: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2015
Чого Тобі хочеться, пташко??..
В які відлетіти краї ??..
Чи на чужині Тобі важко??...
Скажи, люба пташко, мені.
Пригорнуть Тебе добрі люди,
Пригріють собі гніздо…
Чи, ствердиш, що там усюди,
Панує лише добро??..
Мовчиш??... Відвертаєш погляд??..
Шукаєш куди утекти??...
Тобі лиш потрібен догляд…
Життя твоє без мети…
А де ж та пташина воля??..
Де та вірна любов??..
«Не сипати -, кажеш, солі»,
Бо з рани тече кров…
Пробачити ??.. зрозуміти??..
Лиш Бог Тобі суддя..
Повір, не знайдеш у світі,
Ти краще, ніж тут життя..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553322
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Уже давно скінчилася війна…
Моя країна врешті - решт не на колінах.
Нас змінила 2013 – та зима,
ми пам’ятаємо всіх тих, хто там загинув…
Ми пам’ятаємо АТО і хлопців,
котрі життя поклали за майбутнє світле,
вже підросли їхні сини і дочки,
але без тата жити досі ще не звикли…
Ми пам’ятаємо хто повернувся
з скаліченими долями із серця пекла…
Я не забуду, як колись молився,
щоб вернулися, і щоб не стрілись з смертю.
Ми знаємо ціну життя і миру,
і не забудемо, хто кривдив нас й знущався,
ми ніколи не пробачимо Росію,
і прапор ДНР, що над Донбасом підіймався.
Уже давно скінчилася війна,
і син мій запитав якось мене із рання:
«Тату, про кого то у тих піснях
співається, що із життя пішли так рано».
То про тих, мій сину, кому вдячні ми,
що зараз так живемо в вільній Україні,
що більше ми не бачимо війни,
що ти щасливий, рідний мій і любий сину…
Юрій Матвійчук
http://vk.com/public52893592
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544492
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 17.12.2014
Як хочеться додому, Боже,
У рідні стіни хочется зайти.
Це пекло на життя не схоже.
Нема доріг, куди іти?
Як боляче дивитися новини
I пізнавати вулицю свою,
I думати - а скільки ще загине
В безглуздому жорстокому бою?
В бою де брат іде на брата
Де ворожнеча полонить серця.
Розбиті села, погорілі хати.
Чиясь сім′я утратила бійця.
Як шкода тих отримавших повiстки,
Хто зовсiм не хотiв би воювать
I матерiв ридаючих вiд звiстки,
Що сина треба поховать.
Як шкода тих, хто без кутка лишився
Чию сім′ю снаряд убив
Хто сам на сам з бiдою опинився,
Хто втратив все, що так любив.
Вiйна за що? Химернi iдеали?
Не розумiю – чи ми вороги?
Ми власноручно все поруйнували,
А вiдновити вже й не до снаги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544499
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 17.12.2014
Зараз уже на чай не запрошують,
Зараз лиш кличуть на пиво...
Вдень люди іншим жить заважають,
Ввечорі просячи у Бога дива...
Зараз уже не проводять додому,
Довкола таксі та маршрутки...
Зараз ніхто серенад не співає,
Вконтакті лиш шлють подарунки...
Зараз вірша тобі вже не напишуть,
Ніхто не присвятить сонет...
Зараз якийсь замудрований смайл
З квітів замінить букет...
Зараз не модно на зорі дивитися,
Просто узявшись за руки...
Вже заміняє по клавішам стук
Голосу рідного звуки...
Зараз уже на чай не запрошують...
Зараз не мріють красиво...
Люди давно не перепрошують,
А якщо й так - не правдиво...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502836
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 02.06.2014
– Здрастуй, матінко мила! Тобі пише син.
В дитбудинку надії плекаю.
Написав так багато для тебе листів,
Та не знаю в якому ти краї.
В мене добре усе. Тільки кожного дня
У вікно крадькома поглядаю.
Зараз з'явишся ти, мрію подумки я.
А тебе все немає й немає.
І якби хоч на мить сизим соколом став,
То полинувши в зоряне небо,
З міріад срібносяйних зіркових заграв
Кращу зірку дістав би для тебе.
Зустрічаюсь з тобою лише уві сні.
Постаєш в золотистих розмаях.
Та від того ще більше сумую вночі
Й вірю в те, що мене пам'ятаєш.
Що побачу тебе в певний час наяву,
Бо так мрію про це щохвилини.
Мабуть так на життєвому склалось шляху
І немає твоєї провини.
Лиш поглянь, як хизується цвітом весна,
Потопаючи в травах по вінця.
А мені так самотньо побіля вікна
Між грайливих промінчиків сонця.
Так торкнутися хочу твоєї руки
І відчути краплиночку ласки.
Бо миттєво спливають дитинства роки
І омріяна губиться казка.
Ось і все, що сказати хотів у листі.
Ніжно в думах тебе обіймаю.
Дуже хочу цей лист надіслати тобі,
Та не знаю в якому ти краї.
26. 03. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету (реальне, з дитбудинку)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488286
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
- Матусю, а чому була війна?
- Скажений звір прикинувся ягнятком.
- Ну а чому ж закінчилась вона?
- Пліч-о-пліч стали за свободу син і татко.
- Матусенько, як не впізнали звіра?
- Багатії з війни черпали зиск.
А інші… Їх згубила підла віра
У власну винятковість, власний лиск.
- Матусенько, чом плачеш ти ночами?
- Бо знову звір дістав святого маску.
Брехливим словом, солодкими речами
Про рай у пеклі розказує він казку.
- Матусенько, не побивайсь, не плач!
Я виросту і подолаю звіра!
- Я знаю, синку, виростеш силач!
Не для війни, синочку, а для МИРУ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487496
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
Ну,мам…пробач,що на очах сльоза,
Пробач,що не відповідаю…
Ти знаєш?...я на небесах….
Рідненька…за тобою наглядаю!
Ну,мам…пробач,що не з тобою,
Пробач,що не побачу сивину…
Повинен був пожертвувать собою.
І доки живеш ти – доти і я живу!
Я буду ранком променем будити,
І колискову листям протремчу…
Я буду,мамо,в сон твій приходити,
І на подвір’я птахом прилечу.
Ти знай,матусю,хоч я у землі,
І хоч ти бачила,як мене ховали,
Але моя душа живе в теплі,
Смертельні кулі іі не розірвали.
Я буду,мамо,жити!Приглядайсь…
Я може вкрию снігом твої коси…
І коли упаде дощ – ти не ховайсь,
Я тихо ляжу на ранкові роси…
***
Якщо побачиш часом біля дому
Одного разу скривдженого пса…
Будь ласка,ти впусти його додому…
То може в гості прийду я…
Такий нещасний,долею нелюбий,
Увесь до нитки мокрий,до душі…
Прийду до тебе,і,зціпивши зуби,
Пригорнуся,відчувши рідний дотик на собі…
Я може схочу щось тобі сказати,
Але не зможу,і тому змовчу…
Я не зумів,мамусю, рани зализати,
І ти побачиш на очах сльозу…
І може не одразу ти впізнаєш,
Бо вигляд мій колишнім вже не буде.
Та рідні очі,мамо, не сховаєш,
І твоє серце їх вже не забуде.
***
Нехай ще пройде час…попрошу Бога,
Щоб мою душу Він на Землю поселив -
Тоді на рідну я вернусь дорогу!!!
Я буду вічно,мамо,із тобою жив!
Я постараюся,мамусю,приходити…
Вітром,птахом чи листком калини,
і доки живеш ти – доти я буду жити,
За тебе,мамо, і за волю Украіни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487514
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 22.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2014
Ха-ха, та мені ж вісім!
Я ще вірю в диво.
Не дозволяє Мама пити пиво.
Повітря видається ще свіжішим.
Ха-ха, та мені ж вісім!
Мені всього лиш вісім.
Додому прибігаю радісний опісля…
Десятої напевно… вечір звісно.
І засинаю у підхожий час,
Під розповіді брата… ну хіба не клас.
Під розповіді брата і свою уяву,
Не загнану у клітку, криком справа.
І страхом, що робити завтра,
Щоб догодити всім й не постраждати.
Залізні пута ці, так важко розірвати.
Ха-ха, мені ще тільки вісім.
Не думаю про гроші-кисень
Й за навколишні умови,
Образи не тримаю ні на кого.
Відсутні тягарі печалі та тривоги.
Мені всього лиш вісім.
Я радію щиро, сумую щиро.
Всі почуття недовгі – справедливо.
І весь я у житті – життя в мені
Й підозри я не маю, ані крихти
Мені не двадцять три…
всього лиш вісім
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475230
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 27.01.2014
Немає винних, є лише убиті,
Герої в тюрмах, тішаться кати.
Безжальні руки кров’ю вже обмиті,
Та хрестять лоба :»Господи, прости!»
А потім знов кидають брат на брата.
Наказ один «Впокорити народ».
А дома жде вмить посивіла мати,
Зчорніла від тривоги і скорбот,
Вглядається в екран немов в ікону,
І з острахом очікує новин...
Он б’ють когось «володарі закону»…
—Ой, Боженько, рятуйте, це ж мій син!!!
Удар… Удар… несила зупинити…
Мов цвяхи в руки—гумові кийки.
—Мій син ішов, щоб честь оборонити,
А ви б’єте його за копійки.
Навколішки упала і зомліла,
Аж затрусивсь старесенький екран.
Зима від крові тихо червоніла.
Але стоїть нескорено Майдан…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475250
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 27.01.2014
Борись! Тримай оборону
На барикадах зимового міста.
Ламай цю гнилу систему, поки
Вона не зламала тебе.
Вставай! Кайдани порви
І вражою злою кров'ю волю окропи.
Ламай систему, наче кригу,
Дай рибі дихати вільно.
Борись! Дух твій тіло рве до бою,
Тримайся, козаче! Народ за тобою!
Цавет танем!
Борись! Твоє серце гаряче,
Як запал "коктейлю Молотова",
Гріє любов'ю на морозі.
Тримай оборону, це твоя територія —
Система грає не за правилами.
Борись! Лупай цю скалу, за якою
Свобода із запахом палених шин.
Падав Ленін — упаде й тиран.
Сеник Вербицький
Жизневський Нігоян
Їх пам'ятатимуть завжди молодими.
Борись! Побореш! Тобі Бог помагає!
Бо лиш боротись — значить жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475213
дата надходження 26.01.2014
дата закладки 27.01.2014
Моя країна захлинається в крові,
Моя країна - це мільйони патріотів.
На різних вулицях ідуть жорсткі бої
Нема кінця боям щовечора й щоночі.
Моя країна захлинається в брехні,
Її вже третій рік підряд в брехні тримають,
І брешуть літом, брешуть підло навесні,
Своїм покращенням всіх нас щодня лякають.
Моя країна захлинається в сльозах,
І сльози ллються по бруківці, по асфальту.
Коли все можна з'ясувати на словах,
Кийком вбиваючи нам рота затуляють.
Моя країни захлинається в ночі,
Тому що ніч - це ніби нескінченна вічність.
Горить Грушевського в пекельному вогні,
І б'ють людей навіть не дивлячись їм в вічі.
Моя країна, ми з тобою ти не плач.
Ми не залишимо тебе в твоїх руїнах!
Ти дала нам найголовніше - це життя.
І ми життя не проживемо на колінах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475241
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 27.01.2014
Дніпро ревучий річка повновода
Вже знову й знов виходить з берегів.
В віконце вузьке стукає нагода,
Прийшла в свитині сплакана з віків.
А дні такі знеможені і сірі,
Майдани з ночі вмиті у крові.
ДітОк побили люті дикі звірі
Нема сволоті в підлості межі.
Буремний час прокинулись герої,
Які згадали, що не холуї.
Тож дай їм Боже випити левкої
Щоб не розлити спокій в сулії.
Точити досить байки – баляндраси,
Балачки лишні зараз вже пусті.
Вилазять знову з льоха Піде Раси
Й плюють на наші заклики пусті.
І не можливо з бидлом говорити,
Глухі пани не чують в хаті грім.
Взяли за право вдома нас ганьбити,
Як хазяї заходять в хату - дім.
Це ж ми були, були колись народом
Куди поділась ваша честь і гнів.
Тож скільки можна "тішитись" уродом
Хіба не сором бавитись в рабів.
Щоби вони дорогою загнулись,
Щоб їх здійняло небо на палі.
В цім світі більш ніколи не проснулись,
Бо їм немає місця на землі.
Геть резидента, виплодка болота.
Нехай зіллє нечиста у відстій.
Щоб в потойбіччі виринув заброда
В кублі поганців виродків - повій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464142
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 05.12.2013
Ти пішов і все – До побачення.
Запам’ятай одне, моє наївне дурне хлопчисько: якщо ти одного разу зник із мого життя, то будь добрий не нагадувати про своє нікчемне життя й існувати надалі у своєму брудному й огидному світі. Ти вичерпав ліміт моєї довіри, тому моє серце назавжди закрито для тебе під залізними гратами, які вже давно вкрилися іржею та поросли отруйним тереном. Залиш свої феєрично-красиві обіцянки при собі: не бажаю бачити твої зрадливо-красиві очі, чути до болю рідний голос, який обпікає брехнею нотки моєї душі та грає свій неврівноважений романс. Вистачить. Ти і так зруйнував останню цитадель моєї душі, розібрав по маленьким камінчикам моє тендітне серце, жадно розірвав мою гордість на велетенські шматки й викинув на розтерзання тваринам. Певне, пишаєшся собою? Дарма, любий мій. Ти не вбив, а лиш надавив болем по кволих швах. Забивай і надалі свій шлунок псевдо-коханням бідолашної рудоволосої дівчини, яку ти принижуєш своєю шоколадно-солодкою брехнею. У тебе не серце, а пластмасовий клапан: ти не здатний на вірність і ласку, тобі подавай розпусту в коробочці бавовни. Жаль, звісно, але ти невиліковний. Вакцини від хронічних боягузів не має. Зазирни всередину й побачиш, що [b][i]«любов»[/i][/b] з тобою накоїла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464151
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 05.12.2013
Я не вірю політикам – знову,
Відшукають смішний компроміс,
Їхні дії – суцільні розмови,
Задля звучних овацій « на біс».
Опозиція й влада – артисти,
У брудній та замовній грі,
Олігархів на руки нечистих,
Що країну вкладають у гріб.
Не бояться народу зухвалі,
В прикоритнній палкій боротьбі,
Бо народ, сліпо вірить їм далі,
І за них вирушає у бій.
Я не вірю політикам – знову,
Жар людськими руками згребуть,
За кулісами вступлять у змову,
За пусту обіцянку любу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463911
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 04.12.2013
Настраждалась Україна,
Взяла в руки прапор й вила.
Всіх людей вмить об'єднала,
Голосити закликала.
Заголосить народ щиро:
- Надоїло нам це діло!
Про Вкраїну подбать хочем!
В молитвах Богу шепочем.
Ти Вкраїно не здавайся,
До остатнього тримайся!
Люди з серцем України
Подолають всі руїни.
Народ з серцем козака
- налякає бандюка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463903
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 04.12.2013
Епіграф:
Люблю я землю цю чи ні?
О так, моя ти Україно.
За тебе болісно мені,
Природно це для серця сина!
Григорій Король.
Передмова
Недовго вдалося Україні бути самостійною. Вона підпала під тиск блоку інших держав і стала їх колонією. Загарбники призначили свого намісника, який керував усією територією пригнобленої країни. Парламентську систему імперіалісти не відмінили, лише поставили до влади своїх прибічників. У багатьох людей, що пережили страшну експансію, боліло серце за Україну. Тому люди, яким була не байдужа доля рідної Батьківщини, об’єдналися у таємну військову організацію «Орден Козаків» і почали боротьбу проти загарбницьких дій іноземців, яких козаки коротко називали імперами…
***
На вулиці була чудова весняна погода. Бруньки на деревах перетворювалися на квіти, пташки мирно літали в небі та наспівували веселі трелі. Провулок, через який йшло двоє товаришів, був малолюдним. По обидві сторони його оточували не вельми охайні багатоповерхівки, але на деяких балконах у горщиках вже майоріли яскраві герані. Повітря було насичене ароматами весняної свіжості. Юнаки верталися з інституту додому.
-- Ти сьогодні будеш іти до бази? – спитав Дмитро.
-- Звісно. Має ж бути велика нарада, -- відповів Сергій.
-- А о котрій годині? – продовжував Дмитро.
-- Я тобі дивуюся. Ти один із командорів. Ти просто маєш першим це знати, -- здивувався Сергій.
-- А ти гетьман. Той що? Просто скажи о котрій приходити, і все! – образився Дмитро.
--О шостій годині вечора, -- відповів Сергій.
Часу залишилось небагато, тому вони прискорили шаги і розійшлися по домівках.
***
Близько шостої години вечора в Республіканському провулку почався незвичний рух. Люди поодинці, або групами швидко проходили провулком і зникали на пустирі з поодинокими застарілими будівлями, який замикав цей провулок. Колись там хотіли будувати новий мікрорайон та війна зруйнувала ці плани. Випадкові перехожі спішили скоріше минути небезпечну територію, бо в народі жили чутки, що цей провулок є місцем зібрань бунтівників. Але ніхто і не підозрював, наскільки все було фатальним…
І дійсно. Саме тут була база Козацької армії, у підземному комплексі споруд, ангарів та кімнат. Стіни бази прикрашали козацькі прапори та національні герби. В цій будівлі збиралися люди, серед яких було дуже багато молоді. Усі вони хотіли звільнити свою країну від іноземних загарбників, створити самостійну, гідну поваги державу, в якій люди були б вільними і щасливими. Так виник «Орден Козаків». Він мав свою раду командування та лідера, що історично носив звання гетьмана.
У залі для нарад було на диво спокійно, хоча засідання вже йшло цілу годину:
-- Сергію, я вважаю, що наші солдати чудово підготовані для рішучих дій, -- сказав Олександр, один із двох командорів козаків.
-- Козаки може й готові, але ти забуваєш про нашу мету! -- відповів Сергій.
-- Мету я знаю, просто не можу зрозуміти, чому ми не використовуємо таку можливість: катастрофа на головному військовому заводі і відправка десанту більшої частини солдатів на її ліквідацію, -- зауважив Олександр.
-- Так, це чудова нагода. Армія ворога не встигне повернутися вчасно і нестача боєприпасів дасть нам перевагу, -- підтримав Юрій, один із п’яти капітанів ради.
-- Ви обидва маєте рацію. Але забуваєте, що ми цілісна група. І маємо діяти спільними силами. Чи ти забув, що головні сили під командуванням верховного отамана лише підступають до кордонів імперів. Ми маємо дочекатися їхнього сигналу,-- заперечив Дмитро.
-- Добре, будемо чекати, -- заспокоївся Саша.
-- Ось я підготував деякі папери про кількість нашої армії та її озброєння, -- виклав на стіл документи Дмитро.
-- В наші наземні війська входять легкі піхотні солдати, електричні солдати із генератором блискавок і снайпери. Їх ми поділимо на п'ять батальйонів по одній тисячі солдат в кожному. Кількість піхотинців, електро-солдатів і снайперів буде однаковою. Батальйон матиме 280 винищувачів, 100 бомбардувальників, 260 танків, 180 артилерійських установ і 600 летючих солдатів, -- прокоментував документи Юрій.
-- Якщо більше немає питань, то нараду можна завершувати, -- відповів Сергій.
-- Зачекайте. Я думаю, що може варто назвати наших літаючих солдатів кіннотою козацької армії? -- запитав Михайло.
-- Це щоб відрізняти від наземної піхоти? -- спитав Дмитро.
-- І не тільки. Просто вони розвивають велику швидкість, і нагадують кінноту Богдана Хмельницького, -- доповнив думку Михайло.
-- Непогана ідея. Якщо всі згодні, то можна перейменувати наших літаючих солдатів, -- сказав Сергій.
Тим часом, армія отамана вже побудувала похідні табори та форти на прикордонних територіях імперіалістів. Ця подія викликала неабияке хвилювання серед повстанців, адже це означало, що скоро почнеться війна. Саме тому майже кожного дня відбувалися тренування бійців, а інженери не припиняли вдосконалювати озброєння козаків.
Так з'явилась нова зброя для електричних воїнів. Тепер крім генераторів блискавок, вони мали свої пістолети, що стріляли капсулами із енергетичним зарядом. Також найкращим винаходом науковців був щит, вмонтований у контейнер на плечі солдата і міг з’являтися за будь-якої потреби. Щит був зроблений із металу і оплавлений лазером до м’якої маси. Потім маса застигала у контейнері певної форми і інженери отримували чудові щити із молекулами лазеру. На кожному щиті було викарбовано герб козацького війська.
Новинки відразу ж випробовували козаки. Навіть гетьман першим провів польові іспити електричного пістолету. Завдання полягало у невеликій пробіжці тренувальним кортом бази. Під час пробіжки потрібно було знищувати мішені новою зброєю. Але у руках лідера виявився недосконалий прототип, який вибухнув при першому ж пострілі у мішень. Сергія врятував бойовий костюм, який кожен солдат носив завжди із собою. Броня поміщалася у спеціальному приладі, який козаки носили на руці наче браслет. Контейнер для броні прозвали бортовим комп'ютером, адже він ще й виконував функції зв'язкового апарату і системи навігації.
Козацька уніформа була білого кольору з чорними смугами на плечах. Всі пластини костюму були герметично з’єднані між собою. На зап’ястях кожної руки були браслети круглої форми. Вони могли обертатися навколо руки та активувати потрібну зброю. Всього браслети містили два типи зброї: короткий кинджал та пістолет. Ліва рука броні була схожа на комунікаційні системи. Вона була рясно вкрита різними тросиками та шлангами. Їх вкривали тонким шаром металу, що застигаючи, надавав руці страшного вигляду. Насправді ці трубки були потрібні, щоб браслет лівої руки міг активувати сканер та подачу медичних препаратів. Шолом козаків був також білого кольору. Від очей і до рота тягнулися чорні пластикові вставки. Вони були прозорі зсередини, але непроникні зовні і давали можливість козакам бачити все наче без шолома. З правого боку шолома був вмонтований ліхтар, а з лівого боку були динаміки. До пластини, що прикривала рот було вмонтовано мікрофон.
-- Гетьмане, ти цілий? -- запитав солдат, прибігший на допомогу.
-- Так, цілий. Але я не завершив місію, -- сердито відповів Сергій.
-- Це вже неважливо. До того ж зброя зламана, -- сказав інженер, що також підбіг на допомогу.
-- Відсутність зброї не перепона для козака, -- сказав Сергій, дістаючи свої енергетичні мечі-генератори, що були вмонтовані у броню.
Гетьман кинувся на найближчу мішень і розрубав її навпіл. Слідом за нею з'явилася інша ціль, але вона була значно віддалена від Сергія, тому він націлив на неї свої мечі і випустив слабо-розрядну блискавку. Вона відразу ж спалила мішень, але за нею показалися ще три. Раптом вони спалахнули яскраво червоними вогниками і полетіли донизу. Здивований Сергій обернувся і побачив свого товариша і заступника командора Дмитра.
-- Що це ти робиш? -- спитав здивований Сергій.
-- Тестую свою гвинтівку, -- відповів Дмитро.
-- А попередити? Ти ж міг влучити у мене, -- з удаваною образою сказав Сергій.
-- Теж мені трагедію вигадав. Давай краще невелике змагання влаштуємо, -- запропонував Дмитро.
-- Змагання на мечах? -- спитав гетьман.
-- Так, -- відповів Дмитро і швидко дістав мечі.
Сергій у відповідь пустив малу блискавку і у піднятій куряві відскочив у бік. Але Дмитро ухилився від атаки в ту саму ж сторону і випадково наштовхнувся на товариша. Вдарившись шоломами, друзі попадали на підлогу, але миттю підвелися і кинулися один на одного. Козаки, що також були на полігоні з подивом і цікавістю дивилися на двох лідерів їхнього війська, що билися, наче все життя були ворогами. А тим часом Сергій вибив один із мечів у свого товариша і пішов у наступ. Дмитро, не гаючи часу, активував щит і заблокувавши атаку, штовхнув Сергій. Він виставив вперед зброю і стрибнув на гетьмана. Сергій відхилився у бік і пропустив гостре лезо мимо себе. Дмитро по інерції пролетів трохи далі і зупинився на рівні гетьмана. Останній схопив суперника за руку і кинув через себе. Повалений Дмитро не відразу ж оговтався, а коли прийшов до тями, побачив лезо кинджала в сантиметрі від шолому.
Коротку битву було закінчено. Над Дмитром почувся голос Сашка. Він саме зайшов на полігон, щоб передати Сергію і Дмитру новини.
-- То що сталося? -- запитав Дмитро підводячись. Він був радий, що не потрібно слухати насмішки усіх присутніх бійців та інженерів.
-- Прийшла радіо-доповідь від отамана. Вони вже повністю закріпилися на передових фортах імперів. Намісник збирає депутатів, щоб розробити план допомоги своїм господарям, -- зачитав Олександр.
-- Тоді нам потрібно швидко діяти і випередити його війська, -- відповів Сергій.
-- Через два дні буде засідання в парламенті. Це ідеальний момент захопити намісника,-- відповів Олександр.
***
Вранці в парламентській залі зібралися депутати. Коли всі зайняли свої місця і заспокоїлися, спікер оголосив хвилину мовчання на честь загиблих воїнів, що захищали кордони від бунтівників. Як виявилося, ця тиша була “спокоєм перед бурею”. Тільки-но всі замовкли, як в повітрі почувся дивний свист, а в наступну секунду стіну зали розірвав снаряд. Шматки каміння і меблі полетіли на всі сторони, а у проломі з'явилися два загони озброєних солдатів у білих обладунках із козацькими гербами на плечах.
Козаки швидко оточили депутатів і взяли їх під варту.
-- Охорона намагатиметься перекрити нам проходи. Ми повинні зупинити її першими. Юро, бери п'ять взводів і оточи будівлю. Не пускати нікого. Дмитро, охороняй заручників. Олександре, бери два взводи і зупини імперів у лівому крилі, а я повоюю у правому, -- віддав накази Сергій.
Гетьман повів своїх солдат через бічні проходи. Опинившись біля переходів, він наказав козакам розділитися і захищати коридори від охоронців. А сам пішов із трьома групами до головної кімнати охорони. Дві гранати, що повсталі кинули у кімнату, знешкодили шістьох ворогів і поранило ще двох. Коли двері були вільні від охорони парламенту, у бій вступили електро-солдати на чолі з Сергієм. За їхніми спинами спокійно крокували піхотинці. Під натиском електричних розрядів, охоронці відступили до великої кімнати відео-стеження, де забарикадували вхід. Але піхотинці легко зламали перепону, випустивши у неї величезну кількість куль. Вони швидко розбіглися по кімнаті і засіли за різними уламками меблів. По іншу сторону сиділи і відстрілювалися п’ятнадцять охоронців. Вони вишикувалися захисним строєм і оберігали якусь людину.
-- Сергію, ти мене чуєш? – почувся рипучий голос у бортовому комп’ютері гетьмана.
-- Що сталося, Дмитре? – спитав Сергій.
-- Я з’ясував, що намісник сьогодні був на парламентській сесії, а отже він зараз у цьому будинку. Я вже відіслав групу кіннотників на його пошук, -- повідомив Дмитро.
-- В цьому немає потреби. Здається, я знаю де він. Зараз ми все з’ясуємо. Козаки, наша ціль -- постать за охоронцями. Взяти його живим, -- наказав Сергій і, взявши електричний пістолет, побіг у вир битви.
Поле бою було усіяно різними уламками розтрощених меблів. Стіл, що слугував парламентським охоронцям укриттям, вже не виглядав, як дорога прикраса кімнати. Його понівечили численні влучання куль. Сергій і сержант зрозуміли, що бій ризикує затягнутися. Гетьман дістав свої мечі і кількома стрибками дістався барикади. Сержант зрозумів наміри Сергія і поспішив за ним.
Обидва були озброєні лише мечами і це викликало подив у охоронців Але це тривало недовго. Козаки чудово володіли своєю зброєю, і тому за кілька секунд уцілілі імпери побігли геть від небезпечних воїнів. Але до нового укриття добігла лише таємнича особа. Двох її охоронців настигли блискавки, пущені козаками. Незнайомець схопився за пістолет, та Юрій швидким рухом вибив зброю і наставив на ворога меч.
-- Знімай каптур та назви себе, -- наказав Сергій.
-- Ви потрапили у пастку. Думаєте, піймали намісника? – єхидно зареготав бранець.
-- Кажи по ділу, бо пущу в тебе блискавку, -- зажадав гетьман.
-- Ви потрапили в пастку. Я лише двійник намісника. А вам – гаплик, зараз помрете. Визирніть у вікно, -- сміявся бранець.
-- Сергію! Нам краще тікати. Сюди прямує колона танків, -- повідомив солдат, поглянувши у вікно, -- Схоже, будуть обстрілювати будівлю.
Щойно закінчилась розмова, як затряслась підлога, зі стелі полетіли шматки дротів та каміння.
-- Як вони стріляють так влучно? – спитав сержант.
-- На двійнику маяк. Всі тікаймо, -- наказав Сергій.
Відразу ж три групи почали тікати із кімнат охорони. Ті солдати, що мали реактивні ранці на спині і звання кавалерії, транспортували поранених, але ще живих козаків.
Наступний снаряд влучив у сусідню кімнату. Від вибуху впала стіна між двома кабінетами і придавила собою сержанта, який саме збирався вибігти із смертельної пастки. Гетьман побачив це і поспішив на допомогу, адже броня козака могла витримати таку вагу. Та саме в ту мить, коли Артем витягнув товариша з під каміння, у вікно залетів танковий снаряд і вибухнув в середині кімнати.
В наступні хвилини все змішалося. Брили каміння і меблів летіли у різні боки. Відео-монітори та різні електронні прилади палали і поширювали неприємний запах. Стеля обвалювалася і накривала собою двох козаків. Протистояти такому натиску смерті не могли ні високотехнологічні бойові костюми козака, ні мужність і сила духу українського воїна. Гетьман повільно, але непохитно провалювався у вир забуття…
… Київ, навкруги все палає червоним полум’ям, більшість будівель зруйновано, почорнілі за часи війни вулиці. Уціліло лише декілька будинків, оздоблених українським розписом і гербами. Посередині цього похмурого пейзажу розташувалася площа. Вона була рясно вкрита пробоїнами і тріщинами. На вцілілій частині площі стояв постамент, а навкруги зібралися стомлені і похмурі люди, серед них і малий Сергій.
На підвищенні стояв дивний товстий чоловік з охороною, поряд з ним майорів прапор України та ще якийсь дивний стяг..
-- Ви тепер будете жити в цивілізованій країні, ми вас навчимо працювати на наших родючих землях. У вас буде багато роботи та їжі, тож підкоріться нам, відчуйте цю переломну мить… -- голосив дивний товстий дядько.
-- Ви не перемогли нас! Поки серце хоча б одного українця б’ється, ми не переможені. Ми будемо стояти за свою Батьківщину до останнього, бо ми українці, -- викрикнув із натовпу чоловік.
-- Ану підійди сюди, -- зажадав кумедний товстий дядечко.
Хоробрий чоловік ні секунди не вагався і впевнено підійшов до загарбника.
-- Бачиш цей вогонь, підпали свій прапор, -- наказав загарбник.
Чоловік вихопив з рук товстуна факел і підійшов до жовто-блакитного прапору. Поряд з ним висів ще один. Це був стяг загарбників. Чоловік замахнувся яскравим полум’ям і кинув його. Весь натовп дивився не відриваючи погляду, а факел пролетів мимо української святині та влучив просто у стяг загарбників. Полум’я відразу жадібно охопило тканину і з кожною секундою все більше поглинало здобич.
-- Що ти накоїв? Нащо ти це зробив? Варто, в катувальню його, -- верещав загарбник.
-- Я ніколи не посмію осквернити українську святиню. Кожен українець – борець за свою свободу, ми всі пишаємося своїм минулим і зробимо так, щоб всі могли пишатися майбутнім, -- спокійно зауважив чоловік і пішов за двома солдатами загарбників.
Малого Сергія раптом переповнила гордість за свій народ, за його стійкість, витримку. Він так любив цю красиву землю, багату лісами, величними ріками, степами. На спомин прийшли сивий Дніпро, зелені кручі, Софія Київська…
…У зруйнованій кімнаті гетьман та сержант прийшли до тями і почали вибиратися із під завалів. Вони обидва не постраждали завдяки своїм броньованим костюмам, але їхніх сил було замало, щоб пробити собі шлях до вікна або дверей.
-- Дякую, що врятував мене. Але ти сильно ризикував своїм життям! – сказав сержант.
-- Козаки допомагають один одному, -- відповів Сергій,-- Може спробуємо підірвати ці брили, а самі сховаємося.
-- Давай спробуємо. Ось детонатор. Заклади вибухівку, я ледве рухаюсь, -- сказав сержант.
Сергій підібрав з тремтячих рук прямокутний пластиковий контейнер з відкидною кришкою і різнокольоровими цифрами. Підійшовши до брили, гетьман почав закладати вибухівку і почув тихі віршовані рядки.
-- Ти що, вірші складаєш? – здивовано запитав Сергій.
-- Так, вчора написав, -- відказав сержант.
-- Прочитай хоча б декілька рядків, -- попросив Сергій.
-- Ось, послухай:
На вулиці та на майдани,
Народе втомлений, виходь!
Зневіри розтрощи кайдани, –
Свободи, волі прагне плоть.
І сам собі давай розраду,
Не сподівайся ні на мить,
Бо то уже не є держава,
Що Конституцію ганьбить.
Зрікайся від менталітету
Панів покірного слуги,
Що жив з тавром постійним «вето»,
Так, ніби люди – вороги.
Виходь на вулиці, майдани,
Кричи, сопи та не мовчи.
Не дай розкрасти у державі
Землі останньої шматки.
Ти тут ніхто. Ні суд, ні влада
Не вирішать питання, ні!
Лише згуртована громада
Налагодить життя тобі.
-- Чудові рядки. Якщо чесно, то я теж трохи вірші пишу. Ось послухай:
За ордени я вболіваю,
Що продають, як «секонд хенд».
Так хочеться цю сіру зграю
Прилюдно розчавити, вщент.
А ті, чиїсь сини й онуки,
Батьків продавши імена,
Торгують ордени на штуку, –
Для них це – бізнес, не війна.
Владущі невидющим оком
В День Перемоги – День Війни,
Ввертають, ніби ненароком:
«Чиї там бавляться сини?»
Війна пекельна міднолобим
Лиш офіційний атрибут.
В гробах скриплять батьків суглоби
Так, ніби на війну ідуть.
-- Вірно підмічено, -- сказав сержант і почав потроху переповзати в укриття.
Коли вибухівка була закладена і вони сховалися за фрагмент стелі, Сергій натиснув кнопку детонатора. Пролунав голосний вибух, козаків обдало сильним жаром, і по їхньому укриттю вдарило щебенем та камінням від розламаної стіни. Вибух відкрив козакам вихід на свободу. Не гаючи часу, Сергій підхопив сержанта і, активувавши свій літаючий механізм, стрімко попрямував у відкритий прохід.
Приземлився гетьман біля капітана Юрія. Пораненого сержанта відразу ж підхопили медики і понесли в лазарет.
-- Доповідай про ситуацію, -- наказав Сергій.
-- Імпери оточили будівлю з усіх сторін. Вони намагаються пробитися із тильної частини будівлі. Їхні танки майже пробили наші ряди в тій частині парламенту, -- доповів Юрій.
-- Тоді виводь наших з парламенту і розділи порівну між бойовими зонами. Дмитра з його солдатами кинеш на мій фронт, -- наказав Сергій.
Гетьман увімкнув літаючий механізм та попрямував на допомогу товаришам із двома групами кавалерії. На іншій стороні парламенту була жахлива картина. Площа була понівечена, на підступах до будівлі виднілися воронки від бомб та снарядів, а сам парламент був майже зруйнований. Його ліве крило розвалилося, а середина ледве трималася. Війська козаків обороняли останні позиції.
Далі відступати було нікуди, тому Сергій наказав своїм кавалеристам пролітати над позиціями ворожих ракетних солдатів і кулеметних позицій та кидати у них вибухівку. Сам гетьман із п’ятьма солдатами полетів до невеликої групки бійців, які відстрілювалися від ворогів, що їх оточили. Побачивши гетьмана, козаки зраділи і почали із більшим завзяттям рубати імперів. Артем приземлився біля капітана цієї групи, що була колись взводом. Він дістав свої електричні мечі і не жаліючи енергії генераторів почав запускати у ворогів кульові блискавки. Це посіяло паніку серед наступаючих солдатів і вони почали потроху відступати від воронки, в якій сиділи повстанці.
Але на поміч розбитому взводу імперів прийшло підкріплення і вони знову пішли у наступ. Тоді Сергій наказав кавалеристам кружляти над окопом і стріляти у ворогів. Це дозволило оточеним козакам виграти декілька хвилин і дати зброї охолонути. Кавалерія, що кружляла над гетьманом і його солдатами, приземлилася в окоп, адже пальне майже скінчилося.
Один із козаків підібрав кулемет, який випустив його мертвий товариш. Встановивши зброю на краю окопу, він почав стріляти у ворогів і, тим самим, трохи відтіснив їхній натиск. З інших сторін воювали троє козаків, навіть гетьман підібрав гвинтівку і почав відстрілюватися від імперів. Козаки стріляли досить влучно, але ворогів було набагато більше і замість одного недієвого з’являлося відразу три готових до бою загарбника.
Несподівано над козаками загуркотіли мотори двох вертольотів. Подивившись угору, вони побачили, що бойовий літак сідає просто перед ними, закриваючи від куль ворога. Інший вертоліт продовжував кружляти над урядовцями і обстрілювати їх.
-- Швидко сідайте. Ми вас витягнемо звідси, -- почувся голос Дмитра.
Козаки поспішили у рятівний корабель, який відразу ж здійнявся у повітря і полетів геть від зловісного окопу.
-- Я не розумію, чому вони так жадають потрапити у будівлю. Адже намісника в нас немає! – сказав Сергій.
-- Як немає? Ти ж його схопив у кімнаті охорони, -- здивувався Дмитро.
-- То був його двійник, -- відповів Сергій.
-- То де шукати оригінал? – запитав Дмитро.
-- Ти оборонятимеш парламент. А я з Сашком захопимо намісника у його резиденції, -- сказав Сергій.
В цей час вертоліт підлетів до мобільного командного пункту, в якому перебував Олександр. З повітря це була звичайна палатка, але коли вертоліт сів, всі побачили будиночок з металевими стінами. Його двері захищали двоє солдатів, а на стінах висіли невеликі супутникові тарілки. Зайшовши всередину, Дмитро коротко розповів Олександру про битву, а Сергій передав суть нового плану.
Для битви у резиденції намісника гетьман взяв два найкращих загони. Вони полетіли на вертольотах і мало не постраждали, бо потрапили під обстріл ворожих танків. Але вертольоти увімкнули додаткові двигуни і полетіли ще швидше.
Коли вертольоти пролітали над маєтком намісника, козаки вистрибнули з літаків і блискавично пройшли передовий загін охоронців. Але сутичка підняла великий галас, і тому туди позбігалася вся охорона. Сергій на це і розраховував, адже його завданням було відволікти якомога більше імперських солдатів, поки Олександр висадиться на іншому кінці маєтку.
Сашко зі своїми козаками-кавалеристами вистрибнув із літака і полетів у напрямку будівлі. На вході чатувала охорона. Але він швидко розібрався з нею, використовуючи снайперську гвинтівку. Проникнути в будівлю було легко. Але в середині все ж таки залишилися ще багато солдатів.
Оскільки у групі Олександра не було жодного піхотинця, то він вирішив діяти напряму і, показуючи приклад своїм солдатам, першим відкрив вогонь по загону охоронців, що йшли коридором. Його підтримали інші кавалеристи, і через кілька хвилин коридор був порожній, чувся лише здавлений стогін поранених. Козаки, не гаючи часу, побігли до кабінету намісника. На шляху їм зустрічалися невеликі групки охоронців, але група Олександра швидко з ними розбирався і бігла далі. Біля приймальні повстанці зупинилися і почали закладати вибухівку. Але не встигли вони закласти останню бомбу, як у наступному кінці коридору промайнула велика група імперів, що прикривали якусь людину. Наказавши п’ятьом кавалеристам обстежити про-всяк випадок кабінет, Олександр із іншими солдатами кинувся навздогін конвою і побачив, як останні, вистрибнувши з вікна, побігли на вертолітний майданчик. Намісник тікав якраз туди, де билися солдати Сергія. Попередивши гетьмана про «дорогого гостя», Олександр наказав п’ятьом своїм бійцям піднятися в повітря і не давати вертольоту імперів можливості сісти на посадковий майданчик. А сам, тим часом, побіг на допомогу товаришу.
-- Солдати, тримати позиції. Бездіяльні задні ряди обходьте імперів з флангів. Двоє кавалеристів – за мною, -- пролунав громовий наказ Сергія.
В той же час гетьман здійнявся в повітря і полетів до намісника. За ним слідували двоє літаючих солдатів і щойно приєднавшийся до бою Олександр. Козаки на льоту знешкодили двох охоронців вистрілами зі своїх гвинтівок. Третього настиг електричний меч Сергія. Беззахисний намісник підняв руки вгору і став на коліна, молячи у повстанців милості.
-- Сашо, бери двох козаків і відведи намісника до вертольоту, -- наказав Сергій.
-- Але ж вертоліт не може сісти. Заважає бій на посадковому майданчику і літак нашого бранця, -- зауважив Олександр.
Тільки-но командор козаків сказав це, як по всій резиденції пролунав звук вибуху.
-- Ну ось, вертоліт вже не перепона, -- сказав Сергій, вказуючи на сарай, що палав мов бенгальський вогонь.
-- Гарно горить, -- зауважив один із кавалеристів.
-- Вік би дивився, але часу нема. Саш, викликай наш транспортний вертоліт на задню частину двору. Там багато вільного простору, -- наказав гетьман.
-- Гаразд. Зустрінемось на базі, -- відказав Олександр.
Після цього гетьман активував літаючий механізм і попрямував до козаків, що уже замкнули урядові війська в кільці. Сергій підлетів до ворожої групи, але не сідав на землю. В повітрі він трансформував свої мечі у чотири коротенькі стовпи на кожній руці з’єднані між собою пластинами. Вони були під’єднані до енергетичних батарей. Накопичивши достатню кількість електрики, гетьман стрілою полетів униз і вдарив стовпами об землю. Удар викликав хвилю електроенергії, що розійшлася навкруги. Хвиля полетіла на п’ять метрів і знешкодила значну частину ворожих солдатів. Інші охоронці, що вижили від смертоносної енергії, покидали зброю і здалися на милість козакам. Повстанці наділи на них кайдани і розташували у вертольотах, що приземлились на звільненому посадковому майданчику.
На базі всі отримали довгоочікуваний відпочинок. Лише гетьман попрямував до тюремного блоку. Там він знайшов Олександра.
-- Є гарна і погана новина, -- повідомив Олександр.
-- Давай погану, -- попросив Сергій.
- Це двійник, -- ошелешив Олександр.
-- Що? Знов двійник. Та скільки ж їх взагалі може бути?! І де нам шукати справжнього?! – сердився Сергій.
-- В Закарпатті, -- просто відповів Олександр.
-- Давай детальніше, -- попросив Сергій.
-- Імпери давно побудували собі резервний бункер, де можна було б перечекати виступи бунтівників. Намісник втік туди ще до початку наших дій у парламенті. Я навіть знайшов людей, що будували споруду. Вони обіцяли передати нам плани та схеми бункеру. Але для цього потрібно летіти туди самому, -- розказав Олександр.
-- Гаразд. Тоді завтра я відправлюся із загоном солдатів за схемами. Але мені не зрозуміло, як намісник дізнався про напад на парламент, -- сказав Сергій.
-- Може просто збіг обставин, -- припустив Олександр.
-- Може й просто збіг. Добре. Пішли зараз святкувати. А завтра про все подбаємо! – сказав Сергій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463913
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 04.12.2013
Знов люди з"їхалися в Київ на Майдан,
Не знаю: сумувати, чи радіти...
Бо не дай бог відбудеться скандал,
А там разом з батьками їхні діти...
Зібрав їх тут наш Президент, ПАХАН,
Допомагав йому прем"єр Азіров.
Вже котрий день гнівом бурлить Майдан
Від звістки, яка світом полетіла.
Гарант три роки голову дурив
Вкраїнцям і сусідам у Європі,
А нещодавно, схоже, заявив,
Що тих сусідів бачив він у жопі.
Що в України лиш один сусід,
Який гаранту крісло гарантує,
Тому міняєм вектори на Схід,
А Заходу покажемо ми х...
Зібрав прем"єр Азіров кабінет,
Скрутив в себе в кищені нишком дулю:
" Мі мусім Заходу сказаті твєрде "НЕТ",
Ні в коєм случає нє віпускати Юлю.
Нам відступати нікуді, братва,
Спасіння наше - наш сусід Росія.
За намі наша матушка Москва,
Яка дєшєвім газом нас зігріє ".
Ряди Майдану повняться щомить,
Майдан гуде, всі хочуть у Європу,
А на плакатах, що народ держить,
Гаранта люди посилають в жопу.
Скажу відверто, мені дуже жаль,
За нашу рідну неньку-Україну,
Що до цих пір не відлили в ній сталь,
На скальпель, що відріже пуповину,
Яка від Києва веде аж до Москви
І для правителів вже стала золотою.
Ніхто, нікому, ні за що й ніде
Не дасть відрізати її ось так без бою.
Та вірю я, заглянувши чуть вдаль,
Не закликаючи нікого до двобою,
Що від кипіння на Майдані сталь
Розплавиться для молодих героїв.
І вірю, скоро збудуться слова,
Хоч буде боляче і серцю, і колінам,
Але народиться тоді на світ нова,
Нарешті вільна, незалежна УКРАЇНА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463936
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 04.12.2013
Узяв якось газету
Й подався до клозету—
Там думати приємно
Й читать (коли не темно).
На першій же сторінці
Мороз пішов по спинці—
Усупереч народу
Нас пруть в євроспільноту!
На другій мої нерви
Ледь не порвались, стерви,—
КамАЗ посеред днини
Вчавив аж три дитини!
На третій про юриста,
Що вкрала тисяч триста
З державної скарбниці.
І не знайти дівиці…
Сторіночка четверта
Звалась «Листи з конверта»:
Писали там старенькі,
Що пенсії маленькі.
На п`ятій звіт по світу
Про лікування СНІДу,
На шостій суперечка:
«Чи подорожча гречка?»
На сьомій депутати
Взялись розповідати,
Де тре відпочивати,
Як не працюють Ради.
На всю восьму сторінку—
«Як лікувать печінку?»,
А також про загрозу
Появи в нас цирозу.
Тоді телепрограма
І ще якась реклама,
Кросворди, гороскопи,
Світлини Пенелопи,
Ще інтерв`ю із геєм—
Художником-євреєм,
Звичайно ж, анекдоти
Смішнючі до нудоти,
Поради актуальні
Про пози сексуальні,
Вітання зі святами
Від земляків з Панами…
Не зчувсь, заснув блаженно,
Бо так було приємно—
Таке цікаве в світі!
Та що там говорити…
Отямився зненацька—
В обличчя б`ють бідацьке!
Дивлюсь—моя дружина:
«Ти знов заснув, скотина?!»
О, ти, дурепо повна,
Я ж розвивавсь духовно!
Та як їй пояснити
Мою жагу освіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461465
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 19.11.2013
Професор Уено з вересня почав
Ходити на роботу регулярно.
На поїзді туди він доїжджав;
А пес, не бути щоб удома марно,
Пішов з господарем. Його життя
Було пов’язано навік з Уено.
І Хаті розумів ці почуття,
Тому провести зайву мить, напевно,
Було з господарем найкращим тим,
Що для собаки означало жити.
Не кожен пес вважав би цей мотив
Найкращим, та для Хатіко лишитись –
Це невідомість. Інша справа є,
Коли з господарем крокуєш, так приємно.
Вокзал Сібу́я. Тут професор йде,
Та Хатіко ще мав надію, певно,
Що теж поїде. “Хаті, йди назад.
Додому, Хатіко!” – “Пане професор,
Одна хвилина!” – “Дякую! Ось так,
Вирішуй, Хаті…” – та на місці песик.
Сидить… . “Професоре, затримав я
Ще поїзд” – “Дякую, мій друг, хай їде” –
“Ну що ж, бувайте”. Хаті не боявсь,
Та відчував провину своєрідну.
“Йдемо додому!” Уено ще завів
На місці Хаті. Дивиться дружина:
“Ти ще поїдеш?”–“Так –“Коли?”–“О пів,
Можливо, на десяту”. Господиня
Готує їжу. Ось підходить час –
Професор йде: “Сидіти вдома, Хаті!”
Очима проводжає на цей раз
Його собака. Що тут і казати?
Тепер в очікуванні він сидить
У своїй буді. Діються навколо
Якійсь події. З ними час біжить
І в третій дня почув невипадково
Гудок від поїзда. Чекає ще,
Ось входить на подвір`я вже господар.
І знову радість, знов вона лише
Дарує мить приємну в нагороду.
Біжить назустріч пес. “О, Хатіко,
Ти скучився за мною…? Так, я бачу”.
Дружина визирає у вікно,
І дивиться на посмішку собачу.
Наступний день. Вже Хатіко думки
Кружляють в буді, та іде професор.
І в мить собака вирішив таки
За ним побігти власним інтересом.
Вокзал Сібуя. Уено підійшов
Квиток купити, просто озирнувся –
І бачить Хаті. “Ти чого прийшов?”
А пес йому, немов би, посміхнувся;
Хвостом махає. “Хатіко, мій друг,
Іди додому, щоб не було сумно”.
І тут, на диво, песик розвернувсь
Й побіг лише. “Собака Ваш розумний!” –
Сказав касир. Тут Уено здивувавсь,
Собака справді розумів помилку.
А Хаті вже тим часом повертавсь,
І ліг у буді спати на підстилку.
Минає час. Насторожився пес,
Коли година третя підступає,
І весь його собачий інтерес
У слух ішов… . Пронизливо лунає
Гудок від поїзда. Одна лиш мить,
І хаті до дверей біжить вокзалу.
Народ виходить, входить і шумить… .
Іде господар – Хатіко зопалу
До нього кинувся. “Мій любий друг,
Невже ти сам прийшов мене зустріти?
Скажіть, він тут давно?”–“Пару секунд” –
Сказав юнак, що продавав там квіти.
“Ходімо, Хаті!” Ось ідуть разом.
“Приємно нам з тобою погуляти”.
І гордий був Уено своїм псом,
А як в ту мить приємно було Хаті.
Питається дружина: “Де він був?” –
“Зустрів мене, ти знаєш, на вокзалі.
Можливо, ти казала щось йому?” –
“Нічого” – “Ну і пес. Що буде далі?”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459739
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Мені і Сонце світить вже не так,
Лісова ягода втратила свій смак.
Нема в повітрі запаху ромашки,
Нема і хепіенду в жодної казки.
Світ сірим став раптово,
Й свою силу втратило слово.
Не чути мелодію вітрів,
Ідущих від засохлих морів.
Коли ти не зімною,
Трави не умиваються росою.
Без тебе квіти всі зівяли,
З собою красу усю забрали.
Без тебе я не я,
І душа вже стала не моя.
Ти весь світ у маленькому флаконі,
Ти як милая Джулєта, сидиш на балконі.
Я не належу вже собі,
А тільки єдиній тобі.
Ти стала мій наркотик,
Я твій ласковий пушистий котик.
Вернись до мене я благаю.
Бо єдину тебе я кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458551
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
В унісон до вірша Ірини Кохан
"Остання ніч липнева"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440546
Мов краплі крові, маки у житах -
Яскравий спогад на усе життя!
Волошки - ніби сині очі неба,
А біля ставу гірко плачуть верби…
Вода у річці - молоко парне,
Повітря свіже, чисте і п‘янке,
І зграя рибок лиш на мить завмерла,
Реве, як звір, стара й розбита гребля…
На лузі сонце й квітів аромат,
Приємна прохолода у кущах,
Блищать на сонці росяні краплини,
Крокує серпень у ліси й долини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441514
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Чому так прийнято, скажіть,
Що жінка має догоджати
Своєму мужу, адже він
Приносить в хату шмат зарплати?
Чому нема том́у ціни,
Що вона крутиться, як бджілка?
Та що ж ви, кляті мужлани,
Не бережете свою жінку?
---------------------------------
Щоб, бідний, з голоду не вмер -
Борщі готуєш і котлети.
Та вже коли візьмеш й пошлеш
Його за сотий кілометр?
Собі жалієш щось куплять,
Йому ж біжиш по сигарети
Замість тоѓо, щоби послать
Його за сотий кілометр!
Щоби в морози не замерз -
Йому ти в'яжеш теплий светр.
Щоб не звестися нанівець,
Пошли за сотий кілометр!
Твій труд не ціниться, бо бач
"Твоє усе, що в туалеті!"
А ти будь сильною й не плач -
Пошли за сотий кілометр!
P.S. Любі мої, подруги, знайомі, жінки! Не розпускайте
своїх чоловіків, бо будете страждати!!! Все в міру!
//20.07.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438496
дата надходження 20.07.2013
дата закладки 20.07.2013
Я не був відмінником але й не відставав
Друзям завжди, завжди допомагав
І домашку я на перерві всю робив
І навіть чергувати дуже я любив
Та десь глибоко в душі
Не так вже і далеко
У ці прікольні дні
Їх принесла лелека
Сидів я і писав
Свої дурні пісні
Та тихо я кричав
Хоч голосно в душі
Підірвати нафіг школу
Задовбали вчителі
Ми вже хочемо до дому
Надоїло все і всі
Коридор чотири стіни
Так проходить пів життя
Ми знання свої проїли
У їдальні з баняка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215071
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 16.07.2013
Мені здається, що я вже не та.
Старію - я в хорошім сенсі слова!
Душа моя і плаче, і співає, як одна,
Й таке нове здається все знайомим.
Мені здається - я втомилась гратись.
Я жити хочу легко - по-людськи!
Та я не знаю, що тобі сказати,
Коли так дивишся на мене з висоти.
--------------------------------------
Здається, я тебе забула...
Та це лише здається - я це знаю.
Бо я б без тебе в пеклі потонула,
А так живу щаслива серед раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437360
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Ти прогнала, сказала не любиш
Не подумала, просто пішла
Ти покинула того хто любить
І чекає на тебе щодня
Він піде,та всерівно кохатиме
Він тебе поверне, лиш скажи
Його серце тобою украдене
Обережніше, не розтопчи.
Ти для нього, як зірка у небі
Лиш про тебе всі його сни.
Він малює твої портрети
І співає для тебе пісні.
Ти не бачиш, не чуєш усе це
Тобі байдуже, просто живеш.
В тебе все є і друзі і рідні,
До мети своєї и йдеш.
Ти доб'єшся,станеш успішна
І напевне створиш сім'ю
І тут раптом тобі він присниться
Зрозумієш помилку свою..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418467
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 18.04.2013
Куди б не вели всі життєві дороги,
Завжди пам’ятаю ранковий той цвіт
Ту річку і луг із дитячого краю
Ту рідну стежину в дитинства мій світ…
Бо ж там, у дитинстві, жила я насправді.
Із нього моє почалось джерело
Чого б не бажала в житті досягнути –
Усього початком дитинство було…
В дитинстві навчилася щиро любити
Без користі й зайвих підступних думок.
В дитинстві й кохання зуміла згубити,
Тому на дорослий й не зважилась крок …
З дитинства не навчена бути слабкою
Як квітка, що виросла між бур’янів.
Росла не в теплиці, міцніла до болю, –
Тому ворогів пізнаю з перших днів…
Напевно, для світу цього я насправді
Не навчена бути міцною завжди,
Бо вчили добро тільки людям давати
Насправді ж не цьому навчались вони…
Дитинство не можу згадати як казку –
Казок не буває жорстоких таких…
І хоч огортали батьки тільки в ласку –
Життя ж завдавало сюрпризів гірких…
Мов книгу гортати, хотілося жити
Де світ пізнання й чарівних хвилювань…
Та навіть тоді, як у школу податись –
Життя завдало мені нових страждань…
То ж завжди, коли мені важко і сумно,
Себе уявляю я вітром в лугах,
Чи зіркою в небі, чи каплею в морі…
Не тягне в дитинства полинути край…
Не можу в дитинстві себе уявити
Дівчам босоногим, якій все одно
Чи вечір, чи ранок, весна, а чи літо,
Бо тільки б таким безтурботним було…
Не можу шукати спокою у пісні,
Що мама співала мені залюбки,
Не можу збагнути магічності книжки,
Що першу читала не ішовши в садки…
Здавалося завжди мій берег дитинства
Повинен мене вберігати в житті…
Та тільки таким небезпечним здається,
Як й нинішні сходинки завжди круті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299220
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 22.09.2012
Моє серце б"ється в твоїх грудях! Ти відчуваєш, як сильно?
Я дивно поводжусь при людях і до самогубства схильна...
Я викидаю безліч емоцій назовні із грішного тіла,
І байдуже, що всі в шоці, я нікого так сильно не хтіла!
Ти моє життя перемінив, перевернув мою свідомість,
Якби ти навіть мене вбив, то це пішло б мені на користь.
Моя совість досі тут, вона в мені перебуває...
Коли заміцно стягнеш джгут, вона сама себе згризає.
Тіло знову потребує нових доз адреналіну,
Як я кричу ніхто не чує, бо крик душі такий галімий!
Ти набагато більше значиш ніж бойфренд, чи як там кажуть,
Можливо просто ти не бачиш, як я з душі змиваю сажу...
Весь бруд і попіл я збираю щоб заново відродитись,
Добре знаєш, що кохаю і мусиш ти із цим змиритись...
Моє серце б"ється в тобі, і як це дивно б не звучало
Воно і буде битись в гробі, навіть коли мертвим стало.
Це і є вічна любов, нам розумом не осягнути
Вона вмирає знов і знов щоб після смерті з нами бути.
Автор: ЕтІкЄтКа
Ідея: Джолька-Естера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362082
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 07.09.2012
Ти знаєш, я тебе кохаю,
Для цього не потрібно слів:
Люблю чекаю і скучаю -
Це ВСЕ не те, не те, повір!
Бо не можливо передати,
Те що твориться в душі.
Не знаю, як про все сказати,
Тому пишу тобі вірші.
Ти звичайно не відчуєш,
Ці почуття і їхній смак,
Але мене ти інтригуєш,
Питаєш чи кохаю? ТАК!
Мені з тобою просто добре,
І тут не варто щось міняти...
Я завжди купляла Orbit
І тепер буду купляти.
Це щось подібне, Почуття
- це ніби звичка, як наркотик.
Кажу: Ти сенс мого життя...
Мені достатньо тільки дотик,
Твоїх міцних і мужніх рук,
На мому стомленому тілі.
І я ненавиджу розлук,
Так само так, як кетчуп "Чіллі"!
Тому прошу будь завжди поряд,
Не змушуй серце помирати,
Мені потрібен тільки погляд,
Щоб я навчилася літати.
Ти підніс мене до неба,
Прошу не змушуй до падіння!
Ти ВСе, шо зараз мені треба,
Ти для мене, як снодійне.
Я можу спати на яву,
Коли ти Є, коли зі мною!
Я відчуваю що живу!
І знаю, дихаю ТОБОЮ!
Спасибі що ти є у мене,
Ти знаєш, іншого не треба,
Ти весь в мені ти в моїх венах,
Ти завжди будеш моїм небом.
27.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353257
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Він соромно дивився їй у очі
Та гордість не дозволила йому,
Хотів сказати він тієї ночі,
Що так кохає лиш її одну.
Та все ж змовчав. Так билось серце в грудях
Від тих думок: “ Вона, не зрозуміє …’’
І бачив її образ в чужих людях.
Та замінити кимось не зуміє.
Чому ж так легко іншим це сказати?
Чому для інших серця не існує?
Він сотні раз хотів її обняти,
Сказати як кохає і цінує.
Весь час мовчав. Змінити щось вагався.
Весь час чекав, а що? – і сам не знав.
Для інших без усмішки посміхався.
Та не помітив, як її втрачав...
Він соромно дивився їй у очі.
Він плакав, він кричав: “Я так кохав.”
Але то було фото в світлі ночі.
Він так багато років промовчав.
І лиш тепер, в молитвах , так відверто,
В коханні зізнавався він щодня…
Кохання – лиш воно було безсмертне,
А не вона , так прикро, не вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326932
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012
Ти візьми мене на коліна
І торкнися моєї душі,
Шепочи мені без упину
Найпалкіші свої вірші.
Я замріяно в очі погляну,
Не пручатимусь сильним рукам.
Кошенятком слухняним я стану
І всю ніжність, що маю, віддам.
Ти - мій котичок, дай-но торкнуся
Щічки, носика, вушко смикну.
Я маленьким клубочком згорнуся
І за шийку тебе обійму.
І нічого не треба нам більше.
Муркотіти ми будем до рання.
Найпухнастіше, найдивніше
Ось таке от котяче кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260847
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 31.03.2012
як добре жити в Україні,
де вільно дихає земля,
дзвенить у зорях небо синє,
дрімають соннії поля.
а наша мова українська
звучить як пісня солов'я,
як ніжне слово материнське,
яким живе душа моя.
як воля, сила і відвага,
що в спадок віддали батьки,
як гордість наша і наснага
в житті на довгії роки.
багато труднощів і горя
ця мова мала пережить.
Їй випала нелегка доля-
здобути волю хоч на мить.
життя за неї віддавали,
сиділи в тюрмах, щоб вона
в серцях нащадків засіяла,
на вільній ниві розцвіла.
навіщо ж знов її зганьбили?
знов наша у мова у пітьми?
нащо її занапастили?
хто відповість на це мені?
та знаю я, нема причини
нам свою мову забувати.
за неї треба нам боротись,
любить її та шанувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323560
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Буває, що життя ламає крила
у той момент, коли злетів увись.
І що поробиш - доля тут безсила.
Як маєш крила - Богові молись...
Як маєш розум - не міняй на гроші.
Цінуй хвилини – в них усе буття.
Достойно пронеси життєву ношу,
З любов’ю, що не кане в забуття…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323371
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
От у мене було дитинство:
Песик, іграшки та садок.
Босоноге моє, дитинство,
Розкажи мені ще казок.
Не тікай, зачекай хвилинку,
Я згадаю, як ми колись
Наряджали зелену ялинку
І пекли великодній пиріг.
Я згадаю яблуню циганку,
Дідову черешню молоду…
Пасіку із бджолами гудячу
І тобі про юність розкажу…
Я згадаю золотисті ниві
І гарячий з печі білий хліб…
Те дитинство, де була щаслива
І разом були мої батьки.
Я зізнаюсь чесно і відкрито -
Хочу я в дитинство повернуть!
Але манять далі не відкриті.
Й знову я збираюся у путь.
Вже скінчилась стежечка дитяча…
Я ступаю на дорослий шлях…
Буду за тобою сумувати
Не соромся, забігай на чай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322515
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Казав знайомий: " Я в твої роки
на гульки витрачав усю зарплату!
Ще й зараз намагаються жінки
мене, мов журавля окільцювати.
То ж будь упертим (не соромся втіх),
перегортай життя свого сторінку,
і не хвилюйся – невеликий гріх -
постійно обнадіювати жінку".
Можливо, я б дотримавсь тих порад:
й одразу став кількох дівчат кохати,
і начищав би пір’я на парад,
щоб здатися досвідченим пернатим…
Та час життя за річкою тече,
(та й гульки часом вилізають боком).
Так, інколи захочеться, в плече
щокою ткнутись, наче ненароком,
І мовчки обійняти ніжний стан -
Волосся хвилі обпікають груди,
І щось тобі нашіптують вуста
байдуже, що на завтра скажуть люди...
І ще б на вік і звісно на віки
Любить - а не тремтіти від покути…
Не знав знайомий, що Жінки – зірки,
а нам до них ще треба дотягнутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012