозуми вищі чини,
Щоб люд простий цінили,
І щоб з державної казни,
Добро не волочили.
Пошли нам світло із небес,
І всім прийде прозріння,
Нехай вперед піде прогрес,
А не насильство і свавілля.
Прости нас, Господи, прости,
І ти Свята мати Марія,
Ісусе й ти за нас проси,
На тебе вся наша надія.
Благала тихо, як могла,
Котились сльози, мов перлини,
Просила миру і добра,
Для Батьківщини України.
http://antonina.in.ua/index.php/patriotichni/1015-molitva-za-batkivshchinu.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655056
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 30.11.2016
Я щось часто про одне гадаю
Про життя і його суть
В майбутнє заглядаю
Розуміючи, що минуле не вернуть
І хоч знаю правду
Майбутнє знати нам не дано
Та все ж відкриваю карти
А на ній написано «Ще рано»
З усіх боків ту карту роздивлявся
Крутив вертів, а все ніяк
Заглянути вдаль все намагався
Та там лише один непізнаний маяк
І скільки йти до нього невідомо
Може завтра і дійду
А може з старості полону
В труну поважно увійду
А що там? За межею, що?
А може Хто? А може Хто і щось?
Чи там ілюзія? Але навіщо
Сказав би мені хтось
Що буде там ніяк я не вгадаю
Що завтра буде теж не знаю
Зате минуле не зможу я забуть
Як жаль, що його не повернуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596503
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2016
Моя Вкраїнонько! Земля обітована,
дарований нам Богом щедрий край,
а доля в Тебе – згіркла і туманна,
хоч мав би бути споконвічний рай.
Чом ходимо ми хибними шляхами,
де крик німий втоптав кривавий слід?
Чому, як не чужі, то власні хами
ведуть "в ніку́ди" зболений нарід?
Довірливі... Терплячі... Тож поганам,
як мито, – Твої доньки і сини.
Від Колими до Таврії – кургани
жертв розстрілів і голоду, війни...
Чи вирвемося ми з середньовіччя,
байдужості струсивши мертвий тлін?
... Тремтять у вікнах поминальні свічі –
це подихом із Неба лине відчай:
"Невже не зможете піднятися з колін?!"
26.11.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 30.11.2016
як це
впізнавати у віршах себе
як це
розповідати по слову
в хвилину
монологічно
тільки так щоб
не трагічно
трагічності вистачить
і без цього
бути словоознакою
словоозначити
слововпізнати
себе поміж рядків
і посміхнутися
цій відвертій схожості
тотожні
ви дві тотожності
надто схожі
щоб бути
єдиним цілим
те ж що тобі зболіло
ще не робить тебе
живим
28 листопада 2016 [05:21]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703558
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Петля
_______________________________
Петля,
Ты - бутон средь ненавистной скудны
Безобразной форми канитель,
Пред тобою все мы безоружны
Ты для нас - милостная лель
Все желанья прячутся в едино
Умиляет страхом пустоты
Чарованая смесь твоей картины:
Лежащий стул, душа в объятьях, ты.
И образ твой пускай не богословлят
Не называют в честь твою мосты
Едина ты все то что нужно помнить
В мгновенье сладком изумишь забыть
Едина ты разворатив сознанье
Жажду утолишь безумных снов
И познав черты все истязанья
Во тьму отправишь с жалостью
Без слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606577
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 29.11.2016
Залишаючи кімнату без світла
Забирайте із неї монстрів
Бо в кімнаті вогко і темно
Бо в кімнаті терпко і слизько
Бо коли ти проходиш слідами
За тобою не ходять тіні
І коли не вкриваєш словами
Не тікають мурашки на тілі
Бо за шторами не місячне світло
І за сходом не сонячне сяйво
Бо без світла все одноманітно
Бо без сяйва все просто й звичайно
Не тримайте закритими двері
Залишайте ключі за замками
Бо величні бетонні панелі
Знов закрутяться мов каруселі
Бо світлини покриті морозом
Не проявлять повторно плівку
Й не мурчатиме на порозі
Кіт з сусіднього двору гірко
Не лишайте відкритими вікна
Не дивіться в чужі кімнати
Пролітаючи по подвір,ю
Зачиняйте сталеві грати
Заховайтеся тихо в кімнаті
Обійнявши холодні коліна
Зігрівайтеся між подушками
Підпаливши свічки наболілі
І не втримуйтесь кожного разу
Як проходять за вікнами тіні
Задуваючи світло одразу
Чи впускаючи душі змарнілі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640516
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 29.11.2016
Я чекаю, і буду чекати Тебе
І чи сніг чи морози
Я знаю - Ти любиш мене
На очах в мене сльози.
Ні це сльози приємні.
Це з радості сльози мої
Й почуття є взаємні
І приємні обійми твої.
Не забудь, я благаю
Частіше пиши і дзвони,
Що тебе я кохаю
Всі знають давно, вони..
Я чекаю, чекаю, чекаю
Чекаю тебе завжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477786
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 29.11.2016
По жребию жизни мне море досталось.
Не пляж, не Ривьера – разгулы стихий.
Чтоб, выйдя на берег, тайфуны, причалы
И мили, и рифы расставить в стихи.
Волна за волною вдоль борта струится
И к суше уходит, питая прибой.
Строка за строкой на бумагу ложится,
В ней штиль отражая и споры с судьбой.
Чем круче волна – выше взлет над водою
И глубже паденье в объятья пучин.
Удачней строка – шаг к признанью толпою
И падать возможность с тех самых вершин.
Грозит кораблям мощь девятого вала.
Намного коварней тайфуна волна.
Зов медной трубы литераторов манит.
Качает поэтов хула и хвала.
Но бури людские опасней, чем волны.
Подобран маршрут, экипаж храбрецов.
Продли, Боже, Курс нам за смуты и войны…
Корабль - Украина… Кто к вахте готов?
2.01.2016. Г. Орел. г. Обухов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636601
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 28.11.2016
По жребию жизни мне море досталось.
Не пляж, не Ривьера – разгулы стихий.
Чтоб, выйдя на берег, тайфуны, причалы
И мили, и рифы расставить в стихи.
Волна за волною вдоль борта струится
И к суше уходит, питая прибой.
Строка за строкой на бумагу ложится,
В ней штиль отражая и споры с судьбой.
Чем круче волна – выше взлет над водою
И глубже паденье в объятья пучин.
Удачней строка – шаг к признанью толпою
И падать возможность с тех самых вершин.
Грозит кораблям мощь девятого вала.
Намного коварней тайфуна волна.
Зов медной трубы литераторов манит.
Качает поэтов хула и хвала.
Но бури людские опасней, чем волны.
Подобран маршрут, экипаж храбрецов.
Продли, Боже, Курс нам за смуты и войны…
Корабль - Украина… Кто к вахте готов?
2.01.2016. Г. Орел. г. Обухов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636601
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 28.11.2016
Не на самом деле,-
Если грустно в доме,-
Успокой душой всех,-
Жизнь будет без помех…
Ежели страх в хмеле,-
Лучший путь в синдроме,-
Исключить печаль, грех,- точно поможет смех!
Постараться просто
Раздавать улыбки
Одиноким,- жутко,-
Дали ждут других…
Оглядев всех с ростом,
Лишь не взяв ошибки,
Жалости минутки,
А взлётность в годах,- миг,
Естеством, где тосты,
Только в них так шибко,-
Спрятать время в сутки,
Ярко украсив стих!
24.11.2016г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702546
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Ми не задумувалися над тим,яке буде наше майбутнє,а особливо майбутнє нашого села.Я розумію,що й справді воно залежить від нас усіх,воно залежить і від мене.В наш час люди нічого не цінують,не слідкують за чистотою і порядком свого села.Як то кажуть “Моя хата з краю-я нічого не знаю...Байдужість псує нас,через неї стається багато бід.Але навіть маленька добра справа може все змінити.Потрібно лише зупинитись на мить і звернути увагу на те,повз чого проходив,навіть не помічаючи.
Я можу змінити майбутнє на краще,просто посадивши дерево,просто кинувши сміття не на землю,а у сміттєвий бак.Просто підмівши сухе листя,або посіявши клумбу.Це не важко,зробити щось корисне,щоб приносило і користь, і красу.Праця вчить нас бути сумлінними,наполегливими,совісними,вона вчить нас бачити справжню красу.
Якщо ти робиш щось корисне для свого села чи міста,то ти дбаєш в першу чергу про себе і своїх рідних,про своє здоров'я і майбутнє життя тут.Я не маю великих можливостей чи коштів,але велика діла починаються з малих.Думаю,саме це і означає бути справжньою людиною.
Але це стосується і держави загалом.Вона повинна виділяти певні кошти на благо свого розвитку і процвітання.Держава повинна дбати про кожен населений пункт,піклуватись про порядок,достаток,забезпечувати всім необхідним для життя.Люди повинні об'єднуватись і творити добрі діла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574410
дата надходження 14.04.2015
дата закладки 24.11.2016
[i]Усі страждання нам на благо,
Платити треба за життя,
Рахунки не помістять ваги
І вже немає вороття...
Молодому давай мрію,
А старому - спокій,
Лиш би в цьому буревію
Не зогнили роки...
Не пропали, не зів"яли,
Тіло болі має слабкість,
Як візьмуть його вокзали
Та відправлять в хмарність
Тих просторів неосяжних,
Що парять над нами...
Чую думи екіпажні
Лижуть, гоять рани...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702109
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Хочемо вірить у краще,
Хочемо тільки добра,
Вірим - минає найважче,
Щастя приходить пора.
Віра вселяє надію
В доброму світі пожить,
Думаєм - здійснимо мрію,
Ось зачекаєм ще мить.
Терпим, чекаємо, вірим
Та вже минає життя.
Димом розвіялась сірим
Мрія про краще буття.
Дітям пора наступає
Щастя собі будувать.
Може, це їм випадає
В світі добра проживать.
Марево щастя постійно
Манить до себе людей,
Ловимо та безнадійно
Марево людських ідей.
24.10.98
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701845
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 24.11.2016
Більшість пішло, а ми лишились самі посеред поля, посеред зеленого лісу тихо прислухаючись до співу пташок, таких далеких від реальності, від тієї сіризни, якою наповнився світ навкруги. Ми стояли й роззирались, ми шукали надію
Без крапки, без крапок, без продовження, лише невідоме, лише темрява, лише невідворотнє
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596411
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 23.11.2016
[img]https://pp.vk.me/c627718/v627718008/24125/rpAWPe1C8gQ.jpg[/img]
Юна, позитивна, щира і смішна,
Кучеряві коси, лагідна душа.
Очі волошкові, руки теплий май
Ти мене міцніше, мила, обіймай.
Бо прийдуть хвилини смутку і жалю,
Замість тисяч «лю́блю», лиш одне – «терплю».
Розлетиться щастя полино́м гірким
В пурпурове небо в золоті зірки.
І до того світла невідома даль,
Як же мені прикро, як же мені жаль:
Почуття розтали, як в стакані лід,
Залишивши холод і пекучий слід .
А була ж велична та любов для всіх:
Ставили за приклад (що гріха таїть).
А тепер на по́сміх, кури лиш клюють,
Ми не зрозуміли в чому щастя суть!
А воно не в то́бі, навіть не в мені,
Щастя - коли маєш радості земні.
Але ти для мене стала неземна,
От тому і доля каторга одна:
Лиш тебе любити і до скону днів
Про любов кричати тисячами слів.
А у час смирення, коли я помру,
Знаю не згадаєш ти печаль мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626068
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 23.11.2016
Без тебе був би ніби я, не я,
Ти у мені, моя маленька сутність,
Бо нас лиш двоє – ти моя сім’я,
А діти там – у них своє майбутнє.
Іще любов десь зрідка визира,
Чомусь ніяково ховається у тишу,
Така вже давня і пісна пора,
Яку лиш розумієш, як опишеш.
Клопоче жовтень листяним дощем,
На серці спокій, в майбутті надія.
Не долюбив, тому лишився щем,
Бо не зумів, любив лиш як умію.
Молитва осені пробуджує мене,
Тремтливо так шукаєш рідні губи,
Нехай ця осінь в майбуття й жене,
Я дожену, бо ти мене ще любиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696215
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.11.2016
Свет в окне всегда я буду помнить,
И тот рассвет, что спит на подоконнике.
Иногда встречать его во снах,
Ты так прекрасен, мир, как и твоя весна!
Доброе утро, мир! Ты ведь такой красивый,
Ты такой один! Я приложу усилие,
Посмотрю куда-то вдаль, в небо,
Там пролетают облака. Где-то
Теракты, войны, а где-то скажет девочка
Парню своему родному: просто спой мне.
Спойлер рассекает ветер, владелец летит,
Где-то играют дети, меня рубает этот бит.
Болид летит, несет угрозу части человечества.
Тут вид из окон прекрасен, на речку прям.
Вечно так, кто-то бьется за отечество,
А кто-то строит здания во благо страны.
Кто-то хочет долететь до луны,
А я просто хочу нарвать те розы,
И подарить солнцу, что светит мне,
Набрать полные горсти вкусных конфет.
Конфетти, на праздники лети,
Пусть будут рады маленькие дети.
Отображение в воде ночных светил
Красиво дребезжит, когда подует ветер.
Пару петель сделает гусеница с дерева,
Гидрометео расскажет о дождливом завтра.
И соловушка споет тебе пару серенад,
Мы едем на курорт под названием Равда.
Там море, пляж, пески золотые,
Я буду вспоминать, даже будучи седым.
Кто-то видит красоту в морской пучине,
Для кого-то есть красивым сигаретный дым.
Быть молодым – это прекрасно тоже,
Не важно, на природе, в лесу, или на лоджии
Увидеть красоту можно везде и во всем…
Хочется верить, что красота мир спасет!
Свет в окне всегда я буду помнить,
И тот рассвет, что спит на подоконнике.
Иногда встречать его во снах,
Ты так прекрасен, мир, как и твоя весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498315
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 23.11.2016
* * *
Спать пора, а уснуть не могу.
Поздний кофе виною, луна ли…
Лунным светом стол письменный залит,
А мне кажется – будто в снегу.
Спать пора, а уснуть не могу.
Вязну, мёрзну в этом снегу.
_____________________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702029
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016
ЗАГИНУЛО В БОЮ ДИТЯ
(До річниці Революції Гідності)
Узяв снагу - герой іде,
З диханням диму і бензину.
Іще дитя - а бій веде,
За рідну матінку Вкраїну.
І хто ж то був - отой герой,
Що змінював земну орбіту
Чи знаєш ти, хто хлопець той?
Що ангелом летить по світу.
Так тож був він! як блиск зорі,
Горять вогні на барикаді.
Це наш герой - на тій горі,
Що звіром вбитий із засади.
Густий туман в бою дитя,
Хвилину на устах дитини.
Жила усмішка ще життям,
За рідну матінку Вкраїну.
Іван Давиденко (Давид Українець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701963
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016
Відцвіли сади вже яблуневі,
Оповили трави білим димом.
І душі торкається незримо
З дощовиць заплетена печаль.
Відлітають весни ніжнокрилі,
Б'ється серце клекотом лелечим...
Мов вітрильник, лине сизий вечір,
Юність теплу, несучи у даль.
І зринають спогади далекі,
Що збудились спалахом бузковим.
Опадають зоряні підкови
У долоні купкою золи...
Височіє небо споконвічне,
Оповите білим-білим димом.
І пливе, пливе життя незримо...
Яблуні так швидко відцвіли....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664113
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 16.11.2016
Думками лечу
В солодке далеке минуле...
Все те,що поганим було
Й десь там,в глибині заснуло
Будити не стану.
Хай спить,не вертає ніколи
Відлуння печалі і болю:
В прийдешньому дні
Гіркого доволі.
...Я там,де простір і вітер.
Я там,де на волі квіти.
Я там...
авторське фото
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699308
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Який народ –
така і влада,
якщо народ
купити можна,
якщо в брехні
людина кожна,
і латкою –
її зарплата,
якщо та влада –
чорне коло –
грабує гроші
до грошей,
якщо й душі
не стало вже,
бо триста років
срака гола…
І де ж та правда
й своя хата?
Немає правди
між людей,
лише –
москаль та іудей,
та морда крадія,
пихата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700682
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Смертні живуть в лабіринтах. У кожного свій Мінотавр. Своє Руно і свій Ясон.
У кожної генерації свій Дамоклів меч. Кам’яниці міст від дощу не рятують. Але дають ілюзію безпеки, втечі від відповідальності. Бо злим бути простіше, вбивати простіше, ніж оживляти, грабувати і гребувати приємніше, аніж дарувати і приймати допомогу.
Пес Гордині і Жадоби наступає на п’яти. І немає ради на цього Цербера.
Тому маєш стати собі Героєм і Гераклом. Маєш берегти в собі добрість і благість, зрощувати їх, плекати, як герані на вікнах перед війною. Квіти революції не приносять спокою, лиш сумнів і сум. Борися радістю, борися благістю та усміхом, бо ти людина. Виходь за будь-яку систему координат. За межі звичного та комфортного.
Гоголь писав, мовляв, у людині мало людини, а ти знайди. Зрости. Стань більшим і кращим, ніж ти є, не всупереч іншим, а заради них. Жонглюй сонцями замість ножів. Згадай величну малість дитинності, яка колись спонукала радіти кожному дню і кожній події довкола. Чому ти став іншим і коли? Раніше був як той пластилін: обтікав світ, а він в свою чергу - тебе. Зупинись. Вернись в чертоги свого світла. В колиску. В огром своєї малості. У безмір всеприсутності і вседотичності. Джунглі міста нас не врятують, як і тиша монастиря. Тільки дух і чин здатні щось змінити. Бог замість бренду. Хліб замість меча.
У гавані серця хай квітнуть вишневі сади. Носи в собі меч миру, як Христос, як князь тиші. Тебе розпинають, а ти цвіти. Проклинають, а ти цвіти. Проганяють, а ти цвіти!
Радіти – не значить змиритись зі злом, але навпаки: долати його. Чим більші зливи, тим пишніші сади по тому.
Ділися одягом, їжею, серцем, думками, не злостися, стань махатмою, брахманом на островах своєї реальності. Не впадай у крайнощі, не гордися, та зберігай гідність, поступайся, але не принижуйся. Не стань блазнем, але нудьгу з відчаєм оминай.
У видимому зри невидиме, як говорив філософ, дружи з тваринами і людей не цурайся, день сприймай як Диво, дякуй богам за нього.
Звіра в собі випалюй Молитвою; а не можеш молитися, то хоча б не чини зла.
У цьому і є весь Закон, весь наш пожиток, весь наш оброк, подяка небу за життя.
© Богдан Тригуб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687200
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 15.11.2016
Не сутулься, спину рівно
Йди упевнено все рівно
Вітер, злива чи дощить
Аби впасти треба мить
Не впадай у відчай, смуток
Не лови не Гав, не гусок
Йди скоріше до мети
Через гори і мости
Каньйони, ріки і ліси…
Але ти якось зупинись
Навколо себе роздивись
Рукою правою візьми
Що тобі стане у пригоді
А лівою, все що не треба
Відкинь… та й годі
Тоді дорога й шлях від нині
Твій стане ясним і зручним
Але ще зовсім не легким
Бо всі проходять крізь
Вогонь і воду, мідні труби
І перелазять різні куби
З пісків, каміння чи кісток
Та мозком борються щодня
Розгадуючи таємниці Сфінкса
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521147
дата надходження 03.09.2014
дата закладки 15.11.2016
Як сповниться душа моя
Журби і самоти,
То моляться вуста мої:
Спаси і сохрани.
Спаси, спаси, о, Господи!
Спаси, спаси, спаси.
Діла, Тобі нелюбії,
Прости і заступи,
І біди, що нам суджені
Прости і заступи.
Прости, пости, о Господи!
Прости, прости, прости.
В знаннях Твоїх і мудрості
Ти волю учини.
Над нами нерозумними
Ти милість учини.
Чини, чини, о, Господи!
Чини, чини, чини.
Всі душі наші струджені
Спаси і сохрани.
Стражденних та осуджених
Спаси і сохрани.
Спаси, спаси, о, Господи!
Спаси, спаси, спаси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386850
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 14.11.2016
Жалі мої схилилися у щемі...
Стинає осінь трави у журі.
І вітер дивом витинає схеми,
Видовжуючи в небо димарі.
Вдивляюся у завіконну темінь
І мороком здається тиха ніч.
Лиш кілька зір, неначе в діадемі,
Спускають сяйво із небесних свіч.
Вколихується дрімом усе суще.
На шибку вписую твоє ім’я.
Час загортає відлік у минуще...
Лиш залишаємося ти і я.
Отак удвох під небом серед світу
Рука в руці... і томиться пітьма.
Вітрить у шибку, подихом зігріту.
Світліє небо. Перший сніг. Зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698627
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 14.11.2016
[youtube]https://youtu.be/YO-ZfMvfeSU[/youtube]
Місто з парасольками. Під осінній джаз
Крапельки вистукують поміж жвавих фраз.
Котиться бруківкою дощова вода
Шумно за автівкою ллється, як з відра.
Тротуари вимиті. Вишиває дощ
По блискучих вулицях, не минає площ.
Місто, ніби вулик, всі спішать кудись.
До облич усміхнених тільки придивись.
Місто парасолькове, різнобарв’я скрізь.
Гучно витанцьовує: стукіт-грюкіт, трісь.
Впала з неба райдуга, ходить між людей,
Хмарка притулилася до моїх очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695527
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 14.11.2016
Хмари... І хитка троянди тінь.
Дивна метаморфна сутність неба...
У фотони сонячних промінь
Вплетені всі спогади про тебе.
Листя по стежині утіка,
Бо розхвилювався нині вітер...
У кількох заплутаних рядках -
Щастя... Загубилось поміж літер...
Соловей засмучений затих,
Маревом розтало в небі літо
І ніхто тепер, крім нас самих,
Знаків цих не зможе зрозуміти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694735
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 14.11.2016
Немає у тому
твоєї вини...
Неприкаяним ходжу
по світу.
Більше я не стрічав
такої весни,
Ти пробач
за букет горицвіту.
У волоссі моїм
нитки сивини...
Довга осінь
почала сюїту.
Жбурляє вітрисько
жовті листки
Й чомусь пахнуть
вони горицвітом.
Не забути мені
твоєї сльози...
Задощило
в житті без просвіту.
За розлуку мене
не карай, не кори
І за жовті квітки
горицвіту.
Хоч на день, хоч на мить
мене прихисти
в тій оселі,
де пахне ще літом.
Скажу тобі тихо:
кохана, прости
за ті квіти,
що звуть горицвітом.
Приспів:
Горицвіт, горицвіт
Тихий зойкіт самотньої долі
Горицвіт, горицвіт
Жовті квіти розлуки і болю
Горицвіт, горицвіт
Ти не зцілиш розбитого серця
Горицвіт, горицвіт
Бо забути її не вдається.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700294
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Україна моя у весняному квіті,
У блакитнім бузку і у теплому літі.
У осінніх дощах, що співають грозою,
Україна в мені... Вона завжди зі мною.
Де гуляють вітри вільні наче простори,
Мов прозорий кришталь світять яснії зорі.
Де козацькі шляхи простяглися світами,
Україна в душі в серці ніжному з нами.
Білий сніг закружляє в моєму віконці,
Переливом міняється іній на сонці.
А у серці мелодія лине ще з літа
І малює мороз акварелями квіти...
Лиш душа українська співає так ніжно
І проймають пісні українські так слізно.
Український народ патріот Батьківщини,
Героїчний такий в свому слові єдиний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687579
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 13.11.2016
Я устал,но не сломаюсь,
Да я от тебя услышу,
Что я рано зарекаюсь,
Но во мне то силы дышут,
Многие теряют веру,
В жизнь щасливую в конце,
Но я верил и сейчас я верю,
Не увидишь веру эту на лице,
Я то знаю что со мной произойдет,
И пускай они воркочут,
Как сказал один мудрец:жизнь твоя ,она идет,
Так живи же ты как хочешь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699786
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 10.11.2016
Одна із тисячі можливостей дана,
Одна із тисячі, і ще одної,
Сьогодні,коли плачуть небеса,
Сміюся,не ковтаю сльози,
Тому що,в центрі Всесвіту -є я.
Згустки енергії протягнуті мов струни,
Сторінки перегорнуті життя,
По ним течуть в інформаційнім полі.
Нехай ридають,плачуть небеса,
Чорна журба не стомить мого серця,
Світлі сторінки нового життя,
Я оповию веселковим щастям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686847
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 08.11.2016
Чуєш, ненько, моя Україно,
Сколихнули простори "курли"?!
Ключ спізнілий врізається в небо
І летять, і летять журавлі.
Скупий промінь черкнув наостанок
По підбитому вітром крилі.
Опустилась пір’їнка на ганок,
Де фугас вирив яму в дворі.
Скельця битого скла на підлозі,
Під вікном плачуть мальви в журбі.
Йдуть бійці по пустинній дорозі,
Їх гартується воля в борні.
04.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698583
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 07.11.2016
На деревах осідає
зранечку роса.
Гілки всипані бруньками
вітер колиха.
Простягаю вгору руки,
наламать лози.
Жовтий котик нагадає,
Свят - Великдень йде.
Свято вербної неділі-
чистота думок.
В храм душі відкриті двері -
світ навколішках замовк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490226
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 07.11.2016
Де ж це вас, понабиралось? Якого ви роду?!
«Патріоти» українські, що йдуть від народу.
Не вже ж справжній українець, з трибуни волає?
Сьогодні він лівий, а завтра вже правий.
Не вже ж справжній українець, тай мови не знає?
Сьогодні він ангел, а завтра лукавий.
Прислухайтесь «патріоти», як стогін лунає.
То народ наш, український, потроху згасає…
Бо зосталась з України, лиш назва, тай воля…
Як же дітям нашим жити? Яка їхня доля?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353259
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 07.11.2016
Призрак среди холодных улиц,
и осень мне по клавишам жизни.
Я в этом мире гость, веду войну с нечистым.
Туманит небо разум мой,
и я луны слуга покорный.
Все тот же человек, в колодце мои мысли,
мой дух во мне. И я живой.
***
Я ожидал у переправы,
Я постовой у хладных вод
И на живых своя управа,
Как и для тех, кто жить не смог.
Из сотен лиц я сплёл иное,
Оно живое, жив ли я?
Как засыпал - нас было двое,
Второй ушел, пришла луна.
***
И что в ответ услышал ты,
тот хрупкий голос в темноте?
Коль сотни слов, коль мысли в голове.
Когда душа пылает ядом и огнем.
Пусть будешь призраком,
пусть ночь вся эта будет сном.
Луна уйдет и нет мечты.
Останутся лишь в полумраке лица,
и если это сон, то пусть не возвратится.
***
О нет, там нету лишних звуков,
И смерти там не слышались шаги,
Лишь легкий вздох,
лишь шаг, где двое,
Все шли вперед,
Все шли вперед и вдоль одной реки.
***
Вдвоем за руку вдоль реки,
он ей шептал на ушко о любви.
Она мечтала быть одной лишь для него,
и слышалось что мир им песни пел.
Цвела сирень, и волны от реки играли в такт.
То был их первый разговор,
пусть ни о чем, всего лишь за руку вдвоем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690782
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 07.11.2016
Сьогодні падає сніг. Здається, що безмежні простори за вікном сховали втомлені очі, шукаючи порятунку у пухнастих покровах. Довга засніжена вулиця самотньо крокувала до тонкої замріяної берези, що була вказівником покинутих полів та залізничної колії. Кожен залишався на своїх місцях, роками додаючи до списку виконаних справ додаткову позначку про втілення задуманого у життя. Незмінні величини щоденного життя мешканців вулиці.
Незмінні величини… Для когось вони були саме такими. Чиїсь очі вдивлялися у магнетичну білосніжну красу. Наївні, перелякані вицвілі очі, які приховували десятки років життєвого досвіду. Тонкі, худорляві пальці стискали ціпок, що слугував маленьким містком між згорбленою постаттю та життям. Чотири стіни вузенької, затишної і теплої кімнати, що була його світом, за порогом якої полишив спогади та життя. Там не було навіть годинника, тому здавалося, що вона існує поза межами часу. Його радощі, смутки, останній погляд у карі очі, які так довго були сенсом життя, галасливі розмови та дні очікування. Все вмістилося у валізу пам’яті, що очікувала на відправлення потягу у невідомому напрямку, туди, де легкісь і невагомість, де у кожного імунітет до смутків та турбот. Поїздка з невизначеною датою повернення, точка відліку безтурботного існування.
Стрічка телепередач майоріла обличчями, новинами, безглуздими порадами та рекламами, бліді зіниці всотували усі почуті звуки, гомін голосів за вікном та квапливі кроки за дверима, які торували свій шлях у коридорі. Час від часу його обличчя спотворювалося болем, який пронизав коліна. День, другий… Нічого практично не змінювалося. Прожиті години буденності наближали до вічності.
«Привіт! Як ти тут?». Знайомий теплий голос завітав у царство звуків цифрового телебачення та самотності. Це був її голос, такий рідний та довгоочікуваний. Минуло багато тижнів, відколи вона приїздила сюди, говорила і сиділа навпроти нього на старому потертому кріселку. Її очі чомусь завжди уникали його. Можливо, страх викликала стара візитерка, яка вперто відмовлялася полишати його у спокої. Пані була володаркою сухого, наче кора дерева, обличчя.
«Привіт! Я приїхала. Наступні тижні ти будеш зі мною. Маю надію, що не заперечуватимеш такій компаньйонці?».
Цей голос линув тихо та спокійно, але чомусь йому хотілося плакати, спазми звивали горло, відкриваючи двері незрозумілим звукам, що мали б утворити слова. Наступні декілька днів обіцяли промайнути з легким меланхолійним настроєм та буденними клопотами, які підсилювалися січневими морозами.
Чергування у чотирьох самотніх стінах починало свій відлік, залишаючи за собою право визначати настрій кожної прожитої години. Вона приходила ледь не кожні пів години, приносила запашний пекучий чай з гречаним медом, вмощувалася на кріселку навпроти вікна і мовчала. Жодного слова чи то звуку не зронювали її уста. Очі сумно, з жалем спостерігали за кволими рухами зістареного тіла. Він щоразу намагався зібрати усі сили, аби вимовити хоча б щось, попросити чи пожалітися на надокучливий ліхтар , що вперто крав його сновидіння.
«Сьогодні вона якась дивна. Стомлена? Виснажена? Замріяна чи думає про щось важливе? Напевно втомилася від мене і моєї впертості. Знаю, що маю катастрофічно божевільний характер, але вона терпляча, у неї стане сил, аби витримати це все. Спробую вгамувати власну підсвідомість, ті зелені чи білі пігулки допоможуть у цьому. Хочу на це сподіватися». Стомлені думки сивочолої постаті пленталися у лабіринтах свідомості, щоразу забуваючи шлях до виходу зі стану постійного сну. Закриваючи очі, він поринав у безмежні світи невидимих павутин-снів та мороків, у яких перетворювався на маленького хлопчину, замріяного, розгубленого, сповненого поривів, сподівань, планів. Крок за кроком просуваєшся вперед, але не помічаєш, як мереживо павутин огортає ноги, заважаючи йти далі. Здається, що ще одна мить і злетиш, торкаючись долонями синяви неба, та враз різкий біль пронизує тіло тисячами голок , впиваючись у коліна. Спазматичні хвилі прокотилися тілом, вириваючи зі сну. Розширені зіниці, бліде полотно обличчя постали перед її поглядом.
«Тихо, тихо! Все буде добре . Я буду поруч з тобою. Лягай і не бійся нічого». Її голос линув приглушено та заколисував ніжними нотками. Тіло відчуло тепло вовняної ковдри, очі повільно закривалися, віддаляючи думки у світ сну.
«Я знову тут. Місце, де я виросла, дорослішала і пізнавала світ. Тут вперше відчула біль втрати, який роками живе поруч з моїм серцем. Пам’ятаєш, як я перебирала книги на полицях, перечитувала окремі з них по декілька разів, а ти питав про головних героїв, перипетії сюжету та враження . А потім ми сиділи усі разом на підлозі у вітальні, пили чай та сміялися, планували прогулянки до лісу та страви на завтрашній день. Ми були щасливі, втомлені щоденною працею, однак сповненні сподівань та мрій. Мрії ніколи не втомлюються, не знають слабкості та не мають терміну придатності».
Прогулянки до лісу стали невід’ємною частиною кожного дня її перебування у будинку-ностальгії. Чотирилапі друзі були вдячні за ці хвилини радості та безмежні польові простори. Як мало необхідно для мовчазних друзів, аби згодом відчувати легкість та невагомість.
Один кадр, інший. Перед його очима минали сторінки прожитих років. Одні з них були тьмяні, припорошені пилом суму, окремі оживали, втілювалися у звуках, ароматах емоцій, почуттів, які наче цеглинки утворювали сходинки – місточки між минулим та майбутнім. Вона говорила тихо, як завжди, голос переливався легкими потоками радості, суму, з невагомим, ледь вловимим відтінком роздумів.
«Цікаво, що вона приховує у своєму мовчанні? Що ятрить душу та думки цієї дівчини, яка подорослішала на моїх очах, досягла втілення власних мрій та бажань. Я лише трохи та ніби ненароком підштовхував до певних рішень. А тепер вона доросла, крокує по життю і творить власну історію».
Стомленні безбарвні очі поволі закрилися. До вух долинав кволий шелест кроків. Хтось обережно, аби не порушити самотність кімнати, відкрив двері і присів на краєчок ліжка.
«Знаєш, у нього гарний голос. Такий глибокий, звивистий, наче гірське джерело, що зникає між горбами, каменями, які хоробрими лицарями охороняють його безпеку. Коли чуєш його, то на душі стає так затишно, по тілу розливається сонячне тепло. Це ніби занурити руки у полон джерела, відчуваючи крижану прохолоду, проте серце та очі сліпить сонце прихованої ніжності, щирості. Я чую його рідко, він зринає у спогадах , іноді у снах і тоді все навкруги рясніє сонячними зайчиками, що мружать очі від радості. Його голос звучить час від часу у межах потоків плину реальності, проте наші розмови тривають цілу вічність, години, замилувавшись його тембром, забувають про час, закривають очі та поринають у кудлаті хмарки зачудування.
Він наче закрита книга, яку ти місяцями видивляєшся у книгарні, але щоразу не наважуєшся відкрити, лише тримаєш у руках, відчуваючи її обгортку і мрієш, уявляєш, що сховано на сторінках, які історії вона розповідає кожному читачеві і як може закінчитися остання сторінка. Кожен, хто зважується відкрити першу сторінку, підсвідомо вимальовує останню. А я не хочу читати чи вгадувати, що буде далі. Прагну насолоджуватися кожним звуком, реченням, повертися у думках до прочитаного, виписувати дрібним почерком у старенький блокнот уривки фраз і вивчати їх напам’ять, аби нічого не втратити. Його життя довга стрічка піднесень та відчаю, пошуків та сотні списаних листів паперу. Він там, десь далеко, проте, закриваючи очі я відчуваю його присутність, таку бажану та заборонену! Дивна я, чомусь іншого компліменту для себе не знаходжу. Доки він є у моєму житті, доти хочеться відкривати очі кожного ранку, але йому цього знати не варто».
«Вона знову плаче…. Чому ж я не можу втамувати її печаль, роздерти її на шматки та викинути у сміття? Вона сильна, знаю це, маю силу здолати усі сумніви та вагання». Зморшкувате обличчя вкрила маска вдаваного спокою, яка мала б заспокоїти ту, що мовчки роздивлялася його обличчя, сидячи на краєчку ліжка. За вікном почувся гамір і завзятий гавкіт, який міг означати тільки повернення тих, на кого він очікував впродовж усього дня.
«Привіт! Ви повернулися!». Легка, невагома постать вислизнула з кімнати, простягаючи руки на зустріч знайомому рідному обличчю.
«Вона сьогодні така щаслива, радісна. Напевно все складається у неї добре, вона знайшла себе. Нарешті можу бути спокійна за її життя»,- стрімкою стрічкою пролетіли думки у кароокому погляді, який запозичив багато років тому свої барви маленькому чуду, яке посміхалося на руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660759
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 07.11.2016
Ну от і все!
Вчора було, сьогодні вже не стало
Скінчилася містерія життя,
Мов біла хмара в синяві розтала,
Дощем заплакала зажурена земля!
Де ти тепер?
Куди летиш, в які краї і далі,
Чого ж так скоро зник з моїх очей?
Ми йшли удвох, роки промандрували,
Ти світло взяв, я в темноті алей.
Куди піду?
Без оплесків, усе ось так й скінчилось,
Погасло світло, місяць в хмарах спить
Годинник цокає, та серце не збудилось
Не посуває стрілки, час стоїть .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699017
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 07.11.2016
За ніч одну усе змінилось -
Дерева памороззю вкрились,
У квітниках життя спинилось
Пожовклим листом притрусилось
В калюжах скельця засвітились,
Авто у пробках заморились
І вулиці в журбі стомились,
Їдучим смогом протруїлись
А вдень з-за хмари вийде сонце,
Розвіє сум з твого віконця,
Примусить дощ не моросити
Й теплом зігріє змерзлі квіти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698903
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016
Кілька місяців я тут не озивався. Написано за цей час чималенько...
Але досі нічого новенького не озвучив - і часу, і грошей не вистачає.
То нехай хоч голосом з минулого романСичне прозвучить. Всім - гарного ліричного настрою.
Сім хризантем –
дарунок долі,
квітують сонячно в мені,
немов зоринки чарівні,
бентежать подихом любові.
Ясночервоні, сніжнобілі,
закличні й ніжні,
і… сумні.
Малює осінь у вікні
дощі,
граків,
автомобілі.
Сім хризантем у росах віри,
ви й досі ще не відцвіли –
червоні, як тоді були,
хоч білі квіти й посивіли.
О квіти, о душі привілля!
Нехай кружляє заметіль,
в моєму серці ніжний біль –
сім хризантем –
червоні й білі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695577
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 06.11.2016
ви - риби
живете у нутрощах несвоїх ідей
чужих і далеких з сюжетом "висохле море"
з покорою тихих зів'ялих лілей
вам зовсім далеко додому
ви - риби
без пам'яті стихлих покинутих снів
з прибоєм до уст й знемогою в очі
камінь підводний весь почорнів
щось надто вже він є пророчим
ви - риби
пливете у напрямку забутих боліт
зі спокоєм правди й догматами віри
та хоч би углиб! а то просто убрід
знову в своє наболіле
ви - риби...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588638
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 06.11.2016
Тихонько ветер клён колышет,
А в доме все давно уж спят.
И дождик вновь стучит по крыше.
А мысли облачком летят...
Летят за море, океаны
Где нет жестокости и зла.
Наверно, в сказочные страны,
Там нет предательства, вранья.
Туда, где вольно сердце дышит,
И не предаст никто в Любви.
А ветерок не спит, он слышит,
Внимая мысли все мои.
Стучит будильник неустанно,
Цветов разлился аромат.
И мне немножко нынче странно:
Неужто есть Любви закат?
Как жаль, что счастье скоротечно,
Любовь ведь только сладкий сон.
Ничто не может длится вечно,
А ночь пройдёт - уйдёт и он.
------------------------------------------
Музыка и испонение в песенной вариации Владимира Люсина. Музыкальный
сайт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215692
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 06.11.2016
Я праведний факел
та й людського гніву,
Бо далі терпіти несила...
Панки обкрадають
то справа то зліва,
Хоч добре, що сонце лишили...
Я істинний голос
народу свойого,
У кого порепані руки,
Хто чорно працює,
і що має з того,-
Лиш долю у вигляді муки...
Я кажу так тяжко
про те покоління,
Хто в поті країну підносив,
Їм пенсії - мізер, чиновникам -
царські,
Наїлись обіцянок - досить!
Такі вже в суспільстві
серйозні нотатки,
Від гніту душа аж сльозиться,
Когось обкладають, як в міни
в податки,
Той бізнес гіркий достається...
Царки розкошують
в таких "мерседесах",
А ми, лиш, нужду поганяєм,
Ось тому й хвороби,-
інсульти і стреси,
Усе перепони долаєм...
Хто фермери нині -
тим теж не солодко,-
За безцінь зерно хтось купує,-
І має він з того
палаци високі,
А бідним і крихту шкодує...
Так мало моралі,
в законі злодійство,-
Оце вже в нас "перебудова",-
Та скільки ж це актів
буде в того дійства,
А там... село вимерло знову!!.
Не будьмо байдужі,
зневірою кволі,
Що з того нічого не буде,
Коли на майдани
іти з своїм болем,-
Неправда, щось вийде в нас, люди!
Не бійтесь, озвіться
за рівність, за право-
Здадуться таки бюрократи...
Тебе ж ми створили,
вкрїнська державо,
Будь дочкам й синам -
добра мати!
25.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339903
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 06.11.2016
Дивно бачити обличчя твоє обпалене
Гірське повітря таке пекуче і жадібне
Для тебе кохання – це щось віддалене
Наче Евересту подих лагідний
Мені замало було блиску твоїх очей
Рожевості твоїх стегон, зламу твоїх плечей
Мріючи побачити твою таємну душу
Щоразу підглядав за тобою в душі
Вартував тебе, вистежував, наче звір
Ховаючи серцебиття, спиняючи шум судин
Білю немає, тіло – це згущена ілюзія
Повторював, блукаючи по чорній смузі
Повторював, коли тебе не було зі мною
Повторював, гріючись, цією зимою
І зима відповідала мені взаємністю
Вивертаючи на мене кожну зі своїх ємностей
Розгортаючи талі сніги і кригу
Підкидаючи під двері листи і книги
Я завжди був беззахисним перед твоєю вірою
У незламність життя, у любові силу
Що вже закралась в частину моєї повісті
Як сон, тихий сон, загублений в підсвідомості
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697808
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 31.10.2016
Без лишней суеты давайте относится к Жизни.
По Алфавиту её ступени преодолевая
для достижения душевного Рая.
Айсберг чувств в чистоте кристальной сохраняя.
Богу Богово отдавая.
Всё своё накопленное нося с собой,
не проливая на Земной Ковёр.
Года нанизывая, как бусины,
в ожерелье Жизни длинной.
Долги отдавая в прямом и переносном смысле.
Если падать, то находить силы вставать,
колени не жалея сбивать.
Если глаза наши видят ясно,
то и всё тело будет полно света.
Ёмко мыслите о Жизни.
Жизнь берегите, как драгоценный ларец,
делитесь частью самого себя,
чтоб душа слезы не пролила.
Жатва предстоит большая,
а истинных работников мало.
Запас душевных сил отдавайте без жалости в Мир.
Играйте в жизни только свою Роль, ищущий да найдёт.
Йосиф, также муж Марии, которая и родила Иисуса,
названного впоследствии Христом,
вошёл в Историю Веков.
Камни разбрасывать есть Время и их собирать тоже.
Кто стучит, тому и открывают,
и кто не судит, и сам судим не будет.
Лабиринт жизни старайтесь преодолеть,
увидеть в конце его Свет.
Мать-Богородицу, Мать-Мира, Мать-Землю,
Мать-Родину и родную Мать – сердечно почитать.
Небеса просить, позвольте преклонить колени,
уберегите от жизненной мели.
Окружите любовью сердечной тех,
кто вам дорог и близок бесконечно.
Помните ушедших из жизни навечно.
Поступайте по жизни так,
как хотите, чтоб поступали с вами.
Рискуйте по-жизни с умом.
Сохраняйте спокойствие Духа.
Тепло Души дарите Миру.
Уважайте труды поколений,
помните, у нас все волосы на голове сочтены.
Флаг поднимайте Перемен.
Храм Сердца держите чистым.
Цените людские отношения.
Часам Истории отдавайте предпочтение.
Что в душе накопим,
только с тем богатством и уйдём.
Шагает Праздник Жизни по Планете,
радуемся, что мы Его Дети!
Щемящее чувство любви берегите.
Эгоизм изживайте, а экологию сохраняйте.
Юности не завидуйте, она быстротечна,
а жизнь наша длинна и вечна.
Я, как и Вы, использую творческую силу,
желая Добра всему Миру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697144
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 22.08.2016
Возможно, что всё это ложь,
Но мне непонятно одно.
Зачем я смотрю в пустоту,
Где ветер разбил мне окно
И мысли уже устарели,
И жизнь всех нас развела,
Но годы уже пролетели,
Теперь это время для нас.
Припев.
Будь сам себе хозяин - ты тоже человек.
Не слушай указаний - живи свой долгий век.
Ты тоже человек. (х4)
А тот кто не смотрит назад,
Никак не желает понять,
Что смерть - это общий конец,
И надо её уважать.
Конечно же не легко,
Найти свою роль в драмтеатре.
Но всё таки много ролей,
В этом безумном спектакле.
Припев(х2)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163308
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 22.08.2016
Смогу ли простить я всех тех, кто знал, но молчал?
Кто тайну хранил, а не громко о правде кричал?
При встрече с улыбкой роняя простое «привет»,
Держа за душою огромный камень-секрет…
Смогу ли я снова смотреть этим людям в глаза?
Тогда, когда в сердце бушует боли гроза.
Смогу ли маску надеть, как надели они?
Обиду и злость растворив средь пустой болтовни…
6 ноября 2015 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618818
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 22.08.2016
Музика, запис і виконання Миколи Шевченка
Садок яблуневий, що квітнув весною,
Криниця і вишня, що п’є з джерела,
Батьківська оселя, що завжди зі мною,
І стежка у росах що долю дала.
Пр: Родинне гніздечко - батькІвська оселя,
Тут виросли крила дитинства могО.
ЛавкИ дерев’яні, побілена стеля
І стежка життєва, що видко в вікно.
Натомлені руки і мами, і тата,
І хатнє тепло, що й донині в душі,
І спомин дитинства лишився, як свято,
Подвір’я зелене в густім спориші.
Пр.
Батьківська оселе, до тебе я лину,
Тут радість захована в кожнім кутку,
Тобі поклонитись хоча б на хвилину,
І знову відчути ту радість п’янку.
Пр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603833
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 22.08.2016
С.
Спогади
зима така довга. наділена рефлексіями і нестерпна.
тягнеться, наче холодний алкоголь із скляної пляшки
допити її? чи вилити? чи, може, нарешті стерти?
цю зиму, яка не народжується роками.
не починається, не морозить, не вовтузиться у гортані
а тільки приносить холод довжиною у тисячі метрів
приносить про тебе спогади, які я сховаю подалі
і вологість на твоїх губах, яку я збережу по смерті.
а той,
хто мав би тебе зараз гріти, п'є третю добу поспіль
у якомусь чужому місті. із якимись чужими жінками.
вони сміються так просто і легко. бігають навколо босі
по холодній підлозі із паркетом старим та затертим.
і руки його не відчувають різниці між твоїми вигинами
і чужими. забувай. бо ж голос його при цьому зовсім
не тремтить від нестачі твого тепла у його жилах
не стихає без запаху твого волосся.
у мене алергія на людей, на брехню і на цю недо-зиму
без снігів, без любові, без повної втрати віри.
бо зима вона на те і створена, щоб втрачати,
пити із пляшки, молитися і грати в карти.
третю добу
вимкнений телефон /лежить десь певно під ліжком/
бо третю добу ти п'єш чай без цукру у мене вдома
тож ніхто не має права порушувати між нами тишу
навіть пусті sms про нестачу презервативів і коштів.
зима така довга, незатишна та нестерпна.
а ти така щаслива, наче у світло взята.
танцюєш. у розтягнутому картатому светрі.
на голе тіло. танцюєш у моїй кімнаті
під жахливу музику вісімдесятих.
під співи дівчаток із накладними плечима
під співи дівчаток із фіолетовими тінями
танцюєш. і я вперше в житті розумію,
що більше не хочу без тебе спати.
і весь цей світ переноситься на тридцятиліття
у ті самі вісімдесяті, коли тебе ще навіть не було
навіть подумав: який же цей світ був непривітній,
і чи взагалі він існував за тим високим муром
колишнього срср, де заборонялось любити.
і от ми двоє у комунальній квартирі.
без витяжок, без заборон, без доступу до повітря.
куримо контрабандні сигарети, лежачи на балконі
віддаємося контрабандній любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561650
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 22.08.2016
Тато... Відвези мене в Нью-Йорк.
Обіцяю бути чемним.
Відвези мене в Нью-Йорк!
Ну відвези!
Подивись, хіба я тут живий? Чи мертвий?
Подивись і сам скажи.
Бо тато, як побачиш мої очі,
То сам захочеш на руках туди мене нести.
А пам'ятаєш, ми ловили рибу?
А пам'ятаєш, ми ходили на гриби.
І так безпечно було, - гратися за твоїм тилом.
Чому ж той час мене покинув назавжди?
Тепер так важко стало жити.
Так стало важко між людьми!
Я б так хотів, щоб хтось мене закутав,
Бо часом і дорослі кажуть: “Захисти”.
О, тато! Відвези мене в Нью-Йорк.
Чому, не знаю, але там себе я бачу.
Відвези мене в Нью-Йорк.
Ну відвези!
Можливо, завелика забаганка?
Що ж… Усе так само, як завжди.
Ой тато, я тепер дорослий.
Прости, я щось розмазався на мить. Прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608306
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 21.08.2016
А хто сказав, що перестане лити дощ
На капелюх забутої колиби
Поміж дерев високих,
Трав пахучих, квітів
Стоїть вона за межами світів
Стрімкий потік злітає з чорних гір
І падає у води стрічки голубої
А ми у двох за межами світів
У тій колибі заховалися з тобою
Так хто сказав, що перестане лити дощ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667198
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 21.08.2016
Там на війні у хлопців ніки,
У поетів теж свої й вірші.
Зайди чужі що ті шуліки,
Сповнені жадоби хижаки.
Та в нас на всіх єдина віра -
Кривава боротьба на благо.
Щоб окроплена кров’ю земля
Ворога позбулась клятого.
І у поета зброя - слова,
Слова ведуть у бій незримо.
Горить у вогні в митців душа,
Вогонь сердець, те незборимо.
Неси ж, поете, віру, твори:
Запалюй, надихай на славу.
Серцем гарячим ти говори,
З бійцями захищай державу.
19.08.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684629
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 20.08.2016
Традиції важко змінювати, особливо коли вони складаються роками і вперто відмовляються визнавати будь-які корективи, вдаючись до сидячих протестів. А якщо ще ці протестувальні акції минають у мовчазному, засліпленому вранішнім серпневим сонцем кабінеті, то можна цілком впевнено махати головою на знак задоволення процесом втілення задуманого у життя. Стара фіранка, життя якої перетнуло позначку у 12 років спільного проживання із зістареним, полущеним вікном, поволі поверталася до життя, марно сподіваючись на зміну партнера для подальшого існування. Мріяти ніхто не забороняє, адже саме у такі моменти ми маємо змогу відірватися від землі, надокучливих правил і ризикнути запитати про те, що на перший погляд здається надто особистим чи відвертим, обійняти чи посміхнутися тому, хто сидить навпроти у затишній кав’ярні. А коли твій вік сягає сивини, тоді мрії виявляються найкращими ліками, навіть ефективнішими, ніж шоколадні цукерки, що беззаперечно врятують вас від усіх хвороб, незалежно від їх складності. Тому розчаровано посміхнувшись, фіранка розпочала новий, втрачений лік днів у спекотному серпневому ранку, етап посивілого від пилу життя.
Довгих два місяці вона насолоджувалася самотністю, меланхолійними мелодіями метеликів, які чомусь ніхто не чув окрім неї, проте вона ревно відстоювала думку, що окремі представники цих галантних створінь мають надзвичайно приємний голос. Дива трапляються часто, як би ми це не заперечували, аргументуючи свою правоту власним невдалим життєвим досвідом, але вони все ж таки встигали залишити маленькі приємні сюрпризи, які потрапляли нам на очі на певному етапі життя. Такий сюрприз чекав сьогодні і нашу самотню мережану пані. Тишу мовчазного, впертого коридору, який останнім часом користувався новим парфюмом під назвою «Свіжа фарба» порушив шурхіт ключа, що настирливо прагнув відкрити світ покинутого кабінету її власниці, яка чомусь зникла, не залишивши навіть прощальної записки. Як часто ми залишаємо щось чи когось, а потім раптово повертаємося з таким настроєм, ніби тижнів чи місяців мовчання не було зовсім. Захисна реакція завжди пропонує дивні способи для вирішення душевних проблем.
Ну ось, вона повернулася…. Швидкий погляд навколо, декілька візерунків на запилюжених полицях і новий відлік шаблонних днів. Цікаво, що ж вона там намалювала?? Чудернацькі магічні символи, аби знайти потаємні двері для втечі у цікавішу реальність? Можливо…. Проте все було банальніше, ніж хотілося б у це вірити, її тонкі пальці намалювали смайлик, що чудернацько підморгував, підтримуючи позитивний настрій своєї авторки. Декілька хвилин вона кружляла між стільцями, що спантеличено споглядали за нею, дивуючись швидкому завершенню її вакацій. Це напружене мовчання порушив телефонний дзвінок і у тишу увірвався тихий, усміхнений голос.
«Доброго дня!! Рада Вас чути!! Як Ваші справи?». Знайомий голос, що стільки разів лунав у цих стінах був веселкою, що розфарбовувала пожовклі стіни навколо. Розмова тривала лічені хвилини, однак здавалося, що минули роки. Коли пролунало «Гарного Вам дня і приємно було Вас почути знову», все навколо поринуло у зловісну тишу, яку час від часу порушувало стукотіння її серця, що шалено грюкало у двері душі. Скільки думок промайнуло у голові? Що змушувало серце так шалено вистукувати схвильовані ритми?
Його поява у житті цієї дивакуватої дівчини було спонтанним та незапланованим попередньо. Ніхто не запитував чи готова вона до нових знайомств, що у перспективі претендували на довготривалі бесіди та роздуми. Як завжди складається у хроніках життя, найцікавіші моменти було приховано для майбутнього, бо поінформування про усі відтінки нових знайомств були приречені на нудьгування та очікування того сокровенного моменту, який під тиском певних обставин міг і не з’явитися на сцені.
Очевидно, що кожного разу, коли певні сузір’я знаходять зручне для них положення, вмощуються на кудлатих небесних диванчиках, замовляють філіжанку смачної кави, відбуваються зустрічі приречені на вічність. Ця риса частково дарується тими холодними візитерами, які нарешті віднайшли час і комфортабельне місце для бесід, аби поділитися накопиченою радістю з обраними жителями незвіданих світів. Саме така зустріч трапилася того дня, який жодними натяками не вказував на те, що з’явиться той, хто полонить думки на довгі тижні та місяці прожитих років.
Того серпневого дня вона сиділа у кабінеті, що був схожий на дивакувату експозицію вазонкових фіалок у поєднанні з чудернацькими малюнками на стінах. «Дивно, як дві незнайомі людини можуть перетнутися в одному часовому вимірі, проте перебувати у різних локаціях. Завжди була переконана, що пізнати людину, не спілкуючись з нею, не відчуваючи її подих чи не дивлячись в очі, важко зрозуміти що панує у душі, які емоції переживають думки та зрештою завершити пазл образу того, чий голос чуєш щоденно у телефонній слухавці. Ми обговорили безліч тем, сміялися, разом сумували, коли мій день нагадував бурю у пустелі, складали плани на майбутнє і вірили у зустріч.
Щоразу його настрій був розфарбований у нові відтінки, єдиним і незмінним був момент усміхненої радості, коли чула перші слова нашої розмови. Він намагався бути реалістом, який чітко може сформулювати свою думку, знаходячи сотні аргументів на її підтвердження. Проте насправді він був інтровертним романтиком, який боявся втратити відчуття реальності, поринувши у безмежний океан почуттів. Скажете це погано, аби вимкнути емоції та жити логічним життям? Ні, чому ж, іноді варто згадати, що емоції тихенько кудись зникають у пошуках нових вражень, залишаючи коротеньку нотатку про власне повернення N-ого дня. Для мене він романтик з чуттєвим серцем та сумним поглядом. Чому сумним? Не знаю, це внутрішнє відчуття, що лише його погляд проектує душевні переживання крізь зіниці, значна частина інших емоцій лишається за кулісами. Іноді мені вдається відчути ледь вловимі нотки нових почуттів, що сором’язливо передають вітання з глибин душі. Мій інтровертний романтик….. Хочеться взяти палітру та розфарбувати усі його думки, емоції у веселкові барви з грайливими сонячними зайчиками на долонях. Можливо колись я завершу свою картину під назвою «Романтик»….».
У слухавці вчувалися короткі гудки, які сповіщали про перемогу часу та обставин над усіма пережитими за останні пів години емоціями. Стіни мляво вдивлялися у мерехтіння сонячних візерунків крізь мереживо сивої фіранки. На сьогодні сеанс її щастя був завершений. Життя тривало з надією на зустріч з її романтиком – реалістом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684799
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 20.08.2016
Не може бути менше ніж ніщо,
Тут навіть дихати немає змоги,
Скрізь пустота, життя вже відбуло,
Вниз головою і нема підмоги!
То що посію, як нема зерна?
Ось так й ношу в дірках пусту торбину,
Як не посію ,не зберу добра,
Лиш сум на плечах гне мене вдолину.
Питання є, та що ж я відповім?
Що зaлишу на цім широкім світі?
Життя було, цвіло і був посів,
Вітри років взалися все це змити.
Та щастя в тім, що спогади мої,
Я бережу у серці мов перлину,
Мене не стане, та не зникнуть дні,
Які лишу, з любов*ю , для родини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683845
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 20.08.2016
Музика Сергія Голоскевича
Щемна настала пора –
в школу пішла дітвора.
Стала найближчою враз
вчителька перша для нас.
Щедро плекаючи квіт,
очі розкрила на світ.
Важко ростили-годили батьки,
швидко летіли роки.
Швидко летіли роки.
Приспів:
Ген, куди б не вели нас дороги,
не стелилися в світ рушники,
та на отчий поріг знов і знову
линуть вдячні його боржники.
Повертають до рідної школи,
мов птахи до гнізда, крізь роки.
Не забудуть ніде і ніколи,
не замінять довіку ніким.
Не замінять довіку ніким.
Досі ми, майже щодня,
роздобували знання.
Будні і свята були.
Як же ми буйно цвіли!
Знали, настане для нас
надто хвилюючий час –
вечір останній святково-сумний,
вечір шкільний випускний.
Вечір шкільний випускний.
Приспів.
Кличе до класу дзвінок.
Знову і знов на урок.
Щоб дітлахи залюбки
в світ протоптали стежки.
Хай не вмовкає віки:
«Здрастуйте, випускники!»
Хай кружеляє-окрилює нас
найнезабутніший вальс!
Найнезабутніший вальс!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670262
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 19.08.2016
ви знову в мені - мої тихі посірені миші
складаєте оди розпусних могильних прощань
невтомно і вміло гризете усю мою тишу
щоб випити вкотре весь трунок із моїх чекань
всі ваші орбіти - примари, утопії світу
історії блазнів і їхні химери зі снів
вони ваші в'язні, скульптури застиглого міста
ламають канони у світлі незрячих богів
ви знову мов тіні, що лізуть в прочинені вікна
паломники світу, догматики нових ідей
пророки й творці, не засушуйте втомлені квіти
хай ті знов проростуть
у силі
свої́х
надлюдей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630568
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 19.08.2016
Мне снова горько-серый дым,
Рисует только силуэт.
Я за столом и я один
Прости... тебя сегодня нет.
Да и тогда ты опоздала,
Когда пришла мой след остыл,
Ты говорила, что не знала,
А я поверил и забыл.
Забыл, что все не в первый раз,
Что ты клялась, но... клятвы дым.
И что обман весь твой рассказ.
Что не со мною ты, а с ним.
К чему обманы, дыма горечь.
Лишь сладкий привкус папиросы.
Ты... очень многого не стоишь,
И не нужны... к чему вопросы.
Растаял силуэт в дыму,
Скажу ушедшему прости.
Когда соврешь в плену ему,
Себе, прошу тебя, не льсти.
Херсон
14.08.16
21.45.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683713
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Іноді краще мовчки, хай як не боляче,
вітер задмухає рани – і стане легше.
В мене уже не думки – голлівудський екшн.
Хочеш – лишайся близько, лишайся поруч і
будуть тобі високі зірки і дотики,
довго тамована ніжність за край проллється.
Камінь під ребрами, бачиш, – тепер, як серце.
Поглядом замотай мене в ляльку-мотанку.
Я берегтиму тишу (як добре, знати, що
часом слова, як монголо-татарське іго).
Все ще попереду. Спи, мій хороший Ігор.
Хай тобі буде тепло, хай буде затишно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681351
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Я не жук у мурашнику. я жук у Кафки,
Всім лафки, друзяшки... Цілую, всім лафки...
Я, як шут біля супер-престолу монарха,
Як жулік, що вкрав позолочену арфу.
Кожен третій - г..вно, кожен другий - дитина...
Якщо вибірку взяти, то буде завжди,
Кожен шостий - г..вниста дитина... Зажди!
Ти - не шостий, надіюсь, ти - просто Людина...
Бо так думали всі, бо так думав і ти...
Чи то світ такий дикий, чи я не такий?
Та буває, у голову лізуть думки
Що ми просто заручники часу і днини.
Мені прикро, що я отак песимістично
Сприймаю все те, що відбулось тепер...
Але дійсно, подумай, багато людей
Відреклись назавжди від шкідливої звички?
Навіть Савченко шмалить, ругається матом,
Бо г..вно - кожен третій, бо ми всі - народ...
Я - частина народу, я шостий чи п'ятий,
Не важливо, малята... Є..сь воно в рот!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681900
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Світ кругом збожеволів: жадоба,
насилля і страх.
Та зіниці розширені в паніці -
це ж безкінеччя:
Були владність, і рабство, і віри
зотлілої крах.
Були гордість і ницість, і слава, і
мертве безчестя.
В нічній темряві зорі згасали
німим одкровенням.
Ми не бачили. Сліпо кидались
у вир забуття.
Час висів над усім, споглядаючи
дивне смирення,
Коли відчай натхнення черпав
з чергового кінця.
Ніч безлико і тихо ступила
уже над містами,
В снах даруючи спокою мить,
хвильку тиші й добра.
Спіть собі, маргінали. Спіть мирно, спіть...
Бог вже із вами!
...Пульсом гаряче чорна землі
ота рана жива....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683545
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Осінь поважною іде ходою,
Дерева листя геть уже скидають,
Була немовби вчора золотою,
Ворони в небі з криком все кружляють.
Осінній ліс поважний та примхливий,
Вітер гуляє – має, що робити,
Листя підхопить і такий щасливий,
Для нього є з ким хоровод водити.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/985-povazhna-osin.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620999
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 13.08.2016
Новітній світ – світ прогресу, інновацій
Світ наукових коронацій
Світ поспіху, рішень і помірності
Світ страждань і лицемірності
Ми у світі цьому пішки
На шаховій досці граєм підставних фігур
Спокою нам дали трішки
А потім жертвують щоб перейти в наступний тур
Нам лицеміри в очі брешуть
Мов "ви народ для, нас ви головні"
І все більше й більше чешуть
Відпливаючи від напівпотопленого судна
На окремому човні
А ми як ті овечки
Стоїм мовчки і тільки кліпаєм очима
А лихо прийде
Мовчки знизуєм плечима
І так ідуть роки роками
А ми все розводимо руками
В який капкан ми знов попались
А може й ні
Що так грузнем у лайні
Ви подивіться люди на цей світ
Він напевно з’їхав з глузду
Свій колись красивий цвіт
Поміняв на кінську узду
Обзавівся пагоничем
Та ще й не одним
Таким же божевільним паничем
Як і сам він
І торгуються рабами
Ради власних інтересів
Йдучи між гробами
Вбитих ними Ахілесів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610057
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 13.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2016
ТЮРЕМЩИКАМ СВОБОДИ СЛОВА
У вимірах безмежності та вічності,
і в межах піднебесної юдо́лі,
я – крапелька у нуртовинні дійсності,
занесена в цей світ по Божій волі
із безвісти, з нізвідки, з царства Ха́оса.
Молекула в людському океані,
несусь на хвилях, поки з волі Хроноса
розвіюся в космічному тумані.
Та я ще є! З веселки, смутку, сніжності
я – мікросвіт! Малюсінька планета
із морем болю, із рікою ніжності,
з материками мрій, бажань...
В тенетах
байдужості та зла навкруг – пручаюся,
свій біль і гнів виковуючи в слові,
брехливі пута рвати намагаюся,
щоб край звільнився для добра й любові.
А хтось це слово повелів стриножити,
цим знищивши малюсіньку планету.
Та нас – багато, тисячі! Не зможете
всіх упіймати в морі Інтернету!
Бандитам – владу, вілли, недоторканість,
свободу вже кидаєте за грати.
Девіз ваш справжній – наша упокореність.
Та душу і слова – не розстріляти!
Рік 37-ий більше не повториться!
Хамелеони... Зрадили Майдани.
Історія завжди ривками твориться.
Чи встигнете зібрати чемодани?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 13.08.2016
І ти летиш собі
Лети
Торкайся крилами до неба
До тебе відстань в кілометрах
А виглядає ніби відстань у життя
Так ніжно, солодко і тепло у твоїх руках
Я в той момент за горизонтами реалій
Спинися, повернись
Я буду за спиною
Я буду за стіною
Відчуй на смак той подих
Побач мій погляд
Зрозумій
То я до тебе ,
Ніби то по колу,
То ти до мене,
як ток пробіжиш
І краще нехай вже не буде току
Не буде світла
Ніж буде жевріти і згасне на “раз”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683274
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
сквозь уставшие взгляди
прохожих,
сквозь безумье изодранных истин
мы мечтаем
так встретить похожих.
мы мечтаем глубинами мыслей
и под фонарем желтоватым
да в пальте, сигарету губами
удержать попытаемся,
с кашлем.
ничего ведь не нужно
нам с вами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637587
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 12.08.2016
У морі поглядів людських,
В шаленім вирі дихань,
Згублюся гулом нот низьких,
Повію вітром тихо-тихо.
Простеллюсь ніччю, що впаде
На діл хвилюючим смерканком,
Встелю́сь туманом, що зійде
Імлистим теплим ранком.
Я проковтну образи без жалю
Всміхнуся впертим непокорам,
Дощем холодним я проллюсь
В далеких сизо-білих горах.
Я ким завгодно стану. І прийду
Рятунком твого супокою.
До серця твого шлях знайду,
І хай він встелений журбою.
Я стану сонцем і спаду
Як пада з хмар дзвінке проміння,
Я спотикатимусь, але знайду
Весну, що стрів я в сновидіннях!
22.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576506
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 12.08.2016
[i]Вже вітер завиває щемно,
Хмарини накотили сум,
Чи то усе життя даремно ?
Чи то старий у мені буркотун ?
Що хоче літа на тарілці,
Щоб завжди димно смажилось
Та ходить осінь по краївці
Упрілих днів і вересень ось - ось.
Тумани скуляться в долині,
Готує доля - вовкодав
Мені печалі не віднині,
Лиш би радість не проспав.
Лиш би ще чогось хотілось
У похмурих сірих днях,
Небо вчасно просльозилось -
Серпень випив і закляк...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683098
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 11.08.2016
Всі птиці зграями літають,
Орли літають в самоті,
На допомогу інших не чекають
У недосяжній висоті.
Вони самотні й незалежні,
Закони зграї не для них,
Простори служать їм безмежні
Для здобичі істот земних.
Чи можна людям так ось жити,
Самотньо волю смакувать,
Напевно нам так не зуміти,
Бо звикли в зграї проживать.
Нам волі в самоті не треба,
А треба дружнєє плече,
Дістанем з другом простір неба,
Розділим горе, що пече.
Нехай орли собі літають,
Їх дуже мало зберіглось,
Що дружба є вони не знають,
А нас багато розвелось.
20.05.98
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682420
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 11.08.2016
Тебе я жду... Відлічує хвилини
Годинник-серце, стука невпопад.
Пересипає почуттів перлини
І повертає русло днів назад.
Тебе я жду... О ні, лиш сподіваюсь
Серед облич побачить силует.
До тебе тільки подихом торкаюсь,
Та об реальність розбиваюсь вщент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611632
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 11.08.2016
* * *
Прямых дорог на свете нет.
Любая тропка узловата,
Запутана замысловато,
Чревата тем, чего не ждёшь,
Чревата попаданьем в нети,
А ты по ней идёшь, идёшь -
И тем живёшь на этом свете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682865
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016
Этот день проходит,
Как вода сквозь пальцы,
Время хороводит,
Пролетает дальше,
Время неустанно,
Время, словно сталкер,
Что прибудет – странно,
Что прошло – не жалко.
Ковыряясь в прошлом –
Быть, или не быти.
Тащит время-лошадь
Воз новых событий,
Жаль, что без возврата,
Жаль, одной дорогой.
Копится, как плата,
Пред концом тревога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663825
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 10.08.2016
Спільнота людей з вадами зору,
Здавалось, була не потрібна нікому.
Але він ішов собі з дому туди,
Щоб внести в сімейний бюджет чесно зароблені тяжкою рутинною працею копійки.
Він був далеко не ніким, він знав три іноземні мови,
Умів він відділяти круглі зерна від полови,
Жінка і діти чекали з роботи його,
Він йшов немов був зрячим, але насправді нічого не бачив.
Самотній неначе, та це не для нього, а для перехожих,
Ти знаєш, так дійсно, на тебе й на мене він зовсім, напевно, не схожий.
Рахує він гроші у магазині купити солодке молодшій дитині,
Потім, як завше, після роботи сідає в трамвай номер 4.
Вирій птахів пролітає, він не бачить, але знає
Відчуває, просто відчуває, відчуває
Ає, скажу я вам, цей чоловік – ну зовсім не страждає,
Він просто наш світ по-іншому сприймає.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу,
На очах кайдани, темряви завіси.
Світла не видно, але життя прекрасне,
Не зважаючи на біль, мрія не згасне!
Таких людей насправді в нашому світі не дуже багато,
Але про їхні проблеми, мій друже, не треба забувати.
В тебе є очі, в тебе є вуха, в тебе є руки, в тебе є мозок,
Когось обділила природа, їм варто допомагати.
Вони такі ж як всі, у них щиріші душі,
Вони від болі і вад безперечно любити вміють ще дужче.
Митися в душі, напевно, не зручно їм, та це не проблема,
Проблема у тім, що не завжди вміють з такими людьми поводились чемно.
Можливо суспільство ще не досягло того апогею,
Хтось захищає права сексуальних меншин – лесбіянок і геїв.
Я намагаюсь вам нагадати про людей із вадами зору,
Допомагайте їм у житті піднятись під гору.
І знаєш, мій друже, поводься пристойно з такими людьми ти,
Їх як і тебе, як всіх інших людей – потрібно любити.
Треба вміти забити на всі негаразди, всілякі буденні дрібниці,
Вміти діставати палиці з життя колісниці.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу,
На очах кайдани, темряви завіси.
Світла не видно, але життя прекрасне,
Не зважаючи на біль, мрія не згасне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603027
дата надходження 30.08.2015
дата закладки 09.08.2016
НЕ СИЛИЙ ВІН ЗІТЕРТИ ПАМ'ЯТЬ
Могили чорні в чорному краю,
Дороги скорбні плачуть без кінця.
Хати закрились на свою біду,
Лише промінь смертям колишеться.
Краса віків не скорена мечем,
Раптово зникла з рясного цвіту.
У пеклі зла, від вибуху нікчем,
Промінь літала по всьому світу.
Рубці лишала полум’я у млі,
Тривожну пустоту удалині.
Навалу сліз, добробут на землі,
Коріння рване серцем від рідні.
Спалило пекло ниви і сади,
Зламало долі, спинило завадь.
Сховало радість, пройдені сліди,
Та не в силі нам зітерти пам'ять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662237
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 09.08.2016
Зорепади розбили вщент мій маленький простір,
Доки я безнадійно мрії ховав у кишені…
З мене досить. Стомився. Я буду чинити опір!
Я би мріяв і далі, та зорі якісь навіжені…
Зорепади пронизують все: від початку – до старості.
Я раніше загадував – нині усе збулося…
Уявити не зможеш (о, скільки було мені радості) –
Цілував тебе вперше, вітер торкав волосся…
Так, ти також частинка моєї незримої вічності,
Але ти не сердись. Це ж лиш доказ – не дарма падають!
Мріє-зорі летять, наче символ жаги до величності.
Всюди хаос панує… А я, вже в останнє загадую.
Наші мрії летять. Кожна мрія – окремий постріл
Розібратися треба, хто ми: стрільці чи мішені?
Зорепади розбили вщент мій маленький простір,
Доки я безнадійно мрії ховав у кишені…
#Дід_Михалич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676428
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 09.08.2016
Тремтять стеблини трав зелені,
Коли повіє вітерець.
Нагріта сонцем біла квітка конюшини-
Дитячої краси-взірець.
Тут босі ноги протоптали
Стежину до води.
Від ранку і до вечора гасали
Туди-сюди.
...Через півсотні літ
Зайшла "до себе".
Не треба очі закривати:
Такий же двір...
Та сама хата...
Вікно дверима слугувало,
Коли невдало
Дитинство двері відчиняло.
А далі Копанка-
Дитинства море...
Думки біжать,
Серце говорить:
"Себе почути
Можна щоднини.
Все,що прожито-
В серці людини".
...Межа невидима є у світах.
Літав тут,літав
Дитинства птах.
...Стою за межею.
Дивлюсь,як крізь скло.
Підступна сльоза
Виповза,виповза...
Копанка-це самостійно викопане
водоймище на своєму участку землі
4.04.2016р
с.Дівочки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660882
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 08.08.2016
Не тривожте душі моєї -
Не приходьте до мене в сни.
Я - не згусток тепла-єлею,
Просто день на краю весни,
Просто квітка безпелюсткова
(лиш осердя лишилась міць),
Журавлиночка паперова,
Що не може у вись злетіть...
Не тривожте. Вона заснула,
Заклубочилась кошеням...
Відлітають слова в минуле -
Залишається біль-стерня.
Косовиця була завчасно -
Не достигли іще жита...
Вчора зірка на небі згасла...
А я вкотре пишу листа...
Не тривожте душі моєї,
Світлим спогадом не будіть -
Сльози сплять під крилом у неї
І закрито тривогу в кліть...
Павутинно снується думка
Поміж подихів голосних :
Я для себе сама - брехунка...
Ви...приходьте до мене в сни.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669512
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 08.08.2016
ранками мерзну. мені вже давно не спиться.
стати одною із крон є останнім волінням.
більше не світло,
сьогодні безжально і вітряно.
пощо мені світло - учора вночі достеменно,
стосами в темряву
канули пристані всі і усі кораблі.
позаяк ми вмирали від втоми й любовей то стерті.
позаяк ми родились то знову вмирали і от
наш порожній форзац від автографів, може, від
смерті?
незігрітим лишає наш берег і білий пісок
нам дірявить долоні.
що я ранками внутрішній безлад збираю докупи
не побачить не вчує ніхто і ніхто
не прийде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654216
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 08.08.2016
Духовники вчать – після смерті
Душа втрапить в рай. А чи в ад.
І стверджують вміло і вперто,
Що зверху, де зірок парад,
Там – рай і божественне світло.
І лиш, де гниття, у землі –
Там страшно. Душа тоді стрімко
Загине в смердючій імлі.
А що таке зірки? Це – сонця, -
Небесну освітлюють твердь.
Та більшість – це радій і стронцій,
Загиблих світил давня смерть.
В Землі ж прахом зміниться бренне,
І буде початок з кінця.
Земля – наша вічная неня
Без святості сяйва вінця.
Навіщо ж до світла хотіти
Померлих мільйонів зірок?
Та ми ж – неслухнянії діти,
Погано що вчили урок.
І власними з брудом руками
У душах руйнуємо рай,
А в домі, збудованім нами,
Любов сплюндрували й мораль.
Вважаємо гідним доробком
Удавану святість без хиб.
А потім під пишним надгробком
Ховаємо власні гріхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474024
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 08.08.2016
Чи може це мені наснилось,
Чи то насправді так було:
Душа із небом гомоніла,
Просила звільнення свого,
Бо покалічилося тіло
І в муках болісних жило.
А їй у небо так хотілось,
Розправить вільнеє крило.
Але у відповідь почула,
Що споконвіку так було:
Душа не обирає тіло
Воно їй Господом дано.
А біль і горе не миналось,
Неначе тінь повсюди йшло.
В руїнах плоті лиш ридала
Й не перше літо відцвіло.
Аж поки Небо не подало
Надії світлої тепло.
І враз навколо все змінилось.
І лихо в морок відійшло.
Надія віру породила
У гарну мрію про добро.
І перший паросток пустило
Любові вічної зерно.
2008р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387149
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 02.08.2016
Заплач, засмійся як в останній раз,
Пройдись по лезу гострого ножа...
Ти спробуй перегнати час,
І стань навік для всіх чужа...
Забудь любові терпкий аромат,
Немов від колекційного вина...
Осипався годинний циферблат,
Отак от. Був..І вже нема...
Лиш серце відміря секунди долі,
І б’є немов церковний дзвін...
Так хоче вирватись з неволі,
Душі моєї полум’яних стін...
Вже сніг засипав килим на порозі,
Прийди сьогодні як в останній раз...
Ми розминемося на півдорозі,
Без непотрібних і непевних фраз...♥
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373086
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 02.08.2016
Спокій принишк серед одягу в шафі
На полиці шостій здається.
Світло знадвору треться об спогади
Вона, віриш,із них зітреться.
Ні, ти не віриш – зухвало впевнений,
Що Вона в тобі – все ж задихнеться!
Любов,що в душІ перебільшує втрачене,
А ти надієшся - це минеться.
Хочеш – не хочеш та вибір зроблено
Остаточний, без відома серця.
Ти питаєш : «Як міг я Її не кохати?
Ту, що носить в очицях сонце?!»
Не пробачиш собі, що посмів бажати
Відбиватись в отих очицях!
Там, на дні їхнім сховані сонячні ядра
Й це помітно коли всміхнеться…
То чи варто світла ще сподіватись
Коли місяць як вже не спиться?
Досі дихаєш…й цього мабуть достатньо…
Вона ж… з іншого вже сміється.
Вона в твоїй душі ще кричить про втрачене,
А ти надієшся – це минеться!
Світло місячне вкотре відсвіжує спогади…
«…Вона ж точно із них зітреться?!.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681379
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Проси пробачення у вітру
За крихти суму у очах
За горя випитого літру
І за непевність у речах
Не знаю чи тебе пробачить
Я б не зробила це сама
Хоч вірш пишу та це не значить
Що болю у душі нема
Але не треба співчуття
Слова я більш не хочу чути
Ти зруйнував моє життя
Тепер скажи як все забути
Нехай це буде амнезія
Проте така що назавжди
Цей вірш - моя анастезія
Це крик даль тобі - Зажди
Я б не писала тобі більше
Проте на волю хочуть діти
Вони як вітер мої вірші
Не знають де слова подіти
Проси пробачення у вітру
Допоки спогад з серця зі́тру...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681305
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 24.07.2016
коли надумаєш відпускати того, хто рідний чи може близький
знайди в кишені останні карти, які поб'ють це безладне військо
моїх абсцесів і тихих марень. моїх страхів перед самотою
немов освячена я водою, яка навмисне тебе вбиває,
під спів архангелів та кошмарів.
і вся ця осінь така невчасна, яка спускається наді мною
у лоні згарища від двобою. у лоні більше немає риби
немає більше кого любити. немає більше кого тримати
побите військо. жахливі втрати.
і голос стелиться над повітрям. вдихати більше не є можливим
хіба що тільки через банкноту, щоб пережити усі ці зливи,
усі прощання, усі провали.
тебе в мені так безмежно мало.
що хоч вигадуй нові сюжети, де я не хочу дізнатись де ти.
кого торкаються твої руки. у кого входиш. кого ти любиш.
і з ким ти завтра захочеш жити.
я видихаю останні ритми своєї вірності задля тебе,
яка на біса тобі не треба. яка на біса тобі не здалась
і вся ця псяча твоя зухвалість, яка зжирає мене і верне.
таке жахливе осіннє небо. таке холодне осіннє лоно.
ти в мені стався не випадково, наче наївна весняна змова,
щоб показати, що я ще здатна не тільки жити, а й виживати.
чи рубцюватися над болючим, переступати через калюжі
чи океани, чи майже прірву твоєї виспаної зневіри
до всіх людей./ чи лише до мене /
я просто жінка. ребро нікчемне. самотнє інь. неважлива втрата.
яку ти просто не хтів кохати. така відчужена обережність.
я не викликаю в тобі залежність.
я не викликаю в тобі н і ч о г о
на що тоді ця безглузда мова у всю цю тишу, у твою душу,
яку нічого уже не зрушить. яку нічого уже не верне.
ти мені більше ніж просто треба.
жовтень, 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614244
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 24.07.2016
Політ думок, минулого полон
Не відпускає, повертає проти волі
У спомин веселковий сон
Поміж байдужих та самотніх буднів
Один за одним пропливають дні
Далеко ти, ні вісточки ні згадки
Нічого не прошу, тільки одне
Згадай ,хоч зрідка ,у думках про мене
Політ минулого у сновидіннях, у літах
Ні, не поверне ті краплини щастя,
Які я з ніжністю на протязі років
Сховала у своєму зраненому серці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668688
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 22.07.2016
Світле Христове Воскресіння!
Ти наше чудо,
Ти – спасіння!..
Спасіння світу,
Омовення душ наших грішних,
їх прощення…
І ми радієм,
Плекаємо велику всі надію,
що Ти спасеш нас,
Господи, померши,
А, потім, несподівано
воскресши.
На Тебе ми надії покладаєм;
Тебе ми просимо,
ми молимо, благаєм…
Звертаємось: хтось раз у рік, хто – часто;
Хто – радий на коліна навіть впасти
перед тобою, Господи:
-Прости!
Мене невірного і грішного :
-Прости!
Гукаєм голосно,
шепочемо тихенько…
І сподіваємося, що почує ненька Твоя нас –
Богородиця рідненька.
Чи чує хто, а чи не чує
молитву ту, що тут шепчу я
в твоєму храмі:
-Господи, прости!
- Дай спокій в серце змучене
і строго не суди!
Терпіння і смирення, Господи, прошу я;
Надію маю, що мене Ти чуєш.
Прощаєш, Господи, Ти нас,
коли ми гірко плачем;
І дивишся згори, коли на нас –
та ми Тебе не бачим!
Святе Христове Воскресіння!
Ти – наше чудо,
Ти – спасіння!
Ти дивишся на нас з НЕБЕС:
-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
(19 -20 квітня 2009 р.) Л. Б.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663193
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 22.07.2016
Так соромно признатись у коханні
І легко так образити людину
Так соромно подякувати мамі
І легко знищити тварину
Нам соромно здаватись неправими
І легко так послати всіх подалі
Й прийти додому надто злими
А соромно - ревіти від печалі
Ще соромно обняти своїх друзів
А легко так ударити дитину
Як легко посміятись з боягузів
Як соромно любити Батьківщину
Нам соромно зробити щось хороше
Аби лиш не відрізнятися від маси
Чи допоможеш Ти нам Боже
Щось добре в собі не втрачати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613365
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 22.07.2016
Слово. І ще одне слово.
Речення. Ще одне. Текст.
Нащо це нам – невідомо.
Нам невідомий контекст.
Щось би іще розказати.
Ще запитання просте.
Нас не візьмуть на цитати.
Далі розмова не йде
Хочеш іще одне фото?
Сонячне чи дощове?
Як тебе звати і хто ти?
Щось у тобі є живе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570989
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 22.07.2016
Вроджений блазень. Лишився на самоті без короля. Без жодного глядача.
Найдревніші людські ігри розраховані на двох чоловік. Коли ж бо гратимеш сам з собою, програєш.
Отже, посеред кімнати стоїть блазень: в руці бритва. В іншій руці чайник, через плече перекинуто покривало. І цей чоловік не знає, що робити... Не все ж зразу.
Без короля. Без жодного глядача. Найчистіша смерть, і пекло.
Найдревніший блазень прочитав недавно в Ніцше, що король помер. Цього не може бути!
Чоловік огледівся, поставив чайник на місце, де взяв; покривало кинув на ліжко. А бритву лишив на завтра...
...сьогодні забагато глядачів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335052
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 21.07.2016
Средь мимолетных дней что пахнут осенью,
средь бурь что там в душе моей рисуют.
Скажи где отыскать любовь такую,
чтоб день и ночь о ней мечтать, тоскуя.
Чтоб дождь оставил в памяти эскизы для двоих,
а теплый вечер поманил рукою вдаль..
Спроси меня согласна или нет,
твою над городом развеять горькую печаль.
Чтоб не забыть, не потерять, чтоб среди улиц
вновь не искать тебя...
Не говори мне громких слов, лишь легко укуси за ушко..
Так нежно, до безумия любя.
И я останусь в тишине твоей навечно,
и буду ярче чем зажженная свеча..
Ты спросишь утром, или где-нибудь под вечер:
"Согласна ли ты выйти за меня...?"
Я может не отвечу, может отвернусь.
Сотру слезу слегка.. иль вовсе улыбнусь..
Прижмусь к груди твоей и тихо прошепчу:
"Согласна, я тебя люблю..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678710
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 21.07.2016
«Життя прожить – не поле перейти» -
У вираз цей заклали сенс великий,
Бо лиш тоді ти зможеш до мети дійти,
Коли ти розумієш світ дволикий.
А розуміння мають тільки ті,
Хто вже пройшли життєву ниву пішки,
І радість розуміють у житті
Лиш ті, кому для щастя треба зовсім трішки.
Х.2015 р. Віра Дутчак ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619475
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 21.07.2016
Чорний капелюх, густі бакенбарди, щира усмішка, що гармонійно пасувала до синього метелика на шиї та срібного ланцюжка, який звивався між хвилями кишені та незмінний кавово-шоколадний настрій панували у його образі. Сьогодні його звична роль зазнавала корективів, адже знайомі дороги, що запрошували до найцікавіших, розрекламованих місць, залишилися у другорядних планах цього дня.Цього дня на нього очікувала екскурсія, присвячена зустрічі, що прожила в перспективі свого втілення у життя довгих шість років. Чотири добре-мало знайомі постаті зійшлися у домовленому місці, у визначений час, аби дізнатися , як складеться візерунок цієї строкатої зустрічі.
«Погляньте на той будинок, трохи ліворуч від міської ратуші. Там видніється самотній номер 14 і саме там зараз чудернацька дівчина наче диригент малюватиме візерунок руху львівських трамваїв. Вона навіть не підозрює, що за декілька хвилин під звуки джазу вона втілить у життя свою найпотаємнішу мрію, побачити його очі, відчути дотик його руки». Зацікавлені очі екскурсійних гастролерів холерично намагалися вловити потайливий чотирнадцятий номер, що мав додати ще одну частинку сьогоднішнього описового пазлу.
«Wherever you go, I have been looking for you»…... Ці слова заполонили її душу на останні два тижні, кружляли у думках, запрошували на танець посеред вулиці, відкидаючи геть усі правила поведінки у громадських місцях. Досить рідко випадає нагода побачити дівчину, яка заплющивши очі танцює посеред міста. Хтось зацікавлено та заворожено всотував зіницями кожен рух, дехто здивовано озирався, втікаючи від подібних диваків. Зважаючи на сучасний світ, який наповнений по самі вінця неформатними персонажами, які подекуди полишають по собі неприємні сюрпризи, що відголосками проживають своє життя у новиних репортажах, значна кількість танцювальних свідків, стрімко зменшувалася. Жити у чотирьох стінах заборон, думок оточуючих та ексцентричних хвилювань, чи правильно її зрозуміють, ставало дедалі важче і юна душа чітко усвідомлювала, що страх перед змінами може виявитися не таким вже й неговірким, аби знайти з ним спільну мову, схиливши до своїх життєвих пріоритетів.
Її душа живе музикою, книгами та мріями про шоколадні канікули, які досі існують у статусі мрії. Разом з ним, пристрасним, непередбачуваним чоловіком, вона проводила години біля монітору, спілкуючись про життя та його відтінки. Подекуди тендітний розум вибухав шквалом емоцій та образ (хоча маю зауважити, що завжди ображалася на нього вона, бо ніяк не могла сприйняти деякі його погляди на окремі речі), зникали з поля зору один одного, проте через певний відлік часу поверталися на спільного місця віртуальних зустрічей.
Чотири душі, що перетнулися у точці спільного часу та планів, проте кожен з них, наче маленька скринька таємниць та бажань. Чотири пори очікування, планування та завершальний акорд мелодраматичного кіновідрізку.
Як гадаєте, що він прочитає на її долонях, що підкажуть лінії, які перетнулися у звивистих лабіринтах долі? Можливо він пророкуватиме радощі, успіх чи розчарує сірою перспективою майбутнього? Хоча погляньте на її уста!! Вона променить радістю та спокоєм… Очевидно, що усі мрії мають втілитися у життя. Минуть хвилини і вони сховаються у брамі таємничої кам’яниці, залишаючи нам тільки здогадки про те, як мине їх зустріч, про що говоритимуть його уста, а що шепотітимуть душі у тихих закутках шоколадні.
Ми лише можемо споглядати та створювати власні діалоги, які прикріпимо до одного з чотирьох образів, що імпонуватиме нашим душам найбільше….
А можливо ви прагнете прожити їх історії життя з придуманими романтичними чи то ідеальними стосунками? Але ніхто не може перетнути відрізок вашого щодення. Моя розповідь – хвилина екскурсія життям випадкових постатей, однак ваші мрії схожі на ті, що панують у душах наших персонажів. Погляньте на свої відображеня у дзеркалі, посміхніться і віднайдіть сили, аби втілити у життя найзаповітніші бажання, танцюйте на вулицях, посміхайтеся незнайомцям та відчуйте симпатію життя, що тихенько простягає руку підтримки.
Ця дівчина не є особливою чи то обраницею щастя, вона творить свою історію, помиляється, досягає успіхів, але невпинно крокує вперед, вірячи у добро, щирість. Малюйте свої шедеври душ і не бійтеся жити яскраво!».
Чорний капелюх, густі бакенбарди, щира усмішка, що гармонійно пасувала до синього метелика на шиї та срібного ланцюжка, який звивався між хвилями кишені та незмінний кавово-шоколадний настрій розчинялися у вихорі спекотного липневого полудня, залишаючи усмішки на долонях захоплених туристів. Чудове джазове місто чекало на них, простилаючи безмежні обійми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677662
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Не проклинай того хто серцю милий,
І не тягни з печер старих богів,
Наше минуле, прикладова сила,
Ta нарід наш уже давно прозрів.
Нема божків, богів національних,
Є Бог один, для світу й для небес ,
Він завжди з нами і без пих банальних,
Для всіх народів всесвіту -Творець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677446
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 21.07.2016
сьогодні квіти мовчать
сьогодні спинились планети
і тільки останні слова
народжують тихі поети
у попіл спалене листя
кружляє вихором в полі
скільки ще тих колись
віддали ми спомином долі?
і тих, що тримаєм в руці
і ті, що у скронях палають
ми тут, ми там, ми в собі
а де - все одно ще не знаєм
розмиті кімнатні двори
що в тілі ховаються досі
до серця таємні ходи
ми будем тримати назовсім
ми будем шукати вітрів
які би колись нас розкрили
бо як нам тепер до птахів,
світлих, теплих і милих?
збудуємо свій Ермітаж
потонемо в своїй безодні
а поки хай квіти мовчать
і тихо минає сьогодні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631196
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 20.07.2016
Виводить день на сцену сонце.
Птахи йому співають оду.
Я відчиняю в світ віконце,
Вдихаю чисту прохолоду,
Траву, дощем нічним умиту,
І перезрілі в кронах вишні.
Крізь пам’ять, наче через сито,
Перепускаю дні колишні.
І викидаю те, що болем,
Що пута крокам накладає.
І бачу небо, жовте поле
І долю, що на арфі грає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678669
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 20.07.2016
[i]Не шукайте логіки в житті,
Не питайте сонця про розлуку,
Коли істини складалися прості,
На початку пригадали муку...
Болями обклались грішнії тіла,
Чи то небо розіграло з нами жарт ?
Билися клітини, доленька потіла,
Слізьми набирала свій найвищий гарт...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678249
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Она во мне жила - я точно знаю
Я слышала ее тихие шаги
И то, как иногда она вздыхала
Тяжелым вздохом моей груди…
Порой, бывало, боялась шевельнуться
Что бы не спугнуть ее
Что б не дать ей встрепенуться
И вылететь через окно…
Порой, бывало слышала я песню,
Напевая тихим голоском
Пела она о том весны вестнике
О той птице, что зовется соловьем…
Она спала весь день и лишь под вечер
Петь песни начинала, щебетать
И вечерний ароматный ветер
стал ей лихо подпевать…
Я и боялась и желала ее песен
Тех песен что все перевернут
Расскажут как мир чудесен
И укажут мне на верный путь…
И я поверила…. Решила: Я пойду
Пойду, доверюсь зовам нежным
И в этих звуках правду отыщу
И может быть бессмертье
И первые шаги полны надежды
И верила, что не предам
Но скоро весны стали снежны
И соловей печальный замолчал
Я с ней жила как с другом
И поверяла тайны и секреты
Но знала, что больна недугом
И наша дружба не навеки
Но пока все было гладко
Синева над нами и внутри
Разгадав мира нашего загадку
мы выбирали лучшие пути…
Уж потом дожди и грозы
И громкий окрик соловья
И уж потом пошли морозы
И дверь груди распахнута была
Где бывший друг теперь? Не знаю
Ушла наверно, оставив дверь открытой
Ушла и я не упрекаю….
Вину свою не держу скрытой….
Я прогнала…. И что мне стало легче?
И так остались года сои трудны
Счастливый тот кто верит
И не спешит сжигать мосты
Теперь я вспоминанием дышу
Она умолкла и больше не поет
Не знаю, как я до сих пор живу?
Как тело без души да не умрет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677887
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
«Та ось вже дзвенить
на ристалищах світу
карбований талер сновидь.»
(Пауль Целан)
Інколи в снах моїх кольорових,
Що прибиті іржавим цвяхом
До стіни тесаної дерев'яної
Старого ірландського шинку,
Мені часом мариться,
Що хмари - це просто помилки,
Одруківки бородатого Бога-поета,
Писані лебединим пером
В книгу високого синього неба.
Ми варимо трунок
З чорних краплин ночі
(І то не у снах)
П’ємо з білих горняток ковтками:
Так п’ють божевілля
Художники шахових дошок
З білих горняток,
Ліплених з сонячних днів,
Опалених Агні-хотаром
(Таки посередником).
Рудобородий король
З очима кольору трав
Здіймає ірландський прапор
Над зруйнованим замком -
Свою мрію лишає останній твердині
Королівства загиблого Томонд*.
А ти, Маргарито,
(Так називав я тебе
У снах-палітрах казкових)
У долонях зігріла прощання,
Коли йшов на війну чергову
За свободу Ірландії.
На ту саму з якої вернусь
Тільки спогадом.
Примітка:
Звичайно не Томонд, а Туадмуман (ірл. - Tuadhmhumhain). Томонд я написав, щоб читачам було зрозуміліше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675720
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 02.07.2016
Зимовий день зажурено
Розтрушує порошу,
Здійма завію білих снів на сад,
Де ми давно так мріяли з тобою
Про майбутнє... А нині...
Втратили надію
Ти і я...
...що колись з"явиться весна,
Залопотить рожево-білим квітом,
Навіє заметіль преніжних почуттів
У серце нам...
І крила виростуть одразу,
Щоби дійнятись неба
І досягнути сонця...
Від щастя!.. Разом...
Ти і я...
Зимовий день, сумуючи,
Мете сліпу завію...
Дороги всі засипані вже
Білим-білим снігом...
Повір мені...
Ніколи нам не стрітися
З тобою... Нам - ніколи!..
І повік...
27.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675532
дата надходження 01.07.2016
дата закладки 01.07.2016
[i]Де Тебе носило брате мій Випадок,
Комусь пофартило, іншому - припадок.
Хтось збира сметану із навару літ,
А мені би рану замотати в бинт...
Кровоточать справи, хоч бери убийся,
Або у заплави сльозами розлийся.
Впасти і не встати корінцем у землю,
Солодко смоктати трав"янисту греблю...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675508
дата надходження 01.07.2016
дата закладки 01.07.2016
[i]Вони давно усі за кордоном,
А я ще тут тиняюся словом -
Проміце́м в ряди - пове́рхи,
Заходьте мрії в дім без черги...
Мамона їсть, росте кишеня,
Комусь - достаток, мені - пе́ня.
Душа у бо́ргу перед світом
І кожен раз згорає світлом...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673884
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 22.06.2016
Чотири привиди-стільці
І я.
Сльоза остання в кулаці -
Моя.
Тебе я більше не знайду
Ніде.
Другий по іншому сліду
Веде.
Йдуть замість звичного "алло"
Гудки.
Пусті під телефонним склом
Рядки.
Я відтепер сам по собі
Один.
Не зрахувати у добі
Годин.
Чотири привиди-стільці
Тут є.
Єдине місце у кінці -
Моє.
(20.06.2016.13:40.№291)
Донецька обл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673452
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016
Коли опускаються руки,
Так важко піднятись з землі...
Найлегше страхам на поруки,
Віддатись, губитись в імлі...
Коли є полон безнадії,
І відчай найкращий твій друг...
То радості сонце не гріє,
Утомлений орач і плуг...
І день золотий усе марний,
Розмита душа, бо болить...
А світ же навколо прекрасний,
В подіях минаюча мить...
Бо треба життя ускладнити,
І відчаю нерви тягти...
Не можна всміхатись, любити,
Будинки із щастя звести..
Коли опускаються руки,
Так важко піднятись з землі...
А треба боротись, бо круки
Ненависті щедрі і злі...
26.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668551
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Не важливо як,байдуже де.
Сидячи в офісах
в супермаркетах
чекаючи на таксі чи лаючись на сусіда
Потребуючи чуда,заплющують очі,перестають мірятись силою,ілюзіями можливостей.
Їх об'єднує одне-Вони потребують чуда.
Яке піднесе над Землею і не кине на холодну землю
Не розтрощить череп
Люди хочуть чуда
Хоча б раз в рік
Хоча б раз в місяць
Не кажучи про «завтра»
Не кажучи про «зараз»
Ви прийдіть і подаруйте те чудо.
Вони на вік запам'ятають
І чудо те,до кісток своїх банальне
Прийдіть у важкий/холодний/ день,з теплою кавою
Чи гарячим літом з холодною колою
Ви прийдіть коли треба
Не коли телефонують і чекають зневірившись,й випивши розчарування досхочу
Ви прийдіть коли сплять
Ви прийдіть коли від мовчання глухнуть
Цього так треба
Усім нам конче треба
Прийшовши швидко не йдіть,прийшовши-мовчанням пройміться.
Вам запам'ятають таке чудо на вік.
Навіть на більше.
Залатайте один із тисячного шраму на серці.
Нехай спершу чужий,а потім вже Ваш.
Та доброта Вам повернеться.
Ціле серце і чудо у ньому-врятована душа.
На Вас хтось чекає «завтра»
Не кажучи про «зараз»
Хоча б раз в рік
Хоча б раз в місяць
Створіть чудо чудом
увімкніть себе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667074
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Оглянешся… І вже мене нема…
А доки це насправді ти збагнеш,
Я не скажу, що буду не сама,
Та вже не повернеш… Не повернеш…
І тільки очі, сповнені жалю,
Зрадливо ще подивляться колись,
А в них печаль, й несказане… люблю…
Бо, не зійшовшись, долі розійшлись…
© Вікторія Іваницька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662066
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
А ти – десь там, а ти уже далеко,
А я – десь тут, ще далі я, ніж ти...
І весну в дзьобі вже приніс лелека
І кинув, наче квітку, з висоти.
А ти – десь там, тебе цілує ранок –
Свою найкращу з-поміж всіх пташок...
А я – десь тут... Із келиха останок
Допив неспішно за один ковток...
А ти – десь там... А я – десь далі, далі!..
Не чути серця стуки голосні...
І в цій своїй звесняненій печалі
Я – десь далеко, ти – уже в мені...
03.04.2016 р. А. Тофан
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658708
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Ворваться бы в твоё мне небо,
Как много лет назад обнять,
Ведь ты себе не представляешь,
Что значит по тебе скучать.
Теперь твой голос - тихий ветер,
Его приносят холода.
Всё по-другому. Не заменит
Тебя никто и никогда.
Я говорю с тобой в молитвах,
Порой во снах тебя зову.
Но злая мысль очевидна -
Ответ я твой не получу.
И встречи буду ждать годами,
И все грехи тебе прощу.
Пришли лишь каплю счастья маме
И знай, что я тебя люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658454
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016
Ніхто нікого не спитав :
У чому слабкість, в чому сила,
Болить листочку, що упав,
Болить серденьку, що любило?
Дощ награє осінній блюз,
До танцю хоче запросити.
Я ошукатись не боюсь,
Страшніше всього – мертвим жити.
В любов, як в воду, а вода
Така холодна, аж жалюча!
Любов – вода, любов – біда,
Ну й що із того – я живуча!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654830
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Тоді, у таборі, і ми, дев,ятикласники...
Вона завжди скидала руку: «Жень, не треба..."
І я, покірний, (...от капу́тець недотепний!)
...Терпів, І щічки доторка́вся вустомасником.
Обіймні ноченьки дубового узлісся
Чомусь ...пришвидшували танучий світанок.
...Вертав ...під ручку трошки ...засердиту панну.
І ...тішивсь знайденому ...ніби – компромісу...
09.02.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642388
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 14.02.2016
Усе минає швидкоплинно,
І не вертається назад,
А ми надіємось і вірим:
-Все буде добре, все гаразд!..
Дитинство й юність промайнули,..
Неначе вчора це було...
Та ми нічого не забули,
Хоч і багато літ спливло...
Манили далі неозорі,
Простори синьо-голубі,
Мрії цікаві і прозорі
Були ж ми дужі й молоді.
Вірили ми у незрадливість,
Все нам здавалося святе...
Чи це було, чи тільки снилось?..
Де все це ділося?..Де?..
І вірні друзі, і робота,
Усе любов"ю осяйне,
Потім сім"я, діти, турботи,
Все дуже рідне і своє...
І невгамовність у роботі,
Все зрозуміле і просте...
Навіть суттєві повороти,-
Нам додавали щось нове...
Життя цікаве й швидкоплинне
В безмежних клопотах земних,
Чи то стабільне, чи й мінливе,
Хоч не було без бід і лих.
Та ми нічого не боялись,
Долали труднощі круті,
І йшли вперед, і не вагались,
Сили були в нас молоді...
Так непомітно дні збігали,
Спішили в даль наші роки...
І щось спинилось...І не стало...
Лишились спогади й думки...
Усе цікаве й швидноплинне,-
Минуло, ніби й не було...
Таке бажане і безцінне,-
Вже відбуяло й відцвіло...
Колись здавалося кохання,-
Вічне, надійне в нас, земне,
Віра в життя і сподівання,
Де все це ділося?..Де?..
Те що всміхалось і манило
В життєве поле чарівне,-
Білою чайкою злетіло,
Тепер лиш в спогадах живе!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638207
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
О смерти -тихо,тихо,тихо...
О смерти -только шепотком...
Она с косою где то лихо...
Она,наверно,за углом...
Дыхание свечки образками
Она желала бы испить...
Она бродила полюсами...
Она подёргала за нить...
Она колени преклоняла...
Рубила головы под смех...
И хохотала,хохотала...
На месте сладостных утех...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637667
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Сон. Детям войны.
Слышу взрывы вдали, содроганье земли.
Самолёты гудят, приближаясь.
Все в смятенье кругом. Убегаю с людьми
За бетонные стены, спасаясь.
Звук тот с детства знаком; мы ведь - «дети войны»,
По нему «бомбовоз» узнавали.
Может память виной? Нет здесь нашей вины.
Наше детство те звуки взрывали.
Вдруг подсказка пришла: я ж умею летать!
Только мысль - и движение тела.
Скорость быстро менять, за секунды набрать
От нуля до… не знаю предела!..
Неувязка одна: я могу хоть куда
Улететь, где не слышно разрывы,
Но останутся люди, дома, гладь пруда,
Стрелы улиц и храма призывы.
Неожиданно мысль: я навстречу лечу,
Ставя цель - перехват самолетов!
Но мелькает вопрос: это мне по плечу?
Слишком мелкий объект для пилотов.
У них мощность турбин, скоростной самолёт
На предел сумасбродного века.
Без внимания может оставить пилот
В небесах силуэт человека.
Вспомнил случай такой из прошедших веков:
Богоматерь Царьград защитила.
У меня ж ничего… я ж совсем не готов;
Мне хотя б один лучик светила!
Надо яркий фонарь впереди закрепить,
Взять огромные белые крылья,
К самолётам лететь и им путь перекрыть,
Бомболюки пока не открыли.
Вдруг чуть скрипнула дверь... Улетел сон и страх.
Замечаю жену у порога.
Две росинки – слезы заискрились в глазах.
Тает боль, беспокойство, тревога…
Но откуда в мой сон самолёты летят?
Вспомнил: в Ливии бомбы бросают…
Хоть Каддафи бомбит, хоть Каддафи бомбят -
Бомбы в сердце моё попадают.
Мама Мира! На Землю приди! Вразуми!
Хоть на век одари нас покоем.
Веры крылья расправь над земными детьми!
Мы сердца Тебе наши откроем…
05.2011. Г. Орёл, г. Обухов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463605
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 22.12.2015
1
Вийде мати з хати,
На куточку
І стане на поріг
Вона вже давно
Виглядає
Сина дочку
З далеких доріг!
Дивиться на сонце
І тихо питає
Сама себе:
«де мої діти блукають?»
Як їх доля?
По шляху виде.
Думи сльози викликали
З очей…
Вонаж не витирає
Ніч чекає
Чекає день
А діток немає.
Хочаб внучат
Хоче побачить,
Перед тим як
Ляже в гріб
Вона біля них
Не заплаче!
Дасть їм
Молоко і хліб.
Боже,за що?
Мені доводиться так
В самоті помирати
Чи ж діти?
Забули шлях
До матері
В хату.
о боже милий!
Напевно і не згадають
Вони свою мати
Чужі люди закопають
Нікому буде
Могилу доглядати.
Так і сталось
Як вона казала
Не приїхав ніхто!
Чужі люди ховали
Землею засипали
І сліз не було
В очах
Ні в одного.
2
А за нею ж
Мала б ридати
Ціла україна
Їй гімн співати
Сонцем називати –
Падати на коліна.
Але не було цього
Бо буде Україна
Так, як мати
Стояти на колінах
Не буде кому
Руки подати.
А потім і помре
Забута світом
Людьми
Своїм народом
Благаю діти
Встаньмо ми
Нададімо їй
Допомогу!
Поки ще не пізно,
Поки ще є
В серцях
В людей.
Кожен може,
Вложити своє
В її шлях
В її
Розквіту
День!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622769
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Ковток води. прозорої, як сльози
Я зроблю і нап'юся досхочу.
Вода ця вічна, як всі бурі й грози.
Нап'юсь її, і далі полечу.
Розмахуючи крилами, я буду
Дивитись вниз із висоти птахІв.
Дивитись, як снують повсюду люди,
Як деякі з них падають з дахів.
Життя коротке, навіть двісті рОків
Ніщо порівняно з мільярдами Землі.
Ми робим крок за кроком кроки,
Але вони всі не туди і всі малі.
Я думаю, що людство схаменеться,
Колись, можливо, через сотні літ.
Тоді багато хто води нап'ється,
І люди будуть мати менше бід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607818
дата надходження 19.09.2015
дата закладки 20.09.2015
Я згину не залишивши нічого
Ні пам’ятки, ні згадки, нічогісінько
Ані свого, ані чужого
Просто випаруюсь, просто зникну
Ні сліду
Одні вірші, і ті не дуже
Я просто піду
Може хоча б ти згадаєш, друже
Зникну як і не було
Закопають і забудуть
Згниє моє улюблене житло
Як і я, замість нього кущі будуть
Одне залишити я можу
Одне в житті лише творю
Слово – моє життя негоже
Залишу душу я свою
А раптом і згадають
Мене колись, скажуть «Була така людина -
он де її забута домовина»
І вкажуть пальцем, і запам’ятають
І тихо вітер над хрестом повіє
Душа підніметься у вись
Крізь хмари сонце насип мій пригріє
І я не пожалкую, що писав колись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606780
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 20.09.2015
Лечу на ви передки з вітром велосипедом.
А наді мною таке безкрає, блакитне небо!
Пшеничне поле неначе море, гойдає хвилі.
А там васильки в степу квітують бузково – сині.
Із різнотрав’ям тихенько вітер щось розмовляє,
Мені так добре, душа радіє, відпочиває!
Як жаль що рідко мені буває така нагода,
Побути разом на самоті – я і природа.
Неначе птаха летіла степом, та склались крила,
Я не стомилась – китайське колесо спустило…)))))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589526
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 20.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2015
Сховалось сонце у жменьці осені,
Серцевому лоні великих сосен.
Зажди же, миле, прийди із росами
В синяві неба й пливи як бубен.
Пустотливо граєшся, накриваєш хвилями,
Обдаровуєш землю, людей теплом.
Вернися, серденько, тебе благаєм ми
Бо мігрує літечко в даль за вікном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606014
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 19.09.2015
***
В людей украли мрію про красу,
натомість – клопіт лиш про хліб, комірне...
Забрали б ще повітря... висоту,
і нас розплющить в площину двомірну.
***
Та це ж талант! Отак уміти
брехню і правду перевити,
наобіцявши рай, свободу,
обдерти всіх... а кінці – в воду...
***
Усі в нас – "за народ!", усі – порядні,
допоки не займуть верхи привладні...
Сумні, брато́ве, повороти долі:
хоч не дурні, а ловим вітер в полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589470
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 19.09.2015
ТЁМНАЯ МАТЕРИЯ - ПРОСВЕТЛЕНИЕ НЕВЕЖД
Сегодня школьник – академик
В сравнении с мыслителями древних лет.
Мы их учения с улыбкой принимаем,
Ведь понимаем – не всесильный человек.
Научный мир достиг вершин высоких.
Достоин уважения ученый человек.
Но тот философ, что гордыней мается,
Не может сложность мира объяснить вовек.
Мир астрономии и физики материи
Предельно сложный, нет ему конца.
Наивно выглядят «светила» и мыслители,
Не в силах понять и признать Творца.
Им удивляться нет у нас причины,
Совсем другой у них мотив:
Их хлеб насущный быть в науке заставляет,
Билет партийный дверь им приоткрыл….
Как много тех, что роль свою играют,
Не по призванию, не смысля ничего.
Мамона их стремительно прельщает….
Жить в маске, бедолагам суждено.
Учёные, что честь не уронили,
Политикой не связаны совсем.
Их слово подтверждается лишь фактом,
Без домыслов и бредовых идей.
На просветлённые умы, на головы пустые,
Как ноша непосильная, как рок,
Свалился факт, что видимая часть матери ничтожна,
Всё остальное – неизвестность, полный мрак.
Нам что марксист, что обезьяна,
Ответ серьёзный вовсе не дадут….
Уместно скромное молчанье:
Зачем мы тут, и кто мы тут?
Как важно обратиться к Богу –
Творцу природы и людей.
Он не остался молчаливым сфинксом
И дал нам Библию, Письмо Своих путей.
Как проще объяснить простому человеку,
Не искушенному в деталях бытия при том,
Что вся планета, круглая такая….
И, что подвешена буквально ни на чем.
Большие знания приводят к Богу.
Невеждам и насмешникам здесь места нет.
Безумный заявляет: «Нету Бога»……
И подавляя всех, во тьме живёт вовек.
Исаия42:5 «Так говорит истинный Бог, Иегова,
который сотворил небеса и распростёр их, который
расстилает землю с её произведениями, даёт дыхание
людям, живущим на ней, и дух ходящим по ней».
Исаия 45:18 «Так говорит Иегова, Творец небес,
— Он истинный Бог, Создатель земли и её Творец,
который утвердил её+, сотворил её не напрасно,
создал её для того, чтобы она была населена».
Что такое темная материя
Благодаря внимательному наблюдению за звездами, галактиками и другими более экзотическими космическими "светилами" выяснилось, что наша Вселенная заполнена неким невидимым веществом, которого по совокупной массе в несколько раз больше, чем обычного "светлого" вещества - звезд, туманностей, газов и пыли. Эта темная материя проявляется пока только через гравитационные возмущения, которые она наводит на "светлую", но из чего она состоит - совершенно неизвестно.
Однако уже установлено, что это должно быть вещество какого-то нового типа, которое до сих пор никогда не встречалось физикам. Ни атомы, ни электроны, ни протоны-нейтроны, ни нейтрино, ни даже какие-нибудь страпельки, а что-то совсем-совсем чужеродное. И это что-то не только перевешивает обычное вещество сейчас, но и гарантированно влияло на эволюцию ранней Вселенной.
Всё это - головокружительно интересно; это похлеще научной фантастики, потому что это не выдумано кем-то, а существует на самом деле. И неизвестно еще, какие тайны за ним скрываются. Поэтому физики хотят хоть что-то узнать про эту темную материю, хоть как-нибудь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607713
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 19.09.2015
Как много остались пустыми
Спустя столько изъеденых будней
Как мало осталось святыми
Становясь между книг - безрасудней
Как много осталось жестоких
Спустя годы - обречений
Как мало осталось далеких
От глупости и сомнений
Как много желающих больше
Спустя безу́держных ликований
Как мало мечтающих дольше
Чем кончаться деньги в кармане
Как много поющих о небе
После горьких криков и пьянства
Как мало предающей неге
Душе, нужно для постоянства
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606580
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 19.09.2015
В глухій пітьмі, у холоді ночей
І мить не спиш, не стулюєш очей,
Думки тривожні спокій украдуть
Про плин життя, про незбагненну суть.
Загибель батька, мамине життя,
Жорстокий світ, жорстокеє буття,
В нестатках, в голоді зростав,
Освіту я зусиллями дістав.
Чужа домівка, найманий куток,
Дитинство, юність, злість чужих пліток,
Убогий одяг, мрій стрімкий політ,
Розчарування та мигтіння літ.
01.10.97
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607068
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 17.09.2015
Кто злодейством, кто обманом
Миллиардные набил карманы.
Перед смертью все бессильны -
Нет карманов у могилы.
Всегда во всем сомневайся,
На «лапшу» не попадайся,
Сам пощупай и померяй -
Будут меньшими потери.
Если берешь под сомнение,
Рассудку помогай терпением,
В логике - зерно успеха,
В безвыходе - в вере утеха.
Свет в тоннеле тому блещет,
Кто его настырно ищет,
Коль искать ты перестал -
Себя живьем закопал.
Помолись своим богам,
Ставь себе задачи сам,
Постепенно их решай
И других не обвиняй.
Вовремя вошел в процес -
Есть надежда на успех,
В розницу победа, оптом,
В пораженьи обрел опыт.
Тот, кто камни раскидал,
Осознал и их собрал,
Позаботился о том
Чтоб построить себе дом.
Пожить каждый не дурак
И - особенно - «за так»,
Но известно - без труда
Не взять рыбку из пруда.
Век живи и век старайся,
Верь, люби и сомневайся,
Не завидуй, мудрым будь -
Будет счастливым твой путь.
5.09. 2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604958
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 16.09.2015
[img]https://pp.vk.me/c625118/v625118008/43b13/MxJFcoL83ig.jpg[/img]
[i]Їм немає місця на землі,
але вдосталь в нашім серці…[/i]
Сонце стало нічною зорею,
Сохнуть квіти у літнім саду.
Душу біль роз’їдає іржею,
Залишаючи там пустоту.
Роз’їдає так люто, бо знаю,
Опустіла сьогодні земля,
І відкрились ворота до раю
Під палаючий звук скрипаля.
Ти не грай мені пісню криваву,
Не тривож мої струни німі,
Оберни лиш страждання в відвагу
Проживати ці дні, як у сні:
Ніби знову запахло весною
До мурашок, до приступу сліз,
Ніби голос знайомий до болю
Знову кличе до рідних беріз.
І той сон дивовижна реальність,
Закрадається потай в думки.
Але мрію мою, щиру радість
Вщент руйнують останні рядки:
Легше гори зрівняти з землею,
Океан весь розлити в пляшки,
Аніж Вас повернути зорею
Хоч на відстань моєї руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605467
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 16.09.2015
Без 20 півініч. Час спиняє кроки.
Журливо плаче осінь мені в шибку.
Мені за трохи стукне 20 років
і де вони? Так, пролетіли. Швидко...
Без 20 сумно. В темряві серця,
Їх звуки не збагнуть, не зрозуміти...
А всесвіт котиться невпинно до кінця,
Ти думаєш, щось можна тут змінити?
Відкрити вікна. Заварити кави.
Впустити осінь в дім. Впустити в душу.
Побути з нею щирим і ласкавим.
Це допоможе всесвіт тобі зрушить?
Так, допоможе! Осінь ллє дощем.
Прокляття - не далеко до застуди..
Але в тобі ж живе надія ще,
вдихни цю осінь! так, на повні груди!
Без 20 злива... Пролітають миті,
слова, думки,дощі, серця і... Осінь...
Усе пройде, усе мінливе в світі..
Живи.! бо на годиннику без 20, досі..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605866
дата надходження 11.09.2015
дата закладки 15.09.2015
Буває тиша,яку чуєш.
Буває слово,що мовчить.
Був день.
Погожий гарний день.
Світило сонце,віяв вітер,
Пухнасті хмари підганяв,
Травою грався і у хвилі
Її колосся нагинав...
Високо в небі жайвір висне.
І пісня лине до землі.
Льон голубим цвіте,
Красиво,на фоні чорної ріллі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606366
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 15.09.2015
рвати траву опівдні
босим томити стежку
дотик стебла до литки -
пити той шурхіт
пахнути чимось темним
сиво-зеленим
морем
морем а може мертвим
птахом що спить між каміння
шлунок якого повний
страхом!
в день коли не світає
в день коли мокрим мохом
ноги ростуть і південний
вітер оближе берег
і сиво-зелені пальці
моря ввійдуть волого
в тиху відкриту гавань
аби настати богом
всім нам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596756
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 15.09.2015
[b]Крізь тумани пройду,
Крізь дощі,
І крізь сумнівів
темні підвали...
Вірю щиро,
Як віримо всі:
Недаремно
На Сході вмирали...
Вірю в силу
Козацьких могил,
Бачу сонцем
Вкраїнську віру.
Нас схилити
Не вистачить сил
знавіснілому
московському звіру.
Йдуть дощі -
А чи сонце пече...
Це хтось плаче,
А хтось вже не може...
Душі взяв у полон
Біль-гнів-щем ...
Хтось вмирає!
...а хтось все ворожить.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606555
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
Я дуже часто помиляюсь в людях.
Та й люди помиляються в мені.
Тому ночами так судомить душу,
Тому прядуться знов думки сумні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583391
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 14.09.2015
Я душею вростаю у слово,
У рядки заплітаю журбу…
Україно моя, нова змова!
Знов продовжує ворог стрільбу!
О!яка ж невимовна розпука
Спопеляє серця на жалі.
Тяжкі втрати…ну, що ти за «сука»!
Прешся й далі по нашій землі.
Все агресор безжально шматує…
Ну, не «брат» нам, але ж ти сусід!
Міномет безпричинно лютує…
Озирнись…що лишаєш услід.
Розпочав ти дорогу криваву,
Замасковану в клятій брехні.
Тож зневага людська тобі «славу»
Нагортає землею в вогні.
Ну, яким тебе дивом спинити?
І які вже казати слова?
Україну тобі не зломити!
Українським народом жива!
Я душею вростаю у слово,
Виплітаю рядки із надій…
Мила, рідна земля колискова,
Я схиляюся силі твоїй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568860
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 13.09.2015
Життя іде невпинно, крокує,
Щодень нові турботи, так і час мина
А рік за роком в небі кружляє,
І ось уже весна красна прийшла.
- На все свій час, - мудрі люди звикли говорити.
Нам кожному дано один єдиний шлях пройти,
Щебечуть у небі пташечки, душа світло відчуває,
Отож на дворі вже вона красна, весна нас зустрічає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565866
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 13.09.2015
[i][color="#0066ff"]
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до самих воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер на видиво багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541881
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 13.09.2015
Хмар хитромудрі асани,
Посміх далекої Мони...
Колоратурне сопрано
Потягів біля перону...
Сонця наляканий м'ячик...
Колій трамвайних намисто
На аритмійно-гарячих
Грудях бетонного міста...
Вбрані у скло мегаліти
Слухають простору гами.
Ось і закінчилось літо...
Збито пилюку дощами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605807
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 13.09.2015
Что мне сделать с твоею болью?
Как убить мне твое «люблю»?
На плече молча плакал солью кроха-ангел,что сдал в бою…
Что мне сделать чтоб ты поднялся
С профундаля в своих глазах?
В них на дне сохранился якорь,мною сброшенный с корабля...
Что проделаешь, чтоб смириться
Из присутствием соли в днях?
Я предчувствую…растворишься в более голубых глазах!
Что предпримешь ,чтоб защититься
От уловок искусных «жаб»?
Лишь научишься впредь не злиться.
Главное-чтобы ты дышал!
Что мне сделать чтоб ты отбился
Ото дна, приподнявшись ввысь?!
Чтоб средь спутников растворился,наконец убив боль,малыш?!
Как взять верх над мерзавкой-болью
Захлебнувшись своим «люблю»?!..
Неуютно…и как-то скользко…среди спутников кораблю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599302
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 13.09.2015
Солнце светит нам в лицо,
Мы идём с тобой куда-то
Вместе нам так хорошо
Вместе нам с тобой п..здато
Я дарил тебе любовь,
Ты смущаясь улыбалась
От меня ничто не скроешь
И однажды ты попалась ...
Я узнал всё о тебе
И о том что ты шалава
Даришь ты себя другим
Неужель меня так мало?
И вдруг стало мне так больно
Что я как-то аж поник ...
Как смирилась ты с этой ролью
Одна с..ка на троих ???
Один знакомый говорил мне
Что лучше одному уж быть
Но всё равно его не слушал
и дальше продолжал я плыть
По этому течению - течению любви
Течению красивых слов , боли и тоски ...
...Ну а теперь так мерзко,
Что хочется завыть,
Рядом тебя нет...
Ну так тому и быть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171278
дата надходження 11.02.2010
дата закладки 12.09.2015
У світі нашому,
що розірваний на фрагменти,
Ти маєш
віднайти себе.
Ти маєш
зрозуміти все.
Ти маєш
лиш ілюзію володіння.
Творіння
з попелу й золи
не спи!
Відкрий спраглі очі настільки
наскільки це взагалі можливо.
Думай про важливе,
вміщаючи у свідомість всесвіту пустоту.
Збагни простоту.
Лелій чистоту
Забий на бруд
всього цього світу
Будь світлом
самому собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600793
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 12.09.2015
На стихотворение Инны Мотрук "Счастья я не видела совсем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350337
Мы ищем счастье и не замечаем,
Что оно рядом – руку протяни.
Оно подобно бабочке, случайно,
Нечаянно летящей на огни.
Чем больше ловишь призрачное счастье,
Тем больше ускользает, не найдешь.
Но если приглядеться сквозь ненастье,
То рано или поздно вдруг поймешь:
Оно само тихонечко на плечи
Неслышно опустившись, просто ждет,
Когда его в иных вещах заметят,
Когда судьба свернет за поворот.
Хотите счастья? Страхи разгоните,
За светлою и чистою душой
Смелее и решительней идите,
А сердце вам укажет путь большой.
И слушайте веленья и порывы,
И не теряйте веры никогда,
Не ставьте точку с гордостью игривой,
Где ставит запятую вам судьба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350407
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 12.09.2015
я хочу літати,
попасти на хмари.
життєвий екзамен -
жорстока забава.
моралі мішечок
в багажник поклали.
чи я його хочу,
мене не спитали.
побита посуда,
розхитані нерви.
система – отрута,
приносять всі жертву.
я хочу подалі,
життям тут не пахне.
це фальш в ідеалі,
душа людська чахне.
поламані руки,
ти не виділяйся.
життя така штука,
щоб ти прогинався.
і всі непохожі
душею вмирали.
подарок – життя,
його давши, забрали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592818
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 12.09.2015
Десь в місті, в задушливій квартирі
Чекаєш зустрічі намарне
Вона наречена не твоя в перспективі
Зате лялькою поруч дивиться гарно
Їй раз у раз телефонуєш
А у відповідь: «Недосяжний абонент»
Палиш і роздратовано нервуєш,
Мов на екзамені життя схвильований студент
А вона в Карпатах, на котрійсь із полонин
Сонцю сповідається і небу
Минуле у сотні ховає ряднин
І щодень тебе чути зайву потребу
Їй набридло жити за розкладом
Вона не потяг, а знесилене дівча
Набридло, як нищиш презирливим поглядом
І не шукаєш до неї розуміння ключа
І не клич її більше в міських лабіринтах
Її ім’я пустим спогадом дарма не чіпай
Зрозумій, що не на твоїх ординських візитах
Для неї земний побудований рай
Вона не Єва, а ти не Адам
І яблука зрад їй твоїх не потрібні
Розклав час жорстокий усе по місцях
І долі шляхи ваші вже не підзвітні
© Леся Приліпко-Руснак, 15.08.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604771
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 12.09.2015
Вересневий вітре,
шелепучий,
Приженеш нам швидше
дощ пахучий?
Чи ти лиш піщану бурю
сієш?
Слухатись й коритися
не вмієш.
Вереснево... спека... -
аж палає...
На городах мліють
урожаї...
Вітре ніжний,
тепловересневий,
Принеси осінні зливи...
невеселі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603823
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 11.09.2015
Коли ти померла я не пам'ятаю що робив
Я навіть не пам'ятаю як сильно мене боліло
Кохана бо без тебе я смертельно пив
Я так хотів щоб мене теж скосило
Знаєш а я приношу тобі білі троянди - улюблені квіти
Кохана я сиджу біля тебе а так хочеться лягти
Мені друзі сказали що треба терпіти
Вони ж бо не знали такої біди
Кохана я дуже часто до тебе розмовляю надто голосно
Думаю що можливо ти не чуєш мого шепотіння чи молитви
Між нами стільки землі єдина моя тобі там не холодно?
Я б міг твоє фото хоть чимось накрити
Ти просила поремонтувати кран - я зробив це сьогодні
Тепер він не протікає але знаєш все більше плачу я
Я не уявляю як руки кохані вже місяць холодні
І причина тому не люта зима
На твоєму дзеркалі все ще твоя червона помада
Я мабуть скаженію бо бачу як ти малюєш свої уста
Я думав ти прийдеш і погладив всі твої сукні кохана
Але ти не прийшла як завжди не прийшла
Мене почали боятись сусіди це мабуть досягнення
Я не варю твого улюбленого шоколаду - мені нестерпно боляче
Кохана я довів себе до вічного ув'язнення
Люди що ж ви від мене хочете ?
Боже ти відібрав у мене найдорожче
Боже ти відібрав у мене все що я любив
Боже на що тоді твоє добро схоже
Боже чи ти убив?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582766
дата надходження 21.05.2015
дата закладки 11.09.2015
Якщо закінчиться дощ,
І я повернусь додому,
Залиш мені трішки втоми,
І ще щось маленьке залиш.
Якщо закінчиться дощ,
Ми зможемо знову бути.
І радість, і біль відчути.
Чекання - це теж життя.
Якщо закінчиться дощ,
А він закінчиться точно,
Чи зранку, чи проти ночі.
Чекай. Закінчиться дощ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570991
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 11.09.2015
Не питай чи тебе ще кохаю,
Чи чекаю, як зійде зоря.
Почуття, що стіна водограю,
Ллють у тебе тепло не дарма.
Переповнюють річку терпіння,
Ніжність хвилею б’ється об час.
Й особливе не треба везіння,
Думка лине до тебе всякчас.
І стає на сторожі спокою,
Так потрібен тобі він в строю.
Буду я й богинею, й рабою.
Ти, вертай! Я чекаю! Люблю!
09.09.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605519
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 10.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.09.2015
Це місто завжди мріяло про море. Маленьке, затишне, із закуйовдженими вуличками та провулками, які відкривали випадковим шукачам скарби урбаністичного затишку та спокою. Ніколи не вгадаєш, де ти можеш опинитися наступного разу, коли потонувши у полоні чудернацьких танцювальних па голубів, намагатимешся знайти потрібне тобі місце. Кудлатими хмарами пінилися на тротуарах невагомі кулі тополиного пуху. Перехожі ховали обличчя від його палких та настирних цілунків, розтавання з якими викликало солоні потоки, інші лоскотали його, веселково посміхаючись. Білосніжне, невагоме море міста. Однак воно мріяло про справжні безмежні водні простори з солоним присмаком на вустах. Бетоні береги сковували душу, стискаючи серце, яке прагнуло розкинути свої крила під синім килимом.
Це було дивне місто. Воно мріяло про море, але самотні чайки курсували над ним щоденно. Їхні жалібні крики було чутно у кожному куточку бетонного лабіринту. Здавалося, що їх душі шукали прихистку та спокою, можливість скласти крила, відпочити від безкінечних пошуків такого бажаного моря. Нестерпне бажання відчути легкий, невагомий дотик морського бризу на кінчиках крил притягував душі, так ніби там вони могли б віднайти спокій та вічність. Чайки, які заблукали у місті, що вимальовувало свій візерунок долі за сотні кілометрів від моря.
Пронизливий крик дивних пташок зустрів її того дня. Лише згодом вона дізнається, що це був тихий плач чайок, які оплакували свою долю. Усі подальші роки, що промайнуть в історії життя, супроводжуватимуться цими співами. Тоді ще одна душа-шукач потрапила до міста. Старенький, причепурений вокзал вітав гостей, які завзято ігнорували його звертання, гучномовець вихрипував нові маршрути, бажав щасливої дороги водіям, що байдужо-нервово позирали на годинник, чекаючи на дозвіл вирушити подалі від галасливого вавилонського натовпу. Тендітна постать крокувала поміж перехресть людей, емоцій та настроїв, шукаючи вказівники, аби віднайти свій подальший маршрут.
- Дивно, я не знала, що тут є море… Море… Магнетична сила, що захоплює душу хвилями та підводними піщаними бурями. І чайки… Самотні вісники зустрічей та очікувань. Думки наввипередки стрибали у голові дівчини, проте щось не полишало у спокої. Чудернацьке передчуття незвіданого та нового. Її висока витончена постать зникала у потоці людської течії. Лише згодом вона дізнається, що місто, до якого вона приїхала так само як і вона мріяло про море.
- Чому ти мене не дочекалася? Знову не подзвонила! Мабуть вже час мені трішечки образитися на твою самостійність! – веселий голос лунав за її плечима. Хтось рвучко вихопив валізу з рук і закружляв душу у нестримному танку радощів. Міцні, такі рідні руки обійняли за плечі, даруючи безмежність ніжності та радості.
- Бачу твоя старенька ретро валіза тебе не полишає. Приємно бачити, що вона ще досить гарно виглядає. Що цього разу вона приховує у своїх долонях? Стривай! Спробую вгадати! Андрухович, Кундера, Кінг, хоча ти вже давно з ним не спілкуєшся, можливо тихенько хихотить там словничок, а ще Пагутяк та Шульц.
- Сюрпризу знову не буде! Тонкі вуста усміхнулися, примруживши зелені очі, дівчина вловила сіроокий погляд навпроти. Ти знову все вгадав. Але Кінг відмовився приїхати, закінчує новий роман. Нічого тут не вдієш.
- Ти обіцяла мене з ними познайомити, але щоразу у них виникали клопоти і важливіші зустрічі, але цього разу все вдалося! Тому можливо ти дозволиш мені проявити гостинність та запросити гостей до своєї оселі на чаювання? І зрештою побачити тебе у моєму житті, аби щоранку прокидаючись бачити твою усмішку.
- Поглянь у мої очі! Яку відповідь ти прочитав у них?
- Ту, на яку чекав так довго, так як і ті чайки, які блукають над містом, у пошуках моря. Проте своє море я знайшов. А для наших гостей приготував гарну полицю у шафі.
Вавилонський потік людей поглинав дві постаті, перед якими простягалося море життя та почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591103
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 10.09.2015
Не пишеться! Думки створили бурю
І кожна хоче бути на верху .
Задумалась, й сама собі говорю ,
Ще почекаю, згодом напишу!
Душа кричить- о владо! Що ти робиш,
Куди країну тягнеш, куди йдеш ?
Покращання? А може край так згубиш,
Коли злодіям волю вже даєш.
Думки в сльозах- то як війну спинити,
Скільки ще крові річками спливе?
І знов питають - банді володіти?
Ножа готує! Захоче, в спину впне!
Пустий папір! І чи то дні, чи ночі,
Ніяка думка спокій не несе,
То що ж писати? Серденько тріпоче,
Звернусь до Бога, тільки він спасе!
О, Боже милий, ти володар в світі,
В твоїх руках усе! Помилуй нас!
Ми хочем жити по твоїм завіті,
Від тебе слово! І буде щастя в нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605511
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 10.09.2015
Что-то дрогнуло внутри, опустело...
Дождь холодный по заброшенным следам...
Замолчало. Оборвалось. Онемело.
Что-же ты...ведь мое сердце пополам...
Как-то холодно сейчас. Резкий ветер
Больно гладит по продрогнувшим плечам.
Я же лишь тебя на целом свете...
Как же ты...ведь мое сердце пополам.
Что-то воздуха опять не хватает.
Или, может, больше нету сил дышать.
Там, за Небом, Кто-то все наверно знает...
Ну а ты...ведь ты не можешь не понять!..
По потрескавшим губам острой болью
На ветру...и лишь мои глаза глазам...
Нет, не ты! Только не ты своей рукою
Так жестоко мое сердце пополам.
Легким эхом среди звезд закружилось:
"Никому во всей Вселенной не отдам..."
Там, за Небом, ну скажите - ведь ошиблась!
Он не может мое сердце пополам...
Что-то дрогнуло внутри. Онемело.
Мокрый снег по леденеющим щекам.
Я своею бы рукою не посмела
Так жестоко твое сердце пополам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398421
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 09.09.2015
Летит к нам осень одинокой птицей
и вертит книги времени страницы,
к страницам крепит пожелтевшие листы
и все желания к листам тем прикрепи.
Станут желания с каждым листком лететь,
с осенью играть, лист в воздухе вертеть.
Куда опустятся желания листы?
Хватит ли времени для исполнения мечты?
Запишем все желания в блокнот,
страницу шаловливо ветер повернёт,
добавит капельку росы в утренний кофе,
чем удивить, осень, ещё захочешь?
А можно кофе угостить тебя?
Пишут в честь осени стихи не зря!
Порадуй днями тёплыми ещё, краса,
пусть вдоволь полюбуемся мы на тебя!
Анимация из интернета.
08.09.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605289
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 08.09.2015
У пристрасті лабетах стогне плоть,
Спливає кров"ю, рве на шмаття сни.
Собі вже не належиш - не збороть
Оті примари, знову - без вини.
Сміється доля, плутає клубки.
Невиплакані сльози - солі - пуд.
Спокусою, ворушаться думки,
Запалюють бажань займистих трут.
Повзе помалу імпульс... голий нерв
Тремтить, іскрить, спалити, щоб за мить
У полум"ї, не завтра, ні, тепер,
Коли душа струною вже бринить.
Віддасть усе... Коли захоче взять,
То й візьме, не тримай, не борони.
Хмільні цілунки жалять і п"янять
В полоні нескінченної весни...
05.03.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565107
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 14.03.2015
Вигнали Стицька з роботи,
Ледащий пияка,
Наробив він досить шкоди,
Старий лобуряка.
Ще прийдете на уклін,
Бурчить та плюється,
Тихо гонить самогон,
Хай вам всім ікнеться.
Закрутилось, завертілось,
Вже й копійку має,
Навіть в сні те і не снилось,
Ще й кіт помагає.
З нього пробу научивсь,
Кожен раз знімати,
Скажу добре він приживсь,
Розучивсь м’явчати.
Ось так вдвох собі живуть,
Стицько і котяра,
Самогон тихо женуть,
Чистий, як спіртяра.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/894-stitsko-piyaka.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543409
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 14.03.2015
Весна прийшла
Та у душі, як завжди тяжко
До когось вона дійшла
Та до нас не летить чомусь та пташка
Весна прийшла
Усе радіє, розцвітає
Та землю нашу не знайшла
Мій край у крові потопає
Ненаситний ірод
До цих пір руки у крові змиває
Весна прийшла
Та не до мене
Прийшла й пішла
Далі по теренам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566491
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 14.03.2015
Хай закрутить обох заметіль,
Замете-захурделить усе -
І застигне мій втомлений біль
на папері коротким есе.
Я згадаю вчорашній твій слід
За моїм непохитним "Прощай!"
І нехай не хитається світ -
Я ще вірю в любов! Так і знай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543352
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 14.03.2015
Сколько же надо упасть?
Чтобы в конце - не подняться
В темноте - потеряться
Быть может исчезнет напасть?
Жить в этом мире, бездушным
Забывши о робосте чувства
Камнем - тянуться ко дну
Пожалуй, я так не усну
И звездам, окутавшим небо
Ноктюрн предоставит вночи
Сонмы опущеных с пепла
Большой животворной свечи
Как не устать наслаждаться
Монотонным, неспешным концом?
Прятаться все, убиваться
С радости полным лицом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564417
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 13.03.2015
насправді сніги ховають не лише землю
коли вода стікає шляхами, а слова сходяться в речення, стає видимим те, що ховалось від холоду. невпевнено росте, тягнучись до неба та похитуючусь на подихах вітру, відривається від землі й летить кудись вище. а потім так і залишається десь у повітрі, покірно гойдаючись за променями сонця, даючи землі росу, а хмарам дощі, які змивають похмурі кольори, змінюючи їх на посмішки.
в час коли відкриваються приховані знаки світ залишається чистим в своїй буденності. люди вкривають дороги своїми слідами, ховаючись за туманами повсякденних клопотів і не помічаючи шорохів серця, яке прагне туди, у повітря, колихатись із пташиним співом.
а шляхи тим часом вже перетнулись і ведуть їх своїми лініями, малюючи картину, яка змінює колір за порами року й відкривається тільки для обраних, тільки в призначений час. годинник рахує години, проводячи стрілками по зоряному небу, із заходу на схід, зі сходу на захід, змінюючи напрямок за обертами планет, підраховуючи тремкі імовірності, які вже розкинулись по освітленому небосхилу. а той хто зумів бачити не тільки очима, вже сидить тут, під покривом ночі й розгадує п'янкі силуети, намагаючись побачити в них знайоме обличчя, яке все ж зникне при світлі сонця. і так, із дня в день, з року в рік, вони біжать за зірками, намагаючись знайти своє омріяне сузір'я, аж поки не зрозуміють, що відкрити їх зможуть лише коли знову стануть осліплені місяцем. а поки що. вони вчаться жити в своєму, миттєвому світі, заміняючи кроки на подихи
і можливо, що саме цей, вкритий тишою всесвіт, стане зіркою, що приводить до вічності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565418
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Приходят минуты молчания,
Им вЕлено. В этом их смысл.
В них новое... Скрытое знание,
Идёт чередой красных чисел.
Приходит тоска и уныние,
Накинув накидкой туманы,
И кажется будто отныне
Душа будет вечно в капкане.
И будто в бреду полусумрачном,
Ты видишь лишь боль и вину
С утра ожидаешь полуночи
И воешь, как волк на Луну.
Как-будто заклятый в сомнениях,
Не смотришь ни ввысь, ни вперёд.
Но тихо так небо осеннее
Мне шепчет, что это пройдёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535068
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 11.03.2015
********************************
Мені ти, знаєш, не байдужа,
Закоханий - і, як це не банально, дуже.
Закоханий в цей обрис, ідеал,
Що сам собі намалював.
04. 12. 1999 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462095
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 11.03.2015
(Час жити і час помирати)
Скільки живем ми набуваємо знання,
Збираєм друзів, родичів, достатки,
Цілеспрямовані чи ходим навмання,
Оздоровляємось і копимо болячки.
Нам завше сонце сходить і заходить,
Ранок і день, і вечір, і ніч настає,
Так все життя у кожного проходить:
Початок, розквіт, старість, смерть.
Щодня нам сонце у життя являє
Світ і тепло та море відчуттів,
Тож схід його ми радісно вітаєм
А захід дякуєм, що день прожив.
Не можна в світі бути без мети,
Найперше знай, що ти - людина,
Помірну чи високу маєш досягти,
Бо є мала й велика Батьківщина.
В житті є місце подвигу завжди
У праці, творчості, подіях, війнах
Героя чи навіть негідника сліди
З обставин випливають принагідно.
Небо і доля нам видають кредити
Аби мету свою ми мали завершить,
Тож маєш вік собі такий прожити
Щоб заплатив і добрий слід лишив.
Справжній мужик живе як всім дає,
Коли ж пора прийщла йому давати,
Він співіснує вже і жить перестає,
Бо сенс життя для близьких втратив.
До дня останнього завжди давай,
Стосунки дане створює затишні,
На плату рідних рот не відкривай,
Нема нічого - подаруй усмішку.
Аби у старості своїм не заважати
Та клопотів близьким не завдавать,
Потрібно вчитись жити й помирати
Щоб зміг навіть останнім керувать.
Як все зробив й за все розрахувався,
А що надбав - нащадкам передав:
Тихенько за межу собі зібрався -
На ніч заснув а ранком вже не встав.
Примірно так бажалося б прожити
І шлях спокійно в світі завершити.
28.02. 2015р., Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563252
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 11.03.2015
Це так буває –
Ідеш по колу,
Думки блукають,
Квітки додолу,
На серці горе,
Живеш без Бога.
Та глянь угору,
Й звернись до Нього,
Й все іншим стане,
Усе засяє,
І біль розтане,
Уже не крає.
Є шлях до нього
І є надія.
Звернись, попробуй,
Якщо зумієш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565351
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 10.03.2015
Хто ви такі, народе цього світу?
Лихослови ми не вірим в альтруїзм!!!
Перестаньте "Москалі", дуріти!!!
Нехай нарешті здохне комунізм!
Прокляті сволочі, єретики, паскуди...
Продали волю, віру, за рублі россії.
Лихого царства захотілось люде?
Зрадники, між нами завелись повії!
Душа гниє живцем у вас кацапи!
тхне з рота злостю й чортом!!!
Заберіть від України свої лапи,
розкайтесь, над "спричиненим абортом".
Від ваших "рук кривих", лягли ГЕРОЇ!
Вониж то свою землю берегли "нічим"!
...ви винні, суки! Що за матінки сльозою
прийшов душевний біль, гіркий полин.
...ви бачили що руки чисті були!
До вас майданівці ішли з добром!!!
...та пострілом смертельним біль почули.
птах написав пером.
Та що медаль та варта... Без життя?!
Це через тебе, москалю бунтливий!!!
В землі ГЕРОЇВ СВІТЛА там буття
лиш в душах кожен не щасливай...
Склонили голови за мир та за свободу!
Піднялися на небо, віддастся добре Їм!
А Україна є одна від заходу до Сходу
Героям Слава! Прогремів гремучий грім!
2 червня 2014 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502713
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 09.03.2015
Разбросаны,
Нанизаны
События и люди.
Узнали то,что было.
Узнаем то,что будет.
Границы переходов
За десятью замками.
В пространстве времени
Кто управляет нами?
Касаемся-
Боимся,
Но неизбежно верим:
Есть мир другой,красивый,
А свой рисуем серым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380397
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 09.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2015
Масони правлять світом. І це не новина…
І нас вони бояться – для них ми, як чума.
Навіщо їм морока – цей думаючий люд,
Що сам себе звільняє від ненависних пут.
Іде до мрії, волі крізь болі і утрати,
Понад усе країну, хоче з колін підняти.
А не дай Боже приклад із нього почнуть брати,
Полуду вікову з очей своїх знімати?
І боротьба за волю - ще буде нелегка.
Нехай нам допоможе Всевишнього рука.
19. 02. 2015р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560788
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 07.03.2015
Слизька буденність, наче глей,
В ній ідеали важко відстояти.
А муза, надто прошена, мамзель –
гріхів чужої прози не хоче сповідати.
(О. Мельник)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387161
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 07.03.2015
Написати б листа, чи донести до неба молитву?
Ніч з тривогою в серці, а ранок, як дике лоша.
Дай нам, Боже, у вірі жаданого й вічного миру,
Щоби в кожному домі щасливою була сім’я.
Дай нам, Боже, щоб ці доленосні із болем страждання
Обминули, покинули... Ти ж бо вовіки Творець!
Кожне слово промовлене з вірою в щирім благанні
Доносились до Тебе від всіх українських сердець.
Кожен день у молитвах за кожного брата і сина –
Україна омита кровавими в горі слізьми.
Дай нам єдність і силу у цю віроломну годину,
Щоб не були сиротами крихітні діти війни.
Я прошу небагато: щоб були щасливі родини,
Щоб із Богом у серці нова Україна цвіла.
І пробачення прошу, як бачу Твій погляд безвинний,
Бо у цьому також немаленька провина моя.
У кімнаті запахло насиченим, стопленим воском,
Наче в нічку Різдв’яну розчуленим серце стає.
Притулилось крайнебо, дихає, тужиться млосно,
Щоб досвітня зоря народила проміння нове.
З тим промінням сяйни́м Твоя велич розсудить народи,
В битві з темними силами в Правді вовіки зійдеш!
На сторожі поставиш Ти Ангелів Миру й Свободи,
І мою Україну, як обіцяний рай вознесеш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564562
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 07.03.2015
О, яке чекання ніжністю сповите!
Стільки в серці жару, як нема ніде.
Стало яскравіше сонечко світити –
То моя кохана вже до мене йде.
Приходи скоріше, мов обійми літа,
Моя синьоока радість на землі!
Сяє все довкола променистим квітом,
Ніби то Всевишній сам того звелів.
Я тебе, тендітну, притулю до себе
І затихнуть тут же всі думки лихі.
Як з тобою добре! Ніби і не треба
Завтра воювати їхати на схід.
(22.02.2015р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561604
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 06.03.2015
Постукали в двері: «Я зараз відкрию!
Хто там? Заходь і не стій на морозі
Зараз, швиденько тебе я пригрію…»
Відкриваю, бачу, старість стоїть на порозі.
«До кого ти, подруго? Бо я не чекала
Поїж, відпочинь та йди куди йшла…»
Із тривогою в серці своїм їй сказала
«До тебе я пожити трохи прийшла».
«Сідай, погостюй та мене не держися,
Мене справи чекають і внуки ростуть
Я тебе не чекала, вибач, дивися
Та недовго прошу у гостях побудь.»
Старість ввійшла, подарунки розклала
В коси білий туман, а на плечі літа
На обличчя зморшок вуаль розіслала
І помітила я, що стала не та, що була.
Для мене усе раптом якось змінилось
Руки стали слабкими і ноги важкі,
Було тяжко та з гостею я примирилась
«Може стане в пригоді старість мені?»
Жила старість у хаті чи довго, чи мало
Та час цей проплив, як пісок, як вода
«Ну, як я тобі? - старість спитала,
Як живеться зі мною, як усі ці літа?»
«Не така ти й страшна, як всі малювали
Я не сама, то й тебе не боюсь
Мене дочки й сини завжди поважали
І я, як можу на білому світі держусь.
Не страшно, коли є ще із ким говорити,
Коли чуєш по хаті веселий цей сміх,
Коли робиш хоч щось і ще хочеш жити,
На тебе вже жалітись і справді, що гріх.
Слава Богу мене не скували хвороби
І бігаю я, кручуся щоб жить,
Що я ще потрібна комусь, ну хоч трохи
Не для себе, для рідних і для близьких.»
І старість мені стала більш, ніж подруга,
Жили мирно і тихо до певного дня,
Та хтось знову в зачинені двері постукав,
Це смерть до нас в гості щойно прийшла.
29.08.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379595
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 06.03.2015
Музыка та же что и в песне Глупые мысли. Это так сказать им замена.
Закончился день , пора уж домой
Я сяду в троллейбус карман мой пустой
Мне нечем платить - водиле привет
Надеюсь простит мой бесплатный билет.
В салоне пытаюсь я быть незаметным
Открыл я окно и курю сигарету
Раздался крик сзади НЕЛЬЗЯ ТУТ КУРИТЬ!
Плюс вы за проезд должны заплатить.
Бесплатный билет мой не прокатил
К тому же и спорить уже нету сил
Но как то мне надо доехать домой
Как совладать мне с проблемой такой ?
Шум заложил уши мои
Надежды доехать уже позади
Из транспорта с криками выгнан толпой
Усталым теперь мне тащиться домой ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171659
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 06.03.2015
Я буду жити долі не в покір.
Без торжества та й ,мабуть,вже без відчаю...
Слова німі.Не вірте їм надмір.
Лише любов по-правді робить вічними.
Вона жива!Лиш дай їй право бути.
Щалений біль на мить хоч приспинити...
Для тебе все.Було простіш забути.
А я люблю й цього не зупинити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368025
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 05.03.2015
Верніте сина!... - мати прокричала,
Верніть живого, а не у труні...
Сльоза гірка на руки їй упала,
Забилось серце болісно її...
"Не плачте мамо, тяжко від розлуки,
Я пташкою постукаю в вікно.
І цілувати буду ваші руки,
Ви ж пригубіть за упокій вино...
Я берегтиму спокій ваш матусю
І розмовляти буду з вами в снах.
На землю тихим дощиком проллюся,
Пташиним співом озовусь в житах...
Я поруч буду завжди і усюди,
Хоча мене убили на війні.
Хай бережуть про мене пам'ять люди,
Від цього буде легко тут мені...
Я знаю мамо будеш виглядати,
Дивитися на стежку будеш ти.
До серця моє фото пригортити
І пам'ять будеш вічно берегти...
Не плачте мамо, - ні я нескорився,
Загинув на непрошеній війні.
Так шкода що мій син не народився,
Що непочую ваші більш пісні..."
Зустрінем знову ми свою весну,
І листя заплете берізка в коси.
Та біль залишить в серці про війну,
І упадуть на землю дрібні роси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557167
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 05.03.2015
У твоїй шклянці градусний напій,
у погляді є пристрасне бажання.
Твій мозок відключився і дав збій:
ти зробиш божевільне без вагання.
Ти в клубі проведеш аж цілу ніч,
ти будеш заливатись алкоголем.
Добу не спати - то звичайна річ.
А потім на навчання з різким болем.
Ти виблюєшся вранці тільки встав.
Для тебе це давно вже стало стилем.
Дві перші пари ти уже проспав.
На третю йти заледве маєш сили.
Опухлий, в голові ще наркота.
Ти довго згадуєш яка сьогодні дата
Для тебе все веселощі і гра,
а не життя, що треба проживати.
Отрутою ти труєш свою кров,
здоровя губиш, психіку ламаєш.
Як до такого стану ти дійшов
і цінності реальні забуваєш?
Вільна Птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555812
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 04.03.2015
В моїй душі собор стоїть.
Каскад свічок золотоверхих
Він береже, й душа летить
До ненароджених і мертвих.
І в стінах тих собору є
Все те, що для життя потрібно.
Там щастя сховане моє
Для злого ока непомітне.
Надія й віра там живе
У те, що кожний день,
Нам радість і щастя принесе
У райдузі пісень.
Любов в соборі тім горить
Як свічка золота
І може всіх вона зігріть,
Коли вона свята.
І мрія лине в кращий світ:
Летить над куполами в небо.
Й легкий, й чаруючий політ,
Неначе крила є у тебе.
Собор мій, запевняю Вас,
То не руїна цегли й бруду,
То витвір, що спиняє час
І душу повертає люду.
Тому прошу Вас, не руйнуйте
Те все святе, що є в людині,
А храм життя Ви побудуйте
І відродіться із руїни.
© Віра Дутчак, 2004 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377102
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 03.03.2015
Людина досить цікава та прогнозована істота .Якщо їй сказати комплімент, то вона посміхнеться, звабливо гратиме поглядом чи навіть почервоніє, вважаючи отримані слова недоречними чи незаслуженими. Роблячи комусь боляче, не має значення яким чином, словами, вчинками, власним мовчанням, ми передчуваємо спотворене болем чи то розчаруванням у нас обличчя того, хто був приречений на те, щоб стати нашою мішенню. Все логічно і передбачувано… Інтроверти сидітимуть у межах в’язниці індивідуальної душі, екстраверти холерично запалюватимуть сірники, аби влаштувати атомний вибух емоцій. Все ускладнюється поетапно, загромаджується спонтанними емоціями, які раніше були офіційно відсутні. А що роблять тоді, коли хочуть позбутися минулого??? Варіації на цю тему мають безліч виявів, проте жоден з них не обходиться без емоцій і не важливо, якого забарвлення вони будуть, чи кричатимуть, збиваючись на шепіт, чи насуплено мовчатимуть. Все має свої межі і шляхи. І кожен обирає власний маршрут, вкладаючи карту в руки туристам у паспортах яких звучить спільне ім’я, Минуле.
Клаптики паперу, фотографії, які поволі, хоч і надто вперто перетворюються на частину минулого, тримають у руках тонкі нитки, що сплетені з емоцій, поглядів, слів. Усі ці складові перетворилися на пил, який можна з легкістю витерти, тим самим ліквідуючи все. Папір має пристрасного партнера у своєму житті, з яким полюбляє танцювати танго, однак кожен такий танець закінчується спогадами. Пристрасний, шалений і спокусливий партнер. Вогонь. Його долоні дарують легкість, ламають кайдани, що висять на зап’ястях фотографій. Він дарує життя, знищуючи минуле і спогади.
Веселі, кумедні м’які персонажі завжди вдало доповнюють інтер’єр будь-якої кімнати, тримаючи у своїх пластмасових зіницях відбитки радості, ніжні обійми та спогади. Їм довіряють усі секрети і сльози, надії та очікування, адже саме вони є гарантом нерозповсюдження почутого. Однак вони легко заприятелюють з дощем у будь-яку пору року, з котами безхатьками, коли хтось усвідомить, що вони поповнили перелік тих, про кого говоритимуть надалі, використовуючи минулий час.
Друзки розбитих горняток, пошматовані та самотні друзі із пластмасовими доброзичливими очима, крихкий папір помережаний чиїмось почерком, довжелезний список прочитаних електронних листів швидко доповнять смітник минулого. Досить мало тих щасливчиків, які б не перетворилися на минуле.
Її минуле існувало у його зіницях. Сірі краплі її щоденного минулого. Частинки великого пазлу щастя, яке було таке крихке і наївне, заборонене і бажане. Кожного вечора тонкі пальці відшукували тонку нитку, яка б змогла покірно згорнутися у м’якенький клубочок, аби сховати його подалі у скринях душі. Життя прямує по дороговказам вперед, шукаючи істину, але її минуле сплітає м’яку, теплу сіру ковдру минулого з кожного прочитаного рядка на моніторі.© Філософ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564017
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 03.03.2015
Це місто скоріше як привід
Про себе нагадувать людям.-
Воно нереальне, як привид,
Його не було і не буде.
У ньому кругом порожнеча,
Над ним навіть неба нема,
Там морок заповнює вечір,
В якому зловісна зима.
Там страх поселився навіки.
Розтрощений простір завмер.
Вздовж вулиць - будинки –каліки
На костурах чорних дерев...
Якіїсь примари байдуже
Блукають в гнітючих провулках,
Немов неприкаяні душі
Шукають для себе притулку.
Цар-Молох з цинізмом відвертим
Здобуткам радіє здаля –
Його легіонами смерті
Утоплена в горі земля…
Та він ненаситно і вперто,
Добро трансформуючи в лють,
Нові все вишукує жертви
В країнах, де війни ідуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559786
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 03.03.2015
* * *
Можна утікати від любові,
спати чи кудись невпинно йти,
а кохання власне, світла повне,
цілий вік шукати й не знайти.
Можна долі висловить осанну,
бо кохання досягти ознак.
І найперше мати, і останнє,
справжнього не звідавши однак.
Можна плакатись, втрачавши міру,
помилятись, не тримавшись меж.
Та ніколи не втрачаймо віру
й нам вона тоді не зрадить теж.
Можна впасти в довгий сон зимовий…
Повесніло врешті до пуття.
Стрілися на березі любові.
Повінь вже – проснулись почуття!
Можна так багато загубити
й вірити, що більше знайдеш все ж.
Варто долю кожну мить любити,
бо від неї справді не втечеш.
Можна і потрібно й крізь зітхання
вірити, й не знавши, що гряде.
І любов – ясне-ясне кохання
прийде, наче з неба упаде!
Можна вправно бавитись у Слові, –
без кохання ж гарно не зречеш.
Утікати можна від Любові,
та від неї, звісно ж, не втечеш.
Можна знати – ще напевно буде
радість, біль у почуттях обох.
Від Любові не втечеш нікуди,
бо її оберігає Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559680
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 03.03.2015
Дощі все далі течуть по поламаних карнизах
хоч починають вранці, та кочують вони аж до ночі
і наче б хотілось вгору, та знову пливуть донизу
по старих рамах, мов по ключицях, бажаних та жіночих
мов старі пілігрими, що знову рушають в дорогу
шукаючи чуда поміж грішної недосвятості
я бреду вулицею, що веде подалі від втоми
у тінь власної надспроможності чи бодай вартості
у нинішніх споминах вчорашньої миті про завтра
шукаю той сенс під старою стріхою спогадів
цей світ артефактів нічого без тебе не вартий,
жодних правдивих свідчень чи фальшивих поглядів
наслідки від розмов породжують порожні пляшки
все моє сумління у склянці на дні поміж кави
і, маючи вибір, нам потрібно обирати "іти"
і, маючи море, нам потрібно шукати причали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556226
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 03.03.2015
В країні Мурляндії проживали коти різних мастей: білі, брунатно-чорні та руді. Інколи вони сварилися між собою, але в основному, жили дружно: навесні пісні співали, восени овочі з грядок збирали, влітку будували будинки, полювали, на зиму м’ясо заготовляли. Жили не багато, але й не бідували. Мали теплі хатинки і все, що треба для прожиття. Діти-мурлянди вчилися у школах, особливо обдаровані після їх закінчення йшли до вузів. Керував усім котячим братством король Муркотун. На сході країна Мурляндія мала кордон із країною Гаркухою. У Гаркусі жили собаки, вони теж були різних мастей і часто гризлися між собою – за кусень кістки, за частину подвір’я і просто так, бо собаки. Головного пса – царя Хитруна-Гавкотуна, боялися всі, слухали його, виляли хвостами перед ним, лягали на передні лапи, схиляли голови в покорі, коли він проходив повз них.
Король Муркотун був мудрим, хоч і не без вад – любив напхати живіт всякими смаколиками, погомоніти-потанцювати з чужими кицями-дамами на балу. У потаємній кімнаті свого палацу він ховав три великих клубки з нитками – білими, червоними та зеленими. Ці нитки мали одну надзвичайну властивість – скільки б їх не використовували, вони не закінчувалися. Раз у році король відмикав потаємну кімнату і заводив туди королеву. Вона намотувала на одну палицю білу нитку з клубка, на другу –зелену. З білої восени плела королю й усім членам королівській родини светри, вони охороняли їх від хвороб. Зі зеленої нитки під кінець зими виплітла накидку на трон. Може вам це видасться дивним, але та зелена накидка якось впливала на те, щоб у Мурляндії не було голоду, щоб росли на полях злакові та овочеві культури, збільшувалось поголів’я великої й малої рогатої худоби, птиці тощо. З червоної нитки королева нічого не плела. Брати її було заборонено. Червона нитка королівству була подарована небом на пам’ять про утворення країни Мурляндії. Її потрібно було просто пильно оберігати.
Та якось руді коти, які жили ближче до країни собак, тобто на сході, збунтувалися. Мабуть, заразилися вірусом агресії, який час від час приносив їм у своїх холодних долонях вітер із сусідньої країни. Руді коти подумали:
- Чого для членів королівської родині в’яжуть щороку з білої нитки светри, а для них, простокотів – ні? І чого червона нитка без діла лежить? Скільки ж можна було б з неї светрів наплести для них, рудих котів! Зібралося їх якось зо пів сотні в одному з підвалів висотного будинку на окраїні Доненса і вирішили рудошерсті, що хось із них проникне до королівського палацу вночі, як буде проводитися великий міжнародний бал, вкраде ключ у короля від потаємної кімнати, відімкнуть її й викрадез неї моток червоної нитки. Підготувалося рудошерсті до спецоперації ретельно і в ту ніч, коли у великій королівській залі проводився бал на честь свята врожаю, здійснили свій підступний план. Одна поважна киця, яка була запрошена на той бал (Няма) згодилас допомогти рудошерстим за гроші. Вона обережно витягла ключ із кишені короля, коли з ним віталася й обіймалась при зустрічі. Близько другої години ночі королівських охоронців звалив сон – вони напилися з термосів чаю, до якого було всипане легке снодійне. Його підсипала кухарка королівської кухні – біла киця Мурка, яка була нареченою Зубка – одного з рудих котів. Після цього діа рудошерстими – Довговусик та Гострик, тихенько пробралися в замок, знайшли потаємну кімнату (її двері були помальовані в синій колір, вони про це дізналися від миші, яку впіймали біля королівського палацу), відімкнули її й витягли з комоду клубок з червоною ниткою. Потім обережно відчинили вікно і викинули той клубок на вулицю. Їхні спільники – Крутій, Брехун та Коротун, зловили його. Годину сиділи в трояндових кущах і чекали на умовний сигнал – тричі до ряду мовлене Довговусиком «няв». Крутій швидко підхопив клунок, як тільки той торкнувся землі, а тоді всі троє метнулись до карети – й були такі.
Король навіть нічого не запідозрив, як зайшов до спальні після балу. Вартові довго не дрімали, снодійне було таким, що діяло тільки десять-п’ятнадцять хвилин. Ключ від потаємної кімнати повернула королю та сама дама-киця Няма, коли прощалася з ним на балу. Вона знову його обійняла, потерлася об груди і непомітно запхала вкрадене туди, звідки його і взяла. Команда рудих котів вдало і чисто спрацювала.
Коли клубок з червоними нитками попав до лап рудошерстих киць, ті нав’язали з них багато светрів. Коти-крадії і їх друзі одягли їх, то підійшли до дзеркал і любувалися собою.
- Які ми молодці! Які меткі та гарні! Виглядаємо так, як справжнісінькі члени королівської родини. Навіщо нам тепер гладкий і пихатий король Муркотун? Не будемо більше його слухати, коритися його наказам. Збудуємо свою країну – країну рудих котів. Назвемо її, скажімо, так – Рудокотія, і житимемо, як самі захочемо.
Як тільки вони це промовили, з боку країни псів посунули танки, гармати й вантажівки з боєприпасами. Чому, спитаєте? Та тому, що коти вдягли светри, зв’язані із червоних ниток. А цього невільно було робити. Червону нитку не можна було використовувати, її потрібно було лише оберігати, бо саме вона була запорукою незалежності країни. Почалася страшна війна. Билися коти з котами, коти зі псами. Валилися будинки, горіли поля. Плакали старі й малі. Довго йшли бойові дії між Мурляндією і так званою «Рудокотією». Обидві країни були виснажені війною. Великий смуток стояв довкола. На кладовищах виросло багато хрестів. Уже й не раді були руді коти, що червоні светри вдягли, бо вони не так гріли їм тіла, як спікали душі. «Що ж робити?» - думали рудошерсті. Складною ситуацією, що виникла в Мурляндії, скористалися сусіди-собаки (де двоє б’ються, там третій виграє), вони посунули на територію рудошерстих котів, стали на ній випробовувати всіляку нову зброю, в тому числі, й заборонену світом. Хизувалися своєю силою, ходили по етерах, скалили зуби, брехали всім, що вони, буцімто, ні при чому. Насправді саме вони вирішували всі найважливіші питання в Рудокотії. Деяким рудим котам подобалось те, що відбувалося. Пси підкидали їм час від часу м’яса на спожиток і грошей. Натомість вимагали одного – послуху. Корилися.
Та з часом війна набридла і їм. Як закінчити її, рудошерсті не знали. Мурлянди – теж. Пробували вони заручитися підтримкою сусідніх західних країн, та ті не захотіли дати своє військо для вирішення конфлікту, вони мали свій ґешефт із псами. Корм підкидали, ліки давали для поранених, а боротися із собаками та рудошерстими котами не хотіли. Навіщо їм зайвий клопіт? Військові дії ж далеко від них проходить. Отож мурлянди, зорганізувавши військо зі своїх котів, відбивали ворожі атаки самі, як уміли, як могли. Їм вдалося стримати наступ рудошерстих під керівництвом псів, але відвоювати відірвану територію так і не змогли.
Мурлянди кріпилися духом і тілом. Вони все більше й більше заявляли про себе світові, акцентувати увагу на тому, що їхня боротьба – священна, що вони – потерпілі, Гаркуха - агресорка, а коти Рудокотії – її прислужники. Багатьом рудошерстим стало соромно за свою поведінку, вони зрозуміли, що у свій час вчинили неправильно. Тож захотіли виправити свої помилки. Деякі з тих рудошерстих, які були знаними у своїй окрузі, вирішили провести таємно від псів нараду й запросити на неї впливових котів Рудокотії. Так і вчинили. Зустрілися товсті і довгошерсті рудики пізнього суботнього вечора в одному з підвалів будинку, що стояв на окраїні міста Донса (тому самому, що і перше), зачинилися та й стали думу гадати, що ж їм робити.
Кіт Гострокий каже:
- Треба зібрати всі сили й піти в наступ на короля Муркотуна. Він злякається, здасться, вся земля належатиме Рудокотії, і війна закінчиться.
- Не можна. Його одразу підтримають друзі-леопарди, шакали, пантери із сусідніх західних країн. Чув, зброю обіцяли дати в разі наглої потреби, - відповів довголапий кіт Гребко.
Кучерявошерстий каже:
- Ну, то берімо зброю й вигаймо псів, що посіли нашу територію, поженімо їх аж у глиб їхньої країни Гаркухи.
- Цього теж не можна робити, - втрутився Зубко. – У псів є такі бомби, що ними можна всю нашу територію знищити, а може, й цілий світ.
- То що, в нас немає виходу?
- Вихід завжди є. Треба тільки подумати і знайти його, - мовив Гострик.
- Треба повернути клубок з червоною ниткою в королівський палац! - вигукнув кіт Мирник.
- Але як? Там потрійна охорона, – зауважив кіт Крутій. – І біла киця Мурка нам уже не зможе допомогти. Вона у в’язниці.
- Треба прийти до мурлянлів з покаянням, слізно просити в них пробачення й віддати вкрадений клубок ниток, - продовжив свою думку Мирник.
- Але того, хто наважиться це зробити, можуть засудити і навіть вбити, - зауважив Гострик.
- Може бути і так. Але згадаймо, скільки вже вбито і покалічено у цій війні котів! Треба врешті припинити цю бійню, - вставив своє п’ять копійок Довговуско.
- Мабуть, ти правий, - продовжив Зубко. - Але хто піде до короля Муркотуна?
- Я, ти, всі, хто колись брав участь у змові. П’ятьох, правда, вже між нами нема, та ті, які залишились, мають наважитись на цей вчинок, - підсумував бесіду Мирник, а потім продовжив: «Хто за мою пропозицію?» Догори піднялося сорок чотири хвости. Не підняла хвоста тільки киця Няма, яка терлася на балу до короля й витягла з його кишені ключі.
- Майже одноголосно, - повідомив Мирник. – Рішення прийняте і зміні не підлягає.
Він вмочив хвіст у чорнило, яке приніс у торбі, і хляпнув ним по стіні.
- Ця пляма на стіні – знак нашої згоди, - мовив.
- Коли вируша-а-а-ємо? – плачучи, спитала Няма.
- На світанку. Відтягувати похід немає змісту, - сказав Мирник, якого обрали керуючим у цій справі. – Я накажу кротам вирити підземний хід, який з’єднає нас з територією, вільною від собачого впливу, тобто з тією, де керує король Муркотун.
Усім сорока п’яти рудим котам, які вирішили здатися, не спалося цієї ночі. Вони крутилися, муркали, але сон до них не приходив. Хвилювання йому закривало дорогу. Коли годинник пробемкав п’яту ранку, коти скочили на лапи, повиходили зі своїх будинків і пішли туди, коди їм наказав Мирник – до ринку. Там, за останньою кабінкою туалету, був проритий тунель. Кроти виявилися справжніми молодцями. За мішок зерна, що був викрадений зі складу псів-кулеметників і подарований їм, вони вирили за ніч тунель, по якому руді коти пробралися на землю, контрольовану Муркотуном. Як тільки вони вилізли з-під землі, їх оточили воїни Мурляндії.
- Лапи вгору, хвіст униз! Не послухаєте, стрілятимемо на ураження! – прокричав один із них в гучномовець.
- Не треба стріляти! Ми прийшли здаватися. Ми беззбройні! – закричали руді коти.
- А що це за сумка в одного з ваших? – запитав начальник дозору, брунатно-чорний кіт Воронове Око.
- В ній клубок із червоними нитками. Ми хочемо його повернути королю Мурляндії.
- Відкрийте сумку й покажіть нитки.
Мирник витягнув клубок зі сумки й підняв його високо над головою.
- Гаразд. Підходьте по одному з піднятими догори лапами.
Руді коти так і зробили. Їх затримали. Повезли до слідчого ізолятора. Невдовзі рудих котів допитали представники служби безпеки. Рудошерсті розповіли, як вони викрали клубок червоних ниток із замку короля і чому вони це зробили. Коти визнали, що вчинили злочин. Але зазначили при цьому, що не сподівалися, що через якийсь клубок ниток може розпочатися війна і що на ній загине так багато котів.
Коли клубок червоних ниток опинився в руках військових мурляндів, вони одразу ж доклали про це королю. Той наказав негайно привезти клубок до королівського палацу й забезпечити добру охорону транспорту, який буде везти червоні нитки.
Як тільки клубок зайняв своє звичне місце в потаємній кімнаті, військові дії припинилися, ніби їх ніколи й не було. Пси забрали з території т. зв. Рудокотії техніку і повернулися до своєї країни – Гаркухи. Руді коти, які воювали проти своїх колишніх співгромадян-мурляндійців, почали вити й просити пробачення у короля та інших котів, з якими вони воювали. Король Муркотун тих, які щиро розкаялися, пробачив, жодного з них не наказав розстріляти чи ув’язнити, все ж зобов’язав усіх рудошерстих, які вчинили злочини, сім років працювати на благо краю – будувати нові дороги, заводи і фабрики за мінімальну зарплатню на тій території, де раніше велись військові дії. Втекти вони не могли, бо мали нашийники з датчиками, які фіксували їхнє місце перебування. А як минуло сім літ і все те, що планувалося, було збудовано котами-зрадниками, король наказав зняти з них почеплені ошийники, й дав їм волю.
Тих, які не розкаялися, заховали зброю (а таких було зовсім мало серед рудошерстих), зловили й завели у підземні печери. Там вони не відлежувалися, не відсиджувалися, а перебирали гречку, лущили квасолю, шили взуття та одяг для котів – воїнів армії та працівників поліції країни Мурляндії. Хто цього робити не хотів, на самій воді денно сидів. А хто хоче довго на самій воді сидіти? Ніхто, правда? Тож коти-злочинці старанно працювали, у вільний час добрі книжки читали, які їм під ніс підсували, свою свідомість у добре русло наплавляли і з часом себе реабілітували.
Мурляндія стала ще кращою країною, як була до війни. Люди знову зажили в ній, як одна родина – дружно й щасливо. Дорослі працювали, статків наживали. А діти навчалися й мудрістю наповнялися.
Країна Гаркуха розпалася на кілька царств, кожне з яких уже не становило загрози для Мурляндії. А лихий цар Хитрун-Гавкотун утік кудись. Й досі ніхто не знає, де він. Може, лев його зжер, чи пантера розірвала. А, може, десь в норі живе, лапи і хвоста гризе. А щодо бомб – страшної зброї, яка всіх лякала і яої зібралося чимало на землі, то її спеціалісти на деталі розібрали й нової більше не виготовляли. Так вирішила на міжнароднім зібранні тварин усіх країн. Про це їхні представники на папері написали й підписами своїми скріпили.
Добре, що все саме так закінчилося. Правда? А могло бути по-різному…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558405
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 03.03.2015
Сьогодні як тривога давить душу
Від болю в серці порятунок маю.
І відчуваю, що не хочу…Мушу!
Свій біль в рядочки віршів я вкладаю.
Я хочу докричатися до Бога!
Врятуй мій край, який я так люблю!
Підступним змієм жалить та тривога.
Щодня за хлопців Господа молю.
Синочки мої, братики, рідненькі!
Де ті слова подяки
віднайти?
На захист стали України неньки,
Молю тебе Господь, їх захисти.
І відведи від нас це чорне лихо,
Навік хай згинуть наші вороги!
Щоб мирний день, а якщо ніч то тихо…
Вкраїну благодаттю окропи.
Мою страждальну матір Україну,
Що ранами кровавими болить.
Болить мені…бо я її дитина.
Її біда ятрить мені…ятрить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563455
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 01.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2015
Згоріла зірка на землі,
та в небі сяє...
Така вже доля у зірок,
Та хто вгадає?...
Гітара плаче бо струна
ЇЇ зірвалась.
Летить в Галактику душа,
Забувши жалість...
А на землі співають ще
Душі акорди,
Сліди залишивши в піснях
Сумних й мажорних.
І буде пам"ять у віках
Дзвеніти в Музі,
Назавжди він - Пісенний птах
Для всіх нас , друзі......
02.02.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556706
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 03.02.2015
Туман ковтає сніг холодним ротом,
Його стає все менше на землі.
Уже не буде він зимі оплотом
І нам думки не збереже сумні.
Летять краплини, в біле поринають,
Вода хлюпоче в мокрому снігу,
Туманний ранок мимо пропливає,
Розплеснувши калюжі на шляху.
Чека робота десь там за туманом,
І дочекається, якщо не заблуджусь,
Ось, от такий сьогодні дивний ранок,
В якому я і досі ще броджу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553393
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Сніжинки в танці лебединому,
Мережать простір.
Зима вірша своєму милому
Снігами постить.
Вдягла біленькі черевиченьки
Від фірми «Ricci».
Морозом дише їй у личенько
Молодик-січень.
Його всього укрила сніжками –
Мов сир солгуні.
Котом лежить під диво-ніжками
Зими-красуні.
Постить, перепощує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548844
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Я знаю, що "завтра" зникне з ефіру,
Проллють ефірну олію мені на плечі,
До речі,
В твоїй сорочці лишились мої монети,
Лишилася я,
І кожна комета в моїй голові, як і твоє ім'я
Холодом й світлом,
Непомітно,
Врізають в моєму тілі,
Знаки, що в прірву,
Мапу, де розташоване серце,
Де розум в картатій одежі...
Доведи мене Боже до краю,
В кімнату з обідраним раєм,
Напоями теплими,
Злегка на стелі цвіль виїдає їй очі,
Мені би потім,
Але там діагноз
"що психопати знають про спокій?
Гаряча вода із неба,
Стінами падає в горло, і ти цілуєш рани, зализуєш горе,
Лікуєш в собі потвору.
Я ще дійду до тебе, за час до світанку,
До заходу сонця,
До перших хвилин перемоги,
І вічних годин невдачі.
Допоможи мені Боже,
Перетнути кордони,
Зав'язати відносини, у кого із серцем конфлікти,
Виграти бій, котрий вигравати неможна...
Кафель в підлогу і лютий,
Малює реальність на вікнах.
Той хто піднімається вище,
Знає про чисте повітря
Як засинає Земля, після - заснуло сонце.
...що психопати знають про спокій?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555425
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Коли наївся кавуна,
Панує думка лиш одна,
Щоб вчасно встигнути відлити,
Своїх штанів не замочити.
***
Не їж, не пий і не кохайся,
То схуднеш, буде шкіра й кості,
Та як не пнися, не старайся
На небесах не приймуть в гості.
***
Не ганяйся за туманом,
Він як марево щезає,
Не ганяйся за дурманом,
Він світ марень викликає.
Поспішаймо пожить,
Скуштувать кожну мить,
Бо вона неповторна,
Чи сумна, чи мажорна.
24.07.07.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556288
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015
Как найти тебя в этом огромном мире,
чтобы глядя в глаза видеть блеск одиночества.
Муравьями минорная музыка
Что же вновь тебя ласкает, моя грустная Муза.
Ты ушла посылая меня на три буквы
забрала чемоданы свои, паутину сплетая,
Страшно жить в ожидание чуда,
страшно вспомнить чего не хватает.
Равнодушие давит в висках.
И слова пахнут листьями.
ты ушла к другому писателю,
вспоминая что я не ценитель искусства.
Не играешь ты с рифмами,
не прощаешься нежно маня.
Бесполезно, моя милая Муза...
я к утру твое имя не вспомню.
Забери меня от людей,
и заштопай мне душу от края до края
мне не важно кто в этой войне пострадал.
я сильнее чем кажется, только нет больше силы воли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551200
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 01.02.2015
О, світе!...
Освяти! Освіти! Відпусти
Кожен гріх незамолених душ.
Проведи через ті блокпости,
Де єдиним паролем «Чому ж?»
Де у відповідь – тиша зірок,
Обеззброєний грім канонад.
Під безмежно-далеке «Синок!»
Проведи у Божественний сад.
Освяти! Освіти! І прости
Всіх, що досі живі на межі.
Проведи через зла блокпости,
Де паролі зі злоби та лжі,
Де у відповідь – стукіт сердець
Обеззброює лють ворогів.
Під полегшено-втомне «Кінець…»
Проведи до святих матерів.
Йордан, 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553166
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Аэропорт… Донецк… Пески…
Вся Украина -
Наш новый Сталинград;
И точка «М», и Илловайск…
И всё – руины,
Что превратили мир наш в ад!
Мы дышим, мы поём,
танцуем…
Мы строим в нашей жизни лад;
И выбираем мы холуев
Кровавый выдав им
мандат.
Спросили ль мы у мертвецов:
-Имеем право мы на это -
Бездумно…
И не слыша слов -
всех мудрецов,
слепцов,
поэтов?..
(ноябрь 2014) Л.Б.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551314
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Дивлюсь я на небо, зірками багате,
Ті зорі підказують правильний шлях.
І мрію при цьому, думками крилато,
Пройтися на човні по дальніх морях.
Веслом розбивати навіяні хвилі,
По вітру тримати заточений ніс.
І гордо корити замучені милі,
Ще й знати при цьому, що користь приніс.
Та мріям не збутись, я це розумію,
Не зможу вже вибрати точний маршрут.
Щось сталось зі мною, я більше не вмію…
Щось тягне на дно, велетенське, як спрут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393182
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 01.02.2015
Люблю відлигу: небо акварельне,
Напівпрозорі хмарки, дзвін струмків...
Душа бринить, співає акапельно,
І настрій враз метеликом злетів!..
Я човника зроблю із мрій крилатих,
А замість ростри -посмішка моя;
І хай пливе, щоб друзям дарувати
Солодкий спомин - співи солов'я!..
І поцілую вітрове стокрилля,
Щоб знов побачить кучеряві сни...
Хтось думає, що це -зими безсилля?
Відлига - репетиція весни!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548459
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 01.02.2015
(+Той,що воює з вітряками)
На західному фронті все без змін
На східному,як правило,ще гірше.
Епоха танків,вертольотів,мін...
Із кожним днем болючіше й темніше!
З кожним світанком-нова черга втрат
І мир,як виняток,стає в рази ціннішим.
Вечір кривавим зліг між трав...
День згаснув кров'яним і тиранічним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544908
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 01.02.2015
Так біль глибинно тисне груди
І серце вповні щемом налива.
Стогне кров, вся у війни облуди,
Аж жалить душу, мов кропива.
І тихо падають сніжинки,
Затиснутий кулак на все, навік.
В застиглім погляді крижинки
І матерів німий, розпачний крик.
Руки заломлені, тремтячі
До Господа з мольбою піднялись.
Ми нарід істинно терплячі
Та гнівом праведним перейнялись.
27.01.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555101
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Світ – шокований! Світ здригається
від новин, що летять з ефіру:
кров'ю вулиці вже вмиваються
від безумств кремлівського звіра
в Волновасі, Донецьку, Горлівці...
Маріуполь... а "Боїнг"?.. Боже!
Хто на черзі стоїть в години ці?
Скільки ще він життів положе?!
Скільки болю, смертей, руйнації,
скільки горя іще посіє
цей "спаситель российской нации" –
збожеволівший "цар-месія"?!!
Що з тобою, Росіє, діється?
Глянь-бо, "цар" твій – це біс, лукавий!
Чи проснешся? Чи чад розвіється?..
Схамени їх, о Боже правий!!!
25.01.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554593
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 01.02.2015
[img]https://pp.vk.me/c619121/v619121008/1586a/zn8hQcka0EI.jpg[/img]
Коли закінчиться війна і грім гармат не буде чутно,
Я значить вижив, я зумів прорватись там, де було скрутно.
І я не здався ворогам, ні смерті, іродам, нікому,
Там сотні друзів полягло, моє життя - дарунок Бога.
Для Вас закінчилась війна, я ж до цих пір не можу спати,
І як в дитинстві, як колись, мене втішає лише мати.
Кохання в мене вже нема - не діждалась чи не хотіла,
Коли вернувся я живий, на мене й глянути не сміла.
Та я ж не винен, що мені все тіло гради шматували,
Не винен я, бо ми усі є просто люди, не титани.
І навіть куля та мала життя велике відбирала,
А люди в величі своїй забули, що його так мало.
Ну що принесла ця війна: розруху, смерть, моє каліцтво?
Лиш з фотокарток впізнаю свого дитинства рідне місто.
Та краще б я тоді помер і став навіки вже героєм,
Чим проклинати день за днем оту війну пропахлу горем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520312
дата надходження 29.08.2014
дата закладки 01.02.2015
Запалала війна.
Почали її хижі сусіди.
І які там брати –
з давнини, ще з орди – вороги!
Ось така дивина.
Брат на брата війною чи ж піде?
В хату вдерлись кати.
Ріднокрайцю, свій дім борони.
Із імперії зла
самозвано явився «месія».
І напружився світ,
і Європа уся загула.
Шаленіє брехня,
сіє смерть агресивна Росія.
Де загарбника слід,
там повсюди лишилась зола.
Бреше-піниться звір –
не могла й допустити уява!
Шаленіє рашизм!
А про мир – то лише на словах.
Московітам не вір,
коли й згине кремлівський диявол.
Про «Союз» не кажи –
буде вічно чужою Москва.
«Старший брат» – не гарант,
окупант він – і Криму, й Донбасу…
Знаний Путлер-мурло –
найпідліший тепер терорист.
Рашенвовкові брат
доведе бандустанівську расу –
покарається зло!
Воїн світла, за правду борись!
Хитрій казці – кінець!
«Руській мір» на крові сотворили!
А давно вже пора
янучарами греблю гатить!
Геть урвався терпець!
Скиньмо ризи «святого» Кирила!
На сторожі добра
станьмо разом і сестри, й брати!
Шаленіє вогонь!..
Де-не-де лише – вибухи правди.
Захистити приходь –
це потрібно мені і тобі!
Світом править Любов,
чи народами виродки правлять –
хай розсудить Господь.
Нумо, брате, на праведний бій!
Листопад, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554365
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 01.02.2015
[i]А замість снігу теплий дощ пройшов …
Міський пейзаж в традиціях поп-арту,
Де неба вечоровий мокрий шовк
Переливавсь відтінками асфальту,
Де вуличні жовтаві ліхтарі ,
Підсліпувато мружачись в тумані,
Навпомацки ловили угорі
Примхливі тіні кленів і каштанів.
Де з пантелику збитий календар
Для виправдань шукав якусь причину,
А осінь спішно, як скупий лихвар,
Ховала золото під білу скатертину.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554833
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Нині, сьогодні, тепер
Ось тепер час приємний,
Ось тепер день спасіння,
Хоч в душі твоїй темно,
Поспішай лиш до Світла.
Нині Бог промовляє,
Слухай Слово Господнє:
«Я люблю та прощаю,
Я чекаю сьогодні»
Можем зараз молитись,
Бо тепер день спасіння.
Перед Богом схилитись
Треба всім на коліна.
Ти скорій йди до Бога
Нині, сьогодні, тепер.
Завтра – це може ніколи,
Завтра – це запізно уже.
16.10.2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555683
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Липневі дні щедро розкидали своє тепло навколо перехожих, сміялися і мріяли про відпочинок на березі океану. Сміх, сум, тривога, очікування та вагання. Усі вони наповнювали той день, лишаючи по собі тіні на обличчі сіро-зелених очей. Дивакуваті відчуття вкотре стали персонажами нової оповіді життя. Сотні днів, десятки тижнів та тисячі годин очікування, і зрештою фінал. Нове життя старих речей та почуттів, випалених автобусними слідами на асфальті.
Пальці голубили глянцеві обличчя фотографій, які впродовж п’яти років псували ідеальну картину нових шпалер маленької кімнати. Частина щастя, нового та здавалося нездійсненного ризику власної душі. Вони були німою радістю та приводами для усмішки, коли страшенно хотілося вити від самотності та особистого божевілля. Панацея для душі, ідеальна маска для приховування правди. Сіро-зелений погляд блукав вуличками метушливої Праги, закоханої Венеції, оманливого Риму, проте душа прагнула бути зовсім в іншому місці, там, де живе серце, шалено стукотить у стіни душі, вимагаючи пояснень, чому так довго мусить отруювати себе самообманом, обіцянками іншим бути щасливим. Але все минає…. Минає біль, очікування та самотність. Наближається той день, коли можеш закрити валізу, зробити крок у довгоочікувану невідомість та припущення майбутнього. Очевидно, що тільки діти можуть щиро радіти змінам, відкриттям. Дорослі втрачають відчуття пошуків істин у нових гранях власного життя, тримаються за крихкі ілюзії прожитих років, сталих обставин та персонажів, які курсують повз них щоденно. Сіро-зелені очі рятували тільки ті, хто вміє слухати і мовчати. Мовчання… Егоїстичний витвір людського життя, який не мав ціни. Купити його неможливо. Адже ніколи не знатимеш, чи надто мало чи то пак забагато запропонував за його душу. Воно існує поза межами буденності. Окремий вимір реальності, що може враз розтрощити життя будь-кого.
Усе змінилося, давно відоме відкривало свої нові грані, старе місто поставало в оновленій версії перед розгубленим поглядом сіро-зелених очей. Нові люди, маршрути, пошуки. Відбитком минулого лишалися ті, хто вміли слухати і мовчати. Їх існування не піддавалося сумнівам. Душа оживала серед нових декорацій, малювала візерунки мрій на шпалерах майбутнього, лишаючи частину прожитої історії у шафах та коробках. Рука виписує на папері плани на найближчі роки, в той час як життя пише власні рукописи на душі, лишаючи позаду десятки днів.
Осінні ранки. Перші кроки у нову пору року. Перші дивні відчуття. Пальці почали німіти, вони поволі відмирали, всотуючи спраглими вустами прохолоду жовтневого вечора у компанії кленів. Усі відчуття зникали….. Занімілі пальці були передвісниками подальшого сценарію.
Усе змінилося…Ті, які вміли мовчати і слухати закривали вуха долонями, крокували повз сіро-зелену душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543327
дата надходження 12.12.2014
дата закладки 01.02.2015
Найвища насолода -
коли душа від любові світиться,
Мігрує тепло
штрих пунктирними лініями
- з поміж втоми,
Проникати у вісь симетрії
молодого місяця
Хвилями емоцій, аби вловити
гарячі спалахи вагомі.
Пізнавати рідні дотики
і залишатись що секунди,
Коли занурюється серце ,
в прожитки сьогодення...
Оберігати її єдину
від парадоксальної прохолоди
Аби найцінніше не загубити -
світу знамення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550373
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Темніє фігура між білих фантазій…
А може, то Ви у зимовім саду?
Шукаєте стежку, якою щоразу
Від Вас, не прощаючись, йду.
На ній не знайдете ні сліду, ні згадки,
Та й зовсім в заметах не видно її.
Навіщо шукати вам жінку-загадку,
Яку відспівали давно солов’ї –
Ще там, у фатально-солодкій замрії,
Де вічним здавався весняний політ.
І думку дарма Ваше серце леліє,
Йому довіряти, повірте, не слід.
…………………..
Біліє фігура між чорних фантазій...
Напевне, то Ви у безмісячну ніч
Приходите вкотре в обірваній фразі
Стежками думок між засмучених свіч.
І так невагомо, граційно і легко
Несете весну у мої холоди.
Я хочу торкнутись, та Ви вже далеко...
В рядках недописаних – Ваші сліди.
Байдужо-поволі зрадливу замрію
Розвіює сніг між оголених віт.
Та серце надію недарма леліє,
Йому довіряти, упевнений, слід.
……………………………
Самотні фігури блукають по світу,
Жадані комусь, не зігріті ніким.
Лиш любляче серце зуміє змінити
Такі чорно-білі фантазії зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551015
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 20.01.2015
В ніч між минулим роком і прийдешнім,
під метронома Всесвіту биття,
ми дякуємо ближнім, Силам Вишнім
за все, що не піде у забуття.
Столи накриті, настрій... "півсвятковий" –
війна диктує правила буття,
і мерехтять гірлянди ялинкові,
мов спомин довоєнного життя.
Брато́ве, сестри, дорогі "укропи",
любові вам і щастя – на сто літ!
Але вклонімось воїну в окопі,
що за наш край під обстрілом стоїть.
Всім тим, хто за́раз, може в ці хвилини,
втискаючись від кулі тілом в сніг,
мир береже для вашої родини,
щоб свято кожен з нас відчути зміг.
І пом'янемо в цей святковий вечір
тих, хто пішов від нас на небеса,
прийнявши жах війни на власні плечі,
кого обійме мати лиш у снах...
Хай темні сили у безодні згинуть!
Ми віримо у світле майбуття.
За ВОЇНІВ! За мирну Україну!
За нашу перемогу! За життя!
31.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547668
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 20.01.2015
ВЕРТЕП ЗВІЗДАРІВ
Коли даремно гинуть молоді сини,
То бавитися в шопки так негоже!
Звізду носити, що до Ірода прийшла
Щоб знищити нараз Дитятко Боже.
Чи Бог провадив цю «зорю»?
Щоб перше до царя лукавого сказати,
Що Божий посланець у світ прийшов
І Він насправді буде царювати….
Всесильний Бог цих звіздарів відвів.
І Сина до Єгипту заховав надійно.
Невинні діти віком до двох літ
Ціну високу заплатили гідно.
Красивий, колоритний той вертеп.
І всі колядки – від поган приправа.
Та праведності перед Богом в нім нема –
Хмільний театр, пуста забава.
Невтішно плачуть матері,
Як плакала Рахіль часу лихого….
Хто винен в тім, що миру в нас нема.?
Чи Божий Син не вчив: - Не вбий нікого!
Новий сатрап, мов Ірод, знов сидить.
Разом із свитою не зна людського горя.
І священство його безбожне, все мовчить…
В кровавім герці кропить, й кропить зброю.
Приходить час Писання дослідити,
Не вірити лукавим байкарям.
Бог нас створив щоб в мирі жити,
За Сином йти, не догоджаючи шаманам
і людським «царям».
Матвія 2:7-8
7 Потім Ірод таємно покликав астрологів, вивідав у них про час з’явлення зірки 8 і послав їх до Віфлеєма, кажучи: «Підіть розшукайте дитя, а коли знайдете, повідомте мені, щоб і я пішов та вклонився йому».
Матвія 2:16-18
16 Коли ж Ірод побачив, що астрологи перехитрили його, то сильно розлютився і послав людей повбивати у Віфлеємі та його околицях усіх хлопчиків віком до двох років. Саме такого віку мала бути дитина, згідно з тим, що він вивідав в астрологів. 17 У той час сповнилися слова, промовлені через пророка Єремı́ю: 18 «У Ра́мі чути голос, плач і сильне ридання. Це Рахı́ль плаче за своїми дітьми і не хоче втішитися, бо їх уже немає».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552987
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 20.01.2015
А.Генис -"Свобода приходит нагая"
Свобода приходит нагая...И повергает в шок!..
Объятия ей раскрываешь - так сладок ее глоток...
Потом ты к ней привыкаешь...Как будто так было всегда...
Когда ее отнимают - теряется смысл бытия...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553138
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Темна ніч. Я стою. Моросило.
Вітер лихо штовхав у плече,
На асфальт безталанно світило,
А я знову палив. На тще.
Але ж вранці ще все було добре,
Хоч і хмурно було вже тоді
Я дивився на синявий обрій,
І писав про дрібниці тобі.
Полоненні тоді холодами,
Ми удома сиділи, в теплі,
Пам'ятаєш, як ходили слідами?
У парку ранковім, в мерзлі?
А солодкі обійми прощальні?
Ти лиш на мить, пригадай,
Хто ж знав, що вони - та й останні,
Що мить радості змінить печаль.
Я твою пам'ятаю долоню,
Що так ніжно тримав у руці,
Швидкий крок, що неначе погоня,
Теплий голос, що торкався душі,
Ось вже ніч ще, здається, темніша,
А я досі стою під дощем.
Закурю. Як ніколи раніше.
На тще.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548889
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 20.01.2015
За білим пагорбом, на волі,
у ніжно-ніжній чистоті,
пливуть спаплюжені, нервові,
всіма забуті кораблі.
Закриті чорними снігами,
забиті сонцем у воді,
уже не бажані і кволі,
зарозумілі чи пусті?
Колись стурбовані,щасливі,
колись довірливі.. чи ні?
А чи наївні вже доволі,
сніжаться парусИ рясні.
Над полоненими вітрами,
напроміж шторму, в тишині,
пливуть вітрилами поволі,
кидають тіні по воді.
Убік кидаючи штурвали,
по темних хвилях чорноти,
посеред чистої омани,
згубивши всякі береги.
Їх не чекатимуть причали,
хіба спаплюжені зірки.
Пливуть морями капітани,
пливуть згубивши береги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531560
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 17.01.2015
Благие намерения. « Благими намерениями вымощена дорога в ад».
Библия.
В долине Фурата*
Охрана, ограда
В два метра стеною
Хранят наш покой.
И жесткая рамка
Сухого закона
С поправкой одною:
Он полусухой.
Прости нас, Господи, прости!
Развей нам, Боже наш, сомненья!
И грехи наши отпусти –
У нас благие намеренья.
Мы реки Сибири
Давно покорили
И чуть не успели
На юг повернуть.
Теперь в Нассирии
Мы твердо решили:
В Адамовы земли
Рай бывший вернуть.
Прости нас, Господи, прости!
Развей нам, Боже наш, сомненья!
И грехи наши отпусти-
У нас благие намеренья.!
Возьмем, для начала,
Весь опыт Союза -
Ведь нам не впервые
Сушить, затоплять.
Когда по каналам
Стекут солевые
Озера, на землю
Придет благодать.
Прости нас, Господи, прости!
Развей нам, Боже наш, сомненья!
И грехи наши отпусти-
У нас благие намеренья!
Дорогу смотает
Асфальтовой нитью
Под нашу машину
Лихой экипаж.
Ирак провожает,
Овеянный былью,
Землею, изрытой
Под лунный пейзаж.
Прости их, Господи, прости!
Учти им, Боже наш, сомненья!
И этот грех им отпусти-
Были благими намеренья!
15.03.09. Г. Орел. г. Нассирия.
*Фурат – Евфрат на местном наречии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438659
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 17.01.2015
Життя... яке воно важливе!
Яка є цінна кожна мить,
В житті не будь ,не будь лінивий,
Адже мов вогник все горить.
Ти встигни все в житті зробити,
Залиш щось корисне для всіх,
Встигни любити, встигни жити,
І не звикай до земних втіх.
Люби життя, яке ти маєш,
Бо в когось Бог його забрав,
І не чекай, чого чекаєш?
Серце привчи до добрих справ.
Наповни душу добротою,
До ближнього ти усміхнись,
Крізь біль і сльози з гіркотою,
За ворога ти помолись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548507
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Осінь...ця пора для мене ніби початок сну...Сну який огортає і природу,і мене саму...Я відчуваю,як поволі засинають мої почуття,щоб не замерзнути взимку.Вони спатимуть в очікуванні весни,в очікуванні тепла і сонця.Вони бачитимуть сни,купатимуться в мріях і лиш раз у раз будуть надсилати мені теплі імпульси,щоб моє серце не скрижаніло...Я люблю зиму,люблю сніг.Так красиво,коли дерева стоять ніби в теплих хутряних шапках,а під ногами риплять пластвці-сніжинки...Та я не люблю холод...мороз завжди намагається якнайболючіше ущипнути мене за щоки,кольнути в очі,приморозити пальці,пробратись до самої душі і вкрити її крижаним серпанком...
Восени мій сум накриває мене з головою,своєю полум'яною ковдрою,яка не гріє,а просто люто і грізно пече...намагається задурманити мій розум і змусити збитись з мого шляху...Я не прошу допомоги,я кричу,але ніхто не чує...Я побачила тебе і щось хвилею сколихнулось в душі,то мабуть струни душі дали слабинку...Ти перший хто на них заграв,хоч усього лише мить...Я чомусь одразу почала будувати повітряні замки і хмарочоси із мрій,але буревій реальності сильніший і він одним лише подихом зруйнував все,зніс на перший погляд міцні стіни і повибивав шиби.Скоро зима...скоро зима,тому моє серце шукає без тями тепла і того,хто б хоч руки зігрів у своїх долонях...Але ця розкіш не для мене...така душа і таке серце,як мої нікому не потрібні...Але я не впадаю у відчай...я просто змирюсь,я просто буду плисти по течії...У мене ж є небо,місяць,зорі,вітер...я довіряю їм свої таємниці.Є ще й музика,вона одна проливається не лише звуками,а й сльозами з моїх очей тихої ночі,в пітьмі,в якій ніхто не осудить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529631
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 17.01.2015
Звучала скрипка тихо вечерами,
О том, как молодость ее прошла,
А струны, как душа, все рвались,
Когда касались с трепетом смычка.
Играет скрипка, будто плачет птица,
Бежит прощальная в глазах слеза,
Трепещет сердце, на губах молитва,
О том, что не вернуть назад года.
Болит душа, что нет уже надежды,
В воспоминаниях окрылена она,
Ведь за спиной года все молодые,
А жизнь не может повернуть назад.
Парит смычок, а струны скрипки плачут,
И кружит ветром осени листва,
А жизнь идет на спад и свечи гаснут,
Всю тяжесть лет покрыла седина.
Бегут года и жизнь вся угасает,
Взлетает скрипка тихо в небеса,
В последний путь мелодия играет,
Дрожит душа на кончике смычка.
Лю…
07.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549618
дата надходження 07.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Осінь і Львів... Таємниче побачення,
Сховане світлом нічних ліхтарів.
Він дарував їй жоржини небачені,
І від очей її, стриманий, млів.
Що так дивились на нього закохано,
Синню вели у любов-небеса.
Так листопадом ввірвалась непрохано
В днів круговерть її ніжна краса.
Брала в полон поцілунками ніжними,
Пестила тіло "бабИним" теплом.
В ложі з туману кохалися пристрасно,
Наче нікого крім них не булО.
Одна на двох терпкуватість кавовая...
Листок осінній.., як дотик руки.
Пристрастю ніжною та їх розмовою
Осінь у Львова в душі назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533322
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 16.01.2015
Сквозь всхлипы ветра и дождя
Рокот прибоя слышен
Трепетом мысли за сердцем летят
Ритмами четверостиший.
Еле дыша поднимается вверх,
Как синекрылая стая,
Как неподписанный белый конверт
Музыка снов дождевая.
Яркими красками тонет закат
В море из листьев осенних
Лунным сиянием волны звенят
Вмиг оживляя все тени.
Вечер осенний, ты — суть волшебства,
Вечный волнующий странник.
Голосом сумерек шепчет листва
Магией тайн мирозданий.
И околдована ветром из снов,
Нежно-фиалковым взглядом
Освобождаясь от тленных оков
Я растворюсь водопадом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536287
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 16.01.2015
Життя – це гра, хто виграв, хто програв,
А люди, мов в театрі, в нім актори,
Той жив, не жив, гріхи лиш відживав,
Нещастя, щастя мав, біду чи горе.
Радість і смуток, вірність чи обман,
Підступність у зрадливому коханні,
Знайшов себе або відкрив талант,
Прожив ніким чи був скрізь не останнім.
Трудивсь, творив, любив чи воював
В азарті так щоб в нім палали очі,
Тратив, дбав, втрачав чи здобував,
Думав, діяв в усі дні та темні ночі.
Любив жінок, комфорт, розваги, гроші,
Хто їх не мав, лиш той це не любив,
Престиж і заздрість, як двигун хороший,
Гнав уперед, щоб краще інших жив.
Був битим, бив, смерть зневажав,
Виховував дітей аби ті краще грали,
Дивився, слухав, зло й добро пізнав -
Як у сценарії, що з неба нам прислали.
Мир чи війна кругом, життя чи смерть,
Жив без мети й нічим не ризикуєш,
В підступності й коханні - круговерть,
Все, що відпущено, у грі своїй відчуєш*.
5.12. 2014р., Київ
________________________________
*Прошу сприймати автора як стороннього спостерігача.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541862
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 16.01.2015
Падає дощ, але я все одно виходжу з дому, люблю теплі, переповненні автобуси, які мчать мокрими, слизькими вулицями; вірю у доброту людей, які поступляться місцем іншим і показуватимуть приклад у подальшому житі. Постійно один і той ж краєвид за вікном, - набрид! - хочеться пересісти, але дорога лишається одною. - А якщо раптом, є інший шлях?! Перш ніж зайняти своє місце у прямокутній коробці на колесах, я цілу хвилину стою і прокручую це все у себе в голові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531824
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 16.01.2015
Для тебе панацея - поїхати на море влітку,
Для мене панацея – вилізти з цієї клітки.
Свідки бачили, як того тіпа закерячили,
Ну а феміда правосуддя зробила незрячими їх.
Всіх нас хочуть перебити, як непотріб,
Все почалось з малого – з небесної сотні,
Кренделя жирують у руля, а ти не маєш ні рубля,
Що це ти мені отам налляв? Я ж не п’ю, Колян…
Світло приходить разом із правдою,
Може вже скоро помре наше завтра, ми
Будемо падати, вільно літаючи,
Я так хотів тобі зарадити, та не знаю чим.
Небо із сумом дивилось на автомат,
На те, як прицільно у брата стріляє брат,
Ще два роки тому не співав би про це я,
Вилізти із клітки – для мене панацея.
Ми наче в клітці всі, наче вилізти не можем,
Далі бідкаємось, пахаєм на заможних…
В мене бітка є, лось, я мізки винесу тобі,
Що там у вас стряслось? Ммм, знов ховають у труні…
Ми звикли до цього, ми звикли вже до всього лихого,
Ми не здивуємось, якщо за рогом відкриють по нас вогонь, ми власники шматочка ласого, на якого
зазіхає мразь кругом. Рашисти типу та інше бидло…
Світло приходить разом із правдою,
Може вже скоро помре наше завтра, ми
Будемо падати, вільно літаючи,
Я так хотів тобі зарадити, та не знаю чим.
Небо із сумом дивилось на автомат,
На те, як прицільно у брата стріляє брат,
Ще два роки тому не співав би про це я,
Вилізти із клітки – для мене панацея.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548822
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Без исключения всем людям на планете
Желаю мира, радости, добра!
Чтоб солнце улыбалось на рассвете,
Искрились звезды светом серебра!
Чтоб каждый-каждый в сказку вдруг поверил,
И отовсюду лился детский смех.
Пусть чудеса распахивают двери,
Во всем всегда сопутствует успех!
Пускай глаза слезятся лишь от счастья,
Пускай в сердцах горит огонь любви,
И стороной обходят все ненастья,
Чтоб всё задуманное совершить смогли!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545904
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 15.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2015
вже поза другу треба би лягати
та руки й ноги то такі вар"яти
вони чомусь лиш починають жити
у час такий коли вже треба спати
так вже на ліжку покрутила боки
закрила вії стерла макіяжу
і все не сплять у голові сороки
і в’яжуть з снів якусь суцільну лажу
накрила голову скрутилась у клубнічку
подумала про щось смачне і сите
а голос серця крутиться на ліжку
аби вставати йти би щось чудити
лягла читаю майже третя ночі
таке вже диво часто не видати
та лекції дають свою плодючість
під них так легко й швидко засинати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371714
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 12.01.2015
Слова - Галини Коризми
Музика, запис, виконання - Миколи Шевченко
[youtube]http://youtu.be/HfIqSULtNNY[/youtube]
За горизонтом, ген на схід, цвітуть гарячі маки,
Шумлять поля у пшеницях, духмянять трави злаком.
Коли наллється в небі спів і сонце золотіє,
Радіє втомлена земля і колос ваготіє.
Пшеничний лан чекає жнив і пахне свіжим хлібом,
Не раз ввижається у снах оте, що називаю – рідним.
Летять думки, мов ластівки, і сниться Україна,
Несіть мене туди, вітри, де пісня солов'їна.
В ласкаву далеч, навмання, густим дощам назустріч,
Радіє думка на устах в любові невмирущій.
В глибоких травах до колін скупатись в срібних росах,
Торкнутись квітів пелюсток, змочити ноги босі.
Не смію рідного зронити у помислах щоденних,
Тебе оспівую в піснях – нескорену й стражденну.
За Україну – диворай у молитвах безсонних
Благаю кожен Божий день у емігрантськім лоні.
Тут люба ніч, та не зрівнять таких ночей, як вдома:
Стожари золотом горять і сяють видноколом.
Скрізь так красиво, але жаль, бо часто сниться хата,
Чому ти, Боже, дав мені дві долі, як у птаха?
Приспів:
Летять думки, мов ластівки, і сниться Україна,
Несіть мене туди, вітри, де пісня солов'їна.
Летять роки на чужині, нестримною рікою –
На Україну повернусь журавкою весною!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542169
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 12.01.2015
З життя йдуть тi, кого живими не любили,
Кого кляли за те, що ще живi.
З життя йдуть тi, кому не вистачило сили,
Щоб смертi не залишити душi.
З життя iдуть, коли ще жити й жити,
Онукiв бавити, пишатися дiтьми.
Але забрав їх душi смертi вiтер.
З життя iдуть ще зовсiм молодi...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443351
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 11.01.2015
Я хочу жити, просто жити
Руками вмілими творить добро,
В літку ногами босими ходити
Й сіяти у землю пророщене зерно.
Я хочу жити, просто жити
І після теплого дощу
В калюжах свіжих побродити
Й заснути находившись досхочу.
Я хочу жити, просто жити
Чути дзюрчання джерела,
Води холодної з його попити
До якого доля привела.
Я хочу жити, просто жити
Вплести маки у вінок,
У хвилях ниви поблудити
І піти з ними у танок.
Я хочу жити, просто жити
Дивитись, як стіка з трави роса
І серце починає тріпотіти
Немов це мамина сльоза.
Я хочу жити просто жити
Збирати квіти на лугу
Метелика сачком ловити
Й кричати: «Добре, що я ще живу!»
Я хочу жити, просто жити
Гусей у небі проводжати,
Серце коханому відкрити
Єдиною для нього стати.
Я хочу жити, просто жити
Й коли прийде зимня пора
Подумати, як міг створити
Мороз на шибках кружева.
Я хочу жити, просто жити
Підняти погляд догори,
Де там кружляючи сніжинки
Мене в безодню завели.
Я хочу жити, просто жити
І бачити, як родиться дитя
Плакати й разом радіти,
Що в світ прийшло нове життя.
Я хочу жити, просто жити
І в один чудовий день
Внучат на «копках» повозити,
Їм наспівати тисячу пісень.
Я хочу жити, просто жити
Здійснити всі реальні мрії,
Бога за все, що дав хвалити
Із миром жити в любові і надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381548
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 11.01.2015
Ще є у нас якісь там шанси... Може...
Але ж, без Тебе розум наш - чужий!
Рятуй Різдвом Своїм, о Сине Божий,
Загрузлий в протиріччях рід людський!
Який тисячоліття із тобою,
Та, не збагнув Законів до пуття...
І вирви з рук його холодну зброю,
Що ставить крапки в повістях життя.
Даруй наснаги в мирі вічнім жити,
Бо, на межі усі ми, на межі...
І, Христе, дай у руки людям квіти,
Бо квіти завжди кращі за ножі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549576
дата надходження 07.01.2015
дата закладки 11.01.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wX8TyAK_KWw&list=UUnHiMI3cK4an8xFsnU7PSsQ[/youtube]
https://www.youtube.com/watch?v=wX8TyAK_KWw&list=UUnHiMI3cK4an8xFsnU7PSsQ
Дякую телеканалу ТАК ТВ за гарну роботу, композитору Олександру Сичьову за прекрасну мелодію і рідним кіборгам із 79 АМБ за натхнення!!! Хлопчики, повертайтесь живими!!!!!!!!!!
Пісня на мій вірш "Ти поверайся!"
Ти повертайся до мене живим.
Тільки живим! Бо я дуже чекаю.
Хай береже тебе серафим -
Він завше поруч. Я вірю. Я знаю.
Ти захищайся та захищай
Тих, з ким пліч-о-пліч виборюєш волю.
Але до мене весь час поспішай -
Я ж бо для тебе плету диво-долю.
Не озирайся на стогін з могил.
Не загравай до гарячої кулі.
Попіл війни згодом вкриє ковил.
Смерть подолають віщунки зозулі.
Ти повертайся! Крізь час і життя.
Ти повертайся! Чекаю на тебе.
Я подарую тобі майбуття.
Ти мені – мирне й блакитнеє небо.
13 серпня 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545122
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 10.01.2015
Швидкий потяг летить в нікуди,
Крізь мінливі зміни пейзажів,
Крізь химерну гру кольорів,
Відповідно до змін пасажів.
Так і наше життя в нікуди,
Пролітає крізь зміни пейзажів,
Але завше самотня душа,
У життєвих своїх вернісажах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529213
дата надходження 11.10.2014
дата закладки 10.01.2015
Ми повсталий народ із руїни
до якої нас вбивця довів.
Ми життя віддамо за країну!
Боронитимемось від катів!
Ми стояти будемо разом,
і боротися за рідний край
Що ніхто за кремлівським наказом
не потрапить сюди. Так і знай!
Ми за славну свою Україну
всі під кулі підемо за так.
Тільки б знати що нашу родину
не зачепить «цар-батюшка» кат.
Нас повстане більше, ніж було
в революцію нашу святу.
Вбивцю скинули, а тепер дуло
поламаємо ми і Кремлю.
Бережіться! Погрози? Не скажу.
Тільки правду до вас донесу.
Росіян поважаєм, заразу –
Проженемо, як сонце росу
Вільна птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495975
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 09.01.2015
Пензлем намальований віддих
Скільки днів промайнуло
Як ми втратили гідність
Засмага вже не чіпляється
До нашої шкіри
Що лежить на порозі
Залишена в цій осені
Тінню
Чи ми ще називатимемо
Себе людьми
Чи може вже зміями стали
Та й не помітили
Зранку коли прокидаюся
Мій сон стає більш подібний
До тисячі голів на одному тулупі
Кольорового велетня
З дитячої казки
Ось він забирає моє життя
Й стає живіший від мене
А може це все примари
Й ми можемо знову
Дивитись удень
Крізь себе чи наскрізь
Й бачити всі наші шкіри
Що ще пахнуть людяністю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531276
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 09.01.2015
Сонце з’їдає тумани
Ти такий стомлено-п’яний.
Холод хапає за шию.
Стукай тепер. Відкрию.
Руки червоні стискаю.
Сонце з’їдає тумани.
Світло впадає у очі.
Осінь. І я цього хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537624
дата надходження 17.11.2014
дата закладки 09.01.2015
Люблю я осені, печальну мить,
коли багряний лист тремтить.
І сад, в задумі спокою чека,
шепоче:»осінь вже прийшла»...
Люблю зими я, сніжну пору,
як сніг намети наміта.
Та ріки сковані морозом,
ще й завірюха завива...
Люблю весни я, теплу пору,
як прокидається земля.
Та все в цвіту, бринить, буяє.
Ріка тремтить, немов струна...
Люблю я літа, тиху пору,
коли троянда розцвіта.
Та манить запах матіоли…
Ще й соловей в саду співа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353789
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 05.01.2015
Смелее разжигай во мне пожар,
дыши под звуки тусклых фонарей.
Пускай над нами небо хмурится,
и под прицелом снайпера с тобою мы.
Меня накроет я уверенна.
Сквозь горы трупов, прозрачно-черный цвет,
холодный нож по телу, что в голове у этих "еще людей"
скажи мне радуясь новым тату.
Буклеты, истины, слова... а есть ли смысл в фразах?
нажми курок, пусть будет мир весь в а...е!
Я слышу выстрелы, паршивый рынок, чертово метро.
Повсюду бляди от безысходности торчат.
Немного сумасшедший мир и тускло светит улица
Взорвалась, надо же... аукцион открыт, и новый разговор о сексе.
Продать мечты, не думая о горькой правде.
и не прощаться когда реальность растопчет ногами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546585
дата надходження 26.12.2014
дата закладки 05.01.2015
Я особистість! Це звучить зухвало…
Буденність сіра не зламає мій політ.
Мені для щастя мрії мало,
Побачити я хочу цілий світ!
Побачити через книжки і пісню…
Полинути до сили джерела,
Що напуває нас водою істин,
Де сила правди й волі не мала!
На ниві права істину шукаю:
В судах, в науці, просто у житті.
До купи я знання усі збираю ˗
Топчу стежки, але чомусь не ті…
З добром прийдеш, із миром в своїм серці -
Гармонія не треба воякам…
Коли чиїсь долоні в гострім перці,
До меду, не доречно тим рукам.
Чому бувають люди, наче звірі?
Бажають розірвати на шматки…
Цінують не по правді й вірі,
А вірять тому, що дали їм їх роки.
Чому, коли тримаєш в серці світло
І хочеш, щоб любов жила в душі,
Щоб все навколо мов весною квітло,
Знайдеться той, хто скаже: «Залиши!!!
Навіщо нам така весна і радість?
Навіщо щастя, віра і любов???
Нехай панує в світі зрада, заздрість –
Зручніше мати арсенал «рабов».
Вони тобі за гріш-копійку
Весни ілюзію зимою принесуть…»
І так стає на серці гірко…
Але думки мене у кращий світ несуть!!!
Не спинні мрії – у думках літаю,
Але буденність таки тягне до землі.
Але не здамся!!! Сили маю!!!
І плани маю не малі!!!
© Віра Дутчак, 31.10.2014 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533808
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 05.01.2015
Вона так довго його чекала. Щоденні погляди крізь шибки перетворювалися на ритуал, який лишався незмінним так довго, що здавалося ніби весь свій час вона гаяла, виглядаючи у вікно. Іноді до неї приєднувалися ніжні, теплі долоні, тихий голос, який заспокоював та щось завжди обіцяв, так ніби знав, що за мить усе зміниться і він прийде. Палкий, пристрасний та такий бажаний, довгоочікуваний гість…. Проте він запізнювався, мабуть усі квитки на його рейс були розкуплені і лишалося тільки чекати. Його очікування перепліталося невидимими нитками з сумним поглядом її великих очей. Між ними існувала прірва у сотні днів очікування. Однак вона вірила, що одного дня він прийде. Прохолода вікна нагадувала про вітер та самотність за вікном, десь вчувався свист розпашілого чайника, аромат оксамитової кави та чиїсь розмови. Але вона… Самотня у своєму очікувані…. Він прийде, неодмінно з’явиться, обійнявши її самотність. Вона чекала …..
Його свято прийшло тихо і спонтанно. Здавалося, що все відомо наперед, проте він не втратив гостроту власної інтуїції, відчуваючи, що незабаром має статися все довгоочікуване. Натовп усміхнених людей, веселощі, надії та сподівання на щось краще, або ж очікування неповторення прожитого сценарію власного існування, нові майже три з половиною сотні днів. Все об’єдналося у вихорі щастя та ейфорії. Ось воно … Так близько, відчуваєш його запах, смак на прохолодних губах, відбитки сяйва у зіницях. Він чекав… Його чекання терпляче сиділо на краєчку душі, звісивши замерзлі ноги, спостерігало за усім навколо. Воно знало, що є людина, яка чекала його слів….. Він чекав того моменту, коли зможе написати їй. Сказати прості, банальні слова. Він чекав….
Він знав, що той момент прийде, коли муситиме вирішити для себе, хто вона для нього. Чомусь у житті все починається з такою легкістю, трансформуючись у нові грані, викривляючи почуття та наміри душі. Все отримало старт так давно, минули роки, почуття застигли у тому дні, коли мусив провести межу, зробити так, аби потім не було боляче їй. Він знав, що та людинка важлива частина його життя, проте мусив змінити відтінки їх стосунків, врятувати від помилок та непотрібних сліз. Вона лишилася у душі, скрутилася маленьким клубочком і час від часу він чув її веселий голос, радів та переживав разом з нею. Вона йому обіцяла .....Він чекав, коли це станеться і на його долонях лежатиме її обіцянка, втілена у життя. Єдине, що лишалося йому так це чекати….
Він прийшов…. Довгоочікуваний сніг. Той, хто забарився у дорозі, змушуючи чекати на свою появу. Пухнасте чудо з довгими вусами щоденно сиділо на підвіконні, заглядаючи у вікно у пошуках снігу. Білого, святкового та холодного. Іноді теплі руки сіро-зелених очей зігрівали холодні волохаті лапи, довго розмовляючи з мовчазним співбесідником. Сіро-зелена душа чекала снігу та його вітання, далекого, з шоколадним настроєм, прикрашеного фотографічними святковими ілюмінаціями. Сніжинки стрибали на підвіконні, ховаючись у хутряних лабіринтах, морозний вітер пестив очі, тихо шепочучи : «Все буде.. Все буде…». Прості, традиційні слова, усмішки та сподівання. Все було у її очах. Все сталося ... Її веселий голос, який обіцяв, тому, хто врятував її від болю, що уся історія життя лежатиме на його долонях, закарбувавшись на сторінках друкарською фарбою.
Все триває далі. Вона, та людинка, яка стала частиною їх історії, чекатиме завжди, сидячи на краєчку серця, мовчки спостерігаючи за плином їх життів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547963
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 05.01.2015
А час пливе! Чи війни чи застої,
Його не спиниш, никнe все в двобої,
І вся оця земельна метушня,
Це рух його постійного буття!
Ковтає все! Постійно голодує,
Смакує дні, ночами не нудьгує,
Чи сніг чи дощ, зима іде ,чи літо,
Усе поїсть зі смаком ,соковито!
Ми поділили час на пори року,
Вони летять! Не зробиш ще і кроку,
А рік Новий уже у вікна стука,
Час підганя, бо зі Старим розлука.
Й так з року в рік, добра собі бажаєм,
Настирливо біжим ,наздоганяєм,
Та наздогнать роки таки не всилі,
Ось-ось в руках, та й знову полетіли!
То ж скористаймо хоч ось цю хвилину,
Обнімемо у пеленах дитину,
Стрічаймо Новий Рік! Він поки з нами!
Любімося! Час бо, пливе віками!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547697
дата надходження 31.12.2014
дата закладки 05.01.2015
[i][b]Ковтаю біль, немов з медом чай,
Бо іншого нема, що і пити,
Тільки сум і туга, і печаль
Обплели... серце моє розбите.
Над містом ходить військо із хмар,
У чорних, розхристаних мундирах,
В душі тягар, ось посипле град,
Коптить димар... дим розвіює прах.
Прах від вчорашніх зсохлих троянд,
Що ти мені колись подарував,
А сам отримав від смерті гранд,
Бо троянду ще незрілу зірвав...
Страждає розлукою душа
І нема вороття, туди, де ми
Щасливі й молоді....Тихо...ша...
Там ще любов і не було війни.
Тільки фото з нами, на згадку
Лише серце крає, кровоточить...
Запалюю свічу й лампадку,
Молитва зцілює... плачуть очі.
Господи, прийми його душу
Світлу , справедливу, чуйну...
Я терпіти розлуку з ним мушу,
Ще потрібна любому сину.
[/b][/i]
*******
Образ ЛГ зібраний, до автора відноситься частково
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545399
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 05.01.2015
Ще зранку листя сиротіло,
А вже під вечір перший сніг,
Потроху танучи, несміло
На прохолодну землю ліг.
Чи осінь саваном біліла,
Чи, може, то зима прийшла...
А так морозів не хотілось -
У літо прагнула душа.
Усе повторилося вранці
Із точністю до не треба:
І знов, розчепіривши пальці,
Дерева тягнулись до неба.
А те збайдужілим снігом
На землю спускалось кволо,
Самому собі на втіху
Білило усе довкола.
Знов осінь зимі на милість
Здалася і в безнадії
Вповзала у холод і сирість
Зимової анемії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547921
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 04.01.2015
* * *
– Невже ж, невже, – питають у селі, –
на небі Бог, але не на землі?
– Невже ще розкошують у містах?..
Жирують – нечестиві.
Саме так.
Живуть пани і животіє люд.
Вкраїнонько, о, скільки ще іуд!
Невже, невже покинув нас Господь?
Дажбоже рідний, не барись, приходь.
І кожного прости чи покарай.
Хай в Україні буде справжній рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540510
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 04.01.2015
Найцікавіше лишається десь поза кадром
десь за богемним обличчям затятих митців
все ж знову чекаєш десь під аркадами
а чого - невідомо,
чого б ти хотів?
замерзла пора -
якась недороблена осінь
все сіре сплелось у шатро підземних ходів
в ущелинах пусто- нічого ніяк не вдалося
у звуках колон ось останній вагон прочадів
і знову прем'єри, і знову вони задешеві
всі їхні анонси - як тіні забутих вождів
такі спрагло величні
такі жалюгідно нікчемні
всі сталі канони - це слід, що давно прожеврів
сакрально-таємне ти ніяк, на жаль, не побачиш
вечірні алеї,
силуети вчорашніх садів
вони знову говорять, та їм ти ніяк не пробачиш
що надто минулі їхні мірила чуттів
усе те незгадане є надто притихло-забутим
усе пересказане ламає опору мостів
чому так боїшся занадто багато відчути
коли все цікаве -
за ширмою інших світів?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544796
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 04.01.2015
Складаю Богові подяки
За рік, котрий кермо віддав.
Хоч вітер гнув життя гілляки,
Бог підіймав і розпрямляв.
Свій смисл подія всяка має.
Приходить біль – мети сміття.
Бо це не Бог за щось карає,
Гріх - бумерангом у життя.
Свої провини визнаю я.
За них я прощення прошу.
Співаю Богу: « Алилуя»
За те, що ходжу і дишу,
За те, що ситить, одягає,
За друзів і за ворогів,
Що розуму завжди навчає
І викуповує з боргів
Гріхів минулих і сучасних,
За радощі і за печаль,
За світ і за людей прекрасних,
Що душі їх, немов кришталь,
За кожен крок, за кожен подих,
За серця вмірене биття,
За сонце, що щоранку сходить,
За діток, внуків, за життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548224
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 04.01.2015
Сам із собою розмовляю
Мов божевільний...
Як далі жити я не знаю
Тепер я вільний...
У снах приходити до мене
Тепер не будеш...
Ніхто кохання не поверне
Мене забудеш...
Та буду в хмарах я літати,
Не приземлити...
От тільки в кого запитати,
Як далі жити ?!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546098
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 24.12.2014
Які чудові українські вечори.
У гаю ніжно соловейко нам співає.
І за топОлю тихо сонечко сідає
Вдягаючи червоні кольори.
Білі хмаркИ, рожевий небокрай,
А солов`їна пісня не стихає
Так солодко співа, усе він знає,
Про почуття , що ллються через край.
Я б все життя тобі писав віршІ
Зорю вечірню вплів тобі в косу.
Де ще зустрінеш ти таку красу ?!...
Де ще так солодко і тепло на душі ?!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545296
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 24.12.2014
Рай пішов додому
Як тільки я лягла спати
Він забув все те що обіцяв, стер те що хотів сказати і згадав тих кого хотів забути
А я забула тих кого хотіла згадати
І згадала його - рай
Стояв перед очима і закривав собою весь світ
Аж поки не прогорів
І через палаючі проміжки відкрилась і правда, і чесність
А щирість згоріла і понеслась в небо із коханням та сподіваннями
А чи то й не щирість, може лиш її тінь? Адже рай не має совісті, то де та праведність і чесність, чи хоча б відвертість... яка стала пустою, як тоді, коли ще не прозвучала.
Та краще б і не звучала.
Вже й так розпорошилась по всім тим дорогам які слухали цю байдужість і чули пристрасть
А навіщо раю пристрасть?
Рай не має пристрасті...
Він пішов.
Хто тоді залишився?
Праведник?
Мученик?
Пастор?
Рай не має віри...
Рай мученик.
Я мученик.
Я - рай?
Тоді теж когось вбиваю
А потім заберу до себе і пробачу за свої ж проступки.
ба ж в мене немає совісті..
Немає сенсу святості без раю..
А він пішов
А я.. - рай?..
Немає пристрасті
Немає сенсу
Немає раю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517730
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 06.10.2014
[i]Одвічний смуток і гірка печаль,
І серце крається й болить душа.
І переповнюється сумом все,
Людина дихає ,а не живе.
Існує в вирі, буревії днів,
Оплакує себе з повік віків.
І мліє біль, і ниє вся печаль,
Не повернути все уже на жаль.
А біль живе, болить, пече...
А з болем лихо в серці ще живе.
Хоч час лікує рани у душі,
Та шрами вічні, і болючі, і терпкі.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481708
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 06.10.2014
Мені б кудись подалі звідси
На крилах полетіти наче птах...
Втекти з реальності в'язниці,
Звільнити руки в ланцюгах.
Вдихнути справжнього повітря,
А не вдихати гази і пари.
Спати,коли грає колискова пісня
І бачити лише хороші сни...
Бачити,що раді мама й тато,
Що раді бабуся і дідусь...
Сестричка весело всміхається
І мрії наші всі збуваються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520838
дата надходження 01.09.2014
дата закладки 06.10.2014
Скажи мені, чого ти хочеш?
Скажи мені, куди ти йдеш?
Скажи мені, кого чекаєш?
Скажи мені, що намагаєшся знайти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469567
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 05.10.2014
Не отчаивайся только, хорошо?
Видишь, всё не так уж плохо... дождь пошёл...
Входит осень осторожно к нам во двор,
Там, где лето пёстро светит до сих пор...
Вот цветы, что жить останутся в стихе.
Лепестками на страницах в дневнике.
Джем для осени готовит летний сад,
Чтоб ей к чаю гостю было, что подать.
Осень снова будет щедрой на дожди,
Крупный план от чёрной грусти отведи.
Глазки-камеры фиксируют кино,
И тебе решать, о чём будет оно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521579
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 05.10.2014
Це просто осінь… Осінь за вікном.
Це тільки туга – літо в серці й досі.
В холодні ранки, в каву перед сном
Лиш додає печалі пані-осінь!..
Це просто холодно, це просто я палю.
Не щоб зігрітись – просто так бажаю.
Сумні думки я вітру віддаю,
Та спогади… Нікуди не зникають…
Це просто лиш передчуття зими.
Це між минулим і майбутнім мить…
Ще вчора веселились, грались ми,
А нині - ми самотні, щось болить…
Щось всередині, щось застрягло в горлі.
Щось в серце врізалось, щось заразило кров.
Та все нормально, не смертельно хворі,
Це просто осінь завітала знов…
Це так буває – без причини сумно,
В душі з нас кожен лишиться самотнім.
Це не логічно, тут нема причини,
Це просто осінь… Це звичайна осінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524632
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 04.10.2014
Тремтить від вітру лист кленовий
і з тихим стогоном зривається з гіллі.
Летить, кружляючи між смертю і життям, додолу.
І розчиняється у спокої торкнувшись до землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284917
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 03.10.2014
Розсіялись, розплелися лісові доріжки,
Як у гарної дівчини з плеч спадають кіски.
На одну доріжку станеш, дійдеш до кринички,
Підеш іншою, невдовзі наїсись сунички.
Одна може завести в густу, темну хащу,
І тоді не знайдеш ти вже дорогу кращу.
Інша виведе в обійми коханій людині,
Будеш жити в мирі, в ладі у своїй родині.
Кожен сам свою дорогу всюди обирає,
Хто на скільки розуму і уяви має.
І не треба потім гірко проклинати долю,
Якщо скоро залишишся один в чистім полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393965
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 03.10.2014
Якщо б мої легені завтра змучились-
Стань видихом моїм...
Щоб ангелів не змусили
Вдих запускати в ритм!
Щоб не хворіти звичкою
Любові із жалю...
Повір,Амура змусили
Спустити ту стрілу!
Якщо моє серденько завтра вибухне-
ЯкОсь мене згадай...
Недбало так...Відчужено...
Без зайвих клопотань,
Без домішків зухвалості
Та стійкості образ.
Бодай ось так відчужено...
Нехай в останній раз.
Якщо моє прохання завтра згубиться
Все ж не торкнувшись хмар...
Я знаю ти здивуєшся
Впізнавши хрип октав.
Впіймавши окрик терпкості
У надлегкій журбі
Ти навіть не обернешся...
Зоставшись у мені...
Якщо твоє нутро все ж завтра збудиться
Знайшовшись між рядків...
Хоча б ось так...відчужено...
Тягнись до голубІв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523464
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 01.10.2014
Україна – моя душа,
Заполохана та смілива.
Вона бавить і спокуша,
Наче, юне дівча вродливе.
Босоніж блукає в гаях,
І купає ніжки у росах.
Розлива життя по краях,
Що рясніють у її косах.
Україна – моя любов,
Несповите дитя в колисці,
Колискова з людських розмов,
Що зображують живописці.
Її щастя і її біль
Я тримаю в своїх долонях,
Бо воно життя мого сіль -
Біла сіль, що блищить на скронях.
20 вересня 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524656
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Україно моя, ти гориш у вогні
І болить моє серце за тебе.
За свободу твою гинуть кращі сини,
Чорним димом закрилося небо.
Розруйнований Схід, плачуть діти малі,
Пригортаються тихо до мами.
Пропадає дитинство дітей у війні.
Смерть - убога блукає полями...
Чи могла Україно повірити ти,
Що сестра по щоці тебе вдарить.
Забере рідний Крим для розваги собі,
Зброю в бік тобі страшну направить...
І летять з відусюд кулі наче джмелі,
Забирають життя у народу.
Посилаючи звістки у сім'ї сумні,
Та не зломлять вони твого роду...
Не залишить народ Батьківщину в біді,
Бо живуть у ній мужнії люди.
І не схибить ніхто у жахливій війні
Знову мир запанує усюди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518076
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 30.09.2014
Поміж вулиць «таракани»
Завелись в столиці;
Геть у чорному ширяють
У шоломах лиця.
Нова нація якась –то,
Може, то є - клони?
Вони з’єднані з кийками
Може, є й патрони…
Всі гуртом вони крокують –
Хмарами, ордою;
Очі страшні, чимсь налиті –
Якоюсь бурдою.
Хто клонує «тараканів»?
З якої сідниці?
Бо чомусь на таке місце
Схожі їхні лиця.
Чи, й свою подати в жертву?
Може, кращі гени?
Стане місце на обличчі
«ОДУХОТВОРЕННИМ»?
Жаль, мою мабуть не візьмуть –
Бо не та «фактура»;
І не вирячені очі,
Й не така «фігура»…
То ж у кого вид підходить, -
Жертвуйте «спокойно»;
Може й вам колись та вцілять
«ТАРАКАНОБОЙНО»!
(04 грудня 2013 року)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464207
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 29.09.2014
Його називали мрією, втіленням галантності та ввічливості. Здавалося, що жоден чоловік не здатен підносити жіночу душу до небес, як це робив він. Майстерно, вишукано, галантно, проте завжди неочікувано. Таке життя було схоже на мелодраму, головним героєм якої був Він. Промовлені слова огортали ніжністю, дарували троянди компліментів, зворушували, змушували червоніти та потай мріяти, що усе почуте стосувалося тільки її однієї, адже погляд цих магнетичних очей не міг належати іншій жінці. Тихі впевнені кроки, вишколена постава, ледь вловима усмішка на устах та неперевершений аромат його одеколону, тонкий наче димова хмарка кубинської сигари, гострий як лезо, але такий спокусливий. Усе у ньому було досконале, проте його очі…..
Щойно перші афіші з‘являлися на вулицях міста, сповіщаючи про новий приїзд актора-спокусника, сотні жіночих сердець аритмічно дихали, намагаючись опанувати несподівану радість, яку подарувало їм життя. Затягнуті буденністю дні очікування псували настрій, додаючи до існуючих клопотів нетерплячість, безліч припущень, який образ постане перед очима цього разу. Граф? Вигнанець? Жебрак чи егоїстичний магнат? Не існувало жодної ролі, яку б він не прожив на сцені театру. Скільки людських доль вмістило його серце, переживань, трепету, болю, жалю, а головне овацій, вигуків “браво”, усмішок та поцілунків. Жодного недоліку. Містер Ідеал. Таким він поставав в очах багатьох. І сьогодні був саме той день, коли десятки пар очей слідкували, ловили кожен жест, погляд, насолоджуючись оксамитовим баритоном. Слова танцювали пристрасне танго, поволі згасаючи до ніжного вальсу. Він жив сценою, тіло відчувало найменші коливання завіси, вловлював приглушений скрип декорацій та підошв своїх черевиків. Містер Ідеал малював картину вдаваного щастя у двох чи трьох діях, прогуляючись між комедією та трагедією. Для нього ніколи не існувало драм чи трагікомедій. Власне життя митець волів називати вигадкою, не інакше.
Однак вона не була вигадкою. Навпаки, він чітко відчув дотик її долонь, отримуючи розкішний букет багряних хризантем, що ніжилися в її обіймах. “ Прекрасно!! Ви грали неперевершено!! Хоча, чи можуть слова описати захоплення та притишене серцебиття, коли ви панували на сцені?!”. Її шовкові вуста ледь торкалися його щоки, намагаючись встигнути висловити своє захоплення, даруючи дорогу іншим. Невагомий бузковий аромат, шовкова бежева сукня, легкі кучері та уста. Це все, що встиг вкрасти його погляд за ті пів хвилини розмови. Вихор слів, захоплення підхопили думки, відволікаючи від раптової задумливості. Обличчя, маски, репетиції, нові міста, чергові компліменти, завчені усмішки та зваба. Каруселі емоцій поглинали його, лишаючи білі плями для неї. Таємнича постать з шовковими устами. Щоразу вона приносила букет багряних хризантем, навіть тоді, коли здавалося б ці квіти були неприпустимою забаганкою. До якого міста він би не завітав, був впевнений, що 10 місце п’ятого ряду партеру буде зайняте саме нею. Загадкою. Мрією. Володаркою багряних хризантем. Її очі не палали вогнем захоплення, радості, радше лишалися холодними, байдужими. Худі долоні жодного разу не поєднувалися у тенетах аплодисментів. Для нього це була загадка, яку він вперто намагався зрозуміти. З кожним новим виходом на сцену містер Ідеал відточував свою майстерність, фліртував поглядом, манив порухом руки, зваблював тремтінням голосу, проживаючи нову роль для своєї Загадки. Вдала гра зривала океан аплодисментів, все нові і нові захоплення, що перетворювалися на закоханість, однак багряні хризантеми пекли його долоні мовчазним поглядом власниці.
Мовчання німим викликом палало у його очах. “Невже вона нехтує мною? Як тоді пояснити хризантеми?? Червоний - це колір пристрасті, або ж вона грає, зверхньо, витончено, наче плете тонке мереживо своїх чарів навколо мене. Хитка і витримана пантоміма…”. Усі зустрічі, що відповідали датам нових вистав супроводжувалися оберемками квітів, серед яких червоною плямою вирізнявся багряний букет. Жодного разу Загадка не порушила своєї традиції, її руки лишалися холодними, очі безпристрасними та німими. Снігопади за вікном ставали історією, серця меланхолійно відкривали двері весні, тримаючись за одвірок власної надії. Минув не один день відколи він побачив її крижані очі, і кожного разу він таємно мріяв торкнутися колючих зіниць. Припущення товпилися у голові, заважали поринати у нові ролі, створюючи безлад у репетиціях.
Та ніщо не вічне…. Ще одна з вистав лишилася історією у душах глядачів того вечора, коли разом з багряними хризантемами він отримав лист. Маленький клаптик з дрібним почерком розкраяв його душу. “Ви любите шоколад? Припускаю, що так… Що ж кав’ярня на розі центральної вулиці чекатиме Вас пів на 9.” Це був його тріумф, фінальний акорд власної майстерності. Вулиці старого міста вклонилися Містеру Ідеалу, визнаючи його перфекціонізм. Краватка, блискучі чорні черевики, туманний аромат одеколону та усмішка. Аромати кави сиділи на сходах кав’ярні, подаючи руки відвідувачкам і запрошуючи в обійми львівського джазового вечору. Зелена сукня, тонкі підбори, кучері та крапля кави на устах. Його загадка… Джазові ритми, ледь чутна розмова, німі долоні, які уникали його дотиків та мовчазний погляд, все поволі тонуло у візерунках гярячого молочного шоколаду. Це був його тріумф…..
Театральний сезон відчував наближення кульмінації, рахуючи кількість успішно розпроданих квитків. Це був беззаперечний успіх. Нарешті!! Остання вистава сезону, аншлаг, овації, біс та пустка 10 місця у 5 ряді партеру. Ще довго вигуки долинали до його вух, тонка оксамитова завіса не могла поглинути усіх слів, що переслідували виснажені кроки до гримерки. Втома… Фінал.. Завіса… Я був на вершині, проте вона не прийшла…Погляд ковзнув по стільцях, зупинившись на коробці, якої тут раніше не було. “Гм…Цікаво… Ще один подарунок від прихильниці? Поглянемо..” . Рвучко роздираючи стрічку, яка обіймала білий картон, він відкрив коробку. “Що це таке?? Злий жарт?”,- його руки тремтіли від хвилювання. Зів’ялий букет багряних хризантем вдивлявся у його очі. “Ви – Містер Ідеал… Проте Ваші очі пусті та самотні…Мені Вас шкода… Насолоджуйтеся своїм самообманом та егоїзмом…. Прощавайте….”.
Правда від якої він втікав роками велично поставала над його душею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509057
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 28.09.2014
[i]Вже вечір темрявою терпнув.
Сльозився дощ і студенів...
Хоч в осені й були ще теплі
Позичені у серпня дні
Для літа бабиного начеб,
Та щось не склалося. Бува.
Але чому ж так осінь плаче?
Невже через оці слова –
Не склалося ?...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521548
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 27.09.2014
Самотнім спокоєм скована система
символи скалічені, сичать старі стихії
слова січуть симфонію себто стара схема:
стоголоссям світ собі самотньо скніє.
Схизматки старіють, сиплються святині
статути самозречення - спосіб сталювання
силуети суджень стають станком сатири
сакральний спомин слугує сповіданням.
Санскрити спопеляють, сіються сюжети
ску́льптури сплітають софізму сто споруд
століття самозвершень спалює сонети
субтильний соціум складає самосуд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524950
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 27.09.2014
Уже фарбує осінь лист,
Мазки на кронах – золотом.
Красу писать – у неї хист
І ранком віять холодом.
У багрянець убравсь каштан,
А верби оксамитові.
Кида кавуновий баштан
Услід подяку літові.
Все рідше спів птахів луна.
Ховаються між туями.
Ще місяць - стануть дерева
Безлистими статуями.
В обід приб’ється до людей
Проміння ясне сонячне.
Його притисну до грудей –
І серцю вже не боляче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525974
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 27.09.2014
Живу у світі мрій рожевих та ілюзій.
Щодня ковтаю дум чужих, емоцій мікс.
І вірю, маю віртуальних, але друзів.
Та це іще одна моя ідея фікс.
Насправді, треба жити, просто жити в світі.
Цінити справжній серця стук і рук тепло.
Лише для близьких сонцем можеш буть у літі,
А для всіх інших ти є – нулик і ніхто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514828
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 01.08.2014
«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450772
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 01.08.2014
Крилаті хати піднебесного світу
затихнуть в обіймах нічних сподівань,
як тільки втомившись від білого літа
забуду за тебе, за нас і за рай.
Покрівлі освітить напівсонний місяць,
де він і вона наплювали на час,
смарагдово-білі надії повісять,
а я знов забуду за рай і за нас.
Зчорнілі дороги заблудшого щастя
знайдуть своє місце у теплих долонь,
палатимуть зорі в очах із пристрастям,
як твій чарівливий липневий вогонь.
Триматимуть руки за руки кохання,
триматиме вітер волосся твоє.
І десь там вони зачекаються травня,
а я вже забуду тебе і себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514044
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Мені потрібні крила, щоб літати.
Мені потрібне серце, щоб кохати.
Мені потрібні руки, щоб обіймати.
Мені потрібний погляд... Не відпускати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513760
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 31.07.2014
На грудях в Нього - ягоди калини -
Краплини крові. Він немов у снах,
Та його очі волошковосині
Ніколи не потонуть в небесах.
Крильми-руками не обійме матір,
Коханій з неба не збере зірок.
Його вдягнули з домовини в шати,
Забрав в Небесне царство своє Бог.
Там залишився... Тисячі і сотні...
За них в душі читаєм молитви...
Хай вороги всі кануть у безодні,
Щоб не вмивалась ВкрАїна слізьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513953
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 31.07.2014
Американская мечта забыта, я живу в Украине,
Тут бандиты правят нами, а называются элитой.
Уже допита рюмка водки, вторая тебе налита,
Пей, братан, сейчас мы будем аналитиками, да!
Мне кажется, нас хотят отсюда просто выжить всех,
Здоровый дух в здоровом теле – тут такого нет.
Может, мы, как и все, с тобой наивны, надеемся на успех,
Может, мы с тобой все еще зря ждем перемен.
Рассказывай мне о работе своей, дали зарплату тебе, или нет?
Знаю, что ты третий месяц на дне, может пора уже брать пистолет?
Пусть сто лет пройдет, и наша страна заживет красиво,
Пусто мне порой от этого инфо-насилия.
Убирайтесь прочь с моего экрана,
Я обращаюсь к вам, сладкоголосые бараны.
Раны мои уже не заживают 10 лет,
Ваш гребанный Олимп, увы, не авторитет.
Тупой приоритет – думать только о себе,
Таких как я, когда-то, называли диссидентами,
Скажи мне, наш Президент, за что и где сидел?
И почему вместо ноля не сделал 10 дел ты?
Накатим теперь по рюмке последней, будем идти по домам мы,
Болото будем топтать в который раз уже подошвами.
Мне так надоела в мире большом противная гуманность,
Всем так надоела в нашей стране никудышная власть.
Хотя, наверно, не всем. Все на крутых себе тачках ездят,
У кого-то большой бассейн… Мы завтра снова накатим по 200.
Опять говорить о политике будем, аналитики с нас еще те,
Нам не известно о наших судьбах, живем себе в темноте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508731
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 23.07.2014
Мені так важко погляд відвести
Від медальйона твого чудо-злату.
Між дивних гір вмістила його ти,
А шпилі аж крутіші Арарату.
Були ті сходження тривалі в шпиль,
Обох долали десять альпіністів,
Філолог підкорити важкість миль
Їм допоміг в табу й догматів місті.
«Ой», переводять альпіністи дух,
Втомились горами вони бродити,
Та й лідер твердо каже: «Вниз іду».
Рівнина чиста, мов із бронзи лита.
Підемо ще на південь, у теплі,
Бо певен, легше там. У грот каньйону!
По вогких стінах в сутінковій млі,
В саме осердя жінки диво-трону.
26.08. 23.34.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360280
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 23.07.2014
Людські чесноти -
правда,вірність,доброта
З лиця Землі
зникають невблаганно.
Немов стирає їх
чиясь важка рука,
Оповиває їх густим,
липким туманом.
Нема й любові
у людських серцях,
І милосердя вже давно забуте.
Лиш гіркота полину
у слівцях,
Здається,що добро
у кайдани закуте....
Я закликаю! Схаменіться,люди!
Задумайтеся про своє життя!
Ще трохи-гряне грім,
і пізно буде...
Не буде в світлий край
вже вороття,
Не знатимуть
ні діти,ані внуки,
Що то таке
у злагоді і мирі жить....
Не прирікайте їх
на гіркі муки.
І не змарнуйте
цю останню світлу мить!
Цей вірш є одним із перших моїх творінь.... Написаний давно,та як мені здається,актуальний і сьогодні....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511505
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 23.07.2014
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити ту пору,
Коли на зміну літнім росам
Приходять струмені дощу.
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити тії дні,
Коли дерев зелені коси
У золотім горять вогні.
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити ночі ті,
Коли дрімають світлі зорі
В холоднім паморознім сні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288015
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.07.2014
Я вижила.
Я виживу.
І серед таємниць буття не пропаду.
Я раю собі не будую,
Й горіти не буду в аду.
У Небі,Безкрайньому Небі
Хмаринкою попливу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416297
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 22.07.2014
Образити легко людину –
Всього лиш - секунда, лиш – слово…
А потім шукаєш невпинно,
Гортаючи дУмки нервово,
Шукаючи щось невловиме,
Хапаючись за соломинку,
А та вина гірко пектиме
Із совістю у поєдинку.
Забути секунду і слово?
А смутку хвилин вже – без ліку.
Та слово – це все ж не полова.
А може, і цілого віку
Не вистачить
на покаяння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476823
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 22.07.2014
С широко закрытыми глазами,
Я наконец-то открываю эту дверь,
Я вижу зверя,кровожадного и рваного,
А он кричит,рычит и ноет от потерь.
Он оголяет зубы,а глазами бешено,
Пытается меня к себе позвать,
Ведь,подойдя к нему,я буду снова грешная,
И снова голод я собою буду утолять.
Я подобрала эту тварь совсем невинною,
Когда сидела она преданно у ног,
Но всё прошло,
Когда я с радостью впустила,
Его к себе,переступив порог,
Его глаза наполнились кровавыми рассветами ,
И душу грубо он на мясо разодрал,
И,поселившись,за грудною клеткою,
Он ядом кровь мою стал наполнять.
Душа гнила,черствела и орала,
От этой боли и теперь,
Когда я выгнала с себя,его больного,рваного,
Пусть сдохнет он и "я" вернусь к себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511687
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 22.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2014
Глухая и ослепшая Россия,
Раскрой глаза – к тебе взывает мир.
Больной и обезумевший «мессия» -
Сегодня твой герой, и твой кумир.
На удивление, коварный человек -
Затмил твои: и разум, и мышление...
Мы не забудем это зло вовек –
Ты вызываешь жалкое презрение.
В какую бездну втянутый народ,
Какую ненависть посеяла меж нами –
Вранья и лицемерия оплот -
Позор этот не смоется веками.
Твое «величие» - трещит по швах –
Как снежный ком, что перейдет в лавину.
Увидим, верю, и распад и крах,
За то, что подло выстрелила в спину.
15.07. 2014р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511488
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Не гільзи! Хай котяться яблука в трави,
Лапає твій погляд хмарок кучерявих,
Яскраве проміння, між гілок розмову,
А ще на додачу - пташок передмову.
А замість ненависті - хлине прощення,
Впусти в своє серце духовне прозріння.
Хай падають зорі на щастя, на долю
Лиш тільки не кулі запечені кров'ю.
Хай полем лягає туман край дороги,
Дозріють хліба ядренисті, розлогі.
Плекаймо сумлінно любов, як дитину,
А саме найбільше - любім Україну.
На крилах молитва злітає до неба,
Дай, Боже, надію якої нам треба.
Ціннішого в світі, нема за свободу
Де твоє коріння батьківського роду.
Хай гепають яблука, котяться спілі,
Над Краєм рокочуть громи знавіснілі.
Ще трішки й веселка освітить всі ниви,
Й мою Україну навіки щасливу!
Хай падають яблука червонобокі
Заправлені медом і дуже солодкі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509666
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Вiд свята в ля бемоль мажорi,
Один бемоль залишився нажаль.
Тепер душа спiває тiльки у мiнорi,
Мелодiя прозора як кришталь.́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371605
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 21.07.2014
Крі́зь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна* сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!
[i]*Звільна - повільно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503438
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 16.07.2014
Здесь больше не летают ангелы.
Здесь жить боятся даже демоны.
Низвергнуты войной архангелы.
Сожжены земли и потеряны.
По пеплу бродят души-стражники,
Храня сердца погибших воинов.
Без рук и ног герои-всадники
Посмертно славы удостоены.
Клубами дыма пышут пастбища.
Разбиты стекла «мира русского».
Здесь каждый дом – могила кладбища.
Здесь смерть сидит у гроба узкого…
11 июля 2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510796
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 13.07.2014
Секунда до секунди,
Хвилина до хвилини.
І поспішають люди
У вир життя невпинний.
Народження, зростання,
Стрімкі дитинства роки,
Юнацькі поривання,
Утрат гіркі уроки...
Гонитва у бажаннях
Здобути насолоду
І марні сподівання
Знайти п’янку свободу...
Ілюзії та мрії,
Як кораблі розбиті.
В життя нема надії,
Бо всі шляхи розмиті.
Секунда до секунди,
Хвилина до хвилини.
А люди, як верблюди,
Під ношами своїми...
Час птахом відлітає
У далеч невідому.
Хтось може запитає:
Який же сенс у цьому?!
Над прірвою дорога...
Уже і мить остання...
Є відповіді в кого
На всі оці питання?!
03-06.07.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509630
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 06.07.2014
Людина гасне, як свіча:
я загубилася поміж світами,
добром і злом.
Моя душа
літає десь над небесами.
Болить між ребер
серце...
Час...
Все стукає годинник тихо.
Болить душа. Десь поміж нас
провалля виросло на лихо.
Ти там, я тут... Таке життя.
Такі ми люди. Поміж нами:
великий простір, каяття,
блакитне небо над містами.
P.S. To W 911
Вільна птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507062
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 06.07.2014
Стояв десь «беркут» на дорозі,
У холод, у мороз на розі
Тих вулиць, де стояли ми -
Щасливі радісні та на сторо́жі
Від тих, хто наші є брати…
Як сталося таке? О, Люди?!
Що далі в Україні буде,
Коли йдемо́ ми брат на брата?
Чи, матері́ родили вас,
Під маски чорні ті запхали,
Кийки та газ у руки да́ли?..
Невже, не всі ми українці?
Чи, «сталінградні» вбивці – німці?
Як можна руку підіймати
Чи, на сестру, а – чи на брата?
Ми на своїй землі вигна́нці;
Нам залиши́ли пісні й танці…
Та думку й голос відібрали;
Майбутнє в нас давно вже вкрали:
Чи - злодії, а чи – хтось інший?..
Хто йде на нашу землю – той грабує;
Волання наше геть не чує.
Хто ж ми за люди – українці,
Не ймем ладу́ в своїй сторінці?
Чи, геть безсилі, чи – бездухі,
Що влада наша нас не слуха?
Ніби, нормальні руки й ноги,
Та стоїмо ми край дороги…
Лиш іноді ми десь співаєм,
Але, для чого – геть не знаєм!
(09 грудня 2013 року). Л.Б.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465044
дата надходження 09.12.2013
дата закладки 06.07.2014
Так прикро, так шкода, так жаль...
Летить над Україною печаль.
І серце болить від брехні,
як кажуть, що своїх тут вбивають свої..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505577
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 06.07.2014
Не у минуле, а у майбутнє
До тебе я, Тарасе йду,
Вічне слово твоє незабутнє
Я у душі своїй несу.
Багато ти в житті своєму
Зазнав і горя й бід,
Але твоє слово живе в серці моєму,
Залишив ти у ньому великий слід.
Твої страждання за рідну країну,
Твій високий духовний політ
Залишився навіки на кожну годину, -
На сотні , на тисячі літ.
Митця вже такого ніколи не буде,
Бо він лиш один на Землі.
Тебе пам’ятати завжди будуть люди:
Дорослі і діти малі.
«Кобзар» Твій - це книга життя.
Де вчиш ти нас жити у згоді,
Покинути злість в небуття
І бути корисним в народі.
Завжди бути вірним своїй Батьківщині,
Для неї життя все прожити,
Радіти щораз кожної днини
І краєм своїм більш за все дорожити.
Тому з твоїм словом завітним
Я все життя проживу,
Під небом українським блакитним
Нащадкам його доведу.
Щоб слово це знову і знову
Лунало по всій Землі,
Увійшло в кожну розмову,
Було в кожній українській сім’ї.
2001 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356458
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 30.06.2014
-Я знову пригадую забутий смак заварного чаю. Запашного, з травами, ніжною, пестливою мелісою, що огортає душу кашеміровою ковдрою, п’янкою м’ятою, яка вирує у крові шаленим маршем, перетворюючись на пухкий сніг спокою. Стільки часу минуло відколи відчувала тепло горнятка, воно співало свої пісні, пригортало долоні, нашіптувало щось на вухо, звабливо запрошуючи у світ насолоди та ароматів. Мабуть багато речей адаптуються до нашого життя. Щось змінюється, щось лишається до останнього подиху, дещо деформується у спогадах, намагаючись увійти у нову категорію нашої свідомості, пам’яті. Безперечно, іноді виникає бажання чи то ми самі прагнемо забути усе, перекреслити усі написані рядки прожитих, змарнованих, розбитих, щасливих років власної історії. Дивно, чому ніхто досі не зважився винайти пігулку для людської амнезії? Безліч речей зникло б з горизонту наших спогадів.
Знаєте, що я хочу забути, витерти, вирвати зубами з минулих років?? Один лише день, той коли життя розділилося на «до» і «після», коли світ став одностороннім, практично монохромним у почуттях, емоціях та прагненнях. Аналогічна ситуація складається з людьми. Досить часто виринало запитання, ким для мене були, лишаються, будуть усі ті люди, співавтори мого щодення. Очевидно вони розбредуться по трьом кімнатам спогадів: минуле, сьогодення, майбутнє. Хоча не виключно, що дехто постане перед дилемою, куди вирушити, ким бути і чи варто продовжувати цей вояж. Користуючись правом власника свого існування, дозволю собі відкрити декому двері не лише однієї кімнати.
Дівчина з ароматом кави у коричневому пальто. Її життя постає прикладом для наслідування, гордості, що маєш можливість ділитися своїми думками з нею, відчуваєш, що тебе розуміють. Мабуть вона з тих не багатьох, яких запрошу у залу під назвою «Назавжди». Життя витріпувало мою душу як старенький килимок, який хтось давно забув, затоптав хатніми капцями, проте раптом згадав, що і він потребує свіжого повітря, подарував йому ковток свободи. Її очі завжди були поряд, відчували біль, радість, навіть тоді, коли між нами пролягали кілометри відстані. Жодної маски, фальші, страху нерозуміння… Щастя…
Незнайомець з холодними очима, виринув у житті спонтанно, так наче веселка після дощу. Його душа завжди була вкрита мороком недоказаних сліз, химерних фантазій за якими тихенько сиділа справжня душа. Здавалося, що вона забула своє власне відображення, підхоплена вихором вигаданого образу. Важко читати чужі душі, коли вони живуть у туманах, блукаючи з простягнутою рукою перед собою, боячись наштовхнутися на нерозуміння чи відмову. Усі ми граємо свої ролі, свідомо обираючи репліки, грим та освітлення. Якась частина душі виграє усіма барвами у сяйві софітів, інша- скніє, худне, перетворюється на анемічне створіння. Суцільні знаки запитання…..Людина з минулого….
Зелені очі теплоти, турботи і впевненості. Той, кого малюєш у мріях, складаєш невдалі вірші, бережеш і чекаєш. Такі люди з’являються як спалах зірки на нічному обрії, ніколи не вгадаєш, коли почуєш їх стукіт у двері душі. Поруч з ним сміливо закриваєш очі, крокуючи у майбутнє, ступаєш на колючі негаразди щодення, розчаровуєшся, проте не боїшся. Коли хочеться співати, втрачаючи більшу частину слів, забуваючи їх, смієшся з власних помилок, розкриваєш крила за плечима, очікуючи кожного нового ранку. Кохання…. Майбутнє…..
Пусті вулиці серця запрошують на гостини інших персонажів прожитих років. Багато з них мчить до вокзальних віконечок, аби встигнути придбати квиток на потяг «Майбутнє», дехто вагаючись сидить на холодних лавках, роздумуючи над подальшим життям. Важко встигнути привітатися з кожним із них, поцікавитися новинами, вислухати. Шкода. Життя іноді надто квапиться розказати нам свої плани, забуваючи про почуття. Проте тільки від нас залежить, чи ми згадаємо забуті слова, аромати та які двері відчинимо для кожного перехожого.
Очевидно, що втрачаючи когось, не завжди варто сумувати, адже іноді ми стаємо сильніші завдяки цьому, розуміючи суть багатьох речей та слів. Кожен сам обирає, у які двері бажає завітати….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498938
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 30.06.2014
І був Майдан колишнім на заваді,
І нинішнім він непотрібним став -
Вони ж при ділі, радше - при посаді,
У них преповно важливіших справ. -
І їм, мовляв, тепер не до Майдану!
Віче. 22.06.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506667
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 29.06.2014
Только ты не умирай!
Только ты дольше живи!
Пусть не для нас создан рай...
Просто себя береги.
Только ты не умирай!
Я буду знать, что ты есть...
Пусть нет дороги мне в Рай,
Но ведь и ты тоже здесь.
Слышишь - ты не умирай!
Слышишь - ты только живи!
Мы не смогли найти Рай...
Но мы друг друга нашли.
Только ты не умирай!
Только ты будь где-то здесь...
Мы не найдем этот Рай...
Просто ты знай - что я есть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408655
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 29.06.2014
Дід прочитав об’яву творчу,
що жінка легко зніме порчу.
«Прилинь, спаси! Я майже в комі.
Я маю гроші й нерухомість».
Зраділа пташечка залітна,
що в діда дача є елітна.
А потім втямила задачу,
що нерухомість – це й не дача.
Вона ж цю порчу не лікую,
з молодиками ще кукує.
Зате прекрасно діду Льоші
зняла найліпшу порчу – гроші.
Зозулька кинула гніздечко.
Зосталась в діда лиш уздечка.
Грошей немає, а натомість
лишилась тільки нерухомість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507085
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 29.06.2014
Ексцеси на ранок забуті і всоте відбуті,
власне тобою, не ховайся вже ти в небуття!
Не завжди спокійно, де бурі затихлі й нечутні,
і завше так тепло, де поруч є твоя рука.
Всі обриси твої розвінчують нам порожнечу
і вірою тихо будують нову вертикаль,
скільки б не було зашито вже наших "до речі",
і скільки б не падав залитий словами скрижаль.
Я нову епоху змалюю з прожитих романів,
завербую наш час: він надто звабливий герой.
Ми збудимо вирій, як збудили сотні вулканів
залиш мене в себе, я житиму з твоїх долонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503874
дата надходження 08.06.2014
дата закладки 29.06.2014
Він букви з дітками вивчає,
Їх чітко і виразно вимовляє.
Вчить читати і писати,
Ручки правильно тримати.
Фарбами та олівцями
Світ,природу малювати.
Вчить трудитись і дружити,
Україну вчить любити.
Всі його звичайно ж ,знають
І...ВЧИТЕЛЕМ величають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461791
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 29.06.2014
Покриті росами лежать покосами,
Зелені трави, що цвіли колись,
Тумани хмарами, мов трави ранами,
Летять до сонечка, летять увись…
Понад болотами в комарнім вирію,
Кумкують в злагоді боліт хори,
При зірці ранішній кохання вимрію,
У тихім затишку, де явори…
Чайка ізранечку в туманнім пір’ячку,
Летить до озера де хвиля б’є,
Проміння світиться, як роси-зірочки,
А серце радістю співа своє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507552
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Єдналися радість зі смутком...
У спогадах рідна домівка...
Ось тато сидить чуть зігнутий...
Виблискує сонцем долівка...
Бере тато тонке поліно
І кидає в жар, що у пли́ті...
Я в нього сиджу на колінах,
Ловлю у вогні спалах-миті...
Плелись в нім казки кольрові...
Багато всього́ тато знав...
Був чай запашний ще...Чудовий...
Я в лісі...П'янить мене запах багна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507593
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 27.06.2014
«Чуєте: дощ,
Де як у гай тільки
Через вулиці
Веселі зайчики…»
(Майк Йогансен)
Якби хто знав,
Як я люблю в суботу
Перетинати вулиці
Оці – з бруківкою,
Коли дощ – піснею,
А я з парасолькою
До землі паралельною,
До Космосу перпендикулярною.
Люблю блукати з томиком Евкліда,
Лишивши вдома свого кота Томика
Порожніми вулицями
(Бо дощ і всі сховалися)
Подумки чергову теорему розв’язуючи
(Бо я в Ірландії).*
Парасолька стає барабаном
Чи то литаврами
На яких дощ грає мелодію Всесвіту
(Бо він теж музИка,
Бо тут на острові всі скрипалі,
Навіть дощиська і віхоли).
А я такий чорно-білий**
У плащі-сутані з бородою білою
Йду вже століття
З вулиці «сьогодні» на вулицю «завтра»,
А люди помирають і народжуються,
Хворіють і видужують,
Плачуть і сміються,
А за склом вікон жінки,
Що колись були молодими і красивими,
Чоловіки, що колись вміли мріяти,
А я все йду і на це місто
Дивлюся. Навіщо?
Може для того щоб
Сказати людям:
«Вбийте війну у своїй душі!
Просто живіть!»
Примітки:
* - в Ірландії кожне життя людське – теорема. Її треба ще довести…
** - і не тільки зовні. Принаймні тоді.
Авторський переклад з ірландської (гельської).
Ще примітка: ах, люблю я старі пожовклі фотографії ХІХ століття, не тільки дощ…
Белфаст, 1973
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507714
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2014
Нарешті закінчилась спека
І літо з мушвою пройшло,
А осінь, ще вчора далека,
Сьогодні вже диха в чоло,
І піт вже не ллється у очі,
Комар не куса до крові
І темної душної ночі
Цвіркун не дзюркоче тобі.
Чудова пора наступає,
Повітря прозоре й п’янке,
Тихесенько листя кружляє
Пожовкле, пожухле й легке.
Нехай би ця осінь тривала
Аж поки не прийде весна,
Зима ж хай би зовсім пропала,
Бо нам не потрібна вона.
Ми хочемо осінню дихать,
Думками літати як птах,
Збороти всі болі та лиха,
Щоб щастя світилось в очах.
Нам треба багато зробити,
Тож зимонька хай зачека,
Нам треба кохати й любити,
Тож осінь нехай не втіка.
01.10.01.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477956
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 01.06.2014
кожне слово як ніж
спрямоване в серце
не сховатися в жодній із ніш
не зачинити болісні дверці
зустрічей і розлук
страждань, смертей і кохань.
18.03. 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486574
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 01.06.2014
Рої думок здіймаються зухвало
Щоб всі світи буремно обійнять
Допоки сонце з неба не заграло
Осмислить згадане та й записать.
Де совість щулиться, сумління ниє,
І пам'ять, мов сокирою, висить,
Душа на місяць прямо вовком виє
Щоб допоміг всі мізки засвітить.
У Час Бика з’являється наснага,
І все, що знав, переживав, кохав
Бере перо, з завзятістю, відвага
Щоб у папір любов і гнів уклав.
Тут факти, міфи, видумки, чутки
Лягають тихо в заримовані рядки.
11.05. 2014р. Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498703
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 01.06.2014
[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/504f/Ov03fiiZvas.jpg[/img]
Я напевно помру від міської нудьги,
Від бетонного ґрунту повсюди.
Душу крають мені чорно-білі сніги,
А повітря міське стисло груди.
Проміняв я дерева на сірий пейзаж
Із балкону семиповерхівки,
Кожен ранок вдивляюсь - картина все таж,
А звикати не хочу, ніскільки.
Не літають у місті на жаль журавлі,
Лиш надмірно набиті маршрутки.
Ностальгійно малюю на мокрому склі
Із дитинства свого візерунки:
Ніби сняться мені серцю милі луги,
Старі липи в нічному покрові,
Білі-білі сади майоріли, цвіли -
Я там вперше зізнався в любові.
Ну а місто моє невблаганно пливе
У безодню людського провалля.
Тільки хто вбереже зубожілих людей,
Якщо більшість набита мовчанням?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501133
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 01.06.2014
Солодким нектаром розквітла акації злива,
У полисках сонця джміліє її ніжноцвіт.
Обійнята небом,стоїть загадково-мрійлива,
Медовою гущею радо шумить живопліт...
З небесної глиби спадає накидка парчева,
І місяця промінь розгладжує китиць кришталь.
У білій,духмяній сукенці,немов наречена,
Акації повінь пряде зоресяйну вуаль.....
10.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499868
дата надходження 18.05.2014
дата закладки 01.06.2014
Бездомные псы на асфальте… До дрожи
Промерзли… Хоть солнца лучей видят краски.
Им хочется нежности, хочется ласки…
Им хочется счастья – мне хочется тоже!
Они хотят нежных и ласковых слов.
Они ведь как люди и тоже страдают,
И больше людей эти пси порой знают
Про верность, про честность и про любовь.
В глазах их тоска и печаль неземная,
Они плачют молча, ведь всем наплевать!
Но все же они засыпают мечтая,
О счастье мечтают, уставшие ждать…
Мечтают и знают, что будет все, верят!
Для счастья немого им хочется ведь.
А знаете – люди подобные зверям ,
Ведь каждый счастливим мечтал умереть!
И я так наивно мечтаю о чуде,
Подобный тем псам – засыпаю, мечтаю…
Я верю, что счастье нас всех ожидает,
Что каждый душевно согрет скоро будет!
21.05.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501735
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 01.06.2014
В руках весни буяло небо цвітом,
Сміялась ясноока голубінь…
Та враз зірвалась темрява над світом,
Лягла біди гірка, болюча тінь.
Зчорнілі хмари вилися круками,
Стогнала вись над Прип’яттю в імлі.
Безжальна смерть пекельними руками
Стелила килим з горя по землі…
Квітнева ніч минулого століття
Ще й досі в душах вицвіло гірчить.
У кожнім звуці здавнене жахіття
Вертає нас у ту вогненну мить.
Чорнобиль був… Чорнобиль завжди з нами,
Серця тривожить дзвоном полину,
Вклонімось тим, хто власними життями
Нам дарував ще не одну весну…
26.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495362
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 01.06.2014
Заховала мрії глибше до ранця, зверху прикрила одягом і ще обірваним шматком неба. Обірвала його вчора, коли стало душно і необхідно було вдихнути хоч щось - хоч небо. Вечір сидів в кутку і допивав свою каву - в ту каву вона вже домішувала своє безсоння і своє бажання втечі, але вечір пив так, наче то був найчистіший напій у світі. Свічі відбивались в дзеркалі. Свічі нагадували гарячі квіти. Квіти були й на стелі, і навіть на шибках. І на скронях її обличчя. Тільки на скронях квіти розсипались в світлі плями з відтінками рожевого, багряного і блакитного. Так, неначе синці налились кольоровою кров ́ю...
Заховавши мрії, одягла ранець на плечі. Та знову він занадто важкий... І тягне плечі донизу, до землі, до тепло-зеленої трави-підлоги... А вгорі крила. Десь там, де ніколи не досягають нелітаючі люди. Крила живуть своїм життям і не допомагають особам з важкими ранцями, наповненими власними мріями.
Вмостившись у кутку, на тому самому місці, де ще недавно сидів вечір, вона гріється об порожню чашку з-під кави. Запах білого змішався з запахом наболілої ейфорії, а втомлені від ударів правди очі блукають десь за скляними бар ́єрами, шукаючи то свободи, то обіймів... Замовкли скрипки, заплакали стрілки годинників, загасли свічі. Лише квіти не
в ́януть. Ті, що на скронях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336038
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 18.05.2014
Базар в разгаре действия стоял,
Вокруг все продавали много свежей плоти,
«-Возьмете душу?
-Двадцать пять?
-Продам!
-Беру!
-И здесь вкуснее не найдете!»
И каждый, кто лишь мимо проходя,
Хватал кусок желаемой награды,
А та торговка, что так души продала,
В себе-то не смогла сберечь души остаток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461057
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 18.05.2014
плакав дощ від променів неба
розкидав рукави по підлозі
ми ішли удвох - потреба
бути з кимось із чимось вроздріб
я любила лиш раз по правді
і ще досі не можу забути
плаче дощ кидаючи пазли
їх не скласти, тебе - не вернути
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322066
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 17.05.2014
Дощило. Зима запінювалась, хоча грудень чітко крокував вперед. Уляна поспішала. Вона не зима, а невільна в своєму часі „працююча одиниця”, як часто жартома називав їх начальник. Отож, збиралася хутко. Та завжди, як кажуть, п’ять хвилин не вистачає. Винирнула з під’їзду, як куля. Та все ж зирнула на будинок навпроти. Так і є. На лавочці знову сидів. Василь., який побачивши її, схопився і поспішив назустріч. Притишила ходу на мить, та все ж рвонулася знову. Поспішає ж вона, дуже поспішає. А Василь вже вітався на ходу, приказуючи.
– Запізнюєшся , Улянко. А я все ж чекаю. Ще зранку чекаю, побачити тебе, - посміхнувся скупо.
- Ти б сказав, що чекаєш, я б швидше вийшла, - і собі
пожартувала жінка.
- Та що казати. Я ж все життя тебе чекаю. Люблю і
чекаю. А де чекати? Головне, що тебе побачив. - Отак вдвох підтюпцем тупотіли літні люди, несучи свою любов.
Уляна вскочила у маршрутку, дивлячись на схилену
сиву голову Василя. Отак зараз знову буде чекати на лавочці, поки вона йтиме з роботи. Віднедавна, так щоденно чекає.
Якось, вийшовши з дому, Уляна лице в лице
зустрілася з Василем. А не бачилися давно.
- Ти тут живеш? – здивувався. А я ж до дочки йду.
Живе он у тім будинку, що навпроти.
- Так, Василю, а я тут живу, і давно вже.
- А я ж, Улянко, по цій вулиці ходжу і не знаю, що
вона твоя. Тепер завжди тебе ждатиму, ось тут на лавочці.
- Чого ж мене чекати, в мене своє життя.
- Знаю, але ждатиму. Я не буду заважати, лиш
проведу дорогою.
Звичайно, тоді не повірила Уляна, розсміялася над
такою пропозицією. Але Василь чекав. Як йому це вдавалося, не розповідав. Та вранці мусив її бачити. І Уляна звикла. Привітається, перекинеться словом, пройдуть кілька хвилин поряд, і прощаються.
Сьогодні якось особливо їй шкода Василя. Та й себе,
мабуть. Згадала , як освідчувався колись їй Василь. А вона на сміх перевела . Не хотілося слухати набагато старшого хлопця. Мріяла навчатися, виїхати в місто. Ой скільки ж, то було думок про життя. Здавалося, не вмістяться всі задуми, не вистачить шляху життєвого, щоб втілити свої мрії. Яке тут освідчення. Відхилила, не думаючи. Попереду стільки нового, красивого, цікавого. А Василь заміж кличе.
Люблю, каже, відтоді, коли ще маленькою з матір’ю за руку приходила в господу. А мати часто водила доню в гості, адже вона хресною була для хлопця. Уляна не слухала, перебивала. І все про майбутнє своє розказувала. Замовк Василь.
- Все рівно буду тебе чекати, - тільки й промовив наостанку.
Так і пішли життям кожен своєю дорогою.
Уляна таки вивчилася, мала хорошу роботу, жила у місті. Вийшла заміж, народила двійко дітей. Виховувала, працювала. От тільки подружнє життя не зовсім вдало склалося. І не всі мрії її збулися. А роки котилося уже з полудня. Василь теж із часом одружився, в сім’ї його прибавилося аж п’ятеро діточок. Клопотався, піднімав кожного. Розлетілися по світу, вимощуючи свою життєву дорогу, діти. Та коли доля дарувала Уляні і Василю зустріч, він завжди стверджував, що чекає її.
- Ох, Василю, - сміялася жінка. - Яке чекаю,
коли життя вже на полустанок дочахкує.
Він зазирав їй у вічі і , по – дитячому, клявся, що чекатиме завжди. Важка стежина життя залишила його самотнім. Радів дітьми, внуками. А відтоді, коли зустрів біля дому дочки Уляну, вже не покидав її. Не набридав, не освідчувався. Лиш казав, що чекає її. І знову у відповідь жінка розсміялася, засипаючи жартами його слова. Лише десь у закапелку її душі щеміла думка про втрачені роки щастя. Та не вернути їх уже. Притаїлася мовчанкою її нерозпізнана любов. Признаватися Уляні було соромно. Прогнала вона її колись необережно, а покликати не наважувалася.
Отак і сиділа їхня любов, справжня й вічна на лавочці. Проводжала їх теплим словом, ніжною усмішкою, терплячим чеканням на зустріч...і жила у серці обох.. Жила любов. На лавочці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291429
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 17.05.2014
Дивилась правда в очі й возносилась
І перелоги душ добром зросила.
Дивилась правда в очі на світанні,
Бо сила українська у єднанні.
З тобою, брате, - кровний українцю,
Святі слова, як синє небо чисте.
З тобою, сестро, оберегом стану,
За Україну - молоду державу.
Дивилась правда в очі - нас мільйони,
Це Київ і Луганськ, Одеса, Львів та Броди.
Дивилась правда в очі - сила волі,
Ми возведем Єдиний Храм Любові!
Дивилась правда в очі з "Заповіту",
З тобою, нене, ми, - а не по світу.
Дивилась правда в очі й воскресала
Над злотобанним Києвом Держава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337941
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2014
Ідуть дощі...
Настала осінь.
Салютів пелена.
А на душі-
тужливо зовсім.
Спасіння уві снах.
Та ні,не зовсім
в ній тужливо-
хоч трішки суму є.
Хоча-це зовсім
неважливо,бо
осінь настає...
Для когось зараз
дійсно осінь,
для іншого-весна.
А може ще в чиємусь
серці,на дні-
захована зима!
У кожного свої
турботи,щоденна
метушня.
Хтось поспішає
на роботу,а в
іншого-її нема.
Я впевнена,що
ще є літо у когось
на душі.
І що теплом
душі цієї-можна
зігріти цілий світ!
Кожна людина-
пора року,яка лиш?
Знає Бог.
Чому б нам
не спитати в нього?
Зробити перший крок?!
І враз,проб'ється
світло в серці,
в тужливу цю пору!
І запанує Бог у серці!
І неважливо-
в осінь чи в весну!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334792
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 17.05.2014
Я ніколи не вела власних щоденників… завжди вважаючи, що людям розказати краще, але розказувати їм можна не все. Навіть найкращі друзі можуть зрадити, кинути, знищити тебе морально… Ми можемо опустити руки, впасти в депресію, ненавидіти весь світ, розчаруватися у людях, винити в усьому себе… життя підносить нам сюрпризи до яких ми часто не готові. Мрії розбиваються об скелі життя, а ми не можемо склеїти, а можливо не хочемо… щоденна рутина не вбиває з середини… ми самі творці свого щастя. Як часто ми боїмося сказати «люблю», бо боїмося не почути це у відповідь… А життя іде, іде повз нас. Я не боюсь зізнатись, що плачу під час перегляду фільмів у яких є сенс і щирі, непідкупні почуття.. можливо комусь варто переглянути «Хатіко», «Останню пісню» і поплакати. Просто тому, що потрібно жити, жити далі, пробачати і вміти чекати… Якщо тобі погано - не значить, що погано повинно бути усім. Умій вирішувати свої проблеми.. у вас є друзі? Якщо нема, можливо, щось не так у вас, а може ви не хочете відкривати комусь своє серце..
Люди не помирають поки на цьому світі їх пам*ятають…
Усі ми вміємо літати… Так як би смішно це не звучало. Ми літаємо у снах, мріях і коли кохаємо. Кохання – велика сила. одна літературна героїня казала, що кохання це хвороба від якої в майбутньому винайдуть ліки… ні не винайдуть. Воно вічне як саме життя. Усе в цьому світі від любові.
Несподівано закінчується осінь. Втрачається її запах. Опале листя сумно снується під ногами перехожих. Природа готується до сну, зимового сну. Сонце уже не так часто заглядає у моє вікно, а стомлену ранкову землю покриває сивий туман. Восени завжди приходить ностальгія за літом, минулим, за тим, що не сталося і ти ми хто пішов на завжди…
Є у осені цієї щось від вічності.
Може, відчай чи чиясь печаль…
Але ця осінь була незвичайною Ти був практично відсутній в ній… І це не може не розчаровувати. Та були моменти коли серце билось в ритмі щастя. Я з усіх сил старалась бути оптимісткою, і знаєш, у мене вийшло! Зараз я радію тому, що у моєму житті була така людина як Ти. І хоч я для тебе ніхто чи просто знайома … знай, Ти, змінив мене назавжди … Я кохатиму тебе… кохатиму вічно…
Але сьогодні за вікном весна і я знову вірю у світло.. бо сонце ще пробивається крізь хмари і землю зовсім скоро покриють ніжні пелюстки… не любите весну? Не біда. з 4 пір року обирайте будь яку.. Я ж бажаю вам щастя. Не все так погано як ми бачимо… а життя ніколи не було легким. Просто частіше ми самі ускладнюємо його..
А крила можуть обламати… не дозвольте робити цього.. зроби добро і воно повернеться сторицею. Вір! Людина не може бути самотньою.. нещодавно знайшла такі слова. Нажаль не знаю автора.
"Коли цілодобово мовчить телефон - це не самотність.
Це - погані друзі.
Коли ти чуєш, як цокає годинник - це не самотність.
Це - багато вільного часу.
Коли нема кого чекати - це не самотність.
Це - песимізм.
Коли крадеш шматочки чужого життя, щоб наповнити свою - це не самотність.
Це - невпевненість у собі.
Коли тобі не з ким поговорити, і ти починаєш розмовляти з собою - це не самотність.
Це - хвороба.
Коли ти плачеш цілими днями у порожній квартирі - це не самотність.
Це - депресія.
Коли ти думаєш, що ніхто тебе не розуміє - це не самотність.
Це - егоїзм.
Коли хочеться кричати від безвиході - це не самотність.
Це - біль.
Коли ти нікому не потрібен - це не самотність.
Це - самообман.
Самотність - це те, що ми самі придумуємо, коли нам ніхто не говорить три простих слова ...
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!!"
Умійте прощати… це велике досягнення, людська якість, уміння називайте як хочете.. просто багато з нас не вміють цього робити, а Шіллер писав, що найвища перемога – прощення. Якщо не можете навчіться. Життя таке коротке щоб наповнювати серце образами і розчаруваннями.. не зраджуйте!!! Ніколи в житті…
Відстоюйте свою позицію завжди… Я ВІРЮ У ВАС!
"Гори! – життя єдина мить, Для смерті ж – вічність ціла.”
О.Олесь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328805
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 17.05.2014
Не виправдовуйся,не треба,
Розлука має свій резон!
Зриває вітер зорі з неба
І в мій жбурляє капюшон.
Перед очима монотонно
Пливуть рядки з газетних шпальт.
І ліхтарі стікають сонно
Лимонним соком на асфальт.
В кутку двірник цигарку смалить,
Мітлою дряпає поріг.
Закину в небо сірий шалик,
Спіймаю місяць я за ріг.
А потім будемо в кав'ярні
Сплітати фрази у вірші.
Які ж у тебе очі гарні-
Аж досягають до душі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264132
дата надходження 09.06.2011
дата закладки 17.05.2014
Когда начинается ночь
и уходит день,
тьма убегает прочь,
а Свет поднимает тень.
В мире серых теней
всё подвластно мне.
Всё хорошо, поверь,
если ты на моей стороне…
В мире теней нет звёзд,
ты к ним не улетишь.
Закон у Иных очень прост:
от Сумрака не убежишь.
Коль ты силен – иди,
но только вниз, а не ввысь.
А может, это лишь сон
и кто-то крикнет: «Проснись!»?
Такого подарка не жди:
перед тобой тьма и свет.
Оба зовут: «Приходи!
Другого выбора нет!»
Что лучше: день или ночь?
А я закричу в ответ:
- Миру надо помочь!
Я выбираю Свет!
19.05.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364602
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.05.2014
Смотрю я долго на доску
Пытаюсь я понять
Могу ли я хочу ли я
И что мне написать
Я в принципе могу
И в принципе хочу
Хоть что-то написать
Но где же мысли бл…
Куда вы подевались
Пропали без следа
О как я вас хочу
Придите хоть одна
Ну а пока вас нет…
Смотрю я долго на доску
Пытаюсь я понять
Могу ли я хочу ли я
И что мне написать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135309
дата надходження 27.06.2009
дата закладки 17.05.2014
Забула спитати, як жити,
Тебе і усіх тих бувалих,
А щастя не можна купити,
Від щастя лиш можна втекти...
Тікати на зламені долі,
Коханню і думам в покір,
Забути тебе,щоб ніколи
Не вірити в щастя безмір.
Забути...Щоб не відчувати
І, скинувши крила,піти,
У безмірі спогадом стати-
У безмірі спогад лиш мить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366642
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 17.05.2014
Я відчуваю холод у собі,
Неначе все що було вмить не стало,
Немов померкло сонце й сірі дні
пройшли крізь мене,
Й сутінки повстали.
Немов життя збагнуло все за мить:
Невизнання, приниження і зраду,
Зреклось мене...вже серце не бринить,
Зневага відчувається позаду.
Я відчуваю холод у собі,
Немов все те, що душу огортало,
Скотилось у безодню чар німих,
І там в свавіллі заблукало...
Немов немає вже мене,
Лиш образ в сутінках мовчання,
Принижений, облудний і сліпий,
Роздавлений розрізаний ножами...
Я відчуваю холод у собі,
Мабуть тому, що я вже тут лиш тілом,
Душею ж я давно втекла звідтіль,
Я в сні, в надії – я щаслива...
Мабуть тому, що в мене новий день,
Не ваш! Не сірий, не брехливий,
Пронизаний теплом душевних барв,
Він мій! Веселий, світлий, щирий.
Я відчуваю щастя у собі,
Мабуть тому, що я знайшла свій спокій,
Знайшла веселку в сірі дні,
І мить незламної турботи.
Мабуть тому, що я знайшла себе,
В краплинах ранішньої тиші,
У подиху вітрів і шепоту зірок,
Знайшла себе в житті...
знайшла і не залишу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349564
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 17.05.2014
Так я жил! И, признаюсь,
я точно не мог
жить, пока не появится
правильный слог.
И не только чтоб рифмой,
он звонко звенел.
А чтоб там за стеною
сосед обалдел!
Чтобы в миг разлетелись
по свету слова,
словно птицы,
но только хотелось сперва,
чтобы сладко от песни
плыла голова,
губы сами прошепчут
всё то, что не смог
разыскать поэтический
царственный слог.
Только вдруг оборвался
тот ритм, что я пел.
И навеки остался
где-то в прошлом. Сгорел.
Помолитесь со мною.
Сереет рассвет.
Это тоже начало
успехов и бед.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496758
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 09.05.2014
Щасливий той, хто має щастя,
Яке попереду біжить;
Щасливий той, хто мав би впасти –
Воліє встояти та жить;
Щасливий той, хто не здається -
Долає підступи життя;
Щасливий той, кому минеться –
Й за гріх воздасться за життя!
Щасливим будь на цьому світі;
Душею чистою живи;
Не бійся підступів жахіття;
Смиріння в ГОСПОДА проси…
Торуй шляхи, крокуй під гору, -
Хай вітер свіжий в спину б’є…
Але, як станеться до бою –
Рука хай вража не уб’є.
Нехай здригнеться в ту хвилину,
Коли підніметься вона;
Най дух землі трима героїв,
Та дух героїв підійма!
(10 грудня 2013 року). Л.Б.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465425
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 09.05.2014
Не вір у те,що все незмінним є
І що записано у книзі “ Вічного Життя” –є істина
Не вір, перед тобою вибір постає
Завжди
Мов три одвічнії дороги
Одну із них ти обираєш сам
По своїй добрій волі
Подумай,зваж,емоції відкинь
За них відповідати будеш,
А не за помилки свої
Їх виправити можна
Через любов
Забувши про гординю
Не думай ні про вдячність ні про те,
Що всі будуть пишатися тобою
Твори добро
І будь творцем своєї долі
Адже все змінюється,все тече
В круговороті
Земного тлінного життя
Великий задум нашого Творця
З прадавніх ще часів Адама й Єви
І все таки одне незмінним є
Твоє народження і твій відхід
В світи нікому не відомі
Але поки живеш на цій Землі
Перед тобою завжди постає
Твій вибір……
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366105
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 09.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2014
З багажем туди, не пропускають.
Тільки з тим, що накопилось у душі.
То ж даремно всі скарби збирають,
доведеться їх зоставить, на Землі.
Хто й коли, там добре знають,
знають, що зробив ти при житті.
Будьте певні, з кожного спитають,
як за справи, так і помисли лихі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351710
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 06.05.2014
Тихий дощ спадав з очей неба, залишаючи свій слід на асфальті та обличчях людей. Усі кудись поспішали, хтось намагався оминути озерця-калюжі, інші- закутуючись у шарф крокували до кав’ярні. Серед сірої вуличної депресії вони видавалися теплими вогниками, які ніжно огортали своїми невидимими руками.
Аромат кави ….Привид суму і легка ейфорія закоханості пролинала поміж відвідувачами. У куточку у полоні м’якого світла, дивлячись в очі один одному, сиділи дві душі, два янгола. Їх руки були переплетені як шиї закоханих лебедів, уста тихенько щось шепотіли. Але слова-шепіт розчинялися в ароматах кави та звуках покинутого рояля, який чекав свого виходу біля вікна. Шепіт…. Слова…Мелодії…Думки…Все кружляло у вихорі романтики та загадковості. Відвідувачі-декорації змінювалися поступово, надаючи своє місце новим героям, думкам та настроям. Відтінки вечірнього неба тихенько проникали в очі та душі гостей, серце покинутого рояля. Лише дві душі тихенько сиділи насолоджуючись своїм щастям. Воно належало тільки їм і ніхто не міг забрати, позичити чи заборонити його. Воно було непідвладне законам буденності, часу, заздрощам, людському егоїзму.
Його очі були темні, глибині, загадкові, сповненні життєвої наснаги та невловимої енергії. А вона була володаркою сіро-зелених сонячних зайчиків, які грайливо сміялися своїми райдужними промінчиками на її обличчі. Тільки очі могли зрозуміти ті слова-шепотіння, які зривалися з уст двох душ. Це була та молитва, яка оберігала їх кохання. Душа у душі, очі в очах, кохання у коханні, щастя один в одному – ось ті таємні цеглинки , які складали сенс їхнього життя я, які ніхто зі сторонніх не міг побачити. Їм не потрібно високопарних , витончених та найгучніших слів усього світу, аби сказати головне, відчути ту невидиму ниточку, яка зв’язала їх серця назавжди. Досить подивитися в очі, відчути їх тепло і вкотре усвідомити, що вони належать тільки тобі і ніколи не відкриють своєї краси іншому.
Мелодія старого рояля ніжним невидимим шлейфом супроводжувала кожен крок двох душ на їхньому шляху до вуличної реальності. Їх неквапливі кроки безшумно потопали у морі жовтого вересневого листя. У своїх руках душі тримали своє кохання, яке палало від тепла їх очей та сердець. Їх мовчання сповнювалося всіма словами кохання, які тільки могли бути створенні людськими думками. Але осінь почула лише:”Люблю…Назавжди”….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223183
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 06.05.2014
У тиху ніч невидиму , туманну,
Я пташкою до тебе полечу,
Крилом торкнуся губ твоїх жаданих,
Лишу любов безсмертя на плечу.
Тобі присниться все, що вже минуло,
Мене побачиш в зеркалі років,
Почуєш пісню мов зорю прибулу,
Обіймеш сон- кохання юних днів.
І скажеш тихо, ти моя кохана,
Я розіллюсь краплинами дощу,
Таким, що землю зрошує духмяно,
В цю мить- усе забуду, все прощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359374
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 06.05.2014
Тебе мільйон разів кидали на коліна,
Знайшовши сили, Ти вставала знов, і знов.
Й ридаючи, випроваджала воювати Свого Сина –
За НАШУ честь, за мир, свободу і любов.
Скажи, чому Ти плачеш, моя Ненько?
Чому вмиваєшся кривавими слізьми?!
« – Бо на Майдані б’є Моїх Синів оте, що зветься "беркут",
А те, що зветься "владою" – краде, й пакує все у крадені ж сумки!»
Коли Тебе гнобили – Ти не піддавалась!
Топтали – піднімалась, незважаючи на кров.
А там Сини Твої боролись на Майдані,
За НАШУ честь, за мир, свободу і любов.
Не плач, моя матусю, Ми ПОБОРЕМ!
Згадай Шевченківські пророчії слова!
І хай історії сторінки ми повторим,
Ми станем вільними як у Дніпрі вода!
Тебе мільйон разів кидали на коліна,
Та Ти не вмерла, Ти завжди ЖИВА!
(Бо в серці кожного із Нас жила й живе НАДІЯ),
Ти гордо звешся – ВІЛЬНА Україна!
ЄДИНА, НАША, Гетьманська Земля!
(22/02/14 - 3:15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481026
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 05.05.2014
Продолжение песни :http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218481
Музыка и исполнение Яна Подорожного .
Кактус вдруг расцвёл на подоконнике -
Нежный, восхитительный цветок.
И разлился фимиам по комнате,
Радости прибавилось чуток.
Огорчает только куст шиповника:
Пепел лишь остался от костра...
И зачем теперь искать виновника,
Больше нет ни завтра, ни вчера.
Ветер! Что ж грустишь над пепелищем?
Ищешь всё же признаки тепла?
Больше никогда его не сыщешь:
Всё былое сожжено дотла.
Падает снежок по тихим улочкам,
То позёмкой ветер зашуршит...
От костра дымок унёсся облачком...
Боль цветущий кактус заглушит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243984
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 05.05.2014
Звір по краю повзе,
Пожирає мою Україну.
Тіло, душу ятрить, розливає отруту гірку.
Слід кровавий несе,
Позад себе лишає руїну.
Брата з братом сварить, вивергає озлоби іскр́у.
Запалімо любов,
Із мільйонів сердець запалімо,
Щоб вона рознесла злобу звіра, мов хмари вітри.
Наші думи з оков
Блудострастя й гордині звільнімо.
Припадім до русла
Правди й честі, щоб цвітом зрости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496756
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
На телефонний дзвінок
товариша незабутньої юності
Валентина Костюченка
Подорожнім моїм
Колись в роки далекі, юні
У зорях світ палахкотів,
Несли гривасті білі коні
Через сердець, поля хотінь...
Ті дні твого й мого злітання –
Душею трепетних сприймань;
І чистий сніг, як перший танок,
Ще біле поле, без примар...
Іскристий погляд без хмарини,
Безмежний край святих надій –
Ганнусі милі і Галини...
Життя початок був тоді...
Тримала крига, ще тоненька –
Основи вперто брали ми.
Ще моложаві Татко й Ненька
І радість – маків килими...
То ж незабутнє все й зосталось,
Бо з нами завше у душі –
Хоч сторінки, життя гортає:
Десятків більше, ніж по шість...
Та світ, як ми – спіраллю лине,
Зірковий мудрий шлях – життя.
Немає меду без полину...
Земна колиска,... з вороттям...
Тонке, чарівне поле Бога,
Творця фантазій неземних,
Про нас все знає, ще з порога.
Святая Віра – віщі сни...
Жде мудрості зіркове Лоно,
Бо світло сяє в серці в нас.
Усі життя – то ціле гроно:
То там, то тут,... щораз,... щораз...
То й ми в повторах нерозлучні,
Крізь Божі іспити – вперед!
Ще зміни прийдуть, і разючі
Мій друже, капітане Грей!
15.01.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496749
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
Кому нужны мои стихи:
Моя весна, мои дороги,
Мой трепет и мои пороги,
Сквозь стук копыт коней лихих…?
Кому нужны мои стихи:
Сто дум, оплаченных тоскою
И Солнце не даёт покоя,
Лишь облако мигнёт в тиши…?
Как убежать за край Вселенной,
Чтобы взглянуть мне, преклоненно
На тайны огненной венец,
Где искренность куют Сердец?
Как встретиться с Тобою, Боже?
Кто успокоить Сердце сможет,
Что рвётся из груди в полёт,
Почуяв дрожь Твоих поводь?
Кто струн, души моей нагих
Услышит пенье в шумном мире,
На сим невежественном пире –
Кому нужны мои стихи?
Моя весна, мои дороги,
Мой трепет и мои пороги,
Сквозь стук копыт коней лихих…?
16.07.2006г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496751
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2014
Час має владу над тілом,
та не має влади над душею.
Душа.... безсмертна споконвіку!
Живе....палає .....вічною зорею
Тілесно.... таємне.... любовне злиття
чаклує невидимо нове життя.
Що ж то за магія ? Життя подароване!
І все від нас , геть все приховано.
Живуть всі здогадками ...ілюзіями,
поети нібито говорять з музами,
хоча й тих муз насправді немає.
Хтось всім думки цікаві вселяє....
порочні помисли...... і святі
як і важливі , так і пусті.
Хочеться все пізнати і всюди,
які ж всі різні й цікаві люди.
Мов та бездонная криниця....
Життя — суцільна таємниця!
та відчуваю лише одне
КОЖНА ДУША ВІЧНО ЖИВЕ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485268
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Краплин холодних розмаїте зло
Осколками осипалось додолу,
Напружило до болю землю голу,
І з хрустом верховіття повело.
Під терпкий свист розбурханих вітрів
Весняний холод врізався у шибку,
Іще раз засвистів з шаленим шиком
І десь у поле далі полетів.
Десь грім гримів і блискало, й лило
Як літом, а не із весни початком.
Уже зими неначе й не було.
І ось на це хтось ставив знов печатку.
І раз-проз-раз. За маревом дощу
Злітало світло дивне і тривожне.
Те, що робив – сьогодні вже не можна.
Те, що тримав – сьогодні відпущу.
Прийшла весна до нас холодним сном.
Терпи цей час, бо маєш що робити?
Іще не раз ти будеш снігом битий,
Але тримайся, буде і тепло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486566
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Колись у дитинстві сміявся я з тих,
Хто миру у світі у всьому хотів.
Я думав, що мир - це бажання з простих,
Бажав всім здоров'я, а не голубів.
Тепер я задумався, праві були
Всі ті, хто боявся воєнних подій!
Були ясла повні - мовчали воли,
Тепер я молюсь і плекаю надій.
Молюсь за майбутнє моєї сім'ї,
Моєї країни, і друзів, і всіх...
Мені ненависні кремлівські зміЇ
Що переступили наш рідний поріг!
Якщо дуже треба - піду на війну,
Положу і душу, і тіло, й талант...
Поляжу у полі десь там, в полину...
Навіки ваш друг, ваш солдат, ваш інфант!
Інфант (I-ney), 18.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486428
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Ти десь там, а я ось тут блукаю.
Ти далеко, ти мене не бачиш...
Та повір - я якось відчуваю
коли ти смієшся, коли плачеш...
Я тебе не бачив і не знаю...
Різні ми, як зорі і тюльпани.
Та тебе я завжди відчуваю,
ти щоночі йдеш до мене снами...
Губи твої стиглі, мов комети,
У очах я бачу спів ланів...
Ти прекрасна! Не тікай з планети
І не йди, благаю, з моїх снів!
Бачу я думки твої прозорі.
Я знайду, я відшукаю тебе!
Бо у нас з тобою спільні зорі
І на двох у нас єдине небо!
Ще душа - також вона єдина!
І думки... Вірші оці і джаз...
В нас з тобою спільна Україна...
Все, що є довкола - все для нас!
Люди йдуть по вулицях, мов тіні...
Ну а я одне напевно знаю -
Ми зустрінемось днем літнім чи осіннім.
Ти прийди, ти знай, що я чекаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485027
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Там йде війна, там вибухи гармат,
Земля п'є кров багряну без упину.
Там гинуть тисячі наших солдат,
І мама тихо сльози ллє за сином...
Забрали її сина на війну,
Не попередивши, не запитавши.
Залишив маму вдома він одну.
Пішов вночі, нічого не сказавши.
Минали дні, спливали чорні ночі,
Не повертав Василь у рідний дім.
Лиш теплі зорі, виплакавши очі,
Навік лишились в серці молодім.
А за вікном все хиляться тумани,
Немов матусі біла сивина.
Печуть вогнем душі глибокі рани,
Забрала сина кривдниця-війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478867
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 20.03.2014
А знаешь,у нас идут дожди.
Но ты меня не жди.
Приносят мне приветы
Неистовые ветры.
И все раскаты грома
Мне говорят:"Ты дома.
Ты вольная,как ветер."
Ласкают взор рассветы
И яркие закаты.
Туман у ног ложится
И медленно стремится
К небесным далям лес.
У озера Надежды
Уже не быть,как прежде.
Сойду с тропы войны...
И никакой вины
Перед собой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427504
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 17.03.2014
Сьогодні сумно, небо дощить
героїв проводять у путь
в неодного на серці болить
їх сьогодні прощатись несуть...
Ніяка сума життя незаміне
ніякий вірш не заставить зубути
рука чорну стрічку надіне
щоб героїв всіх помянути!
Рахує Господь сльози мами
за кожну краплю неньки пролиту
та жде вбивців розплата з роками
кожного "ката" зможе нагородити.
22.02.2014 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481177
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 17.03.2014
Ти знай, що я молитимусь за тебе
На всіх шляхах прийдешньоï весни,
Чи посмішкою сяятиме небо,
А чи проллється дощиком рясним ...
Де б ти не був, відчуй, що я - з тобою,
Душа ...вона ж не знає перепон...
Я обійму тебе плакучою вербою,
З птахами заспіваю в унісон ...
Відчуй мій подих в прохолоді ранку,
Мої слова - у шепотінні трав ...
Я- виткана тумановим серпанком
Найвища нота місячних октав ...
Ти просто знай, що не самотній в світі,
Що в тебе є таємний оберіг ...
А я...для тебе буду просто жити,
Вплітать молитви до твоïх доріг ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485697
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Втомилася рука,
Сумно водячи втомленою ручкою
По посірілому від утоми паперу,
Виводячи знаки, що перетворяться на вірші,
Які мають стати ластівками
І полетіти у простір
Кольору помаранчі, над морем,
Чіпляючи крилами баранчиків хвиль.
Давно, коли попереду за дорогою не видно було прірви,
Твоє серце не давало мені змерзнути,
Але так холодно стало на Землі - скрізь і у всьому.
Запалила вогнище – розтопити лід,
Та вогонь підпалив посірілі сторінки,
І мої вірші зі спаленими крилами
Вже не змогли злетіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479925
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 17.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2014
Ну що ти, «матушка Росія»,
Цинічно брешеш всьому світу…
Загарбник ти, а не месія,
І прагнеш світ переділити.
Тобі все мало – ненаситній,
Знов хижо пельку розтулила.
Фашизм викохуєш новітній –
Таку «сестру» - терпіть несила.
Ти підняла на кого руку?
Кого ти хочеш залякати?
Та ми тебе, брехливу суку, -
Ішли у війнах визволяти.
Собою затуляли Кремль
І на фронтах кували славу,
Ми твої землі берегли…
Ти вдерлась в Ялту, Балаклаву….
Невже скінчилися ресурси
На підняття земель сибірських?
Немає наших політв”язнів –
Всіх мучеників українських?
Всі надра викачала наші,
А за свої здираєш плату –
Таку, що темно у очах –
Усе, воістину, як брату.
Ти на своїй землі дай лад,
Не сунь до нас поганий лапоть.
Здавай, «родимая», назад,
Бо будеш із ганьбою драпать!
Надія Таршин 09.03.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484649
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 16.03.2014
Поспіх шукаю рукава,
Душа ж - спочинку.
Мабуть – таки, іще жива…
Коли в затінку
Схилила думи над столом
Щойно прийдешні,
А ті, колишні, за вікном,
Клубком у клешні.
Що ж так стривожило єство,
Що надломилось?
Так, наче випила «по сто»
Й брудом умилась…
Я не співаю дифірамб
Такому світу.
Подих стискає лишком «дамб»,
А того ж віку…
А мрія, віра, воля…де?
Без них несила!
Кажуть, що доля так веде…
І я безкрила?!
Як світ, направду, знахабнів…
Я ж залишаю
Руки для крил, без рукавів…
І…ввись... злітаю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471306
дата надходження 09.01.2014
дата закладки 16.03.2014
О, Києве... Мій милий, рідний Києве,
З роси й води твоя свята земля.
Не спалено, не знищено батиями
Ні Гітлером, ні хамством москаля.
А ти стоїш увесь святий і пишний,
В каштанах потопаєш край Дніпра.
Лиш теплий вітер легко заколише,
Навіє згадку про героїв імена.
Тож ми від них навчились Край любити,
Ще дужче згуртуватись пліч-о-пліч.
А хто в житті не встиг мету здійснити,
Тому зірками падає у ніч.
На тихе плесо серед хвиль сріблястих,
Відлунням покотилися громи.
Немов молитви за людей полеглих
За те, щоб ми свобідними були.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481158
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 16.03.2014
Ніжний ранок зійшов на зарошені квіти.
Ти із ліжка встаєш, та не дивишся вниз.
Підійдеш до вікна, й на асфальті помітиш
Чиїсь надпис за ніч: «Я сумую, вернись!»
І все щастя землі за єдину хвилину
Добрим гостем душі всю тебе обів’є.
Ти опустишся в двір, і допишеш новину:
«Я не знаю тебе! Напиши хто ти є!»
Тріпотіння чекання уріжеться болем,
Тільки швидко біжать літні сонячні дні.
Вже наступного ранку відмова готова…
«Хто це тут відписав? Це послання мені!»
І хоч скільки ще ранків буде в цьому домі,
Більш ніхто не напише на холодній землі…
15.03.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485871
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Шелестіла б вустами на вушко дива...щоби пам'ять спочила від наглих конвульсій...
Щоби спогад сховався у нірці крота...й призвичаївсь до завчених функцій...
Я б тебе огорнула...шерстяно...чимдуж...щоб ребро розігнулось від тиску емоцій...
Я б зігріла ще завтрашнім- вчорашній штрих...я б вдалася до імпровізацій...
Я б тебе не віддала...заклято...навскіс...щоби очі вдяглися в усмішки із цвіту...
Ворогів би зцілила узваром із квітів...Здивувався б чарівності в нім...
Я б в тобі зазвучала...романсом...навзрид...щоби серце звільнилось від пильності звуків...
Я би констатувала,що ти чарівник...ти ж веслом відбивав ритм на суші...
Я б тебе упіймала,Блукаючий нерв!Я б тебе упіймала на piano чи forte...
Я за двох відспівала б...Провулком пройшов ти...
Незнайомками бавлячись вслух...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483756
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Не придумуй собі самотність,
Каравани ідуть на схід…
Я змайструю собі пустотність.
І зламаю холодний лід…
Не придумуй собі самотність,
Бо у тебе її нема…
Ти сьогодні моя зворотність,
А я завтра чомусь німа.
Не придумуй собі самотність…
Через рік знов прийде весна.
І ми викриєм ілюзорність
Цього світу і нас зокрема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341090
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 15.03.2014
Что есть надежда? Что она даёт, а что забирает? Я решил это написать так как недавно отошёл от своего правила и жестоко за это поплатился. Я надеялся на нечто прекрасное а получился такой облом... Есть такое выражение: Все беды либо от недостатка информации, либо от её утечки. В данном случае было первое. А правило или точнее жизненное кредо такое: Лучше надеяться на плохое и если оно случается то жизнь идёт дальше, а если всё же случается хорошее то я искренне ему радуюсь. Вот так. Может я конечно неправ, но один раз так поплатившись я не хочу больше от него отступать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137125
дата надходження 12.07.2009
дата закладки 15.03.2014
А не пошли бы вы, батенька, в жопу?
Идти не долго, ведь в ней вся страна!
Не предлагаю вам, фюрер, Европу.
Туда вам путь заказала война…
Ждут вас исконно российские земли.
Сибирь старушка давно заждалась.
Вас заграница теперь не приемлет.
Война проиграна. Руки вверх, мразь…
14 марта 2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485573
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 14.03.2014
Як не любити Дніпр широкий,
Його розлогі береги.
І синє небо яснооке,
Поля зелені і луги...
Як не любити ріки бистрі,
Сади, що квітнуть навесні.
І українські співи чисті,
І літнії дощі рясні...
Як не любити край де виріс
І український свій народ.
Сердець тепло і слова щирість,
Де тихі хвилі серед вод...
Як не любити рідне слово,
Що промовляєш вголос ти.
І солов'їну, ніжну мову,
Її нам треба берегти...
Щоб незабути... пам'ятати,
Бо це для нас понадусе.
А Україна - наша мати,
Низький уклін її за те...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485200
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 14.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2014
... і як та не здригнулася рука, душа…
Не зупинилось преспокійне серце –
пишучи наказ щоб «зачистить» - стерти
Майдан, в якому України майбуття...
Секунда на підпис...
...і сотні даровані Богом життів - убиті,
то ціна нашої свободи,
...і світ змінився для самих катів,
О, скільки ж було їх, безсердечних,
в нашого народу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481936
дата надходження 25.02.2014
дата закладки 12.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2014
Тихий шепіт будильника обережно стукав у двері його сну. Новий зимовий день закликав привітатися з ним та поринути у нескінчені лабіринти запланованих слів, які шукатимуть своїх адресатів, емоції, які доведеться відчути у власній душі та відкриттів, що полишать ледь вловимі для ока сліди. Вовняна ковдра зберігала тепло ночі, мовчки огортаючи тіло та душу. “Цікаво, що їй сниться? Які сновидіння панують у її зіницях? З ким веде розмови? Сперечається чи то можливо втікає від власних думок у пітьму ночі, яка змінюється світанком.” Його ніжний погляд огортав турботою худорляві, тонкі плечі, які потопали у безкраїх просторах ковдри. Витонченні тонкі пальці, які він жартома називав забутими скарбами піаніста, бо вона ніколи не погоджувалася спробувати грати на піаніно, схилилися над краєчком пухкої подушки. Усе її тіло випромінювало спокій, внутрішню гармонію та затишок. “І все ж таки хто вона?? Дівчина загадка, яку я намагаюся зрозуміти впродовж двох років. Наближаючись до можливої розв’язки ребусу вкотре розумію, що це не остання грань її душі, яка відкрилася моєму погляду. Хто ж вона…..”.
Обережними кроками, наче злодій, він наблизився до дверей, прокладаючи шлях до кухні, де в очікуванні улюбленої церемонії заварювання чекала львівська кава. Маленькі білосніжні горнятка наповнювалися п’янким кавовим океаном, який виходячи з власних берегів, полонив своїм ароматом весь простір навколо. Кавовий ранок, який вона так полюбляла і якого бракувало впродовж їхніх тижнів розлуки. Легкий цілунок зістрибнув з уст, торкаючись худенького плеча. Його долоні огорнули вранішній сон, лишаючи його лише згадкою ночі. Усміхнений, примружений сіро-зелений погляд вітався із світанком за вікном. Знайома легка усмішка майнула на устах, пригорнувши його обличчя. Вона, така близька та загадкова, тримала його долоні з теплим горнятком кави. Розмови, сміх, новий фільм чи то можливо чергова серія улюбленого серіалу, обертали стрілки годинника, наближаючи полудень. Він мовчазно сидів поруч з нею на стільці, вдаючи, що уважно слухає репліки акторів на екрані, проте думки були глухими до них. Кожна спільно прожита з нею хвилина тонкими кігтиками трималася за його роздуми. Ті ж самі очі, руки, силует, який загортався у полуденні відтінки, голос, проте єдине запитання лишалося незмінним, “Хто ж вона для мене?? Можливо друг?? Знайома?? Дівчина, яка читає мої думки по очах чи вміла акторка, яка прагне мати відданого глядача у моїй особі? Але чому я їй довіряю?? Чому…..”
Кавовий аромат танув на обличчях меблів кімнати, актори полишали свої майданчики, гублячи окремі репліки на устах двох глядачів навпроти монітору. Їх ролі на сьогоднішній день були вдало зіграні. До їх вух долинув лишень стуків зачинених дверей. Дві постаті, тримаючи долоні один одного крокували у полон міста, яке розкинуло тенета привабливих магазинних вітрин, кафе, що майоріли кольорами, веселими компаніями відвідувачів. Однак шлях тієї пари пролягав тихим закапелком, що тонкою артерією відгалужувався від гамірного центру міста. Довжелезні сходи, вузькою стрічкою пірнали у глибину підвального приміщення. Тонкі пальці манили його у незвіданий та водночас чужий світ непримітної книгарні. Височенні стелажі, заповнені книгами, десятки чи то пак сотні книг, помережаних друкованими рядками облич білосніжних сторінок, спадали водоспадом на його плечі. Мабуть це було вперше, коли відчуття захоплення у поєднанні зі здивуванням завітало у його душу. Світ чи то полон книг!!! Роками він блукав артеріями рідного міста, проте жодного разу не був у потойбіччі, що звалося книгарнею. Ховаючи погляд він спостерігав за метаморфозами, що проростали у її душі. Очі запалювалися вогнем пристрасті, долоні ніжно обіймали обгортки, всотуючи п’янкий аромат паперу. Здавалося, що її душа розквітає наче квітка під променями весняного сонця. Книги були її шаленством, у якому тонка постать розчинялася, забуваючи про проблеми, смуток, разом з ними вона плакала, раділа, прагнула жити і так само померти заради мрії книжкового персонажа. “Невже це вона?? Та, яка вечорами загорнувшись у ковдру мружить втомлені очі над книгою. Та, яка може годинами мовчати, оберігаючи мене та рятуючи від смутків. Моя розрада та мрія?? Хто ж вона….”
Зимові сутінки, озброївшись холодними вітрами виганяли перехожих з вулиць, автобусних зупинок, зваблюючи перспективою затишних осель. За плечима лишалися пройдені кроки, сказані слова, роздуми, випадково - неочікувані відкриття цього дня. Самотня душа ковдри тужливо чекала на теплі обійми двох постатей, які завершували малюнок спільно прожитого дня. Знайомі тонкі, худорляві плечі, ніжність ранку потоками розлилися у володіннях ліжка.
“Я знаю, хто ти… Моя дружина”…. Тихим шелестом ніжний цілунок спочив на худорлявому плечі, тримаючи на долонях його слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472717
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 10.03.2014
[i][b]Я дихаю на повні груди, вдихаю аромат весни
І лине запах звідусюди, навіює чарівні сни.
О, травень ніжний, ти мій любий, конвалій дзвіночки ясні,
Шовкові поцілунки в губи і пташок пристрасні пісні.
Плинуть їх мелодійні звуки до душі, чисті й голосні,
Що у них можна потонути від почуттів, тобі й мені.
Хвилюються від вітру луки, лазурним морем вдалині,
Я розставляю крила- руки, немов вітрила на човні.
Тріпоче вітер сивочубий, мої почуття любовні,
Тільки я боюсь їх загубить у травневих чарах хмільних,
Бо ти зберегти так і не зміг, смарагди свої коштовні,
Самота, то є великий гріх, а кохання- щасливі дні![/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425846
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 10.03.2014
Збившись в бандитський клан,
Слуги московських холопів
Люто трощили Майдан,
Кинувши виклик Європі.
Звиклі ходити в ярмі,
Жити у рабській покорі,
Знищить готові самі
Свій же народ, потвори.
Не дано їм зрозуміть,
Що наш народ не здолати,
Що демократії цвіт
Не посадити за грати.
Час перемоги гряде,
Він неодмінно настане!
Волю мільйонів людей
Не закувати в кайдани.
Нас, як Дніпро, - не спинить.-
Ми ще сильніші віднині.
Понад всім світом гримить:
- Слава навік, Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480765
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 09.03.2014
Слова О. ПЕЧОРИ та А. СУПРУНА.
Музика Анатолія СУПРУНА.
Виконує Заслужена артистка України Олена БІЛОКОНЬ.
Міста – прекрасні, мальовничі – села.
Щаслива будь, прабатьківська земля.
Хай пісня лине щира і весела,
Серця і душі гріє й окриля!
Нехай злітає в неозоре небо,
Дощами рясно на поля спада.
У праці нам, в любові жити треба,
Бо Україна – вільна й молода!
Приспів:
Піднімем разом неньку-Україну.
Нехай здійсняться мрії Кобзаря!
Є дух козацький, мова солов’їна.
Над світом зійде праведна зоря!
Єднаймось, друзі, у міцну державу,
Плекаймо рідний неповторний край.
У світі добру здобуваймо славу,
Святковий підіймаймо коровай!
Приспів.
Добром квітують материнські очі.
Дитя леліє світлу мрію в них.
Ми в злагоді і в мирі жити хочем.
Нехай Господь усіх нас боронить!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484351
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 09.03.2014
заграй мені тихо
заграй мені майже беззвучно
спогадом вірно обіприся на моє плече
звільнися з долонь
ти у них вже давно не заручник
опустися до мене солодким весняним дощем
заграй мені тихо
заграй, щоби люди не чули
і звуком валторни розкрий новий горизонт
коли все минає
залиш це, бо то вже минуле
а сам пригадай орбіти розвінчаних нот.
заграй мені тихо
заграй, щоби було востаннє
скрипковим ключем намалюй розмиті сліди
вже не буде як завше
ми - назовсім забуте повстання
і миль забагато до тепер вже чужої весни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483321
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 09.03.2014
Почорніло небо у містах і селах.
І веде щось пташка зовсім невеселе.
Бо пролилась кровця з тіла України -
Чиста, гідна, славна, кольору калини.
І ридає серце і душа ридає.
І в молитві руки до небес складає:
- Поможи нам, Боже, віджени ординців.
Не лишай зі звіром бути на одинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480326
дата надходження 18.02.2014
дата закладки 09.03.2014
З’явились крила, я лечу,
Привіт, від радості кричу,
Вітаю радісно весну.
Зима, немов скувала тіло,
Жити було чомусь не мило,
Яскраве сонце засвітило.
Тут ціла в’язка почуттів,
Душа співає геть без слів,
Кругом пташиний чути спів.
Весна прийшла, весна прийшла,
Принесла радості, тепла,
Уся природа ожила.
Прийшли надії, сподівання,
І я, мов пташечка та рання,
Співаю пісню про кохання.
http://antonina.in.ua/index.php/pejzazhna-lirika/602-vesna-prijshla.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484412
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Любов -- театр, а ми прості актори.
Сценарій долі, пишемо не ми.
Я знаю, що я не прихильник долі...
В кінці сюжету, плакатимеш ти!...
Ти -- моя муза, ти -- моє усе.
Ніяк не можу тебе розлюбити.
Хоч знаю я про тебе ще не все,
Своє життя тобі я хочу присвятити!
А ти, прекрасна -- хочу я сказати.
Блакитні твої очі не забути.
Художники не в змозі змалювати
Твою чарівну, ніжну усмішку...
Ти, зараз з іншим,це вже знаю я.
Ти з ним щаслива - мені так здається...
Як мені бути? Ти вже не моя!..
Я ще живий, ще моє серце б’ється!
Та ніби в нас нічого й не було,
Ну, а тебе забути я не можу...
А серце плаче... Йому не все одно!...
Ти знай -- я повернути тебе хочу!
Ще хочу раз піднятись до небес,
І знати що зі мною ти щаслива...
Ти знай, на тобі я не ставив хрест!
І почуття мої не змила літня злива!
Не знаю я хто сценарист моєї долі,
Не можу не вгадати, не знайти!...
Сценарій свій сам хочу написати!
Там я і ти, а інші всі для гри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484404
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Синьооке щастя бігло поміж трав,
Усміхнулось ніжно – день яснішим став.
Синьооке щастя забрело в жита,
Обняло колосся, мов чиєсь життя.
Синьооке щастя забрело в ліси –
Там берізки ніжні, могутні дуби.
Там кохання бродить , стежкою пройди,
Може й відшукаєш десь його сліди.
Синьооке щастя, ти життя моє,
Хочу надивитись, поки ти ще є.
Щастя моє любе, не йди , постривай,
Мою скупу долю ти не залишай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484408
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Світло душ затуманила кривда:
"Древко в руки і битись гайда!"
Хто у кого проворніше видер,
Тому він вже і цар, і суддя.
Плачуть храми росою на банях,
Хлібом - сіллю тривога в домах,
Захворіла надія остання, -
Б"ється в грудях, як ранений птах.
Тільки свічки не меркне відвага, -
Лезом полум"я млу розтина.
І так хочеться крикнуть: увага, -
Поміж люди пішов сатана!
08.03.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484410
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Холодний піт заливав очі,
Судома зводила все тіло,
Стомився, жити вже не хоче,
Смерть в Бога просить він не сміло.
Для чого жити, і для кого,
Кому потрібен вже каліка?
Невже він воював, для того,
Щоб в злиднях доживати віку.
Була сім’я – син і дружина,
Та доля плани свої мала,
Привезли із Афгана сина,
Дружина серце надірвала.
Його на самоті лишила,
Самотність їсть із середини,
Здоров’я все його сточила,
Кому потрібен без родини?
Сниться війна, та ворог клятий,
Він в бій іде, кричить, Ура!
У сні вояка він завзятий,
На все була своя пора.
В день Перемоги лиш згадають,
Таких, як він лишилось мало,
Задля годиться привітають,
Від того краще геть не стало.
Знову самотні дні і ночі,
Тремтить в руках солдатська кварта,
Закрив навік він свої очі,
Кличе у даль солдатська варта.
Там його друзі, його син,
Усі завзяті, молоді,
Лунає вже церковний дзвін,
Ходи до нас, ми тут усі.
Спочило тіло, а душа,
У небі птахом все літає,
Скажу вам правду, не спроста,
Своїх журавликів збирає.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/601-smert-veterana.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484413
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 08.03.2014
Невігластво цього тисячоліття
Не у ділах, а у словах.
Всі прагнуть многоліття
Так, наче Бог у нас в руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464099
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 16.02.2014
Колись усе це марним стане
І піде тихо в небуття...
А він угору очі підведе і в неба
Шукати буде каяття.
Дивись,бо буде вже запізно,
Молись,прощення заслужи!
Не бійся,Бог усім нам допоможе,
Бо злії люди не прощають,а він простить усі гріхи!
І я в молитві тільки спокій і знаходжу,
І поглядом у неба синяві тону...
Душа знаходить порятунок в нім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477616
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 16.02.2014
Бабціне тихоголосся біля телевізора,
Чи наші сучасні бабусі.
«Це колись так володорювали,
Що ні хліба не було, ні гроші, -
Пізно ввечері язикувала
Бабця мовчки актрисі кіношній.
Телевізор дивилась й дивилась,
І онуці міській шепотіла:
--Ц е – нічо, що звільнили, звільнилась,
Би́ – війна не спекла вавки сіллю.
Ти, кіно, все показуєшь – о́дне :
Хто де ґавкнув і з ким хто зустрівся.
А в селі мораторієм дохне
Пів країни без прав земель-лісся.
І мовчать влада і журналюги.
Пишуть лиш за кудах кандидатів.
Ти, онучка, в мережі – погу́гли –
Мо́, де – є правду пишуче браття...
Знов валюти ніяк не купити.
Хоч не маю грошей – трохи лячно.
Точуть он,на Грушевського, бритви
Що ж...тренують вбивати смілячих...
Мо́ю бабцю – з села не пускали,
Умовляли в,язниці й безкрайя.
Ти – вчись! Вчись виживати! хоч салом.
Чи лишатися тут – я не знаю.
09.02.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478912
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 12.02.2014
На годиннику -
Три години без тебе.
...Дивна тиша...
І навіть не заплакало небо!
Й не впали на землю комети.
Й на свОїх місцях залишились планети.
Не здійнЯлись цунамі,
Не проснулись вулкани.
Не погасли свічки в старовинному храмі.
Оминули Землю усі катаклізми,
Лиш зламались душі захисні механізми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462775
дата надходження 27.11.2013
дата закладки 12.02.2014
Рими лікують. Книги навчають,
Очищують серце і душу.
Музика - струни на серці чіпляє,
В обіймах божествених душить.
Скільки всього неймовірного в світі,
Що неможливо пізнати.
Скільки доріг, скільки днів ще прожити,
Пливти і птахом злітати.
Скільки лісів надихатимуть щастям.
Скільки нам шлях вкажуть зорей!
Ще прийдуть вчити образи й напастя
Від сліз щоб був погляд прозорим.
Чисті слова і можливо не дуже,
Очі, що будуть блищати.
З серцем гарячим людей і байдужих.
З кимось навчитись літати.
Що важливіше для мене в коханні?...
Чиста і вірна людина.
Щоби в твій день на Землі цій останній
Казочку прошепотіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471888
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 12.02.2014
****************************
Полюбив я тебе за дівочу красу,
За очей твоїх дивну росу.
Полюбив я тебе, мов зірку ясну,
Ти моя мрія казкового сну.
Полюбив я тебе, мов хвилі Дніпра,
Ти, моя зірко, ніби весна.
Твій погляд гостріш за серпа;
Ой, не край мені серця думка марна.
Нум, скажи ти, скажи, що то недарма
Ти поряд зі мною була,
Нум, скажи ти, скажи, що то не зима,
Що то наша любов розцвіла.
4.11. 1998 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463100
дата надходження 29.11.2013
дата закладки 12.02.2014
Ти підняв на брата руку,
З легкістю натиснув на курок,
А в очах не було смутку,
Ніби Ворошиловський стрілок.
Куля ж волі не зламає,
Навіть смерть страшна не зможе це.
Все тому, що нас єднає
Доньки й сина зболене лице.
Серце дивно кровоточить -
Маки розцвітають на снігу,
А у мами плачуть очі
Через демократію таку.
І в січневі ці морози
Ллють дощі (на диво),мов з відра.
Не лякають! Бо в прогнозах
Мрія в нас залишилась одна.
Розцвіте моя країна,
Як весною щастя первоцвіт.
Я горджусь, що українець,
І кричу про це на цілий світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475789
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 12.02.2014
НА БАРИКАДАХ ЗІБРАНИХ ЗІ СНІГУ
На барикадах зібраних зі снігу,
Стояла гідність нової людини.
Дивилась з гордістю в оскали звіру,
За честь і волю рідної Вкраїни.
І як матусі рідній не тужити,
Приймає суть вкладає душу в неї.
Бо там в бою, її прекрасні діти,
У них життя, всі помисли, ідеї.
На барикадах зібраних зі снігу,
Стояла гідність живлюща любов’ю.
Єднанням явлена супроти лиху,
Спасала майбуття своєю кров’ю.
На барикадах зібраних зі снігу,
Стояла гідність силою своєю.
Ламає рабство, що слугує звіру,
Що має голу кіску із брехнею.
Раби голодні, люті у нестямі,
Якими прикривається прокляття.
Ховали совість під морозні брами,
Узявши в сатани його завзяття.
У мить тяжку в нестерпній тій образі,
На барикадах зібраних зі снігу.
Стояла гідність у новій звитязі,
Складала суть історії у книгу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475895
дата надходження 30.01.2014
дата закладки 10.02.2014
І
Вона: Ніхто не воював…
Ніхто не воював, не було там війни,
Лише змагання пристрастей, обставин
Й вагання жмут, їх краще прожени.
Про них не буде у газеті знаній.
Та звісно, можна розцінити теж інакше – обоє там програли силам вітру Дня,
відсутності хвилин, так пару сотень вільних й тепленької води, яка геть змила б
дороги накип й перепони, утворені з вагань, що миготіли у тьмяній кімнаті.
Було й ще принципів життєвих пізнання, хоч, може і змилився у рядках там я:
Ти хочеш зразу все або нічого. Зазначу, все буває вельми всяке в широті безмеж …
І в часточках годин календаря, уміймо додавати грані насолод духовні чисті тіла.
Я покорив? Оце велике відкриття, проте не знаю чим, це правда, мовлю, щира,
Не зміг, не мав уміння підкорити спротив я Твоїх чутливих вельми перепон.
Просив і чаклував, можливо і не ті слова зі схованки підняв, все було марно там.
Лише запам’ятаю я, Твій блиск очей – цілющі іскри намірів сакральних шал,
Творив, я певен на всі сто й один процент, вологу теплоту, що є передвісниця
Скарбниці подарунків вибухових, що в спалахах злетіли б в далечінь під хмари.
Проте є частка віри у живих думках, зимова Ніч надасть іще благословенний шанс.
ІІ
Вона: Ти є амбітний…
Ми дивимось під різними кутами на згин амбіцій й альтруїзму.
Це ясно в день і в ніч все зрозуміло, бо стоїмо у різних ми світах.
Та навіть, був би у Тобі, однак, мій зір інакші б мав кути заломлень.
Амбіції мої – побути в дещо інших Небесах, де сонця – пара Твоїх іскор-оченят,
зчарований я ними, хоч був опір, а чари смішки Твоєї, мов місяць в світлу ніч.
Амбіції мої здійснились на відсотків, зрахую зараз – то є цілих сто сімнадцять.
Бо ж пам’ятаєш, стільки компліментів промовив я Тобі – умінню йти чарівно.
Та трапилась нагода, майже випадково, створила саме Ти її, подяку шлю я щиру.
Колись географом я мріяв стати, теж альпіністом і дослідником рівнин чутливих,
магнітів-кратерів, прихованих й гарячих..У світлі сонць твоїх я прагнув осягнути.
Лише в’юнкі ліани там завадили, на жаль. То де ж амбітність бачиш Ти, Чаклунко,
скажи, будь ласочка, мені…
06.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376671
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 10.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2014
Темно за вікном,
це друга ночі,
по пресі їде жом
крізь мої сонні очі.
Підкладай хоч сірники
жара пітніють плечі,
немов за мною женутся вовки
з двох різних течій.
Чи в сауні я віддихаю
при змінених умовах,
попарусь жом попідкидаю
що йде з родини бурякових.
Мій перший-другий поверх
а батька третій,
іще так довго,
тривати буде вечір.
Спущуся до друга...
Ігор! Як там справи?
Години йдуть так довго,
він сидить та попиває каву.
- Давай на яблука зганяєм!
- В жолудок кинем вітаміни!
Хаваєм та 8-мої чекаєм,
щоби закінчилась зміна.
Він справу має із водою,
затопить крани відкриває
перемагає в бою,
коли все добре віддихає.
Приблизно десь о шості,
світати починає
загляне батько в гості,
пакети з хавчиком збираєм.
Тут мрія всіх єднає,
прийти і зі смаком поспати
нестерпно восьмої чекаєм,
щоби зміну здати.
27.10.2013 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478296
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Есть только миг... единственный из всех...
В котором кружиться Земля веками.
В нём непрерывное биение сердец.
Вселенная вся замерла в пространстве меж годами.
С глубин веков существовал лишь миг...
Как отражение всего что было, есть и будет.
Здесь нет вчера, нет завтра, только нить,
что связывает все в единый узел.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289062
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 09.02.2014
Не згас ще промінь, сяє світло,
Хлюпоче мирно з джерела вода,
Закохано ласкає парус вітер,
За мить він не лишить по нім сліда.
А хвилі берег розбивають вічно,
Вгамуйтесь – вам цю скелю не здолати.
Ваш плескіт твір нагадує музичний,
Який лиш композитор зможе записати.
Здається завжди міг би милуватись,
Як море поглинає сонця диск.
Думками у дорогу буду я збиратись,
Що утворив на хвилях місяцевий блиск.
Зійшлися дві стихії море й вітер,
Посеред них людина лиш комар.
До них людину тягне попри все на світі,
Як комара на сяючий ліхтар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466665
дата надходження 17.12.2013
дата закладки 09.02.2014
Якщо це не кохання, то чому
Повітря мало, як тебе стрічаю,
В очах твоïх без спротиву тону,
Відроджуюсь -вмираю - воскресаю?
Чому бентежно стукає десь там,
У лівім підребер'ï, моє серце?
І хочеться підспівувать пташкам ...
І розтектися сонячним джерельцем ...
Якщо це не кохання, то чому
Ти в сни моï приходиш весноцвіті?
Долає твоя посмішка пітьму
В думок моïх розколенім граніті?
А, може, все це -вигадка моя?
Сама собі надумала кохання?
А твоє дивне і святе ім'я -
То музики й поезії вінчання?
Якщо це все полуда - то нехай
Вона й надалі застилає мрії,
Аж поки я ступлю за небокрай
І зорі покладу собі під віï ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477317
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Расстилается марь,
На белесой березы коре оставляя отметины мха.
И сегодня, как встарь,
Бережет для болящих орешки-сережки лещинник-ольха.
Я шептала ольхе,
Что сердечко болит, а она лишь кивала ветвями в снегу: -
Что ж, такая судьба,
Я замерзла, теперь и сердечку помочь не могу, не могу.
Но зимы не вернуть.
Зажурчали на тихих тропинках ручьи и пронзают снега,
Чтоб подснежникам путь
Среди мертвой травы проложить и замерзшие тронуть сердца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477405
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Повідає про тебе хто онукам? –
Батьки уже на цвинтарі давно...
Може могутній дуб, чи буйні луки?
Та їм, на жаль, цього теж не дано.
Колись, коли дозріють серцем,
Захочуть про бабусю усе знати -
Тоді і почитають оцей вірш,
Коли правдиво зможу описати.
Що пам'ять береже і досі -
Про ті роки далекі, нелегкі,
Як ми росли розхристані і босі,
Залякані батьки неговіркі...
Як хати у селі були порожні -
Займали їх під клуб і під сільпо.
Про час і повоєнній, і тривожний –
Коли були усі ніхто, ніхто.
Як ти росла безбатченком при батьку,
А він у зоні був - на «Колимі»,
Бо рятував від голоду дружину
За це й сидів сім років у тюрмі.
Як били його покидьки тюремні,
Бо зовсім не такий був, як вони,
І як сім років мріяв він щоденно,
Щоб Бог нагородив його крильми.
Полинути додому, до дружини,
Обняти діточок своїх малих,
Побачити дорослішого сина,
Бо доню і побачити не міг.
Без нього народилася маленька,
Без нього і росте там котрий рік...
Поніжити долонечки пухкенькі...
Сумним думкам уже губився лік.
А ми тоді – малесенькі ще зовсім,
Жили дорослим і своїм життям
І матері – рабині безголосі –
Принизливим раділи трудодням.
А ми самі – і літом, і зимою,
За іграшки зимою лід і сніг,
А влітку кукурудза із косою,
А ще зелений і м'який моріг.
І їсти нам хотілося щомиті –
Окраєць хліба – їжа і десерт…
Колись, можливо, зацікавить внуків
Далеких днів житейська круговерть
Липень 2012р. Надія Таршин
Цей вірш - Рябушко (Пікузі) Євгенії. В ньому описана трагічна сторінка з історії її родини, зокрема батька - Пікузи Сергія Івановича, який народився і все своє життя прожив в селі Сморжів, що на Рівненщині,окрім тих років, що провів в таборах на Колимі. Він був дуже хорошою і шанованою у селі людиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476045
дата надходження 30.01.2014
дата закладки 08.02.2014
Душа,як та чарівна глибочінь,де дивовижі вистачає
У ній сирена сновигає,
Та тягне в золотий дурман,
А все тримає на плечах,
Величний та сумний титан,
Якого всі з нас знають
Це Атлант,його кремезне тіло омиває
Цілюща та німа вода,
Щоб якось затягнулись його рани.
А в водах тих живе русалонька красива,
Довжезний хвіст та діамантова луска.
Вона своє красиве та квітуче тіло,
Віддати може тому,хто безмежно покоха.
У кожному із нас таке буває,
Хтось глибочінь,а хтось звичайна мілина.
Життя у кожного своє,тому вирішуй сам,
Чи дивна мара чи суха пуста нора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472046
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 08.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2014
Вона як сонце як промінь як вітер...
Вона як чисті сльози площ.
Її ім*я із трьох магічних літер...
Вона як теплий літній дощ....
вона як кисень...як повітря,
як чиста дитяча сльоза...
вона як полум*я, як вістря,
Як перша весняна гроза...
вона як вода-всепроникна і ніжна,
тремтлива пекуча, як Вічний Вогонь.
вона як вода- неспокійна і ніжна,
Дитина священних небесних долонь )
2 травня 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205047
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 08.02.2014
маю бажання велике
здіймати угору простір
усім навкруги дорослим
і дітям віддати сміх
майнути собі за обрій
майнути собі у вічність
аби назавжди навіки
нарешті закінчився світ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379636
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 08.02.2014
Не судилося - не збулося ...( Любов Ігнатова)
Не збулося, мабуть… судилося
Десь минути тебе на межі.
В квітах поле до ніг хилилося,
А ми все залишались чужі.
Не збулося, таки судилося
У півкварти зібрати сльозу.
А чи небом твоїм дивилася,
Тож не вчула в захмар*ї грозу.
Не збулося, затим, судилося
Засніжити назавжди сліди.
Я назовсім в тобі згубилася,
Мабуть, доля отак, в нікуди…
Не збулося, чому ж судилося
В паралелях шукати мости?
А кохання, на жаль, втомилося
Поміж часом долати версти.
Не збулося… і не судилося
Обопільно дорогу пройти.
У роках надвечір'я вмостилося,
А ми так і не стали на «ти».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477819
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 08.02.2014
Україна – це обширний і величний квітник посеред Європи! І цей квітник, який випромінював красу, радість, щедрість, гостинність і добро, століттями наїзники топтали, нищили дорогоцінні квіти, задаючись метою його знищити. Та він незнищимий, завдячуючи благородній українській землі, яка, напуваючи своїм життєдайним соком невмируще коріння розмаю квітника, ростила все нові і нові шедеври української незбагненої краси. Вдивіться лиш пильно в цю частину українського квітника, який долею чи недолею забрів на далеку чужину до Мадриду. Загляньте у їхні очі на цій світлині і ви побачите, як вони випромінюють радість і смуток, добро і переживання, і віру у майбутнє своєї держави України, віру у завтрашній щедрий і радісний день. Ми українці, як ці квіти на квітнику різні, але ми єдині, бо єдина у нас ідея і споконвічна мрія. І ми віримо в наш завтрашній день, за який віддавали своє життя багато поколінь наших предків!
Та загляньмо у вічі нашим керманичам і ви переконливо запитаєте – хто вони?! Переконана, – стане прикро і боляче, гидко і гірко!? Чому так, то, напевно, всім зрозуміло. І гірко і прикро за тих людей, що віддавали свої голоси за них! І боляче, бо коли ми нарешті станемо мудрішими?! І, напевно, що не лише моя така думка?! А ви спитайте самих у себе.
Тому що: «Той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе!» В. Симоненко. І не тільки слави!
Для мене Україна - це земля, де я народилася, виросла, мріяла... Це земля, яка годувала нас хлібом, щоб наше тіло було сите і здорове, а розум багатий високою духовністю. Там батьки вчили мене доброго слова, поважати ближнього, працювати, любити свій Край. Я на тій землі черпала знання мудрості, стреміння до світлого духовного. Вважаю, так повинно бути в кожній християнській сім'ї.
Люблю свою землю понад усе, хоча живу, як багато таких, більше десятка літ на чужині. Дякую Богу, що зустрічаю таких друзів, які прагнуть кращих змін для нашої рідної країни - України. "Скажи, хто твої друзі і я скажу хто ти"!
Та ненавиджу байдужість, бо це великий гріх. Не можу змиритися з думками, згадуючи Київський Майдан з людьми у чорних касках. Які ж батьки їх народили і хто виховував тих покидьків, ту оскаженілу ненависть. Ту нелюбов до рідного краю, до свого народу? Ні це не люди – це нелюди! А влада, президент, провладна частина Верховної Ради України? Та ж МИ їх вибирали?!
Україну не можливо стерти з лиця світу, як не можна висушити Чорне море, як не можна переорати Карпатські гори. Так і не можна переорати обширний український квітник, що й доказала шістсотлітня історія такого наміру різних наїзників. Україна живе у серці кожної людини, кожного українця! Багато виїхало українців по світах з різних причин, та любов до України живе у їхніх зболених серцях. Коли приходиться повертатись у відпустку додому, для мене кожне деревце і навіть дрібна комашка - святе. Чому немає святості у тих «озлоблених катів» на Майдані до молоді, до народу, що довели країну до війни? Ми ж люди, не тварини! Навіть над твариною гріх знущатися! Хіба у нас немає людських права і ми для влади ніхто? Хіба може вирішувати майбутнє народу уряд, що по-злодійськи позасідав у владні крісла України? Чи вони українці, не кажучи по крові?! Навіть і ті, які називають себе українцями – кров у них не українська, а яничарська. Сьогодні я заявляю: Ганьба «Беркуту» і немає прощення тим, хто вдерся з війною, хто зрадив Україну заради власної наживи! Ганьба тим, хто називає себе державними мужами, а п’є кров свого народу!!!
Я горда тим, що народилася українкою!!! Я люблю і шаную свою рідну мову, хоч в даний час через обставини спілкуюся іспанською. Я навіть на роботі навчила друзів іспанців розмовляти українською мовою: добрий день, до побачення, люблю, подобається... І мене й за те поважають, бо поважаю інших. Я пишаюся тим, що мій народ ніколи не був загарбником іншої держави.
«Виховуй у собі Людину – ось що найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя» В. Сухомлинський. Чому така ненависть в українофобів, та ще й в тих, що їдять український хліб, п'ють українську воду, ходять по українській землі, а відплачують хижацькозвірячим серцем? У тих чорних касках на Майдані Незалежності я бачила стільки скаженої жорстокості, що й світ дивується. Хто вони? З якого світу? "Не тіло, а душа є людиною" Г. Сковорода.
Народ може не бачити, але народ завжди відчуває! Чи не згідні зі мною? Бо саме найбільше брешеш тоді, коли брешеш сам собі. Хіба ж не так? Любов і владу потрібно заслужити. Цю відповідь можна прочитати в обличчях тих людей, що прагнуть щасливо жити? «Можна застрелити мозок, думки ж не вбить!» В. Симоненко. Зараз в Україну прийшла війна, гинуть люди. Свобода здобувається кров́ю, але такий важкий час доказав, що ми є нація і великий народ, ім́я якої - Україна. «Кожна релігійна система, кожна диктатура (чи то у формі фашизму, нацизму, чи московського комунізму, чи якого іншого диспутизму) – це є спекуляція на людському горі, більше чи менше організована, свідома чи не свідома система експлуатації органічного, вічного прагнення людства до визволення до страждання, від розладу своїх сил, від хвороби дискордизму, себто прагнення щастя» В. Винниченко. «Конкордизм».
Чому збудилась велика лава, немов океанська хвиля? Запевняю: до пори, до часу "збанок воду носить". А океан вирує! «Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди буде мати погоничів» О. Теліга. Не помиляється той, хто нічого не робить. Таке прислів'я є у нашому українському народі. Це не помилка верхівки обжерливих холуїв Кремля, які привласнили народне майно! Роками вже готувалася змова, що вони хочуть привласнити і український народ, закріпачити його. «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців» О. Довженко. Вірю, знайдеться між добрих людей свій Пророк-Прометей... А може вона – ЖІНКА! Але я твердо вірю, як і ці емігранти, що на світлині, у щасливий завтрашній день! Та все ж застерігаю – не будьмо байдужими до нашого, посеред Європейського моря квітів, квітника! Шануймо свій український квітник, бережім і цінуймо кожну пелюсточку українського розмаю! Україно, Мадрид з тобою!
З погляду жінки-емігрантки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465201
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 08.02.2014
Трохи дивним був наш з тобою каданс* -
Там тонiки** зовсiм не було чути.
Як зупинений в серединi романс,
Як снiжно-сумний та холодний грудень.
Дисонансiв*** занадто було багато,
Жодних пауз і безліч зупинок.
Ми давно перейшли на сфорцандо стаккато,****
Далі не можу. Давай відпочинем ?
*Када́нс (італ. cadenza) (також — каде́нція) — заключний гармонічний (а також мелодичний) зворот, що завершує музичну будову та надає їй завершеності.
**То́ніка — основний тон та акорд тональності. Центр, до якого спрямоване тяжіння усіх гармоній.
***Дисона́нс (від лат. dissono - нестройне звучання) - співзвуччя, що сприймається на слух, як негармонійне, незлитне, рiзке.
**** сфорцандо (sforzando) - раптове посилення гучності
**** стакато (staccato) - уривчасте, коротке виконання звуків
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378427
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 07.02.2014
Завіяли снігом дороги
Небесні січневі митці
І праліси, і перелоги,
І кригою вкриті пороги
На древній далекій ріці...
Яка неограненим скарбом
Тече у обіймах полів...
Побільше б лиш білої фарби,
Зостатися в пам'яті карбом,
Не зникнути в вихорі днів...
Не вкритись стальною корою,
А помахом яблуні віт,
Щасливою диво-весною
Промовити: „Бог із тобою!
А, правда, чудовий цей світ?!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473932
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 07.02.2014
Люди немов цукерки...із часом тверднуть...люди немов цукрові сплетіння крил...
Ось воно,б'ється солодке желейне серце...ось воно,б'ється...Й все ж дихає через пил...
Люди немов цукерки...квапливо тверднуть...люди,мов мармеладні сплетіння див...
Ось воно,б'ється багряно-вишневе серце...ось воно,б'ється...Чи чуєте вишні спів?..
Люди немов цукерки...сумлінно мерзнуть...люди немов сніжинкова пудра днів...
Ось воно,б'ється фруктово-ванільне серце...ось воно,б'ється... Гамселиться об папір...
Люди немов цукерки...уперто тверднуть...люди немов грильяжні огризки тіл...
Ось воно,б'ється фабричне какао-серце...ось воно,б'ється...Льодяником між снігів ...
Люди немов цукерки...із часом змерзнуть...так і не вибравшись з коконів й душ-плащів...
Де воно людяне?!.Карієс швом на серці...Карієс витіснив спомин цукрових днів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477163
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 07.02.2014
За вікном ХХІ століття,
Лікує час рани…
Те, що вчора було божевіллям,
Сьогодні – омана…
Те, що вчора було жахливо,
Сьогодні модно…
Люди щось забувають про щастя
В стареньких «Вольво»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346115
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 07.02.2014
Моя свідомість просить пощади,
На тлі твоїх нових узурпувань.
Ми йдемо. Хто ми? З чого почати?
Напевно, із містких починань.
Накинь мені на очі завіси,
Напни на свої груди щити,
І хто, між нами, справжня Людина?
У цій благословенній пітьмі?
Ніхто. Й не ти, в міцних обладунках.
Ніхто. Й не я, з завісом сліпим...
Ми для життя як два подарунки,
І все ж для нього, рани живі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474881
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 05.02.2014
Затягнули небо хмари,
Білий пух упав до ніг.
То Зима послала чари
І на землю білий сніг.
Затріщав мороз грудневий,
Вітер з півночі примчав.
Він Зимовій королеві,
Свій танок подарував.
Закружляли сніговії,
І свята прийшли до нас.
Білий сніг упав на вії,
Чути дзвін дванадцять раз...
Геть пішли сумні печалі,
По долинах і полях.
Залишаючи хрусталі,
На деревах і хатах.
Радість серце нам зігріє,
Знову рік один пройшов.
В тім... збулися наші мрії,
Ти мене таки знайшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471528
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 05.02.2014
Разом із Любою Ігнатовою
(Вона - Любов Ігнатова. Він - Віталій Назарук)
Вона. Осідає тихо в ніжність вечір,
Хвилі часу стукають у скроні,
Обійми мене ще раз за плечі,
Поцілуй сполохані долоні.
Він. Я без тебе сонечка не бачу,
А твої вуста – мені дарунок,
Пригорнися, пташко, для удачі,
Хай вогнем палає поцілунок.
Вона. Ти послухай, як шепоче серце,
Це здійснилась заповітна мрія,
У мені твій подих відізветься,
Я без тебе й дихати не вмію.
Він. І мені без тебе не прожити,
Я люблю тебе, моя кохана.
Буду все життя тебе любити,
Сонечко моє, чи зірко рання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401091
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 05.02.2014
а він колись був просто перехожим. а він колись був попросту ніким.
він був безликим,сірим,на всіх схожим.для мене був,здавалося, пустим.
а я колись шукала, мов прокляття, своє кохання. Боже, та чому
я взріла всіх, а лиш його останнім? а лиш його закинула в пітьму.
а я тоді металася між світлом. шукала щось, втрачаючи себе.
він вже тоді ставав для мене світом. а я наївна думала — мине.
а я його, не знаючи, віддала. а я його прогнала навіть з сну,
о, Господи, якби ж тоді я знала, що я тепер лише його молю.
що я тепер не зводжу з нього очі. що він мені являється один.
що він щодня, щохвилі та щоночі наповнює мій віроломний плин.
що тільки він тепер мені натхнення.що тільки він єдиний на яву.
що він моє сакральне одкровення. що тільки ним я зараз лиш живу.
що він мій біль, моя печаль і радість. моя спокуса, суть моїх речей.
що він тепер моє смирення й слабість. що він один в мені тепер пече.
о, Господи, якби ж я тільки знала, яким без нього світ буде німим
то краще я б його не зустрічала. то краще він би був мені пустим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471914
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 05.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.02.2014
За вільність
Б’єшся
Стоїш за нею
Усіма думками
Кожною бруківкою
Цього міста
Кожним його
Зимовим подихом
Мов голуб
Спрагнений кричиш
Ледь чутно
Може й так
Та тисячі вас
Що шукають
Неба
Над головами
Й золотом квітнуть
Знову
Поля пшениці
Я чую ваш спів
Що повстав зненацька
Так давно народжений
Пісню
Проти насильства
Брехні хабарництва
Проти свавілля
Проти божевілля
Що ніяк не вгамується
Й підіймаються
Ваші сльози
Ген-ген
Понад цією імлою
Так голосно
Що вчує цілий світ
З надією
Що хтось нарешті
Розжене
Цих чорних гав
Над нашими очима
Що чаяться на ще живі
Тіла пісні та душі
І вже співаючи
Стаєтеся вільніші
На кожне слово
На кожний прапор
На кожен усміх
І квітку що трима
Оте дівча
Що стало вже доросле
Воно буде підходити
З усміхом
До нашого колосся
І шукати
Зрілості зерен в них
Вільності
Що дозріва
У серці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465424
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 04.02.2014
Находите счастье в мелочах,
в небесах и солнечной погоде.
Засыпая на родных плечах;
просыпаясь-радуйтесь восходу.
Находите счастье в каждом миге,
всегда любите искренне и нежно.
И перелистывая дни,как книгу
спешите жить светло и безмятежно.
Под шум дождя, под скрип снегов
Теплом сердца любимых согревайте.
И мысленно простите всех врагов..
Находите счастье,не теряйте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474042
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 04.02.2014
Коли ти віддаєш усе,
А тобі не дають нічого,
Тоді холод в тобі росте,
Але ти віддаєш все знову.
Я сприймаю усе нове.
Все що маю - мені не шкода.
Зберегти б лиш в собі себе -
Найскладніша в житті умова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476258
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 04.02.2014
Білі хризантеми
осінні наречені
намисто із роси
на сонці виграє.
Неба очі сині
ваблять їх собою,
як мене твій погляд
в ньому розцвіту.
Білі хризантеми
осінні наречені,
одягніть на мене
вельон із дощу.
Щоб стікав коханням
звечора до рання
і з коханим квіти
з косів розплету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278152
дата надходження 01.09.2011
дата закладки 03.02.2014
Як ти змінилась Україно, тебе вже не впізнати…
А де ліси зелені? Чисті ріки? Гаї вишневі, коло хати?
Чому так тихо? Не чути соловейка брата?
Людей нікого в полі не видати.
Агов, де ж ви люди? Поля немов заснули, вже давно.
Агов, хто є живий? Пусті хати…Пусте цілісіньке село…
Очам не вірю, бути так не може!
Може у мандрах всі,чи на війні? Не доведи нас Боже…
«Та ні, усі в містах…Ніхто не хоче, в полі гарувати.
Народ Тарасе, вже не той, всі тільки й вміють торгувати.
Забули все вже про село,як хліб пекти,вже мало хто згадає.
Як шанувати матір,батька, Бога, дітей ніхто вже не повчає...»
Ну що ж ви так, мої рідненькі?
Тай відцурались своєї Неньки?
Вона знедолена, розп’ята та свята!
Благословенна українська я Земля…
«Так Тарасе, знедолена й свята наша Земля.
Не той народ вже нині та й Україна, вже не та…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364541
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 03.02.2014
Одинокая и далека,
Между мирами растеряна ..
От себя я давно бегу
Ложь уже стала правдой для всех.
Все в порядке, я больше не жду
Надеваю снова привычную маску
Сделав вид, что мне повезет
Больше стены не крашу в черную кляксу ..
И на автопилоте по жизни лечу...
Никому я себя не выдам ..,
Не хочу нинче мнимых слов.
Ни побед, ни душы суицидов.
Одиночество - это необходимо.
Я скрываюсь от пустоты ..
как котенок царапаю стены,
о тебе вспоминаю день ото дня,
о тебе что когда-то в зеркале
говорила что ты это я.
вариант стиха http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298748
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475650
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 03.02.2014
Його життя було звичним, заповненим сірими фарбами під супровід монотонної дощової капелі. Дні проходили повз душу, подекуди лишаючи по собі усмішки, заплакані очі, стомлені серця та страх, який крокував за плечима. Обличчя вкривалося зморшками часу, пилом очікувань, нездійснених мрій та купи загадок, які лишало життя на потрісканих долонях. Забутий, покинутий серед натовпу випадкових перехожих. Самотній будинок спостерігав за прожитою буденністю власної душі. Він давно втратив те відчуття, коли чиїсь голоси гомонять у його стінах, тепло каміну, в якому грізно заводили пісню худорляві дрова. Усі спогади непомітно вислизнули з життя, розкинувши крила- двері душі. Будинок…. Тьмяні, вкриті потрісканою фарбою очі-вікна мріяли про дбайливі руки, які б змели мереживо павутини з їхніх очей. Він чекав. Дбайливо-випадково покинуті на вулиці кошенята були тимчасовими гостями у цих самотніх стінах, проте привиди минулого ввічливо виявляли свої права на будинок-пустку, вказуючи їм на двері. Холодні осінні дощі вмивали його обличчя, змиваючи пил літа, що ніжився в невагомих обіймах останніх теплих променів, зимові хурделиці загортали у пухнасті ковдри, рятуючи від протягів. Послідовність гостей та емоцій лишалася незмінною роками, не лишаючи надії на те, що хтось ризикне оселитися у стінах одвічної пустелі. Пустка проникала у душу, поволі облаштовуючи своє життя серед забутих привидів минулого та випадковими безхатьками.
Вони не встигли на шалений експрес, який мчав туди, де завжди тепло та сонячно. Запізнилися. Легковажні серпневі промені лишилися на пероні літа, яке вирушило на відпочинок до далеких світів, покинувши усіх навколо під наглядом сусідки осені. Запізнілі пасажири-промені проігнорували валізи з рештками тепла, кинувши їх на віконниці старого будинку та вирушили блукати пустелею кімнат. Поважний пил танцював на заспаних меблях, які бачили кольорові сни про власне минуле, посміхалися, тихо куталися у тишу навколо. Пасажири-промені курсуючи кімнатами вибирали найзатишніші куточки, вмощуючись на подушках, обличчя яких посіріло від чар часу. Тиша, меланхолійна мелодія птахів на вікном і довгоочікуваний відпочинок. Все навколо було гостинно запрошено до володінь пана на ім’я Сон. Невагомі феї сновидіння гойдалися на кінчиках пальців, колихаючи душі променів. Проте літня ідилія була порушена скрипучим голосом вхідних дверей, які насупившись дозволили увійти незнайомці.
Підлога невдоволено наспівувала пісню старих дощок, павутина серпанком спадала на волосся, а пристрасний пил осідав інеєм на плечах та одязі. Ще одна загублена чи розгублена душа?? Заспані очі променів кліпали, вдивляючись в обриси постаті, яка самовпевнено обстежувала їх нові володіння. Хто дозволив їй таку зухвалість?? Чому дім - привид відчинив цій дивачці двері своєї самотності?? Насуплені обличчя променів завмерли в очікуванні продовження цієї подорожі, сподіваючись, що неочікувана гостя незабаром полишить забутий усіма будинок. Проте їх самотність шукала собі співрозмовників, які б могли розрадити її у хвилини суму та ностальгії. Двоє шукачів знайшли свій прихисток у самотньому домі. Дивна нова мешканка говорила з павутинням, яке малювало візерунки на вікнах, просила у нього вибачення за те, що порушувала його спокій своїми дотиками, кожного ранку вмивала росою запилені шибки, які посміхалися під її долонями, вона танцювала вальс в обіймах пилу, який цілував бліді уста, які щоразу шепотіли: “Скажи, що я можу лишитися…. Дозволь тобі допомогти знайти свій шлях та власне обличчя, яке ти втратив у плині часу…. Повір, що ти не самотній у цьому хаосі людей, прожитих днів та емоцій….Тримай мою руку!! Вона завжди буде поруч….Лише повір….”. Дивна мешканка будинку говорила мало. Промовистими були її очі, зламані Випадком, який полишив на них своє тавро, аби вона ніколи не забувала про їхню зустріч. Блукаючи кімнатами будинку, торкалася покинутих речей, лишала їм частину свого минулого, створюючи картину майбутнього свого прихистку. За місяці їхніх німих розмов будинок-привид отримував нові фарби, його вікна мружилися під променями, що лоскотали їх, сидячи на підвіконні. Вони звикли до знайомо-чужої душі, яка порушила цей спокій, даруючи миті радості. Будинок-привид перетворювався на Її Дім, який починав нове життя, з оновленими фарбами та вірив, що вона тримає його руку навіть тоді, коли вітри трощать усе навколо, полишаючи по собі друзки мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475818
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 03.02.2014
[i][b]С атласных небес, сквозь серебристо-синий рассвет,
Солнца лучезарный взгляд на луга тихо пал,
Собрав жемчуга, зазолотил тысячью монет...
Ветер, шёлковистым травам что-то там шептал.
Косы им чесал, перебирал , нежно целовал,
И колдовал...Распускались радугой цветы
Меж медовых трав. Вот-вот будет скоро карнавал
Для бабочек, пчёлок, жуков...Только не проспи!
Слышится птичий пев в перламутровой вышине
Ситцевого лета. Дымкой растаяла ночь,
Вспыхнув звёздной пылью и чьим-то лицом на луне,
Запах лип без вина хмелит, дух не превозмочь...
Прочь сомненья прочь, пусть аромат голову кружит
И любовь мозги испепелит. Сладкой ватой
Растает на губах. Хочеться ещё , ой как пожить,
Но нет на это сил, сердце холодит мятой.[/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430565
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 03.02.2014
У кроці до розгадки таємниць,
Перед дверима з сімома замками
Літа спинились… Погляд падав ниць…
Не міг ключів намацати руками
змарнілий дід. Дорогами облуд,
таки дійшов до обрію надвечір,
й укляк,мов стовп – з семи замків редут,
пригасла пам`ять і зів`ялі плечі.
Йому б ковток живильної роси,
Чи в тридев`яте царство за морями,
Або ж іскрину вічної краси,
А тут – гротеск із сімома замками.
Присівши, глянув в отвір від ключа:
В кишені напівтемної кімнати
Тремтів огонь, здригалася свіча,
Й чиясь душа училася літати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476650
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014
Это будет, непременно будет –
В ожиданьи праздничный вокзал,
Вспышки смеха, радостные люди,
И твои счастливые глаза.
Разве был, один хотя бы, вечер,
Чтобы я не думал о тебе,
Не мечтал о предстоящей встрече
И о нашей будущей судьбе?
Руки положу тебе на плечи
И, не веря счастью своему,
Не скажу ни слова, лишь покрепче,
Лишь пожарче снова обниму!
Кто сказал, что это неприлично,
И что так нескромно – чьи слова?
Это верности святой обычай
И влюбленных вечные права!
И весну вдыхая полной грудью
Словно песню лучшую пою:
Это будет, непременно будет,
И конечно,сбудется в маю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476658
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 02.02.2014
* * *
Невпинно життя минає.
Хоч миті спиняв я теж,
багато побачив, та знаю, –
немає у мрії меж.
Твори-витворяй сміливо
і ниву свою пожнеш.
Мети досягати можливо,
а мрію не доженеш.
Зазначити слушно мушу:
яку б я не мав мету,
та не продаватиму душу
і мрію свою святу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474022
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 02.02.2014
в касетних платівках та стрічках суміжності дії,
в сповільненій зйомці розкрито чужий саботаж,
зависли прямі, розкрадені, нестримні ефіри
тепер не до світла: навколо новий антураж.
вже зацвіли канони, роздерто наскрізь релізи,
сценарії з крихт, написані для розбурених мас,
не чекай, спаковуй стареньку валізу,
ідея живе, ось настав вже нарешті наш час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473826
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 02.02.2014
Музыка и исполнение galina bahteeva
Уже в прошлом метели
Отшумели дожди.
Домой птицы летели,
Их, судьба, пощади!
Словно белая тучка
Потерялась вдали.
Всколыхнулась речушка:
"Мы вас ждём, журавли..."
Я стою на крылечке.
Что ж в душе непокой?
Закололо в сердечке...
"С возвращеньем домой!!!"
Ветер ветки качает
Ветки тонкой осины
́И печально вздыхает,
Слыша плач журавлиный...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248982
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 02.02.2014
Як мить щасливу відтворити?
-В уяві ?
-В слові?
-Не збагну.
Це марево?
Чи сон?
Чи наяву?
Може мелодією відтінити
Порух душі і дум політ,
Що спалахнули блискавично,
Немов комета,чи метеорит?
Якими фарбами зігріти,
Щоб неповторне збереглось?
Та не потішило,майнуло
І не здрібніло-вповні відбулось.
Не полишай мене казкова мить!
Застигни!Зупинись!
Нехай не буде моторошно,лячно!
Чаруй!Надією візьмись!
А за вікном зима мережить
Світлу казку...
Розсівся владно іній на гіллі.
Сніжинки мерехтять
В нічному
Потьм"янілому безмежжі
Та місяць пильно оглядає
Володіння в тишині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469919
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 02.02.2014
Голос тягне аж до неба
Галя у суботу,
Коли рано їй не треба,
Іти на роботу.
Вип'є з тістечками чаю
І давай горлати!
Діти вуха затуляють.
Пес тіка із хати.
Чоловік бере цигарку –
Й на балкон одразу.
Жінка: "Чом тікаєш, Марку?
Поспівали б разом!"
- Цей твій не пташиний щебет
Зветься так: співаю?
Йду, щоб бачили , на тебе
Руку не здіймаю!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461326
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 02.02.2014
Чого ти чекаэш? Що ти шукаэш? Я не знаю сенсу цих слів. Я не розумію чому вони, немов кадри майбутнього з'являються тепер... Що буде далі? Навіщо було? Навіщо було так, а не інакше? Навіщо було брехати, чи, можливо, не брехати?.. Віриш, або не віриш, але я знаю, що колись ці сни здійсняться. Я не знаю чи э сенсім коли-небудь здійснюватися, але я вірю, що вони здійсняться. Ти не можеш собі уявити наскільки вони реалістичні, до деталей, до найменших дрібниць... Скажеш, що все це потік свідомості, або нічого не скажеш і просто промовчиш?
Мовчи, мовчи, мовчанням вбий свободу.
Лови, лови оту осінню вроду.
Лети, лети туди, де не побачаться вони.
Кому потрібні затерті фрази минулоі весни?
Скажи мені лиш на останок слово,
Щоб можна було щось та й зрозуміть.
Кидаэш всі своі надіі в морок,
А ви, малесенькі, те усе собі учіть.
Не думай, що колись вернеться теэ літо,
Не бійся думати про страшні тіі дні,
А де ж іх можна було всіх подіти?
Куди ж бо заховати?-...Подаровані весні.
Так, я дарую вам із щирою душею,
Я вам від серця теэ відірву.
Я принесу до вашого прісного озерця
Надію - велику осяйну зорю,
Що сповіщала про народження Ісуса.
Тепер і вам пора про те подумать вже,
Забуть про те, що таке спокуса,
Віддатись серцю, як колись і я, та й лише.
Я припаду коліньми до землі сироі,
Згадаю про обіцянки своі
Тобі, та ж вам потрібно було не такоі
Весни... Змотай іі тепер в сувоі.
Ти бачиш слизькість цього часу?
Скажи: вчора, нині чи майбутнэ де?
Бачиш як ріжу кожну другу фразу?
Не плач, він йде, до тебе йде.
Я не пишу вам уже про сльози,
Я не турбую вас тіэю маячнею.
Вступаю босими ногами у морози,
Не плач, вони не будуть більше з нею.
Іі нема! Й ніде не було.
Чи то тебе вже пропасть забере?
Вона... Воно ще не забуло...
А в серці бритвою дере.
Забудь, забудь, забудь примару.
Не снись, не снись, не снись мені.
Зплющила повіки, наче в хмару...
Щось принесли з усмішкою іі.
Приходиш, ходиш десь далеко.
Простіть, я вам обрізала крило.
Не бійтесь, не загинуть ще лелеки,
Ще вип'эмо сповна оте вино.
Навіщо ви? Я ж вам вже не дитина.
Чому ж ви? Так же можна й вбить!
То хто ж тепер вам та родина?
Вам хочеться тепер іі любить?
Ні-ні, я вам не докоряю,
Не думайте про те собі ніяк.
Я вам повіки все оте прощаю,
Але для вас я не простак.
Знаю... Знаю. Тихо. Осінь. Знаю.
Мовчу, чекаю, проводжаю.
Я вас не знаю.-Я вас чекаю.
Життя коротке. Цінуй його. Навзнак!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458523
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 18.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2013
День за днем
Із крану вода,
Пень за пнем -
Всього лиш дрова...
Роздільна полоса
Між світлом і ніччю,
Осені руда коса,
І я на узбіччю...
Кусочок неба
В моєму вікні,
Портрети богеми
Висять на стіні...
Криві дзеркала
В країні чудес,
Олімпу скала
Веде до небес...
Тягне вниз камінь
Минулих помилок.
Невгамується промінь
Ілюзій - частинок...
Та живі сподівання,
Марева клин,
Позаду картання,
Попереду дим...
Кучеряві сни,
Дотики мрій,
Чекання весни
В такий буревій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459325
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Ночная тишина, в бокал налито виски,
Кусочки льда …и на столе горит свеча,
Он был всегда предельно честный,
А может и лукавил иногда.
Закрыта дверь, а за окнам ноябрь,
Знакомые черты исчезли без следа,
Воспоминаний нет… утихли мысли,
Ночная глубь уходит в никуда.
Не будоражит запах пряной вишни,
В глазах потухшая блестит слеза…
Но обжигает лед в холодном виски
И что-то заставляет пить до дна.
Умолкла мудрость… затаилась гордость,
И тихо тень сползает по стене,
Остановилось время… стало пусто…
И боль вся растворяется во тьме…
Лю…
15.11.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460702
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Це наш з тобою листопад -
Зів'яле листя замість квітів
Й без теплих лагідних привітів
Ранки. Вже не вернемося назад.
Це наш з тобою падолист
Умив лице моє водою,
Умішаною зі сльозою
Гіркоти. Ти був. А залишився вітру свист.
Це нашого кохання осінь
Зриває почуття, як листя,
І крутить ними. Та обійстя
Пусте. Не повернешся ти.
І знову холод,
І невтамований чуттєвий голод,
Й дзвінка душевна порожнеча.
Пішов. Та не вдалася з серця мого втеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379682
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 17.11.2013
Краплинки-балерини в танку малюють кола,
Відбитки ліхтарів - софіти для калюж,
Щасливий дах не спить,бо радісно навколо.
Кадриль танцює дощ зі співом вільних душ.
Навіщо цей театр дешевих декорацій -
З яскравих парасоль, без кольору облич.
Втопило небо дах в безмежності вібрацій,
А штучну фальш внизу сховала темна ніч.
По клавішам душі заграв майстерно вітер,
Когось заколисав, когось візьме в танок
А дах лиш спогляда і ловить кожну з літер,
Що прошепоче дощ краплинками зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460709
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Читай мене книгою без ілюстрацій -
Відчуй десь, на рівні сердечних вібрацій ;
Зіграй на всіх струнах душі й мого тіла -
Щоб я на край світу з тобою летіла ...
Укрий мене словом, загорненим в сонце,
Влети білим птахом до мене в віконце ;
Цілуй мене вітром шаленим без тями -
Я стану для тебе у небо щаблями ...
Тримай у міцних чоловічих долонях,
Люби павутинку сивин, що на скронях ;
Зігрій у обіймах, міцніших за скелі -
Я стану джерельцем для тебе в пустелі ...
Я зможу....я буду ...і вір, що зумію ....
Розраджу, підтримаю, знов дам надію ...
Зі шля'ху твого я зверну кожну гору -
Якщо ти зі мною завжди будеш поруч ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460242
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 13.11.2013
мені було тихо.
так тихо буває тоді, як вмирає король.
і усе помирає хрестом розіп’явшись наголо.
моїх божевіль що боялись когось
хто пішов
предостатньо і більше.
тільки вирвані з коренем б’ються звиваються вірші!
тільки вирвані з коренем ми на дорозі течем
білою білою кров’ю, а може
то сніг
мені стало тихо.
як хтось обійшов мій жертовник і тричі.
і замовкли вірші і камлання і стогін і я.
обійшов мій жертовник і там припинили гудіння
дзвони костьолів
забулись,
де сторожі поранили стопи
щоб зоставити мармуром краплі
кольору мертвих гвоздик
для обох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459525
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 13.11.2013
Дивись, як Місяць тихою ходою
Шукає шлях серед мільйонів зір.
І ми йдемо, за руки, вдвох з тобою
Дорогою крізь терни до сих пір.
Скажи мені, що я тобі потрібна,
Як дощ - пшениці, Місяцю - Земля.
Твій погляд – Сонце – ясний, теплий, рідний,
А я – вода джерельная твоя.
Колись спітка розчарування вирій.
Та гравітацію ніхто не відмінив.
Ми будемо разом. І наша щирість
Зітре розлуки біль і весь тягар вини.
Це не завадить гідно пролетіти
Крізь морок холоду і сутність небезпек.
Нехай там сонячний вирує вітер.
Тебе знайду крізь тисячі парсек.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460277
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 13.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2013
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 11.11.2013
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Василь СИМОНЕНКО
Сьогодні усе для мене –
Весняного неба блакить
І навіть за кожну росинку
В душі моїй радістю снить.
Зріднились Карпати сині,
Вирує в душі водограй.
Живу у далекій країні
Та пташкою лину у рай.
Не меркне любов, не згасає,
Вкраїнського духу не вбить!
Чужого, як Він научаюсь,
Й свого не цураюсь любить.
І хай там... чи ворог чи зайда
Мене до кісток дорікне.
Я скажу йому відверто:
І у серці мій Край живе!
Жива Україна й калина, -
Там небо в зелених житах.
Мій Край, де я народилась
З молитвами на устах.
З коріння мого народу,
Із тисячі рідних облич.
Дай волю за цю нагороду
Де віра - там сила і клич.
«Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні» -
Одна в тебе рідна хатина,
Одна в світі - є Україна
На вибраній Богом землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457297
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 11.11.2013
Осiнь. Частина друга.* Анда́нте.**
Повiльно блукає по вулицi сон.
Пролунала зменшена квінта***, -
(Нисхідна послідовність)
Тритон.
Жовтень. Наближається кода.****
У темрявi чути ще дзвiн.
I в триновi є якась врода,
Якщо родом iз осенi вiн.
* 3-частинну структуру концертів (співвідношення частин: швидко — повільно — швидко / allegro - andante - allegro) встановив А. Вівальді, які стали орієнтиром для робіт Й. С. Баха і Г. Ф. Генделя, що визначили розвиток фортепіанного концерту.
** Анда́нте (італ. Andante) позначення помірного темпу, що відповідає повільному кроку
***Зменшена квінта (або тритон) - музичий iнтервал, що складається з 3 тонів. Має досить рiзке звучання.
****Кода (італ. coda) — додатковий розділ наприкінці музичного твору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455042
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 10.11.2013
Розкидані пазли червової масті...
Розставлені снасті...отруйні плітки...
В задимлених шторках на вікнах з пластмаси
Пороблені міллю сердечні дірки...
Погублені пазли з картинок про щастя...
Вмонтовані чіпи в нечулі зрачки...
В покручених цівках соснових плантацій
Заражені біллю сердечні замки...
Забруднені пазли червової масті...
Розгублений люд в міжпланетних боях...
Серця,що піддалися впливу мутацій
Зазнавши фіаско в камінних тілах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458358
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Мій дощику осінній, ти прийшов,
По склі постукав лапкою м'якою.
Хтось розпоров тугий небесний шов -
Розсипалися миті супокою
Намистечком янтарним по стіні.
Вохристі блиски променів ранкових
Вогніли в наїжаченій стерні,
Мов золоті загублені підкови.
А ти стрибав рухливим кошеням
Під мелодійну сонячну сопілку:
То по дзвінких калюжах навмання,
То по деревах, з гілочки на гілку!
Летіли бризки свіжі і легкі,
Мов биті скельця сипались на друзки!..
Схилили айстри китиці п'янкі,
Немов дощу злякались, боягузки!
А ти шугав між листя і кущів,
Творив з води мозаїку прозору!..
Яке ж бо диво - сонячні дощі,
Як радість Бога в листопадну пору!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459067
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Якби ви знали, паничі,
що вчать студенти уночі,
як за книжковими горами
зникають світу панорами
і миті щастя сміючись.
За що, не знаю, називають
роки шкільні дитячим раєм.
Я в школі мучався колись,
там реферати почались,
домашки перші; Я не знаю,
чом Міносвіті повезло,
що по програмі так лягло,
усе нове почати з нами!
Тепер я вчу вишмат і мови,
соціології основи,
і в незалежності від фаху
на психологію домаху
учити всім: і програмістам,
і медикам, й економістам.
Лінгвіст чи навіть інженер
історію тоді й тепер
немов святе повинен знати,
у пам'яті конспекти мати
всіх лекцій, на яких не був.
А як не вчив, не знав, не чув,
то "пощастить" білет дістати...
Якби ж ви знали, паничі,
як спати хочеться вночі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372349
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 10.11.2013
Ми були сліпі і зіткані з неба
Ми були німі і зіткані з моря
Просто бути людиною...така потреба!
Молюсь і вірю. Вірю і неволю.
Розкаюсь. Знаю. Завтра буде осінь
І будуть весни вирувать в душі!
У ній чуття роз’ятрені назовсім
Вже в котре заголосять по тобі …
Давай хоч раз… А потім вже у вічність.
Залишим без упину нашу долю?
Вкладемо в рухи небувалість, ніжність…
І я повірю. Вірю. Я неволю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398973
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 09.11.2013
Ось білий аркуш перед моїми очима
З'явився рядок, на те нема причини
Не можу я більше писати про неї
Всі аркуші вже списані сумною поемою.
Хотіла б я заплющити очі
Зникати кудись до зірок щоночі
Лиш там мені буде напевно спокійно
Лиш там відпочину душею і тілом.
Люблю я подорожі, потяги, трамваї
В них ніби час мого життя застигає
В них так тепло, меланхолійний настрій
Там народжуються вірші мої часом.
В них я розумію, як спливає життя:
Ось воно було, а через день нема…
Але таке життя, потрібно щось робити
Потрібно їхати, вчити, мети досягати,
Успіху птаха за хвіст упіймати
І потяг до щастя, до мрії наздогнати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374601
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 09.11.2013
"На панщині пшеницю жала..."
Мале дитя той вірш читало,
На шкільній сцені у сльозах,
Біля портрету Кобзаря.
У рушниках з червоних маків,
Зажурено дивився він,
На підростаючих онуків,
На українських козаків.
Слова були його пророчі,
В них мудрість вічная жила,
Він закликав нас не коритись,
До бою клич в його словах.
Цитую знову слово щире,
Шевченка слово,що не вмре:
"Ви в наймах виросли чужії,
У наймах сестри й умрете"
А нам все гроші,все нам мало,
Яке там слово,який рід,
За тридцять срібників готові,
Продати й святість на землі.
Від болю стогне Україна,
Оточена з усіх сторін:
"Мої ви діти,любі діти,
Чому ж ви діти-байстрюки"
Та є надія,є надія,
Коли прийде,настане мить,
До бою встане Україна,
Святу свободу боронить.
Народе рідний,піднімай́́я,
Вже годі бути нам в ярмі,
Невже забули ми про гідність,
Про славу про козацький рід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448445
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 09.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2013
Це гра тіней
Що хочуть бути почутими
Побаченими розпізнаними
У відсутності кольоровості
Чи бодай же смугастості
Прийматимемо форму того
Біля чого проходитимемо
Навіть мимохідь
Tільки
Дивіться як спілкуються
Наші тіні
Ніби давно знайомі
Або навіть закохані
А ми навіть не підносимо очі
Один на одного
Стільки гімнастикування
Стільки виступів
У цьому всесвітньовідомому
Шоу наших тіней
Їм ще досі та все ще
Бракує глядачів
Та захоплених поглядів
Та скільки б ти
Не дивився на тінь
Вона залишиться тінню
Майже неіснуюча
Завжди залишиться
Майже
Але скільки би ти
Не закидав її
Мов чарівну вудочку
В надії зловити золоту рибку
Власної вартості
Не станеш від цього
Ані меньш ані більш
Вартісний
Піднеси очі до очей
І відважно-стрімко
Спробуй скоштувати щирості
Може втамуєш нарешті
Свою спрагу
Піднеси очі ще глибше
Сьогодні це світло є таким
Яскравим
Що в ньому зникли
Усі мої тіні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457885
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 08.11.2013
І що тепер – себе довіку ганити,
Як не крути, а винних не знайти
Та не бажала ані вбити, ані ранити
Ці почуття, ні знати, ні зростить.
Довіку в серці скалкою болючою
Солод отрути – не дістати, не спастись.
А все ставати грізною і лютою?
Чи... усміхатись мріями у вись! 18.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457011
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 08.11.2013
Кожен обирає з нас дорогу,
і по ній, прямує по життю.
Хтось кульгає та волочить ногу,
хтось упевнено, крокує по шляху.
Та якою б не була дорога,
пам’ятати треба про одне.
Що спочатку, б́уло «слово Бога»,
а вже потім, і життя людське.
Нарікати на нещасну долю,
це пусте, робити так не слід.
Негаразди, загартовують лиш волю.
і притягують удачу, як магніт.
Бо коли в нас щастя є доволі,
не зважаєм, ми на нього по життю.
Іноді добавить треба солі,
щоб припала страва до смаку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455035
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 06.11.2013
За вікном минали самотні зупинки, обличчя яких були вкриті дивними написами, зневаженими та частково забутими назвами, які вже були непотрібні для більшості прохідних візитерів. Вони лишалися наодинці з власною історією, побаченими фарбами сезонів та прожитих емоцій. Щохвилини повз них пролітали сотні людських доль, облич, не лишаючи по собі жодної згадки, окрім нестерпного аромату бензину та пилу. Щодення було передбачено на десятки років. Байдужі очі зупинок потопали у зеленому наметі дерев, які лагідно колисали їх думки. Червоні, чорні, сріблясті метушливі механічні душі пролітали над застиглою маскою дороги. Чийсь погляд ковзнув по обрисам літер, які увінчували чоло придорожньої самотності. Обережні кроки, мить очікування та знайома лавка під запиленими вікнами старенького готелю автобусів. Чекання…..Крок за кроком, чорні балетки наближалися до знайомого місця, тонкі пальці тримали у своїх обіймах коричневу валізу, яка ще досі пам’ятала прожитий тиждень радості у колі тих, хто приносив у життя стільки усмішок. Поважні господарі старенького автобусного готелю, голуби, розважливо походжали вздовж дороги, нишком шукаючи нового гостя, який би віддячив би їм за гостинність. Зіниці стомлено слідкували за дивакуватими па голубів, ховалися від надокучливого сонця, що вперто шукало зустрічі із зелено-сірими фарбами ока. Все колись минає, зникає у потоках щодення, лишаючи по собі спогади у фотоальбомі душі, нічні розмови за келихом червоного вина, потоки якого розливалися тілом, віддаючи його на поталу щирості та самотності. Все минало так швидко, полишивши по собі тільки прозорі спогади, які наповнювалися фарбами, фразами та емоціями при найменшому дотику до місця їх сховку. Коричнева валіза, потерті, майже десятирічні джинси, які побачили половину Європи, біла футболка та нескінченна черга мрій. Сіро-зелені очі поверталися до світу власних проблем, пошуків, розрад та сподівань.
За вікном душі пролітало пожовкле, багряне листя, яке вкривало життя кожного тонкою ковдрою депресій, роздумів, сподівань, маленьких радощів та очікувань свята. Листя. Самотні дерева, так схожі на людей, які оминали їх, навіть не помічаючи крихких сліз роси на їхніх долонях. Усі жили власними думками. Лише диваки розкриваючи крила-обійми підхоплювали могутні тіла дерев у своїх обіймах, шукаючи рівноваги та наснаги своїх життів. Ранок вмивався росою, смакуючи новоденними емоціями, які вирували перед його поглядом, спостерігав за новими самогубцями, що стрімголов кидалися у багаття двірників, уникаючи вироку бути розтоптаними чиїмось черевиками, інші покірно лежали на тротуарах, поринаючи в осінню кому, свято вірячи у потойбічне життя. Все поволі завмирало. Ранок втомившись від споглядання, ліниво попрямував до берега річки, де присівши на краю, задрімав під спів хвиль. Полудень, незмінний продовжувач традицій ранку, тихенько вкрив стомлене тіло товариша, вирушив у подорож осіннім містом, очікуючи на зустріч зі своїм знайомим, вечором. Вони ніколи не могли дійти згоди, щоразу при зустрічі сперечалися, сварилися і вкотре не дійшовши згоди, зникали у різних напрямках, полишивши місце для заспаного ранку. Вони не встигли побачити зустріч двох душ, які радісно обнімалися, тамуючи крики двох друзів своїм щедрим сміхом. Вони не встигли почути розмову двох душ, які нарешті були так близько.
Прохолодні пальці річки торкнулися зіниць ранку, він поволі, неохоче відкривав душу для нового дня. Звичайний, банальний день, який нічим не відрізнятиметься від попереднього. Ранок ліниво проходжав коридорами вулиць, зазирав до запилених вікон. Ті ж самі обличчя, емоції…. Нічого не змінилося відучора. Але його погляд прикувало одне з прочинених вікон. Він обережно ступив на підвіконня, завмерши за крок від тонкої фіранки. Тихий шелест мережива, снігові водоспади сукні, лабіринти стрічок, які огортали витончений стан, тонкі білосніжні підбори. Перед ранком поставала витончена постать у полоні щастя. Його холодні долоні торкнулися плеча, завмерши в очікуванні. Секунди очікування здавалися вічністю. Ледь вловимий оберт, тонкі риси обличчя, яке світилося щастям. Щастям, яке так довго шукало свою обраницю з сіро-зеленими очима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455886
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 06.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2013
скажи, що робити, якщо ти не поруч зі мною
коли засохла імла позаду нічних ліхтарів
що там у тінях, скажи мені, що за стіною
де підлога надламана і слід розбитих дахів
ще лиш півкроку, зробити б хоча би півкроку
до твоїх ключиць, вмонтованих в проміжну вертикаль
хай мовчать всі канони, хай затихнуть пророки
в ідилії відчаю воскресити б непройдену даль
знову б мовчати, байдуже, що тиша на грані
і небо давно малює вже не наші портрети
ми в світі одні, ми будемо в ньому останні
щоб залишитись разом просто під грифом "секретно"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457183
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 04.11.2013
́́Ми знову у ярмі,
Хто чесні і нужденні,
Ти, наче у пітьмі,
Україно стражденна!
Свобода, ніби є,
Та ланцюгами дзвонить,
Бо пан жить не дає
По-людськи! Тільки гонить:
-Давай, давай роби,
Мовчи, що тяжко, хто ти?!.
Чому ж ми, як раби,
Не скажем щось супротив?!.
Чому ж, коли праві,
Озватись боїмося,
Вже ж потом на чолі
Терпіння запеклося!..
Братове, час зректись
Лакейства, ми ж вкраїнці,
Господарі цих місць,
А не якісь чужинці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338911
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 04.11.2013
Лишила Оленька баштан
Пішла в обід до хати.
І що там бачить? Чемодан
Петько склада завзято.
- Ти це куди? Зі мною? Сам?
- У Швецію я їду.
- Що ж ти робити будеш там?
Ще кілька літ - і дідо.
Тут спиш лише, я спину гну.
Мови не знаєш й трішки.
- Там десять євриків візьму
За насолоду в ліжку!
На те ні пари з уст жона.
Теж чемодан складає.
- А ти куди? - Петько пита.
- Туди ж! - відповідає.
- Для тебе там робіт нема.
Свої шляхи там місять.
- Як проживеш, погляну я
За двадцять євро в місяць!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456455
дата надходження 24.10.2013
дата закладки 04.11.2013
Рассвет чуть вздрогнул за горой,
Ночные тени расступились,
Волну качнул морской прибой
И звезды в бездне растворились...
Игривый луч щипнул луну
И та со вздохом улыбнулась...
Прорвал крик чаек тишину
И неба синева проснулась.
Немного сонный ветерок
Рассветным бризом поклонился,
Понес плеск моря на восток
И меж цветов росой умылся.
Уж серой ночи канул след,
Гуляют волны хаотично...
Рассвета, право, краше нет!
Его люблю я безгранично...
Жаль, рано встать проблематично.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458331
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013
Чому печально плачуть небеса,
Й вмивають землю мов слізьми дощами.
Може за тим, що корінець добра,
Всихає в людськім серденьку з роками.
Чомусь довкола пропаганда зла,
Інстинкт чомусь замінює кохання.
Надія й віра наче відійшла,
Любов немов заснула до світання.
Здається наче задихається душа,
Немов в темниці у людському тілі.
Вона кричить у райські небеса,
Плачуть вони на душі омертвілі.
Один лиш Бог Творцем сіє добро,
Один лиш Він є творцем любові.
Лише із ним радітиме душа,
І воскресатиме добром у Божім слові.
Без Нього наче завмира вона,
Мов догорає й тліє в людськім тілі.
З Ним променіє моя ясна зоря,
І не страшні їй грішні заметілі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458333
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013
В кімнаті світло не вмикаю-
Я знов дивлюсь у ніч в своїм вікні.
До тебе руки простягаю,
Та ти не подаси руки мені...
Я в тиші й темряві страждаю-
Сльози котяться по щоці...
Прийди і обніми,благаю,
Невже вже зовсім байдуже тобі?
Прийди я лиш поради запитаю-
Не заберу у тебе й лишньої хвилини...
Прийди і просто вислухай мене,
Повір,мені це над усе потрібно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453517
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 18.10.2013
Я научил писать стихи
Не только сердце, но и душу
И боль, с которой я живу
Я обязательно разрушу
Любовь я встречу, обниму
Согрею нежно, мою мышку
Вдруг успокою я задышку...
И прошепчу, "Тебя люблю!"
А Вы не смейтесь,
Я романтик, я так живу и так люблю
Ее я встречу неприменно
И сердцу я покой найду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453764
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 18.10.2013
Не шукай. Я в дощі.
Тут чудово. Спокійно і затишно.
Затулив мені вуха від світу.
Подих обійм.
Сухих дум у моїй голові
Завеликий надлишок
Розмочив, розтопив, розібрав
І ретельно так змив.
Бачу рухи очей,
Зліти рук,
Ти кричиш — я бачу.
І відверту нещирість,
Неправду омани губ.
Я в дощі... Я не чую...
Слова... Та нічого не значать.
Дощ для тебе кричав,
Та ти в фальші своїй
Не почув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454801
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 18.10.2013
Машина мчить
пустим шосе.
Навкруги ніч,
лиш зорі,
виблискують вгорі
і
засніжені гори
видніються вдалині —
там, де не має
галасу, шуму,
проблем та турбот,
там, де не має
поганих людей.
Машина мчить
пустим шосе.
А у салоні,
двоє з тиха,
наспівують улюблену
мелодію,
розгойдуючись у такт
і посмішки не сходять
із їхніх облич.
Машина мчить
пустим шосе
і жоден із них,
навіть на мить
не оглянеться назад.
П.С. надихнула музика bark_psychosis-the_b.mp3
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383397
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 18.10.2013
[img]http://cs320116.vk.me/v320116008/522d/YsSAfEdqE7w.jpg[/img]
Певним чином тобі заздрю,
Що змогла тоді піти.
Яким дивом, я не знаю,
Ти позбулась самоти.
А зі мною, мов прокляття,
Хоч шукав нові шляхи,
Тільки серце своє в шмаття
Я розбив під три чорти.
Позбирати не проблема
І зустріти іншу теж,
Як спростити теорему -
Що любов не має меж?!
Не росте трава в камінні,
Риби гинуть без води,
Коли дні передосінні -
Всі прощаються сади.
Не можливо в світі жити,
Коли сенсу вже нема,
А кохання оповите
У приречені пута.
Посивіло вже волосся -
Не хвилююсь я за це,
Шкода лиш – надворі осінь,
А в душі - те, що без меж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454080
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 18.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2013
Заснуло місто, я не сплю і досі,
Хоч дуже хочу, в снах приходиш ти.
Ті сни-сирітки геть простоволосі,
Я пожаліла, хто ж їх прихистить?
Вони відчули ласку і тепло,
Приходять зрідка і завжди з тобою.
І хай би як у грудях не пекло,
Я сни ті ніжністю своєю заспокою.
Хоч уві сні, та все ж таки побачу,
Спитаю тихо, чи у тебе все гаразд.
Злукавиш «так», та погляд той, неначе
Миттєва блискавка, прошиє душу враз.
Проте тобі нема до того діла,
Принаймні, ти вдаєш свою байдужість.
Та все ж відчутний подих твого тіла,
Ти пригорнути хочеш мене дуже.
Не сплю, та ти прийдеш таки сьогодні,
Бо сни-безхатьки завітають знов,
Журбою ситі, ласкою голодні,
Оті сирітки бережуть твою любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399118
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 16.10.2013
Знову жовтень хлюпоче дощами ...
Я із ними давно на "ти ":
Відкоркована поміж нами
Пляшка пінистоï самоти ...
У калюжах човни на рейді -
Обирай, котрий твій -пливи!!!
Намалюй цілий світ у крейді -
Білі з сірістю острови...
Розбуди у вітрилах вітер -
Він до мене покаже шлях
У плетінні із рим і літер,
Із ремарками на полях ...
Ароматами кави й кориці
Я зведу поміж зір маяк ...
У лахмітті прадавньоï жриці
Затанцюю тобі за мідяк ...
І у ритмах шалених ночі,
На вершинах усіх життів,
Ти моï упізнаєш очі
Зі своïх потаємних снів ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454736
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
восьмий кут повітряної кулі -
лоно всіх твоїх пів-порожнеч,
мій прихисток в призахідному світлі.
і він, призахід-вечір, млосно сипле
себе, спинає дзвін простоволосо,
в блідій сорочці, ніби стріха,
височить.
у восьмий кут повітряної кулі
крислато чудиться і суне пиху тихо,
преситий гасової лямпи снінням
самотній привид
міст твоїх.
він пресвятий і скрізно одинокий -
окови сліз посмертної цноти́́
його плече стискають і марніють.
мені нема куди у прорізах іти,
у прорізах облудних восьмих рим
повітряних широт
строкатих куль
які цілує привид твого дому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453961
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Спасибі нашій владі за узаконення людського рабства,
За те, що замість пшениці вирощують поля із рапсу,
За те, що коли матиму дівчину - поведу її до РАГСу,
І стоятиму у черзі, бо беруть шлюб 2 пі***аси.
Спасибі за те, чого вже не матимем,
За те, що рідну мову замінимо російськими матами,
За вирішення долі 450-ма талантами,
За православний рускій флот на противагу злому НАТО.
Покращення життя уже сьогодні! Чи може завтра?
Спасибі за надбавку 10 грн до зарплати!
Свобода слова? Немає навіть що сказати,
Таку владу справді не соромно і вибирати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195059
дата надходження 11.06.2010
дата закладки 16.10.2013
Немає вороття для змін,
І обійшовши днкілька країн
Не знайдеш ти притулку
Людини вищого гатунку
Ти наш вогонь не змушуй тліти
Та тяжістю буденності боліти
Котятами сліпими бути
Й навіки один одного забути
Боротися на славу літа
Нас втримати не зможе і орбіта
Якою всі живу несуться
За еліпсами судеб гнуться
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381500
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 14.10.2013
Упала осінь листям на долоні… (Тамара Шкіндер)
Упала осінь листом на долоні,
Кладу в букет і ніжно пригортаю.
До шибки притулю на підвіконні,
Нехай осіннім золотом палає.
Тут проминуть дощі та вітровії,
Похмурі проганятиму тумани,
Теплом душі я осінь обігрію
Нехай такою буде поміж нами.
Забарвлю листя гронами калини,
Вдихаю щедрість осені багату…
А в спомині – ще ті осінні днини,
Які отак букетом гріли хату.
У спомині – та зустріч із дощами,
Останній крок осіннього прощання.
Тепер ця осінь дихає не нами…
Букетом ... зігріваюся … востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453487
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Вітер колисав зелені коси,
Гнув і розперезував гілля.
Літні трави, скошені в покоси,
Линув спів вербовий у поля.
Буревій в краю́ ні з ким не ладив,
Ні на мить спинитись не хотів.
Шаленів, сміявся, ще й лукавив,
Обіцяв... та тільки не жалів.
А верба завзято сподівалась,
Вірила в прийдешній день:
Ті вітри невічні, добре знала,
Бо в надії – безлічі натхнень.
І засвітить сонце в кожну хату,
Обігріє землю досхочу.
Рідний край, мов вишивку багату
Зросить небо в крапельках дощу.
Звеселиться світ, птахи і люди
Співокрай проллється у піснях.
Хоч вітри ще дують звідусюди, –
Прилетить в гніздо далекий птах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355147
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 13.10.2013
Я вас побачу.
Виступить із тіні
Велике щастя, а яке просте!
Поміж негод і
студеней осінніх
Я вас побачу. Завтра.
Тет-а-тет.
Побачу вас!
Та завтра в мене свято!
Фанфари щастя,
феєрверки мрій,
Палку весну мені ця
осінь злата
Дарує
у нерадісній порі
І вже не треба
майського розмаю,
І вже не листя жовте
у журбі
І навіть холод ночі
зігріває,
Коли про вас я думаю собі.
Я вас побачу
завтра,
юна панно:
Такого ще
зі мною
не було!..
А післязавтра – знову сірий ранок
Туманом ударятиметься в скло.
27.09.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451411
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 13.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.10.2013
Останній літа зіграно акорд,
У двері стука осінь величава.
В повітрі чується легкий мінор,
І стигне на столі ранкова кава.
По склі стікають капельки сумні,
І легко так читається Коельйо.
Життя іде, неначе увісні,
Закутавшися білою постеллю.
Зникають тихо літні міражі,
Ховаючись в осінньому оазі.
Виблискують церковні вітражі,
І сині квіти мружаться у вазі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450230
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 13.10.2013
Розстелив зірки на небі вечір...
Мій ЛГ розумним став? Прозрів?
Як сказав колись Уінстон Черчіль,
Посміхнувшись: "Без коментарів!"
Свято для Евтерпи і Ерато...
Пісня плавно перейшла у крик...
Я і так повідав забагато.
Зрадник мій - нестриманий язик.
Посміхатись?! Це було непросто!
Але я наважився. Посмів.
Я хотів лише в відкритий космос...
Хто мене невірно зрозумів?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453237
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 13.10.2013
[img]http://www.motosvit.com/Moto%20Guzzi/nevada750/10.jpg[/img]
Гуде мотор, заходиться в ревінні,
Ковтає іскри вранішня імла,
Тримай обличчя в чистому промінні,
Лети до сонця, світла і тепла!
Глянь, золотаву осені палітру
Твій кінь залізний хвацько борознить.
Тримай долоні крилами до вітру,
Спивай ковтками лагідну блакить!
Десь миготять калейдоскопом гори,
Вчорашніх тіней сліду вже нема...
Цей незбагненний Всесвіт неозорий
Ти під прицілом погляду тримай!
Яскравих фар горять метеорити,
Асфальт цілують полиски живі.
Тримай душі віконечко відкритим
Новому дню і посмішці новій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451015
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 13.10.2013
Ти заснула на моєму ліжку,
голову поклавши на подушку.
Ніжилась до мене, задрімавши,
мріяла, щоб чухали за вушком.
Гладитиму тебе, як захочу,
лагідно долонею по тілу.
Розімліла, зніжено примружиш
оченята сонно-звечорілі.
Так вляглася, що не поміщуся...
На підлогу тебе скинув з ліжка.
Не люблю я, вибач, і не буду
на долівці спати через кішку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378889
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 13.10.2013
Она рушится, как карточный домик -
Разлетается в тартарары.
Образует глухой треугольник.
Инквизиции палит костры.
Под откос летит, словно мячик.
Под забором греет мечты.
Вместе с чертом под градусом скачет.
И сжигает рьяно мосты.
Она за год стала старушкой,
Поседев от боли и слез,
Оказавшись дешевой игрушкой,
Бурьяном среди тысячи роз.
Моя жизнь, как кривая линейка
Нервно скачет по клеткам листа.
Она стоит сегодня копейку –
Не в фаворе теперь простота.
Октябрь 2013 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453607
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 11.10.2013
Я так щиро запрошую в осінь,
З золотавим мережаним листом.
Загубися в моєму волоссі
І надінь калинове намисто.
Я так щиро запрошую. в осінь,
Філіжанку наллю тобі чаю.
Знов блукаю одна поміж сосен,
Ти прийди, я тебе так чекаю.
В серці тліє жаринка кохання,
Душу нею твою я зігрію.
Якби ж знав, як тривожить чекання,
Як у душу вливаються мрії.
Я так щиро запрошую в осінь,
З нею, клена букети збираю.
Вже на листі холоднії роси,
Іх теплом я своїм зігріваю...
Я так щиро запрошую в осінь...
Ти прийди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453496
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 11.10.2013
Мені подобається тут бути. Тут, де єдиним, що вказує на цивілізацію, являється величезна залізна вежа, та й вона принишкло ховається за густими кронами дерев. Тут, де все таке гармонійне і незаймане. Де тиша лікує рани. Де спокій вдихається із холодним повітрям і просочується прямісінько в серце. Де все таке рідне.
Мені подобається сюди приходити, бути один-на-один із світом, зливатися з ним, уявляти себе малесенькою частинкою чогось грандіозного, невловимого, магічного.
Та я можу скільки завгодно брехати собі, що хочу побути одна. Що хочу втекти від всіх і більше ніколи, чуєте, ніколи не повернутися до звиклого мені світу. Хочу втекти і вернутись зовсім іншою людиною. З іншим кольором волосся, очей і душі.
Брехня. Я просто хочу втекти і повернутися з тобою.
Я просто не хочу бути ні з ким крім тебе.
(Але ж тобі цього знати не потрібно)
Тому я буду одна. У цих хащах із трави, яка ховає мене повністю від всього всесвіту.
Я буду тут. Так далеко від дому. Тут, де цвітуть дикі волошки і виринають з зелені білосніжні ромашки, де сила-силенна трав, назв яких я навіть не знаю.
Я буду жити тут, де дерев більше ніж кисню.
Тут! Де чутно як співають птахи, де видно як сідає сонце і де вітер приносить запах спокою і тиші.
Я буду лежати тут, в своєму маленькому прихистку, і мені буде віритись, що мене насправді немає.
Ніде немає...
Особливо біля всіх тих, які мені щосекунди нагадують, що вони не ти.
І що вони ніколи тобою не стануть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437810
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 11.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2013
Сьогодні дощ, а завтра буде сонце;
Сьогодні дощ постукує в віконце…
Впущу його в кватирку,
А там – і сонечко прогляне крізь хмаринку.
Дощ розповість нам пісеньку сумну;
Співатиме він всю ніч серенади:
То вщухне, - тиша затремтить,
То - віє вихром проливним,
Вмиваючи усі земні принади…
Не бійтеся дощу,
Нащо його ганьбити?
Дощ – це примара:
Ось він є, а далі – мріємо про нього…
Що ж робити?
Такі ми люди:
Все не так нам невдоволеним
на цьому світі…
( 10 жовтня 2009 року)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451688
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 09.10.2013
На деревах плоди, а на квітах осінніх ще цвіт...
Ти неждано прийшов... і розстав – перший сніг.
Не раділи тобі... дивувалась лише дітвора –
Перший сніг! хоч ще майже зелена трава!
На дерева, плоди, на осіннє листя і цвіт –
Падав, тихо лягав і зникав – перший сніг. 03.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452497
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Плаття кольорові літо відносило,
Нахиливши з сумом маків голівки.
Осені в обійми лине паутина,
Золоті тенета срібної пори.
Осінь..знову осінь.Журавлів прощання.
Крик " кур-ли " розірве сивини вуаль.
То чому на серці восени так сумно?
Мабуть днів минулих,молодості жаль.
Sukni czerwinnych makuw odnosilo lato,
Makuwka, pusta, zwie,dne,lo zate,sknilo.
Polieci paje,czyna, do obie,c` jesieni ,
Ta stanie wkrutce zlota, cienia, .
Jesien` zno`w jesien`... Z`urawio`w poz`egnania ,
Krzykiem swoim rozerwa, siwizny woal.
Dlaczego na sercu tak smutnie jesienia,?
Pewnie mlodos`c`i zeszlej z`al.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451568
дата надходження 29.09.2013
дата закладки 08.10.2013
Я так больна, но жаль не Вами...
Все так же осенью дышу...
Вы душу мне согрели лепестками...
надежду ей дарили и мечту...
Я так больна...
Жаль не решаете Вы судеб...
Я Вам бы душу отдала...
Надеюсь, не осудите меня...
Я помню, как поили меня чаем, на рассвете...
И вкус от Ваших нежных слов....
Я будто растворялась в силуэте
Тех дам, что дышат гордостью, собой...
И ветер дул... бежала вновь от Вас...
срывало голову от поцелуев...
Манила, ласково звала...
Ваш взгляд... Ваш голос так сводил с ума....
Я Вами вновь болею...
И снова осень пахнет мне дождем...
Стою здесь тихо, в платье белом....
И Вы на встречу мне с зонтом...
Шагая гордо, словно по Луне....
Вы молоды и так прекрасны...
Я Вам готова все отдать...
Но все болею Вами я напрасно...
Коснулись платья...
нежно сжали мою руку...
Вы говорили о любви...
А я не слушала ни звука...
Лишь только одно слово " подожди..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450121
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 08.10.2013
Шалений крик відчаю розтинав груди жовтневої ночі. Земля завмерла, прислухаючись до відчаю, що виринав з відкритих уст стомлених вікон та балконів. Тиха постать тремтіла, ухиляючись від потоку пожовклого листя, що спадало до її ніг, встеляючи холодну підлогу балкону. Уривки крику перетворювалися на хрипи, переливаючись у шепіт, зникали у закапелках горла, трансформуючи вечірню виставу на німе кіно. Її душа хотіла звільнитися з власноруч збудованої в’язниці свого тіла. Голос крику перетворювався на виття загубленої душі, яка осліпла, шукаючи світло лабіринтів артерій та зіниць. Виття втоми та друзки нервів. Тиха постать повільно ступала по гострим, колючих уламках розтрощеного терпіння та сили волі, що встеляли підлогу, ніжно-тремтливо пестячи шкіру рук та ніг.
“Ти-егоїстка, зверхня та самозакохана істота!!”. Ці слова хвилями крокували думками, лишаючи по собі сліди брудних, стоптаних чобіт емоцій. Черстві підошви витирали свої обличчя шовковими рушниками стомленого чварами серця дівчини. Її очі поволі вицвітали, марно шукаючи зірок на нічому небі, яке ховалося під теплою ковдрою останніх теплих днів жовтня. Егоїстка… Шматок черствого тіла….Живеш, дихаєш, намагаєшся усвідомити власне місце чи то призначення у цьому світі, проте всі спроби перевтілювалися на попіл. Роками вона дивилася на світ скаліченими очима, мріяла побачити кожну рису обличчя оточуючих, не втрачаючи рівновагу власної душі. Відкривала душу, боролася з привидами минулого і жила почуттями інших. Кожне сказане слово, прожитий день, випадкові перехожі полишали свої ледь вловимі відбитки пальців на зіницях. Дійові особи щодення з’являлися на сторінках її днів, присідали на краєчку душі, звісивши ноги у прірву сіро-зеленого серця. Однак ніхто навіть не здогадувався, що встеляло глибини серця. “Ти!! Ти!! Егоїстка…..” Ледь вловимі звуки долинали до вух тимчасових відвідувачів. Їм здавалося, що хтось звертався до них з довжелезними монологами пітьми, проте оповідачі були щоразу інші, але слова лишалися незмінними. “Егоїстка…Самозакохана іс….”.
Але того вечора вона зламалася, як крихка дитяча іграшка. Щось тихо хруснуло, лишаючи по собі тоненьку зморшку на устах. Ледь вловима тріщина-стрічка розтинала анемічні уста. Квола, зношена роками усмішка втратила свій термін придатності, сподіваючись на гарантійне відновлення. Лахміття, яке ще колись було одягом, вицвілі фарби очей, розтріпане волосся і тріснута усмішка. Сіро-зелена душа жебракувала у пошуках розуміння та підтримки. Десятки облич-масок проходили повз розтріпану постать, яка викликала лише співчуття, дехто відверто гидував її обвітреним, стомленим обличчям, інші усміхалися, вказуючи пальцем на неї. Втома, розчарування сиділи на тонких плечах. Усе чомусь виходило не так, розуміння перетворювалося на обман, співчуття на зверхність. Здавалося, що увесь світ впав до ніг, розбиваючись на друзки. Єдиним притулком став холодний балкон, який втілював усю силу самотності тихої постаті, з глибини душі якої виривалося шалене виття болю. Термін придатності сіро-зеленої душі завершився. Чомусь тільки ніхто не виявляв бажання хоч спробувати налагодити плин щодення розчарованої душі.
Знову з’являлися нові візитери душі, сиділи на краю серця, полишаючи по собі самотність. Одні хитали головою, пошепки молилися, зітхали, зникаючи безвісти. Лише одна дивна постать продовжувала сидіти котрий день на краю сіро-зеленого серця. Тиха постать ніколи не бачила його очей чи обличчя, лише чула незнайомий голос, який промовляв у темряві. “Тримайте мою руку!! Я не дам Вам перейти межу нервового зриву…Відпочиньте моя люба….. Все буде добре….”. Його слова розпалювали кволий вогонь надії, який можливо з часом перетвориться на багаття, що спопелятиме зневіру, розчарування та страх. Знайома душа незнайомця зважилася змінити термін придатності сіро-зеленої душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452592
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 08.10.2013
мені б просто тебе долюбити
до ще одної холодної осені
до ще одного теплого дотику
з переходом самотності
так треба тебе долюбити
коли за межі виходить кисень
як річка зі своїх берегів
це наша придумана пристань
це гра в невідомих богів
мені б далі тебе долюбити
тихо до часу "назовсім"
до відчуття реальних мотивів
до оптичної вісі відносин
так хочу тебе долюбити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452318
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Тихо дышит свеча
Колдовским огоньком.
А фитиль, как душа,
Вот взлетит мотыльком.
Пролетит сквозь печаль:
Станет ясно, как днём.
И, летя к счастью вдаль,
Освятится лучом.
Словно тонкую шаль,
Сердце тронет плечом.
Снова грусть и печаль
Станут вновь нипочём.
Золотится душа
В переливах рассвет...
Тихо тает свеча
И уж прошлого нет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263892
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 07.10.2013
Тебе я бачу тільки на іконі,
В розписанім та золотім вбранні,
До Тебе іноді складаю я долоні,
Й за твого Сина дякую Тобі.
Ти народила Світло, що не гасне,
Безсмертне джерело для нас.
З покорою дивилась Ти нещасна,
Як Син Твій помирав за нас.
Смиренним духом молишся Ти Богу,
За кожен крок, що робим на землі.
Та зберігаєш всіх нас під покровом,
За це я щиро дякую Тобі.
Пречиста Діво, променями сонця,
Ти в темряві за руку нас ведеш,
На шлях до раю направляєш серце,
І мудрість Божу кожному даєш.
Владичице свята - моя надія,
Мої Ти сльози витирА з лиця,
Спокійний сон Ти наш оберігаєш,
Від злого духа і його вогня.
Небесна Мати зглянься милосердно,
Та виблагай у Господа для нас,
Покірне серце, щоб гріха не знало,
І гордість темну вижени із нас.
Лю…
16.09. 2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449606
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Краплини думок у долонях,
І кава холодна в горнятку.
Самотність вистукує в скронях
Минулого знаками згадку.
Знов осінь в багряному листі
Мандрує по вулицях Львова.
Ось двоє... З кохання в намисті,
Цілунки палкі - їхня мова.
Ці двоє - не я і не ти вже -
Ми кадри старого лиш фільму.
Та серце найкращі залишить...
І в нову любов... Тепер вільна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450290
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Хитка опора з мертвих слів без діл.
Підозри у невірності вже намотали сотні кіл.
І підточили до кінця усі опори.
Й пліток вже назбирались гори...
Впали збудовані мости!
Не можу більше так!
Пробач! Прости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443400
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 24.09.2013
Знаєте за що я люблю дивани?! За те, що з якої сторони не ляжеш всюди перед.
Знаєте за що я люблю гітару, що висить у мене на стіні?! За те, що вона моя, а ще за те, що я навіть серед ночі можу встати і заграти на ній.
Знаєте за що я люблю писати?! За те, що історії розказують набагато більше чим прості слова.
Знаєте за що я люблю музику в мр3 ?! За те, що вона заміняє мені колискову і стає провідником у сни.
Знаєте за що я люблю лежати в ліжку, слухати музику і дивитись у вікно?! За те, що в цей час у голову приходять цікаві думки, а разом із ними й відповіді до запитань.
Знаєте за що я люблю кохання?! За те, що його не можливо описати. Це єдине, що...
Знаєте, що означають крила?! Вони означають політ, свободу...
Знаєте за що я люблю випадковості в які не вірю?! За те, що вони "оживлюють" людей.
Знаєте за що я люблю себе?! За те, що я є я і цього нікому не змінити!
Знаєте, який сьогодні день?! Сьогодні день музики!
Знаєте за що я люблю розмови серця?! За те, що воно завжди говорить правду.
Знаєте за що я люблю Храм святого Андрія?! За те, що там ходить Бог.
Я знов жива, і знову маю сили щоб продовжити свій шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404699
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 24.09.2013
[img]http://cs303700.vk.me/v303700008/4404/gEF00BoFor4.jpg[/img]
Коли причин життя не бачив,
Я часто згадував тебе,
Не замінив я цим нестачу,
Але здавалось біль мине.
І все минуло. Більше того -
Минула молодість моя,
Поміж розгубленого броду
Ти стала так мені чужа.
Не гріють очі волошкові,
Не вабить твій жагучий стан,
Бо впився цим уже доволі,
Бо ти отрута для життя.
Розбіглись коні вітробокі,
Хоч той табун в дитинстві пас.
Отак кохання - вітер в полі,
А я йому життя віддав.
Ти долю з іншим збудувала
І в серці знов кохання є,
А я збираю з листопаду
Те листя, що до ніг впадЕ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449248
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Стою я біля обеліска
Пам'яті тим , що вмирали за нас.
Ішли на війну і не верталися більше
Почувся голос. Прошептав:
Простіть - за муки ви мої!
Моя душа у болях і тривозі
Прикута до усіх хрестів,
Змарнілих при дорозі.
До тих могил, до тих розлук,
До гіркоти й вигнання,
До зримих і незримих мук,
До забуття й визнання.
А в серці біль застряг,
І камінь важкий в грудях.
Вина, невиправна по вік.
За мамине терпіння.
Душа моя - то обеліск -
Всього лише каміння...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256946
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 23.09.2013
Холодна вранішня пора.
Туман сметаною розтікся.
А дуб, що між кущів розсівся,
Із неї сонно визира.
З-за лісу сонця голова
Уже червоним оком світить.
А холод каже – вмерло літо.
І це, звичайно, не слова.
Навколо тихо, ніби ліс
Десь причаївся і розтанув,
А я занурююсь в сметану
Туманних і холодних сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449167
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 23.09.2013
І падав дощ, і розсікали небо
Відсвіти платинові блискавиць,
Звивались візерунком чудернацьким
І линули, мов феєрверки, ввись.
І грім гримів, розкотисто, широко,
І клекотав, що аж здригалось в вікнах шкло.
І сповнене тяжким, далеким рокотом,
Повітря глухо і обурено гуло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370203
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 19.09.2013
Широкий Український степ,
Посеред степу річка протікає,
Тополі примостились над водою,
Неначе велетні чогось чекають.
Закохані в таку красу,
Стоять старі хатини аж до краю.
У кожної із них жива душа,
І серце є, але людей немає.
Нема кому сказати добрий день,
Та ввічливо спитати про здоров’я.
Попід стіною зріс старезний клен,
Сльозу свою пускає під корою.
Проходжу поряд, щось скрипить, бува…
Та ні, то двері вітер так гойдає.
В вікні неначе заблищало скло, хіба…
Ні, просто сонце в ньому грає.
Та лиш на пагорбі, в кінці села,
І люд знайшовся…і хрести й могили.
Могили поросли вже бур’яном,
Хрести попадали, давно, й погнили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406926
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 19.09.2013
Між нами сни ...обличчя ...кілометри .
Хандра осіння в холоді думок ...
І срібноросий трав'янистий светрик ...
І мерехтіння кришталю зірок ...
Та ти щоранку присилаєш сонце,
Щоб цілувало лагідно вуста;
І теплий "зайчик " на моïй долонці -
Кохання квінтесенція густа ...
А раптом хмарки набурмосять небо?
У абриси уважно задивлюсь :
Оте сердечко припливло від тебе-
Тоді сама я сонечком сміюсь!!!
Фото моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448424
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 19.09.2013
Давай відновимо емоції, заново намалюєм картину,
Свідомість не хоче сприймати, що час вже сплинув,
Ще мить, і наші душі перетворяться на ангелів,
Запам'ятаю цей момент і буду повторювати заново...
Можливо згодом ми і не пам'ятатимемо,
Хто ми, що, як і чому зуміли втратити,
Візьми ж за руку, давай відтягнемо останній момент,
Швидкість за 150, вантажівка, навколо все заливає дощем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195238
дата надходження 12.06.2010
дата закладки 19.09.2013
Я люблю твої сльози-
Дитя райдужних снів…
Твоє волосся...твої коси,
Тепло і ніжність твоїх слів!
Я люблю щирість у тобі-
щирість і безмежність неба,
я хотів би краплю твоїх небес залишити собі,
Але ні: будь щаслива,а більше не треба…
Просто я не можу відмовитись від тебе,
Просто не здатен тебе забути….
Я багато віддав би за те, щоб була біля мене,
I щоб я зміг тебе відчути....
7 жовтня 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214872
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 18.09.2013
два полюси, плюси і мінус.
три крапки, три іскри, і слово,
майбутнє то одні розмови,
яри, провалля і нічого...
кінець, чи він настане, знаєш?
чи вмієш ти як лялька вуду
робити боляче? благаєш,
і кажеш що кінця не буде?
о, сніг упав знається скоро
настане темрява і суд
і випадково серед льоду
народиться новий ІСУС....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383815
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 18.09.2013
Ми пили вино на морозі,
Цілувалися на розі
Ховались в високих травах
Спішили містом в справах.
Ходили взуті по воді
Раділи,поки молоді.
Й без слів говорили
Знаєм,що упустили
Теплообміном зближались
Від людей маскувались
Ненавиділи примітив,
Який інших по життю вів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381987
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 18.09.2013
Ну, здравствуй – до свидания
Ведь решено заранее
Что сбудутся надежды и мечты.
Я отпускаю в плаванье
Далёкое и раннее
Бумажные кораблики свои.
И пусть любовь доверчива,
Но раны все, же лечатся
И я желаю: «доброго пути».
До скорого свидания
Пусть сблизит расстояния
Два сердца, что по-прежнему одни.
Ольга Мельник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449081
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 18.09.2013
На дворі вже не літо, та ще й не осінь настає,
Похмуро, тихо й дощик накрапає,
А десь, напевно, сонечко сіяє,
Хтось в морозний холод замерзає...
Я вип'ю чашку чаю, щоб зігрітись,
І дивлячись в вікно - я посміхнусь.
На дворі вже не літо, та ще й не осінь,
Та й час пройшов, його не повернуть.
Отож цінуймо кожну мить буття,
Яка б погода за вікном не була б,
У щастя вранці ми вбрання вдягаємось,
Новому дню в серці всміхаємось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446019
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 18.09.2013
Як я люблю, ці хризантеми білі!
Ці сонечка, що пахнуть уночі.
Здається тихим раєм день осінній,
Що навіть і не падають дощі.
Як я люблю цей спокій, що панує
В квітках поміж долоньок пелюстків.
Вмивають роси і на них ночують
Сріблясті дива — кульки водяні.
Погідний ранок сонно спочиває,
Що навіть спокій обгорнув плече.
В мізерну крихту не любов згорає,
А білим цвітом повниться земне.
Як я люблю ці диво-самоцвіти,
Маленькі сонечка до спраглої душі.
Чого ж від долі можна ще хотіти?
Хіба що жити, жити на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 18.09.2013
З невдачі плакати не варто!
Ви заблукали поміж драм...
Розкидані навколо карти
І мох росте, чомусь, не там.
І пальмові сміються краби
Зі звичок сонних королев...
Незрозумілого масштабу
Всі напрямки поміж дерев...
Вдягати неохота „Prada”...
Тамуючи і страх, і злість,
Іди вперед, за леопардом.
Він виведе... Якщо не з'їсть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449512
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 17.09.2013
Хочу спати, але я не здамся!
Із останніх сил – на абордаж.
Не так просто сновидінням взяти,
я людина звична, в мене – стаж.
Небагато ж, зараз, тільки трохи…
Перестаньте важчати, повіки!
Пів хвилини виросли в епохи:
До кінця глави ще дві сторінки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442001
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 17.09.2013
Зачекай, коли рани загояться,
Коли тиша їдка стане світлом,
Що проникне у нас
Безнадійно…
Час не діяти.
Часу – не існує.
Адже ми вічні, у Всесвіті ілюзій
Живемо і помираємо тільки на мить
Щоби потім знову…
Щоби потім…
Подивись…Відкрий свої очі.
В них стільки тепла одвічного,
Стільки зла …
Стільки туги Творця,
Що знемагає безмежністю над своїм творінням.
Ти – інь і янь.
І Я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448148
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Я прошу одного – исцеленья души,
С реставрацией Храма по адресу – «Сердце»!
Чтоб с нуля возвести свою жизнь в этажи
И с умом чтоб раставить все окна и дверцы.
Я устала плутать в чужих лабиринтах
И не видеть в окне бликов светлых надежд,
Уповая на силу природных инстинктов
И мечтая почувствовать боли рубеж.
Я устала идти. Нет ни сил, ни желанья!
Я устала кричать, оставаясь немой!
Я устала хранить в сердце воспоминанья…
Я устала быть кем-то. Я хочу быть собой!
Я готова поставить жирную точку,
Дописать не главу, а целый роман.
Растворить кислотой внешнюю оболочку
И сгноить в себе гнев и самообман.
Я проснусь, возрожусь, встрепенусь и воскресну!
Я пойду, побегу, полечу к небесам!
Я руками разверзну кромешную бездну,
Чтоб увидеть дорогу к райским вратам.
07.09.2013 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447787
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Пробачте за подих панічних думок,
Що вгорі летять ключем
За правди слів тонкий струмок,
Що розривається плачем.
Пробачте за колючий вітер,
Що в мріях об’єднує каяття
Жорстокий долі хворий витвір,
Який поєднав ваше з моїм життям.
Як хочеться до вас притулитись
Вдихнути запах молитов
Пробачте за це, не треба злитись
Я заклинаю знов і знов.
В думках моїх oпале листя,
Що покриває звуки ліри.
Ступаю ногами на сумління чисте
В душі погас вже вогник віри.
Якби ж побачити, аби ж почути
Чи доторкнутися до небуття
Чому не можем ми збагнути,
Що не буває сильнішого почуття…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421310
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 16.09.2013
Ще другий місяць не поїхав,
Ще перший місяць не пройшов,
А я сиджу в тюрьмі закрита,
В тюрьму свою сама зайшла.
Зайшла та й двері зачинила,
Терпіння торбу затягла,
Жадоба розум полонила,
Але душі не зберегла.
Все гроші,гроші, щоб вам добре,
На світі білому жилось,
Мені ж тягнути тую торбу,
Нитку спасенія мого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448792
дата надходження 13.09.2013
дата закладки 16.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2013
Одна мить життя
Не зміститься на аркуші
Не заграєш її на скрипці
Й не заспіваєш у опері
Бо вона глибока
Мов вечірній погляд
З кілометрами шляхів
Удень пройдених
Мов уся таблиця множення
Перемножена
На нескінченність зустрічей
Простягається вона
Десь у проміжку між тобою
Старим та відновленим
Така різнобарвна
Що навіть Далі Сальвадор
У своїх видіннях
Раз тільки її побачивши
Загубився б в її кольоровості
Назавжди
І хтось би колись
Знайшов його
Дивно посміхненого
Одна мить життя
Ніби крок старця сліпого
Переповнений зримістю
Незримого
Й тяжкістю впійманих
У тиші тенета звуків
Ніби світло що освітлює
Тільки один подих
Й треба щоразу на ново
Набирати повні світла легені
Щоб дихати
Одна мить життя
Така різна і часто
Ніби банальна
Усією своєю вагою
Натискає на твої груди
Притискає до землі
Намагаючись зробити тобі
Вже не вперше
Штучне дихання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447783
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 15.09.2013
А я її люблю такою як є,
Вона вся моя – куди око сягне!
Люблю захід сонця у моє вікно...
Край не без горя, та мій все одно.
Хоч в ранах дороги й братва у керма...
Моя це країна - святая земля.
Я з нею зрослася – лякає чуже,
Бо наше найкраще... для нас... от і все.:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445151
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 15.09.2013
Я в’язень Люциферовських кросвордів
Мене захопили уламки від мародерів
Пройшла усі портали людожерів
І стала однією з смердів
Душогуби на узвозі мене ґвалтували
Роздівали циклопи тернистим оком
Мені всі агресивно догоджали
Я била язиком пекельним током
Місіонери мене викрали б давно
Якби охрестили кляті ксьондзи чоло
Та я не випромінюю шкідливе добро
Хоч богомаз напише мене все одно
У концтаборі гнию як носатий єврей
Тут сорок років блукаю немов моїсей
Не шле мені човен кульгавий Одіссей
Із раю не чекаю вже вістей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401747
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 15.09.2013
Найпростіше бути не собою.
Грати у проблеми на обман.
Затуляти світ собі рукою.
Віддавати всю нещирість – вам.
Найпростіше йти, куди шляхами
Нас не проводжають, а ведуть.
Найстрашніше жить поміж вовками,
Коли ти не знаєш їхню суть.
Не відчувши болю відпускати,
Те, що як омела приросло.
Списувати у минуле втрати,
Наче їх ніколи й не було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447655
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 15.09.2013
Сьогодні аж зранку надворі туман -
Надвечір зробився густіше.
Із холоду в хату піти б на диван -
Від думки про тебе тепліше.
Сей запах туману, як свіже вапно,
Вогні розчиняються в ньому.
Я дихаю радо отим кисельом -
Ше рано вертатись додому.
Я дихати буду - хай ввійде у кров,
Він всмокчеться, зробиться мною.
Мені не набридне, вдихатиму знов -
Я сили свої ним потрою.
Терпіти нема чого, холод - ніщо,
Присутність твоя мене гріє.
Не виживе довго людина, якщо
Туманом цим дихать не вміє.
Нехай є пороки, нехай від природи
Щось мало, крім розуму дали.
Нехай хворобливий - в руках в мене зброя
Набільше страшніша за рани.
У цьому сплошному вапні-молоці
Далеко малесенький вогник.
Туди я піду, а чи ні... Лиш захтів -
Для мене відкриті дороги.
Хай тяжко далеко в туман заглядать
Я бачу, що є під ногами.
Для чого чужі? Я аж до межі
Посуну своїми шляхами.
Я знаю: є пропасть, немає моста;
Я можу кричати - ти чуєш.
Хай важко поняти - мета є проста.
Можливо, колись ти відчуєш.
Мені не важливо, що думають люди.
До чого іду сам не знаю.
Нехай навіть тяжко мені буде дуже -
Виходить, знайшов, шо шукаю.
Не здержить мене сей туман - він поможе,
Й допоки не рухну від втоми,
Він буде нести мене, вилічить, може...
Ні, рано вертати додому.
Наука не скрасить в людини душі -
Я вчусь, бо так треба...
І не від знання написав я вірші,
А тупо пишу їх для тебе.
Хоча, хай там що - знання необхідне:
Дає більше влади. Я з честю
Старатимусь виконать діло потрібне.
І не відступлюсь перед смертю.
Життя - як туман, його мов нема
Дарунку цього не цінуєш.
Свідомо, повіривши в власний обман,
Чудову можливість руйнуєш.
Постійна мораль набридає, я знаю.
Можливо, занадто малий і дурний.
Мені так здавалось (тебе я кохаю)
Щоб знала: (навіки я твій).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296568
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 15.09.2013
З серця прогоню дощ,
сльозам зачиню двері.
Хтось не прийшов - ну що ж,
то почекаю в сквері.
З вітром думки летять,
губляться в жовтім листі.
Лавочка номер п*ять
в тихій алеї чистій.
Клен поглядає вниз-
як весни дочекатись?
Кинув останній лист,
ось так ми запізнались..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448449
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 12.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2013
Захриплий голос старого дерев’яного стільця доповнював втомлену усмішку фарбованих стін. Фіранки метеликами кружляли у танку свого мережива, не помічаючи насуплені погляди віконець, які чомусь саме сьогодні мали похмурий настрій. Осінній день кволими, втомленими кроками прогулювався кімнатою, намагаючись обійняти пилинки, які ховалися від нього у шпаринах флегматичних меблів. Порухи кімнатних персонажів сповільнювалися теплими хвилями, що долинали з-за спин мережаних, місцями подірявлених фіранок. Стілець мовчазно сварився зі своєю гостею, яка пообіцявши незабаром зникнути, затишно вмостилася на його долонях. Ще одна обіцянка лишилася пустим звуком, який розчинився у подихах вітру. Розчарування…. Проте він був не єдиним, хто того ранку став жертвою примарних обіцянок.
Зіниці блідого, з ледь вловимим анемічним відтінком паперу ледь стримували солоні краплі, які руйнували греблі стриманості. Шалена втома вмостилася на його руках. Він спрагло чекав на закінчення одвічних тортур чужими словами, емоціями, болем, що застигли на обличчі. Мить звільнення від ланцюгів мовчання видавалася такою примарною та недосяжною.
“Сьогодні знову між нами відстань, кроки довжиною у тижні. За вікном починається перший листопад, змучене листя шукає свого притулку, втрачених друзів у вихорах вітру. А я шукаю тебе…. За вікном блукає тиха, закохана осінь, сповнена бажань та нездійснених мрій. Її самотній силует промайнув повз моє вікно. Шкода, але вона втрачає свої фарби, тонку межу печалі й радості, її очі сповнені гіркого суму. Усі свої усмішки, красу та вічний спокій вона поклала до його ніг. Усе лише для нього, Неба. Саме воно було тим таємничим злодієм осінньої душі. Витончена постать Осені мрійливо дивиться у височінь, бажаючи побачити такі до болю знайомі очі, які кожного разу видавалися щирішими. Щоразу її погляд сповнюється радістю, яка згодом зникає у найпотаємніших закутках закоханого серця і тиха, журлива печаль займає її місце. Душа Осені спокутує свою відстань шаленими зливами.”
“Ти відчуваєш цей підступний холод, який вперто проникає у кожну шпарину природи. Його гіпнотичний погляд, вишуканий шарм вводять в оману, зваблюючи білосніжними простирадлами, ковдрами. Однак ніхто не здогадується, яке морозне тепло їх очікує. Ця білосніжна пана Зима, яка не визнає заперечень та відмов. Один лиш погляд сковує тебе на довгі тижні, місяці. Можливо це якраз те, що мені потрібно? Поринути у сон, приспати шалені багряні потоки свого тіла, очікуючи на тебе?? Душа завмре, застигне у тенетах очікування твого ніжного погляду. Проте ти знову так далеко…..”
“Ти є на відстані подиху Весни. Її душа вдягається у шати зелених лугів, прикрашаючи довгі пасма кольоровими квітковими візерунками, розмальовує душу веселкою і плаче тихими дощами. Шукає ніжності у покинутих розтоплених душах снігових заметів. Кволі, тендітні мрії пролісків обережно простягали долоні теплу та світлу. Їх душі грілися під сонячними зайчиками, що стрибали на краплинах роси. Весна……Я так хочу жити її надіями, вірою!! Проте й вона не може скоротити відстань поміж нами. Її тендітні пальці не здатні розламати кайдани часу, зобов’язань, принципів та очікувань. Для неї це занадто складно. ”
“Ти так далеко…. Чому твої очі не відчувають мого подиху на щоці, чому закриваючись вони не чують мого дихання?! Чому!!! Спливають дні, змінюються настрої погоди. Вона сьогодні вередує, кривить уста, закриває вуха, не бажаючи слухати мене. Все навколо перетворюється на хаос почуттів, лишаючи по собі лиш згарища очікувань. Тепло попелу гріє лише землю, моя ж душа поволі вкривається інеєм чекання. Лиш невідомо скільки мені відведено часу, аби дістатися межі чекання. Шалене, пристрасне сонце голубить все навколо, цілує ніжними устами, лишаючи лиш ледь відчутні дотики уст. Проте твої уста мовчать, сповиті чеканням. Лишень закрий очі і відчуєш ніжний дотик моїх рук, які голублять твої поцілунки….. І знову ти далеко…І знову……. ”
Тихі сльози спадали на листки, які ховалися під долонями. Їх душі рвали на клапті зухвалу буденність, яка мовчки спостерігала за порухами тонкої руки, яка холерично вимальовувала слова на папері. Увесь кімнатний простір був глядачем її тріумфу. Лише неквапливі кроки, долинаючи з-за дверей порушували цю виставу.
- Ми прожили свої чотири пори очікування. Здолали місяці відстаней, що пролягли між нами і зрештою отримали право бути щасливими на відстані подиху. Скажи лише одне, чи згодна ти відчути щастя, усміхатися та спалити ці мости відстані? Ми прожили своє чекання!! Такі знайомі, рідні долоні огортали плечі тонкої постаті. Шалений вітер жбурнув помережені рядками листи у вікно, лишаючи за своєю спиною дві закохані усмішки, що отримали своє право на щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444931
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 12.09.2013
Накрохмалена постать у сірому
розмальовує наші анексії
ти-мене,я-тебе
створюєм нові лінії
пишемо нову концепцію
стигми заплутаних слів
розбурюють ще одну осінь
фалангами пальців
хтось перецвів
на стику фальшивих відносин
і ти вже без маски
а я вже без масті
залишилось дивна завіса
ну що? йдемо́ до розв'язки?
без епілогу, на щастя
знову ця постать у сірому
безжально стирає свідчення
бережи себе
не затискайся стінами
не розбавляйся відчаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447556
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 11.09.2013
Будильник монотонно відбиває час.
В життя веде стежинка від порога.
По ній йдемо. Зв"язала доля нас.
Серця хай не засмутить нам тривога.
Життя - це безкінечна суєта.
Та хочеться не збитися з дороги.
З тобою в нас тепер вона одна.
Хай впевнено ведуть по ній нас ноги.
Буває все. На те й воно життя.
Тримай же міцно ти мене за руку.
Хай буде в нас одне серцебиття.
І не було, щоб страху про розлуку.
Поглянь навколо: дивний який світ!
То радість, то печаль ідуть все колом.
Та хай життя не буде пустоцвіт,
Прикрасимо його ми оріолом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448250
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 11.09.2013
Посмутнів зелений ліс ,листячко жовтіє,
Тихо падає в траву,все навкруг німіє.
Ось ховаються жучки,ховрахи,лисиці,
Вліз в барлогу вже ведмідь,
Відлетіли птиці.
Небо,ніби марево
Хмарами покрите.
Сумно мені стало:
Де ж поділось літо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395652
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 11.09.2013
Ніхто не знав його тайни. (ч.1)
Такий самовпевнений, такий сміливий і гордий. Він не боявся нікого в цьому житті. Нікого і нічого, окрім одного...окрім зими. Зимою він нікуди не міг подітися від себе. Він знав, що в житті немає нічого страшнішого від своїх думок, від себе.
І Він шукав її кожної осені. Він шукав її особливу і неймовірну. Таку, про яку б можна було сказати “аналогів у світі немає”. Бажано, щоб все було при ній —красива, розумна, трохи зухвала, лиш йому покірна, трохи таємнича і звісно ненабридлива. Він знаходив її кожної осені. Не завжди ідеальну, але завжди знаходив. Кожна з них думала, що це назавжди. Кожна, якої не була б вдачі, втрачала голову і звикала до нього. І тільки він знав, що все скінчиться з приходом весни. Він не був поганим, не був жорстоким, не був злим. Він і справді нічого нікому не обіцяв. І сам був заручником своїх дурнуватих принципів. Ніхто не знав, що ще в юності він обіцяв собі ні до кого не прив*язуватись. І вже багато років він був вірним собі. Так він почував себе впевненим, так йому було легше і спокійніше.
Зазвичай, він дуже чекав на весну, бо обраниці ставали дуже спокійними і нецікавими для нього, а весна немов визвольняла його від обов*язку це терпіти. Кожного разу йому ставало настільки нудно, що він вже і сам мав сумніви щодо цих пошуків.
Але з нею... З останньою...Було зовсім не так. Чи то вже серйозний вік, чи то, що всі друзі оженились і мали дітей, а він один все так само холостякував, чи від того, що дійсно він нарешті зміг покохати і зацікавитись якоюсь жінкою насправді. Він боявся весни, мов смерті. Відраховував дні. Але той час, що хочеться зупинити, починає бігти ще швидше.
Настав березень. Його голова вибухала кожен день від тих думок.
“ Але ж не буває нічого вічного. Колись вона захоче від мене дитину, захоче стати моєю жінкою, колись і вона набридне мені, але тоді я вже не зможу кинути її. Тоді я просто не матиму на це права. А може навпаки, вона вирішить викинути мене, мов іграшку. Я ж бо так і не зміг збагнути її. Чи зможу я перенести зраду? Як же мої принципи...”
Третього березня він просто зник з її життя. Змінив номер і ігнорував повідомлення у соц мережах. Щоправда, повідомлення було лише одне. Вона виявилась напрочуд розумною дівчинкою і не діставала, як інші. Не бігала за ним. Горда, чи що. Спочатку все було, як завжди, гулянки з друзями до ранку, гонки по ночній автостраді, або клуби, алкоголь — він встиг скучити за цим і йому знов було шалено добре. Але недовго... Кожну хвилину, коли він лишався на самоті, рука тягнулась до телефону. Мозок сам придумував виправдання, сам шукав приводу позвонити, і чорт забирай, згадував кожну хвилину, коли вони були разом, кожну рису її обличчя і все сканував-сканував натовп людей, щоб знайти її.
Він робив абсурдні речі — видалив номер з телефону, який знав напам*ять, видалив її сторінку з друзів, на яку заходив анонімно кожний вечір і ранок, видалив всі повідомлення і фотографії, але все одно згадував кожне її слово і погляд. Він не знав, що у цих діях немає сенсу, поки не розберешся зі своєю головою... Просто він ще ніколи нікого не намагався забути...Просто не вмів. Настало те, чого він так боявся, в його серце прийшла зима. Так-так, надворі вже підходило літо, а в серці — люта морозна зима. Тепер вона була з ним незалежно від пори року. Він вирішив написати їй. Якусь дурню, чи просто “привіт”, але вона вже більше двох тижнів не світилась “онлайн”. Її номер виявся “поза зоною”... І тепер він просто не міг знайти собі місця — здається, що з ним обходились так само, як і він.
Але він таки знайшов її. Чи може не він, а доля. Бо вони зіткнулись випадково, в натовпі. Вона посміхнулась і привіталась. Йому хотілось просто сховати її в обіймах від всього світу, та він трохи опустивши очі побачив, як її руку тримала інша рука. Він просто не помітив його одразу, бо бачив одну лиш її... Здається, вона і справді була щаслива... Світилась...
Пекельно літо не принесло нічого, окрім розпачу і безсилля. Нещадне сонце висушило всі його сподівання і мрії, дні пронеслись, мов блискавка і знов підступала осінь. Він обіцяв собі, що як тільки життя подарує йому кохання, то він не відпустить своє щастя вже ніколи. І не ставитиме експериментів, не дотримуватиметься безглуздих принципів. Але Вона все так само посміхалась світу з нових фотографій в обіймах того, хто не відпустив її. І він кожного разу обіцяв, що більше не дивитиметься ті фото, але все одно відкривав... Немов отримував насолоду, від того, що краяв собі серце. Кохання з ненавистю так схожі. І цей біль він вже настільки ж кохав, наскільки і ненавидів раніше. Він заполонив усю його свідомість. Але щось мало залишитись. Якась крихітна...
-Надія.
-Що?
-Вам не вистачає надії.
-Не розумію.
-Ви дуже сумний і знетомлений. Чи це все осінь?
-Це все осінь. - повторив він відлунням слів цієї дивної дівчини, що підсіла до нього в парку.
-А я люблю її. Вона така неповторна. Хочеться просто вистрибнути з цього тіла і літати, літати. Знаєте, мені так жаль птахів, що відлітають у теплі країни.
-Чому? - з байдужістю запитав він, дивлячись десь собі під ноги.
-Вони не зможуть відчути цей особливий дух осені. Її запах, колір, смак.
-Вони не багато втрачають. Якщо вже мріяти, то я теж десь полетів би. Подалі звідси.
-Від себе не влетиш.
-Це правда. Але я зараз про осінь. Не люблю її. Втім, я здається, взгалалі нічого не люблю.
-Звісно, хіба можна полюбити те, чого не бачиш, не чуєш, не відчуваєш?
-Я, по- вашому інвалід, чи що? Я не сліпий, в мене відмінний слух, хоч я і не розумію, до чого тут він... мені все одно до того, от і все.
-Фізично ви здоровий. Але є духовна інвалідність. Вона зветься байдужістю. Це найстрашніша хвороба...
Він з цікавістю підняв очі. Вона здалась йому жінкою без віку. Ніколи не знаєш скільки їм дати — чи то трохи більше двадцяти, чи трохи менше п*ятидесяти. Вона була просто жінкою — майже без макіяжу, хвилястим золотистим волоссям, ямочкою на підборідді, і на щоках, щирою посмішкою і напрочуд дивним світлим обличчям. “Це так важко пояснити словами, але вона ніби випромінює світло очима” - спало йому на думку. “Занадто розумна і показно добренька” - пронеслось слідом.
-Цікаво... Чим від неї лікують? Може любов*ю? - він вклав у цю фразу стільки горечі і сарказму, скільки тільки могло вмістити це просте слово “любов”.
-Ні, що ви! Це ж так само, як сказати хворому - “лікуйся здоров*ям”. - він був здивований. Раніше йому тільки дорікали в тому, що він нікого не любить, а тепер, здається, навіть розуміли.
-То чим же тоді це лікується?
-А погодься з тим, що тобі і справді не вистачаєте надії?Тоді скажу.
-В мене немає ніякої надії. Кажи вже.
-Тепер є. Вибач, мені вже час. Давай завтра по обідні. На цьому ж місці.
-Як хоч звати тебе?
-Надія. - сказала вона і дзінко розсміялась.
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446853
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 08.09.2013
#2
Він прийшов трохи пізніше від неї. Спізнився на побачення? Чи це не побачення, а просто зустріч... В житті інколи стільки незрозумілих питань.
-Вибач, ти вже тут довго?
-За що ти вибачаєшся? Це ж не ділова зустріч.
-Так, але...Але дівчата зазвичай нервують, коли до них запізнюєшся.
-Аа.Он ти про що. Ти міг і зовсім не приходити — це ж твоє життя і твій світ. Яке я маю право на те, щоб тебе контролювати і диктувати, що робити? Я однаково приходжу сюди майже кожен день.
-Тобто тобі було все одно - прийду я чи ні?
-Я так не казала.
-Навіть не спитаєш, чому я запізнився?
-А щось серйозне?
-Та ні, просто якось не подивився на час і...
-Тому я і не ставлю таких питань ніколи.
-Тобто?
-Всі відповіді несуть в собі щось подібне “збирався...забув...повертався...пробки...”. Ці розмови не приносять абсолютно ніякої користі і взагалі сенсу. Пусте втрачання часу. Так можна дійти до обговорювань — хто о котрій снідав і якою пастою чистить зуби. Зараз ти тут, треба жити теперішнім, а не заражати ці хвилини вірусом минулої втраченності.
-Занадто складно.
-Інколи слова все тільки ускладнюють. Їх придумали, щоб розуміти одне одного, але тепер ми отримуємо лише інформацію, а не відчуття, імпульси душі.
-Філософія...
Надія взяла його за руку.
-Збираєшся погадати мені по руці?- засміявся він.
-Я не вгадую, я читаю. Я навіть не думала, що все так погано.
-Ворожки завжди кажуть щось типу “ти помреш цього року”. - знов посміхнувся він.
-Ти не смикнув руки. Навіть імпульсу не було.
-Я мав битися?
-Людина завжди якимось чином реагує на дотик, тим паче незнайомої людини. Мав бути,хоч якийсь імпульс. А тобі ніби все одно. В мене таке враження, ніби... Не знаю як пояснити, ніби тебе немає...
-Здається, твоя філософія трохи діє. - знов засміявся він і м*яко забрав руку і відвернувся у бік.
-Я не розкидуюсь словами.
-Ти обіцяла мене лікувати від байдужжя, але тепер зрозуміла, що я хворий безнадійно?
-Для Надії немає нічого безнадійного.
-Оптимістично. Але хіба Надія — це не просто слово?
-Звуки імені мають своєрідну енергетику. Вони залишають слід на вдачі людини...Я хочу тебе з деким познайомити.
-Отак просто зараз?
-А чого ти злякався, тобі ж все байдуже?
-Я не злякався, але це трохи...Втім...Дозволяю. Можеш знайомити.
-Побігли, ми як раз встигнемо на он той трамвай, що виїхав з-за поворту.
-Що, трамвай? Я не збираюсь їхати трамваєм. Давай краще я візьму авто, тут близько.
-Ану швидше, як не встигнемо на цей трамвай — підемо пішки. Принципово! - закричала вона і побігла вперед.
Вони встигли вскочити у трамвай майже на останній секунді. Вона так щиро раділа цій перемозі, немов дитина. Він не зміг не засміятися, дивлячись на неї.
-Це щасливий трамвай. - прошепотіла вона йому.
-Чому?
-Дивись, у кондуктора на сидінні кіт спить.
-Велике щастя їхати з котом, який скрізь гадить.
-Ага, величезне. - сказала вона з посмішкою і подивилась у вікно.
-Дайте два білетика. - звернувся він до кондуктора.
-Навіщо тобі два? Ти ніби не займаєш багато місця. - відповіла йому вона і віддала кондуктору свою гривню. - Нам по одному.
-Що це за дурня? Ти навіщо це зробила? - він навіть образився цій дивній поведінці.
-Просто я сама хотіла дати тіточці грошик. - закатала вона по-дитячому губки.
-З ким я зв*язався. - плеснув він долонею лоба.
-У тебе щасливий білетик. - з сяючою посмішкою сказала вона.
-Можеш забрати його собі.
-Ні. От якщо б ти купив одразу два білетика — було б не відомо для кого він, а так — зрозуміло, що Всесвіт дарує тобі знак.
-Яка радість.
-Ти маєш його з*їсти.
-Що?
-Щасливі білетики треба їсти.
-Ти здуріла, так? Я не буду їсти білет.
-Тоді я з*їм.
-Ти зовсім вже? Ану віддай.
-І бажання загадаю за тебе сама. Ти не віриш, а я вірю.
-Я не вірю, я знаю.
-Що знаєш?
-Що до нас іде контролер. Запропонуєш йому зробити тобі ренген?
-Ваші білети.
-Ми загубили один білет, але я заплачу штраф і...
-Наша зупинка. - Майже на останній секунді Надя смикнула його за руку і вони вистрибнули з трамваю.
-Я не встиг сплатити штраф. Негарно вийшло...А куди іти? Тут же немає домівок...
-Так до нашої зупинки ще хвилин десять було їхати.
-Нащо ми тоді вийшли?
-А ти так хотів платити штраф?
-Я б сплатив.
-Ну і навіщо? Прогулятися трохи нікому не завадить.
-Ти просто вибух якийсь... Мені тут не подобається. Якось сумно. Саме голе поле, нічого цікавого.
-А я люблю бувати тут. Можна подумати про своє... Тут і дихається легше. Світ, немов ренген просвічує кожну твою клітинку.
-Куди ми йдемо?
-Побачиш. Я вчора обіцяла їй, що познайомлю з тобою.
-Але ж ти сама тільки вчора дізналася про мене.А якщо б я не прийшов?
-Хм...Хто останній, той ковбасятіна. -крикнула вона і побігла вперед.
-Ну це ще ми подивимось!
Ніби з порожнечі виросла маленька вуличка з чепурненькими хатинками. Небагато, він встиг нарахувати близька десяти дворів. Вони підійшли до залізних воріт, відкрили калітку. Зайшли у гарненький, чистенький дворик. Ще доцвітали троянди, рясніли гортензії, лобелії, хризантеми, айстри. На деревах звисали стиглі яблука і груші. Вибілена хатка, декілька сарайчиків і літня кухня, на якій поралась старенька маленька бабусі у теплім халаті з високою гулькою на голові.
-Мов у казку потрапив. -засміявся він. -як бабусю звуть?
-Меланія. - шепотом відповіла Надя.
-Добрий день, бабусю.
-Доброго дня, онученько. Хто це тут з тобою?
-Я тобі вчора розказувала про цього дивака. Його звати...- і повернувшись до нього вона підняла бров, немов і сама здивувалась, що досі не знала імені свого знайомого.
-Орест. Мене звати Орест. Дуже приємно, пані Меланія.
-Який гарний хлопець. Ну проходьте, я напекла яблучок з сирком і медом. Чай в мене найкращій з малинкою і молоком.
Весь час Меланія розповідала про своє дитинство і минуле життя. Ореста здивувала Надія. Вона так уважно слухала свою бабусю, ніби чула ці розповіді вперше, ставила питання, на які ніби вже знала відповідь. Тут була атмосфера дивного затишку і спокою. Не хотілось нікуди бігти, а все сидіти і вести вічні розмови про життя.
Вечоріло. Їм вже був час іти.
-А ви часом не знаєте мою онуку, вона також живе у місті?
-Та знаємо, пані Меланія. Вона завжди вам вітання передає, обіцяла цього тижня провідати. - Відповіла Надія.
-Ну спасибі вам. Заходьте ще.
-Обов*язково, пані Меланія.
-Хай вас Господь береже, Оресте.
Вони мовчки йшли вечірнім полем. Це мовчання тривало декілька хвилин. Але ці хвилини тягнулись для Ореста вічністю. Він дивився на Надію, а вона ніби була в той час не з ним, а перебувала десь в іншій галактиці, вже летіла до котроїсь з зірочок, що нічка запалювала на нічному небі.
-Я щось не дуже зрозумів кінець нашої розмови.
-Моя бабуся хворіє на склероз.
-Але вона такі подробиці згадувала про своє життя!
-Я не знаю чим обумовлено те, що вона згадує. Вона практично ніколи нічого не розказує про вік, коли їй було більше тридцяти. Тому дивно, що вона взагалі про мене пам*ятає.
-Але спочатку вона тебе впізнала.
-Так завжди. Вона вітається з онукою, а прощається зі сторонньою людиною. Ти ж бачив, як я слухала її під час розмови.
-Навіщо це? Хіба це не втрачання часу, як ти кажеш?
-Ні. Бо коли людина ділиться з іншою своїм минулим — це не обмін інформацією, це обмін душею. Ти бачив, яка вона була щаслива, коли ми ставили питання? Коли ти цікавишся минулим людини — це означає, що ти приймаєш її душу. Це вище слів... Тепер ти розумієш, чому я пообіцяла її познайомити з тобою? Вона все одно забула ту розмову, але в той момент, вона була такою радісною, що вона — настільки важлива людина, що до неї приходять.
-Тепер розумію. Але хіба забула? Вона зустрічала нас яблуками з чаєм.
-Вона завжди щось готує, незалежно від того, прийде хтось чи ні.
-Нащо?
-Вона каже, що їй сумно наодинці, а так вона показує Богу, що до неї можна привести когось. Я знаю, ти скажеш, що це дивно, але до неї часто заходять різні люди. Інколи навіть зовсім незнайомі туристи стукають саме до неї. А якщо нікого немає, то вона сама іде пригощати когось з сусідів.
-Раніше я думав, що зі стариками нема про що балакати. Вони здавались мені непотрібними людьми, що вже віджили своє. Твоя бабуся напрочуд жива, живіша від мене -це точно.
-Орест — холодне серце. - засміялась Надійка.
-Орест...коли ми прощались, вона назвала мене по імені!
-Для мене це теж загадка. Вона забуває як звуть сусідку, забуває рідну онуку, а тебе запам*ятала. Це трошечки диво. Правда.
-Я — особливий. - засвітився Орест.
-Ще б пак. - розсміялась Надія.
Вони їхали в старенькому трамвайчику і мовчки дивились — вона у вікно, він — на людей. Йому раптом стало цікаво, а чим вони всі живуть? Що роблять після роботи? У що вірять? Про що мріють? Про що думають, коли засинають. Підійшла кондуктор і він згадав денну поїздку.
-Яке бажання ти загадала, коли з*їла мій білет?
-Не можна казати, не здійсниться!
-Хоч колись я про нього дізнаюсь?
-Коли здійсниться, тоді й дізнаєся.
-А як я зрозумію, що це воно?
-Це ж я загадала — одразу зрозумієш.
...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447122
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 08.09.2013
#3
Наступного дня вони домовились зустрітись у кав*ярні. Їх зустрічі були напрочуд дивними.Вона не давала свій номер телефону, він шукав її по соц мережах, але так і не зміг знайти.Вони просто домовлялись на якийсь час. Це зараз здається дивним, але ще років з п*ятнадять тому, так і було.
Він прийшов трохи раніше, знаючи, що вона завжди приходить вчасно. Зазвичай він сідав біля вікна, але сьогодні йшов дощ, дивитись на похмуре місто не хотілось зовсім і він нирнув у віддалений, але такий затишний куточок. Взяв меню і став чекати на неї.
У дверях показалась парасолька, а за нею випорхнула і вся Надія. Серед похмурих обличь всієї кав*ярні вона була промінцем світла. Здається, навіть при першій зустрічі вона так не світилась. Зустрівшись з ним поглядом, вона посміхнулась і йшла, трохи підстрибуючи — дитина і є дитина.
-Привіт, горець! - простягла вона руку так, як завжди здоровались чоловіки. Він потиснув у пів-сили зі сміхом.
-Чому горець? Ти загадала, що я житиму вічно?
-То скоріше не я, а твої батьки.
-Тобто?
-Це значення твого імені. - вона подивилась у вікно і раптом схвильовано додала . - Треба скоріше замовити каву!
-Чому скоріше? Думаєш тебе швидко вигонять?
-А раптом дощ закінчиться і я не встигну випити з ним кави?
Він не став сперечатися і підізвав молодого офіціанта. Коли запашна кава стояла на столику, а за вікном ще мирно лив дощ, вони знов продовжили розмову.
-То моє ім*я означає “горець”? Я не знав цього.
-Так, дослівно щось типу “той, що стоїть на горі”. Наступних віхідних їдемо в гори.
-Це ти мене так спитала? І що я там забув?
-Себе. Чом би ні, а раптом це знак. А якщо ти саме там відкриєш для себе щось важливе, вічне?
-Мене дивує твоя імпульсивність. Зазвичай так речі плануюються.
-Зазвичай такі речі просто відтягуються, а потім все одно вирішуються в останню хвилину. Життя таке коротке, не варто витрачати ті хвилини марно... Розкажи щось про себе.
-Що саме?
-Що на цей момент здається тобі найважливішим...
-Це таємниця.
-І як звуть цю таємницю?
-Не хочу про це.
-Взагалі-то я і питала не про це. Я питала про тебе.
-Про мене нема чого розказувати. Все, як у всіх. Можеш запитати щось, якщо хочеш.
Надя мовчки дивилась йому у вічі. Він не відводив погляд. Цьому його ще в дитинстві навчив тренер зі східних єдиноборств. Сила у погляді.
-Не тисни на мене. - засміялась вона. - що ти робиш, коли лишаєшся наодинці?
-Еее... Сучасний світ полегшив проблему самотності. Інтернет, ігри, фільми... в принципі я навіть люблю цей час.
-Ти тікаєш від себе. І брешеш собі... - з сумом подивилась вона у вікно.
-Ну-ну, продовжуй. Я слухаю.
-Ти не любиш самотність. - сказала вона і уважно подивилась Оресту у вічі. Він трохи смикнув головою, але очі не відвів — звичка відпрацьована роками. - Навіть боїшся її. Знаєш, що робить дитина, коли хоче сховатися від світу?
-Закриває обличчя руками?
-Так. А ти закриваєш очі своїми фільмами, іграшками, думками-примарами. Ти думаєш, що ховаєшся таким чином від себе, але твоє внутрішнє я тебе прекрасно бачить. І воно не відпустить тебе, як би ти не відвертався від нього. Воно буде стукати у твої сни, воно буде підривати твої фізичні сили, воно висушиватиме тебе емоційно, але точно не покине.
Він провів вказівним пальцем над верхньою губою і задумлено подивився на неї. По його реакції неможливо було зрозуміти: чи він згодний, чи взагалі не задумувався, чи вважає ці розмови за пусту маючню. Надія розуміла, зараз він міг просто сказати їй, щоб не забивала йому голову своєю духовністю і піти. І жити тим життям, де ніхто не намагається відкрити йому очі, бо так само заплющує їх — тільки чимось іншим — їжею, телевізором, алкоголем, гонитвою за модою, тощо... Вона нервувала всередині, але була непорушною зовні.
-Це просто ти — не така, як інші. - сказав він після короткої паузи. - Так всі живуть, Надю, і ніхто про таке не думає.
-А ти знаєш хто і про що думає? Ти знаєш, про що насправді мріють твої друзі, а не те, про що вони всім розказують? Хто від чого страждає? Хто про що молиться? І нарешті, хто ніби і живе спокійно, але все одно кожного дня відчуває, що щось не так? А ти знаєш, скільки зараз самогубств?
Він поклав ліву руку на правий кулак, і знов торкнувся губ. Здається, він щось думає, але який хід приймуть його думки — невідомо.Їх хотілось сказати ще багато — закидати його фактами, питаннями, навіть відкрити тему смерті і сенсу життя, але вона розуміла, що так їх розмова перетече в банальну філософію і ніхто не зробить жодних висновків. Це немов святковий стіл — їжі багатезно, а шлунку користі ніякої. Вона мовчки чекала на відповідь. Якщо він сам не захоче зрозуміти, вона бессильна.
-Не люблю, коли мене повчають.
-Я також.
-Ми схожі. - засміявся він.
-Хоч в дечому...
-Ти трохи права, але...
-Що тобі втрачати? Якщо не сподобається, ти завжди можеш врубити свої іграшки...
Дощ скінчився, Орест проводжав її додому промокшими вулицями. Калюжі відзеркалювали світ вечірних огнів, немов вони розбились на шматочки і світили знизу. Пахло дощем і дитинством, або першим побаченням... ці відчуття були справжні...Він вже давно не відчував нічого подібного. Якось само собою його рука доторкнулась її руки. Вона забрала руку.
-Давай домовимось одразу— ніякого кохання.
-Це несвідомо. Достатньо вже з мене кохань.
-Вірю, але про всяк випадок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447548
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Світ ніколи не був ідеальним,
Він ніколи не був легким.
Мов трамвай він буває останнім.
Мов гора він буває тривким.
Світ ніколи не був невблаганним,
Він дарує сто шансів тобі.
Світ ніколи не був бездоганним,
Правда теж відкрилась мені.
Я бажаю у світі цім жити
Хоч бувають моменти важкі.
Мрію діяти та вічно творити
Щось для нього у дні нелегкі.
Світ ніколи не був чорно-білим,
Він-яскравий,він повен надій.
Світ ніколи не був тихим й сірим.
Відкриває віконечко мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447918
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Мені вже снилось це колись:
І місяць молодий,
І білий сніг, і чорний ліс,
І на снігу сліди,
І я , весела і легка,
Немов срібляста тінь,
І ця твоя тверда рука,
Єдина у житті.
Мені вже снилось це колись
Давно-давно-давно,
Мов чорний міст, мов білий лист,
Немов німе кіно,
Немов старий дереворит
На біленій стіні,
Як перший іній, що горить
У місячнім вогні.
І я не думала, що сплю
Між крижаних суцвіть.
Я думала, що я люблю
Одного на весь світ.
Тепер молись чи не молись,
Чи заливайсь вином,
Це все було, було колись
Таким щасливим сном…
І вже - нічого, тільки біль,
Глибокий і густий.
Нічого не скажу тобі:
Не зрозумієш ти.
Це все - моє, лише моє.
Відсутній в ньому сенс.
Давай залишимо, як є,
Усе-усе-усе…
Живи собі, живи, як жив,
Без місячних молитв.
Лишайся сонним і чужим -
Чужий не заболить.
А світ стоїть собі, як був.
Він - білий і святий -
Мою любов, мою судьбу,
Як плівку засвітив.
І вже - нічого. Тільки біль
До крику, до плачу.
Нічого не скажу тобі.
Нічого не прощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447922
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
ВІДПУСКАЮ ТЕБЕ НА ВОЛЮ
Відпускаю тебе на волю.
На чотири святі вітри,
В чисте небо, у дике поле
Відпускаю тебе.
Гори!
Відпускаю тебе воскресло
В сині води, в ясні світи,
У осяяне піднебесся
Відпускаю тебе.
Лети!
Відпускаю тебе, мій болю,
Хай святиться тобі твій шлях.
Відпускаю тебе на волю
І не маю на тебе зла.
Відпускаю тебе із серця,
Слова, пам’яті, віщих снів.
Ти прости мені теж.
Не сердься.
Відпускаю тебе.
Амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447924
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Я не здамся без бою,
Так клянеться співак,
Не затулить собою
Кулемет наш земляк.
Не загине, а здастя
У полон у бою,
Хай візьме його трясця
За відвертість свою.
За Вітчизни свободу
Повмирали в борні
Вже мільйони народу,
А співак каже «ні».
Хоче жити в полоні
Лиш програвши бої,
Щоби в табірній зоні
Співать пісні свої.
Де ж призив до пожертви
У борні за права,
За які можна й вмерти,
Доки думка жива.
Я бої не програю,
Хай клянеться співак,
Бо я можу і знаю,
Що робити і як.
10.01.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447929
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Щомиті може він убити,
Ну,як такого не любити?
Дивіться фільм, кричить реклама,
«Кохаю кілера я мамо».
«Замовні вбивства» фільм це новий,
Захоплюючий і чудовий
Дивіться на своїх екранах,
Звучать слова ці у рекламах.
Усі ці телесеріали
Для нас в Москві понакупляли
І крутять з ранку аж до ночі,
Щоб научилися охочі
Як грабувати й убивати,
Від правосуддя як тікати.
Чом на купців нема управи,
Мо’ наша влада ловить гави ?
08.09.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447930
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
#4
Його сон розбився, мов склянка важкою музикою Linkin park. Сьогодні в нього відгул — він знав точно, але будильник так і гецав йому по вухах, мов холоднокровний вбивця, що так безжалісно знищував залишки сну. Шоста ранку, він закутався в ковдру і ціпким поглядом вдивлявся в мобільник, ніби той мав йому розказати, нащо розбудив. “Чорт, ми ж домовлялись, що поснідаємо разом” - плеснув він рукою лоба і почав потрошку вилезати зі свого тепленького ліжка.
Збираючись він все думав — нащо вона так рано прокидається. Це ж такий кайф поніжитися в ліжечку, хоча б до десятої години. Але обіцяв, що буде. Точніше, не обіцяв, вона взяла його на “слабо”... Знайшла ж підхід, з ним ці виклики зпрацьовували стовідсотково.
Вони збирались зустрітись на центральній площі о сьомій, він трошки прискорив темп, бо не хотілось, щоб вона чекала. Втім, коли він прийшов, вона і так сиділа на скамійці і кидала якись крохи голубам. На її обличчі не було ніяких залишків сну.
-Ти скільки тут сидиш? - привітався він.
-І тобі доброго ранку. - засміялась вона, дивлячись на його заспане обличчя. - та недовго, десь з пів-годинки. Я ж встаю о п*ятій, от і вирішила трохи привітатися з хазяєвами площ.
-Нащо так рано?
-Я просто люблю дивитися на заспане обличчя неба. Люблю, коли все потрошку оживає. Таке щасливо-беззахисне.- Він підняв бров і покачав головою. Не варто було питати.
-Куди підемо снідати?
-Це зачекає. Хочу сходити з тобою на ринок.
-Навіщо?
-Побачиш.
Вона махнула йому рукою і вони пройшли на прокидаючийся ринок. Дехто вже зайняв своє місце, дехто тільки починав розкладати товари. Вони всі були такими різними — знетомленими, посміхаючимися, хтось вже сварився через щось, хтось намагався втихомирити, хтось закликав покупців, хтось байдуже читав книгу. Вже снували перші покупці — деякі сонні і загублені, як Орест, деякі — сонячні і веселі, як Надія.
Надя підішла до якоїсь жіночки з красиво укладеним плетінням і щось купувала... Орест почув тільки: “Ой, яка у Вас гарна зачіска.”
-Ти знала ту жінку? - спитав він.
-Та ні, вперше бачила. А що?
-Не бачу сенсу перейматись незнайомими людьми...
-Якби я міркувала, як ти, ми так і не познайомились би ніколи.
Нарешті, коли вони снідали тістечками з кавою у затишній пекарні, яка просто танула в ароматі свіжої випечки, Орест вирішив поцікавитись метою ранішньої прогулянки.
-Я думав, ти щось важке купуватимеш, але тепер я не розумію, нащо ти мене з собою кликала. - Надя мрійливо зробила ковточок кави, трохи примружила очі. І нарешті подивилась на нього.
-Вчора ти сказав, що не любиш, коли тебе повчають.
-Ти теж.
-Я ніколи нікого не повчала, віриш? В мене є інша мрія. Я хотіла б зрозуміти всіх-всіх-всіх. Інколи мені так хочеться зазирнути до кожної “майстерні голови і душі”. Мені б хотілось розділити думки кожної людини, підштовхнути десь, якщо б я знала відповідь, чи навпаки зарядитись тим струмом. Хотілось би бути поруч, з кожною людиною, що тільки починає думати про самогубство, або вже зробила якийсь крок. Розумієш, хоч трохи мене?
-А ти не багато на себе береш?
-Хочеш, я розкажу тобі історію, що відбулася з моєю одногрупницею в універі?
-Давай.
-Ми ніколи не дружили з нею близько, але вона не була самотньою. В неї були свої друзі, приятелі. Все почалось з сірих статусів вконтакті, вона все частіше стала приходити похмура, потім взагалі не з*являлась тижнями. І знаєш, я все думала, що треба підійти якось до неї, розрадити, але потім в голову лізли ті самі думки, що в неї є свої друзі, може навіть хлопець, а за родичів і батьків я взагалі мовчу. Чого я оце буду лізти людині в душу?Кожен раз на перекліку друзі казали, що вона хворіє. І врешті решт, я вирішила її набрати...Вона була поза зоною...А наступного дня...Наступного дня ми збирали гроші на похорон. - Надя замовкла, проковтнула ком у горлі і змахнула трохи виступаючі сльози. Оресту здалось, що звідкись повіяло холодом. - Тоді всі ходили, як ідіоти з винуватими обличчями: “що сталось з нею?... Я все збирався з нею побалакати, та якось не вийшло... Мені не хотілось допитуватись...Якось незручно було підходити...”
-На що вона хворіла?
-Ні на що! Розумієш? Вона була абсолютно здорова, але не змогла побороти власні думки. У останній записці вона написала, що нікому не потрібна, що вона лише тінь, ще багато чого, чого не було насправді. Скажи їй хтось, хоч декілька слів, все було б інакше.
-В світі багато насправедливості...На жаль...Не кори себе...
-Я не збираю докори — не собі і нікому іншому. Просто з того часу я інакше стала мислити. Чомусь люди думають, що вони в цьому світі лише споглядачі і вірять в таких самих людей більше ніж в себе. Очікують щось від них... А світ...він починається з кожного...
-Тепер я тебе зрозумів.
-Я не беру на себе багато?- з іронією спитала Надя.
-Ні, нормально. Може тобі у вихователі?
-Мені здається, що світ вимірюється не у тих душах, що перевиховали під один макет, а у тих, що змогли зрозуміти. Я не хочу виховувати, я хотіла б відкривати.
-То от нащо ти притягла мене до ринку! Хотіла показати людей?
-Шекспір казав, що весь світ — великий театр, а я тобі скажу, що весь світ — це великий ринок. Я не змогла б тобі передати словами свої враження, я хотіла, щоб ти сам подивився і зрозумів. У кожного своє життя. В цілому це велика купа малесеньких життів — днів. І от там, я бачу як кожен розтрачує ці житті. Я бачу багато молодих дівчат з сірими обличчями, що вмирають від скуки, чи від вчорашнього перепою. У чистенькому книжковому магазинчику сидять сірі, вічно незадоволені життям жіночки поважного віку. Таке враження, що ти десь у місці суцільного спустошення. А є одна жінка, що торгує м*ясом... як на мене, це жахливе місце... Там постійно запах цигарок, шумно — просто кошмар. Але вона завжди посміхається! Вона завжди з гарною зачіскою, в білому, чепурненька. Щоправда не знаю...може про жінок тобі не цікаво...
-Я за ці три дні вже надумав і напомічався більше, ніж за рік свого життя. - засміявся Орест. - в тебе голова не болить?
-Ти знаєш, голова починає боліти, якщо я перестаю це помічати.
-Цікава терапія...Та ти і сама цікава...
-То не я цікава, то життя — цікаве....Знаєш, ти — єдина людина, котрій я розказала свої думки. Я не можу пояснити того внутрішнього відчуття, але чомусь впевнена, що тобі їх варто було знати.
-Я зрозумів. Вважай, що все забув — відклавши у підсвідомість. Доречі, що ти купувала?
-О, дякую, що нагадав! - і Надя дістала з карману тоненьку фенечку синього кольору.... - можеш сховати її під рукавом, тільки хай буде на руці.
-Мій улюблений колір. Дякую, почеплю її біля годинника. Це щось означає?
-Мій також. - посміхнулась Надя. - В Древньому Єгипті синій колір вважали кольором правди.
-Це натяк, що я багато брешу?
-Ні... Але ти...ти обманюєш себе...Пам*ятаєш про нашу розмову і про твої “тікання” від себе і своїх думок? Хочу, щоб він нагадував тобі про головне — чесність перед собою і вірність собі.
-Мій власний детектор брехні. - засміявся Орест. - Добре, не зніматиму його, подивимось, що з цього вийде.
-Ну добре, мені вже час.
-Коли ти даси мені номер свого мобільного?
Надійка хитро посміхнулась.
-Можу, в обмін на дещо.
-І?
-Ти маєш присилати мені три перших думки вранці і останні думки ввечорі — тільки чесно, можна більше, але не менше. - ніяких “добрих ранків і спокійних ночей” - писати можна, але не рахується.
-Що це за контроль?
-Так треба. Ну так що,згоден на такий обмін?
-Це як душу за телефон. - розсміявся Орест.
-В дечому ти правий. То що?
-Добре, згоден. Але рахуй, вранці будніх днів ти не отримаєш жодної смс з хорошими словами.А можливо такого дівчатам взагалі неможна чути. Тобі то треба?
- “Це те, що мені так треба” - проспівала Надя відому пісню гурту “Скай”. - Не бійся, я не з лякливих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447939
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
У цей холодний осінній ранок,
Що гірко плаче дощем, виє вітром,
Вкриваючи світ сивим туманом,
Усміхнись весною, пригорнись літом.
Обійми ароматом конвалій,
Поцілуй вуста бузково- духмяно,
Ти знімеш з душі та з серця камінь,
Заграє й потече кров п’яно, р’яно.
Розвіються думки сірі, тьмяні,
Сумна душа заспіває піснями,
Полинуть мелодії весняні,
Ніжно забринить кохання між нами.
Знову запахне липа медвяно,
Огорне літо оксамитом тіло...
Під осіннім дощем і туманом,
Твоє серце моє давно зігріло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447944
дата надходження 08.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Прочитала у автора В.А.М. геніальні по своєму змісту слова:
[b]Ти моя навіки тим,
Що навік ти не моя.[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424453
І не стрималась (вийшло щось дуже егоїстично-самозакохане):
Безконечні потоки зим,
Затяжна, як хвороба, весна...
Ти моя навіки вже тим,
Що навіки ти - не моя!
Зненавиджена мною до болю.
Гіркувато-терпко-п'янка...
Біла, проріджена венами синіми,
Носить ім'я твоє рука.
Жене кров моя потоками
Аж до серця оці почуття.
Не були б вони такими глибокими.
Будь на хвилечку ти - МОЯ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440461
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 06.08.2013
Настала ночь
С её могильной тишиной.
На крылья взвилась мрака дочь,
Промчалась быстрою стрелой—
И чувства все покрылись мглой,
Ты стала, милая, чужой!
Когда покинет мир мой ночь,
Уйдёшь без сожаленья прочь!
О дочка тьмы, ты мне чужая:
Живёшь любви не соблюдая!
01.06.1997 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441757
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 06.08.2013
Небо пам"ті
Захмарилося спогадами...
Легкими і прозорими -
З дитинства,
Де я безтурботно
Дивлюсь на чудернацьку
Скриню,
Що стоїть у коморі...
Скриню минулого,
Бо кожна річ
Береже свою історію...
Скриню майбутнього,
Бо так хочеться вирости
І одягати прекрасний одяг...
А про вагу скрині
Я зовсім не думаю...
Зненацька вітер
Зриває пір"Їни-хмари,
Приносить інші,
Густіші, темніші...
Вони неспокійно клубочаться,
Вимальовуючи химерні
Сцени з юності...
Якою світлою була
Печаль-тривога...
Якими безтурботними були
Переживання з гіркуватим присмаком,
З сльозами- порятунком,
З нічними сповіддями
Щоденнику - миті
Першого кохання...
Та раптом небо розтинає блискавка.
Здаля чути незадоволене
Бурмотіння грому...
Наче далеко,
Але серце крається
Від важких втрат,
Крізь які душа рветься
До незвіданого...
...Задивляюсь у чисте,
Безхмарне небо...
Не буджу спогадів -
Вони приходять самі
Незримими сходинками
У майбутнє,
Що зачаровує
Невисловленістю
Вечірнього
Зоряного неба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441548
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Вони були ще такі молоді ... Вони були закохані ...
«На дворі стояла рання осінь, коли він зустрів її. Її шикарні золоті волосся розвівалися на вітру і дивлячись на них здавалося, ніби ця дівчина вийшла з осені. Вона здавалася йому покровителькою пожовклих лісів та пшеничних полів, було в ній щось владне, і в той же момент від неї віяло теплотою і турботою, ніби та енергія, що виходила від неї, зігрівала все навколо. Вона сиділа на лавочці і читала книгу, він був зачарований нею, але щось по-дитячому сковувало його, не даючи зрушитися з місця, але ж він був заводієм усіх компаній і вже кому-кому, а йому боязкість точно не була притаманна. Зібравши волю в кулак, він підійшов до неї ближче. На обличчі її грала трохи сумна, але така загадкова усмішка, в яку не закохатися було просто неможливо. Він зважився, підійшовши до неї він задав самий банальний, але такий складний для нього в той момент питання: «Тут вільнр?». Вона підняла свої очі і все небо вмить було відображено в них, у нього склалося відчуття, ніби він падає в якусь глибоку безодню, земля йшла з-під ніг, все навколо різко втрачало сенс ...
«Для тебе так», - і знову наразилася на книгу. Звичайно він був задоволений і впевненість поступово повернулася в свідомість свого господаря. Він закурив сигарету, вона гнівно подивилася на нього і погляд її здався йому таким грізним, немов посеред ясного неба яскраво заблищали блискавки ... Він викинув сигарету і більше не курив ... ніколи ... А вона засміялася, закрила книгу і з цікавістю оглянула його поглядом. Звичайно вона вже мільйон разів чула про нього, у дворі він був таким собі «містером популярність», але ніколи не зазнавався, був з усіма дружелюбний, тактовний, ввічливий, завжди приходив на допомогу, його почуттю гумора можна було позаздрити, приятелі поважали його, дівчиська падали штабелями, та й чого вже там гріха таїти, він був дуже гарний. Чорне, як смола, волосся, чисті блакитні-блакитні очі, схожі на її власні, але без сірого відтінку смутку, широкі плечі, за якими, напевно, і мріяли сховатися, що втратили від закоханості голови, дівчата, і така мила ямочка на підборідді ... вона немов завершувала образ його ідеальної зовнішності. Вона навмисне вела себе трохи холодно, щоб він не подумав, що вона також, як і всі, давно звернула на нього увагу.
На наступне побачення він прийшов раніше ... Прийшов і сховався за найближчим деревом, спостерігаючи за нею. Йому було цікаво, чи буде вона чекати його ... Чекала ... Він не став довго мучити її самотністю і за спини простягнув їй букет польових квітів, як же вони підходили її образу милої дівчини. Вони гуляли по скверику, парками, алеями, розкидали ногами пожовкле листя, грали в доганялки. Йому 27, їй 23, а поводилися, як діти ... Їм було добре разом, наче все життя вони шукали один одного, і ось нарешті зустрілися, щоб бути щасливими ...
Але виявилося, що все цей час, вона жила в гостях, і настав момент, коли їй потрібно було знову їхати додому ... далеко ... в іншу країну ... Було складний час, і з політичних причин їй не можна було залишатися, але він міг виїхати з нею ...
Міг...Але не поїхав. Адже тут у нього було все - там нічого. Він обіцяв забрати її пізніше, обіцяв чекати. В аеропорту вони довго стояли обнявшись, вона плакала, він заспокоював, він твердив, що зробить все, що вони будуть щасливі. На прощання він подарував кулончик у вигляді золотого листочка. Цей листочок був символом тієї осені, яка познайомила їх, яка з'єднала дві такі самотні і такі рідні душі ... »
На моє повноліття бабуся з дідусем подарували мені цей листочок. Вони подарували мені свою любов ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441653
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Дозволь мені, хоча б скраєчку,
Вмоститися в твоїм сердечку,
Отак, вечірньою порою
І просто дихати тобою.
Мовчати, скулившись, зітхати...
Не поцілунків вимагати,
А, золотом кохання вкриту,
Ту спогадів маленьку крихту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441678
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
***************************************
Піти —це поразка.
Лишитись —не казка,
це постійне відчуття
гіркого меду
на вустах,
що прохололи ще вчора.
29.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440613
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 04.08.2013
Я, люблячи тебе, не забуваю,
Чи знов побачимось, я ще не знаю,
На серці тягота і я сумую,
Я знову бачу, що тебе втрачаю.
Чи ж я живу без тебе, чи існую?
На скрип дверей я рвучко озираюсь,
Щоби побачить сполох, певно раю,
Але не ти там, а лиш темний морок,
На тлі дверей тебе давно немає,
Лиш спогад залишився, а не сполох.
Із часом все пройде це – мав надію,
Хоча в душі я ще про тебе мрію:
І хочу, щоб все зло пішло з туманом,
А ми порозумітися зумієм.
Та бачу то не дійсність, а серпанок.
Можливо якось рано, на світанні,
Коли вже пропадуть всі сподівання,
Зустрінемось – це буде ніби подвиг,
Надіюсь буде спільним це бажання,
Що викличе захоплення і подив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436050
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 02.08.2013
Що ви бачите? Посмішку щиру?
Може, бачите сум у віршах?
Може, всім вам бажаю я миру?
Чи чекаю планети крах?
Ви ж не знаєте, що на душі,
Ви не вмієте зазирнути.
Може, з вами ми зовісм чужі?
Може, вам необхідна отрута?
Ні, отрута потрібна мені,
Але ось вам! Не вип'ю, не буду!
Ви змогли би прожити в пітьмі?..
Ви живете там вічно, люди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440503
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 02.08.2013
ГУБИ ЦІЛУЮТЬ ТІ СЛЬОЗИ СОЛОНІ
У тихому гаю, на тихій галяві,
Квітують ромашки і трави шепочуть,
Про це я дізнався усні чи в уяві,
Схопився уранці а сльози блискочуть.
Їх блиск закінчився у стиснутій жмені,
Жадаючи дива я пальці розтиснув,
Долоня зіпріла де ж трави зелені?
А спомин зі щемом на серце вже тиснув.
Повільно пахуче з ним видиво встало,
На трави зелені - осіло вернулось,
Галяву в ромашках для палу обрало,
Коханням засяло і в роси вгорнулось.
Ті роси, чи сльози у мене в долоні,
Миленькі, рідненькі, краплини перлинок
Їх губи цілують, ті сльози солоні,
І щастя смакують і мед від травинок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440216
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 02.08.2013
Намагнічене твоє коліно,
Лише манить воно не залізо,
А приваблює погляд й долоню
У мандрівку в приховану зону.
Примостилась рука на коліні,
Там комфортно, та хочеться зміни:
Догори, де ще більше магніту –
До коралу химерного світу.
04.02.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404524
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 02.08.2013
Конкурентів поет не має,
адже слово одне для всіх.
Але хтось тим словом ридає,
а у іншого - лине сміх.
Нам немає чого ділити:
У поетів нема зарплатні...
Жити маємо ми і творити,
А щоб славу шукати - НІ!
Все мінливе у цьому світі...
Все тут є, але не для нас.
Нам немає чого ділити...
все поділить безжальний час.
Час зітре геть усі страждання,
шепіт вітру і спів комет.
А до кого прийде визнання
через сотні років, той - поет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440502
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 02.08.2013
Я бачу сни, сни у атмосфері простору,
Забуті події загоряються знову білим фосфором,
Знову бачу свого друга, як він летить каменем з даху,
Його дівчина теж не прокинулась, коли лягла поспати...
Що за жахи? Запах...
підкормлюю шлунок злаками,
у чотирьох стінах дивно мороком пахне,
Хотів втікти, та ще не маю сили,
Грати на вікнах у відділенні для тихих психів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195245
дата надходження 12.06.2010
дата закладки 01.08.2013
-Любить,не любить,любить, не любить,любить...не любить... ось і остання пелюстка нашої з тобою ромашки.Прости мені! Мені справді,жаль що все так вийшло!
Ти коли-небудь простиш мені?Просто я тебе не люблю більше!
-Коли ти мене цілувала ти стверджувала протилежне...
-Я помилялась я думала,що люблю...Я думала це щось справжнє-надовго назавжди,навічно...
-Немає нічого вічного на цій грішній Землі,а на небі я ще не був!
Несподівано вона поклала руки мені на плечі і гірко заплакала.Я насилу переборов в собі спокусу погладити її волосся.Якось розрадити,втішити.
Але втішати привілей живих,сонячних,зітканих з любові,добрих,А я тепер був метвим,порожнім-я був ніким без неї.
Коли заспокоїлась сказала:
-Я знаю,знаю,що не вправі в тебе щось просити,вимагати тим паче,але мені важливо знати чи ти простиш мене...Мені не б не хотілось щоб решту життя ти мене ненавидів!Мені...мені було б легше,спокійніше...
-Нема чого прощати.Все сталось так як мало статися.Що таке ненависть?Це любов навиворіт.
-Ну от знов ти ховаєшся за своїм пустослів*ям,високими,черствими,і чужими фразами.А я мушу знати правду.
-Правду?-зболено перепитав я. Правда в кожному із нас…і для кожного вона своя.Але я тебе прощаю і відпускаю…Іди,маленька,іди,більше нам немає про що говорити.
Найважливіше сказано.Все інше буде намноженням олжі і взаємних образ.Тим більше ти ж знаєш: я завжди любив блокноти зі своїми віршами і афоризмами більше,аніж ближніх.
Слова я завжди цінував більше ніж тебе.
Вона пішла.А я думав,про те,що ми люди з різних епох:вона дівчинка епохи постмодерну,а я дитя загублене в нетрях неоромантизму і самоїдства...
Я дивився їй услід,відчуваючи як щось болить і тріпочеться десь у грудній клітці-зліва…
Я знав: так вмирають мої Ангели!
24.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439302
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 31.07.2013
Недоглянутий досвід життя між рядків
Вірно служить на користь зростання любові
До нерідного міста, що ліпить плітки
І тримає зневагу у кожному слові.
Крізь блискучі вітрини, дороги, метро
Абсорбується сум пожовтілого листя
І стискає занедбане, хиже нутро,
Безнадійно гіркого, великого міста.
І тепер я належу до сірих людей,
Що зрослися з буденністю, з нею зігнулись;
Амальгаму бажань і нестримних ідей
Проміняли на зашморг заплутаних вулиць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217924
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 30.07.2013
Розбиті руки...Обіймали серце...
Топили сльози в чаші із жалю.
Вдихав повітря наче з перцем,
І їй кричав, що більше не люблю...
Вона пішла,не обернулась більше,
Мої чуття розп*яли на хресті.
А доля зашморг затяга тугіше,
Не чую більш слова святі....
Я душу десь навік згубив без неї...
Продав, забув, убив і не згадав.
Я знов ходив до нашої алеї,
Упав навколішки і назавжди прокляв...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378044
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 30.07.2013
"Тварини, які живуть з людиною, стають ручними, а люди в суспільстві один одного дичавіють. "(Геракліт)
Без теплоти,опіки і без ласки
Залишили на вулиці щеня.
Хтось вишвирнув заплакане дитятко,
Беззахисним покинув цуценя!
Без теплоти,турботи,наодинці...
Воно дрижало,плакало слізьми.
І вірило,що вернеться господар
І віднесе назад,до дітвори.
Але “господар” тільки сухо кинув
Безбарвний погляд із вікна авто.
Натішився...й без докорів поринув
У справи.Йому бАйдуже було:..
До того цуценяти,до тривоги,
Що розривала серце...
Людський рій снував безперестанку:
"Ноги,ноги...Усі не ті...
Де ж дівся власник мій?!"
Воно не сміло вірити у кривду,
Жорстокість-не вміщалась в сприйняття
І дикою була в собачім світі,
А в лЮдськім...
Хто ж подбає про щеня??!
Собаченя здригалось,потерпало...
І плакало всім тілом,всім єством.
І відмовлялось вірити у зраду.
Чи в діях його-хибним щось було?!
Щенятко лиш зігрітися хотіло,
Подарувати вірність,теплоту.
Та бАйдуже було на те "людині"...
Безбарвний погляд із вікна авто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437683
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Сей стих посвящён стилю творчества автора Fate. Ну а получилось у меня или нет - решайте сами.
Открой дорогу в небо,
Небо – это та же вода.
Брось якорь – здесь ты не был,
И вряд ли будешь здесь когда!
И вряд ли будешь здесь когда!
Но паруса опущены,
И надо делать шаг на этот берег,
А ты стоишь на палубе,
Решить не можешь, что же делать!
Но паруса опущены,
Попробуй сделать этот трудный шаг,
Ведь кто-то долго ждёт тебя на берегу…
Под дождём… Под дождём…
Под дождём… Под дождём…
Возьми с собою осень!
Осень – это та же весна,
С холодными дождями,
И с диким ветром до утра…
Но паруса опущены,
И надо делать шаг на этот берег,
А ты стоишь на палубе,
Решить не можешь, что же делать!
Но паруса опущены,
Попробуй сделать этот трудный шаг,
Ведь кто-то долго ждёт тебя на берегу…
Под дождём… Под дождём…
Под дождём… Под дождём…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166902
дата надходження 18.01.2010
дата закладки 30.07.2013
Холодно,холодно,мокрі дороги,
Кригою повкривались,
Чорні дерева з гілками колючими,
Тяжко під вітром стогнали.
Сумно,так сумно душі-сиротині,
Жити на білому світі,
Втратила все,окрім Надії,
Але й вона на чужбині.
Торби зібрала заробітчанка,
Низько родині вклонилась,
Та й у дорогу подалася бідна,
В далекі світи до Надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397351
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 29.07.2013
"Ми навчилися задовольнятися малим, хоча життя - на подив великодушне і завжди хоче обдарувати нас щедро".
Вона.
Сьогодні зі мною сталася дивна історія. Чудеса часто відбуваються в моєму житті, і я завжди уважно до них ставлюся.
За мною ув'язався величезний чорний пес. Собаки взагалі часто ув'язуються за мною, але таке зі мною уперше. Я спочатку злякалася, величезна псина зло гарчала на перехожих, і коли він рушив в мою сторону - мені дійсно стало дуже страшно. Намагаючись не робити різких рухів, я все ж трохи прискорила темп і сподівалася, що він відв'яжеться, але він підійшов ще ближче, лизнув мою руку і встав поруч. У цей момент, я відразу перестала його боятися, пошарпала його загривок - і поманила жестом услід за собою. Він, напевно, голодний, я навіть готова залишити його у себе - жалко, такий красивий пес. Взагалі, говорять, собака прибивається - до друга. Що ж це радує.
Він йшов поруч, не відстаючи від мене, і його морда посміхалася. Чесне слово, собаки уміють посміхатися, і нам людям потрібно б цьому у них повчитися. Я ніколи ще не бачила, людини, яка б йшла і посміхалася просто так всьому що є - сонцю, траві, небу, людям. Втім, люди визнають таку людину божевільною. Заздрю цьому псові, йому можна тріумфувати просто так, нікому нічого не пояснюючи.
Я знову пошарпала його загривок. Посміхнулася йому із словами: "Все, ти вже мій"?. Підняла голову і побачила… Тебе. Так-так, я чомусь упевнена, що це був ти. Такий високий, широкоплечий, і очі такі глибокі, що виражають абсолютний спокій і непохитність. І посмішка - ангельська посмішка, душа тріумфувала, дивлячись на те ЯК ти посміхаєшся. Господи, та я в той же момент, не замислюючись, узяла б тебе за руку і відвела на край світу. Проте, усі думки були перервані в секунду. Мій пес вискалився і почав гарчати, він не дав би підійти до мене навіть на метр. У цей момент я почула твоє упевнене, з нотками нервозності : "Дівчина, ви б намордник наділи йому". Чесне слово, я не знаю, що зі мною сталося в даний момент, я не знаю, звідки у мене взялося стільки зухвалості, але в секунду, не замислюючись, я випалила: "Собі намордник купи, ясно"?!.
І настала тиша.Секундне усвідомлення, навіщо я це сказала, здалося вічністю. Мені здається, навіть мій супутник здивовано подивився на мене. Видно, що ти був шокований, але що я могла тепер сказати? Вибачатися? І показати, що я взагалі не контролюю спалаху своєї люті. Ти дивився на мене таким поглядом, ніби чекав, що я дійсно зараз скажу щось зрозуміле, але я лише перехопила твій погляд, і гордо підкинувши голову пройшла мимо. МОВЧКИ!!! Мене вразило, що всі інші події сталися мовчки. Ніхто не зронив не слова, хоча могли б покричати, як бабки на базарі.
Насамперед, коли я завела пса в квартиру - я налила йому води і відразу пішла на кухню, щоб погодувати. Вхідні двері залишила незачинені, занадто метушилася, а коли прийшла, собаки ніде не було, тільки порожня миска з під води а поруч. нашийник з логотипом "manchеster united". Собака футболіста?...
Він
Хоч ти і вигадана, а тебе все одно не виходить викинути з голови. Ти, як усі дівчата, не поспішаєш йти зі свідомості...
Я вже абсолютно загубився в часі... Запитай день, число - і я напевно полізу в кишеню за телефоном, щоб відповісти... Якщо б не робота - і місяць, напевно, насилу б згадував. Хоча... Може воно і до кращого? Скільки вже написано про Час? Чи дарує воно нам щось хороше? Більше схиляюся до думки, що ні... Учора ось брів у черговий раз в чергову зміну по нічному парку... Як завжди з незмінними навушниками у вухах і своїм хаосом музики і думок в голові... За огорожами приватних будинків звично гавкали собаки... І раптом я зрозумів, що гавкіт одного пса вже дуже гучний. Напевно не із-за огорожі.
Я повернув, ховаючись за рогом... Нехай собі гавкає на здоров'я. І несподівано розчув крізь музику важке дихання у себе за спиною. Серце йокнуло від несподіванки і переляку, що наринув. Схоже, пес брів прямо за мною. І він явно був чималих розмірів.
Я погано пам ятав цей трек... Може, раніше я просто не звертав уваги, і насправді це "дихання" завжди було частиною цієї пісні? А свідомість, що перелякано трепеще, між тим робила його все голосніше і виразніше, заглушаючи музику...
Уважно прислухаючись до звуків за спиною, я вже практично перестав звертати увагу на інші органи чуття... І несподівано в мою руку щось вчепилося, смикнуло назад... Це була гілка. Усього лише гілка. Але ще і привід озирнутися. Виплутуючи футболку з колючих кущів, я повернув голову, і побачив його.
Це дійсно був пес, і дійсно немалий. Абсолютно чорний. В усякому разі, так здавалося в темряві. Він зупинився прямо за мною і чекав, висунувши язик і важко дихаючи. Я смикнув футболку, і швидким кроком рушив далі. Відчув, як по руці слизнула тканина, незадоволено відмітив про себе, що все-таки порвав футболку, і опустив погляд. На щастя для мене, це виявилася не футболка: пальці вдало упіймали стрічку, що зісковзнула по плечу. Мабуть хтось зачепився за ту ж гілку, що і я. Я підніс стрічку до очей, і зрозумів, що це не просто обривок тканини. Це був брелок: червона стрічка, із золотистими краями і таким же золотистим написом "Manchester United".
Я стиснув стрічку в долоні і знову обернувся. Але в тому більше не було необхідності. Пес вже наздогнав мене і йшов поруч як ні в чому ні бувало. Переляк відійшов, я заспокоївся, трохи зменшив крок і вийняв навушники з вух. Ми обоє йшли мовчки, час від часу поглядаючи один на одного, і раптом я несподівано став перейматися симпатією до мого мовчазного супутника, що дуже дивно, адже я не любив собак. Але до цього пса я перейнявся навіть повагою... Не знаю, чому. Можливо, мені здалося, що ми в чомусь схожі...Що, можливо, він так само самотній... Так само упертий і вірний якимсь своїм ідеалам... Покоряючись віянню моменту, я протягнув руку і обережно торкнувся шиї тварини, легенько погладжуючи. Він не заперечував, і я зупинився, щоб вже упевненіше, дружньо пошарпати його шерсть. Ми зупинилися якраз у перехрестя, і я тихенько прошепотів:
- Далі наші шляхи розходяться, адже так? Ми не можемо пройти шлях разом... Інакше які з нас одинаки, вірно?
Він мовчки дивився на мене. Я випрямився і пішов далі, намагаючись не озиратися, але тут він подав голос. Я обернувся, і упіймав його докірливий погляд. Пес знову наздогнав мене і зупинився, вичікувально розглядаючи моє обличчя. Все так само інтуїтивно, ніби сліпо покоряючись чужій волі(зараз, коли пишу, саме таке почуття), я протягнув руку і натягнув йому на шию знайдену стрічку. Він сів. Я знову відвернувся і рушив вперед, чекаючи почути гавкіт за спиною, але його не послідувало. Відійшовши чимдалі, я обернувся, але пса вже не побачив. Нам і правда було не по дорозі.
Не знаю, звідки це почуття, ніби я щось втратив зі зникненням цього пса... Але воно є. І знаєш, ця історія змусила мене повірити в Тебе ще сильніше... Мені здається, що колись ось так само абсолютно випадковим, містичним чином ми зустрінемося і з Тобою... Але ми пройдемо шлях до кінця... Удвох...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435313
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 27.07.2013
"Не буття визначає свідомість, а свідомість - буття".
Ерленд Лу.
Вона:
Цікаво, як ти там без мене? Ти теж щасливий, правда? Чи навпаки сумуєш? Я б не дала тобі сумувати, шкода, що ти не поруч.
Сьогодні ми з подружками обговорювали, яким має бути справжній чоловік. Смішно, у них є свої хлопці, а вони придумують собі якісь ідеали. Вони ж так все далі віддаляються друг від друга.Навіщо? А я не хочу тебе вигадувати. Якщо я тебе вигадаю, то вже точно ніколи не зустріну! Намалювати красиву картинку у свідомості я завжди встигну, мені не потрібна фікція солодких марень, мені потрібне справжнє життя - справжнє сонце, справжні зірки, справжній ти.
Якби ти знав, які прекрасні мене оточують люди! У них такі чисті душі. Кожне слово їх - для мене, як животворяща вода, я б з тобою обов'язково поділилася цією божественною енергією, якби ти тільки був поруч.
Цікаво, як складеться доля? Адже колись ми зустрінемося! І я зрозумію, що усе життя, чекала саме на тебе, і я зрозумію, що не даремно відмовляла усім, хто претендує на моє серце. Я тоді буду такою щасливою, що, напевно, зможу обійняти цілий світ відразу. Саме для тебе я не розтрачувала усю ніжність, теплоту, турботу. саме на тебе я чекала усі ці роки.
Знаєш, як все буде? Ми познайомимося в маленькій кав'ярні. Де-небудь у Львові. І не важливо, що я не живу там і ти швидше за все мешкаєш у іншому місці. Я дуже люблю Львів, і я у котрий раз приїду відвідати це казкове місто, зайду у свою улюблену затишну кав'ярню, де всього сім столиків і в напівтемряві при світлі свічок, побачу де-небудь в куточку тебе…ти питимеш міцний эспрессо. Я спочатку побоюся тебе тривожити - ти здасися мені таким важливим, недоступним, тому я сяду за сусідній столик і замовлю каву з нотками ванілі. Це буде найпрекрасніша кава, яку я пила у своєму житті... Ми зустрінемося поглядом, посміхнемося один одному… і розійдемося… щоб зустрітися знову. Ну ось що я зараз роблю? Навіщо переймаю на себе функцію Бога?
Неважливо, як усе це буде, головне, що ми знайдемо один одного. Хоч на краю світу.
***
Він
Знаєш, стільки разів їздив мимо... Майже щодня, по одному і тому ж маршруту... І ось тільки сьогодні чомусь звернув увагу на вивіску. Кав'ярня "Ваніль". Точніше, по маршруту таких кав'ярні навіть дві, не дивлячись на те, що маршрут не дуже довгий.
Як давно вони відкриті? Та й гадки не маю. Для мене вони з'явилися, можна сказати, з нізвідки. Чи з іншого виміру, або з іншого Всесвіту... Звідки? Ну звідки кав'ярні - це питання другорядне, я їх просто не помічав... Звідки це почуття, ніби вони якимсь чином пов'язані з Тобою? Чи може... Може це лише тому, що ні в яких кав'ярнях я жодного разу не бував? Може, саме там ти від мене ховаєшся? Але у будь-якому випадку ти ж не можеш постійно пити каву...
Що взагалі за маячні думки? Хоча, зрозуміло, я б пропустив з тобою чашку кави за столиком якої-небудь малопримітної кав'ярні... А після, можливо, і кожен ранок... І звичайно, вже не в кав'ярні...
Але щось мене далеко понесло.Адже спершу нам варто зустрітися...
Цікаво, це буде випадкова зустріч? Нас зіштовхне Доля? Чи ти мене знайдеш? Чи я тебе? Втім, це не має рівно ніякого значення...
Я знаю, що ти зумієш зробити мене краще. Ти згладиш гострі кути моїх недоліків. Частину з них вже тільки однією своєю присутністю. А іншу частину... Ти напевно зумієш знайти для мене аргументи, які змусять мене боротися з ними. Ні, я не стану ідеалом. Я не позбавлюся абсолютно від них усіх. Але я точно стану краще. Можливо, я навіть зумію знову полюбити людей. Можливо, я напишу усі вірші, усі оповідання, а може і романи, які вічно відкладаю в довгий ящик, і на які мені вічно бракує душевних сил... Ти даси мені ці сили. Чи покажеш де їх шукати. І я упевнений, це буде практично невичерпне джерело. Я вірю. Я знаю... Цікаво а чого ти чекаєш від мене? Що я зможу тобі дати?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433755
дата надходження 26.06.2013
дата закладки 27.07.2013
У співаторстві з Максимом Уельським.
«Не вважай себе нещасним від того, що твоя мрія не збулася. Вважай себе нещасним, якщо в тебе не було мрії»
Марі Ебнер-Есшенбах
Вона.
Привіт, я пишу тобі цей лист, сидячи на березі ріки. Ти мене зовсім не знаєш, хоча можливо ми і зустрічалися колись, хоча, я сподіваюся, ти відчуваєш мене і віриш в мене так само, як і я в тебе. Це, напевно, безглуздо.
Я ніколи не бачила твого обличчя, я не знаю, який ти зовні, я навіть не знаю, що ти любиш робити, а що ненавидиш найбільше, я не знаю твого оточення, і вже точно не знаю твого відношення до цього життя і навіть стилю поведінки, але я відчуваю, що ти є. Так, ось так. Я не знаю що це - серце, душа, інтуїція, підсвідомість, але в глибині душі я усвідомлюю, що ти - та сама відірвана частинка мене. І я тебе обов'язково відшукаю всупереч усьому, чуєш? Вірніше не я - серце відшукає, розум мені давно вже підказував кого треба вибрати в претенденти, але це усе не те. я не хочу зшивати з себе з людьми, які явно мені не підходять. Спробуйте склеїти пів-яблука і півчашки – безглуздість, потворність, збочення якесь врешті-решт. Дивно, що ви не думаєте про це, коли хочете приліпити до себе якусь людину.
Хоча люди, звичайно, говорять, що бути однією негоже. Вони такі смішні. Вони не розуміють, що коли вони бояться залишитися наодинці, вони просто біжать від себе. А потім проблеми-розлучення і нові знайомства, хоча по суті, якщо подивитися наше життя в прискореному темпі - це одні і ті ж знайомства - із заїждженими кліше і навіть однією і тією ж поведінкою. Міняються тільки особи, а усередині порожнеча все одно порожнеча - і як і раніше страшно залишатися наодинці з собою, тому що сам собі не поставиш питання "як справи"?, від самого себе якось нецікаво слухати компліменти, самому собі розповідати про те, що ти любиш яскраво-червоні троянди теж якось ні до чого. Тут потрібно хоч трохи прикласти зусиль, щоб розібратися з собою, але так хочеться "отримувати від цього життя все, нічого не віддаючи натомість".
Я зараз, як Нарцис подивилася на своє відображення у воді. Зараз безліч людей, які із задоволенням би поринули в цю річку, нехай не сперечається зі мною це покоління егоїстів, що піклуються лише про свою зовнішність. Єдине місце, в якому я готова потонути - це твої очі, тому що я знаю, вони випромінюють твій внутрішній світ, а я готова потонути у твоєму світі, тому що він - продовження мого.
Я люблю самотність, мені зовсім не нудно наодинці з собою, мені завжди є чим зайнятися, я знаю, куди йду, тому я - дуже щаслива людина. І тому я шукаю тебе, мені є, чим поділитися, я не буду нічого у тебе забирати і вимагати.
Все, я прощаюся з тобою. Відправляю цей лист корабликом в подорож по цій річці.Швидше за все ти його не прочитаєш, але мій душевний порив дійде до твоєї душі. Я знаю це напевно.
Цікаво, чи змінилося зараз щось у твоїх очах?
***
Він.
Здрастуй, мій вигаданий ідеал. Напевно ти існуєш десь ще, окрім моїх думок, але, напевно, зустрітися нам вже не призначено... Зрозуміло, тому ніхто не може бути провиною окрім мене. Втім... Може, ми вже навіть зустрічалися. І може навіть в цьому житті. Але думаю, я просто не був готовий. Недостатньо хороший для тебе, або не готовий на щастя...
Повноцінному, тривалому, невигаданому щастю. Не знаю. Але думаю, що я все ж повинен заслужити тебе. І доки мені цього просто не вдалося. Значить, мені є до чого прагнути. Але навіть якщо мені не вдасться... Так вже вийшло, що і ті, хто негідний - теж хочуть любові. І я в неї віритиму. Чекатиму. Скільки знадобиться. Усупереч вигаданим громадським стандартам. Я не зобов'язаний бути з кимось просто тому, що так прийнято. Усупереч силі плотських бажань.
Вони - нікчемність без Любові. Усупереч безглуздим помилкам. Адже вони частина будь-якого життя. І очікування або пошуки чогось ціннішого, ніж те, що є - це зовсім не помилка. Нехай хтось скаже мені, що це помилка, і вже тим більше - що вона грубіша за будь-яку з інших помилок - і я розсміюся йому в обличчя. Живіть своїми дрібницями. Скільки завгодно.
А я житиму своїм життям. Навіть якщо воно буде повне самотності і відчаю. Вона моє. І я проживу його так, як сам визнаю потрібним, а не як за мене вирішили інші. Воно буде повна зльотів і падінь. Воно буде повно почуттів і емоцій. Воно вже повно ними. Живіть як вважаєте за потрібне. А я житиму всупереч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433171
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 27.07.2013
Квапливі кроки відлунням розкидалися вузькою вулицею, витончені жіночі черевики потопали у багнюці, яка морем простягалася під ногами. Кожен новий порух ноги зустрічав опір природи, яка намагалася зупинити постать загорнуту у чорний плащ від подальшої подорожі. Проте всі зусилля виявилися марними, впертість та наполегливість оскалювали гострі леза своїх душ. Ніхто і ніщо не могло зупинити цієї подорожі, навіть злива, яка зібравши усю свою тисячолітню злість заливала вулиці по самі вінця. Бруд… Довга сукня схована під покровом плащу здалася на милість долі, змирившись із багнюкою, яка вкривала її обличчя. Мабуть власниці було байдуже до зливи, бруду та вітрюгану, який несамовито кричав у рупор своєї могутності. Все лишилося поза поглядом дівчини, яка стрімголов мчала вздовж згорбленої вулиці. Краплі дощу наввипередки бігли по щокам, ноги відмовлялися йти далі, благаючи про помилування. Поодинокі перехожі, привидами виникаючи із темряви, хаотично проминали перед очима, приховуючи своє дезертирство з-під зливи. Їм було байдуже до дивної, брудної дівчини з валізою у руках, для них вона була черговим персонажем по дорозі додому. За рогом будинку завиднівся довга канава, яка магнітом притягувала володарку величезної валізи. І ось вона стоїть на краю слизької, мокрої багнистої канави, яка ховає від незваної гості свої скарби. - Ні!! Не віддам!! То тільки для мене!!! Тобі воно не принесе щастя, це твоє прокляття на усе життя! Це буде твій хрест або ж дарунок. Лиш твої руки знатимуть про правильність вибору, - кричала канава перекрикуючи потоки зливи та баси грому. Але дівчина не чула вже нічого. Її тонкі, тендітні, сильні пальці виривали шматки глини зі стін канави, ховаючи їх в обіймах своєї валізи. Порух рук, крик відчаю і втоми…Ніхто не насмілювався пожаліти її душу, допомогти полегшити тягар усього життя. Для неї існувала тільки глина, все решта перетворювалося на фантоми, які були зайвими для душі, що горіла у полум’ї знавіснілих образів її уяви.
Холодні стіни будинків, сходи дрімали у вологих обіймах вітру, що кульгав набережною Сени у пошуках притулку від зливи. Дерев’яна підлога, відмираюча усмішка лампи на столі і божевілля, полонене бажанням творити. Дошка, увінчана металевим каркасом жадібно впивалася поглядом у руки, які загортали його у шовки холодної, мокрої глини. Прохолода глини поволі втамовувала спрагу металевої душі, готуючи до зустрічі зі стеками, що обережно розтинали глиняну шкіру, лишаючи по собі вигини, обриси, а згодом і силует. Ніжні пальці дівчини пестили кожен сантиметр, відчуваючи як під долонями розливається тепло власної душі, народжуючи свою мрію, застиглу у глині. Ледь вловимі для ока обриси високого чола втоплені у потоках кучерів, завмерле запитання на устах та очах. Той сум, печаль, несказане кохання лишилося у них, ніхто не має право знати про нього, навіть та, яка творить це обличчя. Рух за рухом, погляд, шал… Усе увірвалося у спокій ночі шаленим танком. Руки обережно віддалялися від холодних зіниць, які пильно вдивлялися у спустошене молоде обличчя. Глина панувала у цьому хаосі бажань, натхнення, сукні, сп’янілих очах дівчини. Душа горіла у полум’ї страху, невпевненості із легким відтінком впертості. Тіло овіяне глиною було пустелею, спаленою зрадою, нахабством, недовірою. Холод як злодій проникав у закутки майстерні, тримаючи за собою холодну руку води, яка своєю величчю заповнювала пустку навколо. Сена зверхньо вдивлялася у зачиненні віконниці Сен-Дені, жителі якого поспіхом втікали від спраглих обіймів ріки. Єдина душа, сп’яніла від власного шалу та алкоголю безсвідомо обіймала холодну глину.
Оголені дерева хиталися у вирі вітрюгана, їх обличчя вмивалися дрібним дощем. Щем, біль застигли у погляді, який плентався за каретою із гратами на вікнах. Дерев’яна в’язниця прямувала до притулку Мондеверг, заарештовуючи душу Каміли Клодель на довгі 30 років. Її душа лишилася у глині, в очікувані на визнання.
*Каміла Розалі Клодель — відома французька скульпторка реалістичного напрямку. Член журі Національного товариства мистецтв (1893–1899 роки). З 10 березня 1913 р. на 30 довгих років Клодель замкнули в притулку для божевільних, де вона і померла. Вона була найвідомішою та найталановитішою ученицею Родена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436604
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 27.07.2013
"Доля ніколи не помиляється, це людина доволі часто розуміє її знаки неправильно, або просто не помічає".
Він
Я втомився.
У мене криза скрізь.
У усіх сферах життя...
Вже скільки разів я чув, що в житті все дуже просто - треба розглядати його по шматочках - і обов'язково десь повинно бути добре. А там просто відштовхнутися - і вперед... Ну зрозуміло... Знаєш, я по-справжньому ненавиджу себе.
Я розглянув своє життя. Я розклав його по поличках родина/дружба/стосунки/творчість. І ще багато всього. Не важливо. За що б я не взявся, скрізь мене чекають одні лише невдачі. Немає жодної людини, жодного заняття, в якому я б знайшов себе. А ще я настільки слабкий, що не можу довести жодної справи до кінця. І усі ці справи немов висять на мені додатковим вантажем, ще раз доводячи, який я невдаха, і притискаючи мене до землі.
Ти, швидше за все, думаєш, що чоловіки не повинні плакати. Ну і правильно. Я не плачу... Я вию. Як загнаний вовк, розрадою якому служить лише місячне світло. І моє світло - це Ти...
Дивно, але у мене останнім часом іноді трапляються просвіти. Хоча напевно, я сам собі все придумую. І я ненавиджу себе за це. Навіщо це придумувати? Усі живуть реальним життям, а що я? Окрім тебе у мене нікого немає. Але і тебе НЕМАЄ. Я упевнений на сто відсотків, що ніякої Тебе немає. Я - шизофренік, мабуть. Але пофіг, мені зараз потрібно хоч комусь виговоритися, а папір, як то кажуть, все стерпе.
А якщо Ти є... Я тебе ненавиджу. Де ти, коли мені так погано? Якщо ти одна з тих, з ким я намагався побудувати стосунки, то чому ти зробила мені так боляче і навіщо ти мені тепер потрібна? ...Потрібна. Звичайно, потрібна. Це немислимо.
Невизначеність і нерішучість - це дві найстрашніші речі, які можуть бути. Наш найголовніший страх - не сама смерть, а то, що там потім і чи буде це потім? Але і за життя, невизначеність сковує тебе, а нерішучість завдає остаточного удару. Я більше не хочу невизначеності. І тому залишаю лист тут... Під багаторічним шаром листя і гілок в лісі неподалік...
Тут я вирішив поховати усе своє минуле. Свої думки і невдачі. І навіть думки про тебе.
Ти давала мені надію, але я не можу сподіватися на щось вічно. Це лише відбирає мої сили.
Пробач.
Вона.
Привіт, мій новенький щоденник!
Я така щаслива, що навіть не можу описати свій стан словами. Нарешті я зустріла Його. Виявилось, відшукати його з тисячі - простіше простого. Я написала всього декілька листів і нарешті доля звела нас. Чорний пес не даремно з'явився в моєму житті - до друга. Хоча я не відразу зрозуміла, що до чого, але життя все розставило по своїх місцях.
Смішно, але пес вже тоді відчув цей таємничий зв'язок між мною і моїм героєм, і напевно, приревнував навіть. До речі, коли мій чорний друг втік від мене, я все-таки спробувала його відшукати. Схопивши нашийник, я вибігла з дому і довго тинялася довколишніми вулицями, але його ніде не було. Зневірившись у пошуках, я сіла на лавку в скверику біля нашого будинку і поставивши лікті на коліна, закрила обличчя долонями. З боку здавалося, що я плачу, але я не плакала, просто втомилася і засмутилася. Нашийник з логотипом "MU" залишився лежати поруч.
-Так-так... Ну я теж в шоці від останньої гри "Манчестера", але не можна ж так убиватися! - почувся поруч чийсь упевнений голос з нотками глузливості.
-Це не моє, це собаки. - почала щось сплутано пояснювати я, і піднявши голову побачила того самого хлопця, з яким зустрічалася вдень.
-Знов ти?! - із здивуванням вигукнув він. І додав вже із сміхом. - а нашийник навіщо зняла? Вдалося зірватися з поводка?
-Не боїшся поруч стояти, а то хіба мало отримав?
-А ти чого така безстрашна? Собаки біля тебе вже немає, якщо ти не помітила.
І понеслося. Слово за слово. Він приголомшливий. У нього таке почуття гумору, пронизливий погляд, сліпуча посмішка, з ним добре і спокійно, як ні з ким, я нібито за стіною, з перших хвилин я зрозуміла, що йому можна довіряти, він - особливий, він -добрий. і я навіть вибачилася потім, що накричала на нього. І до речі, він насправді фанат "Манчестера". Це неймовірно!
Про собаку я йому розповіла, він посміхнувся, правда він не вірить в долю, але моя розповідь йому сподобалася. Я вирішила назвати цього пса Андерсоном. Адже саме він сторив для нас цю дивну казку. Такий собі пес-чарівник, що розтанув у повітрі. Мій персональний Андерсон. Він глузує з мене і називає казкаркою. А я називаю його своїм героєм. Тому що він най-найкращий, герой. Такий, як я і думала. А люди говорять, що мріяти шкідливо.
Ми бачимося по вихідних, в інші дні він дуже зайнятий, правда іноді базікаємо по телефону, але не дуже часто - він не любить телефонні розмови, тому що невербальне спілкування дає значно більше інформації, та і взагалі - це лише втрата часу, адже нічого особливо важливого не сталося, а про все ми встигнемо наговоритися при зустрічі. Якщо чесно, я зовсім не розділяю його думку, я навіть рада була б чути його сопіння в трубці, не кажучи вже про голос, але з іншого боку, він правий, всього повинно бути в міру. хоча для мене цей захід тяжкий.
Я притягнула його у свою улюблену кав'ярню, правда він незмінно замовляє чай, а він мене - на футбол, хоча я досі не розібралася з правилами гри і вболіваю за тих, у кого форма красивіша. А ще ми слухаємо різну музику і дивимося різні фільми, і книги він не любить, а я обожнюю читати, зате він чудово малює, і я із задоволенням дивлюся на його творіння - це справжні шедеври. Все-таки здорово, що ми такі різні! Я тепер можу поглянути на світ іншими очима.
Хоча я не завжди його розумію. Він якийсь закритий, таємничий іноді. Але це тільки доводить, що він особливий. Я приймаю його усього, з його безглуздою дратівливістю, з його загадками, з його "пробач, я найближчі дні буду дуже зайнятий, наберу, як звільнюся". - це найважче, але я його приймаю...
тому що він - це подарунок долі..
і я берегтиму його не дивлячись ні на що. ми пройдемо цей шлях до кінця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439926
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2013
У когорті знайомих лиць
Я шукаю твоє,
Я тобою живу, дихаю тобою,
Болію емоціями,
Впускаючи паростки тепла
У своє серце.
Душу відкривши навстіж,
Хилюсь довірливо,
Полишивши усі перестороги,
Ступаю навстріч.
Чого варті вечори усамітнення,
Що рвуть сутність,
Поїдом виїдають її із середини,
Кидаючи на розтерзання
Бажанням,
Що невідступно блукають
Тінню-невидимкою
Та роз’ятрюють і неволять розум.
Танцюють язички полум’я в ньому
І, зрешечені покликом любові,
Шепочуть вуста:
-То воля неба, я - твоя.
25.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439546
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Я вижу небо вашими глазами,
Мой бог, прошу уж строго не судить…
Длина той нити, что измерена годами,
Мне не когда, об этом не забить!
Кричу стихами, что так мало места,
Мне там, где вас со мною нет
И не жена я вам, и не невеста,
А ваш любимый утренний рассвет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310478
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 27.07.2013
Не безсонням страждає душа,
А в сльозі умивається думка.
І вимолює твердість в собі,
Йде самотньо мовчанням в юрбі.
Насолода в кав*ярні життя,
Прошумілі нарізно літа.
Ти в обіймах з гладким товстосумом,
Я здаля - з гіркотою і сумом.
В новий день і вже без помилок,
Стіни не дають зробити крок.
Позбавитися б страхітливих дум,
Ми знов закрились,і малюєм сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439420
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 27.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2013
Народе мій, замучений, розбитий,.
Мов паралітик той на роздорожжу,.
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,..
Іван Франко
Пройшли літа, і не зникають струпи ,
З’їдають тіло , лишаються лиш трупи.
Згубилась гордість , ходять немов зомбі,
Як віл у полі- не скинуті оглоблі!
Хитаєшся, мов маятник висячий ,
«Брат» паном й далі,а ти народ собачий,
Забрали віру, мову, і культуру,
Тобі дарили, накинули халтуру.
І величаються, що ,бач, вони є Русь !
А ти підошва, окрайна і вічний струсь!
У проводі сидять старі халуї,
Самі жиріють, тобі ж народе -дулі!
Не даром ти ,Іване, так журився,
Народ ,як бачиш, ще й досі не змінився.
Та рабська вдача, їсть і далі тіло,
Параліч лікувати, не легке діло.
Вставай народе! Священна НАША Русь!
Не потурай, проснись, не будь же більше струсь!
Бери у руки молот «лупай скалу»,
Як «Каменяр»- розбий байдужість вічну цю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439871
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Тобі весь світ хочу віддати я,
Щоб насолодити тебе коханням,
Щоб ніжність відчував в чужих краях,
Коли не поруч... сповнена чеканням...
Уберегти, як пташка пташеня,
Якби могла...але ти так далеко...
Мій любий, поруч буду завжди я...
І вірність збережу, як та лелека...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439667
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Є час розмови з тишиною:
Коли дрімотою все вкрито,
Коли ніжною рукою
Чиюсь голову можеш прихилити.
В уяві спокійне надвечір'я,
Подушка вбирає всі думки.
Я не вірю у повір'я,
І знаю, буде навпаки!
Прорветься промінь в нашу долю,
Весна прокинеться жадана.
Душа вирветься на волю,
І буде кружляти п'яна, п`яна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439669
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
З кожним днем мутнішає скло
І здаються нижчими стелі,
Від твого тепла мені холодно,
Пустельні самотні постелі…
З кожним днем твердішає лід,
Роз’єднує духів прерій,
Не треба збиратись в далекий політ,
Складати казок-містерій.
З кожним днем самотніша ніч,
Довші стіни, вузькі коридори,
Можна щасливим хоч десять сторіч,
Одиноким – не можна ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439671
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Сьогодні усмішка на моєму обличчі,
Вона прикрашає всі мої рани та невдачі.
Сьогодні усмішка на моїх устах,
Пригадую, як ми колись були удвох.
А завтра... завтра краплинки солі в очах,
Шукаю запах спогадів у твоїх речах.
А завтра… завтра сльози по щоках,
Йду лиш по твоїх слідах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439680
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
В душі двері навстіж, та вогник в очах,
Є місце для авантюризму,
Шукається щастя, втрачається час -
це наслідки від романтизму.
А мрій так багато, мов янголів в снах,
Так хочеться жити й радіти...
Та тільки страждає ця щирість в очах -
відвертість в жорстокому світі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439681
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Життя іде, життя минає,
Хтось тебе любить, хтось покидає.
І покидають добрі люди.
Та знай, що завтра їх не буде.
Не буде чистого сумління,
Бо будуть нові покоління,
Нові знання і нові люди.
І знову хтось когось забуде.
Не пам`ятай усього злого.
Будь чистим, вільним,
Залишайся з Богом,
Знай, буде все: любов, розлука,
веселість, радість, біль і мука...
Життя - коротке, пам`ятай,
Не злись, образи пробачай,
Не думай про погане знову.
Пробач і повернись додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439687
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Він елегантно і завзято
Кружляв у ритмі болеро,
Примушував дівчаток плаття
Тримати як Мерлін Монро.
По всьому місту запах кави
Розносив щедро день і ніч,
Фіранками на вікнах бавивсь,
І входив з протягами в клінч.
Він брав на димохідних трубах
Протяжно ноти – до і ре,
Розпушував квітки на клумбах,
Гойдався на гілках дерев,
Злітав у піднебесні далі,
Мчав над землею навпростець…
Ви вже, напевно, здогадались,
Що це був літній вітерець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438373
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 26.07.2013
* * *
О, як подвижники горять!
Та часто їх не помічаєм:
відтяті пальці не болять.
Та як же їх не вистачає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438896
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Що ж то діється, добрі люди?!
Це ж куди подітись - не знаю.
Поцілунків твоїх отрути,
Грішний, спробував... Ось, страждаю.
ДовелА до такого стану,
Що готовий я вже пропасти.
Досі там, на губах - омана,
Відчуття неземного щастя...
Як мені, підкажіть но, бути?
Як забути оті стосунки?
Де дістати протиотрути
Від ЇЇ п'янких поцілунків?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437886
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
ТАК ТОРОЧИТЬ ПРАВО ЧЕСТІ І ДОБРА
Хай розсудять нас спомини найкращі,
Щоби наші вищі почесті знайти.
Хай сказання те, випущене з пращі,
Нам покаже, де святині, де чорти.
Ох не проста буде, словесна битва,
У такій розмові, хай покаже хист,
Що краще нам, гріхи, чи та молитва,
Чи троянди квітка, чи облудний лист.
Нехай цей спомин ретельно прогляда,
Тих проклятих, хто людей гнівити смів.
Хто їх злість, таку нестерпну оправда,
На полях позору, від терпких віків.
Так торочить право честі і добра,
На святині - вищі почесті людей.
Не втаять їх слуги владного двора,
Не сховають гнівний осуд від очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437907
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
От бачиш: я знову нию,
Тверджу, чомусь, про одне...
Повисни мені на шиї,
За вухо вкуси мене.
Такого не було досі,
Бо йшов вперед, до мети...
Заплутай своїм волоссям
Всі спроби мої втекти
Кудись з життєвої сцени,
Подалі від всіх подій!
Зроби своїм полоненим.
Здаюся! Тепер я твій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437915
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
Моє незбориме кохання
Стиснуло болем
в серці вогонь.
Чом кропиш
дощем сподівання?
Впалі краплі
зацілуй із долонь.
Рукою торкнися
до скроні,
Де здута вена
тремтить.
Схоронюсь
від думок погоні,
У тобі
розчинившись за мить.
17.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437969
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 18.07.2013
Про що твоï очі до мене мовчать,
Якими думками зніміли?
І хто із них зніме таємну печать
На грані ментальності й тіла?
Про що стука дощ у холодні шибки,
Втираючись краплями в душу?
І блискавка ріже цю ніч на. скибки '...
Я йду ... Відчуваю, що мушу ...
Про що здогадався залишений ключ,
Об столик дзеленькнувши тихо? ..
Стрибну із кохання, мов з тисячі круч,
Розвіє уламочки вихор ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438116
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 18.07.2013
I was born to make u happy
I was born to make u smile.
U were born to make me lucky
U were born to make me fly.
U were born to be just my...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437851
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 17.07.2013
Ці облуплені стіни будинків,
Порепаний тротуар,
І я, емоційний, на хвилинку,
Як фільми у стилі нуар.
І чому я заводжу розмову?
Сам у собі риюсь, в думках,
Схаменутись треба терміново,
І тримати себе у руках.
Збираю слова кинуті на вітер,
Кроками міряю місто,
Тут вітер грає мільйонами літер,
Мені тут безмежно тісно.
Захопився занадто тобою,
Як кокаїном колись Чарлі Шин,
І не хотілось здаватись без бою,
Не досягнувши жаданих вершин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437859
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 17.07.2013
Львів нас зустрів дощем... На шпилястих куполах церков зависли хмари. Було тихо, лише десь-не-десь цокотіли копита коней, прогиналися мости, плакали черепиці дахів. А ми йшли старими вулицями, піднімали очі в височінь столітнього неба, а в душі жалібно звучали струни минувшини. На проспекті плакав Шевченко, сльози дощем скочувались на граніт, таврували землю, поглиналися болем, дихали безмежністю. Я вбирала в себе його дихання, пила його енергію... Моя душа стрепенулася, окрилена щастям–ожила. Вперше, за безкінечну вічність сірих днів вона жила. Рвалися слова, нестримним потоком виливалися на папір... Переповнена невідомістю я плакала– невпевнено, щиро–разом з дощем. Вперше я була щаслива! Годинник вибивав останні секунди, люди ховались під шапками парасоль, а я ловила дощ... До тебе йшла, мій бентежний сіроокий Львів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437514
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Шум дощу біля Шевченка,
То зростає, то стиха.
Тут ялина, наречена
Виглядає жениха.
Я ховаюсь у альтанку,
Де колонки для води.
Між хмарин я жду світанку
Й не очікую біди.
Я тебе немов чекаю,
Та тебе забрали десь.
Поспішай, бо я скучаю,
Бо і ти дощу діждеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436051
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 14.07.2013
Все повинно бути бездоганним,
Наче в казці, зоряним й легким.
Мов цілунком Сонця у час ранній,
Що стрічає виднокрай верткий.
Щоб раділи й озивались квіти,
І струмок повідав про любов.
Хай несуть пташки свої привіти
До світів, що народились знов.
Все повинно бути вкрай космічним,
Сяйвом мрій і золотом бажань.
Рідним дотиком у щасті вічнім,
Наче нерозривні Інь і Ян.
Щоб душа проникла в невагомість,
І знайшла свідомості причал.
Я віддам за ці скарби натомість
Свій безмежний в щирості запал.
13:44, 29.06.2013 рік.
Зображення: http://wallpaper.zoda.ru/other/wpswyr.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434416
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 14.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.07.2013
Змагання
Змагання пальців на коліні:
Маленький ринг, нема судді.
Глядацьке око не зустріне
Фінал змагань – рядки пусті.
Змагання пальців в бік коліна.
Вже королева ставить шах:
Не прохідні й міцні тут стіни.
В обхід, інакше – повний крах.
Змагання пальців над коліном:
Ніхто не бачить компромат.
Вперед, ще поворот наліво.
І ось, прихований там скарб.
Заздрість
Я трішки заздрю шарфу, чобіткам і шубі,
Ще більш отій панчосі на стегні:
Магніту сила!
Проте найбільша заздрість в чистім перелюбі
Звичайно, милу!
Мандрує в кожній тіла стороні.
06.03.13.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406811
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 14.07.2013
Поет писав про Україну,
Сльоза стікала по щоці…
«За неї тільки я загину» -
Він написав на папірці.
Поет бажав скоріш підняти
Народ замучений з колін,
Не знав: змогло багато встати,
А хто сидить – так треба їм,
Нехай страждає їхнє тіло
За їх слова, байдужість, вчинки…
Але поету так боліло,
душа не знала відпочинку…
Поет помер ( він надірвався,
Коли з колін всіх підіймав.
Він рвав щосили, не здавався…
Що всі прив’язані – не знав…).
Помер поет, забули люди...
І тільки батько свому сину
замовить пам*ятник, де буде
виднітись "вмер за Україну"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435118
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 14.07.2013
А я один рано-вранці сиджу на станції,
І наче в трансі, лише кава на сталевій таці,
Тікаю від твоїх шалених танців,
Збираю емоції,
Мій дім не там де твій,
Він в іншому боці.
А в голові питання, ні, скоріше стимул,
Чому так сильно хочу втікти від твоїх зим...
Зарядив мобільний, покинув стіни,
Ти зітреш всі знімки,
А я прикинув зміни,
Та продовжую бути німим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238192
дата надходження 01.02.2011
дата закладки 13.07.2013
Розмалюю твої фіранки,
Озирнися лишень довкола,
Небагато вже до ранку,
А моя любов цукеркова!
Зі смаком терпкої м*яти,
Буду смуток свій запивати,
Ти вже став для мне втратой,
Я не буду тепер жалкувати!
Увімкну я платівку нашу,
Рок-н-рольну таку та жваву
А я буду для тебе лиш джазом,
Та й в тобі зараз драйву мало!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369718
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 12.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2013
Знову травень місяць,
Знову в потязі немає місць.
Всі спішать туди,де захід
Бо та культурний живе гід.
Що поведе тебе архітектурними дворами
Й не омине старенькі брами.
А що до мене? там залишилось моє і серце, і душа..
Для мене там єдина суша,
Де ступить твердо і піде нога.
Я там вночі і вдень дишу на повні груди,
І мала все, що звали щастям люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422520
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 12.07.2013
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 12.07.2013
Червень витрусив у трави полуниці запашні,
На килимі Німфа* спала, вплівши ягоди рясні
у волосся русокосе. Поміж хвиль густих сплетінь
загубився промінь літа, ген... між яворами в тінь.
Пестив червень на осонні рясноцвіт, красу з чудес
Полуниць дрібних доволі, наче зіроньки небес.
Цить... Тихіше... Німфа сонна, простягнулась наче лань,
Полуниць гарячих лави достигають до світань.
Вабить ягодами лісу дивовижний краєвид,
Соловейко утомився і безжурно десь затих.
Віть тоненьку стеблоцвітну, мов мереживо дощів
Герса** тихо прикрашала сріблом поміж яворів.
Не давала нічка спати молодому скрипалю,
Довго він шукав стежини у розлогому гаю.
- Це для кого ти шукаєш поміж пряжі в тишині,
Присолоджені ягідки – полунички запашні?
*Ні́мфи (грец. Νύμφες — дівчина, наречена, молода жінка). Переносно німфа — вродлива жінка.
**Герса (грец. Έρση — «роса»).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432132
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 12.07.2013
Так низько пташки не лiтають,
Так низько жоднi сходи не ведуть,
Так низько контрабас не заспiває,
I навiть риби низько так не запливуть.
Так низько жодна зiрка не летiла,
Так низько не заходить сонце по ночах. (...)
I тiльки ви перед людьми себе зганьбили,
Й так низько впали у моїх очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430306
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 11.07.2013
Висів прекрасний стиглий плід
Без імені і назви,
Це не лимон був і не глід,
А це лише початок казки.
Висів цей плід налитий соком
Із ароматом неземним,
З рожевим та блискучим боком
Ніхто не впорівнянні з ним.
Манив той плід і любувався
І не складав собі ціни,
Іноді з собою грався
Й не визнавав в цьому вини.
Всі на нього задивлялись,
Справді чудо із чудес
І губи самі притулялись,
Слава йшла аж до небес.
Всі хотіли скуштувати
Він радий був усім, усім,
Щоб не міг він спокушати
Перша я його і з’їм.
Зірвала плід і надкусила
І наче струмом пройняло,
Яка бридота і несила
Їсти далі це …
І наче сто тхорів спочило
У мене в роті в одну мить,
Краще б черви плід точили
Та не дурні таке точить.
Ти не овоч і не фрукт,
Ти щось таке гидке і гірке
Не їстівний скажу продукт
І цій красі не завжди вірте.
Не все оте, що красу має,
Я про оту красу назовні,
І з нутром зі співпадає
Це дві різні речі мовби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402009
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 11.07.2013
Шпалери, фото на стіні,
Липневі лінощі, знемога
І ДЕСЯТЬ шрамів на спині -
Про тебе, мила, давній спогад...
НазАвжди стерти би! Не смій!
Так треба! Все - як книжка пише...
В долоні я колись твоїй,
Забувшись, серденько залишив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436586
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 11.07.2013
Припинені кроки
Важкої піхоти...
Лиш вітер кружля манівцем...
Розкидані нотки...
Облізлі обгортки
Учора ще вартих людей...
Загострені кігті
Увіп'яті в ніжні
Зап'ястя живих кругляків...
Обвітрені лікті...
Розгублені вісті
Забутих землян-вояків...
Зневажені мрії...
Відіграні дії
В спектаклі не власнім-чужім...
І вітер змокріє сховавшись на віях...
Принісши дарунок із змін...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435553
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 11.07.2013
Твої вчорашні вуста…
Так божевільно правдиві!
Слів твоїх, дій суєта…
Завжди для мене, мов диво.
Ти. Тільки ти. Це усе, що важливо.
В тобі вся вічність і суще,
Мої світи і причали…
Спалахи далів майбутніх,
Ніжність,м’яка й небувала.
Ти. Тільки ти. Моя сутність незнана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405520
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 10.07.2013
І знову дощ симфонію заграв,
Полинула вона у тепле літо.
Стежиною пробіглась межи трав,
І з вітром понеслась над цілим світом.
Заслухались симфонію поля
І загойдалась хвилями пшениця.
Від звуків тих прокинулась земля,
Дерегувала в небі громовиця.
Проснувся ліс від звуків голосних,
Мелодія усіх зачарувала.
Ромашка ніжна в травах запашних,
Краплинами роси лице вмивала.
Послухати симфонію дощу,
На одну мить спинилися хмарини.
Насолодившись нею досхочу,
Сховавсь метелик в вітах тополиних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436439
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Я б'ю коліна об асфальт,
здираючи до крові тіло,
А все тому, що все життя
літать хотіла...
Я б'юся серцем об асфальт,
зриваючи вже наскрізь душу,
А все тому, що все життя
кохати мушу...
І хай мені закриють взір,
Я вся зашарпана і в ранах
Заклею скотчем почуття
неначе п'яна...
І хай мене збивають з ніг,
Нехай зривають і паплюжать,
А стану сильна від усіх,
я буду мужня...
Я буду битись об асфальт,
Ламаючи всі частки тіла,
Та все ж доб'юся від життя
чого хотіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435946
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 10.07.2013
В краю неляканих фламінго
Моя любов жила по нині
Ті миті, що летіли стрімко
У пам’яті, як радість в кожній днині.
Тебе у серце я ні разу не впустила
Та ниточка так протяглась до тебе тихо
Коли я погляд твій спонтанно, все ж зловила
Коли в очах побачила водночас й спокій, й своє лихо.
А лихо в тому – що я зразу прив’язалась.
Душа твоя мені як рідна стала
Я начебто й не закохалась,
Та дихати, без погляду на тебе - перестала.
Я рахувала ті години,
До зустрічі які нам залишались.
Побачити чим швидше я тебе хотіла.
Хоч офіційно ми не зустрічались.
Від тоді часу вже пройшло багато,
І витікло води з річок чимало.
Та як раніше зустрічі з тобою була рада.
І серденько моє тихіше битися не стало.
Та дня одного, коли ми перестрілись,
Я в очі твої зазирнула.
Мені здалося, що вони змінились,
Не було в них того, від чого наче я колись заснула.
Туман перед очима розійшовся.
Героєм гіршим ти не став – це точно.
Та наче в мені вимикач знайшовся,
Що дію свою виявив наочно.
І стала посмішка мені твоя не мила.
І погляду я твого більше не шукала.
Усе чого раніше я хотіла -
Около тебе бути – все як рукою зняло.
Раніше думала – ти ліки
Та потім зрозуміла ясно й швидко
Хворобою для мене було тільки
Далеке серце твоє з надписом мені – закрито.
В краю неляканих фламінго
Любов свою я залишила,
Собі ж забрала тільки миті, що летіли стрімко,
Та в пам’яті їх потайки закрила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365851
дата надходження 22.09.2012
дата закладки 09.07.2013
Мій ворог страх,мій ворог жалість
жалітись вже немає сил.
Не менший ворог - моя заздрість
думки затьмарює і сни.
Мій ворог - злість, що поселився
і тонких душевних струнах тіла.
Звязок не обірву, не бійся
з цим ворогм ми - одне ціле.
Ілюзія давно живе у серці
втрачаю з нею я реальність днів,
вона роста в мені, немов деревце
і не боїться ні снігів, ні злив.
Мої всі вороги немов би рідні
ми переплетені подіями життя.
Шукаємо пригоди всюду різні.
В той час, коли були ми не знайомі
нажаль, немає вороття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431620
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 09.07.2013
Чарівне місто просить зранку кави
І ніжиться у ранішніх туманах.
Його здобутки снів, герої слави,
Оті примари на усіх екранах.
Сьогодні, особливо не до світу,
Не до людей, дрібно звеличених турбот.
Душа, його з надміцного граніту,
Спочинку просить білий ешафот.
Дозвольте малювати ваші мрії,
Якщо ще є такі, що мріяти ще можуть…
Або мовчіть до поки ранок сіє,
Вчорашні промені,що в каві замість цукру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435146
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Дивлюсь у вічі ворожці долі,
й серцю холодно, в душі морози.
Снують думки з тобою в снах поволі,
а в день , розпукою , застигли сльози.
В твоїх долонях , душі частинка,
та в серце не хоче навернутись.
Гірчать уста, як полину билинка,
і думка,шо не можна повернутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436066
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2013
Погода манірно скривила уста, вдивляючись у своє відображення у чистих вітринах. Тендітна, витончена дівчина посміхалася їй у відповідь, в очікуванні отримати комплімент від випадкових перехожих. Її каштанове волосся куйовдилося вітром, вії здіймалися до неба і на устах застигла мелодія, яка не лишала у спокої вже котрий день. Сьогодні вона була шатенкою з розкішним потоком волосся, проте хто-зна, які відтінки виграватимуть на ньому наступного дня. Можливо завтра буде блондинкою чи то розфарбує волосся у веселкові відтінки, аби змусити оточуючих захоплюватися чи то кепкувати з такої витівки. Можливо…Настрій душі змінювався з кожним подихом міста, яке розгорнуло свої тенета перед мурахами-людьми, які курсували вздовж довгих ліній вулиць, закапелків та перехресть. Легкі кроки, тонка сукенка, що здавалася майже невагомою, бежеві сандалі з чудернацькими візерунками доповнювали образ дівчини. Вітрини, літні кафе, які владно хизувалися плетеними столиками на вузьких вулицях, зваблювали тонкими ароматами кави, тістечок, галантно пропонуючи м’якенькі стільчики своїм відвідувачам. Сьогодні витончена дівчина з мінливим настроєм блукала містом, лишаючи за своїми ніжними плечима захоплені погляди поспішаючих людей-мурах. Тиха вузька вулиця змінювалася гамірною площею, яка вміщувала феєрію людей, які намагалася зрозуміти один одного у різнобарвному мовному хаосі.
- Перепрошую!! Я ненароком!! Я Вас не помітила! Замилувалася парою голубів, які грілися на тому чудернацькому ліхтарі! Крокуючи гамірною вулицею, душа з каштановим волоссям наштовхнулася на дівчину, яка здавалося чекала на когось. Обернувшись вона побачила тонку постать, яка дивилася не неї сіро-зеленим поглядом. – Все добре!! Не вибачайтесь! Я теж не помітила Вас, а голуби варті, аби помилуватися їх безтурботністю. Мабуть цього варто повчитися нам, людям, вміти відпочивати душею, вловлюючи клаптики щоденних радощів. Легка, невагома сукенка зникла у натовпі перехожих, полишивши відчуття очікування когось на тому місці, де вони щойно зустрілися.
“Цікава дівчина, така сонячна і світла…..” Промайнула думка у погляді сіро-зелених очей, які лишилися біля невеличкого магазинчику, що примостився навпочіпки на розі вулиці. Хвилини поволі, ліниво зістрибували з обличчя годинника, місто насуплено дивилося на самотню постать, очікуючи на продовження розпочатого очікування.
- Привіт! Давно чекаєш на мене? Вибач, я трохи спізнився! Проте ти мене дочекалася, це приємно! Дякую!! За спиною м’яко розливався чийсь голос, який вона стільки разів намагалася уявити. Здавалося, що секунди завмерли у довгому стрибку над прірвою очікування, стримуючи рухи тіла. Порух очей… Плечі повільно обернулися обличчям до голосу, який лунав на відстані мізерного кроку від них. Сіро-зелені очі зустріли його… Потік, вир прочитаних рядків, розмов у повідомленнях шаленою хвилею здійнялися над головою, розбиваючись на друзки спадали із зіниць. Слова підступно зупинилися на половині пройденого шляху до своєї появи перед усім світом. Ще крок!! І очікування буде переможене!! Ще тільки крок!
- Привіт!! Я не сумувала, очікуючи на тебе, все добре! Приємно бачити твою посмішку, чути голос, який мені здавався дещо іншим. Проте ти тут, то може розпочнемо обіцяні шоколадні канікули?
Тихий трем сповнював сіро-зелену душу. Очікування вбиває мить, коли те, що так довго не міг побачити поставало перед очима, втілене у відтінках голосу, барвах міста, усмішки та погляді. Шоколадні канікули….. Плетені столики, чай з цукерками П’єра Марколіні та тістечками Wittamer…..Уроки створення шоколаду….. І розмова…. Слова.. Фрази…. Несказані емоції написаних рядків….. Заворожений сіро-зелений погляд, який так довго чекав на цю мить…..
“Привіт!! Радий тебе бачити!!” У вухах пролунав тихий мотив отриманого повідомлення віртуального чату. Повіки здригнулися, лякаючи зіниці, перед якими постав холодний, самотній монітор.
Мрія… яка стоїть на межі власного втілення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428037
дата надходження 29.05.2013
дата закладки 08.07.2013
Прийшов тато із роботи.
Приніс торт і колу.
- Гей, моя мала голото!
Нумо всі до столу.
Трійко діточок примчало,
За стіл чемно сіли.
- Ви матусі помагали?
Все зі смаком їли?
Хто все хрумав, мамі слово
Жодне не перечив,
Того буде торт і кола.
Хто це в нас, малечо?
Діти голови схилили.
Проказали кволо:
- Хто це? Ти, татусю милий.
Твої торт і кола...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435357
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 07.07.2013
Періщить дощ - розгнівався Всевишній!
Моя машина мчить нічним шосе.
І кабіні тепло, сухо і затишно,
По радіо співає Джо Дассен...
Мій " Мерседес" неначе субмарина
Врізається у товщину дощу,
Здаєтья, що з хвилини на хвилину
Я попливу, а, може, й полечу...
Негода тільки додає натхнення -
Ще швидше розсікаю чорну млу.
І "двірники" неначе навіженні
Мотаються по лобовому склу.
Нічні вогні - мої орієнтири -
(Одні - ліворуч, інші - вздовж узбіч) -
У невідомість шлях прокреслюють пунктиром...
Я мчу у дощ,
Я мчу у ніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431220
дата надходження 13.06.2013
дата закладки 07.07.2013
Настав той час, коли дороги мали розійтись,
Тобі наліво, а мені направо.
Сто довгих зим, як вітер пронеслись,
Усе життя в очікуванні, браво!
Пройшли роки і ми вже зовсім інші.
Ні ти, ні я. Ми не залишились собою.
Здається, що пройшла між нами вічність.
А час ішов собі мрійливою ходою.
Так неквапливо задивлявся в мої очі,
А я знайшла когось, щоб жити.
Простояли в обіймах ми до ночі,
Щоб вже ніколи "Нас" не загубити.
Неначе пролетіла поміж нас комета,
Пришвидшилось твоє серцебиття.
Колись ти бачив у мені незграбного поета.
Тепер я - сенс твого життя.
17/02/12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357931
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 07.07.2013
Твій образ зникає як тіла тверда панорама
а обриси неба затулили безкарні мечі
всі знамена що були залишились між нами
були найближчі свої а стали найдальші чужі.
Покоління невдач охопила межа недозвершень
смугою втоми лягли перипетії розлогих світів
ми давно вже не ті, та хіба з цього легше?
обірвано шлях й не лишилось додаткових ходів.
Сплавом застигли розпечені сонцем романи
а розчини віршів догоріли тихим памфлетом
на узбіччі доріг час зализує роз'ятрені рани
минулі хвилини давно у майбутніх тенетах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434771
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 07.07.2013
Пливе, як лебідь, надвечір"я.
Останній промінь в річці згас.
Своє шукаю я сузір"я,
Милуюсь небом водночас.
Враз небо змінює свй колір:
То потемніє, то спахне.
Ще світло чинить ночі опір:
У хмарах блискавка жахне.
Затихло все перед грозою.
Не квітка синя небеса.
Страшить окрасою новою.
Дощу загроза нависа...
Отак й в житті буває тихо,
І тільки ангели не сплять.
Та десь візьметься рапом вихор,
Почне всю тишу спопелять.
Словами ранить може душу,
І на дорозі все змітать.
Потрусить почуття, як грушу.
Почне, мов демоном літать..
Та що тут зробиш? Як зупиниш?
Який тут спосіб вибирать?
Яке тут слово ти пророниш,
Щоб все на місце переграть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435881
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 07.07.2013
Ой Женько, моя Женько,
Дитинство ти моє,
Яка я вдячна долі,
Що ти у мене є,
Що стільки років разом
У щасті і біді,
Що дружба все міцніє,
Хоч вже не молоді.
Коли з тобою поряд -
Спокійно так мені,
Немов би повернулись,
Щасливі юні дні,
Коли було нам легко,
Батьки були живі,
Життя цвіло ромашками
У запашній траві.
І ми з тобою мріяли
І вірили в дива -
У пам'яті далеке те
Яскраво ожива:
Ось плентаємось в школу
У гумових чобітках,
І перші наші “шпильки”
Незвичні на ногах.
А ось біжИмо з танців
По пояс у траві,
Тікаємо від хлопців,
Бо строгі матері.
Чи пісню в твоїм домі
ми знову завели,
Батькам твоїм хорошим
Ми зайві не були.
Ось сукні моя мама,
Однакові для нас,
З любов'ю вкотре шиє -
Ними дивує клас.
В бригаді малоліток,
Таких, як і самі,
Вантажимо вагони -
Романтики смішні.
Хоч потім і дороги
У нас нарізно йшли,
З тобою, Женько, нарізно
Ніколи не були.
І з первістком синочком
До тебе ми спішим
Дитям моїм милуєшся,
Як нібито своїм.
І торохтить “кравчучка”,
Підскакує, скрипить,
Ми на вокзал ідемо,
Хоч місто міцно спить.
І я бурчу тихенько:
- Таксі були б взяли.
-П'ять гривен також гроші,
Ми не з панів – пішли.
Чалапаю слухняно,
Твоя хода легка...
Сльоза на моїх віях
Солона і гірка.
І вдячність переповнює
Усе єство моє -
Я вже не сумніваюся
Дива у світі — Є!
2010р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420813
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 10.05.2013
Твоє покращення життя,
Що обіцяла дика свора,
Дарує дивне відчуття,
Неначе, було вже учора!?
Та золочений унітаз,
Чомусь не став нам у нагоді.
Лише покращен мідний таз,
Що щільно вкриє нас, та й годі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421760
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Ми їхали поїздом у далекі краї, забуваючи про минуле, теперішнє й майбутнє. Ми поглядали у вікно, бачачи у ньому чужих нам людей. Тих, які ніколи, може лише зрідка виходили в цей світ. А в повсякчас вони ховались, десь там...
Зелені дерева - жовті лани - ось такі спорідненні і водночас чужі.
Хтось зайшов у наше купе і запитався чи ми бува не бажаємо чи то чаю, чи то кави, ми ж лише відчужено поглянули в його бік. Незабаром він покинув нас, пішовши пропонувати свої напої іншим.
А ми продовжили сидіти, поки один із "нас" не почав шурхотіти обгорткою від печива, намагаючись його розпакувати. Діставшись нарешті до нього, він підніс до кожного, щоб хто хоче міг узяти. Після цього ледь не всі заметушилися, хтось почав діставати із схованки варення, хтось включив якийсь "музон", ще хтось вийняв із сусідньої сумки кольорові соломинки і виголосив ідею стосовно: змагання з дуття через соломинку - нехай буде вулкан!
Зрештою, нас все ж таки щось об'єднює, і це певно бажання залишитися в компанії тих людей,яких ми любимо і поважаємо, там де не буде смутку і завжди буде підтримка.
Вилізши на "другий поверх" купейного вагону і притиснувши до себе коліна, я сиділа й думала про людське буття. У голові грала своя особлива мелодія...на душі було легко, а в серці приємно.
P.S. : вірші у прозі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421769
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
"Прости, сохрани, спаси, допоможи..." - слова, які зараз голосно промовляють в її уяві шлях до добра, світла, невинності.
Грішна, вимита брудом, хвора по-особливому, вона стояла в черзі до сповіді. Що це? Суд, осуд, зневага, терзання совісті? Чи щось вище?
Страх... В житті - смілива, непробивна, потайлива, розкута, а тут - інша... Просто інша, вже не та, не попередня, але й не наступна, навряд чи минула, інша...
Життя, її життя, зараз перед очима. Але згадує не дитинство, щасливі чи печальні дні, життя складається не з цих моментів. Життя - це ти сам, твої думки, вчинки, твої миті слабкості і години відчаю, це ти, твій стан, подих правди в тобі та підстелена подушка з цвяхам брехні.
Вона зрозуміла, життя - це черга. Кожного разу ми щось чекаємо: дня народження, другої половинки, виздоровлення, сонця, нового краєвиду, зміненого віддзеркалення, себе.
Зараз вона чекала хвилини, з якої почнеться новий відлік її невідомої. Моторошно... Душі ж побачити неможливо, а, мабуть, вона туди й ніколи не зазирала. Навіть не знала, що таке є. В центрі уваги (як їй тепер здається) перебувати більше не хоче (в неї враження, ніби всі витріщаються на неї). Насправді, це дух святих витає, він неначе бореться з другою стороною внутрішнього голосу, темною. І вона це відчула. То що вибере? Чистоту чи продовження?
Ще не постала перед священиком,а вже очистилась. Обман?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421772
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
Позволь трішки божевілля наостанок
Рука на коліні, розум в режимі офф
Байдуже оте неспівпадіння основ
Світло ввімкни, й співпадіння фіранок
Вкрадеш мій подих, навзаєм спробую біль
Для очей вже вдосталь, тортур недоторкань
Ти став би навіть тим останнім бажанням
Давай вже переходимо скоріш до дій
Візьми залишки незайманості, знайдеш...
Ніхто не проникав так глибоко в розум
Передай мені вірус.. Станеш мій лозунг
Наостанок розмиємо контури меж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421779
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Мені сьогодні поставили діагноз… Зневіра та розчарування в оточуючих. Звучить дивно, проте навіть такі хвороби можуть існувати у людських душах. Якщо перша хвороба тільки починає загострюватися, то друга - трансформувалася у хронічний стан. Жодні мутації почуттів не минають без ускладнень, які проявляють себе у сльозах, мовчанні та пустельних поглядах зіниць свого власника. Усі симптоми вдало пасують нині моїй душі, яка зрештою визнала, що переходить з категорії «біла ворона» у розділ «хворий». Мабуть першою ознакою на покращення душевного здоров’я є факт визнання того, що вірус таки вразив практично кожну клітину душі. Цікаво, чи є лікарі для душі?? Чи навчають десь зцілювати від болю, страху та зневіри?? І чи припустимо самолікування у таких випадках? Запитання.. Запитання.. А де ж відповіді?? Де вони?? Хто-небудь чує мій німий крик? Допоможіть!!!
У відповідь мовчання… Ніхто не зважується лікувати чужу душу, боячись потрапити у полон її болю, сприйняти все надто близько та співпереживати. Це не егоїзм і не страх підхопити вірус розчарувань. Все цілком закономірно, інколи не вистачає тепла, аби віддати частку турботи незнайомій людині чи навіть вислухати. Це називається життям та буденністю. Тому можливо варто спробувати самолікування? Напевне гірше не буде, а якщо з’являться ускладнення, то принаймні буде відомо, хто винен у цьому.
Припустимо, що семи днів буде достатньо, аби відчути покращення, або хоча б почати усміхатися. Отже тиждень….
День перший. Терапія віршами. Як виявилося є люди, які читають чужі душі між прочитаними рядками. Таких людей я називаю «світлими душами», вони не вимагають натомість аплодисментів, феєричного захвату. Їх руки випромінюють тепло, яке лишається у написаних рядках. Спокій, затишок панує у хвилини знайомства з віршованими рядками. Питання, які голками впиваються у мої думки, паралельно існують у їхніх душах, даючи можливість віднайти того, хто не належить до сірого натовпу.
День другий. Музика!!! Потоки, зливи та повені музики!!! Нехай вона гримить, вирує, трощить усе навколо своїми хвилями, тільки не зупинялася б!! Поринь у вир шалу, тримаючи за руку Фреді, який віднайшов спокій своєї душі. Відчуй ритм крові у венах, яка стрімкими потоками розливається, виходить з берегів артерій та капілярів, випускаючи на волю страх і сльози. Дихай музикою!!
День третій. Папір… Букви… Шелест… Це все книги. Тихенько присісти на підлозі у затишній компанії кави з печивом, тримаючи на колінах книгу. Німий співрозмовник душ, який відгукується багатоголоссям персонажів на кожен погляд, який крокує рядками. Тиша і діалог власної душі з емоціями автора… Це все, що потрібно на сьогодні, все решта лишається поза поглядом душі.
День четвертий. Відірватися від землі. Скажете неможливо?! Аж ніяк!! Підбори… Маленька дрібниця, яка дозволяє відчути свободу власних кроків, які розкидають свої крила, всотуючи легкість та невагомість власної душі. З кожним першим кроком відчувається біль, адже розкіш підборів підвладна не кожному. Проте частина шляху до бажаного одужання буде пройдена, тому варто спробувати позбутися страху та зробити крок у земну невагомість.
День п’ятий. Сонце і мовчання. Бувають моменти, коли хочеться говорити, викинути усі слова, що накопичилися у душі, перетворившись на мотлох і звільнити місце для нових роздумів. Але кожного разу зважуючись на таке генеральне прибирання душі, щоразу виникають сумніви, чи варто відправляти щось на смітник. А може варто ще лишити це, можливо знадобиться?? Знову вагання та сумніви!! Смітник! І все! Душа потребує простору від зайвих слів.
День шостий. День самотності у супроводі німих друзів. Скажете таких не існує, проте можу заперечити, вони поряд з нами, блукають вулицями, дивляться в наші очі, шукаючи в них співчуття та допомоги. А є ті, які сидіть на колінах, тихенько наспівуючи свою колискову. Вони гарні слухачі, ніколи не зрадять почутих секретів, не жалітимуть, не осудять, не залишать на самоті. Їм потрібна тільки турбота, а не те, скільки у вас грошей чи яку маєте роботу, вони чисті душі.
День сьомий. Знайти своє кольорове відображення у дзеркалі. Впродовж тижнів тільки тінь з великими сумними очима і тонкими анемічними пальцями тремтіла від сліз навпроти. Жодних емоцій, думок та фарб. Фарби та пензлик!! Відтінки усмішки, тони настрою, які змінюються від пастельних до імпресіоністичних і вибухають сюрреалістичними фінальними штрихами. Образ завершено!! Обличчя забуло, як то воно посміхатися. Важко, боляче, проте необхідно. Біль мине, забудеться, бруд змиється з душі, яка заграє веселковими фарбами.
Самолікування може бути шкідливими для здоров’я, проте не варто сприймати ці слова як догму. Варто спробувати, ризикнути і довести собі, що душа жива, дихає, в очікуванні на власне одужання. Сьогодні день перший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420119
дата надходження 22.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Знаєш – нині знову ходив по морю
Був на краю, бачив безодню
Було безмежно, і було небо
І більш нічого
Тільки воля
Одна велика, величезна воля
Неозора, сильна, і не моя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421782
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Так хочется уснуть…
Забыться во времени ,потеряться в пути.
Так хочется в мечтах бездонных утонуть,
Забредь туда ,где меня уже не найти.
Так хочется долой упасть…
Увидеть истинные лица друзей.
Кто руку подаст ,а кто откроет пасть ,
И пусти по «шарику» тысячи речей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421783
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
І кожне слово було для тебе
і кожна стрічка і кожен звук,
Була повітрям, тепер – не треба,
римують сльози під серця стук.
В словах я справжня, бо в них я вільна,
й нехай для тебе це просто вірш,
Мов чорне й біле тепер роздільно,
по черзі в душу то мед то ніж..(L*)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421784
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Ну а ти ж просто людина...
Ти щось комусь говорила,
Була вже пізня година,
Але ти ще спать не хотіла
Була то така мелодія,
Шекспірівської сонети
А люди ж скажуть пародія
І ти вже й не віриш в сюжети...
Схилившись розкішними вітами
Стояла верба самотня,
І все весна вкрила квітами,
Та доля ж її пустотня!
Була у житті номінація
Успішна була пародія,
Життя – це не декларація,
Життя – це скоріш симфонія..........
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421790
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
Дорога до Бога пряма і горбиста,
Вона часом ясна, а часом імлиста.
І навіть, коли повна довкруж пітьма,
Коли йдеш до Бога - ясниться душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421786
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Коли на серці стане тяжко,
Дістане знову мене сум,
Зітхну, як завжди, тихо й важко,
І полечу на крилах дум,
Туди, де вітер вільний в полі,
Де видно світ у всій красі.
Бо там журби нема ніколи.
А трави скупані в росі.
Пройду там босими ногами
По ще нестоптаній стерні.
І доторкнуся я руками
Своєї рідної землі.
Відчую подих різнотрав"я,
Вдихнувши, душу ізцілю.
Як пташка крила знов розправлю,
Услід за вітром полечу.
Туди, де тепле синє море,
(І десь далеко вже журба),
Де небо чисте і прозоре...
І смутку я вже не раба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421201
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Життєва драма.
Вже заключні яви.
Гірка недоля поганя до ями.
Приблудний пес
чи виходець з народу?
Він не один.
Таких без ліку бродить.
Немає вже чого в дорогу брати.
Куди іти, коли й на волі – грати?
Бомжа між інших легко розпізнати.
Всі вулиці тепер – його пенати.
Кудись невпинно
поспішають люди.
А він спиняється
і йде в нікуди.
2001
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421278
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Заметіль. Біло-весільна заметіль,
Абрикосових пелюсток, духмяний хміль,
П’янить хіть, роз’їдає душу, мізки...
Тіло бринить, розлітається на друзки.
П’ю мить , насолоджуюсь квітом весни,
О, Боже! Тільки цю казку, ти не спини,
Хай вона побуде ще трохи в мені,
Цей світ, доволі прекрасний і чарівний.
Радію життю, мов дитина, що спить
У пелені матусі... Тільки квіт летить,
Цілуючи теплі долоні земні
З ароматом терпким.Ти вуста розімкни.
Злови цілунок зі своїх сновидінь,
Із незбагненних зимових мрій, із молінь,
Нехай він обпалить, увійде в глибінь,
До серця і до єства твоїх володінь.
Кохаймося, злітаючи до зірок,
Залишаючи заметіль із пелюсток...
*******
Зображення
http://www.stihi.ru/2011/05/16/7777
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421524
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Коли скінчиться ця наруга,
Цей крик, що ріже гірш ножа,
За всі роки така заслуга?
Тобі ж я серце віддала.
Пішла! Не знаю чи вернуся!
Серце болить, навколо тьма,
Не знаю де я притулюся,
Що я робитиму сама?
Надворі дощ! Схились лози,
А я стою й не розберу,
Чи я ковтаю свої сльози,
Чи це краплиночки дощу?
О, Господи! Подай пораду,
Невже ж скінчилося життя!
Вже стільки літ, усе позаду,
Невже тупик-без вороття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421770
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Дощ нашіптує стиха про тебе,
Душу стягує обручем щем.
Пустка вдомі гуляє напевне,
Ти ж таки повернешся дощем.
До самотності тяжко звикати,
А прогнать її важко самій.
Допомоги від вітру шукати,
Як скупатись хмаринці в дощі.
Веселково навколо буяє,
У повітрі озони і хміль.
На те право весна моя має,
Дощ також, бо вгамовує біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419990
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Відкрила навстіж вікно, струмінь зігрітого повітря
П’янким ароматом вдарив у розчепірені ніздрі,
Замилувала око білосніжною фатою алича.
Хтось маленькою кісточкою знічев’я кинув її край дороги
Та, зрошена весняним дощем, вона міцно вчепилась за землю,
Впустивши глибоко коріння у податний вологий ґрунт.
Ось так і стоїть одна, а вітри граються нею,
Наштрикуючись подихом на гострі колючки.
Їм і не втямки, що то вгамовані терпкі сльози,
Що роками печуть роз’ятрену самітню душу.
А вона, підбита грозами, тягнеться у гору, до сонця,
Туди, де веселка, чомусь, ховає ключі від її щастя,
Вимощуючи сумнівами Господнє Благословення.
Чи то вона його не заслужила, чи ж бо не зуміла мати,
Що доля при твердому шляху полишає одиноко стояти.
28.04.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421363
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Перенаситившись доступністю розваг
І зодягнувши у лахміття душу,
Туди провели зайві-світло й газ
І сплачуєм рахунки наших «хочу».
Світлодіод вкрутили в власний зір
І ультрафіолет-сьогодні вабить...
«Ох!Як же мало в світі кольорів!»-
Зітхає й надувається захланність.
І пеленає райдуга тугу,
Мов рідну,не сповитую дитину,
Накривши плечі хустонькою .
Спину-вона ж зігнула й вивела в дугу…
Позаставлявши мотлохом серця
Ми безупинно прагнемо новинок!
Закресливши привабливість фальшивок-
Все ж намагаймось чистити серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421542
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Тебе разрывают душу,
Грязными пальцами лезут в глубь...
Границы твои нарушив,
Вместо крови вливают ртуть!
Тебе разрывают душу,
Заставляют тебя уснуть....
Границы твои нарушив,
Ничего уже не вернуть!
26.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421116
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Бельканто ластівки, мінор верби над ставом
І тенор лебедя. Так щемно, любо, славно,
Що світом правлять
Мелодія трави, що виросла під тином,
І пісня журавлів, які світами линуть,
Бо скоро – травень.
І спалах крокусів, посаждених торік,
Й піжама бджілки, що усілась на поріг.
Весна спішить.
Ще лід – на озері. Та бути там недовго.
Пташина на гіллячці зиркнула так строго:-
Гніздечко вити!
Розпушив хвіст, танцює круг голубки голуб.
Біжить, лоскочучи хмарки, задерши полу,
Веселий вітер.
Бруньок бузку, що розірвуться, феєрверк
Мережить світ, з лиця якого смуток стер
Лише за мить!
/Як ілюстрацію, додаю свій малюнок кольоровими олівцями/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419030
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
На вірш Наталі Святокум ''Невідомий поет''
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420562
*
А душу печуть іще ним ненаписані вірші,
Сюжети яскраві, такі, що аж ''дух перейма''...
Он пишуть нездари, а він же уміє не гірше,
Та щось ''на суху'' якось ніби й натхнення нема...
Заводиться мозок ''ста грамами'' з пів обороту,
Невизнаний геній штурмує безликий папір...
Воює ні за' що, як правило,просто супроти...
В переймах думок народився довершений твір...
***
Та знову в лице посміялася зло'дійка-доля,
Підсунувши критика, що зрозуміть не зумів...
І знову личинки якоїсь поетської молі,
Гризуть його душу на зламі незримих світів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421022
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Чи добра я,чи зла,не знаю.
Але завжди себе картаю,
Коли не стримуюсь і вибухаю,
І все в душі своїй ламаю,
Руйную,нищу,розбиваю.
А потім знову все збираю.
Усе найкраще,все,що маю.
Для світла Храм в собі будую.
Не знаю як,а може знаю.
Але частіше розбираю
Розвалини і згарища в душі.
Чи добра я,чи зла,не знаю.
Себе збираю й розбираю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419283
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 29.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
Приснилась, Ти мені, красунечка рум"яна,
в м"якому кріслі, звабна - ноги врізнобіч.
шкода лише, була аж надто вбрана,
хоча, надії все ж вселяла панна Ніч.
а плоть Твоя у цельсіях зростала,
і погляд звично, вміло вабив, чаклував,
в очах іскрилася волога зала.
аж тут, з якоїсь кари, ранок враз настав.
03.04. Моршин. про пані із двнього міста П.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416123
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Кулак, обличчя, кров, прокльони.
Це так не звично, це так кльово!
А потім ще, і ще... заява...
СИЗО , умовне, сонце мляве.
Кохання, парк, алея, ліс.
З одної виліз, в другу вліз.
А потім ще, і ще... заява...
Тюрма, довічне, зеки мляві.
П'яниці, лицарі, бандюги.
"В законі вори" та злодюги.
Удар, смятіння, бійка, ніж...
Труна... копає яму ківш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421757
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
- Ти не така, як всі.
- Чому?!
- Тому, що ти інша...
- Вагомий аргумент. Не сміши...
- Ти унікальна.
- Я така ж, як і всі.
- Ти бачила свої очі?
- Ще досі наповнені розпачем?
- Вони зводять з розуму.
- Ти ще свідомий.
- Ти віриш в кохання??!
- Колись воно жило в мені...
- А тепер?
- Я зріклася його.
- Ти бачила щастя?
- Я його відчувала.
- Довго?
- Миттєво.
- А після?
- Ностальгія...
- Довга?
- Гірка.
- А сльози?
- Вони висохли. Разом з калюжами дощу.
- Тиша.
- Краща за шум.
- Вона зводить з розуму.
- Вона - моє життя.
- Ти любиш тишу?
- Я захлинаюсь у ній.
- Це маразм!
- Це реальність.
- Жорстока.
- Самотня.
- А життя?
- Тільки після смерті.
- А якщо помремо?
- То разом...
11/12/10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358060
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 19.04.2013
Ти випиваєш склянку віскі, коли я можу випити цілу пляшку. І це тебе вже давно не дивує.
Ти не ставиш мені дурних запитань. Ти просто мовчиш, і мені це подобається.
Ти не вважаєш мене алкоголіком, а я не страждаю алкогольною залежністю.
Ти поставив мені діагноз "хронічна депресія", а я прописала собі ліки - спиртне.
Ти завжди поряд, а я далеко думками.
Ти не буваєш зі мною тоді, коли мені добре. Ти далеко. Я купаюсь у радощах, а ти, наодинці захлинаєшся болем.
Ти поруч, коли мені погано. І знову, я розділяю свій біль на двох.
Ти знаєш, що я кажу "не пам'ятаю", коли не хочу заглиблюватись у спогади.
Ти знаєш, що я не люблю, тому ділиш свою любов на двох.
Ти риєшся у моїх мізках, коли навіть я не усвідомлюю, що там відбувається.
Ти шукаєш світлі моменти у кожній хвилині, а я їх фотографую.
Ти не бачиш мене, ти дивишся зі мною.
Ти не чуєш мене, ти мене відчуваєш.
Ти не повторюєш моїх кроків, ти їх вивчаєш.
Ти будуєш райдугу, а я рию собі яму.
Ти шукаєш сенс у житті, а я його не бачу.
Ти живеш, а я продовжую існувати.
Я ненавиджу себе, а ти продовжуєш любити.
Ти яскраво виражена протилежність.
Ти - моя тінь. Але робиш те, чого не можу я.
25/04/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358345
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 19.04.2013
Чекати тебе, наче хмари?
Зламані струни гітари.
Я не для тебе, я не вмію тримати.
Я вже навчилась втрачати,
Мені не звикати.
Помовч, мені зле до болю у скронях.
Я не триматиму рук в твоїх холодних долонях.
І якби сильно я не любила,
я все ж не вмію любити.
Бо я не ти, бо я не ти.
А ти ще смієш мене губити?!
Кожного ранку чашка гіркого чаю.
Із пам’яті тебе навмання стираю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383443
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 19.04.2013
У мого щастя є ім'я
й обличчя є у щастя мого.
У нього посмішка твоя
люблю її і більше того
У щастя мого твої очі
подібні важко віднайти
Цілує серце і шепоче,
для мене щастя-то є Ти..(L*)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418110
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Втерло сонце личко
Рушничком з туману,
Сипле у травичку
Роси домоткані.
Вже цілує бджілка
Проліскову квітку;
Дятел сів на гілку-
Вибива чечітку.
На пеньку "солдатик"
Вигріває спинку;
Кіт- старий флегматик
Розгляда пушинку.
Горобці в пилюці
Гопака танцюють-
Цвірінчать і б'ються -
Дощик пророкують...
І впліта вільшанка
У катрен весняний
Голосну співанку
Про ранок рум'яний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417889
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Ходить блуд по Україні,
Та не має впину,
Ще не бачили до нині,
Таку плутанину.
Мовби вірять усі в Бога,
Щиро б’ють поклони,
Не туди веде дорога,
Не там дзвонять дзвони.
Мов чума ходить блукає,
Ненаситна й годі,
Нову жертву все шукає,
Дали ми їй волі.
Ну, а пси собі гризуться,
Шерсть летить клубками,
Ну, а потім посміються,
Ще й сплеснуть руками.
Як так сталось, де поділась,
Гордість наша, слава,
Сама жити не навчилась,
Вільна ж ти, держава.
Не навчилась, що казати,
Вчителі хапуги,
Як терпіти, як здолати,
Такої наруги.
Ходить чума скаженіє,
Кігті заточила,
Все на вус собі мотає,
Ще не все згубила.
Ще не довго залишилось,
Ще хребет біліє,
Вороняччя приземлилось,
Земельці радіє.
Закордон велика сила,
На гроші багаті,
Чорна хмара налетіла,
А вони лиш раді.
Вороняччя ходить кряче,
Заглядає всюди,
А народ той гірко плаче,
Наймити – не люди.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/184-khodit-blud-po-ukrajin.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418114
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Хотілося б в небо взлетіти.
Відчути свободу живу.
Покинути долю людську -
І птахою бути!
Літати, літати...
Напитися небом,
Нагрітися сонцем,
Полишити свою біду
І тую тяжкую сльозу,
Що вниз мене тягне.
До долу не хочу!
Пустіть же мене політати!
А коли впаду - сама піднімусь -
І жити, нарешті, навчусь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418115
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Гуляв по саду і стогнав,
Ніяк не міг забути ту утрату.
Яких я тільки сил в житті не мав...
І безпорадним вже здається впав,
Та щось на ноги знову підвело.
Але куди іти - мені вже Все одно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418117
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Ой, не сіли, не впали,
А із неба злетіли
Дощу крапель фаланги, полки.
Динамічності стала
У калюжному тілі
Пророкує весняні квітки.
13.04. Моршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418121
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
ну скажи, кохана
де поділось почуття
я шукав його в пустих упаковках з-під фрі
в твоїй курячій підливці
шукав навіть між броколі на останній полиці
і не знайшов
я не розумів
я так важко не розумів
так довго
чи почуття залило кетчупом
чи ми додали надто гострої гірчиці
чи може мій соєвий соус тобі не до смаку
а може воно все ж проясниться
що і ти сховала його в туалетному бачку
я купував нам копчену рибу
і можливо залишив його там
а ти знову давила цю чортову либу
я не повірив своїм рукам
що хотіли тебе задусити
і тут риючись в купі непраних шкарпеток
я перевертав весь наш побут
і весь холодильник
а потім я просто наївся таблеток
і вийшов на сонце
погрітись
бавились діти
і я зрозумів
почуття вбиває не побут
почуття вбиваємо ми
кохана, прости
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418131
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Ти вже не ти
і небо вже червоне
від сліз, а може, від дощів
ловив чуже повітря у долоні
все тут вже там, все те що ти хотів.
Ключем шукав своєї наскрізь тиші
чорнило сліз ти вилив на папір
сьогодні ми свої, а завтра - інші
і це не запис, вже прямий ефір.
Ми вже не ми
і вікна наші темні
розділені ці два світи
коли суттєве і таке даремне
ховається у хащах самоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415964
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 13.04.2013
- Знаєш, чому ти така нещасна ? Тому, що замість мостів будуєш стіни. Непробивні, міцні стіни. А коли хто-небудь намагається достукатись до тебе, ти стаєш колюча, немов кактус, і встромляєш у кулаки, які намагаються зруйнувати твої стіни - занози.
- Намагаючись розбити мої стіни, ви розбиваєте мене. Навіть не усвідомлюючи своїх дій. Не здогадуючись про те, що всередині мене все кровоточить.
- Ти думаєш, що ще кровоточить ?? НІ-і-і-і-і !!!! Вже давно почало гнити.
- Ну тоді жити залишилось ще трохи.
- Жити ? Твоє життя вже давно перетворилось на існування.
- Якщо так, то я, напевне, бажала б стати стрілками у твоєму годиннику, і жалюгідно цокати та гнати час вперед.
- Чому не хочеш стати струнами на скрипці чи віолончелі ?
- Вони в будь-яку мить можуть обірватись. Хоча, можна було б мріяти стати музикою між цими струнами...
- А стрілки годинника стануть...
- Я пізнаю вартість часу. Він зупиниться, і тоді я буду захлинатись у вічності. Це краще, ніж слухати скрип обірваних струн...
08/03/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358062
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 13.04.2013
Дивлюсь у вікно, туманом зашторене,
На небо без сонця, хмарами зажурене,
Малюю на ньому серце зі стрілою
Й вуста , сповнені незгасимою любов'ю.
Як і колись, шаленою й жаданою
З людиною близькою й все ще коханою.
Це у Всесвіт послання моєї душі
Та до тебе... Ми з тобою іще ж не чужі.
Так треба...Ось, ось заплачуть скоро дощі,
Мабуть потечуть вони і по моїй щоці,
Бо забуду свою парасолю вдома,
Чи свідомо, чи випадково, невідомо.
Ти повернися з весною сонцем ясним,
Бо я просто стала німа, а не нещасна,
Від зими, що забрала місяць березень...
А тебе, потороча...Ой, будь обережним!
З тобою заквітують сади кожний день
Ароматом хмільним...Поринемо ми в Едем,
Як Адам і Єва...Малюю кохання
Під соловейка співання в своїй уяві...
І запашні трави, що плачуть росою,
Медовою, п’янкою... Любуюсь красою
Безгрішною і живою...І весною.
Аплодуючи їй серцем знову і знову....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414846
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Дивлюсь на усміхнені лиця,
На фотах буяє життя,
І кожна картинка іскриться,
Подією згаслого дня!
Іду по піщаній дорозі,
Для вчительки квітка в руці,
А мама стоїть на порозі,
Усмішка горить на лиці.
Вона така горда сьогодні,
Дитина іде в перший клас
І стелиться доля Господня,
За щастя молилась не раз!
А ось уже я і підліток,
На плечі спадає коса,
Між яблунь, уквітчаних віток
Усмішка- дівоча краса!
Сіяю в своїй білій сукні
І стільки в усмішці добра!
Минулись дівочії будні,
Вже більше не буду сама!
Тулю ось рожеве пташатко,
Воно відкриває уста,
І п’є молочко не з горнятка,
А грудь у свій ротик взяла!
Стою- горда, радісна мама,
Рукою махаю донці,
І знову стара панорама,
Вона- в білій сукні й вінці!
Ось так йде життя оборотом,
Що вже відбулося, прийде!
А спогад на знімках зі злота,
Всміхається й завжди живе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418111
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Театральна вистава
Театр... Зала пишна... Оркестру суєта...
Дзвінок... Згасає світло... У залі тишина...
Здіймається завіса, і ось акторська гра,
На сцені мати й дочка в віночку завмира...
Розігрується сцена сімейного життя,
В родині дуже мирній сховалася журба,
Ненависті каліцтво і заздрощів пітьма,
Все це давно сплелося в віночку будяка.
А ось із-за куліси народжене дитя,
В віночку волошковім на сцену виходжа.
Вона тендітна й мила, любов - її душа,
ЇЇ життя не втішне, бо ворогом сестра.
Та хай як там погано живе волошка та,
Любов її зігріла, цвіте її душа.
Чортополох від злоби ще дужче нагострив
Шипи свої колючі, щоб здерти шкіру їй.
Та ось змінилась сцена, життя змінило плин,
Чортополох повинен залишити свій дім.
Тоді ненависть ллється у неї через край,
Немов би з неї здерли заквітчану вуаль.
Все те мені належить, твоя душа моя,
Ти маєш все віддати, бо ти моя сестра!
Мене любити мають, тобі лишень ганьба,
Бо перша народилась на світі цьому я!
Від слів таких здригнулися спокійні глядачі,
Завмерло все на сцені, замовкли слухачі.
Мовчання... Стрімкий шурхіт спадаючих завіс...
Хвилина... Гучний плескіт і викрики - На Біс!...
Akset(Сергій Ранковий)
Дати листопадом падали додолу з календарика і наближали той момент, коли така довгоочікувана подія зазирне до вікна. І ось нарешті лишалися лічені години…. Вечір поволі крокував заклопотаним містом, яке ще чіпко тримало у своєму полоні своїх мешканців, додаючи все нових та нових турбот. Проте очі старого театру жадібно всотували захоплені погляди тих, хто вирішив завітати на чашку ароматної кави, подумки ведучи діалог з акторами на сцені. Це була мить, коли його душа, втомлена такими довгими репетиціями, змінами декорацій, прагнула розкинути свої обійми для кожного, хто завітає до нього. Зала сонними очима кліпала, звикаючи до яскравого світла, тихого галасу навколо і десятків пар очей, які жадібно роздивлялися її шати. Пролунав перший дзвінок. Відвідувачі поволі оминали ряди крісел у пошуках своїх місць, їх серця та очі палали від очікування та бажання, аби завіса якомога швидше зникла, оголюючи сцену, яка прагнула знову пережити хвилини хвилювання перед своїми глядачами. Другий…. Третій дзвінок… Ліхтарі поволі зникали у темряві, яка інтригувала очікуванням появи акторів на сцені. Запилена завіса поволі, манірно полишала очі, що впивалися у її тіло, розкриваючи таємниці, що причаїлися за її спиною. Залом прокотилася тиша, погляди завмерли, полишаючи по собі тремтіння душ своїх власників.
Тиха мелодія танцювала на сцені, кружляла в обіймах декорацій, поміж яких виднілися дві постаті. Щаслива сім’я, життя якої осяялося посмішкою та першим кроком маленького дива. Тендітна, налякана дівчинка сполохано вдивлялася в очі матері, яка занурювала її у тепло своїх обіймів. Крихкий вінок покривав голівку дівчинки, доповнюючи материнську радість. Проте глядачі не помітили, що у той вінок сплелися квіти чортополоху, надмірного, пихатого та егоїстичного. Його листки обіймали чоло дівчинки, лишаючи по собі темні обрії майбутнього. Перші кроки, слова, речення, емоції… Все це пролітало яскравим маскарадом перед очима глядачів, які щось шепотіли один до одного, відчуваючи замилування тим, що відбувалося на сцені. Ідилія акторської сім’ї продовжувала свою історію, поволі запрошуючи нових персонажів до своєї господи. І ось дівчинка - чортополох співає колискові маленькому чуду, яке посміхається їй у колисці. Великі, зачудовані очі, обрамлені волошковим вінком. Крихкі, тонкі пелюстки цілували чоло дівчинки, даруючи її очам сонце. Дві душі, пара квіткових вінків поєднали своє життя, тримаючись за руки. Чортополох та волошки….. Шалений танець на усе життя. Хтось зачаровано дивився на квіткові блакитні очі, милуючись їх добротою, світлою душею та усмішками, інший – співчутливо огортав поглядом незграбні пихаті квіти, які всотували свої пазурі у душу дівчини.
Декорації поволі змінювали одна одну, полишаючи місце для своїх колег, костюми тьмяніли, відчуваючи плин часу, створюючи історію прожитих років головних персонажів. Сукенки. Іграшки. Перші друзі. Розбиті коліна. Перший дзвоник. Симпатії та може навіть й кохання. Випускний. Монологи акторів ставали дорослішими, очі сповнювалися життєвою мудрістю, проте вінки, які прикрашали дівчат поволі зазнавали змін разом з ними. Чортополох чіпко тримався серця, вкриваючи його чорною пеленою заздрощів, підступності та брехні. Його очі випалювала блакить волошок, які наперекір долі ставали ще впевненішими. Батьківські очі раділи, дивлячись на своїх дівчат, проте їх серця простягали руку допомоги черствим квітам, лишаючи волошки у темряві закулісся. Блакитні очі квітів вмивалися сльозами, силуючись зрозуміти, чому саме вони мають жити у сірості та тіні чортополоху, мовчати, розбиваючи стіни недовіри, підступності та зрадництва. Аж доки не прийшло Воно!! Кохання….
Вигуки завмерли на устах глядачів, коли завіса стрімко опустила свої долоні на обличчя сцени. Світло колючими пасмами спадало на очі глядачів, проте вони були захоплені побаченим на сцені, вигукували схвальні враження, полишаючи свої місця на час антракту. Актори зникли за дверима своїх гримерок, для них сьогодні було свято, перша вистава нового сезону. Очі сповнювалися ейфорією емоцій глядачів, які не наважувалися заважати їх грі. Вдячні глядачі, які втомившись від буденної рутини, поринали у світ акторської ілюзії. І ось цей момент настав…. Сцена кликала своїх жителів, лишаючи за дверима тихі дзвоники та шепіт глядачів.
Життя триває далі… Воно дарує оновлені почуття, думки та вчинки. У життя волошок увірвалося кохання!! Нестримне, чисте, щире, те, яке могло врятувати від блискавок чортополохового життя. Проте буття нічого не дарує задарма. Воно вимагає сліз, страждань та мовчазного щастя. Раптом тіні заполонили сцену, загриміла музика, розтинаючи тишу зали на шматки. Бур’ян заполонив простори навколо душ, які блукали сценою, його міцні руки стиснули душу чортополоху, лишаючи синці на плечах та зап’ястках. Пихатий чортополох скорився своїй долі, полишаючи батьківський дім з маленьким згортком на руках. Кохання вперто відмовлялося супроводжувати цих дивних персонажів, воно зупинилося за плечима волошок, звільняючи дорогу персонажу на ім’я “Змушена скоритися”. Кволими кроками вони зникали у тінях куліс, розкидаючи слова докорів, відчаю та зневіри.
- А я тебе ненавиділа завжди!! Ти зламала усе моє життя!! Кохання, родина… Ти маєш все!! Моє життя жалюгідне, принижене та спотворене!! Навіть ворожка не змогла зламати твою віру!! Я повинна мати все те, що є у тебе!! Ти чуєш мене!!, - хрипи ненависті долинали із-за куліс, по мірі того, як чортополох втікав від поглядів вражених глядачів. Гучний шум спадаючої додолу завіси розітнув німу сцену, викликаючи ліхтарі, що зачекалися на свою появу.
За хвилину, оговтавшись жінки та чоловіки стрімко зривалися зі своїх місць, викликаючи акторів шквалом оплесків. У когось очі рясніли сльозами, хтось мовчав. Одна постать квапливо рушила до виходу, витираючи сльози волошковими пелюстками, полишаючи за плечима радісних акторів, які вклонялися своїм глядачам.
Ідея твору підказана Еммою Листопадною. Моя роль скромна, тільки написання
P.S Дякую пане Сергію за ВАш чудовий вірш та епіграф до мого твору!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413018
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
Гарячим струменем, котрий біжить по тілі,
Мурашками, що так лоскочуть груди,
Ти відгуком в мені - зникають будні сірі
Та дихають теплом весни етюди.
В гаю аж зашарілись від пустощів бруньки,
Їх вітер ніжно обійма по черзі.
Лоза схилила гілля низенько до води,
Те злякано сахнулось круговерті.
І небо ясне накраяло із хмар стрічок,
І дятел шле пернатим телеграми.
Куплю і я на свято порізблених свічок,
Щоб панувала злагода між нами.
12.04.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417867
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Кожен в світі бажає,щоб його кохали
Сильно,ніжно,відверто, по-справжньому.
Щоб мурашки по тілу усі нерви торкали,
щоб почуття залишались назавжди.
***
Коли ти не кохаєш, а лиш граєш в ці ігри-
я благаю: припини, не потрібно.
Бо тоді,все що було-іде в нікуди.
І фальшиві були поцілунки, обійми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416296
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Ну, ось на славу
дочекалася весни...
Вона мене сьогодні
сонцем розбудила,
хоч шепотіла ніжно:
«Ще поспи!»
Та, коли сонце сяє в очі –
спати неможливо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417725
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Хмарочоси
Звеличують відстань
Між людськими серцями
Пнуться
Головами у хмари
А що з того
Якщо небо давно вже
Унизу оселилось
Десь поміж нами
У кутку
Твого ока
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417927
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
Ці тихі вечори разом з тобою,
Цвітіння вишень і політ хрущів.
Обійми, поцілунки під вербою.
Нас лише місяць серед віт узрів.
Неначе, мед, солодкі твої губи,
Я відчував любисток у косах.
Ти шепотіла ніжно мені. Любий...
Слова ці чув на гілці навіть птах.
Мелодію любові, грали зорі
І щастям падали до нас згори.
Вони були, немов, кришталь прозорі
І такі ніжні, як ці вечори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415838
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Лоскоче ранок щебетом пташиним
Пухке і біле прядиво хмарин,
Бринять на шибці росяні краплини,
Немов разки перлинних намистин.
Гнучка вербиця коси розчесала,
На сонці сушить котики-бруньки,
Дрібних калюж начищені дзеркала
Полів мережать мокрі килимки.
Янтарний промінь бавиться дитинно
Моїм волоссям, пензлем золотим
Цілує скроні: "Пробудись, людино!
Ажурний день, як лебедя, впусти
До свого серця, свіжістю п'янкою
Умийся щедро, смуту розгуби!
І хай весна тендітною рукою
Тебе торкне, як гілочку верби."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417625
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Тобі не потрібна моя любов.
Ти житимеш там де нема мене.
У світлі сірих-німих забудов,
Рятують осінні дощі мене…
О мій, паперовий-блідий календар,
Не будь скупим на щасливі дні…
Сьогодні мені наснивсь дзвонар
У ветхім храмі… зовсім один.
Тобі написати слова-вогні,
Займе хвилин десять, а може, п’ять.
Я дуже прошу, поможи мені! Та…
Ти не почуєш… листки облетять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383072
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 13.04.2013
Я доторкнусь до клавіш свого болю
Й зірву із серця вицвілу печать!
Озвучу ці надривні нотки жалю,
Що вже несила в закутку тримать.
Я доторкнусь до клавіш свого болю...
І робуджУ дрімотну тишину!
І відпущу свою тугу на волю,без остраху...
Й з полегкістю зітхну...
...Можливо хтось зуміє прочитати
У цьому танці пальців-щось своє
І розчинитись в сутінках кімнати
Забувши на хвилину все сумне...
Забувши про колючу диво-схему
Нам незбагненних планів і подій
Й розірве ще сьогоднішню систему
І закарбує в пам'яті своїй...
Я доторкнусь до клавіш свого болю
І відізветься змовчане нутро!
Я доторкнусь...зумію!
Я загою...
Й самотнім ехом в світі віддихну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416569
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 13.04.2013
ЗамелО. Я виберусь?... Не треба.
Мрії... То чиї вони, чиї?!
Кольору безколірного неба
Ті надії вицвілі мої.
Здичавів... І навіть не вітаюсь.
Проковтнула логіку імла.
Я мовчу. Я вперто залишаюсь
У зимі, яка лишень пройшла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416299
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 13.04.2013
В житті приходить час, коли тобі все набридає
- робота, коли тебе ставлять в позу
(хоча й в цьому знахотиш задоволення),
- і твій маленький бізнес, гроші, мудрість,
- чоловік, який тягне сіру буденніть, який не звертає увагу
- і діти, які стали дорослими і впали стиглими плодами на землю
яку ти розпушив терпінням, зросив потом,
зробив придатною для їх( дітей ) проростання.
Обертаєшся назад і застигаєш від думки, що ти в цьому світі
нікому вже не потрібний, ні панам, бо ми в них ніхто,
ні чоловіку, бо ти просто Є,
ні дітям, бо вони в\'язуть вже свої сім\'ї,
ні ти сама собі.
Ти одинока зробилась , нічия.
І розбиває тебе параліч думок від того, що, ВСЕ,
твоя місія закінчилася , і тобі моторошно , хочеться напитись, забутись, вмети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415702
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Боже, дай народитись весні
Через призму небесного світла,
Розродитись з потуги землі,
Яснооким промінням досвітнім.
Щоб із тисячі тих промінців:
Білих, жовтих, червоних, зелених...
Запалав у вогні диво-схід,
Розсилаючи но́ві доктрини.
Як же хочеться теплого дня
Серед снігу, що землю вкриває.
Бачу в небі політ журавля,
Що від холоду крила схиляє.
Не морозь, вітругане, сади
Чи жалю ти у серці не маєш?
Ти не бачиш моєї сльози,
Що від болю, мов сад, завмирає.
Ген, вже проліски білі як сніг,
В первозданній красі заятрили,
Розгорнули пелюстки до ніг
У красі березневої сили.
Боже, дай народитись весні:
У зернятку, у пісні, у полі.
Я горнуся, як ті журавлі,
До весни, до життя, до любові!
Боже, дай народитись весні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413431
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 13.04.2013
Я бігла від натовпу подалі
Стираючі нові сандалі
Мене тягнув магніт
У невідомий досі світ
Там високі трави
І невідкладні справи
Лише читати книги
І навесні топити криги
Стаючи розумнішим
Характером сильнішим
Особою живою
Ніяк не злою
Прошов час – кликало місто
Місити будні немов тісто
Дорогами жаркими
Крутими й нелегкими
Але як тільки маю змогу
Я підлетіти вгору
Перескочить бар’єр
Потрапить до рідних кар’єр
Заповнених водою живою
Де ми підем знов з тобою
Моїм другом по стежинах
І втратимо лік годинам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413116
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 13.04.2013
Ти плачеш, чому не судилось
Прожити свій вік у коханні,
Що коси туманом вже вкрились,
І сон зморить лиш на світанні.
Що серце пташиною б’ється
І зжурене прагне ще волі,
А вітер недобре регоче,
Немов би з твоєї недолі.
Що вечір, холодний осінній,
У вікна хлюпоче сльозою,
А дні твої ясні і літні,
Немов би спливли за водою.
Ти плачеш, а може, то осінь
Твої оголила всі болі –
Натомлений сад і безлистий
Чекає ж весняної долі.
2008р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417800
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Мовчання-безодня без слів і без сліз....Прокурений тамбур і сотні чужих облич,ти падаєш,ти летиш не вверх,а вниз,тебе поглинає ніч!
Ну взяв ти квиток на потяг,ну їдеш ти, а куди?до істини,до води?
Чи до чергової брехні?тікаєш від її темнокарих очей?А в чиї потрапиш? І ЧИ ПОТРАПИШ ВЗАГАЛІ?Тікаєш від слів,від сліз,від почуттів,від долі-розламаної на" до" і "після?"
Ти(тебе колись якось звали,у тебе ,як і у всіх,було ім*я,та ти його забув,загубив,розміняв на сумніви,на страх,на відсутність боротьби, і безколірність власного животіння(бо навіть ти сам не насмілився б назвати життям своє жалюгідне існування,зіткане зі спогадів,перманентного відчаю та відсутності будь- яких перспектив...)
Але на щастя наші плани не завжди збігаються з небесними...і ти ти порошинка,пил у списку,таких же як і сам,бессмертних душ,ти який на все дивиться крізь мольберти і фарби очима художника,очима творця Божого вогню-новітнього Прометея,зброєю якого є пензель,а а не меч,ти також знайдеш своє щастя,проте шлях твій буде нелегким....(А хіба колись було інакше?)
Ти мусив пройти крізь власні терни,потрапити у власне Заздзеркалля,щоб насправді зрозуміти чого ти хочеш...А хочеш ти ,як і всі смертні зрештою,простої і звичної,але безсмертної і вічної Любові...
27.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414400
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
Щось шепотіла біля ганку абрикоса,
Із неба воду п”ючи досхочу.
Куйовдив вітер довжелезні пасма – коси
Веселого весняного дощу.
Світило в піжмурки погралося, за тином
Сховалося. Й заснуло раптом там.
А дощ сміявся, не вщухав. Ще дужче линув: -
Я вам до завтра сонця не віддам!
Нехай іде тій абрикосі він на радість. –
Льє дощ. А ми… Два келишки – в руках.
П”ємо маленькими ковтками, не відразу.
І ти туркочеш, лагідний мій птах.
А дощ малює щось своє на темній шибці
Й біжить до ранку, тихий, навпростець.
І вечір теплий награває нам на скрипці
Мелодію закоханих сердець.
Ілюстрація - власний малюнок аквареллю на бересті "Пташка під дощем"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417806
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
закриваю ставні.
пройнялася літньою дачею,
як це буває – до сліз.
стільки вже гамору, стільки...
від пилюки приїжджих.
горстка слів - і смерть, друже.
сиджу на валізах.
мовчання перед від ́їздом.
мовчання росте з мене
плющем.
залишу свого Кусаку вкотре
тут. і веранду
вмощену блиском-барвінком.
і вікна, котрі заливали щастям,
коли діти плескали в долоні,
сміялися «Льоля, Льоля», в сукенках
барвистих
квіти топтали, безхмарні.
а як же приручені, друже?
Кусаки на літніх дачах,
яких ми лишаємо, ей?
осінь збере все докупи,
як дорожні пакунки.
прибере із веранд парусини,
і вслід моїм крокам помости
заскриплять ненависно прокльони.
я заркиваю ставні.
просто не всилі зостатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418001
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Капли на ветвях.
Листья под ногами.
Сколько дней потеряно...
Я забыта Вами.
Капли на ветвях.
Листья улетели.
Сменят им наряд
Зимние метели.
Иней заискрится,
Все засеребрится.
Лунной ночью зимней
Почему не спится?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417821
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Коли душа у тебе геть навиворіт,
А твоє серце б’ється вже лиш через раз –
Ти вірну стежку у майбутнє вибери,
Де не розкидані каміння із образ.
Коли геть задушили сльози со́лені,
Але не ллються вони вже з твоїх очей –
Ти відпусти в минуле спогад зболений,
Впаде тягар із намозолених плечей.
І певен будь, що всі твої емоції
Складуться вдвоє у мішок минулих літ.
Усі не витрачай, лише півпорції,
Коли душа у тебе геть навиворіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415868
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Немає «заходу» і «сходу»!
Ні, це не різні два світи!
Бо треба ж бо всьому народу
Іти до світлої мети.
Ми – нація, ми жити маєм
У мирі й щасті, мов брати.
А ми країну роздираєм
На шмаття… ніби ті хорти…
Ми разом – сила, все здолаєм!
В нас кров козацька знаменита…
Та подивіться, що ми маєм? –
Нас покосила оковита…
Нас суперечки покосили,
Бо кожен хоче краще жити.
І де знайти вже тої сили,
Тих, хто б Вітчизні міг служити?…
Я бачив: люди у мережі,
Роззявивши щосили рот,
Забувши про моралі межі,
Кричать: «Я, на*** ПАТРІОТ!!!».
«Смерть комунякам!», - хтось гукає,
Хтось – «Западенци нам враги…».
Народ мій честі вже не знає….
Я помираю від туги….
О, Боже, донеси народу,
Що Україна помирає…
Немає «заходу» і «сходу»,
Але ніхто про це не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408799
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
Володіти людьми чи просто чужими душами,
відчинивши вікна, вимальовувати їх контури
слухати вулиці, забиті нестримними віршами,
дивитись у очі, пожовклі такі, розтоптані.
Давно стало не модно жити епохами вічності,
виробляючи з ідей невдало поспішні розтини,
у всесвіті, де всі схожі, тисячі розбіжностей
канони життя бувають до болю таки сполохані.
Руками торкатися, на шматки розбирати тіло,
обвите самотністю, болючими гіркими спазмами
музика роз'ятрює все, що не зовсім ще обгоріло,
в людях іноді тісно, там все ділиться класами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408169
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Покохала весна,
Ніжні дотики білого снігу,
І в обіймах вона
Вся пашіла, творила відлигу.
І не знала основ,
Чим палкіше кохає, голубить,
Тим вбиває любов
І коханого скоро вже згубить.
Білий сніг веселивсь!
Він кохав свою теплу царівну,
Та чим ближче туливсь,
Розумів- полюбив він не рівну.
Сумував білий сніг.
Пригорнувся востаннє. Ридає!
Зрозумів- і затих!
Від кохання весни, помирає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411224
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Мої вихідні мали присмак меліси та м’яти. Звичайний, затишний та ніжний дотик, який огортає душу, заколисує серце та дарує такий бажаний відпочинок. Маленькі радощі мого серця…..
- Ще вчора хотілося плакати, рвати папір щоденних турбот на дрібні клаптики, забуваючись у мріях, що наляканими очима дивилися на мене у дзеркалі. Ще вчора руки тремтіли, коли тримали на своїх долонях крихке життя чужого серця. Рідко задумуєшся над тим, що серце може раптом звести руку у прощальному помаху, прощаючись з буденністю. Проте воно ніколи не попереджає про свої неочікувані плани, що виникають у його думках. Інколи серцю забагнеться випробувати тих, хто поруч. Але ніхто не може дорікнути йому в егоїзмі, зверхності по відношенню до інших. Серце втомлюється від наших марних обіцянок змінити власне життя, очікувань кохання чи справжньої дружби, або сірого відпочинку у закутках власної душі. Втома….Випробування… Затишне, втомлене, розтріпане серце чекало на диво….. Те, що вперто відмовляється відкрити двері незнайомцю, який роками чи то місяцями блукає далекими світами підсвідомості, думок та припущень. Тому одного дня воно знайде затишне спокійне місце, аби поринути у задуму та очікування.
- Моє серце давно надсилало коротенькі записки, силуючись достукатися до думок, щоб вони зрештою звернули на нього увагу. Його обличчя ставало блідим, очі втрачали веселкові нотки, загортаючись у довжелезний плащ холоду. Той день вкотре приміряв рутинні шати, обов’язки та сподівання, проте за якусь коротку мить все почало кришитися на дрібнесенькі друзки, що падали до ніг. Дрібнесенькі, колючі намистинки встеляли підлогу, поволі просочуючись крізь шкіру, розтинаючи вени на криваві шматки. Мені було страшно….. Страх!! Той, який поволі, методично проникає у кожну шпарину душі, насолоджуючись власною перемогою. Перед очима була душа, яка хапалася тонкими, худорлявими руками за життя, чекаючи на допомогу.
Відкрий очі!!! Дихай!!! Ти чуєш??!! Не ховай очей у пітьмі!! Дихай!!! Мій голос зривався на хрип, вигукуючи душі, яка поволі зникала у пітьмі. Тоді мені здавалося, що час зупинився, стоячи за моїми плечима і споглядаючи терзання душі. Його чіпкий погляд роздирав зіниці на тонкі стрічки, які затуляли світ навколо. Пауза емоцій, відчуттів, думок…. Чому не можна перегорнути сторінки назад і виправити все, аби не пустити страх до власних плечей?? Коли він осідає попелом душевних спазмів, тремтінням душі на волоссі та кожному поштовху серця. Тоді стає страшно…. Моя безпорадність сміялася в обличчя, усвідомлюючи власну перевагу наді мною. Наші слабкі потуги щось змінити чи то зійтися у боротьбі із долею розчиняються як шоколад у теплих долонях. Лишається тільки стійко прийняти виклик долі, гідно пройшовши це випробування. На моїх очах чужа душа поринала у пітьму, лишаючи слабкий відтінок мужності на щоках. А що ж душа? Вона виявилася безпорадною у цей момент…. А так хотілося схопити ті кволі відтінки, жбурнути об стіну і закричати на повні груди!!
Я втомилася….Хотілося волати про допомогу, змиваючи біль з душі солоними водоспадами. Скільки це триватиме зі мною?? Де прихисток для моєї душі, де можу мовчати, дивитися у вікно, відпустити думки у далекі подорожі та насолоджуватися їх відсутністю. Хочу тепла…. Для душі….Для своїх виснажених, витоптаних рутиною зіниць….
Обережно, безшумно відкрилися двері. Ласкавий погляд огорнув душу, приголубив очі, загадково посміхаючись. Моя душа сиділа, скрутившись калачиком на дивані, тримаючи за руки весняний вітер, який сидів на краєчку відкритої кватирки. А на її руках вмостилося горнятко із запашним чаєм, який розкинув свої м’ятно – мелісові шати. Мої вихідні сповнювалися смаком м’яти та меліси, отримуючи маленький пакуночок, у якому згорнулося калачиком тендітне щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406421
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 22.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2013
Зима все, відступить не в змозі.
Морозом тисне, посипа сніжок.
Але весна вже, на порозі,
вже чути щебет, у саду пташок.
Земля спочила,вже й парує.
Вдихає ліс, перше тепло…
Підсніжник цвіт уже готує,
щоб ліс прибрати, в полотно.
Гойдає вітер, лозу тонку,
усе до долу, пригина.
Щоб та розплела вже косу,
щоб поспішила, розцвіла…
Щоб не барилась так весна,
та журавель вернувсь в гніздо.
Теплом зігрілась вся Земля,
щоб все навколо зацвіло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406795
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 22.03.2013
В кімнату повз віконну раму,
Яскравий промінь сонця прокрадався.
Там чулись звуки, березневі гами,
Тож, радо, слухать наладнався.
А по бруківці черевички,
Легка хода...
Важко плестись не було звички,
Не та пора...
І потічки асфальт змивали,
Тала вода...
Тепло і радість дарувала,
Весна прийшла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411306
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Стікає щем, ховається в тумані,
У видивленій очі впалій пелені.
Роки маніжаться в думках надбані,
Ті озиваються у глибині душі.
Шліфовані, мов камінці водою,
У новім глянці зріднені із майбуттям.
Вкриває час, умивані сльотою,
Сліди минулого, огранені тертям.
І відблиск сонця теплотою в грудях,
Твої обійми, вкраплені у долі суть.
І хоч щосили стримуюсь на людях,
До тебе, любий, всі мої стежки ведуть.
22.03.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411431
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Ніби ангел поруч й два крила дарує,
Ніби Всесвіт весь мене зараз чує...
Дякую тобі! - луною озветься!
Щастя і любов захопили серце!
Знаю я - мине... відчуття не вічне...
Та все ж відбувається зараз щось космічне!
Поясни важко... Й не подарувати,
Єдине що можу - щастя побажати!!!
Відчувати небеса в себе у долонях,
Поцілунки долі у себе на скронях!
Віру в Бога просто у серце впустити!
Радість дарувати, любити і жити! 08.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390893
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 22.03.2013
Я дерево
Що з'єднує небо і землю
Крил пташиних
Ухоплюється мов порятунку
І підноситься вгору
По трохи
По маленькому листячку
По народженій квіточці
По сходинках
Сонячних зайчиків
Я дерево
Що вростає корінням
Глибше й ширше
У землю
Міцнішає
Й набирає прохолоди
Влітку
Тягнеться до неба
Щораз вище та й вище
Й усе питає
У перехожих птахів
Чи це вже нарешті
Небо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410752
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Повний місяць в ореолі,
Світла білого постав,
У містичнім хороводі,
Гурт зірок над ним кружляв.
А у мене біла свічка,
Мерехтіла на столі,
Розкидаючи по стінах,
Візерунки-міражі.
Мов метелик біла ружа,
Відірвалась від куща,
Тай до мене залетіла,
Щоб щасливою була.
Білий місяць, біла свічка,
Біла ружа, білий сон,
А моя рожева мрія ,
Пролетіла за вікном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401671
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 22.03.2013
Прилітай до мене серед ночі.
Я буду терпляче на тебе чекати
Я наллю тобі кави, як хочеш.
Й ми до ранку не будемо спати.
Я наллю тобі трішечки сонця
Та ще зорі туди замішаю.
Хтось розтріпав твоє волосся
Про це в вітру колись спитаєм.
Місяць впав на моє підвіконня,
Хочеш знову його упіймаєм?
Сніг засипав наше безсоння
Засніжив нас в холодній каві.
В тебе знову засмучені очі.
Ти, напевне, щось все таки знаєш.
По провулкам вже линуть робочі,
А ти сутінок знову чекаєш.
Прилітай до мене знову щоночі.
Ми як прийнято будем мовчати.
Я наллю тобі душу, як хочеш.
І ми вічність не будемо спати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399301
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 22.03.2013
Якось так сумно, не дивлячись на мажорні акорди
Та начебто звикла втрачати шмаття думок
А все-таки лячно жити без всілякої погорди
Вгорі ж бо лиш місяць і жменька зірок…
Телефонні гудки доводять до відчаю часом,
Коли вони лунають десь на самоті
Не скаже більш ніхто нікому басом,
Про те, що час комусь піти…
І тиша загризає гнітюче-неупинно
В той час, коли в очах порожній дзвін
І лиш годинник час зміряє щохвилинно
Не варто мчати долі навздогін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406452
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Замело, захурделило знову,
Всі дороги, поля і стежки.
То зима починає розмову
І до лісу спішить навпрошки.
Береги вкрились білим сувоєм,
Знов ялини у шуби вдяглись.
Тужать птахи за краєм із болем,
Бож вертатися треба кудись...
А зима все лютує й лютує,
Сипе снігом, гуде у дроти.
Вітер пісню зими занотує
Буде довго її берегти...
Білим інеєм ніжна хустина,
Кружевами на плечі лягла.
І намисто неначе перлини,
Хуртовина собі одягла.
Вона разом з зимою у танці,
Хихотітиме в нас за вікном.
Та відчує утому у ранці
В кучугурах засне тихим сном...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411456
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Я загубилась у твоїх рядках.
Я їх читала вчора без упину,
Моя душа з твоєю так боліла…
За кожен спомин смутою в словах.
Я ще ніколи так не відчувала.
Нестримно і до болю ніжно…
Впліталась невагомість поміж нас
Коли ми вперше серцем впізнавали
Вдихай мене. Повір,це важливіше.
За те усе,чому так довіряєш
Не треба слів. Думок. Я все вже знаю
За них промовить серце голосніше…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405522
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Ти не сумуй, що віхола патлата
Порозкидала жменями руно...
Ще буде в небі райдуга строката,
Бузкова хвиля пирсне у вікно.
Ще у зворі́ смарагдового лісу
Заграє спів сатинових струмків,
Прудкого вітра, вправного гульвісу,
Приго́рне вільха жмутками листків.
Сповивши тіло в лагідні тумани,
Немов у пінне свіже молоко,
Зустрінеш біле марево світанне
Над бірюзово-глянцевим ставком.
І, напоївши пахощами рути
Мрійливу душу, солодко зітхнеш...
Це так важливо істину збагнути:
Все проминуще і негода - теж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410160
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Боже милосердний,Ти пробач,
Що грішу з дня в день усе частіше,
Що сама в собі-немов палач,
Що молюсь я в поспіху й все рідше.
Боже милосердний,Ти пробач
Недостойність і убогість слів цих,
Що злітають,мов підбитий птах,
Що грішу з дня в день усе частіше.
Боже милосердний,Ти пробач,
Що всміхаюсь рідше,аніж плачу,
За відсутність вдячності у днях,
Слабкодухість й віру цю ледачу.
За холодність співаних молитв,
Що зринають й падають додолу
Розпадаючись на сотні сухих крихт-
Зачерствілих проявів любові.
За пустинність обмалілих душ,
Що лиш вміють скаржитись й жалітись...
Ти пробач зрадливість людських слуг!
За серця,що мороком покриті...
Боже милосердний,Ти пробач...
І навчи й мене життю радіти!
Й зацвітуть мої змарнілі квіти
В ще вчорашніх вицвілих очах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408361
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 22.03.2013
День і Ніч зустрілися. Мовчали...
Зиму всю наввипередки мчали,
Упряж шкіряну на клапті рвали
І на перемогу шансу не давали...
Але, відмела Її Величність,
І вони - обличчям до обличчя...
Не тривожить, в заметіль не кличе...
Бо кругом підсніжники... Не личить!
З чого почалОсь - ніхто не знає!
І за роком рік ось так минає...
В день оцей гонитва затихає...
Музика примирення лунає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411013
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 22.03.2013
"Треба, повинна, треба",
Перед кимось завжди у боргу.
Чи може Вам зiрку дiстати iз неба ?
Зимою квiтiв, боюсь, не знайду.
Я можу душою вiддати борги,
Бо бачу у Вас її зовсiм намає.
Менi не шкода з такими, як Ви,
Подiлитись людським, якщо Вам
Так вже не вистачає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406169
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Все можливо. З кожним те і станеться –
Те, чого в думках не відібрати.
Рози в серці, хоч душа хурделиться,
Сльози, хоч на серці вічне свято.
Так, можливо! Все буває з вірою:
Хмара снігу над квітучим раєм,
І зоря далека в сонця виграє...
Лиш одне на світі не буває.
Швидше буде райдуга під місяцем,
А у грудні загуркочуть громи
І ці львівські, коротенькі вулиці
Стануть мені найріднішим домом.
Швидше сонце добротою випалить, –
Ранньою весною це й не диво!..
Тільки твоя усмішка у відповідь
Неможлива.
12.03.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408455
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Уже весна вирує, землю будить
І зеленіє скрізь яровина.
А березень вдихнув на повні груди,
Доносить людям: «Вже — весна, весна!»
Шепоче річка, звільнена снігами,
Останню кригу в далеч понесло.
Цілує промінь спраглими вустами,
Обнявши землю під своє крило.
Ожили проліски в торішнім листі,
Ледь виткнулися пуп’янки-носи.
Земля вдягнула сукню променисту —
Легкий серпанок свіжої краси.
Дарує людям березень щедроти.
На пагорбах весняний цвіт заліг.
А у долині, що лежить навпроти,
Останні сльози ронить білий сніг.
Мені, що подаруєш, дню весняний, —
Яка ж нестерпність забаганок літ?!..
Вдихаю перші запахи духмяні,
Зазеленілих перших бруньок віт.
Так безкорисливо і дивнувато
Люблю весну і цей первинний цвіт!
Я від життя не хочу так багато,
Лише з любові виплекати світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404212
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 22.03.2013
Уходя - уходи...я не ставлю преград или сроков...(insolito)
Якщо хочеш іти – іди,
Як тоді, по осінньому листі.
Та весна засніжила сліди
Назавжди, а чи років на двісті…
Ти ще хочеш іти – скажи.
Ну, принаймні, хоча б буде чесно.
Не лишай по собі міражі,
Вже любов у серцях не воскресне!
Таки хочеш іти – іди,
Зберегти, що розбилось - не варто.
Повертатись в минуле, зажди…
Навіть так, з учорашнім азартом.
Знову хочеш іти – пройди
Повз калину, що рвали торішню.
В пелюстковій завії сади
Не прикрасять любов нашу грішну.
Якщо хочеш іти – не муч,
Побажаю попутного вітру.
І востаннє, мабуть, власноруч…
Я без суму сльозу свою витру.
Все ще хочеш іти - прощай.
В нікуди адресую листами.
Ти без мене назавжди звикай.
Твої кроки… й три крапки ... між нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409597
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Спірне питання,як любити
І на скільки це буде довго жити
Як досягти висот?
Кілометрів до семисот
Над атмосферою…
Мені знову бігти бо спізнююсь
До нього лечу – не боюсь
Навіть коли сама зостаюсь
Він вірить в мене і віддаюсь
Мріям й бажанням сповна…
Думками і фразами переплелись
Таке вже було з кимось й колись
Ви скажете коло центрична
Історія як завше звична
Але я знаю й не знаю, що в ньому
Бо завше ми ставимо кому…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404186
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 22.03.2013
Семь секунд, семь минут, семь часов.
Солнце рано проснулось сегодня.
Небо светится без облаков.
Шум и свист поездов на перроне.
И семь дней… Мне сказали: “Вернусь, -
Поезд семьдесят семь. Ведь неделя
Пролетит, как мгновенье. И пусть
Время падает с крыши капелью”.
Семь недель (семь столетий) прошло.
Поезд семьдесят семь и к Панаме
Мог доехать семь раз. Замело
Твое имя чужими снегами.
Семь часов, семь минут, семь секунд
На часах вдруг застыли. Сломало
Время их. И уже не вернуть
Поезд семьдесят семь вновь к вокзалу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402168
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 22.03.2013
"Вмиваю руки,-
стугоніло в жилах,-
Вмиваю руки,-
стигло на вустах"
Єкс-президент,
мов Понтій
той сторукий,
Дав згоду,
щоб народ свій
розпинати на хрестах...
Його одвічну мрію про свободу,
Його довіру й віру у святе,
Й таку прекрасну,
солов"їну мову,
що в вишиванках зоряно цвіте.
"Вмиваю руки,"-
очі вбік відводить.
НАйбілший гріх -
це ЗРАДА
(знають всюди)
Чому ж,Вкраїно,
гідних не знаходиш?
Чому самі собі
петлю готують
завжди люди?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408322
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 22.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2013
Мамо! Рідненька, голубко біла,
Ось сивина же торкнулась до скронь...
Ви - найрідніша в світі людина!
Люблю я тепло Ваших ніжних долонь!
У Вас день народження - 40 вже Вам,
Та це ж не багато, як для бабусі!
Живіть іще довго на радість нам!
Бо Ви ж найкраща в світі матуся!
Прийміть найщиріші мої вітання:
Хай буде радість і щастя без меж,
Нехай здійсняться Ваші Бажання!
Багато здоров"я й терпіння теж!
Завжди залишайтесь такою, як є:
Доброю, чуйною нашою мамою!
Прийміть це скромне вітання моє,
Будьте такою, як є - БЕЗДОГАННОЮ!
2.05.2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401345
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Обіймаєш за плечі
Цілуєш губи
Я нестримно тримаю твою руку
Одягаєш на себе
Знімаєш з мене
І на зустріч лишилось всього 2кроки
Розкажу поступово
Ти тільки слухай
І не ніяковій,як дивлюсь тобі в очі
Я не маю втоми
Хіба раптово
Коли в ранок перетворюються спільні ночі
Обіймай частіше
Цілуй невпинно
Я вже звиклась із фактом,що я з тобою
Я знов пишу вірші
Вдягаю музу
Загортаюсь у тебе
Само собою
12/02/12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401348
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Сьогодні плаче зимове небо. Таке величне, таємниче, те, яке ніколи не знало страху чи відчаю… Сьогодні воно плакало, крихкі, ледь вловимі краплинки втікали з його зіниць, аби змити смуток з душі. Краплини вихром вдарялися об холодне скло вікон багатоповерхівок, несамовитими воланнями розриваючи тишу вечора. Плач зимового неба… Що може бути болючішим за той біль, який роками переховувався у затінку думок, проте зрештою вирішив з’явитися перед очима перехожих. Дивно, проте він був переконаний, що не існує болю пекучішого, ніж його. Ніхто не мав права зазіхнути на його душу, яка шматувала волосся, вириваючи густі пасма з каштанового полотна, грюкала у двері душі, роздираючи пальці іржавими гвіздками, що виринали на зморшкуватій поверхні. Прісний егоїзм у поєднанні зі зневірою…. Насуплене небо зіщулившись, загорнулося у простір глухого кутка власних емоцій…. Куди йти далі?! Про що думати?! Чого прагнути?! Думки спустошеними зіницями дивилися на щілини зморшкуватих дверей, за якими несамовито снувала душа. “Ніхто не може бути таким нещасним як я”,- єдине переконання, що стійко трималося у потоці роздумів. “Ніхто…. Глухий кут… Пусті очікування…. Моє розчарування…. Ніхто!! Ніхто так не може страждати як я!! Ви-егоїстичні істоти, які живуть власними забаганками….Ви не відчували смак отрути-зневіри на устах, страх якої тремом просочується крізь шпарини душі…. Забирайтеся!! Геть зі своїми порадами та одвічним “все буде добре”… Ніколи не буде…. Це фікція…. Самонавіювання вашого боягузливого мозку, який з останніх сил намагається втриматися на поверхні життя…. Геть!!!!!”. Обличчя неба осяяла озлоблена усмішка болю, пелена сліз заливала його погляд, відділяючи тіло від сірої, холодної буденності навколо….Здавалося, що воно хоче втекти від самого себе, кожен крок наближав до дверей, за якими ховалася свобода даху….Ще крок і все скінчиться… Сотні, тисячі небесних друзок заповнять пустку навколо…. Втома від власного життя…. Розчарувань… Безглуздих очікувань….
Шалений вітер лишив гучний ляпас на обличчі неба, коли руки безжально впивалися у двері, за якими відкривалася панорама зимового вечора. Пальто тріпотіло під несамовитими, озлобленими подихами вітру, ноги вперто відмовлялися йти далі….
- Занадто пізно для стрибків…. На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено…. Ви спізнилися…. Мабуть довго зважувалися на цей крок.. Не варто, повірте…..Чим більше думаєте, тим чисельнішими стають сумніви….Я знаю, що кажу…. У декількох кроках від неба стояла тиха постать, довгий коричневий шарф, кінці якого розвівалися за вітром, закутував шию, охороняючи її від нападів холоду. Тіло час від часу здригалося від колючих, незграбних обіймів вітряного залицяльника, очі чіпко трималися за перші сутінки, які розважливо осідали навколо. Здавалося, що губи хаотично, нерозбірливо розкидали уривки слів. Впродовж декількох хвилин зимове небо намагалося розгледіти дивну постать, але нажаль тіні ховали її обличчя. Зробивши декілька кроків, воно схилилося над словами, очі яких лежали долілиць, агоністично хапаючи ротом уривки повітря.
- Не рухайте їх!! Вони вже своє відбули, не заважайте їхнім надіям втішати налякані душі. Це мрії… Мої мрії.. Очікування… Сказанні слова…Вони стоять на межі нового перевтілення… На межі життя та одвічного забуття… Лишіть їм ті секунди щастя…
А знаєте, він так раптово з’явився у моєму житті… Це був ураган, вихор емоцій, слів та почуттів…. Нестримний, шалений та теплий… Спочатку я страшенно боялася його слів… Пестливі… Спокусливі… Вони дарували надію…. Гм… Чекайте.. Було ще щось…. Так!! Звісно!! Віра у сказане…Я прожила, відчула до дрібниць кожен звук, усі слова…. Їх відбитки лишилися на моїх зіницях….
- Ви були закоханні….. Певно так… Жодне досі відоме мені почуття не може викликати таких емоцій….. Кохання…. Кожна душа прагне отримати цей скарб… Вам пощастило…...
- Дивуюсь Вашій стереотипності…. Ви вже вибачте, однак Ваші судження надто банальні. Чому все має зводитися до кохання? Вам саме його бракує у житті?!
Наші душі існували у вимірі слів та підсвідомих, індивідуальних почуттів, емоцій, які у кожного отримували свої барви, відтінки.. Як виявилося, мої були надто земні та спотворенні недовірою… Усі намагання подарувати віру моїй душі інколи зазнавали нищівної поразки від висловлених мною вагань…..
Тонка постать на мить змовкла, руки опустилися додолу, так ніби роки втоми спадали з плечей. Непомітно зблідле обличчя обернулося, зустрівшись поглядом із розгубленим зимовим небом. Ледь вловимий шурхіт кроків долинав до неба, аж доки перед ним не виникли сіро-зелені зіниці, які впивалися в обличчя. Губи щось продовжували шепотіти, проте сказані слова падали додолу із зіщуленими вустами, оберігаючи кожен звук.
- Ви коли-небудь пробували випалити вогнем слова, закарбовані на зіницях? Вам відоме відчуття пекельного болю, коли здається, що очі палають вогнем, який неможливо приборкати!! Кожна клітинка наливається багряним світанком, застилаючи усе навколо!! Світ перестає існувати, Ви чуєте лише власний крик, що розтинає ранкову тишу чергового буденного дня!! Єдине бажання, що вникає у голові, так це вирвати ці злощасні очі, аби позбутися болю… Це кохання?! Скажіть!! Що це?!”. Шалений, знервований погляд невідривно слідкував за страхом, що виринав в очах навпроти. Небо відчувало кожен поштовх власного серця, проте гупання, що долинало з грудей навпроти заповнювало тишу навколо.
- Стривайте!! Чому Ви тут?? Шукаєте відповіді на загадки життя чи просто хочете поповнити список душ – самогубців?! Прагнете поетичного кінця?? Що з Вами!! Отямтеся ”. Сильні руки схопили тонку постать за плечі, ніби намагалися розбудити її від сну. Коричневий шарф плутався в обіймах неба, чимдуж стискуючи шию тонкої постаті. Раптом з грудей вирвався нестямний крик, жахаючи тишу навколо.
- Досить!! Пустіть!! Чому я тут?? Погляньте, десь там, внизу блукає його душа, вона так близько від мене, проте я не можу торкнутися неї. Знову виникає “потім”, “не зараз”, “вибач”…. Кожного разу, коли ніч відкриває двері зіркам, я лишаю тепло своїх слів його душі…. А що натомість?? Що?? Пустка!! Мовчання!! Тисячі, мільйони хвилин зникло відтоді, коли вперше почула його. Він поруч, але душа так далеко… Ось там……. Тремтливі пальці намагалися здійнятися вгору. Друзки сліз шкрябали обличчя, душа шаленіла від власної безпорадності, а за спиною поринали у сон затишні вулиці, одягнені у шати бруківки. Поволі, усмішкувато там блукала душа, нічого не знаючи про тонку постать з коричневим шарфом на шиї, яка спостерігала за кожним новим кроком.
- Слова, закарбовані на Ваших зіницях будуть жити. Повірте…Вони дійсно сильні.. Почекайте… Все буде… Ви того варті! На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено!.
Обличчя зблідлих, покинутих слів здригалися від відлуння кроків двох постатей, які боролися з власними історіями самотності. Дійсно ……На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398016
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Тебе немає поруч,прикро
зимова тиша вже не та.
Мороз лютує у повітрі
а на очах лише сльоза.
Здавалося,навчив кохати,
так як кохають лише раз.
Хотіла тобі все віддати
й від тебе чути ніжність фраз.
Але я вкотре помилилась.
Та серце знає-щось не так.
І..на жаль я не змінилась..
Довіра-річ це не проста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401197
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Чарівна ніч розпалює багаття,
Усмішка розквітає на устах.
Я пам'ятаю у горошки плаття,
Волошки сині у твоїх очах...
Легенький вітер підіймав покоси,
Червоні маки майоріли нам.
І падали на трави срібні роси,
Розповідали таємниці снам.
На темнім полотні світили зорі,
Тягнувся в нікуди Чумацький шлях.
Пливли хмарини наче хвилі в морі,
Губився я у шовкових косах...
Лягали руки на тендітні плечі
І серця ритм пришвидкувався враз.
Собою грів нас незабутній вечір,
В повітрі линув милозвучний вальс...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399332
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Повір, не маю я до тебе зла!
Моя любов … Розтрачена й німа,
Моя душа ,яку так берегла …
І я сама, мов осінь нежива …
То тихий відчай. Тут немає зла …
Проходь у моє серце і дивись.
Немає вже тут щастя як колись,
І мрій шитво, що так і не збулись,
На серці тліти раною взялись…
Прийди сюди як завше й подивись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400247
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Всі райдужні веселки кольори
Злилися у криваво-чорну пляму.
Й не вивести її й не відшкрябти…
З комедії-створила власну драму.
Пан Дальтонізм-зіграв зі мною жарт,
Злий жарт!
Без оплесків гучних й овацій.
Всі світлі фарби-кистями змішав
Й розмалював життя,без репетицій.
Й отак живу,мов комікса герой ліричний.
Й відпускаю сумні жарти,
Що й дірочки від бублика не варті.
І сміх не тішить з залу-горенить…
Мелодія фальшивить й ріже слух
Секундами забруднених вібрацій,
Де б кода мала бути-лине вступ,
Забарвлений сплетінням дисонансів.
Без диригента-грає все нутро!
І кожен орган відбиває ритми,
властиві лиш Йому.
Сльозу звело!
Натруджену і змоклую до нитки…
Без парасолі чи дощовика
(мінорно краплі душу омивають)
Стою під градом…
Й вперто визріва в думках моїх слова твої дурманом….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399472
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 15.02.2013
А серцю знову струни обірвали,
І долею навіки відтяли.
В душі образи дотлівали,
І вітром розмітало попели.
Моя сльоза,як яд в твоє вино,
Повільно розтікається по тілу,
Тепер мені вже просто все одно,
Але колись,напевне, я любила.
Моя любов, є раєм для образ,
А тіло,пеклом для кохання.
Для тебе я була єдиний раз,
Незнана, неприборкана,остання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398265
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Глянула на мене поглядом високим,
Гордим, але теплим, як липневий день.
Усміхнулась мила, – майже ненароком! –
А утім, від того, що весна іде.
А утім, від того, що і я всміхнуся.
Боже, це взаємність! Не любов, а все ж…
Обнімай скоріше, березень вернувся
І руйнує серце сотнею пожеж.
Десь на небі тихо молодість ридає,
Хоч у грудях подих все ще не зачах.
Завтра ти про мене більше не згадаєш,
Та сьогодні я лиш у твоїх очах...
11.02.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401175
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Летять роки, летять... Ох, не зумію
Хоч на хвилину зупинити час.
А я ще юність згадками лелію
І повертаюсь в молодість не раз.
Де цвіт акацій сяє білим квітом,
У сад духмяних ягід та вишень.
В ті роси споришеві теплим літом
І під крислатий в школі жовтий клен.
Мій стан стрункий, неначе тополину,
Шовковий вітер ніжно лоскотав.
Я так любила кожну гожу днину,
Та й світ, який чимало дивував!
Ще досі вистрибом-думкáми юність
Торкає через низку довгих літ.
Наївні мрії і набуті — мудрі,
Ідуть зі мною у широкий світ.
Вік молодечий, як мала зернинка —
Пшенична чи горіхова... авжеж (!)
Усе пройшло. Я стала літня жінка
Серед осінніх вогняних пожеж.
Летять роки, летять в далекий вирій,
Зібравши все життєвє набуття.
А я ще молода із «щастя-вимрій»
І в осені продовжую життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393954
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 15.02.2013
Застережи мене від болю,
Заколиши мою розпуку.
Можливо, я собі дозволю
В муку перемолоти муку.
Переспівай мої печалі,
Перешепчи мою молитву.
Можливо, вистою й надалі
Любовˈю виграю я битву.
Засяй світанком в небокраї,
Візьми мене ще раз за руку,
Ми кроки стишимо зухвалі…
І замалюємо розлуку.
На жаль, не білими снігами
У памˈяті ясніти буде…
Прощання чорними нитками
Рубцем залишить незабуте.
Переболи мої страждання,
Перечекай кохання сльози.
Прохання це моє останнє…
Сніги зітхали на морози.
В туман присіла зірка рання,
Думки перегортаю в слово.
Можливо, я у долі крайня
Й з тобою ми, позачасово…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400702
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Зараз час любити ніжно друга
Мене не лякає лютнева хуга
Ліхтарик вночі не погасне
Віддаватиме світло прекрасне
Що схоже на полярне сяйво
Відбите на моїй стіні...
Й я вже давно не у вісні
Ми не маємо розуміти
Тих хто не зуміли дійти
Головне палко хотіти
Й одну сторону глядіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400159
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Хочу, щоб життя спочатку
Без зайвих доріг і тих старих помилок
Підпис новий і печатку
Серце не схоже на подушку від голок
Двадцять одну нову зиму
Тисячі засніжено-сонячних ранків
Зітру написані рими
P.S.
Лиш твої, для себе, залишу капкани
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397182
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2013
Скажи мені вітер, чому ти сердитий,
Ганяєш ватагу замучених хмар?
З тобою навіжений і думки сповиті,
Із іскри ти можеш роздути пожар.
А може так треба? Бо ми зачекались,
Під злежаний камінь вода не тече.
Без тебе не зможе і буря родитись,
І гордий вітрильник по хвилях не йде.
Я думаю прагнеш ти волі святої,
Сховатися хочеш, тому і летиш.
Ти всіх дивуватимеш завжди собою,
А жити для когось, людині залиш.
Залиш почуття і журбу і тривогу,
Тобі ж не знайомі такі відчуття.
Коли будеш знову збиратись в дорогу,
У тебе не буде назад вороття.
Уже не повернеш той край де родився,
Змінившись назавжди його не впізнать.
Навічно у всесвіті ти оселився,
І силу твою будуть всі пам’ятать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397199
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
Хто не питав себе малим:
А звідки воно – слово?
Чому „вокзал”, а не „приплив”,
„Ремонт”, а не „обнова”?
Чому одні слова звучать
Як музика кохання,
А інші навпаки кричать
Про зраду і страждання?
Чому одні нас кличуть в бій,
А інші- до причастя,
Чому ми звемо гнівом – Гнів,
А Щастям звемо щастя?
Чому все так – не навпаки? –
З дитинства я питаю.
Ось тільки відповідь «поки»
В повітрі зависає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397204
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2013
Тільки плакати.
Тільки пити.
Тільки всім говорити ні.
Тільки так,
Щоб в кінці зрозуміти,
як говорять кошмари нічні.
Тільки пальцями.
Тільки в очі.
Лиш червоні у них вогні.
Тільки спогади, тільки ночі.
Тільки в тебе вони страшні.
Лиш до болю, і лиш до крові.
Тільки силою, тільки так.
Я тобі лиш фальшиві ролі,
Ти мені лиш фатальний знак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396185
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Коли прийде весна –
вікно навстіж відкрию,
І крикну на повну силу,
що “Я – жива! УРА!”
А поки, як відкриваю,
тихо шепчу й тікаю,
Щоб не побачив хто,
що я зиму впускаю
на секунд п'ять в кімнату,
І швидко закриваю...
Нікому не можна знати,
Що ось цю свободу маю... 31.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396991
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Для тебе день цей, запалю багровий
І чаєм з смаком меду напою.
Для мене ти неначе принц казковий,
Прошепочу, що так тебе люблю...
В твоїх очах іскринки наче зорі,
А усмішка неначе маків цвіт.
Про ту любов, шепочуть хвилі моря,
Хоч промайнуло вже багато літ...
Та що літа, їх нам не наздогнати,
Вони лиш в коси кинуть сивину.
Я буду все життя тебе кохати
І ти кохай в житті мене одну.
Зібрались в піднебессі білі хмари,
Вони нам нагадають ще не раз.
Як ми з тобою любий танцювали,
Свій перший і останній, ніжний вальс...
Ось на долоні падають сніжинки,
Стає навколо білосніжний світ.
З очей моїх покотяться сльозинки,
Лишаючи на них кохання слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396748
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Жити так страшно,
Жити так смішно,
Жити так важко,
Часом - невтішно...
З гірки - на гірку,
Грішні поети!
Жити так гірко...
Але ж - ЖИВЕТЕ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396806
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Сутулиться зими спина-осанка.
Під інеєм дерева – як воли…
Як найтемніша ніч перед світанком,
Так і кінець зими тріскуче злий.
А втім, чарівність ранку не підводить,
Багряний круг з холодним язиком,
І срібло снігу ще не скоро в воду
Обернеться, щоб ринути струмком…
Бо все тече. Зима холодним кроком
Недовго вже ітиме по мені…
Чи ж ти зі мною, ангел мій високий,
У ці кінцево-зимні, люті дні?
29.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396624
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Самотність дуже нахабна та цілеспрямована дама,коли вона приходить і ти не маєш права просто не пустити її в свою кімнату душі,адже не вислухавши її, ти не знайдешь того втраченого поняття,що назвали ..А як його назвали і що це за поняття кожен вирішує сам,для когось це поняття кохання,для когось слава,для когось дружба,тому саме самотність відображає ,що ти не зміг зберегти ці поняття і тому вона замінила їх і буде вірно чекати тебе вдома ввечері о 20.30,пити чай з бергамотом та дивитись новини про далекі країни та континенти,тільки з кожним днем її присутність буде нагадувати,що десь є той,хто так і не став для тебе всесвітом..Треба мати змогу закрити очі і відчути його,він/вона завжди поряд та може ще не знає про тебе,але лише відкривши душу,твій вільний стілець в ній займе тот,ким марить твоє сердце,якщо це саме "твоя" людина..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396144
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Мой старый патефон, ты – бабушкин ровесник.
Но бабушка ушла. А ты еще – живой.
Включу тебя и вновь я слушаю те песни,
Что слушали мои родители с тобой.
Прошло так много лет… Пластинки поистерлись.
Звучит сквозь шорох, шум та песня сквозь года,
Что так любил отец (о, этот дивный голос)
И с мамой под нее он танцевал тогда.
«Голубка ты моя»,- звучит далекий голос
С пластинки под иглой. О старый патефон!
Отец ушел. А мать… Морщинки, белый волос.
А песне той вторит лишь ветра тихий стон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396945
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013
На этаже её - уже. Ну, вот, вернулся.
В квартире, помню, - шарм доверия, клубники.
И никаких недоговорок, ни вердиктов,
А взгляды добрых, понимающих акустик.
Одни касания уютных перемурок,
Ответы, радостные, кожей, и сознаньем.
Топчу скорёхенько нескуренный окурок.
(Она - расстраивалась, слыша дымоя́дье...)
Стою, дышу, облокотившись, мысли – трелью,
С подарком сбывшихся надежд автовокзала.
Холоднокатанная сталь дверной панели
Плечо голубила, встречала, согревала.
31.01.13 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397147
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 01.02.2013
Врождённая Богиня прилавка
Отласкал её дважды под утро
После низкого бара с кальяном.
А она, сетевик крема с пудрой,
Предлагает, мурлыкая мудро,
Сбыт наладить, там – лаков, румяны
Средь сотрудниц моих ненаглядных.
А за завтраком, громко заметив,
Как я режу с любовью колбаску,
Говорит: «Давай вместе буфетик
На Шулявке откроем, подсветим -
Дегустации мёда, намазок..."
(Обнимали меня с тмином глазки)
А прощаясь на лестничной клетке
Предложила, вдруг: «Может, ...с коллегой
Познакомить тебя, ты мой меткий,
Она – замужем, муж дома – редко_
Месяц только, как свадьба гремела,
Восемнадцать еще...в самой неге...
И еще чё купить предлагала,
Предлагала, ...ещё предлагала...
31.01.13 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396907
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 31.01.2013
Хтось оди в той час все співав комунізму
"Рідній партії" вірний, з поклоном пророцьким.
А ми заслухАлись, як свою ставив "клізму",
Як брехню вимивав Володимир Висоцький.
Границі він рвав. І намулену "правду"
Викидав, ніби хвилі морські мертву рибу.
Жив, співав він сьогодні, не чекаючи завтра:
Цілий світ почуттів в його співах - хрипу.
Жартівливо і ніжно, часом з болем - все ж з вірою,
Він звертався до кожного, як надійного друга.
Знав, що коні - думки ми зупиним над прірвою,
І під силу нам буде сьогодення напруга.
Хтось гітару бере - і звучить "Скалолазочка",
А мені здавна ближчі його філософські...
ЩО б не чула, завжди до душі буду вражена...
Як ніхто ВІН сучасний - Володимир Висоцький.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395754
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 31.01.2013
Як в тих лісах буває, знаєш?
Коли на небі ні зорі,
Коли і сонце тут не сіяє,
Коли підпалений - згорів,
Коли гориш - й вода не помагає,
Коли згорів - ти не воскресниш,
Візьми ж у руки свої кресла,
Почни точити на гілках,
Свої пісні, чи прози тексти,
Неси цю ношу у мішках.
Неси на гору, проти вітру,
Неси у дощ чи сніг, але неси,
Якщо вже сльози на очах - ти витри,
І коли ніч дістане - ти не спи.
Бо ти - творець,
І твоя ноша вічна,
Вона складна, болюча і тяжка,
Місцями дуже в протиріччях,
Але неси, вона - твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395742
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Я там ходив,
Я був в твоєму світі,
Мостами через ріки,
Через планети на руках.
Не міг я подив свій подіти,
Коли тонув в твоїх очах,
Коли цінив кожну хвилину,
Коли розум в вогні
намалював нам ті картини,
Які згортались в гобелени,
Які згоріли з часом, зтліли.
Немов би стріли,
Встигли, вбили.
Немов би час нас розкидав.
Немов не йшли ми через ріки,
А проти течії ми плили,
Немов би грали
на розладжених ладах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395743
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
На ноги зводить
Справжня сила.
А ницість ставить на коліна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395748
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Світанок.
Я зустрічаю ранок.
Ще місяця серпанок
Виблискує з-за хмар.
Розчервонівся простір
Від світанкових чар.
Щось діється незриме,
Отам,де неба край.
Ще сонний гай,
І тиха гладь води.
По стежці звивистій
Іду сюди.
Світанок.
Я зустрічаю ранок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395764
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2013
Буває так що розумієш-ти непрАвий,
Оглянешся назад...Але для чого?!
Це не пиха - ти не лукавий
Хоч способом життя далекий до святого.
Бо грішні всі - і кожен з нас,
Окрім дітей що засипають у колисці,
З них грішників пізніше зробить час
А ми вже є...Недолі живописці...
І каятись...Нехочемо...Зарано..
Із поглядом ще не опущеним йдемо
Розверзнеться на місці серця рана,
І щохвилини апокаліпсис ждемо.
Сприймаєм покання як ту слабкість,
Що лиш збиває з вірного шляху
А розуміння прийде коли старість
Тихенько захрипить у темному кутку...
О! І тоді всі схаменуться!
Помчать до церкви оббивать пороги,
Та у жаху вони здригнуться -
Для них немає іншої дороги.
То ж кайтесь всі хто цього хоче
Всі ті кого лякає майбуття,
Нехай вам страх весь час шепоче:
"Чи чесно ти прожив життя?"
А я лишусь із думами віч-на-віч
Хоч розумію дещо неправИй,
НЕ змінить щось і критика з усебіч
Накшталт : "Покайся гаспиде німий"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395770
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Спасибі, брат, тобі,
Що струни й душі рвав.
Що часто уночі
Ти думав, а не спав,
Що ти глядів завжди
У небо голубе.
І коні завезли
До ангелів тебе.
Спасибі тобі, брат,
Що пів – не виносив,
На зло шипів, як гад,
Добро завжди любив.
Ти серце розірвав,
Щоб душу оголить.
І пісню доспівав!
У пам'яті дзвенить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395419
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Квітувала весна за вікном,
Вишнева гілка билася за склом,
Співали сонати пернаті,
Сонця промінь гуляв по кімнаті...
Смакуючи солодким вином,
Він і вона сиділи за столом,
Остання зустріч. Він чув нутром...
Було не було, пішов напролом.
Став на коліна перед нею,
Мов перед богинею, зорею,
Поклав голову свою руду,
В її теплу колиску- пелену...
Припав вустами до рук, до ніг...
Цілував кожний клаптик...як умів,
Викликаючи лоскіт і сміх,
Повторював слова і бубонів...
- Я кохаю тебе! Це вперше...
Любов’ю сповнене моє серце,
А ти мене кохаєш чи ні,
Скажи, не мовчи, ми не уві сні.
А вона немов, як заклякла,
Оніміла, побіліла...Втекла
Від питання... Вина налила,
Слів інших вона так і не знайшла:
Не знаю я, чи люблю, чи ні,
Ти мені , як друг, як брат, зрозумій...
" Давай поберемось"- сказав він,
Сльози текли з-під вій, став, мов та тінь.
- Тобі ще рано, ти молодий-
Сказала вона- невже ти сліпий,
Для тебе мабуть я застара
Й одружуватись не прийшла пора...
Випий краще вина, усміхнись,
Все в тебе буде добре, відчепись,
Знайдеш ти іншу наречену
І полюбиш її більш натхненно.
Кохаю іншого я, повір,
Ти добрий та й розум є в голові,
Ну, а я... скажу без ілюзій,
Ми будемо з тобою, як друзі.
- Я вже й батькам про нас розповів-
Співав він, доки не посоловів,
-Вони чекають на вечерю
Мене й мою зорю-наречену....
-Я не піду до тебе, пробач,
Мені дуже жаль...ти тільки не плач...
Ти ж чоловік...- сказала вона,
-Подивись, як буяє ця весна...
Поцілувала його в тім'я,
Як матір своє мале ще дитя,
- Прощавай, я залишусь сама-
Сказала вона... І досі одна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395737
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
(За темою Сергія Єсеніна)
Ой, як тужно і боляче бачить,
Як брат рідний мій гине в біді,
Я не можу за це тим - пробачить,
Хто є ворог його тишині.
Подивись, як працює він в полі,
Тверду землю ще оре соха,
Ти послухай ту пісню про долю-
Борозною спливає сльоза!
Та невже в тебе жалю немає,
Не обіймеш страдальця цього,
Крім сохи він нічого ж не знає-
Не минай стороною його!
Поможи побороти те рабство,
Яке хоче втопити вином,
Вчуйся в плач ! Кругом нього нахабство!
Лине пісня журби за селом...
-----------------------------------
БРАТУ ЧЕЛОВЕКУ
Тяжело и прискорбно мне видеть,
Как мой брат погибает родной.
И стараюсь я всех ненавидеть,
Кто враждует с его тишиной.
Посмотри, как он трудится в поле,
Пашет твердую землю сохой,
И послушай ты песни про горе,
Что поет он, идя бороздой.
Или нет в тебе жалости нежной
Ко страдальцу сохи с бороной?
Видишь гибель ты сам неизбежной,
А проходишь его стороной.
Помоги же бороться с неволей,
Залитою вином, и с нуждой!
Иль не слышишь, он плачется долей
В своей песне, идя бороздой?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395726
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
- Поглянь… Як тихо навколо… Життя поволі готується до сну, аби з першими променями світанку повернутися…Одвічне замкнене коло існування людського серця, його ритму та надій…Щоденно засинаючи, воно чекає на прихід месії на ім’я Щастя….. Тихий, стомлений голос звивався під потоками світла, що втікало від лампи, яка присіла навпочіпки на столі. Тихий, депресивний настрій панував у закутках комірки, яка була дрібною піщинкою у пустелі навколишніх будинків. А навколо було безліч таких самих комірок, у душах яких панувало різнобар’я настроїв та емоцій. Кожна нова серія буденності одягала образи відповідно до свого настрою, образу та реплік, які вона готувала своїм глядачам. Ніхто не хоче бачити старіючу, зморшкувату акторку, яка кволо прямує своїм життєвим шляхом. Правда ж?? Усім потрібна грайлива, усміхнена та позитивна дівчина, Буденність, яка стрімголов мчить до омріяних радощів, почуттів….. Тому усі сльози-дощі, полотнище колись чарівного волосся, яке вкривається сивиною зими, старанно ховається під ковдрою осіннього листя, що виграє усіма барвами пожовкло - багряного листя, а душу оберігає легка сукенка, під якою поволі вкривається зморшками часу серце.
- Як тихо навколо….Страшно…Усі мовчать, їх вуста, спотворені усмішкою обіцянок, що стали пилом у потоці часу….А мрії…. ?!! Як же бути з ними?! Скажи мені!! Поглянь на мене!! Здавалося б, той самий сіро-зелений погляд, який десятки разів блукав між словами, що стали полоненими паперу та олівця, однак він здавався чужим, чи то може виснаженим щоденними намаганнями усміхатися та здаватися щасливим. Тонкі нотки тихого божевілля підкрадалися до його душі…. – Як тихо навколо…..Так було тоді, коли мене покинув кароокий погляд, що роками оберігав душу від болю, страху та безвиході. Я знала, що не одна у цьому божевіллі щоденної буденності. Проте кожен шлях має своє закінчення, от тільки прикро, що ніхто не знає, коли він прийде до нього. Ми можемо жити лише припущеннями, а ще краще надією, вірою у довжелезний ланцюжок власних днів, які маємо розфарбувати веселковими фарбами та емоціями. Жити!! Саме так!! Жити в очікувані на щастя…..
- Тиша… Вишукана леді… Ледь вловима для очей краса обличчя, яке не знає, що таке час та страх прожитих днів. Вона часто навідувалася до моєї душі, сідала на краєчку серця і вдумливо роздивлялася кожну шпаринку, вишукуючи у них хоч найменший натяк на наявність віри у саму себе. Що я могла подарувати їй?! Свої мрії?? До чого вони їй?! Вони занадто сірі для душі такої леді як вона. Скажеш, що це звучить дивно, але….. Обернися!! Бачиш?! Там на полиці, вони там…. Вони.. Мої мрії… У темному кутку полиці, яка була завалена книгами, сиділи мрії, зніяковіло кліпаючи почервонілими очима, які потерпали від світла, що линув з лампи. Мої мрії… Виплекані душею, омиті солоними сльозами суму та болю, їх одяг понівечений часом, прожитим болем та марними сподіваннями. Вони бояться денного світла, їх прихисток - засмічені думками закутки душі, де за купами душевного непотребу марнується їх життя. Їхні серця атрофуються від обіцянок, що пророкують їм нові обрії власних емоцій. До них долинали слова, силуючись отримати своє місце у мороці стомлених судин. Марно… Чергове повернення до щоденних світанків душі вже вкотре відкладається. А щастя? Воно грає у піжмурки зі мною, ховаючись у темряві самотніх кімнат. Здається, що наближаюся до нього, простягаю руку, однак відразу потопаю у пустці темряви навколо. А за плечима вчувається обережний сміх Тиші, яка мовчки спостерігає за нашою грою. Гра у піжмурки… Одна роль передбачає втечу, переховування, а інша – пошуки з простягненою перед собою рукою, яка повинна була захищати від засліплених пітьмою кроків.
Ось так щоденно йду наосліп, поволі сліпнучи від темряви навколо….А мрії?! Їх душі досі тьмяніють у закутках полиці, заваленої книгами… Замкнене коло мого серця….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393649
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 27.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2013
Надворі уже сутеніло. Ліхтарі вистроївшись вздовж алеї мовчазно несли свою службу і лише тисячі відблисків яскравого світла говорили, що люди для них не байдужі. Ціла ніч попереду, ще багато часу є для кожного з нас.
Під ногами, майже ковзанка, злегка притрушена снігом , я тримаюся міцно за руку . Боюсь упасти і відпустити… Маленькими кроками намагаюся іти, щоб у ногу, вистукуючи уявно ритм кожного твого кроку. Інколи збиваючись , швиденько переступала, щоб знову разом зробити крок вперед.
Морозно… Випускаючи повітря з грудей, можна пускати фігурки. Сніг ще зовсім свіжий, мабуть зранку уже буде іншим кольором. Завтра на роботу, крізь вікно маршрутки уже не ті відчуття.
Кожну хвилину піднімаю погляд на тебе, намагаюся запам’ятати усе до останньої дрібниці. В таких моментах кожна деталь на вагу золота, ти усміхаючись знаєш про це. Ставши художником, я змогла б намалювати картину, прогулянка містом … Слухаю звуки твого дихання…
Небо всипане зірками, щедро виконує заповітні мрії. Люблю торкатися руками, шукати нашу пару
серед тих , що видніються там. Стає ще холодніше і ми повертаємося назад додому. Дивно, кожного року зимою відчувала себе одинокою, а тепер наче поруч з тобою постійно і тепло так на душі. «Зима цього року буде затяжною» -, запитую… «Так, якщо ти цього хочеш»,- усміхається.
«Хай усе буде впору, правда…». « Так, …)))»,- зустрівшись поглядами в яких уже близько весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395698
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 27.01.2013
В них цілий всесвіт,
в них безодня.
Вони розкажуть про усе-
про те,що так боліло серце,
про те, що смуток полонив.
В очах і радість, і тривога,
і відзеркалення добра.
Життєва пройдена дорога,
якою б навіть не була.
І час від часу в тих очах,
присутні сльози друзів,рідних.
І коли бачиш людей бідних...
Душа сміятись може щиро,
за серцем можна біль сховати.
Проте, я також, як ви - вірю-
правду очей не приховати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393591
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Люди шукають людей
По безлюдних місцях
Ніби ковтка води
На пустелі
Від оази до оази
Народжуючись
У подорож
Від першого дотику світла
З головою у хмарах
До найглибших сутінок
Свого прагнення
Своєї самотності
Своїх ран
Що ніяк не загояться
Люди шукають людей
Як прохолоди затишної
Посеред спеки
Все далі і далі
Від мети до мети
Шукаючи тих
Хто піде разом з ними
У цю подорож
Від оази до оази
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390306
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Шукаю правди
стільки я живу,
Шукаю, віднайти
ніяк не можу...
Стоїть над нею хтось
десь на сторожі,
Щоб люд простий
не міг її знайти...
Дай, Боже, люди,
й Вам її шукати;
Іти вперед,
а не безсило спати…
Той, хто шукає –
зрештою, знаходить;
Той, хто крокує –
все ж кудись
приходить…
(12.01.2013 року).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392115
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Дорога до щастя, мов казка, мов мрія,
Чому ж вона стелиться гострим камінням.
Одне тільки світло, манить та іскриться,
В глухому тунелі у темряві вічній,
Коли час настане і прийде година,
Коли твоя доля відійде,покине,
Але ще існуєш, так рвешся на волю,
Ти хочеш свободи ти хочеш любові,
Ідеш по дорозі, все щастя шукаєш,
Воно ж безталаннеє поряд блукає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395778
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Валюта - час.
Тепер я зрозумів це.
Якби не час, то світ б погас,
А так ще кожному є місце.
А час іде.
Буває, що немає в ньому змісту.
Час не спішить, -
Це ми женемо, час не має вмісту.
Ми мрієм зупинити час.
А що це означає?
Що це провал і все пішло не так,
Бо час вмісту не має.
Це філософія "чистої води".
Але ти сядь, подумай, не спіши.
Як мало знаємо про час! Що за одиниця?
Жахливо усвідомлювати: молоді роки пройшли
І їх не збережеш, нема. Хіба поставиш на полицю?
Час не спішить, спішить людина.
Спішить, не знаючи куди.
Змістом наповненою є хвилина,
Прожита нікуди не спішучи.
Або навпаки?
Як мало знаємо про час.
Що за одиниця?
Час не спішить, спішимо ми
І в цьому є якась різниця.
А він іде без нас,
А він іде без нас,
А він іде без нас...
...Та за часом біжимо ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391191
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Так солодко, ще спить холодний ранок,
Закутавшись в хурделі снігові.
Спішить зима, зустріти свій світанок,
Щоб ніжно поклонитися зорі...
Дерева опинилися в полоні,
На землю, знову, ліг пухнастий сніг.
Стоять кущі, мов, наречені сонні,
Неначе пух, на вії іній ліг...
Від холоду прокинулись звірята,
Щоб вмитись прохолодою від сну.
І повний кошик, шишок, назбирати,
Зустріти теплим променем весну...
Їм сонечко всміхається промінням,
Не треба поспішати дорогі.
І кружевяне димарів сплетіння,
Узорами лягає угорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395068
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Супермаркет, чайный ряд,
Тот же сорт, случайный взгляд,
Разговор, знакомство, вкус,
Девушка-загадка, блюз.
Ночь, луна, прогулка, смех,
Поцелуй, восторг, успех,
Страсть, загадочность, любовь,
Мысли будоражат кровь.
Лимузин, костюм, цветы,
Счастья блеск из-под фаты.
Будни, дом, диван, кино,
Двор, друзья и домино.
Дети, слезы, сто обид,
Бигуди, невзрачный вид.
Ночь, заначка, пиво, бар,
Теща, скалка, взмах, удар,
Баба-ребус правит бал.
Прозаический финал!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393734
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Найгидкіше робиться з любов'ю.
Найтерпкіші ті твої вуста,
Що сьогодні усміх в них шовковий,
А на завтра біль і німота...
Ти вбиваєш ними,як зі зброї...
Я шепочу:нащо ж мене мучиш?
Найгидкіші люди...Люди рідні.
Ті завжди у серце вміють влучить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375061
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 26.01.2013
Лишився вірш - вуглинка на папері,
за небом сни, ровесники його.
І навіть спогад, вогняна химера,
не вимагає в пам'яті свого.
Давно було, перевдяглося снігом.
Зітліло все, хоч навіть обпекло.
Лишився вірш вуглинкою, мов слідом -
збережене утрачене тепло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390922
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 26.01.2013
О, Боже! Щось не те зі мною!
Донизу - настрою крива...
Киваю мовчки головою
У такт облудливим словам.
Спостерігаю краєвиди,
Від поглядів рятуюсь куль
І рвуся думкою тудИ, де
Панує абсолютний нуль.
Де світотворення - і досі
В холодній і суворій тьмі,
Комет розпущене волосся
І астероїди німі.
Сумна планета. Навіть звідси
Я велич Космосу відчув
І вже, якимсь бозоном Хіґґса,
У галактичні сни лечу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395511
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Коли ішла я повз смітник,
То почула душі крик
Померлої колись сосни
Вона сказала: «Напиши.
Коли я була іще мала
Від народження десь років два,
Якби ви бачили мою сім’ю
Багату, сильну і густу.
Мир і спокій був між нами
Шуміла я тоді з братами
І сестри старші красувались
Здається й часу не здавались.
Я гралася із сильним вітром,
А дуб могутній шуршав листом
Й матуся мною любувалась,
Як я росла і посміхалась.
Та світ мінявся, прийшло горе,
Коли зима у очі коле
Прийшла людина у наш ліс
Й застигло серце в нас усіх.
Якби то так, щоб любуватись
І нами видними пишатись
Так ні, сокира гостра у руці
Й лукавий задум на лиці.
Машини за нею й трактори
Рубай красунь, з корінням рви
Вивозять всіх на пилорами,
А ми росли, росли роками.
Пішла в роботу бензопилка
Стовбур упав, ламалась гілка
Ніхто не бачив наших сліз
І ніби в серце ніж заліз…
Спершу пиляли хто старіше
Бабусі, мами, спустились нижче
Потім сестер. Пилка співає
Тріски летять, жалю немає.
Ми закричали: «Зупиніться
Серце майте, схаменіться!»
Мами кричали: «Нас рубайте,
Тільки малечу не чіпайте!»
І зашуміли наші крони
Злітали злякано ворони,
А у людей немає серця,
Нема дверей, хто би не дерся.
Потім до нас дійшла сокира
Я не помру, ще не година
Я зойкнула, сокира – цюк!
Собі радіє лісоруб.
Потім темінь, я пам’ятаю,
Як галявину свою минаю
Те місце, де колись росли
Тепер лишилися від нас сліди.
Ніч, зима, ось пилорами
Там лежать сестрички, мами
На їх корі сльоза застигла…
Нажитися я ще не встигла.
Ранок. Все чуже й не рідне
Серце невидиме у тілі стигне
Люди – мурахи повставали
Хто на роботу, а хто далі.
Новий рік до них іде
Турботи свята їм несе
Мене поставили в густі ряди
Других на купи, ось бери.
Сосни лежать, вони не знають,
Що отут і повмирають
І не потраплять в чиюсь хату
Дуже бідну чи багату.
А ми ж усі, усі родина
Усі прекрасні, а людина
Носом крутить, вибирає,
Що про красу вона ще знає?
Я на базарі, люд проходить
Когось купують, хтось не підходить
Сосну кидає хтось на плечі
Новий рік, святковий вечір.
Надвечір’я, люди сховались
До гулянок готувались,
А на землі і на морозі
Сосни лежать, чекають досі.
Що хтось прийде, хтось іще купить,
Повісить іграшки, полюбить,
Що навкруги усі зрадіють…
Сосни про це нехай не мріють.
Тихий стогін вухо крає
Мене рукою хтось хапає
Я не пручаюсь, рук не маю
Нічого в світі не міняю.
Знову дорога, людська хата
В тіла сестер моїх убрана,
Із сосни у хаті меблі
Вони росли, а зараз мертві.
Мене поставили, прибили
Прикрасами принарядили
Радість - людям, дітям – сміху
Смерть моя несе їм втіху.
Новий рік, всі п’ють, гуляють,
А я мовчу, вони не знають,
Що кожна голка помирає
Сохне, сохне й відпадає.
Пройшли свята, пройшла неділя
Тепер до мене нема діла
Ні дорослим, ні їх дітям
Скоро стану звичним сміттям.
Святкові радості скінчились
І в мене думки примирились,
Така вже доля, я не вічна
Життя скінчилося трагічно.
Я в’яла, сохла, сумувала,
Я потихесеньку вмирала
Останні думки пролітали
Я полечу додому, вдалі.
У той лісок, де ми шуміли
Тягнулись вверх і шепотіли
Торкались кронами, гілками
Там, де батьки росли віками.
Там де птахи цвірінькотіли
Де ми росли, жити хотіли…»
Раптом спогади пообривало
Так легко, легко тілу стало.
Усе. Несли колюче тіло
На смітник і це не диво,
Так усі сосни помирають
Вони сміття, вони згнивають.
Ліс і сосни, чутно пилки
Не чутно плачу дерев тільки
І все повториться із року в рік
Й за віком вік, за віком вік.
20.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392174
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Ти там, куди давно нема дороги,
Там не було й не буде вороття.
А я іду, крізь вогняні пороги,
До тебе йду, туди де є життя.
Ти там, де закінчилось небо,
Там, де душа ще без прикрас.
А я іду, мені жалю не треба,
Мені б туди, де є безвладним час.
Ти там, де б’ється моє серце,
Там десь, над прірвою душі.
Де мерехтить омріяне озерце,
І муза пише не мої вірші...
Ти там, де я навік тебе залишу,
Там де любов і біль, і ти...
Моя душа, колись тобі напише,
Туди де щастя, спалює мости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393028
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Жадається кохання неземного
М’якому серцю – ну хоча б на мить!..
Любов сліпа. Однак, хіба до цього,
Коли весна у серці стугонить?
Коли сліпучим, радісним покровом
Вражає в несподівану пору…
В передчутті весняної любові
Перебува і мій молодший друг.
Він дихає не киснем, а ефіром:
Залюбленому духу всюди рай!
У нього замість квітів – срібна ліра,
А замість віршів – дивовижна гра…
Він всюди перший. Та хіба це треба,
Коли у серці дивосад густий…
Він виглядає красенем і Фебом
При тім, що він звичайний і простий!
І так весна та захвилює струни
У серці, дорогому як опал…
Чи ж ти забув, мій друже ніжно-юний,
Що ця любов розпачливо сліпа?
20.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394184
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 26.01.2013
«На двох крилах людина злітає понад земним світом,
А саме на крилах правоти і чистоти.
Правота має бути в наміренні, а чистота в почутті» (гл.4 Наслідування Христа»)
"Замовкни ж правда, бо сплюндрують очі,
а тіло замордують, є охочі…" insulitо
А правда є між тими хто побожний!
Я вірю, правду знає кожний!
У правді є велика дужа сила,
Я знаю, з нею виростають крила.
Хто вірить в Бога, хто молитву щиру
Від серця понесе, немов офіру.
Опустить очі, тихо мовить: "Боже...
не розуміють те, що роблять собі ложе,
Бо стане мертве тіло, а душа - жива,
Сховали правду, а вона - свята!
Святе не люблять. Люблять тільки гроші
І трон, і золото... О, Боже, Боже!
Невже моя Вкраїнонька сліпа?
А може, просто бачити не хоче?
Чи в неї може люди не хороші?
Не зронять навіть крапельку-сльозу.
Яка ж любов у них? У кам'яну
В кремезну скелю серце охололо,
І стало так у поглядах суворо,
Неначе справді кожен день зима.
І рідну мову, мов мале байстря
Не полюбили. Мабуть, чужина?...
Не стала - рідна матір Україна,
Осиротіла... Кажуть – оніміла,
Тому калина присмаком гірка,
Червоні грона з білого куща,
Тендітно взимку до землі звисають,
Неначе моляться, а може догорають,
Як те, проміння в зареві небес...
А люди знають, що Христос Воскрес!
Що чорні сили правда поборола,
Єдине щастя – вірити у Бога,
Бо небо знає все. Велике небо...
Такого ж неба нам з тобою треба.
Чому ж так хочеться, їм лицарського трону?
Єхидний погляд на святу ікону.
Давали слово... не мені, а людям,
О, правосуддя, правосуддя!
А де ж мораль, естетика у них?
Хіба ж народ для них уже раби?
Немає слова, і немає волі.
Які вони душею хворі,
Немов сам чорт всмоктався в їхню кров,
І засліпив до рідного любов.
Принести б їм на стіл Святе Письмо,
Але ж не вірять в Бога? Все одно,
Для них закон написаний рукою,
Яка колись не віднайде спокою.
І проклянуть, як Юду прокляли,
Прошарків тих, що від народу йшли,
І начебто добро робили людям.
Украли завтрашнє майбутнє,
І правду хочуть придушити,
Когось за грати, когось вбити,
Лихої долі кому не стерпіти,
Ідіть, куди очі глядять по світу.
Тому й роз’їхались...
шукати правди в чужині.
А де, ж та правда? Де знайти її?
"Замовкни ж правда, бо сплюндрують очі,
а тіло замордують, є охочі…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391447
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Багаж одноманітності зціпив
Кажуть, що не вистачає див
Але мене ніхто не захистив
Коли мороз лице вкусив
Зігрітись тільки сонцем
Сидіти під віконцем
Художником сліпцем
Малюю олівцем
Високі гори навкруги
В уяві моря береги
Безкраї білії сніги
А далі музики потоки
Підживлюють роки
В яких живуть пророки
Навчаючи нас поки
Життя їх має сенс
Дарують ремінісценс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392680
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Что поделать?Издержки века...
Минус впитывается быстрее чем плюс...
Это исповедь человека
У которого зубной флюс!
У которого нет денег,
На лечение единственного сына-инвалида,
Это повесть о государстве,
которое не ценит,которому плевать на идивида!
Которому выгоднее содежать быдло,
Чем воспитать светлую,цельную личность,
И хочется иногда взятся за вилы,
Но Христос сказал,что многое изменилось,
С тех пор,как Он искупил Любовью
все наши беды и грехи...
А значит нельзя подмывать кровью,
Светлые библейские стихи!
А что же делать?Что же делать?
Если рука так и зудит...
Рисовать сердце на асфальте мелом,
И представлять себе как горит...
Вся ненависть и злость на свете белом,
Твой Ангел,твой Ангел не спит!
Ты помнил об этом ...помнил!
Ты знал ведь об этом,да?
Ты никогда не был посторонним:
Тебя вела твоя звезда!
Она вела тебя по правильному курсу,
Она к Богу тебя вела...
Ты придёшь однажды к руслу,
И очистишься от зла!
Ты придешь однажды к Истоку,
И почуствуешь Голос Души...
Ты придешь однажды к Богу,
И поймешь наконец,что жив!
16.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393529
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 26.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2013
Росте так швидко, ніби гриб,
Така зараза, зветься – грип.
Лежати – й то немає втіхи,
Немов би трактор переїхав.
У мареві не знаєш – тут,
Чи вже прийшов тобі капут?
Сусіди думають, собака
Завівсь у мене – гавка й гавка!
Як бараболя, синій ніс.
А ліків різних – цілий віз.
Ідеш – немов кудись до страти,
І ноги зроблені із вати.
А з дзеркала на мене – страх! -
Дививсь якийсь кудлатий птах –
Волосся дико – навсібіч,
Червоні очі… Страшна річ!
А спека! (Київ чи Канари?)
Якісь тиняються примари,
Аж стало трохи навіть лячно.
І хто придумав цю болячку?
В людей, дивіться, Новий рік,
А хтось… із градусником зліг.
Ну не хвороба, а кіно!
(О, як набридло все воно).
Апчхи, апчхи, сніги, зима.
На Новий рік – такі дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391568
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Із Півночі на потязі тягнусь
Я Богові давно вже не молюсь
І втративши надію на майбутнє
Подорожувати діло незабутнє
Щоб підігріти в жилах кров
Потрібно знати безліч мов
Від жестів мови не сховатись
З нею по життю нам гратись
Та й мова почуттів співає
І пристрасть проганяє
Неначе кажуть струм
Чи звуки мідних струн
В мегаполіс нам час повертатись
На метро щодня кататись
Із Заходу на потязі тягнусь
До когось я під ковдрою тулюсь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391407
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 12.01.2013
І об*єднавши дві душі,
Два серця калататимуть не м*язом,
Відчуй кохання !Подихом!Відразу,
І ти побачиш золото душі!
Ти подивись на мене ніжним ранком,
А я прийду до тебе у ночі,
І подарую дві такі яскраві,
Для тебе ,дві важливі ті зорі,
Що всі назвали лиш двома словами,
Одне-надія,інше ми йменуємо коханням
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362666
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 07.01.2013
Мова дотиків багатша від гри палаючих слів,
від неї аж кров нестигла забивається в венах,
коли відчуваєш суть двох нестримних світів ,
коли, мов голкою, так ніжно проводять по ребрах.
Кожною клітиною тіла відчувати ночі тепло,
яке розливається морем, що щемом лягає на скроні,
навіть тиша, яка беззвучно впадає на дно,
не спроможна стримати навали німої розмови.
Угору, де літають пориви людського бажання,
підійматись хвилину і чекати неба півподиху ,
віями торкнутись до тіла крикливим мовчанням
і обгорнутись дотиком, оголеним порухом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389694
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 05.01.2013
У смуток горнулися, бачили не сповнені сни.
У тиші під'їздів вбивали розшматоване світло.
У кронах дерев ми вбачали незнайомі сліди.
Пройшов кінець, тож шукати початок запізно.
Пройшли ті хвилини, що щастям кричали без тями.
Забули ми стежку, якою вічність, здавалось би, йшли.
Немає там щастя, де біль обнімає вітрами,
Де реквієм грають покинуті нами мости.
Де тісно у рамках, самотність сама не буває.
Вона, як той човен, кружляє у морі життя.
Поруч і хвилі, і сонце, і небо безкрає -
океани й свобода, а не гніт і людська метушня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384936
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 05.01.2013
Маленьке серце здатне так любити,
Щоб чудо це вчинити із тепла:
ЗимУ в душі на літо повернути.
А замість снігу, щоб весна цвіла.
Ми мучимо серця, коли страждаєм,
Коли близькі не можуть зрозуміть.
Тоді образи в серці ми ховаєм
І думаєм: А як же далі жить?
А серденько ж терпляче, розуміє
Тихенько собі стукає й мовчить...
Коли ж вже дуже боляче - пониє,
Коли ж мороз у жилах, то тремтить.
Коли ж накриє хвилями кохання,
І почуття вирують, як вулкан,
Воно тоді забуде про мовчання,
Лиш тихо нагадає про обман...
А ураган кохання несе в море
Туди, де можуть хвилі потопить.
А ми пливем... Воно ж таке прозоре!
І серце з розумом не хоче вже дружить...
Ми любимо: на то ми живі люди!
Хто не любив, той просто і не жив.
І хай осудять ті, у кого пусті груди,
Немає серця... Значить не Любив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386549
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 22.12.2012
Привіт,мала.Як там сім'я,робота,мама з татом?
Ти вибач довго не дзвонив...
Що,кажеш все в порядку?Добре.
І вже малий заговорив?
Чудово,хай росте великий,
Дай Бог пограємось із ним.
Що я?Ну так собі,тримаюсь.
Давно не снився героїн.
Додому?Вибач, ще зарано
Якщо відпустять-не вернусь.
А далі знаєш-"друзі","голка"...
Бувай.Як зможу-відпишусь
Все було просто- друг,пакетик з клеєм...
Амфетамін,"травичка",героїн.
Ти на шляху, з якого не повернеш
Ти помираєш,та не хочеш змін
Токсичний клей обпалить тобі горло
Легені,серце зірвеш на "траві"
Батьків покинеш,грюкнувши дверима
Сни не несуть полегшення тобі
І так живієш без сім'ї і рідних
Допоки не дістанешся межі
І крізь дурман нарешті зрозумієш-
За нею не лишаються живі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386614
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012
Я - метелик у твоїх долонях.
Прилетіла в зиму так невчасно...
Хочеш-залиши на підвіконні,
І дивись, як я тихенько згасну...
Хочеш- відірви прозорі крила,
Щоб у небо більше не злетіла.
Я зроблю тобі із них вітрила,
Зроблю човен із свойого тіла...
Хочеш-голкою на стіну, на удачу,
Як трофей, у боротьбі здобутий.
Та я зможу і тоді пробачить,
Бо любов мою не осягнути!..
Я - метелик на твоїх долонях...
Прилетіла в зиму не навмисно...
Хочеш-посади на підвіконня...
Хочеш- просто у кулак затисни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386625
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012
Сьогодні у моєму житті тиша. Білий морок снігу вкриває усе навколо. «Білі починають і виграють»,- потріпана часом та повторами фраза тих, хто має чіткий намір перемогти або підтримати кволу надію на свою першість. Те ж саме було і зараз. Білий сніг заполонив усе навколо, закутуючи дерева, налякану неочікуваним холодом траву, яка потопала у кумедних, подекуди химерних намистах з білосніжного пуху. Тиша… Легкий мороз цілував щоки та ніс, його колючі рукавички змушували руки ховатися у холодних кишенях пальто. Ніжний, галантний холод панував на пустих полях. Мої думки самотньо блукали у снігових заметах .
Вчора у мене боліло серце…. Це не той біль кохання чи розчарувань…. Це не муки та терзання від сумнівів, страхів, які крадькома крадуться до пульсуючого серця. Ні…. Кожен боязкий вдих колючого крижаного повітря сковує клітини серця, яке намагаючись захистити себе від раптового паралічу, навіжено колотить кулаками об стіни вашої душі. Найменший відчайдушний поштовх відбивається гучною та розлогою луною по всьому тілу, здушуючи горло спазмами страху. Сполохані легені силуються вхопитися за невидиму руку повітря, яке роздирає їх на шматки, зухвало крокуючи все далі по наляканому обличчю. Тонкі, звивисті руки сковують горло, затримуючи найменші спроби видихнути, вирвати чіпкі кігті зі своєї шкіри. Десятки колючих обіймів поглинають мене зсередини, залишаючи анемічну надію на повернення до нормального життя. Болить…. Я хочу дихати!!! Відпусти мене!! Я не маю сили боротися з тобою!!! Мені боляче!! Відпусти серце, розімкни пальці та дозволь дихати вільно, не відчуваючи ран, які кровоточать. Відпусти…. Ледь діставшись до найближчого стільця, моя душа відчула страх. Страх від того, що це міг бути останній подих, відчуття власного тіла. У такі моменти хочеться стиснути голову руками, забитися у самий глухий куток власної свідомості і молитися. Страх перемагає швидко, безапеляційно, прикрашаючи власну перемогу нищівною усмішкою переможця. Найважче встигнути вловити той момент, коли явний тріумфатор обертається до вас спиною, аби поглянути на пустелю за своїми плечима, і ви змушені стиснувши кулаки, підвести голову надії. Вловіть той момент, відчуйте, що не все втрачено. Кволо, ледь впевнено душа здіймається над страхом. Серце обережно втрачає монополію повітря у власних легенях, з очей спадає пелена та буденність навколо отримує власні звичні риси.
Сьогодні я тут. Скільки часу минуло відколи востаннє я була тут, гуляла та дихала цими просторами. Скучила. Дійсно відчуття суму панує зараз у душі. Повернулася сюди, у безкрайній світ полів, поряд зі мною пара вірних очей моєї собаки та душа дихає на змерзлі долоні зимового суботнього спокою. Мені чомусь тут затишно, чую голос своїх думок і можу говорити сама з собою, не викликаючи подиву в оточуючих. Скучила за цими полями, їх мовчанням, деревами, які чекають на нового гостя. Там вдалині вчувається дзвінкий гавкіт, який кричить на увесь світ, що його власник – вільний. Він володіє світом, який не має ланцюгів та ошийників. Прагну розділити чи хоч отримати криту тієї свободи для себе. Тоді хотілося кричати, аби той невловимий простір відчув мій біль та відчай, вирвати стогін зі свого горла, який тримався за кожну клітину мого тіла. Ці поля довколо мене боялися поглянути у мої очі, уникали благань, які виривалися з моїх зіниць, марно стараючись сховатися за сніговими заметами. Нічого не можна приховати, замаскувати….. З найближчими теплими променями прийде свобода. Жодних ланцюгів, докорів сумління та обмежень. Сьогодні тут панує свобода!!
Вчора…Сьогодні….Все стало історією, що лишилася у тонких подряпинах на стінах від пальців, що шукали опори у боротьбі власного серця та слідах на білій ковдрі полів.
Завтра…А чи буде воно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384101
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 21.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2012
ти знаєш я звикла до болі і страху
звикаю до суду і злості
у мене як в звіра підгострені ікла
і почуття також гострі
ти вмієш читати по шкірі рукою
неначе сліпець провівши
ти знаєш що в мене біда з головою
і затуманені вірші
кажуть краса то велика сила
вона убиває влучно
та я маю тільки підрізані крила
і навіть літати не зручно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381142
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 08.12.2012
Полиш мене у сніжному лісі
Там є для щастя елементи усі
Чистота й відчуття свободи
Ніколи не вийде з моди
Тиша природнього дому
Я мрію залишитись в ньому
Під лірику, що буде свята
То ,мабудь,моя мета
Самотність мене захопить
І амнезія потопить
Все в чому я жила
Й щасливою була
Ти відпустиш мене,я знаю
Тому стежинки прокладаю
Крізь сніг …
Не шкода втомлених ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383204
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 08.12.2012
Як добре, що ти є у цьому світі,
Такий хороший, добрий і простий.
Твої уста, мов вишні соковиті,
А погляд, наче, новий день ясний.
На вулиці сніжить безперестанку,
А серце випромінює тепло.
Про тебе любий думаю щоранку,
Кохання наше наче жар було...
Лежить туманом, сум на моїх віях,
А я в душі все згадую тебе.
Ти досі ще живеш у моїх мріях
І наше небо навпіл голубе...
До тебе, найдорожчий мій, єдиний,
У снах я на побачення біжу.
І відлітає біль далеко клином,
Як журавлі, душею я тужу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383122
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Я режисер свого життя.
Я звинувачений й суддя.
І весь сценарій також мій
Лиш мій герой тут ще живий.
Сам розвиваю свій сюжет.
Героя хто тут вбереже?
Не варто думати про це.
Зроблю усміхнене лице)
Й через абзац я допишу
Для себе пива й анашу.
Нехай всі кажуть що мудак,
Для інших буду я чужак.
Мене це зовсім не їбе,
Бо я люблю лише себе.
Бо режисер тут тільки я,
Лиш я для себе тут суддя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383106
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
“Що Ви робите?! Куди дивитеся?!”,- шалений крик увірвався до моєї свідомості, вириваючи душу з полону думок. По руках спадав водоспад синього бісеру, що втікав від моїх пальців, які дарма намагалися втримати піщинки, що встеляли підлогу магазину.
-Вибачте!! Вибачте!! Я Вам допоможу зібрати все! Дозвольте Вам допомогти !!!,- спантеличено шепотіли сіро-зелені очі. Думки плуталися у павутинні роздумів, що жили у душі всі ці дні. Злякано і обережно тонка постать поквапилася до виходу, бажаючи втекти подалі від сорому, що розповзався по душі. “Знову починається!!! Навіщо?!! Зникніть!! Не треба мене катувати!! Чуєте!!”,- шепотіли губи сіро-зелених очей, намагаючись заглушити рев думок у голові. Який сьогодні день?? П’ятниця…. Втомлені думки прагнуть, аби їх почули…. П’ять днів мого життя…. П’ять сердець…. І моє, яке відбиває ритм в унісон з ними….
“Кожного разу він намагається мене принизити…Його слова впиваються голками у серце. Що ж я такого вчинила, що він дістає мої емоції при найменшій нагоді?? Впродовж років наші душі співіснують на одній території, але ми кардинально протилежні особистості. Він прагне бути лідером? Прошу.. Я не претендую на його місце… Але його душа темна і заздрісна!! Кожна зронена сльозина моїх очей лишиться у моєму серці, зробивши його сильнішим… Я вірю….”
“Вона жила і дихала виключно ним.. Її життя підкорялося кожному його слову… Найтихіші звуки лишали шрами на душі та тілі… Серце кричить, що треба поглянути в очі правди, пізнати себе та розпочати новий період власних емоцій… Шрами від слів та дотиків зникнуть часом…. Вона стане сильнішою…. Я вірю…..”
“Ти так далеко…Кілометри розділяють наші серця, погляди та почуття… І так вже триває майже півтора роки!! Коли ти будеш поруч?! Скажи мені!! Коли зможу побачити як сон, вмостившись клубочком на твоїх повіках, береже сіро-зелені оченятка?! Я хочу відчути тепло долоні та тихий потік твого голосу, який додає мені впевненості, що все незабаром зміниться на краще. Ти сильна людина та зможеш подолати усі труднощі, що виникають на твоєму шляху!!! Чуєш мене!!! Ти-сильна!! Я вірю…. ”
“Тихо….. Тихо… Все буде…Таке буває з кожним…То нормально!! Думаю, що смуток та сльози роблять людину чистішою… Хоча не розумію, для чого то тобі.. В тобі й так немає до чого придертися…Не зважай.. Просто переживи отой стан….. і все….Хай тобі гріє душу відчуття п’ятниці й натхнення до творчості, яке ти маєш…. Чудечко….Ти знаєш, що ти -сильна людинка…Я вірю ….”
“Чомусь у голові виникло запитання…. Яке має бути кохання?! Глухе? Але тоді не почуєш слів про те, що у душі…. Те, що ранить і приносить радість…. Проте не скривдиш словом… Сліпе?! Тоді як побачити свою людину? Можливо відчути її?! Важко, майже неможливо…. Німе?! Можливо…. Тоді багато нестримних слів залишаються у тіні, не зіпсують життя та стосунки…Дивно.... Правда ж?? Це як пазл, однак там все складеться, це очевидний кінцевий варіант гри. А кохання? Щось мене на філософію потягнуло, настрій дається взнаки…Цікаво, що там буде далі коли відкрию очі!! Але ще треба пережити ніч. Останнім часом мені сняться дивні сни….Колись цими словами я розпочинала одну зі своїх писанин… Який буде фінал цього разу?? Купа питань… Жодних відповідей і пауза у душі. Може я впадаю у сплячку, притуплюються всі відчуття, думки та емоції... Дивно.. Але знаю, що зможу протистояти власним розчаруванням. Стаю сильнішою!! Я вірю….”
Сіро-зелені очі долали шлях до власного будинку, переживаючи усе почуте та пережите за черговий тиждень власного серця. П’ять прожитих людських переживань, долей, які тримали її власну у полоні сну, що тривав на яву. Пригадай слова того, хто живе так далеко, але чиє серце ти відчуваєш?! Згадай:“У житті має бути баланс почуттів та емоцій. Вони не повинні поглинати з головою, блокуючи дорогу будь-яким проявам душі!! Не буває тільки чорного, чи білого…”
Подумайте, адже є ще сірий та безліч ледь вловимих відтінків, які панують навколо нас. Відкрийте очі, нехай потоки нових відтінків просочуються крізь зіниці, даруючи їм пізнання. Вони роблять нас сильнішими!!! Я вірю, що ви всі можете бути сильними!! А ви мені вірите…..??
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382072
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 07.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2012
Я дякую Богу, за хліб на столі,
за ситу сьогодні родину.
Хай Бог відвертає від нас оті дні,
Як голод «косив» Україну…
Як мати варили бур’ян дітворі,
та смерть, забирала родину.
Як збіжжя людське гнило у багні,
а нарід спухав, до загину…
Хай нині свічки, мерехтять у пітьмі,
як пам'ять, про голодну Вкраїну.
Ми дякуймо Богу, за хліб на столі,
за ситу сьогодні родину…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380050
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 07.12.2012
Життя-це гра,і не дарма
так кажуть.
Всі ролі нами зайняті давно.
Однак не кожен знає,
що коли зіграти,
І наперед це знати не дано.
Скажіть, коли в комедії зіграти,
щоб посміхатись від душі.
А, може,спершу в мелодрамі?
Відчути присмак самоти.
Історії життя зібрати. І
вийде історичний фільм.
Залишити собі на згадку
Кіноплівку різних днів.
Зіграємо у драмі з вами,
у фентезі. Ще детектив.
О,скільки ролей несказанних
Підготував життєвий фільм..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383069
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Чому я змарнував свій шанс?
Я ж так хотів іншого життя!
На себе в мене безліч є образ.
І як усе довести до пуття?
Так холодно в житті, так пусто стало.
Перетворився я в кого попало.
І так підтримки бракувало,
Щоб зрозумів хтось, а мене, як особистості, не стало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381651
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Прилетіли вже синички,
Сала їм подам на шпичках,
Бо вже холодно надворі,
А морози йдуть суворі.
Снігом все запорошило,
Кругом стало біло-біло,
Ліг навколо перший сніг
І синички на поріг…
Я насиплю їм зерняток,
Дам пшона з малих горняток,
Як мороз почне тріщати,
То пущу синичок в хату.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380658
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 07.12.2012
В магазинах на дієту
сіли деякі полички:
розкупили люди мило,
сірники й під чисту свічки.
Відхрестилася частина
від пророцтва майя
та завбачно в магазинах
весь товар розкупає.
Не здолати половині
давні страхи непоборні.
А мені до кінця світу
треба здать лабораторні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382136
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Недовгими є у Іспанії зими,
Бракує часу милуватися ними.
Подивишся ранком з віконця квартири –
Зима білу ковдру змінила на сіру.
Далеко-далеко засніжені гори
То Авіла* біла, як білі собори.
Тут снігу немає, це – місце тепличне,
Життя пролітає у місті столичнім.
Але в Україні зима-завірюха.
Жартує хитрунка й щипає за вуха,
Обгорне дороги туманом кошлатим,
В заметах стежини, не вийти із хати.
В Мадриді дощило, в Франківську морози,
Якісь дуже дивні небесні прогнози.
Тепленьку одягнеш свою кожушину,
А з полудня знову нема й порошини.
[i]Авіла* - місто, провінція західної Іспанії[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383037
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
Тут нас, на жаль, уже немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
В букеті осІнь жовкне ли'стом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373639
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 02.11.2012
Тобі варто жити, ти маєш учитися!!!
Ти мусиш усі побороти страхи!!!
Ти маєш знайти в собі сили змиритися,
З тим, що є на світі й вороги!!!
Життя - не поле перейти!!!
Сказали мудрі люди!!!
Буття непередбачуване кожної миті,
Тому молитись варто щонині!!!
Благословенне все ж дано тобі життя,
І прекрасна твоя доля.
Живи, учися і люби,
Природу рідну свого краю!
Куточок свій один знайди,
Де відпочиваєш ти душею...
Сходи туди, коли тривожно,
Буває дуже-дуже сумно,
Де серце злетить до небес вільно,
І стане тобі дуже просто.
Цінуй життя своє, люби!!!
Хоч іноді нам дуже гірко,
Уроки з мудрістю прийми,
Буття, як зірка, згасне швидко!
Усе живе навколо люби,
Тому що, на Землі квіти,
Для нас, людей, цвітуть,
Що в Бога милосердного вірять!!!
5.04.2007р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281419
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 01.11.2012
Плакав дощ, але небо тулилось,
Сірий дощ видавався теплом.
Один крок... А чомусь зупинилась,
Серце билось, хололо чоло.
Це – моя українська землиця!
Рідний Край у співучих піснях.
У душі моїй біла світлиця,
Сильні крила і мужній птах.
Скільки радості вплетено в долю,
Я цілую Землю Святу.
Так далеко... та поруч з тобою
Я тебе... по-своєму люблю!
Я люблю тебе понад зможу
Помістити любові в душі.
Помах крилами – вже не ходжу...
Емігранти ми…
Ми – журавлі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363137
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 21.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.10.2012
Ти зачепив тужливі струни
мого змарнованого я,
й вони розплакались...
Зажурі-нема ні краю,ні кінця...
Ти одвернувсь від мене зовсім,
а я спустошена стою і мокну
під дощем холодним,
мов та осика на вітру...
А вітер свище,завиває!
Змокріли всі надії вщент.
Твої слова лиш обпікають...
Обрид цей пафосний концерт.
Ні радості нема,ні болю...
Лишень байдужість до життя.
Була зухвалою з тобою?
Мабуть всьому моя вина...
А так хотілося,щоб іншим,
щасливішим був наш фінал...
Сиджу й пишу нікчемні вірші...
Невже,ти лиш безжальний спам??
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371583
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Стою на роздоріжжі, шукаю шлях.
Душа метається в полоні тіла.
Мій розум загубився десь в полях.
Любов й печаль в душі моїй засіла.
Любов, бо так ти захотіла.
Печаль, бо я так не бажав.
Мене, не зрозумівши, полетіла.
За тобою, на жаль, я не встигав.
Я мрію втратив, загубив надію.
Зійшов з дороги, пішов у небуття.
Тепер нічого вже не вдію.
І важко приховати почуття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371908
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012
ти не розумієш ні сенсу, ні підтексту
і не вмієш ти читати між рядків.
замість почуттів прострочені білети -
в один кінець, без зайвих слів.
нема питань про завтра і сьогодні
і навіть байдуже що буде через рік.
ти все мовчиш і почуття холодні,
вигадуєш у асьці новий нік...
19.10.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371954
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2012
Теплий вітерець люблю, тим паче
З ароматом хвої він найкращий.
Ледь з діброви жолудями пахне
І осіннім лісом жовтобарвним.
Вдосвіта дрібні опеньки, наче диво
З під листків ширшавих народились.
Поміж манних ясенів красують,
Світ довкола щедрістю милують.
Злегка смутна особлива тиша, тиша
В золотаву казку манить, кличе.
Під ногами листя шурхотить: шур-шур,
Намочила черевички у росу!
Срібні краплі мерехтять на листі -
Схожі діаманти у намисті.
Може на старенькому пеньку
Неба синього між сосен доторкнусь?
Закохатися у простір голубий,
У промінчик поміж гілля золотий.
Полюбити ще палкіше дивосвіт,
І себе, і друзів, всіх, всіх, всіх.
Любий день сьогодні й без дощів
Ген туман в долиною забрів.
Пізні квіти де-не-де в сухій траві,
Залишила рання осінь до душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371148
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Декорації за вікном поволі змінювали одна одну, втомлені зіниці мружилися від болю. Безшумно тонкі пальці торкнулися настільної лампи і сутінки самотньої кімнати розкололо навпіл електричне світло. Заколисані сутінками меблі сполохано вдивлялися у потік світла, що розливався по столу, хвилями спадаючи з плечей постаті, що схилилася над книгою. Жоден звук не порушував тишу самотніх кімнат, що зникали у темряві. Здавалося, що кожна річ цього самотньо-німого оточення боялася бути першим, хто порушить цю крихку ідилію. Зігнута постать щось хаотично шепотіла, плечі здригалися від осіннього подиху, що непомітно втиснувся у щілини вікна. Його крижані пальці обнімали плечі, намагаючись вкрасти їх свободу. Все навколо мовчки спостерігало за цією німою сценою, проте жодне слово не злетіло зі стулених уст байдужих меблів, аби застерегти власника плечей від цього нахабно-ніжного полону. Поволі, обережно холод проникав у душу, думки, стискаючи плечі невидимими руками, викликаючи тремтіння схиленої постаті. Холодна, похмура втома розпадалася на крихти по всій кімнаті, попелом спадаючи до ніг гостя, що непомітно сидів за спиною постаті.
“Ти мене кликала, чекала на мою появу, то чому ж зараз уникаєш мого погляду? Поглянь у мої очі і запереч мої слова!! Ти знову була з ним?! Відповідай!! Знову той нахабний улесливий егоїст приходив до твого серця?? Навіщо пустила його?? Знаєш, що цей егоїст, страх, не відпускає своїх жертв просто так. Що ти йому пообіцяла? Душу? Серце?? Кохання? Чи свої нікчемні сірі думки? Що?! Що?! Мовчиш…. Значить ціна була занадто висока для тебе… Чекай!!! Я знаю!! Знаю!! Твої спогади!! Так?! Цього він вимагав від тебе?? Поговори зі мною, чуєш? Я-твоя совість!! Ти ж сама мене сюди притягнула! Навіщо ??.”
“Так, він був тут сьогодні. Був… Я сама його запросила, несила вже терпіти його муки впродовж стількох років! Я не можу більше стерпіти ті щоденні катування власними спогадами. Знаєш як воно, коли ти прокидаєшся ранком і одразу тебе обпікають спогадом з минулого, закриваєш очі ввечері і знову те ж саме. Щоденне проходження нового кола пекла з усіма спогадами минулого! Душа виє, б’ється в істериці, а на обличчі грає промениста посмішка, уста щебечуть, доповнюючи ідеальну маску твого образу. Ніхто не повинен знати, що тобі погано, душа захрипла, намагаючись докричатися до власної совісті та оточуючих, а руки вкриті порізами від розтрощених зіниць. Хто збере ті холодні шматки моїх зіниць? Всі лише топчуть їх ще більше, насолоджуючись хрустом під черевиками. Життя – прекрасне, воно оманливо-реалістичне, огидно-звабливе, а головне, те, що егоїстичне. Його не цікавлять нічиї сльози чи то благання, все підкорюється його правилам. Я втомилася бути пішаком у такій грі, коли йдеш наосліп вперед, поглядом тримаючись за минуле. Для мене минулі спогади виявилися непідвладним вантажем по життю. А що роблять з непотребом?? Правильно, його викидають! Так і я хочу викинути свої спогади на смітник життя , поставивши крапку на них. Я хочу сміятися, радіти усмішкам навколо себе і не обертатися назад, дихати вільно, не посипаючи голову попелом від розчарувань. Жити і вірити собі!!!. Я віддала страху свої спогади, спустошила серце, розпочавши удавано новий етап власного існування. Спогади…. Камені мого серця……
Не муч мене!!! Я вже відірвала шматок себе, віддавши спогади свого минулого. Можливо я стала сильнішою, можливо егоїстичнішою, проте боюся втратити себе у погоні за ілюзією щастя. Ти-совість, та, що має рятувати мене від падіння у прірву відчаю. Тримай мою руку! Міцно! Так, щоб я чула хруст своїх пальців! Я хочу бути певною, що за моїми плечима є твій подих! Жодних слів надалі, мої уста мають зберігати мовчання. Мовчання – ціна моєї свободи від спогадів. Запам’ятай мелодію мого голосу, її тремтіння та тепло. Голос поволі змиватиметься моєю обітницею. Душа кричатиме, проте цього ти не почуєш!! Дивись у мої розтрощені зіниці, можливо там щось прочитаєш…. Бувай!!!!”.
Розтрощений погляд благально обернувся туди, де сиділа Совість. Перед ним були простягнуті бліді руки, які щосили стиснули тонкі пальці сіро-зелених очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370436
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Уперед до зірок. І - сама...
Так неспішно... Спрямовано-звично...
Ти моя паралельна пряма,
Відсторонена і недотична...
Це закон. Це підтверджено, знай:
Промайнуть, утечуть, не торкнуться...
Кажуть, що
Там, де Всесвіту край,
Паралельні, таки, перетнуться
У величній космічній красі.
І зима поміняється з літом,
І застигнуть у подиві всі
Видатні математики світу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371851
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Сидить печаль у темряві свічок
З розлукою знов п*є на брудершафт,
Прийшла самотність-двері на замок,
А втома їй плете зимовий шарф.
В двадцяте осінь гримає в вікно
Тяжкими краплями холодного дощу,
Сьогодні як завжди любов в кіно
З надією кричить:"Впустіть! Прошу!"
Та знов ніхто не вигляне в вікно
І не наллє хоча б горнятко кави...
Оце життя! Таке воно...
У кожнім домі йдуть свої вистави.
Всі ролі дістають німі актори,
З пустими і бездонними очима...
Замість завіс на сцені мають штори,
А замість гри лиш жалюгідну маску міма...
Печаль тепер вже плаче у подушку,
Розлука п*яна курить і кричить.
Самотність з втомою знайшли подружку,
Лише любов сьогодні спить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371796
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2012
Не хочу бачити ці сірі обличчя.
Я знаю, мене завжди пригоди кличуть.
Десь там, через мільярди кілометрів
Хтось чує унікальні компліменти…
У когось від них мурашки по шкірі,
А я ще досі лиш в себе вірю…
Я знаю, у мене все буде добре,
Життя – це справа хоробрих…
Ніколи, чуєте, не здавайтесь, ніколи!
Не скидайте все на провину долі,
Адже ми вчинків своїх режисери,
Для нас всюди відкриті двері!
Не зважайте на песимізм всіх людей,
Шаленійте від своїх скажених ідей.
Прислухайтесь лиш до слів серця,
Вони завжди ведуть до щастя озерця.
Пам’ятайте – все буде добре,
Життя – це справа хоробрих…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370740
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
Чому безлисті осокори плачуть,
Гнізда свої покинули круки…
Місяць крізь гілки вже землі не бачить,
Бо замели її давно сухі листки.
Під кроною сховалася калина,
Вдягнула намистинки в осені,
Жовтнева, розмальована хустинка,
Кленовим листям сяє у вікні.
Мовчить берізка, наречена клена,
Тече по вітах дощова сльоза,
Сумує осінню берізка - наречена,
Сумують разом з нею небеса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370712
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
Закутавсь ранок в біле покривало.
Солодко спить натруджена земля.
А Сонечко тихенько вже вставало.
І новий день ішов з невідкіля.
Торкнувся промінь і мого обличчя.
Заповз під ковдру, щоб залоскотать.
Легенько прокотивсь по передпліччю,
Як м"ячик, по підлозі став стрибать.
Осінній день почався із усмішки!
І зовсім не хотілось сумувать!
Хоч Сонечко погралось зі мной трішки,
Та бачу, що уміє жартувать.
Свої долоні Сонцю простягаю.
Ловлю його життєвий дивний скарб.
І безнадіі зовсім покидають:
Душа вже не почує більше скарг.
Хай новий день зітре усі сумління!
Осінній сад казковий хай цвіте!
Цей день несе мені благословіння,
Я вдячна за дарунок! Це святе!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369435
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Ні, не холодно, навіть не боляче,
Ну, що ти хвилюєшся? нас вже нема.
І схотілось пройтися босою,
Що мене навіть дощ не злякав.
Скільки ще мені дихать туманами?
Скільки весен чекати, скажи?
Щоби раптом одного весняного
Мені в очі сказали: «Цвіти!».
А сьогодні, порою осінньою,
Не чекаю нікого, повір.
Хочу раптом годиною пізньою
Надіслати тобі сувенір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369059
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 07.10.2012
Я вже давно не пишу для тебе…
А більше того… не пишу собі.
Навіщо мені твої хризантеми?
Ааа… знаю, сховаю в них біль.
Сьогодні осінь постукала в шибку.
Як так?... уже літо пішло…
Я собі відріжу лимона скибку
У мене забрали крило.
Кричати вже пізно, холоднії ранки.
Зупинка тролейбусна, люди в депо.
То навіщо тобі говорити «до завтра»,
Ааа… знаю, бо завтра пройшло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369056
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 07.10.2012
Знов винесу води –
Нап’ється тиша,
Й окрайцем дня,
У вечір перейде,
А олівець по пам`яті
Запише
Про те,як темінь
Зір у нас краде.
Як швидко все…
Подайте мікрофона,
Скажу про все,
Що так і не сказав,
Вертає зір
Сузір’я Оріона,
А місяць загляда
В глибокий став.
І лебедю
У зоряній короні
Я дякую за те,
Що промовчав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369042
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
твій прояв любові
захоплює райони кімнат
звертаючись густим теплим молоком
серцевих залоз очищених
лікувальним безсонням
забарвленим в колір сліз
із присмаком сутінків
цьогорічної весни
і якби хтось був поряд
із цим повільним але сильним
потоком нафтової тиші
який інколи зупиняючись посеред кімнати
перетворювався у
сповнений
теплих кристалізованих зірок
знешкоджених чотирьохстінним полоном
і чорношоколадною темрявою
закритих очей
водоспад
вічністьтривалих емоцій
законсервованих у молекулах
літер
то його б віднесло
в невідомому напрямку
холодильних квартир
мозку
з його видовженими
різнобарвними коридорами
схованих в середині
роздумів
його б втерло у паперову пам'ять
кожної крупинки піску
пустелеподібної підлоги
разом із змістом всього
що сталось
до і після того як очі закрились
разом із змістом не такої
як раніше
весни
разом із беззмістовним проявом
|вічності|
твого кохання
оголену тінь якого ти досі
не наважилася
показати
нікому
(?)
*фонова композиція –
An Autumn For Crippled Children
«In February»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369049
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Я рву стереотипів пута,
Шукаю істину в вині
І намагаюся збагнути:
Де роль,призначена мені?!
Прощаю болісні образи,
Як і колись,так і тепер.
Та,в списку тих ролей лиш - блазень,
Все,що призначив Режисер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369055
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Як їх забракло,то де ж ту думку взяти?
Де їх шукати, а ліпше, де знайти?
Чи, може, варто краще промовчати..
Або ж відкрити на вустах замки?
Хтозна якими вони будуть:
Чи гострими, чи бідні й непрямі,
А, може,ненависть побудять
Й затопчуть на смерть на землі?
Або припустимо солодкі та нещирі,
Щоб так розбавити тони.
І ніби все у дружнім мирі,
Насправді то єхидні ми.
А де ті ніжні й справжні,що колись звучали,
Коли крім них не знала інших я,
Які на язиці з любов’ю проростали
Й не гралась ними, мов те немовля.
Де ті, які пігулками легко назвати,
Де ті, які не топляться в думках,
Де ті, які не важко промовляти,
Де ті, які вже складені в купках?!
Та всі слова, які могла б сказати
Так міцно замкнуті в тюрмі…
І вже вуста не вмію відкривати
Для тебе назавжди німі..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369063
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
І ненависна мить,
Все в раз перевертає.
Як в серці щось шумить
І ось вже затихає.
Чи усмішка байдужа
Стоїть перед вікном.
Не хочеш правди,друже.
Ховаєш під замком.
Скажи собі,подумай,
Хвилини не втрачай.
Бо пізно зрозумієш
І шанс ще раз прогавиш.
Живи сьогоднішнім
Про завтра не гадай
Обернеться минулим
А ти не зрозумів.
Що кожному найближче довіряєш
Смак стилю довго не міняєш.
Пройшов стежину краю
А ти все не вгаваєш
Шепочеш тихо,я чекаю
Бо це ніяк не приховаєш.
Несерйозно,порожні слова
Ти думаєш,що думка ожива?
Не в той момент побачиш,
Коли зробити щось захочеш.
Дійсність не відповідає,
Тому,що ти бажаєш.
Одне на думці,інше на устах
Що сниться кожну ніч у снах.
Не втрать можливості,спіши,
Сказати важливі рядочки.
Не йди у далечінь,спогад залиши,
Бо не повернеш часу згаяні шматочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369065
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Навулиці жовтень малює квіти,
які я колись тобі дарував
і сотні віршів,куди їх подіти,
може порвать,а може спалить.
Навулиці жовтень малює очі,
які я колись давно цілував.
Тепер тільки вітер ночами шепоче-
нестерпна самотність,котру не спинить.
Навулиці жовтень малює небо,
яке під ноги тобі я стелив,
не гріє сонце тут без тебе
і я не хочу так жить.
Навулиці жовтень малює сльози,
які проливаються сизим дощем.
На серці щемлять дикі морози,
воно знову тобою болить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369068
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Частина 4. Падіння із сонця
На трон чужий мій друг мене возвів.
Мій добрий геній слова не порушив.
Надій моїх мільйони кораблів
Опісля бурі досягнули суші.
І був тоді я в ролі короля
Держави, наймогутнішої в світі,
На місці того, хто своїм ім’ям
Затьмарив сонце у його зеніті.
Та тільки день… Розлився гнів небес,
Захмаривши мою щасливу днину!
Бо істинний король з пітьми воскрес,
Мене ж, натомість, у безодню скинув…
Бо він король. Він – сонце на землі,
А я – ніхто! Я тільки тінь безлика!
Я впав із сонця… Жаль, що не згорів,
Що народився на пекельне лихо!
І наді мною посміялись всі –
Паяци в рясах і кати в коронах.
І згодував пліткам жорстокий світ
Мої пориви до життя і трону.
Мене відвезли геть, і у тюрмі
Наділи на лице залізну маску,
Щоб не узрів ніхто вже образ мій,
Не прийнятий людьми, забутий часом.
Я б розум божевіллям задушив,
О доле зла! Та він живе, розбитий…
Навіщо ти дозволила душі
Нектар чужий наївно так надпити,
Торкнутися до чуда, до зірок,
А потім впасти в небуття глибоке?!
В якого бога вірив злий пророк,
Що так навіщував мені жорстоко?!
О ні, я кари більшої не ждав,
Не уявляв ганебнішої ролі,
Та крила піднесла мені біда,
Вони ж зламались у польоті, кволі.
Навіщо ж я побачив рай земний,
Відчув спокусу влади і пошани?
Я знову злочин без вини вчинив,
І знову повернувся у кайдани…
(В основу поему лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369078
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Предрассветные часы,
Туманной дымкой тишины,
Укрыли Мир,который спит,
Устав от суеты.
Еще не слышно пенье птиц,
И солнца луч не осветил,
Притихший лес,застывший пруд-
Все замерло в таинственном покое.
Волшебный миг,
Смущенных душ,
Слияние с природой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368903
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Відкриваючи очі кожного ранку, ми відчуваємо холодні лещата реальності на своїх повіках з її довжелезним шлейфом звуків, що засідають у думках на наступні години нашого існування. Радість, сум, сумніви, страх…. Все це звучить у кожному складі промовленого слова цієї персони. Вона шепоче, пестить вухо ніжними дотиками своїх слів, подекуди її голос зривається на крик і раптом зникає у проваллі шепоту. Буває, що голос тремтить, інколи він розливається потоками по венах, стискаючи серце своїми блідими руками, бажаючи відчути ваш пульс. Приходять дні, коли вона хрипне від своїх емоцій, а потім розмовляє за допомогою жестів. Реальність – багато інтонаційна дама з вишуканими оманливими рисами, які зваблюють і обвивають душу невидимими нитками емоцій. Хтось її боїться, інший- вперто протистоїть, демонструючи стійкість власного характеру. Є такі, що тремтять від тієї шаленої реальності, коли відчувають її подих на власному обличчі. Проте найстрашнішим у її чарах виявляється непомітна рисочка, що прикрашає обличчя. Тиша…. Та ледь вловима для очей тоненька складочка, яка подекуди перетворювалася на огидний шрам, спотворюючи ніжні риси обличчя Реальності. Мало кому вдавалося помітити його, тільки ті, чия душа поринала у сірі хмари відчаю, ставали тими щасливчиками.
Таким переможцем були сіро-зелені очі. У їх житті був той момент, коли вся краса неприступної реальності постала перед ними. Що відчуваєш у той момент?? Страх? Суміш здивування і захоплення? Спустошення чи може розчарування? Кожен отримує свою винагороду чи то більше покарання за такий самовпевнений ризик. “Ми пишемо історію своїх днів у тих емоціях, які вирують у душі, сповнюють думки ваганнями і бажанням зникнути у танці мрій. Так і я мріяла про спокій, затишок власних сірих днів, коли просто сидітимеш на підлозі з улюбленою книгою на колінах. Звичайні, буденні мрії блідої постаті з печальними очима. Але прийшла та загадкова дама, обличчя якої було прикрашене тонким шрамом. Тиша… Я прожила свою тишу… Дні, тижні і місяці тиші, які перетворили моє існування на безмовне марнування життя. Здавалося, що життя розділило мою душу на дві кардинально протилежні особистості, які вороже співіснували на території мого внутрішнього світу. Марні намагання привести двох примар до спільної межі зазнавали краху. Одна сторона трималася міцно стикаючи руки у кулаки аби не зронити сліз з очей, інша- вкривалася пилом байдужості і болю. Кожна з них потай шукала причину, чому вони не могли потиснути одна одній руки і забути минуле за п’янким ароматом кави. Всі старання зникали безслідно та в подальшому не виявляли бажання вдруге навідати таких персонажів. Для них вони були безнадійними рештками моєї душі, яка будувала своє життя з вірою у світлі сонячні дні. Іронічна посмішка виникала на їх обличчі, коли мої душевні суперниці розпочинали чергову суперечку. Чому вони не могли почути одна одну? Не знаю…Це питання для мене було непідвладним для вирішення. Єдине, що лишалося незмінним так це Тиша. Я прожила свою Тишу….. Рік Тиші у чотирьох самотніх стінах. Приходили дні, коли я починала божеволіти. Відчуваючи смак божевілля на своїх устах, я говорила сама із собою, з пусткою навколо себе і своєю самотністю. Страшно?? Ні… Це була Тиша мого життя. Це був мій порятунок, аби не втратити рештки власної людяності. Тиша непомітно присідала поруч на підлозі, пильно вдивляючись в мої очі, читаючи у них страх. Вона слухала мої думки і кивала головою, згоджуючись з тим, що я потопаю у відчаї. Найстрашніше було те, що вона жодним чином не намагалася мені допомогти. Тиша насолоджувалася моїм безсиллям, втамовуючи свою цікавість в очікуванні мого згасання. Дні, тижні, місяці…. Календар крокував далі, а моя душа лишалася сидіти там на підлозі у напівтемряві самотніх стін.
Декорації за вікном поволі змінювали одна одну, душа марніла, в очікувані чогось. Пані Тиша навідувала мене щоденно, проте поволі мої душевні суперниці робили кволі спроби до примирення. Поодинокі благальні погляди про допомогу, простягнуті руки і неквапливі кроки на зустріч до примирення. Тіні навколо мого божевілля починали танути і тоненькі промені світанку навшпиньки заходили до моєї душі.
Страшно, коли Тиша сидить поряд з вами на підлозі, але страшніше, коли вона тримає ваше серце. Інколи варто бути непривітним персонажем і не відкривати душу Тиші.
Спробуйте, це варто того….. ”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366595
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Ви знаєте, як музика гримить,
у місячні весняні ночі? -
Сусід не спить - куток не спить,
піди поглянь йому у очі,
сусід не спить.
Ви чули ж бо: так музика гримить.
Ви знаєте, не сплять старі й малі? -
вони все чують крізь городи.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
"Він мій" - грозяться пішоходи...
Попса кричить!...
Та ви вже чули - музика гримить!...
Ви знаєте, чому мовчати слід? -
тихенько під покровом тайн
із сайту завантажую пісні...
Як завтра гарно зазвучить Рамштайн!...
У небозвід...
Ви ж уявляєте, як виспиться сусід!...
(За Тичиною "Ви знаєте, як липа шелестить")
P.S. Вже раз увечері Рамштайн вмикала, допомогло,
а тепер знов на всю вулицю дискотека за північ...
треба повторити процедуру :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367579
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Сьогодні їм я чорний шоколад,
А завжди їв тільки молочний.
Сьогодні я сиджу на цьому сайті,
А завжди часу було шкода трошки.
Сьогодні каву п'ю я, як ніколи,
А завжди основним напоєм був лиш чай.
Сьогодні не лягаю спати,
А завжди я по графіку лягав.
Сьогодні я собі говорю: "Все не так",
А завжди я казав: "Все буде добре".
Сьогодні я змирився з пустотою,
А завжди я її вбивав.
Сьогодні я уже не плачу,
А завжди сльози капали - я дозволяв.
Сьогодні я б дозволив також,
Але, як завжди, щось змінилось, не чекав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367599
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Розплети свій відчай спустошених миль,
розкрий обійми на краю безодні
...тріщини в долонях крихких хвиль...
і всі емоції в прожитому «сьогодні»
Підніми зорі з опалого, тихого неба,
і сльози зі стомлено вічних дощів
...заховані в тінях затуплені леза...
знайди слід наших закинутих ключів.
Врятуй душу, заковану в кайдани
і ще музику, понівечену містом
...побиті протоки німих океанів...
і щілини у кронах прихованих істин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367592
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Перша осінь ще пахне тобою,
А дощі ллють безперестанку...
Наші ночі такі холодні,
Що не будять нас навіть зранку.
Не дають навіть дозволу жити,
Замість щирості-карантин!
В цій любові і місця живого,
Не залишилось поза ним!...
Я не буду тебе пам'ятати.
Стануть марним тобі дзвінки.
Поміж нами...Немає вже правди.
Поміж нами...Пусті гудки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367422
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Курли, курли, курличуть журавлі,
У небі відлітаючи на південь.
Розвіє вітер смуток і жалі,
Лишивши на очах сльозинки срібні.
І залунає музика дощів,
Своїм дзвінким, співучим передзвоном,
Осіння гамма дивних кольорів,
Впаде на руки виноградним гроном.
Над берегами скупчений туман,
Лягає сонно на пожовклі трави.
Тендітний, верби, обіймає стан,
Їй намистинки ниже кольорові.
Мене за руку бережно візьмеш,
Підем з тобою в золотаву осінь.
Немає ні кордонів, а ні меж,
Лише повітря свіже межи сосен...
Ліс вже дрімає, але ще не спить,
Він у букети листячко збирає.
Над ним безмежна, голуба блакить,
Вже колискових лагідно співає.
Навколо тиша огортає край,
Синіє вись в глибокому просторі.
Нарешті влігся голосливий гай,
Сумує місяць і сумують зорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366150
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Наллю тобі гарячу каву
Ти вже прокинулась, кохана?
Вставай із сонечком, рідненька
Моєму серцю ти миленька.
Тебе люблю, як сонця промінь
Як весною першу повінь
Таку красиву, чарівну
Ні на кого не проміняю.
Люблю тебе, як райдугу у небі,
Що після зливи прийшла до мене,
Яка подарувала сім кольорів
Сім найжаданіших утіх.
Люблю, як перші яблука восени,
Що після них такі мрійливі сни.
Люблю, як ранішню росу
Тебе від горя захищу
Крізь воду і вогонь дбайливо пронесу
Таку чарівну, мою, прекрасну
Ти моя мила, моя кохана
Така чепурненька, така ти остання...
Але через декілька хвилин розумію,
Заснув я у снах, потонув у мріях
Про тебе, про наше життя щасливе
Ти навіть не знаєш, про кого я мрію
Тож хай залишається все як є
Не хочу я зараз різати живе
В тебе сім'я, діти, робота
Навіщо тобі, така як я морока.
Кохай чоловіка,
живи щасливо
Не буду я мріять про таке як ти диво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367456
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Головне пережити цю осінь
Докульгати до нового минулого року
Курячи лакі привітно приймати в гості
Вижити там де біль й пустота навколо
Слідкувати за кожним своїм кроком, переступати через гідність й несправедливість,
Читати все що є під рукою : газети, книги, брошури із застереженням захворювань СНІДОМ , вплив алкоголю на мізки, серце, печінку, які і так страждають від новітніх засобів харчування напханих хімією ,
Молитися на тебе, згадувати нас наче сцени з фільмів, прикидатися дурником, привітно усміхатись, дивитись на жінок втомлених від холоду й злив які принесла ця осінь,
Напиватися в хлам, курити цигарки, різати коробки , пити чорну каву, дивитися порно, фільми, нові кліпи, нові новини аби тільки пережити цю осінь.
Пережити ці муки , пережити звуки дощу які так мене вбивають з середини наче замість крові в мене тече ртуть по венам, наче у мені завівся шкідник який з’їдає всі мої думки, всі мої рими, всі мої мрії , всього мене …
Головне пережити цю осінь
І потихеньку докульгати до нового минулого року
Вітати друзів і запрошувати всіх у гості
Й не жати курок, тримаючи тремтячими руками біля голови вогнепальну зброю ….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367509
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Вий мій джаз, давай їм жару,
Крий бруківкою асфальт,
Моє дно злітає в пару,
Розчиняє в ніц базальт.
Лий вино, буде чекати,
Саме зараз саме час,
Наша доля віддавати
В жертву нотам цілих нас.
Грай годинник ще годину,
Рвіть в екстазі ще струну,
Саксофонам й клавестині
Подаруймо ніч одну.
Грай мій джаз, вбивай печалі,
Запали цей цілий світ,
Відлітаймо в різні далі,
Або йдемо прямо в брід.
Пий вино, топи світанок,
Обертайся на сову,
Розважай своїх панянок,
Вибирай щораз нову.
Бий у бубен, грай у дзвони,
Розвивай своє ім'я,
Поховайтесь за колони,
Бо на ранок тільки я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367520
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Часто так живеш, коли не можеш жити,
Часто йдеш - думки, формальності починають душити.
Це життя, але не яскраве.
Дехто живе, бо може випити ковточок кави.
Цей світ погруз в смітті, поринув з головою,
А ти не хочеш, щоб сміттям було життя твоє.
Тому стараєшся скоріш забути,
Як через 50 хвилин на тебе знов будуть тиснути.
Ти втікаєш, стараєшся хоч якось себе відволікнути,
Щоб не душили спогади про поточні муки.
Зробивши кучу помилок живеш, як трактор
І хочеш, щоб хоч трошки появився позитивний фактор.
Так тошно, мов натягнута ризина
І при цьому розумієш, що життя на волосині.
Руки вгору, руки вниз,
А комп'ютер вже завис.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367535
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
"В тебе очі грозового неба,
з них ще мить і блискавка злетить".
В тебе очі грозового неба -
фраза ця мені й тепер болить.
Потім говорили:
- Дві криниці.
- Дві безодні чистої води.
- Твої очі, мила, мов зірниці,
що вогнем висвічують сюди.
Вже минуле вдалеч відлетіло,
та чомусь, як в небі загримить,
в мене раптом все здригнеться тіло,
й фраза давня знову заболить.
Синє небо скаламутить хмара,
по землі розкотиться гроза.
Давній спомин, наче Божа кара.
Із очей покотиться сльоза.
В мене очі грозового неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367536
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Рот її - вишневий пиріг,
Вершками укриті червоні уста.
Хто б утриматись тут зміг?
Такий шанс буває раз із ста.
А очі - чорносливи в шоколаді.
Свій стан купає в смачному молоці.
Я лиш чоловік в тваринному стаді,
Віддайся моїй кремезній руці!
Не щічки то - а пряники медові.
Притрушені цукром кінчики вій,
Відкрий мармулядні очі свої,
Між очима нашими буде кокосовий бій.
Та я для тебе лиш солоний огірок.
Для тебе,смачної,я не підхожу.
Солодке й солоне - кулінарний шок,
Я з розуму без тебе сходжу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366672
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 29.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.09.2012
Гори димлять...Чайник парує гаряче.
Друзі ще сплять...В горах пташина,десь,кряче.
Ранок Карпат душу напоює хмелем,
і на плече туман шепіт свій стеле...
Порозмовляй...Горам так бракне розмови.
Смерековий рай, Божої, вартий, любови,
мені розкажи про історію давню і славну,
не крий,-покажи, вроду дивну, прадавню...
Гори димлять...Гаснуть в небі свічади,
Не докоряй...В гір попроси ще розради,
каміння мовчать, та ніби, все розуміють,
їх вічність душі дарує спокій і надію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365689
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Тиша,тиша в кімнату вповзає
Глуха тиша,на диво дзвінка
Не співає в цій тиші птаха
Подих вітру не залітав
Чорна тиша давить,вбиває
Ворог давній про нього я знаю,
Викидаю дурниці з душі,
Закриваю повільно очі
Про життя всі мої думки
Про кохання яке втрачаю
Затра інше буде воно
Завтра іншою буду Я
Тиша,тиша в кімнату вповзла....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365696
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Провести день в компанії з собою.
Здуріти можна - це страшенно нудно!
Кімната стала темною труною.
Тут тісно, душно і морально брудно.
Провести день в компанії з собою.
Насправді – це велика насолода!
Відчути себе глибоко хмільною.
Мабуть, це й є збудована свобода.
Провести день в компанії з собою.
І хтось є поруч, але він безмовний.
І я буду прозорою, німою.
І день цей мусить бути неповторний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362976
дата надходження 08.09.2012
дата закладки 09.09.2012
Спішу до тебе, хоч і добре знаю,
Що ти в обійми не візьмеш мене.
Як вбить чуття? Чом пристрасно кохаю?
Коли ж коли, усе це промине?
Щока мокріє, ну невже знов сльози ?
Вже скількi раз казала – відійду!
Тепер я вірю, сповняться погрози,
І щастя я без тебе не знайду.
А може це лишень мені здається,
Що квіти висохли в моїм саду,
На дворі ж осінь, та весна вернеться-
Я знов в твої обійми упаду.
Ти вічна мрія, серце мого серця!
Воно стукоче тихо в унісон,
Роки ковтають біль, все ж поки б’ється,
Ми в спогадах відновлюємо сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362098
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 06.09.2012
Було це ранньою весною, ще льодом скована ріка.
Солдати йшли, ішли до бою. І вітер повівав злегка.
Враз куля з свистом пролетіла, одна і друга, без кінця…
Упав солдат, за ним і другий, скотився піт з його лиця.
І груди кров’ю заливало, а очі дивилися у путь.
Уста лиш зрідка промовляли: «матусю…помру мабуть..»
Піднялись вихори лихії, то не вітри, то вороги.
Взяли одного та другого, як деревину потягли.
Не в силі собі раду дати, і знепритомніли оба…
Прийшли до тями.І здавалось від болю лусне голова.
На шиї, були петлі товсті та незворушні.
Прив’язані в саду веснянім до товстої грушки.
І вирок винесли кати.
Шпурнули бочки з під води.
І ті повисли. Та враз крики» Недолюдки! Кати!
Що ж дієте? Ви…ви…ви..».
Під грушкою, вдова стояла.
Ридала, світ весь проклинала.
Бо ж втратила, обох синів,
своїх дітей, своїх орлів …
І тільки вітер завивав,
холодним тілом колихав.
Одним і другим, обома.
Була це рання я весна…
1998 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362211
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 06.09.2012
Співавторство з Віталієм Назаруком.
______________________________________________________________
На порозі стала стигла осінь,
Поглядом поважно повела.
Привітала птиць у високості,
А землі торкнулись два крила.
На тобі коралове намисто.
Прикрашає голову вінок.
Різнокольровий, золотистий
З запізнілих степових квіток.
Фарби розвела свої зелені,
Охрою відтінки підвела,
Підібрала кольори для клена,
Врожаї з городу принесла.
Ти з"явилась в сонній тиші саду.
(Розвівав їй плаття вітерець.)
Ти дозволиш, осінь, я присяду?
Ой, який же майстер ти, творець.
Нагадаєш, осінь, нам про зиму.
І посипе сніг, як листопад...
Ні! Не треба... Витру я сльозину...
Ну який чарівнИй зараз сад!!
Попрощаюсь з літечком зеленим,
І відкрию осені секрет.
Задивлюсь на фарби чудо-клена.
Золоті листки зберу в букет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361926
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012
Кожна мить в житті прекрасна,
щастя мить та мить журби.
Лиш одна, для нас нещасна,
як втрачаєм рідних ми.
Коли біль з’їдає сльози,
і ридати нема чим.
А в душі такі морози,
як посеред лютих зим.
І туман густий вкриває,
наші дні, наші літа.
Туга серце роз’їдає,
та спотворює життя.
Тільки згодом, біль утихне,
і зоставить слід в душі.
Та залишить, тільки спомин,
про печаль, нещастя дні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359014
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 01.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2012
“Що це навколо? Світ? Примара? Уявна мрія чи реальність? Стільки питань, але відповідей немає жодної. Але чи можеш ти хоча б зробити вигляд, що слухаєш мене? Кивнути головою і вдавано примружити очі, так ніби думаєш над тим, що я намагаюся почути від тебе? Ти ж моя совість!! Ти маєш знати усі відповіді, знаходячи вихід тоді, коли мої руки опустилися і душа перетворилася на пустку! А ти мовчиш… Знову скажеш, що усе маю вирішити сама, розірвавши душу на дрібні шматки, лишивши тільки попіл спалених мрій та сподівань. Егоїстка…”,- пролунало нізвідки.
Шалене роздратування промайнуло на обличчі сіро-зелених очей, спотворюючи його болем та втомою. Похила, згорблена постать сиділа на підлозі, щось намагалася знайти у напівтемряві і вкотре проклинала свою долю. Дивна постать дуже нагадувала сніговика, який поволі плакав під першими весняними променями, непомітно танучи і зникаючи з місця свого призначення. Кожен теплий дотик сонця приносив йому пекучий біль, який тонкими голками впивався у дрібні сніжинки, які сповнювали його душу. Так і спогади обпікали серце, били нещадними долонями по обличчю сіро-зелених очей, лишаючи червоні сліди ударів та тоненькі смужки сліз, солі на щоках. Все поволі зникало. Весна душі нестримно увірвалася у життя сіро-зелених очей, закружляла у вихорі божевільного танцю і струснувши спокій з думок, вкинула їх у розжарені долоні правди.
“Ти хотіла щастя?? Але чи запитала ти дозволу у забобонів, суспільних пересудів, які вершать долі всіх навколо? Вони дозволили тобі перетнути межу моралі, вихованості і відчути себе комусь потрібною, щасливою, подарувавши свої почуття? Вони лишили свій підпис на заяві про те, що ти закохалася, знайшла того, хто зумів тебе зрозуміти? Маєш такий документ? Без нього ти є ніхто!!!! Пусте місце і нікого не хвилює те, що коїться у твоїй душі. Зрозумій, досягнувши певного відрізку власного життя, ти втрачаєш право на щастя, яке не задовольняє оточуючих, тих, хто думає, що має право керувати чужим життям і приймати рішення. Зупинися і поглянь у їх очі!! Вони є пустелею, там існує лишень заздрість, догми, які створені для того, аби калічити чиєсь життя і егоїстичне переконання у власній всесильності. А хто ти така?! Бліда постать з сіро-зеленими очима, життя якої тріснуло на своєму старті і та, хто намагається, балансуючи на краю цієї прірви стати щасливою. Чи не занадто високо ти замахнулася? А?! Аж на саме щастя!! Подумай тільки, щастя! Скільки має зробити кожен з нас, щоб його заслужити? Скільки втратити?! Зіграти чужу роль! Злицемірити! А зрештою, втративши себе, отримати крихку надію на щастя. А що ж ти? Сіро-зелені очі…. Все!! Це усе, що ти можеш дати світові, усім навколо!! Думаєш комусь потрібні твої думки? Все вже вирішено за тебе і ти мовчки повинна схилити голову, скорившись. А ти зухвало вирішила отримати щастя. Що ти втратила у своєму нікчемному житті, аби натомість отримати такий приз? Ти ховаєш свої думки у голові, мало хто їх чує, наївно віриш у людей, прагнучи їм допомогти, забуваючи, що все навколо має свою ціну. Чуєш, ціну!! Ціну щастя. А що ти готова віддати, щоб стати хоч на мить щасливою? Що?! Свої спогади, душу? Кому потрібна твоя потріпана, залатана сльозами душа?? Лиши її собі, можливо колись прийде такий момент і ти усвідомиш, що все навколо тебе лише омана, привід спіткнутися і вже ніколи не звестися на ноги. Єдине, що можу сказати, так це забудь слово “щастя”, воно не оселяється у душах таких як ти. Запам’ятай мої слова і ніколи вголос не промовляй того слова. Ти просто того не варта.
Мовчиш….. Значить, ти виявляється хороша учениця і розумієш, що твоя історія на цьому добігає кінця. Просто вимкни серце та існуй далі. Марно вірити у те, що пророчать солодкі думки наших сердець. Вимкнути їх звук варто ще тоді, коли перші слабкі нотки надії починають виринати у душі. Заглуши ці звуки своїм криком, сльозами та байдужістю. Чим завгодно, але тільки не дозволяй їм переконати себе у власній неординарності! Забудь!! Все це примари, міражі твого хворобливого мозку, який з метою самозбереження малює такі загадкові візерунки на душі. Вкрий їх пилом і затамувавши подих, зупинись у страху. Саме так минатимуть рештки секунд твого життя. Кожного разу ти віддаватимеш радісно - світлий спогад зі свого життя, аж доки у закапелках душі не буде порожньо і ти у безумній самотності зустрічатимеш сивини власних думок. Історія потихеньку шкутильгатиме до фінішу, який влаштовуватиме всіх навколо, окрім тебе. Ти боротимешся у павутині своїх сумнівів, атавістичних страхів, слабких прагнень та пустки своїх зморених легенів, які чекають на подих оновленими емоціями. Поступово втрачатимеш шанс на існування, перетнувши межу між людиною та тінню. Все!!! Фініш!! Вітаю з новими обріями власного існування, які знайшли притулок у тобі. Пручайся, кричи, але ти нікому не потрібна. Закрий очі, відчуй легкий подих вмираючої надії та згадай забуту молитву, що роками припадає пилом у твоїй голові. Помолися… Душа звільниться від омани, марних сподівань та заздрощів. Відчуй цей спокій та постав крапку, - повторювали совість сіро-зелених очей, не підводячи погляду.”
Тиха, незграбна постать ледь чутно щось продовжувала шепотіти сухими вустами, тримаючи голову руками. Здавалося, що навіжена душа рвалася назовні, роздираючи кожну клітину висохлого тіла. Тихе божевілля….Воно поверталося. Зневажене та забуте, воно самовдоволено здіймало голову у душі сіро-зелених очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355836
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 21.08.2012
Не журися, калино, не хились, маків цвіт.
Чуєш, Ненько Вкраїно? Розцвітеш на весь світ!
Ми, народ український, тобі клятву даєм,
Що тепло материнське у серцях збережем.
Будуть люди щасливі, і лунатиме сміх.
Мої мрії сміливі!! І думки це усіх!!
Щоб в блакитному небі лише хмари цвіли,
Білі-білі, як лебідь. Не було щоб війни...
Моя рідна КРАЇНО!! Ти у мене одна.
Я стою на колінах...Хай Молитва луна!!!
Хай мине тяжка днина, хай врятує Господь!
Бо надія на Тебе... Від біди нас відводь!
Усміхнися, калино! Піднімайсь, маків цвіт!!
Ще про тебе, Вкраїно, буде знать увесь світ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353483
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 17.08.2012
* * *
Не граю я чужу наївну роль.
А щирим серцем серджусь і радію.
І не зречуся віри і надії.
Лишусь собою, що б там не було.
У клітці я папугою не став.
І не учусь притворно горло драти.
Любов мою не заховають ґрати,
коли душа на волі, наче птах.
О, совісте, ти ще в мені жива!
Жаль, що навколо скаженіють люди.
Та я себе не битиму у груди –
любитиму. І житимуть слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357901
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012
Я з добрим настроєм устала.
Ніхто мене не розбудив.
Скільки хотіла, стільки спала.
Мозок спочив і купу сил
З’явилось. Ліжко застелила.
Каву з канапками взяла.
«Poetry-club» собі відкрила.
На вірші коменти дала.
А за вікном сіріло небо.
І дощ дрібненький стукотів.
Та що мені для щастя треба?
Минула ніч, день розсвітлів – .
І то вже добре. У квартирі
Сама собі належу я.
Мов у танку, у волі вирі
Кружляю. От таке життя...
Сиджу. П’ю каву тихо, гоже.
Балконні двері відхилила.
Та раптом, що за кара Божа?
За дверми стук якийсь. Зла сила?
І шурхотить ще. Що це? Що?
А це в прочинене вікно
До мене пташка залетіла.
Ну, слава Богу, не зла сила.
Пригледілась, ластівка, леле!
Як занесло її до мене?
Пробила в GOOGLE-і – є повір’я,
Як залітає на подвір’я
Чи в хату птах цей – на добро,
Щоб в когось весілля було.
Надія в мене появилась.
Лишила сайт, швиденько вділась,
В місто пішла, вся при красі,
Шукати принца на коні.
Йшла. В очі сильним заглядала –
Той злий, в того багато сала.
А той такий ніби нівроку,
Та в нього жінка от під боком.
Того не стріла, що шукала.
Ластівка дарма прилітала.
Плюнула я на ту прикмету,
Пішла по воду до бювету.
******
Стою. Ось черга добігає.
Чую, хтось за рукав хапає.
- Може пропустите мене?
Нагальні справи в мене є.
Справи! Нахаба! Ще й штовхає.
- А в мене, значить, їх немає?
Такі улізуть хоч би де.
Та пропускаю. Хай бере.
Набрав водиці повний жбан
І віддалився миттю пан.
Я також в дзбанок свій набрала,
Як звично, в дім пошкандибала.
Йду, чую хтось трубить з машини –
Джип, мабуть, бо великі шини.
Поглянула – та це той пан.
Що воду брав без черги в жбан.
- Сідайте, пані, підвезу.
Хоч справді дуже я спішу.
Та Ви мене чимось узяли.
Ви вільні чи обручку зняли?
- Я вільна. Та чи вільні Ви,
Що беретесь жінок везти?
- Вільний я. Та часу не маю.
На одну зустріч поспішаю.
Підвіз мене. Телефон взяв.
Але до вечора мовчав.
А я все думала про нього.
Давно хотіла я такого.
Світлий. Очі глибокі, щирі.
Гладенька шкіра. Ямки милі.
Вищий за мене. Худорлявий.
Таким Його і уявляла.
Я в нього гостя випадкова.
Щодня у нього, певно, нова.
Такий самотнім не буває.
Довкола не одна кружляє,
Мабуть. Та ввечері в дев’ятій
Затріскотів дзвінок завзято.
Це він. В тривозі номер збила.
І аж зі злості затремтіла.
Це ж більш не зателефонує.
Самій дзвонити не пасує.
Та він удруге задзвонив.
- Ал-ло! – мій голос десь поплив.
- Любцю, під домом вас чекаю.
Вам пів години вистачає,
Щоби зібратись?
- Зачекайте.
Куди зібратись?
- Поспішайте.
Столик замовлений уже.
У ресторані страва жде.
Крутивсь, мов білка на горісі.
Голодний, наче вовк у лісі.
- Добре, швиденько постараюсь!
А в мозку: «І куди збираюсь?
Знаю його якусь хвилину
І вже готова у машину
Сідати й мчати в ресторан.
Таки нахаба він – цей пан".
Вдягаюся, а серце тисне.
А може хмара знов нависне?
Знову буде розчарування?
А, може, все-таки кохання?
Ступила в двір, б’ється сердечко.
Виходить пан з машини ґречно.
Мені дверцята відкриває,
В салон сідати помагає.
Оце моє. Це те, що треба.
Невже мене почуло небо?
******
Ми довго з паном розмовляли.
Євгеном того пана звали.
Своя у нього є квартира.
Є дача. Два дорослих сина.
Робота, що дохід приносить.
Він вийти заміж мене просить.
Я вже не думаю про волю
(її наїлася уволю),
Що треба прати і варити –
Усе це хочу я робити
Для нього, бо його кохаю.
Мабуть, так в світі не буває.
Жили окремо – він і я.
Тепер удвох, і в нас – сім’я.
В нове життя я поринаю.
Подяку Богові складаю.
Ну, ось, нарешті, щастя є!
Бажаю Вам знайти своє!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357694
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2012
Гойдає місяць зорі
В надвечір'ї.
Пливе духм'яний
Липи аромат.
П'янкі ,пахучі
Матіоли
Знову заснути
Не дадуть...
Покличуть в сад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344254
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 08.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2012
Мовчання струн хоч у руках гітара,
Не народилась пісня, а чи кара.
Поодинокії акорди по місцях,
Не ожива мелодія, бо підлий страх.
Юнак по-серед залу з інструментом,
Навколо люд зібрався і чека моменту.
Бажати й не змогти,одні експеременти,
Бо грати Дар- веління Божої руки.
А під будівлею, якийсь собі, скрипаль
На землю кинув капелюха.
Божественним смичком заворожив всіх, альт
Прохожі в захваті кидають гроші,кожен слуха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354937
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 07.08.2012
Я не родився бунтарем -
Таким мене зробила влада,
Олігархічна горе-влада,
І тому в серці біль та щем!
Я став, мій брате, бунтарем -
Во ім'я правди для народу,
Во ім'я справжньої свободи:
Буть не рабом, а трударем!
Я чую голоси і крик,
Я бачу сльози і благання
Простих людей в біді, в стражданнях,
І я за них, я - бунтівник!
Я словом кривду спопелю,
Розірвуться брехні кайдани,
І наша думка полум'яна
Засвітить праведну зорю!
10.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345681
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 07.08.2012
За що віки терпіла Україна?
За що в землі простий солдат гниє?
Що нині нам чиновницька скотина
В обличчя нашим потом же плює.
Наша вина!..Бо нам смакують кості,
Що можновладці кидають з стола.
Ми на своїй землі неначе гості,
Тріщить фундамент нашого житла.
В нас голови,- як баняки на плоті...
Змиритись легше, ніж іти у бій.
Так свято вічно вірити мерзоті
Можливо тільки в нас, в країні мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343294
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 07.08.2012
Коли стираються кордони,
Коли міняються світи,
Коли дівається десь втома,
Я знаю точно, десь є ти...
Коли із серця водоспадом,
Коли із неба не зійти,
І руки пахнуть виноградом
Я знаю точно, десь є ти...
Коли у мріях зостаєшся,
Щоб щось для себе довести
Ти є десь, знаю, обізвешся,
Бо тож навіщо я і ти?
Коли замрійливі блакиті,
Закрию очі, і лети!
Коли життя люблю за миті!
Коли я знаю десь є ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353800
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 07.08.2012
Небо дощем сипле на землю
Цілий світ залишився десь за вікном
Сьогодні похмуро, у квартирі темно
Ми розбавим пітьму духм’яним вином
У тому вині змочимо тишу
За старі, вже майже забуті пісні
За те, що писав чи ще тільки напишу
За краплі дощу на твоєму вікні
За те що на вулиці листя
З кожною миттю втрачає свій колір
А денному світлу не вистачає повітря
І з кожною миттю ближчає осінь
А місто собі сповільнює кроки
Під ритми вже майже осінніх дощів
За межами світу сутеніє потрохи
Минається шал парасоль та плащів
За дверима промерзле літо
Опускається вечір і палить вогні
На крамницях з’являються таблички «Закрито»
І з кожною миттю, коротшають дні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355407
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 07.08.2012
Шукали щастя - щастя не знайшли,
хотіли бути поруч неба,
Проте невірними слідами йшли.
нам тільки слова було треба.
Шукали посмішки весни, але
навіщо і для кого ми старались?
Ми радості у світі не знайшли, зате
збагнули - почуттями грались.
Слова, здавались, лиш вода,
а може це було сердець зізнання?
Чи було недаремним почуття?
Чи було щирим й відданим кохання?
Не бачу правди я в твоїх очах,
не бачу легкості і розуміння.
невже усе, що було - просто так?
Хіба все гра, акторські вміння?
Все зводиться, неначе, в лабіринт,
з якого зовсім виходу немає.
Ти робиш рани, навіть бинт
вже не врятує, серце крає...
Шукали щастя - щастя не знайшли,
хотіли бути поруч неба.
Проте невірними слідами йшли.
нам тільки слова було треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181550
дата надходження 03.04.2010
дата закладки 07.08.2012
Думками в спогади пірнаю,
З жалем про те, що відбулося.
Я гордості своєї відцураюся,
В дощі , сніжниці заховаюся.
Приспів-Щоб непомітно відцвісти,
і в небі місце віднайти.
Ще нижче до землі схилюся,
від серця щиро помолюся.
Ми по житті на манівці йдемо,
І когось біллю зачепили випадково.
У відповідь душа кричати почала,
Людська невинність сумніви збудила.
Одної днини розум запрошу,
А в долі сили запозичу.
Із мудрістю удвох стежиною піду,
Гріх - гордості в минулому полишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353547
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 06.08.2012