Степові тумани манять тумани степові
Зоряні лимани молоком туманів черкають землі
Втрати наче кати і в самообмані ми вже не самі
Хто з нас винуватий нас усіх багато у крихкому склі
Я за грань упала поки не світало на твоєму тлі
Ці душевні грати як тепер тримати пломені живі
Клани перестануть одягати лати у моій руці
Залишки дурману сіяти не стану проростуть у ній
Тільки я не в клані це усе тумани сизі ліхтарі
Брат іде на брата зорі наче спиці наче уві сні
А куди втікати лікувати рани болісні свої
Молока серпанок це мій бенефіцій сиві ці вогні
Степові тумани манять тумани степові
21.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473525
дата надходження 19.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Крила з криці і очі з відваги,
Голос громом, то ніжним рокотом…
Це життя стало стартом саги
І безжальним усім нам докором…
У театрі абсурду і ницості,
На виставі “Життя” без автора
Залишитися вірним лицарем,
Залишатися жити правдою…
Там, на небі, хороша музика…
І мабуть, не буває злив…
Тільки серце чорніє пусткою –
Він один такий був. Один…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352162
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Майже допита. Уже охолола.
Кава стоїть на столі край вікна.
Я – королева. Але без престолу.
Я – не погана. Але не Вона.
Майже добита моральним стражданням.
Біль, як і кава, допитий зрання.
Разом з тобою. Але без кохання.
Я – не кохана. Кохана – не я.
Я не із тих, хто втече від проблеми.
Знову до чашки тулю я вуста.
Я все ще прима. Без фанів і сцени.
Я – ще не гірша. Я просто не та.
Знаєш, на каву я схожою стала.
Осад на дні у душі не чіпай.
Я – не жахлива. Я просто як кава.
Хто ж тобі винен, що ти любиш чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351867
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 21.07.2012
1.
Завітай у мій сон з елементами кітчу,
Там є шанси в усіх дочекатись дощу,
Дочекатись себе на порослих узбіччях,
І достукатись до, і прокинутись для…
Довіряй мені в тиші, бо вітер ущух,
Бо у нетрях весни ще не визріли грози.
Неминучість ще блимає нам звіддаля.
Той, хто буде тобою відзавтра, лякає.
Сльози -
Буду плакати в душі – вода до води,
Хтозна,
Чи інакше життя з понеділка буває.
Знаєш,
Що я йшла звідтіля, але йшла не сюди,
маю,
Те, що маю, і все потихеньку минає.
Так і повинно бути
В цьому хисткому світі:
Якось завжди на потім,
Якось завжди не так.
Тихий прозорий смуток
Світить – не гріє (світить!),
Небо висить в дрімоті,
Ніби останній знак.
2.
Завітай у мій сон з елементами кітчу,
Там мій бог з бородою з дитячих книжок,
Він не знає, що далі, він добрий і вічний,
Сумно дивиться вниз, там чекають тепла.
Я так довго просила інакших стежок,
Що забула, напевне, додому дорогу,
Там вже якось без мене. Коли я пішла,
То ніяка трава не чіплялась за ноги.
Довго
Я шукала, не знаю, чого і знайшла,
Може,
Це казки, і нічого не буде такого.
Боже,
Як же хочеться іноді іншого тла,
Знову
Починати з нуля і творити з нічого.
Так і повинно бути
В цьому страшному світі:
Якось вже без азарту
Котишся – і котись.
Сині часи спокути,
Крила мої відбиті.
(Що з нами буде завтра?
- Все, що було колись)
3.
Завітай у мій сон з елементами кітчу,
В мої білі кімнати без вікон і стель.
Я не буду робити трагічне обличчя.
Буде тихо і затишно: кава чи чай;
Буде сонно й прозоро: легка акварель,
Кошенята з клубочками, дні на підлозі
(Пошматований сірий стінний календар),
Пелюстки на вітру і хатки при дорозі.
Хочеш -
Буде свято на світі і тиха весна,
Хочеш -
Буде все вирувати, освячене ніччю.
Страшно
Прокидатись собою до болю, до дна,
Раптом…
Завітай у мій сон з елементами кітчу.
Так і повинно бути
В цьому живому світі:
Якось вже там і з нами,
Вирішать сірі дні.
Тихий прозорий смуток
Світить, ще поки світить…
(Чорні часи непевні,
Тихі прості пісні).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346518
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012