: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2012
Honoris Causa
(Аритмія про Телесика)
І
Мамо, він охочий до хліба й вина.
По вусах стікають гарячі дощі століття.
У кожному оці визріла дивина,
У синьому – віхола, в зеленім – пекельне літо.
Мамо, переламані гільзи з його кишень –
(Де тепло аж Господи так би там і зростати)
Принада для пальців тоненьких і не лише,
Ох, бережіться, прегарні мої дівчата!
Він може загарбати найзолотішу з менін
Чи завітати до люстра самої Венери…
Мамо, скільки хвороб доведеться зустріти мені
Аби дохворіти до вічного щастя померлих?
Чуєш, ходять червоні лисиці до нас у сад,
Ріжуть вологу землю нові фіалки…
Завтра впаде на сніг запашна коса –
Я довго звикала, молила про це ще змалку.
І тільки під тихим льодом нутрощі хмар
Побачать небесну правду того падіння.
Мамо, в повітрі існує старий Ікар,
Бо вічна в своїм конанні земна надія.
…Побігти до саду, брехати на всі щити,
Червоно зростати… або захлинутись брехнею
Мамо, сьогодні з-під серця мого – ще ти,
А завтра – весна. І розкришені гільзи з нею.
ІІ
Випий трави. Не ходи по кутках нудною
Тінню без тіла – тобі не знайшлось провин.
Думай поеми, складала ж одну за д’ною!
Щось тобі сталось… Ось випий лишень трави.
Тінню по стінах, тінню на циферблаті,
Кров’ю по струнах… Щось воно, бач, не те!..
Мати розчісує думи свої патлаті,
Доня зростає… Та дивно ж вона росте.
П’яні вологі щоки цвітуть до вітру
Майже надвечір, коли найважчі зірки
Тягнуть високість і смокчуть сліпу довіру,
Красно гуляють по саду нічні звірки,
Доня тікає к бісу, тікає прудко
Повз крижані стискання кривих воріт.
Потім ридає ридма і миє руки,
І засинає, згорнувшись, мов кіт-воркіт.
Тричі за тиждень билось об шибку сонце,
Тільки спливало печаллю по мерзлім склу.
…Доню, прокинься! Ану чи впізнаєш, хто це?
…Ніжноблакитний цвіт весняних відлунь…
ІІІ
Горять долоні, мов перед шедевром…
Візьми його, впізнай і пригорни.
Твій листопад на жердочці віджеврів,
І стала чарка денцем догори.
Не пий, піїте! Бо оце створіння,
Гидке, худеньке, - ніби не твоє.
Ще безборонне, ловить ґрунт корінням
І квилить, квилить, не перестає.
Візьми його! Це дивні дні, яких ти
Уже ніде на світі не вдихнеш.
Воно слабке – навчи пускати кігті,
Воно безмежне – бо не схопить меж.
Чорнява, чорна… Не знайшла ти Гриця,
Він у весні… Від пагонів до шат.
… Накрила тільце поглядом тигриці, -
То цівкою тягнулася душа.
ІV
Цей день – великий. Скільки в нім народжень!
Такий великий – мало не тріщить.
- А знаєш, мамо…?
- Знаю, мій хороший.
- А де хрущі?
- Над вишнями хрущі.
- А де ночує домовик сердитий?
- Напевно, там, де неслухи малі.
- У нього, кажуть, стукітливі діти…
Мо’, ковалі.
-Можливо, ковалі...
- А скільки рік тікає за три-дев’ять?
А скільки років дідовим хортам?
Говориш, Бог нас милує… То де ж він?
Чому не з нами, тільки геть ОТАМ?
А як це так – дорогу грішми стелять?
- Побачиш, коте. Ось би тільки зріс!
- Я синім оком бачу щось веселе,
Дивитись іншим – боляче до сліз.
… Немов Деметра, підступає осінь,
Повзе лахміття, зачіпа стовпи.
Поглянь на нього – ти побачиш, - ось він!
Який мудренький, подивись, не спи!
Вже через рік до школи, як до храму,
Де несміливі виростуть рядки.
Я дохворі… я дохворію, мамо!
Великий день
диявольськи прудкий.
V
Строкате фото – ти позаторішній…
Порожній келих, не торкався хміль.
Ще все відмінно, все, здається вийшло, -
Приймай поклони зоряних волхвів!
Не корчилися ночі ще в нарузі
Над плетивом неспійманих вершин
У кожнім писку – друзі, друзі, друзі,
У всяких лестощах – товариші.
Строкате фото… як ти себе вбив би!
Чому тоді так легко як тоді?
Аж ось коли непроханий надибав…
Тримайсь, козаче, - нерви молоді
І цілі, брате! Тільки позчинались.
Це тренування. Добре. Пережий.
Та рве повітря клята геніяльність,
Володарка серцевих порожнин.
Навчись поразку брати як цукерку, -
Загидиш губи, - вичистиш нутро.
І тільки вперто, невідступно вперто,
Ще трохи залишилося, ще тро…
…найпершу перемогу ніс, як списа,
наступну – мов трояндовий вінок.
Не спи, мій роде, ось я – подивися!
Я вижив, мамо.
Хлібом і Вином .
27-29.01.2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44858
дата надходження 02.11.2007
дата закладки 12.07.2012
Тонкі міжкрилля мавок і килин...
А ти чиї мені приносиш вії?
Є сад і є колиска. А коли
над садом божа ласка посивіє?
В тобі також давно нема дощу,
хоч ходять пальці сходинками клавіш.
Все вмію...Але це - не відхрещу.
Його не переломиш, не задавиш.
Мені ж довіку - витирати пил,
І плакати у плавнях, і бажати,
щоб все, як планувалось.
Треба сил. І ласки. І вогню на чорні дати.
Всихає сад. Не всидить серед лих.
А він, дивись, малюсінький та гожий
заслухався, аж мудро так притих,
неначе сам не гірш за тата може.
В чиє міжкрилля завтра ти впадеш?
А я стерплю, тонка твоя жрекиня...
Та не спиню того, що є невпинним.
І стануть дати рештками пожеж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43605
дата надходження 22.10.2007
дата закладки 12.07.2012
Ти неправильні губи складав у єдину квітку,
пізнавав її одяг і тишу його мерехтінь.
Але одяг не сходив, а похіть хитала клітку,
що на руки пігмеїв наклала картату тінь.
Ти туманом зайшов у сфумато її полотен,
І розмитістю контурів очі свої потішав...
Але жінка не стала коліном тебе колоти,
І лошам тріпотіла троянська її душа.
Піано та піони ходили із будня в будень.
Святкування поразок миліше за тлінь перемог.
А вона танцювала, закута у синій бубон...
І була вона богом. І їй не пробачив Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43704
дата надходження 23.10.2007
дата закладки 12.07.2012