Кожному - своє щастя і своя здобич!
На хвилинку поринув парами у сніжне «Мохіто».
Та здригнувся: сварилися двоє навпроти стола.
Наче ранок, субота, і томляче спечнеє літо
Двоє ж хлопців неначе - з осиного злидька-кубла.
- Обіцяв – що оддаш, ще з процентами. Рік вже минувся.
- Та пішов ти...сетричка померла, банкрут я, й – не зли...
Вже й бармени тримали їх скривлені зроблені руці,
Розтягали й гасили льодами загулі котли.
Це мистецтво - займати...ой,вміють "від серця" просити? -
Така думка стрибала соломинкою із «Мохіто».
Чулось: "Справді? пробач...ще грошей, може, дати - піднятись?"
І зашморгалась у боржника тріумфально так - радість.
P.S.
Так-так, кожному, щастя - своє, і своя здобич-квітка.
А мету інших й здібність до неї - прощаємо - рідко...
Пробачаємо здібність банкірів - здирати останнє,
А піддатись облуду від інших, вважаєм - за гранню...
22.06.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433086
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 23.06.2013
Освячу я зіллячко, посміхнуся
І згадаю в Трійцю букет матусі:
Материнка, м’ята, були й васильки,
Лепехи ще більше, а може – й стільки.
До схід сонця рано зберу я квіти,
Будуть чисті роси за це радіти.
За ікони кластиму і додолу,
Дивиться зелО мені в очі з полу.
Що полин над травами є травою,
Відженуть нечистого нам з тобою.
Чистота і святість моїх васильків.
Від любистку пахощів онде скільки!
А чебрець добробуту дасть родині,
Ще піду й волошок нарвати синіх.
Я русалок трохи таки боюся…
А плела ж у коси часник бабуся.
Освяти мій дім, оберіг із Трійці,
Господу подякую і Землиці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432978
дата надходження 22.06.2013
дата закладки 22.06.2013
Ніч вінчала смарагдами нас,
Золоті розсипаючи зорі.
Не шкодуючи диво-прикрас,
Синій шовк розстеляла прозорий.
Спопеляло бажання дотла,
Замовкали уста у цілунку.
Розпашілі єднались тіла,
Щоб кохання напитися трунку.
"Обійми, пригорни, доторкнись", -
У зіницях тонула глибоких.
Серце рвалося птахом увись
Під вінчальні небесні потоки.
Літом дихали зорі ясні,
Колихаючи тишу довкола...
Чи було... чи наснилось мені,
В час нічний, як цвіла матіола?
04.06.2013р. 00:05
Для ілюстрації використано картину
Ван Гога "Зоряна ніч"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429301
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 06.06.2013
«Бачу картинку, де намальована пташка,
що піднялась з морського берега
і летить на інший, невидимий берег.»
(Григорій Сковорода)
Колись, блукаючи вулицями Болоньї, я думав про архітекторів середньовіччя – вони хотіли злетіти в небо, але важкі думки тягнули їх додолу, вони хотіли легкості, але камінь був важкий, хотіли світла, а цегла темніла, хотіли пластичності мармуру, а він гнітив їх холодом і байдужістю. Я милувався дивною спорудою собору Сан-Петроніо на П’яцца Маджоре і раптом абсолютно недоречно згадав про Савонаролу. І тоді записав у своєму записнику таке:
Савонароло!
Громадяни твоєї республіки
Хотіли вина та розпусти
А ти їм про чистоту…
Савонароло!
Твоя Флоренція - італійська повія
Ренесансом отруєна
А ти їй – свободу….
Плащ твоїх слів
Не ховає від граду наклепів,
Твої громадяни
Щастя вимірюють золотом.
Джироламо!
Народ хотів розваг,
А ти їм про Істину.
Світло твоїх пророцтв
Метелика крилами
На свічку історії…
Твій Сан-Марко
То не монастир,
А Венеція – а ти йому Біблію.
Якої Утопії
Тобі було мріяти
Про Христа республіку
Посеред Вавилону Борджіа?
Схимник химерний
Твої сандалі –
Два човника віри
Напнули над ними
Вітрило вогненне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382216
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 06.06.2013
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду… дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.
Не осуди, що серце шаленіє
Від думки, що на світі десь є ти.
І що душа від доторку весніє…
Хоч сонечком надії освіти!
Не осуди ці почуття гарячі,
Вразливі, мов у березні сади.
Твою байдужість я тобі пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424504
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 06.06.2013
ІІІ
Смеркається, і в небі темно-синім,
Там, де недавно храм Єрусалимський
Сіяв переді мною величчю всією,
Лиш дві зорі в мереживі гілок.
І сніг летить аж звідкілясь не зверху,
А наче піднімається з землі,
Такий лінивий, ласкавий, спокійний...
І незвичайною була прогулянка в той день.
Коли я вийшла, осліпив мене
Прозорий відблиск на речах і лицях -
Неначе скрізь там пелюстки лежали
Рожево-жовтих звабливих троянд,
Їх назву я давно забула.
Повітря там сухе, морозне, тихе
Так бережно відносилось до звуків,
Що марилось мені: мовчання не буває.
А на містку, крізь поручні іржаві
Просовуючи руки в рукавичках,
Кидали діти хліб качкам пістрявим,
Що плавали у крижаній воді.
І я подумала: не може бути,
Невже забуду все це я.
Якщо ж мені дорога дальня буде,
То ось вантаж легкий, котрий мені під силу
З собою взяти, щоби в старості і в хворі,
І може статись, що убога я згадаю,
Цей буйний захід сонця, повноту
Душевних сил, життя мого чарівність.
А.Ахматова 1916 *ANNO DOMINI*
Смеркается, и в небе темно-синем,
Где так недавно храм Ерусалимский
Таинственным сиял великолепьем,
Лишь две звезды над путаницей веток,
И снег летит откуда-то не сверху,
А словно подымается с земли,
Ленивый ласковый и осторожный.
Мне странною в тот день была прогулка.
Когда я вышла, ослепил меня
Прозрачный отблеск на вещах и лицах,
Как будто всюду лепестки лежали
Тех желто-розовых некрупных роз,
Название которых я забыла.
Безветренный, сухой, морозный воздух
Так каждый звук лелеял и хранил,
Что мнилось мне: молчанья не бывает.
И на мосту, сквозь ржавые перила
Просовывая руки в рукавичках,
Кормили дети пестрых жадных уток,
Что кувыркались в проруби чернильной.
И я подумала: не может быть,
Чтоб я когда нибудь забыла это.
И если трудный путь мне предстоит,
Вот легкий груз, который мне под силу
С собою взять, чтоб в старости, в болезни,
Быть может, в нищете - припоминать
Закат неистовый, и полноту
Душевных сил, и прелесть милой жизни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428710
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Сльозову ношу в собі криницю
повноводну - гай, не видно дна...
Поверх неї вистелена криця.
Замкнена і, ключника нема...
Він мов привид навісно блукає,
відмикає кришку потайну
вибірково, (як ворота раю
праведним) мені - лише, як сну,
мов причинна, з ночі визираю,
в душу туга змієм заповза -
вибухне і солоно стікає
у неволі плекана сльоза,
ллється так жагуче і неспинно,
розумом не випита до дна...
В чім моя незгладжена провина,
що до волі їй гірка ціна?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417723
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 21.04.2013
[b] [color="#ff00ff"]бджолою мрії
пещу пелюстки
твоїх солодких уст
моя кохана
але вони
із відстані руки
щезають у пітьмі
немов омана
лечу джмелем жадання
уві сні
до ніг п'янливих -
чарівливих стебел
та падаю
у крутежі земнім
поранений погордою
від тебе
співаю в марах
пісню солов’єм
серед зелених віт
краси твоєї
але мене
неначе громом б'є
холодний погляд
снігової феї
-
світ наяву
таким як був і є
і ми з тобою
граєм давні ролі
і сон чи мрія
нам не попсує
Любов’ю
подарованої долі
08.04.13
[/b] [/color][color="#ff0073"][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416858
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 09.04.2013
Дійові особи: Петро, новий українець.
Наталка, його наречена.
Епоха: двісті років після Котляревського.
Купив собі заводик біля траси:
Приватне підприємство «Більшовик».
І на столі манюнький Карлик Марксик
Борідкою до принтера приник.
Я скоро нову лінію відкрию.
Не бачу я ні ночі, а ні дня.
Звернув би гори, (як не звернуть шию
Налогова, пожежна й рекетня).
А ти прийшла неждано й недоречно,
Кивнула: «Трудоголікам привіт!»
Наталю, я люблю тебе сердечно,
Але ж у мене післязавтра звіт!
П р и с п і в:
Тебе благаю, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
І так на мене не дивись,
Я на роботі, і спішу!
Сьогодні ти уся така принадна.
Себе я змусив погляд відірвать.
- Петрусю, погуляймо в парку, ладно?
Там, певно, будуть солов’ї співать…
- А, може… погуляєм в Інтернеті?
Або, візьми з полиці детектив.
Передають дощі по всій планеті.
Пес покачався: жди грози і злив.
Ми тут новий свинарник напитали.
Як хочеш, то поїдемо туди.
А там саме повітря пахне салом.
Прибуток вироста, як із води!
А рівно в два з тобою ми заїдем
На галушки, банани і вергун
В мій ресторан «Веселі людоїди».
А на закуску – кава і кавун.
- Ну не шуткуй, не смійся наді мною.
На серці тяжко від твоїх реклам.
Я хочу заміж, зрозумій, бо хто я:
І не мадмуазель, і не мадам.
І я обняв тебе, мою кицюньку.
Злилися ми у вирі почуттів.
Та на біду, за мить до поцілунку
В моїй кишені пейджер затремтів.
П р и с п і в:
Наталко, люба, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
Відкладемо це на колись…
Я на роботі. Я спішу!
Ввімкнув я пейджер. Треба ж подивиться!
І ти пішла, лютіша від змії.
Я знову ухопився за таблиці…
…А за вікном сміялись солов’ї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403126
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Торкайтесь жінки до щему ніжно,
немов беззахисна і безгрішна,
разом спокуслива і дитинна.
Сама лиш віра – її провина!
Торкайтесь жінки до щему ніжно...
Торкайтесь жінки тривожно й тихо.
Не накликайте на неї лихо.
Вона у муках дарує сина.
Сама надія – її провина!
Торкайтесь жінки тривожно й тихо...
Торкайтесь жінки з теплом, як Долі.
Щоб їй покора – миліша волі.
Вона з’явилась на світ для того,
щоб з чоловіком пізнати Бога!
Торкайтесь жінки з теплом, як Долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379850
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Сім'я. Родина. Що воно?
І шепіт, шепіт губ:
- Люби. Кваліфіковано.
У приклад і коту б...
Михайло Бобиков В полі зору http://maysterni.com/publication.php?id=82103
Давно на курси вже пора
Тобі, коханий мій,
Колись було в нас "на ура",
Тепер ти сам не свій.
Недавно ще міг запросто
Дать фору і коту б!
Разів казала, мабуть, сто:
-Ну загляни в Ютуб!!!
Багато мудрих там людей,
Зарадять мо біді...
Останній самий там спудей
Дістав знання тверді!!!
Тож не барися, у Ютуб
Заходь уже скоріш,
А то, даю, в натурі, зуб,
Пущу тебе під ніж!!!
15.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364413
дата надходження 15.09.2012
дата закладки 16.09.2012
Два горнятка кави на столі парують...
Шепіт ароматний тягнеться руками.
Серця два навпроти лагідго воркують -
Заплітають простір мріями-думками.
На стіні люстерко, всміхнене - на долю,
Поглядами в душу, де троянди-зорі...
А уста солодкі поцілунком молять
Небеса про щастя хвилі неозорі!
Янголів маленьких променем гойдає.
Сонячна соната, ніжності заграви -
Диво сяйнооке щемно доторкає...
Два коханих серця, два горнятка кави...
(28.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353498
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012
***
О, як тебе не вистачає
у цій вечірній млі...
Налите серце темним чаєм.
Сльозою по вікні
мандрує думка.
Тихо-тихо...
Розгублені слова.
То поглумився часу вихор
над влучністю пера!
Ступив його...
Зосталась клякса
у пам"яті жалів.
На плечі ніч - холодна ряса,
без янголів і снів.
Обійми сивих молочаїв -
Такі, як я, сумні...
Бо ж так тебе не вистачає
у цій вечірній млі!
(20.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351841
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012